ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

КИХТЮК РОМАН МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 342.951

ДИСЕРТАЦІЯ

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ СТОРІН

В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право»

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,

результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

____________ Р.М.Кихтюк

Науковий керівник: Остапович Володимир Петрович, кандидат юридичних наук

Київ – 2019

АНОТАЦІЯ

Кихтюк Р.М. Правові засади процесуального статусу сторін в

адміністративному судочинстві. – Кваліфікаційна наукова праця на правах

рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за

спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право». – Державний науково-дослідний інститут Міністерства

внутрішніх справ України; Державний науково-дослідний інститут Міністерства

внутрішніх справ України, Київ, 2019.

Дисертація є одним з перших в Україні монографічних досліджень, у якому

комплексно, з урахуванням сучасних методів пізнання, здобутків вітчизняної та

зарубіжної правничої науки, законодавства України та окремих країн

Європейського Союзу, розкрито правові засади процесуального статусу сторін в

адміністративному судочинстві й визначено перспективні напрями його

вдосконалення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових

наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем.

У роботі проаналізовано загально-теоретичні підходи до визначення понять

«правовий статус», «процесуальний статус», з урахуванням яких уточнено поняття

«процесуальний статус сторін в адміністративному судочинстві». Обґрунтовано

пропозиції щодо змісту процесуального статусу сторони в адміністративному

судочинстві.

Проаналізовано законодавство, яке підлягає застосуванню у процесі

реалізації процесуального статусу сторонами адміністративного судочинства, та

формулюються пропозиції щодо його вдосконалення. З огляду на численність

рішень Європейського суду із прав людини, які безпосередньо впливають на

реалізацію процесуального статусу сторін в адміністративному судочинстві,

2

пропонується їх систематизація залежно від права сторони, реалізацію якого вони

забезпечують.

Обґрунтовано положення щодо суб’єктного складу сторін в

адміністративному судочинстві. Зазначено, що наділення прокурора правом

виступати позивачем у адміністративних справах є недоцільним з огляду на

функції, які виконує прокуратура в державній сфері. Аргументовано виключення

суддів із кола відповідачів у адміністративних справах з огляду на те, що

пред’явлення позову до судді може тлумачитися вплив на безсторонність судді або

втручання у здійснення правосуддя. З метою забезпечення дієвості механізму

поновлення прав позивачів у адміністративному судочинстві аргументовано

позбавлення посадових та службових осіб суб’єктів владних повноважень права

виступати відповідачами в адміністративних справах. Запропоновано надання

Громадській раді доброчесності, кваліфікаційно-дисциплінарній комісії

адвокатури, громадським об’єднанням без статусу юридичної особи виступати

сторонами у адміністративних справах.

Виокремлено умови реалізації процесуального статусу сторін в

адміністративному судочинстві. Вказано на доцільність покладення виключно на

суд обов’язку відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви та

доданих до неї документів до вирішення судом питання про відкриття

провадження у справі. Зазначено, що включення до переліку підстав для

повернення позовної заяви такої підстави, як несплив на момент звернення

позивача із позовом визначеного законом строку для досудового врегулювання

спору є неконструктивним.

Конкретизовано порядок реалізації процесуального статусу сторони. З

огляду на віднесення явки позивача в судове засідання до його прав, а не

обов’язків вмотивовано позбавлення суду права визнання обов’язковою особистої

явки позивача в судове засідання.

3

Зосереджено увагу на праві сторін на ознайомлення з матеріалами судової

справи та виокремлені чинники, які ускладнюють його реалізацію.

Доведено, що встановлення обмежень щодо відновлення строку на

апеляційне та касаційне оскарження судових рішень тільки для суб’єкта владних

повноважень та прокурора створює нерівні умови для реалізації сторонами

адміністративного судочинства права на апеляційне та касаційне оскарження

судового рішення, запропоновано шляхи їх усунення.

Виявлено проблеми реалізації права сторін на укладання угоди про

примирення в процесі розгляду справи в суді, зокрема, можливість допущення

невідповідності її умов предмету спору, відсутність у сторін права самостійно

обирати суддю, який буде брати участь у примиренні, незахищеність прав однієї зі

сторін у випадку невиконання умов угоди про примирення іншою стороною.

Сформульовано пропозиції щодо вирішення окреслених проблем.

Наголошено на важливості належного повідомлення сторін про місце, дату

та час розгляду справи в суді, що обумовлює обов’язкову перевірку судом

інформації про місця знаходження не тільки відповідача-фізичної особи, а й

відповідача-юридичної особи, розміщення Центральною виборчою комісією на

сайті «Державний реєстр виборців» інформації про телефонні номери та адреси

електронної пошти виборчих комісій.

Висвітлено особливості реалізації права сторони на представництво її прав

та інтересів у справах, що пов’язані з виборчим процесом чи процесом

референдуму. Зосереджена увага на правових аспектах подання сторонами доказів

у справі, уточнено правову природу цієї правомочності сторін. Проаналізовано

підходи до вирішення питання про заміну у справі відповідача, який виступає

суб’єктом делегованих повноважень.

Підтримано позицію про уточнення переліку дій, які можуть бути визнані

зловживанням процесуальними правами, запропоновано шляхи його

вдосконалення.

4

Досліджено засоби протидії зловживанню сторонами процесуальними

правами на предмет їх дієвості задля припинення зловживання процесуальними

правами та забезпечення умов реалізації процесуальних прав сторін у випадку їх

застосування судом.

