Маніфест підприємця

МаніфестпідприєМця

Спеціальний випуСк журналу

«українСький тиждень»

ЧоМу на відМіну від європейських країн середній клас не став опорою

для розвитку держави

нові правила гри для Малого та середнього бізнесу:

плюси і Мінуси

корпоративна соціальна відповідальність

як спосіб ведення бізнесу

основа для середнього класу

за всієї розмаїтості громадських організацій, форм прав-ління, політичного ладу, вигаданих і застосовуваних людством, їх можна звести до двох загальних типів. Один із них – «пірамідальний», де на горі розміщена

купка можновладців та «олігархів», які контролюють осно-вні ресурси й реально визначають, як і в ім’я чого здійснюва-тиметься влада. Дещо нижче – «обслуга» правлячого класу, а на споді – знедолена, безправна і люмпенізована більшість суспільства, яка використовується як ресурс. Така організа-ція відома з часів первісних суспільств і своїм корінням сягає в утворення зграй, у які збиралися предки людини. Однак те, що було придатним для світу тварин, не є оптимальним для розумних істот, адже в «пірамідальних» (їх ще називають «ієрархічні», «олігархічні») суспільствах неефективно розпо-діляється національне багатство, немає стимулів для розви-тку людини, а отже, природного, повсякчасного зростання економіки. Тому країни, які на сьогодні є найрозвиненішими і найбагат-шими (як за рівнем ВВП, так і за рівнем добробуту громадян), об’єднує характерна особливість: у них реалізована принци-пово інша структура суспільства. Замість піраміди бачимо ромб: порівняно вузький прошарок людей, які безпосередньо здійсню-ють владу, однак під ними (й у вза-ємодії з ними) – не обмежене коло «олігархів» і прислужників, а ши-рока база середнього класу: людей зі стабільно високими доходами, більшість яких є або власниками бізнесу, чия ініціатива забезпечує цей дохід, або професіоналами, чиї навички та здібності дають змогу примножувати і рівень прибутків, і багатство країни. Порівняно з цією базою «соціальні низи» суспільств – нечисленна група, яка потребує (і частіше має її) під-тримки. Сучасні країни ЄС, США, Канада, «тигри» (на-звані так за швидкий розвиток) Азійсько-Тихоокеанського регіону йшли до такої організації різними шляхами, але результат один: суспільства з розвиненим се-реднім класом, основою якого є самостійні люди, здатні сво-їми ініціативою, працею і вміннями забезпечити добробут, створити робочі місця й наповнити державну скарбницю по-датками, значно випереджають за всіма показниками ті, що залишаються на «ієрархічному» рівні розвитку (див. стор. 30).У найрозвиненіших державах до 60% ВВП забезпечує малий і середній бізнес (в Україні, за найоптимістичнішими оцін-ками, – до 10%, якщо включати до розрахунків розпливчату категорію середнього бізнесу; малий бізнес – лише близько 2% ВВП). На цих підприємствах працює переважна частина громадян (див. стор. 8). У більшості європейських країн та-кого становища було досягнуто в результаті боротьби серед-

нього класу за свої права, того, що в нас нещодавно називали буржуазними революціями ХVII–XIX століть. При цьому в сусідів України, у центральноєвропейських державах, його становлення відбувалося не просто одночасно з національ-ним відродженням – обидва процеси підтримували одне од-ного, сприяючи розвитку та зміцненню суспільства, яке було здатне захищати власні інтереси і було свідоме своїх коренів, мови, традицій. Суспільна організація, що виникла в резуль-таті боротьби середнього класу за свої права, виявилася най-успішнішою з погляду і розвитку держав, і добробуту грома-дян (див. стор. 28).Річ у тім, що люди, які здатні заробляти на життя власною справою (бізнесом чи кваліфікованою професійною діяль-ністю) і бажають від уряду забезпечення можливостей для вільного її розвитку, є природними союзниками держави, що прагне примноження, а не «розпилювання» національного багатства всередині вузького кола наближених. Про що свід-чать цінності, які сповідують представники середнього класу (і його економічної основи – малого та середнього бізнесу). Це насамперед такі вимоги, як сприятливий бізнес-клімат (див. стор. 4), боротьба з корупцією, створення єдиних для

всіх умов ведення бізнесу, захист власності та справедливе судочин-ство. Саме зазначеного вище бракує в українській економіці для того, щоби залучити інвестиції та ство-рити нові робочі місця. Водночас згаданий прошарок суспільства за-цікавлений у сильній державі, яка була б спроможна сама встановлю-вати і захищати справедливі пра-вила гри. Адже порівняно з вели-ким (а тим більше олігархічним) бізнесом середній клас має незрів-нянно менші ресурси, тож є справді

природним союзником держави, її незалежності та під-тримання правопорядку. За умови, щоправда, виконання нею визначених вище умов щодо бізнес-клімату. Однак,

зважаючи на вигоди розвитку, які гарантує державі згадана соціальна група, це цілком виграшний обмін.Як і будь-яка суспільна група, середній клас потребує полі-тичного представництва, щоб обстоювати свої права і прово-дити необхідні рішення. Донині в Україні жодна партія не була спроможна адекватно сформулювати, а тим більше вті-лити в життя всі визначені вище правоцентристські вимоги до цивілізованого розвитку суспільства і держави (див. стор. 26). Така політсила не постане і «збоку» – нещодавня історія України демонструє хибність сподівань на політичні проекти чи «месії». Відтак підвищення ролі середнього класу в суспільстві можливе лише через об’єднання самих його представників навколо своїх інтересів, захист прав і втілення в життя рішень, необхідних і малому та середньому бізнесу, і суспільству загалом.

суспільства з розвинениМ середніМ

класоМ знаЧно випереджають за всіМа

показникаМи ті, що залишаються на «ієрархіЧноМу»

рівні розвитку

Малий і середній бізнес є природною базою для змін та поступального розвитку держави

УКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ|3

середній клас|СпЕцвИпУСК

4|УКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ

СпЕцвИпУСК|середній клас

протягом травня – червня найвищі посадовці не раз переконували в щирості бажання суттєво поліп-

шити умови для ведення бізнесу в Україні. Навіть проголошували засоби досягнення мети: дерегу-ляція, зменшення фіскального навантаження, боротьба з коруп-цією тощо. Утім, на практиці за час перебування при владі ко-манди Миколи Азарова ухвалено лише поодинокі закони, зміст яких збігався б із заявами, при-чому навіть ці документи або працюють так-сяк, або взагалі саботуються чиновниками на місцях (це, до речі, було визнано офіційно, на рівні уряду).

Місце під сонцеМ Попри покращення деяких ма-кроекономічних показників, зо-крема ВВП і деклароване вико-нання держбюджету, малий та середній бізнес і далі відчуває значний тиск з боку держави. Це підтверджують дослідження міжнародних організацій. Так, днями Швейцарська бізнес-школа IMD оприлюднила Світо-вий рейтинг конкурентоспро-можності World Competitiveness Yearbook-2011. Він складається шляхом підрахунку балів за чо-тирма основними критеріями: стан економіки, ефективність уряду, ефективність бізнесу та стан інфраструктури. Вони, своєю чергою, конкретизуються понад 300 показниками. Наша держава в цьому рейтингу посіла 57-ме місце (!) з 59. Позаду лишилися тільки Хорватія та Венесуела (від-повідно 58-ме та 59-те). Раніше Herіtage Foun datіon та Wall Street Journal опублікували рейтинг економічних свобод, у якому Україна на 164-й сходинці серед 179 держав світу – остання поміж європейських країн. Торік вона була на 162-й, а 2009-го – на 152-й. Втрату позицій дослідники

пояснюють, зокрема, зарегульо-ваністю економіки та високим рівнем корупції. А в рейтингу Doing Business-2011 Міжнародної фінансової корпорації та Світо-вого банку ми на 145-му місці по-між 183 держав. Дослідники з’ясували, зокрема, що порівняно з минулим роком у нас поліпши-лася ситуація з реєстрацією фірм, але погіршилася з їх ліквідацією, ускладнилася реєстрація влас-ності, знизився показник захисту інвесторів, незмінно поганими експерти визнали умови оподат-кування та міжнародної торгівлі. Загалом вести бізнес в Україні складніше, ніж у будь-якій дер-жаві СНД, окрім Узбекистану.

Традиційно пасемо задніх і в глобальному рейтингу кон ку-рентоспроможності-2010–2011, який визначає Всесвітній еконо-мічний форум. У цьому лістингу Україна опустилася аж на сім сходинок порівняно з минулим роком – на 89-ту з 139 держав. При цьому в групі «Інститути» (характеризує регуляторне та ді-лове середовище) вона втратила 14 позицій і сповзла на 134-те місце. За результатами дослі-дження, зокрема, 19,6% опита-них топ-менеджерів назвали по-даткове законодавство перешко-дою для ведення бізнесу, а 13,9% – корупцію. Щоправда, в I кварталі цього року дещо поліп-шився індекс інвестиційної при-вабливості нашої держави, який визначає Європейська бізнес-асоціація, – з 3,28 до 3,4 бала (за п’ятибальною шкалою). Втім, це сталося на тлі підвищення ризи-ків: проблем у взаємодії з митни-цею, введення експортних квот і посилення рейдерства. 37% ін-весторів вказують на негативні наслідки ухвалення Податкового кодексу, ще 23% заявляють про зростання корупції.

писаний і неписанийМайже рік минув відтоді, як українська влада оголосила ре-

форми з метою спрощення умов ведення бізнесу та дерегуляції. На старті Держкомпідприємни-цтва, який тоді ще існував і який очолював Михайло Бродський, заходився розробляти нібито не-обхідні для малого та середнього бізнесу законопроекти. Прохо-дження більшості з документів наштовхувалося на тихий сабо-таж чиновників. Щоправда, про-текція на рівні керівництва Каб-міну щодо деяких ініціатив таки дала змогу провести їх через парламент. Утім, у реаліях вия-вилося, що ці нововведення або не вирішують проблем бізнесу, або їхні норми просто ігнору-ються на місцях. Причому най-частіше зі згоди (або й за вказів-кою) згори.

164 сходинку

з 179 посіла Україна

в рейтингу економічних

свобод Herіtage Foun datіon

та Wall Street Journal

регуляторні лещатаЕкономічного зростання не варто очікувати без проведення справжньої дерегуляції і поліпшення податкових умов для малого та середнього бізнесу

автор: іван григор’єв



Наприклад, неабияк поліп-шити життя підприємцям мало запровадження декларативного принципу під час отримання до-зволів. За цим принципом, щоб розпочати власну справу, достат-ньо лише надіслати до контро-люючого органу гарантію, що матеріально-технічна база під-приємця відповідає вимогам за-конодавства. Та водночас уряд дістав право встановлювати види діяльності, на які отримувати дозволи все ж потрібно. І скорис-тався ним, зарахувавши до та-кого переліку 91 вид діяльності – від перевезення небезпечних відходів до реалізації елітного насіння та розміщення зовніш-ньої реклами. Експерти зазнача-ють, що його доцільно було б скоротити вдвічі. Понад те, й досі не діє принцип мовчазної згоди під час одержання дозволів, за-проваджений ще наприкінці 2009 року. Він передбачає, що коли підприємець подав регуля-торному органу всі необхідні до-кументи, а той не надає дозволу протягом 10 днів, вважається, що бізнесмен документ отримав. Але тепер чиновники контролю-ючих інстанцій апелюють до ст.

164 КпАП, згідно з якою за про-вадження господарської діяль-ності без дозволу передбачено штраф у розмірі 340–680 грн (з конфіскацією продукції).

Справжньою перемогою біз-несу мала стати відмова від чи-малої кількості ліцензій. 2010 року, за словами Михайла Брод-ського, було скасовано ліцензу-вання 2046 із 2268 видів робіт, а також 23 із 78 видів діяльності, встановлено необмежений тер-мін дії багатьох дозволів тощо. Такий крок варто було б лише ві-тати. Утім, на практиці наслід-ком цих заходів стало зростання «представницьких» витрат за отримання ліцензій. Були нама-гання спростити украй зарегу-льований будівельний бізнес. 13 січня 2011-го Верховна Рада ухва-лила закон, який зменшує кіль-кість дозвільних процедур у зга-даному сегменті (з 93 до 23) та часу їх проходження (з 415 днів до 60). Але на практиці документ не запрацював. «Дерегуляції поки що непомітно», – каже ад-вокат Віктор Яценко, який спеці-алізується на проблемах цієї га-лузі. Експерт стверджує, що лі-цензії та дозволи, як і раніше, видають підприємцям не на під-ставі закону, а за особистим ба-жанням посадової особи. Понад те, проведена нещодавно адміні-стративна реформа взагалі сплу-тала карти забудовникам, адже перекроїла структуру державних архітек турно-будівельних ін-спекцій та органів Держбуду на місцях. Днями вже урядовий уповноважений із дерегуляції господарської діяльності Ми-хайло Бродський повідомив, що майже завершено чергові зміни до профільного законодавства. За його словами, закон про регу-лювання містобудівної галузі, ухвалений раніше, є лише рам-ковим, до нього потрібно при-йняти низку постанов уряду, а також кілька змін. Усі ці новели чиновник обіцяє розробити вже за місяць.

