Фененко Валя, ученица 10-Б класса

ООШ № 5 г. Токмака

Меня зовут Валентина.

Живу я в небольшом, но любимом с рождения

городе – Токмаке.

Учусь в общеобразовательной

школе № 5.

Моё хобби – чтение. Ведь так приятно забыть обо всех проблемах и окунуться в завораживающий мир книги. Прочитывая книгу, я словно проживаю новую жизнь. Потому, что я грущу и радуюсь вместе с её героями.

Говорите, что в мире нет магии? Ошибаетесь, магия есть. Её можно потрогать руками И её даже можно прочесть. Книжный мир, разве он не волшебный? В нём вмещается целая жизнь: Сказки, повести, мифы, легенды… Уходя из него – задержись…

После школы, волею судьбы, девушка попадает в особняк мистера Рочестера, где становится гувернанткой Адели.

Джейн умна, трудолюбива и добра, скромна и порядочна. Всё это не осталось незамеченным. Мистер Рочестер влюбляется в девушку и она отвечает ему взаимностью. Близок день венчания. Кажется, нет такой силы, которая смогла бы разлучить любящие сердца и ничто не предвещает беды. Но так ли это? Страшная тайна открывается в день свадьбы. У Рочестера уже есть жена. Жена мистера Рочестера душевно больна и скорее похожа на дикого зверя, чем на женщину.

Моя любимая книга – роман Шарлотты Бронте «Джейн Эйр». Книга таит в себе множество переживаний. В ней открывается вся сложность человеческих отношений и в то же время, всё величие чувств.

У Джейн было очень тяжёлое детство. Лишившись родителей, с самого рождения, она живёт в семье тёти Рид. Здесь над ней всячески издевались и девочка чувствовала себя одинокой и никому ненужной. Затем Джейн попадает в Ловудскую школу, в которой и живёт до 18 лет.

Узнав правду, Джейн покидает любимого даже не простившись. В один миг девушка лишилась всего. Горе, как вся Вселенная, обрушилось на неё. Голод, холод, скитания, смертельная тоска по любимому, физические и душевные муки… Сколько всего ей пришлось вынести на своих хрупких, почти детских плечах. Но Джейн всё выдержала.

Судьба, временами, бывает к людям очень милостива, вознаграждая их за терпение и любовь к жизни. Пройдя через многие жизненные испытания, влюблённые верные сердца наконец воссоединились. Обретя друг друга вновь, Джейн и Рочестер больше не расстанутся.

Судьба подарила им счастье любить и жить вместе.

Книга Шарлотты Бронте «Джейн Эйр» произвела на меня огромное впечатление. Автор прекрасно сумела передать все чувства, переживания героев. Это одна из лучших книг, которые я читала. Она учит жизни. Джейн – моя любимая героиня. Я вместе с ней переживала все её горести, а также минуты радости и счастья. Эта книга помогла мне понять, что никогда не стоит опускать руки перед трудностями. В жизни ничего не даётся просто так. За своё счастье нужно бороться.

Школьная библиотека…

Почему-то именно здесь вспоминаются все школьные годы. Наверное потому, что каждая книга хранит в себе множество детских радостей и переживаний. В каждой осталась частичка детской души.

Я очень благодарна родителям, учителям за то, что они научили меня любить книги.

Всегда, если что-то не получается, я прихожу в библиотеку и именно там я нахожу выход даже из самой сложной ситуации. В нашей библиотеке есть множество разных книг на любой вкус и каждый сможет найти там книгу себе по душе.

Наша библиотекарь – Галина Викторовна, заботится о том, чтобы сокровищница знаний с каждым годом пополнялась новыми книгами и открывала школьникам новые горизонты. Очень хочется, чтобы все дети относились к книгам бережно и осознавали, что это не просто бумага, а часть духовной культуры человека.

Чем больше мы читаем, тем богаче наш духовный мир. Хочется верить, что в будущем люди не перестанут читать и книга будет занимать достойное место в жизни человека.

Я верю, что и через много лет, когда я приду в родную пятую школу и зайду в библиотеку, меня всё так же встретит добрая и заботливая Галина Викторовна и предложит почитать одну из моих любимых книг.

