№1 (10) СІЧЕНЬ 2012

Ріпнянський від-ділок: з міРкувань

технології та єд-ності із соціаль-

ною сфеРою…

доля хатині – доля канівки

дзвін скликає на молитву

елеватоР під відкРитим небом

Агрохолдинг ‘‘vitagro’’ зАпрошує нА роботу трАКториСтІВ, ВодІїВ, будІВЕлЬниКІВ... Стор.8

ПЕРСПЕКТИВА

ПАМ’ЯТЬ

ДУХОВНІСТЬ

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Хочу звернутися до вас, поді-литися роздумами, тривогами, роз-раховуючи на відвертість і з вашого боку.

Яким був 2011 рік для україн-ського селянина? Без перебільшен-ня, важким. Практично щодня ми мусили реагувати на економічні, внутрішньо-політичні, погодні ви-клики. Особливо не шкодувала нас природа. Спочатку нещадна стихія вщент вибила посіви в одному із наших відділків. Дощовий початок весни перейшов у довготривалу спеку. Такої посухи не пригадують і найдосвідченіші наші працівники. Велика частина того, що ми заклали у землю під майбутній урожай – за-гинула. Значні площі доведеться пе-ресівати. Те, що залишилося, пере-

буває у задовільному плані. Посіви далеко не в тому стані, коли можна розраховувати на гарні врожаї.

Здавалося б, рекордний урожай зернових 2011 року мав би забезпе-чити фінансову стабільність галузі, принести додаткові дивіденди від вирученого збіжжя. Втім, обмежен-ня експорту, постійні зміни правил того ж експортування, спеціальне заниження цін на користь зерно-трейдерів не дозволяє нам у повній мірі мати віддачу від вкладеної пра-ці, потрачених сил. Задекларована державою підтримка була настільки мізерною, що кардинально вплину-ти на ситуацію аж ніяк не могла.

Напругу створювало і нагнітан-ня ситуації щодо введення ринку землі. Законопроект у запропоно-

ваному вигляді приймати було ка-тегорично не можна, занадто багато питань без відповіді він залишав. І добре, що в депутатів вистачило здорового глузду відкласти це пи-тання, серйозно доопрацювати май-бутній закон, залучивши якомога ширше коло спеціалістів.

Втім, щоб там не відбувалося, агрохолдинг «VITAGRO» завжди сумлінно виконував усі взяті перед людьми зобов’язання, у тому числі й орендні. Виплати на пай прово-дилися вчасно, в обсягах більших, ніж прописано в угодах, у грошо-вій чи натуральній формі. Хочу вас запевнити, що, незважаючи на всі труднощі і негаразди, наша ком-панії буде рухатися таким курсом і надалі. Але, хочу закликати і вас,

наші пайовики, до діалогу. Хочу по-чути ваші думки, ваші поради, ваше бачення тієї ситуації, що склалася, яким чином має продовжувати-ся наша подальша взаємовигідна співпраця.

Хочу наголосити: свого розви-тку компанія не бачить без розумін-ня і підтримки пайовиків, праців-ників, громад тих сіл, де працюємо. Свої листи надсилайте за адресою:

31200 м. Волочиськ,

вул. Котовського 7

З повагою генеральний директор агрохолдингу «VITAGRO»

Сергій Лабазюк.

Шановні наШі пайовики, Жителі усіх сіл, де ми пРацюємо !

Реформування аграрного сектору в Україні розпочате на початку 90-тих триває і нині. За ці нелегкі роки українські селяни отримали земельні сертифікати, потім в замін на сертифікати отримали державні акти на земельні наділи. На сьогодні, робота по заміні сертифікатів ще не за-вершена. Велика кількість громадян ще з нетерпінням чекає на отримання заповітного документу. Адже земля для українця – це і годувальниця, і прихисток, і надія. (Власникам земельних паїв.)

стор.7

стор.2

стор.3

стор.5

стор.8

№ 1(10) СІЧЕНЬ 20122

Чому таРноРуда “Розлюбила’’ свого інвестоРа

Для чого інвестору потрібне село? Ставимо таке запитання до-сить часто: собі, коли біля магази-ну зустрічаємося, чи на якихось оказіях. Ситуація, яка склалася у нас в Тарнаруді наштовхує на єди-ну відповідь – щоб «застовбити» за собою землю, коли ринок землі від-криється.

Обробляло у нас землю СТОВ «Обрій плюс», худоба на фермі та-ка-сяка утримується. Результати мали, скажемо, посередні. Врожаїв високих не було, надоїв теж. Для та-кого великого села як Тарноруда, у колгоспі були забезпечені роботою не так багато людей, та й зарплату за ту тяжку працю платили малень-ку. Одне слово, як могли так і гос-подарювали. Не було варіантів для розвитку. Арифметика проста, щоб забезпечити ферму на якій утриму-ється 100 дійних корів треба мати не менше трьох тисяч гектарів зем-лі, в нас було набагато менше, аби і корми худобі заготовляти і сівозмі-ну робити. Тоді і про оплату праці пристойну можна говорити і про перспективу.

Минулого року наш голова за-явив, що далі тягти він не може, треба кликати когось на поміч, бо пропадемо. Тобто стати під крило потужного інвестора. На території району працюють такі великі обєд-

нання як «Волочиськ Агро» від ки-ївської «Астарти» та ПП «Аграрна компанія 2004 », із них і вирішили обирати. Кожен представив свою програму, власне бачення перспек-тив розвитку громади і господар-ства. Більшість людей спочатку по-тягнулися за Аграрною компанією, бо ж бачать як працюють в інших

селах: зберегли господарку, людям дають роботу і зарплату, будують ферми.

Та астартівці вирішили зроби-ти хитріше. Вони почали роздавати цукор і гроші, хто пристане на їх пропозицію. І це спрацювало. По-вірили люди в їх солодкі обіцянки зберегти ферму, збільшити робочі місця. Та нічого цього не було ви-конано, більше того почали розпро-дувати худобу з ферми. Пригнали великі трактори, за кілька днів зора-ли, посіяли - будь здоровий. А як же місцеві люди, як вони мають жити, за що годувати дітей, де заробити оту копійку? То звичайно простіше, забрати зерно, віддати ті відсотки за пай, аніж морочити голову створен-ням робочих місць і підтримкою со-ціальної сфери. Можливо не болить їм то все, бо не місцеві, а київські. Заховавшись на високих столичних пагорбах, не потрібно людям в очі дивитися, пояснювати, чому обіця-єш одне, а робиш зовсім інше.

Схоже, Астарта не виконала зобов’язань не тільки перед нами, простими колгоспниками, а й перед керівником Обрію Сергієм Степа-новичем Барановським. Говорили люди в селі, що коли домовлялися про передачу господарства астар-тівці обіцяли компенсувати затрати, які були понесені, щоб виростити

урожай і таке інше. Та, видно, щось там не склалося, бо повернувся Сергій Степанович до Тарноруди, прийняв назад господарство, прово-дить наради, розподіляє виробничі задачі. То говорив, що пропадемо, шукаймо інвестора, а тут взявся до праці. Та як воно далі має бути - не відомо, люди розгублені, адже май-нові сертифікати викупила Астарта. Однак, не слід забувати, що земля сьогодні належить людям і тіль-ки ми можемо вирішувати, з ким і коли будемо працювати. А гроші, які кияни виплатили за колективне майно, вважатимемо інвестиціями в соціальний розвиток села.

В одному ми точно переконані, що якби ми не зробили помилки і пішли за Аграрною компанією та-кого би точно не сталося. Та помил-ки потрібно визнавати і правильно їх виправляти.

А. Когут, О. Вальков, В. Головко від імені набайдужих жителів

села Тарноруда

Історія

В умовах, коли інфраструкту-ра для зберігання зерна здебіль-шого застаріла, а врожаї зрос-тають, виробники й імпортери елеваторного обладнання не змо-гли задовольнити ринковий попит на цю техніку. Вільну нішу почали заповняти постачальники альтер-нативних технологій зберігання, наприклад, у поліетиленових міш-ках.

