УЧАСТЬ МОЛОДІ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ТА...

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ

ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ

УЧАСТЬ МОЛОДІ У РОЗВИТКУ

ЕКОНОМІКИ ТА СУСПІЛЬСТВА

УКРАЇНИ

Матеріали Х Міжнародної науково-практичної конференції студентів,

аспірантів та молодих учених

19-20 листопада 2019 р.

Тези доповідей

Київ НУХТ 2019

2

Участь молоді у розвитку економіки та суспільства України: Матеріали Х

Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих

учених, Київ, 19-20 листопада 2019 р.: тези доповідей. – К.: НУХТ, 2019. – 346

с.

У збірник увійшли тези доповідей учасників Х Міжнародної науково-

практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених, в яких

розглянуто актуальні питання розвитку економіки та суспільства України,

ознайомлено читачів з особливостями управління розвитком підприємств

переробної промисловості, визначено перспективи розвитку підприємств в

умовах євроінтеграції, а також виявлено сучасні тенденції управління: бачення

молоді.

Розраховано на студентів економічних спеціальностей вищих навчальних

закладів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, яких цікавлять питання,

пов‘язані з функціонуванням підприємств в сучасних ринкових умовах.

Матеріали конференції видано в авторській редакції

Редакційна колегія: А. І. Українець, О. Ю. Шевченко, О. О. Шеремет,

Т. В. Березянко, О.І. Драган, В. І. Ємцев, Katarzyna Gadomska-Lila,

Barbara Czerniachowicz, Wojciech Leoński, Anna Wieczorek-Szymańska,

О. А. Баталова (відповідальний секретар), О. П. Литвинюк (секретар).

Рекомендовано вченою радою НУХТ

Протокол № 4 від 28.11.2019 р.

© НУХТ, 2019

3

ЗМІСТ

СЕКЦІЯ 1. УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВ

ПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ………………………………….

11

Андрейчук Карім. Сучасні підходи визначення

конкурентоспроможності підприємства ……………………………….

12

Аумпа Дар’я. Проблема безробіття молоді України…………………… 15

Безпалько Олена, Ярощук Вікторія. Конкурентоспроможність

персоналу як основа конкурентоспроможності підприємства…………

18

Бекешко Олеся. Актуальність управління підприємством в контексті

крос-культурного менеджменту в Україні………………………………

20

Булеховець Анна. Логістична система виробничого підприємства……. 24

Бутрій Анастасія. Формування стійких відносин підприємства з

клієнтами…………………………………………………………………..

27

Гулька Вікторія. Відповідальність підприємства по ставленню до

екологічних наслідків своєї діяльності як складова концепції

соціально-відповідального маркетингу………………………………….

30

Демченко Андрій. Процес прийняття ефективних управлінських

рішень на підприємстві…………………………………………………...

32

Душко Сергій. Розвиток людських ресурсів підприємства…………….. 35

Ємцев Віктор, Тітарчук Анна. Інноваційна діяльність як фактор

підвищення конкурентоспроможності підприємства ………………….

38

Ємцев Віктор, Чернуха Тетяна. Проблеми ресурсного забезпечення

підприємств харчової промисловості в Україні…………………………

42

Злотнік Олексій. Управління запасами на підприємстві………………. 46

Каменчук Юлія. Управління інноваційною діяльністю

підприємства………………………………………………………………

49

Олійниченко Олена, Клименко Катерина. Ергономіка робочого місця

маркетолога……………………………………………………………….

52

Ковальчук Яна. Інвестиції в логістичну інфраструктуру………………. 55

4

Когут Оксана. Проблеми та перспективи залучення іноземних

інвестицій в харчову промисловість України………………………......

58

Колодюк Світлана. Діджіталізація ринку FMCG………………………. 61

Колодюк Світлана. Логістика закупок, як фундамент функціонування

виробничого підприємства ………………………………………………

64

Корольова Вікторія. Мінімізація загальних витрат підприємства за

рахунок логістичної діяльності ………………………………………….

67

Крижанівський Артем. Інновації як фактор підвищення ефективності

підприємства………………………………………………………………

70

Кусий Сергій. Моніторинг відвідуваності інтернет-магазинів………… 72

Кутас Олена. Джерела фінансування інноваційних проектів………… 75

Ласкаржевська Олена. Обмеження та напрямки розвитку

агрологістики в Україні…………………………………………………..

