К*Ж

загальнодержавна газета 8–9

всеукраїнський тижневик 20 лютого 2015 р.щоп’ятниці

Міл

а Са

до

вСьк

а. П

роек

т пам

’ятн

ика

Геро

ям Н

ебес

ної С

отні

Грузія

стор. 15

Ізраїль

стор. 8США

стор. 11

До річниці трагічних подій на Майдані

всеукраїнський тижневик К*Ж2№ 8–9, 20 лютого 2015 р.К*Ж

новини: офіційноредактор

Світлана СОКОЛОВА

новини: офіційно

Виставку «Творчість свободи: (р)еволюцій-на культура Майдану» в Музеї Івана Гончара (Київ) відвідав віце-прем’єр-міністр – міністр

культури України В’ячеслав Кириленко, який оглянув численні експонати, пов’язані з Революцією гідності.

Віце-прем’єр обговорив із представниками ініціати-ви «Музей Свободи/Музей Майдану» та співорганіза-торами виставки перспективи створення у Києві Му-зею Майдану. Підтримав ідею щодо спільної роботи держави та громадськості над збереженням пам’яті про Революцію гідності, зокрема щодо виділення дер-жавою необхідного для цього закладу приміщення.

А на прес-конференції активістів названої ініціа-тиви йшлося про наступне. У Верховній Раді зареє-стрували законопроект «Про увічнення пам’яті про Революцію гідності 2013–2014 років», який передба-чає повернення в державну власність майнового ком-плексу підприємства Федерації профспілок України «Міжнародний центр культури і мистецтв профспі-лок України» (Жовтневий палац) і створення на його базі Музею Майдану.

«Ми отримали позитивний сигнал з боку політиків, що Музей Майдану може з’явитися, – сказав голова

Українського інституту національної пам’яті Воло-димир В’ятрович. – Держава готова підтримати іні-ціативу громадських активістів та учасників Револю-ції гідності. Сподіваємося, депутати проголосують за цей закон, після прийняття якого ми зможемо проде-монструвати новий рівень спілкування між громад-ськістю та органами влади».

До Львова з робочим візитом за-вітав віце-прем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав Кирилен-ко. На зустрічі з представниками мис-тецької еліти Львівщини у Палаці Потоцьких він окреслив основні на-прямки роботи Міністерства культури.

Урядовець зазначив: призупинено майже всі погодження, що стосують-ся забудов та земельних робіт в охо-ронних зонах та історичних ареалах; держава максимально підтримувати-ме кіно про боротьбу українців за не-залежність. З нагоди початку головування

Латвійської Республіки в Раді Євро-пейського Союзу в Національній фі-лармонії України відбувся концерт Хору Латвійського радіо та камерно-го оркестру «Sinfonietta Rīga».

Його відвідав віце-прем’єр-мі-ністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко. Під час робо-чої зустрічі віце-прем’єр-міністр та спікер латвійського парламенту Іна-ра Мурніеце обговорили перспекти-ви українсько-латвійської співпраці в гуманітарній сфері.

Український телевізійний та радіопростір має бути заповнений якісним, різноманітним націо-нальним продуктом.

Про це віце-прем’єр-міністр – мі-ністр куль тури України В’ячеслав Кириленко заявив під час круглого столу в Укрінформі щодо підтрим-ки вітчизняної аудіовізуальної та кінопродукції.

Віце-прем’єр нагадав, що на під-писі в Голови Верховної Ради пе-ребуває законопроект про заборо-ну російських мілітарних фільмів та серіалів, створених з моменту здобуття Україною незалежності, та всіх фільмів і серіалів, створе-них у Російській Федерації після початку російської агресії проти України.

Спільно з представниками ме-діа Уряд налаштований розробити фінансові стимули для телекана-лів та радіостанцій, які випускати-муть в ефір проукраїнський про-дукт.

Святкова Академія з нагоди 50-річчя творчої діяльності народ-них артистів України Таїсії Литви-ненко і Федора Стригуна відбулася у львівському Національному акаде-мічному українському драматично-му театрі імені М. Заньковецької за участю віце-прем’єр-міністра – мі-ністра культури України В’ячеслава Кириленка. Від імені Президен-та України він нагородив Федора Стригуна орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня.

Після урочистостей публіка віта-ла корифеїв.

На зустрічі заступника міні-стра культури України з питань європейської інтеграції Андрія Ві-тренка з директором німецького Goethe-Institut в Україні Верою Ба-галіантц обговорено співпрацю в рамках Східного Партнерства.

А. Вітренко зазначив: Україна по-новлює співпрацю на рівні Між-урядової змішаної українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втраче-них і незаконно переміщених під час і внаслідок Другої світової вій-ни культурних цінностей.

До 23 лютого в Таллінні (Есто-нія) триватиме перший Тиждень українського кіно.

У списку повного метра – карти-ни «Поводир» О. Саніна, «Креденс» В. Васяновича, «Молитва за гетьма-на Мазепу. Нова версія» Ю. Іллєнка, «Брати. Остання сповідь» В. Трофи-менко, «Хвороба кохання» Дми-тра Томашпольського та «Плем’я» М. Слабошпицького. Короткоме-тражні: «Прості речі» О. Ратія, «За-тичка» С. Тітової та інші.

Покази відбуваються в таллінн-ському кінотеатрі «Artis Cinema».

До 26 лютого в Будинку куль-тури та освіти «Майстер Клас» (Київ) – арт-форум «Пам’ятаю. Зима, що триває», присвячений Революції гідності й Героям Не-бесної Сотні. Проект доброчин-ний, мета – збір грошей на еваку-ацію дітей та мирного населення із зони бойових дій.

Передбачені музична, виставкова, лекційно-дискусійна, театральна і дитяча програми та кінопокази.

Днями артисти Національної оперети дали концерт у військово-му містечку № 27 Київського гар-нізону для військовослужбовців особового складу, які брали участь у АТО.

Зустрічали їх тепло. Начальник відділу особового складу – заступ-ник начальника штабу Головно-го управління Військової служ-би правопорядку Збройних сил України, полковник О. Бікчан-таєв – наголосив: «Концерти за-кладів культури такого високого рівня сприяють підняттю бойово-го духу, покращують моральний стан, підтверджують єдність наро-ду і Збройних сил».

Колективу театру вручили імен-ні подяки та державний прапор України з підписами й побажан-нями військовослужбовців.

Наступний благодійний концерт Національна оперета планує про-вести вже 24 лютого в Головному військовому клінічному госпіталі.

Експертна місія Європейської Ко-місії в Києві оцінила виконання Укра-їною другої фази Плану дій щодо лі-бералізації візового режиму з ЄС.

У засіданні місії взяв участь за-ступник міністра культури України з питань європейської інтеграції Андрій Вітренко, який поінформу-вав про реалізацію законодавства з прав національних меншин, мов-ного законодавства й міжнародних договорів у цій сфері.

Зустріч із польським режисе-ром Кшиштофом Зануссі в Бу-динку Уряду провів віце-прем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко.

К. Зануссі розповів про поль-ський досвід реформування кіне-матографа та важливість створен-ня фільмів власного виробництва.

В. Кириленко зазначив: «Ми гото-ві переймати успішний польський досвід реформування кіногалузі, зо-

крема введення окремого збору на кіно, який вже понад десять років іс-нує в Польщі. І практика довела до-цільність такого збору». Міністр під-креслив, що запровадження збору на кіно має відбутися якомога швидше.

Принагідно: з 2005 року, відколи в Польщі створено Інститут кіно-мистецтва, розпочалося зростання національного кіновиробництва. Щороку створюється кількадесят повнометражних фільмів.

Обговорили виконання Україною положень Європейської хартії регіо-нальних мов або мов меншин та Рам-кової конвенції про захист національ-них меншин, доповіді про виконання яких Україна має подати у 2015 році.

Надано результати моніторин-гу впровадження положень Зако-ну України «Про засади державної мовної політики», що здійснюєть-ся з метою реформування законо-давства про мови.

редактор Світлана СОКОЛОВА

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 3К*Ж

20 лютого – День Героїв Небесної Сотні

Президент України Петро Порошенко 11 лютого підписав Указ № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні».

Документом встанов-лено щорічне відзна-чення 20 лютого Дня Героїв Небесної Со-

тні – на знак вшанування від-ваги, сили духу і стійкості гро-мадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи пра-ва і свободи людини, європей-ське майбутнє України.

Кабінету Міністрів, із залучен-ням громадськості, доручено розробити та затвердити комп-лексний план заходів, перед-бачивши, зокрема: створення у Києві музею, присвяченого по-діям Революції гідності; прове-дення за участю Національної

академії наук, музейних, архів-них і наукових установ пошу-кових робіт щодо збирання до-кументальних, фото-, відео- та інших матеріалів, які висвітлю-ють зазначені події.

Нагадаємо, у лютому 2014 року під час сутичок протесту-вальників із силовиками в цен-

трі Києва загинули понад сто осіб, сотні інших були поранені, найбільше з яких – 20 лютого.

Більшість людей загинули від куль снайперів, які влучали про-тестувальникам у голову, серце і шию. Згодом загиблих учасни-ків акцій протесту почали нази-вати «Небесною Сотнею».

За даними Генпрокуратури, всього під час Євромайдану постраждали 2,5 тисячі осіб, 104 з них загинули. У справі про вбивства учасників Єв-ромайдану та насильницьких дій проти них до суду переда-но 8 обвинувальних висно-вків…

наголос

Юрій ЖУРавЕЛь. «Небесна Сотня»

Ухвалено історичний календарУперше Верховна Рада України ухвалила цілісний історичний календар на рік.Замість сотні розрізнених

постанов про відзначення пам’ятних дат, на підтримку ініціативи Українського ін-ституту національної пам’яті про створення історичного календаря, від 11 лютого дія-тиме Постанова «Про відзна-чення пам’ятних дат і ювілеїв у 2015 році». Також буде ство-рено організаційний комітет, який відповідатиме за втілен-ня заходів.

«Досі депутати приймали со-тні постанов про відзначення пам’ятних дат. Тепер це все зі-брано в одному концептуаль-ному документі, – пояснює голова Українського інституту національної пам’яті Володи-мир В’ятрович. – Важливо, що буде створено організаційний комітет, який відповідатиме за втілення заходів».

За словами голови Україн-ського інституту національної пам’яті, це стало можливим завдяки співпраці з народни-ми депутатами, зокрема з го-ловою комітету з питань куль-

тури та духовності Миколою Княжицьким, та громадськіс-тю, зокрема ініціативою «Реа-німаційний пакет реформ».

Володимир В’ятрович наго-лосив, що історичний кален-дар є важливим інструментом відновлення та збереження національної пам’яті.

«Спільне відзначення па-м’ят них дат консолідує сус-пільство, актуалізує найваж-ливіші події нашого минулого через їхнє спільне пригаду-вання. Крім того, вшанувати пам’ять державних, військо-вих, культурних чи наукових діячів важливо для вихован-

ня молодого покоління на прикладах найкращих наших земляків», — додав Голова Володимир В’ятрович.

Органи місцевого само-врядування можуть розро-бити та затвердити переліки пам’ятних дат та ювілеїв 2015 року, що відзначатимуться на місцевому рівні, попере-дньо погодивши їх з Україн-ським інститутом національ-ної пам’яті.

Серед інших дат цього року Україна відзначатиме 25-річ-чя від дня проголошення Де-кларації про державний суве-ренітет України (16 липня) і від дня початку Студентської революції на граніті (2 жов-тня), 70 років від дня пере-моги над нацизмом у Другій світовій війні (8–9 травня) і 70 років від дня завершення Другої світової війни (2 верес-ня), 100-річчя академіка Пе-тра Тронька (12 липня). Окрім того, 29 квітня – 4 травня ви-повнюється 100 років з часу боїв за гору Маківка між під-розділами Українських січо-вих стрільців та російською армією під час Першої світо-вої війни.

Нова зелаНДія

Острівне державне утворення Ніуе, яке входить до Нової Зеландії, 2013 року викарбувало 2 дола-ри, присвячені Євромайдану. Випуск монет і марок – одні з основних статей доходів цієї держави.

Монета виготовлена зі срібла 999-ї проби, ї ї вага становить 31,1 г, діаметр – 40 мм.

Аверс монети стандартний для монет Ніуе: в цен-трі зображена королева Великобританії Єлизавета ІІ і легенда англійською мовою: «Elizabeth II Niue Two dollars 2013».

На реверсі зображено фрагмент картини, написа-ної на початку ХХ століття українським іммігран-том із Чикаго, і напис «Україна майбутня». В але-горичному зображенні України переплелися теми «дівчини-сіяльниці», характерної для французь-ких франків і «крокуючої Свободи» доларів США.

УкраїНа

18 лютого Національний банк України випустив три пам’ятні монети із серії «Героям Майдану».

Монета «Революція гідності» присвячена громадян-ській мужності й патріотизму, що їх виявили громадя-ни України всіх національностей, прагнучи розвивати та зміцнювати демократичну державу, конституційні засади демократії, права і свободи людини.

На аверсі монети на дзеркальному тлі дзвона зображено учасника подій, а на реверсі – силове протистояння.

Монету «Євромайдан» випустили в пам’ять про протестні акції, що відбулися в Україні протягом листопада 2013 року – лютого 2014 року.

