Корсунь-Шевченківська спеціальна

загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів

Черкаської обласної ради

В.М. Баланіна

ВИХОВАННЯ СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ НА

ОСНОВАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОРАЛІ

/Сценарії виховних заходів морального спрямування/

Корсунь-Шевченківський

2009

2

Укладач: М.В. Баланіна

Виховання сучасних підлітків на основах української моралі / Сценарії

виховних заходів морального спрямування – Корсунь-Шевченківський, 2009. –

36 с.

Рецензент:

О.В. Ткаченко – заступник директора з виховної роботи Корсунь-

Шевченківської спеціальної загальноосвітньої школи-

інтернату І-ІІІ ступенів

Мета даного посібника – допомогти вихователю в організації

нетрадиційних виховних заходів морального спрямування, зробити змістовним

та цікавим відпочинок школярів. Запропоновані сценарії відрізняються

тематичною різноманітністю та доступністю у практичній реалізації.

Добірка рекомендована на допомогу педагогічним працівникам середньої

та старшої школи загальноосвітніх закладів освіти.

3

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА………………………………………………………………….4

СЦЕНАРІЇ ВИХОВНИХ ЗАХОДІВ

Сценарій театралізованого дійства

ХЛІБ – УСЬОМУ ГОЛОВА…………………………………………………..5

Сценарій театралізованого дійства

У ДРУЖБІ НАША СИЛА…………………………………………………..12

Сценарій театралізованої виховної години

ДОБРОТА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДИТИНСТВА…………………………….18

Година спілкування на тему

ЩО ТАКЕ ЛИЦАРСТВО……………………………………………………22

Година спілкування

ШАНУЙМО СТАРІСТЬ……………………………………………………..26

Бесіда морального спрямування на тему

ДРУЖБА І ПОБРАТИМСТВО……………………………………………...30

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………………..36

4

ПЕРЕДМОВА

Відомий педагог Василь Сухомлинський писав: «Творення людини —

найвище напруження всіх наших сил. Це життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти — не тільки і не стільки джерело радості. Діти — це щастя, створене нашою працею». Ці мудрі слова, сказані кілька десятиліть тому, актуальні і по сьогодні.

Останнім часом виховній роботі у школі приділяється особлива увага. У процесі виховування молодого покоління перед учителями та вихователями постає чимало складних і водночас важливих завдань. Як виростити гармонійну особистість? На які моральні цінності зорієнтувати дитину? Як допомогти їй зберегти доброту, людяність, вірність своїм родинним витокам? Як підтримати допитливість школярів і зробити процес навчання цікавим для них і бажаним? Відтоді, як наша держава проголосила свою незалежність і обрала шлях самостійного розвитку, перед вітчизняною системою освіти постало завдання надзвичайної ваги: домогтися того, щоб діти зростали не лише здоровими і освіченими людьми, але й свідомими, творчими особистостями і патріотами України. Ключ до вирішення цих та інших проблем сучасного виховання — позакласна робота з учнями.

Виховна робота у школі — безперервний, цілеспрямований і систематичний процес впливу вчителя на учня не лише під час навчання, але й поза уроком. Саме це завдання і постає перед вихователем. Ефективно провести виховну годину зазвичай складніше, ніж дати гарний урок.

Даний посібник саме і розрахований на те, щоб допомогти вихователям у нелегкій справі творення молодої гармонійної особистості. Він містить розробки виховних заходів на тему морального виховання.

В основу морального виховання покладено гуманістичний підхід. Завдання цього напрямку виховної роботи — сприяти розвитку в дітях таких якостей, як доброта, людяність, щирість, повага одне до одного. Учні мають відкрити для себе незаперечну істину: кожна людина, що приходить у світ, є унікальною особистістю. І цінність цієї особистості вимірюється перш за все її ставленням до своєї родини, друзів, оточуючих, Батьківщини, народних традицій.

Всім відомо, що зазвичай виховує дитину не стільки сам захід, скільки підготування до нього. Розучуючи репліки, тематичні вірші, учень мимоволі переймається темою заходу, усвідомлює її важливість. Саме тому у збірнику поряд з традиційними сценаріями виховних заходів наводяться сценарії театралізованих дійств з даної тематики. Запропоновані сценарії побудовані таким чином, щоб у дійстві могли брати участь не лише дійові особи, але й усі глядачі: у відгадуванні загадок, висловлюванні особистої думки на запитання, у різноманітних іграх.

Виховання не терпить примусу і тиску. Лише можливість вільного вибору, демократична, радісна атмосфера забезпечують становлення людини й громадянина, а інтелектуальна та емоційна насиченість життя школярів допомагає кожному з них визначитись у майбутньому.

Сподіваємось, що робота з цією книжкою допоможе вихователям організувати цікавий і змістовний виховний захід.

5

СЦЕНАРІЙ

ТЕАТРАЛІЗОВАНОГО ДІЙСТВА

“ХЛІБ - УСЬОМУ ГОЛОВА”

Мета: поглибити знання учнів про хліб, фольклор, народні звичаї та

обрядовість, пов'язані з хлібом; розвивати пам'ять, ерудицію; виховувати

дбайливе ставлення до хліба і повагу до хліборобів.

Обладнання: аудіозапис українських народних пісень, українські народні

костюми для учасників дійства, декорації печі, дерев'яних ночов, пікної діжі,

сніп та вінок із пшеничного колосся, вишиті скатертина, рушники, паляниця;

плакати, з прислів'ями про хліб, виставка ілюстрацій із зображенням млинів,

господарчих будівель, сільськогосподарського інвентарю, жорен та посудин для

зберігання хліба в давнину.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Ведуча

Ведучий

Учні-читці (шість осіб)

Женці (двоє хлопчиків та дві дівчинки)

Гурт хлопців в українських національних костюмах (чотири особи)

Мати Учасники

Син інсценування

Виховний захід відбувається в класі. Частина приміщення, де відбуватиметься дія, являє собою фрагмент народної української хати: на столі, накритому скатертиною, лежить паляниця; по обидва боки столу стоять підставки для снопа та вінка, накриті вишитими рушниками; праворуч від столу розташовані декорації печі, пікної діжі та дерев'яних ночов; ліворуч влаштована виставка ілюстрацій селянського побуту. Угорі на класній дошці написано назву виховного заходу. Звучить українська народна пісня «Ой зелене жито, зелене». Наперед виходять ведучі.

Ведуча. Доброго дня, друзі!

Ведучий. Сьогодні ми знову звернемось до давніх традицій нашого

народу. А от про що саме поведемо розмову, відгадайте самі.

Виріс у полі на добрій землі,

Місце найкраще знайшов на столі!

Що це?

Учні відповідають: «Хліб».

Ведуча. Так, про хліб. (Показує на паляницю, що лежить столі.) Ось він

— гарний, запашний, лежить на вишитому рушнику. Чому саме на рушнику?

Ведучий. Тому що рушник — один із наших національних оберегів,

символ України. Хліб-сіль на рушнику — то висока ознака гостинності народу.

6

Ведуча. Хліб належить до особливо шанованих символів українського

народу. Недаремно про нього існує чимало прислів'їв.

Ведучий. «Хліб — усьому голова».

«Хліб житній — батько рідний, гречана каша — мати наша».

«Хочеш їсти калачі — не сиди на печі».

Ведуча. «На чорній землі білий хліб родить».

«Без хліба суха бесіда».

«Без хліба нема обіду».

Ведучий. «Аби хліб, а зуби знайдуться».

«Грушка — минушка, а хліб — кожен день».

«Де хліб та вода, там немає голода».

(Звертається до учнів.)

А які прислів'я й приказки про хліб знаєте ви?

Учні відповідають на запитання:

«Коли хліб на возі, нема біди в дорозі».

«Нема хліба без роботи, нема роботи без хліба».

«Чий хліб їси, під того дудочку і скочи».

«Найсмачніший хліб від свого мозоля».

«Що до чого, а хліб до борщу».

«З'ївши калач, берися знов до хліба».

«Паляниця — як пух, як дух, як милеє щастя».

«Паляниця хлібові сестриця».

Ведуча. Молодці, знаєте народну мудрість. Хліб у кожній родині —

найперший годувальник, найцінніший дарунок Божий, найголовніший у

господарстві. «Коли є хліба край, то і під вербою рай, і стіл — перестіл. А як

хліба ні куска, то і в палаці тоска, і любов гине, і бесіда суха, і юшка бридка».

Ведучий. Без перебільшення можна сказати: без хліба не буде життя ані у

нас в Україні, ані в будь-яких інших землях. Не випадково у слів «жито» і

«життя» один корінь.

Цікаво, а що означає слово «хліб»?

Наперед виходять учні-читці.

1-й учень. Тлумачні словники української мови дають кілька значень

слова «хліб». От приклади прямих тлумачень:

Хліб — це зерно, яке перемелюють на борошно — «Зібрати три мішки

хліба»;

хліб — це випечений виріб із борошна, продукт харчування —

«Запашний хліб лежить на столі»;

хліб — це зернові сільськогосподарські рослини — «Достигає хліб у

полі».

2-й учень. Існують і переносні значення цього слова, їх використання

7

також дуже поширене в нашій мові:

Хліб — це харчі, прожиток — «Заробляти собі на хліб», тобто

забезпечувати собі добробут.

Хліб — це заробіток, засіб існування (у переносному значенні) — «Жити

на чужих хлібах», тобто на чиємусь утриманні, «Хліб від рук відбивається»,

тобто немає можливості заробити.

Ведучий. От що значить хліб для людини. Його наявністю виміряються

добробут родини, її статок. «Добра жона, коли діжка пшона»,— казали в народі,

маючи на увазі, що неважко бути доброю господинею, маючи всього вдосталь.

Як на вашу думку, чому саме хліб є ознакою добробуту?

Учні висловлюють власні думки щодо запитання, ведучий доповнює й

узагальнює відповіді.

Ведуча. Правильно, хліб — найголовніше багатство. Не може бути родина

багатою, якщо в хаті немає хліба. Тому не дивно, що в нашій мові чимало

добрих слів, якими називали хліб: святий, насущний, золотавий, щедрий,

пишний тощо. І це свідчить про велику шану, яку здавна віддавав наш народ

хлібові.

Ведучий. Тож давайте прослідкуємо шлях хліба від ниви до столу.

Свою розповідь ведучі супроводжують демонстрацією плакатів з

ілюстраціями.

«Радуйся врожаю не в полі, а в стодолі»,— казали мудрі зди. Господарі

були спокійні за хлібний урожай лише тоді, він потрапляв у сховища — стодоли

й клуні. Там зерно, обмолотили на току, зберігалося у виплетених із лози й об-

глиною кошелях, дерев'яних кадовбах і дупляниках, томчаниках.

