Ви сіль землі

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №4 (87) листопад−грудень 20081

У цьому номері:

ВВВииидддаааєєєтттьььсссяяя зззааа ббблллааагггоооссслллооовввееенннннняяямммррреееккктттооорррааатттууу ЛЛЛьььвввііівввсссььькккоооїїї ДДДууухххооовввннноооїїїСССееемммііінннаааррріііїїї СССвввяяятттооогггооо ДДДууухххааа

Реєстраційне свідоцтво

ЛВ 300 від 1996 р. Б.

Виходить з березня 1996 р. Б.

Редактор:ОООлллеееггг ОООвввсссяяяннниииккк

Заступник редактора:ВВВооолллооодддииимммиииррр ЧЧЧааабббаааннн

Літературний редактор:ОООллльььгггааа БББааарррааабббааашшш��РРРеееввваааккк

Комп’ютерна верстка:МММаааккксссиииммм БББііілллиииййй

Набір тексту:ІІІгггоооррр ЯЯЯкккиииммм’’’яяяккк

Дизайн обкладинкита фотографія:МММииихххааайййлллооо ГГГуууцццуууллляяяккк

Відповідальний за друкта розповсюдження:МММииихххааайййлллооо СССееемммчччииишшшиииннн

Цензор:ооо... ВВВооолллооодддииимммиииррр КККрррууушшшеееллльььнннииицццььькккиииййй

АААдддрррееесссааа:::Львівська Духовна Семінарія Святого Духа,вул. Хуторівка, 35,м. Львів, Україна, 79070

тел./факс: (032) 244<93<59e<mail: [email protected]

hhhttttttppp::://////mmmaaagggaaazzziiinnneee...llldddsss...lllvvviiivvv...uuuaaa///

Р/р: 26001301410964 ЗКПО 13839856

МФО 325633 ЛУБАИ ПІБ

Редакція має право редагуватита скорочувати подані матеріяли.Рукописи не повертаютьсята не рецензуються.

Часопис спирається на “Українськийправопис. Проєкт найновішої редакції”Інституту української мови НАН

України, 1999.

ПППррриии пппееерррееедддррруууцццііі пппооосссииилллааанннннняяя нннааа «««ПППііізззнннааайййПППрррааавввдддууу»»» оообббоооввв’’’яяязззкккооовввеее...

©©© «««ПППііізззнннаааййй ПППрррааавввдддууу»»»,,, 222000000888...

№4(87)листопад−грудень 2008

Чи

та

йт

е, с

піл

ку

йт

ес

ь, п

иш

іт

ь н

а с

ай

ті “

Піз

на

й П

ра

вд

у”

:

mmm

aaaggg

aaazzz

iiinnneee

...lllddd

sss...lll

vvviiivvv

...uuuaaa Тема

Життя семінариста – яке воно? . . . . . . . . . . . . . . . 2Братство «Введення в ХрамПресвятої Богородиці» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3Пасторальний центр «Еклезія» . . . . . . . . . . . . . . . . 4Бібілійне товариство сприяння екуменічномудіялогові «Еффата» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6Центр душпастирювання військовослужбовцівсвятого Георгія Побідоносця . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7Співайте Богові нашому, співайте. . . . . . . . . . . . . . 7

Простір спілкування

Власне, на це ви покликані. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

Дорога спасіння

Покликання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12Єрархічний устрій Церкви . . . . . . . . . . . . . . . . . 13Духовно<символічне значення свічки . . . . . . . 14Дерево<долар не існує . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

Полеміка

Відповіді усміхненим незнайомцям:божество Ісуса Христа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17Алкоголь – грабіжник сердець людських . . . 19

Літургійне богослов’я

Іконостас – окраса храму? . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20

Біблійне богослов’я

Марія – новий ковчег . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

Сторінками історії

Історія Львівської Духовної СемінаріїСвятого Духа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23Патріярх Йосиф Сліпий і його розумінняважливости священичого покликання . . . . . . 26Походження та поширення вертепуна українських землях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

2

Те м а

Львівська Духовна Семінарія Святого Духа – цедуховний виховний навчальний закладзакритого типу, метою якого є підготовка

кандидатів до священства1. Побутують різністереотипи про Семінарію та тих, хто в нійнавчається. Вони, на мою думку, породжені лишебраком інформації про таку установу, спосіб та мету їїіснування. Тож пригляньмося ближче до життясемінарії.

Тут упродовж шести років навчаються та виховуютьсяюнаки, які отримали дар покликання до священства іпрагнуть стати добрими пастирями для Божого люду,максимально уподібнитися у своєму житті таслужінні до досконалого еталону Доброго Пастиря –Христа. Перебуваючи в семінарійній спільноті,семінарист має змогу працювати над собою, кращепізнавати себе та Божий задум щодо себе,виховувати та розвивати у собі християнськіцінності і моральні чесноти, які є необхідними длядоброго священика та духовного провідника. Цезокрема відкритість та повна довіра до Бога і всіх тих,через кого Він у різний спосіб промовляє, щирість увсіх своїх вчинках та намірах, послух та покора убудь<якій справі.

У Семінарії існують всі умови, щоб виховати вмолодій людині достойного священика, з бокусемінариста вимагається лише, щоб він дав себеповести по цій дорозі до священства та піддавсяформації. У Семінарії майбутній душпастир в першучергу виховує у собі загальнолюдські якості: «Якщосвященик є Людиною, то він може повноцінноуприсутнювати Христа для своїх вірних»2.

Не менш важливим елементом у виховному процесімайбутнього душпастиря є духовний вишкіл, який

проявляється в молитві (літургійній та особистій),щоденному розважанні, читанні Святого Письма,сповіді та бесідах із духівником. Завдяки такимпрактикам семінарист має змогу кожен момент свогожиття проводити в постійній злуці з Богом тачерпати сили для свого духовного зросту.

Інтелектуальний вишкіл семінаристи отримують вУкраїнському Католицькому Університеті, денавчаються за спеціальністю «Богослов’я». Юнакимають змогу отримати ґрунтовні та систематичнізнання про сучасне суспільство і процеси, які в ньомувідбуваються, щоб могти успішно голосити ХристовеЄвангеліє, зважаючи на сучасний стан і спосібмислення людини.

Основним завданням Семінарії є виховати доброгосвященика, саме тому робиться особливий наголос іна душпастирському навчанні. Цей вишкілрозпочинається вже з другого курсу семінарії, колисемінарист розпочинає свою катехитичну діяльністьв парохіях, молодіжних спільнотах та організаціях,інтернатах, лікарнях, дитячих будинках, військовихчастинах, літніх таборах та ин.

Робочий день у Семінарії розпланований так, щобсемінарист мав змогу присвятити достатньо часумолитві, навчанню, праці над собою та відпочинку.Кожен день розпочинається о 6:30 з ранішньоїмолитви та розважання, а відтак є Літургія. Позавершенні Літургії брати мають сніданок, і о 8:30розпочинаються заняття (лекції). Перед обідом єспільна молитва у семінарійній церкві, а з 14:00лекції продовжуються, якщо це передбаченорозкладом. Перед вечерею семінарійний розпорядокдня дає змогу мати півгодинне читання СвятогоПисьма та духовної літератури, відтак по вечері усясемінарійна спільнота молиться Вечірню.Завершується день вечірніми молитвами та кінцевимблагословенням отця<духівника.

В часі, коли по обіді немає занять, та в проміжку міжВечірнею і вечірніми молитвами семінаристи маютьвільний час, який використовують на відпочинок тазаходи, що не пов’язані з навчальним процесом.

У Львівській Духовній Семінарії активно діють різніорганізації та творчі колективи, зокрема хор,

Життя

семінариста

– яке воно?


Братство «Введення в ХрамПресвятої Богородиці» єоднією з найстаріших

релігійних організацій м. Львова, атакож у стінах ЛьвівськоїДуховної Семінарії Святого Духа.Засноване воно у 1885 роцідекретом преосвященного митро<полита Сильвестра Сембратовичана численні прохання українськихвладик та ректорату Семінарії.Посеред ініціяторів можнавиділити отця прелата ІсидораДольницького, який був першимдухівником цієї спільноти.

Уже від самих початків заснуваннячлени Братства (братчики),виховуючись під покровом ДівиМарії, як навчав о. ІсидорДольницький, провадили активнудіяльність. Як колись, так і тепер уБратстві існують різні секції, дебрати працюють на благо усімпотребуючим.

Одною з перших була заснованахаритативна секція.харитативна секція.харитативна секція.харитативна секція.харитативна секція. У міжвоєнніроки брати займалися допомогоюбідним студентам: віддавали їмсвою їжу і сприяли покращеннюнавчання. У теперішній часБратство набагато розширилополе своєї діяльности. Братчикивзяли як духовну, так частковуматеріяльну опіку над деякимидитячими будинками. Активнаспівпраця налагоджена з Жура<венським протитуберкульознимсанаторієм (Львівська обл.,Жидачівський район), у якомуживуть та навчаються діти, прояких, зазвичай, нікому подбати –це сироти, напівсироти, а такождіти із багатодітних сімей. Отожсемінаристи якнайчастішенамагаються відвідувати довіреніїм дитячі будинки, також єчастими гостями товариствавзаємодопомоги «Оселя» (м. Вин<ники), де проживають бездомніособи. Головна мета таких відвідин– принести для тих людей теплотута щирість серця. Найбільш

широку акцію харитативна секціяпроводить на свято Миколая 19грудня. Протягом цілого рокубрати власними силами шукаютьлюдей доброї волі, щобуможливити проведення свята.Кінцевим результатом є врученняподарунків діям<сиротам. Хоча цяпраця не є легкою, але результатвартий зусилль – блаженний сміхпокинутих дітей і вдячна сльоза настаренькому обличчі…

Місійна секціяМісійна секціяМісійна секціяМісійна секціяМісійна секція була заснованатакож на самих початкахіснування Братства. Браття, якіналежали до цієї секції,допомагали отцям духовноюлітературою, проводили різнідуховні вечори тощо. Зараз же, як іхаритативна, місійна секціярозширила поле своїх місійнихтерен. З моменту утворенняДонецько<Харківського Екзархатувиникла нагальна потреба удопомозі тим священикам, якізголосилися виїхати на місійнітерени. Брати, жертвуючи своїмивакаціями, у часі різдвяних,великодних та літніх канікулзголошуються на прохання

Братство«Введення в Храм

Пресвятої Богородиці»

духовий оркестр, вокально<інструментальний ансамбль«Оранта», семінарійний октет«Теофорос», Братство «Введення вХрам Пресвятої Богородиці»,Пасторальний центр «Еклезія»,Біблійне товариство «Еффата»,Центр душпастирюваннявійськовослужбовців, КапеланиГородоцької спецшколи,Католицький часопис «ПізнайПравду», Рух за визволеннялюдини (спрямований наборотьбу з алкоголізмом) тасемінарійний медія<центр. Майжевсе створене з ініціятивистудентів Семінарії, і тут вонимають змогу реалізувати своїздібності та скерувати їх на добросемінарійної спільноти, Церкви таБожого люду.

Таким чином, життя семінариста єнасичене і дуже динамічне, цікавета повчальне, сповнене новихвражень та досвіду. І міт про те, щов Семінарії лише вчаться тамоляться, зовсім не відповідаєдійсности, хоча молитва танавчання є основними чинникамив житті студента Семінарії тасвященика взагалі.

ТТТТТарас Остафіїварас Остафіїварас Остафіїварас Остафіїварас Остафіїв

Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:

1 Внутрішній устав Львівської духовноїсемінарії Святого Духа УГКЦ. – С. 2.2 Там само – С. 5.

4

місійної секції та їдуть допомагатисвященикам на Східну, Південну таЦентральну Україну. Те, щодосвідчують брати у такихмісійних поїздках, є надзвичайне.Люди там щирі і дуже довірливі, аза відсутности морально<духовного проводу вонипочуваються зараз досить бідними.Саме тому місійна секціянамагається докласти усіх зусиль,щоб забезпечити парафії, якітільки утворюються і розви<ваються, речами церковного

вжитку, релігійною літературою.Братство намагається у такийспосіб долучитися до виконаннявеликого заповіту Господа нашогоІсуса Христа: «Голосити Євангелієусім народам, аж до краю землі».

З іменем першого духівникаБратства отця прелата ІсидораДольницького пов’язанезаснування ще одної секції, а самедольницистикидольницистикидольницистикидольницистикидольницистики. Секція створенанещодавно, у 2001 році, іосновним її завданням становитьзбірка матеріалів та свідчень проправедне життя і діяльністьо. Ісидора Дольницького, щобвідновити клопотання щеБлаженної пам’яті МитрополитаАндрея Шептицького та ПатріархаЙосифа і розпочати процесбеатифікації слуги Божогоо. Ісидора. Окрім збірки матеріалівсекція займається видавничоюдіяльністю. Було виданомолитовник Братства, науково<популярна книга «Отець прелатІсидор Дольницький – літургіст,богослов, науковець». Ця книга єрезультатом праці братів, якіпровели довгий час у історичнихархівах, приватних колекціях ізібрали надзвичайно цінні

матеріали, які не мали правазалишатися у тіні історії. У 2005 р.світ побачила ще одна книга«Літопис роду Дольницьких».Автором книги став правнук братаІсидора, Антона Дольницького,п. Олег Володимирович Доль<ницький, д<р медичних наук,професор кафедри дитячої хірургіїНаціонального медичного універ<ситету ім. О.О. Богомольця у Києві.У цій книзі постать о. Ісидорафігурує як покровителя усього родуДольницьких. Працюючи над

книгою, п. Олег Дольницькийі Братство тісно співпра<цювали. Брати з превеликоюрадістю допомагали усімаможливими ресурсами длянаписання цієї книги.

Великим доробком Братствастав випуск відеофільму«Ісповідник віри» про святупостать о. Ісидора Доль<ницького. 22 березня 2007року за благословеннявисокопреосвященнішогоархиєпископа Львівського

Ігоря (Возьняка) було розпочатобеатифікаційний процес постатіо. Ісидора на єпархіальному рівні.

Саме у таких різних ділянкахБратство «Введення в ХрамПресвятої Богородиці» працює длядопомоги иншим та збагаченнявласного досвіду. Перебуваючи щеу стінах Семінарії як семінаристи,а згодом духовні провідники,брати не втрачають жодноїхвилини вільного часу. Молитва іпраця – це девіз Братства. Жити недля себе, але для инших, незалишати собі нічого, бути всімдля усіх. Символічний вхідБогородиці у храм є для братчиківненаче планом спасіння. Це шлях,який веде до Бога, він готує дозгоди віддатися Христу вповні ідозволити Йому преобразитися усвітлі Свого світлого Воскресіння.Для кожного члена БратстваБогородиця є живим храмом, аджестала вмістилищем Христа, оселеюБога<Слова. Виховуючись під їїчистим покровом, члени Братстваготуються до того, щоб свого часупонести світло ХристовогоЄвангелія до вірних Його Церкви.

УУУУУправа Братстваправа Братстваправа Братстваправа Братстваправа Братства

Па

ст

ор

ал

ьн

ий

це

нт

р «Е

кл

езія

»

У 2003 році з ініціятиви о. Миколая Фредини(колишнього префекта

Семінарії) було утвореноПасторальний центр «Еклезія».Покровителем Пасторальногоцентру є Святий Дух. Від самогопочатку основною метою«Еклезії» є всебічне сприяннярозвиткові семінариста і допомогау формуванні та застосовуваннінабутих знань на практиці.

Життя семінарійної спільноти єнадзвичайно багатогранним тарізноманітним, і тому коженсемінарист має чудову нагодуширокого духовного інтелек<туального та фізичного розвитку.Протягом шести років навчаннястудент повинен не тільки набутипевний багаж знань із різнихдисциплін, але й здобути навикита вміння правильно засто<совувати їх у своїй майбутнійпасторальній діяльності. Церквапотребує саме таких гармонійнорозвинених священиків, які бстали активними діячами таспричинилися до її розквіту тапіднесення. Саме на досягненняцієї мети й спрямована діяльністьПасторального центру «Еклезія».

Діяльність організації побудованатаким чином, що саме від активноїучасти кожного семінаристазалежить як успіх самогоПасторального центру, так ікількість та якість здобутихстудентом знань та вмінь. Томукожен учасник «Еклезії» єважливим та потрібним.

Життя семінарійної спільнотисупроводжується інтенсивноюпрацею над формуваннямособистости кожного семіна<риста зокрема. Відповідно доцього діяльність центру є також


різноманітною та багатовекторною. Пасторальнийцентр поділяється на такі відділи: літургійний,біблійний, мистецький, інформаційний такатехитичний. Останній з них включає підвідділи,один із яких займається вишколом майбутніхкапеланів для дітей з особливими потребами ізвсесвітньої організації «Лярш» та «Віра і Світло вУкраїні». Ще одним підвідділом є ініціятивна група«Рух за визволення людини», основним завданнямякого є праця із людьми, що мають різні узалежненя.

Метою літургійного відділу є заохоченнясемінаристів до дослідження літургійного життяЦеркви, яке відтворюється у літургійному році та дні.Співпрацюючи з Літургійною комісією УГКЦ, цейвідділ здійснює вивчення та переклад різноманітнихлітургійних текстів, поповнює збірку дидактичнихматеріялів: приготовано видання служебника наСтрасний Тиждень Великого Посту, а також у планахє видати Псалтир в аудіо<форматі.

Метою біблійного відділу «Еклезії»є донести до семінаристівважливість практики молитовногочитання Святого Письма. Цейвідділ проводить молитовнічитання Святого Письма ізсемінаристами, школярами, сту<дентами, членами молодіжнихоганізацій та ін. Для того, щобпоглибити знання і розумінняСвятого Письма, організовуютьсярізноманітні конференції, науковісемінари з участю спеціялістів угалузі біблістики та богослов’я.

Мистецький відділ займаєтьсявивченням та збираннямрізноманітних сакральних речей:співпрацює з отцями<студитамипри збірці ікон до «Студіону», бере

участь у семінарах здослідження ікон та иншихвитворів мистецтва, булоздійснено ряд екскурсій похрамах Львова з мистецтво<знавцем п. Андрієм Комар<ницьким.

Інформаційний відділ збираєматеріяли праць найрізнома<нітніших спільнот, органі<зацій, рухів, а також иншихінформаційних даних, щостосуються катехитично –місійного вишколу семіна<ристів.

