Львів 2012Видавнича фірма “Афіша”

Зачарований Зайчик

казкові історії від Віри та Вікторії

Дудік Вікторія, Ремажевська Віра

© Дудік Вікторія, Ремажевська Віра, 2012© ТзОВ “ВФ “Афіша”, 2012

Зачарований зайчик казкові історії від Віри та Вікторії : поезія / Дудік Вікторія, Ремажевська Віра – Львів : Видавнича фірма «Афіша», 2012. – 48 с.

ISBN 978-966-325-166-0

ISBN 978-966-325-166-0

УДК 82.161.2-1ББК 84(4УКР) З 39

З 39

Дудік Вікторія, Ремажевська Віра

Видання цієї збірки стало можливим завдяки про-екту «Розвиток громадянського суспільства», який впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закор-донних справ Данії протягом 2009-2012 рр.

***

Збірка підготовлена до друку Львівським обласним фондом соціального захисту і реа-білітації сліпих, який у 2011 р. здобув перемо-гу на оголошеному ПРООН і ІСАР «Єднання» конкурсі грантів з власним проектом «Доступ-на Львівщина очима незрячих».

Виконавці проекту висловлюють глибоку вдяч-ність усім, хто своєю кропіткою працею або коштами долучився до виходу в світ цієї збірки: автору ма-люнків, інваліду II групи по зору Марічці Швардак (Мукачеве), директору видавництва «Афіша» Зіно-вію Романіву, Ротарі клубу «Львів – Леополіс». Авто-ри й упорядники збірки завдячують також Програмі розвитку ООН в Україні та Міністерству закордонних справ Данії за розуміння та підтримку проекту.

Вступне словоЗбірка, яку читач тримає в руках – це спроба

передати власну уяву про навколишній світ, свої мрії та переживання. Надруковані у збірці вірші належать перу двох особистостей, котрі ніколи не бачили красу української землі, уявляючи її через властиві лише їм відчуття.

Сподіваємось, що ця збірка збудить у серцях читачів любов і патріотизм, змусить замислитися над власним життям і дарованими ним цінностями, зробить людей добрішими і відвертішими.

Від упорядників

ЗмістДудік Вікторія ............................................... 6Зачарований зайчик (віршована казка) .................... 7Шануйте книжки ................................................... 11

Ремажевська Віра ....................................... 12Хробачок ............................................................... 13Золотий дельфін .................................................... 15Казка про Христинку і гнома .................................. 20Пісенька Червоної Шапочки ................................... 25Пісня вовка ........................................................... 25Казка про Сергійка і чарівну скрипку ...................... 26Загадки ................................................................ 28Природа – це краса ............................................... 31Казка про силу кохання ......................................... 32Моя родина ........................................................... 41Шкідлива порада ................................................... 42Шкідлива порада ................................................... 43Бабусині руки ....................................................... 44Сніг ...................................................................... 44Кіт ........................................................................ 44Мама .................................................................... 45Мрійливі гори ........................................................ 45Весна ................................................................... 46Осінь .................................................................... 49Суперечка листя ................................................... 50Пісенька про маленьку маму .................................. 51Лютий .................................................................. 52Радість землі ......................................................... 53Побажання українцям ............................................ 54До неньки-України ................................................. 55Львів .................................................................... 56До українців .......................................................... 57Сон Богдана .......................................................... 58Патріот ................................................................. 61

6

Дудік Вікторія народилась у с. Олександрія Рівненської області у 1999 р. Від народження не бачить. З 2006 року навчається у Львівській спе-ціальній школі-інтернаті №100 для сліпих дітей. Вікторія – учениця 6-го класу.

Вірші пише з 1-го класу. Обидві поезії написані нею у 9-річному віці.

Улюблені заняття пов’язані з творчістю: дівчин-ка любить складати віршовані казки, співати, має гарний слух. З 2008 р. Вікторія бере участь у про-екті «Відчинилося життя», виконуючи музичні тво-ри у супроводі з симфонічним оркестром. Разом з нею у концертних програмах проекту «Відчини-лося життя» виступають такі знані українські ар-тисти як Валентина Степова, Леся Горова, Сашко Положинський, Павло Табаков, Павло Дворський, «Пікардійська терція» та ін. Засновниками про-екту є двоє небайдужих людей – Оксана Потимко (інв.. I групи по зору) та заслужений артист Укра-їни Богдан Мочурад.

