СКАДОВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ

Трагічна доля

Корюківки / До 70-х роковин Корюківської трагедії /

Інформаційний дайджест

СКАДОВСЬК - 2013

2

До вашої уваги перший випуск інформаційного дайджесту із серії «Історична

правда», присвячений одній з найстрашніших трагедій часів Великої Вітчизняної війни –

масовій страті німецько – фашистськими окупантами мирного населення міста

Корюківки, що на Чернігівщині. Більше семи тисяч корюківців спалено, розстріляно та

закатовано у кривавому березні 1943 року.

Випуск містить фрагменти публікацій з періодичних та інтернет – видань, які

висвітлюють події, що сталися 1-2, 9 березня 1943 року.

Подано список електронних ресурсів про трагедію.

© Укладач Ольга Волошина, 2013

3

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 25 квітня 2012 р. № 235-р Київ

Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами

Корюківської трагедії

1. Утворити Організаційний комітет з підготовки та проведення

заходів на 2012—2013 роки у зв’язку з 70-ми

роковинами Корюківської трагедії у складі згідно з додатком.

Надати голові Організаційного комітету право затверджувати

його персональний склад та вносити у разі потреби до нього

зміни.

2. Затвердити план заходів на 2012—2013 роки у зв’язку з 70-ми

роковинами Корюківської трагедії, що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади,

Чернігівській облдержадміністрації за участю Національної

академії наук та Українського інституту національної пам’яті

забезпечити виконання плану заходів, затвердженого цим

розпорядженням.

Прем’єр-міністр України М. АЗАРОВ

4

Корюківська трагедія 1–2 березня 1943 р. за своїми

масштабами є найбільшою кривавою каральною акцією

нацистів зі знищення мирного населення разом із

населеним пунктом у Другій світовій війні. Тим більше, що

злочин відбувся не під час бойових дій протиборчих

сторін. До такого висновку підводить порівняння з

всесвітньо відомими трагедіями світової війни в Європі:

Українська Корюківка – 1–2 березня 1943 р. вбито і спалено

близько 7 тисяч людей різного віку – від немовлят до

немічних старих.

Білоруська Хатинь – 22 березня 1943 р у селі знищено 149

людей (під час бою партизанів з карателями).

Чеська Лідице – 11 червня 1943 р. вбито у селищі і

замордовано у концтаборі 320 людей.

Французький Орадур – 10 червня 1944 р. знищено у селищі

642 людини .

(Мартиролог встановлених жертв Корюківської трагедії 1943 року. Довідник)

5

У літопис гітлерівського

терору на окупованих

територіях увійшли як символи

масового винищення мирних

людей білоруська Хатинь зі 149

вбитими карателями

жителями, чеське Лідіце з 320

жертвами, французька Орадур,

де есесівці знищили 642 особи.

Але найбільша одномоментна

каральна акція гітлерівців

проти мирного населення відбулася 1—2 березня 1943 року

в селі Корюківка на Чернігівщині. Близько семи тисяч жителів було розстріляно

або спалено живцем у цьому поліському селі! Що ми знаємо про цю трагедію?

У роки Великої Вітчизняної війни Чернігівщина заплатила величезну

людську ціну. З вересня 1941-го до вересня 1943 року окупанти знищили 127

тисяч людей. Близько 42 тисяч жителів вивезли на роботи в Німеччину, було

спалено 61 населений пункт.

З перших місяців окупації почалися репресії гітлерівців і в селі Корюківка,

розташованому за 100 км на північ від Чернігова. У січні 1942-го окупанти

розстріляли всіх євреїв (близько 300 осіб), у лютому — 131 родича партизанів

та керівних працівників і 12 циган.

Німці запроваджували механізм кругової відповідальності мирного

населення за акції партизанів. 15 листопада 1942 року бургомістр Чернігова

попередив: «...Відповідальність за спокій і порядок у містах і селах покладається

на все населення...». Смертна кара передбачалася і за недонесення про

партизанів і їхніх помічників.

