Народознавча музейна кімната

загальноосвітньої І–ІІІ ступенів школи №2 ім.М.Ф.Ватутіна

Ідея створення даного музею належить тодішньому заступнику директора з

виховної роботи вчителю російської мови та літератури, Логвиненко Любов

Андріївні, а безпосередньою помічницею в збиранні етнографічного матеріалу

стала вчитель української мови та літератури, Січкар Любов Миколаївна. Вони

неодноразово вирушали в етнографічні експедиції по селам Черкащини та

сусідніх районів, Лисянського, Шполянського та рідного Звенигородського

районів. Подаровані рушники, посуд, предмети побуту наших предків, хатнє

начиння ставали першими, але дорогоцінними експонатами майбутнього музею.

Власне, створення фонду музею почалося ще раніше, з моменту відкриття

школи в 1985 році. Великий внесок в цю справу зробили вчителі та класні

керівники школи того часу, які зайнялися відшукуванням народних побутово -

обрядових цінностей. А особливе місце в збиранні старожитностей з нашого

регіону відіграли школярі, що навчалися в нашій школі, а проживали в сусідніх з

містом селах , Скаліватка та Юрківка.

Вчитель української мови та літератури, Шинкарьова Валентина Михайлівна,

разом з своїми вихованцями впорядкувала кабінет українознавства, де було

організовано «Українську світлицю». Підготовкою та реставрацією речей

займалися в різний час Тищенко Л.В., Бойко Р.М., Нікітенко С.Ю.,

Успаленко О.О., Шарова Людмила Валентинівна, викладаючи курс

народознавства для учнів молодшої та середньої ланки, вже безпосередньо в

приміщенні музею проводила уроки та екскурсії, пов’язані з етнографічними

матеріалами, впорядковувала виставкові експонати, експозицію музею. Було

створено групу юних екскурсоводів, які одягнуті в національне українське

вбрання зустрічали гостей і розповідали про старожитності, що були тут

представлені.

Спробуємо зараз розповісти про те, що нам вдалося зберегти і примножити

для наших нащадків і для тих, хто прийде до нашої школи навчатися в скорному

майбутньому.

Окрасою нашого музею, візитною картою, що вітає гостей є панорамне

зображення українського села, що було подароване школі одним із художників

міста.

Оригінальним експонатом, який виготовили

учні своїми руками під керівництвом вчителів

праці є макет української печі. Це копія

української варистої печі, що характерна для

Правобережної України. Її особливістю є форма

димозабірного пристрою, який розташовувався над

припічком. Піч мала комин у формі зрізаної піраміди - у вигляді вільно

нависаючого над припічком або спертого на стовпчики коша.

Наступними важливими експонатами є колекція зібраного різноманітного

гончарного посуду, виготовленого ще на гончарному крузі та за іншими

технологіями.

А спеціальні допоміжні засоби для приготування їжі розповідають про інші

заняття наших предків - ковальство, столярство. Тут представлено хлібну лопату

та рогача, щоб витягати горшки з печі, традиційні ночви, скриню, ін. Та

найбільше зібрано для огляду начиння для прасування одягу: кожну висушену річ

завивали на качалку й прокочували по ній рублем

- пласким дерев’яним брусом з коротким

держаком на кінці й трохи вигнутою ребристою

робочою поверхнею. Також розміщено вже більш

сучасні металеві праски, які нагрівали за

допомогою розжареного вугілля.

У нашому народознавчому музеї знаходяться

речі, виготовлені з лози: колиска та кошик. Це

заняття теж типове для нашої місцевості, адже

потрібний природний матеріал росте на

Черкащині у великій кількості.

Значною є

колекція тканих

предметів, що використовували в повсякденному

житті представники нашого старшого покоління.

Найяскравішою ілюстраційною сторінкою

зібраних народних скарбів, гордістю нашого

музею є виставка

вишиваних українських рушників. Їх в шкільній

колекції нараховується близько 50.

В колекції музею представлені вишиті

картини, де переважає квіткова тематика.

Чільне місце відведено для типових

елементів, обов’язкових атрибутів української

релігійності в оселі - наявність ікон. Учнями зібрано кілька екземплярів цих

картин - Ісуса Христа та Божої Матері.

В музеї для огляду ще розміщено елементи українського національного

одягу. Це вишиті жіночі та чоловічі сорочки, шапки, капелюхи, спідниці, ін.

В музеї зберігається модель української селянської хати.

В 2009 році наш народознавчий музей поповнився ще одним вагомим

експонатом. За розробкою самих учнів було виготовлено під замовлення в міській

Школі мистецтв глиняну невелику статуетку Скорботної

матері – жінки, яка символізує багатостраждальну

Україну, яка втратила своїх дітей під час важкого

випробовування голодом в 1932 - 1933 рр.

Підведемо підсумки. Щоб по-справжньому пізнати

свій рідний народ та інші народи, необхідно вивчати

їхню історію, мову, культуру. І не тільки культуру, що

створена талановитими архітекторами, художниками,

музикантами, акторами, письменниками, вченими, але й ту, що впродовж

багатьох століть творилася і плекалася в народному середовищі, передавалася від

покоління до покоління, безперервно розвивалася і водночас зберігала певні

стійкі свої риси, які утверджувалися, поширювалися, тобто, ставали

традиційними.

Ця традиційна культура тісно пов'язана з природними умовами, історичним

буттям народу, способом його життя, діяльністю, характером, психологією. Вона

виражена в різних формах: матеріальній (будівлях, знаряддях праці, ремеслах,

саморобних засобах транспорту, одязі, їжі) і духовній (звичаях, обрядах,

традиційних знаннях, мистецьких виробах, творах усної народної творчості

тощо).

Завданням нашого часу і нашого покоління є збереження та передача у

спадок майбутнім громадянам України неоцінених багатств, створених нашим

багатостраждальним народом за свою віковічну історію. Традиційні народні

ремесла, знаряддя праці, одяг, їжа, фольклор, народна медицина, свята і обряди -

ось неповний перелік того, що потрібно віднаходити, збирати, шанувати, берегти.

Саме для цього ми і створили для наших учнів народознавчий музей.