1

Голові спеціалізованої вченої ради

Д 26.810.01 в Національній академії

державного управління при

Президентові України

д.держ.упр., професору

В.С. Куйбіді

ВІДГУК

офіційного опонента доктора наук з державного управління,

доцента Руденко Ольги Мстиславівни на дисертацію Шульги

Наталії Дмитрівни на тему «Державна освітня політика як

інструмент соціально-економічного розвитку України», подану до

захисту у спеціалізовану вчену раду Д 26.810.01 Національної

академії державного управління при Президентові України на

здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління

Вивчення дисертації, автореферату та опублікованих праць дає

підстави для розгорнутої характеристики результатів дослідження Шульги

Наталії Дмитрівни та визначення відповідності критеріям і нормативним

вимогам “Порядку присудження наукових ступенів” МОН України до

дисертаційних робіт на здобуття наукового ступеня доктора наук з

державного управління.

Актуальність теми дисертації, зв’язок з науковими програмами, темами

Актуальність дисертаційної роботи Шульги Наталії Дмитрівни на тему

«Державна освітня політика як інструмент соціально-економічного розвитку

України» обумовлена необхідністю формування державної освітньої

політики, що спрямована на забезпечення цілеспрямованого розвитку освіти,

забезпечення освітніх потреб широких верст населення. Відтак, освіта у

роботі розглядається автором як стратегічний ресурс соціально-економічного

і культурного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей,

забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і

конкурентоспроможності держави на міжнародній арені, прискорення

соціально-економічного та науково-технічного прогресу. Це справляє

потужний вплив на всі аспекти матеріального і духовного виробництва,

систему суспільних відносин. За цих умов актуалізується значення освіти,

визначення пріоритетних напрямів державної освітньої політики, чинників,

що детермінують її вектор і мають ураховуватися у процесі подальшого

вдосконалення та розвитку країни. Проте, на сьогодні в науковому доробку

2

відсутнє цілісне дослідження державної освітньої політики саме як

інструменту соціально-економічного розвитку України.

Виходячи з цього, дисертація Шульги Наталії Дмитрівни на тему

«Державна освітня політика як інструмент соціально-економічного розвитку

України», що присвячена вирішенню наукової проблеми – обґрунтуванню

теоретико-методологічних засад державної освітньої політики як інструменту

соціально-економічного розвитку України та визначенню напрямів її

вдосконалення, є досить актуальною і дає можливість розвивати теорію і

практику державного управління у зазначеному напрямі.

Також актуальність дисертаційної роботи підтверджується її

використанням у процесі виконання комплексного наукового проекту

“Державне управління та місцеве самоврядування” Національної академії

державного управління при Президентові України в межах науково-

дослідних робіт кафедри управління освітою за темою “Науково-методичний

супровід програм із формування і розвитку громадянських компетентностей

державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування” (ДР №

0117U002862) та кафедри соціальної і гуманітарної політики за темами

“Формування національного соціогуманітарного простору як складова

євроінтеграційної стратегії України” (ДР № 0115U004073), “Аналіз

соціогуманітарної політики у контексті інтеграції та консолідації

українського суспільства” (ДР № 0117U002860) і “Публічна політика щодо

формування української ідентичності в умовах сучасних викликів” (ДР №

0118U000634), де автором відповідно визначено напрями розвитку державної

освітньої політики в Україні в сучасних умовах та історичній ретроспективі;

виявлено тенденції розвитку освітньої політики Європейського Союзу і країн

– членів ЄС та можливості застосування їх досвіду в Україні; визначено

принципи та чинники державної освітньої політики України; проведено

аналіз змісту державної освітньої політики в економічному й соціальному

розвитку України та обґрунтовано її соціальну сутність і вплив на розвиток

людського капіталу, а також концептуальні й правові засади формування та

реалізації освітньої політики в контексті інтеграції й консолідації

українського суспільства.

Ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій,

сформульованих у дисертації, їх вірогідність

Здобувачем узагальнено і коректно використано ґрунтовні наукові

дослідження з історії, теорії та методології державного управління, що

сприяло формуванню концептуального бачення специфічного поля

дослідження та виробленню системного підходу до аналізу предмету

дослідження. Сформульовані наукові положення та висновки щодо

3

визначення напрямів удосконалення державної освітньої політики як

інструменту соціально-економічного розвитку України містять оригінальні

ідеї, які в сукупності розв’язують визначену в роботі наукову проблему, є

достатньо обґрунтованими, підтверджені використанням значного масиву

теоретичного та емпіричного матеріалу.

Поставлена автором мета дисертаційної роботи досягнута і логічно

розкрита шляхом послідовного вирішення поставлених завдань – з’ясувати

стан наукової розробленості проблеми розвитку державної освітньої

політики як інструменту соціально-економічного розвитку країни; визначити

сутність державної освітньої політики як інструменту соціально-

економічного розвитку країни; обґрунтувати методологічне забезпечення

дослідження державної освітньої політики як інструменту соціально-

економічного розвитку країни; провести історико-ретроспективний аналіз

державної освітньої політики на землях України в ХІХ–ХХ століттях та

виокремити ключові її характеристики; визначити основні принципи

сучасної державної освітньої політики для забезпечення соціально-

економічного розвитку України та чинники, які впливають на процеси її

формування та реалізації; з’ясувати умови впливу державної освітньої

політики на розвиток інноваційної діяльності в Україні; виявити основні

тенденції розвитку освітньої політики ЄС з метою їх творчого використання

в процесі вдосконалення державної освітньої політики України; обґрунтувати

пріоритети державної освітньої політики в контексті соціально-економічного

розвитку України; визначити напрями вдосконалення державної освітньої

політики в Україні як інструменту соціально-економічного розвитку країни.

У першому розділі на основі аналізу наукових джерел виокремлено

десять груп праць, в яких знайшов відображення загальний теоретико-

методологічний спектр феномену державної освітньої політики, в тому числі

з урахуванням його впливу на соціально-економічний розвиток країни та

зроблено висновок, що проблема державної освітньої політики як

інструменту соціально-економічного розвитку України залишилася поза

увагою дослідників. У ході дослідження також проаналізовано різні підходи,

основні принципи, спеціальні і наукові методи, за допомогою яких здійснена

характеристика базових понять дослідження. Зокрема, здійснено авторське

обґрунтування терміну «державна освітня політика як інструменту

соціально-економічного розвитку країни» на основі загальних дефініцій в

логічній послідовності «освіта», «політика», «державна політика», «публічна

політика», «державна освітня політика», «соціально-економічний розвиток»,

«громадянське суспільство». Визначено складові державної освітньої

політики як інструменту соціально-економічного розвитку країни:

4

стратегічні й тактичні цілі та пріоритетів в освіті; нормативно-правова база

функціонування освітньої сфери; інноваційна спрямованість в освіті;

ефективну організація та управління освітою; швидке реагування на

трансформаційні зміни в економіці; глибока і всебічна модернізація освіти;

підвищення інноваційного потенціалу економіки; знання про нові технології,

про їх реалізацію. Запропоновано функції (стратегічну, гуманітарну,

соціальну, економічну, регулюючу, прогностичну) державної освітньої

політики в якості інструменту соціально-економічного розвитку країни та

розкрито їх зміст.

У другому розділі проаналізовано державну освітню політику на

українських землях в період ХІХ – початку ХХ ст., доведено, що вона

повністю залежала від умов та особливостей розвитку тієї держави, до складу

якої входили землі України. У ході такого аналізу автор виокремила

особливості державної освітньої політики в кожній із досліджуваних країн

того періоду. Показано, що з огляду на різні історичні передумови

формування державної освітньої політики на українських землях, щоб

уникнути помилок і неузгодженостей під час формування сучасної політики

держави в освітній сфері, важливо враховувати особливості її розвитку в

різні періоди.