У центрі аверсу монети, у квадраті, утворено-му з напису (цитати зі статті 5 Конституції Укра-їни): «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», зображено фрагмент віча. На реверсі розміщено символічну ком-позицію: на тлі прапора Європейського Союзу рука, стиснута в кулак, тримає Державний Пра-пор України.

Монета «Небесна Сотня» присвячена пам’яті ге-роїв, котрі стали символом гідності, кожен із яких здійснив особистий подвиг, повставши проти на-силля та несправедливості, віддавши найцінніше – своє життя – за нову відроджену Україну.

На аверсі монети зображено розкладені на бру-ківці гвоздики, що символізують пролиту кров героїв. На реверсі – свічки, полум’я яких підніма-ється вгору на тлі синьо-жовтого Державного Пра-пора України і символізує душі героїв.

Монета «Україна майбутня» в сувенірній упаковці

редактор Євген БУКЕТ

Реверс і аверс монети «Небесна Сотня»

Цьогоріч уперше відзначатимется ювілей «Революції на граніті»

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 4

новини культури

«Поводир» виходить на телевізійний про-стір.

Стрічку «Поводир» Олеся Саніна по-кажуть у суботу, 21 лютого, о 20:30 на «Інтері». Це най-касовіший український фільм, який за чотири дні кі-нопрокату заробив понад $ 250 тисяч. Картину також було висунуто від України на здобуття премії «Оскар».

Стрічка розповідає про жахи комунізації України в 30-ті роки. Запрошений американський інженер Майкл Шемрок приїхав у Харків. Він сподівався, що буде корисним у створенні соціалістичної держави. Од-нак Шемрок помирає, отримавши секретні папери про репресії в країні. А його син навіть не знає, що вони схо-вані у нього в книзі. Десятирічному хлопчикові дово-диться рятуватися втечею від КДБ, що в подальшому приводить його до сліпого кобзаря Івана Кочерги.

У фільмі чимало сенсацій: виконавець головної ролі поводиря – хлопчик із Детройта Антон Святослав Грін – виявився правнуком політв’язня радянських конц-таборів Михайла Сороки. Кобзарів зіграли більше со-тні незрячих та мандрівних музикантів з усієї України. В епізоді бійки між кобзарем і офіцерами НКВД висту-пив бронзовий призер Параолімпіади – 2004, дзюдо-

їст Ігор Засядкович. А образ одного з кобзарів втілив єдиний незрячий радіожурналіст України Володимир Носков.

Спеціально для головної ролі актор Станіслав Бо-клан навчився грати на старосвітській бандурі і співа-ти, як кобзар. Каскадери фільму відновили старовинну кобзарську техніку самозахисту, яка раніше допомага-ла сліпим оборонятися від злих людей і собак.

Книжка творчої майстерні «Аґраф-ка», надрукована «Видавництвом Ста-рого Лева», стала одним із перемож-ців конкурсу «Bologna Ragazzi Award 2015». «Війна, що змінила Рондо» здобула спеціальну відзнаку журі в ка-тегорії «Нові горизонти».

«Bologna Ragazzi Award» – один із найпрестижніших світових кон-курсів дитячої книжки, який відбу-вається в рамках ярмарку «Bologna Children’s Book Fair». На перемогу в цьому конкурсі номінуються сотні книг з усього світу. «Kozak System» випустили дру-

гий номерний альбом «Живи і Люби». Його презентують 27 берез-ня в новому рок-шоу «Наш МАНІ-ФЕСТ» у київському клубі «Altas». Рок-шоу складатиметься з двох час-тин: спочатку на сцену вийде Сергій Жадан зі ска-панк-гуртом із Харкова «Собаки в космосі», а потім розпоч-неться концерт «Kozak System».

Автори текстів – Сергій Жадан, Сашко Положинський, Олег «МОХ» Гнатів (Perkalaba), Юрій Іздрик, Дмитро Лазуткін та Артем Полежака.

Творчий вечір народної ар-тистки України Раїси Недашків-ської до дня її народження від-бувся в Будинку актора. Легенда українського кіно читала вірші Гарсіа Лорки, танцювала фла-менко під гітарний супровід, а на-самкінець висловилася з осудом російських колег, які підтриму-ють війну.

Недашківську називають Мав-кою українського кіно. Раїса Сте-панівна згадала, що її дебют від-бувся у фільмі «Лісова пісня». Цю роль юна красуня отримала ще 17-річною школяркою.

Після театрального інституту Недашківська одразу здобула чи-мало пропозицій від режисерів, багато знімалася у фільмах дов-женківської кіностудії, а в 1980–1993 роках у Молодіжному театрі грала у виставах «Сірано де Бер-жерак» та «За двома зайцями». Мала шалений успіх у моновиставі «Канте Хондо».

Виставу французького драма-турга Бернара-Анрі Леві «Готель Європа» 21 лютого покажуть у На-ціональній опері. Гастролі відбу-дуться за сприяння Президента України з нагоди річниці Револю-ції гідності.

Сама п’єса – це монолог довжи-ною в 5 актів. Події відбуваються 27 червня 2014 року в Сараєво, на-передодні заходів до сторіччя від початку Першої світової війни. Ав-тор наголосив: «Це – театр на ба-рикаді Майдану. Саме про Україну йдеться у цій п’єсі».

Українсько-турецький фільм «Люби мене» виходить у прокат у 22 містах України. Режисер філь-му – Марина Ер Горбач, головні ролі виконують українка Вікторія Спесивеца та турок Усхан Чакир.

У перший вікенд прокату в Ту-реччині подивитися «Люби мене» прийшло 15 000 людей. Також фільм був на великих екранах в Азербайджані, Данії, а зараз у про-каті в Америці. Стрічка розповідає про дві різні культури, розбіжнос-ті між якими зникають, коли мова йде про справжнє кохання.

«PinchukArtCenter» почав приймати заявки від художників до 35 років на участь у конкурсі на здобуття премії 2015 року. З 9 лю-того до 17 травня заявку можна оформити на офіційному сайті.

20 номінантів на здобуття премії «PinchukArtCenter – 2015» будуть визначені оргкомітетом у червні, а наприкінці грудня міжнародне журі оголосить лауреатів.

У «PinchukArtCentre» присуджу-ється головна премія, дві спеціальні та приз громадськості. Преміальний фонд складає 160 тисяч гривень.

Іван Дорн планує концертний тур на підтримку нового альбому «Randorn». Тур охоплює 5 міст: 27 лютого – Харків, 1 березня – Дніпро-петровськ, 3 березня – Одеса, 6 бе-резня – Львів. У столичному «Палаці Спорту» Дорн виступить 9 березня.

Його альбом «Randorn» об’єднав різні стилі електронної музики. Над ним працювали музиканти Іван Дорн, Роман BestSeller і Лимонад-ний Джо.

Верховна Рада скасувала ПДВ для українських книжок. Депутати ухвалили відповідний законопро-ект № 1833.

Від оподаткування звільняють-ся підготовка (літературне, на-укове і технічне редагування, ко-ригування, дизайн та верстка), виготовлення (друк на папері чи запис на електронному носіє-ві), розповсюдження книжок зо-крема й електронного контенту, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників, слов-ників українсько-іноземної або іноземно-української мови вітчиз-няного виробництва на митній те-риторії України.

Також ця пільга стосується опе-рації з постачання (передплати) та доставки періодичних видань друкованих засобів масової ін-формації вітчизняного виробниц-тва. Однак вона не поширюється на продукцію еротичного харак-теру.

Одеський гурт «Пернатий змій» разом зі співачкою Юлією Тимоніною записав композицію «Лепесток», присвячену жертвам розстрілів на Майдані в лютому 2014 року. Як зазначили музикан-ти в пресі, у пісні є дві версії: «поп» і «авангардна».

«Ми створили й записали трек у березні минулого року, на хви-лі емоцій після трагічних подій на Майдані. Напередодні річниці

Ірма Вітовська більше не зні-матиметься в російському кіно. Про це актриса заявила на своїй сторінці у «Фейсбуці».

Вона не може собі уявити, «як буде грати перед камерою “росій-ську бабу”, пересуваючись на ма-шинах з чужими номерними зна-ками та перераховуючи російські рублі в руках, у той час, як знайо-мі із зони АТО вже поранені або зо-всім стали інвалідами».

Ірма зізналася: заощадження з го-норарів за зйомки в Росії вона пе-редала на благодійність ще на по-чатку бойових дій на Донбасі. Заява актриси викликала жваве обгово-рення, адже українське кіно нині майже не знімається. «Я позбула-ся 90 відсотків заробітку, – сказала Ірма. – Однак вірю, що після війни вітчизняне кіно здобуде нове під-несення, і в мене буде робота на зні-мальному майданчику».

трагедії нам би хотілося приверну-ти увагу людей до тих днів», – по-яснив лідер гурту Максим Ячмінь. За його словами, «Лепесток» був одразу ініційований у двох варіан-тах. У першому («поп») фінал піс-ні «оформлений у вигляді гарного акомпанементу зі скрипки та сак-софона». У другому («авангардно-му») саксофоніст виконав сольну імпровізацію. Автором музики та тексту пісні є Юлія Тимоніна.

Головний редактор Інтернет-порталу

Ліліана ФЕСЕНКО

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 5

сторінка андрія куркова Соціальна роль діячів мистецтва і культури інколи за своїм значенням перевершує соціальну роль мистецтва.

Усе це, звичайно, зале-жить від рівня соціалі-зації самих представ-ників культури, рівня

їхньої ангажованості в суспіль-не життя країни і життя само-го суспільства. Придумувати, створювати і покращувати, ставати співтворцем – ці по-няття часто виражаються сло-вами «бути креативним».

Креативним можна бути або тільки в мистецтві, або вод-

ночас і в мистецтві, і в житті. Можна бути соціально креа-тивним, не будучи ані худож-ником, ані письменником. У кожному разі клас креатив-них людей у нашій країні, як і в будь-якій іншій, набагато ширший, ніж клас діячів куль-тури. А результати його сус-пільної діяльності не менш важливі і значні, навіть якщо про них багато не говорять і за них не дають державних премій. Саме про такий син-тез соціальної креативності та художньої творчості, про його здобутки я й хочу розповісти.

Уперше до спільноти взаємо-допомоги «Оселя» я потра-пив п’ять років тому. Приїхав до Львова працювати над ро-маном «Львівська гастроль Джимі Хендрікса», а друзі за-пропонували мені з’їздити у Винники, щоб подивитися на унікальний притулок для без-домних, створений без допо-моги держави. Я поїхав і з того часу бував вже у містечку не один десяток разів, спостері-гаючи, як живе і розвивається громада, створена художника-ми, журналістами, акторами й абсолютно звичайними людь-ми. Вони об’єдналися для до-помоги безпритульним, допо-моги людям, які опинилися на задвірках нашого суспільства, знову в нього повернутися і відчути себе повноправною його частиною.

Біля витоків цього соціально-го гуртожитку стоїть художни-ця з Винників Леся Саноцька. Саме її стараннями для грома-ди взаємодопомоги був вику-

плений невеликий будинок у місті, і саме їй довелося переко-нувати багатьох односельців, які злякалися того, що по сусід-ству з ними будуть проживати колишні безхатьки.

Лесю Саноцьку підтримали в її починаннях багато діячів культури і громадського жит-тя Львова та Львівщини, зо-крема письменниця Галина Вдовиченко й актриса Оксана Прохорець. Підтримали і про-сто хороші, соціально активні люди. Поступово маленький проект допомоги безпритуль-ним виріс до значного і на-віть знакового для Львова та

Львівської області. Тепер до нього причетна і міська влада, яка виділила в центрі Винни-ків приміщення для ще одно-го соціального гуртожитку та благодійних магазинів.

Проект допомоги бездомним став частиною міського життя. А зміцнів він і став успішним завдяки тому, що від самого початку ним займалися люди культури.

Після перебудови маленько-го приватного будинку на до-сить просторий гуртожиток і побудови окремої споруди комплексу майстерень (мебле-вих і художніх) «Оселя» стала і своєрідним освітнім центром. У ньому заново вчать жити, але й не тільки! Перші кілька мешканців «Оселі» – колиш-ні безпритульні – там освоїли

професії ремонтників меблів, а двоє з них вирішили навчи-тися розписувати тарілки.

Навчанням початківців-художників зі складними біо-графіями займалася сама Леся Саноцька. Уже незабаром та-рілки, розписані недавніми безхатченками, потрапили на благодійні виставки, в сало-ни, до будинків львів’ян, киян і навіть поїхали як незвичайні сувеніри за кордон. У моїй ко-лекції теж є п’ять розписаних тарілок з «Оселі».

Трохи пізніше в соціально-му гуртожитку виникла швей-на майстерня, де жінки зайня-

лися перешиванням старого одягу, подарованого притул-ку жителями Львова, на «но-вий», а точніше – на незвичай-ний, наповнений фантазією майстринь одяг для свят і на-віть дефіле. І не думайте, що я перебільшую – у центрі Льво-ва вже кілька разів влаштову-вався показ колекцій модного незвичайного одягу, створено-го мешканками закладу.

З часом «Оселя» почала ви-давати і регулярний публі-цистично-художній благодій-ний журнал «Просто неба», який колишні безпритульні і зараз продають на вулицях Львова й області. У журналі публікуються твори найбільш знакових українських сучас-них письменників – Від Юрка Іздрика до Тараса Прохаська,

від Ірени Карпи до Тетяни Ма-лярчук.