Аргументовано, що в адміністративному судочинстві допустимим є

застосування тих засобів протидії зловживанню процесуальними правами, які

здатні забезпечити недосягнення особою, яка зловживає своїм процесуальним

правом, тієї мети, якої вона прагнула досягти, їх застосування не може мати

матеріальні наслідки для такої особи.

Доведено, що тимчасове вилучення доказів для дослідження судом та

застосування штрафів є неефективним засобом протидії зловживанню сторонами

процесуальними правами.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових

положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

– запропоновано підхід, відповідно до якого обґрунтовується позбавлення

права виступати позивачами та відповідачами суб’єктів, які реалізують

свої повноваження, пов’язані трудовими відносинами із суб’єктом

владних повноважень;

– запропоновано правила здійснення заміни відповідача у справі в разі його

смерті або втрати спеціального статусу, з урахуванням особливостей

делегування повноважень у публічній сфері;

– обґрунтовано доцільність наділення позивача правом вибору способу

участі в судових засіданнях у справі з урахуванням особливостей спорів,

які належать до юрисдикції адміністративних судів та причин, що

обумовлюють відмову від особистої явки до суду;

5

– аргументовано надання Громадській раді доброчесності та кваліфікаційно-

дисциплінарній комісії адвокатури права виступати відповідачами в

адміністративному судочинстві, з огляду на юридичні наслідки їх рішень

для осіб, щодо яких вони приймаються;

удосконалено:

– наукові підходи до розуміння поняття «процесуальний статус сторони в

адміністративному судочинстві» з урахуванням сутності дефініцій

«правовий статус», «процесуальний статус» та правомочностей, якими

наділяються учасники адміністративного судочинства;

– обґрунтування змісту процесуального статусу сторони в

адміністративному судочинстві з огляду на функціональне призначення

його складових;

– умови реалізації процесуального статусу позивача в разі подання позову

до державних фіскальних органів, що дозволить усунути часові

обмеження в реалізації права кожного на судовий захист;

– порядок реалізації суб’єктом владних повноважень процесуального

статусу позивача шляхом уточнення його дії, які мають передувати

зверненню до суду з позовною заявою;

– правила повідомлення відповідача-юридичної особи про розгляд справи,

шляхом запровадження обов’язку суду перевіряти достовірність його

юридичної адреси, яка зазначена в позовній заяві;

– процедуру реалізації права сторін на ознайомлення з матеріалами судової

справи з ініціативи позивача (відповідача), що надасть можливість

уникнути факту затягування вирішення такого спору по суті;

– положення щодо дій, які можуть бути визнані судом зловживанням

процесуальними правами з метою недопущення у процесі кваліфікації

таких дій обмеження права сторін на судовий захист;

6

– підходи до визначення заходів протидії зловживанню процесуальними

правами з огляду на ефективність результатів їх правозастосування;

дістали подальшого розвитку:

– положення щодо визначення поняття адміністративної процесуальної

правоздатності суб’єктів, які мають право виступати сторонами

адміністративного судочинства;

– пропозиції щодо реалізації права сторони на участь у розгляді судом

справ, пов’язаним з виборчим процесом чи процесом референдуму через

представника з урахуванням особливостей змісту правомочностей її

довіреної особи або уповноваженого представника;

– характеристика рішень Європейського суду із прав людини, які

безпосередньо впливають на процесуальний статус сторін в

адміністративному судочинстві, що обумовило виокремлення прав,

реалізацію яких вони забезпечують;

– положення щодо обмеження реалізації права сторін на поновлення строків

оскарження судових рішень у контексті забезпечення рівності прав всіх

осіб, які можуть виступати позивачами та відповідачами в

адміністративному судочинстві;

– дослідження правил реалізації права сторони на представництво її

інтересів у справах незначної складності та права на мирне врегулювання

спору за участю судді, виявлення їх недоліків;

– положення щодо реалізації права сторін на укладання угоди про

примирення, що обумовлено необхідністю створення надійних гарантій

виконання сторонами умов такої угоди та використання її виключно щодо

предмета спору;

7

– обґрунтування пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства

України щодо процесуального статусу сторін у адміністративному

судочинстві.

Ключові слова: адміністративне судочинство, суд, процесуальний статус,

позивач, відповідач, суб’єкт владних повноважень, процесуальні права,

процесуальні обов’язки.

ANNOTATION

Kykhtiuk R.M. Legal Principles of the Procedural Status of the Parties in

Administrative Proceedings. – Qualification Research as the Manuscript.

Thesis for the Candidate Degree in Law (Doctor of Philosophy). Speciality

12.00.07 «Administrative law and process; financial law; information law». – State

Research Institute of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine; State Research Institute

of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2019.

Thesis is one of the first monographic researches in Ukraine, which, in a complex

way, taking into account modern methods of cognition, achievements of national and

foreign legal science, as well as the current legislation of Ukraine and foreign countries,

studies the legal bases of procedural status of the parties in administrative proceedings

and defines its promising directions. As a result of the research, a number of new

scientific provisions and conclusions proposed by the applicant personally were

formulated.

Research paper analyzes the general theoretical approaches to the definition of the

concepts of "legal status", "procedural status", taking into account the concept of

"procedural status of parties in administrative proceedings". The legal bases of the

procedural status of the parties in administrative proceedings is generalized and the basic

directions of the improvement of the current legislation in this field are substantiated.

Legislation to be implemeted into the process of realization of procedural status

by the parties to administrative justice is analyzed and proposals for its improvement are

8

formulated. Given the multiplicity of the judgments of the European Court of Human

Rights, that directly affect the procedural status of parties in administrative proceedings,

it is suggested to systematize them according to the right of the party, whose

implementation they provide.

