Учнівський проект на тему:

«В моїй родині ніхто не забутий»

Виконала:учениця 9 класу Черчецької загальноосвітньої школиІ-ІІІ ступенівПелехацька Олеся Вікторівна Вчитель історії та правознавства Навроцька Наталія Миколаївна  

2015 р

3

Велика Вітчизняна війна – найтрагічніша сторінка історії. Тяжкий слід ця війна залишила в кожній родині.

Усе далі відходять грізні й важкі роки Великої Вітчизняної, але не гасне пам'ять про тих, хто не пошкодував своєї крові, хто приніс на вівтар волі найдорожче – життя, адже «Ніхто не забутий, ніщо не забуте».

Страшні сліди залишила війна. Тільки на території України в руїни й попелище було перетворено 714 міст і 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами. 1418 днів і ночей ішли воїни вогняними дорогами війни. Перемогли тому, що відстоювали свою батьківщину, відстоювали право на щастя, право на життя.

Дорогою ціною дісталася нам перемога. Батьківщина втратила мільйони кращих синів і дочок, які віддали своє життя в боротьбі з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, у нерівних боях на окупованій німецько-фашистськими загарбниками території. 9 травня 1945 року Берлін пав.

9 травня весь український народ буде відзначати знаменну дату Великої Перемоги над фашизмом. І 70-й раз День Перемоги наша країна буде святкувати так само, як і в далекому вже 45-му.

5

6

Це була найстрашніша за всю історію війн війна, в якій брали участь наші діди та прадіди. Давно вже відгриміли залпи гармат, та роками не стерти в народній пам’яті подвиги героїв. Вони залишаються в пам’яті нащадків, живуть у наших серцях.

На жаль, з кожним роком все менше ветеранів залишається з нами. І щороку ми спостерігаємо цю сумну картину.

Кожного року на День Перемоги ми збираємося йти до пам’ятника невідомому солдату, щоб вшанувати пам'ять героїв та подарувати квіти ветеранам, вклонитися тим, хто дав нам мирне небо над головою. І з кожним роком кількість ветеранів зменшується. Стає сумно, немов разом з ними відмирає й наша історія. Залишаються лише старі фотографії, спогади та старі листи з фронту…

Зараз ми намагаємося дізнатися якомога більше про наших героїв, приділяти

більше уваги ветеранам, доводячи, що ніхто – не забутий, ніщо – не забуто!

7

Змалку мій дідусь часто розповідав мені, про своє життя, згадував і про свого батька - Пелехацького Петра Трифомовича. Я запитувала його про те, ким він був, яким він був…

Дідусь садив мене до себе на коліна і розповідав про батька, про те, як проходило його дитинство в злиднях, про те, як він пережив голод 1933 року...

Петро Трифомович народився 1929 року в селі Черче Чемеровецького району, закінчив 8 класів Черчецької школи. Працювати прадідусь почав з одинадцяти років у місцевому колгоспі імені Постишева.

Лише інколи, зі сльозами на очах, дідусь згадував про те, що його батько бачив під час Великої Вітчизняної війни. У 1941 році його забрали в Німеччину, де він працював на танковому заводі. І лише коли радянська армія дійшла до Німеччини і місто де працював прадідусь визволили, він пішов в лави армії і воював до закінчення війни.

8

10

Нам не треба війни!!!Нам не треба війни, не треба –Ми за спокій і мир на Землі,Щоб не коршаки в чистому небі,А космічні пливли кораблі,Щоб щасливо зростали дітиІ не бачили жаху війни,Щоб зловісний воєнний вітерБув розвіяний вітром весни.Вітром правди і сили людської –Силу ту не здолати в віках -Нас даремно лякають війною,Міць народу - в народних руках!Нам не треба війни, не треба –Ми за спокій і мир на Землі.Щоб не коршаки в чистому небі.А космічні пливли кораблі. М.Уманець

Родине дерево сім ї Пелехацьких.′

Прадідусь Петро

Бабуся НінаДідусь Антон

Тато Віктор Мама Ніна

Сестра Тетяна Я - Олеся