Технологія зберігання зерна в поліетиленових рукавах народи-лась у Німеччині наприкінці 60-х років минулого сторіччя, але тоді вона не набула поширення. Від-родилася вона в Канаді близько 30 років тому і набула популярності в Аргентині. У середині 90-х років коли урожай зернових досяг рівня 40 мільйонів тонн, стало ясно, що наявних тоді потужностей елева-торів недостатньо. Оскільки що-річний приріст валових зборів у ті роки складав біля 10%, то не-можливість зберегти урожай ста-ла одним з головним факторів, що стримував розвиток сільського господарства. На нові елеватори розраховувати не доводилося, бо їх зведення вимагало багато часу, а зерно треба було зберігати вже зараз. Виручили мішки-рукави які до того масово не використовува-лися для зберігання зерна. Нині третина вирощуваного в Аргенти-ні зерна зберігається саме у такий спосіб. Наприклад в 2006 році в мішках було 25 мільйонів зерна, а в 2007-му понад 30. Незабаром новий спосіб зернозберігання пе-рейняли і країни Північної Аме-рики та Європи. До України ця технологія прийшла лише кілька років тому, коли почали з’являтись перші зразки обладнання для за-кладення та вивантаження зерна і, власне, самі поліетиленові мішки. Найбільшими постачальниками техніки для мішків є аргентинські компанії Akron, SiloBag, Richiger, німецькі Ag-Bag і EuroBagging, а самих мішків — аргентинська фірма Ipesa.

Технологія

Самі рукави, довжина яких складає 60 і 75 метрів, зроблені з п’яти шарів поліетилену, кожен з яких має свої певні властивості. Це необхідно для того, аби зерно своєю вагою не порвало плівку, а також аби мішок розтягувався рів-номірно.

Згідно з різними досліджен-нями, у рукавах зерно може збе-рігатися протягом двох років. Піс-ля цього періоду поліетилен під впливом ультрафіолетових про-менів руйнується. Зерно ж можна

в разі потреби перекласти в інший мішок і зберігати далі.

Тривалі експерименти, що проводилися як в Аргентині, так і в інших країнах світу, показали, що впродовж зберігання у мішку не відбувається жодних змін сто-совно вологості закладеного зер-на. Наповнення та вивантаження мішків-рукавів відбувається дуже просто. Для цього потрібні лише бункер для навантаження зерна, трактор та спеціальна машина – за допомогою якої і відбувається за-повнення рукавів.

Застосування

- Рукави підходять для будь-якого зерна, - розповідає директор агрохолдингу «VITAGRO» Петро Лабазюк. - Слідкувати слід лише за тим, аби ділянка під рукави була вирівняною, твердою та з не-великим ухилом у бік завантажен-ня зерна. Це треба для того, щоби вода не могла затікати всередину рукава. Крім цього, важливо про-водити постійні перевірки мішків-сховищ: принаймні раз на 5 днів слід оглядати мішки і, в разі зна-ходження будь-якого пошкоджен-ня, заклеювати дірки спеціальним скотчем.

- В один такий рукав помі-щається більше 200 тонн збіжжя. Майданчики для зберігання зерна підготували ретельно: добре ви-рівняли землю, огородили, про-вели освітлення, виставили охоро-ну. Облаштували їх в Івахнівцях, Лісоводах, Клининах, Попівцях, загалом 62 мішки. Регулярно про-водимо лабораторні аналізи, які свідчать, що зерно зберігаєть-ся дуже добре. Як відомо, зерно живе, воно дихає, вдихає кисень, видихає вуглекислий газ. У цих рукавах, які герметично закрива-ються, без доступу повітря, воно, споживши весь кисень, само себе консервує. Окрім того, без досту-пу повітря різні шкідливі мікро-організми, грибки теж припиня-ють своє функціонування. Скажу більше, при такій технології збе-

рігання покращується якість зер-на. У мішку воно підвищує свою класність, бо набирає клейковину. Щорічно, збільшуючи потужнос-ті виробництва зерна, ми зустріча-ємося з проблемами – збереження врожаю. Адже отримати його є лише половиною справи. Друга половина – це зберегти вироще-не та вигідно його продати. У цей період, як правило восени, по-тужностей українських елеваторів хронічно не вистачає, не вистачає і власних складських приміщень. Тому технологія зберігання зерна у багатошарових поліетиленових мішках здорово нас виручає.

не здають лідеРських позиційПри одній лише згадці про СВК

імені Котовського у Волочиському районі вас поспішать запевнити: господарство слугує зразком до-бросовісності в роботі, дбайливого ставлення до землі і, так би мови-ти, великої людяності у вирішенні соціальних питань. Кооператив, що об’єднує села Соломна і Гре-чана, одне з небагатьох колишніх господарств, що зуміло вистояти у «буревіях» змін в аграрному комп-лексі, зберегти робочі місця, тва-ринницькі ферми, техніку. Завдяки далекоглядності і мудрості керів-ника СВК імені Котовського Олек-сандра Григоровича, Комаровського знане господарство за підсумками попереднього року вийшло у лідери району з усіх основних показників.

Непросто нині розвивати тва-ринницьку галузь, проте Олександр Григорович разом із колективом,

що налічує дві сотні працюючих, не шукає легких шляхів, знаючи, що саме тваринництво і забезпечувати-ме селянам роботу та заробітки. У кооперативі утримують 1965 голів великої рогатої худоби, з них —

500 корів. За минулий рік продали 233,4 тонни м’яса, реалізація якого збільшилась. Надій на кожну коро-ву склав 5472 кілограми, всього ж

господарство виробило 2572 тонни молока.

СВК імені Котовського — пер-ший і надійний помічник сільської ради у розв’язанні багатьох про-блем у Соломній та Гречаній. Цими засніженими днями саме техніка господарства прогортає дороги, розчищає вулиці. Варто додати, що завдяки кооперативу безкоштовно харчуються учні місцевої школи, а в лікарні, ФАПі проведено необ-хідні ремонти. Кооператив провів опалення до двох сільських храмів, за що прихожани не надякуються Олександру Комаровському. За-вжди керівник подає руку допомоги ветеранам війни, інвалідам, одино-ким престарілим. Кажуть, поряд з такою людиною — сердечною, щи-рою, хазяйновитою — гріх на життя нарікати.

В. СВІТЛЕНКО.

елеватоР підвідкРитим небом

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

РІВНЯННЯ НА КРАЩИХ

СИТУАЦІЯ

3№ 1(10) СІЧЕНЬ 2012

Реорганізація сільсько-господарського виробничого кооперативу «Ріпнянський» зовсім не обернулася, як то буває, спустошенням комор, машинно-тракторного парку, майстерень та ферм. І цен-тральна садиба колишнього сільгосппідприємства Ріпна, і бригадний Сербинів продовжу-ють свої стійкі виробничо-господарські традиції. А агро-холдинг «VITAGRO», до складу якого СВК «Ріпнянський» увій-шов як виробничий відділок у вересні минулого року, ці тра-диції наповнює новими пер-спективами.

Сьогодні трударі «Ріпнянсько-го» готуються до нового врожаю вже у складі «VITAGRO». Минуло-річний урожай кооператив виплекав самотужки, і при перетворенні коо-перативу на відділок агрохолдингу «VITAGRO» керівник СВК Олек-сандр Леонідович Клак (на фото) прозвітував про 70 тонн зерна в коморі.

- Ми колективно вирішили спрямувати кошти, виручені від реалізації, на доплату за орен-ду паїв, на соціальний розвиток громади, - повідомив Олександр Клак, який продовжую керува-ти господарством. – Орієнтовно сімдесят тисяч гривень буде ви-ділено на облаштування вулично-го освітлення у наших селах, до двохсот тисяч гривень плануємо витратити на ремонт доріг, до-поможемо також церкві та шко-лі. Та найбільше – чотириста тисяч гривень – ми вкладаємо у закупівлю німецького обладнання для молокопроводу в корівнику та у його монтаж. Наші оператори машинного доїння отримають по два вихідних на тиждень. Поки що ми маємо можливість виді-ляти їм щотижня лише один ви-хідний.

На фермі у Ріпній шестеро доя-рок. Досвідченіші між ними – Надія Леонідівна Сінько та Людмила Ген-надіївна Незгода. Наразі тут щодня надоюють по півтори тонни молока. Ще пару років тому надої у літні

місяці були майже удвічі більшими, але й поголів’я корів було більшим. З часом виникла потреба дійне ста-до оновити – чимало старих корів вибракувано. Тепер у корівнику 208

корів, але загальне поголів’я вели-кої рогатої худоби – 460. Є доволі ялівок і нетелей, які згодом розте-ляться й заповнять стійла у корів-нику.

