УКРАЇНА ЄВРОПА

СВІТ

UKRAINE EUROPE WORLD

Міжнародний збірник наукових праць

Серія: Історія, міжнародні відносини

The International Collection of Scientific Works

Series: History, International Relations

Ministry of Education and Science of Ukraine Ternopil Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical University

UKRAINE EUROPE WORLD

The International

Collection of Scientific Works Series: History, International Relations

Founded in 2008

Issue 5 In Two Parts

Ukraine–Europe–World: The Historical-and-political

and Humanitarian Aspects of Development

The International Collection of Scientific Works in Honour of Professor M. M. Alexiyevets

Part 2

Ternopil – 2011

Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

УКРАЇНА ЄВРОПА СВІТ

Міжнародний

збірник наукових праць Серія: Історія, міжнародні відносини

Заснований 2008 р.

Випуск 5

У двох частинах

Україна–Європа–Світ: історико-політичні та гуманітарні

аспекти розвитку

Міжнародний збірник наукових праць на пошану проф. М. М. Алексієвця

Частина 2

Тернопіль – 2011

Ukraine–Europe–World. The International Collection of Scientific Works. Series: History, International Relations / Editor-in-chief L. M. Alexiyevets. – Ternopil: Publishing House of Ternopil V. Hnatyuk National Pedagogical University, 2011. – Is. 5. In two parts: Ukraine–Europe–World: The Historical-and-political and Humanitarian Aspects of Development / The International Collection of Scientific Works in honour of Professor M. M. Alexiyevets. – Part 2. – 336 p.

Confirmed to be published by the Scientific Council of Ternopil Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical

University, Record of proceedings № 3 (November 23, 2010).

Editorial Advisory Board:

Yu. M. Alexeyev, Doctor of History, Professor, Kyiv Slavonic Studies University, L. M. Alexiyevets, Doctor of History, Professor, Ternopil Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical University (editor-in-chief), M. M. Alexiyevets, Doctor of History, Professor, Ternopil Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical University, M. V. Barmak, Doctor of History, Professor, Ternopil Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical University, V. Bonusyak, Doctor (habilitated) of History, Professor, Zheshov University, Polish Republic, S. V. Vidnyanskyi, Doctor of History, Professor, Institute of History of Ukraine of the NAS of Ukraine, R. Drozd, Doctor (habilitated) of History, Professor, Pomorsk Academy, Polish Republic, I. S. Zulyak, Doctor of History, Professor, Ternopil Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical University, V. P. Kravets, Doctor of Pedagogy, Professor, Member of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine (NAPS of Ukraine), Ternopil Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical University, A. I. Kudryachenko, Doctor of History, Professor, Institute of European Researches of the NAS of Ukraine, M. R. Lytvyn, Doctor of History, Professor, Ivan Krypyakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Yu. I. Makar, Doctor of History, Professor, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, V. Yu. Melnychenko, Doctor of History, Member of PSA of Ukraine, Ukrainian Cultural Center in Moskow, Russian Federation, O. A. Udod, Doctor of History, Professor, Institute of Innovative Technologies and Education, Ministry of Education and Science of Ukraine, I. O. Fedoriv, Candidate of History, assistant professor, Ternopil Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical University (executive secretary), V. I. Yarovyi, Doctor of History, Professor, Kyiv Taras Shevchenko National University.

Reviewers: O. A. Udod, Doctor of History, Professor K. K. Kondratyuk, Doctor of History, Professor A. I. Sych, Doctor of History, Professor

The International Collection of Scientific Works is devoted to a well-known Ukrainian scientist, PhD in History, Professor, Honoured Educator of Ukraine, Public Figure, and Pedagogue M. M. Alexiyevets in connection with His Anniversary. It elucidates the Ukrainian outstanding historian’s life and activity, his works in such an important area of studies in History as World History as well as in the investigation of the methodological and conceptual foundations of the scientific research works.

The proposed publication presents the papers of Professor’s students and his colleague-historians on current problems in the History of foreign countries, foreign political and International Relations, Ukraine’s role in the World context, Methodology, Source Study, Historiography, Historical Biography Study, as well as the History of the Ukrainian and Foreign Culture, Education and Science and reviews.

The journal will be useful for scientists, university teachers, school teachers, students and pupils, diplomats and politicians and everybody interested in history of foreign countries and of Ukraine in the world context.

International Collection of Scientific Works articles of “Ukraine–Europe–World” is registered by the Higher Certificatory Commission of Ukraine as professional edition on speciality

“Historical sciences”. The Decree № 1–05/2, March 10, 2010 (Bulletin of the Higher Certificatory Commission of Ukraine. – No. 4 (126). – 2010. – P. 10).

The publishing board publishes the materials, not always sharing the authors’ views.

Editorial Board Address: Ternopil Volodymyr Hnatyuk 1a, Hromnytsky St., National Pedagogical Ternopil, Ukraine, 46027. University Tel. (0352) 53-59-01

Україна–Європа–Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини / Гол. ред. Л. М. Алексієвець. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. – Вип. 5. У 2 ч.: Україна–Європа–Світ: історико-політичні та гуманітарні аспекти розвитку / Міжнародний збірник наукових праць на пошану проф. М. М. Алексієвця. – Ч. 2. – 336 с.

Затверджено до друку Вченою радою Тернопільського національного педагогічного

університету імені Володимира Гнатюка, Протокол № 3 від 23.11.2010 р.

Редакційна колегія:

Ю. М. Алексєєв, доктор історичних наук, професор, Київський славістичний університет, Л. М. Алексієвець, доктор історичних наук, професор, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка (головний редактор), М. М. Алексієвець, доктор історичних наук, професор, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, М. В. Бармак, доктор історичних наук, професор, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, В. Бонусяк, доктор (габілітований) історичних наук, професор, Жешовський університет, Республіка Польща, С. В. Віднянський, доктор історичних наук, професор, Інститут історії України НАН України, Р. Дрозд, доктор (габілітований) історичних наук, професор, Поморська академія, Республіка Польща, І. С. Зуляк, доктор історичних наук, професор, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, В. П. Кравець, доктор педагогічних наук, професор, Дійсний член НАПН України, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, А. І. Кудряченко, доктор історичних наук, професор, Інститут європейських досліджень НАН України, М. Р. Литвин, доктор історичних наук, професор, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, Ю. І. Макар, доктор історичних наук, професор, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, В. Ю. Мельниченко, доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України, Культурний центр України в Москві, Російська Федерація, О. А. Удод, доктор історичних наук, професор, Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, І. О. Федорів, кандидат історичних наук, доцент, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка (відповідальний секретар), В. І. Яровий, доктор історичних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Рецензенти: О. А. Удод, доктор історичних наук, професор

К. К. Кондратюк, доктор історичних наук, професор О. І. Сич, доктор історичних наук, професор

Міжнародний збірник наукових праць присвячено відомому українському вченому, док-

тору історичних наук, професору, заслуженому працівнику освіти України, громадському дія-чу, педагогу Миколі Мироновичу Алексієвцю у зв’язку з ювілеєм. Висвітлюється життєвий і творчий шлях знаного історика в Україні, його доробок в такому важливому напрямку істо-ричних студій як всесвітня історія, а також у дослідженні концептуально-методологічних і методичних основ наукових досліджень.