Останнім відділом організації єкатехитичний. Основним йогозавданням є організація тапроведення різноманітнихкатехитичних заходів, виш<колів, нічних чувань та

реколекцій. З цією метою було здійснено ряд виїздівдо парафій Львівської єпархії.

Також з метою допомоги та покращеннякатехитичних навиків для братів, які катехизують абоготуються до виїзду на місійні терени нашої країни,була заснована «Школа місіонаря», що є спільнимпроєктом Братства «Введення в храм ПресвятоїБогородиці» та Пасторального центру «Еклезія». Врамках цього проєкту було запрошено спеціялістів тафахівців з багатим катехитично<місійним досвідом.

Діяльність Пасторального центру «Еклезія» єнадзвичайно різноманітною та спрямованою на те,щоб кожен семінарист міг знайти себе і те, до чогокличе його Господь вже тепер.

Білоконь СергійБілоконь СергійБілоконь СергійБілоконь СергійБілоконь Сергій

Островський ТОстровський ТОстровський ТОстровський ТОстровський Тарасарасарасарасарас

6

Говорячи про різні організації у стінах ЛьвівськоїДуховної Семінарії Святого Духа, варто такожзвернути увагу на Біблійне товариство «Еффата».

Якщо говорити про роль цієї спільноти у стінахсемінарії та й, зрештою, у нашій Церкві, то її місія єдуже важливою і вкрай необхідною. Адже у сучасномусвіті ми досить часто стикаємося з поняттями секти,до кінця не розуміючи цього терміну, а також всієїнеправди, яку члени секти нам пропонують.

Батчики товариства «Еффата» мають в особливийспосіб нагоду вивчати та досліджувати Святе Письмо,що є дуже важливим критерієм для майбутньогосвященика. Практично кожен член товариства маєнагоду душпастирства тих осіб, які належать донерелігійних рухів, організацій чи сект, а також тих,які вийшли з<під впливу неправди. Завдання це не єлегким, однак додає цінного досвіду та компетенції уцих питаннях.

Проводячи конференції чи зустрічі, член товариства«Еффата» має можливість доносити своїнапрацювання у галузі дослідження сект тарелігійних рухів до широкого кола слухачів. Однакнаша спільнота не має на меті образити чипринизити тих осіб, які належать до згаданих«спільнот», натомість направити їх на правдивийшлях радости та перебування з Христом у ЙогоЦеркві.

Біблійне товариство «Еффата» було засноване зініціятиви семінаристів у 1994 році заблагословенням тогочасного Ректорату Семінарії,зокрема Ректора, який і був першим головоюБіблійного Товариства «Еффата», а сьогодні єекзархом Донецько<Харківським – Кир СтепанаМенька.

У 1996 році саме з ініціятиви «Еффати» заснованочасопис «Пізнай Правду», первинною метою якогобуло поширення правди про різні псевдорелігійнірухи та секти. Згодом тематика часопису значно

розширилась і вже не стосується виключноантисектантської діяльности, а редакція часописустала самостійною організацією у Семінарії.

Покровителем товариства «Еффата» є святийархистратиг Михаїл. Згідно зі Статутом головноюметою є виїзди на місця скупчення сектантів таорганізація міжконфесійних та міжрелігійнихзустрічей. Діяльність товариства є доситьрізносторонньою, його члени стараються в різніспособи перешкоджати неправдивим вченням сект.

Упродовж кількох останніх років Біблійне товариство«Еффата» видало буклет «Відповідаємо на закидиСвідків Єгови», а також кольорову брошуру «СвідкиЄгови – хто це?». Також товариство проводитьантисектантські конференції і акції, зокрема «Свідкибіля ваших дверей», спільно зі Стрийської єпархієюупродовж останніх двох років. Щомісячносемінаристи допомагають організовувати нічнічування та Хресну дорогу, виголошуючи при цьомупроповіді, у с. Страдч Яворівського р<ну Львівськоїобл.

Також братчики працюють у недільних школах,проводячи лекції зі сектознавства. Кількасемінаристів відвідують місця організаційнихзборів секти «Свідків Єгови», після яких вониприносять нову корисну літературу та різніматеріали, завдяки яким «Еффата» має змогукраще вивчати та інформувати навколишній світпро зло та неправду, яку сіють сектанти.

Саме так працює Біблійне Товариство «Еффата»,яке старається заохотити вірних глибшепізнавати Господа через Святе Письмо, тимсамим виконуючи важливу місію – нести Христадо тих, хто про Нього ще ніколи не чув або забув.

Ігор ДорошІгор ДорошІгор ДорошІгор ДорошІгор Дорош

Біблійне товариствосприяння екуменічному діялогові «Еффата»


Початки своєї доофіційноїісторії Центр душпастирювання військово<

службовців (надалі ЦДВ) бере ще із1993 року, коли із ініціятивиокремих студентів ЛьвівськоїДуховної Семінарії Святого Духа(Костянтина Пантелея, БогданаМанишина та згодом СтепанаСуса) було зроблено перші крокиспівпраці з українським військом.

Центр створений на базідуховного навчального закладу –Львівської Духовної СемінаріїСвятого Духа (надалі ЛДС) і засвою офіційну дату заснуваннямає 22 листопада 2006 року. Самецього дня Ректорат затвердивстатут Центру і провів першізбори військових капеланів<семінаристів, де було обраноГолову та Управу ЦДВ. На сьогоднінаш Центр об’єднує близько 30семінаристів, які працюють убагатьох військових частинах містЛьвова, Стрия, Великих Мостів,Золочева, смт. Старичі та вІнституті сухопутних військім. П. Сагайдачного (Львів).Основною метою ЦДВ є допомогау душпастирському служінні дляукраїнського війська та плеканнянаціонально<патріотичного духу вСемінарії.

За допомогою Центру брати<семінаристи здобувають значнінавички не лише катехизування,але й безпосередньої праці змолодою особою у війську,випробовують себе в різнома<нітних суспільно<військовихсередовищах. Форми діяльностиЦДВ – це сукупність різнихметодів та способів, згідно з якимиЦентр через своїх представників

провадить душпастирюваннясеред службовців різнихвійськових формувань. Однією зголовних форм праці є духовний,інтелектуальний та пасторальнийвишкіл семінариста, якийнабуватиметься під час спільнихмолитов, зустрічей та практичноїдіяльности безпосередньо увійську.

Для Церкви існування такогоЦентру та перебування семінарис<тів серед військовослужбовців маєособливе значення, адже капеланинесуть Христа та Його ДобруНовину до місця з найбільшимипотребами, допомагають молодимлюдям віднайти своє місце у житті,проводять різнобічну працю увійську: зустрічі на різні теми,приватні розмови з військово<службовцями, поїздки відпусто<вими та історичними місцямиУкраїни.

Віримо в те, що кожне добрепочинання несе за собою добріплоди. У житті є багато речей, які зчасом минають, однак духовні, щоживлять душу, є необхідніпостійно, і вони – святі. Сьогоднівартує подивитись на життявійськовослужбовця та семіна<риста, що душпастирює увійську під иншим кутом зору,а саме: як на життя людей, щохоч і йдуть різними шляхамислужіння, носять иншу формуодягу, проте мають щосьспільне – віру в Бога. Ця віраєднає всіх, саме цьому ісприяє наш Центр душпасти<рювання військовослужбовців.

Назар Мисяковський,Назар Мисяковський,Назар Мисяковський,Назар Мисяковський,Назар Мисяковський,

Ростислав ВисочанРостислав ВисочанРостислав ВисочанРостислав ВисочанРостислав Височан

(декілька слів про мистецьке(декілька слів про мистецьке(декілька слів про мистецьке(декілька слів про мистецьке(декілька слів про мистецьке

життя Семінарії)життя Семінарії)життя Семінарії)життя Семінарії)життя Семінарії)

Про семінарійну спільнотуможемо говорити у різнихаспектах: розпорядок, устав,молитовно<літургійне життя,навчальні та формаційніелементи. Однак серед цьогобагатоманіття складно оминутисферу, що сприяє розвиткові таплеканню творчих талантів. Зодного боку вона формуєспільноту, а з иншого – відкриваєїї на діялог із суспільством. Мовайде про мистецьке життяЛьвівської Духовної СемінаріїСвятого Духа, яке випливає ізстремління людини допрекрасного, гармонійного, дос<коналого. Ця потреба бере початоквід невпинного пошуку правдивоїкраси та довершености Творця.Подумаймо над місцем і змістомтворчости у нашому повсяк<денному житті.Зазвичай можна почути, щовиділяють дві категорії осіб:мистецьких і творчонеобдарованих. Проте, здається,доцільніше говорити про людей,які поглиблюють свої мистецькіталанти, і тих, які глибокозакопують їх. Йдеться проприсутність у нас певногоестетичного смаку, який даєможливість виокремити із загалумистецько цінну річ та цінувати її.Хоча правдиву ціну знає лише Той,Хто знає природу всякоїсотвореної речі, але ми такожпокликані навчитися оперувати

Центр душпастирюваннявійськовослужбовців святого

Георгія Побідоносця

Співайте Боговінашому, співайте…

8

категоріями краси й доцільности, бо не лишедосконалість мелодичної і гармонійної побудовитвору визначатимуть його місце серед літургійнихпіснеспівів, а також відповідність загальномуконтексту і характеру богослужіння. Не раз можемопобачити у підборі богослужбового пісенногоматеріалу і в оформленні інтер’єру храму разючуневідповідність стилів і жанрів або невідповідальнеставлення до речей, які надзвичайно цінні змистецької точки зору. Це наслідок несформованогосвітогляду в культурно<мистецьких питаннях. Нашасхіднохристиянська традиція надзвичайно чутливадо такого роду невігластва.

Про мистецтво в Українському тлумачному словникучитаємо таке: «… це творче відображення дійсності вхудожніх образах, творча художня діяльність,досконале вміння в якійсь справі».

У Семінарії мистецтво розвивається в основномучерез музику. Священича формація передбачаєвиховання у кандидата музичних здібностей, щоб вінміг повноцінно долучатися до спільної літургійноїмолитви, а згодом – самостійно провадити її.Літургійне життя – це постійний діялог спільноти зБогом, який звершується через богослужбовіпіснеспіви. При цьому елемент музичнийнадзвичайно важливий, оскільки всеціло задіюєособу молільника<співця в прославі Творця.Богослужбові піснеспіви формуються трьомаголовними чинниками: 1) богослужбовий чин, 2)богослужбовий текст і 3) музичний елемент. Усі ціскладники, перебуваючи у правильному взаємозв’язку,звершують головне покликання піснеспіву – сприятиосвяченню вірних через прославу Бога у спілкуванніз Ним1. Щоб глибше зрозуміти сутність літургійногоспіву, слід поглянути на нього у молитовно<аскетичному вимірі. Внаслідок аналізу низки стихир,можемо впевнено говорити про два рівні побудовипіснеспіву. Перший рівень стосується внутрішньогопроцесу організації свідомості співака, яка не лишепереосмислює богословський зміст тексту, але йпостійно перебуває в молитовному просторібогослужіння. Другий полягає в організації звуковогоматеріялу. Для нього характерне володіння музичноюграмотою, щоб через музичний текст правдивопередати ідею словесного тексту. Як перше, так і другенадзвичайно важливі в літургійній пісеннійпрактиці. Тому помилково акцентувати лише наодному з цих чинників, адже відтворення

мелодичного малюнку тісно взаємопов’язане ізрозумінням основної ідеї празничного тексту.

Щоб розвинути такі навики, у стінах семінарії поручз академічними музичними дисциплінами існуютьвокальні, інструментальні та вокально<інструментальні колективи. Це хор, вокальний октет«Теофорос», оркестр та вокально<інструментальнийансамбль «Оранта». Усі ці інституції даютьможливість проявити себе в культурно<мистецькомуаспекті, примножити отримані Богом таланти іподілитися ними з оточуючими.

Хор, найчисельніший семінарійний мистецькийколектив (на сьогодні налічує 47 учасників), як удовоєнній, так і у відновленій семінарії бувнадзвичайно важливою складовою частиною їїжиття, брав активну участь в житті міста. Так було, і єтепер. На початку листопада цього року хор отримавперемогу на Всеукраїнському пісенному конкурсі«Сурми звитяги». Це свідчить про добру підготовку імузичний рівень його учасників. Репертуар хорускладають літургійні та народні твори українських ііноземних композиторів (А. Гнатишина,о. Й. Кишакевича, о. М. Вербицького, о. І. Цьороха,Д. Бортнянського, о. І. Лаврівського, А. Веделя та ін.).Можна зауважити, що великий відсотоккомпозиторів або були отцями, або вчилися у стінахсемінарії. Цей світлий слід попередників закликає насдо праці. Семінарійний хор є учасникомрізноманітних фестивалів та урочистостей(Великодні дзвони, Велика коляда та ін.). Працюєколектив під керівництвом п. Руслана Ляшенка.

Уже впродовж восьми років у Семінарії плідно дієдуховий оркестр, адже вихованці Семінарії не лишевдосконалюють свої співочі таланти, а й розвиваютьнавики гри на музичних інструментах. Оркестр, як іхор, є своєрідною «музичною школою», оскількичастина учасників здобуває ці навики з самих основ.У репертуарі оркестру – духовні та народні творисучасних композиторів, окрему групу складаютьколяди. Неодноразово оркестр ставав учасникомважливих дійств, організатором концертів. Високимрівнем цього колективу завдячуємо його керівниковіп. Андріанові Леськіву.

Місцем поєднання співу і музики став вокально<інструментальний ансамбль «Оранта». Дев’ять осіб,що задіяні в ньому, створили ексклюзивнийрепертуар. До нього увійшло сучасне опрацювання


українських народних пісенних форм, власні пісніна релігійну тематику. Кожен музикант, зокрема івокалісти, володіють навиками гри на гітарі,фортепіано, скрипці, барабанах та вокальнимиданими.

Літургійний характер семінарійного життя сприявстворенню на кожному курсі своїх співочих груп, якіпочергово провадять у храмі богослужбовий спів.Вони стали носіями пісенних традицій Семінарії.Сюди входять особи, які добре володіють навикамицерковного співу та уставу. Про них можемо такожговорити як про певні центри мистецького життя.

Однак часто виникала потреба у колективі, який,будучи невеликим за обсягом, досконало володів бицерковним співом та міг би задавати тон улітургійному житті. З иншого боку, він на високомурівні повинен був презентувати Семінарію умистецько<культурних і церковних колах. З огляду наце у кожен період організовувалася група братів, якареалізовувала ці потреби. Проте проблема цьогоколективу полягала в непостійности – особизакінчували Семінарію, і все розпочиналося спочатку.Ідея створення постійного колективу довгий часширяла семінарійними коридорами, однак лише трироки тому вдалося втілити її в життя. Саме тодірозпочав свою працю в новому форматі октетЛьвівської Духовної Семінарії Святого Духа, який віджовтня цього року носить назву «Теофорос» (з гр.«богоносець»). Його основним завданням сталоопрацювання найкращих зразків літургійногонотного матеріялу, що знаходив би своє життя убогослужіннях Семінарії. Окремим доробкомансамблю є низка відомих і незнаних широкомузагалу духовних композицій, різноманітних захарактером і жанрами. Більша частина цих творівувійде в альбом октету, який незабаром побачить світ.Без сумніву, не зміг би цей колектив активнозростати і розвиватися без постійної допомоги іпідтримки свого керівника<диригента с. СоломіїТеслі.

Так виглядає семінарійне мистецьке життя.Працюймо спільно над розвитком мистецьких смаківу нас самих і в нашому співочому українськомународі.

Іван Міщенко Іван Міщенко Іван Міщенко Іван Міщенко Іван Міщенко


1 Документи Другого Ватиканського Собору. Конституція просвяту літургію (Sacrosanctum conclium). – Львів 1996. – С.112.

Усі ми покликані до Царства Божого, але є люди,вибрані Богом для особливого служіння, подібно,як у свій час були вибрані апостоли з�посеред

багатьох учнів. Одні з апостолів почули голосГоспода, який казав кинути сіті та іти за Ним,инший був скинутий з коня і почув голос, якийзапитував: «Савле, Савле! Чого мене гониш?» (Ді. 9, 4).Ці заклики лунають і сьогодні, про них нам розповілилюди, які їх теж почули й зараз у стінах ЛьвівськоїДуховної семінарії готуються до служіння Христові всвященичому стані. Як вони почули той голос? Чимдля них є семінарія на цій дорозі? Саме на цю тему мирозмовляли зі семінаристами.

– Я відчув покликання ще в дитячому віці.Прислуговував у церкві близько семи років, для менесвященик був тим, хто одним словом вміє витерти зісмутного обличчя сльозу і словом може змуситибайдужу посмішку задуматися на сповіді. Це була длямене особа, яка надає зміст життю, коли важко –допомагає. Також мені тут пригадуються слова ЛесіУкраїнки: «Раз добром загріти серце – то воно незахолоне». І я відчув, що життя має тоді зміст, колипроживеш його так, як тебе покликав Господь Бог.

Звичайно, був також час сумнівів і роздумів, але вонитільки підтверджували мій вибір. Коли я казав про цесвоїм батькам, то вони завжди радили добреподумати. У покликанні хотів краще пізнати своюособу, бо як казав колись Мак Шеллер: «Особа – цевнутрішній світ людини, який потребує йти тієюстежкою, якою Бог хоче попровадити». Вона незавжди є широкою, трапляється чимало труднощів івипробувань.

Чим для Тебе є Семінарія у цій дорозі досвященства?

Семінарія є спільнотою, яка допомагає меніформуватися. Спочатку, коли я тільки сюди вступив,мені сподобались її нові приміщення. Але потім язрозумів, що семінарія – це, насамперед, спільнотабратів, які є дуже різні, прийшли кожен зі свогосередовища, зі своїми позитивами і вадами. Усі разомтут намагаються стати однією сім’єю, де кожен їїчлен дбає про добро всіх инших. За все це справдіщиро дякую Богу.

Бр. ІванБр. ІванБр. ІванБр. ІванБр. Іван

Якщо говорити про покликання, то кожна людина усвоєму житті його має. Це стиль життя, породженийприродною потребою знайти себе, реалізуватися ужитті. Моє покликання можна характеризувати тим,що в церкві я відчував особливий спокій. Колизаходив у храм Божий, всі буденні речі ставалидругорядними, а я немовби попадав у инший вимір.Під акорди церковних пісень, наспівів я забувавбуденні проблеми, серед сірих буднів знаходив щосьнове, яке надавало сенсу, цікавости життю. Коли явдихав запах кадила, щось особливе торкалося моєїдуші.

