Ж У Р Н А Л - П Л А С Т О В О Г О - Н О В А Ц Т В А

Ч. 9 (140) ЛИСТОПАД 1968

„Г О Т У И С Ь" фффффф~~~*

Журнал пластового новацтва Обкладинка роботи

"НОТШЗ" — МАСА2ШЕ Наталки Горалевської

Сог Г/кгаіпіап СЬіІбгеп -^^^^^*~ффффффффф. гффффффффффффффффффффф* *~ - -'

Видає Головна Пластова Булава Редагує Колегія: З М І С Т :

пл. сен. Леся Храплива, львівський лев 1 ст. пл. Світляна Луцька, Володимир Мацьків:

ст. пл. Іриней Юрчук у день першого Листопада 2

Адреса Редакції: р завадовим — О. Тарнавська:

ЬЕЗІА СНКАРЬУЛУА Новацький марш 4

158 Базі 71Ь ЗІ., Арі. ЗА Осіння казка 5

\'е%у Уогк, Кеи- Уогк 10000 Щ о пише Мишка-Гризикнижка ? .... 7

Каталог книжок для молодшого но-Адмініструє

вацтва 1У) Крайова Пластова Старшина

Сірий Орел Надя: на ЗДА. ^

Як Ромко навчився служити до Адреса Адміністрації: Служби Божої? 13

"Р Ь А З Т" Іпс. Катря Червоняк: Малий братчик .... 17 140-142 ЗесошЗ Ауєпііє Лист новака Всеволода до новачки

N6^ Уогк. N. У. 10003 Лади 20

ПЕРЕДПЛАТА „ГОТУЙСЬ" у 1968 році: В ЗДА — 3.00 долари,

в КАНАДІ — рівновартість 3-ох американських долярів, в ВЕЛИКШ

БРИТАНІЇ — рівновартість 2.80 американських долярів, в АВСТРА­

ЛІЇ — 2.50 американських долярів.

„ Г О Т У Й С Ь " Д Я К У Є - Т А Н Е З А Г Р О Ш І !

А за що? Новаки з Ню Йорку зробили гарне добре новацьке ді­

ло і розпродували під час станичного посвячення прапора книжечку

,,НОВАЦЬКИЙ ТАБІР", видання „ГОТУЙСЯ". Розпродували дуже

гарно, не загубили і не посмарували ніодної книжечки, і розчисли­

лися точно з усіх грошей, що їх дістали від покупців. Ці новаки це

були: Олесь і Богданко Кузншини, Богдан Федчук, Левко Івашків,

Олег Нагірний, Павло Шпонтак.

„Готуйсь" щиро дякує їм за це добре діло та радить іншим нова­

кам так само допомагати свому журналикові. А чи Ви вже маєте в се­

бе цю книжечку? її можна замовляти в адміністрації „Готуйся" і ці­

на її тільки п'ятдесят центів.

Г О Т У Й С Ь

Ж У Р Н А Л П Л А С Т О В О Г О Н О В А Ц Т В А

Ч. 9 (140) Листопад 1968

Бачите, хто це?

З каменя лев.

Глядить з-між квітів,

З-поміж дерев.

Знаєте, де це?

Це місто Львів,

Де Листопад наш

Колись гримів.

Прапор на ратуші

Маяв тоді,

Стрільці боролись

Там молоді.

Стріли лунали

І битви рев.

Усе те бачив

Камінний лев.

Бачив, бо здавна,

Вже від століть,

У місті Лева

Лев цей стоїть.

Стоїть і нині,

Бачить, сумний,

Щ о в Україні

Ворог новий.

У листопаді

Ві осінній час,

Лев виглядає

Здалека нас.

Нас привітає,

Коли таки

Прийдем до Львова

Ми — новаки.

Для України

Займемо Львів,

(Про нього ж знаєм

Всі від батьків).

Сильні, мов леви,

І молоді ...

Лев усміхнеться

Давній тоді!

Володимир Мацькіз

У Д Е Н Ь П Е Р Ш О Г О Л И С Т О П А Д А

Про Свято Першого Листопада знають усі новаки. І тому кожно­

му цікаво, що саме сталося у цей день. Дня 1 листопада 1918 року,

отже рівно 50 років тому українські землі, що були під пануванням

Австрії, скинули це панування і створили незалежну українську дер­

жаву — Західньо-Українську Народню Республіку.

А було це так:

Від літа 1914 року велася в Европі важка й довга війна. її звуть

Першою Світовою Війною. Брало в ній участь багато держав. Були

в цій війні три головні фронти — лінії, на яких ішли бої. Західній

— у Франції та Бельгії, південний в Італії та східній, що проходив

головно українською та білоруською землею.

У 1917 році в Росії вибухла революція-переворот. Скинули ро­

сійського царя і народи, що були досі в російській неволі, почали

творити свої власні держави. Почала її творити й Україна. Україна

була в російській неволі вже три сотні років, але завжди старалася

визволитися.

Після вибуху революції бої на східньомп фронті затихли і дер­

жави, що там воювали, підписали мир у місті Бересті. Цей мир під­

писала теж і новостворена вільна Україна.

Одначе західня частина України — Галичина, була далі під па­

нуванням Австрії і українські вояки мусіли далі воювати на фронті

в Італії. Це не було їм до вподоби, що мусіли воювати за чужу дер­

жаву, коли в Україні, за граничною річкою Збручем була вже віль­

на Україна.

Осінню в 1918 році всі вже бачили, що Австрія щораз більше

слабне. Всі народи, що були під її пануванням, почали думати про

свою власну державу. Думали вже здавна й українці.

У жовтні 1918 року українці у Львові створили Українську На­

ціональну Раду і вона проголосила, що всі українські землі, які до­

сі належали до Австрії, творять Українську Державу. Але всюди

в Західній Україні панували ще австрійське військо й поліція, а по­

ляки, що в той час були створили свою державу в Польщі, хотіли

прилучити Галичину до себе.

У жовтні створився у Львові Український Військовий Комітет.

Це були українські вояки, що потайно підготовили перебрання влади.

В ночі із тридцять першого жовтня на перше листопада 1918 ро­

ку Військовий Комітет розпочав свою дію. Українці, що служили до­

сі в австрійській армії, під проводом старшин-українців відібрали

зброю від інших австрійських вояків: німців, чехів, словаків, поля­

ків, мадярів. Перебрали теж у свої руки всі уряди в місті.