добриМи наМіраМи За оцінками голови Комітету Верховної Ради з питань промис-лової і регуляторної політики та підприємництва Наталі Коро-левської, за I квартал цього року внаслідок набрання чинності Податковим кодексом закрилося понад 200 тис. підприємців. Екс-перти стверджують, що за цей

період кількість тих, хто розпо-чав справу, зменшилася на тре-тину порівняно з аналогічним періодом 2010-го. Надалі згор-нути бізнес будуть змушені ще понад 170 тис. осіб у зв’язку з по-гіршенням фіскальних умов. І хоча ДПАУ надає дещо іншу ста-тистику, влада, вочевидь, все-таки занепокоїлася таким пере-бігом подій.

Можливо, саме тому було по-казово ухвалено низку законів, що мають на меті спростити за-початкування та ліквідацію справи. Але ж і ці документи ви-кликають досить багато запи-тань. Зокрема, прийнято закон, яким передбачено створення статутного фонду для юридич-них осіб у розмірах, необхідних для ведення бізнесу (не більше), скорочення до двох днів терміну реєстрації юрособи, спрощення вимог щодо нотаріального оформлення деяких документів тощо. Утім, екс-голова Держком-підприємництва Олександра Ку-жель влучно зазначила, що цей документ – лише «одна пігулка», яка не може вилікувати всіх хво-роб. Щоправда, в уряду зна-йшлося ще кілька.

7 квітня ухвалено закон, згідно з яким, зокрема, буде зменшено терміни проведення перевірок суб’єктів господарю-вання, що ліквідуються. Також із 28 серпня цього року набере чинності закон від 21 квітня, який має на меті введення прин-ципу державної реєстрації юро-сіб на базі модельного статуту. Такий статут розробляє Кабмін для кожної організаційно-правової форми юросіб. Підпри-ємство може взяти собі його або розробити власний. Багато спо-дівань покладає Михайло Брод-ський і на зміни до Закону «Про дозвільну систему…» від 29 квітня. Відповідно до нього з 1 січня 2012-го дозвільні доку-менти видаватимуть, перео-формлюватимуть, робитимуть дублікати та анулюватимуть лише через державних адміні-страторів у дозвільних центрах. «Підприємцям не доведеться спілкуватися з місцевими чинов-никами, а отже, в них не буде можливості залізти бізнесу до кишені», – переконаний урядо-вий уповноважений із дерегуля-ції. Однак документ передбачає, що перелік документів дозвіль-ного характеру, які видаються

200 тис. підприємців

згорнули діяльність після

імплементації Податкового

кодексу



ГОЛОС БІЗНЕСУЗміни в інвестиційному кліматі впродовж останніх трьох місяців

За підсумками опитування Європейської бізнес-асоціац�, % респондентів

Жодних змін

Відшкодування ПДВ

Стабільність/передбачуваність

Податковий кодекс

Загальні законодавчі реформи

Покращення митних процедур

Стабілізація гривні й валютна лібералізація

Початок діалогу з інвесторами

Умови експорту зерна

Спрощення будівельних процедур

Повернення платежів, економічне зростання

Інше

Важко сказати

Жодних змін

Негативні наслідки Податкового кодексу

Зростання тиску та інспекцій із боку держструктур

Корупція та бюрократія

Погіршення митних процедур і законодавства

Жодних дій

Проблеми з відшкодуванням ПДВ

Нестабільність

Відсутність стратег� розвитку

Експортні квоти

Державний контроль економіки

Непрозоре законодавство

Рейдерство

Очікування інфляц�

Зростають тарифи державних монополій

Протекціонізм

Слабке правосуддя

Регуляторне законодавство для акціонерних компаній

Інше

Важко сказати

ПО

ЗИ

ТИ

ВН

ІН

ЕГ

АТ

ИВ

НІ

10%

15%

15%7%

20%

10%

10%10%

8%

18%

5%

5%

4%3%3%

2%2%2%

2%2%2%2%2%2%2%2%2%

3%

3%3%3%

5%

52%

тільки через дозвільні центри, затверджує Кабмін. Тож небез-підставними є побоювання, що за півроку необхідна мережа та-ких центрів створена не буде – чиновники на місцях саботува-тимуть виконання закону (як, до речі, це відбувається й сьогодні). Крім того, уряд має можливість змінювати перелік дозвільних документів хоч щодня, а тому найпроблемніші ризикують опи-нитися поза ним.

Ці документи хоча й не надто суттєво, але спростять життя біз-несу. А ось із 7 травня вже діє за-кон, яким скасовується свідоцтво про держреєстрацію юросіб та фізосіб-підприємців. Замінити його має виписка з Єдиного дер-

відкрив «гарячу лінію», а прем’єр дав розпорядження уповноваже-ним органам «реагувати на неза-конні перевірки та наказувати ініціаторів». Своєю чергою, Ві-ктор Янукович закликав скар-житись особисто йому на тих, хто заважає займатися бізнесом. «Звертаюся через ЗМІ до підпри-ємців: пишіть мені, телефо-нуйте…» – заявив президент. Останні через ЗМІ ставлять зу-стрічне запитання: «Куди теле-фонувати, в рейку?..».

Нібито очевидно, що най-вищі посадовці навряд чи спро-можні реагувати на всі скарги. Це, зрештою, навряд чи є першо-черговим функціональним за-вданням глави держави та прем’єра. Традиційне для Укра-їни телефонне право ніколи не компенсує безглуздості й шкід-ливості фіскальних законів, ко-румпованої та непрозорої сис-теми влади. До речі, наприкінці травня група держав із протидії корупції Ради Європи GRECO відзначила провал в Україні за-конодавчого забезпечення бо-ротьби з корупцією та невідпо-відність заходів європейським стандартам за 13 напрямами. До України було висунуто такі пре-тензії: законодавче невизнання корупційної діяльності злочи-ном, залежність прокуратури від політичного впливу, відсутність чіткої відповідальності юросіб за корупційні правопорушення, не-врегульованість проблем, пов’я- заних із конфліктом інтересів осіб, які працюють на держ-службі, тощо. Очікується, що трохи поліпшать ситуацію нові закони «Про засади запобігання і протидії корупції» та «Про вне-сення змін до деяких законодав-чих актів України щодо відпові-дальності за корупційні право-порушення», які днями підписав Янукович (обидва розроблялися в Адміністрації президента). Од-нак, на думку експертів, вони та-кож містять чимало положень, які дозволяють застосовувати антикорупційні норми за вибір-ковим принципом.

Отже, очевидно, що реальні процеси (посилення адміністра-тивного тиску на підприємців, поєднане з істотним погіршен-ням умов ведення бізнесу) в кра-їні йдуть врозріз з обіцянками реформ. І окремими норматив-ними ініціативами цієї прірви не приховати.

жавного реєстру (ЄДР). На думку авторів, такий крок

убезпечить підприємців від зайвих витрат грошей та часу

на отримання документа. Од-нак законом також передбачено, що виписка з ЄДР тепер вида-ється не на 30 днів, як раніше, а безстроково. Тобто насправді вона не гарантує, що підприєм-

ство й досі є в реєстрі й працює легально. Така обставина

змусить бізнесменів що-разу звертатися за та-

кими виписками для підтвердження своєї легітимності. Утім,

керівник Головного управління Адміні-

страції президента з пи-тань соціально-економічної

політики Роман Жуковський пе-реконаний, що після набрання чинності всіма цими законами буде скасовано близько 75% про-цедур, необхідних для започат-кування справи.

не писати, а виконувати Днями Віктор Янукович зажадав від Миколи Азарова вирішити питання дерегуляції економіки в найкоротші терміни. «Необхідно закінчити розпочатий 2010-го

процес... Моя вимога – завер-шити його як невідкладний. Микола Янович, це на ва-шій совісті...», – сказав пре-зидент. Прем’єр відповів,

що відповідна робота ведеться швидкими темпами, тому є шанс закінчити її вже до кінця поточ-ного року…

Але насправді уряду потрібно не просто протиснути через Вер-ховну Раду нібито корисні для бізнесу закони, а ще й змусити бюрократів виконувати їх. Так, Михайло Бродський не раз скар-жився, що місцеві чиновники не дотримуються регуляторного за-конодавства. І це в умовах, коли малі та середні підприємства ніяк не можуть відійти від ново-введень Податкового кодексу. Та й самі податківці на місцях чи-нять свавілля. Навіть Микола Азаров визнав, що, попри декла-ративну заборону на проведення перевірок малого бізнесу, вони тривають. З огляду на це уряд

просуваючи Податковий кодекс, який змусив бага-тьох малих підприємців-спрощенців згорнути біз-

нес, уряд чомусь не взяв до уваги, що ще з 1998 року головна функція спрощеної системи опо-даткування була не так фіскаль-ною, як соціальною. Завдяки цій системі тоді вдалося значною мірою поліпшити ситуацію з безробіттям та підвищити до-бробут населення.

удар по середньоМу класуНа жаль, за весь цей час різні уряди не вжили дієвих заходів, які стимулювали б розвиток та укрупнення малого бізнесу. На-впаки, постійне підігравання великому призвело до того, що він збільшив свій вплив (при-бутки треба примножувати) на види діяльності, які раніше його не цікавили через малорента-бельність. Тепер же великий ка-пітал є і в роздрібній торгівлі, і в сфері послуг, де донедавна пра-цювало найбільше спрощенців. Отже, грошовий потік спрямо-ваний із ринків та яток до влас-ників мереж супермаркетів і торговельних центрів. Обороти й доходи багатьох спрощенців за останні роки не зростали, а в під час кризи взагалі зменшилися. Натомість створено умови, за яких спрощена система була дискредитована схемами мінімі-зації оподаткування.

Утім, частково виправданий погляд фіскалів на спрощену систему (як механізм оптиміза-ції сплати податків) не є вичерп-ним. Для багатьох українських підприємств (насамперед ви-робників) переведення власних

підрозділів на таку систему – це спосіб уникнути корпоративної корупції та оптимізувати управ-ління. Виробник не може не дбати про якість випущеного ним товару. Підвищення її можна забезпечити двома шля-хами: адміністративним (бато-гом – пряником) чи стимулю-ванням вільної конкуренції. Останній варіант обрали чис-ленні західні виробничі кон-церни. Для виготовлення кінце-вого продукту вони лишають у власності тільки збиральне ви-робництво, а дрібні деталі та вузли отримують від невеликих майстерень, які, постійно кон-куруючи між собою, доклада-ють чимало зусиль, щоб поліп-шити якість виробу та змен-шити його собівартість. Результати такої організації ві-домі: наприклад, автомобільні індустрії Німеччини та Японії.

Схожим шляхом пішли й де-які українські підприємства, зо-крема ті, що позбулися обтяж-ливих відділів та виробництв (їдалень, транспортних служб тощо) на користь десятків тисяч спрощенців, які працюють якіс-ніше та оперативніше. З 1 квітня 2011-го за допомогою Податко-вого кодексу (стаття 139 ПК за-бороняє платникам ПДВ відно-сити до витрат кошти на при-дбання товарів чи послуг у спрощенців; таким чином, для великих компаній робота з останніми стала, м’яко кажучи, невигідною) ці паростки ефек-тивного господарювання було знищено. Багато підприємств повернулися в систему «а-ля со-вок» із відповідною якістю кін-цевого продукту.

Малий бізнес:абсорбент Чи продуцент безробіттяЗамість удосконалення спроще-ної системи оподаткування уряд мало не ліквідував її. Якби на-прикінці минулого року підпри-ємці не об’єдналися заради за-хисту своїх інтересів, не органі-зували підприємницький Майдан і не змусили владу піти хоч на якісь поступки, ситуація в соціальній сфері цілком могла повернутися до 1990-х років із масовим безробіттям, швидким зубожінням населення тощо. Маніпуляції з кодексом свідчать, що чиновники забувають або взагалі не розуміє соціальних функцій спрощеної системи опо-даткування: створення умов для самозайнятості населення, зни-ження рівня офіційного та при-хованого безробіття тощо. При цьому складно передбачити со-ціальні наслідки обмеження цього режиму в поєднанні з не-впинним зростанням цін на хар-чові продукти, комунальні по-слуги, бензин.

Урядовці ніяк не підготува-лися до соціальних змін, які мо-гло б спричинити ухвалення По-

Малі форми для великого змістуПодатковий кодекс збільшив фіскальний тиск на малий та середній бізнес і залишив преференції великому. Якщо не виправити перекосів, у майбутньому це може спровокувати зростання безробіття

автори: іван

григор’єв, олександр

крамар



даткового кодексу в першому ва-ріанті. Додаткових робочих місць не створено, а витрати на утримання нових безробітних на біржі праці (колишніх на-йманців тих підприємців, які за-крили власний бізнес) могли б перевищити ефект від ліквідації схем мінімізації оподаткування через єдиний податок.

Ухвалений Податковий ко-декс містить чимало положень, які змусили багатьох згорнути справу. І подальше погіршення умов для малого бізнесу може мати незворотні наслідки. На-самперед суттєво зменшиться самозайнятість населення, що завдасть удару по середньому класу. В підсумку це може при-звести до того, що люди будуть змушені шукати бодай якусь ро-боту на підприємствах холдин-гів та корпорацій олігархів, на-віть за копійки.

Особливо складна ситуація виникне в регіонах, де зроста-ють безробіття і зубожіння. За інформацією Рахункової палати, порівняно з вихідними даними 2000 року рівень бідності підви-щився в 11 областях. У Волин-ській, Кіровоградській, Сумській

та Херсонській за межею бід-ності живе понад 40% населення (у середньому по країні 26,4%).

За останні роки поглибилися економічні диспропорції між ре-гіонами та окремими територі-ями у їхніх межах. Якщо 1996-го співвідношення мінімального та максимального значень вало-вого регіонального продукту на одну особу становило 2,7 раза, то 2008-го – вже 6,3 раза. Криза посилила цю тенденцію. У той час як у більшості областей про-мислове виробництво торік зростало, у Чернігівській, Хер-сонській, Хмельницькій, Він-ницькій та Івано-Франківській і далі скорочувалося (на 3–10%, а в Чернівецькій – узагалі на 22,2%).

