З ЛЮБОВ’ЮУ СВІТ

№7 (126), серпень-вересень 2010

Молодіжнийхристиянський часопис

2Христос та імператор

Про марноту неоязичництва

3Біблійні

пророцтва

Чи достовірні вони?

6Як стати

справжнімукраїнцем

Хтось чекає справжнього літа. Хтось чекає на справжнє кохання. Хтось – зарплатні чи стипендії. Хтось – чуда і зцілення. Хтось чекає завтрашнього

дня. А чого чекаєш ти?

СЛОВО ПАСТИРЯ

годні», а не «завтра». Ісус бачить кожного з апостолів і знає їх серця. Він підводить до розуміння, що місце по-ряд з Богом не резервуєть-ся та не визначається ніким.

ної, конформістської точки зору. Насправді – це відпо-відь Господа: не все в цьому світі залежить від знайомств і посад, не все можна купити. Так само є відповідь і щодо «завтра». Є сьогодні: «хліб наш насущний дай нам сьо-

втра», «а що я можу зміни-ти?» та інші. З огляду на су-часні тенденції у світі, Пре-ображення Господнє стає ще більш незрозумілим й таєм-ничим для людського розуму. Однак не надто популярною темою для роздумів. Можна порівняти кількість бажаю-чих роздумати про цей праз-ник і тих, хто охочіше буде переглядати фантастично-містичні передачі чи беззміс-товні серіали. Прикро, але чомусь у країні, де виплекано багатовікові традиції христи-янства, розвивається інтерес до окультизму та поширюєть-ся знеохочення. Замість «до-бре нам тут бути» [Мт. 17. 4], люди шукають нових пригод, незвичних вражень.

Таїнство Преображення: троє апостолів стали його свідками. Троє звичайних, молодих (про Івана може-мо сказати напевно) людей стали свідками Божої Сла-ви. Чомусь не три тамтеш-ні олігархи, не представни-ки влади чи фаворити слу-жителів Єрусалимської Свя-тині. Дивно, чи не так? Але це якщо оцінювати з сучас-

о. ОЛЕГ ЗИНИЧ

Преображення Господнє: шанс змінити життя на краще

Через Святого Духа людина пізнає Христа

Можна легко розвія-ти згадані сподіван-ня: літо вже настало,

дарма, що дощове. Кохання не перевіриш жодним детек-тором, так само, як і немож-ливо зробити його справжнім з допомогою «замінників» та «наповнювачів». Гро-ші розтринькуються, а чуда і зцілення зазвичай або про-сто не помічаємо, або швидко забуваємо... Однак найбільше сподівань пов´язані зі сло-вом «завтра». Дійсно, було б нерозумно щодня чекати завтрашнього дня – і так все життя. Проте більшість з нас так і робить. Незважаючи на те, що постійно даємо іншим премудрі поради на кшталт: «Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогод-ні», або: «Двічі в одну річ-ку не ввійдеш», ми чекаємо.

Парадокс цих сподівань полягає у тому, що ми хоче-мо змін і водночас не бажа-ємо змінюватись самі. Свято Преображення Господа на-шого Ісуса Христа дає відпо-відь на ці запитання, про «за-

БАТЬКІВСТВО

ленький онучок зробив свій перший вибір.

На запитання - «що ж таке свобода?» - у кожного своя відповідь, яка зводиться радше до трактування «сво-боди від чогось», а не «сво-боди для чогось».

Поспішаючи на державний іспит, випадково почула позаду себе розмову бабуні з онуком. Ми переходили дорогу під залізничним мостом. Дорога - суцільні ями і калюжі. «Ось підростеш, внучку, і підремонтуєш тут дорогу, бо бачиш, як нам важко ходити по ній, а дорослі «дяді» чомусь не поспішають її ремонтувати». Далі пауза. «Ні, - каже несміливий дитячий голосочок. - Я не буду нічого робити і не буду ремонтувати тої дороги. Я буду пити горілку.» - «Чи ти маєш розум? Та хто ж таке робить?» - «Тато п’є і я скоро буду пити…»

Що ж таке свобода?

Кожен з нас сотворений Творцем і наділений ро-

зумом і вільною волею. Ко-жен вважає себе вільним і не-залежним: підліток хоче бути вільним від батьків і декларує це своїм екстравагантним зо-

внішнім виглядом; чоловік хоче бути вільним від сімей-них проблем і тікає від відпо-відальності у п’яне забуття; жінка їде до далекого чужого краю, щоб бути незалежною від чоловіка; сучасник розпо-чинає власний бізнес, щоб не бути залежним від державно-го фінансування… І навіть ма-

ЛЮБОВ ВОЙТКОГолова Комісії у справах шкільництва

Сучасна людина часто неправиль-но розуміє поняття свободи, де-

мократії, коментує їх для своєї виго-ди як свавілля, що хочу, те й роблю, це моє право. І такий спосіб життя «у свободі» призводить до вели-ких проблем і непорозумінь в сус-пільстві, державі, в родині, сім’ї та й у серці людини. Спотворене его-їстичне розуміння свободи призво-дить до гріха, а гріх вже дає свої гіркі наслідки, зневолюючи людину.

Справжньої свободи ми можемо досягти лише в Бозі, який є Любов, Милосердя, Досконалість… Щоб до-сягти цієї свободи, потрібно дотриму-ватися дороговказів Божих заповідей, слухати голосу Церкви та жити Свя-тими Тайнами. Бог через свої заповіді не обмежує нашої волі, але робить нас справді вільними від найбільшого зне-волення – гріха. Бо тільки маючи чис-те сумління перед Богом і людьми, ми зможемо відчути себе по-справжньому щасливими. Відчути себе дитиною Бо-жою, відчути Царство Боже всереди-ні нас і бути Храмом Святого Духа.

Дорога молоде! Дякуймо Богові за дар СВОБОДИ. Правильно вико-ристовуймо його у своєму житті. Не піддаваймося фальшивим солодким спокусам гріха, котрі зневолюють нас. Але будьмо справді вільними і щасли-вими в Бозі.

Будувати вільну Україну - означає бути добрим християнином. Бо тіль-ки духовно сформована людина здат-на на великі і шляхетні подвиги в ро-динному, суспільному і громадському житті. А держава – це родина родин.

Свобода - Божий дар

о. ОЛЕГ КЕКОШГолова Комісії у справах молоді

продовження > стор. 5

продовження > стор. 4

2 №7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ ДУХОВНІСТЬ МОЛОДІ

АВВА ГОВОРИТЬ

Імператор Юліан насміхається з Христа…

Востаннє!

Князь Володимир Київський більше половини свого життя, навпаки, не хотів ближче знайо-митися з Христом. Він бачив довкола сліди Галилейця, помічав і Його ласкаву посмішку, на-

віть голос із дитинства бабусиними словами не раз причувався у снах…Хто стримував князя у своїх міцних та холодних обіймах, він добре знав: ось Перун насу-

пив брови і злісно прикривався армією руських дружинників; за ним і Сварог з юрбою селян-хліборобів покивував пальцем: «Зась!»; Стрибог якось люто вітряним вихором промчався па-латами двору, а що вже казати про мстивого Ярила… Скільки їх пробувало завадити увійти Тес-лі, Який з любов’ю бажав направити двері людського серця і припинити протяг нечистоти. Але все було даремно: Володимир Великий, наче з останніх сил, таки подав руку Ісусові. Йшов 988 рік, коли рубанок Йосифового прийомного сина діткнувся їхніх бовванів. Цього разу вже не Юліан Відступник, а всі мерзенні демони Русі завили пронизливим голосом: «Ти нас переміг, Галилейцю!»

Як би хотілось, щоб ці слова поразки пролунали і у ніч з 6-го на 7-ме липня над головами тих, котрі зібрались по лісах та берегах, щоб воскресити голодного Купала, повернути йому старо-давні права й нагодувати енергією спалених жертв! Як би хотілось, щоб наша молодь відмови-лась носити у собі водночас і Юліана, і Володимира, адже сам Христос сказав, що двом панам служити нам невільно! Амінь.

Імператор Юліан Відступник, який колись був християни-ном, але поступово скотився до грубого язичництва, час-

тенько полюбляв глузувати з Ісуса Христа – хулити Його пресвяте ім’я. Бувало, він зневажливо називав Спасителя «Галилейцем», іншим разом – «сином теслі».

Якось, ідучи містом, він побачив сивобородого старця. Це був авва Амфілохій, великий християнський подвижник, який від Бога володів даром прозорливості. Зрівнявшись з ним, во-лодар зареготав і злісно кинув йому:

- Агей, старче! Подейкують, що ти знаєш все. Скажи-но мені, що зараз поробляє твій Галилеєць, син теслі?»

Авва Амфілохій спокійно погладив свою бороду, звів очі до неба, якось дивно кивнув головою і відповів:

о. Тарас РИСЕЙ

КОНКУРС “ЯКБИ МЕНІ ДОЗВОЛИЛИ СКАЗАТИ ОДНУ-ЄДИНУ ПРОПОВІДЬ, Я Б ГОВОРИЛА...”

Про залежність людини від світу і

думок інших!вчинками, діями, словами заби-ватимемо все нові і нові цвяхи у Його пресвяті руки та ноги! Тому вже сьогодні варто замис-литись нам усім над тим, з чим постанемо перед Господом піс-ля смерті. Не забуваймо також і про те, що всі матеріальні над-бання нашого життя не забере-мо із собою на ту сторону бут-тя. Давайте зараз помолимося разом до Господа словами свя-того Томи Кемпійського так:

«Благаю Тебе, мій наймилі-ший Боже, охороняй мене

від журб цього життя, щоб вони мене не обсіли надто;

від великих пожадань тіла, щоб розкіш не захопила мене;

від всіх душевних труднощів, щоб я, зламаний прикростями, не падав духом.

Не кажу я тільки: охороняй мене від тих речей, за якими так жадібно побивається світова марнота, але від тієї недолі, що душу слуги Твого, серед загаль-ного засуду на смерть, за кару пригнітає і перепиняє її, щоб вона не змогла досягти свобо-ди духа, як тільки того забажає.

Дай мені силу противитися; терпеливість – перенести; ста-лість – витримати. За всі світо-ві втіхи дай мені пресолодке на-мащення Твого Духа, а замість тілесної любові, налий мене любов’ю Твого імені...»

бимо все, щоб не заплямувати власну репутацію і не впасти в їхніх очах. Буває й так, що для досягнення своєї мети зважує-мося переступати всі можливі морально-християнські межі, вступаючи в область гріха і тем-ряви. Свідомість стає просто за-сліпленою…

Щоб не скотитися додолу, потрібно пам’ятати одну-єдину істину: «Важливим є лиш те, як ми виглядаємо в очах Божих!» Бажаючи увійти до Царства Не-бесного, необхідно постійно противитись усім тим поганим впливам, які вирують у нашому світі. Якщо ж ми не спинимось, якщо ж далі продовжуватиме-мо жити за світськими закона-ми, які нічого спільного не ма-ють з добром, то просто знову і знову будемо розпинати Ісу са на хресті! Своїми грішними

Часто ми просто не в змо-зі відмовитися від них, щоб не виглядати на цьо-

му світі «білими воронами». Зі сторони виглядаємо немов якісь роботи: день за днем ро-бимо те, що й усі, а при тім зо-всім не усвідомлюємо, як силь-но це нас духовно руйнує – зни-щує подібність до дітей Божих. Зазвичай ми боїмося показати себе справжніми християнами, які здатні кинути виклик усім спокусам світу цього, бо думає-мо, що нас засміють, принизять, плюнуть в душу.

І, як би це не звучало для нашого вуха жорстоко, муси-мо визнати, що сьогодні біль-шість живе так, аби подобатись людям. У цьому прагненні ми свій зовнішній вигляд, поведін-ку, вчинки, погляди брутально підлаштовуємо під інших – ро-

ІРИНА ПОПАДИН,м. Самбір, випускниця Самбірського технікуму статистики та інформатики

В Євангелії читаємо, що Марія Клеопова без-страшно стояла під

хрестом разом зі Страж-дальною Матір’ю і Марі-єю Магдалиною. Вона була дуже побожною жінкою, її чоловік Клеоп був одним із тих, хто сміливо розповіда-ли про Христове Воскресін-ня. Саме йому разом з інши-ми вірними учнями з’явився Ісус Христос по дорозі в Емаус. Набожність батьків, близьке споріднення із свя-тою Родиною, а отже добрий приклад з їхнього життя по-служили причиною того, що святий Тадей відзначав-ся надзвичайними чеснота-ми. Коли прийшов час апос-тольської діяльності Ісу са Христа, святий Юда Тадей став його ревним учнем. Будучи його близьким ро-дичем, ніколи цим не чва-нився і називав себе слугою Христа.

За простим збігом носив він те саме ім’я, що й Юда-Іскаріот; через те виникла довголітня кривда для свя-того Юди Тадея – незважа-ючи на Його великі заслуги і мученицьку смерть, люди за-були про нього, приймаючи Його за Юду-зрадника. Тіль-ки після довгих наукових до-сліджень встановлено, що Юда-Тадей та Юда-Іскаріот - це дві різні особи. В Єван-гелії від святого Йоана чи-таємо, що на Тайній Вече-рі після відходу Юди один з апостолів звернувся до Ісуса Христа з запитанням: “Гос-поди, що ж сталося, що Ти маєш нам об’явитися, а не світу?” Св. Матей- єванге-ліст, перелічуючи імена два-надцяти апостолів, нази-ває Тадея і його брата Яко-

Святий Юда Тадей був одним із дванадцяти апостолів Ісуса Христа. Батько його - Алфей (Клеоп), брат святого Йосифа, Обручника Пречистої Діви Марії, а мати - Марія Клеопова, близька родичка Матері Божої.

Святий апостолЮда Тадей

КАТЕРИНА ШАФРАН

СВЯТІ

ва, синів Алфея. А св. Мар-ко (3, 14; 19), розповідаю-чи, як Христос із супрово-джуючого Його натовпу ви-брав дванадцятьох, нази-ває імена апостолів: Петро, Яків, Йоан, Андрій, Филип, Вартоломей, Матей, Тома, Яків Алфеїв, Тадей, Симон Кананія і Юда Іскаріот. Піс-ля Вознесіння Христового святий Тадей голосив сло-во Боже в Галілеї, Самарії та Юдеї, а пізніше в Аравії, Си-рії і Месопотамії та навчав також в Персії, а сам здобув мученицький вінець в Суан-тре. Святий Юда Тадей, як, зрештою, кожний апостол, зазнав багато переслідувань, але під час своїх подорожей навернув багато поган і сла-вився чудами, які об’єднали навколо нього ревних по-слідовників Христової віри. Своє працелюбне життя за-кінчив у мученицькій славі. Невідомо, яку смерть приго-тували йому погани; вістка голосить, що забито Юду Та-дея палками.

Тіло його перевезене до Риму і поховане в Соборі св. Петра. Святий Тадей - опі-кун знедолених. Як відомо, він отримав у Бога особли-вий привілей – поспішати з порятунком на поклик лю-дей, доведених до розпачу. Згадує про це св. Бригіта, якій з’явився Ісус Христос і доручив їй молитися до свя-того Тадея у всякому горі й біді. Цей великий святий, та-кий близький Ісусові, не за-лишає нікого, особливо мо-лодь та тих, хто звертається до нього за допомогою в роз-пуці і вимолює ласки. Отож нехай ніхто не втрачає надії, а віддається під опіку св. Та-дея з повним довір’ям, гаря-че молиться – і буде вислу-ханий.

