Вісник -...

Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз

Міністерства юстиції України

Вісник ОНДІСЕ

Науково-практичне видання

ISSN 2522-9656

Випуск 5



Одеса 2019

УДК 343

Вісник ОНДІСЕ – науково-практичне видання Одеського науково-дослідного інституту судових

експертиз Міністерства юстиції України

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Редакційна колегія не

завжди поділяє

позицію автора

Головний

редактор

Ріпенко Артем Ігорович, кандидат юридичних наук, директор

ОНДІСЕ, доцент кафедри трудового, земельного та

екологічного права факультету № 4 Одеського державного

університету внутрішніх справ МВС України, старший

науковий співробітник відділу проблем аграрного, земельного

та екологічного права Інституту держави і права ім.

В. М. Корецького НАН України

За коректність

викладених

матеріалів

відповідальність

покладається на

авторів

Заступник

головного

редактора

Ястреб Ігор Сергійович, в.о. заступника директора ОНДІСЕ з

експертної роботи, завідувач лабораторії інженерно-технічних

досліджень

Відповідальний

секретар

Євграфова Кристина Олександрівна, судовий експерт

сектору лінгвістичних, психологічних та інших досліджень

лабораторії криміналістичних досліджень № 2 ОНДІСЕ

Зміни до тексту та

скорочення, що не

впливають на зміст

матеріалів, а також їх

перейменування

вносяться редакцією

без узгодження з

автором

Члени редакційної

колегії

Гоштинар Світлана Леонідівна, кандидат юридичних наук,

доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права

Одеського державного університету внутрішніх справ МВС

України

Кулинич Павло Федотович, доктор юридичних наук,

професор, завідувач відділу відділу проблем аграрного,

земельного та екологічного права Інституту держави і права ім.

В.М.Корецького НАН України

Мартин Андрій Геннадійович, доктор економічних наук,

доцент, завідувач кафедри землевпорядного проектування

Національного університету біоресурсів і природокористування

України, старший судовий експерт сектору земельно-технічних

та земельно-оціночних досліджень лабораторії будівельних та

земельних досліджень ОНДІСЕ

Мірошниченко Анатолій Миколайович, доктор юридичних

наук, професор, Член Вищої Ради Правосуддя України

Рукописи не

рецензуються

і не повертаються

Пащенко Олександр Миколайович, кандидат юридичних

наук, доцент, завідувач кафедри трудового, земельного та

екологічного права Одеського державного університету

внутрішніх справ МВС України

Рекомендовано до

поширення

через мережу Internet

Вченою радою

Одеського науково-

дослідного інституту

судових експертиз

Міністерства юстиції

України (протокол

№ 4 від 11.06.2019)

Соколов Юрій Миколайович, доктор технічних наук,

професор, старший судовий експерт сектору земельно-

технічних та земельно-оціночних досліджень лабораторії

будівельних та земельних досліджень ОНДІСЕ

Тіщенко Валерій Володимирович, доктор юридичних наук,

професор, завідувач кафедри криміналістики НУ «Одеська

юридична академія»

Федоренко Владислав Леонідович, доктор юридичних наук,

професор, Директор науково-дослідного центру судової

експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства

юстиції України

Ульянова Галина Олексіївна, доктор юридичних наук,

професор, проректор з наукової роботи НУ «Одеська юридична

академія»

Хропот Сергій Григорович, кандидат технічних наук, доцент,

старший судовий експерт сектору земельно-технічних та

земельно-оціночних досліджень лабораторії будівельних та

земельних досліджень ОНДІСЕ

Свідоцтво про

державну реєстрацію

друкованого засобу

масової інформації

КВ №23440-13280Р від

13.07.2018 р

Шабля Олександр Миколайович, кандидат технічних наук,

головний судовий експерт сектору фоноскопічних,

компʼютерних та телекомунікаційних досліджень лабораторії

криміналістичних досліджень № 1 ОНДІСЕ

Лєшик Вієчорек (Leszek Wieczorek), доктор хабілітований

наук правничих (доктор юридичних наук) (DrHb), професор,

директор Інституту судових експертиз імені Проф. Яна Сехна в

Кракові (Польща).

© Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз

Міністерства юстиції України, 2019

Вісник ОНДІСЕ Випуск 5’ 2019

4

ЗМІСТ

СТАТТІ .................................................................................................................................. 11

Ріпенко А. І.

РОЛЬ МИКОЛИ ПРОКОПОВИЧА МАКАРЕНКА У СТАНОВЛЕННІ ТА РОЗВИТКУ

СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ ............................................................. 11

Батіг А. В.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ ЗАЛІЗНИЧНО-ТРАНСПОРТНИХ

ПРИГОД .................................................................................................................................. 19

Брюхань С. Ф.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СТАДІЇ ПОРІВНЯЛЬНОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИ ПРОВЕДЕННІ БАГАТООБ’ЄКТНОЇ СУДОВОЇ

ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ................................................................................... 26

Григорьєва З. О.

СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ТА ВИПЛАТИ ГРОШОВОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ................................................................. 37

Гризодуб В. М.,

Даценко С. А.

ТРАСОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІЧИЛЬНИКІВ ГАЗУ МЕМБРАННОГО ТИПУ .. 49

Джус О. В.

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЗМІНИ МАСИ ВАНТАЖУ НА

ЗАЛІЗНИЧНО-ТРАНСПОРТНУ ПРИГОДУ ...................................................................... 56

Євграфова К. О.

ПРОБЛЕМА АВТОМАТИЗАЦІЇ СЕМАНТИКО-ТЕКСТУАЛЬНОГО АНАЛІЗУ

ТЕКСТУ В ЛІНГВІСТИЧНИХ ЕКСПЕРТИЗАХ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ ............. 60

Катарага О. С.

О СОБЛЮДЕНИИ ПРИНЦИПА ОБЪЕКТИВНОСТИ И ПОЛНОТЫ ИССЛЕДОВАНИЯ

ПРИ ПРОИЗВОДСТВЕ СУДЕБНЫХ ЭКПЕРТИЗ И ОБ ОЦЕНКИ ЭКСПЕРТНЫХ

ВЫВОДОВ .............................................................................................................................. 65

Коваленко Е. В.,

Кушакова Н. А.

НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ ОПЛАТЫ ТРУДА СУДЕБНЫХ ЭКСПЕРТОВ В УКРАИНЕ

.................................................................................................................................................. 70

Колосюк А. А.,

Пєсков І. В.,


5

Остащук О. О.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ВАДИ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА У

ПИТАННЯХ ВИРІШЕННЯ МЕЖОВИХ КОНФЛІКТІВ ................................................... 75

Командиров О. В.,

Левченко О. В.,

Кисіль О. В.

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ BIM-ТЕХНОЛОГІЇ (BUILDING INFORMATION

MODELING) В БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНІЧНІЙ ЕКСПЕРТИЗІ .............................................. 86

Контимирова В. В.,

Мазурова В. В.

ПРО АКТУАЛЬНІСТЬ ПИТАННЯ З ОРГАНІЗАЦІЇ ВИПРОБУВАЛЬНИХ

БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНІЧНИХ ЛАБОРАТОРІЙ В УСТАНОВАХ СУДОВИХ

ЕКСПЕРТИЗ ........................................................................................................................... 90

Кофанов А. В.

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ СУДОВО-ЕКСПЕРТНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

НАБОЇВ, СПОРЯДЖЕНИХ КУЛЕЮ «НЕСМЕРТЕЛЬНОЇ ДІЇ», ТА ПРИСТРОЇВ ДЛЯ

ЇХ ВІДСТРІЛУ ........................................................................................................................ 95

Кузишин А. Я.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНОГО ТА МАТЕМАТИЧНОГО

МОДЕЛЮВАННЯ У СУДОВІЙ ЗАЛІЗНИЧНО-ТРАНСПОРТНІЙ ЕКСПЕРТИЗІ ...... 107

Макарчук В. Г.

НОВІ НАПРЯМИ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: СУДОВІ ЕКСПЕРТИЗИ

ЕКОЛОГІЧНОГО СПРЯМУВАННЯ ................................................................................. 114

Мекинян Л. Н.

ОСОБЕННОСТИ И АНОМАЛИИ В ДАКТИЛОСКОПИИ ............................................. 120

Міхеєва М. Л.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СУДОВОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

СТОСОВНО ПОТЕРПІЛИХ У СПРАВАХ ЗА ФАКТОМ ДОМАШНЬОГО

НАСИЛЬСТВА ..................................................................................................................... 129

Мокляк А. С.

БІОМЕТРИКА У КРИМІНАЛІСТИЦІ ЯК ОДИН ІЗ МЕТОДІВ ПОКРАЩЕННЯ

РОЗСЛІДУВАННЯ ТА РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНІВ ............................................................ 133

Пашковська О. В.

СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ОФОРМЛЕННЯ ТА ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЇ З

ЕЛЕКТРОННИМИ ГРОШИМА ......................................................................................... 138

Пашковська О. В.


6

ВИРІШЕННЯ СУДОВО-ЕКОНОМІЧНОЮ ЕКСПЕРТИЗОЮ ПИТАНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ

ІЗ РОЗРАХУНКОМ РОЗМІРУ ЗБИТКІВ, СПРИЧИНЕНИХ ПОРУШЕННЯМИ

ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ .......................................................................................... 147

Пєсков І. В.

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛІВ ЛІСОВПОРЯДКУВАННЯ ПРИ

ПРОВЕДЕННІ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ З ПИТАНЬ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ...................... 151

Петкович П.,

Присэкару В.

ПРИНЦИП ОБЪЕКТИВНОСТИ И ПОЛНОТЫ ИССЛЕДОВАНИЯ В СУДЕБНО-

ЭКСПЕРТНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ .................................................................................... 158

Савченко І. О.

КОМПЕТЕНЦІЯ СУДОВОГО ЕКСПЕРТА ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ ПИТАНЬ ІЗ

НАРАХУВАННЯ І СПЛАТИ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ ..................................................... 163

Савчук О. Ю.

ДО ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ ЧАСТОТИ ПОЯВИ ОКРЕМИХ ОЗНАК ПРИ

ПРОВЕДЕННІ ПОЧЕРКОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ..................................................... 169

Сімакова-Єфремян Е. Б.,

Дереча Л. М.

ПРОБЛЕМИ ПІДБОРУ НАУКОВИХ КАДРІВ ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ СУДОВО-

ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ .............................................................................................. 174

Столяров Я. М.

ЧИННИКИ ТА УМОВИ РУХУ ВЕЛОСИПЕДИСТІВ ПРИ РЕКОНСТРУКЦІЇ

ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНОЇ ПРИГОДИ ..................................................................... 183

Тимкович П. В.

ПРОВЕДЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ З ПИТАНЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО

ПІДТВЕРДЖЕННЯ НЕСТАЧ ЧИ ЛИШКІВ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ЗАПАСІВ ... 187

Тіщенко В. В.,

Бєлік Л. С.,

Самойленко О. А.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ТА СТАНДАРТІВ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У ДІЯЛЬНОСТІ ЕКСПЕРТНИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ194

Харченко В. В.

ВИНИКНЕННЯ КОНДЕНСАТУ НА СКЛІ ВІКОННИХ БЛОКІВ ІЗ

ПОЛІВІНІЛХЛОРИДУ ........................................................................................................ 202

Хижняк А. С.


7

КОМПЛЕКСНА ЕКСПЕРТИЗА В ДАКТИЛОСКОПІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

СФАЛЬСИФІКОВАНИХ ВІДБИТКІВ ПАЛЬЦІВ РУК ................................................... 206

Чернов В. Г.,

Семененко Р. Є.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВ’ЯЗАННЯ ДІАГНОСТИЧНИХ ЗАВДАНЬ СУДОВО-

ТРАСОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ СТОРОНИ

РУЙНУВАННЯ ВІКОННОГО СКЛА ................................................................................ 213

Шайхлісламова І. А.,

Муха О. А.

ПАСПОРТ ВИЇМКОВОЇ ДІЛЬНИЦІ ВУГІЛЬНОЇ ШАХТИ ЯК КЛЮЧОВИЙ

ЕЛЕМЕНТ КАТЕГОРІЙНОЇ ВІДПОВІДІ У ВИСНОВКУ СУДОВОГО ЕКСПЕРТА .. 223

Шевченко В. М.

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ СУДОВО-

ҐРУНТОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ..................................................................................... 233

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ ............................................................................................................ 244

Баюрко Н. М.,

Кривак Т. П.

РЕЦЕПЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ У ЗАСОБАХ МАСОВОЇ

ІНФОРМАЦІЇ НА ЕТАПІ ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ................................................................. 244

Буколова В. В.,

Воробйова О. Ю.

ДЕЯКІ НОРМАТИВНІ АСПЕКТИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКА

ПОДОРОЖЧАННЯ КРЕДИТУ ТА СУКУПНОЇ ВАРТОСТІ КРЕДИТУ СТАНОМ НА

МОМЕНТ УКЛАДАННЯ КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ .................................................. 248

Гресь Ю. О.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ІЗ МЕТОЮ

ВСТАНОВЛЕННЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ .......................................................................... 253

Жолудева Д. В.

ОБНОВЛЕНИЕ ДАННЫХ ИДЕНТИФИКАЦИОННОЙ ЗНАЧИМОСТИ ЧАСТНЫХ

ПРИЗНАКОВ ПОЧЕРКА КАК СРЕДСТВО ПОВЫШЕНИЯ УРОВНЯ

ОБЪЕКТИВИЗАЦИИ ЭКСПЕРТНОГО ИССЛЕДОВАНИЯ ПОЧЕРКА ....................... 255

Заковирко О. М.,

Тумоян Н. А.

ВИЗНАЧЕННЯ ОЗНАК РОЗКРИТТЯ ТА ПОВТОРНОГО ВСТАНОВЛЕННЯ ПЛОМБ-

НАКЛЕЙОК З ІНДИКАТОРАМИ МАГНІТНОГО ПОЛЯ «МАГНЕТ» ......................... 258

Здор В. М.,


8

Лилова Ю. Ю.

ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ СТІЙКОСТІ ОЗНАК ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ

МАЛООБ'ЄМНИХ РУКОПИСІВ. ...................................................................................... 261

Калініченко М. М.,

Струк І. О.

СТАНДАРТ ДАУБЕРТА ЯК МЕТОДИКА ВЕРИФІКАЦІЇ ЕКСПЕРТНИХ

ДОСЛІДЖЕНЬ ОБ'ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ .................................... 264

Колесов Е. Є.

БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ВІДПОВІДНОСТІ ВИКОНАНИХ

БУДІВЕЛЬНИХ РОБІТ ЗІ ЗДІЙСНЕННЯ ТЕРМІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЖИТЛОВИХ

БУДИНКІВ, ГРОМАДСЬКИХ БУДІВЕЛЬ ТА СПОРУД ВИМОГАМ НОРМАТИВНИХ

АКТІВ У ГАЛУЗІ БУДІВНИЦТВА ................................................................................... 268

Коновалов Ю. В.

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ .................. 273

Коновалов Ю. В.

ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ІЗ РОБІТНИКАМИ ТА СЛУЖБОВЦЯМИ ............ 277

Кузін М. О.,

Мещерякова Т. М.,

Кузін О. А.

ВИКОРИСТАННЯ НЕЛОКАЛЬНИХ МОДЕЛЕЙ ПОШКОДЖУВАНИХ СЕРЕДОВИЩ

ДЛЯ АНАЛІЗУ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ВИСОКОНАВАНТАЖЕНИХ КОНСТРУКЦІЙ

................................................................................................................................................ 282

Гаврильченко Ю. В.,

Крижановська О. А.

АПРОБАЦІЯ ЕКСПЕРТНОГО МЕТОДУ ОПТИЧНОГО СУМІЩЕННЯ ВІДТИСКІВ

ПЕЧАТОК ТА ШТАМПІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ............. 286

Мамонтова Л. В.,

Степанова О. В.

ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ОКРЕМИХ ПОЛОЖЕНЬ ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ 292

Манько Є. С.,

Стасюк В. М.

ЩОДО КОМПЕТЕНТНОСТІ СУДОВОГО ЕКСПЕРТА ................................................. 296

Нестор Н. В.

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ПРОКУРОРА ЯК СТОРОНИ КРИМІНАЛЬНОГО

ПРОВАДЖЕННЯ З УСТАНОВАМИ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ .................................... 299

Паскарь Д.,


9

Лопатенко И.

ПРЕИМУЩЕСТВА АККРЕДИТАЦИИ СУДЕБНО-ЭКСПЕРТНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

................................................................................................................................................ 302

Петрова І. А.

Максименко К. С.

ДО ПИТАННЯ УЧАСТІ СУДОВОГО ЕКСПЕРТА У СПРАВАХ ПРО

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ................................................................... 306

Порошин Д. Ю.

ПОДАННЯ ДОКАЗІВ УЧАСНИКАМИ СПРАВИ ТА ВИКОРИСТАННЯ У ПРОЦЕСІ

ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА .................................................................................................... 311

Савченко І. О.

Гордієнко І. М.

ДЕЯКІ ПИТАННЯ НАРАХУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ ВНУТРІШНЬО

ПЕРЕМІЩЕНИМ ОСОБАМ, ЯКІ ВИРІШУЮТЬСЯ СУДОВОЮ ЕКОНОМІЧНОЮ

ЕКСПЕРТИЗОЮ .................................................................................................................. 315

Савчук О. Ю.

ПРО РОЗВИТОК ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ НАУКИ В ІСТОРИЧНОМУ ТА

ПЕРСПЕКТИВНОМУ КОНТЕКСТІ .................................................................................. 320

Соколов Ю. Н.

КВАДРОКОПТЕР – СОВРЕМЕННЫЕ СПОСОБЫ ИЗЫСКАНИЙ ............................... 325

Соломаха Ю. В.

Ніколайчук Т. В.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАГАТООБ’ЄКТНОЇ СУДОВО-ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ

ЕКСПЕРТИЗИ ....................................................................................................................... 328

Соломаха Ю. В.,

Ніколайчук Т. В.

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУДОВОЇ ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ

ЕКСПЕРТИЗИ ....................................................................................................................... 331

Струк І. О.,

Калініченко М. М.

ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕР’ЄРІВ ПРИМІЩЕНЬ ЯК ТВОРІВ ДИЗАЙНУ (ДОСВІД

ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКИХ СУДОВИХ ЕКСПЕРТІВ ............................................. 335

Угровецький О. П.

ДО ПИТАННЯ СУДОВИХ ВИТРАТ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯМ СУДОВОГО

ЕКСПЕРТА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ ............................................ 339

Холодова О. Ю.


10

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ТОВАРОЗНАВЧИХ ЕКСПЕРТИЗ З УРАХУВАННЯМ

РЕТРОСПЕКТИВНОСТІ ОЦІНКИ .................................................................................... 343

Хомутенко В. П.,

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ СУДОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ

ЕКСПЕРТИЗИ ...................................................................................................................... 346


11

СТАТТІ

УДК 343.98

Ріпенко А. І., кандидат юридичних наук,

директор Одеського науково-дослідного

інституту судових експертиз


РОЛЬ МИКОЛИ ПРОКОПОВИЧА МАКАРЕНКА У СТАНОВЛЕННІ ТА

РОЗВИТКУ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ

Анотація. У статті представлені історичні дані про видатного вченого, першого керівника

Кабінету НСЕ (нині Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції

України) Миколу Прокоповича Макаренка. Розглянуто його внесок у становлення та розвиток

найстарішої експертної установи півдня України. На основі інформативних даних, що містяться в

публікаціях керівників і співробітників інституту, в архівних джерелах і науковій літературі, наведені

головні державні соціально-політичні події та зміни в розвитку інституту до сьогодення. Показано, що

діяльність інституту з моменту його утворення визначалася не лише проведенням експертиз, а

постійно супроводжувалася науково-технічними та експериментальними дослідженнями з питань

криміналістичної техніки й методології дослідження злочинів і особи злочинця.

Ключові слова: історія розвитку ОНДІСЕ МЮ України, судово-експертна діяльність в

ОНДІСЕ, судова експертиза, перший директор ОНДІСЕ, методики дослідження, криміналістика.

1(13) травня 2019 року виповнилось 145 років із дня народження

видатного вченого, першого керівника Кабінету НСЕ (нині Одеського

науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції

України) Миколи Прокоповича Макаренка.

Професор кафедри криміналістики, професор юридичного факультету

Одеського інституту народного господарства, один із засновників Одеського

науково-дослідного інституту судових експертиз і перший його керівник

(1914–1938 рр.) Микола Прокопович Макаренко народився 1(13).05.1874 в


12

с. Іванківці, Прилуцького повіту, Полтавської губернії (тепер Чернігівська

область) у сім’ї волосного писаря.

Після закінчення гімназії Макаренко М. П. вступив до юридичного

факультету Московського університету, який закінчив у 1902 році та був

рекомендований залишитися при університеті після його закінчення з метою

підготовки до професорського звання, чим були відмічені його здібності й

зацікавленість до науки. Однак, ця рекомендація не була затверджена

піклувальником Московського навчального округу «за неблагонадійність»,

тому Микола Прокопович одразу після закінчення навчання втратив

можливість працювати у сфері науки й був зарахований кандидатом на судові

посади при Московському окружному суді, де незабаром був призначений

секретарем 8-го відділення цього суду.

У період з 1906 по 1913 роки Макаренко М. П. працював у судовому

відомстві, де обіймав посади від виконуючого обов’язки судового слідчого до

виконуючого обов’язки судового слідчого з найважливіших справ.

Коли розпочалася в Росії кампанія з пошуку, відбору й підготовки

досвідчених осіб для роботи в заново створюваних судово-експертних

установах, Макаренко М. П. виявив бажання працювати в цьому напрямку, і в

липні 1913 року він був відряджений до відкритого вперше в історії Росії

Кабінету НСЕ при прокурорі Петербурзької судової палати. У цьому Кабінеті

НСЕ він, як і інші кандидати, проходив підготовку з метою зайняття посад

співробітників у запланованих бути відкритими в майбутньому аналогічних

Кабінетах НСЕ в інших містах Російської імперії, шляхом проведення

практичних занять і прослуховування нового курсу з криміналістики й

науково-судової експертизи, які проводилися під керівництвом доктора

природничих наук Е. Г. Пфеффера, який працював старшим асистентом

швейцарського вченого-криміналіста, професора Лозаннського університету

Рудольфа Арчибальда Рейса.

Після проходження цього курсу з фахової підготовки Макаренка М. П.

було призначено з 1(14) січня 1914 року керівником Кабінету НСЕ при

прокурорі Одеської судової палати з дорученням організації і влаштування

його. Відкриття цього Кабінету відбулося 15(28) лютого 1914 року.

В 1919–1920 роки Макаренко М. П. був затверджений на цій посаді

Одеським губернським революційним комітетом.

Після реорганізації Одеського крайового КНСЕ в 1925 році в Одеський

ІНСЕ Макаренко М. П. був призначений його директором, і на цій посаді він

працював до 15 серпня 1938 року, коли наказом НКЮ УРСР його звільнили з

посади директора і призначили заступником директора цього Інституту НСЕ з

наукової, науково-оперативної й педагогічної, з підготовки аспірантів роботи.


13

Але, як писав сам Макаренко М. П.: «… Повинен зізнатися, що

переміщення мене з посади директора Одеського ІНСЕ на посаду заступника

директора цього самого Інституту НСЕ, було мені не зовсім приємним, але

Народний комісар юстиції УРСР, який мене у зв’язку з цим запросив до

Києва, пояснив, що ця міра була викликана необхідністю підготовки юристів-

членів партії для майбутньої судово-експертної роботи, й що товариш

Кравцов, якого було призначено директором Одеського ІНСЕ, одночасно буде

зарахований і аспірантом цього самого Інституту НСЕ, а, таким чином, він

буде знаходитися під моїм керівництвом…».

Виконуючи обов’язки керівника установи протягом 1914–1938 років,

Макаренко М. П. розширив та упорядкував поряд із судово-експертною

науково-дослідну роботу, а також приймав активну участь у громадському

житті й педагогічній діяльності.

У сфері педагогічної діяльності Макаренко М. П. з 1918 року працював


14

викладачем із загального і спеціального законопровадження в

сільськогосподарській меліоративній середній школі і зберіг цю посаду, коли

школа була реорганізована в будівельно-меліоративний технікум № 2, а у

Вечірньому робітничому університеті він читав курс лекцій із державного

права. З 1924 року, коли були відкриті курси НКЮ УСРР із підготовки й

перепідготовки радянських юристів, а потім юридична школа НКЮ УСРР, він

безперервно читав курс лекцій із криміналістики. З 1 жовтня 1926 року по 1

жовтня 1930 року Макаренко М. П. працював на посаді професора й читав

лекції з криміналістики під назвою «Техніка розслідування злочинів» для

студентів судового профілю на юридичному факультеті Одеського інституту

народного господарства, який в 1930 році в Одесі було ліквідовано й

переведено до складу Харківського інституту права й радянського

будівництва. Нарешті, він читав курс криміналістики для судових медиків,

яких періодично скликали з цією метою в Інституті удосконалення лікарів.

Постановою Комітету зі справ вищої школи при РНК СРСР від 17

жовтня 1939 року за № 36 Макаренку М. П. було присвоєне вчене звання

професора по кафедрі криміналістики на підставі подання, яке було

направлене Вченими радами Одеського ІНСЕ і Всесоюзного інституту

юридичних наук НКЮ СРСР.

Макаренко М. П. написав і опублікував низку наукових праць. Серед

зазначених наукових праць необхідно зупинитися більш докладно на аналізі

окремих із них і, зокрема, на одній із його перших наукових праць «Техніка

розслідування злочинів», що була опублікована в 1925 році, і праці,

присвяченій питанням розслідування справ про отруєння, опублікованій в

1934 році. У зв’язку з тим, що ці видання сьогодні є бібліографічною рідкістю

й більшість вітчизняних юристів незнайомі з їх змістом, нижче буде наведено

їх короткий аналіз.

Практичний посібник «Техніка розслідування злочинів», написаний

Макаренком М. П. і опублікований в 1925 році, був першим вітчизняним

виданням в Україні і, взагалі, одним із перших серед подібних посібників, які

були опубліковані в той час у колишньому Радянському Союзі. Відомий

український криміналіст Микола Сергійович Бокаріус, який обіймав посаду

директора Харківського ІНСЕ, у рецензії на це видання писав: «… Выпуск

этой книги имеет целью устранить почти полное отсутствие доступной и

популярно-изложенной литературы, знакомящей широкие круги работников

юстиции с научными методами расследования преступлений, а в частности,

с исследованием места совершения или обнаружения преступлений и с

методами собирания, сохранения и исследования вещественных

доказательств, и, вместе с тем, являясь кратким практическим

руководством, расширить кругозор работников советской юстиции и


15

побудить их более вдумчиво и умело подходить к вопросу собирания,

сохранения и исследования вещественных доказательств, послужив к

согласованию их работы с работою Кабинетов НСЭ…».

Майбутній вчений-криміналіст доктор юридичних наук професор,

заслужений діяч науки РРФСР Степан Петрович Митричев також позитивно

висловився про зазначену вище наукову працю Макаренка М. П., він, зокрема,

зазначав, що цей посібник дуже вигідно відрізнявся від підручника

«Криміналістика», написаного в 1925 році російським вченим-криміналістом,

професором Іваном Миколайовичем Якимовим. Він був написаний гарною

літературною мовою, Макаренко М. П. у популярній формі виклав деякі

питання наукових методів розкриття злочинів. Крім книг Макаренка М. П. і

Якимова І. М. до 1936 року, — підкреслював далі С. П. Митричев, — у нас не

було видано жодної іншої книги, які могли б бути рекомендовані в якості

навчального посібника з криміналістики.

Книга Макаренка М. П. була розділена на декілька частин, у яких

розкривалися різні питання щодо практики проведення слідства.

Так, наприклад, у одній із частин книги, яка була присвячена діяльності

слідчого на місці події, автором запропоновано багато корисних порад

працівникам слідства й дізнання: як проводити огляд місця події в

приміщеннях і на відкритій місцевості, які методи й засоби фіксації при цьому

необхідно було використовувати, а також давалися поради, як тактично

правильно проводити огляд трупа на місці події.

У частині книги, присвяченій слідам крові, автор давав пораду, як і де

вести пошук слідів крові; як визначити, що в слідах була кров; як проводити

спектральний аналіз крові й мікрохімічні реакції на їх присутність, а також як

проводити диференціацію крові людини від крові теплокровних тварин. В цій

самій частині книги автор також давав поради, як необхідно було проводити

пошук, збирання, зберігання й пересилку речових доказів зі слідами крові.

Найбільш досконально розробленою частиною зазначеної книги була та

її частина, яка була присвячена дактилоскопії і практиці її використання в

розслідуванні злочинів, а також практиці дослідження документів

Розкриваючи сутність дактилоскопії, автор спочатку знайомив читача з її

науковими основами, де приділив увагу достовірності дактилоскопії як

речового доказу, а також її значенню в реєстрації злочинців. У цій самій

частині приділялася увага питанням пошуку невидимих слідів рук людини,

способам їх виявлення і фіксації.

У частині книги, яка була присвячена підробці документів, для

працівників слідства й дізнання того часу автором повідомлялося багато

цікавих випадків щодо ознак, які свідчили про підробку документів, і як вони

виявлялися.


16

У цілому, цей практичний посібник Макаренка М. П. давав корисні для

працівників органів слідства й дізнання поради, які вони могли

використовувати в необхідних випадках при виконанні своїх службових

обов’язків на місці події і при огляді речових доказів.

Другий посібник Макаренка М. П. «Розслідування справ про

отруєння» був опублікований в 1934 році. Цей посібник, — підкреслював у

передмові його редактор І. М. Леві, — допомагав розв’язувати завдання

озброєння працівників судово-слідчих органів необхідними їм фаховими

знаннями для розслідування справ про отруєння.

Позитивний бік цього видання полягав у тому, що наголос у ньому було

зроблено саме на фахових питаннях, що значна частина праці була присвячена

ознайомленню працівників судово-слідчих органів із курсом елементарних

основ токсикології, що в ній докладно, мірою, необхідною для працівників

судово-слідчих органів, подавалося загальне уявлення про різні види отруйних

речовин, їхні властивості, швидкість і тривалість їх дій на організм людини чи

тварини, зовнішні симптоми, час настання смерті тощо.

Автор у цій праці приділяв досить багато уваги найважливішій частині

дії слідчого при розслідуванні справ про отруєння, яка частіш за все могла

вирішувати успіх розслідування і яка могла бути першим кроком

розслідування, а саме: огляд місця події, допит потерпілих (якщо вони були

ще живі до моменту прибуття слідчого й були спроможні давати свідчення),

вилучення, закупорювання і транспортування залишків страви, напоїв, ліків,

блювотних мас, калу, сечі, вмісту шлунку, внутрішніх органів тощо.

Новим у криміналістичній літературі того часу, яка висвітлювала

питання методології розслідування справ про отруєння, в аналізованій праці

був розділ, у якому наводилися відомості про методологію розслідування

справ, пов’язаних з отруєнням тварин. Необхідність цього розділу випливала

із потреб судової практики того часу, яка знала перелік справ про шкідництво,

направлене на зменшення поголів’я худоби. Відомості, які подавалися в цьому

розділі, були взяті автором у більшості випадків із конкретних справ, які

проходили через Одеський ІНСЕ.

Основною причиною написання цього посібника, — писав у вступі

Макаренко М. П., — була відсутність систематизованих праць, присвячених

розслідуванню справ про отруєння, і тому примусив нас опрацювати ці

питання і скласти популярний посібник, доступний для працівників звичайної

кваліфікації, використавши для нього не тільки літературні джерела, а і

власний досвід, придбаний на багаторічній роботі в Одеському ІНСЕ.

Макаренко М. П. з початком Великої Вітчизняної війни не евакуювався

з Одеси й у період її окупації румунськими військами з 16 жовтня 1941 року

по 10 квітня 1944 року знаходився в місті та як заступник директора


17

Одеського ІНСЕ закінчував підготовку до евакуації найбільш цінної апаратури

Інституту й забезпечував його відправку. До 8 серпня 1941 року укладання й

пакування найбільш цінного обладнання Одеського ІНСЕ було закінчено, і

була досягнута домовленість про найшвидше прийняття його до завантаження

на один із пароплавів.

Макаренко М. П. з родиною із восьми осіб 8 серпня 1941 року

відправився в порт для посадки на теплохід «Молдавія» з метою евакуації з

Одеси, але в результаті повітряного нальоту на порт посадка була припинена, і

військова охорона всіх вивела із порту Цього самого дня вночі, при

повторному повітряному нальоті ворожої авіації, було поранено в голову його

дочку Наталію, у результаті ушкодження голови вона отримала струс мозку і

протягом двох місяців знаходилася на постільному режимі вдома, а потім була

в лікарні. Коли поранена дочка почала одужувати, спроби евакуюватися з

Одеси ні до чого не привели.

У ніч на 22 вересня 1941 року будинок по вулиці Пастера, 48, у якому

знаходився Одеський ІНСЕ, а також і квартира М. П. Макаренка, згорів у

результаті повітряного бомбардування. Сам же Микола Прокопович у той час

знаходився з родиною на 13 станції Великого Фонтану, куди вони тимчасово

перебралися на дачу. Усе його майно, рукописи та інші матеріали науково-

дослідної роботи, які знаходилися у квартирі, були знищені вогнем.

Залишившись таким чином без майна й засобів існування, Макаренко М. П. з

родиною довгий час голодував, тому він погодився працювати в університеті,

де читав курс лекцій з історії російського кримінального права до часів

судової реформи 1864 року, але не закінчив лекційний курс, оскільки місто

зайняли нацисти, і заняття в університеті були припинені.

Після звільнення Одеси від нацистських окупантів, згідно з вказівками

начальника управління НКЮ УРСР по Одеській області, Одеський ІНСЕ

відновив свою роботу з 14 квітня 1944 року.

У зв’язку з відсутністю директора Одеського ІНСЕ Кравцова М. А.,

який ще не був демобілізований зі списків діючої армії, Макаренко М. П.

приступив до виконання обов’язків директора цього Інституту НСЕ, й 15

квітня 1944 року за його підписом було видано наказ по Одеському ІНСЕ, у

якому визначався перелік працівників, що зараховуються на роботу в

Інститут. Серед двадцяти працівників, які були в списку з осіб «старої гвардії

досвідчених фахівців», залишилися тільки сам М. П. Макаренко й

А. К. Папаспіракі, перший спочатку виконував обов’язки директора Одеського

ІНСЕ, а другий — завідувача секцією криміналістичної ідентифікації.

З 30 червня 1944 року Макаренко М. П. був призначений завідувачем

відділенням судово-фотографічних досліджень, де він працював до останніх

днів свого життя.


18

Помер Микола Прокопович Макаренко на 72 році життя — 26 червня

1945 року в Одесі.

У річному звіті про роботу Одеського НДІСЕ за 1945 рік зазначалося:

«Звітний рік був відмічений у житті Інституту важкою втратою. Помер

найстаріший співробітник і засновник Інституту Микола Прокопович

Макаренко. З моменту заснування Інституту (тоді Кабінету НСЕ) в 1914 році

М. П. Макаренко його очолював. Йому Інститут НСЕ зобов’язаний

збереженням свого цінного обладнання в період громадянської війни, а також

провідних фахівців наукових співробітників. Керуючи всією науково-

дослідною й науково-оперативною роботою Інституту НСЕ, М. П. Макаренко

сам приймав у ній велику й активну участь, а один із її найважливіших

компонентів — виїзди на місця події чи виявлення злочину, — виконував

завжди виключно він. Колектив наукових співробітників Інституту НСЕ

втратив свого наукового керівника, який володів великими знаннями і

величезним досвідом, старшого товариша, який завжди був готовий

допомогти в роботі».

Минулого року в рамках святкування 105-ої річниці створення ОНДІСЕ

та відповідно до розпорядження Одеського міського голови від 08.05.2018 р.

№ 346 і рішення засідання історико-топонімічної комісії ОМР на головній

будівлі Інституту (вул. Ланжеронівська, 21), віддаючи данину пам’яти

Макаренку М. П., було встановлено меморіальну дошку.

Список використаних джерел:

1. Бокариус Н. С. Рецензия на книгу Н. П. Макаренко «Техника расследования пре

ступлений» / Н. С. Бокариус // Архив криминологии и судебной медицины. — Т. 1. — Кн.1.-

Харьков, — 1926. — С. 180–182.

2. Годовой отчет Одесского НИИСЕ за 1945 год. Архив Одесского НИИСЕ. — 29 л.

3. Макаренко Н. П.: Биографические данные. Архив Одесского научно-

исследовательского института судебных экспертиз — Дело № 6 — 8 л.

4. Макаренко М. П. Розслід справ про отруєння. — Київ : «Радянське будівництво»,

1934.

5. Макаренко Н. П. Техника расследования преступлений: Практическое руководство для

судебных работников. — Харьков : Юридическое издательство Н. К. Ю. УССР, 1925.

6. Митричев С. П. К вопросу о советской криминалистике // Социалистическая

законность — 1938. — № 1. — С.62–66.


19

УДК 343.148: 656.08

Батіг А. В., старший науковий співробітник

лабораторії залізнично- транспортних

досліджень Львівського науково-дослідного

інституту судових експертиз МЮ України

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ ЗАЛІЗНИЧНО-ТРАНСПОРТНИХ

ПРИГОД

CLASSIFICATION OF CAUSES OF OCCURRENCE OF RAILWAY-TRANSPORT

ACCIDENTS

Анотація. Автором статті відзначено, що функціонування залізничного транспорту

супроводжується впливом значної кількості факторів, які призводять до випадків пошкодження,

часткового або повного знищення рухомого складу, вантажу, майна фізичних і юридичних осіб, втрати

працездатності, смерті пасажирів, працівників залізниці та третіх осіб, завдання шкоди навколишньому

середовищу, пожеж, вибухів та аварій тощо.

Детальне та обґрунтоване дослідження експертом випадків залізнично-транспортних пригод

неможливе без встановлення причин і факторів, які призвели до їх виникнення.

Кожну залізнично-транспортну пригоду можна представити ланцюжком «передумова — причина

— пригода». Як правило, причина буває не одна. Транспортна пригода — це складний ланцюжок

проміжних причин, у якому кожна попередня є причиною для наступної. Запобігти пригоді — означає

усунути передумови, тобто глибинні причини.

Автор наголошує, що при виконанні експертизи експерту необхідно встановити факти наявності

невідповідностей у діях працівників залізниці вимогам нормативних документів, простежити всі фази

розвитку причинно-наслідкового зв’язку залізнично-транспортної пригоди та фактори, внутрішня

(зовнішня) дія яких могла бути причиною формування її передумов.

У статті проаналізовано основні причини залізнично-транспортних пригод, відзначено роль

людського фактора у їх настанні. Також автором наведена класифікація залізнично-транспортних пригод

та наведені основні задачі експерта при виконанні судових залізнично-транспортних експертиз.

Ключові слова: залізнично-транспортна подія, несправність, аварія, алгоритм.

Аннотация. Автором статьи отмечено, что функционирование железнодорожного транспорта

сопровождается влиянием значительного количества факторов, которые приводят к случаям

повреждения, частичного или полного уничтожения подвижного состава, грузов, имущества физических

и юридических лиц, утраты трудоспособности, смерти пассажиров, работников железной дороги и

третьих лиц, причинение вреда окружающей среде, пожаров, взрывов и аварий и тому подобное.

Детальное и обоснованное исследование экспертом случаев железнодорожно-транспортных

происшествий невозможно без установления причин и факторов, которые привели к их возникновению.

Каждое железнодорожно-транспортное происшествие можно представить цепочкой

«предпосылка — причина — происшествии». Как правило, причина бывает не одна. Транспортное

происшествие — это сложная цепочка промежуточных причин, у котором каждая предыдущая является

причиной для следующей. Предотвратить происшествии — значит устранить предпосылки, то есть

глубинные причины.

Автор отмечает, что при выполнении экспертизы эксперту необходимо установить факты

наличия несоответствий у действиях работников железной дороги требованиям нормативных

документов, проследить усе фазы развития причинно-следственной связи железнодорожно-

транспортного происшествия и факторы, внутреннее (внешнее) действие которых могла быть причиной

формирования его предпосылок.

У статье проанализированы основные причины железнодорожно-транспортных происшествий,


20

отмечена роль человеческого фактора в их возникновении. Также автором приведена классификация

железнодорожно-транспортных происшествий и приведены основные задачи эксперта при выполнении

судебных железнодорожно-транспортных экспертиз.

Ключевые слова: железнодорожно-транспортное происшествие, неисправность, авария,

алгоритм.

Abstract. The author of the article noted that the functioning of railway transport is accompanied by the

influence of a significant number of factors that lead to damage, partial or complete destruction of rolling stock,

cargo, property of individuals and legal entities, disability, death of passengers, railway workers and third parties,

causing harm environment, fires, explosions and accidents and the like.

A detailed and informed expert study of cases of railway accidents is impossible without establishing the

causes and factors that led to their occurrence.

Each railway accident can be represented by a chain of «prerequisite — cause — accident». As a rule,

the reason is not one. A traffic accident is a complex chain of intermediate causes, in which each previous one is

the reason for the next. To prevent accidents is to eliminate the prerequisites, that is, the underlying causes.

The author notes that when performing the expertises, it is necessary to establish the facts of

inconsistencies in the actions of railway employees with the requirements of regulatory documents, to trace all

phases of causal connection development of a railway accident and factors, the internal (external) action of which

could be the cause of its prerequisites.

The article analyzes the main causes of railway accidents, the role of the human factor in their

occurrence. The author also provides a classification of railroad accidents and the main tasks of the expert in the

performance of forensic railway transport expertises.

Key words: railway accident, malfunction, accident, algorithm.

Вступ. Функціонування залізничного транспорту супроводжується

впливом природних, соціальних, технічних явищ і процесів, а також дією

зовнішніх факторів, які призводять до випадків пошкодження, часткового або

повного знищення рухомого складу, вантажу, майна фізичних і юридичних осіб,

втрати працездатності і смерті пасажирів, працівників залізниці, третіх осіб,

завдання шкоди навколишньому середовищу. Також існує небезпека втрат і

збитків унаслідок пожеж, вибухів, аварій (зіткнення, сходи залізничного

рухомого складу) тощо [1].

На залізницях України у 2018 році відбулася 481 залізнично-транспортна

подія, пов’язана з незадовільним технічним станом рухомого складу, залізничної

колії, пристроїв СЦБ та зв’язку, невідповідностями дій певних працівників

залізниці через недотримання ними правил, посадових інструкцій, технологічних

процесів, слабку професійну підготовку, відсутність контролю за якістю ремонту

та технічного обслуговування (ТО) керівниками підприємств та служб

(рис. 1) [2]. Близько 60 % даних залізнично-транспортних подій переросли в

пригоду — транспорту подію з негативним наслідком.


21

Рис. 1 — Діаграма розподілу причин залізнично-транспортних пригод

на залізницях України за 2018 рік.

Детальне та обґрунтоване дослідження експертом випадків залізнично-

транспортних пригод неможливе без встановлення причин і факторів, які

призвели до їх виникнення.

Основна частина досліджень. Одними з основних завдань судової

залізнично-транспортної експертизи є дослідження обставин, реалізованого

механізму залізнично-транспортної пригоди з метою встановлення її

безпосередньої технічної причини та можливості її запобігання.

Причини й обставини, які призвели до виникнення залізнично-

транспортних пригод є предметом дослідження експерта-залізничника, а дані,

зібрані після її настання, становлять основу вихідних даних. Між причиною й

наслідком існує послідовність у часі: спочатку виникає причина, а потім уже

наслідок.

Кожну залізнично-транспортну пригоду можна представити ланцюжком

«передумова — причина –пригода» [3]. Передумова — це першопричина, яка

створює потенційну можливість виникнення й розвитку залізнично-транспортної

пригоди. Безпосередні причини є наслідком проміжних, вони створюють реальні

умови переростання можливості в реальність, що робить розвиток причинного

зв’язку незворотнім і призводить до настання наслідку.

Але першопричин, як правило, буває декілька. Транспортна пригода — це

складний ланцюжок першопричин та проміжних причин, у якому кожна

попередня є причиною для наступної. Запобігти пригоді — означає усунути

першопричини її виникнення.

Усі залізнично-транспортні пригоди на залізниці систематизуються за

шістьма параметрами: ЩО сталося, КОЛИ сталося, ДЕ сталося, ЯК (обставини

того, що сталося), ЧОМУ (причина). Далі кожен параметр обробляється

відповідним класифікатором. Класифікатори причин і передумов розроблені в

ДНДЦУЗ (Державний науково-дослідний центр залізничного транспорту

України) і затверджені головним ревізором із безпеки руху поїздів для

використання в «АРМ ЦРБ» (автоматизована система обліку транспортних

подій).

Класифікатор передумов складається з 8 розділів:

— дефекти виготовлення технічних засобів:


22

— недоліки організації робіт;

— професійний рівень виконавців:

— поточне утримання й експлуатація;

— ремонтні роботи:

— технічне обслуговування;

— вплив навколишнього середовища та ін.

Класифікатор передумов та причин розроблений для кожного

господарства й має відповідну структуру (див. табл. 1).

Кожна прокласифікована пригода може мати кілька причин, які

зустрічаються з певною частотою (ймовірністю). У свою чергу причина може

мати кілька передумов, які присутні також із певною частотою [4].

У загальному причини виникнення залізнично-транспортних пригод

можна розділити на внутрішні та зовнішні.

Таблиця 1 — Класифікатор транспортних пригод (у приміській службі)

Транспортні події

Дон Льв Од Півд ПЗЗ Прдн УЗ

по

т.р

ік

по

т.

рі

к

по

п.р

ік

по

т.р

ік

по

т.р

ік

по

п.р

ік

по

т.р

ік

по

п.р

ік

по

т.р

ік

по

п.р

ік

по

т.р

ік

по

п.р

ік

по

т.р

ік

по

п.р

ік

Передумови транспортних пригод

Поява несправності ТРС

Невірні дії персоналу

Причини транспортних пригод

Неякісний ремонт у депо

Невірні дії лок. бригад

Технічні

Неякісний ремонт у заводах

Інші

До зовнішніх причин залізнично-транспортних пригод відносяться:

— небезпечні природні явища, стихійні лиха;

— великі виробничі аварії й катастрофи на розташованих поблизу

залізниць потенційно небезпечних об’єктах;

— самогубства на залізничному-транспорті та нещасні випадки;

— не дотримання правил дорожнього руху через залізничні переїзди

водіями наземного транспорту;

— хуліганство і крадіжки залізничних деталей;

— терористичні акти;

— збройні конфлікти із застосуванням сучасних засобів ураження й ін.

Внутрішні причини залізнично-транспортних пригод можна звести в три

основні групи: технічні, технологічні, організаційні та психофізіологічні

(див. рис.1).


23

До технічних причин належать: недосконалість конструкцій технічних

пристроїв і транспортних засобів, їх старіння і знос; зниження рівня надійності

безпечної експлуатації залізничних колій, стрілочних переводів, переїздів,

рухомого складу, пристроїв СЦБ і зв’язку, енергопостачання, обладнання місць

посадки і висадки пасажирів, навантаження й розвантаження вантажів, інших

споруд і пристроїв, у тому числі засобів забезпечення безпеки.

Джерелами виникнення цих причин найчастіше є: корозія, поява

контактно-втомних дефектів (мікротріщин) у головках рейок, зварних швах

цистерн, шийках осей колісних пар і інших елементів конструкції колії і вагонів,

відмова пристроїв СЦБ і зв’язку, енергопостачання, зміна умов їх нормальної

роботи.

До технологічних причин відносяться: використання технологічних

операції з підвищеним ризиком, їх невідповідність нормативним документам;

зміна послідовності технологічних операцій; збільшення навантаження до

понаднормативних значень; незадовільна якість, відхилення режимів і норм

технічного обслуговування й ремонту об’єктів залізничного транспорту, інші

порушення.

До організаційних причин належать: порушення структури управління

транспортними процесами й безпекою руху; недосконалість системи

нормативно-технічних правил і умов виконання робіт; низький рівень навчання й

підготовки керівників і працівників, пов’язаних із забезпеченням охорони праці;

порушення режиму їх праці та відпочинку; плинність кадрів і т. п.

Важлива роль у недопущенні залізнично-транспортних пригод із

технологічних та організаційних причин належить до особистісного (людського)

фактору. Саме від людини (керівника, диспетчера, чергового, оператора,

машиніста, оглядача вагонів, монтера й ін.) залежать рівень трудової й

технологічної дисципліни, своєчасний контроль і правильна оцінка небезпеки,

продуманість і правильність дій в області своєї професійної діяльності з

попередження та запобігання залізнично-транспортним пригодам. Тут слід

враховувати психофізіологічний стан людини — низька нервово-психічна

стійкість, незадовільні фізичні дані, алкогольне, наркотичне сп’яніння,

токсикологічне отруєння, який може бути основною причиною допущення

помилок при виконанні робіт.

Залізнично-транспортні пригоди також класифікують у залежності і від їх

наслідків. Це катастрофи (аварії із серйозними наслідками), аварії та інциденти.

Катастрофа (аварія із серйозними наслідками) — транспортна пригода

(подія з негативним наслідком), що призвела до пожежі на рухомому складі

залізничного транспорту, зіткнення рухомого складу залізничного транспорту з

іншим рухомим складом залізничного транспорту, транспортними засобами,

сходження рухомого складу залізничного транспорту на перегоні чи станції, під


24

час поїзної або маневрової роботи, екіпірування тощо, унаслідок якої одна або

більше осіб загинули, п’ять і більше осіб травмовано, та/або спричинила

пошкодження рухомого складу залізничного транспорту, інфраструктури

залізничного транспорту або завдала шкоди навколишньому природному

середовищу, а також будь-які інші схожі аварії з очевидним впливом на

регулювання безпеки на залізничному транспорті або управління безпекою.

Аварія — небажана або така, що трапилась без наміру, неочікувана

транспортна пригода або особливий ланцюг таких транспортних подій, які мають

шкідливі наслідки.

Аварії поділяються на такі категорії:

— зіткнення, сходження з рейок рухомого складу залізничного

транспорту;

— аварії на залізничних переїздах та поза ними;

— аварії з особами, завдані рухомим складом залізничного транспорту, що

переміщався;

— аварії з небезпечними вантажами;

— пожежі тощо.

Інцидент — будь-яка транспортна подія (ситуація, подія, випадок), окрім

катастрофи (аварії із серйозними наслідками) або аварії, пов’язаної з

управлінням поїздами, правильністю функціонування та роботою

інфраструктури залізничного транспорту, що впливає на безпеку діяльності [5].

На залізниці в результаті комплексного аналізу причин та наслідків

залізнично-транспортних пригод відповідними службами виявляються ті

фактори в господарствах, які мають тенденцію до зростання, тобто ті, які мають

позитивний градієнт. Далі розробляються заходи щодо профілактики випадків

порушення безпеки руху з метою зниження впливу шкідливих факторів.

У свою чергу виконання значної кількості судових експертиз по

залізнично-транспортних пригодах, які настали внаслідок однієї з

вищезазначених причин дозволяє експерту розробити алгоритм дослідження —

систему операцій, послідовність визначених дій, яка регламентує зміст і порядок

дій експерта в послідовності, що забезпечує при певних умовах вирішення

конкретних експертних питань у межах компетенції.

При виконанні експертизи експертом повинні бути встановлені факти

наявності невідповідностей у діях працівників залізниці вимогам нормативних

документі, простежені всі фази розвитку причинно-наслідкового зв’язку

залізнично-транспортної пригоди та фактори, внутрішня (зовнішня) дія яких

могла бути причиною формування її передумов [5].


1. Рачинська А. В. Класифікація ризиків на залізничному транспорті як основа


25

формування системи економічної безпеки його функціонування / А. В. Рачинська //

Економіка й суспільство. — 2016. — № 6. — С. 81–87.

2. Панасенко О. І. Аналіз стану безпеки руху в структурі ПАТ «Укрзалізниця» у 2018

році / О. І. Панасенко, С. Я. Ребриков, І. Г. Салівон. — Київ: Укрзалiзниця, 2019. — 159 с.

3. Сокол Э. Н. Железнодорожно-транспортное происшествие и его механизм:

монография. — Львів: ПАІС, 2011. — 376 с.

4. Самсонкин В. Н. Системный подход у проблеме управления безопасностью движения

/ В. Н. Самсонкин // Вісник Дніпропетровського нац. ун-ту залізнич. транспорту ім. акад.

В. Лазаряна. — 2005. — №.8. — С. 101–106.

5. Про затвердження Положення про класифікацію транспортних подій на залізничному

транспорті: Наказ Міністерства інфраструктури України від 03.07.2017 № 235 [Електронний

ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0904–17.


26

УДК 343.98

Брюхань С. Ф., старший судовий експерт

Сумського відділення Харківського науково-

дослідного інституту судових експертиз

ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса МЮ України

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СТАДІЇ ПОРІВНЯЛЬНОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИ ПРОВЕДЕННІ БАГАТООБ’ЄКТНОЇ СУДОВОЇ

ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

THEORETICAL AND PRACTICAL ASPECTS OF THE STAGE OF

COMPARATIVE RESEARCH DURING REALIZATION OF MUCH OBJECTIVE

JUDICIAL HANDWRITING EXAMINATIONS

Анотація. У статті наведено основні положення стадії порівняльного дослідження та її

відповідність ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та

калібрувальних лабораторій». Озвучені завдання зазначеної стадії та наведені варіанти підходів до

виділення етапів порівняльного дослідження при проведенні багатооб’єктної почеркознавчої

експертизи. Детально розглянуто процес проведення порівняння почеркових об’єктів та викладено

алгоритм дій експерта на цьому етапі. Проаналізовані приклади групувань у структурі висновку

експерта відповідно до формулювання окремих висновків. Запропоновано підхід викладення у

висновку експерта варіантів порівняльного дослідження. Проведено огляд експертної практики

проведення багатооб’єктних почеркознавчих експертиз у Сумському відділенні Харківського науково-

дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса та визначено напрямок більш

ефективного оформлення стадії порівняльного дослідження у висновку експерта. Наведені в

запропонованій статті теоретичні та практичні аспекти проведення порівняльного дослідження та його

викладення у висновку багатооб’єктної почеркознавчої експертизи можуть бути використані в

експертній практиці в цілях оптимізації експертного дослідження.

Ключові слова: багатооб’єктна експертиза, стадія порівняльного дослідження, експертна

практика.

Аннотация. В статье приведены основные положения стадии сравнительного исследования и

ее соответствие ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Общие требования к компетентности испытательных и

калибровочных лабораторий». Озвучены задания данной стадии и приведенны варианты подходов к

выделению этапов сравнительного исследования при проведении многообъектной почерковедческой

экспертизы. Детально рассмотрен процесс проведения сравнения почерковых объектов и изложен

алгоритм действий эксперта на этом этапе. Проанализированы примеры группирований у структуре

заключения эксперта в соответствии с формулировкой отдельных выводов. Предложен подход

изложения в заключении эксперта вариантов сравнительного исследования. Проведен обзор

экспертной практики проведения многообъектных почерковедческих экспертиз в Сумском отделении

ХНИИСЭ им. Засл. проф. М. С. Бокариуса и определено направление более эффективного оформления

стадии сравнительного исследования в заключении эксперта. Представленные в данной статье

теоретические и практические аспекты проведения сравнительного исследования и его изложения в

заключении многообъектной почерковедческой экспертизы могут быть использованы в экспертной

практике в целях оптимизации экспертного исследования.

Ключевые слова: многообъектная экспертиза, стадия сравнительного исследования,

экспертная практика.

Abstract. The article presents the main provisions of the comparative study stage and its conformity

with DSTU ISO / IEC 17025: 2006 "General requirements for the competence of testing and calibration


27

laboratories". The stated tasks of the mentioned stage and the variants of approaches to the allocation of stages

of comparative research during the conducting of the multi-faceted hand-written examination are given. The

process of comparison of handwriting objects is considered in detail and the expert's algorithm is outlined at

this stage. The examples of groupings in the structure of the expert's conclusion according to the formulation

of individual conclusions are analyzed. The approach of presentation in the expert's conclusion of the

comparative research options is proposed. The review of the expert practice of conducting multi-faceted hand-

written examinations in the Sumy branch of Kharkiv Research Institute of Forensic Expertise named after

prof. M. S. Bokarius and the direction of more effective registration of the stage of comparative research in the

expert's conclusion is determined. The theoretical and practical aspects of conducting a comparative study and

its presentation in the conclusion of a multi-faceted documentary examination can be used in expert practice in

order to optimize expert research in the proposed article..

Keywords: much objective examination, stage of comparative research, expert practice.

Постановка проблеми. При проведенні почеркознавчих експертиз

велике значення має правильне використання окремих методик дослідження в

багатооб’єктній судовій почеркознавчій експертизі. У цілому методика

почеркознавчого дослідження при проведенні багатооб’єктних експертиз

базується на загальних положеннях традиційних методик дослідження

почерку та підпису залежно від об’єктів дослідження проте має свої

особливості.

В експертній практиці найбільш відомими є приклади використання

угрупувань при проведені дослідження, різни варіанти викладення описової

частини окремих стадій, зокрема стадій порівняльного дослідження.

Стан дослідження проблеми. Науковці з другої половини ХХ сторіччя й

до тепер намагалися спростити та структурувати процес дослідження та

оформлення висновків. Сьогодення ставить вимоги до чіткого визначення

структури методики дослідження.

Питанням багатооб’єктної почеркознавчої експертизи присвячені

наукові роботи відомих вчених, наприклад Гусєв А. А. у 1958 році вивчав

питання техніки виконання та оформлення багатооб’єктних експертиз

підписів [1, с. 17].

Манцвєтова А. І. [2, с. 1], Орлова В. Ф., І. А. Славуцька, А. Р. Шляхов

займалися питаннями теоретичних основ судового почеркознавства, у тому

числі й багатооб’єктної почеркознавчої експертизи [3, с. 3] протягом 1967 та

1968 року.

Добровольська Є. Д., Манцветова А. І. та Орлова В. Ф. у 70-х роках ХХ

сторіччя сумували проведені наукові роботи в посібник із двох частин, де

надали на той час докладну інформацію щодо методики багатооб’єктної

почеркознавчої експертизи [4, с. 5].

Колонутова А. І. ріком пізніше вивчала питання щодо особливостей

проведення цього виду експертиз [5, с. 22].

Сьоміна Л. С., Злобіна Т. Г. надали методичні рекомендації щодо

складання висновку експерта багатооб’єктної почеркознавчої експертизи в


28

1977 році [6, с. 32].

Атаходжаєв С. А. розглядав проблему дослідження великого обсягу

підписів та надав методичні рекомендації щодо їх проведення [7, с. 42].

Найпоширеніше викладення теми багатооб’єктної почеркознавчої

експертизи набуло наприкінці 1990-х та на початку 2000-х років. Саме в цей

період експертна практика показує ріст призначень експертиз судовими

органами та органами слідства зі значним об’ємом досліджуваних рукописних

текстів, коротких буквених та цифрових рукописних записів, підписів.

Так, в 1999 Разумовим Е. О. була запропонована експрес-методика

проведення багатооб’єктної почеркознавчої експертизи [8, с. 28]. Та

запропоновано вдосконалення методики багатооб’єктної почеркознавчої

експертизи роком пізніше [9, с. 52].

Шпакович Н. Г. висвітлила особливості оформлення висновків

експертів за результатами проведення багатооб’єктних почеркознавчих

досліджень у методичних рекомендаціях у 2005 році [10, с. 13].

Особливий внесок у висвітлення теоретико-методичних основ

багатооб’єктної почеркознавчої експертизи, узагальненню накопиченого

досвіду належить кандидату юридичних наук, професору Меленевській З. С.,

яка протягом 2007 — 2011 років видала декілька навчально-методичних

посібників із теорії та практики судового почеркознавства [11, с. 280; 12–14].

Соломаха Ю. В., Ніколайчук Т. В. [15, с. 212], Чекулаєва А. С. [16,

с. 337], Шведова О. В. [17, с. 227] також вивчали методичні питання та види

багатооб’єктної почеркознавчої експертизи протягом 2014 — 2016 років.

Актуальність. Сучасний розвиток теоретичного та практичного досвіду

в галузі судової експертизи, вимоги стандартів управління якістю,

адаптованих в Україні, нагальні потреби актуалізованої структури експертної

методики визначає актуальність теми цієї статті.

Мета статті полягає в обґрунтуванні й систематизуванні теоретичних

знань щодо організації проведення багатооб’єктної почеркознавчої

експертизи, зокрема стадії порівняльного дослідження, шляхом аналізу

експертної практики щодо проведення даного виду експертиз.

Наукова новизна. У результаті аналізу експертної практики,

проведеного з метою з’ясування ефективного викладення стадії порівняльного

дослідження багатооб’єктної почеркознавчої експертизи, допустимих

скорочень її описової частини та дотримання одного з основних принципів

судової експертизи — повноти дослідження, були обґрунтовані й

систематизовані аспекти даної стадії методики в окремих експертних

ситуаціях. Експертній практиці потрібні чіткі, ефективні варіанти викладення

проведеного дослідження. Саме тому на визначення оптимізації експертного

дослідження була звернута основна увага при роботі над цією темою.


29

Виклад основного матеріалу. Загальна методика почеркознавчої

експертизи включає в себе схеми вирішення ідентифікаційних, діагностичних

та класифікаційних завдань, положень, які стосуються характеристик

почеркових об’єктів, особливостей їх формування і функціонування, їх

властивостей та ознак.

При призначенні почеркознавчих експертиз здебільшого виникає

необхідність у вирішенні ідентифікаційних завдань. Оскільки кінцева ціль

ідентифікації зводиться до встановлення тотожності або відмінності експерт

встановлює її шляхом співставлення сукупності ознак, виявлених у кожному

досліджуваному та порівняльному об’єкті. Сукупність ознак, у свою чергу,

формується експертом шляхом розкриття змісту і створення образу (уявлення)

про кожну із включених у них загальних та окремих ознак, серед яких можуть

бути ознаки, характерні для різних варіантів; ознаки, що рідко зустрічаються;

ознаки, що зустрічаються тільки в певних варіантах, а також визначення

ланцюжків послідовно залежних окремих ознак.

Методика судово-почеркознавчої експертизи передбачає стадії

дослідження, серед яких після попереднього та роздільного дослідження

проводиться порівняльне дослідження.

Відповідно до загальної експертної методики завдання стадії

порівняльного дослідження — це встановлення ознак подібності (тотожності)

та (або) розбіжності (відмінності) досліджуваних об’єктів, явищ та процесів.

Шляхи вирішення завдання:

— порівнювання встановлених загальних ознак досліджуваних

об’єктів, явищ та процесів;

— порівнювання встановлених окремих ознак досліджуваних

об’єктів, явищ та процесів;

— порівнювання ознак здійснюється способами зіставлення,

накладення й суміщення;

— формування проміжного висновку про наявність чи відсутність

подібності (тотожності) та (або) розбіжності (відмінності);

— ілюстрація результатів порівнювального дослідження.

У п. 5.5.4 ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Загальні вимоги до

компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій» у структурі

експертної методики в стадію попереднього та роздільного дослідження

внесені вимоги (значення) інформації, що повинна міститися. Водночас стадія

порівняльного дослідження пропонована без змін [18, п. 5.5.4], [19, с. 114].

Процес порівняння при проведенні багатооб’єктних почеркознавчих

експертиз ускладнюється необхідністю тримати в пам’яті графічний матеріал

значного обсягу, аналізувати велику кількість ознак та відокремлювати й

уособлювати чималий об’єм інформації.


30

У літературі є декілька варіантів організації проведення стадії

порівняльного дослідження та її опису у висновку багатооб’єктної

почеркознавчої експертизи. Наприклад, деякі автори вважають за доцільне

порівняльне дослідження розділяти на два етапи, наприклад попереднє

порівняння досліджуваних рукописів і порівняльних зразків на стадії

попереднього дослідження. Та саме порівняння ознак (діагностичних та

ідентифікаційних) у спірних рукописах і порівняльних зразках, після

роздільного вивчення інформативних ознак [20, с. 337].

Також пропонуються наступні стадії, які включає попереднє порівняння

досліджуваних рукописів і порівняльних зразків:

— попереднє порівняння досліджуваних рукописів у складі

елементів структури їх множини з найбільш зіставними порівняльними

зразками за найпомітнішими діагностичними (класичними та специфічними)

ознаками;

— попереднє порівняння досліджуваних рукописів у складі

елементів структури їх множини з найбільш зіставними порівняльними

зразками за найпомітнішими ідентифікаційними ознаками.

Та етапи, які включає основна стадія: порівняння інформативних

(діагностичних та ідентифікаційних) ознак у спірних рукописах і

порівняльних:

— порівняння досліджуваних рукописів у складі елементів

структури їх множини з порівняльними зразками за діагностичними

(класичними та специфічними) ознаками;

— порівняння досліджуваних рукописів у складі елементів

структури їх множини з порівняльними зразками за ідентифікаційними

загальними та окремими ознаками [21, с. 212].

У цілому, усе зводиться до того, що порівняльне дослідження полягає в

співставленні виявлених при роздільному дослідженні ознак, у результаті чого

встановлюється їх збіг чи розбіжність. При цьому ознаки належить вивчати в

їх зв’язку та взаємозалежності. Аналіз виявлених ознак має здійснюватись з

урахуванням стійкості, варіативності та частоти прояву в почерках різних

осіб, що зумовлює їх ідентифікаційну значущість.

Ознаки почерку досліджуються за принципом від загального до

окремого. Спочатку порівнюються загальні ознаки почерку / підпису, а потім

ознаки, які виявлені в окремих літерах / елементах підпису (почерку). Така

послідовність забезпечує найбільш повне дослідження почеркового матеріалу

та його особливостей.

Порядок дослідження може визначати черговість вивчення спочатку

досліджуваного матеріалу, а потім зразків, чи навпаки. Це залежить від об’єму

досліджуваних рукописних текстів / записів та кількості досліджуваних


31

документів, кількості передбачуваних виконавців.

Порівняльне дослідження проводиться як візуальним вивченням та

співставленням ознак почерку в досліджуваному матеріалі та зразках, так і

співставленням розробок та таблиць ознак почерку. Це дає змогу порівнювати

не тільки прояв варіантів ознак, також їх кількість та частоту прояву певної

ознаки, що досить важливо при порівнюванні схожих почерків. У ході

порівняльного дослідження при встановленні збігу ознак у розробках

проставляються знаки «+», а при встановленні розбіжностей знаки «-». Таким

чином у таблицях окремих ознак фіксуються збіжності чи розбіжні ознаки.

Проведення порівняльного дослідження передбачає виділення в

досліджуваному почерковому матеріалі найбільш інформативних письмових

знаків, у яких міститься корисна для ідентифікації графічна інформація, та

відповідне порівняння з наданими зразками почерку / підпису певної особи.

Результат порівняння, який може включати як збіжності, так і розбіжності

діагностичних та ідентифікаційних ознак, допомагає експерту висунути або

уточнити окремі експертні версії [22, с. 197].

Описуючи порівняння загальних та окремих ознак у багатооб’єктній

експертизі доцільно використовувати таблиці, де зазначено нумерація підписів

відповідно до таблиць, застосованих на стадії роздільного дослідження,

наступною може бути графа від імені якої особи досліджується підпис, графа з

прізвищем особи, з почерком якої проводиться порівняння (якщо порівняння

проводиться з почерками декількох осіб), далі доцільно вказувати графи з

найменуванням груп окремих ознак почерку, у яких заносити позначки:

графічні зарисовки, найменування букв чи цифрових знаків із проявом

конкретних ознак. Деякі автори вважають за доцільне перелік ознак без

конкретизації. Оскільки любе експертне дослідження є свого роду науковим

дослідженням, носить творчий характер, можуть бути використані різні

варіанти викладення групувань об’єктів та складання таблиць, не порушуючи

вимог методики дослідження [23, с. 32].

У кожному конкретному випадку описування порівняльного

дослідження залежить від питань, поставлених перед експертом, від

результатів дослідження і висновків.

Наприклад, якщо експерт прийшов до категоричного позитивного

висновку й попередньо, відповідно до завдання уповноваженої на те особи

(органа) або за власною ініціативою, порівнював почерки, якими виконані

досліджувані записи між собою та встановив факт виконання їх однією

особою, то у висновку таке порівняння докладно не описують. Однак, якщо в

результаті попереднього порівняння досліджуваних записів між собою не

вдалося встановити однією чи різними особами вони виконані то у висновку

описують результати порівняння кожного досліджуваного об’єкту зі зразками


32

і для цього найбільш зручним є використання таблиці. Результати порівняння

досліджуваних підписів із почерком і підписами ймовірного виконавця іноді

описують разом, але так, щоб усі ознаки, що входять в індивідуальну

сукупність по кожному окремому підпису були перераховані з описом їхнього

конкретного прояву.

У ситуації коли всі досліджувані підписи/записи виконані не особою,

від імені якої вони значаться, або всі досліджувані підписи виконані від імені

вигаданих осіб, або всі досліджувані тексти виконані не ймовірним

виконавцем, а іншою особою (особами) — в описі порівняльних досліджень

відображаються результати порівнянь кожного досліджуваного підпису/тексту

так, щоб усі ознаки, що входять в обґрунтування висновку по кожному

окремому підпису/запису були перераховані з описом їхнього конкретного

прояву [24, с. 6].

При порівнянні багатьох досліджуваних об’єктів зі зразками почерків

багатьох ймовірних виконавців можливі додаткові групування об’єктів.

Наприклад, я згідна зі Шпакович Н. Г. в тому випадку, коли буде встановлено,

що всі досліджувані підписи від імені реально існуючих осіб виконані

відповідно не особами, від імені яких вони значаться, а передбачуваним

виконавцем (виконавцями), то можна не описувати порівняльні дослідження з

підписами й почерками цих осіб, а обмежитися коротким формулюванням

негативних висновків відносно осіб від імені яких значаться досліджувані

підписи, тому що детально описується й ілюструється позитивний висновок

щодо виконання цих підписів певною особою/особами. [24, с. 10]. Також і при

висновках про неможливість вирішення питання через причини простого

графічного досліджуваного матеріалу та малого його обсягу можна при описі

порівняльного досліджування не перераховувати ці ознаки, а узагальнити в

синтезуючій частині. Коли встановлено, що досліджуваний запис/підпис

ніким із ймовірних осіб не виконувався, описують результати порівняння з

почерками/підписами всіх ймовірних осіб. Для описування зручно

використовувати таблицю.

Весь процес порівняння при проведенні багатооб’єктної почеркознавчої

експертизи пропонується проводити поетапно, з кожним окремим об’єктом,

послідовно фіксуючи його результати. Також не виключається й порівняння

груп об’єктів. Наприклад, вивчаючи такі загальні ознаки як ступінь

виробленості, переважні форма та напрямок рухів у досліджуваному

графічному матеріалі, можна віднести почерк до певної групи (при відсутності

діагностичних ознак). Наступним етапом також можливе порівняння саме

визначеної групи об’єктів із почерком конкретної особи чи так само

виділеною групою осіб з аналогічним ступенем виробленості почерку та

переважними формою та напрямком рухів, таким чином зменшивши коло


33

осіб, почерки яких перевіряються, перед подальшою деталізацією порівняння

до встановлення тотожності (або її відсутності) із почерком певної особи.

Запропонований підхід скоротить час на проведення дослідження. Хоча, на

думку автора, такий спосіб порівняння може собі дозволити лише фахівець,

який має значний досвід роботи, оскільки при навмисному викривленні

власного почерку чи незвичних умовах виконання можуть виникнути ознаки

зниження ступеню виробленості, які сприймаються й як ознаки власне

середнього чи низького ступеню виробленості. Встановити їх характер:

тимчасовий чи постійний, може тільки досвідчений фахівець.

У Сумському відділенні ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса

протягом 2018 — 2019 років проведено ряд експертиз де досліджуваними

документами в одному кримінальному провадженні були платіжні відомості

та видаткові касові ордери. Питання поставлені відносно виконання 150

підписів особами, від імені яких вони значилися, та двома ймовірними

виконавцями. На виконання цих експертиз окремими висновками затрачено

значний проміжок часу. Спочатку були проведені дослідження по кожному

окремому підпису із наданням категоричних негативних висновків щодо

виконання його не особою, від імені якої значиться з повною, детальною,

якісною ілюстрацію висновків. Наступним етапом було виконання експертиз

по кожному конкретному ймовірному виконавцю із наданням категоричних

позитивних висновків. Два ймовірних виконавця: Ч. О. та Ч. А. виконували

свої власні підписи, не змінюючи власний підписний почерк, у графах із

прізвищами від імені різних осіб.

На думку автора, при проведенні такого багатооб’єктного дослідження

можливо було скоротити час на виконання експертиз, якщо скористатися

експрес-методикою проведення багатооб’єктної почеркознавчої експертизи

[25, с. 50]. А саме, опустивши детальний опис процесу порівняння та

ілюстрації порівняльного дослідження при наданні категоричних негативних

висновків, обмежившись описом критеріїв виявлених ознак та їх оцінкою.

Наступним етапом пропонується повний та всебічний опис порівняльного

дослідження зі зразками підписів передбачуваних виконавців Ч. О. та Ч. А.

(кожного окремо) з якісною й детальною ілюстрацією всього процесу

порівняльного дослідження. Таким чином, повнота, об’єктивність та

всебічність проведеного дослідження зберігається повністю. При цьому

скорочується час на проведення експертного дослідження, тим чином,

збільшуються часові рамки для проведення необхідних слідчих дій.

У листопаді 2017 року в Сумському відділенні проводилася судово-

почеркознавча експертиза, на дослідження якої надійшли документи із 57

підписами від імені однієї особи, відносно яких експерту були поставлені

завдання. У ході проведеного порівняльного дослідження експерт дійшов


34

висновку про виконання 47 досліджуваних підписів від імені А. самою А., та

10 підписів від імені А. не самою А., а іншою особо (особами). У цілях

повноти дослідження експертом проілюстровано всі 57 висновків із

детальним, повним та всебічним описом збіжних (у 47 підписах) та розбіжних

(у 10 підписах) окремих та загальних ознак для кожного окремо проведеного

порівняння. Слід зауважити, що повнота дослідження збереглася б і при

варіанті вибіркової ілюстрації позитивних висновків. Наприклад, на думку

автора, достатньо було б посилання про виявленні збіжних ознак у всіх 47

підписах зі зразками підпису А., та в цілях ілюстрації надати вибірково

близько п’яти досліджуваних підписів у порівнянні зі зразками підпису та

почерку А. Як варіант, можна розглядати не ілюстративну таблицю, а

мальовані від руки варіанти збіжних окремих ознак, що зведені в таблицю.

Проте достовірність дослідження виграє саме від цифрових ілюстрацій

оригіналів підписів, а не їх замальовок.

Найти оптимальний варіант викладення стадії порівняльного

дослідження при проведенні багатооб’єктної почеркознавчої експертизи

складне питання. Ст.3 Закону України «Про судову експертизу» визначає такі

принципи судово-експертної діяльності як об’єктивність та повнота

дослідження. Ст. 102 Цивільного процесуального кодексу України, ст.98

Господарського процесуального кодексу України, ст.101 Кодексу

адміністративного судочинства України, ст.101 Кримінального

процесуального кодексу України визначають висновок експерта як докладний

опис проведених експертом досліджень, зроблені в результаті них висновки та

обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові. Проте межі поняття

повноти дослідження, до речі, зазначеного в ст.12 Закону України «Про

судову експертизу» серед обов’язків судового експерта, детально не

визначено. Якщо повнота висновків чітко визначена в експертній практиці,

висновки-відповіді на питання, поставлені перед експертом, ніколи не

піддаються скороченню. То повнота викладення стадії порівняльного

дослідження, на думку автора, має відповідати наступним вимогам: чітко

вказані об’єкти дослідження та ознаки, що порівнюються; наведений повний

перелік конкретних виявлених ознак (чи то абсолютно всі виявлені ознаки, у

тому числі й такі, що мають низьку апріорну значущість, чи достатня кількість

значимих, стійких, істотних ознак, а у випадку позитивного висновку й таких,

що утворюють індивідуальну сукупність); має бути оцінка виявлених ознак із

погляду їх стійкості, чи є вони суттєвими, істотними, та чи достатньо

наведених ознак для будь якого певного висновку. Якщо виявлені інші ознаки,

наприклад, діагностичні, вони мають бути описані та оцінені відповідним

чином. Що стосується питання групування та ілюстрації порівняльного

дослідження у висновку багатооб’єктної судової почеркознавчої експертизи


35

можна допустити скорочення, які не впливають на кінцеві висновки.

Висновки. Велика вдячність науковцям, вченим, які розробляли

теоретичні та методичні основи багатооб’єктної почеркознавчої експертизи на

початку розвитку судової криміналістики: Добровольській Є. Д., Манцветовій

А. І., Орловій В. Ф. Сьоміній Л. С., Злобіній Т. Г. Колонутовій

А. І. Атаходжаєву С. А. Особливу повагу заслуговують роботи кандидата

юридичних наук, професора Меленевської З. С., науковців системи

міністерства юстиції Соломахи Ю. В., Ніколайчук Т. В. та міністерства

органів внутрішніх справ Чекулаєвої А. С., Шведової О. В. А також

досліджених експертів — почеркознавців Разумова Е. О., Шпакович Н. Г.

Наведені в запропонованій статті теоретичні та практичні аспекти

проведення порівняльного дослідження та його викладення у висновку

багатооб’єктної почеркознавчої експертизи можуть бути використані в

експертній практиці в цілях оптимізації експертного дослідження.


1. Гусев А. А. О технике производства и оформления многообъектных экспертиз

подписей: теория и практика криминалистической экспертизы.: Сборник научных трудов.

№ 3 — Москва, 1958.

2. Манцветова А. И. Теоретические основы судебного почерковедения /

А. И. Манцветова, В. Ф. Орлова, И. А. Славуцкая. — Труды ЦНИИСЭ. — 1967. — 338 с

3. Манцветова А. И. Теоретические основы судебного почерковедения /

А. И. Манцветова, В. Ф. Орлова, И. А. Славуцкая. — Труды ЦНИИСЭ. — 1968. — Вып. 1. —

338 с

4. Добровольская Е. Д. Судебно-почерковедческая экспертиза: Пособие для экспертов-

почерковедов и судебно-следственных работников. В 2-х частях / Е. Д. Добровольская,

А. И. Манцветова, В. Ф. Орлова. — Москва : ВНИИСЭ, 1971. — 304 с.

5. Колонутова А. И. Особенности проведения многообъектных почерковедческих

экспертиз: Библиотечка эксперта. — Москва : ВНИИ МВД СССР, 1972. — 22 с.

6. Семина Л. С. Составление заключений по многообъектным почерковедческим

экспертизам: Метод. реком. / Л. С. Семина, Т. Г. Злобина. — Москва : ВНИИСЭ, 1977. —

32 с.

7. Атаходжаев С. А. Судебно-почерковедческое исследование множества подписей:

Методическое пособие. — Ташкент: Ташкентский НИИСЭ МЮ Узбекской ССР, 1988. —

96 с.

8. Разумов Э. А. Экспресс-методика проведения многообъектной почерковедческой

экспертизы. — Сумы, 1999. — 28 с.

9. Разумов Е. А. Вдосконалення методики багатооб’єктної почеркознавчої експертизи //

Криміналістичний вісник. — 2001. — Вип.2. — С. 52.

10. Шпакович Н. Г. Особливості оформлення висновків експертів за результатами

проведення багатооб’єктних почеркознавчих досліджень: Методичні рекомендації. — Київ :

ДНДЕКЦ МВС України, 2005. — 13 с.

11. Меленевська З. С. Судово-почеркознавча експертиза: Навч.-метод. посіб. / За заг.

ред. І. П. Красюка. — Київ : Укр. центр духовн. культури, 2007. — 280 с.

12. Меленевська З. С. Зразки висновків експерта з вирішення почеркознавчих задач:


36

методичний посібник / З. С. Меленневська, А. І. Шаботенко, О. В. Швед. — Київ : КНТ,

2008. — 96 с.

13. Меленевська З. С. Судове почеркознавство: навчальний посібник / З. С. Меленевська,

Є. Ю. Свобода, А. В. Кофанов. — Київ : КНУВС, 2010. — 120 с.

14. Меленевська З. С. Теорія та практика судового почеркознавства: навчально-

методичний посібник / З. С. Меленевська, О. О. Садченко, Є. Ю. Свобода, О. В. Шведова. —

Київ : Видавництво УкрДГРІ, 2011. — 192 с.

15. Соломаха Ю. В. Деякі питання методики дослідження багатооб׳єктної судово-

почеркорзнавчої експертизи / Ю. В. Соломаха, Т. В. Ніколайчук // Криминалистика и

судебная экспертиза. — 2014. — № 59. — С. 212–217.

16. Чекулаєва А. С. Окремі методичні питання дослідження багатооб’єктної

почеркознавчої експертизи // Теорія і практика судової експертизи. — Київ, 2016. — С. 337–

339.

17. Шведова О. В. Поняття та види багатооб׳єктної судово-почеркознавчої експертизи //

Правові реформи в Україні: реалії сьогодення: тези VII Всеукр.наук.-теорет. конф., присвяч.

Дню юриста України. — Київ, 2015. — С. 227–229.

18. Системи управління якістю. Вимоги. ДСТУ ISO 90001:20009. — Київ :

Держспоживстандарт, 2009. — 26 с.

19. Рувін О. Г. До питання щодо структури та змісту експертної методики з урахуванням

вимог стандартів управління якістю, адаптованих в Україні // Криміналістика і судова

експертиза. — Вип. 58. Ч. 1. — 2013. — С.97–114.

20. Чекулаєва А. С. Окремі методичні питання дослідження багатооб’єктної

почеркознавчої експертизи // Теорія і практика судової експертизи. — Київ, 2016. — С. 337–

339.

22. Сохранич Т. В. Деякі особливості методичних підходів щодо дослідження підписів,

виконаних особами зі зміною ознак власного підписного почерку / Т. В. Сохранич,

Н. В. Сиротенко-Кацман, Н. Я. Дідушок // Теорія та практика судової експертизи і

криміналістики. — Вип.16. — 2016. — С. 197–201.

23. Семина Л. С. Составление заключений по многообъектным почерковедческим

экспертизам: Метод. реком. / Л. С. Семина, Т. Г. Злобина. — Москва : ВНИИСЭ, 1967. —

32 с.

24. Шпакович Н. Г. Особливості оформлення висновків експертів за результатами

проведення багатооб’єктних почеркознавчих досліджень: Методичні рекомендації. —

ДНДЕКЦ МВС України. — Київ, 2005. — 13 с.


37

УДК 336.2:343.148.5

Григорьєва З. О., провідний судовий експерт

лабораторії економічних досліджень Одеського

науково-дослідного інституту судових експертиз


СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ТА ВИПЛАТИ ГРОШОВОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

ESSENCE, FEATURES OF CARRYING OUT AND PAYMENT OF INDEXATION

OF MILITARY SERVANT’S CASH SECURITY

Анотація. У статті розглянуто поняття, сутність та особливості проведення індексації грошового

забезпечення військовослужбовців.

Проаналізовані умови проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення

військовослужбовців, а саме, проведення індексації за рішенням адміністративного суду або за заявою

військовослужбовця.

Основними видами грошового забезпечення військовослужбовців є посадовий оклад, оклад за

військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливих завдань,

надбавка за особливі умови служби, премії, щомісячна додаткова грошова допомога.

Відповідно до діючих законодавчих і нормативних актів експерт вирішує проблемні питання

щодо проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за певний період часу та

визначення суми індексації, яка належить до нарахування за відповідний період.

Досліджено специфіку проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Ключові слова: грошове забезпечення, індексація грошового забезпечення, прожитковий

мінімум, військовослужбовці, посадовий оклад, оклад за військовим званням, місяць підвищення

грошових доходів.

Аннотация. В статье рассмотрено понятие, сущность, особенности проведения индексации

денежного обеспечения военнослужащих.

Проанализированы условия проведения начисления и выплаты индексации денежного

обеспечения, а именно, проведения индексации по решению административного суда или согласно

заявления военнослужащего.

Основными видами денежного обеспечения военнослужащих является должностной оклад, оклад

за воинское звание, надбавка за выслугу лет, надбавка за выполнение особенно важных заданий, надбавка

за особенные условия службы, премии, ежемесячная дополнительная денежная помощь.

В соответствии с действующим законодательством и нормативными актами эксперт решает

проблемные вопросы относительно проведения индексации денежного обеспечения военнослужащих за

определенный период времени и определяет сумму индексации, которая подлежит начислению за

соответствующий период.

Исследована специфика проведения индексации денежного обеспечения военнослужащих.

Ключевые слова: денежное обеспечение, индексация денежного обеспечения, прожиточный

минимум, военнослужащие, должностной оклад, оклад за воинское звание, месяц повышения денежных

доходов.

Abstract. This article presents the concept, essence and features of carrying out indexation of military

servant’s cash security.

Conditions for cash security indexation accrual and payment were analyzed, namely, carrying out

indexation by the decision of the administrative court or military servant’s statement.

Main types of military servant’s cash security are official salary, salary for military rank, seniority pay,


38

allowance for important tasks, allowance for special service conditions, premiums, monthly additional cash

assistance.

According to the current laws and normative acts, expert solves problematic issues on indexation of

military servant’s cash security for certain term and defines indexation amount subject to be accrued for the

relevant period.

Specifics of carrying out indexation of military servant’s cash security were investigated.

Key words: cash security, cash security indexation, subsistence level, military servants, official salary,

salary for military rank, month of increasing cash income.

В останній час збільшилась кількість звернень військовослужбовців до

адміністративних судів із позовом про визнання дій військових частин

противоправними в частині стягнення індексації грошового забезпечення, яке не

було їм виплачено за період їх служби у військових частинах. Адміністративні

суди в таких випадках призначають судові економічні експертизи або

військовослужбовці звертаються в експертні установи за заявою про визначення

суми індексації грошового забезпечення.

Збільшення кількості надходження матеріалів викликано

неврегульованістю діючих законодавчих актів.

Статтею 19 Конституції України [1] встановлено, що органи державної

влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов’язані діяти

тільки на підставі, у межах повноважень і способом, передбаченим

Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України [1] кожен має право, зокрема,

на заробітну плату не нижче від визначеної законом, право на своєчасне

одержання винагороди за працю захищається законом.

Стягнення індексації грошового забезпечення звільненим

військовослужбовцям проводиться переважно в судовому порядку, що пов’язано

з відмовою військовими частинами даної виплати, посилаючись на телеграму

Департаменту фінансів від 26.03.2018 № 248/1485, у якій зазначено, що

можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців

Збройних Сил України за період січня 2016 року — лютого 2018 року в

Міністерстві обороні не було у зв’язку з відсутністю фінансування таких виплат

та механізму нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за

попередні періоди не має.

Позивачі вважають дії посадових осіб військових частин відносно не

нарахування й не виплати індексації грошового забезпечення не законними,

оскільки індексація грошового забезпечення є однією з основних державних

гарантій з оплати праці й у зв’язку з вимогами діючого законодавства України,

проведення індексації у зв’язку з ростом споживчих цін (інфляцією) є

обов’язковим для всіх юридичних і фізичних осіб — роботодавців, незалежно від

форми власності і виду юридичної особи.

Відповідачі — військові частині проти задоволення позову заперечують


39

мотивуючи що військова частина утримується за рахунок кошторису

Міністерства оборони України будучи державною організацією, фінансується

виключно за рахунок коштів державного бюджету і проводить витрати

відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України [2] на основі доведеного

кошторису на відповідний рік.

Військовими частинами нарахування індексації грошового забезпечення за

2016 — 2018 роки не проводилось, т.я. кошторисні призначення не передбачали

здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів

військовослужбовців, відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію

грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282 [3] (далі — Закон № 1282) та

п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого

постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078 [7] (далі — Порядок

№ 1078) проведення індексації грошових доходів населення здійснювалось у

межах наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного

фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного

соціального страхування на відповідний рік.

Закон № 1282 [3] визначає правові, економічні й організаційні основі

підтримки купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін

із метою дотримання встановлених Конституцією України [1] гарантій щодо

забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до вимог Закону № 1282 від 03.07.1991 [3] «iндексацiя

грошових доходiв населення — встановлений законами та iншими нормативно-

правовими актами України механiзм пiдвищення грошових доходiв населення,

що дає можливiсть частково або повнiстю вiдшкодовувати подорожчання

споживчих товарів і послуг (стаття 1). Iндексацiї пiдлягають грошовi доходи

громадян, одержанi ними в гривнях на територiї України i якi не мають разового

характеру:… оплата працi (грошове забезпечення). Пiдтримка купiвельної

спроможностi соцiальних виплат, якi визначаються залежно вiд прожиткового

мiнiмуму, здiйснюється шляхом перегляду їх розмiру у зв’язку iз зростанням

прожиткового мiнiмуму вiдповiдно до законодавства. Iндексацiї пiдлягають

грошовi доходи населення в межах прожиткового мiнiмуму, встановленого для

вiдповiдних соцiальних i демографiчних груп населення (стаття 2).

Тобто, виходячи з приписів статті 2 Закону № 1282–XII [3] індексації

підлягають грошові доходи громадян, отримані на території України, які не

мають разового характеру, зокрема, оплата труда (грошове забезпечення) у

межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних груп населення.

Відповідно до норм статті 4 Закону № 1282 (зі змінами) [3], у період 2015–

2017 років передбачено проведення індексації, у тому числі грошового

забезпечення військовослужбовців, однак, обмеження виконання цих норм у

частині припинення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення


40

військовослужбовців на практиці відбувалося за роз’ясненнями Міністерства

оборони України.

За вимогами ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов’язок і

військову службу» від 25.03.1992 № 2232–XII [6] військова служба є державною

службою особливого характеру, яка полягає в професійній діяльності придатних

до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без

громадянства, пов’язаної з обороною України, її незалежності та територіальної

цілісності.

Відповідно до статей 1 і 2 Закону України «Про соціальний і правовий

захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011–XII [5]

військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини і

громадянина, гарантії цих прав і свобод закріплені в Конституції України [1] і

законах України.

За вимогами ст.9 «Грошове забезпечення військовослужбовців» Закону

України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх

сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ [5] держава гарантує військовослужбовцям

достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає

умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових

кадрів.

Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 № 260 [12]

затверджено «Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення

вiйськовослужбовцям Збройних Сил України та деяким iншим особам» яка

визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення

вiйськовослужбовцям Збройних Сил України, а також і одноразової грошової

допомоги при звiльненнi з вiйськової служби, грошове забезпечення

вiйськовослужбовцiв визначається залежно вiд посади, вiйськового звання,

тривалостi, iнтенсивностi та умов вiйськової служби, квалiфiкацiї, наукового

ступеня i вченого звання.

У зв’язку з особливим характером військової служби, пов’язаної із

захистом Вітчизни, військовослужбовцям представляють визначені законом

пільги, гарантії й компенсації.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку

проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 № 1078 (далі

Порядок № 1078) [7] визначає правила обчислення індексу споживчих цін для

проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення й

поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми

власності i господарювання.

З 01.12.2015 у Порядок № 1078 [7] внесені зміни Постановою Кабінету

міністрів України «Про упорядкування структури заробiтної плати, особливостi

проведення iндексацiї та внесення змiн до деяких нормативно-правових актiв»


41

від 09.12.2015 № 1013, якою передбачено в межах видатків, затверджених у

кошторисах державних органів підвищення працівникам державної сфери,

органів виконавчої влади посадових окладів (тарифних ставок) та надбавок,

доплат, премій. Однак, цією Постановою не передбачено підвищення грошового

забезпечення військовослужбовцям окремо військовослужбовців військових

прокуратур.

Згідно до вимог п.п.1.1 п. 1 Порядку № 1078 [7] пiдвищення грошових

доходiв громадян у зв’язку з iндексацiєю здiйснюється з першого числа мiсяця,

що настає за мiсяцем, у якому офiцiйно опублiковано iндекс споживчих цiн.

Iндексацiя грошових доходiв населення проводиться в разi, коли величина

iндексу споживчих цiн перевищила порiг iндексацiї, який встановлюється в

розмiрi 101 вiдсотка (до 01.01.2016). Iндекс споживчих цiн обчислюється

Держстатом i не пiзнiше 10 числа мiсяця, що настає за звiтним, публiкується в

офiцiйних перiодичних виданнях.

Згiдно з Постановою КМУ № 77 вiд 11.02.2016 індексацiя грошових

доходiв населення з 01.01.2016 проводиться в разi, коли величина iндексу

споживчих цiн перевищила порiг iндексацiї 103 %.

