Стан забезпечення права на медичну допомогу у слідчих...

УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Спеціальна доповідь з питань реалізації національного превентивного механізму

у слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

2013 рік

ПРАВА ЛЮДИНИ

Київ – 2013

УДК 342.7 (477) (042.3)ББК 67.9 (4УКР) 400.9М 76

Стан забезпечення права на медичну допомогу у слідчих ізо-ляторах Державної пенітенціарної служби України: Спеціаль-на доповідь з питань реалізації національного превентивного ме-ханізму / Уповноважений Верховної Ради України з прав людини: Офіційне видання. – К., 2013. – 88 с.

ISBN 966-7855-00-10

ISBN 966-7855-00-10

© Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, 2013

© Харківський інститут соціальних досліджень, 2013

С 76

За повного або часткового відтворення матеріалів даної публікації посилання на видання обов’язкове

Видання здійснене за фінансової підтримки програми «Громадське здоров'я» Міжнародного фонду «Відродження»

ЗМІСТ

ВСТУПНЕ СЛОВО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

ЗАГАЛЬНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Медичний персонал . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12

Медичний огляд новоприбулих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

Медична частина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

Організація медичного забезпечення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

Заходи щодо запобігання хворобам у закладі . . . . . . . . . . . . . . . . 27

Права хворих на туберкульоз . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

Права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

Права наркотично залежних осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34

Права хворих на гепатит . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35

Права психічно хворих осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35

Права людей з особливими потребами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

Жіноче здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

Утримання неповнолітніх ув’язнених . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

РЕКОМЕНДАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

ДОДАТКИ Додаток 1 . Інструментарій з моніторингу медичного забезпечення

слідчих ізоляторів в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42

Додаток 2 . Перелік нормативних документів, необхідних для моні-торингу медичного забезпечення слідчих ізоляторів в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

АРТ – антиретровірусна терапія

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини

ЗОЗ – заклад охорони здоров’я

ЗПТ – замісна підтримувальна терапія

ДПтСУ – Державна пенітенціарна служба України

ІТТ – ізолятор тимчасового тримання

КЗК – Комітет запобігання катуванням

ЛГБТ – спільнота лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів

МОЗ – Міністерство охорони здоров’я України

ОВС – орган внутрішніх справ

СІЗО – слідчий ізолятор

СНІД – синдром набутого імунодефіциту

УВП – установа виконання покарань

5

ВСТУПНЕ СЛОВО

Безперечно, найбільш важливим і значним для кожної людини правом є право на охорону здоров’я. Поняття здоров’я наведено в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад.

Право людини на охорону здоров’я закріплено міжнародними і національ-ними нормативно-правовими актами, серед яких передусім Загальна де-кларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль-турні права, Конституція України, які проголошують, що кожна людина має право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я, на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої.

Дотримання прав і свобод людини і громадянина у сфері охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій належить до основ них принципів охорони здоров’я в Україні. Порушення цих прав і свобод у значній частині випадків можна віднести до катувань та інших жорстоких, нелюд-ських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Як відомо, починаючи з листопада 2012 року, на Уповноваженого покладе-но функції реалізації національного превентивного механізму відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жор-стоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Для виконання цих функцій у структурі Секретаріату Уповно-важеного було створено Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму (НПМ), який розпочав моніторингові візити до місць несвободи спільно із активістами громадянського суспільства.

За результатами діяльності Департаменту з питань реалізації НПМ у 2012 – першій половині поточного року виникла потреба посилити медич-ний напрям моніторингу. У серпні 2013 року було прийнято рішення про за-провадження в структурі Департаменту окремого підрозділу – відділу екс-пертно-аналітичного вивчення медичних питань, до складу якого увійшли фахівці з медичною освітою та значним практичним досвідом роботи.

Наразі працівники відділу залучаються практично до кожного моніторин-гового візиту, здійснюють аналіз чинного законодавства в галузі охорони

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ 6

здоров’я, яким регламентується надання медичної допомоги у місцях не-свободи, вдосконалюють методологію моніторингу з урахуванням націо-нальних та міжнародних стандартів у медичній сфері.

В основу цієї Спеціальної доповіді покладені результати моніторингової діяльності Департаменту з питань реалізації НПМ, а також дані громад-ської організації «Харківський інститут соціальних досліджень» (ХІСД), екс-перти якого не один рік поспіль займаються дослідженням дотримання прав людини у різних місцях несвободи, причому дотримання права на ме-дичне забезпечення є одним із головних. Особливо важливим такий моні-торинг є в установах поперед нього ув’язнення, де спостерігається значно вищий показник інфекційних захворювань порівняно з населенням у цілому, зафіксовані часто незадовільні умови утримання та постійно відбува-ється надходження новоприбулих ув’язнених.

Задля оцінки якості медичного забезпечення в установах попереднього ув’язнення представники Департаменту з питань реалізації НПМ в Укра-їні спільно зі співробітниками ХІСД у 2012–2013 роках здійснили десять ві-зитів до слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України. За результатами цих візитів було адаптовано запропонований програмою «Open Society Justice Initiative» – Ініціатива відкритого суспільства з пи-тань юстиції інструментарій моніторингу надання медичних послуг у за-значених місцях несвободи. Згодом його було інтегровано у діяльність на-ціонального превентивного механізму країни.

Зазначена Спеціальна доповідь акумулювала результати спільного з гро-мадськістю моніторингу стану забезпечення права людини на якісне ме-дичне забезпечення у слідчих ізоляторах і містить у тому числі аналіз проблем медичних оглядів у СІЗО, наявності медичних спеціалістів, якості діагностичного та іншого обладнання, заходів запобігання інфекційним хворобам усередині закладу, реалізації права на охорону здоров’я враз-ливих категорій ув’язнених – хворих на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, гепатит, наркозалежних, психічно хворих, жінок, неповнолітніх, людей з особливими потребами. Окрім цього, у доповіді містяться посилання на міжнародні документи, які встановлюють основні вимоги до організації медичного за-безпечення у місцях несвободи.

За результатами моніторингу напрацьовані рекомендації для Державної пенітенціарної служби України щодо покращення умов надання медичних послуг у слідчих ізоляторах ДПтС України. У додатках наведено зазначе-ний вище інструментарій моніторингу та перелік нормативно-правових документів, які регламентують належне дотримання права ув’язнених на охорону здоров’я в Україні.

Валерія Лутковська, Уповноважений Верховної Ради України

з прав людини

7

ЗАГАЛЬНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ

Проблема дотримання прав на охорону здоров’я та медичну допомогу осіб, узятих під варту, в місцях позбавлення волі є на сьогодні доволі значною та дискусійною для суспільства . Особливої уваги у даному питанні потребують заклади попереднього ув’язнення, передусім слідчі ізолятори Державної пені-тенціарної служби України .

Слідчий ізолятор (СІЗО) – це установа для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту або до яких застосовано тим-часовий чи екстрадиційний арешт.

Категорії осіб, які можуть триматися в слідчих ізоляторах:

1 . Особи, узяті під варту на підставі рішення суду .

2 . Особи, які відповідно до законодавства України взяті під варту для їх подальшої екстрадиції .

3 . Передані в Україну особи, які перебували під вартою на території ін-шої держави, у зв’язку з прийняттям кримінального переслідування від іноземної держави .

4 . Тимчасово передані в Україну особи, які перебували під вартою на те-риторії іншої держави, у зв’язку з провадженням досудового (судово-го) слідства про злочини, учинені іншими особами .

5 . Особи, які у випадках, передбачених законодавством України, пере-возяться територією України транзитом для їх подальшої передачі правоохоронним органам іншої держави .

6 . Засуджені до позбавлення волі на певний строк:

а) вироки щодо яких набрали законної сили – до направлення їх в установи виконання покарань;

б) залишені в установленому порядку в слідчому ізоляторі для робо-ти з господарського обслуговування чи благоустрою;

в) залишені в слідчому ізоляторі або переведені до нього з установ вико-нання покарань у зв’язку з провадженням слідчих дій у справах про зло-чини, учинені іншими особами, або у зв’язку з розглядом справи в суді;

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ8

г) переведені з установ виконання покарань у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності з іншої справи, якщо щодо них обрано запобіжний захід – узяття під варту;

д) особи, які у випадках, передбачених законодавством України, при-ймаються чи передаються до іншої держави для подальшого від-бування покарання.

7 . Засуджені до довічного позбавлення волі .

8 . Засуджені до відбування покарання в дисциплінарному батальйоні – до направлення їх у дисциплінарний батальйон .

9 . Особи, яким відповідно до статей 94–96 Кримінального кодексу Украї-

ни від 05 .04 .2001 року (далі – КК України) судом призначено примусові заходи медичного характеру або примусове лікування у спеціальних лікувальних закладах1 .

Серед основних проблем, які впливають на стан дотримання прав на охорону здоров’я та медичну допомогу осіб, які тримаються у слідчих ізоляторах, варто виділити такі:

– незадовільні санітарно-гігієнічні умови перебування ув’язнених у камерних приміщеннях через їхню переповненість, невідповідність встановленим санітарно-гігієнічним нормам (недостатність природ-ного та штучного освітлення, рівня вентиляції), порушення темпера-турного режиму, обмеження можливості перебування на свіжому по-вітрі, формальне проведення поточної дезінфекції тощо;

– несвоєчасність та неефективність лікувально-діагностичної роботи та профілактичних заходів з боку медичних працівників;

– стан протиепідемічної і лікувально-діагностичної роботи у випадках захворювання на туберкульоз;

– проведення діагностики і специфічного лікування захворювання на ВІЛ-інфекцію;

– неукомплектованість посад медичних працівників;

– недостатній кваліфікаційний рівень медичних працівників .

З урахуванням того факту, що ув’язнені знаходяться майже постійно в закри-тому приміщенні, це спричиняє у них виникнення, поширення, загострення і ускладнення хронічних та інфекційних хвороб .

Тут варто зазначити, що надмірна переповненість слідчих ізоляторів ув’язненими, яка вкрай негативно впливала на санітарно-гігієнічну і проти-епідемічну обстановку, а також невисока якість надання ув’язненим медичної

1 Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 .06 .1993 року [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://zakon1 .rada .gov .ua/cgi-bin/laws/main .cgi?page=1&nreg=3352-12

Загальний стан проблеми 9

допомоги, була однією із значних проблем лише до недавнього часу . Після введення в дію нового Кримінального процесуального кодексу України від 13 .04 .2012 року (далі – КПК України) спостерігається тенденція до зменшення кількості ув’язнених, які тримаються в слідчих ізоляторах, тобто ця проблема надмірної переповненості практично була розв’язана . За даними ДПтСУ, ста-ном на кінець 2013 року всі слідчі ізолятори наповнені не вище граничної кіль-кості ув’язнених .

Для виконання завдань з охорони здоров’я ув’язнених і надання їм медичної допомоги у слідчих ізоляторах ДПтСУ функціонують медичні частини . Згідно з чинним законодавством вони є закладами охорони здоров’я, які призначені виключно для диспансерного нагляду та надання первинної медичної допо-моги відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я2 .

Проте в українських реаліях значна кількість ув’язнених перебуває в слідчих ізоляторах упродовж доволі значного часу (понад рік) . Це спричиняє до ви-никнення необхідності в отриманні ув’язненими вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги у відповідних за-кладах охорони здоров’я, особливо особами з хронічними захворюваннями, інвалідами та просто літніми людьми .

Поряд з тим, що відповідно до ст . 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік і стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого, до слідчих ізоляторів все одно доставляється значна кількість осіб, які мають цілу низку хронічних захворювань, таких як туберкульоз легень, ВІЛ-інфекція, сер-цево-судинні захворювання, психічні хвороби, наркотична залежність, вірусні гепатити В та С, онкологічні хвороби тощо .

З метою організації надання необхідного рівня медичної допомоги і можливос-ті своєчасного обстеження в спеціалізованих закладах охорони здоров’я було розроблено та введено в дію спільний наказ Міністерства юстиції України, Мініс-терства охорони здоров’я України від 10 .02 .2012 року № 239/5/104 «Про затвер-дження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту», який містить такі положення, як забезпечення особі, узятій під варту, права на вільний вибір лікаря, можливість обстеження та лікування в спеціалізованих закладах охорони здоров’я за ме-дичними показниками, а також чітко визначає порядок фіксації та документу-вання тілесних ушкоджень у осіб, які прибувають до слідчого ізолятора .

Але, на жаль, на практиці для реалізації положень цього наказу необхідно пе-ретнути цілу низку правових, кадрових і фінансових перешкод, що зумовлює

2 Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконав-чої служби України: наказ Міністерства юстиції України від 21 .03 .2013 року № 499/5 [Елек-тронний ресурс] . – Режим доступу: http://zakon4 .rada .gov .ua/laws/show/z0472-13


стан реалізації можливості осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах, обсте-жуватися та лікуватись за медичними показниками в закладах МОЗ України лише на 30–50% .

Також проблемою залишається залучення лікарів певних спеціальностей для надання консультативної допомоги в межах установи попереднього ув’язнення . Керівництвом слідчих ізоляторів допуск обраного лікаря-фахів-ця до ув’язненої особи забезпечується . Відшкодування витрат, пов’язаних із залученням обраного лікаря-фахівця, здійснюється за рахунок особи, узятої під варту, якій надавалась медична допомога, або її родичів . Але відсутність єдиних стандартів або кошторису щодо оплати консультативної допомоги лі-карями закладів охорони здоров’я в межах установ позбавлення волі та не-гативним ставленням цих лікарів до місць несвободи, також становить значну перешкоду у вирішенні даного питання .

Особливе занепокоєння викликає стан протиепідемічної й лікувально-діа-гностичної роботи у випадках захворювання на туберкульоз . Тримання осіб, хворих на заразну форму туберкульозу, в інфекційних ізоляторах медичних частин слідчих ізоляторів суперечить п . 4 ст . 10 Закону України «Про проти-дію захворюванню на туберкульоз» від 05 .07 .2001 року, де чітко визначено, що хворим на заразні форми туберкульозу забезпечується госпіталізація до протитуберкульозних закладів . Жодний слідчий ізолятор не може забезпечи-ти повну ізоляцію осіб, хворих на активну форму туберкульозу, від загальної кількості ув’язнених .

Так, під час візитів працівників Департаменту з питань реалізації національно-го превентивного механізму до Київського та Хмельницького слідчих ізоля-торів було виявлено неналежні умови тримання у камерах, призначених для перебування хворих на активну форму туберкульозу (надмірна скупченість, відсутність вентиляції, недостатнє природне освітлення) .