У третьому розділі здійснено аналіз законодавчих документів, на

основі чого автором розвинуто періодизацію інституційно-правових засад

розвитку державної освітньої політики за роки незалежності України. В її

основу покладено хронологічну послідовність розв’язування проблем у сфері

освіти, на які спрямовується державна освітня політика. Представлена

періодизація дала право автору стверджувати, що інституційно-правова база

державної освітньої політики в Україні, пройшовши довгий і складний шлях

свого формування, сьогодні продовжує перебувати в пошуку

найраціональніших шляхів вдосконалення, модернізації та реформування

національної освіти. Запропоновано авторську класифікацію чинників, що

справляють вплив на формування та реалізацію державної освітньої політики

як інструменту соціально-економічного розвитку України, до яких віднесено

такі види чинників: соціальні, культурні, політико-правові, економічні,

інвестиційні, технологічні, організаційно-управлінські, освітні, інноваційні;

здійснено їх змістову структуризацію та наголошено, що залежно від

методологічних орієнтирів чинники можуть мати системний, специфічний,

трансверсальний та мережевий характер. Заслуговують позитивної оцінки

визначені автором принципи, які відповідають викликам життя і

співвідносяться з європейським виміром та на яких має базуватись

організуючий і регулюючий вплив державної освітньої політики на

5

соціально-економічний розвиток України. Автор звертає увагу на те, що

принципи, закріплені в нормативно-правових актах, недостатньо враховують

соціально-економічний контекст розвитку країни і потребують доповнення та

подальшого вдосконалення з метою забезпечення підтримки перетворень, що

здійснюються Україною в напрямку економічного зростання та забезпечення

соціальних гарантій, а також використання усіх механізмів прямого і

опосередкованого регулювання державою процесів впливу на соціально-

економічний розвиток країни. Під час формування державної політики в

галузі освіти України автор пропонує брати до уваги соціальні, культурні,

політико-правові, економічні, інвестиційні, технологічні, організаційно-

управлінські, освітні та інноваційні чинники, що дасть змогу розробляти

реалістичну політику держави у галузі освіти з метою забезпечення

поступального соціально-економічного розвитку України.

У четвертому розділі досліджується роль державної освітньої політики

в економічному та інноваційному вимірах. Стверджується, що вплив освіти

на людський капітал та ринок праці в країні полягає у можливості

інтерналізації (використання на свою користь) вагомих вигід, які потенційно

надає процес передачі знань. Встановлено взаємозв’язок між якістю

освітнього процесу і рівнем продуктивності праці та ринком праці (якісна

освіта – висока кваліфікація працівника – висока ефективність праці – висока

конкурентоспроможність на ринку праці). Вищий рівень освіти зумовлює

підвищення людського капіталу, що позитивно впливає на ринок праці

(підвищує конкурентоспроможність працівників, зменшує безробіття, сприяє

продуктивності праці тощо, у свою чергу, супроводжується підвищенням

індивідуального прибутку працівника). Важливим дослідницьким

результатом є обґрунтування автором соціально-економічної сутності

державної освітньої політики, яка полягає в створенні умов для ефективної

діяльності освітньої галузі. На підставі аналізу даних міжнародних рейтингів

(Індекс глобальної конкурентоспроможності, рейтинг Міжнародного

валютного фонду та ін.) зроблено висновок, що Україна не завжди враховує

вимоги часу, що ставить її на низькі позиції за такими показниками, як:

рівень суспільного розвитку та якості життя населення, рівень ефективності

ринку праці, рівень ВВП на душу населення, рівень розвитку політико-

правового середовища тощо. Зазначено, що сьогодні спостерігається велика

конкуренція за людські ресурси, інтелектуальний потенціал, нові технології,

що безпосередньо впливає на конкурентоспроможність економіки та рівень

соціальних стандартів. У зв’язку з цим держава спрямовує свої зусилля на

розвиток інноваційної системи, щоб сприяти розвитку науки, технологій,

інновацій, які підвищують конкурентоспроможність економіки та рівень

6

життя населення. Особливе місце в цьому процесі посідає державна освітня

політика, оскільки освіта сьогодні стала основою розвитку інноваційних

технологій. Виявлено важелі, що мають бути покладені в основу державної

освітньої політики для її ефективного впливу на інноваційну діяльність.

