œŒ “Œ… ¡≤ –Œ«”Ã≤ÕÕﬂ...Євроінтеграція в контексті...

œŒ “Œ… ¡≤ –Œ«”Ã≤ÕÕfl:”Í‡øÌ‡ Ú‡ ™‚ÓÔ‡

Ô≥ÒÎˇ œÓÏ‡‡Ì˜Â‚Óø Â‚ÓÎ˛ˆ≥ø

За матеріалами міжнародного наукового семінару «Перед визнанням: Україна та Європа після Помаранчевої

революції», Київ – НаУКМА – 30 вересня 2005 року

Збірник наукових статей

Київ • Атіка • 2006

ББК 66.3(4УКР)я431+66.4(4УКР)я431П41

Рекомендовано Вченою радою Національногоуніверситету «Києво�Могилянська академія»(Протокол №16 (9) від 27 квітня 2006 року)

Рецензенти: Кармазина М. С., доктор політологічних наук, Інститут

політичних та етнонаціональних досліджень НАН України;Оссовський В. Л., доктор філософських наук, НаУКМА.

П41 По той бік розуміння: Україна та Європа післяПомаранчевої революції: Збірник наукових ста�тей / За заг. ред. Ґейра Флікке та Сергія Кисельо�ва // За матеріалами міжнародного наукового се�мінару «Перед визнанням: Україна та Європа піс�ля Помаранчевої революції», Київ – НаУКМА –30 вересня 2005 року.– К.: Атіка, 2006.– 228 с.

ISBN 966"326"179"X

Збірка є результатом міжнародного українсько"норвезькогосемінару «Перед визнанням: Україна та Європа після Помаран"чевої революції» (відбувся 30 вересня 2005 року у Києві як етапспільного проекту Національного університету «Києво"Моги"лянська академія» та Норвезького інституту міжнародних до"сліджень). Тематика збірки різнопланова: читачам пропонуєть"ся політологічний, філософський, історичний аналіз суспіль"них перетворень в Україні після Помаранчевої революції2004 р. Значну увагу приділено регіональним аспектам зазначе"них проблем. Збірка містить статті авторів, які по"різному став"ляться до подій, що досліджуються, більш того, ці автори стоя"ли по різні боки барикад і під час революції 2004 р.

Для науковців, політологів, громадських діячів, усіх, хтоцікавиться суспільно"політичними подіями.

ББК 66.3(4УКР)я431+66.4(4УКР)я431

© Кафедра політології НаУКМА,2006

© Видавництво «Атіка», 2006ISBN 966"326"179"X

ЗМІСТ

Сергій Кисельов, Ґейр Флікке

Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Ґейр Флікке

Після Помаранчевої революції: перехідні явища і рушійнісили у бік консолідації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

Частина 1. Режим і суспільство після Помаран/чевої революції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26

Сергій Рябов

Визнання опозиції – як умова визнання демократії в Україні 26

Сергій Кисельов

Демократизація в Україні: моделі демократії . . . . . . . . . . . . . 38

Олександр Дергачов

Проблеми розвитку демократії в Україні після Помаран/чевої революції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48

Наталя Амельченко

Проблема соціальної інтеграції в Україні у контекстіосмислення досвіду Помаранчевої революції . . . . . . . . . . . . . 61

Оксана Кисельова

Роль громадянського суспільства в процесі демократизаціїв Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73

Тетяна Суходуб

Культура свободи та демократії в Україні: міфи, ілюзії,реальність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80

Валентин Якушик

Українська революція 2004–2005 років: головні ознаки таформи вияву . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92

Тор Буккволл

Помаранчева революція – як зміна режиму? . . . . . . . . . . . . . 103

Олександр Дем’янчук

Уроки Помаранчевої революції для реформуваннядержавного управління в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113

Олександр Тягло

Революція в контексті соціальної трансформації . . . . . . . . . 125

Валерій Барков

Суперечності розвитку громадянського суспільства вУкраїні та шляхи їх подолання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136

Частина 2. Євроінтеграція та зовнішня політика:регіональні проблеми . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146

Михайло Кірсенко

Історичне і міжнародне підґрунтя Помаранчевої pеволюції в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146

Володимир Кушніренко

Зовнішньополітичні орієнтири України після Помаранчевоїреволюції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157

Наталія Мусієнко, Оксана Мусієнко

З досвіду революцій: Тиха та Помаранчева . . . . . . . . . . . . . . 164

Анатолій Круглашов

Громадська позиція щодо перспектив євроінтеграціїУкраїни: регіональні виміри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178

Михайло Багмет

Адміністративно/територіальна реформа в Україні: доціль/ність, своєчасність та перспектива (на прикладі Миколаїв/ської області) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 192

Михайло Жук

Євроінтеграція в контексті регіонального розвитку: пробле/ми та ризики у формуванні громадянської свідомості . . . . . . 210

4 | Зміст

ПЕРЕДМОВА

Ця збірка є результатом міжнародного українсько�норвезького семінару «Перед визнанням: Україна і Єв�ропа після Помаранчевої революції», що відбувся30 вересня 2005 року та був черговим етапом здійснен�ня спільного проекту Національного університету«Києво�Могилянська академія» та Норвезького інсти�туту міжнародних справ. Співкерівниками проектувиступили: з українського боку Лариса Човник, з нор�везького – Валтер Ангелл. Змістовну підготовку семі�нару, відбір учасників та проведення семінару здійсни�ли: з норвезької сторони Гейр Флікке, з української –Сергій Кисельов. Актуальні проблеми сьогоденняУкраїни були у центрі уваги семінару, участь в якомувзяли знані фахівці�політологі та практичні політики.Статті у цій збірці в основному написані за результата�ми виступів учасників семінару. Видання здійсненедвома мовами – українською та англійською в Україніта англійською у Норвегії.

Незважаючи на те, що основною проблемою, щоаналізується, є сьогоденна Україна, суспільні зміни, яківідбулися після Помаранчевої революції 2004 р., тема�тика збірки достатньо різнопланова: тут ми бачимо йполітологічний, й філософський, й історичний аналізсуспільних перетворень в Україні у 2004–2005 рр. Знач�ну увагу приділено регіональним аспектам зазначенихпроблем, причому ми намагалися охопити чотири ве�ликих регіони України – Східний, Південний, Захід�ний та Північний.

Ми прагнули до об’єктивного аналізу як подій влас�не Помаранчевої революції, так і післяреволюційногорозвитку Української держави. Проте, суб’єктивнеставлення до суспільно�політичних подій в будь�якомувипадку накладає свій відбиток. Саме для того, щобмаксимальне позбутися суб’єктивізму, збірка міститьстатті авторів, які мають різне ставлення до подій, щодосліджуються, більш за те, автори збірки стояли порізні боки барикад й під час революції 2004 р. Саме

тому можна побачити різні, навіть протилежні, оцінкирозвитку громадянського суспільства в Україні, проб�леми зміни еліт після Помаранчевої революції, навітьоцінки самої цієї революції. В одному місці можнапрочитати, що вона була безумовно соціальною рево�люцію, з обґрунтуванням цієї тези, а в іншому – що во�на, звичайно, соціальною революцією не була, і ця те�за є теж обґрунтованою. Що ж, час «остаточного діаг�нозу» ще прийшов, але подібні дискусії ведуть до отри�мання істинного знання у майбутньому.

У збірнику розглядаються різні проблеми, як власнеосмислення революції 2004 р., так і післяреволюційно�го розвитку України. Передусім, це проблеми грома�дянського суспільства України, суперечності його роз�витку та можливі засоби подолання цих суперечнос�тей. Низка статей присвячена цьому аспекту розвиткунашого суспільства. Хоча, проблеми розвитку грома�дянського суспільства – дозволю собі застарілийштамп – червоною ниткою пронизують майже всістатті збірки. Можливо, саме в цьому напрямку слідшукати відповіді на питання, що поставила Помаран�чева революція.

У збірці розглядаються також проблеми розвиткудержавного управління в Україні, зокрема умови де�мократизації українського суспільства, особливості пе�рехідних процесів в Україні, моделі розподілу політич�ної влади в Україні. Аналізується залежність розвиткувладної ієрархії в Україні від вирішення проблем міс�цевого самоврядування та співпраці з громадянськимсуспільством.

Ціннісний аспект Помаранчевої революції та тихсуспільних подій в Україні, що були так чи інакше знею пов’язані, також є предметом дискусії, бо на сто�рінках збірки фактично триває та дискусія, що такзахопила учасників семінару 30 вересня 2005 р. Розгля�дається процес міфотворчості в сучасній Україні. По�рівнюються ціннісне сприйняття демократії та «інстру�ментальне» ставлення до демократичних цінностей.

Дискусія навколо питань, поставлених Помаранче�

6 | Передмова

вою революцією, змусили по�новому дивитись й на де�які проблеми, які нібито й не були проблематичними,доки їх не торкнулася теоретична думка. Так, тут пред�ставлений абсолютно новий, оригінальний аналіз фе�номену сучасної опозиції.

В чому витоки тих подій, що розглядаються? Чи не євони наслідком всієї української історії? Чи не було неві�домих нам революцій у світі – крім інших кольорових –які б пролили світло на події 2004–2005 рр. в Україні?Звичайно, запитань завжди більше, ніж відповідей, про�те, якщо запитання не поставлене, то й відповіді не буде,бо самий факт запитання є вже кроком до відповіді.

Редактори намагалися зберегти авторський стильстатей та поняття, які були використані авторами. То�му у збірнику трапляються синонімічні поняття, на�приклад «Неурядові організації» (НУО) та «Недержав�ні організації» (НДО). Незважаючи на те, що строгийсемантичний аналіз висвітлює різницю у змісті цих по�нять, у контексті проблем, що розглядаються, цією різ�ницею цілком можна знехтувати.

Наприкінці – найприємніше. Велика подяка керів�никові проекту Ларисі Човнюк, начальнику Міжнарод�ного відділу НаУКМА та всьому Міжнародному відділуза велику допомогу в організації проведення семінарута виданні цієї збірки. Велика подяка Валтеру Ангеллуза вміле керівництво тими, ким керувати достатньоважко – вільними науковцями. Велика подяка адмі�ністрації НаУКМА, зокрема першому віце�президен�тові Михайлу Брику та віце�президентові з міжнароднихвідносин Катерині Максим за створення умов здійс�нення проекту. Від щирого серця дякуємо також на�шим перекладачам Олені Ясинецькій та Максиму Яков�леву за якісний, професійний і, що важливо не в остан�ню чергу, швидкий переклад як з української на англій�ську, так і з англійської на українську.

Сергій Кисельов, Ґейр Флікке

Передмова | 7

8 |

Ґейр Флікке,доктор філософії з політичних

наук, дослідник Норвезького

інституту міжнародних справ

ПІСЛЯ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ: ПЕРЕХІДНІ ЯВИЩА І РУШІЙНІ СИЛИ У БІК КОНСОЛІДАЦІЇ1

Вступ

Політичні перипетії на пострадянському просторі,що його вірніше було би назвати «простором нових не�залежних держав» (ННД), досягли тієї межі, яка нага�дує початок 1990�х. Помаранчеву революцію в Україніможна розцінювати як одну з найважливіших подій,оскільки саме вона запропонувала можливість змінитинапрям у «регульованих виборах» і розпочати перего�вори та, можливо, дії за сценарієм демократичного пе�рехідного процесу. Ця подія є вирішальним моментомдля того, щоб зафіксувати і зберегти здобутки, що їхбуло досягнуто за останнє десятиліття побудови пост�авторитарних інститутів, десятиліття націєтворення ідемократичної консолідації.

У той же час, нам довелося згадати не лише визна�чальність перехідних явищ, а й звернути увагу на ті ви�пробування, що вони перед нами ставлять. Звичайно,події на Майдані свідчать про те, що перехідні явищаніколи не бувають лінійними, простими і схематични�ми, як це відбивається в теорії. Тільки�но режим роз�починає лібералізацію або сподівання на продовженняліберальної політики досягають певного рівня, певнісоціальні сили мобілізують конфлікти серед еліт щодонайважливіших питань. Саме це впливає на становлен�ня політичного майбутнього нових незалежних дер�

1 Автор висловлює вдячність Стіні Тор’юсен (NUPI), ТоруБаккволлу (FFI) та Якубу Годжімірскі (NUPI) за корисні зауваженнящодо цього нарису.

Після Помаранчевої революції... | 9

жав, наслідком чого створюються політичні альянси.Але чи довго вони триватимуть? Ми намагаємосястежити за останніми політичними подіями задля того,щоб, уникаючи невідповідності емпіричним реаліям,застосовувати експериментальні моделі та аналізуватиі перевіряти події. Але, як завжди, це є проблемою, хо�ча ми робимо припущення, що будь�яка спроба про�стежити політичні події, аналізуючи їх і намагаючисьпередбачити можливі наслідки, є здебільшого експери�ментальною.2

Як і будь�яке перехідне явище, політичні зміни в Ук�раїні – навіть і поза Майданом – породжують багато те�оретичних та практичних випробувань. Якщо теоріядопоможе нам не зупинятися на експериментальнихвисновках і висвітлити деякі проблеми для можливогодослідження, то практичні рекомендації дозволяють по�долати межі дослідницької програми і зосередити увагуна альтернативних стратегіях. Одне не існує без іншого.В дослідницьких сферах може йтися про різні контексти:одні стосуються чистого академізму, інші – міжнародноїполітики загалом. Один момент, так чи інакше, постаєважливим: здійснення переходу до демократичних засад,коли виникають певні очікування з боку міжнародноїспільноти, коли в політичних здобутках вона вбачає пе�рехідний процес, що відбувається зсередини держави.

2 Повноцінні дебати з питання, чи були студії перехідних явищ наколишньому радянському просторі «телеологічними» чи ні – тобто за�стосування певних моделей нового політичного розвитку щодо колиш�нього СРСР,– який сприймає консолідацію як належне – роками цир�кулювало в пострадянських дослідженнях. Більшість критиків з транзі�тології зазначають, що перехідні процеси було упущено в Росії (Див,:Reddaway, Peter & Dmitri Glinski (2001), The Tragedy of Russia's Reforms.Market Bolshevism Against Democracy. Washington, DC: United States Ins�titute of Peace; Cohen, Stephen F. (2000), Failed Crusade: America and theTragedy of Post�Communist Russia. New York/ London: W.W. Norton &Company.). Так, праця Шміттера і О'Доннелла (Schmitter, Phillipe C. &Guillermo O'Donnell (1986), Tentative Conclusions about Uncertain De�mocracies. Baltimore, MD: Johns Hopkins University Press.) полягала ваналізі тестових моделей, а не в передбаченні наслідків. Див. такожGans�Morse, Jordan (2004), «Searching for Transitologists: ContemporaryTheories and the Myth of a Dominant Paradigm», Post�Soviet Affairs, vol. 20,no. 4, pp. 320–349 з цього приводу.

10 | Ґейр Флікке

Наша мета полягає у висвітленні певних питань, якііснують у формі «ми не знаємо, та маємо це обговори�ти», що стосуються нинішньої політичної ситуації вУкраїні. «Поза визнанням? Україна та Європа післяПомаранчевої революції», такими є дві головні темидля дискусії. Наскільки суттєво змінилася Україна піс�ля трьох турів президентських виборів 2004 року та де�мократичного обрання президента Ющенка? Чи лиша�ються нездоланими перепони, що відіб’ються на укра�їнській політиці прийдешніх років? Чи можемо миговорити про перспективи глибшого вкорінення укра�їнської народної демократії? Крім того, Україну визна�но європейською державою як географічно, так і куль�турно. Але що потрібно для того, аби перетворити цевизнання на більш цілеспрямовану політику для досяг�нення інституціоналізованої європейської спільноти3?Якими є оптимістичні та песимістичні сценарії для єв�ропейської політики України в цьому контексті?

Вивчення перехідних явищ: корисна парадигма?

Коли політичні явища справляють міжнароднийефект, як це сталося у випадку Помаранчевої револю�ції, – як на політику ЄС, так і регіональну – існує до�волі велика кількість інновацій для обговорення в пре�сі. В гіршому випадку, преса песимістично ставиться донового виклику; в кращому ж – може запропонуватипевні ідеї для визначення поля нових випробувань.4

Одну таку новаторську концепцію висунув канадський

3 Цю позицію відображено в Batory Report, де справедливо відзна�чається, що згідно зі статтею 49 of the EU Treaty, всі європейські держа�ви можуть апелювати до членства, «і Україна, передусім, є європей�ською державою» (More Than Neighbours: The Enlarged European Unionand Ukraine (2004, р. 9), Stefan Batory Foundation: Warzaw).

4 З приводу песимістичних відгуків щодо «кольорових революцій»на колишньому просторі CIS, дивіться Kirill Nourzhanov, 'Colored revo�lutions revealed to be hollow at core', надруковано Johnson's Russia List(JRL), no. 9244, 2005. З приводу ж оптимістичних точок зору, challengingAslund's (2005), позиція, в якій викладено, що економічна політика ад�міністрації Ющенко виявила недоліки в перші 100 днів, дивіться Kuzio,Taras & Paul D'Anieri (eds) (2002), Dilemmas of State�Led Nation Buildingin Ukraine. Westport & London: Praeger.


аналітик Патрік Армстронґ. Він запропонував ідею«стаґлюції», яку визначив як гібрид короткостроковихочікувань та довгострокових випробувань: «Одна спра�ва – це швидка та запаморочлива зміна влади, а зовсімінша – очікувати таке ж швидке вирішення базовихпроблем посткомуністичних країн».5 Попри всі песи�містичні аспекти цієї теоретичної побудови, вона тор�кається самої суті: перехід від одного устрою до іншогоє довгостроковим процесом, який не відбувається заодин день. Більше того, в літературі з пострадянськихперехідних процесів, що її з часом стає все більше, єкілька загальних уроків, вартих уваги,– по�перше,– натеоретичному рівні, по�друге,– на практичному.

Розпочнемо із загального нарису основних питань зістудій перехідних явищ як таких, а далі перейдемо допитань практичного характеру. Впродовж обговореннядеяких досліджень, пов’язаних із теоретичними деба�тами навколо певних концептів, я спробую визначититі питання, які мають вагу, якщо зануритися в нихглибше. Причиною такої стратегії є те, що в пошукахрозв’язання довгострокових випробувань ми маємозаглибитися в теоретичний інструментарій, збільшую�чи наші знання про механізми функціонування полі�тичної системи, та використати все це щодо теми нашо�го дослідження.6 Також передбачається, що ми маємо

5 Peter Lavelle, «Ukraine and the colors of change», Russia Profile, 16September 2005, переопубліковано в JRL, no. 9247, 2005.

6 Що стосується України, багато було написано про інтра�елітні від�носини та нові інституції � Pigenko, Vladimir, Charles R. Wise & Trevor L.Brown (2002), «Elite Attitudes and Democratic Stability: Analysing Legisla�tors' Attitudes towards the Separation of Powers in Ukraine», Europe�AsiaStudies, vol. 54, no. 1, pp. 87–107; Protsyk, Oleh (2004), «Ruling With Dec�rees: Presidential Decree making in Russia and Ukraine», Europe�Asia Studi�es, vol. 56, no. 5, pp. 637–660; Kubicek, Paul (2002), «Civil Society, TradeUnions, and Post�Soviet Democratisation: Evidence From Russia and Ukrai�ne», Europe�Asia Studies, vol. 54, no. 4, pp. 603–624; Herron, Erik S. (2002),«Causes and Consequences of Fluid Faction Membership in Ukraine», Euro�pe�Asia Studies, vol. 54, no. 4, pp. 625–639 and Kubicek, Paul (2000), «Re�gional Polarisation in Ukraine: Public Opinion, Voting and Legislative Beha�viour», Europe�Asia Studies, vol. 52, no. 2, pp. 273–294. Метою цих студійбуло дослідження інституцій та поведінки еліти в Україні протягом1990 року і надалі. Я спробую внести кілька зауважень в це обговорення.


оминати надлишкові узагальнення мінливих тенденційта ефектів, що часто з’являються у ЗМІ.7 Більш того,ми маємо не дозволити враженням від деяких політич�них подій змістити нас від визнання, що прогрес дійс�но мав місце – особливо в контексті пострадянськогопростору, – а отже, досягти лише неповних висновківщодо заходів, які слід вжити.

Мій перший пункт суто теоретичний. Відтоді, якзникла «совєтологія», поміж дослідників постало такепитання: чи можливо застосувати студії перехіднихпроцесів Латинської Америки для аналізу подій вколишньому СРСР?8 Які проблеми стануть на завадітрадиційного поля досліджень, і до якої міри буде мож�ливим застосовувати основний теоретичний інстру�ментарій студій перехідних явищ до простору, в якомураніше домінувала політична однопартійність?9 Доти,доки тривають ці дебати, нове покоління дослідниківзауважує, що існує велика відмінність між використан�ням певних теоретичних інструментів для розумінняперехідних явищ у країні та виробленням кваліфікова�них суджень щодо результатів процесу.10 Студії перехід�

7 Нині більшість дискусій стосується розколу «Помаранчевої коаліції»в Україні, а не здобутків, принесених масовими демонстраціями. Див.: Pe�ter Lavelle, «Ukraine and the colors of change2, Russia Profile, 16 September2005, reproduced in JRL, no. 9247, 2005. Студії перехідних явищ, проте, на�голошують на тому, що ми маємо зберігати нейтралітет у наших судженнях.

8 Та це в жодному разі не означає, що держави можна просто порів�нювати, нівелюючи регіональну специфіку, традиції та культурну спад�ковість. Звичайно, студії перехідних явищ є, перш за все, аналітичнимінструментарієм, а не спробою вписати множинність всіх випадків в за�гальну міжнародну систему.

9 Див.: Schmitter, Phillipe C., with Terry Lynn Karl (1994), «The Con�ceptual Travels of Transitologists and Consolidologists: How Far to the EastShould They Attempt to Go?», Slavic Review, vol. 53, no. 1, pp. 173–185.;Bunce, Valerie (1998a), «Regional Differences in Democratization: The EastVersus the South», Post�Soviet Affairs, vol. 14, no. 3, pp. 187–211; Bunce,Valerie (1998b), «Subversive Institutions: The End of the Soviet State in Com�parative Perspective», Post�Soviet Affairs, vol. 14, no. 4, pp. 323–354 і Fish,Steven M. (2001), «Russian Studies Without Studying», Post�Soviet Affairs,vol. 17, no. 4, pp. 332–373.

10 Див.: Gans�Morse, Jordan (2004), «Searching for Transitologists:Contemporary Theories and the Myth of a Dominant Paradigm», Post�SovietAffairs, vol. 20, no. 4, pp. 320–349.


них явищ є засобом обговорення проблем, у теоретич�ному плані вони дозволяють отримувати знання пропевний регіон та влучно фіксувати вимушені зміни.Крім того, розвідки перехідних явищ лишаються ко�рисним інструментом для розуміння пострадянськихзмін, а також ключовим словом, що викликало зацікав�леність у зарубіжній політиці – таких, як політика ЄС.11

Проте від цього не зникла плутанина між регіональ�ною та систематичною специфікою проблем переходу.Практиків і критиків застосування теорій перехіднихявищ до Сходу хвилюють специфічні пострадянськізмінні. Під останніми мається на увазі зв’язок між лібе�ралізацією та демократизацією, рівень єдності та згодисеред еліти, а також життєздатність громадянського су�спільства не тільки в якості противаги політиці еліт, а й вякості союзника, як це ми бачили на прикладі Майдану.

Перехідні процеси на пострадянському просторістали особливими випадками через щільність проб�лем, їхню нагальність та сферу дії. Державний розладмультинаціональних сутностей завжди є безпрецедент�ним, так само як і завдання побудови нової незалежноїдержави на базі того, що лишилося. Отже, пострадян�ські «потрійні перехідні процеси» постали як особливівипадки: для визначення держави та народу, для пре�зентації демократичних реформ, що є чимось більшим,аніж обіцянки лібералізації, для вирішення нагальнихекономічних завдань поряд із необхідними інституцій�ними змінами.12

11 Позиція Європейського Союзу, з одного боку, передбачаєусвідомлення власної привабливості для країн, які хотіли би вступитидо співдружності, і з іншого боку,– сприяння перехідним процесам ітрансформаціям шляхом пропозиції можливості вступу.

12 Що стосується російського «потрійного переходу» див.: McFaul,Michael (2001), Russia's Unfinished Revolution: Political Change fromGorbachev to Putin. Ithaca, NY/ London: Cornell University Press, р. 342�344). Багато аналітиків стверджують, що Україна нині стикається з тимже завданням,– консолідувати еліту, визначити місце нації в розподіліміж Сходом та Заходом та розпочати ті реформи, що їх набільшепотребує входження до глобалізованої економіки. Див.: Peter Lavelle,«Ukraine and the colors of change», Russia Profile, 16 September 2005,передруковано в JRL, no. 9247, 2005. Задля занурення в проблематику


Найбільш важливим у теоріях перехідних процесів єте, що вони надають нам певні критерії або експери�ментальні моделі для консолідації. Я коротко зупиню�ся на цьому.

Проблема для дослідження 1: згода еліт

Для більшості пострадянських робіт з дослідженняперехідних явищ спільним предметом обговорення єроль еліт, на чому варто зупинитися докладніше. В за�гальновідомій спробі поширити вивчення перехіднихявищ на Схід, Степан і Лінтс13 торкнулися цієї пробле�ми, яка вважається фундаментальним критерієм успіш�ності перехідних явищ, – проблеми згоди між елітами.Вони помітили, що дуже часто боротьба чи то за програ�му реформ, чи то за легітимність, підриває можливостівкорінення демократичних політичних реформ у держа�ві. Звідси, зауважують вони: «Неузгодженість серед де�мократів у таких питаннях, як унітарна чи федеральнадержава, монархічна чи республіканська форма прав�ління, або тип виборчої системи, може призвести допроблеми легітимності нової демократичної влади, про�цесу прийняття рішень і, головне, майбутнього політич�ної системи. Така інституційна невизначеність щодо ос�новних процедур, необхідних для побудови демократії,може не тільки залишити перехідний процес незаверше�ним, а й загальмувати консолідацію демократії».14

дискурсу унітарної держави проти федералізму див.: Kuzio, Taras & PaulD'Anieri (eds) (2002), Dilemmas of State�Led Nation Building in Ukraine.Westport & London: Praeger; Riabchuk, Mykola (2002), «Culture andCultural Politics in Ukraine: A Postcolonial Perspective», in Kuzio, Taras &Paul D'Anieri (eds) (2002), pp. 47–69.

13 Див.: Stepan, Alfred & Juan J. Linz (1996), Problems of DemocraticTransition and Consolidation. Southern Europe, South America, and Post�Communist Europe, Baltimore and London: Johns Hopkins University Press.

14 Поняття «серед демократів» вперше використовується Лінцом таСтепаном, але також його можна зустріти в інших джерелах (Pigenko et al.,2002), відносно того факту, що в пострадянських суспільствах не всі елітинадають перевагу демократизації. Я вирішив вжити цей термін, оскількивін вказує на критерії мінімалістського визначення демократії – як роз�повсюдженої згоди еліт щодо визнання демократії єдино можливою грою.


Роль еліт визнається важливою і тими аналітиками,які досліджують стабільність еліт і формування інсти�тутів в Україні. Пігенко та ін.15 ефективно поєднуютьконсенсус з інституціями та інституційним вченням.Якщо перехідні явища починаються з угод і перегово�рів щодо майбутніх інституційних рамок, балансу вла�ди і т. ін., введення нових інституцій ставить процесидемократизації на новий рівень. Таким чином, «прос�тір дебатів між політичними елітами від вибору інсти�тутів має звузитись до поділу влади між інститутами, ідо суто політичних справ у межах узгодженого інститу�ційного поля».16

Якби існувала необхідність модифікації і застосу�вання зазначеної настанови до політичних реалій, намтреба було б зробити такі припущення. По�перше, інс�титути та влада врівноважуються одне одним і стаютьвизначальними факторами у визначенні перспективконсолідації демократичного закону. Пігенко та ін.з’ясували у тій самій праці, що в Україні між 1994–1998 роками по відношенню до основного балансу вла�ди існувала згода. Навіть більше, інші студії також під�тверджують, що домовленості в Україні було досягнутов перехідному періоді 90�х років, що виражалося устворенні держави та її інститутів, кордонів та терито�ріальної єдності, федералізму та регіоналізму, прагма�тичного державного націоналізму, національної інте�грації та політики закордонних справ17 (Kuzio, 2002: 9).

По�друге, навіть часткове й логічне виправленняінститутів, а також їх вдосконалення, може привестидо тимчасової «переоцінки» елітою своїх принципів тапріоритетів. Очевидно, інституційну невизначеність неварто допускати під час перехідних станів – доціль�

15 Pigenko, Vladimir, Charles R. Wise & Trevor L. Brown (2002), «EliteAttitudes and Democratic Stability: Analysing Legislators' Attitudes towardsthe Separation of Powers in Ukraine», Europe�Asia Studies, vol. 54, no. 1,pp. 87–107.

16 Ibidem, p. 91.17 Kuzio, Taras & Paul D'Anieri (eds) (2002), Dilemmas of State�Led

Nation Building in Ukraine. Westport & London: Praeger, р. 9.


нішим у даній ситуації є радше зміна організації цихінститутів, наприклад, прямування до парламентськоїсистеми замість президентсько�парламентської. Наперехідній фазі вияву здорового глузду відповідає по�станова питання про ефект інституційних змін, впро�ваджених згодою еліт.

Такі припущення формулюють першу проблему длядослідження та обговорення: якщо ми припускаємо, щодомовленість еліт реалізується в інститутах і що ці інсти�тути фіксують моделі переговорів, то ми, тим більше,маємо припустити, що у разі порушення балансів інсти�туційної влади виникає потреба постанови нових проб�лем. Однією з таких проблем стане аналіз ставлення елітдо нового балансу інституційної влади. Звичайно, цепитання на майбутнє, а також для обговорення тут і за�раз, і воно включає в себе іншу важливу проблему: чимзумовлюється можливість піти далі оцінок «політичнихситуацій» в країні до більш специфічного аналізу полі�тичних систем?18 Дослідження зв’язків між інститутамиі пріоритетами еліти принаймні допоможе з’ясувативажливість інститутів та їх тривалий вплив на домовле�ність еліт, а також ставлення до інститутів не як до пла�ваючих змінних, а як до змінних, які полегшують те, щоя назвав визначальним у перехідних явищах: згода еліт.

Звідси виникає питання: чи є розколи у межах По�маранчевої коаліції, виражені в нещодавньому держав�ному перевороті, лише початковими, такими, що сто�суються наслідків змін в інституційному полі? І тоді, чи

18 Цю проблему було досить точно сформульовано Шміттером таКарлом (Див.: Schmitter, Phillipe C., with Terry Lynn Karl (1994), «TheConceptual Travels of Transitologists and Consolidologists: How Far to theEast Should They Attempt to Go?», Slavic Review, vol. 53, no. 1, pp. 173�185.), які говорили про перехід від студій перехідних явищ та політич�ного плину (політичних ситуацій) до вивчень процесів консолідації(транзитологія проти консолідології). Висхідним положенням є доступдо емпіричних даних, але також і рішення самих аналітиків перейти відобговорення невизначеностей до розмови про можливості консолідації(Див.: Schmitter, Phillipe C., with Terry Lynn Karl (1994), «The Conceptu�al Travels of Transitologists and Consolidologists: How Far to the East ShouldThey Attempt to Go?», Slavic Review, vol. 53, no. 1, pp. 173–185, р. 175).


можливо досягнути нової рівноваги? Постанова цихпитань породжує дискусію щодо найбільш проблема�тичних завдань на майбутнє, а також можливої консо�лідації програми та політичної ситуації взагалі.

Проблема для дослідження 2: ефективні та життєздатні громадянські суспільства

Друга сфера належить ролі громадянського су�спільства в перехідних явищах. Усім відомо, що ЄС на�голошує на функціональних громадянських суспіль�ствах, які самі є умовами зближення з ЄС. ЄС визнавріст громадських організацій в Україні, починаючи від90�х років і надалі, однак існують деякі зауваження сто�совно того, що «громадянське суспільство не виконуєвизначальної ролі в публічному житті».19

Якщо ми знову поглянемо на теорії перехіднихявищ, оригінальне припущення теорії як такої поляга�ло в тому, що тільки�но починається лібералізація аботільки�но сподівання на стрімкий розвиток досягаютьпевного рівня, громадянське суспільство може виник�нути, як Пилип з конопель, і здійснити вирішальнийвплив на просування вперед процесу політичних змін.У Шміттера та О’Доннелла20 йдеться про перероджен�ня громадянського суспільства протягом перехідногопроцесу, про пробудження демократичних прагнень,що вони скерували би еліту на курс всебічної демокра�тизації21. Можливо, найбільш визначною працею про

19 More Than Neighbours: The Enlarged European Union and Ukraine(2004, р. 9), Stefan Batory Foundation: Warzaw, р. 49.

20 Див.: Schmitter, Phillipe C. & Guillermo O'Donnell (1986), TentativeConclusions about Uncertain Democracies. Baltimore, MD: Johns HopkinsUniversity Press.

21 Деякі дослідники пострадянської Росії також говорили про «від�родження», проте доволі невизначено – наприклад, про відродження«політики» в пострадянській Росії на початку 90�х років. Справа в тому,що надто передчасно вважати громадянське суспільство в Росії даніс�тю, хоча й, безперечно, мав місце процес політичних дискусій з метоювтілити в життя поняття громадянського та політичного суспільства(Див.: Urban, Michael (1997), The Rebirth of Politics in Russia. Cambridge:Cambridge University Press).


роль пострадянських громадянських суспільств, щовиникають, є книга М. Стівена Фіша,22 який визначивпіднесення демократичного руху в пострадянській Ро�сії на початку 90�х як «суспільство руху» – суспільство,яке маніфестує себе через масові рухи за демократиза�цію. Немає сумніву, його теорія належним чином оці�нює владу суспільства щодо зміни політичної програмизаради того, що є справжньою публічною власністю –свобода призначати (еліти) і свобода обирати (елек�торат).

Пострадянські перехідні явища є свідченням того,що громадянське суспільство має слабку здатність дополітичного самоствердження – виробляти та пред�ставляти інтереси. Ключовим фактором тут є системиколишнього СРСР, де могутність держави існує поручіз відчуттям невдоволення по відношенню до держав�ності у незмінному стані зародку, відчуттям, що поро�джує впертість та скептицизм щодо всіх державнихсправ.

Громадянське суспільство виключається з політич�ного життя тоді, коли політична програма знову спря�мовується на політичне життя, а саме на інститути тапартії. Більш за те, мають неабияке значення і перехід�ні явища, де проблема державності займає центральнемісце політичного дискурсу. Якщо державність та еко�номічна реструктуризація беруть гору над тиском по�треби в демократизації та інституційних змінах, пере�хідні процеси можуть призвести до інституційного за�стою, що і сталося в Росії 1992–1993 років.

Проте, тут можна зробити один висновок. Існуєаспект, в якому студії перехідних явищ неспроможніоцінити життєздатність громадянських суспільств: цеполе історії та культури. Існує така думка, буцімто де�мократична взаємодія та переговори запалюються відщонайменшого спалаху, начебто вони є безпрецедент�

22 Див.: Fish, Steven M. (1995), Democracy From Scratch: Oppositionand Regime in the New Russian Revolution. Princeton, NJ: PrincetonUniversity Press.


ними прикладами громадянської організації та дії, якавиникає у специфічному структурному контексті.23

Такий погляд залишає поза увагою той факт, що моглиіснувати й історичні прецеденти, певний досвід грома�дянського суспільства, і що історіографія може вико�нувати роль повернення цього досвіду в колективнупам’ять. Інколи історіографія може бути амбівалент�ною по відношенню до витоків державності і досвідугромадянського суспільства зокрема. Втім, досліджен�ня історичних витоків громадянського суспільства мо�же стати надзвичайно корисним; роль цих традиційполягає у формуванні життєздатного національноговідчуття, співпереживання належності до єдиної неза�лежної нації.

Звичайно, було би доцільним, заради ясності розу�міння, надати коротке визначення громадянськогосуспільства, проте студії, об’єктом дослідження яких єпострадянські перехідні явища, повертаються до не�стійкості та множинності даного поняття24 (Fish, 1995:52). Ми могли б, принаймні, розрізняти дві центральнітеми: одна стосується нормативно�філософського ви�міру, інша – функціонального. Щодо першої, йдетьсяпро історичні витоки, проблему ідентичності (самови�раження та індивідуальності), приватне та ліберальніцінності. Щодо другої, йдеться про громадянське су�спільство в політичному сенсі – як безперервну змінну,що охоплює не лише міжособистісні стосунки та гро�мадські організації (NGO та профспілки), а й функціо�нальну партійну систему. Якщо ми погоджуємося з

23 Див.: обговорення М. Стівеном Фішем поняття «політична куль�тура» та його іррелевантність щодо аналізу продемократичних рухів упострадянській Росії (Fish, 1995: 27). Що ми маємо тут, насамперед, за�перечити, так це те, що культури не є лише «політичними». Вони такожвключають глибоко вкорінене почуття ідентичності, яке виражаєтьсяяк «національність». І часто національна незалежність та самосвідо�мість відіграють вирішальну роль у поступі до демократії.

24 Див.: Fish, Steven M. (1995), Democracy From Scratch: Oppositionand Regime in the New Russian Revolution. Princeton, NJ: Princeton Uni�versity Press.


обома дефініціями, можемо зробити висновок, щопроблема не стосується того, чи пострадянські грома�дянські суспільства є зрілими. Якщо зрілість означаєздатність впливу на політичні події, тоді «Помаранчевенаметове містечко» в Україні восени 2004 року вияви�лося ефективним. Навіть більше, висловлювання Кубі�чека про те, що пострадянське українське суспільствосхоже на «собаку, що не гавкає або гавкати неспромож�на»,25 вартує переосмислення. Громадянські суспіль�ства таки впливають на політичне життя і можуть зму�сити інших почути свій голос, який, з точки зоруакадеміків, навіть може бути предметом наукових до�сліджень.26

Подібні міркування дозволяють мені сформувати йіншу проблему: якою є роль громадянських суспільств уперехідних явищах і яким чином громадянські су�спільства можуть бути закріпленими? Рекомендації єтакими: зосередитися на правовій базі, вдосконалити«Закон про громадські організації» (1992) і «Закон проблагодійність та благодійні організації» (1997) і висуну�ти «Проект неприбуткових організацій», що його булозапропоновано ще 2000 року.27 Це є технічні поправки,що ґрунтуються на тому факті, що громадянські су�спільства є гарантами проти надмірної «політизації»під час перехідного періоду.28 Але що ми насправді зна�ємо про глибші рівні громадянських суспільств, що

25 Kubicek, Paul (2002), «Civil Society, Trade Unions, and Post�SovietDemocratisation: Evidence From Russia and Ukraine», Europe�Asia Studi�es, vol. 54, no. 4, pp. 604.

26 Див.: Kubicek, Paul (2002), «Civil Society, Trade Unions, and Post�Soviet Democratisation: Evidence From Russia and Ukraine», Europe�AsiaStudies, vol. 54, no. 4, pp. 603–624.

27 Див.: More Than Neighbours: The Enlarged European Union and Uk�raine (2004), Stefan Batory Foundation: Warzaw, р. 49.

28 У перехідних явищах проблемою є політизація багатьох питань,начебто надмірність політики потребує певного контролю. Це зновупризводить до спекуляцій з приводу розвитку звичайних громадян�ських суспільств – осередків вільних організацій та вільних міжособис�тісних відносин. Функціональні демократичні процедури та життєздат�не громадянське суспільство мають прерогативу як системи правилпросто тому, що організовують впорядковані виборчі змагання та допо�магають розрізнити, що є політикою, а що нею не є.


виникають, як вони працюють і яким чином можутьпідтримувати процес консолідації?

Проблема для дослідження 3: функціонування партійної системи

Третій пункт стосується виборчої системи як такої, атакож аспектів функціонування партійної системи. Пе�реважна кількість літератури з пострадянських перехід�них явищ наголошує на тому, що мінімальні передумо�ви для демократичних виборчих перегонів, головнимчином, є справою техніки і що вони мають бути задіяніщойно держава приймає нову виборчу формулу дляпроведення виборів на багатопартійній та мажоритар�ній основі. Якщо ж ми поглянемо на оригінальне ви�значення, то воно апелює до таких понять, як норма таповедінка.29 Звичайно, існували певні дискусії щодо фе�номену пострадянських політичних партій: чи є вонифункціональними, чи існують чіткі правила для об’єд�нання партій в інститути і чи існують системи розколу,які супроводжують різноманітні партійні проекти.

Значна кількість дослідників оголосила, що партіїлишаються жертвами більшості перехідних процесів натериторії колишнього Союзу і що виникла специфічна«непартійна» політика. В деяких випадках виборчеправо саме підтримало проліферацію партій шляхомутримання надто низького порогу для партій. Крім то�го, змішане виборче право, яке дозволяло поєднаннямажоритарних мандатів та мандатів партійних списків,мало різні наслідки щодо різних політичних партій та

29 Мінімалістичне визначення широко використовується в літера�турі, найбільше – в працях Альфреда Степана та Хуана Х. Лінца (Ste�pan, Alfred & Juan J. Linz (1996), Problems of Democratic Transition andConsolidation. Southern Europe, South America, and Post�CommunistEurope, Baltimore and London: Johns Hopkins University Press, р. 5): «Де�мократія стає єдино можливою грою тоді, коли жодна значна політич�на група не здійснює серйозних спроб скинути демократичний режимабо відділитися від держави. Якщо таке стається, поведінка новообра�ного уряду, який виник внаслідок демократичного переходу, більше невизначається проблемою уникнення демократичного перевороту».


сформувало дещо дивний феномен «центризму» в пар�ламенті Росії.

Знову ж таки, варто висвітлити те, що було сказаноз приводу цього питання в академічних колах, і відріз�нити перехідні феномени від консолідації, а такожзвернутися до нормативних вимірів. Література проперехідні явища застерігає від того, аби вважати міні�мальні передумови демократії – національні вибори –достатнім критерієм консолідації. Ця «виборча похиб�ка»,– як деякі стверджують, – є невід’ємною в розвід�ках перехідних процесів як таких,30 проте насправді їїніколи не включали до числа перехідних явищ. З ін�шого боку, вибори мають містити такий нормативнийкомпонент, відповідно до якого еліта згодом досягнеконсенсусу щодо мінімальних передумов для демокра�тичних процедур. Сприятливими факторами при цьо�му є надання переваги народному поняттю демократії,але також і поведінці еліти. Це повертає нас до зазначе�ного вище твердження, що успішні перехідні процесирадше за все виникають тоді, коли серед еліти існуєзгода.

Отже, ми повертаємося до того, що було окресле�но як найбільша проблема в перехідних явищах, а са�ме: уникати конфліктів між демократами щодо про�грами змін. Надто багато демократів у нестабільномувиборчому середовищі нездатні досягти спільної ме�ти демократизації. Якщо назва «демократ» позначаєтого, хто намагається захопити політичні блага, а дія�чі переймаються виключно владними іграми, резуль�татом може бути загальне виснаження партійної по�літики.

Наведене вище передбачає третє питання для дослі�дження та дискусії: чи допоможуть інституційні зміниусунути кризу функціонування партійної системи і чи

30 Див. Cohen, Stephen F. (2000), Failed Crusade: America and theTragedy of Post�Communist Russia. New York/ London: W.W. Norton &Company and Reddaway, Peter & Dmitri Glinski (2001), The Tragedy ofRussia's Reforms. Market Bolshevism Against Democracy. Washington, DC:United States Institute of Peace.


будуть політичні партії здатні забезпечити електоратчіткою структурою вибору в майбутньому? Ми маємодослідити питання з кількох точок зору – або як таке,що належить виборчому праву, а саме – поріг для пар�тій, поєднання мажоритарних з партійними списками,сила фракцій у парламенті.31 Або ми маємо поглянутибільш конкретно на партійні організації, їхнє лідер�ство, заохочувальні структури та програми. Ми розгля�даємо певну сферу політичних ситуацій, але з конкрет�ною метою: знайти довготривалі тенденції, які або мо�жуть стати провідниками консолідації, або ні.

Висновок

Невелика дискусія, наведена вище, є начерком цен�тральних проблем, важливих для перехідних процесів,але аж ніяк не списком рекомендацій до того, що слідробити та як долати зазначені проблеми. Роль, що їївідіграє міжнародна спільнота, тут є очевидною і поля�гає вона у висвітленні та сприянні вирішення специ�фічних проблем та перепон. Проте чітко визначеногосценарію не існує, але може існувати план дій, і міжна�родна спільнота готова стимулювати дотримання цьо�го плану. Врешті, «євробачення» мають бути витісненіважкою обробкою реалій.

Звичайно, завжди існує невизначеність з приводутого, чи можливо поєднати погляд «аутсайдера» з точ�кою зору «інсайдера» на міжнародні справи. Знову жтаки, це те, чим би могли бути дослідницькі об’єднання,а саме: міжнародними академічними угрупованнями,які обговорюють проблеми і перепони безпосеред�ньо, тобто не звертаючись до системи «що�вони�гово�рять�про�нас». Обсяг академічної літератури про Укра�їну збільшився починаючи з 2000 року і, як здається,продовжує рости також і після Помаранчевої рево�

31 З приводу гнучкого членства у парламентських фракціях див.:Herron, Erik S. (2002), «Causes and Consequences of Fluid FactionMembership in Ukraine», Europe�Asia Studies, vol. 54, no. 4, pp. 625–639.


люції.32 Таким чином, одним із простих академічнихзавдань стане широке обговорення цієї літератури, зподальшим поступовим наближенням до емпіричногознання про країну.

Однією з найбільш розповсюджених передумов длястудій перехідних процесів як теорій «аномальності» єбрак соціологічних даних,33 і більшість з того, що булонаписано про російські пострадянські перехідні про�цеси, відображає цю ситуацію. Дослідження, які малиби бути «польовими», привели до створення case studi�es, визначених як переважно експериментальні лабо�раторії для певних перехідних феноменів. Ці «незначніекспериментальні досліди» довели, що можуть стояти водному ряді з базовими дослідженнями перехіднихпроцесів, попри те, що наслідки цих case studies вияви�лися доволі невизначеними.34 Оскільки вони переваж�но стосувалися участі в обраних соціальних феноме�нах, їхній вплив завис на боротьбі еліт та постійно рух�ливому політичному полі.

Звичайно, повних, всебічних даних бракує, та, див�ним чином, кілька останніх дослідницьких об’єднаньбуло сформовано між університетами та зарубіжними

32 Див., наприклад: Kuzio, Taras (2005), «Ukrainian Economic Policyafter the Orange Revolution: A Commentary on Aslund's Analysis», EurasianGeography and Economics, vol. 46, no. 5, pp. 354–363.; Aslund, Anders(2005), «The Economic Policy of Ukraine after the Orange Revolution», Eu�rasian Geography and Economics, vol. 46, no. 5, pp. 327–353; Clem, RalphS. & Peter R. Cramer (2005), «Shades of Orange: The Electoral Geographyof Ukraine's 2004 Presidential Elections», Eurasian Geography and Econo�mics, vol. 46, no. 5, pp. 364–385.

33 Основоположники студій перехідних явищ сприймали брак соці�альних та економічних даних як одну з властивостей цих студій.

34 Показовим, зокрема, є дослідження російського політичного су�спільства та мобілізації демократичних сил на початку 1990�х М. Стіве�на Фіша (1995). Коли таке поняття Фіша, як «суспільство руху», запро�понувало цікавий експериментальний факт для періоду становленняполітичного суспільства, Фіш підсумував, що громадянське суспільствобуло недостатньо сильним для протистояння тиску з боку держави тадля того, щоб стати політичним суспільством, здатним виробляти тапредставляти інтереси. Див.: Fish, Steven M. (1995), Democracy FromScratch: Opposition and Regime in the New Russian Revolution. Princeton,NJ: Princeton University Press.

дослідницькими інститутами. В Росії багато учасниківпішли в політику, створили власні інститути або ж пов�ністю полишили дослідницьку діяльність. В економіч�ній сфері існувала тенденція створювати дослідницькіоб’єднання за принципом «всередину�назовні», кудипотрапляли спеціалісти, викладали свої спостережен�ня і полишали об’єднання. Щоб запобігти цьому, ма�ють формуватися стабільні дослідницькі об’єднання,дослідження має проводитися на університетськомурівні, а матеріали – циркулювати, обговорюватися табути доступними. Природно, при цьому залучаєтьсядослідницький обмін, а також визнання того факту, щодержави, в яких відбуваються перехідні процеси, частомають як джерела для дослідження, так і можливостівизначати найбільш болючі питання.

Нарешті, труднощі у «відкликанні перехідних явищ»мають бути визнаними усіма. Не існує швидких рішеньу визначенні того, коли або ж в якій формі консолідо�вана демократія виникає. Як ми часто сьогодні чуємо,може бути багато прикладних моделей демократії – зоднією спільною ознакою: всі вони є довгостроковимипроектами.

Міжнародна спільнота може допомогти висвітлитипевні потреби – як вдосконалити електоральну форму�лу, чого очікувати від тієї чи іншої формули, як створи�ти ефективну бюрократію, як вдосконалити чуття гро�мадської участі в побудові нації. Часто ці процеси на�сичуються очікуваннями того, що все має відбутися якстрибок, – очікуваннями, що новий лад можна встано�вити миттєво. Більш того, можуть мати місце глобаль�ні непорозуміння в міжнародних відносинах, які таксамо стосуються механізмів «відкликання». Звичайно,вступ до ЄС дуже довго вважався за критерій досягнен�ня гідного рівня в процесах демократизації, і так вонодійсно є, проте розмови про вступ не мають витіснититу важку роботу, яку слід здійснити.


Частина 1РЕЖИМ І СУСПІЛЬСТВО ПІСЛЯ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Сергій Рябов,доктор філософських наук,

професор кафедри політології

НаУКМА, керівник Інституту

громадянської освіти

ВИЗНАННЯ ОПОЗИЦІЇ – ЯК УМОВА ВИЗНАННЯ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ

Вступ

Присутність опозиції в політичній системі суспіль�ства, її причетність до подій та змін у житті нації, здат�ність впливати на владу, на формування суспільногопорядку денного вважається однією із беззаперечнихознак впровадження демократії в тій чи іншій державій критерієм визнання такого впровадження. Особливезначення феномен опозиції має в суспільствах постто�талітарних, де тривалий час панувала максима, відпо�відно до якої не могло бути жодного сумніву в правди�вості політики правлячої партії, безпомилковості кур�су, здійснюваного урядом, його спрямованості на благонароду. Будь�яка опозиційність у суспільстві «моноліт�ної єдності», оспорювання (що вже казати про запере�чення й протидію офіційній політиці!) розцінювалисяяк діяльність антидержавна, а, отже, злочинна, зрад�ницька, контрпатріотична.

Як же параметр опозиційності може бути викорис�таний для оцінки стану демократії в Україні? Чи взага�лі у нас є опозиція? Які існують проблеми в її функціо�нуванні? Поставлені питання про роль опозиції у ви�знанні демократії виводять на проблему визначенняопозиції як феномену, її визнання, розуміння, яке було б

адекватним демократичним принципам. Політико�юридичне визнання опозиції потребує визнання її гно�сеології, тобто належної дефініції. При цьому йдетьсяне просто про ідентифікацію формальних ознак чи пе�релік прерогатив, визначених в юридичному порядку врамках чинної політичної системи, а про соціальнепризначення опозиції, її суспільну місію і роль у вста�новленні системи поділеної, збалансованої, обмеженоївлади.