За результатами реагування Уповноваженого з прав людини у Хмельницькому слідчому ізоляторі створено окремий блок з палатами для хворих на туберку-льоз, що відповідають вимогам законодавства .

Всупереч вимогам Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумов-лених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12 .12 .1991 року мають місце непоодинокі випадки несвоєчасного обстеження на ВІЛ-інфекцію та обстеження ВІЛ-інфікованих у повному обсязі, що зумовлює несвоєчасне призначення специфічного ліку-вання . Зокрема, це було зафіксовано під час візиту представників Уповнова-женого з прав людини до Луганського слідчого ізолятора . Такі дії призводять, у свою чергу, до незворотних наслідків . Не розв’язана проблема щодо призна-чення АРВ-терапії, оскільки її може призначати лише лікар-інфекціоніст, який має додаткову освіту щодо роботи з ВІЛ-інфекцією, за наявності відповідних результатів аналізів імунної системи та клінічного стану ВІЛ-інфікованої особи . Передусім викликає стурбованість відсутність кадрового потенціалу лікарів-


інфекціоністів . Друга проблема – своєчасне обстеження ВІЛ-інфікованих у по-вному обсязі за короткий проміжок часу .

Для розв’язання цієї проблеми важливим кроком стало укладення у 2012 році між ДПтСУ та ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» угоди про взаємодію, забезпе-чення установ ДПтСУ швидкими тестами для діагностики ВІЛ-інфекції, препара-тами АРВ-терапії . Це дало змогу проводити обстеження осіб, узятих під варту, та засуджених швидкими тестами без обмеження та призначення АРВ-терапії за медичними показниками в повному обсязі . Вводиться в практику залучен-ня лікарів-інфекціоністів регіональних центрів боротьби та профілактики ВІЛ/СНІДу для надання консультативної допомоги . Але все це не може розв’язати всіх наявних проблем щодо надання своєчасного та якісного лікування ВІЛ-інфікованих осіб в умовах слідчих ізоляторів .

Оскільки було скасовано державну реєстрацію наказу Державного департа-менту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України від 18 .01 .2000 року № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слід-чих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань», починаючи з 2004 року, при наданні медичної допомоги заклади охорони здоров’я ДПтСУ користуються у своїй діяльності наказами та протоколами надання медичної допомоги, які розро-бляються МОЗ України . Але зазвичай при цьому спостерігається порушення ведення медичної документації (зокрема відсутність добровільної згоди па-цієнта на лікування), порушення права пацієнта на ознайомлення з медич-ною документацією (розділ ІІІ ст . 27 Закону України «Про інформацію» від 02 .10 .1992 року), зберігання конфіденційності щодо хвороби .

Це викликає занепокоєння, бо в усіх цивілізованих суспільствах особи, помі-щені у місця позбавлення волі, мають такі ж самі права на надання медико-санітарної допомоги, як і всі інші, і повинні отримувати її на належному рівні . У цих закладах має дотримуватися такий головний принцип: особи, поміщені до місць позбавлення волі, не повинні виходити з них у гіршому стані, ніж до потрапляння туди . У закладах позбавлення волі здоров’я людини повністю за-лежить від умов перебування та її оточення, які вона не має змоги змінити .

Однією з основних причин неналежного надання медичної допомоги при таких захворюваннях, як туберкульоз, гепатит, цукровий діабет та інших за-хворюваннях ендокринної системи у місцях позбавлення волі є специфіка діа-гностики, що полягає в необхідності проводити аналізи біологічного матеріалу хворих у спеціалізованих лабораторіях, які робляться за умови оплати . Так, під час моніторингового візиту до Луганського слідчого ізолятора було зафіксо-вано письмову відмову щодо проведення лабораторних бактеріологічних досліджень із визначенням чутливості збудника туберкульозу до протитубер-кульозних препаратів хворим на туберкульоз особам, які тримаються в Лу-ганському слідчому ізоляторі . Також мали місце інші відмови територіальних


медичних установ в проведенні лабораторних обстежень, зокрема біохіміч-ний аналіз крові, особам, які тримаються під вартою . Навіть після подолання незчисленної кількості перешкод щодо отримання повноцінної діагностики захворювання, має місце наступна проблема – недостатність медичних пре-паратів у розпорядженні медичної частини слідчого ізолятора для лікування даних захворювань, здійснення контролю за лікуванням та його ефективністю .

Серйозне занепокоєння викликає тенденція до зростання плинності кадрів серед медичних працівників у медичних частинах при слідчих ізоляторах, а також відсутність у них належної фахової підготовки .

МЕДИЧНИЙ ПЕРСОНАЛ

Кожен пенітенціарний заклад повинен мати не менше одного лі-каря, який має відповідну кваліфікацію лікаря-терапевта .

Мусять вживатися заходи задля забезпечення за потреби термі-нової невідкладної допомоги доступу до послуг кваліфікованого лікаря .

Якщо пенітенціарні установи не мають штатного лікаря, ці закла-ди повинен регулярно відвідувати лікар, який працює за сумісни-цтвом .

Кожна пенітенціарна установа повинна мати персонал, який має належну медичну підготовку .

Кожному ув’язненому мусять бути доступні послуги кваліфікова-них дантистів та окулістів .

Європейські пенітенціарні правила

Хворих в’язнів, які потребують послуг спеціаліста, слід переводи-ти до особливих закладів або ж у цивільні лікарні . Тюремні лікарні повинні мати обладнання, установки і ліки, необхідні для належ-ного медичного догляду за хворими та для їх лікування, а також достатньо кваліфікований персонал .

Кожен в’язень повинен мати можливість користуватися послуга-ми кваліфікованого зубного лікаря .

Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями

Результати моніторингових візитів засвідчили, що комплектація слідчих ізоля-торів медичними працівниками є недостатньою . Посади лікарів – фтизіатрів, психіатрів, інфекціоністів, а також фельдшерів у багатьох випадках є вакант-ними . Це зумовлено передусім низьким рівнем матеріального забезпечення


цієї категорії працівників і специфічними умовами їхньої праці . Дана проблема дуже негативно впливає на якість заходів щодо охорони здоров’я ув’язнених і надання їм медичної допомоги .

За словами більшості начальників медичних частин слідчих ізоляторів, є на-гальна потреба введення до штату таких лікарських посад, як офтальмолог і отоларинголог . Адже об’єктивно існує значна кількість викликів лікарів цих спеціальностей до ув’язнених із ЗОЗ . Це питання краще вирішено в тих слідчих ізоляторах, при яких функціонують міжобласні багатопрофільні лікарні .

Загалом у слідчих ізоляторах наявні такі лікарі-спеціалісти: терапевт, психіатр, фтизіатр, стоматолог, дерматовенеролог, рентгенолог, гінеколог, рідше – не-вропатолог, хірург, інфекціоніст, кардіолог . Лікарі-стоматологи, які надають терапевтичну стоматологічну допомогу, працюють у кожній медичній частині слідчих ізоляторів . Середній і молодший медичний персонал зазвичай пред-ставлений декількома фельдшерами, медичними сестрами, лаборантами, фар-мацевтом і дезінфектором .

Згідно зі ст . 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» вiд 19 .11 .1992 року медичною діяльністю можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам . Такі вимоги встановлені Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників . Випуск 78 «Охорона здоров’я» .

Відповідність спеціальним освітнім і кваліфікаційним вимогам може засвідчу-ватися:

1) дипломом про вищу медичну освіту державного зразка;

2) сертифікатом лікаря-спеціаліста встановленого зразка, виданим ви-щими медичними навчальними закладами, закладами післядиплом-ної освіти III–IV рівнів акредитації відповідно до Положення про по-рядок проведення атестації лікарів;

3) посвідченням про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфі-каційної категорії з лікарських спеціальностей затвердженого зразка відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів;

4) посвідченням про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфіка-ційної категорії зі спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою;

5) свідоцтвом про проходження підвищення кваліфікації та перепідго-товки молодших спеціалістів з медичною освітою встановленого зраз-ка, виданим вищими медичними навчальними закладами (закладами післядипломної освіти) I–III рівнів акредитації відповідно до Положен-ня про Свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та пере-підготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів .


Особи, які пройшли медичну підготовку в навчальних закладах іноземних кра-їн, допускаються до професійної діяльності в Україні згідно з Порядком надан-ня права на професійну діяльність в Україні особам, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн.

У більшості випадків медичний персонал слідчих ізоляторів не дотримується вимог щодо порядку і термінів атестації медичних працівників, і тому не відпо-відає кваліфікаційним вимогам. Навчання та атестацію для визначення відпо-відності кваліфікаційним вимогам медичний персонал змушений проходити в навчальних закладах МОЗ України на контрактній основі за власний рахунок, що становить від 1500 до 2200 гривень на місяць і термін навчання становить від 1 до 4 місяців і більше.

Періодично медичним департаментом ДПтСУ спільно з іншими організаціями (ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ», міжнародна медична організація «Лікарі без кордонів», Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України») організовуються те-матичні семінари і тренінги з медичних питань та практичної підготовки, на які запрошують лікарів і середній медичний персонал для практичного навчання безоплатно. Проте можливість участі у факультативних заходах здебільшого залежить від місця їхнього проведення. У великих містах цьому приділяють значно більшу увагу, тому медичний персонал слідчих ізоляторів, які там роз-ташовані, потрапляє на такі заходи частіше. Ці заходи дають можливість роз-глянути нововведення в медичній практиці, з’ясувати та визначити порядок їх використання на практиці та закріпити практичні навички.

МЕДИЧНИЙ ОГЛЯД НОВОПРИБУЛИХ

Затриманому або особі, яка перебуває в ув’язненні, надається можливість пройти належне медичне обстеження в найкоротший термін після його прибуття в місце затримання або ув’язнення; згодом йому надається медичне обслуговування та лікування що-разу, коли в цьому виникає необхідність.

Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню чи ув’язненню в якій-би то не було формі

При огляді ув’язненого лікар або підлегла такому лікареві медич-на сестра мусять особливу увагу приділяти такому:

Лікарі, які не працюють більше трьох років за конкретною лікарською спеціальні-стю, не можуть займатися лікарською діяльністю з цієї спеціальності й допуска-ються до медичної практики після проходження стажування відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я від 17.03.1993 року № 48 «Про порядок направ-лення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності».


a) дотриманню правил збереження лікарської таємниці;

b) діагностиці фізичних або психічних хвороб і вжиттю всіх не-обхідних заходів для їх лікування та для продовження курсу лікування;

c) реєстрації та доведенню до відома відповідної влади будь-яких ознак або свідчень можливого жорстокого поводження з ув’язненими;

d) лікуванню симптомів абстиненції після зловживання нарко-тиками, медичними препаратами або алкоголем;

e) виявленню будь-якого психологічного або іншого стресу, пов'язаного з фактом позбавлення волі;

f ) ізоляції ув’язнених, щодо яких є підозри інфекційних та інших заразних хвороб, на термін збереження інфекції та забезпе-ченню їхнього належного лікування;

g) забезпеченню того, щоб ВІЛ-інфіковані ув’язнені не були ізо-льовані винятково із цієї причини;

h) виявленню фізичних або психічних вад, які можуть перешко-джати реінтеграції в суспільстві після звільнення;

i) визначенню придатності кожного ув’язненого до роботи або фізичних навантажень; та

j) домовленостям із цивільними установами щодо продовжен-ня будь-якого необхідного медичного або психіатричного лі-кування після звільнення, якщо ув’язнені дають згоду на такі домовленості .


Кожен в’язень підлягає медичному оглядові, коли його прийма-ють, а також пізніше, в міру потреби, з тим щоб установити, чи не хворий він фізично або розумово; вжити необхідних заходів; ізолювати в’язнів, коли можна запідозрити, що вони хворі на яку-небудь інфекційну або заразну хворобу; виявити фізичні або ро-зумові вади, які можуть перешкодити їхньому перевихованню; визначати, яка є фізична здатність їх до праці .


Наказом Міністерства юстиції від 18 .03 .2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» регламентований порядок заходів при прибутті осіб до СІЗО . Так, ув’язнені і засуджені, які прибули до СІЗО (у тому числі ті,


які прямують транзитом), проходять первинний медичний огляд лікарем або фельдшером у медичному кабінеті збірного відділення, гігієнічне миття та де-зобробку особистого одягу з метою виявлення осіб, які становлять епідемічну загрозу для оточення або потребують невідкладної медичної допомоги відпо-відно до законодавства . Ув’язнені й засуджені, які пройшли гігієнічне миття, одержують постільну білизну, а за необхідності – одяг і взуття встановленого законодавством зразка . В обов’язковому порядку переодягаються ув’язнені й засуджені, які надійшли у форменому одязі .

При надходженні до слідчих ізоляторів зазвичай в особовій справі ув’язненого вже є така медична документація:

• результати флюорографії;

• результати аналізів крові та сечі;

• довідка про стан здоров’я;

• результати наркологічного обстеження;

• результати психіатричного обстеження;

• висновок фтизіатра .

Водночас результати аналізу певної кількості медичних карток амбулаторних хворих осіб, які тримались у слідчих ізоляторах, свідчать про те, що мають міс-це непоодинокі випадки долучення до матеріалів особових справ ув’язнених неправдивих медичних висновків про стан здоров’я, а також результатів флюорографічного обстеження з висновком «практично здоровий» . При про-веденні наступних рентгенологічних обстежень у слідчому ізоляторі були виявлені обширні патологічні зміни в легенях, які характерні для активного туберкульозу .

Первинний медичний огляд зазвичай проводить фельдшер, рідше – черго-вий лікар . На кожну новоприбулу особу в СІЗО заводиться медична картка, до якої записується отримана інформація: скарги, анамнез, загальний стан ув’язненого тощо . У картці особа також розписується про ознайомлення з ін-формацією про ВІЛ/СНІД (шляхи передачі, заходи безпеки тощо), за потреби ця інформація надається .

Первинний огляд, як правило, проходить у збірних відділеннях, проте не всю-ди там є відповідні медичні кабінети, обладнані згідно з табелями оснащення . В одному закладі через проведення ремонту огляд проводився у кімнаті для обшуків, де немає необхідних умов для проведення медичного огляду . До того ж у кімнаті було обладнано відеоспостереження, мету якого адміністрація за-кладу пояснити не змогла .

Усі медичні обстеження ув’язнених (як одразу по прибутті, так і пізніше) повинні здійснюватись у такий спосіб, щоб немедичний персонал не міг чути, а по можливості й спостерігати за обстежен-


ням . Окрім цього, позбавлені волі особи повинні проходити об-стеження не групами, а в індивідуальному порядку .