7

ЗачароВаний Зайчик (віршована казка)

У густому лісіЖило зайченятко.У квітчастім місціМало воно хатку.Мало воно друзівІ подруг багато,Матусю-зайчихуІ зайчика-тата.Вчився зайчик гарноУ лісовій школі,І був дуже він прудкий,Наче вітер в полі.Чудовий ранок наступив,Аж раптом зайчик захворів…Переживати стала мати,«Швидку» побігла викликати.Переодягнена прийшлаУ лікаря чаклунка зла.Принесла краплі зайченяті,Які повинен він приймати.Минуло тижнів, днів чимало,І зайчикові краще стало.Але відчув він себе дивно,Бо ж лікарка була чарівна!Став ображати він усіх,Кидатись без причини в сміх.Страждали друзі,

8

і батьки страждали,Але ж такого не передбачали!Почув про цю історію мудрець,Якщо він не поможе цій біді - буде кінець!Прийшов, чарівних слів сказав немало,І зайчикові легше стало…Чарівну паличку дістав,І зайчик добрим, чуйним став.Ось так закінчилась історіяПро зайця з казочки вікторії.

9

11

Шануйте книжки

Пам’ятайте, любі діти,Треба книжечки любити!Не робіть книжкам негодуУ всілякую погоду.Книжку треба поважати,І любити, й шанувати,Берегти її, не рвати,І у класі не кидати.Книжка вчить про рідний край,Про це, друже, пам’ятай.Мову нашу солов’їнуТи ніде не забувай.Книжка вчить, як в світі жити,Зла нікому не чинити.Книжка світло, книжка сонце,Світить в душу як в віконце.

12

Ремажевська Віра Олександрівна, народи-лась 17 лютого 1980 року в м.Львові.

У 1998 році закінчила Львівську спецшколу-інтернат для сліпих дітей, в тому ж році посту-пила до Кам’янець-Подільського державного пе-дагогічного університету і закінчила його у 2003 році з відзнакою за спеціальністю “Практична психологія. Дефектологія. Олігофренопедагогі-ка” і отримала кваліфікацію “Практичний психо-лог. Вчитель-дефектолог”. З 2002 року працює у Львівському Навчально-реабілітаційному центрі для дітей з вадами зору «Левеня» на посаді прак-тичного психолога (казкотерапевта).

Є автором двох збірок поезій «Незламна квіт-ка» (2001 р.) та «Казки народжені Любов’ю» (2010 р.).

Ремажевська В.О. є автором корекційних про-грам для роботи з дітьми з вадами зору, розробле-них в НРЦ «Левеня», зокрема «Абетки відчуттів».

Брала участь у роботі міжнародних та Всеу-країнських семінарів з 2002 по 2011 рік з питань освіти і реабілітації сліпих, слабозорих та сліпо-глухих дітей, проведених на базі НРЦ «Левеня». Має друковані статті за даною тематикою, є одним з авторів Словника жестової мови для сліпоглухих учнів. Є практичним психологом 1 кваліфікаційної категорії. З народження не бачить.

13

ХроБачок

Жив на світі Хробачок…Не любив він спати.«Повертайся на бочок»,-Каже йому мати.

Хробачок той неслух був,З мами він сміявся.«Піду жити до сови»,-Він їй похвалявся.

Ось зібрався до сови,Взяв з собою капці,Переплутав поверх вінІ попав до жабки.

Жабка каже Хробачку:«Слухай, хлопче милий,Піди муху принеси,Бо я зголодніла».

Іде лісом Хробачок,Притомився дуже,Ліг він спати на пеньок,Чує раптом: «Друже!»

Ось пішов на голос цейТа й бачить картину:П’ять маленьких чорних мухВлізли в павутиння.

14

Тут маленький наш геройПрогриз страшну сітку,Та й говорить він до мух:«Летіть додому швидко!»

Він забув про те, що мавМух цих упіймати.Та й подумав він собі:«Щоб сказала мати?!

Вона б мене прийнялаТа ще й похвалила,Пиріжечків напекла,Чаєм напоїла…»

Наш маленький ХробачокПовернувсь до хати.Вийшла мати на поріг,Давай обіймати…

Уночі малюк наш спить,Слухається мами.І щодня він бавитьсяЗ сестрами й братами.

15

ЗоЛотий ДеЛЬФІн

Давно в королівстві одномуЗ’явилась принцеса на світ.Король кожну фею знайомуВ палац запросив на обід.

З’явились три феї ласкаві,Що в хатці край лісу жили.А мантії їхні яскравіЗ листочків пошиті були.

Ось перша принцесі сказала:«Дарую тобі співчуття,Щоб кожному ти поверталаСкарб цінний – любов до життя.»

Промовила друга: «Дитино,Принцесо, красуне моя,Хай кожної божої дниниРум’янець на щічках сія.»

А третя сказала: «Рідненька,Прийми подаруночок мій,Хай сяє в голівці маленькій,Мов сонечко, розум ясний.»

Доньки дорогої хрещенихКороль за столи сам саджав,І страви з мисок золоченихПочесним гостям подавав.

