КОЖНЕ СІЛЬЦЕМАЄ СВОЄ СЛІВЦЕ

6 5

ШАНОВНИЙ ЧИТАЧУ!

Ти тримаєш в руках книгу - спільний результат працівсіх бібліотекарів Котовського району. "Кожне сільце має своєслівце" - під такою назвою проводився краєзнавчий конкурс,присвячений 20 річниці Незалежності України, середбібліотек Котовської ЦБС. Наш район багатонаціональний ісела будувалися в різний період, тому в цьому збірнику визнайдете діалектизми сіл з російськими поселенцями(Олександрівка та Чапаєвка), місцевий колорит молдавськихсіл (Липецьке, Стара Кульна) і звичайно, українських.

Сільські бібліотекарі провели велику пошукову роботу:розмовляли зі старожилами, записували прислів'я, приказки,місцеві прикмети та діалектизми, походження назв кутків,природних явищ, обряди, рецепти місцевої кухні, старовинніпісні, колядки, щедрівки, тощо. Підсумком їх роботи сталичудові альбоми та теки з місцевим краєзнавчим матеріалом.Це перша "ластівка" друкованої продукції Котовської ЦБС і "вилетіла" вона завдяки фінансовій підтримці директора"Міжрайонного бюро забудовника" Сергія РомановичаЧорного, депутата обласної Ради Анатолія Івановича Возіяната районного осередку "Партії регіонів" та благодійнимвнескам читачів бібліотек Котовського району.

Отже, шановний читачу, ми щиро сподіваємося, що цейпроект знайде свого поціновувача і кожен відшукає в ньомуцікаве, корисне і пізнавальне для себе.

Надія Балабан, бібліотекаркраєзнавчого відділу Котовської ЦРБ

СТАНІСЛАВКА

ДІАЛЕКТ СЕЛА

Якщо писемна та усна форми літературної мови однакові навсій території їх поширення, то в усному розмовному мовленніукраїнського населення різних областей, місцевостей є чималовідмінних рис, особливостей, які називаються діалектизмами.Сукупність діалектизмів, характерних для значної території, зветьсядіалектом, або наріччям, а такі ж особливості в межах одного чикількох населених пунктів називають говіркою, говором (також ідіалектом: можна сказати "Говірка села..." і "Діалект села...").

Основних українських діалектів (наріч) є три: південно-східний, південно-західний і північний.

Діалект села Станіславки відноситься до південно-східного.Станіславський діалект зумовлений минулим життям селян.

Так як село населяють в основному переселенці з Вінниччини таХмельниччини, то в селі зустрічається південно - західний говір.Зустрічається зрідка також молдавський діалект, це зумовлено тим,що село межує з селами, які заселяють люди молдавськоїнаціональності.

На виникнення русизмів вплинули історичні обставини:російська мова довгий час була і залишається сьогодні мовоюміжнаціонального спілкування. Тому люди, що приїздили в селопісля служби в армії, після навчання у великих містах, українці,що мешкали в Росії, поповнювали лексику односельчан новимисловами. Проте русизми не вплинули на граматичну будовуукраїномовних говірок нашого краю. Поповнюючи словниковийзапас, вони були асимільовані і підкорені законам розвиткуукраїнської мови.

На сучасному етапі процес виникнення нових діалектизмівхоча й не завершився, проте розвивається повільно. Нове поколінняодносельців, отримуючи середню освіту, користуючись засобамимасової інформації, намагається розмовляти близькою долітературної українською мовою.

8 7

НАЗВИ КУТКІВ СЕЛАТА ЇХ ПОХОДЖЕННЯ

Станіславка - назва селаПоходить від імені панича Станіслава Юревича, якому

належали до 1907 року землі, на яких було засноване село

Станіславка.КАСЯНІВ ЯР - названо в честь голови колгоспу,

Ковальчука Касяна Оверковича, який жив на вулиціМАЛАНІВКА - походить від імені найстаршої знахарки

села - Маланки.

Карсапети

ЧОРНА СОТНЯРИГАЧКА - назва пов’язана з поганими дорогами.КОЗЯЧИЙ ЯР - люди займалися розведенням кізМАГАЛА, МАГАЛЯНИ - вулиця, жителі однієї вулиці

ГУРСЬКИЙ ЯРОК - походить від прізвища одних ізперших поселенців села - Гурських.

910

НАЗВИ РІЧОК, ОЗЕР ТА ІНШИХ ВОДОЙМЛЕВАДА, МАТКА - долина. Місцевість, що

розташована вздовж річки Тростянець.

НАЗВИ ПОГОДНИХ ЯВИЩОБЛЕДЕНІННЯ - ожеледь. Тонкий шар льоду на

поверхні землі, деревах тощо.

ЛЕКСИКА, ЩО ПОВ’ЯЗАНА ІЗ НАРОДНИМИПРОМИСЛАМИ

МАТЕРІЯ -конопляна, лляна,бавовняна, шовковаабо штучна тканинао с о б л и в о г опереплетення

ЗАБОР - огорожа,переважно дерев’яна

ФІРТКА - невеликівхідні двері у воротах

СУНДУК - скриня.Ящик з кришкою назавісах і замком длязберігання речей

ВІНИКОПЛЕТІННЯ -плетіння віників в домашніхумовах із проса

ГРЕБІННЕ ПОЛОТНО -низькосортне (грубе) полотно

ПІЛКА -д о м о т к а н адоріжка.

РАДНО, ПОКРИВАЛО -ліжник, ковдра

КРУЖКИ - круглі доріжки,килимки

КИРНИЦЯ - криниця.Викопана й захищена відобвалу яма для добуванняводи з водонасосних шарівземлі

1112

ЛЕКСИКА, ЩО ПОВ’ЯЗАНА ІЗ ОБРЯДОМРОДИН (ХРЕСТИН), ОБРЯДОМ ПОХОВАННЯ

ТА ВЕСІЛЬНИМ ОБРЯДОМ

В’ЯЗАННЯ -ц е р е м о н і яперев’язування навесіллі старостів тародичів домотканимирушниками ітканиною.

ВЕСІЛЬНИЙ КАЛАЧ -весільний уквітчаний коровай,з яким запрошують на весілля,а після церемоніїзапрошування йогорозламують над головоюнареченого.

СВАТИ - батькиодного з подружжящодо батьків абородичів іншого.

НАНАШКИ -хрещені батьки

КРИЖМА -п о в и в а л ь н и йд а р у н о кхрещеному

ДЗЕЙСТРО -одяг, постільнабілизна, тканина,рушники. Речі, якіг о с п о д и н я« п р и с т а р а л а »(збирала) протягомжиття.

1314

МІСЦЕВІ ОБРЯДИ, ЗВИЧАЇ, СВЯТА

ПОКРОВА - храмове свято. 14 жовтня - ПокровПресвятої Богородиці

КАЛАЧИКИ - релігійне свято, яке відмічали влітку, вперший понеділок після Трійці. Жінки пекли калачики,млинці і поминали ненароджених (померлих при абортах)дітей.

ВУЛИЧНІ НАЗВИ ЖИТЕЛІВ СЕЛА

КОПИЧКИ - вулична назва родини Копіців, якапоходить від прізвища предка - Копіци.

НАЗВИ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ЛЮДИНУЗА ВИКОНАНОЮ НЕЮ ДІЄЮ

АБО ЗА ВЛАСТИВОСТЯМИ ЇЇ ХАРАКТЕРУ

НЕЗГЛЕБА - незграбна людина.ШКЕТ, ШПИНДИК - маленька на зріст людина.ЛАХУДРА - нечесана дівка.ХАЛЯВЩИК - людина, яка харчується за чужий

рахунок.

ХАЛУПНЯКИ - вуличнаназва родини Христичів,яка походить від прізвищапредка - Халупняка.

КУЛІШІ - вулична назвародини Ракачинських, якапоходить від прізвища предка- Куліша.

1516

ВЛУЧНІ ВИСЛОВИ, ПРИСЛІВ’Я, ПРИКАЗКИНе в ті взувся - не за те діло взявся.Рівно з головою - недосяжно.Замилювати очі - обманювати.Вивернути душу - розкрити потаємне.Вище себе не підскочиш - поза межею можливості.Розумна жона, коли є мішок крупи і два пшона - гарна

господиня.Турок царя небесного - не розумна людина.Пре як сліпе теля - вперто виконувати якісь дії.Льоня на шию сів - лінива людина.Дивитись як баран на нові ворота - не розуміти що робити.

НАЗВИ, ПОВ’ЯЗАНІЗ ТВАРИННИЦТВОМ, ЗЕМЛЕРОБСТВОМ,

РИБАЛЬСТВОМ, БДЖІЛЬНИЦТВОМ,МИСЛИВСТВОМ

ШАРУВАТИ - сапати. Обробляти землю сапою; очищативід бур’янів; полоти.