Перераховувати всі культурні проекти, «народжені» в «Осе-лі» або для «Оселі», можна довго. «Спільнота взаємодо-помоги “Оселя”» стала етало-

ном для громадських організа-цій, що займаються допомогою безхатченкам і малозабезпече-ним. Частими гостями у Лесі Саноцької та мешканців соці-ального гуртожитку у Винни-ках бувають волонтери подіб-них організацій із Європи та Латинської Америки, посли іноземних держав в Україні і, звичайно, безліч добровільних помічників «Оселі» з новими креативними ідеями. Завдяки їм заклад, я впевнений, буде й далі рухатися вперед, допо-магаючи знайти себе десяткам і сотням «неблагополучних» людей і допомагаючи відчути себе корисними сотням і тися-чам соціально активних грома-дян – як діячам культури, так і просто креативним і гуманним українцям.

P.S.Вуличний журнал «Просто неба» – видання

соціально-культурного спрямування, створене за-ради допомоги безпритульним людям.

Завдання журналу – привернути увагу суспіль-ства до проблеми безпритульності та представи-ти позицію бездомних як активних членів соціу-му, котрі намагаються заробити собі на життя в адекватний для них спосіб – розповсюдженням журналу.

«Просто неба» входить до Міжнародної мережі вуличних видань (INSP) та дотримується ї ї прин-ципів видання та розповсюдження преси – жур-нал розповсюджують безпритульні люди, і поло-вина його вартості – це їхній заробіток.

Це вуличне видання висвітлює не лише соціальні та культурні питання міста, проблеми бездомнос-ті, а й пропагує різноманітні соціальні програми,

поширює ідею солідарності та взаємодопомоги в суспільстві. Містить інформацію про соціальні за-клади, які працюють у місті, юридичні консульта-ції, розповідає про зарубіжний досвід розв’язання соціальних проблем.

Інноваційність журналу полягає ще й у тому, що безпритульні залучені до авторського колективу – готують матеріали спільно з редакцією. А засно-вниками і творцями журналу є люди, які безпосе-редньо працюють з безхатьками.

До праці над журналом також долучаються ві-домі львівські журналісти, письменники, митці та громадські діячі, які підтримують ідею, надаю-чи безкоштовно свої матеріали для публікації. До творчого колективу можуть також долучитися всі небайдужі, які хочуть зробити свій внесок у спіль-ну справу.

Унікальність вуличних видань полягає в тому, що бездомній людині випадає нагода не тільки отримати якусь послугу чи милостиню, а самій заробити на життя і зробити перший крок назад у суспільство. Громада, своєю чергою має змогу допомогти безпритульним, купуючи в них ви-дання.

У журналі «Просто неба» реалізується автор-ський проект Ростислава Шпука «Без ознак мис-тецького життя», який полягає у зображенні відо-мих письменників у ролі безпритульних. У проекті вже взяли участь Тарас Прохасько, Юрій Іздрик, Со-фія Андрухович, Володимир Єшкілєв, Юрій Андру-хович та Олег Гнатів.

Мистецтво повертати людей суспільству

обкладинка журналу «Просто неба»

демонстрація розписаних тарілок на показах моди від «оселі»

Андрій КУрКОВ

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 6

сторінки історії

Євген БУКЕТ

«Музеї в сучасному суспільстві розглядаються як невід’ємна складова його соціокультурного простору.

Розвиток музейної га-лузі всебічно сприяє духовному вдоскона-ленню суспільства,

інтеграції національної спад-щини в культуру світового співтовариства». Ці слова на-лежать кандидату історичних наук, старшому науковому співробітнику відділу історич-ної регіоналістики Інституту історії України Національної академії наук України, Руслані Маньковській.

Питання теорії і практики українського музейництва – провідна тема її наукових до-сліджень. Починала Руслана Маньковська з аналізу проце-сів в українському музейному просторі в період 1917–1941 ро-ків, коли, наївно сподіваючись на позитивні зрушення, укра-їнська інтелігенція, зокрема і працівники музеїв були під-дані репресіям. А сьогодні до-слідниця окреслює перспекти-ви найсучасніших віртуальних музеїв. Аналітиків галузі її рів-ня сьогодні в Україні одиниці.

Значні перспективи відкрива-ються перед музеями, що роз-вивають краєзнавчий напрям у своїй роботі, вважає Русла-на Маньковська. Такі заклади стають центрами краєзнавчо-го руху в регіонах і перетворю-ються на потужну громадську інституцію, яка є локомотивом національно-патріотичного ви-ховання.

Поєднання краєзнавства і му-зейництва для Руслани Мань-ковської природне і в науковій роботі, і в житті. Адже в перші роки після закінчення Київсько-го університету імені Т. Шевчен-ка вона працювала науковим співробітником Музею історії

Великої Вітчизняної війни, а з 2000 року – науковим керів-ником секції «Історичне краєз-навство» Малої академії наук. 2003 року Р. Маньковська ста-ла відповідальним секретарем Все української (згодом – Націо-нальної) спілки краєзнавців.

Коли у січні 2012-го її обра-ли заступником голови Спілки, краєзнавство, напевно, взяло гору. Адже за останні три роки Руслана Маньковська ініціюва-ла та реалізувала чимало орга-нізаційних та видавничих про-ектів інституції. Серед останніх – книжки «Материк краєзнав-ства», «Джерела духовності», «Україна Тараса Шевченка» та

«Літопис НСКУ», що нині готу-ється до друку.

Нещодавно представники національних творчих спілок знову обговорювали з керів-ництвом Міністерства культу-ри нагальні питання, зокрема проблеми фінансування.

У своєму виступі заступник голови Національної спілки краєзнавців України Руслана Маньковська вкотре підкрес-лила глибокий культурний потенціал краєзнавства та му-зейної галузі у відродженні іс-торичної пам’яті, формуванні національної гідності, патріо-тичних почуттів та любові до рідного краю. Це так потрібно в наш тяжкий час!

Проте навіть у сучасних реа-ліях українська культура про-довжує фінансуватися «за залишковим принципом». Ку ль турний та інформаційний простір України і далі окупо-ваний державою-агресором… Звісно, такі українські по-движники, як Руслана Мань-ковська, і без фінансування продовжуватимуть справу сво-го життя. Але ж для гідної від-січі атак агресора національна культура потребує державних інвестицій не менше, ніж ар-мія! Коли ж розуміння цього з’явиться і в наших кермани-чів?..

збаражНезважаючи на кризову економічну ситуацію в

державі та відсутність фінансування з державно-го бюджету, в Національному заповіднику «Замки Тернопілля» продовжується відновлення і рестав-рація його об’єктів. Уже понад місяць тривають розпочаті в січні роботи з облаштування гранітної підлоги в приміщенні замкового палацу міста Зба-ража, яке розташоване на першому поверсі й має назву «Кармазинова їдальня».

Ці заходи є продовженням втілення загального плану реставрації існуючих приміщень Збаразь-кого замку, розробленого Львівським інститутом «Укрзахідпроектреставрація» в 1996 році.

Завершення робіт заплановано на березень цьо-го року.

в. ЧаЙка

київУ Державному архіві Київської області серед до-

кументів Національного архівного фонду зберіга-ються документи-свідчення про війну в Афганіс-тані.

На сьогодні в державному архіві зберігається два фонди особового походження: № Р-5598 – Радченко Володимир Петрович, воїн-інтернаціоналіст, учас-ник війни в Афганістані (оп. 1, спр. 7) та №  Р-5605 – Колекція спогадів учасників війни в Афганістані (оп. 1, спр. 7).

Остання створена працівниками державного ар-хіву в 1992 році. До ї ї складу входять анкети, спога-ди і фотографії учасників війни в Афганістані, котрі мешкали у Броварському, Кагарлицькому, Мака-рівському, Фастівському, Яготинському районах та містах Біла Церква і Буча.

У документах міститься особиста інформація про воїнів-інтернаціоналістів, дані про участь у бо-йових діях, про пам’ятні події тих часів, ставлен-ня місцевого населення до воїнів, побутові умови тощо. Також наявна інформація про подальші на-слідки цих подій у житті кожного військового.

Офіційно Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2 тисячі 238 днів. 14 квітня 1988 року за посередництва ООН у Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану й Пакис-тану були підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в Афганістані.

Точні дані про загиблих у боях воїнів-інтернаціоналістів невідомі. За різними джерелами, під час війни загинуло від 1 до 2 млн осіб.

Галина БоЙко,заступник директора – головний

зберігач фондів державного архівукиївської області

Руслана МаНьковСька

Під час засідання. Фотознімок Сергія ШЕвЧЕНка

Фотознімок з архівного фонду про війну в афганістані

Реальні кошти для віртуальних музеїв

з іменем Петра Тронька10 лютого в залі засідань Національної спілки краєзнавців України відбулося засідання президії її правління.Було затверджено план

основних заходів Спілки щодо відзначення 2015 року 90-річчя Національної спіл-ки краєзнавців України та 100-річчя Героя України, ака-деміка Петра Тронька. Уже цього року Спілка подала Ки-ївському міському голові Віта-лію Кличку документи та ма-теріали щодо перейменування однієї з вулиць Києва ім’ям академіка Петра Тронька.

Серед інших запланованих ювілейних заходів можна ви-окремити наступні: Міжна-родна наукова конференція «Дев’ятнадцяті Слобожанські читання», науково-краєзнавча

експедиція «Пам’ятні місця Слобожанщини Героя Укра-їни, академіка Петра Тронь-ка», «Наукові читання на честь П. Тронька» у рамках «Ольвій-ського форуму – 2015» на базі Чорноморського державного університету імені Петра Мо-

гили, науково-краєзнавча екс-педиція «Народне музейниц-тво Закарпаття».

Також передбачаються: уро-чисте відкриття погруддя П. Тронь ку в м. Богодухові та меморіальної аудиторії в Хар-ківському національному уні-

верситеті імені В. Каразіна, виставка до 100-річчя від дня народження П. Тронька в На-ціональному заповіднику «Со-фія Київська», встановлення меморіальної дошки академіку на приміщенні Національного заповідника «Хортиця», Тре-ті краєзнавчі читання пам’яті Петра Тронька в Національній історичній бібліотеці України.

У рамках святкування в Хар-ківському національному уні-верситеті імені В. Каразіна від-будеться 34-та Міжнародна науково-краєзнавча конферен-ція молодих учених, присвяче-на 100-річчю від дня народжен-ня Героя України, академіка П. Тронька, та відкриється екс-курсійний маршрут «Київські адреси Петра Тронька.

володимир дМИТРУк

редактор Євген БУКЕТ

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 7

сторінки історії

Музей Майдану, Жовтневий палац

На алеї Героїв Небесної Сотні постане Музей Майдану.

Відповідний законо-проект зареєструва-ли представники всіх фракцій більшості.

«Повернути в державну власність майновий комп-лекс підприємства Федерації професійних спілок України “Міжнародний центр куль-тури і мистецтв профспілок України” та створити на його базі Музей Майдану» перед-бачає законопроект «Про увічнення пам’яті про Рево-люцію гідності 2013–2014 ро-ків». Його депутати всіх фрак-цій більшості 6 лютого 2014 року зареєстрували у Верхов-ній Раді України. Автори до-кумента – Єгор Соболєв, Олег Медуниця, Ірина Луценко, Во-лодимир Парасюк, Михайло Гаврилюк, Юрій Шухевич та Юлія Тимошенко.

Український інститут націо-нальної пам’яті підтримує іні-ціативу депутатів Верховної Ради про створення музею Майдану на базі Жовтневого

палацу («Міжнародного цен-тру культури і мистецтв проф-спілок України»).

«Прагнення свободи дозво-лило українцям залишити-ся собою протягом багатьох століть. Три Майдани (1990, 2004, 2013) – це найкращий вияв прагнення свободи тепе-рішнього покоління українців, тому ми зобов’язані зберегти про них пам’ять. Символічно, що місцем для музею стане бу-дівля, де в 1930-ті розташували

катівню НКВД, – це означати-ме остаточну перемогу ідеї сво-боди над тиранією», – сказав голова Українського інституту національної пам’яті Володи-мир В’ятрович.

Громадськість, музейники та представники інституту ство-рили робочу групу, яка збирає артефакти Майдану та працює над стратегією майбутнього музею. Проте для створення закладу потрібна ініціатива держави.

«Жовтневий палац перебував у епіцентрі події взимку 2013–2014 років. Тут розташувалися сотні Самооборони, медики, волонтери, діяв прес-центр. 18–20 лютого будівля опини-лася в центрі трагічних подій. У самому палаці та неподалік, на вулиці Інститутській, заги-нули люди. Тому в Жовтнево-му доречно розмістити музей Майдану», – пояснює Анаста-сія Гайдукевич, координатор ініціативної групи Музей Май-дану/Музей Свободи.

Понад півтори тисячі арте-фактів і пам’яток, серед яких і символ Євромайдану – «йол-ка», понад 300 аудіо- та відеоза-писів усної історії – такі резуль-тати роботи ініціативної групи зі створення Музею Майдану.

Нагадаємо, ініціативна гру-па за останні півроку органі-зувала мистецькі виставки в Національному художньому музеї України та Національно-му центрі народної культури «Музей Івана Гончара».