Âëàñíå, íà öå âè ïîêëèêàí³…

9

Простір спілкування

10

Пригадую, як, побачивши розп’яття, я запитав убабусі: «Хто це такий? Хто його вбив?» Бабуся, невдаючись до богословствування, сказала: «Це Ісус.Його вбили жиди». По<дитячому мені стало жаль того,хто був розп’ятий на хресті. З плином часу, живучиповсякденним життям чи то в школі, чи натренуваннях, я відчував надзвичайну дію Христа, якавідкривала щось нове, прикрашала будні, зроджувала всерцях людей любов. Також я розумів, що Христарозпинаємо ми, люди, своїми гріхами, а Він,розпростерши свої руки на хресті, обіймає нас,відчуває до нас жаль. Я відчув потребу бути з Христому особливому стані священства. Хто, як не священик,мусить подарувати Йому себе, подарувати себе іближньому так, як Христос дарує своє серце кожномуз нас, показати людям живого Бога, який з новоюсилою воскресає в ділах любови?!

Що для Тебе є семінарія?

Семінарія – це місце, яке допомагає чітко розуміти, деє добро, а де є зло, де правда, а де – брехня, де є життя,а де – гріх. Семінарія відкриває нам реальність нашоїЦеркви в обличчі її теперішніх і майбутніхсвящеників.

бр. Ярославбр. Ярославбр. Ярославбр. Ярославбр. Ярослав

Як ти відчув покликання до священичого стану?

Я відчув це десь у десятирічному віці, коли ще,можливо, у примітивний спосіб я кожної неділі ісвята почав ходити до церкви. І, напевно, також цепокликання в мене проявлялось в тому, що навіть вбудні дні, живучи недалеко біля храму, я чекав, колисільський паламар або дяк покличе мене, щоб якоюсьроботою прислужитися церкві – чи то поприбирати,чи то помалювати огорожу.

Чим для тебе є Семінарія у дорозі до священства?

Семінарія найперше для мене є домом молитви імісцем поглибленням віри, тут я вчуся любити своїхспівбратів. Також Семінарія – це той поодинокийзаклад, де через різні катехизації, місії я вчусяголосити і давати Слово Боже, почуте мною іприйняте до серця.

Бр. ТБр. ТБр. ТБр. ТБр. Тарасарасарасарасарас

Я думаю, що моє покликання пройшло кілька етапів,бо ще в той час, коли я був малим, десятирічнимхлопцем і жив мій прадідусь<священик ВасильКедринський, воно якось було в повітрі. Книжки збібліотеки прадідуся, житія святих, свої пережиття,спогади – усе залишилося ще з тих часів у моїйпам’яті. А потім я думав, що хотів би бутисвящеником, коли мені виповнилося п’ятнадцять<шістнадцять років. Однак коли з’явилася можливістьпіти в семінарію, я побоявся через брак досвіду. І тодівступив до богословської академії, здобувбогословську освіту, пізніше мав нагоду вчитися далі.Перечитуючи літературу, гомілії, коментарі ІванаЗолотоустого на Євангеліє від Івана, роздумуючи про

церковну спадщину, про те, чим є Церква, ким єХристос для людей і для мене, зрозумів – простотеоретично вивчати богослов’я в свому житті вже неможу, мені треба почати його реалізувати і вдушпастирській сфері. Повернувся в Україну, тутпочав викладати богослов’я. Потім зрозумів, що вжевсі обставини складаються для вступу в семінарію іпочатку священства. Тому мій шлях непростий, хочавесь цей час я знав, куди прямую.

Чим для тебе є Семінарія у дорозі до священства?

Одним реченням важко відповісти. В першу чергусемінарія для мене є місцем для молитви, і не простомолитви індивідуальної: це місце, де молиться дужебагато молодих людей, які збираються статисвящениками, тому така спільна молитва, Літургіяякось дуже підсилена. Також Семінарія дає нагоду бутизавжди разом, але не тільки молитися разом, але йїсти разом, вчитися, жити. Це місце спільнотногожиття, надзвичайно важливе, яке збагачує моє серце.Окрім того у Семінарії я знаходжу дуже багато друзіві, напевно, через них моє життя стає набагатолегшим. Часто складається напружена ситуація,оскільки багато хто з братів є моїми студентами, алеякраз через це постійне спілкування мені стає легше іприємніше, а також глибшає відчуття спільної повагиі спільної мети братів.

бр. Олегбр. Олегбр. Олегбр. Олегбр. Олег

Кожна людина на землі покликана Богом.Покликання є різні, і всі вони важливі, вимагаютьуваги, старання та відповідальности. Однакпокликання до священства потребує цього всього по<особливому, адже священик – це посередник міжБогом і людиною.

Щодо мого покликання, то складно сказати, як цевідбулося. Батько чи бабуся з дідусем завжди бралимене, малого, щонеділі до церкви на Літургію. Менідуже подобалася «роль» священика і його одяг, аджепро щось глибше в той час я думати не міг. Однакзгодом виникали щоразу серйозніші думки. Я частоспілкувався із парохом, який був для мене добримприкладом і часто давав корисні поради (що й досіробить), і це завжди підсилювало моє бажання статисвящеником. Навчаючись у школі, з нетерпіннямчекав, коли настане час вступу до семінарії.

Для мене Семінарія – це, найперше, навчальнийзаклад, проте инший, ніж звичайні ВНЗ. Тут мивчимося жити у спільноті і виявляти свою любов доближніх, а також формуємося для того, щоб стати надорогу до священства.

бр.Ігорбр.Ігорбр.Ігорбр.Ігорбр.Ігор

Ким для Тебе є священик, і яка роль його служіння утеперішньому світі?

Першим і найбільшим обов’язком кожногосвященика є бути добрим духовним батькомдовірених йому душ. Живучи серед людей, головнезавдання для нього – показати людям Бога в


особистому житті. Велич священичого покликанняполягає у величі його післаництва. Адже священикомніхто ніколи не народився! Вони – такі ж люди якинші, але з тією різницею, що відчули в душісильний поклик: «Ходи за мною!» або «Хто любитьМене, той візьме свій хрест і піде слідом за Мною», асвоїм життям правдиво засвідчили ревність, вірністьта відданість Христові та Його Святій Церкві.Священство – це незмінний стан. «Ти єрей во віки!».Христовий священик – це не професіонал, аніурядник, ані ремісник, який може довільно мінятисвій фах чи місце праці. Він творить єдність ізХристом і людьми. Священик – це людина, щопоєднує небеса із землею. Адже по його хребті, начепо великій «драбині», люд Божий може спинатисявгору, до Неба. Мало хто сьогодні розуміє священика.А він, відрікаючись від світу цього задля його жспасення, як Добрий Пастир, завжди йде попереду,щоб дати приклад иншим. Виставлений на першіудари диявола, на численні проби й падіння, подібнодо Христа, терпеливо зносить весь тягар людськогоболю та поневірянь. Тому для мене священичеслужіння – це дуже важливе, важке, відповідальне і длябагатьох людей незрозуміле покликання. «Бо не єучень більший від Учителя», – каже Христос. «Як менепереслідували, так переслідуватимуть і вас». Заприкладом Христа і з великої й правдивої любови долюдства священик має бути готовим приймати навітьпереслідування і муки. На жаль, сьогодні особасвященика – це знак протиріччя. Одні його люблять,шанують, слухають, инші ненавидять, висміюють,переслідують. Нічого в тім дивного! Подібне колисьдіялось і з Христом, адже Він, будучи Сином Божим,завжди робив тільки добро, але Його били, плювалина Нього і засудили, як бунтівника, богохульника йзлочинця!

бр. Вікторбр. Вікторбр. Вікторбр. Вікторбр. Віктор

Чим для Тебе є покликання?

Покликання – це щось більше від професії, вмінь чиуподобань. Я завжди прирівнюю його до човна, якийприсилає до нас Бог, а ми в нього добровільносідаємо. Господь для цього човна є вітром, котрийнесе нас по бурхливому морі. Ми ж виконуємофункції капітана – можемо йти за вітром, і маємо дляцього свобідну волю, а можемо противитися. Але цейспротив ніколи не приводить до добра, бо Бог кращезнає, в якому морі нам буде ліпше плавати. Цеплавання ніколи не є легким, виникають бурі йшторми, котрі тривожать море нашого життя. І тутдуже важливо не боятись. Покликання завжди відБога. Ніде не буде настільки безпечно і добре, як уГосподньому човні.

бр. Юрійбр. Юрійбр. Юрійбр. Юрійбр. Юрій

Чим для тебе є Семінарія?

Це те місце, де я можу пізнати свої стосунки з Богом,зустрітися з Ним, відкриватися на Його поклик.Семінарія є тим місцем, де у спільноті можна

пережити по<новому цю зустріч. Коли з тобою єблизькі люди, легше стає зрозуміти все, відкрити своєсерце і йти дорогою до священства.


Я пам’ятаю, що ще з дитинства мав такі відчуття, що яхотів би бути священиком. Основним знаком, якийвиявився у покликанні, була одна подія. Коли я вжеїздив дізнаватися про вступні іспити до Семінарії, подорозі зайшов на цвинтар, на могилу близької длямене людини, і замислився… Багато людей є у світі,які народжуються і дуже швидко помирають, частонавіть без віри у Бога. Мене переповнило бажаннядопомогти їм, донести до них слово Боже,підтримати їх, щоб допровадити до вічного життя…

бр. Тбр. Тбр. Тбр. Тбр. Тарасарасарасарасарас


Коли я навчався у Львівській Політехніці, десь натретьому курсі, хотів залишити навчання, бо меніподобалось богослов’я, філософія, і хотів статисвящеником. Покликання відчув, коли познайомивсяз отцями<салезіянами, які приїхали з Арґентини, атакож з одним священиком, який працював у підпілліна теренах Львівщини і Донеччини. Також уважаю,що і за посередництвом блаженного МиколаяЧернецького значною мірою це відбулося. Колиодного разу молився на могилі Миколая Чернецькогона Личаківському цвинтарі у свято Миколая, то всамій молитві просив навчити мене робити якісьдобрі вчинки. Після тої молитви підійшов до менеодин хлопець і запропонував мені познайомитись ізсвящеником, розмова з яким запалила у мені іскорку –бажання також служити Богові і людям.

У той час я приходив до молодіжної організації«Родина», куди мене привела сестра, і там ще більшезапалився тим духом Христовим. Ми відвідувалисиротинці, разом проводили різні акції, набувалихристиянських цінностей. Це було на другому курсінавчання в Політехніці, а на третьому в мене вжебуло переконливе бажання стати священиком.Головний мотив – допомогти людям через уділенняСвятих Таїнств, через які Господь дарує ласки, бо булоболяче бачити, як люди терплять, переживають своїстраждання… Але відразу не покинув навчання, аспершу закінчив Політехніку, і не шкодую, щозакінчив. Потім подався до Львівської ДуховноїСемінарії. Різні ситуації допомагають зрозуміти, щоце – саме те, чого я шукав! Дар покликання єнайбільшим даром!

бр. Назарбр. Назарбр. Назарбр. Назарбр. Назар

ПідготувавПідготувавПідготувавПідготувавПідготував

Андрій СороколітАндрій СороколітАндрій СороколітАндрій СороколітАндрій Сороколіт

12

«…покличе їх – вони відкликаються: “Ось ми!” І світять радісно для того,Хто сотворив їх.»(Вар. 3, 35)

Часто чуємо вислів «моє покликання», але незавжди заглиблюємося в його контекст. Слова«покликання» і «кликати» мають спільний

корінь: у кожній людині є щось те, що кличе довищого. Покликання не залежить тільки від нашогобажання (що не є виключеним), але також відбажання самого Бога, який забажав і дав людинісвобідну думку, волю вибору.

Катехизм Католицької Церкви про мирянськепокликання: «Покликання мирян полягає в тому, щобшукати Царство Боже через заняття світськимисправами, якими вони гідно керують згідно з волеюБожою…». Біблія же говорить в книзі Юдити 16, 14:«Нехай усі твої творіння тобі служать, бо ти сказав, івони з’явились, вислав твій Дух – і Він сотворив їх…».З цього випливає, що Всевідучий Бог наперед знає,чим упродовж життя буде займатися людина. У будь<якій справі, якщо виконувати її совісно, можназблизитись до Бога, адже все, що є у світі, діється іузгоджене з Творцем. І якщо улюблене діло перебуваєв гармонії зі сутністю людини (не протирічитьприроді), то воно є тим внутрішним інтимнимспілкуванням з Богом.

Поклик Бога відкриває людину на найбільше щастя,яке дароване їй на землі; він є одним ізнайнезаперечніших доказів Його любови, якийвідкриває людині сенс її існування.

Але не треба забувати, що покликання без натхненнята самовіддачі – це пісна їжа без спецій. Якщо людинаобрала собі професію, але не любить її, то який з тоїлюдини буде спеціяліст? Не завжди замислюємося,яким Божим даром є розуміння свого покликання іздійснення свого призначення. Небагато людей

Покликання

задоволені своєю роботою, і коли їх спитати, чомувони продовжують робити те, що їм не подобається,то почуємо лише: «Так склалися обставини», «А якщо яне знайду роботу, яка мені подобається, то на щобудемо жити?». Таким чином багато з нас занедбуєсвій дар, ігноруючи внутрішній голос, який, можливо,є відлунням голосу Божого!

Також, і для майбутнього служителя Господнього єактуальною ця проблема. Послання до Євреїв 5, 4,зображує нам момент Божого наказу, колисвященство Арона переходило на його синів танащадків самочинно. У Новому ж Завіті все залежитьвід свобідного Божого покликання (не наказу!), десвящеником може бути той, хто відчуває «гарячий»Божий поклик. Щоб не занехаяти його або взагалі невтратити і гідно приготуватися до такого видуслужіння, молоді люди проходять певний вишкіл,важливий етап у своєму житті – курс формації своєїособистости в духовній семінарії. Майбутнійсвященик особливо повинен зважати на всі нюансислужіння Господу і прислухатися, чи це є йогодійсним покликанням, чи просто несталим«зацікавленням». Кожен семінарист повинен знати,що священик є завжди і всюди священиком (бо це непрофесія, а стиль життя). Священик є «єреєм навікиза чином Мелхиседека» (Євр. 7, 17), принаймі у томузначенні, що він має незатертий знак на своїй душі іне втрачає своєї священичої влади до кінця свого вікуна землі. Для осудженого священика цей незатертийзнак буде додатковою і обтяжуючою частиною каросудження, його ганьбою.

Єрей для мирян повинен бути лікарем, психологом,освіченою особою, цілителем. А якщо він належно небуде віддаватися своєму покликанню, то якою є йогороль у власній праці? Хіба він не буде відповідатиперед Богом за заблукану паству через своє«викривлене» знання богослов’я чи через своєнедбальство?

Але перед нами постає питання, як почути своєпокликання і чи можливо його втратити? Так, йогоможливо втратити через низку причин – страх передбраком щастя (приклад про багатого юнака, який нероздав багатство за порадою Ісуса, в чому полягаєйого свобода вибору), страх перед втратою свободи(неохота мати над собою Пана, який «обтяжує своїмизабаганками») та ин.

ПокликанняПокликання

Дорога спасіння


Святі Отці дають нам просту відповідь – требамолитись! Але не просто молитись завченимимолитвами, а розважати, слухаючи себе, у цілковитійтишині, оскільки «галас світу» обтяжує душу ібільшою чи меншою мірою паралізує внутрішнійслух, здатність проникати в глибини самих себе, щобзнайти в них Бога. Отці приділяли багато часу, щобпочути голос Бога в собі (який з упадку Адама всетихіше лунає у нас), використовуючи усамітнення,пости, розважання на прославу Божу. Потрібнознайти момент тишини та внутрішнього спокою івіддатися на Божу Милість. «Тільки в стані глибокого

спокою душі та тіла, – пише о. д<р. Василь Лаба в своїх«Духовних вправах», – людина здатна почути голосістини».

Життєві перипетії сприяють тому, що священики,котрі обрали свій шлях, повинні часто проводитигодини у молитві, щоб не втратити той промінчикБожої слави на служіння людству. Коли ж він,майбутній душпастир, не прислухається до голосу, тонагадує молодят, котрі запросили свого товариша навесілля, і який був здивований тим, як багато осібвітало їх механічно, не замислюючись. Став у чергудо родича і мовив спокійно з усмішкою:

< Нині померла моя дружина.

У відповідь почув:

< Дуже вам дякую!

Повторив те саме иншому родичу, а той відповівйому:

< Щиро дякую!

Нарешті сказав те саме молодятам.

Цього разу відповідь була такою:

< Дякуємо! Тепер твоя черга, друже!

Тож просімо Бога, щоб він нам допоміг сповнарозкрити таємницю покликання, щоб миприслухалися до Його голосу, щоб Святий Духпровадив кожного на дорозі Божественної Мудростидо виразнішого розуміння свого покликання. Нехайлюбов Бога заполонить серця і допоможе віднайтивелике щастя в досягненні своєї мети.

Назар ФилипівНазар ФилипівНазар ФилипівНазар ФилипівНазар Филипів

Єрархічний устрій Церкви є частиноюапостольського насліддя. Він існує від самогопочатку і представлений ап. Павлом як Божий

дар (I Кор. 12, 5<7). Сам Христос встановлюєєрархічну структуру для того, щоб діяти спільно тасоборно.

Зі своїм приходом на землю Ісус Господь засновуєcвяту Церкву та через установу священства на ТайнійВечері запевняє їй сталий провід. Під час земноїдіяльности Христос збирає довкола себе учнів, якізгодом стають апостолами, а перед своїм вознесіннямна небо передає їм, на чолі з ап. Петром («Ти Петроскеля на тобі збудую Церкву. . .» (Мт.16,18<19), усіповноваження та владу провадити люд. Також доручаєїм проповідувати святе Євангеліє усім народам,наділяючи своїм авторитетом: «Хто вас слухає, менеслухає, а хто гордує вами, той мною гордує» (Лк. 10,16). Отримавши заповідь Христа проповідуватиЄвангеліє та провадити Церкву, апостоли дістали івладу керувати нею. З’явившись учням післявоскресіння, Ісус промовив: «Як Отець послав Мене, і Явас посилаю. . .! Прийміть Духа Святого! Кому гріхипростите, – простяться їм, а кому затримаєте, – тозатримаються» (Пор. Мт. 18, 15–18; 28, 18–20). Такапостоли творять одну родину з головою, апостоломПетром.