На вежі міської ради-ратуші та на всіх інших урядових будин­

ках вивісили наші вояки синьо-жовті прапори. Все це пройшло справ­

но і ніхто при цьому не загинув.

Коли мешканці Львова пробудилися дня 1-го листопада 1918 ро­

ку, побачили, що вони вже громадяни української держави.

Те, що сталося у Львові, сталося теж у кожному місті та селі всієї

Галичини. Два-три дні здавалося, що тепер настане воля і спокій. Та

поляки не хотіли допустити, щоб українці панували на своїй землі.

Вони почали воювати з українцями. Почалася довга і важка війна.

Українці завзято боронили свою волю — і про ці бої можете прочи­

тати багато у книжках. Попробуйте читати та розпитувати ваших ба­

бунь та дідусів. Вони вже пам'ятають ці часи і певно зуміють Вам ба­

гато про них розказати.

Н О В А Ц Ь К И Й М А Р Ш

Слова: Р. Завадович

Музика: О. Тарнавська

Е г Іг г г р N Г г г 1г г г І 1 Е =3=

І

Як кня-жі во- ї дав-ни-ни,як слав- ні ко-за- ки, гур-

Рефрен І И

. • т г г г і ^ о м щ р | і а ту-е- мооь у Плас-ті ми,смі-ли-ві но- ва- ки. Вся наша си-ла

ш ^ \ у ; | ^ ^ ї і і і і і ; ^ ^

ї

і кра-са, і оер-це чис-те як ро-са, Віт-чиз- ні дар від

|і І і ш § ^ і ^ ^ =3=

нас,від нас, Віт-чиз- ні дар від нас.

Як княжі вої давнини,

Як славні козаки,

Гуртуємось у Пласті ми

Сміливі новаки.

Рефрен:

Хоч за морями Рідний Край,

Хоч як далеко він,

Любови серце повне вкрай

До рідних гір, долин.

Рефрен:

А наша мрія золота,

Щ о сонцем надить нас,

То України честь свята

І слава і гаразд.

Рефрен: ....

4

Рефрен:

Вся наша сила і краса,

І серце чисте як роса —

Вітчизні дар від нас, від нас,

Вітчизні дар від нас.

У Пласті ми, орли малі,

І Богу й правді на землі,

Послужим в кожний час,

[в кожний час,

Послужим в кожний час.

ОСІННЯ КАЗКА

(Кожного року весь Пласт, а з

ним і новацтво вшановує річни­

цю Першого Листопада. Це був

день, коли Західня Україна ста­

ла вільною державою і ніякий

ворог не міг у ній панувати. Ді­

ялося, це точно 50 років тому, от­

же ми кажемо, що вшановуємо

цього року Золотий Ювілей Пер­

шого Листопада. Такі великі річ­

ниці треба вшановувати особли­

во врочисто. Ви певно матимете

окремі святочні сходини гнізда

чи може навіть всієї Станиці.

Слухайте ж дуже уважно, що там

будуть говорити, щоб знали Ви

точно, що того дня сталося.

Ви самі найкраще вшануєте

роковини Листопада, коли в той

день дістанете якусь нову від­

значку вмілости чи навіть проби.

А тут подаємо Валі сценку, що

її можете відіграти на таких свя­

точних сходинах. В неї вплетені

пісні, що їх тоді залюбки співали

українські вояки, особливо най­

краща з них про „Червону кали­

ну": Як знаєте — калина, це

кущ, що осінню має червоні ягід­

ки. Калина — це знак, символ

України, тому про неї так радо

співали, і ми тепер співаємо).

( К Н Я Ж Н А ОСІНЬ у золотому

одягу та в пишній короні з листя

сидить на престолі, на підвищен­

ні. Біля, неї крилатий лицар —

ВІТЕР. По боках сидять ЖОВТІ

ЛИСТОЧКИ та Х М А Р И Н К И ) .

ВІТЕР:

Сіла Осінь-княжна на престолі,

В'ялим листям вишиває

[шати . . .

ЛИСТОЧКИ (Хором):

Ой кому ж, кому вони чудові?

Хто буде їх пишні, одягати?

ОСІНЬ:

Ой мережу жовтими листками,

Вишиваю шати ці чудові,

Тій землі, що стоптана боями,

Тій землі, що скупана у крові.

Тій землі, що радістю сіяла,

Мерехтіла у промінні волі,

Тій, що сонце правди

[зустрічала

І бої завзяті в чистім полі.

Вишиваю в осінь п'ятдесяту —

Золоті листки складаю

[справно,

Щоб могла земля ця

[пригадати,

Про колишні дні, про вільні,

[славні!

(ЛИСТОЧКИ і ХМАРИНКИ

встають та танцюють під мело­

дію стрілецької пісні „Як з Бе­

режан до кадри").

ВІТЕР:

Сіла Осінь-княжна на престолі,

З павутиння серпанок звиває...

ЛИСТОЧКИ (Хором):

Ой, кого ж прикриє він поволі ?

Ой кого ж до сну заколихає ?

ОСІНЬ:

На могили з білими хрестами

Злинуть серпанки мої шовкові,

Тим, що сплять утомлені

[боями,

Щ о колись боролися у Львові.

Щ о колись відважно в бій

[ставали

Щоб Червону піднести Калину,

Нам повік у пам'яті остались,

Не буде ніколи їм загину.

Хай згадають в осінь

[п'ятдесяту

У свої великі роковини,

Як колись боролися завзято,

За свій прапор золотий і синій.

(Чути за сценою пісню „Гей у

лузі Червона Калина". Вмашеро-

вують новаки у стрілецьких шап-

ках-мазєпинках та уставляють­

ся перед престолом).

ВІТЕР:

Сіла Осінь-княжна на престолі

І вінок з калини виплітає . . .

ЛИСТОЧКИ (Хором):

Ой чиє ж прикрасить горде

[чоло?

І яких побідників ввінчає?

ОСІНЬ:

Ой плету, плету вінок з калини

Тим, що блиснуть славою

[новою,

Лицарям' майбутнім України

Тим, що завтра стануть вже

[до бою.

Щ о дітьми сьогодні на чужині

Набирають знання в рідній

[школі,

Щоб добути славу Україні,

Привернути давнє сонце волі.

