5 SENSESВипуск №10, 1 червня 2015

На старт, увага, дедлайн!

Цілий тиждень команда «5 SENSES» слідкувала за по-діями 48-го фестивалю «Журналістської весни». Кожен знас спробував себе в різних інформаційних жанрах. Що-денна прив’язка до дедлайну добряче загартувала.Вечірпісля заходів нагадував кульмінаційний момент із «Попе-люшки»: коли чуєш, як щосекунди б’є стрілка годин-ника й час наближається до 00:00, нервове напруженнясягає піку, пришвидшується темп друку й посилу думки.

Тепер усім членам команди «5 SENSES» знайоме від-чуття «23:59», себто коли матеріал скидається в останнісекунди. Зрештою, так і працюють справжні журналісти.Будемо відверті, оперативність нам поки дається важко.Проте ми не зраджуємо концепції нашого журналу, і вдесятому, ювілейному, випуску розповімо про найціка-віше з цілого тижня «Журвесни» - що ж ми там бачили,чули та навіть смакували.

Шукайте історії особливих людей та набирайтеся відних життєвої енергії в підбірці інтрев’ю. Відчути фести-валь на смак та надихнутися атмосферою цьогорічної«Журвесни» зможете у рубриках «Taste» і «Breathe».

Ми ще не знаємо, як складеться доля журналу в но-вому навчальному році. Команда «5 SENSES» дякує чи-тачам, які щотижня гортали наш електронний випуск.Ми раді, що ви читаєте нас, пишете відгуки і, сподіває-мося, знаходите в наших матеріалах мотивацію. Продов-жуйте йти до мрії, надихайтеся, творіть. І «5 SENSES»творитиме разом з вами.

Живіть відчуттями!Валерія Ковтун

Слово редакції

SEE . . . . . . 7-13LISTEN . . . . . 13-20TASTE . . . . . 21-26TOUCH . . . . . 27-30

BREATHE . . . 31-36

Автор фотографії: Дарина Концидайло

SEE

8 5 SENSES

Фестиваль «Журналістська весна» старту-вав в Інституті журналістики. 26 травня відбу-лося відкриття цієї довгоочікуваної длястудентів події. На заході зібралися молоді тагарячі студенти-журналісти. Приємно спосте-рігати , які вони щасливі, натхненні та дружнів цей день. Дивишся і розумієш : зібраласясправжня журналістська родина .

Перед початком заходу ми поспілкува-лися з організатором фестивалю ОленоюКапнік: «Кожна журналістська весна при-урочена до якихось подій. Минулого рокуце була Революція Гідності, сьогодні –війна на Сході України. Цьогорічні заходипройдуть під гаслом : «З надією на мир».Студентка пообіцяла , що всі зібрані коштибудуть відправлені на допомогу бійцям узоні АТО.

Захід розпочався з флеш-мобу . Дівчатай навіть хлопці ( чоловіча стать в ІЖ малопредставлена) «запалили» присутніхсвоїм танцем і просто гарних настроєм.«.Взагалі це була ідея студентки 1 курсуАліни Сусліної. Вона хотіла привернутиувагу до фестивалю і зробити відкриттямаксимально яскравим. Я думаю, що таквоно вийшло», – розповіла учасницяфлеш-мобу Арина Федорових.

Із словами привітання до студентів звер-нувся директор інституту Володимир Різун.Він наголосив на тому, що фестиваль на-ближається до ювілейної дати: « Мизнайшли в архівах протокол вченої ради :48 років тому було встановлено дату, колисходитимуться усі випускники». Володи-мир Володимирович зазначив , що апогейжурналістської весни буде в суботу, колитрадиційно в останній день фестивалю зу-стрінуться випускники й студенти ІЖ.

Біля одного із столиків з‘юрмилося білядвох десятків людей. Виявляється, що цеохочі взяти участь в акації на підтримкуукраїнських військових. Студенти робилисимволічні пожертви у розмірі 5 гривень іна паперових долоньках писали свої поба-жання бійцям. «Цю акцію ми проводимо,щоб звернути увагу молоді до сучаснихпроблем і ще раз нагадати, що ми разом і

все подолаємо» – прокоментувалаактивістка Марія Лук'янчук, 1курс.

А ще цікаво спостерігати якпершокурсники застосовують напрактиці все те, що вчили протя-гом року: бігають з місця на місце,беруть коментарі, пильно спостері-гають за всім, щоб нічого не проґавитий написати гарний матеріал.