Прес-служба Українського інституту національної пам’яті

УкраїНський ДіМ19–26 лютого в «Українському домі» відбу-

дуться виставки «Пам’яті Небесної Сотні» і «Геро-ям АТО», організовані спільно з «ARTіль Майдан». В експозиції будуть представлені фотознімки, арте-факти та живопис у виконанні як професійних мит-ців, так і талановитих студентів художніх закладів.

Крім цього, на відвідувачів «Українського дому» чекатиме особливе дійство, що не залишить бай-дужим тих, хто пам’ятає Революцію гідності, яку творив безстрашний народ України. По закінченні дійства, яке відтворить атмосферу торішніх подій, гості закладу зможуть відвідати виставку, що буде розміщена у малому та великому залах «Україн-ського дому». Вхід вільний.

«віД МайДаНУ До аТо»Найменший музей світу повертається до актив-

ного виставкового життя. Музей плакату України при журналі «Музеї України» закінчує підготовку масштабної виставки під умовною назвою «Від Майдану до АТО».

– Музей має унікальну колекцію сучасних плакатів. Нам є що показати! – заявила кура-тор заходу Наталка Іванченко. – Нині тривають перемовини з головою Конгресу українських на-ціоналістів Степаном Брацюнем, який вирішив підтримати акцію, надавши обладнане примі-

щення в центрі Києва. Сподіваємося встигнути до роковин Небесної Сотні…

Музей плакату став першим офіційно зареєстро-ваним музеєм такого профілю в Європі. Знаходить-ся він та території Сучасного села Національного му-зею в Пирогові, де у кімнатці на 15 м2 розгорнули легендарну виставку «Плакати Майдану».

віктор ТРИГУБ,редактор журналу «Музеї України»,

директор Музею плакату

акаДеМія сбУ18 лютого на території Національної академії

Служби безпеки України відкрито меморіальний знак на честь героїв Небесної Сотні.

Пам’ятник становить гранітну стелу з прикріпле-ним білим лелекою, який злітає в небо. Також по-руч зі стелою розташована імпровізована бари-када з шинами, намет і таблички з назвами міст, звідки торік приїздили на майдан Незалежнос-ті українці, котрі повстали проти режиму Віктора Януковича.

Голова Служби безпеки Валентин Наливайченко в коментарі журналістам повідомив, що Служба безпеки України в рамках розслідування справи щодо масових розстрілів на Майдані повністю роз-секретила всі матеріали про накази щодо протидії активістам Євромайдану. Були знайдені й доку-менти, які стосувалися проведення так званої ан-титерористичної операції в Києві, до якої були при-четні офіцери Федеральної служби безпеки. Вони надавали українським правоохоронцям відповід-ні консультації та допомогу.

Жовтневий палац під час революційних подій. Фото віталія УМаНЦя

Територія гідностіДо участі в міжнародному конкурсі на створення в центрі Києва «Території гідності» надійшло 478 заявок із 40 країн, переважна більшість – від українських учасників. Але наразі лише п’ята частина «матеріа-

лізувалася» в конкретні проекти.Останній день прийому проектів – 28

лютого. А 30 травня міжнародне журі назве переможців. Головний архітектор Києва, він же голова журі, Сергій Цело-вальник обіцяє представити на розгляд громадськості всі проекти, які відповіда-ють вимогам конкурсу: з березня плану-ється пересувна виставка, яка стартує на майдані Незалежності й побуває в най-більших містах України.

Ідея «Території гідності» розробляла-ся з минулого літа. Після десятків широ-ких фахових дискусій вирішено було не просто встановити пам’ятник загиблим майданівцям, а реконструювати під ідею меморіалізації Революції гідності всю центральну частину Києва, загалом 70 гектарів.

Крім проектування монумента героям Небесної Сотні, міжнародний конкурс було оголошено за ще трьома номінаці-ями: «Міжнародний культурний центр

“Український дім на Європейській пло-щі”», «Багатофункціональний музейний комплекс “Музей Майдану (Музей Свобо-ди)”» та «Громадський простір Майдану і центрального ядра міста».

Від початку оголошення конкурсу ситу-ація в країні настільки змінилася, що нині всі, включно з його організаторами, ви-знають: проект доведеться відкласти.

Сергій Целовальник скаржиться на тиск обставин: «Громадські активісти і керівництво різних рівнів бажають яко-мога швидше поставити пам’ятник Не-бесній Сотні, поставити абищо, головне – до річниці. Але меморіал – це в певно-му сенсі знак національного катарсису. Якщо такий пам’ятник виявиться фор-мальним, він просто не виконає свого призначення».

Ситуація складна ще й тому, що всі тра-гічні події минулої зими відбувалися не за містом, а в самому центрі, додає Сергій Це-ловальник. Тобто стоїть завдання не тільки творче, а й інженерно-архітектурне, проект мусить врахувати фун кціо нальне наванта-ження цієї частини міста, зокрема транс-портно-комунікаційне.

Єдине, про що сьогодні можна говори-ти напевно: центр столиці буде звільнено від кіосків, МАФів та інших дрібних торго-вельних точок. Вони будуть викинуті по-далі від місць пам’яті.

катерина БаЧИНСька, олена ЗваРИЧ

Міла СадовСька. Проект пам’ятникаГероям Небесної Сотні

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 8

Наталія ЗІНЧЕНКО, Олена ЗАСЛАВСЬКА

Наш співрозмовник Йосиф Зісельс – ко-лишній політв’язень, правозахисник, го-

лова Асоціації єврейських ор-ганізацій та громад України (Ваад України), а також член Конкурсної комісії з вибору кандидатів на посаду директо-ра Національного антикоруп-ційного бюро. Кавалер орденів «За заслуги» III ступеня та «За мужність» І ступеня.

Йосиф Зісельс багато років присвятив вивченню не лише досягнень національних гро-мад в Україні і за кордоном взагалі та українських євреїв зокрема, а й вивченню досяг-нень і напрацювань держави Ізраїль. Про непересічний до-свід Ізраїлю, його здобутки, і про те, що могла б із цього досвіду запозичити Україна, і йдеться в нашій розмові. Далі пряма мова Йосифа Зісельса.

УкраїНа Та ізраїльський ДосвіДІз загальних міркувань –

так, Україні варто запозичу-вати ізраїльський досвід. Та, по-перше, робити це потріб-но дуже обережно, а по-друге, треба адаптувати певні досяг-нення Ізраїлю, який трохи ви-передив Україну на шляху не-залежності (він здобув її у 1948 році, а ми тільки в 1991-му). Для багатьох пересічних укра-їнців та цілої низки політич-них діячів Ізраїль нині справді є взірцем. У цей нелегкий час дуже важливо знайти приклад для України: як побудувати державу, інфраструктуру, бан-ківську та політичну систему, економічну систему, армію й тил, щоб вони були незалежні від тих чинників, які були ра-ніше домінуючими з боку ме-трополії імперії, з боку Росії.

Ізраїль пройшов цей шлях, як зміг. Маленькою країною легше керувати. До 1948 року Ізраїлю не було взагалі. Кра-їна відштовхувалася від того, що було перед нею – у вигляді англійського правління, а ще раніше – у вигляді турецького правління.

Створювати на чистому полі легше, ніж перебудову-вати те, що вже є і має вели-чезну інерцію. Це стосується багатьох державних чинни-ків, які повинні функціонува-ти. В України інша історія: ми були частиною імперії, яка ні-бито вважалася державою, а насправді не була повніс-тю незалежною. У нас потуж-на інерція уламка цієї імперії. І нам дуже важко подолати власні інерційні механізми. Тому ми не можемо вважати, що творимо з чистого аркуша.

Головний чинник, який дуже багато значить для історії Із-

раїлю й України, – це оточен-ня. В Ізраїлі – арабське, яке, м’яко кажучи, не дуже друж-нє, а ми маємо «дружнього» сусіда на сході й півночі. Це не може не впливати на будів-ництво різних, особливо полі-тичних, інфраструктур.

Наш політичний спектр ба-гато в чому схожий на полі-тичний спектр Ізраїлю. Він визначається не тими чинни-ками, які притаманні, напри-клад, Європі. У ній ліві – соціа-лісти, які за націоналізацію, за розподіл валового продукту. Праві – це економічні лібера-ли, які за зменшення податків,

за приватизацію. На цьому ба-лансі й тримаються європей-ські політичні демократичні структури.

В Ізраїлі все це визначається за рахунок зовнішнього чин-ника – арабського оточення. І там лівий той, хто за мир з арабами, щоб по-доброму з ними домовлятися, праві – за жорстку позицію. Саме так і в Україні: ліві – це ті, хто хоче з Росією дружити, праві – хто хоче жорстко поводитися з не-дружнім сусідом.

Я звернув на це увагу ще 20 років тому, коли Україна тіль-ки створювалася, а Ізраїль уже мав певний досвід розбу-дови країни. Якби ці здобутки були тоді передані Україні, ми могли б уникнути певних по-милок. На жаль, історія на-вчає тільки одному – вона ні-чому не навчає. Сумно, що ми нині потрапили в ситуацію, в якій дуже добре було б ви-користати досвід, напрацьо-ваний іншими країнами при зіткненні з такими агресив-ними системами, яка зараз домінує в Росії.

Щодо армії, то її в Україні потрібно створювати. Знову ж таки, не можна механічно переносити певні здобутки із-раїльської армії. Можливо, Україні потрібна інша військо-ва доктрина з урахуванням її геополітичного становища.

Ізраїльські збройні сили спо-чатку базувалися на загонах, які були створені у 20–30-ті

Йосиф ЗІСЕЛьС:«…Ізраїльська держава ще важче поставала»

йосиф зісельс

Йосиф Зісельс народився 2 грудня 1946 року в Ташкенті. Походить із родини службовця.

1969 року закінчив фізичний факультет Черні-вецького університету. Потім із 1969 до 1970 року служив у Військово-морському флоті СРСР.

З початку 70-х років співпрацював з єврейським і загальнодемократичним підпільними рухами в СРСР. Навесні 1972 року був виключений із комсо-молу за виступ на захист права на репатріацію.

У 1978 році вступає в Українську Гельсінську гру-пу. Тоді ж заарештований і засуджений до трьох років позбавлення волі в колонії посиленого ре-жиму за «наклепницькі вигадки, що порочать ра-дянський державний і суспільний лад».

Восени 1984 року заарештований у Чернівцях, знову засуджений до трьох років позбавлення волі в колонії суворого режиму. У 1987 році відмовився від запропонованої амністії, бо не хотів підписува-ти зобов’язання відмовитися від політичної діяль-ності.

У 1988 році в Чернівцях створює першу єврейську організацію в Україні. Через рік бере участь у ство-ренні Вааду (Конфедерації єврейських організацій і общин) СРСР і стає його співголовою.

Член Європейської Ради єврейських общин, Єв-ропейського і Світового єврейських конгресів, Сві-тової сіоністської організації.

Голова Ваад України (з 1991 року), виконавчий віце-президент Єврейської конфедерації України.

У 2002 році на засновницькому з’їзді Євро-Азійського єврейського конгресу обраний головою Генеральної Ради. Співзасновник Музею історії та культури євреїв Буковини (2008).

Виконавчий віце-президент Конгресу національ-них громад України.

У 2014–2015 роках – член Конкурсної комісії, до повноважень якої входить висунення кандидатур на посаду директора Національного антикорупцій-ного бюро України (за квотою Кабінету Міністрів України).

україна і світ

Єврейська делегація з америки на прийомі в кабміні. Фотознімок з архіву ваад України

кордон з Єгиптом. Солдати армії оборони Ізраїлю. Фотознімок з архіву ваад України

Йосиф ЗІСЕЛьС. Фотознімок Юрія ШкодИ

редакторНаталія ЗІНЧЕНКО

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 9

роки для захисту єврейських поселень від арабських напад-ників, а також на підпільних партизанських загонах, які з’явилися пізніше і вже мали великий європейський досвід Другої світової війни. Останні – це воїни, які приїхали з Єв-ропи й застосовували свій во-єнний досвід і досвід парти-занської боротьби.

Будувати з нуля завжди лег-ше. Усім, що здобули, завдя-чували лише собі. І будь-які неприємності та прорахунки не могли скинути на попере-дників, бо перед ними нікого не було.

Патріотичне виховання дуже розвинене в кібуцах і відповід-них школах Ізраїлю. Це зна-чно впливає на формування армії. Збройні сили країни за-вжди були дуже мотивовані. Як приклад – війна за неза-лежність (1948–1949). Потім це приростало і приростало.

Ізраїльська армія за добу може збільшитися вдесяте-ро. До півмільйона солдатів за одну добу можуть прибути на вказані їм місця: до свого шта-бу, танка, гармати тощо. Ко-жен воїн знає, де він має бути протягом доби. Завдяки цьому країну важно застати знена-цька. Це сталося тільки один раз – у 1973 році, але Ізраїль врахував ті помилки.

Зараз населення Ізраїлю ста-новить 8 мільйонів осіб. А на-селення країн, які вороже до нього ставляться, – 200 міль-йонів, тобто в 25 разів більше. У військових дуже висока мо-тивація. Адже нема куди поді-

тися – вони повинні захистити свою невеличку країну.