16

Та що це! Палац весь трясеться,І чорна неначе мараУ залу святкову несетьсяІз темряви фея стара.

Король не в ладах був із нею,Запрошення не надіслав,Образило це люту фею.Вона не торкнувшись до страв

Іде до колиски тихенько.Скрадається нишком, мов кіт.І мовить: «Принцесо маленька,Не будеш ти бачити світ!

Незрячою станеш, дитино!..»І зникла в безодні ночей…Тут сльози, неначе перлини,У фей полилися з очей.

Одна з них сказала: «Не вміюЯ кари цієї змінить.Та знайте, принцеса прозріє,Як серце любов запалить.»

…

Дитина у замку зростала.Усе по-старому було.Роки за роками минали,І ось літ шістнадцять пройшло.

17

В один день прекрасний проситиПринцеса служницю пішла:«Я хочу до моря сходити,Ніколи там ще не була.

З дитинства я мрію почутиЯк пісню співає прибій.І в воду солону пірнути.»Служниця відказує їй:

«Дитино, піду я з тобою,Тебе не залишу одну.Послухаєм ми шум прибоюТа лиш не пірнай в глибину».

…На морі стояв день спекотний,Прибій тиху пісню співав.А вітер легкий, безтурботнийПечаль від людей відганяв.

Старенька служниця заснула,Принцеса до моря пішла,У воду солону пірнулаІ до глибини попливла.

Далеко вона запливаєІ чує, що буде біда –Все глибше її затягаєНа дно невблаганна вода.

Принцеса кричить, б’є тривогу,Та сон у служниці міцний.І раптом пливе на підмогуЇй добрий дельфін золотий.

18

Садить він принцесу на спину,Говорить: «Я радий завжди,Коли врятувати людинуВдається мені із біди».

…І кожного дня говорилиВони біля моря про все.Як люди в минулому жили,І що день майбутній несе.

А він кожен раз на прощанняПовторював добрі слова:

«ЛЮБОВ Є У КОЖНОМУ СЕРЦІ.ЛЮБОВ ВСІХ ЛЮДЕЙ ЗІГРІВА»

…

Принцеса до моря приходить,Шукає його, та дарма.Вона біля берега ходить,Дельфіна нема і нема.

Тут чує: «Нам треба убитиДельфіна, він весь золотий,І чучело з нього зробити.Стріляйте, стріляйте мерщій!»

Принцеса кричить: «Совість майте,На муки себе я пошлю,Дельфіна ж прошу не вбивайте,Його я до смерті люблю!»

19

Лиш тільки промовила слово,Відкрилися очі в ту ж мить.Прекрасна принцеса прозріла…І бачить, що поруч стоїть

Юнак в золотому убраний.І мовить їй лагідно він:«Не бійся мене, я – коханий,Твій добрий спаситель – дельфін.

Чаклунка з мене утворилаСтворіння нелюдське, слабке.Сказала, людиною станеш,Як хтось покохає тебе.

Кохана, красунечко мила,Мене врятувала любов,Від чарів страшенних звільнила,І став я людиною знов.

Невдовзі вони одружились,Стояла весна на дворі.Як діти у них народились,Зростали у дружбі й добрі.

На стінах палацу старогоВони написали слова:

«ЛЮБОВ Є У КОЖНОМУ СЕРЦІ.ЛЮБОВ ВСІХ ЛЮДЕЙ ЗІГРІВА».

20

каЗка Про ХриСтинку І ГноМа

Христинка свої уродини справляла.Зі святом її вся родина вітала.Батьки постаралися. На ювілейВони запросили багато гостей.

Христинка весь день від душі веселилась,Ось гості розходяться. Свято скінчилось.Вже вечір осінній постукав до хати,Христинку до себе закликала мати.

Дає вона їй невеличкий пакунок.І мовить: «Це мій головний подарунок!»Христинка спитала: «Що там? Може фарби?А може якійсь новий одяг для Барбі?»

І мама промовила: «Доню, мерщійВізьми, і сама цей пакунок відкрий.»Христина торбинку сама відкриваєІ з неї маленького гнома виймає.

А мама говорить: «Цей гном чарівнийНадійний порадник і друг вірний твій.»Христинка маленького гнома взяла,Подякувала і до ліжка пішла.

Лиш тільки заплющила очі й заснула,Як раптом тонесенький голос почула:«Привіт, моя люба, мерщій прокидайся,І в подорож разом зі мною збирайся.

21

Поїдеш зі мною в круїз доброти,В такому круїзі не була ще ти.»Христинка у різних мандрівках вже була,Але про круїз доброти ще не чула.

Тут паличкою гном махнув чарівною,Христинка тоді зразу зменшилась втроє.На спину маленькому гномові сіла,І разом із ним в небеса полетіла.