Книги

Бесценность книг нельзя преувеличить, В них заключён, пожалуй, целый мир. У каждой книги есть своё обличье: Учитель, друг, наставник иль кумир. А у тебя и у меня свои дороги. На них подъёмы, спуски, виражи. Но с ранних лет – до зимнего порога Нам оставляют книги след в душе. Былины, сказки, древние легенды Из книг газами мудрости глядят. О вечности Вселенной, тайне смерти, Прислушайся – они заговорят. Расскажут вдохновенно о природе, Пустынях и подводных чудесах, О древних и о нынешних народах, О птицах, океанах, ледниках. Воспеты в книгах воины-герои, Во славу Родины отдавшие себя. За свой народ, за землю дорогую Шли на смерть, с верой-правдой и любя. Книг очень много, всех не перескажешь. В них ум, талант и бесконечный труд. Творец-писатель вечно будет с нами, Пока его читают, любят, ждут.

С детства я увлекаюсь литературой и в особенности поэзией. В 8 лет сама начала писать стихи. Для меня поэзия – это способ самовыражения. Я счастлива, что наделена умением излагать свои чувства в поэтической форме и тем самым открывать частичку своей души всем, кто прочтёт моё творчество. Моими кумирами в мире лирики были и есть – Анна Ахматова, Марина Цветаева, Сергей Есенин, Евгений Евтушенко и … моя мама.

Шедевры, написанные этими поэтами помогают мне чувствовать ярче и глубже окружающий нас мир, вдохновляют меня изливать свои эмоции в зарифмованные строки. Каждая строка – это струна моей души. Перебирая эти струны я чувствую себя в гармонии с собой и со всем миром.

ЯБЛУНЕВИЙ САДЯблуневий сад навколо рідної домівки,У повітрі — аромат жоржин.Ось сидить старенька, сива мати,Жде додому дочок і синів.Стоячи подовгу на дорозіІ вдивляючись у далечінь,Згадує вона далекі роки,Що пливуть у неба височінь.Згадує вона щасливі миті,Коли діти поруч були всі.Перекинувши на груди коси сиві,Вона наче у казковім сні.Так, чекання — найстрашніша мука,Але мати витримає все!Тільки задля того, щоби потімГлянути у ріднеє лице...І злетілись діти-пташенятаДо свого родинного гнізда!Посміхнулась їм старенька мати —І сховала під свої крила. * * *Яблуневий сад навколо хати.У повітрі — аромат жоржин.І співає серце, адже матиДочекалась дочок та синів!

РІДНА МОВАДень поволі за верби спустився. В темнім небі палають зірки.Соловейко в гаю причаївся.Дзвінка тиша стоїть навкруги.Аж з-за річки тонкою струноюСрібним дзвоном танцюючих хвильРозлилась дивна пісня над полемНад простором лісів і гаїв.У тій пісні і туга за домомЙ радість зустрічі, й перша любов.Й, мов перлина, у ній рідна мова,Що встає крізь віки преді мной.Рідна мова знайома до болюЗ колискових дитячих пісень.В ній і присмак козацької волі,Й дзвінкий сміх, й світла радість дітей.Ти, свята українськая мово!Мова вітру і мова зірок.Мова янголів, що шепочутьПро любов - вічне щастя для двох.І в яких би краях не була яБуде в серці моєму завждиМова неньки моєї святая,Що лелекою в обрій летить.

УКРАЇНАНемає кращої землі,Ніж моя рідна Україна — Це луки, річки та гаї,Травнева пісня солов’їна.„Мої сади, мої ліси, —Шепоче вітер по діброві, —Нема милішої краси,Ніж хвилі в славному Дніпрові!”Неначе неньки колисковуСпівають хвилі і біжатьВ Дністрі, Дунаї та в Дніпрові,В озерах степу і Карпат.У серці ти одна-єдина!Люблю і бережу тебе.Ти — наче пісня солов’їна,Що по життю зі мною йде.Тут воювали козаки,Рятуючи свою країну,І славний гетьман, наш Богдан,Віддав життя за Україну.І ще мільйони молодих,Веселих, славних козаченьківСвоє життя поклали тутЗа милу Україну-неньку.