Ключовою ж проблемою де-пресивних регіонів є явне й осо-бливо приховане безробіття. По-тенційним резервом у його по-доланні міг би стати саме малий бізнес. За даними Держкомстату, в першому півріччі 2010-го най-більший приріст зайнятості спо-стерігався в торгівлі (на 5,8%), наданні індивідуальних послуг та бюджетній сфері. Якщо останню зі зрозумілих причин

винести за дужки, то стає оче-видним, що це питання вирішу-ється за рахунок галузей, у яких домінує мале підприємництво. Причому в низці регіонів його роль є значно більшою порів-няно із загальноукраїнськими показниками, особливо зі схід-ними індустріальними. Якщо в першій половині минулого року на 10 тис. населення по країні загалом працював 661 суб’єкт малого підприємництва, у Доне-цькій області – 505, Луганській – 569, то в Миколаївській – 830, Херсонській – 772, Чернівецькій – 766, Хмельницькій – 712, Ві-нницькій – 658. Частка зайня-тих у малому бізнесі на Донеч-чині становила 27,7% (509,6 тис. із 1,84 млн усіх найманців), на Луганщині – 28,9%, Дніпропе-тровщині – 31,4%, а в Чернівець-кій області – 39,6% (125 із 316 тис.), Сумській – 36,7%, Херсон-ській – 36%, Миколаївській –35,7%, Хмельницькій – 34,7%.

Ще більше вражає співвідно-шення зайнятих у малому біз-несі порівняно з рештою суб’єктів підприємницької ді-яльності. Загалом по країні в се-редньому та великому бізнесі працевлаштованих більше, ніж у малому (відповідно 8,2 і 6,5 млн). У промислових регіонах південного сходу різниця ще від-чутніша (Донеччина – 0,94 млн і 0,51 млн, Дніпропетровщина – 0,77 млн і 0,45 млн). Натомість там, де зафіксовано найвищий рівень безробіття, це співвідно-шення діаметрально проти-лежне. Малий бізнес домінує в Івано-Франківській, Закарпат-ській, Хмельницькій, Тернопіль-ській, Рівненській, Кіровоград-ській, Сумській, Волинській, Миколаївській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Хер-сонській областях. А в Черні-вецькій кількість зайнятих у ньому майже вдвічі перевищує кількість зайнятих у середньому та великому бізнесі: 125 тис. проти 69 тис.

Усе це свідчить про велику залежність ринку праці та пер-спективи економічного розвитку згаданих регіонів від малого біз-несу. Тож погіршення умов для спрощенців може спровокувати зворотну тенденцію: замість основного абсорбенту безробіт-них малий бізнес може перетво-ритися на потужного проду-цента.

реаніМація спорщенкиУ ставленні влади до ма-лого бізнесу не-сподіване поте-пління. В се-редині травня прем’єр-міністр Микола Азаров завітав на роз-ширене засі-дання Ради підприємців при Кабміні й пообіцяв збе-регти спрощену систему опо-даткування. А невдовзі в пар-ламенті було зареєстровано законопроект № 8521 «Про внесення змін до Податкового кодексу…». Він передбачає, зо-крема, вклю-чення до ПК розділу про спрощенку. При цьому, за словами опита-них підприєм-ців, відповідні норми на 70% повторюють раніше розро-блений доку-мент за участю близько 300 ді-лових об’єднань. Ми-кола Азаров тоді особисто звернувся до законодавців з проханням як-найшвидше прийняти зако-нопроект № 8521, щоб він набрав чин-ності вже 1 липня 2011-го. Про плюси і мі-нуси запропо-нованих змін читайте на сайті «україн-ського тижня» (tyzhden.ua) у статті «Групи без крові».

фо

то

: ан

др

ій л

ом

ак

ін



автор:юрій

Макаров, тиждень

Молотком по цвяхах

от питаннячко: все це робиться свідомо чи несвідомо? Швидше за все, підсвідомо. Так павук тче своє павутиння не за розро-бленим заздалегідь планом, а тому що

інакше не вміє, бо це закладено в його спадкову програму. Наші «реформатори» так само тиснуть на дрібний бізнес не через розуміння економіч-них механізмів чи вказівки МВФ, а тому, що це відповідає їхній генетиці. Але, на Бога, чому?!! Відповідь проста: бо інакше не вміють.Список проблем, яких зазнають не самі лише «спрощенці», а й геть усі бізнесмени, хто не має надійного даху, не вичерпується новаціями По-даткового кодексу. Хоча влада пропонує зовні звабливі схеми реєстрації для юросіб, реальна повсякденна практика фіскальних та правоохо-ронних органів – перевірки, штрафи, кримі-нальні справи – невпинно вичавлює підпри-ємця в тінь (а де тінь, там уже зовсім інші сто-сунки й інша форма звітності) або змушує його шукати кращої долі за кордоном – можливу еміграцію зараз обмірковують багато моїх зна-йомих.Не бачать, не розуміють. Президент щойно зая-вив, що має намір збільшувати валовий вну-трішній продукт країни щороку на 10% – це, бачте, темпи якогось «азійського тигра», не менше. Звідки таке диво може взятися? Тільки із «проффесорської» голови. У розвинених краї-нах на малий і середній бізнес припадає від 40 (Велика Британія) до 60 (США) відсотків ВВП. У нас – максимум 12%, точ-ніше ніхто не скаже, й частка його стрімко падає. Подивіться, наскільки по-більшало в колонці оголошень будь-якої га-зети ось таких повідомлень: «Юридичні по-слуги. Ліквідація підприємств за один день». Бо є декларації, є буква закону, а є його ДУХ! Відчуваєте, як пахне?Вони, звісно, дивуватимуться, посилюватимуть тиск, посилатимуться на саботаж, забувши зо-лоте правило: коли з усіх інструментів є тільки молоток, усі проблеми бачаться цвяхами. Ніхто не сперечається, серед «малих» і «середніх» біз-несменів чимало, так би мовити, оптимізаторів чи мінімізаторів, які торгують меблями по 200 тис., а платять податків на 200 грн. Але абсо-лютна більшість – це ті, кого держава кинула на-призволяще на світанку свого існування. Вони, можливо, досі сиділи б у своїх КБ й креслили ра-кети «земля-земля» з боєголовками індивідуаль-ного наведення, але країні стільки зброї вияви-

лося ні до чого. До них усім було байдуже. Ну так, вони пішли на базар, а не в бюро працевлашту-вання, де їм усе одно не допомогли б. Вони ви-жили, хоча їх навчали не цього. І нині вони (а не Марксові пролетарі) – найбільші потенційні опо-ненти влади на її нинішній стадії розвитку. Хоч це влада розуміє?Я дивився CV наших посадовців. Усі вони мають вищу освіту. Дехто другу вищу. З економіки. Якби не знати, скільки коштує один залік у наших еко-номічних вишах (без сорому, готівкою – а що, до-цент теж хоче відколупнути шматочок пирога). Якби не це, може, вони вивчали б сучасні течії економічної науки. Зокрема, нових інституціона-лістів – Вільямса, Коулза, Норта. Останній нага-дав, що «інститути мають значення». Інститути – себто набори правил, писаних чи неписаних (зде-більшого таки останніх), алгоритми дій, кодекси поведінки. Інститути нав’язують економіці так звані транзакційні видатки – це та сила тертя, яка гальмує ринкові взаємодії й урешті здатна зупинити економіку.Нажаль, у владі багато хто старанно мавпує чи то стару радянську, чи то новітню російську модель керування державою, бо ця модель їм подоба-ється, бо це єдина система, в яку вони вірять. А потім, як у старому анекдоті, дивуються, чому з цих деталей знову й знову виходить кулемет. Да-ґлес Норт отримав свою Нобелівську премію за

те, що нагадав: історія, традиція, культурні сте-реотипи – так само ре-альні економічні чин-ники, як і виробничі по-тужності, технології, ресурсна база. «Реальний соціалізм» в СРСР був со-

ціалізмом із російським обличчям, бо всмок-тав у себе віковічні звичаї домінування дер-жави, всевладдя царя, марнотратства магна-

тів, крадійкуватості чиновників, покори плебсу. Ця схема безумовно може демонструвати ефек-тивність (якщо не зважати на витратні матеріали у вигляді власного народу), та лише за наявності двох речей: природних багатств і репресивного апарату. Умовно кажучи, «російська» модель еко-номіки здатна націлити ракету на Америку й на-віть послати людину в космос (і водночас катего-рично не здатна забезпечити всім підданим дах над головою й гречку в магазині), тільки якщо має нафту або інший експортний ресурс, а також ГУЛАГ.Без цього ностальгувати за «спільним культур-ним простором», по-перше, марно, по-друге, не-безпечно.

є декларації, є буква закону,

а є його дух! відЧуваєте, як пахне?



Молотком по цвяхах

Ми вдячні Вам за увагу до нашого видання. Сподіваємося, Вам сподобався спеціальний випуск «Українського тижня». Наш журнал – це актуальні новини, оперативна аналітика, публіцистика, ексклюзивні інтерв’ю, журналістські розслі-дування, історичні розвідки та останні культурні тенденц�. Пропонуємо Вам ознайомитися з «Українським тижнем» – просто замовте безкоштовний примірник та отримайте його поштою абсолютно безоплатно. Ми впевнені, Ви дістанете справжнє задоволення від нашого журналу, від думок та ідей наших авторів, від аналітичних, історичних і публіцистичних статей.

Щоб отримати безкоштовний примірник журналу, достатньо заповнити наведену нижче анкету*, вирізати і вкласти � в доданий конверт та вкинути у поштову скриньку (клеїти марку не треба – ми вже сплатили за доставку цього конверта до редакц�).

Якщо у Вас є запитання чи повідомлення для нас, телефонуйте на номер + 38 (067) 407 10 96 (щоби Ви не витрачали грошей, ми скинемо виклик й одразу перетелефонуємо).

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

З повагою редакція журналу «Український тиждень»

Так, надішліть мені, будь ласка, безкоштовний примірник журналу «Український тиждень»!

*Ваша особиста інформація буде використана лише редакцією

«Українського тижня» для надання примірника журналу та інформування

про спеціальні пропозиц�. Своїм підписом Ви засвідчуєте, що згодні

на обробку персональних даних, зазначених в анкеті, а також

на включення цієї інформац� до бази даних ТОВ «Український тиждень»

у повному обсязі відповідно до мети обробки – надання безкоштовного

примірника журналу та спеціальних пропозицій. Пропозиція безкоштовного

примірника дійсна лише для тих читачів, які ніколи не передплачували

«Українського тижня».

Прізвище

Ім’я

По батькові

Підпис

Індекс

Область

Район

Місто

Вулиця

Будинок

Kвартира

місце для конверта

проблеМа: стаття 78 ПК мало не до безмежності збільшує кількість підстав для проведення позапланових виїзних перевірок, ініціювати які від 1 січня 2011 року може керівник органу ДПС

катерина вознесенська, юрист юф «ілляшев та партнери», розповідає, як поводитися, коли до вас завітали податківці:– По-перше, підприємцям слід самим знати підстави для проведення докумен-тальної виїзної позаплано-

вої перевірки (визначені Податковим ко-дексом). По-друге, треба розуміти, що та-ких заходів можуть вживати лише за наявності оформленого наказом рішення керівника органу ДПС. Копію цього доку-мента податківці зобов’язані вручити платникові під розписку перед проведен-ням перевірки. Крім того, має бути на-дано письмове повідомлення про дату її початку та місце, а також направлення (його виписують для кожної посадової особи окремо) на її виконання. Як копія наказу про перевірку, так і письмове повідомлення із зазначенням дати її початку мають бути вручені під підпис або ж надіслані платникові реко-мендованим листом за 10 календарних днів до неї. Порушення визначеної процедури може бути підставою для недопущення фіскалів на підпри-ємство. Так само, до речі, як і їхня відмова підписатися в журналі реєстрації перевірок. Узагалі українським підприємцям незайве підвищувати свій рівень обізнаності з повноваженнями посадовців контрольних органів, щоб бодай приблизно оцінювати ступінь правомірності їхніх дій. Лише тоді перекручення норм, наприклад того ж таки Податкового кодексу, фіскалами на свою користь (зазвичай із метою виявити якомога більше порушень і застосувати відповідні санкції) не буде таким поширеним, як зараз. У зв’язку з цим окремо звертаю увагу, що перш ніж підпису-вати акт податкової перевірки чи будь-які рішення податкових органів, складені за її результатами, доцільно ретельно проаналізувати їх зміст. Адже підпис на документах без відповідних заперечень свідчитиме про згоду платника з тим, що викладено, а це ускладнить оскарження рішень контрольних органів у майбутньому.

курс Молодого бійцяЯк поводитися під час візиту податківців

проблеМа: стаття 16 ПК зобов’язує платників податків підписувати акти (довідки) про перевірки.