У запропонованому виданні друкуються праці учнів ювіляра, колег-істориків з актуаль-них проблем історії зарубіжних країн, зовнішньої політики і міжнародних відносин, місця й ролі України у світовому контексті, методології, джерелознавства, історіографії, історич-ної біографістики, а також української і зарубіжної культури та освіти, рецензії та огляди.

Для науковців, викладачів, учителів, студентів й учнів, дипломатів, політиків, усіх, хто цікавиться історією зарубіжних країн та України у всесвітньоісторичному контексті.

Міжнародний збірник наукових праць “Україна–Європа–Світ” зареєстровано

Вищою атестаційною комісією України як фахове видання із спеціальностей “Історичні науки”. Рішення від 10.03.2010 р. № 1–05/2 (Бюлетень Вищої атестаційної комісії України. – № 4 (126). – 2010. – С. 10).

Редколегія публікує матеріали, не завжди поділяючи погляди їх авторів.

Адреса редакції “УЄС”: 1а, вул. Громницького, Тернопіль, Україна, 46027. Тел. (0352) 53–59–01

© Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Україна–Європа–Світ 6

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

ЖИТТЯ ЯК ПОЄДНУЮЧА НИТЬ

аме так розглядав свій шлях один із лауреатів Нобелівської премії, поєднуючи цією ниттю Україну з Францією, скромний світ емігранта зі світом надсучасної науки, тією, поміж тисячами ідей, справ і потреб, яка йде вздовж життя так, щоб

ніколи не втрачалася ціль. Символічно, що йому присвятив статтю Микола Миронович. Життя історика, як і кожної людини – нить, що поєднує минуле і майбутнє. З осягнутою

відповідальністю. ...Час кожному відводить 24 години на добу, пори року змінюють одна одну, складаючи

природній цикл, сонце сходить на сході, й заходить на заході. Та усе частіше помічаємо, що Земля рухається швидше?, а літо стає спекотніше. На новому витку історик намагається осягнути, що відбувається, спираючись на минуле – фундамент сьогодення. 2-а частина збірника до ювілею Миколи Мироновича Алексієвця – дивовижної Людини, Вченого, Організатора, вміщує новітні розробки українських дослідників щодо цілого кола питань, які знайдуть відгук, спонукатимуть до осмислення й наукового діалогу, стануть новою точкою відліку для фахівця і любителя.

Спрямування статей випливає зі сфери наукових зацікавлень професора-всесвітника. Поряд з тим, що є автором, рецензентом низки монографій, підручників, посібників, Микола Алексієвець – засновник і упродовж тривалого часу редактор ряду видань, зокрема “Сторінки літопису”, “Наукові записки ТНПУ імені В. Гнатюка. Серія: історія”, ін., завжди тримає у фокусі погляду події внутрішнього та міжнародного життя, добре ознайомлений зі станом сучасних наукових історичних досліджень в Україні й зарубіжжі, має чудове відчуття потрібного і своєчасного.

Сьогодні дякуємо нашим авторам, які поєднані з ювіляром, усім, хто причетний до підготовки часопису. Спасибі кажемо Миколі Мироновичу – за довіру, виявлену нам, й те, що зробив реальністю світ історії і науки. Згадуються слова Альфреда Нобеля: “Якщо бодай одна з тисяч моїх ідей послугувала добру, я задоволений”. Задуми Миколи Мироновича, є саме такими, – ті, що здійснені, які у процесі реалізації, і наступні.

Мрії ж про завтра – мрії про майбутнє. А це ціле життя! У якому усі ми поєднані невидимими зв’язками. Читайте, розмірковуйте, знаходьте!

Леся Алексієвець

Батькам, усім, чиї любов і дружба були супутниками, тим, хто обрав шлях історика.

Досягнення людського духу виводять з масштабів часу і простору, та опертя – у національній традиції, щедрій на добро українській землі.

Микола Алексієвець

С

Збірник наукових праць 7

ЗМІСТ

Л е с я А л е к с і є в е ц ь . Життя як поєднуюча нить ........................................................ 6

СТУДІЇ О л е к с а н д р У д о д , М и х а й л о Ю р і й . Цивілізаційний вимір України

між Сходом і Заходом ........................................................................................................ 12 Г е о р г і й К о ж о л я н к о . Політичний русинізм і політичне русинство в

західноукраїнському реґіоні: історія та сучасні тенденції ............................................... 30 В а с и л ь Б о т у ш а н с ь к и й . Антиалкогольний рух на Буковині

у 70-х рр. ХІХ – на початку ХХ ст..................................................................................... 39 Т е т я н а Г о н т а р . Депортація українців з Польщі в історичній свідомості

суспільства.......................................................................................................................... 51 Ю л і я Б о д н а р ч у к . Прояви правового нігілізму в УРСР у сфері

оподаткування на прикладі осіб, депортованих із Польщі у 1944–1946 рр. .................... 56 С е р г і й Б о н д а р е н к о . Роль Народного руху України у розвитку

міжнаціональних відносин................................................................................................. 62

УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН О л е к с а н д р Д о б р ж а н с ь к и й . Західноукраїнські землі в

зовнішньополітичних планах панславістських організацій Росії на початку ХХ ст....... 76 М и к о л а Л и т в и н . “Чудо” під Варшавою чи Замостям?......................................... 81 Л е о н і д З а ш к і л ь н я к . Українсько-польські стосунки на Волині і в Галичині

в 1939–1944 роках: міжнаціональний конфлікт чи неоголошена війна? ......................... 89 І г о р І л ь ю ш и н . Польська проблема в державотворчій діяльності ОУН та

спроби українсько-польського порозуміння в 1940–1941 рр. .......................................... 96 J u r i j M a k a r . Poparcie przez Polską dążeń eurointegracyjnych Ukrainy ..................... 106 Ю р і й А л е к с є є в . Особливості сучасної етнополітики України в контексті