Стандарти Європейського комітету з питань запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує гідність,

поводженню чи покаранню (далі – Стандарти КЗК)

До медичного кабінету ув’язнені і засуджені виводяться індивіду-ально або групами по 3–5 осіб . У медичному кабінеті під час при-йому обов’язково має бути присутньою посадова особа СІЗО .

Наказ Міністерства юстиції України від 18.03.2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих

ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України»

Огляд здійснюється здебільшого в присутності інших ув’язнених та не медич-ного персоналу установи, що є прямим порушенням права людини на повагу до її гідності і права на приватність .

Зазвичай, за словами як персоналу слідчих ізоляторів, так і осіб, які там утри-муються, первинний медичний огляд відбувається у день приїзду новоприбу-лого і включає у себе досить широке коло запитань, але насамперед виявля-ється наявна медична документація в особовій справі .

Первинний медичний огляд передбачає:• визначення скарг;• збирання анамнезу: наявність хронічних захворювань, туберкульо-

зу, ВІЛ/СНІДу, вірусних гепатитів, інфекційних захворювань, які пе-редаються статевим шляхом (ІПСШ), споживання ін’єкційних нарко-тиків вживання ліків на даний момент;

• тілесний огляд;• формулювання висновку та рекомендацій; • забір крові на виявлення антитіл до сифілісу; • пропонування пройти тест на ВІЛ/СНІД, проходження якого прово-

диться лише після отримання добровільної згоди .

Належність до ЛГБТ-спільноти не виявляється і ніде не фіксується .

Будь-які ознаки застосування насильства, які були помічені в ув’язненого під час медичного огляду одразу після його прибуття до закладу, повинні бути зареєстровані разом з відповідними за-явами з боку ув’язненого .

Стандарти КЗК


Усі тілесні ушкодження, виявлені у новоприбулого в СІЗО, фіксуються у Жур-налі обліку виявлення тілесних ушкоджень осіб, які прибули до установи . Ця ж інформація окремо заноситься у вигляді довідки в медичну картку, особову справу та видається на руки ув’язненому .

Зазначимо також, що в очікуванні процедури поміщення до закладу прибу-лі особи перебувають у боксах збірного відділення, стан яких здебільшого є вкрай незадовільним: погана вентиляція, незадовільні температурні умови, брак площі і до того ж розміщення разом хворих і здорових людей . Під час ві-зитів у боксах збірного відділення були помічені хворі на пневмонію, активний туберкульоз, гострі респіраторні захворювання; особи після оперативного втручання, які скаржились на стан здоров’я та тривалий термін перебування в збірному відділенні .

Окреме питання виникло щодо розміщення хворих на туберкульоз . Якщо в деяких закладах і передбачено розміщення таких осіб окремо від інших після прибуття, то практично ніде адекватно не вирішене питання щодо окремого справляння їхніх природних проблем: людям доводиться або терпіти (незва-жаючи на те, що дуже часто термін перебування у боксах тривалістю до 2 го-дин порушується), або справляти потреби у загальних туалетних кімнатах, або ходити на відро, яке приносить охоронець, як це було помічено в одному із закладів .

Санітарна обробка включає: миття засуджених (осіб, узятих під варту) в лазні з милом та мочалкою з обов’язковою заміною по-стільної та натільної білизни, дезінфекцією (знищення патоген-них мікроорганізмів), дезінсекцією (знищення комах і кліщів, які є передавачами інфекційних захворювань) особистого одягу та постільних речей (подушки, матраци, ковдри) у дезінфекційній камері .

Наказ Міністерства юстиції України від 08.06.2012 року № 849/5 «Про затвердження Положення про організацію

лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах»

Після огляду всі новоприбулі проходять санітарну обробку та дезінфекцію одягу і особистих речей . Але останнє відбувається не всюди, деінде дезінфек-ція речей проводиться лише у деяких осіб – особливо брудних та тих, хто має інфекційні захворювання .


МЕДИЧНА ЧАСТИНА

Медичні послуги в пенітенціарних установах мусять бути спрямо-вані на виявлення та лікування фізичних та психічних хвороб або дефектів, на які можуть страждати ув’язнені .

Всі необхідні медичні, хірургічні та психіатричні послуги, у тому числі наявні в цивільних установах, мусять бути надані ув’язненим для цього .


Медичні служби в місцях позбавлення волі повинні бути в змозі забезпечити медичну допомогу та лікування, а також відповідну дієту, фізіотерапію, реабілітацію чи будь-який інший спеціальний догляд на такому ж рівні, який пропонується пацієнтам у цивіль-них медичних закладах . Повинна бути передбачена забезпече-ність лікарським, допоміжним медичним і технічним персоналом, а також бути надані відповідні приміщення, обладнання й устат-кування .


Хворих в’язнів, які потребують послуг спеціаліста, слід переводи-ти до особливих закладів або ж у цивільні лікарні . Тюремні лікарні повинні мати обладнання, установки і ліки, необхідні для належ-ного медичного догляду за хворими та для їх лікування, а також достатньо кваліфікований персонал .


За функціональним призначенням медична частина слідчого ізолятора здій-снює медичний контроль за станом здоров’я узятих під варту осіб і засуджених шляхом проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду, надання первинної медичної допомоги та організації надання інших видів медичної допомоги . Крім того, на медичну частину покладено виконання контролю за проведенням протиепідемічних заходів, додержанням санітарно-гігієнічних норм і правил, забезпеченням гігієнічного виховання осіб, узятих під варту, та засуджених .

Робота медичної частини слідчого ізолятора здійснюється відповідно до Кон-ституції України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України, організаційно-розпоряд-чих актів Державної пенітенціарної служби України та інших законодавчих і нормативно-правових актів, а також Положення про медичну частину слідчо-го ізолятора .


Відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув’язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профі-лактична і протиепідемічна робота в СІЗО організовуються і про-водяться відповідно до законодавства про охорону здоров’я . Для цього в СІЗО створюється медична частина, яка є її структурним підрозділом .

Медична частина забезпечує надання первинної лікувально-про-філактичної допомоги ув’язненим і засудженим . Вона включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоши-реніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув’язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги .

Основними завданнями медичної частини є:

• надання невідкладної медичної допомоги;• надання амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги;• організація і проведення медичних оглядів, диспансеризації;• проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепіде-

мічних заходів;• гігієнічне навчання і пропаганда здорового способу життя .

Медична частина має у своєму складі амбулаторію, стаціонар, ін-фекційний ізолятор, окрему палату-ізолятор для тримання осіб з психічними розладами, аптеку і стерилізаційну (автоклавну) . Усі приміщення медичної частини обладнуються інженерно-техніч-ними засобами охорони і нагляду .

Амбулаторія медичної частини СІЗО призначена для надання ам-булаторної медичної допомоги ув’язненим і засудженим .

До складу амбулаторії входять кабінети: начальника медичної частини; лікарського прийому (терапевта, фтизіатра, психіатра, нарколога, стоматолога тощо); долікарського прийому (фельдше-ри, медсестри); фізіотерапевтичний; процедурний; допоміжні діа-гностичні, у тому числі функціональної діагностики, рентгеноло-гічний, флюорографічний .

В амбулаторії обладнуються приміщення для: клініко-діагностич-ної лабораторії; перев’язувального кабінету; зберігання ліків; очі-кування прийому .

Стаціонар медичної частини призначений для:

• стаціонарного обстеження і лікування хворих з передбачува-ною тривалістю їх перебування до 30 діб;

• тимчасової ізоляції інфекційних хворих, а також хворих із за-


хворюваннями з підозрою на інфекційні, до їх направлення до спеціалізованих лікувальних закладів;

• лікування хворих після виписки їх із закладів охорони здоров’я відповідно до висновків фахівців органів охорони здоров’я;

• тримання хворих, які підлягають звільненню через хворобу, за неможливості перебування їх у камерах .

У корпусах СІЗО обладнуються кімнати для проведення амбула-торного прийому ув’язнених і засуджених (медичні кабінети) .

Наказ Міністерства юстиції України від 18.03.2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих

ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України»

Зазвичай кількість медичних кабінетів обмежена, але приміщення потребують ремонту . Обладнання медичних кабінетів у деяких установах є застарілим та потребує ремонту чи заміни . Кабінети стоматолога і рентгенкабінети практич-но в усіх слідчих ізоляторах обладнані сучасною апаратурою і відремонтовані на сучасному рівні . Амбулаторний прийом ув’язнених здійснюється щоденно фельдшерами та лікарями медичної частини за попереднім записом до лікаря, у разі необхідності надання термінової медичної допомоги, за запитом судово-слідчого органу чи адвоката .

Серед лабораторних обстежень у межах СІЗО зазвичай представлені такі: за-гальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз крові на цукор, аналіз сечі на ацетон, аналіз сечі на жовчні пігменти, мазки на наявність інфекційних за-хворювань (переважно дерматовенерологічного спрямування), бактеріос-копічний аналіз харкотиння на наявність МБТ (мікобактерії туберкульозу) . Проведення лабораторних обстежень на наявність антитіл до ВІЛ-інфекції від-бувається лише в спеціалізованих лабораторіях при територіальних центрах профілактики і боротьби з ВІЛ/СНІДом . Але провадиться обстеження на наяв-ність антитіл до ВІЛ швидкими тестами .

Інфекційний ізолятор, як правило, призначений для ізоляції та надання ме-дичної допомоги особам, хворим на активну форму туберкульозу . Для ізоляції цієї категорії хворих від іншої кількості ув’язнених, при інфекційних ізоляторах створені окремі маніпуляційні кабінети, лазні, виділяються окремі прогулян-кові двори (що рідко зустрічається) . У декількох установах палати інфекційно-го ізолятора для хворих на туберкульоз обладнані двоярусними спальними місцями, що розцінюється як неналежне поводження з в’язнями, оскільки у хворих на туберкульоз має місце режим обмеженого фізичного навантаження . Камера для хворих (камера-ізолятор) повинна бути обладнана ліжком метале-вим на одну особу, що не передбачає двоярусного спального місця3 .

3 Наказ Міністерства юстиції України від 27 .07 .2012 року № 1118/5 «Про затвердження Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого


Стаціонарне відділення медичної частини представлене, як правило, однією чи декількома жіночими камерами-палатами та чоловічими камерами-пала-тами, камерами одиночного утримання, ізолятором для хворих на інфекційні хвороби (гострі респіраторні захворювання, гострі кишкові захворювання) і окремими палатами для психічно хворих осіб .

Приміщення палат стаціонарного відділення зазвичай потребують поточного ремонту, заміни сантехнічного обладнання, збільшення природного і штучно-го освітлення, приведення температурних умов у відповідність до вимог нор-мативних документів .

У Львівському слідчому ізоляторі медична частина взагалі не має окремого приміщення і розпорошена по різних частинах будівлі . Камери-палати жод-ним чином не пристосовані для тримання хворих ув’язнених – бо це звичайні камери . Розташовані палати поруч зі збірним відділенням, що є порушенням санітарно-гігієнічних вимог . Це значно ускладнює належне надання медичної допомоги та створює небезпеку для ув’язнених, які тримаються в установі .

Викликає серйозне занепокоєння існуюча практика формалізму проведення дезінфекції та кварцування палат стаціонарного відділення та інфекційного ізолятора медичних частин слідчих ізоляторів . За словами ув’язнених, у біль-шості закладів вони є нерегулярними – один раз на декілька днів або навіть раз на тиждень, хоча за правилами це повинно робитися щодня . Журнали про-ведення кварцування ведуться формально, або не ведуться .

Аптеки СІЗО не завжди і не повною мірою забезпечені всіма необхідними ме-дичними препаратами для лікування хворих . Як персонал закладу, так і самі ув’язнені констатують, що лікування більшості хвороб, переважно хронічних, здійснюється за рахунок самих хворих . Родичі можуть передавати препара-ти, які призначає лікар, хоч щодня, у жодному закладі не виявлено перешкод або затримань для медичних передач . Ліки від родичів фіксуються в окремому журналі, а потім видаються хворому за медичними показаннями фельдшером . У камерах особи тримають переважно антиретровірусні препарати, які необ-хідно приймати чітко по годинах, що також є проблемою, адже мати годинни-ки ув’язненим заборонено . Зазначимо також, що прийнятий цього року наказ Міністерства юстиції України від 18 .03 .2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної криміналь-но-виконавчої служби України» дозволяє «зберігати при собі лікарські засоби – лише за призначенням лікаря за необхідності цілодобового невідкладного прийому (не більше добової норми)», що значно полегшує роботу медичного персоналу, якому до цього необхідно було власноруч врегульовувати питання видачі певних ліків ув’язненим, адже тримати ліки при собі було заборонено .

призначення та норм їх забезпечення і експлуатації в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України»


ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

За винятком тих обмежень, необхідність яких зумовлена фактом ув’язнення в тюрму, вci ув’язнені користуються правами людини i фундаментальними свободами, викладеними у Загальній де-кларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, со-ціальні і культурні права, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та Факультативному протоколі до них (Резолю-ція 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї, Додаток), а також іншими правами, що викладені в інших пактах Організації Об’єднаних Націй .

Ув’язнені користуються медичним обслуговуванням, яке є в даній кpaїнi, без дискримінації у зв’язку з їx юридичним станом .

Основні принципи поводження з ув’язненими

Медичні послуги в пенітенціарних установах мусять організовува-тися в тісній співпраці із цивільними органами охорони здоров’я громади чи країни .

Політика охорони здоров’я в пенітенціарних установах повин-на бути невід’ємною частиною національної системи охорони здоров’я та сумісна з нею .

Ув’язнені мусять мати доступ до медичних послуг, які існують у краї-ні, без дискримінації за ознакою їхнього правового становища .


Працівники охорони здоров’я, особливо лікарі, які забезпечу-ють медичне обслуговування ув’язнених або затриманих осіб, зобов’язані охороняти їх фізичне і психічне здоров’я і забезпечу-вати лікування захворювань такої ж якості і рівня, яке забезпечу-ється особам, які не є ув’язненими або затриманими .

Принципи медичної етики, що стосуються ролі працівників охорони здоров’я, особливо лікарів, у захисті ув’язнених або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують

гідність, видів поводження і покарання

Важливим показником надання медичної допомоги ув’язненим відповідно до міжнародних стандартів є усвідомлення ДПтС України своєї відповідальності щодо стану здоров’я кожної ув’язненої особи . Значним кроком на цьому шляху стало прийняття у 2012 році декількох важливих нормативно-правових актів,


які регулюють взаємодію слідчих ізоляторів із закладами охорони здоров’я щодо надання якісного медичного обслуговування ув’язненим, серед яких:

• постанова Кабінету Міністрів України від 21 .11 .2012 року № 1122 «Про затвердження Порядку надання екстреної медичної допомоги осо-бам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбав-лення волі»;

• наказ Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров’я Украї-ни від 10 .02 .2012 року № 239/5/104 «Про затвердження Порядку вза-ємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання ме-дичної допомоги особам, узятим під варту» .