Грошове забезпечення військовослужбовців поряд із заробітною платою,

стипендіями й іншими соціальними виплатами Порядком № 1078 [7] віднесено

до об’єкту індексації.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається

Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог пунктів 1 і 2 Постанови КМУ «Про упорядкування

структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового й

начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294

[8] Кабiнетом Мiнiстрiв України встановлено, що грошове забезпечення

вiйськовослужбовцiв, осiб рядового i начальницького складу складається з

посадового окладу, окладу за вiйськовим (спецiальним) званням, щомiсячних

(пiдвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, якi мають

постiйний характер, премiї) та одноразових додаткових видiв грошового

забезпечення.

Виплата грошового забезпечення вiйськовослужбовцям, особам рядового i

начальницького складу здiйснюється в порядку, що затверджується

Мiнiстерством оборони, Мiнiстерством внутрiшнiх справ, Мiнiстерством

iнфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацiй, Службою

безпеки, Адмiнiстрацiєю Державної прикордонної служби, Управлiнням

державної охорони, Службою зовнiшньої розвiдки, Державною пенiтенцiарною

службою, Адмiнiстрацiєю Державної служби спецiального зв’язку та захисту

iнформацiї.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації


42

грошових доходів населення й сум індексації грошових доходів населення

визначені Порядком № 1078 [7].

Згідно до п. 1.1 Порядку № 1078 [7] підвищення грошових доходів

громадян у зв’язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця,

наступного за місяцем, у якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат

множення грошового доходу що підлягає індексації, на величину приросту

індексу споживчих цін розділеного на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 [7] визначено, що у випадку підвищення

тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового

утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про

загальнообов’язкове державне соціальне страхування, значення індексу

споживчих цін у місяці в якому проходить підвищення, приймається за 1 або 100

відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої

індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення грошових

доходів населення.

Місяць у якому відбулося підвищення оплати труда (суми її постійних

складових — посадового окладу (тарифної ставки), є базовим при проведенні

індексації.

Пунктом 6 Порядку № 1078 [7] встановлено, що виплата суми індексації

грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні

грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи й організації які

фінансуються або дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати

труда (грошового забезпечення) у зв’язку з індексацією за рахунок власних

коштів і коштів державного бюджету.

Зміни, які внесено в Порядок № 1078 [7] Постановою КМУ «Про

упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та

внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 № 1013 в

частині підвищення посадових окладів (тарифних ставок) не відноситься до

військовослужбовців (окремо військовослужбовців військових прокуратур).

Згідно зі ст. 4 та п. 2 Порядку № 1078 (в редакції від

09.12.2015) передбачається, що індексацiї пiдлягають грошовi доходи громадян,

одержанi в гривнях на територiї України, якi не мають разового характеру:…

грошове забезпечення вiйськовослужбовцiв, осiб рядового i начальницького

складу… у межах прожиткового мiнiмуму, встановленого для працездатних осiб.

Частина грошових доходiв, яка перевищує прожитковий мiнiмум, встановлений

для вiдповiдних соцiальних i демографiчних груп населення, iндексацiї не

пiдлягає.

Значення iндексу споживчих цiн у мiсяцi пiдвищення тарифних ставок

(окладiв) приймається за 1 або 100 вiдсоткiв. Обчислення iндексу споживчих цiн


43

для проведення подальшої iндексацiї здiйснюється з мiсяця, наступного за

мiсяцем пiдвищення тарифних ставок (окладiв).

За роз’ясненнями листа директора Департаменту фінансів Міністерства

оборони України від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2, адресованого командувачам видів

Збройних Сил України та командирам (начальникам) військових частин, установ,

організацій центрального підпорядкування, у якому зазначено, що на виконання

вимог телеграми Міністерства оборони України від 31.12.2015 № 248/3/1/1150

щодо збільшення у 2016 році розміру грошового забезпечення

військовослужбовців роз’яснюються види грошового забезпечення, розмір

виплат, премій військовослужбовцям та у п. 7 зазначено, що у зв’язку зі змінами

до Порядку № 1078 [7], індексацію грошового забезпечення не нараховувати до

окремого роз’яснення.

Посилання на відсутність коштів для виплати індексації грошового

забезпечення не є підставою для не виконання вимог Закону й нездійснення

нарахування такої індексації.

Згідно листа директора Департаменту Міністерства оборони України з

покликанням на лист Департаменту фінансів № 248/3/8/85 від 31.01.2018) на

адресу Міністру оборони України повідомляється «що до надання роз’яснень із

порядку виплати індексації, Мінсоцполітики повідомило, що базовим місяцем

для нарахування індексації є січень 2008р. (лист від 29.12.2017 № 122/0/66–17)».

Вимогами Бюджетного Кодексу України від 08.07.2010 № 2456–VI [2] (у

редакції 08.12.2017) встановлено:

— ст.51 «Керiвники бюджетних установ утримують чисельнiсть

працiвникiв, вiйськовослужбовцiв, осiб рядового i начальницького складу,

полiцейських та здiйснюють фактичнi видатки на заробiтну плату (грошове

забезпечення), включаючи видатки на премiї та iншi види заохочень чи

винагород, матерiальну допомогу, лише в межах фонду заробiтної плати

(грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у

кошторисах»;

— п. 26 Роздiлу VI «Прикiнцевi та перехiднi положення» «установити, що

норми i положення… Закону України «Про iндексацiю грошових доходiв

населення»,… частини першої статтi 21 Закону України «Про вiйськовий

обов’язок i вiйськову службу»; статтi 9–1, абзацiв першого i другого пункту 2

статтi 15 Закону України «Про соцiальний i правовий захист

вiйськовослужбовцiв та членiв їх сiмей» застосовуються в порядку та розмiрах,

встановлених Кабiнетом Мiнiстрiв України, виходячи з наявних фiнансових

ресурсiв державного i мiсцевого бюджетiв та бюджетiв фондiв

загальнообов’язкового державного соцiального страхування».

Вимогами ст.19 Законом України «Про державнi соцiальнi стандарти та

державнi соцiальнi гарантiї» від 05.10.2000 № 2017-ІІІ передбачено порядок


44

визначення та застосування державних соцiальних гарантiй у реалiзацiї

державної соцiально-економiчної полiтики, а саме, виключно законами України

визначаються: мiнiмальний розмiр заробiтної плати; мiнiмальний розмiр пенсiї за

вiком; неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян; величина порогу iндексацiї

грошових доходiв громадян; пiльги щодо оплати житлово-комунальних,

транспортних послуг i послуг зв’язку та критерiї їх надання, а також, державнi

соцiальнi гарантiї є обов’язковими для всiх державних органiв, органiв мiсцевого

самоврядування, пiдприємств, установ i органiзацiй незалежно вiд форми

власностi.

У зв’язку з прийняттям Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України «Про

грошове забезпечення вiйськовослужбовцiв, осiб рядового i начальницького

складу та деяких iнших осiб» вiд 30.08.2017 № 704 (набрала чинність із

01.03.2018) [9], затверджені нові тарифні сiтки розрядiв i коефiцiєнтiв посадових

окладiв вiйськовослужбовцiв, які є складовою грошового забезпечення та

Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 втратила чинність

із 01.03.2018.

Прикінцевими положеннями Законів України «Про Державний бюджет

України» на 2016р.-2017р. (№ 928–VIII від 25.12.2015 та № 1801- VIII від

21.12.2016) встановлено, що норми та положення законодавчих актів

застосовуються в порядку та розмiрах, встановлених Кабiнетом Мiнiстрiв

України, виходячи з наявних фiнансових ресурсiв державного i мiсцевих

бюджетiв та бюджету Фонду соцiального страхування України, а саме:

— у 2016р. до частини першої статтi 21, частини дванадцятої статтi 29

Закону України «Про вiйськовий обов’язок i вiйськову службу»; пункту 3 статтi

8, статей 9–1, 11, 12, абзацiв першого i другого пункту 2 статтi 15 Закону України

«Про соцiальний i правовий захист вiйськовослужбовцiв та членiв їх сiмей»

(п. 11 Прикінцевих положень Закону України № 928–VIII від 25.12.2015) [10];

— у 2017р. до частини дванадцятої статтi 29 Закону України «Про

вiйськовий обов’язок i вiйськову службу»; статей 11, 12 Закону України «Про

соцiальний i правовий захист вiйськовослужбовцiв та членiв їх сiмей» (п. 6

Прикінцевих положень Закону України № 1801- VIII від 21.12.2016) [11].

Однак, зазначені статті Законів України «Про вiйськовий обов’язок i

вiйськову службу» [6] та «Про соцiальний i правовий захист

вiйськовослужбовцiв та членiв їх сiмей» [5] не відміняють забезпечення

військовослужбовців у частині індексації.

Проведеним аналізом законодавчих та нормативних актів встановлено, що

вони трактують різні вимоги щодо проведення нарахування індексації грошового

забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України Міністерства оборони

України, а саме ст.9 «Грошове забезпечення військовослужбовців» Закону

України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх


45

сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ [5] передбачено, що грошеве забезпечення

підлягає індексації відповідно до закону, що й передбачено вимогами Закону

України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-

ХІІ [3] та Кабінетом Міністрів України визначається Порядок № 1078 від

17.07.2003 [7] проведення індексації грошових доходів населення, однак, п. 26

Роздiлу VI «Прикiнцевi та перехiднi положення» Бюджетного Кодексу України

від 08.07.2010 № 2456–VI (у редакції 08.12.2017) [2] встановлено, що норми й

положення Закону України «Про iндексацiю грошових доходiв населення»

застосовуються в порядку та розмiрах, встановлених Кабiнетом Мiнiстрiв

України, виходячи з наявних фiнансових ресурсiв державного i мiсцевого

бюджетів.

Тобто, на сьогодні відповідно до Конституції України та діючого

законодавства передбачається проведення індексації грошового забезпечення

військовослужбовців, однак, на даний період часу законодавством чітко не

врегульований порядок таких виплат, оскільки з Державного бюджету не

виділяються кошти на проведення індексації військовослужбовців.

Законодавчі та нормативні акти обґрунтування проведення нарахування

індексації грошового забезпечення військовослужбовцям потребують правової

оцінки.

Судово-економічна експертиза призначається для проведення

обґрунтованого розрахунку індексації грошового забезпечення

військовослужбовців та встановлення суми індексації, яка належить до

нарахування за певний період.

Основними видами грошового забезпечення військовослужбовця є

посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років,

надбавка за виконання особливо важливих завдань, надбавка за особливі умови

служби, премії, щомісячна додаткова грошова допомога.

Експерту для вирішення поставлених питань відносно нарахування

індексації грошового забезпечення військовослужбовця разом з ухвалою суду

(заявою) надаються завірені копії «Військового квитка», «Посвідчення офіцера»,

накази по особовому складу про призначення, переміщення по службі,

звільнення, довідки про заробітну плату і виплату індексації, Особові картки

грошового забезпечення військовослужбовців за період дослідження по дату

звільнення (з урахуванням попереднього підвищення посадових окладів

військовослужбовців із січня 2008 року) з розшифровкою нарахування та

відрахування грошового забезпечення в розрізі місяців (зі зворотного боку),

архівні відомості нарахування грошового забезпечення в розрізі щомісячного

нарахування грошового забезпечення за видами, Індивідуальні відомості

Пенсійного фонду України про застраховану особу.

Дослідження наданих матеріалів справи проводиться відповідно до діючих


46

нормативних та законодавчих актів із використанням методики «Методи,

способи та прийоми, які використовуються при проведенні судово-економічних

експертиз» (реєстраційний код МЮУ 11.0.08) [13] методами документальної

перевірки первинних документів наданих у матеріалах справи та зіставлення їх

даних, а саме, даних «Військового квитка» та «Посвідчення офіцера» з даними

наказів Військової частини щодо періодів проходження військової служби та,

документально перевіряються по формі та змісту дані розрахунково-платіжних

відомостей нарахування грошового забезпечення та зіставляються з даними

Довідок про грошеве забезпечення та Індивідуальних відомостей про

застраховану особу. За даними наданих первинних бухгалтерських документів

встановлюється період за який індексація грошового забезпечення не

нараховувалась.

Експертом проводяться розрахунки індексації грошового забезпечення

військовослужбовців відповідно до встановлених Порядком № 1078 від

17.07.2003 [7] норм у межах компетенції експерта економіста.

У ході проведення експертизи проводяться зіставлення даних наданих

документів щодо сум нарахованого грошового забезпечення військовослужбовця

за заявлений період, переважно з липня 2015р. по березень 2018р., та відповідно

до Порядку № 1078, з урахуванням того, що базовий місяць для нарахування

індексації є січень 2008р. на підставі даних розрахунково-платіжних відомостей

у межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлено ст. 7

Законів України «Про Державний бюджет України» на 2016р.-2017р. (№ 928–

VIII від 25.12.2015 та № 1801- VIII від 21.12.2016), здійснюється розрахунок

суми індексації грошового забезпечення військовослужбовця.

При цьому, грошовий дохiд разом iз сумою iндексацiї пiдлягає

оподаткуванню вiдповiдно до чинного законодавства.

Так як військові частині є податковими агентами відповідно пп. 14.1.180

п. 14.1 ст.14 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (зі змінами

та доповненнями), вони зобов’язанi нараховувати, утримувати та сплачувати

податок, передбачений роздiлом IV цього Кодексу, до бюджету вiд iменi та за

рахунок фiзичної особи з доходiв, що виплачуються такiй особi, вести

податковий облiк, подавати податкову звiтнiсть контролюючим органам та нести

вiдповiдальнiсть за порушення його норм.

Кабінетом Міністрів України 28.02.2018 прийнято постанову «Про

внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення»

№ 141 якою до Порядку № 1078 [7] внесені зміни та встановлено, що індексації

підлягають грошові доходи громадян, одержані на території України в гривнях,

які не мають разового характеру, у т.ч. грошове забезпечення

військовослужбовців… яке відповідно до п. 4 даної постанови індексується в

межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, виплата


47

якої здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові

виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються з

державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового

забезпечення) у зв’язку з індексацією за рахунок власних коштів державного

бюджету. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум,

встановлений для відповідних груп населення, індексації не підлягає. У разі

несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх

компенсація відповідно до законодавства. Виплата сум індексації грошових

доходів. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється в

межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів

загальнообов’язкового державного соціального страхування на відповідній рік.

Європейський суд із прав людини не прийняв аргумент Уряду України

щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть

посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Проте, прийняття рішення щодо невідповідностей нормативних та

законодавчих актів обґрунтування правомірності проведення індексації

грошового забезпечення є правовим питанням, тому експертом економістом

проводяться розрахунки індексації грошового забезпечення в межах компетенції

експерта економіста.


1. Конституція України//«Комп’ютерна система «Парус Консультант».

2. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456–VI //«Комп’ютерна система «Парус

Консультант».

3. Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-

ХІІ//«Комп’ютерна система «Парус Консультант».

4. Закон України «Про Збройнi Сили України» від 06.12.1991 № 1934// «Комп’ютерна

система «Парус Консультант».

5. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх

сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ /«Комп’ютерна система «Парус Консультант».

6. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232–

XII//«Комп’ютерна система «Парус Консультант».

7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення

індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 № 1078//«Комп’ютерна система

«Парус Консультант».

8. Постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов

грошового забезпечення вiйськовослужбовцiв, осiб рядового i начальницького складу та

деяких iнших осiб» від 07.11.2007 № 1294 (діє до 01.03.2018) //«Комп’ютерна система


9. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про грошове забезпечення

вiйськовослужбовцiв, осiб рядового i начальницького складу та деяких iнших осiб» вiд

30.08.2017 № 704 (набрала чинність із 01.03.2018) //«Комп’ютерна система «Парус


10. Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928–


48

V111//«Комп’ютерна система «Парус Консультант».

11. Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801–

V111//«Комп’ютерна система «Парус Консультант».

12. Наказ Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок

виплати грошового забезпечення вiйськово-службовцям Збройних Сил України та деяким

iншим особам» від 11.06.2008 № 260, зареєстровано в Мiнiстерствi юстицiї України

14.07.2008 за № 638/15329//«Комп’ютерна система «Парус Консультант».

13. «Методи, способи та прийоми, які використовуються при проведенні судово-

економічних експертиз» (реєстраційний код МЮУ 11.0.08).


49

УДК 343.98.062

Гризодуб В. М., старший судовий експерт

сектору трасологічних видів досліджень та

обліків відділу криміналістичних видів

досліджень Полтавського науково-дослідного

експертно-криміналістичного центру МВС

України

Даценко С. А., судовий експерт сектору

трасологічних видів досліджень та обліків

відділу криміналістичних видів досліджень,

Полтавський науково-дослідний експертно-

криміналістичний центр МВС України

ТРАСОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІЧИЛЬНИКІВ ГАЗУ

МЕМБРАННОГО ТИПУ

TRASOLOGICAL EXAMINATION OF MEMBRANE TYPE GAS METERS

Анотація. У статті розглядається проблематика особливостей дослідження лічильників газу

мембранного типу. Експертне дослідження лічильників газу, вилучених у правопорушників, має

важливе доказове значення, а в окремих випадках є чи не єдиним джерелом доказів. За мету

проведення таких криміналістичних досліджень встановлено виявлення слідів механічного впливу

сторонніх предметів за допомогою яких могли вноситись зміни в конструкцію деталей та механізмів

лічильника газу. Особливу увагу автори звертають на зовнішні та внутрішні поверхні корпусу,

поверхні деталей вимірювального та відлікового механізмів лічильника газу на предмет виявлення

слідів механічного впливу стороннього предмета, нашарування сторонніх речовин та інше. Також

висвітлюються питання дослідження заводських метрологічних пломб-заглушок, пломб-наклейок на

предмет пошкодження їх цілісності, наявності слідів механічного, термічного впливу сторонніх

предметів, наявності механічних слідів на зовнішній поверхні.

У даній статті авторами звернено увагу на визначення основних вузлів із яких складаються

вказані прилади обліку. Також наведений опис принципів роботи та способів захисту від

несанкціонованого проникнення до лічильників, що особливо важливо при проведенні судових

трасологічних досліджень. Розглянуті два варіанти можливого впливу на лічильник газу мембранного

типу: по-перше, це дія зовнішнім потужним магнітом (вплив постійного магнітного поля) для зупинки

його механізму, по-друге — внесення змін у конструкцію відлікового механізму приладу. Також

визначено місця розташування та характер слідів, які виникають при несанкціонованих втручаннях у

механізм роботи лічильника та зміни його конструкції. Вказано орієнтовний, невичерпний перелік

питань, які можуть бути поставлені перед експертом у процесі проведення судових трасологічних

досліджень лічильників газу мембранного типу. Наведено приклад конструктивних особливостей

лічильників газу, які можуть використовувати споживачі з корисливих мотивів. Акцентовано увагу на

важливості вдосконалення методів дослідження лічильників газу наряду з новими способами

неправомірного втручання в їх роботу та вагомого значення таких досліджень у формуванні доказової

бази/

Ключові слова: лічильник газу, дослідження, сліди, пошкодження, вимірювальний механізм,

відліковий механізм, корпус, захисний дефлектор, конструкція, поверхня, захист.

Аннотация. У статье рассматривается проблематика особенностей исследования счетчиков

газа мембранного типа. Экспертное исследование счетчиков газа, изъятых у правонарушителей, имеет


50

важное доказательственное значение, а в отдельных случаях является едва ли не единственным

источником доказательств. Целью проведения таких криминалистических исследований установлено

выявление следов механического воздействия посторонних предметов с помощью которых могли

вноситься изменения в конструкцию деталей и механизмов счетчика газа. Особое внимание авторы

обращают на внешние и внутренние поверхности корпуса, поверхности деталей измерительного и

счетного механизмов счетчика газа на предмет выявления следов механического воздействия

инородного тела, наслоения посторонних веществ и прочее. Также освещаются вопросы исследования

заводских метрологических пломб-заглушек, пломб-наклеек на предмет повреждения их целостности,

наличия следов механического, термического воздействия посторонних предметов, наличия

механических следов на внешней поверхности.

У данной статье авторами обращено внимание на определение основных узлов, из которых

состоят указанные приборы учета. Также приведено описание принципов работы и способов защиты

от несанкционированного проникновения в счетчики, что особенно важно при проведении судебных

трассологических исследований. Рассмотрены два варианта возможного влияния на счетчик газа

мембранного типа: во-первых, это воздействие внешним мощным магнитом (влияние постоянного

магнитного поля) для остановки его механизма, во-вторых — внесение изменений у конструкцию

счетного механизма прибора. Также определены места расположения и характер следов, возникающих

при несанкционированных вмешательствах у механизм работы счетчика и изменения его конструкции.

Указан ориентировочный, не полный перечень вопросов, которые могут быть поставлены перед

экспертом у процессе проведения судебных трассологических исследований счетчиков газа

мембранного типа. Приведен пример конструктивных особенностей счетчиков газа которые могут

использовать потребители из корыстных побуждений. Акцентировано внимание на важность

совершенствования методов исследования счетчиков газа на ряду с новыми способами

неправомерного вмешательства в их работу и весомого их значения у формировании доказательной

базы.

Ключевые слова: счетчик газа, исследования, следы, повреждения, измерительный механизм,

механизм отсчета, корпус, защитный дефлектор, конструкция, поверхность, защита.

Abstract. The article deals with the problems of the study of gas meters of the membrane type. An

expert study of gas meters seized from offenders is of significant evidentiary value, and in some cases is

almost the only source of evidence. The purpose of such forensic research is to identify traces of the

mechanical effects of foreign objects with the help of which changes could be made to the design of the parts

and mechanisms of the gas meter. The authors pays special attention to the external and internal surfaces of the

case, the surface of the parts of the measuring and counting mechanisms of the gas meter for the detection of

traces of mechanical influence of a foreign subject, layering of foreign substances, and so on. The questions of

research of factory metrological sealing seals, filling-stickers for damage of their integrity, presence of traces

of mechanical, thermal influence of extraneous objects, presence of mechanical traces on the external surface

are also covered.

In this article, the authors draws attention to the definition of the main nodes of which these metering

devices are made. It also describes the principles of operation and methods of protection against unauthorized

entry to the counters, which is especially important when conducting judicial trace investigations. Two

variants of the possible effects on membrane-type gas meter are considered: firstly, that by external strong

magnet (a permanent influence of the magnetic field) to stop the mechanism, and secondly — design changes

counting instrument mechanism. The location and character of traces that arise during unauthorized

interferences in the mechanism of the meter operation and changes in its design are also determined. An

indicative, inexhaustible list of questions that can be put before an expert in the process of judicial

trassological research of gas meters of membrane type is given. An example of the design features of gas

meters that can be used by consumers with mercenary motives is given. The attention was focused on the

importance of improving the methods of researching gas meters on a number of new methods of undue

interference in their work and their significant value in forming an evidence base.

Key words: gas meter, research, traces, damage, measuring mechanism, counting mechanism, case,

protective deflector, construction, surface, protection.


51

Постановка проблеми. Сьогодні наявність газового лічильника є

невід’ємною частиною облаштування комунікацій у будинках та квартирах.

Але у зв’язку з постійним збільшенням вартості природніх ресурсів, зокрема

природнього газу, що використовується населенням, підприємствами та

організаціями для опалення та в господарсько-побутовій діяльності,

трапляються непоодинокі факти крадіжки природнього газу споживачами.

Тому виникає питання в криміналістичному дослідженні засобів його обліку та

фіксації (в подальшому — лічильників газу).

Експертне дослідження лічильників газу, вилучених у правопорушників,

набуває важливого доказового значення, а в окремих випадках є чи не єдиним

джерелом доказів.

Метою проведення таких криміналістичних досліджень є виявлення

слідів механічного впливу сторонніх предметів за допомогою яких могли

вноситись зміни в конструкцію деталей та механізмів лічильника газу.

Виклад основного матеріалу. Дослідження лічильників газу потребує

від експерта, окрім знань загальної методики трасологічної експертизи,

відповідної уяви про конструкцію, принцип дії, можливі варіанти втручання в

роботу та зміну конструкції приладів обліку.

Визначення окремих елементів будови приладів обліку, пошкоджень і

змін зовнішнього вигляду допоможе експерту - трасологу покращити

ефективність дослідження, сформулювати чіткі й обґрунтовані висновки.

Лічильники газу складаються з трьох основних вузлів: вимірювального

механізму, відлікового механізму (суматора) та корпусу.

Вимірювальний механізм. Складається з двох герметичних камер із

газонепроникними синтетичними мембранами. Середина кожної мембрани

через систему важелів з’єднана з клапанами розподільчої системи і валом

відлікового механізму та розташовується в металевому корпусі.

Відліковий механізм (суматор). Кріпиться до верхньої частини корпусу

та пломбується двома пластиковими пломбами. Відліковий пристрій

лічильника — механічний барабанний, який складається з барабанів та системи

шестерень. На останньому барабані, після коми, закріплено постійний магніт

для роботи з давачем низькочастотних імпульсів. Лічильний механізм

закривається прозорою сферичною кришкою.

Корпус. Складається з двох частин, з’єднаних між собою верхньої

частини — кришки корпусу, та нижньої частини — корпусу, що

герметизується термостійким герметиком. З’єднання є нероз’ємним.

Газ, що проходить через лічильник, приводить у поступальний рух

мембрани вимірювального механізму. Розподільча система перетворює

поступальний рух мембран в обертовий рух механічного барабанного


52

лічильного пристрою. Лічильний пристрій сумує та відображає об’єм газу, що

пройшов через лічильник.

Для захисту від несанкціонованого втручання в роботу лічильника газу,

методом проникнення усередину лічильника через вхідний патрубок

(приклеювання магнітних матеріалів на клапани або інших дій по зміні

конструкції лічильника газу) та захисту від забруднення робочих поверхонь на

вхідному патрубку в середині лічильника може бути встановлений захисний

дефлектор.

Внутрішні частини вимірювального механізму лічильника газу

виготовлені зі стійкого до природнього газу пластику, металеві частини

відсутні, тому вплинути на роботу деталей та механізмів лічильника за

допомогою магнітного поля неможливо без внесення змін до конструкції

внутрішніх механізмів лічильника.

У даній статті розглянемо два варіанти можливого впливу на лічильник

газу мембранного типу зовнішнім потужним магнітним полем для його

зупинки, а також місця розташування та характер слідів, які виникають при

цьому:

1. Внесення змін у конструкцію вимірювального механізму шляхом

наклеювання на поверхню клапана розподільчого механізму

постійного магніту.

Зміни в конструкцію вимірювального механізму лічильника вносяться

шляхом доступу через вхідний патрубок кришки корпусу до механізмів

лічильника газу з послідуючим встановленням додаткового обладнання

(магніту). Після чого використовуючи зовнішній магніт шляхом нескладних

маніпуляцій зупиняють вимірювальний механізм лічильника.

2. Внесення змін у конструкцію відлікового механізму шляхом

спилювання опорної частини відлікового диску.

Зміни в конструкцію вносяться шляхом видалення пломб-заглушок

заводу-виробника, пошкодження цілісності пломби наклейки, зняття захисного

прозорого покриття. Після чого демонтується вісь відлікових дисків та крайній

диск із торцевого боку, шляхом висвердлювання видаляють опорний виступ.

Монтаж здійснюється у зворотному порядку зі встановленням додаткової

пружини. Після чого зовнішнім магнітом шляхом нескладних маніпуляцій у

місці встановлення давача низькочастотних імпульсів зупиняється відліковий

механізм шляхом виведення із зачеплення з привідними шестернями.

Враховуючи можливості несанкціонованого доступу до механізму

лічильників, перед експертом на практиці постають наступні невичерпні

питання, які вирішуються судово-трасологічним дослідженням лічильників

газу мембранного типу:

1. Чи є сліди механічного впливу сторонніх предметів на зовнішній


53

поверхні корпусу та відліковому механізмі лічильника газу (назва, модель,

заводський номер, рік випуску)?

2. Чи є ознаки пошкодження цілісності та перепломбування заводських

метрологічних пломб-заглушок та пломб-наклейок на лічильнику газу (назва,

модель, заводський номер, рік випуску)?

3. Чи є сліди механічного впливу сторонніх предметів на внутрішніх

поверхнях корпусу, внутрішніх деталях вимірювального та відлікового

механізмів лічильника газу (назва, модель, заводський номер, рік випуску)?

Особливості дослідження.

Дослідженню підлягають зовнішні та внутрішні поверхні корпусу,

поверхні деталей вимірювального та відлікового механізмів лічильника газу на

предмет виявлення слідів механічного впливу стороннього предмета,

нашарування сторонніх речовин (клею та ін.).

Також дослідженню підлягають заводські метрологічні пломби-

заглушки, пломби-наклейки на предмет пошкодження їх цілісності, наявності

слідів механічного, термічного впливу стороннього предмета, наявності

механічних слідів на поверхні, яка підлягала опломбуванню в граничній зоні з

пломбою-наклейкою, слідів клеючої речовини.

Сліди механічного впливу стороннього(іх) предмета(ів), які вказують на

використання зовнішніх чинників та можливе внесення змін у конструкцію

розташовані на зовнішніх поверхнях мають локалізацію на задній зовнішній

поверхні кришки корпусу лічильника газу (в деяких випадках на зовнішній

верхній поверхні кришки корпусу) та ближче до правої бічної поверхні. Вони

характеризуються хаотичним розташуванням у вигляді пошкодження

лакофарбового покриття в горизонтальному та вертикальному напрямках.

Можуть бути різних розмірів (ширина, довжина…). При використанні тканини,

як підкладки може бути нашарування різнокольорової речовини.

Сліди механічного впливу стороннього предмета, які виникають при

внесенні змін у конструкцію вимірювального механізму шляхом наклеювання

на поверхню клапана розподільчого механізму магніту можуть бути

розташовані:

1) на внутрішніх поверхнях вхідного патрубка у вигляді подряпин,

нашарування клеючої речовини;

2) на зовнішніх поверхнях захисного дефлектора, при його наявності, у

вигляді залишкової деформації;

3) на внутрішніх поверхнях захисного дефлектора, при його наявності, у

вигляді подряпин, вм’ятин, нашарування клеючої речовини;

4) на внутрішніх поверхнях кришки корпусу лічильника газу у вигляді

нашарування клеючої речовини;

5) на зовнішніх поверхнях розподільчого клапана у вигляді подряпин,


54

нашарування клеючої речовини, сторонніх предметів.

У деяких моделях лічильників газу передбачено використання

імпульсного генератора низької частоти в конструкцію заводом-виробником

закладено постійний магніт, що розташований у крайньому правому

відліковому диску. Вказану конструктивну особливість лічильників газу

можуть використовувати, з корисливих мотивів, споживачі. Для цього в

конструкцію відлікового механізму вносяться зміни.

Сліди механічного впливу стороннього(іх) предмета(ів), які вказують на

використання зовнішніх чинників та можливе внесення змін у конструкцію

розташовані:

1) на внутрішній поверхні місця кріплення імпульсного генератора

низької частоти;

2) пошкодження цілісності контрольної пломби-наклейки,

відсутність її частини;

3) пошкодження (частіше заміна пломб-заглушок заводу виробника).

Сліди характеризуються хаотичним розташуванням у вигляді

пошкодження полімерного матеріалу в горизонтальному та вертикальному

напрямках, потертостях, що утворюють характерну матову поверхню,

нашаруваннями речовини та локалізовані під крайнім правим відліковим

диском.

Сліди впливу стороннього предмета, які виникають при внесення змін у

конструкцію вимірювального механізму та розташовані на внутрішніх

поверхнях:

1) наявність предметів, не передбачених конструкцією (пружина, дріт

та ін.);

2) на поверхнях фіксаторів вісі відлікових дисків та на торцевій

поверхні самої вісі (у вигляді подряпин, вм’ятин);

3) на поверхнях відлікового диска (у вигляді подряпин, прямолінійних

та концентричних трас, вм’ятин, відсутності частин запобіжних виступів

дисків).

Також слід зазначити, що зі зміною виробником конструкції чи її

елементів приладів обліку виникають нові способи та методи

несанкціонованого втручання в їх роботу, які постійно вдосконалюються з

метою приховати правопорушення.

Висновки. Враховуючи зумовлену тенденцію сьогодення —

удосконалення способів та методів несанкціонованого доступу до частин та

механізмів приладів обліку, проблематика виявлення та попередження даних

дій не викликає сумнівів. Насамперед доцільно виявити факти сучасного

несанкціонованого втручання в механізми приладів обліку завдяки проведенню

якісних досліджень на базі судово-трасологічних експертиз, з подальшим


55

прогнозуванням майбутніх протиправних дій, що дасть змогу забезпечити

надійність конструкції частин та механізмів облікових приладів. Дана

проблематика є незворотною у зв’язку із розвитком технологічного процесу,

однак наглядання та правильний підхід до розв’язання існуючих проблем, є

гарантованим успіхом у майбутньому викритті неправомірних дій у даному

технологічному процесі.


1. Левицький А. О. Методика криміналістичного дослідження простих пломб /

А. О. Левицький, Р. О. Прокопович. — Київ: ДНДЕКЦ МВС України, 2010. — 18 с.

2. Левицький А. О. Пломби для опломбування приладів обліку: методичні рекомендації

/ А. О. Левицький, С. М. Ваколюк. — Миколаїв, 2008. — 126 с.

3. Методика трасологічного дослідження пломб-наклейок. Експертна спеціальність 4.2

«Дослідження знарядь, агрегатів, інструментів і залишених ними слідів, ідентифікація цілого

за частинами» / укл. А. О. Левицький, О. В. Грищенко. — Київ: ДНДЕКЦ МВС України,

2015. — 17 с.

4. Левицький А. О. Методика криміналістичного дослідження мастичних пломб /

А. О. Левицький, О. В. Грищенко. — Київ: ДНДЕКЦ МВС України, 2011. — 15 с.

5. Тахо-Годи Х. М. Судебно-трасологическая экспертиза: учеб.-метод. пособ. /

Х. М. Тахо-Годи, М. И. Роланов, Ю. П. Голдванский. — Вып. 4: Экспертиза следов орудий и

инструментов, экспертиза замков и пломб / Подгот. А. Н. Василевский, С. И. Поташник,

Ю. П. Голдованский. — Москва: ВНИИСЭ, 1973. — 88 с.

6. Голдованский Ю. П. Криминалистическое исследование пломб / Ю. П. Голдаванский

// Сборник работ по криминалистике — 1957. — № 1.


56

УДК 343.148:656.21

Джус О. В., завідувач лабораторії залізнично-

транспортних досліджень Львівського

науково-дослідного інституту судових

експертиз МЮ України

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЗМІНИ МАСИ ВАНТАЖУ

НА ЗАЛІЗНИЧНО-ТРАНСПОРТНУ ПРИГОДУ

THE MAIN THE RESEARCH APPROACHES IMPACT CHANGES THE MASS

OF CARGO ON THE RAILWAY ACCIDENT

Анотація. Дослідження причин виникнення залізнично-транспортних пригод є клопіткою

справою. Однією з причин виникнення таких пригод може стати недотримання вимог до розміщення,

кріплення вантажу і його маси. Такого роду дослідження є специфічними і вимагають від експерта

спеціальних знань у частині відповідності умов перевезення вантажів залізничним транспортом.

Ключові слова: залізнично-транспортна пригода, експертиза, маса вантажу.

Аннотация. Исследование причин возникновения железнодорожно-транспортных

происшествий является хлопотным делом. Одной из причин возникновения таких происшествий

может стать несоблюдение требований к размещению, крепления груза и его массы. Такого рода

исследования является специфичными и требуют от эксперта специальных знаний у части

соответствия условий перевозки грузов железнодорожным транспортом.

Ключевые слова: железнодорожная авария, экспертиза, масса груза.

Abstract. Research into the causes of railway accidents is troublesome. One of the causes of such

incidents may be non-compliance with the requirements for placement, securing cargo and its mass. This kind

of research is specific and requires expert knowledge in terms of compliance with the conditions of carriage of

goods by rail.

Keywords: railway accident, expertise, mass of cargo.

При виконанні дослідження в межах судової залізнично-транспортної

експертизи з метою встановлення причини пригоди вихідними даними є

результат, який фактично наступив. Причина й наслідок існують тільки в

єдності. Кожен конкретний наслідок має цілком визначену, тільки йому

властиву причину. Тому знаючи наслідок, можна виявити і його причину (й

навпаки).

Якщо в межах своєї компетенції судовий експерт із залізнично-

транспортних пригод знайде кілька обставин (наприклад невідповідних дій

працівників відповідно до вимог нормативних документів, незадовільний

технічний стан системи безпеки тощо) з причинно — наслідковим зв’язком,

тобто пов’язані з результатом і які мають значення для правильного розгляду

справи, то спеціальні науково-технічні знання можуть знадобитися, щоби

порівняти й оцінити роль кожної з них у частині впливу на настання

залізнично-транспортної пригоди (далі ЗТП) — наїзду, сходу тощо. Загальну


57

схему процесу такого дослідження можна розділити на такі етапи:

— вивчення обставин (ознак) пригоди, причина настання якої

підлягає до встановлення;

— складання гіпотези щодо причини, яка викликала ЗТП

(небезпечної ситуації);

— дослідження ознак ЗТП (випадку), за встановлених причин;

— перевірка й аналіз наявності цих ознак у розглянутому випадку;

— формування висновків щодо випадку який досліджувався.

Основним критерієм щодо етапу формування висновків є положення,

при якому: у випадку наявності в досліджуваній пригоді-наслідку ознак, які

відповідають передбачуваній причині — припущення правильне; при їх

відсутності — припущення про причину невірне.

Виконуючи дослідження (вивчення) обставин ЗТП експерт серед

можливих гіпотез щодо причини, яка призвела до настання пригоди, розглядає

вплив зміни маси вантажу (центру маси) на ЗТП. На перший погляд незначна

й завуальована можлива технічна несправність найчастіше може бути

професійно скрито серед матеріалів щодо перевезення вантажу залізничним

транспортом. Мова іде про зазначені дані в документах на вантаж який

перевозиться у вагонах і фактичну інформацію. Можливі невідповідності в

методі навантаження, кріплення, незадовільний технічний стан елементів

кріплення, або взагалі невідповідність маси вантажу згідно існуючих норм і

правил до фактично представлених.

Усі вантажі, які перевозяться залізничним транспортом незалежно від

типу рухомого складу, яким вони перевозяться повинні відповідати своїм

встановленим технічним характеристикам (властивостям), а також за методом

розміщенням і кріпленням відповідати вимогам нормативних документів, які

діють на залізничному транспорті. Саме зміна маси, або зміна розміщення

центру маси вантажів до граничнодопустимих меж, які встановлені

нормативними документами й може стати однією з причин виникнення

небезпечних транспортних ситуацій, аж до настання ЗТП (сходу рухомого

складу).

Якщо говорити про зміну маси (зміну центру маси) вантажів, які

перевозяться насипом і навалом на відкритому рухомому складі, то необхідно

наголосити на тому, що конструктивні зазори кузова вагона, які можуть

являтися причиною втрати вантажу повинні бути зароблені зсередини, або

повинен застосовуватися вагонний вкладиш. Сам сипучий вантаж повинен у

вагоні розміщуватися по всій площині кузова симетрично відносно

поздовжньої й поперечної площин симетрії вагона. Допускається зміщення

центру маси вантажу у вагоні в межах встановлених норм [1]. У разі

необхідності несиметричного розташування вантажу у вагоні різниця в


58

завантаженні візків не повинна перевищувати для 4-вісних вагонів — 10 т; 6-

вісних — 15 т; 8-вісних — 20 т. При цьому навантаження, що припадає на

кожен із візків, повинно становити не більше половини вантажопідйомності

вагона.

Вантажі, які не потребують упакування, залежно від фракційного

складу перевозяться навалом або насипом, без підрахунку місць. Вантажі, які

потребують захисту від атмосферних опадів і розпилення (цемент, вапно,

мінеральні добрива тощо), перевозяться в критих або спеціалізованих вагонах

(хоперах-цементовозах, мінераловозах тощо). Вантажі, які не потребують

захисту від атмосферних опадів (руда, вугілля, щебінь тощо), перевозяться у

відкритому рухомому складі та в спеціальних вагонах. У разі перевезення

вантажів навалом або насипом у критих вагонах застосовуються дверні

загородження: дошки, обаполи, щити тощо.

Сумарна маса вантажу й засобів кріплення у вагоні не повинна

перевищувати вантажопідйомність, вказану на вагоні, а при навантаженні

вантажу з опертям на два вагона частка маси вантажу й засобів кріплення, яка

припадає на кожен вагононесучий вагон зчепу, не повинна перевищувати

вантажопідйомність, яка вказана на кожному вагоні. При цьому статичне

навантаження від колісної пари вагону на рейки не повинна перевищувати

допустимих величин. Небезпечним є випадки виходу вантажу в поздовжньому

напрямку за межі кінцевих балок рами платформи або напіввагона, що не

повинно перевищувати 400 мм.

Важливим у дослідженні загального центру ваги вантажів (далі ЦТВ) є

момент, коли цей центр повинен розташовуватися, на лінії перетину

поздовжньої й поперечної площин симетрії вагона. У випадках, коли ця

вимога з об’єктивних причин нездійсненна за геометричними параметрами

вантажу, умовами розміщення та кріплення, тоді допускається зміщення ЦТВо

щодо поздовжньої й поперечної площин симетрії вагона. Існує допустима

величина зсуву ЦТВо в поздовжньому напрямку (l см). Це можливо тільки за

умов, щодо поперечної площини симетрії. Такий важливий момент повинен

контролюватися і визначатися при навантаженні вантажу, а також при

перевірках на шляху прямування відповідно до існуючих норм [1, 2]. Існують

такі поняття, як допустиме поздовжнє й допустиме поперечне зміщення

загального центра маси вантажу у вагоні.

Допустима величина зсуву ЦТВо в поперечному напрямку (відносно

поздовжньої площини симетрії) при навантаженні вантажу і при перевірках на

шляху прямування визначається відповідно до норм залежно від загальної

маси вантажу у вагоні і висоти загального центру ваги вагона з вантажем над

рівнем головок рейок.

Завершальним етапом виконання дослідження в межах залізнично-


59

транспортної експертизи є питання побудови механізму виникнення ЗТП —

ланцюгів невідповідностей [3, 4]. Ланцюг невідповідностей при такому виді

причини настання залізнично-транспортної пригоди може виглядати

наступним чином: невідповідність → маси вантажу до вказаної в перевізних

документах (чи невідповідність розміщення центру маси вантажу) →

зміщення центру маси вантажу → (відстані між центрами мас вантажів) у

вагоні більше встановлених норм → виникнення більше дозволеної різниці

навантажень на візки вагона → утворення понаднормативних сил із

наступним розвантаженням колеса вкочування гребня колеса, що

розвантажувалося на поверхню кочення головки рейки → схід рухомого

складу з рейок.

Удосконалення зазначеного напрямку досліджень є актуальним і

перспективним. У представленому напрямку досліджень експертами

продовжується робота в межах виконання науково дослідної роботи в

лабораторії залізнично-транспортних досліджень Львівського науково-

дослідного інституту судових експертиз.


1. Соглашение о международном железнодорожном грузовом сообщении. — Киев,

2019.

2. Правила приймання вантажів до перевезення.

3. Сокол Э. Н. Крушения железнодорожных поездов (Судебная экспертиза. Элементы

теории и практики). Монография. — Киев: Феникс, 2009.

4. Бордюгов Л. Г. Решение вопроса о причинной святи в судебной экспертизе. Киев,

2014.


60

УДК 347.948.2:81-139

Євграфова К. О., судовий експерт сектору

лінгвістичних, психологічних та інших

досліджень ЛКД №2 Одеського науково-

дослідного інституту судових експертиз МЮ

України

ПРОБЛЕМА АВТОМАТИЗАЦІЇ СЕМАНТИКО-ТЕКСТУАЛЬНОГО АНАЛІЗУ

ТЕКСТУ В ЛІНГВІСТИЧНИХ ЕКСПЕРТИЗАХ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ

THE PROBLEM OF AUTOMATING SEMANTIC-TEXTUAL ANALYSIS OF THE

TEXT IN LINGUISTIC EXPERTISE OF WRITTEN SPEECH

Анотація. У статті розглянуто одне із проблемних питань — відсутність автоматизованих

методів семантико-текстуального аналізу текстів у державних спеціалізованих судово-експертних

установах.

Ключові слова: лінгвістична експертиза писемного мовлення, семантико-текстуальний аналіз

тексту, автоматизовані методи, математичний метод аналізу тексту, нейронна мережа.

Аннотация. В статье рассмотрен один из проблемных вопросов — отсутствие

автоматизированных методов семантико-текстуального анализа текстов в государственных

специализированных судебно-экспертных учреждениях.

Ключевые слова: лингвистическая экспертиза письменной речи, семантико-текстуальный

анализ текста, автоматизированные методы, математический метод анализа текста, нейронная сеть.

Abstract. The article considers one of the problematic issues — the lack of automated methods for

semantic-textual text analysis in state specialized forensic expert institutions.

Keywords: linguistic expertise of written speech, semantic-textual analysis of text, automated

methods, mathematical method of text analysis, neural network.

Величезний обсяг інформації, організований засобами природної мови,

збільшує інтерес до автоматичного аналізу тексту, до методів виділення

необхідних параметрів у величезній кількості доступних інформаційних

ресурсів. До таких параметрів відносять методи кластеризації та класифікації

текстів за різними категоріями, а також методи семантико-текстуального

аналізу текстів. Враховуючи вищезазначене, актуальним напрямком

експертної практики є розробка та впровадження автоматизованих методів

семантико-текстуального аналізу текстів, що дозволить прискорити виконання

експертного дослідження для вирішення питань, поставлених перед

експертом-лінгвістом державної спеціалізованої експертної установи.

Практика свідчить, що застосування автоматизованих методів може

забезпечити скорочення термінів виконання експертних досліджень та

підвищення їх якості, що потребує створення комп'ютерної програми,

алгоритм якої буде реалізований на основі математичної моделі. Вирішення

цієї проблеми потребує розгляду сучасних методів автоматичної обробки


61

текстів, виявлення основних тенденцій розвитку даного напрямку. Для

успішної реалізації даних методів актуально вивчити структуру семантико-

текстуального аналізу текстів та обрати потрібний метод. Традиційні способи

семантико-текстуального аналізу рукописних текстів відходять на другий

план, обраний метод знайде своє застосування при аналізі текстів.

Кандидат юридичних наук, провідний фахівець у галузі авторознавчої

експертизи документів, визнаний глава школи експертів-авторознавців

С. М. Вул розглядав текст документа як джерело інформації. Текст документа

– твір письмової мови, тобто діяльність індивіда, яка опосередкована

системою графічних мовних знаків. В. М. Павлов відзначав, що дослідник

робить висновок про систему мовного апарату автора в її статичному стані та

під кутом зору її динамічних потенцій, спостерігає за результативним

вираженням динаміки - текст, що переходить при цьому від одного тексту до

іншого, отже, від однієї мовної системи до іншої [12].

Згідно з вищесказаним, можна підкреслити, що писемні навички кожної

особистості мають свій прояв у різноманітних формах письмової мови текстів

та функціональних стилів. Як вираз мовної системи, текст «можна розглядати

як деяке організоване ціле, як свого роду замкнуту систему» [5], елементи якої

зв’язані певними закономірними взаємодіями. Ці елементи створюють ряд

структур (морфологічних, синтаксичних, семантичних, логічних та ін.), що

представляють різні рівні системної організації тексту, певну ієрархію

структур.

При розгляді документа як доказу можна відзначити, що доказова

інформація, яка міститься у тексті, тобто «сукупність структурних його

якостей, що моделюють певні структурні якості оригінала» [3], за обсягом

збігаються з додатковою інформацією тексту. Саме додаткова інформація, яка

міститься у тексті документа, встановлена шляхом застосування спеціальних

знань, виступає в якості доказової інформації, може бути отримана лише

експертизою, проте вона не вичерпує всього обсягу інформації при

дослідженні документа та використана в процесі провадження у справі [6].

Дослідженню тексту повинна передувати процедура структуризації

тексту для чого підходить «формально-пунктуаційний метод структуризації

тексту» і дослідження стилістики (стилеметрії) [8], що зазвичай включає

статистичний метод. У рамках цього методу речення визначається як

«послідовність символьних ланцюжків і пунктуаційних знаків між ними від

одного проміжного знака до іншого, де «символьний ланцюжок» — це

текстове графічне зображення слововживання, а «кінцевий знак» являє собою

складовою пунктуаційно-просторовий відрізок тексту, що дозволяє формально

розпізнати в рядку ситуацію «кінець речення» [7].

У галузі обробки інформаційних потоків (моніторинг інформаційних


62

повідомлень в електронних ЗМІ) [1], інформаційного пошуку (виявлення

інформаційних текстів близької тематики, обробки корпусів коротких

анотацій) [4], проблема малих вибірок зараз стоїть найбільш гостро. Основна

перешкода — обмеження на використання статичного апарату при

недостатності вибіркових даних — досі не подолано, хоча матеріал, який

обробляється, добре структурований, і існують цілком надійні автоматичні

інструменти лінгвістичного аналізу текстів такого типу на різних рівнях.

Першим вченим, що використав математичні методи для вирішення

завдання аналізу тексту вважається М. О. Морозов, який опублікував в 1915

році статтю «Лінгвістичні спектри» [10]. З 80-х років ХХ сторіччя з'являються

нові математичні методи, засновані на аналізі синтаксичних структур, які

інтенсивно розвиваються і в наш час. Слід відзначити інтерес дослідників, що

зростає, до застосування комп'ютерної обробки даних при аналізі текстів як в

синтаксичному, так і в граматичному, морфемному, лексичному аспектах.

Автоматична обробка даних застосовувалася в дослідженнях Г. Хетсо [14],

Д. Є. Шукліна, Л. Й. Бородкіна і Л. В. Мілова [9] та інших. Одним з

перспективних досліджень, що засноване на автоматичній обробці тексту на

лексичному рівні, є робота французького фахівця з аналізу мови Д. Лаббе.

На сьогодні сучасним досягненням науки є дослідження моделі штучної

нейронної мережі [2], надалі НМ, що виконує морфологічний, синтаксичний і

семантичний аналіз тексту з урахуванням феноменів синонімії і омонімії. Ще

в минулому столітті вчений Дж. Фон Нейман наголошував на реалізації

формальних математичних моделей, за допомогою яких відбувається

здійснення рівня розбору тексту. Одним з варіантів такого формального

уявлення може виступати формальна нейронна мережа. У своїй роботі

Дж. Фон Нейман описав функціонування формальної НМ Маккаллока-Пiттса,

в якій виконуються логічні операції булевої алгебри. Створена автором НМ

вирішує завдання морфологічного, синтаксичного аналізу тексту, а також

завдання аналізу словозміни [13]. Д.Є. Шуклін розробив штучну НМ для

ідентифікації символьних послідовностей, визначення їх морфологічних і

синтаксичних ознак з урахуванням феноменів синонімії, омонімії в текстах, і

аналізу ідентифікованих елементів експертної системи, що містить модель

предметної області, що необхідно для створення ефективного інтерфейсу

спілкування між автоматичними системами і користувачами [15]. Вищевказані

дослідження зазначених вчених мають велике значення для розробки та

впровадження в експертну практику актуальних методів дослідження,

заснованих на останніх досягненнях науки і техніки.

Завдання експерта-лінгвіста полягає в тому, щоб вилучити з тексту

максимальний обсяг даних, корисних для дослідження [11]. Для цього експерт

повинен володіти спеціальними знаннями і методикою аналізу, що дозволяють


63

йому досліджувати ознаки письмової мови. Математичні моделі реалізовані в

комп’ютерних програмах дозволяють оптимізувати робочий час лінгвіста.

Саме для вказаного підходу характерне комплексне використання методів

різних наук (лінгвістика, соціолінгвістика, комп'ютерні науки), які дозволяють

дослідити різні рівні структурної організації тексту за допомогою

комп'ютерних алгоритмів. З метою підвищення ефективності проведення

семантико-текстуального аналізу текстів необхідне подальше поглиблення

роботи над розробленням загальних питань теорії та окремих автоматизованих

методик.

Загальновідомо, що процес розвитку будь-якої галузі знання є

безперервним: практика аналізується, узагальнюється, що породжує знання,

які систематизуються і розвиваються у наукові, а потім на якісно новому рівні

впроваджуються в практику для її удосконалення і підвищення ефективності.

В судовій експертизі з’являються нові об’єкти дослідження, постають нові

завдання, і судовий експерт знову поринає у фундаментальні або прикладні

досягнення базової науки, щоб знайти там відповідні методи дослідження, або

створює абсолютно нові методики. Існує необхідність впровадження в

експертну практику державних спеціалізованих судово-експертних установ

автоматизованих методів семантико-текстуального аналізу текстів з

подальшою реалізацією їх у комп'ютерний програмний продукт.


1. Баглей С. Г. Кластеризация документов с использованием метаинформации /

С. Г. Баглей, А. В. Антонов, В. С. Мешков, А. В. Суханов [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.dialog-21.ru/dialog2006/materials/html/Bagley.htm

2. Батура Т. В. Методы автоматической классификации текстов / Т. В. Батура //

Программные продукты и системы. ‒ Т.: НИИ “Центрпрограммсистем”, 2017. ‒ Вып. 1. ‒

С. 85-99.

3. Белкин Р. С. Криминалистика и доказывание. Методологические проблемы /

Р. С. Белкин, А. И. Винберг. ‒ Москва : Юрид. лит., 1969. ‒ С. 49, 175.

4. Белов А. А. Автоматическое распознавание тематики сверхкоротких текстов /

А. А. Белов, М. М. Волович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dialog-

21.ru/dialog2007/materials/html/05.htm

5. Войнов В. К. Количественный анализ текста для описания индивидуального стиля:

автореф. дис…. канд. юрид. наук: 10.661. ‒ Киев, 1972. – 26 с.

6. Вул С. М. Текст документа как источник информации о личности его автора /

С. М. Вул // Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев : РИО МВД УССР, 1971. ‒

Вып. 8. ‒ С. 162-168.

7. Гринбаум О. Н. Компьютерные аспекты стилеметрии / О. Н. Гринбаум // Прикладное

языкознание: учебник. – Сакнт-Петербург.: Изд-во C.-Петербург, 1996. – 213 с.

8. Мартыненко Г. Я. Многомерный синтаксический анализ художественной прозы /

Г. Я. Мартыненко // Структурная и прикладная лингвистика. ‒ Львов : Изд-во ЛГУ, 1983.

Вып. 2. ‒ С. 58-72.


64

9. Милов Л. В. От Нестора до Фонвизина. Новые методы определения авторства /

Л. В. Милов. – Москва : Прогресс, 1994. – 448 с.

10. Морозов Н. А. Лингвистические спектры: средство для отличения плагиатов от

истинных произведений того или иного известного автора. Стилиметрический этюд /

Н. А. Морозов // Известия отделения русского языка и словесности Академии наук. –

Москва : Наука, 1915. – Вып. 4. – С. 44-51.

11. Надгорный Г. М. Некоторые логические и доказательственные аспекты выводов

эксперта / Г. М. Надгорный // Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев : РИО МВД

УССР, 1970. ‒ Вып. 7. ‒ С. 101-118.

12. Павлов В. М. Языковая способность человека как объект лингвистической науки /

В. М. Павлов // Теория речевой деятельности (Проблемы психолингвистики). ‒ Москва :

Наука, 1968. ‒ 60 с.

13. Фон Нейман Дж. Теория самовоспроизводящихся автоматов/ Дж. фон Нейман. ‒

Москва : Мир, 1971. ‒ 384 с.

14. Хетсо Г. Проблема авторства в романе «Тихий Дон» / Г. Хетсо // Scandoslavica, 1978.

‒ Т. 24. ‒ С. 67-92.

15. Шуклин Д. Е. Модели семантических нейронных сетей и их применение в системах

искусственного интеллекта : дис. … канд. техн. наук: 05.13.23. ‒ Харьков, 2003. ‒ 196 с.


65

УДК 343.148

Катарага О. С., директор Национального

Центра Судебных Экспертиз при

Министерстве Юстиции Республики

Молдова

О СОБЛЮДЕНИИ ПРИНЦИПА ОБЪЕКТИВНОСТИ И ПОЛНОТЫ

ИССЛЕДОВАНИЯ ПРИ ПРОИЗВОДСТВЕ СУДЕБНЫХ ЭКПЕРТИЗ И ОБ

ОЦЕНКИ ЭКСПЕРТНЫХ ВЫВОДОВ

FORMATION AND EVALUATION OF JUDICIAL EXPERTS AND THEIR

CONCLUSIONS IN ACCORDANCE WITH THE PRINCIPLE OF

OBJECTIVITY AND PLENITUDE OF RESEARCHES

Аннотация. В данной статье описан случай из практики судебно-экспертной

деятельности в Республике Молдова. Автор приводит конкретный пример проведения

комиссионной судебной экспертизы почерка и технической экспертизы документов, после одной

первичной экспертизы и научно-технического исследования. На этом примере показано, что даже

после изменения первоначального состояния объектов исследования (подписей), возможно было

проведение идентификационного исследования подписей. При чисто формальном подходе к

решению поставленной задачи, эксперт имел право отказаться от дачи заключения, однако, в

этом случае, правильно применяя принцип полноты исследования, экспертам удалось ответить на

поставленный вопрос. В работе, автор расписывает дальнейшее развитие событий в этом деле,

затрагивая вопрос оценки экспертных выводов со стороны следственных органов и адвокатов.

Ключевые слова: принцип полноты исследования, оценка выводов, судебно-экспертная

практика, идентификационное исследование, изменения первоначального состояния объектов

исследования.

Abstract. This article provides a case from the practice of forensic activities in the Republic of

Moldova. The author gives a specific example of forensic examination in commission of handwriting

and technical examination of documents, after primary examinations (scientific and technical research).

In this example, it is shown that even after changing the primary state of the objects (signatures), it was

possible to perform an identification study of this signatures. With a formal approach to solve the task,

the experts had the right to refuse to give an opinion, however, in this case, correctly applying the

principle of plenitude of the research, they were able to answer the question. In this work, the author

describes the further development of the events, touching the issue of assessing the expert's conclusions

by investigative bodies and lawyers.

Keywords: principle of plenitude, principle of objectivity, assessment findings, forensic

practice, identification research, changes in the initial state of the objects of study.

Актуальность данной темы обусловлена тем, что в судебно-

экспертной деятельности нашей страны в последнее время все чаще

встречаемся с формальным подходом со стороны экспертов при решении

экспертных задач, основываясь теоретически на положениях методик и

забывая о необходимости соблюдения при поведении экспертного

исследования принципов судебно-экспертной деятельности, детально


66

описанных в законе о судебной экспертизе и статусе судебного эксперта

[2]. При этом, судопроизводство не получает ту помощь от судебных

экспертов, на которую рассчитывает и которую они (судебные эксперты)

по призванию должны оказать, выдавая научно-обоснованные выводы,

служащие для выяснения истины по делу. В настоящее время участились

случаи, когда следствие и прокуроры, получая различные выводы от

экспертов, без особого разбирательства, возбуждают уголовные дела по

312 ст. УК РМ [3], что совсем ошибочно, на наш взгляд. На реальном

примере постараемся доказать необоснованность таких решений: с одной

стороны — формального подхода при выполнении судебных экспертиз; с

другой стороны — такого же формального подхода при оценке

заключений экспертов.

Органом следствия была назначена комиссионная судебная

экспертиза, среди поставленных задач, были и проблемы идентификации

исполнителей подписей. Ранее данные подписи были исследованы в

рамках научно-технического исследования (НТИ) и одной

почерковедческой экспертизы. Эксперт, проводивший НТИ, в отношении

спорных подписей сформулировал категорический положительный вывод.

Эксперты же (два эксперта) проводившие СЭ, сформулировали

противоположный вывод — отрицательно категорический в отношении

этих же подписей.

В процессе предварительного исследования объектов экспертизы

комиссия экспертов установила, что спорные подписи с момента изъятия

из экспертного подразделения (первые два исследования были проведены

в рамках гражданского процесса) до вскрытия упаковки при проведении

последней комиссионной экспертизы подверглись изменению

первоначального содержания. Согласно методическим рекомендациям, в

таких случаях эксперт должен отказаться от решения вопроса по

идентификации исполнителя таких объектов.

Ниже приводим снимки одной из исследуемых подписей в белом

свете и ИК лучах различной длины волны [8]:

об. 2.1 — белый свет


67

об. 2.1. — ИК лучи

oб. 2.1. — ИК лучи

У данном случае, мы решили проводить почерковедческое

исследование по первоначальным штрихам, так как те изменения,

которым подверглись подписи не мешали выявлению комплекса

почерковедческих признаков, у достаточном количестве и качестве для

идентификационного исследования. Таким образом, нам удалось решить

поставленный вопрос и даже в категорической форме.

Далее орган следствия на основании заявления одной из сторон

возбудил уголовное дело по ст.312 УПК РМ (дача заведомо ложного

заключения) в отношении судебного эксперта, проводившего НТИ.

Основанием для возбуждения данного уголовного дела послужил тот


68

факт, что имеются два экспертных вывода, противоположные первому. По

нашему мнению, следствие не учло несколько важных моментов. Во-

первых, различие в значимости выводов сформулированные в рамках

проведения НТИ и СЭ:

«Мнение специалиста не подменяет заключение эксперта» [4]. Во

вторых, то что, «… выводы эксперта представляют собой научно

обоснованное мнение эксперта, сформулированные на базе результатов

проведенного исследования….»[1]. Исходя из того, что в первом случае

(НТИ) были исследованы материалы (образцы подписи и почерка

предполагаемого исполнителя), различные от тех, которые исследовались

при проведении экспертиз, и вже поэтому выводы НТИ и СЭ не могли

быть подвергнуты сравнению, как несопоставимые объекты. Вдобавок,

даже при исследовании одних и тех же объектов, например, в процессе

выполнения комиссионных экспертиз, судебные эксперты вправе

сформулировать отдельно свои выводы, и они могут различаться. «При

наличии разногласий между экспертами каждый из них представляет свое

отдельное заключение по всем вопросам или только по тем, по которым

возникли разногласия» [5].

Из вышеизложенного вытекают два взаимодополняющих друг

друга вывода:

— Всегда судебные эксперты в своей работе, должны следовать

принципам СЭД и методическим рекомендациям, тем самым обеспечивая

судопроизводство качественными экспертными заключениями, на

требуемом современном уровне, не боясь впоследствии проблем в связи с

их оценкой;

— Несмотря на то, что выводы эксперта не является обязательными

[6,7] для следствия и суда, тем не менее их оценка должна проводится с

учетом простых законов логики и в установленном процессуальном

порядке, соблюдая рекомендации из специальной литературы

относительно научной обоснованности заключения [1].

Только таким образом, будет возможно достижение наибольших

успехов в разрешении судебных дел и торжества правосудия.


1. Сорокотягин, И. Н. Судебная экспертиза : учебник и практикум для

академического бакалавриата /. И. Н. Сорокотягин, Д. А. Сорокотягина. — Москва :

Издательство Юрайт, 2016. — 288 с

2. Закон Республики Молдова № 68 от 14.04.2016 года «О судебной экспертизе и

статусе судебного эксперта».

3. Уголовный Кодекс РМ.

4. Уголовно-Процессуальный Кодекс РМ, ст. 87, (2).

5. Уголовно-Процессуальный Кодекс РМ, ст. 146, (2).


69

6. Уголовно-Процессуальный Кодекс РМ, ст. 27, (1), (2).

7. Гражданский Процессуальный Кодекс РМ, ст. 130, (1), (5).

8. RE nr. 128,129cna, 6609,6610jgp şi 1126,1127cnej din 07.07.2015


70

УДК 343.148:656.21

Коваленко Е. В., директор

Днепропетровского научно-

исследовательского института судебных

экспертиз Министерства юстиции

Украины, доктор экономических наук,

профессор, Заслуженный экономист

Украины

Кушакова Н. А., заместитель директора

по экспертной работе Днепропетровского

научно-исследовательского института

судебных экспертиз Министерства

юстиции Украины

НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ ОПЛАТЫ ТРУДА СУДЕБНЫХ ЭКСПЕРТОВ

В УКРАИНЕ

SOME ASPECTS OF THE SALARY OF FORENSIC EXPERTS IN UKRAINE

Анотація. Чинний в Україні порядок обчислення стажу роботи для встановлення

щомісячної надбавки за вислугу років працівникам державних спеціалізованих установ судових

експертиз передбачає, що в стаж роботи експертів державних спеціалізованих установ судових

експертиз включається час наукової роботи в інших науково-дослідних, наукових установах.

Таке формулювання викликає численні суперечки, неоднозначне трактування і, у кінцевому

підсумку, не сприяє залученню висококваліфікованих кадрів, які працюють на посадах науково-

педагогічних працівників закладів вищої освіти в систему державних спеціалізованих установ

судових експертиз.

Пропонується внести зміни до нормативного акту для однозначного трактування: час

науково-педагогічної та наукової роботи.

Ключові слова: судова експертиза, оплата праці, надбавка, науковий стаж.

Аннотация. Действующий в Украине порядок исчисления стажа работы для установления

ежемесячной надбавки за выслугу лет работникам государственных специализированных

учреждений судебных экспертиз предусматривает, что в стаж работы экспертов государственных

специализированных учреждений судебных экспертиз включается время научной работы в других

научно-исследовательских, научных учреждениях.

Такая формулировка вызывает многочисленные споры, неоднозначную трактовку и, в

конечном итоге, не способствует привлечению высококвалифицированных кадров, которые

работают на должностях научно-педагогических работников заведений высшего образования в

систему государственных специализированных учреждений судебных экспертиз.

Предлагается внести изменения в нормативный акт для однозначной трактовки: время

научно-педагогической и научной работы.

Ключевые слова: судебная экспертиза, оплата труда, надбавка, научный стаж.

Abstract. The procedure for calculating work experience in Ukraine to establish a monthly

allowance for years of service to employees of state specialized agencies of forensic examinations provides

that the time of work of experts of state specialized agencies of forensic examinations includes the time of


71

scientific work in other scientific and research institutions.

Such a formulation causes numerous disputes, ambiguous interpretation and, ultimately, does not

contribute to attracting highly qualified personnel who work in the positions of scientific and pedagogical

workers of institutions of higher education in the system of state specialized institutions of forensic

examinations.

It is proposed to make changes to the regulatory act for an unambiguous interpretation: the time of

scientific, pedagogical and scientific work.

Key words: forensic examination, remuneration, extra charge, scientific experience.

У настоящее время основным регламентом, определяющим порядок

оплаты труда работников государственных специализированных

учреждений судебных экспертиз в Украине, является Постановление

Кабинета Министров Украины «Об условиях оплаты труда работников

государственных специализированных учреждений судебных экспертиз»

№ 314 от 30.03.2011 года. Этим нормативным актом ежемесячная надбавка

за выслугу лет работникам, которые имеют квалификацию судебного

эксперта в процентах к должностному окладу с учетом надбавки за

квалификационный класс судебного эксперта и в зависимости от стажа

работы установлена в размере: более 3 лет — 10 %, более 5 лет — 15 %,

более 10 лет — 20 %, более 15 лет — 25 %, более 20 лет — 30 %, более 25

лет — 40 % [1].

Также указанным Постановлением утвержден порядок исчисления

стажа работы для установления ежемесячной надбавки за выслугу лет

работникам государственных специализированных учреждений судебных

экспертиз. Кроме иных, у стаж работы экспертов государственных

специализированных учреждений судебных экспертиз включается время

научной работы в других научно-исследовательских, научных учреждениях.

Такая формулировка определения стажа работы «в иных научных

учреждениях» вызывает многочисленные споры, неоднозначную трактовку

и, у конечном итоге, не способствует привлечению

высококвалифицированных кадров, которые работают на должностях

научно-педагогических работников учреждений высшего образования

(УВО), у систему государственных специализированных учреждений

судебных экспертиз Украины.

На наш взгляд, действующее законодательство, при его системном

изучении, позволяет трактовать время работы на должностях научно-

педагогических работников ВУЗов, определенных у статье 55 Закона

Украины «О высшем образовании», а именно: ректора, заместителя ректора,

проректора, директора (начальника) института, его заместителей, декана

(начальника) факультета, его заместителей, заведующего (начальника)

кафедры, профессора, доцента, старшего преподавателя, преподавателя,


72

ассистента как время научной работы, которое позволяет начислять

ежемесячную надбавку за выслугу лет работникам, которые имеют

квалификацию судебного эксперта в процентах к должностному окладу с

учетом надбавки за квалификационный класс судебного эксперта и в

зависимости от стажа работы, у соответствии с требованиями

постановления КМУ «Об условиях оплаты труда работников

государственных специализированных учреждений судебных экспертиз».

У пользу такого подхода свидетельствует норма статьи 53 Закона

Украины «О высшем образовании», трактующая научных работников как

лиц, которые по основному месту работу в соответствии с трудовым

договором (контрактом) профессионально осуществляют научную, научно-

техническую или научно-организационную деятельность и имеют

соответствующую квалификацию независимо от наличия ученой степени и

ученого звания [2].

Согласно трактовки Закона Украины «О научной и научно-

технической деятельности» № 848 от 26.11.2015 года научное (научно-

исследовательское, научно-технологическое, научно-техническое, научно-

практическое) учреждение — это юридическое лицо независимо от

организационно-правовой формы и формы собственности, созданное в

установленном законодательством порядке, для которого научная и (или)

научно-техническая деятельность является основной (п. 16 определений

закона) [3].

Этот Закон трактует научную деятельность как интеллектуальную,

творческую деятельность, направленную на получение новых знаний и

(или) поиск способов их использования, основными видами которой

являются фундаментальные и прикладные научные исследования.

Научная (научно-техническая) работа — научные достижения и

научно-технические (экспериментальные) разработки, проведенные с целью

получения научного, научно-технического (прикладного) результата.

Основными видами научной (научно-технической) работы являются

научно-исследовательские, исследовательско-конструкторские, проектно-

конструкторские, исследовательско-технологические, технологические,

изыскательские и проектно-изысательские работы, изготовление

исследовательских образцов или партий научно-технической продукции, а

также иные работы, связанные с доведением новых научных и научно-

технических знаний до стадии практического использования.

Научный работник (п. 20 статьи 1 Закона) — ученый, который имеет

высшее образование не ниже второго (магистерского) уровня, у

соответствии с трудовым договором (контрактом) профессионально

проводит научную, научно-техническую, научно-организационную, научно-


73

педагогическую деятельность и имеет соответствующею квалификацию

независимо от наличия ученой степени и ученого звания, подтвержденную

результатами аттестации в случаях, определенных законодательством.

Научно-педагогический работник (п. 25 статьи 1 Закона) — ученый,

который имеет высшее образование не ниже второго (магистерского)

уровня, у соответствии с трудовым договором (контрактом) в университете,

академии, институте профессионально проводит педагогическую и научную

или научно-педагогическую деятельности и имеет соответствующею

квалификацию независимо от наличия ученой степени и ученого звания,

подтвержденную результатами аттестации в случаях, определенных

законодательством.

Деятельность же научно-педагогических работников определяется

Законом Украины «О высшем образовании» № 1556 от 01.07.2014 года. У

частности, статья 65 этого закона определяет, что научная, научно-

техническая и инновационная деятельность у ВУЗах является неотъемлемой

частью учебной деятельности, а ее проведение ВУЗами является

обязательным. Субъектами же научной, научно-технической и

инновационной деятельности у ВУЗах являются научно-педагогические

работники (статья 65 Закона).

Пункт 7 статьи 1 определяет учреждение высшего образования (УВО)

— отдельный вид учреждения, который является юридическим лицом

частного или публичного права, действует согласно лицензии на проведение

образовательной деятельности на определенных уровнях высшего

образования, проводит научную, научно-техническую, инновационную

и/или методическую деятельность, обеспечивает организацию учебного

процесса и получение лицами высшего образования, последипломного

образования с учетом их интересов и способностей.

Статья 32 Закона Украины «О научной и научно-технической

деятельности» имеет отсылочную формулировку и определяет, что

основные должности научно-педагогических работников университетов,

академий, институтов определяются Законом Украины «О высшем

образовании».

Этим же законом, а именно статьей 35 определен стаж научной

работы. Пункт 2 статьи 35 указывает на время работы на должностях

научно-педагогических работников ВУЗов, определенных у Законе Украины

«О высшем образовании». При этом указывается, что аспирантам,

адьюнктам, докторантам, зачисленным по государственному заказу вместо

заработной платы назначается стипендия в размере, определенном

Кабинетом Министров Украины. У стаж научной работы зачисляется также:

— время работы лиц, которые имеют научную степень по


74

специальности в соответствии с группой специальности той отрасли науки,

по которой присуждено научную степень с даты занятия должности по этой

специальности;

— время работы на должностях научно-преподавательского состава

Национальной школы судей Украины;

— время обучения в аспирантуре (докторские программы) третьего

уровня высшего образования и научной работы по специальности за

границей, при условии сохранения гражданства, оплаты страховых взносов

согласно Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на

общеобязательное социальное страхование» и перерыва между завершением

обучения (работы) за границей и восстановлением обучения (работы) в

Украине не более трех месяцев;

— время научной стажировки, у том числе в иностранном научном

учреждении (УВО), при условии оплаты страховых взносов согласно Закона

Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное социальное

страхование» [4].

Таким образом, системный анализ действующего законодательства,

позволяет трактовать работу научно-педагогических работников как

научную работу. Однако, формально следует внести изменения у

формулировки Постановления Кабинета Министров Украины «Об условиях

оплаты труда работников государственных специализированных

учреждений судебных экспертиз» № 314 от 30.03.2011 года, а именно: время

научно-педагогической и научной работы, Закона Украины «О научной и

научно-технической деятельности», Закона Украины «О высшем

образовании», что позволяет привлекать на должность старших научных

работников, научных работников, экспертов, научно-педагогические кадры,

которые работают на должностях, определенных ст. 55 Закона Украины «О

высшем образовании», ст.32 Закона Украины «О научной и научно-

технической деятельности» и при условии получения квалификации

судебного эксперта в зависимости от стажа работы.


1. Постановление Кабинета Министров Украины «Об условиях оплаты труда работников

государственных специализированных учреждений судебных экспертиз» № 314 от 30.03.2011 года/

Оф. сайт Верховной Рады Украины. − Режим доступа: http://zakon2.rada.gov.ua /

2. Закон Украины «О высшем образовании» № 1556 от 01.07.2014 года/ Оф. сайт Верховной

Рады Украины. − Режим доступа: http://zakon2.rada.gov.ua /

3. Закон Украины «О научной и научно-технической деятельности» № 848 от 26.11.2015 года /

Оф. сайт Верховной Рады Украины. − Режим доступа: http://zakon2.rada.gov.ua /

4. Закон Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное социальное

страхование» N 2464-VI от 08.07.2010 / Оф. сайт Верховной Рады Украины. — Режим доступа:

http://zakon2.rada.gov.ua /


75

УДК 332.62:347.948

Колосюк А. А., канд. екон. наук, доцент кафедри

землеустрою та кадастру Одеської державної

академії будівництва та архітектури

Пєсков І. В., завідувач Херсонського відділення

Одеського НДІ судових експертиз МЮ України

Остащук О. О., магістрант кафедри землеустрою

та кадастру Одеської державної академії

будівництва та архітектури

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ВАДИ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА

У ПИТАННЯХ ВИРІШЕННЯ МЕЖОВИХ КОНФЛІКТІВ

ORGANIZATIONAL AND LEGAL LACKS OF UKRAINIA LEGISLATION

IN RESOLVING BOUNDARY CONFLICTS

Анотація. Авторами статті відзначено, що при виконанні судових земельно-технічних експертиз

та експертиз із питань землеустрою особливої уваги заслуговує блок експертних завдань із визначення

координат поворотних точок меж земельних ділянок, визначених як у дореформний період, так і за період

реформування земельних відносин у різноманітних системах координат, починаючи від локальних та

міських систем і закінчуючи єдиною чинною на дату цієї публікації Державної геодезичної референтної

системи УСК-2000.

Проаналізовано норми Конституції України та спеціальних законів, якими сформовно відповідну

правову основу досліджуваної тематики. Аналіз зазначених норм наведено в порядку формування та

розвитку такої основи в період ХХ-ХХІ сторіч.

Визначено, що суттєвою особливістю топографо-геодезичної сфери діяльності в Україні є 17-

річна пауза із заповнення правової прогалини в питанні систематизованого здійснення топографо-

геодезичних та картографічних робіт. У зв’язку із зазначеним виникають похідні питання щодо точності

площ і конфігурацій землеволодінь, та відповідність їх фактичним розмірам.

Приведено характеристики та аналіз систем координат топографо-геодезичного та кадастрового

знімання територій України для господарських потреб, у період 1942–2018 років. Проаналізовано стан

врегулювання законом межових конфліктів в Україні в досудовому порядку.Проведено аналіз стану

врегулювання та вад вирішення, згідно закону, межових конфліктів у судовому порядку.

Дослідження проведено із використанням методів абстрагування, аналізу, синтезу, індукції,

дедукції та методу моделювання.

Ключові слова: закон, судова експертиза, експертні завдання, система координат, земельна

ділянка, межі земельних ділянок, координати поворотних точок меж, межові конфлікти.

Аннотация. Авторами статьи отмечено, что при исполнении судебных земельно-технических

экспертиз и экспертиз по вопросам землеустройства особого внимания заслуживает блок экспертных

задач по определению координат поворотных точек границ земельных участков, определенных как у

дореформенный период, так и за период реформирования земельных отношений у различных системах

координат, начиная от локальных и городских систем и заканчивая единственной действующей на момент

этой публикации Государственной геодезической референтной системы УСК-2000.

Проанализированы нормы Конституции Украины и специальных законов, которыми


76

сформировано соответствующую правовую основу исследуемой тематике. Анализ указанных норм

приведены в порядке формирования и развития такой основы в период ХХ-ХХI веков.

Определено, что существенной особенностью геодезической сферы деятельности в Украине стала

17-летняя пауза по заполнению правого пробела у вопросе систематизированного осуществления

топографо-геодезических и картографических работ. У связи с указанным возникают производные

вопросы о точности площадей и конфигураций землевладений, и соответствие их фактическим размерам.

Приведены характеристики и анализ систем координат топографо-геодезического и ка-дастровой

съемки территорий Украины для хозяйственных нужд, у период 1942–2018 годов. Проанализировано

состояние урегулирования законом межевых конфликтов в Украине в досудебном порядке. Проведен

анализ урегулирования и недостатков решения, согласно закона, межевых конфликтов у судебном

порядке.

Исследование проведено с использованием методов абстрагирования, анализа, синтеза, индукции,

дедукции и метода моделирования.

Ключевые слова: закон, судебная экспертиза, экспертные задачи, система координат, земельный

участок, границы земельных участков, координаты поворотных точек границ, межевые конфликты.

Abstract. The authors of the article noted that in the course of the execution of judicial ground-technical

expertise and expert assessments on land management, special attention should be paid to the block of expert tasks

for determining the coordinates of the turning points of the boundaries of land plots defined both in the pre-reform

period and during the period of reforming land relations in various coordinate systems, ranging from local and

urban systems to the USC-2000 State Geodetic Reference System, which is the only one in force at the date of this

publication.

The article analyzes the norms of the Constitution of Ukraine and special laws, which form the

corresponding legal basis of the subject. The analysis of these norms is given in the order of formation and

development of such a basis in the period XX–XXI centuries.

It is determined that a significant feature of the topographic and geodesic sphere in Ukraine is a 17-year

pause in filling the legal gap in the systematic implementation of topographic and geodetic and cartographic

works. In connection with the above, there are emerging questions regarding the accuracy of areas and land

management configurations, and their relevance to their actual size.

The characteristics and analysis of coordinate systems of topographic and geodetic and cadastral removal

of territories of Ukraine for economic needs, in the period from 1942 to 2018, are presented. The state of

regulation of the law of border conflicts in Ukraine in the pre-trial procedure is analyzed. The analysis of the state

of settlement and solution of failures in accordance with the law of border conflicts is conducted in court.

The study was conducted using methods of abstraction, analysis, synthesis, induction, deduction and

modeling method.

Key words: law, forensic examination, expert tasks, coordinate system, land plot, boundaries of land,

coordinates of turning points of boundaries, border conflicts.

Одним із напрямів судово-експертної діяльності в Україні є вирішення

питань, пов’язаних із межовими конфліктами, як таких що виникають під час

володіння або користування земельними ділянками. Низка експертних завдань,

що зазвичай ставляться замовниками експертиз на розгляд судових експертів, по

зазначеним питанням вирішується в межах експертних спеціальностей 10.7

«Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками»

(земельно-технічна експертиза) та 10.20 «Дослідження з питань землеустрою»

(інженерно-технічна експертиза) — до основних завдань якої віднесено

встановлення відповідності розробленої документації із землеустрою і її

затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним

документам із питань землеустрою та землекористування.


77

Окремої уваги при розгляді зазначених питань заслуговує блок експертних завдань із визначення координат поворотних точок меж земельних ділянок, визначених

за період реформування земельних відносин у різноманітних системах координат

(табл.1), починаючи від локальних та міських систем і закінчуючи чинною на дату цієї

публікації Державної геодезичної референтної системи УСК-2000 (далі — УСК-2000).

Як вбачається із наведеного в табл.1 аналізу суттєвою особливістю топографо-

геодезичної сфери діяльності в Україні є 17-річна пауза із заповнення правової

прогалини в питанні систематизованого здійснення топографо-геодезичних та

картографічних робіт. У зв’язку із зазначеним виникають похідні питання щодо

точності площ і конфігурацій землеволодінь, та відповідність їх фактичним розмірам. Таблиця 1 Характеристики систем координат

топографо-геодезичного та кадастрового знімання територій України

для господарських потреб, 1942–2018


78

СК-63 є скасовано за радянські часи Постановою ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР від

25 березня 1987 року № 373–85 та за часи незалежності України Наказом Міністерства аграрної

політики та продовольства України «Про затвердження Порядку використання Державної

геодезичної референцної системи координат УСК-2000 при здійсненні робіт із землеустрою»

від 02.12.2016 № 509

Достовірною інформацією щодо встановлених меж земельної ділянки за

законом мала б стати офіційна інформація Державного земельного кадастру (далі

— ДЗК), об’єктами якого є землі в межах державного кордону України; землі в

межах території адміністративно-територіальних одиниць; обмеження у

використанні земель; земельна ділянка [ст.10;3]. Внесення відомостей до ДЗК

про межі цих об’єктів є обов’язковим і тому на перший погляд, виступає

надійною юридичною гарантією суб’єктів прав на землю та умовою

ефективності правового регулювання земельних відносин загалом. Однак велика

кількість громадян, юридичних осіб, які отримали у власність чи користування

земельні ділянки, стикаються з тим, що належним чином визначені в офіційній

землевпорядній документації межі є хибними. Зокрема, власник або користувач

земельної ділянки найчастіше постає перед фактом, що межа земельної ділянки

не співпадає із задекларованими в правовстановлюючих документах

координатами та накладаються на межі суміжної земельної ділянки.

Яскраву палітру межових конфліктів, породжених якісно спотвореною у

власній основі геоінформаційної бази даних ДЗК нескладно спостерігати наразі

на урбанізованих територіях, а саме в найзначніших містах України — Києві,

Харкові та Одесі та на приміських територіях зазначених мегаполісів. При цьому

резонансність штучно сформованих груп земельно-кадастрових спотворень

знаходиться в прямій залежності від ступені територіальної урбанізованості та

відповідної динаміки протікання ринкових процесів (що як відомо залежить від

рівня економіко-планувальної цінності таких територій) у межах міст-

мільйонників.

Законодавець передбачає вирішення межових конфліктів у досудовому


79

[ч.3 та 4 ст.158;2] та судовому порядку [ч.5 ст.158;2]. Однак системний аналіз

стану та вад вирішення межових конфліктів як у досудовому, так і судовому

порядку свідчить про цілковиту декларативність таких норм закону.

Аналіз стану врегулювання законом та вад вирішення межових

конфліктів у досудовому порядку. Задля об’єктивності аналізу врегулювання

межових конфліктів у досудовому порядку в розділі проаналізовано норми

Конституції України та спеціальних законів, якими сформовно відповідну

правову основу досліджуваної тематики в часовому порядку формування та

розвитку такої основи. Стан поточного на 2018 рік стану врегулювання законом

межових конфліктів подано в табл. 2.

Так узгодження спорів із суміжного землеволодіння в досудовому порядку

прямо передбачено нормами Земельного кодексу України зразку 2001 року (далі

— ЗКУ) шляхом розгляду таких спорів у межах населених пунктів органами

місцевого самоврядування [ч.3 ст.158;2] а поза межами поселень — центральним

органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних

відносин (далі — ЦООВ СЗВ) [ч.4 ст.158;2]. Однак, у разі незгоди власників

землі (землекористувачів) із рішенням органів місцевого самоврядування та

ЦООВ СЗВ спір вирішується судом [ч.5 ст.158;2].

Практика ж вирішення межових конфліктів у досудовому порядку

свідчить про нікчемність таких заходів, оскільки за конституційною нормою

право власності набувається й реалізується громадянами, юридичними особами

та державою виключно відповідно до закону [ст.14;1] і завжди, як мінімум один

із суміжних власників (користувачів), залишатиметься незгодним із будь-яким

рішенням провладного органу.

Окрім зазначеного правова неврегульованість та недосконалість

вирішення межових конфліктів на досудовій стадії із залученням органів

державного нагляду (СБУ, НАБУ, прокуратури, поліції тощо) через вади

просторово-правової дезорінтації провокує:

— у межах закону — відкриття кримінальних справ з обвинуваченням

у здійсненні сертифікованими фахівцями галузей землеустрою, містобудування

та геодезії, а також керівників юридичних осіб (у складі яких працюють

зазначені фахівці) низки порушень прав держави, юридичних, фізичних осіб;

— поза межами закону — розшаровані корупційні діяння із боку

співробітників зазначених органів державного нагляду.

Неналежне гарантування прав власників соціальної нерухомості України в

досудовому порядку наразі модерує різноманітні межові конфлікти (від

побутових до кримінальних) [с.150;6].


80

Таблиця 2

Стан врегулювання законом межових конфліктів в Україні

у досудовому порядку

Назва закону

України

та дата набуття ним

чинності

дата

набуття

чинності

норми

зміст чинної норми закону

пункт,

розділ,

частина,

стаття

Про основи

містобудування,

16.11.1992

2003

Спори з питань містобудування

вирішуються радами в межах

їх повноважень… відповідно до

законодавства

ст.26

Конституція

України,

23.07.1996

1996

Органи законодавчої, виконавчої та судової

влади здійснюють свої повноваження у

встановлених цією Конституцією межах і

відповідно до законів України

Органи державної влади та органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи

зобов’язані діяти лише на підставі, у межах

повноважень та в спосіб, що передбачені

Конституцією та законами України

ст.6

ст.19

Про топографо-

геодезичну й

картографічну

діяльність,

26.01.1999

1999

Спори з питань топографо-геодезичної й

картографічної

діяльності розглядаються спеціально

уповноваженим центральним органом

виконавчої влади, що реалізує державну

політику у сфері земельних відносин… у

порядку, встановленому законодавством

України

ст. 25

Земельний кодекс

України 25.10.2001 2002

Земельні спори вирішуються… органами

місцевого самоврядування та центральним

органом виконавчої влади, що реалізує

державну політику у сфері земельних

відносин.

Органи місцевого самоврядування

вирішують земельні спори в межах

населених пунктів щодо меж земельних

ділянок, що перебувають у власності й

користуванні громадян, та додержання

громадянами правил добросусідства, а

також спори щодо розмежування меж

районів у містах.

ч.1

ст. 158

ч.3

ст. 158

ч.4

ст. 158


81

Центральний орган виконавчої влади, що

реалізує державну політику у сфері

земельних відносин, вирішує земельні спори

щодо меж земельних ділянок за межами

населених пунктів, розташування обмежень

у використанні земель та земельних

сервітутів.

У разі незгоди власників землі або

землекористувачів із рішенням органів

місцевого самоврядування, центрального

органу виконавчої влади, що реалізує

державну політику у сфері земельних

відносин, спір вирішується судом.

ч.5

ст. 158

Про землеустрій,

04.07.2003 2013

Саморегулівні організації у сфері

землеустрою здійснюють такі повноваження

з громадського регулювання землеустрою…

захист своїх членів у питаннях… досудового

вирішення спорів, пов’язаних із

проведенням землеустрою, відповідно до

закону

ч.6,

ст.63

Про державний

земельний кадастр,

з 01.01.2013

2013

Виправлення помилок у відомостях про

земельну ділянку може здійснюватися також

на підставі технічної документації із

землеустрою щодо встановлення

(відновлення) меж земельних ділянок у

натурі (на місцевості) або матеріалів

інвентаризації земель чи рішення суду

ч.5,

ст.37

Оскільки нормами закону заінтересована та неспокушена в захисті

фізичного простору власної земельної нерухомості особа (до-речі цілком

сподіваючись на пряме конституційне гарантування власних прав [ст.14;1])

відсилається в площину правосуддя [ч.5 ст.158;2], особа має всі підстави

припускати, що виключною формою цивілізованого врегулювання в Україні

таких конфліктів є судова форма. Однак аналіз стану вирішення в Україні

межових конфліктів у судововму порядку, наведений у наступному розділі, не

додає фахової впевненості в належності гаратнування прав власників соціальної

нерухомості й у судовому порядку.

Аналіз стану врегулювання та вад вирішення згідно закону межових

конфліктів у судовому порядку. Дослідження стану вирішення законом межових

конфліктів у судовому порядку наведено в таб.3.


82

Таблиця 3

Стан правового врегулювання межових конфліктів

у площині правосуддя України

Назва закону України

та дата набуття ним

чинності

дата

набуття

чинності

норми

зміст чинної норми закону

пункт,

розділ,

частина,

стаття

Про основи

містобудування,

16.11.1992

2003

Спори з питань містобудування

вирішуються радами в межах

їх повноважень… відповідно до

законодавства

ст.26

Конституція України,

23.07.1996 1996

Органи законодавчої,

виконавчої та судової влади

здійснюють свої повноваження

у встановлених цією

Конституцією межах і

відповідно

до законів України

Органи державної влади та

органи місцевого

самоврядування, їх посадові

особи зобов’язані діяти лише на

підставі, у межах повноважень

та в спосіб, що передбачені

Конституцією та законами

України

ст.6

ст.19

Про топографо-

геодезичну й

картографічну

діяльність, 26.01.1999

1999

Спори з питань топографо-

геодезичної й картографічної

діяльності розглядаються

спеціально уповноваженим

центральним органом

виконавчої влади, що реалізує

державну політику у сфері

земельних відносин… у

порядку, встановленому

законодавством України

ст. 25

Земельний кодекс

України 25.10.2001 2002

Земельні спори вирішуються…

органами місцевого

самоврядування та центральним

ч.1

ст. 158


83

органом виконавчої влади, що

реалізує державну політику у

сфері земельних відносин.

Органи місцевого

самоврядування вирішують

земельні спори в межах

населених пунктів щодо меж

земельних ділянок, що

перебувають у власності й

користуванні громадян, та

додержання громадянами

правил добросусідства, а також

спори щодо розмежування меж

районів у містах.

Центральний орган виконавчої

влади, що реалізує державну

політику у сфері земельних

відносин, вирішує земельні

спори щодо меж земельних

ділянок за межами населених

пунктів, розташування

обмежень у використанні

земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі

або землекористувачів із

рішенням органів місцевого

самоврядування, центрального

органу виконавчої влади, що

реалізує державну політику у

сфері земельних відносин, спір

вирішується судом.

ч.3

ст. 158

ч.4

ст. 158

ч.5

ст. 158

Про землеустрій,

04.07.2003 2013

Саморегулівні організації у

сфері землеустрою здійснюють

такі повноваження з

громадського регулювання

землеустрою… захист своїх

членів у питаннях… досудового

вирішення спорів, пов’язаних із

проведенням землеустрою,

відповідно до закону

ч.6,

ст.63


84

Про державний

земельний кадастр,

з 01.01.2013

2013

Виправлення помилок у

відомостях про земельну

ділянку може здійснюватися

також на підставі технічної

документації із землеустрою

щодо встановлення

(відновлення) меж земельних

ділянок у натурі (на місцевості)

або матеріалів інвентаризації

земель чи рішення суду

ч.5,

ст.37

Між тим практика (у данному випадку судова), яка за відомим

філософським вислівом є критерієм істини свідчить, що спроби перенесення

спеціальними законами проблематики вирішення межових конфліктів у судову

площину правового дива гіпотетично не створюють. Оскільки органи судової

влади діють у межах встановлених Конституцією і відповідно до законів України

[ст.6;1] а судді зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [ст.19;1] — судова

гілка влади у свою чергу позбавлена конституційних основ із врегулювання

штучно узаконених ЦОВВ СЗВ геопросторових межових спотворень.