ПЕРЕЙДИ - стебла кукурудзиня. Відходи після з’їданнятваринами листя кукурудзи.

ЧЕРПАЧКА - совковалопата

ЛЮШНЯ - рушниця.Вогнеплальна ручна зброя.

ПУГУТЬКАЛО - опудало.Зроблена із старого одягу подобалюдської постаті, яку ставлять нагороді, в садку для відлякуванняптахів.

ПУТАНКА - сіть.Рибальська сіть з великимивічками

ВУДИННЯ - огудина. Стеблавиткої, повзучої або сланкоїрослини.

ДРАПАК - дворовий віник.Зв’язаний жмуток стеблин, лозин,гілок для підмітання подвір’я.

ШОЛОМИННЯ - сухекукурудзиня. Грубе, високе,сухе стебло рослини родинизлакових, яке заготовляють длякорму тваринам у зимовийперіод.

1718

НАЗВИ ЗАСОБІВ ПЕРЕСУВАННЯПІДВОДА, КАРУЦА - віз

для перевезення вантажу.

ТАЧКА - тачанка. Двоколісна повозка з відкритим кузовом.

ЛІСОПЕТ - велосипед.Напівавтоматична дво- ітриколісна машина, щорухається силою їздця, якийнатискує ногами на педалі.

НАЗВИ ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ БУДІВНИЦТВОМКЛАКА -толока.Одноразова праця сусідів,

родичів, товаришів гуртом для

швидкого виконання великої заобсягом роботи.

ЛАМПАЧ - саморобнацегла Будівельний саморобнийвиріб у вигляді прямокутнихбрусків виготовлених з глини тасоломи.

СТРОЇТИ - будувати.Зводити будь-яку споруду

НАЗВИ ПОСУДУТА ІНШИХ КУХОННИХ РЕЧЕЙ

ПАТЕЛЬНЯ, ЧАРА -сковорода. Неглибокий круглийпосуд, у якому смажать їжу.

КВАРТА - металевачашка. Невелика посудинадля пиття, звичайно з ручкою.

ГРАНЧАК -склянка 250г.С к л я н ап о с у д и н ациліндричноїформи, якавикористовуєтьсядля питтярідини.

К А Р А Ф К АСкляний вирібподібний допляшки, якийвикористову-ють дляс е р в і р о в к иміцних напоїв.

ПОЛОНИК - ополоник.Велика ложка, якою розливаютьрідку страву.

ГЛАДУЩИК, ГОРШОК,БАНЬОЧКА - глечик, горщик.Глиняний посуд.

РУНДЕЛИК - ківш.Невелика посудина, звичайно здовгою ручкою, черпають рідину

СКЛЕЦОК - половинамішка.

ВІСА -в а г и .Пр и л а дд л яз в а ж у -вання

1920

НАЗВИ ОДЯГУ ТА ВЗУТТЯ

ШКРОМБИ - капці.Домашні туфлі, звичайнобез задників

БОТИ - чоботи .Гумове взуття з високимихалявами

К У Л Ь Ч И К И ,СЕРГІЙКИ - сережки.

Вушні прикраси

НАЗВИ ТВАРИН ТА КОМАХ

ПАЦЬОРКИ - намисто.Прикраса з перлів, коралів,різнокольорових камінців, якужінки носять на шиї

НАЗВИ ПРИКРАС

ЧОРНОГУЗ -лелека. Великийперелітний птах іздовгими ногами та довгимпрямим дзьобом.

ОСЕЛЬНЯ - гусіньВидовжена личинка метелика

НЕТЕЛЬКА - корова-первістка. Велика парнокопитнасвійська молочна тварина.

ПОРКА - свиня. Парнокопитнатварина родини свинячих, свійськийвид якої розводять для одержанням’яса, сала, щетини, шкіри. ЛЬОХА - самка кабана.

РАВЛИК-ПАВЛИК -равлик. Молюск, який маєчерепашку, дуже повільнопересувається і живепереважно у воді.

2122

КУГУТ - півень.Свійський птах з червонимгребнем на голові, пишнимхвостом і шпорами на ногах;самець курки.

КВОХА - курка-мати.Свійська птиця, самка півня.Розводять на м’ясо та дляодерждання яєць. Ласкавокурочка.

НАЗВИ РОСЛИНКОСИЦЯ - ірис. Багаторічна

дикоростуча рослина і садоватрав’яниста рослина з великимияскравими квітками; півник

КУПЧАКИ - чорнобривці.Однорічна декоративна рослина здухмяними квітками жовтогокольору, яку дуже люблять висіватив Україні.

БЕЗ - бузок. Кущ із великимисуцвіттями фіолетових, лілових абобілих запашних квітів, а також - квітицієї рослини.

ФАСОЛЯ - квасоля.Однорічна городня бобоварослина з тонким, часто в’юнкимстеблом і овальним насіннямрізного кольору, що міститься встручках та вживається для їжі, атакож - насіння цієї рослини.

ГУТА - айва. Плодоведерево родини яблуневих, а також- жовтий кисло-солодкий плідцього дерева, схожий на грушу.

КАРТОШКА -картопля. Однорічнатрав’яниста рослина збульбами, багатими накрохмаль, а також - бульбицієї рослини, що вживаютьсяяк їжа і як корм для тварин.

ПІВНИК - ряст.Багаторічна трав’янисталікарська рослина, що цвітерано на весні білими, жовтими,червонуватими абофіолетовими квітами.

КАБАК - гарбуз. Городняоднорічна рослина з повзучимистеблами, що має великі овальнічи круглі плоди, а також - плідцієї рослини.

2324

ГАРБУЗ - кавун.Баштанна сланка рослина звеликими їстівними плодами,а також - крулий соковитийплід цієї рослини з солодкоючервоною серединою.

СОЯШНИК - соняшник.Однорічна рослина з високимгрубим стеблом і великоюжовтою квіткою.

ГОРСТКИ - невеликогорозміру сливи. Дерево або кущіз соковитими плодамифіолетового або жовтогокольору з великою довгастоюкісточкою, а також плід цьогодерева або куща.

СВЕРБИВУС -шипшина. Дикоросла трояндаз простими квітками і зстеблами, вкритимиколючками, а також - плоди цієїрослини.

НАЗВИ ЇЖІ ТА ПИТВАКандибал- слабоалкогольний напій з сухофруктів.Кандьор - борщ з крупами.Нудлі - ліниві вареники, струдлі.Паланиці - виріб з тіста круглої форми з різними начинками.

ПРИКАЗКИБіда, як жінка бліда, а як рум'яна, кажуть, що п'яна.Малі діти спати не дають, а великі - жити.Сякий-такий, аби був, аби хліба роздобув.Не для Гриця паляниця.Ото пани: на трьох одні штани.Краще з розумним загубити, ніж з дурним знайти.Гляне - молоко кисне.Виглядає як жаба з-під колеса.Кожен мак має свій смак.Та земля мила, де мати народила.Обіцяного три роки ждуть.Живе ніби у Бога за пазухою.Не щодня паску печуть.Як бідному женитись то й ніч мала.Не гріх цілувати й куму, якщо немає кому.Всяке подвір'я має своє повір'я.

МОЛИТВАСьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо, осяяні

Твоїм, Божа Мати явлінням і здіймаючи очі до Твого пречистогообраза, уклінно просимо: покрий нас чесною Твоєю покровою йвизволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа Боганашого, щоб спас душі наші.

2526

КОЛЯДКА

Радо Иудейство, Вифлием стоит,Звезда над вертепом золотом горит.Пастухи на поле стадо стерегли -Пресвятую Деву в пещере нашли.Как зашли в пещеру скоту корма дать,И глядят на ясли - есть Божая Мать.И к груди прижала, и кормит Его,И в уста целует Сына Своего.Слава Тебе Боже, создателю наш,Что принес нам радостьВ этот тихий час.Слава Тебе Боже, Рождеству Твому,Что принес нам радостьПо миру всему.

Матеріали зібрано з різних джерел,з розповідей жителів села:

Христич Валентини Іванівни, Маєвської Наталії Олександрівни, КопіциОльги Іванівни, Навроцької Євгенії, Чебан Світлани Вікторівни.

НОВОСЕЛІВКА

НОВОСЕЛІВКО МОЯ(гімн села)

Тетяна ВолодимирівнаНіколайчук (Коломієць)

Барвінково цвітуть небокраїУ колисці дитинства мого…Це про тебе я пісні співаю,Про любов свою, рідне село!

Новоселівко співучаІ в красі своїй жагуча,Рідний краю, мій розмаюНовоселівко моя!

В рідній школі, у храмі наукиДовгожданне змужніння знайшли.І учительські, й батьківські рукиУ життя соколят повели.

В Новоселівці співучійІ в красі її жагучійВ ріднім краї, у розмаїВ Новоселівці моїй!