Лікар має піклуватися про фізичне та психічне здоров'я ув’язнених та обстежує, в умовах та із частотою, яка відповідає стандартам охорони здоров’я в суспільстві, всіх хворих ув’язнених, усіх, хто звернувся з нездужанням або травмою, і будь-якого ув’язненого, якому приділяється особлива увага .


Про фізичне і психічне здоров’я в’язнів зобов’язаний піклуватися лікар, який повинен щодня приймати або відвідувати всіх хворих, всіх, хто скаржиться на хворобу, а також тих, на кого була зверну-та його особлива увага .


Результати моніторингу засвідчили, що медичне обстеження ув’язнених про-водиться зазвичай у трьох випадках: при прибутті до закладу, при вибутті із закладу і на прохання самої особи . Останнє відбувається, як правило, у той же день, але часто ув’язнені скаржаться на деякі труднощі потрапити на амбула-торний прийом до лікаря . Звернення, результати медичного огляду, рекомен-дації та призначене лікування фіксуються у Журналі амбулаторного прийому та повинні бути обов’язково зафіксовані в медичній картці амбулаторного хво-рого (форма № 025/о), проте не завжди це відображається у медичних картках ув’язнених . За словами адміністрації медичних частин, причиною цього є не-стача лікарів і досить велика кількість звернень ув’язнених осіб за медичною допомогою .

Окрім того, існує щоденний медичний огляд:

1) хворих ув’язнених, які перебувають у камерах-палатах медичного ста-ціонару, із метою динамічного нагляду за станом їхнього здоров’я і ви-дачі призначеного лікування;


2) неповнолітніх осіб із метою перевірки наявності у них тілесних ушко-джень .

У разі виявлення тілесних ушкоджень у неповнолітніх, а також у дорослих осіб під час приймання душу це повинно зазначатися у Журналі фіксації тілесних ушкоджень всіх ув’язнених, який знаходиться в медичній частині закладу . Дії медичних працівників у цьому випадку такі ж самі, як при виявленні тілесних ушкоджень у новоприбулих осіб .

Проте у деяких СІЗО були виявлені неповнолітні зі свіжими синцями, які ніде не були зафіксовані, хоча дітей оглядали і персонал знав про існування цих тілесних ушкоджень .

Якщо в пенітенціарній установі не можливо надати спеціалізова-не лікування хворим ув’язненим, яким воно потрібне, такі хворі мають бути переведені до спеціалізованої установи або цивільної лікарні .


Щоразу, коли виникає потреба госпіталізувати ув’язнену особу чи здійснити спеціальне обстеження в умовах лікарні, транспорту-вання ув’язнених пацієнтів повинно здійснюватись у такі строки та за таких умов, як того вимагає стан їхнього здоров’я .


Для розширення діапазону надання медичної допомоги і можливості сво-єчасного обстеження в спеціалізованих лікувальних закладах МОЗ України розроблено та введено в дію спільний наказ Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 10 .02 .2012 року № 239/5/104 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кри-мінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту», який забезпечує особі, узятій під варту, право на вільний вибір лікаря, можливість обстеження та лі-кування в спеціалізованих медичних закладах МОЗ України за медичними по-казниками . Окрім надання допомоги у медичній частині ізолятора, ув’язнені можуть звернутися до спеціалістів закладів охорони здоров’я України, оскіль-ки особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря .

На виконання зазначеного спільного наказу для кожного слідчого ізолято-ра затверджені переліки спеціалізованих медичних закладів за різними на-прямами:

• лікувально-діагностична допомога хворим при невідкладних станах;

• лікувально-діагностична і стаціонарна допомога хворим на туберку-льоз;


• лікувально-діагностична і стаціонарна гінекологічна допомога;

• стаціонарна медична допомога породіллям;

• стаціонарна психіатрична допомога;

• лікувально-діагностична і стаціонарна медична допомога хворим під-літкового віку тощо .

Ці лікарні, у разі необхідності, приймають і забезпечують обстеження, консуль-тативну допомогу та лікування ув’язнених осіб, або надають спеціалістів, які консультують ув’язнених безпосередньо у слідчих ізоляторах .

Але на практиці для виконання названого спільного наказу необхідно подо-лати низку перешкод, які зумовлені: відсутністю персоналу для здійснення конвоювання, відсутністю транспортних засобів для здійснення перевезень та відсутністю забезпечення паливним ресурсом .

Отже, на практиці можливість осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах, об-стежуватися та лікуватись за медичними показаннями в закладах МОЗ України реалізується лише на 30–50% . Про це свідчать виявлені під час моніторинго-вих візитів випадки незабезпечення обстеження в спеціалізованих закладах, усупереч рекомендаціям лікарів протягом одного–двох місяців .

Водночас зазначимо, що під час візитів були виявлені численні скарги ув’язнених на затягування процедур діагностування і лікування у закладах охорони здоров’я з боку адміністрації слідчих ізоляторів .

Лише протягом чотирьох місяців діяльності відділу експертно-аналітично-го вивчення медичних питань Секретаріату Уповноваженого з прав люди-ни його працівниками розглянуто 124 звернення з приводу неналежного надання медичної допомоги у слідчих ізоляторах . До перевірки зазначених у них відомостей залучалися Державна пенітенціарна служба України та органи прокуратури усіх рівнів . Протягом року до Уповноваженого надходить понад 350 звернень із зазначеної проблематики .

Проте з’ясувати дійсні масштаби проблеми і хоча б приблизні строки відтер-мінування надання спеціалізованої медичної допомоги не виявилося можли-вим . Причиною цього є те, що усне звернення ув’язненого ніде не фіксується, а письмові заяви начальнику медичної частини або начальнику слідчого ізо-лятора практикуються рідко . Як результат, довести порушення своїх прав на належне медичне забезпечення ув’язненому практично неможливо .

Також згаданим спільним наказом не передбачено ведення обліку інформації щодо осіб, які отримали консультації спеціалістів профільних лікарень МОЗ України в межах слідчого ізолятора, та осіб, які направлялись на консультації, обстеження та лікування до спеціалізованих закладів МОЗ України . Деякі уста-нови розробили на власний розсуд журнали для обліку зазначеної інформації (Київський слідчий ізолятор) . В інших установах облік не ведеться і перевірити


інформацію можливо лише за умови перегляду особової справи та медичної документації конкретних осіб .

Отже, через відсутність урегульованості та недосконалість спільного наказу, виконання його забезпечується не в повному обсязі .

Під час перебування в ув’язненні позбавлені волі особи повинні мати можливість доступу до лікаря в будь-який час, незалежно від режиму їхнього утримання .

Завжди повинна існувати можливість викликати лікаря для на-дання невідкладної медичної допомоги . Окрім цього, на території пенітенціарного закладу повинна постійно бути присутня особа, яка може надати невідкладну допомогу . Ця особа, по можливос-ті, повинна мати офіційно підтверджену кваліфікацію молодшого медичного працівника (медсестри) .


Щодо невідкладної медичної допомоги слід зазначити, що надається вона ці-лодобово: у слідчих ізоляторах вночі (цілодобово) завжди присутній черговий фельдшер . Окрім цього, створені спеціальні медичні укладки (для надання медичної допомоги при невідкладних станах), які знаходяться, як правило, у маніпуляційних кабінетах . За неможливості ж надання термінової допомоги в умовах ізолятора викликається бригада швидкої медичної допомоги, яка за потреби приймає рішення про госпіталізацію хворого до територіальних за-кладів охорони здоров’я .

ЗАХОДИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ХВОРОБАМ У ЗАКЛАДІ

Завдання медичних служб у місцях позбавлення волі не обме-жується виключно лікуванням хворих пацієнтів . На ці служби по-кладається також відповідальність за соціальну та профілактичну медицину .

Медична служба в місцях позбавлення волі повинна регулярно поширювати інформацію про заразні захворювання (особливо про такі, як гепатит, СНІД, туберкульоз, дерматологічні інфекції) як серед ув’язнених, так і серед персоналу в’язниці . У разі необ-хідності слід здійснювати медичний контроль за тими особами, з якими ув’язнений має постійні контакти (особи, які разом з ним перебувають у камері, персонал в’язниці, постійні відвідувачі) .



Загалом слід зазначити, що в жодному слідчому ізоляторі не створено комп-лексних заходів з запобігання хворобам усередині установ . Майже всюди роз-роблені річні плани проведення інформаційних та роз’яснювальних бесід та семінарів щодо захворювань, їхніх симптомів, профілактики, лікування тощо для персоналу СІЗО . Проте фактично ці плани є суто формальними, і заходи, які ними передбачені, проводяться не завжди і не повною мірою .

За словами ув’язнених, майже не проводяться такі заняття і роз’яснювальна робота серед них . Зазвичай працівники медичних частин можуть за потреби роз’яснити особі, що утримується в слідчому ізоляторі, інформацію про пев-ні хвороби безпосередньо під час амбулаторного прийому або обходу камер – палат стаціонару чи інфекційного ізолятора . Єдине, що роз’яснюють кожно-му ув’язненому ще при поміщенні до закладу, так це про шляхи передачі ВІЛ-інфекції та профілактику захворювання .

Громадські організації, які періодично працюють зі слідчими ізоляторами, най-частіше влаштовують тематичні лекції щодо ВІЛ/СНІД-інфекції, туберкульозу, гепатиту, наркотичної залежності серед засуджених, залишених у слідчих ізо-ляторах для адміністративних робіт . Ці ж організації час від часу роздають за-соби індивідуального захисту й гігієнічні засоби ув’язненим .

Що стосується дезінфекції камер, то вона провадиться зусиллями ув’язнених, які зазначають, що браку дезінфекційних засобів у закладах немає, такі засоби роздаються щотижня . Але для проведення ефективної дезінфекції необхідні певні знання: принципи, види і методи дезінфекції, методи оцінки якості про-ведених дезінфекційних робіт та інструкція щодо використання конкретного дезінфекційного засобу . Тому одними лише зусиллями ув’язнених не може бути забезпечена якісна дезінфекція в камерах слідчого ізолятора .

Слід зауважити, що у проведенні дезінфекції та кварцування палат стаціонар-ного відділення та інфекційного ізолятора медичних частин слідчих ізоляторів чимало формалізму . За словами ув’язнених, у більшості закладів вона є нерегу-лярною – один раз на декілька днів або навіть раз на тиждень, хоча за правила-ми це повинно робитися щодня . Журнали проведення кварцування ведуться формально або відсутні взагалі .

ПРАВА ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ

Виявлення хворих на туберкульоз і осіб, інфікованих мікобакте-ріями туберкульозу, забезпечується медичними працівниками відповідно до стандарту медичної допомоги . У разі виявлення особи з будь-якими ознаками туберкульозу чи у разі звернення контактної особи медичний працівник зобов’язаний направити її для подальшого обстеження до лікаря-спеціаліста (фтизіатра) чи до відповідного протитуберкульозного закладу .


З метою своєчасного виявлення хворих на туберкульоз і осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу, та запобігання поши-ренню цього захворювання здійснюються обов’язкові профілак-тичні медичні огляди на туберкульоз .

Обов’язковим профілактичним медичним оглядам на туберку-льоз підлягають особи, стосовно яких суд обрав запобіжний за-хід у вигляді взяття під варту, – протягом першої доби з моменту взяття під варту .

Обов’язковими умовами проведення протитуберкульозного лі-кування є надання письмової інформованої згоди хворого (паці-єнта) на проведення лікування та його письмове попередження про необхідність і умови дотримання протиепідемічного режиму .

Хворим на заразні форми туберкульозу забезпечується госпіталі-зація до протитуберкульозних закладів .

У разі якщо хворі на заразні форми туберкульозу, у тому числі під час амбулаторного чи стаціонарного лікування, порушують про-тиепідемічний режим, що ставить під загрозу зараження туберку-льозом інших осіб, з метою запобігання поширенню туберкульозу за рішенням суду вони можуть бути примусово госпіталізовані до протитуберкульозних закладів, що мають відповідні відділення (палати) для розміщення таких хворих .

Заява про примусову госпіталізацію чи про продовження строку примусової госпіталізації хворого на заразну форму туберкульозу подається до суду представником протитуберкульозного закла-ду, що здійснює відповідне лікування цього хворого, протягом 24 годин з моменту виявлення порушення хворим протиепіде-мічного режиму .

Закон України «Про протидію захворюванню на туберкульоз»

З метою виявлення у слідчому ізоляторі хворих на туберкульоз осіб усім новопри-булим проводиться флюорографічне обстеження органів грудної порожнини та у разі потреби проводяться додаткові аналізи (аналіз крові, мокротиння тощо) .

Діагноз туберкульозу в осіб з підозрою на нього далі підтверджують (скасо-вують) у спеціалізованих протитуберкульозних закладах вторинної/третинної медичної допомоги на підставі лабораторних даних .

Особи, хворі на заразну форму туберкульозу, підлягають направленню до спе-ціалізованих протитуберкульозних закладів для отримання відповідного рів-ня медичної допомоги .

Особи з незаразною формою туберкульозу підлягають поміщенню до інфек-ційного ізолятора СІЗО і отримують лікування згідно з чинним законодав-


ством . Відповідно до адаптованої клінічної настанови, заснованої на доказах, яка рекомендована наказом МОЗ України від 21 .12 .2012 року № 1091, хворим на туберкульоз з позитивним результатом бактеріоскопії мокротиння слід проводити стандартизоване лікування в умовах стаціонару до припинення бактеріовиділення (що підтверджене мікроскопією мазка) . Отже, хворі з бак-теріовиділенням не повинні лікуватися в інфекційному ізоляторі, їх необхід-но направляти на госпіталізацію до спеціалізованих туберкульозних закладів МОЗ України або ДПтС України .

Результати візитів засвідчили, що деякі СІЗО на початку року мали переповне-ні камери-палати, де утримувались хворі на заразну форму туберкульозу . До кінця року ця проблема була розв’язана за рахунок розвантаження слідчих ізоляторів .

