Відділ культури і туризму

Черкаської райдержадміністрації

КЗ "Районний організаційно-методичний центр

бібліотечної та краєзнавчої роботи"

Черкаської районної ради

Черкаси-2014

Українська Гетьманська держава за роки свого

існування мала 17 гетьманів. Усі вони були

носіями ідеї незалежної самостійної Української

держави.

Втіленню цієї ідеї в життя вони

присвятили все своє життя, поставивши за мету

вибороти звільнення українського народу від

панування чужинців. Діяти цим гетьманам

довелося в найскладніших, найтяжчих, іноді

найтрагічніших для України історичних умовах.Дмитро Вишневецький прагнув звільнити південні українські степи від

панування ханських орд, знищити турецькі фортеці в пониззях Дніпра, а згодом і

оволодіти Чорноморським узбережжям. Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький,

Іван Мазепа належали до тих постатей, чиїми іменами називають епохи. Іван

Виговський, Петро Дорошенко, Пилип Орлик — видатні державні й політичні діячі,

талановиті дипломати.

Політичні програми гетьманів України і їх державотворча практика —

унікальне явище політичної історії Європи. Козацька демократична республіка, проекти

її перетворення в гетьманську чи в парламентсько-гетьманську республіку — реальна

утопія XVII—XVIII ст. Вона, як самотній острів, в морі західних і східних монархій,

деспотій, імперій була приречена. ЇЇ демократичні ідеали на століття випередили

суспільно-політичний розвиток країн східноєвропейського регіону і вплинули на

наступну еволюцію вітчизняної політико-правової думки.

З поміж багатьох козацьких ватажків раннього

періоду козацької історії чи не найбільшою славою

вкрив себе князь Дмитро Вишневецький, що

походив з роду князів Гедиміновичів і який на

початку 1550-х років заснував замок на острові

Мала Хортиця, згуртував навколо нього козаків і

цим поклав початок Запорозької Січі. Саме тому

його вважають першим козацьким гетьманом.

Дмитро Вишневецький (після 1516 (невідомо —

1563/1564) — руський (український) шляхтич,

волинський магнат, князь гербу Корибут з династії

Гедиміновичів. Козацький ватажок, гетьман. Урядник

Королівства Польського (староста канівський і

черкаський). Власник маєтків у містечку Вишнівець

Крем'янецького повіту.

У війську Бернарда Претвича у 1548-1549

роках Вишневецький проводить ряд походів, і

здобуває великий авторитет як талановитий

воєначальник.

Після багатьох невдалих спроб протистояння

з татарами Вишневецький захворів. У 1563 році його

запросили на князівство до Молдавії місцеві бояри,

які знаходилися під протекторатом Туреччини, і там

по-зрадницьки захопили в полон та відправили до

Стамбула, де пізніше стратили.

П. Сагайдачний (бл. 1582, с. Кульчиці, — 10 квітня

(20 квітня) 1622, м. Київ) - походив з родини

православного шляхтича, який мав свій герб.

Навчався в школі Львівського братства та знаменитій

на той час Острозькій школі.

В червні – на поч. липня 1616 року гетьманом

Війська Запорозького було проголошено

Сагайдачного.

Петро Сагайдачний - український полководець та

політичний діяч, організатор успішних походів

запорозьких козаків проти Кримського ханства,

Османської імперії та Московського царства, меценат

православних братств.

Сагайдачний усвідомлював необхідність боротьби

й проти Речі Посполитої, але діяв дипломатично,

використовуючи слушні нагоди для втілення своїх

задумів.

Проявляв гетьман турботу і про розвиток

національної освіти та культури. Він з усім Військом

Запорізьким увійшов до складу Київського братства,

взявши його під свою протекцію.

Сагайдачний прагнув відновити значення Києва як

православного та культурного центру.

Хотинська битва (1621) стала останньою для

гетьмана. Від численних ран, отриманих на полі бою,

Петро Конашевич-Сагайдачний помер у Києві в квітні

1622 року.

Богдан Хмельницький — (1595–1657) –

визначний український політичний і державний

діяч, полководець, гетьман України (1648– 1657).

Засновник Української Козацької держави. Місцем

народження є Суботів, Жовква або Чигирин.

Батько-сотник назвав сина Зіновієм, а Богданом

його нарекли пізніше — за видатні досягнення у

якості гетьмана.

Б. Хмельницький – керівник повстання проти

панування шляхти в Україні, котре, переросло у

загальну, очолену козацтвом, визвольну війну

проти Речі Посполитої. Перший з козацьких

ватажків, котрому офіційно було надано титул

гетьмана (18 квітня 1648 року). Намагався

розбудувати незалежну українську державу,

укладаючи протягом свого правління союзи

з Кримським ханатом та Московським царством.