The provisions on the subjective composition of the parties in administrative

proceedings are substantiated. It is stated that the conferring the prosecutor of the right

to act as a plaintiff in administrative cases seems to be impractical given the functions

performed by the public prosecutor's office. The exclusion of judges from the range of

administrative defendants is substantiated on the grounds that the submission of a claim

to a judge may be explained as the effect on the judge's impartiality or interference in the

justice. In order to ensure the effectiveness of the mechanism of restoration of the rights

of the plaintiffs in the administrative proceedings, it is argued that the officials of the

subjects of authorities have the right to act as defendants in administrative cases. It is

suggested that the Public Council of Integrity, the Qualification and Disciplinary

Commission of the Bar, public associations without the status of a legal entity may act

as parties in administrative cases.

The conditions of realization of procedural status of the parties in administrative

proceedings are distinguished. It was pointed out the obligation to send to the other

participants of the case a copy of the statement of claim and the documents attached to it

before the court’s decision on the commencement of proceedings. It is stated that the

inclusion in the list of grounds for the return of a claim of such a ground as not coming

at the moment of the plaintiff's appeal with the time limit specified by law for pre-trial

settlement of the dispute is not constructive.

The order of realization of the procedural status of the party is specified. Given

the fact that the plaintiff's appearance in the court hearing is his right, but not the duty,

the court is deprived of the right to recognize the plaintiff's personal appearance in the

court.

9

The right of the parties to familiarize themselves with the materials of the court

case is considered and the factors complicating its implementation are highlighted.

It is proved that imposing restrictions on the renewal of the term of appeal and

cassation appeal of court decisions only for the authority and the prosecutor creates

unequal conditions for the parties of the administrative proceedings to exercise the right

of appeal and cassation appeal of the court decision; ways of their implementation are

suggested.

Problems of realization of the right of the parties to conclude an agreement on

conciliation in the process of the case in court have been revealed, in particular, the

possibility of admitting the inconsistency of its terms to the subject of the dispute, the

lack of the right of the parties to choose independantly a judge to participate in

reconciliation, the insecurity of the rights of one of the parties in the case of non-

compliance of the terms of the conciliation agreement by the other party. Suggestions for

solving the problems are outlined.

The importance of duly informing the parties about the place, date and time of the

case consideration in court, which stipulates the mandatory verification by the court of

the information about the location of not only the defendant––individual, but also of the

defendant–legal entity, advertising by the Central Election Commission on the web-site

voter register an information about election commission telephone numbers and email

addresses, is outlined.

The peculiarities of exercising the party's right to represent its rights and interests

in the cases with the electoral process or the referendum process are highlighted. The

focus is on the legal aspects of the parties' presentation of evidence in the case, and

clarifies the legal nature of the parties' competence. The approaches to resolving the

issue of substitution in the case of the defendant acting as a delegated authority are

analyzed.

The position on clarification of the list of actions that can be recognized as abuse

of procedural rights is supported, ways of its improvement are suggested.

10

Means of counteracting the parties' abuse of procedural rights for their

effectiveness in order to stop abuse of procedural rights and to provide conditions for the

exercise of procedural rights of the parties, if they are used by the court, are studied.

It is argued that in administrative proceedings it is permissible to use those means

of counteracting abuse of procedural rights, that can ensure non-achievement by the

person abusing his procedural right the purpose, which he sought to achieve, their

application may not have material consequences for such a person.

It has been proven that the temporary seizure of evidence for court investigations

and the application of fines is an ineffective tool for counteracting the parties' abuse of

procedural rights.

As a result of the research, a number of new scientific provisions and

conclusions proposed by the applicant have been formulated. The main ones are:

for the first time:

– an approach is suggested, which justifies the deprivation of the right to act as the

plaintiffs and defendants of the subjects exercising their powers related to the labor

relations with the subject of power;

– regulations for the replacement of the defendant in the case of his death or loss

of special status, taking into account the specifics of delegation of authority in the public

sphere are suggested;

– the reasonableness of giving the plaintiff the right to choose the method of

participation in court hearings in the case, taking into account the peculiarities of

disputes that fall within the jurisdiction of administrative courts and the reasons for

refusing personal appearance before the court;

– justification is given to the Public Council of Integrity and the Qualification and

Disciplinary Commission of the Bar for the right to act as defendants in administrative

proceedings, given the legal consequences of their decisions for the persons, whom they

are made;

improved:

11

– scientific approaches to understanding the concept of "procedural status of a

party in administrative proceedings", taking into account the nature of the definitions of

"legal status", "procedural status" and the powers conferred on the parties of

administrative justice;

– substantiation of the content of the procedural status of a party in administrative

proceedings given the functional purpose of its components;

– the conditions of realization of the procedural status of the plaintiff in the case

of filing a lawsuit with the state fiscal bodies, which will allow to eliminate time

restrictions in the exercise of everyone's right to judicial protection;

– the procedure for the realization of the subjective power of the plaintiff's

procedural status by specifying his actions, which should precede the application to the

court with the statement of claim;

– the regulations of informing of the defendant-legal entity about the case, by

imposing a duty of the court to check the authenticity of its legal address, which is

specified in the statement of claim;

– the procedure for the exercise of the parties' right to familiarize themselves with

the materials of the court case on the initiative of the plaintiff (defendant), which will

make it possible to avoid the fact of delaying the resolution of such dispute on the

merits;

– provisions on actions, that may be found by a court to abuse procedural rights in

order to prevent in the course of qualifying such actions a limitation of the parties' rights

to judicial protection;

– approaches to the determination of measures to counter abuse of procedural

rights given the effectiveness of the results of their enforcement;

further developed:

