Федір Михайлович

Достоєвський"Який я єсьм, таким мене й

приймайте".

Федір Михайлович Достоєвський - видатний російський письменник, психолог надзвичайної глибини, художник

трагічного складу.Художні відкриття великого реаліста вплинули на

розвиток російської та європейської літератури. Його творча спадщина і сьогодні привертає увагу на тільки

широкого кола читачів і літературознавців, а й філософів, юристів, психологів. Його творчість пройнята духом любові

до людини і невидимого болю за неї. Його творчість пройшла випробування часом, залишилася в скарбниці

кращих зразків світової літератури.

Українське корінняБільшість дослідників життя і творчості видатного письменника Федора Достоєвського відстежують його походження від дворянського роду Данила Ртищича, який 1506 року отримав село Достоїв на Берестейщині (територія теперішньої Білорусі) від назви якого й пішло прізвище Достоєвських. Одна з гілок роду Достоєвських перебралися на Волинь. З українських предків письменника єдиним реальним предком є дід письменника – подільський священик Андрій Достоєвський, який не мав дворянського звання. В 1781 році місцева громада обрала священиком села Війтівці Андрія Достоєвського. Документ про це був надрукований у 4-му випуску «Трудов комитета историко-статистического описания Подольской епархии».Андрій Достоєвський, дід письменника, був священиком у 1782 – 1820 рр., своє ім'я підписував по-українськи – «Андрій».

Андрій Достоєвський був освіченою людиною, поетом. Один з його віршів надруковано в «Богогласнику», друкованій збірці української релігійної поезії, яка вийшла в світ у Почаєві в 1790 – 1791 роках в двох томах. В ньому з'явився друком акростих Андрія Достоєвського «Пень покаяння».У Андрія Достоєвського було восьмеро дітей. Дочки Ганна, Фотина, Констанція, Текля, Марія, Ликера. Сини Михайло і Лев. У 1805 році Михайло і Лев навчалися в Камянці-Подільському в Подільській православній духовній семінарії. Лев мав дуже слабке здоров'я. Після закінчення семінарії служив священиком у рідних Війтівцях (1820 – 1829), помер бездітним у сорок років близько 1830 року. Всі дочки Андрія Достоєвського вийшли заміж, три з них стали попадями.У документі про закінчення подільської семінарії Михайлом Достоєвським зазначено, що народився він у Війтівцях під Вінницею. Він залишив семінарію в 1809 році після завершення загальноосвітнього курсу, відмовився готуватись до сану священика і без згоди батька залишив Кам’янець-Подільський, поїхав до Москви, де став студентом медико-хірургічної академії. У 1812 році під час Вітчизняної війни Михайла з 4-го курсу мобілізували до госпіталю. Лише згодом він завершив навчання і став дипломованим лікарем. Зв'язків із своїми рідними Михайло не підтримував.

Родина, дитинствоНародився Федір Михайлович Достоєвський 11 листопада 1821 року у Москві. Його батько працював лікарем у Маріїнський лікарні для бідних, на території якої пройшли дитячі роки хлопчика. Він та його брат Михайло вчились у приватному пансіоні. Брати товаришували, їхнім кумиром був Й.Ф.Шиллер. Дружба та духовна близькість між ними зберігалась і в зрілі роки.Хоча Достоєвські походили з колись дворянського роду, спосіб життя родини був типово різночинський. Михайло Андрійович Достоєвський був людиною дуже скупою, але не шкодував грошей на виховання своїх дітей. Сам письменник двояко ставився до батька – співчував йому і відчував близькість із ним.У 1831 році батько Достоєвського придбав дві невеликі садиби в Тульській губернії із сотнею кріпаків. Риси деспотизму і неконтрольованої влади посилювалися в ньому. Він жорстоко відносився до кріпаків, що призвело до трагедії: М. Достоєвського вбили 1839 року його ж кріпаки.

Ф. Достоєвський дуже складно пережив втрату батька. Це викликало у нього перший приступ епілепсії – хвороби, що супроводжувала письменника протягом всього життя. З раннього дитинства Достоєвський став носієм важких протиріч: син батька, вбитого кріпаками, він назавжди залишився їх захисником.Мати письменника – Марія Федорівна, була веселою та світлою жінкою. Любила поезію. Її життя обірвалося у 1837 році від сухот, коли Федору було 16 років.Складні взаємини батьків письменника знайшли своє відображення в сюжеті твору «Нєточка Нєзванова».Федір Достоєвський активно займався самовихованням – читав Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, дуже полюбляв Шиллера. Звістка про загибель Пушкіна дійшла до нього одразу після смерті матері. І тоді Достоєвський сказав, що якби не родинний траур, він попросив би батька носити траур за Пушкіним.