Саме в районі Корюківки зародився організований партизанський рух,

який з вересня 1941 року очолив Олексій Федоров, майбутній командир

Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання, двічі Герой Радянського

Союзу. У лютому1943-го партизани О.Федорова повернулися на Чернігівщину

з Брянщини й розмістилися в лісах на Каменському хуторі. Почався збір

продуктів по селах, за що окупанти відразу спалили низку населених пунктів,

заарештували членів сімей партизанів. Десятки жінок і дітей чекали страти.

Командир взводу Феодосій Ступак (його дружину розстріляли, смерті чекали

сини 12—13 років) запропонував відбити заручників. Заступник командувача

Микола Попудренко (загинув у бою в липні того ж року) дав команду на штурм

Корюківки...

6

У ніч на 27 лютого 1943 року партизани розгромили гарнізон Корюківки.

Здебільшого він складався з угорських солдатів. Окупантів партизани знищили

в бою, вціліла лише група, яка засіла в цегляному будинку лікарні. З полону

звільнили 97 смертників, запропонувавши місцевим жителям іти з ними в ліси.

Одночасно влаштували диверсії на залізничній станції, підірвали майстерні,

склад пального, ешелон і міст...

Загиблі у березні 1943 року мешканці

Вранці 1 березня 1943 року за наказом генерала Хойзенберга каральний

загін німців та українських шуцманів (допоміжної поліції) оточив село

й заходився винищувати мирне населення. Під приводом перевірки документів

людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініки,

дитячої консультації, двох шкіл, на церковне подвір’я. Партіями по 50—100 осіб

жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік. 2 березня забиті трупами

будинки (тільки в ресторані понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства

тривали.

«Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти

в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню... Фашист поцілив мені в око...

і я більше нічого не пам’ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати

їх не довелося... спалили їх кляті кати», — згадував Євген Римар.

Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати.

Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь

7

її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів

на подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня

Корюківка майже повністю згоріла.

Вцілілі корюківці сховалися або втекли в ліс; частина з них через кілька

днів повернулися, здебільшого люди похилого віку. Але 9 березня карателі

знову з’явилися. Старих вигнали з хат, завели в сарай, облили гасом і спалили.

Людей заштовхали на заводі в піч для обпалювання цегли й підпалили...

Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування

злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти

й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612

тіл залишилися невпізнаними). Судмедексперти встановили, що смерть було

заподіяно «шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового кулемета,

фізичного насильства тупою зброєю з роздробленням кісток черепа

та хребцевого стовпа в шийній ділянці... спалюванням живих людей — чоловіків,

жінок і дітей». З 1300 будівель уціліло десять.

Джерело:Дмитро Вєдєнєєв. Кров і попіл Корюківки /Д.Вєдєнєєв [Електрон.ресурс]// "Дзеркало тижня" – 2011. – 25 лютого. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/krov_i_popil_koryukivki.html. – Загол.з титулу екрана. -Мова:укр.- Перевірено: 29.01.2013.

8

Знищення у березні 1943 р. містечка Корюківка разом із усім населенням –

класичний приклад нацистської окупаційної політики в Україні. Одномоментне

вбивство карателями близько 7 тис. мешканців є найбільшим злочином такого

типу у Другій світовій війні.

Для відтворення та глибшого розуміння цієї жахливої події крім

документів, важливу роль мають свідчення людей, яким пощастило вижити і

стати свідками трагедії. Наукові співробітники Корюківського історичного

музею вже багато років збирають такі розповіді, за допомогою яких

здійснюється фіксування суб’єктивного знання окремої людської особистості

про нацистський злочин на тлі часу, в якому вона жила. Така робота в історичній

науці отримала назву «усної історії» і вже стала науковим напрямом, що

інтенсивно розвивається з другої половини ХХ ст.

