В одному відео про великих філософів я почула таку думку: все пере-буває у неспинному русі, тому існує. Якщо у Всесистемі щось зу-

пиниться - Всясистема розвалиться. Дерево росте, Земля обертається, тіло старішає, ріка тече. І головне питання, на мою думку, не «куди все рухається?», а «чому саме туди?».

Хочемо ми того, чи не хочемо, але життя триває, і щоб існувати, ми маємо щоранку вставати з ліжка і щось робити. Але виходить, що

одні самі вибирають напрямок руху, а інші навіть не відстрелюють, що у них є цей вибір. Інших тягне за собою течія дрібних проблем, простих задоволень, банальних суджень та тотальної нереалізованості.

Як часто ви задумуєтесь у процесі якоїсь дії про те, чому власне ви її ви-конуєте? Як часто під час вашого монологу про поганого начальника,

наприклад, виникає думка змінити роботу, або змінити своє ставлення, або змінити хоч щось замість того, щоб жалітися?! Як часто ви згадуєте, хто справжній хазяїн вашого життя, ваших думок, ваших рішень?

Людина робить якийсь вибір мало не щосекунди. Багато речей відбу-вається автоматично, на рівні підсвідомості. Глянули у вікно - дощ,

вибір брати чи не брати парасольку зроблено. Але скільки справді важ-ливих рішень ви приймаєте так само автоматично, не аналізуючи сві-домо? Ну, хоча б, чому ви живете саме в цій країні? Чому ви говорите саме тою мовою, якою говорите? Чому ви маєте саме ті цілі, які маєте?

Ви маєте право на спокійне життя без подвигів. Але лише тоді, коли це є ваш усвідомлений вибір, за який ви приймаєте відповідальність.

Світлана Варламова

ÌÀÑÀÆÎÊÀВільне видання про сучасну українську культуру

№8, березень 2012

від редактора

Каждый раз, возвращаясь домой из вечного трипа, нео-жиданно вижу, что я – из другой страны. Из страны, в которой не жалуются до хрипа на правительство, власть и происки сатаны. Из страны, где ветер горяч и цветны одежды, где воздух наполнен запахами цветов, где ты будто бы каждый день зависаешь между чем-то древним и чем-то новым, где ты готов вечно ехать, бежать, и плыть, и идти вперед, где всё нравится всем, и никто никогда не умрет.

Люди смотрят и думают – этот сошел с ума, он объелся чего, обкурился душистых трав. Но не мне же засыпала серд-це мое зима черным снегом своим. И скажите, что я неправ. Ведь у вас от нее на зубах ледяное крошево; в семь подъем, и уход с нелюбимой работы в семь. А я из страны, где лучшее – друг хорошего, где, представьте себе, все всегда улыбались всем. Мне кричат – не гони, будет хуже, мы знаем это: войны выборы цены холод валют обвал.

А я – из страны, где вчера наступило лето.И у нас скоро тоже наступит.Я узнавал.

© Kladbische

2

25 лютого у Білій Церкві сталося диво - відкрився арт-клуб. Хто ще не в курсі - це «Berkley Perkins», що в самому серці «Старої Пошти». На відкриття приїхав виступати гурт «Самі свої», прийшло близько сорока людей. Невеличка зала була пе-реповнена. Гітара та дисторшн, повноцінна барабанна установка та безжалісний чоловічий вокал Олега Сухарєва відразу дали зрозуміти, що компромісів не буде. Як кричить новонародже-на дитина, коли їй розкриваються легені, так сцена і зала арт-клубу кричала в останню суботу лютого, сповіщаючи, що жива. «Berkley Perkins» з першого дня свого народження заявив, що він є вільним, гучним і потужним.

Наступного ж дня відбувся концерт місцевого колективу «Zaytsev Band». І, що цікаво, зала знову була повна. Акустич-ними гітарами, перкусіями та губними гармошками хлопці ство-рили ліричну атмосферу із присмаком ностальгії. «Zaytsev Band» співали як власних пісень, так і безсмертну класику, як то «Урал-байкер-блюз» самі знаєте кого.