лариса антощук, юрист юф «василь кісіль і партнери», розповідає, як, що і навіщо потрібно підписувати:

– Чим менше інформації (зокрема, уточнень, роз’яснень) надано податківцям у процесі перевірки, тим більше необґрунтованих висновків, які можна аргументо-вано оскаржити в суді, з’явиться у відповідному акті. З огляду на це слід максимально ізолювати контролерів від персоналу, зокрема фізично, адже спроби уточнення ін-

спектором питань стосовно порядку виплати зарплат, наявності операцій, не відображених у звітності, тощо – звичайна практика. Бізнесменам варто пам’ятати, що є буква закону, а є людський чинник: навіть коли законодавчі підстави для перевірки, порядок її проходження, складання акта (довідки) здаються обґрунтованими, ніхто не може гарантувати, що податківці не пе-ревищать повноваження й не застосують незаконних важелів тиску на під-приємство тощо. Підпис на акті, мабуть, доведеться поставити, проте, якщо платник податку не згоден із задокументованим, він має право зробити за-стереження: «Не погоджуюся з фактами, викладеними в акті, й маю намір подати оскарження в установлені законодавством строки до ДПС». У ви-падку неправомірних дій контролерів не варто забувати про такі засоби за-хисту бізнесу, як телефон довіри або навіть звернення до прокуратури.

додає іван юрченко, старший юрист юф «василь кісіль і партнери»:– Під час перевірки слід уникати надання будь-яких додаткових письмових

пояснень без юриста чи аудитора. Це стосується й підписання довідки за резуль-татами хронометражу, й коментарів стосовно оформлення трудових відносин з особами, які перебували на фірмі під час перевірки, й інших питань.



проблеМа: стаття 16 ПК зобов’язує платників допускати податківців до обстеження приміщень, територій (крім житла), що використовуються для одержання доходів.

андрій гринчук, керуючий партнер юф «гринчук, горпинюк та партнери» (львів), дає платникам оригінальні поради, як уникнути неприємного обов’язку:

– Поява цієї норми в кодексі зумовлена насампе-ред задекларованим бажанням боротися з виплатою заробітків у конвертах, використанням найманої праці без оформлення трудових відносин тощо. Спрощення доступу до приміщень і територій фірми дає податків-

цеві змогу порівняти кількість формально працевлаштованих і реаль-них працівників. Ще одна зона уваги контролерів – склади з наявними запасами, залишками… Нагадаю, що стаття 74 ПК зобов’язує орган ДПС попередити платника про планову перевірку не менше ніж за 10 календарних днів – достатній час, щоб підготуватися до візиту. По-заплановій перевірці, як свідчить практика, іноді передує запит від ДПС чи телефонний дзвінок, наприклад, із проханням уточнити, чому не подано декларації, чому до неї внесено ті чи ті дані тощо. Відпо-відно слід готуватися до візиту. Фактична перевірка – справжнє лихо. Та перш ніж допустити податківців на підприємство, варто ретельно, без поспіху вивчити їхні документи, щоб інші працівники мали час усу-нути найбільші недоліки. Згідно зі статтею 80 п. 7 ПК фактичну пере-вірку проводять двоє чи більше представників органу ДПС у присут-ності посадових осіб суб’єкта господарювання чи його представника та/або особи, яка фактично здійснює розрахункові операції. Якщо ро-зуміти цю норму буквально, то можна визнати… неможливість прове-дення фактичної перевірки за відсутності будь-якої з цих осіб (у відря-дженні, прогулює, тимчасово непрацездатна тощо). Уникнути при-крого обов’язку можна, скориставшись нормами промислової безпеки та охорони праці, встановленими на підприємстві: наприклад, вхід до цехів без спеціального захисного одягу заборонений. Звичайно, сум-лінний платник мав би заготувати для податківців такі засоби. Але ж у потрібний момент може не виявитися вільних! Ще один імовірний ви-хід із ситуації – взагалі розмістити персонал у житловому фонді… Од-нак пам’ятайте: такі дрібні хитрощі не стануть на заваді під час прове-дення слідчих дій, оперативно-розшукових заходів та інших варіантів «маски-шоу».

проблеМа: стаття 94 ПК дає податківцям безпрецедентне право – мало не коли завгодно – накладати адміністративний арешт на майно платників (упродовж 96 годин орган ДПС має отримати судове рішення про обґрунтування застосованого за-ходу).

євгенія дербал, партнер ак «коннов і созановський», коментує драконівську норму кодексу:

– Аналогічно Закону України «Про поря-док погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» кодекс передбачає арешт майна як винятковий засіб забезпечення виконання по-даткових зобов’язань. Без змін залишились і

обставини застосування адміністративного арешту активів, однак порядок та процедура в ПК частково змінені. Наразі в кодексі зафіксовано, що обґрунтованість такого рішення має бути перевірена судом упродовж 96 годин, та поки що не зрозуміло, як технічно здійснюватимуть таку перевірку. За-значений час не може бути продовжений в адміністратив-ному порядку, зокрема й за рішенням інших державних орга-нів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). Але кодекс не дає чіт-кої відповіді на принципове запитання: на який саме термін можна заарештувати майно?..Так чи інакше, а перед його описом посадовим особам плат-ника доцільно перевірити наявність відповідного рішення про накладення адміністративного арешту, а також доку-менти, які засвідчують повноваження податківців на прове-дення опису. Якщо платник не погоджується із застосуванням заходу, він має право оскаржити рішення ДПС в адміністра-тивному порядку (в податковому органі вищого рівня – прак-тика свідчить, що це потребує багато часу і не завжди дає ре-зультат) або ж судовому – такий варіант кращий. Крім того, платник податків має право на компенсацію збитків, немай-нової шкоди, завданих органом ДПС унаслідок неправомір-ного арешту. Відповідну вимогу слід так само подавати до суду. Оцінювати перспективи таких оскаржень наразі складно.


офіс-контроль

принцип взаємодії під-приємців із чиновни-ками сформульований давно і влучно: дер-

жава грабує народ, а народ краде в держави. Це, безпе-речно, нецивілізовано, але інакше в умовах заплутаного, двозначного та дірчастого офіційного законодавства навряд чи можливо. Норма-тивні про галини-не доліки міцно зацементувало звича-єве право, невід’єм ними складовими якого є пода-рунки чиновникам, надання наближеними до них струк-турами платних послуг біз-несменам, хабарі, дахування та інші вияви корупції. При цьому суто формально такі відносини в більшості випад-ків і підприємців, і їхніх контролерів роблять право-порушниками чи навіть зло-чинцями. Розуміння цього обома сторонами вельми тривалий час було основою соціального консенсусу на мікроекономічному рівні. Але ж останні законодавчі зміни (розширення прав фіс-калів унаслідок імплемента-ції Подат кового кодексу, по-вноважень судових виконав-ців et cetera) підривають с о ц і а л ь н о - е к о н о м і ч н и й status quo. Назріло питання: чи розуміють реформатори, до яких наслідків може при-звести бажання зняти з себе відповідальність за пограбу-вання народу, так би мовити, легалізувати процес?.. Новий принцип взаємодії з чинов-никами може виявитися сум-ним, на відміну від старого, сформульованого відомим сатириком.

сМіх крізь сльози



автор: Марія Мінська

зперших днів весни все більше банків заявляють про відновлення креди-тування. Якщо на по-

чатку кризи позики видавали не більш як шість-сім фінуста-нов, то вже з червня 2011-го – майже півсотні. Традиційно це переважно короткострокові кредити (один-два місяці) на поповнення обігових коштів. А ось інвестиційні програми (кредити під конкретні бізнес-проекти) банки практично не фінансують.

Активно кредитують кор-поративний сектор, як і раніше, хіба що держбанки. Щоправда, працюють вони тільки з най-більшими вітчизняними під-приємствами або держкомпані-ями. Проте зростання кількості пропонованих фінустановами програм поки що аж ніяк не свідчить про поновлення кре-дитування: кредитна актив-ність банківської системи по-рівняно з докризовими показ-никами мінімальна.

Попри те що від самого по-чатку 2011 року банкіри заяв-ляли про своє бажання наро-щувати корпоративний кре-дитний портфель, прориву не сталося. За I квартал він зріс лише на 18,6 млрд грн (+2,6%), тоді як депозитний портфель – більш ніж на 25 млрд грн. Ви-ходить, гроші в банків є, але видавати їх не поспішають. У квітні вони й далі зменшували обсяги кредитування: надали підприємствам та організа-ціям нових позик на суму 99,9 млрд грн, а це на 1,7 млрд грн менше, ніж місяцем ра-ніше. До того ж дамоклевим мечем, як і раніше, висить над фінустановами проблемна за-боргованість. За даними Нац-банку, частка прострочених кредитів у квітні 2011-го зросла

на 0,05 процентного пункту – до 11,07% загальної суми вида-них позик.

вибір невеликийТеоретично у вітчизняних бан-ках корпоративні клієнти мо-жуть отримати будь-які кре-дити: на придбання устатку-вання та оргтехніки, на купівлю нерухомості й авто, на поповнення обігових коштів, також доступна послуга овер-драфту. На практиці ж біль-шість із них відмовилися від фінансування інвестиційних проектів і будівництва й зосе-редилися на менш ризикових сегментах. Утім, багато компа-ній і самі вирішили відкласти свої інвестпрограми (довго-строковими позиками цікав-ляться одиниці), щоб мати змогу цілковито відновитися після кризи. Вони зазвичай ви-являють інтерес до коротко-строкових кредитів для попов-нення обігових коштів (термі-ном від одного-двох місяців до року). Причина банальна: їхня вартість, як і раніше, кусається. За даними компанії «Просто-банк Консалтинг», середня ефективна ставка за автокре-дитами в гривні для юросіб на початку червня сягала 21,47%, на техніку та нерухомість – 20–21%, мікрокредити обхо-

дяться клієнтам у середньому в 19,87% річних, позики на по-повнення обігових коштів – 21,36%, а найдорожчими зали-

повсталі з попелуБанки почали залучати позичальників низькими ставками і пропонують вигідніші умови «своїм» клієнтам

СЕРЕДНІ СТАВКИ ЗА КРЕДИТАМИ ДЛЯ ЮРОСІБ

МІКРО-КРЕДИТИ

АВТО-КРЕДИТИ

ІПОТЕЧНЕКРЕДИТУВАННЯ

УСТАТКУВАННЯ В КРЕДИТ

ПОПОВНЕННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ

ОВЕРДРАФТ

Станом на 17 червня 2011 року (за даними prostobiz.ua)

19,87%12,88%

21,47%14,48%

20,29%13,33%

20,94%13,59%

21,36%15,26%

27,59%13,53%

USDUAH

СТРУКТУРА НАДАНИХ ПОЗИК За видами економічної діяльностіЗАГАЛОМ 500,5 МЛРД ГРН (станом на кінець січня 2011-го)

34,87%

24,34%8,63%

5,35%2,42%

24,39%

Торгівля

Переробна промисловість

БудівництвоСільське господарство

Виробництво та розподіл електроенерг�Інше

після кризи банки поЧали глибше цікавитися бізнесоМ клієнтів. вони перевіряють не лише якість інфорМації, а й її достовірність



шаються овердрафти – 27,59% річних. Популярне до кризи довгострокове фінансування терміном до 20 років (напри-клад, будівництва або розви-тку бізнесу) пропонують оди-ниці.

Як правило, фінустанови кредитують лише під заставу. «Беззаставні позики видаємо тим компаніям, які вже не один рік працюють на ринку і які обслуговуються в нашому банку», – розповідає голова правління Марфин Банку Кос-тянтин Гой. Як забезпечення вони приймають нерухомість, транспорт або устаткування (але тільки якщо позичальник – велике промпідприємство). Коефіцієнт покриття «кредит/запорука» коливається від 50% до 80%. Усе залежить від індивідуальних особливостей клієнта: наявності в нього по-зитивної кредитної історії, прозорості бізнесу, відкри-тості компанії тощо. Зазвичай нерухомість оцінюється фінус-тановами нижче, а майнові комплекси, без яких робота підприємства неможлива, – вище. Хоча банкіри зізна-ються: насправді вони оціню-ють біль ше не заставне майно, а оборот компанії. Бо об’єктивно на сьогодні майже немає заставного майна, яке можна було б назвати ліквід-ним, його реалізація вкрай ускладнена.

Проте навіть його наяв-ність чи готовність платити захмарні відсотки за креди-тами – не єдина запорука отримання кредиту. Банкіри стали дуже вибірковими у ви-борі клієнтів. «Ми більше часу приділяємо вивченню іс-торії позичальника, моделі ведення бізнесу, збираємо максимум інформації про власника компанії: чим більше знаємо про нього, тим кращі рішення можемо запро-понувати і тим вищі шанси убезпечити себе від усіляких ризиків у майбутньому», – розповідає заступник голови правління УкрСиббанку Жан-Люк Дегель. Після кризи фі-нустанови почали глибше ці-кавитися бізнесом клієнтів. Вони перевіряють не лише якість інформації, а й її до-стовірність. Банкіри зізна-ються: на цьому етапі відсіва-

ється велика частина претен-дентів.

Насправді всіх платоспро-можних клієнтів банки поді-лили вже давно. Найнадійніші великі позичальники (які по-требують фінансування на суму понад 100 млн грн) віді-йшли держбанкам, фінустано-вам із російським капіталом (ВТБ Банку, Промінвестбанку й Альфа-Банку), «донькам» іноземних операторів (напри-клад, Райффайзен Банку Аваль) і вітчизняному Приват-Банку. Іншим доводиться вою-вати за клієнтів, що залиши-лися: фактично це малий і се-редній бізнес.

Найпріоритетнішими галу-зями для кредитування все ще є сільське господарство (але тільки великі компанії, фер-мерські господарства поки що мало хто береться фінансу-вати) і харчопром (особливо переробка харчових продук-тів). У цих сегментах гаранто-ваний грошовий потік. Цікаві й промпідприємства (зокрема, важка промисловість). Проте тут усе залежить від конкрет-ного бізнесу. З’явилися шанси отримати позики і в ритейле-рів (окрім продуктових мереж): магазинів одягу та будівель-них супермаркетів. А ось для більшості девелоперів доступ до кредитів, як і раніше, за-критий.