Хай барвистими вам рушникамиЩастя й долю простелить життя.І надійно обійме, як мама,Новоселівка світла моя!

Новоселівка співучаІ в красі своїй жагуча,Рідний краю, мій розмаюНовоселівко моя.

28 27

Зі слова ще від сповиточка відкривається для людини великий,таємничий, неповторний, складний світ. Схилилася ненька над ко-лискою, усміхнулася, промо-вила ніжно, - і перелилисязвуки в ще одну кровинку, внервову клітинку, в дитячу,спершу неусвідомлену, алевід природи довіку надійнупам'ять, передаючи все новій нові краплини сконцентро-ваної свідомості, понять продобро і зло, про землю і небо,про власну гідність і невми-рущість роду, про історію,долю, сподівання народу.

СВЯТА СПАДЩИНАРідний край. Рідна Земля. Новоселівка. Вона вабить до себе без-

крайніми степами, чудовою природою, славною історією, народнимитрадиціями.

Помандрувавши до нашої маленької батьківщини, перед вами роз-криється селище, з гарною назвою Новоселівка, від слів "нове" і "село".

Ой, яка гарна, багата наша рідна Новоселівка, з мудрими, талано-витими людьми, з чарівною піснею, що дивує весь світ, багатющимитрадиціями. Тут ми народилися і живемо в нашій славній Новоселівці.Тут жили наші прадіди, живуть наші діди, батьки. Так, тут корінь наро-ду українського, що сягає сивої давнини.

А що ж єднає людей, єднає народ? Це безперечно його мова, бо вній його історія, його традиції, його генетична пам'ять. І кожне слово -немовби виплекана народом, дивотворцем квітка з неповторним арома-том, і з неповторними барвами.

"У вигляді мови, - сказав Олесь Гончар, - дано людині великийдар. Не тільки користуватися тим рідним словом, але й натхненноростити, оберіга-ти його коріння йлеліяти його цвіт,ось тоді воно йбуде запашним таспівучим, сповне-ним музики й чару,життєвої прав-дивості й поетич-ності".

СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВОСкільки ж слів у сучасній українській мові - двісті тисяч чи

більше? ... На це запитання не дасть відповіді ніхто: ні сивий ака-демік, ні найталановитіший мовознавець, ні учитель, ні учень.Адже мова формується протягом віків. Кожне покоління збагачу-вало її і передавало цей неоціненний скарб нащадкам.

Але народна розмовна мова має характерну, відмінну від літе-ратурної мови, особливість: вона існує у вигляді територіальнихутворень - говірок, діалектів (говорів), діалектних груп. У розмовніймові народу є те, що живе тепер, те, що відмирає, і те, що народ-жується, виявлене більшою або меншою мірою. Нашій місцевостіприсутня південно-східна діалектна група, де є говірки таких мов:болгарської, на заході молдавської, на крайньому південному за-ході Одеської області є говіркові масиви гагаузької мови; були ко-лись говори німецької і сербської мов. А також в степовій Україніє російські говірки. Значна частина російських говірок у степовійУкраїні в більшій чи меншій мірі змішалася з місцевими українсь-кими, залишивши подекуди тільки деякі риси російської мови; ча-стина ж зберігає свої особливості.

ІЗ СИВОЇ ДАВНИНИПомандруємо по рідному селу Новоселівці і підемо до Анд-

ріїшиної криниці, а ще цюкриницю називають"Бадя" - це тому, що булоприкріплене велике дере-вяне відро схоже надіжечку. Бадя - панськакриниця. Криниць у селібуло мало і всі ходили поводу до баді, нижче буввеликий жолоб, а від ньо-го іще один жолоб, нали-вати води і скотину напу-вати. Вода смачна. Дава-ла красу і силу людям.Криниця стоїть і досі. Це

улюблене місце жителів села, вони збираються біля череди, роз-мовляють та згадують минуле.

ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВАОсновним заняттям селян було землеробство, хоча займались вони

і тваринництвом. Обробляючи цілинні землі, перші поселенці вирощува-ли на них пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Землю селяни обробляли примітив-ним способом. Для сівби використовували бесаги - довгий килимок, заг-нутий на кінцях у глибокі та міцні прошиті вздовж бокових пружків ки-шені. Усе це носилось через плече, утворюючи дві торби.

Після того, як врожай було зібрано, його перевозили гарбами навеликий тік. Тік цей називався гарманом. Ручна праця була важка й вис-нажлива. Жінки й чоловіки працювали на гармані до пізньої осені, допо-ки не було вибито зерно з колосків.

А були ж іще соняшники й кукурудза. Їх убирали серпом. У со-няшників спочатку зрізували шляпки, а потім очищали поле від паліччя.Воно йшло на паливо. Кукурудзиння - виламували качани та давалиоб'їсти худобі - це і називали переїди.

Невід'ємною частиною життя селян було і є тваринництво. Вбільшості господарств тримали як велику, так і малу рогату худобу. Вліткукорів гнали в череду, взимку худобу тримали на прив'язі в хлівах.

Кожна хазяйка доїла корову і для цього вона тримала спеціальневідро - дійницю. З кислого молока робили сир і відкидали до ворочка. Зісметани били масло, для цього мали дерев'яну масничку.

ТРАДИЦІЙНІ РЕМЕСЛАУ вільний від роботи коло землі та худоби час селяни займалися

домашніми ремеслами та промислами. Ткали,вишивали рушники,одяг, пілки.

Сіяли коноплі,вимочували і вису-шували їх - це булопрядиво, із його от-

римували волокно. Ткали пряжу на верстаті.Ткання тривало довго. З фабричної пряжі,- на верхній літній одяг, ще тов-ще - на товсті рядна, пілки. Рушники, одяг, скатертини, фіранки, все цескладалося в скрині.

Жінки, дівчата збиралися на посиденьки і вишивали гарні рушни-ки, картини. Так, в Косташ О. збиралися Галя і Валя Головчуки, НюсяХаврун вишивали, співали пісень. У вишивках лю-дей: на одній стороні жінка, дитятко. Інший руш-ник відображає господарювання: дівчина напуваєкорову біля криниці, а на іншій вечорниці. Вико-ристовували рослинні елементи, а також вишива-ли птахів: лелек, горобчиків. Вишивали на руш-никах своє ім'я.

ІЗ ГЛИБИНИ ВІКІВВ селі Новоселівці із давнини найпоширеніші прізвища: Бонда-

ренко, Білецький, Деркач, Козаченко,Сидорук, Трачук. Із покоління це ша-новані люди села, працьовиті, гарнігосподарі. Родини з великою числен-ністю людей. Один одному допомага-ли будувати житло з глини. Хата - цедзеркало господарів. Мурували її злампачу. Колотили чамур - некрутийзаміс із глини з соломою для перема-щування.

За два-три дні стіни вже стояли. Хата була білою і підведена чор-ним її призьба. На призьбі сідали відпочивати.

Між великою і малою хатою були сіни й комора.В коморі не було стелі. Зсередини обмащували глиною комин. Че-

рез каглу з печі йшов дим. Перед піччю ставили припічок. На ньомунабивали черінь - де довго зберігалось тепло. У кутку над столом висілалампада й ікони (образи) в рушниках.

Кожна оселя мала стіл й ослін - невеличку пересувну лавку на чо-тирьох ніжках.

Біля хати садили мальви, чорнобривці, рози, бузок, покровку, м'я-ту, любисток, васильки.

Обгороджували садибу плетеним парканом, або ще садили жовтуакацію і підстригали її. А на городі багато маку по картоплі, соняшнику.

З ФОЛЬКЛОРНИХ ДЖЕРЕЛЄ на світі скарби живі, які ідуть поруч з нами все життя, огортаючи

душу своїм чаром, дивуючи нас своєю жи-вотворною силою. До таких скарбів належитьукраїнська народна пісня. Важко переоціни-ти її значення. Невіддільна від життя, як бар-висті, запашні чорнобривці на подвір'ї білямаминої хати, як оті зорі на високому вічно-му небі.

Новоселівці співали завжди: коли весе-ло і сумно. Збиралися після трудового дня на

посиденьки. Лилася раніше часто українська пісня тихими вулицями села,а старенькі бабусі, хитаючи головами і втираючи непрохану сльозу, гово-рили: "Ой і співають, ох і виводять". Ось в тому кутку виводить Галя Фе-ніна, а в тому краю Женя Гришова, а в тому Валя Васильова, ось так роз-різняли в селі голоси. А найулюбленіших пісень новоселівських дівчат тажінок було багато.

30 29

ВЕСІЛЛЯВесілля як, зародження нової сім'ї має довгу передісторію виник-

нення.Воно супроводжувалось обрядовими весільни-

ми піснями, які за своїм походженням є такими ждавніми, як і сам обряд.