Дебати навколо опозиції: визначення термінів

Вже тривалий час в українському суспільстві то�читься суперечка про те, чи є у нас опозиція, хто до неїналежить, якими правами користуватися і які функціївиконувати в політичному житті суспільства. При цьо�му учасники дискусії часто задовольняються публіцис�тично поверховим, належним чином не визначенимвживанням поняття, підмінюючи дефінітивні ознакиледь не художніми епітетами: «статусна», «справжня»,«радикальна», «жорстка», «рішуча», «конструктивна».Окремі політичні сили й громадські діячі раз по разпроголошують себе опозицією, втім, з дивовижноюлегкістю долають свою опозиційність, щойно влададозволяє їм «наблизитися до неї» або пропонує призна�чення на високі урядові посади.

Особливої актуальності проблема соціальної сут�ності політичної опозиції набула після президентськихвиборів 2004 року. В кінцевому підсумку результат ви�борчої кампанії виявився протилежним тому, чого до�магалася чинна влада, відбулася її ротація силами, щовиступали як опозиційні до неї, а ті, хто цю владу три�мав і здійснював, тепер мусили призвичаюватися донової для них ролі опозиції.

Додали гостроти дискурсу з питань опозиції й події,пов’язані з відставкою уряду Ю. Тимошенко та призна�ченням Ю. Єханурова на посаду прем’єр�міністра у ве�ресні 2005 року. Взяти хоча б такі два питання в контек�сті політичної опозиції, які жваво обговорювалися за

Визнання опозиції – як умова... | 27

цих умов. Чи може партія влади навіть заради подолан�ня урядової кризи й встановлення стабільності в су�спільстві допускати бодай якісь домовленості з тими,хто донедавна був її запеклим суперником? Чи мусятьті, хто критично оцінює політику чинної влади й ди�станціюється від неї, позиціонує себе як її альтернати�ву, підтримувати формування нового уряду, тим самимбрати на себе відповідальність за те, на що позитивновпливати буде не в змозі?

Зрозуміло, глибина пізнання якогось феноменузначною мірою обумовлюється ступенем його розвит�ку. Опозиція в Україні має нетривалу історію і, воче�видь, перебуває в стадії зародження або ж початковихформ існування. Однією з найперших вимог встанов�лення і визнання демократії в СРСР наприкінці 80�х –початку 90�х років минулого століття було висунутовимогу альтернативних політичних виборів. Ця світо�глядна максима та політична практика, попри усі пе�рекручення, що її супроводжували, послужили під�ґрунтям для поширення у суспільстві віри у те, що по�ряд з номенклатурними претендентами на обранняможна висувати кандидатів, які не належать до чинноїсистеми урядування, висловлювати вимоги до влади йнавіть піддавати критиці її дії.

Відтоді повелося, що ідентифікувати себе з опози�цією стало чимось престижним серед політиків. Дарма,що розуміють опозицію часто досить обмежено. Аджеіснує щонайменше три головних смисли поняття опо�зиції: а) політичне суперництво, протиборство, б) стан,що настає внаслідок політичної поразки, перебуванняв меншості, в) незгода з урядовим курсом правлячоїполітичної сили. Обмеженість у розумінні опозиції ви�никає, коли беруть лише якесь одне з перелічених їїзначень. Аби подолати таку обмеженість, зробити опо�зицію чинником визнання і здійснення демократії,слід домогтися синтетичного, цілісного її розуміння.

Розуміння опозиції як протиборства, опору, проти�дії, протистояння політичних сил між собою, таке собірозширене розуміння опозиції, спирається на етимоло�

28 | Сергій Рябов

гію цього терміну, який походить від латинського oppo�sitio – протиставлення. Сучасне англійське oppositeозначає «той, що розташований напроти», «протилеж�ний», «зворотний». Звідси, opposition – протидія, опір,неприйняття, ворожнеча, протиставлення. Отож, опо�зицією в цьому значенні є політичні партії і сили, ідео�логії, позиції й дії яких є взаємовиключними. Але втакому разі слід визнати, що ціла політика в усій мно�жині її проявів є безкінечним шерегом зіткнень взаємо�виключних інтересів та інтенцій, може бути визначенаяк перманентна бінарна опозиція. Для будь�якої полі�тичної сили знайдеться в політичному просторі її аль�тернатива. Навряд чи розуміння опозиції лише як евфе�мізму непримиримої ворожнечі, політичного супер�ництва щось додає до політичного аналізу та суспільноїпрактики. Адже, якось не заведено називати опози�цією, приміром, баскських сепаратистів чи ірландськихкатоликів, чеченських чи палестинських бойовиків.

Внаслідок президентських виборів в Україні в2004 році партії, що визначально впливали на діяльністьуряду, Адміністрації Президента, складали більшість уВерховній Раді – СДПУ (о) та «Партія регіонів»,– втра�тили свої домінантні позиції, немовби помінялися міс�цями в політичній системі з «Нашою Україною». Їх на�віть почали називати «опозицією». Але вони так і нестали повноцінною опозиційною силою в суспільстві(принаймні на сучасний момент). Опозиційність їхдіяльності обмежувалася, головним чином, намаган�нями зашкодити правлячій силі здійснювати намічене(інша справа, що плани уряду часом виглядали попу�лістськими й утопічними обіцянками, зумовленимикон’юнктурою наступних виборів), щоб потім доводи�ти необхідність усунення її від влади.

Доречно запитати: навіщо потрібна суспільству такаопозиція, яка опікується лише прагненням повалитисуперника, котрий перебуває при владі, для якої голов�ними пріоритетами є не інтереси суспільної стабіль�ності й розв’язання нагальних громадських проблем,а здобуття власної перемоги?


Так було, коли наприкінці вересня 2005 року поста�ло питання про призначення нового уряду на чолі зЮ. Єхануровим замість відправленого у відставку уря�ду Ю. Тимошенко. Склалася дещо парадоксальна ситу�ація, коли в одному таборі опонентів Президента опи�нилися дещо несподівані «партнери» – КПУ, БЮТ,СДПУ (о), «Регіони України», ПРП. Їх усіх називали«опозицією». Було схоже на те, що партійні фракції уВерховній Раді, які голосували проти нових призна�чень, робили це переважно для того, щоб послабитипозиції Президента В. Ющенка, мало дбаючи про те,чи є це прийнятним в умовах політичної й економічноїнестабільності в державі, не подоланої ще від часів змі�ни влади, що відбулася на початку року. Вочевидь, неможна називати опозицією демократичного ґатункуполітичні сили, які діють за принципом «чим гірше,тим краще».

Опозиційність не може бути зведена лише до полі�тичної боротьби й намагання подолати суперника, ко�ли для цього використовують самі тільки помилки уздійснюваній ним політиці. Подібне обмеження у ро�зумінні опозиції призводить до втрати такого її важли�вого соціального призначення, як критика власне уря�дової політики, пропонування альтернатив у форму�люванні суспільного порядку денного, пошук способіврозв’язання проблем життя людей.

Інтерпретація опозиції як стану, коли суб’єкт полі�тики втрачає (або й ніколи не набував) можливостівпливати на центри ухвалення державних рішень, наподії в суспільстві, його вимушеність перебувати насвоєрідній політичній «обочині» звужує її смисл до та�кої собі самоназви переможених, дискурсу політично�го програшу, намагання бодай якось його компенсува�ти. Бути в опозиції тут означає просто заперечуватигеть усе, що пропонують і намагаються зробити впли�вові сили, всіляко домагатися їх дискредитації, не гре�буючи при цьому навіть інсинуаціями й провокаціями.Така опозиційність виявляється не протиставленнямполітичних позицій і партійних програм, а самим лише


особистіснім запереченням переможців, такою собіобразою за те, що на «опозиціонерів» ніхто не зважає,самоприсвоєним ярликом, який використовують полі�тичні маргінали у намаганні набути собі політичногокапіталу (мовляв: «це нічого, що ми зараз не маєможодного впливу, зате ми опозиція, і нехай влада нас бо�їться, бо настане час і ми їй ще покажемо»). Не дово�диться виключати й того, що номінування себе як опо�зиції використовується політиками як ще один техно�логічний прийом привернення на свій бік виборців.Адже люди завжди не задоволені владою і готові при�хильно ставитися до тих, хто її лає.

Якщо розуміти опозицію як саме лише політичне аут�сайдерство, до її числа доведеться віднести близько стадвадцяти партій, що існують формально, але більшість зяких не є бодай скільки�небудь визначальними в полі�тичному житті України. Такі партії (їх іноді називають«кишеньковим» або «диванними») часом створюються йіснують як амбітні проекти девіантних особистостей, абояк «технологічні» проекти режисерів «великої» політики.

Яскравим прикладом такої опозиційності служитьПрогресивна соціалістична партія України. Не маючисуттєвої політичної ваги, вона періодично нагадує су�спільству про своє існування дрібними скандальнимивитівками, намагаючись переконати усіх, що має най�більший стаж опозиційної діяльності.

З іншим смислом опозиційності, який до того ж«знімає», синтезує описані аспекти опозиційності якполітичного протистояння та як поразки, маємо спра�ву, коли сприймаємо її як незгоду політичних партій зурядовим курсом правлячої політичної сили, партії,яка на даний момент здійснює державну владу, уособ�лює її. (В англійській мові для позначення альтернати�ви опозиції використовують поняття «party in power»або «party in office»). Справжня, повнокровна опози�ція – це політичне суперництво й протиборство. Алепротиборство не будь�яке, суперництво не з ким зав�годно, а тільки з партією влади, з політичною силою,котра є переможцем попередніх змагань.


Опозиційністю не можна вважати змагання партійміж собою, їхні чвари з приводу ідеологічних чи орга�нізаційних питань (як це, приміром, відбувається з ук�раїнськими партіями, що містять слово «народна» всвоїх назвах). Так само не підпадає під ознаки опозиціїопір якоїсь політичної сили чинній державній владі(недотримання законів й інших імперативів загально�національного характеру, протидія уповноваженим ор�ганам і особам, намагання усунути їх від виконаннявладних функцій, позбавити повноважень). Опозиціювідрізняє від крайніх форм політичної боротьби, спря�мованих на зміну чинної політичної системи (примі�ром, від демократичних, національно�визвольних чисепаратистських рухів) те, що її дії спрямовані не про�ти влади, а за її завоювання. Іншими словами, об’єк�том дії опозиції є не влада, а партія, однак не будь�якапартія, а та, що перебуває при владі.

Справжня опозиційність

Опозиційність виникає «на стику» двох площин по�літичної інтеракції – конкуренції між собою корпора�тивних політичних сил, що є вираженням диференці�йованих групових інтересів, та, з іншого боку, проти�стояння суспільства владі. Останнє має бути сприйнятене як аномія, а як вираження природного стану соціуму,коли влада виступає не гегемоном, а партнером су�спільства, якого те може критикувати, вимагатирозв’язання проблем, здійснення інтересів, забезпечен�ня захисту, надання послуг тощо. Екзистенційна кон�троверза уряду та громадянського суспільства втілюєть�ся в інституційному існуванні політичної опозиції.

Конфігурація партійно�політичної компоненти фе�номену опозиційності, що є вираженням конкуренціїміж собою політичних сил і лідерів, буває залежною відкон’юнктури, самоідентифікацій, домовленостей тощо.

Якщо до середини 2005 року опозиційне протисто�яння будувалося по лінії Партія регіонів – НСНУ, топісля відставки коаліційного уряду Ю. Тимошенко у


вересні, попри численні запевнення в «паралельномурусі» й «простягнутій руці», політичне напруження во�чевидь формується по вісі НСНУ – БЮТ.

Опозиційність як конфлікт суб’єкта політики з рів�ним йому суперником часто буває усього лише самопро�голошеним статусом, таким собі бейджем учасника яр�марку виборчого марнославства, риторикою суперниц�тва, тактичним ходом, технологією здобуття політичногокапіталу. Однак заклопотаність з приводу того, з ким йпроти кого дружити, які гендлі (чи то пак, меморандуми)укладати, аби забезпечити непорушність своєї позиції йякнайкраще задовольнити власні інтереси – усе це є ок�ремою справою самих суб’єктів політики. Чому це маєхвилювати інших людей? Яким чином феномен опозиціїможе бути значущим для цілого суспільства?

Така значущість настає, коли опозиція здійснюєтьсяяк інституціоналізоване знаряддя узгодження супереч�ностей між громадянським суспільством та владою.

Опозиційність – це не лише епізодичне висловлен�ня ситуативного незадоволення населення або якоїсьйого частини неналежними діями уряду, реакцією напомилковість його політики у розв’язанні існуючихпроблем. Загальносоціальне, не окремо�корпоративнезначення феномену опозиції, справжній її смислпов’язані з тим, що вона є перманентним вираженнямодвічної антитези суспільства та урядової влади, про�тилежності між приватним життям людей, здійснюва�ним на засадах прав, свободи й вільної реалізації інте�ресів, та функціонуванням урядових органів, опертимна дотримання формальних регламентів, ієрархічнепідпорядкування й якомога більший контроль.

Суперництво партій в парламенті є вираженнямопозиції суспільства та влади, коли вони співіснуютьне як васал та суверен, а як контрпартнери, що перед�бачають, потребують один одного та водночас проти�стоять один одному на засадах рівності. Таке значенняопозиції формується як результат усвідомлення, ви�знання і практичного втілення ідеалу суверенітетународу, визнання й дотримання прав людини.


Специфічність позицій суспільства у його відноси�нах з владою буває забезпечена функціонуванням гро�мадських організацій, політичних партій, ЗМІ. В краї�нах з президентською формою правління цю місію ви�конують представницькі органи – парламенти, коливони постають противагою владі глави держави. Для ха�рактеристики політичного життя Сполучених ШтатівАмерики не заведено вживати поняття «опозиція» хо�ча б через те, що тут досить часто складаються ситуації,коли президент представляє одну партію, а більшість уконгресі належить іншій. Конгресмени, що є однопар�тійцями президента, можуть виступати проти його іні�ціатив через те, що вони оперують не як носії виконав�чої влади, а як представники виборців, громад і округів.Самий конгрес як інституція суспільного представни�цтва є виразником інтересів диференційованих громад,суспільства, а, отже, своєрідною опозицією до владипрезидента. В парламентських же республіках місія су�спільного опонування владі звужується до тієї частинипредставницько�законодавчого органу, що не ввійшладо «партії влади»,– парламентської опозиції.

Єство парламентської опозиції – в тому, що вона єзнаряддям упорядкованої, систематичної артикуляції ін�тересів суспільства, відстоюванням інтересів людей пе�ред лицем влади незалежно від того, за кого вони голосу�вали на виборах. Парламентська опозиція є вираженняммножинності інтересів у суспільстві, гарантією існуван�ня й визнання протилежних, порівняно з урядовою, по�зицій у тому чи іншому питанні суспільного життя.

Конструктивне призначення парламентської опо�зиції полягає не в тому, щоб лише в усьому заперечува�ти владі, а, головно, забезпечувати діалог суспільства звладою, дискусійність розгляду питань, вираження всіхіснуючих щодо нього позицій та їх всебічне обговорен�ня, що й становить суть парламентаризму. Опозиція –це реальна можливість висловити позиції і впроваджу�вати пропозиції, які відображають потреби, що існу�ють у суспільстві, однак які залишаються поза увагоюправлячої політичної сили. Завдяки статусу опозиції


партія, що не перемогла на чергових виборах, отримуєшанс не втратити зовсім будь�яку соціальну роль, а ви�ступати як адвокат громад.

Визнана у такій якості, опозиція – це вже не простосамоназва одного з політичних суперників чи сили,позбавленої участі в урядуванні і через це вимушеноївідігравати другорядну або лише заперечувальну роль усуспільно�політичному житті. Їй належить конструк�тивна місія ініціювання дискусії, контролю, виявленняпомилок і проблем, домагання корекції урядового кур�су, пропонування власних програм розв’язання проб�лем. У такому значенні опозиція постає важелем полі�тичної рівноваги в суспільстві, одним з проявів прин�ципу поділу влади.

Зазначена суспільна місія парламентської опозиціїпередбачає, що остання формується не внаслідок са�моідентифікації, здійснення власного наміру «перейтив опозицію». Опозиційний статус партії чи коаліції маєбути визнаний у суспільстві, що надає їм певних мож�ливостей, але й накладає певну відповідальність.

У Великобританії партія, яка має хоча б два місця впарламенті, отримує статус офіційної опозиції та дер�жавне фінансування для свого функціонування, а лідеропозиції – офіційна державна й високооплачувана по�сада. У палаті общин щороку виділяється мінімум20 днів роботи, коли саме опозиційні фракції, а неправляча більшість визначають питання для парла�ментського обговорення.

Існування опозиції має забезпечувати те, що потре�би суспільства, особливо тих його верств, що станов�лять меншість, будуть почуті й враховані при обгово�ренні спільних проблем, включені до загальної диску�сії, по можливості забезпечені державними ресурсами.Гарантією цього й є інституційований статус парла�ментської опозиції, що, зокрема, передбачає квоти прирозподілі керівних посад в парламенті (приміром, по�сада заступника голови парламенту) та його комітетах ікомісіях, певну частку місць в цих органах. Це, далі,право на участь у формуванні порядку денного засідань


законодавчого органу, на виступ при обговоренні пи�тань, можливість використовувати інформаційні ре�сурси, можливість адресувати запити до уряду тощо.

Відповідальність опозиції полягає в тому, що, буду�чи визнаною суспільством у такому статусі, вона непросто заперечує урядову політику, а зобов’язуєтьсяпропонувати альтернативні конструктивні програмирозв’язання соціальних проблем. Причому альтерна�тивність означає не саме лише висування чогось іншо�го, протилежного. Головним в альтернативності опози�ції, поряд із здатністю ініціювати іншу, порівняно зурядовою, за змістом і спрямованістю політику, є спро�можність робити це професійно й відповідально. Самепрофесіоналізм і відповідальність роблять опозиціюсправжньою альтернативою уряду, здатною в разі необ�хідності негайно взяти на себе місію керівництва су�спільними справами в державі і робити це фахово, неставлячи під загрозу успіх справ та й стабільність у су�спільстві. Адже, щоб керувати суспільним життям, тре�ба не лише бути призначеним на посаду, а ще й матихист і вміння це робити, бути, як кажуть американці,«зліпленим з президентського тіста».

Звідси ще однією функцією опозиції назвемо підбірі вишкіл фахівців публічного урядування, формування«тіньового кабінету», мобілізацію експертів, пошук іпропонування оптимальних способів розв’язання про�тиріч, суспільних проблем, альтернативних політик.

Як показала практика здійснення державної політи�ки у 2005 році, відсутність належної культури опозиціїмає наслідком дилетантизм і безвідповідальність вико�навців суспільного урядування, аматорське керівни�цтво державою, перетворення його на таке собі «полі�тичне караоке».

Висновок

Вочевидь, тлумачення опозиції як не просто сваркивсередині політичного істеблішменту, а як вираженняпротиставлення суспільства та влади породжує висно�


вок про риторичність запитання, чи є в Україні опози�ція. А от з’ясування того, якими є чинники формуван�ня культури опозиції, чи виникає вона лише внаслідокухвалення відповідного закону, потребує окремої роз�мови. Однак у будь�якому разі безсумнівним виглядаєте, що справжня, не імітована опозиція постає суттє�вим критерієм визнання демократії в суспільстві. Щостосується України, то опозиція потребує розв’язанняпроблеми визнання її самої. Невизначеність поняттямає наслідком неоднозначність його тлумачення і, во�чевидь, некоректність практичного втілення ідеї опо�зиції.

Навряд чи опозиція може служити ознакою визнан�ня демократії в умовах, коли, визнаючи її значення насловах, на ділі політики ставляться до неї лише як донедоречної перешкоди у їхньому прагненні створити«переконливу більшість» і переможно проводити влас�ний урядовий курс.


Сергій Кисельов,кандидат філософських наук,

доцент, керівник магістерської

програми НаУКМА «Євро�

пейські студії»

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: МОДЕЛІ ДЕМОКРАТІЇ

Вступ

Помаранчеву революцію можна оцінювати з різнихпозицій, при цьому, звичайно, більш�менш об’єктивнаоцінка не може включати до себе політичні симпатії,так само, як і політичні антипатії. Тим більше, що мож�ливим є різне розуміння цієї революції як у просторі,так і в часі. Можна розглядати Помаранчеву револю�цію як подію, що почалася 22 листопада 2004 до пере�моги Віктора Ющенка на президентських виборах2004 р., або як процес демократизації в Україні з того ж22 листопада до сьогоднішнього дня. Втім, події, щовідбулися восени 2004 р., є кроком розвитку україн�ського суспільства від авторитаризму до демократії.Проте, звичайно, Помаранчеву революцію не можнарозглядати як революцію соціальну – вона не привеладо змін ані соціальної структури українського суспіль�ства, ані політичної системи. Ми маємо, безперечно,певні зрушення у відносинах «держава – громадянськесуспільство» у бік посилення останнього, у бік свободиіндивіда у суспільстві, якщо, звичайно, саме громадян�ське суспільство не розуміти як певну сукупність йогоінституційних форм, як певну сукупність громадськихорганізацій.

Без сумніву, завдяки подіям осені 2004 року Українамає деякі позитивні результати. Серед них можна по�значити й визнання України в державах «Старої» Єв�ропи, Америки та в інших країнах світу, розвиток пра�вової держави та, як головний результат,– розвитокгромадянського суспільства. Україна не була широковідома у світі як незалежна держава до Помаранчевої

38 |

революції, її знали, насамперед, завдяки деякимспортсменам та акторам. Проте, після революції вонастала відома як суверенна держава, більш за те, україн�ська нація стала відома як європейська сувереннанація.

Не згадуючи про українську давню історію,– а вонадійсно є європейською, варто зупинитися на сучаснійісторії України. По�перше, політичні цінності, при�наймні проголошені Помаранчевою революцією, єцінностями ліберальної демократії Європи та Амери�ки. По�друге, українська культура, її мова, релігія тамораль належать до європейської культури. І, по�третє,кількість українців, які ідентифікують себе як європей�ців, збільшилося після Помаранчевої революції: нетільки європейці відкрили для себе українців, а й укра�їнці відкрили для себе Європу.

Процес демократизації, прямування до ринковоїекономіки та правової держави були проголошені цін�ностями Помаранчевої революції, й українці проде�монстрували, що вони здатні пожертвувати й комфор�том, й, навіть власним здоров’ям, для утвердження цихцінностей. Ліберальні цінності виявилися природнимидля України та українців. Історичним фактом є те, щоПомаранчева революція відбулася як мирна і цивілізо�вана. Якщо використовувати аристотелівську формулу«смерть є завжди трагедією, а трагедія – завждисмерть», то трагічних подій не спостерігалося під часПомаранчевої революції.

Таким чином, подібний погляд на Помаранчеву ре�волюцію декларує те, що вона є тривалим політичнимпроцесом з позитивними результатами – від впевненихдій як державної влади, так і громадянського суспіль�ства. Революція продемонструвала перехід до реальноїдемократизації українського суспільства після більшніж десяти років посттоталітаризму. Вона продемон�струвала як певний розвиток самосвідомості українців,так і поворот до цінностей демократії та соціальноїсправедливості.

Демократизація в Україні... | 39

40 | Сергій Кисельов

Моделі демократії: рівні чи дефініції

Після Помаранчевої революції Україна має нові по�літичні тенденції в правовій системі і системі управлін�ні. Ці демократичні принципи намагалися запрова�дити під час парламентських виборів 2006. Україна маєтакож більш вільні засоби масової інформації. Україн�ська влада сподівається також, на зростання довіри донеї з боку народу, як і на те, що позитивні зрушення немають зворотного шляху. Є сподівання й на те, що вУкраїні немає авторитарних тенденцій й Україна оста�точно обрала демократичний шлях власного розвитку.Не останнє місце при цьому займає й прагнення до єв�роінтеграції.

Але – це тільки одна з точок зору на Помаранчевуреволюцію та її результати. Інша також має достатнітеоретичні обґрунтування.

Поняття демократизації передбачає процес досяг�нення певного результату, що існує як мета до початкусамого процесу. Мета та результат ніколи повністю незбігаються. Збіг мети та результату залежить від процесуруху від першого до останнього та від засобів, за допо�могою яких досягається мета. Метою розвитку більшос�ті транзитних суспільств є демократія. Врешті�решт – цезадекларована мета. Проте, демократія достатньо абст�рактне поняття, хоча б тому, що існує велика кількістьмоделей демократії і деякі ознаки демократичності в од�них з них є ознаками недемократичності в інших.

Для прикладу звернемось до «Зеленої книги» Муам�мара Каддафі та до посібника «Основи демократії» –результату дослідження україно�канадського проекту.В книзі Муаммара Каддафі перша частина має саметаку назву: «Демократія». Ця частина починається зконстатації того, що «парламенти становлять основуіснуючої традиційної сучасної демократії, але представ�ництво народу у парламентах є обманом, а парламента�ризм – це ганебне рішення проблеми демократії».1 Сто�

1 Каддафи М. Зеленая книга.– К., 2003.– С. 21.


совно партійної системи Каддафі зазначає, що вона євихолощуванням демократії, а приналежність до партіїє зрадою.2 Класова система є подібною до партійної, а«референдум – фальсифікація демократії».3

В «Основах демократії» читаємо: «Ознакою демо�кратії є участь громадян у формуванні органів держав�ної влади, контролі за їхньою діяльністю, вплив наприйняття спільних для всіх рішень на засадах загаль�ного, рівного виборчого права у процедурах виборів,референдумів тощо, участь у розв’язанні суспільнихпроблем».4

Поняття «народовладдя» історично змінює своюформу. Проте, ще Аристотель вважав, що форма є сут�ністю: «Формою я називаю суть буття кожної речі і їїпершу сутність».5 «Влада народу», «влада більшості» –поняття або утопічні, або, якщо знов згадати класиківантичності, не відбивають стійкої суспільної системи.Щодо прямого сенсу слова «народовладдя», то воно єскоріше винятком із закономірностей людської історії,ніж певним правилом.

Коли йдеться про розуміння демократії, то її визна�чення часто підмінюється її ж рисами. Сукупність ха�рактеристик не тільки не є визначенням, а й не відби�ває предмета у його конкретності.

Самі характеристики демократії розглядаються якпевні віхи, досягнення яких у визначеній цілокупностіє переходом до демократичного суспільства.

Ідеал демократії та поліархія

Проте реальні історичні моделі демократії, звичай�но, є відхиленням від ідеальної моделі. Кант писав проідеал: «далеко від об’єктивної реальності те, що я нази�ваю ідеалом, й під ним я розумію ідею не лише in con�

2 Каддафи М. Зеленая книга.– К., 2003.– С. 27.3 Там само.– С. 41.4 Основи демократії.– К., 2002.– С. 649.5 Аристотель. Метафізика.– 1032b1


crete, але й in individuo, тобто як одиничну річ, яка ви�значається і навіть є визначеною тільки ідеєю».6 ЗаКантом, ідеали не мають об’єктивного існування, про�те вони відіграють роль критерію розуму, який за ідеа�лом оцінює й вимірює недоліки недосконалого.

Отже, демократія і є тим дороговказом, що вказуєна шляхи вдосконалення суспільства, дозволяє набли�жати суспільний устрій до відповідності природі лю�дини. Проте, демократія як ідеал – мається на увазібудь�яка ідеальна модель демократії – має значеннялише для розуму, що осягає взаємовідносини між ін�дивідом і державою, між сферою індивідуальної сво�боди і сферою суспільної необхідності, з точки зору нестільки існуючих історичних реалій, скільки з точкизору належного, ідеальних реалій. Ідеал відіграє своюроль за умови, що він заснований на певних поняттяхі є правилом для визначення напрямку розвитку абойого оцінки.

Отже, дієвість ідеальної моделі демократії, якщовиходити з кантівської методології, безпосередньо за�лежить від визначення предмета за апріорними прави�лами і принципами, хоча для його здійснення й немаєісторичних умов. Демократія є ідеалом і до неї необхід�но ставитись як до ідеалу. Тобто, одне – це визначитинапрям розвитку суспільних відносин, у даному випад�ку – демократизації, і, зовсім інше – намагатися втілю�вати цей ідеал в практичну соціально�політичну дійс�ність. «Спроби здійснити ідеал на прикладі, тобто уявищі, скажімо [зобразити] мудреця у романі, даремно,більш за те, вони певною мірою є безглуздими та мало�повчальними, тому як природні межі, що постійно по�рушують досконалість в ідеї, виключають можливістьбудь�якої ілюзії у подібних спробах і таким чином роб�лять навіть підозрілим і подібним до простого вимислуте добро, що міститься в ідеї».7

6 Кант И. Критика чистого разума // Соч. в 6�ти тт.– М., 1964.–Т. 3.– С. 501.

7 Там само.– С. 503–504.


Зауважимо: чи не подібне перетворення ідеалу де�мократії ми бачимо у спробах оцінки Помаранчевоїреволюції за діями влади Президента Ющенка? Прин�ципова неможливість втілення ідеалу демократії у су�спільну реальність змушує до пошуку понять, що відоб�ражають дійсну мету політичної діяльності. Саме тому йвиникли концепції демократичного елітизму, що при�ходять на зміну концепціям ліберальної демократії.

Неможливість практичного втілення ідеалу демо�кратії змушує вести пошук в іншому напрямі – ство�ренні таких практичних моделей, які наближали б су�спільство до демократичного ідеалу. Однією з такихконцепцій є модель плюралістичної демократії, якапевною мірою перетинається з демократичним елітиз�мом, проте робить інші наголоси, а саме – на множин�ності центрів влади, що дозволяє представляти у владіпредставників різних еліт, бо централізація влади вва�жається загрозою демократії. Виникає теорія поліархії,найяскравішим представником якої є Даль.

Фактично «врядування багатьох» – поліархія, хоча іповертає первісне, античне значення поняття демо�кратії, спрямоване не стільки на визначення мети су�спільного розвитку, скільки на оцінку існуючих демо�кратій. Якщо у 1953 році Даль та Ліндлблом розглядалиполіархію як процес здійснення громадянами контро�лю за політичними лідерами, то у 80�ті роки поліархіярозуміється вже як сукупність певних аспектів реаль�ної демократії.

Даль виокремлює таки ознаки поліархії: виборністьорганів влади; регулярні вибори органів влади за відсут�ності механізмів примусу; всезагальне виборче право;право бути обраним до органів влади; право висловлю�вати думки з всіх соціально�політичних проблем; правона отримання інформації, охорона законом альтерна�тивних джерел інформації; автономія асоціацій – якгромадських організацій, так і політичних партій.8

За Далем, усі ці ознаки необхідно розглядати у

6 Див.: Dahl R. Democracy and Its Critics.– London, 1989.– Р. 221.

сукупності. Виникнення поліархії можливе за умовикомплексного застосування вищевказаних ознак, про�те, транзитні суспільства, які не мають сталих демокра�тичних традицій, поліархії є або нестійкими, або трап�ляється чергування поліархічного та недемократичногорежимів.

Взявши за основу оцінки українського суспільстваполіархічну модель демократії, можна скористуватисякритеріями Даля щодо встановлення поліархії та її ста�більності. Американський політолог вважає, що утвер�дження в країнах інститутів поліархії можливе за умо�ви: роззосередження та нейтралізації засобів насиль�ницького примусу; наявності сучасного динамічногоплюралістичного суспільства; культурної гомогеннос�ті; підкріплення інститутів поліархії політичною куль�турою та переконаннями громадян, особливо політич�ними активістами; відсутності інтервенції ворожої по�ліархії іноземної держави.

Оскільки в Європі важко знайти монокультурнукраїну, Даль для гетерогенних культур виокремлює та�кі ознаки, що сприяють утвердженню поліархії: відсут�ність сильних субкультур у гетерогенному суспільстві, аза наявності подібних субкультур – створення їхнімилідерами консоціативних механізмів врегулюваннясубкультурних конфліктів. Тут, щоправда, виникаютьсумніви з приводу визначення поняття «субкультура»,яке в концепції Даля суттєво розбігається з відомимикультурно�антропологічними визначеннями, так само,як і з приводу співвідношення цього поняття з понят�тям локальної культури, проте ці моменти в даномуконтексті не є суттєвими.

У світлі концепції поліархії, оцінка сучасного укра�їнського суспільства містить у собі більше запитань,ніж відповідей. Про головну проблему цієї оцінки вжезгадувалося: чи можна оцінювати події кінця 2004 рокуза результатами діяльності нової влади? Звичайно, са�ма влада так і оцінює ті події. Це зрозуміло, бо самі по�зитивні результати Помаранчевої революції у такомувипадку екстраполюються на діяльність цієї влади.


Частково таке вирішення цієї проблеми має певну ра�цію, бо й сама ця влада стала такою в результаті Пома�ранчевої революції. Проте,– лише одним з її наслідків.Тобто, діяльність самої влади є результатом наслідку йзамикає на себе тільки один аспект революції, а саме:прихід до влади певних елітних угруповань. І результатдіяльності цих угруповань не є однозначним. Втім, по�дії осені – зими 2004–2005, безумовно, мають наслід�ки, які необхідно оцінювати окремо від оцінюваннядій нової влади.

«Демократія» була гаслом тієї частини українськогосуспільства, що підтримувала кандидата у ПрезидентиУкраїни Віктора Ющенка, теперішнього ПрезидентаУкраїни, на президентських виборах 2004. Вже самфакт Помаранчевої революції є свідченням процесудемократизації України. Цей факт доводить, що грома�дянське суспільство в Україні не тільки існує, а є до�статньо сильним. До речі, проблема існування грома�дянського суспільства була досить популярною в ака�демічних колах України до листопада 2004. Нині цяпроблема не є першочерговою. Як вже було зазначено,вище, розуміння громадянського суспільства необов’язково редукує його до власних інституційнихформ. Помаранчева революція та її перемога може ймає бути оціненою як перемога українського громадян�ського суспільства.

Проте, сьогодні існує ще одна проблема оцінки По�маранчевої революції, яка не має залежите від політич�них симпатій та антипатій: чи дійсно наслідки цієї ре�волюції збігаються з її цілями, і якщо так, то наскількивони збігаються? Чи дійсно результати дії нової влади вУкраїні протягом десяти місяців відповідають ідеаламліберальної моделі демократії, яка, незважаючи накількість моделей демократії, залишається критеріємдемократичності за замовчуванням?

Якщо сьогодні не оцінити ці наслідки, то можна ли�ше констатувати: сподівання на подальшу демократи�зацію українського суспільства пов’язані з особистістюВіктора Ющенка та його команди, яка була достатньо


переконливою під час Помаранчевої революції. Слабкемісце такого сподівання полягає у відсутності зв’язку зголовними принципами ліберальної моделі демократії.Це, по�перше. По�друге, воно констатує зв’язок з єди�ним центром влади, що само по собі не є демократич�ним. Сам факт Помаранчевої революції є наочнимприкладом або, навіть, свідченням демократизації якруху до абстрактних ідеалів демократії, але він не є до�казом того, що результати революції корелюють її ці�лям. Залежність політичного режиму, як відносин дер�жави та громадянського суспільства, лише від суб’єктівдержавної влади, більш того, від волі однієї персони абоцієї ж персони разом з її командою, не може бути гаран�тією демократичних змін у суспільстві. Саме тому та�ким важливим є визначення самого поняття – «Пома�ранчева революція», з якого ми починали, порівняннярезультатів революції з результатами діяльності владиВіктора Ющенка.

Висновок: по той бік революції

Підтримка Віктора Ющенка певними українськимиполітичними силами на виборах 2004, зокрема Соціа�лістичною партією України, мала умовою політичну таконституційну реформу в Україні, зміни у формі дер�жавного правління. Подібна реформа передбачаєбільш серйозне та обґрунтоване втілення засад лібе�ральної демократії, ніж політична воля Президента тайого команди. Втім, розвиток парламентаризму, щопередбачений цією реформою, може мати врешті�рештдва сценарії: або дійсні демократичні перетворення вукраїнському суспільстві, або встановлення олігархіч�ної республіки. Результати політичної реформи зале�жатимуть від того, яка влада стане домінуючою у сус�пільстві: влада політичних команд чи влада правовихпринципів.

Між іншим, чому політика є настільки популярноюу транзитних суспільствах, зокрема в Україні? Однією звідповідей може бути така: тому що політичне майбут�


нє усього суспільства залежить від суб’єктів державноївлади. Результати виборів у стабільних демократіях незмінюють стратегічного розвитку суспільства докорін�ним чином.

Історія знає приклади демократичних перетворень,що були здійснені авторитарними особистостями. Всіпам’ятають Олівера Кромвеля, Томаса Джеферсона,Шарля де Голля. Чи є в Україні особистість, здатна наподібні дії?

Сьогодні ми маємо три найбільш потужні основніполітичні сили в Україні. Три сили, три партії, три ліде�ри… поки що. Це чинний Президент України, ВікторЮщенко, та два колишніх прем’єр�міністри – ЮліяТимошенко та Віктор Янукович. Імплементація полі�тичної реформи надасть можливість двом з трьох силсконцентрувати державну владу у власних руках заумови об’єднання зусиль.

Майбутня можлива перемога Віктора Януковича,скоріше за все, скасує позитивні результати Помаран�чевої революції, яка була спрямована не стільки на під�тримку Віктора Ющенка, скільки проти Віктора Яну�ковича. Можлива перемога Віктора Ющенка або ЮліїТимошенко теж не є достатньо оптимістичною: вонипоказали нездатність працювати у команді. А Прези�дентська команда, на жаль, не демонструє заявленогопрофесіоналізму. Післяреволюційні уряди України ма�ють приклади дивних призначень. Прикладами мо�жуть бути призначення Романа Зварича міністромюстиції або призначення Ігоря Лихового міністромкультури та туризму. Подібних прикладів ще більше нанижчих рівнях управління.

Оптимістичний прогноз, на мою думку, лише один.Українське суспільство може сподіватися лише на гро�мадянське суспільство, яке має створити такі соціальніумови, що найменшою мірою залежатимуть від полі�тичної влади. Відносна незалежність головного на�пряму розвитку країни від будь�чиєї політичної волібуде найбільш переконливим свідченням Демократії.


Олександр Дергачов,кандидат історичних наук,

провідний науковий співро�

бітник Інституту політичних і

етнонаціональних досліджень

НАН України

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Вступ

Питання демократизації в Україні перебуває в цент�рі уваги з моменту здобуття незалежності. Без сумніву,саме воно було і залишається ключовим для визначен�ня успішності країни, її конкурентоспроможності тапартнерського потенціалу. На початку 90�х років маломісце очікування, що демократична перспектива будереалізована чи не автоматично, як закономірний на�слідок чи, навіть, обов’язковий додаток до державноїсамостійності. Надалі домінувало визнання об’єктив�них складностей та перешкод на шляху становленнядемократії і розуміння того, що країні доведеться пере�жити довготривалий перехідний період. При цьому, яку самій Україні, так і серед західних партнерів доситьрозповсюдженими були надії на поступову демокра�тичну еволюцію політичного режиму. Фактично спо�стерігалося гальмування формування демократичноїопозиції, системна боротьба проти авторитаризму, щозміцнювався, не велася.

Відставка уряду Віктора Ющенка позначила межуміж періодом сподівань на самоутвердження демокра�тії та початком боротьби за її становлення. Водночас,з’ясовується як співвідношення сил між її прибічника�ми і противниками, так і рівень готовності суспільствадо переходу до демократичного ладу. Поступове поси�лення демократичного руху та його великі успіхи підчас минулорічних президентських виборів дозволяютьговорити про перехід до практичного етапу будівни�

48 |

цтва правової демократичної держави. Таким чином,сьогодні набуває особливого значення аналіз наявнихпроблем і перешкод та оцінка найближчих та віддале�них перспектив.

Чотирнадцять років незалежності не можуть бутизараховані в час розбудови демократії. Більше того, зароки незалежності в Україні постали нові вороги демо�кратії,– олігархія та бюрократія. Стартові умови длядемократичного транзиту погіршилися. Офіційногозасудження радянського та пострадянського авторита�ризму як політичного та морального акту, не відбулося.Питання національного відродження та розбудови не�залежної держави переважно розглядалися та вирішу�валися не в контексті демократизації.

Реальна суспільна потреба в демократії залишаєтьсяобмеженою. У масовій свідомості демократичні цін�ності відгороджені від чільних позицій базовими мате�ріальними потребами. Зв’язок між демократією та доб�робутом переважно не усвідомлюється. Відповіднанаціональна практика в цьому питанні все ще не є до�статньо переконливою. Ставлення еліти до демокра�тичних цінностей є досить суперечливим, а реальна го�товність дотримуватися та просувати їх залишаєтьсянедостатньою, аби розраховувати на просування Укра�їни до демократії за графіком її західних сусідів.

Новий імпульс соціальноCполітичного розвитку

Розгляд демократизації як практичного питаннястав можливим і необхідним після подій, пов’язаних зпрезидентськими виборами 2004 року. Феномен Пома�ранчевої революції ще не отримав усталеної оцінкисуспільствознавців. Сама така оцінка ще довгий час за�лишатиметься предметом ідеологічної боротьби. Про�те, поява рубежу в короткій історії незалежної України,набагато більш значущого, ніж «період Кравчука» або«епоха Кучми», вже не викликає сумнівів. Помаранче�ва революція стала найбільш виразною, якщо не єди�ною відповіддю на виклики і суперечності суспільно�

Проблеми розвитку демократії в Україні... | 49

політичного розвитку нових незалежних держав. Вод�ночас, вона засвідчила про неприйнятність для Украї�ни аналогової щодо російської політичної моделі і проперехід до власного історичного пошуку на засадах єв�ропейської традиції.

Але в суто практичному плані перспективи швидко�го просування до усталеної демократії Помаранчевареволюція не забезпечила. Виникнення більш цивілі�зованої політичної практики поки не закріплене нінормативно, ні інституційно. Країна знаходиться в си�туації, коли авторитаризм здоланий, але демократія непобудована. Більше того, імпульс Помаранчевої рево�люції більше позначився на суспільстві, ніж на еліті тавласне владі. Сили, які нещодавно робили відвертуставку на кланово�бюрократичні механізми владарю�вання, все ще зберігають значний вплив і обґрунтованорозраховують на суттєву електоральну підтримку.

Перегрупування депутатського корпусу так і не до�зволило сформувати нову більшість. Про те, що це ма�ла б бути саме демократична більшість навіть не йшло�ся. Фракції «Нашої України» та БЮТ були послаблені іне змогли взяти ініціативу на себе. Стосунки між за�значеними силами та СПУ не надто гармонійні в уряді,не відрізнялися тісною взаємодією в парламенті. На�решті, під впливом Помаранчевої революції відбулося«заболочування» Верховної Ради. Крім великої групипозафракційних депутатів, є кілька груп, що мають не�достатньо визначену, нестійку політичну орієнтацію.На діях влади та розвитку політичної ситуації негатив�но позначався брак демократичної опозиції.

Розкол коаліції переможців революції породив дис�кусії щодо відповідності дій прибічників Ющенка таТимошенко «помаранчевим ідеалам» конкуренцію запріоритет їх захисту. Але ще небезпечнішим є те, щовтрачається можливість розширення та зміцнення де�мократичного флангу, прискореного природного ви�тіснення з провідних ролей у великій політиці деструк�тивних політичних сил. Позиції Президента ВіктораЮщенка виявилися послабленими. Йому та його

50 | Олександр Дергачов

команді буде складно підготуватися до введення зміндо Конституції і діяти ефективно у форматі парламент�сько�президентської республіки. Вже за півроку допарламентських виборів є очевидним, що вони малосприятимуть оновленню політичної еліти. Власне вженамітилося таке порозуміння між командою ВіктораЮщенка, регіоналами та тими, хто пішов до партії Во�лодимира Литвина, яке має в своїй основі певне кон�сервування політичного становища.

Мирові угоди у питаннях власності відносно страте�гічних економічних об’єктів, про які заявив новий го�лова уряду є свідченням корекції економічної політи�ки. Уникнення конфліктів і скандалів, створення ста�більних умов для бізнесу, покращання інвестиційногоклімату,– все це досить важливо і актуально. Протеводночас це виглядає як свідчення зміни політичноїстратегії, готовність на мирне співіснування зі стовпа�ми колишнього політичного режиму. Розповсюдженоює думка, що після зміни уряду Президент був змуше�ний проголосити курс на примирення та стабільність.Але існує чимало ознак того, що такий курс відповідаєйого уявленням про глибину і темпи перетворень як векономічній, так і в суспільно�політичній сфері. Обме�ження планів перетворень у розрахунку на послаблен�ня спротиву і забезпечення контрольованості ситуаціїлежить в основі згортання революції. Це є й раціональ�ним мотивом розриву з Юлею Тимошенко, налаштова�ною на продовження «помаранчевої» справи.

Очікуване і цілком реальне після революції продов�ження європеїзації влади та країни в цілому гальмуєть�ся. Найбільш вірогідним є закріплення такого стану врезультаті парламентських виборів. Коаліція перемож�ців Помаранчевої революції утруднювала розрізненняокремих політичних сил та й узагалі «усереднювала» їхпозиції та поведінку. Після того, як відбулося політич�не розлучення двох найбільш популярних лідерів,–Ющенка і Тимошенко, їх команди опинилися сам насам з прискіпливими опонентами і далеко не байду�жим суспільством. «Наша Україна», демонтувавши


коаліцію з БЮТ ідентифікувала себе як поміркованаправоцентристська політична сила. Це робить її най�більш органічним партнером Народну партію Литвина.Після виборів може стати реальною й співпраця з Пар�тією регіонів, яка може виявитися більш зручним парт�нером, ніж менш гнучка команда Тимошенко. Так самоне схильні надто перейматися ідеалами революції і со�ціалісти.

Маємо перспективу, коли різного штибу прагматикиз числа тих, хто знаходиться при владі, і тих, хто утриму�ється від опозиційності, матимуть у новому парламентізначну чисельну перевагу і поміж собою шукатимутьконфігурацію більшості. Усі згадані політичні сили, од�ні – завдяки, інші – всупереч Помаранчевій революціїматимуть успіх на майбутніх виборах і визначатимутьподальший розвиток країни. Вони будуть змушені до�мовлятися і взаємодіяти і є досить очевидним, що де�мократичні принципи, а особливо практичні кроки що�до їх реалізації не є тим, що може стати основою спіль�ної стратегії. Слід мати на увазі, що помаранчевий етапдемократизації не набув глибини і системності. Він змі�нив правила гри у політиці та бізнесі, частково перероз�поділив можливості та ролі основних гравців, але маловплинув на їх природу. Ці гравці можуть виявитися заці�кавленими законсервувати ситуацію. Таким чином має�мо констатувати, що «будівельний матеріал», з якогоутвориться більшість у Верховній Раді навесні 2006 року,може бути не надто підходящим для послідовних дій порозбудові демократії.

Наскільки демократичною є Україна восени 2005 року?

Оцінка реального стану демократії в Україні потре�бує застосування формальних критеріїв. Спробуємозастосувати деякі базові покажчики, які застосовують�ся Freedom House та при визначенні Bertelsmann Trans�formation Index. При цьому має діяти застереження,пов’язане з динамічністю ситуації та недостатній уста�леності тенденцій.


Політична участь. Україна досягла якісних зрушень узабезпеченні вільних і чесних виборів. Досвід 2004 рокувідіграватиме позитивну роль для всіх майбутніх вибо�рів. Він має закріплення у законодавстві та в організа�ційних зусиллях структур, що безпосередньо організу�ють виборчий процес. Водночас, залишається відкри�тим питання про те, наскільки ефективно можуть діятизакони і, зокрема, чи будуть притягнуті до відповідаль�ності організатори масових фальсифікацій та тиску навиборців.

У країні вперше спрацював механізм зміни влади іпочинає функціонувати механізм політичної відпові�дальності. Існують резерви розширення застосуванняпринципу виборності. На регіональному рівні склаласясистема управління, яка не повністю відповідає прин�ципам демократії. Передовсім йдеться про розподілповноважень між головами обласних та районнихадміністрацій та радами відповідного рівня.

Значно підвищився рівень свободи політичного ви�бору. Зростання політичної конкуренції, транспарент�ності, радикально знижує ризик використання адмі�ністративного ресурсу та використання чорних полі�тичних та інформаційних технологій. Проблеми у ційсфері переважно пов’язані зі специфікою масової сві�домості, наявності залишків радянської субкультури.Водночас, у східних областях ще мають місце явищатиску і маніпулювання політичним вибором громадян.Так само існують надто різні суспільно�політичні умо�ви проведення місцевих виборів в окремих регіонах.

Складнішою є ситуація з якістю представництва ін�тересів громадян, головно,– з рівнем розвитку полі�тичних партій. У країні ще не створена стабільна, соці�ально укорінена партійна система, здатна артикулюва�ти і узагальнювати суспільні інтереси. Рівень довіри допартій є низьким. Значну роль у політичному житті ві�діграють партії, які не мають органічного зв’язку з ви�борцями, і представляють інтереси кланів. Так самопотребує значного подальшого розвитку мережа гро�мадських організацій, асоціацій, груп за інтересами


здатних взаємодіяти і виступати посередником міжсуспільством і політичною системою. Окремою специ�фічною проблемою є реалістичність політичного вибо�ру, тобто можливість долучитися до підтримки та здійс�нення конкретно працюючого соціально�економічно�го та політичного проекту.

Відносно слабким місцем у політичній організаціїукраїнського суспільства є опозиція. Після Помаран�чевої революції фактичні умови її діяльності наблизи�лися до демократичних стандартів. Проте, її права ма�ють бути чітко прописані та законодавчо закріплені. Донабуття чинності змін до Конституції зберігатиметьсяневизначеність у поділі політичних сил на ті, що знахо�дяться при владі і опозиційні. Нарешті, в країні лишепочинає формуватися культура відносин між владою таопозицією.

Стан політичних прав та громадянських свобод. Сво�бода самовираження та переконань у країні загалом за�безпечена. Громадяни вибороли і влада вже не в змозіреально обмежити свободу зібрань, демонстрацій, від�критих публічних обговорень, проявів громадянськоїактивності. Внаслідок Помаранчевої революції країназробила рішучий крок у забезпеченні свободи слова ідоступності суспільно значущої інформації. Формуєть�ся система вільних, незалежних медіа. Демонтованасистема цензури, розповсюдження дезінформації, ма�ніпулювання масовою свідомістю, чорного пі�ару.

Неупередженість інформації стала розповсюдже�ним явищем, проте, чи перетвориться це на стандарт ічи буде він діяти у виборчій період – залишається неві�домим. Чинне законодавство містить деякі недемокра�тичні положення щодо умов діяльності ЗМІ під час ви�борів. Належної прозорості щодо власників ЗМІ та їхвпливу на редакційну політику досі не існує. Залиша�ються неясними перспективи перетворення державнихтелерадіокомпаній в канали суспільного мовлення,гальмується роздержавлення друкованих засобів масо�вої інформації, заснованих органами державної влади.Абсолютно недостатньою є інформованість щодо важ�


ливих питань життя країни населення в сільській міс�цевості.

Особливістю сучасної ситуації в Україні є те, що де�мократичні норми на рівні місцевих громад та окремихколективів утверджуються повільніше і важче, ніж назагальнодержавному. Так само виявляються менше,порівняно з політичними, забезпечені особисті права ісвободи. Зокрема, зберігаються серйозні проблеми зутвердженням академічних свобод. Слабкість профспі�лок призводить до безконтрольності керівників уста�нов, закладів, підприємств. Нещодавно набув чиннос�ті Закон України про внесення змін у деякі законодав�чі акти, спрямований на посилення правового захистугромадян і впровадження механізмів реалізації консти�туційних прав громадян на підприємницьку діяльність,особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідностілюдини, правову допомогу і захист. Україна підписалаПротокол № 14 до Європейської конвенції з прав лю�дини, ратифікувала Європейську угоду про осіб, які бе�руть участь у процесі Європейського Суду з прав люди�ни. Водночас, повсякденна практика, зокрема високийрівень бюрократизації, свідчать про те, що залежністьгромадян від влади, втручання держави у справи су�спільства та особистості є невиправдано великою.