Наше життя – це мандрівка… Ми невтомно рухаємося вперед. Якщо наші кроки завжди будуть цікавими, творчими та добрими, таким буде і все наше життя. Тому кожна людина повинна прагнути жити праведно, дотримуючись Божих заповідей. Але як нам важко це робити, коли світ щодня так манить своїми принадами!

- Імператоре, не гнівайся, але у цей час Він струже тобі дошки на домовину….Дуже скоро слова цього пророцтва здійснилися. 26 червня 363 р. у битві з персами при Маранзі Юліан

отримав три поранення, одне з яких призвело до смерті. Близько 450 р. Теодорит Кирський записав, що пе-ред смертю імператор голосно схлипнув і прохрипів страшні слова: «Ти, Галилейцю, переміг мене, переміг…!»

«Благаю Тебе, мій наймиліший Боже, охороняй мене від журб цього життя,

щоб вони мене не обсіли надто» Тома Кемпійський

№7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ 3ДУХОВНІСТЬ МОЛОДІ

Дуже доречно з цього при-воду пише сучасний ро-сійський історик і пись-

менник Олександр Бушков: «В дев’яносто дев’яти випадках зі ста зі всіма можливими проро-цтвами, як песимістичними, так і цілком радісними справа є така: коли починаєш шука-ти кінці, виявляється, що ті непомильно точні віщування з’явилися на світ хтозна-скільки років після подій, які нібито про-віщали. Можна навести бага-то прикладів і навіть товстез-ну книгу написати, як доказ». (А. Бушков. Иван Грозный – кровавый поет. – Москва, 2007 - С. 90).

Можна дискутувати з авто-ром, чи справді такої кількос-ті пророцтв це стосується, але навіть якщо і є перебільшення, то невеликі. Власне через такі численні підтасовки багато лю-дей не вірить і тим пророцтвам, які записані у Святому Письмі та в Житіях святих. Але чи це правильний підхід? Адже, як відомо, наявність фальшивих грошей не заперечує існування справжніх.

Кожен, хто читає Євангеліє,

408), а видана ця книга в Римі у 1979 році. А також в книжці о. Іринея Назарка «Київські і Галицькі митрополити» (стор. 239), рік видання – 1962. Крім того, є ще згадка про це про-роцтво у творі Григора Меріа-ма Лужницького «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері» в розділі «Ти при-йшла до мене, мамо». Взагалі цей твір є художнім, але в ньо-му вміщено багато автентичних висловлювань митрополита. Найцікавіше, що перше видан-ня цього твору було здійснено у Філадельфії у 1982 році.

Тобто, як бачимо, це про-роцтво було відоме ще до ле-галізації УГКЦ. І кожен бажа-ючий може у цьому перекона-тися. До речі, воно ще не ціл-ком сповнилося: Церква відро-дилася, але Україна ще не ста-ла такою, якою бачив її митро-полит А. Шептицький. Однак якщо сповнилась перша части-на пророцтва, маємо надію, що сповниться і друга.

Отож, правдиві пророцтва справді існують. А це вселяє в нас оптимізм і надію. А щодо ставлення Церкви до так званих «окультних пророцтв», зокре-ма до всім відомого Нострада-муса, то про це див. «Пристрас-ті за Нострадамусом» («Жива вода», № 4, 2008 рік).

Чи достовірні біблійніпророцтва

ЗАПИТУЄТЕ — ВІДПОВІДАЄМО

Для початку хочеться зазначити, що слово «пророк» у Святому Письмі означає не тільки особу, яка провіщає майбутнє, а в першу чергу людину, яка передає іншим Божу волю. Так, біблійні пророки говорили і про майбутнє, але це не було їхнім основним завданням. По-друге, дійсно дуже важливо перевіряти автентичність тих або інших пророцтв, їхнє джерело та ставлення до них Церкви. Бо в наш час різноманітних обманів і підтасовок є достатньо.

ІГОР БРИНДАКмагістр богослов’я

“Ось Діва матиме в утробі та породить сина. І дадуть йому ім’я Еммануїл” (Іс. 7, 14)

одну подію і представляє її у формі розповіді.

Примітка: додаток (див. таб. 1) поданий як приклад. Можна використовувати інші слова та моменти з життя Бо-городиці.

Лист-подякаХід заняття:1. Учасники мають собі уя-

вити, що живуть у часи Бого-родиці і близько знають Її так, як апостоли. Не мають змоги прибути на Її Успення, проте через апостола Петра можуть передати Їй листа.

2. Завдання: написати ко-роткий лист-подяку Богоро-диці.

Примітка : По трі бно пам’ятати, що учасники пови-нні перенестися у час апостолів і Богородиці, тому лист пови-нен стосуватись минулих часів.

3. Зачитування листів (за бажанням).

4. Написання спільної молитви-подяки Богородиці.

5. Молитва.Примітка: Цю діяльність

можна проводити як індивіду-ально, так і в парах чи групах.

Величання МаріїВикресли по горизонталі

та вертикалі 12 величань Ма-рії (див. таб. 2). Букви, які за-лишились, читай по порядку. Ти зможеш довідатись, як на-зивається ця ікона.

ДіалогХід заняття:1. Катехит знайомить учас-

ників із текстом (Лк. 9, 28-36).2. Поділ на групи по 3 осо-

би. Кожному учаснику даєть-ся текст.

3. Кожна група розподіляє ролі Петра, Якова та Івана між собою.

4. Учасники групи скла-дають діалог, в якому ділять-ся своїми думками, пережит-тям від прочитаного. Запису-ють діалог.

5. Кожна група розігрує свій діалог перед всіма учасниками.

Життя МаріїХід заняття:1. Поділ на 7 груп чи пар.

Кожна група отримує два слова-підказки, які відобража-ють якусь подію з життя Марії (див. Додаток).

2. Завдання: група має за 1 хвилину відгадати подію, на яку натякають дані слова. Все відбувається мовчки, учасники групи спілкуються між собою письмово. Відповідь записуєть-ся на окремому аркуші паперу.

3. Після 1 хвилини за вка-зівкою катехита (це може бути плескання в долоні) слова пере-даються по колу, так щоб кож-на група отримала слова своєї групи-сусіда. Відповіді запи-суються. Слова повинні обійти ціле коло, тому кожна група має написати 7 відповідей.

Примітка: ця діяльність має супроводжуватись тишею, можна включити спокійну му-зику. Група, яка не встигла ви-конати завдання за 1 хвилину, не записує нічого, а слова пере-дає іншій групі.

4. Катехит перевіряє, які групи виконали завдання, тоб-то написали всі сім подій із життя Марії.

5. Кожна група отримує

Свято Преображення Господа нашого Ісуса Христа спонукає кожного з нас до преображення наших сердець. Господь закликає зодягнутись у Його світло і святість, щоб, як і його учні, ми змогли побачити Його очима своєї віри. Бо лише чисті серцем можуть бачити Бога. Окрім цього, у серпні і вересні церковний рік дарує нам ще два чудові празники – початок і завершення земної мандрівки нашої Пресвятої Матінки. Це Успення та Різдво Пресвятої Богородиці. Тому завдання, які сьогодні пропоную, допоможуть замислитись над подією, яка відбулась на горі Тавор, а також над життям та чеснотами Тої, Яка дала нам Спасителя.

ВІКТОРІЯ МАРКОвчитель-катехит

Краплини допомоги

Для підтвердження своєї науки Церква часто

посилається на різного роду пророцтва. Чи є

можливість перевірити, що вони дійсно автентичні,

а не записані заднім числом?

СВЯТКОВА КАТЕХИЗАЦІЯ

юдейські історики ще з першо-го століття. Крім того, в третьо-му – другому столітті до Христа Старий Заповіт був перекладе-ний на грецьку мову – так звана «Септуагінта». Врешті-решт, їхню древність підтверджу-ють і археологічні досліджен-ня. Тому будь-яка підтасовка є виключена.

Тепер щодо пророцтв, зга-даних в «Житіях святих». Ві-зьмемо дуже дотичний до нашої ситуації випадок, а саме проро-цтво, пов’язане з особою Ми-трополита Андрея Шептицько-го. Він, щоправда, ще не прого-лошений святим, але беатифі-каційний процес вже розпоча-то. Як стверджують свідки, які були біля митрополита в остан-ні години його життя, тобто в ніч з тридцять першого жов-тня на перше листопада тися-ча дев’ятсот сорок четверто-го року, владика перед смертю сказав такі слова: “Наша Церква буде знищена, розгромлена боль-шевиками, але ви держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької Церкви. Тяжкий до-свід, який впаде на нашу Церкву, є хвилевим. Я виджу відроджен-ня нашої Церкви. Вона буде гар-ніша, величніша від давньої та буде обнімати цілий наш нарід. Україна звільниться зі свого упад-ку і стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде до-рівнювати другим високорозвине-ним державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаєм-на любов і згода будуть панува-ти в ній. Все то буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоб Гос-подь Бог і Мати Божа опікували-ся все нашим бідним, замученим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка тривала вічно. Будьте сильні і стійкі у вірі, ви-тривалі і ревні в служінні Госпо-ду Богу. І більше мого голосу не по-чуєте, аж на Страшному Суді». (Цит. за Петро Шкраб’юк. Ви-ноградник Господній. – Львів, «Місіонер», 1995. - С. 193).

Дехто, можливо, звернув-ши увагу на рік видання кни-ги, скаже, що це пророцтво було приписане митрополи-ту Андрею заднім числом вже після легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Але, по-перше, в книзі «Вино-

Слова-підказки

Напій, слугаІван, син

Священик, храмСон, ангели

Сльози, поглядПошук, храм

Неслава, радість

Подія, яку учні мають відгадати

Весілля у Кані ГалилейськійМарія під хрестомВведення Пречистої Діви МаріїУспіння Пресвятої БогородиціЗустріч Матері із Сином на Хресній ДорозіВіднайдення 12-літнього Ісуса у храміРіздво Пресвятої Богородиці

Кожен, хто читає Євангеліє, без зайвих зусиль знайде багато моментів з життя Ісуса Христа, які пов’язані з тими чи іншими пророцтвами у Старому Заповіті. Неважко після цього відкрити Старий Заповіт і переконатися, що всі вони там дійсно записані.

без зайвих зусиль знайде багато моментів з життя Ісуса Христа, які пов’язані з тими чи іншими пророцтвами у Старому Запо-віті. Неважко після цього від-крити Старий Заповіт і пере-конатися, що всі вони там дій-сно записані. А те, що староза-повітні книги були написані ще до Ісуса Христа, підтверджують

Як стверджують свідки, які були біля митрополита Андрея Шептицького в останні години його життя, тобто в ніч з 31-го жовтня на 1-ше листопада 1944року, владика перед смертю провістив незалежність Української держави та віднову УГКЦ

градник Господній» наведено розповідь о. Йосифа Кладочно-го, який був присутнім при кон-чині митрополита і чув ці слова. По-друге, інформацію про це пророцтво можна знайти в тре-тьому томі «Історії Римських Вселенських Архиєреїв» отця Ісидора Нагаєвського (стор.

4 №7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ

РОЗДУМИДУХОВНІСТЬ МОЛОДІ

Якщо намагатись визна-чити чи описати те, чим заповнений зна-

чний відрізок нашого земно-го часу, то це, можливо, вигля-датиме так: поряд зі мною чи на мені аудіоплеєр, у моїх ву-хах модні вухокорки та при-ємна для душі музика. У тако-му стані мене легко полонить моя хвиля та сепарує від ін-ших індивідуумів. Одним сло-вом, частенько ми перебуває-мо на своїй хвилі. А навколиш-ній світ, то…

З моєю музикою я ман-друю містом. З нею рухаюсь у транспорті. Інколи конек-чуся на своїй роботі. Головне, щоб не втратити свою хвилю, свій формат.

Формати бувають різни-ми – від паперових до суспіль-них. Поступово переростаю-

чи у клас чи радше касту. І якщо далеко-близькі нам індуси дав-но з тим змирились як зовніш-ньо, так і внутрішньо, то ми на-разі залишаємося суспільними шизофреніками. Але, дізнаю-чись, що ця хвороба притаман-на майже 60% населення, мо-жемо легко зітхнути, адже ми не одні, і, можливо, навпаки та меншість є важкохворою!? І так з дня на день музична хвиля нашого життя утверджує нашу

шизофренічну псевдосутність.Колись поважний чоловік,

описуючи стан своїх і, відпо-відно, наших сучасників, зазна-чив, що ми є кращими за попе-редників, бо, сидячи на шиї гі-ганта, маємо нагоду бачити біль-ше, а відтак краще розуміти. Чи це так – важко сказати, але властивість вилазити на голо-ву притаманна багатьом. Коли така «персона», виповзаючи зі свого рабського багна, вила-

зить нагору, тоді варто якомо-га далі знаходитись від само-го лише погляду такої «бозі». А таких не одиниці. Таких цілі касти, і кожна «бозя» хвалить свою сутність та паплюжить протилежну. Добром у такому випадку є боротьба між «бозя-ми», коли інші «смертні» мо-жуть трохи відпочити від про-носної словесної навали могут-ніх риторів.

Відтак реальні раби підсві-домо намагаються стати «над-рабами», добре, що не надлю-диною за Ніцше. Відтак увесь «людський дім» стає неначе «домом рабства», аналогом Єгипетської неволі для євреїв. Адже у «єгипетському домі», як роздумує Мойсей Фішбен, «рабами були всі, включно з фа-раоном». І цієї рабської свідо-мості обраний народ мав позбу-тись аж через 40 років. Отож проблема не у людській неміч-ності, а в тому, що ми нерід-ко забуваємо своє минуле піс-ля того, як почали підійматись соціальним ліфтом. Водій забу-ває, що він був пішоходом, ви-кладач –студентом, лікар – па-цієнтом, політик – пересічним виборцем... монарх забув, що був колись немічним малям. А до цього Фішбен ще б додав: «Маленькі земні господарі – раби рабів – можуть позбави-ти людину життя, але не можуть

забрати в неї Свободу. Тирани нас ненавидять і не хочуть. Але тирани не люблять, коли їх по-кидають мільйони підданих».

Тому з погляду песиміста, усіх їх колись поєднає не Гос-подь, а славнозвісна «історична паля», на яку бусурмани в дав-нину садили козаків. Хоча всім відомо, що за все слід платити, але чомусь одні гадають, що їм повинні інші платити і слугува-ти. Проте дні відплати в історії вже були, відтак – будуть. Знео-соблений студент знеособить викладача-хабарника, пацієнт «вилікує» лікаря-грошолюба, громада – представника нігі-лістичного політичного класу чи радше касти. Одним словом, катарсис неминучий. Коло істо-ричної долі знову змінювати-ме гравців на житейській сцені.

То що робити нам, чи сісти і чекати на таке апокаліптичне чудо? Чи слід думати про кращі механізми виходу суспільства із фрустрації? Тобто залишатись у суспільному багні та шукати ви-нних? Гадаю, що тут доречним буде перекладений на україн-ську Мойсеєм Фішбеном вислів відомого єврейського філософа, теолога, лікаря та середньовіч-ного поета Єгуда га-Леві: «Раби часу – вони раби рабів, Свобо-да – у Господнього раба: Вони собі випрошують судьбу, Я не прошу – Господь моя судьба».

Житіє свобідного раба

ДМИТРО НАКОНЕЧНИЙ

«Раби часу – вони раби рабів, Свобода – у Господнього раба:Вони собі випрошують судьбу, Я не прошу – Господь моя судьба». Єгуда га-Леві

Преображення Господнє: шанс змінити життя на краще

СЛОВО ПАСТИРЯ

З моєю музикою я мандрую світом...