Слізьми вмивались матері,Побачивши тіла убиті,Пронзенні списами татарІ кров’ю славною омиті.Стогнав наш славний батько-степВід цих боїв кровопролитних.І чорна хмара вкрила все,Поглинувши тіла загиблих.Та скільки б ворог не грозив,Ти завжди будеш нездоланна!Через роки, через вікиЖиви, Україно кохана!Моя країно, омріяної волі прапор,Омитий кров’ю, славою, слізьми,Ти підняла в дітей над головами,Його навіки збережемо ми!

СОРОЧКАВишита сорочка українська — Це, мов доля кожної людини, В ній і щастя, й туга материнська,Рідний степ і пісня солов’їна.Маки, що палають, ніби жар —Символи довічного кохання.А волошки — сині очі мам,Проводжаючих синів в дорогу дальню.Вишиванка — неньчин оберіг,Захищатиме в бою від смерті,І полотно біле, наче сніг,Завжди буде зігрівати серце.

НЕНЬКА УКРАЇНАМамо, ненько Україно,Рідний, милий серцю край!Ти в душі одна-єдина,Мов блакитний небокрай.Мов матусі колискові,Хвилі бистрії біжатьУ Дунаї та Дніпрові,І від Криму до Карпат.В серці ти одна-єдина,Не забуду я тебе.Ти, мов пісня солов’їна,Що завжди зі мною йде!

РУШНИКСпоконвіків народний оберіг,Дарований на щастя і з любов’ю,Барвистий, вишитий матусею рушник,Оберігатиме завжди дитячу долю.Хай чарівний весільний рушничок,Неначе доля, стелиться під ноги.І молодят благословенним буде вік,І зійдуться навіки дві дороги.Людей він зв’яже між собою —Оберігатиме сім’ю,І буде в хаті мир та згода,І спокій, наче у раю.У кожній українській хаті Це незамінний атрибут.Він береже в сім’ї достаток,Висить на стінах там і тут.І на Великдень, й на Вечерю,На свято й просто на обід —Рушник в пригоді буде завжди,Він захистить від горя й бід.На ньому маку цвітТа пісні солов’їні —Це вічний оберігМатусі України.

РІДНИЙ СТЕПКолоски шепочуть у степу,Маки поміж ними червоніють.За тобою я сумую кожен день,Степу мій, до тебе хочу линуть!Жайворонка пісня степоваЗігріває кожне людське серце.Я тебе люблю, земля моя!Й бережу твій образ в своїм серці.

КАЛИНАЧарівні білі квіти на калині —Немов фата на молодій дівчині.І як намиста низочки на шиї,Червоні ягоди розсипав хтось в долині.Терпкі, мов доля, ягоди калиниГорять на гронці. Цей палкий вогоньЖаркий, червоний — як любов дівчини,Негаснучий — немов козацька кров.

МАМІКолискові ти мені співала,Коли я маленькою була.Ти мене до серця пригортала,Пестила і ніжно цілувала.Твої карі очі, наче сонце,Світять, зігрівають все життя.Проводжають, дивлячись в віконце.Часто в них втонути хочу я.Твої теплі та ласкаві рукиЯ впізнаю із мільйону рук.Рідна мамо! Прагну понад все яЧути завжди серця твого стук.

БАБУСІТвої старенькі, милі серцю очіЯ не забуду через тисячу віків.Я бачу їх вві сні щоночі –Вони розкажуть все не гірше слів.Мені ти рідна й дорога людина,І в моїм серці назавжди єдина.Бабусенько, ти краща за усіх на світі,Тому тебе так люблять твої діти.