Верховенство права. Цей принцип демократичногоустрою залишається найменш забезпеченим. Тут слідвиділити три головні комплексні проблеми. Перша –недосконалість, неповнота законодавства. Друга,– не�розвиненість правової культури на рівні еліти, держав�них службовців та рядових громадян. Третя – неналеж�ний статус та організація діяльності судової влади.

Україні бракує низки законів, які мають доповнюва�ти і розвивати норми Конституції. Серед них: законипро Президента, про Кабінет Міністрів, про тимчасовіспеціальні комісії Верховної Ради, Регламент ВерховноїРади та ін. Саме це створює проблеми з розділом пов�новажень та відповідальності між гілками влади, збері�гає простір для ручного управління, довільного розши�рення або узурпації повноважень і тіньової політики.


Це ж утруднює демократичний контроль за діями вла�ди. Потребує посиленого нормативного забезпеченнямісцеве самоврядування. Залишається низькою ефек�тивність, рівень дотримання чинного законодавства.

Слід визнати наявність соціальних причин, якіутруднюють утвердження верховенства права. Середних: брак цивілізованої традиції законослухняності,низький рівень довіри до держаних інституцій, недо�статність знань про свої права і навичок та налаштова�ності їх обстоювати. В країні лише почала формувати�ся сучасна правова та політична культура, яка сприяти�ме зміні стилю урядування та судочинства, створеннюсистеми дієвого цивільного контролю над правоохо�ронними органами.

Судова гілка влади на практиці не відокремлена відвиконавчої і не має реальної незалежності. Це визнача�ється як інституційними, так і матеріальними чинни�ками, передовсім системою призначення та оплатипраці суддів та фінансуванням судів. Важливими є та�кож проблеми ефективності судової влади, виконаннясудових рішень та покращання доступу до правосуддя.

Висновок: перспективи подальшої демократизації

Завдяки Помаранчевій революції Україна минула тустадію суспільно�політичного розвитку, коли вона за�слуговувала на оцінку «умовно демократичної держа�ви». Водночас є очевидним, що до усталеної демократіїїй далеко і що просування у більш щільні її шари буденепростою справою. Зміцнення демократії потребуєпоглиблених системних реформ в економічній, полі�тичній і правовій сфері. Це та фаза демократизації, якане може бути забезпечена масовим рухом громадян іпотребує нової якості політичного керівництва. Такимчином, оцінка перспектив демократизації доситьжорстко пов’язана з наявністю відповідного потенціа�лу у політичної еліти і можливими змінами у владі.

Перше і головне питання: чи здатна скороченакоманда Віктора Ющенка, яка залишилася при владі


внаслідок вересневої кризи, забезпечити демократич�ний поступ країни? Чимало хто відповідає на ньогонегативно і вимальовує перспективу гальмування пе�ретворень. Є ще більші песимісти, які вважають мож�ливим переродження (кучмізацію) чинної влади. Віро�гідність реалізації негативних сценаріїв не є надто ви�сокою, але їх слід сприймати як загрозу, яка потребуєсерйозної протидії. Очевидно, що слід взяти до увагиобмеженість можливостей чинної влади. Країну очікуєконституційна реформа. Але й без цього вже зараз рольпрезидента зменшується де�факто, оскільки виниклинові самостійні політичні гравці, які мають реальнупідтримку у суспільстві.

Оптимістичний погляд базується на тому, що Украї�на вже у вересні 2005 року отримала не тільки демокра�тичну владу, здатну рухати реформи, а й демократичнуопозицію. Реалізація такого сценарію потребує віднов�лення співпраці Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко тастворення у Верховній Раді більшості на основі вираз�ної демократичної програми. Але, скоріше за все, цьо�го буде недостатньо. Важко заперечувати неповнувідповідність коаліції переможців Помаранчевої рево�люції ролі провідників усталеної демократії. Два полі�тичні лідери, з якими пов’язується перспектива демо�кратизації, за своїми характеристиками переважно від�повідають умовам і завданням перехідного періоду. Їмне вистачає, першому – послідовності і принциповос�ті, другій – особистої демократичності, толерантності.Поки абсолютно не виглядають зразками внутрішньо�демократичних організацій Народний Союз «НашаУкраїна» та БЮТ. Обом лідерам та їх командам, щонай�менше, доведеться підтверджувати здатність не тількивиборювати і захищати владу, а й ефективно викорис�товувати її в інтересах громадян, консолідувати країнуне за рахунок згортання реформ.

З решти політичних сил тільки СПУ може певноюмірою посилити демократичний табір і підтриматипросування реформ. Партія регіонів, порівняно з пері�одом президентських виборів, виглядає достатньо


поміркованою. Якби вона була здатна змінити лідера,то виглядала б відносно респектабельним гравцем.Водночас, ця організація в її сучасному стані аж ніяк неможе вважатися принциповим прибічником демокра�тичних перетворень. У цьому сенсі вона є сумнівнимпартнером і не годиться в учасники правдивої демо�кратичної коаліції. Практично те саме стосується і На�родної партії на чолі з Володимиром Литвином. Більшетого, якщо ці дві сили скористаються розколом демо�кратичних сил і після парламентських виборів безпосе�редньо впливатимуть на законодавчу та виконавчу вла�ду, країна зіткнеться, якщо не з бюрократично�олігар�хічним реваншем, то з обмеженням і гальмуваннямдемократичних перетворень.

Однак провідні політичні актори після Помаранче�вої революції вже не можуть довільно обирати сценарії.Влада більше не диктує суспільству свої правила гри,натомість суспільство дедалі помітніше впливає на вла�ду. Революція призвела до десакралізації влади, більшраціонального, спокійного і водночас критичногоставлення до неї. Острах влади, який у мільйонів гро�мадян існував на генетичному рівні, цілком зламаний.Революція вилікувала мільйони громадян від соціаль�ної анемії та ментальності аутсайдерів, виявила їх здат�ність до самоорганізації, ініціативи і солідарних дій.У суспільстві накопичилася відраза до проявів коруп�ції, бюрократизму, нещирості. Суспільство, яке спро�моглося перемогти владу, набуває якісно нового досві�ду і вже не буде пасивним у разі, коли його сподіванняне будуть виправдовуватися. Це є достатньо надійноюгарантією демократичного поступу країни. Конкретнадорожня карта і швидкість руху будуть визначені про�тягом найближчих місяців.


Наталя Амельченко,кандидат філософських наук,

доцент кафедри політології

Національного університету

«Києво�Могилянська акаде�

мія»

ПРОБЛЕМА СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ОСМИСЛЕННЯ ДОСВІДУ

ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Вступ

Концептуалізація подій, що отримали назву Пома�ранчевої революції, вкрай актуальна для діагнозу станусоціальної інтеграції сучасного українського суспільс�тва у сенсі ціннісної єдності. Треба зазначити, що такаконцептуалізація відбувається у сучасному інтелекту�альному та політичному дискурсах головним чином утермінах інституціональних змін, тобто у руслі функці�онально�інституціонального підходу до феноменів сус�пільно�політичного життя. Прибічники такого підходу,які свідомо чи несвідомо користуються ліберально�де�мократичним розумінням майбутнього України, роз�глядають події Помаранчевої революції в термінах«пробудження громадянського суспільства», «буржуаз�но�демократичної революції», «руйнування олігархіч�ного режиму та перемоги ліберальної демократії з їїпринципами невідчужених прав та свобод та народно�го суверенітету» тощо.

Такий підхід, що підтвердив свою плідність в аналі�зі усталених соціально�політичних інститутів лібераль�но�демократичного ґатунку, на нашу думку, недостат�ній при дослідженні питання становлення принциповонових соціально�політичних форм. Ніхто в сучасномуукраїнському політикумі не заперечує необхідності де�мократичних інституціональних перетворень (кому�ністи тільки користуються революційною риторикою,

| 61

бо вже давно «діють» ліберально�демократично віднос�но до влади, тобто не шляхом революційної практики,а шляхом парламентської демократії). Але успіх цихперетворень залежить від дуже важливого моменту –перетворення демократії, свободи слова, прав та сво�бод людини – на орієнтири сенсу життя колективногоактора спільної політичної дії. Тобто, демократичніпрограмні цілі так і залишаться політичною ритори�кою влади, якщо не стануть демократичними ціннос�тями в смислі спільних сенсів діяльності.

У даній статті зроблена спроба виокремити цінніс�ний вимір означених подій та використати такі підходидо їх розуміння, що відповідають своєму «предмету», вякості якого виступають цінності. Підходи ці – герме�невтика та феноменологія, способи розуміння ціннос�тей, які напрацювала суспільно�політична теорія та фі�лософія.

Розуміння цінностей: цінності Майдану

Поєднання феноменології та герменевтики, щообґрунтовує Поль Рікер, означає, що певні смисли тамотиви поведінки учасників подій (феномени свідо�мості) відтворюються через тлумачення гасел, жестів,символіки. Ефективність цього поєднання вже проде�монстрували феноменологія релігії та феноменологіч�на соціологія. Думаю, що й політологія має всі підста�ви вивчати не тільки інститути, ідеології та політичнітеорії, але й смисли політичної діяльності та колектив�ні цінності.

Попри всі намагання М. Гайдегера поховати мис�лення у цінностях, останнє не тільки не щезає, але йнабуває певної актуальності. Це саме мислення де�монструють учасники «революції», коли розглядаютьвладу, суспільство, певні суспільно�політичні інститути(головний – вибори) у бінарній опозиції «чистого�не�чистого», «морального�неморального». Про це свід�чать гасла «За чисті вибори», «За моральну владу»,«Ющенко – високоморальний політик», які через

62 | Наталя Амельченко

Проблема соціальної інтеграції в Україні... | 63

багаторазове повторення та резонанс складають по�стійний рефрен означуваних подій. При цьому опози�ція «чистий – нечистий» в українській традиції ото�тожнюються з опозицією «моральний�аморальний»,бо чистий означає, перш за все, чистий на руку, тобто,чистий політик або чиста влада – це влада, до «рук»якої нічого не прилипає. Але моральнісна оцінка владиполягала не просто у порівнянні менш моральніснихабо більш моральнісних політичних сил або лідерів, аздійснювалася в контексті бінарного міфічного дис�курсу протистояння добра та зла. Маніхейський розпо�діл світу на сили добра та зла визначають міфологіюцих подій. «Я не знаю, як це передати, але бачу, що за�раз,– каже прибічник Ющенка,– існує добро і зло.Уперше в нас є кандидат, за яким стоять сили добра.А є інший кандидат, якого навіть із силами зла не по�рівняєш – він ніякий»1.

У цьому реченні проглядається демонізація проти�лежної політичної сили, при цьому демоном виступаєстара влада в особах Кучми, Медведчука, а Янукович,як їх слабкий епігон, може претендувати лише на роль«дрібного біса». Моралізація певного кандидата навітьстає основою його сакралізації на тлі гріховності (непросто правової невідповідності, а саме християнсько�моральнісної негідності) іншого.2 Ця християнська�гріховна опозиція визначає критерії оцінки зовніш�нього світу в термінах «свого» – «чужого».

При цьому Росія та Америка виступали тими симво�лами «свого» та «чужого», що уособлювали: від «пома�ранчевих» – протистояння Азії, вісі зла та автократич�ного режиму з імперськими щодо України зазіхання�ми, та Західної демократії з її недоторканними правамий свободами людини; «біло�блакитних» – боротьбудружньої країни, братерського народу, з одного боку, тасвітового агресора, який розглядає світ, у тому числі й

1 Петрасюк В. Стаття�інтерв’ю «Боюся нашкодити Ющенковісвоїми коментарями» // Газета «2000».– 12.11.2004.

2 Щьоткіна К. «Лінія гріха» // Дзеркало тижня.– 2004.– № 49.

Україну, через призму тільки своїх геополітичних анти�російських інтересів. Міфічність такого дискурсу, щооцінює протилежну політичну силу як зло та демонізуєїї, не може приховати принципове моральнісне ядродискурсу, а тільки підсилює його. Якщо навіть припус�тити, що така моралізація кандидатів та політичнихпартій була штучним витвором ідеологів та політтехно�логів, то треба визнати, що з боку «споживачів» цихідей ми маємо рідкісну підтримку та резонансне поси�лення. Скрізь міфічність такого бінарного розподілусвіту проглядає та визріває моральна універсальністьвимог до політики та політиків, про що свідчать проявисолідарності між «помаранчевими» на одних майданахта «біло�блакитними» – на інших.

Мораль більшості: надії Майдану

Можна констатувати, що «революція» за своїмсмислом була публічним звільненням або навіть вибу�хом моральнісних почуттів та сенсів, задавлених соці�альною несправедливістю та правовим цинізмом владий загнаних у межі «кухні», тобто приватного життя. Ар�гументом на користь цієї думки є характер вимог та га�сел «революції»: її учасники вимагали не стільки пере�розподілу власності або владних повноважень, скількинамагалися привести до влади моральних людей, якікеруються не матеріальними та владними інтересами, атакими імперативами поведінки, як справедливість,чесність, гідність.

Так, такі вимоги можуть здаватися наївно�роман�тичними для критично налаштованих інтелектуалів,які знають, що політика, у принципі, не може бути мо�ральною, перетворившись з часів Н. Макіавеллі на дію«по той бік добра й зла», а економічні та владні зазіхан�ня (зловживання) політиків можна обмежити тількизаконом, точніше принципом рівності всіх перед зако�ном. Моральнісне розуміння самої суті трансформаціївлади учасниками подій можна пояснювати вкоріне�ним в українському суспільстві приматі «благодаті» над


«законом», або нерозвиненістю правової свідомості танесприйняттям формальності та абстрактності права.Це звернення до цінностей у сенсі чеснот можна пояс�нити й більш глибинною, екзистенційною причиною,а саме: намаганням отримати ціннісно�смисловий ви�мір спільного життя, ідею, що б надала сенс співбуттю.Але безперечним є те, що якби на Майдані хтось биспромігся свідомо сформулювати цей спільний сенсбуття, який так довго чекають політики та політологи вобразі національної ідеї, то остання мала би всі ознакихристиянської моралі або кантівського категоричногоімперативу: не красти, не вбивати свободу слова разоміз журналістами, не брехати тощо. Тобто, в якості інте�груючої ідеї виступила сама моральність, що уособлює«безкорисливу», трансцендуючу за межі економічної таполітичної доцільності, цінність. «Моральне очищен�ня» влади та громадян для багатьох учасників подійПомаранчевої революції й надає значущості та легіти�мує такі демократичні перетворення, як розбудова пра�вової держави, незалежної судової системи, інституалі�зації прав та свобод громадян. Ціннісний підхід до де�мократії такого колективного актору політичної дії, якМайдан, став критерієм оцінки дій нової влади. На від�міну від Майдану, нова влада поставилася до демокра�тії суто інструментально як до способу перерозподілувласності та політичних посад. Але влада зберегла мо�ральнісні гасла в якості політичної риторики, яка нафоні неприкритої боротьби за перерозподіл власностіта влади сприймалася радше наругою над моральністю,ніж легітимацією дій нової влади.

Розчарування у революції є не стільки наслідком со�ціально�економічної політики уряду та Президента,скільки пов’язане з викриттям неморальності, корис�ності нової влади. Народ підтримував уряд Тимошенкоу її намаганні скасувати несправедливу приватизаціюпотужних підприємств олігархами, близькими до Куч�ми, але звинувачення (навіть не підтримане судом) улобіюванні Юлією Володимирівною інтересів певноїбізнес�групи викликає розчарування. Так саме тільки


публічне викриття корупційності оточення президентаруйнують моральнісний образ Ющенко й всієї влади.

На жаль, нова влада не відповідала образу мораль�нісної спільноти, що поєднується спільними цінностя�ми. Радше вона об’єднувалась через спільні інтереси якполітичні, так і економічні. Такий «образ» влади супе�речить Майдану, що став громадою через ціннісну єд�ність. Події Помаранчевої революції за своїм змістом єстворенням такого згуртованого колективного політич�ного суб’єкту або суб’єктів політичної дії. Попри наяв�ність фінансування та тиску економічних або владнихінтересів на дії деяких людей, основна їх маса, як у «по�маранчевому», так і в «біло�блакитному» таборах, від�стоювала певні політичні цілі цілком безкорисно.

При цьому, найважливіше всього те, що політичніпрограмні настанови ці люди сприймали як справусвого життя, екзистенційно, а не інструментально.Досвід київського, донецького та інших майданів – цедосвід, користуючись терміном Гегеля «субстанційноїморальності», тобто вільного безкорисного, тобто, мо�ральнісного політичного об’єднання та політичної дії.Розподіл на різнокольорові політичні табори здійсню�ється не за принципом «безкорисності та чистоти – од�них» та «небезкорисності та заплямованості – інших»,хоча таке звинувачення постійно лунає як з боку «по�маранчевих», так і з боку «біло�блакитних» на адресупротилежної політичної сили. Розкол, на жаль, прохо�дить за принципом протилежності змісту оцінок тацінностей життя.

Це загрозлива ситуація, оскільки йдеться про суттє�ву різницю у смисложиттєвих орієнтаціях, що прояв�ляється у стилі життя, святах, ритуалах та міфах. Згідноз опитуванням фонду Разумкова стосовно свят, які від�значаються на Заході та Сході (ці терміни використову�ються не в їх географічних значеннях, а в ціннісномувимірі) ні одного спільного свята, окрім Великодня, необ’єднує Захід та Схід. Не треба доводити політологам,яке значення мають спільні ритуальні дії для інтеграціїсуспільства. Оскільки свята в державі виконують ту ж


саму функцію, що й церковний обряд, а саме: завдякиспільним сенсам та почуттям святкування «цементує»націю. А коли 9 Травня є найдорожчим святом в однієїчастини України та майже не визнається в іншій, а Но�вий рік та Різдво Христове відмічаються за різними –православним та католицьким,– церковними календа�рями, то в умовах нерозвиненості громадянськогосуспільства та соціальної солідарності цей цінніснийрозкол унеможливлює становлення й єдиної грома�дянської нації. Ані мова, ані спільні свята, ані історія,що переписується сучасними українськими інтелекту�алами за сценарієм «боротьби за незалежність Україниз головними ворогами – Росією та комунізмом» не мо�жуть зараз слугувати інтегруючими ціннісними чинни�ками.

Спроби відшукати спільне «архе» нації у глибинно�му минулому в образах «шляху аріїв», «козацької де�мократії» або навіть «трипільської культури» у вико�нанні наших літераторів та філософів теж не можутьоб’єднати націю, оскільки ці образи є штучно літера�турними, такими, що не резонують із живим досвідомнаших людей. Для старших поколінь живим залиша�ється досвід радянських часів, та якраз оцінка радян�ської історії є протилежною. Багато хто з творців «на�ціональної ідеї» не враховують, що такі феномени, якмова, перемога над фашизмом, або визвольна боротьбаіз сталінським режимом, відношення до Росії абоПольщі, є екзистенційними цінностями або антицін�ностями, та їх руйнування означало б екзистенційнусмерть особистості, тобто вбивство смислу життя.А тому часто історики або філологи із філософами, че�рез тлумачення історії України в термінах священноївійни із ворогами незалежності в особах комунізму абоРосії, здійснюють ритуальне екзистенційне вбивствосвоїх же громадян. На нашу думку, тут потрібен такий«Національно�інтегруючий проект», який би не ґрун�тувався на міфічному минулому або пережитому досві�ді, а трансцендував за означені межі.


Можливий вимір: Європейські цінності

Одним з цих проектів могла б стати європейськасмисложиттєва орієнтація. Нова влада рішуче заявилапро свою налаштованість на євроінтеграцію. Здавало�ся б, знайдена цінність, приваблива для інтелігенції,студентства та молоді як Сходу, так і Заходу. Але процесінтеграції тлумачиться політиками та політологами яквходження в інститути ЄС або побудова інститутів гро�мадянського суспільства та правової держави без суттє�вої зміни ціннісних мотивацій. Якраз політичні інсти�тути європейських країн побудовані на культурнихцінностях – толерантності, поваги до приватного жит�тя, прав та свобод, свободи совісті. А головна серед цихцінностей, на нашу думку, є вибір. Тому термін «євро�пейський вибір» означає, перш за все, «право вибору».Це означає, що європейська людина має досвід та пра�во вибору ідентичності, мови, професії, солідарнихзв’язків, місця проживання тощо. А право осмислю�ється та переживається європейською людиною одно�часно і як свобода, і як особиста відповідальність: сво�бода потребує мужності, раціональності, опору автори�таризмові влади, середовища, натовпу.

У нас часто «Європа» у своєму ціннісному вимірінабуває міфічного образу «осередку безтурботногожиття» з великими соціальними виплатами, високоюякістю життя та моральності суспільно�політичнихінститутів. При можливій наявності всіх означених пе�реваг, не вони становлять основну ознаку «європей�ськості». Саме раціональна організація економіки, по�літики та соціального життя на основі права та законів,які розуміє та не може не розуміти доросла нормальналюдина (це й робить необхідною певну ступінь раціо�нальності) й визначає умови європейського життя.

Ми цілком усвідомлюємо, що сучасний європеєць незавжди керується раціональним вибором у своїй соці�ально�політичній поведінці, ми навіть можемо послати�ся на західноєвропейських мислителів, які вважають,що західній демократії загрожує «інструменталізація» та


«технологізація». Але саме завдяки існуванню усталенихполітичних «механізмів» та «інструментів» європеєцьможе дозволити собі бути традиційним, а не цілераціо�нальним, бо демократичні інститути вже «випали восад» традиційних форм. Але покладатися на емоції таміфічні гасла в умовах формування певних соціально�політичних інститутів візьметься тільки безвідповідаль�на влада. Моральнісні почуття Майдану, які відобража�лися у ціннісному сприйнятті прав та свобод громадянта демократичних інститутів не були раціоналізовані упрограму інституційного забезпечення прав та свободгромадян та народного волевиявлення. На жаль, втілен�ня «ідеалів Майдану» відбувалося у неправовий спосіб,що нагадував старовинний принцип кровної помсти.

Моральнісне, ціннісне мислення у відриві від пра�вового раціонального дискурсу часто свідчить про до�модерне, тобто традиційне відношення до влади, а ха�рактерними рисами останнього виступають патріар�хальність та патерналізм. Але саме влада, більшою мі�рою, ніж Майдан, демонструє нам ці принципи як уфункції критеріїв побудови влади (призначення на по�сади), так у функції відношення до політиків та грома�дян. Принцип «кумівства» та «революційного братства»стали визначальним для формування нової влади. Тахоча ці принципи так знайомі та милі пересічному ук�раїнцю, але він на своєму досвіді знає, що відношеннякума до куми не завжди відповідає взірцю безкорисли�вості та моральності, а тому українець, нарешті, визнавнеприпустимість екстраполяції на владні відносини сі�мейних, братських та інших патріархальних зв’язків.

Тобто, Майдан опинився вище за владу, коли вика�зав розчарування принципами побудови нової влади замоделлю традиційних зв’язків. А значить він раніше,ніж влада, почав усвідомлювати необхідність переходувід традиційної до модерної влади. Президент ніяк неможе розпрощатися із близькими йому традиційнимицінностями, а тому милування трипільськими горшка�ми, рушниками та демонстрація на всіх державних за�ходах сім’ї стали вже складовими його іміджу. Цей


імідж аж ніяк не тягне на образ сучасного динамічногополітика, який надає перевагу технологічним інноваці�ям та універсальним цінностям свобод та прав людини.Для баби Параски із західноукраїнського села цейімідж видається дуже схожим та своїм, а ось для «не�вкорінених» представників Сходу та Півдня, працівни�ків потужних промислових підприємств,– м’яко кажу�чи, дивним. Тобто, імідж президента теж не працює націннісну інтеграцію суспільства.

Модернізація у політиці означає як раціоналізаціюта професіоналізацію державного управління шляхомформування «безособистісних» законів адміністратив�ної влади та бюрократії як носія останньої (М. Вебер),так і демократизацію прийняття законів та політичнихрішень у формах здійснення народного суверенітетущодо формування й контролю над владою та визна�чення стратегічних цілей та цінностей держави (Габер�мас). На думку Ю. Габермаса, саме наявність політич�но�публічного дискурсу щодо стратегічних цілей тацінностей може обмежити зазіхання адміністративноївлади використовувати демократію інструментально,тобто перетворювати її на інструмент реалізації клано�вих цілей та інтересів. Модерна політика виникає тіль�ки внаслідок її автономізації, виокремлення від ринко�вих економічних відносин: ані адміністративна систе�ма попри всі регулятивні щодо економіки функції неможе бути підпорядкована ринковим відносинам, аніринок – адміністративній системі. Гасло, яке постійнозвучало на Майдані, щодо відокремлення бізнесу відвлади, як потяг до модернізації, потребував правовоїінституалізації.

Висновок

Демократизації сучасного українського суспільствазагрожує якраз інструменталізація демократичних інс�титутів внаслідок проникнення ринкових інтересів таадміністративних механізмів у процеси прийняття по�літичних рішень. Ринкова глобалізація, що випереджає


становлення демократичних інститутів прийняттяміжнародних політичних рішень, ставить під сумнівпроект модернізації в країнах пострадянського просто�ру та провокує процеси «експорту» інститутів західно�європейського зразка та їх сліпого копіювання безформування демократичного (у сенсі ціннісних орієн�тацій) суб’єкту політичної дії. Такі стратегічні для май�бутнього країни рішення, як вступ до НАТО, Євросою�зу або ЄЕП потребують не просто народного референ�думу для легітимації адміністративних рішень влади, адосягнення ціннісного консенсусу шляхом публічно�політичного обговорення стратегічних цілей та ціннос�тей суспільства.

Відсутність ціннісного сприйняття демократії в на�шому суспільстві відбивається і в «інструментально�му» ставленні українців до Європи та європейськихінститутів, яке полягає у запитанні: «Що може нам да�ти Європа?» у сенсі «Чи можуть європейські інститутидати нам добробут, безпеку, роботу та безпроблемнежиття?»

На жаль, ціннісна інтеграція в Європу так і не набу�ла чіткої вербалізації та тематизації у сучасному полі�тичному та інтелектуальному житті України. Культурнітрансформації розглядалися та розглядаються нашоюполітичною елітою суто у функції легітимації лібераль�них реформ. У практичній політиці щодо формуваннянаціональної держави превалює ліберально�марксист�ський підхід, що передбачає становлення політичноїнації шляхом ліберально�економічних та політично�правових змін, які автоматично призведуть до цінніс�них трансформацій. Тому різні варіації на тему «націо�нальної ідеї» виправдовують олігархічно�клановийперерозподіл влади та власності, а не слугують тою пе�чаткою, яка скріплює суспільство спільними цінностя�ми. «Війна цінностей» може розв’язуватись тотальнимнасадженням певної ідеології, що суперечить визнано�му сучасною владою демократичному плюралізму пар�тій та ідеологій, або скріпленням суспільства шляхомпублічного політичного та інтелектуального дискурсу



представників різних регіонів та політичних сил щодоцінностей. Але цей дискурс буде ефективним тільки угоризонті визнання значущості та рівності всіх ціннос�тей. Останнє можливе, як зауважував Габермас, тількина підставі визнання конституції як цінності, форму�ванні «конституційного патріотизму».3

3 Див.: Хабермас Юрген. Постнациональная констелляция // Поли�тические работы.– М., 2005.

Оксана Кисельова,кандидат філософських наук,

старший науковий співробіт�

ник Інституту філософії НАН

України

РОЛЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ПРОЦЕСІ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

ВступЯк відомо, сучасна західна демократія має такі умови

та критерії свого існування: всезагальне виборче правота представницький уряд; ефективна опозиція щодовлади (багатопартійна система); незалежна та ефектив�на судова система, верховенство закону та рівність всіхперед законом; вільна преса та засоби масової інформа�ції; активне та резонуюче громадянське суспільство, якепотребує свободи слова, свободи самовираження, сво�боди зібрання та свободи створення асоціацій.

У сучасній літературі є багато підходів до визначен�ня поняття громадянського суспільства. Умовно, мож�на виділити два загальних підходи до тлумачення гро�мадянського суспільства. В соціологічному значенні,громадянське суспільство є близьким до добровільнихасоціацій, і іноді – синонімічно із співтовариствами.Як економічне поняття, громадянське суспільствопов’язане із ризиком, індивідуалізмом, підприємни�цтвом, і тому означає царину економічних стосунків.У даній статті йдеться про громадянське суспільство всоціологічному значенні.

Громадянське суспільство та держава: академічні дискусії

Одна із найбільш спірних проблем у розгляді грома�дянського суспільства як соціологічного поняття – йо�го стосунки з державою. Деякі ліберальні політичнітеоретики вважають, що громадянське суспільство не

74 | Оксана Кисельова

тільки відмінне від держави, але й може тому існуватисамостійно, без політичної підтримки. Відповідно доцієї точки зору, громадянське суспільство, як утіленняплюралізму, врівноважує державу, обмежуючи її авто�ритарні інстинкти і накладаючи соціальну відповідаль�ність на державу. На думку Джона Кіна, громадянськесуспільство і держава – дві інституційно відмінні «не�здійсненні крайнощі», де громадянське суспільство –«ідеально�типова категорія, що описує і передбачаєскладний і динамічний ансамбль юридично захищенихнеурядових установ, які мають тенденцію бути нена�сильницькими, саморефлексивними та перебувають упостійній напруженості одна з одною, а також з дер�жавними установами, які, в свою чергу, «оформлю�ють», обмежують та уможливлюють їхню активність».1

Збігнев Рен повторює Кіна і розуміє державу і грома�дянське суспільство як різні об’єкти з чітко окреслени�ми границями. «Громадянське суспільство,– аргумен�тує він,– є історично розвинутою формою суспільства,що припускає існування простору… між тими відноси�нами, що випливають із сімейних зобов’язань і зо�бов’язань людини щодо держави. Громадянське су�спільство – місце, вільне і від сімейного впливу, і віддержавної влади».2

Ці ліберальні точки зору стверджують, що асоціаціїгромадянського суспільства функціонують незалежновід організаційного і фінансового державного контро�лю. Таким чином, держава не може «вимагати жодногоправа регулювати, направляти чи нав’язувати свою во�лю громадянам, якщо це не порушує основи політич�ного порядку».3

1 John Keane, Civil Society: Old Images, New Visions (Stanford:Stanford University Press, 1998), p. 6,9.

2 Zbigniew Ran, Introduction in The Reemergence of Civil Society inEastern Europe and the Soviet Union, ed. Zbigniew Rau (Boulder: WestviewPress, 1991), p. 4.

3 Vladimir Tismaneanu and Michael Turner, «Understanding Post�Sovietism: Between Residual Leninism and Uncertain Pluralism,» in PoliticalCulture and Civil Society in Russia and the New States of Eurasia, ed.Vladimir Tismaneanu (Armonk, New York:M.E. Sharpe, 1995), p. 4.

Роль громадянського суспільства... | 75

Такі акценти на неполітичних аспектах громадян�ського суспільства викликали два основних зауважен�ня. Повна відокремленість громадянського суспільствавід держави піддавалася критиці за те, що забезпечиланеминуче негативне поняття держави і, водночас над�мірно ідеалізувала громадянське суспільство. У своїйкнизі «Умови свободи» Гелнер показує інтелектуальне іполітичне самовдоволення ліберальної теорії грома�дянського суспільства, що припускає: існуючі грома�дянські суспільства – «притулки плюралізму і вибору,вони є двигунами справедливості, забезпечують при�родне довкілля, в якому «свобода» може дійсно процві�тати».4 Послідовники традиції Антоніо Грамші вважа�ють, що громадянське суспільство і держава – тількианалітично і методологічно відмінні елементи в соці�альній тканині, але вони дуже взаємопов’язані і взає�мозалежні.

Для Майкла Уолзера, громадянське суспільствовключає всі добровільні форми асоціацій, які ми ціну�ємо тому, що вони існують поза державою або в тінідержави. Ніяка держава не може вижити тривалий час,якщо вона відчужується від громадянського суспіль�ства. Держава і «формує громадянське суспільство, ізаймає місце в його межах. Вона встановлює граничніумови й основне правило всієї діяльності асоціацій(включаючи політичну діяльність)».5 Навіть у розвину�тих західних країнах з давньою традицією сильногогромадянського суспільства третій сектор усе більшенабуває політичного забарвлення і як постачальниксоціальних послуг, і як об’єкт урядової політики. На�віть при тому, що громадські асоціації на Заході розкві�тають «поза» державою, уряд формує певну архітектурупублічної сфери за допомогою формальних законів іполітичної культури. Оскільки громадські організації

4 Ernest Gellner, Conditions of Liberty: Civil Society and Its Rivals(London: Hamish Hamilton, 1994), p. 1.

5 Michael Walzer, «The Concept of Civil Society,» in Toward A GlobalCivil Society, ed. Michael Walzer, (Oxford: Berghan Books, 1995), p. 23.


усе більше стають об’єктом урядової політики, два про�цеси – «поляризація» громадянського суспільства і«плюрализация»,6 держави одночасно мають місце,об’єднуючи державу і громадянське суспільство в єди�не ціле. Ці досить суперечливі уявлення щодо межі міжгромадянським суспільством і державою йдуть, з одно�го боку, від класичної спадщини Гегеля, який розглядавдержаву як політичну структуру для громадянськогосуспільства, і вважав, що громадянське суспільство маєбути підлеглим державі; з іншого боку – від Локка,який, навпаки, розглядав уряд тільки як інструментгромадянського суспільства, за допомогою якого реалі�зовувалися права його членів. Система радянського ти�пу явно тяжіла до гегелівського вчення.

Громадянське суспільство як етичний рушій змін

Мені імпонує розуміння громадянського суспіль�ства як однієї з трьох сил, що діють у суспільстві –уряд, ринок (економіка) та громадянське суспільство.Вони наче три ніжки одного стільця мають бути у ди�намічному та гармонійному балансі для того, щоб сті�лець був стійким.7

Ринок – царина дійсності, де переважають при�страсті, інтереси й гонитва за прибутком. Він маєтенденцію втручатися як у політичне життя, так і у гро�мадянське суспільство. Економічні сили постійно на�магаються впливати і на державу, і на суспільну думку.За правилом, держава не приділяє першорядної увагизахисту потреб людей, але стає інструментом еконо�мічних сил. Таким чином, громадянське суспільствоперебуває під значним економічним тиском. Крім то�го, політичні актори, знаючи про динамізм певних со�ціальних рухів та асоціацій, намагаються поглинути їх.

6 Andrew Passey and Fran Tonkiss, «Trust, Voluntary Association, andCivil Society,» in Trust and Civil Society, eds. Fran Tonkiss et. al.(Houndmills, UK: Macmillan Press Ltd., 2000), p. 49.

7 Ethics and Socratic Dialogue in Civil Society, eds. Patricia Shipley andHeidi Mason. (Lit Verlag Munster, 2004), p. 17.

У такому випадку актори громадянського суспільствавтрачають свою автономію і стають додатками до полі�тичних агентів. Такі «вільні асоціації» більше не є віль�ними і втрачають довіру людей. Інакше кажучи, грома�дянське суспільство – частина соціальної дійсності встані постійної напруги. З огляду на свою силу, еконо�мічні важелі завжди впливають на суспільну думку.Соціальна згода формується, за правилом, на основінамірів економічних сил і відповідно до їхніх інтересів.Це – те, що Грамші назвав «здоровим глуздом»: рядприпущень, цінностей, способи поводження, очіку�вання, що поділяються значною більшістю. Правлячігрупи економічної структури нав’язують свої поглядидержаві і відповідним організаціям, так само, як неуря�довим організаціям громадянського суспільства.

Грамші відрізняв цей «здоровий глузд» від того, щовін назвав «добрим глуздом». Здоровий глузд – «фоль�клор філософії», свого роду псевдознання, що прихо�вує домінування пануючої влади; «добрий глузд» –двигун свідомості, заснованої на захисті і реалізаціїпотреб людей. «Добрий глузд» росте зі здорового ядра«здорового глузду», що відповідає розумінню того, щопотрібно людям, щоб «здійснити себе». На думку Грам�ші, «добрий глузд» (який ніколи не є категоричним)критикує «здоровий глузд», пробуючи встановити сві�тогляд, який більш пасує людській свідомості. Цеособливо важливо, коли зміни в історії кидають ви�клик людському розумінню світу.

Ці перетворення на рівні громадянського суспіль�ства створюють моральну основу для цілого суспіль�ства. Іншими словами, коли є люди або групи в грома�дянському суспільстві, що пробують протистояти полі�тичній і культурній гегемонії, що є шкідливою для життялюдей, ми можемо спостерігати рухи, що прагнутьробити те, що Грамші назвав «моральною і культурноюреволюцією».

Отже, громадянське суспільство не є просто утво�ренням між державою, ринком та сім’єю. Оскількидіяльність добровільних організацій спрямована на


досягнення спільного блага, воно має бути осмисленов етичному вимірі. Саме громадянське суспільство єєдино можливим соціальним простором, в якому можевідбуватися суспільний діалог щодо етичних норм тацінностей. Водночас, діалог, що ініціюється громадян�ським суспільством, має не тільки потенціал для досяг�нення консенсусу відносно етичних норм та ціннос�тей, а й енергію для солідарності та соціальний капітал,які необхідні для їх втілення в повсякденне життя.

Однією із центральних цінностей демократії є сво�бода. Розвиток західних демократій йде шляхом розши�рення меж свободи (політичної, релігійної, гендерної,сексуальної, індивідуальної тощо). Свобода забезпечуєможливість робити вибір, захищає людську гідність ідає нам можливість стати дорослими. Вона дозволяєнам жити згідно з цінностями та досягати цілей на нашвласний розсуд.

Свобода передбачає особистісну автономію, тобтосвободу формувати свої життєві плани та здійснюватисвоє життя за власним розсудом. Особистісна автоно�мія передбачає свободу індивіда робити те, що він хоче,і приймати можливі наслідки – без жодних перешкод ізбоку інших, доки те, що він робить, не шкодить їм, на�віть якщо поведінка індивіда видається іншим дурною,збоченою чи хибною.

Свобода є необхідною умовою для розвитку грома�дянського суспільства. Але, з іншого боку, саме грома�дянське суспільство створює нові можливості для роз�ширення меж свободи.

Роль уряду в демократичній державі – підтримка та�кого порядку, який не обмежував би права і свободигромадян. Однак будь�яка влада тяжіє до авторитариз�му. Уряд завжди відчуває спокусу узурпувати владу,виправдовуючись тим, що він краще за нас знає нашіпотреби.

Саме тут виявляється важливість та необхідністьіснування розвинутого громадянського суспільства,яке є гарантом свободи. Якщо функція держави можебути визначена як «негативна» щодо захисту свободи



(не утискати свободу), то наявність численних асоціа�цій та організацій необхідна для забезпечення «пози�тивної» свободи, для захисту різноманітних інтересівта потреб.

Висновок

На сьогоднішній день третій сектор в Україніналічує понад 40 тисяч неурядових організацій (НУО).Дані за 2004 рік свідчать про стабільне прагнення орга�нізацій захищати та лобіювати інтереси громадян. Від�соток організацій, які зазначили «захист інтересів та їхлобіювання» як основний вид своєї діяльності, зріс з16% в 2002 році до 45% в 2004 році.8

На мій погляд, саме наявність громадянського су�спільства зробила можливим демократичний розвитокподій восени 2004 року в Україні, коли саме на вимогугромадянського суспільства уряд вимушений був по�вернутися в правове та моральне поле.

На сьогоднішній день в Україні сформувалось ак�тивне діюче ядро громадянського суспільства, яке зарівнем освіти, професіоналізму, відданості демокра�тичним цінностям перевершує керуючу політичну елі�ту. Практика останніх місяців свідчить, що це активнеядро повсюдно здійснює тиск на владу для захисту сво�їх законних інтересів, відстоюючи цінності демократії.

Завдання сьогодні полягає в створенні інституцій�них форм громадянського суспільства, які уможливи�ли би постійний діалог між всіма «акторами» суспіль�ства.

8 Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України 2002–2004.– Творчий центр Каунтерпарт.– К., 2005.

Тетяна Суходуб,кандидат філософських наук,

професор Центру гуманітар�

ної освіти НАН України

КУЛЬТУРА СВОБОДИ ТА ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ: МІФИ, ІЛЮЗІЇ, РЕАЛЬНІСТЬ

Вступ

Актуальність теми полягає в намаганні з’ясуватиперспективи України як справді демократичної держа�ви в аспекті наявності такого опосередкованого, але йнадзвичайно важливого, суб’єкта суспільних відносин,як політична культура, яка становить інтелектуальнупідвалину вже наявної культури свободи й демократії вкраїні. Автор розглядає декілька проблемних ситуацій,що характеризують сучасну Україну, й виходить не зпсевдопатріотичних настроїв, а з принципу «інтелекту�альної чесності», започаткованого в соціально�полі�тичному аналізі М. Вебером.

По�перше, хотілось би звернути увагу на проблему,яку у кольорі «помаранчевих» подій 2004 року мало хтоусвідомив та яка фактично не була представлена ані нарівні політичних дебатів, ані на рівні повсякденногогромадянського життя країни. Мало вона обговорю�ється й нині. Полягає ж ця, як на мене, засаднича що�до означення перспектив України як демократичноїдержави проблема в тому, щоб з’ясувати, як же нам,громадянам України, таким різним – за світоглядом, со�ціальними інтересами, інтелектуально�духовними за�питами та політичними пристрастями, культурою тамовою; таким різним за оцінками минулого і баченняммайбутнього – жити разом?

Ця вкрай не надумана проблема тягне за собою рядінших. Серед них – найактуальніша і така, що зачіпаєусіх громадян України, образно кажучи, «біло�блакит�них», «помаранчевих», а також за кольоровою гамою

«нейтральних», таких, що не визначилися,– полягає втому, що в клановому, напівдемократичному суспіль�стві (при задекларованих демократичних цінностях тасуто чиновницьких принципах управління та потужно�му бюрократичному прошарку) взагалі неможливозробити насправді демократичний вибір, реалізуватисвоє громадянське право на вибір. У такому суспільстві(а всі ознаки зазначеного в Україні мають місце) грома�дяни завжди будуть змушені орієнтуватися тільки надеякі задекларовані програмні цілі, котрі більш близь�кі їх власним інтересам. Питання ж про те, наскільки ціпрограмні установки не перетворяться на ілюзії, в та�кому суспільстві завжди буде відкритим.

У цьому відношенні я би застерегла від спокуси оці�нювати передвиборчі події 2004 р. як революцію, від ро�мантичного бачення політичних процесів, адже навіть зкласичної точки зору революція не відбулась і не моглавідбутись – система влади, тип політичного режиму, щопідтверджує перебіг подій вже 2005 року, залишилисятими ж самими. Скоріше, мало місце сподівання на ре�волюційну зміну існуючого стану суспільства.

Політичні сили, що протистояли одна одній, вдалозіграли на втомленості людей від недолугості влади та ба�жанні мати чисті (демократичні, за задекларованимипринципами) форми. Розділ відбувся не на рівні: за чеснуй «бандитську» владу; за народ й за… (хіба не народ?), а забаченням перспектив розвитку суспільства та за усвідом�ленням проблем суспільства. Хоча слід зазначити, що на�віть нині, майже через рік, у деяких політичних оцінкахчитаємо: «Ми вийшли на вулицю…,– або,– їх вивели…».

В такого роду висновках чітко простежується зне�важливе ставлення до певної частини громадян – як до«підлітків», які начебто позбавлені власної автономноїволі і якими в силу цього можна керувати. Це не є фак�тично правильним, а, з іншого боку, демонструє пози�цію сприйняття, образно кажучи, лише «своєї» правди,що також говорить про досить низький загальносу�спільний рівень культури політичного мислення абойого ідеологічну заангажованість.

Культура свободи та демократії в Україні... | 81

У пилу революційних пристрастей ми якось забулипро принцип «третьої правди», що націлює передбача�ти в Іншому ту частину добра, за яку ти борешся, і в са�мому собі бачити те зло, проти якого ти виступаєш.Адже люди не поділяються на поганих й хороших –добро й зло проходять не між ними, а в кожному з них.

«Свідомість» Майдану

Тогорічні події виявили фактично в зародковомустані культуру суспільної толерантності й показалирецидиви ще досить міцного ідеологічного виховання,що укладаються в ситуацію громадянського протисто�яння за принципом – «хто не з нами, той проти нас».Так, як не намагався робити «Майдан», скандуючи «ос�вічення в коханні» до тієї частини суспільства, яка булана інших площах країни: «Ми вас любимо…». Спри�йнятливість іншого, відмінного прищеплюється в укра�їнському суспільстві важко. На мою думку, ця своєрід�на «барикадна свідомість» демонструє по суті неспри�йнятливість ідеалів комунікативної раціональності,культури діалогу як основи прийняття консенсуснихрішень у справді демократичному суспільстві. Доміну�вання ж монологічної парадигми мислення є покажчи�ком зародкового стану культури демократії та толеран�тності в Україні.

Якщо бути неупередженим в оцінках, то висновоквідомий – події 2004 року показали ситуацію розколу,громадянської незгоди, суспільних протиріч, яка не ви�рішується одними лише закликами до єдності та солі�дарності. Для дійсного об’єднання суспільства Українаповинна пройти більш складний шлях – від «барикад�ної логіки» у сприйнятті подій, коли культивуються мі�фологеми та «прививаються» свідомості (вже не піонер�ські…) «речовки», в яких, на жаль, не формулюютьсясуспільні проблеми, не формується культура публічно�го толерантного діалогу, а нав’язується ілюзорне спри�йняття дійсності, що закінчується протистоянням лю�дей на шляху справді проблемного бачення дійсності.

82 | Тетяна Суходуб

У 2004 році ми мали нагоду спостерігати особливийфеномен буття масової свідомості, який можна озна�чити як «речовочна свідомість» – колективне виголо�шення ідей емоційно залучає громадян до відчуття пев�ної спільноти, єдності з іншими, дає можливість при�лучитися до політичних подій, але чи навчає проблем�ному мисленню? А саме це є головним питанням уформуванні політичної культури. На противагу цьомудіалог – як демократична норма суспільної життє�діяльності передбачає проблемне мислення з урахуван�ням усього спектру соціальних інтересів на основі кри�тики та цивілізованого ведення дискусій на принципахтолерантності, ненасилля, сприйнятливості щодо Ін�шого. Адже мало чого варті заяви про «загальну любов»та «єдність» без конкретної уваги до почуттів та ціннос�тей Іншого.

Громадянське суспільство може бути представленерізними позиціями й інтересами, але воно потребує,щоб до нього на рівні конкретних громадян не стави�лись би як до підлітків, які не розуміють, що для них єзначимим, а що – ні. Гадаю, що українське суспільствопрекрасно розуміло кланове підґрунтя минулого гро�мадянського протистояння, але орієнтувалося назахист своїх власних інтересів, на продекларовані про�грамні цілі, а наскільки цілі не збіглися – це й показа�ли вибори. Чому суспільство розкололося за своїми по�зиціями, чому інтереси однієї частини суспільства незбіглися з інтересами іншої частини суспільства і як, вцих умовах, знайти здоровий компроміс, не придушу�ючи свободну волю якоїсь частини громадян – ось вцьому й потрібно розібратися й вченим, і політикам тай взагалі – громадянам.

Проблемою для України є й те, що останнє десяти�ліття спостерігається своєрідний конфлікт між грома�дянським суспільством, яке важко і ледь�ледь поступовонароджується в країні, базуючись на традиційному длянароду моральнісному вимірі буття, і політичним су�спільством (державою), що тяжіло до політичного за�кріплення економічного становища «елітних» груп,


що формувались на основі, насамперед, лобіюваннясвоїх «бізнес�інтересів» через зрощення з політичноювладою.

Ціннісні орієнтації та моральний вибір

Це привело до постійно тліючого в суспільстві кон�флікту ціннісних орієнтацій, який фактично вийшов наповерхню під час виборів 2004 року. Частина політиківлукаво скористалася цим конфліктом, зробивши ставкуна апеляцію до моральнісних цінностей – чесності,справедливості, свободи, обов’язку, очищення від кримі�налу, соціального захисту тощо. В цих обставинах цинізмдій політиків я бачу в тому, що, скориставшись втомоюгромадян від влади, що не була інструментом громадян�ського суспільства, а лише засобом реалізації своїх жебізнесових інтересів, вони зіграли на моральних почут�тях громадян. Політики ж, хоча й заявляли публічно просвою «інтелігентність», але не були й потім не виявилисебе інтелігентами, адже «інтелігент не мислить свою ін�телігентність, але дихає нею як повітрям» (О. Ф. Лосєв).

Тут ми зіткнулися фактично з надзвичайно ефектив�ним (хоча й мало відпрацьованим у політичних відно�синах, які скоріше вибудовувалися на аморальній чинейтральній щодо моралі доцільності тих чи інших дій)засобом політичної експлуатації моральних категорій.Фактично «приватизовано» було право на моральнуповедінку і моральні вчинки, вірніше, на деклараціюсвоєї поведінки як моральної. Саме це на сьогодні йпородило нинішнє розчарування більшості політичноактивних в минулому році громадян. Аналітики відзна�чають (і соціологічні опитування про це свідчать) ма�сове розчарування в ідеалах Помаранчевої революції,несправдилися сподівання українців, що були на Май�дані. В такій ситуації мене особисто розчаровує інше –чому спостерігались такі надвисокі надії, хіба можнабуло сподіватись на реалізацію демократичних гасел,коли система формування влади залишалась побудова�ною на кланових зв’язках і способах об’єднання?


На сьогодні ця ситуація розчарування призвела дотого, що в суспільстві фактично відсутня підстава дляморальнісної довіри до політичних партій, хоча кожна зполітичних сил ставить на меті залишити саме за собоюправо бути чесною у моральному відношенні силою.

Таким чином, на мою думку, в політичному життіУкраїни відбулась досі не помічена подія, а саме: своє�рідна політична «експлуатація» моральнісних чеснот,маніпулювання моральнісними категоріями і ціннос�тями. Традиційно значима для народу України мораль�нісна компонента свідомості перетворюється такимчином на інструмент політичної спекуляції. В дусі пріо�ритетів корумпованого суспільства, коли заради при�бутку (матеріального чи політичного – неважливо)дозволено усе – «приватизовано» навіть право на мо�ральнісну поведінку, дію, вчинок.

Незадовільним для демократичного суспільства є йдеяка тяга політичних сил країни до постійних своєрід�них інстиляцій та театралізованих (на публіку) інсцені�ровок, в яких «діючі особи» вибудовують з себе суто«позитивних героїв», що однозначно носять «білі», не�заплямовані одежі на противагу опонентам, але згодом,вже в інших «театральних» діях, перетворюються на«злих» та «підступних». Нав’язування такої суто міфоло�гічної конструкції у сприйнятті політичної дійсності де�монструє по суті неготовність політичного українсько�го «бомонду» грати за цивілізованими правилами, щовстановлені європейською політичною традицією.