3 березня на сцені арт-клубу засвітилася Масажока. Ми ор-ганізували вільний мікрофон, а також запросили виступити поета та виконавця власних пісень Андрія Медінського.

І пішло поїхало. Із музичних гуртів у «Berkley Perkins» вже відмітилися «Maya Cover Band», «Zapaska» та «Гапочка». Із по-етів - Павло Коробчук, Оксана Боровець, Олена Шелкова, а також білоцерківські молоді поети у рамках вільного мікрофону.

Хто ж ці люди, що відкрили арт-клуб, і чи все в порядку у них з головою? Важко сказати однозначно. Ідея та левова частка докладених зусиль належить Андрію Биковцю - куратору творчо-го об’єднання «FreeZone». Приміщення та дозвіл на проведення заходів надав Юрій Ісаакович - власник «Старої Пошти». З апа-ратурою серйозно виручив Руслан Соловйов - фронтмен нашого гурту «За край» та за сумісництвом директор магазину музичних інструментів «Маяк». Женя розробив логотип, а хтось фарбу-вав стіни, хтось не пошкодував книг для спеціальної полиці - ось так потихеньку «Berkley Perkins» стає омріяним місцем білоцер-ківських поціновувачів мистецтва. Звісно, там ще багато роботи по оформленню та рекламі, але кожен з вас може стати не лише свідком, а й безпосереднім учасником процесу створення найори-гінальнішого арт-клубу в місті. В області. В Україні. У світі. :)

Адреса: б-р 50-річчя Перемоги, 43а (за цією ж адресою досі діє Білоцерківський кіноклуб!)Телефон: (096) 531-69-18 (Андрій)Сайт: freezone.in.ua

Арт-клуб «Berkley Perkins»репортаж

гурт «Самі свої»

3

гурт «Zapaska»

поетеса Оксана Боровець

на концерті гурту «Maya Cover Band»

4

поезіяТворчий альянс Біцерхейммасажока

Ma! Sa! Jeu! Que!немає в своїй країні пророкаякщо хата з краю якщо хата збокудайте мені дорогу широкуабо і вузьку хіба нема стежок у цих краях гідних для крокудля короку вильотудля польотудостотутут є місце й для більшогодля голови польотупольоту віршовогоза сніг білішогобільш верлібрішогоі вільнішогоіншого тобто - невногу не в дугу не в брову майже в око...вимовляючивисловлюючи вибудовуючи барикади бароков рік із рокув рікипотоки(щось в цьому єmay it is - the message? Okay!)шукай шокуй шикуй і куй -поки гаряче - серцепоки зряче - окомасуйпустуйкусай і жуйпокажи усім свійрозмір і форму і зміст ідалі віршуйце поезія чи перверзіяце життя - це імпресія!це вирок діагноз місіязвільнення повна ремісіямариш чи мрієшу морі зневір’яці вірші як пір’яу горлі чи гирліклекочуть лоскочутьне гірше скоччуабо абсентукожен ковток його вигукзмушує обертатись планетувідділяти світло від темрявимовчання від звукубути поетом - бути нимтобто словом пораненимбути голосом вібруваннямнайтоншої в світі мембранисерця пранивходити в станиподібні нірваніні рвані ні ціліпоки ще на прицілінайкращі віршінайвищі цілі

вірші - віриш?вони як птахи чи хмари -химери примаринароджені з вогнючи із води - із парити мариш ти мрієшщо упіймаєшзможешзумієшу веремії зневір’я довіршитивервицю вірша довершитизшити ці клапті небаголосу голкоюлункоюлиш тоді здається меніможнабутисобою

біцерхеймсіті

іще раз, і тонапевне вже всотежбурляю сітістою в очеретіна березі попідмуром високимна березі річкипід Біцерхейм-city.