6

Тим, що не злякаються нічого,

Щ о присягнуть в осінь

[п'ятдесяту,

Щ о за Україну і за Бога

З ворогами підуть воювати.

(Сурма грає „Ми ростем, ми

надія народу". На сцену вмаше-

ровують новаки в одностроях з

ройовими знаменами та інші в

шкільних одягах, з торбинами з

книжками. Стають довкруги О се­

ни. Всі співають Національний

Славень „Ще не вмерла").

(ЗАСЛОНА)

Щ О П И Ш Е М И Ш К А - Г Р И З И К Н И Ж К А ?

Дороге Моє Новацтво!

Плакав, плакав Зайчик-Петрусь, що не була я цього літа в ньо­

го на Новому Соколі, а тим часом я їздила далеко-далеко . . . Ну, та

про це написала я довші спомини і їх почнете читати у „Готуйсеві"

за грудень. Тепер же маю Вам сказати щось зовсім нове.

Бачите, яку гарну заставку намалювала для мене сестричка Ні­

на Мриц ? Якби хтось інший був просив її намалювати, то я не знаю,

чи вона намалювала б, але на моє прохання — зробила це зараз!

Ви вже добре приглянулися цій заставці — і бачите, що тут на­

писано? Букви „ОПДЛ" та „ДУДК". Пригадуєте, що це значить? Як,

зовсім не пригадуєте ? А з минулого року — з листопада та грудня —

не пам'ятаєте? О так, кажіть, кажіть! Я знала, що Ви не забули!

О П Д Л це Об'єднання Працівників Дитячої Літератури. Це всі ті, хто

пише й розмальовує для Вас Ваші книжечки й журнали. А Д У Д К

це „Двомісячник Української Дитячої Книжки". Це такий час у лис­

топаді та грудні кожного року, коли шанують особливо українську

книжку. Ви знаєте, як Вам мило, коли Вас шанують у день Ваших

іменин чи уродин. Як Вас тоді всі шанують, як співають „Многая лі­

та" та обдаровують, це Ви самі найкраще знаєте. А книжку пошану­

єте найкраще — коли будете її купувати та читати. А щоб Ви знали,

що для Вас написали письменники, що Ви можете читати, ми зі се­

стричкою Лесею виготовили такий цілий список книжок, що по-вче-

ному зветься каталог. Хто вміє читати по-українському, той зуміє

кожну цю книжечку прочитати. Хіба що хто не вміє . . . Але цей на­

віть не признається, бо сором йому буде. Хай швидко вчиться, а тоді

вмітиме!

Отже розгляньте добре цей каталог, а чого Ви ще не читали —

просіть Ваших Батьків, щоб купили Вам у книгарні. А коли нема

книгарні в Вашому місті, замовте собі ці книжечки. Де? Таж у мене!

В мене книжок — що й не зчислити! Тільки пришліть заплату та на­

пишіть, що хочете, а я зараз Вам пришлю!

Але на цей Двомісячник я маю для Вас ще одну новину! Ось

послухайте: стали приходити до нас (до мене й сестрички Лесі) лис­

ти з такими дивними марками та з такими дивними адресами надав-

ців ... Я ніяк не могла збагнути, що це таке. А ж розпитала у сес­

трички і тепер вже знаю: то листи з Бразилії, з Аргентини, з Пара­

гваю, з Німеччини, із Франції. Я ніяк не могла спам'ятати цих усіх

країн, аж поглянула в атляс, і тепер вже знаю, де яка лежить. Все

це листи від українських шкіл, від сиротинців, від новацьких гнізд.

Всі просять . . . Ну, як думаєте, чого ж вони можуть просити? Кни­

жок просять: багато, багато українських книжечок! Дозволила мені

сестричка Леся читати ці всі листи — тільки гризти їх не дозволила.

Стала я читати і за свою голову мишачу обидвома передніми лабка-

ми схопилася. Подумайте: таж там бувають нераз цілі школи, по

кількадесятеро українських дітей, і всі говорять та пишуть по-укра­

їнськи без однієї помилки, і читали б теж, але . . . нема їм чого чита­

ти. Книжок у них нема зовсім. А купити не можна, бо за гроші в тих

країнах кожна книжка коштувала б стільки, скільки треба цілій ро­

дині, щоб прожити цілий тиждень . . .

Зажурилася я, важко зажурилася ... І пішла на пораду до Доб-

родушка-Читанчика. Він, знаєте, писав до „Готуйся" про нові книж­

ки, коли я ще була мала та ще цього діла не навчилася. Тепер він

вже зовсім старенький і нічого не робить, тільки сидить у фотелі, по­

пиває каву та читає якісь старезні книги.

От прибігла я до нього — і очам своїм не вірю! А він мов зовсім

відмолоднів! Сидить за столом випрямлений та бадьорий та пише

так бистро, що перо тільки мигоче в його руці. А листів написаних

кругом нього повний стіл, і на долівці їх повно. Побачив він мене,

усміхнувся та каже: — Здорова була, Мишко! Жаль тільки, що мені

ніколи з тобою говорити. Бачиш — пишу листи, проводжу таку

„Акцію Добродушка-Читанчика", тобто мою. Пишу, щоб діти з Пів­

нічної Америки та Канади робили добре діло — присилали нам дат­

ки. А ми за ці гроші перешлемо ці книжки, куди слід. . .

Та тут я у сміх, аж сльози мені з очей потекли. Та це, звичайно,

сльози не жалю, а радости.

— Та ж я, — кажу, — саме того прийшла до вас, шановний Чи-

танчику, щоб просити у цій справі допомоги! Бо й до нас, до „Готуй­

ся" приходять такі листи з проханнями про книжки — і я не знаю,

що з ними зробити!

Тоді Добродушок глянув на мене з-під своїх великих окулярів,

усміхнувся та простягнув мені руку разом з пером:

— Будемо, — каже, — Мишко, співпрацювати! Ти напиши своїм

новакам у „Готуйсеві", щоб присилали тобі датки, а я так вже поча­

рую, що за ці датки прийдуть новакам подяки із найдальших кінців

світа, куди лиш зайдуть наші книжки. ..

Стиснула я Добродушкову руку своєю лабкою і порішили ми

працювати спільно. Тому саме я пишу Вам про це все.

А далі. . . Бачите, це така казка, що я жду, як Ви самі її до­

кінчите! . .