євроінтеграційних проблем.............................................................................................. 115 А л л а К и р и д о н . Українсько-польські відносини: “нова ера” співпраці ................ 128

ПРОБЛЕМИ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ С е р г і й Т р о я н . Гельголанд-Занзібарський договір 1890 р. і німецьке

суспільство ....................................................................................................................... 136 Ю р и й О с и к . Украинцы в движении сопротивления сталинской репрессивной

политике на территории Казахстана................................................................................ 144 М и к о л а А л е к с і є в е ц ь , О к с а н а П а р н е т а . Український вектор

у східній політиці Другої Речі Посполитої. Інкорпорація Східної Галичини та полонізація українців краю .............................................................................................. 155

Л е с я А л е к с і є в е ц ь , І н н а К в а т и р а . Основні тенденції відбудови та розвитку промисловості Другої Речі Посполитої (1918–1939 рр.) ............................ 171

УКРАЇНСЬКА І ЗАРУБІЖНА БІОГРАФІСТИКА

В а с и л ь Б а л у х . Лоренцо Валла – видатний представник епохи відродження ...... 179 С т е ф а н і я Б а ж е н о в а . Історико-краєзнавчі аспекти творчості

Ю. І. Крашевського .......................................................................................................... 188 В і т а л і й П е р е д е р к о . Еміграційний період громадсько-політичної

діяльності В. Бобринського ............................................................................................. 198 І н н а Ч у й к о . Економічні погляди Євгена Олесницького ......................................... 204

Україна–Європа–Світ 8

М а р і я А л е к с і є в е ц ь , Л е с я А л е к с і є в е ц ь , М и к о л а А л е к с і є в е ц ь . Георгій Шарпак: видатний внесок у розвиток світової науки ................................................................................................................... 209

ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ

О к с а н а Г о м о т ю к . Розвиток наукових знань про Україну та українців у контексті історіографії (90-і рр. ХІХ – перша третина ХХ ст.) ..................................... 215

В а л е н т и н а Б е з д р а б к о . Західноєвропейські студіювання документа в ХІХ ст.: постскриптум середніх віків і переддень новітнього часу ............................... 224

ІСТОРІОГРАФІЯ І ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО

П е т р о Б р и ц ь к и й . Україна та український народ у поглядах англійських учених-мандрівників (ХVIII–ХІХ ст.) ............................................................................. 234

Л е в Б а ж е н о в . Життя і діяльність графа Ігнація Мархоцького в українській і польській художній літературі та історіографії ХІХ – початку ХХІ ст. ...................... 241

В о л о д и м и р В е л и к о ч и й . Українська історіографія суспільно-політичних процесів у Галичині 1914–1919 рр.: загальні штрихи до колективного портрету......... 248

О л ь г а Н а д и р о в а . Історіографія проблеми збереження культурної спадщини Франції.............................................................................................................................. 259

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ І ЗАРУБІЖНОЇ КУЛЬТУРИ, ОСВІТИ І НАУКИ

В а д и м О р е х о в с ь к и й . Російська православна церква та ідея “третього Риму” ................................................................................................................................ 269

С т е п а н К а ч а р а б а . Суспільна опіка греко-католицької церкви над українською еміграцією у Боснії та Герцеговині (кінець ХIХ – початок ХХ ст.) ......... 275

Е л л а Б и с т р и ц ь к а . Уніоністичні проекти Ватикану першої чверті ХХ ст. та їх сприйняття урядовими колами в Росії......................................................................... 282

ПРАЦІ МОЛОДИХ НАУКОВЦІВ

С в і т л а н а К о с я к . Німецький колоніально-товариський рух: початковий етап (1842–1882 рр.) ................................................................................................................. 290

Ю р і й Ф а р т у ш н я к . Роль спеціальної освіти у вирощенні цукрових буряків в Подільській губернії (XIX – початок ХХ ст.) ................................................................. 295

Ю л і я Б а с н я к . Європейська політика безпеки і оборони та співпраця з НАТО .... 304 Ш а х л а Г а х р а м а н о в а . Косово у балканській та європейській політиці

США ................................................................................................................................. 310

РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ Я р о с л а в С е к о . Заклинання зміїв минулого (Рецензія-есе). Ільюшин І.

Українська Повстанська Армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні (1939–1945 рр.) / І. Ільюшин. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2009. – 399 с. ................................................................................................................................. 316

Г е о р г і й К о ж о л я н к о , І р и н а Г у т к о в с ь к а . Політизація етнічності: етнічні та політичні процеси у сучасному канадському суспільстві. Лупул Т. Я. Політизація етнічності як інституційний фактор сучасного процесу канадського націєтворення: монографія / Т. Лупул. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т., 2010. – 456 с. ........................................................................................................... 321

Збірник наукових праць 9

NOTA BENE: МОВОЮ ОРИГІНАЛУ Із книги Ф р а с а З . Демократи у політичному житті Галичини 1848–1873 років /

Збігнєв Фрас; [наук. ред. Олексій Сухий, Ростислав Жирелік; спогади]; [пер. з пол. Ю. Б. Родик, Ю. І. Сагата, О. М. Сухий]. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 334 с. ............................................................................................. 325

Україна–Європа–Світ: історико-політичні та гуманітарні аспекти розвитку.

Міжнародний науково-дослідницький проект................................................................ 330 Відомості про авторів ............................................................................................................. 332 До уваги авторів ...................................................................................................................... 335

Україна–Європа–Світ 10

CONTENTS

L e s y a A l e x i y e v e t s . Life as combining filament......................................................... 6

ARTICLES O l e x a n d r U d o d , M y k h a y l o Y u r i y . The civilizational dimension of

Ukraine: its position between East and West......................................................................... 12 G e o r g i y K o j o l i a n k o . Political rusynizm and political rusinstvo in Western

Ukraine: history and contemporary tendency........................................................................ 30 V a s y l B o t u s h a n s k y i . Prohibitionist movement at Bukovyna in 1870s and at

the beginning of 20th century ............................................................................................... 39 T e t y a n a H o n t a r . The deportation of Ukrainians from Poland in historical

consciousness ....................................................................................................................... 51 Y u l i y a B o d n a r c h u k . Manifestations of legal nihilism in the USSR in taxation

at the example of people deported from Poland in the 1944–1946......................................... 56 S e r h i y B o n d a r e n k o . The role of people's movement of Ukraine in the

international relations development ...................................................................................... 62