Ізраїль сьогодні має унікаль-ний досвід захисту. Це сумний досвід, але країна вже багато років стикається з терористич-ними групами і цілими систе-мами, які використовують до цього часу невідому українцям терористичну тактику. А це й живі щити – тобто цивільне населення, яке ставлять перед бійцями, або ракетні точки, які розташовані у місцях скуп-чення людей: у лікарнях, шко-лах, житлових будинках Саме так у нас нині діють терористи на південному сході.

Ізраїльська армія не дозво-ляє собі стріляти по цивіль-ному населенню. Вона за-

стосовує точкову ліквідацію терористів – відстежує кож-ного з них індивідуально, щоб точно в нього влучити, не зачі-паючи мирних людей. Ця так-тика потребує глибоких знань, технологічних досягнень і дуже потужної електронної розвідки.

Україна, як і Ізраїль, звертає велику увагу на міжнародну громадську думку. І вона та-кож не дозволяє собі того, що дозволяють терористи.

сфера кУльТУриВ Ізраїлі раніше домінувала

теорія «плавильного котла», за якою різні субетнічні групи єв-реїв з’їжджалися з різних кін-ців світу і привносили свої осо-

бливості в культуру й традиції. За теорією, вони мали «пере-варитися» в цьому «котлі» й народити ізраїльський народ з однією культурою. Але ця мо-дель не спрацювала в США, в СРСР та й у самому Ізраїлі.

Замість моделі «плавильно-го котла» почала діяти модель полікультурності. Це важливо й для України, де не працює майже етноцентрична модель держави, а Майдан інтенсивно продовжив будувати україн-ську політичну націю.

Питання спільної спадщини нам потрібно розробляти ра-зом. Я маю на увазі культурну єврейську спадщину в Україні і її вплив на культуру, структу-ру і навіть політику Ізраїлю.

Можливий ПосереДНикРосія, як і СРСР у першій половині ХХ століття, мис-

лить простими категоріями сили: «А скільки дивізій може виставити Ватикан?» До того ж Ізраїль сам воює протягом усієї своєї новітньої історії, захищаючись від агресивних сусідів, яких підтримує увесь арабський і не тільки арабський світ, включно з Росією.

Поки Ізраїль не знайде принципово інших (крім військових) можливостей вирішення конфлікту зі своїми сусідами, не думаю, що він зможе бути ефективним посередником між будь-якими вою-ючими країнами, особливо в іншій зоні цивіліза-ційної ідентичності, в Євразії.

раДяНська ПровокаціяПід час Другої світової війни був створений Єв-

рейський антифашистський комітет. Його члена-ми були відомі єврейські діячі культури – артисти, письменники, відомі вчені. Вони їздили в Амери-ку, домовлялися про допомогу Радянському Со-юзу. Керував цим комітетом відомий актор С. Мі-хоелс, який загинув 1948 року в Мінську під час терористичного акту КДБ.

Коли кримських татар у 1944 році депортували з Криму, деяких керівників комітету спровокува-ли на обговорення ідеї поселення там євреїв. Ідея була підкинута від КДБ. Почалися розмови про те, що можна зробити там автономну область.

По-перше, один такий регіон на той час був. Це Біробіджан, утворений у 30-ті роки. Створювати другу область було недоречно.

По-друге, варто розуміти, що Сталіну потрібно було після тяжкого післявоєнного становища об’єднати радянських людей проти якогось ворога. Тоталітар-ний режим потребує ворогів – як зовнішніх, так і внутрішніх. Без цього такі режими не живуть.

У 1948 році, після провокацій Радянського Со-юзу щодо встановлення терористичних режимів на Балканах і в Східній Європі, Черчилль не ви-тримав і оголосив холодну війну. Це була реак-ція на кроки Сталіна. Тож зовнішній ворог був – це американський імперіалізм та його союзники з Європи. А внутрішнього треба було знайти. Не було вже фашистів, тож «ворогів» знайшли в осо-бах космополітів.

україна і світ

Йосиф ЗІСЕЛьС з лідером Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом ЧУБаРовИМ. Фотознімок олени ЗаСЛавСької

Плакат закликає вступати до армії оборони Ізраїлю. 1940

Жінки в загонах самооборони Ізраїлю. 1940-ві роки. Фото з архіву ваад України

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 10

Це цікава тема, яку дослід-ники ще не змогли певною мі-рою осягнути. Це взаємопро-никнення, тому що українці мали вплив також і на культу-ру ідиш. Звичайно, коли жи-веш поруч сотні років, то без взаємовпливу не обійтися. Тож гадаю, що єврейська куль-турна спадщина в Україні по-требує пильної уваги.

Сторіччями створювалася певна субцивілізційна культу-ра. Є певні регіони, які мали свої досягнення якраз за ра-хунок місцевого народу і його культури. В Україні, звичайно, євреї жили серед українців.

Було побудовано багато си-нагог, на цвинтарях є пам’ятки з цікавою різьбою по каменю. Потім розписи у синагогах – фрески. Вони були дуже по-ширені і в Галичині, і в Буко-вині.

Зараз ми відкриваємо тільки маленьку частину спадщини, а скільки зруйновано! У держа-ви зараз немає сил для її дослі-дження. І ми потроху самі над цим працюємо.

Є в Україні унікальні сина-гоги XVI–XVII століть з дуже цікавою архітектурою, які на очах руйнуються. Ці пам’ятки потрібно зберегти.

Величезний вплив на єврей-ську культуру мав Голокост. Саме Голокост – це той чинник, який знищив єврейську культу-ру і мову ідиш. До того часу єв-реї України розмовляли цією мовою. Її знали навіть українці, які їх оточували. До мого бать-ка у 50-ті роках приходив один гуцул, приносив молочні про-дукти. І я пам’ятаю, як вони роз-мовляли: румунською, укра-їнською, на ідиш. Гуцул знав ідиш, адже повсякчас спілку-вався з євреями.

Я сам із Буковини. Ті діячі культури, які перед війною жили у Чернівцях та зали-шилися живі, після Голокос-ту роз’їхалися по світу. Вони

дали величезну кількість над-бань світовій культурі. При-кладів можна навести безліч. Найкращі німецькомовні піс-лявоєнні поети – Пауль Целан і Роза Ауслендер. Найбільші наклади німецькомовної по-езії зараз у Рози Ауслендер. Найвищі досягнення філосо-фічної поезії – у Пауля Цела-на. Вони дали це не Ізраїлю, а цілому світу.

Апельфельд – із Буковини. У Чернівцях жив до війни скуль-птор Бернард Редер. Коли він був молодий, робив пам’ятники на цвинтарі, де ще й нині мож-на знайти його роботи. Тепер він всесвітньо відомий митець. Його фундаментальні скуль-птури стоять на площах та в му-зеях різних країн.

Ще один митець – Моше Ба-раш. Він був дуже здібним, та-лановитим хлопцем: у 30-ті роки, коли йому було лише 15, у нього вже була міжнародна виставка.

Потім стався Голокост. Це на-стільки вразило його, що малю-вати він уже не зміг. Тоді поїхав до Ерец-Ісраель і започаткував там основи мистецтвознавства Ізраїлю. Досі студенти вчаться за його підручниками. Митець, хоч сам більше не малював, ви-ховав цілу плеяду художників та мистецтвознавців. І про це мало хто знає нині. Можна на-вести ще дуже багато й інших прикладів.

Нині ми живемо в заполіти-зованому та воєнізованому сві-ті, тому генерали більш відомі, ніж поети та художники. Але в історії залишаються саме мит-ці. Досягнення культури збері-гаються навіки. Їх потрібно ви-вчати й використовувати.

Як і в жителів будь-якої ін-шої великої держави, в укра-їнців, особливо малоінформо-ваної частини суспільства, є цілий спектр ірраціональних очікувань: від приходу Месії до вилову золотої рибки. Десь

всередині згаданого спек-тра, ближче до золотої риб-ки, перебувають і очікування суттєвої допомоги від різних розвинених країн, зокрема й Ізраїлю.

Минулий рік підніс нам, гро-мадянам України, кілька важ-ливих уроків. Один із них – ми маємо не чекати від когось до-помоги, а самі зробити все, що від нас залежить, щоб виріши-ти власні проблеми, включно з воєнними. А якщо хтось ще й допоможе, наша подяка буде безмежна.

Мені, як колишньому полі-тичному в’язню, близька відо-ма формула: «Не вір, не бійся, не проси!», – а також крила-та фраза героя роману одного знаменитого киянина: «Ніко-ли нічого не просіть. Самі при-йдуть і самі дадуть!» Що рані-ше ми – українці – зрозуміємо зазначені важливі істини, тим швидше й вирішимо наші про-блеми.

NB…Їдучи з країни однієї культури в країну іншої

культури, маючи при цьому достатньо високий рі-вень освіти, причому універсальної, – опиняєшся перед запитанням: «Що робити?» Але коли сильна мотивація, то і відповідь знаходиться легше. Мо-тивація – це такий духовний стержень, на який усе нанизується. Вона полегшує абсорбцію, хоча над-мірність ї ї призводить до жорстокого розчаруван-ня: людина ідеалізує те місце, куди збирається їха-ти, уявляє рай, землю обітовану, а зіткнувшись із реальністю, отримує нищівний удар.

Нормальна людина, що звикла жити духовним життям, продовжує відчувати постійну потребу в ньому. Але «вклинитися» дорослій людині в іншу культурну стихію неймовірно складно, а часом – і зовсім неможливо. Мова йде не про творчу інте-лігенцію, виробників культури, а про ї ї споживачів – читачів, глядачів, слухачів. Лічені одиниці впо-ралися з культурною інтеграцією в суспільство.

…Ті з нас, хто зміг скористатися своїм правом на свободу пересування, якщо був уважний в інших дер-жавах, усвідомив, що права не даруються там прави-

телями, з ними народжуються тому, що їм передува-ла тяжка праця. Праця на себе і свою країну протягом сотень років. І паралельно праці йшов процес само-виховання народів, коли з молоком матері в підсві-домість протягом багатьох поколінь входять прості істини: не вбий, не вкради, не лжесвідчи. Це означає, іншими словами, що твої права мають кордон там, де починаються права іншої людини. Так відчуває свої права зріла людина і зріле людство.

Деякі ж люди і народи затрималися на стадії отро-цтва, коли задоволення своїх бажань сприймаються як головна і єдина мета життя. Є народи і держави, які в певні трагічні моменти своєї історії опинялися в приниженому стані після програних воєн, але вони знаходили сили і лють для відродження у своїй іс-торії, у своїй єдності, в каятті та самообмеженні, у важкій праці. Вони відродилися з попелу поразки і довели всьому світові свою любов до життя. Вони побудували своїми руками для себе важке, але за-хищене життя, в якому відповідальність за себе і свою країну гарантує їм набір громадянських прав.

Йосиф ЗІСЕЛьС, уривки з книги «якщо я тільки для себе»

Плакат із закликом вступати до армії оборони Ізраїлю. 1940

Українська делегація в освенцимі 27.01.2015. Члени української делегації з колишнім в’язнем освенцима Ігнатом адольфовичем НаЙБаУЕРоМ (1924 р. н.). Фото з архіву ваад України

Перші переселенці до Ізраїлю, вихідці з України. 1880. Фото з архіву ваад Україн

україна і світ

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 11

україна і світредактор

Аліна ОНОПА

У Лондоні на аукціоні сучасного мистецтва «Phillips» сет 16 фотографій із серії «Апока-ліпсис у сучасному мистецтві» українських ві-

зуальних художників Віталія та Олени Васильєвих був проданий за $ 205 785, що є новим ціновим рекордом для українського мистецтва.

У грудні 2014 року на аукціоні «Phillips Under the Influence» робота Васильєвих із цієї ж серії «Без назви (Центр Жоржа Помпіду) – Апокаліпсис у сучасному мистецтві» пішла з молотка за $ 107 540 і встановила рекорд продажів для української фотографії.

«Апокаліпсис у сучасному мистецтві» – концепту-альний проект, що зображає найзначніші музеї су-часного мистецтва у світі в декораціях природних ка-таклізмів. Роботи – точні копії музейних будівель, сфотографовані в реальних локаціях.

Прем’єра проекту відбулася в рамках офіційної про-грами 14-ї Венеціанської архітектурної бієнале у черв-ні 2014 року, де інсталяція Васильєвих «Апокаліпсис у сучасному мистецтві» стала частиною групової міжна-родної виставки «Час. Простір. Існування». Тоді серія складалася із зображень п’яти музеїв світу. Вона по-повнилася світлинами, що показують венеціанський

центр сучасного мистецтва Франсуа Піно «Пунта дел-ла Догана». У 2014 році «Пунта делла Догана» став об’єктом інтелектуальної інсталяції Віталія та Олени Васильєвих «INSPIRED».

Сет «Апокаліпсис у сучасному мистецтві» Віталія та Олени Васильєвих посів третє місце в топ-10 продажів денної секції торгів.

Дослідник Михайло Якубович пе-реклав українською священну книгу мусульман – Коран. За його словами, досі не було прямих перекладів кни-ги з арабської мови, тому він протя-гом п’яти років працював над іслам-ською релігійною лексикою, перш ніж її офіційно затвердила комісія в центрі Короля Фагда в Медині.

Перші спроби перекласти Коран староукраїнською мовою були зро-блені ще в ХVII столітті.

Переклад М. Якубовича вийде в Україні на початку березня. Українська молодь Відня за-

пустила україномовний Інтернет-ресурс Сторінка.at. На сайті буде інформація про різні події з життя українців Австрії.