Співали на весіллі такі пісні.ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ

Як молодий іде домолодої, то співають таку пісню:

У нашого сватаСолом'яна хата,Дерев'яні одвірки,Казав сват, що дасть горілки.

Як молодої батьки дають придане, тоді наподушки садять одну дружку і співають

таку пісню:Боліли мене пушки,Дерти пір'я на подушки.Хто має на них спати,Нехай іде викупляти.

Як випроводжали молоду, тоді співали від її імені, вона прощаласьз подругою:

Прощай, прощай товаришко,Бо я уже йду .А я своє дівуванняЗ собою беру.Беру своє дівуванняНе на рік, не на два.Беру своє дівуванняНа все своє життя.

А далі, як молоді обоє йшли з церкви до свого дому,то співали таку пісню:

Рубайте калину,Рівняйте долинуМолодій і молодомуВід шлюбу додому.

А як доходили до молодого,співали:

Відкривай мати ліскуВеду тобі невісткуДо комори ключницюДо хати робітницю.

32 31

Виїж

Там долиною широкоюТа холодная росаЧи не жаль тобі,Мій миленькийЩо я ходю боса?

Та якби тобі, мій миленькийТа за мною жаль, жальТо б ти купив черевичкиЧервоні як жар, жар

Та нехай тобі моя милаТай ті покупаютьЩо з вечора до півночіЗ тобою розмовляють

Там долиною широкоюТа холодная росаЧи не жаль тобі,Мій миленькийЩо я ходю боса?

ВИЇЖДЖАЛИ ХЛОПЦІ (військова пісня)

ВИЙДУ Я НА ГОРУ

Вийду я на гору,Гляну на село,Гляну на пшеницюДуже весело.

Оце та пшениця,Що сіяли ми.Оце теє поле,Де жили пани.

Тут кулі шуміли,Це було колись.А тепер пшениціКущі розвелись.

Виїжджали хлопціЗ нашого села.Всі вони кричали:Прощай, Галина.

А Василів батькоОкопи копав.Він з далека бачив,Як солдат упав.

Він з далека бачивЯк солдат упав,Підійшов близенько,Сина упізнав.

Ой ти сину, сину,Сину дорогий.Чи ти тяжко ранян,Чи ти чуть живий.

Ой, я тяжко ранян,Ой, я чуть живий.

ЧЕРЕВИЧКИ

Візьми штири доскиДомовину збий.

Поховай ж менеВ вишневім саду,Там, де соловейкиВранці заспівають.

Ой ти Галю, Галю,Не вір нікому,Наш Василь схоронянВ вишневім саду.

Оце ж йому слава,Оце ж йому честь,Висока могила,Дерев'яний хрест.

Виїжджали хлопціЗ нашого села.Всі вони кричали:Прощай, Галина!

ЖИВЛЮЩЕ ДЖЕРЕЛО

Жива народна мова щедро наділена прислів'ями, приказка-ми, крилатими висловами, пісенними примовками. Вони - то філо-софські роздумливі, то святково-урочисті, то ліричні, то бадьоро-жартівливі, поетично-таємничі... У них - спостережливість, досвід,життєві поняття та уявлення багатьох поколінь:

- Котові жарти - лисиці сльози;- Забув, що оженився, та й пішов у солому спати;- Поки сонце зійде, роса очі виїсть;- Своя рука - владика;- Як не вмер Гаврило, то галушкою вдавило;- Ускочив як курка в борщ;- За добрим мужем жінка як ружа;- Яке їхало таке й здибало;- Доки діда доти й хліба;- Яка хата такий тин, який батько такий син;- Рання пташка дзьоба прочищає, а пізня очі протирає;- Не годиться стукати ложкою або ножем по столі - буде

сварка;- Розсипав сіль на стіл - чекай сварки. Щоб цього не ста-

лося, треба зі сміхом і охайно згорнути до сільнички;- Вдінеш сорочку навиворіт - будеш битий.

Кожний з таких виразів - ніби мініатюрна поема з мудримжитейським сюжетом.

3334

ЛИПЕЦЬКЕ

Нет дороже розовых рассветовИ в туманных россыпях холмов,И бегущих вдаль под лунным светомТилигула милых берегов.

ПРИПЕВ:Липецкое, Липецкое -Теплый отчий дом,Где пускает корниНаш молдавский род.Липецкое, Липецкое -Прадедов земля.Липецкое, Липецкое —Ты наша судьба.Опьяняет запах сенокосовИ веночки солнца на стеблях,Медоносных лип ночные росы,Тополиный свадебный наряд.

ПРИПЕВ:Липецкое, Липецкое -Теплый отчий дом,

ЛИПЕЦКОЕ(песня)

Автор слів і музики - Ісаєва Л.М.Где пускает корниНаш молдавский род.Липецкое, Липецкое -Прадедов земля.Липецкое, Липецкое —Ты наша судьба.Кто не знает, как гостеприименИ талантлив липецкий народ,Приезжайте, хлебом-сольювстретимИ душистым бархатным вином.

ПРИПЕВ:Липецкое, Липецкое -Теплый отчий дом,Где пускает корниНаш молдавский род.Липецкое, Липецкое -Прадедов земля.Липецкое, Липецкое —Ты наша судьба.

Земля здається людині великою, але у космічному просторі вона ма-ленька, і десь на ній є дорогі нам куточки - наша мала Батьківщина.

СЕЛО МОЄ ЛИПЕЦЬКЕАвтор - Колеснік Олена

Липечанка я маленька,Бо село для мене ненька,Край одеський - батько мій,Він для мене дорогий.Я люблю і ліс, і річку,З квіточками луг барвистий,І калину у намисті,І росу-сльозу на листі.Я люблю і ласті в'ятко,І жовтесеньке курчатко,І замріяну ромашку,І малесеньку комашку.Тут для мене усе рідне,Все гостинне і привітне.Все це - край мій, батьківщина,Це - земля моя любима.

3536

ІСТОРИЧНА ДОВІДКАЛипецьке - село. Центр однойменної сільської ради, якій підпо-

рядковане також село Куйбишевське. Розташоване воно в долині річкиТілігул (що в перекладі з тюркської мови означає «шалена вода») за 12 кмвід райцентру та залізничної станції Котовськ. Через село проходить ав-томагістраль Котовськ-Ананьїв.

Перша згадка про село датується 1620 роком. За версією, яка знай-шла своє відображення в енциклопедії «Історія міст і сіл УРСР». Заснов-никами села Липецьке були селяни-біженці з Молдавії, а також росіяни(версією є старообрядна книга «Псалтир» 1608 року видання, знайденапід час ремонтних робіт в сільському храмі Архангела Михаїла і переда-на в музей Одеської духовної семінарії). Інші етнографи стверджують,що засновниками села були вихідці з земель, розташованих біля румунськоїТрансильванії і району Марамуреш. За цією версією, коли Угорщина прий-няла католицтво, багато її жителів, котрі сповідували православну віру,переселились на північ Бесарабії, яка була під владою боярської Румунії.Навіть сьогодні в районі Марамуреш є населені пункти, які мають такіназви: Липецьке, Точилово (село з такою назвою межує з нашим селом),Стара Кульна (село з такою назвою є також в нашому районі) та ін., адіалектна лексика, якою спілкуються липечани дуже нагадує говір жи-телів тих місць.

Першими поселенцями с. Липецьке (район Тискул на межі І та IIчастин села) були 5 сімей: Урсули, Цуркани, Думбрави, Мирзаки, Кірто-ки, нащадки яких і сьогодні проживають на території села.

Так чи інакше, але в 17 столітті територія села Липецьке була при-кордонною. З півдня йшла загроза від Кримського ханства. Якщо в'їжджатив Липецьке з боку Котовська, ліворуч від траси можна побачити могиль-ний курган, де поховані воїни, які загинули в бою з татарами.

Деякий час на території села вздовж р. Тілігул проходила границяміж запорізькими козаками й татарами. В ті далекі часи ця річка в весня-ний період, коли вода виходила з берегів, була судоходною, і вверх підніма-лись невеличкі судна, які перевозили податі з навколишніх сіл. Існує навітьлегенда про корабель, на якому перевозилося золото місцевого князя, щонібито сів на мілину, а потім був затягнутий розливом у намул.

Як адміністративна одиниця с. Липецьке було зареєстроване у ве-ресні 1745 року (за іншими відомостями 1620 року). На той момент вньому налічувалось 270 дворів та 1143 чол. Планування будівель булохаотичне, що відображало пастуший спосіб життя господарів цих місць.Кожне з поселень представляло собою невелику групу хатинок, які роз-міщалися окремо одна від одної та були огороджені великим плетенимтином з лози. Це дозволяло бачити подвір'я, угіддя та худобу з будинку врізні боки та мати змогу захищати їх від хижаків і ворогів - татар, якічасто грабували.

