Історія букви Історія букви ҐҐІсторія букви Історія букви ҐҐ

Основні відомості• Літера «Ґ» (ґе, ге з гачком

(гичкою)) — позначає проривний задньоязиковий приголосний (аналогічний англійському «g» чи російському «г»), п'ята літера українського алфавіту, використовується в таких власне українських та давно запозичених словах як ґава, ґанок, ґедзь, ґрати, ґрунт, ґудзик, ґуля, дзиґа, ґелґати, ґирлиґа та інших. Назва літери [ґе] вживається як іменник середнього роду: велике Ґ, мале ґ.

• Літера «Ґ» використовується також у класичному правописі білоруської мови та в циганській абетці діалекту російських циган.

Трохи з історії• Українська мова належить

до тих індоєвропейських мов, у яких проривний звук [ґ] колись перейшов у [г]. У праслов'янській мові всі слова вимовлялися з [ґ]. Потім у деяких слов'янських мовах: в українській, у білоруській, у чеській, у словацькій, у верхньолужицькій він перейшов у [г], який позначає гортанний задньоязиковий приголосний, фарингальний звук, четверта літера нашої абетки.

Перше написання• Особливе написання ґ вперше застосовується у

Пересопницькому Євангелії (1556-1561). А в 1619 році її вводить до алфавіту Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці» (1616), запозичивши курсивний різновид грецької гамми (γ), яку в західноєвропейській та польській традиціях вимовляли як проривний звук. Вона використовувалась і у «Лексиконі» Памви Беринди (1627) — ґвалтъ, ґезъ, ґузы, педаґоґъ, румиґаю. Широке використання цієї літери простежується за численними рукописними документами й друками XVII—XVIII ст.

Подорож Галичиною• З 30-40 років ХІХ ст., передусім у Галичині, починає

більше поширюватись й зрештою переважати літера «Ґ». Першим з галицьких граматистів увів її до своєї граматики 1834 р. Й. Левицький. Звертає на неї увагу М. Шашкевич у брошурі «Азбука і абецадло» (1836), спростовуючи закиди прихильників польської латинки, що нібито українська кирилиця бідна, неспроможна передавати багатьох звуків.

• Коли 1848 р. в Галичині виникла можливість заснування української преси, розвитку шкільництва, то у зв'язку з цим обговорювалися правописні питання. Скликаний у Львові Собор учених руських ухвалив: «На звук g уживати букву такої форми ґ». Вона з'являється в першій українській газеті «Зоря Галицька» (1848—1857) і була неодмінним елементом усіх основних правописних систем, зокрема затвердженої на початку 90-х років ХІХ ст. як офіційний правопис у Галичині «желехівки» (за прізвищем лексикографа Є. Желехівського).

Вживання в підручниках

• Зі скасуванням 1905 р. заборон на українське друковане слово й розвитком преси, видавничої справи на Україні ця літера була введена й тут. Вона ввійшла до складу абетки, схваленої комісією Петербурзької АН. Вживана в класичній лексикографічній праці Б. Грінченка — «Словарі української мови» (1907—1909), в основних органах прес, у виданнях творів, листуванні видатних тогочасних письменників та вчених.

• Рекомендувалося вживати цю літеру «Найголовнішими правилами українського правопису» (1921) та правописом 1928 року. В 1933 році з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки під час реформи українського правопису, проведеної Н. Кагановичем і А. Олінтером. У Галичині та на Закарпатті літера «ґ» використовувалась до 1939—1944 років.

Проект правопису 1999 року

• Положення проекту правопису 1999 року щодо літери «ґ» розширює випадки її вживання на власні назви іншомовного походження (крім назв країн) та незасвоєні іншомовні слова для відтворення відповідного проривного звука.

• § 15. Літера Ґ.

• Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґвалт, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґонт(а), ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик, ремиґати тощо та похідних від них, а також у власних назвах — топонімах України: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан, Ґжицький, Ґиґа, Ґоґа, Ґойдич, Ґонта, Ґриґа, Ґула, Ломаґа та ін.

Чинний правопис• У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з

усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.

• G, H

• G і h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція; гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді (мова), гіпотеза, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус; Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гаронна, Гвінея, Гельсінфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Люксембург; Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, магомет.

• В окремих словах англійського походження h передається як х: хобі, хокей, хол, Хемінгуей та ін.