Я українець і я цим пишаюсь

Державний навчальний заклад “МОНАСТИРИЩЕНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ”

Монастирище 2015

Раніше ми були просто громадяни України,а зараз ми з гордістю говоримо:

«Ми Українці! І ми стаємо на коліна тільки перед Богом та героями, які пішли у

вічність!» От це мабуть і є патріотизм, і про цих людей, справжніх патріотів йде мова в

нашій роботі, «Слава Україні».

Передмова

Ще не так давно українці жили спокійним, розміреним та

безтурботним життям в мирній державі. Але події на Сході країни

кардинально змінили і наш звичний життєвий устрій, і нашу державу, і

власне, нас самих. Прийшов час довести, що українці – сильна нація і

боротиметься за незалежність до кінця.

І коли нашій державі у складній ситуації знадобилася допомога, її у ці нелегкі і тривожні часи

разом з іншими патріотами України надають і жителі Монастирищини. Нині в різних точках

АТО із району несуть службу більше сотні монастирищан.

Захищати Вітчизну в усі часи було священним обов'язком справжніх чоловіків.

Всім нам відомий непростий шлях нашої держави до незалежності та самостійності. Ще за часів козацтва Україна славилася своїми героями-чоловіками – здатними на самопожертву, відважними, сильними, мужніми.

І саме зараз, в цей непростий для країни час, - в час неоголошеної війни із сусідом-агресором – наші батьки, сини, чоловіки,брати – окрилені духом великих предків відстоюють цілісність, незалежність України. Так само мужньо, непохитно, безстрашно і самовіддано, як колись це робили славетні українські воїни.

9 листопада 1992 року в простій родині з села Берестівець Рівненської області Костопільського району народився хлопчик – Дмитро Григорович Сліпенький. Згодом сім’я переїхала жити в село Княжики Монастирищенського району Черкаської області де хлопчик пішов до школи і показав себе як добрий, старанний, чесний учень. Завжди ввічливий і уважний до однолітків і вчителів.

Після закінчення школи пішов служити до лав Збройних Сил України у 101 окрему бригаду охорони Генерального штабу ЗСУ.

Після служби жив своїм життям – працював, їздив на заробітки, а коли прийшла біда – юнак, як справжній патріот своєї Батьківщини, прийшов до Монастирищенського військкомату і записався добровольцем для участі в антитерористичній операції.

Після чотирьохмісячного навчання на військових полігонах його батальйон було доправлено до зони АТО. На даний момент його родина так точно й не знає точне місце перебування – із зрозумілих причин ця інформація тимчасово не надається.

Ми щиро пишаємось тим, що в нашій державі і в наш час є сміливі, відповідальні молоді люди здатні на благородні вчинки. Ми всі сподіваємось на повернення всіх наших вояків цілими і неушкодженими до своїх родин.

Слава Україні - героям слава!!!!!.

Павлученко Михайло Іванович

Павлученко Михайло Іванович 22 лютого 1978 року народження. Народився в селі Халаїдове.Закінчив 11 класів в Халаїдівській загальноосвітній школі. Служив в Одесі у внутрішніх військах. В 1996-1997рр.- працював директором в Халаїдівського будинку культури, потім працював експедитором-перевізником на вантажних автомобілях. 14 серпня 2014 року отримав повістку, був мобілізований на навчаннях в Немирові, Львівської області, Яворівського району звідки мобілізувався в зону АТО, 72 механізована бригада 3 батальйон.

З його слів записано: «Проживаємо в землянках, туди привезли теплий одяг волонтери з Києва, є що їсти, не вистачає лише мирного неба над головою, дозволяється телефонувати до рідних, телефони заряджаємо від генераторів. З серпня місяця я не бачив своїх рідних…»

Служать вони на передовій. Самий молодший серед них - це командир якому 28 років. Стоять на одній із позицій в Донецькій області, стріляють лише у відповідь. Коли оголошують перемир`я, найманці з Росії знову починають стріляти. Чотири рази бойовики бомбили село Старогнатівка. Бувало, що хочуть уночі підібратися, але не можуть, 72 бригада батальйон Черкаси стоїть біля них.

Там, люди є різні: є й такі, що підтримують сепаратистів, а іншим байдуже. Зброї вистачає. Важко поранених бійців лікують у Херсоні. Форму привозять різну. З форми прислали один бронежилет, каски є на кожному. Радіють дитячим малюнкам, які завжди носять при собі.

Саме перше, що зробив Михайло приїхавши додому, відвідав могилу офіцера-земляка Романа Бевза і поклав квіти. Він був зовсім поруч, коли смерть скосила цю молоду людину. Познайомились, поговорили, а вже через 2 години після чергового обстрілу Роман загинув….. Михайло приїхав додому на 10 днів. Новий рік і Різдво він вже буде святкувати в АТО.

Усією громадою жителі с.Халаїдове зустрічали із зони АТО своїх героїв-земляків, Є. Андрущака

М. Павлученка

При зустрічі воїнів голова Сільської ради стояв на колінах!

