Від серця до серця

Число 5 (11)травень2011 рокуГазета громадської організації «Львівське Ставропігійське Братство» та Університету «Львівський Ставропігіон»

Ставропігійська весна у ЛьвовіСпільний проект Університету «Львівський Ставропігіон»і Львівського Ставропігійського БратстваВІДРОДЖЕНЯ неза-лежної України нероз-ривно пов’язане з від-новленням історичних пам’яток і повернен-ням до життя найвизна-чніших осередків наці-ональної освіти та куль-тури. Слідом за Ост-розькою колегією та Києво-Могилянською Академією настав час подбати про відроджен-ня видатної твердині української духовнос-ті, якою понад 500 ро-ків була львівська Став-ропігія.

На думку Олександра Барвінського, між усіма церковними братствами Успенське, під-тверджене грамотою польського короля Кази-мира IV у 1439 році, мало найбільше значен-ня, оскільки здобуло від патріархів винятково широкі права. Одним із них стало право утри-мувати школу (надане у 1588 році патріар-хом Єремією), в якій діти мали вчитися Свя-того Письма, слов’янської, грецької та інших мов. Цією ж грамотою заборонялося заснуван-

ня у Львові інших православних шкіл. Важли-ву роль зіграло право друкування та продаван-ня братством книг, причому не лише церков-них та літописів, але й шкільних та наукових. У 1593 році патріарх звільнив Успенське брат-ство з-під влади львівського єпископа і київ-ського митрополита, і на знак безпосередньо-го підпорядкування Царгородському патріар-ху надав йому назву «Ставропігія».

Польський король своєю грамотою від 13.Х.1592 року надав Успенському братству право утримувати вищу школу.

Львівська братська школа була за своїм ха-рактером соборною, а за змістом освіти відпо-відала рівню тогочасних європейських вищих шкіл. Вона називалася «Школою наук грець-кого, слов’янського, руського, латинського і польського письма», тому що цими мовами на-вчалася молодь. Спочатку її навчали руської і церковно-слов’янської мов, а вже після того переходили до вивчення класичних мов (осо-бливо грецької) та «вільних мистецтв» – гра-матики, риторики, діалектики й інших розді-лів філософії, а також арифметики, геометрії, астрономії, музики. Вивчали, окрім цього, пое-тику, географію, релігійні науки (Святе Пись-мо, християнську етику, літургіку, церковний спів).

Високий освітній рівень львівської братської школи перетворив її на «життєдайне джере-ло, з якого ринула освіта і наука до Києва та у Східну Європу». За прикладом цієї школи по-чали виникати такі ж в інших містах – Луцьку,

ІСТОРІЯ ЛЬВОВА – це душа нашо-го міста, душа усіх галичан. А біль-шої сироти, як забута душа, не-має. Ставропігія – це душа княжого Львова. Вдихнемо в неї нове жит-тя. Нехай Львів навіки буде містом злагоди, толерантності, духовності. Цій високій ідеї і має прислужитися молодіжна акція «Ставропігійська весна у Львові».Відроджуючи нині вищий заклад освіти під назвою «Львівська Став-ропігія», надзвичайно важливо від-новити і ті кращі традиції, які були притаманні цьому знаменитому культурному осередку, передусім:високий рівень освіти, що за без-

печується відповідним змістом навчання і кадровим потенціа-лом викладачів;

його роль як осередка національ-ної куль тури, заснованої на ре-лігійності, пріоритеті духовних цінностей, українській менталь-ності й свідомості, патріотизмі;

його відкритість для обміну над-баннями національного та за-кордонного освітнього досвіду;

традиції демократизму, гуманнос-ті, благочинності, шля хетності при підготовці національної ін-телектуальної еліти.

Немирові, Володимирі-Волинському, Києві, Вільно та інших. Саме зі Львова запросив Пе-тро Могила до Києва пер-ших учителів для майбут-ньої академії, звідси ви-брав і вислав учитися за кордон кількох найзді-бніших учнів, з її стін ви-йшла ціла низка відомих культурно-освітніх і ре-лігійних діячів -митро-политів, єпископів, пись-менників, ректорів, учите-лів інших братських шкіл. Серед них Іов Борецький, Захарій Копистянський, Ісая Косинський, Силь-вестр Косів, Ісая Козлов-ський, Лаврентій і Стефа-

ній Зизанії, Гавриїл Дорофеєвич та ін.Визначальними традиційними рисами ді-

яльності львівської братської школи був демо-кратизм її устрою та гуманність спрямованос-ті. На відміну тогочасних європейських шкіл, де у процесі навчання повсюдно панувала ла-тина, у братських школах викладання велося рідною мовою. Гуманізм і демократизм відно-син знайшов своє відображення у статуті цієї школи, котрий цінний тим, що він не прине-сений ззовні, а створений всередині братства, відповідно його духові і меті. У статуті Став-ропігійської школи прописувався високий рі-вень вимог до особистості вчителя (дидаскал), його відповідальність за совісне виконання своїх обов’язків. Зі статуту видно, що в брат-ській школі свято дотримувалися принципів рівноправності у навчанні як щодо синів бага-тих, так і щодо убогих сиріт, котрі «ходять по вулиці живності просячи». Дидаскал мав учи-ти усіх однаково «з промислом доброї науки», за неслухняність однаково карати «не тиран-ськи, а учительськи». Розподіл дітей у класі за партами здійснювавсь за принципом успіш-ності а не заможності – ближче до вчителя садили тих, хто краще вчиться. У школі діяла прогресивна на той час класно-урочна система навчання. Статут львівської школи став зраз-ком для створення статутів інших шкіл.

Від самого утворення Успенського брат-ства гуманізм, милосердя, опіка і благочин-на діяльність були його визначними риса-ми. Обов’язком християнських братчиків з XV ст. було складання добровільних пожертв на допомогу убогим, калік, недужих, при-старілих. Братство мало свій шпиталь, апте-ку, а потім і бурсу при школі, де утримува-лись діти незаможних батьків. Таких звіль-няли від оплати за навчання, допомагали їм з одягом, харчуванням. Навіть після зане-паду школи в XIX ст. у Львові ще діяла бур-са Ставропігії, де українські діти мали змо-гу за доступну ціну одержати харч і ніч-ліг, товариську пораду, підтримку і допомо-

гу у навчанні в різних львівських школах.Слід чітко усвідомлювати, що «Львівська

Ставропігія» сьогодні відроджується в цілко-вито інших політичних, економічних і соціо-культурних умовах. Нові умови диктуватимуть і нові вимоги до випускника цього вищого закла-ду освіти, що буде відрізнятися від колишньої братської школи і метою, і змістом навчання. Го-ловна відмінність між ними полягадїїш У тому, що братська школа мала загальноосвітній харак-тер і латино-греко-слов’янський напрям зміс-ту освіти. Тобто, вона хоч і давала (за тодішніми стандартами) вищу освіту, однак не вчила ніякої спеціальності, лише формувала інтелект, еруди-

цію, світогляд, загальну культуру особистості.Сьогодні широка загальноосвітня підготов-

ка майбутнього спеціаліста можлива лише на першому щаблі (на нижчих курсах) ви-щої школи. Далі вона мусить бути доповне-на фаховою підготовкою (теоретичною і прак-тичною) для завершення освіти майбутньо-го фахівця. За таких умов логічно постає на-ступне запитання: яких фахівців буде готу-вати «Львівська Ставропігія»? Дотримую-чись принципу наступності ідей і спадкоєм-ності історичних традицій, безсумнівним є рі-шення навчати тих, хто потім (як брати Зиза-нії та інші випускники Львівської братської школи) будуть самі вчителями українських ді-тей. Отож, педагогічне спрямування сучасної «Львівської Ставропігії» є виправданим. Се-ред широкого спектру педагогічних спеціаль-ностей традиційно гуманно-демократичного характеру «Аіта таіег» відповідатиме найбіль-шою мірою відділення «соціальної педагогі-ки». Воно покликане готувати нових для на-шої країни фахівців, які нестимуть гуманну місію моральної, матеріальної і психологічної

допомоги тим, хто опинився в складних життє-вих умовах сам на сам з каліцтвом, горем, бід-ністю, несправедливістю, сирітством тощо, хто потребує кваліфікованох підтримки, опіки, по-ради. Потреба підготовки соціальних педаго-гів сьогодні постає особливо гостро з огляду на зростання чисельності біженців із зон військо-вих конфліктів, екологічних катастроф, роз-гулом злочинності, наркоманії, алкоголізму, з всезростаючою кризою сім’ї, із збільшенням числа дітей, що мають вроджені і набуті анома-лії фізичного та психічного розвитку. Львів як-найкращим чином відповідає потребам ство-рення такого факультету, оскільки дефекто-логічні відділення існують при педінститутах у Києві. Кам’янець-Подільському та в інших віддалених містах, хоча у Львові діють усі види дефектологічних навчальних закладів (олігоф-ренопедагогічний, сурдо- і тифлопедагогічний, логопедичний), які потребують таких фахівців. Базами практики для таких спеціалістів мо-жуть стати також школи-інтернати, дитячі бу-динки Львова, приймальник-розподільник, бу-динок пристарілих та інші установи.

«Львівська Ставропігія», відроджуючи гу-манні традиції своєї попередниці, шукає нові форми роботи з молоддю у нашому місті. Так виникла ідея проведення молодіжних акцій під назвою «Ставропігійська весна у Львові». Спі-вавторами цього проекту є викладачі й сим-патики нашого університету (Лариса Зязюн) і рада Львівського студенського ставропігій-ського братства Університету «Львівський Ставропігіон» (Анна Яшина та Богдан Гану-ляк). Перша така акція відбулась у Львові біля пам’ятника Т. Шевченка 26.05. 2006 р. і була присвячена 420-річчю Львівської Ставропігії та 5-річчю відродженого Університету «Львів-ський Ставропігіон».

Ми маємо на меті і далі розвивати цю тради-цію, зробивши її щорічною для Львова. Необхід-но відзначити, що керівництво Львівської мерії в минулі роки підтримало нашу ініціативу, надав-ши для її реалізації площу перед пам’ятником Т. Шевченка та виділивши для цього грант для ставропігійського університету і Львівського ставропігійського братства. Мета акції – при-вернути увагу львів’ян до ідей Ставропігії, як унікального для нашого міста і держави явища.

Адже ще в XVI ст. ставропігійська школа була визнана як школа європейського типу!

Для проведення молодіжної акції «Ставро-пігійська весна у Львові-2011» ми завжди за-прошуємо творчі колективи Львова і Львівщи-ни. Наш університет чекає обдарованих, тала-новитих дітей для продовження освіти на фа-культетах відновленого університету.

Наш кор.

2Число 5 (11), травень 2011 року Офіційна Ставропігія

ова йде не просто про окре-мі вдосконалення тих чи ін-

ших напрямів освітньої практи-ки, а про перехід системи осві-ти на якісно новий рівень функ-ціонування із зміною парадиг-

Ярослав КМІТ

і перспективи європейської освітиАКТУАЛЬНОЮ залишається сьогодні тема реформування на-ціональної системи освіти, яка мала би відігравати визначальну роль у перебудовних процесах, що відбуваються зараз в Украї-ні в контексті європейської інтеграції.

Львівський Ставропігіон

Поряд з відродженими в Укра-їні університетами «Києво-Моги-лянська Академія» та «Острозька Академія» у Львові почав функці-онувати один з перших освітніх за-кладів середньовічної України на основі традицій Ставропігійсько-го братства – Університет «Львів-ський Ставропігіон». Відрадно, що серед засновників-фундаторів цього неординарного навчального закла-ду є відомі в Україні та далеко за її межами освітяни і науковці – зокре-ма, це професор, закордонний член НАН України Леонід Рудницький (США), академіки Іван Зязюн, Не-лля Ничкало, Михайло та Василь Костицькі (Київ) та ін.

Перша згадка про Ставропігій-ське вчене братство датується в Ен-циклопедії україністики 1463 ро-ком. У цей час Львів вже володів Магдебурським правом, що надава-ло місту значення самостійного по-лісу.