77

Лимар Костянтин. Покращення конкурентоспроможності

підприємства за рахунок інноваційної діяльності у логістиці…………

80

Мазник Ліана, Черевко Марія. Перевірка кандидатів як засіб

зниження ступеня фінансового ризику підприємства………………….

83

Матіяш Владислав. Концептуальні основи формування цінової

політики……………………………………………………………………

86

Матусевич Анастасія. Особливості логістичної системи

підприємства ТОВ «КЗН «Росинка»……………………………………

89

Минко Лілія, Костриця Олександра. Краудфандинг в Україні та його

перспективи……………………………………………………………….

92

Муравська Ілона. Інвестиційна логістика: процес управління

потоками капіталовкладень………………………………………………

95

Наумко Тетяна. Виставкова діяльність як ефективний інструмент

маркетингових комунікацій………………………………………………

97

Ніс Санюліан Сатьяі. Інноваційні методології в управлінні

проектами, та можливості їхнього застосування на підприємствах

харчової галузі…………………………………………………………….

100

5

Омельчук Ярослав. Загальноскладські проблеми та шляхи їх

вирішення.................................................................................................

102

Оніщук Валентин, Баталова Олена. Конкурентні стратегії – запорука

формування прибутку……………………………………………………..

105

Петрович Маргарита. Нові тенденції маркетингу: штучний інтелект,

чат-боти та відеомаркетинг……………………………………………….

107

Погребняк Артур. Виставкова діяльність як засіб просування

продукції…………………………………………………………………..

110

Погукаєва Анастасія. Створення позитивного іміджу

підприємства……………………………………………………………....

114

Подрєз Наталія. Удосконалення логістичних процесів на

складі………............................................................................................

117

Покуль Лєна. Система мотивації праці на підприємстві………………. 119

Поліщук Юлія. Сучасні погляди на оцінку ефективності……………… 121

Попович Валентин. Задоволеність споживачів як запорука успішного

збуту товарів підприємства……………………………………………….

124

Рижкова Ольга. Сучасний стан розвитку «зелених» інвестицій в

Україні……………………………………………………………………...

127

Руднєва Ірина. Інтелектуальний потенціал як складова

інтелектуального капіталу підприємства……………………………….

130

Савотченко Олександра. Сутність та завдання маркетингу персоналу

на підприємствах України……………………………………………..…

132

Семенець Марина. Управління бізнес-проектами……………………… 135

Сергієнко Владислав. Процес підвищення ефективності діяльності

підприємства………………………………………………………………

138

Синявська Оксана. Сучасні методи скорочення витрат при перевезені

вантажів підприємствами за допомогою власного автотранспортного

парку……………………………………………………………………….

140

Скопенко Наталія, Луцюк Валерія. Теоретичні аспекти управління

ризиками на підприємствах………………………………………………

141

6

Сніжко Катерина. Формування і розвиток системи адаптації

працівників на підприємств………………………………………………

144

Стельмах Валентина. Оцінювання збутової складової маркетингової

активності підприємства…………………………………………………

147

Супрунюк Яна. Антикризове управління підприємством: основні

поняття…………………………………………………………………..…

150

Талько Маргарита. Сутність та значення оцінювання

конкурентоспроможності персоналу……………………………………

153

Тарнавський Андрій. Консервна промисловість України: стан,

тенденції та перспективи розвитку………………………………………

156

Терещенко Анна. Роль кадрового аудиту в сучасних

організаціях………………………………………………………………

159

Ткаченко Владислав. Організація логістичної діяльності

підприємства…………………………………………………………..…..

162

Товкайло Ярослав. Ефективна система мотивації персоналу……….… 164

Трубілко Ольга. Методи оцінки конкурентоспроможності

підприємства…………………………………………………………..…..

168

Фільченкова Яна. Сутність та складові маркетингової стійкості

підприємства………………………………………………………………

172

Черкасов Олександр. Сучасні концепції підвищення ефективності

діяльності підприємства за рахунок налагодження взаємовідносин в

колективі ………………………………………………………………..…

174

Шевчук Анастасія. Логістика на фарм-ринку України: теперішній

стан і прогнози на майбутнє……………………………………………...

177

Шереметинський Михайло. Роль стратегічного менеджменту в

розвитку підприємства……………………………………………………

180

Шешлюк Олександр. Тенденції впровадження дистанційної роботи у

сферу харчової промисловості ………………………………………..…

184

7

СЕКЦІЯ 2. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ В

УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ………………………………………….