UKRAINE IN THE SYSTEM OF INTERNATIONAL RELATIONS A l e x a n d e r D o b r z h a n s k y . West-Ukrainian lands in the foreign policy plans

panslavonic in Russia in the early XX century...................................................................... 76 M y k o l a L y t v y n . Is there a “miracle” under Warsaw or Zamostya? ............................. 81 L e o n i d Z a s h k i l n y a k . Ukrainian-Polish relation in Volyn and Galychyna

1939–1944: conflict between nations or no declared war? .................................................... 89 I g o r I l y u s h y n . Political thought of OUN concerning the Polish problem and the

attempts at political settlement of Ukrainian-Polish nationality conflict in 1940–1941.......... 96 Y u r i y M a k a r . Support Poland intentions of Ukraine................................................... 106 Y u r i y A l e k s e e v . Feature of modern ethnopolicy of Ukraine is in context of

eurointegration processes.................................................................................................... 115 A l l a K y r y d o n . The Ukrainian-Polish relations: a “new era” of cooperation................ 128

PROBLEMS OF THE WORLD HISTORY S e r h i y T r o y a n . Helgoland-Zanzibar treaty of 1890 and German society .................. 136 Y u r i y O s i k . Ukrainians in the resistance of Stalin’s repressive policies in Kazakhstan.... 144 M y k o l a A l e x i e v e t s , O k s a n a P a r n e t a . The Ukrainian vector in the

east policy of the second Polish Republic. Incorporation of Eastern Galicia and polonization of the local ukrainians .................................................................................... 155

L e s y a A l e x i y e v e t s , I n n a K v a t y r a . The main trends of industry development and reconstruction of Rich Pospolyta II (1918–1939) .................................... 171

UKRAINIAN AND FOREIGN BIOGRAPHY STUDIES

V a s y l B a l u h . Lorenzo Valle – outstanding representative of Renaissance................... 179 S t e p h a n i y a B a z h e n o v a . Historical and regional aspects of creation

Y. I. Krashevski.................................................................................................................. 188 V i t a l i y P e r e d e r k o . The emigration period of life and activities of V. Bobrynsky... 198 I n n a C h u y k o . Economics views of Evgeniy Olesnytskyy........................................... 204 M a r i y a A l e x i y e v e t s , L e s y a A l e x i y e v e t s ,

M y k o l a A l e x i y e v e t s . Heorhiy Sharpak: prominent contribution in the development of World science............................................................................................ 209

Збірник наукових праць 11

PROBLEMS OF METHODOLOGY STUDIES O k s a n a H o m o t y u k . Establishing and confirmation the scientific grounds of

science about Ukraine and about Ukrainians (the 90-s of the 19th century – the one third of the 20th century) ............................................................................................................ 215

V a l e n t y n a B e z d r a b k o . Western European document studies in the XIX century: post-scriptum of the middle ages and threshold of the common era .............. 224

HISTORIOGRAPHY AND SOURCE STUDIES

P e t r o B r y t s k y y . Ukraine and Ukrainian people in the views English scientist-travelers (XVIII–XIX)........................................................................................................ 234

L e v B a z h e n o v . Life and activity of count Ignaciya Markhockogo in Ukrainian and Polish artistic literature and Historiography XIX – to beginning of XXI age....................... 241

V o l o d y m y r V e l y k o c h y y . Ukrainian Historiography of social and political processes in Galychyna 1914–1919 biennium: the general lines of a collective portrait ...... 248

O l h a N a d y r o v a . Historiography of heritage protection in France ............................. 259

HISTORY OF UKRAINIAN AND WORLD CULTURE, SCIENCE AND EDUCATION

V a d y m O r e x o v s k i y . The Russian Orthodox Church and the idea of the “Third Rome”.. 269 S t e p a n K a c h a r a b a . Social care Greek Catholic Church emigration of Ukrainian

in Bosnia and Herzegovina (the end of XIX – beginning XX century) ................................ 275 E l l a B y s t r y t s k a . Unionist projects of Vatican in the first quarter of the 20th

century and their perception by government circles in Russia ............................................. 282

WORKS OF YOUNG RESEARCHERS S v i t l a n a K o s i a k . German colonial fellow movement: the start-up phase (1842–1882).. 290 Y u r i y F a r t u s h n y a k . The role of professional education in sugar beet growing

in Podillya (XIX – the beginning of XX century) ............................................................... 295 Y u l i y a B a s n y a k . European security and defense policy and cooperation with NATO . 304 S h a h l a G a h r a m a n o v a . Kosovo in the Balkan and European politics USA ........ 310

REVIEWS

Y a r o s l a v S e k o . The Invocation of the dragons of the past (A Review–essay). Ilyushyn I. The Ukrainian Insurrectional Army and Army Krayova. The confrontation in the Western Ukraine (1939–1945). – K: Publishing House “Kyiv-Mohyla Academy”, 2009. – 399 p...................................................................................................................... 316

G e o r g e K o j o l i a n k o , I r y n a H u t k o v s k a . Politization of ethnicity: ethnic and political processes in modern Canadian community. Lupul T. J. Politicization of ethnicity as a factor in institutional process of modern Canadian been described: monograph / T. Lupul. – Chernivtsi: Chernivtsi National University, 2010. – 456 p. .......... 321

NOTA BENE: IN THE ORIGINAL

From the book F r a s Z . Democrats in the political life of Galychyna years 1848–1873 / Zbigniew Fras; [Science Editors Oleksiy Suhyy, Rostyslav Zhyrelik; memories], [Translate from the Polish Y. B. Rodik, Y. I. Sahata, O. M. Suhyy]. – Lviv: Publishing Center of Ivan Franko Lviv National University, 2010. – 334 p. ......................................... 325

Ukraine–Europe–World: The Historical-and-political and Humanitarian Aspects of

Development. International research project ...................................................................... 330 About Authors........................................................................................................................... 332 For Authors ............................................................................................................................... 335

Україна–Європа–Світ 12

СТУДІЇ УДК 94(477)+94(4+5) Олександр Удод, Михайло Юрій

ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНИ МІЖ СХОДОМ І ЗАХОДОМ

У статті йде мова про цивілізаційний вимір Украї-

ни: її становище між Сходом і Заходом, особливості периферійних цивілізацій, до яких відноситься Україна. Звертається та-кож увага на соціокультурний розкол, при-таманний для України через її геополітич-не розташування серед інших цивілізацій.

Ключові слова: цивілізація, традиційне суспільство, ліберальне суспільство, розкол, централі-зація, локальна цивілізація, периферійна цивілізація, лімітроф.

