Лісовий дух, господар лісу, який може прибиратися різного

вигляду. Найчастіше він замальовується як старезний, кошлатий дід, який, на відміну від людей не має тіні; маленький бородатий, швидкий та хитрий. Живуть лісовики на густих деревах або в дуплах сухих дерев. У лісі цей дух може бути заввишки з найвище дерево, а як виходить на галявину - стає нижчим від трави.

Лісовики співають і свищуть, але їхнього голосу люди не можуть почути. Співають вони тільки вночі, з першими півнями замовкають. Переміщається цей дух по своїх володіннях дуже швидко, без шапки, бо вітер все одно її здуває. Любить господар лісу танцювати, штукарити, жартувати. З'явиться перед чоловіком у виді звіра або знайомої людини, заманює в хащу і водить по лісу. Буває таке, що гукає цілу ніч. Тоді не слід відгукуватися - зараз ж з'явиться. За ці штуки зовуть лісовика гукою, а за те, що меткий - щезником. Коли лісовикові вдається когось заморочити, він регоче голосно і плескає в долоні. Знаючі люди кажуть, що втекти від лісовика можна або одягнувши свою одежину навиворіт або ж треба голосно заверещати - тоді він відпустить. Вважають, що лісовик не тільки водить неуважних, а й карає тих, хто полюбляє лайку та прокльони.

Лісовики не тільки лякають, водять людей по лісу, вони також частенько допомагають, особливо тим, хто їм ставав у пригоді.

Люблять щезники грати в карти між собою. Як програються - розраховуються підвладною звіриною: зайцями, білками. Вони ж бо пастухи цих звірят, охороняють їх від різних небезпек. Коли перебігають зайці чи білки великими зграями, то значить лісовик програвся і переганяє свою звірину іншому.

Мисливці залишають на пеньках сухарі та ласощі для лісовика. Він ласує, а потім допомагає тому, хот залишив гостинець.

Водяні діви, лоскотухи, хітки - за міфологічними уявленнями

слов'ян, молоді водяні красуні, котрі живуть на дні ріки в чудових кришталевих покоях. Вночі, коли сходить місяць, русалки виходять на берег озера чи річки, чешуть коси і водять танки. Своїм чудовим співом вони заманюють дівчат та юнаків, затягують їх у воду, лоскочуть.

За поширеними уявленнями, русалками ставали молоді дівчата, які втопилися, і ще померлі до хрещення діти. У ряду районів України вважалося, що русалками стають дівчата, які померли на Зеленому тижні. Русалки можуть прибирати різного вигляду і з'являтися людям в образі голих дівчат, щурів, жаб, вивірок тощо.

Русалки здатні творити добро - оберігати поля від усілякої біди; але й зло - закручувати сіті рибалкам, насилати град на поля. Уявляли русалок гарними з лиця, з русими або зеленими косами з осоки, зеленими або чорними очима. Вони розпускають по плечах довгі коси аж до самих п'ят, ходять в одній сорочці або зовсім голі, у зелених вінках з осоки або зілля, прикрившись косами. Часом русалки показуються людям у дівочому уборі, у плахті, в сорочці, у червоному намисті. Русалки цілий рік живуть у воді, виходять з води на землю весною, в Чистий четвер і гуляють по землі до осені. Вони щовечора виходять з води, розбігаються по луках, лісах, долинах і полях. Для русалок місяць - сонце, а сонце - місяць, тому найбільше вони показуються ясної місячної ночі.

У воді русалки пустують, бризкаються, плавають, сідають на колесо млина, заплутують сіті рибалкам, псують греблі, ловлять гусей та закручують їм крило за крило. З розпущених кіс русалок стікає вода; як тільки коси обсохнуть, русалки вмирають.

Де русалки танцюють, там жито краще росте і трава густо зеленіє. Русалки люблять прясти, люблять полотно, нитки, прядиво. Хвилі на воді - танці русалок., шум хвилі - пісні. Вони гарні, співучі й веселі, але разом з тим і небезпечні, як вода, в якій вони живуть.

Чаклуни (чарівники, чародії, химородники, пропасними,

перетинники) бувають природними і за бажанням. А ще буває, що чаклунами стають ненароком, невільно. Всякий чаклун перед смертю має передати своє чаклунство, бо його тіло не прийме Мати Сира Земля. Тому знаючі люди ніколи не беруть у помираючого чаклуна з рук речі, взагалі не торкаються його рук.

Чаклунів у більшості уявляли старими, з

довгими сивими пасмами і нечесаними бородами, з довгими нігтями. Вдень чаклуни сплять, а вночі з довгими гачкуватими палицями виходять на перехрестя.

За народною уявою, усі сільські негаразди

мають зв'язок з діями чаклунів. Химородники шкодять людям, худобі, рослинам. Але деякі рослини і деяких тварин використовують чародії для своїх темних справ: пугача, сову, чорну кішку, жабу, гадюку, розрив-траву та ін.