Реалізувати свої гуманітарні нахили – вступити до Московського університету брати Достоєвські не змогли. Злидні примусили набути практичної професії.Навесні 1837 року батько привіз Федора та його старшого брата Михайла до Петербурга для вступу в Інженерне училище. Проте зарахованим був лише Федір (Михайло не пройшов за станом здоров’я).На навчанні Достоєвський був замкненим, проте завжди захищав інших – особливо новачків. Від усіх інших одноліток Достоєвського відрізняла пристрасть до літератури. Захоплювався театром, балетом, музикою.1843 року закінчив училище, отримавши звання інженера - підпоручика. Працював у креслярському Інженерному департаменті. Але через рік вийшов у відставку, щоб зайнятися літературною працею, хоча жодних засобів до існування він не мав.

Початок літературної діяльностіВ 1843 році - перекладав «Євгенію Гранде»

О.Бальзака.Свій творчий шлях він почав повістю «Бідні люди» (1846), написаною у формі роману в листах. Це історія пробудження, піднесення й падіння, нарешті повного знищення людської душі через соціальні причини. Уже в першому своєму творі Достоєвський звертається до теми «маленької» людини. Повість принесла авторові популярність. Повість була схвально сприйнята М.Некрасовим і В.Бєлінським, яким сподобалось зображення в ній соціальної трагедії «маленької людини». М.Некрасов так відгукнувся на дебют Достоєвського: «Новий Гоголь явився!»

Його запрошують на петербурзькі літературні салони. Відбулось знайомство з І.Тургенєвим та багатьма знатними на той час митцями і критиками.Але наступні його твори: «Двійник» (1846), «Хазяйка» (1847), «Білі ночі» (1848), «Неточка Незванова» (1849) – були не прийняті критикою.У наступній повісті «Двійник» (1846) Достоєвський знову ставить питання про роль соціального середовища, конкретних життєвих обставин у долі людини.Достоєвський дуже хворобливо відносився до критики над своїми творами. Через це йому не вдалося знайти друзів у літературному середовищі, після свого дивовижного дебюту молодий письменник відлякав знайомих своїм характером. Відбувся конфлікт із Некрасовим, Тургенєвим, Панаєвим.

Гурток ПетрашевськогоУ цей час Ф. Достоєвський захопився ідеями соціалізму. З 1847 року

Достоєвський зближується із Михайлом Буташевичем-Петрашевським. Письменник почав відвідувати його відомі «п'ятниці», де знайшов коло нових друзів. Радикальні погляди «петрашевців» підігрівалися подіями революції 1848 року. Федір Михайлович виступив за негайне скасування кріпацтва в Росії — навіть шляхом повстання. 15 квітня 1849 року в гуртку зачитували заборонений тоді «Лист Белінського до Гоголя».23 квітня 1849 року 37 учасників гуртка «петрашевцев» заарештували. Сім місяців провів письменник в Олексіївському равені Петропавлівської фортеці. На суді йому було пред'явлене звинувачення у розповсюдженні забороненого листа В.Бєлінського до М. Гоголя і винесено вирок до страти. 22 грудня 1849 року Достоєвський разом з іншими петрашевцями перебував у Петербурзі на Семенівському, в очікуванні смертної кари, але за кілька хвилин до страти її відмінили за високим розпорядженням. Ці десять страшних хвилин очікування смерті увійшли в творчість письменника як символи людських страждань і, зокрема, знайшли відображення у його романі «Ідіот». На письменника очікували нові випробування. В Різдвяну ніч його сильно побили та етапом відправили до Сибіру.

Сибір і каторгаВід зими 1850 року Достоєвський перебував в Омському острозі. Йому було заборонено писати, проте він спостерігав життя каторжан.Достоєвський хотів зблизитися з каторжанами, але для них дворянин був чужим. Так Достоєвський переконався в тому, що між народом і дворянством знаходиться прірва.В острозі Достоєвський звертається до Біблії. Для Федора Михайловича починається духовний пошук нових шляхів розвитку Росії, що закінчився у 1860-х роках.Чотири роки каторги в Омську, далі – Солдатчина в Семипалатинську.З 1854 року Достоєвський перебував у Семипалатинську. Тут він палко закохався у Марію Дмитрівну Ісаєву, яка пізніше стала його дружиною. Але кохання та семирічний шлюб з нею не принесли йому щастя.