то батогоМ, то пряникоМ Щоб хоч якось активізувати попит на кредити, банки за-пускають партнерські про-грами з різними міжнарод-

ними фінансовими структу-рами, які мають зменшити вартість ресурсів для кінцевих споживачів. Як правило, парт-нери частково компенсують ставку за кредитом: беруть на себе від 5% до 10% річних. «Форум», ОТП Банк, Райф-файзен Банк Аваль напри-

об’єктивно на сьогодні Майже неМає заставного Майна, яке Можна було б назвати ліквідниМ, його реалізація вкрай ускладнена

топ-10 банків за розМіроМ кредитного

портфеля юросіб,

млрд грнПриватБанк

89,9Укрексімбанк

51,3Ощадбанк

40,2ВТБ Банк

27,7Промінвест-

банк26,2

Райффайзен Банк Аваль

21,9Альфа-Банк

19,2Укрсоцбанк

13,1Фінанси

та Кредит15,3

УкрСиббанк13,1

Станом на 1 квітня 2011 року

(за даними НБУ)

експертизасвітлана Монастирська, член правління – заступник голови правління укрексімбанку:– Зараз найстійкіші показники щодо рівня кредитоспро-

можності демонструють підприєм-ства малого й середнього бізнесу, які працюють у сфері виробництва товарів та послуг масового спожи-вання, обслуговують державні по-треби, а також сільгоспвиробники, експортери–виробники готової про-дукції та напівфабрикатів. Проте не можна виділити галузі, які банк ба-жає чи не бажає кредитувати. У кожній із них є свої лідери та компа-нії, які програють внутрішньогалу-зеву конкуренцію. Наприклад, бу-дівництво демонструє одні з найгір-ших показників розвитку, внаслідок чого обсяги кредитування компаній цього сегмента істотно поменшали. Але й тут є успішні підприємства, з якими цікаво співпрацювати.А ось проектів start up, тобто ство-рення нового бізнесу з нуля, Укр-ексімбанк, як і більшість інших фінус-танов, не кредитує. Це специфічний вид запозичень, за яким простежу-ється набагато більший відсоток не-повернень. На наш погляд, такі фі-нансові операції – це прерогатива швидше венчурних фондів, аніж бан-ківських установ, тож у цій царині останні поводяться дуже стримано. В Укрексімбанку можна взяти кредит на запуск бізнесу, якщо його розгля-дають як один із нових напрямів ді-яльності підприємства. Водночас як джерело погашення кредиту, насам-перед трактують доходи від уже наяв-ного бізнесу.Слід зазначити, що Укрексімбанк до-волі гнучко ставиться до аналізу кре-дитоспроможності позичальника, враховуючи при цьому широкий пе-релік кількісних та якісних показни-ків, які характеризують його діяль-ність, включно з галуззю, репутацією, кредитною історією, якістю звітності. Визначальним у рішенні про надання кредиту є результат, який отримають аналітики банку під час комплексного аналізу діяльності компанії. Обов’язковою для більшості кредит-них програм банку також є наявність ліквідного забезпечення. Універсаль-ним видом забезпечення за всіма програмами є житлова й нежитлова нерухомість, земельні ділянки, а та-кож права вимоги на кошти, розмі-щені на депозитних рахунках у банку. Варто зазначити, що в рамках окре-мих цільових програм кредитування (на придбання нерухомості, тран-спорту, обладнання) забезпеченням зазвичай виступає майно, купівлю якого фінансовано за рахунок кре-дитних коштів.



клад, є учасниками програми торгового фінансування IFC в Україні, що надає часткові або повні гарантії під торгові опе-рації і покриває ризики нео-тримання платежів. А на по-чатку 2011-го Креді Агріколь Банк почав співпрацювати з молокопереробною компанією «Данон». Фінустанова пропо-нує пільгове фінансування тим фермерським господар-ствам, які постачають згада-ному підприємству молоко. Такі домовленості в різних банках укладені і з виробни-ками, і з постачальниками сільгосптехніки, насіння, до-брив, пестицидів та інсекти-цидів. Та хоча, за словами бан-кірів, отримати пільгове фі-нансування можуть усі охочі, на практиці зробити це вкрай важко.

Ще один спосіб домогтися дешевшого кредитування – перейти на комплексне об-слуговування. Банк «Київська Русь», наприклад, надаючи по-зику юридичній особі, висуває обов’язкову умову: відкриття рахунків і реалізація зарплат-ного проекту. Банкіри запевня-ють, що цей крок – найкращий спосіб завоювати лояльність кредитора. У такому разі фі-нустанова бачить повну кар-тину бізнесу й контролює його фінансові потоки. У результаті позичальник може отримати більшу суму кредиту, ніж, при-міром, клієнт із вулиці, й під нижчий відсоток.

на старі грабліОкреме питання – валютні кредити. Кредитів у доларах або євро майже немає. Точніше формально вони в лінійці про-дуктів є, проте охочих видати, а тим більше взяти їх катма. Хоча вартість таких позик у до-ларах і євро в 1,5 раза нижча, ніж у гривні: 12–15% проти 19–21% річних, на практиці вони доступні лише позичаль-никам, які мають валютну ви-ручку. «Причому це повинні бути тільки надійні клієнти з бездоганною кредитною істо-рією, фінансовий стан яких не викликає жодних сумнівів у їх-ній здатності витримати різкі коливання на валютному ринку», – розповідає директор департаменту правового забез-печення Ерсте Банку Олек-

сандр Ярецький. Утім, за сло-вами фахівця, позиція регуля-тора нині спрямована на мінімізацію кредитування в іноземній валюті.

До речі, найближчим ча-сом ставки за такими пози-ками можуть ще зменшитися. 16 червня Нацбанк знизив норматив резервування за довгостроковими вкладами в інвалюті з 4% до 2%. Очіку-ється, що вслід за цим він по-слабить вимоги до резервів і за відповідними кредитами. Проте опитані банкіри впев-нені, що жодні нормативні ви-моги особливо не вплинуть на бажання фінустанов видавати валютні позики. «На сьогодні головний стримувальний чин-ник – це не норма резерву-вання, а відсутність надійних позичальників, які готові брати кредити у валюті», – ко-ментує президент Україн-ського аналітичного центру Олександр Охріменко. Зараз, коли поновилися розмови про можливу девальвацію гривні, видача таких позик ризико-вана і для банків, і для пози-чальників. Ні ті ні інші не го-тові брати на себе валютні ри-зики.

Банкіри запевняють: най-ближчим часом знизяться ставки за гривневими креди-тами для юросіб. Депозити в нацвалюті й далі дешевшають (щоправда, вже не такими тем-пами, як рік тому). До кінця 2011-го ставки за вкладами знизяться ще на 0,5–1 п. п., від-повідно зменшаться й ставки за кредитами.

Утім, здешевлення ресур-сів навряд чи сприятиме ак-тивному кредитуванню. На його відновлення впливають економічна ситуація в країні й платоспроможність компаній-позичальників. Поки вони не почнуть заробляти гроші на докризовому рівні, банки не зможуть видавати їм кредити. Тільки-но обороти вийдуть на гідний рівень, кредитні порт-фелі фінустанов почнуть збільшуватися. Але навіть якщо інтенсивне зростання економіки почнеться цього року (втім, у це мало хто ві-рить), обсяги й умови креди-тування можуть досягти до-кризового рівня лише напри-кінці 2012-го.

▶ Ефективна ставка – 19,80%

▶ Ставка – 18,00%

▶ Разова комісія – 1,00%

▶ Коефіцієнт покриття заставного майна – від 1,43


▶ Ставка – 18,00%




▶ Ставка – 19,00%

▶ Щомісячна комісія – 0,04% суми



▶ Ставка – 18,00%




▶ Ставка – 17,00%




▶ Ставка – 18,00%

▶ Разова комісія – 2000 грн



▶ Ставка – 18,00%




▶ Ставка – 18,00%




▶ Ставка – 17,00%




▶ Ставка – 18,00%



ЕРСТЕ БАНК

БРОКБІЗНЕСБАНК

УКРГАЗБАНК

ФОРУМ

ВТБ БАНК

АСТРАБАНК

БАНККІПРУ

УКРСОЦБАНК

VABБАНК

МЕГАБАНК

ТОП-10 гривневих кредитів на поповнення обігових коштів терміном до 1 року

За даними prostobiz.ua



у США та Європейському Союзі малий бізнес за-безпечує до 60–80% но-вих робочих місць, а

його частка у ВВП – 50–60%. Україні до таких показників далеко, тому що внесок підпри-ємців у ВВП країни не переви-щує 10–15%. Врятувати стано-вище взялися банки, які цього року почали активно кредиту-вати представників малого та середнього бізнесу (МСБ). Се-ред них і Укрексімбанк, для якого робота з цим сегментом клієнтів також стала одним із пріоритетних напрямів діяль-ності. Про можливості вели-кого банку для невеликих ком-паній розповіла заступник го-лови правління Укрексімбанку Світлана Монастирська.

у. т.: пані світлано, чому банки активно взялися кредитувати малий і середній бізнес?

– Нинішній акцент на МСБ пояснюється досить просто. По-перше, банки перебувають у по-шуку якісних позичальників. Адже не секрет, що далеко не всі, навіть великі, компанії на сьогоднішній день вийшли з кризи і відновили свою плато- і кредитоспроможність. По-дру- ге, потрібно визнати, що малий і середній бізнес завжди був не-докредитованим, що призвело до значного відкладеного по-питу на кредитні ресурси з боку МСБ. По-третє, завдяки зни-женню вартості ресурсів і стабі-лізації економіки кредити наре-шті стали доступні, у тому числі й цій групі клієнтів. Крім того, багато банків зрозуміли, що компанії МСБ були і залиша-ються привабливими для них як динамічний сегмент еконо-міки.

у. т.: які саме кредити укр-ексімбанк пропонує підприєм-ствам малого і середнього біз-несу?

– Наші кредитні продукти для МСБ розроблені з ураху-ванням особливостей ведення господарської діяльності неве-ликими компаніями. Зокрема, це позики на поповнення обіго-вих коштів, купівлю транспорту, комерційної нерухомості або устаткування. Крім того, є низка кредитних продуктів, що орієн-товані на задоволення потреб сільгоспвиробників. Також для малого та середнього бізнесу в нас є цікавий продукт спільно з KfW – німецькою Кредитною установою для відбудови. Ця програма реалізується для роз-ширення обсягів виробництва, покращення якості та асорти-менту продукції, підвищення продуктивності праці та ство-рення нових робочих місць. У її межах Укрексімбанк готовий видавати малому бізнесу кре-дити в розмірі від $25 тис. до $2 млн (в еквіваленті) і більше, тобто програма може бути акту-альною для широкого кола під-приємців.

у. т.: за останні місяці багато банків кілька разів перегля-дали умови кредитування та відсоткові ставки. як часто це робить укрексімбанк?

– Безумовно, ми відстежу-ємо ринкові тенденції та кори-гуємо наші пропозиції. Лише кілька днів тому оновили умови кредитування клієнтів МСБ, іс-тотно їх поліпшивши. Напри-клад, збільшили максимальний ліміт кредитування за стан-дартними процедурами, збіль-шили розрахунковий ліміт овердрафту, зокрема бланко-вого, пом’якшили вимоги при проведенні оцінки кредито-спроможності потенційного по-зичальника. За деякими кре-дитними програмами Укрексім -банк збільшив термін пільго- вого періоду, коли позичальник може платити тільки відсотки за кредитом, до 12–15 місяців, а

також зменшив коефіцієнт по-криття суми позики заставою або іншим видом забезпе-чення.

Але я хотіла б зазначити, що банк комплексно підхо-дить до обслуговування всіх груп клієнтів і не зациклю-ється тільки на привабливих умовах кредитування. Тому на початку червня ми пе-реглянули тарифи на розрахунково-касове обслугову-вання представ-ників малого та середнього біз-несу, а також знизили для них на період до кінця літа та-риф на від-криття мульти-валютного ра-хунку в Укр- ексімбанку до 1 гривні.

у. т.: і все ж чи знижу-ватимуться ставки за креди-тами Мсб?

– Ви знаєте, ставки в нас і без регулярного перегляду нижчі від середньоринкових. Адже Укрексімбанк має прямий до-ступ до недорогих джерел фон-дування. Наприклад, за останні три роки, з 2008-го по 2011-й, єдиний акціонер банку – дер-жава – в сім разів збільшив його статутний капітал. Крім того, Укрексімбанк першим серед українських фінустанов випус-тив єврооблігації в гривні на суму 2,3 млрд грн, які розку-пили іноземні інвестори, на-давши нам фінансування під 11% річних. Усе це дає нам змогу вже кілька місяців тримати кон-курентні ставки за кредитами МСБ – від 15,4% річних у гривні та від 7,3% у доларах США і євро, у той час як інші банки лише «наздоганяють» нас постійним їх зниженням.

