ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГОДОСВІДУ ВЧИТЕЛЯІСТОРІЇНОВОЛУГАНСЬКОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ І-ІІІ СТУПЕНІВТАБАК ІРИНИ БОРИСІВНИ

ТЕМА “ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

САМОРОЗВИТКУ І САМООСВІТИ ШЛЯХОМ

САМООСІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ”

ТАБАК ІРИНА БОРИСІВНА ВЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ , СПЕЦІАЛІСТ І КАТЕГОРІЇ.

За основу життєвого кредо взяла слова Конфуція:

“Три пути ведут к знанию:

путь размышления – это путь самый благородный;

путь подражания – это путь самый легкий и путь опыта – это путь самый горький»

Вступ.Актуальність досвіду полягає:

Суспільство має потребу у високоосвічених, ініціативних і заповзятих молодих людях, здатних творчо реформувати наше суспільство, збільшити інтелектуальний потенціал країни, відновити її духовну культуру

Науково-понятійний апарат.

Предмет – історія; Об'єкт - учні старших класів; Мета проблеми - навчити самоосвітній діяльності

школярів; Значення – лише готуючи особистість, здатну до

самоосвіти, сучасна школа може реалізувати модель випускника, спроможного до самостійного розв'язання власних та глобальних проблем, здібного до творчості, саморозвитку та самореалізації.

Основна частина.

Потреба в самоосвіті – це внутрішня сила, яка спонукає людину до активної дії.

Сьогодні суспільство відчуває необхідність у підвищенні науково-технічного й культурного світогляду його членів, тому суспільне значення самоосвіти постійно зростає.

Ставлення учнів до навчання.

19,3% учнів мають активне-позитивне ставлення до навчання;

15,4% - байдуже; 6,5% - негативне; 1,6% - дуже негативне

0

5

10

15

20

%

активне-позитивне

байдуже

негативне

дуженегативне

Формування у школярів потреби в самоосвіті

Потреба в самоосвіті – особистісна якість людини, отже, й розвиток її відбувається індивідуально.

Інтерес учня до змісту навчального матеріалу й до процесу набуття знань.

Усвідомлення мотивів самоосвіти, об'єктивної і суб'єктивної значущості, теоретичної і практичної підготовки учнів, ступеня оволодіння вмінням самостійної роботи.

Розумовий розвиток й здатність проникнення в сутність явищ, самостійне використання набутих знань.

Організація пізнавальної діяльності учнів. Учитель повинен мати відповідну психологічну та педагогічну

підготовку, добре знати своїх учнів, досконало володіти своїм предметом, систематично знайомитись з науково-технічним і культурним життям.

Мотиви самоосвіти.

Соціально значимі мотиви, пов'язані з реалізацією ідеалів та життєвих планів учнів:

- формування світогляду;- Формування морального кредо;- Підготовка до обраної професії;- Прагнення усвідомити свої можливості в цьому відношенні.

Мотиви пов'язані зі спонукаючою силою власної пізнавальної потреби, пізнавального інтересу.

Мотиви пов'язані з потребою особистості в самодосканаленні, в розвитку своїх здібностей, призначення.

Захоплення учнів, їх хобі.

Діяльність учнів у процесі самоосвіти.

Готовність до самоосвіти – це оволодіння особистістю всіма компонентами самоосвітньої діяльності

Формування навичок самостійного оволодіння знаннями й пізнавальними вміннями

на уроках історії.

Бесіда з класом; Дискусія на уроці; Театралізована гра; Групова робота на уроці; Практичні заняття; Історичний проект; Робота з підручником; Складання тестових запитань; Складання план - конспекту;

Зміст самоосвітньої діяльності учнів.

1. Політична самоосвіта, обумовлена підсиленням уваги учнів до сучасних проблем, до формування свого світогляду, виробленням ставлення до подій, що здійснюються.

2. Загальна самоосвіта, наприклад, на більш поглиблене вивчення окремих циклів навчальних предметів, згідно прихильностям, інтересам, життєвим планам особистості.

3. Самоосвітня діяльність, спрямована на ознайомлення з професією, що сподобалася, та підготовку себе до неї.

4. Самоосвіта, пов'язана з розвитком своїх здібностей.

5. Самоосвіта, обумовлена любительськими заняттями.

6. Самоосвіта, пов'язана з самовихованням, інтересом до питань моралі, формування характеру.

ЯК ОРГАНІЗУВАТИ САМОСТІЙНУ РОБОТУ УЧНІВ ІЗ ПІДРУЧНИКОМ

Робота з текстом підручника – комплекс навчальних прийомів з раціонального використання текстових та ілюстративних компонентів підручника, головними з яких є:

Пояснювальне, коментоване читання тексту; Переказ змісту параграфа, відповіді на запитання; Бесіда за текстом підручника; Виписування власних імен і дат та складання пояснень до них; Складання хронологічних і сінхронологічних таблиць за текстом; Складання розповіді за ілюстраціями; Добірка доказів до сформульованих висновків; Порівняння двох текстів підручника; Складання різних видів плану параграфа і теми; Порівняння викладу фактів у підручнику з першоджерелами; Робота з формулюваннями, висновками та термінами;