Як би сюжет про цю подію, що відбулась у звичайному українському селі, показали по російських каналах, як жителі села Халаїдове усією громадою зустрічають із зони АТО своїх героїв-земляків, патріотів, жоден загарбник ні за яких обставин не перетнув би більше кордонів України….

Показ відео сюжету про повернення бійців з зони АТО у відпустку

Волонтерська діяльністьМонастирищини

Жителі смт Цибулів Монастирищенського району Черкаської області об’єдналися для спільної мети – допомогти українським солдатам і своїм односельчанам, які перебувають в зоні АТО, масово займаючись волонтерською діяльністю та благодійністю, таким чином відстоюючи свою державу у війні з російським агресором.

Активістом-волонтером селища Цибулів є Ігор Іванович Зеленко, який від самого початку воєнних дій на сході України не стоїть осторонь і допомагає захисникам своєї Вітчизни як тільки може. З березня 2014 року він спільно з монастирищанами Вадимом Ковалем та Юрієм Заворотнім доправляють гуманітарний вантаж у зону АТО.

Ігор Іванович Зеленко, відкинувши всі свої справи на другий план (місцевий фермер), почав займатися волонтерською діяльністю і попросив підтримки усіх небайдужих людей.

Люди почали допомагати, хто чим може – консервацією, різними крупами, домашньою випічкою та теплим одягом. Здавалося б на перший погляд звичайний сільський двір, навколо якого вибудовано в ряд господарські споруди.

Тут мешкає родина Зеленків. Кожного дня саме в цьому дворі працюють люди для українських солдатів, щоб допомогти їм корисною їжею та теплим одягом. Дружина Ігоря Івановича, Наталія Зеленко разом зі своєю тіткою Тетяною Каюковою готують м'ясо, сало та кашу для консервації в зону АТО.

Коли м'ясо, сало та гречка готові для приготування, то Ігор Зеленко починає варити їх в автоклаві. Насправді це не легка справа, але за словами волонтера: «Не можна стояти осторонь, коли в країні таке діється і хоча б якось допомогти тим, хто захищає наш спокій. Не відомо, що буде завтра, тому необхідно не бути байдужими до тих хто перебуває в зоні АТО і допомагати їм по можливості». Неможливо не згадати і про родину Ягоди, адже саме тут кожного разу як тільки волонтери збираються в зону АТО Зінаїда Борисівна випікає смачний домашній хліб для українських солдатів. Зінаїда Ягода вкладає у випікання хліба всю любов, тепло і надію на те, що наші захисники повернуться живими і здоровими. Це далеко не весь перелік тих людей, які постійно працюють над тим, щоб допомогти бійцям АТО корисною їжею та теплим одягом.

Коли люди почали приносити крупи і допомагати м’ясом, то вони вирішили самостійно закривати таку консервацію в автоклаві. Ще у вересні почали працювати над варінням в автоклаві консерви з риби. У селі Княжа Криниця родина Бабіїв започаткувала справу – консервування риби для потреб солдатів української армії. За словами Наталії Зеленко, коли закінчився сезон ловіння риби, то почали працювати над закриванням каші з м’ясом в автоклаві. На сьогодні уже навіть збилися з рахунку, скільки зробили такої консервації (більше тисячі).

Зінаїда Борисівна Ягода – жителька селища Цибулів, волонтерка; випікає хліб для солдатів АТО

Відео про волонтерів смт Цибулів

Наталія Валентинівна Зеленко - жителька селища Цибулів, дружина волонтера Ігора Зеленко; готує м'ясо, сало та гречку для консервування

Тетяна Петрівна Каюкова - жителька селища Цибулів, тітка Наталії Зеленко; допомагає племінниці у підготовці продуктів для консервування

Підготовка продуктів для консервування

Підтвердження достовірності описаної інформації: вирізки з газет (диск з відеоматеріалами додається).

    

Клопітка робота цих людей захоплює, адже вони звичайні люди, які не стоять осторонь тих подій, які відбуваються на сході України. Своє працею вони допомагають і в деякій мірі рятують наших захисників. Їх можна назвати справжніми патріотами не за красиві слова, а за їхні вчинки. Ці люди ризикуючи своїм життям кожного разу, забезпечують всім необхідним українських солдатів. Кожен з них має свою родину, але забуває про все на світі, щоб допомогти тим, хто дійсно потребує їх допомоги. Тому їх варто назвати справжніми героями-патріотами, адже своїми вчинками вони заслуговують на це.

Відео про Черкаських волонтерів

Протягом навчального року в ДНЗ «Монастирищенський професійний ліцей» відбулись зустрічі з бійцями-земляками, які повернулись із зони АТО та волонтерами нашого району. 