Ось і тепер ми дивимося своєрідну театралізованудію, виставу, але хто є хто – не знаємо: режисер при�значив нових акторів на ролі, але забувся концептуалі�зувати образи, тому усі на сцені говорять про Добро іЗло, а ось хто з дійових осіб є героєм, а хто – прихова�ний негідник навіть у кінці п’єси ми не дізнаємося,причому тривати ця «п’єса» буде нескінченно довго.Коли розум не мислить, залишається місце для віри.А віра як переконання йде від естетичного смаку кож�ного. Ось чому хотілось би навчитися вірити не політи�кам, а в дієвість принципів, на яких будується влада,


тобто покладатися не на особи, а на демократичністьсистеми влади, коли зміна влади не буде відбуватися наоснові експлуатації духовно�моральних цінностей. По�ки ж діє суто міфологічна конструкція мислення: у «бі�лих одежах» ходили одні, тепер претендують на цейшляхетний колір інші, але політичний дискурс, що за�лежить від політичної віри, носіїв «білого» завжди мі�няє місцями.

Аналізуючи сучасну ситуацію в країні, особливу ува�гу слід було б звернути і на співвідношення в Українісфер суспільного буття, що також становить проблему,яка негативно впливає на розвиток суспільства. Так, ви�никає питання (в наших умовах – риторичне), чомувласне політична сфера передує, а не наукова, у визна�ченні пріоритетних напрямів розвитку країни? Чому ненаука входить у політичну сферу насамперед програм�ними ідеями, соціологічними розробками і прогнос�тичними концепціями, а навпаки – сегмент політикивсе більше стає представницьким у сфері науки – не на�уковці стають політиками, а політики – науковцями.

Причина такого «перекосу» визначається, на моюдумку, системною кризою українського суспільства, щоохоплює фактично усі вузлові напрями суспільного ви�робництва – економіку, політику, культуру, освіту, нау�ку, громадянське суспільство, яке може в Україні заги�нути, так і не народившись. Хоча в наших умовах, ма�буть, доречніше і чесніше буде говорити не про кризу,яка несе в собі як поняття сенс «переходу» до новітньо�го стану визначених зв’язків між зазначеними галузя�ми, а скоріше – про стан системного регресу суспільства.Адже якщо звернутися до термінології Елвіна Тоффле�ра, то в сучасній Україні має місце не рух до створенняпринципових засад «третьої хвилі» цивілізаційного роз�витку, а саме – інформаційного суспільства, а зламдосягнень «другої хвилі», пов’язаний насамперед з де�індустріалізацією економіки, що супроводжується від�родженням минулих суспільних інститутів.

У зв’язку з цим, у світлі постійних дискусій щодоперспективи євроінтеграції, турбувати має не те, коли


ми станемо «європейцями» за фактичним станом, а те,якими ми є європейцями – постачальниками дешевоїробочої сили чи потужним в економічному і духовно�культурному відношеннях суспільством?

Культура свободи як складова демократії

Яким же чином можна внести таку важливу складо�ву демократії, якою є культура свободи? Безумовно,однозначно прописаних рецептів немає та й не можебути. Для мене особисто невідворотним на цьому шля�ху є одне – копітка й постійна робота інтелектуальногопрошарку українського суспільства, зорієнтованого насерйозну гуманітарну експертизу стану суспільства за�галом та всіх тих подій, що відбуваються в країні, такритичний, неупереджений їх аналіз. Аби це не пере�творилося на чергову ілюзію на шляху до демократії,умовою цього має бути підтримка європейськими інс�титуціями свободи слова в Україні. «Повчати» та «вихо�вувати» громадянське суспільство має не державна«посада», якою б високою в ієрархії державних діячіввона не була, а традиція та досвід демократичного бут�тя – як власного, так і набутого в історії.

На сьогодні ж громадяни України розуміються всвоїх симпатіях�антипатіях щодо окремих політиків тавлади, але фактично відсутній суспільний дискурс щодотого, а чи здатні ці політики і влада в цілому власнездійснити те, що обіцяють. Дії та дієвість влади маютьпідлягати гуманітарній експертизі. Поки що суспіль�ство має справу з політологічним аналізом, соціологіч�ним прогнозом (що, безумовно, саме по собі корисне,але недостатнє), але не з експертними висновками спе�ціалістів�гуманітаріїв, що конче потрібно для форму�вання культури політичного мислення.

У цьому відношенні специфічність філософськоготексту (як експертної оцінки) визначається насампе�ред його прагматичним виміром, пов’язаним з принци�повою деонтологічністю філософії. Деонтологія, інак�ше,– вимір обов’язкового, створює принципи, що в


реальному бутті втілюються в різного роду норми таправила – етичні, естетичні чи правові або світоглядніпереконання і дозволяють вже на їх рівні побачитиможливість збігу сущого та ціннісного як культуриспричиненого, обов’язкового.

Йдеться про те, що філософія традиційно трималамислення людини в режимі критики, як форми пробле�матизації суспільних ситуацій. Ось чому роботи рівняніцшеанського «Антихристиянина» чи хайдеггерів�ського «Буття і час», «Діалектики Просвітництва» Тео�дора В. Адорно та Макса Хоркхаймера чи праці А. Шо�пенгауера, С. Кіркегора, Ф. Достоєвського, К. Маркса,З. Фройда, Ж. Деріди, Ю. Хабермаса та інших відкри�вали нові пласти людської самосвідомості та закладалиновітні шляхи культурного розвитку, демонструвалинові ракурси світобачення і тому, безумовно, можутьсприйматися як такі, що діагностують свій час, виголо�шують «вирок» епосі, намічають варіанти змін, тобто,певним чином виступають як гуманітарна експертиза.

Безпосередньо ж в наш час актуалізація процесу ді�алогізації культури (хоча, безумовно, тенденція маєдавню традицію) почалась зі ствердження «багатого�лосності» тексту в межах культури постмодерну. Цейновітній дискурс вимагав, насамперед, зважаючи накультурну пограничність, заперечення усіх форм мо�нізму та уніфікації, можливості міжкультурного спілку�вання і невипадково спричинив культурні переорієнта�ції, які деякими науковцями характеризуються як «ко�мунікативний поворот» у сучасній історичній епосі.

Щоправда, продемонстрована при цьому постмодер�ністська невідповідальність за діалог, байдужість, без�учасність до розв’язання проблемних ситуацій виклика�ла до життя лінію практично зорієнтованого комуніка�тивного філософствування, що активно розробляєтьсяв сучасній німецькій філософії. Цей напрям чітко за�кріплює розуміння дискурсу – не просто як діалогу, су�купності висловлювань, як акту комунікації представ�ників різних соціальних верств, а й як такого діалогу, щомає на меті узгодити різноманітні позиції, виробити ті


конкретні перспективні кроки, що задовольняли б гро�мадянське суспільство через їх несуперечність стано�вим інтересам та компромісні поступки з боку основ�них соціальних груп. Зважимо на те, що саме парадиг�ма діалогової комунікації в ХХ столітті набуває формипровідної тенденції розвитку філософії.

Можливості гуманітарної експертизи

Певний особистий досвід участі в деяких експерт�них міркуваннях дав мені можливість побачити голов�ну, як вважається, проблему в проведенні експертиз.Дієва значимість, практична спрямованість зробленихоцінок багато в чому залежить від готовності суспіль�ства до сприйняття подібного роду знань, а останнєзалежить від наявності в системі суспільних відносинтакого опосередкованого суб’єкта, як культура полі�тичного спілкування. Інакше ризикуємо означені екс�пертами проблеми мати просто «непобаченими».Йдеться про типову для влади позицію, що доводитьсяперіодично спостерігати в її діалозі із ЗМІ. Проханняпрояснити певне питання, намітити перспективи йоговирішення натикається часто на стандартну відповідьпосадовця – а власне, мовляв, в чому полягає пробле�ма, її просто не існує в Україні і т. ін.

Розмірковуючи над можливостями та умовами гу�манітарної експертизи, можна говорити про культурні,екзистенційні, соціально�політичні умови тощо. Пере�ведемо це питання у ракурс: а чи є готовим суспільстводо гуманітарної експертизи? Чи є можливою в нашихконкретних суспільно�політичних умовах гуманітарнаекспертиза? Поки що схиляюсь до заперечної відпові�ді. Адже підставою для експертних оцінок мають бутитакі принципи суспільного життя, як толерантність,відкритість, демократичність політичних інститутів,орієнтація не на виголошення, а на реалізацію правособи тощо. Наше ж суспільство все більше виявляє се�бе олігархічним, зорієнтованим на інтереси прошаркубагатих людей. Високий майновий ценз стає мірою


реалізації права. Звідси, відповідно, й всі суспільні інс�титуції націлені на обслуговування владно пануючихкланів.

«Комунікативний розум» став засадничим принци�пом вибудови демократичних суспільних інститутів узахідноєвропейській історії. Таке ж місце він має посі�дати й у формуванні суспільних відносин в Україні.Ось чому своєрідним проявом готовності суспільствадо сприйняття гуманітарної експертизи є наявність та�кої характеристики суспільства, як культура діалогу,що націлена на встановлення у відносинах громад�ської активності діалогу та їх реальної рівноправностіучасників цих відносин, позаідеологічності позицій тазважання насамперед на моральні критерії оцінок, від�сутність наперед визначеності «бюрократичним» розу�мом «результату» публічного спілкування тощо, що єпринципово неможливим в умовах кланово�олігархіч�ного суспільства.

Саме тому, доводячи продуктивну силу гуманітарноїекспертизи у різних галузях суспільного життя, маємо,на мою думку, з’ясувати, передусім, об’єктивні підстависуспільної комунікації, що тільки і може бути надій�ною основою для експертної діяльності. Тобто, йдетьсяпро практику комунікативних взаємовідносин учасни�ків дискурсу, що опікуються суспільним поступом, до�лею людської спільноти, бачать «больові точки» гро�мадського життя і намагаються публічно осмислюватипроблемні ситуації, виробляти висхідні установки дляїх подолання, погоджувати дії (якщо відбувається діа�лог між представниками різних політичних чи громад�ських угруповань).

Висновок

У зв’язку з цим на порядку денному для Українистоїть актуалізація питання щодо солідарних начал,котрі так чи інакше проявляються в міжлюдських ко�мунікаціях і на які в епоху глобальних проблем вже неможна не зважати. Мається на увазі специфічне полі�


тичне спілкування як основа для опрацювання акту�альних для суспільства проблем. А розв’язання такогороду проблем може відбутися тільки через співпрацю�вання різного роду інституцій, починаючи від держав�них органів влади і закінчуючи товариствами, органі�заціями громадянського суспільства, між якими посе�редньою ланкою мають виступати ЗМІ, громадські ру�хи та політичні партії.

Це є саме та комунікація, яка вибудовує демокра�тичний тип політичного режиму. Інакшого шляху не ба�чу. Протилежним варіантом «рішення» суспільнихпроблем буде відродження «середньовічного» за суттюгетерономного опікування громадянина, коли за ньоговирішується, насамперед через неправові закони, тобтопоза інтересами особи, що є для громадянина доцільнимта значимим.


92 | Валентин Якушик

Валентин Якушик,доктор політичних наук, про�

фесор кафедри політології

НаУКМА, провідний науко�

вий співробітник Інституту

європейських досліджень

НАН України

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 2004–2005 років: ГОЛОВНІ ОЗНАКИ ТА ФОРМИ ВИЯВУ

Вступ

Стосовно оцінки соціально�політичної природи ук�раїнських подій 2004–2005 років точаться серйознідискусії, один з найважливіших аспектів змісту якихкоротко може бути висловлений питанням: «Чи рево�люція це?». При цьому конкретні аргументи та виснов�ки залежать не лише від політичних поглядів та ситуа�тивних (іноді суто кон’юнктурних) прагматичних ці�лей учасників таких безпосередніх та заочних спорів, ай значною мірою від використовуваного інтерпретато�рами цих історичних подій науково�концептуальногоапарату, безвідносно до їхніх (науковців, політиків,журналістів тощо) власних політичних уподобань.

Академічний та політичний спір щодо застосуванняпонять «революція», «переворот», «повстання», «бунт»до подібного роду подій є досить добре і давно відо�мим.1 Метою цієї статті є надати (на базі застосування

1 Див., наприклад: Мирский Г. И. «Третий мир»: общество, власть,армия.– М: Наука, 1976.– 408 с.; Политические системы в странах со�циалистической ориентации.– М.: Наука, 1985.– 352 с.; Уоддис Дж.«Новые» теории революции.– М.: Прогресс, 1975.– 521 с.; Чиркин В. Е.Революционно�демократическое государство современности.– М.:Наука, 1984.– 295 с.; Энтин Л. М., Энтин М. Л. Политология развитияи освободившиеся страны.– М.: Наука, 1986.– 280 с.; Якушик В. М.Проблемы теории революционно�демократического государства.–Киев: УМК ВО, 1991.– 169 с.; Якушик В. М. Современное государствопереходного типа (теоретические и методологические аспекты).– Ки�ев: ИГПАН Украины, 1992.– 44 с.

Українська революція 2004–2005 років... | 93

положень загальної теорії держави перехідного типу)аргументи на користь концепції дійсно революційногохарактеру процесів, що почалися в Україні в кінці2004 року. При цьому увага передусім звертається натри головні сфери, в яких розглядувані події в Україніможуть характеризуватися за своєю природою саме якреволюція: політична, соціальна та духовна.

Революція політична

Це демократична, антибюрократична, антикоруп�ційна революція, що вивільнює могутню духовно�емо�ційну енергію широких народних мас. Це також і полі�тична революція одних політико�економічних і полі�тико�адміністративних кланів проти влади і пануванняінших кланів. Але в кожнім зі своїх сутнісних виявів цереволюція, пов’язана (за своєю формою) з явним вихо�дом протестних сил за межі норм чинного законодав�ства та існуючого типу законності, що особливо чітконаголошує на революційному2 характері відповіднихподій і процесів.

Позаправові методи політичної дії в Україні напри�кінці 2004 – початку 2005 років проявлялися в прямо�му тиску революційних мас (та їхніх представників урізних органах влади і політичних організаціях) наПрезидента і його адміністрацію, Парламент і Уряд, наЦентральну виборчу комісію й органи установчої вла�ди інших рівнів, на Верховний Суд і Генерального про�курора, на керівництво міністерств і відомств, органирегіональної та місцевої влади, на локальні освітні йадміністративно�виробничі структури (наприклад, накерівництво вищих закладів освіти та підприємств). Цевиявилося і в блокуванні шляхів, захопленні будинків,системі дій, спрямованих на вихід військових частин іпідрозділів міліції з підпорядкування своєму команду�ванню, виході з підпорядкування центральній владі

2 У цьому суто політичному, а не глибинному соціально�еконо�мічному аспекті.

низки регіональних і місцевих органів влади, а такождеяких компонентів загальнодержавних органів владитощо. Уся система державної влади перебувала в станіпотрясіння, в умовах стрімкого саморуйнування звич�ної системи її функціонування. По суті, протягом де�кількох місяців в Україні існувало двовладдя, на певнійчастині території країни фактично встановилася новареальна влада, а на деякій частині країни водночас па�ралельно діяли дві різні влади, що протистояли однаодній,– і революційна нова, і стара, традиційна (хоча із деякими внутрішніми змінами). При цьому двовлад�дя мало не тільки територіальну форму вияву, а й інсти�туційну – деякі компоненти загальнонаціональних ор�ганів держави фактично вийшли з підпорядкуваннястарій владі ще до моменту її легітимної заміни на нову.

Але подібні позаправові дії, прямий тиск на владу істворення альтернативної системи органів влади, діїпоза рамками існуючого типу законності, з виходом замежі чинного законодавства не є специфічними озна�ками революції. Вони є спільними ознаками як для неї,так і для бунту, повстання, перевороту, від яких полі�тична революція відрізняється, насамперед, тим, щовона в кінцевому підсумку на певному етапі (чи хоча бна деякий суттєвий проміжок часу) «освячується» суве�ренною владою і (за правилом, також) міжнароднимспівтовариством як: а) легітимна; б) така, що досяглапоставлених політичних цілей; в) що внесла істотнізміни в політичний лад. Усі ці три компоненти в явнійформі присутні в процесах, що відбувалися в Україні влистопаді 2004 – січні 2005 років, і в їхніх подальшихоцінках офіційною владою України і більшості іншихдержав.

Революція соціальна

Якщо використовувати традиційний інструментарійкласового чи стратового аналізу, то не можна обмежи�тися лише якоюсь однією характеристикою. Як ком�плексний процес, це і революція «мільйонерів проти



мільярдерів», і революція середнього класу проти бю�рократичних, номенклатурних, непотичних прошарківнової буржуазії, і революція, що об’єднала значну час�тину великої національної буржуазії з робітничим кла�сом Сходу і Півдня країни в прямому протистоянні здрібною, середньою і транснаціональною буржуазією,що повели за собою широкі кола пролетаризованихмас Центру і Заходу країни.

Уже до середини вересня 2005 року Українська рево�люція в соціально�економічній сфері привела до того,що прямі представники національних олігархічних кілне могли вже здійснювати безпосередній контроль заосновними важелями виконавчої влади. Подальшаеволюція соціально�економічної природи політичноївлади, що у 2005 році вже перетерпіла певні якісні змі�ни,3 багато в чому залежатиме від результатів парла�ментських виборів в Україні в березні 2006 року і відформату майбутнього уряду. При цьому можливими єяк і варіант скочування на колишні (дореволюційні)позиції при простому перерозподілі сфер впливу і змі�ні співвідношення сил між різними кланами націо�нальної і компрадорської буржуазії, так і варіант поси�лення антиолігархічного характеру перетворень.

Чи стане українська політична революція також іповною мірою революцією соціально�економічною, пока�же найближче майбутнє. Особливо важливий моментполягає в тому, чи зможе вона стати революцією анти�кримінальною,4 революцією здорових сил громадян�ського суспільства проти могутнього і в основному май�же (або нібито) вже легалізованого криміналітету (якийвключає в себе і корумповане чиновництво і нині конт�ролює величезну частину національних багатств), і ра�

3 Конкретний же зміст базових відносин власності в країні як засвоєю генезою, так і за їхньою нинішньою соціальною природоюзалишається олігархічно�кримінальним (навіть після реприватизації танової приватизації «Криворіжсталі» – можливо, єдиного випадкучесного відкритого приватизаційного конкурсу в усьому СНД).

4 І якщо зможе, то в якій формі: чисто революційній чи компро�місно�еволюційній.


зом з тим не вдатись до популістської спокуси, пов’яза�ної в кінцевому підсумку з руйнуванням господарськихінфраструктур. Питання по суті зводиться до того, «вякій формі в Україні буде покладений кінець «Великійкримінальній революції»5», розв’язаній в 90�і рокиХХ століття на пострадянському просторі і яка прогре�сувала в Україні в епоху, називану нині «кучмізмом».Чи буде це: а) розумний і вигідний для суспільства ком�проміс держави з олігархами; б) компроміс політичнихі господарських еліт при певному перерозподілі міжними власності й важелів реальної економічної влади;в) політична перемога радикального популістськогоруху з відповідними наслідками в сфері економіки.

Революція духовна і цивілізаційна

Духовна революція в Україні в 2004–2005 роках про�явилася насамперед у тім, що громадяни України усві�домили і відчули на практиці цінність власної людськоїгідності. Відбулися істотні якісні зміни в емоційномустані суспільства.

Гуманістична (чи принаймні гуманізуюча на емоцій�но�комунікативному рівні) складова Української рево�люції полягала в тім, що найширші народні маси (при�чому не тільки ті, що стали «жовтогарячими», а й їхніопоненти) переконалися і випробували на собі, що єтакі стани душі людської й суспільства, коли можли�вим стає справжнє всеохоплююче відчуття радості бут�тя і залучення до великої справи, до спільних шляхет�них історичних дій. Спогади про такий стан назавждизалишаються високим еталоном для оцінки подій івласної поведінки. Відчувши хоча б один раз такийстан щиросердечного підйому, повноти життєвих по�чуттів і сил, і людина, і суспільство стають якісно інши�ми, оновленими в емоційно�духовному плані. Після

5 Цей термін було введено до широкого обігу відомим російськимдіячем культури Станіславом Говорухіним. (См.: Говорухин С. С. Вели�кая криминальная революция.– М., 1993).

такого оновлюючого й освіжаючого досвіду вже склад�но (а скоріш за все просто неможливо) серйозно стави�тися до безпробудної сірості буднів, до панування без�вір’я й бездуховності як до «нормального» чи хоча б«неминучого» стану. У стратегічному плані Українськареволюція завдала нищівного удару прозаїчній програ�мі животіння – постійної боротьби за виживання, уго�тованій пострадянською плутократією для абсолютноїбільшості «пересічних громадян», і програмі гонитви заілюзорною швидкою наживою.

Революційна криза виявила, що є сенс жертвуватиособистим заради суспільного і духовного, а також, щожиття може бути схожим на свято, що відносини міжлюдьми можуть бути справді людяними. Люди почулищирий заклик (і відчули моральний стимул) до чесноїпродуктивної праці, у тому числі й до чесного бізнесу,заклик до створення чесного й ефективного державно�го і муніципального апарату, до облагороджування сво�го «довкілля». Щире масове бажання вірити і любитипідсилило життєві сили соціуму. Але суспільство мало імає ще пройти через період «дорослішання», у томучислі й через звільнення від наївних ілюзій.

На своїх наступних етапах Українська революція(вже до осені 2005 року) дозволила народу потрохузвільнитися від багатьох ілюзій, у тому числі від тради�ційних для східних слов’ян «месіанських очікувань»,спрямованих у бік політично сильних і активних пред�ставників чоловічої половини роду людського. Що�правда, тут, у сфері подолання подібних ілюзій, в Укра�їні залишається ще простір для досягнення повної ген�дерної рівності.

Процес духовного відновлення українського су�спільства проявився ще в одному найважливішомуфакті, на який варто вказати. Заглянувши за завісу, щоховає глибини суспільної підсвідомості (і суспільного не�свідомого), жахнувшись тому руйнівному і всеохоплю�ючому конфлікту, що неухильно наближався, який зволі випадку чи волею Божою вдалося уникнути, і зра�дівши щасливій випадковості – такому відносно без�


болісному виходу з найжорстокішого політичного про�тистояння – загальнонаціональної кризи, наше су�спільство тепер у стані «помислити про немислиме» –про той поріг, після якого шансів на повернення доєдності соціуму практично немає і який тому в жодно�му разі не можна переступати. Так, суспільство нашеподорослішало і тепер воно є здатним завчасно зупини�ти політичних маніпуляторів і авантюристів, не підда�тися на хитромудрі провокації політтехнологів і замов�ників їхніх витончених багатоходових операцій і ци�нічних схем, а головне – не опинитися знову передпрірвою громадянської війни і диктатури, перед реаль�ністю катастрофи національного і світового масштабу.Насправді, завдяки революції 2004–2005 років україн�ське суспільство отримало міцну й ефективну вакцину,протиотруту, що здатна запобігти можливим спробамдестабілізації країни через ті чи інші нелегітимні дії збоку влади чи через будь�які проекти організації пере�воротів, повстань, революцій.

Наступні два взаємозалежних факти дозволяють ха�рактеризувати події в Україні 2004–2005 років як рево�люцію цивілізаційну.

З одного боку, євроатлантична тенденція змогла в2004–2005 роках в Україні домогтися відносної гегемо�нії в її протистоянні євразійській тенденції. А з іншогобоку, в результаті прямого зіткнення сил, що представ�ляють ці дві основні цивілізаційні тенденції, дві геопо�літичні орієнтації (в їхньому майже «чистому вигляді»),було досягнуто якісно новий духовний стан суспіль�ства, що проявилося в тім, що нині вже остаточно вне�сено цивілізаційну ясність у дуалістичну природу сучас�ного українського суспільства, суспільства не тільки іне просто полікультурного, але, насамперед, біцивілі�заційного і білінгвістичного (двомовного).

Для багатьох політиків і аналітиків найважливішегеостратегічне, геополітичне питання, що стосуєтьсяУкраїни, до сьогоднішнього дня усе ще виглядає такимчином, як наприкінці 2004 року перед революцієюйого сформулював один з видатних представників


української діаспори Богдан Гаврилишин: «Українастоїть перед серйозним вибором, що буде мати наслід�ки і для усього західного світу. Це вибір між інтеграцієюєвроатлантичною і євразійською».

Але революція з усе більшою визначеністю дово�дить, що для збереження суспільного спокою, зміц�нення національної безпеки України і безпеки в регіо�ні Східної Європи в цілому, питання «вибору» України,як видно, доцільно переформулювати: «Чи вдастьсяУкраїні надійно закріпити цінності біцивілізаційності?Як щонайкраще зберегти і зміцнити реальний статусУкраїни як життєздатної єдиної країни? Чи відповідаєсподіванням громадян України й інтересам демокра�тичного суспільного розвитку її політичний статус якнейтральної держави?».

У результаті революції 2004–2005 років в українсько�му суспільстві в цілому зміцнилися цінності культурногоплюралізму. Суспільство визнає нормальність того фак�ту, що регіони, культурні і соціальні прошарки Украї�ни – різноманітні, а найважливіше – що вони хочуть інадалі зберігати свою самобутність, не бажають зазна�вати на собі диктат імперського уніфікуючого центру.

Базові цивілізаційні інстинкти, що пробудилися увсіх основних культурно�політичних складових укра�їнського суспільства, нині вже досить добре політичноартикульовані не тільки в середовищі «українськогоП’ємонту» чи «української Вандеї». Назад у підсвідо�мість ці інстинкти вже не загнати ніякими балачкамипро те, як «правильно» і «однозначно» проблеми, по�дібні нинішнім українським, вирішуються на практиці«в усьому цивілізованому світі» або повинні вирішува�тися відповідно до того чи іншого «єдино правильноговчення». Описом добре (хоча і тенденційно) підібра�них, відредагованих і відретушованих істориками, по�літологами, юристами (а фактично – пропагандистамиякоїсь однієї культурно�політичної течії) «зразків» ужене вдасться обмежитися. Самоповага, що пробудиласяв народі, і свобода слова, що стала реальним політич�ним досягненням українського суспільства в 2005 році,


вимагають нині від усіх суб’єктів політичного процесуособливої уваги до коректності, повноти і глибинисвоїх аргументів. Штучно підібрані і сконструйованікомплекси зовсім непоказових, принаймні для такоготипу соціуму, як Україна, історичних, національних чирегіональних прикладів уже не спрацьовують як ефек�тивні механізми політичної пропаганди. Тепер уже на�гальним є серйозне експертне обговорення (з його ши�роким висвітленням у суспільстві) найбільш актуаль�них і важливих проблем, зокрема: державної мовноїполітики, децентралізації й деконцентрації влади, регі�оналізації й федералізації, економічної та політичноїінтеграції в регіональні й глобальні співтовариства (ор�ганізації), створення наднаціональних органів у рамкахміждержавних політичних і економічних об’єднань іпередачі їм національними державами ряду своїх суве�ренних прав, а також глибоке обговорення в доступнійдля більшості громадян формі багатьох інших найваж�ливіших питань нинішнього державного будівництва іперспектив розвитку країни.

Висновки

Досить широко розповсюджені сумніви щодо того,чи мала місце в Україні в 2004–2005 роках революція,розвіюються, якщо чітко розрізняти типи революцій інасамперед враховувати, що бувають революції завер�шені й незавершені. Звичайно ж, Українська револю�ція 2004–2005 років – це яскравий приклад революціїнезавершеної. У цьому – за своїм типом – вона подіб�на до революції 1905 року в Російській Імперії. Проте,і ця молода революція, і та вже давня революція, незва�жаючи на їхню незавершеність, – це справжні револю�ції. Після таких революцій виникають реальні можли�вості для стратегічного вибору нових шляхів і новихтипів подальшого розвитку. При цьому фактично в Ук�раїні нині поступово створюються політичні, соціальній емоційно�духовні передумови для свідомого вико�ристання в майбутньому нових ефективних технологій


соціальної інженерії й нових механізмів мобілізації йконцентрації інтелектуальних і духовних сил суспіль�ства, вироблення стратегії загальнонаціональної згодиі динамічного розвитку країни.

Якщо ж замислитися над питанням, як нинішню Ук�раїнську революцію характеризуватимуть через кілька(чи кілька десятків) років, то звичайно ж, потрібно бра�ти до уваги, що багато чого залежатиме від подальшихетапів її розвитку, адже вона ще не завершена. А пер�спективи її – багатоваріантні. Головне ж, що вона єсимптомом невблаганності гуманістичного розвиткусвіту, незважаючи на всі перепони, що їх зводять егоїс�тично орієнтовані прошарки і групи.

Що ж стосується колористики, колірної гами, ужи�ваної для позначения нинішньої Української рево�люції, то я сумніваюся, що вона в перспективі будеоднозначно характеризуватися як «жовтогаряча», «по�маранчева». Адже в не меншому ступені вона (як ре�волюція, що звільняє живий дух і душу народу) булаводночас і «біло�блакитною». Це питання регіональ�ного і культурно�цивілізаційного розмаїття України інеоднорідності нинішніх революційних подій. Нетільки «помаранчевий» Київ з його Майданом і Гали�чина, але й «біло�сині» Донецьк, Крим і Одеса – по су�ті вся Україна – стали якісно іншими в результаті ре�волюційних подій.

Революція духовно змінила і звільнила усіх, хоча іпо�різному, в результаті неоднакових за своєю приро�дою психологічних процесів: десь – первісної ейфоріївід тріумфу «їхньої революції» і подальших розчару�вань і сумнівів, а десь – гіркоти поразки їхньої іншої,не «жовтогарячої», але також справжньої духовної ре�волюції, а потім нових розчарувань і пробудженнянових надій. У різних регіонах України це були і є не�однакові революції (але революції!), що, зокрема,знайшло своє відображення й у специфіці домінуючихполітичних естетичних норм, наприклад, в особливос�тях колірної гами використовуваної візуальної полі�тичної атрибутики.


Не будемо поспішати з остаточними оцінками.Історія усе розставить на свої місця. А допоки історикиі політологи пропонуватимуть свої теорії і версії щодонедавніх історичних подій в Україні, мабуть, варто на�самперед подумати, як не заплутатися в складностяхнинішнього історичного моменту, не руйнувати базовіінфраструктури суспільства, а, навпаки, створюватиумови для соціального консенсусу, зберігаючи культур�но�політичний плюралізм і динамізм.


Тор Буккволл,старший дослідник, Норвезь�

кого інституту досліджень

оборони

ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ – ЯК ЗМІНА РЕЖИМУ?

ВступОдним з багатьох наслідків української Помаранче�

вої революції стала дискусія в соціальних науках щодотермінів, які найкраще б відображали те, що відбулося.Чи ці події належить називати революцією? Чи був цевипадок зміни режимів чи це просто було заміщенняодного сегменту еліти іншим?

У даній статі я розгляну питання зміни режиму. Від�повідь на питання про те, чи була Помаранчева рево�люція зміною режиму чи ні, очевидна: час покаже.Оскільки поки що робити такий висновок зарано, миможемо почати розгляд даного питання з аналізу того,яким був прогрес України з моменту революції за низ�кою критеріїв зміни режиму. Критерії, якими ми по�слуговуватимемось, запропоновані англійський «моз�ковим центром» Policy Exchange.1 На додаток до цього встатті також розглядатимуться інші критерії, що булипритаманні саме українським умовам. Насамкінецьрозглядаються фактори, що про них говорять як прокритерії зміни режиму, але які, ймовірно, не належатьдо цієї категорії.

«Режим» – це корисна, але, за визначенням, розми�та концепція, якщо брати до уваги саму дефініцію.У даній статті використовуватиметься визначення «ре�жиму» як «форми гри» Кеннета Шепслє.2

1 See report at http://www.policyexchange.org.uk.2 Kenneth Shepsle, 'A comment on institutional change', Journal of

Theoretical Politics, 13 (3), p. 322.

Перевірочний список

Policy Exchange пропонує список з 8 критеріїв, задопомогою яких можна оцінити рівень зміни режиму:зміна лідерства, реформа державного апарату, відплатаза минуле, нові еліти (що замінюють старі), роззосе�редження економічної потужності, розвиток і зростан�ня громадянського суспільства, відкритість політичноїсистеми та загальна оцінка.

Помаранчева революція здійснила значну зміну ста�рого керівництва, але цю зміну не можна вважати ціл�ковитою. Колишній Президент Кучма засновував своювладу на балансі сил між трьома найвпливовішими біз�нес�кланами України: донецьким кланом, київськимкланом та дніпропетровським кланом. Ці три кланиоб’єдналися разом за кандидатом від режиму – Януко�вичем. Натомість Ющенко при призначенні його Пре�зидентом великою мірою ігнорував кланові інтереси.Проте важко сказати, що кадрові зміни привели ціл�ком нових, незаангажованих людей. І сам Ющенко, іперший за його президентство прем’єр міністр Тимо�шенко, віце�прем’єр міністр і пізніше секретар РНБОКінах, як і декілька інших, при Кучмі також мали висо�кі посади. Якщо і можна говорити про зміну лідерства,то в тому розумінні, що принцип її організації суттєвовідрізняється від попереднього, а також у тому, що, якрезультат такої зміни, до урядових структур потрапилобагато нових облич.

Реформа структури, або реформа державного апара�ту, ще менш завершена, ніж реформа лідерства. Ця змі�на відбулася вкрай нерівномірно між різними рівнямидержавного апарату. Приміром, реформування Зброй�них Сил мало значний прогрес, тоді як реформа систе�ми правосуддя просунулася незначою мірою. Обмеже�ність реформування теж не має дивувати, оскільки наце треба суттєво більше часу, ніж, скажімо, на замінулідерства, проте і тут існує загальнопоширене вражен�ня, що зроблено менше, ніж можна було б згідно з ра�ціональними та зваженими очікуваннями.

104 | Тор Буккволл

Помаранчева революція – як зміна режиму? | 105

Щодо відплати за минуле, то тут зроблено було ма�ло. Декілька арештів навесні 2005 р. ніби дали взнаки,що процес пішов, але з тих пір мало що було зроблено.Згідно з даними міністра внутрішніх справ Юрія Лу�ценка, його структура провела розслідування та підго�тувала більш як 1000 справ по злочинах, скоєних пред�ставниками старого режиму.3 Усі вони були надісланіГенеральному прокуророві. Луценко стверджує, щовідсутність будь�якого прогресу по цих справах – про�вина Святослава Піскуна, який був Генеральним про�курором до листопада 2005. За словами Луценка, Піс�кун загальмував процес відплати за минуле, оскількирозслідування були завершені. Нам лишається чекати,щоб побачити, чи прискорить цей процес новий Гене�ральний прокурор. Знову�таки, за Луценком, в назва�них 1000 справ є багато відомих імен представниківстарого режиму, із Кучмою включно. Втім, у великійкількості цих справ не можна зволікати із висуваннямобвинувачень. Втім, проти кого мають бути висунутіобвинувачення за цими справами, на сьогодні є заре�єстрованими кандидатами на виборах до Верховної Ра�ди у березні 2006�го року. Якщо їх оберуть до парламен�ту, вони отримують депутатську недоторканність протикримінального переслідування.

Помаранчеву революцію часто описують як по�встання середнього класу проти альянсу бюрократії золігархами. Такий погляд, цілком ймовірно, є багато вчому правдою, хоча до демонстрацій в Києві та іншихмістах України долучалося набагато більше людей, тоб�то кількість учасників набагато перевищувала невелич�кий середній клас українців. Якщо говорити про змінурежиму, можна стверджувати, що Помаранчева ре�волюція являє собою зміну структури еліт в Україні втому сенсі, що середній клас вперше продемонструвавсвої політичні амбіції. Водночас, нових лідерів не мож�на вважати відданими речниками середнього класу.

3 Інтерв’ю з Юрієм Луценком. Дзеркало тижня.– 2005.– 12–18 лис�топада.


Нове лідерство все ще здебільшого складається із бю�рократів та олігархів.

Зміна структури економічної потужності – одне знайбільш дискутованих питань серед наслідків Пома�ранчевої революції. Президент Ющенко та його ото�чення завжди були проти радикальних кроків у цьомунапрямі, тоді як прем’єр�міністр Тимошенко та її при�бічники пропонували суттєві зміни у структурі влас�ності. Наприклад, прем’єр Тимошенко якось казалапро потенційний перегляд приватизації приблизно3000 підприємств.4 Втім, було неясно, скільки з нихмають бути реприватизовані, а скільки – залишитися вдержавній власності. Як стало зрозуміло, з вересневоюзміною уряду суттєвого перерозподілу економічноїструктури власності не відбудеться.

Щодо питання про громадянське суспільство, то во�но подібне до питання про реформування державногоапарату в тому розумінні, що й тут не слід очікувати,що зміни стануться так скоро. Зрозуміло, що самийфакт революції був демонстрацією потужності грома�дянського суспільства України. За деякими підрахун�ками, кожен п’ятий українець у певний спосіб бравучасть у подіях революції. Проте, ще зарано казати, читрансформується цей сплеск залученої громадськості втаке громадянське суспільство, яке матиме вплив наполітику в Україні. Опитування громадської думкисвідчать про те, що у випадку, якщо майбутня політич�на еліта спробує організувати нечесні вибори накшталт таких, що відбувалися за часів Кучми, більш як50% готові знову вийти з протестом на вулиці.5

Сфера, в якій Помаранчева революція мала най�більше впливу, безумовно, є відкритість політичноїсистеми. Українська преса більш чи менш повністювільна від втручань держави, а політичні лідери нової

4 Наталія Іщенко «Люстрація економіки?».– Дзеркало Тижня.–2005.– 19–25 лютого.

5 Taras Kuzio, «Revisiting the Orange Revolution, Part One: Consi�derable Gains Made», at http://www.jamestown.org


влади зробили політичний процес набагато відкриті�шим, ніж за часів старого режиму. Щоправда, слід за�уважити, що вряди�годи трапляються випадки, які де�монструють, що навіть нові політичні лідери не завждина всі сто задоволені тим, який вплив має вільна преса,однак їх невдоволення не привело до якихось утисків.

Отже, загальна оцінка така: Помаранчева революціявсе ж представляє розрив з минулим у тому сенсі, яккраїною керують, водночас цей розрив не є цілкови�тим.6 Це означає, що, за критеріями Policy Exchange,занадто рано робити висновки щодо того, чи револю�ція здійснила зміну режиму, чи ні.

Додаткові критерії

До загального перевірочного списку також можнадодати кілька специфічних характеристик щодо функ�ціонування старого владного режиму в Україні, які по�винні бути розглянуті в контексті ведення мови прокардинальні зміни політичного режиму.

Перш за все, йдеться про припинення чи принаймніістотне зниження зрощення держави та бізнес�струк�тур. Справді, неправдоподібно виглядає те, що за часіврежиму Кучми держава не була хоча б частково прива�тизованою. Представники бізнесових кіл усіляко нама�галися отримати владні портфелі передусім для забез�печення власних інтересів, зовсім не переймаючисьдосягненням інтересів, спільних для усього народу. Та�ка практика стала значно менш популярною у новогокерівництва країни, але все ж вона далека від зникнен�ня. Коли один з лідерів Помаранчевої революції Олек�сандр Зінченко залишив свій пост голови АдміністраціїПрезидента у вересні 2005 року, тим самим спричинив�ши урядову кризу, його мотивацією було те, що багатоіз традиційного зрощення бізнесу і влади за старого ре�жиму не було викорінено новою владою. Хоча звину�

6 Вислів «розрив, але не цілковитий розрив» я запозичив у бри�танського науковця Джеймса Шерра (James Sherr).


вачення Зінченка так і не були підкріплені об’єктивни�ми доказами, але вони справили значний вплив на ба�жання і можливості нового режиму у боротьбі протизахоплення бізнесом влади.

Безперечно, головні акценти у цьому питанні надалібагато в чому залежатимуть від політики, що буде обра�на у березні новим складом Верховної Ради. Спискикандидатів запропоновані передвиборчими партіями таблоками справляють враження, що всі відомі бізнесме�ни отримають депутатські мандати і в наступному Пар�ламенті. До того ж тепер повноваження народних депу�татів будуть значно розширені. Це викликано такзваним компромісом Віктора Ющенка та його політич�ними опонентами у часи Помаранчевої революції, якийзробив можливим проведення 3�го туру президентськихвиборів. Головне питання: чи будуть новообрані депута�ти захищати лише власні вузькі інтереси, чи, навпаки,перейматимуться інтересами суспільства і держави за�лишається відкритим. У зв’язку з цим Юлія Мостова у«Дзеркалі тижня» висловила думку, що найбільше, нащо ми можемо сподіватися з новою Верховною Ра�дою,– це те, що українські бізнесмени зрозуміють, щозахист інтересів власного народу і держави – це найпер�спективніший спосіб у майбутньому захистити своївласні інтереси.7 У такому разі, навіть якщо основноюмотивацією депутатів будуть особисті інтереси, то все жми відчуємо їхнє бажання відстояти інтереси широкихмас. Галузями, де інтереси бізнесу, держави і суспільствазійдуться, може стати, скажімо, питання вступу Українидо СОТ, встановлення верховенства права, зниженнярівня корупції державного апарату і таке інше.

Проте слід наголосити, що такий сценарій розвиткуподій є найбільш оптимістичним, оскільки заслугиукраїнських бізнесменів у парламентах попередніхскликань не були прикладом для наслідування майбут�німи народними депутатами.

7 Юлія Мостова, «Парламент з необмеженою відповідальністю».–Дзеркало Тижня.– 2005.– 10–16 грудня.

Другим, не менш важливим аспектом є те, що Кон�ституція повинна служити для політиків Основним За�коном, а не навпаки, змінюватися залежно від політич�ної ситуації у країні. Це не означає, що Конституція неповинна змінюватися взагалі, зміни повинні вносити�ся, але вони, за прикладом розвинених демократичнихкраїн, не повинні бути стихійними і деструктивними, амають, будучи втіленими у Конституцію, свідчити пронаявність чітких правил гри у країні, які не повинніігноруватися або піддаватися змінам у разі, якщо вонине працюють на інтереси деяких осіб. Негативні тен�денції у цьому питанні простежувалися в перший пері�од діяльності нової влади, але тепер ніби все налагод�жується.

По�третє, політичні ідеї повинні бути сприйнятівсерйоз. Йдеться про те, що вони мають біти рушійноюсилою політики, а не просто існувати у формі нічим непідкріплених тез окремо від неї. Це було, до речі, од�нією з визначальних ознак режиму Кучми, особливо усфері міждержавних зносин. Багато українських полі�тиків вважали, що достатньо лише офіційно проголо�шувати прагнення до застосування демократичнихнорм, і в такому разі ніхто не буде перейматися, діютьвони у відповідності до цих норм чи ні. Політичнийаналітик Тарас Кузьо назвав цей феномен «подвійноюгрою». Причин існування такого феномену може бутидві: по�перше, політики в Україні розуміли неприйнят�ність такого підходу, але не могли відмовитися від «по�двійної гри», оскільки це не відповідало їхнім особис�тим інтересам. Інший варіант: політики не розуміли,чому «подвійна гра» є проблемою, зокрема у відносинахіз Заходом. Таке нерозуміння може бути напряму пов’я�зане з радянською традицією проведення пропаган�дистської політики.

Український оглядач Олександр Шморгун у 1992 ро�ці наголошував, що політична система колишнього Ра�дянського Союзу призвела до того, що на практиці упублічних зносинах політики «повністю втрачаютьзв’язок з об’єктивною реальністю, і цілком упевнені,



що їхні заяви, резолюції та проведені ними конференціїсамі по собі змінять щось на краще».8 У квітні 2005 ро�ку Даніель Білак, юрист з Канади, який дев’ять роківпробув на посаді урядового радника у Києві, наголосивна конференції у Нью�Йорку, що у нього складаєтьсявраження, що політичні ідеї активно обговорюються укоридорах влади.9 Залишається сподіватися на продов�ження такої практики і нині.

Четверте і останнє. Політичні лідери повинні надава�ти перевагу радше публічним, ніж приватним інтересам.Брюс Буено де Москіта та Джеймс Лі Рей винайшлицілий ряд теорій про надання різними політичними ре�жимами пріоритетів щодо приватних та публічнихзацікавленостей. У цьому вони оперували такими по�няттями, як «електорат», «селекторат» та «переможнакоаліція». Електоратом є все населення, наділене ви�борчими правами, селекторатом називається соціальнагрупа чи прошарок, яка володіє ресурсами, здатнимизмінити результати виборів, і нарешті переможна коа�ліція – це мінімальна кількість селекторату, яка потріб�на для перемоги на виборах та утримання влади.10 Під�сумковою тезою концепції «переможної коаліції» євимога до політичних лідерів комбінувати у різнихспіввідношеннях пропорції між публічними та приват�ними інтересами, до того ж щоб зберегти «переможнукоаліцію», її лідер мусить забезпечити реалізацію вузь�ких приватних інтересів свого селекторату.11 Буено де

8 Олександр Шморгун, «Про старі засади нового політичного мис�лення».– Політичні читання.– 1992.– № 1.– С. 309.

9 Даніель Білак, Асоціація дослідників націй, 10�та Щорічна СвітоваКонференція, Нью�Йорк, Університет Колумбія, 14–16 квітня 2005 року.

10 Про «переможну коаліцію», див.: Брюс Буено де Москіта,Джеймс Лі Рей, Рекндольф М. Сіверсон та Алас тар Сміт, 2002, Полі�тичні інститути, політичний вибір та виживання лідерів, Британськийжурнал політичних наук, т. 32, ос. с. 560–563.

11 Часто важко визначити однозначно, чи є певні дії відстоюваннямпублічних чи приватних інтересів, особливо коли йдеться про міждержавнізносини. В такому разі найпростішим способом відрізнити інтереси пуб�лічні від приватних може стати критерій прийняття рішень: рішення,прийняті у інтересах усіх і кожного, тяжіють до публічних, а рішення на ко�ристь окремих осіб, груп, які належать до переможної коаліції,– навпаки.


Москіта та Рей запропонували, що лідери напівдемо�кратичних та авторитарних режимів більш сприйнят�ливі до впливів вузьких соціальних груп та більшсхильні до реалізації інтересів саме цих груп. «Демок�ратичні лідери можуть бути зміщені з посади у зв’язку зїхньою фактичною здатністю захистити публічні інте�реси, які стосуються членів його «переможної коаліції»,до того ж кількість осіб, чиї інтереси відстоюються у та�кому разі, досить велика, як у відносних цифрах, так івідносно інших коаліцій. Автократичні лідери утриму�ють владу, на противагу, у разі лобіювання інтересів ли�ше невеликої елітної частини їхнього селекторату, яка єневеликою як за абсолютною чисельністю, так і віднос�но інших електоральних груп.»12

Високий рівень лобіювання інтересів вузьких соці�альних груп був невід’ємною характеристикою режимуКучми, і цього має уникнути влада нинішня, адже лишеу такому разі можна говорити про фактичну зміну полі�тичного режиму.

Критерії, які необов’язково відображають зміну режиму

Останні зауваження стосуватимуться пересторогищодо занадто «потужного» намагання ідентифікуватизміну режиму. Тут слід мати на увазі розуміння «режи�му» як «форми гри».

Чимало проблем нової політичної еліти в Києві ве�ликою мірою справедливо приписуються надмірнимособистим політичним амбіціям багатьох лідерів Май�дану. Ці амбіції ускладнюють співпрацю, а тим самим ігальмують процес прийняття рішень. Втім, з даногоспостереження не слід робити висновків, що, мовляв,для дійсного зміну режиму потрібні політики, які гетьвільні від особистих амбіцій. Цілком можливо мати

12 Брюс Буено де Москіта та Джеймс Лі Рей.– Національні інтересипроти особистих амбіцій: дворівневі ігри та міжнародні конфлікти,робота представлена на щорічній зустрічі Асоціації політичнихнауковців Америки, Сан�Франциско, 30 серпня – 2 вересня 2001, с. 14.

особисті політичні амбіції і водночас дбати про інтере�си держави та суспільства. Особисті амбіції – характер�на риса політиків в усіх країнах, і їх, за умов відповідноїполітичної культури та відповідних політичних інсти�тутів, можна скерувати на користь інтересам держави.

Також не слід вимагати усунення геть усіх рис не�формальної політики. Правда, що система Кучми донеймовірно високого рівня залежала саме від такої по�літики, і саме це підірвало довіру населення до його ре�жиму. Водночас, абсолютна популяризація усіх полі�тичних дій скоріш за все призведе до безладу й дис�функції, оскільки вона б призвела до величезної низкиконфліктів між різними політичними гравцями та насе�ленням. Таким чином, певний елемент неформальноїполітики необхідний для того, щоб коліщата політичноїмашини працювали рівно. Неформальна політика єважливим елементом у розвинених демократіях.

Слід також зважити й на дві останні перестороги:подолання корумпованості бюрократичних структуртакож не слід вважати критерієм, що його слід задо�вольнити для того, щоб говорити про зміну режиму. Яквже було зазначено вище, політичні лідери мають дба�ти про потреби суспільства і працювати на досягненняспільної мети, а також над зменшенням корумпова�ності бюрократичних структур, що є однією з основнихсоціальних цілей. Водночас, слід мати на увазі, що йновий режим може не впоратися з цим вповні. Такимчином, дослідження зміни режиму має зосереджувати�ся на політичному процесі (policy process) та на тому,що ми отримуємо на його виході (policy output), але нена наслідках конкретних політик (policy outcomes).


| 113

Олександр Дем’янчук,кандидат фізико�математич�

них наук, завідувач кафедри

політології Національного уні�

верситету «Києво�Могилян�

ська академія»

УРОКИ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ДЛЯ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

В УКРАЇНІ

Вступ

І здобуття Україною незалежності на початкудев’яностих років минулого століття, і Помаранчевареволюція 2004�го року, принаймні за гаслами й намі�рами національних лідерів, були спрямовані на перехідвід авторитарного до демократичного суспільства.Внутрішні й зовнішні умови для обох «революцій» бу�ли різними, проте наслідком кожної з них мали статиглибокі зміни і в способах управління суспільством, і вспособах поведінки самого суспільства. Кажучи мовоюнаук про державне управління, очікувалася глибиннаперебудова процесу вироблення і здійснення публіч�них (державних) політик.

Для обох революцій характерною була зміна лишеверхівки державного управління, точніше сказати, керів�ництва виконавчої влади, тоді як «класичні» революціїпередбачають докорінну зміну всієї політичної системи ісистеми управління в цілому, зокрема зміну структури іфункцій окремих складових влади. Але «перша револю�ція» 1991 року все ж обумовила радикальну зміну полі�тичної системи, тоді як друга внесла зміни в характер їїфункціонування, не особливо змінюючи структури.1

Адміністративна реформа, проголошена ще у

1 Р. Павленко. Система розробки, прийняття і здійснення державноїполітики в Україні: походження, проблеми, перспективи реформуван�ня. // Система розробки і здійснення публічних політик в Україні.– К.,2004.– С. 54–55.

114 | Олександр Дем’янчук

1996–1998 роках, була викликана невідповідністю міжтодішньою політичною системою, яка мала основніриси плюралізму з поступовим переходом до елітизму,та системою виконавчої влади, що мала яскраво вира�жений «марксистський» характер.2 Проте поступова«авторитаризація» політичного режиму в Україні епохиЛеоніда Кучми (яка, власне, цілком очікувана як одинз варіантів подальшого розвитку елітистської системиподілу політичної влади шляхом її перетворення намарксистську систему) логічно обумовила згортаннятієї адміністративної реформи. Крім того, слід зазначи�ти, що тогочасна адміністративна реформа більшеспрямовувалася на впровадження елементів менедж�менту в систему виконавчої влади, ніж на глибиннізміни в структурі й принципах (філософії) діяльностівсіх гілок державного управління в Україні.

Виходячи з типології моделей поділу політичноївлади,3 розглянемо, які загальні уроки подала Пома�ранчева революція органам державної й політичноївлади, які завдання постали перед новою владою і як їхможна вирішити в реальному масштабі часу.