ШКІЛЬНИЙ ЮВІЛЕЙУ ці жовтневі променисті дніСвяткує наша школа 40 років!Навчанням, працею прикрашені вониІ світлом мрій про вічне і високе.Часу немало минуло відтоді,Як ти стрічала перших дітлахів,Піклуючись, з турботою, любов’ю,Неначе мама за своїх синів.І не одне доросле поколінняТи в люди вивела, розкривши цілий світ.Дорослі діти із доріг далекихТобі вклоняються і шлють палкий привіт.І ми вітаємо у цей святковий деньТебе, рідненька, мила наша школо!Сріблястий дзвоник не змовкатиме ввесь день,І все радітиме й співатиме довкола.

ПЕРША ВЧИТЕЛЬКАПерша вчителька моя,Наче ясная зоря,Наче радісний струмочок,Що біжить через гайочок.Вчила нас лічить, писать,Казки по складах читать,Не сваритись, а дружитиІ пробачення просити.Не забуду я ніколиПершу вчительку мою,Бо й через багато роківДуже я її люблю!

ТРИПТИХ «З ПІСНЕЮ В СЕРЦІ»ЛЕГЕНДА ПРО ПІСНЮ

Стародавня є легенда(Котрих так багато),Як Господь зійшов із неба,Щоб зробити свято.Без дарунка не залишивЖодної людини,Всіх вітав привітно й щиро —Кожную країну.Та ось в натовпі майнулаДівчина, мов рожа:Станом гнучка, як тополя,Струнка, прехороша,Личком біла, наче панна,В косах гарні квіти:На таку красу дівочуЛюбо поглядіти.Ще й хлоп’ятко невеличкеПривела до Бога.Привітались, уклонилисьЗ довгої дороги...«Подаруй нам свою милість,—Просять діти в Батька,—Щоб залишилась по тобіЗавжди добра згадка!»

Слово чисте і крилатеДарував хлопчині,А квітучій дівчинонці —Пісню про калину.І понесли дар співучийВ степи, між гаями,Отуди, де верби мріютьНад срібними ставками.Та дівчина — Україна,Мила моя ненька,Найспівучіша у світі,Дороге серденько.А поет благословенний —То Тарас могутній.Летять роки, летять віки,А він — незабутній:Кобзаря співучі віршіБудуть завжди жити.Дай нам, Боже, як Шевченко,Вкраїну любити.Хай від прадіда до діда,Від батька й до синаЛине пісня величальнаЙ славить Україну!

Сон КобзаряБатьківщина, серце моє,Наймиліша в світі.Твої степи, сади, рікиУ піснях сповиті.Вічна суть землі моєї –Та земля багата,Що і в радощах і в тузіПіснею крилата. Не шелеснуть трави в лузі,Жайвір не співає,Бо вкраїнська славна пісня По степу лунає.Одну таку пісню-думуМаю пригадати.Тож слухайте, любі друзі,Кобза буде грати…Мандрував Кобзар по світуЯром-долиноюІ вирішив зупинитисьПід старою вербою.День за обрій закотивсяВітер не гуляєСів старенький, притомивсяТа й думу гадає.

В небі чистім шлях чумацькийЗіроньками світить,Ніч прикрила рідну землюЧорним оксамитом.Десь у терні сич заплакав,Що йому до всього,А Кобзар заснув сердешний,Помолившись Богу. Й сниться сон…Пливуть човни в річці Сурінь,Мов чайки бистрокриліПравлять ними славні руси,Розрізають хвиліА у ханів половецькихПолонені плачуть:Неньки, сестри, наречені…Не барись, вояче!Пролунав над вояками Гук: «Брати, до бою!»Мудрий воїн МономахЇх веде за собоюБлищать шаблі, блищать гості,Половці тікають,Летять голови ворожі,В річці потопають.

Й наших воїнів сміливих Полягло немало,Хвилі в річці вже не сині – Червоними стали.Не спинялось наше військо –Хана розгромили,З половецького полонуБранців відпустили…Грай же, кобзо,Пісню-думу рознеси по світу,Про вкраїнську славну вдачуПам’ятайте, діти!Слався, рідна Україно,Гарними піснямиІ героями від Бога –Дочками й синами.