ошук специфіки народу і суспільства повинен вестись на тому рівні, де в історії виникає істотна в масштабі світового історичного процесу різниця між країнами і народами, між масштабними періодами самої історії. Для цього потрібно у

світовій історії з’ясувати максимально узагальнені, значущі якісні зрушення, необхідно зробити крок у конкретизації абстрактного розуміння світової історії, тобто перейти на рівень цивілізацій, до змін, що досягають цивілізаційного масштабу. Цей підхід вимагає особливої типології цивілізацій, а отже, виявлення максимально узагальнених фаз, елементів, сторін світового історичного процесу.

Під цивілізацією трактується головна, максимально узагальнена типологічна одиниця класифікації країн і народів, яка фіксує найбільш істотні їх відмінності між собою і одночасно об’єднує їх на основі уявлення про єдність людської історії. В основі типології цивілізацій повинна бути достатня підстава, обґрунтований принцип. При цьому слід врахувати досвід двох напрямків вивчення цивілізацій. По-перше, цивілізація розглядається як спільність, що має в собі “центральний принцип” або “велику ідею”, яка і формує Велику традицію – предмет вивчення істориків світових релігій і культур. Цей підхід отримав класичне вираження в працях М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, Д. Нідема, С. Ейзенштадта. Другий напрямок розглядає цивілізації як мережу соціокультурних відносин між групами та спільнотами різного рівня і функціональної приналежності (М. Сінглер, Н. Еліас, Ф. Бродель, Р. Уілкінсон).

Ми розглядаємо цивілізації як особливі прояви всесвітньо-історичного процесу, єдиного й одночасно розчленованого людства, історії, що породжує різницю в якості своїх етапів і форм. Без такої конкретизації історії саме уявлення про неї, про її єдність втрачає реальний зміст процесу, який накопичує історичну різноманітність, саму можливість формування специфіки країн і народів.

Для визначення типів цивілізацій необхідно віднайти певний тип якісних переломів історії. Їх можна знайти у розвитку відтворення, тобто масовій антиентропічній діяльності, спрямованій у кінцевому підсумку на відтворення культури, всієї системи відносин, особистості, самого відтворення. Воно включає постійне відтворення цінностей, передусім цінностей самого відтворення. Перехід від однієї цивілізації до іншої характеризується масовим якісним зрушенням у цінності відтворюючого процесу, у ставленні людей до своєї власної відтворюючої діяльності, до самих себе. Ми говоримо про корінні зрушення в

П

Збірник наукових праць 13

ціннісній орієнтації мільйонів людей, які забезпечують збереження і розвиток життєво важливих параметрів суспільства. Таким чином, крім зазначених уже двох напрямків вивчення цивілізацій, аналіз корінного зрушення у сфері відтворення дозволяє виявити в історії людства також дві основні цивілізації: традиційну та ліберальну.

Перша характеризується пануванням масової орієнтації на відтворення форм життя, що історично склалися, прагненням підпорядкувати прийняття рішень у всьому суспільстві завданню утримати, зберегти рівень ефективності (включаючи господарську) відтворення, що історично склався. Ліберальна цивілізація виникла в результаті посилення внутрішніх суперечностей традиційної цивілізації, яка історично передує їй, в результаті вичерпаності можливості на її основі відповідати на виклик історії. Пануюча форма відтворення ліберальної цивілізації характеризується прагненням націлювати масові рішення на підвищення своєї власної ефективності, забезпечення конструктивного розвитку, перетворення розвитку культури, соціальних відносин, особистості у вищу цінність. Тут, відповідно, має місце корінне зрушення у масових цінностях, у зміні на цій підставі вироблених людиною визначальних рішень, нових розумінь. Розвиток рефлексії, тобто ідеальної і одночасно практичної здатності суб’єкта перетворювати себе в предмет пізнання і вдосконалення, стає самоціллю. Головним вираженням цього процесу є зростаюча цінність особистості, її значущість як суб’єкта історії, її здатність виносити рішення, формувати нове розуміння цих рішень. Для традиційної цивілізації характерне розчинення особистості в цілому, у певній слабкорефлексуючій соборності, тоді як ліберальна цивілізація перетворює розвиток особистості у вишу цінність. Категорія цивілізації логічно виступає як перший ступінь конкретизації світової історії. Вона повинна, відповідно, нести в собі значущу специфіку і бути основою дослідження специфіки кожної країни, яку можна ідентифікувати з тією чи іншою цивілізацією. Зрозуміло, на цьому виявлення специфіки того чи іншого суспільства, культури не закінчується, а лише починається. Виявлення цивілізаційної специфіки суспільства є методологічно вихідним пунктом у нескінченному процесі конкретизації специфіки країн, народів, культур. Пошук самобутності, специфіки України слід починати з виявлення її цивілізаційної приналежності. Однак саме тут на дослідника чатують головні труднощі. Аналіз історії України дозволяє зробити висновок, що вона застрягла між іншими цивілізаціями, межа між якими проходить через живе тіло народу, утворюючи в ньому стан розколу (конфесійного – між православною, католицькою та мусульманською цивілізаціями і стадіального – між традиційною та ліберальною суперцивілізаціями). Ця теза здавна зажила популярності в еміграційній та новітній зарубіжній україніці: як, видається, вперше згодом її яскраво опрацювали Іван Мірчук та Іван Лисяк-Рудницький, нині переконливо інтерпретував Ігор Шевченко. Звертався до цієї проблеми, починаючи із середини 80-х років і Ярослав Дашкевич.

Специфіка України пов’язана не з самим фактом історичного переходу від однієї цивілізації до іншої, але з особливим характером цього переходу, який через існування розколу може розглядатися як основа особливого типу неорганічної цивілізації, що сформувалася як результат пристосування до власного розколу. Розкол є насамперед розривом комунікацій всередині суспільства, розрив між суспільством і державою, між духовною та владарюючою елітою, між народом і владою, народом та інтелігенцією, всередині народу, тобто між тими, хто намагається попередити найменші натяки на порушення зрівняльності, і тими, хто намагається вийти з архаїчного суспільства, між різними релігійними конфесіями. Розкол виникає між свідомістю і самосвідомістю суспільства. Він проникає в кожну особистість, стимулюючи двоїстість, дипластію мислення, нестійкість рішень, що приймаються. Яскравий прояв розколу полягає у тому, що розумові змісти, які перетинають його межу, корінним чином змінюють своє значення. Розумовий зміст може змінитися на зворотний. У суспільстві складаються дві системи змісту, які не перебувають у стані взаємопроникнення, у відносинах взаємознищення.