188

Анчифорова Анна. Цінові ризики та цінова стратегія

підприємства………………………………………………………………

189

Аумпа Дарья. Інформаційне забезпечення зовнішньоекономічної

діяльності підприємства……………………………………………….…

191

Банделюк Анастасія. Сутність експортного потенціалу країни…….… 194

Баранов Олексій, Баталова Олена. Особливості управління ризиками

у зовнішньоекономічній діяльності підприємства…………………..….

197

Бачинська Анна. Особливості експортно-імпортних стратегій

підприємств…………………………………………………………….…

201

Вовченко Марина. Управління конкурентоздатністю підприємства на

зовнішніх ринках: шляхи та напрямки удосконалення…………………

203

Гармаш Андрій. Актуалізація для України питання залучення

іноземних інвестицій …………………………………………………….

206

Горлінська Анна. Хімія бізнесу: типи співробітників та особливості

управління ними………………………………………………………..…

209

Дворник Аліна. Чат-боти як інструмент автоматизації рекрутингу…… 211

Добровольська Ольга, Стеценко Вікторія. Чинники впливу на

формування асортименту експортоорієнтованого підприємства……

214

Добровольська Дар’я. Крос-культурний менеджмент як складова

частина управління компанією, що є суб‘єктом

зовнішньоекономічної діяльності…………………………………….….

216

Єременко Олена. Підвищення ефективності діяльності підприємства

за рахунок використання міжнародної сегментації ринку………….….

218

Зайченко Тамара. Використання прелімінпрінгу як технології

підбору персоналу в рамках удосконалення системи управління

ним...........................................................................................................

221

Захарченко Іван. Євроінтеграція України, її переваги та проблеми

реалізації…………………………………………………………………..

223

8

Івасюк Яна, Царьов Ігор. Масштаби неформальної зайнятості та її

наслідки для економіки України …………………………………….….

226

Калініченко Дарина. Особливості організації рекламної компанії

підприємства при виході на зовнішній ринок………………………..…

229

Когут Ксенія. Проблеми молочної галузі в Україні…………………… 231

Костриця Олександра. Ризики в управлінні зовнішньоекономічної

діяльності підприємства……………………………………………….…

234

Лаптєва Вероніка. Управління зовнішньоекономічною діяльністю

підприємства…………………………………………………………..…..

237

Марфич Максим, Баталова Олена. Страхування валютних ризиків

при здійсненні ЗЕД……………………………………………………..…

239

Моцна Анастасія. Конкуренція як об‘єктивний економічний закон в

боротьбі за лояльність споживачів………………………………………

242

Наумко Тетяна. Особливості та умови транспортування крихких

вантажів……………………………………………………………………

245

Нестерук Марія. Ринок швидкого харчування в Україні……………… 247

Огородник Анастасія, Баталова Олена. Аналіз ринку мінеральної

води України ……………………………………………………………...

250

Олендра Аліна. Вибір засобів поширення реклами на зовнішньому

ринку………………………………………………………………….……

253

Олійниченко Олена, Курченко Катерина. Підвищення продуктивності

праці спеціалістів відділу дистанційних продажів в умовах офісу

типу «open space»………………………………………………….……..

256

Олійниченко Олена, Мурай Артем. Ринок праці України в умовах

глобалізації: активізація фріланс-зайнятості…………………………..

259

Онищенко Лада. Організація торгівлі послугами на зовнішньому

ринку…………………………………………………………………….…

262

Осипенко Наталія. Організаційно-управлінське забезпечення

стратегічного розвитку зовнішньоекономічної діяльності

підприємства………………………………………………………………

265

9

Пузіна Аліна. Альтернативні форми найму: новий погляд на склад

трудових ресурсів компаній………………………………………………

267

Рижкова Ольга. Проблеми та шляхи повернення державного боргу

України………………………………………………………………….….

269

Салацький Кирило. Валютні операції і їх регулювання в Україні…….. 272

Семенець Марина. Шляхи вдосконалення зовнішньоекономічної

діяльності підприємств……………………………………………………

275

Сикал Вадим. Особливості митного регулювання в Україні…………... 278

Стахурська Світлана, Єременко Олена. Стан та проблеми

іноземного інвестування в економіку України…………………………

280

Тарануха Анастасія, Тур Олеся. Сучасний контролінг та його

автоматизація………………………………………………………….…..

