«Українська народна пісня»• Найпростіша і

найпоширеніша форма вокальної музики ,в якій поетичний образ поєднується з музичним

Характерні функції:• наявність закінченої ,самостійної ,наспіваної мелодії і жанрової

завершеності .• простота структура ,багатство внутрішнього змісту • Відповідність музики загальному змісту тексту • Масове сприйняття засвоєння • Апелювання до співпереживання слухачів • співвідношення зображувального народного світогляду з

реальним художнім мисленням

Украї́нські народні пісні́ — це фольклорні твори, які зберігаються в народній пам'яті і передаються з вуст в уста.

Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі. Народна пам'ять зберегла нам лише деякі імена авторів народних пісень. Це

Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «3асвіт стали козаченьки» — це козак Семен Климовський —

«Їхав козак за Дунай». Інша частина народних пісень літературного походження — «Реве та стогне Дніпр широкий» — Т. Г. Шевченко, «Ніч яка місячна» — Старицький. Взагалі в Україні складено понад 5 тисяч

пісень.

Народні пісні України – це не тільки велике національне надбання, візитівка нашої країни та культурний спадок для майбутніх поколінь, а й дієвий спосіб лікування душі та тіла. Народні пісні України створювали протягом століть. Найкращою перевіркою якості пісень став час. Найкращі пісні дійшли до нас незміненими, їх співали наші бабусі і співаємо зараз ми під час хвилин смутку та хвилин радості. Українські народні підкорюють наші серця різноманіттям жанрів, стилю, тематики, глибиною змісту, красою та легкістю.

Вчені вважають, що народні пісні України позитивно впливають на наші емоції. Пісні нашого народу можуть викликати щирі сльози і нестримну радість. Це закладене генетично, саме так пробуджується генетична пам’ять, яка зберігає відомості про сумні та радісні події, кохання і ненависть, тяжку долю народою для розуміння поезією.

Народні пісні мають багато жанрів:

Весільні пісні-Голосіння-Жартівливі пісні-Історичні пісні-Щедрівки-Балади -Колискові пісні-Танці і хороводи-Колядки-Купальські пісні-Обрядові-Соціально-побутові-Чумацькі пісні--Кріпацькі

Весільні пісні • — пісні, що супроводжують весільні обряди, пояснюють їх зміст і

значення, прославляють молодих та їх батьків.• У весільних піснях ідеться і про свах, і про подруг нареченої,

світилок, бояр і боярок, старост і дружб. Співають весільних пісень тільки жінки. Це переважно хори, діалоги. Весільними піснями супроводжується замішування короваю, розплітання коси молодої, одягання на неї очіпка. Чоловіки у формі діалогів і монологів беруть участь у найдраматичніших епізодах обряду — під час нападу бояр, викупу нареченої. обрядовими піснями на частування до хати молодого. Найпопулярніші такі весільні пісні: «Ой стала я на билиночку», «Де ти, калино, росла?», «Ой думала та гадала», «Приїхали гості», «Ой куди ж ви, сірі гуси, полинете?», «Ненько моя та рідненька», «Ой пливе човен по росі» — з них постає цілий світ почувань і думок дівчини передвесільної та весільної пори.

Голосіння

• вид фольклору слов’янських народів. Голосіння виконують у зв'язку з майбутньою розлукою - під час весілля, проводів до війська, хвороби, але переважно під час похоронного та поминального обрядів

Історичні пісні

• це фольклорні твори, присвячені певній історичній події, чи відомій історичній постаті. У цих піснях висловлюється ставлення народу до історичних подій чи героїв. Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь.

Щедрівки • величальні українські народні обрядові пісні. Виконуються під Новий рік і під Йордан у

Щедрий Вечір. Відповідно до різдвяно-новорічних звичаїв, щедрівки так само, як і колядки, величають господаря і членів його родини.

