Газета Заверещицького НВК «Берегиня»

Травень 2017, №1

Проба пера Читайте у номері:

Україна. За горами, за морями, за великими краями, Є одна така країна – зветься просто «Україна».

Там прекрасніший є гай, зветься він як Божий рай. Там птахи усі співають і дівчата там гуляють. Козаки ідуть на схід – захищати весь наш рід.

Ми країну не покинем – ні за що на світі: Ні за площі, ні за гроші, ні за ваші квіти. Ця країна не проста, як для нас на світі

Скарб у неї є єдиний – це всі наші діти. Аня Вайда, 3-Б клас

* * * * * Пішов Михайло із життя

І не бачить кровопролиття.

Потрапила в голівку куля,

Й на небі ангел його люля.

Нехай спочине від війни,

Нехай побачить гарні сни.

Не чує більше солдат болю,

На небесах відчув він волю.

А на землі вже плаче мати -

Так не хотіла сина віддавати.

І бачить ненька у снах кров

Та чує серденько любов.

Прошу, не плач за мною, ненько,

Ти моя матінко рідненька.

У шибку птахою я вдарюсь,

У сон до тебе попрошусь,

Хочу, рідненька , щоб ти знала,

Яка про мене йде тут слава.

За те , що неньку захищав,

Й Україні я життя віддав.

Романович Олена,7-Б клас

Проба пера

Калейдоскоп весняних подій

-Конкурс-вернісаж «Великодня писанка».

-Флешмоб у «Берегині» -Свято Героїв. Ми – переможці!

Цікаві розмови А що говорять наші

випускники? Директор від Бога

Увага! Увага! Це перша друкована газета нашої школи. Запрошуємо усіх до плідної співпраці на сторінках нашого часопису.

********************* Номер підготували: Керівник редколегії, комп’ютерна верстка Хома Наталія Ігорівна Редактор Кіргач Ірина Михайлівна Журналісти Замчала Анна, Воробій Анастасія

1

Калейдоскоп весняних подій

Конкурс-вернісаж «Великодня писанка»

Коли приходить весна в Україну, пробуджується і воскресає

природа, відроджується життя, надходять Великодні свята люди

посилено готуються, прибирають хату та двір, випікають смачні

паски, готують різноманітні м’ясні страви . У церкві ми

освячуємо дари: паски, крашанки та писанки. У ці дні вітаються

словами «Христос воскрес». На Великдень усі

радіють, бо це дуже велике свято для кожного

із нас.

У нашій «Берегині» напередодні

Великодня проходило величаве дійство –

конкурс-вернісаж «Великодня писанка», який

організувала педагог-організатор Хома Н.І. з

метою відродження національних традицій,

розвитку творчої уяви, майстерності щодо

втілення цікавих ідей у створенні писанок.

Участь у конкурсі брали усі школярі з 1 по 10

класи.

Кожний клас готувався до цього дня особливо. Хто вдома писав писанки, хто у

школі навчився, бо у 5 класі відбулася виховна година по майстер-класу писання

писанок. Де діти за допомогою писачків і воску спробували створити свою особливу

народну писанку, таку, яку колись писали наші бабусі чи прабабусі. Підготовка

тривала не один день, адже конкурс проходив у трьох номінаціях: 1 – «Українська

народна традиційна писанка», 2 – «Сучасна писанка», 3 номінація – «Найбільша

кількість писанок ». Надзвичайно популярною була номінація «Сучасна писанка», де

діти втілили різноманітні ідеї, писаночки вийшли дуже цікаві і прекрасні. Такими

шедеврами можна тільки насолоджуватися. Переможцями у даній номінації серед 1-

4 класів стали учні 2-го та 3-Б класу, а серед старшокласників перемогу здобули учні

7-А класу. У номінації «Найбільша кількість писанок» перемогли учні 7-Б класу (24

писанки). Найважчою для виконання та одночасно найціннішою виявилася номінація

«Українська традиційна писанка», у якій серед початківців однозначно вирвалися

вперед учні 3-А класу, а в середній та старшій школі перемогу розділили учні 5 та 7-Б

класів.

Протягом цілого дня виставка писанок прикрашала шкільний вестибюль, а

діти, наче пташенята, крутилися навколо експозицій,весело розмовляли, розглядали

і любувалися своїми роботами.