Після заслання30 червня 1859 року Достоєвському видають тимчасовий квиток №2030, що дозволяє йому виїзд у Твер, і 2 липня письменник залишає Семипалатинськ. У 1860 Достоєвський з дружиною і прийомним сином Павлом повернувся до Петербурга, але негласне спостереження за ним не припинялося до середини 1870-х років. В 1859 році вийшли друком його твори «Дядюшкін сон» та «Село Стєпанчіково і його мешканці». В 1860 році вийшла перша двотомна збірка творів письменника.З початку 1861 Федір Михайлович допомагає братові Михайлу видавати власний журнал «Время», після закриття якого в 1863 брати починають випускати журнал «Епоха» (1864-1865). На сторінках цих журналів з'являються такі твори Достоєвського, як «Принижені і ображені», «Записки з мертвого будинку», «Зимові нотатки про літні враження» і «Записки з підпілля». В цих журналах друкувалися твори не лише Достоєвського, а й інших відомих письменників того часу.

Влітку 1862 року Достоєвський вперше виїхав за кордон. Відвідав Париж, Лондон, мандрував Швейцарією та Північною Італією. В 1863 році письменник здійснює другу закордонну мандрівку. Його цікавить європейське життя, люди, їх побут та звичаї. В поїздки він відправляється з молодою емансипованою особою Аполлінарією Сусловою. У Баден - Бадені захоплюється руйнівної грою в рулетку, відчуває постійну потребу в грошах.В 1864 році Достоєвський втрачає дружину і брата. Незвичний уклад європейського життя довершує руйнування соціалістичних ілюзій юності, формує критичне сприйняття буржуазних цінностей і неприйняття Заходу.Через півроку після смерті брата видання «Епохи» припиняється (лютий 1865). Проте біди та страждання не полишали письменника: смерть дружини, велике пристрасне почуття до А. Суслової та болісний розрив з нею. Ці мотиви надалі знайшли відображення в повісті «Гравець» (1866).

Після банкрутства журналу «Епоха» залишились великі борги. В цей же час, під загрозою втрати прав на свої видання на 9 років на користь видавця Ф.Т.Стелловского, він зобов'язався написати йому роман. Він реалізує свій давній задум – роман «Злочин і кара», який із січня 1866 року починає друкуватися в «Русском вестнике» і приносить авторові світову славу.Роман друкується окремими главами, письменник не встигає писати сам, тому над рукописом цього роману та повістю «Гравець» він запрошує стенографістку – молоду дівчину Анну Григорівну Сніткіну. Так за 26 днів було написано роман «Гравець» («Игрок»).У цей час творчість Достоєвського піднялася на новий філософський рівень. Він розкрив трагедію сучасної людини силою аналізу та геніальною мистецькою інтуїцією. З'явилися твори «Записки із Підпілля», «Злочин і кара» («Преступление и наказание») (1866).15 лютого 1867 року Анна Григорівна стала другою дружиною Достоєвського.Письменник мріяв про вільну працю, однак змушений був продавати видавцям ще не надруковані романи.

Роман «Злочин і кара» був закінчений і облучений дуже добре Але борги та кредитори заважали подружжю насолоджуватися сімейним щастям. Щоб ці гроші в нього не відібрали кредитори, письменник вимушений був поїхати до Європи, де перебував із сім’єю з 1867 по 1871 рік. У цей період були написані визначні романи «Ідіот» і «Біси». Але поза батьківщиною Достоєвський не міг довго жити й працювати, і він повертається до Росії.Поїздка відображена у щоденнику, який в 1867 році почала вести А.Г.Сніткіна-Достоєвська. По дорозі в Німеччину подружжя зупинилися на кілька днів у Вільні.Закордонний період 1867 - 1871 років був змістовним і плідним для Достоєвського. Значно вплинули на письменника твори Рафаеля, Карраччі, Лоррена, Гольбейна.Спостерігаючи за суспільним життям Європи, Росії, Достоєвський гостро відчував кризовий стан сучасного світу.