Часто нас спокушають подібні думки, але по-бороти інстинкти «ре-

зервування» та «васальства» стає щоразу важче. Причини прогресування є різні – пере-лік їх нескінченний. Та най-більше впливає байдужість як самої молоді, так і суспільства до їх проблем.

Коли чуєш гасло: «мо-лодь – наше майбутнє» – які в тебе виникають асоціації? Повна абстракція? Популізм? Чому знову і знову виникає ба-жання заспівати подібні гасла-слогани на мотив пісеньки про невгамовну шарманку, «в Па-ріже чужестранку»? І спра-ва не в безкінечному повторі й модифікованому пафосі. Це радше стереотипність та без-діяльність. Якщо про «наше майбутнє» говорять абсолют-но безвідповідально, а деколи і з неприхованою іронією дея-кі можновладці, то це ще біль-ше сприяє міфологізації, зне-ціненні автентичних ціннос-тей та утворенню стереоти-пів. Попри численні дискусії, останнє визначається як сплав емоційного з раціональним, що глибоко в´ївся у суспіль-ство. Акцентування на стере-отипності не є безпідставним, адже має прямий зв´язок з ді-яльністю, вірніше, з бездіяль-ністю людини. Цей «веселий» тандем прикрашають всенові-ші фінансові оборудки та не-вгамовна меркантильність. Тому коли кажуть: «Молодь це наше майбутнє», хочеться

спитати: «А яке ж «сьогодні» у нашого майбутнього – у на-шої молоді?».

Де сьогодні знаходиться «Тавор» молоді? Часто ми самі створюємо його. Інколи його створюють інші. Тимча-сово, як політичну акцію. Хоча Христос засвідчує, що саме міс-це не є головною умовою пере-ображення. Що ж тоді? Особо-ві якості? Доводиться вихову-вати їх, але в української моло-ді досі немає власних критеріїв й орієнтирів. Є мавпування ін-шокультурних надбань і вигід-ні комусь методи зомбування.

Христос дає відповідь на всі ці запитання. Преобра-ження можливе тільки в Гос-поді, все інше – просто зміна декорацій. Звісно, якщо люди-на сама цього не захоче, то на-віщо примушувати? Можли-во, комусь добре залишатись таким, як є, наприклад: захо-дити до храму, коли вигідно, та звертатись з молитвою до Бога з такою ж періодичніс-тю, з якою здійснювались те-

лефонні дзвінки з мобільних за кордон у дев’яностих; взага-лі цим не перейматись, макси-мум – «побожно» закушува-ти з друзями оковиту «спасів-ськими» яблуками; тішитись, що ти не такий, як інші, не від-різняючи справжнє християн-ство від рафінованого своєю уявою та вважати, що христи-янський лідер і фаворит спіль-ноти – одне й теж; «а що, хіба є таке свято?»… Однак чи ми зможемо тоді змінити своє життя на краще, якщо будемо залишатись «середньостатис-тичними варіантами»?

Наше завдання – побачити в своєму житті Христа: «апос-толи нікого не бачили, крім са-мого Ісуса». Чекаєш чогось спражнього – Христос є справ-жнім. Відкладаєш все і чекаєш на «завтра»? А якщо Господь хоче преобразити тебе сьогод-ні? Можливо, це Він сьогодні чекає на тебе: «Візви до мене, і я обізвусь і об’явлю тобі вели-ке й незбагненне, чого ти досі не знав» [Єр. 33. 3].

стор. 1 < початок

о. ОЛЕГ ЗИНИЧ

Гора Тавор, на якій, згідно з церковним переданням, переобразився Ісус

РОЗДУМИ

І часто те, що нам видається свободою, насправді є вели-

кою залежністю і поневолен-ням як для тіла, так і для душі.

Що робить нас справді вільни-ми у цьому світі? Хто може звіль-нити від неволі нестерпного еко-номічного, суспільного і політич-ного утиску? Як дати сучасній людині справжню свободу, по-вне визволення, що його довер-шив Христос? Попри тернистий шлях сучасного християнина, вар-то скористатися правом на сво-боду і таки звільнити свою душу. Християни мають єдиний спо-сіб - це практичне втілення Запо-віді Любові в усі місця своєї праці і свого відпочинку, у кожен крок і кожну мить життя на землі. Віль-но обирати і боронити Добро у світі, вільно і відкрито деклару-вати свою християнську ідентич-ність, правдомовність, поряд-ність, скромність, пошану до бать-ків і старших, щиру і безкорисливу товариськість, гідність національ-них традицій, елементарну людя-ність і чистоту думок та слів.

Молодість - швидкоплинний період життя. Саме у цей період прагнемо найбільше свободи, і саме у цей період найбільше роз-

чаровуємося у власному вільному виборі. А все могло би бути інак-ше, якби наша свобода не була на-шим свавіллям, якби наш вибір співпадав з засадами нашої віри, якби батьки з власної волі були би святими батьками, діти – святими дітьми, онуками, братами і сестра-ми, товаришами і однокласника-ми, сусіди – святими сусідами; якби влада, військо, сфера послуг направду служили би своєму наро-дові, якби, якби, якби…

Час розпочати з себе. Час роз-почати працювати над собою і своїми дітьми, час замислитися над власним сьогоденням і май-буттям, час віддавати себе іншим, а не чекати милостині, нарікаючи на всіх і сподіваючись на щасли-ве майбутнє.

Сьогодні твій час. Обери собі своєю волею щасливе життя. Зро-би щасливими усіх, хто поруч тебе. Радій молодості, своїм і чу-жим успіхам, навчайся і наполе-гливо працюй, пропагуй у серед-овищі друзів християнські цін-ності і чесноти, навчи їх відчува-ти близькість Бога так, як відчува-єш ти. Будь далекоглядним і радіс-ним, освіченим і дотепним, твере-зим і добрим, навчися щиро моли-тися не тільки словами, а й вчинка-ми, думками, поглядом і поставою своєю. Одягнися у Христа, стань вільним і щасливим. Бути щасли-вим модно!

стор. 1 < початок

ЛЮБОВ ВОЙТКОГолова Комісії у справах шкільництва

Що ж таке свобода?

№7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ 5ДУХОВНІСТЬ МОЛОДІ

Про«Ноїв ковчег»

Фільм «Поп»у дискусії спільноти «Ноїв ковчег»

ФІЛЬМОЛОГІЯ

Друга світова війна, неначе блискавка на небозводі, багатьох людей Східної Європи застала зненацька. Одні кидали звиклі справи, брали до рук зброю та йшли захищати власну землю, жертвуючи собою та всім, що мали; інші ж її нещадно зраджували і віддавали на поталу окупантам, жертвуючи всіма заради власного добробуту. Натомість отець Олександр Йонін (Сергій Маковецький, на фото), який очолив Псковську місію для оновлення та збереження Христової віри свого народу, зробив спробу просто залишитися Священиком з великої букви і прожити решту своїх днів згідно євангельських ідеалів. Разом із своєю дружиною Алевтиною вони роблять усе, щоб допомогти у нелегкий час страждаючим людям: і своїм землякам, і євреям, і біженцям, і навіть (у духовному плані) жорстоким німецьким офіцерам, під егідою яких доводилось розвивати власну діяльність. Ясна річ, що дуже швидко працівник Христового винограднику опиняється між справжніми молотом та ковадлом. «Свої» звинуватили його у співпраці з фашистами, німці – у симпатії до комуністів і сприянні їм. Та не для того отець вибрав пастирське служіння, щоб подобатися людям, а тільки Тому, Хто покликав Його сюди – Єдиному Богові, тому робить рішучий крок у сторону мученицького подвигу…

Спільнота «Ноїв Ков-чег» виникла у м. Самборі,

2009 року Божого у перший день весни. З того часу і до-тепер, разом зі своїм духів-

ником о. Тарасом Рисеєм, ми систематично зустрічаємо-ся у недільні вечори при хра-

мі св. великомученика Пан-телеймона (о 18. 00 год.). Мета зустрічей: перегля-

нувши цікавий фільм, у Свя-тому Дусі, методом дискусії,

докопатись істини та на-вчитися у реальному жит-ті застосовувати Христо-

вий ідеал Євангельської Бла-говісті. Раді бачити усіх мо-

лодих людей, кому не байду-же, як і де проводити свій

вільний час у недільну днину. От і все!

ДискусіяЗбереження Євангельських ідеалів на роздоріжжі епох...

о. Тарас Р.:Переглянувши цей чудовий

фільм, я відразу поквапився за-глянути до світової електронної мережі, щоб дізнатися, які ж на-строї пробудив він у глядачів ко-лишнього Радянського Союзу. І, як би це не звучало дивно, бага-то людей від побаченого просто були розчаровані та шоковані. Якщо говорити мовою образів, то моральне тло Другої світової війни завжди, згідно їхнього ба-чення, носитиме вигляд дорож-нього світлофора. Під зеленим (позитивним) світлом знаходити-меться табір комуністів, під чер-воним (негативним) – криваві на-цистські окупанти, жовте ж тло завжди залишатиметься підозрі-лим, і до нього відносяться такі, як о.Олександр Йонін. Про та-ких, як він, товариш Сталін нео-дноразово любив у викривлений

спосіб повторювати євангельську фразу: «Хто не з нами, той проти нас!» Ось чому перегляд стрічки викликав протест, адже, на думку багатьох, ті, котрі діяли за спи-нами фашистів, були з ними за-одно, а тому повинні залишати-ся навіки засудженими, без пра-ва на апеляцію чи реабілітацію! А як гадаєте ви?

Іван Г.: Отець, очевидно, іде на пев-

ний компроміс із фашистами, ке-руючись давнім принципом вибо-ру меншого зла. Не думаю, що це є аж надто вдалим жестом, який міг зробити священик у такій ситуа-ції. Інколи, коли постає питання вибору між двома пунктами зла, краще просто залишитись осто-ронь і не підтримати жодну сторо-ну, заявивши, що їхні дії є мерзен-ними. Ясна річ, що у такому ви-падку довелось би попрощатися із життям, однак саме такий духо-вний приклад багатьох людей не-одмінно навернув би до Христа!

Катерина Т.:Бажаючи залишитись про-

сто священиком, головний ге-рой справді займає позицію яко-гось дивного нейтралітету. Святе Письмо говорить нам, що бути лі-теплим, байдужим не можна ні в якому разі. Однак попри цю чи-сто людську помилку він все ж на-магався іти за Христом!

Надія Г.:Я не погоджуюсь з тим, що

отець Олександр зайняв літе-плу позицію. Вже на самому по-чатку фільму, сидячи за круглим столом, він перед церковним іє-рархом висуває гострий протест щодо пропозицій співпрацювати з німцями, мовляв, це не що інше, як зрада власного народу. Однак його думка дещо змінюється у той момент, коли на шальки терезів кладеться релігійна громада, яка може залишитися у скрутні часи без жодної духовної підтримки. Прагнення доброго пастиря за-вжди буде одним: залишатися

із своїми вівцями, щоб їх вчасно кормити і поїти.

Любомир В.:На мою думку, всі дії свя-

щеника з цієї історії є повністю виправданими. Ми зараз може-мо собі легко судити, що було б краще, а що – гірше. Хтозна, як би в аналогічній ситуації повівся кожен із нас… Що б там не гово-рили противники, а він усинов-ляв зовсім чужих дітей, допома-гав в’язням концтабору, піклу-вався всіма, кому це було потріб-но (і духовно, і тілесно). Чого ще хотіти?

Марія П.:А мені здається, що у ту хви-

лю, коли перед отцем ставив-ся вибір – залишитись у воєн-ному таборі Сталіна чи приста-ти на сторону Гітлера, він, непо-мітно для стороннього ока, ви-брав третю позицію – непохит-но стояти у бойових лавах воїнів Христа. І цього було достатньо…

о. Тарас Р.:Цілком згідний. Сам отець

Олександр говорив про це ні-мецькому комісарові, коли той докоряв йому, що той служить великій Німеччині з оглядкою на Москву. Однак чи може той, хто служить Христові, бути літе-плим? Звичайно, що ні. Шлях з Христом, в якому б історично-му періоді чи політичній ситуа-ції ти не перебував – це завжди шлях на Голгофу. Тому і не див-но, що на голову Христового священика сипались з усіх сто-рін звинувачення. Було б дивно, якби цього не сталося… З іншо-го боку той, хто крокує з Госпо-дом пліч-о-пліч, починає бачити речі Його ж очима (у світлі Істи-ни) і діяти згідно цих критеріїв. А на завершення хотілось би по-бажати одного: щоб і у сьогодні між нами знаходились люди, ко-трим не страшно було б пускати-ся вплав проти бурхливої течії життєвих обставин, адже цього так хоче Бог!

АНДРІЙ БОНИС

НОВИНИ

Проща до Зарваниці

27 червня цього року відбу-лась проща до Маріїн-

ського духовного центру у с. За-рваниця, в якій взяли участь па-ломники з Дрогобича. Цього-річна проща проходила у рам-ках року монашого покликання під гаслом слів зі Святого Пись-ма: «Прийди і йди за мною». У Зарваниці прочан вітав вла-дика Василій (Семенюк), єпарх Тернопільсько-Зборівський, який і очолив урочисту Архи-єрейську Літургію. Після Лі-тургії архиєрей освятив воду та окропив паломників. Також прочани відвідали духовно-меморіальний музей - садибу патріарха Йосипа Сліпого у с. Заздрість. Серед експонатів — одяг Йосипа Сліпого, світли-ни, меблі, побутові речі та інше.

Був вечір. В одежі, пом’ятій вітрами, Пустинним шляхом плівся Беда сліпий,На хлопчика він опирався рукою,На камінь ступав босоніж він ногою.І було все глухо і дико навкіл.

Одні тільки сосни росли вікові,Одні лише скали стирчали німі,Одягнуті всюди болотистим мохом,Та хлопчик втомився, немов ненароком.

Чи ягід достиглих спішив хапонути,Чи просто сліпця він хотів обманути:«Дідусю! – сказав, - я піду відпочити,А ти, якщо хочеш, то можеш повчити,

Ось зверху побачив тебе вже пастух,І старці спішать, аж заперло їм дух.Якісь жіночки он стоять з діточками,Про Бога почути хотіли роками.

Про Сина розп’ятого ти їм скажи,І Царство Небесне усім покажи!»Почувши оце, старця лик посвіжів,Нести Боже Слово він завжди хотів,

Неначе вода, що пробилась джерельна,Полилась гомілія тиха, пустельна.Потуга святого була так велика,Що зразу ожила місцевість ця дика.

Здавалось, сліпий бачив небо відкрите,І ангельських хорів співання розлите,Угору підносив він руки тремтячі,І сльози котились по щоках гарячі.

Та ось закотилась зоря золотиста,І місяця постать з’явилась сріблиста,Між скалами сирістю дихає нічка,Але не стихає ця проповідь-річка.

І так говорив би до другої днини,Якби не почув сміх і голос хлопчини:«Ну все! Перестань! Вже нікого немає!Сова он між скалами гучно гукає!»

Замовкли уста, голова опустилась,Самотня печаль в гості десь напросилась,І тільки хотів він зробитись як тінь,У відповідь скали гукнули: «Амінь!»

Слiпий ПроповiдникПОЕЗІЯ

о. ТАРАС РИСЕЙ

“Монах серед пустелі”,автор Дороті Міллер

6 №7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ

Як стати справжнім Укра нцемМІЙ МАЛЮК

ЛЮБОВ—ДРУЖБА—РОДИНА

У багатьох Європейських мовах назви держави та її громадянина пишуться з великої букви - напр. Італієць, Поляк, Українець. У Польщі одним з головних завдань школи та Церкви є виховання любові та пошани до своєї батьківщини. У Євросоюзі навіть найменша країна дуже піклується збереженням своєї мови, традиції, історії, літератури. Чому так відбувається? Чи для наших дітей буде мати значення, хто вони, якою мовою в повсякденні будуть говорити, в якій Церкві молитися, які звичаї підтримувати? А може, це все є другорядним?