Окремого висвітлення потребує спроба Міністерства Юстиції України (далі

— МЮУ) розірвати зазначену правову зацикленість у підзаконний спосіб, а саме

введенням у межах інженерно-технічної судової експертизи різновидів земельно-

технічної експертизи (спеціальність 10.7) та експертизи з питань землеустрою

(спеціальність 10.20). При цьому проведення останнього різновиду судової

експертизи регламентується лише із початку 2017 року й по суті з обмеженням —

виключно державними судовими експертами-фахівцям науково-дослідних

установ судових експертиз МЮУ [5]. Водночас згідно вимог ст.3 ЗУ «Про судову

ексертизу», в основу судово-експертної діяльності в Україні покладено принципи

законності, незалежності, об’єктивності й повноти дослідження, дотримання саме

яких (у т.ч. в порядку кримінальної відповідальності за надання категоричного

висновку) цілком позбавляє судових експертів чинних підстав із надання

замовникам експертиз із питань межових конфліктів вичерпних відповідей.

Таким чином, окрім того що процес вирішення масових межових

конфліктів у судовій площині є надзвичайно обтяжливим (у соціальних,

моральних, фінансових, інженерно-технічих, часових тощо аспектах), і

враховуючи на потенційні десятки мільйонів позовів незабезпечений фаховим

кадровим складом науково-дослідних установ судових експертиз МЮУ та

приватних судових експертів, цей процес унаслідок незабезпеченості правових

основ такого процесу саме на рівні закону поки-що залишається апріорі

бесперспективним із погляду верховенства права.


85


1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1996. — № 30. —

Ст. 141.

2. Земельний Кодекс України від 25.10.2001 № 2768–III [Електронний ресурс]. — Режим

доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768–14.

3. Про державний земельний кадастр: закон України від 07.07.2011 № 3613–VI // Відомості

Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 8, ст.61.

4. Колосюк А. А. Проблематика встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у

містах / А. А. Колосюк, А. Ю. Усатюк // Геодезія й землеустрій у Південному регіоні: сучасний

стан та перспективи розвитку: матеріали II Всеукраїнської наукової конференції (4–6 жовтня

2017 р., м. Одеса) / Одес. держ. акад. буд-ва та архітектури; [редкол.: А. В. Ковров та ін.]. —

Одеса: ОДАБА, 2017. — С. 173–177.

5. Ріпенко А. І. Експертизи з питань відповідності технічної документації зі встановлення

(відновлення) меж земельних ділянок садибної забудови в містах організаційно-правові

проблеми / А. І. Ріпенко, А. А. Колосюк // Теорія та практика судової експертизи і

криміналістики. — Вип. 17. — Харків: Право, 2017. — С. 290–297.

6. Колосюк А. А. Вади збалансованого розвитку і фізичної організації територіального

простору міст України / А. А. Колосюк // Цілі сталого розвитку третього тисячоліття: виклики

для університетів наук про життя: матер. Міжнар. наук.-практ. конфер. (м. Київ, Україна, 23–

25 травня 2018 р.) У 5 т. Т. 1. — Київ, 2018. — С. 152–154.


86

УДК 343.98

Командиров О. В., завідувач відділу

Київського НДІ судових експертиз


Левченко О. В., кандидат архітектури, доцент

кафедри інформаційних технологій в

архітектурі Київського національного

університету будівництва й архітектури

Кисіль О. В., аспірант кафедри

інформаційних технологій в архітектурі

Київського національного університету

будівництва й архітектури

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ BIM-ТЕХНОЛОГІЇ (BUILDING

INFORMATION MODELING) В БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНІЧНІЙ ЕКСПЕРТИЗІ

PROSPECTS FOR THE APPLICATION OF BIM-TECHNOLOGY (BUILDING

INFORMATION MODELING) IN THE CONSTRUCTION-TECHNICAL

EXPERTISE

Анотація. У зв’язку з розвитком у світі та, зокрема в Україні, практики проектування

будівельних об’єктів та створення проектної документації із застосуванням BIM-технології (Building

Information Modeling) та ймовірним зростанням досліджень відповідності проектної документації та

існуючих об’єктів вимогам нормативно-правових актів, виникає необхідність впровадження у сфері

проведення судової будівельно-технічної експертизи методик дослідження будівельних об’єктів та

відповідної проектної документації, створеної за BIM-технологією, підготовку фахівців для роботи з

комплексами BIM-проектування. У статті розглянуто існуючий стан та перспективне використання

BIM-технології для перевірки відповідності вимогам нормативно-правових актів як запроектованих,

так і існуючих будівельних об’єктів, що може бути використаний судовими експертами при

проведенні відповідних досліджень.

Ключові слова: будівельно-технічна експертиза, експертиза проектної документації,

інформаційні технології в будівництві, проектна документація, системи автоматизованого

проектування, bim-технологія, bim-проектування, bim-модель.

Аннотация. В связи с развитием в мире и, в частности в Украине, практики проектирования

строительных объектов и создания проектной документации с применением BIM- технологии (Building

Information Modeling) и вероятным ростом исследований соответствия проектной документации и

существующих объектов требованиям нормативно-правовых актов, возникает необходимость

внедрения в сфере проведения судебной строительно-технической экспертизы методик исследования

строительных объектов и соответствующей проектной документации, созданной по BIM-технологии,

подготовку специалистов для работы с комплексами BIM-проектирования. В статье рассмотрено

существующее состояние и перспективное использование BIM-технологии для проверки соответствия

требованиям нормативно-правовых актов как запроектированных, так и существующих строительных

объектов, который может быть использован судебными экспертами при проведении соответствующих

исследований.

Ключевые слова: строительно-техническая экспертиза, экспертиза проектной документации,


87

информационные технологии в строительстве, проектная документация, системы автоматизированного

проектирования, bim-технология, bim-проектирование, bim-модель.

Abstract. In connection with development in the world and, in particular in Ukraine, practices of

planning of building objects and creation of project documentation with the use of BIM (Building Information

Modeling) and by the credible height of researches of accordance of project documentation and existent

objects to the requirements of normatively-legal acts, there is a necessity of introduction in the field of

realization of judicial building examination of methodologies of research of building objects and

corresponding project documentation created after BIM, preparation of specialists for work with the

complexes of planning BIM. In the article, the existent state and perspective use of BIM considered for

verification of accordance to the requirements of normatively acts of the both projected and existent building

objects, which can be used by forensic experts during realization of corresponding researches.

Keywords: forensic construction expertise, examination of project documentation, information

technology in construction, project documentation, automated design systems, bim-technology, bim-design,

bim-model.

Стрімке зростання продуктивності комп’ютерної техніки, новітнє

програмне забезпечення, впровадження сучасних технологій проектування,

будівництва та контролю, обумовлене значною складністю і глобалізацією

завдань будівництва в сьогоденні, виводить на перший план технологію

інформаційного моделювання, яка вже перетворилася на науку зі своєю

мовою, своєю теорією і своєю великою напрацьованою практикою. Чому тема

інформаційного моделювання зараз настільки популярна? Відповідь очевидна:

у житті відбуваються швидкі зміни, пов’язані з розвитком сучасних

технологій. Проте якщо звернутися до будівельної галузі, то можна помітити,

що там «цифри» менше всього. У переважної більшості випадків

використовується паперова документація. У тому числі і при проведенні

експертизи проектів. Це призводить до того, що працювати з даними, з

інформацією при дослідженні проектної документації об’єктів будівництва

складніше, ніж в інших галузях промисловості. У наші дні в будівництві

відбуваються корінні зміни. Цифрові технологи входять у роботу компаній,

які беруть участь у життєвому циклі об’єкту будівництва. Причому, це

стосується всіх видів будівництва — житлових і громадських будівель,

промислових комплексів, дорожньої і транспортної мережі, містобудівної

документації тощо.

Технологія інформаційного моделювання використовується в багатьох

країнах світу на державному рівні. Саме на державному, тобто, держава для

виконання всіх своїх проектів вимагає використання технологій

інформаційного моделювання об’єктів будівництва.

Інформаційне моделювання будівлі (BIM) — процес колективного

створення і використання інформації про споруду, що формує надійну основу

для всіх рішень упродовж життєвого циклу об’єкту (від самих ранніх

концепцій до робочого проектування, будівництва, експлуатації і зносу). Для

кожної категорії учасників проекту BIM — свої завдання. У розрізі судової


88

будівельно-технічної експертизи дослідження проектної документації, ВІМ

(Building Information Modelling — Інформаційна модель будівлі, або

Інформаційне моделювання будівлі) і openBIM для розвитку проекту і

зведення воєдино всіх показників, що відносяться до проекту, у центральній

базі даних — найбільш актуальні.

Метою сучасних розробок є з’єднання всіх специфічних аспектів галузі,

таких як графічне визначення обсягів і планування витрат, управління

нерухомістю, формування інженерних систем і конструювання — у модель

будівлі, що нейтральна по формі даних.

В ідеальному випадку з часом ВІМ-модель зростає, одночасно з

власним проектом, і являє собою другу, ідентичну з ним, хоча існуючу лише

віртуально, модель будівлі, у якій міститься вся інформація про реальний

об’єкт. Тобто, забезпечується доступ до необхідних параметрів та іншої

інформації проекту вцілому.

Для експерта, передусім, важлива інформативність проекту. Адже

основними чинниками, що уповільнюють роботу експерта являються саме

малоінформативні проекти й незручні растрові формати зображень, що є

причиною численних зауважень проектувальникам. У результаті експерт

витрачає дуже багато часу на дослідження томів документації для визначення

відповідності деяких пунктів, то модель дозволяє побачити помилки в проекті

практично миттєво. Другий важливий момент — стикування розділів

проектної документації між собою. При використанні традиційних методів

проведення експертизи в експерта виникають питання через нестачу

інформації. І цих питань може бути дуже багато. Модель знімає велику

кількість зауважень. Більше того, певні колізії можуть бути зняті ще на етапі

проектування. Перспектива найближчих 3–5 років така, що формування

проекту відбувається в BIM- моделі і вже містить узгодження всіх

нормативних вимог та підрахунок вартості всіх робіт з ув’язкою розцінок і

норм. З моделі можна отримати абсолютно будь-яку інформацію по об’єкту.

Інформаційне моделювання надає експертам унікальні можливості по

дослідженню проектної документації, а також можливість подивитися й

оцінити модель у різних ракурсах, що істотно скоротить час на експертизу

такого проекту. Тому сьогодні експерти мають бути дуже зацікавлені в

інформаційних моделях як у додаткових джерелах інформації за проектом і

активно вітати організації, що їх, що надають. Таким чином, якщо подібний

інструмент буде запроваджений в Україні, то це стане новим етапом у

проведенні судової експертизи проектної документації.

Тому наступним кроком має бути включення до нормативно-правових

актів, вимог використання ВІМ-моделювання. Державні структури, оцінюючи

всі переваги роботи з інформаційними моделями, мають робити кроки, які


89

дозволяють послідовно впроваджувати технологію в проведення експертизи

проектів. Причому, умови переходу продиктовані потребами ринку

проектування та експертизи таких проектів.

Виходячи, з оцінки перспектив застосування BIM-моделювання при

проведенні експертизи проектів, для експертів потрібно відмітити наступні

позитивні моменти експертизи з використанням інформаційних моделей:

— підвищення інформативності інформаційної моделі, повне занурення

в проект;

— можливість візуальної оцінки взаємозв’язку об’ємно-планувальних,

інженерних, й інших рішень;

— можливість отримання додаткових проекцій і видів, не

представлених у проектній документації;

— можливість оперативно виявляти проблеми в моделі;

— підвищення оперативності виконання подібних експертиз;

— підвищення якості експертиз проектної документації.


1. ДБН А.2.2–3–2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво».

2. Порядок розроблення проектної документації на будівництво об’єктів, затверджений

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального

господарства України 16.05.2011 № 45(у редакції наказу Міністерства регіонального

розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23 березня 2012

року № 122), Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 червня 2011 р. за № 651/19389.

3. Постанова Кабінету міністрів України від 12 квітня 2017 р. № 257 «Про затвердження

Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об’єктів будівництва».

4. Вадим Батишев. Из практики информационного моделирования // Sportbuild. —

Июль 2015.

5. Постанова Кабінету Міністрів «Про забезпечення надійності й безпечної експлуатації

будівель, споруд та інженерних мереж» від 05 травня 1997 року No 409

6. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо підсилення контролю

за проектуванням, новим будівництвом, реконструкцією, капітальним ремонтом та

експлуатацією будинків і споруд» № 100–р від 01 березня 2004 р.

7. Левченко О. В. Технології ВІМ та засоби обміну даних у форматі IFC / О. В.

Левченко, А. В. Михайленко // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. – 2016. –

Вип. 44. – С. 70-81.

8. Київська К. І. Інформаційні інтегровані технології моделювання об’єктів

будівництва: автореф. …канд. техн. наук. – Київ, 2016 р – 19 с.

9. Сайт компанії AUTODESK [Електронний ресурс] – Режим доступу:

https://www.autodesk.ru/campaigns/aec-building-design-bds-new-seats/landing-page.


90

УДК 347.948:338.332

Контимирова В. В., в. о. директора

Донецького НДІСЕ МЮ України

Мазурова В. В., завідувач лабораторії

інженерно-технічних досліджень Донецького

НДІСЕ МЮ України

ПРО АКТУАЛЬНІСТЬ ПИТАННЯ З ОРГАНІЗАЦІЇ ВИПРОБУВАЛЬНИХ

БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНІЧНИХ ЛАБОРАТОРІЙ

В УСТАНОВАХ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ

ON THE URGENCY OF THE ISSUE OF ORGANIZATION OF TEST

CONSTRUCTION AND TECHNICAL LABORATORIES IN THE INSTITUTIONS

OF FORENSIC EXPERTISE

Анотація. Піднята проблема досліджень будівельних матеріалів, виробів та конструкцій в

інженерно-технічних лабораторіях установ судових експертиз, у зв’язку з відсутністю обладнання для

проведення будівельно-технічних експертиз. Оглядово описані основні вимоги до лабораторій,

обладнання та персоналу.

Ключові слова: будівельні матеріали, дослідження будівельних матеріалів, будівельно-

технічна експертиза.

Аннотация. Поднята проблема исследований строительных материалов, изделий и

конструкций в инженерно-технических лабораториях учреждений судебных экспертиз, в связи с

отсутствием оборудования для проведения строительно-технических экспертиз, а также обзорно

описаны основные требования к лабораториям, оборудованию и персоналу

Ключевые слова: строительные материалы, исследования строительных материалов,

строительно-техническая экспертиза.

Abstract. The problem of examination of building materials, products and constructions in the

engineering and technical laboratories of legal expertise's institution is raised in connection with the lack of

equipment for realization the engineering and technical examination. The main objectives of laboratory

specification, equipment and personnel were described widely.

Key words: building materials, research on building materials, construction and technical expertise.

Актуальною проблемою для вирішення експертних завдань будівельно-

технічної експертизи є відсутність в установах судових експертиз

випробувальних лабораторій та вимірювальної техніки в галузі будівництва.

Через їх відсутність під час експертизи щодо встановлення відповідності

виконаних будівельних робіт, або окремих елементів об’єктів нерухомого

майна, конструкцій, виробів, матеріалів проектно-технічній документації та

вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва: ДБН, стандартам,

технічним умовам, а також для визначення технічного стану будівель, споруд

та інженерних мереж, причин пошкоджень та руйнувань об’єктів та їх

елементів виникають певні труднощі по встановленню властивостей та інших


91

якостей будівельних матеріалів, конструкцій та виробів будівельної індустрії.

Дані отримані завдяки випробувальному обладнанню будівельно-технічної

лабораторії необхідні, тому що перш за все це технічна компетентність саме

висновку експерта.

Спочатку хочеться торкнутися взагалі вимог до випробувальних

будівельних лабораторій. Одна з головних це вимога до персоналу лабораторії,

який повинен мати професійну підготовку, кваліфікацію та досвід щодо

проведення випробувань. Співробітники, що безпосередньо беруть участь у

проведенні випробувань та досліджень, атестуються на право проведення

конкретних випробувань.

Також, приміщення, у яких проводяться випробування, повинні

відповідати вимогам методик випробувань, що застосовуються, до виробничої

площі, стану та умов, які в них забезпечуються (температура, вологість,

чистота повітря, освітлення, звуко- та віброізоляція, захист від випромінення

електричного, магнітного та інших фізичних полів, параметри всіх мереж

живлення), а також санітарним нормам та правилам, вимогам безпеки праці та

охорони навколишнього природного середовища.

Випробувальна лабораторія повинна мати обладнання, яке необхідне для

проведення випробувань, та засоби вимірювальної техніки для всіх параметрів.

Випробувальне обладнання та засоби вимірювальної техніки повинні

відповідати вимогам нормативних документів та методам випробувань.

Усе випробувальне обладнання та засоби вимірювальної техніки повинні

бути атестовані та повірені. Порядок атестації та повірки у випробувальній

лабораторії документально оформлюється відповідно вимогам, що встановлені

чинними нормативними документами.

Випробувальна лабораторія повинна мати актуалізовану документацію,

що включає:

— документи, які встановлюють технічні вимоги до продукції, що

випробовується, та методи її випробувань — стандарти та технічні умови, у

тому числі міжнародні стандарти (правила, технічні рекомендації та ін.);

— документи, які встановлюють програми та методи проведення

випробувань (вимірювань) продукції, що закріплена за цією акредитованою

лабораторією. Методики випробувань (вимірювань) повинні бути атестовані у

встановленому порядку;

— документи, що стосуються підтримання в належному стані

випробувального обладнання та засобів вимірювальної техніки: графіки

повірки засобів вимірювальної техніки й атестації випробувального

обладнання, що застосовуються, паспорти на них, методики атестації

випробувального обладнання та методики повірки не стандартизованих засобів

вимірювальної техніки, експлуатаційну документацію на засоби вимірювальної


92

техніки, що застосовуються;

— документи, що визначають систему зберігання інформації та

результатів випробувань (протоколи, робочі журнали, звіти та ін.).

У лабораторії встановлюються та документально оформлюються

процедури, що забезпечують актуалізацію та наявність на робочих місцях

інструкцій, нормативних документів, настанов та інших документів, що

пов’язані з забезпеченням якості випробувань, охорони праці та ведення

документації.

Якщо результати випробувань одержані через систему електронної

обробки даних, то надійність системи виключає можливість їх спотворення.

Система повинна мати можливості виявляти несправності обчислювальної

техніки під час виконання обчислень для вжиття відповідних заходів.

Позначення зразків виробів та продукції, що призначені для

випробувань, здійснюється шляхом документального оформлення або

маркування.

Зразки виробів та продукції ідентифікуються на відповідність технічній

документації й повинні супроводжуватись відповідним актом відбору, що

підписаний уповноваженою особою органу із сертифікації конкретної

продукції.

Використовуючи обладнання спеціалізованих сучасних лабораторій

можна забезпечувати ефективний контроль у будівництві. Один із методів

контролю це випробування матеріалів — визначення технологічних і

експлуатаційних властивостей матеріалів, яке виконується головно за

допомогою сучасного вимірювального, випробувального, камерального та

допоміжного обладнання.

Випробування матеріалів виробляються для найрізноманітніших цілей:

визначення властивостей сировини, контролю якості готової продукції,

наукових досліджень та ін.

При випробуванні матеріалів застосовуються механічні та фізико-хімічні

методи дослідження властивостей матеріалів. Як руйнівні так і неруйнівні.

Руйнівні методи випробування матеріалів викликають пошкодження або повне

руйнування об’єкта випробувань; при неруйнівних методах можливе подальше

використання об’єкта. При цьому слід вказати, що у 2007 році експертами-

будівельниками Донецького НДІСЕ було виконано НІР за темою

«Застосування неруйнівних методів досліджень». Але ж у практиці ця науково-

дослідна робота так і залишається на папері, оскільки обладнання, яке

застосовується при неруйнівних методах досліджень відсутнє в установах

судових експертиз.

Понад 80 % дефектів на будівництві об’єктів пов’язані з відступами від

чинних будівельних норм і правил у проектуванні і виробництві робіт на


93

будівельному майданчику. Одним із завдань контролю якості будівництва є

забезпечення відповідності виконаних будівельно-монтажних робіт проекту і

вимогам нормативних документів.

Контролю якості в будівництві підлягає:

1. Визначення щільності, вологості грунту й геодезичний контроль

вертикального планування (земляні роботи).

2. Контроль якості влаштування фундаментів і стін підвалів (підземної

частини).

3. Контроль якості пристрою плит перекриття.

4. Контроль якості влаштування залізобетонних стін.

5. Контроль якості укладання арматури (армування).

6. Контроль якості опалубних робіт.

7. Контроль якості цегляної кладки стін, перегородок.

8. Контроль якості монтажу залізобетонних колон.

9. Контроль якості монтажу залізобетонних балок і ригелів.

10. Контроль якості зварних монтажних з’єднань. Контроль зварних

з’єднань збірних залізобетонних конструкцій. зварні шви.

11. Контроль якості монтажу сходових маршів і майданчиків.

12. Контроль якості пристрою стиків конструкцій зі збірного

залізобетону.

13. Контроль якості покрівельних ізоляційних робіт. Пристрій

теплоізоляції, пристрій покрівлі з рулонних, штучних, полімерних матеріалів.

14. Контроль якості установки віконних блоків.

15. Контроль якості установки дверних блоків.

16. Контроль якості влаштування підлог, гідроізоляції, звукоізоляції.

Пристрій дощатих підлог, монолітних покриттів, з керамічної плитки.

17. Контроль якості оздоблювальних робіт: штукатурних, малярних,

шпалерних, скляних робіт.

18. Контроль пристрою дренажу, вимощення, тротуарів, щебеневої

основи та ін.

Найбільш актуальне питання, яке постає перед експертами в теперішній

час, це експертиза будівництва автодоріг, автостоянок, майданчиків та інших

об’єктів дорожнього будівництва. При цьому необхідне проводити

випробування й контроль якості саме будівельних матеріалів та контроль

якості проведених робіт.

Експертиза дорожнього покриття, включає в себе перевірку якості доріг,

дорожнього покриття (асфальтобетону і т. д.). Також за допомогою

спеціалізованого обладнання будівельно-технічних лабораторій можливо

проведення перевірки якості робіт з укладання тротуарів, майданчиків та ін.

Обстеження автомобільних доріг здійснюється в кілька етапів.


94

Експертне дослідження включає в себе візуальне обстеження і випробування:

натурні й лабораторні.

На підставі даних отриманих у випробувальних будівельно-технічних

лабораторіях можливо забезпечувати контроль якості будівництва

автомобільних доріг. У рамках якого проводяться такі необхідні випробування:

визначення товщини шарів дорожнього одягу;

визначення ступеня ущільнення піщаної основи доріг;

визначення геометричних показників дороги;

перевірка якості застосованих будівельних матеріалів і їх відповідність

вимогам проекту;

оцінка основних параметрів поперечного профілю доріг;

оцінка якості будівельно-монтажних робіт при влаштуванні шарів

дорожнього одягу;

випробування ґрунтів.

У разі потреби при випробуванні асфальтобетону, вимірюється межа

міцності при стисненні, водонасичення, водостійкість, середня й дійсна

густина асфальтобетону, коефіцієнт ущільнення асфальтобетону й сумішей.

Контроль якості автомобільних доріг може здійснюватися як у процесі

будівництва або реконструкції дороги, так і в процесі експлуатації. Контроль

якості включає в себе перевірку дотримання технології, якості виконання робіт

на всіх етапах будівництва або експлуатації.

У випробувальних будівельно-технічних лабораторіях визначають

технологічні й експлуатаційні властивості бетону, цегли, утеплюючих

матеріалів та ін. Здійснюється випробування міцності бетону за зразками,

вибореними із залізобетонних і бетонних конструкцій. Буріння з відбором

керна повинне виконуватися по технології за допомогою спеціального

обладнання для алмазного буріння в натурних умовах.

Сучасна випробувальна будівельна лабораторія матиме широкий перелік

обладнання. Основними складовими обладнання будівельної лабораторії є:

преса гідравлічний та розривна машина, спектрофотометричне обладнання,

сушильні шафи, муфельні печі, ваги лабораторні, віскозиметр, пенетрометр,

дуктилометр, вакуумна установка, комплекти форм для зразків та щебеню

тощо.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що про можливості проведення

досліджень із допомогою спеціалізованих сучасних лабораторій можливе писати

нескінченно, але ж наряду з цим необхідно розробляти алгоритми послідовних

дій експертів-будівельників при проведення досліджень у натурних та

лабораторних умовах із викладенням їх у методичних рекомендаціях із

наступною сертифікацією персоналу, а також засновувати, розвівати та

удосконалювати самі випробувальні лабораторії, що потребує сучасна

інженерно-технічна експертиза.


95

УДК 343.983

Кофанов А. В., кандидат юридичних наук,

доктор філософії, доцент, професор кафедри

криміналістичного забезпечення та судових

експертиз Навчально-наукового інституту № 2

Національної академії внутрішніх справ

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ СУДОВО-ЕКСПЕРТНИХ

ДОСЛІДЖЕНЬ НАБОЇВ, СПОРЯДЖЕНИХ КУЛЕЮ «НЕСМЕРТЕЛЬНОЇ ДІЇ»,

ТА ПРИСТРОЇВ ДЛЯ ЇХ ВІДСТРІЛУ

CURRENT STATE AND PROSPECTS OF FORENSIC EXPERT STUDIES OF

CARTRIDGES, EQUIPPED WITH A NON-LETHAL BULLET, AND DEVICES

FOR THEIR FIRING

Анотація. Терміни «зброя», «вогнепальна зброя», які вживаються в ряді норм КК України у

зв’язку зі встановленими законом обмеженнями, що стосуються порядку її придбання, зберігання та

застосування в законі не роз’яснюються. Це викликає певні труднощі в слідчих підрозділах та судових

органах при вирішенні питання про віднесення тих або інших об’єктів до вогнепальної зброї в

розумінні відповідних статей КК України, адже їх обвинувачення часто складаються на основі

висновків експертів-балістів. Мова йде про зброю послабленої дії й боєприпасів до неї, іноді яку ще

називають зброєю «несмертельної дії» або зброєю самозахисту, застосування якої на певний проміжок

часу позбавляє особу застосовувати або продовжувати протиправні дії й у той же самий час не

загрожує настанню незворотних змін у стані його здоров’я. Протягом останнього часу, у зв’язку з

введенням в обіг такого виду зброї шляхом надання дозволів на право володіння певним категоріям

громадян, у діяльності правоохоронних органів виник ряд труднощів, пов’язаних зі здійсненням

контролю над обігом даної зброї та боєприпасів до неї. Труднощі пов’язані з тим, що окремі вироби,

котрі офіційно заявлені виробником як пристрої для відстрілу набоїв несмертельної дії ті, що не є

вогнепальною, за принципом дії підпадають під визначення даної категорії, так як у них присутні всі

критерії вогнепальної зброї. Наявно випливає очевидна невідповідність між цільовим призначенням

виробу вказаним виробником і його фактичними характеристиками та показниками. У зв’язку з цим

виник так званий «подвійний стандарт» існування даної зброї в державі. З однієї сторони дана зброя

нормами ККУ, Постановою № 3 Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 року та

наказами дозвільної системи визнана як «не вогнепальна», з іншої сторони результати досліджень

фахівців у галузі зброєзнавства експертної служби МВС України свідчать про те, що дана зброя може

бути віднесена до категорії «вогнепальної». Результати досліджень фахівців експертної служби

знайшли вже своє відображення в інформаційних листах ДНДЕКЦ МВС України, у яких

рекомендовано відносити зразки зброї «несмертельної дії» до категорії вогнепальної зброї. Звідси

випливають прецеденти в практичній діяльності експертних і слідчих органів і підрозділів дозвільної

системи. Додатковим фактором існування вказаних розбіжностей є також відсутність єдиної методики

дослідження зброї «несмертельної дії».

Ключові слова: зброя, патрони, куля, пристрої, несмертельна дія.

Аннотация. Термины «оружие», «огнестрельное оружие», которые используются в ряде норм

УК Украины, регулирующих порядок его приобретения, хранения и применения, в законе достаточно

не разъяснены. Это создает определенные трудности органам следствия и суда в понимании

соответствующих статей УК Украины при решении вопроса об отнесении тех или иных объектов к

огнестрельному оружию. Речь идет об оружии ослабленного действия и патронов (боеприпасов) к

нему, которое еще называют оружием «не смертельного действия» или оружием самозащиты,

применение которого на определенное время лишает нападающего возможности продолжать


96

осуществлять противоправные действия и в то же самое время не угрожает наступлением необратимых

изменений у состоянии его здоровья. Относительно недавно, у связи с введением в оборот такого вида

оружия путем предоставления разрешений на право владения определенным категориям граждан, в

деятельности правоохранительных органов возник ряд трудностей, связанных с осуществлением

контроля над оборотом данного оружия и патронов к нему. Трудности связаны с тем, что отдельные

изделия, которые производителем официально заявлены как устройства для отстрела патронов не

смертельного действия, то есть те, которые не являются огнестрельным оружием, по факту подпадают

под определение данной категории, так как им присущи все критерии огнестрельного оружия.

Наглядно следует очевидное несоответствие между целевым назначением изделия (указанным

производителем) и его фактическими характеристиками и показателями. В связи с этим возник, так

называемый, «двойной стандарт» (правовая коллизия) существования данного оружия в государстве. С

одной стороны данное оружие нормами УК, Постановлением № 3 Пленума Верховного суда Украины

от 26 апреля 2002 года и приказами разрешительной системы признано как «не огнестрельное», с

другой стороны — результаты исследований специалистов в области оружиеведения экспертной

службы МВД Украины свидетельствуют о том, что данное оружие может быть отнесено к категории

«огнестрельного». Результаты исследований специалистов экспертной службы нашли свое отражение

в информационных письмах ГНИЭКЦ МВД Украины, в которых рекомендуется относить образцы

оружия «не смертельного действия» к категории огнестрельного оружия. У связи с этим возникают

прецеденты в практической деятельности экспертной службы, органов следствия и подразделений

разрешительной системы. Например, возникают прецеденты признания в процессе экспертного

исследования предметов огнестрельным оружием, которые, в свою очередь, таковыми не являются.

Дополнительным фактором существования указанных расхождений является отсутствие единой

межведомственной методики исследования оружия «не смертельного действия».

Ключевые слова: оружие, патроны, пуля, устройства, не смертельное действие.

Abstract. The terms «weapons», «firearms», which are used in a number of norms of the Criminal

Code of Ukraine in connection with the restrictions established by law concerning the procedure for its

acquisition, storage and use, are not clarified in the law. This causes some difficulties in investigating units

and judicial authorities in deciding whether to assign certain objects to firearms in the sense of the relevant

articles of the Criminal Code of Ukraine, since their accusations are often drawn up on the basis of the

conclusions of ballistic experts. During the last time, due to the introduction of such weapons in circulation

through the granting of permissions for the right to own certain categories of citizens, law enforcement

agencies have encountered a number of difficulties in controlling the circulation of this weapon and

ammunition to it. Difficulties are related to the fact that certain products, which are officially declared by the

manufacturer as a device for the shooting of non-lethal non-lethal weapons and non-lethal weapons, fall under

the definition of this category, since they contain all the criterias for firearms.

There is a clear discrepancy between the intended use of the product specified by the manufacturer

and its actual characteristics and indicators. In connection with this arose the so-called «double standard» the

existence of this weapon in the state. On the one hand, this weapon is the norm of the Criminal Code,

Resolution No. 3 of the Plenary Session of the Supreme Court of Ukraine of April 26, 2002 and the orders of

the permission system are not recognized as firearms; on the other hand, the results of investigations of

specialists in the field of weapons science of the expert service of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine

testify that this weapon can be classified as a firearm. The results of investigations of specialists of expert

service have already been reflected in the information sheets of the expert department of the Ministry of

Internal Affairs of Ukraine, in which it is recommended to attribute samples of weapons «non-lethal» to the

category of firearms. Hence the precedents in the practice of expert pyrodrzydiv, investigative bodies and units

of the permit system. An additional factor in the existence of these differences is also the lack of a unified

methodology for the study of «non-lethal» weapons.

Key words: weapon, cartridges, bullet, devices, non-lethal impact.

Останнім часом у суспільно-політичному житті значної ваги набув так

званий людський фактор. Зокрема з прийняттям деяких нормативних актів,


97

розширилися межі законного самозахисту громадян України окремих

професій від суспільно-небезпечних посягань на їх життя та власне майно. З

урахуванням гуманізації окремих правомірних дій підрозділів органів

внутрішніх справ під час несення служби та позаслужбовий час, з’явилися

нові види зброї з характеристиками, які не вписуються в поняття норм ККУ, а

іноді навіть протирічять їм.

Мова йде про зброю послабленої дії й боєприпасів до неї, іноді яку ще

називають зброєю «несмертельної дії» або зброєю самозахисту, застосування

якої на певний проміжок часу позбавляє особу застосовувати або

продовжувати протиправні дії й у той же самий час не загрожує настанню

незворотних змін у стані його здоров’я.

Тимчасова нейтралізація особи досягається головно за рахунок

використання спеціального набою заводської (фабричної) зборки, які

відповідають технічним умовам виробника. Дані набої, які зібрані на

підприємстві у відповідності зі всіма вимогами технічних умов, володіють

такою мінімальною уражаючою здатністю (питомою кінетичною енергією),

яка не забезпечує достатнє ураження цілі. Унаслідок чого, дана зброя

отримала назву «несмертельної дії» та не може бути віднесена до категорії

вогнепальної.

Протягом останнього часу, у зв’язку з введенням в обіг такого виду

зброї шляхом надання дозволів на право володіння певним категоріям

громадян, у діяльності правоохоронних органів виник ряд труднощів,

пов’язаних зі здійсненням контролю над обігом даної зброї та боєприпасів до

неї. Труднощі пов’язані з тим, що окремі вироби, котрі офіційно заявлені

виробником як пристрої для відстрілу набоїв несмертельної дії ті, що не є

вогнепальною, за принципом дії підпадають під визначення даної категорії,

так як у них присутні всі критерії вогнепальної зброї.

Наявно випливає очевидна невідповідність між цільовим призначенням

виробу вказаним виробником і його фактичними характеристиками та

показниками. У зв’язку з цим виник так званий «подвійний стандарт»

існування даної зброї в державі. З однієї сторони дана зброя нормами ККУ,

Постановою № 3 Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 року та

наказами дозвільної системи визнана як не вогнепальна, з іншої сторони

результати досліджень фахівців у галузі зброєзнавства експертної служби

МВС України свідчать про те, що дана зброя може бути віднесена до категорії

вогнепальної. Результати досліджень фахівців експертної служби знайшли

вже своє відображення в інформаційних листах ДНДЕКЦ МВС України, у

яких рекомендовано відносити зразки зброї «несмертельної дії» до категорії

вогнепальної зброї. Звідси випливають прецеденти в практичній діяльності

експертних і слідчих органів і підрозділів дозвільної системи. Додатковим


98

фактором існування вказаних розбіжностей є також відсутність єдиної

методики дослідження зброї «несмертельної дії».

На сьогодні на території України набули широкого розповсюдження та

перебувають у вільному продажу пістолети виробництва Туреччини «Zoraki»,

«Atmaka», «Kral», «Blow», які згідно маркувальних позначень класифікуються

підприємствами як сигнальні (стартові) під шумові набої до газової зброї.

Такі пістолети потрапляють через кордон без проведення сертифікації

відповідними органами, отже довідкова інформація про цю зброю практично

відсутня.

Спрощена конструкція пістолетів, доступна ціна та можливість їх

вільного придбання громадянами в різних торговельних закладах починаючи

від так званих «лотків» на ринках до спеціалізованих магазинів, зумовлюють

попит на дані пістолети серед різних верств населення. Унаслідок цього

останнім часом постійно зростає кількість тяжких злочинів, вчинених із

застосуванням таких пістолетів.

Велика кількість стартових пістолетів та револьверів виготовляються на

базі газових (або пристроїв несмертельної дії) шляхом заглушки ствола та

виконанням отвору для виходу порохових газів. Переробка таких пістолетів

найчастіше полягає в простому викручуванні заглушки з дульної частини

каналу ствола звичайним побутовим інструментом без внесення незворотних

змін, після чого зразок набуває ознак вогнепальної зброї під саморобний

унітарний патрон у вигляді комбінації шумового 9-мм патрону зі свинцевою

кулею відповідного калібру або шротини.

Таким чином, з даних пістолетів є можливість проведення пострілів

патронами калібру 9 мм Р. А., споряджених гумовими чи аналогічними за

своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (Терен-3Ф,

ПНД-9П, Терен-3П, Форт-Р, АЕ-9 тощо) або саморобними патронами шляхом

встановлення шротини в холості (шумові) патрони. При цьому швидкість

польоту снарядів при стрільбі саморобними патронами складає більше 300

м/с, що відповідає тактико-технічним характеристикам багатьох сучасних

зразків бойової зброї.

Так, лише за період із 01.01.2000 року по 31.01.2019 року в Україні

вилучено з незаконного обігу 751 одиниця перероблених стартових пістолетів

та револьверів. Також, із їх застосуванням (за вище зазначений період часу)

вчинено 707 кримінальних правопорушень, серед яких убивства, тілесні

ушкодження, розбійні напади, пограбування тощо.

Як засвідчує практика, відсутність досконалого регулювання обігу зброї

в Україні, насамперед на законодавчому рівні, і призвела до стихійного

самовизначення чергової категорії зброї на споживчому ринку. Зазвичай,

ініціатором процесу виступає виробник та мережа збуту, які вирішують лише


99

свої суто економічні інтереси за рахунок неврегульованості вказаних

відношень у «збройовому» сегменті ринку країни. Моніторинг збройового

сегменту ринку України та сусідніх країн, як можливих споживачів газових

пістолетів та револьверів виробництва Туреччини, показав перенасиченість

ринку та відсутність колишнього попиту на газову зброю самозахисту,

пов’язаний зі значними витратами власників на реєстрацію та перереєстрацію

вказаної зброї при сумнівних фактичних експлуатаційних характеристиках

(щодо самозахисту), у порівнянні з пістолетами та револьверами

призначеними для відстрілу патронів, споряджених метальними снарядами

«несмертельної дії».

Насамперед, ці основні фактори і стали причинами пропозицій щодо

реалізації накопиченої маси турецької газової зброї під виглядом переробленої

сигнальної (шумової), яка згідно законодавства України начебто не потребує

реєстрації та постановки на облік, та має вільну реалізацію в торговельній

мережі. Таким чином, на споживчий ринок України були викинуті десятки

моделей колишніх газових пістолетів та револьверів із різними

конструкційними варіантами заводської чи кустарної переробки, яка зводиться

до заглушення стволу зброї та виконання в ньому газовивідного отвору. Перші

великі партії таких перероблених пістолетів та револьверів під шумові

патрони калібру 9 мм (та незначної кількості — 8 мм) навіть реалізовувалися з

інструкціями (паспортами) на газову зброю.

Невизначеність щодо категорії нового виду зброї полягла на плечі

експертних підрозділів, які почали плодити висновки спеціалістів, що

зводяться до звичайних завдань судової балістики: відношення до

вогнепальної зброї, газової, сигнальної та ін. Але ж, простий аналіз

конструкції такої зброї та її цільового призначення, у першу чергу потребує

вирішення питань безпеки використання даної зброї в площині сертифікації та

надання правової оцінки доцільності її існування на споживчому ринку

України.

Аналіз фактів крадіжок/втрати газової зброї свідчить про достатньо

дієвий превентивний характер, який несе контрольований МВС обіг даного

типу зброї в частині стримування її викрадення та переробки. Залповий же

викид на споживчий ринок переробленої шумової (колишньої газової) зброї,

яка не підлягає реєстрації, взагалі не залишає шансів щодо аналізу ситуації в

частині обігу зброї та масштабів її можливої «кримінальної» переробки.

Так, дослідження такої зброї експертами-балістами показали, що при

пострілі шумовим патроном біля газовідвідного отвору утворюється

небезпечний вогняний стовп завдовжки понад 1 м, а відсутність конкретних

вимог до конструкції та відсутність будь-якого контролю за способами та

якістю кріплення заглушки в стволі зброї може призвести до пострілу, при


100

якому в якості снаряду буде сама заглушка. [1]

Як вище зазначалося, визначальним компонентом зброї «несмертельної

дії» є спеціальний набій заводської (фабричної) зборки. Даний набій

складається з капсульованої металевої гільзи, метального заряду

(піротехнічної суміші або бездимного мисливського пороху) та снаряду

сферичної форми (кулі), виготовленого з еластичного матеріалу (гуми або

пластизолю).

Використання терміну «промислової (фабричної) зборки», обумовлене

процесом самого виготовлення набоїв. Тому що, згідно технічних умов

виробників даного типу боєприпасів та наданої ними інформації, вони самі не

виробляють унітарні набої, а отримують їх окремі частини (кулі й метальні

заряди) з інших підприємств нашої держави, а гільзи поставляються із-за

кордону згідно укладених договорів і тільки потім проводять їх зборку.

Комбінація виробником певних характеристик частин набоїв та зброї

дозволяє змінювати швидкість польоту та питому кінетичну енергію снаряда.

Підібране оптимальне співвідношення ваги кулі й метального заряду як

основних компонентів, твердості матеріалу кулі й діаметру каналу ствола як

додаткових факторів, дозволяє при проведені пострілів на мінімально

дозволеній відстані отримати питому кінетичну енергію снаряду меншу за

мінімальну порогову величину в 0,5 Дж/мм². Дана величина питомої

кінетичної енергії прийнята в криміналістиці як базова у визначені

енергетичних показників зразка, що надійшов на дослідження та віднесення

його до вогнепальної.

Найменша, експериментально встановлена виробником відстань,

складає 3,5 мм. Згідно технічних умов НВП «Еколог» та ТОВ «ЕРМА-Інтер»

швидкість польоту кулі на відстані 3,5 м від дульного зрізу зброї повинна бути

300±20 м/с.

Таким чином, при використані патронів заводської зборки при стрільбі

зі зразка «несмертельної зброї» на мінімально дозволену відстань у 3,5 м та не

в заборонені ділянки тіла, у нападника не повинні виникати незворотні зміни в

організмі. При використані вказаних набоїв із порушенням мінімальної

дистанції пострілу або при стрільбі в заборонені ділянки тіла, можуть

виникати тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості. [2]

Як свідчить експертна практика фахівців у галузі дослідження зброї

Київського НДЕКЦ МВС України найбільш розповсюдженими набоями

спорядженими кулями «несмертельної дії», які використовуються при

вчиненні злочинів є пістолетні набої калібру 9 мм Р. А.

Статистика проведених оглядів місць скоєння злочинів фахівцями

НДЕКЦ вказує на те, що на дослідження найчастіше надходять як гільзи й

набої саморобного спорядження калібру 9 мм Р. А., так і гільзи й набої


101

заводської зборки НВП «Еколог» із маркуванням «ТЕРЕН-3» 9 mm і «ТЕРЕН-

3» 9 mm Р. А. та зборки ТОВ «ЕРМА-Інтер» із маркуванням «ПНД-9П» 9 мм.

Це може бути пояснене двома факторами: перший — конструктивними

особливостями револьверів у яких після пострілу гільза залишається в каморі

барабана й пістолетів, в останніх гільза після пострілу автоматично

викидається, другий — фактичні характеристики револьверів «несмертельної

дії» які в більшій своїй кількості дозволяють для проведення пострілів

використовувати заводські бойові набої (7,62 мм спортивний пістолетний

патрон та ін.).

На даний час в обігу перебуває значна кількість пістолетних набоїв

калібру 9 мм Р. А. саморобної зборки, що споряджені кулями «несмертельної

дії». Балістичні показники даних набоїв не відповідають технічним умовам

жодного виробника. Вказані набої виникли майже одразу після появи зразків

зброї «несмертельної дії». Зборку вказаних патронів заперечує жодний

офіційний виробник даного типу набоїв. Додатково виробники заявляють, що

не відповідають за безпеку, цілісність та гарантійний термін роботи своєї

продукції, якщо проводити з неї постріли патронами саморобної зборки.

Патрони саморобної зборки, зазвичай виготовляються з капсульованих

гільз калібру 9 мм Р. А. заводського виробництва та кулею з еластичного

матеріалу, або переспорядження шумових патронів із попереднім демонтажем

пижа і спорядженням кулею з еластичного матеріалу.

Проведеними спостереженнями під час експериментальних відстрілів

набоїв «несмертельної дії» саморобної зборки, які надходили на дослідження в

Київський НДЕКЦ МВС України встановлено, що при здійсненні пострілів

даними патронами з різних зразків зброї спостерігається більший імпульс

віддачі та більш різкий звук пострілу в порівнянні з патронами заводської

зборки НВП «Еколог» та ТОВ «ЕРМА-Інтер».

Дані набої ззовні схожі з набоями заводської зборки за наступними

ознаками: лінійним розмірам (довжина, діаметр) гільзи; форма та конструкція

гільзи. Ззовні вказані набої різняться між собою за наступними ознаками:

маркування набоїв не відповідає вимогам технічних умов виробників;

кольором матеріалу кулі; кутом і формою завальцовки дульця гільзи, який

настільки різний, що його можливо диференціювати навіть неозброєним оком.

З’ясування детальних розбіжностей за ознаками внутрішніх складових

частин можливе тільки при демонтажі патронів. Для проведення

порівняльного аналізу були обрані й демонтовані найбільш розповсюджені

патрони заводської зборки НВП «Еколог» та ТОВ «ЕРМА-Інтер» і патрони

саморобної зборки з маркуваннями, які найбільш частіше надходили на

дослідження в Київський НДЕКЦ МВС України за останні п’ять років, якщо їх

мінімальна кількість досягала двадцяти штук.


102

Результати вимірів та ознаки внутрішніх складових частин набоїв

викладені у відповідних графах таблиці № 1.

При спробі визначити виробника гільз набоїв саморобної зборки автори

зіткнулися з такою проблемою як те, що довідкова література з питань

дослідження набоїв «несмертельної дії» саморобної зборки практично

відсутня. Ті джерела якими можливо користуватися, не задовольняють усіх

потреб при дослідженні даної теми.

Додатково були проведені експерименти для з’ясування пружності

матеріалу з якого виготовлені кулі набоїв заводської та саморобної зборки.

Метою даного експерименту є встановлення фактичної пружності кулі, так як

дана характеристика безпосереднім чином впливає на балістичні показники

відстріляних куль вище вказаних набоїв (швидкість та проникаючу

властивість). Кулі з більш еластичного матеріалу взаємодіють із перешкодою

на більшій площині й мають меншу проникаючу властивість. Зі зменшенням

пружності матеріалу кулі, остання щільніше прилягає до стінок каналу ствола,

при цьому підвищується тиск у стволі, що є причиною збільшення швидкості

польоту кулі.

Експерименти проводились наступним чином: до еластичної кулі

зверху прикладалося зусилля у 2 кг. Під час навантаження фіксувалась

величина стиску кулі та при відомому діаметру кулі розраховувалось

відсоткове співвідношення величини діаметру кулі до навантаження й після.

Результати розрахунків занесені у відповідну графу таблиці № 1.

Таблиця № 1

№з/р Маркування

донної

частини

гільзи

Морфологічні характеристики

кулі

Морфологічні характеристики метального

заряду

%

по

ка

зн

ик

зт

ис

ку

ку

лі

пі

д

на

ва

нт

аж

ен

ня

м,

%

Ді

ам

ет

р,

м

м

Ва

га,

гр.

Колір

Ва

га,

гр.

Форма зерен Середній

розмір

зерен, мм

Колір

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

1 G.F.L. 9 mm

P.A. Knall

9 0,52 синій 0,18 однорідні

пластини

0,4х1,5х2 рожевий

63

2 G.F.L. 9 mm

P.A. Knall

8,5 0,47 чорний 0,15 суміш пластин 0,4х1,5х2 салатовий,

зелений

67

3 RWS 9 mm P.A.

Knall

9,2 0,55 чорний 0,17 однорідні

дискові

0,3х0,5х1 зелений

81


103

4 9 mm P.A. Knall 9,1 0,54 чорний 0,29 однорідні

гранули

0,2х0,3х0,5 сірий

68

5 GOP 9 mm P.A. 8,8 0,5 чорний 0,26 суміш пластин та

циліндрів

0,4х1,5х2;0,6х1 зелений

73

6 MFS 9 mm P.A.

Knall

9,2 0,53 чорний 0,20 однорідні

гранули

0,2х0,3х0,5 сірий

78

7 Без маркування 9 0,52 світло-

зелений

0,17 суміш дисків та

гранул

0,2х0,3х1 сірий 71

8 ТЕРЕН-3 9 mm 9,1 0,5 сірий 0,08 Гранули дрібнодисперсна сірий 70

9 ТЕРЕН-3 9 mm

P.A.

9 1 рожевий 0,06 пластини 0,2х0,3х0,5 зелений 53

10 ПНД-9П 9 мм 9,1 0,5 сірий 0,06 Диски 0,2х0,9 зелений 70

Як видно з результатів занесених у таблицю № 1, та з ілюстрацій у

додатку № 1, набої під № 1–7 відрізняються від набоїв заводської зборки:

кольором кулі, формою, розмірними характеристиками, а саме головне, вагою

метального заряду, яка перевищує типові показники набоїв останніх

приблизно у два рази.

Далі для з’ясування фактичних уражаючих властивостей та балістичних

характеристик набоїв саморобної та заводської зборки й порівняння їх між

собою була проведена експериментальна стрільба з використанням набоїв

позначеними № 1–10.

Для проведення пострілів був обраний пістолет моделі «Форт-12Р»

калібру 9 мм виробництва НВО «Форт» МВС України, як один най

розповсюджених пістолетів під патрон «несмертельної дії», які надходили на

дослідження в Київський НДЕКЦ МВС України. Постріли проводилися в

реєстратор швидкості «Політ», після кожного пострілу фіксувалась швидкість

польоту кулі на відстані 3 метри. Постріли проводились серіями по 5 кожним

набоєм із маркуваннями позначеними від № 1 до № 10.

Результати показників швидкості заносились у відповідні графи таблиці

№ 2.

Таблиця № 2

№

з/р

Маркування

донної

частини

гільзи

Швидкість польоту снаряду, у 3 метрах від

дульного зрізу V3, м/с

Діаметр,

мм

Вагаm,

гр

Енергія

Ep.cp

Дж/мм2

П.

енергія

Ep.min

Дж/мм2

П.

енергія

Ep.max

Дж/мм2

1

2

3

4

5

Ср

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

1. G.F.L. 9 mm

P.A.

577 574 600 590 550 578 9 0,52 1,37 1,24 1,47

2. G.F.L. 9 mm

P.A. Knall

602 615 578 579 617 598 8,5 0,47 1,48 1,38 1,58

3. RWS 9 mm

P.A. Knall

613 454 571 515 590 549 9,2 0,55 1,25 0,85 1,55

4. 9 mm P.A.

Knall

531 494 520 540 535 524 9,1 0,54 1,14 1,01 1,21

5. GOP 9 mm

P.A.

453 370 403 415 350 398 8,8 0,5 0,65 0,5 0,84


104

6. MFS 9 mm

P.A. Knall

603 580 576 503 536 560 9,2 0,53 1,25 1,01 1,45

7. Без

маркування

504 493 480 481 490 490 9 0,52 0,98 0,94 1,04

8. ТЕРЕН-3 9

mm

345 303 286 315 313 312 9 0,5 0,37 0,31 0,46

9. ТЕРЕН-3 9

mm P.A.

237 240 249 233 235 238 9 1 0,45 0,43 0,49

10. ПНД-9П

9 мм

366 367 368 350 357 361 9 0,5 0,51 0,49 0,54

Результати вимірювань швидкості польоту куль набоїв саморобної

зборки перевищують заводські в 1,5–2 рази.

Після кожної серії пострілів розраховувалась середня швидкість

польоту кулі та проводилось детальне дослідження деталей пістолета. Ніяких

порушень цілісності й порядку взаємодії деталей та вузлів пістолета не

виявлено. Після проведення експериментальних пострілів були розраховані

мінімальна та максимальна питома кінетична енергія для кожної кулі набоїв за

№ 1–10 відстріляних із пістолету «Форт-12Р».

Проводився розрахунок середньої питомої кінетичної енергії. Як видно

з розрахунків середня питома кінетична енергія куль набоїв саморобної зборки

під № 1–7 перевищує аналогічний показник куль патронів заводської зборки

та мінімальну порогову величину в 0,5 Дж/мм² більше чим у 2 рази.

Таким чином, оцінюючи уражаючі властивості набоїв саморобної

зборки з маркуваннями вказаними в таблиці під № 1–7 можна зробити

висновок про те, що застосування даних патронів навіть на дистанції

дозволеній для використання набоїв даного типу, пов’язане з небезпекою

ураження життєво важливих органів людини зі спричиненням незворотних

змін в організмі, зокрема спричинення проникаючих поранень. [3]

Викладене вище аргументовано доводить необхідність сертифікації

таких набоїв, зброї та контролювання їх обігу. З метою запобіганню злочинів

із використанням вогнепальної зброї та встановлення єдиних нормативних

вимог до стартових пристроїв органом сертифікації Державним науково-

дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України розроблений

проект галузевого стандарту МВС України СОУ 29.6–19–002:2009 «Пістолети

та револьвери стартові. Загальні технічні вимоги, вимоги безпеки,

криміналістичні вимоги. Порядок випробувань та методи контролювання»,

який на цей час проходить узгодження з зацікавленими міністерствами та

відомствами. Реєстрація стандарту та включення стартових пістолетів та

револьверів у перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації,

дозволить контролювати їх обіг та встановлювати необхідні криміналістичні

критерії. [4]

Виходячи з вище зазначеного, проблематикою, що потребує негайного

вирішення на наш погляд є:


105

— врегулювання компетентними органами з урахуванням

криміналістичної практики, питання про заборону використання набоїв

«несмертельної дії» саморобної зборки в пристроях для їх відстрілу, введення

відповідного виду відповідальності та ефективних мір покарання за їх

виготовлення, зберігання і використання; [5, 6]

— розробка єдиних технічних та нормативних вимог до набоїв

несмертельної дії з метою уніфікації їх виробництва всіма підприємствами

виробниками (України) та відповідно до цього закріплення даних вимог у

єдиному Держстандарті. Введення виробниками набоїв «несмертельної» дії

спеціальних маркувальних позначень, які б однозначно свідчили про тип

снаряду, що використовується (шумовий, газовий, споряджений еластичною

кулею); [7]

— спільне напрацювання МЮ, МВС, Службою безпеки України дієвої

та ефективної програми взаємодії правоохоронних органів по запобіганню

нелегального ввезення з-за кордону та виробництва на території держави

складових зазначених набоїв та самих набоїв, вилучення їх з обігу на території

України; [8]

— активне відомче лобіювання прийняття Закону України «Про зброю»

або його аналога. [9]


1. Ігнатьєв І. В. Проблемні питання обігу в Україні «стартових пістолетів» виробництва

Туреччини / І. В. Ігнатьєв, О. С. Павленко // Матеріали першого міжнародного науково-

практичного семінару. Судово-балістичні дослідження та суміжні галузі знань. – Київ, 2009.

– С. 37.

2. Інформаційний лист про класифікаційні дослідження пістолетів та револьверів

«несмертельної дії», ДНДЕКЦ МВС України, вих. № 19/3921 від 12.10.99 р.

3. Захарченко Р. Г. До питання про дослідження бойових властивостей пістолетних

патронів заводської (фабричної), саморобної зборки споряджених еластичними кулями

несмертельної дії // Матеріали першого міжнародного науково-практичного семінару.

Судово-балістичні дослідження та суміжні галузі знань. – Київ, 2009. – С. 27.

4. Методика криміналістичного дослідження газових пістолетів та револьверів,

затверджена рішенням засідання секції НКМР міністерства Юстиції України з проблем

трасології та судової балістики (протокол від 24.05.2000 р.).

5. Криміналістичне дослідження вогнепальної зброї, патронів та слідів пострілу (судова

балістика) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://elar.naiau.kiev.ua/jspui

/handle/123456789/10710

6. Судова балістика: практичні аспекти. Forensic Ballistics: Practical Issues [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/1577

7. Судово-балістичні дослідження. Forensic ballistic research [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/1579

8. Особливості криміналістичного дослідження слідів пострілу та механізму їх

утворення. Features of forensic investigation next shot and the mechanism of their formation

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/1583


106

9. «Втрачені можливості» попередніх досліджень в умовах чинного КПК України.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/9567.


107

УДК 343.148: 519.682.6

Кузишин А. Я., науковий співробітник

лабораторії залізнично-транспортних

досліджень Львівського науково-дослідного


ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНОГО ТА

МАТЕМАТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ У СУДОВІЙ ЗАЛІЗНИЧНО-

ТРАНСПОРТНІЙ ЕКСПЕРТИЗІ

PECULIARITIES OF USING OF COMPUTER AND MATHEMATICAL

MODELING IN THE IN THE FORENSIC RAILWAY TRANSPORT EXPERTISES

Анотація. У статті розглянуто особливості використання комп’ютерного та математичного

моделювання в судовій залізнично-транспортній експертизі. Відзначено, що у зв’язку з впровадженням

в Україні сучасного рухомого складу, підходи, які були покладені Соколом Е. М. для дослідження

сходу вантажних вагонів, не дають можливості враховувати основні особливості конструкції екіпажної

частини інших видів рухомого складу, що може призвести до недостовірних результатів отриманих у

процесі виконання розрахунків. Встановлено, що швидкий розвиток та удосконалення обчислювальної

техніки призводить до можливості використання методів комп’ютерного та математичного

моделювання при дослідженні випадків сходу рухомого складу з рейкової колії, оскільки вони

дозволяють враховувати сукупність факторів, які чинять основний вплив на поведінку рухомого

складу та рейкової колії. У такому випадку першим кроком виступає побудова математичної моделі

об’єкта за допомогою вибраного виду математичного опису: алгебраїчних, диференціальних,

інтегральних рівнянь, дискретної математики, теорії множин та ін., а другим кроком є вибір методу

розв’язання цих моделей. Наведено основні способи моделювання під час системного аналізу, які

класифікуються на: фізичне, аналогове, інтуїтивне, знакове. Встановлено, якщо одержана модель є

однією зі стандартних математичних моделей, то розв’язок можна одержати шляхом використання

відповідних існуючих алгоритмів. Якщо підсумкова модель складна й не зводиться до якого-небудь

типу стандартних моделей, то можна спростити модель, або використати евристичний підхід, або

застосувати імітаційне моделювання.

Відзначено, що для моделювання динаміки рухомого складу, а також визначення можливості

його сходу з рейкової колії працівниками Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз

Міністерства юстиції Україні розробляється об’єктно-орієнтоване програмування в комп’ютерному

середовищі Maple. Вказана особливість дозволятиме оцінити основні динамічні показники рухомого

складу, зокрема, показники його стійкості від сходження з рейок, що дозволить аналітично визначити

можливість сходу рухомого складу з рейкової колії.

Ключові слова: схід із рейок рухомого складу, комп’ютерне та математичне моделювання.

Аннотация. В статье рассмотрены особенности использования компьютерного и

математического моделирования в судебной железнодорожно-транспортной экспертизе. Отмечено, что

у связи с внедрением в Украине современного подвижного состава, подходы, которые были положены

Соколом Е. М. для исследования схода грузовых вагонов, не дают возможности учитывать основные

особенности конструкции экипажной части других видов подвижного состава, что может привести к

недостоверным результатам полученных у процессе выполнения расчетов. Установлено, что быстрое

развитие и совершенствование вычислительной техники приводит к возможности использования

методов компьютерного и математического моделирования при исследовании случаев схода

подвижного состава с рельсового пути, поскольку они позволяют учитывать совокупность факторов,

оказывающих основное влияние на поведение подвижного состава и рельсового пути. У таком случае

первым шагом выступает построение математической модели объекта с помощью выбранного вида


108

математического описания: алгебраических, дифференциальных, интегральных уравнений, дискретной

математики, теории множеств и др., а вторым шагом является выбор метода решения этих моделей.

Приведены основные способы моделирования при системном анализе, которые классифицируются на:

физические, аналоговые, интуитивные, знаковые. Установлено, если полученная модель является

одной из стандартных математических моделей, то решение можно получить путем использования

соответствующих существующих алгоритмов. Если итоговая модель сложная и не сводится к какому-

либо типу стандартных моделей, то можно упростить модель, или использовать эвристический подход,

или применить имитационное моделирование.

Отмечено, что для моделирования динамики подвижного состава, а также определения

возможности его схода с рельсового пути работниками Львовского научно-исследовательского

института судебных экспертиз Министерства юстиции Украины разрабатывается объектно-

ориентированное программирование в компьютерной среде Maple. Указанная особенность позволит

оценить основные динамические показатели подвижного состава, у частности, показатели его

устойчивости от схода с рельсов, что позволит аналитически определить возможность схода

подвижного состава с рельсового пути.

Ключевые слова: сход с рельсов подвижного состава, компьютерное и математическое

моделирование.

Abstract. The article discusses the features of the use of computer and mathematical modeling in the

judicial railway transport examination. It is noted that in connection with the introduction in Ukraine of

modern rolling stock, the approaches that were laid Sokol E.M. When study derailment of the freight cars, it is

not possible to take into account the main design features of the crew part of other types of rolling stock,

which can lead to unreliable results obtained in the process of performing calculations. It is established that the

rapid development and improvement of computing technology leads to the possibility of using computer and

mathematical modeling methods in the study of cases of rolling stock derailment from the track, since they

make it possible to take into account a combination of factors that have a major influence on the behavior of

rolling stock and track. In this case, the first step is the construction of a mathematical model of the object

using the selected type of mathematical description: algebraic, differential, integral equations, discrete

mathematics, set theory, etc., and the second step is the choice of a method for solving these models. The basic

modeling methods for system analysis are given, which are classified into: physical, analog, intuitive, sign. It

is established that if the obtained model is one of the standard mathematical models, then the solution can be

obtained by using the corresponding existing algorithms. If the final model is complex and is not reduced to

any type of standard models, then you can simplify the model, or use the heuristic approach, or apply

simulation modeling.

It is noted that for modeling the dynamics of rolling stock, as well as determining the possibility of its

derailment from the railroad, employees of the railway transport research laboratory of Lviv Research Institute

of Forensic Science of Ministry of Justice of Ukraine are developing object-oriented programming in the

Maple computer environment. This feature will allow to evaluate the main dynamic indicators of rolling stock,

in particular, indicators of its stability from derailment, which will allow analytically determine the possibility

of rolling stock derailment from the track.

Keywords: derailment of rolling stock, computer and mathematical modeling.

Вступ. Виконання судовими експертами залізнично-транспортної

експертизи, в основу якої покладено випадок «класичного» сходу з рейок

рухомого складу призводить до необхідності використання математичного

апарату. Така експертиза виконується внаслідок сходу з рейок рухомого

складу при відсутності будь-яких перешкод для руху, втрати міцності і

відносно невеликих відступів від норм утримання елементів верхньої будови

колії й ходових частин рухомого складу [1–2].

Основна частина досліджень. У 2008 році доктором технічних наук


109

Соколом Е. М. була опублікована монографія «Крушения железнодорожных

поездов», основна увага у якій приділялася визначенню аналітичних умов

сходу з рейок рухомого складу, удосконаленню методики вивчення

вкочування гребеня колеса на головку рейки в разі «класичного» сходу

рухомого складу з рейкової колії.

Однак, у зв’язку з впровадженням в Україні сучасного рухомого складу,

підходи, які були покладені Соколом Е. М. для дослідження сходу вантажних

вагонів, не дають можливості враховувати основні особливості конструкції

екіпажної частини сучасного рухомого складу, що може призвести до

недостовірних результатів, отриманих у процесі виконання розрахунків.

Швидкий розвиток та удосконалення обчислювальної техніки призвів

до можливості використання методів комп’ютерного та математичного

моделювання при дослідженні випадків сходу рухомого складу з рейкової

колії, оскільки це дозволяє враховувати сукупність факторів, які чинять

основний вплив на поведінку рухомого складу та рейкової колії.

Отже, головним методом дослідження складних процесів та систем

сьогодні став обчислювальний експеримент за допомогою комп’ютерного

моделювання. Це поняття було введено академіком А. А. Самарським як

метод та технологія досліджень, що основані на побудові та аналізі

комп’ютерної моделі об’єкта, який вивчається.

Перший крок комп’ютерного моделювання — це побудова

математичної моделі об’єкта за допомогою вибраного виду математичного

опису: алгебраїчних, диференціальних, інтегральних рівнянь, дискретної

математики, теорії множин та ін.

Другим кроком комп’ютерного моделювання є вибір методу

розв’язання цих моделей. Таким методом повинен бути метод наближених чи

точних обчислень, що, у свою чергу, може бути алгоритмізований та

реалізований на комп’ютері. Реалізація обчислювального експерименту може

бути як у вигляді готової, уже відомої програми чи пакету програм, так і нової

програми, що складена вибраною мовою програмування. Після проведення

обчислень настає етап обробки, аналізу та вивчення результатів, а також

використання їх для корегування обчислювального експерименту та

отримання висновків щодо поведінки об’єкта досліджень. Причому, деякі

складові цього процесу можуть бути відсутні чи змінені. Так, наприклад, за

допомогою методів та програм обробки даних можуть аналізуватися

результати натурного чи напівнатурного експериментів, а висновки

використовуватися для корегування їх ходу та умов проведення.

В усіх випадках основу обчислювальних експериментів складає тріада:

модель — метод — алгоритм (програма).

Модель — абстракція, що відображає властивості і функції реального


110

об’єкта.

Метою моделювання є дослідження властивостей і характеристик

існуючого або планованого (проектованого) об’єкта в тих умовах, коли таке

дослідження реального об’єкта неможливо або пов’язано з великими

витратами (грошей, ресурсів, часу) (рис. 1). При проектуванні нових об’єктів

їх моделювання дозволяє вибрати оптимальний варіант конструкції при обліку

різних чинників (умов експлуатації, технічного обслуговування, ремонту).

Рис. 1. Загальна схема моделювання.

Проведемо класифікацію основних принципів моделювання (рис. 2).

До матеріальних, або предметних, способів моделювання відносять

способи, при яких дослідження ведеться на основі моделі, що відтворює

основні геометричні, фізичні, динамічні й функціональні характеристики

системи. Це моделювання поділяють на такі види:

1) фізичне — моделювання, при якому реальному об’єкту

протиставляється його збільшена або зменшена копія, що припускає

дослідження в лабораторних умовах за допомогою наступного перенесення

властивостей досліджуваних явищ із моделі на об’єкт на основі теорії

подібності;

2) аналогове — моделювання, основане на аналогії процесів або

явищ, що мають різну фізичну природу, але однаково описуються формально.

При цьому процес дослідження тісно пов’язаний із матеріальним

впливом на модель, тобто будується в експерименті з ним. Тому матеріальне

моделювання — це експериментальне моделювання.

Ідеальне моделювання — це моделювання, що має теоретичний

характер і основане на ідеальній або уявній аналогії. Його поділяють на такі

види:

1) інтуїтивне — моделювання, основане на інтуїтивному уявленні

про систему, що не піддається формалізації або її не потребує;

2) знакове — моделювання, при якому як моделі використовуються

знакові перетворення якого-небудь виду; воно включає сукупність законів, за

якими можна оперувати з вибраним знаковим відображенням або його

елементами.


111

Рис. 2. Основні способи моделювання під час системного аналізу

Технологія моделювання систем включає послідовність таких дій

(рис. 3):

1. Постановка мети моделювання;

2. Аналіз об’єкта моделювання і виділення його відомих

властивостей;

3. Аналіз виділених властивостей із погляду мети моделювання,

визначення істотних ознак;

4. Формалізація вихідної проблеми;

5. Побудова математичної моделі;

6. Розв’язання моделі;

7. Аналіз одержаної моделі на несуперечливість меті моделювання;

8. Перевірка адекватності моделі;

9. Реалізація розв’язку.

Рис. 3. Етапи побудови моделей систем та їх взаємозв’язки

Від того, наскільки правильно й повно виділено істотні ознаки,

залежить відповідність побудованої моделі меті, тобто її несуперечність меті

моделювання. А адекватність моделі системі буде залежати від того, як ці

виділені ознаки було виражено, у якій формі відображено.

Вибір форми подання виділених ознак системи (формалізація

проблеми) — етап процесу моделювання, що потребує дослідження

предметної області, де виникла проблема. Під час цього дослідження

знаходять такі принципові елементи завдання, що розв’язується:

• визначають об’єкт моделювання, виділяють його середовище;

• обробляють вихідну інформацію про об’єкт моделювання;

• визначають цілі моделювання, що зумовлюють обсяг, кількість

інформації, тип моделі й математичний апарат.

На цьому етапі робиться спроба охарактеризувати систему, визначити

закономірності, що властиві процесам і характеристикам, пов’язаним з


112

об’єктом.

На етапі побудови математичної моделі здійснюється переведення

формалізованої задачі, опис якої отримано на попередньому етапі, на мову

математичних співвідношень.

Якщо одержана модель є однією зі стандартних математичних моделей,

то розв’язок можна одержати шляхом використання відповідних існуючих

алгоритмів. Якщо підсумкова модель складна й не зводиться до якого-небудь

типу стандартних моделей, то можна спростити модель, або використати

евристичний підхід, або застосувати імітаційне моделювання. У деяких

випадках комбінація математичної, імітаційної та евристичної моделей може

привести до вирішення вихідної проблеми. Однак перетворення

формалізованої моделі в математичну відбувається без застосування

додаткової інформації в такій послідовності:

• записуються в математичній формі всі співвідношення, які не

були записані на попередніх етапах;

• надається аналітична форма всім даним, що містяться у

формалізованій моделі (логічним умовам, розподілам випадкових величин,

обмеженням);

Етап розв’язання моделі найбільш простий з усіх етапів моделювання,

тому що він досить точно визначений, а дії на цьому етапі базуються на точній

математичній теорії з використанням відомих алгоритмів оптимізації.

Перевірка адекватності моделі — це необхідна умова для переходу від

дослідження об’єкта до дослідження його моделі й подальшого перенесення

результатів моделювання на об’єкт. Цей етап припускає перевірку

правильності моделі, тобто визначення того, чи відповідає поводження моделі

в певних ситуаціях поводженню вихідної реальної системи.

На сьогодні інструментарій комп’ютерного моделювання механічних

систем багатьох тіл складає ряд програмних пакетів. Усі програми виконують

автоматизований аналіз динаміки, зменшуючи ймовірні помилки і скорочуючи

час розробки нової техніки.

Для моделювання динаміки рухомого складу, а також визначення

можливості його сходу з рейкової колії працівниками лабораторії залізнично-

транспортних досліджень Львівського науково-дослідного інституту судових

експертиз Міністерства юстиції Україні розробляється об’єктно-орієнтоване

програмування в комп’ютерному середовищі Maple.

Maple — програмний пакет, система комп’ютерної алгебри (точніше,

система комп’ютерної математики), орієнтована на складні математичні

обчислення, візуалізацію даних і моделювання [3]. Система Maple призначена

для символьних обчислень, хоча має ряд засобів і для чисельного вирішення

диференціальних рівнянь і знаходження інтегралів. Володіє розвиненими


113

графічними засобами.

Таким чином побудована в програмному пакеті Maple математична

модель дозволятиме оцінити основні динамічні показники рухомого складу,

зокрема, показники його стійкості від сходження з рейок.

Висновки. Використання судовими експертами комп’ютерного та

математичного моделювання у випадку дослідження сходів рухомого складу з

рейкової колії дозволить врахувати сукупність різних факторів, які могли бути

причиною даної залізнично-транспортної пригоди.


1. Сокол Э. Н. Крушения железнодорожных поездов (Судебная экспертиза. Элементы

теории и практики): монография. – Київ: Феникс, 2007. – 355 с.

2. Сокол Э. Н. Сходы с рельсов и столкновения подвижного состава (Судебная

экспертиза. Элементы теории и практики). – Київ: Транспорт України, 2004. – 368 с.

3. Говорухин В. Н. Введение в Maple. Математический пакет для всех / В. Н. Говорухин,

В. Г. Цибулин. – Москва : Мир, 1997. – 208 с.


114

УДК 343.98

Макарчук В. Г., провідний судовий

експерт Львівського НДІСЕ МЮ України,

кандидат технічних наук

НОВІ НАПРЯМИ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:

СУДОВІ ЕКСПЕРТИЗИ ЕКОЛОГІЧНОГО СПРЯМУВАННЯ

NEW DIRECTIONS OF JUDICIL-EXPERT ACTIVITY:

FORENSIC ENVIRONMENTAL EXPERTISES

Анотація. Охорона навколишнього природного середовища — одна з найбільш актуальних

проблем сучасності. Важливою ланкою в галузі захисту навколишнього природного середовища є

судово-екологічна експертиза, яка знаходиться в стані формування, що обумовлює необхідність

досліджень у даному напрямку.

Ключові слова: спеціальні знання, експерт, судово-екологічна експертиза, судова інженерно-

екологічна експертиза, експертне дослідження.

Аннотация. Охрана окружающей природной среды — одна из наиболее актуальных проблем

современности. Важным звеном в области защиты окружающей природной среды является судебно-

экологическая экспертиза, которая находится в стадии формирования, что обуславливает

необходимость исследований в данном направлении.

Ключевые слова: специальные знания, эксперт, судебно-экологическая экспертиза, судебная

инженерно-экологическая экспертиза, экспертное исследование.

Abstract. Protection of the surrounding natural environment — one of the most actual problems of

the present. The important part in the field of protection of the surrounding natural environment is judicial —

ecological examination which is in a stage of formation that causes necessity of researches for the given

direction.

Key words: special knowledge, expert, forensic ecological examination, judicial engineering-

ecological examination, expert investigation.

Охорона навколишнього природного середовища — одна з

найактуальніших проблем сучасної України. Науково-технічний прогрес і

посилення антропогенного тиску на природне середовище неминуче

приводять до загострення екологічної ситуації: виснажуються запаси

природних ресурсів, забруднюється природне середовище, втрачається

природний зв’язок між людиною і природою, втрачаються естетичні цінності,

погіршується фізичне здоров’я людей, загострюється економічна й політична

боротьба за сировинні ринки.

Наслідком будь-якого екологічного правопорушення є зміна корисності

навколишнього середовища, тобто шкода, завдана навколишньому

природному середовищу та його природним ресурсам, а в кінцевому рахунку

— людині, її життю та здоров’ю у взаємозв’язку з навколишнім природним

середовищем.

Тому, однією з найактуальніших проблем правоохоронної діяльності в


115

Україні сьогодні є вдосконалення методів розслідування екологічної

злочинності, що має тенденцію до зростання. Визначальної ролі за цих умов

набуває використання судово-екологічної експертизи та інших форм

використання спеціальних знань під час кримінальних проваджень щодо

злочинів проти довкілля, що пов’язано передусім з особливостями їх вчинення

та розслідування.

Відтак, запровадження судово-екологічної експертизи як самостійного

класу експертних досліджень — це не суб’єктивне бажання того або іншого

дослідника, а закономірний процес, необхідність якого зумовлена реаліями

сьогодення, а ще більшою мірою — завтрашнього дня, оскільки екологічні

проблеми займають усе більше місце в житті сучасної людини та всього

суспільства й не лише на території окремої країни, а й у промисловості,

економіці й навіть політиці.

Крім цього, потреба в створенні судової експертизи екологічного

спрямування зумовлена складністю розслідування екологічних

правопорушень у формі суспільно небезпечних діянь, які зазіхають на

екологічний правопорядок і екологічну безпеку суспільства. Однак

кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за екологічні

злочини, мають досить складну диспозицію. Для їхньої реалізації потрібні

достатні знання й досвід, у тому числі і придбаний при проведенні судово-

експертних досліджень, що визначає високу значущість спеціальних знань для

їх ефективного розслідування, а також обумовлює широкий спектр навичок,

яких потребує застосування цих знань.

Розслідування порушень правил екологічної безпеки вимагає

застосування спеціальних знань із різних наукових галузей, оскільки коло

об’єктів дослідження по вказаних справах надзвичайно різноманітне. У

методиці розслідування вказаних злочинів складається система типових

експертиз, що зараз формується, і попередньо називається як «Судово-

екологічна експертиза». Ця експертиза є по суті комплексним судово-

експертним дослідженням екологічного спрямування (інженерно-екологічним,

еколого-ґрунтознавчим, еколого-біологічним, радіоекологічним,

гідроекологічним тощо), що здійснюється спеціалістами в галузі екології

разом із медиками, експертами-біологами, зоотехніками, ветеринарами,

хіміками, гідрологами, геологами, агротехніками, ґрунтознавцями,

інженерами по очисних спорудах, технологами виробництв, пов’язаних зі

шкідливими відходами (скидами та викидами), фахівцями в галузі лісівництва

тощо.

Отже, судово-екологічна експертиза має переважно комплексний

характер, зумовлений потребою встановлення закономірностей зміни,

сукупності діагностичних та ідентифікаційних ознак об’єктів навколишнього


116

середовища, вивчення яких дозволяє дійти обґрунтованих експертних

висновків.

Судово-екологічна експертиза як експертиза, що формується, у

подальшому може бути поділена на окремі підвиди: дослідження екологічного

стану ґрунтово — геологічних об’єктів; дослідження екологічного стану

водних об’єктів; дослідження екологічного стану атмосферного повітря;

дослідження екологічного стану біогеоценозів (еколого-біологічна); судово-

екологічна експертиза об’єктів міського середовища; судова радіоекологічна

експертиза; дослідження показників впливу суб’єкта господарювання на

навколишнє середовище; дослідження обставин екологічного

правопорушення; дослідження технологічних, технічних, організаційних та

інших причин, умов виникнення екологічного правопорушення і його

наслідків (інженерно-екологічна) тощо. Кожний із перелічених родів

передбачає появу відповідної експертної спеціальності.

Особливим об’єктом судової експертизи екологічного спрямування є

людина, її життя та здоров’я у взаємозв’язку з навколишнім природним

середовищем. Така експертиза умовно може називатися еколого-¬санітарною.

Її завдання — встановлен¬ня причинного зв’язку між станом здоров’я

людини, його змінами та шкідливим впливом навколишнього природного

середовища, спричи¬неного антропогенною діяльністю, що має принципове

значення для вирішення питан¬ня щодо відшкодування шкоди здоров’ю

громадян від несприятливого впливу навколишнього природного середовища.

При цьому, певні види (підвиди) експертиз виника¬ють не тільки за

рахунок диференціації знань, більш вузької спеціалізації експертів, але і в про-

цесі все більш тісної інтеграції, кінцевим резуль¬татом якої є перехід від

комплексної експертизи, що виконується на межі двох або більше родів чи

видів експертиз, до моно¬експертизи з викорис¬танням комплексу методів і

проведенням у межах однієї експертної спеціальності.

При проведенні судово-екологічних експертиз необхідним є визначення

морфологічних, фізичних, хімічних і біологічних властивостей різних

компонентів екосистем, виявлення погіршення стану навколишнього

природного середовища за відхиленнями від існуючих на певний час

нормативів. Судово-екологічна експертиза базується на даних, отриманих у

результаті використання наук природничого циклу: фізики, хімії, біології,

екології, а екологія, у свою чергу, тісно пов’язана з ґрунтознавством,

геологією, метеорологією, кліматологією та багатьма іншими науками. Усі

вони становлять частину наукового базису судово-екологічної експертизи,

правова орієнтація котрої зумовлює тенденцію трансформації й інтеграції

різноманітних, часто далеких одна від одної, галузей знань із метою

встановлення закономірностей існування, зміни й перетворення організмів та


117

екологічних систем, що виступають як об’єкти дослідження в кримінальних

провадженнях, цивільних і господарських справах.

Отже, особливістю об’єктів судово-екологічної експертизи є те, що

такими об’єктами є зазвичай конкретне об’єднання великої кількості

різнорідних компонентів, які взаємодіють між собою і з навколишнім

середовищем. Різноманітність компонентів за їх походженням (геологічним,

біологічним, антропогенним) і за природою їх взаємодії (фізичні, хімічні,

біологічні процеси; механічне пересування і змішування, забруднення

екологічно небезпечними речовинами) створюють неповторний комплекс

ознак антропогенно змінених об’єктів навколишнього середовища на

локальній ділянці, де відбулася еконебезпечна подія.

Особливістю предмета судово-екологічної експертизи є сукупність

фактичних, часто розрізнених даних щодо обставин порушення вимог правил

екологічної безпеки, які призвели чи могли призвести до негативного

антропогенного впливу, локальних екологічних порушень, заподіяння шкоди

здоров’ю чи загибелі людей, забруднення повітря, акваторії водоймищ,

ґрунту, значних матеріальних збитків або інших тяжких наслідків, пов’язаних

із діями чи бездіяльністю (діяннями) учасників події, станом устаткування,

інженерних комунікацій та споруд, природоохоронного устаткування, а також

причин і умов, які сприяли виникненню та розвитку негативної екологічної

ситуації. Без встановлення таких даних слідчі та судові органи неспроможні

виявити винних осіб і вирішити питання щодо їх відповідальності.

Таким чином, судово-екологічна експертиза — це процесуальна дія,

сутність якої полягає в спеціальному дослідженні, яке спрямоване на

встановлення обставин і фактів негативного антропогенного впливу на

конкретні (локальні) об’єкти навколишнього середовища, пов’язаних із

порушеннями вимог екологічного законодавства, що призвів до загибелі

людей, заподіяння шкоди їхньому здоров’ю, великих матеріальних збитків,

забрудненню навколишнього середовища, а також до інших тяжких наслідків,

проведене в передбаченому процесуальним законом порядку обізнаними в

галузі екології та певних прикладних науках особами за дорученням органу,

що проводить розслідування чи суду з метою встановлення фактичних даних,

які у формі висновку судового експерта можуть стати доказом для

встановлення істини в кримінальній, цивільній, адміністративній чи

господарській справі.

Спеціальні знання судового експерта не є звичайним набором

відомостей, а є динамічним утворенням, яке постійно розвивається, якісно та

кількісно збільшується, оскільки, як відомо, досвід має властивість

накопичуватись. Саме тому переважна більшість науковців стверджують, що

спеціальні знання — це така сукупність професійних теоретичних знань та


118

практичних навичок, вмінь у галузі певної науки, техніки, мистецтва й

ремесла, одержаних у результаті спеціальної освітньої підготовки та/або

професійного досвіду, які не є загальнодоступними й загальновідомими,

застосовані в порядку, встановленому законом (конституційним, кримінально-

процесуальним, цивільно-процесуальним, адміністративно-процесуальним,

господарсько-процесуальним, митним, податковим та іншими) і є достатніми

для проведення відповідними суб’єктами компетентного (кваліфікованого)

вирішення питань, які цікавлять слідство чи суд у конкретному провадженні

(справі).

Тому, у даному випадку, як уявляється, мова повинна вестися не стільки

про спеціальні знання судового експерта, скільки про т.зв. «спеціальну

компетентність», яка інтегрує в собі «спеціальні знання», «спеціальні уміння»

та «спеціальні навички». Приклад із практико-теоретичного досвіду

проведення судових інженерно-екологічнихтекспертиз: на початковому етапі

процесу доказування вся інформація, з якою працює слідство і яка має

значення для вирішення питань про вину підозрюваного, має імовірний

характер, і під час розслідування ці ймовірні знання повинні перетворитися на

достовірні. Тому слідчий, прокурор чи суд, розслідуючи кримінальне

провадження щодо певних злочинів проти довкілля, стикається з потребою

використання спеціальних знань щонайменше у двох галузях: техніки та

екології. Використання спеціальних технічних знань обумовлено потребою в

знаннях технологічних процесів — обов’язкового складового елемента цього

виду правопорушення.

Тому, використання подібних спеціальних знань, умінь і навичок у

галузі екології зумовлено потребою в проведенні т.зв. експертиз судово-

екологічного спрямування, за допомогою яких можна не лише встановити

обсяг негативних наслідків для навколишнього природного середовища, а й

виявити можливі причини та наслідки вчиненого злочинного

екоправопорушення. Не будучи очевидцем злочину, судовий екологічний

експерт на основі наукових досліджень, використовуючи спеціальні методики,

можливості технічних і природничих наук, встановлює окремі факти, що не

піддаються спостереженню, але мають пряме відношення до розкриття

злочину, пов’язаного з порушенням екологічного законодавства, і визначенню

особи (з технічної точки зору), що його скоїла.

Враховуючи вище викладене, а також особ¬ливості правового

регулювання різних сфер природоохоронної діяльності, слід прийти до

висновку щодо важливості надання в дослідницькій частині експертного

висновку розширених роз’яснень експертного правозастосування для кожного

конкретного експертного висновку. Такі питання не є правовими, прямо не

стосуються встановлення складу злочину, однак є корисними для правової


119

оцінки для учасників процесу, які часто спеціалізуються виключно на

кримінальному праві та не застосовують щоденно у своїй діяльності інше

спеціалізоване, зокрема природоохоронне, законодавство.

На завершення слід зазначити, що незважаючи на доволі наповнену

нормативну регламентованість використання судово-екологічної експертизи,

нині триває процес формування та розвитку як теоретичних, так і практичних

її засад. Залишаються невизначеними й певні ключові категорії цього виду

експертизи, її місце в системі судових експертиз, стадії судово-екологічного

дослідження, методико-інформаційне забезпечення судово-екологічної

експертизи.


1. Бордюгов Л. Г. Судово-екологічна експертиза — основна форма використання

спеціальних знань під час розслідування злочинів проти довкілля // Криміналістичний

вісник: Наук.-практ. зб. / ДНДЕКЦ МВС України; КНУВС; Редкол.: Є. М. Моісеєв (голов.

ред.) та ін. — Київ : Вид. Дім «Ін Юре», 2008. — № 2(10). — С.67–72.

2. Ринкова О. В. Необхідність комплексного підходу до використання спеціальних

знань та проведення судово-експертних досліджень під час розслідування екологічних

злочинів // Криміналістичний вісник. — 2010. — № 2(14). — С. 81–87.

3. Соколовский З. М. Понятие специальных знаний // Криминалистика и судебная

экспертиза. — 1969. — № 6. — С. 112–202.

4. Туровець Ю. М. Проблеми використання спеціальних знань при розслідуванні

злочинів проти довкілля в умовах дії нового кримінального процесуального законодавства

України / Ю. М. Туровець, О. В. Кравчук // Криміналістичний вісник. — 2014. — № 2 (22).

— С. 21–27.


120

УДК 343.98.065

Мекинян Л. Н., эксперт отдела

трасологических экспертиз Национального

бюро экспертиз Республики Армения

ОСОБЕННОСТИ И АНОМАЛИИ В ДАКТИЛОСКОПИИ

FEATURES AND ANOMALIES IN DACTYLOSCOPY

Аннотация. В статье рассмотрены особенности и аномалии, встречающиеся в дактилоскопии.

В частности, описаны аномалии, когда пальцевые узоры практически отсутствуют. Отмечено, что

подобные следы невозможно классифицировать и, как следствие, отнести к одному из общепринятых

типов папиллярных узоров. Детально проанализированы снятые отпечатки пальцев и изменения,

происходящие на пальцевых узорах, которые со временем могут привести к невозможности

идентификации человека по отпечаткам пальцев. Изучение данной проблемы находится на начальной

стадии и будет продолжено в последующих исследованиях.

Ключевые слова: аномалии в дактилоскопии, атипичные папиллярные узоры, изменения в

отпечатках пальцев.

Abstract. The article describes the features and anomalies encountered in fingerprinting. In

particular, anomalies are described when finger patterns are practically absent. It is noted that such traces

cannot be classified and as a result attributed to any of the generally accepted types of papillary patterns. The

fingerprints and the changes that occur on the finger patterns, which over time can lead to the impossibility of

identifying a person by fingerprints, are analyzed in detail. The study of this problem is at the initial stage and

will be continued in subsequent studies.

Key words: fingerprint anomalies, atypical papillary patterns, changes in fingerprints.

Дактилоскопия как метод идентификаций используется примерно с

1895 года, когда английский антрополог Френсис Гальтон добился введения

дактилоскопии в качестве метода регистрации уголовных преступников в

Англии. В основе разработанного метода, как известно, лежат особенности

рельефа кожного покрова ладонной поверхности рук, которые позволяют их

успешно использовать у процессе расследования преступлений,

идентифицируя личность совершившего преступление. К таким особенностям

относятся индивидуальность, устойчивость и их отображаемость в следах, в

частности совокупность этих особенностей ярко проявляются в папиллярных

рисунках кожного покрова. Важно подчеркнуть, что с возрастом у человека

изменяются только размеры папиллярных линий, но их взаимное

расположение, количество и образованный ими рисунок остаются

неизменными [1, 2].

Вместе с тем, несмотря на большое разнообразие узоров на ногтевых

фалангах пальцев рук, их в криминалистической практике классифицируют по

трем основным группам: дуговые, петлевые и завитковые [1, 2].

Справедливости ради необходимо ответить, что в последнее время

помимо криминалистики и биометрии отпечатки пальцев могут быть


121

использованы в не менее важной области — медицине. Последние

исследования канадских специалистов показали, что, рассматривая под

инфракрасным светом отпечаток пальца, можно сделать заключение о риске

возникновения онкологических заболеваний [3].

Ученые утверждают, что папиллярные узоры устойчивы к внешним

воздействиям, так как в случаях, даже когда поврежден поверхностный слой

кончиков пальцев, или произошла химическая трансформация эпителия на

подушечках пальцев, отпечатки не настолько искажаются, чтобы изменить до

неузнаваемости рисунки линий. Вместе с тем, есть свидетельства того как

механические или биохимические процессы в организме стирали отпечатки

пальцев. Конечно, узор на время может исчезнуть или измениться, однако, со

временем он, так или иначе, восстанавливается. Это было проверено

многочисленными экспертными исследованиями, в частности известны

случаи, когда многие преступники обжигали кончики пальцев кипящей водой,

горячим маслом, раскаленным утюгом, но все это было бесполезно, поскольку

как только раны заживали, узоры вновь восстанавливались [4, 5].Только при

очень глубоких повреждениях или серьезных кожных заболеваниях на

кожных покровах образовывались шрамы и рубцы, которые являлись

отличительными знаками для полиции. Поэтому человек с

деформированными кончиками пальцев уже сам по себе был интересен для

правоохранительных органов. С целью уничтожения отпечатков, преступники

в наши дни чаще всего разрезают подушечки пальцев глубоко и вертикально,

иногда делают зигзагообразные разрезы, надеясь что сформировавшиеся

шрамы будут искажать отпечаток, и поисковая система может ошибиться и не

найти в базе первоначальных данных (см. Рис. 1 и Рис. 2).

Рис. 1 Рубец от линейного пореза. Рис. 2 Рубец от термического ожога.

В истории криминалистики известны многочисленные попытки, когда

преступники, скрываясь от правосудия, пытались изменить свои отпечатки,

для чего они срезали кожу с кончиков пальцев, делали пересадку собственной


122

кожи с других участков, но все равно через некоторое время старые

папиллярные линии проступили, и узоры восстанавливались [4,5].

В криминалистической литературе в качестве самой изощренной

попытки изменения отпечатков известен случай, когда преступник срезал

кожу с пальцев, разрезал на мелкие кусочки, а за тем пришил их обратно в

хаотичном порядке, как мелкие заплатки. Но криминалисты в ходе экспертных

исследований смогли сложить отпечатки как пазл, что в итоге позволило

идентифицировать опаснейшего преступника [4].

Важно подчеркнуть, что во многих странах действует разработанная

Федеральным бюро расследований (ФБР) система (Next Generation

Identification), целью которой является расширение возможностей

«Интегрированной автоматизированной системы идентификации отпечатков

пальцев» (Integrated Automated Fingerprint Identification System — IAFIS), и

которая в настоящее время используется правоохранительными органами для

идентификации лиц по отпечаткам пальцев и поиска их криминальной

истории. У частности, вышеупомянутая система NGI являясь более модульной

(с возможностью легкого расширения), имеет более продвинутые

возможности поиска, включая печать на ладони, радужную оболочку и

идентификацию лица [4,5]. У настоящее время упомянутая база данных с

дополнением NGI является самым информативным хранилищем

биометрических данных, в котором есть каталог фальсифицированных

отпечатков пальцев, позволяющий с легкостью идентифицировать отпечатки

со шрамами и рубцами.

В настоящей статье рассмотрены встречающиеся на практике

единичные случаи, когда в результате генетической особенности отпечатки

пальцев человека вообще отсутствуют. Эта особенность является аномалией,

которую очень трудно исследовать, классифицировать и идентифицировать.

В практике Национального бюро экспертиз РА был отмечен случай,

когда после дактилоскопирования пальцев рук, выделенные отпечатки не

возможно было классифицировать ни по одной из основных групп. У качестве

примера на Рис. 3 изображены отпечатки пальцев, на которых гребешки

прерываются у виде коротких и часто искривленных сегментов, хаотично

составляя узорные поля, вместо плавного хода более или менее параллельных

линий истинных узоров [6].