Усі присутні такі радісні ,грала весела, підбадьорююча му-зика. Інститут журналістики сьо-годні виглядав як місце щасливихлюдей. Тому ми вирішили запи-тати у першокурсників за що вонилюблять свою альма-матер.

Ілля Катамадзе, 1 курс : «Я люблюІнститу журналістики за його щи-рість, відвертість, гарних та добрихлюдей».

Роксолана Приймак, 1 курс:« За креативність і гумор».

Ярослав Плясецький , 1 курс :« Я люблю Інститут журналі-стики, бо мені дуже подобаєтьсянавчання тут».

Анна Нестеренко , 1 курс:«Я люблю Інститут журналістики,бо тут я почуваю себе на своємумісці. Тут можна розвивати своїздібності й познайомитися ціка-вими людьми».

Ніка Притиковська, 1 курс :«Я люблю ІЖ за те, що тут можнапрогулювати пари».

На старт“Журнал

весн

SEE

5 SENSES 9

А тим часом завершилася реєстрація набезпрограшну лотерею і почався розіграшпризів. Жоден з 107 учасників не зали-шився без призу. Ба навіть заступник ди-ректора з виховної робити Інна Белінськапішла не з порожніми руками, а з двома за-прошеннями на вечірку в «Boom BoomRoom».

Відкриття фестивалю «Журналістськавесна» пройшло яскраво та весело, тож спо-діватимемося, що весь тиждень буде неменш насиченим.

Ольга Кравченко

т, увага,увага,

лістська

на”!

10 5 SENSES

Лесь Кромпляс про реалії

фоторепортерства

Автор фотографії: Дарина Концидайло

5 SENSES 11

28 травня в Інституті журналістики відбулась зу-стріч із військовим журналістом Лесем Кромпля-

сом. Лише за минулий рік він був активістомМайдану, вирвався з полону в Криму, потрапив підобстріл в АТО, у заручники до психічно хворої лю-дини, а зараз став бійцем батальйону “Азов”. Про

все це він розповів студентам, а з нами спілкувавсяпро тонкощі фоторепортерства.

–З чого почалась Ваша журналістська

кар’єра?

–Я не журналіст за освітою. Раніше зай-мався маркетинговими комунікаціями,завжди фотографував, через те, що цемені дуже подобалось. Писати гарно,чесно кажучи, не вмію. Будь-який мате-ріал для мене, як інструкція до фену.:) –Який фотоапарат використовуєте у ро-

боті?

–Переважно знімки роблю на плівковийфотоапарат Leica (“Лейка”), тоді кадривиходять «живими». Усіх моїх фотогра-фій немає в Інтернеті. 10-12 сторінок змоїми роботами можна побачити в жур-налі “Esquire”. Адже, як тільки ви роз-містите фото у соц.мережах, їх цінністьодразу зменшиться.–В одному зі своїх інтерв’ю Ви казали,

що не маєте на меті зібрати 20 тисяч

лайків у соц. мережах. Адже дві-три

оцінки від професіоналів означають на-

багато більше, ніж схвалення громадсь-

кості. Хто зі знавців бачив Ваші

роботи?

–Зараз у мене були виставки у рамкахпроекту «Донбас: війна і мир». Вонибули в Брюселі, Страcбурзі, Копенга-гені, Лондоні. Моя особиста виставкабула у Вашингтоні і в Нью-Йорку. Тамусі роботи оцінювали американські про-фесіонали. На разі готується виставка уПольщі та ще одна персональна виставка

у Нью-Йорку. Мої фотороботи бачилизнавці з “PinchukArtCentre”, “Мистець-кого Арсеналу” в Києві, проте тематич-них виставок там не було. –У якому виданні Ви б хотіли публіку-

вати свої фото?

–“Esquire” в Україні зараз немає, аледеякі фотографи подають свої роботи у“Новое время”. Там команда хороша, дотого ж у редакції працює мій товаришГліб. Нещодавно я привіз фотографії зШирокіного, він просив показати їх.Але знову ж таки, з тієї позиції, щоякщо поїхав туди, зробив декілька знім-ків, то чому б їх не розмістити , навітьза символічні кошти?! Але великихнадій я на це не покладаю. –Яке враження на Вас справила робота

на Сході?

–Як казали у фільмі “Три мушкетёра”:“Господа, мы тупеем на этой войне!” Іце дійсно так. Я тільки з Широкіного,тому іноді роблю паузи.:)–Яким має бути сучасний журналіст?

–Я не люблю це поняття. Вважаю, що ужурналістів є один вихід - займатисявласними проектами. За ними май-бутнє, такі проекти я робив у Криму.Журналіст має бути не актором, якийсолодко співає, а продюсером, який пра-цює.

