Борис Пастернак

ЛИХІ ДНІ

Коли увостаннє в неділюВходив Він в Єрусалим

То віття під ноги стелилиЙ «Осанна» лунало над Ним.

А дні вельми грізні й суворі.Любов не розчулить сердець.Презирливо хмуряться брови.

І ось післямова, кінець.

Вагою свинцю усієюЛягли небеса на домиВиляли лиси-фарисеї,

Шукаючи в ньому вини.

І темною силою храмноюПотолочі даний на суд,

З запальністю тою самою,Як славили спершу, клянуть.

І натовп поблизу, без ласкиЗ воріт визирав деколи.

Та в тлумі чекав на розв’язкуЙ тинявсь то сюди, то туди.

І поголос повз навколишній,Звідусюди неслися чутки.

І втеча в Єгипет й дитинствоВсе згадувалось, ніби як сни.

Згадався і схил той величнийВ пустині, і круча ота,

З якої всесвітнім владицтвомЙого спокушав сатана.

Й весільне застілля у Кані,Від чуда здивований стіл,І море, де йшов у тумані

До них, як по тверді сухій.

І бідних зібрання в хатині,Із свічкою спуск у підвал,

Де враз вона гасла в тремтінні,Коли Він… Воскреслий, устав…

переклад Юрія Кобильника