Френсіс Годґсон Бернет

Таємний сад

Анотацію до цієї книжки видавець починає з того, що не прагне сенсації. Чому? Хіба не сен­сація — рецепт потенційного бестселера? Чи не для того — щоб вразити світ — книжки взагалі видають? Але тема цього видання аж настіль­ки дражлива, і особливо в нашій, напханій ще радянськими міфами країні, що довелося, так би мовити, застерегтися.

Бо ця невеличка книга спогадів старшої жінки, перемішаних з  уривками щоденни­ка понад п’ятдесятилітньої давнини, розпові­дає про дов гий час табуйований історичний факт — знущання радянських вояків з німець­кого жіноцтва наприкінці війни. А все, пов’язане з об’єктивною переоцінкою подій Другої світо­вої війни, в Україні ще безмежно далеке від ви­важеної, культурної дискусії.

До певної міри тема книжки «Навіщо я наро­дилася дівчинкою?» зужита: кожна війна жор­стока, і щоразу її жертвою стає «жіноча честь». Але ця окрема розповідь — особлива. Як особ­лива кожна окрема людина. Але не тільки.

Виняткова вона й  тим, що спогади Габі Кьопп, хоч і не були першими на цю тему взага­лі, проте першими з’явилися друком під справ­жнім, а не вигаданим іменем. Тим, що авторка не сховалася за маскою анонімності, як багато інших німецьких жінок, вона остаточно перебо­рола табу, накладене, як не дивно, на цю части­ну історії й у Німеччині.

Адже навіть у родині авторки щоденник, що описував ті події, був «розпеченим залізом. Ні­би я вчинила щось несправедливе, на мене ого­лосили табу… Саме тому впродовж років я збе­рігала свої записи в сейфі».

«Маленькій Габі» того фатального зимово­го дня було тільки 15. Тікаючи від фронту, вона опинилася поза батьківським домом, між чужи­ми людьми — себто зовсім сама — перед очима радянських солдат, котрих заохочували «силою зламати расову зарозумілість німецьких жінок», взяти їх «як заслужений трофей».

Здавалося, її, фактично ще дитини, цей вар­варський заклик не мав стосуватися, проте ра­дянські солдати й офіцери прагнули саме «мо­лодого м’яса».

Можна тільки здогадуватися, що й скільки разів з нею робили «визволителі», адже сама

Габі про це майже не розповідає. І в цьому теж частково полягає відсутність сенсації. Де­тально описуючи свої спроби сховатися між хлопчиками­однолітками та замаскувати бі­ляві кіски під шапкою, коли доходить до «цьо­го», вона каже лиш таке: «я змагалася як тіль­ки могла, зібравши всі свої сили; але більше не можу» або «раніше я думала, що вже досягла межі розпачу, однак у цій спустошеній кімнаті зрозуміла, що це не так».

Ні, її розповідь ані натуралістична, ані ци­ніч но­відверта. Навпаки. Якщо це тільки мож­ливо, вона — цнотлива. Ба більше, час від часу авторка переймається, чи не вразять часті опи­си жорстокості читача надміру.

Це зізнання, вимучене, виснажене не одним кошмаром, вкрите якимсь «неправильним» со­ромом (бо соромно ж має бути не жертві) і наче намаганням виправдати себе (чи за те, що так і не змогла завадити цьому, чи за те, що все­таки наважилася розказати), пронизує читача своїм майже фізичним болем і відчаєм. Особли­во коли бачиш, як маленька дівчинка шукає за­хисту в старших, а натомість «пані В.» (жінка!) раз по раз виказує ґвалтівникам місце, де Га­бі й Рут (інша юна жертва) ховаються. І попри це героїня записує в щоденнику: «…але ж вона трохи в цьому винна: вона виказала мене два останні рази. Але, можливо, це трапилося б зі мною все одно». Чому «трохи»? Бо більше ніку­ди йти, ні в кого шукати помочі.