Наперед виходять учні-читці. 3-й учень Він виріс із зерниночки, З тоненької билиночки. Пустила вона вусики І стала половіть. Ішли дощі все літечко, Крізь неба синє ситечко, Зерно до зерна тулиться І починає зріть.

4-й учень На сонечку пишається І соком наливається, І під вітрами буйними Шумить, шумить воно... Ой, буде втіхи кожному, Невтомному, тривожному, Хто виростив і виплекав Це золоте зерно.

5-й учень У пшеничній зернині Більше, як сто казок,— У пшеничній зернині Схований колосок. А в тім колоску І півжмені зерна. Аз того зерна Колоски довжелезні Знову добуде сила земна.

6-й учень А з тих колосків — решето зерен, Аз решета зерен — зерен мішки. А далі, а далі світ ясен і зелен Вінком обів'ють золоті колоски. І хліб наш, і хлібом осіяна пісня, І місто, й веселка нового моста, І все те, що є і що буде опісля, В зернині було і з зернини зроста.

Ведуча. У давнину зерно мололи на борошно за допомогою ручних

8

жорен, основу яких укладали два круглі камені. Пізніше, щоб обертати їх, стали

застосовувати силу води і вітру. Так виникли вітрові та водяні млини. В Україні

перші відомості про вітряний млин з'явилися на початку XVIII сторіччя.

Мірошникам — так називали робітників, що працювали на млині — роботи,

завжди вистачало. Особливо восени, коли було зібрано урожай. Борошна

чекали в кожній оселі: -«Не замісиш густо, як у коморі пусто».

Ведучий. Отже, щоб рум'яна запашна паляниця потрапила на стіл,

господарям слід було важко попрацювати: ретельно обробити ниву, посіяти

зерно, виходити молоді сходи, вчасно зібрати урожай, обмолотити зерно,

змолоти його на борошно й лише тоді замісити тісто та поставити його в піч.

Праця хлібороба не знала жодного вільного дня, адже навіть невеличке

зволікання могло обернутися втратою врожаю. Якщо не встигнеш вчасно

посіяти — хліб не зійде, не встигне дозріти, у жнива пізно вийдеш у поле —

дозріле зерно обсиплеться з коосків, і врожай буде втрачено. Важко діставався

людям хліб, тому і шана йому була великою.

Ведуча. Змалку батьки привчали дітей поважати і берегти хліб як

найціннішу святиню. Так, паляниця мала лежати на столі обов'язково на

рушнику. А якщо зі столу падала скибка хліба, її піднімали і, поцілувавши,

клали на стіл.

Наші пращури знали ціну хлібові, бо змалечку залучались до

хліборобської праці. Навіть у своїх іграх діти виявляли шану хлібу.

Наперед вибігає гурт хлопців у національних костюмах.

1-й хлопець. Чим хата багата?

2-й хлопець. Хлібом і родиною!

1-й хлопець. Звідки сходить сонце?

3-й хлопець. З хати!

1-й хлопець. А хліб?

4-й хлопець. З пікної діжі.

1-й хлопець. А ви таке скажіть: у беззубого діда залишилась скоринка до

обіду — чи з'їсть він її?

2-й хлопець. Аби хліб, а зуби знайдуться!

3-й хлопець. Без зубів лихо, та без хліба ще гірше.

Ведуча (звертається до хлопців). А що це за діжу ви згадали, хлопці?

1-й хлопець. Та пікна ж діжа. (Показує на декорацію діжі.) Це дуже

важлива річ у господарстві, бо в ній учиняли гісто. За цим дерев'яним посудом

господарка доглядала, як за дитиною.

2-й хлопець. У народному прислів'ї мовиться: «Без столу, печі та діжі

немає тепла і їжі».

3-й хлопець. А ще казали: «Без господаря двір плаче, а без господині —

хата, бо вона три кути у ній тримає».

4-й хлопець (показує на декорації хати). Перший кут — покуть, де стоїть

9

стіл, другий — де стоїть піч. А в третьому кутку зберігається пікна діжа.

Ведучий. Випікання хліба — то справжнє дійство. Ось як описав його

етнограф Володимир Скуратівський.

Ведучі та гурт хлопців відходять на задній план. Наперед виходять

Мати та Син.

Мати. Синку, принеси-но заліткових дровець, хліб пектиму.

Мати підмітає долівку, Син несе дрова.

Син (оглядаючи хату). Як гарно! Так причепурили ви, мамо, хату, наче

перед святом.

Мати витягає з печі макітру і миє руки.

Мати. Так і є ж свято — хліб святий пектиму. Бог на поміч виходить.

Син витягає з-під столу ослінчик, ставить на нього дерев'яні ночви,

знімає з кілочка сито. Мати ставить на стіл миску борошна.

Мати. От молодець! (Слова супроводжує діями.) Зараз пересіємо

борошно в діжу, молочка додамо, дріжджів, солі та добре вимішаємо. А тепер

накриємо чистеньким рушником, закутаємо, щоб не захолов хлібчик і добре

зійшов.

Наперед виходять ведучі.

Ведучий. Турбота про випікання хліба цілком належала господині. Як

правило, хліб пекли раз на тиждень і так, щоб вистачило на сім днів — до

наступного учинання. Пекти більше не годилося, бо черствий хліб «злидні до

хати приведе». Існували і певні дні, коли можна було учиняти тісто — середа та

П'ятниця. А от напередодні великих свят та неділі господині хліба не пекли.

Ведуча. У той день, коли для хліба розпалювалась піч, господиня

трималася стримано й зосереджено. Мистецтво випікання хліба було у великій

пошані. Селяни казали, що добра господиня здатна і з житнього борошна

пшеничну паляницю спекти. А про невмілу господиню жартували: «Ох і спекла

Луця, що не їсть і цюця».

Ведучий. Великою неприємністю вважалося, якщо хліб виходив

«циганом», тобто підгоряв. А про шкоринку, що відрізали від хліба, казали:

«Хоч горобців заганяй» або «Мов плугом поорано». Дві хлібини, що під час

випікання злиплийся, роз'єднували над головою дівчини. А от паляничка, що

перекинулася в печі, віщувала про близьку смерть когось із родичів.

Ведуча. Побутувало старовинне повір'я, що нібито хлібна пара доходить

на той світ до душ покійних. Тож хліб «для предків» витягували з печі,

хрестили, розламували і залишали на покуті. А згодом його віддавали

жебракам.

У побуті існувало чимало хлібних правил. Так, не годилося починати

нову паляницю, коли сідало сонце,— доїдали залишки старої. Переступити

через кусень хліба, що лежить на порозі, вважалося гріховним, тому його

піднімали й обережно клали на узбіччя. Крихти зі столу також ніколи не

10

викидали.

Ведучий. Здавна хліб символізував міцну родину, гостинність, займав

почесне місце в українській звичаєвості. Усе життя супроводжує людину

обрядовість, пов'язана із хлібом: у день народження дитини породіллі клали за

пазуху паляничку, сімома хлібами віддячували повитусі. На весіллі батьки

зустрічали молодих хлібом-сіллю, староста відрізав і урочисто підносив їм

верхівку короваю. Оздоблений квітками, голубками, гілочками та прикрашений

калиною, весільний хліб уособлював побажання щасливого подружнього

життя, достатку і продовження роду. Жодна подія, радісна чи сумна, не

обходилась без паляниці. З хлібом ішли і на поминальний обід.

Ведуча. Господарське життя багате на хлібну обрядовість. Навесні

селяни виходили в поле з хлібом на вишитому рушнику, щоб привітатися і

вклонитися щедрій ниві. З хлібом сіяли, з хлібом жали. Після жнив найкращу

жницю квітчали вінком із колосків, а потім ще плели великий вінок для

господарів поля й урочисто йшли у село. Цим вінком та запашною паляницею

вітав господар женців, які дарували йому перший сніп.

Наперед виходять дві дівчинки-жниці у вінках із пшеничних колосків,

несуть вінок. За ними виходять хлопчики-женці зі снопом. Женці та жниці

звертаються до ведучих.

1-ша жниця

Чи упорався, ґаздо, в дворі?

Чи порядок є в коморі?

Діставай зі скрині червінці.

Чуєш співи? Це ідуть женці!

1-й жнець

Все готове, добрі люди.

Хто зажав сніп — плаття буде.

По червінцю й меду чару,

А до танцю — дівча в пару!

2-га жниця

Косарики танцювали,

Дівчата снопи в'язали.

Як прийшов лану кінець,

Гуртом заплели вінець!

2-й жнець

Ой вижали житечко

В добрий час!

А тепер, господарю,

Частуй нас!

1-й жнець

Ой, як будеш, господине, частувати,

То не буде житечко вилягати.

Ой, як будеш, господарю, кормити,

Буде тобі житечко родити!

Ведуча.

Ми готові частувати,

Мед солодкий наливати!

Ведучий

Дав Бог жнива щасливо почати Та й сто кіп жита в полі нажати.

11

Звезти в стодолу ячмінь, пшеницю, З нового врожаю сцекти паляницю.

Ведучі приймають від женців вінок та сніп, дарують їм паляницю та

торбинку із грішми.

1-ша жниця

Гарний, господарю, маєш звичай,

А ще гарніший в полі врожай!

1-й жнець

Клич до гурту всю родину

У веселий час-годину!

Звучить лагідна музика. Ведучі та женці читають уривок з оповідання

Т. Коломієць «Хліб».

Ведучий (на фоні музики). Принесли хліб. На столі пахучий, теплий ще.

Зі шкоринкою золотавою. Це від вогню позолота в нього.

Ведуча. Та не тільки від вогню. Золоте зерно на борошно мололи. А

зерно в золотому колоску на стеблинці золоченій гойдалося, срібною росою

вмивалося. Золоте проміння сонячне в себе увібрало. Від сонця позолота в

хліба. Та чи тільки рід нього?

2-га жниця. Золоті роботящі руки зерно у ріллю посіяли. Урожай

доглянули і зібрали. Роботящі руки зерно змололи, щоб спекли. Роботящі руки

в дім його принесли, на вишивану скатертину поклали.

2-й жнець. І лежить на столі хліб теплий, пахучий, руками роботящими

подарований. Лежить ясний, як сонечко, і ніби промовляє...

Наперед виходять усі учасники заходу.

Усі учасники заходу (вклоняючись, разом). Любіть хліб, шануйте,

їжте та здоровими будьте!