Сторінка.at – проект, підтримка якого здійснюється на волонтерських засадах. Організаційні витрати взяло на себе «Товариство української мо-лоді в Австрії». «Ми сподіваємося, що українці будуть активно нас чи-тати, і ми зможемо подати заявку на грант у майбутньому»,– сказала ре-дактор сайта Лідія Акришора.

У Києві відбувся символічний хід із 200-метровими прапорами України та Литви. Акція була при-урочена до Дня відновлення Ли-товської Держави та на знак друж-би між народами.

Під супровід оркестру Зброй-них сил України ліцеїсти, студен-ти вишів і небайдужі кияни про-йшли Хрещатиком і майданом Незалежності, а на Європейській площі з’єднали прапори у єдине «серце».

З такою ініціативою виступило посольство Литовської Республіки.

«Прапори символізують нашу любов і підтримку Україні. Подіб-ні акції відбулися у великих міс-тах Литви. Дуже скоро ці прапори будуть розкриті і в Брюсселі. Ми хочемо всім показати, що треба берегти свою свободу і незалеж-ність», – пояснив співорганізатор та режисер акції Ерікас Друскінас.

Схожа подія відбулася у Вільнюсі 2013 року.

В Українському музеї в Нью-Йорку відкрили виставку «Інсце-нізація українського авангарду 1910–1920 років» із фондової ко-лекції Музею театрального, музич-ного та кіномистецтва України.

Експонується 128 творів вітчиз-няних театральних художників, які презентують явище національ-ного сценографічного авангар-ду. Представлені роботи мистки-ні Олександри Екстер, яка стояла біля витоків української авангард-ної сценографії, та інших корифеїв кубофутуризму.

Соціальний короткометраж-ний фільм «Ти поруч. Віримо. Живем…», знятий для збору ко-штів на допомогу сім’ям заги-блих солдатів, отримав премію «OmniAwards» у США.

Кінострічка здобула срібло в ка-тегорії «Неприбуткові проекти», а також бронзу в категорії «Драма». Вперше за всю історію існування премії її виграв ролик, який був виготовлений в Україні.

Сюжет стрічки – короткі спогади з життя однієї сім’ї, яка ховає сво-го солдата. Ролик знімали в Києві.

У США спорудять монумент пам’яті Небесної Сотні та всіх, хто віддав своє життя за Україну.

«Найперший і найбільший проект такого типу у діаспорі швидко ру-хається вперед», – написав у «Фей-сбуці» голова Парафіяльної ради Української православної катедри Святого Андрія Первозванного.

Монумент встановлять у парку біля храму Святого Андрія Перво-званного в Блумінгдейлі, непода-лік від Чикаго. Ініціатори спору-дження закликають підтримати проект фінансово.

У Німеччині на міжнародно-му Берлінському кінофестивалі український кінооператор Сергій Михальчук здобув приз «Срібний ведмідь».

Його нагородили за стрічку Олек-сія Германа-молодшого «Під елек-тричними хмарами». Фільм знятий спільними зусиллями польських, російських та українських митців.

Михальчук знаний за роботою над фільмами «Мамай» та «Поводир».

Україна та Італія готуються до спільних культурних проектів. Про це повідомив посол Італії в Україні Фабріціо Романо.

«Ми плануємо звести в Києві пам’ятник великому італійсько-му поету Данте Аліг’єрі з нагоди 750-річчя від дня його народжен-ня», – зазначив Фабріціо Романо.

За словами дипломата, вже підписано договір про співпра-цю між Італійським інститутом в Україні та департаментом куль-тури Київської міської державної адміністрації.

Буде проведено багато заходів, зокрема фестиваль барокової му-зики, який заплановано на осінь. У рамках договору українська та італійська влади працюють над тим, щоб звести у 2015 році пам’ятник Данте Аліг’єрі в Києві й Тарасові Шевченку в Римі.

Частину витрат при проведенні заходів візьме на себе італійська сторона.

На німецькому театрально-му фестивалі «Lessingtagе – 2015» Національний театр імені Івана Франка показав спектакль «Що-денники Майдану».

Прем’єра вистави режисера Ан-дрія Мая була спеціально заплано-вана ближче до завершення фес-тивалю, а день показу повністю присвятили подіям в Україні.

Побиття студентів, штурм Май-дану, трагічні події на вулицях Ін-

Львівський ансамбль «LaVIVo» взяв участь у зйомках новорічних концертів у найбільших містах Ки-таю: у Пекіні, Шиньяні та в провін-ції Хибей.

Гурт «LaVIVo» пропагує українську культуру на території Китаю. Так, до Дня соборності України колектив ви-ступив у посольстві України в Китаї. На концерті були присутні диплома-ти європейських країн, відомі люди Пекіна та впливові бізнесмени.

Мелодійне виконання пісні «Пли-ве кача…» не залишило байдужим жодного глядача.

Після концертної програми у холі посольства усі гості могли придбати диски з піснями «LaVIVo», а також українську символіку. Виручені від продажу кошти передали дітям, які постраждали у війні на сході України.

Галицький колектив виступив на центральному телебаченні Пекіна в новорічну ніч 19 лютого.

ститутській і Грушевського − всі ці епізоди нашої дійсності аудиторія фестивалю «Lessingtagе» пережива-ла разом з українськими акторами.

У постановці взяли участь Тетяна Міхіна, Анастасія Добриніна, Дмитро Чернов, Алекс Печериця та інші. Під-тримати колектив приїхав і художній керівник театру Станіслав Мойсеєв.

Над документальною п’єсою пра-цювали також учасники руху «Укра-їнська нова драма».

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 12

У кіНоТеаТрах із 19 люТогоЦього разу в український прокат свої роботи ви-

пускають справжні майстри сучасного кінемато-графа. Нова стрічка тріумфатора Берлінського кінофестивалю Фатіха Акіна розповідає про бурх-ливі події вірменського геноциду. Живий класик французького кіно Матьє Амальрік зіграє голо-вну роль у романтичній мелодрамі. А за кілька днів ми дізнаємося, чи додасть до своєї колек-ції «Оскарів» ще одну статуетку режисер Джеймс Марш. Адже його байопик про фізика Стівена Хо-кінга має непогані шанси на перемогу.

Любов – це ідеальний злочинУніверситетський викладач зваблює своїх сту-

денток. У певний момент одна з його чергових коханок зникає при загадкових обставинах. Тро-хи згодом з’являється мачуха зниклої дівчини. Незважаючи на горе, яке переживає жінка, у неї зав’язуються стосунки з цим педагогом.

ШрамПригодницька драма переносить глядача у 1915

рік, коли тривав вірменський геноцид. У центрі сюжету чоловік Назарет, котрий вирушає на по-шуки своїх дочок-близнючок. Кілька років тому він загубив їх під час репресій.

Стівен Хокінг. Теорія всьогоНапередодні церемонії вручення «Оскарів»,

основні номінанти на премію поступово доходять до вітчизняних екранів.

Картина розповідає про геніального фізика, яко-го прикувала до інвалідного візка невиліковна хвороба. Увесь творчий шлях знаного науковця показується через призму сімейних стосунків, які в його житті не менш бурхливі, аніж тези власних революційних дисертацій.

Антон ФІЛАТОВ

Кіно залишається одним із лічених видів мистецтв, які детально документують події в Україні, що почалися на Євромайдані й тривають досі.

Ледь не щотижня з бурхливого виру сьо-годення виринає но-вий фільм, присвяче-

ний революції або війні. Одну з останніх таких стрічок зняв Сергій Маслобойщиков. Нази-вається вона «Український ар-гумент».

Документальна картина від-творює перед глядачем долі людей, котрі прийшли на Єв-ромайдан. Це й одержимі ідеа-лісти, і звичайні селяни, і нат-хненні іноземці, і їхні відверті опоненти...

Короткі інтерв’ю з найрізно-манітнішими мітингувальни-ками дають глядачеві нагоду осягнути основні проблеми, з якими зіштовхнулися наші співвітчизники.

Якою мовою ви спілкуєте-ся? Що хочете змінити у на-

шій країні? Як би ви хотіли жити? Відповіді на ці та інші прості запитання діагносту-ють основ ні хвороби системи, у якій ми живемо. Таким чи-ном «Український аргумент» стає своєрідним лікбезом для малообізнаних із нашою кра-їною іноземців. А у випад-ку з вітчизняним глядачем – фільм дає змогу порівняти власну думку з тим, що зву-чить з екрана.

Картина вже показувалася в Польщі та Швейцарії. А 19 лютого відбулася її українська прем’єра.

Починається стрічка з ши-рокого плану брудних, змерз-лих пальців мітингувальника, який невміло наклацує на ву-личному синьо-жовтому фор-тепіано кілька нот. У фільмі ця слабенька гра гармонійно пе-реходить у фортепіанні компо-зиції Шнітке. Напевне, жодна інша музика не передасть так правдиво панічну атмосферу розгубленості та пригніченос-ті, яка панувала в центрі Києва під час сутичок демонстрантів із силовиками.

У той час, як більшість до-кументальних фільмів про

Євромайдан зосереджуєть-ся на одному боці конфлікту, ця картина містить репліки й антимайданівців. При цьому люди, котрі виступають про-ти євроінтеграції, показані без шаблонного негативу. Якщо вдивитися в їхні обличчя – по-бачиш не менше щирості, ніж у тих, хто виступав проти попе-редньої влади.

Десять років тому Сергій Маслобойщиков випустив до-кументальний фільм «Люди Майдану Nevseremos!» Карти-на вміщує короткі розмови з людьми під час Помаранчевої революції та через рік після її завершення. На запитання, чи змінилося щось за цей рік, більшість героїв стрічки тоді лише розгублено мовчали.

На відміну від згаданої кар-тини, «Український аргумент» не робить висновків. Вивалив-ши на екран хаос найрізнома-нітніших реплік, автори стріч-ки залишають глядача сам на сам зі своїми думками. Запи-тання «Що змінилося за цей рік?» у фільмі не ставиться. Можливо, ще зарано для ви-сновків. А може нам знову не-має, що відповісти…

Аргумент без відповіді

кіно

Як і у випадку з багатьма іншими українськими класиками, прізвище «Довженко» вже давно девальвувало до беззмістовного симулякру. Якщо опитати сотню випад-

кових перехожих – знайдеть-ся щонайбільше п’ятеро таких, хто дивився його фільми. Ви-правити ситуацію покликана документалка молодого де-бютанта Артема Антонченка «Олександр Довженко. Одесь-кий світанок».

Менш ніж півгодинна стріч-ка розгортає перед глядачем перші роки Довженка у кіно, коли він приїхав у Одесу ще ні-кому не відомим, але завзятим молодиком. Комедії, з яких він починав. Трилери, що свого часу ставали блокбастерами. Перші епічні картини, які сьо-годні стали хрестоматійними. Ці віхи його творчості показу-ються у фільмі патетичними акцентами. Щоправда, трохи дратує те, що всі кульмінацій-ні епізоди супроводжуються

одним і тим самим музичним програшем.

Дуже атмосферно у картині показується кіноіндустрія кін-ця 1920-х років. Тоді радян-ська цензура ще не досягла свого апофеозу, і глядачі мо-гли побачити найвідоміші за-кордонні стрічки в найближ-чому кінотеатрі. Сьогодні,

коли наш кінематограф почи-нає поступово відроджувати-ся, нагадування про легендар-ну минувшину вітчизняного кіно зовсім не зайве.

Інша справа, що присутні на прем’єрному показі «Одесь-кого світанку» кінознавці при перегляді деяких епізодів ха-палися за голову. Одна з на-

званих у цій документалці ко-медій насправді є драмою. А феєричний бокс-офіс успіш-ного довженківського фільму тут суттєво завищений. Та це все дрібниці. Головне, що ім’я Довженка тепер стане доступ-нішим і зрозумілішим.

веніамін кІНЧУк

Довженківський лікбез

редактор Антон ФІЛАТОВ

кадр із фільму «олександр довженко. одеський світанок»

афіша фільму «Український аргумент»

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 13

на каву з людмилою чечель

відкрилася у столичному Бу-динку письменників при Національній спілці письмен-ників України. Про це за кавою поділилася зі мною Лілія Максименко, господиня кни-гарні-вітальні, головний ре-дактор і співвласник видав-ництва «Український пріо-ритет».

Тепер у вітальні щодня з 12:00 до 19:00 відчинені две-рі для письменників та їхніх шанувальників. А щочетвер-га тут відбуваються зустрічі та автограф-сесії з улюбленими письменниками. Імена заздале-гідь анонсуються.

– За чашкою кави створюєть-ся більш відкрита атмосфера для розмов, – розповідає Лілія Максименко. – Це дещо новий формат зустрічі та спілкуван-ня з письменником. Ця ідея має перспективи для розвитку, але ще потрібно багато працювати.

Перша автограф-сесія у ві-тальні відбулася з Володими-ром Даниленком. Письменник відповів на запитання, зали-шив автографи й сфотографу-вався з прихильниками його творчості.

Відтепер світочі українського письменництва стають ближчи-ми до шанувальників.

Такі заходи є важливими і для молодих авторів, яким необхід-но розкривати, показувати себе як творчу особистість.

У вітальні можна випити каву, познайомитися з новинками лі-тератури, придбати книжки або ж зробити замовлення. Ціни – найнижчі в Києві.