283

Усенко Олександр, Ткачук Світлана. Проблеми та перспективи

формування іміджу ритейлера………………………………………….

286

Чередніченко Ірина. Розвиток сегменту здорового харчування в

Україні………………………………………………………………….…..

288

Чередніченко Катерина. Сучасні системи оплати праці на

підприємствах: іноземний досвід ………………………………………..

290

Шевченко Альона. Рух україни до ЄС………………………………..….. 293

Шереметинська Оксана, Литвинюк Ольга. Роль митного

законодавства в зовнішньоекономічній діяльності підприємства….….

296

Шмаровоз Валерія. Організація транспортного обслуговування

зовнішньоекономічної діяльності підприємства………………………..

299

Ятченко Павло. Бізнес-симуляції як технологія оцінки і навчання

персоналу у світовій hr-практиці…………………………………………

301

СЕКЦІЯ 3. CONTEMPORARY MANAGEMENT TRENDS:

YOUTH VISION. (СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ УПРАВЛІННЯ:

БАЧЕННЯ МОЛОДІ.) …………………………………………………

305

Bilokur Alina. The importance of ranking agencies in modern economy…. 306

10

Bui Ha Ngan. Competitive advantage of enterprises …………………….. 309

Dobrovolska Daria. Main culture differences in organizational

communication……………………………………………………………..

312

Kotendzhi Maryna. Improvement of logistic activity at domestic

enterprises……………………………………………………………….…

315

Kuznetsov Valentin. Cultural communication: essence and importance….. 318

Kyrychenko Iryna. Motivation leverage at the workplace………………... 322

Litvinova Viktoriia. Particular qualities of image of director in an

organization………………………………………………………………..

325

Maksumchyk Anastasiia. Communication climate – some theoretical

aspects ……………………………………………………………………..

328

Chumak Valeriia. Competitive advantages as a necessary factor in

ensuring the competitiveness of the enterprise…………………………...

331

Siderova Anastasiia, Gerasimenko Daria. Fibonacci numbers and their

role in the economy ……………………………………………………….

333

Shmarovoz Valeriia. Videoconferencing: theoretical aspects and

requirements………………………………………………………………..

338

Jurov Andrii. Сommunication: gender differences………………………... 342

Zghurovska Olha. Indicators of living standards………………………….. 344

11

Секція 1

УПРАВЛІННЯ

РОЗВИТКОМ

ПІДПРИЄМСТВ

ПЕРЕРОБНОЇ

ПРОМИСЛОВОСТІ

Голова секції – С. П. Дунда, канд. екон. наук, доц.

Секретар секції – О. П. Литвинюк

Ауд. В-202

12

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ВИЗНАЧЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Карім Андрейчук

Національний університет харчових технологій, Київ, Україна

Функціонування підприємств нездійсненно без урахування діяльності

конкурентів, які визначаться складовими єдиного ланцюга - економіки.

Конкурентоспроможність - складне і багатогранне поняття, уміщує в собі такі

складові діяльності підприємства, як товар (послуга) і його найважливіші

характеристики: якість, актуальність, технологія виробництва, доступність для

кінцевих споживачів.

Багатогранність цього погляду обумовлюється збігом вироблених

підприємством товарів і послуг - запитам ринку і конкретно споживачів не

тільки за такими факторами, як якість, технічні, економічні та естетичні

характеристики, але і з огляду на суттєвості комерційних характеристик і

обставин реалізації, таких, як ціна, терміни поставки, канали збуту, реклама,

сервіс.

До теперішнього часу питання щодо визначення теоретичних аспектів

конкурентоспроможності підприємства та факторів, що на неї впливають ще

недостатньо вивчені і вимагають більш поглибленого дослідження.

Підприємство може бути конкурентоспроможним на одному ринку та

неконкурентоспроможним – на іншому. Бізнес базується на трьох основних

обставинах: перша – споживач; друга – нарахування у персоналу глибоких

спеціальних знань про виробництво продукції даного виду; третя – випуск

продукції високої якості, а одним з основних критеріїв успіху бізнесу являється

конкурентоспроможність [1; с.10].

Показники, які можуть бути використані при оцінці

конкурентоспроможності компанії, різні і їх набір може відрізнятися. У

сучасній науці існує шість основних підходів до визначення

конкурентоспроможності [2].