123

Рис. 3 Отпечатки пальцев на которых гребешки прерываются у виде

коротких и часто искривленных сегментов, хаотично составляя узорные поля

Рассматривая случай, когда приведенные на Рис. 3 следы отпечатков

пальцев могли быть обнаружены на месте преступления или на орудии

преступления, не факт, что в ходе экспертизы возможно было бы определить

их принадлежность, поскольку в них нет стандартных папиллярных линий,

которые образовывали стандартные классифицируемые узоры.

В рамках проведенных экспертных исследований была

проанализирована соответствующая литература, позволившая установить, что

описанные выше отпечатки — это генетические мутации, которые

встречаются очень редко. В мире известно весьма ничтожное число семей, у

которых встречаются аналогичные отпечатки. Однако, дактилоскопируемый в

ходе экспертизы индивид не относился ни к одному из редко встречающихся

известных семейных аномалий, хотя, по словам исследуемого, эта

особенность имела место быть у некоторых членов его семьи. При этом,

подследственный, чьи пальцы были дактилоскопированы, жаловался на

сухость и шелушение кожного покрова рук, он также отмечал, что по его

впечатлению, со временем он стал замечать, что его отпечатки меняются.

Данное заявления с учетом его уникальности легло в основу проведенных в

отделе трасологических экспертиз исследований по изучению изменений

отпечатков у динамике.

Так, впервые пальцы вышеупомянутого индивида были

дактилоскопированы 22 марта 2018 года, в результате чего в отпечатках были

обнаружены искривленные сегменты, которые различались, имели особые


124

формы, четко выраженные края и легко отличались от других сегментов.

Отличающиеся сегменты отпечатка большого пальца правой руки были

размечены для дальнейших сравнительных исследований (см. Рис 4).

Рис. 4. Отпечаток большого пальца правой руки (22 марта 2018 года)

В дальнейшем, 07 мая 2018 года, повторно было проведено

дактилоскопирование, и осуществлены сравнительные исследования новых и

старых отпечатков (22 марта 2018 г.). В новых отпечатках были найдены те же

размеченные сегменты, которые были отмечены при первом снятии

отпечатков пальцев. В обоих случаях после снятия отпечатков в дальнейшем

при выполнении процедуры идентификации, возникла необходимость

классифицирования отпечатков, с учетом того, что указанные отпечатки не

относятся ни к одному из общепринятых типов папиллярных узоров, ни по

общим, ни по частным признакам принятых в дактилоскопии.

В ходе сравнительного анализа общих и частных признаков отпечатков,

и было выявлено, что большинство характерных признаков устойчивы, но

есть некоторые сегменты, которые видоизменились. В частности в некоторых

местах сегменты стерлись, либо изменили форму и плотность (см. Рис. 5 и

Рис. 6).

Рис. 5 Отпечаток большого пальца правой

руки (22 марта 2018 года).

Рис. 6 Отпечаток большого пальца правой

руки (07 мая 2018года).


125

В последующем более детальном исследовании и сравнении второго

отпечатка с ранее дактилоскопированным отпечатком, были выявлены

нижеследующие изменения (см.Рис.7 и Рис. 8):

Рис. 7 Отпечаток большого пальца

правой руки (22 марта 2018 года).

Рис. 8 Отпечаток большого

пальца правой руки (07 мая 2018года).

1. В центральном фрагменте (метка 1, рис. 7) в нижней части

рисунка видны 2 точечные детали, с левой стороны которых имеется пробел, а

уже в последующем снятом отпечатке (метка 1, рис. 8) заметно, как 2 точки

соединились между собой и левостороннего пробела больше не отмечается.

2. Во фрагменте левее центрального (метка 2, рис. 7) видна

аркообразная деталь, которая сравнительно гладкая и целостная, а уже в

последующем отпечатке левосторонняя часть указанной арки разделена, а

верхняя часть разделенной детали имеет левый наклон (метка 2, рис. 8).

3. В правом фрагменте видна деталь похожая на латинскую букву

«V» (метка 3, рис. 7), которая как можно заметить в нижней части

последующего рисунка стерта, и видна только нечетко выраженная линия

слева (метка 2, рис. 8).

Третье дактилоскопирование было выполнено 6 марта 2019 года. Далее

было осуществлено детальное сравнительное исследование с 2-я

предыдущими отпечатками пальцев. В результате были выявлены новые

изменения (см. Рис. 9, Рис. 10, Рис. 11). В частности:

1

2 3

1

2

3


126


правой руки (22 марта 2018 года).


пальца правой руки (07 мая

2018года).



2019года).

1. 1. В вышеуказанных следах (см. Рис. 9 и Рис.10) в

центральном фрагменте ранее видоизмененная деталь теперь вновь

видоизменилась (см. Рис. 11). Так, левосторонняя часть практически стерта, а

в нижней части осталась точечная деталь, в правой части которой образовался

четко выраженный пробел.

2. Ранее описанная отсоединённая арочная деталь вновь

видоизменилась, отделенный фрагмент был вторично разделен, и принял

точечный вид (см. Рис. 11).

3. Ранее описанная V-образная деталь в нижней части вновь

видоизменилась и от треугольной части в данном случае осталась лишь одна

точка (см. Рис. 11).

При детальном исследовании трех рисунков были выявлены изменения,

детали которых в двух первых отпечатках были стабильны, а на третьем

рисунке уже существенно видоизменены. В частности отмеченная на всех 3-х

рисунках деталь, похожая на число “8”, на первых двух рисунках стабильна, а

уже на третьем рисунке основные фрагменты данной детали видоизменены и

уже не возможно ее идентифицировать с ранее взятыми деталями.

Также было произведено сравнительное исследование всех пальцев

правой руки, в результате которого выяснилось, что были видоизменены

фрагменты, в частности на указательном пальце. При проведении первых двух

снятий отпечатков, необходимо отметить, что следы указательного пальца

почти не изменены (см. Рис. 12 и Рис. 13). Однако, при исследовании следов

указательного пальца при третьем снятии отпечатков (см. Рис. 14) уже явно

видны произошедшие изменения. Так, в отмеченных на рисунках фрагментах


127

явно выделяются наложенные фрагменты, которые на третьем рисунке

полностью исчезли и видны только точечные следы.

Рис. 12 Отпечаток указательного

пальца правой руки (22 марта 2018

года).



2018года).



2019года).

Важно подчеркнуть, что в ходе исследования отпечатков пальцев,

обнаружены пальцы, на которых можно даже без детального исследования

заметить не только изменения фрагментов, но и изменения узоров, которые

ярко выражены в частности на большом пальце левой руки (Рис. 15,16,17).


левой руки (22 марта 2018 года).


пальца левой руки (07 мая

2018года).


пальца левой руки (06 мая

2019года).

Вышеописанные изменения в принципе не укладываются в основные и


128

устоявшиеся понятия дактилоскопии, где одним из главных особенностей

является неизменность папиллярных линей пальцев рук человека на

протяжении всей жизни.

Подытоживая выполненные исследования, отметим, что, промежуток

между первыми двумя исследованиями, как можно заметить, составил всего

два месяца. В данном случае при возникновении необходимости

идентифицирования отпечатков, экспертное заключение не могло бы быть

однозначным, в лучшем случае при возможности идентификация могла бы

быть вероятной, что в дактилоскопии не применяется. Третье

дактилоскопирование, которое было выполнено спустя почти год, показало,

что отпечатки в основном видоизменились и данный процесс является

перманентным.

Таким образом, уникальность рассматриваемого экспертного

исследования, позволяет на первом этапе научной работы отметить, что

требуется продолжение исследования отпечатков пальцев изучаемого

индивида в динамике, с целью определения вероятности последующих

изменений, которые в будущем, по всей видимости могут привести к полной

невозможности идентификации исследуемой личности по отпечаткам пальцев.


1. Майлис Н. П. Судебная трасология: Учебник для студентов юридических вузов. —

Москва : Издательство «Экзамен», Право и закон, 2003. — 272 с.

2. Корноухов В. Е, Дактилоскопическая экспертиза: современное состояние и

перспективы развития / В. Е. Корноухов, Ю. Ю. Ярослав, Т. В. Яровенко. — Москва :

Норма: ИНФРА-М, 2011. — 320 с.

3. Отпечатки пальца расскажут о патологиях в организме [Электронный ресурс]. –

Режим доступа: http://mioby.ru/issledovaniya/otpechatki-palca-rasskazhut-o-patologiyax-v-

organizme/

4. Как изменить отпечатки пальцев и возможно ли это? [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://fb.ru/article/410827/kak-izmenit-otpechatki-paltsev-i-vozmojno-li-eto

5. Можно ли изменить отпечатки пальцев? [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

https://info.wikireading.ru/218856

6. Василенко Ю. А. Параллелизм изменений дерматоглифики, эндокринного и

психического статуса в популяции детского населения, проживающего в районах с высокой

антропогенной нагрузкой: дис. … канд. биол. наук / Ставропольский Гос. Университет. -

Ставрополь, 2005.


129

УДК 343.98:159.99

Міхеєва М. Л., завідувач лабораторії КВД


ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СУДОВОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ

ЕКСПЕРТИЗИ СТОСОВНО ПОТЕРПІЛИХ У СПРАВАХ ЗА ФАКТОМ

ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

THEORETICAL ASPECTS OF THE PROBLEMS OF FORENCIC

PSYCHOLOGIST'S EXPERTISE IN RELATION TO VICTIMS OF DOMESTIC

VIOLENCE

Анотація. У публікації розглянуті деякі теоретичні аспекти проблеми судово-психологічної

експертизи потерпілих від домашнього насильства в контексті сучасних законодавчо-правових актах

України. Розкрито особливості даного соціального феномена (психофізіологічні, психологічні,

соціальні, соціокультурні). Позначені деякі підходи вивчення даної проблеми в сучасному науковому

дискурсі. Обґрунтовано необхідність вдосконалення змісту і форми психологічного дослідження

особливостей особистості потерпілих від домашнього насильства.

Ключові слова: домашнє насильство, потерпілий від домашнього насильства, види

домашнього насильства, судово-психологічна експертиза.

Аннотация. В публикации рассмотрены некоторые теоретические аспекты проблемы судебно-

психологической экспертизы потерпевших от домашнего насилия в контексте современных

законодательно-правовых актах Украины. Раскрыты особенности данного социального феномена

(психофизиологические, психологические, социальные, социокультурные). Обозначены некоторые

подходы изучения данной проблемы в современном научном дискурсе. Обоснована необходимость

совершенствования содержания и формы психологического исследования особенностей личности

потерпевших от домашнего насилия.

Ключевые слова: домашнее насилие, потерпевший от домашнего насилия, виды домашнего

насилия, судебно-психологическая экспертиза.

Abstract. The publication discusses some theoretical aspects of the problem of forensic

psychological examination of victims of domestic violence in the context of current legislation of Ukraine.

The features of this social phenomenon (psycho-physiological, psychological, social, socio-cultural) are

revealed. Some approaches to studying this problem in modern scientific discourse are indicated. The

necessity of improving the content and form of psychological research of the personality characteristics of

victims of domestic violence is substantiated.

Key words: domestic violence, victim of domestic violence, types of domestic violence, forensic

psychological examination.

Проблема насильства є однією із найактуальніших соціальних проблем

сучасної української сім’ї. За даними Мінсоцполітики України, у 2013–2018 роках

90 % тих, хто звертався щодо насильства в сім’ї до органів держави, — це були

жінки, 8,5–9 % — чоловіки та 1–1,5 % — діти.

Удосконалення змісту та форм судово-психологічної експертизи потерпілих

від домашнього насильства є необхідною вимогою надійного забезпечення

об’єктивного розгляду кримінальних проваджень передбачених ст. 126–1 КК

України. Згідно ст. 126–1 КК України: «… домашнє насильство, тобто умисне


130

систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства

щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває

(перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або

психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної

залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, — карається

громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або

арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років,

або позбавленням волі на строк до двох років».

Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.126–1 КК

України, є здоров’я особи. Додатковим факультативним його об’єктом можуть

виступати воля, честь, і гідність особи, її психічна недоторканість. Згідно з

приміткою 2 до ст.126, однією із кваліфікуючих ознак даного виду правопорушень є

фізичне, психологічне або економічне насильство. Окрім того, законодавець вказує,

що такі види насильства призводять до фізичних або психологічних страждань,

розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення

якості життя потерпілої особи.

Як випливає з прим. 2 до ст.126 КК України, юридичні ознаки уразливого

стану особи співвідносяться з психологічними параметрами психічної діяльності

особистості, що обмежують її здатність повною мірою усвідомлювати характер своїх

дій, передбачати їх наслідки та керувати ними, приймати самостійне рішення. Тобто,

у психологічному сенсі уразливість особистості передбачає її залежність від когось

(інших осіб) або чогось (життєвих обставин), — що, з правової точки зору, надає

іншій людині можливість маніпулювати потерпілим, вчиняючи відносно нього

психологічний вплив [1].

З 11 січня 2019 року набув чинності Закон № 5294 «Про запобігання та

протидію домашньому насильству». Згідно із законом: «… домашнє насильство —

діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або

економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або

між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими

особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають

(не перебували) у родинних відносинах чи в шлюбі між собою, незалежно від того,

чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому

місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь…» [2].

У теорії та практиці криміналістики насильство в сім’ї розуміється як будь які

умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування

одного члена сім’ї щодо іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні

права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина й наносять йому моральну

шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю [3].

У даному контексті дуже важливим є чітке розмежування насильства в сім’ї

на два види залежно від наслідків такого насильства:

дії, що не мають значного суспільно небезпечного характеру, але

порушують або створюють загрозу порушення прав і свобод особи та мають

наслідком лише вжиття заходів із попередження випадків насильства в сім’ї в

майбутньому;


131

дії, які відповідно до чинного законодавства визнаються

правопорушеннями та мають наслідком притягнення винної особи до

адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності [4].

Призначення органом досудового розслідування/судом судово-психологічної

експертизи за фактом домашнього насильства мотивується тим, що особи, які

постраждалі від насильства, потребують аналізу таких психологічних характеристик,

як індивідуально-психологічні особливості особистості та особливості її

мотиваційної сфери, специфіки її інтелектуальної та емоційно-вольової сфер,

особливості діяльності в ситуації даного правопорушення. Указане дозволить

визначити механізми й характер ступені страждань потерпілого, наявності почуття

страху, тривожності; визначити ступінь самооцінки, невпевненості в собі, залежності

від правопорушника.

Інформативними в експертному дослідженні є ознаки усвідомленості, які

проявляються в здатності підекспертного рефлексувати свої суб’єктивні стани,

ставити явища в досить широкий контекст. Психологічною основою аналізу

юридично значущої ситуації (чи конкретної ситуації взаємодії з підекспертним) є

розуміння того, що психічна діяльність не тільки індивідуальне явище, а й

соціальний психофізіологічний феномен, притаманний усім людям, незалежно від

раси, національності чи статі.

Співвіднесення аналізу психічної діяльності з завданнями судової

психологічної експертизи засновано на виокремленні таких її компонентів:

особистісного, інтелектуального, емоційно-вольового.

Правовим поняттям «потерпілий» у кримінальному провадженні визначається

фізична особа, якій правопорушенням завдано моральної, фізичної, або майнової

шкоди. З метою констатації (або відкидання) наявності шкоди, що нанесена

психічної діяльності, органи досудового розслідування призначають судово-

психологічну експертизу, завданнями якої є встановлення психологічних чинників

особистісних особливостей потерпілого, ступені залежності від іншої особи або

певних життєвих обставин, маніпулювання вольовою діяльністю потерпілого.

У юридичному та психологічному наукових дискурсах, можливо визначити

деякі напрями обговорення даної проблеми:

соціально-правовий аспект проблеми домашнього насильства [3];

соціальні симпатії та антипатії щодо потерпілих від домашнього

насильства [6];

соціально-психологічний аспект домашнього насильства [5];

соціально-психологічні особливості жінок які постраждали від

домашнього насильства [4] та інше.

За результатами аналізу сучасної вітчизняної експертної практики

визначається, що при призначенні судово-слідчими органами психологічних

експертиз у кримінальних провадженнях, передбачених ст.126–1 КК України, на

сьогодні немає розробленої та затвердженої Мін’юстом України відповідної

експертної методики.

Починаючи із січня 2019 року, судово-слідчі органи почали епізодично


132

призначати судово-психологічні експертизи за кримінальними справами,

пов’язаними із домашнім насильством. У теперішній час призначення таких

експертиз набуває систематичного характеру, оскільки поширився зміст фабули

кримінальних проваджень: обставин, пов’язаних із домашнім насильством,

неспроможністю потерпілим від даного виду злочину впоратись самостійно з

припиненням насильства в сім’ї. Наприклад, з початку 2019 року по травень 2019

року в Донецькому НДІСЕ було виконано 3 експертних дослідження по

кримінальним провадженням за злочини, передбаченими ст. 126–1 КК України. В

інших судово-експертних установах МЮ України також має місце зростання

кількості судово-психологічних експертиз, призначених у кримінальних

провадженнях за злочинами, передбаченими ст. 126–1 КК України.

Таким чином, проблема судово-психологічної експертизи потерпілих від

домашнього насильства пов’язана із широким комплексом завдань із розвитку

демократичної, соціальної, правової держави.


1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III: станом на 19 травня 2019

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

2. Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 07.12.2017

№ 5294 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229–19

3. Ениколопов С. Н. Современные проблемы психологии семейного насилия. Домашнее

насилие в отношении женщин: масштабы, характер, представления общества. —Москва :

МАКС–Пресс, 2003. — 187с.

4. Елисеев, Д. И. Жестокое обращение с женщинами как проблема современного

общества. — Москва : Свобода, 2011. — 386 с.

5. Мінакова К. Основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінки —

жертви сімейного насилля // Соціальна педагогіка. — 2005. — № 2. — С. 43–47.

6. Ноур А. М. Насильства в сім’ї в Україні: стан проблеми, пошук шляхів розв’язання.

— [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.


133

УДК 343.9

Мокляк А. С., головний експерт

Полтавського науково-дослідного


України

БІОМЕТРИКА У КРИМІНАЛІСТИЦІ ЯК ОДИН ІЗ МЕТОДІВ ПОКРАЩЕННЯ

РОЗСЛІДУВАННЯ ТА РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНІВ

BIOMETRICS IN CRIMINALISTICS AS ONE OF THE METHODS OF

IMPROVING INVESTIGATION AND CRIMES’ DETECTION

Анотація. У даній статті розглядається актуальність застосування в криміналістиці баз даних

біометрії людини, які дадуть змогу покращити та полегшити розслідування злочинів. Окреслюються

певні переваги використання біометрії в криміналістиці та перспективи застосування.

Ключові слова: криміналістика, біометрія, дактилоскопія, біометричні технології,

дослідження.

Аннотация. В данной статье рассматривается актуальность применения в криминалистике баз

данных биометрии человека, которые позволят улучшить и облегчить расследование преступлений.

Определяются определенные преимущества использования биометрии в криминалистике и

перспективы применения.

Ключевые слова: криминалистика, биометрия, дактилоскопия, биометрические технологии,


Abstract. This article deals with the relevance of the human biometrics databases’ use in

criminalistics, which is able to improve and facilitate crimes investigation. Certain advantages of the

biometrics application in criminalistics and its prospects are determined.

Key words: criminalistics, biometrics, fingerprinting, biometric technologies, research.

Одним з основних завдань, які вирішуються в криміналістиці за

допомогою застосування технічних засобів є швидке та повне розкриття

злочинів. Ці засоби використовуються для виявлення, фіксації, вилучення,

накопичення, обробки і використання інформації, що міститься в слідах на

місці злочину, також їх попереднє й експертне дослідження.

Як відомо, на розкриття й наукове обґрунтування способів доказування

в скоєнні злочинів впливає дуже багато чинників. Успішна боротьба зі

злочинністю неможлива без тісної взаємодії слідчого, оперативно-розшукових

та експертних підрозділів. Це зумовлено тим, що слідчий, оперативно-

розшукові та експертно-криміналістичні підрозділи мають специфічні,

притаманні тільки їм засоби розкриття злочинів, і важливо, щоби ці засоби

застосовувалися не поодиноко, а в комплексі.

Враховуючи стрімкий науково-технологічний та інформаційний

розвиток сьогодення засоби, що використовують криміналісти в практиці

дещо втратили актуальність і потребують покращення. Впровадження


134

сучасних новітніх засобів сприятиме більш ефективному використанню

комп’ютерних технологій, що надасть змогу експертам-криміналістам,

фіксувати та обробляти інформацію в найкоротші терміни без проведення

складних лабораторних досліджень.

Метою роботи було висвітлення альтернативного методу отримання

біологічної інформації для ідентифікації особи в криміналістиці, що

допомогло б збільшити якість та ефективність проведення ідентифікації.

Дактилоскопічна експертиза, як і раніше, залишається найпоширенішим

видом криміналістичних дослідження, зважаючи на те, що відбитки пальців

рук –це «традиційна складова» місця події за багатьма видами злочинів. Крім

того, вони є джерелом цінної криміналістичної інформації, зокрема про особу,

що їх залишила, про час та особливості механізму слідоутворення (окремі

обставини злочинної події, а також анатомічні і функціональні ознаки певної

особи). З огляду на це напрям потребує активного розвитку з метою

підвищення ефективності діяльності експертів.

Для встановлення співпадіння пальців рук у криміналістиці повноцінно

функціонує автоматична ідентифікаційна дактилоскопічна система (АДІС),

яка аналізує ознаки в закодованих слідах, перевіряє їх по десятках тисяч

відбитків, внесених до масиву даних, та видає список найбільш схожих

відбитків, які потім перевіряються оператором власноруч. За даними

дактилоскопічної реєстрації є можливість встановити особу невпізнаного

трупу, розшукати осіб, що зникли безвісти, встановити особу, причетну до

вчинення кримінального правопорушення.

Практикою нагромаджено певний позитивний досвід застосування

комп’ютерних технологій для фіксації й обробки криміналістично значущої

інформації та використання отриманих результатів у процесі виконання

завдань кримінального судочинства [1, с. 3–4].

На сучасному етапі розвитку криміналістичних лабораторій системи

МВС України стрімко почала оновлюватись техніка та збільшилось

фінансування, щодо закупівлі необхідного обладнання та реактивів. Так, за

останні два роки в більшості Науково-дослідних експертно-криміналістичних

центрах МВС України, зокрема, у дактилоскопічних лабораторіях були

встановлені уніфіковані дактилоскопічні бокси «ДАКТОБОКС ЕКСПЕРТ

100», «DFC100-DFC200». Заміна старого й закупівля нового обладнання не

лише покращила швидкість виконання експертних завдань, а й підвищила

рівень якості виявлення слідів рук. Стандартизація нових приладів, дозволяє

використовувати висновки експертів у якісно новому рівні доказування де

ймовірність хибного висновку буде зводитися виключно до людського

фактору.

Однак, заміна нового обладнання не завжди є ознакою зміни менш


135

ефективних методів дослідження на більш якісні та ефективніші. Особливу

увагу працівників поліції направлено на якість виявлення, зібрання та обробки

дактилоскопічної інформації осіб, причетних до вчинення злочину при огляді

місця події використання ними старих методів [2].

Одним із таких можна назвати застарілість способів

дактилоскопіювання. На нашу думку, очевидність того, що даний метод

містить велику кількість недоліків, починаючи від застосування фарби з

валиком до витраченого часу, є беззаперечною. Тому, у криміналістичну

практику як правоохоронних органів, що отримують дактилоскопічні відбитки

(відтиски) від осіб, так і для експертних установ, що ведуть облік по ним,

необхідно використовувати досвід зарубіжних країн в експертній практиці, що

базується на використанні криміналістами біометричних методів ідентифікації

особи за допомогою спеціального сканера для дактилоскопування, що

покращить якісь дактилокат та заощадить час співробітників.

У наш час біометричні методи ідентифікації особи стають усе більш і

більш актуальною технологією. Перевага біометричних систем ідентифікації,

у порівнянні з традиційними підходами, полягає в тому, що ідентифікується

не зовнішній предмет, що належить людині, а власне сама людина.

Узагальнено технології розпізнавання особи, грунтовані на особливостях

фізіології й анатомії людини, її поведінки і звичок називаються

біометричними.

Методи біометричної автентифікації поділяються на статичні та

динамічні. Статичні методи використовують наступні фізіологічні

характеристики людини: відбитки пальців, форма долоні, малюнок вен

на долоні чи пальцях руки, малюнок райдужної оболонки ока, малюнок

кровоносних судин сітківки ока, двовимірне або тривимірне зображення

форми обличчя, термографія обличчя, руки або пальця, ДНК та інші методи.

Динамічні ж методи використовують поведінкові характеристики людини при

виконанні різних рухів [2].

Не всі з перечислених методів є в однаковій мірі зручними. Дубчак

О. В. вважає [3], що системи розпізнавання за сітківкою або райдужною

оболонкою ока або за відбитками пальців незручні на практиці через жорсткі

вимоги до порядку сканування відповідних біометричних характеристик

людини. Крім того, на його думку, користувачі дактилоскопічних систем

розпізнавання стурбовані гігієнічністю процесу, а систем розпізнавання за

радужною оболонкою — жорсткими вимогами до рухів і ступеня видимих

деяких значимих частин ока. Цей автор вважає, що способи розпізнавання за

обличчям особи та її голосом мають відчутну перевагу: відеоохоплення й

аудиозапис не вимагають фізичного контакту користувача із системою й

ретельного позиціонування перед реєструючим сенсором [3].


136

Але найбільш широко вживаним на даний час є пристрої й методи

ідентифікації особи по відбитку пальця. У їх основі лежить унікальність

малюнка папілярних візерунків пальців кожної людини.

Біометричні технології на сьогодні мають найбільшу кількість

напрямків використання та застосувань з усіх біометричних технологій. Це

обумовлено невисокою вартістю порівняно з іншими методами біометричної

ідентифікації, а також високою точністю у зв’язку з незмінністю біометричної

ознаки. Основними причинами популярності методів розпізнавання за

відбитками пальців є:

успішність їх використання в різних криміналістичних, урядових

та цивільних установах;

той факт, що злочинці часто залишають відбитки пальців на місці

злочину;

наяність великих спадкових баз даних;

доступність компактних та недорогих пристроїв для зняття

відбитків пальців.

У їх основі лежить унікальність малюнка папілярних візерунків пальців

кожної людини. На даний момент існує декілька алгоритмів ідентифікації

особи по відбитках пальців. Як правило, їх принцип грунтується на порівнянні

відбитків по їх унікальних елементах — точках галуження і злиття папілярних

ліній, ширині гребенів і западин і так далі.

В інших галузях використання біометричних технологій на основі

дактилоскопії є дуже популярними. Відбиток, отриманий за допомогою

спеціального сканера, датчика або сенсора, перетворюється в цифровий код і

порівнюється з раніше введеним еталоном.

Процес ідентифікації триває секунди й не вимагає зусиль. Сам пристрій

займає мало місця. Але ідентифікація за відбитком пальця має один недолік.

Приблизно у 1 % людей пальці не можуть бути оброблені біометричною

системою. Тобто, у них або немає відбитків, або вони мають такий вигляд,

який неможливо перетворити в цифровий код.

Проблема пошкодження (поріз, опік) пальця вирішується просто. Якщо

пошкодження не носить «складний» характер (папілярний узор відновлюється

повністю), тоді систему необхідно лише «переучити» розпізнавати палець. На

випадок, якщо палець пошкоджений серйозно, як правило, реєструється

«резервний» відбиток (один або декілька, інколи для простоти реєструються

відразу всі відбитки).

Слід зазначити, що між дактилоскопуванням (зняттям відтисків із

пальців) і скануванням є істотна різниця. Вона полягає не в тому, що при

скануванні відбувається автоматизація всього процесу, а в тому, що при

скануванні відбитків пальців, замість збереження повного зображення


137

папілярного узору, зберігається лише інформація про декілька характерних

точок папілярного узору. Причому відновити повний образ відбитка пальця за

збереженою інформацією неможливо. Остання обставина стала вирішальним

чинником для широкого поширення сканування відбитків пальців серед

цивільного населення [4].

Економічна виправданість застосування нових біометричних технологій

у правоохоронній діяльності визначається ще й тим, що використання

подібних техніко-криміналістичних засобів дозволить вирішити ряд назрілих

проблем: забезпечити можливість більш високої міри захисту паспортно-

візових (ідентифікаційних) документів за рахунок використання надійних і

точних технологій ідентифікації людини; зменшити масштаби незаконної

міграції; запобігти ряду шахрайських дій, що здійснюються у фінансовій сфері

(у кредитуванні, страхуванні, оподаткуванні й тому подібне); підвищити

рівень особистої і громадської безпеки.

Реалізація концепції біометрії людини в правоохоронній діяльності

бачиться у двох основних напрямах: перше — це значне розширення що

враховуються в системі криміналістичної реєстрації біометричних параметрів

людини (за рахунок таких параметрів, як ДНК, райдужна оболонка ока, хода,

голос та ін.); друге — державна реєстрація населення на основі біометричних

параметрів людини і відображення цих даних у паспортно-візових

документах.

Отже, можна зробити висновок, що використання в практиці розкриття

й розслідування злочинів нових інформаційних технологій, до яких

відносяться технології, засновані на біометрії людини, є реальністю

сьогоднішнього дня, економічно виправдано й дозволить значною мірою

підвищити ефективність роботи слідчих, оперативних і експертно-

криміналістичних підрозділів міністерства внутрішніх справ.


1. Бирюков В. В. Научные и практическиеосновы использования компьютерных

технологий для фиксации криминалистически значимой информации: монография /

В. В. Бирюков; науч. ред. И. В. Попов. — Луганск: РИО ЛАВД, 2002. — 264 с.

2. Общая характеристика биометрических технологий. Основные группы

биометрических идентификаторов и технологий [Електронний ресурс] // ООО Биолинк

Солюшенс, 2007. — Режим доступу: http://www.biolink.ru/technology/biometric.php.

3. Дубчак О. В. Аналіз ефективності та надійності методів біометричної аутентифікації /

О. В. Дубчак, Ю. О. Максімов // Materialy VІ Mezinarodni vedecko-prakticka konference «Veda

a vznik — 2010/2011». — Praha: Publishing House «Education and Science» s.r.o., 2011. — Dil

16 — С. 73–77.

4. Биометрические системы контроля доступа — новый уровень безопасности

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ekeyrus.ru.


138

УДК 336.747.5: 004.738.5

Пашковська О. В., головний судовий експерт




СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ОФОРМЛЕННЯ ТА ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЇ З

ЕЛЕКТРОННИМИ ГРОШИМА

ESSENCE, FEATURES OF EXECUTION AND ACCOUNTING OF OPERATIONS

WITH ELECTRONIC MONEY

Анотація. У статті розглянуто поняття, сутність та ознаки електронних грошей із погляду їх

правової регламентації в Україні. Проаналізовані функції основних учасників щодо випуску,

використання та погашення електронних грошей, а саме: Банку — здійснює емісію електронних

грошей у національній валюті та погашає електронні гроші на вимогу пред’явника; Агента з

розповсюдження — надає електронні гроші користувачу з моменту внесення користувачем готівкових

коштів у касу або ініціювання переказу безготівкових коштів; Агента з поповнення — приймає від

користувачів кошти для поповнення електронними грошима насамперед оплачених карток або

електронних пристроїв, до яких дають доступ наперед оплачені картки, ініціює переказ коштів,

отриманих від користувачів для поповнення електронними грошима електронних пристроїв, на

рахунок емітента; Агента з розрахунків — приймає грошові кошти від користувачів в обмін на

готівкові та безготівкові кошти; Торговців — приймають електронні гроші як засіб платежу в гривнях

та використовують їх виключно для обміну на безготівкові кошти; Користувачів — отримують та

пред’являють до погашення в обмін на готівкові та безготівкові кошти (суб’єкти господарювання —

лише на безготівкові). Досліджено специфіку документування та механізм обліку операцій з емісії та

поповнення користувачами — суб’єктами електронного гаманця.

Ключові слова: електронні гроші, план рахунків, документування, електронний пристрій,

банк, емітент, платіжна організація, платіжна система, агенти, користувачі, торговці.

Аннотация. У статье рассмотрено понятие, сущность и признаки электронных денег с точки

зрения их правовой регламентации в Украине. Проанализированы функции основных участников

относительно выпуска, использования и погашения электронных денег, а именно: Банка —

осуществляет эмиссию электронных денег у национальной валюте и погашает электронные деньги по

требованию предъявителя; Агента по распространению — предоставляет электронные деньги

пользователю с момента внесения пользователем наличных средств у кассу или инициирование

перевода безналичных средств; Агента по пополнению — принимает от пользователей средства для

пополнения электронными деньгами в первую очередь оплаченных карточек или электронных

устройств, к которым дают доступ заранее оплаченные карточки, инициирует перевод средств,

полученных от пользователей для пополнения электронными деньгами электронных устройств, на счет

эмитента; Агента по расчетам — принимает денежные средства от пользователей в обмен на наличные

и безналичные средства; Торговцев — принимают электронные деньги как средство платежа в гривнах

и используют их исключительно для обмена на безналичные средства; Пользователей — получают и

предъявляют к погашению в обмен на наличные и безналичные средства (субъекты ведения хозяйства

— лишь на безналичные). Исследована специфика документирования и механизм учета операций из

эмиссии и пополнения пользователями — субъектами электронного кошелька.

Ключевые слова: электронные деньги, план счетов, документирование, электронное

устройство, банк, эмитент, платежная организация, платежная система, агенты, пользователи,

торговцы.


139

Abstract. The article discusses the concept, nature and characteristics of electronic money in terms of

legal regulation in Ukraine. Analyzed the main features of participants to issue, use and repayment of

electronic money, namely the Bank — it issues electronic money in the national currency and repay on

demand electronic money holder; Agent distribution — gives the user electronic money after entering a user of

cash in cash or cashless funds transfer initiation; Agent replenishment — takes users to replenishing the

electronic money primarily paid cards or electronic devices which give access prepaid card initiates the

transfer of funds received from users of electronic money to replenish the electronic devices, at the expense of

the issuer; Agent calculations — take money from people in exchange for cash and non-cash costs; Merchants

— accept electronic money as a means of payment in rubles and use them only in exchange for non-cash

assets; Users — receive and submit to maturity in exchange for cash and non-cash funds (undertakings — only

non-cash). Investigated the specificity and mechanism of documenting accounting operations and

replenishment emission users — private electronic wallet.

Keywords: electronic money, chart of accounts, documentation, electronic device, bank, issuer,

payment organization, payment system agents, users, traders.

Електронні гроші (electronic money, e-money) є однією з найважливіших

економічних категорій сучасності науки про гроші, банк і кредит. У середині

90-х років ХХ сторіччя вони почали активно вводитися в обіг електронними

розрахунково-платіжними системами та іншими комерційними структурами,

що функціонують у глобальній мережі Інтернет у режимі реального часу (on-

line).

За оцінками НБУ, у 2017 році обсяг операцій з електронними грошима

становив 2,9 мільярди гривень. Для порівняння у 2015 році — 3,2 мільярди

гривень, у 2016 році — 2,99 мільярди гривень. Це приблизно 0,35 % від усіх

безготівкових операцій в Україні. Водночас, за останні три роки зросла сума

випущених електронних грошей із 31 до 60 мільйонів гривень. Незважаючи на

те, що електронні гроші є порівняно новим платіжним засобом для України,

розрахунки з їх використанням успішно здійснюються багатьма українськими

компаніями.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» [1]

визначає електронні гроші як одиниці вартості, які зберігаються на

електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент,

особами і є грошовими зобов’язаннями емітента, що виконуються в готівковій

або безготівковій формі.

Директива Європейського Парламенту та Ради Європи «Про

започаткування та здійснення діяльності установами — емітентами

електронних грошей та пруденційний нагляд за ними» [2] містить визначення

електронних грошей як електронно, у тому числі магнетично, накопиченої

грошової вартості, яка представлена вимогою до емітента, і яка після

отримання коштів випускається з метою здійснення платіжних трансакцій і

приймається фізичною або юридичною особою, що не є емітентом

електронних грошей.

З огляду на статтю 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ


140

коштів в Україні» в Листі НБУ «Про особливості здійснення операцій з

електронними грошима» [7] зазначається, що електронні гроші як засіб

здійснення платежів, що приймаються обмеженим колом осіб та надаються

емітентом в обмін на готівкові та безготівкові кошти, відповідно до законів

України не вважаються валютними цінностями та грошовими коштами. Також

суб’єкт господарювання, який приймає електронні гроші як оплату платежу за

товари, роботи, послуги, має право використовувати отримані електронні

кошти виключно для обміну на безготівкові кошти або повертати їх

користувачам у разі повернення ними відповідно до Закону України «Про

захист прав споживачів» товарів, придбаних за електронні гроші.

Тобто електронні гроші — це платіжний інструмент, якому притаманні

(залежно від схеми реалізації) властивості як готівкових грошей, так і

традиційних платіжних інструментів (чеків, переказів, банківських карток

тощо). З готівкою їх поєднує можливість здійснення платежів поза

банківською системою; з традиційними платіжними інструментами —

можливість розрахунків у безготівковій формі через рахунки, відкриті в

кредитних установах.

Використанням електронних грошей вважається сукупність відносин

між емітентом, оператором, агентами, торговцями та користувачами щодо

здійснення випуску, розповсюдження, розрахунків, обміну, погашення

електронних грошей та поповнення електронними грошима електронних

пристроїв.

Згідно з нормами статті 15 Закону України «Про платіжні системи та

переказ коштів в Україні» [1] та пункту 1.4 Положення «Про електронні гроші

в Україні» [3], випуск електронних грошей в Україні мають право здійснювати

лише банки. Банк має право надавати своїм клієнтам, зокрема шляхом

укладення з юридичними особами агентських договорів, такі фінансові

послуги у сфері використання електронних грошей:

— розповсюдження електронних грошей;

— здійснення обмінних операцій з електронними грошима;

— надання засобів поповнення електронними грошима електронних

пристроїв;

— приймання електронних грошей в обмін на готівкові/безготівкові

кошти.

Випуск електронних грошей здійснюється шляхом їх надання

користувачам або комерційним агентам в обмін на готівкові або безготівкові

кошти. Банк, що здійснює випуск електронних грошей, номинованих лише в

гривнях, законодавець називає емітентом, який у подальшому зобов’язаний

погашати випущені ним електронні гроші на вимогу користувача.

Електронні гроші є випущеними з часу їх завантаження емітентом або


141

оператором на електронний пристрій, що перебуває в користувача або агента.

Для виконання операційних та інших технологічних функцій, які забезпечують

використання електронних грошей, емітент має право залучати інших

юридичних осіб — резидентів. Операційні чи інші технологічні функції при

здійсненні операцій з електронними грошима може виконувати оператор на

підставі договору з емітентом. Тому в разі, якщо оператор уклав договір із

банком, електронні гроші вважаються випущеними з часу їх завантаження

оператором на електронний пристрій користувача або агента, який може

перебувати фізично як у користувача/агента, так і в приміщенні оператора,

залежно від технології обігу інформації щодо права користувача/агента на

електронні гроші.

Користувачем електронних грошей є фізична особа або суб’єкт

господарювання, який є власником електронних грошей і має право

використовувати їх для придбання товарів і здійснення переказів іншим

користувачам — фізичним особам з урахуванням обмежень, встановлених

Положенням «Про електронні гроші в Україні» [3]. Зокрема пункт 2.4

вказаного Положення установлює обмеження щодо суми електронних грошей

на електронному пристрої, що перебуває в користувача: для поповнюваних

електронних пристроїв сума не повинна перевищувати 14000 гривень, а для не

поповнюваних електронних пристроїв ця сума не повинна перевищувати 4000

гривень. Але для суб’єктів господарювання, які приймають від користувачів

електронні кошти як оплату платежу за товари, роботи, послуги, зазначеними

вище нормативно-правовими актами не встановлено обмежень щодо суми

електронних грошей, яка може перебувати на електронному пристрої. У

такому разі суб’єкти господарювання виступають як отримувачі електронних

грошей шляхом їх приймання від користувачів за оплату товарів, робіт, послуг.

Таких суб’єктів пункт 1.3 Положення «Про електронні гроші в Україні» [3]

визначає торговцями, які зареєстровані відповідно до законодавства України та

на підставі договору, укладеного з емітентом або агентом розрахунків,

приймають електронні гроші як засіб платежу за товари. Водночас ці торговці

можуть бути й користувачами, які за безготівкові кошти купують електронні

кошти для здійснення оплати господарських, виробничих потреб з

урахуванням обмежень, установлених зазначеними вище законодавчими

актами. Отже, банк-емітент має розділяти функції цих суб’єктів

господарювання і відкривати їх окремі облікові записи — як торговцям та як

користувачам.

Торговці мають право отримувати електронні гроші та пред’являти їх до

погашення лише в обмін на безготівкові кошти. Отримані електронні гроші

торговці мають право використовувати виключно для обміну на безготівкові

кошти або повертати електронні гроші користувачам у разі повернення ними


142

відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» товарів,

придбаних за електронні гроші».

На відміну від суб’єкта господарювання — торговця фізична особа як

користувач має право використовувати електронні гроші не лише для

здійснення оплати за товари, роботи й послуги, а і для переказу електронних

грошей іншим фізичним особам. Фізична особа має право отримувати

електронні гроші та пред’являти їх до погашення в обмін на готівкові або

безготівкові кошти.

З метою запобігання використанню фінансової системи для відмивання

«брудних» коштів та фінансування тероризму, зокрема використанню

електронних грошей для ухилення від оподаткування та державного контролю,

запроваджено суму готівкових коштів, яку фізична особа може отримати через

платіжний пристрій в обмін на електронні гроші з використанням наперед

оплаченої картки багатоцільового використання. Ця сума становить до 500

гривень на день і не більше 4000 гривень протягом одного місяця. Такі ж саме

розміри сум коштів за допомогою електронних грошей фізичні особи можуть

переказувати іншим користувачам — фізичним особам — з використанням

наперед оплачених карток багатоцільового використання. Крім того, пунктом

2.4 Положення «Про електронні гроші в Україні» [3] визначено суму,

відповідно до якої користувачі мають право використовувати електронні гроші

для здійснення розрахунків за допомогою електронного пристрою, який

поповнюється й перебуває в розпорядженні користувача в сумі до 62000

гривень протягом календарного року. До розрахунку цієї суми не включаються

електронні гроші, погашені на вимогу користувача протягом календарного

року. Пунктом 15.4 статті 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ

коштів в Україні» [1] передбачено такі види агентів у сфері електронних

грошей, як агент із розповсюдження, агент із поповнення, агент з обмінних

операцій, агент із розрахунків. При цьому агент із розповсюдження здійснює

надання електронних грошей користувачам без зобов’язання щодо їх

погашення; агент із поповнення надає користувачам засоби поповнення

електронними грошима електронних пристроїв; агент з обмінних операцій

обмінює елеронні кошти, випущені однією особою, на електронні гроші іншої

особи; агент із розрахунків приймає електронні гроші в обмін на

готівкові/безготівкові гривні. Агентом із розрахунків може бути виключно

банк і небанківська фінансова установа, що має ліцензію на переказ грошей без

відкриття рахунків, видану Національним банком України. Цей агент не має

права передавати свої повноваження за агентським договором іншим суб’єктам

господарювання.

Обіг електронних грошей обмежений певною платіжною системою.

Переказ в Україні може здійснюватися за допомогою внутрішньодержавних та


143

міжнародних платіжних систем. У статті 1 Закону України «Про платіжні

системи та переказ коштів в Україні» [1] передбачено, що платіжна система —

платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що

виникають між ними під час проведення переказу коштів. Проведення переказу

коштів є обов’язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Платіжна організація — юридична особа, що визначає правила роботи

платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності

платіжної системи та несе відповідальність згідно з цим Законом та договором.

Учасниками платіжної системи в Україні мають право бути банк, що має

банківську ліцензію Національного банку України, а також небанківська

фінансова установа, яка має ліцензію Національного банку України на переказ

коштів без відкриття рахунків, які уклали договори з платіжною організацією

відповідної системи.

Платіжні організації платіжних систем, учасники платіжних систем та

оператори послуг платіжної інфраструктури мають право здійснювати

діяльність в Україні виключно після їх реєстрації шляхом внесення відомостей

про них до Реєстру. За даними Національного банку України, платіжними

системами, з використанням яких здійснюються операції з електронними

грошима, є: «FORPOST», MasterCard, Visa, «МАКСИ», «ПРОСТІР», «ГЛОБАЛ

МАНІ», «ЕЛЕКТРУМ».

Організація раціонального документообігу відіграє значну роль у

достовірності та своєчасності відображення інформації на рахунках

бухгалтерського обліку, а також складання в подальшому достовірної

аналітичної звітності відповідно до потреб користувачів. Кожен факт

господарської діяльності, який відображається в обліку, повинен

підтверджуватися первинним документом.

Специфікою документування операцій з електронними грошима є її

здійснення в електронному вигляді, адже електронні гроші найчастіше

використовуються в мережі Інтернет для здійснення он-лайн платежів за

товари чи послуги.

Для засвідчення придбання або погашення електронних грошей

використовуються акт приймання-передачі електронних грошей, який містить

інформацію про кількість електронних грошей та комісію з їх придбання чи

погашення. Роль первинного документу щодо операцій з електронними

грошима в системі електронних грошей, як правило, виконує виписка (звіт) із

системи електронних грошей, у якій відображаються всі виконані операції з

електронним гаманцем всередині електронної платіжної системи.

Використання електронних грошей як у покупця і продавця починається

з укладання договору про надання послуг за операціями з електронними

грошима, який укладається під час реєстрації в системі електронних грошей.


144

Надходження та вибуття електронних грошей оформлюється як специфічними

документами — акт приймання-передачі електронних грошей, виписка із

системи електронних грошей, так і суміжними документами, які складаються

для оформлення банківських чи товарних операцій.

Пункт 1.5 Положення «Про електронні гроші в Україні» [3] зобов’язує

емітента електронних грошей вести облік коштів, які надходять від

користувачів та/або агентів як оплата електронних грошей на окремому

рахунку емітента за кожною платіжною системою та за кожним видом

електронного пристрою. Безпосередній порядок відображення по даним

аналітичного та синтетичного обліку Банку операцій з електронними грошима,

а також контроль за своєчасним та повним відображенням цих операцій у

Головній книзі виконується згідно з внутрішними нормативними документами

банку, зокрема Обліковою політикою банку, Правилами організації

бухгалтерського обліку та контролю операцій. Як правило, облік коштів, які

надходять від агентів, користувачів як оплата за електронні гроші здійснюється

на окремому рахунку 2904 «Зобов’язання банку за випущеними електронними

грошима». Так, згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України

[4], за кредитом рахунку 2904 у кореспонденції з дебетом рахунків: 2650

«Кошти на вимогу небанківських фінансових установ», 2600 «Кошти на

вимогу суб’єктів господарювання», 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб»,

2605 «Кошти на вимогу суб’єктів господарювання для здійснення операцій із

використанням платіжних карток», 2625 «Кошти на вимогу фізичних осіб для

здійснення операцій із використанням платіжних карток», 2655 «Кошти на

вимогу небанківських установ для здійснення операцій із використанням

платіжних карток», 1001 «Банкноти та монети в касі відділень банку», 1002

«Банкноти та монети в касі відділень», 1004 «Банкноти та монети в

банкоматах», проводяться суми коштів, які надходять від Агентів,

Користувачів в обмін на випущені банком електронні гроші. Крім того,

відображається комісійна винагорода за послуги Банку за бухгалтерським

проведенням: дебет 2650, 2600, 2620, 2655, 1001, 1002, 1004, 2605, 2625, 2655

кредит 6141 «Інші процентні доходи». За дебетом рахунку 2904 проводяться

суми виконання зобов’язань банку з погашення випущених ним електронних

грошей.

Згідно з доповненнями до Інструкції про застосування Плану рахунків

бухгалтерського обліку [6] для обліку підприємством та небанківською

установою, електронних грошей, номінованих у національній валюті,

впроваджено окремий однойменних субрахунок 335 в складі рахунку 33 «Інші

кошти». На субрахунку 335 «Електронні гроші, номіновані в національній

валюті» відображаються операції з електронними грошима, які здійснюються

комерційними агентами та користувачами, відповідно до нормативно-правових


145

актів Національного банку України та правил використання електронних

грошей, узгоджених із Національним банком України.

У бухгалтерському обліку поповнення платіжної або мобільної старт-

картки (електронного гаманця) відображається записом: Дебет 335

«Електронні гроші, номіновані в національній валюті» Кредит 311 «Поточні

рахунки в національній валюті». За поповнення платіжної картки стягується

комісія: Дебет 92 «Адміністративні витрати» Кредит 333 «Грошові кошти й

дорозі в національній валюті». Оплата товарів за допомогою електронного

гаманця з платіжної картки здійснюється підзвітною особою: Дебет 372

«Розрахунки з підзвітними особами» Кредит 335 «Електронні гроші,

номіновані в національній валюті». У разі безпосереднього придбання товару

карткою з використанням електронних грошей застосовується субрахунок 372,

а використання субрахунка 335 суттєво обмежена, оскільки згідно з

Інструкцією про застосування Плану рахунків [5], рахунки 30 «Готівка», 31

«Рахунки в банках», 33 «Інші кошти» не кореспондують із рахунками класу 2

«Запаси», рахунок 33 не кореспондує з рахунком 64 «Розрахунків за податками

і платежами», щоби відобразити ПДВ у складі вартості придбаних товарно-

матеріальних цінностей. З погляду фінансового обліку субрахунок 335

використовується для відображення інформації про електронні гроші як такі,

що записані, тобто зберігаються на електронному платіжному засобі та

використовуються суб’єктом господарювання в обмін на безготівкові кошти та

лише для розрахунків за товари в електронному вигляді.

Електронні гроші слід відрізняти від таких засобів платежу, як дисконтні

карти, подарункові картки, електронні квитки для проїзду в транспорті, які

приймаються для оплати винятково їхніми емітентами. Використання такого

платіжного інструмента не означає здійснення нового платежу. Реальний

платіж здійснюється в момент купівлі або поповнення такої карти. Її

використання не спричиняє нових грошових потоків і є простим обміном

інформації про спожиті товари або послуги.

Отже, сутність електронних грошей полягає в зберіганні грошової

вартості на електронних носіях. Їх обіг відбувається за допомогою

комп’ютерних мереж, Інтернету, платіжних карток, електронних гаманців і

пристроїв, що працюють з електронними картами.

Електронні гроші характеризуються загальними ознаками грошей,

зокрема, вони є засобом платежу та самостійним об’єктом цивільних прав.

Особливостями електронних грошей є: електронні гроші зберігаються на

електронному пристрої; випуск електронних грошей може здійснювати

виключно банк; обіг електронних грошей обмежений певною платіжною

системою; електронні кошти є грошовими зобов’язаннями особи, яка їх

випускає. За своєю природою електронні гроші є кредитними


146

зобов’язаннями банку, який їх випустив, розрахуватись із користувачем

(власником) традиційними формами грошей.


1.Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2011

№ 2346-ІІІ // «Комп’ютерна система «Парус Консультант».

2. Директива Європейського Парламенту та Ради Європи «Про започаткування та

здійснення діяльності установами — емітентами електронних грошей та пруденційний

нагляд за ними» від 16.09.1999 № 2009/110/ЄС // «Комп’ютерна система «Парус


3. Положення «Про електронні гроші в Україні», затверджено Постановою Правління

Національного банку України від 04.11.2010 N 481, реєстрація в Міністерстві юстиції

України 24.12.2010 № 1336/18631 // «Комп’ютерна система «Парус Консультант»//;

4. План рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджено Постановою

Правління Національного банку України від 11.09.2017 № 89 // «Комп’ютерна система


5. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських

операцій підприємств і організацій, затверджено наказом Міністерства фінансів України від

30.11.1999 № 291, реєстрація в Міністерстві юстиції України 09.12.2011 № 1591

//«Комп’ютерна система «Парус Консультант».

6. Зміни до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з

бухгалтерського обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27.06.2013

№ 627, реєстрація в Міністерстві юстиції України 25.07.2013 № 1242/23774 // «Комп’ютерна

система «Парус Консультант».

7. Лист Національного банку України «Про особливості здійснення операцій з

електронними грошима» від 07.02.2014 № 25–109/5294 // «Комп’ютерна система «Парус



147

УДК 347.948:338.001.36

Пашковська О. В., головний судовий експерт




ВИРІШЕННЯ СУДОВО-ЕКОНОМІЧНОЮ ЕКСПЕРТИЗОЮ ПИТАНЬ,

ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ РОЗРАХУНКОМ РОЗМІРУ ЗБИТКІВ, СПРИЧИНЕНИХ

ПОРУШЕННЯМИ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

SOLUTION BY JUDICIAL ECONOMIC EXAMINATION OF QUESTIONS

CONCERNING THE CALCULATION OF THE SIZE OF DAMAGES WHICH

ARE CREATED BY VIOLATION OF CONTRACTUAL LIABILITIES

Анотація. Розглянуті окремі питання особливостей експертного дослідження з питань

призначення і проведення судових економічних експертиз при розгляді в господарських судах та судах

загальної юрисдикції справ, пов’язаних із визначенням розміру збитків у результаті порушення

договірних зобов’язань. Узагальнено проблемні питання по даній категорії справ. Сформовано по

елементну структуру втрачених потенційних можливостей потерпілої сторони та запропоновано

економічні моделі їх визначення.

Ключові слова: реальні збитки, упущена вигода, недоотримані доходи, економічний збиток.

Аннотация. Рассмотрены отдельные вопросы особенностей экспертного исследования по

вопросам назначения и проведения судебных экономических экспертиз при рассмотрении в

хозяйственных судах и судах общей юрисдикции дел, связанных с определением размера убытков у

результате нарушения договорных обязательств. Обобщены проблемные вопросы по данной категории

дел. Сформировано поэлементную структуру утраченных потенциальных возможностей потерпевшей

стороны и предложены экономические модели их определения.

Ключевые слова: реальный ущерб, упущенная выгода, недополученные доходы,

экономический ущерб.

Abstract. Some issues of peculiarities of expert research on appointment and conducting of judicial

economic examinations are considered at consideration in business courts and courts of general jurisdiction of

cases related to determination of the size of losses as a result of violation of contractual obligations.

Summarized problem questions in this category of cases. The elemental structure of the lost potential

capabilities of the injured party is formed and economic models of their determination are proposed.

Keywords: real losses, lost profits, lost income, economic loss.

Ускладнення господарських відносин суб’єктів підприємницької

діяльності передбачає правове врегулювання основних питань їх взаємодії

щодо встановлення правового режиму їх дій та економічної оцінки результатів

діяльності.

Серед найактуальніших питань, які виникають у процесі

господарювання суб’єктів підприємницької діяльності, є питання, які

виникають у конфліктних ситуаціях між суб’єктами господарювання в процесі

здійснення їх діяльності — питання нанесення збитків у результаті порушення


148

договірних зобов’язань особами суб’єктів господарювання.

Збитки, що виникають при порушенні договірних відносин, повинні

визначатися експертами-економістами виходячи з характеру наслідків

порушення договірного зобов’язання, а не заміну самого порушення.

Характерною особливістю експертного дослідження в справах,

пов’язаних із визначенням розміру недоодержаного доходу є всебічний аналіз

господарської діяльності підприємств, перевірка первинних документів і

розрахунків збитків, що зазнали. Тобто, перед експертом-економістом

ставиться задача ретельно проаналізувати збитки, що виникли з моменту

невиконання договірних зобов’язань до моменту звернення потерпілої сторони

в суд для захисту своїх прав, використовуючи при цьому різні методи, способи

і прийоми експертного дослідження.

Учасник господарських відносин, який порушив господарські

зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської

діяльності, повинен відшкодовувати завдані цим збитки суб’єкту, права або

законні інтереси якого порушено (частина 1 статті 224 ГКУ [1]).

Види втрат управленої сторони визнаються як збитки, а саме:

— зроблені нею витрати,

— втрата або пошкодження її майна;

— не одержані доходи, які вона одержала б у разі належного виконання

зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності

другою стороною (частина 2 статті 224 ГКУ [1]).

Частиною 1 статті 225 ГКУ [1] визначено, що до складу збитків, що

підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське

правопорушення включаються:

— вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена

відповідно до вимог законодавства;

— додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам,

вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені

стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов’язання другою

стороною;

— неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка

зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання

зобов’язання другою стороною.

При визначені розміру збитків, якщо інше не передбачено законом, або

договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов’язання

на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка

зазнала збитків, а в разі якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку,

— на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (частина

3 статті 225 ГКУ [1]).


149

Відповідно частини 2 статті 22 ЦКУ [1] реальними збитками є:

— втрати, які особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням

речі;

— витрати, які особа зробила або мусить зробить для відновлення свого

порушеного права.

Отже, визначення поняття «реальні збитки» в ЦКУ [2] і ГКУ [1] не

співпадає. Економічний збиток — це виражені в грошовій формі фактичні й

можливі витрати, заподіяні економічним суб’єктом унаслідок деструктивного

впливу, а також додаткові витрати на компенсацію збитків.

Виходячи з особливостей поняття «збитки» до компетенції експерта-

економіста при вирішенні питань щодо обґрунтування розміру збитків у

відповідному процесі, належить лише економічна складова, а саме

дослідження операцій із вибуття майна та/або недоотриманих доходів.

При визначенні розміру збитків у вигляді понесених витрат експерту-

економісту необхідно приймати до уваги, що до витрат потерпілої сторони

відносяться фактичні витрати, понесені нею для пред’явлення претензії та які

документально підтверджені. Наприклад, до понесених витрат відносяться:

— витрати по сировині, виробам, паливно-енергетичним ресурсам;

— витрати від браку;

— витрати у вигляді сплаченої кредиторам із вини боржника неустойки

(штрафу);

— витрати у вигляді додатково сплачених відсотків за кредитом;

— витрати у вигляді додатково сплаченої заробітної плати.

На практиці вимоги про відшкодування реальних збитків (збитку)

виглядають цілком переконливо, оскільки їх розмір підтверджується

фактичними витратами, або витратами, які належить провести для

відновлення. Ці витрати повинні бути розраховані й виражені в конкретних

грошових сумах, згідно з калькуляціями, кошторисами або іншими

документами.

Недоодержання прибутку визначається як різниця між ціною реалізації

та повною собівартістю одиниці продукції (робіт, послуг) множенням на

кількість виробленої чи нереалізованої продукції (робіт, послуг).

Кількість невиробленої продукції (робіт, послуг) розраховується залежно

від конкретної ситуації шляхом:

— ділення об’єму недопоставленої продукції на норму її витрат на

одиницю товару (робіт, послуг), якщо мало місце недопостачання

— множенням вартості годинного простою цеху (дільниці, агрегату,

станку і т. д.) на кількість днів (часів) простою.

При вирішенні питання щодо встановленого розміру збитків у вигляді

недоодержаного прибутку (доходу) підлягають дослідженню причини такого


150

недоодержання. Зокрема, експерту-економісту необхідно встановити чи були факти

зменшення обсягу реалізації товарів, робіт, послуг, зміни асортименту продукції, що

виготовляється, та зниження якості продукції.

Крім того, при визначенні упущеної вигоди (недоодержаного доходу) експерт-

економіст повинен також звернути увагу на правильне відображення результатів

проведених розрахунків у бухгалтерському обліку:

— по претензіям, пред’явлених постачальників, підрядникам, транспортним та

іншим організаціям;

— визнаних штрафів, пені.

Збитки, що виникають у цивільно-правових відносинах, повинні визначатись

експертами-економістами виходячи з характеру наслідків порушення договірного

зобов’язання, а не змісту самого порушення, оскільки одинакові порушення можуть

викликами різні наслідки.

При проведенні дослідження з питань, що потребують встановлення розміру

нанесеної шкоди, експерт-економіст повинен визначати лише економічну сторону

шкоди, тобто, розмір втрат, нанесених потерпілій стороні, незалежно від підстав їх

виникнення.

Судова практика, яка існує, не відрізняється одноманітністю, свідчить, що в

переважній більшості суди господарські, загальної юрисдикції відмовляють у

задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, мотивуючи своє

рішення недоведеною, у першу чергу, реальною можливістю отримання упущеної

вигоди та її розміру.

Таким чином, вступаючи в договірні відносини, кожна зі сторін договору

розраховує, що в результаті належного виконання зобов’язань вона одержить

прибуток. У разі, коли договірні зобов’язання не виконуються належним чином, має

місце порушення договору, то основною формою відповідальності за порушення

договірних зобов’язань є відшкодування збитків.


1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436–IV// «Комп’ютерна система


2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІV// «Комп’ютерна система «Парус


3. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних

досліджень та Науково-методичних рекомендацій із питань підготовки та призначення

судових експертиз та експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції

України від 08.10.1998 р. № 53/5, затверджені наказом Міністерства юстиції України від

08.10.1998 р. № 53/5, зареєстровано МЮУ 03.11.1998 за № 705/3145, у редакції наказу

Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5 (зі змінами та доповненнями)//

«Комп’ютерна система «Парус Консультант».

4. Методи, способи та прийоми, які використовуються при проведені судово-

економічних експертиз, реєстраційний код Міністерства юстиції України 11.0.08.


151

УДК 347.948:338.001.36

Пєсков І. В., завідувач Херсонського відділення

Одеського НДІ судових експертиз МЮ України

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛІВ ЛІСОВПОРЯДКУВАННЯ

ПРИ ПРОВЕДЕННІ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ З ПИТАНЬ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

SOME QUESTIONS FOR THE USE OF FORESTRY MATERIALS IN

CONDUCTING JURISDICTIONAL EXAMINATION ON LANDSCAPING

QUESTIONS

Анотація. Автором статті відзначено, що при виконанні судових експертиз з питань

землеустрою, у випадках встановлення відповідності фактичного землекористування державних

лісогосподарських підприємств правовстановлю-вальним документам можливо та необхідно

використовувати матеріали лісовпорядкування.

Проаналізовано норми Земельного та Лісового кодексів України, якими сформовано

відповідну правову основу досліджуваної тематики.

Проаналізовано правову позицію Верховного суду України по досліджуваному питанню..

Ключові слова: закон, судова експертиза, експертні завдання, землеустрій, земельна ділянка,

межі земельних ділянок, лісовпорядкування.

Аннотация. Автором статьи отмечено, что при исполнении судебных экспертиз по вопросам

землеустройства, в случаях установления соответствия фактического землепользования

государственных лесохозяйственных предприятий правовстанавлівающим документам возможно и

необходимо использовать материалы лесоустройства.

Проанализированы нормы Земельного и Лесного кодексов Украины, которыми сформирована

соответствующая правовая основа исследуемой тематики.

Проанализировано правовую позицию Верховного суда Украины по изучаемому вопросу.

Ключевые слова: закон, судебная экспертиза, экспертные задачи, землеустройство,

земельный участок, границы земельных участков, лесоустройства.

Abstract. The author of the article noted that in the course of carrying out forensic examinations on

land management, in cases where the actual land use of state-owned forest enterprises is in accordance with

the legal documents, it is possible and necessary to use materials of forest management.

The norms of the Land and Forestry Codes of Ukraine have been analyzed, which form the

appropriate legal basis for the subject.

The legal position of the Supreme Court of Ukraine on the investigated issue is analyzed.

Keywords: law, forensic examination, expert tasks, land management, land, boundaries of land,

forest management.

Одним із завдань, яке вирішують судові експерти державних судово-

експертних установ при проведенні досліджень з питань землеустрою є

визначення відповідності фактичного землекористування правовстановлю-

вальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та

нормативно-правовим актам.

Для вирішення питань експертизи з питань землеустрою експерту


152

надаються оригінали або завірені якісні копії відповідної

правовстановлювальної документації та документації із землеустрою на

земельні ділянки.

Види документації із землеустрою, в тому числі, які можуть бути надані

на дослідження, визначені статтею 25 Закону України «Про землеустрій»:

- проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж

адміністративно-територіальних одиниць;

- проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж

територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного

призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного,

лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон,

обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів;

- проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і

комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

- проекти землеустрою щодо організації території земельних часток

(паїв);

- технічна документація із землеустрою щодо встановлення

(відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж

частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

- технічна документація із землеустрою щодо поділу та об’єднання

земельних ділянок;

- технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Слід зазначити, що останнім часом на вирішення судової експертизи

ставляться, також завдання по встановленню відповідності фактичного

землеко-ристування державних лісогосподарських підприємств

правовстановлю-вальним документам за умови, що право постійного

користування землею такими підприємствами не було посвідчено державним

актом або іншим документом, що підтверджує це право на раніше надані землі

і будь яка документація із землеустрою щодо відведення зазначених земельних

ділянок не розроблялась.

За умови браку методичного забезпечення щодо проведення судової

експертизи з таких питань необхідно розуміння: чи можливо, для вирішення

поставлених завдань використовувати матеріали лісовпорядкування, у

відповідності до п. 5 «Прикінцевих положень» Лісового Кодексу України (далі

ЛК) у якості правовстановлювальних документів.

Верховний Суд вирішував питання про усунення розбіжностей у

застосуванні зазначеної норми права і в постанові від 24.12.2014 у справі

№6цс14 дійшов такого правового висновку.


153

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на

відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (ст.19

Земельного кодексу України (далі ЗК).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі

рішень органів державної влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим,

Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого

самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення

земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого

самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність

або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти

землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів

природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового

призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків

органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного

середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення

земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади,

Верховної ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної

Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу)

земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними

угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних

ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності

відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні

порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст.21 ЗК).

Згідно з ст.55 ЗК до земель лісогосподарського призначення належать

землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю,

нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового

господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі,

зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до

категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на

сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. ст. 56, 57 ЗК землі лісогосподарського призначення

можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого

самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату

передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського

призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських

та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку

можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і

малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського


154

призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого

самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим

державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим

державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, в яких

створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається

законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті

лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для

потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського

призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання,

надання в користування та передачі у власність.

При цьому, за ст.3 ЗК, земельні відносини, що виникають при

використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про

ліси, якщо вони не суперечать ЗК.

Водночас у ч.2 ст.5 ЛК передбачено, що правовий режим земель

лісогосподарського призначення визначається нормами земельного

законодавства. Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства

при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має

базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами

лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського

призначення є об’єктом земельних правовідносин, то суб’єктний склад і зміст

таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного

законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині

використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення

цих земель саме для ведення лісового господарства, що, за змістом ст.63 ЛК,

полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального

використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням

законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових

земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб

(п.«б» ч.1 ст.164 ЗК).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель

лісогосподарського призначення є нерозривний зв’язок їх використання з

лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення

здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема,

передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та


155

здійснення авторського нагляду за їх виконанням.

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться

органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі

державного земельного кадастру. Державний лісовий кадастр включає: облік

якісного й кількісного стану лісового фонду; поділ лісів на категорії залежно

від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних

випадках); інші показники.

Згідно з ст.7 ЛК ліси, розташовані в межах території України, є

об’єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст.8 ЛК у державній власності перебувають усі ліси, крім

лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної

власності на ліси набувається й реалізується державою в особі Кабінету

Міністрів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних

адміністрацій згідно із законом.

За ст.13 ЗК, до повноважень Кабміну в галузі земельних відносин

належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах,

визначених цим кодексом.

Передання у власність, надання в постійне користування для

нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 га,

що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабміну у

сфері лісових відносин (ст.27 ЛК).

Згідно із ч.2 ст.149 ЗК вилучення земельних ділянок провадиться за

згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів, Ради

міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій,

сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч.9 ст.149 ЗК Кабмін вилучає земельні ділянки державної

власності, які перебувають у постійному користуванні, — ріллю, багаторічні

насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських

потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого,

рекреаційного призначення та суб’єктів господарювання залізничного

транспорту загального користування у зв’язку з їх реорганізацією шляхом

злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного

транспорту загального користування відповідно до закону від 23.02.2012

№4442-VI «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства

залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених

чч.5—цієї статті, та у випадках, визначених ст.150 цього кодексу.

За ст.48 ЛК, у матеріалах лісовпорядкування дається якісна й кількісна

характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового

господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку

проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об’єкта


156

лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства

передбачає екологічно обгрунтоване ведення лісового господарства й

розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють

організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового

господарства визначаються і обгрунтовуються основні напрями організації й

розвитку лісового господарства об’єкта лісовпорядкування з урахуванням

стану та перспектив економічного й соціального розвитку регіону. Матеріали

лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом

виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки

Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з

питань лісового господарства за погодженням, відповідно, з органом

виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища

Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу

виконавчої влади з питань охорони нав¬колишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов’язковими для ведення

лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових

ресурсів.

Згідно з нормами стст.181—184, 202—204 ЗК, законів від 7.07.2011 «Про

Державний земельний кадастр» №3613-VI та від 22.05.2003 «Про землеустрій»

№858-IV дані державного земельного кадастру — це документальне

підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення,

їх розподіл серед власників землі й землекористувачів за категоріями земель, а

також дані про кількісну та якісну характеристику земель, їх оцінку, які

грунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з п.5 «Прикінцевих положень» ЛК до одержання в установленому

порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на

право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами,

що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні

матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на

підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування

аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-

картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, мас-

штаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо

регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом

п.1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт,

затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.86,

планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів

лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти


157

висновку про те, що при вирішенні судово-експертних завдань щодо

відповідності фактичного землекористування державних лісогосподарських

підприємств правовстановлювальним документам необхідно враховувати

положення п.5 «Прикінцевих положень» ЛК і застосовувати матеріали

лісовпорядкування при проведенні судових експертиз (експертних досліджень)

з питань землеустрою.


1. Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-III. Відомості

Верховної Ради України. 2002. № 3-4. Ст.27.

2. Лісовий кодекс України: Постанова ВР № 3853-XII від 21.01.94, Відомості Верховної

Ради України (ВВР), 1994, № 17, ст.99.

3. Про землеустрій: Закон України від 22.05.2003 р. № 858-IV. Дата оновлення:

01.01.2019.

4. Постанова Верховного Суду України від 27 січня 2015 року №21-570а14.


158

УДК 343.148

Петкович П., заместитель директора

Национального центра судебных экспертиз

при Министерстве Юстиции, г. Кишинев,

Республика Молдова

Присэкару В., Национальный центр по

борьбе с коррупцией, г. Кишинев, Республика

Молдова

ПРИНЦИП ОБЪЕКТИВНОСТИ И ПОЛНОТЫ ИССЛЕДОВАНИЯ

В СУДЕБНО-ЭКСПЕРТНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

PRINCIPLE OF OBJECTIVITY AND COMPLETENESS OF RESEARCH

IN FORENSIC EXPERTISE

Аннотация. В статье авторы затрагивают проблемы соблюдения в судебно-экспертной

деятельности (СЭД) принципа объективности и полноты исследования. Выясняют причины разных

подходов судебных экспертов относительно его толкования и применения в процессе производства

экспертиз, а также рассматривают случаи из судебной практики касаемо оценки со стороны защиты и

судьей экспертных заключений по этому поводу. Авторами приводится сравнительный анализ

законодательств разных стран относительно принципа объективности и полноты исследования в СЭД.

Акцент в работе поставлен на необходимость правильного понимания положений данного принципа

самими экспертами и всеми участниками судопроизводства, так как это влияет на восприятие ценности

экспертного заключения как доказательство по делу. Также авторами предлагаются пути решения

рассмотренных вопросов.

Ключевые слова: экспертное заключение, судопроизводство, принцип объективности и

полноты исследования, судебно-экспертная деятельность и доказательство.

Abstract. In this article authors address the issues of respect for the principle of objectivity and the

complete character of research in the work of forensic experts. Find out the reasons for the different

approaches of court experts regarding their interpretation and application in the review process, and also

consider cases from judicial practice on defense appraisal and judge on expert advice on the matter. Authors

report on the comparative analysis of the legislation on the basis of the general principles of the scope and

scope of the work of forensic experts. Emphasis is placed on the need for a proper understanding of the

provisions of this principle by experts themselves and all participants in judicial proceedings, as this affects

the perception of the value of the expert opinion as evidence in this case. The authors also suggest ways to

address the issues discussed.

Keywords: expert opinion, judicial proceedings, principle of objectivity and completeness of the

study, evidence of the activity of forensic experts.

В начале, отметим, что принцип объективности и полноты

исследования в судебно-экспертной деятельности применяется всеми

судебными экспертами, вне зависимости от государства, где они

практикуют. Приводим положения данного принципа, по примеру

содержания в Законе № 68 о судебной экспертизе и статусе судебного


159

эксперта Республики Молдова, ст. 8: «Судебный эксперт осуществляет

свою деятельность добросовестно и проводит исследования в отношении

объектов экспертизы, основываясь на объективной, полной и

разносторонней оценке, применяя для решения поставленных задач

современные достижения науки и техники и выбирая в необходимых

пределах соответствующие исследовательские методы». [3] В Законе

Украины «О судебной экспертизе», приводятся принципы судебно-

экспертной деятельности: «Судебно-экспертная деятельность

осуществляется на принципах законности, независимости,

объективности и полноты исследования» [4]. В Федеральном законе "О

государственной судебно-экспертной деятельности в Российской

Федерации» после перечисления принципов СЭД, приводятся

положения каждого из них[5]. Положения принципа Объективности,

всесторонности и полноты исследований, гласят: «Эксперт проводит

исследования объективно, на строго научной и практической основе, в

пределах соответствующей специальности, всесторонне и в полном

объеме.

Заключение эксперта должно основываться на положениях,

дающих возможность проверить обоснованность и достоверность

сделанных выводов на базе общепринятых научных и практических

данных» [5]

Хотим отметить, что подобные положения можно найти

анализируя законодательство регламентирующее судебно-экспертную

деятельность каждого государства. При этом, на практике далеко не все

субъекты СЭД, а также другие участники судопроизводства правильно

понимают определения названного принципа.

В первом случае, когда судебные эксперты имеют размытое

понимание принципа объективности и полноты исследований, серьезно

страдает качество проведенной судебной экспертизы. Если

рассматривать СЭД с точки зрения философского понятия

«деятельности», отмечается, что эффективная деятельность возможна,

только благодаря познанию окружающей среды, но и само познание

осуществляется в ходе деятельности. Научные исследователи вопроса

СЭД, определяют ее, как вид деятельности включающий в себя

несколько компонентов[2], среди которых важную роль играет

информационное обеспечение. Касаемо принципа объективности и

полноты исследования СЭД, элемент информации о методах и


160

методиках решения экспертных задач имеет решающее значение. Каким

образом, судебный эксперт, приступая к выполнению порученной

экспертизы, узнает о последних современных эффективных методах и

методиках решения экспертных задач, в условиях неупорядоченного

массива научных активов по научным и судебно-экспертным вопросам.

Во многих государствах действуют координационные /верховные

методические советы по судебной экспертизе и экспертным

исследованиям, которые должны постоянно анализировать действующие

методики своевременно заменять их на более эффективные, наглядно-

убедительные и научно обоснованные. Там, где такого органа нет,

судебным экспертам приходится трудно и нередко пользуются старыми

методическими рекомендациями, далеко несоответствующие решаемым

задачам, либо выбирает на свое усмотрение метод, чаще всего, который

не был никем проверен и не является адаптированным к СЭД. На

последствиях такого подхода к выполнению судебных экспертиз, в

данной работе не будем останавливаться, их нетрудно представить,

отметим лишь, что это совсем не соответствует принципу объективности

и полноты проведенных исследований, соблюдение которого является

обязательным в СЭД.

Таким образом, обращаем внимание (к нашему стыду) на

необходимость осознания, в условиях судебно-экспертной практики

Республики Молдова, всеми ответственными лицами (главным образом,

руководителями СЭУ), что не может быть ведомственного метода или

методики, а есть лишь одна единственная наука, позволяющая прийти к

единственной научной истины в процессе проведения экспертного

исследования [1].

Считаем, что разработанные типовые методики по каждому роду

судебных экспертиз должны содержать необходимую информацию о

схемах и методах исследования и источниках, где эти методы и

методики получили официальное описание.

Только следуя положениям изложенных в типовых методиках [6] в

процессе проведения экспертного исследования, судебный эксперт

сможет доказать, что он действительно использовал наиболее

эффективные методы для решения экспертной задачи.

Что касается полноты/всесторонности исследования, далеко не все

судебные эксперты понимают правильно положения данного принципа.

Часто отказываются от применения предусмотренных положений, ввиду


161

«предупреждения проблем» в судах. Часто на практике, исследуя

экспертный объект с целью решения поставленной задачи, эксперты

выявляют факты, имеющие значение по делу. С процессуальной точки

зрения, эксперт имеет право на инициативу и может проводить

исследование и сформулировать по этому поводу вывод. С научной

стороны, иногда, без решения вопроса в порядке инициативы,

дальнейшее исследование лишено смысла, либо, выявленный факт

дополняет вывод по поставленному вопросу. К примеру, по

автороведческой экспертизе, часто выявляются признаки использования

одного и того же электронного текста. В таких случаях, эксперт, если

компетенция позволяет (либо привлекает эксперта соответствующей

специальности) проводит исследование и формулирует вывод по этому

поводу. Однако, в судах нередко, особенно адвокатами, эксперту

выдвигаются претензии по превышении компетенции и др., и он

вынужден объяснять почему это исследовалось и иногда доказать его

беспристрастность, и т.д. [7]

В качестве противоположно примера, приводим случай из

экспертной практики, когда судебный эксперт, исследуя определенный

прибор на предмет соответствия его технических параметров, не стал

проверять их фактически, а ограничился сравнением по их описанию на

корпусе. При повторной экспертизе, оказалось, что это не соответствует

реальности. Таким образом, игнорируя принцип полноты

/всесторонности исследования, первый эксперт пришел к неправильным

выводам. В данном случае, эксперты (причем оба) были вынуждены

предстать перед судом для дачи пояснений ввиду различных выводов по

одному и тому же исследуемому объекту[6].

Безусловно, что правильное понимание положений принципа

объективности и полноты исследования, так как и других принципов

регламентирующих СЭД, является неотъемлемым от исследовательской

деятельности, осуществляемой экспертом в процессе проведения

экспертизы, в целях обеспечения судебного процесса объективными

научно-обоснованными выводами.


1. Алэморяну С. Проблематика криминалистических экспертиз. – Клуж-Напока, 2013.

2. Сорокотягин, И. Н. Судебная экспертиза: учебник и практикум для академического

бакалавриата / И. Н. Сорокотягин, Д. А. Сорокотягина. — Москва : Издательство Юрайт,

2017.

3. Закон № 68 от 14.04.2016 г. О судебной экспертизе и статусе судебного эксперта


162

Р. М., ст. 8

4. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12.

5. Закон Российской Федерации «О государственной судебно-экспертной деятельности в

Российской Федерации», ст.4,8;

6. Материалы заседаний Научно-методического Совета при Национальном Центре

Судебных Экспертиз Министерства Юстиции республики Молдова за 2016 — февраль 2019.

7. Заключение эксперта № 16,17 от 13.01.2017 (НЦСЭ РМ).


163

УДК 343.98

Савченко І. О., завідувач сектору Сумського

відділення Харківського науково-дослідного

інституту судових експертиз ім. Засл. проф.

М. С. Бокаріуса МЮ України

КОМПЕТЕНЦІЯ СУДОВОГО ЕКСПЕРТА ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ ПИТАНЬ ІЗ

НАРАХУВАННЯ І СПЛАТИ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ

COMPETENCE OF THE FORENSIC EXPERT IN THE STUDY OF ISSUES ON

THE ACCRUAL AND PAYMENT OF CUSTOMS DUTIES

Анотація. Розглянуті актуальні питання, пов’язані з нарахуванням і сплатою митних платежів-

мита, акцизного збору та ПДВ. Визначено коло питань та завдань, які належать до компетенції

судового експерта.

Ключові слова: митні платежі, мито, акцизний збір, митна вартість, ПДВ.

Аннотация. Рассмотрены актуальные вопросы, связанные с начислением и оплатой

таможенных платежей — пошлины, акцизного сбора, налога на добавленную стоимость. Определен

круг вопросов и задач, которые относятся к компетенции судебного эксперта.

Ключевые слова: таможенные платежи, пошлина, акцизный збор, таможенная стоимость,

НДС.

Abstract. Considered current issues reiated to the calculation and payment of customs duties, excise

duty, value added tax. The range of issues and tasks that fall within the competence of the forensic expert is

defined.

Keywords: customs, payment, duty, excise, customs value.

Митна політика держави відіграє вирішальну роль у розвитку

економічних відносин. Досконало побудована податкова система у сфері

зовнішньоекономічної діяльності, її структура здійснюють значний вплив на

функціонування економіки загалом і на всі макроекономічні показники

розвитку та підприємницьку діяльність юридичних і фізичних осіб. Отже,

митні платежі виконують одну з найважливіших статей поповнення

державного бюджету. Крім того, митні платежі є основним інструментом

регулювання зовнішньоекономічної діяльності країни.

У рамках розслідування кримінальних проваджень за фактами ухилення

від сплати податків до експертних установ надходять постанови слідчих

органів та ухвали суддів про призначення судових економічних експертиз із

питань документального підтвердження висновків актів Державної фіскальної

служби щодо дотримання вимог платниками податків законодавства України з

питань державної митної справи та донарахування митних платежів. Одним із

найбільш актуальних питань, пов’язаних із митним оформленням товарів, є

визначення митної вартості товарів, оскільки саме на її основі як бази


164

оподаткування справляються митні платежі — мито, акцизний збір та податок

на додану вартість. Визначення та коригування органами доходів і зборів

митної вартості все частіше стає предметом судового оскарження.

Актуальність і проблемність даного питання також зумовлена тим, що

Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних

досліджень [1] експерту заборонено надавати оцінку законності проведення

процедур, регламентованих нормативно-правовими актами. Нарахування

митних платежів безпосередньо пов’язане з процедурами митного оформлення

експорту та імпорту товарів, які регламентуються вимогами Митного кодексу

України [2].

Отже, проблемність проведення судових економічних експертиз у

справах, пов’язаних із дослідженням нарахування митних платежів, полягає в

необхідності розмежування кола питань, які належать до компетенції судового

експерта, що стосуються процедури митного оформлення й не можуть бути

предметом експертного дослідження.

При проведенні даних експертиз перед експертом постають наступні

питання:

1. Яким чином експерт-економіст має проводити дослідження по

експертизам даного типу, оскільки в актах перевірки відображаються питання

процедури митного оформлення, а перевірка дотримання процедур виходить

за межі компетенції експертів?

2. Чи належить до компетенції експерта-економіста визначення

невідповідності застосованого органом доходів і зборів методу визначення

митної вартості товару нормам Митного кодексу, а також документальне

підтвердження митної вартості, задекларованої в митній декларації?

3. На підставі яких документів чи шляхом залучення якого

спеціаліста експерт-економіст має документально підтвердити правильність

визначення країни походження товару для визначення обґрунтованості

нарахування ввізного мита?

4. Які документи має запросити експерт для визначення

обґрунтованості надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування?

5. Які документи підтверджують фактичне використання товарів,

переміщених через митний кордон України, заявленій меті такого

переміщення?

Як свідчить експертна практика, підставою для проведення судових

економічних експертиз, пов’язаних із дослідженням нарахування та сплати

митних платежів є :

ухвала слідчого судді чи суду, надана за клопотанням сторони

кримінального провадження, порушеного з 15.03.2018 р. за фактами ухилення

від сплати податків при митному оформленні товарів;


165

ухвали адміністративних судів щодо вирішення спорів у

адміністративних справах за позовами щодо оскаржень рішень Державної

фіскальної служби України;

заяви фізичних та юридичних осіб.

Об’єктами дослідження судової економічної експертизи при вирішенні

питань, пов’язаних із дослідженням нарахування та сплати митних платежів є

такі документи:

митні декларації;

декларації митної вартості;

зовнішньоекономічні договори (контракти) або документи, які

його замінює, та додатки до них у разі їх наявності;

рахунки-фактури (інвойси) або рахунки-проформи (якщо товар не

є об’єктом купівлі-продажу);

банківські платіжні документи;

інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують

вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного

товару;

транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки

витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також

документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних

товарів;

страхові документи, а також документи, що містять відомості про

вартість страхування;

договори (угоди, контракти) із третіми особами, пов’язані з

договорами (угодами, контрактами) про поставку товарів, митна вартість яких

визначається;

рахунки про здійснення платежів третім особам на користь

продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними

договором (угодою, контрактом);

рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг,

пов’язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

копію митної декларації країни відправлення;

висновки про якісні та вартісні характеристики товарів,

підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація

біржових організацій про вартість товару або сировини;

бухгалтерські та банківські документи покупця, що стосуються

відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних)

товарів на території України;

розрахунки ціни (калькуляції);


166

товарознавчі та автотоварознавчі експертні висновки, що

підтверджують розрахунок митної вартості.

При проведенні судових економічних експертиз, пов’язаних із

дослідженням нарахування та сплати митних платежів, вирішується таке коло

питань і завдань:

1) Чи підтверджуються документально висновки акту перевірки

органу доходів і зборів щодо встановлених порушень при визначенні бази

оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати

митних платежів?


органу доходів і зборів щодо нецільового використання переміщених через

митний кордон України товарів, до яких застосовано пільги щодо

оподаткування митними платежами?


органу доходів і зборів щодо невідповідності інформації, зазначеній у митній

декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення

товарів у відповідному митному режимі даним фінансових і бухгалтерських

документів, звітів, калькуляцій, інших документів підприємства?

Перш ніж приступити до дослідження вищезазначених питань експерту

необхідно визначитись із вимогами нормативних законодавчих актів, які діяли

в періоді, що підлягає дослідженню.

Відносини, пов’язані зі справлянням митних платежів, регулюються

Митним кодексом України, Податковим кодексом України [3], Законом

України «Про митний тариф України» [4]. Відповідно до пп. 27 п. 1 ст.4

Митного кодексу до митних платежів належать мито, акцизний податок із

ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) та

податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів

(продукції) [2].

Статтею 270 Митного кодексу передбачено, що правила оподаткування

товарів, які переміщуються через митний кордон України, митом, крім

особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними

договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України

[2]. Правила оподаткування особливими видами мита встановлюються

законами України «Про захист національного товаровиробника від

демпінгового імпорту» [5], «Про захист національного товаровиробника від

субсидованого імпорту» [6], «Про застосування спеціальних заходів щодо

імпорту в Україну» [7], окремим законом щодо встановлення додаткового

імпортного збору.

Правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний

кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються


167

Податковим кодексом України з урахуванням особливостей, що визначаються

Митним кодексом. Особливості оподаткування митними платежами товарів,

поміщених у відповідний митний режим, визначені в статті 286 та розділі V

Митного кодексу, а також у розділах V і VI Податкового кодексу України.

Порядок оподаткування митом наведено в главі 42 Митного кодексу

України, ставки ввізного мита встановлені Митним тарифом України, порядок

оподаткування податком на додану вартість ввезених на митну територію

України товарів (продукції) регулюється нормами розділу V Податкового

кодексу України, порядок оподаткування акцизним податком ввезених на

митну територію України підакцизних товарів (продукції) регулюється

нормами розділу VІ Податкового кодексу, перелік підакцизних товарів та

ставки податку наведено в статті 215 Податкового кодексу України.

Ставки акцизного податку та мита встановлюються залежно від коду

товару (продукції) згідно з Український класифікатор товарів

зовнішньоекономічної діяльності (далі-УКТ ЗЕД).

При цьому слід зазначити, що визначення коду товару (продукції)

згідно з УКТ ЗЕД є предметом товарознавчої або автотоварознавчої експертиз.

Тому, вирішення питань щодо документального підтвердження суми

нарахованого акцизного податку та мита із ввезених на митну територію

України товарів потребує проведення комплексного товарознавчого та

економічного дослідження.

Крім того, комплексного експертного дослідження потребують і

питання документального обгрунтування розміру митної вартості. Відповідно

до Глави 9 Розділу Ш Митного Кодексу України передбачено метод

визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України

— другорядний: за ціною договору щодо ідентичних товарів та подібних

(аналогічних) товарів.

Сумським відділенням Харківського НДІСЕ згідно з планом виконання

науково-дослідних робіт Міністерства Юстиції України на 2018–2019 роки

розробляються методичні рекомендації з проведення судових економічних

експертиз у справах, пов’язаних із дослідженням нарахування і сплати митних

платежів, підсумком якої стануть єдині методологічні засади у вигляді

складеного алгоритму з чітким визначенням меж компетенції судового

експерта.


1. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та

експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій із питань підготовки та

призначення судових експертиз та експертних досліджень: наказ Міністерства юстиції

України від 08.10.1998 р. № 53/5 (зі змінами та доповненнями) // База даних «Законодавство

України» / ВР України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705–98 (дата звернення:


168

06.05.2019).

2. Митний кодекс України: Закон від 13 березня 2012 р. № 4495–VI // База даних

«Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495–17

(дата звернення: 06.05.2019).

3. Податковий кодекс України: Закон від 2 грудня 2010 р. № 2755–VI // База даних

«Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755–17


4. Про митний тариф України: Закон України від 19 вересня 2013 р. № 584–VII // База

даних «Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/584–18


5. Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту: Закон України

від 22.12.1998 № 330–XIV // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/330–14 (дата звернення: 06.05.2019).

6. Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту: Закон України

№ 331- XIV в редакції від 04.10.2018 № 2530–VIII // База даних «Законодавство України» /

ВР України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/331–14 (дата звернення: 06.05.2019).

7. Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну: Закон України № 332-

XIV в редакції від 04.10.2018 № 2530–VIII // База даних «Законодавство України» / ВР

України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/332–14 (дата звернення: 06.05.2019).


169

УДК 343.148.4

Савчук О. Ю., старший науковий

співробітник лабораторії почеркознавчих та

технічних досліджень документів Львівського



ДО ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ ЧАСТОТИ ПОЯВИ ОКРЕМИХ ОЗНАК

ПРИ ПРОВЕДЕННІ ПОЧЕРКОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

SOME ISSUES OF HANDWRITING EXAMINATION OF SEPARATE SIGNS’S

FREQUENCY OCCURRENCE

Анотація. У даній статті розглянуті актуальні питання статистичних, кількісних методів

почеркознавчого дослідження, що використовуються в державах Європейського Союзу. Подано

узагальнені результати проведеного експериментального дослідження по створенню каталогів

графічних зображень окремих ознак. Запропоновані підходи до формування таких каталогів чи баз

даних.

Ключові слова: почеркознавча експертиза, почерк, статистичні методи.

Аннотация. В данной статье рассмотрены актуальные вопросы статистических,

количественных методов почерковедческого исследования, которые используются в странах

Евросоюза. Предложены обобщенные результаты проведенного экспериментального исследования по

формированию каталогов графических изображений частных признаков. Предложены подходы к

формированию таких каталогов или баз данных.

Ключевые слова: почерковедческая экспертиза, почерк, статистические методы.

Abstract. The topical issues of the statistic quantitative methods of handwriting examination in EU

are considered. The analysis of experimental results were given. The approaches to the creation of letters

graphical images data base are generally proposed.

Keywords: handwriting examination, handwriting, statistic methods.

Аналіз європейських тенденцій розвитку судової експертизи свідчить

про активне повернення до статистичних методів дослідження як таких, що

значно об’єктивізують висновки експертів із різних галузей дослідження.

Використання статистичних, кількісних методів при проведенні

генетичних, хімічних, фізичних та інших аналогічних досліджень є абсолютно

зрозумілим та об’єктивно виправданим, адже тут порівняльний аналіз

великою мірою, а часто — цілком і повністю — опирається на кількісні

обчислення.

Водночас цікаво дізнатись, наскільки статистичні та кількісні методи

можуть бути «реанімовані» для використання при проведенні почеркознавчих

досліджень та чи використовуються такі методи в сучасному європейському

судовому почеркознавстві.

Ще у 60-тих роках минулого століття європейськими експертами-


170

криміналістами було проведене велике дослідження по кількісному

обчисленню частоти появи найтиповіших окремих ознак при дослідженні

почеркових об’єктів. Під час його проведення експертами виділялись графічні

(письмові) знаки, а потім вираховувалась частота їх появи у відібраних зразках

рукописного письма. Тогочасні криміналісти ставили собі за мету

використовувати отримані цифрові дані для статистичного оцінювання

ідентифікаційної вартості письмових знаків зокрема та сформованих цими

знаками рукописних текстів загалом. Загалом, використання таких методів

дослідження мало сприяти об’єктивізації та унаочненню висновків експертів-

почеркознавців.

Вже пізніше, починаючи з кінця 90-тих років, подібні дослідження (як

пробні, пілотні, так і ґрунтовні багаторічні) проводились у ряді країн Європи

— Нідерландах, Бельгії, Польщі, Іспанії.