Гортаючи книжки, можна на-солоджуватися музикою. Ан-дрій Стельмах (онук відомого письменника Михайла Стель-маха) налаштував рояль ХІХ століття.

Тепер відомі композитори грають на ньому улюблені тво-ри відвідувачів.

Не Тільки У виНі, але й У кавішукали і знаходили істину. З часом каву почина-ють не тільки смакувати, але й оспівувати.

Кава приносила насолоду, збуджувала дух, таму-вала біль.

Свою вдячність напою виголосило чимало мит-ців світової слави, їй присвячені пісні і поеми, дра-ми і комедії.

З кавою пов’язані картини голландського худож-ника ХVІІІ століття Ван Лоо. У 1703 році в Парижі ви-дали збірник кантат на честь кави.

Поет Готфрід Краузе у 1716 році склав текст до першої німецької кантати про напій, а 1727 року поет Пікандр, автор лібрето до опер Йоганна Се-бастьяна Баха, написав жартівливу новелу, в якій ішлося про те, що внаслідок заборони вжива-ти каву почалися мор і бунти, але вони одразу ж ущухли, як тільки заборону скасували.

себасТьяН баху 1732 році створив кантату № 211, а точніше, од-ноактну оперету. У ній суворий татусь намагається подолати пристрасть своєї доньки до кави, хоча це почуття було притаманне більшості молодих жі-нок Лейпцига.

Ні погрози, ні обіцянки успіху не мали, і щойно батько пригрозив негайно видати доньку заміж за

першого ліпшого, вона врешті скоряється. Та коли батько вирушає на пошуки нареченого, донька од-разу ж урочисто проголошує: «Жоден наречений не ввійде до цього будинку, доки не дасть слова і не запише в шлюбному контракті, що дозволить мені варити каву, коли я захочу!»

оНоре Де бальзактворив лише завдяки каві. У його писаннях відчу-вається збуджувальна дія напою. Саме про Баль-зака сказано, що він прожив п’ятдесятьма тися-чами горняток кави й помер від п’ятдесяти тисяч горняток кави. Та, мабуть, ці цифри трохи заниже-ні. Без кави його праця була так само немислима, як і без запасу воронячих пер, паперу та чорнил. Він писав по 12–14 годин без перерви, борючись з утомою за допомогою справді гігантських порцій напою.

Таке самокатування творчістю було вимушеним через переслідування кредиторів, які тримали письменника у вічній облозі, постійно кваплячи з новими творами.

Тільки для завершення серії романів «Людська комедія» Оноре де Бальзак випив 15 тисяч горня-ток кави.

«Щойно кава потрапляє до шлунка, ваш організм у ту ж мить прокидається, – писав Бальзак, – дум-ки набувають руху, неначе батальйони великої ар-мії на полі битви».

Людмила ЧЕЧЕЛь та Лілія МакСИМЕНко

рУслаН горовийза філіжанкою кави розповідає невигадані історії з реального життя. Зізнається, що письменником став якось непомітно. Просто почав писати, коли думкам ставало тісно. У його творах немає жодного вигаданого персонажа.Книжка «Гагарін і Барселона» не читається – вона проживається. Саме про неї ось так відгукнувся свого часу Кузьма Скрябін: «Книжка – бомба! Сила інтелекту і слова автора робить наш примітив родзинкою літературного твору. Книжка про життя наше, така страшна, що аж смішна. Парадоксально, але правда».

детальніше читайте на стор. 14

КНИГАРНЯ-ВІТАЛЬНЯ

народний артист України Олександр Василенко. У за-тишній кав’ярні співак ді-литься останніми подіями. Нещодавно взяв участь у фес-тивалі єдності «Обіймись, Україно!», який відбувся в Центральному будинку офі-церів Збройних сил України, а це ось повернувся з виступу в одній із військових частин у передмісті Києва.

– Хочеться підтримати сло-вом і піснею наших захисни-ків, – розповідає Олександр Василенко. – Кожен із нас має докладати всіх зусиль, аби разом прийти до перемоги. Українці – сильна нація.

Розмову переводимо на те, що сніг розтане – весна на по-розі, а з нею й перемога.

У репертуарі Олександра Василенка багато пісень про любов – до матері, жінки та України, твори композиторів-класиків, сучасна вокальна музика та шлягери минулих років, пісні народів світу. Ар-

тист виступає з симфоніч-ними, народними, духовими оркестрами та естрадними колективами. Чимало гастро-лює (Болгарія, Словаччина, Чехія, Польща, Югославія, Ізраїль, Італія, Іспанія, Фран-ція, Північна Корея, США). Перебуваючи в Італії, мав щасливу зустріч зі Святійшим Папою Римським – Іоанном-Павлом II, отримав його бла-гословення.

Запорукою успіху Олек-сандр Василенко вважає та-лант, помножений на працю. Її величності Творчості від-дається цілком і повністю, зо-крема наголошуючи: «Музи-ка варта, аби присвятити їй усе життя».

Нещодавно співак записав компакт-диск на вірші Дми-тра Луценка, готується до чер-гового концерту. Про твор-че життя народного артиста України Олександра Василен-ка читайте у наступних номе-рах нашої газети.олександр ваСИЛЕНко

зДаТНий ДарУваТи свіТові красУ

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 14

книгозбірняредактор

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

– Пане Руслане, Ви заслу-жений журналіст України, письменник, кінорежи-сер, автор і керівник уні-кального проекту «Служ-ба розшуку дітей»… Це те, про що Ви мріяли?

– Родом я з Конотопа. Виріс у військовому містечку. В юнос-ті мріяв бути льотчиком, та, на жаль, з одним оком не судило-ся. Потім дуже хотів знімати – бути оператором. Але, знову ж таки, одноокі оператори ніко-му не потрібні. Пішов у журна-лістику. Працював у багатьох регіонах України, трохи навіть за кордоном.

Коли приїхав до Києва, пра-цював у кількох телекомпані-ях. А 1998 року влаштувався у «Магнолію-ТВ» і зрозумів, що це саме та журналістика, яку я вважаю найбільш чесною. Це моя стихія.

Починав редактором у про-грамі «Ситуація», виїздив у екіпажі як журналіст. Пізні-ше опрацьовував матеріали про зниклих людей і зрозумів, що в Україні їх зникає стіль-ки, що ми не можемо все ви-користати в одній програмі. На це потрібна щонайменше доба. Ось тоді й виникла ідея зробити проект спеціально для розшуку дітей. Її схвалила наш директор Євгенія Воло-димирівна Ткаченко. З легкіс-тю пішов перший випуск. Для нас було головне – якомога швидше розмістити інформа-цію про зниклих діток.

Ми й не сподівалися, що вже через півроку наші конкурен-ти будуть брати цю програму в ефір. Сьогодні її транслюють понад 30 каналів одночасно. І це дає результат. Якщо дитина зникає – ми видаємо програму й поширюємо інформацію на всю Україну за лічені хвилини. Нічого подібного немає ніде у світі! Зупиняємо пошуки тіль-ки тоді, коли на сто відсотків упевнені, що дитина точно знайдена через наш проект.

– Чи помітні зміни на кра-ще у справі розшуку дітей з часу виходу програми?

– Так, ми досягли досить помітного результату. Якщо

десять років тому в розшуку було 350–400 дітей, то зараз 15–20. Звісно, і держава по-вернулася до цієї проблеми обличчям. З’явилися служби у справах дітей.

Зараз я працюю головним режисером телекомпанії, тож відповідаю за багато різних проектів…

– А ще Ви займаєтеся творчістю: пишете прозу, пісні, співаєте…

– Вірші писав ще в школі. Уже років десять не пишу по-езію. Колись написав 40–50 пісень. Співаю, граю на гіта-рі. Друзі допомогли записати кілька композицій.

Пригадую, як у дитинстві пі-шов до музичної школи. Спо-дівався, що одразу гратиму, як Висоцький! А мені там гами… Якось учитель сказав моїй мамі: «Забирайте його». На тому все й скінчилося.

Усе, чому я хотів навчитися, навчився на вулиці. Не ходив на сольфеджіо. І нотну грамо-ту вчив самостійно. Моїх донь-ку й сина репетитор навчає грати на гітарі. Виходить це у них чудово. Заняття прино-сять дітям задоволення.

– Ви автор п’яти книжок, берете участь у конкур-сі «Книга року» ВВС вже вдруге. Цього разу у спис-ку збірка оповідань та по-

вістей «Ген воїна». Про що ця книжка?

– «Ген воїна» нічим не від-різняється від чотирьох по-передніх моїх книжок. Це про наше з вами життя, будні, про те, що нас оточує. Власне, я лише про це й пишу. Насправ-ді на конкурс книгу висува-ють видавці. Я й торік дізна-вся про участь постфактум, і цього року також. До речі, коли пишу книги, то не думаю про конкурси, про те, чи буде книжка дорожчою, популяр-нішою. Це все, можливо, при-ємні речі, але не більше того.

– Ви багато читаєте? Хто Вас надихає?

– Читаю справді багато. Дещо пропонують друзі, дещо купую на книжкових вистав-ках, а якось поїхав на форум до Львова – привіз торбу книжок.

Можу читати кілька ви-дань одразу: щось у паперо-вій версії, щось в електронній. Останнє, що сподобалося, – це «Тема для медитації» Леоніда Кононовича. Із задоволенням читаю Василя Шкляра, Ірену Карпу.

– На своїй сторінці у «Фейсбуці» Ви майже що-дня публікуєте міні-опо ві-дання «Казка на ніч». Пла-нуєте видати книжку?

– Я вже не раз підкреслював, що не є справжнім письменни-

ком, не можу писати на задану тему. Пишу лише тоді, коли не можу не писати, коли черепна коробка переповнюється дум-ками, і я більше нічим не можу займатися. Раптом розумію, що це не дає мені спати, ру-хатися, не дає жити. Тоді маю про все написати.

Зараз часто буваю в зоні АТО як волонтер, зустрічаюся з різ-ними людьми, і мені зараз пи-шеться. Гадаю, щось із цьо-го вийде. У проекті «Казка на ніч» уже написав приблизно 300 коротких оповідань. Раз на рік написане розсилаю на всі адреси видавництв. І ось видавництво «Кальварія» вже видало дві мої книжки.

– Ви їздите в зону АТО, щоб допомагати захисни-кам України?

– Чим можу, намагаюся до-помагати хлопцям, які зараз боронять нашу країну. Разом із музикантами гурту «Анти-тіла» об’їхали майже всю До-неччину. Головне наше прави-ло – передати допомогу в руки тому, хто її потребує. Той, хто хоче допомогти, знайде змогу це зробити.

– У книжці «Гагарін і Барселона» видавці зро-били розділи, у яких про-за розділяється поезією. У Ваших творах майже за-вжди наявна любовна лі-рика. Це важливо?

– Світом править любов і… ненависть. Я, звісно, за любов. Усе наше життя складається з любові. Прекраснішого почут-тя просто не існує.

Руслан ГОРОВиЙ. Баланс на межі любові

та ненависті

Подарунок для бійців аТо

обкладинка книги

У відрядженні

На презентації книжки «Гагарін і Барселона»

У роздумах…

автограф – це завжди приємно

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 15

музикаГоловний редактор журналу «Музика»

Ольга ГОЛИНСЬКА

львівНа 20, 22 та 25 лютого у Львівському національ-

ному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької заплановано вечори од-ноактних балетів із назвою «Перевтілення Шекспі-ра». Кожного із цих вечорів балетомани зможуть насолодитися «Ромео і Джульєттою», «Гамлетом» на музику однойменних симфонічних увертюр Пе-тра Чайковського. А на додачу – хореографічною сюїтою на музику «Простої симфонії» Бенджамі-на Бріттена «Перевтілення», до якої увійдуть час-тини «Приборкання норовливої» (дует Катеріни і Петруччо), «Леді та блазні», «Танці для Яґо» (Яґо, Отелло і Дездемона) і заключна, «…або все, що завгодно…»

оДеса22 лютого як денний спектакль Одеський націо-

нальний академічний театр опери та балету повто-рюватиме дитячу виставу, з успіхом презентовану на початку літа минулого року – «Король Лев і По-велителька гієн». Сюжет популярного діснеївського мультфільму «Король Лев» постановник Світлана Соколова-Євтифеєва переповіла мовою класичної хореографії, використавши музику британської поп-зірки Елтона Джона, культового голлівудського композитора Ханса Циммера та віденського класи-ка Людвіга ван Бетховена. У спектаклі беруть участь близько 50 вихованців Одеської хореографічної школи та артисти балету Одеської опери.

21 лютого в обласній філармонії із сольним концертом виступить актор, автор і виконавець власних пісень Сергій Бабкін – музикант, що має просто-таки дивовижну здатність із перших се-кунд «чіпляти» слухача. Він щирий, відкритий, оригінальний – різний. Без сумніву, його одного з гітарою вистачить, щоб заповнити простір зали Одеської філармонії.

київ

21 лютого у Національній філармонії Украї-ни ансамбль «Київські солісти» покаже програму «Музика світу», що об’єднала дуже різні твори – Йоганна Себастьяна Баха, Антоніо Вівальді, Бели Бартока, Астора П’яццолли, а також бразильського перкусіоніста і композитора Нея Росауро. Гостем, а одночасно і центральною постаттю вечора – дири-гентом і солістом – стане Чен Цімбаліста (Ізраїль), виконавець на екзотичному ударному інструменті маримбі.

