Музичний міст

«Добропілля – Остін»

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Донецької облдержадміністрації

Донецьке територіальне відділення МАН України

Відділення: літературознавства,

фольклористики та

мистецтвознавства

Секція: мистецтвознавство

Музичний міст «Добропілля – Остін»

Роботу виконала:

Вакарєва Поліна,

учениця 8а класу Добропільської

загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів №19

Добропільської міської ради

Керівник:

Ліхман Віта Вікторівна,

учитель художньої культури

Добропільської

загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів №19

Добропільської міської ради

2016 рік

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3

Як все починалося…………………………………………………...…………4

Початок шляху – «Козаченьки»………………………………………………

Створення гурту……………………………………………………………….

«Дорогу здолає той, хто йде»………………………………………………….6

Перші зміни у складі команди…………………………………………………..

Слідами виступів………………………………………………………………..

Тернистий шлях до визнання…………………………………………………8

Перші власні пісні………………………………………………………………..

Доленосне знайомство………………………………………………………….

Мрії збуваються………………………………………………………………..10

Знайомство з містером Долфі…………………………………………………..

На фестивалі в Америці………………………………………………………….

Перший альбом групи…………………………………………………………….

Висновок………………………………………………………………………..14

Список використаних джерел…………………………………………………15

Вступ

Ви коли-небудь замислювалися над тим, які таємниці приховує музика, як

вона впливає на людину й на все живе на нашій планеті? Навіщо людині

музика? Чи могло б жити людство без неї ? Тільки припустіть, що сталося б,

якби музика зникла?

Насправді музичне мистецтво займає важливе місце в розвитку людства.

Адже музика оточує нас буквально всюди.

Але як вона з’явилася? Заглибимось в далеке минуле й поміркуємо, як виник

цей вид мистецтва. Ще з давніх часів у первісному суспільстві людина

інстинктивно відчувала потребу виробляти і слухати ритмічні звуки, які

позитивним чином впливали на психіку й настрій. Жодна річ не спроможна

принести стільки почуттів і емоцій, як звучання улюбленої мелодії.

За останні сто років музика активно розвивалася й модернізувалася в різних

напрямках. Починаючи з класичної та народної музики, закінчуючи

електронною. Але при цьому не втрачає своєї популярності і музика, створена

видатними митцями минулого.

Талановиті музиканти, такі як: Elvis Presley, «The Beatles», «Queen»,

«Океан Ельзи» починали з чогось малого. Не всі вони зразу стали відомими та

визнаними. Цьому передував нелегкий, під час тернистий шлях. Але «дорогу

здолає той, хто йде». Треба ставити високу мету і йти до неї незважаючи на

труднощі та негаразди. Треба багато працювати, бути завзятим та

наполегливим, долати всі перепони на шляху. І результат не забариться. Мрії

мають властивість збуватися. Так і в мистецтві - час обрав тих, хто приклав

багато зусиль для того, щоб стати справжнім майстром своєї справи, тих, чию

музику ми з вами любимо та слухаємо.

Ми живемо в маленькому містечку, та у нас теж є свої талановиті

колективи, це такі групи, як: «Challenge», «SpivOberta», «Skript». Це самобутні,

цікаві та талановиті гурти.

Більшість наших музикантів отримували початкову музичну освіту в центрі

дитячої та юнацької творчості або в музичній школі. Вони відчували й успіхи, і

провали, і першу хвилину слави, і вирій захоплюючих емоцій. Одним із таких

колективів є група «SpivOberta».

Вона була заснована в 2010 році в центрі дитячої юнацької творчості міста

Добропілля. Тоді хлопці об'єднались за схожими музичними смаками.

Поштовхом до створення колективу, послужила творчість відомої багатьом

Фанк-рок групи «Red Hot Chili Peppers». З тих пір гурт «SpivOberta» активно

розвивається і не перестає дивувати своїх слухачів. Це один із яскравих

прикладів євроінтеграції та пропаганди української культури .

