Конкурс декламаторів поезій Тараса

Шевченка

“Думка” (“Нащо мені чорні

брови”)

«Думка» (“Тяжко, важко в світі

жити”)

«Думка» («Тече вода в синє море…»)

“Минають дні,минають ночі…”

“Якби мені, мамо, намисто…”

“Мені однаково…”

“Садок вишневий коло хати”

http://photosite.ua/photo/albums/2009/04/02/full/214-12015-ad020a19a1dc3999312cdcd873de8339.jpg

“Вітер з гаєм розмовляє”

“По вулиці вітер виє….”

“Дивлюсь, аж світає…”

“Зацвіла в долині червона калина”

Т.Г. Шевченко. «Мені

тринадцятий минало»

Втративши надію стати маляром, Тарас повертається до Кирилівки і пасе громадську череду. У 1827 році Шевченко наймитував у кирилівського священника Григорія Кошиця – пас овець.

З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю. Рано виявився у нього хист до малювання, який помітив маляр з села Хлипнівці, погодився взяти хлопця у навчання, але Тарасу було вже чотирнадцять років. Кріпацьку долю вирішували пани. Панові потрібен був кімнатний слуга, і Тараса зробили козачком молодого панича Енгельгардта.Почалося доросле життя, несправедливе та жорстоке ...

Та недовго сонце гріло,недовго молилось...Запекло, почервонілоі рай запалило.Мов прокинувся, дивлюся:

село почорніло,Боже небо голубеєі те помарніло.Поглянув я на ягнята —Не мої ягнята!Обернувся я на хати —нема в мене хати!Не дав мені Бог нічого!..І хлинули сльози,Тяжкі сльози!..

… А дівчинапри самій дорозінедалеко коло менеплоскінь вибиралата й почула, що я плачу.Прийшла, привітала,утирала мої сльозиі поцілувала...

Неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали чужі ягнята до води.

“На Великдень, на соломі…”

“Сон” (“На панщині пшеницю жала”

“Якби ви знали, паничі…”

Про саму Тарасову хату сказати особливо нічого — хата як хата, всередині пахне чорнобривцями та іншими травами, віконця маленькі, та й у двері, не прихиливши голови, не зайдеш. Але всім відчутно, що місце це святе.

На Черкащині, у селі Моринці, народився Тарас Григорович Шевченко. Хата, в якій сталася ця історична подія, зрозуміло, не збереглася. Вже наприкінці минулого століття її відбудували на тому ж самому місці, де вона стояла колись.

Хата дяка

сучасна реконструкція

Хата Грицька Шевченка була розташована скраю села. І майже за селом стоїть хата дяка, якому Тарас носив воду, підслуховуючи «науку». Хата збереглася. Але в неї не пускають геть нікого — накрили зверху спеціальною будівлею з великими вікнами, через які і можна роздивитися власне хатину — під солом’яною стріхою, біленьку, маленьку, знову ж таки з маленькими дверима і вікнами.

Кімната у хаті Шевченків

У 1823-му, коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружився вдруге на Оксані Терещенко, яка сиріт не взлюбила. У 1825 році помер і батько Тараса.

“Не завидуй

багатому”

Ми тебе не забули, Тарасе!!!