Загалом у відділку залежно від сезону трудиться 60 – 65 чоловік. Лише десяток із них молодші 35 років. Є вакансії водіїв, комірників, трактористів. Одного з ріпнянців, Анатолія Володимировича Скіру-ху, запросили працювати на сучас-ній техніці на базі агрохолдингу «VITAGRO» в Попівцях. Тим часом у колектив механізаторів уже повер-

нулися декілька трактористів. Але рук бракує: на кожного з механіза-торів припадає по дві-три одиниці техніки, а це не кращим чином по-значається на продуктивності праці.

За токарний верстат чи зварюваль-ний апарат доводиться ставати бри-гадирові тракторної бригади Павло-ві Івановичу Лукову та інженерові В’ячеславу Леонідовичу Яцишину. На разі вони організовують ремонт

техніки й агрегатів. - Відчувається, що у нас

з’явився надійний партнер в особі агрохолдингу «VITAGRO», - каже В’ячеслав Яцишин. – Ось надій-

шли всі необхідні запчастини до тракторів МТЗ. Загалом, після минулорічного важкого сезону по-льових робіт роботи на ремонтах побільшало, проте щось ми те-

пер можемо відправити на базу, де проводиться централізований ремонт.

- У нас тут більше десятка тракторів, використовуються вони на сівбі та догляді сільсько-господарських культур, для роз-дачі кормів на фермі, - розповідає Павло Луков. – На кожній з цих ділянок роботи вже немало років невтомні Олександр Вікторович Кучер, Микола Миколайович Ві-цяк.

Співробітництво СВК «Ріпнян-ське» з «VITAGRO», розпочалося ще до офіційного влиття коопера-тиву в агрохолдинг і полягало у вирішенні господарських питань. Тим-то й у СВК «Ріпнянський» ре-тельніше дотримувалися технології виробництва, що впливало на про-дуктивність, на прибутковість ді-яльності, а отже з’являлося більше можливостей допомагати закладам освіти й охорони здоров’я Федір-ківської сільради, на території якої розташовані Ріпна й Сербинів.

- Звичайно, хтось іще тужить за колишніми колгоспами. Але те-пер агроформування такого типу не витримують конкуренції з по-тужними агрохолдингами, - мір-кує Федірківський сільський голова Леонід Кучер. – У Ріпній із Серби-новим залишилася своя техніка, але питання про купівлю пального чи добрив самотужки кооперати-ву вирішувати ставало все важче.

- Пропозицій приєднуватися нам надходило багато, не тільки від «VITAGRO», - згадує Олександр Клак. – Ми наче справлялися, але навіть при високій зарплаті серед тих же механізаторів нам було важко дотримуватися техноло-гій. Я знаю керівників агрохолдин-гу Сергія та Петра Лабазюків уже немало років, мені імпонує їхній підхід до планування, до стра-тегії господарювання – комп-лексної, пов’язаної з соціальним розвитком громад. Зустрічалися з людьми на різних рівнях, при-дивлялися. Чимало тоді важила позиція сільської ради. І добре, що наші позиції і симпатії людей щодо партнерства з агрохолдин-гом «VITAGRO» збіглися.

Михайло Цимбалюк

Ріпнянський відділок: з міРкувань технології та єдності із соціальною сфеРою…

ПЕРСПЕКТИВА

Не приховує задоволення від співпраці з місцевим господар-ством — СВК «Поляна» Савинець-кий сільський голова у Ярмоли-нецькому районі Микола Дзюбак. Додає, що кооператив, який впро-довж багатьох років очолює від-даний селу і своїй справі Володи-мир Лучко, головне і чи не єдине джерело надходжень в сільський бюджет. Протягом минулого року, до прикладу, «Поляна» поповни-ла казну села на майже 105 тисяч гривень. Крім того, господарство повністю утримує місцевий Буди-нок культури і тому, що осередок культури на селі, місце духовного збагачення залишається живим, за-вдячують саме Володимиру Васи-льовичу.

Під постійною опікою госпо-дарства — учасники бойових дій, інваліди дитинства, малозахищені

категорії населення. І належний стан доріг у селі теж його турбо-та. Словом, там, де долучається до вирішення будь-яких життєвоваж-ливих питань громади СВК «Поля-на», — порядок, лад і позитивний настрій.

Орендарі вдячні Володимиру Лучку за вчасні й якісним зерном розрахунки за паї, а 82 сільських жителя — за можливість мати ро-боту у нинішніх складних умовах. На фермах СВК «Поляна» утри-мують 90 корів, надій на корову в минулому році склав 3624 кілогра-ми. Розвивають і м’ясне поголів’я, завдяки чому змогли реалізувати за попередній рік 75 тонн м’яса. Задо-волені тваринники, що роботи на фермі додалося, адже минулоріч народилося 50 телят. Отже, є надія на подальший розвиток.

Д. СВІТЛА

Наступного року ціни залишатимуться стабільни-ми на основні види продовольчих товарів - хліб, цукор, олію та крупи. На цьому наголошують у Міністерстві аграрної політики і продовольства. І додають, що в разі чого уряд вживатиме усіх можливих заходів для попередження зростання.

У профільному міністерстві говорять про стабіль-ність на ринку продтоварів. Цьому сприяє кілька фак-торів. Насамперед завдяки високому врожаю зернових культур і овочів, а ще, дякуючи організації виїзних яр-марок. Обсяги реалізації продукції на сільськогоспо-дарських ярмарках у 2011 зросли на 25 % у порівнянні з 2010 роком.

За словами очільника Мінагрополітики Миколи Присяжнюка, під впливом сезонного скорочення ви-робництва перебуває лише ринок овочів (через пере-хід до споживання значно дорожчих овочів закритого ґрунту).

«За всіма іншими групами закінчення новорічних і різдвяних свят позначається зниженням рівнів їхніх роздрібних цін. Цьому сприяла плюсова температура, яка дала можливість доставляти сільськогосподарську продукцію, в першу чергу, овочі, від одноосібників на

ярмарки та оптові ринки. В цілому в І кварталі 2012 року слід очікувати стабільної цінової ситуації», − на-голосив Микола Присяжнюк.

Міністр повідомив, що на сьогодні Аграрний фонд має на балансі 1,3 млн. тонн пшениці продовольчої, 100 тис. тонн жита.

«Це гарантує нам упевненість у тому, що у 2012 році коливання цін на продовольче зерно, борош-но, хліб та хлібобулочні вироби не буде», − запевнив очільник Мінагрополітики.

Стабільні ціни прогнозують також на олію та цу-кор.

«В поточному маркетинговому році очікується ви-робництво 3, 35 млн. тонн олії соняшникової. Це по-вністю забезпечує потреби внутрішнього ринку, тому ціни на олію залишатимуться стабільними. Те ж саме стосується цукру, якого з цукрових буряків урожаю 2011 року вироблено 2,4 млн. тонн. Тому коливан-ня цін на нього не буде. Тим паче аграрний фонд для зменшення негативного впливу зниження ціни на цу-кор виконав свої зобов’язання і закупив на ринку пев-ну кількість цукру», − зазначив Міністр.

Водночас збільшення у 2011 році обсягів вироб-ництва сировини для виробництва круп повністю за-безпечать потреби внутрішнього ринку у крупах та стабільність цін.