Як все починалось

Вокаліст гурту Кирило та барабанщик Ілля були знайомі з дитинства,

разом ходили до школи. Вже тоді хлопців об’єднували схожі інтереси. Бажання

бути ближчими до музики надихнуло парубків вступити до гуртка

« Козаченьки» в Центрі дитячої та юнацької творчості, де вони з головою

поринули у вир музичного мистецтва.

Перший час Кирило та Ілля грали кавери на різних рок - виконавців,

намагались бути схожими на відомих зарубіжних співаків. Вони розуміли, що

великі успіхи не приходять відразу. Тому хлопці намагалися більше дізнатися

про те, як створюються рок - гурти.

Вони збиралися вдома на вихідних або після школи та до вечора

дивилися популярні концерти їхніх улюблених груп. Кирило брав свою

стареньку акустичну гітару, Ілля барабанив по дивану своїми майже сточеними

від тарілок паличками, які вистругав йому дідусь. Такі «репетиціі» проходили

для хлопців майже непомітно. На цьому творчість не закінчувалась, і всі ті

партії пісень, які вони вчили вдома, перетворювались у справжній рок - концерт

для дітей-глядачів у ЦДЮТ. Принаймні

так їм здавалось.

Так, на одній із репетицій, після

школи, коли, зібравшись у студії, друзі

імпровізували з однією із своїх улюблених

пісень, до них підійшов ще один парубок.

Він без жодних привітань почав

підспівувати музикантам. І щоб не загубити натхнення, вони троє грали аж до

самого вечора без перерв на зайві розмови.

Вже під кінець дня вони, виходячи на вулицю, познайомились ближче. Як

виявилось, цей хлопець, Діма, грав у «Козаченьках» декілька років тому, поки

не закінчив школу.У вільний від роботи час заходив подивитись на творчість

юних музикантів. Цей день став для хлопців одним із найважливіших в історії

їхнього гурту.

Після цього вони вже втрьох збирались у студії та проводили час разом,

обмінюючись досвідом та знаннями про музику. Мрії створити свій власний

гурт вже не вважались такими недосяжними. Та для здійснення задумів їм не

вистачало лише одного: зіграти на справжньому концерті, перед справжньою

публікою.

Через деякий час в групі з’явився Миколай, бас - гітарист. Тепер їх стало

четверо. Такий колектив вже можна було назвати повноцінним.

Через пару місяців група виступила на невеликому концерті перед своїми

знайомими у залі ЦДЮТ, представивши свій гурт під назвою «Hotline».

«Дорогу здолає той, хто йде»

Кавери, які грали хлопці на концертах подобались аудиторії, тому їх

стали запрошувати виступати на різних заходах. Після кількох перших

виступів парубки зрозуміли, що чим більше концертів вони грають – тим

більше пісень їм треба вчити, щоб зробити свій гурт більш цікавим. За той рік,

який вони провели разом, хлопці отримали досить великий багаж знань та

досвіду. Ілля та Кирило були у захваті від того, що відбулося з ними за цей час.

Вони навіть не уявляли, у що може перетворитися така маленька мрія.

Але на превеликий жаль, нічого в житті не буває настільки добре. Хлопцям

варто було очікувати, що в гурті можуть відбутися зміни. І вперше, група

«Hotline» зазнала невдачу, коли Діма, їх улюблений співак, який протягом

кількох місяців був фронтменом та зіркою групи, вирішив виїхати до іншого

міста. Гурт майже розпався. Хлопці, на той момент ще школярі, нічого не

могли з цим зробити.

Їх залишилось двоє, друзів з дитинства, які всією душею марили стати

відомими на весь світ, збирати стадіони фанатів та грати пісні, від яких

захоплює подих.

Зібравшись з духом, вони вирішили розпочати пошук однодумців -

музикантів, щоб продовжити свій творчий шлях. Через декілька невдалих

спроб знайти бас - гітариста та вокаліста, вони познайомились з Кирилом, який

поділяв їхні музичні смаки та так само мріяв про велику сцену.