Летіли над містом і бачать картину:По вулиці йдуть безпритульні тварини.Христинка сказала: «Тварини тут всюди…»А гном відповів: «Їх покинули люди.»

Христинка сказала: «Для мене це звично,Тварини у хаті – негігієнічно.»А гном відповів: «Їх ті люди кидають,Які ні за кого не відповідають.»

Летять вони далі, і бачить ХристинкаПо вулиці ходить маленька дитинка,І стала про хлопчика гнома питати:«Скажи мені, де цього хлопчика мати!»

А гном тоді з сумом їй відповідає:«В цієї дитини матусі немає.Що є таки діти повинна ти знати.Старайся ніколи їх не ображати.»

22

Летять вони далі,І бачить ХристинкаУ ліжку лежить теж маленька дитинка.Спитала у гнома: «Чому вона в ліжку?»Гном відповів: «В неї зламані ніжки.

Повинна ти знати, що є такі діти.Старайся підтримати їх, зрозуміти».Христинка прокинулась, іграшки склала,Й найкращі в дитячий будинок віддала.

А мама промовила: «Мила дитино,Я бачу росте з тебе справжня людина.Ти людям у всьому завжди помагай,І зерна любові в серця засівай!»

23

24

25

ПІСенЬка черВоноЇ ШаПочки

Пташки веселі співають пісні.Радо всміхаються квіти мені.Сонечко світить привітне, ясне.Ліс весняний привітає мене.

Але бабусю не тішить весна.Сумно старенький, бо хвора вона.Їй подарую букет квітів я – Буде щаслива бабуся моя.

ПІСнЯ ВоВка

Кажуть усі: я страшний.Дуже сердитий і злий.Мною лякають дітей.Я ховаюсь від людей.Але скажу я усім:«Бути не хочу страшним.Хочу я друзів знайти.І комусь допомогти!»

26

каЗка Про СерГІйка І чарІВну СкриПку

У школі музичній Сергійко навчався,На скрипці він грав, а часом лінувався.Ось якось додому зі школи він йшов,І думав собі: «Завтра музика знов,

Набридло мені всі ті ноти вивчати,Піду краще з хлопцями м’яч поганяти.Хто вигадав музику ?! Люте це зло!Я хочу, щоб більше її не було!»

Отак, міркувавши, прийшов він додому.Мелодію вчити почав невідому.У ноти він кілька разів зазирнув,І непомітно над ними заснув.

Наснився йому сон цікавий. НеначеІде він по вулиці – чує: хтось плаче.Підходить він ближче і бачить людей,В них сльози потоками ллються з очей.

Спитав він: «Яке у вас трапилось горе?Наплакали ви тут ціле слізне море.»Йому відповіли: «Тому ми сумуємо,Що музики тисячу років не чуємо.

Ми знаємо сила чарівна в ній є,Що людям бадьорість, наснагу дає.Ми хочемо також цю силу відчути.»Сергійко задумався: «Як мені бути?!

27

Як би в мене скрипка чарівна була!Ох, як би вона мені помогла.»І тут перед ним чарівниця з’явилась,Одежа на ній наче cонце світилась.

Сказала вона: «Знаю я, милий друже,Що скрипку чарівну хотів би ти дуже.Ось скрипка зі срібними струнами. Знай,На справи хороші її витрачай.»

Сергійко вклонився, «спасибі» сказав,І скрипку зі срібними струнами взяв.Лиш тільки почав він мелодію грати,Враз кинулись люди усі танцювати.

Сергійко прокинувся. Щодня зі столуВін скрипку бере і іде зранку в школу.Охоче вчить п’єси, повторює гами,І радує цим свою лагідну маму.

28

ЗаГаДки

***

Живу я в школяра в портфеліЗавжди відмінники веселіІ дуже радісно в оселіКоли показують мене

А двієчник мене виймаєІ від батьків своїх ховає,Бо, видно, дуже добре знає,Що прочуханки не мине

(Щоденник)

***

В Америці є добрий кіт,Хоч вже йому багато літВін зовсім з того не сумує,Бо все за мишкою слідкує.

Хоч часом друзі бешкетують,Та один одного рятуютьЇх діти всього світу знають,Про них мультфільми полюбляють.Вони заходять в усі двері.А як їх звати?

(Том і Джері)

29

31

ПрироДа – Це краСа

Бережіть мати-природу,Бо природа – це краса,Це річкові сині водиІ блакитні небеса

Це безмежнії простори,І співучі солов’ї,І Карпатські рідні гори,Запах талої землі,

Колосок пшеничний в полі,І проміння навесні,Клекіт журавлів на волі В нашій рідній стороні,

Золотого листя пломінь,Оксамитова траваІ сніжинок тихий гомін,Дзвінка пісня джерела…

Люди, люди, зупиніться!Збережімо цю красу!І життя в своїх долонях

32

каЗка Про СиЛу коХаннЯ

Розповім вам, друзі, казку.Нехай той її почує,Хто говорить, що коханняВ цьому світі не існує.