Аліна Козак

SEE

Автор фотографії: Петро Катеринич

LISTEN

5 SENSES 15

–Антоне, як у тебе виникла ідеяпроведення вечірки «Spring Party»?

–Я давно хотів створити щось накшталт бренду нашого Інституту,тобто проведення вечірок щомісяця.КІМВ-шники, наприклад, часто орга-нізовують вечори, на які приходятьстуденти мало не з усього КНУ, точим ми гірші? Особливістю саме цієївечірки стане те, що там будуть «всісвої», тобто поки що тільки студентиІЖ, - ті, з ким ми сидимо на парах,у їдальні, ходимо коридорами… Яхочу зібрати разом усіх нас і датизмогу поговорити про щось більше,ніж навчання.

–Що передбачає програма вечора?–Там буде дуже якісна й гучна му-

зика, надзвичайно високі біти. Минавіть організували Вконтакті опиту-вання з приводу улюблених треків іот ті композиції, які там вказалистуденти й пролунають на вечірці.Усе для того, аби всім сподобалось.А взагалі всю ніч будуть цікаві кон-курси на безкоштовну випивку і нетільки, яфк-от «Алкопоінт»:стоя-тиме великий стіл з безліччю скля-нок із коктейлями. Кожен студентматиме змогу кинути пінпонг-м’ячи-ком у бік стола і, в яку склянку вінвлучить, той коктейль і зможе ви-

Я живу, щоб дарувати людям

позитив –Антон Скуратов

Про цікавинки вечірки «Spring Party», плани вкульмасовому секторі на майбутнє та джерела на-тхнення в безупинному випромінюванні оптимізмурозповів Антон Скуратов – студент третього курсуІнституту журналістики, активіст та один з органі-заторів фестивалю «Журналістська весна-2015. З

надією на мир».

LISTEN

16 5 SENSES

пити абсолютно безкоштовно. Окрімцього, нас будуть розважати дві чу-дові гоу-гоу танцівниці. Для дівчатце буде перший досвід і ми сподіває-мося, що гостям сподобається.

–Які несподівані цікавинки можнабуде побачити цього вечора?

–У мене виникла ідея віддячитинашому директору Володимиру Рі-зуну за те, що він зібрав нас усіх водному інституті, таких активних,талановитих і харизматичних. Томуя вирішив замовити на вечірку вели-чезний торт у вигляді студентськогоквитка Володимира Володимиро-вича, який ми і будемо куштуватина вечірці. А шматочок із його фотоособисто йому передамо для дегуста-ції. Однак він про це ще не знає,тому це секрет (посміхається). Є щеодна ідея, яка, мені здається, при-ємно вразить усіх присутніх: післядругої години ночі ми будемо відкри-вати панорамний дах на останньомуповерсі клубу і кожен матиме змогупотанцювати під відкритим небом зприголомшливим видом на Київ. Цеще не всі цікавинки, але розкриватикарт завчасно я не буду (посміха-ється).

–Які твої прогнози на цей вечір?–Квитки придбало вже більше ста

чоловік, але за загальними підрахун-ками охочих я очікую близько двох-сот студентів різних курсів танапрямків навчання. І, звичайно, хо-четься прогнозувати гарний настрій ізапальні танці до самого ранку.

–Які плани стосовно подібних за-ходів на майбутнє?

–Наступною вечіркою буде По-свята першого курсу вже після кані-кул. Мотивація цілком очевидна –хочеться залучити новобранців до

активного життя в нашому інститутіі відразу показати їм, що ми тут нетільки отримуємо ґрунтовні знання,а й уміємо відпочивати. Врешті-решт, студентські роки – це нетільки підручники й лекції. А ще яхотів би влаштувати спільну вечіркудля студентів ІЖ та КІМВ. Пораруйнувати цей стереотип нашої во-рожнечі. Ми абсолютно однакові –сидимо за тими ж партами, харчує-мось тією ж їжею в їдальні і кори-стуємось одними вбиральнями. Умене є багато друзів-міжнародників,і коли я повідомив їм про своїплани, вони зустріли це дужесхвально.

–Ти постійно в русі, завжди щосьстворюєш, продукуєш нові ідеї.Звідки береш натхнення і чи не булохвилин, коли хотілося скласти руки?

–Це дуже актуальне запитання.Так, я в активістах Інституту ще зпершого дня навчання і за ці трироки долучався до організації ба-гатьох заходів. Усі вони спрямованіна одне – подарувати студентам по-зитив. Мені здається, що я народже-ний для цього. Я черпаю натхненняз людських посмішок. Якщо я щосьзробив і людям це принесло якусьрадість – значить, недаремно.