Перші зібрані свідчення були опубліковані ще в 1987 р. у книзі-меморіалі

«Вінок безсмертя сотням безсмертних українських сіл, що згоріли у вогні

фашистських каральних акцій, тисячам нездоланних людей, що жили в них і

зазнали мученицької смерті від гітлерівських катів». Вміщені там свідчення

дають певне уявлення про нацистський злочин у Корюківці і трагедію людей. У

грудні 2010 р. у збірнику документів і матеріалів «Корюківка, 1943: злочин

проти людяності», який видали Український інститут національної пам’яті,

Чернігівська облдержадміністрація та Корюківський історичний музей, вже

вміщено 25 свідчень очевидців нацистського злочину. Цю роботу наукові

працівники музею продовжують, і кількість свідчень зростає (в 2011 р. зібрано

35). Ці безцінні за своїм значенням документи зберігаються і використовуються

у дослідницькій роботі.

Аналіз свідчень дає можливість відтворити послідовність трагедії,

конкретизує дії карателів та поведінку беззахисного, мирного населення

Корюківки.

Під виглядом перевірки документів гітлерівці маскували свої наміри,

збираючи населення в приміщеннях громадських установ і там розстрілюючи.

На площі в ресторані загинуло найбільше мирних жителів. Тільки в районі

Олексіївки (околиця м. Корюківка) загинуло 304 мирні жителі.

Так, порівнюючи всі розповіді корюківчан, які вижили, можна

аргументовано прийти до висновку, що карателі без слідства, суду і оголошення

вироку,приховуючи свої справжні наміри, спеціально збирали людей в групи у

будинках для вбивства. Тільки пізніше вже вбивали на вулицях відкрито. Тобто

достатньо детально підтверджена тактика катів, про яку написано в Акті

Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів

німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 р. Разом з

тим, практично всі свідчення наочно показують, що мешканці, які нібито

9

повинні були розуміти логіку та передбачити дії окупаційної влади, зовсім не

очікували тотального винищення населення цілого достатньо великого

містечка. Свідчить Нікитенко Лідія Василівна, 1929 р.н.: «…ми до останнього

надіялися, що все закінчиться тільки перевіркою документів. Навіть коли то там,

то там чулися постріли, не тікали. Вже, коли майже навіжені люди бігли нашою

вулицею голі і босі, розказуючи, що в центрі стріляють людей, ми і вирішили

сховатися в погребі. Там разом з нами сиділо 18 чоловік…». З розповідей видна

майже повна безпорадність та непоінформованість жителів.

Завдяки свідченням дослідники дізналися про подальші каральні дії

окупантів 9 березня 1943 р. і наступне переслідування вцілілих корюківчан у

селах району. На нашу думку, одним із найважливіших наслідків цієї роботи

стало суттєве доповнення списку встановлених прізвищ жертв.

Таким чином, з близько 7 тис. загиблих, на сьогоднішній день

ідентифіковано тільки 1396 жертв. Робота зі встановлення прізвищ та іншої

інформації про вбитих під час цього злочину корюківчан продовжується і

планується в наступному році видати Мартиролог вже із доповненнями,

уточненнями і виправленими помилками.

Іншим важливим, на нашу думку, результатом збору та аналізу свідчень є

встановлення невідомих місць поховань вбитих карателями мешканців

Корюківки.

Під час німецької окупації, а особливо після трагедії повного знищення

міста разом із його мешканцями, уцілілі жителі і ті, хто повернувся додому, часто

самостійно ховали своїх загиблих рідних і сусідів. Отже, у місті знаходиться

велика кількість поховань на території подвір’їв, біля хат, на тротуарах, на

узбіччі доріг, на кладовищах, в лісі, на околицях. Ці приватні поховання не

стояли на обліку в міських органах влади, а з часом через виїзд або смерть тих,

хто доглядав, виявилися покинутими. В 2011 р. виявлено близько 35 поховань

жертв Корюківської трагедії, і це не остаточна кількість.

Джерело: Толкачова О.О. Спогади свідків Корюківської трагедії 1943 року як джерело дослідження нацистського злочину/ О.О.Толкачова" [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=11&cad=rja&ved=0CC8QFjAAOAo&url=http%3A%2F%2Fwww.cult.gov.ua%2Fload%2F0-0-0-123-20&ei=n-8IUb6OOcvBtAah8oD4Cg&usg=AFQjCNFfbR3ZHIK1OluG8d3WEyQ6ZPFJ1w&sig2=WuXYp16hvVeu23v3XiS-GA. - Заголовок з екрану.-Мова: укр. .- Перевірено: 29.01.2013.