Зареєстроване у XVI ст., Львів-ське Ставропігійне або Успенське вчене братство мало вагомий вплив на розвиток освіти, науки і культури в Європі. Заснована у 1586 році при

Львівському братстві школа стала першим в Україні утримуваним на громадські кошти україномовним навчальним закладом. Перетворе-ний згодом у Львівський Ставро-пігійний інститут, він сприяв фор-муванню національної свідомос-ті серед широких верств галицько-го люду. Інститут утримував єдину в місті українську друкарню, школу для українських дітей, видавав пер-шу українську газету.

У Львівській братській школі пра-цювали відомі на той час культурно-освітні діячі, іменами яких названі львівські вулиці, розвивалися тра-диції меценатства та соціаль¬ної підтримки здібних незаможних ді-тей.

З цієї школи вийшли видатні по-статі української освіти та куль-тури. Серед них, зокрема, Пе-тро Могила, який згодом заснував Києво-Могилянську колегію. Від Львівської братської школи братські школи пішли по Східній Україні.

«Львівський Ставропігіон» був навчальним закладом, що мав свій оригінальний дидактико-виховний напрям (а сьогодні більшість ви-

щих шкіл не можуть цим похвали-тися). Цей напрям – виховання са-мостійної самодостатньої особис-тості і створення господарського та політичного порядку виживання в громаді.

У навчальній діяльності ставропі-гійців діяв принцип інтеграції пись-менства, математичних наук і тео-логії, а пріоритет надавався вивчен-ню мов. Ініціатива у навчанні вихо-дила в Ставропігіоні безпосередньо від спудеїв (студентів). Їм не по-трібно було чекати закінчення се-местру, аби перейти на наступний. Діяв принцип індивідуального під-ходу до студентів, а найкращим із них, кому щастило висунути науко-ву ідею або написати текст лекції, – дозволялось прочитати її перед сво-їми одногрупниками у присутнос-ті викладача. Студенти, що встига-ли краще, репетиторством підтя-гали відстаючих, й існувала поса-да асистента-тренера, предметом ді-яльності якого був розвиток інди-відуальних творчих здібностей сту-дентів.

У березні 2001 року у Львові захо-дами ініціативної групи українських

і закордонних учених було відкрито Університет «Львівський Ставропі-гіон», який прагне стати правонас-тупником національно-виховних та благодійних традицій Львівської братської школи. Ідея відроджен-ня «Львівського Ставропігіону», за задумом засновників, передусім спрямована на реставрацію історич-них надбань культурно-освітнього і національно-державного життя українського народу. І тому сьогод-ні перед Університетом стоїть не-просте завдання – підтвердити своє право на історичний герб, назву та право на продовження традиції.

Концепція діяльності цього ви-щого закладу освіти передбачає, в першу чергу, становлення у но-вих соціально-економічних умо-вах гуманітарного університету єв-ропейського й одночасно традицій-но українського рівня. Підставою відновлення такого закладу висо-кої освіти була потреба доповнити ті державні університети, які вже функціонують, новими підходами як з точки зору продовження у в ді-яльності сучасної вищої школи гу-маністичних традицій минулих по-

колінь, так і з точки зору запрова-дження нових спеціальностей, що виникають на зламі тисячоліть і по-трібні вже сьогодні.

Ідея відродження Університету передусім спрямована на реставра-цію історичних надбань культурно-освітнього і національно-державного життя українського життя.

Основне наше завдання – демо-кратична, гуманна наука задля кра-щого майбутнього, підростаючого покоління України. Задум створен-ня такого університету обговорю-вався декілька років. Спочатку ми планували створити школу для зді-бних, обдарованих дітей. Проте ідея розросталася. Ми детально дослі-джували проблеми і потреби осві-тянського ринку в Україні, особли-во на західних теренах. Вивчали до-свід польських, німецьких, чеських інституцій.

Ми домагаємося, щоб кожна лан-ка в навчальному процесі нашого Університету працювала на розви-ток допитливості, творчості, збага-чувала досвід, який необхідний сту-дентові для вирішення практичних завдань майбутньої діяльності.

Відроджений Львівський Ставропігіон

мальних основ свого розвитку.Як показує практика, здійснення

цього процесу стихійним шляхом приводить лише до чисто механіч-ного сполучення новаційних проек-тів з традиційною освітньою прак-тикою, що, з одного боку, знецінює

та дискредитує в цілому корисні по-чинання, а з другого – призводить до затягування стагнації в освітній сфері та наростання в ній деструк-тивних процесів.

Між тим, від стану справ у націо-нальній системі освіти значною мі-

рою залежить успіх всього проце-су соціальної модернізації та дер-жавотворення в Україні, оскіль-ки саме тут повинні сформувати-ся ціннісні орієнтири та мотиви ді-яльності людей, адекватні тим фор-мам соціального устрою та практи-ки, що мають бути вибудувані у про-цесі реформ. Більше того: у зв’язку з тим, що система освіти у інформа-ційному суспільстві перетворюєть-ся на основний генератор соціаль-ного розвитку, самі інституційні та

структурно-функціональні зміни в Україні можуть стати лише наслід-ком формування нової культури, нової моралі, нової смисложиттєвої орієнтації та розвитку нових культу-ростворюючих здібностей, що і є за-вданням системи освіти.

Звідси зрозуміла значимість випе-реджуючого розвитку реформ у сис-темі освіти та здійснення їх на осно-ві добре розроблених і інтегрованих у рамках єдиної парадигми світо-глядних, концептуальних та методо-логічних основах.

У цьому контексті звернімося до досвіду відродженої ідеї братської ставропігійської школи у Львові.

Кожен, хто знайомий з минувшиною та сьогоден-ням ставропігійського руху на Львівщині, має усві-домлювати: люди, які виявилися біля витоків його відродження, і, зокрема, стали засновниками Універ-ситету «Львівський Ставропігіон», робили і продо-вжують робити святу справу державної ваги та загаль-нонаціонального значення.

Як ми вже з’ясували, цей університет, що є спадко-ємцем і продовжувачем кращих традицій Львівського Ставропігійського братства, Братської школи та Став-ропігійського Інституту, сучасники й нащадки наші по-винні сприймати в одному ряду з такими релігійними на релігійно-освітніми святинями, як Києво-Могилянська та Острозька академії, Києво-Печерська лавра, Маняв-ський Скит чи Свята Софія Київська. Ось чому свідо-ма, патріотично налаштована частина релігійного та освітянського суспільства не лише Галичини, але й ба-гатьох інших регіонів України, з таким душевним бо-лем і розчаруванням сприйняла спробу нашого освітян-ського чиновництва по суті звести нанівець діяльність Університету «Львівський Ставропігіон», який на той час, тобто наприкінці 2008 року, вже здобув визнання і студентської молоді, і широкого кола науковців та гро-мадськості не лише в Україні, але й далеко за її межами.

«Як же це так?! – запитували ми й самі себе, й держав-них посадовців. – Де це бачено, щоб, замість того, аби всіляко підтримувати патріотичний ентузіазм відро-джувачів Ставропігіону, держава одним розчерком чи-новницького пера намагається перекреслити всю його сучасну історію?! Та бути такого в цивілізованій країні не може!». Природно, що, саме під враженням від цьо-го конфлікту, ґрунтуючись на фактах і подіях буденного життя та на офіційних документах, я і творив свій дру-гий том історичного дослідження «Львівський Ставро-пігіон: між минувшиною і вічністю».

Та коли ця книга вже була підготовлена видавни-цтвом до друку, нарешті з’явилася довгоочікувана по-станова Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року «Про скасування нака-зу Міністерства освіти і науки України № 2407-л від 12.11.2008 року та рішення Державної акредитаційної комісії від 04.11.2008 року».

Вагомість цієї постанови саме в тому й полягає, що суд «повністю задовольнив» позов Університе-ту «Львівський Ставропігіон» і позивачки Гончарик Лесі Мар’янівни, колишнього співробітника універ-ситету з міста Бродів, що на Львівщині, до Міністер-ства освіти і науки України та Державної акредитацій-

ної комісії, скасувавши ті пункти їх наказів, завдяки яким освітянському чиновництву впродовж кількох років вдавалося паралізовувати найвагомішу части-ну діяльності університету, тобто весь його навчаль-ний процес. Відтак цей документ настільки важливий для всіх, чия доля пов’язана зі Львівським Ставропі-гіоном; він набуває такої документально-історичної ваги, що, незважаючи на значний обсяг, вважаю за по-трібне подати його в тому вигляді, в якому він є.

Як бачите, постанова суду є настільки красномов-ною та самодостатньою, що жодних додаткових ко-ментарів чи роз’яснень не потребує. Щоправда, ми з шановним ректором університету Ярославом Михай-ловичем Кмітом свідомі того, що на час, коли пишуть-ся ці рядки, в освітянського чиновництва ще залиша-ється право на касаційну судову скаргу.

Але, як би не розвивалися подальші події (про які я обов’язково інформуватиму читачів у наступному томі ставропігійської історії), ця судова постанова залишиться знаковою подією в житті всього галиць-кого ставропігійського руху. Вона – свідчення перемо-ги всіх тих сил, які рішуче виступили на захист своєї історичної спадщини, а отже, це наша з вами – став-ропігійці, галичани, українці – спільна перемога!

Тож нехай нам усім щастить на цій, Богом і предка-ми нашими освяченій, ниві!

Богдан СУШИНСЬКИЙ

М

Які напрямки включає ця програма?Болгарський коледж туризму в Благоєвграді пропонує українським студен-

там такі спеціальності:– організація та управління в готельному та ресторанному бізнесі;– організація та управління в туристичному сервісі;– бізнесадміністрування.Яка роль Центру в реалізації програми?Міжнародний центр впровадження програм ЮНЕСКО та його кафедра за-

безпечує підготовку, консультації і супровід студента під час навчання у бол-гарському коледжі туризму впродовж усього навчання (3 роки). Він сприяє в питаннях віз, транспорту до Болгарії, перебування у коледжі (проживання, харчування за пільговими тарифами). Також Центр надає консультації з пред-метів навчання, методичне забезпечення та ін. Ми кваліфіковано готуємо абі-турієнтів до тестування на сертифікат з болгарської мови. При вступі не по-трібно пред’являти Сертифікат Центру незалежного оцінювання знань. Вступ до коледжу відбувається за співбесідою і результатами тестування. Це відкри-ває нові можливість навчання за новою програмою осіб, які закінчили школу до появи ЗНО і не проходили тестування.

Болгарський коледж туризму також всіляко сприяє абітурієнтам з Украї-ни. Він пропонує для наших абітурієнтів навчання з 2011 р. за нижчою ціною (900 євро на рік), тоді як вартість навчання у вищих навчальних закладах для

іноземців в Європі (зокрема і в Болгарії) – від 2000 євро в рік. Крім того, для успішних соціально незахищених студентів є можливість отримання стипен-дій з різних благодійних фондів. З урахуванням трирічного навчання на зао-чній формі (в Україні – це 4–5 років) – це додаткова економія коштів. Навчан-ня для студентів болгарського навчального проекту проводиться українською, російською, болгарською мовами.

Які ще можливості відкриває для студентів навчання за програмою «Укра-їна–Болгарія»?

Після отримання диплома бакалавра студенти можуть продовжити навчан-ня в Болгарії і отримати ступінь магістра. Також вони можуть пройти профе-сійну практику та стажування в Болгарії та в інших країнах Європи, налагоди-ти з болгарськими партнерами бізнес-контакти і створити спільні фірми. Є чу-дові можливості продуктивної співпраці з майбутніми партнерами у бізнесі.

А основне – після закінчення навчання студенти отримують Європейський диплом бакалавра, який визнається як в Україні, так і за кордоном.

За інформацією звертатись на адресу:м. Львів. вуя. Винниченка, 30, 4-й поверх. к. № 229;

тел.: 2258119; 050-8581271; 067-313-03-93Пропонуємо також унікальну навчальну програму з підготовки

експертів-аналітиків (за сприяння Міжнародного Центру впроваджен-ня ЮНЕСКО).