Звісно, бувало різне. Коли спо-чатку підходять люди з проханнямщось організувати, а потім їм це ви-являється не потрібне, то хочетьсявсе кинути і більше взагалі нічого неробити. Але мені не дозволяє моякоманда. Вони приходять, плескаютьпо плечу, і кажуть: «Прорвемось!», -тоді в мене ніби відкривається новедихання. І за це я безмежно вдячниймоїм друзям.

Наталія Косякова

LISTEN

5 SENSES 17

18 5 SENSES

Маніпуляція вінтерв'ю:

обійти не можнаперепнутись

Взаємини журналістів та політиків надзвичайно складні

та драматичні,та попри різні цілі та засоби ці професії

надто пов’язані між собою. Тому співпраця журналіста і

політика неминуча. Як виходити зі складних ситуацій у

спілкуванні з політиками,виявляти маніпулювання та

оминатии його,розповіла телеведуча Ольга Губіна.

–Часто політики намагаються маніпулювати

журналістом та збивати його з пантелику. Як

молодому,недосвідченому професіоналу розпі-

знати,що ним маніпулюють?

–Ви знаєте,якщо ви думаєте,що коли ви після

університету вийдете на роботу,і у вас одразу все

вийде,то ви глибоко помиляєтесь. У вас буде все

йти шкереберть,і лише через спроби і помилки

ви навчитесь поводити себе в ефірі та гідно від-

повідати на будь-які виклики. Щодо маніпуля-

цій,коли ви молодий незрілий журналіст,вам буде

складно розпізнати маніпуляцію за якимись фор-

мулами,ви просто відчуєте це інтуїтивно та нама-

гатиметесь гідно відповісти.

–Чи є якісь певні види маніпуляцій та засоби їх

подолання?

–Так,звісно,є чітко окреслені маніпуляції до яких

вдаються політики та просто співрозмовники. Так

як я спеціалізуюся на роботі саме з політиками,то

розповідатиму на їхніх прикладах. Якщо ви на

поставлене вами питання чуєте відповідь: «Ну ми

ж з вами колеги.»,-то це значить,що вами маніпу-

люють,намагаються схилити вас на свій бік. Нія-

кої відповіді така маніпуляція не потребує,ви

просто не реагуєте на такі випади.

Якщо вам відповідають питанням на питання,то

ви також маєте розуміти,що це маніпуляція. Як

діяти залежить від ситуації. В ідеалі ви не маєте

відповідати на питання,а маєте повернутися до

своєї теми та поставити своє питання вдруге.

Іноді політик грає на емоціях,відповідаючи на пи-

тання не по темі,політик робить це настільки

емоційно,що своїми почуттями просто збиває вас

і глядача з пантелику. У такому разі вашим го-

ловним завданням є не піддатися цій емоції і збе-

регти холодний розум,а потім домогтися відповіді

на свої запитання.

–Як не перейти межу у своєму бажанні отри-

мати відповідь на гостре запитання та не поши-

тися у дурні?

–І знову ж таки,ви маєте інтуїтивно відчувати

плин бесіди,її темп та ритм,також ви самі маєте

відчути які саме формулювання підібрати для

блокування того чи іншого маніпулювання. Го-

ловне,що ви маєте пам’ятати:не бійтесь добива-

тися відповіді на своє питання,отримати

відповідь-ваше головне завдання,тому не сором-

теся переривати монолог опитуваної особи та

ставити ваше питання знову.

–Ви розповіли,що політики використовують у

своїх розмовах маніпуляції,чи може такі маніпу-

ляції використовувати журналіст?

–Політики використовують маніпуляції фактично під

час усіх своїх виступів,і так само дозволено використо-

вувати маніпуляції і вам,тому що ви,виступаючи пуб-

лічно, маєте гідно представити свій виступ.

LISTEN

5 SENSES 19

–Які прийоми ми можемо використовувати у

публічному виступі?

–Публічний виступ головне гарно почати,в мене

для цього є три повідомлення,як я їх називаю. Це

«я-повідомлення»,»ми-повідомлення»,і «ви-пові-

домлення». «Я-повідомлення»—це повідомлення

від себе,це те,що ви хочете сказати людям,це

ваші емоції,це те наскільки ви щирі з цими

людьми. Це звучить так: « Я сьогодні до вас при-

йшла щоб розповісти про таку-то тему,я хвилю-

валася, я готувалася,я збирала матеріал, я ледь

не спізнилася до вас,і ось нарешті я тут». Це по-

відомлення дозволить слухачу зрозуміти ваші пе-

реживання та пройнятися симпатією до вас.