10

Одним із таких найжахливіших фактів нацистської злочинної політики

проти мирного населення була Корюківська трагедія 1943 р. В Указі Президента

України В.Ф. Януковича «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської

трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925 чітко вказана актуальність відзначення

на державному рівні цієї та подібних національних катастроф: «З метою

вшанування пам’яті знищеного фашистськими окупантами у березні 1943 року у

місті Корюківка Чернігівської області мирного населення, виховання в

українському суспільстві шанобливого ставлення до подвигу й жертовності

попередніх поколінь». Одним із найважливіших завдань Головою держави

визначено спорудження у місті Корюківка Меморіального комплексу пам’яті

жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами.

Актуальність проблеми підтверджено і прийняттям Верховною Радою України

постанови «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої

світової війни» від 21 жовтня 2011 р. № 3965-VI .

Спробуємо розглянути обґрунтування конкретного знання сучасним та

майбутніми поколіннями про ці жахливі злочини проти людяності та

врахування міжнародної історико-меморіальної практики у проведенні політики

пам’яті жителів населених пунктів України, знищених нацистськими

окупантами, створення у м. Корюківка всеукраїнського меморіального

комплексу пам’яті.

На наш погляд, сучасники зможуть усвідомити протиприродність

подібних злочинів проти людяності за умови конкретного знання змісту цих

моторошних подій. Розглянемо це на прикладі Корюківської трагедії 1943 р.

Уранці 1 березня 1943 р. з Щорса у Корюківку прибув німецький

каральний загін. Населений пункт було оточено. Всіх мешканців групами по 50-

100 чол. зганяли у великі будинки і розстрілювали. Ось як про це описано в Акті

Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів

німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 р.: «Масові

розстріли з наступним спаленням здійснювалися головним чином: 1) У

ресторані […] 1 березня 1943 року в будинок Корюківського ресторану загнано

було до 500 чоловік мирного населення, у порядку черговості, партіями від 50 до

100 чоловік. Вони розстрілювалися кожний окремо з автомата на виду всіх

присутніх людей. Після всієї цієї розправи 2 березня 1943 року ресторан разом із

трупами було спалено.

2) Таке масове знищення людей шляхом розстрілу з наступним спаленням

було проведено також у помешканні земвідділу, у театрі і на території церкви»

[3, с.14]. Одночасно до 10 легкових машин із карателями прочісували всі хати й

околиці містечка і вбивали жителів у як помешканнях, так і на вулицях [3, с.7].

Після знищення всіх знайдених корюківців карателі містечко спалили.

Очевидці казали, що дим і заграву від пожеж було видно у Щорсі, Сосниці,

Холмах.

11

Акцію проведено 1 і 2 березня 1943 р. Пізніше, 9 березня карателі

повернулися, щоб допалити селище і добити вцілілих. Ось як про продовження

цієї трагедії розповіла Лідія Скрипка: «[9 березня 1943 р.] …наумівською

дорогою […] просувалися підводи корюківчан з пожитками. Люди забирали й

вивозили все, що

залишилося після погрому. Ліда бігла й хотіла потрапити на котрусь з

підвід. Аж тут – кулеметна черга. Дівча впало у бур’яни і притихло. А фашисти

автомобілем заїхали наперед підводам і зупинили їх. Майже всіх людей вивезли

до колишньої цегельні, заштовхали у піч для вижарювання цегли, облили їх

гасом і запалили. Того ж дня нелюди на Камишанці [район Корюківки –

упорядн.] повитягували з підпіч спалених хат стареньких бабусь, які

повернулися додому, завели їх до сараю, облили гасом і підпалили. Звірствували

як хотіли» [3, с.55].

Звернемо увагу на важливу згадку у спогаді Ганни Хомко: «У с. Наумівка

[Корюківського району – упорядн.] почалися нові страждання: староста Савела,

виконуючи наказ фашистів, почав арештовувати всіх корюківчан і

розстрілювати їх. Арешти почалися в червні місяці». Отже, окупанти

продовжували і після погрому Корюківки переслідувати і знищувати його

уцілілих мешканців.

