Свято до Дня української писемності та мови у Звенигородській загальноосвітній школі Ш-ІІ ступенів №5

Немає слів, щоб передати низький уклінЗа скарб неоціненний, збережений до наших днів.

Вона смілива, гомінка, у битвах загартована,Чарівна мова і свята, перлинами гаптована.

Такими словами 9 листопада в Звенигородській загальноосвітній школі І-ІІст.№5 розпочалася лінійка, присвячена Дню української писемності та мови. Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. Учні 9класу, Смотрун М. та Рябоконь В.,зазначили, що 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця".

Шкільна громада - шанувальники рідного слова із захопленням слухали виступи учнів 7 та 9кл.

Мово моя українська,Батьківська, материнська, Я знаю тебе не вивчену — Просту, домашню, звичну, Не з-за морів покликану, Не з словників насмикану.

Ти у мені із кореня, Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована, В чистій воді смакована, Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена, З хлібом у душу всмоктана, В поті людськім намокнута,

З кров'ю моєю змішанаІ аж до скону залишена

В серці моїм. Ти звеш сюдиДобрих людей до бесіди.

Ведучі наголосили, що кожен громадянин, який поважає себе, країну, мову, ніколи не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову і буденну.

Слово у пісню чарівну кладеться,Радісно й щиро бринить.

Хай до душі воно вам доторкнеться,Щоб залишитись там жить.

І для присутніх на святі зазвучала пісня «Рідна мова».А ведучі продовжували розповідати про те, що з часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі, і запропонували присутнім легенду «Про виникнення писемності».Так виникло письмо. З того часу люди почали користуватися не лише усним, а й писемним мовленням.

Мова рідна звучить, наша мова –Шум гаїв, шелест ниви у ній,

Кобзи пісня тривожна, діброва,І Дніпра неспокійний прибій.

В ній душі глибина і прозорість,Наша пісня і дума жива.

І суворість, і ніжність, і совість –Вся історія в ній проплива.

І Шевченка великого слово –Скарб, народом перейдених літ.Багатій, розбруньковуйся, мово,

Неосяжний чаруючий світ.З великим задоволенням учні сприйняли розповідь про рукописи грецького

iсторика Геродота, який жив ще у V столітті і писав, що скiфи направили персам «лист», який складався з жаби, мишi, птаха та п’яти справжніх стріл. Цей лист означав: «Якщо ви, перси, не навчитеся стрибати по болотах, як жаба, ховатися в норах, як миша, i лiтати, як птах, то ви будете засипанi нашими стрiлами, як тiльки ступите на нашу землю.

Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий часВкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,Та був у нім завдаток сил багатий.І вогник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас зігрівати.А основоположником нової української літературної мови вважається Т. Г.

Шевченко, який своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства

народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова і так сказав :

Одна вона у нас така -Уся співуча і дзвінка,

Уся плакуча і гримуча,Хоч без лаврового вінка.,

Пісня «Мова єднання» не залишила нікого з присутніх байдужими, бо ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків,бо людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того змінити, як не може змінити саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, змінить, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

Завершилось свято піснею «Це моя Україна» у виконанні учениці 8класу Битько Марії та словами побажання :

Як хочеш, друже, шану всюди мати,Навчися рiдну мову шанувати.

Вона — твоє обличчя, твоя доля.На це була свята Господня воля.

А після урочистої лінійки о 9 годині з метою утвердження державного статусу української мови, піднесення її престижу серед учнівської молоді, виховання шани до культури і традицій українського народу розпочався І етап Міжнародного конкурсу з української мови імені П.Яцика. Учні 3-9 класів отримали

завдання і натхненно вирішували їх.

Директор Т.П.Пакош

Яка ж багата рідна мова!Ти містиш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайсяДо того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,Щоб всім її хотілось вчить!Вона ж у нас така багата,Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати.І найрідніша нам вона!

А мову знаючи, здобутиУвесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,Як правильно у світі жить.