«Ми-повідомлення» —це повідомлення від вас та

вашої команди. «Ми-повідомлення» переконає

глядача у тому,що ваші слова не пусті, що вашу

думку підтримують інші люди, що за вами йдуть.

«Ми-повідомлення» звучить так: «Ми сьогодні до

вас прийшли щоб розповісти про таку-то

тему,ми—це я і моя команда,ми хвилювалися,

ми готувалися,ми збирали матеріал, ми ледь не

спізнилися до вас,і ось нарешті ми тут». «Ви-по-

відомленя»—це повідомлення-покарання. Воно

звучить так: «Ви не прийшли на заняття,ви не

з’явилися на зустріч,ви прогуляли пару».

–Яке з цих трьох повідомлень,на вашу думку,є

найефективнішим?

–Я вважаю,що у публічному виступі та просто у

спілкуванні з людьми краще за все використову-

вати «я-повідомлення».Тому що, «я-повідом-

лення» — це ваш ключик до усіх людей,це таке

повідомлення,яке відкриє перед вами усі двері.

«Я-повідомлення» —це ваші особисті емоції,ваші

особисті переживання. Тому у спілкуванні з

людьми ,я вважаю, «я- повідомлення» найефек-

тивнішим.

Олександра Корнійко

Автор фотографії : Дарина Концидайло

Автор фотографії: Крістіна Лисенко

TASTE

22 5 SENSES

На щастя, я прибула на місце прове-дення заходу завчасно, адже ще до по-чатку можна було побачити безлічрізноманітних цікавинок. У холі стоялище порожні столи, неподалік годинникавстановлювалася музична апаратура, до-вкола заклопотано метушилися органі-затори ярмарку. Власне, про те, що десьнеподалік є сила-силенна смаколиків,можна було дізнатися по одному тількизапаху, який раптом зринув у холі,коли до нього зайшло кілька чоловік звеличезними пакунками. Ще мить - і настолах вже дбайливо розміщують кекси,торти, пироги, млинці і навіть… суп!Однак про меню трохи згодом. Я врештідочекалася, поки головний організаторзаходу Марієтта Вейс знайшла вільнухвилинку і запитала про її враження таочікування.

«Ой, сьогодні має бути дуже ве-село! Тут можна буде придбати безлічсмаколиків, сфотографуватися з корів-кою «Тульчинкою», просто потанцю-вати під енергійну музику, тому,думаю, сьогодні всі мають тусуватися вхолі!»

Почувши про корівку, я вирішила,що смаколики почекають, і вирушила їїшукати. Весела чорно-біла тваринка зрожевим носиком та надписом «Туль-чинка» на животику була справжнімджерелом позитиву. Присутність цьогоперсонажа на заході була невипадко-вою, адже саме за підтримки рослинно-

Купи сма врятуй

Благодійний ярмарок до-машніх смаколиків на підт-

римку пораненихстудентів-бійців АТО відбувсяв Інституті журналістики КНУ

імені Тараса Шевченка 27травня в рамках фестивалю

«Журналістська весна-2015. Знадією на мир».

TASTE

5 SENSES 23

вершкової суміші ТМ «Тульчинка» від-бувався цей благодійний ярмарок. Довгоне вагаючись, я зробила фото напам’ять і вирушила куштувати смако-лики.

Чого там тільки не було! Кекси із на-ціональною символікою, млинці з пе-редбаченнями, шоколадні торти, пирогиз горіхами, бананами і шоколадом, кап-кейки з полуницею, корицею й шокола-дом і навіть фруктовий суп. Столипросто майоріли привабливими і, яквиявилося, дуже смачними десертами.Створювали ці шедеври студенти Інсти-туту, переважно першокурсники з усіхнапрямків навчання. Скуштувавшимайже все, я можу дійти висновку, щовихованці ІЖ мають хист далеко нетільки до слова.

Анастасія Побережнюк, випікала пат-ріотичні кекси із зображенням націо-нального гербу й українського прапоравласноруч. Але щоб взяти участь в акціїнеобов’язково мати кулінарний талант,стверджує її подруга Ольга Кузьменко:«Я особисто нічого не випікала, простозахотілося допомогти з організацією: де-корувати столи, розміщувати страви ібезпосередньо продавати їх. У благодій-ній справі жодні руки не будуть зай-вими».

