Умебаясі Масакі

Календарні звичаї та обряди японців

Київ, «Стилос», 2012 (264с.).Ціна: 310 грн.

У книзі детально описано календарні звичаї та обряди японців, локальну специфіку відзна-чення свят народного календаря в різних регі-онах Японії. Розглянуто символіку й атрибутику свят Нового року, зустрічі весни, збирання вро-жаю, вшанування культу пращурів та висвітле-но особливості японських обрядових страв і їхнє ритуальне значення. Крім цього, розкрито специфіку свят імператорської родини, які ста-ли загальнонаціональними святами в Японії.

Сьюзен Зонтаґ

Хвороба як метафора. СНІД та його метафори

Київ, «Вид-во Жупанського», 2012 (162 с.).Ціна: 40,50 грн.

Коли Сьюзен Зонтаґ поставили діагноз рак мо-лочної залози, вона виявила межі, до яких у бо-ротьбі з цією хворобою ми розвинули міфоло-гію, що часто спотворює правду про хворобу й ізолює пацієнта. У «Хворобі як метафорі» во-на розвінчує міфи й говорить про справжній сенс хвороби, яка впродовж століть впливала на культуру людства. У «СНІДі та його метафо-рах» розглядаються метафори, пов'язані зі СНІ-Дом, і показано правду, вільну від вини, соро-му і страху.

Редьярд Кіплінг

Метелик, який тупнув ніжкою

Львів, «Видавництво Старого Лева», 2012 (32 с.). Ціна: 54 грн.

Знаменитий автор прози й поезії для дітей та дорослих Редьярд Кіплінг написав не про-сто казку, а надзвичайно красиву і повчаль-ну казку-притчу. У ній мудрий цар Соломон, ві-домий нам передусім із Біблії, хоча й настіль-ки славився своєю могутністю та величчю, що йому підкорялися джини та іфрити, проте не зміг дати собі раду з власною життєвою ситуа-цією без допомоги простого метелика і, звичай-но, своєї найпрекраснішої дружини Балкіс…

Оскар Вайлд

Портрет Доріана Ґрея

оновлений переклад з англійської Р. Доценка

Київ, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2012 (520 с.). Ціна: 61 грн.

«Портрет Доріана Ґрея» — справжня вершина проповідуваного Оскаром Вайлдом естетизму і водночас великої мистецької сили заперечен-ня декадентських крайнощів цієї концепції: це один із найпарадоксальніших романів цілого модернізму. За словами самого письменника, «справжня мораль цього твору полягає в тому, що всяке надуживання, так само, як і самозре-чення, тягне за собою покару». Моральний зло-чин призводить до колапсу естетики.

Бронебійна публіцистика

Бібліотека газети «День»Серія

Київ, «Українська прес-група», 2012.Ціна кожної книжки: 22 грн.

У серії «Бронебійна публіцистика» зібрано 15 і досі актуальних українських публіцистів XIX—XX століть. «Провідниками» до їхніх ідей і смислів є знакові автори «Дня». Серед них — Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Оксана Пахльов-ська... Багато хто з наших співвітчизників на-віть не підозрюють, як гостро вони потребують цих текстів. Передусім молодь, яка має діста-ти доступ до знань, що продукували наші ве-ликі уми. І від яких ми були штучно відірвані.

В. Домонтович

Самотній мандрівник про-стує по самотній дорозі

Романізовані біографії

Передмова, упорядкування В. Агеєвої. Київ, «Спадщина», 2012 (380 с.). Ціна: 81 грн.

Біографії митців часом бувають цікавішими за їхні тексти. Особливо тоді, коли вони намага-ються їх вибудувати як роман чи драму, дотри-матися чистоти жанру, приміряти різні ефек-тні маски й ролі або стати на котурни. Один з найяскравіших українських модерних прозаї-ків, В. Домонтович звертається до маловідомих фактів із життя Франціска Ассізького й Вацла-ва Ржевуського, Вінсента Ван Ґоґа й Пантелей-мона Куліша, пропонує надзвичайно цікаве пе-репрочитання їхніх життєписів і творчості.