Для забезпечення необхідних умов для надання належної медичної допомо-ги хворим на туберкульоз ДПтС України створила та продовжує створюва-ти дільниці СІЗО в спеціалізованих туберкульозних лікарнях при колоніях . Але не в кожній області України є такі спеціалізовані туберкульозні лікарні, вони наявні лише в дев’яти областях України (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Полтавська, Харківська, Херсонська, Тернопільська області) . Слідчі ізолятори інших областей не мають можли-вості направляти хворих на туберкульоз до дільниць СІЗО в спеціалізованій туберкульозній лікарні при колонії, а отже, для хворих на заразну форму туберкульозу необхідно створювати умови для надання належної медичної допомоги в територіальних спеціалізованих стаціонарних туберкульозних закладах МОЗ України .

Під час лікування хворі на туберкульоз безперебійно та безоплат-но забезпечуються протитуберкульозними препаратами відпо-відно до їх переліку і обсягів, затверджених центральним орга-ном виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я .

Хворі на туберкульоз, а також малолітні і неповнолітні особи, інфі-ковані мікобактеріями туберкульозу, під час стаціонарного чи са-наторно-курортного лікування у протитуберкульозних закладах безоплатно забезпечуються харчуванням за нормами, встановле-ними Кабінетом Міністрів України .

Закон України «Про протидію захворюванню на туберкульоз»

За результатами моніторингових візитів та під час опитування осіб, хворих на туберкульоз, виявлено, що умови утримання в камерах-палатах інфекційних ізоляторів є незадовільними: камери-палати не мають відповідного оснащен-ня (зокрема, відсутні належні санвузли, недостатньо індивідуальних тумбочок та ін .), у деяких установах палати-камери обладнані двоярусними ліжками, температурні умови не відповідають вимогам чинного законодавства, має


місце підвищена вологість, відсутня вентиляція, що негативно відбивається на стані здоров’я хворих ув’язнених та підвищує ризик розвитку інших захворю-вань . Дієтичне харчування для ув’язнених, хворих на активну форму туберку-льозу, полягає в додаванні до денної пайки вершкового масла, м’якого сиру, згущеного молока, фруктів та ін .

Забезпечення медичними препаратами для лікування туберкульозу є задо-вільним у кожному слідчому ізоляторі . З ліків зазвичай використовуються такі: препарати І ряду (забезпечені в повному обсязі): етамбутол, ізоніазід, рифам-піцин, піразінамід . Препарати ІІ ряду: фторхінолони (офлоксацин, моксіфлок-сацин, гатіфлоксацин, левофлоксацин) канаміцин, протомід, ПАСК . Основна частина цих препаратів має гепатотоксичну (шкідливу для печінки) дію, а отже, існує потреба в забезпеченні в достатньому обсязі гепатопротекторами (пре-паратами, які підтримують печінку) .

Практично у всіх СІЗО є посада фтизіатра, хоча в деяких установах вона вакант-на . Рентгенологічне обладнання сучасне, рентгенологічні кабінети в більшості установ відремонтовані . Флюорографічні кабінети потребують ремонту .

Особи з не заразною формою туберкульозу, тобто особи, які перенесли ту-беркульоз, зазвичай тримаються разом із іншими ув’язненими на загальних підставах .

ПРАВА ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ТА ХВОРИХ НА СНІД

У тому, що стосується, зокрема, захворювання на СНІД, слід на-давати відповідну підтримку психолога як до, так, в разі необхід-ності, і після обстеження . Персонал в’язниці повинен проходити постійну підготовку з питань превентивних заходів та поведінки стосовно ВІЛ-інфікованих . Персонал також повинен отримати від-повідні інструкції про недопущення дискримінації осіб чи розго-лошення конфіденційної інформації .


Актуальною проблемою на сьогодні є забезпечення обстеження на ВІЛ-інфекцію та надання належної медичної допомоги особам з ВІЛ/СНІД . Показник кількості ВІЛ-інфікованих серед осіб, узятих під варту та засуджених, значно вищий, ніж загалом в Україні . Статистика свідчить, що зареєстрована кількість ВІЛ-інфікованих у слідчих ізоляторах у вісім разів більша, ніж серед населення України загалом: на березень 2013 року 0,5 %4 хворих серед усього населення України та на 1 квітня 2013 року, за даними ДПтС України, 3,8 % хворих у СІЗО .

4 http://dssz .gov .ua/index .php/uk/operatyvna-informaciya


Велика кількість споживачів ін’єкційних наркотиків при надходженні до місць попереднього ув’язнення вперше усвідомлює необхідність обстеження на ВІЛ-інфекцію . За словами медичних працівників, кожний ув’язнений має право, за бажанням, пройти тест на ВІЛ-інфекцію . Але, на жаль, мають місце непоо-динокі випадки несвоєчасного обстеження на ВІЛ-інфекцію та дообстеження ВІЛ-інфікованих не в повному обсязі, що зумовлює несвоєчасне призначення специфічного лікування . Такі дії призводять, у свою чергу, до незворотних на-слідків . Так, під час моніторингового візиту до одного зі слідчих ізоляторів було встановлено, що за 10 місяців 2013 року всього обстежено на ВІЛ-інфекцію 158 осіб (ВІЛ-інфікованих на обліку у лікаря-інфекціоніста – 10, 2 з них отримують АРВ-терапію), це при тому, що в установі тримається більше тисячі ув’язнених та засуджених .

Позитивним аспектом у забезпеченні дотримання прав на охорону здоров’я та медичну допомогу ВІЛ-позитивних осіб у місцях попереднього ув’язнення стало прийняття наказу Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України № 692/775/1311/5 від 05 .09 .2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів внутрішніх справ, установ виконання пока-рань і слідчих ізоляторів у частині забезпечення наступності диспансерного спостереження за ВІЛ-позитивними особами, здійснення клініко-лаборатор-ного моніторингу за перебігом хвороби та проведення антиретровірусної те-рапії» . Згідно з положеннями наказу консультування і діагностування наявних хвороб у зазначених осіб тепер відбувається з періодичним залученням спе-ціалістів територіальних центрів профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом . Але в дійсності не в усіх областях налагоджена належним чином співпраця щодо залучення лікарів-інфекціоністів територіальних ЗОЗ до слідчих ізоляторів та установ виконання покарань .

Адміністрація слідчих ізоляторів згідно з зазначеним наказом повинна забез-печити ряд заходів, які потребують певних знань та відповідної підготовки медичного працівника . Отже, призначити відповідального медичного пра-цівника за здійснення заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу можна лише після отримання необхідної освіти . У слідчих ізоляторах переважно призначені ліка-рі, які в принципі не є кваліфікованими спеціалістами в цій галузі та займають зазвичай посаду лікаря медичної частини установи (частіше лікаря-дермато-лога) . А отже, повинні виконувати свої функціональні обов’язки, тобто надава-ти медичну допомогу відповідно до посади та кваліфікації, а також виконувати покладені функції . Для проведення ефективної роботи серед ув’язнених щодо профілактики, виявлення, обліку, лікування та забезпечення динамічним на-глядом необхідний лікар зі спеціальною підготовкою, діяльність якого буде спрямована здебільшого в цьому напрямі .

У результаті моніторингових візитів до слідчих ізоляторів було виявлено, що в більшості установ рівень роботи медичних працівників щодо забезпечення


ув’язнених обстеженням на ВІЛ-інфекцію є недостатнім, ведення обліку та ме-дичної документації відбувається неналежним чином .

Згідно з чинним законодавством АРВ-терапія призначається лікарями-ін-фекціоністами, які пройшли курси тематичного удосконалення з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу у вищих медичних навчальних закладах післядипломної освіти та за наявності відповідних результатів аналізів імунної системи та клінічного стану ВІЛ-інфікованої особи з необхідними медичними показниками . Насам-перед викликає стурбованість відсутність кадрового потенціалу лікарів-інфек-ціоністів . Залучення лікарів-інфекціоністів територіальних закладів охорони здоров’я розв’язує проблему частково .

Суттєву допомогу надає громадська організація «Всеукраїнська мережа ЛЖВ», працівники якої періодично відвідують місця попереднього ув’язнення та надають практичну допомогу . Адміністрація установ зазвичай йде назу-стріч громадській організації, тому відвідування спеціалістів мережі є безпе-решкодним у рамках чинного законодавства .

Слід зазначити, що ВІЛ/СНІД-статус кожної особи є суто конфіденційною ін-формацією, про це, за бажанням хворого, може знати лише лікуючий лікар . Однак часто мають місце випадки непрофесійного ставлення до виконання своїх обов’язків медичним персоналом і не обґрунтованого розголошення лі-карської таємниці .

Це передусім свідчить про те, що головна норма – конфіденційність – ще не-достатньо закріплена у практиці надання медичної допомоги ВІЛ-ув’язненим .

При розробці заходів у зв’язку з ВІЛ/СНІДом у в’язницях у від-повідних програмах і послугах враховуються особливі потреби жінок, включаючи запобігання передачі вірусу від матері до ди-тини . У зв’язку з цим тюремна адміністрація заохочує і підтримує розробку ініціатив з профілактики і лікування ВІЛ та догляду за ВІЛ-інфікованими, таких як просвітницька робота у однорідних за своїм складом групах .

Правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються поводження з ув’язненими жінками та мір покарання для жінок-правопорушниць, не

пов’язаних з позбавленням волі (Бангкокські правила)

Не менш важливим аспектом є профілактика передачі ВІЛ від матері до дити-ни . Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23 .11 .2007 року № 740/1030/4154/321/614а «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дити-ни, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сі-мей» містить Інструкцію про порядок профілактики передачі ВІЛ від матері до


дитини в закладах Державної кримінально-виконавчої служби України та Ін-струкцію про порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям . У зазначеному наказі констатується необхідність подвійного нагляду як лікарем-педіатром, так і спеціалістом регіонального центру профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом . На даний час цей наказ виконується, забезпечуються консультації лікаря-інфекціоніста та динамічний моніторинг за імунологічни-ми показниками дітей, які народились від ВІЛ-позитивних матерів . У слідчих ізоляторах випадків народження дітей, у яких реалізувався позитивний ВІЛ-статус, не зафіксовано .

ПРАВА НАРКОЗАЛЕЖНИХ ОСІБ

Ще одним законодавчим нововведенням 2012 року в роботі медичних час-тин слідчих ізоляторів є прийняття нормативно-правового документа, який регулює надання замісної підтримувальної терапії особам, які потребують отримання ЗПТ – це наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністер-ства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Державної служ-би України з контролю за наркотиками № 821/937/1549/5/156 від 22 .10 .2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, ор-ганів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забез-печення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії» . Зазначимо, що прийняття такого наказу є доволі важливим, та вод-ночас є декілька положень цього документа, які потребують уточнення або розширення .

По-перше, у наказі немає жодних вказівок щодо письмового фіксування потре-би у ЗПТ одразу після прибуття до слідчого ізолятора . Ця інформація переда-ється лише усно чи телефоном від чергового до начальника медичної частини і від останнього до начальника найближчого ЗОЗ, де надають ЗПТ чи проводять детоксикацію . Така процедура інформування містить у собі ризик того, що стан і потреби осіб, які потребують отримання ЗПТ, просто проігноруються .

По-друге, не наведені терміни інформування начальника медичної частини і начальника ЗОЗ, тоді як щодо ІТТ у цьому ж наказі такі терміни встановлені – протягом трьох годин . Так, згідно з наказом: «черговий протягом трьох годин доповідає про перебування адмінзатриманих, які потребують отримання ЗПТ, начальникові ОВС та по телефону інформує про перебування адмінзатрима-них, які потребують консультації лікаря-нарколога, керівника найближчого за місцезнаходженням ЗОЗ…» . Також не визначено продовження надання ЗПТ після направлення засуджених осіб зі слідчого ізолятора в колонію для по-дальшого відбування покарання .

Проблемною є ситуація і з наркозалежними особами, які до поміщення у СІЗО не отримували ЗПТ та належну наркологічну допомогу . Наркологічна допомо-


га таким ув’язненим надається лише при гострих станах . Для надання допомо-ги викликається наркологічна бригада зі спеціалізованого ЗОЗ . Амбулаторна наркологічна допомога таким хворим не надається у зв’язку з відсутністю по-сади лікаря-нарколога в медичній частині .

Узагалі персонал слідчих ізоляторів майже або зовсім не знайомий з вимогами нового наказу щодо надання ЗПТ і не знає як його виконувати у разі необхід-ності .

ПРАВА ХВОРИХ НА ГЕПАТИТ

За результатами моніторингу загалом діагностування і лікування хворих на гепатит осіб не є одним із першорядних завдань медичних частин СІЗО . Діа-гностика хвороби є добровільною і може проводитися лише за побажанням ув’язненого . Хоча на практиці ініціювати діагностування і лікування гепатиту дуже важко . Якщо ж це відбувається, то лікування хвороби проводиться пе-реважно коштом рідних і близьких, які передають необхідні медикаменти до ізолятора . Єдина можливість лікування гепатитів за державні кошти – коли хвороба супутня ВІЛ/СНІДу .

За даними ДПтС України, станом на 01 .04 .2013 року рівень забезпеченості ме-дикаментами для лікування гепатиту становив 60 % .

Особливо проблемною є ситуація із лікуванням вірусних гепатитів В та С, які можуть набувати гострих форм і потребують стаціонарного лікування згідно з чинним законодавством . Отже, медична частина СІЗО не може забезпечува-ти лікування хронічних вірусних гепатитів В та С у стадії загострення, а може надавати лише тривале медикаментозне противірусне або підтримуюче про-тизапальне лікування, яке проводиться в амбулаторно-поліклінічних умовах .

Проблемою є те, що не в кожному закладі є інфекціоніст, і динамічний нагляд за хворими ув’язненими здійснює лікар-терапевт медичної частини установи, з залученням консультантів закріплених ЗОЗ України, які приходять до закла-дів нерегулярно або за потреби .

ПРАВА ПСИХІЧНО ХВОРИХ ОСІБ

Нагляд та лікування ув’язнених, які страждають на психічні роз-лади або аномалії та на яких не обов’язково поширюються поло-ження Правила 12, мусять відбуватися в спеціалізованих пенітен-ціарних установах або відділеннях, які знаходяться під медичним контролем .


Медична служба пенітенціарної установи має забезпечити психі-атричне лікування всіх ув’язнених, які потребують такого лікуван-ня, і приділяти особливу увагу запобіганню суїцидам .


Усі заклади повинні мати у своєму розпорядженні принаймні од-ного кваліфікованого медичного працівника, досвідченого в галу-зі психіатрії . Медичне обслуговування слід організувати в тісному зв’язку з місцевими або державними органами охорони здоров’я . Воно повинно охоплювати психіатричні діагностичні служби і лі-кування психічно хворих в’язнів там, де це потрібно .