Той факт, що ці троє друзів були одного віку, об’єднував їх. Вони завжди

знаходили спільні теми для розмов, завжди розуміли один одного. Тому на

хвилі натхнення, не гаючи часу,

хлопці знову возз’єдналися у

гурт та з новими силами

продовжили свій шлях. Цього

разу ролі у гурті трохи

змінилися. Кирило Вакарєв,

який до цього грав тільки на

гітарі – взяв на себе ще й роль

вокаліста. Кирило Бавикін, не зважаючи на те, що все життя грав на

електрогітарі – взяв у руки бас. Хлопці швидко зігрались разом, такої шаленої

енергії вони від себе навіть не очікували. Можливо, такий розклад обставин

відбувся через довгу перерву та накоплені протягом цього часу емоції.

Колектив швидко згадав той матеріал, який вони виконували на своїх

виступах раніше. Більш того, у хлопців було багато ідей для нових каверів.

Варто відзначити, що основними виконавцями, якими надихався « Hotline» був

відомий на той час американський гурт «Red Hot Chili Peppers». Більша частина

матеріалу, який виконували хлопці, були пісні саме цієї групи. Вони вважали,

що у кожного повинен бути свій ідеал. Такий зразок, до рівня якого потрібно

прагнути. У піснях відомої групи часто співалось про Сполучені Штати

Америки, описувалась краса місцевості цієї країни і те, наскільки багата в ній

музична культура. Мрія про те, щоб побачити цю країну своїми очима, відчути

атмосферу західної культури, зводила їх з розуму.

З новим складом хлопці були готові на будь - які концерти. Так протягом

майже двох років вони, не втрачаючи обертів, давали концерти у різних

містах Донецької області. Не один раз « Hotlin» виступали на сцені донецьких

клубів, де також нажили собі слухачів та прихильників. Звісно, це було до

трагічних подій АТО.

На одному з виступів у донецькому закладі «Горішок», парубки

познайомились з дуже

цікавим чоловіком.

Як з`ясувалось пізніше,

він був власником цього

закладу та творчою

людиною. Йому дуже

сподобався стиль

хлопців, він щиро

віддячив їм за візит та

запропонував стати

їхнім продюсером та

відправити у тур містами України за умови, що «Hotline» розпочне працювати

над власними піснями. Така пропозиція здавалась хлопцям неймовірно

привабливою.

Якими б грандіозними не були плани хлопців – школу та навчання ніхто

не відміняв. Вони не могли так ризикувати та кинути усі свої справи, не маючи

гадки про те, що їх може чекати далі. Але одна річ не давала парубкам спокою.

Для подальшого та серйозного розвитку гурту їм необхідно мати свої власні

пісні. І одними лише каверами велику аудиторію покорити просто неможливо.

Тернистий шлях до визнання

Після закінчення школи хлопці роз’їхались по різним містам. Бас-

гітарист вступив до Київського університету, вокаліст та барабанщик

залишились у Донецькій області, де почали здобувати технічну освіту.

Навчання – справа нелегка, і хлопці на деякий час перестали контактувати один

із одним, але згодом у друзів з’явилась можливість збиратись на вихідних.

Весь вільний час вони разом працювали над власними піснями. При написанні

своїх композицій ні в кого з них не було конкретної ролі, кожен міг написати

текст до пісні або музику, але до фінального результату вони приходили разом.

Так з’явилися їх перші дві пісні: «Solid Surface» та «Search».

Перша з них розкривала тему людини, яка не може здійнятись у повітря

без допомоги яких-небудь допоміжних речей, таких як: літак, пароплан,

гвинтокрил. Але існує пташка, яка пурхає у повітрі з одними лише крильцями,

та втирає носа всьому людству. Все, на що справді здатна людина, це стояти

на твердій землі.

У другій пісні оспівується пошук музи, прагнення досягти вершин у

творчості. Акцент робиться на тому, як важливо мати перед собою мету та

робити все для її здійснення.