За матеріалами Інтернет-видань

порядок, лад і позитивний настрій забезпечує свк «поляна» Ринок і ціни

РІВНЯННЯ НА КРАЩИХ ПРОГНОЗ

Механізатори-ріпнянці за ремонтом двигуна

Майбутню корівку переводять на вигодовування

4 № 1(10) СІЧЕНЬ 2012

ОСВІТА

посівний календаР на 2012 РікКультура Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень

Баклажани 9-12, 23, 29 1, 10, 31 7, 10, 22, 30 9-11, 13

Базилік 1, 10, 20, 23 2-3, 7-12, 29-30 4, 9-11, 13 5,11-12, 21 6

Буряки 24 3, 7-12, 29

Гарбузи 19, 22, 29-30 9-11, 13 5, 11

Горох 24, 26, 29-30 7, 10, 22 9-11

Кабачки 30 7-10, 19, 22 9-11, 13 5, 11-12, 17

Кавуни 9-10, 25, 29-30 4, 9-11 5, 11-12

Капуста 1, 9-10,26, 29 2, 5, 7-10, 22 9-11, 13

Картопля 15, 26, 30 2, 7-10, 19, 22 4, 9-11, 13, 22, 28-29

Квасоля 7-12, 22 9-11

Морква 24, 26, 29-30 2-3, 7-10, 22, 29-30 4, 9-11, 22

Огірки 26, 29-30 7-12, 22-23 9-11, 22 5, 11-12

Перець 9-12, 23, 29 26, 29-30 7-12, 29-30 9-11, 28-29

Петрушка листова 1, 9-10, 20, 23 2-3, 7-12, 19 9-11, 22, 28-29 5, 11-12 6, 20

Петрушка коренева 23, 30-31 2-3, 7-12, 19, 22-23, 29-30 4, 9-11, 13, 22, 28-29

Помідори 9-12, 23, 29 30-31 7-12, 22-23 4, 9-11

Редиска 20, 23, 30-31 2-3, 7-12, 19, 22 9-11, 22, 28-29

Редька зимова 7-12, 29-30 4, 9-11, 13, 28-29 17, 21, 28

Редька літня 23, 26, 30-31 2-3, 7-12, 19, 22-23 4, 9-11, 13, 28-29

Салат 9-10, 20, 23 7-12, 22-23, 29-30 9-11, 22, 28-29 5, 11-12 6, 20

Селера корнева 20, 23, 30-31 2-3, 7-12, 29-30 4, 9-11, 13, 28-29

Кріп 1, 9-10, 20, 23, 30-31 2-3, 7-12, 16, 22, 29-30 9-11, 22, 28-29 5, 11 6, 20

Цибуля на перо 1, 9-10 2-3 5, 7-10, 22-23, 29-30 4, 9-10-1, 13 5, 11-12, 21 6, 20

Цибуля 24, 30-31 2-3, 5, 7-12, 22 4, 9-11, 13, 22

Часник 24, 30-31 7-12, 29-30

Несприятливі дні

Усі культури 8, 21-22 7-8, 21-22 1, 6, 14-15 1-2, 6, 21, 31 4, 19-20, 30 3-4, 19

Школа. Кожен з нас світлого вересневого ранку з букетом квітів і ранцем поспішав до неї, щоб скористатися своїм правом на осві-ту.

У нашій другій домівці проходили най-кращі шкільні дні, сповнені радістю і щастям. І як тільки не складалися наші долі, куди ли-шень не розводили життєві шляхи, ми завжди пам’ятали і будемо пам’ятати своїх одноклас-ників, вчителів, свій клас, свою рідну школу.

У центрі села Клинового красується три-поверхова загальноосвітня школа І-ІІІ сту-пенів. Світлими широкими коридорами по-спішають у свої класи щоранку 166 учнів. А великим багажем знань забезпечують їх 25 членів педагогічного колективу.

У народі кажуть, що учитель – це май-стер життя, і основне його завдання – навчи-ти дітей жити, бути людьми. І такими пре-красними майстрами життя є вчителі нашої школи, які завжди підтримують атмосферу співтворчості з учнями, серйозно ставляться до викладання своїх предметів, і, разом з тим, можуть розважити добрим жартом, допомог-ти щирим словом.

Гордістю школи є зразковий танцюваль-ний колектив «Барвінок», керівником якого є педагог-організатор – Клімова Оксана Сте-панівна. Юні танцюристи вже неодноразово були учасниками різних районних та облас-них конкурсів, фестивалів, де здобували при-зові місця.

Також у Клинівській школі працюють добровільні та безкоштовні гуртки польської мови та фізичної культури. Один раз в тиж-

день юні гуртківці поспішають до своїх ке-рівників Лаби Л.М. та Москалюк І.А.

Відвідують наші учні і музичну школу, неодноразово тішать нас своїми здібності на концертах та різних заходах, які проводяться в школі.

Практика показує, що гарно й естетично оформлене місце роботи чи навчання додає і працівникам, і учням радості, творчасті та енергійності.

Тому щороку з’являється щось нове і в оформленні інтер’єру нашої школи. Це і по-новому оформлені кабінети, і косметичний ремонт біля входу до школи, і нові метало-пластикові двері, і ще багато чого, що радує наш учнівський і вчительський колектив.

Звісно, що без хорошої допомоги та під-тримки далеко не поїдеш.

Нашим гарним партнером є агрохол-динг «VITAGRO». Щорічні подарунки учням школи на Новий рік, встановлення зовніш-ньої огорожі, косметичний ремонт біля двох вхідних дверей до школи, допомога з буді-вельними матеріалами – все це заслуга наших спонсорів.

З їхньою співпрацею у нас справді ро-биться затишніше, і ми з радістю поспішаємо до свого місця роботи.

Від імені педагогічного, батьківського та учнівського колективу ми дякуємо нашим спонсорам за активну співпрацю.

Нехай доля дарує їм ще довгі роки життя, а на життєвій стежині ніколи не буде трудно-щів і перешкод.

Антон Перчишин, директор Клинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Рідна Школа

5№ 1(10) СІЧЕНЬ 2012ПАМ’ЯТЬ

доля хатині – доля канівкиВлітку 1943 року тут, у надзбру-

чанському краї, двічі проходили рейдуючі партизанські з’єднання: сумські партизани під команду-ванням С. А. Ковпака та вінницьке партизанське з’єднання , яке очолю-вали Я.І. Мельник і Д.Т. Бурченко. Поява великих партизанських фор-мувань у глибокому ворожому тилу активізувала опір окупантам, до лав народних месників вступили і літні подоляни , і молодь. Почастішали диверсії на комунікаціях противни-ка, бої з опорними гарнізонами оку-пантів. Наприкінці 1943 і в перші дні 1944 років партизани двічі вчи-нили напад на фашистський гарні-зон у селі Канівка.

Фашисти вирішили розправити-ся з непокірним надзбручанським селом. Акція була спланована за усталеним « шаблоном», у від-повідності з «інструкціями», роз-робленими на «верхніх поверхах» гітлерівського правління.

Сьогодні особливої ваги на-бувають документальні матеріали, розповіді безпосередніх свідків тих трагічних подій. Свідчення жертв фашистського геноциду – це і доку-мент історії і неспростований факт звинувачення завойовників з тре-тього рейху, яким не було, нема не буде прощення.

Згадує Настя Імерківна Купервас:

« Питаєте, як це сталося? Біда вже чекала на нас. Посходилися в хаті. Прислухаємось: стрілянина зчинилася на протилежному кінці села. Бачу все, як би оце тепер: мій молодший брат ( йому тоді йшов чотирнадцятий) припав до віконної шибки. Чоловік мій Іван Іванович з тримісячним синочком на руках хо-дить по хаті, не знайде собі місця. Другий синок, старшенький, йому ледве три роки минуло – горнеться до мене. « Що ж воно буде, Іване?» - не знати, чому запитую чоловіка, а той мовчить.

Отак ми скупчилися в хаті, охо-плені відчаєм. Стрілянина наближа-лася. Я глянула у вікно: над селом уже підіймалися димові хмари. Далі зволікати не було сил, я побрала ді-тей та мерщій навтікача до збру-чанських плавнів. Побіг зі мною мій брат – підліток. А чоловік застався в хаті. Живого Івана вже не побачила. Не побачила живими ні свого тата, ні матір, ні старшого брата. Вони жили окремо від нас, на віддале-ному кутку села. Мій батько тяжко хворів. Коли карателі запалили хату, вийти надвір він не здужав, так і об-рушилася на нього палаюча покрів-ля. Потім на попелищі батькового обійстя віднайшли обгоріле коліно й полу кожуха – все, що залишилося від батька. Мати вибралася з вогню, хатня покрівля от-от мала обруши-тися. Вибігла моя мама на вулицю, але не врятувалася – за десяток кроків од власних воріт її застре-лили карателі. Мого старшого бра-та розстріляли разом з чоловіком Іваном на високому березі Збруча. Молодший брат переховувався зі мною і моїми дітьми в плавнях. Та як минули страшний день, а за ним – ніч, так само сповнена жахів, прийшов у світ начебто спокійний і тихий ранок, мій братик каже до мене: « Піду, подивлюсь, що там з нашими, та, може , щось поїсти зна-йду». Десь на попелищі він надибав буханець хліба й повертався до нас в плавні. Повертався мій братик та не дійшов: його вистежили карателі й розстріляли біля придорожнього рову. Так і лежав , геть закривавле-ний, притиснувши той хліб до гру-

дей. Отак –то: шістьох найближчих мені людей ( додайте до цього сум-ного рахунку ще двох наших зятів) не стало того морозного дня – 24

січня 1944 року. До визволення за-лишилося півтора місяця».