Ваша Мишка

9

К А Т А Л О Г

КНИЖОК ДЛЯ МОЛОДШОГО НОВАЦТВА, ЩОБ НАВЧИТИСЯ

Н А Н И Х ДОБРЕ ЧИТАТИ:

МАЛЮЄМО — книжечка до розмальовування, малювала Ліда

Петруняк.

А малюючи без муки навчитеся і азбуки $ 1.00

ЯК ПІВНИК Г А Р Н И М СТАВ?

Всі кольори малювали, щоб ви грались і читали $ 0.80

АБЕТКА — малював Петро Холодний,

Це, скажу вам поміж нами, є абетка з образками $ 0.60

БІМ-БОМ, ДЗЕЛЕНЬ-БІМ, малюнки Охріма Судомори

Врятували кицин дім — це вам казка гарна всім $ 0.60

ВІЙНА ГРИБІВ З Ж У К А М И — віршована казка, малюнки

О. Судомори.

Гриб в горщок у борщ упав — хто з вас казку цю читав ? $ 0.50

І. Брикович — Л. Храплива: Н О В А Ц Ь К И Й ТАБІР, книжечка

до розмальовування.

Хто її купити вспів? Книжка ця для новаків! $0.50

Г. Хр. Андерсен: П О П Е Л Ю Ш К А , мал. Христя Головчак,

Черевичок загубила — а новацтву казка мила $ 0.50

Василь Дубина: БЛАКИТНІ ХМАРИНКИ, мал. Б. Крюкова,

З них не дощик буде нам, тільки вірші новакам $ 1.50

Роман Завадович: М Е Д О В И Й ТЕЛЕСИК, мал. П. Холодного,

Любиш ти, новаче, мід? Книжечку читай, якслід $0.40

Роман Завадович: КАЗКА — В И Г А Д К А С М І Ш Н А ПРО ВЕД-

МЕДЯ-ЛАСУНА, мал. М. Вербицького,

Нас боліли зуби всіх, та читати — це лиш сміх! $ 1.25

10

Роман Завадович: П Р И Г О Д И ГНОМИКА-РОМТОМТОМИКА,

мал. Е. Козака,

Всім приятель з лісу ґном — гарна книжечка кругом! .... $2.50

Ніна Мудрик-Мриц: П О ЯГІДКИ,

По ягідки йдемо в ліс — аж тут книжку хтось приніс! .... $ 1.75

Ніна Мудрик-Мриц: ПРИГОДИ ГОРДОЇ КИЦІ,

Утікла від киці мишка, не втече від нас ця книжка! $ 1.00

Ірина Наріжна: КАЗКА ПРО ТРЬОХ ВЕДМЕДИКІВ, мал. П.

Холодного,

Три ведмеді просять вас: — Прочитайте пильно нас! $0.50

Леонід Полтава: ЛЕБЕДІ, малюнки М. Григорієва,

Вірші тут для вас готові, ще й малюнки кольорові $ 1.00

Леонід Полтава: СЛОН П О АФРИЦІ ХОДИВ, мал. Ю. Куль-

чицького,

З комарями бій — не жарти; книжку цю читати варто! .... $ 0.80

Леонід Полтава: З ЛІСУ ЗАЙЧИКИ ІШЛИ, мал. Тамари

Цимбал,

Це про зайців, кавуна книжка ця. Ось тут вона! $ 0.75

Леонід Полтава: Ж У Ч О К ЩЕРБАЧОК, мал. Валерії Гутник,

Ну й цікавий вдався жук! Книжку лиш візьміть до рук! .... $ 0.80

Леонід Полтава: ЗАЙЧИК КЛАПОВУХ, мал. Тамари Цимбал,

Набідився зайчик мій, бо не знав, що гурт, що рій! $0.80

ЄКСТ; І/1ЮСТ РАЦІЇ ( X * *

Н. МУЛРИК- МРИЦ /"ЛяИ̂ Л»...

11

Володимир Радзикевич: ПРИЛЕТІЛА З И М А БІЛА, мал. Ніни

Мудрик-Мриц,

Поки зима прилетить, новак книжку покінчить! $0.95

Іванна Савицька: ТРИ КАЗОЧКИ, мал. Е. Козака,

Образочки кольорові — казки три для вас готові! $1.50

Леся Українка: БІДА НАВЧИТЬ,

Біда вчила горобця, нас читати — книжка ця! $0.40

Леся Храплива: П И С А Н К А УКРАЇНСЬКИМ ДІТЯМ, мал. П.

Андрусева,

Писанка часом зіб'ється, книжка завжди остається! $1.50

Ганна Черінь: БРАТІК І СЕСТРИЧКА, мал. М. Михалевича,

Книжка гарна і багата, для сестрички і для брата. $ 3.00

Віктор Цимбал: СОНЕЧКО, дитячі приказки, пісеньки та

казки,

Вам нераз співала мати — гарно це тепер читати! $ 1.00

Микола Щербак: ВІРШОВАНА АБЕТКА, мал. Е. Козака,

Кожна буква віршик має. Хто найшвидше прочитає? $1.50

Зладила Марія Юркевичева:

ЗОЛОТА БДЖІЛКА $ 0.75

СНІЖИНКА $0.75

Щ Е Б Е Т А Л И П Т А Ш Е Ч К И $ 0.75

ОСІННЄ ЛИСТЯ $ 0.50

ЗОЛОТЕ П А В У Т И Н Н Я $ 0.50

ВЕСЕЛИЙ СТРУМОК $ 0.50

СРІБНА ЗІРКА $ 0.50

С О Н Я Ш Н І Й ПРОМІНЬ $ 0.50

СНІГОВА БАБА $ 0.50

Ці книжки приготовила Бабуся Марія,

А хто книжечку дістане, той певно зрадіє!

Євген Яворівський: КАЗКА ДІТЯМ Н Е В Е Л И К А ПРО КУР­

ЧАТКО И ПРО ШУЛІКУ, іл. О. Судомори — Е. Козака,

Злий шуліка, ані слова, але книжка — кольорова. $ 0.75

Лев Яцкевич: М А К І В О Л О Ш К А , мал. Е. Козака,

Танцював у полі мак — і читати легко так! $ 1.50

Іван Франко: ДІДОВА Р Ш К А ,

Важко ріпку витягати — легше книжку прочитати! $ 0.50

УВАГА! ХТО З ВАС ВМІЄ ВЖЕ ДОБРЕ ЧИТАТИ УКРАЇН­

СЬКІ К Н И Ж Е Ч К И — З Н А Й Д Е ЇХ СПИСОК У Н А С Т У П Н О М У

ЧИСЛІ „ГОТУЙСЯ"!