Учасники заходу дякують глядачам за увагу. Виховний захід закінчується.

12

СЦЕНАРІЙ ТЕАТРАЛІЗОВАНОГО ДІЙСТВА

“У ДРУЖБІ НАША СИЛА”

Мета: шляхом створення психологічних ситуацій вибору підвести учнів

до розуміння важливості взаємодопомоги в колективі; сприяти створенню

дружнього дитячого колективу; виховувати чемне ставлення учнів одне до

одного.

Обладнання: аудірзапис сучасної розважальної музики, плакати з

прислів'ями та приказками на тему дружби («Друга шукай, а знайшов -

тримай», «Дружба та братство дорожчі за багатство», «Друг пізнається у біді»,

«Недруг піддакує, а друг сперечається», «З другом веселіше у радості й легше у

біді» та ін.), декорація замку Ламай-Круши, великий аркуш паперу з літерами

української абетки, кілька олівців та невеличких аркушів, книжкова виставка

«Книга вчить нас дружити».

Коментар: за кілька днів до проведення виховного заходу біля класів

початкової школи організатори заходу прилаштовують оголошення: «Любі

друзі! Запрошую вас на свій День народження. Приходьте обов'язково, Чекаю

на вас. Ведмежатко Умка». Учителі заздалегідь проводять з учнями творчу гру

«Школа дружби» та пропонують їм зробити власноруч невеличкі сувеніри-

подарунки для Умки (після проведення свята з них організують виставку

дитячої творчості «Подарунок другові від душі»).

ДІЙОВІ ОСОБИ

Ведуча

Ведучий

Ламай-Круши, злий чаклун

Фея

Умка

Олов'яний Солдатик

Лялька

Зайчик Іграшки

Кіт

Виховний захід відбувається в актовому залі школи. Приміщення святково прикрашене повітряними кульками, серпантином, яскравими плакатами з прислів'ями та приказками. Біля однієї з бокових стін влаштовано книжкову виставку «Книга вчить нас дружити».

Звучить весела музика. До залу входять ведучі. Ведуча. Доброго дня, хлопчики та дівчатка! Як приємно бачити, що на

День народження ведмежатка Умки зібралося скільки гостей. Це означає, що у

нього чимало друзів.

Ведучий. Також приємно бачити, як ваші личка сяють усмішками. До

того ж ви принесли Умці гарці подарунки, виготовлені власноруч. Я впевнений,

що вони дуже сподобаються ведмежаткові, адже в кожному з них часточка

13

вашої душі і фантазії.

Ведуча. Отже, гості вже зібралися. І навіть подарунки зинесли. А де ж

наш іменинник? Де Умка?

До залу вбігає Олов'яний Солдатик.

Солдатик (звертаючись до ведучих). Вітаю. Я — олов'яний солдатик.

Підкажіть мені, будь-ласка, де я можу знайти учнів… (називає номер школи)

школи?

Ведуча. Озирнись, солдатику. Ось вони.

Солдатик. Здрастуйте, друзі! У мене термінова телеграма для вас.

Ведучий. Телеграма? Цікаво, від кого б це?

Олов'яний Солдатик передає ведучій телеграму.

Ведуча (читає). «Любі Друзі, злий чаклун Ламай-Круши заточив мене у

своєму замку. Допоможіть. Умка». (Звертається до учнів.)

Що ж нам робити, друзі? Ми зібралися на свято, у нас чудовий настрій, а

тут таке лихо. Як нам бути? Будемо веселитись чи спробуємо врятувати Умку?

Учні відповідають: «Будемо рятувати Умку!»

Солдатик. Молодці, школярики! Умка знав, що ви його не залишите в

біді!

Ведучий. Як же нам знайти дорогу до замку Ламай-Круши?

Солдатик. Я допоможу вам!

Звучить музика. До залу вбігає Ламай-Круши, на поясі у нього висять

кілька зламаних іграшок.

Ламай-Круши. Ага! Попалися, діточки! Фу, які у вас подаруночки! Це

ви, напевне, Умці приготували? От як почну їх ламати, як почну все тут

крушити — буде вам свято!

Ведуча. Ні, Ламай-Круши, ми не дозволимо тобі зіпсувати свято нашого

ведмежатка. (Звертається до учнів.) Так, друзі? Повторюйте за мною чарівні

слова: «Ти нам геть не до душі, тож уходь, Ламай-Круши!»

Учні тричі повторюють чарівні слова.

Ламай-Круши (відступаючи). Ну постривайте! Потрапите в мої

володіння — усе вам пригадаю!

Ламай-Круши тікає із залу.

Ведучий. Іди, іди! Я гадаю, що у нас знайдеться чимало друзів, і вони

допоможуть нам врятувати Умку.

Ведуча. Друзі, для того щоб дістатися королівства чаклуна Ламай-Круши,

нам потрібно заспівати «дорожню» пісеньку, тобто пісню про який-небудь вид

транспорту. І вона перенесе нас, куди нам буде потрібно.

Солдатик. Давайте заспіваємо улюблену пісню мого казкового друга

Крокодила Гени «Блакитний вагон».

Звучить музика. Ведучі, Олов'яний Солдатик та учні співають пісню

«Блакитний.вагон» із мультфільму про крокодила Гену та Чебурашку. Тим

часом до залу вносять декорацію замку.

Солдатик. От ми дісталися королівства злого чаклуна. Але що це я чую?

До залу входять Лялька, Заєць та Кіт, плачуть. У Ляльки розплетена

одна кіска, у Зайця немає вуха, у Кота — хвоста.

14

Ведуча (звертається до іграшок). Що сталося, чого ви плачете?

Ведучий. Хто вас образив?

Лялька. Ми — скривджені іграшки. Нас образив Ламай-Круши. Ось,

бачите, він зіпсував мені зачіску.

Заєць. А мені відірвав вушко.

Кіт. А мені - хвоста.

Лялька. Ось чого ми плачемо. А допомогти нам можуть добра Фея та

дружні хлопці й дівчатка. Та ми не знаємо, де їх знайти.

Ведучий (показує на учнів). Дружні хлопці та дівчатка — є. А добру Фею

ми зараз допоможемо вам знайти. Нас багато, отже, якщо гучно покличемо її,

вона обов'язково почує, якби задалеко не була.

Ведуча. Ану, давайте разом гукнемо: добра Феє, де ти?

Учні та іграшки разом тричі кличуть Фею. Звучить музика. До залу

входить Фея.

Фея. Доброго дня усім! Ви кликали мене, друзі? Що трапилось?

Учні та ведучі пояснюють Феї, навіщо кликали її.

Ну що ж, я рада допомогти у добрій справі. Мені й самій набрид цей

капосник Ламай-Круши. Але, друзі, щоб подолати його, ви маєте пройти три

випробування. І якщо будете діяти дружно, обов'язково переможете і звільните

Умку.

Солдатик. Люба Феє, ми готові довести тобі, що ми дружні й завзяті.

Фея. Тоді для того щоб перевірити вас, я розповім вам одну коротеньку

історію.

Була собі дівчинка Марійка, і мріяла вона про вірних рузів. Спочатку

вона дружила з півником, потім помінялася сусідською дівчинкою на гарненьку

курочку. Стала дружити з курочкою, та побачила у знайомого хлопчика

сіреньку качечку і поміняла на неї свою курочку. Тепер вже затоваришувала з

качечкою. Але невдовзі їй сподобалось маленьке цуценя, що жило в сусідньому

дворі. Тож дівчинка поміняла качечку на цуценятко. «Тепер у мене є справжній

друг»,— сказала дівчинка, коли принесла цуценя додому. Посадила Марійка

цуценя у кошик, а сама спати пішла. Та ранком, коли прокинулась, зазирнула у

кошик, а цуценяти немає — утік.

Тож скажіть мені, друзі, чому від Марійки утік цуцик? правий він?

Учні висловлюють власні думки щодо запитань. Ведучі узагальнюють

відповіді учнів.

Ведуча. Цуценя втекло, бо Марійка не вміє дружити, тож може так

статися, що і його вона поміняє на когось іншого. А друзями треба дорожити.

Фея. Що ж, ви правильно зробили висновок із цієї історї Бачу, що ви

дружні.

А тепер перше випробування. Воно називається «Правда навпаки». У

королівстві Ламай-Круши все добре перетворене на погане, а погане — на

добре. І щоб повернути все на свої місця, вам потрібно розшифрувати народні

приказки та прислів'я про дружбу. Злий чарівник їх заворожив, і тепер ни

кажуть неправду.

Фея проводить із глядачами гру «Правда навпаки»

15

Фея читає незвичайні вислови. Щоб перетворити їх на приказки та

прислів'я, учні мають дібрати до кожного слово з протилежним змістом.

1. Ворога ховай, а заховаєш — покинь. (Друга шукай, а знайдеш —

бережи.)

2. Вороги забуваються у радості. (Друзі пізнаються у біді.)

3. Новий ворог гірший за двох старих. (Старий друг кращий за двох

нових.)

4. Не скажу тобі, хто мій ворог,— ти не скажеш, хто я. (Скажи мені, хто

твій друг,— я скажу, хто ти.)

5. Не пробуй срібло водою, а ворожнечу радістю. (Пробуй золото вогнем,

а дружбу бідою.)

Під час гри ведучі та Олов'яний Солдатик допомагають учням дібрати

потрібні слова.

Фея. Молодці, хлопчики та дівчатка. Упорались із першим

випробуванням. Упевнена, якщо б не ваша дружба, не було б і перемоги. А

тепер друге випробування. Не менш складне. А називатиметься воно

«Конституція дружби». Річ у тім, що в королівстві Ламай-Круши діють злі

закони, які заважають мешканцям королівства потоваришувати одне з одним.

Повсюди тут сварки, негаразди, ворожнеча. Тож вам потрібно придумати такі

закони, що об'єднають мешканців королівства і зроблять їх добрими,

дружніми.

Фея проводить гру «Конституція дружби»

До гри запрошують усіх бажаючих із числа глядачів. Учасників гри

поділяють на команди. Кожній команді дають аркуш паперу й олівець.

Завдання командам — за дві хвилини придумати якнайбільше добрих законів

дружби, за якими мають жити мешканці казкового королівства. Перемагає

команда, яка придумає найбільше законів.

Потім ведучі разом з учнями-глядачами вибирають найважливіші закони

із тих, що запропонували команди, і, записавши їх на одному аркуші,

передають Феї.

Орієнтовний список законів:

— завжди прислухатися одне до одного;

— не брехати одне одному;

— не кривдити та не обзивати одне одного;

— завжди підтримувати одне одного;

— не залишати одне одного в біді;

— завжди чинити по справедливості;

— завжди поступатися одне одному;

— допомагати одне одному.