аж далі й самогоповолі, потрохузасмоктує товщазеленої площіводи, каламутізамулені хащіде рими забутімов риби пропащімов промінь, залишенийнапризволяще

по той бік дзеркaла(я знаю напевне!)та срібла замалоі все надаремнелиш бачу як веслаторкаються плеса,та знизу їх вигляднагадує лезащо ділять тривимірна кисень і воденьі те, що з безодень…

та врешті лиш брижіповерхнею шкіриі хвилі, що хижібез всякої міридо нутрощів світу,де я прокидаюсьале, не вагаючисьзнов повертаюсьмов наркозалежнийдо туги своєї,немов потопельник до мосту...до неї

5

хенд-мейдВалерія Мушкарьова

Діви

Яшпериця

Кельтика

6

авторська колонкаО.К.

Мені здається усі погодяться з тим, що Весна - найпрекрасніша пора року. Можна навіть і не погоджуватися з цим твердженням, можна бути байдужим, нейтральним, інертним.

Але, коли ти раптом відчув цей дотик вітру на своєму обличчі, і, тут ти не можеш помилятися, - цей вітер дме із півдня, - ти розумієш, що це вона, і це прекрасно. Що тут прекрасного? - запитають мене, і то цілком слушно, бо брудний сніг, мокрі ноги, нежить, авітаміноз, апатія, - це непо-вний список ознак приходу весни, які не приносять людині великої радості. Це дійсно так.

Інша справа коти! Не знаю, як байбак, але коти розуміються на цій порі року досить непогано, можливо навіть - найкраще. У мене є кішка, звати її Забава. Вона добре освоїла свого часу котячу науку, і тепер бездо-ганно виконує три основні речі: ловить мишей, стереже дім (тобто спить), і муркоче. Муркоче вона досить охоче, і робить це, між іншим, дуже на-тхненно. Вона муркоче, коли ти береш її на руки і чухаєш за вушком, вона муркоче, коли просто сидить на підвіконні і дивиться у вікно, вона не пере-стає робити цього навіть тоді, коли народжує...

Часом здається, що це муркотіння бере участь у процесі обертання нашої планети.

Це – таке собі маленьке одкровення. Зіниці розширюються, очі при-мружуються, дихання глибоке і повільне. Короткий покрик переходить знову у мурчання, вона занурюється у цей біль повністю, рухається вузь-ким тунелем на світло, до звільнення, полегшення, до нового життя.

Я вже звик до того, що навесні у мене, що називається, поповнення, це вже природньо.

Після такого починаєш інакше дивитися на речі, на людей, на котів, на пори року.

Весна вчить нас бути терплячими до тимчасовостей, вчить нас про-бачати собі й іншим слабкості, хвороби, втому, зневіру, вчить сприймати дійсність такою, яка вона є, але не забувати, що з кожним днем ця дій-сність змінюється на краще.

І ось ми вже ладні на все, ми навіть їй, що замісила всю цю «кашу», ладні пробачити все: і бруд, і застуду, і раптовий сніг чи мороз - цей про-щальний поцілунок зими, - ми ладні.

І, як кажуть брати наші менші французи, - вуаля! Сніги сходять, по-вертаючи ногам відчуття легкості і впевненості, сонце підіймається вище і з-під землі починає випинатися зелень і... я порушую авторські права (по-чаток березня, панове!) Таке варто вдихати на повні груди.

Ілю

стра

ція

В

овчи

ка Л

уцен

ка

7

Андрій Медінськиймузика

Ключ от ВселеннойСегодня ты обойдешь блок-постыСегодня твой путь лежит на востокСегодня ты обрубишь хвостыУйдешь туда где нет блок-постовГде нет ничего кроме неба в глазахНа тысячи лет вперед и назадГде в самую самую черную ночьКлюч от вселенной сломали в замочной черной дыре

А что теперь твоя жизнь и душаТам ветер гуляет и между бровейВ том месте давно проросла черемшаШевелится новой жизнью в травеТот ветер в котором морская сольКарпатский воздух и терпкий дымСедьмое небо и дождь косойПопробуй на вкус и снова проснешься живым

И вот когда ты проведешь по губамСухим языком и выпьешь росуТы станешь одной из небесных собакСидящих на облаке над Учан-суИ южный ветер подарит восторгТебя унесет за горизонт на востокГде маленький мальчик сидит на пескеИ держит янтарь в рукеВ котором застывшею мошкойТы смотришь на новый мир

Не пишиНе пиши мне ни слова, ни вздоха, ни взгляда,Не пиши никогда, ни верлибром, ни белым,А тем более в рифму хореем и ямбом,Если так уж паскудно и все надоело.