В 13 столітті Росія почала приєднувати до своєї території ці землі.Імператриця Катерина віддавала небезпечні прикордонні землі польськимбезземельним дворянам, тому і в іконописі, і в церковній літературі, зок-рема, в храмі села, знаходимо деякі штрихи католицизму.

За рішенням Яського мирногодоговору в 1791 році село ввійшло доскладу Росії, а згідно з адміністратив-ним поділом 1893 року - до Ананьївсь-кого повіту Херсонської губернії. До-казом цього є лист, який зберігся в сім’їУрсул).

З того часу воно почало швидковідроджуватися і заселятися. У 1793році там проживало 231 чоловік, а в1795 році - тут нараховувалось 270 гос-подарств та 1143 жителі.

Значною подією для всіх липечанбуло освячення та початок богослужі-

ння в сільському православному храмі Архангела Михаїла 21 листопада1806 року, який було побудовано біля дзвінниці, датованої 1620 р.

А незабаром біля храму викопали колодязь, який теж має свою істо-рію. Річ в тому, що жителі села довго сперечалися з приводу місця розта-шування колодязя та так згоди не дійшли, тому й відправили делегаціюдо священника Балтської церкви о. Феодосія Левицького, який згодомбув зарахований до ліги святих. Вислухавши приїжджих, той перехрес-тив коней і сказав: «їдьте назад в Липецьке, розпряжіть одного з коней і

пустіть наколо церкви. Втому місці, де кінь зупи-ниться й буде бити землюкопитом, і копайте коло-дязь». Так і вчинили. З тихпір люди нахвалюютьводу з колодязя: холодна,невичерпна, смачна іцілюща для тих, хтошлунковими хворобамихворіє, довго зберігається,не псується, навіть якщоне освячена.

З 1822 по 1836роки на території Південної України частими були засухи. До того ж з1856 по 1860 роки поля спустошувалися сараною. Однак село продовжу-вало зростати й розвиватися. Вже в 1859 році тут нараховувалось 428господарств та проживало 2542 мешканці.

38 37

3940

Після реформи 1861 року посилюється процес розшаруван-ня селянства. Малоземельні та безземельні селяни змушені булийти до поміщиків і куркулів у найми. Поміщики Реміх, Бєлінськийта Кондрицький володіли близько 2 тис. десятин землі кожний. Уїх маєтки наймалися на роботу і бідняки з Липецького.

Становище батраків було особливо тяжким. Вони працюва-ли від зорі до зорі за малу плату, яка забезпечувала лише напівго-лодне існування. Переважна більшість з них тулилася в холодних,вкритих соломою, халупах, спали на голих нарах, а то й у хлівіразом з худобою. У 90-х роках 19 століття в селі налічувалося 931селянське господарство з 4946 жителями. В ньому були православ-на церква та однокласна школа, де навчалося 68 учнів, переважнодіти із заможних сімей. В цей час функціонували 7 крамниць таоптовий склад вина і спирту.

Події революції 1905-1907 p.p. на Україні знайшли свій відгукі в Липецькому. Тут розповсюджувалися нелегальна література,більшовицькі прокламації. За читання їх односельчанам був заа-рештований та кинутий до Ананьївської в'язниці селянин Г.М.Ба-лан.

Революційні настрої серед бідноти дедалі зростали. В 1912році батраки на чолі з Феодосієм, Дмитром Тинкованами, ЯкимомЯкубенком виступили проти свавілля поміщиків. Виступ цей бувжорстоко придушений, а його організаторів засуджено до трива-лого ув'язнення.

Культурна відсталість,важкі умови життя використову-валися церквою для зміцненнясвого впливу на широкі маси се-лянства.

На початку 20 століття втрьох кілометрах південнішесела Липецьке ієромонах Іно-кентій (Іван Левізор) заснувавмонастир-печеру «Райськийсад». Жителі села згадували, щоу 1906 році три брати Софрон,Герасим та Микита Мардарі пожер-твували свої п'ятдесят десятин землідля будівництва монастиря. Булизбудовані надземні споруди іпідземні - 90 келій, де водночасможна було розмістити понад 5 ти-сяч чоловік.

В 1910 році Інокентій був

4142

висланий в Соловецький монастир. А«Райський сад» продовжував будуватися. Вчервні 1917 року туди повернувся Інокентій,де в грудні того ж року його отруїли та по-ховали в склепі в підземній печері.

В 1920 році в селі була встановлена Ра-дянська влада. Але через те, що труна з тіломІнокентія знайшла свій притулок в «Райсь-кому саді», віруючі монастир не залишали.Тому було прийнято рішення останки Іно-кентія вивезти та перепоховати в Ананьєві,що і було зроблено в 1920 році. Події, яківідбувалися в «Райському саді» описав усвоєму творі «Голгофа» одеський письмен-ник Лесь Гомін.

Перші вісточки про перемогу ВеликоїЖовтневої соціалістичної революції принес-

ли в Липецьке солдати -односельчани, що в листопаді 1917 року поверну-лися з Петроградського гарнізону. На сільському сході вони розповілипро повалення влади експлуататорів і перехід її до рук трудового народу.Тут же був створений новий орган самоврядування — Рада селянськихдепутатів, до якої обрали селян Г.П.Матвієнка, С.Цуркана і прибулих сол-дат І.А.Бондаря, Т.І.Мардаря та І.Шевця.

На початку березня 1818 року в Липецьке вступили австро-німецькіокупанти. Пограбування і насилля над селянами стало повсякденним яви-щем. Так. у квітні 1918 року над жителями Липецького вчинено кривавурозправу. Відповіддю на неї було посилення боротьби трудового селян-ства проти інтервентів, петлюрівських та місцевих куркульських банд.

У липні 1918 року біднота Липецького, згуртувавшись під керів-ництвом І.Шве-ця, Г.А.Дашкова іК.К.Глінікоса,очистила селовід ворога. В цейчас вздовж р.Тілігул діялиа н а н ь ї в с ь к іпартизани. З ок-ремих загонівсформувався ірозгорнув бойовідії проти австро-німецьких оку-пантів, а потім і

4344

денікінців Ананьївський партизанський полк під командуванням Недо-луженка і комісара Нечаева. Активними бійцями партизанського полкубули липечани М.Л.Глоба, Д.І.Тіора, В.Й.Скуртул, Г.П.Чашурін, Ф.І.Унт-ілов, А.Л.Стреля та ін.

Чимало селян з Липецького брали активну участь у громадянськійвійні в складі регулярних частин Червоної Армії. В боях за Радянськувладу вони проявляли мужність і героїзм, а після завершення громадянсь-кої війни не шкодували сил у боротьбі за її зміцнення на місцях. Такимибули С.Г.Мунтян, М.Т.Магурян, Д.О.Чашурін. A.M. Урсулов.

У січні 1920 року Черво-на Армія остаточно визволиласело від залишків внутрішньої тазовнішньої контрреволюції.Проте куркульство й надалі чи-нило всілякий опір: не виконува-ло розпоряджень сільської Ради.Саботувало здачу хліба, органі-зовувало збройні виступи. Так,банда куркулів за участю місце-вого попа влаштувала в при-міщенні церкви збройну засідку.Внаслідок несподіваного нападуна загін червоноармійців буловбито 21 бійця. У відповідьбіднота села разом з червоноар-мійцями, що прибули зі станції.розгромили куркульську банду.Трагічно загиблим червоноарм-ійцям було встановлено пам'ят-ник.

У 1934 році в селі працю-вало 4 початкові і семирічнашколи. Навчалися всі діти шкільного віку, а навчали їх 18 вчителів. У 187групах лікнепу навчалося 1497 колгоспників. В ці роки було ліквідованонеписемність серед дорослого населення.

Наступні роки принесли нові успіхи в господарському і культур-ному будівництві. Господарські успіхи артілей стали основою подальшо-го підвищення матеріального добробуту і культури колгоспників.

В побут села міцно ввійшли електрика, радіо, кіно. Заможним ікультурним стало життя трудящих села.

Як тільки почалася Велика Вітчизняна війна, більшість чоловічо-го населення влилася до лав Червоної Армії. На фронтах війни протинімецько-фашистських загарбників брали участь понад 550 чоловік.Юнаки, дівчата, літні люди за завданням воєнного командування брали

участь у будівництві оборонних споруд. З наближенням фронту до Ли-пецького колгоспники евакуювали на схід чимало колгоспної худоби ітехніки.

З серпня 1941 року Липецьке захопили німецько-румунські оку-панти. Почалися чорні дні неволі.

Часто за селом біля яру окупанти групами розстрілювали сотні ра-дянських людей, дітей, підлітків.їх приганяли сюди з навколишніх сіл.

