Випускники училища довоєнних років

Іванець (Шаповалова) Клавдія Кирилівна – 1914 року народження,

вступила до технікуму у 1930 році. після закінчення працювала вчителем у

початкових класах у Херсоні, Миколаєві. У 1040 році Миколаївським

облвно була послана у Бессарабію, в м. Ізмаїл на відбудову радянської

школи. працювала вчителем. війна застала у м. Ізмаїлі. Евакуювалася на

Північний Кавказ. після звільнення Херсона з 10 травня 1944 року і до

1969 року – до виходу на пенсію – працювала вчителем молодших класів у

Херсонській ЗОШ № 6. 23 роки кожного літа працювала начальником заміських

піонерських таборів, до 1965 року часто виконувала роботу нештатного методиста для

студентів Бериславського педучилища, які проходили літню практику вожатих у таборах

м. Скадовська та таборі «Парижком». Нагороджена Почесним знаком «Відмінник

народної освіти».

Заболотній М.В., випускник 1933 року, після закінчення технікуму направлений на

роботу в сільську школу вчителем початкових класів. Воював на фронтах Великої

Вітчизняної війни, повернувся інвалідом. Його вчительський стаж – 33 роки. Займав різні

посади: вчитель, завідувач навчальною частиною, директор школи. Мав бойові та

трудові нагороди.

Фокін Д.М., випускник 1933 року. По закінченню навчання

працював 4 роки вчителем математики у Новосибірській семирічній

школі, потім – директором Новокамянської семирічної школи

Великоолександрівського району. З 20 лютого 1940 року до 20

липня 1945 року – у армії, лейтенант. З 1 вересня 1945 року –

директор Новосибірської семирічної школи. Закінчив заочно

Херсонський учительський інститут, а потім – Дніпропетровський

державний університет. У 1952-52 роках – завуч Новокамянської

семирічної школи Великоолександрівського району. У 1954 - 1973 роках – директор

Новомиколаївської восьмирічної школи Високопільського району. З 1973 року – на пенсії.

Має орден «Знак Пошани», знак «Відмінник народної освіти УРСР».

Дмитро Микитович Фокін згадує: «Педагогічний технікум почав свою роботу 1

вересня 1930 року у м. Херсоні. Сюди направляли на навчання по комсомольських

путівках. У Херсоні ми закінчили перший курс. Другий та третій – вже у Бериславі, куди

технікум переїхав у 1931 році. Перший випуск студентів відбувся у 1933 році. Я всі три

роки протягом навчання був редактором технікумівської стінгазети «За кадри», не раз

обирався членом комітету КСМ, працював агітатором, брав участь у драматичному та

1

Фокін Д.М.

музичному гуртках. Вчитися було нелегко, в ті роки був голод. Ми одержували на день

200 грамів кукурудзяного хліба та різну похльобку, часто із сорго, з якого роблять віники.

Деякі студенти не витримали і залишили навчання, більшість із них пішли працювати у

школи та доучувалися заочно. У червні 1933 року ми писали та захищали дипломні

роботи. І всі були впевнені у тому, що труднощі переживемо, бо головне – закінчити

успішно навчання.»

Міхньова (Синепольська) О.І. – випускниця 1933 р. працювала в Бериславській СШ

№1 та №3. Закінчила Херсонський педінститут. Викладала російську мову в багатьох

школах України. Загальний педагогічний стаж – 35 років. Носила Почесне звання

«Відмінник гародної освіти». Її чоловік, Синепольський Яким, теж випускник

педтехнікуму, став професійним військовим.

Швець Василь Семенович закінчив педтехнікум у 1935 році.

Потім навчався в Миколаївському педагогічному інституті, служив у

армії, воював. Після війни закінчив військово-політичну академію і

працював викладачем історії у Запорізькому педінституті. У 1967

році захистив дисертацію і отримав ступінь кандидата педагогічних

наук. З 1970 року працював викладачем педагогіки на педагогічному

факультеті Херсонського педагогічного інституту. Кандидат

педагогічних наук, полковник запасу.