• У щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, доброго роїння бджіл. Поетичне слово в щедрівках і колядках виконує магічну функцію. У давніх щедрівках і колядках відбилися часи Київської Русі й збереглися образи князівсько-дружинного побуту. У щедрівках і колядках християнського циклу знаходимо мотиви біблійних і євангельських та апокрифічних оповіданнях: картини народження Христа, поклоніння волхвів і пастухів. У багатьох щедрівках і колядках християнські мотиви і євангельські оповідання сполучені з життям і побутом українського селянина («Господь волики гонить, Пречиста Діва їсточки носить, а святий Петро за плугом ходить»). Образи святих вводяться, щоб надати ще більшої магічної сили поетичній формулі.

• Щедрівки і колядки християнського циклу відзначаються своїм глибоким етичним змістом і великою мистецькою красою. Основні мотиви їх — християнська любов, милосердя, глибока пошана до матері.

• Щедрівки відрізняються від колядок своїм неодмінним приспівом «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір».

• Багатством змісту і поетичною формою щедрівок захоплювалися українські письменники і композитори, зокрема Микола Лисенко, Микола Леонтович (відомий «Щедрик»), Кирило Стеценко, Михайло Вериківський, Костянтин Данькевич та інші.

Балада

• (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.

Колискові пісні́ також колиско́ві, колиса́нки

• жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці. Визначальний у колисковій пісні не смисловий, а звуковий (ритмо-мелодійний) компонент.

Танці та хороводи• Танець-вид мистецтва, де художні образи створюються засобами пластичних рухів людського тіла. В танці

відображається емоційно-образний зміст музичних творів.• Танець існував та існує в культурних традиціях всього людства й людських спільнот. За довгу історію

людства танець змінювався, відображаючи культурний розвиток. Існує дуже багато видів і форм танцю.• Народний танець — яскраве вираження менталітету і творчості кожного народу, віддзеркалення традицій,

хореографічної мови, пластичної виразності у співвідношенні з музикою.• Класичний танець є основою мистецтва балету, започаткованого наприкінці XVI століття, і вимагає

спеціальної підготовки.• Естрадний танець має власну специфіку та підпорядкований завданням підтримки виступу певного

естрадного співака.• За кількістю учасників танці поділяються на сольні танці, парні танці та групові танці.• За призначенням танці поділяються на соціальні, обрядові, сценічні, еротичні, тощо.• Музою танцю була Терпсіхора.• Хоровод (корогод) — найдавніший вид обрядово-ігрових танків синкретичного типу.• За темами хороводи можна поділити на три групи:• до першої належать хороводи, в яких відображаються трудові процеси («А ми просо сіяли, сіяли», «Мак»,

«Шевчик», «Бондар», «Коваль» та ін.);• до другої — хороводи, де відбито родинно-побутові відносини трудового народу («Перепілка», «Ой гілля-

гілочки», «Пташка» тощо);• до третьої — хороводи, в яких знайшли свій вияв патріотичні почуття народу, оспівується рідна природа

(«А вже весна», «Марена» та ін.).• Хороводи являють собою синтетичний вид народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика та

хореографія. Ідейний зміст того чи іншого хороводу розкривається в пісні. Отже, текст в обрядових танцях має першорядне значення, бо він визначає зміст танцю та його хореографічний малюнок.

Колядки

• величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини.

• Не слід плутати колядки (народні пісні) та коляди (псевдонародні пісні релігійного (церковного) змісту) — приурочені до найголовнішого християнського свята — Різдва Христового. З'явилися колядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними (народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа). Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»; та інші).

• Колядки з'явилися ще у календарі за язичницькі часи і пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або Коротуна. Його святкували 21 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун]. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Ця традиція збереглася й до сьогодні. А тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, будили господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками. Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та ін. Колядки, за традицією вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідними іграми, танцями, музикою. Колядували групами: «отаман», «звіздар», «міхоноша» та «ряжені».