ОЛЕКСАНДРА КОЗАНКЕВИЧпсихолог

РОЗД

УМИ

роду - це спадщина мистецтва, музики, театру, архітектури, науки, спорту. Вар-то казати нашим дітям, що вони родом з такої прекрасної держави.

Насамкінець варто пам’ятати, що дуже важливою є моя приналежність до Церкви моїх прадідів. Зріла особа чітко знає, хто вона, в якій Церкві вона покликана шукати волю Бога і вихову-вати своїх дітей.

Патріотизм – це вміння бачити пере-дусім сильні сторони самого себе і своєї держави. Це вміння взяти самому від-повідальність за стан мого міста, міс-ця праці, Церкви, держави. Це не на-рікання і пасивне очікування, що хтось десь там у Києві за мене має щось зро-бити у Самбірсько-Дрогобицької Єпар-хії, але щире і творче служіння там, де я живу і працюю.

важним і свідомим цей одяг личить на Тайні вінчання.

У патріотичному вихованні важли-вими є символи, такі як прапор, герб – тризуб, гімн, патріотичні пісні. Місце прапора є у шкільних класах, у Церквах, на будинках державних установ, а під час особливих державних свят – напр. Дня Конституції, Дня Незалежності – та-кож на наших житлових будинках та ві-кнах. Якщо хочемо, щоб інші нас ша-нували, варто почати шанувати само-го себе і не соромитися своїх символів і свят. Для цього варто відвідати сусідні держави і побачити, як вони ставляться до своєї історії та культури.

Кожен з нас має свою велику бать-ківщину - Україну та маленьку – землю, на якій народився. Для когось це Сам-бірщина чи Дрогобиччина. Патріотизм – це особливе ставлення до місць, з яких походимо, це детальне знання історії ви-датних людей, звичаїв, пісень, легенд. Це борг вдячності, який можемо сплатити через розбудову, допомогу цьому місцю, наприклад посприяти ремонтам дороги, побудові моста, Церкви, допомогти бід-ним і талановитим дітям закінчити вищу освіту. Наші діти найбільше вчаться від нас, коли бачать наші вчинки, безкорис-ність і відданість.

Іншим виявом любові до батьківщи-ни є дуже глибоке і детальне вивчення своєї літератури, культури, традиції. Прізвища Сковорода, Котляревський, Коцюбинський, Шептицький, Сосюра повинні для нас означати не менше, ніж Шевченко чи Франко. Щоб гордитися своєю державою, треба знати її видатних людей та щодень використовувати дав-но відкриту ними мудрість. Культура на-

ших дідусів і пригадаємо собі історію свого роду? Варто знати, ким були наші прадіди, яким було останнє століття на Україні, чому сьогодні так багато укра-їнців живе у Сибіру, в Казахстані? Вар-то пам’ятати, що любов до своєї дер-жави не йде у парі з ненавистю до ін-ших країн. Від інших вчимося того, що у них найкраще, але своє обстоюємо і бережемо.

День Незалежності, Пасха, Різд-во Ісуса, храмовий празник – це наго-ди, коли ми повинні одягнути на себе вишивану сорочку. Це глибокий сим-вол – свідомості, ким я є і ким хочу бути у майбутньому. Народний вишиваний одяг маємо одягати на найбільші свята нашого життя, наприклад на перший чи останній дзвоник у школі. В усіх держа-вах, які я бачила (окрім одної – і не буду уточнювати якої, самі вгадайте), на по-чатку і на завершення навчального року усі діти та молодь одягнені в офіційний чорно-білий одяг. Коли лунає гімн дер-жави, його не пускають з фонограми, але співають усі школярі та вчителі, деколи у супроводі шкільного професійного хору. Це ознака поваги до школи, держави та самого себе. Вишиваний одяг гарно ви-глядає також, коли діти ідуть до Першо-го Урочистого Причастя. Найбільш від-

Дорогі читачі, майже кожна люди-на ставить собі запитання – хто я, навіщо я живу, якими цін-

ностями треба керуватися у житті? У нашому житті немає випадковос-тей. Ми, християни, віримо у провиді-ння Господа Бога, шукаємо Його волі, поклику. Якщо хтось народжується на Україні, так, як дихає повітрям, з моло-ком мами покликаний засвоїти україн-ську мову. Це завдання належить не те-лебаченню чи вулиці, а батькам. Часте читання казок, співання пісень, розмо-ва правильною літературною мовою (не «прівєт», а «привіт», не «ваабще», а взагалі) формує у дитини почуття па-тріотизму. Також у сім’ї варто у фор-мі легенд, історії своїх родичів навча-ти дітей правдивої історії своєї держа-ви. Людина, яка не має минулого, не буде мати майбутнього.

24 серпня Україна святкує День Не-залежності . Що це означає для Тебе, для Твоєї сім’ї? В який спосіб ми вша-новуємо пам’ять тих, хто віддав жит-тя за нашу державу? Як проведемо цей день – на природі, будемо прибирати помешкання, а, може, відвідаємо на-

Я - Українець

Якось недавно я побачила на джинсах у одного хлопця

лейбл із написом «freedom isn't free», тобто «свобода не є віль-ною». Чому саме цю нашивку об-рав хлопець для своїх джинсів? Цікаво… Для того, щоб не «го-дувати» себе удаваними ілюзіями про вимріяну свободу? Чи просто тому, що цей лейбл належить до модних штучок і є даниною сучас-ному самовисловленню?

Дедалі більше роздумую над по-няттям «свобода». Що таке бути вільним? Згадую Сервантесового Дон Кіхота, який говорив до свого товариша - Санчо Панси: «Свобо-да, Санчо, - це дар небес». На при-кладі улюбленого персонажа можна розмірковувати над свободою. Ко-жен із нас, мабуть, схожий до ман-дрівного ідальго, бо всі ми, рано чи пізно, шукаємо свої вітряки, боремо-ся з ними і насолоджуємося ілюзією перемоги. Для багатьох свобода – це вседозволеність, тотальна воля, без-межне явище. Але чи можна назва-ти таке визначення правильним і справедливим??? Певно, що ні. Сво-бода – це якраз обмеження вседоз-воленості і постійний вибір. Коли, наприклад, молода людина відмеж-овується від світу і починає актив-но вживати алкоголь, наркотики, то хіба почуває вона себе вільною? Тільки на певному етапі своєї облуд-

ливої стежки. У неї виникає ілюзія свободи, подібно до «рожевого» світу у стані кайфу. У такий момент людина говорить про волю, але важ-кі кайдани нових гріхів все більше стискають їй руки. На мою думку, у земному світі прикладу істинної сво-боди відшукати неможливо. Там, де є людина, там є гріх, новий ланцюг. А ланцюг і свобода – слова-антоніми. Тому істинну свободу слід віднахо-дити у Божому Слові. Ісус Христос через своє воскресіння дарував сві-тові можливість писати свою істо-рію з чистого аркуша, з вільним сер-цем, без кайданів смерті. Чи не це є проявом істинної Свободи? Або ж подія, котру недавно відзначав цер-ковний світ, - свято П'ятдесятниці. Господь побудував свою Церкву на фундаменті свободи, адже наділив людей новими мовами, а отже дав старт для вибору, не змушуючи ніко-го сліпо виконувати Його Волю. Бог запропонував реалізуватися кожній нації, влаштувавши протягом ці-лої світової історії низку випробу-вань для народів. Per aspera ad astra. Через терни до зірок. Через гарт до справжньої свободи!

Мабуть, істинна свобода для лю-дини назавжди залишиться непідко-реною вершиною. Ми будуємо ва-вилонські вежі, але їхній фундамент руйнує чергова повінь. Ми боремося з вітряками, але наші списи вкрива-ються іржею часу. Свобода – це дар небес… Freedom isn't free :)

ЮЛІАНА ЛАВРИШДоброго дня, Оленко.

Боляче усвідомлювати, що за двадцять п’ять років свого життя я не знайшов тих людей, яким би по-справжньому був потрібним. У мене немає друзів

дитинства, немає коханої людини. Все моє життя наче проходить повз мене.

Я став замкненим. А так хочеться бути комусь потрібним!

З повагою, Ігор, 25років

СПІЛКУЙМОСЯ

Бог нiколи не залишить Тебе

ОЛЕНКА ЛУЧКОВА

Чекаю ваших листів на alena80885@ukr.net або на адресу редакції з поміткою “Для Оленки”

Привіт, Ігорю! Хочу одразу ж тебе заспоко-їти: справжніх друзів багато не буває. Був

час, коли й сама задавалась питанням, чому з ча-сом від нас відходять хороші люди, люди милі та дорогі серцю. Я отримала відповідь від священи-ка, який, посміхнувшись, сказав: «А, можливо, ті люди зробили все, що могли у твоєму житті!» Замислившись над тими словами, я зрозуміла – Бог ніколи не залишає на самоті зі своєю бідою людину, а посилає на допомогу того, хто може розрадити, допомогти. Зрештою, ми ніколи не є самотніми, бо поруч завжди Господь. Мені зга-далися слова, які колись прочитала, прочитай їх і ти (див. рубрику «Слово до молоді»).

В цьому світі ти не самотній, просто тобі по-трібно по-іншому подивитися на своє життя. По-глянь на тих, хто поруч із тобою, можливо, хтось також потребує твоєї допомоги, розради, спілку-вання. Живи із вдячністю та позитивним бачен-ням. Життя прекрасне, просто іноді ми не помі-чаємо того, що дарує нам Господь.

Гора Таврська світлом сяє,Христова слава лунає з неба днесь,Та вже відкрились небеса безкраї,Нехай радіє світ увесь.Уже Ісус учеників скликає -Прийміть ви силу ту святу;Отець Небесний з неба промовляє,«Це Син Мій любий, що Його люблю».Гора Таврська світлом сяє, Стоять апостоли, немов німі,Один Петро лиш промовляє: «Так, Господи, є добре тут мені».Гора Таврська світлом сяє,Хай злине пісня в небо від душі.Душа моя Тебе вітає,Прийди і поселися Ти в мені!Гора Таврська світлом сяє,Благаю, Господи, Тебе, Хай доля краща завітає,Переміни у серці Ти мене.Гора Таврська світлом сяє, Зрадіймо нині, люди всі!Прийшов Христос, тепер Він нас благає,Прийшов з небес до грішної душі!

Преображення

МАРІЯ МАЗУРИК

ПОЕЗІЯ

№7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ 7НАМ ПИШУТЬ

ЛЮБОВ—ДРУЖБА—РОДИНА

Зараз так багато пишуть про жінок, про їхню вроду, про їхні потреби, про біди, про

втіхи. Але так мало пишуть і го-ворять про жіночу душу, про її іс-тинну красу, про дивовижність її покликання. Здається, сучас-ний світ так стрімко розвиваєть-ся, все в ньому постійно пере-буває в русі, то ж і сучасна жін-ка мусить іти в ногу з часом. Але що таке час? Що таке технічний розвиток?

Ми часто забуваємо істинне призначення часового проміж-ку нашого життя… Бо насправ-ді – це не проміжок для маніпу-ляцій, ситуативних успіхів, хо-діння по «трупах закоханих чо-ловіків». Це час тихої прощі до Святого місця. Прощі, що дозво-ляє зазирнути у своє власне сер-це і побачити в ньому образ Бога Живого. Нам так часто здається, що нас недооцінюють, що нас принижують, що над нами зну-щаються. Але наскільки це прав-да? Нерідко за цими думками стоять у своїй суті неприйняття себе самої, зневага до себе самої, прагнення догодити всім, щоб тільки похвалили і тим показати собі, що я чогось варта. Але ж за що в такому випадку ми відкидає-мо дар Божий, дар нас самих? Гос-подь Бог у своєму задумі створив жінку в найкращому місці у всес-віті – в Едемі. Тож первинна суть жіночого єства – це гармонія, яку жінка увібрала в себе у цьому рай-ському куточку, інтуїтивне праг-

нення відтворити Едемський сад у своєму житті, а звідціль – по-стійні намагання прибрати, при-чепурити, розмалювати, онови-ти своє помешкання, свій кабінет, свою кімнату і врешті-решт про-сто своє ліжко. Вона стає тією, яка дарує чоловікові повноту гармо-нії – гармонії оточення, гармонії спілкування, гармонії діяльності і нарешті – творчості.

Жінка сотворена з ребра чо-ловіка, ребра, що охороняє його серце і легені. Тож дивовижним є покликання кожної із нас – бе-регти життя свого чоловіка. Гос-подь дарує, ми – бережемо. Та чи насправді ми так добре виконує-мо свої обов’язки? Чи, даючи чо-ловікові їсти, ми відчуваємо до нього ту любов, до якої покли-кав нас Господь, чи благословля-ємо ту страву і чи готуємо її в мо-литовному дусі? На жаль, часті-ше буває все навпаки. Ми жалі-ємо себе, що мусимо стояти біля плити, нарікаємо на те, що ще й на стіл маємо накривати. І вже об-раза на чоловіка, на дітей, на весь світ наповнює наше серце. Але образа – це всього-на-всього по-казник жалю до себе. Жалю, че-рез який змій намагається зруй-нувати наші серця, бо саме в ці моменти ми настільки захопле-ні власним болем, що не поміча-ємо болю тих, хто є поряд, ми на-стільки упиваємося власною не-визнаністю, що перестаємо бачи-ти власну цінність, ми настільки насолоджуємося власною мен-шовартістю, що перестаємо дяку-вати Богові за ту можливість опі-

куватися іншими, за можливість в цій опіці відкрити своє серце на ближніх і на Божу Любов.

Коли ми кажемо, що покли-кання жінки «берегти життя сво-го чоловіка», то чи насправді ми розуміємо велич цього покли-кання? Нерідко ми перетворю-ємося у нібито «добру» матір, яка дає своїй дитині дуже корис-ний та смачний плід, але при цьо-му чомусь забуває помити його і ретельно вимити руки після ба-зарної метушні. І тоді дитя за-ковтує не тільки користь плоду, але й велику кількість нечистот. І тільки час показує, що у дано-му випадку переможе. Тож чому ми постійно проводимо подібні експерименти зі своїми ближні-ми? Чому, прагнучи досконало-го виховання дітей, досконалих стосунків з чоловіком, забуває-мо про молитву? А головне, за-буваємо про очищення власної душі, забуваємо про Сповідь і Святе Причастя. Та й сама Спо-відь нерідко є лише певним ри-туалом. Але ж Бог Живий, а ри-туали – це вже для померлих. То, дорогі мої, улюблені сестри, про-стіть за те, що, може, прозвучало як повчання. Хто я така, щоб вас повчати? Я лише маю несміли-ву спробу достукатися до ваших дивовижних жіночих сердець. Бо кожна жінка – це Боже диво і кожна є віддзеркаленням Бо-жої любові. Кожна з нас покли-кана до цієї любові, кожна з нас може віднайти у своєму серці цей власний шлях Божого покликан-ня, віднайти в серці образ самого Творця у його поклику любові.