В результаті таких досліджень, перед експертами постало питання

необхідності здійснення чергового кроку — створення каталогу різних

варіантів графічного зображення письмових знаків. Робота по створенню

таких каталогів проводилась у різних країнах із різними акцентами. В одних

випадках за основу дослідження брались літери, найбільш уживані в

конкретній мові, в інших — навпаки, акцент робився на специфічні письмові

знаки (наприклад, літери із діакритичними знаками). Крім того, різною була

мета такої каталогізації — від суто навчальної (для навчання експертів-

початківців) до прикладної (як допоміжний метод почеркознавчого

дослідження, спрямований на сприяння у вирішенні ідентифікаційних питань

та об’єктивізації висновків експертів-почеркознавців).

Загалом же можна виділити певні узагальнені підходи. Так, у більшості

випадків при формуванні каталогів письмових знаків та їх різновидів (або

каталогів окремих ознак) враховувались лише так звані мінускули, тобто малі

літери, оскільки саме вони найчастіше зустрічаються в досліджуваних

рукописних текстах. Різновиди мінускул виділяли дослідницьким,

експериментальним шляхом. Для цього першочергово відбирався великий

масив експериментальних зразків — від кількох сотень до кількох тисяч осіб

виконували текст того самого змісту. Там, де при дослідженні більша увага

приділялась літерам із діакритичними знаками, відповідно в текст вносилось

більше слів, до складу яких входили такі літери. Написання досліджуваних

текстів проводилось у навчальних закладах (коледжах, інститутах,

університетах).

Після цього експерти проводили аналіз кожної літери на предмет

виявлення розбіжностей між правописним зразком та фактично написаним

письмовим знаком. Будь-яка відмінність у написанні визначалась як особлива

ознака, тобто, як бачимо, використовувались звичні для кожного експерта-


171

почеркознавця загальні методи та принципи дослідження почерку.

Таке дослідження спочатку вимагало істотних затрат часу, проте в

подальшому один експерт за день міг опрацювати кілька десятків сторінок

рукописних текстів.

При аналізі розбіжностей враховувались кількість рухів, форма

виконання елементів та їх частин, форми їх з’єднання, особливості будови;

зверталась увага на випадки втрати елементів чи їх частин.

Узагальнено можна сказати, що в більшості випадків дослідженню

підлягали наступні літери — a, b, d, f, g, h, j, k, l, m, n, o, p, r, s, t, u, w, y, z.

Частота появи певних варіантів написання письмових знаків, тобто

відмінностей між класичним правописним виконанням та фактичним

написанням у запропонованому тексті, вираховувалась у наступний спосіб.

Перш за все, визначалась кількість повторів кожної літери в тексті

загалом. Потім фіксувались кількісно та графічно різні способи зображення

кожної літери. При цьому все це заносилось у спеціальні робочі протоколи. У

межах кожного протоколу перевірка проводилась так, щоби сума всіх

виявлених варіантів дорівнювала загальній кількості появи конкретної літери

в досліджуваному тексті. У подальшому підсумовували (додавали) усі

однотипні варіанти виконання літери в усіх зразках і вираховували їх процент

у цілому досліджуваному матеріалі. Отримані результати викладені в

таблицях, окремих для кожного письмового знаку.

В підсумкових таблицях у першій графі вказувався варіант літери з

зазначенням індексу, який позначав номер варіанту написання. У другій графі

було подано відповідне зображення (ілюстрація, рисунок), а в третій —

цифровий показник частоти появи ознаки в процентах.

Так, наприклад, в одному з проведених досліджень було встановлено,

що літера «а» зустрічалась у досліджуваному тексті 112 разів. При цьому

встановлено близько 10 варіантів написання цієї літери. Таким чином, можна

стверджувати, що в цілому досліджуваному матеріалі проаналізовано кілька

десятків тисяч малих літер «а» (мінускул «а»). В інших випадках

проаналізовано від кількох десятків до кількох тисяч конструкцій

одноіменних письмових знаків.

Частота появи певних відмінностей у написанні письмових знаків була

абсолютно різною: у більшості випадків для кожної досліджуваної літери було

виділено кілька найбільш типових, переважаючих варіантів, хоча окремо

зазначено також ті, які зустрічались вкрай рідко.

Для одних письмових знаків встановлена максимальна частота появи

ознаки сягала кільканадцяти процентів, а в кількох випадках — кількадесяти.

Наприклад, написання літери «о» з точкою початку рухів зліва відносно

умовної поздовжньої осі зустрічалось із частотою 78,8 % (при правописному


172

написанні із точкою початку рухів на умовній поздовжній осі). Написання

малої літери «b» з прямолінійним першим елементом (не петлевим, як у

правописах) зустрічалось у 42,8 % випадків. Написання літери «d» з

прямолінійним закінченням другого елементу (на відміну від правописного

дугового) зустрічалось у 36,7 %. Водночас написання малої літери «z» з

хвилястими першим та третім елементами зустрічалось лише у 0,7 % випадків.

Проведене дослідження не лише допомогло узагальнити різні варіанти

написання літер як варіанти окремих ознак при написанні конкретних

письмових знаків. Воно стало основою для каталогізації отриманого

матеріалу, візуалізації варіантів окремих ознак при виконанні більшості літер

із зазначенням їх статистичної повторюваності. У свою чергу це дозволило

визначити ідентифікаційну цінність кожної ознаки в кожному з досліджуваних

письмових знаків, вивівши цифрову величину такої цінності. Адже чим

менший процент частоти появи ознаки, тим більшою є його ідентифікаційна

цінність. Вказане, у свою чергу, слугує підставою для унаочнення експертного

висновку, його об’єктивізації для осіб, що призначають проведення

експертизи та зацікавлених сторін.

Одночасно було відзначено тенденцію до спрощення написання

письмових знаків, зменшення кількості рухів при їх виконанні. Встановлено,

що деякі різноіменні письмові знаки набули подібної графічної конструкції,

зокрема, у випадку написання малих літер «a» та «e», «g» та «y», «h» та «k»,

«n» та «u».

Для оцінки ідентифікаційної вартості цілих слів запропоновано

помножити частоту появи розбіжностей між собою. Отриманий добуток може

бути врахований як допоміжний фактор при ідентифікації, оскільки він є

обернено пропорційним до величини ідентифікаційної вартості цілого

досліджуваного запису. Загалом же визначення ідентифікаційної вартості

письмових знаків є процедурою допоміжною, яка лише переконує експерта та

тих, хто знайомиться з його висновком, у загальній правильності висновку.

Як було вказано вище, отримання такої інформації дало можливість

створення (або підготовки до створення) уніфікованих каталогів — бази даних

графічних конструкцій. Підготовка такого каталогу письмових знаків,

візуалізації їх окремих ознак та встановлення частоти появи таких ознак є

фактором забезпечення об’єктивізації почеркознавчих досліджень, дає

додаткові підстави для формування висновку. У подальшому такі дослідження

можна поширити на вивчення та аналіз найбільш типових способів з’єднання

письмових знаків.

У випадку внесення отриманих даних у комп’ютерну програму,

визначення кількісного співвідношення ознак між досліджуваним документом

і зразками займатиме лічені хвилини. Із врахуванням цього, сучасним


173

українським експертам-почеркознавцям доцільно обдумати можливість

повернення до вивчення та застосування статистичних методів дослідження,

формування подібних графічних каталогів (баз даних) із визначенням частоти

появи ознак. Крім того, у перспективі можна було б задуматись над

подальшою трансформацією такої бази даних у комп’ютерну базу або

спеціалізовану комп’ютерну програму. У подальшому роздільний

комп’ютерний аналіз досліджуваного рукописного тексту та наданих зразків із

виділенням основних ознак, визначенням частоти їх збігів та /або частоти

появи розбіжностей, зможе значно пришвидшити та осучаснити процес

ідентифікаційного дослідження рукописних текстів.


1. Шахтарина Н. И. Судебно-почерковедческая экспертиза с применением

вероятностно-статистических методов. – Москва, 1968.

2. Анализ и совершенствование практики применения вероятностно-статистических

методов оценки признаков у судебно-почерковедческой экспертизе. – Москва, 1980.

3. Shihari S. N. Statistical Examination of Handwriting Characteristics / National Institute of

Justice JustInfo, Washington, 2013.

4. Sosin K. Statystyczna interpretacja badan identyfikacyjnych / «Z Zagadnien

Kryminalistyki», 1974, z.1Х.


174

УДК 343.98:05

Сімакова-Єфремян Е. Б., доктор юридичних

наук, старший науковий співробітник,

заступник директора з наукової роботи

Харківського НДІ судових експертиз ім. Засл.

проф. М. С. Бокаріуса МЮ України

Дереча Л. М., кандидат біологічних наук,

старший науковий співробітник, вчений

секретар Харківського НДІ судових експертиз

ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса МЮ України

ПРОБЛЕМИ ПІДБОРУ НАУКОВИХ КАДРІВ ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ СУДОВО-

ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

PROBLEMS OF SELECTION OF SCIENTIFIC STAFF FOR IMPLEMENTATION

OF EXPERT ACTIVITY

Анотація. Стаття присвячена проблемам підбору наукових кадрів для здійснення судово-

експертної діяльності в науково-дослідних установах судових експертиз Міністерства юстиції України.

Акцентовано увагу на невирішеності на цей час питання щодо обов’язкової наявності для зайняття

посад старшого наукового співробітника й наукового співробітника наукового ступеня. Так, вимоги до

старших наукових співробітників і наукових співробітників, викладені в «Примірному положенні про

порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних наукових посад державної наукової установи»,

не збігаються з вимогами, наведеними в Довіднику кваліфікаційних характеристик посад працівників

науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України стосовно наявності

наукового ступеня доктора наук або доктора філософії (кандидата наук). Зазначено, що в Примірному

положенні не визначено механізм обрання заступників директора та вченого секретаря.

Акцентовано увагу на відсутності такого актуального на сьогодні нормативно-правового акта,

як Положення про стажування фахівців у науково-дослідних установах судових експертиз, у якому має

бути викладено порядок стажування фахівців України та інших держав, а також фахівців, які не

працюють у державних судово-експертних установах, та мають намір отримати або підтвердити

кваліфікацію судового експерта.

Обґрунтовано внесення змін до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію

судових експертів, спираючись на отримання Харківським науково-дослідним інститутом судових

експертиз Міністерства юстиції України ліцензії на проведення освітньої діяльності у сфері

післядипломної освіти з підвищення кваліфікації за програмою «Теоретичні, організаційні і

процесуальні питання судової експертизи». Показано необхідність вирішення цих проблеми шляхом

внесення відповідних змін та доповнень у нормативно-правові акти України, що регулюють судово-

експертну діяльність.

Ключові слова: судово-експертна діяльність, підвищення кваліфікації, конкурс на заміщення

вакантних наукових посад, стажування судових експертів, наукові кадри.

Abstract. Article devoted to problems of selection of scientific frames for implementation of expert

activity in research establishments of forensic examinations of the Ministry of Justice of Ukraine. Are given in

suspense for this time a question оn obligatory existence for holding the posts of the senior research associate

and research associate of an academic degree. So, the requirements to the senior research associates and

research associates stated in approximate the provision on an order of holding a competition on replacement of

vacant scientific positions of the public scientific institution», do not coincide with requirements, provided in


175

the reference book of qualification characteristics of positions of employees of research establishments of

judicial examinations of the Ministry of Justice of Ukraine concerning existence of an academic degree of the

doctor of science or the doctor of philosophy (candidate of science). It is shown that in approximate situation

the mechanism of election of deputy directors and the scientific secretary is not defined.

The attention is focused on lack of such normative legal act relevant today as the provision on a

training of experts in research establishments of forensic examinations in which has to be the order of a

training of experts of Ukraine and other states and also experts who do not work in the public judicial and

expert institutions is stated, and intend to receive or confirm qualification of the expert.

Reasonably introduction of amendments to the Provision about expert qualification commissions and

certification of experts, relying on receiving examinations by the Kharkov research institute of the Ministry of

Justice of Ukraine licenses for carrying out educational activity in the sphere of post degree education on

professional development according to the «Theoretical, Organizational and Procedural Issues of forensic

examination» program. It is shown to need of the solution of these of a problem by entering of the

corresponding changes and additions into normative legal acts of Ukraine regulating expert activity.

Keywords: expert activity, professional development, competition on replacement of vacant

scientific positions, a training of experts, scientific scientific frames.

Удосконалення судово-експертної діяльності в Україні здійснюється в

різних формах, у тому числі, і шляхом модернізації законодавства, що

регулює питання експертного забезпечення правосуддя. Протягом останніх

років внесено багато змін та доповнень та викладено в нових редакціях закони

та підзаконні нормативні акти, норми яких стосуються експертного

забезпечення правосуддя в державі: процесуальне законодавство України,

Закон України «Про судову експертизу» [1], Інструкція про призначення та

проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-

методичні рекомендації з питань призначення та проведення судових

експертиз та експертних досліджень [2], Примірне положення про порядок

проведення конкурсу на заміщення вакантних наукових посад державної

наукової установи [3] (далі — Примірне положення).

У результаті, з одного боку, удосконалено регламентацію процедур

призначення і проведення судових експертиз та експертних досліджень,

уточнено та введено нові види експертиз та експертні спеціальності, нарешті,

отримав законодавчого закріплення порядок проведення конкурсного відбору

на заміщення вакантних посад наукових працівників тощо. Однак, як показує

аналіз законодавства, залишається неврегульованою або носить дискусійний

характер низка питань, окремі з яких ми й розглянемо в даній публікації. Вони

стосуються проблем підбору кадрів наукових працівників для спеціалізованих

науково-дослідних установ судових експертиз України (далі — НДУСЕ),

зокрема, установ, що входять до сфери управління Міністерства юстиції

України.

У статті 7 Закону України «Про судову експертизу» вказано: «…

Судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють

державні спеціалізовані установи, а в інших випадках — також судові

експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти)


176

з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції

України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та

судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства

оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної

служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється

судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних,

судово-медичних і судово-психіатричних експертиз» [4, стаття 7].

Таким чином, базовим Законом України «Про судову експертизу»

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України

віднесені до суб’єктів судово-експертної діяльності. Законодавство України

про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно-

правових актів [4, стаття 2]. Враховуючи ту обставину, що спеціалізовані

установи Міністерства юстиції України є науково-дослідними, то регулювання

їх функціонування неможливе без врахування вимог Закону України «Про

наукову й науково-технічну діяльність» [5] та інших нормативно-правових

актів, що регулюють цю діяльність. Зокрема, вказаним законом встановлено

правило, відповідно до якого прийняття на роботу наукових працівників

здійснюється на конкурсних засадах, крім випадків, передбачених

законодавством України. Примірне положення про порядок проведення

конкурсу на заміщення вакантних наукових посад державної наукової

установи затверджується Кабінетом Міністрів України [5, частина 5 статті 6].

Згідно з цим же законом до посад наукових працівників належать: керівник;

заступник керівника з наукової роботи; радник при дирекції наукової

установи; головний учений секретар, учений секретар (їх заступники);

керівник та заступники керівника наукового підрозділу; провідний редактор

наукового видавництва, періодичного наукового видання; головний науковий

співробітник; провідний науковий співробітник; старший науковий

співробітник; науковий співробітник; науковий співробітник-консультант;

молодший науковий співробітник; докторант. До наукових працівників

належать також особи, які мають науковий ступінь і працюють за

спеціальністю відповідно до групи спеціальностей за галузями наук, за якою

присуджено науковий ступінь [5, стаття 31]. Отже, наукові працівники, які

складають основу будь-якої науково-дослідної установи, у тому числі, і

НДУСЕ, на вказані вище посади мають обиратися за конкурсом. Саме про

проблемні питання цього аспекту підбору наукових кадрів піде мова далі.


177

Як згадувалося вище, у 2018 році набула чинності постанова Кабінету

Міністрів України від 23 травня 2018 р. № 404 «Про затвердження Примірного

положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних

наукових посад державної наукової установи» [3]. Позитивні наслідки її

прийняття важко переоцінити, адже до цього взагалі питання порядку

проведення конкурсу практично не було врегульованим. Водночас,

правозастосування цього підзаконного нормативного акту викликає певні

труднощі в деяких його позиціях. Так, у Примірному положенні чітко не

визначено механізм обрання, заступників керівника установи та вченого

секретаря. Вимоги, які ставляться до конкурсантів, у цьому Положенні не

збігаються з вимогами, викладеними в Довіднику кваліфікаційних

характеристик посад працівників науково-дослідних установ судових

експертиз Міністерства юстиції України, затвердженому наказом Міністерства

юстиції України від 19.04.2012 № 611/5 [6].

Так, у Примірному положенні для старшого наукового співробітника й

наукового співробітника передбачено наявність наукового ступеня доктора

наук або доктора філософії (кандидата наук) [3, абзац 6 частини 2 пункту 15].

У Довіднику кваліфікаційні вимоги до старшого наукового співробітника такі:

вища освіта другого рівня за ступенем магістра відповідного напряму

підготовки, стаж роботи за фахом не менше 10 років, у тому числі за

професією судового експерта або наукової роботи не менше 3 років;

опубліковані наукові праці, а за наявності наукового ступеня — без вимог до

стажу роботи; до наукового співробітника — вища освіта другого рівня за

ступенем магістра відповідного напряму підготовки, стаж роботи за фахом не

менше 5 років та опубліковані наукові праці, а за наявності наукового ступеня,

закінчення аспірантури — без вимог до стажу роботи [6, пункт 4].

Згідно з частиною 8 статті 9 Закону України «Про наукову й науково-

технічну діяльність» [5], встановлено, що керівники наукових установ, які

належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, можуть

призначатися керівниками відповідних органів виконавчої влади на

конкурсних засадах. Частиною 4 статті 9 цього Закону, власник або

уповноважений ним орган зобов’язаний оголосити конкурс на заміщення

посади керівника державної наукової установи, протягом двох місяців із дня

оголошення конкурсу приймає пропозиції щодо претендентів на цю посаду і

протягом 20 календарних днів із дня закінчення строку подання документів на

заміщення вакантної посади вносить кандидатури претендентів, які

відповідають вимогам цього Закону та встановленим власником додатковим

вимогам, на розгляд зборів колективу наукових працівників державної

наукової установи. Претенденти на посаду керівника державної наукової

установи розглядаються на зборах колективу наукових працівників цієї


178

установи.

Разом із тим, механізм обрання заступників директора та вченого

секретаря, ані в Законі України «Про наукову й науково-технічну діяльність»,

ані в «Примірному положенні про порядок проведення конкурсу на заміщення

вакантних наукових посад державної наукової установи» не зазначено. Раніше

обрання за конкурсом заступників директора відбувалося відповідно до

«Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад заступника

директора з наукової роботи та заступника директора з експертної роботи

науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції

України», затвердженого наказом МЮ України від 01.06.2004 № 643/7 [7],

який на сьогодні втратив чинність. Крім того, відповідно до ст. 21 Закону

України «Про наукову й науково-технічну діяльність», під наукову посаду

підпадає тільки заступник директора з наукової роботи, а заступник директора

з експертної роботи — ні.

Таким чином, на цей час залишається невирішеним питання щодо

обов’язкової наявності наукового ступеня для зайняття посад старшого

наукового співробітника й наукового співробітника. Як уже зазначалося,

відповідно до п. 15 Примірного положення, на заміщення вакантної наукової

посади, наприклад, старшого наукового співробітника може претендувати

лише доктор наук або доктор філософії (кандидат наук), який має не менше як

п’ять років досвіду, за останні п’ять років не менше 10 публікацій та/або

патентів, наукового співробітника — доктор філософії (кандидат наук), який

має не менше п’яти років досвіду, за останні п’ять років не менше п’яти

публікацій та/або патентів. У системі науково-дослідних установ судових

експертиз така вимога щодо наявності наукового ступеня до претендентів на

сьогодні є надто складною для виконання, оскільки до введення згадуваного

Примірного положення, таких вимог до вказаних посад не існувало, а докторів

наук та докторів філософії (кандидатів наук) у НДУСЕ вкрай недостатньо.

Для вирішення цієї проблеми вперше в історії незалежної України в

Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім. Засл. проф.

М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України створені аспірантура та

докторантура за судово-експертним профілем зі спеціальності 081 Право.

Працівники установи мають можливість проходити навчання й поза

аспірантурою. Зараз вирішується питання щодо держзамовлення на підготовку

наукових кадрів вищої кваліфікації. В інституті відкрито Спеціалізовану вчену

раду для захисту дисертаційних робіт, у яких досліджуються питання

експертного забезпечення правосуддя в Україні. Окрім роботи з підготовки

дисертацій та їх захисту в установі активно провадиться й науково-дослідна

діяльність із розроблення методик проведення судових експертиз, адже

інститут, як і інші судово-експертні установи системи Міністерства юстиції


179

України — є науково-дослідною установою, а тому наукова діяльність —

найважливіший напрямок, що є не менш важливим, у сукупності з

проведенням судових експертиз. Більш того, рівень судово-експертної

діяльності повністю залежить від наявності новітніх методик експертних

досліджень, а тому наукова та експертна діяльність є нерозривним цілим: без

наукової методики — нема судової експертизи, а без врахування практики

судової експертизи — розроблення експертної методики є марним і

безглуздим.

Специфіка діяльності науково-дослідних установ судових експертиз

Міністерства юстиції України полягає в тому, що саме вони займаються

системною роботою з науково-методичного забезпечення судово-експертної

діяльності в державі. Питома вага методик у Державному реєстрі методик

проведення судових експертиз — надбання НДУСЕ саме Міністерства юстиції

України. При тому, розробники методик мають кваліфікацію судових

експертів та, відповідно, проводять судові експертизи. Водночас, судові

експерти беруть участь у науково-дослідній роботі. Такий підхід є правильним

та логічним і сприяє досягненню високого рівня як наукової, так і експертної

роботи.

Як уже згадувалося, відповідно до Примірного положення

обов’язковою умовою зайняття посади наукового або старшого наукового

співробітника — є наявність у претендента наукового ступеня доктора наук

або доктора філософії (кандидата наук). При цьому, слід враховувати, що

наукові та старші наукові співробітники НДУСЕ — це та кадрова база, на якій

тримається система як наукової, так і експертної роботи. Наприклад, у

Харківському НДІСЕ з усього складу наукових працівників, 66 % — це

наукові та старші наукові співробітники. Із них — тільки 4 % мають відповідні

наукові ступені. Такий стан пов’язаний із тим, що до введення в дію

Примірного положення у 2018 році кваліфікаційними вимогами до посад

наукового та старшого наукового співробітників у будь-якій науковій установі

України не передбачалася наявність наукового ступеня. Водночас, абсолютно

не викликає сумнівів, що практично всі посади провідних, головних наукових

співробітників, завідувачів наукових підрозділів, заступників керівника та

керівника установи повинні займати особи, що мають відповідні наукові

ступені та вчені звання. Цей підхід цілком використовується в процесі підбору

кадрів у Харківському НДІСЕ.

Отже під час встановлення вимог до претендентів на зайняття

вакантних посад наукових та старших наукових співробітників слід

враховувати унікальність наукових працівників НДУСЕ — адже вони не

тільки проводять науково-дослідні роботи, а й активно здійснюють судово-

експертну діяльність, тобто виконують процесуальні функції судового


180

експерта.

Відповідно до Примірного положення, єдина посада, зайняття якої не

передбачає обов’язкової наявності наукового ступеня — це посада молодшого

наукового співробітника. Переведення досвідченіших наукових та старших

наукових співробітників на посаду молодшого наукового співробітника

відобразиться на їхньому статусі, матеріальному забезпеченні та врешті-решт

призведе до відтоку професіоналів з установи. Для того, щоби наукові та

старші наукові співробітники отримали науковий ступень, треба не менш як

4–5 років (у разі, якщо вони вступлять до аспірантури, або будуть проходити

навчання поза аспірантурою Харківського НДІСЕ — такі вимоги освітньо-

наукової програми з підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації).

Взагалі, у системі НДУСЕ Міністерства юстиції України працює на

сьогодні всього лише 1123 штатних співробітників на всю Україну. Така

кількість свідчить про унікальність цих працівників.

Враховуючи вищенаведене та норму Примірного положення, відповідно

до якої державні наукові установи та юридичні особи державної форми

власності, у складі яких є науковий підрозділ, які належать до сфери

управління центральних органів виконавчої влади, керуючись цим Примірним

положенням, мають право встановлювати вимоги до учасників конкурсу,

відмінні від тих, що передбачені цим Примірним положенням [3, пункт 1

Загальної частини], пропонуємо під час розроблення НДУСЕ власного

порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних наукових посад

встановити вимоги до посад наукових працівників (наукових та старших

наукових співробітників), які б відповідали Довіднику кваліфікаційних

характеристик посад працівників науково-дослідних установ судових

експертиз Міністерства юстиції України, затвердженому наказом Міністерства

юстиції України від 19.04.2012 № 611/5 [6].

Ще одне питання, на якому доцільно зупинитися, дотичне до проблем

підвищення кваліфікації судових експертів. Відповідно до Закону України

«Про судову експертизу», спеціалізація та підвищення кваліфікації

проводяться в спеціальних закладах відповідних міністерств; фахівці, які не є

працівниками державних спеціалізованих установ і мають на меті здійснювати

експертну діяльність, проходять навчання з відповідної експертної

спеціальності в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції

України. Але до теперішнього часу єдине Положення про стажування фахівців

у науково-дослідних установах судових експертиз, відсутнє. У цьому

положенні необхідно викласти порядок стажування фахівців НДУСЕ України

та інших держав, а також фахівців, які не працюють у державних судово-

експертних установах, та мають намір отримати або підтвердити кваліфікацію

судового експерта.


181

Потребує також внесення змін Положення про експертно-кваліфікаційні

комісії та атестацію судових експертів, затверджене наказом Міністерства

юстиції України від 03 березня 2015 року № 301/5 [8] (далі — Положення). У

зв’язку з отриманням Харківським науково-дослідним інститутом судових

експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України

ліцензії на проведення освітньої діяльності у сфері післядипломної освіти з

підвищення кваліфікації за програмою «Теоретичні, організаційні і

процесуальні питання судової експертизи» ліцензійним обсягом — 15 осіб на

місяць (наказ Міністерства освіти й науки України від 17.04.2019 № 334-л),

наявності в штатному розписі Інституту відділу підвищення кваліфікації, до

складу якого входять доктори й кандидати юридичних наук із великим

досвідом роботи у сфері судово-експертної діяльності, вважаємо за необхідне

внести зміни до Положення, а саме:

1) абзац другий пункту 1 розділу ІV Положення, замінити новим

абзацом такого змісту: «1. Підготовка (стажування) фахівців, які не є

працівниками державних спеціалізованих установ та мають намір отримати

та/або підтвердити кваліфікацію судового експерта, здійснюється: за

програмою підготовки з теоретичних, організаційних і процесуальних питань

судової експертизи — Інститутом права та післядипломної освіти та

Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф.

М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України; за програмами підготовки з

відповідних експертних спеціальностей — НДУСЕ.»;

2) абзац перший пункту 10 розділу ІV Положення, замінити новим

абзацом такого змісту: «10. Після підготовки (стажування) фахівця, який не є

працівником державної спеціалізованої установи, НДУСЕ подає до ЦЕКК

заяву, форму якої визначено додатком 4 до цього Положення, про допуск до

проходження атестації, а також копію свідоцтва Інституту права та

післядипломної освіти або Харківського науково-дослідного інституту

судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції

України про проходження підготовки (стажування) з теоретичних,

організаційних і процесуальних питань судової експертизи та довідку про

проходження підготовки (стажування) з відповідних експертних

спеціальностей, форму якої визначено додатком 5 до цього Положення, до

яких додаються:…»;

3) пункт 11 розділу ІV Положення замінити новим абзацом такого

змісту: «11. Копії свідоцтв Інституту права та післядипломної освіти та

Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф.

М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України про проходження підготовки

(стажування) з теоретичних, організаційних і процесуальних питань судової

експертизи може бути пред’явлена фахівцем для проходження атестації


182

протягом двох років.»

Таким чином, зазначені проблеми потребують вирішення шляхом

внесення відповідних змін та доповнень у нормативно-правових актах

України, що регулюють судово-експертну діяльність.


1. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного

процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших

законодавчих актів: Закон України від 03.10.2017 № 2147–VIII / Відомості Верховної Ради

(ВВР), 2017, № 48, ст.436.


експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій із питань підготовки та

призначення судових експертиз та експертних досліджень: наказ Міністерства юстиції

України від 08.10.98 № 53/5 (зі змінами та доповненнями).

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705–98.

3. Про затвердження Примірного положення про порядок проведення конкурсу на

заміщення вакантних наукових посад державної наукової установи: Постанова Кабінету

Міністрів України від 23 травня 2018 р. № 404 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/404–2018-

п.

4. Про судову експертизу: Закон України / Відомості Верховної Ради України (ВВР),

1994, № 28, ст.232 (зі змінами та доповненнями).

5. Про наукову й науково-технічну діяльність: Закон України / Відомості Верховної Ради

(ВВР), 2016, № 3, ст.25.

6. Про затвердження Довідника кваліфікаційних характеристик посад працівників

науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України: наказ

Міністерства юстиції України від 19.04.2012 № 611/5.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0611323–12.

7. Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад заступника директора з

наукової роботи та заступника директора з експертної роботи науково-дослідних інститутів

судових експертиз Міністерства юстиції України»: наказ Міністерства юстиції України від

01.06.2004 № 643/7.

8. Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію

судових експертів: наказ Міністерства юстиції України від 03.03.2015 № 301/5 (зі змінами та

доповненнями). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0249–15.


183

УДК 343.98

Столяров Я. М., старший судовий експерт


ЧИННИКИ ТА УМОВИ РУХУ ВЕЛОСИПЕДИСТІВ ПРИ РЕКОНСТРУКЦІЇ

ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНОЇ ПРИГОДИ

FACTORS AND CONDITIONS OF BICYCLISTS’ MOVE FOR THE

RECONSTRUCTION OF TRAFFIC ACCIDENT

Анотація. Пропонується реконструкція дорожньо-транспортних пригод із визначенням основних

чинників та умов руху велосипедистів. Оглянуто проблеми в діях водіїв та велосипедистів які впливають на

розвиток дорожньо-транспортних пригод.

Ключові слова: дорожньо-транспортна пригода, реконструкція дорожньо-транспортних пригод,

велосипедист.

Аннотация. Предлагается реконструкция дорожно-транспортных происшествий с определением

основных факторов и условий движения велосипедистов. Осмотрены проблемы в действиях водителей и

велосипедистов влияющих на развитие дорожно-транспортных происшествий.

Ключевые слова: дорожно-транспортное происшествие, велосипедист, реконструкция дорожно-

транспортных происшествий.

Abstract. The reconstruction of traffic accidents is offered with determination of basic factors and terms of

motion of bicyclists. Problems are examined in the actions of drivers and bicyclists which can influence on development

of traffic accidents.

Keywords: traffic accident, bicyclist, reconstruction of traffic accidents.

Дорожньо-транспортні пригоди за участю велосипедистів найчастіше

призводять до серйозних травм та навіть загибелі людини. Для складання

максимально обґрунтованого висновку пропонуємо розширено дослідити деякі

моменти механізму розвитку дорожньо-транспортної пригоди (надалі ДТП) за участю

велосипедистів та визначитися з основними принципами досліджень, вироблених за

багаторічну практику нашими експертами. При аналізі численних експертиз

виконаних експертами автотехніками Донецького НДІ судових експертиз,

встановлено деякі особливості, та багато важливих чинників, що впливають на рух

велосипедистів які в досліджувальних матеріалах можуть бути відсутні, вказані

неоднозначно та не достовірно.

Необхідно зазначити той факт, що більшість велосипедистів виїжджаючи на

дорогу не знають Правил дорожнього руху України, унаслідок чого становляться

учасниками дорожньо-транспортних пригод більшість із яких із тяжкими наслідками.

При цьому відсутність спеціалізованих велосипедних доріжок у містах, і як наслідок,

відсутність певної організації велосипедного руху в умовах складної дорожньо-

транспортної обстановки посилюють і без того складну ситуацію.

Саме тому, за наявності в розпорядженні експерта автотехніка матеріалів по

подібних пригодах може бути хорошим повчальним матеріалом для визначення


184

основних чинників та умов, пов’язаних із рухом велосипедів при реконструкції ДТП.

Взагалі знання таких ситуацій із боку експерта може стати вагомим доказом для

формування висновків при розгляді пригод пов’язаних із наїздами на велосипедистів.

Динаміка руху велосипеда багато в чому схожа з динамікою руху мопеда або

мотоцикла. Можна навіть частково використовувати ті ж чинники для оцінки їхнього

руху. Проте на відміну від мопедів та мотоциклів, велосипедисти більш залежать від

погодних умов унаслідок низьких швидкостей пересування. Отже для падіння

велосипедів, що рухаються при малих швидкостях, існує більше можливостей

унаслідок невеликого впливу сил руху. Тому часто відбуваються ДТП із

велосипедистами, які раптово зупиняються, унаслідок знаходження на їхньому путі

перешкоди або при попаданні стороннього об’єкту з будь-якого боку колеса в спиці,

або під колесо, що може бути непомітним та ніяк не впливатиме на інших учасників

дорожнього руху. Отже враховуючи щільність потоку в містах, водії автомобілів не

завжди можуть вчасно застосувати гальмування виконуючи вимоги п. 12.3 Правил

дорожнього руху України [1], або просто не мають технічної можливості уникнути

наїзду. Так само бувають падіння велосипедистів, коли колесо несподівано застряє у

водотоці, вибоїні асфальту, кришці каналізаційного люка. Миттєве падіння

велосипедиста триває зазвичай близько 0.5 секунди, після чого він фактично

опиняється в небезпеці. Тобто при реконструкції цих ДТП слід особливу увагу

приділяти вивченню трасологічних ознак на колесах та шинах велосипедів, а також

вивченню дорожнього покриття в місці падіння велосипедиста з метою визначення

чинників що привели до падіння або раптової зупинки велосипедиста.

При проведенні автотехнічних експертиз за участю велосипедистів, одним із

найвпливовіших чинників ДТП, може виявитися погодні умови. Безумовно, дощ або

сніг може вплинути на зчеплення шин із дорогою, а вологість понизять ефективність

гальм. Дощ також значно знижує видимість велосипедиста на дорозі та його власну

оглядовість. Вітер зазвичай не розглядається в автотехнічних експертизах за участю

велосипедистів, оскільки він максимум впливає на додаткові зусилля з обертання

педалей велосипеда. Проте сильний вітер, а в декількох випадках і рух велосипедиста

в навушниках, разом із тим, що велосипедист не озирається назад, може обмежити

сприйняття людини та чутність, і велосипедист незважаючи на звуки автомобіля, що

наближається, а в деяких випадках і незважаючи на звуки сигналу автомобіля,

продовжить небезпечний маневр. І хоча такі ДТП зі статистичної точки зору досить

рідкісні, але при наявності таких даних експерту не слід ними нехтувати. До речі якщо

є можливість визначити напрям та швидкість вітру в місці наїзду, наприклад через

офіційний запит у метеорологічну службу, то можливо додати або відкинути один із

чинників, що впливають на поведінку велосипедиста. Ще одним погодним чинником,

який представляє не меншу небезпеку для велосипедиста являються відблиски сонця в

калюжах та вітринах. Яскраві промені сонця, у поєднанні з брудними лобовими

стеклами автомобілів, можуть зробити велосипедиста практично невидимим. Це


185

посилюється ще й тим фактом, що більшість автолюбителів не чекають побачити на

проїжджій частині велосипедистів. Тому слід привернути увагу й на наявність

відблисків на місці ДТП, якщо є хоч щонайменша підозра що це послужило

чинником.

При дослідженні виду ДТП пов’язаного зі зміною напрямку руху велосипедиста

слід враховувати й таке, що найширшою частиною самого велосипеда за подовжнім

профілем є його кермо. Але за наявності за ним велосипедиста, його ширину потрібно

розраховувати по ширині плечей людини якщо вони ширше руля. Отже при втраті

рівноваги, велосипедист може зробити різкі рухи кермом убік, що не приведе до

сильного зміщення велосипеда відносно коридору руху, але дозволяє йому зберегти

рівновагу. При нижчих швидкостях чим швидкість, яка забезпечує гіроскопічний

ефект, такі переміщення можуть бути значними. У середньому, будь-якому

велосипеду потрібний коридор руху в 0,5 метра для стійкої та рівномірної їзди.

При русі автомобіля в правій (першій) смузі руху разом із велосипедистом,

важливими стають і чинники дорожньої обстановки, такі як наприклад ширина

проїжджої частини. Як правило, велосипедисти їздять у тому ж напрямі що й рух

автомобілів. Тому, коли він об’їжджає перешкоду, то рухаючись значно повільніше за

автомобіль може потрапити під дію вимог п. 13.1 ПДР України [1] в частині що

стосується безпечного бічного інтервалу для руху транспортних засобів. Також при

дослідженні, експертові слідує особливо привернути увагу на той факт, що

інстинктивно, велосипедист прагне від’їхати від правого краю проїжджої частини як

можна далі, оскільки в деяких місцях велосипедист може ударитися правою педаллю

об край поребрика. Такі перешкоди як сміття, калюжі та виступаючі частини

огороджувань, так само приводять до того що велосипедист виїжджає на проїжджу

частину далеко від крайнього правого положення в правому ряду.

Для визначення в якому коридорі руху міг пересуватися велосипедист слід

оглянути місце події і спробувати знайти чинники, згідно з якими велосипедист

відхилився від прямолінійного руху. Це може бути, як нерухомий автомобіль, так і

інші перешкоди. При реконструкції таких ДТП слід пам’ятати, що потенційно

небезпечним є зближення транспортних засобів менш ніж на 1.0 метр, тому важливо

знати, як ширину велосипедиста, так і ширину автомобіля, що рухався в тій же смузі

руху до ДТП, та відстань від них до повздовжніх елементів проїзної частини.

До речі поява в небагатьох містах України велосипедних доріжок, хоч і

знімають частину проблем, але не гарантують повної безпеки руху, особливо у

випадках, коли з крайньої правої смуги руху велосипедист здійснює маневр лівого

повороту через проїжджу частину. Ще одним чинником, являється їзда

велосипедистів по тротуарах, що в нас заборонене ПДР. Проте, не завжди наші дороги

можуть бути переборними для велосипедистів і тому багато хто з велосипедистів

створює небезпеку. Будівництво ж велодоріжок на тротуарах, як показує практика не

завжди забезпечує безпечну їзду для своїх користувачів. Особливо це стосується тих


186

місць, де велодоріжки перетинають проїжджу частину. Одній із причин підвищеної

небезпеки в цьому випадку, являється понижена увага велосипедистів до вимог ПДР,

оскільки рух по виділеній велосипедній доріжці на тротуарі не вимагає такої

концентрації уваги велосипедиста, що призводить до трагічних наслідків при виїзді на

проїжджу частину дороги. Так само це стосується і водіїв автомобілів, адже при русі

по проїжджій частині вони не стежать за рухом пішоходів та велосипедистів на

тротуарі, і, як правило, не чекають їх раптового виїзду на дорогу. Крім того, якщо на

таких велодоріжках з’являться діти, то при повній відсутності розуміння небезпеки

раптового виїзду на проїжджу частину перед рухомим автомобілем це може привести

до небезпечних наслідків. У подібних ситуаціях від експерта вимагається визначити,

як рухався велосипедист до виїзду на дорогу, та що сприяло цьому.

До конкретних проблем при проведенні автотехнічної експертизи за участю

велосипедистів, разом із великою кількістю наявністю на ринку велосипедів

імпортного виробництва, можна віднести й такі специфічні моменти як відсутність у

матеріалах справи про ДТП відомостей про марку велосипеда. Так, якщо в протоколі

огляду місця ДТП марка автомобіля, його державний реєстраційний номер та інше

записуються дуже детально, то велосипед як правило залишається невизначеної марки

та моделі. Це накладає певні труднощі, адже від конкретної марки велосипеда

залежить і розмір рами, і діаметр коліс велосипеда. Знаючи ці параметри можна

визначити такі специфічні речі як — чи був розмір велосипеда занадто великий або

занадто малий для велосипедиста, так як їзда на велосипеді, який занадто великий для

велосипедиста може бути небезпечна, оскільки це може викликати проблеми

керування. Так само знаючи розмір рами можна визначити чи була висота сідла

безпечна для велосипедиста, чи діставав він до педалей. Адже в разі виникнення

небезпеки, велосипедист може понизити швидкість шляхом різкого вставання над

рамою вертикально стоячи, блокуючи при цьому ланцюгом заднє колесо. Разом із цим

слід звернути увагу на шини велосипеда та їх стан. Велосипедні шини мають дуже

маленьку пляму контакту з дорогою. Навіть найкращі з них забезпечують пляму

контакту не більш 2 см2, а більшість ще менша. Тому це пляма контакту є єдиною

поверхнею, через яку передається прискорення, гальмування або поворот, що може

істотно залежати від мокрої або слизької поверхні. Слід відмітити, що спроба

гальмування та одночасного маневру доволі часто призводить до прослизання колеса

та падіння велосипеда. Шини грають важливу роль у здібності велосипедиста

зберігати рівновагу та баланс, тому слід ретельно оглянути шини, визначити їх тип та

стан.

Також слід зазначити, що велика частина випадків пов’язаних із наїздами на

велосипедистів відбувається в нічний час. Тому умови видимості є важливими і ПДР

України вимагає від велосипедистів використання в темний час доби на велосипеді

ліхтаря (фари) та світлоповертачів для підвищення його видимості іншими

учасниками дорожнього руху. Адже вночі, видимість велосипедиста, який не має на


187

велосипеді фари та світлоповертачів, набагато гірша, що підвищує вірогідність

настання ДТП. Слід звертати увагу на все допоміжне устаткування та аксесуари

встановлені на велосипеді. На наявність будь-яких світлових пристроїв, фар і тому

подібне. Деталі, які були відірвані від велосипеда мають бути вказані в протоколі

огляду місця пригоди.

Продовжуючи розгляд технічного стану велосипедів слід зазначити, що сучасні

велосипеди можуть мати різні типи гальмівних механізмів та приводів. Починаючи

від звичайних гальм накладок, до потужних гідравлічних дискових гальм. По

можливості функції цих пристроїв мають бути перевірені. Якщо зробити це

неможливо, то принаймні краще, щоби були описані всі деталі і сфотографовані для

подальшого аналізу. Надалі можливо буде дослідити, чи були вони правильно

встановлені та налагоджені. Наприклад чинником, який може виявитися для дітей,

являється розмір та регулювання гальмівних важелів, які можуть бути занадто великі

для них і їх руки просто фізично не зможуть дожинати гальма до робочого стану. Слід

врахувати й цю можливість, особливо якщо йдеться про рух із гори донизу.

Часто оцінити стан велосипеда після ДТП неможливо, оскільки велика частина

важких ДТП із велосипедистами приводить до того що велосипед сильно

деформується. Проте навіть те що від нього залишилося, є важливим речовим доказом

і якщо воно збережене належним чином, то при огляді можна встановити комбінації

передач, що дозволить зробити обгрунтовану оцінку діапазону швидкості

велосипедиста. Тобто не варто нехтувати положенням важеля перемикання передач.

Такий детальний та неупереджений погляд на основні чинники та умови,

пов’язані з рухом велосипедистів при реконструкції дорожньо-транспортної пригоди

допоможе встановити найбільш розширену картину пригоди при проведенні

автотехнічної експертизи та реконструкції ДТП.

УДК 343.148.5

Тимкович П. В., старший науковий

співробітник Львівського НДІСЕ МЮ

України

ПРОВЕДЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ

З ПИТАНЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ПІДТВЕРДЖЕННЯ

НЕСТАЧ ЧИ ЛИШКІВ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ЗАПАСІВ

CONDUCTING ECONOMIC INSPECTIONS ON DOCUMENTARY CONFIRMATIONS

OF THE FIXED ASSETS AND ACTUAL RESERVES' DEFICIENCIES AND OVERALL

SURPLUS

Анотація. Досліджено питання щодо визначення нестач чи лишків основних засобів та запасів за

результатами проведених інвентаризацій. Охарактеризовано зміст експертного завдання, яке вирішується

судово-економічною експертизою в справах, предметом яких є підтвердження сум нестач чи лишків основних


188

засобів та запасів. Описано алгоритм дослідження судово-економічною експертизою документів

бухгалтерського обліку щодо підтвердження сум нестач чи лишків основних засобів та запасів.

Ключові слова: інвентаризація, нестача та лишки основних засобів, нестача та лишки запасів, товарно-

матеріальні цінності, оприбуткування лишків, списання нестач, судово-економічна експертиза, суб’єкт

господарювання.

Аннотация. Исследован вопрос об определении недостач или излишков основных средств и запасов по

результатам проведенных инвентаризаций. Охарактеризованы содержание экспертного задания, решаемого

судебно-экономической экспертизой по делам, предметом которых является подтверждения сумм недостач или

излишков основных средств и запасов. Описан алгоритм исследования судебно-экономической экспертизой

документов бухгалтерского учета по подтверждению сумм недостач или излишков основных средств и запасов.

Ключевые слова: инвентаризация, недостача и излишки основных средств, недостача и излишки

запасов, товарно-материальные ценности, оприходование излишков, списание недостач, судебно-экономическая

экспертиза, субъект хозяйствования.

Abstact. The question of determining deficiencies or overall surplus of fixed assets and inventories based on

the results of inventories has been investigated. The content of the expert task, which is solved by forensic economic

examination in cases, which are subject of confirmation of the amounts of shortages or balances of fixed assets and

stocks, is characterized. An algorithm of the study the forensic economic examination of accounting documents for the

confirmation of the amount of shortages or balances of fixed assets and inventories is described.

Keywords: current state and the main provisions of the forensic handwriting examination, identification and

diagnostic challenges, trends in the forensic study of handwriting, increasing its effectiveness in certain areas.

Господарська діяльність тісно пов’язана із використанням матеріальних

ресурсів, незалежно від того чи це промислове виробництво, сфера послуг, роздрібна

торгівля чи інше. Вказані матеріальні ресурси забезпечують здійснення господарської

діяльності, оскільки являються предметом даної діяльності, для прикладу у

виробництві це сировина, матеріали, покупна продукція інших виробництв тощо

(запаси). Такі матеріальні ресурси як будівлі, споруди, інструменти, обладнання,

оргтехніка і т. п. (основні засоби) забезпечують функціонування процесів

господарської діяльності, націлених на внесення певних фізичних змін щодо

вказаного предмету господарської діяльності з метою отримання готової продукції, а

також для забезпечення функціонування відповідних господарських процесів у сфері

послуг, роздрібної торгівлі, медицини, освіти, роботи правоохоронних органів та

військової служби структур збройних сил України.

Забезпечення збереження та раціонального використання вищевказаних

матеріальних ресурсів є однією зі складових, що формують завдання господарської

діяльності підприємств, установ, організацій. Проте, у силу певних обставин

учасникам господарської діяльності не вдається забезпечити збереження та належне

використання основних засобів і запасів, наслідками чого є їх втрата, показники яких

згідно з основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності,

підлягають належному документуванню та відображенню в бухгалтерському обліку.

Одним з основних завдань економічної експертизи документів

бухгалтерського, податкового обліку і звітності, які встановлено Науково-

методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз


189

та експертних досліджень, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від

08.10.1998 № 53/5 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за

№ 705/3145, є визначення документальної обґрунтованості розміру нестачі або

надлишків товарно-матеріальних цінностей, періоду й місця їх утворення.

При цьому, вищевказаним нормативним документом до орієнтованого

переліку вирішуваних даним видом судової експертизи запитань включено наступні

питання:

— Чи підтверджується документально нестача товарно-матеріальних

цінностей, встановлена за актом інвентаризації на підприємстві (зазначається назва

організації), за період роботи (вказується період) матеріально відповідальної особи

(зазначаються прізвище, ім’я, по батькові) у розмірі (указуються кількісні та вартісні

показники)?

— Чи підтверджується документально нестача основних засобів (зазначаються

назва організації, кількісні та вартісні показники)?

При вирішенні судово-економічною експертизою завдань щодо

документального підтвердження нестач чи лишків основних засобів та запасів процес

дослідження наданих експерту об’єктів слід розпочати із детального вивчення

матеріалів інвентаризації, оскільки саме ці інформаційні джерела є головними,

нормативно встановленими документами про виявлення невідповідностей

бухгалтерського обліку фактичним даним щодо стану активів суб’єкта

господарювання. Отже, у першу чергу проводяться дослідження щодо відповідності

матеріалів інвентаризації, вимогам чинного законодавства щодо порядку проведення

інвентаризації та документування її результатів.

Інвентаризація основних засобів та запасів здійснюється суб’єктами

господарювання з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та

фінансової звітності у відповідності із вимогами статті 10 Закону України «Про

бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996–XIV.

Даною нормою Закону передбачено, що для забезпечення достовірності даних

бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства повинні проводити

інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряють і документально

підтверджують їх наявність, стан і оцінку.

Порядок проведення інвентаризації та врегулювання розбіжностей щодо

фактичної наявності активів та зобов’язань із даними бухгалтерського обліку

визначається Міністерством фінансів України, що передбачено вимогами п. 12

Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів

України від 28.02.2000 № 419.

Відповідно порядок проведення інвентаризації активів і зобов’язань та

оформлення її результатів визначено вимогами Положення про інвентаризацію

активів та зобов’язань, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від

02.09.2014 р. № 879. Дія вказаного нормативного документа поширюється на


190

юридичних осіб, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а

також представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності.

Документальне підтвердження результатів проведених інвентаризацій, а саме

— кількісних чи вартісних показників нестач або лишків основних засобів та запасів,

у даному випадку визначатимуть предмет дослідження судово-економічної


Основними методами, які застосовуються експертами при вирішенні завдань

щодо документального підтвердження показників нестач чи лишків основних засобів

та запасів є методи співставлення, документальної перевірки та моделювання.

Метод співставлення використовується експертом при проведенні досліджень

на предмет відповідності документування результатів інвентаризації правилам

проведення інвентаризації активів (основних засобів та запасів), встановлених

вимогами Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затвердженого

наказом Міністерством фінансів України від 02.09.2014 р. № 879. Тобто, проводиться

співставлення наданих на дослідження матеріалів інвентаризації із вимогами

зазначеного нормативного документа.

Крім того, вищевказаний метод дослідження в комплексі із методом

документальної перевірки застосовується експертом при підтвердженні

обґрунтованості відображення в порівняльних відомостях даних бухгалтерського

обліку щодо кількісних та вартісних показників залишків основних засобів та запасів

станом на дату проведення інвентаризації.

Для з’ясування будь-яких з обставин справи, які піддають сумніву результати

проведеної інвентаризації, проводяться експертні дослідження із застосуванням

методу економічного моделювання, а саме: на підставі даних первинних документів

та облікових регістрів створюється економічна модель руху кожного з основних

засобів або виду запасів, згідно прийнятої до обліку їх номенклатури. Вказана

економічна модель відображатиме динаміку зміни кількісних та вартісних показників

залишків вказаних активів у міжінвентаризаційному періоді.

У результаті проведення експертом таких досліджень підтверджуватимуться

кількісні та вартісні показники залишків відповідного майна (основних засобів,

запасів) суб’єкта господарювання. Зазначені дослідження здійснюються в чітких

хронологічних межах, а саме від дати проведення попередньої інвентаризації й по

дату інвентаризації, підтвердження результатів якої є предметом дослідження даної

судово-економічної експертизи.

Відповідно до вищевказаного алгоритм проведення експертних досліджень

щодо документального підтвердження сум нестачі чи лишків основних засобів або

запасів, встановлених за результатами інвентаризації можна умовно поділити на три

основні етапи.

На першому етапі вказаного алгоритму експертом проводяться дослідження на

предмет документально підтвердження кількісних та вартісних показників залишків


191

відповідного майна суб’єкта господарювання станом на дату проведення попередньої

інвентаризації. Вказані дослідження ґрунтуються на даних документів про

проведення попередньої інвентаризації та документах бухгалтерського обліку щодо

обліку основних засобів та запасів.

Другий етап дослідження визначається опрацюванням великої кількості

об’єктів дослідження. На даному етапі експертом досліджуються облікові документи

щодо динаміки зміни (оприбуткування, списання, переоцінка тощо) у

міжінвентаризаційному періоді кількісних та вартісних показників залишку кожного

з основних засобів та виду запасів, згідно прийнятої до обліку їх номенклатури.

Результатом цих досліджень є документальне підтвердження кількісних та вартісних

облікових показників залишків основних засобів та запасів станом на дату

інвентаризації.

На третьому етапі дослідження експертом проводиться співставлення

результатів експертних досліджень щодо документально підтверджених кількісних та

вартісних облікових показників залишків основних засобів та запасів станом на дату

інвентаризації із встановленими інвентаризаційними комісіями показниками

фактичних залишків зазначених активів суб’єкта господарювання.

Вирішення вищевказаних завдань нерідко супроводжується проведенням

досліджень із ряду інших, невід’ємних для з’ясування обставин справи питань, які є

або будуть предметом судового розгляду. Як правило, це вирішення експертом

завдань на предмет документального підтвердження відображення суб’єктами

господарювання в бухгалтерському обліку кількісних та вартісних показників

основних засобів та запасів за весь час їх використання у виробничій чи

господарській діяльності відповідних звітних періодів. Об’єктами такого роду

досліджень є облікові документи, типові форми яких затверджено уповноваженими

органами для ведення бухгалтерського обліку основних засобів та запасів. Проте, для

проведення експертами даних досліджень використовуються також інші форми

бухгалтерських документів, ведення яких передбачено розпорядчими документами

суб’єкта господарювання щодо затвердження власної облікової політики.

Крім того, виходячи з експертної та судової практики зміст експертного

завдання не обмежується тільки документальним підтвердження кількісних та

вартісних показників нестачі чи лишків, встановлених за результатами проведених

інвентаризацій. Вказане обґрунтовується тим, що не менш важливим є питання

правильного документування результатів інвентаризації в документах

бухгалтерського обліку підприємств, установ, організацій.

Очевидно, що результати інвентаризації повинні бути відображені в обліку за

той же період, у якому закінчено інвентаризацію. При цьому, вартість нестач чи

лишків повинні відображатися в бухгалтерському обліку за тими ж цінами, за якими

відповідні активи відображені в поточному обліку. А тому, алгоритм дослідження

слід доповнити експертним дослідженням облікових документів суб’єкта


192

господарювання щодо відображення в бухгалтерському обліку результатів

інвентаризації — оприбуткування лишків та списання/відшкодування нестач.

При проведенні таких досліджень експерту слід врахувати, що лишки

основних засобів та іншого майна, виявлені в ході проведення інвентаризації,

підлягали оприбуткуванню суб’єктом господарювання за дійсною вартістю такого

майна, що повинно документально підтверджуватись відповідними актами.

Узагальнюючи вищевказане нестачі чи лишки основних засобів та запасів є

результатом інвентаризацій, проведених посадовими особами підприємств, установ,

організацій чи працівниками державних органів, уповноважених на здійснення

відповідних контрольних заходів, згідно вимог чинного законодавства України. А

тому, процес дослідження експертом питань, пов’язаних із документальним

підтвердженням сум нестачі та лишків основних засобів та запасів визначатиметься

наступними складовими:

— перевіркою документів матеріалів інвентаризації вимогам нормативних

документів, які регламентують порядок її проведення та документування;

— дослідженням документів бухгалтерського обліку щодо підтвердження

залишків основних засобів і запасів станом на дату проведення інвентаризації;

— розрахунками кількісних та вартісних показників залишків основних засобів

і запасів, враховуючи при цьому можливі поправки на норми природного убутку

запасів, чи документи про вплив інших факторів на показники фактичних залишків

матеріальних цінностей (природні явища, стихії, військові дії, протиправні дії третіх

осіб тощо);

— дослідженням документів облікових документів щодо підтвердження

відображення суб’єктом господарювання результатів проведеної інвентаризації в

документах бухгалтерського обліку, а саме — оприбуткування виявлених лишків

товарно-матеріальних цінностей, списання чи відшкодування сум нестачі основних

засобів чи запасів.

За результатами проведення вищезазначених досліджень облікових

документів, згідно наведеного алгоритму проведення судово-економічної експертизи

складаються висновки, які є вирішенням поставленого перед експертом завдання на

предмет документально підтвердження кількісних та вартісних показників нестачі чи

лишків основних засобів та запасів суб’єкта господарювання, а також підтвердження

документування результатів інвентаризації в бухгалтерському обліку підприємств,

установ, організацій.

Вищевказаний порядок проведення дослідження облікових та розпорядчих

документів суб’єкта господарювання забезпечує повноту проведення експертного

дослідження та складення категоричних висновків із питань, які можуть ставитися на

вирішення судово-економічної експертизи завдання, зміст яких полягає в

документальному підтвердженні кількісних та вартісних показників нестачі чи

лишків основних засобів та запасів, а також підтвердженні документування


193

результатів інвентаризації в бухгалтерському обліку підприємств, установ,

організацій.


1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999

№ 996–XIV [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996–14.

2. Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України

від 28.02.2000 № 419 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/419–2000-п.

3. Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затверджене наказом Міністерства

фінансів України від 02.09.2014 р. № 879 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1365–14.

4. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та

експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5,

зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145 [Електронний ресурс]. —

Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705–98.


194

УДК 343.148(477):341.174 (4)

Тіщенко В. В., доктор юридичних наук,

професор, член-кореспондент Національної

академії правових наук України, завідувач

кафедри криміналістики Національного

університету «Одеська юридична академія»

Бєлік Л. С., кандидат юридичних наук,

доцент кафедри криміналістики

Національного університету «Одеська


Самойленко О. А., кандидат юридичних

наук, доцент, доцент кафедри криміналістики

Національного університету «Одеська


ДЕЯКІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ТА СТАНДАРТІВ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У ДІЯЛЬНОСТІ ЕКСПЕРТНИХ УСТАНОВ

УКРАЇНИ

SOME ASPECTS OF INTERNATIONAL COOPERATION AND STANDARDS OF

THE EUROPEAN UNION IN THE ACTIVITIES OF EXPERT INSTITUTIONS OF

UKRAINE

Анотація. стаття присвячена дослідженню аспектів міжнародного співробітництва та

стандартів Європейського союзу в діяльності експертних установ України. Проаналізовано положення

розділу ІV «Міжнародне співробітництво в області судової експертизи» закону України «Про судову

експертизу». Зазначено, що судово-експертна діяльність держав повинна відповідати національним

принципам і міжнародним правовим і професійним стандартам. Дослідженно структуру Європейської

мережі судово-експертних установ. Вивчено структуру трьох судово-експертних організацій України,

які входять до складу ENFSI та структуру азіатської судово-експертної мережі (AFSN), яка існує з 2008

року. Зазначено, що дослідження та ретельне вивчення питань міжнародного співробітництва та

стандартів Європейського Союзу в діяльності експертних установ мотивує на розробку навчального

посібника «Судові експертизи в кримінальному провадженні».

Ключові слова: міжнародне співробітництво; експертні установи; судові ескпертизи;

кримінальне провадження.

Аннотация. Статья посвящена исследованию аспектов международного сотрудничества и

стандартов Европейского союза в деятельности экспертных учреждений Украины. Проанализированы

положения раздела IV «Международное сотрудничество в области судебной экспертизы» закона

Украины «О судебной экспертизе». Отмечено, что судебно-экспертная деятельность государств

должна соответствовать национальным принципам и международным правовым и профессиональным

стандартам. Исследованна структура Европейской сети судебно-экспертных учреждений, структура

трех судебно-экспертных организаций Украины, которые входят у состав ENFSI и структура азиатской

судебно-экспертной сети (AFSN), которая существует с 2008 года. Отмечено, что исследования и

тщательное изучение вопросов международного сотрудничества и стандартов Европейского Союза в

деятельности экспертных учреждений мотивирует на разработку учебного пособия «Судебные


195

экспертизы в уголовном производстве».

Ключевые слова: международное сотрудничество; экспертные учреждения; судебные

ескпертизы; уголовное производство.

Abstract. The article is devoted to the study of aspects of international cooperation and standards of

the European Union in the activities of expert institutions of Ukraine. The provisions of section IV

«International cooperation in the field of forensic examination» of the Law of Ukraine» On Judicial Expertise»

are analyzed. It is noted that the forensic expert activity of the states should correspond to national principles

and international legal and professional standards. The structure of the European network of forensic

institutions is researched. The structure of the three forensic expert organizations of Ukraine, which are part of

ENFSI and the structure of the Asian Forensic Expert Network (AFSN), which has been in existence since

2008, has been studied. It is noted that research and thorough examination of issues of international

cooperation and standards of the European Union in the activity of expert institutions motivates the

development of a manual «Judicial expertise in criminal proceedings».

Keywords: international cooperation; expert institutions; judicial expertise; criminal proceedings.

З прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України,

котрий набув чинності 19 листопада 2012, до ряду нормативних актів було

внесено чимало змін, доповнень та уточнень щодо реголювання питань,

пов’язаних із проведенням судових експертиз, у тому числі до ст. ст. 242–244

КПК України, а також у Закон України «Про судову експертизу», що власне

кажучи мотивувало на дослідження та вивчення аспектів міжнародного

співробітництва та стандартів Європейського Союзу в діяльності експертних

установ України.

У Законі України «Про судову експертизу» міститься розділ ІV

«Міжнародне співробітництво в області судової експертизи», визначаються

наступні форми співробітництва:

1) практична форма: проведення судових експертиз за дорученням

уповноваженої особи або органу іноземної держави; залучення для сумісного

проведення експертиз спеціалістів інших держав;

3) наукова форма: міжнародне наукове співробітництво.

На думку Н. І. Кліменко національна судова експертиза не може

існувати ізольовано, тобто тільки в межах окремої держави; вона не буде

активно виконувати свої функції забезпечення правоохоронної діяльності поза

інтеграцією з міжнародною спільнотою. Тому авторка висловлюється щодо

необхідного міжнародного співробітництва експертних установ із метою

обміну досвідом врахування сучасних досягнень науки й техніки, виключення

дублювання науково-методичного забезпечення регіонального розподілу

задач між судово-експертними установами, створення профільних експертних

напрямів [1 с. 130–134].

Судово-експертна діяльність держав повинна відповідати національним

принципам і міжнародним правовим і професійним стандартам. Висновок,

складений експертами однієї держави, повинен мати силу доказів для судів

іншої держави. Останніми роками активізувалося міжнародне співробітництво


196

в галузі судової експертизи.

Одним із таких напрямів є створення міжнародних судово-експертних

мереж. На сьогодні функціонує п’ять таких мереж, які об’єднують наукові

резерви судово-експертних установ різних держав:

1) Європейська мережа судово-експертних установ (ENFSI) існує з 1995

року;

2) Південноафриканська регіональна мережа судово-експертної науки з

2008 р., що включає весь африканський регіон;

3) Азіатська мережа судово-експертних наук, яка існує з 2008 р.;

4) Міжнародна судово-екологічна експертна мережа теж існує з 2008 р.

для сприяння судовим експертам у галузі екології і спеціалістам розслідування

екологічних правопорушень;

5) Трасологічна судово-експертна природоохоронна мережа, що існує з

2006 р., яка є неурядовою організацією для надання допомоги в проведенні

судових експертиз у справах про злочини проти дикої природи і для

збереження біологічного розмаїття флори і фауни.

У складі Європейської мережі судово-експертних установ налічується

54 експертні установи, 41 з яких знаходяться в державах-членах Євросоюзу

(ЄС). Це найбільша у світі об’єднана організація судово-експертних установ,

що отримала міжнародне визнання [2]. Серед держав, інститути яких входять

до європейської мережі, Вірменія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Болгарія,

Великобританія, Угорщина, Греція, Грузія, Данія, Іспанія, Ірландія, Італія,

Литва, Латвія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Румунія, Росія, Сербія,

Словаччина, Словенія, Туреччина, Швеція, Швейцарія тощо. Найбільш

відомими інститутами ENFSI, що проводять експертні дослідження, є

Нідерландський, Польський, Угорський і Празький судово-експертні

інститути. Нідерландський інститут (The Netherlands Forensic Institute — NFI)

є європейським інноваційним центром експертних досліджень. Він обслуговує

органи голландської поліції і прокуратури, а також інші організації у сфері

правоохоронних органів. Пропонує свої послуги судовим органам і

адвокатурі. Він обслуговує пожежну, прикордонну, митну службу,

розвідувальні органи. Польський судово-експертний інститут при

Міністерстві юстиції імені професора Яна Зена проводить дослідження в

наступних галузях:

• токсикологічна експертиза;

• експертиза наркотичних засобів;

• дослідження ДНК,

• авто-технічна,

• будівельно-технічна експертизи,

• експертиза лакофарбних матеріалів, експертиза виробів із


197

волокон, скла;

• експертиза зброї і слідів пострілів,

• трасологічна експертиза; почеркознавча експертиза;

• експертиза технічного дослідження документів;

• дактилоскопічна експертиза;

• судово-психологічна експертиза, експертиза звукозаписів [2].

Мета ENFSI проголошена в її Конституції — бути на передових

позиціях у світі, щоби гарантувати якість розвитку і провадження судової

експертизи у всій Європі. Основний напрям діяльності ENFSI є намагання

досягти високої організації в галузі судово-експертної діяльності в Європі та

світі шляхом розвитку якості послуг із проведення судової експертизи на всіх

етапах судочинства, від місця події до суду, що забезпечується наступними

умовами:

— членство в ENFSI об’єднує виробничі, наукові та методичні

можливості судово-експертних установ;

— розширення членства в ENFSI закріплює довіру до цієї організації з

боку правоохоронних структур і судів;

— організовано встановлюються та підтримуються ділові відносини з

іншими організаціями, діяльність яких пов’язана з криміналістикою й судовою

експертизою;

— всіляко заохочується діяльність усіх установ-членів ENFSI, які

впроваджують в експертну практику сучасні методики дослідження,

міжнародні стандарти та забезпечують компетентність експертів в окремих

видах експертизи [3 с. 200–204].

На одному з останніх засідань ENFSI (19 липня 2018 року) грунтуючись

на розповсюдженні Правління і призначенні Майкла Бовенса як Голови,

постіні члени організації призначили розподіл задач серед членів Ради ENFSI,

Секретаріат був остаточно розглянутий і злагоджений. Рада зосередила свої

обговорення на майбутніх заходах і пов’язаних із ними задачах, таких як,

наприклад, EAFS2018, Сумісна нарада 2018 року й організація учбового курсу

EPE для голів EWG і веб-майстрів у приміщеннях Європолу. Крім того, були

розглянуті інші важливі питання, що стосуються наступних двох існуючих

судових баз даних в IТ-інфраструктурі Європолу й дій, необхідних для

виконання вимог загального захисту даних, що передаються мережами.

На сьогодні до ENFSI входить три судово-експертних організацій

України:

— Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр

МВС України (ДНДЕКЦ); ДНДЕКЦ МВС України у 2002 р. отримав та

щорічно підтверджує міжнародний сертифікат якості судових експертиз.

Експертна служба МВС України впродовж 15 років здійснює міжнародну


198

діяльність у межах співпраці в Європейській мережі судово-експертних

установ. Під патронатом цієї міжнародної організації здійснюються заходи

щодо акредитації лабораторій експертної служби за міжнародним стандартом

ISO/IEC17025 та впровадження системи управління якістю. З 2007 р.

ДНДЕКЦ МВС України є учасником Міжнародної програми підвищення

кваліфікації для органів кримінального розслідування (ІСІТАР) Департаменту

Юстиції США, яка реалізується в рамках Меморандуму про взаєморозуміння

між Урядами США та України. Метою програми є надання методичної та

технічної допомоги підрозділам експертної служби МВС України в розвитку

різних видів експертиз, а також акредитації за міжнародним стандартом

ISO/IEC17025. За період 2000–2014 р. р. працівниками Експертної служби

МВС України здійснено понад 200 експертних відряджень, у тому числі в

рамках ENFSI, з метою участі в робочих зустрічах, навчаннях, стажуваннях,

семінарах, конференціях, тренінгах, виставках та інших заходах [4 с. 422–423].

— Київський науково-дослідний інститут судових експертиз; цей

інститут судових експертиз одна з найстаріших державних експертних

установ України, створений 4 липня 1913 року, як Кабінет науково-судової

експертизи при прокурорі Київської судової палати. Сьогодні інститут

активно проводить роботу по акредитації судово-експертних лабораторій на

відповідність міжнародним стандартам діяльності. Київський науково-

дослідний інститут судових експертиз атестовано відповідно до вимог ДСТУ

ISO/IEC 17025:2006 у сфері дослідження наркотичних засобів рослинного

походження, дослідження та випробування вогнепальної зброї та патронів до

неї, холодної зброї та конструктивно схожих із нею виробів, вибухових

пристроїв, дослідження знарядь, інструментів та їх слідів, дослідження взуття

та його слідів, дослідження зі встановлення інформації серед існуючої та

раніше видаленої на цифрових носіях (атестат про акредитацію № 2Н1141 від

20.12.2013). У 2015 році було запроваджено нові види експертиз, а саме

військова та психологічна експертиза. Одним з основних напрямків діяльності

Інституту є науково-дослідна робота, спрямована на підвищення ефективності

наукових досліджень у галузі судової експертизи, розробку теоретичних,

процесуальних питань судової експертизи, а також методик і методів судової

експертизи з урахуванням сучасних досягнень науки й техніки. Співробітники

КНДІСЕ брали участь у розробці двох Національних стандартів України, за їх

винаходами отримано 6 патентів [5]. Результати наукових досліджень

відповідають світовому рівню, про що свідчить чимало охоронних документів

та патентів [6]. Інститут має міжнародний авторитет як активний розробник

нових методик досліджень речових доказів. Співробітники інституту беруть

активну участь в українських та міжнародних симпозіумах, конференція,

семінарах, приймають участь у проведенні комісійних експертиз спільно з


199

фахівцями інших експертних установ України та інших держав.

— Харківський НДІ судових експертиз ім. засл. проф. M.С. Бокаріуса; у

липні 2017 року Голова Ради ENFSI (Европейской сети организаций судебной

экспертизы) доктор Еркки Сиппола повідомив про те, що заявка Харківського

НДІСЕ на членство в ENFSI була успішною та привітав із підтвердженням

офіційного партнерства. 17 травня 2018р. відбулися щорічні збори ENFSI у

місті Будапешт. На яких в урочистій обстановці було вручено СЕРТИФІКАТ,

який засвідчує, що Харківський науково-дослідний інститут судових

експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса став постійним членом European

Network of Forensic Science Institutes. Крім того, вручено Сертифікат, який

підтверджує, що директор ынститут Клюєв Олександр Миколайович доктор

юридичних наук, профессор, Заслужений юрист України є постійним членом

ENFSI [7]. Партнерство з ENFSI надає змогу обмінюватися досвідом у сфері

судово-експертної діяльності та наукових розробок на міжнародному рівні.

Азіатська судово-експертна мережа (AFSN) існує з 2008 року. До цієї

мережі входять наступні судово-експертні установи:

— Управління медичних наук Сінгапура,

— Департамент наукової служби Брунея,

— Департамент хімії Малайзії,

— Національне бюро розслідування Філіппін,

— Центральний інститут судової експертизи Таїланду,

— Інститут судової експертизи В’єтнаму, Китаю й Управління

медичних наук Сінгапуру тощо.

Усі вони зустрілись у Сінгапурі (у 2008 р.) з метою заснування

азіатської Мережі судово-експертних установ. Головною метою створення

Мережі було намагання підвищити рівень судово-експертної науки і практики

в країнах Південно-Східної та Східної Азії й забезпечити координацію

наукових досліджень у галузі експертизи в кримінальному судочинстві. Під

час цієї зустрічі було обрано тимчасове управління в складі шести членів і

голови доктора Пола Чуй (Paul Chui) з управління медичних наук Сінгапура й

помічника з міста Праймалапаті Джайя (Primulapathi Jaya) з Департаменту

хімії Малайзії. Створенню Мережі сприяв досвід попередніх регіональних

контактів. Так, у 2006 р. в Сінгапурі відбувся регіональний симпозіум із

питань генної ідентифікації й семінар із питань популярної генетичної

статистики. У 2007 р. була створена регіональна робоча група з питань

судово-генетичної ідентифікації для узагальнення досвіду дослідження жертв

цунамі 2004 р. У цьому ж році за ініціативою Барбари Ремберг з Управління

по наркотичним речовинам ООН була створена робоча група з дослідження

прекурсорів і заборонених наркотиків [8 с. 188–190].

Найбільш відомою експертною установою цього регіону є


200

Національний дослідний інститут поліції Японії. Штат Японського

національного дослідного інституту поліції налічує близько 200

кваліфікованих дослідників-професіоналів, добре обізнаних у

криміналістичній науці. Вони займаються науково-дослідною роботою, яка

вимагає спеціальних знань і навичок у галузі біології, медицини, хімії,

фармакології, фізики, сільського господарства, техніки, соціології, психології

та інших дисциплін. Працюють 5 відділів (секцій) різної тематики. Цей

дослідний інститут має високу репутацію в країні та на міжнародному рівні.

Останнім часом значно пожвавилась діяльність Національної

експертної служби Південної Кореї (NFS), яка надає аналіз доказів, що

долучаються до розслідування злочинів у галузі судової медицини та генної

ідентифікації. Національна експертна служба використовує для проведення

досліджень найсучасніше обладнання, запроваджує нові методики, а також

проводить дослідницьку діяльність, прагнучи стати знаною у світі провідною

експертною установою [9].

Зростання кількості тяжких міжнародних злочинів вимагає тіснішої

співпраці між державами в їх розслідуванні. Міжнародна співпраця надає явні

переваги. Меті вдосконалення методик експертних досліджень слугують і

конференції експертів-криміналістів, що проводились у містах різних країн

(Лозанна, Краків, Стамбул, Хельсінки, Глазго). Пропонується використати

науковий потенціал експертних об’єднань, навчальних інститутів і

дослідницьких установ Європи, які займаються прикладними дослідженнями.

Їх співробітництво на договірній основі має перспективи для підвищення

конкурентоздатності ЄС і покращення розслідування різних злочинів за

рахунок проведення наукових досліджень і методичних розробок судових

експертиз [1 с. 130–134]. Реалізація інтеграції судово-експертної діяльності

матиме наслідком гармонізацію та удосконалення експертного національного

законодавства й теоретичних основ експертизи, вироблення єдиних

методичних рекомендацій із різних видів експертиз, отримання міжнародного

визнання експертних висновків у цілому, удосконалення експертної

діяльності, підвищення професійної майстерності працівників судово-

експертних установ [10].

Дослідження та ретельне вивчення питань міжнародного

співробітництва та стандартів Європейського Союзу в діяльності експертних

установ мотивує на розробку навчального посібника «Судові експертизи в

кримінальному провадженні», який охоплюватиме головні проблеми

використання та застосування спеціальних знань у кримінальному

провадженні, зокрема стосовно призначення та проведення судових експертиз

в Україні з використанням міжнародного досвіду та міжнародних стандартів.

Отримані результати в подальшому зможуть використовуватися


201

практикам при призначенні або замовленні судових експертиз сторонами

кримінального провадження, при проведенні судових експертиз у науково-

дослідних установах судових експертиз, при підготовці та стажуванні судових

експертів, у навчальному процесі вищих навчальних закладах відповідного

напрямку та рівня.


1. Клименко Н. І. Міжнародне співробітництво СЕ / Н. І. Клименко, О. А. Купрієвич //

Вісник кримінального судочинства. № 4/2015. — С. 130–134.

2. Хазиев Ш. М. О Европейской сети судебно-экспертных учреждений / Ш. М. Хазиев:

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: www/forensic.ru/ENFSI/doc.

3. Ян де Киндер. Европейская сеть судебно-экспертных учреждений (ENFSI) / Ян де

Киндер // Теория и практика судебной экспертизы. — 2011. — № 4 (24). — С. 200–204.

4. Яковенко О. П. Міжнародна діяльність експертної служби МВС України: сучасний

стан і перспективи розвитку / О. П. Яковенко // Судово-експертна дільність: сучасний стан і

перспективи розвитку: матеріали круглого столу, 23.04.2015 р. — К.: 2015. — С. 422–423.

5. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз. Історія [Електронний

ресурс]. — Режим доступу: http://kndise.gov.ua/about/history

6. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз. Акредитація

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://kndise.gov.ua/about/acreditation

7. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз. Керівництво

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.hniise.gov.ua/92-leadership.html

8. Бородаев В. Е. Об образовании Евразийской ассоциации судебно-экспертных

учреждений / В. Е. Бородаев // Теория и практика судебной экспертизы. — 2010. — № 2 (18).

— С. 188–190.

9. Международные судебно-експертные организации [Електронний ресурс]. — Режим

доступу: http//ctur.ru/liberi/ spravochnik/ms.

10. Гора І. В. Сучасні проблеми судової експертизи в аспекті євроінтеграції України /

І. В. Гора [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: arlguvd/lg/ua>d14201.html.


202

УДК 349:691.6

Харченко В. В., завідувач лабораторії

інженерно-технічних досліджень

Дніпропетровського НДІ судових


ВИНИКНЕННЯ КОНДЕНСАТУ НА СКЛІ ВІКОННИХ БЛОКІВ ІЗ

ПОЛІВІНІЛХЛОРИДУ

CONDENSATE FINDING ON THE GLASS OF POLYVINYLCHLORIDE

WINDOW BLOCKS

Анотація. З практики виконання судових будівельно — технічних експертиз, видно, що судові

експерти які мають право проводити технічні експертизи, усе частіше стикаються з питаннями які їм

ставляться на вирішення: — відносно встановлення причин утворення конденсату на внутрішньому

склі в середині кімнати чи приміщенні або на профілі; — що необхідно здійснити для усунення

утворення конденсату на поверхні виробу, а також із питаннями чи виконувалися власниками оселі

вимоги по відповідній експлуатації виробу, які пред’являються виробником віконних блоків із

полівінілхлориду.

Ключові слова: блоки віконні, конденсат, скло, полівінілхлорідні вікна.

Аннотация. Из практики исполнения судебных строительно-технических экспертиз, видно,

что судебные эксперты все чаще сталкиваются с вопросами, которые им ставятся на решение:

относительно установления причин образования конденсата на внутреннем стекле в середине комнаты

или помещении или на профиле; что необходимо предпринять для устранения образования конденсата

на поверхности изделия, а также с вопросами выполнения владельцами дома требований по

соответствующей эксплуатации изделия, которые предъявляются производителем оконных блоков из

поливинилхлорида.

Ключевые слова: блоки оконные, конденсат, стекло, поливинилхлоридные окна.

Abstract. From the practice of court building technical examinations, it is clear that forensic experts

who have the right to conduct building technical examinations are increasingly faced with issues regarding the

establishment of reasons for the formation of condensation on inner glass in the middle of a room or room; or

on the profile; what needs to be done to eliminate the formation of condensation on the surface of the product,

as well as with the questions or whether the owners of the house fulfilled the requirements for the proper

exploitation of the product made by the manufacturer of window blocks of polyvinyl chloride.

Keywords: window units, condensate, glass, polyvinyl chloride windows.

За конструкцією полівінілхлорідні вікна класифікуються, як одинарні,

спарені, роздільні, роздільно — спарені. Класифікуються за наявністю

елементів, що відчиняються: — такі, що відчиняються; — такі, що не

відчиняються (глухі); — такі, що частково відчиняються. Також, дані вироби

класифікація за способом відчинення стулок: — поворотні; — поворотно-

відкидні; — підвісні; — відкидні; — середньоповоротні; — середньопідвісні;

— розсувні; — підйомні; — комбіновані. Такий матеріал як полівінілхлорид

дозволяє виконувати різноманітні за формою віконні блоки: прямокутні,

аркові, круглі, трапецевидні, трикутні.


203

Вікна з полівінілхлориду — відрізняються високою щільністю всіх

з’єднань і в зачиненому стані майже не пропускають повітря. Таким чином, у

приміщеннях накопичується волога (особливо в кухні), яка випадає на

найхолодніших ділянках конструкцій — тобто на склопакетах, у вигляді

конденсату

Що означає з фізичної точки зору поява крапель води на внутрішній,

обернутій у кімнату, стороні склопакета або на профілі? Це значить, що

температура поверхні (скла або пластика) виявилася нижче за точку роси.

Точка роси — температура, при якій (або нижче якої) водяна пара, що

завжди міститься в повітрі, з ненасиченого (кажучи побутовою мовою —

такого, який може ще увібрати в себе додаткову воду) стає насиченим, і

надлишки його випадають у вигляді опадів, у даному випадку — конденсату.

Відносна вогкість — це співвідношення тієї кількості води, яка

знаходиться в даний момент у повітрі у вигляді ненасиченої водяної пари, до

тієї кількості води у вигляді насиченої водяної пари, яке максимально здатне

поглинути в себе повітря при даній температурі. Найкомфортніша для людини

відносна вогкість — 40… 60 %.

Чим нижче температура повітря в кімнаті, тим менше води потрібно для

утворення в ньому насиченої водяної пари, тим нижча точка роси, і тим легше

воді випадати у вигляді конденсату на вікнах. Наприклад, при температурі

повітря в кімнаті +15°С і відносної вогкості 90 % точка роси +13,38°С; іншими

словами — у холодній і сирій кімнаті взимку поява конденсату на вікнах

практично неминуча. При тих же +15°С, але вогкості 60 % точка роси +7,30°С,

що істотно зменшує ризик конденсату, а при вогкості 40 % в тій же кімнаті

точка роси складе +1,51°С, що практично виключить його. Для звичайної

температури в житлових приміщеннях +20°С і оптимальній відносній вогкості

60 % точка роси складає +12°С. Тобто, якщо внутрішнє скло, профіль або (що

теж іноді зустрічається) віконний укіс матиме температуру меншу, ніж +12°С,

на цих поверхнях випадатиме роса.

Якими ж шляхами відбувається охолоджування вікна?

По-перше, шляхом охолоджування всієї площини вікна, яка стикається

з холодним зовнішнім повітрям.

По-друге, шляхом проникнення холодного повітря через дренажні

отвори в нижній частині профілів. Дренаж необхідний для видалення води, що

конденсується усередині профілю — без таких отворів вода, накопичуючись

усередині профілю, при замерзанні руйнувала б сталеве армування й сам

профіль.

Що, це означає з практичної точки зору?

— Будь-які заходи щодо усунення конденсату повинні переслідувати

такі цілі — знизити відносну вогкість у приміщенні й нагріти як можливо


204

більше внутрішнє скло.

— У приміщенні необхідно періодично перевіряти нормальну роботу

вентиляції. У квартирах простіше всього перевірити наявність тяги у

вентиляційних каналах по відхиленню полум’я — наприклад, підпаленого

поблизу вентиляційних каналів клаптика паперу, сірника, запальнички, тощо.

Якщо немає нормальної вентиляції, відносна вогкість повітря підвищується,

точка роси наближається до температури повітря, і конденсат легко випадає на

склі.

— Особливо згубне поєднання поганої вентиляції й поганого обігріву

приміщення. Тоді випадіння конденсату практично гарантовано. При цьому,

якщо ці два фактори об’єднуються, то можна помітити і випадання конденсату

на зовнішніх стінах всередині приміщень.

— Необхідно провести якнайкраще теплоізоляцію зовнішньої стіни.

Будь-яка теплоізоляція буде хай ненабагато, але підвищувати температуру й

усередині приміщення, і, що особливо важливе — привіконного простору і, як

наслідок — температуру внутрішнього скла і профілю. У жодному випадку не

виконувати віконні укоси зі штукатурного розчину або з гіпсокартону без

теплоізоляції — тільки з гіпсокартону з ефективною теплоізоляцією! Як

показує практика, що в багатьох випадках результатом не виконання

теплоізоляції укосів і є утворення конденсату. При цьому необхідно

виконувати також ретельну гідроізоляцію простору між поверхнею стінового

отвору й коробкою віконного блоку.

— Чим краще й ефективніше утеплене приміщення (в першу чергу

віконні укоси, простір під підвіконням, відливом, всю зовнішню стіну), тим

вище — при тому ж режимі опалювання — буде температура в приміщенні й

на внутрішніх частинах вікна, і тим менше буде можливості для утворення

конденсату.

— Після монтажу вікон режим вентиляції в приміщенні кардинально

міняється. Якщо повітрообмін у кімнаті зі старими дерев’яними вікнами

багато в чому відбувався через нещільність рам і коробок, то віконні блоки з

полівінілхлориду (металопластикові вікна) різко зменшили його. Зникли

протяги, стало тихіше, але — помітно підвищилася вогкість у приміщенні. Це

обставина, а також те, що температура внутрішнього скла в склопакеті завжди

нижча (між зовнішньою і внутрішньою температурою відстань — 24 або

32 мм), ніж температура внутрішнього скла в традиційному дерев’яному вікні,

відстань між стеклами в якому мінімум 50 мм, а може бути і 100, і 200 мм, і

призводить до того, що на вікнах конденсат у цілому утворюється легше, ніж

на традиційних дерев’яних.

Вікна з полівінілхлориду хоча і виконують у цілому такі ж функції, як і

традиційні дерев’яні, у той же самий час за своєю суттю є багато в чому


205

принципово іншою захищаючою конструкцією. Їх монтаж різко міняє

мікроклімат у приміщенні і вимагає загалом інших побутових (простих і

нескладних) навиків. Вентиляції приміщення повинне надаватися більше

уваги, ніж до заміни вікон, особливо в сирих і холодних приміщеннях.


1. ДСТУ Б В.2.6–15:2011 «Блоки віконні і дверні полівінілхлоридні. Загальні умови».


206

УДК 343.98

Хижняк А. С., старший судовий експерт

сектора дактилоскопічних видів досліджень та

обліків відділу криміналістичних видів

досліджень Харківського науково-дослідного


України

КОМПЛЕКСНА ЕКСПЕРТИЗА В ДАКТИЛОСКОПІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

СФАЛЬСИФІКОВАНИХ ВІДБИТКІВ ПАЛЬЦІВ РУК

INTEGRATED EXPERTISE IN DACTYLOSCOPIC RESEARCH

OF FRAUDULENT FINGERPRINTS

Анотація. У статті розкривається проблема встановлення фактів фальсифікації відбитків

пальців рук, необхідності досліджування слідів рук у першу чергу діагностичних питань, а саме

встановлення фальсифікації слідів рук. Встановлення факту фальсифікації відбитків пальців рук

виступає перспективним напрямком розвитку діагностичної дактилоскопії, а саме комплексного

вирішення цього питання спеціалістів двох категорій, а саме криміналістів-дактилоскопістів та судових

біологів.

Ключові слова: фальсифікація слідів пальців рук, комплексна експертиза, дослідження слідів

рук, методи фальсифікації слідів рук.

Аннотация. В статье раскрывается проблема установления фактов фальсификации отпечатков

пальцев рук, необходимости исследования следов рук в первую очередь диагностических вопросов.

Установление факта фальсификации отпечатков пальцев рук выступает перспективным направлением

развития диагностической дактилоскопии, а именно комплексного решения этого вопроса

специалистов двух категорий, а именно криминалистов-дактилоскопистив и судебных биологов.

Ключевые слова: фальсификация следов пальцев рук, комплексная экспертиза, исследования

следов рук, методы фальсификации следов рук.

Abstract. The article reveals the problem of establishing the facts of fingerprint falsification. The

need to study traces of hands, primarily diagnostic issues, namely the establishment of false posture.

Establishing the fact of falsifying fingerprints is a promising direction for the development of diagnostic

fingerprinting, namely, a comprehensive solution to this issue by specialists of two categories, namely,

criminologists-fingerprinters and forensic biologists.

Keywords: falsification of fingerprints, complex examination, research of traces of hands, methods

of falsifying traces of hands.

На сьогодні зростає проблема підробки слідів рук, а саме їх

фальсифікація. У наш час сучасні технічні та технологічні можливості

відкривають перед злочинцями все нові та нові шляхи для здійснення якісної

фальсифікації слідів рук людини. При проведенні дактилоскопічного

дослідження на факт підробки відбитків пальців рук людини можуть вказувати

різні ознаки. До розглядання даної проблеми можна виділити два аспекти

пов’язаних з установлення видової приналежності представленого на


207

дослідження сліду людини та його біологічного походження.

Одним із найдавніших та найефективніших криміналістичних

досліджень, яке дозволяє ідентифікувати особу є дактилоскопічне

дослідження. Правоохоронці особливо цінують дактилоскопічну експертизу за

її високу якість та точність. Наприкінці XIX ст. науковцям вдалось довести той

факт, що папілярний узор на фалангах пальців рук особи є суто

індивідуальною ознакою, стійкою та незмінною впродовж усього життя

людини. [4, с. 148]. Вірогідність помилки в практиці дактилоскопічного

дослідження фактично нульова. Це допомагає експертам дактилоскопістам

оперативно ідентифікувати особу, яка залишила свої сліди папілярних ліній на

місці огляду події та установлювати осіб невпізнаних трупів. Усе це

обумовлює інтерес осіб, які займаються протиправною діяльністю, до способів

зміни, підміни та фальсифікації відбитків папілярних узорів людини. У період

науково-технічного прогресу у світі відбуваються події, які можуть пошатнути,

постулат, що склався про дактилоскопічну експертизу — істину останньої

інстанції.

Зокрема, до розглядання даної проблеми можна виділити два аспекти

пов’язаних з установлення видової приналежності представленого на

дослідження сліду людини та його біологічного походження — не є наданий на

дослідження об’єкт аналогом папілярного узору із неживої природи.

У першу чергу одна із задач пов’язана з установленням приналежності

наданого на дослідження сліду людині та його видової приналежності. Що

стосовно вирішення даного питання, то, як правило, при виявленні слідів

папілярних узорів на місці події, що вони належать людині. Однак у ряді

випадків узор папілярного узору людини може визивати утруднення при його

диференціації.

Процес фальсифікації слідів рук людини та способи його виявлення

досліджувалися науковцями багатьох країн: японським криптографом Цутома

Мацумото, іспанським вченим Торібіо Фернандеса Отеро, американським

дослідником Майклом Кюкеном. Серед вітчизняних науковців побідні

дослідження проводили О. Волошенко, С. Мендус, А. Башилова, П. Біленчук

та ін. Оскільки на сучасному етапі фальсифікація відбитків часто зустрічається

в криміналістиці, а конкретних рекомендацій націлених на вирішення

проблеми не визначено, існує потреба в більш глибокому дослідженні цього

питання.

Аналізуючи практичну сторону криміналістичного дослідження, то

важливо сказати, що лише за умови наявності інформації про всі можливі

способи та методи фальсифікації слідів пальців рук, речовини та інструменти,

які для цього використовуються, їхній хімічний склад та особливості

слідоутворення формується достатня інформаційна база для проведення


208

повноцінного дослідження. Якщо судовий експерт знає можливі шляхи

підробки, йому буде легше їх виявити. З огляду на це, доцільно окреслити та

проаналізувати способи фальсифікації відбитків.

До основних методів належать:

• застосування пластичних мас;

• метод фотолітографії;

• фотополімерний спосіб;

• лазерне гравіювання на гумі;

• флеш-технологія;

• вулканізація гуми з матриць, отриманих на основі використання

твердих фотополімерних композицій.

Основний зміст будь-якої з вище перерахованих фальсифікації полягає у

виготовленні желатинової або іншої основи на якій рельєфно відображений

сліду пальців руки та її використання для нанесення відбитка на певні

предмети на місці злочину [2, с. 149]. Найчастіше злочинці використовують

фотополімерний спосіб та фотополіграфію, адже вони не потребують великих

фінансових затрат, є порівняно простішими в реалізації та дають можливість

максимально точно скопіювати та відтворити відбиток.

При вирішенні зазначеного питання доцільно враховувати ту обставину,

що зниження еластичності шкіри та з’явлення безліч вторинних складок —

«білих ліній» у людини можливо пояснити різною природою їх походження. З

однієї зі сторін, при наявності в людини, вони можуть являтись фрагментами

— слідами шкіряних печаток із лійки, телячої або свинячої шкіри, для яких

характерним є так званий «мерійний» рисунок у вигляді системи дрібних білих

ліній. З іншої сторони, при наявності в людини ярко вираженої атрофії шкіри, а

також деяких захворінь, пов’язаних із порушенням із процесом

узороутворення, наприклад, при різних видах дисплазії, гіпогідротичної

екзодермальної дисплазії (синдром Пейна), аплазії та ін., папілярні лінії

(гребні) можуть мати спрощене прокольне направлення, характерне для «білих

ліній». При цьому спостерігається відсутність потових залоз, недорозвинення

потових залоз чи їх повна відсутність.