Внутрішні й зовнішні умови другої спроби демократизації

Роки незалежності України та здійснювані реформи,включно з певними демократичними перетвореннями,зумовили формування якісно нових ставлень громадяннапередодні президентських виборів 2004 року.4 Якщо векономічній галузі на той час уже були певні досягнен�ня, то в політичному й адміністративному відношенніУкраїну справедливо було б віднести до «псевдодемо�

2 О. Дем’янчук. Зміни розподілу політичної влади і відповіднізакономірності реформування державного управління. Агора.– 2005.–№ 2 (у друку).

3 Alan R.Ball. Modern Politics and Government (4th edition). ChathamHouse Publishers, Inc. Chatham, NJ. 1988. c. 30.

4 Хілленбранд О. Ефективне управління і досягнення консенсусу якумова демократичних змін // Президентські вибори та помаранчевареволюція: вплив на трансформаційні процеси в Україні.– К., 2005.–С. 11.

Уроки Помаранчевої революції... | 115

кратій»,5 коли демократичні принципи і процеси під�мінюються риторикою та зовнішніми ознаками демо�кратії – формальними виборами, наявністю численнихполітичних партій (переважна більшість яких взагаліне має впливу на політичні процеси) та інституцій гро�мадянського суспільства у вигляді залежних від зов�нішнього фінансування й політично ангажованих не�державних організацій (НДО).

Практично всенародна підтримка суверенітету Ук�раїни на референдумі в грудні 1991 року, а також діїзначної частини виборців по обидва боки барикад По�маранчевої революції були мотивовані, напевно, рад�ше прагненням позбутися вад старої системи, ніжбажанням побудувати якісно нове суспільство.6 Слідзазначити ще одну внутрішню особливість перехідногопроцесу – прагматичний підхід абсолютної більшостінаселення до реформування суспільства. Майбутнєсуспільство сприймається людьми не як щось ради�кально нове, а як трансформоване, позбавлене мину�лих негативних рис продовження того ж суспільногожиття, яким воно було до початку реформ.

Продовжуючи думку Піотра Штомпки, можна ска�зати, що замість «революції» суспільства реформи роз�робляються як схеми впровадження «вивірених напрактиці» компонент нового суспільства: вільногоринку, парламентської демократії, політичного менед�жменту тощо.7 Головну мету перетворень політичнаеліта і, на її думку, більшість населення бачили не в ут�вердженні фундаментальних загальнолюдських цін�ностей – свободи, верховенства права, рівності,– а вдосягненні суто економічних переваг, таких, як полег�шення життя, зростання рівня споживання та інших.8

5 Wesson, Robert. Politics: individual and state. Prentice Hall: EnglewoodCliffs, NJ. 1988.

6 Sztompka, Piotr. Dilemmas of the great transition (A tentative cata�logue). Paper presented at the seminar on convergence�theory, SwedishCentre for the Advancement of Social Science, Uppsala, Sweden, May 1991.

7 Там само.– С. 5. 8 Там само.– С. 7.


Водночас, логіка подій осені 2004 року (та й наступ�них десяти місяців) свідчить про те, що насправді воснові дій і влади, і конкуруючих в президентських ви�борах політичних сил лежало прагнення змінити насвою користь поділ політичної влади.

Особливості протікання перехідних процесів в Україні

Плюралізм, а потім і елітизм політичної системи, якуже було сказано вище, не стосувався відповідної ре�структуризації системи державного управління. При�таманна марксистській моделі поділу політичної владисистема розробки і здійснення публічних політик, щопродовжувала (і, відверто кажучи, продовжує) існува�ти, має такі особливості:

• Жорстка вертикаль формування порядку денногопублічної політики. Потоки інформації про суспільніпроблеми народжуються всередині самої системиуправління, фільтруються нею і скеровуються до осіб,які ухвалюють рішення, тобто, рух інформації відбува�ється по вертикалі.

• Закрите вироблення проектів рішень і здійснення ви�бору. Однією з вимог марксистської моделі є замкну�тість системи вироблення і прийняття рішень, а такожзапобігання передчасному «витоку інформації».

• «Лінійність» процесу впровадження/здійснення пуб�лічної політики. Марксизм не допускає ітераційного абоінкрементального9 підходу до вироблення публічноїполітики. Інакше кажучи, в разі помилки в «дизайні»публічної політики марксистська політична влада не�здатна скоригувати (бо для цього потрібно визнати по�милку) чи, тим більше, радикально змінити її.

Як наслідок – висока ймовірність поразок і невдачпублічної політики.

Елітизм, який сформувався в часи другого прези�дентства Л. Кучми, від марксизму відрізняла відносна

9 Lindblom, C. E. and Woodhouse, E. J. The Policy�Making Process.Englewood Cliffs, NJ: Prentice�Hall, 1993.


колективність вироблення і прийняття рішень: всере�дині еліти ієрархічна залежність слабка, тому процесрозробки і здійснення публічної політики має невели�ку горизонтальну складову у верхніх шарах політичноїсистеми. Для елітизму характерна й інша особливість –наявність значної кількості «професіоналів» у системівироблення й адміністрування публічної політики.10

До них можна віднести не лише адміністративних пра�цівників – фахівців у окремих галузях економіки, про�мисловості чи суспільного життя (медицині, освіті то�що), а й промисловців, підприємців, тобто представ�ників конкретних сфер виробничої та комерційноїдіяльності. Вони мають значні повноваження і можли�вості впливати на формування порядку денного полі�тики, формулювання суспільних проблем і визначенняспособів їх вирішення.

В умовах галузевого державного управління такийвплив помітно звужує сектор розгляду суспільнихпроблем і веде до частковості їх сприйняття: з усієї су�купності аспектів суспільної проблеми виділяються йпотрапляють до порядку денного лише ті, які найбіль�ше хвилюють окремих «професіоналів». Крім того, ос�кільки вирішення проблеми передбачає скерування наце певних суспільних ресурсів, то у боротьбі за ці ре�сурси можуть досягатися компроміси між «професіо�налами» – захисниками окремих напрямів публічноїполітики стосовно штучного визначення пріоритетів.

Яскравим прикладом такої домовленості може бутиситуація осені 2004 року, коли задля здобуття ресурсівдо «публічної політики формування державного управ�ління»11 «професіонали» цієї галузі домовилися з «про�фесіоналами» в політиці пенсійного забезпечення й

10 Richard L. Henshel, Thinking about Social Problems, 1991.11 Формування органів державного управління можна вважати

особливим випадком публічної політики, оскільки цей політичнийпроцес відповідає основним ознакам формування і здійснення публіч�них політик (див.: Дем’янчук О. Державне управління як особливий ви�падок державної політики // Система розробки і здійснення публічнихполітик в Україні.– К., 2004.– С. 181–201). У даному випадку йдетьсяпро політику виборів Президента України.


«професіоналами»�фінансистами, і в результаті цьогопроблема соціального забезпечення потрапила до по�рядку денного діяльності уряду без таких важливих ас�пектів, як можлива інфляція чи надмірне або достроко�ве вичерпання суспільних ресурсів.

Елітизм політичної влади й марксизм адміністра�тивного управління разом, напевно, і стали одним з ка�менів спотикання старої влади, через що вона втратиласвій вплив в українському суспільстві.

Ознаки зародження й занепаду нової, «корпоративістської» моделі поділу

політичної влади в Україні

В умовах розвиненої представницької демократії по�літична система нагадує «ринок» з його підприємцями12

(державна влада, політичні партії, групи інтересів), ме�неджментом (уряд, місцеве самоврядування), перегово�рами й домовленостями, угодами, обміном, конкурен�цією та компромісами. Такий ринок можливий лише вумовах корпоративістського поділу політичної влади,оскільки він вимагає не лише горизонтальної (між під�приємцями – як в елітистській чи плюралістичній сис�темі), а й вертикальної (між політичною системою йсуспільством) структури обміну ресурсами.

Ознаками формування такої моделі поділу політич�ної влади є, по�перше, свідома підтримка громадянамитого чи іншого політичного підприємця, по�друге, роз�поділення політичних та адміністративних функцій всистемі державного управління (і відповідне розподі�лення взаємних впливів політиків та адміністраторів),і, по�третє, відсутність антагонізму між учасникамиполітичного ринку, незважаючи на можливу запеклу

12 «Політичні підприємці – це люди, які прагнуть інвестувати різ�ного виду ресурси у сподіванні повернення їх у майбутньому у виглядісприятливих для них публічних політик» (J. W. Kingdon, Agendas, Alter�natives, and Public Policies. Little, Brown, Boston, Mass. 1984. Цит. за:W. Parsons. Public Policy: An Introduction to the Theory and Practice of Po�licy Analysis. Edward Elgar, Cheltenham, UK. 2001. c. 193–194.


конкуренцію. Як зазначають Стреек і Шміттер, полі�тичні корпорації намагаються внести в порядок ден�ний державного управління інтереси й очікування гро�мадянського суспільства і бізнесу.13

На відміну від усіх трьох інших моделей поділу полі�тичної влади, корпоративізм відкриває можливості длякомплексного, майже всебічного розгляду суспільнихпроблем і відповідно комплексного підходу до їх вирі�шення. Це забезпечується конкуренцією «політичнихпідприємців» між собою за «споживача» – виборця,завдяки чому вони в ідеалі мають шукати способів мак�симального залучення представників тих суспільнихгруп, на представлення (і задоволення) інтересів якихспрямована їхня діяльність.

Під час і після Помаранчевої революції в країні поча�ла формуватися корпоративістська модель поділу полі�тичної влади завдяки тому, що навколо двох найпотуж�ніших гравців – В. Ющенка та В. Януковича – почаликонцентруватися дрібніші політичні підприємці, утво�рюючи політичні корпорації. На відміну від тимчасовихчи ситуативних об’єднань в умовах плюралістичної/елі�тистської політичної системи, корпорації мають триваліперспективи співробітництва, охоплюють великийспектр публічних політик і дають змогу залучити до дер�жавного управління фахівців високого рівня та органі�зувати когерентний процес розробки політики.

Протягом першої половини 2005 р. можна булоспостерігати активні й більш�менш успішні дії таких«політичних корпорацій», як НСНУ, Партія регіонів,ВО «Батьківщина» і ще кількох потужних акторів, при�чому кожний з них, на відміну від попередньої «елі�тистської» системи, має прямі зв’язки з певними гру�пами суспільства (своїми «споживачами») і отримує відних матеріальні, фінансові, людські й нематеріальні(підтримка, ідеї) ресурси.

13 Streeck, W. and P. C. Schmitter. «Community, market, state and associ�ations?» У книзі Thompson et al.(eds.), Markets, Hierarchies and Networks:The Coordination of Social Life. London: Sage, Open University Press. C. 235

Однак події літа�осені 2005 року, під час яких ставсярозкол правлячої коаліції, виник конфлікт влади івеликого бізнесу навколо реприватизації «Криворіж�сталі» й проявився непрофесіоналізм у вирішеннізначного кола суспільних проблем, свідчить про те, щокорпоративізм як принцип поділу політичної влади вУкраїні не утвердився остаточно, а був лише тимчасо�вим збігом окремих параметрів.

Головним негативним аспектом з точки зору впро�вадження й ефективної діяльності корпоративістськоїполітичної системи стало фактичне збереження марк�систської моделі виконавчої влади й закритого харак�теру розробки та прийняття рішень стосовно публіч�них політик в усіх галузях суспільного життя. У першучергу закритість і вольовий, а не політичний характерприйняття рішень проявилися в кадрових питаннях,коли на високі адміністративні й політичні посадипризначалися люди за незрозумілим принципом добо�ру, а сам факт призначення зберігався у суворій таєм�ниці до останнього моменту. Це свідчить про відмовувищого керівництва держави від менеджеріальних під�ходів до організації управлінських процесів, що супе�речить моделі політичного ринку і перетворює демо�кратичний корпоративізм на кланову корпоратив�ність.

Характер і спосіб ухвалення кадрових рішень в Ук�раїні кінця 2005 року (відставка і призначення уряду,вузьке коло людей, з якого здійснюється вибір керів�них кадрів) властиві елітистській політичній системі,оскільки саме в ній спостерігається обмеження варіан�тів вибору кадрів та політичних альтернатив череззначний відрив правлячої еліти від суспільства і втратунею неінституційованої підтримки населення. Напере�додні парламентських виборів така відмова від корпо�ративізму криє в собі загрозу в разі програшу (або не�виграшу) правлячої корпорації повернення до антаго�ністичного протистояння політичних сил у рамкахплюралістичної політичної системи, що суттєво за�гальмує будь�який поступальний розвиток.



Причини і можливі варіанти попередження повернення до елітизму й переходу до марксизму

Перехід від тоталітаризму до демократії та ринковоїекономіки, на думку ряду транзитологів,14 має здійс�нюватися лавиноподібним реформуванням, радикаль�ним трансформуванням моделі суспільства за корот�кий період часу. Необхідно сформувати в суспільній таіндивідуальній свідомості нову систему цінностей,притаманних відкритому суспільству.15 Для такогошвидкого переходу від одного суспільства до іншогонеобхідне виникнення «вікна можливостей» – умов, заяких суспільні лідери можуть здійснювати радикальнізміни в різних галузях і розраховувати на підтримку чипринаймні на відсутність серйозного опору з боку на�селення.

Таким «вікном можливостей» стала Помаранчевареволюція, оскільки прихід до влади повністю опози�ційних на той час політичних сил відбувся на піку ак�тивної й добровільної підтримки значної частини насе�лення, а також відсутності скільки�небудь значногоопору з боку інших суспільних груп, що підтримувалисуперників. Проте, дії нової влади як правлячої сили, ане опозиції, виявилися далеко не завжди адекватнимивимогам часу і очікуванням населення.

Варто звернути увагу на три дилеми з 22�х, сформу�льованих Піотром Штомпкою, які необхідно буловирішити новій владі, щоб досягти успіху в реалізаціїоголошених суспільних, економічних і політичнихреформ.

Дилема самообмеження. Добре сформована ринковаекономіка і демократія є саморегульованими і передба�чають мінімальне втручання держави, але впроваджен�

14 Sztompka, Piotr. Society In Action: The Theory Of Social Becoming.Cambridge: Polity Press, and Chicago: Chicago University Press. 1991.

15 Mijatovic, Antun. Boundaries Of Democratization In Transition. In:Ukraine and Croatia: Problems of Poat�communist Societies. Ed. MislavKukoc & Volodymyr Polokhalo. Croatian Commission for UNESCO.Zagreb, 1997. Pp. 27–44.

ня демократії та ринкової економіки на рештках автори�таризму вимагає значного втручання «зверху» – з бокудержавної влади. Отже, правляча верхівка і бюрократіямусять бути достатньо «розумними», щоб у відповідниймомент обмежити свою владу на користь саморегульо�ваного вільного суспільства, причому не тільки післяперемоги реформ, а й у процесі їх здійснення. Тобто,спостерігається конфлікт між авторитарністю, необхід�ною для трансформаційних процесів, і лібералізацієюекономічного, політичного й соціального життя, яка єнеодмінною рисою вільного суспільства.

Очевидно, значною мірою внаслідок неусвідомлен�ня цього конфлікту самим Президентом В. Ющенкомта його адміністрацією державне управління опинило�ся в стороні від реформаторських процесів саме в тойчас, коли необхідна була його сильна керівна дія. Зок�рема, адміністративна реформа звелася лише до обго�ворення можливої територіальної реформи, для якої неіснувало ні чіткої концепції, ні скільки�небудь значноїпідтримки з боку населення і керівництва на місцях.У політичному сенсі можна говорити про те, що новавлада не змогла обмежити себе і заходилася замістькорпоративізму будувати елітистську чи навіть марк�систську політичну систему.

Одним з наслідків браку самообмеження стали чис�ленні скандали в державно�адміністративних і політич�них колах України, що складалися майже виключно зпредставників переможців. Крім того, прагматичнийпідхід і відсутність чіткої теоретичної бази трансформу�вання суспільства обумовили появу активних «критиківта обіцяльників» (СДПУ(о), Трудова Україна, ПСПУ тадеякі інші «новоопозиційні» сили), дарма що нічогоконструктивного, крім «повного повернення назад»,вони не висували. Такі явища, як корупція, криміналі�зація державного управління, порушення прав людини,що проявилися на пізніших стадіях постреволюційнихперетворень, відштовхнули значну частину населеннявід правлячої політичної корпорації чи, принаймні,примусили людей зайняти вичікувальну позицію.


Дилема соціального вакууму. Елітистське/плюраліс�тичне суспільство характеризується міжособистіснимизв’язками на рівні сім’ї чи невеликого колективу або назагальнодержавному рівні, в результаті чого в проміжкуміж цими мікро� і макрорівнями спілкування утворю�ється «соціальний вакуум». В умовах корпоративізмуцей вакуум заповнюється різноманітними громадськи�ми організаціями, об’єднаннями людей за інтересами івподобаннями (не обов’язково політичними і не зав�жди пов’язаними з політичними підприємцями). Про�те частина постреволюційних громадських об’єднаньзаявили про свої наміри також стати політичними під�приємцями (Громадське об’єднання «Пора» є яскра�вим прикладом цього) або обмежили себе окремиминапрямами роботи, що в умовах нечисленності інсти�туцій громадянського суспільства не привело до запов�нення цього «соціального вакууму».

Дилема важкого зречення і втрати невинності. Вонастосується революційних мас та їх лідерів. Перехід відстатусу натхненних харизматичних лідерів до статусудержавних урядовців відбувається певною ціною –втратою «харизматичності», міфологічності лідера, ви�никненням дистанції між лідером і масами, що йогопідтримують. Одночасно ті лідери, які разом ішли доперемоги, починають сперечатися між собою за пер�шість у цій перемозі. Їх єдність руйнується, внаслідокчого вони втрачають популярність серед мас, якимивони керували в революційний момент. Революційнавиправданість їх керівництва поступається місцемюридичній основі урядування, яку нелегко створити.«Харизма навряд чи виживе в інтер’єрі офісу».

Висновок

Увесь розвиток подій після Помаранчевої революціїне дає підстав для оптимістичного очікування того, щоці дилеми будуть успішно вирішені завдяки розумним іцілеспрямованим діям влади. Мабуть, занадто спокус�ливою є для правлячої промислово�підприємницької й


політичної еліти саме «елітистська» модель політичноїсистеми, щоб влада свідомо пішла на позитивне вирі�шення цих дилем. Проте існує надія на сприятливі ре�зультати парламентських виборів 2006 року, внаслідокяких еліта вже не почуватиметься в безпеці, перебува�ючи далеко від суспільного впливу. Нова конфігураціявладної ієрархії, в якій важливіша, ніж досі, роль нале�жатиме місцевому самоврядуванню, вимагатиме спо�чатку «загравання», а потім і справжньої співпраці згромадянським суспільством.


Олександр Тягло,доктор філософських наук,

професор, начальник кафедри

філософії та політології Хар�

ківського національного уні�

верситету внутрішніх справ

РЕВОЛЮЦІЯ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Вступ

Суспільно�політичні події в Україні, центральна фа�за яких тривала з 22 листопада 2004 року до 23 січня2005 року, назавжди залишаться однією з визначальнихвіх вітчизняної історії. То ж як можна висловити щи�рий за′хват акціями Майдану, котрі привели до небаче�ного у сучасній історії України утвердження волі біль�шості нації всупереч відчайдушному опору зарозумілихможновладців? Відновили для українців перспективиорганічного долучення до «мейнстріму» прогресивногорозвитку людської цивілізації? Сколихнули і наповни�ли ентузіазмом увесь демократичний світ, навіть само�закоханих американців? У масовій свідомості та мовізакріпилось горде іменування цих подій – Помаранче�ва революція.

Але позитивної оцінки й іменування згаданих подійдотепер не поділяють політичні сили, які зазнали важ�кої поразки. З їх точки зору, в суспільному бутті Украї�ни відбулися зміни не на краще, а на гірше, тобто – нереволюція, а переворот. Моєю задачею не є аналіз аргу�ментів переможців та переможених, котрі значною мі�рою ґрунтуються на різних системах цінностей. Важ�ливішим є те, що, попри діаметрально протилежніоцінки й іменування, усе це занурюється в один і тойсамий прогресистський світогляд.

Поняття прогресу йде ще з християнського уявленняісторії земного світу як точно спрямованого руху, обме�женого, з одного боку, актом Божественного творіння,

| 125

а з іншого – Судним днем. За доби Модерну воно булопіддане раціоналістичному переосмисленню. Мар�ксизм, зокрема, подавав історію людства як закономір�ну низку суспільно�економічних формацій, з яких най�вища і невідворотна – комунізм.

Розуміння революції як якісного стрибка на шляхупрогресивного розвитку суспільства сьогодні залиша�ється пануючим. Тому виправдане релігійною вірою ібезбожним розумом позитивне смислове навантажен�ня поняття прогресу переноситься й на стрибки�рево�люції – інколи навіть за умов наявності різноманітних«революційних ексцесів», включаючи утиск чи взаєм�не фізичне знищення значних мас конфронтуючихсторін. Як поняття революції традиційно навантаженепозитивними конотаціями, так поняття перевороту од�віку несе на собі печатку чогось недоброго і неправиль�ного, невідповідного вектору прогресу.

Та чи є прогресистський світогляд зі своїм устале�ним понятійним апаратом цілком відповідним реаль�ності? Далі я маю намір навести низку резонів на ко�ристь того, що для наукового осягнення подій 2004–2005 років, для професійного урахування їх природи інаслідків у політиці сьогодення існують точніші світо�глядні та методологічні засади.

Пострадянські зміни: моделі та концепції

У перші дні після розпаду СРСР і становлення неза�лежності багатьом українцям здавалося, що демокра�тія – а з нею і той високий рівень життя, який прита�манний зрілим демократіям – настане коли не «сього�дні увечері», то неодмінно «завтра зранку». Протеглибокі та різнопланові кризові явища у матеріальнійсфері життєдіяльності суспільства разом з гірким усві�домленням того, що не можна увечері лягти спати ко�муністом, а зранку прокинутись зрілим демократом,поховали модель «стрибка з соціалізму у капіталізм».

Руйнування ілюзій стосовно швидкоплинного пере�ходу від авторитаризму до консолідованої демократії

126 | Олександр Тягло

насправді не було сюрпризом: політична наука доситьчітко уявляє собі складність та тривалість подібнихзмін, найчастіше виокремлюючи фази лібералізації, де�мократизації та консолідації. Модель більш�менш роз�тягнутого у часі демократичного переходу виявиласьприйнятною і для здорового глузду мас. Проте, як і ра�ніше, здавалось, що хоч яким би багатоступеневим тадовготривалим не був цей процес, він незворотний, аконсолідована демократія є його неодмінним кінцевимпунктом.

Перші сумніви в універсальній справедливості мо�делі незворотної демократизації з обов’язковим «хеппіендом» породили події у нових незалежних державахСередньоазіатського та Кавказького регіонів, де набу�ли розповсюдження спадкові або довічні «демократії».Сьогодні ці сумніви підтримуються досвідом Білорусіта Росії. Для їх концептуалізації плідною виявляєтьсядумка російської дослідниці Тетяни Заславської щодопроміжних підсумків та деяких перспектив поставто�ритарних перемін у наших північних сусідів.

«На зламі 1980–1990�х років у країні назрівала демо�кратична революція, спрямована проти авторитарноївлади партійної номенклатури. Але сили соціальногопротесту виявились недостатньо зрілими для того, щобузяти владу в свої руки та провести демократичні ре�форми в інтересах більшості населення. Революційнийпідйом досить швидко зійшов нанівець, і влада опини�лась в руках лише трохи оновленої номенклатури, за�клопотаної, перш за все, приватними інтересами»,–констатувала академік Заславська.

А що ж далі? «Навряд чи варто чекати, що у най�ближчі роки в Росії зможуть виникнути нові соціальнісили, спроможні витягнути її з усталеної колії… З ча�сом неприйнятність ситуації стане очевидною не тіль�ки вченим та політикам. Необхідність нового поворотубуде усвідомлена коли не усіма, то більшістю росіян.Важливо тільки, щоб відносна байдужість еліти щодоподій, які відбуваються, минула швидше, ніж вичерпа�ється терпіння мас. Від цього залежить, вдасться Росії

Революція в контексті соціальної трансформації | 127


вирватися із сучасної пастки шляхом проведення під�тримуваних суспільством раціональних реформ чи во�на знову буде вимушена пройти через гострі соціальнікатаклізми з непередбачуваними наслідками».1

Окрім відвертої оцінки ситуації у країні наведенийфрагмент важливий концептуально: у ньому долаєтьсямодель незворотного демократичного переходу, якацілком відповідає прогресистському світогляду. Хочапоступове просування до демократії зовсім не запере�чується, проте воно виявляється лише однією з якісновідмінних «траєкторій». Такого ґатунку перетворення,«пункт прибуття» яких не є наперед визначеним,Т. Заславська назвала кризовою трансформацією су�спільства.

Коли поглянути на інновацію Т. Заславської з точкизору синергетики, то вона виявиться досить природ�ною. Хаотичність вихідного стану; суттєва залежністьструктур, що постають, не тільки від внутрішніх, а й відзовнішніх впливів; можливість виникнення якісно від�мінних структур внаслідок відносно незначних флукту�ацій цих впливів; отже, відсутність «залізних» природ�но�історичних законів з наперед визначеним кінцевимстаном суспільства – усе зазначене є характернимиознаками відкритої нестабільної соціальної системи.

Такого ґатунку соціальна система не описується за�значеним поняттям прогресу, а «революція» за умовипостреволюційної нестабільності не є незворотнимстрибком до більш досконалого ладу. Піддаючись ін�терпретації як одна з послідовних біфуркацій, у своїхвіддалених наслідках вона залежить від низки наступ�них біфуркацій, причому навіть таких, які можна спри�чинити випадковими і, здавалося б, незначними засвоєю силою впливами (зокрема, критичними акціяминевеликої групи або навіть однієї особи).

1 Заславская Т. И. Смысл и предварительные итоги российскойтрансформации // Методологія, теорія і практика соціологічногоаналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць.– Х., 2003.–С. 177–178.

Наведені міркування можуть скидатися на далекевід життєвих реалій теоретизування. Проте згадаємофразу Президента В. Ющенка у день його інавгурації,який можна вважати і останнім днем Помаранчевої ре�волюції: «… Ми з вами вже зробили незворотний крокдо демократії…». Зрозуміло, що категоричну модаль�ність наведеного судження можна витлумачити як про�яв нормативності, цілком прийнятної для такого родупослань. Проте, з іншого боку, у пошуках його автен�тичного тлумачення навряд чи варто випускати з виду іщиру релігійність В. Ющенка… Так чи інакше, а без�застережне сприйняття наведених слів здатне призвес�ти як до надмірних теоретичних спрощень, так і допрорахунків у практичній політиці.

Україна після Помаранчевої революції

Протягом семи місяців після перемоги Помаранчевоїреволюції суспільна ситуація в Україні залишалася дале�кою від стабільності. На такому тлі першою наступноюбіфуркацією виявилась криза виконавчої влади, що булабезпосередньо викликана відставкою ДержсекретаряО. Зінченка та його заявою про корупційні діяння низ�ки найвищих посадовців (3–5 вересня 2005 р.). Внаслі�док цього відбулася відставка уряду, звільнення з посадисекретаря Ради національної безпеки і оборони УкраїниП. Порошенка та інших впливових можновладців. А цепотягло за собою розшарування табору «помаранчевих»на прихильників В. Ющенка, прихильників Ю. Тимо�шенко і тих, хто втратив довіру до обох.

Найближчими заходами політичної верхівки задлянедопущення небажаних «траєкторій», що породжують�ся згаданою біфуркацією, зокрема, стали: «Деклараціяєднання та співпраці заради майбутнього України» від13 вересня, підтримана широким колом провідних полі�тичних акторів; формування нового «прагматичногоуряду» на чолі з «людиною Президента» Ю. Єхануровим;«Меморандум порозуміння між владою і опозицією»Єханурова – Януковича – Ющенка від 22 вересня



2005 року. Для прогнозування перебігу подальших подійдоречно звернути увагу на кілька найсуттєвіших чинни�ків нестабільності, які зовсім не вичерпані оперативни�ми діями Президента, Верховної Ради, партійних діячіву центрі та в регіонах.

По�перше, ще не вдалося створити прозору і неза�лежну від бізнесу виконавчу гілку влади. Навіть колиновопризначений Кабінет Міністрів на чолі з Ю. Єха�нуровим або реформована РНБОУ і виявляться у цьомувідношенні кращими за попередні, не виключена мож�ливість тіньових владних впливів, пов’язаних з офіцій�но відставленими членами команди Президента П. По�рошенком, О. Третьяковим та ін.

По�друге, економічна ситуація в Україні є досить су�перечливою, демонструючи в цілому негативну динамі�ку. Зовнішню загрозу для неї являє тиск з боку Росії, без�посередньо пов’язаний зі світовим подорожчанняменергоносіїв і вже не компенсований дотичними еконо�міко�політичними міркуваннями, як це було за часівЛ. Кучми. А позитив соціальних заходів чинної влади(підвищення рівня мінімальної заробітної платні та пен�сій, значне підвищення виплат після народження дити�ни тощо) часто�густо нівелюється швидким зростаннямцін і високою супутньою інфляцією, тривожними очіку�ваннями зимового опалювального сезону і т. ін.

По�третє, сильним чинником стратегічної неста�більності залишається роз’єднаність української полі�тичної нації. Протистояння «помаранчевих» та «біло�блакитних» виникло і набуло критичної гостроти у2004 р.2 Але ще й дотепер воно не подолане ані на рів�

2 Нагадаю, що 26 грудня 2004 року В. Ющенка підтримали близько15 мільйонів виборців (51,99%), а його суперника В. Януковича –близько 13 мільйонів (44,20%). Небезпека цього розподілу електоратумайже навпіл підсилюється його чіткими географічними контурами,коли «помаранчевим» Заходу, Центру та Півночі країни протистоять«біло�блакитні» Схід та Південь.

Зазначена небезпека досягла критичної межі після другого турупрезидентських перегонів. 28 листопаду 2004 року у СіверодонецькуЛуганської області відбувся з`їзд депутатів та державних службовців різ�них рівнів східних, південних та деяких інших областей України за


ні політичної верхівки, ані на рівні пересічних грома�дян. Змінилась хіба що його форма. Відкрита агресив�ність, головним чином з боку мас «біло�блакитних»,трансформувалась у глибоку недовіру та ірраціональневідторгнення навіть виправданих дій влади. Спроби«наведення мостів», вжиті протягом вересня Ю. Тимо�шенко та В. Ющенком разом з В. Януковичем, вигля�дали політичними інструментами ad hoc. Більше того,«Меморандум порозуміння між владою і опозицією»Єханурова – Януковича – Ющенка був підданий кри�тиці ортодоксами обох сторін. Вони побачили у ньому«зраду ідеалів» (зокрема, одного з гасел Майдану –«Бандити мусять сидіти у в’язницях!»).

Вереснева біфуркація не вибила Україну з річищадемократично�орієнтованої трансформації. Проте, по�дії, що відбулися, підтверджують наявність відповіднихзагроз. За погіршення зовнішніх умов або через суттєвівнутрішні невдачі вони здатні реанімувати олігархіч�ний варіант подальших змін у країні. Цьому можутьпосприяти і певна зміна настроїв у суспільстві. Так,рейтинги довіри до В. Ющенка та Ю. Тимошенко, за�фіксовані на кінець вересня, помітно зменшились.3

участю Віктора Януковича. На цьому зібранні лунали заклики щодопорушення суверенітету, територіальної цілісності України, зокрема,щодо створення на території України південно�східної автономії (див.:На з’їзд сепаратистів не приїхали депутати. 20 тисяч ющенківців кри�чать «Ганьба!» // www.pravda.com.ua, 04.12.2004.).

3 Вереснева криза не пішла на користь ані екс�прем'єрові Юлії Ти�мошенко, ані Президентові України Віктору Ющенку. Про це свідчатьрезультати соціологічного дослідження, яке було проведено соціологіч�ною службою «Український барометр» з 15 по 25 вересня 2005 року.

Згідно з даними соцопитування, кредит довіри до лідерів Помаран�чевої революції Ющенка і Тимошенко був величезним у період з люто�го по квітень 2005 року, а потім почав поступово знижуватися. Після ве�ресневої кризи цей процес тільки прискорився. Так, рівень довіри доЮщенка за три літніх місяці знизився на 10%, а за два тижнів вересняще на 8%.В другій половині вересня Ющенкові довіряли 38%, не дові�ряли 43,2%, тобто баланс довіри становить – 5,2%. Рівень довіри доекс�прем’єра Тимошенко за літні місяці знизився на 11%, а за два тиж�ні вересня ще на 9%... (див.: У Тимошенко і Ющенка упав баланс //www.pravda.com.ua, 03.10.2005, порівн. Ющенко і Тимошенко докоти�лися до рівня Януковича // www.pravda.com.ua, 23.09.2005).


Натомість з’явились ті, хто розчарувався не тільки у лі�дерах, а й в самій Помаранчевій революції.

Наприкінці березня 2006 року Україна пройшлавипробування черговими виборами до Верховної Ради.Вибори можуть стати наступною біфуркацією, здат�ною не тільки змінити подальші процеси в країні, а йвикликати переоцінку попередніх подій.

Необхідні дії

«Попереджений, отже,– озброєний»,– нагадує намдавня мудрість. Тому осягнення обмеженості прогре�систського світогляду й усвідомлення можливостей не�демократичних «траєкторій» суспільної трансформаціїє проявом не песимізму чи зневіри, а поінформовано�го реалізму. А далі актуалізується питання: «Що роби�ти, щоб утримати в Україні демократичну орієнтаціюперетворень?».

Вичерпна відповідь на поставлене питання не єпростою чи навіть одновимірною: вона передбачаєцарину пошуку, яка об’єднує політику й економіку, пра�во і мораль, віру і раціональність, ідеологію й психоло�гію… Наразі я обмежусь лише однією її складовою, під�казаною саме поняттям соціальної трансформації: ос�кільки за умов нестабільності майбутнє не передреченеі до певної міри піддається навіть незначним впливам,то кожен з нас має взяти на себе відповідальність занього, докласти до його становлення своїх зусиль. Цетеоретично майже тривіальне твердження практичнореалізувати нелегко. Адже за довгі роки авторитаризмубільшість наших зрілих громадян звикли перекладатисвої суспільні обов’язки на когось іншого – на началь�ника по службі, на «батька народів», на «колективнийрозум» КПРС чи врешті�решт на залізні природно�історичні закони, що невідворотно приведуть до «світ�лого майбутнього усього людства»… Сьогодні ми муси�мо не просто заперечувати цю традицію, а й проявлятивідповідальну практичну ініціативу. В такому зв’язкуцікавим прикладом видається конкретна діяльність

однієї невеликої групи науковців і викладачів в одномувищому навчальному закладі, а саме – в Національно�му університеті внутрішніх справ (Харків).

Демократизація вітчизняної міліції сьогодні необхід�на стратегічно, зволікання з її здійсненням негативновплине не лише на і так скрутний стан правоохоронноїдіяльності, а й на процес демократизації країни у ціло�му. Насправді, добре відомо, що визначальною озна�кою сучасної демократії є повага прав людини. Такожвідомо, що, на жаль, вітчизняні правоохоронці дотеперне тільки не виконують сповна своєї основної місії,тобто не забезпечують права людини, а й інколи самі їхпорушують. Чому ж? Відповідь на поставлене запитан�ня знов�таки не є простою. Але цілком очевидно, щоодним з витоків порушень є погана поінформованістьпрацівників ОВС України та інших споріднених струк�тур. Тому питання просвіти у царині основ демократіїта прав людини видається хоч і не достатньою, але аб�солютно необхідною умовою демократизації правоохо�ронних органів.

З огляду на це, протягом кількох останніх роківбув розроблений і практично апробований засіброзв’язання цього завдання у важливій та численнійза складом підсистемі української міліції – у відомчійосвіті, включаючи початкову підготовку, вищу освіту,перепідготовку і підвищення кваліфікації працівни�ків ОВС. Пропонований засіб полягає у систематич�ному прищепленні демократичних цінностей та нормповедінки правоохоронцям – як майбутнім, так ітим, хто вже несе службу – через адаптовані до різнихаудиторій версії навчального курсу «Основи демокра�тії».

Розробка, практична апробація та експерименталь�не впровадження навчальних курсів, у фокусі яких –питання демократії та прав людини, здійснена групоюфахівців Національного університету внутрішніх справ(НУВС) у межах Українсько�Канадських проектів «Де�мократична освіта» (2000–2004 рр.) та «Розбудова де�мократії» (березень 2004 року – дотепер) за сприяння



Канадської агенції міжнародного розвитку (CIDA) і запідтримки МОН та МВС України.4 За цей час:

• створені навчальні програми з курсу «Основи демо�кратії» для відомчих вищих навчальних закладів (ВНЗ)і з курсу «Права людини та їх забезпечення за умов су�спільних змін» для початкової підготовки кандидатівна посади рядового та молодшого начальницькогоскладу ОВС України;

• здійснили практичну апробацію курсу «Основи де�мократії» НУВС, Кіровоградська філія НУВС, Крим�ський юридичний інститут НУВС, Одеський юридич�ний інститут НУВС, Херсонський юридичний інститутНУВС, а також Дніпропетровська юридична академія,Запорізький юридичний інститут, Львівський юридич�ний університет. Результати цієї апробації були обгово�рені і запропоновані для поширення у відомчих ВНЗнавесні 2003 року на науково�практичній конференції«Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВСв умовах європейської інтеграції» у Івано�Франківську;

• здійснено практичну апробацію курсу «Права люди�ни та їх забезпечення за умов суспільних змін» у Інсти�туті перепідготовки та підвищення кваліфікації праців�ників ОВС НУВС, у Херсонському юридичному інсти�туті та у Кіровоградському юридичному інституті;

• включено до переліку дисциплін, рекомендованих уВНЗ МВС України, курс «Основи демократії» відповід�но до листа Начальника ДРП МВС України від 01 черв�ня 2004 р., № 6/7�2270;

• створено, видано і уведено в обіг навчально�мето�дичний комплекс «Права людини та їх забезпечення заумов суспільних змін», включаючи навчальний посіб�ник, хрестоматію та збірку методичних матеріалів.5

4 На початку 2005 року, за дорученням Міністра внутрішніх справЮ. Луценка, був розроблений та затверджений План заходів з впрова�дження навчальних курсів з основ демократії та прав людини длявідомчої системи освіти МВС України (Лист ДРП МВС № 6/7�1299 від19 березня 2005 р.).

5 Див., зокрема: Забезпечення прав людини правоохороннимиорганами. Навчальний посібник.– Київ – Харків, 2005.

• підготовлені кадри для викладання зазначених кур�сів, задля чого проведено три семінари�тренінги для24 викладачів ВНЗ (29 вересня – 6 жовтня 2002 р.,Пуща�Водиця), 45 викладачів навчальних закладів, якіздійснюють початкову підготовку (21–23 жовтня2004 р. та 28 вересня – 1 жовтня 2005 р., Пуща�Водиця).

Наведені факти демонструють, як активність неве�ликої групи за позитивної підтримки ззовні спочаткупоширилась на майже сто викладачів, а через них – натисячі курсантів, студентів, слухачів відомчої системиосвіти та діючих співробітників ОВС України. Отже,попри ще наявні труднощі й негаразди правоохоронніоргани здатні адекватно відповідати на виклики сього�дення в контексті демократично�орієнтованої суспіль�ної трансформації усієї країни.


Валерій Барков,доктор політичних наук, заві�

дувач відділу соціальних відно�

син та громадянського су�

спільства Національного інс�

титуту стратегічних досліджень

при Президентові України

СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ

ПОДОЛАННЯ

Вступ

Незалежність України, здобута під гаслом розбудовигромадянського суспільства та соціальної, правової,демократичної держави, у другому десятиріччі своєїновітньої історії має отримати надійне соціально�еко�номічне та ідейно�політичне підґрунтя через подолан�ня накопичених за останні роки суперечностей. Термі�ни «громадянське суспільство», «громадська думка» та«сучасна демократична держава» діями головнихсуб’єктів політичного процесу повинні перетворитисяна дійсність та перевести країну у стадію сталого роз�витку.

Саме цьому повинні служити чітке визначеннязмісту зазначених суперечностей та засобів їхнього по�долання, адекватних поточній політичній та соціаль�но�економічній ситуації. Генеральними напрямами та�кої роботи покликані стати:

а) впровадження у політичну свідомість та громад�ську думку прагматичного підходу до характеру тафункцій громадянського суспільства з точки зору наці�ональних інтересів України;

б) введення у дію механізму реалізації потенціалугромадських організацій щодо посилення продуктив�ності влади у сфері демократизації та соціалізації дер�жави, а також захисту прав і свобод громадян;

в) знаходження оптимуму у взаєминах громадян�ського суспільства і держави, що істотно збагатитьінструментарій міждержавного спілкування та поліп�шить міжнародний імідж України.

Внаслідок цього можна очікувати ствердження вУкраїні характерних рис громадянського суспільства –довіри, взаємодопомоги, толерантності, здатності докооперованих дій, віри громадян у власні сили, зорієн�тованість на громадські справи, почуття відповідаль�ності.

Витоки та наслідки суперечностей

Тоталітарна спадщина України, безумовно, ще й до�сі має великий вплив на регенерацію залишків старихсуперечностей радянського часу, дещо оновлених су�часними обставинами та діями посткомпартійних по�літичних керівників. Але з огляду на те, що ця тенден�ція неминуче зійде на «ні» природним чином, на нашудумку, доцільно не шукати виправдання у «родимихплямах» минулого, а звернути увагу, насамперед, на тісуперечності, які породжені розвитком відносин су�спільства та держави вже за новітніх часів незалежності.

Головними серед таких є:1. Всупереч природному процесу самоорганізації

тих чи інших груп населення триває штучно затягну�тий попередньою владою термін зберігання патерна�лістських сподівань значної більшості деконсолідова�них громадян не на власні сили, а на допомогу держав�них структур. Внаслідок цього була законсервованавнутрішньо (нестаток політичної культури) та зовніш�ньо (волюнтаризм представників влади) мінімальнаможливість цієї більшості стимулювати легальними за�собами відповідні структури до належного виконаннясвоїх обов’язків перед громадянами, що живило де�структивний вплив як чиновницької сваволі, так і со�ціальної стихії.

2. Україна знаходиться: а) перед необхідністю йтивласним, найкоротшим, шляхом розбудови громадян�

Суперечності розвитку громадянського суспільства... | 137

ського суспільства в умовах певного дефіциту соціаль�них ресурсів держави та панування бідності при відсут�ності сформованого та дієздатного середнього класу,що знижує можливості інтенсивного розвитку грома�дянських інститутів; б) у непевному стані між проголо�шенням Конституції та реальним виконанням кожно�го з її положень внаслідок відчутного браку дієвих пра�вових механізмів, здатних гарантувати повний обсягпроголошених прав і свобод громадян; в) на початко�вому ступені усвідомлення ідеї правового порядку і та�ких базових понять громадянського суспільства, як де�мократія, права людини та верховенство закону, поділвлади, світський характер держави, поліконфесійністьта повага прав національних меншин.

3. Україна перебуває у режимі пульсуючої політич�ної розпорошеності, представленим такими орієнтаці�ями громадських організацій: демократична держава зпереважно європейською або з євразійською, насампе�ред проросійською, орієнтацією; соціалістична/кому�нiстична держава з переважною євразійською орієнта�цією; індиферентні або полiварiантнi зовнішньополi�тичнi настрої, але з чіткою інтернаціональною уста�новкою на ринок i приватну власність як на головнийзасіб реформування суспільства.

4. В Україні домінував і дотепер домінує вплив за�кордонних донорів на формування та діяльність гро�мадських організацій, котрі становлять механізм ко�рекції розвитку «третього сектору» країни у вигідномудля грантодавців напрямі і через це транслюють свої,іноді вельми суперечливі настанови інститутам влади.Так, найменше фінансувалися культурологічні проек�ти, з грантової підтримки майже зовсім випали секторнауково�технічних українських організацій та підтрим�ка наукових товариств, суттєво зменшилися гранти намас�медіа. Гранти забезпечують громадським організа�ціям незалежність від української влади, стимулюючигромадську активність, але останні одночасно впада�ють в іншу залежність – від свого спонсора, і можутьнепрямо сприяти формуванню негативної уяви про

138 | Валерій Барков

владу. Усе це відбувається за умов нерозвиненості фі�нансової підтримки громадських організацій за раху�нок внутрішніх корпоративних джерел та пільговогооподатковування.

5. За умови відсутності у громадських організаційімунітету від політичних маніпуляцій та достатніх мож�ливостей конструктивного діалогу з владою, вони ста�ють зручним інструментом у боротьбі за неї. Звідсивипливає сприйняття влади багатьма з цих організаційяк свого ворога або, принаймні, недружню силу, з якоютреба боротися і не можна співробітничати. У той жечас, сама влада також бачить в опозиційних організаці�ях одну лише деструктивну силу і не враховує кон�структивні пропозиції «третього сектору». Таким чи�ном створюється замкнуте коло, у якому сторони нечують одна одну.

6. В Україні зберігається низька якість послуг гро�мадських організацій, наявність серед них егоїстичнихта заробітчанських інтересів, недосвідченості, бо про�цес їхньої професіоналізації все ще є далеким від опти�муму, а це, у свою чергу, дискредитує «третій сектор» і вочах громадськості, і в очах влади. Основою для підозру непрофесіоналізмі є невчасність і неадекватність від�повідних рекомендацій. Зокрема, це призводить до то�го, що державні структури частіше сприймають гро�мадські організації як небажаного прохача або, в кра�щому разі, як другорядного партнера.

Серед наслідків хронічної дії зазначених супереч�ностей виокремимо такі:

• на сьогодні громадянське суспільство не є ані зба�лансовуючою противагою, ані центром впливу, з якимвважає за необхідне рахуватись влада;

• різноманітні сегменти не відчувають один одногоспільниками у взаємодії з державою;

• зорієнтованість ЗМІ на взаємодію з владою, ігно�руючи при цьому реальні інтереси громадянського су�спільства;

• низький рівень правової культури всіх суб’єктівсуспільних відносин;


• надмірно політизований та одержавлений харак�тер діяльності профспілок як компонентів громадян�ського суспільства. Як наслідок – відсутність паритет�них засад соціального партнерства;

• делегітимізований стан інституту правосуддя, йоговідірваність від суспільного контролю;

• розпорошеність та соціальна неструктурованістьполітичних партій як посередників між громадськістюта державою;

• державна влада перебуває в умовах перманентноїкризи легітимності, значна частина населення не дові�ряє, не вміє і боїться її контролювати;

• розкол, що охопив релігійну сферу суспільства, несприяє формуванню інтегруючої ідеї, яка б спроможнабула стати стратегічним пріоритетом соціального роз�витку.

Значного ускладнення процесам становленнясправді дієвого громадянського суспільства додаютьособливості культурно�історичного характеру розвит�ку української нації. Тривалий період існування підтиском іноземного панування сформували в масовійсвідомості стійке неприйняття владних повноважень,опозиційне ставлення до влади та бажання її позбути�ся. Останнє сприяло утвердженню конфронтаційноготипу політичної культури, що, в свою чергу, знищуєбудь�які підвалини суспільної підтримки політичнихрішень. Разом із тим, у поведінці українців продовжу�ють зберігатися принцип «моя хата скраю» та спробивирішення особистих проблем, у першу чергу, через«зв’язки» чи хабарі, а суспільні проблеми взагалі вва�жаються завданням «начальства».

Засоби подолання суперечностей

За сучасних умов особливого значення набуваютьтакі пріоритети, як забезпечення належних правовихта інституціональних підвалин становлення громадян�ського суспільства, державна підтримка громадськихорганізацій різних типів, діяльність яких спрямована


на утвердження демократичних цінностей у суспіль�стві, координація діяльності місцевих органів виконав�чої влади щодо співпраці з громадськими організація�ми. Проблема законодавчого регулювання механізміввзаємодії громадських організацій з державними інсти�туціями стала нагальною.

Отже, визнаючи усвідомлення всіма соціальнимисуб’єктами необхідності створення справді дієвого гро�мадянського суспільства, доречно говорити про поча�ток переходу українського суспільства від нормативно�теоретичного рівня дискусій з цього питання до нала�годження реальних механізмів практичного втіленняпоставленої мети з урахуванням специфіки історичнихта культурних особливостей місцевого розвитку.

На цьому тлі першочерговими завданнями повинністати:

• налагодження взаємного публічного діалогу, що єнеобхідною умовою підтримки довіри державним ор�ганам. При цьому надзвичайно важливим тут є дотри�мання паритетних засад, обопільну відповідальністьгромадянського суспільства та влади;

• становлення «демократії співучасті» – взаємодіїдержавних органів з громадськістю, розширене інфор�мування населення про державні справи та активізаціяширокої участі громадян під час прийняття рішень навсіх рівнях;

• запровадження практики регіональної співпрацівідповідно до різноманітних сфер діяльності на рівнімісцевого самоврядування та заснування органів спів�робітництва, що включатимуть представників обохсторін (круглі столи, спільні комісії);

• вдосконалення правової та громадянської освітияк посадовців (зміна стереотипів зневажливого став�лення до проявів громадської активності), так і насе�лення в цілому.

Конкретними засобами подолання суперечностей урозвитку громадянського суспільства в Україні, на яківарто звернути першочергову увагу, є, на нашу думку,такі:


Перше. Державна підтримка залучення представни�ків громадських організацій до співпраці з урядом увигляді проведення громадських слухань. Всеукраїн�ські та місцеві громадські слухання сприяють забезпе�ченню системності роботи виконавчих структур, нала�годженню та поглибленню конструктивного діалогуміж владою та населенням. З часом подібні заходи ма�ють усі шанси стати додатковим механізмом легітима�ції політичних рішень. Для забезпечення прозорості таоб’єктивності подібних заходів, зворотного зв’язку зісторонами бачиться доречним залучення до їх прове�дення більш широкого спектру політичних сил та утво�рення при центральних та місцевих органах виконавчоївлади реально діючих громадських рад (колегій), щовиконуватимуть функцію дорадчих органів. До їх скла�ду мають увійти в однаковому співвідношенні пред�ставники від об’єднань громадян, ЗМІ та органів вико�навчої влади.

Друге. З метою подолання недостатньої розвине�ності горизонтальних зв’язків між громадськими орга�нізаціями (обмін інформацією, проведення спільнихзаходів) та підвищення рівня їхньої координації, впли�ву на владу та міжнародного іміджу, Кабінету МіністрівУкраїни з усіма зацікавленими відомствами та устано�вами у найближчий час доцільно провести Всеукраїн�ський конгрес громадських організацій України із фун�дацією постійно діючого одноіменного органу управ�ління. Це істотно сприяло б як підвищенню контролюгромадських організацій за діями влади, подоланню їх�ньої міжрегіональної ізольованості, так і впроваджен�ню державницької ідеології серед громадського загалу.Одним з питань першого засідання новоствореної ор�ганізації могло б стати обговорення Національної кон�цепції розвитку громадянського суспільства в Україні,де б поєднувалися національні особливості та рисианалогів Західного світу, а також інтереси першого ідругого секторів суспільства. Тільки в активній взаємо�дії українських державного, комерційного та громад�ського секторів може сформуватися демократичне


українське суспільство. Допомога ж донорських не�українських організацій у цьому процесі повинна гративторинну роль.