Звісно, не варто забувати, що через жінку прийшов у світ гріх, але при цьому слід чітко пам’ятати, що через неї ж таки світ отримав порятунок. І сам Господь Бог прийшов до всіх лю-дей через ту ж таки жінку, прий-

шов через святу Богородицю, Матір Бога нашого – Марію. Тому кожна з нас мусить чітко розуміти, що я – жінка, і я є або тією, через яку приходить гріх, або тією, через яку приходить по-рятунок. Питання до себе «ким я є для свого чоловіка сьогодні, зараз, в конкретну мить – драби-ною до пекла чи сходинами до неба?» - завжди вказує нам (при щирості відповіді) шлях до поря-тунку себе і ближніх.

Ми часто нарікаємо на своїх чоловіків. Так, вони дійсно не-досконалі, але ж недосконалими є також і ми. І як дивовижний дар до спасіння ми маємо цю недо-сконалість ближніх. Бо якби вони були ідеальними, нас би просто все влаштовувало, і зовсім би не було потреби змінюватися са-мим. А так, бачачи недосконалос-ті ближніх, ми вчимося обходити гострі кути, вчимося співчувати, вчимося боротися з власною гор-динею – і насправді отримуємо власний шлях до спасіння. Тож важливо прийняти просту істи-ну, що кожне випробування – це не привід до нарікання, це – мож-ливість ще раз подякувати Бого-ві за недосконалості інших, через які Творець дає нам шанси вия-

вити власні недосконалості, ви-явивши їх – прийняти, а вже по-тім з Божої ласки подолати.

Бути жінкою – це не значить в усьому догоджати чоловікові, це насправді – піклуватися про його сходження до неба. Відповідно, допомагати йому в усьому тому, що провадить його до духовно-го зростання і не дозволяти йому чинити те, що веде до його па-діння. Проте перешкоджання не може бути агресивним, бо агре-сія тільки укріпляє тенета сата-ни, а тому, де можливо, – запере-чте словами, де ні – без супереч-ки вчиніть по правді й любові; де неможливо діяти – пожертвуй-те молитву заступництва. Шля-хів так багато! Головне, щоб вони були обрані у Божій присутності і були якщо навіть не свідченням, то принаймні пошуком любові.

Дорогі сестри, звертаюся до ваших сердець. Не дозволяйте їх затьмарювати, відкривайте їх на молитву, проте на молитву не заради молитви, а заради любо-ві. І хай Господь Бог у своєму ве-ликому милосерді благословить вас всіх на шлях пізнання без-межності Істинної Любові, іс-тинного кохання, істинного ма-теринства.

Покликання жінкиДорогі сестри у Господі нашім Ісусі Христі!

Тема жіночого покликання велична і багатогранна. Бо сотворив Бог людину, чоловіком і жінкою

сотворив їх. То кожна із цих іпостасей надзвичайно важлива для самого Господа. Кожна із іпостасей

унікальна і дивовижна у своїй неповторності.

ЛЮДМИЛА ГРИДКОВЕЦЬ

Зараз так багато пишуть про жінок, про їхню вроду, про їхні потреби, про біди, про втіхи, але так мало пишуть і говорять про жіночу душу, про її

істинну красу, про дивовижність її покликання

НОВИНИ

рію Матір’ю Церкви. Сім’я – це домашня Церква, якою Марія піклується, як своїм дитям. Про це теж говорить подія, яка від-булася на весіллі у Кані Галилей-ській. Марія першою побачи-ла, здавалось би, незначну про-блему подругів – нестачу вина. І саме на Її прохання Ісус перетво-рює воду на вино. Цим подарун-ком Господь вказує, яким важли-вим є християнське подружжя, де завжди є місце для Бога, і яку важливу роль відіграє Богороди-ця у ньому як покровителька та опікунка подружнього вогнища.

У наш час, коли руйнують-ся християнські подружні цін-ності, коли люди не розуміють сутності подружжя як Таїнства, Церква як любляча і турботлива Мати кличе до застанови та від-новлення первинної краси по-дружжя, закликає цінувати цей Божий дар. З цією метою з благо-словення Владики Юліяна (Во-роновського) у Самборі заснова-но Центр передподружньої Ка-техизації, у якому проводяться Курси безпосереднього приго-тування молодих людей до по-дружнього життя.

На базі цього Центру почи-

Однією із найвеличніших цінностей в житті лю-дини є любов. Людська

любов – поняття складне і нео-днозначне. Вона подібна на про-мінь сонця, який, заломлений через призму, ділиться на бага-то частин.

Споконвіку сім’я вважала-ся пріоритетним місцем втілен-ня і реалізації любові. Сама лю-дина – це, так би мовити, сімей-на істота. Сотворивши першо-го чоловіка – Адама – Бог поба-чив, що «не добре йому бути са-мому». Він створює із того ж са-мого тіла жінку – «поміч, відпо-відну для нього» (Бут. 2, 18). Бі-блійний автор показує, що люди-на – це двоєдина особа, поклика-на в єдності любові стати «од-ним тілом».

Зміни в сучасному суспіль-стві, пов’язані із секуляризаці-єю, вплинули на розуміння суті любові і на інститут подружжя та сім’ї. За роки Незалежності близько 55% з тих, що мали бути «одним тілом», розлучилися.

Недавно ми відсвяткували П’ятидесятницю, коли Святий Дух зійшов на учнів і на Марію. Він заснував Церкву і зробив Ма-

наємо організовувати «Подруж-ні зустрічі» (як один із методів душпастирства родини) з ме-тою заснування Руху – спільно-ти християнських сімей.

Цей Рух має на меті погли-блення та покращення взаємо-розуміння між чоловіком і жін-кою, а також допомагає зрозумі-ти релігійну суть подружнього зв’язку у любові і з Богом, допо-магає зрозуміти природне по-кликання чоловіка і жінки. Він є відкритим не тільки для всіх людей з досвідом подружньо-го життя чи без нього, але та-кож для одиноких людей і мо-лоді, яка ще не стала на сімей-ний рушничок.

Ікона Пресвятої Родини з Назарету виражає єдність, лю-бов, життя християнського по-дружжя і родини, яка вдивляєть-ся в Них у своєму прагненні до святості й творення Домашньої Церкви у власному подружжі та сім’ї. Святий Йосип пригортає Марію. Поданими одне одному руками вони тримають і обійма-ють Христа. Христос лівицею з’єднаний з їх руками, а прави-ця, піднесена для благословен-ня, вказує на Марію. Ці три злу-

чені долоні виражають єдність Христа з подружньою парою, що пов’язана подружньою при-сягою. Долоні ці також виража-ють шлях і завдання християн-ського подружжя: кожен з по-другів осібно та обоє разом по-винні триматися Христа. Він є поміж ними – християнськими членами подружжя.

Всіх, кому небайдужі хрис-тиянські цінності сім’ї, кому не-байдуже виховання здорового християнського покоління, хто хоче збагатитися духовно і не-сти Христа іншим, знайти дру-зів зі спільними інтересами, за-прошуємо на зустрічі спільно-ти, які відбуваються при церкві

Покрова Пресвятої Богороди-ці кожної 2-ї та 4-ї неділі місяця після Святої Літургії о 13.00 год. в молодіжному класі.

Спільнота є місцем зустрічі як тих, хто вже знайшов Бога, так і тих, хто, загубившись в сум’ятті цього світу, тільки-но розпочав шукати Його. Важливим є тільки одне – прагнення живої зустрі-чі з Богом та Його милосердям.

Запрошуємо на зустріч.

прот. Микола Витівський, директор Центру та

духівник Руху

Вікторія Марко, аніматор Руху

Кана Галилейська

Чудо у Кані Галилейській вказує, яким важливим є християнське подружжя, де завжди є місце для Бога, і яку важливу роль відіграє Богородиця у ньому

як покровителька та опікунка подружнього вогнища

8 №7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ

Батьку, де ти?БАТЬКІВСТВО

МОЇ РІДНІ ЗАКОРДОНОМ

«І до чого то світ котить-ся? Що із цих дітей по-виростає?»... Такі та ба-

гато інших характеристик дово-диться часто чути на адресу су-часної молоді. Ці питання зада-ють собі батьки та вчителі, полі-тики та психологи… Одна вчи-телька розповідає, що у її класі після написання твору на тему «Ким я хочу стати» їй довелося прочитати ось яке одкровення: «у нашому класі більшість хлоп-ців «нормальні», «продвину-ті»: курять та п’ють, і тільки де-кілька осіб – ботаніки та вар’яти: добре вчаться та не порушують дисципліну, слухають вчителів та батьків». В одному із молод-ших класів було і таке: «я хочу стати кілером та отримувати ба-гато грошей».

Очевидно, що всі ми не віри-мо, що щось подібне є загально-поширеним явищем і можемо назвати тут ряд причин, які псу-ють і нищать «наше майбутнє».

Хотілося б привести кілька

цитат. Вони належать філософу, поету, політику та священику:

«Наша молодь любить розко-ші, вона погано вихована, насмі-хається над начальством, не по-важає старших, перечить бать-кам. Наші діти стали просто тиранами…»

«Я втратив усілякі надії від-носно майбутнього нашої країни, якщо сьогоднішня молодь візьме завтра в свої руки управління…»

«Наша молодь розпущена до глибини душі, вони ніколи не бу-дуть подібні до молоді попередніх поколінь. Сучасна молодь не зможе зберегти нашу культуру»

«Наш світ досяг критичної межі. Діти більше не слухають своїх батьків. Напевно, підходить кінець світу».

Багато із нас напевно б пого-дилися із такою характеристи-кою сучасної молоді.

Але парадокс в тому, що пер-ша цитата належить філософу Сократу (жив за 400 років до Христа), друга – древньогрецько-му поету Гесіоду (720 р. до Хрис-та). Третя знайдена в глиняному горщику, який зберігався 3000 років у руїнах Вавилону, і остан-ня належить єгипетському жре-цю (папірусу із цим записом при-близно 4000 років)

І ось бачимо, що проблема трудних дітей, з якими ми зустрі-чаємося, це проблема усіх часів та народів, багатьох поколінь.

Однак все ж таки чи слід усім полегшено зітхати, кажучи, що ми не перші перед такими про-блемами. Бачимо, що ці великі цивілізації – і єгипетська, і вави-лонська, і грецька – усі загинули. І можна напевно сказати, що при-чина в тому, що міра беззаконня перевищила критичну межу і пе-ретворила квітучі міста у руїну.

Дорогі батьки, сьогодні ми ба-чимо наших дітей такими, якими

самі їх виховуємо та відправляє-мо у життя.

В одному із художніх фільмів, який називається «Покаяння», один із героїв – молодий хло-пець – трагічно загинув. Причи-на смерті – вистріл із зарядженої рушниці, яку він отримав як по-дарунок і на якій було вигравію-вано: «На пам’ять дорогому вну-кові від дідуся». Отак рушниця, заряджена дідусями та батьками, сьогодні вистрілює в синів, до-чок та внуків.

То що повинен робити бать-ко, щоби не змарнувати свого по-кликання до батьківства?

Перше його завдання - при-йняти це покликання, як ве-ликий дар Божий, який тяг-не за собою і велику відпові-дальність.

Психологи відмічають, що звістку про поповнення сім’ї, особливо першу, більшість чоло-віків сприймає зі змішаними по-чуттями, а це:

– Гордість – маю власне по-томство;

– Захоплення – тепер у нас справжня сім’я;

– Страх – а раптом дружина перестане приділяти мені увагу?

– Радість – вона замкнеться на дитині і перестане мене контр-олювати;

– Стурбованість – доведеть-ся ставати татом, а хто його знає, що це таке?

– Сумнів – почнуться пелюш-ки, безсонні ночі. І навіщо я одру-жувався?

– Побоювання – а раптом не від мене?

– Напад виробничої активнос-ті – тепер треба годувати дітей.

Як ми всі здогадалися усі ці риси показують негативне сприй-няття – егоцентричний підхід батька до того великого дару для нього – його дітей.

І тому друга важлива умо-ва – треба не тільки прийня-ти свою дитину, але і потріб-но навчитися любити її. Свя-те Письмо вчить любити дітей. (Тита 2,4). Усі діти повинні бути бажаними та любленими, адже вони є благословенням від Гос-пода для сім’ї. (Буття 1.8). Дослі-дження показують, що діти ще в лоні матері відчувають відношен-ня батьків до себе. Тому якщо батько справді любить своїх ді-тей, то все робитиме для того, щоб вони росли, розвивалися та чинили правильно, щоби става-ли зрілими особистостями, до-брими людьми та християнами.

Можна сказати, що покликан-ня батька – носити своїх дітей на руках. «Господь Бог твій ніс тебе, як чоловік носить свого сина…» (Втор. 1.31). Діти від перших днів повинні відчувати батьків-ську руку, турботу та тепло. Кож-ний батько повинен як можна час-тіше бути із своїми дітьми. Час, проведений із дітьми, - це інвес-тиція, яка принесе великі доходи у майбутньому житті дітей. І на-впаки, якщо батькам бракує часу для своїх дітей, то часто такі діти губляться у житті, роблять вели-кі помилки.

Наступна важлива умова – батькам необхідно взяти на себе відповідальність за сім’ю.

Покликання батька не тіль-ки годувати сім’ю, але бути її ак-тивним учасником, зокрема ста-ти головним вихователем. За да-ними соціологів, середньостатис-тичний український батько лише 4 хвилини на день приділяє ува-гу вихованню дитини. Лише 32% татусів допомагають дітям роби-ти уроки. А тих серед чоловіків, хто доглядає хвору дитину – лише 10%. Лише 24% татусів серед сво-їх обов’язках мають супровід дітей до школи. Можливо, це якраз ті хвилини, коли по дорозі до шко-ли тато ще й “виховує” своїх дітей? Для інших зацікавленість навчан-ням власних дітей обмежуєть-ся переглядом щоденника. «На-ставляй малого на добру путь, - і навіть як постаріється, не зверне з неї.» (Прип. 22.6)

Покликання батька – осо-бистим прикладом показати, що тверезий і позитивний об-раз життя – це норма. Діти Іо-надава відкинули повні чаші вина, тому що перед ними був приклад їхнього батька (Єрем. 35.5-6). Приклад батька є справ-ді незаперечним вчителем життя для дітей. З таким батьком діти з радістю ходитимуть до церк-ви, молитимуться вдома, копі-юватимуть його добрі чесно-ти. І навпаки, може статися так, як в одному оповіданні. Одно-го разу маленький хлопчик за-питав у мами, яка просила його іти до церкви: «Мамо, а коли у мене виростуть вуса, бо тоді я вже зможу не ходити до церкви, як батько?».

Тому, дорогі батьки, заохо-чуймо своїх дітей власним при-кладом. Разом з тим важливо розвивати в них розумне відно-шення до праці, отримання осві-ти, фізичної культури. Дозвольте їм серйозно займатися музикою, технічною та художньою твор-чістю чи кулінарією. Стараймо-ся створювати сімейні свята, ігри, конкурси, змагання. Важ-ко повністю виключити роль ву-лиці, але важливо виключити її негативний вплив на наших ді-тей. А що ж робити з телевізо-ром? Хотілося б відповісти дуже твердо – заборонити. Однак, бу-дучи реалістами, розуміємо, що наш важливий обов’язок – пере-конати дітей, що телевізор може бути тільки засобом для переда-чі інформації, а не виховання. І так виглядає, що, можливо, яки-хось 10 % програм можуть бути ще якось прийнятними для ді-тей: «Все мені можна, та не все корисно» (1 Кор. 7.12).

Тому дай Боже, щоби серед нас було якнайбільше таких до-брих і зразкових батьків, які б з великим оптимізмом і головне з надією і молитвою до Бога спо-внювали своє покликання. Тоді діти будуть поважати своїх бать-ків і збудуться слова із книги Со-ломона: «Вінець старих людей – сини синів; слава ж дітей – їхні батьки» (Пр. 17.6).