Міжнародний центр впровадження програм ЮНЕСКО та структурний підрозділ «Європейська перспектива»у Львовізапрошують на навчання для здобуття вищої освіти за міжнародною бакалаврською програмою «Україна–Болгарія»

15 травня 2011 р., у День сім’ї, що відзначаєть-ся країнами-членами ООН з 1994 р. народився Клуб безперервної освіти «ІМПУЛЬC/IMPULSE», утво-рений з метою адаптації населення всіх категорій до змін соціального та економічного середовища, оптимізації процесів самоорганізації людей, відро-дження традицій взаємодопомоги та взаємодії. Його співзасновниками стали слухачі й викладачі про-грами з валеології та домашньої педагогіки, що зу-стрілися в Університеті «Львівський Ставропігіон» для обговорення завдань виховання підростаючого покоління, участі в цьому процесі сім’ї та важливос-ті врахування сучасних соціальних реалій, що впи-вають на дитину. Серед засновників Клубу: Кафе-дра міжнародного центру впровадження програм ЮНЕСКО, Університет «Львівський Ставропігіон», «Львівське Ставропігійське братство».Стратегічно Клуб буде діяти на принципах само-

організації, ініціативності, інноваційності, коопера-ції та використання ефективних комунікацій на під-ставі Положення в таких площинах:

– організація клубних тематичних та консульта-тивних заходів;

– сприяння організації підготовки спеціалістів по програмах додаткової освіти;

– участь в ініціації та реалізації програм безпе-рервної освіти, зокрема міжнародних;

– обмін досвідом і адаптація авторських методик викладання;

– проектування Web-клубу.Клуб безперервної освіти «ІМПУЛЬC/IMPULSE»

за сприянням Кафедри Міжнародного центру впро-вадження програм ЮНЕСКО може залучитись до ви-рішення завдань Спільної науково-освітньої програ-ми «Процеси самоорганізації і побудова грамадян-ського суспільства в світлі викликів XXI століття». При формуванні цієї програми її засновники (зокре-ма Фонд спасіння безпритульних дітей) виходили з того, що морально-етична свідомість людини фор-мується в трьох концептуальних формах: релігійній, науковій і соціальній.Але для соціальної практики на сучасному ета-

пі особливого значення набуває те, як свідомість конкретної людини співвідноситься з цілями дер-жави, з одного боку, і як держава сприяє форму-ванню свідомості людини, забезпечуючи їй можли-вість розвитку, реалізації цивільних прав і соціаль-них потреб.Молоде покоління батьків сьогодні пропонує свої

методи формування дитини, прагне досягти поро-зуміння з людьми старшого віку, поділитися свої-ми думками і вміннями та запозичити те, без чого неможливе відтворення безперервності життя, як у сім’ї, так і в суспільстві.Важливо зробити заходи КНО «Імпульс» доступ-

ними для всіх, хто бажає йти в ногу з часом, сприя-ти розвитку здорового громадянського суспільства. Стежте за новинами!

АнонсВирішальна перемога Ставропігії

3Число 5 (11), травень 2011 рокуОсобистості

ародився Богдан Сушинський 10 квітня 1946 року в міс-

ті Самборі на Львівщині. В 1969 році з відзнакою закінчив Одесь-кий держуніверситет ім. І. Мечни-кова. Тривалий час перебував на журналістській роботі. Член Націо-нальної Спілки письменників Укра-їни (НСПУ) та Національної Спіл-ки журналістів. Має звання заслу-женого журналіста України. Бог-дан Сушинський – автор 80 кни-жок (всього, з перевиданнями, 114 видань) та понад двох тисяч публі-кацій в періодиці. В 1987–1990 був заступником голови, а в 1990-2002 роках головою Одеської організа-ції Спілки письменників України; тривалий час був членом Правлін-ня та Президії Ради НСПУ, а також членом Національної Ради Конгре-су української інтелігенції. Обирав-ся заступником голови Літфонду Спілки письменників України.

Нині він є віце-президентом Української Асоціації письменни-ків та президентом Аркадійсько-го літературного клубу. Твори його перекладались п’ятнадцятьма мова-ми світу.

За досягнення на науковій та письменницькій нивах, Богдан Су-шинський обраний дійсним членом Міжнародної ака-демії наук, освіти, індустрії та мистецтв (при ЮНЕС-КО, США, листопад, 1995), до якої він увійшов на од-ній хвилі з колишнім пре-зидентом США Джорджем Бушем, письменником Чин-гізом Айтматовим, Прези-дентом Грузії Едуардом Шевардна-дзе, лауреатом Нобелівської премії Арно Пензіасом та іншими видатни-ми діячами, науки, літератури, мис-тецтва. Крім того, його було обрано Президентом Південноукраїнсько-го центру цієї міжнародної Академії.

Наприкінці 2002 року, рішен-ням своєї Ради Міжнародних До-сліджень, Американський Біогра-фічний Інститут нагородив Б. Су-шинського іменною Золотою Аме-риканською Медаллю Честі, як ви-датну особистість, за значний вне-сок у розвиток вітчизняної і світо-вої культури і науки. Він також об-раний радником Ради Міжнарод-них Досліджень цього Інституту, а його ім’я занесене до Залу Слави Ін-ституту.

Постійно виступає в пресі як письменник, публіцист та науко-вець. Участь українських козаків на чолі з І.Сірком у Тридцятиліт-ній (1618–1648) війні на боці Фран-ції відображено в його романах «На вістрі меча», «Французький похід», «Вогнища Фламандії» та «Шлях во-їна». Його перу належить унікальна монографія у двох томах «Козаць-кі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців ХV–ХІХ століть», в якій вміщено есе про 205-ох гетьманів, кошових отаманів та полководців козацько-повстанських військ. За цю працю він першим удостоєний Міжнарод-ної літературної премії Українсько-го Козацтва «Лицарське перо».

Він також є автором збірки істо-ричних есе «Князі та полководці стародавньої України». Його твор-чі здобутки відзначені низкою між-народних премій ім. О. Дюма, ім. Д. Яворницького, ім. С. Олійника, ім. І. Мазепи, премій ім. І. Буніна, ім. М. Трублаїні, ім. Е. Багрицького, Ар-кадійської літературної премії. Він автор романів: «Через міст над би-стриною», «Морава», «Голос ріки безіменної», «Білий кінь у сивій до-лині», «У човні посеред Всесвіту», він автор низки романів про другу світову війну, які видаються в Мо-скві й об’єднані в цикл «Война им-перий»: «Ріка убієнних», «Остан-ній з групи Беркута», «Чорний ле-гіон», «Вітер богів», «Змова при-речених», «Викрадення Муссолі-ні», «Мандрівники війни», «Схід-ний вал», «До останнього солда-та», «Маньчжурські стрільці».

Він автор художнього роману на документальній основі про Степа-на Бандеру та УПА – «Лицарський хрест». Великою популярністю у чи-

тачів користуються його історико-пригодницькі романи «Острів при-речених», «Три дні в Парижі з коха-ною жінкою» (у двох книгах), «Хре-щений батько Криму».

Ще в радянські часи Б. Сушин-ський активно виступав у пресі на захист української мови та куль-тури, за відродження українсько-го козацтва. Він перший, або одним із перших, виступав у республікан-ській пресі («Літературна Україна», «Радянська Україна», журнал «Пра-пор» та ін.) з аргументованими, рі-шучими статтями проти будівни-цтва згубної для українських сте-пів Дунай-Дніпровської зрошуваль-ної системи; Березівського хімічно-го комбінату та за врятування Дні-стра. Його публікації мали значний громадський та науковий резонанс. Він був відзначений премією ім. Аверіна (журналу «Прапор») за пу-бліцистику.

Упродовж багатьох років твор-че й громадське життя Богдана Су-шинського пов’язане з Українським козацтвом. В 1999 році Б. Сушин-ський, з власної ініціативи, здійснив перенесення з румунського міста Га-лаца в Україну, до гетьманської сто-лиці Батурина, символічного пра-

ху гетьмана Мазепи. Цю подію, на тлі багатющого історичного матеріа-лу, відображено в його історичному романі-есе «Гетьман-Мазепа: повер-нення до Батурина» (2001). Побачив також світ його роман-есе «Гетьман Виговський: погляд з ХХІ століт-тя» (2002, Львів). З його ініціативи в Батурині відкрито Алею гетьманів (1999), на пам’ятній стелі якої викар-бовано слова Богдана Сушинського: «У діяннях гетьманів – історія, слава і державна велич України».

Він – автор історії (поч. ХVІІ–поч. ХХІ ст.) монастиря Скит Ма-нявський – «Слово про Скит Ма-нявський», в якому подається здій-сненний Б. Сушинським переклад літопису ієромонаха Ігнатія (поча-ток ХVІІст.) про цю святу обитель. Богдан Сушинський – автор науко-вої праці «Велесова книга предків»,

в якій опубліковано його переклад та літературну інтерпретацію літо-пису «Велесова книга», роману-есе «Тарас Шевченко: геній у само-тності», історико-краєзнавчої книги «Балта: місто, осяяне вічністю».

Йому також належать книж-ки «Українське Чорноморське Подунай-Гуляйпільське козацтво» (2002), «Історія Чорноморсько-Дністровського та Всеукраїнського реєстрового козацтв» (2003), в яких висвітлюється історія Чорномор-ського козацтва, його відродження в ХХ–ХХІ ст.; науково-дослідницька книжка «Лицарі Приморського сте-пу. Історія Чорноморського коза-цтва ХVIII–ХХ століть» (2000). До-бре знайомий науковцям та широ-кому козацькому загалу і солідний том його історико-літературних есе “Козацькі вожді України” (1998, Міжнародна премія Українського козацтва «Лицарське перо» та Між-народна премія ім. І. Мазепи). Його перу належить книга «Козацька Україна: Хмельниччина» – перший том із задуманої ним багатотомної історії «Козацька Україна».

У 2004 році з’явилося його дво-томне видання «Козацькі вожді України», в якому відтворено жит-

тєвий шлях 205 козацьких вож-дів та полководців. Великим успі-хом користується його перша в світі «Всесвітня козацька енциклопедія», в якій вміщено дані про провідні ко-зацькі організації та установи світу; про основних діячів козаччини та основні, пов’язані з ними події. Ця книга була відзначена у листі до чи-тачів Президента України, Гетьмана України Віктора Ющенка.

Богдан Сушинський є одним із засновників першого в Україні Міжнародного Лицарського ордену Архистратига Михаїла, був членом його Магістрату і Капітули. Трива-лий час був Пріором Одеським (ке-рівником Одеської обласної орга-нізації Ордену). Благословенням Святійшого Патріарха Київського та всієї Русі-України, йому надано титул графа. Він нагороджений па-

тріаршими орденами Св. Володи-мира та Св. Миколая-Чудотворця; а також низкою лицарських і козаць-ких відзнак.

У червні 2001 року, в м. Ароні (фешенебельний курорт на півночі Італії), на з’їзді лицарства, відбула-ся презентація книги Б. Сушинсько-го «Всесвітня історія лицарства», за яку, та за внесок у розвиток лицар-ського руху Європи, його було на-городжено церковно-лицарською медаллю «Святого Амброзія». Тоб-то спільного католицького і право-славного святого, іменем якого на-звано одну з бібліотек Ватикану. В листопаді того ж року він був наго-роджений «Хрестом дружби» гер-манського лицарського Ордену Святого Костянтина. Під час візи-ту делегації українських віруючих (Великої Прощі) до Ватикану в лис-топаді 2001 року, у відповідь на ві-зит папи Римського в Україну, Іоа-ну Павлу ІІ від імені України було офіційно вручено книгу Б. Сушин-ського «Всесвітня історія лицар-ства», оскільки Ватикан традицій-но був патроном більшості Євро-пейських лицарських орденів. При-ймаючи цю книгу, Папа Іоан Пав-ло ІІ, який по матері був україн-

цем за походженням, подякував і по-українськи сказав: «Цю книжку я обов’язково прочитаю».