Кажуть, що колись на світіКоролівство існувало. І його широка річкаЗ усіх боків омивала.

Жив король там добрий, мужній,Він любив свою країну.Але гірко він журився –Доля не дала дитину.

І король, і королеваБогу кожен день молились,І просили його щиро,Щоб дитина в них з’явилась.

І нарешті розлетіласьНовина по світу всьому.Принц маленький народивсяВ королівстві річковому.

Дуже сильно батько й матиСвого первістка любили.І маленького синочкаСвітозаром охрестили.

33

На честь принца дорогогоВлаштували пишне свято,Були танці там і співи,І гостей було багато.

Всі охоче веселились,Але ось посеред балуЗгорблена стара бабусяВходить у святкову залу.

Короля вона відводитьІ шепоче: «Мій королю!Розкажу тобі я заразПро твого синочка долю.

Буде принц прекрасний, щирий,Книг багато прочитає,А як стане він дорослим –Злу чаклунку покохає.

А вона йому прекраснихСлів багато наговорить.Потім зрадить і покине,Ще й лице йому спотворить.

І буде твій син нещаснийВ масці цілий рік ходити.Доки серце не знайдеться,Що буде його любити.

34

Але серце це належитьЮній дівчині прекрасній,Що холодну душу маєІ від того є нещасна.

А красуню ту від чарівЗможе принц тоді звільнити,Як зуміє він коханнямСерце з криги розтопити.

Як проллє дівчина сльози,Стане юний принц вродливим,І буде він у коханніДо кінця життя щасливим.

І бабуся раптом зникла,Підійшов король до синаІ до нього стиха каже:«Виростай, моя дитино!»

…

Так сім років проминулоА у світі знов новина:В королівстві під горамиТеж з’явилася дитина.

І король, і королеваЩастя більшого не знали,Гарним іменем БоженаВони донечку назвали.

35

На честь доньки дорогоїБатьки свято влаштували.Було весело в палаці,Всі сміялись, танцювали.

Ніч настала. Всі поснули,Але ось біля колискиДвоє чаклунів з’явились,Підійшли до неї близько.

Подивившись на принцесу,Перший мовив: «Ось дитина,Як усі маленькі діти,Вона чиста і невинна.

З днем народження принцесуХочу щиро привітати,А ще кілька подарунківХочу їй подарувати.

Подарую я їй голос,Хай вона пісні співає.І піснями тими людямВіру в себе повертає.

Подарую я їй ліру,Хай мелодії складає,І хай звуками гучнимиВсіх на боротьбу скликає.

36

Подарую гостре слово,Хай неправду викриває,Хай правдивими віршамиЛюдям очі відкриває.

Хай живе вона в достатку,Горя і біди не знає,А як виросте - хай принцаЩирим серцем покохає».

Раптом другий обізвався: «Слухай, брате Добромире,Про яку ти кажеш правду?Про яке кохання щире?

Добре… Якщо ти так хочеш,Буде в дівчини кохання,Хай мене вона полюбить!Принесу я їй страждання!

Як мені вона набридне,Я її тоді покину.Зроблю так, що замість серцяВона матиме крижину.»

Добромир відповідає:«Знаєш, брате Страхолюде,Хоч ти злися, хоч не злися,А по твоєму не буде.

37

Якщо дівчина коханнямПринца в масці розчаклує,То страшенні чари зникнуть,Спокій в серці запанує.

Буде вона принца свогоДо кінця життя кохати.Буде з ним вона щаслива,Бо кохання не здолати!

…

Ішли роки за роками.Сліз багато пролилося,Бо і в принца, і в принцесиУ житті усе збулося.Королю і королеві

Принц сказав: «Матусю, тату,Я у гори помандрую,Щастя буду там шукати.

«Що ж»,- батьки відповідають,-Помолися синку Богу,Осідлай коня і можешВирушати у дорогу».

Принц збирається в дорогу,Білого коня сідлає,В путь незвідану далекуЗ дому рідного рушає.

38

А принцеса теж говорить:«Тато, мамо, в гори йду я,Підказало мені серце,Свою долю там знайду я.»

А батьки їй відповіли:«Вирушай в похід, дитино,Якщо щастя ти шукаєш,Його знайдеш неодмінно».

Ось принцеса вже в дорозі,Раптом бачить вершник скаче,Білий кінь під ним. ДівчинаКрикнула: «Злізай, юначе!»

Світозар з коня злізає,До Божени підбігає,Про дива, що бачив в світіДівчині розповідає.