Одним із перших способи фальсифікації слідів пальців рук визначив

С. С. Саміщенко, який до їх числа відносить: 1) підробку слідів пальців рук із

використанням кліше тобто штучно створеного слідоутворюючого об’єкта;

2) виготовлення порошкових та фотокопій слідів і відбитків та їх приєднання

до кримінальної справи в якості слідів пальців рук, виявлених на місці події;

3) підкидання реальних предметів зі слідами пальців рук, залишеними

людиною в ході реального слідового контакту, у якості доказів на місце події

або безпосереднє приєднання такого предмета до матеріалів кримінальної

справи; 4) перенесення слідів пальців рук з одного предмета на інший, що має


209

відношення до події злочину, шляхом прямого або опосередкованого контакту

[3, с. 226].

Здійснюючи класифікацію способів фальсифікації папілярних

візерунків, О. А. Соколова виділяє дві їх групи: 1) умисну зміну малюнка

папілярного візерунка безпосередньо на шкірі людини і його видалення;

2) маскування папілярного візерунка (його заміна) [2, с. 67]. Схожим чином до

класифікації способів фальсифікації папілярних візерунків підходять

А. С. Башилова та Н. В. Єфременко, які умовно поділяють їх на дві групи:

1) зміну малюнка папілярного візерунка безпосередньо на шкірі людини;

2) виготовлення штучних папілярних візерунків у вигляді об’ємних муляжів

або площинних копій [1, с. 177].

Ця проблема, безперечно, порушує питання, пов’язаних з інтеграцією

знань дактилоскопії та дерматогліфіки в частині виконання комплексної


Фальсифіковані відбитки рук можна визначити як сліди рук, повністю

змінені внаслідок умисного видалення папілярного узору, його маскування або

створення штучного папілярного узору та частково змінені внаслідок умисної

зміни папілярного узору. Класифікація фальсифікованих відбитків рук

здійснюється за різними класифікаційними критеріями, основним із яких

виступає спосіб фальсифікації відбитків рук. Інші класифікаційні критерії, які

пропонуються в криміналістиці, за своїм характером виступають кримінально-

правовими (характер умисел (цілі) фальсифікації слідів, суб’єкт, який створив

фальсифіковані сліди) або логічно незавершеними (час, на який змінюється

малюнок папілярних візерунків), у зв’язку з чим не можуть бути покладені в

основу криміналістичної класифікації фальсифікованих відбитків рук, або

доповнюють їх класифікацію за способом фальсифікації (обсяг зміни

папілярних узорів, об’єкт зміни папілярних візерунків, місце фальсифікації

слідів), у зв’язку з чим відіграють допоміжне значення при здійсненні

криміналістичної класифікації фальсифікованих слідів рук.

При проведенні дактилоскопічного дослідження на факт підробки

відбитків пальців рук людини можуть вказувати такі ознаки: 1) нерівномірне

збільшення ширини папілярних ліній за рахунок утворення здуття і згустків;

2) викривлення відображення окремих елементів будови папілярного узору;

3) нехарактерні для відбитка мікроознаки папілярних ліній; 4) наявність або

відсутність з’єднувальних вусиків між папілярними лініями; 5) необґрунтовані

розриви в місцях потоншення папілярних ліній; 6) відсутність відбитків пор у

папілярних лініях.

У разі фальсифікації слідів рук встановлення місця його здійснення

відіграє вагоме значення, оскільки саме на цьому місці може бути отримано

значний обсяг інформації щодо способів фальсифікації та осіб, які її вчинили.


210

Проблематика криміналістичного дослідження на предмет виявлення

фальсифікації відбитків слідів пальців рук людини головно зумовлена тим, що

в переліку питань, які можуть бути поставлені в ході дактилоскопічного

дослідження відсутні питання про виявлення ознак можливої підробки слідів.

Недосконалість нормативної бази зумовлює ситуацію, що ризик фальсифікації

відбитків не враховується під час дактилоскопічного дослідження, не

розвивається та не удосконалюється в тій мірі, як цього потребує сучасна

криміналістика.

Проаналізувавши зміст дактилоскопічного дослідження та його окремі

проблемні питання, необхідно сказати, що подолання певних труднощів є

можливим за умови нормативного та практичного вдосконалення методики

дактилоскопічного дослідження. У першу чергу необхідно включити до

переліку питань дактилоскопічної експертизи запитання про можливу

фальсифікацію відбитків. Також важливим аспектом є розроблення,

надзвичайно необхідної для продуктивної роботи експертів-криміналістів,

методики проведення комплексного дактилоскопічного дослідження з

урахуванням можливої фальсифікації відбитків.

Друга черга питань пов’язана зі встановленням біологічного

походженням об’єкту чи являється він аналогом папілярного узору із неживої

природи, тобто фальсифіцированим об’єктом.

Виходячи зі значення самого терміна «фальсифікація» (позднелат.

falsificatio, від falsifico — підроблюю), 1) злісне, навмисне спотворення даних,

свідомо невірне тлумачення чого-небудь. 2) Зміна з корисливою метою

вигляду або властивості предметів; підробка. Можливо відмітити те, що

походження слідів можливо представити у двох ракурсах: природне біологічне

походження (справжнє) та штучне походження або підробне — фальсифіковані

сліди.

Сліди природного біологічного походження (справжні) сліди рук

зазвичай є результатом життєдіяльності любої людини та їх походження не

визиває сумнівів, у тому числі і при їх виявленні на місці події. Друга група

слідів — сліди штучного походження або підроблені — фальсифіковані сліди.

Тому зупинимось на питаннях, які мають відношення безпосередньо

удосконалення методики провадження дактилоскопічних експертиз у зв’язку з

можливою фальсифікацією папілярних узорів.

Вирішення даного питання насамперед потребує встановлення наявності

потожирової речовини в досліджувальному сліді. При цьому важливе значення

має матеріал слідокопіюючої поверхні, на який відкопійовані папілярні узори;

дактилоскопічна плівка або слідокопіююча плівка типу «Скотч». В останньому

випадку дослідження потожирової речовини сліду дослідженню не підлягає.

Експрес-аналізом можлива бути проведена перевірка проби потожирової


211

речовини на горіння, яка супроводжується характерним специфічним запахом

органічної речовини. А в разі виявлення копії папілярного узору із синтетичної

речовини аналогічний запах відсутній, також запах відсутній, а процес горіння

змінюється на його плавлення. Про біологічне походження сліду може також

засвідчувати виявлення в ньому плеснових різноманітних груп бактерій.

При штучному отриманні копії природного папілярного узору можуть

виникнути труднощі діагностики. Тому в даній ситуації рішення даного

питання повинно проводитись у рамках провадження комплексної експертизи.

У цій експертизі повинні брати участь спеціалісти двох категорій, а саме

дактилоскопісти та судові біологи. У наш час даного виду експертизи

фактично не проводяться.

Виходячи з цього, питання про встановлення наявності потожирової

речовини в сліді папілярних ліній або його відсутність, питання про

встановлення біологічної природи сліду повинне в першу чергу вирішуватись

при провадженні судово-біологічної експертизи.

Після проведення наявності чи відсутності потожирової речовини в сліді

папілярних ліній, при проведенні дактилоскопічної експертизи потрібно дуже

ретельно, уважно оцінювати загальні та окремі ознаки папілярного узору, що

свідчать про фальсифікацію сліду, а саме 1) нерівномірне збільшення ширини

папілярних ліній за рахунок утворення здуття і згустків; 2) викривлення

відображення окремих елементів будови папілярного узору; 3) нехарактерні

для відбитка мікроознаки папілярних ліній; 4) наявність або відсутність

з’єднувальних вусиків між папілярними лініями; 5) необґрунтовані розриви в

місцях потоншення папілярних ліній; 6) відсутність відбитків пор у папілярних

лініях (пороеджеоскопічні ознаки).

Таким чином слід зробити висновок про те, що відсутність потожирової

речовини в досліджуваному сліді папілярних ліній може бути одним із

діагностичних ознак їх можливої фальсифікації.

Підводячи підсумки вище викладеного можна зробити висновки про те,

що при дослідженні слідів рук у діагностичних питаннях, а саме —

фальсифікації, потрібно розробити методи та методику дослідження слідів рук

у комплексі спеціалістів двох категорій, а саме судових дактилоскопістів та

біологів. У комплексному пізнанні закономірностей, покладених в основу

діагностичних досліджень, спрямованих на встановлення факту фальсифікації

відбитків пальців рук, а також формуванні на його основі комплексу знань, що

відповідає сучасному розвитку діагностичної дактилоскопії.


1. Ефременко Н. В. Установление факта фальсификации следов пальцев рук /

Н. В. Ефременко, А. С. Башилова // Вестник Полоцкого государственного университета.

Серия D, Экономические и юридические науки: научно-теоретический журнал. — 2014. —


212

№ 13. — С. 175–182.

2. Соколова О. А. Фальсификация следов и отпечатков рук человека / О. А. Соколова //

Судебная экспертиза. — 2012. — № 4 (32). — С. 57–72.

3. Самищенко С. С. Современная дактилоскопия: теория, практика и тенденции

развития: дисс. … д-ра юрид. наук / Сергей Степанович Самищенко. — Москва, 2003. —

369 с.

4. Біленчук П. Д. Криміналістика: підручник / П. Д. Біленчук, О. П. Дубовий,

П. Ю. Тимошенко, М. В. Салтевський. — Київ: Національна академія внутрішніх справ

України, 1997. — 232 с.


213

УДК 343.98: 691.6

Чернов В. Г., кандидат технічних наук,

судовий експерт сектору трасологічних

досліджень відділу криміналістичних

видів досліджень Харківського науково-

дослідного експертно-криміналістичного

центру МВС України

Семененко Р. Є., судовий експерт

сектору трасологічних досліджень

відділу криміналістичних видів

досліджень Харківського науково-



ОСОБЛИВОСТІ РОЗВ’ЯЗАННЯ ДІАГНОСТИЧНИХ ЗАВДАНЬ СУДОВО-

ТРАСОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ СТОРОНИ

РУЙНУВАННЯ ВІКОННОГО СКЛА

FEATURES OF RESOLUTION OF DIAGNOSTIC PROBLEMS OF THE

JUDICIAL AND TRASOLOGICAL EXPERTISE ON THE ESTABLISHMENT OF

THE PART OF THE WINDSCREEN GLASS

Анотація. Розглянуто особливості розв’язання діагностичних завдань судово-трасологічної

експертизи щодо встановлення сторони руйнування віконного скла за розташуванням рельєфного

рисунка на гранях тріщин та торцевих поверхнях осколків. Досліджено процеси, які відбуваються при

дії сили на скло. Проаналізовано зміни поперечної сили та згинального моменту, що впливають на

скляну пластину, навантаженою силою посередині перерізу та на вільному кінці. Встановлено

перерізи, у яких внутрішні силові фактори мають максимальні значення. Обґрунтовано черговість

утворення на віконному склі радіальних та концентричних тріщин. Досліджено рельєфний рисунок на

гранях тріщин і торцевих поверхнях осколків скла. Обґрунтовано механізм утворення на гранях та

ребрах радіальних і концентричних тріщин дугоподібних ліній та зазублин. Досліджено та

обґрунтовано процес утворення намічених радіальних тріщин. Надані рекомендації щодо вилучення та

представлення об’єктів зі скла для дослідження.

Ключові слова: експертиза скла, визначення сторони руйнування, утворення тріщин скла,

радіальні та концентричні тріщини, рельєфний рисунок, грані тріщин, намічені радіальні тріщини.

Аннотация. Рассмотрены особенности решения диагностических задач судебно-

трасологической экспертизы по установлению стороны разрушения оконного стекла, в зависимости от

расположения рельефного рисунка на гранях трещин и торцевых поверхностях осколков. Исследованы

процессы, происходящие при воздействии силы на стекло. Проанализированы изменения поперечной

силы и изгибающего момента, влияющих на стеклянную пластину, нагруженной силой посередине

сечения и на свободном конце. Установлены сечения, у которых внутренние силовые факторы имеют

максимальные значения. Обосновано очередность образования на оконном стекле радиальных и

концентрических трещин. Исследован рельефный рисунок на гранях трещин и торцевых поверхностях

осколков стекла. Обоснован механизм образования на гранях и ребрах радиальных и концентрических

трещин дугообразных линий и зазубрин. Исследован и обоснован процесс образования намеченных

радиальных трещин. Изложены рекомендации по изъятию и направлению объектов из стекла для


214


Ключевые слова: экспертиза стекла, определение стороны разрушения, образования трещин

стекла, радиальные и концентрические трещины, рельефный рисунок, грани трещин, намеченные

радиальные трещины.

Abstract. The features of the solution of the diagnostic tasks of the judicial-traceological examination

to determine the side of the destruction of the window glass, depending on the location of the relief pattern on

the faces of the cracks and the end surfaces of the fragments are considered. The processes occurring under the

influence of force on glass are investigated. The changes in the transverse force and bending moment affecting

the glass plate, loaded with a force in the middle of the section and at the free end, are analyzed. The sections

in which the internal force factors have maximum values are established. The sequence of the formation of

radial and concentric cracks on the window glass is substantiated. The relief pattern on the faces of the cracks

and the end surfaces of the glass fragments was investigated. The mechanism of formation on the edges and

edges of the radial and concentric cracks of arcuate lines and chipping is substantiated. The process of

formation of the planned radial cracks is investigated and substantiated. Set out recommendations on the

removal and direction of objects from the glass for research.

Key words: glass examination, determination of the side of destruction, formation of glass cracks,

radial and concentric cracks, relief drawing, edges of cracks, marked radial cracks.

Постановка проблеми. У процесі проведення огляду місця події

слідчому та інспектору-криміналісту нерідко доводиться зустрічатися з

пошкодженнями віконного скла. Щоби встановити, чи мають вони

відношення до факту події, необхідно визначити природу пошкодження

віконного скла — вплив будь-якого предмета, кулі, сильного вітру й т.п. Якщо

встановлений факт розбиття скла, то необхідно визначити механізм його

пошкодження. Крім того, залежно від того, як була спрямована сила в момент

впливу на скло, можна визначити з якої сторони відбулося пошкодження

(зсередини або зовні приміщення). Дана обставина має велике

криміналістичне значення, від якого залежить розслідування й розкриття

скоєного злочину.

Розв’язання вищеозначених питань здійснюється в рамках судово-

трасологічної експертизи й відноситься до завдань діагностичного характеру.

Для успішного проведення експертизи, у першу чергу необхідно правильно

вилучити, упакувати й доставити осколки скла для подальшого дослідження.

Осколки або окремі фрагменти виробів зі скла є одним з об’єктів

криміналістичної експертизи та займають значне місце при розслідуванні

крадіжок, убивств, дорожньо-транспортних подій і інших злочинів. Скло має

ряд властивостей, які дозволяють використовувати його як речовинні докази

навіть через значний проміжок часу, що минув після злочину [1, с. 244].

Специфічний характер виробів зі скла визначається високою

стабільністю їх внутрішніх властивостей. До цих властивостей відносяться:

стійкість ознак; необмежений ідентифікаційний період об’єктів; стійкість

форми, що визначає набір морфологічних особливостей [2, с. 15].

Визначення механізму руйнування і сторони, з якої діяла руйнуюча


215

сила (встановлення сторони скла, з якої воно було розбито) відноситься до

різновидів діагностичних (завдань) питань експертизи скла [3, с. 149].

Таким чином, судовий експерт повинний володіти спеціальними

знаннями, прийомами й методами, необхідними для проведення такого виду

експертиз.

Виходячи з відзначеного, актуальним є питання дослідження процесу

визначення сторони руйнування віконного скла за розташуванням рельєфного

рисунка на гранях тріщин та торцевих поверхнях осколків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання криміналістичного

дослідження матеріалів, речовин і виробів були предметом наукових

досліджень Д. В. Кайргальова, Г. К. Лобачева, Д. В. Васильєва, Є. В. Сисоєва,

А. В. Селезньова, Е. В. Бурцевої, І. П. Рак, Н. І. Маланьїної [1–2, 4]. У роботах

розглянуті наукові основи криміналістичного дослідження окремих видів

матеріалів, речовин і виробів, у тому числі скла та кераміки. Автори розкрили

питання класифікації скла й особливості збирання об’єктів зі скла на місці

події. Розглянуті методи та технічні засоби криміналістичного дослідження

складу, структури й різних властивостей речовин і матеріалів.

У роботі Е. А. Комкової, Л. Д. Бєляєвої, В. В. Зайцева [3] приводяться

теоретичні відомості та практичні рекомендації з експертного дослідження

скла й виробів із нього. Представлені сучасні алгоритми проведення

комплексної (трасологічної й матеріалознавчої) експертизи скла, особливості

виробництва й експертного дослідження виробів зі скла різних видів. А також

особливості розв’язання окремих діагностичних (завдань) питань.

Разом із тим, у відомих роботах питання визначення сторони

руйнування віконного скла за розташуванням рельєфного рисунку на гранях

тріщин та торцевих поверхнях осколків, залишається недостатньо

дослідженими.

Метою даної статті є представлення результатів дослідження з

визначення сторони, з якої діяла руйнуюча сила на скло за розташуванням

рельєфного рисунка на гранях тріщин та торцевих поверхнях осколків.

Виклад основного матеріалу. Розв’язання діагностичних завдань

експертизи скла спрямоване на встановлення причин і умов зміни

властивостей об’єкта, первісного його стану, тимчасових характеристик подій

[3, с. 149].

Завдання подібного характеру, як правило, виникають у зв’язку з

розслідуванням різноманітних кримінальних правопорушень або їх

інсценувань. При цьому на вирішення експертизи ставляться наступні

питання: про причину руйнування виробу; механізму руйнування; напрямку

дії сили або сторони, з якої діяла руйнуюча сила; предмет, що зруйнував виріб

і т. п. [3, с. 36].


216

Методики розв’язання перерахованих і аналогічних завдань засновані

на загальних положеннях теорії міцності та особливостях механізму

руйнування скла, і зводяться до дослідження форми осколків, топографії

тріщин, мікрорельєфу поверхні руйнування та особливостей внутрішньої

структури об’єкта [4, с. 16].

Розглянемо процеси, що відбуваються при дії сили на скло. Скло,

закріплене в рамі, під дією сили прогинається. При цьому поверхня скла, на

яку діє сила, знаходиться в стані стиску, протилежна поверхня — у стані

розтягування. Міцність скла на стиск значно вище, тому руйнування скла

починається з поверхні розтягування, тобто з протилежної, тієї на яку діє сила

[7].

Для оцінки міцності скла, необхідно встановити перерізи, у яких

внутрішні силові фактори (поперечна сила ( ) і згинальний момент ( ))

мають максимальні значення. Аналіз внутрішніх силових факторів буде

наочним, якщо побудувати епюри зміни поперечної сили ( ) і згинального

моменту ( ) уздовж центральної осі скляної пластини. Розглянемо

закріплену на двох опорах скляну пластину навантаженою силою посередині

перерізу (рис. 1). Де А, В — опори, — реакції на опорах А и В, —

сила прикладена на скляну пластину, — відстань між опорами А и В, —

прогин [8, с. 150].

Рисунок 1 — Епюри поперечної сили ( ) і згинального моменту ( )

для двохопорної скляної пластини навантаженої силою посередині перерізу


217

При побудові епюр позитивні значення поперечних сил і згинального

моменту відкладаються нагору від вісі, від’ємні — униз; вісь епюри проводять

паралельно вісі скляної пластини [6].

З епюр можна визначити й у будь-якому поперечному перерізі

скляної пластини. Для даної схеми прикладеної сили, найнебезпечнішим є

переріз посередині прольоту скляної пластини, тому що в цьому місці діє

максимальний згинальний момент.

Зважаючи на те, що сторони скла закріплені на опорах, максимальний

прогин виникає в місці прикладання сили. При збільшенні діючої сили (вище

найбільш допустимої) відбувається руйнування скла.

З огляду на те, що сила діє на всю поверхню скла рівномірно,

поширюючись радіально на всі сторони в рівній мірі від місця прикладання

сили, на склі виникають тріщини, направлені по радіусу від місця дії сили

(рис. 2). Ці тріщини викликають утворення осколків трикутної форми.

Рисунок 2 — Загальний вигляд радіальних тріщин, утворених при

руйнуванні закріпленого в рамі скла

Дія сили на ці осколки продовжується. При цьому, утворюються окремі

фрагменти скла, які закріплені в рамі лише одним краєм та розділені

тріщинами. Під дією сили вільний кінець осколка прогинається, унаслідок

чого виникає розтягування верхнього шару вже передньої поверхні та

стискання задньої поверхні скла.

Для наочності побудуємо епюри для скляної пластини із затисненим

кінцем, навантаженою зосередженою силою на вільному кінці (рис. 3).

У будь-якому перерізі скляної пластини поперечна сила дорівнює

прикладеній силі F і позитивна, тому що зовнішня сила прагне опустити праву

частину скляної пластини ( ). Епюра поперечних сил являє собою пряму

лінію, паралельну вісі скляної пластини. Згинальний момент у довільному

поперечному перерізі скляної пластини від вільного кінця дорівнює моменту

зовнішньої сили F відносно центру цього перерізу й від’ємний, тому що ця

сила згинає скляну пластину опуклістю нагору. Епюра згинальних моментів

— похила пряма [8, с. 148].


218

Найбільшого по абсолютній величині значення згинальний момент

досягає в перерізі защемлення.

Рисунок 3 — Епюри поперечної сили ( ) і згинального моменту ( )

для скляної пластини із затисненим кінцем, навантаженою зосередженою

силою на вільному кінці

Через те, що руйнівна сила продовжує діяти, і відхилення вільного

кінця осколка стає вище припустимого прогину в межах пружності, осколок

скла в якомусь місці дає тріщину, яка розташована концентрично до місця

прикладення сили. Утворення тріщини також починається на поверхні,

верхній шар якої зазнає розтягнення, поширюючись потім на всю товщу скла.

Виходячи з вищенаведеного встановлено, що спочатку утворюються

радіальні тріщини, а потім концентричні (рис. 4).

Таким чином, аналізуючи топографію тріщин можна отримати

інформацію про види й форми розвитку траєкторії тріщин, причині

руйнування і швидкості прикладення зовнішніх сил на скло.

Розв’язання всіх діагностичних завдань в експертному дослідженні скла

базується на вивченні тріщин і зламів (граней), тому що ознаки, що виникають

у момент руйнування виробів зі скла, відображаються в топографії тріщин і

характері зламів, що дозволяє в процесі дослідження одержати відповідь на

поставлені питання [5].


219

Рисунок 4 — Загальний вигляд радіальних та концентричних тріщин,

утворених при прикладанні зовнішньої сили на скло закріпленого в рамі

Для встановлення сторони, з якої діяла руйнуюча сила на скло, крім

дослідження топографії тріщин, важлива інформація може бути отримана при

дослідженні рельєфного рисунка на гранях тріщин і торцевих поверхнях

осколків.

Аналіз будови зламів (поверхонь руйнування) використовується при

розв’язанні завдань діагностичного характеру й базується на одному з

основних положень. Тріщини, утворюються з поверхні, що перебуває в стані

розтягування, сходяться в пучки, які звужуються до поверхні, що перебуває в

стані стиску. Таким чином, при дослідженні граней тріщин на них

спостерігається рельєфний рисунок у вигляді дугоподібних ліній.

На гранях (зламах) радіальних тріщин дугоподібні лінії починаються з

поверхні, протилежної дії сили, своїми кінцями сходяться в пучки та

примикають до поверхні дії сили (сторони, з якої діяла руйнуюча сила на

скло) (рис. 5). Причому радіуси кривизни дуг виходять із точки прикладення

сили. На концентричних тріщинах пучки сходяться на стороні, протилежної

дії сили (рис. 6) [3, с. 161].

Рисунок 5 — Загальний вигляд дугоподібних ліній на грані радіальної

тріщини

F


220

Рисунок 6 — Загальний вигляд дугоподібних ліній на грані

концентричної тріщини

Розташування дуг на гранях радіальних та концентричних тріщин

пояснюється тим, що ці тріщини, починають виникати з поверхні, яка зазнає

розтягування, поширюючись потім на всю товщу скла та викликає руйнування

вже поверхні, яка зазнає стиск. Отже, руйнування поверхні, яка зазнає

розтягування, випереджає руйнування поверхні, яка зазнає стиск. Тому

тріщини приймають напрямок по кривій від поверхні, яка зазнає розтягування,

до протилежної поверхні, ідучи як би по лінії найменшого опору.

Крім того, під час проведення дослідження встановлено, що на ребрах

граней, з боку поверхні, що зазнає розтягування, спостерігаються нерівності у

вигляді дрібних зазублин. Причому на гранях радіальних тріщин вони

розташовані в районі дії сили, а на гранях концентричних — у місцях, що

зазнають найбільше розтягування (рис. 7).

Рисунок 7 — Загальний вигляд зазублин на ребрі грані осколка скла

Це пояснюється тим, що при виникненні тріщини в місці прикладення

сили відбувається розрив поверхневого шару скла з утворенням нерівного

краю, вираженого у вигляді дрібних добре видимих та відчутних зазублин.

Після порушення цілісності скла, подальше утворення тріщин виникає

не в наслідок розриву, а в наслідок розколу, скло начебто колеться. Тому на

ділянках ребер, віддалених від точки прикладення сили, нерівності країв

виражені в значно меншому ступені.

Крім того, на осколках скла, на кінцях, що прилягають до місця впливу

F

F


221

сили, з’являються радіальні намічені тріщини, які в місці прикладання сили

мають наскрізний характер, а по ходу розповсюдження тріщини в напрямку

периферії — частковий характер, тобто які не пройшли крізь усю товщину

скла. Розташовані вони на протилежній поверхні, до якої застосовувалась сила

(рис. 8).

Наявність намічених тріщин на цій поверхні підтверджує зроблений

раніше висновок про те, що руйнування скла починається з поверхні, яка

зазнає розтягнення.

Таким чином, розв’язання діагностичних завдань експертизи скла по

встановленню напрямку дії сили або сторони, з якої діяла руйнуюча сила, у

більшості випадків може бути вирішена, якщо представлена максимально

можлива кількість осколків. Причому при вилученні осколків скла повинна

бути позначена внутрішня та зовнішня сторона. Найбільш ефективне

дослідження осколків, які залишилися в рамі.

Рисунок 8 — Загальний вигляд намічених радіальних тріщин на осколку

скла (лицьова поверхня)

Дуже важливо для успішного проведення експертизи скла виконання

наступних рекомендацій із вилучення та представлення об’єктів зі скла для


1. Вилучати з місця події та представляти на дослідження всі виявлені

осколки скла (за можливістю).

2. Речові докази надавати на експертизу в тому виді, у якому вони були

виявлені (на поверхні осколків може зберегтися слідовий матеріал різного

походження).

3. При вилученні осколків віконного скла (з рами) слід позначити

зовнішню або внутрішню сторони осколків; якщо на осколках є тріщини,

позначити, до якого місця вони доходять.

4. При упаковці слід здійснити заходи, що виключають руйнування

осколків при їхньому транспортуванні.

5. Не використовувати для упаковки речових доказів скляну тару.

6. Вказувати можливість або небажаність знищення частини речових

доказів при проведенні дослідження.


222

Висновки. Таким чином, при розв’язанні діагностичних завдань

експертизи скла по встановленню напрямку дії сили або сторони, з якої діяла

руйнуюча сила, необхідно знати наступні ознаки:

1. Місце розташування осколків розбитого скла на місці події (більша

частина осколків знаходиться на стороні, протилежної дії сили).

2. Розташування рельєфного рисунку на гранях тріщин (у радіальних

тріщинах кінці дуг сходяться в пучок до поверхні, з якої прикладалась сила, а

в концентричних тріщинах — до протилежній поверхні).

3. Наявність зазублин на ребрах граней (зазублини утворюються на

ребрах граней радіальних тріщин — зі сторони, протилежній поверхні до якої

прикладалась сила, на гранях концентричних тріщин — зі сторони поверхні до

якої прикладалась сила).

4. Наявність намічених радіальних тріщин (вони утворюються зі

сторони, протилежної поверхні до якої прикладалась сила).

Однак встановити сторону, з якої було вибите скло, можливо, не для

всіх виробів. Виключення становлять:

— загартоване або шліфоване скло, яке руйнується лавиноподібно без

утворення характерного мікрорельєфу;

— скло малої площі, щільно закріплене в рамі (кватирка), тому що в

них не проявляється вигин, і площа зіткнення предмета, що впливає,

порівнянна із площею скла;

— вироби, що зруйнувалися в результаті нагрівання або вибуху, тому

що в них відсутній так званий «фокус руйнування» — точка прикладення

сили.


1. Кайргалиев Д. В. Криминалистическое исследование веществ, материалов и изделий: учеб.

пособ. / Д. В. Кайргалиев, Г. К. Лобачева, Д. В. Васильев. — Волгоград: ВА МВД России, 2014.

— 257 с.

2. Маланьина Н. И. Криминалистическое исследование стекла / Н. И. Маланьина. Саратов:

Издательство Саратовского университета, 1984. — 118 с.

3. Комкова Е. А. Экспертное исследование стекла и изделий из него: учебное пособие /

Е. А. Комкова, Л. Д. Беляева, В. В. Зайцев. Саратов: СЮИ МВД России, 2006. — 208 с.

4. Сысоев Э. В. Криминалистическое исследование материалов, веществ и изделий: учеб.

пособ. / Э. В. Сысоев, А. В. Селезнев, Е. В. Бурцева, И. П. Рак. — Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн.

ун-та, 2007. — 84 с.

5. Майлис Н. П. Руководство по трасологической экспертизе. — Москва: Издательство

«Щит-М», 2007. 334 с.

6. Никоноров Н. В. Оптическое материаловедение: основы прочности оптического стекла:

учеб. пособ. / Н. В. Никоноров, С. К. Евстропьев. — СПб: СПб ГУИТМО, 2009. — 102 с.

7. Зубков В. А. Прочность листового стекла при изгибе: монография / В. А. Зубков,

Н. В. Кондратьева. — Самара: ООО «СамЛюксПринт», 2013. — 152 с.

8. Леденева Н. Ф. Механика: учеб.-метод. комплекс / Н. Ф. Леденева, В. С. Юганов.

Ульяновск: УВАУ ГА(и), 2009. — 394 с.


223

УДК (343.141+343.148):622.8

Шайхлісламова І. А., кандидат технічних

наук, доцент, судовий експерт лабораторії


Дніпропетровського науково-дослідного

інституту судових експертиз Міністерства


Муха О. А., кандидат технічних наук,

доцент, судовий експерт лабораторії





ПАСПОРТ ВИЇМКОВОЇ ДІЛЬНИЦІ ВУГІЛЬНОЇ ШАХТИ ЯК КЛЮЧОВИЙ

ЕЛЕМЕНТ КАТЕГОРІЙНОЇ ВІДПОВІДІ У ВИСНОВКУ СУДОВОГО

ЕКСПЕРТА

SPECIFICATIONS OF A STOPE OF A COAL MINE AS THE KEY COMPONENT

OF THE CLASSIFIED RESPONSE IN THE COURT EXPERT’S REPORT

Анотація. У статті розглянуті нормативно-правові акти з охорони праці, що містять вимоги до

паспорту виїмкової дільниці вугільної шахти. Визначений перелік питань, на які неможливо надати

категорійну відповідь у висновку судового експерта без наявності технологічної проектної

документації виїмкової дільниці. Запропоновано шляхи удосконалення нормативно-правової бази

вугільної промисловості щодо розробки, затвердження, ознайомлення та зберігання паспорту

виїмкової дільниці.

Ключові слова: висновок судового експерта, вугільна шахта, нормативно-правовий акт з

охорони праці, паспорт виїмкової дільниці.

Аннотация. В статье рассмотрены нормативно-правовые акты по охране труда, содержащие

требования к паспорту выемочного участка угольной шахты. Определен перечень вопросов, на

которые невозможно дать категорический ответ в заключении судебного эксперта без наличия

технологической проектной документации выемочного участка. Предложены пути совершенствования

нормативно-правовой базы угольной промышленности по разработке, утверждению, ознакомлению и

хранению паспорта выемочного участка.

Ключевые слова: заключение судебного эксперта, угольная шахта, нормативно-правовой акт

по охране труда, паспорт выемочного участка.

Abstract. The paper considers legal acts concerning labour protection involving the requirements to

the specifications of a coal mine stope. A list of problems, which cannot be solved categorically by a legal

expert if design engineering documentation of a stope is not available, has been identified. The paper proposes

approaches to improve regulatory background of coal industry as for the development of specifications of a

stope, their approval, inspection, and retention of specifications of a stope.

Keywords: expert’s opinion, coal mine, regulatory background, labour protection, specification of a

stope.


224

Вугільна шахта — це гірниче підприємство підвищеної небезпеки, під

час виробничої діяльності в підземних виробках якої можуть виникнути

небезпечні та шкідливі виробничі чинники (НШВЧ), від дії яких працівники

мають бути захищені [1, п. 1.1.IV].

Виїмкова дільниця, яка складається з очисного вибою, відкотного та

вентиляційного штреків, є основним структурним елементом шахти, де

безпосередньо проводиться видобуток вугілля. Виймання вугілля в очисних

вибоях повинно здійснюватися відповідно до технологічної проектної

документації (ТПД) виїмкової дільниці із застосуванням комплексу заходів

щодо запобігання НШВЧ.

Аналіз аварій, що виникають на шахтах, показує, що в гірничих

виробках існують заздалегідь відомі і прогнозовані НШВЧ, які впливають на

виникнення аварійних ситуацій та хід ліквідації аварій.

Для безпечного ведення гірничих робіт, оцінки стану аварійної

небезпеки виробок, підготовленості їх до ліквідації аварій і виявлення

небезпечних та шкідливих виробничих чинників з 1995 року була введена

паспортизація гірничих виробок, яка здійснюється з залученням підрозділів

Державної воєнізованої гірничорятувальної служби (ДВГРС).

Паспорт складається відповідно до проектів будівництва

(реконструкції) шахти, розкриття й підготовки (реконструкції) горизонту,

блоку, панелі. Паспорт складається для кожної виїмкової дільниці і є єдиним

технологічним документом на весь період її відробки. Паспорт складається з

графічної частини й пояснювальної записки [2, п.п. 1, 2, 6].

Повнота паспорта, якість його розробки та наявність на підприємстві є

запорукою безпечного ведення робіт у небезпечних зонах гірничих виробок,

можливості своєчасного усунення проявів НШВЧ та запобігання виникнення

надзвичайних подій на виїмковій дільниці шахти.

При проведенні судової експертизи з дослідження причин та наслідків

надзвичайних подій у гірничий промисловості й у підземних умовах судовому

експерту в обов’язковому порядку необхідно ознайомитися з вимогами

технічної документації (проектів, технологічних схем, інструкцій)

підприємства в разі, коли безпосередньою причиною настання нещасного

випадку, що призвів до виробничої травми відповідно до Класифікатору

причин настання нещасного випадку [3, додаток 4] є:

— технічні причини — неякісне розроблення або відсутність

проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об’єктів,

будівель, споруд, інженерних комунікацій, обладнання, устаткування тощо;

недосконалість технологічного процесу, його невідповідність вимогам

безпеки;


225

— організаційні причини — незадовільне функціонування,

недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;

порушення технологічного процесу.

Метою роботи є дослідження вимог законодавчих та нормативно-

правових актів з охорони праці щодо розробки, затвердження, ознайомлення

та зберігання паспорту виїмкової дільниці вугільних шахт та його вплив на

висновок судового експерта.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні задачі:

1) визначити вимоги законодавчих та нормативно-правових актів з

охорони праці щодо технологічної проектної документації виїмкової дільниці;

2) запропонувати шляхи забезпечення нормативно-правової бази з

питань складання паспортів виїмкової дільниці.

Вимоги правил та норм щодо технологічної проектної документації

регламентуються наступними нормативно-правовими актами з охорони праці:

Гірничим Законом України [4], у якому вказано:

— стаття 18. «Основними вимогами до проведення гірничих робіт є:…

постійне підтримання діючих гірничих виробок, видобутку та

транспортування корисних копалин у стані, визначеному правилами технічної

експлуатації та правилами безпеки;…»;

— стаття 19. «… Проведення гірничих робіт здійснюється відповідно до

проектів і паспортів, розроблених і затверджених згідно з правилами безпеки,

правилами технічної експлуатації, єдиними правилами безпеки при підривних

роботах. Проекти та паспорти повинні мати розділ «Протиаварійний захист».

У разі фактичних чи прогнозованих змін гірничо-геологічних (виробничих)

умов гірничі роботи припиняються до коригування та перезатвердження в

установленому порядку проектів і паспортів. Проекти та паспорти доводяться

до відома працівників гірничих підприємств у порядку, передбаченому

правилами безпеки.…»;

— стаття 25. «Система протиаварійного захисту та безпеки проведення

гірничих робіт включає: нормативно-правові акти та технічну документацію з

безпеки гірничих робіт; технічні та організаційні заходи щодо запобігання

аваріям і катастрофам; план ліквідації аварії; систему заходів щодо

оповіщення про аварії;…»;

— стаття 41. «Працівники гірничого підприємства зобов’язані: знати та

виконувати вимоги гірничого законодавства та технічної документації, плану

ліквідації аварій у межах виконуваних робіт, правил поведінки в небезпечних

умовах, правил експлуатації машин, механізмів, устаткування та інших засобів

виробництва;…»;

Правил безпеки у вугільних шахтах [1], у яких вказано:

— пункт 21 глави 1 розділу II. «Технологічна проектна документація —


226

проекти, які встановлюють технологічні процеси щодо виймання вугілля в

очисних вибоях, проведення й перекріплення гірничих виробок,

транспортування працівників і вантажів та вміщують комплекс заходів щодо

запобігання всім небезпечним і шкідливим виробничим факторам.»;

— пункт 10 глави 1 розділу IV. «Кожна шахта повинна мати

затверджену відповідно до вимог чинного законодавства та цих Правил

технічну документацію, а також ситуаційний план поверхні із зазначенням

усіх об’єктів і споруд у межах її гірничого відводу. Для всіх видів

документації терміни зберігання зазначаються на їх титульному листі.…»;

— пункт 11 глави 1 розділу IV. «… Інші проекти та технологічна

проектна документація, які не вказані в абзаці першому цього пункту,

розробляються технічними службами шахт відповідно до вимог чинного

законодавства.… Ведення робіт у небезпечних зонах, а також з усунення

НШВЧ і ліквідації наслідків аварій здійснюється за затвердженими головним

інженером шахти спеціальними заходами або заходами, передбаченими

ТПД.…»;

— пункт 14 глави 1 розділу IV. «… Працівники шахт мають бути

ознайомлені з технічною документацією під підпис.…»;

— пункт 19 глави 1 розділу IV. «На всі види робіт та операцій повинна

бути технологічна проектна документація (ТПД), яка затверджується

директором або головним інженером шахти. У ТПД повинен передбачатися

комплекс технічних і санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечує нормальні

умови праці та збереження здоров’я працівників шляхом запобігання або

обмеження несприятливої дії небезпечних та шкідливих виробничих чинників,

зниження ризику розвитку професійної і виробничо обумовленої

захворюваності»;

— пункт 6 глави 2 розділу IV. «Рухомі частини обладнання, що є

джерелом небезпеки для працівників, мають бути відгороджені. Загорожі

мають поставлятися підприємством-виробником комплектно з технічним

пристроєм або передбачатися ТПД.…»;

— пункт 1 глави 3 розділу IV. «ТПД повинна мати розділ

«Протиаварійний захист», що містить комплекс заходів щодо запобігання

вибухам газу та пилу, відвернення обвалення порід і завалів гірничих виробок,

запобігання газодинамічним явищам (далі — ГДЯ), додержання вимог

пожежної безпеки, запобігання затопленню гірничих виробок, виділенню та

проникненню в них небезпечних і шкідливих субстанцій, відвернення

руйнувань і катастроф на транспорті, запобігання аваріям і катастрофам у

вертикальних стволах і на підйомних комплексах.…»;

— пункт 4 глави 1 розділу V. «… Ведення гірничих робіт на діючих

шахтах повинно здійснюватися відповідно до розробленої та затвердженої


227

ТПД.»;

— пункт 1 глава 4 розділ V. «Виймання вугілля в очисних вибоях

повинно здійснюватися відповідно до технологічно проектної документації

(ТПД) виїмкової дільниці, проведення та кріплення підземних виробок із

застосуванням комплексу заходів щодо запобігання небезпечних та шкідливих

виробничих чинників. ТПД виїмкових дільниць на пластах із

важкообвалюваними бічними породами та відробки окремих виїмкових

дільниць (ціликів), що розташовані на вищих поверхах (етажах), необхідно

затверджувати на шахті з урахуванням рекомендацій галузевої постійно

діючої комісії з управління гірничим тиском, яка утворюється суб’єктом

господарювання. На діючих шахтах не рідше одного разу на місяць

фахівцями, призначеними наказом керівника (уповноваженої особи), повинна

організовуватися перевірка відповідності ТПД виїмкових дільниць,

проведення та кріплення підготовчих виробок фактичним гірничо-геологічним

умовам із відміткою результатів перевірки.»;

— пункт 4 глава 4 розділ V. «Ведення очисних робіт до первинної

посадки основної покрівлі, первинна посадка основної покрівлі, а також підхід

вибою до технічних меж виїмкової дільниці передбачають цілодобовий

контроль за станом покрівлі та щозмінне обстеження головними спеціалістами

або начальниками зміни з реєстрацією в спеціальному журналі згідно із

заходами, передбаченими ТПД виїмкової дільниці.…»;

— пункт 14 глава 4 розділ V. «Вуглеспускні й породоспускні скати

(гезенки, печі) повинні бути забезпечені засобами для їх розбучування,

передбаченими ТПД, яка затверджується директором або головним інженером

шахти, а також містить заходи з безпечного ведення цих робіт.»;

— пункт 16 глава 4 розділ V. «Кріплення та керування покрівлею в

очисних вибоях мають здійснюватися відповідно до ТПД та вимог чинного

законодавства. Кріплення приводних і натяжних станцій скребкових конвеєрів

передбачається ТПД.»;

— пункт 17 глава 4 розділ V. «… Тип, конструкція й параметри

кріплення очисного вибою визначаються ТПД виїмкової дільниці.»;

— пункт 20 глава 4 розділ V. «Сполучення очисних виробок із

відкотними (конвеєрними) і вентиляційними штреками (бремсбергами,

уклонами, хідниками) повинні бути закріплені спеціальним пересувним

кріпленням. Спеціальні види кріплення цих сполучень вносяться до ТПД.»;

— пункт 22 глава 4 розділ V. «Заходи, що гарантують безпеку робіт під

час посадки покрівлі в очисній виробці, мають вноситися до ТПД.…»;

Системи управління виробництвом і охороною праці у вугільній

промисловості України (типове керівництво) [4], у якій вказано:

— пункт 8.7. «Організація й координація робіт з управління


228

виробництвом і охороною праці на шахті включає: перевірку наявності

затвердженої технічної документації на виконання робіт (проекти, інструкції,

схеми тощо) й ознайомлення з нею під розпис керівників і виконавців

робіт;…»;

— пункт 8.7.1. «Перевірку наявності затвердженої технічної

документації (проектів, технологічних схем, стандартів, інструкцій, заходів

тощо) здійснюють посадовці дільниці або служби, які видають змінні завдання

(наряди) на роботи. Вони знайомлять із документацією, змінами й

доповненнями до неї змінних керівників робіт і працівників під розпис до

видачі наряду на виробництво робіт. Відповідальність за відсутність

затвердженої технічної документації (проектів, технологічних схем тощо) на

виробництво робіт і за допуск до роботи гірників, не ознайомлених із

технічною документацією, зміненнями (доповненнями) до неї, несе начальник

дільниці (служби).»;

— пункт 8.7.4 «Відповідно до ст. 40, 41 Гірничого закону України і ст.

14, 18 Закону України «Про охорону праці» допущеним до роботи може бути

тільки працівник (працівник, фахівець, керівник), який пройшов навчання (має

диплом, посвідчення) і знає:… вимоги технічної документації (проектів,

технологічних схем, інструкцій), що відноситься до його компетенції (роботи,

професії, посади);… Ознайомлення з вказаними документами працівник

повинен підтвердити своїм підписом і датою на самому документі або в

спеціальному журналі.»;

— пункт 9.16.1. «Головний технолог організовує: розробку разом із

начальниками дільниць і служб технічної документації (проектів,

технологічних схем і інструкцій із виробництва робіт) відповідно до ПБ, ПТЕ,

ЄПБ та інших нормативно-правових актів; затвердження технічної

документації директором або головним інженером — першим заступником

директора; забезпечення дільниць затвердженою технічною документацією;

коригування протягом доби технічної документації в разі змінений гірничо-

геологічних і виробничих умов;…»;

— пункт 9.22.2. «Начальник зміни з охорони праці контролює:

виконання посадовими особами шахти вимог діючих законодавчих,

нормативно-правових актів та інших документів з охорони праці; виконання

технологічних процесів, робіт і операцій працівниками і фахівцями відповідно

до вимог затвердженої технологічної документації під час відвідин підземних

робочих місць та на об’єктах поверхні;…»;

— пункт 9.27.1 «Начальник (заступник, помічник начальника) дільниці

з видобутку, дільниці підготовчих, гірничо-капітальних робіт і дільниці з

ремонту гірничих виробок забезпечує:… утримання й експлуатацію гірничих

виробок, рейкових шляхів, конвеєрних ліній, водостічних пристроїв,


229

вагонеток, дільничного ГШО й електротехнічного обладнання, систем

(приладів контролю НШВЧ, протиаварійного, колективного й індивідуального

захистів відповідно до ПБ, ПТЕ та інших діючих документів; виконання всіма

працівниками дільниці робіт технологічного циклу з видобутку вугілля,

проведення й ремонту (перекріплення) гірничих виробок із дотриманням

вимог нормативних та інших документів з охорони праці й СУВОП;…

введення в експлуатацію нових об’єктів на дільниці відповідно до проектів і

нормативних документів; функціонування СУВОП на дільниці;… усі види

робіт на дільниці технічною документацією (проектами, технологічними

схемами, інструкціями тощо); виконання робіт відповідно до технічної

документації (проектів, технологічних схем тощо);…»;

— пункт 9.27.2. «Начальник (заступник, помічник начальника) дільниці


ремонту гірничих виробок ознайомлює: змінних керівників робіт фахівців і

гірників дільниці до початку їх роботи з проектами, схемами, зміненнями й

доповненнями до них, заводськими інструкціями (керівництвами) з

експлуатації ГШО й апаратури (приладів), інструкціями з охорони праці із

зазначенням дати ознайомлення й підписом особи, яка ознайомилась, на

зворотному боці цих документів;…»;



ремонту гірничих виробок розробляє: спільно з головним технологом проект

виїмкової дільниці, проведення і кріплення (перекріплення, ремонту)

підземних виробок, технологічні схеми, передбачивши в них безпечні способи

робіт і операцій, а також розділ «Протиаварійний захист»;… доповнення до

проектів у разі змінення гірничо-геологічних умов і затверджує їх директором

шахти, а також своєчасно (перед опусканням у шахту) ознайомлює під розпис

керівників і виконавців робіт.»;


вентиляції й техніки безпеки бере участь у: розгляді проектів розкриття і

відробітку вугільних пластів, проектів виїмкових дільниць, проведення і

кріплення підземних виробок;…»;

Правил технічної експлуатації вугільних шахт [6], у яких вказано:

— пункт 4.3. «На кожній шахті повинна знаходитися така технічна

документація:… б) паспорт шахти й технічні паспорти основних шахтних

будівель, споруд, стаціонарного обладнання й гірничих виробок, що містять

основні технічні й експлуатаційні характеристики;…»;

— пункт 5.2.1. «Технологічна служба забезпечує розробку

(проектування), контроль виконання та координацію взаємодії в єдиному

технологічному ланцюзі всіх технологічних процесів під час проведення


230

гірничих робіт згідно з «Гірничий Закон України». Технологічна служба

повинна:… ж) розробляти паспорти на ведення очисних робіт, проведення

гірничих виробок, розкриття вугільних пластів і пропластків.»;

— пункт 8.1.13. «На кожну виїмкову дільницю розробляється проект її

підготовки і відпрацювання. Параметри виїмкової дільниці, техніко-

економічні показники повинні прийматися відповідно до ДНАОП 1.1.30–5.16

([2] — прим. авт.) та КД 12.01.201–98 ([7] — прим. авт.)».

Відсутність технологічної проектної документації в матеріалах

кримінального провадження не дає можливості судовому експерту провести

повне, об’єктивне та всебічне дослідження обставин, причин та наслідків

надзвичайної події (нещасного випадку, аварії тощо) і надати категоричні

відповіді на питання, які можуть бути поставлені слідчим згідно пункту 10.3

розділу ІІ «Науково-методичних рекомендацій…» [8]:

1) Які організаційні та технічні причини виникнення надзвичайної

ситуації?

2) Які особи, причетні до події, мали технічну можливість запобігти

настанню надзвичайної ситуації та які їх дії (бездіяльність) з технічної точки

зору знаходились у прямому (безпосередньому) причинно-наслідковому

зв’язку з настанням події та її негативними наслідками?

3) Дії яких осіб у даній виробничій ситуації не відповідають

вимогам нормативно-правових актів з охорони праці?

4) Чи відповідає стан охорони праці на виробництві вимогам

нормативних актів з охорони праці?

5) Чи відповідає організація роботи на виробництві вимогам

нормативних актів з охорони праці?

6) Чи відповідає порядок виконання робіт на виробництві вимогам

технічної документації?

7) Невиконання яких вимог безпеки з технічної точки зору

перебуває в причинно-наслідковому зв’язку зі створенням загрози загибелі

людей чи настання інших тяжких наслідків на виробництві?

8) Вимоги яких нормативних актів із питань охорони праці не

забезпечені особами технічного персоналу під час виконання робіт у

досліджуваній виробничій ситуації?

9) Невиконання яких вимог нормативних актів з охорони праці та

технологічного процесу технічним персоналом спричинило небезпечну

виробничу ситуацію та настання в її умовах аварії, нещасного випадку?

10) Чи відповідав стан та вид кріплення гірничих виробок, у яких

сталася аварія, розробленому паспорту кріплення?

Таким чином, через відсутність у матеріалах кримінального

провадження паспорту виїмкової дільниці судовий експерт, керуючись


231

пунктом 4 статті 69 КПК України [9] та пунктом 2.2 «Інструкції про

призначення та проведення судових експертиз…» [10], повідомляє про

неможливість надання відповіді на вищезазначені питання.

За наявності в матеріалах кримінального провадження паспорта

виїмкової дільниці судовому експерту необхідно провести його детальний

аналіз за вимогами, наведеними в діючих законодавчих та нормативно-

правових актах [1, 4, 6].

Робота судового експерта ускладнюється наступними чинниками.

По-перше, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.12.2017

№ 1022-р було скасовано «Інструкцію зі складання паспортів виїмкової

дільниці…» [2], у якій визначалось місце знаходження паспорту та розділи, з

яких складається пояснювальна записка і графічна частина паспорта. У розділі

«Заходи з охорони праці й безпеки робіт» пояснювальної записки

передбачалось наведення всіх наявних і можливих небезпечних та шкідливих

виробничих факторів, заходів щодо їх попередження, засобів колективного та

індивідуального захисту, крім тих, що зазначені в інших розділах графічної

частини й пояснювальної записки паспорта.

По-друге, згідно пункту 1.4 СУВОП [5] «цей стандарт є пробним і

застосовується протягом не більше ніж чотири роки з дати надання йому

чинності». Оскільки прийнятий він був 21.01.2010, то термін його дії сплинув

21.01.2014.

Спираючись на вищенаведене, з метою якісного дослідження паспорта

виїмкової дільниці, наданого для проведення судової гірничотехнічної

експертизи, а саме наявності розробленої ТПД із виробництва робіт, змінами й

доповненнями до неї, порядку організації й координації робіт з управління

виробництвом і охороною праці на виїмковій дільниці, наявності комплексу

заходів щодо запобігання всім небезпечним і шкідливим виробничим

факторам, наявності засобів колективного та індивідуального захисту, а також

ознайомлення з ним змінних керівників робіт, фахівців і гірників дільниці до

початку їх роботи, необхідно на законодавчому та нормативно-правовому

рівні вдосконалити та деталізувати вимоги та норми до паспорту виїмкової

дільниці.

Висновок. Дослідивши чинні законодавчі та нормативно-правові актів з

охорони праці щодо розробки, затвердження, ознайомлення та зберігання

паспорту виїмкової дільниці вугільних шахт та його вплив на висновок

судового експерта, з метою проведення повного, об’єктивного та всебічного

дослідження обставин, причин та наслідків надзвичайної події (нещасного

випадку, аварії тощо) пропонується:

1) для сприяння поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого

середовища опрацювати, доповнити та прийняти замість скасованого


232

галузевого НПАОП 10.0–5.36–96 [2] новий відповідно до статті 28 Закону

України «Про охорону праці» [11];

2) продовжити термін дії стандарту Мінвуглепрому України [5],

який був обов’язковим для керівників вугільних підприємств та всіх

працівників Міністерства вугільної промисловості України, і надати йому

чинності відповідно до Положення про Державний реєстр нормативно-

правових актів з охорони праці [12].


1. НПАОП 10.0–1.01–10. Правила безпеки у вугільних шахтах: затверджено Наказом

Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду

22.03.2010 № 62.

2. НПАОП 10.0–5.36–96 (ДНАОП 1.1.30–5.16–96). Інструкція зі складання паспортів

виїмкової дільниці, проведення та кріплення підземних виробок, затверджена наказом

Держнаглядохоронпраці України від 18.01.1996 № 7.

3. Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків,

професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджено постановою Кабінету

Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1232.

4. Гірничий Закон України.

5. СОУ-П 10.1.00174088.018:2009. Система управління виробництвом і охороною праці

у вугільній промисловості України (типове Керівництво): надано чинності наказом

Міністерства вугільної промисловості України від 21.01.2010 № 7.

6. СОУ 10.1–00185790–002–2005. Правила технічної експлуатації вугільних шахт:

надано чинності наказом Міністерства вугільної промисловості України від 14.11.2006

№ 539.

7. КД 12.01.201–98. Технологічні схеми розробки пологих пластів на шахтах України.

— Донецк: ДонУГИ, 1998. — 244 с.

8. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових

експертиз та експертних досліджень: затверджено наказом Міністерства юстиції України

08.10.1998 № 53/5.

9. Кримінально-процесуальний кодекс України.


досліджень: затверджено наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5.

11. Закон України «Про охорону праці».

12. Положення про Державний реєстр нормативно-правових актів з охорони праці:

затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України 08.06.2004 № 151.


233

УДК 343.985.4

Шевченко В. М., завідувач сектору

фізико-хімічних досліджень, кандидат

хімічних наук Харківського науково-



ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

СУДОВО-ҐРУНТОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

FEATURES OF PREPARATION OF MATERIALS FOR APPOINTMENT OF

FORENSIC EXAMINATION

Анотація. Описані об’єкти дослідження, задачі й питання, які можуть вирішуватись під час

проведення судово-ґрунтознавчої експертизи. Вказані особливості вилучення зразків ґрунту на

об’єктах-носіях на місці пригоди, а також під час відбору порівняльних і контрольних зразків.

Наведено основні недоліки, які найчастіше допускаються при призначенні й підготовці судово-

ґрунтознавчої експертизи.

Ключові слова: ґрунт, судово-ґрунтознавча експертиза, відбір зразків ґрунту, порівняльні

зразки ґрунту, контрольні зразки ґрунту.

Аннотация. Описаны объекты исследования, задачи и вопросы, которые могут решаться во

время проведения судебно-почвоведческой экспертизы. Указаны особенности изъятия образцов почвы

на объектах-носителях на месте происшествия, а также во время отбора сравнительных и контрольных

образцов. Приведены основные недостатки, которые чаще всего допускаются при назначении и

подготовке судебно-почвоведческой экспертизы.

Ключевые слова: почва, судебно-почвоведческая экспертиза, отбор образцов почвы,

сравнительные образцы почвы, контрольные образцы почвы.

Abstract. Objects of research, tasks and questions that can be solved during the course of forensic

examination are described. The extraction of soil samples at the crime scene, as well as the selection of

comparative and control samples are specified. The main disadvantages, which happen most often during the

appointment and preparation of forensic examination expertise are given.

Key words: soil, forensic examination, selection of soil samples, comparative soil samples, control

samples of soil.

Судово-ґрунтознавча експертиза відноситься до спеціальних видів

експертиз. Вказаний вид експертизи не є дуже поширеним, тому на даний

момент слідчі зазвичай не мають чіткого уявлення, щодо правильного

вилучення нашарувань ґрунту з об’єкту-носія, кількості, місць, маси і глибини

відбору зразків ґрунту, не бачать суттєвої різниці між контрольними й

порівняльними зразками ґрунту.

Мета статті — розкрити питання підготовки матеріалів під час

призначення судово-ґрунтознавчої експертизи, правил відбору зразків та

вказати на основні недоліки, які найчастіше допускаються під час

призначення експертизи та способи їх усунення.


234

Об’єкти судово-ґрунтознавчої експертизи — об’єкти ґрунтово-

мінерального походження — це безпосередньо ґрунти, глини, піски, щебінь,

вапняки, крейда й гіпс, вугілля, шлаки, будівельні матеріали на основі

гідравлічних в’яжучих (цемент, цегла, шлакоблоки) тощо. У судово-

ґрунтознавчій експертизі вони постають у вигляді нашарувань на об’єктах-

носіях і відшарувань, залишених на місці події (речові докази), а також

конкретних локальних ділянок місцевості (місць події), які представлені

зразками. До числа об’єктів судово-ґрунтознавчої експертизи відносяться й

матеріали справи: протоколи огляду місця події та вилучення зразків або

нашарувань, схеми місця події, відомості про умови та час зберігання речових

доказів тощо.

За допомогою судово-ґрунтознавчої експертизи вирішуються

ідентифікаційні, діагностичні та сітуалогічні задачі.

Одна з головних експертних задач — ідентифікація місця події, яка

пов’язана з ототожненням нашарувань ґрунту на об’єктi-носiї з ґрунтовим

покривом конкретної ділянки місцевості. Стадіями вирішення

ідентифікаційних задач (після встановлення наявності нашарувань ґрунту на

об’єктах-носіях чи встановлення природи нашарувань) є: встановлення

спільної родової та групової належності ґрунтів, що порівнюються;

ідентифікація (ототожнення) ділянки місця події або встановлення факту

контактної взаємодії об’єктів, на яких виявляються ґрунтові нашарування.

Ділянка території, яка пов’язана зі злочином, повинна бути в першу

чергу локалізована (відмежована) від навколишньої місцевості. Локальна

ділянка місця події повинна мати чіткі границі, за межами яких матеріальне

оточення (а саме, ґрунтовий покрив) відрізняється від даної ділянки.

Локалізація ділянки здійснюється за допомогою природних та штучних

границь.

Першою стадією вирішення ідентифікаційних задач при проведенні

судово-ґрунтознавчої експертизи є встановлення спільної родової (групової)

належності ґрунтових об’єктів. Родова належність означає належність

ґрунтів множині, яка поєднується єдиними факторами ґрунтоутворення i

встановлюється за ознаками та властивостями, які в найбільшому ступені

відображають фактори ґрунтоутворення. Родова належність ґрунтових

об’єктів відповідає найбільш обширним ділянкам місцевості і є початковою

стадією локалізації ділянки. Групова належність поєднує об’єкти з певними

специфічними умовами виникнення та існування, які зумовлені, головно,

дiяльнiстю людини. Групові ознаки дозволяють на обширній території


235

відокремити локальну ділянку (ділянки)1. Ототожнення нашарувань ґрунту

на об’єкті-носії з ґрунтом ділянки місця події або з нашаруваннями ґрунту на

іншому об’єкті-носії (ідентифікація) — є кінцевим ідентифікаційним

завданням судово-ґрунтознавчої експертизи. Ототожнення ділянки місця події

здійснюється у випадках, коли на всій досліджуваній території виділяється

тільки одна ділянка, яка має неповторний комплекс ознак, повністю

відповідний ознакам нашарувань ґрунту. Крім цього, ідентифікація можлива у

випадках, коли нашарування ґрунту на об’єкті-носії та ґрунт місця події (або

нашарування ґрунту на іншому об’єкті-носії) складаються з декількох

відповідно однакових груп ґрунтів. [1, с. 6]

Ототожнення нашарувань ґрунту на двох і більше об’єктах-носіях між

собою (встановлення факту контактної взаємодії) можливі у випадках, коли в

ґрунтах, що порівнюються, окрім співпадіння родових та групових показників

безпосередньо ґрунтів, знайдені й інші ознаки, які дозволяють припустити

наявність контакту між цими об’єктами. Наприклад, у випадках ДТП, у

нашаруваннях ґрунту на одязі потерпілого знайдені частинки фарби однієї

родової належності з покриттям автомобіля, а в ґрунтових нашаруваннях на

автомобілі — текстильні волокна однієї родової належності з волокнами одягу

потерпілого.

Другий клас задач судово-ґрунтознавчої експертизи — діагностичні.

До цих задач відноситься встановлення наявності нашарувань ґрунту, їх

природи (віднесення їх до ґрунтових або певних ґрунтово-мінеральних

об’єктів), локалізації нашарувань тощо. Необхідність у вирішенні суто

діагностичних задач виникає у випадках необхідності встановлення невідомої

ділянки місця події за нашаруваннями ґрунту, що виявлені на об’єктах-носіях,

наприклад, коли місце знайдення трупа не відповідає місцю скоєння злочину,

тобто місце події є об’єктом, що встановлюється («шуканим» об’єктом).

Кінцевим результатом вирішення цього завдання є встановлення

характеристики невідомої ділянки місцевості як певного елементу біоценозу,

агроценозу, антропогенної території та, відповідно, географічного й

територіального розповсюдження таких елементів. [1, с. 10]

Ситуалогічні задачі в судово-ґрунтознавчій експертизі вирішуються у

випадках необхідності відтворення (підтвердження або скасування) версій,

обставин стосовно події злочину, встановлення його механізму (в цілому або

його елементів). Однією із ситуалогічних задач є встановлення механізму

1 Треба пам’ятати, що криміналістичне розподілення на роди та групи є

умовним і не відповідає родам та групам, прийнятим в таксономічній класифікації

ґрунтів.


236

утворення нашарувань ґрунту — встановлення характеру формування слідів

при взаємодії будь якого предмету (наприклад, предметів одягу) з поверхнею

ґрунту. За допомогою цих задач можливо встановлення таких фактів як

волочіння тіла по поверхні ґрунту, положення тіла при волочінні, напрямок

волочіння. [1, с. 11]

На вирішення судово-ґрунтознавчої експертизи можуть бути поставлені

такі питання:

— Чи є на об’єкті-носії нашарування речовин ґрунтово-мінерального

походження (ґрунту, глини, вапна, крейди тощо)?

— Чи мають спільну родову і групову належність нашарування речовин

ґрунтово-мінерального походження на об’єктах-носіях та зразки ґрунту

(речовин ґрунтово-мінерального походження), вилучені з місця події?

— Чи походять вказані нашарування від певної ділянки місця події?

— Чи мають спільну родову (групову) належність ґрунтово-мінеральні

нашарування, вилучені з одягу потерпілого та бамперу автомобілю (інших

вірогідно контактуючих деталей а/м або предметів)?

— Чи утворилися нашарування на одязі потерпілого й автомобілі

(інших вірогідно контактуючих предметів) у результаті їх контактної

взаємодії?

— Чи походять відшарування ґрунту, виявлені на місці події (в будинку

потерпілого, на місці ДТП тощо), від ґрунтових нашарувань на певному

об’єкті-носії (взутті, деталі транспортного засобу)?

— Яка характеристика місцевості, від якої походять нашарування

ґрунтово-мінерального походження, виявлені на об’єкті-носії?

— Який можливий шлях переміщення об’єкта-носія, виходячи з

нашарувань на ньому? [1, с. 14]

— Який механізм утворення ґрунтових нашарувань на одязі

потерпілого?

— Чи входять надані на дослідження мінеральні зразки до переліку

корисних копалин? [2, 3]

Отримання достовірних результатів дослідження й обґрунтованість

висновків при проведенні судово-ґрунтознавчої експертизи у великому

ступеню залежать від якості підготовки матеріалів, які надаються на

експертизу. Необхідно враховувати, що ґрунт є природним динамічним тілом,

у якому постійно відбуваються різні біохімічні процеси, які деякою мірою

змінюють його первинні властивості. Ці зміни можуть відбуватися як

безпосередньо в ґрунті, так і в нашаруваннях ґрунту на предметах-носіях,

причому часто ці зміни неоднакові.

Для проведення судово-ґрунтознавчої експертизи крім постанови про

призначення експертизи й речових доказів із ґрунтовими нашаруваннями


237

необхідно надавати копії протоколів огляду місця події (протоколів вилучення

зразків) та схем до них, а також зразки ґрунту з місця події.

У постанові крім докладного викладу фабули справи повинні

наводитись наступні відомості:

— час події (час виявлення трупа);

— час вилучення речових доказів і зразків ґрунту з місця події;

— метеорологічні умови на момент події та за ідентифікаційний період

(з моменту події до вилучення зразків ґрунту з місця події та призначення

експертизи);

— характер використання та зберігання речових доказів із моменту

події до їх вилучення і призначення експертизи;

— чи відбувалися будь-які зміни на ділянці місця події з моменту події

злочину до відбору зразків (наприклад, проводилося перекопування ділянки).

Необхідні відомості можуть бути викладені в постанові (ухвалі) про

призначення експертизи чи надаватись для ознайомлення експерту з

відповідними протоколами слідчих дій.

Якщо ділянка місця події знаходиться на відкритій місцевості, у

протоколах огляду місця події (відбору зразків), крім дати й умов огляду треба

відобразити такі відомості:

— метеорологічні умови на момент відбору зразків ґрунту;

— опис ділянки місця події та прилеглої території із зазначенням:

а) характеру рельєфу місцевості (рівний, горбкуватий, зниження, схил

балки, насип тощо);

б) характеру угідь, розташованих на ділянці місця події і прилеглих до

неї територій (ліс, поле, луг, лісосмуга, на березі водоймища, болотиста

місцевість тощо);

в) характеру поверхні ґрунту на ділянці (однорідний ущільнений

покрив, перекопана поверхня тощо);

г) характеру рослинності на місці події (наявність дерев і чагарників;

види, що переважають; присутність на поверхні ґрунту лісової підстилки,

багаторічного опаду й ділянок, вкритих мохами й лишайниками; наявність

трав’яного покриву, його висота й насиченість — суцільна, на окремих

ділянках, поодинокі трав’янисті рослини чи залишки торішнього травостою);

д) присутність поблизу будь-яких джерел промислового чи

сільськогосподарського забруднення (завод, залізниця, автострада,

птахофабрика, скотний двір, ферма і т. п.);

є) наявність та близькість до місця події водоймищ, їхня характеристика

(ріка, ставок, море, залив тощо);

ж) наявність природних і штучних границь на ділянці події і прилеглої

місцевості, що підлягає ідентифікації;


238

з) місця відбору зразків та відстань між ними з вказівкою їхніх номерів

відповідно до схеми, яка додається; глибина відбору зразків.

Схема до протоколу огляду місця події (протоколу вилучення зразків)

являє собою схематичне зображення місцевості із зазначенням місць

виявлення трупу, будь-яких предметів чи слідів, а також точок (номерів)

вилучення зразків, відстаней між ними. Особливу увагу треба приділяти

наявності на схемі постійного орієнтиру (будинку, стовпа лінії електропередач

тощо), від якого в певних напрямках виміряються відстані вказаних місць і

точок вилучення зразків.

Особливості підготовки речових доказів (предметів із нашаруваннями

ґрунту) полягають у наступному. Вилучення й надання об’єктів із

нашаруваннями ґрунтового походження для експертного дослідження

необхідно робити якомога швидше після вчинення злочину й перед

призначенням судово-медичної чи іншої експертизи, оскільки в результаті їх

проведення нашарування можуть бути частково чи повністю втрачені,

забруднені сторонніми речовинами [4].

Вилучення нашарувань ґрунту з об’єкта-носія без участі спеціаліста-

ґрунтознавця небажане, тому що при цьому може втрачатись як частина

складових нашарувань, так і інформація про характер та особливості їх

фіксації і проникнення в матеріал об’єкта-носія. Особливо ця вимога

стосується таких об’єктів-носіїв, як взуття і транспортні засоби (в процесі

експлуатації на них утворюються змішані, часто багатошарові сліди, що

виникли в різний час і походять від різних ділянок місцевості), знаряддя

поховання (нашарування на них походять від різних генетичних горизонтів

ґрунтового профілю ями). Вилучаючи нашарування з таких об’єктів

самостійно не спеціаліст додатково змішує їх, позбавляючи експерта

можливості виявити окремі зафіксовані індивідуальні нашарування. Якщо

нашарування ґрунтово-мінерального походження знаходяться на об’єктах-

носіях, які внаслідок великих габаритів неможливо представити на

дослідження, бажано вилучати частину об’єкта-носія з нашаруваннями; коли

ж характер об’єкта-носія не дозволяє цього зробити, для вилучення

нашарувань бажано запрошувати спеціаліста.

Вилучення мікрочасток ґрунту на липку стрічку (дактилоплівку) робити

не рекомендується, оскільки внаслідок міцного утримування на липкому шарі

переважної більшості ґрунтових часток (перш за все — дрібних) такі речові

докази малопридатні для досліджень. Недоцільне також вилучення часток за

допомогою змивів, оскільки після цього нашарування ґрунту також обмежено

придатні для порівняльних досліджень. Неприпустимо обводити наявні на

об’єкті-носії нашарування крейдою або кольоровим маркером, частки яких

попадаючи в нашарування ґрунту можуть змінити їх склад і властивості.


239

Вилучення нашарувань слідчим без участі спеціаліста проводиться

після попереднього фотографування; речовини з кожної ділянки нашарувань

вилучаються й пакуються окремо із вказівкою в протоколі огляду їх

локалізації на поверхні предмета.

Вилучені вологі предмети, на яких є нашарування ґрунтово-

мінерального походження (чи передбачається їх наявність), у найкоротший

термін треба обережно висушити при кімнатній температурі без використання

нагрівальних приладів чи дії прямих сонячних променів. У випадках надання

об’єктів на дослідження в найкоротший термін (не більше 1–3 днів)

допускається пакування речових доказів без попереднього висушування.

Кожен речовий доказ пакують в окремий пакет, який повинен мати

відповідний пояснювальний напис, підписи слідчого, понятих, відтиски

печаток. Відшарування, виявлені на місці події (наприклад, від автомобілю на

місці ДТП, від взуття на підлозі біля трупа), необхідно вилучати особливо

обережно, бо на них можуть відтворюватися рельєфні поверхні предметів, від

яких відокремилися нашарування. У таких випадках використовуються

трасологічні методи досліджень, що треба враховувати при пакуванні осипу.

Зразки ґрунту, призначені для проведення порівняльних досліджень,

поділяються на два види: порівняльні зразки ґрунту (вилучаються з декількох

точок у межах ділянки місця події, що підлягає ідентифікації) і контрольні

зразки (вилучаються з оточуючих територій, як безпосередньо прилеглих до

ділянки, що підлягає ідентифікації з метою її відмежування від прилеглих до

неї, так і територій за характером використання, аналогічним місцю події для

встановлення ступеню індивідуальності місця події відносно оточуючої

місцевості).

Порівняльні зразки мають бути представлені індивідуальними пробами

масою по 50–100 г. Глибина відбору зразків частіше обмежується глибиною

до 1–5 см (крім випадків поховань трупу або підкопів). Кількість зразків, які

вилучаються з ідентифікуємої ділянки, залежить від однорідності ґрунтового

покриву. Якщо ґрунт візуально однорідний за кольором, механічним складом

(пісок, суглинок, глина) зразків відбирають менше; на неоднорідній та

порушеній ґрунтовій поверхні (перекопана, перемішана зі сміттям і т. п.) для

більш повної характеристики ділянки кількість зразків збільшують. При цьому

зразки відбирають із ділянок, на яких ґрунт безпосередньо виходить на

поверхню, не вкритих рослинністю. Мінімальна кількість індивідуальних

порівняльних зразків становить 3–5. [1, с. 17]

При наявності на місці події слідів (волочіння чи переміщення об’єкта,

відбитків), порівняльні зразки ґрунту слід відбирати в безпосередній

близькості від таких об’єктів, а зі сліду окремо вилучаються зразки для

проведення трасологічних досліджень (ідентифікації взуття, тканини,


240

трикотажу, протекторів шин і т. п.). Зразки з місця події відбирають із ділянок,

не забруднених кров’ю, продуктами виділення чи розкладу організму людини.

У випадках дослідження місць поховань, підкопів, кар’єрів, ям тощо,

треба пам’ятати, що ґрунт складається з декількох шарів (природних

генетичних горизонтів), що різняться за властивостями й тому зразки для

порівняння слід відібрати окремо з кожного генетичного горизонту. Межу

горизонту можна встановити візуально за кольором, структурою, механічним

складом (пісок, суглинок, глина), щільністю тощо. Якщо визначити горизонти

складно, порівняльні зразки слід відбирати з глибини 0–5 см і нижче через

кожні 15–20 см на глибину ями.

У закритих приміщеннях із земляною підлогою (сарай, льох, підвал,

виробниче приміщення, засипка горища тощо) порівняльні зразки

відбираються з поверхні у 3–4 місцях безпосередньо з місця події (при

неоднорідності ґрунтового шару — більше) і додатково (якщо дослідженню

підлягають нашарування на взутті) — з поверхонь місць ймовірного

переміщення суб’єкта — на вході в приміщення, з доріжки, що веде до

приміщення, біля вікна тощо.

Контрольні зразки ґрунту відбираються з оточуючих ділянку події

територій, у тому числі аналогічних їй за характером використання у вигляді

«змішаних» проб: кожний контрольний зразок утворюється шляхом

ретельного змішування 5–7 індивідуальних проб, які відбираються на деякій

відстані одна від одної (у різних напрямках у радіусі 10–15 см і більше) з

наступним відбором необхідного об’єму ґрунту (50–100 г) з метою одержання

усереднених і більш повних характеристик ґрунтового об’єкта. [1, с. 18]

На відкритій ділянці місцевості контрольні зразки в кількості 3–4

вилучаються за межами ділянки на відстані не менше 20 м від її уявних

границь. Якщо місце події розташоване на лузі чи в полі, контрольні зразки

доцільно відбирати із сусідніх аналогічних угідь. На городі контрольними

зразками будуть змішані зразки з грядок цієї ж присадибної ділянки, зайнятих

іншими сільськогосподарськими культурами, та з 2–3 сусідніх городів. На

галявині лісу контрольними зразками можуть бути зразки із сусідніх із місцем

події відкритих ділянок. Ці зразки відбирають на відстані не менш 20 м в обох

напрямках від місця події та з обох боків. Якщо місцем події є закрите

приміщення (сарай, підвал, горище, тощо), контрольні зразки відбирають із

двох-трьох розміщених неподалік приміщень, аналогічних за використанням.

У порівняльних дослідженнях у справах із ДТП у якості контрольних зразків

використовуються нашарування на аналогічних деталях транспортних засобів,

що експлуатувались у тих же умовах і на тих же маршрутах, що й

досліджуваний автомобіль.

Речові докази і зразки, вилучені у вологому стані, мають бути висушені


241

при кімнатній температурі; якщо вони передаються на дослідження протягом

1–3 днів, допускається пакування зразків без попереднього висушування.

Кожен зразок пакують в окремий паперовий або полімерний пакет, який

повинен мати номер, відповідний до протоколу і схеми вилучення,

пояснювальний напис, підписи й дату.

Процес виділення локальної ділянки місцевості як об’єкта судово-

ґрунтознавчої ідентифікації, відбір зразків вимагають застосування певних

спеціальних знань і тому для надання методичної допомоги слідчому в огляді

місця події і відбору зразків у деяких випадках бажано залучення спеціалістів.

Участь такого спеціаліста й надання ним консультації з питань підготовки

матеріалів для призначення експертизи сприяють скороченню термінів

проведення експертиз, оскільки в подальшому позбавляють експерта від

необхідності надсилати клопотання про надання додаткових матеріалів

(зразків, копій протоків, схем тощо) з метою з’ясування цілого ряду обставин,

пов’язаних із подією чи вилученням речових доказів. Участь і дії запрошеного

спеціаліста фіксуються в протоколі огляду місця події (вилучення зразків).

Виїзд на місце події експерта, який проводить дослідження за

призначеною судово-ґрунтознавчою експертизою, може здійснюватися на

різних стадіях її проведення за ініціативою слідчого (суду) або за клопотанням

експерта. У разі участі експерта в огляді місця події і вилученні зразків у

вступній частині висновку місце події з прилеглими територіями вказується як

об’єкт досліджень, а його опис фіксується в дослідницькій частині висновку.

Експерт приймає участь в огляді місця події і вилученні зразків після

попереднього ознайомлення із забрудненнями на представлених для

дослідження об’єктах-носіях. У процесі попереднього огляду речових доказів

експертом встановлюється наявність і локалізація нашарувань; визначаються

їх природа і приблизні морфологічні ознаки (без вилучення нашарувань).

Результати проведених попередніх досліджень враховуються експертом у ході

огляду місця події і відбору зразків. Робота експерта на місці події

регулюється загальними правилами й підходами, а зроблені заміри й записані

характеристики місцевості наводяться у висновку експерта.

Основні недоліки, які найчастіше допускаються під час

призначення й підготовки судово-ґрунтознавчої експертизи

1. Неправильне пакування речових доказів (об’єктів-носіїв із

нашаруваннями ґрунту). Часто предмети одягу пакуються недбало, не

відокремлено, а в купі; при цьому нашарування ґрунту можуть переходити з

одного предмета на інший та перемішуватися. Це має особливо негативний

вплив у разі встановлення механізму утворення ґрунтових нашарувань.

2. Неправильний відбір зразків ґрунту з місця події — порівняльні

зразки відбираються тільки з 1–2 точок, а контрольні зразки, як правило, не


242

відбираються зовсім. Це не дозволяє локалізувати (відмежити) ділянку місця

скоєння злочину від прилеглої території і встановити ступінь індивідуальності

місця події. Крім цього нерідко відбираються зразки ґрунту, забруднені

продуктами розкладання трупу.

3. Проведення судово-ґрунтознавчої експертизи призначається після

проведення інших видів експертиз, у тому числі судово-медичних,

імунологічних, трасологічних, що може сприяти втраті частини нашарувань,

їх перемішування або забруднення речовинами, які використовуються для

проведення цих експертиз. У разі потреби найшвидшого вивільнення речових

доказів (об’єктів-носіїв) експерт може провести позачергове зняття

нашарувань ґрунту.

4. Нашарування ґрунту з об’єктів-носіїв вилучаються без участі

спеціаліста-ґрунтознавця, не враховуючи морфологічні ознаки ґрунтів,

шаруватість нашарувань тощо.

5. Експерту не надаються копії протоколів ОМП і схем до них. На

схемах не вказуються точні місця відбору зразків, їх номера згідно з

протоколом ОМП.

6. Питання на вирішення експертизи формулюються не зовсім коректно

і грамотно. Наприклад, питання «Чи можливо ідентифікувати зразки наданого

на дослідження ґрунту з порівняльними зразками при їх наявності?». По-

перше, як правило, у цьому питанні «зразками» називають нашарування

ґрунту, вилучені з об’єктів-носіїв, які виступають у якості речових доказів

(слідів). По-друге, «ідентифікація» пов’язана з ототожненням нашарувань

ґрунту з об’єктів-носіїв із ґрунтовим покривом конкретної локальної ділянки

місцевості (місця події) і це питання вирішується шляхом порівняльного

дослідження нашарувань і зразків ґрунту, відібраних із місця події. Тому в

цьому випадку питання треба формулювати таким чином: чи придатні

нашарування ґрунту, вилучені з конкретного об’єкта-носія, для порівняльних

досліджень? А питання про можливість ідентифікації ділянки місця події

може бути вирішено тільки при наявності достатньої кількості зразків із місця

події й неповторного комплексу ознак ґрунту на цій ділянці.

Дуже часто перед експертом ставляться діагностичні питання такого

типу: до якого роду, виду групи відносяться досліджувані ґрунтові об’єкти

(нашарування і зразки з місця події)? По-перше, як уже раніше повідомлялося,

криміналістичне розподілення на роди та групи є умовним і не відповідає

родам та групам, прийнятим у таксономічній класифікації ґрунтів. [5] По-

друге, класифікація в ґрунтознавстві заснована на будові генетичного профілю

— характеристики генетичних горизонтів і їх чергуванні; зрозуміло що

експерт таких відомостей у своєму розпорядженні, як правило, не має. І по-

третє, якщо навіть і буде встановлена таксономічна приналежність


243

досліджуваного ґрунту (при обов’язковому виїзді ґрунтознавця на місце

злочину), напевно, що слідству назва ґрунту буде мало цікава. Тому

пропонується в таких випадках формулювати питання таким чином: яка

передбачувана характеристика місцевості, від якої походить даний ґрунт?


1. Хлесткова О. О. Методичні рекомендації «Криміналістичне дослідження об’єктів

ґрунтово-мінерального походження» / О. О. Хлесткова, Г. В. Лінючев, Н. М. Косміна. — К.:

ВПЦ ГШ МВС України, 2007. — 120 с.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 р. № 827 «Про затвердження

переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» (у редакції

постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 р. № 1370 (1370–2011-п).

3. Інструкція із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин

державного фонду надр до родовищ піску і гравію, затверджена наказом ДЗК від

25.06.2007 р. № 198.

4. Хлесткова О. О. Сторонні домішки в ґрунтах і їх значення при проведенні судово-

ґрунтознавчих експертиз // Теорія і практика судової експертизи і криміналістики / Збірник

наукових праць. — Х.: Право, 2010. — С.417–420.

5. ДСТУ Б В.2.1–2–96. Ґрунти. Класифікація.


244

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ

УДК 343.98:366.636

Баюрко Н. М., молодший науковий

співробітник Київського науково-дослідного



Кривак Т. П., молодший науковий

співробітник Київського науково-дослідного



РЕЦЕПЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ У ЗАСОБАХ МАСОВОЇ

ІНФОРМАЦІЇ НА ЕТАПІ ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ

PERCEPTION OF UKRAINIAN FORENSIC EXPERTISE IN THE MASS MEDIA AT

THE STAGE OF ITS FORMATION

Ключові слова: судова експертна діяльність, судовий експерт, засоби масової інформації, Кабінети

судової експертизи.

Ключевые слова: судебная экспертная деятельность, судебный эксперт, средства массовой

информации, Кабинеты судебной экспертизы.

Key words: forensic expert activity, forensic expert, mass media, Cabinets of Forensic Expertise.

Літопис становлення, розвитку й діяльності перших українських судово-

експертних установ формує інтерес до відтворення історичної правди. Стрімкий

науково-технічний та бурхливий промисловий розвиток, лібералізація владних

режимів та інших факторів у кінці XIX ст. сприяв поширенню організованої

злочинності. Відповіддю на загрози того часу стало виникнення нового виду

діяльності — експертної, сутність якої полягала в розшифруванні на основі

застосування спеціальних знань інформації, що міститься в речових доказах

минулого діяльнісного події злочину. За таких умов і почав активно формуватися

інститут судової експертизи.

Дослідженню судово-експертної діяльності на етапі її становлення

приділялася увага багатьма вченими, зокрема: Р. С. Бєлкіним, Б. Й. Вахлісом,

А. В. Іщенком, Н. І. Клименко, В. К. Лисиченком, О. П. Сапуном, М. Я. Сегаєм,

В. К. Стринжею, C. I. Тихенком, М. Л Цимбалом та іншими вченими.

Сьогодні потребують уваги питання, пов’язані з висвітленням, сприйняттям і

розумінням громадськістю сутності та значимості судово-експертної діяльності.


245

Відкриття 1914 року Кабінету науково-судової експертизи при прокурорі

Київської судової палати стало значною подією в житті суспільства. Як і на початку

XX століття так і на сучасному етапі, основні дані про діяльність судових експертів

широка аудиторія отримала з місцевих друкованих видань, а саме: щоденна

громадсько-політична й літературна газета буржуазно-демократичного спрямування

«Киевская мысль»; офіційна газета Київської єпархії РПЦ «Киевские епархиальные

ведомости»; газета «Киевские Ведомости», Вісника Міністерства юстиції тощо.

Видання розповідали про урочистість та важливість події, виступи

високопосадовців, які вважали відкриття Кабінету судової експертизи одним із

найважливіших завдань: «Судьи, привыкшие отдавать отчеты в каждом своем

судебном приговоре, судьи, которым приходилось переживать томительные

бессонные ночи у виду сомнений у правильном приговоре, основанных на

противоречивых свидетельских показаниях, уже давно чувствовали нужду в иных

доказательствах, кроме свидетельских, у доказательствах бесспорных,

несомненных». Зазначалося, що тогочасний міністр юстиції Іван Щегловітов високо

цінував започаткування роботи експертів і бачив у ній велику перспективу. За його

словами відкриття Кабінетів судової експертизи стало викликом часу та повинно

було внести значні благородні зміни до справи правосуддя. Мета створення установ,

як зазначав політик, полягала в тому, щоби прийти на допомогу суддівській совісті,

дати їй опору в наукових цілком об’єктивних даних.

У наступному номері від 5 лютого 1914 року газета оприлюднила ще одну

статтю про відкриття Кабінету, де більш докладно розповідалося про діяльність

установи: «Не многим, вероятно, ясно значение этих Кабинетов, — йшлося на

початку публікації, — это установить пытается пояснительная записка министра.

Недостатки нашего предварительного следствия заключается в

неудовлетворительные постановки розыска и технической стороны следственных

приемов. Для поднятия дела на должную высоту решено «взаимно технически

несовершенных осмотров и ненадежных свидетельств показаний» выдвинуть

применение на Западе методов «биологических и физических наук». Кореспонденти

простою мовою пояснювали аудиторії, що запроваджуються нові методи судового

розшуку, зокрема, за відбитками пальців, що містять унікальну інформацію, сліди

крові та відтисків підошви, за якими можна ідентифікувати правопорушників тощо.

Повідомляла про визначну подію — освячення Київського Кабінету НСЕ й

офіційна газета Київської єпархії РПЦ «Киевские епархиальные ведомости». У

недільному номері газети від 9 лютого 1914 року опису події відводилося чільне

місце. У повідомленні йшлося про благословення спеціальних гостей: Міністра

юстиції, члена Державної Ради, сенатора І. Г. Щегловітова, радника Міністерства

юстиції, правознавця та криміналіста, сенатора С. Трегубова, прокурора Київської

судової палати, сенатора Кримінального касаційного департаменту Урядового

Сенату Г. Чаплинского та представників різних відомств.


246

Через чотири місяці після відкриття, у літніх номерах Вісника Міністерства

юстиції № 6, 7, 8 1914 року, виданих Петроградською Сенатською типографією,

частинами було розміщено «Краткий очерк о деятельности Кабинетов научно-

судебной экспертизы». На сторінках Вісників читачі отримували інформацію про

розвиток судово-експертної діяльності: «Кабинеты научно-судебной экспертизы

получают из-за границы печатные произведения, инструменты, приборы и другие

предметы, предназначенные для собраний научных и технических сил». Також

розповідалося про придбання обладнання для експертів.

У подальшому висвітлення судово-експертної діяльності продовжилося. У

квітні 1919 року київська газета «Коммунист» повідомляла своїх читачів: «Киевский

Кабинет научно-судебной экспертизы преобразовывается в Институт научно-

судебной экспертизы. При институте будут читаться лекции и производиться

лабораторные занятия для ознакомления работников советского суда с

производством различных иследований». Нова організаційна структура Інституту

значно розширила коло його експертної діяльності, перетворила на багатопрофільну

експертну установу: «По своему характеру экспертизы были разнообразные.

Наиболее часто исследовались вещественные доказательства по делам об убийствах,

обвалах домов, пожарах, отравлениях и кражах», — писав «Вестник народного

комиссариата юстиции УРСР». На початку 1931 року народний комісаріат юстиції

починає видавати спеціальний криміналістичний журнал «Питання криміналістики

та науково-судової експертизи» накладом 3500 примірників. На сторінках видання

висвітлювалися новини з життя Інститутів судової експертизи.

Загалом, висвітлення в засобах масової інформації новин про власне

українську судово-експертну діяльність на стадії започаткування мала переважно

освітній характер. Кореспонденти цікавились високопосадовцями, які вірили в

необхідність наукового підходу у сфері судово-експертної діяльності, та правосуддя

загалом. Увагу приділяли додатково організаційним питанням, приміром, витратам

на утримання судових експертів, рівнем їх матеріально-технічного забезпечення

та ін. Висвітлення наукової діяльності та популяризація важливості проведення

судових експертиз, як можливості використання спеціальних знань, завжди

залишалась другорядною. Незважаючи на це, аудиторія мала можливість

сформувати загальне враження про діяльність судових експертів.


1. Полное собрание законов Российской империи [Електронний ресурс] / Российская

национальная библиотека. — Режим доступу: http://www.nlr.ru/eres/law_r/content.html.

2. Україна–журнал (1914–1918, 1924–1932) [Електронний ресурс]. − Режим доступу:

http://www.history.org.ua/?termin=Ukraina_1914_z

3. Что случилось 12 января: день в истории «Киевской мысли». [Електронний ресурс] / Інтер.

2017. — Режим доступу: http://podrobnosti.ua/385030–12-janvarja-den-v-istorii.html.


247


248

УДК 343.148.5+334:336.77

Буколова В. В., завідувач сектору економічних

досліджень Полтавського відділення

Харківського науково-дослідного інституту

судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса

МЮ України

Воробйова О. Ю., судовий експерт

Полтавського відділення Харківського науково-

дослідного інституту судових експертиз ім. Засл.

проф. М. С. Бокаріуса МЮ України

ДЕЯКІ НОРМАТИВНІ АСПЕКТИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКА

ПОДОРОЖЧАННЯ КРЕДИТУ ТА СУКУПНОЇ ВАРТОСТІ КРЕДИТУ

СТАНОМ НА МОМЕНТ УКЛАДАННЯ КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ

SOME NORMATIVE ASPECTS FOR DEFINING THE RATE OF EXTENSION OF

THE LOAN AND THE LOAN QUALITY AT THE MOMENT OF ESTABLISHING

OF A CREDIT AGREEMENT

Актуальність теми зумовлена зростанням кількості судових справ із

питань повернення раніше отриманих кредитних коштів та зустрічних позовів

щодо визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до ст.55 Закону України «Про банки й банківську діяльність»

[1] відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України,

нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами

(договорами) між клієнтом та банком.

Статей 627 Цивільного кодексу України [2] передбачено, що сторони є

вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов

договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного

законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи — споживача враховуються вимоги

законодавства про захист прав споживачів.

Безпосередньо статтями 1054, 1055, 10561 Цивільного кодексу України

[2] передбачено істотні умови кредитного договору:

— зобов’язання надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі

та на умовах, встановлених договором, та зобов’язання позичальника

повернути кредит та сплатити проценти;

— форму кредитного договору;

— розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за

кредитним договором.

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування всіх форм


249

власності в тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним

договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість,

платність та цільова направленість, що передбачено Положенням

Національного банку України «Про кредитування» [3].

Гарантія прав споживача в разі придбання ним продукції в кредит

передбачена Законом України «Про захист прав споживачів», зі змінами та

доповненнями на момент укладання договору [4]. Саме статтею 11 цього

Закону передбачено детальний розпис загальної вартості кредиту для

споживача.

Крім того, вимоги щодо детального розпису сукупної вартості кредиту

для споживача під час укладення кредитного договору визначені розділом 3

Правил надання банками України інформації споживачу про умови

кредитування та сукупну вартість кредиту [5]: «Банки зобов’язані в

кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної

вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх

супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача».

Безпосередньо істотними умовами кредитного договору є:

— значення процентної ставки та порядок обчислення процентних

доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами

нормативно-правових актів Національного банку;

— перелік, розмір і база розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що

пов’язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі

комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове

обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне

оформлення тощо;

— перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які

виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України

та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування

предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до

Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти

для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори,

послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо);

— кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю,

зазначеною в договорі, — щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум

погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом,

вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань

споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених

у додатку до Правил надання банками України інформації споживачу про

умови кредитування та сукупну вартість кредиту [5].

У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість


250

кредиту за кожним платіжним періодом з урахуванням процентної ставки за

ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань

споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням

кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у

валюті платежу за кредитним договором.

Сукупна вартість кредиту зазначається в кредитному договорі у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує

всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого

кредиту.

Відповідно Додатку до Постанови Національного банку України № 168

від 10.05.2007 «Про затвердження Правил надання банками України інформації

споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» [6]

розрахунок реальної процентної ставки рекомендується здійснювати з

використанням функції ЧИСТВНДОХ програмного продукту Microsoft Excel за

даними залишку за кредитом станом на кожну дату платежу. У такому разі

чиста сума кредиту (ЧСК) вноситься в таблицю зі знаком мінус.