– provisions about the definition of the concept of administrative procedural

capacity of the entities entitled to act as the parties of the administrative proceedings;

12

– proposals for the exercise of a party's right to participate in court cases linked

with the electoral process or the referendum process through a representative, taking into

account the specific content of the powers of his / her proxy or authorized

representative;

– characterization of the judgments of the European Court of Human Rights, that

directly affect the procedural status of the parties of administrative proceedings, which

led to the separation of the rights they exercise;

– provisions for limiting the exercise of the parties' right to renew the terms of

appeal against judgments in the context of ensuring equality of rights of all persons, who

may act as plaintiffs and defendants in administrative proceedings;

– study of the regulations for exercising the party's right to represent its interests

in the cases of minor complexity and the right to a peaceful settlement of a dispute with

the participation of a judge, identification of their shortcomings;

– the provisions on the exercise of the parties' right to conclude a reconciliation

agreement, which is due to the need to create reliable guarantees for the parties to

fulfill the terms of such agreement and to use it exclusively in the subject matter of

the dispute;

– substantiation of the proposal to improve the current legislation of Ukraine on

the procedural status of the parties in administrative proceedings.

Keywords: administrative proceedings, administrative court, procedural status,

plaintiff, defendant, authority, procedural rights, procedural duties.

13

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кихтюк Р.М. Поняття та зміст процесуального статусу сторін в

адміністративному судочинстві. Правові системи. 2017. № 1–2. С. 196–212.

2. Кихтюк Р.М. Напрями вдосконалення законодавства щодо процесуального

статусу сторін в адміністративному судочинстві. Прикарпатський

юридичний вісник. 2018. №1. Т. 3. С. 157–161.

3. Кихтюк Р.М. Окремі аспекти участі відповідачів в адміністративному

судочинстві. Наука і правоохорона. 2018. № 2. С. 81–88.

4. Кихтюк Р.М. Умови реалізації процесуального статусу позивача в

адміністративному судочинстві. Наука і правоохорона. 2018. № 3. С. 42–53.

5. Кихтюк Р.М. Зловживання процесуальними правами в процесі реалізації

прав позивача в адміністративному судочинстві. Jurnalul juridic national:

teorie şi practică. 2019. № 1. С. 74–78.

6. Кихтюк Р.М. Громадське об’єднання без статусу юридичної особи як

сторона в адміністративному судочинстві. Актуальні питання правової

теорії та юридичної практики: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.

(Одеса, 10–11 серпня 2018 р.). Одеса: ГО «Причорноморська фундація

права», 2018. С. 60–62.

7. Кихтюк Р.М. Органи, рішення яких є обов’язковими для інших осіб, як

відповідачі в адміністративному судочинстві. Актуальні проблеми

реформування системи законодавства України: матеріали Міжнар. наук.-

практ. конф. (Запоріжжя, 25–26 січня 2019 р.). Запоріжжя: Запорізька міська

громадська організація «Істина», 2019. С. 77–78.

8. Кихтюк Р.М. Перспективи наділення суддів процесуальним статусом

сторони в адміністративному судочинстві. Держава і право в умовах

глобалізації: реалії та перспективи: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.

(Дніпро, 1–2 лютого 2019 р.). Дніпро: ГО «Правовий світ», 2019. С. 44–47.

14

9. Кихтюк Р.М. Участь посадових та службових осіб в процесі вирішення

спорів в адміністративному суді. La science et la technologie à l'ère de la

société de l'information: coll. de papiers scientifiques «ΛΌГOΣ» з avec des

matériaux de la conf. scientifique et pratique internationale (Bordeaux, 3 mars,

2019). Bordeaux: OP «Plateforme scientifique européenne», 2019. Р. 58–62.

10.Кихтюк Р.М. Щодо реалізації сторонами адміністративного судочинства

права на поновлення строків оскарження судових рішень. Національні та

міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та

перспективи розвитку: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Харків,

2–3 серпня 2019 р.). Харків: Східноукраїнська наукова юридична

організація, 2019. С. 87–90.

11.Кихтюк Р.М. До питання реалізації сторонами адміністративного

судочинства права на ознайомлення із матеріалами справи та подання

відзиву на позов і відповіді на нього. Проблеми та стан дотримання і

захисту прав людини в Україні: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Львів,

16–17 серпня 2019 р.). Львів: Західноукраїнська організація «Центр

правничих ініціатив», 2019. С. 97–100.

15

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….

2

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКАПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ СТОРІН В АДМІНІСТРАТИВНОМУСУДОЧИНСТВІ……………………………….

1.1 Сутність та зміст процесуального статусу сторін вадміністративному судочинстві………………………………………………..

1.2 Правова основа процесуального статусу сторін вадміністративному судочинстві ………………………………………………..

1.3 Склад сторін в адміністративному судочинстві ………………….

Висновки до розділу 1……………………………………………………

12

12

274475

РОЗДІЛ 2 РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУСТОРІН В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ …………………

2.1 Умови реалізації процесуального статусу сторони вадміністративному судочинстві ………………………………………………..

2.2 Порядок реалізації процесуального статусу сторониадміністративного судочинства ……………………………………………….

Висновки до розділу 2……………………………………………………

РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВИХ ЗАСАДПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ СТОРІН ВАДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ ………………………………

3.1 Напрями вдосконалення законодавства щодо процесуальногостатусу сторін в адміністративному судочинстві …………………………….

3.2 Зловживання процесуальними правами в процесі реалізаціїпроцесуального статусу сторін в адміністративному судочинстві: форми таспособи попередження………………………………………………………….

