Обряд посвячення в запорізьке козацтво

Обряди ініціації за своїм змістом нагадували давньослов'янські «вовчі союзи»: юнаки, проходячи ритуал «переродження», ставали «вовками» - молодими воїнами, зобов'язаними певний час жити в лісі, окремо від людей, «вовчим життям». «Молодик», або «джур» - так називали новачка, вступаючи в січове товариство, повинен був «переродитися», тобто відректися від своєї попередньої життя і бути постійно готовим до смерті. Нерідко на певний час його поселяли в окремий курінь - для випробування.

Курс навчання військовій справі тривав сім років. Крім фізичних тренувань, молодик мав «богу добро молиться, на коні« реп'яхом » сидіти, шаблею рубати и відбіватися, з рушніці зірко стріляті и Спис добро лупцюй ...».

Після такого ґрунтовного курсу проводилося випробування-іспит, до завдань якого входило і подолання порогів на човні, і ходіння над прірвою, і приборкання необ'їждженого коня. Тільки здолавши ці випробування, джур отримував право брати участь у поході, а лише взявши участь у поході, міг вважатися запорізьким козаком.

Офіційне зарахування в козаки здійснювалося через обряд прийому. Новачок, який пройшов усі випробування, звертався до курінному отаману, кланявся йому і просив прийняти в товариство. За звичаєм, отаман просив обрядового згоди у кухаря куреня, і коли той погоджувався, новачок платив кухареві певну суму грошей і повинен був привести на обряд поручителів - бувалих козаків, які добре знали його. Постанова обрядової комісії стверджував кошовий отаман.

Головним дією обряду посвячення в січовики було перейменування джура; йому давалося нове ім'я і прізвисько, яке означало: новий козак відмовляється від свого минулого. У разі порушення обітниці, або козацької етики січовика відсилали з Січі. Подібні рішення приймалися радою - вищим органом січового народоуправленія. Посути представлений вище процес посвячення був не тільки посвяченням у касту воїнів, але й посвятою в так званий лицарський орден. Аджея самі запорожці називали себе «Лицарі запорoжжя».

Дякую за увагу