Здійснюючи Христову заповідь євангельськоїпроповіди, апостоли від самих початків для благавірних, розкиданих по всіх куточках землі,засновували локальні (помісні) Церкви, та, очолюючиїхні євхаристійні зібрання, ставали першиминаставниками та управителями. Згодом, ставлячи насвої місця старших пресвітерів, передавали їм владупредстоятельства, що започаткувало єрархічнеслужіння єпископства. Павло напоумляє єпископів дляпродовження справи голошення Доброї Новини (I Тм.3, 1<7).

Христос, вибираючи дванадцятьох апостолів, надавїм форму сталої групи, колегії, на чолі якої поставивПетра. Така спільна дія завжди повинна передбачатикерівний елемент, який спрямовує цю дію в потрібнерусло, тобто на збудування «тіла». ЄрусалимськийСобор – перший публічний вияв такої колегіяльної діїцерковної єрархії. (Дії. 15, 1<21). Як Петро і иншіапостоли за установою Господа утворюють одну групуі не можуть одні без одних існувати і діяти від іменіЦеркви, подібно в наших часах об’єднані між собоюРимський Архиєрей – наступник Петра, і єпископи –наступники апостолів (Кодекс Канонів СхіднихЦерков. – канон 4. Рим 1993). Римський Архиєрей якнаслідник Петра – це постійне і видиме начало йоснова єдности як єпископів, так і громади вірнихусіх Церков, а поодинокі єпископи є основоюєдности своїх помісних Церков, що діють на взірвселенської Церкви.

Від апостольських часів і до сьогодні у проводікожної більшої громади стоїть єпископ. Він з Божоїустанови, як добрий батько, має обов’язок дбати продуховне добро та спасіння повірених йому душ. Як

Єр

ар

хіч

ни

й у

ст

рій

Це

рк

ви

14

колись до ап. Петра, так і докожного єпископа звертаєтьсяХристос: «Паси ягнята мої…»(Ів.15<16). Тому єпископ – цесторож віри, моралі та церковноїдисципліни.

Досліджуючи історію перших віківхристиянства, можна побачити,яке ставлення Церква виявлялащодо своїх єпископів. Так,св. Ігнатій, єпископ Антіохії всвоїх листах пише: «Хто свогоєпископа шанує, того Бог шанує, ахто що небудь робить проти йоговолі, той служить дияволові»1, аПравила Апостолів твердять: «Якщоякийсь священик, нехтуючи своїмєпископом, творить окремі збори іставить инший престол, недовівши провини єпископа щодопобожности і справедливости, хайбуде усунений як такий, щожадібний влади, бо він тим самимкраде її»( Прав. 31).

Щоб забезпечити гідну опіку надусіма вірними, чого практичносам єпископ здійснити не в силі,він настановляє собі помічників –священиків, які діють в його іменіта під його проводом. Єпископвиконує своє служіння силоюапостольської влади, а священикиу своєму служінні є в усьомузалежні від його волі. II Ватикан<ський Собор про значення ізавдання священиків у Церкві кажетак: «Пресвітери, свяченням іпосланням, яке одержують відєпископів, поставляються наслужіння Христові та Церкві,беручи участь в Його службі…»(Про пресвітерів, § 1). Cлужіннясвященика в Католицькій Церквіспрямоване на будову спільнотивірних, дорученої єпископом, та їїосвячення (ККСЦ – кан. 281 §1),

звідси має обов’язок зберігатиєдність з єпископом та здаватизвіт за свою діяльність. Через тесвященнослужителі мають заособливий обов’язок виявлятипошану та послух правлячимєрархам Церкви, що вони,зрештою, прилюдно та урочистоприрікають під час руко<покладення на священика.

Щоб гідно та правосильновиконувати обов’язки та завдання,які покладаються на священика,кожен кандидат повинен пройтиповний курс навчання та формаціїв духовній семінарії, яку має правозасновувати лише єпархіяльнийєпископ (ККСЦ – кан. 334).Отримати свячення кандидат можелише з рук власного єпархіяльногоєпископа, жодний инший єпископбез законної відпускної грамотиєпархіяльного уділити цього неможе (ККСЦ – кан. 747).

Задля добра та розвитку Церкви усіїї вірні повинні проявляти великуєдність віри й любови вхристиянських громадах. Цяєдність насамперед повиннавідображатися у зберіганнізвичаїв, обрядів та традицій як

місцевої, так і цілоїЦеркви, перебуваючиз нею в постійнійзлуці, послухові іпошані щодо свогоєпископа та правилпомісних чи все<ленських Соборів.

Роман ДовганьРоман ДовганьРоман ДовганьРоман ДовганьРоман Довгань


1 Катрій Ю. Християнськатрадиція. – Львів, 2007. –С. 48.

Символіка свічки була відома уміфах народів світу задовго доприйняття християнства іототожнювалась, наприклад, зсимволом вогню, сонця, долі,духовної енергії. Для нашихпращурів – слов’ян свічка якуособлення небесного вогнювідігравала значну роль не лише вповсякденному, але й в обрядовомужитті. Вона слугувала аналогомлюдського життя, душі, щоперебуває в тілі, тому булаобов’язковим ритуальним атри<бутом і одним з найважливішихоберегів.

У християнстві свічка також маєсвоє духовно<символічне значен<ня, а також потребу увикористанні під час богослуженьу храмі. На початках християнствау Богослужіннях завжди вико<ристовували свічки (лампадки), бомолились у катакомбах, під<земеллях, де неможливо булообійтися без світла. Але основнимбуло не тільки це практичнезначення. «Ніколи не здій<снюється у нас Богослужіння безсвітильників, – говорить вчительЦеркви Тертуліян, – однаквикористовуємо їх не тільки длятого, щоб прогнати темряву ночі

Духовно-

символічне

значення

свічки


(адже Літургія звершується в нас при денному світлі),але для того, щоб зобразити через це Христа – Світлонесотворене, без Якого ми протягом дня ходили би втемряві».

Таке розуміння світла Церква розвинула із текстівСтарого Завіту. Господь Мойсеєві дав наказвиготовити світильник для використання під часбогослужінь. Після вечірньої жертви запалювалисвітильник на цілу ніч. Це слугувало символом, щоБог є Провідником. «Ти бо – мій світильник, Господи,мій Боже, що освітлюєш мою темряву», – читаємо вДругій Книзі Царів.

У старозавітні часи перед книгою Закону Мойсеєвогогоріла невгасима лампада на знак того, що ЗаконБожий є світильником людині в її житті. А оскільки вновозавітні часи Закон Божий міститься в Євангелії,то в Єрусалимській Церкві почали перед йоговиносом нести запалену свічку, а під час читаннязапалювати всі свічки, символізуючи, щоєвангельське світло просвітлює кожну людину, атакож свічки нагадують про те, що ці слова є словамисамого Христа.

Цей звичай перейняли й инші помісні Церкви.Пізніше почали запалювати свічки й лампади передгробами мучеників та іконами святих на знак своєїпошани до святині. Святитель СофронійЄрусалимський каже: «Лампади і свічки є образомвічного Світла і також означають світло, яким сяютьправедники».

Існує символіка матеріялу, з якого зроблено свічку.Віск та оливу вже в стародавні часи приносили дохраму як жертву Богові. Блаженний Симеон,архиєпископ Солунський, пише, що чистий віск

означає чистоту і неоскверненість людей, які йогоприносять. А м’якість і плавлення воску символізуєнаше каяття і готовність до послуху Богові. Горіння жвоскової свічки повинно нас спонукати черезпокаяння, очищення та смирення до уподібненнясвоєму Отцеві Небесному, бо як віск перетворюєтьсяна полум’я, так і людина повинна перетворитись унове творіння, обожитись дією вогню Божественноїлюбови та благодати.

Палаюча свічка – це символ Христа, БожественногоСвітла, Церкви, благодати, віри, духовної радости,благочестя. Це видимий знак, що виражає нашугарячу любов до того, кому або за кого вона ставиться.І якщо немає цієї любови та благовоління, то свічки немають ніякого значення, тоді наша жертва є марною.

Часто ми думаємо, що як поставили свічку, товиконали свій обов’язок, стали чистими таправедними, – начебто свічка може вимолити йумилостивити за нас Бога. А натомість ми повиннібільше часу присвятити спілкуванню з Господом,свічка тоді служитиме добрим засобом зосередженнянашої уваги в молитві про одержання Його благодати,допомогу в зміні нашого життя, очищення відпристрастей. Неодноразово роблячи гріхи, минемовби хочемо свічками відкупитися відзаслуженого покарання. А мали б натомість принестищире покаяння, сльози жалю і намір виправитись,про що б і засвідчила поставлена нами свічка.

Инколи ми ставимо свічку за здоров’я ближніх, а саміне молимось за них, ніби це має робити поставленанами свічка, а буває й просимо для них зла. Алепотрібно пам’ятати, що свічка – це лише доповненнядо нашої молитви, свідчення нашої щирости талюбови до тих, за кого молимось. Без любови доГоспода, до ближнього, без виконання Його заповідей– не потрібні наші свічки Богові. Ба більше – гріхом євикористовувати ці символи Світла Божого та Йоголюбови у справах, які не є Божими: ворожінні, чарах,замовляннях тощо.

Церковні свічки відіграють дуже важливу роль. Вонисимволічно виражають вчення Церкви, наприклад,три свічки представляють Трійцю, а сім свічок – сімдарів Святого Духа. Свічки по обидва боки від хрестана вівтарі означають подвійну природу Христа,людську й божественну; великодня свічка символізуєвоскреслого Христа і т. ин.

Пам’ятаймо, що горіння нашого серця цінуєтьсяБогом бiльше ніж свічка, що горить. Адже нашедуховне життя, участь в Богослужінні необмежуються свічкою. Вона не звільнить від гріхів, нез’єднає з Богом, не дасть сил до невидимої боротьби.Так, свічка є повна символічного значення, але рятуєнас не символ, а суть, якою є Божественна благодать.Отож, молімся до Господа при цьому божественномусимволі Його Світла – і отримаємо від Нього ті ласки,яких щиро будемо просити.

Ігор Яким’якІгор Яким’якІгор Яким’якІгор Яким’якІгор Яким’як

16

У сьогоднішньому світі можемоспостерігати досить цікавеявище, коли люди все роблять

для того (хоча не всі!), щоб виїхатиза кордон і працевлаштуватись тамна будь�якій роботі, тільки щобзаробити якісь гроші для подальшогожиття. Проте здебільшого люди їдутьдо європейських країн чи до США навітьне знаючи, яка доля їх там чекає. Длятого, щоб виїхати за кордон,необов’язково навіть знати іноземну мову:наші люди розсіяні по різних куточкахземної кулі, оскільки вважають, щоситуація в нашій державі є«катастрофічною», себе дуже важкозреалізувати, а можновладці думаютьлише про те, як зберегти владу.

У цій статті мова йтиме проукраїнську дівчину, яка завждимріяла виїхати за кордон,оскільки її ніколи не влаш�товувало життя в рідному селі1.Саме тому вона без ваганьпогодилася на пропозицію виїзду. Але для цього їйпотрібна була значна сума грошей. «Друзі» почали їївмовляти не панікувати, оскільки за короткий часпісля приїзду до США зможе ці гроші собі повернути.Закінчилося тим, що дівчина їхала до США із боргомвеличиною 9000 доларів (вартість необхіднихдокументів і квитків).

� Якими були перші враження після прильоту до� Якими були перші враження після прильоту до� Якими були перші враження після прильоту до� Якими були перші враження після прильоту до� Якими були перші враження після прильоту доСША?США?США?США?США?

Я була настільки щаслива, що вже не пам’ятаю своєїреакції, але одне мене тішило – нарешті я вибраласьіз тієї діри!!! Так, я сумувала за своїми батьками,сестричкою і двома братами, але старалась про це недумати, тому що «почала жити иншим життям». Умоїх думках панувало одне: «Ура, я в Америці!» Протедовго я не раділа, оскільки вже з перших днів у менепочались проблеми. Досить довгий час я не моглазнайти собі роботу, хоча в мене на руках була «зеленакартка» і всі документи, згідно з якими моєперебування в США є цілком легальним. Я переїжджалаз міста до міста в пошуках праці, доки не опинилася вНью<Йорку.

� Як Т� Як Т� Як Т� Як Т� Як Ти потрапила до Нью�Йорку?и потрапила до Нью�Йорку?и потрапила до Нью�Йорку?и потрапила до Нью�Йорку?и потрапила до Нью�Йорку?

Спочатку сюди приїхали мої знайомі, знайшли собі,а згодом і мені роботу. Я працювала у баріофіціянткою, але через деякий час змушена булазвільнитись, тому що мене обманювали і невиплачували зарплату, про яку ми домовлялись вмомент мого працевлаштування.

Зважаючи на той важкий час твого перебування вСША, як Ти знаходила засоби на проживання?

У мене були деякі гроші, які я заробила, працюючи вбарі, а ще позичила певну суму у своїх друзів, якізнайшли мені роботу: догляд за старенькими людьми,Це були росіяни та українці, яким виповнилося 70років. Саме тут я заробила гроші, які розбили мені

життя! Я не ходила до церкви, взагалі забула проіснування Бога, натомість почала вестирозпусний спосіб життя. Мала доситьзначну суму грошей, відвідувала

найдорожчі ресторани, кафе, непропускала дискотек! Моє захоплення

«веселим життям» призвело дотого, що чотири місяці я не

оплачувала за житло,заборгувала 2 тисячідоларів! Від мене в тоймомент відвернулися усі,навіть найдорожчі люди!Я залишилась абсолютносама!!! Це призвело дотого, що борг я відроблялаза допомогою зустрічей ізвласником будинку, вякому я жила, а в ньоговже були діти – моїоднолітки. Я настількивпала в очах друзів, щовони категорично відмов<лялись зі мною говорити.Це викликало депресію, яне знала куди йти, з ким

говорити… Потім. . . завагітніла від людини, яку зналалише один місяць. Я його не кохала, але побачила вньому свого «рятівника», який пізніше виявивсяповним егоїстом. Самотність мене так вбивала, що це,напевне, і стало причиною необдуманих кроків. Вінзмусив мене вчинити аборт, кажучи, що тут я пропадуз дитиною, що мені буде важко прогодувати її… І япогодилась. Хоча часами хотіла його «відбити» удружини, але він категорично був проти покидатисвою сім’ю, бо не хотів, щоб з нього сміялись,натомість постійно мною маніпулював словами: «Ятебе люблю, але ми не можемо бути разом!» Я не можуна себе дивитись! Який сенс мого життя? Я нароздоріжжі…. .(плаче). Мені соромно піти до церкви,хоча инколи так цього хочеться. Я почуваюсьнайбільшою грішницею! Мій батько нічого не хочепро мене знати, лиш каже, щоб я час від часувисилала гроші. В мене нікого тут немає, а за спиною12 тисяч доларів боргу. Чесно кажучи, останнімчасом дуже часто приходить думка про самогубство,але чому, коли мені недавно виповнився лише 21 рік?Невже я на це заслужила? От іду деколи гуляти в парк,бачу щасливу молоду пару, і, здається, що їм нічого непотрібно, бо в їхніх очах можна прогледіти лишетурботу про кохану людину… Чому я самотня? Невже яне заслужила на щастя?

� У Т� У Т� У Т� У Т� У Тебе не виникає бажання знову повернутисяебе не виникає бажання знову повернутисяебе не виникає бажання знову повернутисяебе не виникає бажання знову повернутисяебе не виникає бажання знову повернутисяв Ув Ув Ув Ув Україну? Можливо, Ткраїну? Можливо, Ткраїну? Можливо, Ткраїну? Можливо, Ткраїну? Можливо, Ти ще зможеш виправитии ще зможеш виправитии ще зможеш виправитии ще зможеш виправитии ще зможеш виправитисвої помилки…свої помилки…свої помилки…свої помилки…свої помилки…

А кому я потрібна…??? Мій батько залежний відалкоголю, а мама покладає на мене великі надії, що явишлю їм певну суму грошей, щоб вони мали за що

ДЕРЕВО-ДОЛАРНЕ ІСНУЄ!!!


вижити! Я потрапила у замкненеколо, з якого ніяк не можувибратись… А инколи меніздається, що я цього не хочу…

Мені приємно, що я спілкуюсь ізлюдиною, яка в майбутньому хочестати священиком, але скажу чесно– таких ситуацій чимало. І я незнаю, чи вірю в Бога, чи ні. Так, яиноді ходжу до церкви, але це меніне допомагає. Та й взагалі я незнаю, для чого живу. Заробилагроші й відразу їх «спустила», бо цеприносить задоволення, і язабуваю про свої проблеми.

� Якби Т� Якби Т� Якби Т� Якби Т� Якби Ти могла змінити хіди могла змінити хіди могла змінити хіди могла змінити хіди могла змінити хідсвого життя, що б Тсвого життя, що б Тсвого життя, що б Тсвого життя, що б Тсвого життя, що б Ти змінила?и змінила?и змінила?и змінила?и змінила?

Ніколи не поїхала би до США!!! Ястала заручницею долі, і в мененемає вибору, бо в Україні не буденормального життя, а тут я живу всвоє задоволення, хоча инколимучить сумління через непра<вильні вчинки… Але думаю, щорано чи пізно досягну успіху. Нехочу багато грошей, хоча без нихважко вижити, але так хочетьсябути щасливою, знайти людину, зякою зможу розділити радість ібіду. Мої ілюзії в щасливе ізаможне майбутнє настількизаволоділи мною, що думками яжила в раю. Натомість забула проте, чим було сповнене моєдитинство – бажанням бутищасливою… Я живу сьогоднішнімднем і знаю, що все, що менеспіткало – це все лише через моїпомилки, а найбільше – черезжиття в «рожевих окулярах»! Осьтак і живу…

Дуже часто ми чогось шукаємо,хоча насправді до кінця дехто незнає, що саме йому потрібно длящастя. І тут справджуютьсяслова: «Добре там, де нас нема!»Життя – це постійний пошук, алевоно не полягає в тому, щобнагромадити якомога більше

матеріяльних благ, а в осягненнісправжнього щастя. «Яка користьз багатства, коли людиназанапастить власну душу?» –читаємо у Святому Письмі. Одна збагатьох проблем людини полягаєв тому, що вона шукає необхідну їйріч за горами, десь далеко, навітьне здогадуючись про те, що ця річзнаходиться зовсім поруч… Зплином часу люди змінюються, вних змінюється мета життя, ічомусь наприкінці земноїмандрівки дуже мала кількістьлюдей думає про гроші. Їм байдуже,що з цими грошима станеться, – їхтурбує те, чи вони гідні вічногожиття!!! Можна подорожуватицілим світом, мати багатство,але щастя можна побачититільки в своєму серці. Немаєідеальних людей, безгрішних, алекожен може змінити своє життя!Для цього потрібно визнати своюпомилку, те, що сьогодні я цей деньпрожив надаремно! В популярномуслайд�шоу «Інтерв’ю з Богом»читаємо: «Протягом свого життялюдина витрачає здоров’я длятого, щоб заробити гроші, апотім витрачає гроші, щобкупити здоров’я».