Розкол всередині тіла народу призводить до багатьох важких наслідків, які виражаються в соціальних відносинах, у культурі, в змісті відтворюючої діяльності, способі

Україна–Європа–Світ 14

життя, в особистісній культурі тощо. Дуже важливим проявом розколу є здатність відповідати на активізацію цінностей в одній групі, наприклад, у правлячому прошарку модернізаторів, активізацією протилежних цінностей в інших групах, наприклад, прибічників зрівнялівки. Подібні процеси перетворюють розкол у механізм постійної дезорганізації, саморуйнування суспільства, яке загрожує стати невідворотним. Це явище можна назвати зачарованим колом.

Розкол у християнському розумінні – результат недостатньої любові людей один до одного, нездатність всім разом вирішити справу, досягти компромісу, примирити інтереси, що стикаються.

У будь-якому суспільстві існує “соціокультурна суперечність”, що відриває думку від справи, ідеал від його втілення, але потрібні особливі умови, щоб з цієї суперечності протиріччя виник соціокультурний розкол.

Як одне із виражень порушення соціокультурного закону, крайнього загострення соціокультурної суперечності, розкол має місце, наприклад, у суспільствах, які модернізуються. В Україні, однак, він виник набагато раніше: разом з державністю та прийняттям християнства. Згодом, через своє геополітичне становище та історичну долю цей розкол посилюється. З цього приводу ми дозволимо собі навести коротку історичну довідку. Незважаючи на той розкол, що започаткувався з утворенням Київської Русі, вона за всіма параметрами належала до ранньосередньовічних держав Європи, що виникли уздовж торгового шляху Болгарії біля Середземномор’я, становлячи східну частину загальноєвропейської торгової мережі. На території України-Русі оберталася європейська монета динар, що свідчить про торгово-економічні зв’язки із Заходом. Політичні зв’язки Русі мали також західну орієнтацію. “Тестем Європи” звали Ярослава Мудрого, більшість найближчих родичів якого були у шлюбі з представниками різних королівських династій Європи. Прийняття загальноєвропейської релігії християнства духовно інкорпорувало Київську Русь у європейське культурне співтовариство.

Розкол християнства на католицизм і православ’я відбувся у 1054 р. Тобто сталося це в рік смерті Ярослава Мудрого, після правління якого, власне, почався занепад Київської Русі з подальшим її розпадом на окремі князівства. На цей час лідерство у Південній Русі перейшло до Галицько-Волинського князівства, що було тісно пов’язане з Центральною Європою, і яке в хроніках нерідко зветься королівством.

У литовсько-польський період XIV–XVIII ст. Україна втратила незалежність, але зберегла тісні зв’язки з Європою. Адже Литва і Польща були периферійно європейськими країнами. Щоправда, і на цьому історичному етапі також проявився розкол, який був більше конфесійним, ніж стадіальним.

Європейська монета оберталася в Україні з кінця X ст. до правління Івана Мазепи включно. Це переконливо свідчить про західні зв’язки української економіки протягом раннього і пізнього Середньовіччя. Сама колонізація українських степів у XVI–XVIII ст. була зумовлена потужним розвитком Європи і зростанням попиту на український хліб та інші продукти сільського господарства. Вони вивозилися на захід чумацькими валками через Краків і Гданськ. А чумацтво – це гуртова торгівля, притаманна ранньобуржуазній економіці тодішньої Європи.

Буржуазна революція, що прокотилася Європою у XVI–XVII ст., досягла й України. Її виразні риси дослідники вбачають у Хмельниччині. Не випадково першим, хто поздоровив гетьмана з перемогою, був лідер англійської буржуазної революції С. Кромвель. Після козацького повстання середини XVII ст. поміщицьке феодальне землеволодіння поступається козацькій займанщині, яка, по суті, була примітивною формою приватної власності на землю, що становило основу капіталістичних відносин у Європі.

У козацькі часи Україна була тісно пов’язана з Європою культурними зв’язками. Мистецтво розвивалося під потужним впливом європейського стилю бароко, який в Україні набув своєрідних форм. Поширилася латина – мова науки та міжнародного спілкування

Збірник наукових праць 15

Європи, європейська освіта. За зразками європейських університетів постала Києво-Могилянська академія.

Насильницький відрив України від Європи розпочав Петро І агресивною політикою державного меркантилізму. Він дозволив вивозити збіжжя з України на Захід лише через Ригу, Петербург та Архангельськ. Українські купці обкладалися непосильним митом, тоді як їхні російські колеги, які згоджувалися переїхати до Малоросії, отримували право на безмитну торгівлю. Українці наймали візниками росіян, бо з них на кордоні не брали мита. Паралельно проведена жорстка грошова реформа, яка вирвала Східну Україну зі сфери обігу європейської монети та західноєвропейської економіки.

Такими жорсткими заходами розпочалося втягування України в неринкове, кріпацьке господарство Російської імперії. Водночас видатний український історик-економіст О. Оглоблін переконливо показав, що українська економіка лишалася інкорпорованою в європейську не тільки у XVIII, XIX ст., а навіть на початку XX ст., аж до приходу до влади більшовиків.

Сумними віхами поглинання України деспотичною імперією є скасування Гетьманщини 1764 р., знищення Січі 1775 р., введення кріпацтва 1783 р., переведення освіти, друкарства та церковної служби на російську мову. Символом поневолення Східної України Росією можна вважати імператорський указ 1801 р. про заборону будівництва церков у “малоросійському стилі”, тобто в стилі козацького бароко. Воднораз Західна Україна, і насамперед Галичина, належала до складу європейських держав аж до середини XX ст. Спочатку це була Австро-Угорщина, а у міжвоєнний період – Польща. Незважаючи на відсутність державного суверенітету та національне гноблення, Галичина зберегла тісні культурні та економічні зв’язки з Європою. Завдяки незрівнянно вищому рівню громадянських свобод у Галичині порівняно з підросійською Східною Україною галичани зберегли національну українську свідомість. Її не вдалося знищити навіть жорстокими репресіями проти свідомих українців Галичини, що протягом половини сторіччя проводила Москва після загарбання Західної України у 1939 р. Європейська національна свідомість галичан стала могутнім каталізатором у національно-визвольних змагань українців у наш час.

Отже, Україна остаточно була поглинута східноєвропейською цивілізацією, яку уособлювала Російська імперія та її прямий спадкоємець СРСР, лише в середині XX ст. – з приєднанням Галичини до СРСР.