І щодня вони по горахРазом весело гуляли.В небо на зірки дивились,І про книги розмовляли.

Кілька днів так проминуло.І принцеса зрозуміла,Що у масці незнайомцяУсім серцем полюбила.

39

Підійшли вони до річки,Знову стали розмовляти,І принцеса попросилаСвітозара маску зняти.

Принц їй так відповідає:«Я не буду це робити,Бо зі мною після цьогоНе захочеш ти дружити.»

Та принцеса так благала…Маску принц тоді знімає,І своє лице потворнеВін дівчині відкриває.

Вона раптом відсахнулась,Але потім заридала,І такі слова до принцаЗі сльозами промовляла:

«Вибач мене мій друже,Що тебе на мить злякалась,Чесно я тобі зізнаюсь,Що у тебе закохалась».

Боляче їй раптом стало,Як вона це промовляла,Бо крижина в її серціШвидко танути почала.

40

Принц сказав: «Моя принцесо,Я тобі зізнатись маю,Що я більш за все на світіЛиш одну тебе кохаю».

І побачила принцеса,Що раптово він змінився,До води його підводить,Щоб на себе подивився.

Ось підходить принц до річки,Дивиться у чисту воду,І говорить: «Ти, кохана,Повернула мені вроду».

Через рік вони побралисьІ разом щасливо жили,А як діти в них з'явились,В мирі й дружбі їх ростили.

Так закінчилася казка…Я скажу вам без вагання,Що найбільшу силу в світіМає почуття кохання.

41

МоЯ роДина

Ручку витягну з пеналу,Покладу на стіл папір.Вчителька усім сказала:«Про родину скласти твір!»

А моя сім’я маленька.В ній лиш тато, я і ненька.Я не знаю як почати.Думку висловить яку.

Раптом бачу як вусатийМурчик бавиться в кутку.Зрозуміло, що писати!Почитати треба з тата!

«Тата вранці не вмиваю,Миється він язиком.Потім миску наливаюЙому з теплим молоком.

Тато в нас ласкавий дуже.Вдень на сонечку лежить,А в ночі по хаті ходить.Як полює – не шумить.

Ну, а з мамою морока.» - Я продовжую свій твір.«Бо щодня після уроківМи гуляти йдем на двір.

42

Коли м’ясо я з’їдаю,Залишаю кісточки.Бо я добре маму знаю - Завжди з’їсть їх залюбки.

Я батькам своїм купляюМ’ясо, сало, ковбасу.»Ось такий я твір до школиЗавтра зранку понесу.

Чом сумні у мене очі?Чом червоний в мене ніс?Бо за твір свій про родинуОдиницю я приніс.

Шкідлива порадаГ. Остер (переклад з російської

В.О. Ремажевської)Діти не вмивайте руки, шию, вуха і лице!Бо безглузде це заняття до добра не доведе.Знов забрудните ви рук, шию, вуха і лице.Нащо витрачать зусилля, гаяти даремно час.Стригтись теж не дуже добре,Сенсу тут не бачу я.Бо і так колись старому полисіє голова.

43

Шкідлива порадаГ. Остер (переклад з російської

В.О. Ремажевської)Якщо кличуть вас до столу –Заховайтесь під диван.І лежіть собі тихенько,Щоб не зразу вас знайшли.

Якщо будуть з-під дивануВас за ноги витягать,Виривайтесь і кусайтесь,Не ідіть без боротьби.

А як все ж таки дістанутьІ посадять вас за стіл – За вікно кидайте ложку,На підлогу лийте борщ.

Затискайте рот руками,Скатертину геть тягніть.А котлети – аж доверху:Хай до стелі липнуть всі.

Через місяць люди скажутьІз повагою про вас:«Хоч на вигляд він худенький,Та характер все ж твердий!»

44

БаБуСинІ руки

Ой жаліли бабцю внучки:«Працьовиті в неї ручки!Вони прали, вишивали,Готували, прибирали.

У садку садили квіти.Вміють все вони робити!Внучкам кіски заплітають,Всіх лікують, доглядають…

Ручкам дякуєм за те,Що на світі вміють все!»

СнІГ(акровірш)

Сонця він не любить,На землі лежить.І літає в небі.Гарний – аж блищить!

кІт(акровірш)

Кожну ніч чую кроки на кухні,І муркоче хтось тихо вночі,Там вусатий гуляє, і спить на печі.

45

МаМа(акровірш)

Має ви діти сонечко яскраве,А його проміння – рученьки ласкаві,Може посварити, хоч вас дуже любить,Але все забуде – й ніжно приголубить.

МрІйЛиВІ Гори

Височіють сині гори,Слухаючи залюбкиЯк у небі срібні зоріЇм розказують казки.