Лонська Ганна Федорівна отримала диплом педшколи в 1937 році.

Потім – роки навчання на історичному факультеті Одеського

учительського інституту, на хіміко-біологічному факультеті

Херсонського педінституту. Працювала вчителем, завідуючою В.

Олександрівським районним відділом освіти. Відмінник народної

освіти, кавалер ордену Трудового Червоного Прапора (1959 рік – за

успішне керівництво педагогічною роботою шкіл району), була

делегатом Всеукраїнського з’їзду вчителів від Великоолександрівського та Калинівського

району, депутат районної ради. Працювала завідуючою Білозерським райвно, який

першим в області взявся за експериментальну роботу по переходу початкових шкіл на

нові програми і трирічне навчання.

Краковський Григорій Онуфрійович народився у 1919 році у с.

Старошведове Бериславського району. Закінчив педучилище у 1939

році, викладав німецьку мову у ЗОШ № 3 м. Берислава. після 2-х

місяців роботи був мобілізований до лав військово-Морського

флоту. Служив на Каспії у м. Баку. У 1940 році його направили в

2

Швець В.С.

Лонська Г.Ф.

Московський інститут іноземних мов на відділення скандинавських мов. У 1942 році був

направлений у Швецію. На шляху до Швеції їх корабель був торпедований, багато людей

загинуло. Ті, хто залишився, продовжили свій шлях на шлюпках. 13 суток пливли по

океану, поки не потрапили на о. Святої Єлени, де були госпіталізовані. По видужанню

Григорій був відправлений кораблем у Англію. Йшли цілим караваном, але все ж таки

деякі судна були торпедовані німецькими субмаринами і потонули. З Англії його

переправили до Швеції і він працював у посольстві СРСР під керівництвом знаменитого

дипломата Олександри Коллонтай. Нагороджений 7 медалями. Після війни повернувся

до Москви. З 1962 року викладав іноземну мову в Університеті Дружби народів імені

Патріса Лумумби, м. Москва, був старшим викладачем. Володів німецькою, англійською,

скандінавськими мовами. Про нього та кореспондента ТАРС В.Д. Корягіна з дружиною

письменник Майський Іван написав книгу «Близько-далеко».

Випускник педшколи 1938 року Добряк Кузьма Іванович

упродовж навчання в училищі брав активну участь у

громадській роботі, за що його поважали товариші і обрали

своїм вожаком, секретарем комсомольської організації. Після

закінчення училища вступив до учительського інституту. Був

учасником війни з білофінами, в роки Великої Вітчизняної

війни звільняв блокований Ленінград, пройшов дорогами війни

через Польщу, Східну Прусію, Данію, Німеччину. Після війни

працював учителем, директором школи, завідуючим райвно. У

1960 році очолив наше училище. Нагороджений орденом

Червоного Прапора, Червоної Зірки, медалями за бойові та трудові заслуги. Йому

присвоєно звання „Заслужений вчитель УРСР”.

Бугайова Олександра Павлівна народилася у 1918 році. В

училищі навчалася у 1934-1937 роках. Працювала у бібліотеці

училища з 1946 по 1973 рік. Саме Олександрі Павлівні бібліотека

училища завдячує своїм збереженням: у роки окупації вона

переховувала бібліотечний фонд у себе вдома.

Сінченко Григорій Онуфрійович –

випускник 1937 року. Працював у школах Бериславського району.

Служив у прикордонних військах. Закінчив Чернівецький

державний університет у 1950 році та аспірантуру при цьому ж

університеті. У 1954 році захистив кандидатську, а у 1974 році

3

Добряк К.І.

Бугайова О.П.

Сінченко Г.О.

докторську дисертацію. Працював у Чернівецькому університеті завідувачем кафедри

української літератури, мав вчене звання професор.

Мажаренко Дмитро Юхимович, випускник 1937 року.Нагороджений Орденом

Вітчизняної війни 1-го ступеня, медаллю «За відвагу». Викладач української мови.