Якщо західноєвропейську цивілізацію, що почала формуватись 1,5 тис. років тому в ранньому середньовіччі і базувалась на ринковому європейському виробництві, можна віднести до ліберальної, то Росію через її геополітичне становище й історичні обставини – до традиційної. Певні передумови для цього були ще за Київської Русі у формі запозиченого з Візантії цезарепапізму, що робив духовну владу залежною від князя. Однак справжні ознаки, характерні для традиційної цивілізації з елементами східної деспотії, принесли монголо-татари.

Московське князівство фактично формувалося як улус Золотої Орди, де все почалося з Олександра Невського, який побратався з сином хана Батия Сартаком і за татарськими звичаями з цього часу сам вважався сином Батия. Прихильність Олександра Невського до монголо-татар тривала і за його спадкоємців.

Як відомо, монголо-татари, які приходили на Русь, починаючи з 1223 р., налічували у своїх рядах до двох третин християн-несторіан. Але у 1312 р. хан Узбек прийняв іслам, заявивши при цьому, що всі, хто відмовиться прийняти нову релігію, будуть страчені. Звісно, цьому рішенню підкорилися не всі. Той, хто не хотів міняти свою совість на життя, змушений був тікати. Але куди? В Ірані Газан-хан прийняв іслам ще у 1295 р. У Єгипті й Сирії панували мамлюки-половці. Продані туди монголами, вони захопили владу, і потрапити до них у руки для ординського воїна було гірше, ніж смерть. Західна Європа перебувала у стані постійної холодної війни з Ордою. Єдиним місцем, куди татари могли втекти, була Північно-Східна Русь, з якою, починаючи з Олександра Невського, їх

Україна–Європа–Світ 16

пов’язувало більш як піввіку спільного життя. Тут їх приймали. І із задоволенням. Єдина вимога – щоб з поганської віри, або несторіанства, перейти одразу у православне християнство, інакше піп не вінчатиме. Чимало християн і ті, хто сповідував поганство, але готові були прийняти православ’я, знаходили притулок на новій батьківщині. Так з’явилися на Русі Аксакови, Апраксіни, Ахматови, Кутузови, Тургенєви, Суворови, Тютчеви тощо [1].

Як зазначив Л. М. Гумільов, “вони (монголи-християни) тікали у Москву, де й зібралася військова еліта Золотої Орди. Татари-золотоординці на московській службі становили кістяк руського кінного війська, яке згодом і забезпечило перемогу на Куликовому полі” [2, с. 135].

Більш детально про сам процес становлення московської деспотії східного типу писав російський філософ Г. Федотов у праці “Росія та свобода”: “В самій Московській землі вводяться татарські порядки в управлінні, суді, збиранні данини. Не ззовні, а зсередини татарська стихія оволодіває душею Русі, просочується у плоть і кров. У XV ст. тисячі хрещених і нехрещених татар йшли на службу до московського князя, вливаючись у ряди служивих людей, майбутнього дворянства, заражаючи його східними поняттями та степовим побутом. Саме збирання земель відбувалося східними методами. Знімався весь верхній шар людності і вивозився до Москви, замінюючись прийшлими служивими людьми. Без винятку викорчовувалися всі місцеві традиції... Кріпосна неволя стала повсюдною саме тоді, коли вона відмирала на Заході...” [3, с. 187].

Таким чином, не канчук монгольський, а натільний хрест зробив колишню слов’янську країну новою країною, русько-татарською з православним віросповіданням.

Та це тільки частково відображає той розмах, якого набула русько-татарська метисація. Чимало рядових воїнів оселилися на південно-східній окраїні, були зараховані в прикордонні загони й утворили стан дворян-однодворців [4, с. 134]. Лише Катерина II, спрощуючи систему Російської імперії, перевела їх у стан державних селян.

Отже, підсумовуючи сказане, слід підкреслити, що своєю державністю росіяни зобов’язані татарам – відбулася лише заміна столиць, Сарая на Москву, і заміна татарського хана на православного царя. Про це свідчить і термінологія володимиро-суздальських літописців XIII–XIV ст., де татарські хани Золотої Орди прямо називаються царями, наприклад, “цар Батий”, “цар Узбек”, “цар Ногай”.

Під могутнім впливом Золотої Орди в Росії утверджується військово-тиранічна форма правління. Деякі публіцисти називають її азіатською, східною деспотією. Але на відміну від східних деспотій, які знали архітектуру, витончене мистецтво, придворну поезію, вироблене законодавство, Орда не мала навіть зародків цивілізації, жодних елементів громадянського суспільства. Тільки надзвичайна жорстокість вождя-хана була спроможна утримати хаотичне свавілля, не скріплене законами. Причому кожен у цьому свавіллі намагався бути не менш жорстоким, ніж вождь, щоб заслужити його милість і прихильність. Догоджання зверхникові, зрада (якщо її вимагає вождь) своїх близьких у поєднанні з незаперечною відданістю й готовністю віддати своє життя в ім’я інтересів хана, що уособлював державу, Москва отримала в спадщину від Орди. “Чи дією прикладом, чи вливанням крові, вони (татаро-монголи), – писав П. М. Савицький, – дали Росії можливість організовуватись військово, створювати державно-примусовий центр, добиватися стійкості; вони дали їй якість – ставати могутньою ордою” [5, с. 75].

Отже, якщо говорити про особливості формування феодалізму в Росії, то про жодне порівняння із Західною Європою не може бути й мови. Якщо в Європі централізація відбувалася внаслідок внутрішніх центробіжних тенденцій з опорою на міста, що багатіють, щойно народжений третій стан, який навчався особистої незалежності у стану феодального, то Росія здобула свою єдність з допомогою татарських військ. Вивищення Москви могло відбутися тільки тому, що вона взяла на себе функції представниці завойовників. Л. М. Гумільов досить чітко формулює принцип російського деспотизму, на якому виросла Москва. Московити, стверджує він, “прагнули не до захисту своїх прав, яких у них не було, а до отримання обов’язків, за виконання яких належало цареве утримання” [6, с. 624]. Він вважає, що саме “ця оригінальна, незвична для Заходу система відносин влади і підлеглих