30 березня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволилиЛипецьке від німецько-фашистських загарбників. Зі сльозами радості зу-стрічало населення свою визволительку - Радянську Армію. Протягом1944-1945 року колгоспники відправляли для неї продукти, теплий одяг,надіслали близько 900 посилок подарунків.

Багато учасників Великої Вітчизняної війни з Липецького відзна-чилися у боях і удостоєні урядових нагород: Т.В.Шорис, І.Л.Сергінчук,Я.І.Харченко та ін.

З перших жеднів після виз-волення роз-горнулася на-п р у ж е н адіяльність насе-лення по відбу-дові колгоспів.Не вистачало

техніки, робочої худоби. На всі 10 артілей був лише один трактор ЧТЗ.Незважаючи на труднощі, колгоспники не шкодували сил, щоб у найко-ротший термін покінчити з розрухою.

У 1922 році в селі вперше відкрито лікарню на 25 ліжок. Нинісільська лікарня обладнанасучасним устаткуванням, маєсвій рентген-кабінет, машинушвидкої допомоги. Крім того,в селі працюють чотири фель-дшерсько-акушерських пунк-ти. Всього в медичних уста-новах села трудиться 21 чо-ловік.

В Липецькому є одна за-гальноосвітня школа І-ІІІ сту-пенів і дві школи - І-ІІ сту-пенів, в яких навчається 450дітей і працює 55 учителів звищою освітою. Переважнабільшість з них - липечани.

ОБРЯДОВІСТЬ ЛИПЕЧАНЛипечани традиційно протягом багатьох століть звеличували ро-

дину, шлюб і домашнє вогнище. В основі цих традицій лежать людськіморальні цінності, шанобливе ставлення до батьків, подружжя, природнебажання продовжити свій рід.

Сьогодні це розглядається як позитивний соціальний досвід по-колінь, який необхідно зберігати і примножувати.

Головним чинником народної моралі споконвічно були ідеали доб-ра, милосердя, людяності, честь і гідність, працелюбність. Засуджували-ся ворожнеча між членами сім'ї: родинне життя мало грунтуватися нащирій співдружності, красі взаємовідносин, повазі до свого родоводу.

На цих життєстверджуючих ідеалах багатьох поколінь і складала-ся цілісна система свят, обрядів, ритуалів, якими відзначаються всі най-важливіші життєві події людини від її народження до смерті.

Основні з них - родильні, весільні та поховально-поминальні.Святково-обрядова культура мешканців села Липецьке становить

цілісну систему, яка включає створювані віками народне мистецтво, на-родні ремесла, пісні, танці, а також народні вірування, магічні засоби,церемонії для відвернення зла, забезпечення добробуту й щастя, народнізвичаї, ігри, традиції спілкування.

З перших днів свого народження, з материнським молоком, ми чує-мо рідну мову з вуст матусі. А це колискові пісні. Хотілося б згадати однуз них:

Стеле'н черул, стеле сус,Дорьмь' повестя - ми ць- ам спус,Стеле'н черул' мпедуритДормь, одоруле юбит.Фие-ць сомнул ушурел,Драгул мамей фрумушел.Те пезяскэ ынжерашь,Пуюл мамей дрэгэлашь.

ІМ'Я-НАРЕЧЕННЯЄ слово, з яким людина не розлучається ніколи. А народиться ди-

тина - до неї це слово приходить першим. Воно має бути дзвінким і кра-сивим. Це її ймення.

Жителі Липецького вважають, що найважливішим моментом ро-дильної обрядовості був звичай прилучення новонародженого до грома-ди, який нерідко поєднував декілька обрядових дій: ім'я-наречення, хрес-тини та обмивання (зливання), хоча ці обряди могли виконуватися і окре-мо.

З вибором імені для новонародженого пов'язаний давній звичайім'я-наречення. Адже існувало переконання, що гарно обране ім'я має

46 45

У 1980 році в Липецькому булоспоруджено Будинок культури на 500місць.

В нашому селі свято шануютьпам’ять про борців за народне щастя.

Їм встановлено 5 пам’ят-ників, три з них - героям Ве-ликої Вітчизняної війни.

сприяти щастю та добробуту немовляти.Цей найдавніший звичай мав назву «Йти за іменем». За народною

традицією дітям дають імена в пам'ять дідів. Часто орієнтуються на такіімена, які носили гарні, доброї вдачі люди. Пізнішу форму ім'я-наречен-ня пов'язували з хрещенням - «йти за молитвою». Називав дитину свя-щенник за святцями.

Хрестини - комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення

дитини до сім'ї, общини і християнського світу. Спочатку дитину хрес-тять у церкві, а потім у родині влаштовують гостину.

Це знайшло відбиток, до речі, в усталених висловах: йти на хрес-тини, йти на хлібосілля, йти на збір.

В обряді Хрестин важливу роль відіграють куми або другі батькиновонародженого (у церковному варіанті - хрещені батьки), яких запро-шував батько немовляти. Обирають переважно одну пару кумів із близь-ких родичів, іноді дві-три пари як і близьких, так і далеких родичів, такзваних нанашок.

ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬУтворенню сім'ї завжди надавали великого значення. Відповідно

до цього формувався весільний обряд - справжня народна драма, що вклю-чала ігрові дії, танці, співи, музику.

У характері весільного обряду відбивалися народна мораль, зви-чаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися про-тягом століть. Наприклад, вибір дружок молодим. Імітація викраденнянареченої, подолання перешкод на шляху до молодої, обмін подарункамиміж сватами, в'язання та інше.

У цілому весілля поділяється на три цикли: передвесільний, влас-не весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався знизки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання або викра-дення нареченої, умовини, оглядини, заручини. Власне весілля складало-ся із запросин, обдарування, посаду молодих, розподілу короваю. Після-весільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученняневістки до родини чоловіка. Це обряди хліб свашин та гостин.

ВЕСІЛЬНІ ПРИКМЕТИМасивні весільні обручки - до багатства, статків.Женитися з батьківськими обручками - повторити їхні сімейні сто-

сунки.Доторкнутися до обручок нареченої та

нареченого на весіллі - незабаром на своємувесіллі гулятимеш.

Дати поміряти обручку - до нещасноїдолі.

Якщо, надягаючи обручку, нареченийабо наречена впускають її - бути зраді.

Коли молодят зустрічають хлібом-сіллю, хто відірве більший шматок і з'їсть, тойі буде в домі господарем.

У сніжний день весілля - до заможногота благополучного життя.

Гарною ознакою в день весілля вва-жається дощ.

Якщо в день весілля сильний вітер -життя в молодих буде вітряним.

Якщо весілля на Масницю справляють,значить, у домі завжди статок буде й весележиття.

Як тільки наречений і наречена стануть до алтаря, ніхто не пови-нен проходити міжними аж до виходу ізцеркви, інакше молодірозійдуться.

Щоб нареченійдобре жилося взаміжжі, сережки їйнадягає щаслива заміж-ня подруга.

Якщо нареченийвступив у калюжу пе-ред будинком нарече-ної, жити їй з п'яницею.

Коли батьки благословляють молодих, наречена і наречений по-винні стати разом на один рушник ( спеціально виготовлений для цієїцеремонії), щоб жили мирно з родичами й між собою.

Молодих за столом треба посадити на подушку, щоб жили багато.Монети, покладені під час весілля в чарки нареченому й нареченій,

потрібно зберігати вдома під скатеркою, тоді родина буде жити багато.

4748

НАЦІОНАЛЬНА КУХНЯ ЛИПЕЧАННемає в селі Липецьке такої сім'ї, де по неділям не випікали би

таку національну страву як пла-цинди.

Крім того, також готу-ють мамалиґу, бульйон (заму),а візитною карткою молдаван є,звичайно, вертута. Ну і, звіснож, у кожному домі в погребі неменше однієї тонни вина. Ли-пецька кухня відома своїминіжними, пікантними та запаш-ними стравами.

Основою для їх приготу-вання служать овочі, зернові, молоко, риба, різноманітні жири та ін. СелоЛипецьке багате на родючі землі, сонячне світло та працьовитих людей,тому і страви, приготовлені тут, натуральні та екологічно чисті.

Асортимент та якість страв традиційної кухні перевірялися і зба-гачувалися протягом багатьох століть. Закуски на святковому столі різно-манітні: фарширований перець, холодець з птиці, м'яса або заливна з риби.Не можна не згадати і про вертуту та плацинду, приготовану і подану настіл як «у мами вдома» - з бринзою, зеленню.

Фрукти і овочі теж обов'язково присутні на столі. Взимку свіжіфрукти замінюються компотами, а свіжі овочі - мареинованими та ква-шеними. «Скільки погребів - стільки і звичаїв», - мовить старовинне мол-давське прислів'я. Завданням для господарів є також підбір до кожної стра-ви відповідного напою. Липецькі вина відомі далеко за межами села своїмніжним смаком, ароматом, вишуканістю. Липецькі виноградники дозво-ляють створити широкий спектр вин - від білих до рубінових. Від сухихдо напівсолодких і солодких.

