Готовність учителя до роботи в умовах профільного навчання

Профілізація навчання передбачає підвищені вимоги до професійної підготовки вчителя, його педагогічної компетентності, ерудиції, загальної культури. Вчити по-різному – означає розробляти зміст, організаційні форми,методи і засоби навчання й виховання з метою забезпечення оптимальних умов для розвитку школярів. Вчитель вже не є єдиним і головним джерелом інформації, а, насамперед, організатором самостійної роботи учнів та консультантом.

Вирішальною педагогічною умовою організації профільного навчання в загальноосвітній школі є формування складу педагогічних кадрів, які мають забезпечувати профільну, допрофільну, загальноосвітню підготовку учнів. Освітня практика підтверджує доцільність підготовки не вузькоспеціалізованого педагога, викладача конкретного навчального предмета, а фахівця, здатного викладати цикл споріднених дисциплін, обізнаного з інноваційними педагогічними технологіями, методиками активного навчання тощо.

Учитель профільної школи повинен бути спеціалістом високого рівня, відповідного профілю та спеціалізації, щоб забезпечувати варіативність та особистісну орієнтацію навчально-виховного процесу через послідовне, педагогічно доцільне проектування індивідуальних освітніх програм розвитку особистості; пррактичну орієнтацію освітнього процесу через введення інтерактивних, ефективних технологій, проектно-дослідницьких методів, поширення навчального співробітництва; остаточне профільне самовизначення старшокласників і формування здібностей та компетентностей, необхідних для продовження професійної освіти.

Ці вимоги потребують модернізації педагогічної освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки освітян.

Для профільної школи потрібний учитель, здатний генерувати інноваційні ідеї, який проявляє професійний інтерес до розробки й реалізації нових навчальних програм, володіє високим інтелектуальним потенціалом та науковою компетентністю, різними методами активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці; має ґрунтовну методичну підготовку; проводить разом з учнем пошуково-дослідницьку роботу, зміцнює й розвиває емоційно-мотиваційну сферу підлітків.

Семінар

«Вплив моральної атмосфери і психологічного кілімату на формування особистості»

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини.

Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом:

І) особистість підкоряється колективу (конформізм);

2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія);

3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм).

У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін.

У першому варіанті особистість може:

а) підкорятися вимогам колективу добровільно,

б) поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість,

в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальністю підкоряючись колективу лише зовні, формально.

Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя. У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій:

а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність;

5) гармонізація особистості й колективу.

У третьому варіанті взаємовідносин особисте ті і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу:

а) збагачення соціального досвіду;

Учитель профільної школи має забезпечувати:

Варіативність та особисту орієнтацію навчального процесу

Практичну орієнтацію навчального процесу

Завершення профільного самовизначення старшокласників і формування в них здібностей для продовження навчання у відповідній сфері професійної освіти, самоосвіти

Використовувати сучасні педагогічні технології, суть яких полягає в попередньому проектуванні процесу навчання

Визначальними мають бути групова робота, учнівські диспути, рольові ігри, керовані дослідження та самостійні проекти, розігрування діалогів, ведення бесіди тощо.

Чи готові педагоги і що потрібно розуміти під готовністю вчителя до роботи в умовах профільного навчання?

Під готовністю вчителя до роботи в умовах профільного навчання потрібно розуміти єдність психологічного, педагогічного та предметного забезпечення вимог до тих видів професійної його діяльності, які забезпечатьреалізацію і якість профільного навчання (М. Пайкуш)

Психологічна готовність є фундаментальною умовою ефективної і надійної діяльності фахівця. Вона дозволяє результативно і вірно застосовувати свої знання, особистісні якості, зберігати емоційно-вольову стійкість при виникненні непередбачених ситуацій. Таким чином психологічне забезпечення вимог готовності педагога до профільного навчання у загальноосвітньому навчальному закладі розглядається у контексті:

психологічної готовності до викладання предмета в різних типах навчальних закладів (здатність вчителя без психологічного дискомфорту переключатися на дещо інший вид діяльності, зумовлений специфікою ЗНЗ);

психологічної готовності до викладання предмета на різних рівнях (стандарту, академічного, профільного);

психологічної готовності до діагностики здібностей учнів до предмета;

Батьківський всеобуч

«Правильний вибір професії та її значення для держави і особистості»

Свідоме ставлення до вибору професії ми розуміємо як мотивовану діяльність учнівської молоді, спрямовану на ознайомлення із змістом професії, практичну апробацію своїх можливостей, оволодіння активними способами підготовки до майбутньої праці, самовиховання професійноважливих якостей.