Дерево�долар – це, напевно, хибніілюзії, які досить частоштовхають людину на необ�думані кроки, часто супро�воджується відкиненням іприниженням ближнього, зосеред�жуючись лише на своїх інтересах.Історія про дівчину, яка шукаєсвого щастя за кордоном, це непоодинокий приклад, який можевикликати в нас співчуття, а вгіршому випадку – осудження.Насправді таке «дерево» ростевсередині кожної людини, якедуже важко зрозуміти, а ще важчепояснити. І немає значення, кудиїхати по щастя – його требашукати в серці! Саме тому відкожного з нас залежить, які плодипринесе наше дерево. Бог створивцей світ не чорно�білим, акольоровим! І лише кожна людинанаодинці може збагнути те, щодля неї означає слово «щастя». Алеварто завжди пам’ятати, щощастя – це пошук…

Іван ГІван ГІван ГІван ГІван Гловаловаловаловалова


1 Ім’я дівчини та її походження невказується, оскільки вона не дала на цесвоєї згоди.

(продовження теми про сектуСвідків Єгови)

У цьому номері розглянемотему божества Ісуса Христабожества Ісуса Христабожества Ісуса Христабожества Ісуса Христабожества Ісуса Христа.Свідки Єгови не визнають

Бога у Пресвятій Трійці, вважаючи,що християни помиляються інавчають неправдиво, немовбивіруючи в трьох богів. Тому вонизаперечують божество другоїОсоби Божої – Ісуса Христа.Свідки Єгови переконливотвердять, що Христос не є Богом, алише Сином Божим, і тому не маєповноти божества, притаманноїЙого Небесному Отцю – Єгові.Вони навчають, що Ісус передвтіленням був архангеломМихаїлом, але пізніше,народившись із невісти людськогороду, став людиною. Ісус Христосдля них є першою істотою, якусотворив Бог Єгова.

Проте, заглянувши у Святе Письмо,знайдемо, що Христос є не лишелюдиною, а й правдивим Богом.«Оповіщу про постанову. Господьсказав до мене: “Син мій єси ти, япородив тебе сьогодні”» (Пс. 2, 7). Ідалі: «Сказав Господь Владицімоєму: “Засядь праворуч мене, докине покладу ворогів твоїх тобіпідніжком”» (Пс. 110, 1). До Сина:«Престол твій, Боже, по віки вічні:берло правоти – берло царстватвого. Ти любиш справедливість іненавидиш беззаконня: томупомазав тебе Бог, Бог твій, миромрадости над друзями твоїми»(Пс 45, 7�8). Також: «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса –діло рук твоїх» (Єв. 1, 10). Із цихуривків Святого Письма видно, щоСам Бог Отець звертається доСина: «Боже». То чому ж СвідкиЄгови так не називають Ісуса, якце робить Бог Отець, апридумують свої теорії? Христос

Відповіді усміхненимнезнайомцям:божество ІсусаХриста

Полеміка

18

сказав: «ЩОБ ВСІ ПОЧИТАЛИ СИНА, ЯК ПОЧИТАЮТЬОТЦЯ. Хто не почитає Сина, той не почитає Отця,який послав його» (Йо. 5, 23). Тут Спасительнаголошує і ставить у почитання Себе нарівні зОтцем. А якщо Христос сотворений як перша істота,згідно з наукою Свідків Єгови, то як Він може бутинарівні з Богом? Ще жодна сотворена істота неставала подібною Творцеві.

Однак Свідки Єгови твердять, що Святе Письмо ідиявола називає богом (2 Кр. 4, 4). Біблія називаєдиявола богом цього світу, але лише тому, що багатолюдей всупереч волі Бога служать і поклоняютьсяйому. Але Бог ніколи не звертається до диявола і ні доякої иншої істоти так, як до особи Ісуса Христа: «Ти, оБоже», «Ти, Господи». Цим він визнає Христа Богом. УДіяннях апостолів читаємо: «Був у Дамаску один учень,на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні:“Ананіє!” Той озвався: “Ось я, Господи”. Тоді Господь донього: “Встань та йди на вулицю, що зветьсяПростою, і шукай у домі Юди Савла на ім’я Тарсянина:он він молиться”. І бачив (Савло) у видінні чоловіка, наім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щобпрозрів знову. Ананія ж відповів: “Господи, чув відбагатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіявтвоїм святим в Єрусалимі…” Але Господь сказав донього: “Іди, бо він для мене вибране знаряддя…”Відійшов Ананія і, увійшовши в дім тапоклавши на Савла руки, мовив: “Савле, брате!Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі вдорозі…”» (Ді. 9, 10�17). І чи потрібні ще намдокази на підтвердження божества Христа,коли Ананія називає Господом Ісуса, якийпослав його до Савла?

Погляньмо на инші міcця Святого Письма, дейдеться про Божество Ісуса. «“Я і Отець –одно”. Юдеї знов ухопили за каміння, щобкаменувати його. Тоді мовив до них Ісус:“Багато добрих діл появив я вам від Отцямого. За котре з тих діл каменуєте ви мене?”А Юдеї відповіли йому: “За добре діло ми тебене каменуємо, але – за богохульство! За те,що людиною бувши, Бога з себе робиш”» (Йо. 5,18). «За те ж Юдеї ще дужче заповзялися, щоб

убити його – не тільки за те, що суботупорушував, а й за те, що Бога своїм Отцемназивав, робивши себе рівним Богові»(Йо. 2,18). Навіть фарисеї звернули увагуна те, що Ісус називає Себе Богом, протеСвідки Єгови чомусь цього не бачать, акажуть, що Він за своє життя на землі такСебе не називав. Дияволові, що Йогоспокушав, Христос відповів: «Написанотакож: Не будеш спокушати Господа,Бога твого» (Мт. 4, 7). У другій книзіВиходу Господь говорить про себе «Ягве»,що означає «Я той, хто є» (Вих. 3, 13�15).Христос говорить євреям про себе те жсаме: «Істинно, істинно кажу вам: ПЕРШЕ,НІЖ БУВ АВРААМ, Я Є» (Йо. 8, 58). Він неговорить: «Я був», а лише – «Я є», і знову

ототожнює себе з Богом, говорить про себе як проБога. Це правильно зрозуміли євреї, бо відразу хотілитоді каменувати Христа як богохульника (Йо. 8, 59).Отже, Свідки Єгови помиляються щодо того, щоХристос не називав Себе Богом.

Вони вперто твердять, що Христос не може бутиБогом, бо в посланні до Колосян сказано, що Він є«первородний усякого сотворіння» (Кл. 1, 15). Тому,виходячи зі змісту цього вірша, роблять висновок, щоХристос є першим створінням Бога. На жаль, вонизаплющують очі на наступні вірші цього ж розділу, якізаперечують таку інтерпретацію: «Він – образневидимого Бога, первородний усякого створіння, бо вньому все було створене, що на небі і що на землі,видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чиначала, чи власті. Все було ним і для нього створене.Він раніш усього, і все існує в ньому» (Кл. 15, 17).

Не визнають Свідки Єгови Сина Божого Богом щетому, що Святе Письмо не називає Його ім’ям Єгова, аІсусом Христом. Гляньмо, що каже Ісая: «Оце самГосподь дасть вам знак: Ось дівиця зачала і породитьсина і дасть йому ім’я Еммануїл (Іс. 7, 14). «Ось, діваматиме в утробі і породить сина, і дасть йому ім’яЕммануїл, що значить: З нами Бог» (Мт 1, 23). Виншому розділі пророк Ісая говорить: «Бо хлоп’ятко


Проблема алкогольногозловживання є дужегострою і актуальною у

наш час. І немає жодноїнеобхідности у якихось доказах,все відбувається на наших очахпрактично кожного дня. Можнасказати, ми вже навіть звиклибачити нетверезих людей, якісвоєю неадекватною поведінкоюруйнують своє життя та життяближніх. Будь<які цінності, сім’я,кар’єра – все відходить на заднійплан. Постійне вживанняалкоголю призводить досуспільних, правових, медичних,домашніх, фінансових тапрофесійних проблем. Невластивепиття так само може кардинальнозмінити життя людини і привестидо трагічних випадків, навітьсмерти. Пияцтво – це національнакатастрофа!

«Пияцтво – це демон, якогодобровільно запрошують і задлянасолод пригрівають у душі. Воно– мати зла, ворог доброчесности.Мужнього воно перетворює набоягуза, скромного робитьрозпусним, нищить праведність івідбирає розум. Як вода гаситьвогонь, так і надмір винапритуплює розумові здібності»(Василій Великий «Про п’яниць»).

«Хмільне завжди протягує намруку, коли ми зазнаємо невдач,коли ми слабнемо, коли мивтомлені, і вказує надзвичайнолегкий шлях виходу з обставин, щосклалися. Але обіцянки ці

нам народилося, сина нам дано;влада на плечах у нього; і дадутьйому ім’я: Чудесний порадник,сильний Бог, Отець довічний, Князьмиру» (Іс. 9, 5). Якщо ім’я Бога єЯгве, а ім’я Христа є Бог, тозначить Ісус Христос є Богом,співістотним з Отцем.

Свідки Єгови говорять про те, щоспочатку Бог створив Христа іскористався його допомогою пристворенні світу. Вони говорять,що Ісус є Сотворителем, але не єБогом, бо Бога ніхто не бачив, аХриста бачили люди. Проте уСвятому Письмі сказано так: «Тодісказав Ісус на весь голос – хтомене бачить, той бачить того,хто послав мене» (Йо. 12, 44�45).«”Якщо б ви мене пізнали, то йОтця мого пізнали б. Відтеперзнаєте його і бачили”. А Филипйому: ”Господи, покажи нам Отця,і вистачить для нас”. “Скільки часуя з вами, – каже Ісус до нього – “ати мене не знаєш, Филипе? Хтомене бачив, той бачив Отця. Як жети говориш: Покажи нам Отця?”»(Йо. 14, 7�9). Не будучи Богом, ІсусХристос не говорив би так.

Ісус Христос є Всемогутнім Богом,рівним з Отцем. Його сутностіпритаманні не деякі Божі ознаки, аціла повнота божества.«Вважайте, щоб ніхто вас незбаламутив філософією та пустимобманством, за людськимпереданням та за первнями світу,а не за Христом. У ньому бо враз злюдською природою живе всяповнота божества» (Кл. 2, 8�9).Отже, Христос є істинним Богом, учому пересвідчуємося за допо<могою Св. Письма. А кожна наука,котра не визнає Христа Богом, єфальшивою. Апостол Павло ще разстверджує про божество Христа:«Їхні отці, з них і Христос тілом,який над усім Бог, благословеннийповіки. Амінь» (Рм. 9, 5).

(далі буде)

На основі книжки ГНа основі книжки ГНа основі книжки ГНа основі книжки ГНа основі книжки Г. Щепанські,. Щепанські,. Щепанські,. Щепанські,. Щепанські,І. Кунда «Святе Письмо заперечуєІ. Кунда «Святе Письмо заперечуєІ. Кунда «Святе Письмо заперечуєІ. Кунда «Святе Письмо заперечуєІ. Кунда «Святе Письмо заперечує

навчання Свідків Єгови»навчання Свідків Єгови»навчання Свідків Єгови»навчання Свідків Єгови»навчання Свідків Єгови»підготував Іван Мисів,підготував Іван Мисів,підготував Іван Мисів,підготував Іван Мисів,підготував Іван Мисів,

Біблійне товариство сприянняБіблійне товариство сприянняБіблійне товариство сприянняБіблійне товариство сприянняБіблійне товариство сприянняекуменічному діялоговіекуменічному діялоговіекуменічному діялоговіекуменічному діялоговіекуменічному діялогові

«Еффата»«Еффата»«Еффата»«Еффата»«Еффата»

Алкоголь –грабіжниксердецьлюдських

неправдиві: фізична сила, яку вонообіцяє, – примарна, душевнийпідйом – оманний; під впливомхмільного ми втрачаємо істиннеуявлення про цінності речей»(Джек Лондон).

Алкоголь – це злодій, який грабуєлюдину професійніше, ніжнайдосвідченіший грабіжник.Злодій зазвичай забирає речі тагроші, лише в окремих випадкахзазіхає на життя власника.Натомість алкоголь обов’язкововіднімає ще і здоров’я, душу ірозум людини.

І хоч вкрадені речі можна будезнову придбати, а гроші заробити,однак повернути забранеалкоголем здоров’я, гідність іпошану буває инколи простонеможливо.

Відмінність між злодієм таалкоголем та, що першийздійснює пограбування потайки,несподівано для господаря, а переддругим людина сама відчиняє дверісвого дому.

Якщо злодія можна спіймати,засудити, ізолювати відсуспільства, то алкоголь завждизалишається непокараним.

Російський письменник М. С. Па<нич якось сказав: «Дім – це одне звеликих слів... Дім – це тепло, цеблизька і кохана тобою людина,котра зустрічає тебе у дверях іпростягає до тебе руки. Вдоматебе чекають. Тут твоя любов.Тут знаходяться твої думки. Сюдиприходять твої друзі… Дім! Великеслово. У нього є душа. Щасливалюдина, у котрої є свій добрий дім.А якщо душа пішла, дім помирає.Він також смертний – дім».

Що ж відбувається з домом, колиіде душа? Тут близька колисьлюдина стає чужою, замістьпривітних рук назустрічпростягають кулаки, замістьдобрих і лагідних слів чути словаобрази та погрози. Таквідбувається завжди, коли в доміразом із людиною поселяєтьсяалкоголь. За ним приходить зло,біда, нещастя. І тоді дім помирає.

20

Досвід доперва показав, що і в іконах є багато цінногоматеріялу […]. Покажім нашій спільноті, чим ми були ічим залишаємося далі, що в нас живуть прегарні й великітрадиції, що ми є носіями великої, рідної культури, щоплекаємо таланти…

митрополит Андрей ШЕПТИЦЬКИЙ

Важливим елементом східнохристиянськогохраму є іконостас, який відділяє святилище відхраму вірних. Він привертає увагу вірного,

який входить до храму, і проводить його через усюісторію спасіння. Зображені на іконостасі ІсусХристос, Богородиця, святі та ангели відкриваютьлюдині дорогу, що провадить до неба.

Історія походження іконостасу надзвичайно древня ісягає часів раннього християнства. Із СтарогоЗаповіту знаємо, що Святе Святих – частина храму, уяку входив лише архиєрей, було відділене завісою відмісця збору віруючих. У ньому архнгел Гавриїлз’явився Захарії (Лк. 1, 11). У наших храмахназиваємо цю частину святилищем. Уранньохристиянських храмах вівтар відділявся відхраму вірних тканою завісою або якоюсь иншоюперегородкою у вигляді низької стіни. Вперше про неїзгадує історик Церкви Євсевій Кесарійський (+340).Він говорить про те, що в храмі IV ст., побудованомув Тирі, вівтар був відокремлений від решти храмурізьбленою загородкою1. Ранні візантійськіперегородки були з мармуру, прикрашеногозображеннями хреста і колон. Також є згадки иншихОтців Церкви – Григорія Богослова та ЙоанаЗолотоустого, які описують про перегородки, щовідмежовували святилище від храму вірних.Святилище є символом неба, тобто того, щоневидиме, а храм вірних є видимим творінням. Томуіконостас стає межею між дома світами: видимим іневидимим. На іконах іконостасу зображені Христос,Богородиця, святі та ангели, які своєю святістюпоєднують людей із небом – невидимим світом, вонивпроваджують людину у таїнство Бога.

Знаю, що роблю недобре, тому мушу себеЗнаю, що роблю недобре, тому мушу себеЗнаю, що роблю недобре, тому мушу себеЗнаю, що роблю недобре, тому мушу себеЗнаю, що роблю недобре, тому мушу себеперемогти. перемогти. перемогти. перемогти. перемогти. Коли бачимо, що рік за роком народразом із своєю державою збагачується, якматеріяльно, так і морально, – це, звичайно, тішить.Та головне, щоб люди самі ставали кращими, духовнозбагачувалися, відзначалися фізичним та психічнимздоров’ям. А це можливо, лише коли тверезість – цезапорука життя.

Алкоголізм – це страшна хвороба, та небезпечна тим,що не кожному хворому вона здається небезпечною,а недосвідчені лікарі розпізнають її коли, на жаль,буває вже запізно.

Навряд, чи усі знають, що алкоголізм – це моральнийупадок, духовна бідність, це хвороба одночасно і тіла,і душі та способу життя.

Алкоголь – це наркотик, котрий отруює та знищуєгенетичний ресурс нації. Він знищує майбутнєпокоління, а, значить, і державу. Варто людинівипити, як вона різко міняється: погляд робитьсянасуплений, поведінка агресивна, а замістьрозбірливих слів чуються глухі, нерозбірливібурмотання.

Ми мусимо розуміти, що кожна випивка залишає свійслід. Найбільше алкоголь пошкоджує лобову частинумозку, від якої залежить психічна діяльність людини.«П’яний схожий на тварину, у котрої відсутні півкуліголовного мозку» (акад. Павлов). У людининапідпитку думки стають примітивними, вона нездатна критично оцінювати ситуацію, легковажновідноситься до важливих життєвих питань.З’являється спрощений, дещо грубуватий, инколиобразливий, егоїстичний гумор.