Третє. З урахуванням малої впливовості громад�ських організацій на підготовку, супровід і прийняттярішень Уряду та місцевих органів влади, принципамизазначеної концепції покликані стати такі: започатку�вання практики експертизи проектів нормативнихактів на предмет потенційної шкоди або сприяння роз�витку громадянського суспільства; правова освіта гро�мадськості, налагодження партнерства та обміну досві�дом між громадськими організаціями; дотримання ан�тимонопольного принципу у сфері інформаційногопростору; зміцнення почуття національної ідентич�ності; розробка та забезпечення реалізації механізміввідкритості та прозорості влади, залучення громад�ськості до процесів прийняття рішень; реалізація полі�тики громадської консолідації для вирішення соціаль�но значимих проблем – мінімізацію бідності та ство�рення міцного середнього суспільного прошарку якстабілізуючого елементу соціальної структури; удоско�налення існуючих і розробка нових форм соціальногопартнерства; розробка ефективних механізмів під�тримки діяльності громадських організацій у реалізаціїсоціальних програм.

Четверте. Та обставина, що громадські організаціїфактично не мають місцевих фінансових джерел дляпідтримки своєї діяльності, а надання благодійних по�жертвувань місцевими бізнесовими компаніями не єсуттєвими, дотепер компенсується зарубіжними при�ватними фондами та урядовими програмами підтрим�ки демократії. Самостійно вести господарську діяль�ність, згідно із Законом України «Про об’єднання гро�мадян», ці організації не можуть – для цього потрібнозаснувати окремі господарчі структури, для внесеннядо статутного фонду яких потрібні кошти або майно.Отже, залишається лише два засоби виходу із зачарова�ного кола. Один – різко трансформувати юридичніоснови діяльності громадських організацій, послабити


податковий прес, стимулювати внутрішню добродій�ність, приділити їм державну увагу, а також додатковогарантувати свободу критичних висловлень на адресувлади. Інший шлях – створити фінансово сприятливіумови для деякого сегмента громадських організацій ізабезпечити їх бюджетними грошима. При цьомуефективність бюджетного фінансування незалежнихнекомерційних організацій зростатиме за однієї з двохумов – можливості до залучення до роботи доброволь�ців (волонтерів) та неординарності завдань, що підля�гають вирішенню.

П’яте. Для того, щоб відповідати принципам грома�дянського суспільства, адміністрація і соціальні робіт�ники повинні активно сприяти добровільним організа�ціям, групам соціальної дії та самодопомоги. Соціаль�но уразливі групи повинні мати можливість навчитися,як одержувати доступ до суспільного і політичногоприйняття рішень для того, щоб ефективно захищатисвої власні інтереси за допомогою консультування, мо�білізації і координації. Проте ситуація стає більшскладною для місцевих адміністрацій, коли вона по�винна мати справу з групами захисту громадян, щопротестують проти політичних або адміністративнихрішень, які зачіпають власні інтереси представниківцих адміністрацій. Це може створити етичну і тактичнудилему як для адміністрації соціальних служб, так і длясоціальних робітників. З етичної точки зору, питанняполягає в тому, чи може адміністрація або її робітникисолідаризуватися зі своїми клієнтами. З тактичної точ�ки зору, відмова від підтримки таких дій може «відчи�нити двері» наростаючому конфлікту.

Висновок

З тим, щоб зрозуміти всю складність завдань, щопостали перед нами в процесі побудови громадянсько�го суспільства, ми можемо виокремити низку загаль�них засад:

• для успішного функціонування і розвитку грома�


дянського суспільства необхідною є наявність розви�нутої соціальної структури, в якій мають знайти своєвідображення різноманітні форми власності, інтересилюдей, груп і прошарків населення, і яка також повин�на мати розвинуті горизонтальні зв’язки;

• громадянському суспільству притаманний висо�кий рівень розвитку особистості – в соціальному, інте�лектуальному і психологічному аспектах, притаманнаїї внутрішня свобода і здатність активно підключатисядо різноманітних сфер діяльності;

• в економічній сфері серед ознак розвиненості гро�мадянського суспільства є створені на ініціативній ос�нові численні підприємства недержавного сектору – зприватними і колективними формами власності;

• у соціальній сфері серед таких показників виок�ремлюються: існування недержавних засобів масовоїінформації, а також механізмів прояву, формування івираження суспільної думки з метою вирішення соці�альних конфліктів, розвиненість форм самоврядуван�ня, суспільних організацій та рухів;

• в політичній сфері на користь розвиненості грома�дянського суспільства можуть служити різноманітнісуспільно�політичні об’єднання, партії та рухи, чиядіяльність спрямована на захист прав та свобод грома�дян, а також на збереження базових принципів демо�кратії;

• і, нарешті, в духовній сфері розвиненість грома�дянського суспільства визначається: свободою думки,слова, совісті, існуванням механізмів для їх реалізації,для забезпечення можливостей самовираження осо�бистості, її духовного розвитку з метою їх самостійногота самодіяльного об’єднання в інтересах розвитку нау�ки, культури і творчості.


Частина 2ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ ТА ЗОВНІШНЯ

ПОЛІТИКА: РЕГІОНАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Михайло Кірсенко,доктор історичних наук, про�

фесор кафедри історії Націо�

нального університету «Киє�

во�Могилянська академія»

ІСТОРИЧНЕ І МІЖНАРОДНЕ ПІДҐРУНТЯ ПОМАРАНЧЕВОЇ PЕВОЛЮЦІЇ В УКРАЇНІ

Вступ

Кожен лікар потребує знати впливи спадковості тадовкілля на здоров’я свого пацієнта для того, щобисформулювати відповідний діагноз і прописати ліки нахворобу. Подібним чином, справжній науковець маєвзяти до уваги передумови і обставини, а також сусід�ство, щоби зробити належний висновок щодо сучасно�го становища і перспектив нації. У випадку України од�нією з поширених помилок є розгляд її лише як якоїсьсестри�близнючки Росії. Традиційно це датувалось віддавнього Києва або, принаймні, від т. зв. возз’єднанняв XVII сторіччі. Проте, середньовічна суміш слов’ян зтюркськими і угорськими племенами на теренах Біло�русії, більшості України і вузької західної смуги майбут�ньої Росії мала мало спільного з новітніми державами.Москва прийняла назву Російської імперії і домогласьвизнання того, як підпорядкувала Київ, і придушилайого опір. Більшість України було анексовано лишенаприкінці XVIII сторіччя. Галичина і Західна Українав цілому ніколи не були під пануванням Росії до поне�волення Радянським Союзом в середині XX сторіччя.

Після краху Радянського Союзу побутувала хибнатенденція вважати Україну штучною конструкцією. Її

південь справді впродовж сторіч розвивався в межахцивілізації Середземномор’я, хоч і не мав природнихрубежів проти тиску Євразії. Корінні землі країни малиреально власну самобутність. Її захід поділяв долю РечіПосполитої та Австро�Угорщини. Проте, всі етногра�фи наприкінці XIX сторіччя погоджувались, що кар�патські русини і малороси є тим самим народом за мо�вою і культурою. Що ж до політичних змін, згадаймо,наприклад, як не так давно важко було уявити, що гол�ландське атлантичне та іспанське тихоокеанське узбе�режжя Америки належатимуть англомовній нації.В кожному разі зараз, мабуть, ніхто, крім затятих мар�гіналів імперської ностальгії, не має сумнівів, що Укра�їна існує та існуватиме. Питання лише, яка це держава,суверенний член європейської родини або жалюгіднийдодаток до пострадянського конгломерату в непевнійСірій зоні між найдинамічнішим і найбільш архаїчнимрегіонами сучасного світу.

Історичні корені українського сьогодення

На щастя для себе, Україна не має передумов або за�зіхань на статус великої держави. Це було доведено їїдобровільною відмовою від ядерної зброї, третього ар�сеналу такого типу після США і Росії. Лише короткозо�рі політикани спорадично висувають наївні та кумеднімрії про регіональне лідерство. Це не варто брати всер�йоз. Проте, Україна є однією з п’яти найбільших сутоєвропейських держав за розмірами території та насе�лення, традиціями відповідальної влади і стратегічнимзначенням. Велика країна належить до кількох регіоніву взаємозалежному світі. Сполучені Штати є єдиноюнаддержаваю. Японія і Китай з кожним роком відігра�ють дедалі більш глобальну роль. Росія прагне доміну�вати у північній Євразії, або на пострадянському прос�торі в межах СНД, що стрімко занепадає. Британія,Франція та Іспанія зберігають постколоніальні зв’язкиз Азією, Африкою і Латинською Америкою. Німеччинає керівною силою Західної та Центральної Європи.

Історичне і міжнародне підґрунтя Помаранчевої революції... | 147

Україна, звичайно, не може порівнюватися з ними, алетакож належить до кількох важливих геополітичнихсфер на вирішальному перехресті цивілізацій.

Україна не буде поривати зв’язків з рештою СхідноїЄвропи, що включає балтійські держави, Білорусь і ли�ше частину Росії. З іншого боку, Київ не має за Ураломжодних інтересів, крім економічних і гуманітарних, які будь де. Українці лишалися байдужими до демагогіч�них неопанславіських закликів Москви і Мінська, таксамо застарілих, як гасла пангерманізму або єдності ла�тинської раси. Вони не підтримали концепцію т. зв.близького зарубіжжя та інші спроби гальванізувати ми�нуле. Колишній Радянський Союз від Естонії до Турк�меністану звучить, наче Колишня Римська Імперія відБританії до Сирії. Історія знає прецеденти тимчасовоїреставрації політичних режимів. Проте всі виснажливіспроби з метою оживити багатонаціональну імперіюпісля її смерті, приречені на неминучий провал. Намтреба бути пильними щодо цього зараз, але не пере�більшувати таку небезпеку на тривалу перспективу. Цегальмує і робить більш дорого вартісним трансформа�цію квазівеймарської Росії з постійної військової за�грози на нормальну державу. Єдино можливою альтер�нативою була б її дезінтеграція з непередбачуваниминаслідками.

Не пориваючи з Росією, Україна водночас віднов�лює свою традиційну роль у Середземномор’ї. Немапотреби нагадувати скіфів, візантійців і вікінгів, грець�ку і болгарську інфільтрацію, вірменські поселення, ге�нуезькі володіння в Криму, не кажучи про кількасотріч�не співіснування з османами та їхніми васалами, Мол�довою і татарським Ханатом. Врахуймо і потребу ниніринків для українського експорту і альтернативнихджерел постачання нафтою, газом, іншими енергоносі�ями. Проекти і спорудження повномасштабних трубо�проводів і решти комунікацій від Чорного до Балтій�ського моря нагадує, що Ґданськ був головним портомекспорту збіжжя з України в XVII–XVIII ст., а Одеса ві�діграла цю роль для російської Польщі в XIX сторіччі.

148 | Михайло Кірсенко

Що ж до ментальності, варто згадати, що уявна розділо�ва лінія на мапі між обома кандидатами на президент�ських виборах 2004 року точно і не випадково збігаєть�ся з колишнім кордоном Речі Посполитої з Диким по�лем 1648 року, напередодні незавершеної Визвольноївійни і вирішальних змін.

Поряд зі східним і південним векторами, Українапоступово повертається на своє природне місце у Схід�но�Центральній Європі. Маємо на увазі ключовий регі�он співприлеглих, співрозмірних, і взаємозалежних на�цій між Німеччиною і Росією, Балтикою і Балканами.Це колиска всіх, крім одного, слов’янських народів з іс�тотними угорськими, румунськими і та іншими інгреді�єнтами. Це був головний терен розселення німців ієвреїв поза іншими батьківщинами. Це була Польсько�Литовська держава і Австро�Угорщина з їхніми наступ�никами. Це унікальне місце зустрічі культур право�слав’я, римського і греко�католицтва, протестантизму,ісламу і юдаїзму. Згадаймо, що Київ прийняв христи�янство задовго до розколу Церкви. Від РеформаціїXVI сторіччя і досі баптизм, лютеранство та інші проте�стантські конфесії не є тут чужими. Навіть сумно відо�мий конфлікт російської та української Церков відбиваєцей плюралізм, що можна порівняти з аналогами, на�приклад, сварки між екуменічним Костянтинополь�ським патріархатом і національними Церквами у відро�джених балканських державах XIX сторіччя.

Врешті, Східно�Центральна Європа мала найбільштрагічну спільну сторінку в історії під час нацистськоїта тривалішої радянської тоталітарної диктатури. Укра�їна, мабуть, постраждала найбільше, втративши що�другого чоловіка і що�четверту жінку внаслідок полі�тичних чисток, штучних голодоморів, масових депор�тацій, страт і вбивств у мирний час. Саме тоді виниклапрірва між нею і рештою регіону. Перед тим майже небуло істотної різниці між російськими Варшавою іКиєвом та між австрійськими Краковом і Львовом.Після Другої світової війни теж нема великої дистанціїміж псевдосуверенітетом радянських республік і


держав Варшавського пакту. Втім, на відміну від них,вживання рідної мови в Україні вважалося за буржуаз�ний націоналізм. На момент проголошення незалеж�ності демократи і патріоти України виявилися набагатослабше, ніж цинічні партократи. Ось чому нащадкиколишніх катів роблять усе можливе, щоби загальмува�ти рух України на Захід, і часто промовляють від іменісвоїх безмовних жертв. Це певною мірою може пояс�нити, хоч і не виправдати вагання, нерішучість і бракпослідовності в Києві.

Тим не менш, загальний напрям розвитку є лише пи�танням часу і не може бути змінений, бо єдиною можли�вою альтернативою повернення до Європи було б лишесамогубство нації. Це символічно і переконливо проде�монстрували нещодавні гучні катастрофи з атомноюелектростанцією тощо, викликані злочинною політи�кою минулих режимів. Не дивно, що їхні спадкоємцінині воліють уникати неприємних спогадів і натомістьроблять наголос на радянській соціальній стабільності,не згадуючи кривавої ціни за неї. Поляки, чехи, латиші,литовці та інші народи Східно�Центральної Європи за�звичай розглядають комуністичну владу як добу інозем�ної окупації та зрадницького колабараціонізму. Єдинийвиняток становить Білорусь, де останній диктатор Єв�ропи прославляє це минуле. Українські урядовці нама�гаються знайти неможливий середній шлях, теоретичнозголошуючись до національної, а фактично до більшзвичної для них пострадянської спадщини. Це нагадуєкентавра, що повернувся людським обличчям до Євро�пи, але загруз кінськими копитами в багнюці. Така істо�та може існувати лише в міфології. Реальне життя вима�гає від нації зробити вибір залежно від внутрішніх тен�денцій та міжнародного довкілля.

Куди прямує Україна?

Спроба передбачити можливий розвиток має врахо�вувати такий важливий чинник, як демографічна ситу�ація та її тенденції. Радянський геноцид, екологічні


злочини і нинішня економічна криза призвели до того,що смертність вища від народжуваності. Населення кра�їни за минуле десятиріччя скоротилося від 52 до 47 млн.Безробіття спонукало багатьох людей шукати працю вПольщі, Чеській Республіці, Італії, Португалії, Росії,Греції, Туреччині та інде. Вони ризикують потрапити впазури до гангстерів. З іншого боку, багато азіатів манд�рують на Захід через Україну. Київ не має угоди з Росієюпро реадмісію. Прикордонники зупиняють нелегаль�них мігрантів на єдино захищеному західному кордоні івони намагаються залишитись в Україні. Деякі частиниїї столиці та інших великих міст змінилися з інфільтра�цією афганців, корейців, в’єтнамців, таджиків. Якщомісцеві власті не дбають про інфраструктуру і вдають,ніби не бачать таких процесів, це може викликати кло�поти зі злочинністю, наркотиками тощо. Подібні яви�ща притаманні цілій Європі, але наслідки можуть бутибільш руйнівними в Україні перехідної доби.

Населення розподілено, а демографічні тенденціївиявлені нерівномірно. Розташування залежить відісторичних відмінностей. Південний схід України бувспустошений радянською індустріалізацією з її пере�важним акцентом на військових галузях і нехтуван�ням соціальних потреб. Погано керовані заводи і ко�пальні розташовані небезпечно близько до міст.Застаріле устаткування спричинює нещасні випадки.Викиди важких металів і хімічних речовин десятиріч�чями труїли повітря. Космополітична суміш прибуль�ців та їхніх нащадків майже не має культурної та релі�гійної самобутності. Процвітає алкоголізм з фаталь�ними результатами для фізичного і психічного стану.Смертність у цих краях втричі вище народжуваності.Місцева влада, пов’язана з кримінальними ватажка�ми, прагнула ізолювати людей від впливів зовнішньо�го світу, крім сусідньої Росії. Не дивно, що регіон буввразливим до антизахідної та антидемократичної про�паганди. Він міг стати чимось за зразок українськоїВандеї, маніпульованої з�за кордону при блокуваннісучасних тенденцій. Як такий, він не має іншого


майбуття, крім як поступового і болісного шляху дореальності.

Центральні регіони країни, обабіч Дніпра, малипам’ять від Золотої доби київської середньовічної дер�жавності та козацької слави. Ідеологи царату та їхні ра�дянські спадкоємці докладали зусиль, щоб узурпувати іпристосувати легенди до потреб імперської уніфікації.Україна мала бути першою стадією асиміляції неросій�ських народів. Свідома інтелектуальна еліта була без�жально винищена або почасти змушена емігрувати. Всіпереслідування і міграції змінили етнічний склад бага�тьох теренів. Ті, хто вижив, скептично і недовірливосприймали гарні гасла, якими зловживали їхні вороги,що вчасно поміняли прапори. Бажання за будь�яку ці�ну уникнути насильства також робить одужання по�вільним і коштує багато зусиль. Смертність у цій части�ні країни все ще є вдвічі більша від народжуваності, алебільш помітні тенденції до поліпшення цієї ситуації.Столиця нині вперше зазнає спалаху народжуваності.Незважаючи на гострі соціальні контрасти між новимибагатіями і зубожілою більшістю, пересічний рівеньжиття зростає. Без небезпеки іноземної навали чорно�зем України здатен прогодувати працелюбний народ.

Західна Україна була складовою частиною Австро�Угорщини. Подеколи їй бракувало послідовності в лі�беральних засадах, як і решті Європи по суті справи,але це була добра школа. Русини�українці потерпалина соціальні біди, як і всюди. Проте вони мали власнуГреко�католицьку церкву, школи, книжки і періодичнівидання рідною мовою, громадське життя, спортивні ікультурні спілки, вибори і політичні партії, представ�лені в місцевому сеймі та віденському парламенті.Закарпатська область тішилася благами першої Чехо�словацької Республіки у міжвоєнну добу, а Буковиназлидарювала в Румунії. Українці Галичини і Волиніформально мали конституційні гарантії прав меншостіу Другій Польській Республіці. Проте вони не моглизабути Західноукраїнську Республіку, переможенупольським військом. Постійна напруга і застосовувані


властями репресії спорадично призводили до спалахівнаціоналістичного тероризму. Німецькі нацисти і ро�сійські комуністи користувались суперечностями, що�би дестабілізувати Польщу аж до її остаточного ката�строфічного примусового поділу на початку Другої сві�тової війни.

Як майже кожна новочасна країна, Україна теж єполіетнічним, але не багатонаціональним утвором.У межах її кордонів немає жодного чітко окресленоготериторіального анклаву з народом іншої культури, навідміну від злощасних російських автономій на Кавка�зі, Волзі та інде. Можна було б заперечити щодо специ�фічного випадку Криму. Історично і географічнопов’язаний з рештою України, ще в Радянському Сою�зі він був возз’єднаний з цією Республікою, тому щоРосійська Федерація не бажала нести економічний тя�гар півострову, сплюндрованого примусовою Радян�ською депортацією кримських татар до Азії. Половинацього тубільного народу стала жертвою цих брутальнихі незаслужених переслідувань. Навіть коли татарам бу�ло дозволено репатріюватись, радянські поселенці таїхні нащадки перешкоджали. Становлячи меншину всвоїй єдиній батьківщині, татари не можуть мати неза�лежності та воліють автономію в Україні. Отже, наругав Криму провокується не тубільним сепаратизмом, априсутністю російської військово�морської бази і під�ривною пропагандою, стимульованою шовіністами зМоскви.

На жаль, світ досі ще не визнав радянську політикущодо України за геноцид. Етнічна і соціальна структу�ра багатьох регіонів змінилась, а новоприбульці звіду�сіль заступили тубільне населення. Проте, з плиномчасу крок за кроком територіальний патріотизм неми�нуче переважає етнічний. Збройний опір і відчайдуш�на партизанська війна тубільного населення була при�душена за декілька років після Другої світової війни.Але кількома десятиріччями пізніше місцеві функціо�нери виявилися не надто надійними щодо Москви,коли загальна ситуація змінилась. Певною мірою це


нагадує Америку, де двісті років тому деякі британськіта іспанські офіцери стали рішучими і войовничимикерівниками англійських поселенців і креолів у націо�нально�визвольній боротьбі, тоді як менш гнучкі па�нівні еліти залишалися роялістами. Втім, історичніаналогії можуть бути корисними, але неминуче від�носними і передчасними. Нині здається єретичнимпорівнювати брудні розрахунки модерних політиканівзі шляхетними ідеалами великих націй Нового світу,але ми не знаємо, як вони виглядатимуть у віддаленійперспективі.

Українські сусіди

Росія звикла до харизматичного статусу великогохана, царя, генерального секретаря, президента або ін�шого напівбожественного персоніфікованого вождя.Ціле суспільство там було базоване на колективнійвласності, періодичних переподілах землі та груповійвідповідальності. Коли брутальна колективізація і не�ефективна мілітаризована індустріалізація зруйнувалитаку сільську спільноту, країна виявилась не готовоюдо нормального життя. Поліцейська держава волієувічнити архаїчну міфологію месіанського шовінізму ісуміш монархізму, посткомуністичної ностальгії тафундаменталістського православ’я. Економіка зале�жить від експорту нафти і газу з короткотерміновимефектом і без далекосяжних перспектив. Народна мен�тальність вражена шоком через невдячність і стрімкедезертирство всіх радянських республік і держав Вар�шавського пакту. Поширений комплекс меншовартос�ті і підозри стосовно уявних мрій західних імперіалістівпринизити і уярмити Росію були успадковані з минуло�го разом з параноєю обложеного табору. Олігархія і бю�рократичний уряд навряд чи поділяють ці страхи, алевикористовують їх, щоб утримати докупи рештки своїхволодінь.

Польща є менш відомим, але більш природним су�сідом. Навіть будучи радянськими сателітами з обме�


женим суверенітетом, поляки зберегли своє приватнесільське господарство, народну повагу до інтелектуа�лів, історичну пам’ять, релігійну моральність і напівле�гальні зв’язки з емігрантами на Заході. Це допомоглотріумфу Солідарності, за яким слідували Оксамитовареволюція в Чехословаччині, Співочі революції в бал�тійських країнах та інші мирні, але радикальні демо�кратичні перетворення у Східно�Центральній Європі.Подібно до Польщі та відміну від Росії, Україна малатрадиції сільських і міських громад, базованих на при�ватній власності, становій демократії шляхти і коза�цтва, індивідуалістичні ментальності, взаємній відпо�відальності правителів і підданців, балансі прав іобов’язків, виборності властей від місцевого рівняаж до королів і гетьманів. Українські конституційніпроекти на початку XVIII сторіччя передбачали поділзаконодавчої, виконавчої та юридичної гілок влади.Україна мала досвід недовговічної національної дер�жавності та запеклої партизанської війни у XX сто�річчі.

Після Другої cвітової війни Франція змогла подола�ти старі забобони і допомогла Німеччині повернутисьдо Європи. Німеччина зробила те ж саме для Польщіпісля «холодної війни». Польща здатна і схильна віді�грати подібну роль у випадку України. Останні дві дер�жави разом мають стати потужним оплотом стабіль�ності у Східно�Центральній Європі. На відміну від Бі�лорусі, де домінували росіяни, вони обидві маютьвиходи до морів і минулий досвід у Центральній Євро�пі. Україна поділяє загальновизнані ідеали ліберальноїдемократії та норми міжнародних відносин. Вона праг�не і має всі передумови, щоби відповідати вимогам єв�ропейської інтеграції. Україна не бажає відтворюватинаднаціональні структури у пострадянському ареалі.Але можна сподіватися від неї відповідального став�лення, включаючи внесок до колективної миротвор�чості та підтримання миру. Київ готовий брати участь утаких діях під егідою ООН, НАТО або іншої авторитет�ної інституції за умови національного суверенітету у


виробленні рішень. Звичайно, треба пам’ятати, що невсі сили в політичному спектрі країни однаково щирі вїхньому декларованому консенсусі щодо Європи.

Висновок

П’ятнадцять років тому прагнення українських пат�ріотів до свободи випадково збіглося в часі зі страхомкомуністів перед нібито демократизованою Росією. Цепризвело до їхнього парадоксально одностайного голо�сування на користь незалежності. Зараз менш числен�ні та затяті маргінали об’єднуються з компрадорськи�ми мафіозними кланами та їхніми оплаченими абоошуканими прихильниками. З іншого боку, прагма�тичні підприємці, новонароджений і все ще не доситьсильний середній клас власників і виробників підсві�домо відчувають свою вигоду в орієнтованому на Західі захищеному законом вільному підприємництві. Цебула база Помаранчевої революції буржуазно�демокра�тичної революції. Вона мала рушійними силами дріб�них бізнесменів, міщан, інтелектуалів, студентів,–найбільш динамічні та освічені верстви суспільства.

Щоби збагнути її сенс, треба чітко розрізняти зма�гання двох кандидатів за президентство і саму бороть�бу за чесні та нефальсифіковані вибори самі по собі.Особисте суперництво і чвари, явно спровоковані з�закордону, призводять до гідних жалю відступів і громад�ського розчарування. Тому координовані зусилля з се�редини і з зовні України необхідні зараз більш, ніжбудь�коли, щоб успішно завершити цю незакінчену ре�волюцію свободи, гідності та власності.


Володимир Кушніренко,кандидат політичних наук,

доцент кафедри політології

Національного університету

«Києво�Могилянська акаде�

мія»

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТИРИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Політичні перетворення в Україні, що відбулися врезультаті президентських виборів, а також прихід довлади проєвропейських політичних сил ознаменувалипочаток нового етапу в українській зовнішній політиці.

При цьому головні зовнішньополітичні пріоритети,офіційно проголошені за періоду президентстваЛ. Кучми, залишилися незмінними – повномасштабнаєвропейська та євроатлантична інтеграція.

Водночас, політична прийнятність нинішнього ук�раїнського керівництва для євроатлантичного співто�вариства, а, відтак, і зростання відповідної підтримкиКиєва з боку Заходу, надала можливість для фактичноїімплементації зовнішньополітичного курсу, який, ізнизки цілком зрозумілих причин, не міг бути реалізо�ваним попереднім режимом.

За таких обставин відбулася відповідна адаптація донових умов визначальної зовнішньополітичної риторики.

Це було продемонстровано у концептуальних ви�ступах керівництва держави та МЗС України, у яких,зокрема, відзначаються такі ключові напрямки зов�нішньополітичної діяльності: кроки, спрямовані напідтримку та забезпечення внутрішніх реформ,пов’язаних із демократизацією держави та суспільства,утвердженням верховенства права та ринкової еконо�міки; економічний розвиток та досягнення високогорівня життя громадян; а також забезпечення стабіль�ності та безпеки в регіоні.

З метою виконання зазначених завдань, як відзна�чає українське керівництво, Україна просуватиметься

158 | Володимир Кушніренко

до досягнення своєї пріоритетної мети – повномас�штабної інтеграції до європейських та євроатлантич�них структур. У цьому зв’язку констатується потребаздійснення відповідних кроків, спрямованих на необ�хідні зміни, насамперед, у контексті забезпечення від�повідності державного та суспільного життя Українидемократичним нормам та стандартам ЄвропейськогоСоюзу та Північноатлантичного альянсу.

Посилення української присутності на іноземнихринках визначається зовнішньополітичним пріорите�том, реалізація якого передбачає визнання Українидержавою з ринковою економікою, вступ до СОТ тастворення між ЄС та Україною зони вільної торгівлі.

Нарешті, чи не найбільш концептуальним напрям�ком зовнішньополітичної діяльності постпомаранчевоїУкраїни видається її нова регіональна політика.

Протягом кількох перших місяців після президент�ських виборів глава держави, попередній глава уряду, атакож міністр закордонних справ України неодноразо�во заявляли, що метою української діяльності в регіоніє «створення гомогенного з ЄС простору демократії,стабільності та безпеки від Вітебську до Баку».

Практичним виявом таких декларацій декларувало�ся оновлення концепції організації ГУАМ, яка пози�ціонується головним інструментом реалізації основно�го комплексу завдань у регіональній політиці, який,зокрема, передбачає утвердження нової, європейськоїідентичності регіону.

Зазначені принципи було задекларовано в Киши�нівській Декларації ГУАМ «В ім’я демократії, стабіль�ності та розвитку», ухваленій під час саміту організації,що відбувся в молдовській столиці у квітні ц. р.

Тоді держави�учасниці ГУАМ1 заявили про намірперетворити це об’єднання на повноцінну регіональнуорганізацію з чіткими цілями, компетенцією та ефек�тивними механізмами.

1 Вже, фактично, без Узбекистану, який у ході Кишинівського самі�ту організації, заявив про свій вихід з неї.

Крім того, було наголошено, що принцип функціо�нування зазначеного регіонального утворення базува�тиметься на трьох складових: демократії, економічно�му розвитку та безпеці, а ГУАМ буде перетворено накоаліцію держав, яка стане гарантом демократизації тастабільності у Чорноморсько�Каспійському регіоні.

При цьому одним із ключових моментів функціону�вання цього об’єднання є пріоритетність курсу наєвропейську та євроатлантичну інтеграцію у зовніш�ньополітичних програмах гуамівських держав. Відтак,принцип спрямованого на забезпечення миру, безпекита стабільності регіонального співробітництва в рамкахГУАМ, за фактично визнаного лідерства України, базу�ється на орієнтації на ЄС та НАТО.

Одним з головних пріоритетів у діяльності ГУАМ за�декларовано врегулювання так званих «замороженихконфліктів».

Розробка Україною плану врегулювання придніст�ровського конфлікту («плану Ющенка») фактичнонаклала на Київ відповідальність за подальший процесврегулювання ситуації не лише у Придністров’ї, але й уПівденній Осетії, Абхазії та, у перспективі, в Нагорно�му Карабаху, а також за повернення зазначених само�проголошених утворень під юрисдикцію відповідноКишинева, Тбілісі та Баку.

Водночас, Україна утвердила себе в якості одного зголовних регіональних промоутерів демократії. Зокре�ма, у серпні 2005 р. Україна та Грузія у Боржомськійдекларації двох президентів виступили з ініціативоюстворення Спільноти Демократичного Вибору, що по�зиціонується регіональною «філією» глобального рухуСпівтовариства Демократій.

Очікується, що в установчому заході нової ініціати�ви, яку планується приурочити до святкування першоїрічниці Помаранчевої революції, візьмуть участь ліде�ри, або, принаймні, представники високого рівня, кра�їн Балтії, Вишеградської четвірки, Чорноморськихдержав та держав�учасниць ГУАМ.

Київ також розраховує на участь у заході США та ЄС.

Зовнішньополітичні орієнтири України... | 159

Таким чином, під гаслами поширення демократії врегіоні (у цьому контексті вживаються терміни «Чорно�морсько�каспійський» та «Балто�чорноморсько�кас�пійський регіон») фактично створюється об’єднання,лояльне до євроатлантичної спільноти. Це відповідаєінтересам ініціаторів створення Спільноти Демокра�тичного Вибору, для яких вона може стати ще однимінструментом з просування до членства у європейськихта євроатлантичних інституціях.

Разом з тим, активізація української діяльності в ре�гіоні не могла не спричинити ускладнень у традиційноскладних відносинах з Росією, яка фігурує у зовніш�ньополітичному позиціонуванні офіційного Києва якодвічний партнер України.

Російський фактор залишається одним з визначаль�них для подальшого процесу реалізації зовнішньополі�тичних пріоритетів України, у т. ч. стосовно Чорномор�сько�Каспійського регіону, беручи до уваги як факторенергетичної залежності української сторони від РФ татаких російських партнерів як Туркменістан, так і обе�режність Євросоюзу у питаннях пострадянськогопростору, які можуть призвести до виникнення напру�женості в діалозі Росія – ЄС.

Діалог України з Європейським Союзом, метоюякого є просування до членства у цій інституції, зали�шається складним процесом, незважаючи на прихиль�ність керівництва структур ЄС та країн�членів до ни�нішньої української влади.

Фактично, у відносинах Україна – ЄС відбуваєтьсятрадиційний дипломатичний торг – Україна вимагаєбільшого, ніж реально розраховує отримати, Євросоюзвисловлює готовність до виключно малих та поступо�вих зустрічних кроків. У результаті це має привести докомпромісних домовленостей на основі виконаннячинного на сьогоднішній день Плану дій «Україна –ЄС». Водночас, наближенню до підписання жаданоїукраїнською стороною Європейської угоди про асоціа�цію, перешкоджатиме внутрішня невизначеність по�дальшого розвитку Євросоюзу, зокрема у контексті


процесу ратифікації Європейської Конституції. Відтак,видається найбільш ймовірним, що європейська сто�рона дотримуватиметься нинішньої позиції щодо не�обхідності підписання окремого перехідного докумен�та, успішна імплементація положень якого Україноюуможливить позитивне рішення стосовно підписанняУгоди про асоціацію.

Натомість, євроатлантична інтеграція, попри супе�речливі оцінки на її адресу в українському суспільстві,планово просувається у рамках підписаного Україноюта Північноатлантичним альянсом навесні минулогороку документа – Інтенсифікованого діалогу щодочленства і реформ. Позитивні оцінки з боку НАТО да�ють Києву підстави для висунення оптимістичнихпрогнозів щодо початку у короткотерміновій перспек�тиві переговорів стосовно входження України до цієїорганізації. Порушити на деякий час такий темп євро�атлантичної інтеграції можуть українські парламент�ські вибори, результати яких стануть одним з основнихфакторів у діалозі як з Альянсом, так і з ЄС.

Таким чином, ситуація у зовнішньополітичній сфе�рі після Помаранчевої революції в Україні характери�зується такими факторами.

Відбувається поступове просування до реалізації ук�раїнських аспірацій щодо європейської та євроатлан�тичної інтеграції, що залишається стратегічною метоюУкраїни. Наближення до членства в ЄС розглядаєтьсядовготерміновим процесом. Нинішній стан співробіт�ництва з НАТО дозволяє розраховувати на значноближчу перспективу членства в Альянсі.

Головним напрямом, діяльність на якому у відповід�ності до узятих Україною зобов’язань, має позначитиськонкретними результатами у короткотерміновій пер�спективі, є українська регіональна політика.

У геополітичних обставинах, що склалися на даниймомент, Україна має можливість очолити інтеграційніпроцеси нового типу у Чорноморсько�Каспійськомурегіоні. Їхніми ключовими принципами є орієнтаціярегіональних суб’єктів, залучених до такої інтеграції,


на членство в європейських та євроатлантичних інсти�туціях, а також розподіл ролей, який відрізняється відтого, що зберігається в рамках пострадянських інтегра�ційних процесів імперського зразка (у регіональній ін�теграції нового типу взаємодіють не лідер та сателіти, а«ефективний менеджер» та решта рівноправнихсуб’єктів).

Це вимагає від України належної адаптації до новоїдля неї ролі «primus inter pares», а також реалізації зізначним пафосом задекларованих намірів стосовнореального посилення ГУАМ, у т. ч. набуття цією орга�нізацією набагато вагомішої для Європи ролі в енерге�тично�транспортній сфері та у сфері безпеки; врегулю�вання «заморожених конфліктів», насамперед, при�дністровського, що уможливить створення прецедентудля вирішення проблеми інших самопроголошених ут�ворень; забезпечення ефективності української ініціа�тиви Спільноти Демократичного Вибору.

Водночас, у близькій перспективі Україні доведеть�ся вирішувати низку існуючих на даний момент проб�лем, пов’язаних з неприйнятністю української проза�хідної регіональної політики для Росії, невизначеністюКиєва стосовно подальшої української участі в СНД,напруженістю навколо ЄЕП, а також із використаннямМосквою та деякими її партнерами�сателітами, зокре�ма Ашгабатом, енергетичних факторів для фактичноготиску на українську сторону.

Нинішня поведінка ЄС, який намагається уникнутибудь�якої загрози конфлікту з РФ навколо проблема�тики пострадянського простору (зокрема, у контекстідіяльності ГУАМ, що сприймається європейською сто�роною як антиросійське об’єднання) свідчить прообмеженість підтримки Європейським Союзом регіо�нальній діяльності України у короткотерміновій пер�спективі. Більш істотного сприяння Україні та очолю�ваним нею проектам у Чорноморсько�Каспійськомурегіоні можна очікувати від США, зацікавлених у збе�реженні своїх геостратегічних позицій у ключових час�тинах Євразії.


Відтак, Україна буде змушена вдаватися до дипло�матичного лавірування з метою уникнути посиленнянапруженості у відносинах з Росією, забезпечити шир�ше залучення ЄС та США до підтримки українськихрегіональних проектів та кроків із врегулювання кон�фліктів, а також до формування, інституційного, фор�мату учасників проєвропейського інтеграційного про�цесу у Чорноморсько�Каспійському регіоні.


Наталія Мусієнко,кандидат філософських наук,

президент консалтингової

фірми Nota Bene Consulting.

Оксана Мусієнко,аспірантка кафедри економі�

ки університету Конкордія,

Монреаль, Канада.

З ДОСВІДУ РЕВОЛЮЦІЙ: ТИХА ТА ПОМАРАНЧЕВА

Вступ

Помаранчеву революцію аналізують у різних вимі�рах: прикладають до теорій і практик світових револю�цій XVIII–XX століть, трансформації постсоціалістич�ного простору: досвіду Польщі та Чехословаччини тазовсім близької у часі революції Троянд у Грузії. Рево�люційна трансформація суспільства є завжди болючимпроцесом, і тому варто звертати серйозну увагу на істо�ричні рецепти, щоб такому болю запобігти. Ми би хо�тіли привернути увагу до маловідомої українському за�галу Тихої революції у Квебеці в 60�х роках XX століт�тя, яка розпочала нову епоху в житті цієї канадськоїпровінції.

Варто уточнити, чому ми звертаємося до цього до�свіду тепер, коли аналізуємо помаранчеві події в Укра�їні? Нам видається важливим простежити, як суспіль�ство і його прогресивна еліта разом виступили протифаворитизму у владі, корупції та фальсифікацій вибо�рів, знайшли консенсус і, так само разом, здійсниливажливі суспільні реформи, що докорінно змінилиКвебек, а у світову історію ввійшли під назвою Тихоїреволюції. Порівняльний аналіз не є нашої метою вданому дослідженні: будь�яке порівняння завжди куль�гає. Найголовніше, що саме відбулось у Квебеці протя�гом Тихої революції. Як суспільство пережило перехід�ний період і перейшло до верховенства права.

Це питання є актуальним сьогодні в Україні, де на�

гально треба замислитись над тим: що ж буде далі? Якзробити так, щоб ми не залишились в історичній пам’ятісвіту тільки однією яскравою помаранчевою подією?

Квебек

Канада є конституційною монархією, парламент�ською демократією й федеральною державою. Квебек,з населенням 7,5 мільйонів, є найбільшою з десятипровінцій Канади. Колись колонія Франції, потім –Великобританії. Королю Франції, Людовику ХV цей«айсберг» виявися не потрібним. Коли йому запропо�нували повернути Франції канадські колонії в обмін накільках островів у Карибському морі, він скрикнув:«Залиште їх собі». Квебекці йому це досі не пробачили.В 1774 році англійський парламент прийняв «Законпро Квебек», що став важливою віхою в конституцій�ній історії Британської Канади, а в 1867 році Квебекввійшов до новоутвореної Канадської конфедерації.Основними факторами, що формували відмінністьКвебеку від інших провінцій Канади, були: французь�ка мова, католицизм і цивільне право.

Дозволимо собі продовжити цю дуже схематичну за�мальовку Квебеку абрисом ситуації, що склалася влас�не перед Тихою революцією. Після Другої світової вій�ни Квебек, як і інші провінції Канади, переживає мо�дернізацію та індустріалізацію. Головна відмінність утому, що домінуюча роль католицької церкви не даєможливості швидкого поступу провінції на цьому шля�ху. Вплив католицизму, саме католицької церкви якінституту, був вирішальним для Квебеку. На територіїангломовної Канади і Сполучених Штатів Америки іс�торично домінували протестанти. І тому католицькацерква дуже ревниво слідкувала за своїми парафіянамиу Квебеці і не послаблювала суворого контролю.

На дворі вже давно XX сторіччя, кінематограф запо�лонив світ і з’являються нові танці: фокстрот, степ то�що. Скоро у кожному будинку буде телебачення і зали�шається тільки кілька десятків років до його розквіту.

З досвіду революцій: Тиха та Помаранчева | 165

Що ж робить католицька церква, аби ні в якому разі недавати свободи, не давати можливості вийти з�під конт�ролю? Кіно забороняється по вихідних. Танці, звісно,теж. І не тільки по вихідних. Телебачення жорстко цен�зурується. Щоб ні в якому разі не побачили громадянителепередач зі Сполучених Штатів, фільмів з МерлінМонро та іншу розпусту. В сім’ях по 6–10 дітей, і, зви�чайно, жінки залишаються дома. Про їхню освіту прак�тично не йдеться.

Церква контролює освіту та систему охорони здо�ров’я. Проте якість ні першого, ні другого, вже не від�повідає жодним міжнародним стандартам: урбанізаціяі бебі�бум підвищують вимоги населення щодо освіти іохорони здоров’я. Світ міняється, а освіта у Квебеці –ні. З�за відсутності кваліфікованих франкомовних спе�ціалістів, високі посади обіймаються підготовленими усвітських англомовних університетах англоканадцями.Отже, на початку 60�х Квебек серйозно відстає від ін�ших канадських провінцій у нагальних для індустріаль�ного суспільства питаннях, а саме – освіті та охороніздоров’я. Королівська комісія констатувала, що самефранкомовні канадці мають найменший освітній рі�вень у Канаді, вони заробляють менше і не посідаютькеруючих посад.

У Квебеці слабко розвинутий бізнес, у той час, колирешта північноамериканського світу переживає бізне�совий бум. Більшість населення провінції займаєтьсясільським господарством і розмовляє французькоюмовою. Квебек є франкомовним острівцем в англомов�ному океані Північної�Америки. Проте, навіть фран�цузи не завжди можуть зрозуміти квебекців, які зберег�ли норманську вимову XVII сторіччя, адже саме з Нор�мандії приїхали перші колоністи. Отже, замкнене насобі суспільство, яке розмовляє мовою, що її не розумі�ють англомовні північноамериканці, є дуже консерва�тивним і не надто освіченим. Ідеальне суспільство,яким можна керувати. І це чудово розуміє Моріс Дю�плессі, прем’єр�міністр Квебеку.

166 | Наталія Мусієнко, Оксана Мусієнко


Шеф

Фігура Моріса Дюплессі є дуже неоднозначною.1

Він приходив до влади в Квебеці двічі. Перший раз з1936 по 1939 рік, потім він повертається на прем’єрсь�ке крісло у 1944 році. У цьому ж кріслі Дюплессі й за�кінчить своє життя через 15 років. Згорів на роботі, за�лишив по собі: мінуси на особистому рахунку, подаро�вану музею колекцію картин, палких прихильників, щебільше безжальних критиків, і – цілу епоху пригніче�ного стану.2 Сам Моріс Дюплессі особисто не наживсяна своїй владі – факт доведений і не поодинокий вісторії, адже наркотик абсолютної влади значно силь�ніший за гроші та матеріальні блага. Але його оточеннямало все чи майже все завдяки владі «Шефа», так йогоназивали у Квебеці.

З 1944 по 1959 рік Моріс Дюплессі утримує абсолют�ну владу у Національній Спілці – партії, що він сам істворив. Відомий своїм, доволі брутальним ставлен�ням до профспілок, прем’єр�міністр Квебеку періо�дично порушує громадські свободи. У провінції розкві�тав політичний протекціонізм, на політичні кампаніївиділялись великі кошти з бюджету. Зловживає він по�літичною владою і громадською довірою через розпо�діл коштів та робочих місць серед своїх прибічників.Фаворитизм стає однією з головних рис епохи. Дляприкладу, бюджетний дефіцит 1948 року становить31 мільйон доларів, а 1952–1953 років – 52 мільйони.Він – через витрати на будівництво доріг. І в обох ви�падках протягом виборів. Висновки прості й класичні.

Партія Дюплессі – Національна спілка використо�вує фаворитизм на всіх рівнях. Державні, тобто провін�ційні, замовлення проходять без будь�яких конкурсів,а лише за суб’єктивними рішеннями уряду. Особливо

1 Див.: Лорті, Серж. Шеф.– К., 2004.2 Grande noirceur – дослівно перекладається з французької, як:

велика чорнота, велика підступність, дуже пригнічений настрій –словосполучення, що описувало моральний клімат того часу в Квебеці.

заохочується співпраця з тими політиками, які володі�ють бізнесом. Саме вони отримують всі замовлення поцінам, вище ринкових. На індивідуальному рівні фаво�ритизм використовується у селах, де можна легко про�контролювати: за кого віддали свій голос селяни.Навіть Церква починає бути залежною від уряду. Аджедобре відомо, що священики мають неабиякий впливна своїх прихожан. «Поради» священиків під час вибо�рів, за якого кандидата голосувати, вже нікого не диву�ють. Інколи такі поради є дуже промовистими, а часомвони просто зобов’язують свою паству. Дюплессі добрерозуміє вагу і вплив католицизму в Квебеці, і Націо�нальна спілка стає немовби світським відображеннямкатолицької церкви з подібною структурою і функціо�нуванням.

Для перемоги на виборах використовуються всіможливі засоби й кошти: адже тоді Національна спілкаможе використовувати законодавство на свою користь.Купівля голосів, погрози репресій, корупція серед чи�новників, які беруть участь у виборчому процесі – стаєнормальною практикою. Хоча у разі необхідності Дю�плессі без вагань порушує закон для досягнення бажа�ного. Він може навіть добитися прийняття закону,який має зворотну дію в часі. Не боїться Дюплессі і лег�кого публічного шантажу. Так, приїхавши до одногоміста, яке конче потребувало добудувати міст, він по�грозив, що міст не буде збудовано, якщо пройде канди�дат від Ліберальної партії (опозиції). Кандидат про�йшов. А міст, поки був живим Дюплессі, не добудува�ли. В іншому окрузі попередили, що заберуть пенсії таінші соціальні пільги у тих, хто віддасть свої голоси заопозиційного кандидата. І забрали. Цікавим є такожфакти, коли Дюплессі подекуди робить виплати з жа�лю, після звертання до нього громадян. Це, звичайно,збільшує кількість його прихильників.

Державні дотації в університети видаються також порішенню Дюплессі. Про свободу слова на той час на�віть не йдеться – все це жорстко контролюється. Якщохтось із викладачів чи студентів невдоволений режи�



мом, фінансова підтримка університету може простоне надатись. Створено надзвичайно діючу системупропаганди. Використовуються радіостанції, неоновірекламні щити, є навіть літак, що літає над містом, а зйого гучномовця несеться: Дюплессі, Дюплессі, Дю�плессі. Громадським організаціям видають грошові«подарунки». Окремим громадянам підтримка можейти у вигляді картоплі, борошна, пари взуття. Власни�кам автомобілів пропонують по 25 доларів за участь упараді. Існує система спеціальних номерів для транс�портних засобів, власники яких можуть ігноруватиправила дорожнього руху та не боятися бути зупинени�ми поліцією. Все доволі просто: номери від 1 до 2000можуть отримати лише найактивніші прихильникипартії, котрих не буде турбувати поліція.3

Не нехтує партія і заохоченнями у вигляді спиртно�го під час своїх виборчих кампаній: у селах викочуютьбочки з пивом, а в містах партійці заохочують по барахпотенційних прихильників. Ліцензія на продаж алко�гольних напоїв взагалі є сильною картою Шефа. Кла�сичним прикладом стала історія з проведенням з’їздуНаціональної Спілки. Дюплессі захотів, щоб делегатизібралися у «Шато Фронтенак» – найкращому і найту�ристичнішому готелі столиці провінції – міста Квебек.Але стояв вересень, і всі номери були заброньовані за�здалегідь туристами. Коли Дюплессі повідомили пронеможливість зібрати делегатів у цьому готелі, він невагався – тоді ми позбавимо готель ліцензії на продажалкоголю. З’їзд пройшов у Шато Фронтенак.

Фаворитизм, корупція, нехтування моральниминормами, фальсифікації на виборах, закритість су�спільства, пригнічений стан і суспільства і його відста�лість від сусідів взагалі – ставали предметом гостроїкритики. На перший план виходять журнал Cite libre.4

Його видає молодий монреальський адвокат П’єр�Єліот

3 Laporte, Pierre. The True Face of Duplessis. Montreal: Harvard House,1960.– P. 50–51.

4 Переклад. з франц.– Вільне місто.


Трюдо5 разом з другом журналістом Жераром Пелет’є.6

Журнал розповсюджується серед інтелектуалів з гост�рою критикою режиму і з новими проектами розвиткусуспільства.

Дюплессі мав консервативне, традиційне баченняпровінції як сільськогосподарської. А отже – відповід�ну підтримку місцевих еліт на селі. Наступає 1959 рік.Дюплессі вмирає на своєму робочому місці. На наступ�них виборах його партія програє. Одна епоха закінчу�ється. Починається інша.

Початок реформ: Тиха революція

На початку 60�х років XX століття Квебек швидкозмінює політичні звички: новий уряд намагається по�класти край фальсифікаціям виборчого процесу. Дляцього провадиться реформа фінансування політичнихпартій. Утворюється Комісія з етики державнихвитрат;7 розпочинається серйозна боротьба з фавори�тизмом, на який серйозно страждав попередній урядДюплессі. Починаються зміни, які набувають револю�ційного характеру. Власне, сам термін: Тиха револю�ція – був придуманий однією з торонтських газет.8 Алевін був настільки влучним, що прийняли його всі. Тихареволюція – це структурні зміни і реформи, через якепройшло квебецьке суспільство.

Під революцією ми розуміємо швидкі зміни, що зна�менують розрив з легітимністю минулого і намаганнястворити фундаментально нове, у тому числі й нову ле�гітимність. Революційні процеси нерідко проходятьперіод насильства – навіть війни. Реформи є змінами,

5 Прем’єр�міністр Канади з квітня 1968 року по червень 1970 року, із березня 1980 по червень 1984 року. Див.: Christiano, Kevin J. PierreElliot Trudeau: Reason Before Passion. General Publishing, 1995. 165.

