ДИТИНА: ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ

ЧИ СУБ’ЄКТ ВИХОВАННЯ

2 ( . 3 березня за ін даними) березня виповнюється185  років     від дня народження    Костянтина Дмитровича Ушинського(1823/24–1870) – видатного- , педагога демократа основоположника наукової педагогіки і народної школи в , , Російській імперії викладача - поборника класно урочної , системи навчання автора підручників для початкової, « школи трактату Людина як », предмет виховання праць з .теорії та історії педагогіки

Праця Ушинського «Людина як предмет виховання» • докладно розглянуто багато важливих питань: розвиток почуттів, сприймання, пам'яті, уваги, уявлення, мислення, емоцій, мови

• психічне життя людини, зокрема дитини, розглядав у русі, в зв'язку з розвитком суспільства

• великого значення надавав розвитку активності дітей у процесі навчання та виховання, вказував на методи і способи психічного їх розвитку: правильний режим життя, виховання волі та інтересів, набування трудових навичок, умінь і звичок, подолання труднощів

• одна з найважливіших соціальних і педагогічних проблем: ідея народності виховання. Народність вважав основою виховання підростаючого покоління в дусі патріотизму, любові до батьківщини та свого народу. Народ, на його думку, є джерелом усіх багатств матеріальної і духовної культури, а тому треба вивчати історію, географію, економіку, мову, літературу, мистецтво та інші науки.

• основні методи і способи морального виховання дітей і молоді: переконання, запобігання неправильній поведінці, педагогічний такт учителя та заохочення і покарання, але не тілесні, особистий приклад учителя, а також батьків і старших

• виховне значення фізичної праці: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя і т.ін

Проблема гармонійного розвитку і виховання особистості

  :Праці з педагогіки «   » Виховання колективізму у школяра(1956); «   » (1960); « Вірте в людину Духовний » (1961); «   світ школяра Праця і моральне» (1962); «виховання C   », лово про слово«    — » (  — На нашій совісті людина обидві1964); «C », « лово рідної мови Виховання   » (  — особистості в радянській школі обидві1965); « Моральні заповіді дитинства  » (1966); «   », «   і юності Урок і знання На трьох», «   » (  — 1968); китах Моя педагогічна віра усі« », Павлиська середня школа «C ерце віддаю» дітям (  — 1969); « обидві Джерело », « невмирущої криниці Народження» (  — 1970); «громадянина обидві C   то порад» ( . 1976). учителеві вид Відомий також  , , як автор дидактичних розповідей казок   .оповідань для дітей

Афоризми Василя Сухомлинського

• Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.

• Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.

• Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.

• Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

• Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.

• Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя.

• Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ВПЛИВУ СИСТЕМИ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО НА ОСОБИСТІСТЬ

Віктор Іванович Слободчиков – доктор

психологічних наук, професор, член-кореспондент

Російської академії освіти, директор Інституту

педагогічних інновацій РАО, член координаційної ради

за взаємодією Міністерства освіти Російської Федерації

та Московської патріархії Російської православної

церкви

Основы психологической антропологии Основы психологической антропологии: Психология развития человека. Развитие субъективной реальности в онтогенезе.Соавтор: Исаев Е.И.В книге изложены основные подходы к пониманию и объяснению закономерностей психического развития человека, сложившиеся в зарубежной и отечественной психологии; содержание принципа развития в психологии и его категориальный строй; антропологическая модель субъективной реальности и периодизация ее развития в онтогенезе; ступени, периоды и стадии развития субъективности человека в пределах его индивидуальной жизни. Заключают книгу словарь основных понятий и образовательная программа курса.

ЛЮДИНАВнутрішній світ(суб’єктивний)

Внутрішній світ учасника педагогічного процесу (учня, педагога) – сприймання, мислення, переживання – завжди належить конкретному суб’єктові, конкретній людині. Цей світ ще називають психологічним, або душевним світом.

Педагогові важливо розуміти, що інтелектуальний розвиток дитини, учня неможливий без підключення емоційних компонентів психіки.

Зовнішній світ(об'єктивний)

Зовнішній, об’єктивний світ: природа, суспільство, культура, соціальне середовище, інші люди – все людське буття.

Зовнішнім світом для учасника педагогічного процесу є, насамперед, „світ педагогічного процесу”, взаємодія з яким відбувається через спілкування різних особистостей під час уроку, виховних заходів, перерв, у позаурочний час.

Суб’єкт (учень, педагог) для педагогічного процесу – є розвивальним поняттям як у цілому, так і в окремих складових, це динамічне багатоманіття. Суб’єктами не народжуються, ними стають. „Суб’єктність – це багатоманіття психологічних здібностей і механізмів, узагальнено представлених у таких психологічних реаліях, як розум, почуття, пробудження, воля, здібності, характер людини. Інакше кажучи, суб’єктність є центральним утворенням людської суб’єктивності, а, отже, центральною категорією психології людини”, – пише В. Слободчиков.

Звідси випливає, що створення умов, мотивів становлення суб’єкта є одним з основних завдань педагогічного процесу.

На рівні суб’єктності потреба збуджує діяльність особистості й визначає її

предметний напрям, перетворюється на мотив.

„Сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, – пише В. Слободчиков, – які викликають

активність суб’єкта і визначають її, є процесом мотивації його поведінки” .

Отже, потреби породжують прагнення, прагнення – залежно від ступеня його

усвідомлення – потяги чи бажання, а на суб’єктному рівні – мотивації, які і є

передумовою дій і вчинків. Мотиви можуть мати характер „збудження чи

притягання” (В. Слободчиков). До перших належать настановлення, потяг,

бажання; до других – ідеали, інтереси, мрії, переконання.

На рівні суб’єктності потреба збуджує діяльність особистості й визначає її

предметний напрям, перетворюється на мотив.

„Сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, – пише В. Слободчиков, – які викликають

активність суб’єкта і визначають її, є процесом мотивації його поведінки” .

Отже, потреби породжують прагнення, прагнення – залежно від ступеня його

усвідомлення – потяги чи бажання, а на суб’єктному рівні – мотивації, які і є

передумовою дій і вчинків. Мотиви можуть мати характер „збудження чи

притягання” (В. Слободчиков). До перших належать настановлення, потяг,

бажання; до других – ідеали, інтереси, мрії, переконання.

„Вольова регуляція, – відзначає В. Слободчиков, – у її

розвинених формах – це підключення безпосередньо не

значущого, але обов’язкового для виконання дії до смислової

сфери особистості, перетворення заданої дії в особисту,

поєднання необхідної поведінки з моральними мотивами і

цінностями”

„Вольова регуляція, – відзначає В. Слободчиков, – у її

розвинених формах – це підключення безпосередньо не

значущого, але обов’язкового для виконання дії до смислової

сфери особистості, перетворення заданої дії в особисту,

поєднання необхідної поведінки з моральними мотивами і

цінностями”