Проблема формування в учнів свідомого ставлення до праці та вибору професії ще недостатньо вивчена педагогічною та психологічною наукою. Категорія ''ставлення" в науковій літературі багатьма вченими трактується по-різному.

Так. А. Маркова вважає, що ставлення - цс внутрішня позиція в оцінці навколишньої діяльності, іншої людини, самої себе [1].

На думку Н. Морозової, ставлення є видом інтересу, нижчий його етап. Воно являє собою грунт, на якому формується справжній інтерес. Виникнення відносин Н.Морозова поєднуєз переживаннями, пов'язаними з об'єктом, діяльністю [2].

Таким чином, знання, зміст є спонукальною силою, виражає ставлення мотиву до безпосередньої дії.

Стосовно проблеми профорієнтації свідоме ставлення учнівської молоді до вибору професії виникає на основі усвідомленості соціальної та особистої значущості професії.

До усвідомлення соціальної ролі проблеми вибору професії належить розуміння учнем зв'язку вибору професії із загальною проблемою прискорення соціально-економічного розвитку країни, підвищенням продуктивності праці, забезпеченням усіх галузей народного господарства стабільними кадрами, які здатні своєю діяльністю розвивати ринкову інфраструктуру.

Особливістю вибору професії в сучасних умовах є спрямованість на професії економічного, а також правничого напрямку. Тому зараз більшість ВНЗ відкривають економічні факультети, кафедри, а приватні ВНЗ - переважно проводять підготовку фахівців з економічних дисциплін як стаціонарної форми навчання, гак і екстернату. Тобто іде процес: платіть гроші -диплом отримаєте. У той же час жоден приватний ВНЗ не здійснює підготовки фахівців з інженерних професій, бо вони сьогодні -непрестижні, хоч і дуже потрібні.

Свідоме ставлення до вибору професії - це, насамперед, наявність необхідних знань. До таких, у першу чергу, слід віднести системні знання про різні сфери людської діяльності, види і типи професій, їх зміст.

Профорієнтаційна скерованість молоді на ринкову економіку перш за все вимагає знань з

Бесіда: «Дитина та її права»

Організація Об’єднаних Націй займа ється найрізноманітнішими видами діяльності, спрямованими на організацію однієї з найголовніших цілей – заохочення і захист прав людини. Величезне значення має складний механізм, створений у відповідності до різних міжнародних пактів і конвенцій для того, щоб встановити норми і контроль за їх виконанням, сприяючи їхньому дотриманню випадків порушення прав людини. Поруч із цією діяльністю Організація Об’єднаних Націй надає також практичну допомогу державам у їхніх зусиллях щодо заохочення і захисту прав людини та поінформованості громадськості про права, які вона має.

Крім Організації Об’єднаних Націй особливо політична роль національних урядів у реалізації прав людини. Права людини охоплюють відносини між окремими особами та державою. Отже, практичне завдання захисту заохочення прав людини є завданням перш за все національним, і відповідальність за його вирішення повинна нести кожна держава. На національному рівні захист прав людини може бути найліпше забезпечений за допомогою відповідного законодавчого оформлення і застосування індивідуальних гарантій і засобів захисту, а також створення демократичних інститутів. Крім цього найбільш ефективними компаніями просвітницького й інформаційного характеру можуть бути компанії, які розробляють чи здійснюють на національному чи місцевому рівнях і яківраховують місцеві культури традиційні умови.

Ратифікувавши той чи інший договору галузі прав людини, держави включають його положення безпосередньо в своє внутрішнє законодавство або зобов’язуються виконуватиобов’язки, що міститься в ньому, іншим шляхом. Тому загальновизнані стандарти і норми в галузі прав людини відображаються у внутрішньому законодавстві більшості країн. Але наявність закону про захист конкретних прав не завжди є достатнім, якщо він забезпечує також наявність усіх правових повноважень та інститутів, необхідних для того, щоб гарантувати їхню ефективну реалізацію.

Розділ І.

Права людини. Основні положення.

Що таке права людини?

“Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах” (ст. 1. Загальної декларації прав людини). Кожній людині необхідні права для нормального існування в сучасних умовах. Якщо ми почнемо перелічувати всі необхідні нам права, серед них, очевидно, будуть такі, як можливість отримувати необхідні матеріальні блага, цінності, вчитися і працювати, обирати місце проживання, вільно висловлюватись. Усі такі можливості, безперечно, є прикладами прав людини.

Поняття про права людини включає два аспекти.