У кожному слідчому ізоляторі передбачено окрему палату або палати для психічно хворих осіб . Проте не в усіх установах така палата обладнана згідно з наказом Міністерства юстиції України від 18 .03 .2013 року № 460/5 «Про за-твердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованим у Міністерстві юс-тиції України 20 .03 .2013 року за № 445/22977 для осіб з гострими розладами психіки .

Посада психіатра укомплектована не в усіх установах . За відсутності спеціаліс-та спостереження за хворими проводить лікар-терапевт, практику залучення психіатрів ЗОЗ до слідчих ізоляторів практично не використовують . Медична допомога психічно хворим у межах СІЗО практично не надається, ліків для та-ких хворих у більшості установ недостатньо . Психіатрична бригада виклика-ється при виникненні гострих психіатричних розладів .

ПРАВА ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Держави-учасниці визнають, що інваліди мають право на най-більш досяжний рівень здоров’я без дискримінації за ознакою інвалідності . Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення доступу інвалідів до послуг у сфері охорони здоров’я, які враховують гендерну специфіку, у тому числі до реа-білітації за станом здоров’я .

Конвенція про права інвалідів

Державна політика України у сфері реабілітації інвалідів забез-печує координацію системи реабілітації, що реалізується через своєчасність, безперервність та комплексність відновлювальних


заходів і методик, а також доступність технічних та інших засобів реабілітації і виробів медичного призначення, реабілітаційних послуг, відповідність їх змісту, рівня та обсягу фізичним, розумо-вим, психічним можливостям і стану здоров’я інваліда, дитини-ін-валіда .

Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого са-моврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності .

Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»

Результати моніторингу демонструють, що в жодному слідчому ізоляторі не створено комплексних умов для перебування там людей з особливими потре-бами . Практично немає поручнів, пандусів, спеціальних камер для утримання, технічних засобів реабілітації та медичних спеціалістів для забезпечення від-повідних умов для реабілітації даної категорії ув’язнених . Лише в декількох за-кладах існують окремі камери, де можливе перебування людини, позбавленої можливості самостійно пересуватися: є пристосовані туалети і душові кабіни, спеціальні ліжка і поручні .

Незважаючи на те, що міжнародні стандарти і національні норми проголошу-ють також необхідність реабілітаційних заходів для людей, позбавлених мож-ливості самостійно пересуватися, на жаль, у системі попереднього ув’язнення таких заходів не впроваджено зовсім . Відсутність реабілітації призводить до того, що людина не може відновити порушені функції організму, попередити рецидиви, оволодіти навичками самостійного догляду за собою, що в цілому призводить до ще більшого погіршання стану її здоров’я .

ЖІНОЧЕ ЗДОРОВ’Я

Міжнародні стандарти (передусім Бангкокські правила) підкреслюють особли-ві потреби і певну вразливість ув’язнених жіночої статі у місцях позбавлення волі . Передусім це стосується гігієнічних потреб і медичного забезпечення різних категорій жінок: під час менструації, вагітних жінок, жінок із малими ді-тьми . Під час відвідування слідчих ізоляторів виявлено, що залежно від напо-вненості закладів у них утримувалося від 65 до 244 ув’язнених жінок (у серед-ньому 133 особи на заклад) . Серед них були 4 вагітні і 4 жінки із дітьми .


Надаване жінкам-ув’язненим медичне обслуговування з ураху-ванням гендерних факторів як мінімум рівноцінне тому, яке нада-ється за місцем проживання .

Правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються поводження з ув’язненими жінками та мір покарання для жінок-правопорушниць,

не пов’язаних з позбавленням волі (Бангкокські правила)

За даними моніторингу відвіданих слідчих ізоляторів, в одному з них не було посади гінеколога, ще в декількох гінекологи працювали не повний робочий день (0,5 ставки) . За словами жінок, які перебували у СІЗО під час візитів, кон-сультування і лікування у гінеколога не є вільно доступними, особливо це від-чутно для вагітних і жінок із малими дітьми . Немовлят, які знаходяться в слід-чих ізоляторах, обслуговує територіальна дитяча поліклініка .

Ув’язненим жінкам має бути дозволено народжувати поза ме-жами пенітенціарної установи, а у випадку народження дитини у місцях ув’язнення адміністрація повинна надавати жінці необхід-ну підтримку та засоби обслуговування .


Вагітні або жінки-ув’язнені, що годують, отримують консультації, що стосуються їхнього здоров’я та харчування, в рамках програ-ми, яка розробляється і контролюється кваліфікованим фахів-цем-медиком . Вагітним жінкам, немовлятам, дітям і матерям, що годують, безкоштовно надається належне і своєчасне харчування і створюються сприятливі для здоров’я умови і можливості для регулярного заняття фізичними вправами .

Правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються поводження з ув’язненими жінками та мір покарання для жінок-правопорушниць,

не пов’язаних з позбавленням волі (Бангкокські правила)

Пологи, як правило, відбуваються у пологових будинках МОЗ України, проте післяпологовий догляд за жінкою веде лікар-гінеколог слідчого ізолятора . Та-кий догляд дуже часто не відповідає потребам жінки або його практично не-має . Догляд же за новонародженим здійснюється лікарем-педіатром місцевої дитячої лікарні або поліклініки . Але, за словами ув’язнених, теж є досить обме-женим і нерегулярним . Адміністрація слідчих ізоляторів, зазвичай, забезпечує породіль і немовлят лише частиною гігієнічних засобів . Тому жінки користу-ються всім необхідним переважно із передач від родичів .

У кожному слідчому ізоляторі створена окрема камера для вагітних жінок і ма-терів з малими дітьми (до трьох років), які забезпечені необхідним обладнан-ням для сумісного перебування .


Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями .


Якщо мати і дитина перебувають разом у в’язниці, то вони повин-ні перебувати в умовах, які б забезпечували їм рівноцінну заміну дитячих ясел і допомогу персоналу, який спеціалізується на після-пологовому догляді й догляді за немовлятами .


Зазвичай це просторі приміщення, добре освітлені, із відповідними темпе-ратурними умовами, забезпечені необхідними меблями, зокрема меблями і приладдям для немовлят: ліжками, колясками, манежами, ванночками для купання, дитячим одягом тощо . Окрім того, обладнано невеликі кухні, є холо-дильники . Палати переважно розраховані на двох-трьох жінок .

Слід також відмітити, що в жіночих відділеннях працює переважно жіночий персонал .

УТРИМАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ УВ’ЯЗНЕНИХ

Після прибуття до установи на кожного неповнолітнього ув’язненого, як і на інших осіб, заводиться медична картка амбулаторного хворого (025/0) . Ре-зультати оглядів новоприбулих неповнолітніх осіб на предмет виявлення у них тілесних ушкоджень і татуювань фіксуються в їхніх медичних картах та журналі реєстрації новоприбулих неповнолітніх . Для забезпечення контролю за дотриманням неповнолітніми особами правил гігієни та санітарії відпові-дальними посадовими особами СІЗО спільно з медичним працівником щодня здійснюються обходи камер СІЗО з одночасним проведенням огляду неповно-літніх осіб на предмет виявлення тілесних ушкоджень та татуювань, згідно з п . 2 .6 наказу Міністерства юстиції України від 18 .03 .2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованого в Міністерстві юс-тиції України 20 .03 .2013 року за № 445/22977 .

Щороку неповнолітні повинні проходити щорічний профілактичний огляд з залученням лікаря-педіатра територіальної дитячої поліклініки, оскільки осо-би до 18 років згідно з чинним законодавством вважаються дітьми . Однак за-лучення до профілактичного огляду неповнолітніх ув’язнених у слідчих ізоля-торах ДПтСУ лікаря-педіатра зазвичай не практикується .

40

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

1 . Вжити дієвих заходів щодо приведення санітарно-гігієнічного стану камерних приміщень до встановлених норм (здійснити поточний ремонт, ремонт сантехнічного обладнання, збільшити площу, покращити природне і штучне освітлення, вентиляцію, температурні умови тощо) .

2 . Суворо дотримуватись встановлених порядку і правил перебу-вання ув’язнених на свіжому повітрі .

3 . Підвищити якість виконання дезінфекції приміщень, у яких пе-ребувають ув’язнені .

4 . Удосконалити якість лікувально-діагностичної роботи та профі-лактичних заходів з боку медичних працівників .

5 . Приділити підвищену увагу питанням протиепідемічної і ліку-вально-діагностичної роботи у випадках захворювання на ту-беркульоз .

6 . Здійснення діагностики і специфічного лікування захворюван-ня на ВІЛ-інфекцію привести у сувору відповідність до норма-тивних документів .

7 . Укомплектувати посади медичних працівників у слідчих ізоля-торах .

8 . Забезпечити суворе дотримання вимог щодо підтримання на-лежного кваліфікаційного рівня медичних працівників слідчих ізоляторів .

9 . Забезпечити аптеки слідчих ізоляторів всіма необхідними меди-каментами .

10 . Вжити заходів щодо повного фіксування перебігу хвороби в ди-

Рекомендації для Державної пенітенціарної служби України 41

наміці й призначеного лікування у медичних картках ув’язнених .

11 . Впровадити практику письмового звернення ув’язнених до на-чальника слідчого ізолятора про потребу в медичних послугах у закладах охорони здоров’я .

12 . Забезпечити приватність надання медичних послуг ув’язненим, а також збереження конфіденційності стану здоров’я кожного ув’язненого .

13 . Забезпечити виконання вимог наказу Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Мініс-терства юстиції України, Державної служби України з контролю за наркотиками № 821/937/1549/5/156 від 22 .10 .2012 «Про за-твердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, ор-ганів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забезпечення безперервності лікування препаратами за-місної підтримувальної терапії» .

14 . Забезпечити надання дієтичного харчування певним категорі-ям хворих осіб згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 16 .06 .1992 № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоля-торах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та ін-ших приймальниках Міністерства внутрішніх справ» .

15 . Створити комплексні умови для перебування у слідчих ізолято-рах людей з особливими потребами .

16 . Впровадити чітку процедуру медичного супроводу новонаро-дженої дитини у слідчому ізоляторі .

42

ДОДАТОК 1 ІНСТРУМЕНТАРІЙ З МОНІТОРИНГУ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛІДЧИХ ІЗОЛЯТОРІВ В УКРАЇНІ

Дата візиту

Час початку (год . хв .): Час закінчення (год . хв .):

Назва закладу

Місце знаходження закладу (повна адре-са):

Контакти закладу:

Телефон, факс

e-mail

Сайт

Начальник СІЗО, особа, яка його замінює (спеціальне звання, П .І .Б .)

Особи, присутні в ході моніторингу (П .І .Б ., посада)

ДОДАТКИ 1 43

Медичний персонал

Кількість медичного персоналу

Додати ксерокопію штатного розписуШтатна Фактична

З них – атестованого персоналу

Перелічити лікарів, які працюють у закладі

Вказати спеціалістів, яких бракує закладу на думку головного лікаря, мед-працівників (у сфері медицини та реабілітації) . Якщо бракує, зазначити чи були якісь спроби змінити ситуацію? Що саме було зроблено? Результат?

Чи знайомий молодший медичний персонал закладу із нормативами догляду за…Хворими на туберкульоз так частково ні Хворими на ВІЛ / СНІД так частково ніХворими на гепатит так частково ні Хворими на основні статеві інфекції так частково ніХворими на наркотичну залежність так частково ні Хворими на психічні захворювання так частково ніНеповноправними особами так частково ніДодати коментарі у разі потреби

Перелічити курси, тренінги з навчання, які за останній рік проходив медич-ний персонал (вказати посаду і тематику навчання)


Процедура медичного огляду новоприбулих

Чи проходять медичне обстеження особи, як тільки прибули до закладу?

Так, всі Так, але не всі

Ні

У разі потреби зазначити, які саме категорії новоприбулих проходять ме-дичний огляд (хворі на вигляд, ті, хто попросить, за скаргою тощо)

Терміни проведення медичного огляду новоприбулих

від до днів

Хто проводить медичний огляд новоприбулих? Якщо огляд робить фель-дшер, то чи відбувається потім огляд лікарем?

Хто ще присутній у приміщенні під час огляду? Інші ув’язнені? Конвой?

Описати, де проходить первинний огляд новоприбулих, оцінити умови санпропускника (чистоту, провітрювання, освітлення, розміри, температур-ні умови тощо)

Що включає медичний огляд? (перерахувати)

ДОДАТКИ 1 45

Чи включає огляд:

вимірювання артеріаль-ного тиску

так ні

вимірювання температу-ри тіла

так ні

перевірку на тілесні ушкодження

так ні

перевірку на ризик само-губства

так ні

ознайомлення з медич-ною карткою особи

так ні

перевірку на вживання ліків на даний момент

так ні

перевірку на хронічні хвороби

так ні

перевірку на інфекційні хвороби

так ні

перевірку на педикульоз так ні

перевірку на наркотичну залежність

так ні

перевірку на ВІЛ / СНІД так ні

перевірку на туберку-льоз

так ні


Продивитися декілька медичних карток новоприбулих на наявність резуль-татів вищевказаних вимірювань і перевірок

З якими хворобами особи розміщуються окремо від інших?

Куди поміщаються виявлені у ході огляду хворі особи?

Де фіксується інформація про виявлені тілесні ушкодження? (за можливістю перевірити наявність у 3 примірниках довідки про ушкодження у медичній картці, особовій справі та власне у особи та порівняти із записами у Жур-налі обліку виявлення тілесних ушкоджень у осіб, які прибули до слідчого ізолятора)

ДОДАТКИ 1 47

Чи фіксується десь належність особи до ЛГБТ-спільноти? Де? Надати, якщо є, факти утиску ЛГБТ-осіб

Чи проходять сані-тарну обробку осо-би, як тільки прибу-ли до закладу?

Так, всі Так, але не всі Ні

У разі потреби зазначити, які саме категорії новоприбулих проходять сані-тарну обробку (брудні на вигляд, ті, хто попросить тощо)


Чи відбуваєть-ся дезінфекція одягу та осо-бистих речей осіб, як тільки прибули до закладу?

Так, всіх осіб Так, але не всіх осіб Ні

У разі потреби зазначити, речі яких саме новоприбулих проходять дезін-фекцію? (речі хворих осіб, брудні на вигляд тощо)

Чи є медичні обмеження на прийняття особи до закладу? Якщо так, у чому вони полягають?

Що відбувається з ліками, які були знайдені у новоприбулого? Хто приймає рішення про те, що з ними робити?