РІЗДВЯНА НІЧСпускається казкова ніч на місто,Стоять в будинках запашні ялинки.Батьки в цю ніч не скажуть: „Уже пізно”,А роздаватимуть цукерки й мандаринки!Це свято чарівне й веселе,Бо народився у цю ніч Христос!Так, це Різдво спускається на землю —Найкраще свято для дітей й дорослих.

ПІСНЯ ПРО МАМУЗнов пригадую рідну хатуІ бачу маму молоду.Тринадцять весен відшуміли,А я із нею поряд йду.Іду по стежці, що з дитинстваКрізь моє серце пролягла.Спішу я знов в твої обійми,Що захистять мене від зла.Заспівай же свою пісню,Матінко моя,В ній садки в рожевих квітахЗавжди бачу я.В небі місячний серпанокЗорі колиса.І танцює з водограємДівчина-краса.Люблю дивитись в твої очі,Що посміхаються мені.Люблю, рідненька, твої коси,Такі шовкові й запашні.Із болем в серці повертаюсьВ той день холодний, наче сніг.Неначе сонце згасло в небі —То коси падали до ніг.Ти з піснею долю дарувала,Любов до рідної землі.

Її несуть на своїх крилахУ небі синім журавлі.І скільки б не пройшла доріг я,До тебе завжди повернусь.За все тобі, моя рідненька,Низенько в пояс поклонюсь.Нехай тебе обходять роки,Скільки б на серце не лягло.І осені журливі крокиНе засмутять твоє чоло.І хай завжди палає зірка —Матусі зірка золота —В моєму серці завжди будешТи найгарніша й молода.Заспівай же свою пісню,Матінко моя,В ній садки в рожевих квітахЗавжди бачу я.В небі місячний серпанокЗорі колиса.І танцює з водограємДівчина-краса.

МАМЕ

Хочу пройти по жизни без труда. Но знаю – это невозможно. Но знаю я, что есть на свете та, Кто мне поможет в этой жизни сложной. И пожалеет, и совет мне даст, Всю до конца она себя отдаст. Тебя нет лучше, мамочка моя, Всегда ты знай, что я люблю тебя.

ШКОЛА

Родная школа, дворик сердцу милый, Как дороги вы каждому из нас. А самое сердечное спасибо - Учителю, что учит жизни нас. Как старый верный друг встречаешь нас Всегда с любовью и открытой дверью. И мы спешим к тебе, как в первый раз, На твой звонок, звенящий чистой трелью. Ты учишь нас ценить людей и труд, Ошибки помогаешь исправлять. А тех, кто рядом с нами в жизни этой, Мы не имеем права забывать!

ГОРЬКАЯ ПАМЯТЬ ВОЙНЫЦветёт весна и май благоухает,И соловьям, как прежде не до сна.Так что же в сердце боль не затихает И горем в памяти встаёт война.Как смерч прошёлся по земле родимойДля всех оставив траурный наряд –Для тех, кто выжил в этом аде смертиИ тем, кто уж давно в земле лежат.Не пощадила ни единой хаты,Забрала всё у мёртвых и живых.Война, как злая мачеха солдатамЛишь память нам оставила о них.О матерях, которые всё ждалиДетей с войны, не уставая ждать.Им похоронки руки обжигали,А сердце верило: вернётся сын опять.Герои-воины, могилы ваши святы,И в поле чистом и под братскою плитой,Поклон вам низкий, генералы и солдаты,Что подарили мир нам и покой.

ЕЩЁ РАЗ О ВОЙНЕВ тесных и душных вагонахНас увозили на запад.От безысходного горяНе было сил даже плакать.Я прижимала к сердцуГорстку земли родной,Дома осталась мама…Свидимся ль мы с тобой?Времени счёт потерян,Но вот и конец пути.Концлагерь встречает пленных!Что же нас ждёт впереди?Разделили по узким баракам,Разлучили женщин с детьми!Зубы сжала до боли: «Не плакать!»Боже правый, спаси, сохрани!День и ночь, ожидая спасеньяМы ходили со смертью рядом:Пытки, расстрелы, топки.Всё забыть! А может не надо?