Події тих кількох місяців зруйнували авторці життя. Вона так і не змогла подолати завдану травму, бо й через багато років, після числен­них сеансів психоаналізу, для неї сексуальність так і залишилася «лише насильством» (про це вона зізнається в своїх інтерв’ю).

Та попри це її спогади — це не просто загаль­не засудження радянських солдатів. Були й та­кі, що захищали її від своїх п’яних соратників, або хоча б переконували, що вона ще «надто мала». Про них Габі Кьопп згадує з вдячністю. Говорить вона й про Голокост, про який дізна­лася багато пізніше.

Писати про цю книжку — важко. Безпри­страсно оцінювати її художню вартість, розу­міючи при цьому, що за голосом фрау Кьопп заховано аж до 2 мільйонів інших голосів нім­кень, зґвалтованих, за підрахунками вчених, до 9 разів кожна, — практично неможливо. Усві­домлювати, що все ж таки це тільки одна сто­рона медалі і та війна так само скалічила жіночі долі й по цю сторону барикад, — вкрай складно. Напевно, саме тому видавець передусім засте­рігає читача, що не прагне сенсації; йдеться про речі набагато складніші й важливіші.

Ольга Погинайко

Щоденник із пекла Рецензія

01 Українська літ. газета. 7–9, 2011 (3 грн.)02 Вячеслав Чорновіл. Твори в 10 т. Том 7

Київ, «Смолоскип», 2011 (40 грн.)03 Молода нація. Альманах. Спецвипуск (УГС)

Київ, «Смолоскип», 2011 (12 грн.)04 Микола Хвильовий. Вибрані твори

Київ, «Смолоскип», 2011 (45 грн.)05 Василь Даниленко. Ізидора, рідна сестра

Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції. Київ, «Смолоскип», 2011 (30 грн.)

06 Іван Дзюба. Нагнітання морокуКиїв, Видавничий дім КМА, 2011 (73 грн.)

07 Ірина Шувалова. Ран: Збірка поезіїКиїв, «Смолоскип», 2011 (15 грн.)

08 Кіно-театр. Числа 1, 3, 4; 2011 (9,50 грн.)09 Українське дошкілля. Збірка для читання

Київ, «Смолоскип», 2009 (27 грн.)10 Віталій Карпенко. Уроки пройдених доріг

Київ, «Смолоскип», 2011 (55 грн.)11 Тарас Шмігер. Історія українського пере-

кладознавства ХХ століття Київ, «Смолоскип», 2009 (25 грн.)

12 Юрій Горліс-Горський. Холодний Яр. Київ, Істор. клуб «Холодний яр», 2010 (47,50 грн.)

13 Ніл Хасевич (1905–1952)Львів, ВД «Панорама», 2011 (40,50 грн.)

14 Нортроп Фрай. Великий код: Біблія і літе-ратура. Львів, «Літопис», 2011 (49 грн.)

15 Анатолій Бойко. Наше САЛО Київ, Н. Брехуненко, 2007 (9 грн.)

16 Василь СимоненкоХарків, «Фоліо», 2011 (15 грн.)

17 Всесвіт. Числа 3­4, 5­6; 2011 (40 грн.)18 Віктор Гугля. Суботів Хмельницьких

Київ, Н. Брехуненко, 2008 (9 грн.)19 Маршрути поколінь:

путівник героїчними стежками УПА Луцьк, «Терен», 2011 (27 грн.)

20 Окупанти без маски. Унікальний документ з архівів КГБ. Київ, 2010 (11 грн.)

Київ, «Темпора», 2011 (548 с.)Ціна: 66 грн.

У книзі автор досліджує сучасний стан бри­танської та світової журналістики, викриває системні вади та надмірну комерціалізацію. Його аналіз ґрунтується на численних дослі­дженнях та власному журналістському досвіді автора.