12

Наслідки нацистського злочину: вбито близько 7 тис. мешканців. В Акті

Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів

німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 р. вказано,

що 1 і 2 березня 1943 р. за підрахунками здійснено вбивство 6700 чоловік,

спалено 1290 будинків. У документі стан населеного пункту описано так: «При

загальному огляді Корюківка являє собою абсолютно зруйноване селище (де

залишилося тільки 10 житлових будівель [цегляні будівлі – упорядн.]) з повним

знищенням житлових будинків, установ кінотеатру, будинків лікувально-

медичної мережі: поліклініки,дитячої консультації, інфекційної лікарні, ясел,

помешкання двох шкіл, зруйновано цукровий завод із усім підсобним

господарством. І на цьому попелищі ми знаходимо кістки трупів тут спалених» .

Проте, реальна кількість загиблих, за оцінками дослідників і місцевої влади,

набагато більша від встановленої комісією. Порахувати всіх через спалення у

будинках та велике число неофіційних поховань без зовнішніх ознак навесні-

влітку 1943 р. просто було неможливо, а радянські війська вступили до

спаленого райцентру тільки 19 вересня цього ж року. Ускладнює оцінку втрат і

те, що внаслідок цього злочину повністю припинили існування цілі родини і

династії, про які вже нема кому згадати.

Тотальне знищення всього населення Корюківки виявило наочний факт,

який дає відповідну характеристику загиблим мешканцям як громаді. Аналіз

списків встановлених жертв трагедії за матеріалами другого тому «Книга

Скорботи України. Чернігівська область» показав, що серед 1246 вбитих

карателями 1–2 березня 1943 р. у місті є 51 єврей. Отже, вони вижили після

спеціального розшуку та суцільного винищення нацистами впродовж 1941–1942

рр.окупації – політики холокосту, що стало можливо тільки завдяки людяного,

гуманного ставлення до них Корюківської селищної громади.

Джерело: Вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії 1943 р.в контексті міжнародної історико-меморіальної практики[Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=11&cad=rja&ved=0CC8QFjAAOAo&url=http%3A%2F%2Fwww.cult.gov.ua%2Fload%2F0-0-0-123-20&ei=n-8IUb6OOcvBtAah8oD4Cg&usg=AFQjCNFfbR3ZHIK1OluG8d3WEyQ6ZPFJ1w&sig2=WuXYp16hvVeu23v3XiS-GA. - Заголовок з екрану.-Мова: укр. .- Перевірено: 29.01.2013.

13

Литвин Володимир Маркович, 1930 р.н., уродженець Корюківки

«Я очевидец Корюковской трагедии 1-3 марта 1943 года. Хочу, чтобы

грядущее поколение было бдительнее и знало, что такое фашизм.

В то трагическое время мне было 13 лет. Но я до сих пор помню и не могу

забыть тех зверств и злодеяний, которые мне и моему поколению принес

фашизм. Очевидцы хорошо помнят, что после оккупации нашей земли в

районных центрах были установлены фашистские гарнизоны, при помощи

которых они грабили и издевались над нашим населением. В Корюковке свой

гарнізон фашисты установили гораздо позже, чем в соседних районах, потому

что непокорные корюковчане не хотели мириться с порядками фашистов. На

каждом шагу чинили сопротивление, не повиновались. Население нашего

города сотрудничало с партизанами, оказывало им всестороннюю помощь и

поддержку, чем озлобляли фашистов. 7 ноября 1941 года партизаны с

корюковчанами в Корюковке провели митинг, узнав о котором фашисты совсем

озверели.

Фашисты долго пытались установить свои порядки в Корюковке,но это им

удавалось с трудом. Они расстреливали без суда и следствия всех

инакомыслящих жителей, забили ими тюрьму, но не успели их расстрелять. 27

февраля 1943 года партизаны уничтожили фашистский гарнизон, который

находился в Корюковке. В результате этой операции были освобождены люди,

которых фашисты приговорили к смерти. Это явилось поводом для фашистов,

чтобы отомстить непокорным корюковчанам за их неповиновение фашистам.