Гітлерівці залишили після себе « мертву зону»: село спалили по-вністю – 132 жилих будинки, всі колгоспні будови, 80 жителів Канів-ки розстріляли, спалили живцем, 54 колгоспники погнали у фашист-ське рабство до Німеччини.

Люди приймали мученицьку смерть, не просячи пощади в катів. Що могли протиставити зброї оса-танілих ворогів беззахисні жінки, діти, старики? Які рятівні засоби були в них, щоб уберегтися від все-поглинаючого вогню, смертонос-ного шквалу свинцю, що випуска-ли стволи есесівських автоматів? Хоч збігло відтоді літ та літ, а живі й досі пам’ятають ті жахи, потоки людської крові, згарища – страхіття – пам’ять береже все до найменших подробиць. Живі мужньо несуть у собі той тягар важкої пам’яті. Попіл спаленого подільського села донині стукає в людські серця.

Погнали їх до Збруча, постави-ли над урвищем . Убивці вперлися очима в своїх жертв, наготували автомати. Іван Іванович Купервас, стояв поруч із Станіславом Андрі-

йовичем Павенським. Нашвидку обмінялися кількома словами: мов-ляв, тільки – но почнуть стріля-ти – відразу падаймо. Вони впали

одночасно під першими автомата-ми чергами, скотилися з урвища в смертну яму. Та тільки Іван Купер-вас упав скошений назавжди. Ста-

ніславу Павенському поталанило – черга пробила йому руку, заче-пила бік. Вночі він розсунув тіла розстріляних, виліз із смертної ями,

поповз берегом у напрямку збру-чанських плавнів. Потім постав перед Настею Імерківною, спанте-личив її вкрай, мовби прибулець з того світу. Прийшов і сказав : « Не плач, не терзайся, подумай про ді-тей. Твій Іван розстріляний, а я ось живий. Було все так…»

Згодом було багато чого в тому куточку Поділля і в долях тих лю-дей. Сталося так, що Станіслав Па-венський упізнав одного з катів, що вершили криваву розправу в Канів-ці. Точніше – спіймав саме того есе-сівця, який розстрілював його, Ста-ніслава Андрійовича Павенського, над річковим урвищем. Далеко по війні бригада подільських колгосп-ників виїздила на лісозаготовки до Архангельської області. Після за-кінчення роботи зібралися на заліз-ничному вокзалі, зайшли до їдальні повечеряти перед дорогою. Дивить-ся Станіслав Павенський: за сусід-нім столиком чаркує весела й шум-на компанія. А серед неї – мовчун насуплений, білобровий чолов’яга з водянистими очима й квадратною щелепою. Придивляється Станіслав

Павенський: дуже знайоме облич-чя. Як не силкується, як не напру-жує пам’ять, а пригадати не може, де і коли здибався з тим білобро-

вим мовчуном з веселої компанії. Раптом майнув здогад, ошпарив свідомість, за хвилину прийшла певність: хіба забудеш ката, який холоднокровно зводив автомат, ви-пускав чергу, щоб прикінчити тебе? Зірвався Станіслав Андрійович з місця, кинувся до сусіднього столи-ка, вхопив за петельки білобрового чолов’ягу. Піднялася метушня.

Станіслав гукає: «Люди, можете мене брати, крутити, в’язати, але не дайте втекти есесівцю!» Катові втекти не вдалося. Виявилося, він походив з фольксдойчів, добро-вільно пішов служити у каральне гітлерівське формування , після ві-йни довгий час переховувався, про-живав під чужим прізвищем – да-леко від місця скоєних злочинів. І от – пригода у вокзальній їдальні на півночі. Випадкова зустріч ката і жертви. Наприкінці, ясна річ, спра-ведливий фінал: суд і кара.

Жити треба попри біди, муки, болі. Одна-однісінька хата з понад сотні осель вбереглася од вогню. Одна для всіх, хто вцілів. Хата сто-яла на краю села, поблизу надзбру-чанських плавнів, і хижий вогонь її обминув. Решта – чорніли, як при-види. Холодні руйновиська, ости-глі після вогню і такі болючі для пам’яті. Люди, подолавши відчай , гуртувалися, з обгорілого дерева зводили курені, стулювали сякі –такі халабуди. А потім настав бере-зень 1944 року.

Канівка входила у район, де роз-гортався головний удар радянських військ, що просувалися від рай-центру Волочиськ на південь – до Кам’янець – Подільського. У спа-леному надзбручанському селі спи-нилася військова частина. Воїни щиро й щедро підтримували пого-рільців – продуктами, одягом, тран-спортом, матеріалами. Армійські вози та коні виряджалися до лісу по деревину, виділялися майстри з солдатів, що « позакидали» верхи на ті обгоріли стіни. Люди взялися жати очерет, пошивати хати.

Відтоді багато що змінилося в тутешньому краї. Постала з попелу Канівка, стала просторішою і гар-нішою, ніж до війни. Встигло на-родитися, вирости, змужніти нове покоління. А спомини про воєнне лихоліття, про важке повоєнне від-родження - живуть. Люди згадують тяжкі крутосхили минулого. У спо-минах цих печаль, гіркота, але є і почуття власної гідності: вистояли! Бо тодішнє лихо не роз’єднувало, а єднало людей. Біда гуртувала і гартувала здатність до опору недо-лі. Гуртом було легше вистояти і пе-ревершити себе. Жила солідарність, про яку не мовилося вголос, яка в’язала незримою пов’яззю людину з людиною. І від того накопичува-лася сила протидіяти незлагодам, скруті, труднощам і знаходити себе в роботі.

Щороку збираються люди біля скорботного знаку, аби вшанува-ти тих, хто загинув у ту холодну днину. Участь у траурному мітин-гу взяли директор агрохолдингу «VITAGRO» Петро Лабазюк, керу-ючий місцевим відділком компанії Володимир Сергійчук, сільський голова Наталія Довбуш. Молитва за упокій, квіти до пам’ятника, хви-лина мовчання – людство ніколи не повинно забувати гірких уроків історії, щоб подібне більше не по-вторилося.

За матеріалами відкритого уроку Полянської ЗОШ

6 № 1(10) СІЧЕНЬ 2012

Хмельниччину і Тернопілля, роз-ділені річкою Збруч, сполучає зо два десятки мостів. На декількох із них щороку 22 січня відбуваються захо-ди, присвячені Актові Злуки, прого-лошеному 93 роки тому на майдані біля Собору Святої Софії у Києві. Воістину рікою єдності став потік людей, що злилися в одну колону на мосту між містом Волочиськом та селищем міського типу Підво-лочиськом під час свята «Збруч – ріка єднання». Традиція урочистого святкування 22 січня волочиською та підволочиською громадами вже ступила крок у третє своє десяти-ліття, хоча на державному рівні ця історична подія пошановується тільки з 1999 року.

Цьогоріч День соборності наче підви-щений у статусі після перейменування його президентським указом у День соборності та свободи України. Зустрівшись на мосту, перила якого вбрані були державними пра-порами, делегації двох областей обмінялися

короваями і урочистою ходою вирушили до центру Волочиська. Ріка із трьох тисяч люд-ських сердець рясним потоком з проблиска-ми вишиванок, рушників, квітів і прапорів, усмішок і патріотичних мелодій дружнім плином влилася у центральну площу міста. Її зробили святковою гірлянди із прапорців, вітальні гасла, намети делегацій Хмельниць-кого, Ізяславського, Ярмолинецького, Дунає-

вецького, Красилівського та інших районів, а також сільських громад району Волочиського.