Якою є процедура медичного огляду осіб, які прямують транзитом? Чи є якісь відмінності? Як і де фіксуються діагнози таких осіб?

ДОДАТКИ 1 49

Організація медичного забезпечення осіб у закладі

Як часто відбувається медичний огляд осіб, які перебувають у закладі? Що він включає?

Як часто відбувається медичний огляд хворих осіб у закладі? Хто присутній при огляді? Де він відбувається: у палаті чи у кабінеті?

Як часто відбувається медичний огляд неповнолітніх осіб? Хто присутній при огляді?

Чи відбувається і як часто медичний огляд осіб, поміщених до карцеру? Що він включає? Чи надає лікар дозвіл на таке поміщення? Де це вказується? За можливістю ознайомитися з випадками, коли через стан здоров’я людину не поміщали до карцеру.


Чи ведуться журнали медичного огляду осіб, які перебувають у закладі / хворих осіб у закладі / поміщених до карцеру(перелічити)? Хто веде ці журнали?

За можливості продивитися журнали і зафіксувати, з якими саме хворо-бами звертаються останнім часом ув’язнені (за період 2 тижні – місяць). Перевірити наявність ліків у аптеці для лікування найбільш поширених хвороб (головний біль, простуди тощо). Порівняти отриману інформацію із інформацією в картах ув’язнених (чи відображені скарги та лікування).

Чи присутній у закладі медичний персонал цілодобово? Хто присутній вно-чі? Продивитися у журналах медичного огляду наявність нічних звернень, за можливості поспілкуватися з особами, які мали нічні медичні огляди.

ДОДАТКИ 1 51

Як скоро відбувається медичний огляд / медична допомога особи на її про-хання? Описати механізм звернення .

Чи може особа вибирати собі лікаря самостійно? Опишіть процедуру . Чи були такі випадки? Як відбувається інформування людини про таку можли-вість?

Чи надається можливість для лікування хронічних захворювань? За чий рахунок?

Чи може особа у разі потреби проходити діагностування / лікування у ЗОЗ? (опишіть процедуру забезпечення такого лікування) Хто саме може? З яки-ми хворобами? Як швидко? Хто надає дозвіл (начальник медичної частини, начальник СІЗО)? За можливості поспілкуйтеся з тими, хто нещодавно проходив це про процедуру і терміни.


Чи може особа вибирати ЗОЗ? Хто надає дозвіл (начальник медичної части-ни, начальник СІЗО)? За чий рахунок надається діагностування / лікування (власні кошти, державні кошти)?

Чи може особа відмовитися від прописаного лікування? За яких умов? Де і як фіксується ця відмова? За можливістю поспілкуватися з особами, які відмовилися від лікування.

Чи існує примусове лікування? За яких умов? Де і як це фіксується? За мож-ливості поспілкуватися з особами, яким було надане примусове лікування.

ДОДАТКИ 1 53

Чи існують внутрішні інструкції щодо утримання певних категорій хворих? Яких саме (хворих на ВІЛ / СНІД, туберкульоз, гепатит, статеві інфекції, нар-козалежність тощо)? Продивитися інструкції, якщо такі є.

Чи є можливість у особи повідомити своїх близьких про отриману травму чи важку хворобу? Як скоро можна повідомити і у який спосіб?


Огляд медичної частини

Стаціонар

Кількість камер-палат

Описати обстановку палат, чи потребують вони ремонту

Якість освіт-лення

задовільно незадовільно

Якість приби-рання


Якість венти-ляції


Температурні умови


Чи наявні опален ня гаряче водопос-тачання

холодне водопос-тачання

приму-сова венти-ляція

тривож-на сигналі-зація

аварій-не освіт-лення

Чи є доступ ув’язнених до дезінфікуючих засобів? Яких саме? Як часто вони надаються?

ДОДАТКИ 1 55

Кількість м2 на одну особу від до

На скільки осіб розраховані палати

від до

камера-ізолятор (вказати кількість ліжок) так ні

Описати обстановку ізолятора, чи потребує він ремонту

Якість освітлення задовільно незадовільно

Якість прибирання задовільно незадовільно

Якість вентиляції задовільно незадовільно

Температурні умови задовільно незадовільно

Чи наявні: опален-ня

гаряче водо пос-та чан ня

холодне водо пос-та чан ня

пиму сова вен ти ля ція

тривож на сиг на лі за-ція

Чи є доступ ув’язнених до дезінфікуючих засобів? Яких саме?

Кількість м2 на одну особу

На скільки осіб розрахований ізолятор

Чи проводиться кварцування камер-палат, ізолятора? Як часто?

Чи існує журнал кварцування стаціонару? Продивитися регулярність квар-цування


Медичний ізолятор

Описати обстановку палат, чи потребують вони ремонту

Якість освіт-лення


Якість приби-рання


Якість венти-ляції


Температурні умови


Чи наявні опален ня гаряче водопос-та чан ня

холодне водопос та-чан ня

тривож на сигналі зація

аварій не освіт лення

Чи проводиться кварцування камер-палат, ізолятора? Як часто?

Кількість м2 на одну особу

На скільки осіб розрахований ізолятор

ДОДАТКИ 1 57

Амбулаторія

Чи є у наявності

кімната для чекання так ні

кабінети для лікарського прийому (зазначити які) так ні

кабінет фельдшера (медсестри) так ні

зуболікарський кабінет так ні

наркологічний кабінет так ні

фізіотерапевтичний кабінет так ні

допоміжні діагностичні кабінети (зазначити) функціональної діагностики, рентгенівський, флюоро-графічний тощо

так ні

лабораторія так ні

процедурна так ні

стерилізаційна так ні

перев'язочна чиста так ні

перев’язочна гнійна так ні

кімнати для проведення амбулаторного прийому (вка-зати кількість)

так ні

Зазначити інші приміщення

Чи забезпечений заклад медичним обладнанням? У повній мірі? Чого не вистачає? Стан обладнання?


Аптека

Забезпеченість відсоток від потреби

ліками АРТ

ліками ЗПТ

ліками проти туберкульозу

ліками проти гепатиту В

ліками проти гепатиту С

ліками проти статевих інфекцій

ліками проти шлункових інфекцій

ліками проти грибкових та гнійничкових інфекцій

анальгетиками

термометрами

стерильними рукавичками

шприцами

медичним спиртом

перев’язувальними матеріалами

засобами індивідуального захисту і спецодягом

Чи є у наявності прострочені ліки (вибірково перевірити та вказати)

Хто і як видає ув’язненим ліки?

Які ліки можуть передавати родичі, близькі? Чи є обмеження?

Чи існує журнал обліку ліків від родичів, близьких? Зазначити кількість осіб, яким передавали ліки, за 7 днів .

Чи можуть особи зберігати які-небудь ліки у камерах? Які саме?

ДОДАТКИ 1 59

Заходи щодо запобігання хворобам усередині закладу

Чи є в закладі інформаційні матеріали про різні хвороби, їх перебіг, профі-лактику, лікування? Де вони розміщені? Кому роздаються? Які саме хвороби описані? (за можливості ознайомитися)

Чи проводяться інформаційні заходи для персоналу (загалом і окремо для медичного) на тему попередження ВІЛ /СНІДу, туберкульозу, гепатитів, нар-котичної залежності, безпеки сексу тощо? Як часто? Де це фіксується?

Чи проводяться інформаційні заходи для ув’язнених на тему попередження ВІЛ /СНІДу, туберкульозу, гепатитів, наркотичної залежності, безпеки сексу тощо? Як часто? Де це фіксується?

Чи надаються презервативи особам у закладі? Кому? У якій кількості? Як часто?

Чи забезпечені особи у закладі засобами особистої гігієни повною мірою? Чим саме?


Права хворих на ВІЛ / СНІД

Чи перевіряються на ВІЛ / СНІД особи після прибуття у заклад? Як саме? Де? (описати)

Чи є в наявності тест-системи? Хто постачальник? Скільки використано за звітній період? Кому надається?

Чи включає моніторинг ВІЛ-інфекції:

– серологічне обстеження на ВІЛ-інфекцію так ні

– загальний аналіз крові (гемоглобін, еритроцити, тромбоцити, загальна кількість лейкоцитів і лейкоцитарна формула)

так ні

– біохімічний аналіз крові (білірубін, АЛТ, АСТ, креати-ни, сечовина, загальний білок і альбумін, глюкоза)

так ні

– визначення рівня СД-4 методом проточної цитофлюо-рометрії (в міру можливості)

так ні

ДОДАТКИ 1 61

Чи всі особи перевіряються? Якщо не всі, то хто саме перевіряється? (хворі на вигляд чи ті, хто попросить, за скаргою)? (описати)

Скільки людей проходило перевірку на ВІЛ / СНІД за 2013 рік? З початку 2014 року?

Чи є перевірка добровільною? так ні

Окремо від інших ув’язнених чи разом утримуються ВІЛ-інфіковані / хворі на СНІД?

окремо разом

Якщо окремо, описати де утримуються, чому

Чи є інформація про хворобу осо-би конфіденційною?

Так, відомо тільки (зазначити) Ні


Лікування

Чи надають хворим антиретровірусні пре-парати?

Так, у повній мірі

Так, але не всім

Так, але не на постійній основі, за можливістю

Ні

У разі потреби описати, кому саме надають, коли, за яких умов

За чиї кошти здійснюється лікування?

бюджетні благодійні власні

Які саме препарати надаються? Чи є асортимент, вибір препаратів? (продивитися ліки, вказати назви)

Хто призначає АРТ?

Лікар закладу, який пройшов навчання з пи-тань проведення АРТ

Лікар, який не пройшов таке навчання

Фахівець центру профілактики та боротьби зі СНІДом

Хто проводить консультування та лікування ВІЛ-інфекції у закладі?

Лікар закладу, який пройшов навчання з пи-тань проведення АРТ

Лікар, який не пройшов таке навчання

Фахівець центру профілактики та боротьби зі СНІДом

ДОДАТКИ 1 63

Чи є лікування добровільним? так ні

Де відбувається лікування осіб з III–IV клінічними стадіями захворювання?

Переглянути медичні картки хворих на наявність даних про проведення АРТ, порівняти дати проведення з датами прибуття до закладу, датами виявлення захворювання; з’ясувати постійність надання АРТ

ВІЛ-інфікована матір та дитина

Чи існують у закладі консультативні послуги для ВІЛ-інфікованих вагітних з питань здорового способу життя під час вагітності, методів попередження ВІЛ у новонародженого?

Чи видається жінкам Пам'ятка з питань особливостей перебігу вагітності при ВІЛ-інфекції?

Чи проводиться антиретровірусна профілактика новонародженому?


Права осіб, хворих на туберкульоз

Чи перевіряються на туберкульоз особи після прибуття у заклад? Як саме? (описати)

Чи проводиться флюорографія серед осіб, які перебувають у закладі? Як часто?

Чи всі особи перевіряються? Якщо не всі, то хто саме перевіряється? (хворі на вигляд чи ті, хто попросить)? (описати)


Окремо від інших людей чи разом утримують-ся хворі на туберкульоз?


ДОДАТКИ 1 65

Якщо окремо, описати де утримуються, чому, з відритою формою чи за-критою

Де і як відбувається миття осіб, хворих на туберкульоз?

Де відбувається санітарна обробка речей осіб, хворих на туберкульоз?

Чи є окреме меню для хворих на туберкульоз?


Лікування

Чи надається хворим лікування?



Так, але не на постійній основі, за можливістю

Ні




Які саме препарати надаються? Чи є асортимент, вибір препаратів? (проди-витися ліки, вказати назви)

Хто призначає лікування?

Фтизіатр закладу Інший лікар за-кладу

Фтизіатр ЗОЗ


ДОДАТКИ 1 67

Чи є окреме меню для хворих на туберкульоз?

Переглянути медичні картки хворих на наявність даних про лікування туберкульозу, порівняти дати призначення лікування з датами прибуття до закладу, датами виявлення хвороби; з’ясувати постійність надання медичної допомоги

Права наркозалежних осіб

Чи з’ясовується наявність на наркотичну залежність особи після прибуття у заклад? Як саме? (описати)

Чи з’ясовується отримання особою ЗПТ?

Окремо від інших осіб чи разом утримуються наркозалежні?


Якщо окремо, описати де утримуються, чому


ЛікуванняЧи має медична частина СІЗО ліцензію на обіг наркотичних речовин? У разі відсутності, пояснити причини.

Чи забез-пе чу єть ся безпе рерв-ність ліку-ван ня ЗПТ нарко тич но залеж ним осо бам?

Так, у пов ній мірі


Так, але не на по стій ній основі, за можли вістю

Ні, бо поряд немає ЗОЗ ЗПТ і прово-диться детокси-кація

Ні, ані ліку ван-ня, ані деток-си каці ї немає


Які саме препарати надаються? Чи є асортимент, вибір препаратів? (продивитися ліки, вказати назви)

ДОДАТКИ 1 69

Як швидко розпочинається впровадження ЗПТ?

Як швидко проводиться детоксикація?

Хто проводить детоксикацію?

Лікар закладу, який пройшов навчання з питань проведення ЗПТ

Лікар закладу, який не пройшов таке навчання

Нарколог ЗОЗ

Хто проводить консультування та лікування ЗПТ наркозалежних осіб?

Лікар закладу, який пройшов навчання з питань проведення ЗП


Нарколог ЗОЗ

Чи надається медична допомога тим наркозалежним, які не отримували ЗПТ до поміщення у заклад? Яка саме?

Переглянути медичні картки наркозалежних осіб на наявність даних про проведення ЗПТ або детоксикацію, порівняти дати проведення з датами прибуття до закладу


Права психічно хворих осіб

Чи з’ясовується психічний стан особи після прибуття у заклад? Як саме? (описати)



Окремо від інших осіб чи разом утримують-ся психічно хворі особи?


Якщо окремо, описати де і як утримуються, скільки палат, чи є м’яка пала-та

Лікування

Чи надається хворим лікуван-ня?



Так, але не на по-стійній основі, за можливості

Ні


ДОДАТКИ 1 71





Лікар закладу, який пройшов навчання з питань лікування пси-хічно хворих


Психіатр ЗОЗ


Чи існує примусова госпіталізація до психіатричної лікарні? Чи може особа її оскаржити?

Які засоби фізичного заспокоєння використовують до психічно хворих? Чи фіксується це десь? Де?

Переглянути медичні картки хворих на наявність даних про лікування, порівняти дати проведення з датами прибуття до закладу, датами виявлення захворювання; з’ясувати постійність надання медичної допо-моги; продивитися записи щодо застосування фізичних і лікарських засобів заспокоєння хворих осіб


Права хворих на гепатити

Чи перевіряються на гепатити особи після прибуття у заклад? Як саме? (описати)



Окремо від інших людей чи разом утримуються хворі на гепатити?