Директор Чаплинської школи.

Чуйко (дівоче прізвище Марчук) Ганна Василівна з 1944 по 1951 рік працювала у

різних школах Бериславського району. Про свою роботу пише: «Тяжко було у цей час

працювати. Не було ні книжок вдосталь, ні зошитів, ні чорнила. Зошити у перші ці роки

виготовляли самі із німецьких паперових мішків. Папір був грубий, рудого кольору. дуже

тяжко було на таких «зошитах» навчати каліграфії та правопису, але ми настійно

боролися з цими труднощами. Транспорту у перші повоєнні роки було зовсім мало, а тому

часто доводилося за всякими справами по роботі ходити у Берислав пішки. Пам’ятаю і

досі, як я працювала у Софіївці, кілометрів за 45-50 від Берислава і приносила звіт про

роботу у РВНО, а назад несла зошити і книжки, які виділили для нашої школи.» У 1967

році вона згадувала про своє навчання в училищі: «Я вступила до училища у 1938 році

після закінчення 7 класів школи, що працювала на першому відділку нашого радгоспу,

який тоді звався ім. Юркіна. Вступала до училища без екзаменів як відмінник навчання.

Набір у ті роки був дуже великий і самого лише першого курсу у 1938 році було 6

паралельних груп по 40-45 чоловік. Зі мною разом навчалася Орлова Оксана Данилівна,

котра працює у Бериславській школі № 2 вчителем молодших класів. Мороз (дівоче

прізвище Гладій) Марія Олексіївна працює вчителем молодших класів у Раківській школі.

Литвиненко Лідія Савелівна працює теж у Раківці (на другому відділку радгоспу) у

молодшій школі. Ворона Віра Семенівна працює в Одрадокамянській школі.»

Богун (Ковальська) Марія Захарівна – випускниця 1938

року. Народилася у 1919 році, у 1933 році залишилася сиротою.

По закінченні технікуму вступила до Херсонського педагогічного

інституту. Була вже на 3 курсі, коли почалася війна. Добровільно

пішла на оборонні роботи, а потім з загоном дівчат – до армії. Це

було під Сталінградом. Спочатку служила рядовим солдатом на

кухні, потім перевели у дивізію, у політвідділ. була секретарем -

друкаркою у партійній комісії 68 – ї Гвардійської

Червонопрапорної Проскурівської дивізії. З гордістю згадувала

Марія Захарівна, що саме її дивізія взяла у полон генерала німецької армії Паулюса. Як

тільки звільнили Херсон, демобілізувалася та продовжила навчання. З 1945 року – вчитель

української мови та літератури ЗОШ № 14 м. Умань. Пропрацювала там 26 років. З 1950

4

Богун М.З.

М. Т. Гридасова

Коробов К.А.

по 1953 – директор ЗОШ № 3 м. Умань. Загальний педстаж – 38 років. Нагороджена

медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «Ветеран праці», багатьма

ювілейними медалями, має Почесний знак «Відмінник народної освіти». Занесена до

Книги Пошани м. Умань.

Марія Тихонівна Гридасова, випускниця

1941 року. Навчалася добре: із 32 предметів

мала лише чотири «4», останні – «5». Під час

війни була членом Рубанівської підпільної

організації у Великолепетиському районі. Вона

згадує: «Останнє завдання було одним із

найважчих. Мені довірили за всіляку ціну

зібрати матеріали, розшукати сліди живих та мертвих підпільників, повернути людям їх

чесне ім’я підпільників та партизанів.» У 1945 році комсомольський працівник на

Західній Україні. Шість разів у неї стріляли бендерівці, шукали, щоб повісити, але вона

продовжувала працювати. У 1949 році призначена завідуючою Зеленівської початкової

школи № 2 Великолепетиського району. Потім, по закінченню у 1958 році Кримського

Державного педагогічного інституту ім. М.В.Фрунзе, викладала російську мову і

літературу у Рубанівській ЗОШ Великолепетиського району, в різні роки працювала

директором Рубанівської ЗОШ № 2, Рубанівської вечірньої школи.