Щоб оцінити своє становище відносно алкоголізмута ризику впасти в цю недугу, психологипропонують коротенький тест. Результат можнаотримати всього за хвилину, чесно відповівши передсобою «так» або «ні» на 8 запитань:

1. Я випиваю небагато алкоголю кожного дня.

2. Остатнього разу я випив більше, як три чаркигорілки (келихи вина і т.п.).

3. Я завжди п’ю більше, ніж инші.

4. Коли я сильно хвилююся, то почуваю себе кращепісля кількох чарок.

5. Я напиваюся в середньому раз на тиждень.

6. Після випивки я почуваю себе впевненіше.

7. Рідні радять мені пити менше.

8. Останнім часом я частіше п’ю наодинці.

Якщо ви відповіли ствердно хоча б на два з цихзапитань, то ви входите до «групи ризику». Якщоствердних відповідей було більше двох – необхідносерйозно замислитися про те, щоб зовсім залишитивживання алкоголю.

Якщо ви хочете зберегти своїх дітей від біди, бажаєтещоб вони виросли здоровими, щасливими іподарували вам здорових онуків, не зволікаючиприєднуйтесь до боротьби за тверезість.

Андрій ПавлівАндрій ПавлівАндрій ПавлівАндрій ПавлівАндрій Павлів

Іконостас –окраса храму?

Літургійне богослов’я


Найбільш поширеними є триярусні тап’ятиярусні іконостаси, залежно відвеличини та архітектури храму. На нихрозмішуються ікони за певним каноном,якого необхідно дотримуватися. Першийярус має дві незмінні, або намісні ікони,розміщені по двох боках царських(райських) воріт: з правого боку – іконаХриста, а зліва – ікона Богородиці.Центральні врата в іконостасі названоцарськими, бо Ісус Христос є «Цар надцарями» (Од. 17, 14). Священики входятьчерез них тоді, коли у богослужінняхпредставляють нам Христа, наприклад:вносячи Євангеліє, Чесні Дари або проповідуючиБоже слово. На царських вратах традиційно має бутизображення Благовіщення, адже саме через подіюБлаговіщення Ісус Христос приходить на землю івідкриває нам двері до неба. Також розміщують іконичотирьох євангелистів. Вони залишили намЄвангелія, де описано вчення та діяння Ісуса Христа,що відкривають нам дорогу до Господа.

Поруч із намісними іконами розташовані дияконськідвері, на яких зображуються чини служіння –диякони або ангели. Зазвичай зображують дияконів –святого первомученика Стефана, Лаврентія, РоманаСладкопівця або ангелів – архистратига Михаїла,Гавриїла чи Рафаїла. Після дияконських дверей справає храмова ікона, на якій зображений празник чисвятий, у честь якого посвячено храм. Завдяки цьомуможемо легко визначити назву храму, у якомумолимося. Ліворуч від дияконських дверей є іконасвятого, найбільш почитаного у народі. Зазвичай цеікона св. Миколая, який є покровителем цілоївізантійської Церкви.

На другому ярусі іконостасу є ікони 12<ти празників:Різдва Пресвятої Богородиці, Введення в ХрамПресвятої Богородиці, Благовіщення ПресвятоїБогородиці, Різдва Христового, Стрітення,Богоявлення, Преображення Господнього, В’їздуГосподнього в Єрусалим, Зшестя в ад, ВознесінняГосподнього, Зіслання Святого Духа, УспенняПресвятої Богородиці. Посередині другого ярусу, надцарськими вратами, розміщують ікону Тайної Вечері,оскільки на Божественній Літургії ми повторюємо це

священне Таїнство, як заповідав Ісус Христос своїмучням.

У центрі третього ярусу розміщена ікона Моління,або Деізіс. На цій іконі зображені ХристосВседержитель, що сидить на троні, Богородицясправа від Христа, а святий Йоан Хреститель – зліва,молитовно звернені до Христа, благаючи прозаступництво. З двох боків ікони Деізіс розміщенідванадцять апостолів, які моляться за вірних.

На четвертому ярусі зображають пророків –старозавітну церкву від Мойсея до Христа. Вонитримають у руках свити з текстами своїх пророцтвпро народження Спасителя. Посередині Богородиця<Знамення з Ісусом<Емануїлом на грудях, про якогоговорив пророк Ісая.

У п’ятому ряду – дванадцять патріярхів ізвідповідними текстами на свитах, які представляютьстарозавітну церкву від Адама до Мойсея. У центріпатріяршого ряду є Свята Трійця (ГостинністьАвраама). Пророки і патріярхи є відображеннямстарозавітного Божого народу, що очікує приходуХриста. Якщо іконостас має лише три яруси, топророків і патріярхів зображають на стінах храму.Вінцем іконостасу є Розп’яття – символ спасіння. ІсусХристос говорив, що коли Божий Син будепіднесений на хресті, тоді Він притягне увесь світ досебе (Йо. 12, 32).

Кожного дня Ісус Христос чекає на нас у храмі. Небіймося прийти до Нього і, приклякнувши, звестисвої очі до Господа, благаючи про ласки, які Він такпрагне дати, щоб підняти нас, немічних тапригноблених гріхами, до Себе. Ісус разом ізБогородицею та святими просвічують нас,наповнюють світлом Божественної любови і,даруючи мир, додають сил прямувати дорогою життя.Господь дає ласки поборювати гріх та диявольськіспокуси, через які ми так часто терпимо. У молитві таблаганні до Спасителя вже боремося не ми, алеХристос бореться у нас. Він заступається за нас, бознає нашу неміч. І з великої своєї любови провадитьусіх за Собою дорогою спасіння.

Назар ВербовськийНазар ВербовськийНазар ВербовськийНазар ВербовськийНазар Вербовський


1 www_krotov_info/acts/04/evs_cns4.html.

22

«Змій, щоправда, жінкою звів рід людський, але йжінкою був переможений. Творець бо,

змилосердившись над ділом рук своїх, ворожнечупоклав між ним і Жінкою – преблагословенною

Дівою Марією – між потомством його і їїпотомством Ісусом Христом. Вони розчавили йому

голову, від нього ж не були ніколи пошкоджені, і такспасли від його насильства рід людський» (Стихира

празника Непорочного зачаття ПресвятоїБогородиці).

Згідно з вченням Тридентійського Соборуправдою віри є те, що гріх Адама перейшов навсіх його нащадків. Марія, дочка Адама, повинна

була би прийняти, згідно із загальним законом, плямупервородного гріха. Однак Церква устами папи Пія Хвизначила як об’явлену Богом правду, а з тим якпредмет Божої віри, вільність від первородного гріхаДіви Марії – Ковчега Божого.

Висвітлюючи надзвичайно цікаве значення Ковчегав Святому Письмі, звернімося до Старого Завіту, дезможемо віднайти значення цієї «речі» для ізраїльтян.Ковчег у Старому Завіті був найсвятішою річчю длявибраного ізраїльського народу. Він був освячений,бо містив кам’яні таблиці Закону, які Бог дав Мойсеєвіна горі Синай; небесну манну, якою кормивсявибраний Божий народ під час сорокарічногопереходу через пустиню, та розквітлий жезл Арона. У25<й главі Книги Виходу Бог дав чіткі інструкції дляконструювання Ковчега. Він мав бути виконаним іздерева акації (символ непідкупности), покритийвсередині і зовні чистим золотом, вільний віднечистоти і осквернення.

Від перших століть християни вбачали вСтарозавітному Ковчезі образ Марії. Таке поєднанняє очевидним. Якщо перший Ковчег містив написанеСлово Боже – Марія містила (носила) Живе Слово.Марія є живим Ковчегом живого Бога – Царя надцарями. В Євангелії від Луки (1, 32) сказано: «ГосподьБог дасть йому (Ісусові) царство (престіл) Давида,його батька». У ті часи жінка царя не вважаласяцарицею, нею була матір царя, найбільш шанована іавторитетна в царстві (1 Цар. 2, 19<20). Цариця<матірмала офіційний статус, вона могла усувати від владита позбавляти права (1 Цар. 15<11). Богослови вчать,що Святий Дух, провадячи старозавітніх юдеїв довстановлення особи Цариці<матері, готував шлях дляМарії. Варто також звернути увагу на те, що Ісус,будучи Новозавітнім Царем над царями, не мавжінки. Його Матір могла би бути новозавітноюЦарицею. Правдиво це описує книга Одкровення у12<ій главі. Марія народжує сина, який буде «правитивсіма народами», і вона є матір’ю послідовників Ісуса(Од. 12, 17). Спостерігаючи за тим, яку велику шану ідостоїнство мали цариці<матері в Старому Завіті,можемо оцінити особливу роль, яку надав Бог Марії,

роль «Цариці<матері» усіх християн. Адже,вознісшись на небо, Христос не залишає нассиротами, обіцяючи зішестя Святого Духа. А ще даруєнам свою пресвяту Матір, яка молиться за нас.

Святе Письмо говорить про кілька виняткових речейщодо Марії. 11 і 12 глави книги Одкровення описуютьмиттєву боротьбу і перемогу в ній Марії – «жінки, щоодягнена в сонце». Типологія (образність) книги ІсусаНавина (6<та глава), що деталізує драматичнуперемогу за посередництвом Старозавітного Ковчега(образу Марії), допомагає пояснити ці глави. В 6<йглаві Ісуса Навина, вибрані люди (Церква) не моглизаволодіти Обіцяною Землею (небом), аж поки нездолали поганську фортецю – Єрихон (сили темряви).Єрихон зі своїми масивними стінами видававсяневразливим, аж поки Бог не дав перемогу запосередництвом Ковчега. Так само і перемога Боганад силами зла відбулася з участю НовозавітногоКовчега (Марії). Бог наказав нести Ковчег довколаміста один раз на день протягом шести днів. Сьомогож дня вони обійшли довкола Єрихону сім разів.Семеро священиків з горнами з баранячого рогу ішлиперед Ковчегом Завіту. Після сьомого обходусвященики засурмили, а люди вчинили великийгалас. Непрохідні стіни Єрихону розсипались,дозволивши ізраїльтянам захопити місто. В той деньБог дав своєму вибраному народові велику перемогуза посередництвом Ковчега, семи сурм і гучногокрику.

В Одкровенні 11, 15<12, 17 іде мова про те, що, якзалунають звуки сьомої сурми гучним голосом,проголоситься перемога Агнця. Іван бачить КовчегЗавіту в небі і зразу ж описує жінку, одягнену в сонце.Ця жінка, Марія, народжує дитину – Ісуса. Драконвоює проти жінки і її насліддя, послідовників Ісуса.Вона і Її потомство (Ісус) ворогує зі змієм. Марія єНовозавітною Царицею, матір’ю: вона коронованадванадцятьма зірками і є матір’ю Царя царів, дитини,«що призначена правити усіма народами» (Од. 12, 5).Також вона – Матір Церкви, що представлена «якрешта її нащадків, які зберігають заповіді Бога імають свідчення Ісуса Христа» (Од. 12, 17).

Зазначимо, що вершиною битви між жінкою і зміємне є кінець битви (Од. 20). В Од. 12, 18 змійрозміщується у позиції для подальших воєн. Цієюжінкою може виступати лише Марія. Таким чиномБіблія пророкує властиву для Марії роль в історіїспасіння. Ці події включають тривалу, глобальнуборотьбу із драконом. Бог подарує Своїй Церквівелику перемогу за посередництвом Марії,

Марiя –новий ковчег

Біблійне богослов’я


Львівська Духовна Семінаріясвяткує цього року ювілей –225 років від дня

заснування. За час існування вонапройшла різні етапи свогорозвитку: утворення, становлення,різні негаразди та невигоди,бомбардування, закриття, протетеж і відродження та свій новийетап становлення. Пропонуємопереглянути головні сторінки зжиття семінарії, насиченірізними елементами у різніперіоди національної свідомости,оскільки семінарія була місцем, дежила любов до рідної землі,культури, мови, а також нерідкополітичні авантюри чи заборонивносили корективи у її життя.

Першою семінарією, у якій моглинавчатися греко<католики зГаличини, була семінарія у Відніпри церкві св. Варвари, т. зв.«Барбареум» < предтеча Гене<ральної львівської семінарії. Вонабула створена у 1775 році длягреко<католиків Австрійської імпе<рії та, в основному, призначаласядля румунів з Угорщини, хорватів ісербів. Проте, на проханняльвівських єпископів, у ній булодозволено навчатись вихідцям зГаличини. Їх за час існуваннясемінарії у Відні налічуваалось 29осіб. Серед вихованців булимайбуні кандидати на вищіцерковні посади, а такожмайбутній викладацький складєпархіяльних семінарій: двоєстали єпископами – АнтінАнгелович та Микола Скородин<ський, п’ятеро – ректорамисемінарії. Семінарійною церквоюслугувала церква св. Варвари, якаводночас залишалася парохі<яльною для усіх приїжджих греко<католиків.

Вже з приходом на імпе<раторський престіл Йосифа ІІ булоскасовано Барбареум – у 1784році. Таке рішення прийнято якнаслідок імператорських релігій<них реформ. Відповідно до нихрозформовано багато монастирів,створено релігійний фонд,завданням якого було утриманнясемінарій та инших бого<словських закладів. Натомістьприйнято рішення про створенняу Львові двох генеральнихсемінарій – греко<католицької таримо<католицької. Для латинського

обряду відведено монастиркармеліток взутих (сьогодніЛьвівська наукова бібліотекаім. В. Стефаника), а длявізантійського обряду – монастирдомініканок (приміщення біляГоловної пошти). Таким чином 1листопада 1783 р. відбулосяурочисте відкриття греко<католицької Генеральної семінаріїу Львові. Генеральною називаласьтому, що готувала кандидатів длясвященства з різних єпархій.Першим її ректором ставмайбутній галицький митрополитАнтін Ангелович. Умови прожи<вання в отриманих приміщенняхбули досить поганими, оскількинавіть сам вигляд семінарійногобудинку більше нагадувавв’язницю, аніж духовний заклад.Окрім того взимку в кімнатах булохолодно. На початку бракувалоспалень та кімнат для спільногонавчання (т. зв. музеїв). Уприміщеннях семінарії, вавдиторіях, з 1806 року буларозміщена військова лікарня дляпоранених московських вояків.Пізніше, під час наполеонівськоївійни, військові зробили вкоридорах семінарії склад.

Навчання у Генеральній семінаріїтривало 6 років (перші п’ять років– вивчення богословськихдисциплін, на шостому курсі –практичне спрямування). Сту<денти мали щотижневі іспити зусіх дисциплін, на яких бувприсутній настоятель. Середпредметів важливим була

Сторінками історіїІс

торія

Львів

ської Д

уховної С

ем

інарії С

вято

го Д

уха

23

Новозавітного Ковчега. Як і вЄрихоні, її перемога над сатаною єпроголошена сьомою сурмою.

Причиною загального вшануванняПречистої Діви є те, що вона сталаматір’ю Богочоловіка Ісуса Христата матір’ю цілого людства. ІсусХристос визначив це тоді, коливисячи на хресті звернувся доПречистої Діви Марії: «Жінко, цесин твій», а звертаючись до учня –апостола Йоана Євангелиста,сказав: «Це мати твоя!» (Йо. 19, 26).Той улюблений учень Христа, св.Йоан, символізує усе людство.Кожен із нас знає, як хороша матилюбить своїх дітей. Для неї дитя –це найгарніша, найкраща, найдо<рожча істота в цілому світі. Щобподбати про життя дитини,Господь поклав у серце кожноїматері особливу любов, терпе<ливість і готовість перенести всякітерпіння. Добра мати не раз, алетисячі разів готова пожертвувативсім – навіть життям. Мати. . . Чиюлюбов можна порівняти з любов’юматері до дитини? У Маріїматеринська любов до Синазливалась в одне з любов’ю доБога. А там, під хрестом, БожаМати й Мати наша, жертвує нетільки свого єдиного сина – Ісуса,але і єдинородного Сина Божогоза спасіння наших безсмертнихдуш. Тому й не дивно, що зарадитієї найвищої й найбільшоїжертовної любови до цілоголюдського роду, Вона заслуговуєна те найбільш почесне звання —Матері людського роду.

Отож, скажімо Господу «так» щодойого плану в нашому житті йпросімо нашу Небесну Неньку,щоб допомогла побачити Божийзадум щодо нас і якнайкраще йогосповнити.

Іван МикитюкІван МикитюкІван МикитюкІван МикитюкІван Микитюк

2424

господарська справа, для того, щоб священики моглинавчати людей культури господарювання, а також незанедбували власного господарства. Щодо розпорядкудня, то він містив, як пише о. Микола Пристай, «деякінезвичайні моменти»1: семінаристи дуже рановставали (о 4:30) й лягали спати, харчувалися лишедвічі на день (в обід та ввечері), багато часу буловідведено на навчання (близько восьми годинщоденно), мали недостатньо вільного часу, майжепостійно були змушені дотримуватися мовчанки.

Для управління Генеральною семінарією Правильник,що регулював внутрішнє життя, передбачав посадуректора та віце<ректора. Згодом була введена посадаеконома, який займався лише господарськимипитаннями. Віце<ректор спершу відповідав занавчальний процес, а також виконував обов’язкидухівника. На окрему посаду духівника семінарії аж в1807 році був призначений отець Захарій Попель.Після збільшення кількости студентів було введенопосаду другого віце<ректора, який перейняв опіку усфері морального виховання семінаристів. Задисципліну відповідав префект студій, ним міг стати істудент старших курсів.

Після смерти імператора Йосифа ІІ, зарозпорядженням його наступника Леопольда ІІ, всігенеральні семінарії у 1790 році були скасовані,включно з львівською. Однак, за клопотаннямєпископів, подальша діяльність Львівської Семінаріїстала знову дозволена, єпископам надано правоздійснювати над нею верховний догляд. А в січні1808 року імператор передав Генеральну Семінаріюпід безпосереднє керівництво митрополитаА. Ангеловича.

Варто згадати про Духовну Семінарію першоїполовини ХІХ ст., ті часи, коли важливу роль упіднесенні статусу української мови відіграла «РуськаТрійця». Її організаторами були три вихованціЛьвівської Духовної Семінарії – Маркіян Шашкевич,Яків Головацький та Іван Вагилевич. Вони у 1837 роцівидали альманах «Русалка Дністрова». До цієї збіркиувійшли записи українських народних пісень та дум,художні твори самих видавців, переклади сербськихнародних пісень та наукові дослідження. Такимчином Семінарія стала в той час місцем, де виростали

та плекалися ідеї національного відродження.