У п’ятому розділі автором виявлено тенденції розвитку освітньої

політики ЄС як головного важеля соціально-економічного розвитку країн та

запропоновану Концепцію вдосконалення державної освітньої політики як

інструменту соціально-економічного розвитку України, в якій, на основі

обґрунтованих пріоритетів державної освітньої політики, визначено напрями

вдосконалення державної освітньої політики. Проаналізовано досвід Польщі

й Німеччини, визначено особливості формування та реалізації державної

освітньої політики в контексті забезпечення соціально-економічного

розвитку. Доведено, що для України може бути корисним досвід Польщі

щодо проведення державної освітньої політики за посередництва органів

самоврядування: співвідношення між державним урядуванням і

самоврядуванням становить у Польщі феномен спільного управління

державою; а також досвід Німеччини, до основних ознак державної освітньої

політики якої належать: домінування держави в питаннях управління та

фінансування національної системи освіти; орієнтація на дотримання

оптимального співвідношення участі держави та громадських структур у

реалізації цих процесів; активізація напрямів освітньої діяльності, які

безпосередньо пов’язані з піднесенням економічного і науково-технічного

розвитку держави; створення умов для розвитку системи професійної освіти,

який є найкращим в Європі. Обґрунтовано пріоритети державної освітньої

політики в Україні як дієвого інструменту соціально-економічного розвитку

країни, зокрема: зміцнення національної ідентичності українців як

консолідуючого чинника населення країни з метою формування

громадянина, здатного до інновацій, що сприятимуть соціально-

економічному розвитку України; підвищення конкурентоспроможності

наявного трудового потенціалу на вітчизняному ринку праці; залучення

громадськості до прийняття публічно-управлінських рішень, здійснення

дієвого громадського контролю в системі освіти та публічного управління

загалом; формування у педагогічних і науково-педагогічних працівників

компетентностей, які б забезпечували формування у дітей та молоді

цінностей, національної ідентичності, компетентностей щодо

конкурентоспроможності, залученості до соціального і політичного життя в

державі. Запропоновано як один із шляхів удосконалення державної

освітньої політики розробити та затвердити на державному рівні Програму

удосконалення управління освітою на місцевому рівні, якою передбачити

7

механізми співпраці органів центральної влади та місцевого самоврядування,

зміцнення стратегічної ролі у сфері управління освітою органів влади на

місцях, забезпечивши також підвищення кваліфікації представників органів

місцевого самоврядування (сільських (селищних) голів, старост, секретарів

сільрад, працівників відділів, голів освітніх комітетів, радників, директорів

шкіл та ін.) через систему підготовки кадрів. Також запропоновано

розробити й подати на громадське обговорення Проект постанови «Про

стратегію навчання протягом життя», де визначити: напрями, мету, суб’єктів,

засади державної освітньої політики щодо навчання протягом усього життя

тощо.

Викладене вище свідчить про достатній рівень обґрунтованості

наукових положень і висновків дисертаційної роботи. Висновки відповідають

поставленим завданням, відповідно відтворюються у авторефераті дисертації,

а рекомендації доведено до рівня їх можливого використання у практичній

діяльності.

Обґрунтованість наукових положень, висновків і рекомендацій,

сформульованих у дисертації також підтверджена в процесі їх апробації на

10 науково-практичних конференціях та круглих столах.