Коробов Кузьма Артемович – випускник 1939 року. По

закінченню одержав призначення у Скадовський район. Викладав

російську мову у семирічній школі. У грудні 1939 року був

призваний до лав Червоної Армії. Брав участь у боях проти

білофінів на Карельському перешийку, пройшов фронтовими

дорогами через усю Вітчизняну війну. Був поранений.

Нагороджений орденом Червоної Зірки та двома медалями. По

закінченні війни демобілізувався та почав працювати у Чорно-

Долинівській початковій школі Чаплинського району. З 1951 року

працював директором школи у с.Томарине, потім - у с. Веселому. Нагороджений

значком «Відмінник народної освіти», багатьма грамотами. Був делегатом з’їзду вчителів

України у 1959 році. У 1960 році за великі заслуги у вихованні молодого покоління

нагороджений орденом Леніна.

Ось як згадує про долю батька доктор наук, професор, відомий вчений-соціолог

Володимир Коробов: «Мого батька призвали у армію у 1939 році зі Скадовського

військового комісаріату. Звідти всіх відправляли на фінський фронт, на північ країни, де

5

Пергат О.Я.

йшла зимова війна. Батько після фінської війни відразу ж потрапив на Другу світову

війну. Воював чесно, мав нагороди. Але так сталося, що він потрапив у полон. Це був

табір військовополонених у польському місті Білий Подляск. Скільки часу він пробув у

німецьких таборах, я точно не знаю. Його звільнили американці. У батька була

можливість залишитися на Заході, але він повернувся до СРСР. Не зразу потрапив додому,

як і більшість радянських громадян, що не своєю волею опинилися у полоні, дуже неохоче

згадував ті часи. Після повного звільнення батька багато років працював директором

сільської школи. Його нагородили орденом Леніна. Але при цьому він був безпартійним.

А ще йому дуже допомогло те, що до полону він мав орден Червоної Зірки».

Пергат Олександр Якович – випускник 1936 року. До війни працював у школах м.

Берислава, був завідувачем школи № 5, завучем дитячого будинку,

інспектором райвно. брав участь у Вітчизняній війні. 13 серпня

1941 року при обороні м. Миколаєва був поранений у голову. Був у

блокадному Ленінграді у 1942 – 1944 роках. У 1947 році

демобілізувався і продовжив вчительську діяльність. Загальний

трудовий стаж – 47 років, вчительський стаж – 27 років.

Стороженко Федір Федорович – випускник 1937 року.

Народився 4 березня 1918 році у с. Чорнянка Каховського району.

Направлення на роботу вчителем російської та німецької мови та

російської літератури у с. Одрадокамянка одержав у

1937 році. Наступного року викладав у школі

зернорадгоспу ім. Юркіна Бериславського району. У

1939 році вступив до Миколаївського військово-

морського авіаційного училища ім. Леваневського, яке і

закінчив у 1941 році. Був направлений у авіаційний підрозділ

Тихоокеанського флоту у якості морського льотчика. З 1943

року і до кінця війни брав участь у бойових діях у складі

Північного флоту. З 1947 по 1961 рік викладав на кафедрі

літаководіння Єйського вищого військового авіаційного

училища ім. Комарова Краснодарського краю. У 1961 році у званні майора

демобілізувався та переїхав на постійне місце проживання до м. Херсона. Працював на

різних інженерно-технічних та керівних посадах. У 1982 році він писав: «Хочу відзначити,

що у моєму житті Бериславське училище відіграло роль стартового майданчика. Наступне

навчання у Архангельському педінституті та військово-повітряній академії у Москві було

своєрідним поглибленням. розширенням та розвитком основ знань, умінь та навичок, які

6

Стороженко Ф.Ф.

заклав прекрасний колектив училища. Тому я з сердечним теплом згадую роки навчання у

Бериславі.»

7