Восени 1889 року, за ректорства о. ОлександраБачинського, було завершено спорудження новогобудинку Семінарії на вулиці Коперника, 36. Ціприміщення були вже більш пристосовані до потребспільноти, з кращими умовами для проживання танавчання.

Серед наступних ректорів цього періоду варто згадатиотця Григорія Хомишина (1902–1904), який у 1904році став Станіславівським єпископом, а в часув’язнення радянськими силами греко<католицькогодуховенства 1945 року – засланий до Сибіру, недавнопроголошений блаженним. О. Йосиф Боцян (ставректором 1910 р.), висвячений згодом митрополитомАндреєм Шептицьким на Луцького єпископа, а з1924 р. – призначениий єпископом<помічникоммитрополита Андрея.

У час першої світової війни, коли російські військазайняли Львів, Семінарія, як і усі українські установи,була закрита. Вона відновила свою діяльність у 1915році, після відступу російської армії за р. Збруч.Надзвичайно важкі часи для семінарії були в умовахвоєнного часу, оскільки австрійці пристосувалибудинок семінарії під військовий шпиталь.

1 листопада 1918 року територія Семінарії сталамісцем боїв між українськими і польськимивійськами, оскільки семінарійні приміщенняперебували в руках поляків, а будинок пошти – вруках українців. Після завершення бойових дій,семінарійні мури ще довгі роки стояли подірявленікулями. Відновлювати будинок семінарії взявсяновий ректор, василіянин о. Теодозій<ТитГалущинський, призначений на цю посаду в 1920році. Він був одним із засновників Богословськогонаукового товариства, згодом обранийархимандритом Чину св. Василія Великого,консультантом Конгрегації для Східних Церков. У1926 році ректором Львівської греко<католицькоїСемінарії став о. Йосиф Сліпий, високоосвіченаособистість. Навчався в Інзбруці (Австрія), де здобувступінь доктора богослов’я, вивчав догматику уПапському університеті Григоріянум, удомініканському університеті Анджелікум, а також ворієнтальному інституті. Ще до свого ректорствавикладав у семінарії курс догматики. Як ректор,о. Йосиф Сліпий займався багатогранною діяльністю.Було здійснено розпис семінарійної каплицісв. Йосафата, який здійснив художник ПетроХолодний. Великі будівельні роботи в Семінаріїректор Сліпий провів у 1944 році, після зруйнуваннячастини головного будинку та даху під часбомбардування Львова більшовицькою авіацією.Окрім обов’язків ректора семінарії та Богословськоїакадемії, відкритої 1929 року, був деканомфілософського факультету, головою Богословськогонаукового товариства, редактором журналу«Богослов’я». Окрім цього всього займавсявикладацькою діяльністю у Богословськіій академії. Якзазначає о. Микола Пристай (семінарист за ректоратуо. Йосифа Сліпого, а згодом його секретар, префект),ректор о. Сліпий «був зразком ввічливости, говорив


завжди спокійно, неголосно, не вживав образливихслів, але від його стриманих зауважень ставало ненадто затишно»2. Студенти ставилися з пошаною доректора. Він звертався до них «брате» і завжди на«Ви».

Отець Йосиф Сліпий опрацював «Правила духовноїсемінарії», які подають вказівки не лише щодоповедінки у Семінарії, але й поза нею – на святах, навакаціях, у гостині. Ось деякі цитати: «Питомці мусятьуже тут, в Семінарії, присвоїти собі правилатовариської чемности, без котрих їх праця була бидуже важкою, а иноді даремною», «Бездільнеходження по кімнатах свідчить про несталістьхарактеру і гайнування часу»3.

При Семінарії існувало братство «Входу в храмПресвятої Богородиці», діяло антиалкогольнетовариство «Відродження». Перед Великим Постомстуденти влаштовували так званий «Вечір гумору»,підчас якого діставалося і отцеві ректорові, йвикладачам.

Коли восени 1939 року Галичина опинилася підбільшовицькою окупацією, митрополит Андрей почавклопотатися про свого наслідника. Після згоди Рима,22 грудня 1939 року, відбулася єпископська хіротоніяо. Йосифа Сліпого у каплиці митрополичих палат. У1944 році помирає митрополит А. Шептицький, а 11квітня 1945 року було арештовано органамивнутрішніх справ весь єпископат Греко<КатолицькоїЦеркви. 14 квітня цього ж року радянське військовекерівництво оголосило про ліквідацію Семінарії.Старших семінаристів забрали до війська, молодихвідпустили додому. Заарештували ректора о. ІванаЧорняка та префектів.

У березні 1946 р. у Львові відбувся «псевдособор», зарішенням якого УГКЦ формально об’єднувалася зМосковською Православною Церквою. Почалосясистематичне переслідування Греко<Католицької

Церкви, яке тривало 45 років. Однак ця Церквапродовжувала діяльність у підпіллі.

З наближенням розпаду радянського союзу УГКЦпочинає поволі відновлюватися. Для цього необхіднобуло підготувати нових священиків, тому булоорганізовано курси для підготовкисвященнослужителів. У 1989 році такі курсипроводилися в Дрогобичі, а згодом у Львові, уПреображенській церкві та в училищі по вул.Варшавській4. Заняття відбувалися напівтаємно танесистематично.

Під час святкувань Тисячоліття хрещення України<Руси 1988 року, багато священиків, монахів,семінаристів заявили про вихід УГКЦ з підпілля. В1990 році, перетривавши гоніння як КатакомбнаЦерква, з благословення митрополита ВолодимираСтернюка відновила свою діяльність ЛьвівськаДуховна Семінарія. А наступного року блаженнішийМирослав Іван Любачівський освятив новеприміщення Семінарії у селищі Рудно біля Львова.Приміщення колишнього піонерського табору, якіотримала Церква від місцевої влади, намагалисяпристосувати для навчання та проживання.Семінарію від 1990 року очолювали такі ректори –владики Филимон Курчаба, Юліян Вороновський,о. Степан Меньок (нині екзарх Донецько<Харківський), о. д<р. Богдан Прах та сьогоднішнійректор – о. д<р. Святослав Шевчук.

У зв’язку з невідповідними умовами для повноцінногоприготування майбутніх священиків у смт. Руднобуло прийнято рішення про побудову нових корпусів.Тоді зародилася ідея побудови цілого духовногоцентру, який включав би Семінарію, факультетКатолицького університету, монаші студентати. Задопомогою доброчинців та жертводавців із закордонубуло споруджено навчально<формаційний центр звідповідними умовами для проживання і навчаннякандидатів для священства. 28 серпня 2005 рокувідбулося освячення нових приміщень ЛьвівськоїДуховної Семінарії Святого Духа по вулиціХуторівка, 35.

Таким чином, пройшовши різні етапи свогостановлення, переживши як сприятливі, так і скрутнічаси, Семінарія продовжує виховувати майбутніхсвящеників, формувати добрих душпастирів табогословів для добра нашої Церкви. Вона стає тиммісцем, де зростає майбутнє Церкви, збагаченезнаннями та вміннями для доброго проводу Божогонароду.

ТТТТТарас Шевчукарас Шевчукарас Шевчукарас Шевчукарас Шевчук


1 Пристай М. Львівська греко<католицька духовна семінарія(1783<1945). – Львів<Рудно, 2003. – С. 65.2 Пристай М. Львівська греко<католицька духовна семінарія(1783<1945). – Львів<Рудно, 2003. – С. 264.3 Пам’яті Патріярха Йосипа Сліпого. Матеріали науковоїконференції. – Львів, 1994. – С. 54.4 Пристай М. Львівська греко<католицька духовна семінарія(1783<1945). – Львів<Рудно, 2003. – С. 7.

26

«[... ]Душе святости, ти, що виливаєш свої дари на всіхвірних, а особливо на тих, що покликані бути слухачамиХристовими, допоможи молодим віднайти красу святогопоклику[...]»

Папа Іван Павло ІІ,Молитва за покликання

У Старому Завіті Бог через Мойсея встановивєрейське священство. Після проголошенняДесяти Заповідей Бог дав вказівки, як будувати

кивот (скинію) завіту, установив обряди і вибравАарона та його синів на священнослужителів. Відтодівсі справи, пов’язані з богопочитанням, повиннібули виконувати виключно священики.

У Новому Завіті Христос, із уваги на потребупостійного жертвоприношення у ПресвятійЄвхаристії для духовної поживи своїх визнавців,встановив св. Тайну Священства для тих, якіпокликані до буття посередниками між Богом ілюдьми та ведення народу до Бога, до неба.

Свята Тайна Священства приносить тому, хто їїзаконно приймає, ласку, яка й дає можливістьсповнювати свою роль – покликання для добраЦеркви1. Отже, можемо сміло твердити, що священикстоїть за престолом чи на проповідальниці, навчаєчи перестерігає вірних, уділяє св. Тайни, – завжди дієв ім’я і силою самого Бога.

Так вже склалось історично, що духовенство наукраїнських землях мало величезний вплив наформування цілої культури, підтримуваннянаціональних традицій. Священик – це наче джерелощастя для віруючих християн, оскільки є, за словамиВерховного Архиєпископа та Кардинала УГКЦЙосифа Сліпого, «другорядним служителем, який,одержавши від Христа власть, звершує літургічнужертву в імені та в особі Христа»2. Священик уділяєСвяті Таїнства, тим упроваджуючи мирян доактивного життя у Христовій вірі. Йосиф Сліпийзакликає священика, щоб той любив свій нарід, занього постійно молився, для нього працював і жив 3.

Уже в перших століттях життя Христової Церквиапостоли ставили великі вимоги як до єпископів, так ісвящеників. Настановивши Тимотея єпископомЕфеса, апостол Павло дає йому чіткі вказівки щодослужби і звертає увагу на покликання, називаючийого Божим задумом, велінням. У листі він пише:«Ціль же того веління – любов із щирого серця, здоброго сумління та невдаваної віри» ( І Тм. 1, 5).

Святий Дух безпосередньо впливав на вибірсвящеників і впроваджував їх до місійної праціособливою харизмою. Тому вони не відчувалипотреби певної підготовки. Та незабаром, колихристиянські громади почали інтенсивнорозвиватися, вимоги до священиків та єпископівставали дедалі строгішими. Священиком вибирали

того, хто відзначався насамперед праведним життям,знанням Святого Письма, природними здібностями –викликав довіру в людей.

Кардинал Йосиф Сліпий чудово знав історію своєїЦеркви та народу. Він часто повторював, що народ,який не знає або втратив знання свого минулого зйого духовними скарбами, зникає з лиця землі.Глибоко шануючи свою культурну спадщину, він якректор греко<католицької Семінарії у Львові звертавувагу на плекання в серцях своїх вихованців такого жнаставлення. І справді, священики, вихованціо.<ректора Йосифа, були справжніми патріотами,готовими віддати життя за Христа, Його Церкву інарод, завжди були поруч з своїм народом. Тут іспостерігається той таємничий зв’язокпосередництва між Богом і людьми.

Йосиф Сліпий наголошував своїм вихованцям напокликанні, бо розумів, що без ревного священичогопокликання годі підняти з колін на ноги духовністьнароду. Тож, крім богословсько<наукових праць,отець<ректор видав кілька праць, що мали служитивихованню богословів та майбутніх священиків. Уйого творах йдеться про те, що покликання досвященства не є додатком, а має бути основою,легенями, якими дихає священик ціле життя під часслужіння своєму Творцеві й людям. Потрібно матисильну волю, щоб ціле своє життя посвятити дляХриста і Його справи. Цим важелем, основоюсвященства є покликання.

Для священика духовність є невід’ємною частиноюйого буття, яке і визначає його особу. Це слушнозазначає Апостол народів, коли вчить: «Для мене божиття – Христос, а смерть – прибуток» (Фл. 1, 21).Вже митрополит Андрей Шептицький, а згодомпатріярх Йосиф Сліпий під духовністю розуміютьпобожне життя, духовну близькість з Господом Богомта те, що першим обов’язком священика є святість

Патріярх Йосиф Сліпий і йогорозуміння важливости

священичого покликання


життя4. Маючи немалий особистий духовний досвід,Кардинал Йосиф розуміє, що без глибокоїдуховности священик не зможе гідно й упередженопротидіяти спокусам. Покликання – це начефундамент, та першою цеглиною є саме побожність,від якої залежить подальша «будова», формаціяревного священика. Вважаючи побожністьособливою «прихильністю» душі до Бога, відносить їїдо основної чесноти священика5.

Кир Йосиф вчить своїх питомців, що розвитокпобожности має обов’язковий характер, тобтозобов’язує всіх без винятку. У своїх «Правилах дляпитомців. . .» він зазначає: «Щоби побожністьрозвинути, мусить питомець старатися перед усім,щоби його цілоденна праця, всі діла, бесіди і гадкивипливали з надприродного мотиву: служитиГосподеві і Його почитати»6.

Звертаючи увагу на плекання чеснот, Йосиф Сліпийнаголошує на потребі розвивати віру, послух і любов.Священик повинен бути досконалим у чеснотах з тієїпричини, що йому Ісус доручив сповнювати святіТаїнства. Віра священика має бути глибокою, подібнояк в Авраама, який віддав свого єдиного сина Богові вжертву без будь<яких сумнівів, запитань чи докорів. Ізцього прикладу стає зрозумілим, що віра тіснопов’язана з любов’ю, оскільки людина здатнаповністю довіряти тому, кого любить. Св. АльфонсЛіґуорі, засновник монашого Чину НайсвятішогоІзбавителя вчить про те, що виконати священичийобов’язок означає спасти ближніх своєю працею.

О. д<р. Йосиф Сліпий увійде не лише до історіїУкраїнської Церкви як один із найбільшихМитрополитів поруч з Веніямином Рутським, ПетромМогилою та Андреєм Шептицьким, але також станечастиною історії Вселенської Церкви як визначнийбогослов<знавець догматики і Східної Церквизокрема. Така високоосвічена людина не могласпокійно спостерігати, як у ХХ ст. розмежовували вірувід науки і будували між ними непробивний мур.Тому Блаженніший Йосиф називав віру й наукудвома крилами людського духа. Упродовж віків вонивели людину, вдосконалюючи її знання, мораль іжиттєві вимоги. Це надзвичайно важливий аспект,особливо для сучасности, оскільки тепер, як засвідчуєпостмодерна історія та філософія, наш світ перебуваєв «хаосі дисгармонії», дуже часто непотрібної тазгубної інформації. З огляду на ці проблеми важкобуває знайти певний шлях, який би зміг провадитилюдство до Бога. Тому дуже важливо зрозумітивеличне завдання, що безпосередньо лежить наплечах духовенства, яке покликане Богом доздійснення божественного плану спасіння.

О.<ректор Йосиф Сліпий в духовній семінарії вбачавне просто установу для формації майбутніхсвящеників, але також і потужну вежу, в якій одним ізголовних завдань є піднести науковий рівеньдуховенства. Він часто підкреслював важливістьвисокого наукового рівня серед священства словами:«Духовенство стоїть в осередку Церкви, Жертви йТайни, проповідь і управа Церквою – все це віддане вруки духовенства. На його рамена вложена теж і

співпраця над культурою. Що Церква здобула ізробила, це осягнула через духовенство, головночерез своє післаництво, але також через виховання йнауку. Щоби священик сповнив своє завдання як слід,мусить належно підготуватись до вимог часу […]»7.

Цими словами, актуальними і сьогодні, Патріархзакликає духовенство приготуватись до новоїатмосфери, яка є творінням нової культури, азавдання духовенства – навчитися очищати їїновими методами та засобами. Отець<ректор чудоворозумів, що виховання є складним і довготривалимпроцесом, бо предмет його – людина, її духовність,характер, воля, інтелект та почуття. Виховання – цемистецтво, яке вимагає вкладу серця та всіх духовнихсил. Успішне виховання не можна здійснюватитільки за допомогою формул, правил і вивченнятеорій. Виховувати може лише та людина, яка маєпевний життєвий досвід та вроджену любов до особиі відчуває покликання від Ісуса<Учителя займатися звихованцями і нести відповідальність за їхню долю.

Хто може стати християнським провідником длянароду, і яким він повинен бути? Християнськийпровідник народу – це, насамперед, свідок, тобто той,хто досвідчив на собі зміну життя завдякиспасительній Божій дії. Повноцінним (з огляду на те,що він є посередником між Богом та людьми ісповнює св. Тайни) християнським провідникомможе бути лише священик, який зустрівся особисто зІсусом, народився згори і проголосив Ісуса своїмСпасителем і Господом. Він – свідок, засвідчує собоюреальний факт: своє життя, яке змінив і визволив Ісус.

Тому найважливішим є покликання священика,фундаментальне у справі подальшого служіння дляЦеркви, з якого беруть початок важливі священичічесноти: ревність у служінні, глибока духовність, щодозволяє своїм побожним життям як добримприкладом навертати Божий люд на правдиву дорогу,та інтелектуальний розвиток – глибокі та ґрунтовнізнання про Бога і Його спасительну ціль, щодозволять забезпечити розквіт чистої, глибокої віри,здатної до будівництва та формування ЦерквиХриста.

Ярослав ЗаричанськийЯрослав ЗаричанськийЯрослав ЗаричанськийЯрослав ЗаричанськийЯрослав Заричанський


1 Шевців І. Святі Тайни і їх здійснювання в українському обряд. –Мельбурн, 1982. – С.119.2 Сліпий Й. Про святі Тайни // зібр. о. І. Хома, о. Ю. Федорів.Твори Кир Йосифа Верховного Архиєпископа і Кардинала. –Рим, 975. – Т.VІ. – С.394.3 Патріарх Йосиф Сліпий. Ісповідник віри. – Львів, 2002. – С.48.4 Шептицький А, Хто винен? – Рим, 1983. – Т. LVI<LVIII. – С. 141.5 Сліпий Й. Правила для питомців греко<католицької ДуховноїСемінарії у Львові // зібр. о. І. Хома, о. Ю. Федорів. Твори КирЙосифа Верховного Архиєпископа і Кардинала. – Рим, 1970. –Т.ІІІ<ІV. – С.53.6 Там же. – С.53.7 Сліпий Й. Правила для питомців греко<католицької ДуховноїСемінарії у Львові // зібр. о. І. Хома, о. Ю. Федорів. Твори КирЙосифа Верховного Архиєпископа і Кардинала. – Рим, 1970. –


28

Кожна культурна спадщина є багаторічним,віковим нашаруванням звичаїв, традиції. Самевони становлять основу культури, творячи

разом з нею суцільний моноліт, який виокремлює ітворить різнобарвну гаму різних народностей.