о. ВАСИЛЬ НЕСТЕР

ЛЮБОВ—ДРУЖБА—РОДИНА

…слава ж дітей – їхні батьки» (Пр. 17.6)

РОЛЬ ДОБРОГО БАТЬКА У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ

Щодня близько тисячі укра-їнців подають заяви на

еміграцію. Виникає питання: "Чому?"... Можливо, хтось праг-не виїхати за терени рідної землі тому, що вважає, що за кордоном таке солодке, приємне і безтур-ботне життя, інший не бачить більше сенсу залишатися у рід-ній країні і бути жертвою безді-яльності політиків.

Щодо мене, то на даний час я проживаю в Іспанії: мій тато - о. Юрій - парох кількох україн-ських парафій. Вже минуло два місяці після мого приїзду, про-те я вже знаю, що таке розлука з рідними, близькими, друзями і однокласниками.

І хоч я вже трохи звикла, все одно частенько зі сльозами зга-дую моє щасливе дитинство в Україні, кожен день, подарова-ний Богом, зелені луги і дібро-ви, величний Дністер, у якому любила плавати влітку, перший сніг, якого з нетерпінням чекала щороку, і, звичайно, білосніжні проліски, які милують око сво-

єю витонченою красою.Хоч я знаю, що в Іспанії у

мене інше життя, та все ще із приємністю згадую ті далекі і щасливі роки дитинства, бо все ще мрію повернутися на бать-ківщину...

Можливо, моє життя тро-хи змінилося, але чи на краще, чи на гірше, не знає ніхто – на-віть я сама... Сумуючи за Украї-ною, я не жалію, що зараз в Іс-панії. Адже після довгих двох років розлуки між татом і нами з мамою, наша сім'я нарешті об'єдналась, а наш сімейний ко-рабель може продовжувати своє вільне плавання по океані жит-тя, сповненому радістю і смут-ком, щастям і випробуваннями...

МАРТА ВИННИК

Роздуми на самотi

Частенько зі сльозами згадую моє щасливе дитинство в Україні

Чудові пісні під гітару, мо-литви і привітні люди

створювали неймовірно ра-дісний настрій. І наче сам Бог вирішив благословити ці ре-

колекції та подарувати кілька сонячних днів, щоб наша ра-дість була повною.

Говорячи про соціальний статус, Джо клякнув перед неповносправною дівчин-кою і сказав, що тільки з тако-го рівня він може побачити її очі. Вона ж подарувала йому свою чудову посмішку. Про-довженням цього стало свят-кування, де не було поділу за соціальним статусом, де всі були рівними, такими, якими ми є в Божих очах: люди з осо-бливими потребами, їхні бать-ки та приятелі-волонтери, бо

всіх нас з'єднав в одному тан-ку сам Христос.

"Ніхто з нас не зможе ста-ти досконалим, - наголошував Джо,- бо не існує досконалих людей. Але ми повинні з усіх сил намагатися бути добри-ми людьми". І ці добрі праг-нення наших душ Бог підтри-має та прийме. А найбільшою нагородою за наші старання були щасливі посмішки наших друзів – людей з особливими потребами. І як казав один із друзів, він неймовірно щасли-вий, бо почувається потріб-ним і бажаним у цьому світі.

Під таким гаслом проходили чудові реколекції для віросвітлянських спільнот в Новояворівську, на яких була присутня і наша віросвітлянська спільнота «Божі Пазлики». “Бог не є паном, Він є нашим другом, нашим наставником і втіхою”, - на цьому наголошував Джо Васерман (асистент Ляршу, керівник проекту «Intercоrdia», вірний приятель “Віри і Світла” із Канади).

МАР’ЯНА КРАВЕЦЬприятель Самбірської віросвітлянської спільноти «Божі Пазлики»

Приятель “Віри та світла” з Канадивідвідав українських друзів

НОВИНИ

№7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ 9

ПОЕЗІЯ

МОЛОДЬ У СУСПІЛЬСТВІ

Наближається велике свя-то, свято найпрекрас-ніше і найгарніше для

кожного народу, кожної нації - день Незалежності. А для на-шої країни це свято відбуваєть-ся дев’ятнадцятий раз. Двад-цять четвертого серпня дві тися-чі десятого року нашій вільній, незалежній Україні виповнить-ся дев’ятнадцять років. Погодь-теся, це не так вже й мало! Та по-рівняно з тим, що пережив наш український народ, ця дата ма-лесенька. Подумайте, з понад

двох тисяч років тільки якихось дев’ятнадцять ми вільні, вільна наша держава. Це дуже сумно, але було б значно гірше, якщо б цих дев’ятнадцяти років не було б вза-галі. Не було б того, що є у нас за-раз. І хоч нашій маленькій Укра-їні далеко за економічним роз-витком, наприклад, до Сполуче-них Штатів Америки, але поди-вімось на це з іншого боку. Укра-їна - найбільша за розмірами дер-жава в Європі, у нас є власна мова, свої звичаї та традиції, духовний спадок, який, на мою думку, най-важливіший. Врешті-решт ми маємо надзвичайно родючі зем-

Ірак! Це терор, розруха, страх. Та доля нашої України не

завжди була такою вільною, як зараз. Скільки разів ми опинялись у чиїхось володін-нях, під чиєюсь владою? А й справді, скільки? Особисто я не можу назвати точну циф-ру, але можу сказати одне: за-вжди! Відкрийте будь-який підручник з історії України! В кожному розповідається про загарбання з боку монголо-татар, печенігів, поляків...

Завжди Україна була ла-сим шматочком для ворогів. Але навіть у ті страшні часи Україна була вільною якщо не “фізично”, то принаймні віль-ною морально. Хто б не захо-плював наші землі – наші піс-ні, думи, вірші захопити не міг ніхто! Завжди у будь-яких по-лонах знаходилися люди, із вуст яких лунало гучне слово народу: Т. Шевченко, В. Стус, Л. Костенко - усі вони були борцями за незалежність сво-єї країни.

“Без минулого немає май-бутнього”, - так писав Олек-сандр Довженко, Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибо-ко знати історію свого наро-ду. Знання мови народу, серед якого живеш, його культури, звичаїв, мистецтва - ознака культурної, освіченої людини.

Попри всі негаразди та за-вдяки небайдужості до свого

майбутнього, український на-род сам творить своє життя, не забуваючи мудрий голос наших пращурів. Багато жор-стоких літ пережив наш на-род, мужньо витерпівши на-ругу і знущання: це і І Світо-ва війна, Голодомор, потім - II Світова війна, заборона писа-ти українською мовою, пере-слідування національно свідо-мих українців, а далі - розпад Радянського союзу, і, нарешті, Майдан!!! Де наші, українські люди довели, показали всьо-му світу, що Україна має бути вільною, що ми гідні тієї землі, тієї мови, тих пращурів, голос яких кличе нас уперед!

Нехай хтось каже, що під окупацією Німеччини нам жилося б краще, нехай хтось каже, що наші досягнення - це все пусте, що ми не розви-нені економічно та соціаль-но… Нехай! Але ми повинні пам’ятати, що попри все – ми вільні, і нашій вільній та не-залежній Україні вже цілих дев’ятнадцять років! Скоро, скоро вже Україна розпра-вить свої міцні крила… І я не сумніваюся, що скоро! А поки що треба радіти нашій свобо-ді, нашій незалежності. І я та-кож радію, і вітаю тебе, моя люба країно, з такою великою і яскравою датою, із цим чудо-вим святом!

Я з гордістю можу ска-зати, що живу в Україні! То ж зі святом тебе, Україно, із дев’ятнадцятиріччям!

За матеріалами інтернет-виданьwww.ukraine.pedagog.org.ua

Незалежність України очима дитини

ТАРАС ШАФРАН

Слово до молодi

НОВИНИ

УРОКИ ІСТОРІЇ

Блакитне небо, вишневі садки, край рути і барвінку, повноводних річок і безкраїх степів - це ти, моя рідна земле!Прагнення волі, незалежності, почуття гідності, безмежна любов до рідної землі - це ти, мій народе!Співуча й мелодійна, широкозвучна і дзвінка, відома всьому світові - це ти, моя мово!А все разом це ти, моя Україна! Твоєю землею ступав Григорій Сковорода, Тарас Шевченко - син твого народу, мова Івана Франка і Лесі Українки - це твоя мова!

лі, прекрасні річки й озера, ці-лих два моря, курорти, на які з’їжджаються звідусіль, неймо-вірні гори… Погодьтеся, це не так вже й мало!

Але найголовніше - ми вільні! Ми вільні, як пташки у небі, як вітер у полі, як веселка після дощу, як квіти на лісовій галявині. Ми вільні від загар-бань, від зазіхань на наші землі та від знущань. А ще ми віль-ні від війни. Бо що б не казали люди, війна - це найстрашніше у житті будь-якої країни, війна - це пекло на землі, це диявол у подобі воїнів. Погляньмо на

Приятелю!Тоді, коли ти день і ніч борешся за своє життя, прагнеш полегшення, щоб ужитися з іншими, - послухай, що скажу тобі:

Коли ти захочеш плакати – не плач, поклич Мене, і Я прийду, щоб запла-кати з тобою.

Коли ти захочеш усміхнутися – повідом Мені, і Я прийду, щоб ми усміхнули-ся разом.

Коли відчуватимеш, що світ затісний для тво-го смутку – поклич Мене, щоб розділити твоє горе.

Коли побачиш, що вже не можеш навіть мо-литися – запроси Мене, Я помолюся замість тебе.

Коли вважатимеш, що вже все закінчилося – поклич Мене, Я допоможу тобі віднайти на-дію.

Коли будеш потребувати, щоби хтось тобі ска-зав: «Я люблю тебе» - поклич Мене, і Я скажу тобі це з великою ніж-ністю та щирістюв кожну хвилину твого життя.

Як будеш вважати, що тобі вже Мене не по-трібно – повідом Мені. Навіть тоді Я буду з тобою, люблячи тебе, бо знаєш, хто Я?Я – ЛЮБОВ, Я – ТВІЙ БОГ.Довіряй Мені, й зі Мною ти будеш спасенний.

Твій Ісус

У форумі взяли участь делегати з університетів понад 20 євро-

пейських країн, у тому числі про-відні експерти в області макроеко-номічного аналізу. Україну пред-ставляли викладачі Дрогобицько-го державного педагогічного уні-верситету імені Івана Франка, а саме: С.Я. Волошанська, Л.С. Бі-лецька, Р. Білецький, М.П. Пан-тюк, Т.І. Пантюк, А.Г.Дзюбайло та Н.Я. Яцик. Участь наших виклада-чів у симпозіумі стала можливою завдяки сприянню Голови комі-сії у справах молоді Самбірсько-Дрогобицької Єпархії о. Олега Ке-коша.

За словами організатора сим-позіуму, монсеньйора Лоренцо Леуцці, одна з його головних ці-лей - привернути увагу академіч-ної спільноти до соціального вчен-ня Католицької Церкви і закликати

до побудови економіки на засадах соціальної справедливості та солі-дарності. Учасники обговорюва-ли енцикліку Папи Римського Бе-недикта XVI «Caritas in Veritate» («Милосердя в істині») в контек-сті світової економічної кризи.

Програма симпозіуму включа-ла також зустріч з міністром освіти Італії Марією Стеллою Джельміні та главою Папської ради «Justitia et Pax» (Справедливість і мир) кар-диналом Пітером Турксоном. Учас-ники мали можливість приймати участь у круглих столах, де обго-ворювалися різноманітні теми, зо-крема сприйняття Папської енци-кліки «Caritas in Veritate» на різ-них континентах.

Окрім участі в симпозіумі, де-легати мали змогу насолоджувати-ся красою Вічного Міста, яке гос-тинно відкриває свої обійми для

численних туристів. Італія - це кра-їна багатої історії, яка не припиняє вражати своєю пишністю і особли-вим шармом. Водні канали Венеції, чарівністю якої учасникам теж по-щастило помилуватися, величні со-бори Ватикану, старовинні будин-ки Риму - це справжній рай для лю-бителів краси. Відвідини Риму - це перебування у величезному музеї просто неба, де все дихає історією і віковою красою. Особливою була недільна молитва разом з папою Венедиктом XVI на площі свято-го Петра.

Симпозіум закінчився 26 черв-ня зустріччю з державним секре-тарем Ватикану кардиналом Тар-чізіо Бертоне. Кожен з учасників, повернувшись додому, продовжує ділитися важливим досвідом, здо-бутим на симпозіумі, та втілювати в життя основні його ідеї.

«Милосердя в істині» – тема Міжнародного симпозіуму професорів університетів у Римі

НАТАЛІЯ ЯЦИКвикладач, аспірантка Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

24 червня 2010 р. розпочався VII Міжнародний симпозіум професорів університетів у Папському Латеранському університеті в Римі, присвячений аналізу світової економічної кризи і можливих шляхів виходу з неї. Симпозіум, організований Римським вікаріатом Католицької Церкви за підтримки влади Італії, проходив під патронатом Президента Італії та Папської Ради «Justitia et Pax».

10 №7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ

У цій статті хотілось би відкрити суть служіння кожного з нас ближньому, якого сучасний світ називає «не такий, як всі», або «інакший» - неповносправній особі.

МІЙ БЛИЖНІЙ

Служіння БогуМОЛОДЬ У СУСПІЛЬСТВІ

НОВИНИ

На даний час немає багато людей, які б прагнули до-

помогти тим людям. Але хвала Богу, що добровольців цього по-двигу щоразу більшає. Ставлю за мету в статті представити тріш-ки своє служіння цим людям, ба більше, донести до серця кожно-го з вас свої враження про поба-чене, почуте і тим самим закли-кати до допомоги.

Моя допомога неповноспра-ним полягає в тому, що прихо-джу спілкуватись з цими дітьми в їх спільноту чи просто у вели-ку сім’ю. «Віра і Світло» - так називається цей рух, який ста-вить собі за мету не лише спіл-кування чи матеріальну допо-могу, але й воцерковлення непо-вносправних. Бо думаю, і багато б зі мною погодились, що бага-тьох батьків і дітей Бог саме че-рез ту чи іншу хворобу привів до храму, до церковної спільноти та врешті решт до Себе. Тому і ті, що допомагають безпосередньо неповносправним, стараються якнайбільше їм допомогти у їх спілкуванні з Богом.

Щодо власних вражень, то перш за все варто почати з того, що люди ці дуже прості і смирен-ні. З ними легко спілкуватись, вони відкриті для кожного, хто приходить в їх убогу спільноту. Я радше сказав би, що їх любов до ближнього саме та, про яку так багато говорив Господь наш Ісус Христос, і саме в цій спіль-

ноті вона є яскравим прикла-дом для нас. Це було перше, що я побачив на їх зустрічах. І саме від любові, як кожен христия-нин, вони відштовхуються. Лю-бов - плід Духа Святого, і цей плід треба плекати, а не губити. Ці діти його справді плекають і розвивають. Любов їм допома-гає рости в Христі. Для нас, здо-рових людей, любов дуже часто зводиться до добрих, однак ви-гідних нам самим відносин, – це егоїстична любов. Натомість справжня любов - це свобід-не дарування себе іншій особі. В цьому і полягає допомога не-повносправним дітям, це блага вість, над донесенням якої пра-цює кожного дня Церква.