Якщо окремо, описати де утримуються, з яким саме гепатитом (А, В, С)

Лікування

Чи надається хворим лікуван-ня?



Так, але не на по-стійній основі, за можливості

Ні


ДОДАТКИ 1 73





Лікар закладу, який пройшов навчання з питань лікування пси-хічно хворих


Психіатр ЗОЗ


Чи є окреме меню для хворих на гепатит?

Продивитися медичні картки хворих на наявність даних про лікування гепатиту, порівняти дати проведення з датами прибуття до закладу, датами виявлення захворювання; з’ясувати постійність надання медичної допо-моги


Умови для людей з особливими потребами

Наявність індивідуальної програми реабілітації для кожного неповносправного

1 . є 2 . немає

Наскільки наповнені ці програми заходами реабілітації (описати)

Наявність трудотерапії 1 . є 2 . немає

Перелічити інші можливості закладу з питань реабілітації інвалідів

Забезпеченість неповносправних реабілітаційними засобами (слуховими апаратами, окулярами, засобами

1 . задовільно 2 . незадовільно

Опишіть у разі потреби

ДОДАТКИ 1 75

Загальна оцінка реабілітаційних заходів у закладі

1 . задовільно 2 . незадовільно

Як і де відбувається експертиза МСЕК особам, чия інвалідність була вста-новлена до ув’язнення? Чи присутні самі неповносправні при цьому?

Як і де відбувається експертиза ЛТК особам, чия інвалідність була встановлена протягом періоду ув’язнення?

Опишіть умови в закладі щодо утримання неповносправних (наявність пандусів, поручнів, відсутність перешкод при пересуванні на колясці тощо)


Жіноче здоров’я та умови утримання вагітних жінок і жінок із дітьми

Чи є в закладі спеціалісти для задоволення потреб жінки в сфері медици-ни? (перелічити)

Чи є в закладі спеціальне обладнання, спеціальні засоби для задоволення потреб жінки в сфері медицини? Повною мірою?

Чи видаються в закладі жіночі засоби особистої гігієни? Повною мірою? За чий рахунок?

Чи є спеціальні умови для вагітних жінок? Чи існує допологовий огляд жінок? Чи передбачене спеціальне харчування, вітаміни?

ДОДАТКИ 1 77

Чи існує можливість зробити аборт? В закладі чи ЗОЗ?

Опишіть умови утримання вагітної жінки

Опишіть умови утримання матері та дитини

Чи існує план догляду за новонародженими? Що він включає? Хто слідкує за його виконанням?


Чи передбачене харчування для новонароджених? Що воно включає?

Чи є в закладі засоби догляду за дитиною (пелюшки, креми, памперси тощо)? Чи у повному обсязі?

Які спеціалісти здійснюють нагляд за здоров’ям матері і дитини? Як це від-бувається? Де саме? Як часто?

Що відбувається у разі неналежного догляду матері за дитиною? Чи є мож-ливість розлучення матері і дитини?

ДОДАТКИ 1 79

ДАНІ ПРО УВ’ЯЗНЕНИХ У СЛІДЧОМУ ІЗОЛЯТОРІ*

Кількість осіб, які перебувають у закладі

Кількість неповнолітніх осіб, які перебувають у закладі

Кількість чоловіків

Кількість жінок

Кількість вагітних жінок

Кількість вагітних жінок, хворих на ВІЛ /СНІД

Кількість жінок із дітьми

Кількість дітей до 3 років

Кількість дітей до 3 років, хворих на ВІЛ /СНІД

Кількість померлих за попередній рік

з них від туберкульозу

зазначити 3–5 основних причин смерті

Кількість померлих за поточний рік (вказати період)

з них від туберкульозу

зазначити 3–5 основних причин смерті

Кількість осіб, інвалідність яких настала до ув’язнення

Кількість осіб, інвалідність яких настала протягом періоду ув’язнення

Кількість наркозалежних осіб:

з них, яким надається ЗПТ

з них, яким проведена детоксикація

Кількість психічно хворих осіб

Хворих на відкритий туберкульоз

Хворих на закритий туберкульоз

Хворих на туберкульоз, які захворіли під час перебування у закладі

* заповнюється персоналом закладу


Хворих на туберкульоз, які перебувають у протитуберкульозних лікарнях МОЗ України

Хворих на туберкульоз, які перебувають у дільниці СІЗО спеціалізова-ної туберкульозної лікарні при виправній колонії

Хворих на ВІЛ з I-II клінічними стадіями захворювання

Хворих на ВІЛ з III-IV клінічними стадіями захворювання

Хворих на ВІЛ / СНІД, яким надається АРТ

Хворих на гепатит С,

з них, які захворіли під час перебування у закладі

Хворих на гепатит А

Хворих на гепатит В

Хворих на статеві інфекції,

з них, які захворіли під час перебування у закладі

Кількість хворих на кишкові інфекції

Кількість хворих на грибкові, гнійничкові інфекції

Кількість осіб, пролікованих у стаціонарі за минулий рік

Кількість осіб, пролікованих у стаціонарі за поточний рік (вказати період)

Кількість осіб, пролікованих амбулаторно за минулий рік

Кількість осіб, пролікованих амбулаторно за поточний рік (вказати період)

Кількість осіб, яких проконсультовано спеціалістами лікарень МОЗ України

Кількість осіб, яким надано спеціалізовану та високоспеціалізовану медичну допомогу у лікарнях МОЗ України

Кількість осіб, які перебувають у лікарнях МОЗ України на момент візиту

ДОДАТКИ 1 81

ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ, ЯКІ ПОВИННА НАДАТИ АДМІНІСТРАЦІЯ СЛІДЧОГО ІЗОЛЯТОРА

1 . Штатний розпис медичного персоналу, фактична кількість персоналу .

2 . Розпорядок дня (різних категорій осіб, у тому числі в стаціонарі ме-дичної частини) .

3 . Графік амбулаторного прийому лікарів .

4 . Меню у день візиту (в тому числі дієтичне, для хворих на туберкульоз, для вагітних тощо) .

5 . Фінансування, яке виділяється на утримання однієї особи на день .

6 . Фінансування, яке виділяється на харчування однієї особи на день .

7 . Фінансування, яке виділяється на медичне забезпечення однієї особи на день .

8 . Графік та режим прийняття передач від родичів, близьких .

9 . Обмеження на передачу медичних препаратів від родичів, близьких .

10 . Перелік наявних ліків для лікування статевих хвороб, туберкульозу, гепатиту, інших інфекційних хвороб .

11 . Ліцензії/дозволи/акредитації (на медичну практику, лабораторію, обіг наркотичних засобів тощо) .


ПРИМІРНИЙ ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ЩОДО МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛІДЧОГО ІЗОЛЯТОРА ДО ОСОБИ, ЯКА ТАМ ПЕРЕБУВАЄ

1 . Як довго Ви тут перебуваєте? Як давно Вам робили флюорографію? Як часто Вас оглядає лікар? Це відбувається за потребою чи систематич-но? Наскільки важко потрапити до лікаря у разі потреби?

2 . Чи проходили Ви медичне обстеження, як прибули у заклад? Через скільки годин / днів після прибуття? Що включав медичний огляд? Хто був присутній при медичному огляді?

3 . Чи пропонували Вам пройти тест на ВІЛ / СНІД? Пропонували зробити аналізи на інші хвороби? Чи запитували Вас про користування АРТ; ЗПТ; належність до ЛГБТ-спільноти?

4 . Чи були у Вас при прибутті у заклад якісь тілесні ушкодження? Чи фік-сувалися вони десь? Ким?

5 . Чи проходили Ви санітарну обробку після прибуття у заклад? Чи про-водилась дезінфекція Ваших речей?

6 . Чи перебували Ви у карантинному відділенні? Скільки днів? Оцініть, будь ласка, умови утримання в карантині . Чи була у Вас можливість помитися? Чи окремо від інших осіб в закладі проходило харчування в карантині?

7 . Чи маєте якісь інфекційні захворювання? Хронічні хвороби? Які? Чи надається Вам відповідне лікування? За чиї кошти? Опишіть проблеми, з якими стикалися .

8 . Якщо Вам була необхідна медична допомога, як швидко вона була на-дана?

9 . Чи можуть Ваші близькі передати вам ліки? Наскільки це легко? Чи можете Ви чи Ваші близькі ознайомитися з вашою медичною карткою? Як?

10 . Чи потребуєте Ви лікування у ЗОЗ? Якщо так, чому не лікуєтесь? Що заважає?

11 . Оцініть, будь ласка умови у камері, де зараз перебуваєте . Як працює вентиляція? Чи можна сказати, що в камері вогко? Які температурні умови? Що не влаштовує?

83

ДОДАТОК 2 ПЕРЕЛІК НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ МОНІТОРИНГУ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛІДЧИХ ІЗОЛЯТОРІВ В УКРАЇНІ

Під час здійснення моніторингу дотримання прав людини на належне медичне забезпечення в слідчих ізоляторах слід звернути увагу як на національні, так і на міжнародні норми, викладені у таких документах .

Міжнародні документи1 . Основні принципи поводження з ув’язненими .

2 . Європейські пенітенціарні правила .

3 . Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями .

4 . Правила застосування тримання під вартою .

5 . Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню чи ув'язненню в якій-би то не було формі .

6 . Принципи медичної етики, що стосуються ролі працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання .

7 . Рекомендації з позиції лікарів щодо тортур, покарань та інших страж-дань, а також негуманного або принизливого лікування у зв'язку з аре-штом або утриманням у місцях ув'язнення (Токійська декларація) .

8 . Афінська клятва .

9 . Правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються поводження з ув’язненими жінками та мір покарання для жінок-правопорушниць, не пов'язаних з позбавленням волі (Бангкокські правила) .


Національні документи:1 . Закон України «Про попереднє ув’язнення» від 30 .06 .1993 року .

2 . Постанова Кабінету Міністрів України від 16 .06 .1992 року № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання пока-рань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Міністерства внутрішніх справ» .

3 . Постанова Кабінету Міністрів України від 27 .12 .2001 року № 1752 «Про норми харчування у протитуберкульозних закладах для осіб, хворих на туберкульоз, та малолітніх і неповнолітніх осіб, інфікованих міко-бактеріями туберкульозу» .

4 . Постанова Кабінету Міністрів України від 21 .11 .2012 року № 1122 «Про затвердження Порядку надання екстреної медичної допомоги осо-бам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбав-лення волі» .

5 . Наказ Державного департаменту України з питань виконання по-карань, Міністерства охорони здоров’я України від 27 .04 .2000 року № 79/91 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення меди-ко-соціальної експертизи інвалідів, які відбувають покарання в уста-новах кримінально-виконавчої системи» .

6 . Наказ Державного департаменту України з питань виконання по-карань від 12 .06 .2000 року № 127 «Про затвердження Інструкції про умови тримання і порядок примусового годування в установах кримі-нально-виконавчої системи осіб, які відмовляються від уживання їжі» .

7 . Наказ Державного департаменту України з питань виконання пока-рань від 30 .12 .2003 року № 280 «Про затвердження Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії» .

8 . Наказ Державного департаменту України з питань виконання пока-рань від 24 .12 .2004 року № 247 «Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я кримінально-виконавчої системи» .

9 . Наказ Державного департаменту України з питань виконання по-карань, Міністерства охорони здоров’я України вiд 15 .11 .2005 року № 186/607 «Про організацію антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах» .

10 . Інструкція про порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту

ДОДАТКИ 2 85

України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціаль-ної політики України від 23 .11 .2007 року № 740/1030/4154/321/614а «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей» .

11 . Інструкція про порядок профілактики передачі ВІЛ від матері до ди-тини в закладах Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України, Мініс-терства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту України з питань вико-нання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23 .11 .2007 року № 740/1030/4154/321/614а «Про заходи щодо органі-зації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допо-моги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей» .

12 . Наказ Міністерства юстиції України від 10 .02 .2012 року № 233/5 «Про норми витрат мила та мийних засобів для осіб, які тримаються в уста-новах виконання покарань, слідчих ізоляторах, курсантів і слухачів навчальних закладів, осіб рядового і молодшого начальницького складу та працівників Державної кримінально-виконавчої служби» .

13 . Наказ Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 10 .02 .2012 року № 239/5/104 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-вико-навчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надан-ня медичної допомоги особам, узятим під варту» .

14 . Норма належності постільних речей, спеціального одягу та спеці-ального взуття (інвентарне майно) для засуджених, які проходять лі-кування у лікувально-профілактичних закладах, закладах на правах лікувальних та в медичних частинах при установах виконання пока-рань та слідчих ізоляторах, затверджена Наказом Міністерства юсти-ції України від 20 .02 .2012 року № 280/5 «Про затвердження Порядку забезпечення речовим майном та норм належності речового майна для засуджених, які відбувають покарання в установах виконання по-карань та слідчих ізоляторах» .

15 . Наказ Міністерства юстиції України від 08 .06 .2012 року № 849/5 «Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуго-вування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слід-чих ізоляторах» .

16 . Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутріш-ніх справ України, Міністерства юстиції України від 05 .09 .2012 року № 692/775/1311/5 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів внутрішніх справ, установ


виконання покарань і слідчих ізоляторів у частині забезпечення на-ступності диспансерного спостереження за ВІЛ-позитивними особа-ми, здійснення клініко-лабораторного моніторингу за перебігом хво-роби та проведення антиретровірусної терапії» .

17 . Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внут-рішніх справ України, Міністерства юстиції України, Державної служби України з контролю за наркотиками від 22 .10 .2012 року № 821/937/1549/5/156 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і ви-правних центрів щодо забезпечення безперервності лікування пре-паратами замісної підтримувальної терапії» .

18 . Наказ Міністерства юстиції України від 18 .03 .2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» .

19 . Наказ Міністерства юстиції України від 21 .03 .2013 року №499/5 «Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Державної кримі-нально-виконавчої служби України» .

87

ДЛЯ НОТАТОК

Дата Текст

Ôîðìàò 70 × 100/1 6. Îôñåòíèé äðóê. Ïàï³ð îôñåòíèé.

РедакторДизайн і верстка

Ольга КузьмінаСергія Богданця

Стан забезпечення права на медичну допомогу

у слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби

України

Спеціальна доповідь з питань реалізації національного превентивного

механізму

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Офіційне видання

Стан забезпечення права на медичну допомогу у слідчих...

Documents