Висновки до розділу 3……………………………………………………

78

78

95115

118

118

141169

ВИСНОВКИ………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...ДОДАТКИ ………………………………………………………………..

173180218

ВСТУП

Актуальність теми. Сторони виступають головними учасниками

адміністративного судочинства, адже саме їх дії обумовлюють виникнення спору

та необхідність судового захисту прав. Водночас правозастосовна практика

свідчить про наявність завад реалізації сторонами адміністративного судочинства

свого процесуального статусу. Зокрема, існують різні позиції щодо можливості

участі як відповідачів у справі певного кола суб’єктів, склалася неоднозначна

судова практика щодо кваліфікації дій сторін як зловживання процесуальними

правами, неоднозначним є вирішення адміністративними судами питання про

умови реалізації процесуального статусу позивача в разі оскарження дій чи рішень

органів виконавчої влади, що реалізують державну податкову та митну політику,

відсутній дієвий механізм реалізації сторонами окремих процесуальних прав тощо.

Подібна судова практика обумовлена незадовільним станом чинного

законодавства, успішне застосування якого в адміністративному судочинстві

значною мірою залежить від його досконалості. Достатньо гострою проблемою, з-

поміж іншого, слід визнати відсутність єдиного сприйняття засад реалізації

процесуального статусу сторін у адміністративному судочинстві.

Правову основу процесуального статусу сторін у адміністративному

судочинстві представлено Кодексом адміністративного судочинства України

(далі – КАСУ). Однак незважаючи на оновлення адміністративного

процесуального законодавства, чимало положень КАСУ виявилися такими, що не

відповідають повною мірою сучасним вимогам судочинства. Зокрема, повільно

врегульованим є порядок реалізації права сторін на ознайомлення з матеріалами

справи, правила поведінки під час судового засідання тощо. Певні положення

КАСУ не позбавлені неточностей та протиріч. Зазначене стосується, зокрема,

публічного правонаступництва в адміністративному судочинстві, забезпечення

реалізації права відповідача–юридичної особи на належне повідомлення про час та

місце розгляду справи, заходів процесуального примусу щодо виконання

процесуальних обов’язків тощо.

Правові питання процесуального статусу сторін у адміністративному

судочинстві були предметом дослідження І.В. Топор. Водночас після набуття

чинності КАСУ в новій редакції 2017 року спеціальних монографічних робіт не

видавалося.

Окремі аспекти процесуального статусу сторін в адміністративному

судочинстві розглядалися в роботах О.М. Андруневича, Д.С. Бакаєва,

О.В. Бачерікова, О.В. Бачун, В.М. Бевзенка, С.В. Безпалько, Л.В. Бердникої,

Н.А. Берлач, В.Т. Білоуса, Н.В. Боженко, І.В. Болокан, А.В. Бречко, П.В. Вовк,

Д.О. Власенко, А.Е. Ганєва, М.М. Гімони, Д.Д. Гнап, І.І. Діткевича, Е.В. Женеску,

Р.П. Кайдашева, О.М. Каплі, С.В. Ківалова, В.О. Криволапчука, О.Р. Ковалишина,

В.О. Коваль, О.В. Константого, І.О. Корецького, О.Є. Користіна, В.М. Котенко,

О.В. Кощій, А.В. Красовської, Є.В. Лазнюк, Ю.О. Лисенко, О.С. Луніної,

О.А. Мілієнко, К.В. Мінаєвої, Г.В. Мойсеєнко, С.О. Мосьондза, Т.А. Остапенко,

О.В. Пабата, В.Г. Перепелюка, Р.В. Попова, Т.О. Проценка, К.Ю. Пуданс-

Шушлебіної, А.О. Рибченко, О.Я. Рогача, А.В. Руденко, Т.М. Савон, І.І. Сіліча,

О.Д. Сидєльникова, О.Ф. Ситникова, М.І. Смоковича, М.М. Стефанчук,

Р.В. Чорнолуцького, О.О. Шишова, Є.О. Яковенка та інших вчених.

Дослідження процесуального статусу учасників позовного провадження в

цивільному судочинстві здійснювала С.С. Бичкова, у господарському судочинстві –

В.М. Дем’як та Т.В. Степанова.

Певні складові змісту статусу учасників процесу досліджували у

кримінальному процесі О.В. Белькова, А.Є. Голубов, О.І. Литвинчук, у

цивільному – Т.В. Руда, Х.А. Джавадов, С.О. Короєд, Н.С. Кравченко,

Я.Я. Мельник, С.Я. Фурса, у господарському процесі – В.Є. Беляневич,

О.В. Богомол, О.М. Борщевська, В.М. Коваль, С.В. Смола та інші дослідники.

Значення рішень Європейського суду з прав людини для реалізації

процесуального статусу сторін розкрито в доробку Т.Б. Вільчик, У.З. Коруц,

О.В. Саленко та інших науковців.

Утім, у науці адміністративного процесуального права приділено

недостатньо уваги реалізації сторонами права на примирення та вирішення спорів

у сфері публічно-правових відносин за участю судді. Дискусійним залишається

визначення поняття «правовий статус», «зміст процесуального статусу»,

нерозробленими є теоретичні аспекти кваліфікації дії сторін як зловживання

процесуальними правами, додаткового розроблення вимагають питання

віднесення певних правомочностей сторін до прав чи обов’язків тощо.

Викладене вище вказує на актуальність і доцільність наукового дослідження

правових засад процесуального статусу сторін у адміністративному судочинстві,

що обумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами .

Дисертаційне дослідження здійснено на виконання «Концепції вдосконалення

судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до

європейських стандартів», яка затверджена Указом Президента України від

10.05.2006 № 361/2006; Стратегії сталого розвитку «Україна–2020», схваленої

Указом Президента України від 12.01.2015 № 5/2015; Стратегії реформування

судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020,

схваленої Указом Президента України від 20.05.2015 № 276/2015; Національної

стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від

25.08.2015 № 501/2015; Стратегії пріоритетних напрямів розвитку правової

науки на 2016–2020, затвердженої постановою загальних зборів Національної

академії правових наук України від 03.03.2016, Стратегії інформування

громадян про гарантовані їм Конституцією та законами України права на період

до 2019 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від

20.12.2017 № 1012-р, у яких наголошується на необхідності підвищення

ефективності дії механізму захисту прав та свобод людини, у тому числі

реалізації сторонами прав та обов’язків в адміністративному судочинстві.

Роботу виконано в межах науково-дослідної роботи «Сучасні тенденції

реформування юридичної освіти та науки в Україні» (державний реєстраційний

номер 0115U003318), передбаченої Планом науково-дослідних та дослідно-

конструкторських робіт Державного науково-дослідного інституту МВС України.

Тема дисертації затверджена вченою радою Державного науково-дослідного

інституту МВС України (протокол № 3 від 25.06.2014).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі

здобутків вітчизняної та зарубіжної правничої науки, а також чинного

законодавства України й ЄС та практики його застосування розкрити особливості

й виявити проблеми реалізації процесуального статусу сторін у адміністративному

судочинстві, а також обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення правових засад

процесуального статусу сторін у адміністративному судочинстві.

Для досягнення поставленої мети визначено низку завдань:

– проаналізувати теоретико-правові підходи до визначення поняття

процесуального статусу сторін у адміністративному судочинстві;

– розкрити зміст процесуального статусу сторін в адміністративному

судочинстві;

– охарактеризувати правову основу процесуального статусу сторін у

адміністративному судочинстві;

– уточнити склад сторін в адміністративному судочинстві;

– встановити умови набуття процесуального статусу сторін у

адміністративному судочинстві;

– розглянути порядок реалізації процесуального статусу сторін у

адміністративному судочинстві;

– дослідити форми зловживання процесуальними правами у процесі

реалізації процесуального статусу сторін у адміністративному судочинстві;

– доопрацювати положення щодо засобів протидії зловживанню

процесуальними правами у процесі реалізації процесуального статусу сторін у

адміністративному судочинстві;

– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України,

норми якого регулюють процесуальний статус сторін у адміністративному

судочинстві.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються у процесі

реалізації процесуального статусу сторін у адміністративному судочинстві.

Предметом дослідження є правові засади процесуального статусу сторін у

адміністративному судочинстві.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали

загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання, серед яких діалектичний

та формально-логічний, системний, метод аналізу та синтезу, функціонально-

структурний метод, порівняльно-правовий метод, формально-юридичний метод.

Зокрема, діалектичний метод застосовувався для дослідження та уточнення

поняття та змісту процесуального статусу сторін в адміністративному судочинстві

(підрозділ 1.1). Із використанням формально-логічного методу проводився аналіз

правової основи процесуального статусу сторін адміністративного судочинства та

умов його реалізації (підрозділи 1.2, 2.1). Застосування методів аналізу та синтезу

дозволило опрацювати питання щодо складу сторін адміністративного

судочинства (підрозділи 1.3). Системний метод використано для дослідження та

доопрацювання порядку реалізації процесуального статусу сторін в

адміністративному судочинстві (підрозділ 2.2). Дослідження форм зловживання

процесуальними правами в процесі реалізації процесуального статусу сторін у

адміністративному судочинстві здійснювалося із застосуванням функціонально-

структурного методу (підрозділ 3.2). Зі спеціальних методів використано

порівняльно-правовий метод, що дозволило співставити наявні підходи до

вирішення досліджуваних питань в Україні і зарубіжних країнах, у законодавстві

та судовій практиці (підрозділи 1.3, 2.2, 3.1, 3.2). За допомогою формально-

юридичного методу підготовлено пропозиції з удосконалення чинного

законодавства щодо процесуального статусу сторін у адміністративному

судочинстві (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).

Нормативно-правову базу дослідження склали Конституція України, Закон

України «Про судоустрій і статус суддів», Кодекс адміністративного

судочинства України та інші нормативно-правові акти, міжнародні правові

документи, які регламентують суспільні відносини, що виникають у процесі

реалізації процесуального статусу сторін в адміністративному судочинстві.

Емпіричну та інформаційну основу дисертації становлять узагальнення та

матеріали судової практики вирішення адміністративними судами у 2014–

2019 роках справ щодо реалізації процесуального статусу сторін в

адміністративному судочинстві (опрацьовано 550 судових справ), узагальнення

практики, що містяться в матеріалах періодичного друку, рішення

Конституційного Суду України та практика Європейського суду з прав людини,

аналітично-статистичні матеріали та навчально-методичні напрацювання за темою

дослідження тощо.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є

одним з перших в Україні монографічних досліджень, у якому комплексно, з

урахуванням сучасних методів пізнання, здобутків вітчизняної та зарубіжної

правничої науки, законодавства України та окремих країн Європейського Союзу,

розкрито правові засади процесуального статусу сторін в адміністративному

судочинстві й визначено перспективні напрями його вдосконалення. У результаті

проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та

висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

– запропоновано підхід, відповідно до якого обґрунтовується позбавлення

права виступати позивачами та відповідачами суб’єктів, які реалізують

свої повноваження, пов’язані трудовими відносинами із суб’єктом

владних повноважень;