Творчість Ф.Достоєвського у 70-ті роки

Починаючи працювати над «Бісами» (1870 - 1871), Достоєвський мав намір створити памфлет проти західників та нігілістів.У 1873 році починає працювати над «Щоденником письменника». Спочатку твір друкують у журналі «Гражданин», а з 1876 року він виходить самостійним виданням. Його художня форма унікальна. Поряд з публіцистичним, літературно-критичним матеріалом тут містяться «сюжети» з життя сучасної дійсності, а також художні твори, «щоденникова проза»: «Бобок», «Сон смішної людини», «Хлопчик з Христа на ялинці» та ін.В 1875 році з'являється роман «Підліток» («Подросток»), у якому письменник змалював розпад родини, втрату традиційних святинь та пошук нових, та відображені головні філософські, соціальні, моральні пошуки письменника.В 1877 році Достоєвського обрали почесним членом Академії наук. Він уже завоював загальну славу та визнання. Але здоров'я письменника значно погіршилося.

Його улюбленим місцем відпочинку та роботи була Стара Руса, невелика містечко під Великим Новгородом, де він наймав дачу. Саме там у 1879 - 1880 рр. Достоєвський працював над романом «Брати Карамазови», останнім твором, який залишився незавершеним.1878 року від нападу епілепсії помер син Федора Михайловича, Олексій. Письменник тяжко переживав втрату сина. Відбулася бесіда Достоєвського із старцем Амвросієм в Оптинській пустині. В 1879 році з'явився роман «Брати Карамазови».У січні 1881 року хвороба Достоєвського ускладнюється. 27 січня Федір Михайлович попрощався із дружиною та дітьми, попросив передати синові Євангеліє, що той отримав від дружин декабристів у Тобольську. Ввечері того ж дня Достоєвського не стало.1 лютого 1881 року Достоєвського поховали в Олександро-Невській лаврі.

Політичні поглядиЗа життя Достоєвського в культурних шарах суспільства протиборствували принаймні дві політичні течії — слов'янофільство і західництво, суть яких приблизно така: прихильники першого стверджували, що майбутнє Росії в народності, православ'ї і самодержавстві, прихильники другого вважали, що росіяни повинні в усьому брати приклад з європейців. І ті, й інші розмірковували над історичною долею Росії. У Достоєвського ж була своя ідея — «почвенництво». Він був і залишався російською людиною, нерозривно пов'язаною з народом, але при цьому не заперечував досягнення культури і цивілізації Заходу. З плином часу погляди Достоєвського розвивалися, і в період свого третього перебування за кордоном він остаточно став переконаним монархістом.

Сім’я і оточенняДід письменника Андрій Григорович Достоєвський (1756 — близько 1819) служив уніатським, пізніше — православним священиком у селі Війтівці поблизу Немирова (нині Вінницька область України).Батько, Михайло Андрійович (1787—1839), навчався в Московському відділенні Імператорської медико - хірургічної академії, служив лікарем у Бородінському піхотному полку, ординатором в Московському військовому госпіталі, лікарем в Маріїнській лікарні Московського виховного будинку (тобто в лікарні для незаможних, ще відомої під назвою Божедомке). У 1831 році придбав невелике село Дарове в Каширському повіті Тульської губернії, а в 1833 - і сусіднє село Черемошна (Чермашню), де в 1839 році був убитий власними кріпаками:«Пристрасть його до спиртних напоїв мабуть збільшилася, і він майже постійно бував не в нормальному положенні. Настала весна, мало що обіцяла хорошого… Ось у цей-то час в селі Чермашне на полях під узліссям працювала артіль мужиків, в десяток чи півтора десятка людей, діло, значить, було далеко від житла. Виведений із себе якоюсь неуспішною дією селян, а може бути, тільки що здавалося йому таким, батько розлютився і почав дуже кричати на селян. Один з них, більш зухвалий, відповів на цей крик сильною грубістю і слідом за тим, злякавшися цієї брутальності, крикнув: «Хлопці, карачун йому!..». І з цим вигуком всі селяни, в числі до 15 осіб, кинулися на батька і в одну мить, звичайно, покінчили з ним …» —

Із спогадів А. М. Достоєвського.