Согласно приказу фашистского генерала Хойзенберга 1 марта 1943 года для

расправы с непокорными корюковчанами из города Щорса пришел карательный

отряд фашистов для уничтожения города Корюковки и ее людей. Весь город

был оцеплен фашистами, чтобы не вызвать паники среди населения.

Уничтожение города и людей фашисты начали с окраин. Под предлогом

проверки документов фашисты под конвоем группы людей загоняли в ресторан

и там расстреливали. Стариков, женщин и детей загоняли в дома и там

расстреливали, потом подвигали эти дома, а кто сопротивлялся, бросали в

огонь.

Мы жили по улице К.Маркса в центре города, поэтому очередь нашего

уничтожения пришлась на вторую половину дня 1 марта 1943 года. Процесс

уничтожения людей нашей улицы фашисты проводили следующим образом. С

конца нашей улицы с остановками возле каждого дома двигалась фашистская

автомашина, за рулем которой сидел фашист. Возле машины стоял с автоматом

один фашист, а другой с автоматом на взводе ходил из дома в дом и уничтожал

людей. Время тогда было страшное, потому люди собирались группами в домах

по несколько семей, где обсуждали вопросы, как жить дальше и бороться с

фашистами.

14

В этот день в нашем доме тоже собралось 3 семьи соседей и обсуждали

такие вопросы. Когда к нашему дому подъехала фашистская автомашина, в

нашем доме было 7 человек. Я, моя мать, меньший брат, которому было 5 лет, д.

Федя, соседка Дрелинг Людмила со своим сыном Александром, которому было

15 лет, и мой друг Мойсеенко Сережа.

Моя мать стояла во дворе, когда фашист вышел из соседской хаты. Он ее

тоже увидел и выстрелил по ней, но промахнулся. Мать мгновенно забежала в

наш дом, рассказала нам о случившемся во дворе, и мы наконец поняли, что

делает фашист, который ходит из дома в дом, но уже было поздно. Мы увидели

из окна нашей комнаты, что фашист заходит в наш двор, автомат он держал на

взводе, калитку бросил открытой, дверь в коридор и в комнату не закрывал.

Когда он переступил порог нашей комнаты, все поняли, что пришел всем конец.

Увидев фашиста в комнате с автоматом на взводе, все всполошились, подняв

руки вверх. Начали кричать: «Пан, мы ничего не знаем, мы не виноваты». Тогда

убийца громким голосом заорал и в упор с автомата начал расстреливать. Люди

начали падать на пол, в комнате началась суета, поднялся беспорядочный крик

и стоны. Вся комната наповнилась дымом, на стены и пол полилась кровь

людская. Я стоял возле грубы, сильно растерялся, а потом мгновенно пришел в

себя и спрятался за перегородку между грубой и печью. Это мне позволило

остаться живым, так как фашист в такой суматохе и дыму меня не увидел. Когда

фашист совершил свое преступление, он оставил наш дом. Я вылез из-за

перегородки и увидел, что все мертвые, полная комната дыма, пол залит

кровью. Я подошел к окну и стал смотреть на улицу, наблюдая за фашистом.

Фашист, который нас расстреливал, заходил в каждый дом и расстреливал

людей. Когда фашистская автомашины переехала мост, я потер ял ее из вида и

решил спрятаться в погреб, думая, что будут поджигать наши дома. В первый

день трагедии были расстреляны жители нашей улицы, а дома жгли на

следующий день. Первую ночь после расстрела я прокоротал в погребе, а 2

марта рано утром вылез из погреба, вышел на улицу и решил бежать в с.

Милейки. Добежал до Клына, который полностью был сожжен. В этот день я

пришел в с. Лупасово. Там жила моя тетя, которая меня и приютила.

7 марта я возвратился в Корюковку, где увидел одни дымари и несколько

недожженных домов на нашей улице, которые на 9 день были сожжены.

В своём дворе, на месте расстрела, выкопал могилу и похоронил

расстрелянных и сожжённых в нашем доме людей. На этом месте поставил

памятник».

Записано науковим співробітником Корюківського історичного музею Т.В.

Макаренко.