Визначною подією в Україні було прийняття

рішення Богданом Хмельницьким про

возз'єднання України з Росією, яке відбулося в

місті Переяславі 1654 року.

Помер Богдан Хмельницький 27 липня 1657

року (6 серпня за новим стилем), його поховали в

Суботові. У 1664 році поляки спалили колишній

хутір Хмельницького та розсипали його прах за

вітром.

Іван Виговський (бл. 1608 – 16 березня 1664)

– український військовий, політичний і

державний діяч. Гетьман Війська Запорозького,

голова козацької держави у Наддніпрянській

Україні (1657-1659), представник православного

шляхетського роду Виговських гербу Абданк

Іван Виговський – видатний український

державний діяч, тонкий і розумний політик,

військовий спеціаліст, визнаний дипломат,

людина високого розуму та європейської

освіченості.

Перебуваючи на службі у польському війську,

потрапив у полон до татар на Жовтих водах.

Б.Хмельницький викупив його з полону і невдовзі

призначив генеральним писарем Війська

Запорізького.

Після смерті Богдана Хмельницького (6

серпня 1657 р.) старшина обрала спочатку

регентом, а незабаром і гетьманом України

сподвижника Хмельницького, генерального

писаря Івана Виговського. За часів

Хмельницького Виговський був співтворцем

великих планів гетьмана в зовнішній та

внутрішній політиці. Він твердо тримався

основної лінії Хмельницького – забезпечити

самостійність України, утримуючи приязні

стосунки з усіма її сусідами.

Іван Самойлович (початок 1630-х рр. - 1690) —

гетьман Війська Запорозького, політичний та

військовий діяч, реформатор, очільник Гетьманщини

Лівобережної України та «Обох боків Дніпра» (від

1676 р.).

Іван Самойлович – високоосвічена людина. Він

проводив курс на створення аристократичної, з

міцною гетьманською владою держави. Рішуче

протидіяв спробам Запорожжя здобути політичну

самостійність. Під час його гетьманства утвердився

адміністративний поділ Лівобережної України,

сформувалися судові та адміністративні установи, які

збереглися протягом століття. Іван Самойлович вірно

служив російському цареві, а тому завжди був певен у

його підтримці.

Намагався встановити свою владу на Правобережжі.

У 1676 р. На Переяславській раді Самойловича

проголосили гетьманом обох боків Дніпра.

Правив самовладно, прагнув зробити гетьманство

спадковим, піклувався про особисте збагачення. Він

щедро роздавав землі та важливі посади своїм

родичам. Це викликало невдоволення старшинської

верхівки, яка використала невдалий похід російський

та козацьких військ 1687 р. на Крим як привід для

звинувачення його у зраді та позбавлення

гетьманства.

Цар повірив доносам. Після довгих катувань і

допитувань його заслали до Сибіру. Все його майно і

Іван Мазепа (20 березня 1639 – 21 вересня 1709) –

український військовий, політичний і державний діяч.

Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави

на Лівобережній (1687-1704) і всій Наддніпрянській Україні

(1704-1709). Князь Священної Римської імперії (1707-1709).

Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських гербу

Курч з Київщини. Його гетьманування – це час відродження

України, епоха політичного, економічного й культурного

розвитку. Але водночас Іван Мазепа – одна з найбільш

суперечливих постатей України.

У липні 1687 року козацька рада обрала Івана Мазепу

гетьманом. Він спирався на козацьку старшину,

духовенство, яке прославляло його політику та його

особисто. На жаль, він не брав до уваги селян і рядових

козаків, і вони в рішучий момент не підтримали свого

гетьмана, хоч і ненавиділи Москву.

Мазепа знав силу грошей і зібрав великі багатства, але

не був скупим, а став великим меценатом. Давав гроші на

церкви, школи, лікарні, друкарні, робив подарунки

старшині, задобрював московських чиновників. Він прагнув

зробити Україну великою і сильною європейською

державою, визволити народ з-під гніту московського царя.

Цар Петро І нищив козацтво, що й стало причиною

рішення Івана Мазепи вступити у союз з Карлом ХІ, щоб

вирватися з-під влади Росії. Після поразки під Полтавою

шведський король Карл ХІІ та Мазепа втекли на турецьку

територію, поселились у Бендерах. Івана Мазепу було

знято з гетьманства, заочно присуджено до шибениці,

Пилип Орлик (1672—1742) — державний діяч і

дипломат, генеральний писар у 1706—1710 рр.,

гетьман Війська Запорозького в 1710—1742 рр. у

вигнанні. Походив з роду литовської шляхти, який мав

чеське коріння. Високий рівень освіченості, здобутий

у Віленському єзуїтському та Київському колегіумах,

забезпечив Орлику швидке просування сходинками

канцелярської кар’єри.