«Отак Бог виявив до нас любов Свою: Він послав Сво-го єдиного Сина в світ, щоб че-рез Нього ми дістали життя.» (1Iоан.4:9). Бог віддав свого Єдинородного Сина на спасін-ня людини. Христос принизив-ся до людської природи, при-йнявши її, бо любить нас. Свя-те Письмо нам хоче подати при-клад, пояснити суть слова «лю-

бов». І я впевнений, ці люди є наглядним прикладом такої лю-бові. Саме любов тримає їх ра-зом, в єдності. Апостол Павло у першому посланні до Корин-тян сказав так: «Тепер же зоста-ються віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них лю-бов» (1Кор. 13, 13). А трохи вище апостол Павло твердить: «Якщо ж маю пророчий дар, знаю всі таємниці і сповнений знань усяких; якщо маю таку віру, що можу пересувати гори, але не маю любові, то я ніщо» (1Кор. 13,2). В світлі цих слів зрозуміло, чому перше, що я по-бачив, коли побував на їх зустрі-чах, - це їхню любов до ближньо-го, щиру і відкриту, більше того – я її відчув на собі.

Наступне, що дивувало і далі дивує – це їхня віра. Віра в Бога, що допомагає їм жити кожно-го дня. Вони живуть, бо мають для Кого жити. Вони живуть, бо така воля Божа. Вдивляючись в буденне життя неповносправ-них осіб, можна зауважити, що їх люди зазвичай не помічають, не сприймають, від них відвер-

таються, з ними не хочуть роз-мовляти. Я навіть бачив випа-док, як на моїх очах їхні ж друзі, чи це були далекі родичі, омина-ють. Чому? Вони також створені на образ Божий, вони також по-кликані досягнути подоби Бо-жої, як кожен з нас. Особа реа-лізується в спільноті, спільнота ж людська є іконою спільноти Божественної, Пресвятої Трій-ці. Через це, думаю, стане зрозу-мілим, що кожна людська особа прагне спілкування, і неповно-справні теж. Але окрім спілку-вання з людьми їх, як і кожного християнина, веде до спілкуван-ня з Богом їхня віра і тим самим наповнює змістом їхнє життя. Варто тут зауважити, що непо-вносправні люди не розчарову-ються. Біля них батьки чи родичі зазвичай плачуть, чому це стало-ся саме з ними, але особисто хво-ра людина цього не має. Виникає питання: чому? Тому що вірять, тому що мають для Кого жити.

Ще однією Божою чесно-тою, яку я побачив в них, є на-дія. Надія на Боже милосердя, надія на їх видужання, зрештою, надія, що світ стане кращим, до-брішим. Їх надія проявляється в тому, що вони кожного дня, кожної неділі засилають свої молитви до Бога за видужання своє, за видужання ближнього, врешті-решт за видужання сві-ту, за його прозріння.

І останнє. Хвороба особи, або, зрозуміліше, духовна хво-роба завжди відбивається на тілі. Через наші духовні недуги в тіло входить тління, в тіло вхо-дить хвороба, людина стає не-мічною. І тільки Христос пере-міг тління у воскресінні. І тіль-ки Христос у благодаті повер-тає людині життя, тобто позбав-ляє тління. Тому хвороба хрис-тиянина вже є не знаком тління, а знаком здоров’я, бо саме че-рез хворобу Бог хоче навернути людину, направити на істинну стежку. Тому, дорогі читачі, не біймося їх, не стидаймося їх, не оминаймо їх, бо вони такі самі, як ми. Вони наші друзі і потре-бують нашої допомоги.

Урочисте Причастя членів спільноти “Божі пазлики” у м. Самборі

15, 24, 30 червня та 1 липня на базі загальноосвітніх се-

редніх шкіл сіл Уличне, Летня, Старий Кропивник, Воля Яку-бова проведено чотири вишколи фізкультурно-просвітницького товариства «Сокіл», в якому прийняли участь 400 учнів та 100 виховників Дрогобицького району. Метою таких вишколів є відродження національно-патріотичного виховання моло-ді, пропаганда здорового спосо-бу життя. Заходи проводилися у тісній співпраці органів місце-вого самоврядування, представ-ників церкви та громадських ор-ганізацій. Усі вишколи розпочи-налися з молитви, яку провадив о. Олег Кекош, голова Комісії у справах молоді, та місцеві пара-фіяльні священики. В програму кожного вишколу входили кон-курси строю та пісні, облашту-вання наметів, приготування їжі, розпалювання вогнища, в’язання вузлів, а також вікторина “Знай і люби свій рідний край», турнір з міні-футболу та козацькі забави.

Вишкіл “Соколу”ІГОР ГРАБОВЕЦЬ

ВОЛОДИМИР КОБЕТЯКсемінарист,приятель віросвітлянської спільноти «Божі Пазлики»

Хочемо поділитись з вами своєю радістю. В Сам-

борі у церкві Покрова Пре-святої Богородиці два роки тому відбулася перша Літур-гія для неповносправних осіб. Це стало початком зароджен-ня нової спільноти. І ось уже півтора року при цій церк-ві живе віросвітлянська спіль-нота «Божі пазлики», яка об’єднала неповосправних осіб, їхніх батьків та прияте-лів. 4 липня ми відсвяткували урочисту подію – Святе При-частя наших друзів (неповно-справних осіб).

Ще зранку у всіх був чудо-вий настрій. Друзі, такі святко-ві, в українських строях чека-ли, коли Ісус завітає у їхні сер-ця. Для когось, можливо, це не перше Причастя, але воно точно було дуже урочистим і радісним.

Після Літургії ми показали маленьку сценку та розповіли парафіянам про свою спільно-ту. А потім святкування продо-вжилось у нашому класі разом із гостями зі спільнот «Соне-чко» та «Цілюща купіль» з Трускавця та Львова, які при-їхали розділити нашу радість.

То був особливий день, що подарував друзям багато щастя.

Урочисте Святе Причастя

ОКСАНА ЛІПЕЦЬКАпровідниця спільноти «Божі пазлики» м. Самбора

НОВИНИ

Почалося все, як завжди, з Божого благословення на

Літургії в «молодіжному со-борі» св. влкм. Пантелеймо-на, що знаходиться на терито-рії Самбірської центральної районної лікарні. «Прихо-пивши» із собою отця Тараса Рисея, ми щасливо дістались електричкою до місця призна-

чення, після чого відразу подо-лали першу перешкоду – круту гору із ще крутішим спуском. Ну, а як тут, підкажіть, обійти-ся без пригод?:) Однак головна ціль була ще попереду – най-вища вершина цієї місцевості, «Лиса гора» (600 м. над рів-нем моря).

Попри всі передбачення «науковців», виявилась вона не такою вже і «лисою». Нам

швидко вдалося знайти на ній захисток як від вітру, так і від дощу. Не обійшлося тут, зви-чайно, без польової кухні: риб-на юшка, приготована на сві-жому повітрі, смакувала кра-ще, ніж будь-де, а гарячий паху-чий шоколад своїм неперевер-шеним смаком підкорив навіть найсуворіших гурманів.

Сама природа надихала нас на вдячну пісню Богові, яку ми і виконали під супровід гітари. Веселі ігри та жваві змагання додавали кожному сил і водно-час ефективно зігрівали.

Однак найбільш вражаю-чою була літургійна молитва на вершині гори, котра вили-лась єдиним серцем і єдиними устами у прославі Христа Чо-ловіколюбця. Стоячи лицем до сходу Сонця, вдихаючи свіже повітря та милуючись гірським краєвидом довкола, так лег-ко і так просто я ще не співа-ла ніколи… Саме в такі момен-ти починаєш розуміти, як ба-гато Господь зробив для тебе. Так-так, саме для Тебе! Прихо-дить думка, як сильно Він тебе любить, як намагається промо-вити до тебе через кожну гілоч-ку, кожну травинку, кожну кра-плинку…

Неможливо бути на вер-шині гори і залишатись не-вдячним за таку красу Все-вишньому. Саме серце завми-рає у мовчанні і тобі важко по-яснити чому…Чому, коли тре-ба хвалити і славити Бога, так важко вимовляти слова, ви-давлювати із себе звуки? Ма-буть, тому, що Господь пере-буває у тиші десь глибоко-глибоко всередині твого сер-ця. Тут ця велика таємниця приходить у гості сама і, як го-стрий меч, пронизує всю твою свідомість. Стає очевидним те, що людське серце не є спро-можним до кінця віддячити Богові Творцеві за все.

Дорогою додому «ноївча-ни» жваво ділились своїми враженнями від проведеного дня, раділи і водночас сумува-ли, що час так швидко проле-тів, що знову потрібно зану-рюватись у вир повсякденних справ та клопотів.

А на закінчення ще раз хо-четься подякувати Богу за один день, проведений у Раю, де, набравшись духовної сили і відпочивши від суєти світу, ми з любов’ю та благодаттю може-мо продовжувати свій життє-вий шлях…

Дозвольте розповісти Вам про один день у моєму житті, який ми разом з членами спільноти «Ноїв Ковчег» провели немов у Раю. А сталося це наприкінці першого літнього місяця, 24 червня, у мальовничому куточку Карпат – селі Розлуч.

НАДІЯ ГАВРИЛЯК

Один день у Раю

№7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ 11ІНТЕРВ’Ю

МОЛОДЬ У СУСПІЛЬСТВІ

зість, якою у вашому розумінні вона повинна бути?

- Тверезість – це добре, суспіль-не, продуктивне життя. Це те саме життя, як для себе, так і для суспіль-ства, тільки без шкідливої звички. Тверезість – це не просто не вжи-вання. Для мене це зміна своїх по-глядів, відносин з людьми, вміння пробачити, стерпіти, прийняти все без нарікань. Звичайно, це бо-лючий процес, як народження чо-гось нового. Коли дитина вчиться ходити - падає, розбиває коліна, але підіймається і йде далі. Так само і в цьому випадку.

- Чи допоміг вам у цьому „На-зарет”?

- „ Назарет” допоміг мені зро-зуміти, що мною керувало. Тут я без великої травми для себе по-бачив свої недоліки. Роблячи ко-жен день самоаналіз, дивлячись на себе зі сторони, шліфуючи себе, як

стару ікону від старої фарби аж до первинного шару, - тільки таким чином можна досягнути хороших результатів. Ще „Назарет” допо-міг мені самоутвердитися, зрозу-міти, що життя на цьому не закін-чується, що будь-якої залежнос-ті можна позбутися і стати успіш-ним. Навчив мене планувати свій день, щоб за нього не було сором-но ні перед собою, ні перед Богом, ні перед людьми. А ще я навчився жити в складному психологічно-му світі. Бо в момент вживання я обирав людей, з якими було мені зручно. А тут мені довелося жити з людьми протилежними, з різним мисленням, характером, поведін-кою. Це навчило мене пристосо-вуватися до людей та співжиття з ними. Ще „Назарет” допоміг ста-ти кращим християнином. Колись я думав, що не вкрав, не вбив, не порушував Божі заповіді. Але те-

Алкоголізм заторкує усі сфери життя людиниБог хоче не смерті грішника, а його навернення. Іноді Господь допускає падіння, щоб, піднявшись, людина змогла порівняти. Адже життя – це не тільки дар, але й постійна боротьба. І тому все залежить від нас самих, адже між добром і злом обираємо ми самі.

пер, працюючи над собою за про-грамою “12 кроків”, зрозумів, що це далеко не так. Насправді я вбив свій час, свої можливості, довіру, зрештою, я вкрав у суспільства те, що за цей період зміг би принести комусь якусь користь. Соромно, страшно, але так є. Однак не гріх впасти, а гріх не піднятися. Людина слабка та немічна і їй властиво па-дати, але в жодному разі не можна залишатися лежачим.

- На вашу думку, залежність – це проблема психологічного рів-ня чи фізіологічного?

- Ця проблема є на всіх рівнях: і психологічному, і фізіологічному, і духовному, і соціальному. Нездо-ровий організм викликає нездоро-ві емоції, бажання, нездорові вчин-ки, які псують соціальні зв’язки і автоматично віддаляють люди-ну від всього духовного. Не мож-на сказати, що це одного виду за-лежність – це проблема чи хворо-ба, яка лікується в комплексі. Але весь парадокс полягає в тому, що цю хворобу вилікувати повністю неможливо, її можна тільки при-зупинити і не давати розвиватися далі. Одним з елементів праці над собою є програма “12 кроків”, за якою працює „Назарет”. Ця про-грама є таким собі інструментом в руках людини.

- Про програму “12 кроків” я чую вже не вперше, та з самою специфікою чи схемою не зна-йома. Розкажіть, що це за про-грама.

- Як сказав один з співбратів,

ЛЮБОМИР, інтерв’юрозмовляла Оксана Винницька

Про свій вибір нам розпо-вість Любомир з м. Льво-ва, який пройшов курс

реабілітації в центрі „Назарет” і на даний час працює на волонтер-ських засадах консультантом у цьо-му ж центрі.

- Господь дав людині вільний вибір. Чи завжди людина цей ви-бір робить свідомо?

- Я би сказав, що вибираємо більше на підсвідомому рівні, спи-раючись на свої бажання. А звідки вже йде це бажання - складно ска-зати. Напевно, це так, як думки: є від Бога, а є і від диявола. Часто буває так, що все, що здобувалось місяцями чи навіть роками, люди-на в одну якусь мить перекреслює, керуючись своїми бажаннями та емоціями.

– Як людина, яка була залеж-ною і пройшла курс реабілітації, що ви можете сказати про твере-

це унікальний винахід 20 століт-тя. Вона насправді є універсаль-ною програмою для будь-якого ві-росповідання, для будь-якої раси, та й, зрештою, для будь-яких філо-софських поглядів. Перших три кроки – це мир з Богом. Визнати своє безсилля, свою залежність, незалежно від виду залежності. Наступні три кроки – це мир з со-бою. Людина аналізує себе повніс-тю: все своє минуле життя, ті при-чини, які призвели до падіння, де-сятки, а може і більше різних недо-ліків, вад характеру, браку вихован-ня. Три наступних – це мир з людь-ми. І три останні кроки – це вже той етап, де привабливістю свого життя чи своєю поведінкою пока-зувати приклад іншим. Хто обрав напрямок оздоровлення чи хоче позбутися залежності, повинен знати, що ця програма – це стиль всього життя та поведінки. Люди, які вже є тверезими, роками по-стійно роблять самоаналіз, орієн-туючись на цю програму.

- Наскільки є доступною і по-ширеною інформація про такі центри реабілітації?

- Як сказав один з моїх співб-ратів, про те, як пити, що пити, де пити, під час чого пити - рекламу-ється і пропагується на кожному кроці. А як з цього вийти, на жаль, ніде. Так, насправді відчувається ве-ликий брак інформації. Але як го-ворить народне прислів’я – хто шу-кає, той знаходить. Головне – ба-жання! Буде бажання, знайдеть-ся і вихід.

Вже доброю традицією Комісії у Справах молоді стає зібран-

ня молоді в переддень Дня Кон-ституції, щоб здійснити незабут-ню мандрівку Карпатами. Не став винятком і цей рік. 27 – 28 черв-ня 2010 року молодь Самбірсько-Дрогобицької єпархії мала змогу взяти участь у пізнавально-духовній поїздці за маршрутом: Гошів – Ма-нява – Яремче – Ворохта – Верхо-вина – г. Говерла – Дрогобич.

Дощовим ранком, о 6.30, піс-ля благословення о. Олега Кекоша та молитви за щасливу мандрівку дев’яносто п’ять молодих осіб ви-рушили в дорогу. Дощем зустрі-ла нас Ясна Гора у Гошеві, де, як го-диться, розпочали неділю Літургі-єю. Після Літургії, оглянувши те-риторію монастиря та набравши цілющої водиці, молодь вируши-ла далі. «Дощ – супутник подо-рожніх» - згадалися слова о. Васи-ля Поточняка, адже дорогою він майже не припинявся.