Гори слухають і мріютьПро безмежні небеса.Та вони не розуміють,Є і на землі краса.

Любі гори, не сумуйте,Усміхніться щиро всім!І казки свої даруйтеІ дорослим, і малим.

46

ВеСна

Пташка прилетіла, принесла весну,На маленьких крилах казку чарівну.

Чути, як струмочок радісно співа,Гілочки шепочуть лагідні слова.

Пташки прилітають із теплих країх,І весною чути співи солов'їв.

Весно, весно красна!Ти прийшла до нас!І душа розквітла в цей чудовий час.

47

48

49

оСІнЬ

Сірими фарбами дощ малюєНа сірому небі сірі плями.І листя в повітрі, мов вихор, вируєПохмурими сірими вечорами.

Листя на землю лягає, мов килим,Сірий, пухнастий і шурхотливий.Дерева стоять всі сумні та похилі,А вітер гуляє в них злий і крикливий.

Але яскравого сонця посланецьСірі кудлаті хмарки розриває,І виливає на землю багрянець – Золотом сірий туман розганяє.Я в майбутнє понесу.

50

СуПеречка ЛиСтЯ

На гілках зелені листки сперечались –Своєю красою вони вихвалялись.

Каштановий мовив: «Не буду багатоЯ вам говорити, скажу лиш: я – тато.Погляньте лишень ви на мій черешок –На ньому сидить п'ять малих діточок!»

«Та ви подивіться-но краще на мене!», –Промовив листочок зеленого клена.«В каштана листки – діточки невеличкі,Я ж зовні нагадую всім рукавичку».

Дубовий листок тут озвався до всіх:«Дивитись на вас, друзі, – це просто сміх!Відверто усім вам зізнатися мушу,Що схожий я дуже на хвилясту грушу».

Я слухала цю чудернацьку розмову,Та раптом почула матусине слово:«Дитинко, вставай, бо пора вже до школи!»І більше листків я не чула ніколи.

51

ПІСенЬка Про МаЛенЬку МаМу(про старшу сестру)

Хто з дітками вітається,Говорить з ними, бавиться?!Маленька мама, Маленька мама.

Хто промовляє знов і знов:«Ти моє сонце і любов!»Маленька мама, Маленька мама.

52

ЛЮтий

На вулиці лютий, а снігу нема…Що лютий морозний, забула зима.Насипати снігу вона ще забула,Напевно зима дуже міцно заснула!

А діти в сніжки дуже хочуть погратись,На лижах, санчатах з гори покататись.І хоче накритись холодна земля,І хочуть напитись весною поля.

53

раДІСтЬ ЗеМЛІ

Настала весна і птахи заспівали,Бруньки на деревах з’являтися стали.На крилах пташки нам принесли весну –Збудилась природа від тяжкого сну.

І сонечко вже починає світити,З-під снігу з’являються трави і квіти…А люди веселі веснянки співають –З природою разом весну зустрічають.

54

ПоБажаннЯ украЇнЦЯМ

Я хотіла би, щоб людиШанували Україну,Берегли її, плекалиІ любили як дитину.

Ще я хочу побажати,Щоби люди добрі були,Не зреклись своєї хати,Матір з батьком не забули.

Хто не знає своїх предків,Хто коріння забуває,Той не має долі й щастяІ майбутнього не має.

55

До ненЬки-украЇни

Україно моя рідна…Ти – занедбана і бідна!Щиро я тебе кохаюІ з тобою я страждаю.

Не забудь своє минуле, –Треба знати те, що було,Щоби серце запалалоІ про предків нагадало;

Козаки як воювали,Волю неньці здобували,Бо найкраще в світі – воля, Україна, її доля.

Україно, люба мати!Треба людям працювати,Щоби мала ти майбутнєЧисте, світле і могутнє.

56

ЛЬВІВ

Величний Львове, серце України,Мій світлоокий, ясночолий птах!Ти завжди піднімався із руїни,Тримався міцно на своїх ногах.

Негідникам ти не хотів коритись,Відстоював весь час своє життя…Скажи, коли ж ти встиг перетворитисьНа величезне звалище сміття?

Маленькі в люках діточки вмираютьІ ходять матері в тяжкій журбі…А інші на сопілці пісню грають,Щоб заробити хоч на хліб собі.

Зимою зовсім сніг не прибирають,Говорять: «Дочекаємось весни!»При владі люди сорому не мають,Не думають про свій народ вони.

Та ми не будем часу марнувати,Не будем кидати на вітер слів,А краще станем чесно працюватиІ оживе зеленогривий Львів!

57

До украЇнЦІВ

Сказав Господь до Ноя: «Вже не будеПотопу в світі. Я людей люблю.Та тільки знов зневіряться всі люди,Страшнішу кару я на них пошлю.»