На розвиток сучасного мистецтва, зокрематеатрального, на українських землях великий впливмав розвиток і поширення вертепу. Вертеп – це не єщось нове, його коріння сягає грецької культури –театру Діоніса. Свято на його честь – це найбільшесвято у греків, пов’язане із збиранням винограду, аДіоніс – бог вина і радощів. Святкуваннясупроводилося гучними забавами, танцями іпрелюдіями.

Іконографічні образи візантійської культури,іспанське ретебло (вівтар<шафа), середньовічназахідноєвропейська містерія, польська шопка –елементи, які вплинули на формування вертепу.

«Вертепом» називали театр, у якому виставирозігрували ляльками на паличках (маріонетками) увеликій дерев’яній дво< або триповерховій скриньці.Вертеп – це вид народної драми, усної народноїпоетичної творчости, примхливе поєднаннямістерійних і народних мотивів. Инше подібнезначення вертепу – «старовинний ляльковий театр,де ставилися релігійні і світські п’єси» 1.

За твердженням дослідників цього виду театральногомистецтва (І.Франка, М.Возняка), в Україні вінз’явився наприкінці XVI ст. «Той ляльковий театр,занесений також до нас із Заходу з Польщі, а може ізЧехії, зберігся між русько<українським людом аж донашого часу, майже до наших днів»2. Прадавні формитеатру стали прикладом для творців першихлітературних українських драматичних творів,зокрема вертепної драми. Іван Франко називає їїнайвищою художньою формою українського театру.

На 1667 р. припадає перша документальна згадка провертепне дійство, або різдвяну драму, якевлаштовувалося на щорічне свято народження ІсусаХриста. Існують і инші припущення щодо першоговертепу: це 1591 і 1639 рр. Вертепна гра на довгийчас стала традиційною різдвяною, святковоюрозвагою українського народу.

В українському вертепі – старовинному театрі ляльок,дуже подібного до польської шопки або до білоруськоїбатлейки < вистава за змістом і насиченістю дійстваподілялася відповідно до ярусної структури вертепноїскриньки на світську та духовну частини. На другомуповерсі двоярусного вертепу відбувалися події,пов’язані з народженням Ісуса Христа. В основісюжетів були релігійно<містерійні, різдвяні тексти.На нижній сцені жили персонажі різнихнаціональностей: українські селяни – дід і баба,запорожець, солдат<москаль, жид, поляк, циган. Усівони раділи народженню Спасителя і смерті Ірода,танцювали під гру троїстих музик, затівали бійки.Троїсті музики – це скрипка, бубон і цимбали, якіпоєднували мелодію різдвяних колядок і популярнихнародних пісень. Демонстрування різних епізодів,тогочасних соціальних звичаїв відображено внаївних і узагальнених образах, створених застильовим принципом маски.

Іван Франко вказував на відмінність українськоговертепу від польської шопки: «Від польських «яселек»різниться наш вертеп двоповерховою архітектурою ірозділом між сценами біблійними і побутовими,котрі в польських «яселках» відбуваються всі на однійсцені, різниться і композицією тексту, котрий у нас ів побожний, і побутовій частині є твороморигінальним, хоча залежним від того самогошаблону, в який уложилася вертепна драма на Заході ів Польщі»3.

Іван Франко аргументовано доводить, що українськавертепна драма виникає одночасно із польськоюшопкою, а навіть раніше. Для аргументування цієїтези вчений проаналізував величезну кількістьрізноманітних джерел. Досліджуючи розвитокукраїнського вертепу, наголошував на тому, «що нашвертеп є мало досліджений, мало зібрано для нього

«Ïîõîäæåííÿ òà ïîøèðåííÿ

âåðòåïó íà óêðà¿íñüêèõ çåìëÿõ»


Це цікаво

матеріялу», «наші старі вертепиназивано також райками, і сяназва розширена по всій Європі.Назва пішла, очевидно, з того, щовистави середньовічної містеріїпочиналися в раю упадком іпрогнанням Адама та Єви»4.

Велике значення для розвиткувертепу мала шкільна драма. Узв’язку з її розвитком в Українівелику роль відіграли братськішколи в Острозі та Львові щенаприкінці XVI ст., єзуїтськіколегіуми у Львові, Кам’янці<Подільському, Луцьку.

Про шкільну ґенезу вертепу писавМ. Возняк: «Сильне занечищеннямови церковнослов’янізмами врелігійно<біблійній частинівертепу промовляло за тим, щоджерелом була тут якась шкільнамістерія» 5. На зв’язок вертепу ішкільної драми вказував й ІванФранко в історичних обрисах«Русько<український театр» 1819 р.«Ставши особливо власністюшколи, вертеп прийняв туподвійну форму, котру адаптувалашкільна драма»6. Щоб кращезрозуміти розвиток шкільної івертепної драми, потрібнопростежити і виокремити спільні ірізноголосні елементи у їхньомутворенні вертепного мистецтва.Спорідненість між ними,звичайно, виникла внаслідок того,що відомі і невідомі авторивертепної і шкільної різдвянихдрам зверталися до одного джерела

– Євангелій від Матея та Луки.Незважаючи на цю обставину,

все ж таки між цими творцямиодної мистецької лінії булорізноголосся. У чому вонополягало? У вертепному варіянтівпадає у вічі певна

законсервованість у відтво<ренні євангельської історії,

оскільки вертепники небули творцями текстудрами, а лише вико<навцями готовоготексту. Показовим уцьому значенні є такадеталь: вертепник ізХорольщини «проспіватиокремий уривок іздрами… не може, а

обов’язково починає все зпочатку, аж поки дійде до

потрібного місця»7.

Шкільний варіянт різдвяноїдрами, здебільшого авторський,відзначається більшою гнучкістю.Видно, що творці шкільної драминамагалися якомога реальнішеподати відомий сюжет, долучаючидо нього алегоричних персонажів,проявляли вміння новаторства,вводячи в драму персонажі, яківідсутні в канонічній історії.

Отож, очевидно, слушним узв’язку з вертепною різдвяноюдрамою є зауваження М. Возняка,що в «Західній Європі найбільшпоширені й популярні містерії віддавніх<давен переходили внародні маси й відігравалися уселах у скороченій і зміненійформі відповідно до спро<можности розуміння сільськоїпубліки»8.

Маловажливим було б лишепояснити різницю та спільністьчастин шкільної та вертепноїдрами без огляду найстаршогорепертуару цього різдвяногозмісту. «Комедія на день РождестваХристова» Дмитра Туптала(Дмитрія Ростовського), 1862 р.,вперше була поставлена 1702 р. Уній діють як міфічні, так і біблійніперсонажі: царі<волхви, сторожа,цар Ірод, рабини, вожді. Як видноіз названих персонажів, змістдрами традиційний –відтворенняважливих євангельських подій, якіоповідають про втілення Сина

Божого, пророкування про прихідМесії<Спасителя, народженнянадзвичайної дитини у Діви Марії,поклоніння пастирів, прихідволхвів, злі наміри царя Ірода,вбивство новонароджених дітей.Міфічні та алегоричні персонажістають провідниками хри<стиянських істин про марнотусвіту, що полонила грішну людину,яку прийшов визволити СинБожий. Важливо назвати і иншийдавній репертуар «Різдвянамістерія», яка датується першоюполовиною XVII ст.

Перебуваючи під опікоюколегіумів і користуючисьвсебічною підтримкою орденуєзуїтів, шкільна драма в XVI ст.набуває значного поширення вПольщі, а незабаром дістається йдо України. В. Резанов наголосивна тому, що «єзуїти застали вПольщі розвинуту театральнутрадицію, на цей час полякиполюбляли сценічні вистави –шкільні, церковні, релігійно<полемічні. Враховуючи ціобставини, єзуїти в першітридцять років своєї діяльностидозволяли учням розігрувати

трагедії, комедії, містерії РіздваХриста, Страсті Господні і святоЄвхаристії».9 Збереглися відомостіпро організацію єзуїтамицерковних вистав у м. Пултуск насвяті Божого Тіла 1578 р.(виконувався діялог про деревожиття); 1579 р. – діялог про Каїна іАвеля; 1580 р. – простарозавітного Мелхиседека;тексти подавалися польською

30

мовою. Подібні діялоги звучали на святах і винших містах Польщі, наприклад, 1671 р. насвяті Непорочного Зачаття Пречистої ДівиМарії у Кракові; 1688 р. в костелі Торунявистава «Nowy raj, drzewem zywota zasadzony»,де діяв змій, який спокусив праматір Єву.

Іван Франко робить висновок, що маючи давніісторичні традиції, які беруть початок віднародних обрядів і звичаїв, через вертеп XVII<XVIII ст., давнє українське театральнемистецтво стало одним із джерел українськоготеатру XIX ст.

Вертеп зберігся в кількох оригіналах, власнесама скринька та варіянти тексту вертепу. Пропопулярність адаптованої різдвяної драмисвідчать драматичні твори XIX<XX ст., авторияких під час роботи свідомо орієнтувалися навертеп. Це «Уродова морока» П. Куліша, «Вертеп»В. Шевчука, «Вертеп» і «Милостиня Божа»Л. Старицької<Черняхівської. У цей час, 1876 р.,з’являється Емський указ, згідно з яким забороняєтьсядрукувати українською мовою будь<які твори, крімхудожніх творів та історичних документів, ставититеатральні спектаклі, не дозволялося прилюднечитання українською мовою будь<яких дисциплін.

У роки сталінського режиму, другої світової війни,повоєнної відбудови та застійної брежнєвськоїзадухи до яскравого вертепного дійства митці незверталися. Це було чотири десятиліття глибокоїпаузи. Лише в роки хрущовської відлиги, а власненаприкінці 1960<х або на початку 1970<х рр. вертепзнову привернув увагу режисерів та письменників.Користуючись вертепом, українські письменникиXIX<XX ст. в найбільш несприятливих для нашоїкультури умовах порушували важливі проблеминаціональної ідентичности, боротьби за збереженнямови, літератури, народу, держави.

Усіх драматургів XX ст. приваблювала й самахарактерна особливість вертепної скриньки –можливість паралельного синхронного показу подій:народження і смерти, любови і ненависти, земного інебесного, реального і уявного. Можливо, томуО. Фрейденберґ назвав вертепну скриньку«загадковою»10.

Вертепна драма як адаптований варіант різдвяноїшкільної драми XVII<XVIIIст. виявилася дужеживучою. Ще в 1936 р. було повідомлення проновознайдений куп’янський вертепний театр.Компактність скриньки, демократизм текстузабезпечили вертепові довговічність. Все описанезнайшло свій відбиток і у вертепному дійствісьогодення, яке ще збереглося в українському селі.Вертеп прикрашає і збагачує святкування празникаРіздва Господа нашого Ісуса Христа.

Звичай колядувати на Різдво із обрядовою зіркою ікозою, переодяганням, використання масоккоріниться у культурі Київської Русі, а практикатеатралізованого відтворення біблійних сюжетів підчас церковної служби (літургійна драма) стає

поширеною в добу середньовіччя. Але спосібспоруджувати різдвяні ясла з персонажами різдвяноїдрами має, очевидно, західноєвропейськепоходження, пов’язане з обрядом КатолицькоїЦеркви, яка дозволяє фігурувати зображення святих.Таким чином, автентичний національний характер,поєднаний із західними впливами і літературною тафольклорною традицією, породжує унікальне явищеукраїнського вертепу.

Яка ж довга ця історія вертепу – від грецької культуридо сьогодення! Що вплинуло чи впливає на їїживучість і трансформації? Відповідь сформуємословами Миколи Сулими, відомого дослідникаукраїнської драматургії XVII<XVIII ст.: «Христосзупиняє плин профанного земного часу, він представвісником Царства Небесного, йдеться про підняття дорівня сакрального змісту світу профанного, тобто проосвячення земної людини і земного життя».11 Цяувага до релігії, до людини була трансформованановою українською літературою через вираженняінтересу письменника до простої людини.

Ігор ДудичІгор ДудичІгор ДудичІгор ДудичІгор Дудич


1 Тлумачний словник української мови. – Харків, 2005.2 Франко І. Твори: у 50 т. –К., 1983. – Т. 41. – С. 96.3 Франко І. Твори: у 50 т. –К., 1981. – Т. 36. – С. 224.4 Франко І. Твори: у 50 т. –К., 1983. – Т. 38. – С. 378.5 Возняк М. Початки української комедії (1619<1819). – Львів,1919. – С. 156.6 Франко І. Твори: у 50 т. –К., 1981. – Т. 29. – С. 301.7 Маяковський Є. Український вертеп. Розвідки й тексти. –К.,1929.– Вип.1. – С. 138.8 Возняк М. Початки української комедії (1619<1819). – Львів,1919. – С. 138.9 Резанов В. К истории русской драми: Экскурс в область театраиезуитов. – Нежин, 1910. – С. 292<293.10 Фрейденберг О. Сематика архитектуры вертепного театра //Декоративное искусство. – 1978. – № 2. – С. 41.11 М. Сулима. Українська драматургія XVII<XVIII ст.


П о е з і я

***

Зима наступила і свої сині брови

над небом насупила.

І стало смутно надворі,

повітря наче спохмурніло,

і в моїй сумній душі,

у її темних коридорах

ще дужче потемніло.

Пропав той літній запал тіла,

і лиш одна байдужість,

що розпростерла свої крила

і линула в безмежність.

І довго<довго над землею

вона б планерувала,

усе у мріях свою тугу

ще більше розвивала.

Немов той журавель, що в небі

так жалібно курличе,

отак душа моя зимова

тихесенько так кличе

до Спаса піснею<журбою.

І в тишині й сокрусі серця,

В задумі над собою

Все прагне до добра.

Бажа вона такого стану,

де дух блаженство відчува,

що мов пташина у гніздечку

В окрузі затишку й добра,

де почува себе безпечно,

Немов у пазусі Отця –

Де лиш чекання й споглядання,

І щире, щире каяття.

***

У цім житті усе бува,

Не раз і горе, біль, журба,

Але якось це треба пережити й зрозуміти,

Справді зрозуміти,

Що Бог з любові нас гартує

І мов Гефест цю зіроньку кує,

Щоб причепить на небосхилі,

Де ясним променем заллє

Вона стаєнку з немовлятком.

Для чого ці страждання є?!

Лиш у жертовності є істинна любов.

Чи зможеш ти пролить за брата кров?

Віддать усе: здоров’я, спокій, добро,

Придбать натомість полотно,

Що чорним квітом розцвіло.

Але немарно римляни казали:

«Чим важче у бою, цінніше тим є лаври слави»!

Тому не личить пити нам зневіри чашу,

Але нести цю нашу чашу

Аж до вершини, до кінця,

Щоби опісля похвали вінця

За твердість віри й витривалість

Одержати із рук Отця.

***

Я не буду здаватись!

Але буду боротись щосил,

Як не тілом, то духом здолаю

Усякі життєві бар’єри.

Знаю я, що сам цього не зможу,

І благання до неба возношу,

Допомоги у Бога благаю.

«Лиш що тільки попросите в мене,

Дам Я вам» – промовляє Христос –

Та довіртесь мені, бо й страждання

Наче дар, що отримує хтось,

Хто це здатний знести

У терпінні й покорі, мов Йов.

ГГГГГадомський Тадомський Тадомський Тадомський Тадомський Тарасарасарасарасарас

32

Актуально –

Пізнавально –Весело і завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку нарадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтенагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри урелігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».

Найгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світу,,,,,ексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – уседо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разоміз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної СемінаріїСвятого Духа.Святого Духа.Святого Духа.Святого Духа.Святого Духа.

Радіо «Воскресіння»У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:

� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними тасуспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, СвятіТТТТТайни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;

� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику

СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»Перша програма УПерша програма УПерша програма УПерша програма УПерша програма Українського ракраїнського ракраїнського ракраїнського ракраїнського радіодіодіодіодіо Радіо «Еко<FM» Радіо «Еко<FM» Радіо «Еко<FM» Радіо «Еко<FM» Радіо «Еко<FM»Понеділок 23.10 год. Пн<Пт 7.00 год.; Сб, Нд <7.00, 17,00Вівторок 21.30 год. Радіо «Західна Столиця» Радіо «Західна Столиця» Радіо «Західна Столиця» Радіо «Західна Столиця» Радіо «Західна Столиця»Четвер 22.30 год. Середа 14.40 год.

Субота 15.40 год. Неділя 8.40 год.

У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: http//www.rr.lviv.uaНаша аНаша аНаша аНаша аНаша адреса:дреса:дреса:дреса:дреса: вул. Євгена Озаркевича, 4, м. Львів, 79016, УкраїнаТел.: (0322) 74<23<03, факс: 297<08<75

Золоті вікнаБруно Ферреро

Перша книжка з серії “Притчі та оповідання”

Тридцять п’ять оповідань, які поміщені у цій збірці, торкаються важливих сторінжиття кожної людини, кожного християнина, які дитина ще тільки пізнає: як отвіра, любов, покликання, сумління, життя в сім’ї та в спільноті тощо. У кінці кожноїтеми подано методичні вказівки, які допоможуть катехитам, учителям тавихователям краще підготуватися до занять, зробити їх цікавішими тазмістовнішими.

Рік видання: 2008Кількість сторінок: 208

Ціна: 19.90 грн. ВАЖЛИВО!!! ВАЖЛИВО!!! ВАЖЛИВО!!! ВАЖЛИВО!!! ВАЖЛИВО!!!У зв’язку з підвищенням УКРПОШТИ цін на пересилку (1.12.08) змінились умовипридбання книг та оплати за отримання посилки.1. Книги, які Ви вибрали, ми вишлемо Вам поштою.2. При замовленні книг на суму 100 грн. і більше, вартість пересилки книжок по Україні оплачує видавництво, вартістьпереказу коштів за книжки оплачує замовник.3. При замовленні на суму до 100 грн., вартість пересилки книжок та переказу коштів за книжки оплачуєпокупець. Вартість однієї мінімальної пересилки книжок орієнтовно 16<20 грн. (згідно з тарифамиУкрпошти на 01.12.08).4. Оплата здійснюється готівкою у відділенні Укрпошти при отриманні книжок.

Ви сіль землі

Documents