Мати Достоєвського, Марія Федорівна (1800—1837), походила з багатої московської купецької сім'ї Нечаєвих, яка після Вітчизняної війни 1812 року позбулася статків. У 19 років вона вийшла заміж за Михайла Достоєвського. Вона була, за спогадами дітей, доброю матір'ю і народила в шлюбі чотирьох синів і чотирьох дочок (син Федір був другою дитиною). М. Ф. Достоєвська померла від сухот. На думку дослідників творчості великого письменника, окремі риси Марії Федорівни знайшли відображення в образах Софії Андріївни Довгорукої («Підліток») та Софії Іванівни Карамазової («Брати Карамазови»).Старший брат Достоєвського Михайло також став літератором, його творчість була відзначена впливом брата, а робота над журналом «Час» здійснювалася братами в значній мірі спільно. Молодший брат Андрій став архітектором, Достоєвський бачив в його сім'ї гідний зразок сімейного життя. А.М.Достоєвський залишив цінні спогади про свого брата. З сестер Достоєвського найбільш близькі відносини склалися у письменника з Варварою Михайлівною (1822—1893), про яку він писав братові Андрію: «Я її люблю, вона славна сестра і чудова людина…» (28 листопада 1880 року). З численних племінників і племінниць Достоєвський любив і виділяв Марію Михайлівну (1844—1888), яку, відповідно до спогадів Л.Ф.Достоєвського, «любив як власну дочку, пестив її і розважав, коли вона була ще маленькою, пізніше пишався її музичним талантом і її успіхом у молодих людей», проте, після смерті Михайла Достоєвського ця близькість зійшла нанівець. Нащадки Федора Михайловича продовжують проживати в Санкт-Петербурзі.

ФілософіяУ своїх перших творах Ф.М.Достоєвський виступив як художник - гуманіст, захисник принижених і ображених. Він стверджував ідею особливої релігійної призначеності російського народу як рятівника людства, дороговказ до здійснення «царства на землі».У своїх творах Ф.М.Достоєвський, хоча втім і не тільки він один, ніс світу глибоко вистраждану досвідом поколінь істину - немає і не може бути такої мети, заради якої була б припустима жертва хоча б одне людське життя, в одну краплю крові, в один дитячий мізинець.

Філософія Ф. М Достоєвського – це філософія гуманізму, що закликає до миру, єднання народів і благополуччя. Разом з тим для Достоєвського, як частини російської філософії характерна, так звана «філософія попередження. Її лейтмотив - моральна заборона на будь-який прогрес, будь-який соціальний проект, якщо вони розраховані на примус, насильство над особистістю.З творчістю Ф. М. Достоєвського в російській філософії бере початок жанр антиутопії, блискуче продовжений і розвинений мислителями художниками ХХ ст. Цей жанр не мав по суті аналогів у європейській філософії та літератури, він нерідко вимагав мови притчі, сповіді, відмови від академічних форм теоретизування, від суто раціонального способу доказів і відчутих серцем, пережитих, вистражданих істин.

У своїх суспільно-політичних поглядах Достоєвський пережив кілька періодів. Після захоплення ідеями утопічного соціалізму (участь у гуртку петрашевців), стався перелом, пов'язаний із засвоєнням ним релігійно-моральних ідей. Починаючи з 60-х років він сповідував ідею почвеннічества, для якої була характерна релігійна орієнтованість філософського осмислення доль російської історії. По суті відбувся корінний перелом в ідеалах, і сьогодні можна лише дивуватися прозорливості російських мислителів ІХ століття (Ф.М.Достоєвському, Вл.Соловйову), які відмовлялися бачити суттєву різницю між «соціалізмом» готовімшеся росіянами «бісами», і тієї самою буржуазністю, якій соціалісти оголосили перманентну війну, що коштувала народу десятки мільйонів людських життів. По суті такою була мета перемоги «наукових ідей» западничества над ненауковою ідеєю їх опонентів. Але в епоху творчості Достоєвського суперечка ідеологій не торкалася політичних проблем.Завдяки своїй геніальній прозорливості, Достоєвський переніс всю свою увагу на зміну самої людини, тобто - її моральних устоїв. Людина, як особистість - займає у творчості письменника основне місце. Автор розмірковує над причинами які нищать особистість. Він дає свої рекомендації - очищення моральності відбувається через страждання.