– запропоновано правила здійснення заміни відповідача у справі в разі його

смерті або втрати спеціального статусу, з урахуванням особливостей

делегування повноважень у публічній сфері;

– обґрунтовано доцільність наділення позивача правом вибору способу

участі в судових засіданнях у справі з урахуванням особливостей спорів,

які належать до юрисдикції адміністративних судів та причин, що

обумовлюють відмову від особистої явки до суду;

– аргументовано надання Громадській раді доброчесності та кваліфікаційно-

дисциплінарній комісії адвокатури права виступати відповідачами в

адміністративному судочинстві, з огляду на юридичні наслідки їх рішень

для осіб, щодо яких вони приймаються;

удосконалено:

– наукові підходи до розуміння поняття «процесуальний статус сторони в

адміністративному судочинстві» з урахуванням сутності дефініцій

«правовий статус», «процесуальний статус» та правомочностей, якими

наділяються учасники адміністративного судочинства;

– обґрунтування змісту процесуального статусу сторони в

адміністративному судочинстві з огляду на функціональне призначення

його складових;

– умови реалізації процесуального статусу позивача в разі подання позову

до державних фіскальних органів, що дозволить усунути часові

обмеження в реалізації права кожного на судовий захист;

– порядок реалізації суб’єктом владних повноважень процесуального

статусу позивача шляхом уточнення його дії, які мають передувати

зверненню до суду з позовною заявою;

– правила повідомлення відповідача-юридичної особи про розгляд справи,

шляхом запровадження обов’язку суду перевіряти достовірність його

юридичної адреси, яка зазначена в позовній заяві;

– процедуру реалізації права сторін на ознайомлення з матеріалами судової

справи з ініціативи позивача (відповідача), що надасть можливість

уникнути факту затягування вирішення такого спору по суті;

– положення щодо дій, які можуть бути визнані судом зловживанням

процесуальними правами з метою недопущення у процесі кваліфікації

таких дій обмеження права сторін на судовий захист;

– підходи до визначення заходів протидії зловживанню процесуальними

правами з огляду на ефективність результатів їх правозастосування;

дістали подальшого розвитку:

– положення щодо визначення поняття адміністративної процесуальної

правоздатності суб’єктів, які мають право виступати сторонами

адміністративного судочинства;

– пропозиції щодо реалізації права сторони на участь у розгляді судом

справ, пов’язаним з виборчим процесом чи процесом референдуму через

представника з урахуванням особливостей змісту правомочностей її

довіреної особи або уповноваженого представника;

– характеристика рішень Європейського суду із прав людини, які

безпосередньо впливають на процесуальний статус сторін в

адміністративному судочинстві, що обумовило виокремлення прав,

реалізацію яких вони забезпечують;

– положення щодо обмеження реалізації права сторін на поновлення строків

оскарження судових рішень у контексті забезпечення рівності прав всіх

осіб, які можуть виступати позивачами та відповідачами в

адміністративному судочинстві;

– дослідження правил реалізації права сторони на представництво її

інтересів у справах незначної складності та права на мирне врегулювання

спору за участю судді, виявлення їх недоліків;

– положення щодо реалізації права сторін на укладання угоди про

примирення, що обумовлено необхідністю створення надійних гарантій

виконання сторонами умов такої угоди та використання її виключно щодо

предмета спору;

– обґрунтування пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства

України щодо процесуального статусу сторін у адміністративному

судочинстві.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані й викладені в

дисертації положення, узагальнення, висновки та рекомендації мають як

загальнотеоретичне, так і прикладне значення для розвитку науки

адміністративного процесуального права та практики застосування відповідних

норм, і можуть бути використані в:

– науково-дослідній роботі – як основа для подальших досліджень

актуальних проблем науки адміністративного процесуального права та наукової

розробки правових засад процесуального статусу сторін в адміністративному

судочинстві (акт впровадження від 15 лютого 2018 року);

– правотворчій роботі – як основа для підготовки й уточнення ряду

законодавчих та підзаконних актів щодо процесуального статусу сторін у

адміністративному судочинстві (акт впровадження від 15 лютого 2018 року);

– правозастосовній діяльності – як керівні засади у процесі участі суб’єктів

владних повноважень, юридичних та фізичних осіб у розгляді справ по спорах, що

розглядаються в адміністративних судах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації,

теоретичні та практичні висновки й рекомендації оприлюднено в доповідях та

повідомленнях на міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні

питання правової теорії та юридичної практики» (Одеса, 10–11 серпня 2018 р.),

«Актуальні проблеми реформування системи законодавства України» (Запоріжжя,

25–26 січня 2019 р.), «Держава і право в умовах глобалізації: реалії та

перспективи» (Дніпро, 1–2 лютого 2019 р.), «La science et la technologie à l'ère de la

société de l'information» (Bordeaux, 3 mars, 2019), «Національні та міжнародні

стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку»

(Харків, 2–3 серпня 2019 р.), «Проблеми та стан дотримання захисту прав людини

в Україні» (Львів, 16–17 серпня 2019 р.).

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано дисертантом

самостійно, із використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної науки

адміністративного процесуального права. Усі викладені в ньому положення й

висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли своє

відображення в 11 публікаціях, із яких: 4 – статті, надруковані в наукових

виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук, 1 – стаття в іноземному

науковому виданні, 6 – тези наукових повідомлень та доповідей, виданих за

результатами проведення міжнародних науково-теоретичних і науково-практичних

конференцій.