Зважаючи, як нелегко приходиться виживати нашим військовим під час неоголошеної війни, в ліцеї проведено акцію «Підтримай наших побратимів в зоні АТО». Для захисників нашої Вітчизни працівниками та учнями ліцею було зібрано теплий одяг, 10 ящиків продуктів харчування та передано активістам ГО «Народна рада». На кошти, які зібрали працівники та учні ліцею, а це більше 6 тисяч гривень, придбано теплий одяг і передано бійцям в зону АТО.

Зустріч з бійцями Монастирищини

Учням-випускникам, які захищають територіальну цілісність нашої держави, а їх 11 – відправлено новорічні подарунки з усім необхідним та вітальними листівками. Учні та майстри виробничого навчання виготовили макаронні вироби, випекли Пасхальні пасочки та передали нашим захисникам.Учні навчальних груп швейного напрямку пошили власноруч маскхалати та комплекти теплого одягу (жилетки, рукавиці та шапки), які подарували воїнами-захисникам під час зустрічі в ліцеї.

За проектом «Виготовимо буржуйки - зігріємо бійців АТО», керівником якого є викладач спецтехнології Ліщинський М.В., учнями ліцею із газових балонів виготовлено буржуйки для обігріву, які також передані волонтерам для наших військових.Наразі навчальний заклад продовжує збір теплого одягу та продуктів харчування. І може ця допомога й незначна, але лише в єдності всіх людей сила і успіх у перемозі. Не будемо байдужими до долі наших земляків, учасників АТО.

Висновок

Патріотизм – це звичайний стан повсякденного життя людини, який виявляється не тільки в надзвичай них ситуаціях. Бути патріотом, любити святині своєї держави та пам'ятати, що державні симво ли – це святиня, і шанобливе, трепетне ставлен ня до них є ознакою високої громадянської свідомості, національної гідності і, зрештою, культури людини.

Патріотизм – це коли в одному пориві жителі одного міста стали на коліна перед героєм, що віддав своє життя за наше світле майбутня. Коли хочеться постійно носити смужку з рідних до болю кольорів держави – жовтого і блакитного!.. Коли хочеться любуватись цвітом мальв і соняшників. Коли хочеться взятись з усіма за руки і відчути себе «Людиною» з великої літери, коли гімн рідної держави співає одночасно більше мільйона людей.

Люди роблять, здавалося б, буденну справу, але вкладають у неї душу, любов свого серця. А з часом їх роботу оцінять як патріотизм. Може це і звучить трохи пафосно, але це так.

Патріотизм, це коли полишивши всі свої буденні справи, печеш хліб поливаючи його слізьми і молиш Бога, щоб твій захисник залишився живим. Коли думаєш, що запах домівки вселятиме віру в воїна, що його чекають і весь час пам’ятають про нього.

Коли ти, залишивши рідних, коханих, любиму роботу, своє рідне місто чи село,своє мирне життя – береш у руки зброю, щоб все це захистити від ненависного ворога. Коли йдеш відстоювати те, що є для тебе святим – Вітчизна, життя, майбутнє і коли повернувшись на кілька днів до рідного дому просто говориш: «та все нормально». Ось це теж подвиг – хоча для воїна це його обов’язок в першу чергу.

Патріотизм – це те, що ти втративши відлік часу, зустрічаєшся з іншими людьми, збираєш допомогу бійцям і з великим ризиком доставляєш все необхідне для бійця на передову – щоб їм не було холодно, щоб бійці не були голодні. Це те, що коли ти передаєш невідомому бійцю-захиснику лист, де лише кілька слів: «ти тільки вернись живим» і бачиш у відповідь скупі чоловічі сльози.

Я ЗА ТЕБЕ МОЛЮСЬ , УКРАЇНСЬКИЙ СОЛДАТЕ. Я за тебе молюсь , український солдате. Все , що в Бога прошу - залишися живий ! Хай обійме щасливо тебе рідна мати. Знаю, що захистиш ти наш край дорогий ! Вихід є в нас один , і єдина дорога. Видає неможливим , та Віра жива ! Там , за обрієм , близько , вже жде перемога, Як відплата за мужність твою , й героїзму дива. Ти здолаєш незгоди , і станеш сильнішим, Щоб опорою бути всій Великій Сім"ї. Повернешся додому , щасливим та ніжним І співатимуть дзвінко у твоїм саду солов"ї. Все це буде , а поки - тримайся ! Попри зради, нерівність ,нестачу і біль. Бо без тебе Вкраїна багаттям займеться, Всіх засипле нещастям війни заметіль. Я за тебе молюсь , український солдате. Зараз всі ми - єдина і дружня сім"я ! І за те, що Вкраїні готовий життя ти віддати, Закарбується в вічності славою твоє ім"я !

Робота виконана учнями творчих груп:

№214 (кл.кер. Розна С.П.), №226(кл.кер. Руссу О.А.), №227(кл.кер. Верхоглядова З.А.), №231(кл.кер. Павлученко Л.В.)

Керівник спільного проекту: Самборська Л.Ф., викладач історії та права