Можу з радістю відзначити, що цінина товари не кусалися. Різні стравиможна було придбати за ціною від 10 до25 гривень. До того ж, деякі продавчинівзагалі пропонували заплатити стільки,скільки вважаєш за потрібне. Почувшитаку пропозицію, одразу хочеться від-дати більше, адже ти розумієш, щонетільки скуштуєш смаколика, а й допо-можеш пораненому співвітчизнику.

Директору Інституту журналістикиВолодимиру Різуну, який особисто заві-тав на захід, придбав тістечко під на-звою «Студент до і після сесії»,аргументуючи такий вибір прагненнямзрозуміти настрій своїх студентів утакий відповідальний і, на жаль, неми-

аколик –й бійця

24 5 SENSES

нучий для них період. Володимир Воло-димирович схвалив задум організаторіві висловив підтримку: «Це дуже гарнаідея – провести ось таку благодійнуакцію в нашому Інституті. Ви робитедобру справу і я сподіваюся, що рештастудентів вас теж підтримає».

Окрім директора я побачила на яр-марку і деяких викладачів вишу, зо-крема Інну Володимирівну Бєлінську,Любов Василівну Боярську, Надію Гри-горівну Герасимчук, які теж придбалисобі студентські смаколики і тим самимзробили свій внесок у порятунок КНУ-бійців.

Неподалік від столів я помітила вели-чезний шмат білого паперу із синьо-жовтими долоньками. На запитання, щоце, відповіли, що кожен охочий моженаписати на них побажання чи подякубійцям, які воюють наразі в АТО, апотім цю композицію буде передано нафронт. Студенти навіть мають намірвстановити рекорд із найбільшої закількістю побажань інсталяції військо-вим. Вирішила допомогти і написала,як на мене, найважливіше – «Повертай-теся живими».

Варто зазначити, що настрій на яр-марку не був би таким піднесеним безфеєричних ведучих Антона Скуратова іБогдана Вербицького, чиєю феєричноюенергетикою переймалися всі присутні.Хлопці мандрували залом і спілкува-лися з продавцями смаколиків, запи-туючи рецепти страв, їх покупцями,цікавлячись, які враження від скушто-ваного, а також у тих, хто тихо відсид-жувався на диванчиках, сварячи запасивність і закликаючи приєднатисядо акції. Антон і Богдан сипали жар-тами на всі боки, а також танцювали знашою «Тульчинкою» запальні танціпід енергійну музику так, що менісамій, як і всім присутнім, хотілосяприєднатися до їх «вечірки».

Наприкінці ярмарку хлопці влашту-вали аукціон, на який виставили ті по-

одинокі страви, що лишилися непрода-ними. Ця креативна ідея повністю себевиправдала, адже тістечко, яке спо-чатку коштувало 20 грн, з аукціону вда-лося продати за 100!

А коли вже всі смаколики було про-дано, весела корівка нагородила найак-тивніших учасників ярмаркуподарунками від ТМ «Тульчинка». І,звісно, що без колективного фото з тва-ринкою не обійшлося, позаяк у холі щедо пізнього вечора лунала запальна му-зика.

То хіба допомогти ближнім такскладно, особливо, коли можна по-єднати приємне з корисним? Мене грієдумка, що я не тільки витратила неба-гато коштів за смачне частування, а йпевною мірою допомогла своїм побрати-мам. Там, на війні, їм не шкода віддатиза нас життя. Такі благодійні заходи –це наш спосіб якоїсь їм віддячити. Томутільки нам вирішувати, як ми самі оці-нюємо власне життя.

Наталія Косякова

TASTE

TOUCH

Олександр – хірург. Він

часто возить медика-

менти на Схід і вчить

солдат допомагати собі і

своїм товаришам в ситуа-

ціях, коли їхнє життя ви-

сить на волосині.

Сьогодні лікар зустрівся

зі студентами Інституту

журналістики і розповів

про проблеми сучасної

військової медицини та

про те, чому лікарі не

вміють накладати джгут.

Автор фотографії : Дарина Концидайло

5 SENSES 29

Олександр Лінчевський:«Війну виграє не армія. Війну виграє народ.»