Збірник наукових праць 17

була настільки привабливою” [6, с. 624], що зібрала навколо Москви всю Північно-Східну Русь. За такої організації суспільства, звісно, не могло скластися громадянське суспільство, тобто цивілізаційність у точному значенні цього слова, не було і законів, які б утверджували елементарні права особистості. “Стани різнилися не правами, а повинностями, між ними розподіленими. Кожен зобов’язаний був захищати державу або працювати на державу, тобто годувати тих, хто його захищає. Були командири, солдати, працюючі, не було громадян” [7, с. 372]. До цього слід додати, що у свідомості московизованої Русі цар ніби поєднував у собі царя (тобто імператора) Візантії, як “спадкоємець” владника православної держави, і царя (хана) Золотої Орди. “Територіально, – пише Б. А. Успенський, – він є спадкоємцем татарського хана, а семіотично – грецького імператора”, цар стає “більш сакральною постаттю, ніж патріарх” [8, с. 223, 226] – він наділений божественною владою за правом народження, тобто державна влада у Росії є важливішою, ніж церковна. Та слід зазначити, що істернізація російського суспільства не була простим запозиченням і копіюванням типово азійських форм правління, а мала низку істотних відмінностей і вдосконалень. Особливо наочно це видно на реґіональному рівні управління, однією ланкою якого щодо Золотої Орди були московські князі. На думку Р. Пайпса, “головний провінційний управитель Московської держави – “воєвода” був, по суті, сатрапом, який поєднував адміністративні, податкові, військові й судові функції... Таке ставлення не так уже й відрізняється від ставлення монголів до підкореної Русі. Однак, на відміну від монголів, Москва турбувалася про те, щоб ніхто з воєвод не закріпився при владі” [9, с. 130]. Періодична та часта зміна воєвод не лише запобігала їх зрощенню з місцевою елітою, а й сприяла встановленню більш жорстокого і прямого контролю за їхньою діяльністю, перетворюючи їх на простих виконавців московського уряду, де головним критерієм була особиста відданість і вірність московському царю й регулярний збір всіх видів податків для центру.

Вищенаведені чинники сприяли формуванню російського суспільства, в основі якого лежали особливі норми та стандарти, які можна звести до таких постулатів: 1) держава вище за все; 2) суспільство як ціле вище за людину як індивіда; 3) не багатство гарантує владу, але влада забезпечує багатство (звідси випливає, що корупція є невіддільною рисою цього суспільства); 4) виробництво, технологія, інновації виправдані лише настільки, наскільки вони сприяють військовій могутності, розширенню території і зміцненню держави; 5) вищий моральний принцип є виправданням будь-яких акцій за умови, що вони спрямовані на зміцнення влади, на служіння їй; 6) основне внутрішнє призначення держави – патерналістське: держава визначає, що добре і що погано для своїх підлеглих, розподіляє блага з урахуванням місця кожного в ієрархічній системі влади. Партії та різні організації мають право на існування лише як механізми, що зміцнюють владу; 7) обман, наклепи, злочини тощо виправдані й моральні, якщо вони підпорядковані надзавданню держави, тобто зміцненню військової могутності та розширенню території.

Названі особливості російського суспільства сформувалися і почали втілюватися в життя за Івана Грозного – прямого нащадка хана Мамая. Після Куликовської битви Мамай, рятуючись, втік до Криму, де його вбили його ж союзники-генуезці. Син Мамая, Мансур, обрав інший шлях порятунку. Він утік до Литви, був там прийнятий і жив на південній окраїні, підтримуючи зв’язки зі Степом і своїми родичами. Його нащадки стали князями Глинськими, з яких, по материнській лінії, і походить Іван Грозний [10, с. 427].

Формування традиційного суспільства призвело до того, що неефективна примусова економіка прирекла державу на стагнацію та експансію на її територію динамічнішої західної спільноти. Захист від “нечестивого латинства” шляхом самоізоляції лише поглибив кризу Московського царства у XVI–XVII ст. “Прорубування вікна в Європу” Петром І було фактичним визнанням переваг Заходу, першою стратегічною поразкою східноєвропейської цивілізації. Протягом XVIII – XIX ст. західні новації і насамперед ринок фактично переводять Росію на європейські рейки. Остаточну перемогу Європи над традиційною спадщиною Росії знаменувала буржуазна революція в лютому 1917 р. Жовтневий переворот

Україна–Європа–Світ 18

фактично був потужною реакцією традиційної православної свідомості на експансію Заходу. Європейська ринкова економіка була знищена разом з її носіями – капіталістами.

Більшовики знову відгороджуються залізною завісою від динамічного Заходу. Шляхом небувалого насильства, копіювання західних технологій, зброї, електроніки та демпінгового продажу енергоносіїв їм удалося продовжити життя східноєвропейської цивілізації до кінця XX ст.

Таким чином, Україна через своє невдале геополітичне становище опинилася у прифронтовій смузі зіткнення західної і східноєвропейської цивілізацій – ліберальної і традиційної.

За багато століть розкол не тільки не щез, але, навпаки, глобалізувався, набув особливо важкого, затяжного плину, перетворився в характеристику суспільства, в елемент його самобутності. Поступово розкол став “хронічною хворобою” суспільства.

Виникає запитання: чому в інших суспільствах при культурній, соціальній диференціації розкол, який виникає природно, був подоланий або в крайньому разі послаблений до масштабів, які не загрожували існуванню цілісного суспільства, достатніх для формування глибинного консенсусу, єдиної моральної основи культури? У найзагальнішій формі відповідь, мабуть, може полягати у тому, що спонтанно наростаюча диференціація повинна постійно компенсуватися виникненням інтегративних механізмів, що діють за принципом зворотного зв’язку в кібернетичній системі. В Україні постійна розірваність її етнічного поля, починаючи з монголо-татарської навали, колонізації Польщею та Литвою, на півдні – Туреччиною і, нарешті, Росією, натуральність і напівнатуральність господарського устрою, особливо після входження більшої частини України до складу Росії, що було кроком назад, порівняно з попередніми прогресивними елементами розвитку господарства в складі Польщі та Литви, не сприяли розвитку. Це саме стосується і міст, в яких після приєднання до Росії ліквідовується магдебурзьке право, демократичні засади співжиття, і вони стають певною мірою осередками традиційної культури. В результаті розколу у суспільстві утворилися цивілізаційні типи: ліберальний (заданий тим поштовхом, коли Україна входила до складу Польщі та Литви, а Західна Україна була орієнтована на цю цивілізацію до початку Другої світової війни), де переважає постійне бажання підвищити ефективність відтворення, і традиційний, де панує орієнтація на збереження досягнутої ефективності суспільного відтворення. Дві цивілізації, фантастично переплетені в тілі однієї країни, означають стільки ж типів ментальності, систем моральності, основних політичних культур, господарських систем, типів самосвідомості тощо. Хоч би як ми хотіли заплющити очі на цей факт, але це яскраво простежується на прикладах Західної і Схід