Зокрема, сільські ради демонстрували художньо-декоративні вироби сво-їх мешканців, майстрів, номери художньої само-діяльності, досягнення господарств укупі з агро-інвесторами та фермера-ми й іншими підприєм-ствами. Як у колоні, так і в ряду наметів виділялася символіка агрохолдингу «VITAGRO», очолюва-ного депутатом Хмель-

ницької обласної ради Сергієм Лабазюком. Громади Полянської, Поповецької, Федірків-ської, Курилівської, Шмирківської, Клинин-ської сільрад пишаються своїм партнерством з агрохолдингом, котрий працює під девізом

«Ми дбаємо про розвиток громад». Зі сцени, змонтованої на майдані Воло-

чиська, гостей свята привітали заступник голови Хмельницької облдержадміністрації Лілія Бернадська, перший заступник голо-ви Тернопільської ОДА Микола Головач, за-ступники голів обласних рад Василь Осадчий та Олег Бабенський. Козаки, що під’їхали на конях, вручили керівникам регіонів грамоти й оголосили: «Керуйте праведно та гідно – на благо громад нашого краю , народу Укра-їни!». У небо злетіли кульки з числом «93» та феєрверк із парашутиків з національними прапорами.

Гасло «VITAGRO» про розвиток громад втілюється на практиці не тільки у Хмель-ницькій області, а й у Борщівському районі Тернопільщини, де селяни також довіряють свої паї агрохолдингу. «Єднання демонстру-ють Кам’янець-Подільський район і Борщів-ський, Чемеровецький і Гусятинський, Во-лочиський і Підволочиський, - зазначали зі сцени керівники областей.

У концерті взяли участь академічний ан-самбль пісні і танцю Хмельницької обласної філармонії «Козаки Поділля» та вокальний квартет Тернопільської обласної філармонії, художні колективи Підволочиського, Воло-чиського, Городоцького, Чемеровецького, Дунаєвецького, Білогірського районів.

Михайло Цимбалюк.

Береже вірність рідній землі керівник аг-роформування, що розкинулось на околиці Волочиського району, – Поповецький відді-лок ПП «Аграрна компанія – 2004» з великим досвідом роботи Іван Бабій. Цьогоріч ми-нає рівно двадцять років з того часу, як Іван Дмитрович, вперше «скуштував» копіткої хліборобської праці. Спочатку він очолював агрогосподарство, що базувалось неподалік – у Великих Жеребках. Сьогодні ж на плечі Івана Бабія лягла ще більша відповідальність. У розгалуженій мережі господарств, керівни-

ки агрохолдингу «Vitagro» Сергій Петрович і Петро Петрович Лабазюки, призначили його керуючим Поповецьким відділком, агрохол-дигу. Ось уже півтора року директор успішно виконує покладені на нього обов’язки і за-вдання.

Так вже склалось, що Попівці – мала Бать-ківщина родини Лабазюків, стали місцем за-родження великої справи. Фактично звідси бере початок агрохолдинг «VITAGRO». Тому Поповецький відділок завжди був і буде під пильним оком і прискіпливою увагою керів-ництва і, власне, вимоги до нього висуваються надзвичайно високі, оскільки він, безумовно, є обличчям однієї з найбільших і провідних сільгоспструктур не тільки на Волочищині, а й поза її межами.

Одночасно розвиваючи як рослинництво, так і не менш важливу галузь – тваринни-цтво, сьогодні Поповецький відділок функ-

ціонує достатньо ефективно. До складу аг-роформування входять сільськогосподарські угіддя шести населених пунктів – Попівців, Великих Жеребок, Червоного Кута, Шмирок, Собківців і частини Личівки. Загальна площа оброблюваних земель становить 3,5 тисячі гектарів. Організація представляє собою ці-лісну систему підрозділів: тракторний парк (головний інженер В.П. Губай, бригадир В.М. Чабан), два зерносховища (завідуючі А.Д. Стріхар, Л.В. Музичко), тваринницька фер-ма (завідуючий В.П. Грубий), у яких задіяні

кваліфіковані кадри. Нині на підприємстві трудяться 132 жителя навколишніх сіл. Сіль-ські трударі горді з того, що навіть в кризових

умовах, за свою щоденну, від ранньої зорі до заходу сонця працю, вони мають можливість отримувати достойну заробітну плату.

Славними видались минулорічні ужинки.

Складські приміщення буквально до країв були наповнені добірним зерном. Непогані результати видали посіви озимої пшениці, ячменю, кукурудзи на зерно. Добрий урожай зібрано на ділянках де вирощувались цукро-ві буряки, соя, соняшник, озимий ріпак та інші агрокультури. Між тим, окремо варто зазначити, що після остаточного об’єднання господарств у Великих Жеребках і Попівцях в єдине моноутворення, помітним проривом стало збільшення урожайності ранніх зерно-вих культур. На окремих полях намолот збіж-

жя становив понад 65 центнерів з гектара, що більше від середнього показника по району на 30 відсотків. Такі позитивні зрушення ста-ли можливі завдяки реалізації комплексних заходів з обробітку ґрунту, зокрема, за раху-нок дотримання технологічного процесу ви-рощування, своєчасного проведення робіт і підживлення рослин.

Певна річ, в сучасних умовах пріоритет-ним завданням є не тільки вчасний збір уро-жаю з найменшими втратами, а й важливо також створити належні умови зберігання продукції. Так би мовити, подумати про ко-мору. У зв’язку з цим, нещодавно зусиллями будівельників агрофірми було проведено ка-пітальну реконструкцію по збільшенню єм-кості зерноскладів у селі Великі Жеребки.

Стосовно техніки, яка використовується у сільгоспвиробництві, то модельний ряд пред-ставлений здебільшого вітчизняними зразка-ми, хоча є і прогресивніші імпортні машини, які вже добре себе зарекомендували. На пер-спективу тут планується подальше оновлення парку тракторів, комбайнів, агрегатів пере-важно закордонного виробництва. З часом, такий крок дозволить значно зекономити обо-ротні капітали.

Як додатковий і активний напрямок робо-ти, окремої уваги заслуговує тваринництво. Буремні події 90-х років минулого століття, негативно позначилися на розвитку цієї га-лузі. Зараз, як сумне нагадування минулих років, тільки в межах території Поповецької і Шмирківської сільських рад ще пустують приміщення, колись доволі прибуткових, ферм. Втім, зважаючи на стратегію розвитку тваринництва в компанії, стояти пусткою їм залишилося не довго.

Торік відремонтовано тваринницьке при-міщення у Червоній Гірці. Невдовзі, там же буде встановлено молокопровід і механізо-вану систему роздачі кормів. Навіть зараз, взимку, загальне число худоби досить солідне – поголів’я ВРХ складає 165 голів, з яких 158 – фуражні корови. Ще влітку аграрії заготу-вали більше 1100 тонн високоякісного корму для зимівлі тварин.

Поза сумнівом, головне для керівництва

– працівники і пайовики. І сьогодні кількість пайовиків у цих селах зросла більш ніж удві-чі. Додатково в оренду передано понад одну тисячу земельних наділів. Промовистим фак-том, що свідчить про ефективне використан-ня землі – є повна відсутність заборгованості за користування землею перед людьми. З па-йовиками розраховуються без затримок. За бажанням – грішми, борошном або зерном.

Попри всі негаразди сільського життя, господарство ніколи не стоїть осторонь про-блем територіальних громад, завжди йде їм

на зустріч, налагоджуючи тісну взаємодію з органами місцевого самоврядування. Повсяк-час, суттєві кошти вкладаються у розвиток соціальної інфраструктури на селі. Будують-ся нові і утримуються в належному стані до-роги. Водночас, постійно реалізуються інші соціально-важливі проекти. А це – і надання матеріальної допомоги людям, які дійсно цьо-го потребують, і вручення подарунків учням загальноосвітніх шкіл та дітям дитячих сад-ків до новорічних свят, і адресна підтримка ветеранів Великої Вітчизняної війни та ло-

кальних конфліктів, і виділення продуктів для безкоштовного харчування учнів, і про-ведення культурно-мистецьких масових захо-дів, і навіть таке елементарне, але напрочуд необхідне – грейдерування снігу в зимовий час. І цей список благородних починань мож-на ще довго продовжувати, однак найкращу, об’єктивну оцінку благодійникам зможуть дати тільки люди.

Чи не найбільшою пожертвою для тутеш-ніх жителів стало будівництво нової право-славної церкви імені св. Іоанна Богослова у Попівцях і спорудження у Великих Жеребках православного храму імені св. Дмитра, бого-служіння в яких веде панотець Олександр. Тому й не дивно, що керівники агрохолдингу і місцевого відділку користуються безпере-чною повагою, великим авторитетом і під-тримкою громади.

А зараз, в зимову пору, аграрії не відпочи-вають, наполегливо готуються до майбутніх весняно-польових робіт.