13

Джерело [1]

На сьогоднішній день розроблено безліч методів оцінки

конкурентоспроможності підприємств, їх можна класифікувати таким чином [3]

(табл.1).

Таблиця 1

Методи оцінки конкурентоспроможності підприємств

Назва методу Методичні відмінності Переваги та недоліки

1 2 3

1.Матиричні методи: Оцінка починається із побудови

спеціальної вісі координат, за

віссю абсцис відкладаються

темпи росту або скорочення

продажу; за віссю ординат

відкладається частка яку

підприємство займає на ринку.

Переваги: забезпечує високу

ступінь оцінки

Недоліки: не надає можливості

проведення аналізу причин

ситуації;

1.1. Матриця БКГ

1.2. Матриця Портера

1.3. Матриця

привабливість ринку/

конкурентоспромож-

ність (GE/McKinsey)

14

Продовження таблиці 1. 1 2 3

1.4. Матриця стадія

розвитку ринку

/конкурентна позиція

(матриця Hofer/Shendel)

Відповідно до цієї методики

найбільш конкурентними

вважаються підприємства які

займають найбільшу

частку ринку

Недоліки: ці методи потребують

наявності точної інформації та

проведення спеціальних

досліджень

1.5. Матриця стадія

життєвого циклу /

конкурентна позиція

(модель ADL/LC)

2. Методи, що

засновано на оцінці

конкурентоспроможно

сті товару/послуги

Ключова особливість методів

полягає у тому, що вони

залежать від конкуренто-

спроможності товару разом із

зростанням оцінки якого зростає

і конкурентоспроможність

підприємства

Переваги: оцінка конкуренто-

спроможності провідного товару

віддзеркалює конкуренто-

спроможність фірми

Недоліки: не дає повного уявлення

про сильні та слабкі сторони

діяльності фірми, а підмінюється

конкуренто-спроможністю товару

3. Методи

ефективності

конкуренції

Оцінка грунтується на

визначенні налагодженості

діяльності всіх служб

підприємства. Основа – це

оцінка використання всіх

ресурсів. Використовуються

експертні методи

Переваги: врахування різнобічних

аспектів діяльності компанії

Недоліки: методичний підхід

засновано на простому складенні

окремих складових конкурентних

переваг, що не дорівнює

зваженому оцінюванню

4. Методи комплексної

оцінки

Конкурентоспроможність

визначається як інтегральна

величина по відношенню до

поточних результатів та

потенціалу в цілому.

Переваги: можливість врахувати

поточний стан та визначити

майбутні перспективи

Недоліки: в методиці не враховано

результати попередніх

методичних визначень, що

збіднює результат

Укладено за джерелом [4]

15

Існує аналіз розроблених на сьогодні методів оцінювання рівня

конкурентоспроможності підприємства, ми прийшли до висновку, що не існує

ідеальної з усіх боків методики комплексного оцінювання

конкурентоспроможності підприємства.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Иванов А.П. Менеджмент: конспект лекции. Спб.: изд-во Михайлова

В.А.; 2006; 211 с.

2. Ильичева И. В. Маркетинг: учебно-методическое пособие. Ульяновск :

УлГТУ, 2010, 229 с.

3. Лазаренко А. А. Методы оценки конкурентоспособности. Молодой

ученый, 2014., №1. С. 374-377.

4. Болодурина В.А. Методы оценки конкурентоспособности предприятия.

[Електронний ресурс]. URL: https://research-journal.org/economical/metody-

ocenki-konkurentosposobnosti-predpriyatiya/ (дата звернення 10.10.2019)

Науковий керівник: д.е.н. проф. Березянко Т.В.

ПРОБЛЕМА БЕЗРОБІТТЯ МОЛОДІ УКРАЇНИ

Дар’я Аумпа


Світова фінансово-економічна криза знизила позиції молоді на ринку

праці не лише в Україні, але й в більшості країн світу, погіршивши докризові

успіхи у цьому напряму. Від збільшення рівня безробіття страждає не тільки

молодь, а й економіки багатьох країн. Невикористаний потенціал має

вирішальне значення для багатьох держав, що розвиваються, з великим

відсотком молоді серед населення. Адже, молодь, є важливим стратегічним

ресурсом суспільства. Саме молодь визначає темпи розвитку соціально-

https://research-journal.org/economical/metody-ocenki-konkurentosposobnosti-predpriyatiya/

https://research-journal.org/economical/metody-ocenki-konkurentosposobnosti-predpriyatiya/

16

технічної сфери , визначає політичне, економічне та соціальне майбутнє країни,

впливає на стійкий розвиток людства.