У 2002 році вийшла друком кни-га Б. Сушинського «Історія україн-ського лицарства», яка, за підсум-ками всеукраїнського рейтингово-го опитування «Книга року», про-веденого центром рейтингових до-сліджень «Еліт-профі» і журналом «Книжник-рев’ю», увійшла до де-сятки найкращих історичних ви-дань України. Він є членом ред-колегії часопису «Лицарство» (Кам’янець-Подільський).

У травні 2005 року він був обра-ний Верховним отаманом Півден-ного регіону «Козацтва Нової Укра-їни».

Упродовж багатьох років Богдан Сушинський виступає як критик і літературознавець. Він – автор ста-тей про творчість М.Шолохова, В. Стуса, Б. Нечерди, С. Ковганюка, С. Олійника, І. Гайдаєнка і багатьох інших письменників. Крім того, він виступає зі статтями з проблем творчого літературного процесу.

Богдан Сушинський був упоряд-ником антології-довідника Одеської письменницької організації (НСПУ) «Письменники Одещини: на межі тисячоліть» (1999 р.), який став по-сібником для вивчення літератури рідного краю на Одещині. Великою популярністю серед літераторів та словесників користується його кни-га «Беседы у литературного камина: как стать писателем» (2004 г.).

Із власної ініціативи він упоряд-кував, відредагував та видав (2001 р.) з власною вступною статтею пер-ший в Незалежній Україні том ви-браних творів класика українсько-го гумору Степана Олійника, який взагалі став першою книжкою цьо-го письменника в Незалежній Укра-їні. І він же написав першу наукову монографію про творчий і життєвий шлях С. Олійника «Степан Олійник: поет на тлі епохи», за яку був відзна-чений Всеукраїнською літератур-ною премією ім. С. Олійника Націо-нальної Спілки письменників Укра-їни. В 2005 році він став головним редактором, упорядником (та авто-ром вступної статті) щорічного збір-ника творів самодіяльних авторів-гумористів, учасників конкурсу ім. С. Олійника «На ярмарку сміху».

Широкого розголосу набула його публіцистична праця «Шлях Укра-їни: нація і національна ідея», що на початку 2004 року з’явилася у Львівському видавництві «Добра Справа».

У 2005 році з’являється його книжка «Одесса: история написан-ня столетиями», в якій він відсто-ює думку про те, що Одесі не 211 ро-

ків, як це святкується офіційно, а 590, тому що засновано її було ще 1415 року. А 24 ве-ресня 2005 р. з ініціа-тиви Б. Сушинсько-го, та за організаційної підтримки Республі-канської партії Украї-ни в Одесі, на Дериба-

сівській, вперше відбулося офіцій-не святкування 590-річчя та прого-лошено підготовку до 600-річного ювілею. Він відзначений Почесною відзнакою Одеського міського голо-ви «За заслуги перед містом», а та-кож почесними відзнаками голови Одеської облради та голови облдер-жадміністрації.

Указом Президента України від 20 січня 2006 року Богдану Сушин-ському, як відомому публіцистові, присвоєно почесне звання «Заслу-жений журналіст України».

Рішенням вченої ради Універ-ситету «Львівський Ставропігіон» (одного з найдавніших навчальних закладів України) від 6 березня 2006 року Богдану Сушинському, першо-му в історії цього закладу, присво-єно звання «Почесний професор». Цього звання він удостоєний за ва-гомі досягнення на науковій та пись-менницькій нивах. Рішенням ради засновників Б. Сушинський обра-ний першим президентом, а згодом – почесним президентом Львівсько-го Ставропігійського Братства. Він також призначений заступником керівника Інституту Ставропігій-ських досліджень при Університе-ті «Львівський Ставропігіон» та го-ловою вченої ради цього Інституту. Його творчу біографію опублікова-но в книзі «Золотий фонд нації» за 2009 рік та в книзі «Україна–Євро-па–Світ. Гуманітарні аспекти розви-тку» (2010).

Нариси про творчість Б. Сушин-ського та інтерв’ю з ним з’являлися в таких популярних виданнях, як «Президентський вісник», «Парла-ментський вісник», «Українська газе-та» (Київ), «Калифорнийский вест-ник» (Сан-Франциско, США), «Ка-заки» (Москва). Їй присвячено дві монографії: Петра Сороки «Богдан Сушинський: літературний портрет» та Олега Дряміна «Творчий світ Бог-дана Сушинського». Рішенням місь-кої ради Богдан Сушинський прого-лошений почесним громадянином міста Кодими, на Одещині, де в ра-йонному музеї відкрито присвячену йому експозицію. Уже впродовж ба-гатьох років на Івано-Франківщині діє благодійний фонд його імені.

Рішенням експертної ради Аме-риканського Біографічного Інститу-ту академік Б. Сушинський визна-ний Людиною Року-2010 за міжна-родним всесвітнім рейтингом з вру-ченням йому Золотої медалі. Б. Су-шинський отримав запрошення для участі у Всесвітньому форумі інте-лектуалів у США в 2011 році.

Літописець нашої історії

Богдан СУШИНСЬКИЙ,письменник, науковець, Заслужений журналіст України, віце-президент Української асоціаціїписьменників, почеснийпрофесор Університету «Львівський Ставропігіон»

Днями відомий історик, письменник та журналіст Б. Су-шинський зустрівся у львівському прес-клубі з пред-ставниками засобів масової інформації, громадськості Львова. В Університеті «Львівський Ставропігіон» від-булася зустріч зі співробітниками і науковцями. Богдан Сушинський подарував книжки Самбірській гімназії та Центральній районній бібліотеці.

У Львові відбулася презентація другого тому книги Б. Сушинського «Львівський Ставропігіон: між минувшиною і вічністю». Львів, 2011 р.

Н

4Число 5 (11), травень 2011 року Сьогодення

ього року ми маємо нагоду відзначити 420 років від вихо-

ду у світ «Адельфотесу» (1591) – першої книги друкарні Львівсько-го Ставропігійського братства, друкарні, яка діяла до 1939 року. Представлений на виставці при-мірник книги є унікальним з огля-ду на те, що втрачені його елемен-ти було доповнено рукою Антонія Петрушевича (1821—1913), видат-ного бібліофіла, збирача рукопи-сів та стародруків, історика, кра-єзнавця, члена Ставропігійсько-го інституту, від народження яко-го минає 190 років. Відвідувачі не оминали уваги і 110 роковини Іс-идора Шараневича (1829–1901), визначного історика, краєзнавця, археолога, консерватора археоло-гічних пам’яток, музейника. Та-кож було представлено таблиці археологічно-бібліографічної ви-ставки, проведеної 1889 року за ініціативою І. Шараневича, листи та телеграми з нагоди її відкриття.

Особливу увагу звернули на такі представлені унікальні руко-писні пам’ятки, як Кристинопіль-ський Апостол XII ст., який ви-ставляється вперше після прове-деної його реставрації, «Альбом або книга вписаних до Ставропі-гії», а також стародруки з колек-ції Музею Ставропігійського ін-ституту. З-поміж них знаменита «Острозька Біблія», 430 років від виходу у світ якої також відзнача-ємо цього року.

Особливо цікавими є представ-лені унікальні раритети книжко-вого мистецтва з фондів Львів-ського історичного музею: 9 ру-кописів, 23 стародруки, книги XIX–початку XX ст. з печатками різних установ та автографами ві-домих діячів краю: А. Петрушеви-ча, М. Голубця. Експозиція допо-внена і творами мистецтва, зокре-ма 8 живописних портретів чле-нів Ставропігійського інституту, 9 графічних робіт, які відобража-ють вигляд Ставропігійської дру-карні. Виставлялися і архітектур-ні креслення будівель Ставропі-гії з штампами видатного архітек-тора Львова Івана Левинського (1851–1919).

З нагоди відкриття музейної ви-ставки відбувся науковий семінар, який проводився в актовому залі історичного музею. Туди були за-прошені більшість представни-ків львівської культури, які вно-сять вагомий внесок у збереження і розвиток тих знань, які залиши-ли нам у спадок визначні особис-тості минулого.

РЕКТОР Ставропігійського універ-ситету – Ярослав Кміт отримав за-прошення до вступу у Міжнарод-ний клуб ректорів Європи.

Слід зазначити, що міжнародний клуб рек-торів був створений у 2005 р. у м. Оксфорд (Великобританія) за ініціативи ректорів уні-верситетів європейських країн як неурядова громадська організація.

Основними стратегічними завдання-ми цього Клубу є об’єднання та коорди-нація роботи установ вищої школи, щодо вдосконалення навчально-методичної, на-

СпадщинаЛьвівської Ставропігії

17 ТРАВНЯ у Львівському історичному музеї була представлена виставка «Спад-щина Львівської Ставропігії», яка побу-дована на матеріалах музейних фондів та присвячена важливим ювілейним датам, пов’язаним з історією такої унікальної ін-ституції, як Львівська Ставропігія.

На відкритті виставки ректор Університету «Львівський Ставропігіон» Ярослав Кміт, заступник міського голови м. Льво-ва Василь Косів (у центрі) серед ініціаторів виставки

У залі виставки

На відкритті виставки був при-сутній ректор Ставропігійського університету Ярослав Кміт. Він був захоплений зібраними ма-теріалами. Опісля кореспондент газети взяла у нього коротеньке інтерв’ю.

– Ярославе Михайловичу, яке враження справила на Вас дана виставка?

– Сьогодні в історичному музеї Львова відбувся унікальний се-мінар і супер-унікальна вистав-ка «Спадщини львівської Ставро-пігії». Прийшло дуже багато спо-движників і симпатиків львів-

Ставропігійські стародруки Історичного музеюСтавропігійські стародруки Історичного музею

ського Ставропігіону. Я не підо-зрював, що у фондах львівсько-го історичного музею зберегли-ся такі унікальні речі, які сьогодні були показані на виставці. Просто немає слів. За словами організато-рів виставки – це тільки 10% того, що є в схронах у підвалах музею.

– На відкритті виставки Ви ви-ступали з промовою, і що за пода-

рунок був представлений музею?– Я виступив і презентував

для поважного зібрання два томи Ставропігіону і подарував їх му-зею. Керівництво було дуже вдяч-не за такий подарунок.

– На презентації був присут-ній заступник міського голови Львова Василь Косів (син депута-та Михайла Косіва) на Вашу дум-

ку, чим вразила його ця виставка?– Він в особливий спосіб від-

значив роль тодішньої і теперіш-ньої Ставропігії у відродженні

традицій братства, також отри-мав подарунок – книгу і підшив-ку нашої газети. Вже в кулуарах ми мали ґрунтовну розмову з Ко-сівим про наболіле.

– А як сприйняли Ваш намір щодо створення музею історії Ставропігії?

– Усі сприйняли правильно мою інформацію про необхідність створення окремого музею історії Ставропігії.

– Як довго виставлені експона-ти будуть представлятися в Істо-ричному музеї?

– Виставка буде працювати два місяці до 20 липня 2011 року. Варто запросити туди друзів і сту-дентів...

Представлені на ви ставці па-м’ятки є спадщиною Львівської Ставропігії, яка надійшла до Львів ського історичного музею у 1940 році, після ліквідації Став-ропігійського інституту. Руслан Серцелевич, один із авторів ви-ставки, зазначив: «Виставка була покликана відтворити відзначен-ня ювілеїв, пов’язаних з провід-ними діячами Ставропігійського інституту, а саме з Антоном Пе-

трушевичем та Ісидо-ром Шараневичем, а також з таким видан-ням як «Адельфотес», ювілейну дату якого ми відзначаємо. Крім цьо го є чимало дат, які слід би відзначи-ти, проте формат ви-ставки цього не до-зволяє».

Тож запрошуємо всіх на унікальну ви-ставку в Історично-му музеї Львова, яка зібрала у собі найя-

скравіші експонати Ставропі-гійського інституту.

РозмовлялаМарія ДЕМЧИШИН

Час успіху, визнання і досконалості

Ц

уко во-дослідної, культурно-просвітницької діяльності. Членами Клубу є ректори, інші діячі сфери вищої освіти Європи, Азії, Афри-ки, Латинської Америки.