Народні традиції – це мудрість народу; вони передаються від діда-прадіда, їх

потрібно знати й поважати.

2

Флешмоб у «Берегині»

Вже третій рік поспіль у школі ми святкуємо День вишиванки. Це стало

нашою гарною традицією. З 2014 року цей день оголошено міжнародним, а в

Україні дуже популярним. Дане свято не національне, не релігійне, а народне.

Вишиванки українці шанують,

люблять носити, а ще це стало

і модою. Напевно, нема в селі

такої сім'ї , де б не було

вишиваних сорочок у хаті.

Наші матері, дівчата

намагаються вишивати собі

сорочки самі, бо прагнуть

бути неповторними,

особливими. Найпопулярніші

на сьогоднішній день

вишиванки вишиті

нитками(«хрестиком») чи

бісером. І справді, те, що є гарним, воно стає і модним. 19.05.2017

Цього року ми вирішили День вишиванки святкувати по-особливому. Уся

школа: діти, вчителі – вийшла на шкільне подвір’я, стала у танок, зробила два

величезні кола, разом заспівала пісню «Мамина сорочка». Також з дитячих уст

линули традиційні гасла: «День вишиванки єднає українців» і т.д. Упродовж

великої перерви діти слухали українські пісні про вишиваночки та танцювали.

Як результат, на обличчях усмішки, веселий настрій, всі задоволені і

щасливі. Свято вдалося. Хома Н.І., педагог-організатор

19.05.2017р. 19.05.2016р.

3

Свято Героїв. Ми – переможці!

28 квітня 2017 року учні 7-8 класів, а саме: Василів

Павло(провідник команди), Замчала Анна(капітан команди) та

Боровець Вероніка, Камінечна Діана, Лиха Маріанна, Фітель

Тетяна, Куциняк Вероніка, Федан Віталій, Косенко Ростислав,

Лань Володимир, Романович Богдан, Гнатів Роман – брали

участь у районному конкурсі-фестивалі «Свято Героїв».

Цьогорічні змагання були присвячені нашому земляку і герою

Зиновію Тершаковцю, який відзначився своєю відважністю та

героїзмом. Він був діячем українського національно-визвольного руху, учасником

ОУН та активним громадським діячем, який боровся за волю України. Тож наш

священний обов’язок пам’ятати та вшановувати таких людей, знати своїх героїв.

До змагань ми готувалися дуже ретельно й відповідально. Адже ми представляли

нашу школу і саме від нас залежала доля команди «Соколята».

Під час змагань, завдячуючи вчителеві фізкультури – Гриціву М. М. та педогогам-

організаторам, серед нас панував командний дух, азарт до перемоги та віра в один в

одного. Безумовно, кожен учасник команди хвилювався та переживав за її долю. За

словами Максима Мироновича, ми приїхали, щоб отримати задовлення від того, що

ми були присутніми на цьому святі і здобути омріяне перше місце. Саме завдяки

підбадьорювальним словам, підтримці та вірі в нас, яка допомогла зібратись з усіма

силами та віддатись сповна, ми здобули перемогу. Кожен учасник команди

виконував своє завдання та ставився з відповідальністю до нього.

Коли голова журі оголошував результати та називав місця, які отримали

команди, ми тримали одне одного за руки і казали, що І місце наше! Так і сталось. У

ці секунди,коли пролунали слова : « Перше місце отримує команда… Заверещицького

НВК «Соколята», передати ці емоції просто не можливо. Команда обнялась та

прийняла щирі вітання від вчителів та суперників. Нам було надзвичайно приємно,

що ми з гордістю представили нашу школу. Прибувши додому, ми отримали дуже

багато привітань та приємних слів.

Замчала Анна, Боровець Вероніка, 8 клас

Р.S. 20 травня на базі МНС відбувся районний фестиваль «Свято Героїв», де діти отримали

кубок та медалі за І місце. За словами керівника відділу освіти І.Яскевича, наші діти були

найкращими. Ще у двох номінаціях «Кращий спортовець» та «Краща хода» команда

виборола перемогу, за що була нагороджена грамотами.

4

Цікаві розмови

А що говорять наші випускники

-Представтесь, будь ласка.

- Залізняк Марія Степанівна.

- Марічко, що тебе мотивує до навчання?