Структура дисертації відповідає предмету, меті, завданням та методології

дослідження й дає можливість ґрунтовно розкрити тему. Дисертація складається з

анотації, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (317

найменувань) та додатків. Повний обсяг дисертації становить 227 сторінок, із яких

основного тексту – 179 сторінок.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУАЛЬНОГО

СТАТУСУ СТОРІН В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

1.1 Сутність та зміст процесуального статусу сторін в адміністративному

судочинстві

Процесуальний статус сторін в адміністративному судочинстві характеризує

особу як учасника процесуальних відносин. Більш того, такий статус відображає

її зв'язок із процесом вирішення спорів в суді, адже реалізація процесуального

статусу забезпечує вплив сторін на перебіг розгляду судом справи. Саме тому

актуальним є пошук шляхів ефективної реалізації процесуального статусу сторін в

адміністративному судочинстві. Одним із найважливіших та першочергових

завдань в рамках такого пошуку має бути визначення поняття та змісту такого

статусу.

Теоретичні аспекти поняття та змісту процесуального статусу учасників

активно досліджуються представниками різних наукових шкіл, серед яких можна

виділити роботи О.В. Белькової [1], С.С.Бичкової [2], А.Є.Голубова [3],

О.І.Литвинчук [4], О.В. Пабат [5], І.І.Сіліч [6], І.В.Топор [7]. В той же час,

висновки авторів щодо поняття та змісту процесуального статусу сторін в

адміністративному судочинстві в окремих аспектах мають суттєві відмінності.

Зазначене свідчить про актуальність порушеного питання та доцільність його

подальшого дослідження.

Загальні положення теорії держави та права дозволяють визнати

процесуальний статус сторін в адміністративному судочинстві галузевим видом

правового статусу особи. Отже, в рамках цього дослідження доречним є розкриття

категорії «правовий статус».

Так, у словнику української мови слово «статус» означає положення або

певний стан чого-небудь [8, c. 671].

А.В.Панчишин визначає правовий статус як чітко структуровану,

універсальну, багатоаспектну та комплексну категорію, якою визначаються права,

обов’язки та гарантії суб’єкта суспільних відносин, принципи та характер

взаємодії їх між собою [9, с. 95]. Вважаємо таке визначення занадто широким,

адже встановлення принципів взаємодії суб’єктів суспільних відносин між собою

не є тим, що має характеризувати правовий статус певної особи.

О.І. Литвинчук вважає, що правовий статус будь-якого суб’єкта являє собою

його положення, що регламентовано правовими нормами [4, с. 15]. Здається таке

визначення набуло б більшої цінності у випадку уточнення автором змістовного

навантаження терміну «положення».

Заслуговує на увагу позиція А.Є. Голубова, який визначає правовий статус

як становище особи, що має соціальне значення, юридичний склад та визначає

особу як суб’єкта права [3, c. 16]. Подібним є визначення правового статусу особи

надане М.Баймуратовим, який визначає його як закріплене на законодавчому рівні

становище особи в суспільстві та державі [10, c. 89].

Більш широко категорію правового статусу розглядає О.Б. Белькова, на

думку якої правовий статус являє собою «систему соціально припустимих та

нормативно закріплених, гарантованих державою можливостей особи як суб’єкта

правовідносин» [1, c. 11-12]. Соціальний аспект правового статусу підкреслює

Л.М. Москвич та визначає його як сукупність соціальних можливостей особи, які

визначаються роллю та соціальною функцією такої особи в суспільстві та мають

юридичне визначення [11, c. 10, 12].

Підтримуючи О.Б. Белькову та Л.М. Москвич в цілому, вважаємо, що надане

визначення категорії «правовий статус» не в повній мірі відображає її сутність.

Так, нами вже відзначалось, що ця категорія має включати як юридичні

можливості, так і необхідні вчинки, адже правові норми визначають можливості

вчинення особами певних дії і закріплюють певну міру правової поведінки особи

[12, c. 198].

Важко підтримати О.В. Белькову, яка формою можливостей у праві називає

суб’єктивні права та обов’язків, які визначають напрями діяльності кожної людини

у певній сфері свого життя та своєрідними правовими координатами кожної

людини [1, c. 13]. Переконані, що можливості людини не охоплюють її обов’язки.

Отже, за підсумками аналізу наявних у науковій літературі визначень

категорії «правовий статус» та власних міркувань можна дійти висновку, що

правовий статус являє собою законодавчо встановлене коло можливостей та

необхідних вчинків певного суб’єкта права, які він реалізує в різних суспільних

відносинах.

Спираючись на цей висновок з’ясуємо сутність категорії «процесуальний

статус», щодо визначення якої у науковій площині також точиться дискусія.

Т.В. Степанова процесуальний статус учасника позовного провадження у

господарському судочинстві визначає як «систему соціально припустимих,

встановлених господарським процесуальним законодавством і гарантованих

державою прав та обов’язків, а також відповідальність за їх невиконання, що

виникають в ході участі в процесуальних правовідносинах» [13, c. 38].

С.С.Бичкова пропонує під цивільним процесуальним правовим статусом

розуміти сукупність суб’єктивних цивільних процесуальних прав та обов’язків,

законних цивільних процесуальних інтересів, які визначені у цивільному

процесуальному законодавстві [2, с. 6].

На переконання І.В.Топор, процесуальний статус сторін в адміністративному

судочинстві являє собою «комплекс наданих законом можливостей реалізації

процесуальних прав та обов’язків, які формуються із урахуванням виду та форми

судового провадження, а також правового статусу сторони публічно-правового

спору» [7, с. 5]. При цьому далі в авторефераті своєї дисертації стверджує, що до

змісту процесуального статусу сторін в адміністративному судочин