Цікаво зазначити що, основна місія да-ної міжнародної структури є консоліда-ція зусиль світової наукової громадськості на розвиток положень Болонського проце-су. Також клуб зацікавлений у встановлен-ні зв’язків із найкращими навчальними за-кладами світу, і тому готовий реалізовувати цілу низку заходів у рамках співпраці з на-шим університетом.

Входження до Клубу ректорів Європи ста-

не черговим потужним кроком для нашо-го університету на шляху інтеграції у євро-пейську систему освіти та науки. Як бачимо, нам є над чим працювати і до чого прагнути. Світ нам відкриває свої обійми і ми повинні із взаємністю і радістю їх прийняти. Тому, ми всім серцем підтримуємо шановного Яросла-ва Михайловича на цьому масштабному за-ході і бажаємо йому міцного здоров’я, насна-ги, процвітання і гідно представити наш на-вчальний заклад світовій спільноті.

Ми створюємо для себе нові можливості розвитку вищої професійної освіти стаємо відкритими для світу!

Число 5 (11), травень 2011 рокуПогляд фахівця

РОЗШИРЕННЯ свідомості. Який зміст я вкладаю в це? Спробую деталі-зувати.

Свідомість, підсвідомість, над свідомість, самосвідомість, усвідомлення – все це по-в’язані між собою феномени психіки, інстру-менти душі, сфера невидимого, зате вельми звична річ для кожної людини і яскраво від-чутна, якщо прислухатися.

Як на мене, свідомість – багатофункціональ-не, багаторівневе явище, що притаманне тіль-ки людині. Це спосіб відображення й перетво-рення дійсності. Вміщує такі пізнавальні про-цеси як: пам’ять, мислення, уяву, увагу, сприй-няття, мовлення... Самосвідомість з’являється в новонародженої людини з розвитком її мис-лення, уваги, уяви, мовлення, таким чином,

вона сама розвива-ється. Вважається, що людина свідо-ма у віці до 3-х ро-ків, коли вона усві-домлює сама себе і каже «Я». Та до цьо-го часу (і надалі)

Прогулюючись по загадковим львів-ським вуличкам варто заглянути і у Вір-менську церкву (фото праворуч вгорі). Вона уособлює в собі дух епохи середньо-віччя, в ній збережені неповторні скарби тодішнього мистецтва і культури. Історія створення Вірменської церкви є дуже ціка-вою і варто приділити їй свою увагу.

А почалося все з того, що у середньовіч-ному Львові жила потужна вірменська діа-спора. Їй була виділена окрема ділянка для забудови, де вірмени прагнули відтвори-ти на чужині куточок своєї батьківщини. У 1356–1363 рр. будується храм Успіня Пре-святої Богородиці, який і став вірменським кафедральним собором. Храм будувався на засоби вірменських купців, керував бу-дівельними роботами відомий на той час архітектор Дорінг. Будівля мала хрестово-купольний вигляд і побудована з ламаного каменя та фанерована тесаними кам’яними плитами.

З будовою і дизайном цер кви по в’я зана одна зна менита стародавня легенда. Вона

Зореслава ПОПОВИЧ

Розширення свідомості. Що це таке і що дає?функціонує надпідсвідомість. Ці явища завжди цікавили і досі цікавлять людей, бо лю-дина прагне все пізнати, по-яснити. Та є ще багато білих плям у пізнанні надпідсвідо-мості. Мабуть звідси прояв-ляється творчість. Усвідом-лення формується дещо піз-ніше, ніж самосвідомість. Для мене – це здатність взяти на себе відповідальність за пев-ну дію чи слово. А також – прийняття, засво-єння та створення нових паттернів (зразків по-ведінки) чи ідей.

Та повернемося до розширення свідомос-ті. Більшість людей сприймає реальність вузь-ко, фрагментарно. Цьому сприяють наші ба-гаточисленні звички (однотипові дії, які ста-ли автоматичними) та категоричність (що не приваблює – мені чуже, на це я не спрямовую свою увагу). Як звички так і категоричність в одних випадках нам допомагають, в інших – заважають. Вони є наслідком базових засад ви-ховання людини, її ціннісних орієнтирів, намі-рів щодо майбутнього.

Часто для хороших змін в житті потрібно

лише один раз піти чи поїхати на ро-боту іншою дорогою, покататися на гойдалці в парку чи просто піднятися вранці на 15 хв. раніше, ніж завжди. Ідея така, що грандіозним змінам пе-редують маленькі. Вийти з зони ком-форту і зробити для себе чи когось щось трішки по-іншому, ніж завжди.

Другим і основним чинником для розширення свідо-мості, як на мене, є навик відновлен-

ня цілісності або сприйман-ня всього в об’ємі в даний момент. Наприклад, зараз я пишу ті рядки, знаходячись в своїй квартирі, в той мо-мент мої сусіди п’ють чай з пампушками, знизу нікого ще немає з роботи, з іншо-го боку - чоловік з дружи-ною граються з дитиною... По всьому будинку сусіди чимось займаються в даний момент. Чи іду я по вули-ці, паралельно до якої є ще одна вулиця, спереду пере-

хрестя, весь район пронизаний вулицями, все місто складається з вулиць, якими зараз хо-дять різного віку, вигляду люди і їздять різні транспортні засоби...

Така, на перший погляд, дивна сторона сприйняття навколишньої дійсності акумулює внутрішню енергію (вона не розсіюється на переживання минулих подій чи майбутнього), сприяє чіткому самовідчуттю себе в просто-

рі, додає спокою, впевненості, зменшує гординю. Крім того, в такому стані дуже важко зро-бити щось не так, навпаки, від-кривається інтуїтивний канал і всі дії стають вірними. А це в свою чергу призводить до ви-будовування найсприятливі-шого плину подій, і в результа-ті життя. Бо ми робимо той чи інший вибір легко – так як має бути. В стані цілісності прояв-ляється справжня суть люди-ни, її потенціал, приховані зді-бності й таланти.

Думаю, достатньо хоч раз на день про це за мислитись, розширю ю чи свою сві домість.

Безцінний львівський скарбМарія ДЕМЧИШИН

ЛЬВІВСЬКІ ДВОРИКИ – це загадкові лабіринти, в яких хочеться блукати знову і знову. Варто зроби-ти десяток кроків від центральної площі нашого міс-та і ти потрапляєш в зовсім інший час та не вигадану реальність. Ідучи вуличками міста, ти ніби створюєш свою незабутню казку , в якій ніколи не знаєш напе-ред, що тебе чекає: нерозгадана таємниця, неоцінен-ний ніким скарб, а можливо нерозділене кохання. Тут відчуваєш себе шукачем пригод і що трапиться на тво-єму шляху залишається загадкою: напіврозбитий ві-траж чи таємничий замурований портал, забуті розпи-си чи різьблені гвинтові сходи, величні леви чи непо-вторна Афродіта...

Східні барокові орнаментальні мотиви церкви

Світлини з Інтернету

Для дослідження людини, як суб’єкта, чи об’єкта, усіх процесів багатовимірних систем можна викорис-тати системний підхід, що включає системне мислення, як напрям методології досліджень, де можна буде по-бачити взаємовідношення і зв’язки не тільки в системі чи між системами, але й людини як окремого суб’єкта цих процесів, чи окрему систему, що може не тільки фі-зично взаємодіяти, але й впливати на зв’язок, змінюю-чи вектор процесу, його силу, об’єм чи інші параметри.

Жодна з цих багатовимірних систем не здатна воло-діти свідомістю, в такій мірі, як це дано людині. Тому є сенс досліджень цього аспекту.

Враховуючи аспекти системного підходу, аналітич-ні дослідження мали би базуватись на принципі сти-ку наук: психологія, синергетика, філософія, системо-логія, фізика, теорія систем, суспільних та інших наук, пам’ятаючи що світ – це взаємозв’язок, цілісність, єд-ність, динамічність і водночас єдина система та злаго-джений механізм, що має свій вектор руху та характе-ризується багато вимірністю цих же систем.

Мета – на основі абстрактного, асоціативного та науко-вого підходів змоделювати типи зв’язків: людини та сис-тем, одних систем з іншими, понять світових тенденцій процесів та суперечностей матеріального і ментального вимірів людини, її сприйняття та відповіді на ці взаємодії.

Оскільки багатовимірні системи дуже важко опи-сувати простими методами: тільки абстрактно, тіль-ки асоціативно, тільки науковим підходом, тільки ме-тодологічно і т.д., можна звернутись до системного і комплексного способу представлення інформації про системи, процеси та зв’язок цього з людиною.

Отже, предметом дослідження аналітики є систе-ми. Бо з логічних доводів видно, що аналізувати мож-на об’єкт, який є структурним елементом, часткою чо-гось, структурою, механізмом, алгоритмом, чи навіть процесом. Як правило, якщо говорять про структуру в дії, в часі, в просторі, то мають на увазі систему чогось. Тут ключове слово «система» – певний вид реальнос-ті, що є одиницею виміру процесу, механізму чи будь чого в дії, часі та просторі. А оскільки світ – це безпе-рервний рух та динаміка, то досить зручно користува-тись терміном «система», пам’ятаючи, що це одиниця виміру чогось в дії, часі та просторі.

Предмет аналітики зводиться до систем. Це при-клад аналізу, коли варто подивитись на світ трохи зго-ри, відірвавшись від замкнутого кругу заплутаних по-дій та явищ у всіх сферах життя людини.

Аналітика існує доти, поки є що аналізувати, тобто її предмет дослідження. Значить вона буде завжди ак-туальною…

Аліна МИКОЛИШИН

Аналітикаяк предмет дослідження

ВРАХОВУЮЧИ сучасні тенденції світового розвитку в сфері науки, мистецтва, політики, економічних та загальнолюдських відносин, складається нове бачення та інноваційний підхід до розуміння зв’язків: між людиною і наукою, людиною і суспільством, людиною і системами цього світу, що є структурними елементами світового розвитку і його цілісно-го механізму, на принципах взаємообумовле-ності, зв’язку, відкритості і закритості, дина-міки та інерційності процесів, а також статич-ності лише в рамках наукових досліджень, так як усі системи перебувають в безперерв-ному русі, динаміці.

оповідає, що на місці тутешньо-го храму ріс пре-красний садок. В ньому було за-везено багато видів дерев із різ-них куточків світу. У садку люби-ли прогулюватись поважні грома-дяни та гості нашого міста. Одно-го разу один із багатих мешкан-ців вірменського кварталу, Юрко Івашкович, любуючись садом по-мітив цікаве дерево з золотистими плодами – це айва. Варто згадати, що в той час у Європі плоди айви були відомі як золоті яблука, які символізували любов. Пан вирі-шив скуштувати шматочок цього екзотичного плоду. Смак айви ви-явився солодким з терпко-в’язким смаком, а серцевина плоду в роз-різі нагадувала хрест. Тому Юрко Іваш-кевич побачив у цьому знак Господній, і як прояв великої любові до Бога, вирішив

збудувати за свої кошти на місці саду Вірменський ка-федральний собор Успіня Пресвятої Богородиці.

За подальшу свою істо-рію собор розбудовувався й поступово перетворився на архітектурний ансамбль. У 1437 році навколо нього зве-ли арочну галерею, в 1571 році поряд з’явилась струн-ка дзвіниця, в 1630 р. прибу-дували західну наву, а у 1682 р. з’явився монастир вірмен-ських бенедиктинок. У XVII столітті до комплексу со-бору увійшов вірменський банк, у XVIII-у – палац ар-хієпископів, пам’ятна коло-на з фігурою Христофора та дерев’яний вівтар із компо-зицією «Голгофа» (у двори-ку). А ще поряд із собором був вірменський суд, вхід до якого лежав через орнамен-тований портал в арковому проході дзвіниці.

У 1908–1927 рр. відбувалася масштабна реставрація собору Успіння Богородиці. Тоді було збудовано західну вхідну части-ну, стіни апсид храму декорували наклад-ними арками та орнаментами, що було в дусі давньовірменської культури. Над на-вою зробили різьблену дерев’яну стелю, а в бані – мозаїку.

