Баладу «Причинна» Тарас Шевченко написав 1837 року, тобто тоді, коли поет був ще кріпаком.

Сюжет твору Шевченко цілком узяв із народних пісень, які він міг чути у дитинстві на Україні чи прочитати у збірках. Дівчина-сирота, в якої «ні батька, ні неньки; одна, як та пташка в далекім краю», щиро покохала юнака. Але він повинен поїхати в далеку дорогу: «Обіщався вернутися, та, мабуть, і згинув».

…Посадили над козаком,Явір та ялину,А в головах у дівчиниЧервону калину…

У лиху буремну ніч над Дніпром щось біле блукає. То бідна дівчина-сирота, яку торік покинув коханий. На білому світі вона одна «як та пташка». Шевченко називає дівчину «молоденка», «чорнобрива», «дівчинонька».

Така її доля… О Боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі? Прости сироту! Про вірність і любов козака Шевченко говорить стримано, але ми відчуваємо, що письменник любить і цього героя

Утомився вороненький, Іде, спотикнеться, - Коло серця козацького Як гадина в’ється. Передчувало серце козака недобре, - і не помилилося: зустріла його кохана на півдорозі до села, але була вже мертвою.

Єдиний фантастичний епізод у творі - це поява русалок, які місячної ночі вийшли з річкй, щоб погрітися у світлі нічного світила, потанцювати і поспівати пісень.

Балада «Причинна» багато в чому повторює досвід О. Пушкіна, В. Жуковського, А. Міцкевича, Л. Боровиковського, А. Метлинського. Але Шевченко пішов далі своїх попередників. Він не акцентує увагу на фантастичному, а показує страждання простих людей.