12

Н О В А Ц Ь К Е С В Я Т О К Н И Ж К И

Приготовили ми свято,

І сезтричка і наш рій:

Несподіванок багато,

Скільки ж радощів і мрій!

Вже мами нам шиють строї,

А які чудові — ах!

Ми будемо ці герої,

Щ о змальовані в книжках.

Буде й Мишка-Гризикнижка,

Нечитальник — чорний Кіт.

(Це кажу вам тільки нишком,

Ви ж поглянути прийдіть)!

І льотерія в нас буде,

А хто щастя має з вас,

Книгу ось-яку здобуде,

Щоб читати всенький час.

Буде й виставка книжкова,

Ну і ярмарок немов.

Ви купуйте всі здорові —

Ми вам радо продамо!

Книжечку дамо цікаву

Українську, гарну вам,

Щоб читали ви на славу

І щоб дякували нам.

Вас ця книжка причарує,

Поведе в країну мрій ...

Отаке ми вам готуєм:

І сестричка і наш рій!

Сірий Орел Надя:

Я К Р О М К О Н А В Ч И В С Я С Л У Ж И Т И Д О С Л У Ж Б И

Б О Ж О Ї ?

Ромкові вісім років. Але він та­

кий високий, що хто його не

знає, думає, що йому щонаймен­

ше десять. І читати по-україн­

ському вміє так, як десятилітній,

бо навчився читати ще поки пі­

шов до садочка.

Ромкові батьки жили далеко

від української церкви та школи,

але кожної неділі їздили туди з

дітьми на Службу Божу та зали­

шали Ромка опісля на науку ре­

лігії. Ромко приглядався уважно

двом хлопцям, що служили до

Служби Божої в гарних золотих

одягах, немов би й вони були

священики. Ромко просив отця

пароха, чи й він не міг би так

13

служити, але отець підготовляв

до служіння тільки вищий курс,

а Ромко був на нижчому. Треба

було чекати.

Прийшла весна, і чекання вже

не було Ромкові таке дошкульне,

бо радів, що поїде в табір. І в та­

борі приглядався, як гарно слу­

жили до Служби Божої два нова­

ки, вже зовсім старші, з відзнач-

ками третьої новацької проби та

вмілости вівтарного хлопця.

А коли Ромко повернувся з та­

бору, побачив, що мама вже при­

готовила все, щоб уся родина ку­

дись знов їхала. Всі їхали на

решту вакацій до дідуся, старень­

кого священика, що жив далеко

і не міг сам приїхати до них.

Дідусь привітав їх дуже радо,

опроваджував по містечку, де сто­

яли дуже давні й дуже цікаві до­

ми, деякі ще з початку минулого

століття. А другого дня ранком

Ромко встав швидше за всіх і по­

бачив, що дідусь вже виходив з

хати — до церкви.

— Добрий день, дитино! — від­

повів дідусь на Ромків привіт. —

Підеш зі мною до церкви, коли

ти вже ось готовий?

— О так, так! — вигукнув на

радощах Ромко. Миттю побіг взя­

ти свій молитовник і вже був

знов біля дідуся. Перейшли го­

род та ввійшли до церкви. Дідусь

включив електричне світло, бо в

церкві ще добре й не роз'ясніло,

та клякнув молитися. Клякнув і

Ромко і чомусь собі подумав:

„Боже, дай, щоб я скоро став вів­

тарним хлопцем"!

Дідусь устав з колін, дав Ром­

кові сірники і казав засвітити

свічки при престолі та при ма­

ленькому столику, де дідусь мав

приготовлятися до Служби Бо­

жої. А тоді дідусь відчинив ша­

фу в захристії та вийняв ризи.

Вдягнув білу, мережану долом

сорочку поверх своєї ряси а тоді

шепнув Ромкові:

м

Мал. Таня Гаєцька

14

— Подай мені епітрахиль!

Ромко відчинив широко очі. —

Оце? — спитав, показуючи на

якусь частину риз, що лежала на

кріслі.

— Ні, це нарукавниці! — від­

повів дідусь. — А оце епітрахиль!

— показав. Дідусь зразу пізнав,

що Ромко ще не знає, як нази­

ваються поодинокі частини риз.

І тому став пояснювати: ця со­

рочка зветься стихар, або підриз-

ник, а це епітрахиль, а це зна­

чить „на шиї"; це пояс, це нару­

кавниці, а це фелон. Коли ж свя­

щеник благословить Святими

Тайнами, вдягає ще гаптований

шаль.

Поки дідусь одягнув ризи, Ром­

ко вже добре знав, як що нази­

вається. Тоді дідусь станув пра­

вити підготову, або проскомидію.

Коли покінчив, спитав Ромка:

— А ти вмієш служити до

Служби Божої?

— Я ще ніколи не служив, але

хочу попробувати! — відповів

жваво Ромко. — Я маю молитов­

ник і вмію добре читати!

— Тоді — попробуй! — і дідусь

пішов до престола.

Ромко знав, де ставати біля

престола та коли на котрий бік

переходити, бо завжди пильно

слідкував, як робили це вівтарні

хлопці. Та відповідати не було

так легко. Щ е „Амінь" та „Гос­

поди помилуй" — потрапляв до­

бре, але коли прийшло до анти­

фонів, аж сльози станули йому

в очах, а дідусь сам відмовив за

нього. Тоді вже Ромко знов знай­

шов у молитовнику слова, що їх

говорив дідусь, і справа пішла

гладше.

Коли дідусь відправив Службу

Божу та роздягнувся, цілуючи

хрестики на кожній частині риз,

сказав Ромкові:

— Як на перший раз, це було

зовсім незле. Якщо хочеш, ходи

зі мною до церкви кожного ран­

ку, то навчишся зовсім добре!

І Ромко ходив. Не було ніодно-

го ранку, щоб дідусь мусів його

будити! Він сам завжди стояв

вже готовий з молитовником, ко­

ли дідусь появлявся на ґанку.