Радянський період став сумною сторін-кою в історії собору. Його закрили. В 1947 році тут розмістили фондосховище Львів-ської картинної галереї, а у 1953 – фондос-ховище музею Леніна.

Тривалий час романтичне подвір’я Ві-рменського храму можна було огляда-ти лише з-за ґрат, а про екскурсію всере-дину нього — можна була тільки мріяти. Але часи змінилися. Тепер усяк охочий може вільно зайти до храму, походити його подвір’ям, брукованим стародавніми на-гробними плитами з вірменськими, латин-ськими та польськими написами. Тут мож-на побачити не тільки деталі стародавньої храмової архітектури, а й унікальні сеце-сійні фрески талановитих польських ху-дожників.

Собор є унікальним взірцем вірменської архітектури. А похмура таємничість храму Успіння Пресвятої Богородиці ще більше захоплює, дивує і зацікавлює відвідувачів.Вулиця Вірменська і дзвіниця Вірменської церкви

Число 5 (11), травень 2011 року Культура. Традиції

Не даремно ж говорять: «Козак у біді, як риба у воді». Цей вислів дуже чітко характеризує весь мож-ливий діапазон дії. Звідси і випли-ває: «Те, що для козака життя, для іноплемінника смерть».

Козак – вільна людина. Та віль-ними ми можемо бути лише від своїх думок, переживань та настро-їв. Діапазон застосування потенці-алу залежить від об’єктивних об-межень, хоча в першу чергу всі об-меження лише в нашій свідомості. Звільнитися від обмежень, означає практично оволодіти навиком ма-ніпуляції тими схемами, які харак-теризують нас, і які на рівні реф-лексу засвоєні нашою підсвідоміс-тю. Тих козаків, які майстерно во-лоділи цими навиками назива-ли характерниками, або ще рахма-нами. Діапазон практичних нави-ків, здібностей, якими вони воло-діли, дуже далеко виходить за межі сприйняття пересічної людини. Саме цим звитяжцям, тим, хто во-лодіє мистецтвом призиванням не-обхідної сили для виконання бажа-ної дії завдячує своїм існуванням і Запорізька Січ, і саме козацтво як суспільна верства. Сама ж Січ була в ті часи мірилом правди, суддею і виконавцем суду.

Обрій, відносно пупа, корін-ної позиції або кореня, точки рос-ту, точки проростання розгортаєть-ся завдяки дії Сварги, Виру. А сам Пуп перебуває у Мирі. Це і є недо-ступний Поріг, Засіка, Січ, запо-ріжжя, обітована територія, світла і чиста. Коло або сфера буття – Хо-рос (коло, сфера з грецької). Там Воля дана Вольному, для прояву без сумніву. Адже сама Сутність не вимовна а Сокровенна. Вона ві-рно рухає нашу кров, тобто спону-кає до вірних дій. Це те, що сприй-має наше серце, наша серцевина, душа. Січ, запоріжжя уособлює со-бою Обитель Духа. Вмістилище і генеруючу основу першовитоків Роду, що наповнюють Всесвіт жит-тям, пронизуючи і в такий спосіб, єднаючи, всі сфери буття. Відносно Світоча як точки носія, точки росту відбувається поляризація Просто-ру, внаслідок чого формується Вир, Райське Дерево, або Вир дерево.

Взаємопов’язані, і гармонічно взаємодіють між собою центр, Сві-точ і складові довкілля, Стожари. Стожари це не що інше як зоряні Брами. Спонтанно сфокусовані по-зиції в Просторі саме їхня взаємо-дія і утворює певний ритм буття.

Завдяки Світочеві, цим ритмом можна скористатися, як потоком вітру, що наповнює вітрило і ру-хає човен. Створення вірних пере-думов такій взаємодії і є принци-пом практики. Діди або ж старці ві-дали як все мало бути, характерни-ки формували вірну дію та разом з іншими козаками, втілювали це в життя, досягаючи жаданої мети.

Козаки-характерники, ті звитяж-ці, що стали практичними носіями і подальшими втілювачами ідеї і практичних форм гармонічного іс-нування в довкіллі. Кобзарі – спів-ці козацької слави, носії і майстри прямої передачі інформації, що ак-тивізовували до спонтанно вірних дій цільову аудиторію. Джура – мо-лодий воїн, як маленький струмок знаходячи своє русло, той необхід-ний напрям руху, що перетворю-вався у могутню річку неспинно прямуючу до моря, так і джура на-слідував свого старшого брата, на-ставника, справжнього козака сам ставав таким же рівноправним чле-ном козацької родини. Зв’язок бит-ви з бенкетом є архаїчним відлун-

Костянтин СОЛДАТЕНКО

Козацька пісняКозацька пісня

КОЗАК це той, хто вільно прямує своїм життєвим шляхом. До речі, й саме слово шляхтич дуже чітко характеризує цю пози-цію. Це людина, котра чітко усвідомлює хто вона є, що має зро-бити на своєму життєвому шляху і навіщо це їй потрібно. А джура – той, хто наслідує, поступово, крок за кроком практич-но засвоює принципи, які лежать в основі дії, а також вивчає методи їх ефективного застосування, аж доки сам не стане ко-заком. Доки його власна світоглядна модель не стане дієвою, тобто такою, що дає змогу виживати в найскладніших умовах.

ням радості, відданості і практич-ної взаємодії з проявленою рушій-ною силою. Козацьке побратим-ство також є не що інше як риту-альна форма поєднання потенціа-лу для ефективного досягнення по-дальшої спільної мети. Особливим є також ставлення козака до жінки, жінки матері, вірної дружини, бере-гині, наставниці і порадниці.

Кобзар – співець слави козаць-кої, а сам феномен кобзарства є невід’ємною частиною індоєвро-пейської традиції. Передача інфор-мації у піснях і думах є не єдиним завданням кобзаря. У більшості ви-падків, майстри кобзарської спра-ви, були тим вірним носієм і пере-давачем, вплив яких спонукав ве-

ликі маси людей до виконання тієї дії, в якій саме зараз була найбіль-ша потреба. Їхнє мистецтво являє собою форму взаємодії трьох скла-дових, інформаційної, тобто духо-вної, психоемоційної, або душевної і фізичної, як рівня на якому відбу-вається прояв енергоінформацій-ної основи.

Сама ж внутрішня основа коб-заря, його душевний стан, що гар-тувався протягом всього життя на базі морально етичних принци-пів, робила його незламним хра-нителем і носієм споконвічної тра-диції. Традиції верховенства Пра-ві. З часом відбувалася трансфор-мація і самого кобзарства. Одним з надзвичайних проявів цього є се-редина ХІХ ст. у своєрідній твор-чості Великого Кобзаря – Тараса Шевченка. А саме кобзарство уві-бравши в себе звитяжні традиції ще співців військових дружин Київ-ської Русі, відіграло дуже важливу роль у формуванні етносу.

Дуже цікавою, для можливості подальшого, глибинного самопіз-нання є структурована система ви-токів стародавньої козацької куль-тури. Ключовими елементами її є

деякі культи, що беруть свій поча-ток саме з міфів. Культ коня, як під-кореної рушійної сили, спорідне-ності з нею. Культ меча або шаблі, меча істини, вірне володіння яким є запорукою успіху. Бойового поя-су, втіленням рушійної, опоясуючої сили. Символіка червоної китайки, активної, спонтанно вірної дії, яро-го прояву, пробудження скрито-го потенціалу. Культ коня як бойо-вого козацького побратима, продо-вжує собою сакрально-військову індоєвропейську традицію. Саме наші пращури, вперше використа-ли коня як у господарстві, так і у військових цілях. Вони пошири-ли на просторах Євразії навички конярства, і як форму подальшого вдосконалення, бойові колісниці. На основі давніх традицій вершни-цтва, формується і козацьке побра-тимське ставлення до коня. Адже в багатьох випадках, саме від вда-чі коня залежав успіх у смертель-ній сутичці з ворогом. Тому й звав-ся він не інакше, як коник-братик. У піснях, думах та переказах оспі-вується ставлення до коня ще й як до побратима, та бойового товари-ша. І наділяли його різноманітни-

ми якостями, що нада-вали йому певних, бажа-них ознак. Кінь-вогонь і тому подібне. Кінь є тією формою, яка з давніх да-вен уособлює підкоре-ну рушійну силу. Звіс-но ж, що свідоме воло-діння нею значно розши-рює діапазон потенцій-них можливостей.

Почесне місце посі-дає у козацькій військо-вій традиції шабля. Про що свідчить величезна кількість фольклорно-го матеріалу. Як відлун-ня прадавнього військо-вого культу меча і бойо-вого поясу, серед коза-ків був широко розпо-всюджений культ ша-блі. Шабелька-сестриця є символом незалежнос-ті. Вона, як і меч є істин-но лицарською зброєю. Меч був символом кня-жої влади і предметом релігійного культу, пе-ред мечем або шаблею, тобто з їхнім застосуван-ням відбувалося і скла-дання присяги, ритуаль-на посвята. Від вправ-ності володіння шаблею,

від її міці, знову ж таки на пряму за-лежала можливість подальшого іс-нування. Шабля являла собою пев-ну ключову форму, завдяки акти-візації якої, відбувалася і активіза-ція рушійної, або вражаючої сили. Шабля розглядалася як своєрідний одуховлений предмет. Вражаючий меч, або меч істини, меч кладенець, оволодіти таким мечем може тіль-ки достойний. А саме засто-сування меча, робить його господаря нездоланним. Ще багато прикладів особливо-го ставлення до меча і ша-блі можна наводити роз-глядаючи фольклорні дже-рела. Можна стверджува-ти, що серед козаків був ши-роко розповсюджений цей культ, адже саме військова справа була їхнім основним промислом. Дуже значну частину фольклору станов-лять численні міфи, леген-ди, перекази і звичайно ж казки про надзвичайних во-їнів, козаків-характерників яких непосвячені сприйма-ли дуже насторожено, мож-на сказати зі страхом у душі,

вбачаючи в них песиголовців, вов-кулаків та перевертнів. Такий об-раз козака-характерника сформу-вався під впливом залишків древ-нього індоєвропейського культу воїна-звіра. В найбільш древніх, архаїчних пластах фольклору, ге-рой для того щоб потрапити в ін-ший світ, або здійснити якусь над-звичайну справу, обертався звіром або птицею. Вважається, що саме в такий спосіб можливо набути не-обхідної якості. Оскільки звір або птах уособлює певну якість Рушій-ної Сили, що за будь-яких обста-вин забезпечать досягнення мети. Більш пізні варіанти розглядають вже не людину-звіра, а два персо-нажі, тобто людину і звіра. Звіри-ний вигляд ніби спадає з героя, пе-ретворюючись в звіра-помічника. Звідси випливає дуже важливий висновок. Міфи, що зображають нероздільне поєднання людини і звіра є найбільш древніми.