–В анонсі нашої з вами зустрічі вказано,що це мав бути майстер-клас з першоїмедичної допомоги. Чому ви відійшли відцього формату?–Тому що для збереження життя важли-віша ваша поведінка, ніж вміння зупинитикровотечу. Уникнути поранення куди не-обхідніше, ніж мати ілюзію того, що визможете допомогти уже пораненому.Хочете врятувати комусь життя? Сходітьна вибори!–Але ж в житті реально може бути такаситуація, коли знадобляться навичкипершої медичної допомоги. І тоді не будеколи йти на виборчу дільницю. А я незнаю навіть як правильно накластиджгут?–Відкрию вам велику таємницю: навіть лі-карі не вміють накладати джгут. Насцього не вчать.–Чому?–Людина помирає від кровотечі за 2 хви-лини. Жодна цивільна швидка не встигнедоїхати за цей час. Якщо до приїзду лі-каря людина померла, то джгут їй уже недопоможе. А якщо ще жива, то не такавже й сильна у неї кровотеча.–Під час лекції ви сказали, що лікарівварто боятися. Чому?–Так, я серйозно. Бачите більй халат – ті-кайте. Наша медична освіта просто жах-лива. Точніше, у нас її взагалі нема.Лікарі не мають нормальної підготовкидля того, щоб когось реально вилікувати.А от щоб нашкодити вчитись не треба.–То найбільша проблема нашої медицинив тому, що немає професіоналів?

–У воєнний час найбільша проблема – ценаблизити медицину до солдатів. І, зви-чайно ж, фінансування.–А як можна наблизити медицину?–Госпіталь на фронті бути не може. Йогопросто спалять вороги. Тому треба забез-печити кожного солдата аптечкою і на-вчити його допомогти собі у разі потреби.А от з укомплектуванням цих аптечок унас біда. Також важливо проводити на-вчання для солдатів. А у нас немає коштівнавіть на манекени. Знову ж, проблема зфінансами.–Але ж кошти збирають волонтери, щосьфінансує держава, є якийсь відсоток зподатків. Цього замало?–На бинтик для солдата всі радісно ски-даються, а от на якесь там абстрактне на-вчання – ні. Займаємось профілактичноюмедициною. А ще проблема в неправиль-ному використанні цих коштів. От назби-рав волонтер певну суму, купив 500 касокі виставив фотки в Facebook. Типу поди-віться, я крутий чувак, я захистив голови500 солдатів. Але ж 1 автомат коштуєстільки ж, скільки 500 касок. І користі віднього реально більше. - Ви були на Сході і можете оцінити си-туацію. Які ваші прогнози? Коли пере-мога? - Знаєте, той, хто скропить стрічку новинв інтернеті може оцінити ситуацію краще,ніж той, хто ТАМ сидить в окопі. Поглядсолдата не виходить за межі прицілу йогоавтомата. А взагалі, я вірю в те, що війнувиграє не армія. Війну виграє народ.

Ірина Ковалькова

TOUCH

Автор фотографії : Дарина Концидайло

BREATE

32 5 SENSES

Вони запалюють серця:люди,

які не старіють в літах

5 SENSES 33

Третього дня «Журналістськоївесни» в Інститут журналістики за-

вітали гості – ветерани, учасникинародного хору «Пам’ять». Сту-

денти пригостили їх польовоюкашею та бутербродами, а також

влаштували концерт до Дня 70-річчя Перемоги у Другій світовій

війні, який зворушив усіх до сліз.

Дві останні пари скасовано, хо-четься скоріше стрибнути втролейбус і поїхати додомузвичним маршрутом. Протесперте повітря й сірі клуби

хмар за вікном віщують скорий початокдощу, і вже накрапає. «Ну що ж, поче-каємо на початок концерту. Кажуть, будецікаво», - майнула думка з домішкою скеп-сису.

Біля входу стоять столи з польовою кух-нею: каша, бутерброди, компот. Дівчатаприпрошують скуштувати: «П’ять гривень!Ви, певно, голодні! Повечеряйте зараз, івдома не треба буде нічого готувати». Тачомусь охочих, чи-то голодних, дуже мало,хол майже пустий.

Поряд на столі лежать патріотичнілисти-«долоньки». Кожен може написатикілька слів бійцям у зону АТО. Студентка,відповідальна за акцію, тішиться з назби-раного – підписаних «долоньок» уже чи-мало. «Я була приємно здивована, коливетерани підійшли до нашого столу й по-чали писати листи солдатам в АТО. Миобов’язково передамо їх адресатам і пере-рахуємо гроші від збору «долоньок»(кожнакоштує 5 грн)», - говорить дівчина.

Заходжу в концертну залу. «Щось негусто, активності в наших студентів хоч від-бирай»,— моя іронія на межі сарказму. Нащастя, через кілька хвили ряди поповню-ються. Углиб зали заходять студенти, а вперших рядах сідають викладачі Інституту.Пунктуальність давно виключили з лавукраїнської ментальності, тому не дивуюся,коли концерт починається із «солідним» за-пізненням. Уже через дві хвилини переко-нуюся, що на це варто було чекати цілийдень.