Не пиши мне стихов, из-за ноющей ночиЛето долгое, жаркое, невыносимоМозг шалеет, кипит, по ночам кровоточит,Ни заснуть, ни проснуться, ты вспомни ту зиму,

Где нам было тепло от зажженного сердца,И вокзал не кривил прокаженную морду,Мир был светел, сплетенный из снега и терций,Восклицая для нас доминант-септаккордом.

А теперь, когда мир истерично и грубоНаш вокзал отравил, затопив своим ядом,И ты чаще сжимаешь колени и губы,Не пиши мне ни слова, ни вздоха... Не надо...

про проект«Масажока» - це творче об’єднання, штаб якого знаходиться у Білій Церкві

(Київська область). Але завдяки інтернету ми співпрацюємо з людьми... різни-ми. Учасники нашої компанії поділяються на три типи: творці, публіка і організа-тори. Більшість поєднують в собі ці визначення.

Наші підпроекти: Літературний клуб (зустрічі, читання, розмови), Ручна робота (майстер-класи по рукоділлю), Обличчя Масажоки (відео-інтерв’ю з особистостями).

Нам що, робити нічого? Та як сказати. Завжди знайдеться, чим убити час - слава яйцям, є соц. мережі, серіали, сємки, кінотеатр, нічні клуби, іграшки на мобільних телефонах, бутіки і навіть боулінг! Але іноді так не хочеться плисти за течією і жити звичайне життя!

Що ми вже наробили? П’ять віршовечора, два майстер-класи, два фестива-лі. Газету ось видаємо. Пробуємо співпрацювати з такими самими, яким кортить. Будуємо грандіозні плани. Крадемо хвилини у робочого та побутового часу, а також часу для сну, щоб зробити те, що буде важливіше за нас самих.

Нічого не зрозуміло? Приходьте до нас, телефонуйте нам, пишіть нам - а там розберемося.

Верстка та дизайн: Кошель В.О. (063) 456-52-54

Не для продажу

вихід газети: 15 числа кожного місяцямісто: Біла Церквапошта: masazhoka@gmail.comтелефон: (093) 93 23 044сайт: masazhoka.ho.ua

конкурсВатерлінія - 2012

Оголошується поетичний конкурс в рамках Всеукраїнського фести-валю «Ватерлінія -2012».

Прийом конкурсних творів: з 2 березня по 1 травня 2012 року.Оголошення списку фіналістів конкурсу: 2 - 10 травня 2012 року.Перший етап (попередній) - визначення фіналістів конкурсу. Про-

водиться заочно. Твори оцінюються членами журі дистанційно, без вка-зівки авторства. Фіналісти конкурсу (в кількості 20 осіб) визначаються за сумою балів.

Другий етап (фінальний) - визначення переможців конкурсу. У фі-нальному етапі бере участь 21 автор: 20 з них визначаються за сумою балів, виставлених журі + 1 автор - переможець міського літературного конкурсу «Паперове дерево» в номінації «Поезія».

Для участі у фіналі потрібно тільки особиста участь авторів! Пере-можці визначаються серед фіналістів конкурсу, які приїхали на Фести-валь 1-3 червня 2012 року. Мається на увазі, що подаючи конкурсну заявку, кожен автор погоджується на приїзд у м. Миколаїв для участі в поетичних читаннях. При неможливості приїзду когось з фіналістів на Фестиваль, оргкомітет залишає за собою право замінити їх авторами, що зайняли місця з 21 по 30. На фінальних поетичних читаннях автори читають тільки ті твори, які були вислані в конкурсній заявці.

Всі конкурсні матеріали слід надсилати на e-mail vater_liniya2012@mail.ru або vater_liniya2012@list.ru.

Передбачена грошова винагорода за призові місця в таких розмірах:I місце - 3000 грн.II місце - 1000 грн.III місце - 500 грн.

Подробиці умов участі у конкурсі та інструкції по оформленню за-явки шукайте на порталі litfest.ru у розділі «Конкурси».