У військово-культурному комп-лексі козацтва символіка червоно-го кольору, відтінком якого є ма-линовий, посідає почесне місце. Як свідчать археологічні, історичні та фольклорні джерела, козаки ши-роко використовували цей колір у повсякденному житті(одяг), у вій-ськових походах (прапори, бойо-ве спорядження), під час поховань загиблих козаків (покривали чер-воною китайкою). Сама символіка червоного кольору, була відома, ще у V тис. до нашої ери. Сам черво-ний колір, з усіма можливими від-тінками, символізує активну фор-му, що опановує простір. Також це колір крові, що звісно ж символізує життя. А ще це колір Сонця і вог-

ню, отже є кольором життя і світ-ла, а також виконує захисну функ-цію. Бус бєло-яр, фініст ясний со-кіл, це тільки кілька прикладів уо-соблюючих в собі прояв червоно-го кольору. Ярість, як прояв дієвос-ті, ар-яр корінь, що вказує на бла-городне, зверхнє походження. Ці-кавим є той факт, що слово хохол, в перекладі з тюркської, означає не що інше як син неба, тобто люди-на втілююча в своїй суті небесний закон – Правь, закон світобудови. Коли Бог у серці, то все довкілля стає його обителлю. Сам же проми-сел спрямовується на практичний захист цього простору від ворожих посягань. Вишкіл молодих воїнів, як продовжувачів справи, як до-стойних спадкоємців і нащадків ко-зацької спадщини, це дуже важли-вий етап. Адже саме від нього зале-жить чи взагалі буде це завтра, і як зможе бути продовжена справа ді-дів і прадідів. Козаками була ство-рена власна унікальна систему вій-ськової підготовки молоді – школа джур-молодиків. Головним прин-ципом цієї освіти є наслідуван-ня, або практичне вірне слідуван-ня. Гармонізація внутрішніх скла-дових, як базова основа для вірної взаємодії з довкіллям. Кропітке, суворе, важке, комплексне навчан-ня військовій справі (яке тривало з 7–9 по 20–21 року). Постійне вдо-сконалення козацької майстернос-ті і насамперед, повне проходжен-ня юнаками тернистого і нелегкого шляху – від джури до фахівця ви-сокого рівня, козака, справжнього воїна-професіонала.

На основі вищезазначеного давай-те проаналізуємо, на що спромогла-ся людська уява, які архаїчні еле-менти задіяні і який зміст закладе-но в образ наприклад того ж козака Мамая. Саме ця фігура має особли-ве значення, адже вона уособлює со-бою природну внутрішню цілісніс-ність і гармонічно поєднує всі мож-ливості, що відкриваються при ві-рному застосуванні ключових форм, тих на перший погляд не хитрих під-ручних засобів, якими Мамай ко-ристується. Вище зазначена харак-теристика дозволяє йому оптималь-но і надзвичайно ефективно функці-онувати у довколишньому середо-вищі як у себе вдома. В одній народ-ній пісні, наприклад, цей феномен висвітлюється такими словами: Си-дить козак в кобзу грає – що задума все те має.Світлини Сергія ГОРЕЛИШЕВА

Число 5 (11), травень 2011 рокуДитяча сторінка

Сам вечірньої годиниЗаховався в кущ калиниТа на дудочку однуГрає пісню чарівну.

Довгі ноги, довгий ніс,По болоті ходить скрізь.Хату на хаті має,Жабам рахунок знає.

Швидко скрізь цей птах літає,Безліч мушок поїдає,За вікном гніздо будує,Тільки в нас він не зимує.

Удень по небу гуляє,А ввечері на землю сідає.

Не людина, а живе в хатці.

Відповіді:

Кросворд «Весна»

1. Соловей. 2. Лелека. 3. Ластівка. 4. Сон-це. 5. Шпак.

УСІ МИ ЗНАЄМО, що коли дитина народжується, із перших днів у неї появляється дуже велике бажання пізнавати світ і кожного разу відкри-вати щось нове.

Вона з наполегливістю самостійно вчиться сидіти, прикладає максимум зу-силь, щоб тримати голівку, спинку. А коли малятко намагається зробити перші кро-ки, то нам самим потрібно повчитись цієї наполегливості у досягненні мети. Чому ж, коли ми віддаємо дітей до школи, так часто приходиться заставляти їх вчитися, а бажання пропадає. Насправді, основні знання, характер і певне відношення до навколишнього світу формується від на-родження до п’яти років. Саме тоді потріб-но навчати дитину моральним якостям, а також усьому, що пригодиться в майбут-ньому. Навчати можна практично всьому, але питання в тому, у якій формі навчати. Головне, щоб методи були ігрові та веселі. Насправді дитячий мозок має дуже бага-то можливостей і саме у ранньому віці ці можливості найбільші. Чим раніше ми по-чинаємо правильно працювати з дитиною, тим більш інтелектуальною і розвинутою особистістю вона стане.

Сьогодні є дуже багато дитячих мето-дик, які створювали відомі педагоги, такі як Марія Монтессорі, Гленн Доман та інші. Усі вони відстоювали необхідність раннього розвитку дітей – як здорових, так і з відхиленнями. І справді, працюва-ти над інтелектуальним розвитком дитини потрібно із перших років життя. Малюка можна навчати в ігровій формі читати, пи-сати, а також знайомити його із навколиш-нім середовищем. Маленька дитина отри-мує дуже велику радість від нових знань, в той час, коли у нас, дорослих, часто вини-кає байдужість. Починаючи із перших ро-

ків життя ми працюємо над розвитком ін-телектуальних здібностей дитини, розви-ваємо моторику і правильну вимову. На-справді, безліч наукових досліджень меди-цини і педагогіки показують, як багато по-тенційних можливостей закладено в кож-ній дитині. Перші три роки життя мають вирішальне значення для подальшої долі людини.

Найголовніше для будь-якої роботи з дитиною – це завжди пам’ятати про те, що вона особистість і потребує індивідуаль-ного підходу. Саме тому я не погоджую-ся із системою освіти, яка підганяє усіх під одну планку. Я вважаю, що мета навчання – це перш за все розкрити той потенціал, який закладений всередині, а не нав’язати чиюсь конкретно думку. Пам’ятаймо, що ми усі, включаючи наших дітей, є члена-ми суспільства, а тому кожному із нас на-лежить особлива роль. Саме тому ми ма-ємо навчати дітей змалку правильно мис-лити, а не просто бездумно заучувати якісь поняття. Наша мета – виховати розумну, здібну, інтелектуально-розвинуту дитину, але при цьому не нав’язувати свою думку, а навчити правильно мислити і аналізува-ти. Якщо говорити про навчання малень-ких дітей, ми маємо пам’ятати про те, як вони сприймають навколишній світ і що їх цікавить найбільше. Потрібно глянути на світ очима дитини, зрозуміти її бажання та інтереси, і виходячи з цього виробити ме-тоди навчання та розвитку.

Саме тому я розробила методику, яка допомагає легко навчати та всебічно роз-вивати дитину. В чому ж вона полягає? Враховуючи те, що діти дуже люблять слу-хати казки та бавитись в ігри, ця методика в основному складається із казок та ігор. Дитина знайомиться із головними елемен-тами шкільного навчання через знайомі і близькі їй поняття. Наприклад, цифри ми асоціюємо із лісовими звірятками, букви –

із казковими персонажами і все це складає якийсь певний цікавий сюжет для легшо-го сприйняття і запам’ятовування. Кожна цифра – це жива тваринка із своїми осо-бливостями і характером, вона виконує певні дії з іншими тваринками, а отже ви-конується і математична дія. Саме так ма-ленька дитина може запам’ятати те, що ча-сом буває важко навіть дорослим. За допо-могою цієї методики необхідні для дити-ни знання переводяться на зрозумілу і до-ступну для неї мову. Батьки і вчителі, які хочуть успішно і правильно навчати по цій методиці, мають перш за все подивитися на світ очима дитини.

Навчання має проводитися у легкій та веселій формі, воно може супроводжува-тися різними руховими та рольовими ігра-ми. Підхід до кожної дитини має бути ін-дивідуальний, який включає конкрет-но її особливості і зацікавлення. З якого віку починати? Пам’ятаймо, що шкільне навчання починається із шести-семи ро-ків, але пізнання – із моменту народжен-ня. Тому я вважаю, що чим раніше ми роз-почнемо навчання, тим краще і скоріше засвоїться матеріал. А головне, коли ми починаємо працювати із зовсім малень-кою дитиною, ми закладаємо у неї бажан-ня вчитися і пізнавати щось нове. Саме у дуже ранньому віці присутня велика по-треба знань і ми маємо постаратись не від-бити у дитини бажання отримувати нову інформацію. Діти мають сприймати на-вчання не як обов’язок, а як цікаву, захо-плюючу та пізнавальну гру. Чим веселіше проходитиме заняття, тим більше інфор-мації буде засвоєно.

Усе, що дитина бачить, чує та пережи-ває, якимось чином впливає на її подаль-ший життєвий шлях, а також на форму-вання особистості. Тому давайте постара-ємось зробити дитинство наших малюків веселим, цікавим та пізнавальним.

МАЛЮЮТЬ ДІТИМАЛЮЮТЬ ДІТИ

Ксеня НАВАРІВСЬКА

Подивіться на світ очима дитини

1.

2.

3.

4.

5.

ДодаванняПро мене всі знають, бо я – це знак плюс (+),Завжди і усюди я вам знадоблюсь,Я вмію все гарно докупи складати,А моє завдання – це числа додати.А що ж у нас при додаванні виходить?Ми цукерочки тримали,Потім в купку їх зібрали,Маєм до вас запитання:Скільки ж вийде при додаванні?Довго нам не треба думать,Бо завжди виходить сума.

ВідніманняЯ знак мінус (–), усе забираю,І дуже уміло числа віднімаю.Скільки залишилось – ну ж бо дивись,І разом зі мною ти гарно учись.При додаванні виходить сума, а при відніман-

ні – різниця.У нас цукерочки забрали, Значить їх у нас відняли.Що в нас вийшло – подивися,Коли віднімаємо, виходить різниця.

МноженняЯ значок помножити (×) зовусь,Завжди я вам знадоблюсь.Ви про мене пам’ятайте,Дії множення вивчайте.Це треба всім знати, не можна забути,При множенні завжди виходить добуток.Ти казочку нашу завжди пам’ятай,І разом зі звірятками весело грай.

ДіленняХочу вам я розказати,Як знак ділення (:) – всім знати.Ви про мене пам’ятайте, Дії ділення вивчайте.При діленні ми отримуємо частку,Про це ви, малята, пам’ятайте будь-ласка.Між усіма порівну щось ми розділимо,А скільки у кожного вийшло – подивимось.

Розумні віршикивід Ксенії зі Львова

Число 5 (11), травень 2011 року Світогляд

Засновник і видавець: Громадська організація«Львівське Ставропігійське Братство»,Університет «Львівський Ставропігіон».

Реєстраційне свідоцтвоЛВ №954/207 від 20.05.2010 року

Головний редактор Юрій ПОГОРІЛЯК,

заслужений журналіст України, професор

Склад редколегії:Олена МАКСЮТА – заступник го-ловного редактора;Мирослав ПАРАНЧАК – відпові-дальний секретар (член Національ-ної спілки журналістів України)

Члени редколегії:Богдан ВОВК, Ігор ГУРГУЛА,

Аліна МИКОЛИШИН, о. АРТЕМІЙ, БОГДАН СУШИНСЬКИЙ.

РЕДАКЦІЙНА РАДА: Іван ЗЯЗЮН – академік Національної акаде-мії педагогічних наук, доктор філософських наук (м. Київ); Роман ЛУБКІВСЬКИЙ – поет, лауреат Національної премії ім Т. Шевчен-ка, Надзвичайний і Повноважний Посол України; Богдан СУШИН-СЬКИЙ – письменник, заслужений журналіст України, академік, по-чесний професор Університету «Львівський Ставропігіон»; Левко РІЗНИК – письменник, лауреат премії їм. О. Гончара; Володимир ОВСІЙЧУК – доктор мистецтвознавства, професор, член-кор. Ака-демії мистецтв України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевчен-ка; Олег КУПЧИНСЬКИЙ – голова НТШ в Україні; Галина ПОБЕРЕЖ-НА – доктор мистецтвознавства, професор (м. Київ); Іван СВАР-НИК – історик; Михайло КРІЛЬ – доктор історичних наук, профе-сор; Ігор ОГІРКО – доктор фіз.-мат. наук, професор, директор Ін-ституту Східної Європи при Університеті «Львівський Ставропігіон» Зам. №

іра – це мотивуюча основа для подальшої практичної дії, це по-

чуття для якого немає ніякого пояс-нення. А тим більш, завдяки лише раціональному сприйняттю, це зро-бити неможливо.