Парубкам вдалося накопити достатню кількість грошей для того, щоб

записати ці пісні у звуковій студії. Тому через декілька тижнів перші творіння

групи «Hotline» були опубліковані в інтернеті, де отримали позитивні відгуки

від друзів та знайомих.

До 2014 року хлопцям декілька разів надавалась можливість виступити в

рідному місті. Великих результатів це не приносило, але шансу зіграти на сцені

вони не втрачали.

Незабаром, зважаючи на бойові дії у Донецькій області, Кирило –

вокаліст, та барабанщик - Ілля змушені були покинути міста, де вони

навчались. Тому перший вирушив до рідного міста Добропілля та продовжив

своє навчання в Покровську, куди переїхав його університет. А другий -

вирушив до Білорусі до своїх родичів, де і провів декілька наступних років.

Гурт просто зовсім перестав існувати. Кожен із друзів займався музикою

самостійно, але на цей раз надії на майбутнє їхнього колективу майже не

залишилось.

Але давайте повернемось на декілька років назад, у 2011 рік, коли серед

молоді вже було модно спілкуватися у соціальних

мережах. Ілля, на той час починаючий ударник,

проводив свій час в інтернеті у пошуках

відеоуроків гри на барабанах та активно заводив

знайомства з новими друзями. Одним із таких

знайомств опинилася випадкова зустріч у

FaceBook з дівчиною з Сполучених Штатів

Америки, яку звуть Моніка.

Незважаючи на низькі на той час знання

англійської мови, Ілля майже відразу зміг знайти

спільні теми для розмови. Дівчина зраділа тому

факту, що у хлопців є своя рок - група та кожного дня цікавилася новими

досягненнями «Hotline». Вона щиро вірила, що у музикантів все буде добре та

обіцяла, що намагатиметься допомогти хлопцям стати більш відомими та

успішними.

Моніка отримала від гурту записані ними пісні. Вона була у захваті від

того, на що здатні хлопці такого віку.

Звичайно, всі ці обіцянки не сприймалися парубками всерйоз. Адже на

що здатна дівчина 17 років, яка знаходиться за тисячі кілометрів від групи? Але

те, що трапилось влітку 2015 року шокувало всіх учасників гурту.

Мрії збуваються

Це сталося в серпні. За декілька днів до початку четвертого навчального

року в університеті вокаліст Кирило проводив майже весь свій вільний час

вдома, граючи на гітарі. Життя не здавалося таким яскравим, тому що всі друзі

поїхали з Добропілля і майже не навідувалися до рідного міста. Важко було

назвати це літніми канікулами.

Всі троє хлопців займалися своїми справами там, де вони жили. Ніхто

навіть і не згадував про минулі часи, коли музика була сенсом їхнього життя.

Згадки про гурт залишились у їх думках лише як невеликий досвід у творчості.

Варто зазначити, що кожен із друзів намагався грати з іншими музикантами в

інших гуртах, але ніяких результатів це не приносило.

З моменту розпаду гурта « Hotline» Моніка виходила на зв’язок з

хлопцями всього декілька разів. Вона розповідала про своє життя, про те, як

вступила в один із найпрестижніших вузів Америки, про свої досягнення в

навчанні. Вона не переставала цікавитись музичними досягненнями друзів,

хоча й знала, що разом вони вже не грали.

Останнє повідомлення, яке було адресовано Кирилу Вакарєву мало

дивний зміст. У ньому йшлося про людину, яка дуже зацікавилася піснями

молодої групи та захотіла зв’язатися з хлопцями в найближчий час.

Друзі написали незнайомцю з Америки електронного листа. Вони

говорили, що згодні працювати, поцікавились більш детально пропозицією

чоловіка та про те, що їх може очікувати у майбутньому.

Як виявилось пізніше, цю людину звуть Глен Долфі. Це чоловік похилого

віку, який більшу частину життя працював в університетській бібліотеці, де й

зустрів Моніку, яка в свою чергу розповіла йому про «Hotlin», про їх пісні та

мрії.