Малий бізнес: кредитні можливості



останнім часом дедалі більше уваги у світі при-діляють темі корпора-тивної соціальної відпо-

відальності. Вона актуальна з різних причин. Численні ви-падки порушення етики ведення бізнесу, як-то поширення не-правдивої інформації серед спо-живачів, недотримання трудо-вих норм, нечесна конкуренція та корупція, погіршили став-лення громадськості до підпри-ємницьких структур. Тим часом глобалізація інформаційного простору полегшила відсте-ження та обговорення корпора-тивної поведінки серед спожи-вачів, інвесторів, партнерів. Збільшився вплив міжурядових організацій, які визначають норми та принципи діяльності з питань прав людини, захисту довкілля та боротьби з коруп-цією. Зросли темпи вичерпу-вання природних ресурсів і за-бруднення довкілля. Ці переду-мови спричинили необхідність концептуальних змін корпора-тивного управління. Таким чи-ном виникла концепція «корпо-ративної соціальної відповідаль-ності» (КСВ). Згідно з нею компанії повинні зменшити зу-мовлений їхньою діяльністю не-гативний вплив на суспільство. Відповідаючи за наслідки влас-них дій, вони мають враховувати інтереси споживачів, працівни-ків, партнерів та громад і дбати про довкілля.

Концепція соціально відпові-дальної діяльності спершу була зорієнтована на комерційні під-приємства та організації. Та де-далі більше неприбуткових і не-урядових організацій наслідують її загальні принципи. Основні з них: добровільний внесок у роз-виток суспільства в економічній, соціальній та екологічній сфе-рах; системність і постійність ді-яльності, на відміну від участі в окремих благодійних акціях; внесок, що виходить за межі ви-значеного законодавством міні-муму; а також взаємна вигода, котру отримують відтак і сус-пільство, й бізнес.

«Усвідомлення ролі бізнесу на шляху до соціально-еко-номічного розвитку дало початок

ініціативі Глобального договору Організації Об’єднаних Націй. – розповідає координатор мережі Глобального договору України Анна Данилюк. – Так, 1999 року, під час Світового економічного форуму, генеральний секретар ООН Кофі Аннан запропонував компаніям та організаціям інте-грувати у свою корпоративну ді-яльність 10 універсальних прин-ципів відпо відальності в чоти-рьох основних сферах: права людини, трудові відносини, охо-рона навколишнього середовища та протидія корупції. Глобальний договір ООН і досі залишається найбільшою ініціативою з корпо-ративної соціальної відповідаль-ності у світі, а його підписантами є понад 8 тис. компаній, асоціа-цій та неурядових організацій зі 135 країн світу. В Україні його було представлено 2006 року. Відтоді понад 180 компаній та організацій різних галузей еко-номіки, від малих до найбільших підприємств держави, об’єднань професійних спілок, асоціацій роботодавців та громадських ор-ганізаці1 стали членами мережі Глобального договору України».

Беручи на себе відповідаль-ність перед різними цільовими групами, компанія може здобути широкий спектр переваг. Про-ілюструємо прикладами прояви корпоративної соціальної відпо-відальності перед окремими ці-льовими групами й переваги, які компанія може отримати від та-кої діяльності.

Корпоративна соціальна від-повідальність перед працівни-ками передбачає заходи, спрямо-вані на професійний розвиток, соціальний захист персоналу та гармонійне поєднання роботи й особистого життя. Це можуть бути програми навчання та під-вищення кваліфікації, створення ергономічних робочих місць, вве-дення гнучкого робочого часу та надомної роботи для матерів з ді-тьми й працівників з інвалід-ністю, медичне страхування, до-даткові соціальні пакети, оплата послуг з оздоровлення чи занять спортом тощо. Цілком законо-мірно, що заходи, спрямовані на персонал, сприятимуть його про-фесійному зростанню, по кращать дисципліну, зменшать плинність кадрів, підвищать їхню ініціа-

корпоративна соціальна відповідальність як спосіб ведення бізнесу



тивність, а також привабливість компанії для висококваліфікова-них фахівців. І це своєю чергою відобразиться на зростанні про-дуктивності праці та підвищенні якості виробленого.

Відповідальність перед спо-живачами стосується якості то-варів та послуг і достовірності ін-формації про них. Усі зацікавлені у продукції з екологічно безпеч-ної сировини. Зазначення на ній складу важливе для людей, які мають алергію на певні компо-ненти. Нанесення даних шриф-том Брайля робить їх доступ-ними для незрячих. Отже, такі заходи збільшують прихильність споживачів та обсяги реалізації продукту.

Відповідальність перед грома-дою передбачає позитивний вплив компанії на місцевий роз-виток. Його можуть здійснювати через кадрову політику, спрямо-вану на наймання персоналу з числа жителів найближчих міст і сіл, співпрацю з місцевими поста-чальниками, інвестиції в прокла-дання доріг, підтримку тамтешніх об’єктів історико-культурної спад-щини, будівництво спортмайдан-

чиків, продаж продукції за зни-женими цінами для місцевого на-селення, спільне з громадою впорядкування території навколо підприємства. Така діяльність сприятиме налагодженню співп-раці компаній із місцевою вла-дою, зміцненню партнерства, збільшенню довіри та лояльності громади.

На відміну від КСВ перед зга-даними цільовими групами, від-повідальність перед суспільством включає заходи, спрямовані на вирішення масштабні ших про-блем. Так, у відповідь на темпи поширення ВІЛ-інфекції в Укра-їні одна з компаній розробила тренінг із профілактики передачі ВІЛ й організувала його прове-дення в школах, залучивши власний персонал. Відповіддю на забруднення довкілля та зни-щення природних ресурсів ста-ють програми, які передбачають впровадження енергозбережних технологій, модернізацію облад-нання, що дає змогу зменшити шкідливі викиди в повітря. Компанії-авіаперевізники висту-пили з ініціативою щодо елек-тронних квитків. Чимало органі-зацій впровадили екологічну програ му «Зелений офіс» із ме-тою раціонального задіяння енергії та ресурсів, повторного використання й переробки остан-ніх. У межах такого проекту, на-приклад, провадиться заміна па-перових архівів та листування на електронні, використовують енергоощадні лампи тощо. Раці-ональне поводження з природ-ними ресурсами, з одного боку, зменшує шкоду для довкілля, із другого – скорочує видатки ком-панії на водо- й енергопоста-чання, витратні матеріали, пере-робку чи вивезення відходів.

Залежно від фінансового стану компанії, виду діяльності, кількості персоналу, соціально-економічної ситуації в регіоні, де вона працює, соціальних про-блем у країні, корпоративна соці-ально відповідальна діяльність може бути здійснена в різних формах і різними методами.

Компанія може як впрова-джувати власні КСВ-програми, так і долучатися до тих, що їх ре-алізують місцеві органи влади,

громадські організації, профоб’єд -нання, ЗМІ тощо.

Різними можуть бути й ме-тоди фінансування: гранти, соці-альні інвестиції, пайове фінансу-вання, виділення безоплатно власної продукції чи послуг, де-легування співробітників, прове-дення соціально значущого мар-кетингу.

Для максимальної ефектив-ності програми КСВ важливо, щоб вона була пов’язана з основ-ною діяльністю, місією та ціннос-тями компанії. Наприклад, підприємство-виробник про-грамного забезпечення започат-кувало програму з безпеки дітей в інтернеті, об’єднавши навколо цієї ідеї інші компанії. Програма включає низку заходів, спрямо-ваних на навчання дітей, учите-лів та батьків правил безпечного користування інтернетом. Інше підприємство вдосконалило власну технологію виробництва пральних порошків, що дало змогу зменшити вміст у них фос-фатів, які негативно впливають на довкілля та здоров’я людини. Компанія-виробник дитячого харчування підтримує малюків-сиріт, надаючи власну продукцію інтернатам. ІТ-компанія спільно з громадською організацією за-провадила дистанційну про-граму підвищення комп’ютерної грамотності людей з інвалід-ністю, які мають труднощі з пе-ресуванням. Навчання прово-дять на волонтерських засадах співробітники компанії.

Щороку дедалі більше укра-їнських компаній працюють на принципах КСВ, бо ж розуміють переваги, які можуть здобути: посилення оперативної ефектив-ності й зменшення витрат, по-кращення відносин із місцевою владою та регулятивними орга-нами, підвищення конкуренто-спроможності, поліпшення репу-тації, розширення доступу до ка-піталу як результат стабільності й фінансової привабливості з по-гляду інвесторів.

корпоративна соціальна відповідальність як спосіб ведення бізнесу

олена іванова,менеджер Проекту Програми розвитку ООН, Міжнародної організації праці та

Державного центру зайнятості «Соціальна інтеграція людей

з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості»



законодавством передбачено чотиривідсотковий норма-тив працевлаштування лю-дей з інвалідністю. Він є

обов’язковим для всіх підпри-ємств незалежно від форми власності та сфери господар-ської діяльності й затверджений Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Деякі підприємці вбачають у цій нормі зайве навантаження, тож і намагаються знехтувати нею в будь-який спосіб. Інші йдуть на працевлаштування лю-дей, які мають інвалідність, на-самперед щоб уникнути штраф-них санкцій, які накладають на тих, хто не забезпечує виконання нормативу. Хоча є і такі робото-давці, що відчувають свою соці-альну відповідальність як перед конкретною людиною, котра звернулась у пошуках роботи, так і перед суспільством узагалі.

Практика наймання праців-ників з інвалідністю поширю-ється у світі. Цьому сприяє розви-ток технологій, які дають змогу автоматизувати й механізувати виробничі процеси таким чином, щоб компенсувати певну обме-женість особи в її можливостях. Такі філософські цінності, як права людини, недискримінація, солідарність і відповідальність, дедалі частіше знаходять відо-браження в національному зако-нодавстві й повсякденному житті. Серед причин фігурують і еконо-мічні міркування – програми соціального захисту потребують щороку більше державних ко-штів, а це позначається на обся-гах податків.

В Україні лише 2007 року люди з інвалідністю отримали

право на статус безробітного та відповідну допомогу. Доти вва-жали, що вони потребують лише соціальної допомоги і не можуть бути пов ноцінними учасниками ринку праці. Однак залишається ще ціла низка перешкод на їх-ньому шляху. Це й суто архітек-турні бар'єри, які вони мають до-лати, дорогою на роботу і власне на місці роботи, й упереджене ставлення роботодавців та колег, і нестача знань та кваліфікації, бо ж заклади освіти здебільшого не забезпечують умов для навчання людей з обмеженими можливос-тями.

Щоб залучити таких осіб до відкритого ринку праці, потрібні конструктивні підходи до органі-зації зайнятості. Слід пристосу-вати робочі місця, використавши спеціальне обладнання та про-грамне забезпечення, адаптувати

посадові обов’язки, режим праці та відпочинку до їхніх індивіду-альних потреб. Ефективними способами підтримки на робо-чому місці є програми наставни-цтва, соціального супроводу, тре-нінги з ефективної комунікації. Для працівників, яким важко пе-ресуватися, важливі безбар’єр-ність і досяжність виробничих та офісних приміщень. Людям з об-меженими слухом чи зором необ-хідне налагодження відповідних каналів та засобів комунікації.

Дедалі більше фірм цікав-ляться реальними прикладами «як це зробити». Міжнародна ор-ганізація праці випустила торік збірку «Інвалідність на робочому місці: практика компаній», де представлено досвід 25 відомих підприємств щодо наймання, збереження місць, виробництва продукції та послуг, упрова-

люди з інвалідністю: працевлаштувати не можна ігнорувати. де ставимо кому?



дження програм корпоративної соціальної відповідальності з урахуванням аспектів інвалід-ності. У межах Проекту Про-грами розвитку ООН, Міжнарод-ної організації праці та Держав-ного центру зайнятості «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпе-чення доступу до зайнятості» вийшов довідник для роботодав-ців «Працевлаштування та за-йнятість людей з інвалідністю».

Успішних прикладів органі-зації задіяння таких осіб досить багато, зокрема й серед компаній, що працюють в Україні.

Сербський холдинг Delta впровадив програму наймання

людей з інтелектуальною недо-статністю. Кандидати на працев-лаштування два місяці відвіду-вали тренінги з ефективної кому-нікації з колегами та спожива- чами, брали участь у практичному семінарі, де вивчали особливості роботи на відповідних посадах, а також набували навичок безпо-середньо в крамницях. Відтак вони стали асистентами з виста-вок або продажу в магазинах Delta Sport. У період адаптації, визначений окремо для кожного працівника з інвалідністю, за ним закріпили куратора, котрий надавав підтримку й відстежував прогрес роботи. Крім того, було передбачено гнучкі часові гра-фіки. Такі люди можуть труди-тися від двох до п’яти днів на тиждень упродовж двох-чотирьох годин залежно від їхньої здат-ності й бажання.

15 швачок однієї з українських фірм мають складнощі з пересу-ванням, тож працюють дистан-ційно. Періодично їх відвідують колеги-експедитори, які розво-зять замовлення й забирають го-тову продукцію.

На підприємстві харчової про-мисловості, потужності якого роз-міщені в селищі міського типу, працюють шість людей з інвалід-ністю, що користуються візками. Задля їхнього безперешкодного пересування споруджено пандуси не лише у виробничих і офісних приміщеннях та на суміжних те-риторіях, а також, у співпраці з місцевою владою, біля медичних закладів та магазинів. Це сприяло

налагодженню взаємин компанії з місцевою владою.

Показовим у плані залу-чення до роботи людей із сен-сорними порушеннями є досвід української мережі супермарке-тів, де вони працюють касирами. «Пристосування робочих місць під працівників із вадами слуху не потребує значних витрат, – каже директор із персоналу компанії, – ми просто встанов-люємо таблички зі стандарт-ними фразами, які допомагають їм спілкуватися з покупцями. На бейджі такого працівника є наліпка з перекресленим вухом. Якщо виникають труднощі у спілкуванні, ми долаємо їх за допомогою паперу та ручки».