Фея. Цей звід добрих законів я обов'язково передам мешканцям

королівства Ламай-Круши. Але для того, щоб вони змогли їх прочитати, вам

потрібно подарувати їм чарівну ―Абетку дружби‖, тобто до кожної літери

абетки дібрати добре слово.

До залу вносять великий аркуш паперу, на якому в стовпчик написані

літери абетки. Учні добирають до літер відповідне слово, Олов'яний

16

Солдатик записує його навпроти літери. Ведучі допомагають учням виконати

завдання Феї.

«Абетка дружби»

А — акуратність

Б — бадьорість

В — веселощі

Г -гідність

Ґ - ґречність

Д — доброта

(дружба)

Е — ерудованість

Є — єдність

Ж — життєрадісність

З — злагода

І — інтелігентність

К — красота

Л — любов

М — милосердя

(мудрість)

Н — надійність

О — освіченість

П — повага

Р — радість

С — сміливість

Т — талановитість

У — уміння

Ф — фантазія

X — хоробрість

Ц —

цілеспрямованість

Ч — чесність

Ш — шанування

Щ — щирість

(щедрість)

Ю — юність

Я — ясність

Фея. Молодці! Ви упорались з усіма випробуваннями! А це значить, що

До замку ми дісталися

І труднощів не злякалися!

Чаклуна переможемо

Й другу Умці допоможемо!

До залу вбігає Л а м а й - К р у ш и.

Ламай-Круши. Хто це сподівається мене подолати? Це знову ви? Ха-ха-

ха! Та що ви можете? От у мене є неприступний замок. А у вас що?

Лялька. А у нас міцна дружба!

Ламай-Круши. А от я зараз перевірю, які ви спритні, швидко вилікуєте

іграшки, то, може, й повірю.

Ламай-Круши проводить випробування «Вилікуй іграшку»

Ламай-Круши запрошує вийти наперед трьох бажаючих із числа учнів-

глядачів і дає їм три коробки, де лежать стрічка, відірване вухо та кошачий

хвіст. На кожній коробці напис, чия річ там лежить («Зайцю», «Ляльці» та

«Котові»), але речі переплутані. Завдання учасникам — за хвилину розібратися,

де чия річ, і прилаштувати Зайцю — вухо, Коту — хвіст, Ляльці заплести кіску

Ведуча. От бачиш, Ламаю, ми не лише дружні, але й кмітливі та спритні.

Ведучий. Друзі, давайте разом заспіваємо добру пісню про дружбу.

Звучить музика. Ведучі, іграшки та учні разом співають пісню «Если с

другом вышел в путь».

Фея. Друзі, а щоб остаточно перемогти злого чарівника, давайте станемо

в коло дружби. Створюючи коло, кожен із вас має взяти сусіда, що стоїть

ліворуч, за руку і назвати своє ім'я. А коли коло замкнеться, ми разом

промовимо: «Будьмо друзями!».

Ламай-Круши. Не дам я вам створити ніяке коло дружби!

Ламай-Круши намагається розірвати ланцюжок учнів, але вони все одно

замикають коло.

Учні разом промовляють чарівні слова. Ламай-Круши тікає.

Олов'яний Солдатик. Ура! Молодці! Наше коло виявилося надійним!

Отже, ми перемогли Ламай-Круши!

17

Із-за декорації до учнів виходить У м к а.

У м к а. Доброго дня, хлопчики та дівчатка! Дякую, що врятували мене

та мешканців королівства від капосного Ламай-Круши. Я так хвилювався, що

мені не вдасться відсвяткуват День народження.

Ведуча. Ну що ти, Умко, ми б ніколи не залишили тебе в біді. До того ж,

ми принесли тобі гарні подарунки.

Умка. Дякую. Я влаштую з них виставку й буду завжди милуватися

ними.

Учні дарують Умці свої саморобки. Звучить весела музика. Наперед

виходять усі учасники заходу. .

Ведуча. От і добігає кінця наша пригода.

Ведучий. Сподіваємось, вам було цікаво.

Умка. Відсьогодні у мене з'явилося багато вірних добрих друзів.

Ламай-Круши. А я зрозумів, що проти дружби жодне зле чаклунство не

діє. Тож вирішив стати добрим чарівником і зватимусь віднині Твори-Дружи.

Учасники заходу дякують за увагу. Виховний захід закінчується оглядом

книжкової виставки.

18

СЦЕНАРІЙ ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ВИХОВНОЇ ГОДИНИ

ДОБРОТА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДИТИНСТВА

Мета: формувати в учнів ціннісну орієнтацію, здатність формулювати

моральні судження, розвивати вміння відрізняти погане від доброго,

виховувати позитивне світосприйняття.

Обладнання: аудіозапис музики, плакати з українськими народними

прислів'ями, та приказками на тему «Доброта», костюми для дійових осіб

(Чарівника, Сонця та Блискавки).

Коментар: для проведення заходу вихователь має заздалегідь провести з

учнями урок на тему усної народної творчості, ознайомити їх із приказками та

прислів'ями на тему доброти. Під час проведення виховного заходу можна

використати творчі ігри.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Ведуча

Чарівник

Сонце Герої байки «Сонце ,

Блискавка і Блискавка»

Виховний захід відбувається в класі. На класній дошці вгорі написано назву виховного заходу та прилаштовані плакати з приказками та прислів'ями на тему «Доброта». Біля бокової стіни влаштована виставка дитячих малюнків на тему: «Добрими ділами прикрасимо світ».

Звучить музика з твору І. Чайковського «Пори року». Наперед виходить ведуча. Ведуча. Ця історія трапилась дуже давно у старовинному місті, де

мешкав один мудрець. Слава про його мудрість зійшлася далеко за межі міста.

Та жив у тому місті один чоловік, який заздрив славі мудреця. І от вирішив він

придумати запитання, щоб мудрець не зміг на нього відповісти. Пішов чоловік

на узлісся, спіймав метелика, заховав його в долонях і подумав: «Спитаю я в

мудреця: скажи, о наймудріший, метелик у мене в руках — живий чи

мертвий?». Якщо він скаже «живий», я стисну долоні, і метелик помре; а скаже

«мертвий», я розкрию долоні, і метелик полетить, тоді всі зрозуміють, хто з нас

розумніший.

Так усе і сталося. Зловивши метелика, лихий чоловік прямував до

мудреця і запитав у нього: «Який метелик у мене, о наймудріший, живий чи

мертвий?». І мудрець, який і справді був дуже розумною людиною, відповів:

«Усе у твоїх руках, чоловіче».

Отже, друзі, як ви гадаєте, що мав на увазі мудрець, коли так відповів

чоловікові?

Учні відповідають: «Що від самої людини залежить, житиме метелик

чи помре».

Ведуча. Правильно. Але в цих мудрих словах є ще один зміст: від

людини залежить, чого у світі стане більше — добра чи зла.

Ведуча звертає увагу учнів на плакати з приказками та прислів'ями.

19

Друзі, сьогодні ми поведемо розмову про доброту – дуже важливу і

потрібну для кожного з нас чесноту.

Але спочатку давайте спробуємо скласти невеличкий словничок

«добрих» слів — слів, частиною яких є слово «добро».

Учні перелічують: «Добрий, добросердний, доброзичливий, добродійний,

добропорядний, добродушний, доброчесний, добросусідський».

Ведуча допомагає учням дібрати слова з коренем «добр».

Ведуча. Друзі, а як ви розумієте це слово? Що означає бути Добрим по-

справжньому?

Учні висловлюють власні думки щодо запитань.

Правильно, бути добрим — це значить допомагати одне одному в біді,

дарувати радість знайомим і незнайомим людям, захищати молодших і

піклуватися про старших.

Розкажіть, будь ласка, які добрі вчинки здійснили ви?

Учні розповідають про свої добрі вчинки (допоміг літній людині донести

додому важку торбу, сходив за хлібом для хворої сусідки, допоміг маленькому

школяреві перейти вулицю, прибирав територію біля школи та ін.) Звучить

музика. До класу входить Чарівник.

Чарівник. Доброго дня всім хлопчикам та дівчаткам. От почув вашу

цікаву розмову й завітав до вас.

Ведуча. Проходьте, шановний. Але скажіть, хто ви?

Чарівник. Я — відомий казковий магістр доброї магії, дозвольте

представитись, чарівник Добровик.

Ведуча. Ласкаво просимо, магістре.

Ч а р і в н и к. Я чув, що ви, діти, розповіли чимало добрих історій.

Напевне, ви зустрічали чимало добрих людей. Але скажіть, будь ласка, яка

людина у вашому житті є найдобрішою, ласкавішою?

Учні відповідають: «Мама».

Ведуча. Звичайно, це мама. А як вона піклується про вас?

Учні висловлюють власні думки щодо запитання.

Ч а р ів н и к. У народі кажуть: «Біля сонця тепло, а біля матері добре».

Як ви гадаєте, чому? Чим схожі між собою сонечко та мама?

Учні висловлюють власні думки щодо запитань.

Ведуча. Цікаво, а як ви піклуєтесь про своїх матусь? Як допомагаєте їм

по господарству?

Учні розповідають про те, як вони допомагають вдома.

Ведуча. (узагальнюючи відповіді учнів). До повернення батьків з роботи

можна зробити чимало корисних і добрих справ: навести лад у квартирі,

вимити посуд, купити хліба до вечері, почистити взуття, попіклуватися про

молодших братика або сестричку.

Яка радість спалахне в очах матусі, коли вона побачить, що ви за власним

бажанням, самостійно взялися допомогти їй. А від теплої маминої усмішки і

вам на серці стане тепліше.

Чарівник. Отже, запам'ятайте: ваші добрі безкорисні вчинки — це

радість не лише для тих, кому їх адресовано, ще й для вас. І ще треба завжди

20

пам'ятати, що на добро, зробле для вас іншими, треба відповідати також

добром.

А тепер пропоную трохи пограти.

Чарівник проводить гру. «Збери приказки та прислів'я»

Чарівник читає учням початок приказки або прислів'я. Завдання учнів —

закінчити вислів і пояснити його значення.

Добре діло твори... (сміливо.)

Добрі діла тихо ходять, а злі... (як дзвони дзвонять.)

Від добра добра... (не шукають.)

Хто людям добра бажає, той... (і собі має.)

Добрі вісті... (не лежать на місті.)

Без доброго діла немає... (доброго імені.)

Роби добро скільки можеш — від цього... (не занеможеш.)