Книга розрахована на журналістів, усіх, хто цікавиться медіа­тематикою загалом і медіа­грамотністю зокрема, яка в останній час є осо­бливо важливою для людей, що не хочуть бути обдуреними…

Норман Дейвіс

Новини Пласкої Землі

М. С. Білан, Г. Г. Стельмащук

Український стрій

З англійської переклала Н. Римська. Львів, «Свічадо», 2010 (288 с.). Ціна: 36,50 грн.

Повісті англо­американської письменниці Френсіс Годґсон Бернет (1849–1924) перекла­дені багатьма мовами, за ними створено чис­ленні театральні вистави і кінофільми.

Історія про пригоди дітей у таємному саду — це справжня школа любові. Допомігши покину­тому садові повернутися до життя, Мері Ленокс відкриває у собі цікавість і співчуття до людей, якого, здавалося, геть була позбавлена. А від­кривши своє серце до світу, дівчинка здобуває здатність його перетворювати…

Київ, Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011 (223 с.). Ціна: 48,50 грн.

До уваги читачів — спроба сформулювати по­гляд на цінності сучасного суспільства. Автор, один з найвідоміших філософів сучасної Укра­їни, прагнув обґрунтувати засобами, придат­ними для філософії сучасності, світогляд гума­нізму, що виходить із уявлення про людину як вищу й абсолютну цінність, але в нинішніх об­ставинах із багатьох різних причин перебуває у стані загроженості.

Для студентів, науковців та усіх, хто ціка­виться філософськими темами.

Мирослав Попович

Бути людиною

Хорхе Луїс Борхес

Вибрані поезії

Переклад з іспанської Сергія Борщевського.Львів, «Кальварія», 2010 (160 с.). Ціна: 27 грн.

Світ Борхеса — аргентинця й громадянина цілої планети — умістив героїв давньогрецьких міфів і скандинавських саг, філософів, полководців, царів, іспанських конкістадорів і ватажків зма­гань за незалежність Південної Америки. А ще безліч поетів і прозаїків різних часів і народів разом з їхніми персонажами.

Володимир Свідзінський

Вибрані твори

Упорядкувала Елеонора Соловей. Київ, «Смолоскип», 2011 (502 с.). Ціна: 35 грн.

Видавництво «Смолоскип» продовжує серію «Розстріляне Відродження» та пропонує ува­зі читачів поетичний доробок Володимира Сві­дзінського — поета, котрий за життя не був по­цінований, після загибелі перебував у забутті й лише зараз повертається в українську літера­туру як одна з її найяскравіших і першорядних зірок. Крім оригінальної авторської спадщини, видання містить літературно­критичні статті й спогади, присвячені поетові, а також бібліо­графію та цікаві фотоматеріали.

Львів, «Апріорі», 2011 (314 с.). Ціна: 450 грн.

У цьому виданні на обширному джерельному і фактологічному матеріалі представлено шлях формування і побутування такої важливої час­тини національної культури та ідентичності, як український традиційний стрій, від найдавні­ших часів до XX ст.

Розглянуто комплекси строїв усіх етногра­фічних регіонів України та зв’язок із духовним життям народу. Додано також короткий слов­ник народної одягової термінології та список літератури про одіж.

Улюблені видання

Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України» Вересень 2011

22

У наступному випуску

Олександр Гладких про книжку «Маршрути поколінь:

… стежками УПА на Волині»

Поезія Дмитра Лазуткіна та Богдана­Олега Горобчука

Арсеній КапелістЛюбов ЯкимчукПредставниця, може, не надто чисельної, проте досить ці­кавої «луганської школи» української поезії. Втім, ниніш­ня добірка віршів засвідчує, як на її творчість вплинуло тривале перебування у Львові, принаймні на рівні тема­тики й мотивів. Спадщина авангарду, специфічна ритміка, підсилювана риторичними повторами, широкий масш­таб — усе це додає свіжості цим текстам та компенсує подекуди штучно перебільшений сюжетний драматизм. Любов Якимчук має не лише «смолоскипівську» відзна­ку, вона також лауреатка літературної премії «Привітання життя» та авторка книжки «, як мода».