Віталій Величко

ПОСТУП ПАТРІОТІВ

ГОСПОДАРСТВО

де господаР ходить, там і нивка РодитьТак гласить народна мудрість. І, звичайно, так воно і є. Людина не-

розривно прив’язана до землі, немов дитина до матері, і матір ця спо-конвіку годує всіх нас запашним і духмяним хлібом. Ні для кого не секрет, що за свої щедрі дари, земля вимагає до себе належної хліборобської тур-боти.

над збРуЧем у Ріку єднання зливаються сеРця укРаїнців

7№ 1(10) СІЧЕНЬ 2012

- Важливе питання — це благоустрій. Ро-бимо суботники, наводимо лад у громадських місцях. Хочеться прибрати села, причепури-ти, озеленити, щоб людям було приємно хо-дити вулицями, щоб усе милувало око. А ро-боти на території трьох сіл завжди вистачає. Велику увагу приділяємо сільським кладови-щам, впорядковуємо їх, ставимо огорожі.

Ще донедавна однією із насущних про-блем був стан дороги, яка з’єднує нас із рай-центром. Держава задекларувала свої наміри по її капітальній реконструкції. Мені приєм-но відзначити, що не чекаючи поки прийдуть гроші, за роботу взялася «Аграрна компанія 2004», сьогодні агрохолдинг «VITAGRO». Дякуючи розумінню з їх сторони, ми маємо якісне, добротне дорожнє покриття.

Нашою гордістю є дитячий садочок. Спільними зусиллями нам вдалося забезпе-чити дуже гарні умови для перебування там діточок. Розпочали із того, що перекрили при-міщення, а вже потім всередині зробили су-часний ремонт. Відверто, не у кожному місті можна знайти такий ошатний садочок.

Відремонтували і сільський будинок куль-тури, змонтували нову крівлю. На цей рік за-планували придбати музичну апаратуру, щоб молодь, якої у наших селах немало, могла нормально проводити своє дозвілля. А для зміцнення їх морального і фізичного стану хочемо зробити спортивний майданчик, або навіть і стадіон. Працюємо над вуличним освітленням у всіх наших селах.

У нас завжди була тісна співпраця із міс-цевим сільгосптовариством. Відрадно, що вона не тільки продовжилася, а стала ще кращою, коли ми увійшли до агрохолдингу «VITAGRO». До речі, дорогу компанія зро-била ще до того, як стала господарювати на Полянських землях. Свою участь у соціаль-ному житті громади підтвердила одразу ж конкретними справами. У Канівці в одному приміщенні розмістилися у нас дві конфесії: православні і римо-католики. Живуть друж-но, не конфліктуючи, але мали спільну про-блему – протікав дах. Люди до храму ходять переважно старші, які живуть на пенсію, отож поремонтувати діряву крівлю власними силами були не в силі. Разом звернулися до керівництва агрохолдингу по допомогу. Дах був змотований у найкоротші терміни, людям тепер під час богослужінь на голову вода не капає, та й церковна утвар не псується від си-рості.

Придбали також комплект меблів для школи. В учительській тепер нові столи. Усі діти отримали новорічні подарунки.

Планів, як розвивати сільську інфраструк-туру, у нас багато. Усі соціальні об’єкти у нас

в належному стані. Тож тепер хочемо відре-монтувати приміщення сільської ради. У та-кому стані, як нині, далі функціонувати воно не може. Звісно розраховуємо на підтримку

нашого інвестора. Переконана, що спільними зусиллями ради, громади і агрохолдингу нам вдасться реалізувати намічене.

співпРаця із теРитоРіальними гРомадами

у новий Рік із новими

сподіваннями

НАшІ ОбРАНЦІ

ГРОМАДА

На невеличкому пагорбі біля долини роз-кинулось мальовниче село Мирівка у Воло-чиському районі. Назва села говорить сама за себе – жителі тут завжди жили дружно. Але буденне мирне життя порушувалось земель-ними баталіями з початку земельної реформи. Коли в село прийшли нові орендарі сільський загал по різному віднісся до цих перепитій і кожен зробив свій вибір… Близько пів року пройшло після останніх подій. Вщухли чвари між сусідами, село повернулось до свого бу-денного життя. І люди почали думати що про них забули…

Напередодні Нового 2012 року в місце-вому клубі силами жителів, організованих керівником клубного закладу Наталією Ку-рейко проводився передноворічний концерт на який завітали представники агрохолдингу «VITAGRO» Олег Клепач та Мирослав Ко-вальчук.

Концертна програма відзначилась неспо-

діваними цікавими номерами, які достойні сцени не тільки районного, а й обласного рівня – яким позаздрив би не один клубний працівник району. Всі присутні, а також гості, були задоволені від проведеного часу на цьо-му концерті.

По закінченню концерту з уст представ-ників агрохолдингу «VITAGRO» прозвучали привітання з Новим роком для всіх жителів

села з найкращими побажаннями, дітям – учасникам концертної програми було вручено новорічні подарунки, а католицькій та право-славній громадам подаровано ікони.

Керівництво агрохолдингу VITAGRO – Сергій Петрович Лабазюк та Петро Петрович Лабазюк щиро дякують жителям села Мирів-ка за довіру і обіцяють що усі їх сподівання будуть виправдані!

Реформування аграрного сектору в Україні розпочате на початку 90-тих триває і нині. За ці нелегкі роки українські селяни отримали земельні сертифікати, потім в за-мін на сертифікати отримали державні акти на земельні наділи. На сьогодні, робота по заміні сертифікатів ще не завершена. Ве-лика кількість громадян ще з нетерпінням чекає на отримання заповітного документу. Адже земля для українця – це і годувальни-ця, і прихисток, і надія.

Для всіх суб’єктів аграрного сектору рік, що минув, був в очікуванні прийнят-тя законів, які б сформували нові правила ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Власники дрібних земельних ділянок, які бажають обробляти їх самостійно, по-збавлені можливості придбати сучасні за-соби автоматизації сільського господарства, створювати та розвивати сільськогосподар-ську інфраструктуру, впроваджувати систе-ми управління якістю продукції, оскільки доходів від звичайної сільськогосподар-ської діяльності для цього недостатньо. Лише укрупнення землекористування до-зволить зменшити собівартість сільськогос-подарської продукції та підвищити конку-рентоспроможність товаровиробників.

Кожен власник земельної ділянки пови-нен мати право на власний розсуд розпоря-джатися своєю землею. Для цього і впрова-джувалася земельна реформа.

В результаті довготривалих дебатів, 20 грудня Верховна Рада України прийняла рішення про продовження мораторію на продаж земель до кінця 2012 року. По при те що запровадження ринкових відносин в земельній сфері має сприяти підвищенню ефективності виробництва у сільському господарстві, а власникам паїв дати право вибору у розпорядженні своєю власністю - рішення Верховної Ради України є пра-вильним. Сьогодні суспільство не готове до запровадження ринку земель, проекти відповідних законів потребують всебічного вивчення громадськістю та доопрацюван-ня. Важливими з точки зору майбутнього ринку землі є розробка і затвердження за-кону про кадастр землі, а також проваджен-ня єдиного підходу до ціноутворення, щоб український селянин знав реальну вартість свого наділу. Має бути забезпечена мож-ливість створення прозорих ринкових від-носин, виключена можливість бажаючим скупити землю за безцінь та перепродати в три дорога на другий день, чи примусово залишити селянина без землі. Правильною, на мою думку, є позиція комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та аграрних відносин, який наполягає на тому, що після запровадження Закону про ринок земель всі договори оренди мають залиша-тися дієвими до моменту їх завершення. Це дозволить сільгосппідприємствам планово підходити до процесу обробітку землі, а се-лянам бути впевненими у виконанні оренд-них зобов’язань. Варто сказати, що цього законопроекту надійшло більше тисячі по-правок, які розглядатиме профільний комі-тет парламенту. Важливо також прописати принцип соціальної відповідальності агро-холдингів щодо розвитку сільських терито-рій, їх відповідальності за соціально-еконо-мічний розвиток територій.

Наше підприємство орендує земельні наділи у більше як десяти тисяч власників земельних паїв, створені тісні стосунки з громадами. За роки науково обґрунтованого користування - земля тільки поліпшила свої властивості, що були втрачені у пострадян-ські часи. Ми підтримуємо і допомагаємо соцсфері, вчасно і якісно розраховуємося за паї. І ми дякуємо всім нашим пайовикам за довіру та сподіваємось на подальшу тісну співпрацю.