Служив і на тихій Службі Божій

і навіть на співаній, і при молеб­

ні і при вечірні. Трапилося так,

що в одних парохіян хрестили

маленького синка, отже Ромко

служив і при хресті і при миро­

помазанні. Померла була теж у

той час у парохії одна старенька

бабуся, то Ромко, хоч і сам тро­

хи з жалю поплакував разом з її

рідними, таки служив і при па­

нахиді і при похороні. Тільки

якось ніхто не вінчався, і при він­

чанні не міг Ромко служити.

Ромко вже все вмів і його на­

зивали жартом „малим дяком".

Вмів навіть вдержувати вогонь у

кадильниці та подавати її дідусе­

ві так, щоб не попектися та щоб

ні жаринка не випала на землю,

на килим.

Вечорами Ромко розпитував ді­

дуся, як можна стати священи­

ком. Дідусь розказував, що після

15

закінчення сереньої школи треба

записатися на студії теології та

довго й пильно вчитися. Далі та­

кого теолога висвячують на дія-

кона, який може вже помагати

правити, більше, як вівтарний

хлопець. Опісля висвячують йо­

го на священика — і це велика

Свята Тайна. Старший над кіль­

кома парохіями, що в них є свя-

щеники-парохи, є декан, а над

цілою єпархією є єпископ. Тут

Ромко пригадав, що єпископ від­

відував їх церкву в місті і вигля­

дав подібний до Святого Мико­

лая.

Тоді Ромко зацікавився, хто це

такий на образах у дідуневій кан­

целярії. А це був покійний

Митрополит Львівський Андрей

Шептицький та теперішній Вер­

ховний Архиєпископ всієї Укра­

їнської Католицької Церкви —

Иосиф Сліпий.

— О, я знаю! — аж сплеснув

Ромко в долоні. — Та ми ж його

вітали цього літа в таборі на Вов­

чій Тропі! Тільки тут він без

шапки, а там був або в такій бі­

лій загортці або в золотій шап­

ці з хрестом.

— В комілавці, або в мітрі! —

поправила мама.

— О, я дуже, дуже хочу бути

священиком, і митрополитом! —

вигукнув Ромко, аж всі усміхну­

лися, навіть дідусь.

— Покищо треба тобі стати до­

брим вівтарним хлопцем, а тоді

далі пильно працювати — то чо­

му б ні? Я був би дуже радий, як-

щ і Ь Л &

Мал. Таня Гаецька

би ти став священиком!

зав тато. ска-

**

*

В першу неділю після вакацій

Ромко пішов з батьками і з ма­

лими братами до церкви і поба­

чив, що там стояв, готовий до

Служби Божої якийсь чужий

священик, видно гість. Біля ньо­

го ждав тільки один вівтарний

хлопець. А отець парох стояв

16

схвильований біля дверей та весь

час поглядав у них. Мабуть

ждав, поки прийде другий хло­

пець і неприємно було йому пе­

ред отцем-гостем. Ромко клякнув,

відмовив молитву, але другий

хлопець не надходив. Тоді Ромко

рішився. Перехристився, пішов у

захристію та вдягнув одяг слу­

жачого. І вже стояв разом зі свя­

щеником та другим хлопцем, го­

товий до Служби Божої.

Коли відправили Службу Бо­

жу, чужий священик похвалив,

що обидва хлопці так гарно вмі­

ють служити. Отець Парох не

сказав нічого, бо він вже ждав

готовий у ризах до Великої

Служби Божої.

Зате вечором, коли всі в Ром-

ковій хаті, як звичайно, читали

вголос українську книжку, на­

раз задзвонив телефон. Це отець

парох хотів повідомити Ромка,

що чув сьогодні, як він гарно

служить та . . . записує його до

Вівтарної Дружини.

А на святкуванні Першого Ли­

стопада Ромка викликали на се­

редину круга і сам братчик гніз­

довий прип'яв йому на рукав від­

значку вівтарного хлопця!

Катря Червоняк:

М А Л И Й Б Р А Т Ч И К

Орися і Павлусь невтомно див­

ляться на вулицю вже цілу годи­

ну. Бо минуло вже з дві години,

а татового синього авта щось не

видно на вулиці. Бабуся, що при­

їхала тиждень тому з Канади, си­

дить біля другого вікна та плете

малесенькі білі скарпиточки.

— Бабусю, коли то вже повер­

неться мама з . . . — почав питати

Павлусь, та не покінчив, бо Ори­

ся вигукнула:

17

— Приїхали! Приїхали вже!

-— і не ждучи ні на що вона схо­

пила китицю квіток, що стояли

приготовані вже від ранку та

чимдуж вибігла на двір. За нею

подались Павлусь та бабуся.

Синє авто дуже повільно за­

крутило в заїзд і тато поміг мамі

обережно висісти з нього. В ма­

ми на лиці щаслива усмішка, і в

руках щось сповите в біле на-

кривальце.

— Мамо, мамусю! — кинули­

ся до неї діти. Мама передала бі­

лий клуночок бабусі а сама при­

горнула дітей до себе.

— А це вам маленький брат­

чик! — промовила до них та роз­

горнула накривальце. Орися і

Павлусь поглянули. В накри-

вальці ворушилося щось таке

маленьке, поморщене й червоне.

Нараз це щось більше зморщи­

лося та видало зі себе такий го­

лосний крик, що Павлусь та Ори­

ся аж відскочили.

— Ого, — сказав Павлусь, —

він нас не любить, а ми його так

довго дожидали!

— Не думай так, Павлику. —

заспокоювала його бабуся. —

Він плаче тому, що голодний.

його треба нагодувати, перевину-

ти, заспівати колисанку і він бу­

де знов спокійно спати.

Всі ввійшли в хату і тут зра­

зу стало дуже метушливо. Брат­

чик плакав і бабуся носила його

по хаті на руках та співала „Ой

люлі, люлі". Мати готувалася го­

дувати братчика, а тато їй допо­

магав. Орися й Павлусь бігали

то за чистими пеленками, то за

накривальцем, то за тарахкаль­

цем.

І справді, за короткий час усе

сталося так, як казала бабуся.

Коли нагодували й перевинули

немовлятко, мама поклала його

дуже обережно в колисочку, при­

крашену мереживами. Мама спі­

вала „Ой ходить сон коло вікон"

і дитина заснула, вдоволено при­

цмокуючи устами.