• Через тиждень після Коляди 31 грудня, або 13 січня (за старим стилем), відзначали Щедрий вечір (День преподобної Меланії). Цей день ще називали Меланки. За традицією, святкування супроводжувалося обходом хат із побажанням людям щастя, здоров'я і добробуту в Новому Році. Щедрували теж групами: «Меланка» і «Василь» та «Ряжені». Коли порівняти колядки та щедрівки («Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка»), то можна побачити ластівок, жито, посіви. Це свідчить, що Новий Рік зустрічається з весною

Купальські пісні

• обрядові пісні, які співали в час літнього сонцестояння, на Івана Купала, біля ритуального вогнища.

• Перед Купальським святом плодюча енергія Сонця і Землі досягає найвищої точки, а далі йде на спад. Це явище символізує звичай «ховати Ярила», який здійснюють заміжні жінки. Хлопці, дівчата, а також вдови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати, все має бути в парі.

Обрядові пісні• це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно

зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку. Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові) пісні. Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті. Наприклад: на сільських майданах і галявинах співали веснянки і гаївки, під час Зелених свят — русальні пісні, на Івана Купала — купальські пісні. По закінченню жнив, люди співали жниварські пісні, славлячи землю за те, що дала їм гарний урожай. Під час зимового сонцестояння виконували сонцесяйні пісні.

• Пізніше календарно-обрядові пісні поступово втрачали зв'язок з давніми обрядами, почали підпорядковуватись християнським святам. Надзвичайної популярності в народі набули колядки та щедрівки. Ці пісні приурочувались до основних свят зимового циклу: колядки — до Різдва (7 січня), щедрівки — до Нового Року (за старим календарем 14 січня).

• Серед відомих колективів, що досліджують і відтворюють українську календарно-обрядову пісенність — фольклорний гурт автентичного співу "Володар", основу репертуару якого складають саме календарні, обрядові, весільні пісні.

Соціально-побутові пісні

• це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.

• Соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння.

• Це пісні про гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.

• У соціально-побутових піснях українського народу узагальнено відбився світ людських доль в усьому його різноманітті. Як писав Микола Гоголь, для України народні пісні - це все: «і поезія, і історія, і батьківські могили». За тематичними і жанровими ознаками соціально-побутову фольклористику розділяють на такі цикли пісень: козацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін. Кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони об'єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.

Чумацькі пісні

• нар. пісні про життя, побут, пригоди й переживання чумаків.• Центральною фігурою чумацьких пісень є чумак-нетяга, на плечі якого

лягли злигодні та небезпеки. Це образ відважної й волелюбної людини, яка добре володіє зброєю і здатна не розгубитися в скрутну хвилину, відбити напад ворога.

• Тематика Чумацьких пісень дуже широка, вона охоплює найрізноманітніші сторони життя й побутуу Ч.: від'їзд Ч. у дорогу, бідування чумацької сім'ї після від'їзду господаря, туга Ч. за домівкою, злигодні мандрівного життя, втрата худоби, напади татар та грабіжників на чумацькі валки, хвороби і смерть Ч., туга за любою дівчиною, гірка доля Ч.- наймита, хвилинні розради; повернення Ч. додому, кохання і одруження Ч., туга жінки в довгому чеканні. Зіткнення родинних почуттів зі становим обов'язком — це одна з частих драматичних колізій чумацької лірики, перейнятої тугою за доброю долею. Серед Ч. п. є такі, що своєю епічністю наближаються до укр. нар. дум. Мелодії Ч. п. відзначаються гнучким гармоніюванням з текстом, вільними, широкими рисами малюють красу укр. степу і досягають вершка досконалості в тих піснях, що розповідають про хворобу та смерть Ч. в дорозі.

Кріпацькі пісні

• належать до суспільно-побутових пісень. Значна їх частина втрачена назавжди, бо із скасуванням кріпацтва такі пісні перестали побутувати. Але ті, що збереглися в записах, свідчать про тяжкий гніт і повну безправність селян.