За добро... (добром і платять.)

Ведуча. Друзі, як ви вважаєте, як слід поводитись, якщо вам не

відплатили добром за ваш добрий учинок?

Учні висловлюють власні думки щодо запитання.

Чарівник. Прислів'я — це стислий вислів, народна мудрість. А байка —

це коротке повчальне оповідання. Давайте подивимось, як каже про доброту

народна байка.

Далі відбувається інсценування народної байки «Сонце і Блискавка».

Звучить музика. Наперед виходять С о н ц е та Блискавка.

Чарівник. Якось зустрілись на небі Блискавка та Сонце.

Блискавка (звертаючись до Сонця). Скажи, Сонечко, чому люди тебе

люблять, а мене ні? Твоїй появі радіють, а моєї лякаються? Адже я така ж

яскрава, як і ти.

Сонце. Хіба ти не знаєш, що і тварина, і людина тепло любить та ласку.

Блискавка. Якщо я вдарю у сухе дерево і воно спалахне, людям також

буде тепло від полум'я. Та це їх не влаштовує.

Сонце. Річ у тім, Блискавко., що твого тепла вистачає лише на короткий

спалах, та й він більше лиха приносить, ніж користі. А моє тепло тривале, і від

нього все квітує й радіє.

Чарівник (звертаючись до учнів). А ви, друзі, кому симпатизуєте:

Блискавці чи Сонцю? Чому?

Учні висловлюють власні думки щодо запитання.

Ведуча. А от послухайте ще одну байку.

Траапилася ця історія в лісі. Якось маленьке білченя стрибало з гілки на

гілку й раптом зірвалося і впало на сплячого вовка. Вовк прокинувся і схопив

білченя.

―Не їж мене, вовче, відпусти‖,— стало проситися мале.

―Гаразд,— відповів вовк,— я відпущу тебе. От тільки скажи, чого ви,

білки, завжди такі веселі. Як погляну на вас, ви стрибаєте та граєте. А мені

увесь час сумно».

―Спочатку пусти мене на дерево, а звідти я скажу тобі, чому ти весь

21

час.сумуєш‖.

Вовк відпустив білченя. Воно скочило на гілку й сказало вовкові:

«Ти хочеш знати, чого тобі завжди сумно? Тому що ти злий. Тобі злість

серце пече. А ми веселі тому, що добрі й нікому зла не робимо».

Так відповіло вовку білченя й пострибало собі далі.

Вкажіть , чого навчає ця байка?

Учні відповідають: «Якщо чиниш добре, то і на серці добре, а злі справи

нікому радості не приносять, навіть тому, хто їх чинить». Ведуча доповнює й

узагальнює відповіді учнів.

Ч а р і в н и к. А зараз пропоную вам відповісти на невеличку анкету.

Відповідати на неї треба «так» або «ні».

Чи можна примусити людину бути доброю?

Чи згодні ви з думкою, що «добротою світ живе»?

Чи можна стати добрим лише на деякий час?

Чи потрібно виявляти доброту у відношенні до будь-кого?

Чи можна сказати, що доброта — найбільша окраса душі?

Чи легко бути добрим?

Чи можна доброту порівняти із сонцем?

Чи є у вас бажання чинити добрі справи?

У вас виявилось більше відповідей «так». Отже, бачу, ви прагнете

чинити добро. І це дуже правильно, адже воно приносить радість оточуючим.

Доброта, як чарівні ліки, здатна вилікувати від суму, скрути, безпорадності.

Тож не слід забувати про це.

Звучить музика. Наперед виходять усі учасники виховного заходу.

Чарівник. Поспішайте, друзі, робити добро!

Ведуча.. Нехай ніколи не затьмарить вашу душу зла справа.

Сонце. Хай тепло ваших сердець зігріває всіх — і рідних і друзів, і навіть

незнайомих людей.

Блискавка. І тоді настане час, коли ви зможете сказати: «Я роблю

важливу справу — приношу людям радість!».

Виховний захід закінчується.

22

ГОДИНА СПІЛКУВАННЯ НА ТЕМУ

“ЩО ТАКЕ ЛИЦАРСТВО”

Мета. Формувати в підлітків риси чесності, благородства, вірності в

дружбі та любові, мужності.

І. Слухання уривка з роману В. Малина "Посол Урус-шайтана".

Арсен ще не знав, що приготував для нього Гамід. Однак у його словах

відчув смертельну небезпеку для себе. Обвівши поглядом подвір'я і галереї, він

переконався: єдиними глядачами є Гамід і його гість. Отже, затівається криваве

видовище... Щоб не застукали зненацька, став спиною до горіха. .

"А-а, боїшся! — зареготав Гамід. — А мені казали, що запорожці й

самого шайтана не бояться!"

Що йому відповідати? Краще промовчати.

Ліворуч, під вежею, почувся скрип завісів. Стукнули дерев'яні дверцята.

Арсен різко повернувся і побачив прудке тіло в'юнкого плямистого барса. Звір

вийшов із клітки, вмурованої в стіну фортеці, і зупинився.

По тілу козака пробіг холодок. Он яке видовище приготував для гостя

Гамід! Хоче нацькувати лютого голодного звіра на беззбройну виснажену і

заковану в кайдани людину! Що робити?

Думка запрацювала блискавично. Плигнути на дерево? Ні, це не врятує.

Барс і там дістане. До того ж Рамід зніме з дерева стрілою або кулею. Тікати?

Куди? Всі двері зачинені, ворота на замках... Вступати з барсом в

єдиноборство? Саме на це розраховує Гамід. Та що це дасть? Голими руками

звіра не візьмеш. Хіба схопити каменюку? То вже хоч яка-небуть зброя!... А

може, вичікувати? Може, звір і не нападе?

Барс ще не бачив людини. Потягнувся, позіхнув, широко роззявивши

ікласту пащу, а потім облизався тонким рожевим язиком. Тільки після цього

нюхнув повітря, ступив кілька кроків наперед — і зустрівся поглядом з

напруженими сірими очима... Зупинився, присівши на задні лапи, ніби

роздумуючи, що за дивна істота перед ним. Потім, напевне, вирішив, що це не

здобич, яка може наситити його порожній шлунок, бо вже другий день його не

годували і він відчував нудотний голод. Правда, людина — небезпечний ворог.

Барс це знає. В усякім разі не заєць і не козуля. Навіть не гірський баран. Та

вибирати ні з чого. Голод допікає все дужче, і барс зажмурює жовті вузькі очі,

щоб краще виважити і розрахували стрибок.

Арсенові м'язи теж напружилися. Він повільно почав піднімати вгору

брудні руки із закрученими довгими нігтями, схожими на пазурі хижака.

Тихо забрязчали кайдани. Звір насторожено підняв вуха, збентежений

підозрілим, досі не чуваним звуком.

З галереї долинуло схвильоване дихання Гаміда і Ферхада. Арсен на мить

скосив око, глянув угору. Його вразила зловтіха, що світилася в Гамідових

очах. Спагія наперед смакував криваву битву звіра і людини.

Барс напружився, готуючись до стрибка. Але стрибнути не встиг. На

нижній закритій галереї почулися тупіт, сміх і вереск. Із грюкотом відчинилися

23

двері. З них прудко вибігла молода дівчина в барвистих шароварах. Від

швидкого бігу її обличчя пашіло рум'янцем. Пухнасте чорне волосся

розвівалося за спиною. Слідом за нею вискочила, сміючись, молодша,

тендітніша і кинулась доганяти втікачку.

Гамід і Ферхад схопилися з місць, перелякано закричали:

— Назад! Назад!

— О, Аллах акбар, врятуй їх!

Дівчата побачили барса — зупинилися. Пронизливий зойк забринів

смертельним жахом. Дівчата кинулись назад, але менша спіткнулася, упала під

ноги подрузі, й обидві покотилися по землі.

Барс не довго роздумував, на кого нападати. Звичайно, на того, хто тікає,

а не на того, хто рішуче чекає нападу. У повітрі промайнуло його плямисто-

жовте тіло.

На галереї заверещав Гамід...

Арсен не встиг обдумати своїх дій. Якась внутрішня сила метнула його

вперед, коли звір був у повітрі. Тіла зіткнулися. Удар — і барс покотився по

землі. Та за якусь блискавичну мить звір уже схопився і, зрозумівши, що йому

не уникнути сутички з нападником, кинувся на нього. Паща звіра люто

ошкірилась. Хижо блиснули гострі ікла. Арсен простягнув уперед сковані

кайданами руки. Барс, замість того, щоб учепитися зубами й пазурами в живе

тіло, ударився грудьми об холодний метал. У ту ж мить ланцюг обкрутився

навколо шиї, щосили здавив горло.

Звір дико заревів, заборсався, намагаючись пазурами дістатися до ворога.

Щоб не дати йому змоги порвати груди, Арсен подався назад. Барс захрипів,

забив задніми лапами об землю..., робив відчайдушні зусилля, щоб дотягнутися

лапами до грудей людини. І коли йому щастило, з одягу летіло шмаття,

забагрене кров'ю.

Та Арсен уже не відступав. Напружував усі сили, щоб якнайдужче

затягнути металеву петлю.

Хряснули кістки. Звір завив од болю і замовк... Знесилений, важко

дихаючи, Арсен обіперся спиною об стовбур горіха. Перед очима пливли жовті

кола, ноги тремтіли. Хотілося впасти і забути про все.

Але змушений був стояти: до нього наближалися дівчата. Попереду—

старша, позаду — молодша. Як погано не почував себе, все ж не міг не

відзначити, що подібної красуні, як ця передня, йому ніколи в житті не

доводилося зустрічати...

II. Бесіда.

Ви почули уривок із надзвичайно цікавого твору. Як сталося, що

хоробрий козак Арсен Звенигора, посол кошового отамана Запорізької Січі

Івана Сірка, потрапив у турецьку неволю, та як склалася дальша доля його і

врятованої ним красуні, теж полонянки, про це дізнаєтесь, прочитавши цю

книгу. Адже вона належить до тих, які залишають незабутні враження на все

життя. Рекомендую вам прочитати її. А сьогодні йтиметься про інше. Вчинок

Арсена Звенигори не міг вас не схвилювати. Скажіть, як називається такий

вчинок? Як можна назвати людину, здатну на такі вчинки?

24

(Слухання відповідей та міркувань учнів.)

Учитель. Усі ви правильно міркували, називаючи вчинок Арсена

Звенигори героїчним, мужнім, сміливим, а його самого — героєм. Враховуйте

ще й те, що, ризикуючи життям, козак рятував дочку свого найлютішого

ворога, жорстокого і підступного ката. Щоб піти на це, мало бути хоробрим,

мужнім, сильним. Потрібно бути ще й лицарем у найвищому розумінні.