Мамалига - це круто заварена кашаз кукурудзяної муки. За смаком, консистен-цією і зовнішнім виглядом відрізняється відінших каш: її можна різати ниткою або спец-іальним дерев'яним ножем.

Готується вона з води, кукурудзяноїмуки,солі в чугунці (рум. ceaun) за допомо-гою спеціальної палиці-мішалки. При при-готуванні для вживання замість хліба мама-лига робиться густішою, ніж італійська полента, і може розрізатися нашматки. При приготуванні для інших цілей мамалига буває рідшою.

Спосіб приготування: співвідношення води та крупи - 1:3. Крупузасипають у теплу воду, ретельно помішуючи. Коли вода закипає, про-довжувати активно помішувати до загустіння мамалиґи.

Мамалига подається до столу зі сметаною та бринзою (будзом).Іноді кашу подають накришеною в тарілці з гарячим молоком. З мама-лиґи також роблять кукурудзяні коржики, нарізаючи та підсмажуючи її наолії або жирі.

Вертута. На вертути роблять різне тісто. Можна прісне з додаван-ням оцту, щоб тісто кращетягнулося і не рвалося. Мож-на дріжджове. У кожної ха-зяйки свої секрети приготу-вання.

Замішуємо тісто такимчином: дріжджі розкришитив невелику ємність, туди до-дати 1 ч. л. цукру і 1-2 ч. л.теплої води. Поки дріжджіпідходять, ми готуємо осно-

ву для тіста: наливаємо в миску теплої води, додаємо сіль, трохи олії і всеце добре перемішуємо. Потім вливаємо дріжджі і, поступово додаючиборошно, вимішуємо тісто. Тісто повинно бути м'яким і не липнути дорук. Коли тісто готове, залишаємо його «відпочити». Можна дати йомураз підійти. Це вже на ваш розсуд. Поки тісто «відпочиває», можна зайня-тися начинкою. Вона може бути будь-якою - все, що є вдома в наявності:сир з яйцем і зеленню, гарбуз з цукром, яблуком, капуста свіжа смажена зцибулею, квашена капуста, що протушкувалася з промінцем, з бринзоютощо. Загалом, в начинку можна ставити все, що вам подобається.

Беремо з миски тісто, розрізаємо на дві рівні частини (2 коржики).Робимо з них кульки і розкачуємо коржі. Ті, що розкачалися,стелимо нарушник. Потім беремо перший корж і починаємо потроху його розтягу-вати. Корж повинен вийти дуже тонким. Кладемо його на полотно і тампродовжуємо витягувати краї. Потім збризкуємо корж олією, рівномірнорозмазуючи її по коржу. Тепер беремо другий корж і так само розтягуємо,кладемо на перший і повністю рівняємо його з першим (краї витягуємо).Змащуємо олією і з одного боку викладаємо начинку. Акуратно, зі сторо-ни начинки, починаємо згортати нашу вертуту, щоб не порвати, при цьо-му поступово розтягуючи та перекручуюоючи. Загалом, у нас повиннавийти симпатична «ковбаска», згортаємо її у формі равлика, перекладає-мо в змащену маслом форму, змащуємо стінки усередині й даємо мож-ливість підійти. Потім змащуємо збитим яйцем або олією і ставимо в ро-зігріту до 170-180 градусів духовку на 40-45 хвилин. Смачного!

Плацинди. В маленьку ємність заливаємо воду (1 л), починаємосипати борошно. В процесі замішування додаємо 1-2 ст. л. олії. Тісто маєбути м'яким, не приставати до рук. Залишаємо на 10 хвилин відійти. Вцей час готуємо начинку. Види начинки можуть бути різні: свіжа капуста,сир з сирими яйцями, картопля, зелень, гарбуз, вишня тощо.

4950

Начинка з сиру. Сирзмішуємо в мисці з сирими яй-цями, додаємо трохи олії, всесолимо, перчимо.

Начинка із зелені.Зелень (перо цибулі,

кріп) тоненько нарізаємо,змішуємо з сирими яйцями,додаємо трохи олії, все соли-мо, перчимо.

Начинка з капусти.Капусту шинкуємо со-

ломкою, нарізаємо кубикамицибулю, все змішуємо,солимо.Розігріваємо сковорідку. Наливаємо приблисно 50 г олії і кладемо тудикапусту з цибулею тушитися. Коли капуста майже готова, знімаємо з пли-ти і додаємо сирі яйця, все солимо, перчимо. Перемішуємо, залишаємотрохи дійти.

Начинка з картопліЧистимо картоплю, цибулю. Нарізаємо картоплю тоненькими доль-

ками. Додаємо до неї підсмажену цибулю, додаємо трохи олії, все соли-мо, перчимо, перемішуємо. Можна в цю начинку покласти шкварки.

Тісто готуємо так: ділимо його на шматки розміром приблизно зкулачок і виробляємо кругляшки (8-10 шт.). Розкачуємо корж, кладемо вцентр начинку, щоб рівномірно було по всьому коржі. Після цього коржобережно надрізаємо з чотирьох сторін. І знову з чотирьох сторін. Почи-наємо «збирати» нашу плацинду: беремо один краєчок, акуратно витя-гуємо його і накладаємо на начинку до центру. Потім так само краєчок зпротилежного боку витягуємо і закріпляємо посередині. Тепер беремокрай, який знаходиться перпендикулярно, витягуємо і закріплюємо вцентрі. Так само робимо і з краєм, протилежним до нього. Беремо нашіхвостики, які залишилися в куточках, витягуємо і накладаємо зверху. Сма-жемо 10-15 хвилин на сковороді.

ОДЯГ ЛИПЕЧАНОдяг складався з повсякденного і святкового. Шили його з різних

тканин, але в основному з грубого (часто домашнього виробу) сукна.Влітку носили довгі полотняні сорочки, підперезані барвистим поясом( б р и у). На холод надягали свиту з великими комірами (манта), короткі,але з довгими рукавами куфайки. Поширеним головним убором чоловіківбули повстяні (фетрові) капелюхи. Взимку носили кожухи. Взувались учоботи чи шкіряні капці з онучами (постоли).

Заможні люди вбирались у криті кожухи (їх називали шубами), довгі

каптани, широкіц штани, а взувались у жовті напівчоботи (п а л у ц и).Високі круглі шапки шили зі смушків,тобто з шкір ягнят.

Прості селяни не мали права но-сити шапок чи капелюхів того самогокольору, що мав господар та їхні діти.Тому, якщо верхівка справляла собішапки з сірих смушків (сірих овецьбуло менше, ніж чорних), то селянимусили носити тільки чорні.

Заможні липечани носили довгішовкові каптани, підперезані шаллю.Поверх них брали часом кацавейки нахутрі, на ноги взували черевики з са-ф'яну.

Святковий одяг був барвистішим.Чоботи - на високих підборах та зфігурною вистрочкою, шаровари сині,напівшовкову куртку чи жилет підпе-різували якнайбільш яскравішим по-

ясом. Жінки вбирались у сукні, запинались ряснобарвними шерстянимичи шовковими хустками, а невід'ємною прикрасою святкового одягу булокілька разків намиста, перенизаного золотими турецькими монетами. Якбуло холодно, жінки поверх сукні одягали хутряні безрукавки.

Спільне життя молдован та українців на півдні Одещини, в нашо-му селі в тому числі, наклало свій відбиток на матеріальну і духовну куль-туру тих і тих. Українець з Бесарабії носив те саме, що й молдованин. Ащодо жіночих вишиваних сорочок, то візерунки їх, можна сказати, Беса-рабії називали "к а т е р и н е ц ь", так само, як і українки, запиналисяхустками. Щоправда літні жінки мали на головах білий рушник (щось назразок шарфа) із жовтою облямівкою на кінцях. Рідна мова для кожноїлюдини - це та мова, якою людина спілкується вдома, в родині. Це тамова, якою людина думає. Для нас - це молдавська мова. Ми не повиннісоромитися її. Адже кожен поважаючий себе народ ніколи не забуває своїхкоренів, а навпаки намагається зберегти, примножити й передати май-бутньому поколінню культуру та історію свого народу, його звичаї, тра-диції і, звичайно, - мову. Ми ж не хочемо, щоб нас називали манкурдами.Колись дуже давно на території Туреччини жило національне меншин-ство манкурди. Вони прославились на весь світ тим, що відреклися відрідної мови.