У телерадіокомпанії задіяно журналіста із суттєвою вадою зору, яка не дає йому змоги пра-цювати за комп’ютером більш ніж

три години на день. Редакція об-лаштувала йому робоче місце, встановивши програму озвучення електронних текстових файлів. Прочитати друкований текст він може, використовуючи спеціальну велику лупу.

Один із найбільших вітчизня-них виробників напоїв створює спеціальні умови для роботи осіб, хворих на цукровий діабет. Під-приємство адаптувало режим праці й відпочинку під їхні по-треби. Оскільки людям із таким діагнозом життєво необхідно по-стійно контролювати рівень цу-кру в крові й харчуватися кілька разів на день, там спеціально об-ладнали в робочому приміщенні медично-профілактичну кімна- ту, де працівники можуть помі-ряти артеріальний тиск і рівень цукру в крові, зробити ін’єкцію інсуліну чи просто перепочити.

Керівництво одного з україн-ських банків переконане: стерео-типи щодо нездатності людей з інвалідністю повноцінно працю-вати не відповідають дійсності. Зважаючи на те, що багато з них мають вищу освіту (інколи й не одну), а також бажання трудитись і реалізовувати свій потенціал, фінустанова включила розділ щодо сприяння працевлашту-ванню таких людей до своєї про-грами корпоративної соціальної відповідальності. Банк взаємодіє з відповідними агенціями та гро-мадськими організаціями, попо-внюючи свій персонал працівни-ками з інвалідністю. Водночас він формує позитивне ставлення до себе клієнтів, державних органів, ЗМІ. Кількість його кваліфікова-них працівників, які мають різні групи інвалідності, перевищила чотиривідсотковий норматив. Се-ред обійманих ними посад – ке-рівник сектору, аналітик, експерт із кредитування.

Українським роботодавцям, які мають успішний досвід орга-нізації зайнятості людей з інва-лідністю, важливо ділитися сво-їми напрацюваннями з іншими, щоб відчинити більше дверей на-зустріч людям з обмеженими можливостями, які хочуть і мо-жуть працювати.

ольга іноземцева,РR-спеціаліст Проекту Програми

розвитку ООН, Міжнародної організації праці та Державного центру зайнятості

«Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення

доступу до зайнятості»

люди з інвалідністю: працевлаштувати не можна ігнорувати. де ставимо кому?



середній клас відіграє про-відну роль у забезпеченні стабільності та демокра-тичності держави в соціа-

льній, економічній і психологіч-ній сферах. З економічного по-гляду сильний середній клас – це стабільна і прогнозована база оподаткування, стабільний спо-живач із високою купівельною спроможністю; соціальний ви-мір середнього класу – це роз-вантаження держави в частині виконання соціальних функ-цій, адже він зазвичай здатний самостійно оплачувати надані йому медичні, освітні та інші послуги, не потребує соціаль-них субсидій, пільг тощо. Вре-шті, потенційно середній клас за певних умов може бути дуже стійкою соціальною базою вла- ди. Цікаво, що коли створення Української держави було лише в проектах, то в суспільній думці багато уваги приділялося пошуку середнього класу як со-ціальної опори нової країни. Наприклад, у роботах Липин-ського його прообразом висту-пала «провідна верства» «братів-хліборобів».

Утім, якщо хтось думає, що середній клас – лише добрий інструмент у руках держави, він дуже помиляється. Особливо коли йдеться про Україну. В останнє десятиріччя ми стали свідками самоідентифікації та усвідомлення середнім класом своїх політичних інтересів. По-маранчева революція проде-монструвала, на що він здатний. Це і ті люди, які з власної ініціа-тиви носили бутерброди про-тестувальникам, і ті успішні й добре вдягнуті кияни, які зді-ймали хвилю протесту в перші три дні після фальсифікації ви-борів 2004 року.

Якщо «булижник» був зброєю пролетаріату, то інтер-нет став знаряддям боротьби середнього класу. Не дивно, що вже Помаранчеву революцію називали революцією користу-вачів мережі. Революції в Аф-

риці нарекли бунтом корис-тувачів Facebook. Всесвітня павутина на сьогодні стала уні - кальним майданчиком кому-нікації, який дає змогу не лише обговорювати певні політичні проекти, а й вести повноцінну організаційну роботу.

золота серединаНапевне, визначення серед-нього класу, його класифікація є одним із найдискутованіших питань у середовищі соціологів, політологів, управлінців. Оче-видно, що основна ідентифіка-ційна ознака цього соціального прошарку випливає з букваль-ного тлумачення: це клас між найнижчою бідною соціальною верствою та фінансовою, управ-лінською елітою. Традиційно виокремлюють кілька крите-ріїв, за якими визначають се-редній клас: 1) матеріальне ста-новище; 2) освітньо-професій-ний рівень; 3) соціальний ста - тус; 4) відповідна самоіденти- фікація особи.

Найскладніше встановити матеріальний та фінансовий мі-німум зарахування до серед-нього класу. Залежно від країни ці показники дуже різняться. Проте вважається, що крите-рієм віднесення за матеріаль-ним та фінансовим становищем може бути наявність нерухо-мості, заощаджень, автомобіля, стабільного прибутку, що дає змогу забезпечувати належні витрати на харчування, побу-тову техніку, відпочинок, роз-ваги тощо. У соціальному роз-різі середній клас відповідно до згаданого вище критерію ста-новлять представники малого бізнесу, добре оплачуваний ме-неджмент, кваліфіковані пра-

цівники приватного і держав-ного секторів.

Іншою ознакою є наявність відповідного освітньо-професій- ного рівня. Звичайно, цей крите-рій треба враховувати комплек-сно – вища освіта не може бути єдиним мірилом під час зараху-вання до середнього класу. Разом із тим вважається, що її наявність майже у 2,5 раза знижує ризик переходу особи в категорію бід-них людей і більш ніж у 1,5 раза підвищує перспективу отри-мання середніх доходів.

Має значення і соціальний статус. Так, керівник підприєм-ства, посадова особа органу влади навіть за невисоких доходів не можуть бути зараховані до катего-рії бідних людей. Хоча, поза сум-нівом, є специфічно українські статусні особливості. Приміром, у більшості розвинених країн ме-дичних працівників, педагогів, представників місцевого самовря-дування автоматично відносять до середнього класу, зважаючи на освіту, статус і матеріальне забез-печення. Тоді як в Україні соці-альний статус та освіта медпра-цівника чи освітянина зі $100–150 заробітної плати суттєво знижу-ють шанси опинитися поміж се-реднього класу.

Найвищий його відсоток можна зафіксувати, виходячи із самоідентифікації особи. Як свідчать соціологи, у нашій кра-їні впродовж останніх 10 років стабільно асоціюють себе із се-реднім класом близько 45–50% людей. Між тим у 2001-му, як ми вже зазначали, у Посланні президента за сукупністю кри-теріїв його частка становила 12%, Центр Разумкова у перед-кризовий період зараховував до нього близько 17% українців, у післякризовий – ті самі 12%.

Проте, формальний підхід до визначення середнього класу має серйозну ваду, адже дозво-ляє зарахувати туди тих, хто не має до нього стосунку. Напри-клад, «обслуговуючий персо-нал» олігархів, який має досить

потреба самовираженняУкраїнський середній клас чекає на силу, якій міг би довірити свої голоси

автор: андрій дуда

особливість середнього класу – критиЧне Мислення і прагМатиЧний аналіз обіцянок і дій

фо

то

: ан

др

ій л

ом

ак

ін



високий дохід, але надто залеж-ний від милості господарів і не має бажання змінити олігар-хічну систему.

прагМатиЧно-політиЧнийДля політичних цілей середній клас – це значною мірою явище психологічне, ознакою якого є не лише соціальне, матеріальне становище, а й очікування вхо-дження.

Як сказали б Ільф і Петров, у середнього класу сьогодні «іс-канія». Цей клас в Україні сфор-мувався за 20 років з тих, хто на власний ризик вів свою справу чи займався професій-ною діяльністю, і лише нещо-давно кількість таких людей переросла в якість. Пошук по-літичної само ідентифікації цих людей пов’язаний із такими ідеологемами-цінностя ми: 1) професіоналізація управління. Середній клас моделює ефек-

тивне керівництво за зразком ефективного менеджменту: компетентність, усунення ко-рупції і суб’єктивізму під час ухвалення рішень. У зв’язку з цим у його середовищі поши-рена теза про прихід до влади нового покоління управлінців, менеджменту 30–40-річних; 2) послаблення податкового тиску на бізнес, спрощення процедур започаткування і ведення біз-несу; 3) дистанціювання від ідеологічних конфліктів через створення лояльних до дер-жави політико-ідеологічних паліативів; 4) проєвропейська орієнтація; 5) неприйняття жодних форм сваволі влади і насильства над особистістю.

Політики, які прагнуть пред-ставляти інтереси середнього класу, мають чітко усвідомлю-вати ще одну його особливість: критичне мислення і налаштова-ність на прагматичний аналіз

обіцянок та дій. Це думаючий, інтелектуальний виборець, здат-ний аналізувати і робити висно-вки. Тому слід розуміти, що йдеться про дуже електорально примхливу виборчу категорію, яка потребує професіоналізму, цікавих ідей, сильних програм. Робота із середнім класом без права на помилку. Це підтвер-джують приклади Віктора Ющенка, Арсенія Яценюка і Сер-гія Тігіпка. На них середній клас покладав надії – і розчарувався.

Відтак можемо констатува- ти: в Україні не лише є середній клас, він уже став класом полі-тичним. І готовий підтримати – інтелектом, ресурсами, прямою дією – політиків чи акції, у щи-рість та потрібність яких ві-рить. Однак для такої під-тримки висуваються дуже ви-сокі вимоги щодо наповнення політичних пропозицій реаль-ним змістом.

ГОЛОС СеРеДНьОГО КЛАСУ. «Підпри-ємницький майдан» у листопаді 2010 року змусив владу відмовитись від найбільш одіозних положень Податкового кодексу



вектор суспільного та еконо-мічного розвитку європей-ських суспільств ось уже по-над два століття визнача-

ється ступенем успішності його серцевини – середнього класу. Він став не лише промотором техно-логічних та економічних зрушень, що поставили європейську цивілі-зацію в центр всесвіту, а й будів-ничим сучасних національних держав. Нині майбутнє серед-нього класу в Україні викликає серйозне занепокоєння, як і доля її суверенітету та національної ідентичності.

«свобода і власність!»Сучасний тип національної са-моідентифікації європейських народів, поява на політичній карті низки нових національних держав – усі ці явища родом із ХІХ століття. Тріумфальна хода національних відроджень ко-лись бездержавних та упослі-джених «маленьких» народів за своїми масштабами й значенням а нітрохи не поступалася соціа- льним і економічним трансфор-маціям модерного світу: соціа-льним, промисловим і техноло-гічним революціям.

Речником більшості змін ви-ступала нова буржуазія, яка стрімко розросталася кількісно і якісно.

Необхідність соціальних та економічних змін у розумінні провідників національного від-родження Угорщини тісно пов’язу валася з проблемами ста-новища мадярів. Ідеолог угор-ського руху Іштван Сечені (1791–1860) у 1830–1833 роках опублі-кував три політичні памфлети, адресовані угорсь кому дворян-ству, котре вважало себе оберіга-чем старожитніх мадярських цін-ностей і прав, у яких обстоював переваги вільного ринку як зна-ряддя відродження нації. Він пропонував зробити землю і працю рин ковими товарами, по-жвавити кредитування, зовніш-ньоторговельні відносини, пара-

лельно покращуючи освіту та міжстанові стосунки.

Сечені та його однодумці за-ходилися довкола конкретних ініціатив, від фінансування това-риств із підтримки угорської мови та літератури до розвитку пароплавства, створення пер-шого комерційного банку й наці-онального клубу. Найамбітні-шим і водночас найзнаковішим проектом Сечені стало будівни-цтво мосту між старою столицею Будою, осідком мадярських ко-ролів, та новочасним районом Пештом, населеним підприєм-цями й комерсантами, що сполу-чив їх у цілісний організм – Бу-дапешт. Він став наочним поєд-нанням національних цін- нос тей і традицій із тріумфом середнього класу, який відтепер перетворювався на їхнього реч-ника.

Ініціативи Сечені покликали до життя радикальнішу генерацію політиків, які вимагали парла-ментарних свобод і національної автономії, спираючись, утім, на гасла своїх попередників «Свобода і власність!». Очільник радикалів, молодий юрист і письменник Ла-йош Кошут (1802–1894) під час рево люційної «весни народів» 1848 року став прем’єр-міністром і прави телем-президентом Угор-щини. Дедалі більшу вагу націо-нальної буржуазії, котра активно переймалася захистом свого еко-номічного становища, викорис-тала угорська інтелігенція для оборони національних прав мадя-рів. Успі хи аграрного капіталізму та індустріалізації спільно з агре-сивною культурною політикою ін-телігенції спри яли досить швид -кій мадяризації економічно силь-них німців та євреїв. Якщо за часів

буржуазний націоналізмСередній клас європейських країн обрав для себе не класову, а національну ідентичність і став опорою для розвитку держави. Будівничі незалежної України традиційно нехтували ним

автор: олексій сокирко



БОСТОНСьКе «ЧАЮВАННЯ». 1773 року середній клас північноаме-риканських колоністів ви-словив протест економічній політиці Великої Британії. На-пруження між метрополією та її володіннями в Новому cвіті ви-никло в 1760-ті роки, коли пар-ламент уперше намагався ввести податок у колоніях за-для збільшення доходів монар-хії. 1773 року офіційний Лондон надав англійській Ост-Індській компанії великі преференції у продажах чаю, фактично позбавивши прибутків американців, які займалися цим промис-лом. У відповідь було вчинено погроми у Філадельфії та Нью-Йорку. Од-нак вирішальни-ми стали події в Бостоні, де в гавані знищи-ли вантаж із 342 ящиків того ж таки продук-ту, що належав Ост-Індській компанії. Бос-тонське «чаю-вання» яскраво підтвердило: економічний інтерес і на-ціональна свідо-мість крокують пліч-о-пліч. Ця подія послу-жила початком американської боротьби за незалежність

Сечені Будапешт був переважно німецькомовним, то на початку ХХ століття до 90% його насе-лення вже розмовляло мадяр-ською. У період післяреволюційної реакції угор ці вперто бойкотували вибори до загальноавстрійського парламенту, домігшись зрештою 1867 року федеративного статусу в межах Австрійської імперії.