Рівень безробіття, особливо серед молоді, збільшується дуже стрімко

останніми роками. Це пов‘язано з економічною кризою, загальним станом

ринку праці, відсутністю держзамовлень, а також високим податковим тиском з

боку держави. Молодіжне безробіття є більш небезпечнім ніж доросле, тому що

молодь – дуже вразлива категорія людства. Не сформовані морально та

психічно, молоді люди гірше адаптуються до змін економіки, за відсутності

можливостей гідно сформулювати своє життя, здатні вчиняти злочинні дії або

соціальні вибухи, наприклад, революції чи повстання. Усі ці фактори

призводять до ізоляції, що поглиблює зневіру у справедливості та

суспільстві[1]

Проблема безробіття та, безпосередньо, молодіжного безробіття, існує не

тільки в Україні, а й в країнах Європи. Спостерігаються дуже високі показники

навіть порівняно з Україною.

Згідно з даними статистичного офісу ЄС, Євростату, в березні 2018 р.

кількість безробітних в 28 державах Європейського Союзу налічувало 23 млн

748 тис. осіб, з яких 18 млн 105 тис не мали роботи в 19 країнах Єврозони. У

порівнянні з лютим 2018 р., в цілому, в ЄС, безробіття скоротилося на 75 000

осіб, а в зоні євро — на 36 000. Якщо порівнювати показники безробіття з

березнем 2017 р., то в ЄС в цілому вони скоротилися на 1 млн 523 тис. чоловік,

а в зоні євро стало менше на 679 000 безробітних. У відсотковому відношенні

число безробітних у 28 країнах Євросоюзу було 9,8% (в 2014 р. 10,4%), а в

Єврозоні — 11,3% (в 2014 р. — 11,7%). Ця статистика свідчить про позитивну

динаміку на європейському ринку праці, хоча не у всіх країнах ситуація

виглядає благополучною [2].

У сучасному українському суспільстві безробіття серед молоді також є

однією з національних проблем. І пов'язано це з тим, що молодь — це майбутнє

суспільства, а її трудова діяльність є джерелом коштів для соціального

забезпечення різних категорій населення.

17

Молоді люди складають 35% працездатного населення країни, проте,

будучи більш учнями, енергійними, впевненими у власних силах і

оптимістичними в порівнянні з іншими групами населення, вони особливо

уразливі перед життєвими проблемами , зокрема вони зазнають труднощів при

пошуку роботи і подальшому працевлаштуванні.

Причинами молодіжного безробіття в Україні є не лише небажання

роботодавців приймати на роботу некваліфіковану та недосвідчену молодь, а

також відсутність стимулів для роботодавців при працевлаштуванні молоді,

суттєві розбіжності між програмами навчання у ВНЗ і потребами підприємців,

високий рівень корупції при влаштуванні на «престижні» вакансії, особливо в

державних установах і на великих підприємствах, і , відповідно, низькі офіційні

зарплати для молодих працівників.

Наслідки молодіжного безробіття призводять до загрози добробуту

держави. Економічними наслідками - є зростання витрат на допомогу по

безробіттю; марне витрачання коштів державного бюджету на навчання

спеціалістів, які в подальшому не можуть знайти роботу; зростання обсягу

витрат на допомогу по безробіттю; зниження рівня ВВП; зниження рівня життя

населення даної категорії [3].

Для усунення негативних наслідків молодіжного безробіття та

попередження його розвитку в майбутньому необхідно: створити систему

професійної орієнтації, яка забезпечила можливості максимального розвитку

здібностей дитини і з малих років адаптувала б її до умов ринку праці,

виховувала б почуття відповідальності за своє майбутнє і майбутнє суспільства

в цілому .


1. Молодіжне безробіття в Україні: сутність, причини та шляхи

розв‘язання.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://asconf.com/rus/archive_view/634

2. Статистичні дані Державного комітету статистики України

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

http://www.ukrstat.gov.ua/

18

3. Державна служба зайнятості. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://www.dcz.gov.ua.

Науковий керівник: ст. викл. Баталова О.А.