Кожного березня в місті Остін, штат Техас, де все своє життя жив містер

Долфі, проходить всесвітньо відомий фестиваль під назвою SXSW (South by

Southwest), який присвячений

музиці, кінематографу та іншим

індустріям. Багато відомих людей

відвідують це місто під час

проведення фестивалю. Та

найцікавішим моментом було те,

що сотні молодих музичних гуртів

зі всього світу отримують

можливість відкрити свій потенціал на сценах великого міста. Така можливість

з'явилась і у добропільського гурту.

Чоловік запропонував хлопцям приїхати до Техасу на час фестивалю та

заспівати свої пісні.

Незважаючи на велику відстань між

учасниками групи, думки про здійснення мрії

всього життя об’єднували їх та надихали на

нові творчі ідеї. Протягом кількох місяців

хлопці кожен день підтримували зв’язок із

Гленом Долфі та складали для себе план дій

для поїздки в Остін. Важливим моментом для

них була співбесіда для отримання візи. І той

день, коли хлопцям було необхідно потрапити

до посольства США, був першим за два роки, коли друзі знову змогли

зустрітись разом.

Все, що було необхідно робити далі – чекати момент, коли парубки знову

зможуть побачити один одного, але вже в салоні літака на шляху до Америки.

Містер Долфі попередив хлопців про те, що простий репертуар на англійській

мові зі звичайними інструментами може не привернути увагу глядачів,

оскільки американці звикли до повсякденного звучання музики. Тому для

більшої різноманітності найпростішим рішенням було купити українську

сопілку та поділитися частинкою українського фольклору з жителями Техасу.

Навчитися грати на цьому невеличкому інструменті було неважко, тому бас-

гітарист взяв цю ініціативу на себе.

Для хлопців цей політ був дуже хвилюючим та не через страх літаків чи

висоти, а через те, що вже наступного дня вони будуть там, де мріяли побувати

ще з дитинства.

В аеропорту друзів зустрів містер Долфі. Він запросив хлопців до себе

додому , щоб вони змогли відпочити з дороги та поділитися своїм враженнями.

Та як би сильно парубкам не хотілось спати – заснути вони не могли. Вони

ніяк не могли усвідомити той факт, що вони на іншій півкулі планети, в іншій

країні. Звикнути до людей, довкілля та клімату вийшло, на диво, легко. У

кожному куточку міста можна було

знайти щось цікаве. Характерна риса

Остіна- його жителі, дивні, творчі та

відкриті, вони часто питали хлопців,

звідки вони, чи приїхали вони на

фестиваль, ділились своїми музичними

інтересами та бажали успіхів у

творчості.

На підготовку до фестивалю у гурту

було декілька днів. Майже всі майбутні

виступи мали бути акустичними, тому в якості основних інструментів

послужили акустична гітара, сопілка та тамбурин. Крім своїх композицій,

хлопці вирішили підготувати для іноземців декілька традиційних українських

пісень, таких як «Варенички», «Маруся», «Рідна мати моя».

Після першого ж виступу, який пройшов на день масниці у закладі Рашн

Хаус (Russian House), відвідувачі були у захваті від такої шаленої енергії

українських гостей та наших народних пісень. Найцікавішим було те, що

американці ніколи в житті не чули такого стилю музики, тому їхньому

захопленню не було меж.

Піймавши хвилю зацікавленості, «Hotline», не збавляючи обертів

виступали на вулицях, в парках, в різних закладах з авторськими та народними

піснями. Багато сил йшло на концерти, але це було варто уваги глядачів.

Великою честю був для хлопців виступ в Капітолії конгресу штату Техас.

Місце, де мешкав колишній президент

Джордж Буш, місце, де ніколи не звучала

українська народна музика. Гордість

переповнювала наших хлопців . Одягнені

в вишиванки, співаючи рідні пісні, вони

змогли достукатись до сердець слухачів

та отримали море позитивних відгуків та

емоцій.