У молодій українській поезії чергова порція свіжих кадрів з Харкова. Яскравий представник — Арсеній Капеліст (Та­расов), активний учасник, переможець і ведучий слем­турнірів, студент Могилянки, відзначений на останньому літературному конкурсі «Смолоскипа». В його творах од­разу впадає в око спадщина хіпуватої контркультури, по­мітна алюзійна «підкладка», надміру мейнстримна рит­міка і — що більш істотно — яскрава метафорика, цікава, талановита образність.

Випуск 22 (вересень 2011)

Літературний додаток до щомісячного часо пису творчої молоді «Смолоскип України»Свідоцтво: KВ № 4040 від 15.02.2000

Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.

Видавництво «Смолоскип»

Телефон: (044) 425 23 93Адреса: 04071, Київ, вулиця Межигірська, 21Сайт: www.smoloskyp.org.ua

Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев

Надруковано ТОВ ПК «Інтерекспресдрук»

Адреса: Київ, вулиця Сім’ї Сосніних, 3Наклад 1000 примірників. Замовлення № 1430Цифрова гарнітура «Нат Ґротеск»

Типограф Микола КовальчукІлюстратор Олена Павлова

* * *на прощання збирала дощ:нитку дощунизку дощуволосинку дощуна доріжку сиділа на торбі з дощемначе грецька богиня без рукперед дзеркалом заворожено

усе решта, що залишилосяте латала львівським дощемщоб зібрати себе докупищоб покласти себе в купеа він падав і падавя все падала­падалаале якось ми просувалисязапліталися у косузапліталися ноги довгіа руки не запліталися

наче грецька богиня без рукначе річка без руслащо небом течета спадає на землю дощемто піскомто потоками темниминіби Полтва, бездомна і босаі течеі течерічка з неба течерічка падає нам на носа

на прощання збирала дощ:нитку дощунизку дощуволосинку дощуна доріжку сиділа на торбі з дощемначе грецька богиня без рукперед дзеркалом заворожено

* * *я не писатиму тобі листів жодного листа за нашу історіюаж доки ми помремо в один деньале порізнопо різні боки води

жанр листів став архаїкоюпокрилися пилом шкатулкиде їх зберігали панночкиі серванти стоять одиноковидихають тепло наших осель

я пишу тобі більше любовні рецензії на книжки зарубіжних поетів і романістівяких ти читаєш або можеш прочитатия пишу тобі любовні статтіпро війну в Іраку або в Грузіїя тобі пишу про зовнішню політику і про внутрішні конфліктипро французьке виноя веду авторську колонкув глянцевому журналіпро різні побутові дрібничкияк­от твій гребінецьабо смугасті шкарпеткиз комірками для кожного з пальчиківа ти хоч би прочиталахоч би слово сказалапов’язане з ніжністюхоч би руку подала — я поцілував би

* * *тримаю її на відстаніє два види відстаніце суспільна моральі репресивні інституціїмоя відстань — першаа вона говорить:тобі є кого цілувати нічкамиа ти цілуєш мене так платонічнощо руки твої обіймають мене нижче таліїчому мені пишеш твій­я­твій­ячому? пиши їй ці листівки їй цілуй долоні в кав’ярняха мені ніжноа мені гіркотобі є кого любитиот і любиідитримаю її на відстаніа всі говорять мені яка вонаяка вона отак і отакзнаю, знаю це — алетримаю її на відстаніпростягнув рукивзяв її і тримаю

про трояндикожен зроблений завжди з двох а насправді з усіх попередніхусі ми зроблені з батьків, дідів, прадідіві так до мінус безконечностіі в цьому ми схожіі цим ми подобаємося собіколи говоримо про вічне і тліннеот як троянди і трояндищо постійно відроджуються з нічогоне завжди собою, але принаймні шипшиноюми як троянди і троянди

проте є одна різницятака непомітна але великачим новіша людина, тим з більшої кількості людей вона зроблена чим новіша людина, тим з більшої кількості людей вона зроблена кожен зроблений завжди з двох а насправді з усіх попередніхтому нові росточки троянд завжди мають густіше коріння