- Найбільшою мотивацією у навчанні є омріяна мета, а також

бажання показати себе і побачити, на що я здібна, бути

корисною у суспільстві, знайти себе у житті – це для мене є

основним стимулом у навчанні.

- Що ти можеш сказати про свої оцінки ?

- Мої оцінки задовольнять мене , моїх батьків і можливо,

навіть учителів, кожну оцінку я намагаюся підтвердити своїми

знаннями , які справді здобуті з неабиякими зусиллями.

- Що тобі найбільше запам’яталося із шкільного життя?

-Напевно, це мої друзі , які колись навчалися зі мною у 9 класі, у нас із ними були особливі

стосунки , ми жили шкільним веселим життям – ось найбільша цінність мого шкільного

життя.

-Чи є у школі людина , котра була б для тебе дійсно особливою?

Для мене найбільш особливими людьми є ті , котрі вірять у мене , які є штовхають крок за

кроком до моєї мети. Такою людиною є мій класний керівник Роман Михайлович, який

ніколи не втрачає впевненості у мої сили, підбадьорює і штовхає мене до успіху. Також

Ольга Ярославівна - вчитель історії, стала прикладом для мене, є добрим другом і

порадником.

-У тебе є мрія , до якої ти йдеш ?

-Зараз ціллю для мене є успішне складання ЗНО, це поки що єдина мрія, яку я втілюю

протягом року.

-Якщо б ви написала автобіографічну книгу , яка б у неї була назва?

-Мабуть, «Persistence».

-Ти вже визначилася із майбутньою професією? Чому саме вона ?

-Так, проте ще досі невпевнена, чи отримуватиму задоволення від навчання у галузі історії,

хоч до неї лежить моя душа.

-Які в тебе були відчуття , коли склала пробне ЗНО?

-Найперше, це було цікаво, трішечки із хвилюванням, адже ще не знала, чи я зможу

викласти свої знання, старання та наполегливість сповна.

-Які поради ти б дала учням нашої школи ?

-По-перше, не втрачати віру в себе , бо, коли зневіришся – не матимеш справжньої мети

свого життя, по-друге, не марнувати жодної хвилини на різні непотрібні речі, такі як

телевізор , Інтернет. Краще використати цей час на спілкування із друзями, для

самовдосконалення, вести активний спосіб життя, духовний та фізичний розвиток, аби

досягнути омріяної мети і стати корисним для соціуму.

Воробій Анастасія, учениця 8 класу.

5

Нове знайомство з уже відомими людьми

Директор від Бога - Маріє Іванівно, розкажіть про себе. Чому ви вирішили стати

вчителем? - Я народилася на Тернопільщині і вчителем мріяла стати з

раннього дитинства. Хто мене спонукав до цього? – Це мій дідусь.

Він сказав, що я відразу буду вчителем, як тільки мені

виповнилось 3 рочки . І саме я тому вирішила пов’язати своє

життя із вчителюванням. А ще й тому, що в мене була дуже

хороша перша вчителька – Марія Василівна Жаровська. Я

стараюся її наслідувати, тому стала спочатку вчителем

початкових класів. І другий, кого я хочу наслідувати, - це

колишній завуч моєї школи Василь Миколайович,якого я до

сьогодні поважаю і люблю, який підтримує мене й до сьогодні.

Коли ми приїжджаємо, обов’язково зустрічаємося, а він завжди

цікавиться нашими успіхами.

- Яку професію ви хотіли мати в дитинстві?

- Жодну, крім вчителя, тільки вчителя, навіть не мислила себе ніким іншим.

- Що вплинуло на вибір вашої професії?

- Я вже частково сказала, що це мій дідусь. Він був дуже серйозний ,( ви б тільки його побачили):

відставний офіцер австрійської армії, який перечитав дуже-дуже багато літератури. Мабуть, усі

книги сільської бібліотеки були ним перечитані. Він мені і передав цю наснагу. От він і каже:

«Ну, ким в житті можна стати? Завжди потрібно бути в поміч людям, а хто допомагає завжди

людям? Вчитель, значить, це твоя професія».

- Що ви відчували, коли проводили свій перший урок?

- Перші уроки я проводила будучи на практиці у своїй рідній Озерянській середній школі , яка

тоді налічувала понад 550 учнів. Це була величезна гарна сільська школа, відома в області й,

фактично, в Україні.