Достовірність та наукова новизна одержаних результатів,

повнота їх викладу в опублікованих працях

Достовірність результатів і висновків дослідження забезпечується

визначеною методологією, використанням загальнонаукових і спеціальних

методів наукового пізнання (узагальнення, порівняння, аналізу, синтезу,

індукції, дедукції, абстрагування, аналогії, гіпотетико-дедуктивний,

термінологічного аналізу), поєднанням принципів (єдності логічного та

історичного, детермінізму, розвитку, об’єктивності й достовірності) і

наукових підходів (діалектичний, системний, структурно-функціональний,

діяльнісний, прогностичний). Крім того, у роботі застосовано додаткові

комплекси методів – обґрунтування гіпотези щодо орієнтації державної

освітньої політики на забезпечення соціально-економічного розвитку

держави здійснювалося за допомогою методів: абстрагування, статистичного,

уявного експерименту; здійснення періодизації розвитку державної освітньої

політики Європейського Союзу та України, установлення рівня розвитку

відповідної вітчизняної політики, виявлення основних тенденцій розвитку

освітньої політики ЄС – узагальнення, групування, порівняння,

абстрагування, аналогії, компаративної типології; визначення генези

становлення та розвитку освітньої політики в Австро-Угорській і Російській

імперіях, Радянському Союзі, здійснення відповідної періодизації –

узагальнення, групування, порівняльно-історичного; розроблення Концепції

8

вдосконалення державної освітньої політики як інструменту соціально-

економічного розвитку України – ідеалізації, формально-юридичного,

систематизації; класифікація чинників державної освітньої політики –

узагальнення та групування; визначення функцій, цілей, принципів,

пріоритетів та переліку важелів державної освітньої політики – логічного,

структурно-функціонального аналізу, опису, уявного експерименту та

моделювання; формулювання висновків, розроблення пропозицій –

абстрактно-логічного, синтезу, структурно-функціонального, екстраполяції.

Обрані методи відповідають сутності об’єкта дослідження. Об’єкт

(державна освітня політика) і предмет (державна освітня політика як

інструмент соціально-економічного розвитку України) дослідження

відповідають заявленій темі.

Погоджуючись із сформульованими в дисертації конкретними

положеннями, які визначають наукову новизну отриманих результатів,

особливо хочу відзначити окремі з них, що є найбільш важливими.

Автором уперше визначено феномен державної освітньої політики як

інструменту соціально-економічного розвитку України на основі розкриття

сутності, складових, концептуальних засад (принципів, чинників, напрямів),

пріоритетів і важелів впливу державної освітньої політики, що дало

можливість розглядати його як комплекс заходів, які розробляються та

здійснюються органами державної влади разом із громадянським

суспільством з метою створення умов для розвитку всієї соціально-

економічної системи країни шляхом кількісних та якісних змін у галузі

освіти.

Також автором уперше здійснено періодизацію розвитку державної

освітньої політики Європейського Союзу на основі аналізу змін її пріоритетів у

контексті впливу на соціально-економічний розвиток ЄС та виокремлено сім

етапів. Дана періодизація дозволила визначити еволюційні особливості

вітчизняної державної освітньої політики та підходи до її вдосконалення.

Дисертантом удосконалено змістову структуризацію чинників

державної освітньої політики як інструменту соціально-економічного

розвитку країни, враховуючи їх методологічні орієнтири (системність,

специфічність, трансверсальність та мережевість) за такими групами:

політико-правові, соціальні, культурні, економічні, технологічні, інноваційні,

інвестиційні, освітні, організаційно-управлінські.

Цікавим є авторський підхід до періодизації розвитку державної

освітньої політики незалежної Україні, в основу якої покладено хронологічну

послідовність розв’язування проблем у сфері освіти, на які спрямовується

9

державна освітня політика з точки зору її впливу на соціально-економічний

розвиток країни.

Безперечним науковим здобутком автора є теоретичне обґрунтування

стратегічної мети та пріоритетів державної освітньої політики України як

інструменту соціально-економічного розвитку; уточнення й теоретичний опис

змісту її функцій (стратегічної, гуманітарної, соціальної, економічної,

регулюючої, прогностичної); визначення комплексу принципів; а також

виявлення тенденцій формування та реалізації освітньої політики ЄС з метою

імплементації їх в Україні.

До результатів, що набули подальшого розвитку, слід віднести

визначення важелів впливу державної освітньої політики на інноваційну

діяльність України; розробку критеріїв для визначення напрямів державної

освітньої політики в економічній системі суспільства, зокрема щодо

економічних нововведень.

Також важливим здобутком дисертанта є розробка практичних

пропозицій та рекомендацій. Так, зокрема, автором розроблено Концепцію

вдосконалення державної освітньої політики як інструменту соціально-

економічного розвитку України; обґрунтовано гіпотезу, що для орієнтації

державної освітньої політики на забезпечення соціально-економічного

розвитку держави необхідно в основу освітніх програм усіх рівнів і

неформальних освітніх заходів покласти спеціальні завдання та відповідно до

них формувати соціально й економічно орієнтовані знання, уміння, навички;

при цьому важливим базовим завданням є створення умов для такої

підготовки спеціаліста, яка б орієнтувала його на адекватну поведінку в

умовах наростаючих та нових соціально-економічних викликів.

Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковано в

39 наукових праць, зокрема: одна монографія; 18 статей у наукових фахових

виданнях України з державного управління; п’ять у зарубіжних наукових

періодичних виданнях; 10 тез доповідей у матеріалах конференцій; п’ять

статей в інших виданнях Опубліковані наукові праці повною мірою

розкривають сутність і зміст ключових положень дисертації.

Практичне значення і впровадження одержаних результатів

дослідження

Достовірність наукових положень, сформульованих у дисертації,

підтверджується їх впровадженням у діяльності Комітету з питань науки і

освіти Верховної Ради України в процесі підготовки проекту Закону України

“Про вищу освіту” (реєстраційний № 1187 від 28.12.2012) та проекту Закону

України “Про освіту” (реєстраційний № 3491-д від 04.04.2016), а також

Закону України “Про освіту” (реєстраційний № 2145-VІІ від 05.09.2017)

10

(довідка про впровадження від 21 березня 2018 року № 04-23/16-290);

Народного депутата України, Голови Ради ГО “Всеукраїнська Асоціація

працівників вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації” О.Марченка

під час опрацювання спеціального законодавства функціонування технікумів

і коледжів у період реформування освіти, підготовки Концепції розвитку

технікумів і коледжів (ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації) (довідка від 06 березня

2018 року № 03-03); Міністерства освіти і науки України під час засідання

робочих груп з підготовки Закону України “Про вищу освіту” від 01.07.2014

№ 1556-VІІ та Закону України “Про освіту” № 2145-VІІ від 05.09.2017,

Концепції розвитку освіти до 2025 року (довідка від 26 квітня 2018 року № 4-

18-919-18); Міністерства інфраструктури України в процесі підготовки

проектів щодо державної політики у сфері забезпечення транспортної галузі

України сучасними спеціалістами та умовами їх навчання і підготовки

відповідно до світових освітніх вимог і стандартів (довідка від 06 серпня

2018 року № 11/10624-18); Київської обласної ради VІІ скликання під час

складання цільової програми розвитку регіону, його освітнього та науково-

технічного потенціалу з метою задоволення соціально-економічних потреб

області й держави (довідка від 21 березня 2018 року № 25); Інституту

професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук

України в програмі тренінгів та спеціальних курсів для педагогічних

працівників і керівників закладів професійної та фахової передвищої освіти з

метою розвитку їх компетентності з питань стратегії державної освітньої

політики (довідка від 16 березня 2018 року № 02-15/134); Національного

транспортного університету у процесі роботи над створенням стратегії

діяльності закладу та програми модифікації якості освіти, науково-

методичної роботи (довідка від 06 серпня 2018 року № 1917/13);

Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова в процесі

перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів закладів вищої освіти,

наукових і методичних працівників та керівників освітніх установ (довідка

від 07 серпня 2018 року № 07-10/1221).

Оцінка ідентичності автореферату та основних положень дисертації

Дисертація та автореферат оформлені відповідно до вимог Порядку

присудження наукових ступенів. Зміст автореферату ідентичний основним

положенням дисертації і не містить інформації, відсутньої в дисертації.

Наведені в авторефераті наукові положення, висновки та рекомендації

розкриті й аргументовані в тексті дисертації.

Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків,

списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 525

сторінок, з них 395 основного тексту. Робота містить шість рисунків, дві

11

таблиці. Список використаних джерел налічує 683 найменування, у тому

числі 123 іноземною мовою.

Значення одержаних результатів для науки і практики та рекомендації

щодо їх можливого використання

Основні положення та висновки дисертації щодо системно

обґрунтованих концептуальних підходів і теоретичних положень формування

державної освітньої політики саме як інструменту соціально-економічного

розвитку України сприяють розвитку теорії державного управління, а також

державного управління освітою як його окремого наукового напряму.

Основні теоретичні положення та конкретні пропозиції, що містяться в

дисертації, можуть бути використані в процесі вдосконалення державної

освітньої політики, зокрема в частині удосконалення нормативно-правової бази

освіти, проведення освітніх реформ, активізації громадської ініціативи і

соціального партнерства, здійснення постійного контролю, зіставлення й

аналізу ефективності інвестицій у різні активи людського капіталу тощо. Крім

того, результати дослідження можуть бути використані під час підготовки,

спеціалізації та підвищення кваліфікації державних службовців, а також у

практичній діяльності органів державної влади, громадських організацій,

політичних партій, наукових установ тощо.