Есть имя у ада – Освенцим.Набат в голове звенит,С номером лагерным в сердцеНам, всё же хотелось жить!Той ночью одна из женщинПробралась в детский барак,С сыночком хотела проститься,Увидеть в последний раз.Целовала худые щёчки,А ребёнок понять не могПросьбу мамы: «Любимый, Ванечка,Помни имя своё, сынок!»Утром женщину расстреляли.Не ко всем победа пришла.Я домой не одна возвращалась – Сына Ванечку привезлаВ доме пусто зови не зови,Мама больше меня не встречает.Как у жизни цена высока!Что даёт она, что забирает.Лет прошло с тех времён не меряно,Но пронзает болью високТа мольба, обречённой женщины:«Помни имя своё, сынок».

Кому по силам описать любовь?

Кому по силам описать любовь?Ведь мир влюблённых соткан из мгновений.Они находят радость в каждом дне,Улыбке, взгляде и прикосновенье.Только для них все песни и стихи, И перестук дождя, и шёпот ветра.Лишь с ними в вальсе кружит листопад,Для них звучит мелодия рассвета.Всё это можно только ощутить,Прожить всем сердцем, каждой клеткой тела.Ведь те, кто не сумели полюбить,В любовь и единенье душ не верят.Не верят, не хотят мириться с тем,Что дар любви приходит не ко всем!

Мой город

Говорят, что любовь – это розы,Розы – счастья бутон приоткрытый,А роса на них – девушки слёзыКем-то самым любим забытой.Если розы – великое чувство,Что нас верить и жить заставляет,То свой город, буяющий цветом,Я столицей любви называю!

ЕСЕНИНУПовеса с трепетной душой.Ты жил как будто бы играя.Спешил писать, спешил любить,Жил настежь сердце отворяя.Себя ты не сумел сберечь«Для тихой жизни, для улыбок.Как мало пройдено дорог,Как много сделано ошибок».Ты пил до ночи в кабаках,Тебя любили сотни женщин.Ты был скандальный хулиганИ в то же время ты был гений.Ты воспевал в своих стихахРоссию, мать и старый дворикИ пса, что письма доставлялДевчонке в беленьком шифоне.Ты струны рвал души своей,Писал стихи легко и смелоИ видел в ярких красках то,Что люди видят чёрно-белым.Не понят многими ты былИ говорили о тебе с презреньем,Но как умел ты, так и жил –Терял, искал, любил, творил,Король любви – Сергей Есенин.

ЛЮБЯЩЕЕ СЕРДЦЕВы помните её, конечно, помнитеЕё глубокий, чуть смущённый взгляд.Вы в нём, как в тёмно-сером омуте,Купались много, много дней подряд.Тогда и вправду Вам казалось,Что вот та самая, она,Ваша принцесса и богиняИ даже, может быть, жена.Но вновь Вас сердце обмануло.Вновь закружила маета,И эта милая девчушкаДля Вас совсем уже не та.А кто же та, скажите, сударь?Кто Вас способен приручить?И есть ли женщина, что сможетБыть верным сердце научить?Ведь Вы рискуете серьёзноОднажды с горечью понять,Что мимо глаз прошли священных,Способных ждать и принимать.Остановитесь, оглянитесь,Понять попробуйте одно:Сердец горячих в мире много,А любящее - лишь одно.

ПОБАЖАННЯДай, Боже, українському народуПрожити в злагоді, достатку та добріІ зберегти гостинність, вдачу, вроду,І Бога кожному хоч трохи у душі.Дай, Боже, щоб у рідній УкраїніЗапанували злагода та мир.І щоби на землі моїй чарівнійНіколи батько сина не убив.І щоби ворог зла не заподіявМоїй рідненькій матінці-землі.Дай, Боже, щоб моя країнаМене любила в щасті і в біді.Щоб завжди кращі друзі були поруч,І щоби впевнена була я в них.Дай, Боже, не зректися тих, хто поряд, І берегти усім собори душ своїх!

"Людина, для якої книжка уже в дитинстві стала такою необхідною, як скрипка для музиканта, як пензель для художника, ніколи не відчує себе обділеною, збіднілою, спустошеною" В.Сухомлинський