15

Сильченко Віра Данилівна

«Корюківка була оточена довкола фашистами. Вони заходили до квартир,

вбивали людей, палили хати. Це тривало два дні – 1 і 2 березня. До кінця дня 2

березня Корюківка була вся спалена. На кожному попелищі лежали згорілі трупи

радянських людей. Коли німці були ще від нашого двору хат за п’ять, я сховалась

у стіг сіна і спостерігала. Кати ловили людей і живими кидали у полум’я

палаючих хат. Запалили і нашу хату. З сарая привели мою матір, сестру, невістку

і живими кинули їх у вогонь. Сестра двічі вибігала з полум’я, але її знову туди

кидали фашисти».

Римар Євген Юхимович

«Моя маленька донька

лежала у мене на грудях, коли

стріляли в неї прокляті кати там, у

ресторані. Де тепер братська

могила, там стояв ресторан.

Заганяли нас туди, як худобу на

бойню, й били з автоматів. Ніну я

на руках ніс. А фашист поцілив

мені в око. Я впав, а він по мені як

застрочить. Тут у мені все

потемніло, і нічого я більше не

пам’ятаю. Троє моїх діток були

вбиті. Навіть закопати їх не

довелось: і мертвих діток не

побачив, спалили їх прокляті

кати. І не лишилось від моїх діток

нічого. Навіть могилки...»

Джерело: Корюківка, 1943: злочин проти людяності. Зб. документів і матеріалів [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.slideshare.net/maysheff/1943-10564253. - Заголовок з екрану.-Мова: укр. .- Перевірено: 29.01.2013.

16

У минулому році одним із останніх

вагомих проектів співпраці Корюківського

історичного музею з Українським інститутом

національної пам'яті за сприяння

облдержадміністрації та райдержадміністрації

стало видання довідника "Мартиролог

встановлених жертв Корюківської трагедії 1943

року". Перший заступник директора

Українського інституту національної пам'яті,

доктор історичних наук, професор Володимир

КРИВОШЕЯ привернув увагу до

фундаментальних засад формування політики

національної пам'яті: тріумфу і трагедії. Такою є

загальноприйнята у цивілізованому світі

формула збереження минулого державних

націй. Саме за цією логікою і розгортається робота зі вшанування жертв

Корюківської трагедії 1943 р.: знання та оцінка трагедії, а далі тріумф життя -

збереження пам'яті у відродженій Корюківці. Один із серйозних кроків - видання

мартирологу.

Один із упорядників довідника, представник Українського інституту

національної пам'яті у Чернігівській області, науковий співробітник Сергій

БУТКО розповів про нове видання, яке здійснено за рахунок коштів

Корюківської райдержадміністрації. Він підкреслив, що представлений до уваги

читачів довідник "Мартиролог встановлених жертв Корюківської трагедії 1943

року" є проміжним результатом цілеспрямованої роботи дослідників. Мета

цього - першого - видання полягає у підготовці найближчим часом остаточного

зведеного списку встановлених жертв Корюківської трагедії, публікацію якого

планується здійснити у 2012 році у другому виданні.

Довідник відкриває вступна стаття упорядників, де дається стислий опис

трагедії та її оцінки відповідно міжнародного права як злочин проти людяності

та військовий злочин.

У першому розділі вміщені списки жертв:

список встановлених жертв Корюківської трагедії березня 1943 р. (за

матеріалами другого тому "Книга. Скорботи України Чернігівська область") -

1246 осіб;

список жертв Корюківської трагедії (за свідченнями очевидців, зібраними

упродовж 2010-2011 рр.) - 134 особи;

список мешканців єврейської національності, які загинули під час Корюківської

трагедії 1-2 березня 1943 р. (за матеріалами "Книга Скорботи України.

Чернігівська область") - 51 особа;

17

списки встановлених жертв німецької окупаційної політики у м. Корюківка в

1941-1943 рр. - 206 осіб за даними "Книги Скорботи України" та 5 осіб за

свідченнями 2010-2011 рр.;

У другому розділі представлені виявлені у м. Корюківка 35 місць поховань

загиблих під час Великої Вітчизняної війни, в тому числі жертв трагедії в березні

1943 р.