Ірина Жиленко

Ноmо fеrіеns

Спогади

Київ, «Смолоскип, 2011 (816 с.).Ціна: 80 грн.

Пропонуємо увазі читачів книгу спогадів ви-датної української письменниці Ірини Жилен-ко «Ноmо fеrіеns» («Людина святкуюча»). Ви ду-маєте, це звичайна книга спогадів? Далеко ні! Це емоційно чутливе переживання далекого і близького минулого, витворене на художньому опрацюванні спогадів, щоденникових записів, листів, власної поетичної і життєвої долі. Це та-кож і своєрідна біографія славетного поколін-ня шістдесятників. Це спроба осягнути приро-ду і драму таланту митця.

Олена Гусейнова

Відкритий райдер

Вірші

Київ, «Ярославів Вал», 2012 (152 с.). Ціна: 61 грн.

Це історії про тугу за подорожами. Короткими і не дуже. Подорожами, у яких дорога важить більше за пункт призначення. Подорожами, що передбачають конкретику валізи чи кишені, пе-риметр вікна чи простирадла на ліжку. Подоро-жами, які пробачають прості забаганки і завше мають хвилину на вино і друзів.

Менше року тому «Лексиконом інтимних міст» Юрія Андруховича був започаткований новий для сучукрліту жанр — автобіогеографія. Назву йому, звісно ж, придумав сам Андрухо-вич, як відомо, схильний до лексичних новотво-рів. І, як людина, зовсім не схильна до жодних літературних містифікацій, він одразу ж чесно признався про це у передмові до того ж таки «Лексикону». Книжка одразу ж стала своєрід-ним постмодерним путівником по інтимних міс-цях та містах Андруховича.

Минув рік, усі охочі вже відмандрували стежками Патріарха, і на карті української лі-тератури з'явився ще один путівник, цього ра-зу, щоправда, вже його жіноча версія — «З ма-пи книг і людей» Оксани Забужко. Книжка ця, втім, нічим, окрім картографічності у назві, не схожа на свою попередницю.

«З мапи книг і людей» — це зібрана в одне ви-дання українська та закордонна публіцистика Оксани Забужко останніх дванадцяти років. Як-що відштовхуватись від термінології Андрухо-вича, книжка може бути жанрово визначена як автобіобібліографія. Це вибрані есеї про книж-ки, фільми, вистави, події та перш за все лю-дей, які мали вплив на формування особистос-ті авторки. Імена, позначені тут — Павло Тичи-на, Олександр Олесь, Катерина Білокур, Юрій Шерех, Олександр Довженко, Андрій Тарков-ський, Леонід Плющ, Юрко Покальчук, Соломія Павличко. Тексти збірки історично та геогра-фічно дуже розмаїті, охоплюють низку подій як

в Україні, так і у світі — колективізація, Розстрі-ляне Відродження, Перша та Друга світові ві-йни, Хіросіма та Чорнобиль тощо.

Чотири розділи книжки — «Читати», «Писа-ти», «Бачити» і «Жити» — об'єднані рефлексі-ями авторки, її суб'єктивними оцінками і спо-гадами. Ця книжка могла би бути простою пу-бліцистичною збіркою особистих історій, але її актуальність полягає в тому, що постаті і події, які Оксана Забужко позначила на своїй «Ма-пі», є поворотними пунктами української істо-рії і вже давно стали своєрідними маркерами, а відтак, постійно потребують певного означен-ня у культурі.

Передмови до книжок (в тому числі і до сво-їх власних), авторські колонки в різних україн-ських виданнях, рецензії — більшість з опублі-кованих у книзі текстів так чи інакше може бу-ти вже знана і з огляду на брак хорошої україн-ської публіцистики — не раз прочитана україн-ським інтелектуальним читачем (а саме на та-кого читача завжди орієнтувалась Оксана За-бужко). Що ж, «повторєніє — мать ученія», пев-но, подумала пані Оксана, формуючи нову кни-гу зі старих текстів. У передмові вона говорить про подібність есеїв та віршів. І те, і те пишеться спонтанно, десь між іншим, і лише потім, з пли-ном часу, стає структурою. В повторенні про-йденого матеріалу можна вбачати й інші моти-ви — думка про відсутність в Україні молодого покоління інтелектуалів доволі прозоро чита-ється між рядків у інтерв'ю та есеях Забужко.