У своїх творах Достоєвський прямо говорить про моральні цінності, такі як гідність, совість, справедливість, щастя. При цьому він вірить, що совість людини незнищенна. Але разом з тим, проблема совісті вводить нас в проблему щастя. Таким чином, розмірковуючи про людину, Достоєвський заклав основи нового розділу філософії-філософії людини.Розмірковуючи про людину, великий мислитель не залишив увагою суспільство і ставлення суспільства до людини. Так він писав: «Без вищої ідеї не може існувати ні людина, ні нація».Тим самим Достоєвський бачить прямий зв'язок між моральністю і піднесеними ідеалами людини і моральністю суспільства.Наступною особливістю філософського мислення Достоєвського є ставлення людини до релігії, до бога, до моральних засад церкви. У релігії, а насамперед у бога, Достоєвський бачив ідеал людини.

У ній його приваблювала тяга до досконалості, духовного очищення, прощення людині всіх її гріхів, спокус і любові до ближнього. Гуманність в його романах, таких як «Ідіот», «Злочин і кара» - це вміння прощати і не вимагати від іншого того, на що сам не здатний. З іншого боку гуманність за Достоєвським, є така моральна цінність, без якої не встоїть світ. Для нього - це аксіома.

За Достоєвським, релігія і моральність пов'язані найтіснішим чином. На думку Ф.М.Достоєвського, від соціального зла може врятувати людину християнська етика, що забезпечує його духовну свободу. В його уяві людина сама по собі, у своєму матеріальному єстві є посудиною вад і гріхів.І тому людська природа, не приборкана вірою, породжує безмірний егоїзм. Справжня віра, за Достоєвським, пов'язана з «переробкою» людини, яка досягається шляхом відносного страждання і обрядової дисципліни.

Моральне оновлення досягається у вірі. У релігії людина знаходить те, чого немає ні в якому людському знанні - надію на безсмертя. Лише свідомість того, що людина і після смерті чекає нового народження, вселяє в неї почуття провини за всіх і вся в цьому світі.Письменник чуйно стежить за спробами змінити суспільство іншим, деколи насильницьким (хоча в принципі не завжди таким) методом. Філософія Достоєвського, а разом з тим російська філософія - це філософія попередження. Для Достоєвського зміна суспільства за допомогою соціальної перебудови однозначно не прийнятна. Більш того, він з геніальною проникливістю бачить її наслідки, коли на крові одних будується щастя інших людей. Автор у ряді творів таких, як «Злочин і кара», «Біси», «Брати Карамазови» відкрито закликає до розсудливості майбутнє покоління. У цьому, на наш погляд, і полягає великий гуманізм Достоєвського як письменника і мислителя.Автор шукає причини і відправні точки цих навчань, згубних, як він вважає, для людства. Вихідним пунктом він бачить Європу. Достоєвський вважав, що саме Європа перша відійшла від вчення Христа.Для Достоєвського як гуманіста моральні ідеали людства стоять на першому місці, для нього любов до ближнього понад усе - вона стоїть поза часом, поза нацією.

Значення і вшануванняВ ХІХ столітті російські письменники Лев Толстой і Ф.Достоєвський вплинули

на всіх письменників, котрі творили після них. І якщо російські письменники частіше називали Льва Толстого своїм вчителем, то західні одностайно своїм вчителем вважали Федора Достоєвського. Про «завоювання» Достоєвським Заходу найточніше написав Андре Жид. Він вказав на загадковість цієї постаті, яка поряд з Ібсеном і Ніцше заволоділа розумом західного читача. Європа відчула в Достоєвському те, чого не було в інших російських письменників. Захід прийняв Достоєвського - письменника і Достоєвського - філософа.Саме Федір Михайлович явив світу загадкову російську душу. Саме в Раскольникових, Карамазових, Мишкіних, Грушеньках, Ставропіних благополучна Європа розгледіла те, що зробило Росію Росією, і що ніколи не примирить її з Росією. Прочитавши Достоєвського, європейці зрозуміли свою несумісність з Росією і про необхідність йти разом з нею. Ф.М.Достоєвський справив значний вплив на розвиток світового літературного і культурного процесу. Надзвичайно, що і в наш час (поч. ХХІ ст.) Достоєвський лишається найбільш читаним російськомовним автором на Заході і в цілому світі.

«Він більшою мірою, ніж будь - хто інший, є творцем сучасної прози. Він вдихнув у прозу таку внутрішню напруженість, яка зараз сягнула найвищої межі».

Дж. Джойс

Твори письменника традиційно включаються до учбових програм, причому не тільки вузівських і філологічних, у багатьох країнах світу.

Загалом функціонують сім музеїв Ф.М.Достоєвського у світі — по одному в Білорусі і Казахстані, решта — в Росії.