6 Pelletier, Gerard. Les Annees d'impatience, 1950–1960. Montreal:Stanke, 1983.

7 Commission sur la moralite dans les depenses publiques – комісія зетики у державних витратах.

8 Globe and Mail www.theglobeandmail.com


що відбуваються повільніше, не виходять за рамки ле�гітимності існуючого строю, і мають за мету поступовузміну речей на краще (з точки зору реформаторів).Наслідки і реформ, і революцій мають бути закріпленіу законодавстві. Якщо революція часто рвучко відки�дає існуюче право і приводить суспільство до новоїКонституції, яка переосмислює і переформовує відно�сини громадянина і держави, то реформи здійснюють�ся в рамках існуючого законодавства і вносять до ньо�го необхідні зміни щодо об’єкту реформ. Але і рефор�ми, і революції в більшості своїй націлені в майбутнє: вїхню основу покладається прогресивний проект, а нетой, що повертає до минулого. А отже, і реформи, і ре�волюції починаються з критики існуючого стану речей.Основною метою і революції, і реформи є новий соці�альний консенсус.9

І реформи, і революції мають багато творців: хтось їхзадумує, хтось поширює ці думки, хтось їх втілює. Алев історичній пам’яті вони залишаються з конкретнимихаризматичними іменами лідерів. Головним архітекто�ром Тихої революції10 вважається Жан Льосаж,прем’єр�міністра Квебеку з липня 1960 року до серпня1966 року. Цікаво відзначити, що лідер Ліберальноїпартії Квебеку Жан Льосаж11 був досить консерватив�ним політиком, і нерідко не погоджувався з ідеямисвого оточення. Таким прикладом є націоналізаціяелектросистеми Квебеку, яка стала одним з символівТихої революції. Але Льосаж12 був розумним, досвідче�

9 Rocher, Gui. Le "laboratoire" des reformes dans la Revolution tran�quille. Montreal, McGill, 2002, 31p.

10 Див.: La Revolution tranquille a 40 ans. // http://www.radio�canada.ca/nouvelles/dossiers/revolution�tranquille/revolution�tranquille�reformes.html; Див. Також: Paquet, Gilles. Oubliez la Revolution tranquille.Montreal, Liber. 1999. 159 p.

11 Tomson, Dale C. Jean Lesage and the Quite Revolution. Toronto,Macmillian of Canada. 1984. 501 p.

12 Примітка авторів для українського варіанту статті: Lesage – leSage – переклад. з франц.– мудрий. Наприклад, у французькомуваріанті київський князь Ярослав Мудрий теж стає le Sage. Цікавий збігщодо прізвища політика�реформатора.


ним політиком і вмів поєднати людей у складному про�цесі реформування провінції, а також, що важливо,взяти наробки з минулого.

Перед новим урядом постає серйозна складна зада�ча нового соціального проекту для молодого суспіль�ства. Молодого, в буквальному сенсі цього слова: осно�ву його складають так звані бебі�бумери, які народи�лись у повоєнні роки. Вони молоді, енергійні і… мало�освічені. Тиху революцію можна розглядати як низкусоціальних реформ, але, безумовно, що перше і приві�лейоване місце має Реформа освіти. Адже саме вонапривнесла серйозні і довгострокові зміни до життяКвебеку, що її змінили його докорінно – не тільки сис�тему освіти, але всю соціальну тканину провінції.

Реформа освіти, безперечно, є не тільки головноютемою Тихої революції, але її символом. «Питання ос�віти – це питання життя або смерті» – твердить в тойчас відомий письменник Жак Бріян.13 І закликає: «Нетреба зводити роль держави до простої ролі наглядача.Першим обов’язком держави у ХХ столітті є: інформу�вати, керувати, розвивати, іншими словами «давати безтого, щоб брати»».14 Цей найважливіший для модерні�зації і для майбутнього провінції сектор переходитьз�під контролю церкви до контролю держави. Слоган:«Хто навчається – той збагачується»15 – швидко наби�рає популярності. Реформа ставить за мету секуляриза�цію освіти, її демократизацію для бідних верств і дівчат.А оскільки бідними верствами були якраз франко�ка�надці, то цей процес стосується їх безпосередньо. Ре�формуються всі рівні освіти. Реформується середняшкола. Уряд створює систему коледжів (сежепів),16

13 Brillant, Jaсques. L'impossible Quebec. Essai d'une sociologie de la cul�ture. Montreal: Edition du Jour, 1968.– P. 32.

14 Там само.– С. 135. 15 Qui s'instruit s'enrichit (фр.).16 Cegep – college d'education generale et professionnel – коледж з за�

гального та професійного навчання. скорочення перших букв дає сло�во сежеп. Це є доуніверситетський навчальний заклад в Квебеці, серед�нє між технікумами та технічними інститутами.


ростуть університети. Створюється державний фран�комовний Квебецький університет,17 що має розгалу�жену мережу філій у семи найбільших містах провінції,і відтоді стає центром продукування новаторських ідей.З 1960 по 1970 кількість студентів сежепів у провінціїКвебек збільшується відповідно з 22 до 72 тисяч, а бюд�жетні витрати на освіту сягнули за це десятиріччя від181 млн до 1 млрд канадських доларів.

Гостра критика вад минулого і бажання нової іден�тифікації у новій епосі приводить навіть до зміни іме�ні: власне, саме в цей історичній момент франко�ка�надці стають кебекуа.18 Гасло: «Ми можемо»19 – бувскоріше криком душі, впевненістю у тому, що молодепокоління квебекців може все.

Розуміння Тихої революції буде не повним без ура�хування характерної для 60�х років сильної ролі і впли�ву держави. Реформа квебецької економіки, у томучислі націоналізація компанії Гідро�Квебек, яка за�ймається виробництвом і розподілом газу та електро�енергетики в провінції,– стала проявом політико�еко�номічних проектів: Хазяї у себе дома20 та Сильний Кве�бек.21 Це були проекти економічного націоналізму,адже всі уряди Квебеку, що творили Тиху революцію,були не тільки реформістські, але й націоналістські.Квебек створює в цей час великі державні фінансовіінституції. Суспільний консенсус цих років вважаєдержавні інтервенції необхідним кроком у модернізаціїта відповіддю на виклики часу. Варто зауважити, щопланування, державні інтервенції для модернізації бу�ли властиві не тільки канадській провінції Квебек.

Квебецькі жінки стають повноправними членамисуспільства і масово ідуть вчитися. Практика Тихої

17 Universite du Quebec www.uquebec.ca 18 Ми пропонуємо використання української мовою обох

синонімічних понять – кебекуа (Quebecois) і квебекець. 19 On est capable (фр.).20 Maitres chez nous (фр.).21 Quebec fort (фр.).


революції випереджує законодавця: цікавим є факт, щообрана в 1961 році до Національної Асамблеї (Парла�менту) Квебеку22 перша жінка�депут,23 ще не має праваставити свій підпис на документі оренди квартири. Такеправо їй законодавець надасть тільки у 1964 році, колиухвалить закон, який поклав край юридичній нерівнос�ті заміжніх жінок і дав право заміжній жінці у Квебеціволодіти і розпоряджатися нерухомістю особисто, безучасті чоловіка, та складати свій власний заповіт.

Реформи соціальних послуг взяло більше часу, щобокріпнути і набрати основної сили у 70–80 роках. Ре�формується система охорони здоров’я. Провінційнийуряд перебирає на себе багато функцій, що раніше ма�ла католицька церква або Федеральний уряд Канади.

Реформується державна служба, куди набираютьсямолоді випускники університетів на конкурсній осно�ві. Ефективна бюрократія приходить на зміну патерна�лістським відносинам. Критеріями стають: професіо�налізм, доброчесність, прозорість, демократизм.

Починається реформа професійної системи Квебеку.Спеціальна урядова Комісія вивчила ситуацію і поради�ла провести реформу професій в усіх секторах. В 1974 ро�ці Національна Асамблея Квебеку приймає Кодекс про�фесій і тим самим започатковує професійну системуКвебеку в сучасному її вигляді. Закон, що регламентуєдіяльність професій, компетенцію щодо них уряду Кве�беку, автономію професії, що спирається на різні меха�нізми самоуправління і регулюється деонтологічним ко�дексом. Створюється державний наглядовий орган Офіспрофесій.24 Держава затверджує професійні ордени –адвокатів, нотаріусів, лікарів, перекладачів тощо – і де�легує їм як основний мандат захисту громадськості.25

22 Assemblee nationale du Quebec: www.assnat.qc.ca23 Див.: Kirkland�Casgrain, Claire. A woman in politics, my own story //

Chatelaine, no. 49, September 1976, P. 47, 99–103.24 Office des professions du Quebec http://www.opq.gouv.qc.ca25 Мусієнко Наталія. Вільні професії: місія та деонтологічні засади

(Чи потрібен Україні досвід Квебеку?) // Цінності громадянського су�спільства і моральний вибір: український досвід.– К., 2005. Див. також:Професія нотаріуса в Квебеці.– К., 2004.


Професійні ордени у свою чергу регламентують дії своїхчленів, а також наглядають за цими діями, отже, відпові�дають за якість. Саме так – відповідальність за якість ро�боти одного професіонала з боку всього Ордену і є запору�кою попередження професійних порушень. Тобто, Орденлікарів має захищати саме громадян, а не лікарів,– забез�печувати якість своїм послуг. Іншими словами, захищатигромадян від поганих та недбалих лікарів, адвокатів, тощо.

Захист населення, як головний мандат професійноїсистеми Квебеку, базується перш за все на Хартії правта свобод Квебеку,26 а саме: на праві поважати фізичнута психологічну цільності, праві поважати професійнутаємницю та особисте життя.

Швидка соціально�економічна модернізація провін�ції супроводжується постійним діалогом з федеральнимцентром Оттавою щодо посилення провінційних пов�новажень. Створюються представництва Квебека закордоном. У 1967 році проходить Міжнародна виставкав Монреалі: ЕКСПО�67. Світ дізнається про Квебек,про Монреаль. Квебек дізнається про світ. Газети вихо�дять із заголовками: «Монреаль – столиця світу». Під�готовка до виставки – це тисячі робочих місць у місті, ідесятки тисяч туристів. Нові епохи потребують новихзасобів комунікації, і, безумовно, телебачення стає щеодним символом модернізації Квебеку.

Висновок

Навіть короткий огляд реформ епохи Тихої револю�ції вражає. Проте реформи коштують дорого: за шістьроків Квебек, провінція, що мала найменший борг іподатки в Канаді, прийшла до найбільшого боргу інайбільших податків.27 Деякі дослідники доводять, що

26 Chartre des droits et libertes de la personne du Quebec//http://www.cdpdj.qc.ca/fr/droits�personne/index.asp. див. також: CanadianCharter of Human Rights and Freedoms // http://lois.justice.gc.ca/fr/char�te/const_en.html

27 Migue, Jean�Luc. La revolution tranquille, un tournant pour le pire.http://www.quebecoislibre.org/000219�11.htm


реформи стали можливими завдяки наповненій казніпровінції, яку залишив після себе розкритикованийвсіма Дюплессі. Чи зменшує це цінність перемін, чи цеє ціна модернізації Квебеку? Чи не виплеснули дитинуразом з водою у боротьбі проти тиску католицької цер�кви? Немає вже тиску, храми запустіли, але й світськесуспільство з новими моральними нормами нерідкостраждає на лицемірство.

Культовий канадський кінорежисер Дені Арканвсією своєю творчістю ставить перед суспільством ціпроблемні питання. Його можна назвати талановитимі небайдужим хронікером Тихої революції Квебеку. Ар�кан прийшов у кіно в 1963 році документальними філь�мами про провінцію Квебек і Монреаль,28 зробив кар�тини про епоху Дюплессі29 і про референдум у Квебеці1981,30 прославився художньою трилогією31 саме прозміну суспільних орієнтирів, соціальних ролей та мо�ральних цінностей після і внаслідок Тихої революції.А коли вийшли на пенсію бебі�бумери – найактивнішіучасники тих подій, Дені Аркан знімає іронічну коме�дію «Навала варварів».32 Це історія про те, що і як вонироблять сьогодні у зміненому ними суспільстві. Варва�ри – це діти тихих революціонерів. Вони сприймаютьсвіт через екран свого монітора, користуються досяг�неннями батьків і страждають від їх помилок. Вони ін�ші, з іншими поглядами, соціальними і моральнимиорієнтирами. І вони знову готові міняти світ – вже засвоєю моделлю.

Не вщухають суперечки щодо Тихої революції, про�

28 Шамплен (Champlain) 1963, Монреальці (Les Montrealistes), 1964. 29 Квебек: Дюплессі і після (Quebec: Duplessis et apres), 1971.30 Комфорт і байдужість (Le Comfort Et L'indifference), 1981.31 Занепад американської імперії (Le Declin De L'empire Americain),

1986, премія ФІПРЕССІ на МКФ в Канні, номінація на Оскар), Ісус зМонреаля (Jesus De Montreal), 1989, премія на МКФ в Канні), Коханнята людські залишки (Love And Human Remains), 1993 (перша роботаАркана англійською мовою).

32 Навала варварів (Les Invasions barbares ) 2003, премія Оскар,премія на МКФ в Канні, премія Сезар, премія МКФ в Торонто, преміяМКФ у Москві.

те незаперечним залишається той факт, що вона дове�ла можливість і дієвість консенсусу еліти і суспільства,і те, що саме такий консенсус є найпродуктивнішоюбазою реформ. Були створені ефективні інструментизапобігання та боротьби з корупцією у владі, був підня�тий рівень свідомості громадян і сформоване грома�дянське суспільство.

Чи потрібен Україні цей досвід? Досвід прогресив�них досягнень і неминучих помилок? Питання, зви�чайно, риторичне. Але, однозначно, Україні потрібнийчіткий проект соціального розвитку та його досконаловиписані механізми. Україні потрібен дієвий консенсуселіти та суспільства для реалізації помаранчевих очі�кувань та надій.


Анатолій Круглашов,доктор політичних наук, заві�

дувач кафедри політології

Чернівецького національного

університету імені Юрія Федь�

ковича

ГРОМАДСЬКА ПОЗИЦІЯ ЩОДО ПЕРСПЕКТИВ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ: РЕГІОНАЛЬНІ ВИМІРИ

Вступ

Проблеми європейської інтеграції після останньогорозширення Європейського Союзу на Схід пересталибути предметом переважно абстрактно�теоретичнихдискусій та партійних й ідеологічних суперечок в Укра�їні. Вперше у своїй новітній історії наша країна опини�лася у безпосередньому сусідстві з цим потужнимоб’єднанням. Статус нового сусіда не задовольняє єв�ропейські устремління та геополітичні амбіції України,яка прагне до повної інтеграції в Об’єднану Європу.Проте нова хвиля розширення виявила протиріччя татертя в самому Євросоюзі, його ціна виявилася надтовисокою для мешканців «старої Європи», що вплинулозокрема на провал планів ухвалення Конституції ЄС.

Помаранчева революція значною мірою змінила дотого часу здебільшого зневажливо�байдуже ставленнязахідноєвропейців до України, викликавши у них рані�ше відсутній інтерес до суспільно�політичних проце�сів, які відбуваються у нашій державі. Але ця змінаставлення може виявитися ситуативною та коротко�тривалою, якщо демократичні наміри нової влади за�знають невдачі в самій Україні, а зовнішньополітичніініціативи України не знаходитимуть більш активноїпідтримки з боку міжнародного співтовариства та без�посередньо ЄС. Незважаючи на «потепління» ритори�ки чільних діячів ЄС та лідерів країн, що входять доцього інтеграційного об’єднання в «українському пи�танні», перспектива інтеграції нашої держави до ЄС

Громадська позиція щодо перспектив євроінтеграції ... | 179

все ще не визнається Брюсселем на офіційному рівні.З усіх керівних інститутів Союзу тільки Європарламентвисловився у позитивному для нашої країни дусі на по�чатку минулого року.

Незважаючи на прийняття у лютому 2005 р. дещорозширеної редакції Плану дій Україна – ЄС на 2005–2007 рр.,1 принципові засади партнерства ЄС – Украї�на продовжують будуватися на засадах політики ново�го сусідства, відповідно до концепції «Ширша Євро�па».2 Остання базується на положенні про виведенняпитання про перспективи членства в ЄС країн�сусідівза рамки цієї політики.

Проте, незважаючи на відсутність «чітких сигналів зБрюсселя», фактор безпосереднього сусідства з ЄС вжевпливає на подальший розвиток нашої держави, в пер�шу чергу на становище її прикордонних регіонів. Отже,саме західноукраїнські області безпосередньо випро�бовують на собі переваги та проблемні питання сусід�ства України з ЄС.

Відзначимо, що ці області відрізняються певноюсоціально�політичною, а деякі з них – і помітною ет�нокультурною специфікою. Ці особливості, в силу ба�гатьох причин, що склалися історично, суттєво впли�вають на ставлення населення Західної України доперспектив європейської інтеграції нашої держави.Більше того, загальнонаціональні та регіональні соціо�логічні опитування засвідчують стійку тенденцію – за�хідноукраїнське громадянство демонструє найвищий україні рівень симпатій до Європейського Союзу,НАТО, а також до європейських та євроатлантичнихцінностей. Громадськість цього регіону є найбільш

1 План дій Україна – Європейський Союз. Європейська політикасусідства // http://www.mfa.gov.ua/integration/ua�eu/doc/plan_ua_eu.doc

2 Розширення ЄС: Ширша Європа – нові рамки відносин Україна –ЄС.– Представництво Європейської комісії в Україні, Молдові та Бє�ларусі // http://www.delukrcec.eu.int/site.php/page24478.html. Датаперегляду 26.04.04; Двосторонній план дій чи нове домашнє завданнядля України.– Лабораторія законодавчих ініціатив // http://www.parlia�ment.org.ua. Дата перегляду 14.02.2005.

проєвропейською, вона пов’язує майбутнє держави з їївступом до ЄС. Тому, якщо, до певної міри, саме цейісторичний регіон виступав ідейним «локомотивом»державницьких зусиль українства, виконання подібноїморально�політичної ролі до певної міри можна було бочікувати і стосовно його впливу на процеси зближен�ня, а потім і можливого вступу України до ЄС.

У цій статті зупинимося насамперед на розгляді ос�новних аспектів громадської позиції мешканців західно�українських областей стосовно принципових питаньгеополітичного вибору країни, ставлення до перспективінтеграції України в ЄС, торкнемось також проблем ро�зуміння населенням складності та масштабності завдань,які постають перед вітчизняним суспільством і держав�ними інститутами на шляху до реалізації цієї мети.

Західні регіони України: походження європейської ідеї

Передусім, вибір населенням західноукраїнських об�ластей європейської орієнтації має в основі вагомі істо�ричні підстави. Століття бездержавного існування ук�раїнського народу для мешканців цих територій сталитривалим періодом перебування у складі країн, які нелише географічно, але й політично, конфесійно, та йкультурно�цивілізаційно належали до Європи. Маємона увазі українські етнічні території, які входили доУгорської, Польської держави, пізніше перебували ускладі Габсбурзької монархії тощо. Цей довготривалийісторичний досвід призвів до формування усталенихзв’язків цих територій з іншими європейським регіона�ми та країнами, створюючи у місцевих мешканців стій�ке уявлення про власну причетність до Європи та пере�конаність у власній європейськості. Більше того, цейже досвід сформував у мешканців західноукраїнськихобластей не лише деякі ментальні особливості, але йпевні риси політичної культури, які відсутні у їх спів�громадян на теренах України, що тривалий час входилидо складу Російської імперії – СРСР. Маємо на увазідосвід активної участі в діяльності інститутів громадян�

180 | Анатолій Круглашов

ського суспільства, зокрема політичних партій та націо�нально�культурних товариств, певні елементи культурипарламентської демократії, традиції політичного плю�ралізму тощо, які не були повністю викоренені за рокирадянської влади. Їх життєстійкість підтверджує тойфакт, що вони почали активно відновлюватися в місце�вому соціумі вже наприкінці «ери Горбачова» та, тимбільше, з початком незалежної України.

Можна без перебільшення стверджувати, що регіо�нальна, національна та інші форми ідентичності місце�вого населення, особливо української інтелігенції,органічно включали і компонент європейської іден�тичності, якому вдалося пережити також історично не�довготривалий період перебування під владою СРСР.Відтоді для більшості місцевих українців національнаідея невіддільна від європейської ідеї, а майбутністьУкраїни як незалежної та демократичної, правової тасоціальної держави бачиться в Об’єднаній Європі.

Процеси перебудови, національно�демократичне тазагальнодемократичне піднесення, які охопили країнисоціалістичного табору наприкінці 1980�х років, зна�йшли безпосередній відгук у населення західноукраїн�ських областей. Саме вони стали осередками форму�вання масових громадських організацій, а згодом і по�літичних партій, які прагнули до незалежності Украї�ни, пов’язуючи її здобуття з втіленням у життя гасла«повернення до Європи».

Географічна близькість до країн колишнього соцта�бору, які доволі успішно здійснювали демократичні пе�ретворення, безпосереднє знайомство з досвідом жит�тя сусідніх народів у період посткомуністичної транс�формації завдяки інтенсивним людським контактам, апотім масова трудова міграція та приватні бізнес�ініці�ативи також слугували неформальним каналом отри�мання знань про підготовку цих країн до вступу в ЄС.Це дозволяло порівнювати українську та центрально�європейську дійсність і доходити висновків про взає�мопов’язаність процесів економічного та соціальногорозвитку з підготовкою цих держав до вступу в ЄС,



формуючи проєвропейські настрої та відповідні сим�патії в західноукраїнському суспільстві.

Труднощі становлення української держави, яка опи�нилася під владою неономенклатури, авторитарні тенден�ції політичного розвитку часів президентства Л. Кучмитільки зміцнили геополітичні та цивілізаційні уподобаннямісцевого населення на користь Європи, що інтегрується.Приклади сусідніх Польщі, Угорщини, Словаччини, азгодом і Румунії, які раніше чи пізніше, але доволі успіш�но долали соціально�економічні та політичні кризи пост�комуністичної трансформації, в тому числі й завдяки по�літичному консенсусу щодо сприйняття «європейської»моделі зовнішньої та внутрішньої політики приверталиувагу мешканців прикордонних з ними областей України.Вони відповідали переконанням мешканців Західної Ук�раїни у правильності обраного цими країнами курсу, йогобажаності й для власної держави. Вступ цих країн у ЄС,що відбувся 01.05.2004 р., незважаючи на окремі скарги танарікання з боку громадян держав – нових членів ЄС, щебільшою мірою сприяв утвердженню серед регіональноїгромадськості привабливості «євростандартів» як взірцівдля соціально�економічного, політичного, цивілізаційно�го вибору України в цілому.

Соціологічні опитування демонструють помітну ди�наміку підтримки зусиль української держави і тих по�літичних сил, які прагнуть реалізувати європейськийвибір серед мешканців західноукраїнського регіону.Наприклад, лише у Чернівецькій області, як це засвід�чують опитування, проведені кафедрою політології тасоціології Чернівецького національного університетуім. Ю. Федьковича у співпраці з Регіональним центромпідвищення кваліфікації державних службовців, булавиявлена позитивна динаміка змін громадських на�строїв на користь підтримки ідеї вступу України до ЄС.Наприклад, у 2000 р. цю ідею підтримували 54,5% рес�пондентів,3 а в 2004 р.– вже майже 70% опитаних.

3 Курс України на інтеграцію до Європейського Союзу: регіональнівиміри громадської підтримки.– Чернівці, 2002.– С. 80.


Подібні результати отримані й по іншим західнимобластям України. Так, уже після подій Помаранчевоїреволюції переважна більшість мешканців західноук�раїнських областей висловлювалися на користь вступуУкраїни до ЄС. Відповідаючи на запитання, в разі, як�би у найближчу неділю відбувався референдум стосов�но вступу України в ЄС, яким був би їх вибір, 77,8%мешканців Тернополя, 76,5% мешканців Івано�Фран�ківська проголосували би за такий вступ. Для порів�няння: підтримка євроінтеграції, за даними цього ждослідження, у Харкові становить 53%, а в Херсоні56%. У цілому, в масштабах країни така підтримка ста�новила 54,1%.4 Що важливо – подібне опитування на�прикінці 2004 р. продемонструвало цифру загальноїпідтримки можливого вступу нашої держави до ЄС нарівні 47,9% респондентів.5

Західноукраїнські тенденції до євроінтеграції після Помаранчевої революції

Очевидно, що зміна влади в Україні, проголошеннянею політики «одновекторності» та постійні заявиПрезидента В. Ющенка про наміри рішучо втілювати ужиття гасла євроінтеграції викликали спалах надій іпосилили позиції українських «євроентузіастів».6 Проте, чи не був цей результат кон’юнктурним, судити щепередчасно. Утім, на тлі загальної тенденції до падінняавторитету нової влади цілком правомовірно прогнозу�вати зменшення й рівня підтримки населенням євроін�теграційних гасел. Адже вони знову можуть виявитисядекларативними, малозмістовними, як це вже сталосявід часу проголошення Л. Кучмою курсу на євроінте�грацію стратегічною метою держави у 1999 р.

4 Пархоменко Н., Стародуб А. Чи є зовнішня трудова міграція «шко�лою демократії» для українців? – Український монітор // http://www.for�eignpolicy.org.ua/pools/index.shtml?id=5583. Дата перегляду 08.10.05.

5 Українське суспільство. Соціологічний моніторинг.– К., 2004.– С. 18. 6 Див., напр.: Європейська програма. Інформаційно�аналітичний

бюлетень.– № 7, березень, 2005.– 19 с.


Серед очікувань від гіпотетичного вступу України доЄС в Україні в цілому дослідники виділяють зацікавле�ність у вільному пересуванні простором ЄС, побудовув Україні демократичного суспільства, забезпеченняправ громадян, стабільність і, нарешті, економічну таполітичну безпеку. За даними, отриманими, напри�клад, у Чернівецькі області, сподівання на зростанняматеріального добробуту поділяють 37,1% опитаних, утой саме час як 42,06% вагалися з відповіддю на це за�питання.7 Проте ті ж самі респонденти сподівалися, щовступ до ЄС допоможе Україні: залучити іноземні ін�вестиції (56,17%), відродити вітчизняне виробництво(45,74%), сприятиме захисту прав людини та ствер�дженню української нації як європейської.

Такий високий рівень нормативно�ціннісних, а непрагматично�меркантильних очікувань не може не ті�шити як свідчення рівня політичної зрілості україн�ського громадянства. За винятком тієї тривожноїобставини, що серед респондентів помітну питому ва�гу становлять ті з них, хто не мав власного уявленняпро можливі наслідки вступу України до ЄС або не бувспроможний їх сформулювати у запропонованих їмопціях вибору. Цікаво, що коли респондентам ставило�ся запитання: «Як зміниться Ваше життя, якщо Украї�на вступить до Євросоюзу», найбільше серед них від�повіли, що змін не буде (35,32%), а також не змогливідповісти (34,56%). Лише 26,18% очікували змін накраще і, що показово, найменша кількість опитуванихвиявили песимістичні настрої, вважаючи, що їх власнежиття зазнає змін на гірше (3,81%).8

Частково більшому захопленню перспективамивступу України до ЄС сприяють і відносно нові чинни�ки впливів на громадську позицію. Наприклад, до нихтреба віднести деякий поступ у сфері транскордонного

7 Курс України на інтеграцію до Європейського Союзу: регіональнівиміри громадської підтримки.– С. 80–81.

8 Результати дослідження про стан процесу інтеграції України доЄвропейського Союзу.– http://www.icps.com.ua/doc/public_opinion_sur�vey_ukr.pdf. Дата перегляду 08.10.2005 р.


співробітництва, яка зачіпає інтереси мешканців при�кордонних територій. Певні сподівання пов’язані з поя�вою низки єврорегіонів на західних кордонах України,як, наприклад, «Буг», «Верхній Прут», «Нижній Дунай».

Інформація в ЗМІ, що супроводжувала формуванняцих єврорегіонів, базувалася на припущеннях, що при�кордонні області отримують значні переваги в рамкахтранскордонного співробітництва, а більша відкри�тість кордонів сприятиме покращенню як людськихконтактів, так і ділової активності партнерів із сусідніхдержав. Це приведе до пожвавлення економічного роз�витку переважно депресивних територій прикордоння,сприятиме більшій зайнятості населення і, відтак, сти�мулюватиме зріст його добробуту. Очевидно, що такіобіцянки відповідали надіям та очікуванням мешкан�ців територій, які стали складовими частинами новоут�ворених єврорегіонів. Останні, хоча й опинилися впастці несприятливих умов, створених зокрема й зу�силлями вітчизняної бюрократії,9 все ж таки містять усобі потенціал нових, європейських можливостей, за�позичення позитивного досвіду, вже напрацьованого вцій сфері країнами ЄС. Проблема полягає в тому, щоцей позитивний ресурс все ще залишається потенціа�лом розвитку, а не актуальним здобутком прикордон�них територій.

Іншим джерелом ствердження переконаності гро�мадян у перевагах саме європейського вектора розвит�ку України стали процеси масової трудової міграції. Навідміну від областей Східної та Південної України, якітакож мають справу з масовою зовнішньою трудовоюміграцією, в цьому регіоні вона переважно орієнтованане на Росію або деякі інші країни СНД, а на країни ЄС.Саме у середовищі трудових мігрантів, які тривалийчас пропрацювали в єесівських країнах, формуютьсяпозитивні настанови щодо бажаності для України опи�

9 Фісанов В. П. Поліетнізм versus націоналізм: чи варто дивитися вдзеркало європейської інтеграції? // Етнічні взаємини на територіїЄврорегіону «Верхній Прут».– Чернівці, 2004.– С. 380–385.


нитися у складі об’єднаної Європи. Окрім безпосеред�нього знайомства з реаліями життя західноєвропей�ських держав, трудові мігранти мимоволі доводятьспіввітчизникам переваги ЄС своїми заробітками, якідозволяють їм значно покращити добробут власних ро�дин на Батьківщині. Останнє виявляється впливові�шим чинником впливу на масову свідомість, аніж на�віть контрпропагандистські зусилля окремих вітчизня�них політичних сил та підконтрольних їм ЗМІ, якіособливо бурхливо використовували антиєвропейськута антизахідну риторику під час президентської кампа�нії 2004 р.

Щоправда, перебільшувати значення мігрантськогофактора не варто. Значна частина цих людей їде на За�хід не від доброго життя, і зустрічаються там з багатьмапроблемами і труднощами. Їх знайомство з країнамиЄС відбувається нерідко у дуже своєрідній формі, аджестан нелегальних мігрантів не дозволяє їм «вивчати»нормативно�правові механізми європейської інтеграціїта збалансовано сприймати реальність західного стилюжиття. Радше на практиці вони знайомляться та корис�туються недоліками та прогалинами цього процесу, втому числі через ту чи іншу співпричетність до діяль�ності європейської тіньової економіки, а нерідко – йкримінальних структур, що охоче «опікуються» неле�гальними мігрантами.10 Тому треба диференційовано ізважено підходити до оцінок соціально�культурноговнеску українських трудових мігрантів у формуванняуявлень про ЄС серед своїх співвітчизників.

Незважаючи на це, а тим більше на тривалу відсут�ність скільки�небудь системної роботи як центральної,так і місцевої влади з належного інформування насе�лення щодо життєдіяльності ЄС, його політики сто�совно України та відповідної політики Києва щодо ЄС,західноукраїнські громадяни позитивно сприймають

10 Круглашов А. Позитивні та негативні наслідки масової трудовоїміграції: проблеми управління ризиками // Проблеми трудовоїміграції. Збірник матеріалів Міжнародної конференції «Проблемитрудової міграції», 22–24 травня 2005 р.– Чернівці, 2005.– С. 35–36.


як ЄС, так і мету вступу нашої держави в це інтеграцій�не об’єднання. Більш того, вони демонструють і мак�симально високий, хоча, напевне, не надто виправда�ний рівень очікувань щодо перспектив нашої державипотрапити до цього об’єднання.

Разом із цими параметрами зовнішньополітичнихорієнтацій місцевої громадськості, необхідно відмітитий деякі негативні аспекти масового сприйняття реалійєвропейської інтеграції у регіоні. Йдеться про слабкуобізнаність громадян щодо основних рис і змісту євро�інтеграційного процесу, реального стану ЄС після йогорозширення та сутності дискусій навколо його майбут�ності. Більшості мешканців західноукраїнських облас�тей бракує елементарної обізнаності у питаннях східноїполітики ЄС та європейської політики України. Від по�над 60 до 80% опитаних у різних областях Західної Укра�їни усвідомлюють і визнають свою непоінформованістьщодо політики та діяльності ЄС. Щоправда, оптимізм уцьому контексті викликає високий попит на подібну ін�формацію. Так, наприклад, у Чернівецькій області опи�тані громадяни, у першу чергу, хотіли б отримувати ін�формацію про взаємини України з ЄС (69,25%), проосновні завдання та напрями його діяльності (59,34%)тощо. При цьому, понад дві третини респондентів вказу�вали, що таку інформацію вони воліли б отримувати іззагальнодержавних засобів масової формації, і вже по�тім (12,58%) з місцевого телебачення.11

Доводиться констатувати, на жаль, що не лише за�декларовані принципи євроінтеграції взагалі, але йухвалені попереднім Президентом України рішення тадержавної ваги документи, в тому числі й Указ про ін�формування населення щодо європейської інтеграціїне виконувалися належним чином. Стан поінформова�ності населення нашої країни в цілому, західних її об�ластей зокрема, не змінився суттєво на краще і післяпрезидентських виборів 2004 р.

11 Курс України на інтеграцію до Європейського Союзу: регіональнівиміри громадської підтримки.– С. 82.


Внаслідок відсутності належної й своєчасної інфор�мації, яку місцеві мешканці очікують отримувати відцентральних ЗМІ та системи освіти, ставлення до ЄСта євроінтеграційних перспектив України є значноюмірою міфологізованим у масовій свідомості. Це не оз�начає, що образ ЄС та перспективи євроінтеграції зо�всім хибно розуміються суспільством. Скоріше за все,інтуїтивно пересічні люди усвідомлюють і наявністьпроблем у діяльності самого ЄС на сучасному етапі йо�го розвитку, після розширення – 2004 р., і складнощіреалізації Україною завдань щодо підготовки до вступудо ЄС. Але це розуміння спирається на вкрай епізодич�ні, фрагментаризовані знання, які не становлять ціліс�ності та не відбивають дійсної динаміки євроінтегра�ційного процесу. ЄС постає в образі свого роду «раю наземлі» на тлі пострадянських реалій, бажаної «земліобітованої».

Таке сприйняття дозволяє окремим політичним си�лам, що орієнтуються на європейський вектор розвит�ку України, довільно оперувати іміджем Об’єднаноїЄвропи у системі поточних політичних міфів. Водно�час, використовуючи суб’єктивність і поверховістьзнань обивателя, їх опоненти також мають можливістьставити під сумнів позитивні оцінки загалу щодо ЄС тайого політики. Як це, наприклад, у масованому вигля�ді відбувалося протягом минулого, 2004 р. у масштабахвсієї України, коли публікації в газетах та політичнареклама на телебаченні були вщерть наповнені регу�лярними антиєесівськими виступами, негативною ін�формацією про результати останнього розширенняСоюзу та про «відповідне» глибоке розчарування у гро�мадян країн, які щойно увійшли до нього.12

Недостатньо ефективно заповнюють існуючі прога�лини й інститути громадянського суспільства. Прицьому треба визнати той факт, що чимало громадськихорганізацій в Україні та у регіоні декларують своєю

12 Круглашов А. Співпраця України та Європейського Союзу в галузіосвіти та науки // Політичний менеджмент.– 2005.– № 4 (13).– С. 123.


метою сприяння входженню в європейські інтеграцій�ні структури.13 Але для втілення цієї мети в життя їмбракує організаційно�кадрових і матеріально�техніч�них можливостей. Після Помаранчевої революціїпопулярним стало створення на теренах західноукраїн�ського регіону об’єднань (коаліцій) громадських орга�нізацій, які виступають за європейську інтеграціюУкраїни. Зокрема, такі об’єднання з’явилися у Рівнен�ській та Чернівецькій областях. Але після свого фор�мального утворення вони зустрічаються з хронічноюпроблемою українських НУО, насамперед, породже�них дефіцитом їх власних ресурсів, браком фінансу�вання навіть вочевидь значимих ініціатив, а також на�лежного організаційного сприяння з боку місцевої тацентральної влади. Це робить їх залежними від фінан�сування з боку європейських фондів та структур, якеостаннім часом, що приємно відзначити, зростає, аледалеко не задовольняє існуючий попит хоча б на про�ведення освітньо�інформаційних заходів, семінарів ітренінгів у регіонах.

Очевидно, що нова українська влада у центрі та намісцях повинна була би проявляти більшу зацікавле�ність у підтримці активності регіональних євроінтегра�торів. Але до цього у неї поки що руки не доходять інавряд чи, й за сприятливих умов, дійдуть до завер�шення виборчого циклу 2004–2006 рр. Без подоланняцих дефіцитів ресурсів недержавних організацій таупущень у діалозі влада�громадськість, важно уявитиуспіхи у консолідації українського суспільства на заса�дах європейських цінностей та усвідомленої підтримкивідповідного їм європейського вибору нашої країни.

Важливим аспектом впливу євроінтеграційнихустремлінь України на розвиток громадянського су�спільства є також їх сприйняття різними етнічнимигромадами, які становлять полікультурний колорит ок�ремих областей Західної України. Насамперед, йдеться

13 Європейська програма. Інформаційно�аналітичний бюлетень.–квітень, 2005.– № 8.– С. 11–13.


про Закарпатську та Чернівецьку області, хоча певнаетнонаціональна багатоманітність притаманна як за�хідному регіону, так і Україні в цілому. Окремі дані до�сліджень вказують на позитивний вплив перспективиєвропейської інтеграції України на політичне самопо�чуття та сподівання щодо майбутнього провіднихетнічних громад регіону.14 Так, наприклад, у Черні�вецькій області можна відзначити стабілізуючий впливсприйняття обома ключовими громадами краю – укра�їнською та румунською перспектив євроінтеграційно�го процесу, які живуть сподіваннями на те, що Україна,нехай і пізніше за Румунію, зможе опинитися у скла�ді ЄС.

Висновок

Стабілізуючий вплив спільних євроінтеграційнихперспектив потребує подальшого емпіричного вивчен�ня. Але вже сьогодні можна помітити, що в умовахформування української політичної нації європейськаідея виступає своєрідним спільним знаменником утворенні образу спільного, гідного майбутнього длягромадян України різного етнічного походження, ви�ступає чинником національної консолідації етнічнихгромад як у регіоні, так і у державі в цілому. В такійякості ця ідея може стати додатковим чинником фор�мування сучасного громадянського суспільства Украї�ни, сприятиме його подальшій демократизації, при�скорюватиме сприйняття різними його групами тапрошарками цінностей Об’єднаної Європи.

Очевидно, що це спостереження стосується пере�довсім етнічних громад України, які етноспоріднені зтими сусідніми націями, які вже є або збираютьсяближчим часом стати членами ЄС, тобто поляків, сло�ваків, угорців, румун, України. Навпаки, у випадку зтією ж самою Чернівецькою областю, виявлено, що

14 Zsuzsa L. Hungarian�Ukrainian Cross�border cooperation with SpecialRegard to Carpathian Euroregion and Economic Relations //http//www.batory.org.pl/L1.pdf. Дата перегляду 8.10.05.

представники російської громади більш скептично абозастережливо ставляться до перспектив європейськоїінтеграції України. Напевне, тим самим поділяючи на�строї населення Російської Федерації та побоювання,що потенційний вступ України до ЄС призведе до їхможливої ізоляції від етнічної Батьківщини. Такі стра�хи вимагають врахування в державній політиці. Протецей, саме етнополітичний аспект громадської підтрим�ки курсу нашої держави на європейську інтеграціюпотребує подальшого уважного вивчення.

У підсумку зазначимо, що вітчизняне суспільство вцілому, а мешканці західноукраїнських областей зокре�ма, виявляють все більш зростаючий рівень розумінняне тільки бажаності, але й необхідності реалізації стра�тегічного курсу нашої держави на вступ до ЄС. За умовпослідовного зовнішньо� та внутрішньополітичногокурсу Києва на інтеграцію до ЄС, насамперед, усебіч�ного наближення країни до відповідності критеріямвступу до цього об’єднання, справжньої демократичноїдецентралізації влади та налагодження тісної горизон�тальної співпраці між громадянами західноукраїнськихта інших областей, в тому числі й у реалізації проектівспівпраці з країнами ЄС, можна очікувати на більш ва�гомі результати здійснення євроінтеграційних праг�нень України. Відповідно зростатиме й громадська під�тримка зусиль влади з боку громадян нашої країни.


192 |

Михайло Багмет,доктор історичних наук, про�

фесор, декан факультету полі�

тичних наук Миколаївського

державного гуманітарного уні�

верситету імені Петра Могили

АДМІНІСТРАТИВНОCТЕРИТОРІАЛЬНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ДОЦІЛЬНІСТЬ, СВОЄЧАСНІСТЬ

ТА ПЕРСПЕКТИВА (на прикладі Миколаївської області)

Вступ

Після Помаранчевої революції з обранням Прези�дентом України В. А. Ющенка в державі активізуваласьробота по реформуванню цілого ряду державотворчихнапрямів.

Особливої актуальності з ініціативи Віце�прем’єр�міністра України Р. П. Безсмертного набули проблемиздійснення адміністративно�територіальної реформи.Розгорнулася ця робота у квітні 2005 р., коли почав об�говорюватись законопроект «Про територіальний уст�рій України». Для широкого ознайомлення фахівців таінших зацікавлених осіб даний законопроект був роз�міщений в Internet на урядовому порталі.1

У документі, який пізніше був опублікований у пресіта окремо виданий, визначились поняття та засади те�риторіального устрою України, правовий статус та рівніадміністративно�територіальних одиниць, порядок ви�рішення органами державної влади та органами місце�вого самоврядування питань територіального устрою.2

Після цього у квітні�травні 2005 р. почалось прове�дення кущових обговорень даного законопроекту у Лу�ганську, Одесі, Івано�Франківську та Вінниці.

1 Див.: www.kmu.gov.ua2 Див.: Проект Закону України «Про територіальний устрій

України».– К., 2005.– С. 1–4.

АдміністративноDтериторіальна реформа в Україні... | 193

Виступаючи на обговореннях, Віце�прем’єр�міністрРоман Безсмертний звертав увагу на те, що реформу�вання системи управління державою та територіально�го устрою відбувається з метою надання реальної мож�ливості для людини отримати максимальну кількістьпослуг від органів влади на кожному рівні управління.Саме людина та задоволення її потреб повинні опини�тися в центрі уваги влади, яка для ефективної реаліза�ції покладених на неї функцій отримає необхідні пов�новаження і, у той же час, буде нести всю повноту від�повідальності за втілення в життя цих функцій.

У ході реформування відбуватиметься приведенняукраїнського законодавства у відповідність до Євро�пейської хартії про місцеве самоврядування, що рати�фікована Верховною Радою України. В цій Хартії за�значено, що саме органи місцевого самоврядування за�безпечують ефективне і близьке до громадянинауправління та безпосередню участь людини у держав�них справах, що є одним з головних демократичнихпринципів.

Застосування норм Хартії та європейської практикиадміністративно�територіальної організації держави єнеобхідною умовою на шляху інтеграції України до сві�тової спільноти, зокрема до Європейського Союзу.3

В ході обговорення зверталась увага на розкриттясуті адміністративно�територіального устрою. Посила�ючись на різнопланові джерела, фахівці відзначали, щоце законодавчо закріплена система поділу держави натериторіальні утворення, відповідно до яких здійсню�ється організація та функціонування органів державноївлади та місцевого самоврядування.4 Під час політич�

3 Воля // 2005.– Квітень.– № 5–6; Матеріал громадських обгово�рень проекту Закону України «Про територіальний устрій України».–К., 2005.– С. 29.

4 Див.: Конституція України.– К., 1996.– С. 41–42; Політологічнийенциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна.–К., 1997.– С. 12; Головченко В. В., Ковальський В. С. Юридична терміно�логія. Довідник.– К., 1998.– С. 10–11; Політологія: термін, поняття,персоналії, схеми, таблиці.– К., 2001.– С. 11; Рябов С. Політологія:словник понять і термінів.– К., 2001.– С. 17–18.

194 | Михайло Багмет

ного дискурсу верховенство отримало твердження проте, що реформування адміністративно�територіально�го устрою повинне базуватися на певних принципах,які сприяють поліпшенню стандартів життя, наближа�ють надання певних послуг населенню, сприяють роз�витку місцевого самоврядування. З географічної точкизору, серед таких принципів зазначалось: повсюдність,пропорційність, компактність, доступність, спадкоєм�ність, взаємодоповнюваємість, гнучкість та адаптив�ність, саморегулювання.

Критика існуючої схеми адміністративноCтериторіального устрою України

Політтехнологи звертали увагу й на те, що нині у по�нятійно�термінологічному апараті адміністративно�те�риторіальних одиниць є чимало суперечностей. Так,відповідно до статті 133 ІХ�го розділу Конституції Ук�раїни, систему адміністративно�територіального уст�рою України складають: Автономна Республіка Крим,області, райони, міста, райони в містах, селища і села.5

Порівняння норм Конституції з існуючою схемою ад�міністративно�територіального устрою виявило такунизку суперечностей:

• по�перше, поза переліку адміністративно�терито�ріальних одиниць в нормах Конституції опинилисьміські, сільські та селищні ради;

• по�друге, перелік адміністративно�територіальниходиниць включає як власне адміністративно�територі�альні одиниці такі, як області та райони, так і адмініст�ративно�територіальні одиниці, які, по суті, є населе�ними пунктами: міста, селища та села. Це спричинилопевну плутанину в поняттях «адміністративно�терито�ріальна одиниця» та «населений пункт». Приміром,сільська рада та село, селищна рада та селище міськоготипу; місто обласного значення чи місто районного

5 Див.: Матеріали громадських обговорень проекту закону України«Про територіальний устрій України».– С. 29.

значення як адміністративно�територіальна одиницята місто як населений пункт;

• по�третє, відсутність базового рівня адміністра�тивно�територіальних одиниць: сільських та селищнихрад призвело до порушення принципу повсюдності те�риторій, за яким значні території поза межами сіл таселищ не належать ні до будь�яких адміністративно�територіальних одиниць.

Таким чином, існуюча схема адміністративно�тери�торіального устрою України являє собою складну не�упорядковану чотириступеневу ієрархічну структуру.(Див. додаток).

Кожна із вказаних адміністративно�територіальниходиниць наділена державою відповідними повнова�женнями у сфері державного управління, а також ви�конує певні самоврядні функції.

У цій системі є чимало неточностей і суперечностей.Так, одні й ті ж адміністративно�територіальні одини�ці: міста районного значення, селищні та сільські радиможуть належати як до третього, так і до четвертогорівня ієрархії. Відсутність в адміністративно�територі�альному устрої України найнижчого базового рівня тарізноманіття адміністративно�територіальних одиницьтретього та четвертого рівнів: міста районного значен�ня, селищні, сільські ради ускладнюють адміністратив�но�територіальну схему по горизонталі. Особливоїактуальності ця проблема набула для специфічнихміських адміністративно�територіальних утворень, натериторії яких діють кілька інших адміністративно�те�риторіальних одиниць, але які не становлять єдиної те�риторіальної громади. Це, передусім, стосується 64 містобласного значення, до території яких входить ще202�ві інші адміністративно�територіальних одиниці, вяких діють органи місцевого самоврядування.

Така схема сьогодні, на думку організаторів адмін�реформи, стала основним стопором для проведенняефективних соціально�економічних перетворень, вонавносить дисбаланс у фінансову сферу та не забезпечуєефективними державними послугами громадян Украї�



ни. Нинішній адміністративний поділ не враховуєпринципів економічної доцільності, що призводить досуттєвих соціально�економічних та територіальнихдиспропорцій.6

Підпадали справедливій критиці й інші диспропор�ції, насамперед, пов’язані з кількістю адміністративно�територіальних одиниць кожного рангу ієрархії та чи�сельністю жителів у однотипних населених пунктах.

Трирівнева система адміністративноCтериторіального устрою: польський досвід

Замість цього, виходячи із позитивного досвідуПольщі, почала активно пропагуватись така трирівне�ва система адміністративно�територіального устрою.

Громада – не менше 5 тисяч мешканців.Район – Місто/район – не менше 70 тисяч мешкан�

ців.Регіон – Місто/регіон – Автономна Республіка

Крим – не менше 750 тисяч мешканців.Аналіз схеми свідчить, що запропонована модель

організації територій дозволяє забезпечити:• створення та укрупнення базових адміністратив�

но�територіальних одиниць�громад, з дотриманнямпринципу повсюдності місцевого самоврядування тачіткого розмежування територій громад;

• запровадження трирівневої територіальної систе�ми управління «громада�район�регіон» та визначеннякомпетенції адміністративно�територіальної одиницівідповідного рівня.

Впровадження такої моделі призведе до ліквідації намісцевому і районному рівнях місцевих державних ад�міністрацій та передачі, відповідно до Європейськоїхартії місцевого самоврядування, їх функцій органаммісцевого самоврядування. Крім того, така система уп�равління призведе до змін розподілу повноважень між



органами виконавчої влади та місцевого самовряду�вання.

За кожним рівнем, переконують прибічники даногореформування, чітко окреслиться відповідний перелікпослуг для громадян.7

В узагальненому вигляді їх можна змоделювати та�ким чином:

Повноваження місцевих рад буде поширюватись на:• затвердження бюджетів;• затвердження структури виконавчого органу ради,

обрання їх посадових осіб із числа депутатів відповід�ної ради;

• обрання керівництва контрольних органів;• затвердження окладів посадових осіб;• оцінка дій виконавчих органів.Повноваження громад, середня кількість яких повинна

становити 5 тисяч мешканців, розповсюдиться на такісфери:

• дитячі дошкільні заклади;• догляд за особами похилого віку та інвалідами;• турбота про сім’ю та підростаюче покоління;• початкові середні школи, вечірні школи;• охорона здоров’я та первинна медична допомога;• планування;• використання землі, охорона довкілля;• благоустрій території, утримання доріг, вулиць,

парків тощо;• дозвілля та культура;• громадський транспорт;• побутове забезпечення (водогони, каналізації, те�

лезабезпечення, енергозбереження);• санітарний контроль та профілактика.Що стосується повноважень районних рад, які повин�

ні об’єднувати населення в кількості 70 тисяч мешканців,то їх діяльність спрямовується на:

• амбулаторні та стаціонарні медичні послуги;


• підготовку молодшого медичного персоналу;• підготовку спеціалістів у ПТУ, коледжах (насампе�

ред орієнтованих на комунальну сферу);• організацію та утримання місцевої міліції;• утримання доріг районного значення;• транспортне обслуговування;• забезпечення дозвілля та культурного відпочинку

населення.Для даного розподілу владних повноважень перед�

бачено, як уже раніше відзначалось, ліквідацію район�них державних адміністрацій.

На обласному рівні залишаться обласні державні адмі�ністрації, але тільки з такими функціями:

• забезпечення виконання та контроль за дотриман�ням Конституції та законів України, актів ПрезидентаУкраїни та Кабінету Міністрів, інших органів виконав�чої влади;

• додержання прав і свобод громадян;• координація діяльності регіональних представ�

ництв центральних органів виконавчої влади;• контроль за недопущенням бюджетних диспро�

порцій.Всі управлінські повноваження будуть передані облас�

ним радам. На них покладатиметься відповідальність за:• розроблення і виконання програм регіонального

розвитку;• підготовку та перепідготовку спеціалістів у інсти�

тутах, академіях, університетах;• розвиток регіональної науки;• утримання доріг регіонального значення;• розвиток транспортної інфраструктури області;• спеціалізоване медичне обслуговування;• ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій;• координацію діяльності місцевої міліції;• організацію дозвілля і культури у регіоні.Таким чином, внаслідок реалізації даного проекту

адміністративно�територіальної реформи Україна ізцентралізованої держави може стати децентралізова�ною європейською країною самоврядних громад.



Внесення таких змін передбачено в кожному регіо�ні, в тому числі і на Миколаївщині.