Чеський рецептОсобливості національного відро-дження чехів, позбавлених Габ-сбурґами власної державності ще в XVII столітті, багато в чому ви-значали успіхи промислової рево-люції. У добу романтизму питання національної самоідентифікації хвилювали хіба що вузьке коло професури та інтелігенції, які за-ймалися історичними та фолькло-ристичними студіями, написан-ням підручників. Промисловий переворот, що вивів Чехію на перші позиції в Австрійській імпе-рії, сприяв збільшенню соціальної мобільності, розвитку транс порт -ної мережі та поширенню освіти. Тоді як велика буржуазія мала пе-реважно німецьке походжен ня, дрібні та середні підприємці були чехами, інтенсивно зрощувалися з молодою інтелігенцією. За від-сутності власного представництва

в органах влади чехи зосередили зусилля довкола освіти та еконо-міки, попервах зберігаючи лояль-ність до Відня.

Збільшення економічної по-туги, що протегувала національ-ному рухові, відбувалося в сіль-ському господарстві та харчовій промисловості, передусім цукро-варінні. 1865 року було засновано перший чеський кредитний банк, а вже з початком наступного сто-ліття тамтешні комерційні фінус-танови відігравали провідну роль у процесах індустріалізації регі-ону та підтримці національних партій. Розвиток міст і зростання промислового потенціалу тягли за собою і трансформацію націо-нального складу: співвід ношен ня міського населення з постійним приєднанням до лав пролетаріату вчорашніх селян і чехізацією єв-реїв поступово змінювалося на ко-ристь чехів.

польсько-українські Манівці«Побуржуазнення» і націона ль не відродження більшості поляків та українців, котрі проживали в кар-динально відмінній за політич-ним та соціально-еко номічним характером Російсь кій імперії, від-бувалися за іншим сценарієм. Польський варіант був дещо спри-ятливішим та оптимістичнішим. Друга половина XIX століття ми-нула для поляків під знаком ін-тенсивних економічних змін: бу-дівництва залізниць, розвитку текстильної, харчової, вугільної промисловості. Підприємець став вірним союзником політичної емі-грації та лідерів національного руху. Після поразки чергової рево-люції 1863-го націона льна буржу-азія спрямувала свою енергію на соціальну та економічну актив-ність, сформувавши програму «органічної праці». Її метою були індустріалізація, освіта та підви-щення добробуту нації. Буржуаз-ний життєвий уклад з опертям на власні економічну самостійність та цінності активно пропагувався в періодиці та красному письмен-стві. Яскравим представником цієї іде ології в літературі став всесвіт-ньо відомий Болеслав Прус (1847–1912), який вивів у образі голов-ного героя «Ляльки» Станіслава Вокульського типаж національно свідомого буржуа.

Український контекст був менш втішним. Курс на русифіка-цію міст, регулювання торгівлі та

виробництва співвідносно із соці-альним статусом підприємців, який сповідував російський уряд у першій половині ХІХ століття, практично не залишав шансів для зростання власне українського бізнесу. Най більше можливостей із фінансового та юридичного по-гляду для розвитку виробництва мало дворянство, яке дуже швид- ко русифікувалося. У соціа льному плані буржуазія в Росії до реформ 1860-х років не становила окремої соціальної групи. Фіскальна та ад-міністративна політика імперії взагалі дбала про те, щоб мінімі-зувати можливості для розвитку середнього класу, що цілком узго-джувалося з антиліберальними настроями її еліт.

Феномен українського підпри-ємництва заявив про себе досить пізно: у період промислової рево-люції, але не в дрібному та серед-ньому бізнесі, а у великому. Цу-крові магнати з українськими прізвищами на кшталт Харито-ненків, Симиренків або Терещен-ків не завжди мали власне україн-ську ідентичність, цілком ком-фортно почуваючись у «русском міре». Виняток становив хіба що філантроп та українофіл Василь Симиренко (1835–1915), який фі-нансував українські видання, нау-кові проекти й навіть політичну еміграцію. Та більшість україн-ських корифеїв національного від-родження сахалися українських «чумазих», вбачаючи майбутнє нації в селянстві. Загравання із селянщиною та замилування се-лом підклали міну сповільненої дії і під сам національний рух. За-мість того щоб спрямовувати по-тік селян-переселенців до міста й працювати над підвищенням його культурного рівня, залучаючи на бік української справи, громадівці й народники опосередковано сприяли зросійщенню міста...

Короткозорість борців за націо-нальне визволення, котрі не розу-міли стратегічної важливості при-щеплення своїх ідей середньому класу, стала однією з причин їх-ньої поразки. Адже середній клас є природним союзником націо-нального розвитку. Марксисти цілком справедливо схрестили націоналізм із епітетом «буржуаз-ний». Справді, дедалі міцніший середній клас обрав для себе доро-говказом не вузькосоціальну іден-тичність, а саме національну, по-ширюючи її вплив на решту сус-пільства.



«сьогодні Сполуче-ними Штатами во-лодіє та домінує в них ієрархія з 60

найбагатших родин, які підпи-рають не більше ніж 90 менш багатих родин... Ці родини – живий центр сучасної промис-лової олігархії, яка панує в США, обережно функціонуючи в межах де-юре демократичної форми урядування, за яким стоїть де-факто уряд, абсолю-тистський та плутократичний за своїми характеристиками», – писав у своїй виданій 1937 року праці «60 родин Америки» Фер-динанд Лундберґ, ніби змальо-вуючи сьогоднішню ситуацію в Україні.

Америка кінця ХІХ – по-чатку ХХ століття надзвичайно стрімко розвивалася, поступово наближаючись до ролі світового лідера, проте її політична сис-тема була корумпованою. Утім, коли Лундберґ працював напри-кінці 1930-х над своєю книжкою, час плутократії добігав у Сполу-чених Штатах свого кінця. Но-вий курс легендарного прези-дента Франкліна Делано Руз-вельта істотно обмежив вплив великого бізнесу на державу. Проте боротьбу за чистий уряд американський середній клас розпочав ще наприкінці ХІХ століття, започаткувавши про-гресивний рух.

бунт проти МашиниРух за прогресивні реформи в США підтримували викладачі, лікарі, юристи, пастори, фер-мери, дрібні та середні підпри-ємці – усі ті категорії населення, які були соціально активними та вимагали очищення системи урядування від корупції. Вони прагнули відновити «традиційні принципи» американського по-літичного життя, яке взяли під свій контроль всемогутні трести й почали загрожувати інтересам

середнього класу. Прогресисти також домагалися реформ (а саме застосування наукових ме-тодів) в освіті, медицині, теології та багатьох інших галузях, од-нак нас цікавлять передусім їхні політичні та економічні вимоги.

Головного ворога прогресив-ний рух вбачав у так званих по-літичних машинах, які пану-вали у всій країні, однак най-більшу силу здобули у великих містах: Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго, Бостоні тощо. Машина мала чітку ієрархічну структуру, на верхівці якої стояв бос, ко-трому були віддані місцеві лі-дери бізнесу, обрані посадовці та призначені чиновники. Вони за-

безпечували високу явку ви-борців, які неодмінно віддавали голоси за політичну силу боса. Партія-переможець, своєю чер-гою, віддячувала прихильни-кам посадами, державними контрактами та іншими приві-леями. Коло замикалося.

Найвідомішою політичною машиною вважають «Таммані-хол» – нью-йоркську організа-цію Демократичної партії, яка контролювала висування кан-дидатів та патронаж на Мангет-тені з 1854 по 1934 рік. Зокрема, сприяла включенню в політичне життя Америки мігрантів, які були дисциплінованими вибор-цями. Утім, політичні машини

ціна прогресуСША зуміли подолати вплив олігархії, лише розширивши в роки Великої депресії повноваження держави і підтримавши середній клас

автор: дмитро губенко



потребували мінімальної пере-ваги, щоб здобувати перемогу для своїх босів, тож скориста-лися ними переважно вихідці з Ірландії. Пізнішим іммігрантам (зокрема, й українцям) сподіва-тися на якісь вигоди від спів-праці з ними вже не випадало.

Спочатку прогресисти вима-гали звільнення корумпованих політиків, у чому їм допомагали макрейкери (з англійської – ті, які розгрібають бруд) – журна-лісти, які у своїх розслідуван-нях викривали політичну ко-рупцію. Проте невдовзі стало зрозуміло, що зміни окремих особистостей мало: щоб обійти босів, треба переінакшити сис-тему. Експериментальним май-данчиком прогресистів став штат Орегон, де 1902 року дали громадянам можливість затвер-джувати закони та зміни до Конституції штату на референ-думах, 1908-го – право відкли-кати обраних посадовців. Там уперше запровадили загально-народні вибори сенаторів (до цього їх обирали законодавчі органи штати) та праймеріз (внутрішньопартійні вибори,

які дозволяють рядовим членам партії визначати кандидатів у президенти).

Новації швидко охопили всю країну, а всенародне обрання се-наторів було навіть закріплене в Конституції поправкою 17 (1913 рік). Прогресисти також домо-глися поширення виборчого права на жінок (поправка 19, 1920 рік). Утім, не всі реформи були вдалими: того самого 1920-го поправкою 18 було за-

проваджено сухий закон (забо-рону виготовляти, продавати та транспортувати алкоголь). Його підтримало чимало прогресис-тів, які вважали салуни (шинки) одним з елементів політичної машини. Сухий закон, однак, виявився неефективним – алко-голь виготовляли підпільно або доставляли контрабандно, тож 1930 року поправку 18 було ска-совано.

від прогресизМу до нового курсуАмериканський середній клас, який сформувався якраз напри-кінці ХІХ століття, ставився підозріло як до бізнес-еліти, так і до радикальних робітничих та селянських рухів. Тому прогре-систи вимагали від держави ре-гулювання ринків, яке б гаран-тувало конкуренцію та вільне підприємництво. У 1887 році Конгрес ухвалив закон, який ре-гулював залізничний тран-спорт, а в 1890-му – антитрасто-вий закон, проте довгий час вони практично не виконувалися. Ре-альні прогресивні реформи в економіці розпочав президент-демократ Вудро Вільсон, який 1913-го домігся запровадження невеликого прибуткового по-датку (поправка 16) і створив Федеральну резервну систему (державно-приватне партнер-ство, що виконує роль центро-банку США).

На початку 1920-х, однак, по-тенціал прогресистів вичер-пався, а Сполучені Штати все ще залишалися країною кричущої соціальної нерівності. Там не

було системи соціального забез-печення, яка вже діяла в бага-тьох європейських державах, а республіканська адміністрація опиралася закликам збільшити оподаткування задля фінансу-вання соціальних програм, об-стоюючи політику невтручання в економічні процеси. Усе змі-нила Велика депресія з 1929 по 1933 рік: безробіття зросло з 4 до 25%, а промислове виробництво зменшилося на третину, ціни знизилися на 20%. Попри над-лишок продуктів, траплялися випадки голодної смерті. Країну треба було рятувати, і 1933-го, щойно вступивши на посаду, президент-демократ Франклін Делано Рузвельт оголосив полі-тику Нового курсу.

Він негайно вніс до Конгресу й дістав схвалення близько 70 законопроектів, спрямованих на порятунок банківської сис-теми та оздоровлення реаль-ного сектору економіки. Зо-крема, кількість банків було зменшено на 4 тис., працевла-штовано на державних проек-тах чимало безробітних, почав працювати соціальний захист. Президент відверто експери-ментував, намагаючись знайти ліки для економіки. І хоча деякі з його ініціатив виявилися не-вдалими, загалом реформи Но-вого курсу продемонстрували, що держава здатна знаходити вихід із кризових ситуацій. Фе-деральний уряд став арбітром у суперечках різних суспільних класів та груп.

Наприкінці 1930-х амери-канський бізнес був уже не все-могутнім – йому доводилося конкурувати за вплив із по-тужним робітничим рухом, фермерами, споживачами, яких тепер захищали численні уря-дові інституції. Чимало експер-тів ставлять під питання за-слуги Рузвельта – американська економіка справді остаточно відновилася під час Другої сві-тової війни, проте саме його Но-вому курсу США завдячують економічним бумом 1950-х ро-ків, який привів до підвищення рівня життя як середнього класу, так і бідніших прошарків насе-лення. Він же надихнув у 1960-х президента Ліндона Джонсона на проведення соціальних ре-форм, спрямованих на побудову Великого суспільства, в якому не буде бідних.

рефорМи нового курсу продеМонстрували, що держава здатна знаходити вихід із кризових ситуацій

ВеЛиКА ДеПРеСІЯ. Закономір-ний кінець олігархічної економіки



Маніфест підприємця

Documents