Полтвамої руки — не знати де ліва і де прававони одразу вже ліва і праваколи тебе обіймаюобіймаю навіть очиманатягую повіки, але закоротків холодній воді луска поіржавілаі не виглядає як вечірня сукняале і так не вийти на людибо річку закрили в труби

і я іржавіюкошачим способомсмугасті лапи ступають снігом:слід­у­сліддень­у­деньрічка­у трубислід­у­сліддень­у­деньрічка­у трубитигряча ходаале це вже твоя

objet 'petite a' Акутаґава Рюноске

дощ повітря прострілюєвидно лиш трохи місяцяхмари навколоі одиноку зупинку десь в поліпід одним ліхтаремце — наш Едем.

грозу ніхто не очікував,хоч око виколи —нічнатовп весь скупчивсяпід залізним навісомнемов рафінаду шматок,що боїться розкиснутилишкурець одинокийбез парасолі, без капюшонамокне.

вигнали його під зливу — нікотин небезпечний,щаслива людинане може палити.доречна цигарка під час депресіїчи алкоголюі тінь курця кволаздається зламаною об асфальту моряпід занадто косимусміхом ліхтаря.

завтра цілком померти він може — промочить ноги,протертий же з чоботів кожензапалення, що від смоли

перекинеться в рак.цукрова громада,коли його спалятьі тінь його стане малимй непомітним відбиткомгорщика з пиломскаже — дурак.

завжди ж врахувати требаймовірність розривуатомної бомби в небіза 250 метріввід твого пророслогов тіло серця.

еманаціївін тащився від метамфетамінів вона тащилася від метафізики ці речі в принципі взаємозамінні філософія і наркота — однаково низько та високо і той, і інша розуміли всі наслідки та всі витоки і коли для косяку не ставало паперу вона виривала сторінку з «Ареопагітик» він цілував її в губи тепло і щиро якось він упоровся до передозу і вирішив зав’язати вона дочитала в коридорі в лікарні останню сторінку неоплатоніків її назавтра очікувала порожнеча — вже не було що читати

συνεργίαколись я мав одну знайому молоду і привабливу, з русим волоссям що на життя заробляла дивним чином: лежала на газоні міського парку слухала один і той самий трек у плеєрі курила полегшені цигарки здавалося б — що особливого? та дим з її горла рвався на волю стрімко, як рвуться протипіхотні міни і, вивільняючись з лабіринтів гортані набував форм, що вона їх хотіла сама або ж що їх хотіли навколишні моя давня знайома дихала квітами напівзгорілими від сильного літнього сонця тонкими лелеками, що прямують клином на південь холодними водоспадами з африканських тропічних лісів криками немовлят, щойно народжених найчарівнішими нотами та наймудрішими піснями і навіть мертвими — чи то живими — душами вміла дихати моя давня знайома люди збирались навколо неї, лежачої діти бавились та в долоні плескали старші вдивлялись у її вузькі очі намагаючись знайти там її таємницю кидали їй продірявлені срібні монети а вона все на небо мружилась, посміхалась і знову робила затяжку. я не бачив її вже з декілька сотень років та нещодавно хтось розказав мені: одного теплого дня вона як завжди лежала на газоні і замість звичних речей раптом видихнула себе саму із димом перехожі в заціпенінні спостерігали як вона з клубів сірих летить догори якнайвище до Сонця мружиться і нарешті в повен голос сміється.

його назавтра чекала глюкоза у крапельниці й жорстка ломка і під небом у хмарах, як в спалених венах вони вдвох зрозуміли, що життя — ефемерне вона — з Псевдо­Діонісія довгих листів він — своїм напівзнищеним серцем напряму зрозумів їх знайшли медсестри з обходом уранці її — у душі, з розрізаними руками і кривавими пальцями він вколов собі голку із крапельниці просто ув око сходило сонце; земля була низько, небо як завжди високо.