Дискусійні положення та зауваження щодо змісту дисертації

Відзначаючи загальний високий рівень обґрунтованості науково-

теоретичних положень дисертаційної роботи, її цілісність і логіку викладення

матеріалу, доречно зробити декілька зауважень і звернути увагу на

дискусійні положення дисертаційної роботи.

1. Відповідно до вимог паспорту спеціальності у роботі здійснено

досить ґрунтовний аналіз теоретико-методологічних засад державної

освітньої політики, у тому числі, в історичній ретроспективі. За такого

підходу автор подекуди нехтує висновками та пропозиціями стосовно

визначення впливу цього феномену на зростання соціально-економічного

потенціалу суспільства, підвищення ефективності економічного та

соціального розвитку тощо. Так, зокрема, позитивно оцінюючи другій розділ

дисертаційної роботи, у якому подано детальний розгляд державної освітньої

політики на українських землях у 19-20 ст. разом з тим, не до кінця

зрозумілим є сенс даного дослідження, оскільки автор не надає жодних

рекомендацій для використання історичного досвіду в сучасних умовах.

2. Новизна роботи щодо концептуалізації феномену державної

освітньої політики як інструменту соціально-економічного розвитку України

не викликає сумніву. Проте, його змістовні характеристики, для цілісного

розкриття авторської позиції, потребують певних уточнень. По-перше, у

12

роботі не чітко простежується пріоритетність суті даного феномену –

державна освітня політика (як зазначено у об’єкті) та соціально-економічний

розвиток, що відповідно впливає на концепцію дослідження. По-друге,

запропонована у роботі модель державної освітньої політики (рис. 1.2)

містить суб’єкти, об’єкти та мету як основні елементи, хоча автором у роботі

також ґрунтовно розкрито принципи й чинники її формування, основні

функції, елементи партнерства тощо, які у графічному вигляді підсилили б

авторську позицію. Аналогічно подано складові та функції державної

освітньої політики як інструменту соціально-економічного розвитку (рис.

1.3), які додатково потребують, як мінімум, визначення взаємодії та

сутнісних характеристик в контексті розкриття моделі поняття. Відтак,

схематичне подання базових понять дисертаційної роботи як наукового

феномену в сенсі співвідношення соціально-економічних умов та суспільно-

політичних відносин потребує доопрацювання та конкретизації.

3. Досліджуючи принципи та чинники розвитку державної освітньої

політики, автор теоретично поєднує їх аналіз в контексті Законів України

«Про освіту» (1991 р. та 2017 р.). А також пропонує внести зніми у відповідні

нормативно-правові акти щодо реформування освіти та підвищення

конкурентоспроможності науки й наукового потенціалу. При цьому

авторський підхід до класифікації чинників державної освітньої політики як

інструменту соціально-економічного розвитку країни не містить елементів

новизни в сенсі науково-методологічних засад дослідження.

4. Аналізуючи розвиток державної освітньої політики в ЄС та

визначаючи відповідні тенденції, автору слід було б не лише виокремити

систему пріоритетів кожної із досліджених країн, в рамках якої здійснюються

пошуки найбільш привабливих для громадян і суспільства загалом доктрин і

концепцій організації освітньої парадигми та визначаються стратегічні цілі, а

перш за все звернути увагу на переваги й ризики, які необхідно враховувати

при використанні європейського досвіду в сучасній вітчизняній

управлінській практиці та в процесі вдосконалення державної освітньої

політики в Україні.

5. У п’ятому розділі дисертації автор здійснює теоретичне дослідження

стратегічної мети та пріоритетів державної освітньої політики України, проте не

завжди подає наукове обґрунтування власної позиції, зокрема щодо

«збалансування підходів до розгляду освіти як соціального інституту та як

комерційної індустрії».

Разом з тим, висловлені зауваження та рекомендації носять переважно

дискусійний характер і не знижують загалом високого теоретико-

методологічного рівня представленої дисертаційної роботи.

13