Тоді то Павлусь і Орися могли

краще приглянутися братчикові.

— Як це так, що він наш бра-

тік, а вдався такий червоний і по­

ганий? — допитував чотириліт­

ній Павлусь. Орися новачка зна­

ла вже, що так не годиться гово­

рити про свого братіка, хоч він

їй видався теж надто поморще­

ний та червоний. Зовсім не такий,

як вона сподівалася.

— Це нічого, Павлусю, — про­

шепотіла вона, щоб не будити

немовлятка. — Який він не був

би, то він дуже маленький і він

наш братік і ми будемо ним опі­

куватися та любити його.

— Не журіться, діти, — промо­

вила бабуся, випроваджуючи їх

із кімнати.

— І ти, Орисю, і ти, Павлусю,

і навіть мама й тато теж так ви­

глядали, коли їм було тільки

шість днів. А дивіться, які ви всі,

слава Богу, гарні повиростали!

Мине тиждень-два, а тоді поба­

чите, який гарний стане ваш

братчик!

18

— Але нам треба подумати, як

назвати дитинку! — пригадала

мама. І всі примостилися кругом

неї у вітальні.

— Назвім його Бровко! — ви­

гукнув перший Павлусь. — Коли

з ним буде так весело бавитися,

як з моїм песиком, я дуже люби­

тиму його!

Всі засміялися, тільки Ори­

ся ні.

— Ой, Павлусю, — майже з

жалем зітхнула мама, — так мо­

жна називати тільки песика. А

наш братчик — не песик!

— То назвім його Боббі або

Биллі. Так звуться мої товариші

зі садочка! — не вгавав Павлусь.

— О так! — аж сплеснула руч­

ками Орися. — Ми читали недав­

но у школі про маленького

Биллі.

Та враз у кімнаті стало чомусь

дуже тихо. Орися глянула зди­

вовано на маму, на тата і на ба­

бусю, щось подумала і сама ска­

зала:

— Ні, Павлусю! Ми так не мо­

жемо назвати братіка! Ми всі

українці і він українець!

— Це велика правда, Орисю!

— підхопив тато. — Ми не повин­

ні називати його чужим іменем,

а позбавляти його свого рідного.

— Навіть американцям смішно

було б, якби почули таке ім'я:

„Биллі Чоботенко" — усміхнула­

ся мати.

Орися призадумалася.

А ми могли б його назвати

Олег, так, як звався наш великий

князь, або Ігор . .. Володимир Ве­

ликий охрестив Україну, але так

вже зветься наш двоюрідний

брат. — розмірковувала Орися.

— А може назвім його Петрусь

в честь гетьмана Петра Конаше-

вича-Сагайдачного? Про нього

сестричка розказувала нам на

сходинах.

— Або в честь великого митро­

полита Петра Могили ... — до­

повів тато.

— Я не знаю, чи мамі подоба­

ється це ім'я ... — завважила

бабуся.

— О, бабуся думає про недо­

брого московського царя Петра

Першого, що замучив гетьмана

Павла Полуботка! — завважила

Орися, добра бистра новачка.

— Та є ще багато інших імен!

— міркувала вголос мама. — Мо­

же б Іван .. .

— Мазепа, Мазепа! — підхопи­

ла Орися.

— Або Пилип . . .

Орися оглянулася безрадно на

тата.

— Гетьман Пилип Орлик, що

перший дав конституцію україн­

ській державі... — підповів тато.

19

— Андрій. . . Симон. . . Євген. ..

Иосиф. . . — продовжувала мама.

Павлусь мовчав, бо зазнав сьо­

годні аж двох невдач. Та в раз

він поглянув на портрет Велико­

го Кобзаря на стіні. І аж підско­

чив на радощах:

— Тарас! Тарасик! Назвім йо­

го: Тарасик!

Всі зразу погодилися, а тато

додав:

— Славно, Павлусю! А не за­

будь, що таємне ім'я славного ге­

нерала Української Повстанської

Армії, Романа Шухевича, було

теж „Тарас" — Тарас Чупринка.

Гарних буде мати опікунів наш

Тарасик!

За три тижні зібралося в домі

Чоботенків чимало людей, щоб

вшанувати христини малого Та-

расика. Орися і Павлусь пиша­

лися перед усіми своїм малень­

ким братіком. Він вже не був ні

поморщений ні червоний, тільки

рожевий, пухкенький та надиво

милий. Дітям навіть здавалося,

що він усміхався до них. А Ори­

ся залюбки розказувала всім, як

то Павлик, що йому ще тільки

чотири рочки, назвав свого брат­

чика!

Дорога Ладо!

Дякую Тобі за листа. Я радію, що Ти цікавишся природою так

само, як і я. Напишу Тобі, що знаю про листочки та чому вони жов­

тіють і сохнуть осінню. Ти певно знаєш, що не всі вони справді жов­

тіють. Я пригадую собі, що біля входу до табору стоїть така гарна

висока сосна. І Ти певно її пригадуєш собі. Якби Ти тепер погляну­

ла на неї — вона має такі самі зелені шпильочки, як мала влітку.

І буде мати їх всю зиму. А якби Ти поїхала у Бразилію чи в яку ін­

шу теплу країну, там Ти побачила б не лиш, що листя не жовкне,

але що й на дворі далі тепло, і так буде всю зиму, хіба що трохи дощ

попадає.

Справа в тому, що там нема зими ніколи. Це теплі, підрівникові

країни. Коли схочеш, я поясню Тобі, чому там весь рік тепло, а в нас

є зима й літо. Але тепер повертаємося до листочків. Якби Ти погля-

20

нула на листочок крізь дуже сильне побільшаюче скло (воно зветь­

ся дрібновид або мікроскоп) побачила б, що складається він із дуже

багато маленьких кульочок-клітин. Поміж цими кульочками прохо­

дять отвори-такі ніби малесенькі каналики. Цими каналиками тече

вода з поживою, що її дерево смокче своїм корінням аж зі землі. А

знов у клітинках листків є такі малесенькі зелені зернятка зеленцю.

Тому й листок зелений. Цей зеленець дуже важливий, бо він витя­

гає вуглець із повітря та лучить його з водою, і з того постають нові

речовини — цукри та мучки, що їх дерево потребує до свого росту.

Цікаво, правда?