Мовляв, найбільш творче покоління 1990-х так і не спромоглося виростити собі інтелектуаль-ну зміну.

Відтак, книжку «З мапи книг і людей» можна оцінювати як своєрідне завдання для домаш-нього читання із переліком обов'язкових для осмислення персоналій, подій і фактів. Попри всі нарікання на молодше покоління, Оксана Забужко тут виступає як класицистичний ав-тор, що виховує свого читача.

Ця книжка також є свого роду документом доби — вибрана публіцистика Оксани Забуж-ко може багато чого розповісти тим, хто сьо-годні є двадцятилітнім, так само, як може на-гадати дещо суттєве сьогоднішнім сорокаріч-ним. Бо, як каже у передмові Оксана Забужко, книжка — про історію, якої ми не пам'ятаємо. Цілковитий нон-фікшн, спогади, історії з архі-вів і фотографії з сімейних альбомів — все це постає перед читачем окремими фрагмента-ми з доволі буремного двадцятиліття, але, бу-дучи вдумливо прочитаними, есеї складаються, як у калейдоскопі, у мінливо-мерехтливу кар-тинку минулого.

«З мапи книг і людей» здається дещо фо-то- й фільмографічною. Читаючи, ти немов-би сидиш у пані Оксани на кухні, і вона за ча-єм показує тобі свої юнацькі фотографії — ось Луцьк, де дідусі неодмінно ходили з ціпком і ма-ли годинник на ланцюжку, а це Соля Павличко в своєму пальті з червоним шарфом, а це Пако... Зрештою, з форзацу книжки на тебе дивиться

і сама Оксана Забужко, і фотографія ця зовсім не схожа до того, що ми звикли бачити з жур-нальних інтерв'ю. Це фото з альбому. Що теж багато про що говорить.

Оксана Забужко так ніжно і щемливо пише, про тих, кого любить, що читач дивним чином починає відчувати і свою дотичність до цих лю-дей та історій. Розповідь від першої особи, тон-ке переплетіння сімейних розповідей із реалія-ми суспільства, в якому живемо, добре пасува-тиме як для розслаблено-вдумливого вечірньо-го читання, так і для пошуку відповідей на філо-софські питання: «Що читати?», «Про що писа-ти?», «Що дивитись?» і «Як жити?».

Але тут Оксана Забужко дає надзвичайно односкладну і просту (що дуже на неї не схоже) відповідь — просто жити. Просто як в одній піс-ні із радянського кінофільму: «Что же из этого следует? — Следует жить». Саме таким розді-лом завершується книжка, але життя триває.

Аліна Цвєткова

Читати, писати, бачити і жити з Оксаною Забужко

Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України» Жовтень 2012

34

Ці та багато інших книжок українською мовою можна придбати у книгарні «Смолоскип»за адресою: Київ, вулиця Межигірська, 21 (поруч зі станцією метро «Контрактова площа»)

Оксана Забужко. З мапи книг і людей. Чернівці, «Книги ХХІ», 2012 (376 с.).

У наступному випуску

Олег Коцарев про книжку Дмитра Лазуткіна «Добрі пісні про поганих дівчат»

Поезія Ніни Кур'яти та Павла Коробчука

Випуск 34 (жовтень 2012)

Літературний додаток до щомісячного часо пису творчої молоді «Смолоскип України».Свідоцтво: KВ № 4040 від 15.02.2000

Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.