Поговоримо сьогодні про лицарство. Найперше послухаємо невеличку

історичну довідку.

ІІІ. Виступи заздалегідь підготовлених учнів.

1-ий учень. Слово "рицар" по-українськи вимовляється "лицар" у зв'язку

з милозвучністю нашої мови, яка полягає в усуненні важких для вимови

звукосполучень.

Вимовляючи "рицар", уявляємо середньовічного воїна, обов'язково на

коні, закованого в залізні лати, озброєного важким мечем, списом. Становлення

рицарства припадає на епоху феодалізму в Західній Європі. Із рицарів

формувалася важка кіннота. Військова і політична роль рицарства особливо

зросла під час хрестових походів, коли виникла', більшість духовно-рицарських

орденів (Тевтонський, Лівонський та ін.). У ХІ-ХШ ст. рицарі робили спробу

захопити землі слов'ян і народів Прибалтики, але зазнали поразки.

Рицарство мало свою мораль, яка базувалася на християнських законах,

вихваляла вірність своєму правителю, дамі серця, мужність, войовничість тощо.

Рицарську мораль оспівували трубадури, трувери, мінезингери.

2-ий учень. В Україні лицарями називали себе запорізькі козаки,

підкреслюючи цим свої права на волю та військову організацію. У нас уже

недавно була виховна година на тему "Ми, українці, — козацького роду".

Пригадаймо, яку сувору школу потрібно було пройти, щоб стати справжнім

козаком. Але, крім сили, спритності, витривалості, військового мистецтва,

лицар повинен володіти високим почуттям патріотизму, бути вірним

Батьківщині, січовому братству, вірі християнській. Справжній козак вважав

ганьбою, навіть карою Божою, смерть на ліжку, через те у бойовищі не ховався

од смерті, а йшов їй назустріч. Честь лицарська — найбільше його багатство.

Проявити силу у ставленні до слабшого — для лицаря ганьба. Для слабших,

знедолених він оборонець і захисник.

3-ій учень. Запорізький козак—лицар честі й мужній захисник України

— на вічні часи став ідеалом для українців. Лицарями без страху й докору, в

традиціях козацтва виховувались Українські січові стрільці, воїни Української

Повстанської Армії, борці за свободу нашого народу.

У наш час слово "лицар" вживається не як назва людини військової, а як

втілення ідеальних рис чоловіка, мужчини сильного, мужнього, інтелігентного,

освіченого й благородного, безмежно відданого Батьківщині, народові, Матері

й Батькові, галантного у ставленні до жінок.

IV. Заключне слово учителя.

Риси, притаманні справжньому лицарю, безумовно, гідні захоплення й

наслідування. Кожен юнак, який хоче стати чоловіком, гідним поваги, має

формувати в собі риси лицарства. Але самовиховання — справа не легка. Іноді

25

важче примусити себе, ніж виконати чиюсь волю. Огляньтесь навколо себе,

придивіться до поведінки своїх ровесників. Іноді можна побачити, як хлопчики

кривдять менших, грубо ставляться до дівчаток та ще й хизуються цим.

Думаючи, що цим виявляють свою чоловічу силу, насправді вони виглядають

жалюгідними. Тільки боягуз демонструє свою силу на слабшому.

Часто, оцінюючи поведінку мужчини, ми вживаємо слово англійського

походження "джентельмен", яке буквально означає "благородна людина". У

широкому розумінні — коректна, добре вихована людина. Далебі краще

вживати наше українське слово "лицар" і поводитись по-лицарськи.

Отже, щоб виховати себе лицарем, потрібно:

1) безмежно любити свою Батьківщину, рідну мову, пишатися тим, що ти

українець;

2) нічим не зганьбити честі свого роду і народу;

3) гартувати своє тіло й дух, зміцнювати фізичну силу, виробляти

спритність, витривалість;

4) збагачувати й розвивати свій інтелект, загальну культуру й культуру

спілкування;

5) поважати батьків, старших людей, шанувати традиції свого народу;

6) захищати менших і слбших, допомагати немічним, галантно ставитись

До дівчат і жінок;

7) бути вірним у дружбі, дотримуватись даного слова;

8) бути непримиренним до відступництва, зради, продажності.

Бажаю всім успішно подолати вади свого характеру, стати сравжніми

лицарями.

26

ГОДИНА СПІЛКУВАННЯ НА ТЕМУ

ШАНУЙМО СТАРІСТЬ

Мета. Виховання людяності, милосердя, співчуття і шанобливого

ставлення до людей похилого віку.

I. Мобілізація уваги учнів.

— Хто швидше скаже, з якого твору взято уривок? (Вчитель читає

уривок.)

Зосталися три брати сиротами — ні батька, ні неньки. І дома нема нічого

— ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони втрьох найматися. Аж іде дід,

старий-старий, борода біла.

— Куди це ви, дітки, йдете?

- А вони кажуть:

— Найматися.

— Хіба в вас свого хазяйства нема?

— Нема, — кажуть.

— Якби до доброго чоловікаа в найми попасти, то ми б йому по правді

робили, по щирості слухалися і за рідного батькаа його мали б.

Тоді дід і каже:

—Добре! Коли так, то будьте ви мені синами, а я вам батьком.

Слухайтесь мене, то я з вас людей пороблю, навчу, як жити, з правдою не

розминаючись. (З української народної казки "Названий батько".)

II. Бесіда.

— Чи звернули ви увагу на те, що в багатьох народних казках героям, які

потрапили в скрутне, здається, безвихідне становище, зустрічається стара

людина і вказує подальший шлях?

— Що ви думаєте з цього приводу? (Міркування учнів.)

— У цьому виявляєтеся народна шана до людей похилого віку, які мають

великий життєвий досвід, знання, вміння, щоб передати їх молодшому

поколінню. Навіть Бога, Отця Всевишнього ми уявляємо собі білобородим

старцем.

Повага до старших вважається в народі рисою, притаманною кожній

порядній людині. Щоб виховати цю рису, дітям розповідали й розповідають

різні повчальні історії, казки, легенди. Ось одна із них.

"Колись старих людей, у яких не було вже сил працювати, спускали на

дубках у провалля: щоб дарма хліба не їли. А один чоловік дуже любив свого

батька і не виконав жорстокого закону, заховав його у хліві, годував таємно.

Через деякий час трапився недорід: нічим людям сіяти. Старий побачив, що син

чогось журиться, розпитав про все і порадив зняти снопи із стріхи, ще раз

обмолотити і засіяти. Так син і вчинив. Зійшов у нього хліб найкраще, і

найбільша нива була засіяна. Всі люди допитувались, як він до такого

додумався. Він спочатку мовчав, а згодом розповів, що його батько так навчив.

З того часу люди перестали старих на лубках вивозити, а шанували до самої

смерті, бо вони мудрі, життям биті, завжди розуму навчать.

(Г. Бондаренко, з кн. О. Олійник "Українська мова, 10-11".)

27

Мені важко зрозуміти тих людей, батьки яких нібито добровільно

доживають віку в будинках для перестарілих. І, якщо в деяких країнах таке

явище вважається нормальним, то наш народ це осуджує. Люди, які всі сили

віддали дітям та онукам, на старості літ позбавлені родинного тепла, радості

спілкуватися з тими, кого люблять. А скільки втрачають ті діти, що спровадили

з дому стареньких батьків, як вони духовно обікрали своїх дітей. Адже

бабусина колискова пісня, "дідусева казка, в якої щасливий кінець", їх мудре і

лагідне слово — це той золотий засів у дитячу душу, з якого виростає

людяність, милосердя, справедливість і щедрість...

Традиційно шанобливе й лагідне ставлення до старих батьків в

українських родинах відбито в народній творчості. Старенька мати в пісні—

голубка сивенька, сивая зозуленька, горлиця, батько — голуб сизокрилий,

тощо. Цю традицію успадкували письменники.

Наш великий Кобзар, у дитинстві наслухавшись від діда Івана розповідей

про Коліївщину, розчулено висловлює свою вдячність у поемі "Гайдамаки":

Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу, Я її онукам

тепер розказав.

Старий бандурист у романі П. Куліша "Чорна рада" — "чоловік божий",

його радо вітають у кожній козацькій родині, саджають на почесному місці й

побожно слухають його мудре слово.

А з якою теплотою змальовує О. Довженко свого діда Семена Тарасовича

в автобіографічній кіноповісті "Зачарована Десна", якими величними, мов святі

пророки, зображені діди-перевізники в оповіданні "Ніч перед боєм", Марія

Стояниха в оповіданні "Мати". "Діди наші й баби наші", як сказав Остап

Вишня,—хранителі історичної пам'яті народу, носії іскрометного гумору, сіячі

добра.

У багатьох із вас є бабуся чи дідусь, і ви мали можливість спостерігати,

які вони працьовиті, як багато роблять для своїх дітей та онуків. Готуючись до

цієї бесіди, ви мали завдання продумати розповідь про свою бабуся чи дідуся.

Послухаємо ваші розповіді. {Виступи учнів.)

III. — А тепер послухайте коротеньке оповіданнячко

В.О.Сухомлинського і дайте відповідь на запитання, поставлене в його назві.

Чому в бабусі й дідуся на очах сльози?

На столі маленький радіоприймач. Біля столу — татусь і матуся. У

сусідній кімнаті на дивані сидять дідусь і бабуся. Маленька Оленка грається на

підлозі плюшевим ведмедиком і дивиться, як татусь, матуся, дідусь і бабуся

слухають музику.

Дивна ця музика: здається Оленці, що над відчиненим вікном схилилися

чарівні квіти — великі-великі троянди, над квітами літає бджола, в небі сяє

сонце і видно далекий степ...

Бачить Оленка, як спалахують в очах татуся й матусі ласкаві іскиринки.

Доторкнувся татусь рукою до пальців матусі, і лице матусине осяяла лагідна

усмішка.

Але чому це бабуся й дідусь такі сумні? Чому на очах їхніх сльози?

Невже від троянд, бджоли і сонце плачуть?

28

— Оленка ще маленька й не може пояснити причини смутку дідуся й

бабусі. А як би це пояснили ви?

(Роздуми учнів.)

Учитель. Із ваших міркувань очевидно, що більшість із вас правильно

розуміє причину смутку та сліз дідуся і бабусі. Справді, усвідомлення того, що

прекрасний світ із сонцем, бджолами й трояндами швидко доведеться

покинути, не додає радості.