Але листки не лиш творять поживу для дерева. Вони теж і ди­

хають — так, як ми дихаємо легенями. До цього вони мають малень­

кі дірочки на своїй поверхні. Коли починається зимно — листки вже

не можуть дихати. Якби вони далі оставалися на дереві — все дере­

во простудилося б. Тому в листках поволі заникає зеленець, вони

жовтіїоть. Починають сохнути та прориватися ці каналики, що ни­

ми листок пов'язаний із гілкою — і листок відпадає. Зимою дерево

ніби спить — але на весні воно матиме свіже листя — і знов буде ди­

хати та збирати собі поживу зеленцем.

— А як ще зі шпильочками в сосни, у смереки та в нашої улюб­

леної ялинки? — спитаєш. Бачиш, поверхня шпильочок куди мен­

ша, як листків і вони не дихають так сильно. Тому й можуть остава­

тися на дереві на зиму.

Це трохи сумно, коли листки опадають із дерев — але цим не

треба журитися. Вони падуть і гинуть — але вони таки придаються,

бо на землі, коли ще падуть дощі, ці листки перегнивають та розкла­

даються і вся пожива, що вони зібрали за літо, розтоплюється і вся­

кає в землю. Звідтіля дерево її знов витягає собі весною, коли почи­

нає знов оживати.

Бачиш, як розумно це все влаштовано? Чи не здається Тобі, що

це все мусів хтось так розумно подумати, щоб все згоджувалося і ні­

що не йшло намарне. Так, Хтось про це подумав і все так створив,

як треба. Бог це все створив, і тому вся природа така дивна і така ці­

кава і так гарно її пізнавати.

Здається, написав я Тобі про все, що Ти питала. Ага, ще про тра­

ву. Вона теж сохне і в'яне осінню. І теж остаються в землі корінчи­

ки і з них весною виростає нова трава.

І ще можна б про це багато сказати — але я вже мушу йти на

сходини. Пиши, що ще Ти хотіла б знати?

Здоровлю Тебе нашим Готуйсь!

Всеволод із роя „Дуби"

21

Новак Ромко Винницький, що

їздить тепер з батьками по Евро-

пі, пише нам:

Ми відвідали німецьке місто

Гамельн, над рікою Везер. Ми по­

їхали туди, щоб побачити ста-

ринний переказ про щуролова.

Переказ каже, що в 1284 році

в Гамельн замножилося було ду­

же багато щурів і тоді прийшов

музикант зі сопілкою, який пого-

С В І Т У

дизся за ціну 1.000 талярів вигу­

бити щурів. Справді, всі щурі по­

бігли за голосом його сопілки і

потопилися у Везері. Та мешкан­

ці Гамельну не хотіли заплатити

йому обіцяних грошей і за те він

зібрав усіх дітей з міста і завш їх

у скелю, яка опісля замкнулася

за ними. Цей переказ відіграють

мешканці Гамельну кожної літ­

ньої неділі перед будинком місь­

кої ради.

Ми відвідали теж музей у Га­

мельн, де є окрема „кімната щу­

ролова". Там є теж і книжки з

перекладами цієї леґенди на різ­

ні мови. Між ними ми знайшли

і переклад на українську мову.

Це віршований переспш, що на­

зивається :

Щ У Р О Л О В З Г А М Е Л Ь Н

Автор: Остап Грицай

Видавництво „Світ дитини",

Львів.

Готуйсь!

„їжак" Моко Винницький

Мал. Христя Баранська

Ч И П А М ' Я Т А Є Т Е Щ О Т А К Е Д У Д К Т А Щ О Т Р Е Б А

В А М У Т О М У ЧАСІ Р О Б И Т И ?

22

Щ О ТУТ Н А БУКВУ „Л"?

Це неважко відгадати, бо це ж новацька домівка перед Листопа­

довим святом. В домівці бачите вже сестричку Ліду, новаків Левка,

Любка і Луця; Леська, передягненого за отрока та братчика Леоніда.

А що тут ще починається на букву „Л" — віднайдіть самі. Скажемо

вам лиш, що таких предметів тут 15. Ану, попробуйте!

Мал. Христя Баранська

23

Д О Д А Й Т Е ТІЛЬКИ О Д Н У

БУКВУ!

До цих букв, що тут бачите

написані, треба всюди ще додати

лиш по одній на початку, і в кож­

ному рядку знайдете якесь сло­

во. Які це слова — маєте поясне-

' X

2

3

• і

X

X

X

X

X

X

X

но побіч:

- Ук

- Ук

- ук

- УК

- ук

- ора

- ора

- ора

- ора

Комаха

Листясте дерево

Старинна зброя

Початок галузки у стов

бурі дерева

Сильний звук

Високе місце

Живуть у ній звірі

Покриває дерево

Місцевина в горах Карпа

ора

тах, в долині ріки Прута

Інакше: означений час.

анок Прибудівка до хати

анок Пора дня, коли найкра­

ще працювати

анок Рухлива забава

анок Малий пан

анок Мале поле

Х Р Е С Т И К І В К А

Слова в кожному рядку зна­

чать:

Багато дерев

Місце в ріці, де вода кружляє

Хитрий звір

їмо ним

Витискаємо з овочів

Вірне домашнє звіря

Червона пільна квітка

Батько батька

Букви на місці хрестиків да­

дуть назву місяця, що в ньому

сталася славна подія, якої п'ятде­

сятиріччя саме обходимо цього

року.

24

\ Г Р А Ш К У \ ~ П Р И К Р А С У !

ШЯ0*>"

ЖОЛУДЬ

Щ

листом

>'"«

листок.

0

пєро

с ПОЛОВИНЛ 7,С0Щ\ А£о І-'АШТАИА

ДїЬвЄІЛІС 3 ПАПЄРу

і̂ о МІЦНОТРИИЛ&

Подав Сірий Орел Денне Беднарський

А/ОС ,

Л а т і . у н ш м с ь ш я о в а ,

Л с о ю ш , ] щ ш ж у ш и т а ,

< Ш о п ш ш ^ д м л Щ ) - ш \

)-і1г й а и / т ь х а г ш ш і •

п І ^ % п о с к к : ( щ т т і т т ю ,

о т ш - ^ д і - к і л м ш ґ і "

х т ш л / т - Ь с м м а ( ^ ) - и ,

"Лі ш Ш^Щ^7ШЖ1 ж ТЩШ&.,