Викривали чаклунів різними способами. Найбільш відомі: з допомогою вербної свічі, осикових дрів та

прута з горобини. Якщо запалити вміючи заготовлену свічку - чаклуни покажуться догори ногами. Коли ж у Чистий четвер на Великодньому тижні протопити піч осиковими дровами -чаклун прийде просити попелу. Прут з горобини допомагає розпізнати химородників під час світлої заутрені - вони стоять спиною до іконостасу.

Кішка була приручена близько 2000 р. до н.е. у Давньому

Єгипті. З Єгипту у пізніші часи кішка прийшла до Греції та Риму і була твариною богині Діани. Особливу силу вже тоді приписували чорним кішкам, вважали, що навіть попіл після їхнього спалення розсипаний на полях оберігає ті поля від шкідників.

З часом приписали кішці службу відьмам: ніби чорна кішка є постійною супутницею відьми, на шабаші відьма літає верхи на чорному котові. Загальновідомий мотив перевтілення відьми у чорну кішку, зокрема, він дуже яскраво описаний в оповіданні М.В.Гоголя «Травнева ніч, або Утоплена». І нині чорна кішка у народному уявленні є символом нещастя, звідси і прикмета: якщо чорна кішка шлях перебіжить, то невдача у будь-якій справі спіткає.

За українськими народними переказами, кота створив Господь, і тому це чиста і добра тварина. Кіт символізував домашній затишок, спокій, і недоброю прикметою вважалося, коли кіт залишає обійстя, свій дім. Ця подія передвіщала війну, голод, хвороби і таке інше. У деяких регіонах України кота шанували як одне з утілень домового духа, як хатнього божка, який захищає хату від нечистої сили.

Дуб - рослина довговічна, деякі дерева переживають тисячоліття. За деякими переказами, легендами був першодеревом світу (прадуб). Про це є і замовляння. На дубі, що росте на Буяні, родять молодильні яблука. В казках та легендах на дубі ростуть золоті жолуді, на гілках живуть русалки, під його корінням схована скриня з Кощеєвою смертю.

Священним дубам поклонялися давні греки, головного свого бога вони зображували у вінку із дубового листя.

Слов'яни робили двері та одвірки, бо вважали, що то обереги

від хвороб та злих духів. Щоб не боліла спина в жнива, носили при собі жолудь або дубову гілочку. За кількістю плодів дуба - жолудів - угадували погоду та гадали на майбутній урожай. Із жолудів свого часу пекли хліб. Археологи на території України під час розкопок знайшли піч, вік якої перевищує 5000 років, де збереглися відбитки жолудів на глині.

За свідченням істориків, слов'янські воїни приносили жертви під кроною дуба на острові святого Григорія (о. Хортиця).

Дуб - образ українського фольклору, який символізує незламний народний дух, він є символом витримки, стійкості, мужності, непорушності родових традицій.

Можна припуститися думки, що у давніх слов'ян Баба-Яга була

великою богинею мороку і смерті, а, можливо, життя і смерті; що були її капища з кам'яними ідолами; що вона була попередницею Макоші, Живи і лише пізніше стала персонажем фольклору. За чеськими переказами, Баба-Яга стереже живу і мертву воду, забираючи або даючи життя.

Баба-Яга - господиня світу мертвих, вона часто зображується сліпою, тому при зустрічі з нею живі герої у казках уникають смерті. Міфологічні символи смерті взагалі пов'язуються зі сліпотою.

Баба-Яга старіша від звичайних відьом. Часто це взагалі лиха баба. Слово «яга» з литовського «angis» - «гадина», «плазун»; давнє «язя» - «чарівниця».

Баба-Яга - баба-прародичка. У першооснові - позитивне божество слов'янського пантеону, войовнича берегиня роду і традицій.

За християнства усім язичницьким богам, в т.ч. і тим, що оберігали людей (берегиням), надавалися злі демонічні риси, непривабливість зовнішнього вигляду й характеру. Так сталося і Бабою-Ягою.

Баба-Яга у слов'янській міфології лісова баба-чарівниця. Образ Баби-Яги найповніше зберігся в казках. Вона живе у хижці на курячих лапках, іноді поїдає людей. Вигляд її обійстя страшний: тин з людських кістяків, на тину черепи, засув - людська нога, колодка - рука, замок - щелепи. Баба-Яга викрадає людей, особливо дітей, з наміром спекти їх у печі. Вона майже завжди протидіє герою казки, заважає йому, влаштовує пастки. Але іноді допомагає, дарує необхідні речі. Одна нога Баба-Яги кістяна, вона майже сліпа. Баба-Яга – господиня лісу, вона заправляє дикими звірами. Лопата, яку має Баба-Яга, щоб закидати дітей у піч, вказує на виконання нею обрядових дій, як жриці у ритуалі посвячення підлітків.

Персонажі, схожі на бабу-ягу, є у германській (фрау Холле), грецькій (Каліптейн), індійській (богині Бхавані та Калі) та інших міфологіях.