Усі в однакових костюмах, з гордими по-ставами і сталевими поглядами, ветеранивиходять на сцену… І тут починається ве-лике дійство великих людей. Перша піснядовго тримає в напрузі, а від потуги в жі-ночих альтах і чоловічих баритонах по тілуще довго йдуть мурашки. На кожну піснюокремий соліст.

BREATHE

Автор фотографії: Яна Собецька

34 5 SENSES

Канон у виконанні хору звучить особ-ливо прекрасно: жінки починають плавно,а чоловіки продовжують уже з напругою ідраматизмом. Певно, такого потужногоспіву й майстерного поєднання голосівстіни Інституту не чули давно. Після кож-ної пісні на сцену виходить жінка в чор-ному й читає вірші – про війну, здається.Зізнаюся, після співу перелаштуватися навірші мені не вдається – не чую нічого,крім власних думок, навіяних піснями, і ри-мовані рядки не торкають моєї свідомості.

Остання пісня зворушує до сліз, зал го-лосно аплодує і кричить «Браво!». Післявиступу хору на сцену виходить 95-річналюдина-легенда, ветеран Великої Вітчизня-ної війни Валентна Кулінич. На її піджакувисить зо два десятки нагород, дивуюся, якця маленька, тендітна бабуся зі щиримусміхом на вустах змогла пройти всі лихо-ліття війни і зберегти в собі стільки життє-вої енергії. Вона говорить правильноюукраїнською, так розумно й виважено, роз-повідає про історію хору «Пам’ять» і жод-ним словом не обмовляється про своїздобутки. «Не думали ми, діти війни, щой вам доведеться переживати це лихоліття.У тому, що зараз діється в Україні, є йнаша вина. Значить, ми вас недовихову-вали, недонавчали. Значить, не дали мивам тих знань, щоб ви сьогодні могли вирі-шувати проблеми своєї держави самостійно,а не просили про допомогу політиків із за-кордону. Винні ми в тому, що не виховализ наших дітей гідних президентів і міні-стрів», - голос ветерана здригається самена цих словах. Маленька сльоза покотиласяпо її щоці. Чому пані Валентина плакала…Про це я дізнаюся від неї самої вже післяконцерту.

Коротка пауза витримана, ветеран май-стерно змінює тональність та закінчуєжиттєствердним: « В Україні буде мир!».І я їй вірю.

Далі на сцену виходять студенти й де-монструють самостійно підготовленийномер – вальс на воєнну тематику. Потімвиступають «місцеві» співачки ІЖ, але під

час одного з виступів учасники хору по-спішно покидають концертну залу.

–Чому так рано йдете? Невже концерт несподобався? – питаю в одного з ветеранів.

–Та ні , концерт дуже гарний. Не знаю,чомусь дали нам команду йти. Можливо, цепов’язано з транспортом.

Учасників хору запрошують скуштуватикаші. Ветерани не відмовляються й зали-шаються на легку вечерю. У холі ми й зу-стрічаємося з пані Валентиною. Я запитуюв неї, які враження має після виступу, вонатепло всміхається і каже, що всім задово-лена.

BREATHE

Автор фотографії: Яна Собецька

5 SENSES 35

Пані Валентина знає історію нашогоІнституту й зізнається, що колисьмріяла стати журналістом, та не суди-лося через війну. «У вересні 1941 рокуприйшла мені похоронка. Вбили чоло-віка. Ми з донечкою їхали потягом наЗахідну Україну. В дорозі донечка по-мерла, - пані Валентина знову плаче. —Мені нічого не залишалося, і я пішла навійну». У битві під Сталінградом, якрозповідає пані Валентина, вона отри-мала поранення, а перемогу зустріла вБерліні. Намагаюся перевести розмову вінше русло і, на щастя, мені вдається.

Знову бачу усміх на обличчі моєї співроз-мовниці, дякую їй за хвилинне одкро-вення і прекрасний виступ.

З Інституту виходжу повна вражень:великі люди залишаються великими і влітах не старіють душею. Емоції зашкалю-ють, хочеться особисто подякувати кож-ному ветерану за велике бажання жити ітворити, яким вони запалюють нашісерця.

Валерія Ковтун

Головний редактор: Валерія Ковтун

Літературний редактор: Наталія Косякова

Верстальник: Ольга Кравченко

Журналіст: Олександра Корнійко

Журналіст: Ірина Ковалькова

Журналіст: Аліна Козак

Журналіст:Олександра Кудря

Журналіст: Владислава Костенко

Шукайте нас за посиланнями: vk.com/five_senses

http://issuu.com/5senses5