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі),

розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів

(проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов’язані

з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених

споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час

отримання, обслуговування та погашення кредиту.

У кредитному договорі, відповідно до Правил [5], обов’язково

зазначаються:

— вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу;

— обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти

щодо визначення розмірів зборів та обов’язкових платежів, тарифів нотаріусів,

страхових компаній, суб’єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання

витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи

відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо);

— дані про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою

зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком

(овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та

всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку

у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням;

— правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо

договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної

ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку

або в інших випадках.

Крім того, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані


251

під час укладення кредитного договору:

— попередити споживача, що валютні ризики під час виконання

зобов’язань за кредитним договором несе споживач;

— надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для

визначення валютного курсу, строків і комісій, пов’язаних із конвертацією

валюти платежу у валюту зобов’язання під час погашення заборгованості за

кредитом та процентами за користування ним.

При наданні кредиту, відповідно до внутрішнього положення про

кредитування, Банком можуть складатись наступні документи, у яких

міститься інформація щодо кредитування:

— попередній висновок про можливість встановлення кредитного

ліміту;

— попередній розрахунок Банку при наданні кредиту;

— обробка заявки на отримання споживчого кредиту, тощо.

На період дії кредитного договору в позичальника виникають наступні

додаткові витрати (відповідно до умов кредитного договору, розмір яких

передбачено або у відсотках від суми виданого кредиту (нарахованих на

залишкову вартість кредиту), або в грошовому еквіваленті):

— по сплаті винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця

та/або в момент надання кредиту;

— витрати особистого страхування та страхування майна (щорічно);

— по сплаті послуг нотаріуса;

— держмито;

— по оформленню документів у БТІ (при умові укладення договору

іпотеки), тощо.

Зазначені витрати, які несе позичальник за кредитним договором від

моменту отримання кредиту до його погашення, разом із сумою отриманого

кредиту та сумою відсотків за користування кредитними коштами і складають

сукупну вартість кредиту.

Сукупна вартість кредиту розраховується

— у вигляді реальної процентної ставки (у відсотках річних);

— у вигляді абсолютного подорожчання кредиту, що визначене як сума

переплат за процентами, комісійними платежами та іншими додатковими

витратами, які несе позичальник за кредитним договором, від моменту

отримання кредиту до його погашення.

У подальшому, при проведенні експертизи, порівнюється сукупна

вартість кредиту, розрахована в ході дослідження за умовами кредитного

договору, з даними Банку.

Вважаємо, що наведені вище норми законодавства допоможуть

експертам економістам при визначені показника подорожчання кредиту та


252

сукупної вартості кредиту станом на момент укладання кредитного договору.


1. Закон України «Про банки й банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 07.12.2000 /

Компанія «Дінай» [Електронний довідник по законодавству України], ГРОСБУХ.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІV / Компанія «Дінай» [Електронний

довідник по законодавству України], ГРОСБУХ.

3. Положення Національного банку України «Про кредитування», затверджене

Постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995 № 246 / Компанія

«Дінай» [Електронний довідник по законодавству України], ГРОСБУХ.

4. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ, у редакції

Закону України від 01.12.2005 № 3161-ІV / Компанія «Дінай» [Електронний довідник по

законодавству України], ГРОСБУХ.

5. Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та

сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління Національного банку України

від 10.05.2007 № 168 / Компанія «Дінай» [Електронний довідник по законодавству України],

ГРОСБУХ.

6. Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Правил

надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну

вартість кредиту» від 10.05.2007 № 168 / Компанія «Дінай» [Електронний довідник по

законодавству України], ГРОСБУХ.


253

УДК 343.98

Гресь Ю. О., кандидат юридичних наук, доцент

кафедри криміналістики Національного

університету «Одеська юридична академія

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ІЗ МЕТОЮ

ВСТАНОВЛЕННЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

FEATURES OF USE OF SPECIAL KNOWLEDGE WITH THE PURPOSE OF

INTRODUCING PERSONALITY OF CRIME

Ключові слова: злочин, слід, матеріальні сліди, ідеальні сліди, особа злочинця, спеціальні знання.

Ключевые слова: преступление, след, материальные следы, идеальные следы, личность

преступника, специальные знания.

Key words: crime, trace, material traces, perfect traces, person of the offender, special knowledge.

Діяльність із розкриття та розслідування злочинів становить складний

інформаційно-пошуковий процес, спрямований на пізнання злочинної події в

цілому, окремих її обставин, а також обставин, що передували вчиненню злочину

та слідували за ним. Процес пізнання події злочину пов’язаний із задіянням

значних інтелектуальних зусиль слідчим та іншими учасниками розслідування.

Кінцевою ціллю такого пізнання є встановлення особи злочинця, формування

міцної доказової бази та передача матеріалів кримінального провадження до суду з

метою притягнення винної особи до відповідальності.

Вирішення такого стратегічного завдання, як встановлення особи злочинця

[1, 154], досить часто потребує застосування спеціальних знань слідчого,

спеціаліста чи експерта. Форми використання спеціальних знань із метою

отримання інформації про невідомого злочинця та встановлення його особистості

можуть бути досить різноманітними.

По-перше, процесуальним засобом збирання інформації про обставини

злочинної події є різноманітні слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові)

дії, у ході яких спеціальні знання можуть застосовуватися шляхом використання

допомоги спеціаліста під час пошуку, виявлення, фіксації, вилучення та

попереднього дослідження певних предметів, документів, слідів та обстановки

злочину. Усестороннє та глибоке розуміння матеріального відображення злочину

та злочинної поведінки особи, умов та психологічних процесів злочинної події

дозволяють побудувати модель останньої [2, с. 79], змоделювати особу злочинця

— його антропологічний та психологічний портрети.

Успішність процесу моделювання особи злочинця на пряму залежить від

уміння слідчого особисто, або із використанням допомоги спеціаліста,


254

проаналізувати та оцінювати кожен елемент обстановки місця події окремо, а також у

їх взаємозв’язку між собою. Окреме вивчення слідів, предметів та документів у

більшій мірі, на нашу думку, носить декларативний характер, тобто дозволяє оцінити

загальні характеристики та властивості об’єкта, що залишив слід, чи інформації, що

міститься на чи в певних виявлених предметах і документах. Однак прикладного

значення дослідження слідів, предметів та документів набуває саме в ході аналізу

взаємозв’язків, які існують між ними. Аналіз таких зв’язків у сукупності дозволяє

побудувати об’ємну картину злочинної події, особистості злочинця та його поведінки.

Необхідно зазначити, що вивчення обстановки безпосереднього місця вчинення

злочину вимагає поєднання попереднього та експертного дослідження. Попереднє

дослідження дозволяє слідчому оцінити ситуацію, у якій відбуватиметься

розслідування, визначити основні напрями пошуку злочинця та першочергові дії, які

необхідно провести з цією метою. Експертні ж дослідження забезпечують слідчого

обґрунтованими припущення щодо обставин події та особи злочинця, так як

ґрунтуються на конкретних результатах досліджень.

Тож, по-друге, важливою формою використання спеціальних знань із метою

отримання інформації про злочинця є призначення та проведення експертиз. За їх

результатами може бути ідентифіковано особу за відбитками пальців, виявленими на

місці події чи на знаряддях або інших предметах злочинного посягання, виявлених у

ході слідства в рамках різних слідчих дій. Також експертом може бути встановлено

різноманітні ознаки злочинця: вік, стать, зріст, статуру, певні функціональні ознаки,

професійні навички, психологічні особливості особи злочинця.

По-третє, спеціальні знання слідчого та експерта можуть бути використані при

підготовці до проведення слідчих дій за участю підозрюваного чи свідків у випадках,

коли слідчому необхідно підготуватися та проконсультуватися стосовно використання

певних знань. Такі знання можуть бути використані під час проведення різних слідчих

дій та дозволять слідчому отримати нову чи підтвердити наявну інформацію про

особу злочинця.

Підсумовуючи зазначимо, що використання спеціальних знань із метою

встановлення особи злочинця реалізується не лише в межах проведення окремих

експертиз, як певна одинична чи одномоментна дія, а являє собою певну триваючу

діяльність, яка є невід’ємною складовою діяльності з розслідування. Використання

певних спеціальних знань реалізується безпосередньо на фоні самої слідчої діяльності

і виступає одним із її інструментів по роботі з доказовою та орієнтуючою інформацією

щодо особи злочинця.


1. Тищенко В. В. Технология доказывания виновности подозреваемого. Юридичний вісник.

2015. № 4. С. 154–162.

2. Криміналістика: підручник / За ред. В. В. Тіщенка. Одеса: Видавничий дім «Гельветика»,

2017. 556 с.


255

УДК 343.982.4

Жолудева Д. В., научный сотрудник лаборатории

криминалистических исследований научного отдела

речеведческих, криминалистических и экономических

исследований ГУ «Научно-практический центр

Государственного комитета судебных экспертиз

Республики Беларусь», магистр юридических наук,

Республика Беларусь

ОБНОВЛЕНИЕ ДАННЫХ ИДЕНТИФИКАЦИОННОЙ ЗНАЧИМОСТИ ЧАСТНЫХ

ПРИЗНАКОВ ПОЧЕРКА КАК СРЕДСТВО ПОВЫШЕНИЯ УРОВНЯ

ОБЪЕКТИВИЗАЦИИ ЭКСПЕРТНОГО ИССЛЕДОВАНИЯ ПОЧЕРКА

UPDATING THE DATA OF THE FREQUENCY OF OCCURRENCE OF

HANDWRITING CHARACTERESTICS AS A MEANS OF INCREASING THE

OBJECTIVIZATION LEVEL OF EXPERT HANDWRITING EXAMINATION

Ключевые слова: судебная почерковедческая экспертиза, частные признаки почерка,

репрезентативность выборки, частота встречаемости, идентификационная значимость.

Key words: forensic examination, handwriting characteristics, representative sampling, frequency of

occurrence, identification significance.

Анализ практики проведения повторных экспертиз показывает, что

наибольшее число необоснованных выводов встречается в такой

криминалистической экспертизе, как судебно-почерковедческая. При

формулировании вывода в данном виде экспертизы большой удельный вес имеет

категория внутреннего убеждения эксперта. В сложившейся ситуации очевидно, что

дальнейшее развитие науки судебного почерковедения должно быть направлено на

повышение уровня объективизации экспертного исследования, которое невозможно

без математизации данной области знаний.

В.Ф. Орлова справедливо отмечала, что судебное почерковедение находится

на втором этапе математизации знаний, которое представляет собой моделирование,

следующее за первым этапом – количественной обработкой данных и

статистическим исследованием [1]. Данное утверждение применимо и для

сегодняшнего состояния судебно-почерковедческой науки, так как наиболее

распространенным из вероятностно-статистических методов является именно

математическое моделирование.

Одной из форм применения указанного метода в работе эксперта-почерковеда

является применение значений идентификационных значимостей частных признаков

в ходе решения идентификационных задач. Здесь необходимо указать на ряд

имеющихся проблем: во-первых, имеет место некорректная оценка совокупности

идентификационных значимостей частных признаков почерка по причине

включения в указанную совокупность признаков без учета их взаимозависимости

либо включения диагностических признаков. Во-вторых, на сегодняшний день

практикующие эксперты вынуждены использовать таблицы идентификационной

значимости частных признаков почерка, разработанные ещё в 1971 г.

Нельзя отрицать тот факт, что за прошедшую половину столетия ряд факторов

существенно повлиял на формирование почерков у населения. Среди таких


256

факторов можно упомянуть изменение школьных прописей, распространение и

бóльшую доступность высшего образования среди граждан, повышение уровня

компьютеризации всех сфер.

Назревшую необходимость подсчета новых значений идентификационной

значимости частных признаков почерка, которые будут актуальны именно для

Республики Беларусь, подтверждает и тема научно-исследовательской работы

«Разработка количественных критериев определения идентификационной

значимости признаков почерка». Данная тема утверждена для исполнения

лабораторией криминалистических исследований ГУ «Научно-практический центр

Государственного комитета судебных экспертиз Республики Беларусь» на 2018-2019

годы, заказчиком выступает Государственный комитет судебных экспертиз

Республики Беларусь. Цель указанного исследования заключается в разработке

научно обоснованных рекомендаций, которые будут направлены на повышение

эффективности решения идентификационных задач судебно-почерковедческой

экспертизы.

Первым этапом проведения исследования по актуализации значений

идентификационной значимости частных признаков почерка выступил расчет по

обеспечению репрезентативности анкетной выборки для Республики Беларусь.

Критериями расчета были установлены:

- пол;

- возраст;

- уровень образования;

- тип населенного пункта;

- регион проживания.

С использованием формулы простой случайной бесповторной выборки было

рассчитано необходимое число анкет, подлежащее сбору от каждой категории

населения. После получения всего массива анкет, общее число которых составило

473, проводилась работа по составлению и заполнению модульных таблиц. В

указанные таблицы вносилось: а) графическое исполнение каждого частного

признака каждой буквы русского алфавита; б) номер зарегистрированной анкеты, в

которой был выявлен указанный признак. По завершении исследования всех анкет

будет произведен подсчет частоты встречаемости каждого признака, который будет

представлять собой отношение количества анкет, в которых встретился данный

признак, к общему количеству исследованных анкет. Следующим этапом после

получения значений частоты встречаемости будет произведен расчет

идентификационной значимости.

Необходимо также отметить принципиальное отличие в подходе западных

исследователей в области определения идентификационной значимости частных

признаков почерка. Первым этапом такой работы у американских ученых выступает

использование такого статистического метода, как анализ совпадения результатов

проверок по альтернативному признаку (Attribute agreement analysis). Применение

данного метода заключается в том, что весь массив выделенных частных признаков

почерка существенно сокращается после прохождения указанной проверки: в

дальнейшем исследовании и подсчете будут участвовать только те признаки,

которые были выделены всеми участниками анализа (экспертами).

В научно-исследовательской работе по определению идентификационной


257

значимости частных признаков почерка в Республике Беларусь подобный подход не

применяется: каждый вновь выявленный признак просто фиксируется в

соответствующей модульной таблице.

Обновленные данные об идентификационной значимости частных признаков

почерка, актуальные для населения Республики Беларусь, станут основой

повышения уровня объективизации при формулировании выводов в ходе

проведения судебно-почерковедческой экспертизы.

Список використаних джерел: 1. Применение методов исследования, основанных на вероятностном моделировании, в

судебно-почерковедческой экспертизе : метод. пособие / под ред. В. Ф. Орловой. – М. : ВНИИСЭ,

1976. – 360 с.


258

УДК 343.98

Заковирко О. М., завідувач сектору лабораторії

криміналістичних досліджень Дніпропетровського



Тумоян Н. А., судовий експерт лабораторії




ВИЗНАЧЕННЯ ОЗНАК РОЗКРИТТЯ ТА ПОВТОРНОГО ВСТАНОВЛЕННЯ

ПЛОМБ-НАКЛЕЙОК З ІНДИКАТОРАМИ МАГНІТНОГО ПОЛЯ «МАГНЕТ»

IDENTIFICATION OF SIGNS OF OPENING AND RE-HANGING OF SEAL

STICKERS WITH MAGNETIC FIELD INDICATORS «MAGNET»

Ключові слова: індикаторні пломби, неодимові магніти, магнітне поле, охоронні пломби

«МагнеТ».

Ключевые слова: индикаторные пломбы, неодимовые магниты, магнитное поле, охранные пломбы

«МагнеТ».

Key words: indicator filling, neodymium magnet, magnetic field, magneT protective seal.

З часом методи розкрадання електроенергії, природного газу, води тощо

удосконалюються, виникає потреба протидії злочинним посяганням на продукцію,

яка контролюється приладами обліку. Одним із методів контролю є надійні

охоронні пломби.

З початку 2011 року одним зі способів повної зупинки, або часткового

втручання в роботу індукційних чи електронних приладів обліку з лічильними

механізмами роликового типу чи електронних лічильників із рідкокристалічними

дисплеями є використання неодимових магнітів. Вони виготовлені зі сплаву

неодиму, заліза та бору, мають велику магнітну силу, яка майже не втрачається з

часом. Вбудований захист від впливу магнітного поля приладів обліку

неефективний проти магніту з індукцією понад 70 мТл.

Неодимові магніти є у вільному продажі та набули широкого використання

зловмисниками для втручання в роботу приладів обліку.

При встановленні неодимових магнітів відбувається цілковита зупинка

роботи приладів.

Для протидії злочинним посяганням на продукцію, контрольовану

приладами обліку, широкого застосування набули пломби-наклейки з магнітними


259

індикаторами «МагнеТ» (індикатори магнітного поля), використання яких

полегшує контроль за опломбованими об’єктами. При впливі неодимового магніту

з індукцією понад 70 мТл на прилад обліку, на якому встановлено пломбу-

індикатор «МагнеТ», вплив магнітного поля фіксується індикатором шляхом

порушення його структури та розташуванням індикаторної суспензії [1].

Дані пломби відносяться до охоронних пломб-наклейок. Їх призначення —

виявлення несанкціонованого впливу, або ж проникнення до об’єкту, який

знаходиться під охороною.

Зазвичай пломбу-наклейку розміщують на оглядовому склі, або під ним на

циферблаті лічильника на ділянці розташування лічильного механізму.

Сучасні електронні лічильники мають таку конструкцію, що вплинути на

них можливо без несанкціонованого розкриття, шляхом зовнішнього впливу

магнітом, який сповільняє, або зупиняє роботу приладів. Тому пломба

розміщується максимально близько до лічильникового механізму, щоби магнітний

індикатор потрапляв у зону дії магніту.

У разі, коли для того, щоби вплинути на роботу лічильного механізму

застосовують магніт, спрацьовує магнітний індикатор, який знаходиться на пломбі.

Якщо пломба розміщена правильно, то під час зовнішнього впливу на

лічильник магнітом, спрацьовує магнітний індикатор. Від впливу магнітного поля,

індикатор незворотньо змінює свої геометричні форми та опиняється на випуклій

частині напівсферичної капсули, тобто, магніт притягує до себе мікрочастинки

металу, які знаходяться в даній капсулі. Завдяки цьому суспензія приймає хаотичні

форми залежно від часу впливу магнітом та сили магнітного поля.

Іноді суспензія може залишатися на пласкому дні напівсфери лише частково

міняючи свою форму (при тимчасовому, одноразовому впливі магніту), а іноді

опиняється на сферичній частині та приймає форму розмитої плями (під час

багаторазового впливу магнітом тривалий час).

Усі пошкодження даних пломб мають незворотній характер і легко

виявляються шляхом експертного дослідження.

Дослідження проводиться за наявності пломби-зразка та технічного опису

пломби. Надаються розмірні характеристики пломби та опис магнітної суспензії (її

геометричні параметри). У першу чергу необхідно звернути увагу на якість

наклеювання пломби — коли пломба наклеєна одноразово, вона має високі

адгезійні властивості, коли ж наклеєна повторно, то клейкий шар втрачає свої

властивості й тому зчеплення з поверхнею в пломби буде незадовільне. Іноді, для

того, щоби пломба, яку встановлюють повторно, трималась краще, її приклеюють

до поверхні звичайним клеєм. У такому випадку на поверхні самої пломби та

об’єкта, на який вона наклеєна будуть наявні сліди клею.

Подальшим мікроскопічним дослідженням фіксуються сліди

несанкціонованого розкриття а точніше, відклеювання пломби від лічильника, або


260

ж іншого об’єкта, який знаходиться під охороною. Під час мікроскопічного

дослідження необхідно звернути увагу на краї пломби — вони мають нерівну,

деформовану поверхню, спостерігається пошкодження цілісності матеріалу. Також

необхідно зафіксувати факт розшарування слоїв пломби та виявлені написи

«РОЗКРИТО OPENED», і звернути увагу на стан зеленої суспензії — покриття

буде неоднорідним, місцями, матиме відшарування та нашарування. Уважно

дослідивши поверхню клейкого шару можливо виявити наявність сторонніх

частинок пилу та бруду, які з’являються під час несанкціонованого проникнення та

повторного навішування. Також необхідно провести порівняльне дослідження

пломби з наданим зразком.

Слід зазначити, що при надходженні на експертне дослідження приладів

обліку з установленими на них індикаторами магнітного впливу «МагнеТ», для

з’ясування всіх обставин справи у взаємозв’язку, доцільним є призначення

комплексної трасологічної та електротехнічної експертизи.


1. Посібник: Індикаторні пломби: устрій, експлуатація та трасологічне дослідження /

Розробники: А. О. Левицький, Д. Ю. Казавчинський / Одеса, «Издательство центр», 2012. —

280 с., іл.

2. Запірно-пломбувальні пристрої як об’єкт криміналістичного дослідження: метод. посіб. /

[Щукін О., Гузенко В., Моісєєв О. та ін.].– Л., ЛНДІСЕ, 2010. –96 с.

3. Индикаторы магнитного поля «МагнеТ». Технические характеристики. − [Підпр.] / ПП

ТФ «Ольга и К°». — Одесса. — 2 с.

4. 2.4.36 Методика трасологічного дослідження пломб-наклейок. — К., ДНДЕКЦ МВС

України, 2015. — 17 с.


261

УДК 343.982.4

Здор В. М., завідувач сектору лабораторії технічних

досліджень Дніпропетровського науково-дослідного

інституту судових експертиз Міністерства юстиції

України

Лилова Ю. Ю., завідувач лабораторії




ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ СТІЙКОСТІ ОЗНАК ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ

МАЛООБ'ЄМНИХ РУКОПИСІВ.

FEATURES OF ANALYSIS OF STABILITY OF FEATURES DURING EXAMINATION

OF SMALL-VOLUME MANUSCRIPTS

Ключові слова: малооб’ємні рукописи, варіаційність в ознаках почерку, дослідження конфігурації

схожих літер та цифр.

Ключевые слова: малообъёмные рукописи, вариационность у признаках почерка, исследования

конфигурации похожих букв и цифр.

Key words: small volume manuscripts, variation in handwriting signs, research of configurations of similar

letters and numbers.

Неповне відображення властивостей почерку в коротких текстах значною

мірою ускладнює оцінку стійкості ознак почерку в досліджуваних документах і

практично не дозволяє робити аналіз варіацій ознак. Оскільки частота зустрічаємості

варіантів ознак у коротких текстах не може бути підрахована й надана кількісними

співвідношеннями, випадає одна з найважливіших вимог загальної почеркознавчої

методики. Обмежений об’єм інформації про почерк виконавця короткого тексту

викликав необхідність розробки експертних рекомендацій, що розкривають суть

методичних прийомів обґрунтування стійкості ознак у типових експертних

ситуаціях як у текстах із малим об’ємом графічної інформації разом із невеликою

кількістю письмових знаків часто спостерігаються зміни, викликані дією різних

чинників, причому аналіз і оцінка знайдених змін є обов’язковою вимогою


Аналіз у досліджуваних рукописних текстах або скорочених записах усіх без

виключення ознак, що відображають ідентифікаційні властивості почерку,

забезпечується ретельністю вивчення рухів, якими виконані письмові знаки,

деталізацією ознак в елементах письмових знаків і їх зв’язків. Зміст і послідовність

роботи експерта на цій стадії визначаються конкретними експертними ситуаціями.


262

Виділяючи в письмових знаках елементи рухів, експерт тим самим збільшує об’єм

інформації про властивості почерку виконавця й концентрує свою увагу на більшій,

ніж у звичних рукописах, кількості особливостей рухів. Певну допомогу в цьому

експерту надають методичні прийоми вимірювання елементів письмових знаків,

встановлення точної послідовності рухів і їх кількості, вимірювання кутів,

утворюваних штрихами й осями письмових знаків, аналіз розміщення у всіх

випадках точок початку та закінчення рухів, точок переходу рухів і точок перетину

рухів. Особливе значення мають тут прийоми виділення й оцінки співвідношень

рухів в елементах і письмових знаках загалом. Як одну з рекомендацій, що

забезпечує якісний аналіз графічного матеріалу в досліджуваному рукописному

тексті або записах, слід назвати вимогу здійснювати аналіз із застосуванням

збільшувальних приборів або по збільшених фотографічних знімках досліджуваних

графічних об’єктів.

Ретельність вивчення ознак, що характеризують елементи письмових знаків і

їх поєднання, є важливою передумовою виділення в рухах, якими утворюються

певні літерні або цифрові зображення, системного характеру, тобто встановлення

однотипності рухів при виконанні письмових знаків і елементів цих знаків. Це

правило стосовно малооб’ємних рукописів або записів відноситься як до

однойменних, так і різнойменних письмових знаків. Мистецтво експерта полягає

саме в тому, щоб уміти побачити системний характер закономірні тенденції в

почерку. Системність рухів у почерку в письмових знаках, простежується не завжди!

Дійсно, важко зіставити між собою ознаки в декількох різнойменних

письмових знаках для отримання думки про повну характеристику почерку

виконавця. Тому, у методиці дослідження малооб’ємних рукописів при встановленні

системності рухів і закономірностей, що виявляються в однотипних рухах, основний

упор робиться на виявлення цих закономірностей у зразках почерку передбачуваних

виконавців. У методичних посібниках почеркознавчої експертизи як одна з головних

умов повноти аналізу висувається вимога починати дослідження з аналізу ознак

почерку припустимого виконавця. Це диктується необхідністю встановлення

переважаючих варіантів ознак у зразках почерку, порівняльного дослідження цих

варіантів і виділення взаємної залежності ознак в однотипних і різних письмових

знаках і їх елементів. Для пояснення появи взаємозалежності рухів у письмових

знаках у теорії називаються дві основні причини. Перша причина полягає в схожості

варіантів літер і цифр по елементах, що їх складають і по структурній

характеристиці рухів, використовуваних для їх виконання. Друга причина пов’язана

зі ступенем виробленості і структурної складності почерку, оскільки утворення й

закріплення в почерку різних варіантів ознак до певної міри залежить від ступеня

досконалості письмово-рухового навику. І цілком природно, що ряд рухів і

пов’язаних із ними характеристик ознак може співпадати в різнойменних письмових

знаках і спостерігатися в схожих по конфігурації елементах цих знаків.


263

Крім того, взаємозалежні ознаки є додатковим показником міри стійкості в у

зразках почерку передбачуваних виконавців і служать додатковим чинником, що

забезпечує порівняльне дослідження й оцінку збігів і відмінностей, виявлених при

роздільному дослідженні ознак і їх варіантів.


1. Потапов С. Н. Теорія криміналістичної ідентифікації –/ Ред. колегія: М. Л. Цимбал,

В. Ю. Шепітько, Є. Б. Симакова. – Харків: Право, 2002.

2. Сегай М. Я. Методологія судової ідентифікації. – РИО МВД УССР, 1970.

3. Ковальчук З. А., Липовский В. В., Меленевская З. С., Петряев С. Ю., Фридман И. Я.,

Ципенюк С. А. Образцы экспертных заключений. Судебное почерковедение. — Киев, 1995.

4. Куприянова А. А. Методические рекомендации решения судебно-почерковедческих

диагностических задач. — Минск, 1982.

5. Судебно-почерковедческая експертиза: части І, ІІ / под. ред. Е. Е. Доброславской,

А. И. Манцветовой, В. Ф. Орловой, — М., 1971.


264

УДК 343.148

Калініченко М. М., провідний науковий


України

Струк І. О., завідувач лабораторії

дослідження об’єктів інформаційних

технологій та інтелектуальної власності

Львівського НДІСЕ МЮ України

СТАНДАРТ ДАУБЕРТА ЯК МЕТОДИКА ВЕРИФІКАЦІЇ ЕКСПЕРТНИХ

ДОСЛІДЖЕНЬ ОБ'ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

THE DAUBERT STANDARD AS THE METHODS OF VERIFICATION OF

EXPERT CONCLUSIONS CONCERNING THE OBJECTS OF COPYRIGHT

Ключові слова: стандарт Дауберта, судова експертиза, авторське право.

Ключевые слова: стандарт Дауберта, судебная экспертиза, авторское право.

Keywords: Daubert Standard, court expertise, copyright.

Принцип змагальності сторін та необхідність надання додаткових

роз’яснень щодо висновків експертів під час слухання судової справи істинно

оптимізує процес оцінювання доказів та сприяє максимальній об’єктивності

кінцевого рішення. Разом із тим, як свідчить практика, зіткнувшись із не

зовсім бажаними для себе висновками експертизи, окремі представники сторін

нерідко перетворюють рутинне опитування в суді щодо окремих деталей

їхнього дослідження на своєрідний екзамен із фахової професійної

непридатності, головною метою якого є доведення некомпетентності

експертів та необґрунтованості їхніх висновків усіма можливими засобами. Чи

можливо розробити та запровадити новий стандарт опитування та

рецензування висновків судових експертів, який дозволить формалізувати

зміст та форму запитань (а також створити уніфікований перелік критеріїв

оцінки висновків, у разі їхнього письмового рецензування), котрі судді та

представники сторін можуть поставити експертам? Подібний стандарт

дозволить скеровувати дискусію в наукове русло та сфокусувати увагу саме на

тих аспектах висновків, які справді потребують додаткових роз’яснень.

Подібний стандарт уже існує та успішно застосовується на теренах

Сполучених Штатів Америки ще із 90-х років минулого сторіччя. Відомий як

«стандарт Дауберта» («Daubert standard»), цей методичний комплекс дозволяє

оптимізувати науково-правовий діалог у процесі слухання справи. Хоча


265

відправною точкою застосування «тесту Дауберта» в північноамериканському

судочинстві вважають справу «Daubert v. Merrell Dow Pharmaceuticals»

(Дауберт проти Меррел Доу Фармасьютікалс) 1993-го року, остаточному

утвердженню даної методики оцінки висновків істотно сприяли дві інші

справи — «General Electric Co. v. Joiner» (Дженерал Електрік проти Джойнер)

та «Kumho Tire Co. v. Carmichael.» (Кумхо Таєр проти Кармайкел), у ході яких

застосування «тесту Дауберта» щодо оцінки висновків експертів не лише

відіграло вирішальну роль, але і сприяло остаточному формування критеріїв

оцінки.

«Стандарт Дауберта» — офіційний методичний комплекс верифікації

наукової об’єктивності та повноти висновків судових експертів, який

ґрунтується на заздалегідь визначеній сукупності критеріїв аналізу, котрі

дозволяють з’ясувати, наскільки достовірною та безпомилковою, передусім із

наукової точки зору, є результати експертних досліджень, котрі подаються як

докази у федеральних судах Сполучених Штатів Америки. В останні роки

дана методика набуває все більшої популярності на теренах Північної

Америки й Канади.

Замість того, щоби керуватися власними, нерідко доволі суб’єктивними

уявленнями про науково-методичні засоби й аналітичні настанови, про

раціональний порядок проведення судово-експертних досліджень та інші

специфічні особливості роботи фахівців судової експертизи,

північноамериканські судді та представники сторін застосовують «стандарт

Дауберта» як своєрідний «тест» у формі опитування, що дозволяє отримати

однозначну відповідь на питання щодо достовірності висновків експертів.

«Стандарт Дауберта» застосовують шляхом прямого опитування

експертів у суді після ознайомлення із їхніми письмовими висновками

(відповіді на питання можуть бути заздалегідь підготовленими й озвученими

під час судових слухань).

Основні критерії оцінки згідно «стандарту Дауберта»: письмовий

висновок експерта вважається повноцінним та об’єктивним, якщо він

1) базується на науково достовірних відомостях, принципах і

методиках;

2) застосовані експертом у процесі написання висновку наукові

відомості, принципи й методики є відповідними щодо фактів / матеріалів /

об’єктів, котрі розглядалися в процесі підготовки висновку.

Невідповідність висновку експерта вищеназваним загальним критеріям

оцінки призводить до виключення цього документа з переліку доказів у справі

(згідно принципу змагальності сторін, висновки можуть подавати всі учасники

справи), у той час як позитивний результат застосування «стандарту

Дауберта» зазвичай призводить до залучення висновку як одного з основних


266

доказів у справі.

Зазначені вище критерії оцінки деталізуються в переліку питань, котрі

безпосередньо задають експертам під час опитування. Перелік питань є

офіційно затвердженим та практично незмінним із кінця 1990-х років. Отже,

можемо вести мову про те, що «стандарт Дауберта» успішно пройшов

випробування часом. Даний перелік є універсальним для всіх різновидів

досліджень судових експертів.

Питання, котрі вважаються ключовими для характеристики письмових

висновків експертів, можуть бути застосовані до всього висновку в цілому, а

також до його окремих частин. Питання представлені в наступній редакції

[див.1]:

1) чи була обрана методика (специфічний науково-методичний

інструментарій, загальна методологія досліджень тощо) належним чином

випробувана (чи пройшла успішну апробацію) раніше (навести приклади)?

2) чи пройшла застосована методика (науково-методичні засоби аналізу

тощо) належне рецензування (навести приклади публікацій) та чи здобула

позитивну оцінку серед фахівців судових експертів (прикладу застосування),

або чи має обрана методика (специфічний науково-методичний

інструментарій, загальна методологія досліджень) широке визнання в

науковому середовищі (якщо офіційно затвердженої методики ще не існує)?

3) наскільки високим є відсоток неточних / помилкових висновків (які

межі статистичної похибки) застосованої методики (науково-методичних

засобів аналізу тощо) та чи здатен він істотно вплинути на кінцеві висновки

експертизи?

4) чи має обрана методика визначені стандарти контролю / застосування

(офіційно затверджений порядок проведення, узгоджені нормативи тощо),

котрі були дотримані в процесі підготовки висновку експертизи?

Перелік основних питань «стандарту Дауберта» дозволяє підтвердити

достовірність, об’єктивність і повноту проведеної експертизи в цілому та її

частин, уникнути псевдонаукових висновків, а також оптимізує процес оцінки

результатів опитування експертів у суді, і суттєво спрощує комунікацію між

експертами та суддям завдяки застосуванню офіційно узгоджених і

заздалегідь відомим питань.

Додаткові критерії оцінки: до переліку питань «стандарту Дауберта»

належить окрема категорія додаткових критеріїв оцінки, які застосовуються

паралельно з основними питаннями, і дозволяють суддям краще зрозуміти,

наскільки обґрунтованими є результати певної експертизи. По суті, цей

перелік не суперечить, а лише конкретизує зміст наведених вище основних

питань:

висновок (його частина) базується на достатній для проведення


267

дослідження інформації (достатній кількості фактів, об’єктів дослідження

тощо) — чи можливо це підтвердити?

висновок (його частина) є результатом застосування надійних

(випробуваних, офіційно затверджених) принципів та методів дослідження —

яким чином це можна підтвердити?

для проведення дослідження (підготовки окремої частини

висновку, висновку в цілому) експерт використав надійні методики (засоби

аналізу, принципи тощо) відповідно до представлених у матеріалах справи

об’єктів дослідження.

Необхідно акцентувати, що «стандарт Дауберта» на теренах

Сполучених Штатів успішно застосовується не лише суддями, але і

представниками сторін та присяжними, які також можуть проводити

опитування експертів щодо відповідності їхніх висновків усім формальним та

змістовим вимогам [див. 2]. Як наслідок, залучений сторонами експерт має

довести не лише наявність у нього спеціальних знань, але й підтвердити, що

результати його висновків відповідають вищеназваним критеріям оцінки

подібних висновків згідно «стандарту Дауберта».

Приклад практичного застосування «стандарту Дауберта». З огляду на

те, що судді, присяжні та представники сторін у північноамериканських судах

не володіють спеціальними знаннями (що, певна річ, ускладнює адекватну

оцінку висновків експертів), опитування фахівців щодо експертних висновків

відбувається за спеціальною процедурою, яка вимагає обов’язкового

використання вищенаведеного переліку питань «стандарту Дауберта», але не

передбачає виходу за межі заздалегідь відомих, офіційно затверджених

питань. Інакше кажучи, експертам задають питання згідно відомої всім

учасникам справи методики опитування, яка зосереджується на таких аспектах

як відповідність використаних настанов і методичних принципів, наукова

обґрунтованість обраних засобів наукового аналізу, межі похибки під час

проведення експериментів, наявність усталених дослідницьких теорій і

практик в обраній сфері та ін. Разом із тим, опитування обмежується

виключно науково-дослідною сферою в контексті підготовленого висновку,

що практично унеможливлює перехід дискусій з експертами у сфери вельми

далекі від їхньої фахової тематики (як то спроби спростувати висновки

експерта на основі питань, що не мають відношення до тексту висновку).


1. What Is the Daubert Standard for Expert Testimony? електронний ресурс; режим доступу:

https://www.forensisgroup.com/daubert-standard-for-expert-testimony/

2.The Daubert Standard and Expert Witnesses електронний ресурс; режим доступу:

https://www.bluegrassjustice.com/the-daubert-standard-and-expert-witnesses/


268

УДК 347.948:

Колесов Е. Є., канд. іст. наук, судовий експерт

Донецького науково-дослідного експертно-

криміналістичного центру МВС

БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ВІДПОВІДНОСТІ ВИКОНАНИХ

БУДІВЕЛЬНИХ РОБІТ ЗІ ЗДІЙСНЕННЯ ТЕРМІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

ЖИТЛОВИХ БУДИНКІВ, ГРОМАДСЬКИХ БУДІВЕЛЬ ТА СПОРУД ВИМОГАМ

НОРМАТИВНИХ АКТІВ У ГАЛУЗІ БУДІВНИЦТВА

CONSTRUCTION AND TECHNICAL EXAMINATION OF CONFORMITY OF

PERFORMED CONSTRUCTION WORKS ON THE IMPLEMENTATION OF

THERMAL MODERNIZATION OF RESIDENTIAL BUILDINGS, PUBLIC BUILDINGS

AND STRUCTURES TO THE REQUIREMENTS OF REGULATORY ACTS IN THE

FIELD OF CONSTRUCTION

Проектну документацію на збірні системи необхідно розробляти відповідно

до вимог ДБН А.2.2–3–2004 «Проектування. Склад, порядок розроблення,

погодження та затвердження проектної документації для будівництва» [1], ДСТУ Б

А.2.4–4 «Система проектної документації для будівництва. Основні вимоги до

проектної й робочої документації» [2], вона має складатися з таких документів:

технічного завдання на розроблення спеціальної частини проекту,

затвердженого замовником;

креслень фасадів будинку з усіма архітектурними деталями і вузлами з

зазначенням кольорового рішення фасаду та його окремих елементів;

креслень конструкцій фасадної теплоізоляції з переліком усіх складових

елементів із зазначенням їх марок, нормативних фізико-механічних характеристик

та показників теплоізоляційного матеріалу, що використовують у даному проекті з

зазначенням його марки, товщини, розрахункового терміну ефективної експлуатації;

конструктивних рішень кріплення конструкцій фасадної теплоізоляції

до несучої частини стін, примикань до елементів фасаду (вертикальних та

горизонтальних уступів, колон, прорізів вікон та балконних дверей, лоджій, цоколів,

парапетів, карнизів тощо) зі специфікацією всіх необхідних матеріалів та виробів,

перелік прихованих робіт, що підлягають прийманню за відповідними актами;

основних техніко-економічних показників та гарантійного терміну

експлуатації конструкцій фасадної теплоізоляції;

результатів розрахунків міцності несучих елементів каркаса із

зазначенням навантажень для випробувань кріпильних елементів;

результатів розрахунків теплотехнічних показників збірної системи;


269

результатів розрахунків енергетичної ефективності будинку;

регламенту експлуатації з обмеженням, забороною чи технічними

рішеннями установки й закріплення на стіні навісних пристроїв;

висновку про технічний стан будинків, що підлягають реконструкції, у

якому наводяться дані про стан поверхні фасаду, результати випробувань зусиль

вириву зі стіни дюбелів, дані геодезичної зйомки фасадів із фактичними значеннями

відхилень їх ділянок від вертикальної площини, а також фактичні теплотехнічні

показники існуючих зовнішніх стін;

проекту організації будівництва (ПОБ) зі схемами монтажу елементів

конструкцій фасадної теплоізоляції з прив’язкою до всіх елементів фасаду, а при

застосуванні конструкцій фасадної теплоізоляції різних конструктивних класів —

зони сполучень конструкцій.

Збірні систем за конструктивними рішеннями, відповідно до ДСТУ Б В.2.6–34

«Конструкції будинків і споруд. Конструкції зовнішніх стін із фасадною

теплоізоляцією. Класифікація й загальні технічні вимоги» [3], класифікують на 4

класи:

збірні системи з опорядженням штукатурками або дрібноштучними

виробами (клас А) виконуються з тепловою ізоляцією, що закріплюється на несучій

частині стіни, з нанесенням опоряджувального шару на поверхню шару теплової

ізоляції.

збірні системи з опорядженням цеглою або стіновими каменями (клас

Б) виконуються із самонесучою тепловою ізоляцією в межах поверху або ярусу, яка

встановлюється на консольні залізобетонні пояси (або монолітні обв’язувальні пояси

для сейсмічних районів) з повітряним прошарком між її зовнішньою поверхнею та

захисним шаром із цегли або стінових каменів.

збірні системи з опорядженням індустріальними елементами (клас В)

виконуються з тепловою ізоляцією, що навішена на несучу частину стіни з

утворенням вентильованого повітряного прошарку між її зовнішньою поверхнею та

опоряджувальним шаром.

збірні системи з опорядженням прозорими елементами (клас Г)

виконуються з тепловою ізоляцією, що може бути навішеною або самонесучою в

межах поверху або ярусу, яка встановлюється з повітряним прошарком між її

зовнішньою поверхнею та захисним світлопрозорим шаром.

При проектуванні збірної системи виконується розрахунок її теплотехнічних

показників для дотримання норми ДБН В.2.6–31:2016 «Теплова ізоляція будівель і

споруд» [4], щодо виконання умови для зовнішніх огороджувальних конструкцій

будівель та споруд, що опалюються та/або охолоджуються, і внутрішніх

конструкцій, що розділяють приміщення, температура повітря в яких відрізняється

на 4 °С та більше:

RΣпр ≥ Rq min,


270

де RΣпр

— приведений опір теплопередачі непрозорої

огороджувальної конструкції чи непрозорої частини

огороджувальної конструкції (для термічно однорідних

огороджувальних конструкцій визначається опір теплопередачі),

приведений опір теплопередачі світлопрозорої огороджувальної

конструкції, м2.К/Вт;

Rq min — мінімально допустиме значення опору теплопередачі

непрозорої огороджувальної конструкції чи непрозорої частини

огороджувальної конструкції, мінімальне значення опору

теплопередачі світлопрозорої огороджувальної конструкції,

м2.К/Вт.

Відповідно до вимог ДСТУ Б В.2.6–36:2008 «Конструкції зовнішніх стін із

фасадною теплоізоляцією та опорядженням штукатурками» [5], у якості теплової

ізоляції (утеплювача) при здійсненні термічної модернізації житлових будинків та

громадських споруд дозволено використовувати будівельні матеріали негорючі (НГ)

та груп горючості Г1, Г2.

Існує декілька популярних видів пінопласту на основі полістиролу, це

спінений пінополістирол, який відповідно до ДСТУ Б. В.2.7–8–94 «Плити

пінополістирольні. Технічні умови» [6], маркується як ПСБ або ПСБ-С

Пінопласт із маркуванням ПСБ не містить антипірен і буде відноситись до

групи підвищеної горючості (Г3 та Г4). Даний вид матеріалу використовується в

основному у виробництві упаковки й називається «пакувальним». Пінопласт ПСБ

без добавки антипірену використовувати в якості будівельного матеріалу

категорично не можна!

Пінопласт із маркуванням ПСБ-С (самозатухаючий) відноситься до груп із

низькою, помірною або середньою горючістю. Даний вид матеріалу

використовується в будівництві в якості теплоізоляції, виробництва декоративних

елементів або деталей конструкції.

Тому, для використання в будівельно-технічній експертизі є актуальним

створення чіткого алгоритму (послідовності дій) відповідності виконаних

будівельних робіт зі здійснення термічної модернізації житлових будинків,

громадських будівель та споруд вимогам нормативних актів у галузі будівництва.

1. Експертне дослідження потрібно виконувати в наступній послідовності:

підбір необхідної нормативної літератури;

вивчення наданої на дослідження документації та матеріалів справи, а в

разі відсутності необхідних для проведення експертного дослідження даних,

заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів;

огляд об’єкта дослідження з фіксацією його результатів;

підготовка висновку експерта (висновку експертного дослідження).

2. Для проведення експертного дослідження, залежно від поставлених


271

запитань, експерту необхідно надати наступні документальні матеріали:

договірну документацію (договори підряду та додатки до них, додаткові

угоди тощо);

проектну документацію (кошторисну, технічну та технологічну

частини, проект організації будівництва (ПОБ), проект виконання робіт (ПВР));

первинну звітну документацію (акти приймання виконаних будівельних

робіт (форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати

(форми КБ-3), підсумкові відомості ресурсів);

виконавчу документацію (загальний журнал робіт, спеціальні журнали з

окремих видів робіт, акти на закриття прихованих робіт, акти випробувань, журнал

авторського нагляду тощо);

сертифікати відповідності на будівельні матеріали.

3. При ознайомленні з наданою на дослідження проектною

документацією, перевіряти її повноту та звертати увагу на виконані розрахунки

теплотехнічних показників збірної системи.

4. Під час проведення огляду об’єкту дослідження особливу увагу

необхідно звертати на відповідність виконаних будівельних робіт вимогам

нормативно-правових актів у галузі будівництва та проектно-технічній документації

на будівництво об’єкта дослідження, відповідність обсягів та вартості фактично

виконаних робіт із будівництва об’єктів обсягам та вартості, визначеним проектно-

кошторисною та первинною звітною документацією з будівництва, відповідність

використаних під час виконання будівельних робіт будівельних матеріалів, виробів

та конструкцій проектній та первинній звітній документації.

5. Під час проведення огляду об’єкту дослідження для здійснення

необхідних вимірів, використовувати повірені в установленому порядку засоби

вимірювальної техніки.

6. Оскільки переважна більшість робіт, що виконуються при улаштуванні

збірних систем відноситься до прихованих, під час огляду об’єкта дослідження, у

разі необхідності та за наявності дозволу ініціатора проведення судової експертизи

на зміну (руйнування) об’єкта дослідження, проводити розкриття верхніх

опоряджувальних шарів збірної системи для огляду прихованих робіт.

7. Оскільки під час огляду об’єкта дослідження можливі випадки, коли

експерту візуального неможливо ідентифікувати використані під час виконання

будівельних робіт будівельні матеріали, а особливо встановити їх технічні

характеристики (наприклад для теплоізоляції (утеплювача)), то необхідно заявляти

клопотання про залучення інших спеціалістів або про проведення випробувань щодо

визначення технічних характеристик будівельних матеріалів.

Отже, ґрунтуючись на достовірних вихідних даних, що задані в Постанові

(Ухвалі) про призначення судової будівельно-технічної експертизи для визначення

відповідності виконаних будівельних робіт зі здійснення термічної модернізації


272

житлових будинків, громадських будівель та споруд вимогам нормативних актів у

галузі будівництва, використовуючи технічну, наукову літературу та наявну

інформацію, експерт має можливість уникнути типових помилок та надати

категоричний висновок судової експертизи.


1. ДБН А.2.2–3–2004 Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та

затвердження проектної документації для будівництва. [Чинний від 2004–07–01]. — Вид. офіц.

Київ: Держбуд України, 2004. — 8 с.

2. ДСТУ Б А.2.4–4–2009 Система проектної документації для будівництва. Основні вимоги до

проектної й робочої документації. [Чинний від 2009–01–24]. — Вид. офіц. Київ: Мінрегіонбуд

України, 2009. — 7 с.

3. ДСТУ Б В.2.6–34–2008 Конструкції будинків і споруд. Конструкції зовнішніх стін із

фасадною теплоізоляцією. Класифікація й загальні технічні вимоги. [Чинний від 2009–06–01]. —

Вид. офіц. Київ: Мінрегіонбуд України, 2009. — 7 с.

4. ДБН В.2.6–31:2016 Теплова ізоляція будівель і споруд. [Чинний від 2016–10–09]. — Вид.

офіц. Київ: Мінрегіонбуд України, 2016. — 11 с.

5. ДСТУ Б В.2.6–36:2008 Конструкції зовнішніх стін із фасадною теплоізоляцією та

опорядженням штукатурками. [Чинний від 2009–06–01]. — Вид. офіц. Київ: Мінрегіонбуд України,

2008. — 7 с.

6. ДСТУ Б. В.2.7–8–94 Плити пінополістирольні. Технічні умови. [Чинний від 1994–07–01]. —

Вид. офіц. Київ: Мінрегіонбуд України, 1994. — 11 с.


273

УДК 343.98

Коновалов Ю. В., старший судовий експерт,


інституту судових експертизи Міністерства


ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

PROBLEMS AND PROSPECTS FOR DEVELOPMENT OF FORENSIC

EXPERTISE

Ключові слова: судова експертиза, дослідження, судова справа, орган дізнання, судочинство,

експертна діяльність.

Ключевые слова: судебная экспертиза, исследования, судебное дело, орган дознания,

судопроизводство, экспертная деятельность.

Keywords: forensic examination, research, court case, body of inquiry, legal proceedings, expert

activity.

Збільшення кількості підприємств та фізичних осіб-підприємців і

зростання складності фінансово-господарських зв’язків між ними, обумовлене

економічним розвитком держави, часто призводить до виникнення судових

спорів між суб’єктами підприємницької діяльності. Крім того, ініціювати

порушення кримінальних справ проти суб’єктів господарювання в разі

наявності підстав можуть також органи влади. На стадії досудового

розслідування та судового розгляду важлива роль належить науковим методам

збору доказів. Одним із таких методів, що застосовується в процесі

розслідування або судового розгляду справ про розкрадання та привласнення

майна, інші корисливі господарські злочини, є судово-економічна експертиза,

яка досліджує конфліктні ситуації у фінансово-господарській діяльності

підприємств різної форми власності та підприємців, що допустили збитки,

втрати, крадіжки цінностей та інші негативні явища, які стали об’єктами

розслідування правоохоронних органів із метою запобігання їм у

майбутньому.

Судова експертиза — це дослідження на основі спеціальних знань у

галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів із

метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового

розгляду.

Судово-економічна експертиза належить до найпоширеніших видів

судових експертиз, що призначається на стадіях розгляду справ, які

перебувають у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду.

Її застосовують при розслідуванні та розгляді судових справ, коли виникають

питання, для розв’язання яких необхідні спеціальні знання з бухгалтерського


274

обліку та аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства. Для цього

залучають експерта-економіста, який проводить дослідження та складає

експертний висновок, застосовуючи свої професійні знання у сферах

бухгалтерського обліку, господарського контролю та економічного аналізу,

які одночасно є спеціальними — невластивими для слідчого або суду. Він

може досліджувати лише ті документи, які є в справі та надані йому слідчим

або судом додатково. Тому нерозуміння слідчим або судом завдань, які

можуть бути поставлені для вирішення експертом-економістом, призводить до

перевищення меж компетенції експерта або неможливості виконання окремих

завдань.

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності,

незалежності, об’єктивності й повноти дослідження.

Незалежність судового експерта та правильність його висновку

забезпечуються:

визначеним законом порядком призначення судового експерта;

забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності

втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;

існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що

здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового

розслідування та суду;

створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його

матеріальним і соціальним забезпеченням;

кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо

неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання

покладених на нього обов’язків;

можливістю призначення повторної судової експертизи;

присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під

час проведення судової експертизи.

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення

чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи

експертною установою — якщо експертиза проводиться на замовлення інших

осіб.

Організація науково-методичного забезпечення судово-експертної

діяльності та організаційно-управлінські засади діяльності державних

спеціалізованих установ покладаються на міністерства та інші центральні

органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні

спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність.

Відповідно до статті 10 Закону України від 25.02.1994 № 4038–XII «Про

судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають

необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.


275

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути

фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не

нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію

судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно

державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові

експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають

відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста,

пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах

Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового

експерта з певної спеціальності в порядку, передбаченому цим Законом.

Незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи

судовий експерт зобов’язаний:

1) провести повне дослідження й дати обґрунтований та об’єктивний

письмовий висновок;

2) на вимогу особи або органу, які залучили експерта, судді, суду дати

роз’яснення щодо даного ним висновку;

3) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством

підстав, які виключають його участь у справі.

Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право:

1) подавати клопотання про надання додаткових матеріалів, якщо

експертиза призначена судом або органом досудового розслідування або

ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової

експертизи;

2) вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової

експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не

були поставлені питання;

3) з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути

присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання,

що стосуються предмета судової експертизи;

4) подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа,

якщо ці дії порушують права судового експерта;

5) одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її

виконання не є службовим завданням;

6) проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що

становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень,

передбачених законом.

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими

законодавством, може бути притягнутий до юридичної відповідальності.

Незважаючи на високу ефективність висновків судово-економічної


276

експертизи як доказу в судових справах, процес її планування та організації

ускладнюється наявністю численних порушень у фінансово-господарській

діяльності суб’єктів господарювання, недосконалістю нормативно-правової

бази, що регулює експертну діяльність в Україні, матеріально-технічним та

методичним забезпеченням експертів.

Отже, зазначені проблеми організації судово-економічної експертизи

можуть бути вирішені шляхом реалізації наступних заходів:

● вдосконалення чинної нормативно-правової бази, яка регулює

експертну діяльність;

● застосування науково-обґрунтованих методів, формування

принципово нових підходів і використання сучасних методик до організації,

планування та проведення досліджень;

● налагодження чіткої та злагодженої взаємодії між суб’єктами

призначення та проведення експертизи з метою підвищення її ефективності,

що залежить від волевиявлення даних суб’єктів та раціональності дій, які вони

уповноважені здійснювати;

● підвищення кваліфікаційного рівня експертів у напрямку їх

підготовки, підвищення кваліфікації та атестації;

● судово-економічна експертиза з моменту її призначення й до

передачі експертного висновку суб’єктам призначення має здійснюватися з

дотриманням процесуального законодавства;

● експерт-економіст повинен бути забезпечений усіма необхідними

для проведення дослідження документами, нормативними та методичними

матеріалами, комп’ютерною та офісною технікою;

● належна оплата праці експертів, яка повинна бути не менше ніж

10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1

січня календарного року.

Впровадження зазначених пропозицій є запорукою вдосконалення

процесу судово-економічної експертизи, що, у свою чергу, дозволить

підвищити ефективність розгляду судових спорів та забезпечити запобігання

виникненню правопорушень у сфері господарювання.


1. Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038–XII (зі змінами та

доповненнями).


досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у

редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) (зі змінами та

доповненнями).


277

УДК 338.332

Коновалов Ю. В., старший судовий експерт,

Дніпропетровського науково-дослідного інституту

судових експертизи Міністерства юстиції України

ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ІЗ РОБІТНИКАМИ ТА СЛУЖБОВЦЯМИ

STUDY ON PAYMENTS WITH EMPLOYERS AND WORKERS

Згідно з Конституцією України від 28.06.1996р. кожен працівник має право

на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно

обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну

плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» 24.03.1995р. № 108/95-ВР

зазначено, що джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових

підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської

діяльності.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому

порядку. Усі інші платежі здійснюються підприємством після виконання

зобов’язань щодо оплати праці.

Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується

в грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата

заробітної плати у формі боргових зобов’язань і розписок або в будь-якій іншій

формі забороняється.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки,

встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця,

погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим

уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі

відсутності таких органів — представниками, обраними й уповноваженими

трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що

не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після

закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть

бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на

загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464–VI

зазначено, що під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового

забезпечення), на суми яких нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею

зазначених сум повинен сплачуватись нарахований на ці виплати єдиний внесок у


278

розмірі, встановленому для таких платників.

Відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755

зазначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що

розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку зі

сплати конкретного виду податку й завершується останнім днем строку, протягом

якого такий податок чи збір повинен бути сплачений.

Податок на доходи фізичних осіб перераховується до бюджету під час

виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки

приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного

подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Нарахування, утримання та перерахування військового збору до бюджету

здійснюються також у порядку, встановленому для сплати податку на доходи

фізичних осіб.

Порядок обліку активів і зобов’язань підприємств зазначено Інструкцією про

застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,

зобов’язань, затвердженою наказом Мінфіну України від 30.11.1999 № 291.

Так, наприклад, для узагальнення інформації про розрахунки підприємства

за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників

підприємства, та за фінансовими санкціями, що справляються в дохід бюджету,

призначений рахунок 64 «Розрахунки за податками і платежами».

За кредитом рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами»

відображаються нараховані платежі до бюджету, за дебетом — належні до

відшкодування з бюджету податки, їх сплата, списання. Рахунок 64 «Розрахунки за

податками і платежами» має такі субрахунки:

641 «Розрахунки за податками»,

642 «Розрахунки за обов’язковими платежами».

Облік розрахунків по відрахуваннях на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування ведеться на рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням».

За кредитом рахунку 65 відображаються нараховані зобов’язання за

страхуванням, а також одержані від органів страхування кошти, за дебетом —

погашення заборгованості та витрачання коштів страхування на підприємстві.

Розрахунки із загальнообов’язкового державного соціального страхування

обліковуються на субрахунку 651.

Узагальнення інформації про розрахунки за виплатами працівникам, які

належать як до облікового, так і до не облікового складу підприємства, — з оплати

праці (за всіма видами заробітної плати, премій, допомог тощо), за не одержані в

установлений строк із каси підприємства суми з виплат працівникам, за іншими

поточними виплатами ведеться на рахунку 66 «Розрахунки за виплатами

працівникам». Рахунок 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» має такі

субрахунки:


279

661 «Розрахунки за заробітною платою»,

662 «Розрахунки з депонентами»,

663 «Розрахунки за іншими виплатами».

За кредитом рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам»

відображаються нарахована працівникам підприємства основна та додаткова

заробітна плата, премії, допомога по тимчасовій непрацездатності, інші належні до

нарахування працівникам виплати, за дебетом — виплата основної та додаткової

заробітної плати, премій, допомоги по тимчасовій непрацездатності тощо; вартість

одержаних матеріалів, продукції та товарів у рахунок заробітної плати (погашення

заборгованості перед працівниками за іншими виплатами); утримання податку з

доходів фізичних осіб, відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне

страхування, платежів за виконавчими документами та інші утримання з виплат

працівникам. Заборгованість підприємства з виплат працівникам у разі одержання

підприємством готівки для виплати через касу підприємства та неотримання її

працівниками в установлений строк відображається за дебетом субрахунків 661

«Розрахунки за заробітною платою» і 663 «Розрахунки за іншими виплатами» та

кредитом субрахунку 662 «Розрахунки з депонентами».

На субрахунку 663 «Розрахунки за іншими виплатами» ведеться облік

розрахунків за виплатами, що не належать до фонду оплати праці, зокрема

допомога по частковому безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності.

Аналітичний облік розрахунків ведеться за кожним працівником, видами виплат та

утримань.

Для узагальнення інформації про наявність та рух грошових коштів у касі

підприємства призначений Рахунок 30 «Готівка». За дебетом рахунку 30 «Готівка»

відображається надходження грошових коштів у касу підприємства, за кредитом —

виплата грошових коштів із каси підприємства.

Рух грошових коштів, що знаходяться на рахунках у банку, які можуть бути

використані для поточних операцій відображено на рахунку 31 «Рахунки в

банках». За дебетом рахунку 31 «Рахунки в банках» відображається надходження

грошових коштів, за кредитом — їх використання.

Облік розрахунків за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані

роботи, надані послуги з вітчизняними постачальниками та підрядниками ведеться

на субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

На субрахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» ведеться облік

операцій, які не передбачені для обліку на інших субрахунках рахунку 68

«Розрахунки за іншими операціями», а саме: з різними організаціями за операціями

некомерційного характеру (учбовими та науково-дослідними закладами тощо); за

іншими операціями.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову

звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996–XIV зазначено, що підставою для


280

бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які

фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні

бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо —

безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення

даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові

документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових

або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату й місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської

операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і

правильність її оформлення;

особистий підпис.

Інформація, що міститься в прийнятих до обліку первинних документах,

систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та

аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках

бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні

відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації

господарських операцій, прізвища й підписи або інші дані, що дають змогу

ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні

бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, у якому вони були

здійснені.

Для обліку розрахунків із робітниками та службовцями відповідно до наказу

Держкомстату від 05.12.2008 року № 489 «Про затвердження типових форм

первинної облікової документації зі статистики праці», зі змінами й доповненнями,

внесеними наказом Державного комітету статистики України від 25.12.2009р.

№ 496 затверджено наступні типові форми первинної облікової документації

підприємств, установ, організацій, які є об’єктами дослідження розрахунків. Це

такі документи: № П-1 «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу». № П-3

«Наказ (розпорядження) про надання відпустки». № П-4 «Наказ (розпорядження)

про припинення трудового договору (контракту)». № П-5 «Табель обліку

використання робочого часу». № П-6 «Розрахунково-платіжна відомість

працівника». № П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)».

Разом із цим, згідно з Науково-методичними рекомендаціями з питань

підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які

затверджені Міністерства юстиції України від 08.01.1998р. № 53/5, проведення


281

ревізійних дій (визначення експертами-економістами будь-яких економічних показників

без попереднього проведення документальних перевірок фінансово-господарської

діяльності суб’єктом контролю) не належить до завдань економічної експертизи.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» 24.03.1995р. № 108/95-ВР

контроль за додержанням законодавства про оплату праці здійснюють: центральний орган

виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за

додержанням законодавства про працю; органи доходів і зборів, професійні спілки та їх

об’єднання. В актах перевіряючих органів із питань оплати праці зазначається про

наявність заборгованості по заробітній платі в підприємстві й органи слідства в

постановах про призначення судових економічних експертиз також звертаються до

експертів про підтвердження суми заборгованості по виплаті заробітної плати. Однак

застосування терміну «заборгованість із заробітної плати» з огляду на Інструкцію від

30.11.1999р. № 291 є некоректним, оскільки він стосується депонованої заробітної плати,

тобто не отриманої вчасно не з вини підприємства. Тому на експертизу доцільно ставити

питання наступного змісту:

Чи підтверджуються документально висновки акта перевірки стосовно наявності в

підприємства (організації) (назва) невиплаченої заробітної плати станом на (зазначити

дату)?


1. Конституція України від 28.06.1996р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010р. № 2755 [Електронний ресурс]. — Режим

доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755–17.

3. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: закон України № 996–XIV від

16.07.1999 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996–14.

4. Про оплату праці: закон України від 24.03.1995р. № 108/95 [Електронний ресурс]. —

Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/108/95-вр

5. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування:

Закон України від 08.07.2010р. № 2464–VI (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс].

— Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/2464–17

6. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку,

затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстроване в

Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704 (зі змінами та доповненнями)

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/z0168–95.

7. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,

зобов’язань, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291 [Електронний

ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/z0893–99

8. Наказ Держкомстату від 05.12.2008р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної

облікової документації зі статистики праці» [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

https://zakon.rada.gov.ua/go/v0489202–08

9. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз

та експертних досліджень, яка затверджена Міністерства юстиції України від 08.01.1998р. № 53/5

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/z0705–98


282

УДК 343.148:539.4

Кузін М. О., доктор технічних наук провідний

науковий співробітник лабораторії залізнично-

транспортних досліджень Львівського науково-

дослідного інституту судових експертиз МЮ України

Мещерякова Т. М., кандидат технічних наук,

доцент

Кузін О. А., доцент кафедри «Прикладне

матеріалознавство та обробка матеріалів»

Національного університету «Львівська політехніка»,

кандидат технічних наук, доцент

ВИКОРИСТАННЯ НЕЛОКАЛЬНИХ МОДЕЛЕЙ ПОШКОДЖУВАНИХ

СЕРЕДОВИЩ ДЛЯ АНАЛІЗУ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ВИСОКОНАВАНТАЖЕНИХ

КОНСТРУКЦІЙ

USE OF NON-LOCAL MODELS OF DAMAGED ENVIRONMENT FOR ANALYSIS

OF THE LIFE CYCLE OF HIGH-LOADED STRUCTURES

Інтенсифікація експлуатаційних навантажень та старіння рухомого складу

вимагає розробки та використання нових підходів із дослідження життєвого циклу

елементів конструкцій при аналізі залізнично-транспортних подій. Їх застосування

дозволяє обґрунтовувати та встановлювати причини знеміцнення деталей, у

випадку коли «класичні» критерії міцності не можуть дати повні відповіді на

питання, що постають перед експертами.

Одним із таких підходів у класичній механіці є використання поряд із

локальними характеристиками напружено-деформованого стану також і

нелокальних — зокрема коефіцієнта концентрації напружень. Даний параметр

показав свою ефективність при дослідженнях траєкторії поширення тріщин тіл в

умовах навантажень.

Разом із тим, сучасне трактування в літературі руйнування виробів є досить

широким і під ним розуміють трьохстадійний процес, який складається із

наступних етапів [1]:

1) накопичення структурних дефектів у матеріалі конструкції;

2) об’єднання структурних дефектів у мікротріщини;

3) ріст мікротріщин і перетворення їх у макротріщини з подальшим

розділенням тіла (деталі).

Якщо останній етап добре описується підходами механіки руйнування із

врахуванням таких нелокальних характеристик як коефіцієнт концентрації


283

напружень і траєкторія тріщини, то для опису першого та другого етапів необхідне

введення нелокальних характеристик, які б описували деградацію матеріалу.

Одним із найбільш поширених у літературі описів зміни структури і

властивостей деталей (конструкцій) при дії навантажень є введення змінної

скалярної природи, яка характеризує міру деградації матеріалу та знеміцнення

конструкції. При цьому граничний стан конструкції пов’язують із досягненням

пошкоджуваністю деякого граничного значення, після чого конструкцію

недоцільно експлуатувати.

Даний підхід добре себе показав для аналізу процесів деградації конструкцій

в умовах втомних навантажень, коли напружено-деформований стан

характеризується достатньою однорідністю.

У випадку вираженого неоднорідного напружено-деформованого стану, що

викликаний геометричними та фізичними причинами, розвиток пошкодженості

теж має функціонально-градієнтні параметри.

У найбільшій мірі деградаційні процеси спостерігаються на границях зерен

[2]. При дії зовнішнього навантаження в деталях від границь, що виходять на

поверхню, утворюються дислокації. У результаті різниці пружних характеристик

між зернами полікристала на пружній стадії навантаження поблизу границь

виникають концентрації напружень. Величина напружень тим більша, чим більша

різниця пружних модулів контактуючих кристалів. Найвищий рівень напружень

спостерігається в області потрійних стиків зерен і границь, що виходять на

поверхню. Тут відбувається зародження пластичних зсувів при зростанні

навантажень. Кожне поверхневе пластично деформоване зерно є концентратором

напружень і сприяє пластичній деформації контактуючих із ними зерен, особливо

біля тих ділянок границь, де діють максимальні напруження зсуву.

Причому залежно від типу границь і концентрації напружень у локальних

приграничних областях може значно змінюватись розподіл пошкодженості.

Накопичення й перебудова дефектів у місцях локальної зміни механічних

властивостей виробів приводить до розвитку тріщин. Майже 50 % випадків відмов

обладнання, що працює при низьких кліматичних температурах, викликана

утворенням пошкоджень, які розвиваються по міжзеренному механізму. При

зовнішній силовій і температурній дії в матеріалах конструкцій відбуваються зміни

на субмікро-, мікро- і макрорівнях, зумовлені хімічними флуктуації, порушенням

вихідної структури, зародженням, локалізацією, злиттям пор і мікротріщин.

Необхідні зміни структури, що відбуваються на всіх стадіях деформування,

спричиняють утворення зернограничних пошкоджень у матеріалах.

У даній роботі пропонується розширити оцінку пошкодженості й перейти від

скалярної функції пошкодженості , , де — область тіла [3, 4], до

параметру концентрації пошкоджуваності:


284

. (1)

У виразі (1) ‒ осереднене значення пошкоджуваності.

Запропонований параметр дозволяє проводити оцінку локальних змін

пошкоджуваності і вивчати їх вплив на величину локального напружено-

деформованого стану за формулою, що пов’язує структурну неоднорідність і

пружні характеристики матеріалу [3]:

, (2)

де — рівень напружень у конструкції, у якій відсутня пошкоджуваність, —

еквівалентний рівень напружень у конструкції при наявності пошкоджуваності.

Із врахуванням виразу (1) співвідношення (2) набуває вигляду:

. (3)

Як видно, зі збільшенням параметру величина зростає, що сприяє

підвищенню рівня напруженого стану в точці, концентрації напружень і, як

результат, знеміцненню й руйнуванню деталі.

Для інженерної оцінки вищенаведеного параметра необхідне поєднання

методів фізичного матеріалознавства та експериментальної механіки.

При визначенні параметру можна використовувати метод LM-твердості або

метод іонно-плазмового травлення, які базуються на визначенні різниці рівня

накопичення пошкоджень у досліджуваних локальних зонах та областях, що їх

оточують [5].

Отримані результати показують, що при експертній оцінці роботи деталей,

що працюють в умовах концентрації силових навантажень, особливо вузлів тертя,

необхідно використовувати нелокальні моделі пошкоджуваних середовищ, які

дозволяють враховувати особливості розподілу структурних характеристик, і, як

результат, більш точно встановлювати причини виходу із ладу конструкцій.


1. Волков И. А. Уравнение состояния вязкоупругопластических сред с повреждениями/

И. А. Волков, Ю. Г. Коротких. — Москва: Физматлит, 2008. — 424 с.

2. Справочное пособие по расчету машиностроительных конструкций на прочность/

А. А. Лебедев, Б. И. Ковальчук, С. Э. Уманский. — Киев: Техника, 1990. — 240 с.

3. Коротких Ю. Г. Описание процессов накопления повреждений материала при


285

изотермическом вязкопластическом деформировании // Проблемы прочности. — 1985. — № 1. —

С. 18–23.

4. Работнов Ю. Н. Влияние концентрации напряжений на длительную прочность //

Механика твердого тела. — 1967. — № 3. — С. 36–41.

5. Кузін О. А. Структура й міжзеренна пошкоджуваність сталей / О. А. Кузін, М. О. Кузін //

Українська академія друкарства. Наукові записки. Науково-технічний збірник. — 2013. ‒ № 4

(45). — С. 99–115.


286

УДК 343.98

Гаврильченко Ю. В., завідувач сектору

почеркознавчих та технічних досліджень

документів лабораторії КД ДніпроНДІСЕ

МЮ України

Крижановська О. А., судовий експерт

сектору досліджень матеріалів, речовин та

виробів із них і трасологічних досліджень

лабораторії КД ДніпроНДІСЕ МЮ України

АПРОБАЦІЯ ЕКСПЕРТНОГО МЕТОДУ ОПТИЧНОГО СУМІЩЕННЯ

ВІДТИСКІВ ПЕЧАТОК ТА ШТАМПІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ЦИФРОВИХ

ТЕХНОЛОГІЙ

PROBLEMS AND PROSPECTS FOR DEVELOPMENT OF FORENSIC

EXPERTISE

Ключові слова: відтиск печатки, ідентифікація відтисків печаток, скановані зображення,

метод суміщення, графічний редактор Adobe Photoshop.

Ключевые слова: оттиск печати, идентификация оттисков печатей, сканированные

изображения, метод наложения, графический редактор Adobe Photoshop.

Keywords: stamp imprint, identification of stamp imprints, scanned images, overlay method, graphic

editor Adobe Photoshop.

Відтиски печаток — традиційний об’єкт судової технічної експертизи

документів. Варто відмітити, що стрімкий розвиток науки та техніки багато в

чому полегшує роботу експертам, адже з кожним роком збільшується рівень

автоматизації і спеціальна комп’ютеризована техніка виконує все більше

роботи, яку раніше виконували «ручним способом». Завдання судово-

технічної експертизи документів полягає в розробці нових методів (особливо

експрес-методів, використання яких істотно підвищує ефективність

дослідження і скорочує терміни виконання експертиз) і методик дослідження,

що дозволяють розширити можливості технічного дослідження документів,

збільшити чутливість уживаних методів та їх відтворюваність.

У даній статті розглядається можливість впровадження в практику

експрес-методу, що базується на застосуванні цифрових технологій (сканера і

графічного редактора Adobe Photoshop) в експертній діяльності дослідження

відтисків печаток щодо їх ідентифікації. Проведення такого виду експертиз

ґрунтується на оптичному суміщенню відтисків печаток та розбивається на

кілька етапів:


287

1. Сканування зразків (підготовка цифрових зображень).

2. Геометрична обробка зображень.

3. Колірна корекція досліджуваних зображень відтисків печаток.

4. Проведення цифрового суміщення досліджуваних відтисків

печаток та зразків.

5. Аналіз результатів суміщення.

Розглянемо кожен з етапів більш детально.

1. Сканування досліджуваних відтисків печаток та зразків.

При скануванні відтисків необхідно звертати увагу на наступні

моменти:

— вибір розділової здатності (кількість пікселів на одиницю площі);

— вибір режиму сканування;

— вибір формату збереження файлу із зображенням документу.

При виборі високої розділової здатності сканування (1200 dpi і вище)

можна зафіксувати структуру й дефекти паперу документа, характер

розтікання фарбувальної речовини, індивідуальні особливості слідоутворення

в місцях перетину реквізитів документу, індивідуальні дефекти кліше печатки.

Але при такій високій розділовій здатності істотно зростають розміри файлів

із зображеннями (до декількох гігабайт), а проводити обробку великих файлів

на комп’ютерах стандартних конфігурацій досить проблематично. Також

істотно збільшується час сканування і вимоги до апаратної конфігурації

комп’ютера.

Середня розділова здатність сканування (600–800 dpi) дозволяє на

прийнятному рівні зафіксувати форму й індивідуальні особливості відтиску

печатки, але не дозволяє зафіксувати індивідуальні особливості

слідоутворення в місцях перетину реквізитів документу.

Низька розділова здатність сканування (100 dpi і нижче) не дозволяє в

достатній мірі зафіксувати форму та індивідуальні особливості відтиску

печатки.

Таким чином при скануванні відтисків слід використовувати режим

RGB у одній розділовій здатності та зберегти скановані зображення в більш

універсальних і простих форматах bmp або jpg. Роздільну здатність

зображення у Photoshop можна подивитись через пункт меню

«ИЗОБРАЖЕНИЕ > РАЗМЕР ИЗОБРАЖЕНИЯ».

2. Геометрична обробка зображень

При геометричній обробці відсканованих зображень відтисків печатки

необхідно вирішити такі завдання:

— зрівняти розділову здатність зображень об’єктів;

— виміряти (зрівняти) діаметри відтисків печаток і упевнитися в їх

рівності (в іншому випадку подальше суміщення не має сенсу);


288

— вибрати й зафіксувати на кожному із суміщених відтисків пару

контрольних точок, виміряти відстань між ними й упевнитися в їх рівності.

Якщо на дослідження надійшли паперові документи з відтисками

печаток, то їх необхідно відсканувати в однаковій розділовій здатності в

одному режимі. Вимірювання діаметра відбувається за наступною схемою:

виставляються дві паралельні направляючі з різних сторін зображення

відтиску печатки. Між ними, за допомогою інструменту «Линейка»,

проводиться перпендикулярний їм вимірювальний відрізок. Його довжина і є

діаметр відбитка печатки. Ілюстрація цього прийому наведена на Рис. 1.

Рис. 1. Вимірювання діаметру зображення відтиску печатки

Вибір і фіксація контрольних точок необхідна для подальшого

розміщення зображень порівнюваних відтисків у точності один під одним.

Контрольні точки повинні знаходитися на різних кінцях відтиску печатки

(далеко один від одного) і чітко проявлятися на обох порівнюваних відтисках.

У якості контрольних точок можна вибирати зірочки, елементи літер, видимі

на обох порівнюваних відтисках. Відстані між контрольними точками повинні

бути рівними (з урахуванням можливої похибки 2–3 %). Приклад вибору і

фіксації контрольних точок для зображення відтиску печатки наведено на

Рис. 2.

Рис. 2. Вибір та фіксація контрольних точок для зображення відтиску


289

печатки

3. Колірна корекція досліджуваних зображень відтисків печаток.

Досить часто зображення перед виділенням піддають тонів-колірної

корекції — за допомогою інструментів Рівні, Криві, Яскравість / контраст і їх

аналогів штучно поліпшують контраст між відтиском і фоном документа.

Щоби виділити зображення відтиску іншим кольором, потрібно створити

дублікат шару з потрібним зображенням, у меню «Изображение, Коррекция,

Цветовой фон/насыщенность» за допомогою бігунку змінити колір

зображення на потрібний. Приклад зміни кольору зображення відтиску

наведено на Рис. 3.

Рис. 3. зміна кольору зображення відтиску печатки на червоний

4. Проведення цифрового суміщення досліджуваних відтисків

печаток та зразків.

На цьому етапі необхідно підготувати зразки, які будуть накладатися й

порівнюватися «на просвіт». Для забезпечення кращих результатів

рекомендується дотримуватися наступній послідовності дій:

1. Виділяємо потрібну область на одержаному сканером зображенні.

Зберігаємо файл зображення у файлі з розширенням.bmp або.jpeg. У Photoshop

відкриваємо цей файл. Переходимо у Photoshop і виконуємо команду «Файл >

Открыть как», далі утворюємо новий файл «Создать» виставляємо розміри та

розділову здатність.

2. Для роботи з кількома зображеннями відтисків, доцільно по черзі

відкрити файли із цими зображеннями у Photoshoр, потім створити новий

файл у Photoshoр командою ФАЙЛ > НОВЫЙ, виставляємо розміри

зображень відтисків та розділову здатність, потім за допомогою інструменту

«Прямоугольная область» виділяємо відтиски на відкритих файлах та кнопкою


290

«Перемещение» перенести виділену область у новий файл по черзі, таким

чином буде утворюватись для кожного відтиску окремий шар. Коли всі

зображення відтисків будуть переміщені та створені нові шари, задається

режим накладання «Множення», новий шар стає прозорим. Результат цих дій

проілюстрований на рис. 4.

Рис. 4. Два зображення відтисків печаток, що розміщені в різних шарах.

3. У подальшому необхідно розмістити зображення порівнюваних

відтисків один під одним (тобто фактично провести цифрове суміщення). Для

цього будуть потрібні виставлені раніше напрямні, що показують положення

контрольних точок. При вмиканні та вимиканні кожного шару фіксуємо

контрольні точки на одному із відтисків, для подальшого розміщення

зображень порівнюваних відтисків у точності один під одним за допомогою

команди «Редактирование/Трансформирование», таким чином відбувається

суміщення відтисків (Рис. 5).

Рис. 5. Застосування інструменту «Трансформація — поворот» для


291

суміщення зображень відтисків печаток у контрольних точках.

4. Подальшим кроком потрібно виділити досліджуване зображення

відтиску іншим кольором, для виявлення власних та окремих ознак

досліджуваних відтисків. Для цього потрібно створити дублікат шару з

потрібним зображенням та за допомогою інструментів «Изображение,

Коррекция, Цветовой фон/насыщенность» виділити зображення потрібним

кольором (Рис. 3).

Вся подальша робота проводиться з іншими шарами.

5. Аналіз результатів накладення

У результаті аналізу цифрового суміщення зображень відтисків печаток

встановлено, що зображення відтисків, які повністю збіглися з еталонними,

потемніють (в разі використання еталону зображення базових кольорів

зеленого або червоного). Зображення відтисків, які не збігаються з

еталонними, кольору не змінять. Результат аналізу проілюстровано на рис. 6.

Рис. 6. Цифрове суміщення зображень досліджуваних відтисків печаток.

Отриманий результат швидкий та зручний для виявлення на

досліджуваних відтисках печаток співпадаючих та розбіжних ознак, завдяки

точному поділу на кольори.

Даний експрес-метод щодо ідентифікаційного дослідження відтисків

печаток із застосуванням графічного редактора Adobe Photoshop дозволяє

полегшити роботу експерта ще при проведенні попереднього дослідження,

дозволяє отримати результат у короткий проміжок часу та сприяє швидкому

формуванню переконливих ілюстрованих додатків до експертних висновків.


292

УДК 343.148.5:369.54

Мамонтова Л. В., старший науковий

співробітник Харківського НДІСЕ МЮ

України

Степанова О. В., науковий співробітник

Харківського НДІСЕ МЮ України

ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ОКРЕМИХ ПОЛОЖЕНЬ ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ В

УКРАЇНІ

IMPLEMENTING THE SPECIAL PENSION REFORMS IN UKRAINE

Ключові слова: пенсія, перерахунок пенсії, рівень інфляції, коефіцієнт страхового стажу,

коефіцієнт заробітної плати, середня заробітна плата в Україні.

Ключевые слова: пенсия, перерасчет пенсии, уровень инфляции, коэффициент страхового

стажа, коэффициент заработной платы, средняя заработная плата в Украине.

Keywords: pension, pension recalculation, inflation rate, coefficient of insurance, wage factor,

average wage in Ukraine.

Протягом останніх років рівень пенсій громадян України не

переглядався. У 2014 році було прийнято Закон України «Про запобігання

фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в

Україні» від 27.03.2014 N 1166–VII [1], яким до стабілізації економічної

ситуації в Україні, пункт 2 статті 42 «Індексація та перерахунок пенсій у

зв’язку зі збільшенням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої

сплачено страхові внески, прожиткового мінімуму та страхового стажу»

Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»

від 09.07.2003 N 1058–IV[2] зупинено.

Тобто з 2014 року індексацію та перерахунок пенсій у зв’язку зі

збільшенням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено

страхові внески, не проводилось.

У 2017 році Урядом України розпочато одну з найважливіших реформ

останніх років — пенсійну. Важливою складовою пенсійної реформи є

осучаснення пенсій, тобто їх обов’язковий автоматичний перерахунок

відповідно до рівня інфляції і зростання середньої заробітної плати в Україні,

з якої сплачено страхові внески, та яка враховується для обчислення пенсії.

Для реалізації першого етапу пенсійної реформи Законом України «Про

внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення

пенсій» від 03.10.2017 N 2148–VIII [3] Прикінцеві положенння Закону [2]

доповнено пунктом 43, яким визначено, що пенсії, призначені відповідно до


293

Закону [2] з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої

заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески,

обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням

величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.

Формула перерахунку пенсій враховує стаж (роки сплати соціальних

внесків), рівень зарплати, яку отримував пенсіонер, і рівень середньої

зарплати по країні — спеціальний показник для розрахунку пенсійних виплат.

І саме цей показник буде щорічно збільшуватись, а отже і збільшуватиметься

розмір пенсій.

Враховуючи прийняте законодавство, з 1 жовтня 2017 року на підставі

матеріалів пенсійних справ Пенсійним фондом здійснено автоматичний

перерахунок призначених пенсій, тобто проведено осучаснення раніше

призначених пенсій.

Продовжуючи проведення пенсійної реформи, у 2019 році Урядом

прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Питання проведення

індексації пенсій у 2019» від 20.02.2019 N 124 [4], якою затверджено Порядок

проведення перерахунку пенсій, відповідно до частини другої статті 42 Закону

України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [5].

Цим Порядком визначено механізм проведення перерахунку раніше

призначених пенсій із застосуванням коефіцієнта збільшення показника

середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески,

та який враховується для обчислення пенсій. Перерахунку підлягають пенсії,

обчислені:

відповідно до Закону [2].;

відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 796-ХП

від 28.02.1991 N 796-ХП (в редакції Закону від 28.02.1991) [6] у розмірі

відшкодування фактичних збитків;

з урахуванням заробітку (грошового забезпечення), який визначено

відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про пенсійне

забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб» від

09.04.1992 N 2262-ХП [7].

Коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в

Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення

пенсії, визначається за формулою:

де ЗСЦ — показник зростання споживчих цін за попередній рік (у


294

відсотках);

ЗСЗ — показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в

Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення

пенсії, порівняно з попереднім роком (у відсотках), що визначається за

формулою:

ЗСЗ = Псзп (1): Псзп (2) х 100 % — 100 %,

де Псзп (1) — показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з

якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за

рік, що передує року, у якому проводиться збільшення;

Псзп (2) — показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з

якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за

рік, що передує року, який є попереднім щодо року, у якому проводиться

збільшення.

Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати

(доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для

обчислення пенсії, та дата перерахунку пенсій визначаються щороку

Кабінетом Міністрів України в межах бюджету Пенсійного фонду України.

У 2019 році перерахунок пенсій згідно з Порядком [5] проводиться із

застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати

(доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для

обчислення пенсії, у розмірі 1,17.

У разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії не

досягає 100 гривень, встановлюється доплата до пенсії в сумі, що не вистачає

до зазначеного розміру, яка враховується й під час подальших перерахунків

пенсії.

Формула перерахунку пенсій залишається незмінною. Вона

застосовувалась для осучаснення пенсій у жовтні 2017, за нею розраховуються

новопризначені пенсії. За нею й у подальшому будуть автоматично

переглядатися розміри пенсій кожного року.

Розмір пенсії за віком визначено статтею 27 Закону [2] за формулою:

П = Зп х Кс, де:

П — розмір пенсії, у гривнях;

Зп — заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно

до статті 40 Закону [2], з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс — коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений

відповідно до статті 25 Закону [2].

Тобто формула перерахунку пенсій враховує стаж (роки сплати

соціальних внесків), рівень зарплати, яку отримував пенсіонер, і рівень

середньої зарплати по країні — спеціальний показник для розрахунку

пенсійних виплат. І саме цей показник буде щорічно збільшуватись, а отже і


295

збільшуватимуся розміри пенсій.

При проведенні перерахунку розміру пенсій з 1 березня 2019 року

показник середньої заробітної плати в Україні, який враховано для

перерахунку пенсій із 01.10.2017 (3764,40 грн.), збільшується на 17 відсотків

та складає 4404,35 грн.

Пенсійним фондом України з 1 березня 2019 року проведено

автоматичний перерахунок пенсій відповідно до рівня інфляції і зростання

зарплат в Україні, тобто здійснено подальше осучаснення рівня пенсій.

По прогнозам Міністерства соціальної політики України пенсії

збільшаться в середньому на 17–20 % що складає понад 255 гривень. Таке

підвищення пенсій відбудеться для 8,1 мільйонів пенсіонерів.


1. Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного

зростання в Україні: Закон України від 27.03.2014 N 1166–VII URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1166–18;

2. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від

09.07.2003 N 1058–IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058–15;

3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій:

Закон України від 03.10.2017 N 2148–VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2148–19;

4. Питання проведення індексації пенсій у 2019: Постанова Кабінету Міністрів України

від 20.02.2019 N 124 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/124–2019-п;

5. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від

09.07.2003 № 1058–IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058–15;

6. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи: Закон України від 796-ХП від 28.02.1991 N 796-ХП URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/796–12;

7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій:

Закон України від 03.10.2017 № 2148–VІІІ URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2148–19.


296

УДК 343.9

Манько Є. С., головний судовий експерт

Сумського НДЕКЦ МВС України

Стасюк В. М., провідний фахівець із наукової

роботи Сумського НДЕКЦ МВС України

ЩОДО КОМПЕТЕНТНОСТІ СУДОВОГО ЕКСПЕРТА

ON TO THE COMPETENCE OF A JUDICIAL EXPERT

Ключові слова: компетентність, судовий експерт, базова компетентність, особиста

компетентність, професійна компетентність.

Ключевые слова: компетентность, судебный эксперт, базовая компетентность, личная

компетентность, профессиональная компетентность.

Keywords: competence, judicial expert, basic competence, personal competence, professional

competence.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про судову експертизу»

судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для

надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних

спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу

освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли

відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної

спеціальності [1, ст. 10].

У статті 69 Кримінального процесуального кодексу України визначено,

що експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими,

технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до

Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій

доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять

відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати

висновок із питань, які виникають під час кримінального провадження і

стосуються сфери її знань [2].

Відповідно до статті 72 Цивільного процесуального кодексу України,

експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними

для з’ясування відповідних обставин справи [3]. Аналогічна норма існує й

Кодексі адміністративного судочинства України [4, ст. 68].

Отже, у нормах вищезазначених законів йдеться про те, що судовий

експерт повинен бути компетентним на здійснення своїх обов’язків.

У теорії судової експертизи компетентність розглядають як суб’єктивну

якість експерта, яка відображає готовність (здатність) експерта до


297

практичного проведення експертних досліджень [5, с. 96].

За обсягом і ступенем спільності поняття компетентності розділяють на

три рівні: базова компетентність, особиста компетентність, професійна

компетентність. Базова компетентність експерта — означає здатність експерта

самостійно вирішувати поставлені питання, спираючись на професійні знання,

отримані в процесі навчання у ВУЗі, а також знання і вміння в конкретній

судово-експертній спеціальності. Особиста компетентність експерта —

використовується з метою встановлення в представлених об’єктах певних

властивостей, їх інтерпретації та перетворення в доказову інформацію.

Професійна компетентність експерта в конкретній експертизі характеризує

його здатність вирішити поставлене питання під час проведення експертного

дослідження [6, с. 17].

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» компетентність — це

динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення,

професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних

цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та

подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні

вищої освіти [7, ст. 3].

Вимога компетентності закріплена не лише у вітчизняному

законодавстві, але й міжнародному. Від так, у Розділі 6.2 «Персонал»

Національного стандарту України «Загальні вимоги до компетентності

випробувальних та калібрувальних лабораторій ISO/IEC 17025:2017»

визначено: «Весь персонал лабораторії, внутрішній та зовнішній, який може

впливати на діяльність лабораторії, повинен діяти неупереджено, бути

компетентним та працювати відповідно до системи менеджменту

лабораторії… Лабораторія повинна забезпечити, щоби персонал мав

компетентність для виконання лабораторної діяльності, за яку він несе

відповідальність…» [8]. Отже, основною вимогою, яку висуває Стандарт до

персоналу є його компетентність, і ця вимога є обов’язковою для всіх

працівників лабораторій, тобто судових експертів.

Інший міжнародний стандарт визначає дефініцію поняття

«компетентність». Відповідно до ILAC G19:08/2014 «компетентність

(Competence) — продемонстрована здатність застосовувати знання та навички,

а також, у разі необхідності, особисті якості [9]. На нашу думку дане

визначення є хоч і лаконічним, але досить влучним у розрізі судово-

експертної діяльності та містить у собі одну з основних ознак цього поняття

— вміння демонстрації знань та вмінь.

Законодавчо визначене поняття «компетентність судового експерта»

відсутнє. Аналізуючи вищезазначене та думки вчених можна визначити, що

компетентність судового експерта — це сукупність знань, вмінь і практичних


298

навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських

якостей, морально-етичних цінностей, які є достатніми для здійснення

судовими експертами професійних обов’язків, вміння та готовність їх

демонстрації та практичного впровадження.


1. Закон України «Про судову експертизу» [Електронний ресурс] / Відомості Верховної

Ради України (ВВР), 1994, № 28, ст. 232. — Режим доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4038–12.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 в редакції від 06.06.2015

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: URL: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/4651–17.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. [Електронний ресурс]. —

Режим доступу: http: // zakonl.rada.gov.ua / laws / show / 1618–15.

4. Кодекс адміністративного судочинства України [Електронний ресурс] — Відомості

Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 35–36, № 37, ст. 446. — Режим доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747–15/page.

5. Щербаковский М. Г. Компетенция и компетентность судебного эксперта /

М. Г. Щербаковский, Л. П. Щербаковская // Криминалистика и судебная экспертиза. — 2013.

— Вып. 58. — Ч. 2. — С. 95—104.

6. Клименко Н. І. Загальна теорія судової експертології: монографія/ [Н.І. Клименко;

ДонДУУ]. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2018. — 262с.

7. Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. —

Режим доступу: http//zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556–18/print1389899592029395.

8. ДСТУ ISO/IEC 17025:2017 General requirements for the competence of testing and

calibration laboratories (ISO/IEC 17025:2017, IDT).

9. ILAC G19:08/2014 «Модули в судебно-экспертном процессе».


299

УДК 343.9

Нестор Н. В., кандидат юридичних наук,

заступник директора з наукової роботи

Київського науково-дослідного інституту

судових експертиз Міністерства юстиції

України

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ПРОКУРОРА ЯК СТОРОНИ

КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ З УСТАНОВАМИ СУДОВИХ

ЕКСПЕРТИЗ

SOME ISSUES OF COOPERATION OF THE PROSECUTOR AS A PARTY TO

CRIMINAL PROCEEDINGS WITH FORENSIC EXAMINATIONS

Ключові слова: прокурор, кримінальне провадження, установа судових експертиз.

Ключевые слова: prosecutor, criminal proceedings, forensic examinations.

Keywords: прокурор, уголовное производство, учреждение судебных экспертиз.

Результатом реформування органів прокуратури стала трансформація

функції прокуратури як сторони кримінального провадження. Визначена

чинним Законом України «Про прокуратуру» функція нагляду за додержанням

законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання,

досудове слідство трансформувалася у функцію, визначену ст. 131–1

Конституції України, відповідно до якої прокуратура здійснює організацію і

процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно

до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за

негласними та іншими слідчими й розшуковими діями органів правопорядку.