Мирослав Ковальчук, заступник керівника земельного відділу

Місцеве самоврядування для Наталії Іванівни Довбуш справа не нова і знайома. Можливо тому вже четвертий раз поспіль із можливих кандидатів на сільського голову односельці вибирають саме її. Із 1998 року вона працює головою Полянської сільради, яка об’єднує села Поляни, Канівка і Петрівка. До того 20 років трудилася бухгалтером у тій же сільраді. Отож досвід, як максимально ефективно використати не надто багатий бюджет, у неї чималий.

Сільський голова Н. І. Довбуш (друга з ліва) разом із вчителями обговорює план проведення Дня Соборності

Один дах – дві конфесії

власникам земельних паїв!

ПАЙОВИКАМ

8 № 1(10) СІЧЕНЬ 2012

Дружні візити до тих, хто дій-сно потребує допомоги, стали для знаних у нашому краї благодій-ників–депутатів Хмельницької обласної ради та Волочиської ра-йонної - керівників агрохолдингу “VITAGRO” Сергія і Петра Лаба-зюків явищем звичним.

Часто буваючи у справах в Клининах, успішні бізнесмени ді-знались про непросту долю сина механізатора місцевого відділку Петра Кривого десятирічного Бог-дана. Дитина хворіє на ДЦП.

Попри цю непросту недугу, хлопчик росте допитливим і ціка-вим, - зізнається вчителька почат-кових класів місцевої школи І. Ве-ретюк, яка вже 3 роки займається з дитиною на дому. Саме завдяки своїй допитливості, Богданко ді-знався про існування комп`ютерів, та почав жити цією мрією. І, ма-

буть, мрія так і залишилась би мрією у дитячій голівці, оскільки ця техніка вартує сьогодні немалих коштів, а при тому, що всі нещедрі сімейні заощадження йдуть на лі-кування і реабілітацію Богданка, втілення її в реальність було під великим знаком запитання. Але ра-дість і захоплення у сільську хату до Богданка таки прийшли, коли поріг оселі Кривих із новеньким ноутбуком “Lenovo” переступив П. Лабазюк. А в додачу до ноутбу-ка були радіокеровані іграшки та, звичайно, солодощі.

Але, мабуть, найбільш емо-ційним моментом цієї зустріччі стали для всіх дорослих і особли-во благодійників Богданові сло-ва: “Я щиро дякую усім вам, що пам`ятаєте і турбуєтесь про таких дітей, як я...”.

В. ЮРЧУК.

агРохолдинг “VITAGRO” пп “агРаРна компанія 2004” запРоШує на Роботу:

1. Зоотехніка – (зв. за тел. 0673843937; (245) 4-20-29);2. Економіста - (зв. за тел. 0673816548).3. Водіїв автомобіля 3, 2, 1 класу ( на КАМАЗ, ГАЗ 53, бензовоз та інші вантажні автомобілі) – (зв. за

тел. 0673816491; 0673800588);4. Трактористів (на с. Ріпна (Волочиський р-он) – (зв. за тел.. 0673800588);5. Тракториста (на оприскувач ОП-2000 та на МТЗ 80) – на с. Лісківці(Кам’янець-Подільський р-он) – (зв. за тел. 0673846105);6. Трактористів (на Т - 150) – на с. Клинини – (зв. за тел. 0673816503), на с. Курилівку – (зв. за тел

0673816501), на с. Попівці – (зв. за тел. 0673845173).;7. Машиніста грейдера причіпного (грейдериста) - (зв. за тел. 0673816550);8. Майстра дорожніх робіт, дорожніх робітників - (зв. за тел. 0673816550);9. Агрономів-садівників (на c. Лісківці (Кам’янець- Подільський р-он) та с. Клинове (Городоцький

р-он) – (зв. за тел. 0673813448);10. Технолога з виробництва та переробки продукції тваринництва (свинарства) - (зв. за тел. 4-20-29;

0673816565; 0673845283);11. Будівельників (столярів) - (зв. за тел. 0673816543);12. Операторів машинного доїння (на с. Попівці) – (зв. за тел. 0673845173);13. Водіїв автомобіля 3,2,1 класу (на с. Попівці) – (зв. за тел. 0673845173);14. Землевпорядника – (зв. за тел. 0673840954; 0673816516);15. Слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування – (зв. за тел. 0673816540).16. Вантажника – (зв. за тел. 0673811589);17. Менеджера з продажу вітчизн. та імпорт. с/г техніки та запчастин – (зв. за тел. 0673816540;

0673816493);18. Бульдозериста – (зв. за тел. 0673816550);

оплата пРаці висока.

Засновник і видавець: ПП «Аграрна компанія 2004» Свідоцтво про державну реєстрацію ХМ №655/142Р видане Головним управлінням юстиції у Хмельницькій області 08.04.2011 року. Адреса: 31200, м. Волочиськ, вул. Котовського 7. www.vitagro.com.ua. Телефон: 0245 3-54-21; 4-00-26. Редактор А. Вінскевич. Кольороподіл видавництва “А-прінт”. Віддруковано у видавництві “А-прінт” на офсетній машині Solna D30 (Швеція). м. Тернопіль. тел.: 52 27 37, e-mail: office@a-print.com.ua. Замовлення № 175 Тираж – 10 500.

ДУХОВНІСТЬ

ЛЮДИНА ПРАЦІ

бЛАГОДІЙНІСТЬ

Церква святого Преображення, що в селі Мисло-ва була збудована і відкрита у 1998 році. З того часу усі мешканці села мріяли про те, щоб встановити біля храму дзвін. Люди знають, що дзвін завжди віді-гравав велику роль у нашій історії. Правильно в на-роді кажуть, що церква без дзвону - як ліс без солов’я. Він освячує своїми ударами народження нової душі Божої, і найголовніше – скликає на молитву вірян. Дзвін оберігає від лихоліть.

І ось, у 2011 році було відновлено дзвіницю, зро-блено капітальний ремонт, а до Дня Святого Миколая депутат обласної ради Сергій Лабазюк зробив усім неоціненний подарунок – дзвін. На Старий Новий рік в храмі зібралися отець Миколай Фатич та отець Олек-сандр з Волочиська, отець Володимир Бих з с.Порохня, отець Василь Щербан з с.Холодець і настоятель храму отець Василь Родзоняк, а також уся громада Мислової на чолі із сільським головою Василем Миколайовичем Джусем. Від усіх було складено подяку жертводавцю Сергію Лабазюку і вручено Благословенну грамоту від митрополита Мефодія Київської та всієї України,

Предстоятеля Української Автокефальної Православ-ної Церкви.

Перші звуки дзвона почули від благодійника, який приїхавши на посвяту дзвона, подарував ще ікони Ма-тір Божої та Ісуса Христа, які стануть прикрасою хра-му.

дзвін скликає на молитву

Людина, яка виросла у селі ніко-ли не зрадить свого коріння, селян-ське начало завжди кликатиме до тієї місцини, де народився і виріс, де твої батьки і коріння. Петро Опана-сович Мамчура родом із Івахновець Чемеровецького району. Розповідає, що й не намагався іншої долі собі шукати. Щоправда після навчання

попрацював трохи на Кам’янець-Подільському цементному заводі, та після одруження твердо вирішив повернутися на малу батьківщину.

Працював у місцевому колгоспі енергетиком. Продовжив займати-ся цією професією і коли Івахнівці увійшли до складу агрохолдингу «VITAGRO». Та сьогодні коло його

обов’язків значно розширилося, адже додалися нові обов’язки ке-рівника будівельного підрозділу. З усіма навантаженнями Петро Опа-насович справляється на відмінно. Каже, сьогодні важко знайти під-приємство, яке настільки активно займається будівництвом споруд виробничо-господарського при-

значення, цінує і поважає працю кожного. А це за-йнятість людей, достойні зарплати

і забезпеченість родин.Керівництво компанії відзначає

професіоналізм Петра Мамчури, його організаторські здібності, ви-соку відповідальність. Кожну спра-ву, за яку береться доводить до ло-гічного завершення.

Перший урок роботи на комп`ютері Б. Кривому дає депутат районної ради, директор ПП “Аграрна компанія-2004” П.П. Лабазюк.

мРії збуваються !

пРофесіоналізм петРа мамЧуРи