І сталося по Божому закону: Моя країна у провалля йде, І той, хто в церкві б’є низькі поклони, З-під носа у простих людей краде.

А на вокзалах сім’ями ночують,Наркотики і секс панують скрізь;А можновладці в кріслах і не чуютьПростих людей, не бачать їхніх сліз,

Кричать: «Капіталіст нам допоможе!»,А люди ходять зморені і злі.Невже нема, о милостивий Боже,Країні порятунку на землі?!

Спасіння є. Та тільки поодинціМи не врятуєм матінку свою.Збираймось разом, браття-українці,Збираймось у тісну міцну сім’ю!

58

Сон БоГДана

Славний гетьман Богдан після бою,Як ворожі війська переміг,Склавши в піхви усю свою зброю,З козаками вночі спати ліг.

Сон тяжкий йому дуже наснився:Ніби бачив він луки, ліси,Він на простір безмежний дивився –Більшої не знаходив краси.

Він побачив рясний кущ калиниІ почув ніжний спів солов’я,І промовив: «Моя Україно,Батьківщино кохана моя!»

Завітав він до міста одного –Подивитись хотів на людей.Зразу вибігли діти до нього:Він таких ще не бачив дітей.

На них одяг блищить весь і сяє,Та й самі, наче вишні в саду.Гетьман крикнув: «Хай Бог помагає!»Діти мовили: «Хау ду ю ду?»

Він сказав: «Я не чув цього слова!Що ж за мова така у вас складна?»Діти кажуть: «Англійська це мова, Для народів усіх основна.»

59

Далі він запитав: «Діти милі,Хто сусід України?» Як слідВони дружно йому відповіли:«Нам Америка близький сусід!»

Цей козак дітям був незнайомий,Та один його хлопчик впізнав.Він сказав: «Ти той гетьман відомий,Що царю свою душу продав.»

Бачив гетьман страшенні картини:Як слов’яни вбивають слов’ян,Як воюють сини України,Захищаючи честь мусульман.

Думав він: «Колись турки й татариЗабирали в полон хлопчаків,Виростали з них злі яничари,Що війною ішли на батьків.»

Думка крутиться в нього невпинно,І спокою йому не дає:А куди ж та прямує країна,Де свої яничари вже є?

Гетьман дуже із того журивсяІ прокинувся. Тиша.На коліна встав і помолився.«Боже! Хочу щоб це не збулось!»

60

Не так сталося, друже Богдане,Дух козацький давно вже помер,І тяжкі яничарства кайданиНаші душі скували тепер.

Та я вірю – настане година,Колись прийде великий той час,Коли встане з колін Україна,Рідна ненька кохана для нас!

ПатрІотПривіт тобі, мій незнайомий друже!Звернутися до тебе хочу я.Ти кажеш – тобі зовсім небайдуже,Як батьківщина житиме твоя.

Говориш ти: «Я син народу свого!І Україну я люблю без меж!»А про свій рід не знаєш ти нічого,На батьківщині бур’яном ростеш.

Ти кажеш: «Я плекаю рідну мову»Але у тебе запитаю я:Чи пам’ятаєш пісню колискову,Яку співала матінка твоя?

Доволі вже нам бити себе в груди,Доволі слухати пусті слова,Давайте візьмемось за розум, люди!Допоки Україна ще жива.

61

Ми, українці, все, що треба, маєм:Поля пшениці, сині небеса…Чому ж самі від себе ми втікаєм,Коли навколо нас така краса?

Мій незнайомцю, не кажи багато,А краще ти дітей своїх навчай,Щоб вони знали хто їх мама й тато,Як називається їх рідний край.

А біля хати посади калину,Хай тягнеться гілками до висот.Тоді прославиш рідну УкраїнуІ гордо скажеш: «Так, я патріот!»

Для нотаток

Львівський обласний фонд соціального захисту і реабілітації сліпих

79016, м. Львів, вул. Городоцька, 81тел.: (032) 261-33-18

Художнє оформлення Марічка ШвардакКомп’ютерне верстання Роксолана Тріщ

ТзОВ «Видавнича фірма «Афіша»,79005, м. Львів, просп. Т. Г. Шевченка, 16.

Тел./факс: (032) 297-14-27, 297-05-37.е-mail: afisha@utel.net.ua

www.afisha.lviv.ua

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників

і розповсюджувачів видавничої продукціїсерія ДК № 2146 від 01.04.2005 р.

Підписано до друку 29.02.2012 р. Формат 60×84 1/16.Папір офсетний. Гарнітура «Vedana». Друк офсетний.

Умовн. друк. арк. 3,73.Зам. № 29/02-12.

Зачарований Зайчикказкові історії від Віри та Вікторії

Дудік Вікторія, Ремажевська Віра