Два тижні перебування в

Сполучених Штатах Америки пролетіли

майже непомітно. Через стільки років

спілкування в інтернеті друзі нарешті

змогли зустрітися з Монікою. Вони

дякували їй за все, що вона змогла

зробити для них. Дівчина в буквальному сенсі слова зібрала разом гурт та

надихнула його продовжувати свою творчу діяльність.

Прийшов час повертатися до дому. Хлопці були вдячні містеру Долфі,

який не пошкодувавши сил, грошей та терпіння, допоміг їм та пообіцяв, що

наступного року група « Hotline» зможе приїхати на фестиваль з новими

силами та продовжувати дивувати слухачів своїми новими піснями.

Друзі дали слово, що не підведуть свого добродія, тому наступні декілька

місяців після приїзду додому, вони займалися підготовкою нових пісень. Не

зважаючи на те, що кожен з них повернувся до свого колишнього життя, хлопці

продовжували активно спілкуватися та обговорювати нові ідеї для майбутньої

подорожі.

Вже нічого не могло мотивувати їх так сильно, ніж усвідомлення того, що

всі мрії рано чи пізно збуваються. Шляху назад вже не було і всі це розуміли,

тому все, що їм треба було робити – це продовжувати рухатись далі.

Згодом, «Hotline» змінив свою назву на «SpivOberta», обумовлюючи це тим, що

учасникам гурту достатньо лише трохи зусиль, щоб донести всі свої емоції та

передати енергію своєї музики слухачам.

На даний час група має студійний альбом під назвою «Gone Your Way»

(знайди свій шлях, або йди своїм шляхом), який містить в собі п’ять композицій

з елементами української народної, електронної та альтернативної музики.

Експериментуючи над альбомом,

хлопці намагаються знайти для себе

ідеальне поєднання стилів, яке в наш

час буде звучати оригінально та

відмінно від інших.

Висновок

Кожна людина народжується талановитою. Відкрити в собі те, що

закладено Богом – наша місія. І від того чи зможемо ми це зробити залежить

наше життя. Чи оберемо ми вірний шлях, чи підемо хибним, чи скористаємося

Божим даром, чи так і не розпізнаємо його серед безлічі уподобань?

Тільки від нас самих залежить наша доля. Чи будемо ми просто існувати,

чи будемо упевнено й наполегливо йти до своєї мети. Сьогодні, в епоху

євроінтеграції, для молоді відкрито багато шляхів до самореалізації. Існує

безліч проектів, які покликані знайти талановитих, креативних молодих людей.

Саме на таку молодь – творчу та амбіційну звертають увагу і в Україні і в

Європі.

Історія цього гурту - гарний приклад для тих людей, які намагаються

досягнути в своєму житті найвищої мети. Хочу зазначити, що гурт «SpivOberta»

протягом усього свого існування терпів крахи та невдачі. Хлопцям багато разів

відмовляли у виступах. У друзів часто виникали суперечки та розбіжності в

особистому спілкуванні , але прагнення досягти своєї мети завжди об’єднувало

їх.

Є вислів: «Думки – матеріальні». Та це не значить, що для досягнення

мрії достатньо всього лиш весь час думати про неї. Важливо бачити перед

собою кожен крок та використовувати кожну можливість для його виконання.

Навіть якщо ці кроки здаються дуже малими, вони здатні принести великі

результати.

Не дарма кажуть « Краса врятує світ». І провідником цієї краси повинна

стати талановита молодь - творче майбутнє України. Все, що намагається

зробити гурт «SpivOberta» – це показати, наскільки важливим є об’єднання

людини зі своєю рідною культурою. І на прикладі суміші традиційної народної

музики з сучасною, хлопці прививають молодому поколінню любов до

українського фольклору.

Список використаних джерел

1. https://vk.com/spivoberta

2. https://soundcloud.com/spivoberta/sets/gone-your-way

3. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B8%D0%B

A%D0%B0