І від нас з вами значною мірою залежить, якими будуть ці останні роки, а

може, місяці, тижні або й дні, які залишилося прожити нашим бабусям і

дідусям. Найбільшою радістю для них є любов дітей та онуків. З нею і фізичні

болі, на які щедра старість, переносити легше. А свою любов треба доводити не

лише словами, а й ділом.

Головне — не вразити необачним, нетактовним словом або вчинком.

Поміркуйте над таким випадком:

Маленька Наталочка, задивившись на яскравий гуцульський килимок,

який висів над ліжком, запитала: "Бабуню, коли ви помрете, кому дістанеться

цей килимок?" Усі в хаті засміялися, в тому числі й бабуся, яка, на щастя, тоді

ще чулася в силі й не думала помирати.

Дитяча безпосередність Наталочки розвеселила присутніх у хаті. Та чи до

сміху було б, якби подібне питання поставила доросла людина? Нагадаю тим,

хто читав оповідання В. Стефаника "Кленові листки", його закінчення, а ті, хто

не читав, послухайте, про що в ньому розповідається.

У бідній багатодітній сім'ї народилася ще одна дитина. Мати лежить

тяжко хвора, а батько змушений іти в поле, бо треба ж заробляти дітям на

шматок хліба. Семенко ще малий, але, як найстарший серед дітей, порядкує в

хаті. Він гордий, батько довірив йому важливу справу: коли мати вмиратиме,

дати їй у руки свічку, але хлопчик не знає, коли це зробити і запитує в мами.

Уявіть собі, який невимовний біль материної душі викликало запитання її

дитини.

Той біль сплодив великі дві сльозини, які покотились з її очей і...

замерзли.

Для чого я наводжу вам цей епізод? А для того, щоб нагадати про дуже

важливу річ — тактовність у ставленні до старших та недужих.

Великий педагог В.О. Сухомлинський підкреслював: "Треба вміти жаліти

людину". На думку вченого, "зневажлива жалість принижує людину, а коли,

жаліючи, він прагне допомогти—така жалість облагороджує".

Якнайчастіше спілкуйтесь зі своїми дідусями й бабусями, звертайтеся до

них за порадами. їхня мудрість і великий життєвий досвід застережуть вас від

багатьох помилок. Аз іншого боку, усвідомлення того, що вони вам потрібні,

що ви їх любите, що їх думка для вас важлива,—велика радість для людей

похилого віку.

Запам'ятайте ще одну важливу річ: зроблене вами добро повернеться до

вас сторицею, як і заподіяне зло, черствість, байдужість. Як ви ставитесь до

своїх і чужих стареньких, так будуть ставитись до вас, коли доживете до їхніх

літ.

29

Усі, а особливо діти, люблять родинні свята. Згадуйте, як трудяться мама,

бабуся, щоб відзначити ваш день народження. І святковий пиріг чи торт, і

подарунки — все для вашої радості. А про свої іменини вони за клопотами

можуть і забути. Але не маєте права забувати ви. Ваше привітання, ваше добре,

ласкаве слово буде найкращим подарунком для дідуся чи бабусі. А ще більшою

радістю для них буде почути від інших людей: "Хорошого внука маєте,

вихований, уважний, добрий".

Бувають учні, які на людях — сама ввічливість (особливо, коли поряд ті,

кому вони хочуть подобатись). А вдома від їх егоїзму, безцеремонності

страждають рідні, найдорожчі люди. Чого ж варта така показна вихованість?

Звісна річ, чим ближча вам людина, тим простіші з нею взаємини:

батькові, матері і навіть бабусі й дідусеві ми говоримо "ти". Однак це аж ніяк

не означає, що у родинних стосунках ввічливість не обов'язкова, навпаки.

Справді, вихована людина, яка поважає і близьких, і самого себе, не зриватиме

зла на близьких, не демонструватиме свого поганого настрою в колі сім'ї. Про

неї не скажеш, що "встала з лівої ноги", тому й поводиться безконтрольно й

нестримано. Саме у сім'ї, серед рідних, де нам легше вибачають, виразніше

проглядає, які ми насправді. Отже, звичні слова "дякую", "перепрошую", "на

добраніч", "доброго ранку", які ми незабуваємо у спілкуванні зі сторонніми,

незамінні для вжитку в сім'ї"" (М Лемберська).

Памятайте, що ваш вчинок, слово.погляд, тон може подарувати радість, а

може й зіпсувати настрій.

На закінчення нашої розмови хочу навести вам слова із повчання князя

Володимира Мономаха дітям: "Старих шануйте, як батька, а молодих, яко

братів".

30

БЕСІДА МОРАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ НА ТЕМУ

ДРУЖБА І ПОБРАТИМСТВО

Мета. Сприяти моральному збагаченню підлітків, спонукати їх до

роздумів, зміцнювати віру в людину, поглиблювати розуміння справжніх

цінностей та вимогливість у дружбі й товаришуванні.

Вступне слово учителя.

Тему сьогоднішньої розмови ви визначите самі, подивившись невеличку

сценку, яку приготували юні аматори. Ви побачите й почуєте уривок із п'єси

видатного українського митця, корифея драматургії і театру — Марка

Кропивницького "Дай серцю волю, заведе в неволю". Щоб краще зрозуміти її,

послухайте коротеньку історичну довідку.

Учень. Тюрмою народів була самодержавно-кріпосницька Росія, під

гнітом якої з часів горезвісної Переяславської угоди перебувала Україна.

Український народ терпів подвійний гніт. Перший — соціальний, а другий —

національний.

Перший — тяжка праця на панів, непосильні податки, темнота і безправ'я,

ярмо царської солдатчини. Друга—заборони, накладені на мову, літературу,

культуру, заходи, спрямовані на знищення українців як нації.

Всенародним горем була рекрутчина. Той, кому випадало стати рекрутом,

або, як казали в народі, "некрутом" чи "москалем", мусив прощатися з мрією

про особисте й сімейне щастя. У царській армії потрібно було відслужити 25

років. Отже, йшов у "некрути" молодим і дужим, а поверався немічним

стариком. А багатьом і взагалі не судилось повернутися в рідний край. Царська

Росія вела загарбницькі війни, тож багатьох солдатів чекали як не смерть, то

каліцтво.

Сцена з п'єси.

Хата Семена Мельниченка.

Входить Семен (засмучений).

Одарка. Ось і Семен вернувся. А я тут без тебе мало не вмерла! Бачиш —

і досі мов пропасниця мене б'є. (Семен мовчки сідає за стіл.)

Що це з тобою, мій голубе? Голова болить? Чому ж ти мене не обіймеш,

не приголубиш?

Семен. Я? Ох, Боже милий! Твоя свята воля!

Зачепиха (прокинулась). От і гаразд, що ти, Семене, вернувся. А я

задрімала, і сниться мені — буцімто у церкві стою. Ох, Господи милосердний!

Завтра великий празник. Сходіть, діточки, до церкви та помоліться Господові...

І я пошкандибала б, коли б здужала...

Одарка. Я тобі, мій голубе, завтра щось таке гарненьке подарую...

Вгадай, що? Не кажіть, бабусю! (Біжить до скрині та виймає вишиту сорочку.)

Бач, яка гарна! (Семен схиляє голову до столу.) Семене, та що це тобі

подіялось? їй-богу, я заплачу!

Семен (тихо, у голосі чутно сльози). Що ж? Так, стало бить, мені на роду

написано! (Співає.)

31

Гей, восени оженився,

А весною зажурився, —

Записали у солдати,

реба жінку покидати...

Одарка. Йому, бач співи в голові. А до мене й не забалака. Чим я тебе

прогнівила? (Входить Іван.)

Іван. Здрастуйте! Помагай Бог вам на все добре! (Одарка смутна

виходить від Семена і стає біля печі.) Чого це ви всі мовчите? Поглухли, чи

що? Здрастуйте, кажу вам! (Помовчав.) "Милості просимо сідати!" Спасибі,

сядемо! (Сідає.)

Одарка. Сідай у нас, Іване!

Іван. Тоді просиш, як сам сів. Здрастуйте, бабусю! Чи ви ще підскакуєте?

Зачепиха. Підскакую: з печі додолу, а з долу на піч.

Іван. Сором же вам! Такі молоденькі, що тільки б танцювати, а ви все на

печі. Злазьте мерщій та потанцюєм! (Танцює і співає.)

Ходить гарбуз по городу,

Питається свого роду:

"А чи живі, чи здорові

Всі родичі гарбузові?

" Сказав "кукуріку!"

Як у тебе, так і в мене —

Брови на шнурочку.

А в городі бузина,

А в Києві дядько.

Тим я тебе полюбила,

Що на п 'яті перстень.

Чого ж бо ти журишся, Семене? Ще гірше буває!

Семен (схопився). Ох, Іване! Не кажи! Нехай Одарка доки не зна... Я їй

потім скажу... Ох, Іване, за що, за що на мою голову таке горе?

Одарка (з ляком). Та що там таке?

Іван. Дуже цікава! А я й забув вам розказати... Чи ви чули Микиту?... Та

ви, бачу, й не слухаєте мене? (Підійшов до Семена.) Семене, дай сюди руку

(бере його руку). Жаль жінки? Дуже жаль? Еге! Аж сльози в очах заблищали...

Семен. Ох, Іване, коли б ти заглянув у мою душу!...

Іван. Видко, братуха, й по очах. Страшна солдатська шинеля?

Одарка (учувши це). — Ох, матінко! Доленько моя злая! (Ридаючи

біжить до Семена й падає йому на шию.) Боже мій, Боже мій, на кого ж ти мене

покидаєш?

Зачепиха. Що там таке? Чого вона голосить?

Іван. Та вона здуру, бабусю! Бачте, Семена назначили у нектрути!

Зачепиха. Ох, лихо моє тяжке! У некрути? (Голосить.)

Іван. Отак заспівали! Це наче над мертв'яком! Та вгомоніться та

послухайте сюди! І, заголосили! Та послухайте-бо! Ну, коли не хочете слухати,

то я буду розказувать горшкам. Так слухайте ви, горшки, і ви, кочерги!

Назначили Семена у некрути, а я, як почув це, та й кажу собі: у його жінка

молода, а у мене ані жінки, ні хатинки! Нехай же Семен зна, що є у його вірний

і щирий побратим Іван: піду я за нього в москалі!

Семен і Одарка (здивувались). Що ти кажеш, Іване?

Іван. Та це я з кочергами балакаю. Еге, та й кажу, що піду за нього в

москалі! (Семен і Одарка кидаються до Івана.)

32

Семен. Опам'ятайся, Іване! Моє лихо, мені й одбувать його!