АдміністративноCтериторіальна система на Миколаївщині

Миколаївська область була створена 22 вересня1937 року. Вона розташована на півдні України, басей�ні нижньої течії ріки Південний Буг. Територія складає24,6 тис. кв. км. Чисельність населення – 1229,5 тис.осіб. (Ці і надалі статистичні дані, відносно Миколаїв�ської області, заполучені з буклету, підготовленого Го�ловним обласним управлінням статистики).8

Кількість адміністративно�територіальних оди�ниць, рад і населених пунктів (1 січня 2005 року): райо�нів – 19; районів у містах – 4; міст обласного значен�ня – 5; міст районного значення – 4; селищ міськоготипу – 17; сільських населених пунктів 901; з них се�лищ – 74; районних рад – 23; міських рад – 9; селищ�них рад – 17; сільських рад – 287.

У Миколаївський області всього 927 населенихпунктів, з них 26 міських та 901 сільський.

У 19 районах проживає 557,9 тис. осіб, у т. ч. з чи�сельністю населення:

• до 40 тисяч – 17 районів;• 40–49 тисяч – 1 район;• 50 і більше тисяч – 1 район.Найбільший район за чисельністю населення –

Жовтневий (53,2 тис. осіб), найменший – Очаківський(16,5 тис. осіб).

У дев’яти містах області проживає 728,7 тис. осіб, ут. ч. з чисельністю населення:

• до 20 тисяч – 5 міст;• 20–49,9 тисячі – 2 міста;• 50,0–99,9 тисячі – 1 місто;• 100,0 і більше – 1 місто.Найбільше місто за чисельністю населення –

8 Див.: Адміністративно�територіальний устрій Миколаївськоїобласті.– Миколаїв, 2005.– С. 2.


м. Миколаїв (509,0 тис. осіб), найменше – м. Баштан�ка (12,8 тис. осіб).

У 17 селищах міського типу (смт) проживає 93,2 тис.осіб, у т. ч. з чисельністю населення:

• до 3 тисяч – 3 смт;• 3–4,9 тисяч – 4 смт;• 5–8,9 тисячі – 9 смт;• 9,0 і більше – 1 смт.Найбільше смт за чисельністю населення – смт Вра�

діївка (9,4 тис. осіб), найменше – смт Кудрявцівка(2,1 тис. осіб).

Територія, щільність та чисельність населення (на 1 січня 2005 року)

Терито�рія,

кв. км

Чисель�ність наяв�ного насе�

лення,тис. осіб

Щіль�ність на�селення,осіб на1 кв. км

Сели�ща

місько�го типу

Область 24585,5 1229,5 50 17

Міста

Миколаїв 259,8 509,5 1959 –

Первомайськ 25,1 68,8 2712 –

Вознесенськ 22,6 40,0 1771 –

Южноукраїнськ 24,4 38,8 1591 –

Очаків 14,9 15,6 1049 –

Райони

Арбузинський 968,7 23,2 24 2

Баштанський 1706,2 39,9 23 –

Березанський 1378,2 24,5 18 1

Березнегуватський 1263,7 22,2 18 1

Братський 1129,2 20,0 18 1

Веселинівський 1244,7 26,0 21 2

Вознесенський 1391,9 33,6 24 1

Врадіївський 801,0 19,8 25 1


Чисельність населення селищ міського типу (на 1 січня 2005 року)

Середня чисельність одного селища міського типу –5,5 тис. осіб.

Селища міськоготипу

Тис. осібСелища міського

типуТис. осіб

Арбузинка 7,0 Казанка 7,8

Березанка 4,2 Костянтинівка 2,5

Березнегувате 7,7 Криве Озеро 8,3

Братське 5,8 Кудрявцівка 2,1

Веселинове 6,9 Олександрівка 5,6

Воскресенське 4,6 Ольшанське 3,9

Врадіївка 9,4 Підгородна 2,3

Доманівка 6,5 Первомайське 3,3

Єланець 5,3

Терито�рія,

кв. км

Чисель�ність наяв�ного насе�

лення,тис. осіб

Щіль�ність на�селення,осіб на1 кв. км

Сели�ща

місько�го типу

Доманівський 1458,0 28,0 19 1

Єланецький 1017,7 17,2 17 1

Жовтневий 1460,4 53,2 36 2

Казанківський 1349,2 22,9 17 1

Кривоозерський 814,4 27,4 34 1

Миколаївський 1429,9 33,6 24 1

Новобузький 1242,8 33,0 27 –

Новоодеський 1428,5 36,5 26 –

Очаківський 1485,3 16,5 11 –

Первомайський 1318,7 34,7 26 1

Снігурівський 1350,2 45,6 34 –

Продовження

Групування сільських рад за чисельністю населення по районах (за даними Всеукраїнського перепису населення

на 5 грудня 2001 року)

Середня чисельність однієї сільської ради – 1,4 тис.осіб.

Середня чисельність однієї селищної ради – 5,2 тис.осіб.


Вс

ьо

го с

іль

�р

ад

У тому числі, за чисельністю населен�ня, осіб

До

50

0

50

1–

10

00

10

01

–1

50

0

15

01

–2

00

0

20

01

–3

00

0

30

01

–4

00

0

40

01

–5

00

0

50

01

–1

00

00

Область 287 9 89 93 31 51 10 3 1

Арбузинський 12 3 2 4 2 1 – – –

Баштанський 19 – 5 8 1 4 1 – –

Березанський 16 – 6 7 1 1 1 – –

Березнегуват�ський 14 3 7 1 1 2 – – –

Братський 15 – 11 3 – 1 – – –

Веселинівський 12 – 4 5 1 2 – – –

Врадіївський 11 – 6 4 1 – – – –

Доманівський 13 – 2 5 1 4 1 – –

Єланецький 11 – 6 3 1 1 – – –

Жовтневий 19 – 1 4 5 4 3 1 1

Казанківський 17 1 11 4 – – 1 – –

Кривоозерський 15 – 4 7 2 1 1 – –

Миколаївський 17 – 1 6 4 5 1 – –

Новобузький 12 1 4 4 – 3 – – –

Новоодеський 17 1 5 5 3 3 – – –

Очаківський 11 – 3 3 1 4 – – –

Первомайський 21 – 6 7 2 4 1 1 –

Снігурівський 19 – 3 7 3 6 – – –


Як видно, у Миколаївській області існують диспро�порції відносно територіальних показників і кількостімешканців у населених пунктах. Дуже кваліфікованоокреслив такі невідповідності заступник голови Мико�лаївської обласної державної адміністрації В. А. Война�лович в інтерв’ю для місцевої суспільно�політичної га�зети «Южная правда».9 Зокрема, він звернув увагу нарізнопланові індекси розмірів районів Миколаївщини.

Так, найменші індекси характерні для Врадіївськогой Кривоозерського районів, найбільші – для Баштан�ського й Очаківського районів, площа території Баш�танського району більша ніж у 2 рази території Врадіїв�ского району. Диспропорція в розрізі районів спостері�гається й у кількості населення: кількість населенняЖовтневого району більш ніж у 3 рази перевищує насе�лення Очаківського району.

Середня кількість населення у межах сільських і се�лищних рад коливається від 1257,8 осіб на одну сіль�ську раду в Братському районі до 2536,4 особи – у Но�вобузькому районі. По Україні – середня кількість на�селення у межах сільської ради становить 1800 осіб.

Значні відмінності спостерігаються й у кількості ад�міністративних одиниць у районах області. Так, напри�клад, кількість адміністративних одиниць у Первомай�ському районі становить 22, а в Очаківському лише 11.

Дуже непропорційним по районах є показник кіль�кості населених пунктів різного типу й підпорядкуван�ня, що визначає певна недосконалість адміністратив�но�територіальних поділів на рівні середньої адмініст�ративної ланки. Так, у Казанському районі їх – 73, а вКривоозерському – 27. Середня кількість населенихпунктів у межах сільської, селищної ради коливаєтьсявід 4,5 – у Новобузькому і Доманівському районах до1,7 – у Кривоозерському районі. Для порівняння, поУкраїні середня кількість населених пунктів у межахсільради становить 2,5.

9 Див.: Войналович В. Жить по�новому // Южная правда.– 2005.–25 июня.

В області спостерігається досить нерівномірна від�даленість районних центрів до обласного: вона колива�ється від 44 км від Новоодеського району до 223 км відКривоозерського району до Миколаєва.

Трирівнева адміністративноCтериторіальна модель для Миколаївської області

Миколаївська область, як і будь�яка інша, має своїособливості. Відповідно до запропонованого законо�проекту, необхідне об’єднання декількох поселень угромаду – базову одиницю нового територіальногоустрою із чисельністю населення не менш 5000 чоло�вік. Але в області на сьогоднішній день серед 304 се�лищних і сільських рад, які мають від 5 тис. до 10 тис.населення – усього 14. У цілому ж картина по областітака: від 4 до 5 тис. населення – 4 ради; від 3,5 до4 тис.– 10; від 2,5 до 3 тис. – 19; від 2 до 2,5 тис.– 34; від1,5 до 2 тис.– 31; від 1 до 1,5 тис.– 93; від 900 до 1 тис.–14; від 800 до 900 – 31; від 700 до 800 – 25; від 600 до700 – 13; від 500 до 600 – 7; від 400 до 500 – 7; від 300 до400 – 2. Це стосується й районів. Відповідно до запро�понованого законопроекту, райони або міста�райониповинні нараховувати не менш 70 тис. чоловік, а в Ми�колаївській області немає жодного району з такоюкількістю, і тільки одне місто Первомайськ «дотягає»до цього рівня – 68,7 тис. чоловік. Через це при утво�ренні адміністративно�територіальних одиниць у регі�оні необхідно враховувати особливості адміністратив�но�територіального устрою кожного району, села.А особливо: щільність населення на певній території,середня кількість населених пунктів у межах сільськоїради, віддаленість громади від адміністративного цент�ру. І якщо зазначені показники значно вище або нижчесередніх показників по Україні, то утворювати адмі�ністративно�територіальні одиниці потрібно відповід�но до діючих показників.

Як же на Миколаївщині політичні і муніципальніменеджери, тобто керівники обласного, районних,



міських та селищних рівнів відреагували на проект за�кону України «Про територіальний устрій України»?

З метою розробки заходів і широкого інформуваннянаселення щодо підготовки та проведення адміністра�тивно�територіальної реформи розпорядженням голо�ви облдержадміністрації від 22 квітня 2005 року№ 108�р «Про створення робочої групи з підготовкизаходів щодо проведення адміністративно�територі�альної реформи» створено відповідну робочу групу.Групу створено у кількості 24�х осіб, головою робочоїгрупи призначено Войналовича В. А., заступника голо�ви облдержадміністрації з політико�правових та гума�нітарних питань, заступником голови робочої групи –Нечушкіну Л. В., начальника управління з питаньвнутрішньої політики облдержадміністрації. До складугрупи увійшли: директор Миколаївського філіалу інс�титуту землестою Держкомзему України, начальникобласного управління земельних ресурсів, начальникголовного управління економіки облдержадміністра�ції, начальник головного фінансового управління обл�держадміністрації, начальник управління житлово�ко�мунального господарства облдержадміністрації, на�чальник управління містобудування та архітектуриоблдержадміністрації, науковці, представники органівмісцевого самоврядування тощо. Відповідні розпоряд�ження видані головами райдержадміністрацій та місь�кими (міст обласного значення) головами.10

Члени обласної робочої групи організували громад�ське обговорення адміністративно�територіальної ре�форми у Миколаєві, а також брали активну участь у ра�йонних та кущових обговореннях, які проводилися вгромадах, на підприємствах і організаціях.

Протоколи цих громадських обговорень свідчать,що на обласному обговоренні у м. Миколаєві взялиучасть делегації з усіх районів та міст області. Всьогобули присутні 766 чоловік, серед них: 89 представників

10 Див.: www.mykolayiv�oda.ooa.ua (Веб�сайт «Адміністративно�територіальна реформа»).


органів виконавчої влади, 450 – органів місцевого са�моврядування, 24 представника наукових установ,68 представників політичних партій, 54 представникагромадських організацій, 35 представників засобів ма�сової інформації, 46 – інших установ. В області відбу�лися 22 районних та міських кущових громадських об�говорення, в яких взяли участь 4032 чол., серед них:439 представників органів виконавчої влади, 1046 – ор�ганів місцевого самоврядування, 18 представників нау�кових установ, 310 представників політичних партій,295 представників громадських організацій, 66 пред�ставників засобів масової інформації, 1858 – іншихустанов. За результатами обговорень прийнято 19 резо�люцій, з яких 18 – за проведення адміністративно�те�риторіальної реформи, 1 – проти проведення рефор�ми; в 3 районах резолюції не приймалися.11

Крім того, члени обласної робочої групи підготува�ли для фахівців та широкої громадськості цікавий ма�теріал про концептуальні засади реформування місце�вого самоврядування та територіального устрою; пов�новаження громади, районної ради, обласної ради таоблдержадміністрації; удосконалення бюджетного за�конодавства в контексті проведення реформи; особли�вості адміністративно�територіального устрою Мико�лаївської області тощо.12

З метою розширення інформації серед населення об�ласті про суть адмінреформи на Миколаївщині були орга�нізовані єдині Дні інформації громадян на тему «Основнізасади адміністративно�територіальної в Україні». На ве�ресень 2005 р. в ході таких єдиних інформаційних заходівчлени обласної та районних робочих груп виступили у257�ми колективах, установах, організаціях і навчальнихзакладах області. На цей час інформаційно�роз’ясню�вальною роботою було охоплено 11 162 чоловіка.

11 Довідка про проведену роботу Миколаївською обласною робо�чою групою з підготовки заходів щодо проведення адміністративно�те�риторіальної реформи // www.mykolayiv�oda.ooa.ua

12 Див.: Матеріали громадських обговорень проекту закону України«Про територіальний устрій України».– Миколаїв, 2005.– 61 с.


Окрім цього, члени обласної робочої групи зверну�ли увагу і представників місцевих друкованих і елект�ронних засобів масової інформації на актуальність ви�світлення проблем адмінреформи. Відгукнувшись назвернення, журналісти області провели 1 липня 2005 р.засідання Миколаївського прес�клубу, на якому озна�йомилися з основними положеннями реформи, до�цільність та своєчасність її проведення. В результаті начас підготовки до друку даного матеріалу в Миколаїв�ській області було опубліковано понад 180 статей проадмінреформу в 26 комунальних та 12 некомунальнихперіодичних виданнях. З даної тематики на телеканалі«Миколаїв» вийшло 9 репортажів, а на обласному радіо«Бузька хвиля» – 8. Також про хід обговорення рефор�ми підготовлений цікавий 15�хвилинний відеофільм13.

Узагальнивши перші місяці обговорення адмінре�форми, члени обласної робочої групи сформулювалипропозиції щодо запропонованого законопроекту, якібули направлені на адресу Президента УкраїниВ. А. Ющенка та безпосередньо ініціатору даної адмі�ністративно�територіальної реформи, Віце�прем’єр�міністру України Р. П. Безсмертному.14 В них сформу�льовані, по�перше, загальні рекомендації щодо пере�творення України із суперцентралізованої держави вкраїну з максимальним наближенням влади до грома�дян, де б надавалась їм можливість отримувати гаранто�вану кількість послуг.

По�друге, висловлені критичні зауваження, які вар�то враховувати від час розроблення змін до Конститу�ції України та уточнень до близько 400 законів Україниі понад 4000 підзаконних актів.

По�третє, в цілому, підтримуючи доцільність пере�ходу на трирівневу систему адміністративно�територі�ального устрою і муніципального управління окресле�ні власні бачення досягнень стандартів для отримання

13 Довідка про проведену роботу Миколаївською обласною робо�чою групою з підготовки заходів щодо проведення адміністративно�те�риторіальної реформи // www.mykolayiv�oda.ooa.ua

14 Див.: Пропозиції щодо законопроекту «Про територіальний уст�рій України» від Миколаївської області // www.mykolayiv�oda.ooa.ua


членами громад реальних послуг у сфері освіти, охоро�ни здоров’я, культури, фізкультури, спорту, соціально�го захисту і т. д.

Мотивуючи підґрунтя фінансового забезпеченнямісцевого самоврядування, з метою поліпшення нада�них послуг членам громад, обласна робоча група сфор�мулювала також ще пропозиції для центральних влад�них структур відносно доцільності розроблення новоїМетодики розрахунків нормативного фінансуваннямісцевих громад.15

Висновок

Ознайомлення із зарубіжним досвідом, зокрематрирівневою системою територіального устрою вПольщі, аналіз розгортання політичного дискурсу що�до суті реформи в центрі і на місцях16 обумовили в Ми�колаєві в середині вересня 2005 р. розпочати детальнінапрацювання відносно варіантів нового адміністра�тивно�територіального устрою області та моделюваннянових структур громад у таких районах: Баштанському,Веселинівському, Доманівському, Жовтневому, Ново�бузькому, Миколаївському і Снігурівському. Порів�няльний аналіз результатів моделювання громад вперелічених районах свідчить про прийнятну можли�

15 Пропозиції обласної робочої групи щодо внесення змін в бюд�жетне та податкове законодавства // www.mykolayiv�oda.ooa.ua

16 Див.: Рекомендації загальноукраїнської конференції «Місцевесамоврядування в контексті конституційних та демократичних реформв Україні».– К., 2005.– С. 1–9; Концепція децентралізації державногоуправління та розвитку місцевого самоврядування.– К., 2005.–С. 1–36; Роман Безсмертный. Операция «Аргументация» // Газета«Так!» – 2005.– 9–15 августа; Віталій Олуйко. Центром адміністратив�но�територіальної реформи має бути ... людина // Голос України.–2005.– 23 квітня; Віталій Журавський. Реформа адміністративно�тери�торіального устрою: підводні течії і підводне каміння // Голос Украї�ни.– 2005.– 6 липня; Корж В. Т. Адміністративно�територіальнареформа – це шлях до стабільності країни на перспективу // Голос Ук�раїни.– 2005.– 5 серпня; Шахнюк О. Лабиринты админреформы.–Крымская правда.– 2005.– 11 августа; Що ви думаєте про поділ Києвана нові райони? // Самоврядування Києва.– 2005.– 6 вересня.


вість об’єднання громад, зменшення кількості сіль�ських і селищних рад, рівномірну кількість членів гро�мад у запропонованих структурах та визначення новихцентрів громад. Однак на даний час така робота покищо здійснюється схематично, нечітко обґрунтовуютьсяпропозиції в доцільності територіальних змін, в пояс�нюючих записках не виразно ще окреслюються прин�ципи об’єднання громад, не завжди враховуються еко�номічні показники при моделюванні.

Стримуючим фактором у подоланні прорахунків єбрак досвіду у кадрів зі здійснення адміністративно�те�риторіального реформування та різнопланова специ�фіка функціонування громад, виходячи з їх історично�го, економічного, географічного, етнічного та іншихфакторів розвитку. На це звертають увагу й респонден�ти в ході проведення соціологічних досліджень щодоставлень до адмінреформи.17 Однак хоча й висловлю�ють миколаївці різнопланові думки в ході моніторин�гів, більшість опитаних мешканців області ствердноставляться до доцільності проведення адмінреформи,вірять, що вона буде неминуче здійснена в Україні, хо�ча запровадження її пов’язують із закінченням вибор�чого процесу у 2006 році та початком конституційно�політичної реформи.

17 Войналович В. Жить по�новому // Южная правда.– 2005.–25 июня.

Михайло Жук,кандидат філософських наук,

завідувач кафедри соціально�

гуманітарних дисциплін Сум�

ського обласного інституту

післядипломної педагогічної

освіти, доцент кафедри політо�

логії, соціології та психології,

керівник проблемної лабора�

торії «Центр соціально�гумані�

тарних аспектів регіональних

досліджень» Сумського дер�

жавного університету

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ В КОНТЕКСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ: ПРОБЛЕМИ ТА РИЗИКИ

У ФОРМУВАННІ ГРОМАДЯНСЬКОЇ СВІДОМОСТІ

Вступ

Дуже цікавим напрямом вивчення українських реа�лій після Помаранчевої революції є практична адапта�ція суспільства до таких стратегічних пріоритетів, якЄвроінтеграція та розбудова громадянського суспіль�ства. Ці позиції активно декларувались попередньоювладою на рівні пропагандистських гасел, але не булиспрямовані на їх практичну реалізацію. При цьому Єв�роінтеграція, розбудова громадянського суспільствабільше використовувались як засіб маніпуляції су�спільною свідомістю, перетворювались на пропаган�дистські міфи для підтримки іміджу країни на міжна�родній арені, а не були програмою конкретних дій тасистемою чітко структурованих, реальних цінностей,пріоритетів.

Чому внаслідку Помаранчевої революції відбуласьця зміна? Сама її специфіка як соціального явища по�требувала не просто ефективних соціальних інновацій,а чіткого визначення пріоритетів подальшого розвиткув напрямі практичної демократизації суспільства та

210 |

запровадженні тих самих нових, демократичних цін�ностей життя, які відстоював народ на українськихмайданах.

Феномен Помаранчевої революції є одним з різно�видів безкровних, тихих революцій у державах соціа�лістичного блоку та колишнього СРСР. Мабуть, голов�ними критеріями цих революцій є потужний народнийпротест проти спроби попередньої владної еліти в томучи іншому вигляді фальсифікувати вибори і підмінитиочікувані населенням процеси радикальних трансфор�маційних змін на процеси, що відроджують оновленумодель авторитаризму чи тоталітаризму, підтримка.А також наявність опозиційної, яка може стати загаль�нонаціональним символом бажання змін. Саме томуна передній план у них виступало неприйняття насе�ленням у формі масового мітингового, а не силового,протесту проти конкретних фактів ігнорування, фаль�шування народного волевиявлення та спроби від «іме�ні народу» закріпити кланово�корпоративні відносинияк домінуючий фактор розвитку цих держав.

На хвилі цих революцій нові та опозиційні лідериотримують реальний кредит довіри народу на реаліза�цію нових стратегій розвитку, що перетворюють гасла«демократія», «права людини», «плюралізм», «опози�ція», «публічність політики», «цивілізовані ринковівідносини», «система соціального захисту населення»на норми суспільного життя. Більше того, саме ці ліде�ри набувають масове визнання як символи майбутніхзмін, чесної влади, нових можливостей для розвитку тауспіху не тільки держави, регіонів, а й конкретної гру�пи, родини, особи. Люди починають вбачати в нихсвоє майбутнє. Саме тому опозиційні лідери та їх ото�чення, команда були в очах учасників акцій мітинговихпротестів уособленням незворотності руху від автори�таризму до демократії, гарантами блокування застосу�вання сили з боку старої влади та міжнародної під�тримки тихих революцій, пошуку компромісів міжспорідненими опозиційними силами та відмови від по�літичних репресій після приходу до влади, символами

Євроінтеграція в контексті регіонального розвитку... | 211

нових можливостей у інтеграції нових демократій досвітового демократичного співтовариства, і, перш завсе, до сучасної Ради Європи. Хвиля народного про�тесту в формі масових мітингів швидко перетворюєопозиційних лідерів на загальнонаціональних лідерів,від яких очікують розробки та реалізації програми ре�альних змін, вирішення більшості, або навіть всіхпроблем, що накопичилися в суспільстві.

Зміна еліт

При цьому дуже важливим компонентом становлен�ня опозиційної еліти як нової владної еліти є те, що вонаактивно дистанціюється від попередників як моральнасила, що запроваджує і буде запроваджувати загально�людські норми моралі в діяльність влади, бізнесу, су�спільства в цілому та вводить моральний критерій оцін�ки і своєї діяльності і діяльності своїх попередників.

Але при цьому в більшості випадків ризиками новоївлади є те, що у лідерів найчастіше немає зразу готовихреальних загальнонаціональної та регіональних про�грам модернізацій та інновацій, які можна перетвори�ти на ланцюжок безпосередніх результатів за певні тер�міни часу. Життя ставить їх перед потребою дужешвидко адаптувати очікування населення в чіткі про�грами послідовних дій і нові пропагандистські страте�гії, які будуть сприяти переходу від емоційного, інтуї�тивного очікування змін до розуміння складності ре�формаційних процесів, реальних темпів їх здійснення,ролі активного залучення всіх учасників революційнихподій до реалізації нових стратегій і забезпечення соці�ального консенсусу.

Одним з головних індикаторів успішності новоївладної команди є її спроможність швидко перетвори�ти революційні гасла на реальні програми змін,прив’язати їх до терміну власного перебування у владі,практично реалізувати їх як проекти, що забезпечуютьвідчутні конструктивні зміни для всіх прошарків насе�лення. Це, у свою чергу, актуалізує для нової еліти

212 | Михайло Жук

проблеми формування працездатної команди і наяв�ності достатньої кількості кваліфікованих кадрів з ви�соким потенціалом працездатності як на рівні вищогокерівництва, так і на регіональному рівні.

Дуже вагомим фактором успішності «тихих» рево�люцій і становлення нових еліт є активна підтримкасвітовим співтовариством «оксамитової», «трояндо�вої», «помаранчевої» та інших революцій. Ця підтрим�ка виявилася в таких моментах: 1. Запровадженні підпатронатом міжнародних посередників переговорнихпроцесів про несилові шляхи виходу з політичної кри�зи, пошуку консенсусу. Забезпечення нових прозорихта чесних виборів шляхом присутності міжнароднихспостерігачів. 3. Різке збільшення можливостей дляспівпраці з розбудови демократичної держави, в якійповернення до авторитаризму та тоталітаризму стаєнеможливим, а ринкові відносини є знаряддям зрос�тання добробуту населення, а не падінням рівня йогожиття. Мова йде про два рівні міжнародної підтрим�ки – підтримка на рівні визнання права населення жи�ти дійсно в демократичному суспільстві і підтримкареалізації реальних проектів нової влади (фінансова,науково�аналітична та консультативна, інформаційна,на рівні громадських обмінів з вивчення реальнихстандартів життя, яке декларувалось у ході революцій�них подій).

Мабуть, вивчення феномену Помаранчевої револю�ції буде неповним і без аналізу процесів вимушеногопереходу попередньої правлячої еліти від статусу сус�пільного керманича до статусу опозиційної сили.Особливо з урахуванням її великих ресурсів для впливуна суспільство і спроби політичного реваншу за такиминапрямами:

• більшості в законодавчих органах влади та органахмісцевого самоврядування, яка зберігається до новихвиборів;

• наявності армії бюрократів в органах державногоуправління, значна частина яких підбиралась за крите�ріями особистої відданості попереднім керманичам;


• системи підконтрольних їм ЗМІ, інтереси якихактивно лобіювались владою в інформаційному прос�торі і які реально певний час мають великі можливостівпливу на формування громадської свідомості, а інко�ли і домінують в суспільстві на регіональному рівні.Саме ця система є фактором інформаційного дискре�дитування дій нової політичної команди через звину�вачення в кількості невирішених проблем (хоча фак�тично ці проблеми новій команді дістаються у спадок),розповсюдження міфів (про відсутність фахівців, промасові політичні репресії);

• блокування нововведень влади завдяки контролюза частиною офіційної та тіньової економіки країнишляхом впливу на ціноутворення, можливого залучен�ня робітників власних підприємств до соціальних про�тестів щодо законності приватизації ключових об’єктівдержавної власності;

• глобального типу мислення населення, реальногостану суспільної свідомості, в якому внаслідок попе�редніх стандартів освіти та ЗМІ домінує не критичнийтип мислення, вміння використовувати SWOT аналіз, агасла і емоційні очікування швидких змін.

Саме цими причинами визначається тематика стат�ті. Бо в фокусі суспільної, громадянської свідомості нарегіональному рівні відображається і очікування змін, ірезультативність дій нової команди, і готовність дозбільшення кредиту довіри до республіканської та регі�ональної влади, політичних сил, що входять до владноїкоманди, і рейтинг та перспективність опозиції (якучорашньої еліти, так і інших політичних сил, і особли�во латентних, які можуть вийти на політичну арену та�кож бурхливо, як Партія зелених на парламентськихвиборах 1998 року).

Які фактори сьогодні реально впливають на форму�вання громадянської свідомості в регіоні та які ризикивизначають розвиток цього процесу в інтервалі між По�маранчевою революцією листопада 2005 р. та парла�ментськими виборами 2006 р.?


Громадська дія проти неправомочних рішень влади

Серед факторів, що впливають на розвиток громадян�ської свідомості в регіоні, перш за все слід виділити тра�диції громадських дій по захисту інтересів громад протинеправомірних та силових рішень попередньої влади.Саме на основі таких рухів народилась і Помаранчева ре�волюція. Бо феномен майдану – то готовність громад за�хищати свої інтереси практичними діями.

Традиції громадських рухів, їх вплив на формуваннягромадянської свідомості регіонів є дуже вагомим ком�понентом формування громадянського суспільства.Сумський регіон має дуже цікавий досвід реальних со�ціальних дій квітня�серпня 2004 р.– студентського ру�ху спротиву рішенню уряду про об’єднання трьох уні�верситетів м. Суми на авторитарних засадах. Рух спо�чатку був представлений невеликою групою студентів,співробітників та викладачів Сумського держуніверси�тету, до яких пізніше приєднались представники іншихвузів та громадськості, а сам рух вилився в масові акціїпідтримки студентів жителями області, які паралельноперетворились на рух вимоги відставки представникаПрезидента в області.

Одна з лідерів цього руху – Ірина Міркун – на базінашого центру зробила аналіз тих подій для популяри�зації руху на серії міжнародних конференцій. Ось їїкоментарі тих подій на міжнародній конференції «Ін�теграція країн з перехідною економікою у світовийекономічний простір: стан і перспективи» на базіЛьвівського національного університету ім. І. Франка(травень 2005 р., м. Львів). Ми маємо певний досвідгромадських дій. Приводом для нашої консолідаціїстало рішення Міністерства освіти та науки Українипро створення на базі трьох університетів м. Суми єди�ного Національного університету.

Ми були проти тих організаційних рішень, що булизапропоновані. Університет, навколо якого здійснюва�лось об’єднання, на нашу думку, був носієм не демо�кратичних, а авторитарних традицій і виникала загроза


перенесення цих принципів на нову структуру і на нашуніверситет. Ми розуміли, що викладачі опинилися взалежності від переукладення контрактів, тобто стализаручниками ситуації.

Саме тому ініціативу стихійно взяв на себе студент�ський ректорат, який з’ясував думку студентів черезопитування і анкетування. Вона чітко визначиласьпроти втрати демократичних засад наших вузів і пер�спектив масової комерціоналізації навчання. Саме піс�ля цього ми створили ініціативну групу із студентськихактивістів, провели збори студентів на всіх факульте�тах, отримали підтримку батьківської громади. Мипробували діяти офіційно: зверненнями до Міністраосвіти та науки, до Президента України, до Прем’єр�міністра України, до Голови Верховної Ради України.Але нам сказали, що ми помиляємось.

Саме тоді ми перейшли до акцій громадської непо�кори. Ми почали з проведення мітингів в м. Суми, пі�кетували будівлі Верховної Ради, Кабміну в Києві, про�бували вийти в засоби масової інформації. Але спочат�ку це були окремі акції без великої підтримки громади.Дуже велику підтримку популяризації наших протестівнам дав сайт sumy�bespredel.info (чесно кажучи, ми ідосі не знаємо, хто його створив, але ми їм дуже вдяч�ні), який чесно про нас розповідав.

Потім ми вирішили перейти до більш контактнихформ постійної взаємодії із жителями м. Суми таобласті.

На день Конституції ми провели масовий мітинг,через дискусію показали, що пробуємо захищати нашіконституційні права, і розбили наметове містечко вцентрі м. Суми. І до нас пішли люди, які не тільки ка�зали, що вони з нами, а й приєднувались до нашогомістечка, розбили свої намети. Потім до нас приєдна�лись і студенти інших вузів, викладачі, молодь з іншихрегіонів України. Саме тоді ми відчули, що таке під�тримка людей. Саме це і є громада.

Про нас почали писати, показувати по телебачен�ню. Саме це допомогло нам відчути і підтримку громад


інших регіонів держави. Але від влади, крім тиску тазвинувачень, ми не побачили рішень нашої проблеми.Саме тому ми спробували організувати піший похід наКиїв, але нам всю дорогу перешкоджали представникимісцевої влади, арештовували, судили «за порушеннягромадського порядку». І нарешті нас почули. Прези�дент своїм Указом від 10.08.2004 скасував об’єднаннявузів. Ми були в с. Харківці Полтавської області.

Ми всі раділи, бо ми вперше побачили, що нашаКонституція реально діє. Наш досвід допоміг нам ви�значитись і в процесі виборів Президента. Ми активнозалучились як спостерігачі, агітатори, журналісти. Мипротестували проти фальшування виборів, їздили наМайдан до Києва, проводили акції в м. Суми. РекторатСумДУ та викладачі не чинили ні адміністративного, ніпсихологічного тиску на студентів – учасників акційПомаранчевої революції, які проводились у період за�нять (хоча в інших вузах міста це практикувалось).

Сьогодні ми маємо нову державу, нового Президен�та, нове майбутнє для України. І нам потрібно навчи�тися не тільки жити в громадянському суспільстві, а ірозбудовувати його на рівні регіону, міста Суми, нашо�го Сумського державного університету.

Але саме в цьому у нас бракує досвіду, і ми дуже по�требуємо розширення контактів з європейськими,американськими вузами, щоб прискорити цей процес.

Бо нам потрібно навчитись бути партнерами в уні�верситетській громаді, бути єдиним цілим «студенти –викладачі – адміністрація». Віднайти такі стосунки, якідозволять нам всім успішно працювати над вирішеннямпроблем нашого становлення як фахівців, як громадян,працювати спільними зусиллями над більш високимрівнем працевлаштування наших випускників, залуча�тись до нових можливостей програм обмінів, стажувань,проведення спільних університетських, регіональних,всеукраїнських міжнародних проектів, інтегруватись до«третього» сектору через діяльність молодіжних громад�ських об’єднань (наше молодіжне громадське об’єднан�ня «Студентське Братство Сумщини» завжди раде



новим партнерам). Це створить нове поле для успіху іуніверситету, і кожного з нас».1

Дійсно ця молодь підняла, пробудила громаду, ви�тримала колосальний тиск старої влади і досягла свогосаме завдяки підтримці населення. Ось ілюстрації цихподій, бо дійсно в області, де був один з найбільш авто�ритарних керівників, молодь спромоглася захиститисвої інтереси і допомогти всій громаді зрозуміти – си�ла в єднанні і боротьбі за демократію. Саме традиції та�ких рухів, як опозиційний, можуть і повинні статиосновою об’єднання громади навколо розробки та реа�лізації програми солідарних дій з новою владою. Бомайбутнє України саме в єднанні для перетвореннятрансформацій на швидкі кроки до розбудови справж�ніх, а не декларованих демократії, цивілізованого рин�ку, соціальної держави, громадянського суспільства.

Трансформаційні інновації на регіональному рівні

Важливим фактором, на нашу думку, є спромож�ність нової влади на регіональному рівні запропонува�ти програму реальних змін, здійснити систему транс�формаційних інновацій. Перш за все це стосується тихрайонних центрів, які реально увійшли в зону депре�сивного розвитку. За період з 1991 по 2005 рр. однією знайболючіших проблем у Сумській області, як і в біль�шості інших областей України, на нашу думку, сталапроблема пріоритетів розвитку регіональної економі�ки. Справа в тому, що модель розвитку СРСР для ра�йонних містечок передбачала створення базового під�приємства чи групи підприємств, які були гарантамизайнятості населення, його доходів, основою форму�вання місцевого бюджету і розвитку соціальної інфра�структури, вирішення проблеми житла для населення.При цьому вони були максимально інтегровані в єди�

1 Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економіч�ний простір: стан і перспективи // Матеріали міжнародної науковоїстудентсько�аспіратської конференції. Львів, 13–14 травня 2005 р.,461 с.– Львів, 2005.– С. 233.

ний господарський комплекс СРСР, значна кількість їхпрацювала на поставку продукції до інших регіонів. Заперіод 1991 по 2005 рр. велика кількість таких підпри�ємств просто перестала фізично існувати або дійшла достадії банкрутства. Мова йде про ті міста, де практичноперестала існувати промисловість радянських часів,яка було основним постачальником робочих місць, ба�зою формування соціальної інфраструктури, вирішен�ня житлової проблеми. Фактично тут відбулося різкескорочення можливостей для самореалізації їх насе�лення, особливо молоді, що знайшло відбиття в трудо�вій міграції населення та падінні рівня життя.

Ця проблема не була створена новою владою, але відспроможності запропонувати реальні рішення і досяг�ти певних змін на краще залежить і рейтинг місцевоївлади, і рейтинг республіканського керівництва, і кре�дит довіри громади до темпів здійснення інновацій.

Населення очікує змін не взагалі, а там, де вономешкає: в містах Путивль, Кролевець, Конотоп, Біло�пілля, Шостка та інших. І дуже хотілося би бачити, щорегіональні лідери це враховують, пробують залучитинауково�аналітичний потенціал регіону до інтелекту�альних розробок, моделювання існуючих проблем тапідходів щодо їх вирішення, і в першу чергу розробкипроектів, які можуть бути реально профінансовані.А це потребує й іншої системи співпраці громади, полі�тиків та влади – громадських обговорень із залученнямвсіх політичних сил регіону. Найкращий засіб блоку�вання політичної демагогії та конфронтації – пропози�ція здійснення програми реальних дій, що забезпечуєреальні зміни.

Можливо, потрібно створити своєрідний рейтингвагомості проблем та можливостей їх розв’язання затермін перебування нової політичної команди у владі.Люди хочуть змін, а не розмов про складності.

Нашому центру дуже хочеться підключитись до роз�робки одного з варіантів таких програм, та, на жаль, митільки вчимось такої аналітиці, дуже відчуваємо потребу впартнерах, які допомогли б нам швидше цього навчитися.


Слід також враховувати і фактор певного саботажунововведень з боку консервативних чиновників, пред�ставників учорашньої еліти, тіньової економіки. Прицьому не слід забувати, що більшість у місцевих орга�нах влади належить представникам політичних сил по�передніх керманичів.

Звичайно, успіх формування громади залежить і відпослідовності дій вищого керівництва, нової владноїкоманди. Громаді не потрібні скандали та розколи міжновою елітою, яка на Майдані перетворилася на сим�воли надії: на дійсно європейський шлях розвитку Ук�раїни, повагу прав та свобод особи, подолання біднос�ті і створення сучасної економіки як гаранта добробутунаселення. Громада хоче результатів, а їх рівень є го�ловним критерієм того, наскільки громада буде підтри�мувати владу, а не коливнеться в напрямку нових формпротистоянь, особливо з урахуванням колосальної ак�тивізації політичної конкуренції під час парламент�ських виборів.

Дуже важливим фактором є і процес прискореногоконсолідування політичних сил напередодні парла�ментських виборів. В Україні вперше вибори повністюпройшли за пропорційною системою. При цьому сліднагадати, що реально, незважаючи на значний спектрфракцій у Верховній Раді, за пропорційною схемою наминулих виборах до парламенту пройшли шість полі�тичних сил. Тому в інформаційному просторі будеколосальна боротьба за кожний голос, і вона буде від�буватися більше не по лінії конкуренції програм і мо�делей розвитку на термін перебування у владі, до якогоні політичні гравці, ні населення ще не звикли, а в про�тистоянні гасел, критики, звинувачень, фальсифікаційта міфів. І якщо нова влада не забезпечить мінімальнукількість результатів і змін, то може виникнути ситуа�ція, що частина електорату переорієнтується на новілатентні та центристські сили.

І окремим фактором хочеться виділити залученняінформаційного простору регіону до глобального ін�формаційного простору. До речі, під час подій студент�


ського руху спротиву, коли їх заарештували під часмирного походу на Київ, мабуть, великою мірою по�ступки влади були в залежності від того, що на сайтіCNN тієї ж доби було декілька разів надано інформа�цію про ці події, бо ті, хто їх арештовував, перш за всехотіли інформаційно локалізувати дії студентів, а ви�йшло навпаки.

Ризики формування громадянської свідомості

Серед ризиків, що можуть визначати формування гро�мадянської свідомості в регіонах, можна виділити такі.

• Кредит довіри населення до помаранчевої коман�ди є більш зоною емоційних очікувань, ніж аналітич�них аргументів та практичних програм модернізацій.І якщо він не доповниться розумінням причин реаль�них проблем та темпів їх вирішення, оптимальностіможливих результатів, то може створитися феноменгромадських розчарувань і відходу мас від активної по�літики. Владі потрібно навчитись реалізовувати своїстратегії в чітко визначені терміни, в яких на сьогоднідуже велику роль будуть відігравати короткотерміновіпроекти, що дають реальні зміни.

• Негативний вплив конфліктів, некомпетентнихдій, зигзагоподібність окремих пріоритетів, що декла�рувались на Майдані (наприклад: реприватизація, по�карання за фальшування виборів, тиск на виборців),розкол керманичів і перехід їх до опозиції один одному.І не тільки на найвищому рівні, ми маємо в регіоні вжеокремі непорозуміння між новими представникамиобраної влади, нових мерів і влади, призначеної Пре�зидентом. Звичайно, негативний результат дав і процесрозколу команди нової влади у вересні 2005 року (зпублічними взаємними звинуваченнями в корупції,зловживаннях. Певна кількість людей просто дезорієн�тована в цих подіях).

• Загроза перетворення цілей Помаранчевої револю�ції із стереотипів на штампи. Дуже часте апелювання доцінностей Майдану і взагалі майдану як феномену,


який є активним і на сьогодні, особливо за умов розко�лу монолітної владної команди, може сприяти втратізмісту цих термінів. Адже Майдан, як провідний фак�тор Помаранчевої революції, був все�таки більшепроявом реакції населення на фальшування виборів іігнорування його права бачити у владі тих, кого хочутьлюди, а не чіткою програмою розуміння темпів пере�творення та чітко визначених за часом, ресурсами, ре�зультатами точок докладання зусиль.

Ці та інші ризики сьогодні потребують активноговивчення в першу чергу для запобігання зниженню під�тримки курсу на розбудову України як дійсно європей�ської держави, яка не тільки географічно входить до Єв�ропи, а і дійсно стане членом Європейського Союзу.

Регіональне бачення євроінтеграції

Бажаючи вивчити ступінь практичного розумінняцілей євроінтеграції та підтримки курсу нової влади наперетворення євроінтеграції на курс практичних дій тапроектів, «Центр соціально�гуманітарних аспектів ре�гіональних досліджень» Сумського державного універ�ситету провів соціологічне опитування студентськоїгромади з питань ставлення до євроінтеграційногокурсу та розуміння його на рівні власної участі та під�тримки. Фактично, ми спробували проаналізуватипроблему за такими індикаторами:

• ступень орієнтованості студентів на підтримкукурсу команди Віктора Ющенко на євроінтеграцію;

• очікування конструктивних змін від євроінтеграціїна загальнодержавному, регіональному та університет�ському рівнях;

• вивчення факторів, що можуть сприяти популяри�зації євроінтеграційного курсу.

Звичайно, наше дослідження не може претендуватина абсолютність висновків, але воно відображає реаль�ний стан громадської думки і певні проблеми в розу�мінні процесу. Слід зауважити, що це перше подібнедослідження, проведене нашою командою після Пома�


ранчевої революції в квітні�травні 2005 року. Але миплануємо формування моніторингової групи, яка будевідстежувати цю проблему періодично.

Репрезентивність вибірки практично відображає мо�дель студентів нашого університету. Те, що метою булодослідження громадської свідомості студентів тільки од�ного вузу, пов’язано з тим, що ми проводили його длярозробки комплексу заходів для підвищення орієнтова�ності молоді на підтримку курсу з євроінтеграції та пере�творення його пріоритетів на власні стратегії життєвогоуспіху. Адже на сьогодні для перетворення будь�якогополітичного проекту на дійсність, мабуть, необхідно ін�тегрувати його до системи пріоритетів кожної особи, по�казати, які нові можливості для неї це відкриває.

Цікавим є те, що в цілому пріоритетність євроінте�грації підтримує 65% опитаних, та більше половини зних вважають, що цей курс потрібно доповнюватипартнерством з Росією та країнами СНД. При цьомуабсолютна більшість прихильників євроінтеграції, 49%опитаних, пов’язують цю стратегію з партнерством ізСША, фактично мають трансатлантичну орієнтацію.

Та слід враховувати, що 21% опитаних вбачає пріо�ритетом партнерство з Росією та країнами СНД за на�явності курсу на євроінтеграцію. А в цілому важливістьросійського фактора зовнішньої політики України ви�діляють 57% опитаних. Лише 5% не визначились щодоцього питання.

На запитання «Чи вважаєте Ви, що вступ до НАТО єобов’язковим елементом євроінтеграції?» були наданітакі відповіді:

Якщо порівняти це з попередніми даними, то мож�на зробити висновок: кількість тих, хто підтримує у

Так 21%

Ні 48%

Не знаю 18%


будь�якій формі євроінтеграцію як головний пріоритетрозвитку України в 3 рази більше тих, хто пов’язує її ізвступом до НАТО. А 15% опитаних взагалі не дали від�повіді.

Попередні запитання цікаво порівняти і з такою по�зицією: «Чи достатньо Ви знаєте про систему Єврора�ди, НАТО (кількість членів, структуру, програми, особ�ливо молодіжні, конструктивні зміни, що відбулись утих нових членів, які раніше були соціалістичнимикраїнами чи входили до СРСР)?» Було надано такі від�повіді:

Нагадаємо, що майже 86% опитаних в цілому чітковисловили своє ставлення до євроінтеграційних про�цесів, але при цьому лише кожний восьмий володієдостатньою інформацією про сучасну Єврораду та про�цеси євроінтеграції.

Та позитивним є бажання розширити свої уявлення.На запитання: «А чи хотіли б ви знати більше про Єв�рораду? Особливо про програми для молоді для дер�жав� партнерів, типу України?» ми отримали таку ін�формацію:

Виявилась і ще одна закономірність. Очікувані ре�зультати від нового курсу найбільш чітко виявились нарівні держави, а не регіону.

Так 77%

Ні 3%

Не можу визначитися 13%

Не дали ніякої відповіді 7%

Так 12%

Ні 63%

Не можу визначитись 7%


Ось деякі з показників, щодо яких надали перевагу врозумінні перспектив євроінтеграційного курсу:

Але при цьому ось відповіді за такими важливимипозиціями:

Особливо нас зацікавила остання позиція, адже сту�денти саме нашого університету активно сприяли форму�ванню місцевої громади через студентський рух спротиву,брали активну участь у подіях Помаранчевої революції.

Цікавим є і такий індикатор, як масове використан�ня Інтернет та комп’ютера, їх доступність для молоді тастудентів, особливо в межах навчального закладу. Йогопідтримало лише 19%. Мабуть, це свідчить про їх ба�чення перспектив розбудови інформаційного суспіль�ства в Україні.

партійна конкуренція є змаганням практич�них моделей розвитку держави, регіону, міста(реалізуються за термін перебування у владі)

9%

формування громад, третього сектору (гро�мадських ініціатив)

8%

демократизація суспільства, захист прав ісвобод людини та дитини

57%

розбудова сучасної високотехнологічної тависокоприбуткової економіки

48%

публічність влади, її відповідальність за своїдії

37%

введення європейських стандартів якостіжиття населення та його соціальної захище�ності

34%

можливість реально вивчати та використову�вати досвід європейських країн

32%

розширення можливостей стажувань та на�вчання в державах Євроради

32%

ліквідація тіньової та кланової економіки 28%

новий імпульс для розвитку регіонів 21%


Слід зауважити, що реальна кількість очікувань відкурсу на євроінтеграцію на рівні Сумського регіонузначно нижча, ніж від загальнодержавних очікувань.Лише у 15% опитаних підтвердила, що вони чітко цезнають.

Очікування від реалізації цього курсу для розвиткувласного університету, СумДУ, більш чіткі, їх бачить34% опитаних. При цьому 55% від їх загальної кількос�ті відзначили, що сприяти процесу євроінтеграції мігби відповідний університетський центр, вони підтри�мали ідею створення центру з євроінтеграції, лише5% – проти такого центру, інші не визначились.

30% всіх опитаних висловили свою готовність бутизалученими до роботи у такому центрі. Ось напрямироботи центру, які отримали найвищу підтримку:

Звичайно, наша анкета є лише пілотною. Але в ціло�му ми можемо підвести такі підсумки. Переважна біль�шість опитах підтримує курс на євроінтеграцію Украї�ни, хоче вивчати практичний досвід життя в Єврораді,знайти партнерів та реалізувати спільно з ними спільніпроекти. Але при цьому на розуміння (і сприйняття)цього курсу впливає недостатня обізнаність з пробле�ми, відсутність чіткого усвідомлення пріоритетів су�часного європейського розвитку, перспектив парт�нерства з Єврорадою для України вже сьогодні.

налагодження партнерства з європейськими таамериканськими університетами, реалізаціяспільних проектів

57%

вивчення досвіду механізмів та стратегій пра�цевлаштування студентів

36%

вивчення досвіду Болонської системи та ви�значення студентами пріоритетів навчання

25%

участь у розробці та реалізації грантових про�ектів

25%

інформування про Єврораду та НАТО 24%


Висновок

Наші дослідження свідчать то те, що однією з цент�ральних проблем подальшого розвитку України єпроблема консолідації влади та громади в розробці тареалізації конкретних проблем розвитку регіонів. Гро�мадянське суспільство повинно вийти із зони очіку�вань рішень і перетворитись на силу, що не тільки ста�вить проблеми, а і навчається вносити пропозиціїщодо їх розв’язання. Саме тому ми потребуємо актив�ного партнерства з вивчення досвіду формування гро�мадянського суспільства. Наші студенти дуже хочутьперетворень. На сьогодні їм потрібні європейські тасхідноамериканські партнери на рівні наукових центрів,університетів, молодіжних об’єднань, які допоможутьнавчитися жити громадою та покажуть моделі реально�го досвіду віднайдення вирішення проблем регіону.

Ми дуже хочемо мати партнерів з розробки та реалі�зації спільних проектів за напрямами:

• вплив громадянського суспільства на розвиток ре�гіонів,

• роль університетських центрів у становленні ана�літиків, фахівців, громадян,

• прискорення процесу євроінтеграції України,• розбудова сучасного інформаційного суспільства в

Україні,• роль молоді в сучасній Раді Європи та Україні,• місце демократії та прав людини в розвитку сучас�

ної Євроради,• як навчитись бути успішним і корисним суспіль�

ству,• реалізація спільних тренінгових програм, органі�

зація конференцій, семінарів, моніторингових та до�слідницьких програм, медіапроектів.

Ми хочемо бути партнерами, хочемо реалізовуватиреальні проекти і навчитися залучати потрібні для цьо�го ресурси.


ПО ТОЙ БІК РОЗУМІННЯ:Україна та Європа після Помаранчевої революції

За загальною редакцією Ґейра Флікке та Сергія Кисельова.

За матеріалами міжнародного наукового семінару«Перед визнанням: Україна та Європа

після Помаранчевої революції» Київ – НаУКМА – 30 вересня 2005 року

Головний редактор Гайдук Н. М.Редактор Радванська Н. О.

Художнє оформлення Молодід Л. В.Коректор Сікорська Л. Л.

Комп’ютерна верстка Швецький Б. О.

Підписано до друку 18.V 2006 р. Формат 60×84/16.

Папір офсетний. Гарнітура Ньютон. Друк офсетний.

Умовн. друк. арк. 13,25. Тираж 300 пр. Зам. № 6�53..

Оригінал�макет виготовлений ТОВ «Атіка»,

04060, Київ�60, вул. М. Берлинського, 9.

Свідоцтво про видавничу діяльність і розповсюдження

видавничої продукції:

Серія ДК № 216 від 11.X 2000 р., видане Державним комітетом

інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

Надруковано ТОВ ВПФ «МЕГА»

01004, м. Київ�4, вул. Толстого, 5А/57

œŒ “Œ… ¡≤ –Œ«”Ã≤ÕÕﬂ...Євроінтеграція в контексті...

Documents