Коли я пішла на свій перший урок вже як учитель у Повітно, то почувала себе дуже спокійно, а

дітей було 34. Всіх дітей я до сьогодні пам’ятаю, люблю і ціную . Ми з ними просто жили. Це

була завжди розмова з ними, спілкування, взаєморозуміння. Отак ми жили з ними.

- Що означає для вас «бути вчителем»?

- Перш за все, «бути вчителем» - це постійно бути дитиною, тому що дитина прагне вчитися. І

вчитель повинен завжди вчитися, бо, коли він вчиться ,то може розуміти всіх тих, кого він

навчає . І от ви сидите переді мною, маєте бути не тільки моїми учнями, а й друзями,

товаришами, тими, хто розкаже своє сокровенне , а я підійду, погладжу по голівці , розкажу вам

щось своє, жартома щось вас запитаю, поговорю з вами про особисте, запитаю про те, як

провели ви свої вихідні. Отаким має бути вчитель. Наставником, але і другом .

- Які були перші враження від першого року роботи в школі?

- Перший рік роботи в школі залишив для мене дуже великий слід. Ви знаєте, що

директором школи в той час був сьогоднішній вчитель хімії - Караїм Антон Андрійович.

І коли він приходив до мене на уроки , йому було цікаво. І в перший рік була перевірка

районного рівня, і теж багато керівників приходили на уроки. Вони постаралися відзначити мою

роботу, що теж не менш важливо. І тепер , коли в школу приходять молоді вчителі, я стараюся їх

побачити , почути, підтримати так, як мене в свій час підтримали колись у Повітненській школі,

допомагали мені, старалися оцінити мій внесок.

6

А ще довелося викладати фізику,бути класним керівником і вихователем.

Але це мені теж дуже сподобалося . Діти полюбили мене, а я їх. Вони могли пошукати журнали

в себе на горищі з астрономії , давати каверзні питання. І отакий перший рік, який для мене

став зарядом бадьорості та переконав, що я справді обрала ту професію, яка потрібна.

- Які відносини у вас з учнями школи?

- Я їх всі люблю. У мене немає ні поганих, ні добрих учнів. Нема у мене відмінників, ударників.

Я можу пробачити невивчений урок ,але можу і строго запитати. Але стараюся зрозуміти учнів

тому, що діти теж мають розуміти не тільки той предмет, який ти викладаєш, а й духовність

твою. Якщо ти на одному рівні з дітьми духовно налаштований, то вони тебе більше будуть

розуміти, бо вчитель у школі - це так, як мама-батько вдома. Кому пожаліється дитина? Якщо її

будемо наказувати, то вона не прийде до нас, не розкаже, замкнеться у собі. Я думаю, що посада

вчителя є дуже і дуже важливою для батька, для сім’ї, для дитини, для вчителів і, взагалі,адже

для суспільства. Хотілося би, щоб вчителя цінували, адже він - особистість.

- Які у вас вимоги до учнів?

- Я б не сказала, що я аж надто вимоглива до учнів . Мої уроки-це уроки вчити дітей жити. І

програма не завжди відповідає віку, наприклад, всесвітня історія є перевантажена матеріалом

про різні країни. Школярам важливо розуміти суспільний устрій, ментальність. Вміли бачити

творення суспільства демократичним, історію шляху, культурних досягнень. Ви маєте розуміти,

що навчання – це ваша робота, яку слід виконувати на добре та відмінно.

- Скажіть, будь ласка, учитель - це професія, покликання чи необхідність?

- Це покликання. Той, хто обирає собі професію не завжди може навчити дітей. Він обрав

собі фах, може закінчити на відмінно, отримати червоний диплом, але контакту з

дітьми не мати. А матеріал знає для себе. Такий педагог не може передати знання дітям. Для

цього треба мати покликання, щоб дитина захотіла вчити навіть той предмет, який є для неї

найскладнішим.

- Скільки років ви працюєте в школі?

- З 1973 року. Вже 46 років моїй педагогічній праці.

- На Вашу думку, що уособлює професія вчителя?

- Професія вчителя - це мистецтво. Це є виноградник, а вчитель у ньому є садівником, а в

навчанні - вихователем. Вчитель має бути ще й художником. Вчитель має бути і артистом. Адже

коли ви йдете в театр ім. Марії Заньковецької чи будь-який інший, ви подивилися першу дію -

завіса закривається – далі йде антракт. Учитель живе так, що завіса ніколи не закривається: чи

він в школі, чи на уроці, чи вчитель у транспорті він завжди учитель і про нього скажуть:

«Оце вчитель пішов». Тобто завіса його роботи ніколи не закінчується, де би він не був.