Іван (кричить). Мовчи! (Семен і Одарка обнімають його). Та ну вас! Ще

звалите з ніг! А ви думали, що Іван вас тільки так любить? Що Іван тільки

любить брехати? Так брате Семене?... Ніколи і ні в чім ти мене не скривдив, від

тебе я ніколи лихого слова не чув. Знай же й ти, що в Івана під оцією драною

свитиною є серце, гаряче серце! (Втира рукавом очі та сміється крізь слози).

Дурні очі, почали плакати!

Семен і Одарка. Іване, друже! Товаришу вірний!

Зачепиха (хлипа). Спасибі тобі, мій синочку! От і кажуть, що товариство

перевелось!

Іван. Та ну-бо вже, не хваліть, а то перехвалите на один бік. Не рюмсай-

бо, Одарко, та давай швидше по чарці, а то й я знов заплачу!

(Одарка частує його.) Прощай, парубоцтво!.. Прощай, моя пошарпана

доле!..Е, та й бравий з мене москаль!

Семен. Одарко, ти мені дарувала оцю сорочку, подаруй краще її Іванові!

Одарка (подає Іванові сорочку). Нехай буде тобі на спомин.

Іван. Оце так гостинець! Та як же гарно вимережана! За такий подарунок

годиться й поцілувати!

Одарка (цілує його). Чому ж і не поцілувати?

Іван. Ну, та й поцілувала! Неначе вогнем опекла!

Семен. Од щирого серця! (Оплески.)

III. Бесіда з учнями.

Подякуймо нашим аматорам! Їхня гра нам сподобалася. А тепер

повернемось до поставленого завдання. Ця сцена повинна вам підказати тему

нашої сьогоднішньої зустрічі. Хто перший правильно визначить тему і

аргументує свою думку, — одержить приз за кмітливість.

Слухання міркувань учнів.

Справді, на таку жертву заради щастя іншого може піти тільки справжній

друг.

І правий той, хто визначив тему сьогоднішньої бесіди: дружба,

товаришування, побратимство. Друг, товариш — це слова для вас звичні і часто

вживані. Так часто, що й перестали вже замислюватись над тим, який глибокий

зміст у цих словах. А от слово "побратим" взагалі рідко вживаємо. А в наших

далеких предків-козаків воно було у великій пошані.

Послухайте ще один уривок із художнього твору, надзвичайно

цікавого,—"Пригоди молодого лицаря" Спиридона Черкасенка, адже твір

переносить читача в добу козаччини. Герой повісті Павло Похиленко, парубок

надзвичайної, богатирської сили, мріяв про Січ, куди пішов і звідки не

повернувся його батько. Ставши запорожцем, Павло дивував братчиків

хоробрістю. В одному з морських боїв, якими уславився гетьман Петро

Сагайдачний, Павло врятував від смерті січового писаря Хмеля — майбутнього

гетьмана Богдана Хмельницького.

IV. Уривок.

Жбурляю! — почув зненацька ззаду й обернувся. Думки, як сполохані

мухи, вісінули врозтіч. Привітно зазираючи йому в вічі, перед ним стояв Зінько

33

Хмель.

— Дай я тебе поцілую,—мовив січовий писар і, не чекаючи відповіді,

тепло, по-братерському обняв молодика за широкі плечі й поцілував у червоні

уста. Павло зачудовано видивився на нього й посміхнувся.

— Що сталося, пане писарю?

— Він ще й питає! — здивувався й разом засміявся Хмель. — Ну, пане-

брате, тепер і я бачу, що ти сам собі ціни не знаєш, далебі.

— Якої ціни? — ще більше здивувався Павло. — І що це за речі?

— Як? Ти навіть не здогадуєшся, за що саме дякую тобі?

— Далебі, ні, — знизав плечима Павло.

Хмель пильно подивився на нього й теж плечима стенув.

— Дивно... Коли б я не знав тебе за щирого, безхитрого братчика, то

помислив би, що ти глумишся з мене, — сказав він. — Допіру врятував мене

від наглої смерті і вже забув.

— Та ти про що? Може про того турка?.. Але ж то пусте, — скривився

Павло, — не я, то ти сам дав би собі раду з ним.

— Хіба на тім світі, дорогий мій. А поки я на цім іще, хочу побратися з

тобою, голубе, на віки вічні, поки й життя нашого. Згода?

Дуже глибоко й приємно вразило це Павла; пан писар, старшина й один з

перших лицарів — і він, простий козак.. .Честь неабияка, тож і не дивниця, що

він аж розчервонівся від хвилювання й несміливо відповів:

— Така мені честь, пане писарю, що...

— Та облиш ці забобони! Кажи — згода?

— Та як би ні?

— Маєш хреста?

— Ото, чия невіра, що не мав би!

— От і гаразд... Поміняємося ж хрестами на безвічне побратимсво!..

Один і другий розстібнули комір сорочки, подоставали хрести й наділи

один на одного, потім обнялися по-братськи й тричі почоломкалися.

— Отже... — промовив розчулений Хмель, — нема тепер для тебе пана

писаря, чи як там іще, а є лише побратим Зінько Хміль, мій брате. Так і зви

надалі, як і я тебе.

Молода душа Павлова не тямилася від щастя.

V. Коментар учителя.

Мати побратима — справді велике щастя. Але й не менша

відповідальність. Адже, братаючись, люди присягали на вірність до кінця

життя. Міняючись хрестами, козаки цим самим брали у свідки самого Господа.

Зрадити побратима вважалося не лише ганьбою, а й великим гріхом, тому козак

не братався аби з ким. Лише той, хто в тяжких випробуваннях, у бою з

ворогами чи в неволі доказав свою вірність січовому братству, вірі

християнській, рідному краю, проявив мужність і безстрашністьі'чесність і

людяність, — міг стати побратимом справжньому лицарю.

Що й казати, кожному хочеться мати друга і саме такого, який відповідав

би вашому ідеалу. Ця потреба особливо відчувається в юності, на порозі якої ви

вже стоїте. "Юність без вірної, ідейно багатої дружби убога й порожня", —

34

говорив В. Сухомлинський. І він же сформулював закони справжньої дружби,

за якими ви можете перевірити себе, чи здатні ви на справжню дружбу, бо

тільки той достоїн мати справжнього друга, хто сам може ним бути. Пропоную

послухати:

— Не залишай друга у біді, поділяй з ним не тільки радощі, але й

прикрощі. Відвернутися від друга у важку для нього хвилину — це означає

готувати себе до зради.

—Дружба — це моральне збагачення людини, тому тобі не байдуже, хто

твій друг. Не просто надійний і вірний друг, а надійний і вірний у чому — ось

що головне. Справжня дружба означає, що вас зв'язують не дрібні інтереси, а

велика мета.

— Дружба — це, насамперед, віра в людину, вимогливість до неї і

повинність. Гармонійне злиття цих трьох начал дає щастя духовного

спілкування з близькою за духом та ідеалами людиною. Чим глибша твоя віра у

друга, тим вищою повинна бути вимогливість і тим більше ти повинен бути

зобов'язаний.

— Дружба й егоїзм — несумісні й непримиренні. Дружба вчить віддавати

духовні сили й багатства. Коли у тебе з'являється вірний і надійний друг — у

сто разів зростає твоя зацікавленість у тому, що відбувається навколо тебе, які

люди тебе оточують, що в них святе й дороге, що вони люблять і ненавидять.

— Дружба вчить віддано любити і мужньо ненавидіти. Дружба—це

вершина, з якої перед людиною відкриваються найдрібніші деталі доблестей

краси, вульгарності й потворності. Дружба дає нам пильність до добра і зла.

Дружити — значить бути старанним учнем у школі вимогливості.

— Дружба випробовується в біді та небезпеці. Людина залишається

непереможною у найважчих умовах тому, що вона відчуває плече соратника.

Умій жити так, щоб уже в отроцтві та ранній юності пізнавати щастя

однодумства, щастя стійкості й непохитності в єдиному строю зі своїми

друзями.

— Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу ідеалів...

— Вірна дружба немислима без мрії про майбутнє. Умій бачити себе

разом зі своїм другом на полі Вітчизни, яке відкривається перед тобою. Хай

дружба буде для тебе яскравим світлом, що осяває життя.

— Дружба виховує відданість високому, ідеальному вже тому, що в

дружбі більше віддають, ніж одержують, і по-справжньому одержують лише

стільки, скільки віддають; найбагатшим стає найщедріший. Готовність віддати

найдорожче в ім'я ідеалу — покласти голову в боротьбі за щастя народу — це

величезне моральне багатство, доступне лише тому, хто бачить у житті дещо

більше, ніж шматок хліба і затишне гніздечко. Справжня дружба вчить

ненавидіти корисливість.

— Соромно самому перед собою — це почуття розвинене в того, хто знає

справжню дружбу, вміє бачити себе не лише своїми очима, але й очима друга.

Самовиховання, самовдосконалення — це не саморозвиток курчати в яйці під

крилом квочки, а складне людське почування й усвідомлення того, що я не сам

дивлюся на свою особу. Найбільш здатним до самовиховання стає той, хто має

35

друга, здатного не лише мужньо допомагати, але й мужньо ненавидіти зло.

— Бути вимогливим у дружбі — це мати мужність розірвати її, якщо друг

зраджує те, в ім'я чого побудована дружба, — прагнення до високого й

ідеального. Відступництво—один з найпідліших кроків, непримиренність,

ненависть до нього повинна виховуватися кожним кроком твого життя.

(В. Сухомлинський. Твори в п'яти томах, т.1. ст. 159-160.)

Важко щось додати до законів, сформульованих великим знавцем

людської душі, педагогом від Бога. Хочу лише повторити, не раз уже сказане:

"Хочеш мати справжнього друга, — учись таким другом бути".

36

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бондаренко Г. з книги О.Олійника ―Українська мова 10-11‖

2. Бондарчук Г.М.Тимочків М.М. Виховні години 6 клас. –

Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007 3. Бондарчук Г.М.Тимочків М.М. Виховні години 7 клас. –

Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007

4. Кращі виховні заходи. Сценарії / Упорядник О.В. Гноінська – Х.: Веста: видавництво ―Ранок‖, 2008

5. Кропивницький М. Дай серцю волю заведе в неволю.

6. Малин В. ―Посол Урус-шайтана‖ 7. Стефаник В. ―Кленові листки‖

8. Сухомлинський В. Твори в 5 томах. Т.1 ст.159-160

9. Українська народна казка ―Названий батько‖ 10. Черкасенко С. ―Пригоди молодого лицаря‖