Видавництво «Смолоскип»

Телефон: (044) 425 23 93Адреса: 04071, Київ, вулиця Межигірська, 21Сайт: www.smoloskyp.org.ua

Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев

цифрова версія

http://www.smoloskyp.org.ua/http://bookolyky.com.ua/Цифрова гарнітура «Нат Ґротеск»

Ілюстратор Олена Павлова

Андрій ШийчукНародився 1988 року в Чернівцях, навчався в Івано-Франківську, віднедавна мешкає та працює у Познані. Ан-дрій Шийчук — ще один носій природничої освіти в моло-дій українській поезії, оскільки має диплом магістра хімії. 2012 року одержав ІІІ «смолоскипівську» премію за збірку віршів «Різне і таке» і так само ІІІ премію в прозовій номі-нації. У віршах Шийчука спостерігається виразний вплив «неформальних субкультур» з відповідною легкою асоці-альністю, гумором і романтичністю. А ще вони, поза сум-нівами, є яскравими зразками ефектного, риторичного, «слемового» напряму в поезії.

Ірина Загладько

Народилася 1986 року в Луцьку, мешкає у Львові. Навча-ється в аспірантурі, і то не на філології, філософії чи куль-турології, а за спеціальністю “теоретична фізика” в Інсти-туті фізики конденсованих систем. Лауреатка цьогоріч-ної заохочувальної премії літературного конкурсу “Смо-лоскип” за збірку поезій “Чотири камери”. Її вірші, можли-во, привертають увагу в першу чергу виразним акценту-ванням гендерної тематики. Але й поза тим вони цікаві й талановиті формально, ритмічно, фонетично. Поезія Іри-ни Загладько мудро поєднує в собі смуток та іронію.

Полярник

Перед стратою — довга полярна ніч.Щоб заснути — рахуєш сліди собачів крижаних пісках. Серед всіх обличти впізнаєш живе, одначеце твій кат з передчасним днемпринесе, мов сніданок в постіль,бинт з ножами і відітнетвій південний, безсонний простір.

Етюд

Босоніж вже холодноА в кишенях іще спекотноМи ховаємо головиМіж долонями білих стінІ блукаєм оголеніБезнадійно та безсоромноЛічим зниклі сходинкиГострим втрачений в тиші зір

Малюкам

Карлсон, що живе на даху —П’є портвейн і курить травуКарлсон, що живе в підвалі —Носить на собі совкові медаліКарлсон, що живе в коморі — Співає щоранку пісні попсовіКарлсон, що живе під ліжком —Підглядає за вами щоночі нишкомКарлсон, що живе під столом — Ласує, падло, чужим добром Карлсон, що живе у шухляді — Думає, в нього життя в шоколадіКарлсон, що живе на кухні —Розбиває, п’яничка, для пива кухліКарлсон, що живе в смітнику — Стелить під дупу ганчірку м’якуКарлсон, що живе в задзеркалліНосить на собі жіночі кораліКарлсон, що живе на полиці —Регулярно отримує чимось по пиціКарлсон, що живе у ванні —Ріже лезом рану на раніКарлсон, що живе під сходами —Тусується там з гидкими потворами Карлсон, що живе за стіною —Хоче піти на весь світ війноюКарлсон, що живе в печі —Носить погони на одному плечіКарлсон, що живе в кутку —Лишає послід в котячім лоткуКарлсон, що живе в криниці —Фарбує губи і носить спідниціКарлсон, що живе зліва дверей —Викрадає і їсть неслухняних дітейКарлсон, що живе у школі —Роздає усім недоречні роліКарлсон, що живе в під’їзді —Цупить з кишень дрібнички різніКарлсон, що живе під мухою —Один на один зі своєю мукоюКарлсон, що живе на голці —Готовий здатися кожній тьолціКарлсон, що в тобі живе —СкороВже скороПомре