Ми живемо в Україні. А вона є багатонаціональною державою.Згідно Конституції України на її території кожна народність має право навивчення рідної мови. Молдавська мова відноситься до романської групимов. Ми з легкістю можемо зрозуміти француза, іспанця, португальця,

5152

54 53

італійця: їхня мова також відноситься до даноїгрупи. В нашому селі розмовляють діалект-ною молдавською мовою. В ній є слова, якихнемає в сучасній молдавській мові. Це, на-приклад, такі слова, як: «мынештергур» - руш-

ник (молдавсько-літературною мо-вою це звучить«просоабе» або «шервет»). Наше слово більш-менш точно передає значення даного предме-та: витирати руки.Ще одне слово

- «пісок». Липе-чани говорять «аніне». Проте молдавськоюмовою воно звучить «насип». «Аніне» -давня фоорма, а «насип» - слово із слов’-янської групи.

Слово «хліб» липечани вимовляють«тіте», хоч літературною мовою воно зву-чить як «пине».

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ ЛИПЕЧАНМій рідний край,моє село, яке ж

ти чудове і славне. Яке багате й щед-ре на ліси, поля, ріки, на мудрих і пра-цьовитих людей. А ще на дзвінку, за-душевну пісню, чарівне слово та пре-красні самобутні звичаї та традиції,що як цілюща вода, живлять кожненове покоління, переходячи з роду врід, з віку у вік.

Липечани свято бережуть мол-давську фольклорну пісню. Запису-

ють у старо-жилів слова,розучують їх,с п і в а ю т ьсамі і приви-вають любовдо піснісвоїм дітямта онукам.

ХАЙ МЫНДРО ЛА ХОРА(молдавська народна пiсня)

Кэвра мама норэДа хора дин сат мэйМущ со ынсурат мэй.

Сэ те жок одатеКэ ешть мындре фатеМындре ши фромосыДупа пляк ялясы.

Ши мой ынсура мэйКучинь ой жука мэйШи ам жок ла хораС айбы мама норэ.

ЛА МУЛЬЦ АНЬ(молдавська народна пiсня)

Фоае верде ка секара хай норок ши буна сяраХай норок ши буна сяра господь дин тоатэАм венит ку вое бунэ сэ петречем ымпреунэ

Припев:Ла мульц Ань ку сэнэтатэКэ-и май бунэ, кэ-й май бунтэ—де кыт тотате.Ла мульц Ань ку букуриеАнну-н паче сэ не фие.

Хай турнаць ши май пофтим мэй сэ фа-чем кэфул дин плин.

Хай турнаць ши май пофтим мэй сэ фа-чем кэфул дин плин.

Да виношор чин те-о фэкут. Таре ешть бун ши плакутЛуаць винул се-нкинэм, шик у тоций сэ кынтэм.

Припев.Пэхэруц ачест ку вин мэй ку тоатэ ля-мул-л ынкин.Пэхэруц ачест ку вин мэй ку тоатэ ля-мул-л ынкин.Пэхэруц ку флорь мэрунте л-ой чин-сти ку нямурь мултеПэхэруц ку флоричеле л-ой чинсти кунемуреле.

Припев.

5556

Старше покоління на вечорницях розповідає байки, бувальщини,співає народні пісні, читає вірші. Одним із улюблених творів є віршА. Лупана «Тарабой».

Мэй, мэй, мэй че Тарабой а май фост шын сат ла ной Ян соаай унпик сє-ць спун ши цие сєвезь ту минунэцие, Ке эн сат май фиште-каредела мик ши пэн ла маре с'ау мерат де аша нтымпларе, ей ши че? Тоатэпричина, ый таман леля Грекина. Кум’ но штей мэй пе Грекина луй Тэна-се? Уна гроасэ к' о дисятко де копий; каса лор ый пе апроапе де извор,ундей друму ынкыржоет ши кобоарэ ынспре моарэ, май дла дял дя сель-совет.

Ынтро сарэ есе е дин касэ афарэ ын грэдинэ, кынд аколо ауде стри-гэ уну Грэкинэ, лель Грэкинэ! Да Грэкина ка фемея, ну ло куноскут додатэ, о кэтат ын стремна мыний, шо стригат... Шиней мэй. Да ше' нтэрцькыний? Кынд коло чине стригат? Ый, Костя, луй Андрей а Марфей—прешединтеле дин сат.

О кемато-шо ытребато фел де фел де черчетаре, кицибушурь, мэ-рунцуиаурь, ши ку таре, ши ку таре, ши я спус ба' н жос ба' н сус, да пэурмэ е читит ш ынтро карте, шин газетэ шин хыртие... Мэй а найбей че сэфие, ымблэ ел бетул Тэнасе, кынд афарэ, кынд ин касэ сэ збурлеште шисэ мерэ ши офтязэ прин камарэ...

Щи сэ ' н чудэ ши се 'нтартэ, че ау ей де шед ла поартэ? Ынфлэ ело датэ тептул ш ' са порнит дыншь дя лрептул дынд дин коате кум ый омулмышей, да Грэкина—Ну се поате, фужь дя ичя кэй секрет.

О май трас ел о судалмэ—ш о струкит де чудэ ын палмэ, кум—каадикэ ну фе фрикэ ел Тэнасе се дуче ' напай ын касэ.

Стай, кэ ам сэвиу ши най сэ везь, ам сеэць спун, ши най сэ крезь.Кынд с ' а ынторе е дин оградэ с ' о порнит ун фел де типурь, ши дэ сфадэ,чикэ еу. Мыне плек ла Кишинэу, кэ се фачем адунаре. Да еу ш циу о ку-вынтаре. Да бэрбатул с' а нчудат одатэ фок, врей шо ей песте моцок? Нума фэ сэ еу чумагу сэ-ць ындрепт еу фелешагу! Да неваста, - май ынчет куворба аста, к’ цо трекут дин время чея, кындж путей сэ-ць баць фемея.Аму ной штим алт закон, уна до ' ауэ—ш ла район! Ридикэ Третина гласу,да Танас аплякэ насу, ши шый фачь. Ше поць шэй фачь,дак нуй ди шагэ,май бине тачь. Диминяца алт буклук, е сэ скоалэ—ш еу ма дук, ди е мэжрсвестя ын тот сатул, кэ со лнэдат барбату. Да. Танасэ порде пе лынгэ касэ,ши икнеште, бунэ трябэ. Е сэ приымблэ прин стрешь, да еу цуруй ла гэшьпаркэ—с бабэ. Уну трече шил жэле— ште, алту—й багэ сула н коастэ к ' оремас ферде невастэ, орь ыл фаче вэдэой шил ацыце, да Тамасэ нумайтаче ши судицэ. Трек фемей се шоптеск кум че зичь? Аракан де мине шиде мине. Ну-й а бине, нуй а бине. Сэ факэ мэтелничий е к'о касэ де ко-пий.... Чикэ о ымблат ши со катат, со дрес. Со ымбблат ши со катат, содрес, со ымбундит, со дилосыт, со ынкнопчит, со ымпудрит, ши птю, кчикэ со дус шил май ай мята де спус. Везь мята че тарабой, а венит вакулд'япой. Трек о зы, трек доуэ, трей о ынтрат грижа н фемей. Нуй Грэтина,

нуй ши паче че сз фие? Ну се штие, ну се штие? Кынд а патра зы ндесарэ.Хоп кэ вине ши Грэкина дела гарэ, да феме иле ку тоате стриг кыт яецыне гура.

Я те уйтэ, я те мерэ, к' о адуче сельсовету ку трэсура! Тоате винбуклук ын поартэ, пеГрэкина вор со вадэ,да е паркэ ар фи ми-рясэ се рипеде шылсэруте пе Тэнасэ. Луйнич нуй вине ш'кря-дэ—Грэтина поартэнаградэ, стэ пе пептши стрэлучеште,скынтееште ши скли-пеште кА ун соаре,нумай фокурь ши лу-минь, ел сэ уйтэ кумираре, да чей аястафа Грэтинэ? ЬІй на-

града чей май мааре, еу сынт «Мамэ ероинэ». Шам факут кеф май кэ тотсатул ши ня спус, шам ынтребато, шам чокнит тоць дин пэхаре пентручилетя ий чей мааре.

Да фемеиле ку тоате. Кум ле штиць кыт ыс де рэле, де завиеничечес ем ау порнит ун фея де сфадэ, кэ врем ши ной ш авел наградэ. Нойчейлалць тячяэ дин гурэ, кам тикай ла о ынкуркэтурэ, феленд-к нич нуера ушор шли рзспунзь ла жалба лор. Да со гэсит уну кефму, ш' о стри-гат—тачець фа, кз нуй тырзиу!

Яка—ам спус че тарабой. О май фост ш'и сат ла ной.

Про культурне життя липечан, про історію села, його традиції тазвичаї неодноразоворозповідали по ко-товському та молдавсь-кому телебаченню, дру-кували в молдавськійгазеті "Luceafarul".

З кожним рокомЛипецьке стає все кра-сивішим, підвищуєтьсядобробут його жителів,які завжди раді вітатигостей на своїй щедрійта гостинній липецькійземлі.