Питання взаємодії слідчого, прокурора з експертом (спеціалістом) на

різних етапах досудового розслідування досліджували такі фахівці з

кримінального процесу як Ю. Азаров, В. Ковальов, І. Козьяков, О. Луньова,

Є. Рафальський та інші відомі науковці.

Згідно із чинним законодавством, прокурор як сторона кримінального

провадження є лідируючим суб’єктом досудового розслідування. Так,

відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України

прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення

досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим

розслідуванням, уповноважений: доручати слідчому, органу досудового

розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих

(розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних

дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в


300

необхідних випадках — особисто проводити слідчі (розшукові) та

процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 Кримінального процесуального кодексу

України в разі якщо для з’ясування обставин, що мають значення для

кримінального провадження, необхідні спеціальні знання, сторони

кримінального провадження мають право звернутися з клопотанням про

проведення експертизи до слідчого судді.

Отже, прокурор має право особисто звернутися з клопотанням про

проведення експертизи до слідчого судді. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 242

Кримінального процесуального кодексу України, слідчий або прокурор у

визначених випадках зобов’язані звернутися з клопотанням до слідчого судді

для проведення експертизи (щодо встановлення причин смерті; встановлення

тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, визначення психічного стану

підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його

осудності, обмеженої осудності тощо).

Відповідно до положень ст. 244 Кримінального процесуального кодексу

України слідчий суддя задовольняє клопотання, якщо особа, яка звернулася з

відповідним клопотанням (зокрема, прокурор), доведе, що для вирішення

питань, що мають істотне значення для кримінального провадження,

необхідне залучення експерта.

Проте, слідчий суддя самостійно визначає експерта, якого необхідно

залучити, або експертну установу, якій необхідно доручити проведення


Згідно із положеннями ст. 245 Кримінального процесуального кодексу

України в разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи

вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за

проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена

слідчим суддею.

У разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки слідчий

суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, має право

дозволити слідчому, прокурору (або зобов’язати їх, якщо клопотання було

подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків

примусово.

Питання взаємодії прокурора як сторони кримінального провадження з

установами судових експертиз регламентується й Законом України «Про

судову експертизу» від 25 лютого 1994 року в редакції від 01 січня 2019 року.

Так, відповідно до ст. 13 зазначеного Закону, незалежно від виду

судочинства судовий експерт має право:

— подавати клопотання про надання додаткових матеріалів, якщо

експертиза призначена судом або органом досудового розслідування або


301

ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової

експертизи;

— з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути

присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання,

що стосуються предмета судової експертизи;

— подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа,

якщо ці дії порушують права судового експерта.

Про активну взаємодію прокурора як сторони кримінального

провадження з установами судових експертиз свідчить статистика. Зокрема,

цікавим є аналіз кількості виконаних експертиз у розрізі органів, за рішенням

або клопотанням яких вони призначені.

Так, із загальної кількості виконаних експертиз у 2018 році (53 503

експертизи) за клопотанням прокуратури виконано 7 604 експертизи, тобто

14 % від загальної кількості. Для порівняння, у 2017 році за клопотанням

прокуратури виконано 7 956 експертиз, що становить 16 % від загальної

кількості (46133 експертизи).

Таким чином, прокурор як сторона кримінального провадження,

виконує не тільки наглядову функцію (нагляд за негласними та іншими

слідчими й розшуковими діями органів правопорядку), функцію

процесуального керівника, але й особисто проводить слідчі та процесуальні

дії, у порядку передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом

України, та активно взаємодіє з установами судових експертиз.


1. Конституція України. Електронний ресурс. Режим доступу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Електронний ресурс. Режим доступу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651–17

3. Закон України «Про судову експертизу». Електронний ресурс. Режим доступу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038–12.


302

УДК 343.148

Паскарь Д., ответственная системы

менеджмента Национального Центра

Судебных Экспертиз при Министерстве

Юстиции Республики Молдова, судебный

эксперт

Лопатенко И., зав. Лаборатории анализа и

планирования Национального Центра

Судебных Экспертиз при Министерстве

Юстиции Республики Молдова, судебный

эксперт

ПРЕИМУЩЕСТВА АККРЕДИТАЦИИ

СУДЕБНО-ЭКСПЕРТНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

ADVANTAGES OF ACCREDITATION

OF FORENSIC EXPERTS ACTIVITIES Ключевые слова: аккредитация, стандарт, судебная экспертиза, виды судебных экспертиз,

статус аккредитованного учреждения / лаборатории.

Keywords: accreditation, standard, judicial forensic, judicial forensic specialties, accredited

institution/laboratory status.

Аккредитация является важным инструментом для обеспечения

доверия, которое позволяет органам власти, экономики страны и обществу в

целом полагаться на компетентность испытательных, калибровочных и

медицинских лабораторий, лабораторий по метрологической поверки, органов

по сертификации и органов по инспекции, которые осуществляют

деятельность по оценке соответствия, аккредитованные и периодически

оцениваемые Центром по Аккредитации.

В последний период в нашей стране аккредитовано всё больше

Лабораторий судебных экспертиз в соответствии с требованиями

международного стандарта SM EN ISO/IEC 17025:2018.

Аккредитация является средством доказательства что учреждение

судебной экспертизы старается предоставлять такие услуги своим клиентам,

которые соответствуют их ожиданиям не только в плане полученных

результатов (выводов), но и с точки зрения удовлетворения всех условий в

которых они были получены. Задача Центров по аккредитации состоит в

проверке условий предоставления судебно-экспертных услуг и оценке степени

их соответствия стандартам аккредитации.

Аккредитация подтверждает, что данное учреждение судебной

экспертизы располагает необходимыми ресурсами и профессиональными

навыками для предоставления качественных услуг по производству судебных

экспертиз в области которых аккредитована. Подтверждает, что данное

учреждение судебной экспертизы действительно может делать то что

заявляет. Следовательно, возрастает степень доверия клиентов и вероятность

их обращения в аккредитованное учреждение нежели в учреждение без

аккредитации.


303

В аккредитованных лабораториях судебной экспертизы проводят

компетентные исследования и получают действительные результаты,

планируют и внедряют действия, которые предотвращают возможные риски и

последствия, повышают эффективность системы менеджмента для получения

более достоверных результатов и во избежание негативных эффектов.

Аккредитация учреждения способствует взаимодействию между

лабораториями и другими аккредитованными организмами, что содействует

обмену информацией и опытом работы, а также стандартизации норм и

процедур.

Свидетельство об аккредитации — это доказательство соответствия

деятельности учреждения международным требованиям по нескольким

техническим критериям, по критериям условий труда, менеджмента и

персонала. Приоритеты получения свидетельства предполагают постоянное

обновление рабочей документации в зависимости от происходящих

изменений, соответствующих требованиям международных организмов

регламентиро-вания в данной области и поддержание квалификации на

международном уровне.

Чаще всего обратившийся в аккредитованное учреждение клиент будет

уверен, что его правильно проинформируют относительно его проблем,

которые требуют разрешения, а также о возможностях учреждения разрешить

их. В аккредитованном учреждении есть все условия для применения самого

лучшего опыта в данной области и для применения всех мер к

предотвращению возможных рисков на время проведения судебных

экспертиз.

Аккредитация играет важную роль в обеспечении уверенности во всех

сферах экспертной деятельности начиная с более безопасных условий на

рабочих местах, уверенности в самом процессе производства судебных

экспертиз (обеспечение неразглашения известных сведений, беспристрастие

при выполнении экспертиз и исключение конфликта интересов), и заканчивая

самим конечным продуктом – выполненным заключением судебного эксперта.

Постоянное поддержание технической компетентности

испытательных и калибровочных лабораторий;

Обеспечение уверенности клиентов;

Обеспечение международного признания регламентирующими

органами;

Общественная информация о признании учреждения

аккредитованным;

Обеспечение высокого уровня защиты интересов клиента;

Возможность обращаться к аккредитации;

Возможность участия в конкурсах, проектах, межлабораторных

исследованиях;

Защита клиента и его персональных данных.

ВЫГОДЫ ДЛЯ АККРЕДИТОВАННОГО УЧРЕЖДЕНИЯ

Качественный, общепризнанный продукт;

Обеспечение прозрачности своей деятельности;

Минимальные затраты для получения высоких результатов;


304

Повышение потенциала для производства экспертиз в больших

областях;

Реабилитация утерянных областей производства экспертиз;

Обеспечение независимости учреждения от различных попыток

внутреннего и внешнего давления или влияния.

В мире, и в частности в Европе, в области судебной экспертизы

ставится акцент на внедрение систем менеджмента, соответствующих нормам

ISO/IEC 17025 и ISO/IEC 17020. При чем аккредитуются не все виды

судебных экспертиз, а те, которые более востребованы.

На данный момент в Республике Молдова действуют 81 аккредито-

ванные испытательные лаборатории, включительно криминалистические

лаборатории, которые соответствуют требованиям стандарта ISO/IEC 17025, и

которые до 30 ноября 2020 года перейдут на новую версию стандарта SM EN

ISO/IEC 17025:2018.

Первой аккредитованной лабораторией в области криминалистических

экспертиз в нашей республике была Лаборатория криминалистических

судебных экспертиз нашего Центра Судебных Экспертиз – ИЛ-114:

лаборатория была аккредитована в области исследования почерка и подписей.

Таким образом графоскопические экспертизы в НЦСЭ производятся под

символикой аккредитации с апреля 2017 года. После этого лаборатории

Центра расширили аккредитацию еще в двух видах исследований :

“Исследование папиллярных следов визуальным и сравнительным методами”

и “Исследование обстоятельств ДТП”. В этом году, помимо того, что мы

внедрили уже новую версию стандарта 17025, планируем расширение по

стандарту 17020б который основан на измерениях.

Также в области криминалистических исследований, в республике

аккредитованы еще две лаборатории : Криминалистическая лаборатория

Генерального Инспектората Пограничной Полиции МВД и Технико-

криминалистический и судебных экспертиз Центр Генерального Инспектората

Полиции МВД.

Исходя из изложенного в статье, необходимо отметить факт, что

аккредитация предполагает: подтверждение качества, аттестацию,

соответствие требованиям стандартов, признание, достоверность выводов

заключений судебных экспертов, а также оказывает прямое влияние на

качество всего судебного процесса.

Международные стандарты придают уверенности любому учреждению,

которое желает повышения эффективности и безопасности своих работ. Для

многих учреждений получение аккредитации — это возможность показать,

что их продукт и предоставляемые услуги основаны на твердых стандартах, а

результаты судебных экспертиз будут признаны в делах, направленных в

Европейский Суд по Правам Человека и общепризнаны на всей территории

Европейского Союза.

Как следствие всего изложенного отметим, что направление развития

области судебной экспертизы необходимо именно в сторону аккредитации

лабораторий по большим видам судебных экспертиз.


305

Список використаних джерел: 1. SM EN ISO/IEC 17025:2018 „Cerinţe generale pentru competenţa laboratoarelor de

încercări şi etalonări”

2. SM EN ISO/IEC 17020:2013 „Cerinţe generale pentru funcţionarea diferitor tipuri de

organisme care efectuiază inspecţii”

3. Аверьянова Т.В. Судебная экспертиза Курс общей теории.М. Норма, 2009,480с.

4. Основы судебной экспертизы ред. Ю.Г. Корухова,М. РФЦСЭ, 1997, ч.1.;

5. Россинская Е.Р., Галяшина Е.И., Зинин А..М. Теория судебной экспертизы: учебник;

6. Шляхов А.Р. предмет и система криминалистической экспертизы//Тр. ВНИИСЭ М.,

1971, вып. 3.с.17.


306

УДК 343.98

Петрова І. А., доктор юридичних наук,

професор, головний науковий співробітник


судових експертиз ім. Засл. проф.


Максименко К. С., провідний інженер


судових експертиз ім. Засл. проф.


ДО ПИТАННЯ УЧАСТІ СУДОВОГО ЕКСПЕРТА У СПРАВАХ ПРО

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

TO QUESTION OF THE PARTICIPATION OF THE JUDICIAL EXPERT IN

СASES OF ADMINISTRATIVE OFFENCES

Характеристика правового статусу експерта в провадженні в справах про

адміністративні правопорушення включає визначення особливостей стадії

притягнення експерта до провадження. Це надає можливість окреслити

найбільш суттєві етапи діяльності експерта в справах про адміністративні

правопорушення. Слід враховувати, що на різних стадіях адміністративного

процесу експерт виконує одну функцію — проведення експертного

дослідження. При визначенні поняття «провадження в справах про

адміністративні правопорушення» має місце різноплановість його змісту, а

саме — два підходи до визначення:

— регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність

державних органів, спрямована на розгляд справ про адміністративні

правопорушення та застосування в необхідних випадках адміністративних

стягнень;

— сукупність здійснюваних компетентними суб’єктами на основі

процесуальних норм дій щодо вирішення справ про адміністративні

правопорушення [1].

Розбіжності є, однак вони не є істотними. Провадження в справах про

адміністративне правопорушення складається зі стадій, які мають

процесуально визначену послідовність. В адміністративно-правовій науці

спостерігається єдність думок науковців стосовно стадійності провадження в

справах про адміністративні правопорушення. Як правило, виділяють чотири

стадії: порушення справи про адміністративне правопорушення

(адміністративне розслідування); розгляд справи і винесення в ній постанови;


307

оскарження та опротестування постанови в справі (перегляд постанови);

виконання постанови [2].

Участь експерта в провадженнях у справах про адміністративні

правопорушення не знайшло широкого відображення в працях вчених.

Фрагментарно висвітлюється питання залучення експерта в провадженні по

справах про порушення митних правил, коли доцільним вбачається

використання спеціальних знань по зазначеній категорії справ на стадії

розгляду справи про порушення митних правил. У деяких випадках, з

урахуванням конкретних обставин справи, не виключається можливість участі

експерта на стадії порушення справи про порушення митних правил, при

перевірці змісту протоколу вищестоящою посадовою особою митного органу.

Також можлива участь експерта в ході розгляду скарги на постанову по справі

про порушення митних правил [3].

Адміністративно-юрисдикційне провадження починається з виявлення

факту вчинення адміністративного проступку, з’ясовуються причини й

обставини вчинення правопорушення, виявляються винні особи, завдана

шкода, його фіксації у відповідному процесуальному документі: протоколі про

адміністративне правопорушення, акті, або розпорядженні (щодо юридичних

осіб — суб’єктів господарювання). Тому можна розподілити першу стадію

провадження на етапи: порушення провадження; встановлення фактичних

обставин; процесуальне оформлення результатів із передачею їх до суду

(адміністративне розслідування) [4, c. 101].

КУпАП у п. 1 ст. 273 закріплює, що експерт призначається органом

(посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про

адміністративне правопорушення, у разі, коли виникає потреба в спеціальних

знаннях [5]. Законом України «Про судову експертизу» також у статті 1

зазначено, що судова експертиза — це дослідження на основі спеціальних

знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і

процесів із метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом

судового розгляду [6]. Інструкція про призначення та проведення судових

експертиз та експертних досліджень у п. 1.3. визначає, що: відповідно до

чинного законодавства за дорученням правоохоронних органів (у тому числі

для вирішення питання про порушення адміністративної чи кримінальної

справи), посадових осіб Державної податкової адміністрації України,

Державної митної служби України, Державної виконавчої служби, на

замовлення адвокатів, захисників та осіб, які самостійно захищають свої

інтереси, та їх представників, нотаріусів, банківських установ, страхових

компаній, а також інших юридичних і фізичних осіб можуть виконуватись

експертні дослідження, що потребують спеціальних знань та використання

методів криміналістики й судової експертизи [7].


308

Виникає протиріччя між КУпАП, Законом України «Про судову

експертизу» та Інструкцією щодо часу допуску експерта до провадження в

справах про адміністративні правопорушення. За чинним КУпАП, Законом

України «Про судову експертизу», аналогічно, як і за іншими процесуальними

кодексами України, — експерт залучається до справи у випадку необхідності

на другій, центральній стадії провадження в справах про адміністративні

правопорушення при підготовці справи до розгляду, за рішенням

уповноваженого органу, у провадженні якого знаходиться справа. Інструкція, у

свою чергу, дозволяє залучати експерта й на першій стадії провадження по

справам про адміністративні правопорушення, для вирішення питання про

порушення адміністративної справи взагалі.

Враховуючи це, особа, яка притягується до адміністративної

відповідальності, у момент порушення справи, з’ясування причин і обставин

вчинення правопорушення, процесуального оформлення результатів

розслідування та направлення матеріалів для розгляду справи за підвідомчістю,

фактично позбавлена права на дослідження певних доказових матеріалів

експертом на першій стадії провадження в справі про адміністративне

правопорушення. Така нормативна обмеженість потребує свого усунення,

надання законодавчого дозволу на призначення та проведення експертизи до

порушення провадження по справі про адміністративне правопорушення. Це

забезпечить експерту можливість реалізувати процесуальні права під час

першої стадії провадження. Одночасно це буде сприяти всебічному, повному й

об’єктивному дослідженню обставин справи, постановленню законних і

обґрунтованих рішень.

Друга центральна стадія провадження — розгляд справи про

адміністративне правопорушення та винесення в ній постанови –є основною в

зазначеному провадженні. Саме в цій стадії вирішуються найважливіші

завдання провадження, фактично вирішується справа. Залучення та участь

експерта в провадженні в справах про адміністративні правопорушення на

даній стадії є максимальною. Засади діяльності експерта на даній стадії

провадження в справах про адміністративні правопорушення знайшли своє

більш-менш детальне нормативне закріплення в КУпАП. Кодексом

регламентовано процесуальні дії, які дана стадія включає: підготовка справи до

розгляду, слухання справи, прийняття рішення по справі та доведення його до

відома.

При виконанні процесуальної дії — підготовки справи до розгляду (ст.

278 КУпАП) [5] — орган, що розглядає справу про адміністративне

правопорушення, має ретельно вивчити всі обставини справи, заслухати

пояснення особи, щодо якої порушено адміністративне провадження,

потерпілих, законних представників, а також при необхідності використання


309

спеціальних пізнань експерта призначити проведення експертизи. Таким

чином, саме на цій стадії органом, уповноваженим розглядати справу про

адміністративне правопорушення, призначається, при необхідності

використання спеціальних знань, експертиза. У свою чергу, експерт має

можливість реалізувати свої процесуальні права та обов’язки, і як результат

експертної діяльності — надати експертний висновок. Приймаючи рішення

про проведення експертизи, орган, що здійснює адміністративно-деліктне

провадження, уже має у своєму розпорядженні дані, що якоюсь мірою

(ймовірно чи достовірно) підтверджують належність до справи матеріалів, які

направляються експерту. З цього витікає, що необхідність призначення

експертизи полягає в підтвердженні чи спростуванні обставин, що містяться в

цих матеріалах.

На даній стадії провадження в справі про адміністративне

правопорушення вимагають свого вирішення також питання, які пов’язані з

визначенням місця проведення експертизи; виявленням обставин, які

перешкоджають її проведенню; призначенням конкретного експерта.

При організації слухання справи орган, у провадженні якого знаходиться

справа про адміністративне правопорушення, може викликати експерта, який

не тільки для надання письмового експертного висновку на поставлені

питання, але й усних пояснень щодо свого висновку, який процесуальне

законодавство розглядає як самостійний засіб доказування.

Стадія перегляду справи у зв’язку з оскарженням або опротестуванням

постанови є факультативною, тобто необов’язковою, і настає лише у випадку

оскарження або опротестування прийнятої постанови по суті справи. Право на

оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення є однією

з найбільш важливих гарантій захисту прав особи, яка притягується до

адміністративної відповідальності. Роль експерта на цій стадії в принципі не

змінюється в порівнянні з попередньою стадією. Як правило, найчастіше

призначення додаткової, повторної, комплексної, комісійної експертизи є

більш ймовірним саме для даної стадії провадження в справах про

адміністративні правопорушення. Призначення таких видів експертиз може

відбуватись, якщо в особи, що притягається до адміністративної

відповідальності, її законних представників, захисника є підстави для сумнівів

щодо компетентності експерта чи достовірності, повноти й обґрунтованості

висновку експертизи, яка проводилась на попередній стадії провадження.

Можливість призначення повторної, додаткової, комплексної експертизи при

здійсненні провадження в справах про адміністративні правопорушення має

бути визначено в КУпАП.

Стадія виконання постанови про накладення адміністративного

стягнення є останньою, завершальною стадією провадження в справах про


310

адміністративні правопорушення, її суть полягає в практичній реалізації

адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику постановою. На

цій стадії експерт, як учасник адміністративного провадження в справах про

адміністративні правопорушення, не залучається.

Таким чином, необхідно зазначити, що участь експерта в провадженні по

справам про адміністративні правопорушення, максимально повно реалізується

на другій центральній стадії провадження — розгляді справи про

адміністративне правопорушення. Саме на даному етапі експерт залучається

для надання висновку (на стадії підготовки справи до розгляду) та надає

письмовий експертний висновок, що аналізується та оцінюється

уповноваженим органом, який здійснює провадження по справі про

адміністративне правопорушення (на стадії слухання справи).


1. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: монографія. — Київ:

Атіка, 2005. — 358с.

2. Бандурка О. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навчальних закладів

/ О. М. Бандурка. М. М. Тищенко. — Київ: Літера ЛТД, 2003. — 336 с.

3. Дусик А. В. Правовий статус експерта в провадженні по справах про порушення

митних правил / А. В. Дусик // Митна справа. — 2002. — № 1. — С. 27–35.

4. Коломоєць Т. О. Виправні роботи за законодавством України: теорія, досвід та

практика застосування: Монографія / Т. О. Коломоєць, І. О. Сквирський. — Київ: Істина,

2008. — 184 с.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення (зі змінами та доповненнями)//

Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1984. — № 51. — Ст. 1122.

6. Про судову експертизу: Закон України № 4038–XII вiд 1994–02–25 / Відомості

Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 28, ст.232


Науково-методичних рекомендацій із питань підготовки та призначення судових експертиз

та експертних досліджень: Наказ Міністерства юстиції України від 08 жовт. 1998 р. № 53/5 //

Офіційний вісник України. — 1998. — № 46.


311

УДК 343.98

Порошин Д. Ю., керівник внутрішнього

аудиту Головного територіального

управління юстиції у Дніпропетровській

області

ПОДАННЯ ДОКАЗІВ УЧАСНИКАМИ СПРАВИ ТА ВИКОРИСТАННЯ У

ПРОЦЕСІ ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА

SUBMISSION OF EVIDENCE BY PARTICIPANTS OF THE CASE AND USE IN

THE PROCESS OF CONCLUSION OF THE EXPERT

Одним із знакових етапів запровадженої в Україні судової реформи є

набрання 15 грудня 2017 року чинності Законом України «Про внесення змін

до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного

процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства

України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року (далі –

Закон № 2147- VIII). Більшість новацій, які встановлені Законом № 2147- VIII,

є абсолютно новими для всіх країн пострадянського простору та мають на меті

наближення української системи правосуддя до стандартів та рекомендацій

Ради Європи.

Норми Закону № 2147- VIII розширюють способи судового захисту та

засоби доказування у судовому процесі, забезпечують його відкритість та

прозорість, спрямовані на добросовісність користування процесуальними

правами, справедливу компенсацію судових витрат, розумні строки розгляду

справ, сталість судової практики, правову визначеність.

З метою забезпечення належного та якісного розгляду справи,

можливості учасникам процесу належним чином реалізовувати свої права,

законодавець впровадив норми, що передбачають швидке та повне подання

учасниками процесу наявних у них доказів по справі - разом з позовом чи

відзивом на позов, а також наслідки порушення такого правила та

встановлених строків подання доказів – неприйняття таких доказів судом до

розгляду.

Нововведенням Цивільного процесуального кодексу України (далі −

ЦПК), Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС),

Господарського процесуального кодексу України (далі − ГПК) є те, що під час

вирішення справи по суті суд повинен оцінювати не лише належність та

допустимість доказів (якими є також висновки експертів), але й їхню

достатність та достовірність. Нормами ГПК, ЦПК та КАС у новій редакції

закріплено визначення цих понять. Достовірними є докази, на підставі яких

можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй


312

сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин

справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів

для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує

відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.ст. 78, 79 ГПК; ст.ст. 79, 80

ЦПК; ст.ст. 75, 76 КАС).

Ще одним нововведенням ГПК, ЦПК та КАС є розширення

можливостей учасників справи подавати до суду висновок експерта. Так,

ст.101 ГПК, ст. 106 ЦПК, ст. 104 КАС передбачено можливість проведення

експертизи на замовлення учасників справи, а не лише на підставі ухвали суду.

У всіх вищезазначених видах судочинства учасник справи має право

подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. При цьому,

у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до

суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо

неправдивий висновок.

Такий висновок судом до розгляду не приймається якщо за заявою

учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував

висновок на замовлення іншої особи, суд визнає наявність таких підстав. Крім

того, процесуальними законами передбачено, що висновок експерта, складений

за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений

об'єкт експертизи, який є доказом у справі, або змінено його властивості, не

замінює сам доказ та не є підставою для звільнення від обов'язку доказування.

Висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої

був повністю або частково знищений об'єкт експертизи або змінено його

властивості, до розгляду судом не приймається, крім випадків, коли особа, яка

його подає, доведе можливість проведення додаткової та повторної експертизи

з питань, досліджених у висновку експерта.

Можливість для проведення додаткових та повторних експертиз

регламентована ст.107 ГПК, ст. 113 ЦПК, ст. 111 КАС. Так, якщо висновок

експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з

власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається

тому самому або іншому експерту (експертам). За наявності сумнівів у

правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими

матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної

ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її

проведення іншим експертам.

Процесуальними законами визначено, що експерт, який склав висновок

за зверненням учасника справи, має такі ж права і обов’язки, що й експерт,

який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Матеріали, необхідні для

проведення експертизи, експерту надає учасник справи, який її замовив.

Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення


313


Процесуальні закони вводять більш жорсткі стандарти доказування, що

стимулює позивача підготувати висновок експерта вже на стадії підготовки

позовних матеріалів. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні

в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні

вимоги. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до

розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає,

обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не

залежали від неї (ст.80 ГПК, ст. 83 ЦПК, ст. 79 КАС).

Ще одна можливість подати докази з'являється у позивача при поданні

відповіді на відзив, а у відповідача – при поданні заперечень на відповідь,

оскільки процесуальні закони дозволяють додавати до цих заяв відповідні

докази (ст.ст. 166, 167 ГПК; ст.ст. 179, 180 ЦПК; ст.ст. 163,164 КАС).

Суд призначає експертизу у справі, лише якщо сторонами (стороною) не

надані відповідні висновки експертів із цих самих питань, або висновки

експертів викликають сумніви щодо їх правильності (ст.99 ГПК, ст. 103 ЦПК,

ст. 102 КАС). Крім того, ст. 105 ЦПК регламентовано, що призначення

експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін,

якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження

здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних

документів і неможливо їх одержати. Про призначення експертизи суд

постановляє ухвалу (ст. 100 ГПК, ст. 104 ЦПК, ст. 103 КАС), в якій зазначає

підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду

висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік

матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення

для проведення експертизи. Матеріали, необхідні для проведення експертизи,

експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи,

якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні

експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме

матеріали необхідні для проведення експертизи. Експерт не має права з власної

ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати

відомості, що стали йому відомі у зв’язку з проведенням експертизи, або

повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого

проводилася експертиза, про її результати. Експертиза проводиться у судовому

засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв’язку з характером

досліджень, або якщо об’єкт досліджень неможливо доставити до суду, або

якщо експертиза проводиться за замовленням учасника справи.

ГПК, ЦПК та КАС впроваджено можливість залучення експерта в галузі

права. Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у

галузі права щодо застосування аналогії закону чи аналогії права, змісту норм


314

іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням,

практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. У ст. 114

ЦПК, ст. 108 ГПК, ст. 112 КАС чітко зазначено, що висновок експерта у галузі

права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи

недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над

іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду

справи. При цьому висновок експерта у галузі права не є доказом, має

допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Суд

може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело

відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо

відповідних питань. Відповідно до статей 73 ЦПК, ст. 70 ГПК, ст. 69 КАС,

рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення

його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом.

Таким чином, висновок експерта, отриманий у різному порядку, матиме

однаковий процесуальний статус доказу, поданого до суду. Процесуальні

закони закріплюють принцип змагальності сторін, який гарантує рівність

учасників у поданні доказів та визначають такі функції суду: керування

судовим процесом, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними

прав, передбачених кодексами, запобігання зловживанню учасниками процесу

їх правами.


1. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного

процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України

та інших законодавчих актів: Закон України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2147-19.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15

3. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2447-15

4. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-XII

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12.


315

УДК 343.98

Савченко І. О., завідувач Сумського

відділення Харківського НДІСЕ МЮ України

Гордієнко І. М., провідний судовий експерт

Сумського відділення Харківського НДІСЕ

МЮ України

ДЕЯКІ ПИТАННЯ НАРАХУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ ВНУТРІШНЬО

ПЕРЕМІЩЕНИМ ОСОБАМ, ЯКІ ВИРІШУЮТЬСЯ СУДОВОЮ

ЕКОНОМІЧНОЮ ЕКСПЕРТИЗОЮ

SOME QUESTIONS RELATING TO SOCIAL EXPENDITURE FOR

INTERNALLY DISPLACED PERSONS, WHICH ARE SETTLED BY ECONOMIC

EXPERTISE

Від початку окупації Кримського півострова та збройного конфлікту на

території Донецької, Луганської областей, Україна зіткнулася із найбільшою в

її історії гуманітарною кризою — внутрішнім вимушеним переміщенням

населення. Головними проблемами внутрішньо переміщених осіб в Україні

залишаються припинення або відмова в нарахуванні соціальних виплат для

покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних

послуг. Спори, що виникають унаслідок розгляду питань щодо поновлення або

припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішуються

в судовому порядку.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення

соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» [1] контроль за цільовим

та ефективним витрачанням бюджетних коштів на соціальні виплати

здійснюється в установленому законодавством порядку. У разі встановлення

контролюючими органами факту незаконного одержання бюджетних коштів,

який не оскаржений у судовому порядку, кошти в сумі, що незаконно

отримана, повертаються до державного бюджету.

Відповідно до «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат

внутрішньо переміщеним особам» [2], для призначення (відновлення)

соціальних виплат внутрішньо переміщена особа подає відповідну заяву до

органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа

перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування,

незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

На даний час розслідуються злочини за фактами підробки відомостей та

надання недостовірних даних при заповненні заяв до Управління соціального


316

захисту населення для призначення або продовження соціальних виплат:

стосовно наявності у власності внутрішньо переміщених осіб (або будь-

кого з членів сім’ї) житлових приміщень поза межами окупованої території

України;

стосовно наявності у володінні сім’ї декількох транспортних засобів;

стосовно наявності на депозитному банківському рахунку внутрішньо

переміщених осіб (або будь-кого з членів сім’ї) коштів у розмірі, що перевищує

25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних

осіб; та ін.

За результатами проведених контрольних заходів та зібраних

документів, встановлюються суми зайвого нарахування адресної допомоги

внутрішньо переміщеним особам, та як наслідок, завдання збитків у вигляді

втрат державного бюджету.

Проведення дослідження документального та нормативного

обґрунтування висновків актів контролюючих органів щодо зайвого

нарахування адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття

витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг,

належить до завдань судової економічної експертизи.

На вирішення судової економічної експертизи ставиться питання:

Чи підтверджуються документально висновки акту ревізії Управління

соціального захисту населення (№, дата акту), проведеної Державною

аудиторською службою України, стосовно зайвого нарахування адресної

допомоги внутрішньо переміщеним особам (П. І. Б.) у сумі (…. грн.)?

Проведення цих видів досліджень має свої особливості та потребує

вивчення вимог нормативних законодавчих актів із цього питання.

Згідно п. 12 «Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних

виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного

проживання/перебування» [3], соціальні виплати припиняються в разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов

призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за

фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження

матеріально-побутових умов сім’ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час

здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав,

визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод

внутрішньо переміщених осіб» [4];

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ,

Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та


317

інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до «Порядку надання щомісячної адресної допомоги

внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому

числі на оплату житлово-комунальних послуг» (Порядку № 505) [5], грошова

допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з

тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких

органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та

населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо

переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для

проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на

облік уповноважених органів, з дня звернення за її призначенням по місяць

зняття з такого обліку включно.

Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади

тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що

розташовані на лінії зіткнення, затверджено розпорядженням Кабінету

Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085-р [6]. Облік внутрішньо

переміщених осіб ведеться відповідно до «Порядку оформлення і видачі

довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» [7].

На підставі пункту 6 Порядку № 505 [5], грошова допомога не

призначається в разі, коли:

будь-хто із членів сім’ї (крім сімей, до складу яких входять

військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають

незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть

безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення,

перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції) має у

власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що

розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України,

населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не

здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії

зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що

підтверджується відповідним актом технічного стану;

будь-хто з членів сім’ї має на депозитному банківському рахунку

(рахунках) кошти в сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового

мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Згідно до пункту 7 Порядку № 505 [5], якщо в складі сім’ї, якій

призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім визначених

випадків), які не працевлаштувалися, у тому числі за сприянням державної

служби зайнятості, або перебувають у трудових відносинах із роботодавцями

на тимчасово окупованій території України, у населених пунктах, на території

яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та


318

населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не

працюють, протягом двох місяців із дня призначення виплати грошової

допомоги, її розмір для працездатних членів сім’ї на наступні два місяці

зменшується на 50 відсотків, а на наступний період — припиняється.

Особи працездатного віку, яким призначено грошову допомогу,

зобов’язані інформувати в триденний строк уповноважений орган про факт

працевлаштування або перебування на обліку як безробітних.

Для контролю за фактом працевлаштування працездатних членів сім’ї,

яким призначено грошову допомогу (в тому числі за направленням державної

служби зайнятості), Мінсоцполітики щомісяця до 25 числа подає в

електронному вигляді перелік таких осіб Пенсійному фонду України, який

протягом 10 календарних днів подає Мінсоцполітики інформацію з

Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального

страхування про сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування.

У більшості випадків, саме недотримання вимог пунктів 6 та 7 Порядку

№ 505 [5] призводить до зайвого нарахування адресної допомоги внутрішньо

переміщеним особам.

Об’єктами дослідження є матеріали особових справ внутрішньо

переміщених громадян, сформовані відповідним Управлінням соціального

захисту населення.

Для документального підтвердження або спростування встановлених

актом ревізії порушень, дослідженню підлягають документи, які

обґрунтовують висновки акту ревізії контролюючого органу щодо зайво

нарахованої та виплаченої адресної допомоги, зокрема:

1) стосовно осіб, які (або будь-хто з членів сім’ї) мали у власності

житлові приміщення поза межами окупованої території України: відомості з

Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості з Реєстру прав

власності на нерухоме майно, документи міського бюро технічної

інвентаризації;

2) стосовно осіб, які мали (у володінні сім’ї) декілька транспортних

засобів: документи Територіального сервісного центру, Регіонального

сервісного центру МВС України, права, договори купівлі, інші документи

стосовно наявності транспортних засобів у власності;

3) стосовно осіб, які (або будь-хто з членів сім’ї) мали депозит у

розмірі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму,

встановленого для працездатних осіб: договори депозиту, банківські виписки;

4) стосовно осіб, які на момент ревізії значаться звільненими:

трудові книжки, особові рахунки з місця роботи, накази про звільнення та ін.

Для вирішення питання фактичного нарахування та виплати


319

переселенцям соціальних виплат дослідженню підлягають документи

Управління соціального захисту населення щодо проведеного нарахування та

перерахування адресної допомоги внутрішньо переміщеним громадянам.

Безумовно, судова економічна експертиза має досліджувати надані

документи тільки з економічної точки зору.

Таким чином, з урахуванням актуальності даного питання, пов’язаного із

контролем із боку держави за цільовим та ефективним витрачанням

бюджетних коштів на соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам,

саме висновки судових економічних експертиз можуть надати вичерпну

відповідь на питання документального та нормативного обґрунтування

висновків актів контролюючих органів щодо зайвого нарахування адресної

допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на

проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.


1. Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам:

постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 [Електронний ресурс]. — Режим

доступу: http://www. zakon1.rada.gov.ua.

2. Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо

переміщеним особам: постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www. zakon1.rada.gov.ua.

3. Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо

переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування: постанова Кабінету

Міністрів України від 08.06.2016 № 365 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

http://www. zakon1.rada.gov.ua.

4. Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб: Закон України

від 20.10.2014 № 1706–VII [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.

zakon1.rada.gov.ua.

5. Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним

особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних

послуг: постанова Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 [Електронний ресурс].

— Режим доступу: http://www. zakon1.rada.gov.ua.

6. Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи

державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених

пунктів, що розташовані на лінії зіткнення: розпорядження Кабінету Міністрів України від

07.11.2014 № 1085-р // Офіційний вісник України. — 2014. — № 92. — Ст. 2655. — 2015. —

№ 98. — Ст. 3368.

7. Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо

переміщеної особи: постанова Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www. zakon1.rada.gov.ua.


320

УДК 343.148.4

Савчук О. Ю., старший науковий

співробітник лабораторії почеркознавчих та

технічних досліджень документів Львівського



ПРО РОЗВИТОК ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ НАУКИ

В ІСТОРИЧНОМУ ТА ПЕРСПЕКТИВНОМУ КОНТЕКСТІ

ON DEVELOPMENT OF GRAPHOLOGY IN THE HISTORICAL AND

PERSPECTIVE CONTEXT

Задумуючись над подальшим розвитком судового почеркознавства як

однієї з галузей судової експертизи України, доцільно проаналізувати ті

методи та прийоми дослідження, які заклали базис для сучасної почеркознавчої

науки, та запропонувати певні напрямки, за якими ця наука могла б

розвиватись далі.

У такому контексті основні методи дослідження почеркових об’єктів

доцільно поділити на історичні, сучасні та перспективні (майбутні). Для того,

щоби визначитися з перспективними методами, які слід розробляти та

впроваджувати в почеркознавчу науку, слід хоча б у загальних рисах

проаналізувати основні історичні та сучасні методи, адже це допоможе

визначити ймовірний подальший напрям розвитку.

Усі методи (від історичних до перспективних) можна найбільш загально

та умовно поділити на ідентифікаційні та діагностичні. Ідентифікаційні є

особливо важливими, оскільки їх метою є власне ідентифікація особи

виконавця, тобто, встановлення конкретної особи, що нанесла рукописний

запис чи підпис на матеріал письма.

Серед історичних ідентифікаційних методів слід особливо виділити

наступні:

1) каліграфічний метод — один із найстаріших порівняльних методів

дослідження письма. Він ґрунтується на засадничому твердженні, що внаслідок

навчання письма й подальшої його індивідуалізації людина набуває певного

характерного лише для неї способу зображення письмових знаків. Письмо так

само індивідуальне та неповторне, як папілярні лінії чи код ДНК. Іншими

словами, будь-яке письмо набуває неповторних індивідуальних рис. При

застосуванні даного методу висновок про виконання різних документів однією

особою ґрунтується виключно на візуальній подібності будови письмових

знаків. Це не завжди дозволяє дійти до категоричного висновку про виконавця,

оскільки цим методом пропонується здійснення дослідження лише обмеженої


321

кількості ознак почерку. Дослідження лише форми літер робило неможливим

або дуже ускладнювало встановлення виконавця підробленого тексту або

виконаного з наслідуванням почерку іншої особи. Однак навіть зараз окремі

складові цього методу можуть використовуватись при виключенні певної

особи з числа виконавців досліджуваного тексту за наявності обширного

порівняльного матеріалу;

2) сигналітичний метод (описово-порівняльний або порівняльно-

фотографчний) є похідним від каліграфічного, це його вдосконалений варіант.

При застосуванні цього методу письмо вивчалось не лише як зображення літер,

а проводилось дослідження будови кожної окремої літери залежно від

з’єднання з попереднім та наступним письмовим знаком, тобто зображення

літери залежало від її положення в слові. Такий метод важливий навіть у

сучасному почеркознавстві, наприклад, коли об’єктом дослідження виступає

рукописний запис, виконаний арабською, перською чи гебрайською мовами, де

від положення літери в слові залежить її написання. Цей метод враховує ті

ознаки письма, які не враховує каліграфічний метод, а саме: нахил письмових

знаків, їх ширина та висота, кути з’єднання їх елементів та ін. Уперше було

здійснено поділ письма за нахилом на правопохилений, лівопохилений та

вертикальний. У сучасному почеркознавстві це має особливе значення при

дослідженні текстів, виконаних латинськими літерами, де, як свідчить

практика, носіїв мови навчають писати вертикально, а будь-який нахил уже

виступає як індивідуалізуюча почерк ознака. Описово-порівняльний метод

виділяв різні типи письма, такі як аркадне, кутове, змішане. Такий поділ

сприяв більш глибокому вивченню досліджуваного матеріалу. Такі

характеристики, взяті за основу ідентифікації, мають істотне значення й у наш

час, вони є основою сучасних методик дослідження рукописного письма. У

дещо вдосконаленому вигляді такий метод використовується навіть зараз у

США;

3) метод Лангенбруха — метод порівняльного дослідження, який

застосовується відносно коротких рукописних текстів та підписів. В основі

цього методу покладено аналіз розташування письмових знаків, виходячи з

індивідуального сприйняття пишучим простору. Цей метод потребує великої

кількості порівняльного матеріалу. Він використовує знання з математики та

креслення, оскільки математично обраховані лінії наносяться на площину й у

такий спосіб визначається типове для конкретної особи розташування

короткого тексту чи підпису в просторовому контексті. Тобто, у різних

документах одна й та ж особа буде розташовувати свій підпис чи короткий

запис топографічно приблизно в тому ж самому місці. Цей метод цікавий,

однак вкрай недосконалий та складний, чому й не використовується в

сучасному почеркознавстві;


322

4) графометричний метод виник як результат спроб об’єктивізувати

почеркознавчий висновок. Був вдосконалений французьким вченим

Е. Локардом. В основу цього методу закладене твердження, що єдиними

стійкими та незмінними ознаками письма особи можуть бути лише його

вимірні елементи, тобто ті ознаки, які можуть бути зафіксовані та описані за

допомогою вимірювальної техніки. Саме на збіги при вимірюванні

одноіменних чи подібних письмових знаків слід опиратись при ідентифікації

виконавця. Цей метод свого часу вважався дуже прогресивним, хоча міг

використовуватись лише для дослідження рукописних записів, великим за

обсягом.

На методах, похідних від графометричного, хотілося б зупинитись

детальніше, причому тут слід перейти від методів історичних до методів

сучасних. Серед сучасних методик такого виду, які застосовуються у Європі, у

першу чергу можна назвати т.зв. метод аналізу змін, який використовується

для ідентифікації виконавця підпису. Його суть полягає в цифровому

вираженні всіх можливих для виділення почеркових ознак. Цифрові дані,

отримані внаслідок математичного аналізу досліджуваного підпису та зразків,

далі порівнюються між собою в окремій таблиці. Збіжність або наближеність

цифр, що порівнюються, є додатковим обґрунтуванням висновку про

автентичність підпису, тобто його виконання тією особою, порівняльні зразки

якої надано експертові.

Наступним у цій категорії є метод простих ліній. Його застосовування

допомагає при дослідженні підроблених підписів або автопідлогу, а також

таких специфічних об’єктів, як погано читальні (невиразні) підписи. Суть

методу полягає в продовженні рухів при виконанні більшості елементів

підпису так, щоб утворилась певна кількість простих ліній, які перетинаються

хоча б в одній або кількох точках. Такі лінії наносяться як на досліджувальний

підпис, так і на підписи, надані в якості зразків. Якщо розташування ліній

ідентичне або подібне, є підстави вважати, що підпис справжній.

Метод геометричної проекції Броссона — це порівняльний метод,

застосування якого добре себе зарекомендувало при дослідженні підписів.

Суть його полягає в накладенні на досліджуваний підпис та підписи — зразки

технічної кальки, на якій зазначаються крайні точки, екстремуми. Таке

накладення можна зробити візуальним на екрані комп’ютера. У спрощеному

тлумаченні суть цього методу наступна: усі крайні точки з’єднуються,

утворена фігура ділиться на чотири трикутники. Якщо досліджуваний підпис

справжній, то трикутники, утворені на досліджуваному підписі та підписах —

зразках, подібні між собою.

Популярним у Європі є також графічно-порівняльний метод —

своєрідне удосконалене продовження всіх попередніх методів, при якому


323

досліджуваний документ аналізується за 5 групами ознак, а саме йдеться про

ознаки т.зв. синтетичні, топографічні, рухові, вимірювальні та конструктивні.

У кожному конкретному випадку аналізується всі збіги та розбіжності між

досліджуваним і порівняльним матеріалом. Цей метод поєднує

почеркознавство з лінгвістикою, мовознавством. Тому тут аналізується також

лексика, граматика та морфологія тексту; топографічне розташування записів;

використані матеріали. Крім звичайного опису, результати дослідження та

висновки оформлюються в таблицях

Оскільки сучасні графометричні методи мають великий «плюс» —

наочність, зрозумілість, а отже — об’єктивність, саме вони або їх покращені

версії широко використовуються криміналістами — почеркознавцями в цілому

світі.

Очевидно, що подальший розвиток вітчизняної почеркознавчої науки

теж повинен відбуватись, зокрема, у напрямку більш широкого використання

саме графометричних методів для об’єктивізації висновку експерта. Однак

зараз йдеться не про бездумне запозичення цих методів для власного

використання чи розробку аналогічних у нас. Набагато перспективнішим, на

мою думку, є їх своєрідне «оцифровування» в розумінні використання

вищеназваних графометричних методик та інших подібних для розробки

спеціальних комп’ютерних програм із їх подальшим використанням у

судовому почеркознавстві. Причому запропонувати розробити такі програми

можна було б, наприклад, студентам, завжди зацікавленим у роботі над чимось

новим, нестандартним та перспективним.

Парадоксально, але в сучасному світі, коли ми пишемо так мало й так

рідко, коли замість рукописної вітальної листівки ми надсилаємо смс,

почеркознавство залишається наукою про ручне, мануальне письмо. Однак

очевидно, що подальший, перспективний свій розвиток почеркознавство як

наука може отримати насамперед завдяки застосуванню новітніх

комп’ютерних технологій.

Усе більше почеркознавство як галузь криміналістики стає галуззю

мультидисциплінарною, яка використовує різні методи дослідження, прагнучи

до все тієї ж основної мети — ідентифікації особи виконавця на підставі її

письма чи підпису. Сучасний розвиток технологій дозволяє вдосконалювати

почеркознавчі дослідження, надаючи можливість використання сучасних

комп’ютерних програм, загальнодоступних або спеціально створених. Такі

програми дозволяють більш широко використовувати вимірювальні та

статистичні методи дослідження, таким чином зменшуючи рівень

суб’єктивності при оцінці результатів дослідження.

Збільшення ступеня об’єктивності висновку експерта підвищить його

доказову цінність у судовому процесі, унеможливить ігнорування такого


324

висновку з боку несумлінних суддів. Більш широке використання

комп’ютерних програм та сприятиме вдосконаленню почеркознавчої науки.

При цьому слід пам’ятати, що навіть за умови використання

найсучасніших комп’ютерних програм, основною й беззаперечною цінністю

при проведенні почеркознавчої експертизи залишатиметься досвід та фаховість

експерта.


1. Santoy C. The ABCs of Handwriting Analysis. — Avalon Publishing group, 1989. 2. Lowe S. Handwriting Analysis. — Alfa — Penguin Group, 2007. 3. Amond K. Handwriting Analysis / K. Amond, M. Ruiz. — The Complete Basic Book,

1980. 4. Koziczak A. Metody pomiarowe w badaniach pismoznawczych. — Krakow, 1997. 5. Czeczot Z. Badania Identyfikacyjne Pisma Recznego. — Warszawa, 1971.


325

УДК 347.948.2:004

Соколов Ю. Н., д. т. н., профессор кафедры

землеустройства и кадастра Одесской

государственной академии строительства и

архитектуры, старший судебный эксперт

Одесского научно-исследовательского

института судебных экспертиз Министерства

юстиции Украины

КВАДРОКОПТЕР – СОВРЕМЕННЫЕ СПОСОБЫ ИЗЫСКАНИЙ

QUADROCOPTER – MODERN WAYS OF RESEARCH

Ключові слова: квадрокоптер, дрон, правила застосування, класифікація, правила польотів.

Ключевые слова: квадрокоптер, дрон, правила применения, классификация, правила полетов.

Keywords: quadrocopter, drone, application rules, classification, flight rules.

Землеустроительные изыскания подразделяются на дистанционные и

наземные. Носителями дистанционных изысканий могут быть самолеты и

коммерческие аппараты. Самолеты разделяются на беспилотные и

пилотируемые аппараты (БПЛА) или роботы.

Классификация дронов на Украине производятся по весу и по типу

управления выделяют дроны ручного визуального, ручного

инструментального и автономного пилотирования.

В Украине основное количество беспилотников применяется до 25 кг с

возможностью автоматических полетов. Существуют отдельные правила для

коммерческого и некоммерческого использования дронов.

Задачи, решаемые квадрокоптерами:

1. Прокладка сетей водопроводных и сеей связи, а так же сетей

энергоснабжения.

2. Создание цифровой модели местности (ЦММ).

Данные с дрона записываются на наземной станции. Координаты

получают по наземным меткам. Обработка производится на программных

комплексах. В результате получают ЦММ двухмерную – рельеф в

горизонталях или трехмерную (3Д). По ЦММ может производиться анализ

уклонов и зон видимости, расчет площадей и объемов работ. По результатам

разведки изготавливать ортофотопланы по маршрутной или сплошной

аэрофотосъемке.

Кроме того дроны могут использоваться для разведки, в полиции, при

пожарах, для съемки недвижимости. Не далек тот день, когда дроны будут

использоваться в качестве личного транспорта для перемещения по городу. В

Дубае уже тестируется аэротакси.

Дроны используются в транспортных и военных целях. Применяя

спектральные сенсоры («лат. sensus – ощущение») можно получать

информацию не только в визуальном спектре, но в различных спектральных

диапазонах для просчета вегетационных индексов или распределения почв по


326

качеству.

При беспилотном мониторинге с использование дронов производится:

1) оперативный облет полей с высоты десятков и сотен метров;

2) идентификация проблемных участков с высокой точностью и

GPS привязкой;

3) контроль качества выполнения посевных работ, обработки почв;

4) контроль качества работы сельскохозяйственной техники;

5) дифференцированное внесение удобрений;

6) высокоточный обмер полей с учетом рельефа;

7) подсчет всходов и биологической урожайности [2].

Таблица 1. Сравнение получаемых данных.

Параметры с БПЛА со спутника

Точность от 2 см/пиксель от 50 см/пиксель

Доступ к данным ежедневно еженедельно и в зависимости от

облачности

Оперативность по первому требованию в зависимости от приоритетности

заказа

Использование дронов имеет следующие преимущества:

1. Любые погодные условия: дождь, снег, облачность, ветер.

2. Малый вес, легкая транспортировка (дроны до 2 кг помещаются в

рюкзаке).

3. Бесшумность и экологичность (источник энергии – аккумулятор).

4. Взлет и посадка с необорудованных площадок.

5. Возможность обследования недоступных объектов (под мостами,

в каньенах).

Официальных законов, которые регулируют БПЛА в Украине, пока еще

нет. Но Государственная служба Украины (ГАС) разработала «Концепцию

регулирования воздушных судов» [1].

С 1 июня 2018 года Государственная авиационная служба Украины

ввела ограничения на использование дронов. Беспилотники весом менее 2 кг

могут летать без разрешенных документов, но при соблюдении ряда

требований. Полеты должны проводиться только в дневное время суток.

Максимальная скорость полета – 160 км/час. Высота полета не более 50 м. От

место взлета квадракоптер может удаляться не более, чем на 500 м. От места

старта дрона до ближайшего постороннего человека должно быть не менее 30

м, а до группы людей свыше 12 человек расстояние должно превышать 150 м.

Запрещены полеты над объектами, находящимися под охраной

Минобороны, МВД, пограничной службы, СБУ; над дорогами

государственного значения, над промобъектами, электрическими и

железнодорожными станциями и морскими портами, хранилищами топлива,

над зонами аварий и катастроф, над центральными улицами.

При съемках вне населенного пункта заявка на полеты в органы

местного самоуправления или в мэрию подается за 3-7 дней в произвольной

форме с указанием даты, времени и квадрата полетов. За один день

предоставляется полетный план с фиксацией высоты и радиуса полета. За два

часа и в момент вылета по телефону подается запрос на разрешение полета.


327

По данным ведущего производителя дронов в мире и их официального

дистрибьютора (распределителя) в Украине в 2016 году было реализовано

3172 аппарата. Однако точное количество аппаратов определить невозможно,

так как многие из них ввозятся в Украину неофициально. Опыт регулирования

рынка дронов уже действует в США (с августа 2016 г.), Франции, Норвегии и

Ирландии, где существуют правила безопасных полетов.

З США беспилотника вместе с полезной нагрузкой весом от 250 гр до

25 кг подлежат обязательной регистрации. Это касается дронов

любительского использования. Регистрация дронов, выполняющих

коммерческие функции необходимо регистрировать специальным образом.

Штрафы за использование дрона без регистрации достигает 27000$, а при

открытии уголовного производства 250000$.

Отдельные институты прогнозировали, что в 2020 году в США будет 20

тыс. дронов. Фактически уже сейчас лишь компания DJI продает более 15тыс.

дронов в месяц.


1. Узаконят ли дроны в Украине [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://delo.ua.

2. Дроны для сельского хозяйства в Украине [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

https://agrobiz.net.


328

УДК 343.98:05

Соломаха Ю. В., науковий співробітник,

судовий експерт Дніпропетровського науково-


МЮ України

Ніколайчук Т. В., старший науковий

співробітник, судовий експерт



ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАГАТООБ’ЄКТНОЇ СУДОВО-ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ

ЕКСПЕРТИЗИ

THEORETICAL BASIS OF MULTIPLE FORENSIC HANDWRITING

EXAMINATION

В експертній практиці проведення багатооб’єктних судово-

почеркознавчих експертиз справедливо вважається найбільш складним і

трудомістким видом дослідження. До нього вдаються, коли має місце безліч

почеркового матеріалу.

Багатооб’єктна судово-почеркознавча експертиза має окремий характер

щодо судово-почеркознавчої експертизи в цілому як роду криміналістичної

експертизи на рівні її виду. Саме вид встановлює груповий, а не

індивідуальний характер багатооб’єктних досліджень ідентифікаційного або

діагностичного класів. Багатооб’єктна судово-почеркознавча експертиза є

дослідженням безлічі почеркових об’єктів.

Під безліччю почеркових об’єктів прийнято розуміти наявність у якості

об’єктів судово-почеркознавчої експертизи сукупності з двох і більше

одиничних почеркових реалізацій. Аналіз сучасних науково-практичних

досягнень у зазначеній галузі дозволяє зробити висновок про те, що

багатооб’єктною судово-почеркознавчої експертизою прийнято вважати

дослідження безлічі з десяти й більше одиничних почеркових об’єктів.

У якості одиничних об’єктів судово-почеркознавчої експертизи слід

всякий раз розглядати як окремі спірні рукописи (тексти, короткі записи,

підписи), так і порівняльні зразки почерку кожного передбачуваного

виконавця. Відносно перших це пояснюється необхідністю вирішувати

самостійні питання про їх виконання передбачуваними виконавцями, що

встановлюється лише в результаті дослідження. Другі, хоча й надаються в

розпорядження експерта у вигляді певної сукупності матеріалів, проте

відображають почерк однієї й тієї ж особи в розмаїтті його проявів і, отже,

пов’язані спільністю походження.


329

Будь-яку категорію безлічі почеркових об’єктів при проведені

багатооб’єктної судово-почеркознавчої експертизи слід розглядати на предмет

встановлення наявності або відсутності в її структурі внутрішнього зв’язку між

окремими елементами, що досягається шляхом групування. Його сутність

полягає в тому, що групування — це процес утворення однорідних груп на

основі розчленування безлічі одиниць досліджуваної сукупності на групи

однорідні за певною заданою ознакою. Вона дозволяє складні за своїм

компонентним складом сукупності диференціювати в групи, однорідні за

якою-небудь суттєвою ознакою.

У судовому почеркознавстві групування є спеціальним методом

пізнання, окремим проявом загальнонаукового методу систематизації, основна

мета якого полягає в упорядкуванні безлічі об’єктів експертизи, зведенню їх до

однорідної або неоднорідної безлічі. У результаті експерт об’єднує

максимально однорідні об’єкти на такому рівні спільності, який безпосередньо

призводить до вирішення проміжних і основної завдань дослідження (логічне

групування). Крім того, ми вважаємо, що групування поширюється також на

оформлення результатів експертизи — складання висновку експерта і

виконання ілюстративного матеріалу (технічне групування). Таким чином, на

наше переконання, усі потенційно можливі угруповання слід диференціювати

на два види: логічні й технічні. Логічні угруповання використовуються для

вирішення основних і проміжних завдань багатооб’єктної судово-

почеркознавчої експертизи. Технічні угруповання застосовуються при

оформленні результатів дослідження у вигляді оптимізації структури та змісту

висновку експерта і виконання ілюстративного матеріалу. Отже, групування

почеркових об’єктів — досліджуваних рукописів і порівняльних зразків —

поширюється на весь процес вирішення ідентифікаційних і діагностичних

завдань багатооб’єктної судово-почеркознавчої експертизи. У процесі

багатооб’єктного судово-почеркознавчого дослідження логіка вирішення

експертної задачі визначає послідовну реалізацію наступних різновидів

групування безлічі почеркових об’єктів: 1) за програмними цілями

дослідження (ідентифікаційні, діагностичні); 2) підкласу вирішуваної задачі

(індивідуальна і групова ідентифікація; власно-діагностичні, ситуаційно-

діагностичні, класифікаційно-діагностичні); 3) категорії безлічі об’єктів

(досліджувані рукописи, порівняльні об’єкти, досліджувані й порівняльні

об’єкти); 4) виду рукописів (рукописний текст, короткий запис, підпис);

5) характеру рукописів (почерк: літерний, цифровий, змішаний; підпис:

літерний, безлітерний (штриховий), змішаний); 6) обсягом рукописів (великий,

середній, малий); 7) умовам письма (звичайні, незвичайні); 8) характером

незвичайності (тимчасова, постійна) або за конкретним збиваючим фактором

(коли це можливо); 9) ступеню виробленості почерку (високий, середній,


330

низький).

Застосування цих різновидів угруповань у судово-почеркознавчих

дослідженнях є вирішенням тієї чи іншої класифікаційно-діагностичної

підзадачі, у результаті чого встановлюється певна групова належність об’єктів.

Даний метод дозволяє вирішувати й задачі диференціації, наприклад, при

віднесенні досліджуваних об’єктів, порівняльного матеріалу до різних

категорій за ступенем виробленості. Він використовується й у питаннях

ідентифікації, оскільки сприяє встановленню факту виконання спірних

рукописів однією особою.

Таким чином, групування має основоположне значення в

багатооб’єктній судово-почеркознавчій експертизі. Відповідно до результатів

систематизації експерт поетапно й цілеспрямовано об’єднує елементи безлічі

почеркових об’єктів, що в підсумку сприяє вирішенню проміжних і основний

задач дослідження.


331

УДК 343.9

Соломаха Ю. В., судовий експерт,

науковий співробітник сектору


документів лабораторії криміналістичних

досліджень Дніпропетровського науково-



Ніколайчук Т. В., судовий експерт,

старший науковий співробітник сектору


документів лабораторії криміналістичних

досліджень Дніпропетровського науково-



СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУДОВОЇ

ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

THE CURRENT STATE AND TRENDS OF THE DEVELOPMENT OF FORENSIC

HANDWRITING EXPERTISE

Ключові слова: сучасний стан і основні положення судово-почеркознавчої експертизи,

ідентифікаційні та діагностичні завдання, тенденції подальшого розвитку криміналістичного

дослідження почерку, підвищення його ефективності за окремими напрямками.

Ключевые слова: современное состояние и основные положения судебно-почерковедческой

экспертизы, идентификационные и диагностические задачи, тенденции дальнейшего развития

криминалистического исследования почерка, повышение его эффективности по отдельным

направлениям.

Keywords: current state and the main provisions of the forensic handwriting examination,

identification and diagnostic challenges, trends in the forensic study of handwriting, increasing its

effectiveness in certain areas.

Судово-почеркознавча експертиза відноситься до числа найбільш

поширених і затребуваних криміналістичних досліджень. Її об’єкти —

рукописні тексти, короткі записи, підписи широко представлені в суспільному

житті та мають велике значення при здійсненні судочинства та іншої

правоохоронної діяльності.

На сучасному етапі судово-почеркознавча експертиза є

високорозвиненим розділом криміналістичної практики. Її можливості

охоплюють широке коло ідентифікаційних і діагностичних завдань. [1]

Однак ця обставина ще не означає, що всі актуальні проблеми судового


332

почеркознавства вже знайшли своє теоретичне і практичне вирішення.

Вивчення літературних джерел показує, що теоретичні положення деяких

окремих методик дослідження морально застаріли і вимагають адаптації до

сучасних почеркових об’єктів.

Ідентифікаційні завдання пов’язані зі встановленням конкретного

виконавця рукопису або факту виконання декілька рукописів (їх фрагментів)

однією особою або різними особами.

У судово-експертній практиці ці завдання є основними —

переважаючими в загальному масиві. Найбільш поширеними об’єктами

дослідження (понад 90 %) є підписи й короткі записи.

Основними напрямками розвитку судово-почеркознавчої ідентифікації

є:

• вдосконалення теорії й методики рішення приватних експертних

завдань, пов’язаних із дослідженням зміненого почерку, малоінформативних

об’єктів, ієрогліфічного письма, графіті тощо;

• автоматизація детального (роздільного й порівняльного) аналізу

окремих ознак почерку;

• визначення показників кількісної оцінки окремих ознак почерку в

малооб’ємних рукописах;

• підвищення ефективності кібернетичних методів ідентифікації

виконавця спірного рукопису;

• розробка теоретичних і методичних засад попереднього

дослідження почеркових об’єктів тощо.

Діагностичні завдання пов’язані зі встановленням особистісних

характеристик виконавця рукопису, внутрішніх або зовнішніх умов його

виконання. На теперішній час ці завдання поділяються на:

• загальні;

• власні;

• класифікаційні;

• ситуаційні;

• тимчасові (щодо встановлення почеркознавчої давності

рукопису).

Загальні діагностичні завдання мають універсальний характер і

пов’язані зі встановленням найбільш загальних умов письма при виконанні

рукопису в якості самостійної або проміжної мети діагностичного та

ідентифікаційного процесу. Ці завдання включають:

• встановлення факту виконання рукопису у звичайних

(нормальних) або незвичайних умовах письма;

• визначення характеру незвичайності виконання рукопису, тобто

впливу на процес письма тимчасових або постійно діючих збиваючих


333

факторів;

• віднесення тимчасового збиваючого фактора (при встановленні

факту його впливу) до групи природних (не пов’язаних із навмисним

зміненням почерку) або до групи штучних, обумовлених умисним зміненням

почерку виконавцем рукопису;

• визначення приналежності природного збиваючого фактора до

підгрупи внутрішніх або до підгрупи зовнішніх.

Власні діагностичні завдання пов’язані з визначенням:

• незвичайного внутрішнього стану виконавця рукопису:

психофізіологічного — стрес, афект, збудження, гальмування;

патологогічного — психічного, соматичного;

• способу зміни виконавцем рукопису свого почерку: зміна звично

пишучої руки; наслідування буквам друкованої форми, почерку певної особи,

шкільним прописами; навмисна скорописна зміна почерку; письмо з

триманням пишучого приладу на незвичній відстані від вістря тощо.

Класифікаційно-діагностичні завдання спрямовані на встановлення

типологічної (групової) приналежності виконавця рукопису до певного класу

по соціально-демографічним, психологічним та іншим характеристикам,

таким як стать, вік, професія, рівень освіти, національність, характер, схожість

почерку з почерком інших осіб тощо.

Ситуаційно-діагностичні завдання пов’язані зі встановленням

специфіки зовнішньої обстановки виконання рукопису: незвична поза

виконавця, незвичайний пишучий прилад, обмеження зорового контролю,

темрява, письмо в транспорті, що рухається тощо.

Тимчасові діагностичні завдання спрямовані на визначення абсолютної

та відносної (хронологічної) давності почеркових об’єктів, встановлення

одночасного або різночасного виконання рукописів, виявлення дописки тощо.

Актуальними завданнями судово-почеркознавчої діагностики є:

• вдосконалення наукових, експериментальних і методичних основ

судово-почеркознавчої діагностики;

• розробка окремих методик судово-діагностичного дослідження з

урахуванням зміни норм українського пропису, незвичайних умов письма;

• автоматизація вирішення завдань судово-почеркознавчої

діагностики, оформлення результатів дослідження та ін.

Тенденції подальшого розвитку судово-почеркознавчої експертизи

пов’язані з підвищенням її ефективності за наступними напрямками:

• правове та матеріально технічне забезпечення;

• організаційно-управлінська діяльність;

• професійне навчання й підвищення кваліфікації;

• науково-дослідницька робота;


334

• сертифікація і стандартизація;

• автоматизація проведення дослідження.

На сучасному етапі всі вказані напрямки розвитку судового

почеркознавства здійснюютьсяв нашій державі та зі її межами. Вони тісно

пов’язані із загальною тенденцією подальшого розвитку криміналістики та

судової експертизи.


1. Бобовкин, М. В. О систематизации диагностических задач судебно-почерковедческой

экспертизы / М. В. Бобовкин, Н. А. Соловьева // Судебная экспертиза. — 2013. — № 3 (35).

— С. 26–31.

2. Словарь основных терминов судебно-почерковедческой экспертизы / В. Ф. Орлова [и

др.]. — М.: Нефтеотдача, 2003. — 84 с.

3. Горгошидзе Л. Ш. Теоретические основы и методика решения судебно-

почерковедческих задач экспертизы подписей, выполненных у необычных условиях:

автореф. дис.… к.ю.н. / Горгошидзе Л. Ш. — Москва, 1985.

4. Винберг Л., Шваткова М. А. Почерковедческая экспертиза/ под ред. Р. С. Белкина. —

Волгоград, 1977.

5. Манцветова А. И., Мельникова Э. Б., Орлова В. Ф. Теория и практика

криминалистической экспертизы: (Экспертиза почерка). // Труды ВНИИСЭ. — М., 1961.


335

УДК 343.148

Струк І. О., завідувач лабораторії

дослідження об’єктів інформаційних

технологій та інтелектуальної власності

Львівського НДІСЕ МЮ України

Калініченко М. М., провідний науковий


України

ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕР’ЄРІВ ПРИМІЩЕНЬ ЯК ТВОРІВ ДИЗАЙНУ (ДОСВІД

ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКИХ СУДОВИХ ЕКСПЕРТІВ)

EXAMINATION OF BUILDING INTERIORS AS COPYRIGHTED WORKS OF

DESIGN (EXPERIENCE OF NORTH-AMERICAN EXPERTS)

Ключові слова: інтер’єр, твір дизайну, судова експертиза, авторське право.

Ключевые слова: интерьер, произведение дизайна, судебная экспертиза, авторское право.

Keywords: interiors, works of design, court expertise, copyright.

Твори дизайну призначені для надання естетичних якостей товарам

повсякденного вжитку, промисловій продукції та середовищу проживання

людини. У статті 1 Закону України «Про авторське право й суміжні права»

(далі — Закон) до творів образотворчого мистецтва були віднесені твори

художнього дизайну. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про архітектурну

діяльність» архітектурна діяльність передбачає, зокрема, втілення

архітектурного рішення, тобто авторського задуму, щодо просторової,

планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду й інтер’єру

об’єкта архітектури, а також інженерного та іншого забезпечення його

реалізації. Частина твору, яка може використовуватися самостійно (це

стосується, наприклад, дизайну як оформлення твору архітектури),

розглядається й охороняється Законом як твір.

Як зазначає фахівець у сфері захисту об’єктів авторського права

Т. Харебова в статті «Що робити, якщо хтось скопіював архітектурний стиль»:

беручи до уваги досить різноманітний характер робіт дизайнерів і

архітекторів, досить велика кількість результатів їх праці може бути захищена

за допомогою різних правових механізмів. Наприклад, дизайнери та

архітектори можуть захистити елементи інтер’єру в сукупності, які утворюють

певний стиль. Не позбавлені захисту й будови, архітектурні комплекси як такі.

Усе це є об’єктами права інтелектуальної власності, які можуть бути захищені


336

авторським правом або правом промислової власності. Для того щоби

творінню був наданий захист як об’єкту авторського права, воно повинно бути

виражене в об’єктивній формі (рисунок, креслення і т. п.), а також бути

оригінальним, мати творчий характер» [1].

Найбільш деталізований та науково обґрунтований перелік критеріїв

оцінки рівня оригінальності творів архітектури (до яких належать і внутрішній

простір приміщень як твір архітектурного дизайну) міститься в офіційному

документів північноамериканського законодавства під назвою «Акт про

захист авторських прав на твори архітектури» (The Architectural Works

Copyright Protection Act). Хоча даний документ не має юридичної силу в нашій

країні, за відсутності офіційних науково-методичних рекомендацій та методик

проведення досліджень об’єктів внутрішнього дизайну, представлені на його

сторінках принципи визначення оригінальності становлять істотну практичну

цінність та можуть бути розглянуті в процесі дослідження.

Згідно положень «Акту про захист авторських прав на твори

архітектури», об’єктами архітектурного дизайну вважаються споруди,

призначені для перебування людей у їхніх межах. До цього переліку належать

усі приміщення, призначені для людей (а також їхній зовнішній вигляд та

внутрішній простір), включно із такими об’єктами як церви, музеї, театри,

садові павільйони тощо. Об’єкти архітектурного дизайну мають бути

стаціонарними та створеними для постійного або довготривалого

використання. Разом із тим, твори архітектури захищені авторським правом не

лише як збудовані матеріальні об’єкти, але й як будівельні плани, креслення,

схеми дизайну тощо. Оригінальність об’єктів архітектури як творів дизайну

залежить від факторів, які зумовили матеріальну форма об’єкту архітектури.

Існує дві основні категорії творів архітектурного дизайну: оригінальний

дизайн та суто функціональний (не оригінальний) дизайн.

Оригінальний дизайн приміщення — це оригінальна загальна форм та /

або оригінальне розташування окремих елементів дизайну, а також / або

побудова внутрішнього простору об’єкту дизайну, за виключенням окремих

стандартних елементів. Для прикладу, до числа стандартних елементів

належать вікна, двері, підлога, конструкція стелі й дахів будівель та інші

базові елементи, наявність яких у загальній структурі дизайну приміщення

зумовлена функціонально-технічними потребами. Разом із тим, передбачено,

що творчість автора-творця приміщення як об’єкта дизайну нерідко зводиться

до:

1) «особливого (індивідуалізованого, творчого) способу впорядкування

та компонування внутрішнього простору та його окремих елементів, навіть

якщо вони належать до стандартних складових, що призводить до появи

нового й оригінального твору, що підлягає правовій охороні»;


337

2) автор-творець може додати новостворені, оригінальні елементи до

вже існуючих, стандартних складових приміщення як твору дизайну, і

навпаки, додавати окремі стандартні елементи до системи оригінальних

складових;

3) не лише зовнішній вигляд будівель, але й їхній внутрішній простір

(дизайн інтер’єру) може бути оригінальним та підлягає правовій охороні. По

суті це означає, що навіть окремі стандартні елементи, такі як вікна і двері, або

ж типові технічні конфігурації дахів, можуть бути використані для створення

оригінального дизайну шляхом застосування цих елементів у нетиповому,

оригінальному контексті, або ж шляхом зміни їхньої конфігурації та

нестандартного поєднання з іншими, оригінальними частинами дизайну

приміщення [2].

Правова охорона не поширюється на так званий функціональний

дизайн, адже цій категорії бракує оригінальності. Для визначення того, чи є

певний елемент дизайну приміщення, або ж група елементів оригінальними,

або ж суто функціональними, застосовується аналітичний засіб — так званий

«тест на можливість відокремлення» (separability test). У процесі розгляду

потенційно оригінальних елементів приміщення вони характеризуються як

такі, що мають у собі бодай мінімально виражену мистецьку сутність (що є

свідченням оригінальності), і вони можуть існувати відокремлено від

загального дизайну приміщення, зберігаючи цю мистецьку сутність. В

останню чергу слід зазначити, що «Акт про захист авторських прав на твори

архітектури» (The Architectural Works Copyright Protection Act) також містить

принципи визначення фактів використання творів внутрішнього дизайну

приміщень, а саме:

1) чи мали творці (правовласники) об’єкту внутрішнього дизайну

вільний доступ до іншого твору дизайну, який вони могли використати

шляхом відтворення або переробки?

2) чи можна визнати два твори дизайну інтер’єру такими, що є «суттєво

подібними» із погляду пересічного оглядача? Якщо відповідь на два зазначені

вище питання є позитивною, можна вести мову про використання твору

дизайну шляхом відтворення або переробки.

У контексті зазначених вище критеріїв оцінки оригінальності та

ідентифікації фактів можливого використання творів дизайну інтер’єру,

доцільно визначити наступні базові науково-методичні принципи

характеристики оригінальності приміщення як твору дизайну:

1) проведення деталізованого опису найпомітнішим незмінних

(стаціонарних) елементів дизайну згідно наявних у матеріалах справи

фотографій та проектної документації;

2) визначення можливості того, що найпомітніші для пересічного


338

оглядача незмінні (стаціонарні) елементи дизайну (представлені в описовій

частині) мають ознаки творчості, або ж є суто функціональними за

призначенням (позбавленими оригінальності). З цією метою обґрунтувати

можливість їхнього відокремленого існування зі збереженням ознак творчості

(мистецьких ознак).

3) шляхом проведення аналітичного порівняльного дослідження

визначити наявність або відсутність «суттєвої подібності» незмінних

(стаціонарних) елементів (у разі характеристики даного твору дизайну як

оригінального) та найпомітніших для пересічного оглядача (істотних)

стаціонарних елементів.

4) в процесі формулювання висновків дослідження взяти до уваги додаткові

фактори й аргументи, що можуть підтвердити / спростувати оригінальність

твору дизайну, а також вплинути на кінцеві висновки дослідження щодо

використання (способу використання) дизайну порівнюваних об’єктів



1. Харебова Т. Що робити, якщо хтось скопіював архітектурний стиль [Електронний

ресурс]. — Режим доступу: https://sklaw.com.ua/ua/news/532_scho_robiti

_yakscho_htos_skopiyuvav_arhitekturniy_stil_-_rekomendacii/

2. The Architectural Works Copyright Protection Act [Електронний ресурс]. — Режим

доступу: http://sewallspoint.org/wp-content/uploads/2013/11/architecturalworkscopyrightprotection.pdf


339

УДК 343.98

Угровецький О. П., доктор юридичних наук,

доцент, Заслужений юрист України

ДО ПИТАННЯ СУДОВИХ ВИТРАТ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯМ

СУДОВОГО ЕКСПЕРТА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

TO THE QUESTION OF JUDICIAL EXPENSES RELATING TO THE

ENGAGEMENT OF THE JUDICIAL EXPERT IN ADMINISTRATIVE CASE

Питання фінансового забезпечення судово-експертної діяльності в

умовах сьогодення набуває все більшого значення та потребує висвітлення в

різних нормативно-правових актах. Це пов’язане із тим, що відсутність чітко

визначених процедур оплати вартості експертиз та залучення експерта до

судового провадження негативно впливає на термін знаходження справ у

експертних установах і, відповідно, судового розгляду справ, знижує

ефективність діяльності судово-експертних установ і стримує їх розвиток.

Кодекс адміністративного судочинства (далі — КАСУ) регламентує види,

порядок та строки відшкодування судових витрат, їх розподіл тощо. У ст. 132

КАСУ зазначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат,

пов’язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати,

повернення та звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать витрати: на

професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов’язані із

прибуттям до суду; пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів,

експертів та проведенням експертиз; пов’язані з витребуванням доказів,

проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду

справи.

При призначенні експертизи або залученні експерта законодавством

передбачена попередня оплата судових витрат. Так, суд може зобов’язати

учасника справи, який заявив клопотання про призначення експертизи,

залучення експерта, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх

місцезнаходженням, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов’язані з

відповідною процесуальною дією. Якщо клопотання заявили декілька

учасників справи, необхідну грошову суму авансом у рівних частках

сплачують відповідні учасники справи, а у випадках, коли відповідна

процесуальна дія здійснюється з ініціативи суду — учасником (учасниками)

справи, на якого (яких) суд поклав відповідний обов’язок (ст. 136 КАСУ).

У частині 2 статті 136 КАСУ визначено наслідки несвоєчасної оплати

судових витрат — у разі несплати у визначений судом строк відповідних сум


340

авансом суд вправі відхилити клопотання про призначення експертизи,

залучення експерта, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх

місцезнаходженням та ухвалити рішення на підставі інших поданих

учасниками справи доказів або скасувати раніше постановлену ухвалу про

призначення експертизи, залучення експерта, забезпечення, витребування або

огляд доказів за їх місцезнаходженням. Суд, який розглядає справу по суті,

може перерозподілити зазначені в цій статті витрати, оплачені учасником

справи попередньо (авансом), відповідно до правил про розподіл судових

витрат, встановлених КАСУ.

Статтею 137 КАСУ визначається обсяг витрат, пов’язаних із залученням

експертів та проведенням експертиз, порядок їх оплати та наслідки

несвоєчасної сплати. Так, експерт отримує винагороду за виконані роботи

(надані послуги), пов’язані зі справою, якщо це не входить до його службових

обов’язків. У випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) експерта або

проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи

попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь експерта чи експертної

установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл

судових витрат, встановлених КАСУ.

Законодавчо визначено, що розмір витрат на підготовку експертного

висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення експерта

встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 5 ст.

137 КАСУ). Однак, слід зауважити, що прогалиною залишилась форма,

структура та зміст цих договорів та рахунків. Визначення у ч. 6 ст. 137 КАСУ

вимог щодо співмірності витрат зі складністю, обсягом роботи та часом на її

виконання, яке прописує, що розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого

стороною експерта має бути співмірним зі складністю відповідної роботи

(послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання

послуг), прогалини не усуває, як і наступні положення даної статті:

— у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за

клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг)

експерта, які підлягають розподілу між сторонами;

— обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону,

яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату робіт (послуг)

експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАСУ при вирішенні питання про розподіл судових

витрат на проведення експертизи чи залучення експерта суд враховує:

— чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

— чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета

спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення

вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;


341

— поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до

затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно

необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення

стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

— дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли

відповідно до закону досудове вирішення спору є обов’язковим) та щодо

врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду

справи, на якій такі дії вчинялись.

Стаття також визначає підстави розподілу судових витрат, а саме:

— при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних

повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті

відповідно до положень КАСУ, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань

суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо

відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа;

— при задоволенні позову суб’єкта владних повноважень із відповідача

стягуються виключно судові витрати суб’єкта владних повноважень, пов’язані

із залученням свідків та проведенням експертиз;

— при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на

обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При

цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між

сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу

адвоката та сплату судового збору;

— при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових

витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог,

суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат,

сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від

обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат;

— у разі відмови в задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати

судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття

провадження в справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються

за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку,

встановленому Кабінетом Міністрів України;

— якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати

судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що

їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша

частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним

бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються

за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

— у випадку зловживання стороною чи її представником


342

процесуальними правами або якщо спір виник унаслідок неправильних дій

сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або

частково незалежно від результатів вирішення спору;

— у разі закриття провадження в справі або залишення позову без

розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити

вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних із розглядом

справи.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи

адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або

ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Вимоги щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у

зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих

сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), про що міститься норма в ст.

139 КАСУ. У якій також зауважується, що такі докази подаються до закінчення

судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду

за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це

відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних

доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Особливості рішення щодо судових витрат містяться в статті 143 КАСУ,

у якій прописано, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні,

постанові або ухвалі. При цьому експерти можуть оскаржити судове рішення

щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів. Однак, якщо сторона

з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати

докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за

заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може

вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті

позовних вимог.

Особливістю є те, що для вирішення питання про судові витрати суд

призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п’ятнадцяти днів із дня

ухвалення рішення по суті позовних вимог, або виносить додаткове рішення

якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у

справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових

витрат. У випадку постановлення ухвали про закриття провадження в справі,

залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову

у зв’язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат

не пізніше десяти днів із дня ухвалення відповідного судового рішення, за

умови подання учасником справи відповідної заяви й доказів, які

підтверджують розмір судових витрат.


343

УДК 347.948.2

Холодова О. Ю., кандидат технічних

наук, доцент, ст. науковий співробітник




ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ТОВАРОЗНАВЧИХ ЕКСПЕРТИЗ З

УРАХУВАННЯМ РЕТРОСПЕКТИВНОСТІ ОЦІНКИ

PECULIARITIES OF CONDUCTING COMMODITY EXAMINATIONS TAKING

INTO ACCOUNT THE RETROSPECTIVE ASSESSMENT

Ключові слова: індекс цін виробників промислової продукції, індекси-дефілятори.

Ключевые слова: индекс цен производителей промышленной продукции, индексы-

дефиляторы.

Keywords: index of prices of industrial producers, indexes-deflators.

Суттєві соціально-економічні перетворення в Україні супроводжуються

криміналізацією суспільства та підйомом рівня злочинності. Стрімкий

розвиток науково-технічного прогресу та економіки ставить перед

судочинством завдання, які спонукають для визначення фактичних даних

залучати експертів, що мають спеціальні знання в певних галузях науки,

техніки та/або виробництва.

Доречно зазначити, що специфічність експертної діяльності полягає в

тому, що цей процес включає як науковий, так і практичний аспекти пізнання.

Експертне дослідження потребує наукової формалізації процедури пошуку

правильного вирішення поставленого перед експертом завдання. Ґрунтується

як на знанні загальних законів, категорій і специфічних особливостей

відображення матеріального світу, так і на вузькопрофесійних знаннях

обізнаної особи, які використовуються в процесі експертного дослідження.

Вирішення завдання щодо визначення вартості товарів обумовлює

необхідність товарознавчої експертизи товарів. Тому що вартість товару

зможе адекватно оцінити лише експерт-товарознавець.

Аналіз щорічних звітних даних свідчить, що кількість товарознавчих

експертиз у періоді з 2013 — 2019 років зростає. Для прикладу, у

Дніпропетровському науково-дослідному інституті судових експертиз

Міністерства юстиції України у 2013 році виконано 133 товарознавчі

експертизи, у 2014 році — 443 експертизи, у 2015 році — 2827 експертиз, у

2016 році — 2787 експертиз, у 2017 році — 2327 експертиз, у 2018 році —


344

2478 експертиз.

В умовах ринкових економічних відносин експерти-товарознавці для

оцінки об’єктів дослідження застосовують ціни можливої реалізації товарів в

Україні, базуючись на інформації в прайс-листах, бізнес-інформ, приватних

фірмових прайс-листах, каталогах, калькуляціях підприємств-виробників, а

також на інформації торговельних центрів і ринків, мережі Інтернет.

Експерт самостійно шукає інформаційні джерела (пов’язані з об’єктом

оцінки, у тому числі ті, що стосуються тенденцій на ринку схожого майна, та

угоди щодо такого майна, які використовують при застосуванні порівняльного

підходу, тощо).

Зазвичай, органом, який призначив експертизу (залучив експерта)

зазначається, станом на який час належить вирішувати поставлене питання

щодо вартості товару (майна). Методологія в будь-якій науці, у тому числі й

експертній, має світоглядне значення, оскільки виступає як засіб наукового

аналізу свого предмета.

Експертна практика свідчить, що дата оцінки, як правило, є більш

пізньою (віддаленішою в минуле), ніж дата завершення складання звіту

(висновку). Більше того, чинне законодавство не містить будь-яких заборон

щодо визначення вартості майна на будь-яку з минулих дат. Як наслідок,

оцінка по своїй суті є апріорі «ретроспективною», оскільки проводиться на ту

чи іншу «минулу дату оцінки». Рівень же «ретроспективності» кожної

конкретної оцінки визначається часовим інтервалом, на який рознесені між

собою конкретні дата оцінки та дата завершення складання звіту (висновку).

Чим більшим є цей інтервал (день, тиждень, місяць, півріччя, рік, декілька

років тощо), тим більш «ретроспективною» є дана оцінка.

Одним із найпоширеніших методичних підходів, що використовуються

при визначенні ринкової вартості досліджуваних об’єктів оцінки в ході даної

оцінки майна, є порівняльний підхід (метод «аналогів продажів» та метод

«масової оцінки») з врахуванням індексів коригування (індексів-дефляторів).

Індекс цін виробників промислової продукції є показником зміни цін у

часі у сфері промислового виробництва. Індекс цін виробників промислової

продукції дозволяє відслідковувати та визначати тенденції змін цін як за

видами економічної діяльності, так і виробництві конкретної продукції. Він

використовується при створенні інформаційної бази для прогнозування й

управління процесами ціноутворення в промисловості, перерахунку

показників системи національних рахунків у постійні ціни та забезпечує

можливість проведення міжнародних співставлень.

Таким чином, процеси глибокої трансформації економіки України

пов’язані з постійним розвитком нових уніфікованих та ефективних схем руху

капіталів, та обумовлюють необхідність розробки й оновлення методичних


345

рекомендацій та методик для забезпечення належного виконання

товарознавчих експертиз.


1. Т. М. Артюх — Методологічні проблеми товарознавчої експертизи коштовностей

[Електронний ресурс] / Т. М. Артюх, В. В. Індутний — Режим доступу до ресурсу:

http://enuftir.nuft.edu.ua/jspui/bitstream/12345 6789/5716/1/18.pdf.

2. І. А. Петрова — Особливості визначення експертом-товарознавцем вартості товарів в

умовах ринкових відносин / І. А. Петрова // Науковий вісник Львівського державного

університету внутрішніх справ. — 2011. — № 4. — С. 359—368.

3. О. В. Павленко — Методичні рекомендації щодо дослідження непродовольчих

товарів із метою визначення їх вартості: метод. рек. / Мінюст України, КНДІСЕ;

[О.В.Павленко, О. О. Желавська та ін.]. — 2009. — 91 с.

4. А. І. Лозовий — Методика визначення вартості майна: наук.-метод. вид. /

А. І. Лозовий, О. С. Донцова та ін. — Х.: ХНДІСЕ, СПДФО Данюк Л. І., 2004р., 112 с.


346

УДК 343.148.5

Хомутенко В. П., к. е. н., професор

кафедри фінансів, старший науковий

співробітник Одеського науково-


МЮ України

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ СУДОВОЇ

ЕКОНОМІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

THEORETICAL APPROACHES TO EVALUATION OF EFFICIENCY OF

FORENSIC ECONOMIC EXPERTISE

Ключові слова: ефективність судової експертизи,економічний, науковий та соціальний

ефекти.

Ключевые слова: эффективность судебной экспертизы, экономический, научный и

социальный эффекты.

Keywords: effectiveness of forensic examination, economic, scientific and social effects

В України зростає роль судової експертизи як важливого інструменту

правосуддя, необхідного для правильного вирішення справи, як на етапі

розслідування, так і під час розгляду в суді. Разом з тим, сучасний стан

боротьби з економічними правопорушеннями потребує підвищення

ефективності експертної роботи, зокрема удосконалення методології судово-

експертних досліджень, розробки експертних методик відповідно до

міжнародних стандартів, підвищення достовірності та обґрунтованості

експертних висновків.

На сьогодні у теорії експертології відсутня цілісна концепція оцінки

ефективності судово-експертної діяльності та не в повній мірі розроблено та

систематизовано відповідний понятійний апарат «ефективності судової

експертизи», не сформовані теоретичні та нормативні критерії, індикатори та

показники для оцінки її ефективності в цілому і зокрема судової економічної


Слід зазначити, що термін «ефективність» походить від латинського

(від латин. efectus ) «ефект», який у перекладі буквально означає

результативність, дієвість, продуктивність тощо. Найбільш розповсюджене

тлумачення в економічній літературі терміну «ефективність», що це

економічна категорія, яка відображає співвідношення між одержаними

результатами та витраченими на їх досягнення ресурсами [1,2,3,4]. В

юридичній літературі ефективність розглядається - як ступінь досягнення

мети правових приписів [5], або - як ступінь досягнення мети закону при


347

максимальній економії матеріальних ресурсів, енергії, часу [6].

Стосовно поняття ефективності судової експертизи, то ми поділяємо

думку науковця Панченко І.А., що під ефективністю судової експертизи слід

розуміти «відповідність досягнутих в процесі її здійснення результатів

поставленим завданням (встановленим вимогам до порядку проведення

експертизи та узагальнення результатів) та затратам на її проведення» [7].

Надане науковцем визначення ефективності судової експертизи дозволяє

розкрити причинно-наслідкові зв’язки між результатом (ефектом) та

витратами, що забезпечили його отримання та виміряти її шляхом порівняння

отриманого ефекту з витратами понесеними на його отримання.

Ми поділяємо погляди науковців Панченко І.А. та Романова С.Р. [7,8],

що для оцінки ефективність судово-економічної експертизи важливим є

отримання економічного ефекту, якій полягає в тому, що за результатами

розгляду судових справ з використання процесуального джерела доказів -

висновку судового експерта-економіста, забезпечується повернення коштів,

використаних не за цільовим призначенням до державного бюджету або

суб’єктам господарювання.

Однак, з визначенням ними поняття «соціального ефекту», який на їх

думку, «полягає в тому, що за результатами експертизи на основі винесених

вироків до суб’єктів, що допустили порушення законодавства застосовуються

каральні заходи» [7,8], ми не згодні.

На наш погляд, соціальній ефект судової економічної експертизи

полягає в задоволені суспільних інтересів у справедливому та законному

судочинстві, з метою захисту майнових прав і інтересів фізичних осіб,

юридичних осіб та держави, шляхом забезпечення правосуддя процесуальним

джерелом доказів, що є результатом застосування експертами до інших

джерел інформації відповідних фахових (спеціальних) знань, наукових засобів

і методів.

Науковий ефект судово-економічної експертизи характеризується

одержанням нових наукових знань та втіленням їх в практику, шляхом

розробок та впровадження методик проведення судово-економічних експертиз

нових об'єктів досліджень, підготовка наукових статей, монографій та

підручників.

Доцільно зазначити, до сьогодні відбуваються дискусії щодо

визначення показників ефективності судової експертизи. Тому напрямками

подальшого нашого дослідження буде визначення та обґрунтування

показників економічної, соціальної та наукової ефективності судової

економічної експертизи.


1. Череп А. В. Ефективність як економічна категорія. Ефективна економіка № 1, 2013.


348

URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1727 (дата звернення: 15.05.2019).

2. Мочерний С. В. Основи економічних знань. Київ : Академія, 2000р. 303 с.

3. Ященко О. І., Романюк О.І. Економічні та соціальні аспекти оцінки ефективності.

Науковий вісник НЛТУ України. 2008. Вип. 18.6. С. 237-238

4. Гупало А. О. Визначення змісту понять: «ефект», «ефективність» та

«результативність». Международная научно-практическая Интернет-конференция

«Проблемы формирования новой экономики ХХI века» (21-22 декабря 2012г.) URL :

http://www.confcontact.com/ 20121221/3_gupalo. htm (дата звернення: 20.05.2019).

5. Самощенко Н. С., Никитинский В.О. О понятии эффективности правовых наук.

Ученые записки. М.; ВНИИСЗ, выл. 12. 1969. С. 19-24.

6. Михайленко О., Пасечко 3. Про роль прокуратури у підвищенні ефективності

координації діяльності щодо боротьби зі злочинністю. Вісник прокуратури. № 5(83). 2008.

С. 37-44.

7. Панченко І. А. Підходи до оцінки судово-бухгалтерської експертизи : сучасний стан

та напрями удосконалення. Міжнародний збірник наукових праць. 2013. Випуск 1 (10).

С. 227-239.

8. Романів С.Р., Голяш І.Д. Економічна експертиза: її сутність і роль у сфері контролю.

Матеріали ІІI Міжнародної науково-практичної конференції «Наукові економічні

дослідження : теорії та пропозиції». Запоріжжя. 2016. С. 76–78..



Вісник ОНДІСЕ

Науково-практичне видання

ISSN 2522-9656

Випуск 5

Вісник -...

Documents