Фемінофобія

Ця дитячістьприхована за цигаркамиці каліцтващо впевнено звеш перевагамиця наївністьякою купуєш іншихці дивацтващо навіть за клоунські гіршідають тобі право зватися жінкоюходити по містуздаватися ніжноючитати газети і вести блогиуявляти іноді власні пологиуявляти іноді власне зачаттявідчувати внизу живота прокляттяабо сприймати його за обраністьговорити про вічну юність і молодістьвиконувати місію нести благодатьказати гордо що це твоя статьщо така твоя роль — лізти іншим в душуприкидатись кицею коли схожа на сукузбиратись у зграї з собі подібнимивсіх бездітних називати безпліднимиперебирати з завзяттям чужі кісткибілизну і шмарклі, живим і в труніфільтрувати правду через брехнюсотні раз наче вперше стогнати «люблю»творити міфи конати з заздрощівзавжди тримати отруту між прянощівжити у зраді мов риба в водіяк на небі так і на землітвоя воля, жінко, в тобі

Плескіт однієї королеви

зорі насправді не п’ятикутніі груди твої не виростуть в грудніти про інше читаєш в газеті

сонце насправді не має веснянокхто порятує самаритянокна третій від бога планеті?

в дитячій постелі доросле тілобіле волосся і шкіра білами в гуртожитку — не у вертепі

ховаєш зброю в кишенях шкіривже скільки часу ніхто не віритьв акційні квартири на небі

там теж гуртожитки, спільні кухніманка збивається грудками в груднітам не носять газет королеві

Відкомплексоване

Я би спалила всі свої спідниціповиривала би сережки з вухвідтяла б коси, викинула спиціперетворила би у вбивство кожен рухперетворила би у кару кожну діюдля всіх предметів роду femininumщоб знищити і матір і повіюв собі; у цім конфлікті з власним тіломя розтинала би ляльок до громуі дерла би до крові білі груди;коли жінки всі родом із Содому —з Гоморри їхні наречені будуть

Будда-бар

В центрі міста живе Будда. На першому поверсі, в гарному старому домі в центрі.Будда любить гостей. Тисячі людей відвідують Будду — і Будда любить кожного. Будда — Батько Любові, Аватар Миру і Символ Гармонії — продається кожному.За якесь євро у кожного буде свій власний Будда, свій особистий Будда, свій променистий Будда — всього за якесь одне євро.І знаєте що? Це прекрасно.

Валентинки

О продукте переробки винограду — якщо, звісно, був у тобі виноград — я чаруюсь тобою, твоєю прозорістю і легкістю, що і мені передається від тебе — якби ж і любов передавалась так само легко! Але ж ні — ти лиш легкий, любов же терниста.І хоч мало нас бути троє — із тобою і з нею включно, я зраджу їй із тобою, о напою, що я би не пив тебе без такого приводу — будем лиш ти і я, і ще келих тебе на неї чекатиме — якщо раптом що — адже принаймні ти гідний того, щоб заради тебе.

Венеціанський диптих: 1

Поцілуйте мене, бо я був у Венеції.Венеція це місто, де хочеться плавати — взяти човна і ганяти каналами — тими, де людей поменше, що маленькі та заплутані — а таких місць мало, і вони інтимно затишні, тому у Венеції хочеться теж жінок — у всіх сенсах: знати їх, розуміти їх, підкоряти їх, полонити їх, відпускати їх і шукати нових — і так далі, що далі — то більше — жінки у Венеції надто вже гарячі, надто вже сексуальні, тому хочеться теж прикритися маскою, щоб вони не бачили, як горять від них очі, і слина стікає — в масці добре, в масці емоції — це рухи тіла — все тіло — одна харизма, можна не боятись показати свої почуття.І тоді хочеться публічності: щоб усі бачили, який гарний човен я маю, скільки куртизанок у ньому зі мною, і як ми займаємось сексом, наркотиками і рок-н-ролом, рок-н-ролом, наркотиками і вином, вином, коханням і фламенко, щоб усі бачили, як наш човен здіймається в небо, і плине в небі, і ми у ньому плинемо над Венецією у її небесних каналах, над її червоними цегляними дахами, над її соборами і палацами, що виглядають так, наче повінь — ось таким рок-н-ролом хочеться займатись у Венеції, під наркотою і масками — і все, мабуть, тому, що вже надто гарячі дні у Венеції, надто повні вогню ночі у Венеції, надто вже спокусливі жінки у Венеції, надто вже загадкові і чарівні — може, тому, що маски?