Лише поблизу околиці мальов-ничого прикарпатського села Ма-няви Богородчанського району Івано-Франківської області молодь отримала надію – зблиснули перші промені сонця і дощик припинив-ся. Серед вічнозелених смерічок нас зустрів православний чолові-чий Хрестовоздвиженський мо-настир, відомий як Манявський Скит. Жодна пам’ятка минулих ро-ків не оповита такою кількістю ле-генд і переказів. Монастир і нині вражає загадковістю і таємничіс-тю кожного, хто переступить через його поріг. Одна з легенд розпові-дає, що Скит засновано ще у ХІІІ

ст. монахами Києво-Печерського монастиря, які йшли вгору кар-патськими річками, шукаючи свя-ту воду, і знайшли її біля великого манявського каменя. Отож, сту-пивши на благодатну землю та по-молившись в церкві на території монастиря, молодь вирушила до великого каменю, який і понині називають Блаженним, а воду, що витікає з-під нього, - святою та ці-лющою. Пообідали на природі і далі в дорогу.

Під дощем ми наблизились до ще одного пункту нашої мандрів-ки – міста Яремче, перша історич-на згадка про яке датується 1787 роком, а назва, за легендою, похо-дить від імені гуцула Яреми Годо-ванця, який першим оселився на цій території. Захоплення і три-вога огортають, коли бачиш кас-кадний водоспад «Яремчанський Гук», який воістину грізний, коли повноводний!.. За бажанням мали змогу придбати й сувеніри на згад-ку про Яремче.

Тут, у Яремчі, наша група розді-лилася. Одна частина (2 автобуси) поїхала через Ворохту до селища Верховина на нічліг, друга ж ота-борилася палатковим містечком у самій Ворохті. Була вечеря, яку го-тували всі разом, і пісні під гітару біля ватри до півночі (друга гру-па). Усі чекали 28 червня.

День Конституції і справді зу-стріли по-особливому, зійшовши на найвищу гору України – Говер-лу (2061 м). І радості не було меж! Незважаючи на дощ, сильний вітер і туман, молодь таки підкорила вер-шину! І була молитва на горі… І оте «Слава Україні – Героям Слава!», мабуть, ніколи не забуду.

Подорож у серце КарпатМАРІЯ ЖУК

НОВИНИ

Жук Наталя, 10 роківМабуть, мало хто може похвалитися, що був на Говерлі – найвищій точці України. А я там

побувала. Мені дуже сподобалася ця подорож. Хоча падав дощ, було досить волого, холодно, ми з гру-пою здолали Говерлу. Найбільше мені сподобався краєвид, який ми бачили протягом 4 хвилин, коли піднімалися на Говерлу: туман розвіявся, вітер трохи вщух і ми бачили, як утворюються хмари; чудові гори, ліси, потічки було видно зі стежки, якою ми підіймалися.

Якщо ви також хочете поїхати на Говерлу, то треба знати, що ви самі, без допомоги друзів, не зможете туди піднятися. А ще треба перед дорогою помолитися, попросити Бога, щоб допо-міг дістатися до вершини. Треба бути дуже обережним, коли підіймаєшся на Говерлу. Повірте, ви не пошкодуєте, піднявшись на гору. А як ви будете радіти, коли підкорите вершину після виснаж-ливої подорожі! Бажаю успіху!

Підлизька Віра, 18 років, студентка НаУ «Острозька академія»Кажуть, що на висоті люди спілкуються з Богом. Чим вище ти є, тим ближче до неба. Ось

ми і відчули на дотик хмари і побачили красу, створену Божими руками. Саме відчули хмари, бо дальше сусіда ми не бачили. Туман, дощ і вітер ми точно запам’ятали, а ще ту підтримку і єд-ність, яка панувала під час сходження.

Крок за кроком, поворот за поворотом у людей на обличчі з’являлося дедалі більше усмішок, з’являлось дедалі більше енергії, щоб здолати вершину. Не вірте, коли кажуть, що гори змучуть, навпаки, там відчуваєш колосальне задоволення, єднаєшся з природою. Такими ми були. Незважаю-чи на дощ, зупинки, вітер, ми йшли і жоден не пошкодував. Це було СУПЕР!!!

Шимушовська Ірина, 18 роківВеличезна краса карпатських краєвидів вже давно заполонила моє серце, і більшість моїх мрій

пов’язані саме з ними. Я від усієї душі дякую Центру Молоді за чергову можливість побувати в го-рах, а саме в самому серці, чи, вірніше, на вершині найвищої гори Карпат – Говерлі. Сходження на Говерлу 28 червня в День Конституції було дуже символічним і дозволило підкреслити значущість національного свята.

Кінаш Юрій, учасник групи із СамбораЗібравши всі необхідні речі, ми виїхали автобусом на мальовничу Рахівщину. Доїхали до кінцевого

пункту вже із заходом сонця. Вже зовсім стемніло, а наші намети ще були складеними. Тому одні розкладали вогнище, інші готували вечерю, а хтось розбивав намети. Робота закипіла, як у вулику.

Всі були втомлені, та цього ніхто не відчував. Повечеряли ми смачно. Здавалося, смачнішої їжі я в житті не куштував. Багато молоді залишилася сидіти біля вогнища, за веселими піснями про-майнула ніч. Зранку після загального підйому, ранішньої молитви та сніданку всі з зібраними реча-ми вже чекали на команду керівника.

Дорогою було враження, ніби ми ходимо поміж хмар. Здійнявся сильний вітер, холодний дощ бив у обличчя. Туман не дозволяв побачити шлях, який ще доведеться пройти, але він не зміг прихо-вати від нас ту казкову красу, яка проглядалася з гори. Зустрічний вітер був настільки сильним, що здавалося — ось-ось віднесе назад. На жаль, довше перебувати тут не могли. Тому з настро-єм, задоволені, рушили назад. Виявляється, вниз спускатися було набагато важче. Та зараз ми ру-халися до тепла. Це і спонукало йти швидше.

Невдовзі знову сиділи біля вогнища, пили теплий чай, ділилися враженнями, а відпочивши, грали у футбол, волейбол. Я отримав незабутні враження від цих місць.

ВІДГУ

КИ МОЛОДІ

12 №7(126), серпень-вересень 2010 | З ЛЮБОВ’Ю У СВІТ

МОЛОДІЖНИЙХРИСТИЯНСЬКИЙ ЧАСОПИС

ЗАСНОВНИК І ВИДАВЕЦЬ ЮЛІЯН ВОРОНОВСЬКИЙ, ЄПИСКОП САМБІРСЬКО-ДРОГОБИЦЬКИЙКомісія у справах молоді

Головний редактор о. Олег КЕКОШЗаступник головного редактора Марія ЖУК

Редактори відділів:“Духовність молоді” — о. Тарас РИСЕЙ“Любов - Дружба - Родина” — Марія ЖУК“Молодь у суспільстві” — Тарас ШАФРАН“Дозвілля молоді” — Іванна РИЖАН

Літературний редактор:Любов ДУМ’ЯК

Компютерна верстка:о. Олег ЧУПА

Адреса редакції:вул. Шевченка, 29/1м.Дрогобич, Україна, 82100тел. факс: (244) 5-01-10e-mail: lubysvit@yahoo.com

Кольороподіл видавництва “А-прінт”. Віддруковано у видавництві “А-прінт” на офсетній машині Solna D30 (Шве-ція). м. Тернопіль. тел.: (0352) 52 27 37, e-mail: offi ce@a-print.com.ua

Зам.№ Тир. 8000

З ЛЮБОВ’ЮУ СВІТ

ДОЗВІЛЛЯ МОЛОДІ

ТУРФІРМА “ГАЛ-КРУЇЗ”ПРОПОНУЄ:

ПРОЧАНСЬКІ ТУРИЛюрд Свята Земля Фатіма

ЧенстоховаРим ТФ Гал-Круїз, Україна, 79008, Львів, вул. Братів Рогатинців 12/10

e-mail: peter@gal-cruise.com.uaoffi ce@gal-cruise.com.uaТел: 0038 032 225 72 70Факс: 0038 032 225 72 55

www.gal-cruise.com.uaВідень-Венеція-Рим-Падуа-Будапешт

Велічка-Краків-Ченстохова

Відень-Італія-Ніца-Люрд-Сан Себастіан-Фатіма-Гарабандал-Париж-Прага

Хайфа-Тель-Авів-Капернаум-Єрусалим-Вифлеєм-Назарет

Відень-Венеція-Ніца-Люрд-Париж-Прага

500 € 1050 $ 615 €

345 € 100 € + 200грн

08.09 19.09; 20.11; 19.12 07.08

12.08; 05.09; 21.11; 20.12

24.08

ТУРФІРМА “ГАЛ-КРУЇЗ”ПРОПОНУЄ:

ПРОЧАНСЬКІ ТУРИЛЛююррдд Свята Земля Фатіма

ЧенстоховаРим ТФ Гал-Круїз, Україна,79008, Львів, вул.Братів Рогатинців 12/10

e-mail: peter@gal-cruise.com.uaoffi ce@gal-cruise.com.uaТел: 0038 032 225 72 70Факс: 0038 032 225 72 55

www.gal-cruise.com.uaВідень-Венеція-Рим-Падуа-Будапешт

Велічка-Краків-Ченстохова

Відень-Італія-Ніца-Люрд-Сан СебастіаФатіма-Гарабандал

рр

Париж-Прага

Хайфа-Тель-Авів-Капернаум-Єрусалим-

фф

Вифлеєм-Назаретр у рур у

Відень-Венеція-Ніца-Люрд-Париж-Прага

500 € 1050 $ 615 €

345 € 100 € + 200гр

08.09 19.09; 20.11; 19.12 07.08

12.08; 05.09; 21.11; 20.12

24.08

Фотоконкурс

!

Справжня любов дає свободу Дивіться у небо частіше – там Божий невидимий храм

АНОНС

Із 6 по 15 серпня відбудеться 5 ювілейна піша проща родин

мігрантів із Самбора у Зарваницю

ІВАННА РИЖАН

Що б не сталося, пам’ятай, що Господь поруч!

Радій життю, бо воно надто коротке і дуже неповторне

Автор

фото Уляна БІЛОУС

тимуть цільну мозаїчну картину людських подяк, молитов та прохань до нашої Не-бесної Цариці.

Щороку маршрути прощі оновлю-ються. Близько 200-300 осіб: дітей, моло-ді, дорослих, старших, тих, хто уже пізнав у своєму житті милість і заступництво За-рваницької Богородиці і тих, хто вперше прилучився до прочанської родини, дола-ють пішки понад 200 км шляху, щоб склас-ти свою подяку та прохальну молитву на-шій Небесній Матері. Із нами йдуть люди з різних країн, областей та регіонів Украї-ни, і усіх об’єднує щось особливе, це мож-на назвати «духом любові».

Програма прощі різноманітна і цікава, щоразу із сюрпризами та приємними не-сподіванками. Організатори намагаються врахувати до деталей потреби, побажання та духовно-психологічний стан людей, ко-трі упродовж десяти днів пішки долають кожен свою дорогу до Бога.

Цьогорічна проща розпочнеться Бо-жественною Літургією у м. Самборі у хра-мі Різдва Пресвятої Богородиці 6 серп-ня 2010 р. о 9.45 год. (маршрут додано нижче).

Запрошуємо усіх, хто шукає Бога, на цей духовний похід. Ці десять днів по-ступово відкривають Тобі те, що означає «бути християнином» на практиці!

Проща – це духовний похід, у якому людина розкриває для себе, мож-

ливо, вперше, саме себе. Тут вона має достатньо часу і можливостей замис-литись над способом життя, яке веде.

Це молитовно-катехитично-пізна-вальний похід, у якому Бог присутній се-ред людей, через них діє у житті інших, з людьми співдіє на добро кожному.

Прекрасна організація та дух родин-ного єднання сприяють духовному на-ставленню до всього, що творить певні труднощі під час дороги.

Практика піших духовних походів за-робітчан та їхніх родин із Самбора у За-рваницю започаткована у 2006 році ду-ховними отцями Василем Поточняком, котрий у той час опікувався українською спільнотою у Болоньї (Італія) та отцем Іго-рем Козанкевичем, директором БФ «Ка-рітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії, духовним опікуном реабілітаційного цен-тру «Назарет». Цей десятиденний похід випереджують щомісячні нічні прощі, ко-трі відбуваються у місті Дрогобичі з ініці-ативи оо. Василя Поточняка та Ігоря Ко-занкевича. Вони є мовби маленькими, але важливими камінцями, які будуть вкладе-ні у цю десятиденну пішу прощу і твори-

Вихід із Самбора від храму Різдва Пресвятої Богородиці 6 серпня о 9.45 (поч. Літургії о 7.00) за маршрутом:

6.08-п’ятниця: Самбір, Сіде, Городище (обід), Брониця, Лішня (нічліг);7.08-субота: Дрогобич, Гаї Верхні (обід), Нежухів (нічліг);8.08-неділя: Стрий, Верчани (обід), Дашава (нічліг);9.08-понеділок: Антонівка (обід, Журавне, Старе Село (нічліг);10.08-вівторок: Цвітова (обід), Лука, Старий Мартинів (нічліг);11.08-середа: Бурштин (обід), Озеряни, Діброва (нічліг); 12.08-четвер: Світанок, Шумляни (обід), Божиків, Литвинів (нічліг);13.08-п’ятниця: Підгайці, Білокриниця, Бронгалівка і Михайлівка (нічліг);14-15.08-субота і неділя: Котузів, Зарваниця (обід).

Необхідні речі:молитовник, вервиця або чотки, плащ-накидку від дощу, спальний мішок або покри-

вало, змінне взуття та одяг, ложку, миску, горнятко, гроші на повернення та незаплановані витрати, необхідні медикаменти. Рекомендуємо йти у зручному (випробуваному) взутті.

Дорогою заходитимемо в усі храми. Паломництво супроводжуватиме бус, де мож-на буде отримати першу медичну допомогу, здати речі тощо.

Нічліг - у родинах та школах. Харчування організовують парафіяни.Повернення із Зарваниці в Самбір у неділю автобусом (за власні кошти) за марш-

рутом проходження прощі. Організаційний внесок – 25 грн.Додаткова інформація за тел.:о. Василь Поточняк – (044) 280-68-49 (Київ).о. Ігор Козанкевич – (244) 2-24-58 (Дрогобич).п. Зоряна – 096. 782. 98. 42 (Дрогобич).

Мені сьогодні снилась Україна,Її тополі біля берегів…Я – син її, вона – моя дитина,Крім того, я – дитя своїх батьків.Коли, було, родиною збиралисьМи за столом святковим у дворі –Сміявся дощ і небо посміхалось,І аж стрибало сонце угорі.

Приспів: Скажи собі, землі своєї син,Що ти у цьому світі не один,Що для усіх нас рідна Україна – єдина помаранчева родина!

І завтра мені снитиметься зновуЗемля моя і хата, де батькиЩоденно кличуть на святу розмову,Хоч ми не діти вже – чоловіки.Й куди б нас не вели земні дороги,У пам’яті назавше залишімІ ту єдину, що веде до Бога,І ту, що не дає забути дім.

Приспів:

Руслан АНТОНИК

Боже, змилосердись над нами,Глянь на Україну – рідний край!Боже, скинь одвічні з нас кайдани,Щастя й волю, кращу долю дай!

Боже, збережи нам УкраїнуВід Карпат аж до дальних степів.Боже, дай нам силу і відвагуПобороти усіх ворогів.

Мар’ян КОВТКО

Боже, змилосердись над нами

Марш Украiни.