У третьому розділі подано фотодокументи з фондів Корюківського

історичного музею: фотокартки 10 невідомих жертв Корюківської трагедії.

С.БУТКО наголосив: "Тотальне знищення всього населення Корюківки

виявило наочний факт, який дає відповідну характеристику загиблим

мешканцям як громаді. Аналіз списків встановлених жертв трагедії за

матеріалами другого тому "Книга Скорботи України Чернігівська область"

показав, що серед 1246 вбитих карателями 1-2 березня 1943 р. у місті є 51 єврей.

Отже, вони вижили після спеціального розшуку та суцільного винищення

нацистами впродовж 1941-1942 рр. окупації - політики холокосту, що стало

можливо тільки завдяки людяного, гуманного ставлення до них Корюківської

селищної громади".

Джерело: Презентація довідника "Мартиролог

встановлених жертв Корюківської трагедії 1943

року" [Електронний ресурс] //Чернігівський

монітор: [веб-сайт]. –Режим доступу:

http://monitor.cn.ua/ua/politics/3626. - Заголовок з екрану.-Мова: укр.

18

Інтернет – ресурси.

1377 спалених заживо[документальний фільм телеканалу Інтер]/ автор Іван Кравчишин.– Режим доступу: http://inter.ua/uk/video/program/documentary/2010/02/19/1337. - Заголовок з екрану.-Мова: укр. .- Перевірено: 29.01.2013. 70-ті роковини Корюківської трагедії 1-2 і 9 березня 1943 року [Електронний ресурс]//Корюківська районна державна адміністрація: [веб-сайт]. – Режим доступу: http://koradm.cg.gov.ua/index.php?id=1635&tp=1&pg=single_page.php. - Заголовок з екрану.-Мова: укр. .- Перевірено: 29.01.2013. Актуальні проблеми партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни: [Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р.]: [Електрон.ресурс]. –Режим доступу: http://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=11&cad=rja&ved=0CC8QFjAAOAo&url=http%3A%2F%2Fwww.cult.gov.ua%2Fload%2F0-0-0-123-20&ei=n-8IUb6OOcvBtAah8oD4Cg&usg=AFQjCNFfbR3ZHIK1OluG8d3WEyQ6ZPFJ1w&sig2=WuXYp16hvVeu23v3XiS-GA. - Заголовок з екрану.-Мова: укр. - Перевірено: 29.01.2013. Вєдєнєєв Д. Кров і попіл Корюківки [Електрон.ресурс] /Д.Вєдєнєєв. -Електр.текст.дані. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/krov_i_popil_koryukivki.html. -Загол.з титулу екрана. - Мова:укр.- (Електрон.версія публікації Вєдєнєєв Д. Кров і попіл Корюківки /Д.Вєдєнєєв. // "Дзеркало тижня" – 2011. – 25 лютого.).- Перевірено: 29.01.2013.

Зінченко О. Чотири документи про Корюківську трагедію[Електронний ресурс]/ О.Зінченко.// Історична правда: [веб-сайт]. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/4/28873/. - Заголовок з екрану.-Мова: укр. .- Перевірено: 29.01.2013. Корюківка, 1943: злочин проти людяності. Зб. документів і матеріалів[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slideshare.net/maysheff/1943-10564253. - Заголовок з екрану.-Мова: укр. .- Перевірено: 29.01.2013. Мартиролог встановлених жертв Корюківської трагедії 1943 [Довідник]: [Електронний ресурс] .– Режим доступу: http://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=10&cad=rja&ved=0CI4BEBYwCQ&url=http%3A%2F%2Fmemory-book.org.ua%2FFiles%2FBooks%2Fblock_dovdvyk_martyrolog.pdf&ei=VhoJUcaRGpDptQbav4H4Aw&usg=AFQjCNE_HIWw9AQD30FI2PYUUN5FnB3ZJQ&sig2=GbkR0RfiTgPOgUU2tZI_jw. - Заголовок з екрану.-Мова: укр. .- Перевірено: 29.01.2013.

19

Нинішній меморіал у Корюківці

20