- Що вам подобається і не подобається у вашій роботі?

- Хм.. Подобається все! Що би ви мене не запитали: чи якісь труднощі виникають, чи ми маємо

радість від досягнень у нашій школі -це завжди приємно. Навіть труднощі ,тому що ми вчимося

на них. Сталася якась ситуація неординарна - треба через неї перейти, знайти компроміс, бути

отим водієм, який би міг повернути направо, наліво, тобто по-народному сказати «розрулити

ситуацію». Це треба вміти і робити. Що мені не подобається в школі? Коли вчитель -

заробітчанин, коли для нього це не покликання, а професія. Коли він вибрав собі її, тому що так

йому колись сказали. Він прийшов-просто відчитав уроки і пішов, але його не цікавить

особистість дитини. Такий педагог не переймається її ростом, не думає, ким стане ця дитина,

чому не вивчила на сьогодні уроку,( а можуть бути дуже вагомі причини).

На своїй життєвій дорозі, я, фактично, не зустрічала таких вчителів, які би стояли осторонь,

тільки виконуючи свою роботу. А в дітях, що важливого? Щоби вони зрозуміли: що те, що ми

7

вкладаємо в них, є необхідним, бо можна втратити одяг, особисті речі, загубити книжку, гроші,

але ти не втратиш отого зв’язку між людьми, дітьми, батьками, своїх знань. І якщо все це є

то тоді і тих труднощів не буде. Щоб діти зрозуміли, що вчитель до неї йде з відкритим серцем,

лицем, щоб не ховалися в свою шкарлупку і не думали: «Ну, такий світ поганий, так важко». Не

важко. Треба просто вміти жити з вірою в людей і, обов’язково, з вірою в Бога.

- Як змінились ваші стосунки з вчителями за ці роки?

- Мені здається, що з кожним роком все більше налагоджуються стосунки (мудрість приходить з

роками), і мені дуже приємно, коли проходить якась нарада або їду в машині , а вчитель може

забутися і сказати : «Мама»… Це так приємно!

Замчала Анна, Воробій Анастасія, 8 кл.

Проба пера

Жар-птиця Колись давним-давно жила маленька дівчинка Марія. На жаль, у неї були тільки дідусь і бабуся. Матір забрали в полон, коли була війна, а батько пішов її рятувати, але не зміг, і теж потрапив у полон. Дівчинка росла-підростала. Вона любила збирати ягоди в лісі. Одного разу бабуся сказала: - Ти , онучко, відпочинь, а я піду в ліс по ягоди. - Ні, я хоч і стомилась, але сама піду, – впевнено заявила Марія. Тож вирушила в ліс по ягоди. Підходить до галявини і бачить: щось сіяє. Що за диво? Марія ніколи ще не бачила такої краси: жар-птиця палала, наче сонце. З птахою було щось не так – у неї поранене крило. Марія запитала: - Що з тобою, жар-птице? Дивно, але птаха людським голосом сумно відповіла: -Так, я бачу, що ти помітила, у мене поранене крило. Дівчинка не знала, що робити, як допомогти. Вона глянула на крило і побачила, що на ньому глибока рана, а в ній – шматок скла. Марія сміливо витягнула його. Дівчинка навіть не оглянулась, як птаха полетіла. Марія назбирала у кошик ягід і повернулася додому. Через деякий час дівчинка знову пішла у ліс по ягоди. Але не все було добре: на Марію напав ведмідь. Аж тут, звідки не візьмись – жар-птиця. Вона підхопила дівчинку і віднесла її додому. Перед будинком Марія з вдячністю сказала: -Ти врятувала мені життя! - Пам’ятаєш, колись з мого крила ти витягла шматок скла і теж мене врятувала, я не могла тобі не допомогти, - впевнено відповіла жар-птиця. Відтоді вони стали найкращими друзями. А ще Марія познайомила бабусю й дідуся з чудовою птахою. Дідусь і бабуся дозволили залишити жар-птицю , ще й побудували для неї житло. Дейнека Оленка, 5 кл.

8