Одна із топових лаунж-джазових формацій «De Phazz» відвідає Україну, розпочавши візит ви-ступом у Києві 22 лютого у Міжнародному цен-трі культури і мистецтв «Жовтневий палац». Нова програма «Private» обіцяє шанувальникам «De Phazz» повністю живе класичне джазове звучан-ня, утворене із саксофона, бас-кларнета, контраба-са, ударних, родес-фортепіано та вокалу Пат Апл-тон (Pat Appleton) і Карла Фрірсона (Karl Frierson) – несподіваний, а втім прогнозований стильовий поворот з огляду на ті творчі потенції, що яскрави-ми і багатообіцяючими натяками проблискували у попередніх альбомах гурту.

Олександр МОСКАЛЕЦЬ

Минулої осені склад солістів Київського театру оперети й оперної студії консерваторії поповнив 24-річний донеччанин Данило Матвієнко, який за вельми короткий термін уже встиг полонити серця багатьох жителів столиці.

Торік Данило Матвієн-ко став дипломантом двох міжнародних кон-курсів, а також здобув

спеціальну премію на конкурсі імені Бориса Штоколова. Тож, вочевидь, перед Данилом роз-гортається привабливе май-бутнє. Але на які перспективи може розраховувати обдарова-ний український співак?

Нині Данило Матвієнко на-вчається у Національній му-зичній академії України імені Петра Чайковського у класі за-відувача кафедри сольного спі-ву, народного артиста України Олександра Дяченка, до того був студентом народного ар-тиста України, професора Пе-тра Ончула у Донецькій кон-серваторії.

Водночас співак активно ви-ступає у виставах і концертах. Нещодавно він дебютував у

партії свого тезки – графа Да-нила в класичній опереті Фран-ца Легара «Весела удова» на сцені Київського національно-го академічного театру опере-ти. За кілька днів до того ви-ступав у мюзиклі Володимира

Бистрякова «Острів скарбів», а вже за тиждень – співав пар-тію Жермона в опері «Траві-ата» Джузеппе Верді на сцені оперної студії музичної акаде-мії. Тож невже щотижня Мат-вієнко виконує нову партію?

Поки що це так. Адже приваб-ливий тембр голосу, винятко-ва сценічна фактура і пластика роблять Данила «ласим шмат-ком» для будь-якого музично-го театру Києва.

Проте в репертуарі вико-навця-початківця – не лише оперні партії. Він залюбки спі-ває вокальні цикли Роберта Шумана, пісні Франца Шубер-та і Гуго Вольфа, романси Петра Чайковського, соло з рідко ви-конуваних опер, зокрема арію Арлекіна з твору Ріхарда Штра-уса «Аріадна на Наксосі». 13 лю-того у Музеї історії Києва з успі-хом пройшов сольний концерт вокаліста.

Загалом Данило активно опа-новує твори різних епох і сти-лів. Йому однаково підвладні потужні оперні партії і не менш складна камерно-вокальна музика. Співак надзвичайно швидко вивчає й запам’ятовує новий репертуар. До того ж, він має здібності до іноземних мов. Такі можливості неодмінно сприятимуть молодому укра-їнському баритонові у його по-дальшій кар’єрі. Тож можна сміливо прогнозувати: невдов-зі багато хто з шанувальників музики дізнається про Дани-ла Матвієнка. Адже саме такі співаки покликані створювати імідж нашої держави на опер-них сценах світу.

Срібний баритон із Донецька

ангел печалі гія каНчеліБагатьом киянам запам’яталася прем’єра твору «Ангели Печалі» Гії Канчелі у рамках проекту Гідона Кремера «Присвячується українському народу».Гія Канчелі – один із най-

видатніших митців другої половини XX – початку ХХІ століть. В історію музики він увійшов як масштабний сим-фоніст: автор семи симфоній, опери, літургії, творів для сим-фонічного оркестру і хору, му-зики до театральних вистав і кіно. Цьогоріч усесвітньо ві-домий композитор відзначає 80-ліття від дня народження.

У день прем’єри маестро по-спілкувався зі студентами і викладачами Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. І перше, про що він хотів сказа-ти, було те спільне, що наболі-

ло і Україні, і Грузії, – про ін-тервенцію Росії.

– Трагедія, яка зараз відбува-ється, є наслідком 70-річного панування радянської ідеології, котру насаджували на 1/6 части-ні нашої планети. Напевно, має пройти стільки ж часу, щоб мис-лення людей змінилося. Зараз люди гинуть за те, щоб ваш єв-ропейський вибір і в найвищому розумінні демократія здійсни-лися. Як це не жахливо, мабуть, іще будуть жертви. Ви розуміє-те чому в мене так болить душа за Україну, – тому що в мене так само болить душа за мою Бать-ківщину. Коли я проводжу якісь паралелі між нашими країнами, на жаль, вони дуже подібні…

Після таких слів Гії Канче-лі виникла мить мовчання, як на вшанування чиєїсь пам’яті. З гіпнотичного стану першою вийшла композитор Алла За-гайкевич:

– Скажіть, будь-ласка, яка ваша улюблена музика?

– Я пережив інфаркт і тепер мене змушують багато ходити. Але я ніколи цього не любив, і от коли це доводиться роби-ти, слухаю музику Валентина Сильвестрова. Іще для мене великою цінністю є музика до-бахівської доби.

– Що вас радує в житті й що ви порадите молодим музикантам, аби утвердити-ся як особистість, людина?

– Це дуже складне запитан-ня, тому що немає жодних рецептів. Що таке індивіду-альність ви, напевно, чудово розумієте. Не думаю, що вона з'являється за рахунок знань, а, гадаю, більше стосується генетики. Ті люди, які володі-ють почуттям жалю, мають, як правило, яскраву індивідуаль-ність. Справжній біль виявля-ється для всіх однаково, вас зрозуміють усі. Комусь бай-дуже, що відбувається навко-ло нас, а комусь – ні. Для того, щоб справжнє, істинне зайня-ло свою нішу, має пройти час… А радість повинна існувати в усьому. Навіть коли вона від-сутня, її треба створювати!

оксана ПаЛИНСька

Гія каНЧЕЛІ

данило МаТвІЄНко

«De Phazz»

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 8–9, 20 лютого 2015 р. 16№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

Газета «Культура і життя»

№ 8–9 (4631–4632), 20 лютого 2015 р.

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

ЗасновникиМіністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редакторанатолій СЄРИков

Адреса редакції 03040, м. київ, вул. васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

ВидавецьНаціональне газетно-журнальне видав ництвоГенеральний директорРоман РаТУШНИЙВидавнича радаандрій кУРков (голова), Євген БУкЕТ, Сергій ваСИЛьЄв, олег вЕРГЕЛІС, вадим доРоШЕНко, віктор фон ЕРЦЕН-ГЛЕРоН, Наталка ІваНЧЕНко, Ростислав каРаНдЄЄв, Ігор ЛІХовИЙ, Наталія ЛИГаЧова, Наталія МУСІЄНко, Лариса НІкІФоРЕНко, Руслан оНоПРІЄНко, Юрій ПЕРоГаНИЧ, Роман РаТУШНИЙ, віталій СаТаРЕНко, анатолій СЄРИков, олег СвІРко, артем СТЕЛьМаШовАдреса видавництва 03040, м. київ, вул. васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

Дизайн та версткаСергій ЗадвоРНИЙвіддруковано в Тов «МЕГа-Поліграф», м. київ, вул. Марка вовчка, 12/14 Тел.: (044) 581–68–15 e-mail: office@mega-poligraf.kiev.uaрозповсюдження і рекламаТел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд.Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції.© «культура і життя», 2015

ПЕрЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТрИВАЄ

Передплатна ціна на 2015 р.:півріччя – 89,19 грн; 3 місяців – 45,42 грн

У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента.

Передплатний індекс60969

Наклад 5 000

Цінадоговірна

післямова

руслан ОНОПрІЄНКО

Бути чи не бути? Саме в такому форматі точаться дискусії щодо подальшого існування паперових ЗМІ в Україні.

І якщо в минулі роки це пи-тання спонукало до про-стих відповідей, то нині ситуація на вітчизняному

медіа-ринку змушує розгля-нути альтернативні варіанти розвитку подій. Але перед тим – стрічка новин.16.11.2014«В Україні закриваються ви-

дання групи “Sanoma Media” – “Esquire Україна”, “National Geographic”, “Harper’s Bazaar”, “Домашний очаг” і “Men’s Health”. Рішення про закрит-тя української групи видань викликане складною еконо-мічною ситуацією в країні і стрімким падінням ринку дру-кованої преси».30.01.2015«Власники ділової газети

“Капітал” вирішили припи-нити випуск паперової версії видання. З лютого редакція газети “Капітал” буде працю-вати тільки в онлайн-форматі. Редакція газети залишиться майже в повному складі – жур-налістів скорочувати не пла-нують, однак працювати вони будуть винятково над онлайн-версією.

Перед цим газета “Капітал” тимчасово призупинила ви-пуск друкованої версії у зв’язку зі складною політичною ситу-ацією в країні, а її співробітни-ків відправили у відпустку за власний рахунок. Як відомо, минулий рік виявився важ-ким для традиційних медіа: акціонери зупинили вихід га-зети “Коммерсант-Украина”,

а у квітні закрилася “Інвестга-зета”».

Повідомлення такого типу або подібні до них останнім часом усе частіше можна про-читати в новинних стрічках Інтернет-ресурсів. Цікавий ню-анс: електронні ЗМІ констату-ють смерть паперових видань.

Ситуація закономірна, адже, на думку деяких експертів, смерть паперової преси від-булася ще 7 років тому, і цвях у її труну забила соціальна ме-режа «Фейсбук». Тепер будь-який користувач винаходу Марка Цукерберга може сам спрямовувати інформацію, і таким чином впливати на спо-сіб її поширення. Саме спо-живач нині скеровує увагу ау-диторії на потрібний ресурс. Навіщо впродовж цілої доби чекати паперову газету, коли можна в режимі реального часу отримувати найсвіжішу інформацію?

Очевидно, що паперова га-зета вже не виконує своїх кла-сичних функцій. Вона прино-

сить застарілі новини. Навіщо ж стільки зусиль для того, аби виготовити газету чи журнал, яких, можливо, і читати ніхто не буде? Та й собівартість па-перової преси суттєво переви-щує собівартість електронної.

Можна не помічати про-стих речей, можна тішити себе ілюзіями, однак статис-тика невблаганна: обіг інфор-

мації на паперових носіях та в електрон ній формі кардиналь-но відрізняються. На одну літе-ру, що сьогодні друкується на папері, припадає близько тися-чі літер, які виходять у цифрі. У більшості паперових видань кількість відвідувачів їхнього сайта більша від кількості пе-редплатників.

Звичайно, в електронних ЗМІ існують свої недоліки. На-приклад, їх не можна гортати. І їхнє читання відрізняється від звичного способу спожи-вання людьми інформацій-ного продукту. До них ще не звикли, а тому до певної міри вони викликають деяку реак-цію відторгнення. Але якщо говорити про пресу як про біз-нес і суспільну категорію, тут існують лише плюси. Тому що місія засобів масової інфор-мації полягає в тому, щоб пе-редавати інформацію, а не в тому, щоб сприяти вирубці лі-сів. Жодної трагедії в тому, що зникнуть видання на папері, немає. Журналістам і читачам гірше від цього не стане. Тек-сти є тексти, і читати їх можна і в Інтернеті.

А яка Ваша думка?

Усе буде :-) ONLINE Твоє-МоєВідповідно до закону України «Про авторське

право і суміжні права» таке поняття, як авторське право на твір, виникає в процесі його створення. Здійснення цього права не потребує жодної реє-страції чи іншого оформлення твору.

Тобто сам факт існування витвору мистецтва чи продукту розумової праці надає його автору відпо-відне право. Законодавча база України забезпечує його охорону.

Але на сьогодні з цим є певні проблеми. Однією з них є охорона авторського права в Інтернеті. Це пи-тання специфічне, але законодавство України поки що не має нормативно-правових актів, які б його регулювали.

Тому регулювання авторського права в мережі здійснюється чи принаймні має здійснюватися на основі закону України «Про авторське право і су-міжні права» з урахуванням деяких особливостей Інтернету.

Перша з них – це швидкість передачі матеріалу в сучасному інформаційному суспільстві. По-друге, до матеріалу, викладеного в мережі, має доступ велика кількість людей із різних куточків світу, тож стежити за тим, як використовують матеріал і чи дотримуються авторського права, просто не-можливо.

З іншого боку, важко б було уявити, як би Інтернет-ресурси, що в безперервному колі інфор-маційних потоків використовують матеріали одне одного без посилання, просили б дозволу на їхнє використання та чекали його.

Автор, котрий викладає свої матеріали в Інтер-нет, має розуміти, що таким чином він майже дає згоду на їхнє використання.

Тож виникає, по-перше, – запитання – потрібно чи ні в Інтернеті дотримуватися авторських прав і охороняти їх? По-друге – необхідність регламен-тувати цю проблему на законодавчому рівні неза-лежно від відповіді.

анастасія ГаСаН

Епоха, що минає

Партнери чи конкуренти?

редактор руслан ОНОПрІЄНКО