У квітні 1710 році був обраний гетьманом Війська

Запорозького замість померлого Мазепи.

Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р.

Пилип Орлик складає «Пакти й Конституції прав і

вольностей Війська Запорізького», укладає зі

старшиною та запорожцями угоду — документ, який

пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика —

так звана «Бендерська конституція», яку інколи

вважають першою українською Конституцією, а також

однією із перших конституцій у Європі.

Створення цих документів вважається значною

заслугою Пилипа Орлика в історії України.

Останні роки свого життя наполегливо працював

над витворенням широкої антиросійської коаліції,

розраховуючи на підтримку Туреччини, а також

прихильного до нього Станіслава Лещинського і

французького двору. Точна дата смерті невідома.

Найімовірніше, помер у Яссах в 1742 р.

Іван Скоропадський (1646—1722) — гетьман

Лівобережної України у 1708—1722 рр.

Скоропадські належали до православного

шляхетського роду, що вийшов з Підляшшя й у

ХVII ст. осів на Брацлавщині.

На раді в Глухові в листопаді 1708 р. поряд з

Павлом Полуботком був одним із кандидатів на

булаву. Справу «обрання» Скоропадського

гетьманом вирішила особиста приязнь до нього

Петра І. Подальше правління тривало під

пильним контролем російської влади і

планомірним наступом на автономію

Гетьманщини, що виявилося у виданні нової

редакції українсько-російських договірних статей

(т. зв. Решетилівських), розташуванні на

Лівобережжі полків російської армії, залученні

козацтва до виснажливих війн із Персією,

будівництві комунікацій та фортець. Останнім

акордом гетьманування Скоропадського стало

заснування 1722 р. Малоросійської колегії для

управління Україною, проти якого він активно,

але безрезультатно виступав. Помер у липні

1722 року й був похований у Гамаліївському

монастирі біля Глухова.

Апостол Данило Павлович - останній виборний

гетьман Лівобережної України 1727—1734 рр.

У 1682 році чин миргородського полковника

козаки довірили 28-річному Данилу, і той утримував

його впродовж 45 років. Д. Апостол брав участь у

перському поході, у війнах Росії в Лівонії та Польщі.

Після смерті Петра І було скасовано Малоросійську

колегію, а в травні 1727 році в Україні було одержано

царську грамоту про вибори гетьмана, які відбулися

в Глухові 1 жовтня того самого року. Гетьманом було

обрано Данила Апостола.

Д. Апостол був освіченою людиною, великим

знавцем військового мистецтва, талановитим

дипломатом, будівничим Української держави.

Одним із найголовніших завдань його уряду було

піднесення економічного добробуту краю,

зруйнованого значною мірою через хаос і безладдя,

навмисне підтримувані російським урядом.

Його правління було короткою світлою смугою

на темному тлі тогочасного українського життя.

Помер 28 січня 1734 року, похований в с.

Сорочинці Полтавської області. Після смерті Д.

Апостола в Україні було встановлено тимчасове

правління під назвою »Правління Гетьманського

уряду».

Кирило Розумовський (18 (29) березня 1728-

9 (21) січня 1803) — український військовий,

політичний і державний діяч. Останній гетьман

Війська Запорозького, голова козацької держави

на Лівобережній Україні (1750-1764). Граф

Російської імперії, генерал-фельдмаршал.

Навесні 1746 року Кирила призначають

президентом Петербурзької Академії наук.

Зрозуміло, що президент з Кирила Розумовського

виявився ніякий, а тому цариця, аби якось

прилаштувати молодшого Розумовського,

призначила його гетьманом Лівобережної України,

видавши у травні 1747 року спеціальний указ про

відродження гетьманату.

Спочатку новий гетьман досить серйозно

взявся розбудовувати українську державність.

Ним було створено генеральний суд, а відтак

відроджено й українську судову систему;

упорядковувався адміністративно-територіальний

устрій. Посилився вишкіл козацьких полків.

Почали відбудовуватися та прикрашатися новими

палацами Батурин і Глухів. Мріяв новий гетьман і

про створення університету.

Помер останній гетьман Лівобережної України

15 січня 1803 р. у 74-річному віці. Похований у

Батурині, де він жив останні 9 років свого життя.