Довкілля, та все, що його напо-внює існує завдячуючи, парадок-сальному законові буття. Тому лише дійсна, не сліпа віра, є єдино можли-вим механізмом прямого контакту з оточуючим довкіллям. Сам же фено-мен віри виникає там, де з’являється місце не тільки для розумової діяль-ності. Пряме, наповнене і безпосе-реднє переживання поточного мо-менту, ось те, що нас цікавить перш за все. Про те як цього досягти і

Виявляється, що першочерговим завданням є усвідомлення власної потреби, формування прагнення і тоді відповідна дія є наслідком. В нас немає лише того, чого ми самі не прагнемо.

Повнота і радість життя, ось саме те,що має цікавити насамперед. Підсвідомо всі наші дії спрямовані на досягнення саме цього. Праг-нення втілюється завдяки усвідомлення.

Єдина вимога – треба знати,що саме твоя душа бажає насправді. Чітко має бути сфор-мульована та усвідомлена твоя потреба, праг-нення душі. Прагнення душі формує плин по-дій. Ось де криється ключ від таємниці.

Всесвіт потрібно сприймати як партне-ра, друга. І ми можемо отримати від довкіл-ля тільке те, чим ділимося. Як гукнеться, так

Костянтин СОЛДАТЕНКО

Коли точкою опори є щастя, бажане з’являється само по собіНАШЕ ЖИТТЯ може бути лише таким, яким ми зможемо його створити. Вну-трішній стан щастя стає запорукою успі-ху. Знайди те, що робить тебе щасливим, що резонує з твоїм серцем. Слідуй за власним щастям і довкілля відкриє тобі свій неприступний поріг. Насолоджуй-мося життям, адже воно феноменаль-не. Незалежно від того, що відбуваєть-ся у нашому житті, незалежно від того, наскільки молодими чи старими ми є на-справді, в момент відчуття і усвідомлен-ня внутрішньої потреби зявляється і від-повідна сила для здійснення, що напо-внює наше прагнення. Це вона робить наше життя повноцінним.

і відгукнеться. Та сіючи вітер, пожнемо бурю.Все,що існує у твоєму оточенні – це резуль-

тат твоєї уяви, переживань, думок та вчинків.Творення відбувається постійно, наші дум-

ки, емоційні переживання є основним спо-нукальним фактором для цього процесу. Ор-ганічне поєднання наших думок та емоцій-них переживань, що формують прагнення, обов’язково проявляються у конкретному ре-зультаті. Людина є мірилом всьому. Єдиною реальною дійсністю є лише дійсність, яка іс-нує у твоєму внутрішньому царстві. А далі по-трібно усвідомити три складові характерис-тики об’єктивного сприйняття дійсності для досягнення конкретної мети. Віра. Радість. Вдячність.

Завдяки щирому (широкому, об’єктивно-му) станові, дія стає вірною та безпомилко-вою, приносить радість і задоволення потреби і спонукає до вдячності як відповідного зво-ротного зв’язку з першоосновою.

Творчий порив, натхнення є саме тим бажа-ним сигналом для довкілля, що дозволяє при-вернути необхідну кількість енергії для досяг-нення бажаного результату. Саме це дасть нам можливість рухатися у необхідному напрям-ку, раз за разом досягати успіху.

Вірна дія породжує ситуацію, коли можли-вим стає все, чого прагне твоя душа. Щастя, здоров’я, достаток, все,що задовольняє твою внутрішню потребу. Ти можеш мати або роби-ти все, що буде доцільним, бути, ким побажа-єш. Що вибираєш, те і маєш. Коли ми знаємо, що нам необхідно, то і знайдеться шлях для органічного задоволення існуючої потреби.

Вірне рішення приходить, коли вдається

прийняти ситуацію з позиції неупередженос-ті та об’єктивності.

Спонтанно вірна позиція – це практичний наслідок збалансованої діяльності психоемо-ційної сфери. Характерним проявом її вірної дії є впевненість, щирість, відвертість. Це не-обхідні передумови реакції на дійсність. На-слідком вірної дії є реальна можливість досяг-нення мети.

Якість нашого життя є наслідком свідомої або несвідомої дії, що ґрунтується на власно-му виборі. Рівень нашої свідомості є мірилом рівня нашого життя.

Перебуваючи у стані цілісності та макси-мальної відповідності поточному моментові, ми внутрішньо резонуємо з безмежжям, з не-скінченним живим потоком Рушійної сили. І тоді вся можлива повнота захоплює нас. Ми стаємо її невід’ємною часткою. Все, що до цієї миті здавалося неможливим, здійснюється.

Необхідним є практичне вміння бути спо-кійним і свідомо переносити свою увагу на по-трібні речі. для того, щоб панувало благо, не достатньо дозволити явищам і процесам про-сто відбуватися. Бажана спрямованість на до-сягнення конкретної мети. У стані відповід-ності не існує меж нашим прагненням і мож-ливостям. Кожне явище спочатку має відо-браження в підсвідомості, завдяки уяві фор-мується образ. Наступним етапом є прояв, сповнення образу необхідною, відповідною якістю. Це рівень переживання.

Перш ніж досягати бажаної мети,ми має-мо сформулювати передумову, що дозволи-ла б процесу відбутися ніби самостійно. Це схоже на стрільбу з лука. Завдяки внутріш-

ньому прагненню формується тимчасове ви-кривлення в просторі. Наша увага, як універ-сальний приціл, знаходить бажану мішень – об’єкт. Момент накопичення критичної маси є стартом для дії. Наступна фаза свідомістю не контролюється. Це реакція простору на нашу дію. Першим незвичним переживанням стає втрата необхідного раніше контролю над ситу-ацією, це має замінити стан відповідності. По-трібно бути просто щасливим тут і тепер.

Контроль над процесом відновлюється при досягненні бажаної мети.

Усе, на чому зосереджується увага, активі-зуючи свідомість, з’являється у житті.

Необхідно завжди чітко зосереджуватися на кінцевому результаті, в кінцеву форму ми маємо ніби влитися. Багато хто вміє фантазу-вати, та дія, яка не наповнюється переживан-нями тут і тепер, не стає активною. Коли ми відчуваємо щось десь у майбутньому, воно за-вжди буде не тут, а у майбутньому.

Усе, що відбулося в минулому, залишаєть-ся в минулому. Все, що має здійснитися в май-бутньому, неодмінно здійсниться. Необхід-ністю стає відповідність та вірність дій тут і тепер. Хочеш бути господарем свого власно-го життя – будь!

Для отримання очікуваного потрібно вра-ховувати важливий аспект: прагнення має бути вашим власним, воно має йти від самого серця. Насправді наші можливості безмежні. Таланти, дар, могутність притаманні абсолют-но кожному з нас. Всі ці якості можуть проя-витися завдяки станові відповідності. Ті, хто щиро прагнуть, завжди досягають бажаного.

Шляхом пізнанняКОЖНА ЛЮДИНА – неповторна. Кожна доля – яскрава. Ко-жен вчинок має наслідок. Знання – це людський здобуток. Му-дрість – це Божий дар. У ще такі недалекі дев’яності так стало-ся, що доля однієї людини спонукала до вчинку – звернутися за порадою до о. Антонія, на що він відповів:– Синку, ти маєш переродитися.– Добре, отче, але яким чином?– Бог управить…Тоді Костянтину було лише 24…Пошук підтверджень руйнує віру. Але якщо ти повіриш, то отримаєш необхідні підтвердження. І Костя повірив. Як наслі-док подальші події життя Костянтина Солдатенка привели до народження особистості, яка знає, що вона хоче, як цього до-сягти, і як змінити своє ставлення до обставин при умові не-можливості змінити самі обставини. Народна мудрість була і є справжнім дороговказом і порадником Костянтина.Перегортаючи записи, на основі яких в даний момент вже іс-нує книга «Обрій», погляд зупиняється на невимовних законах Всесвіту, які приховані в таких звичайних словах: Віра. Осмис-лення. Практична дія.

практично застосовувати у повсяк-денні, про можливості, що відкрива-ються в подальшому, про гармоніч-ну прогресію, як наслідок вірної дії і піде мова далі.

Людина відчуває себе впевне-но, коли віра наповнює її з середи-ни, надихає, спонукає до дії, актив-ного прояву. Нехай навіть не завжди ці вчинки виявляються ідеальними, відносно існуючих суспільних норм. Адже суспільні норми, в першу чер-гу обумовлені свідомим рівнем роз-витку цього суспільства.

Віра – це адекватна внутрішня спроможність сприйняття дійснос-ті, власне бачення, своєрідне кредо, якщо можна так висловитися. Саме

тому, з моменту засвоєння, та в по-дальшому практичному застосуван-ні, ця форма не потребує жодних по-яснень. Та на початку мова піде про необхідність цілісного усвідомлення цієї якості, а дороговказом зможе по-служити максимально можливе опи-сання феномену з різних точок зору. Знаходження єдиного знаменника є головною умовою подальшої вірної дії на своєму життєвому шляху.

В якій би формі люди не сприй-мали дійсність, вона завжди була, є і буде лише такою, як вона є. Ще ніко-ли так не було, щоб якось та не було. Отже все буде саме так, як і має бути, якщо навіть все буде зовсім навпа-ки. І все це не новина а лише свідома

спроба знову розпові-сти про цілісну форму буття. Ті, хто рухають-ся шляхом прямого, практичного пізнан-ня дійсності, знають, що це все означає. Цей вислів стає своєрід-ним ключем. А осно-вною нормою цього процесу є поетапність. Не кажи гоп, поки не перескочив,а коли пе-рескочив, добре розди-вись куди вскочив.

Яки люди здатні вибрати своє кредо, на що це схоже? Ма-буть це більш за все схоже на вибір кос-тюму. Якщо ж віру, і як наслідок, мораль-ні принципи умовно

можна порівняти з вибором костю-ма, то і вподобання будуть різними.

Погано жити без ідеалів, тяжко існу-вати не бачачи ніякої кінцевої мети в житті. Адже саме той певний ідеал, що наповнює життя змістом, примушує рухатися до бажаної мети і є кредо.

На жаль, для більшості людей аб-солютно не важливо взагалі, що таке кредо, та це ніяк не стосується тих, хто прагне пізнати дійсність такою як вона є. Щоб керувати, спрямо-вувати процес, необхідним є знання основ і принципів дії. Першочерго-вим постає питання самоідентичнос-ті. Хто я такий, звідки, чому зараз знаходжусь саме тут, де маю бути, яку функцію маю виконати? І взага-

лі, який у цьому сенс?Йдеться про те, на-

скільки існуюча систе-ма ідеалів і переконань, якими керується певна спільнота, взагалі є жит-

тєздатною? І яке, в такому разі відно-шення, має спільне кредо до того, що називається повноцінним життям?

Оскільки віра це почуття, що ви-никає в наслідок попередньої довіри, та подальшого практичного підтвер-дження дієвості, перевірки, то запо-відати, або наказати цьому бути, про-сто не можливо. Це схоже на любов, а як відомо, не можливо наказати лю-бити, або ненавидіти. Якщо люди-на має ці почуття, то їй накази не по-трібні. Відбувається дія не за страх, а за совість. Та коли почуття відсутнє, то все рівно скільки буде наказів, ні-чого не допоможе. Те ж саме можна сказати і про кредо, як можливу сві-дому форму прояву потенціалу.

Перебуваючи у стані цілковитого, або хоча б часткового спокою, людині інколи відкривається бачення небесних висот і земних глибин, буття відкриває частину своєї таємниці. І якщо це дій-сно відбувається, то ця загадка оволо-діває серцем і розумом, а всі помисли і практичні дії спрямовуються на пошук розгадки. Душа прагне розгадки, і за-ради цього, можна йти у вогонь і воду. Саме життя стає цікавою загадкою, що потребує розгадки, практичного усві-домлення, осягнення. Та на початкових етапах становлення, поріг пізнання не-приступний. Він може зникати тільки тимчасово, вказуючи цим самим необ-хідний подальший напрям руху.

Первинною і головною умо-вою про ходження порогу пізнан-ня є щирість і цілісність, як запору-ка об’єктивного сприйняття дійснос-ті. Це саме та якість, що притаманна всім дітям від народження.

Подорож у країну мрій

Світлина

Сергія ГОРЕЛИШЕВА

Світлина Сергія ГОРЕЛИШЕВА

В