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПЕРСОНАЛУ ЯК ОСНОВА


Олена Безпалько,

Вікторія Ярощук

Національний університет харчових технологій. Київ, Україна

У науковій літературі поняття «конкурентоспроможність персоналу» та

його сутність вважається досить неоднозначним. Одні науковці в трактуванні

цього поняття акцентують увагу на певних здібностях, професійних та ділових

компетентностях, відповідальності, ініціативності та інноваційності, тобто всіх

тих якостях, які працівник може застосовувати для досягнення кращого

результату на фоні інших працівників. В даному підході вся увага

зосереджується на певних якостях робочої сили, чи на властивостях людського

капіталу. В доповнення першому трактування інші науковців стверджують, що

конкурентоспроможність персоналу – це відповідність якості робочої сили

потребам ринку, можливість перемагати в конкуренції на ринку праці, тобто

порівняно з іншими працівниками краще задовольняти вимоги роботодавців за

рівнем знань, навичок, ініціативності [1]. Тобто в даному випадку увага

зосереджується на здатності працівника керувати та управляти своїми

конкурентними перевагами. Інший підхід розширює межі трактування цього

поняття розглядаючи конкурентоспроможність персоналу як складову

конкурентоспроможності підприємства, тобто як реальну можливість досягнути

найкращого результату безпосередньо підприємству за рахунок підвищення

інтелектуальних, фізичних та моральних якостей своїх працівників вдало

застосовуючи при цьому інструментарій матеріального та морального

стимулювання праці.

19

На нашу думку, третій підхід в трактуванні сутності цього поняття є більш

комплексним і розкриває всі його потенційні можливості, оскільки конкурентні

позиції підприємств все більше і більше визначає саме персонал, який

орієнтований на здобуття конкурентних переваг в освіті, результатах праці,

здатний до інтелектуально-професійного розвитку, розробки і впровадження

інновацій на рівні світових стандартів, створення конкурентоспроможної

продукції. Крім того, підприємство зможе ефективно функціонувати на

конкурувати на ринку досягаючи поставлених цілей лише тоді, коли його

персонал зможе конкурувати і між собою, маючи при цьому високий рівень

стресостійкості.

Конкурентоспроможність це комплексна інтегральна властивість

персоналу, яка має досить складну структуру і включає в себе такі складові:

демографічну, освітньо-кваліфікаційну, професійну, функціональну,

особистісно-психологічну, організаційну, ринкову та соціокультурну. Крім

означених складових сутність конкурентоспроможності персоналу

розкривається у контексті її впливу на конкурентні позиції підприємства та

подальші умови його розвитку [2].

На конкурентоспроможність персоналу впливає багато чинників на макро-

та мікрорівнях, які тісно між собою пов‘язані та можуть доповнювати один

одного. Крім того прояв конкурентоспроможності персоналу визначається

зовнішніми та внутрішніми чинниками. Зовнішні чинники забезпечуються

певними умовами, які зможуть повністю відкрити потенціал працівника.

Внутрішні чинники в свою чергу поділяються на спадкові та набуті. Набуті

чинники персоналу відображаються у манері поведінки, культури та характеру.

Спадкові чинники – це перш за все здатність, тобто здібності до певного виду

діяльності, фізичний та психологічний стан людини, а також темперамент, який

відіграє досить важливу роль у виконанні поставлених задач перед

працівником. Крім того в формуванні конкурентоспроможності працівника

важливу роль відіграють його вимоги до умов праці та її оплата, а також ціна

послуг робочої сили в співвідношенні до якості її виконання.

20

Не можна сказати, що конкурентоспроможність забезпечується виключно

за рахунок правильного використання індивідуальних конкурентних переваг.

Конкурентоспроможність персоналу забезпечується також і за рахунок

ефективної системи управління персоналом, а також за рахунок системи

менеджменту підприємства. Саме тому для регулювання, підтримування та

покращення конкурентоспроможності персоналу слід формувати певний

механізм засобів та заходів, спрямованих на розвиток та збереження людських

ресурсів.

Отже, підвищення рівня конкурентних переваг та конкурентної позиції

персоналу є основою для досягнення загальної стратегічної мети підприємства,

та, в остаточному підсумку, підвищення конкурентоспроможності підприємства

в цілому [3].


1. Грішнова О.А. Конкурентоспроможність персоналу підприємства

Україна: аспекти праці. 2005.№ 3. С.3-9

2. Мартинюк Н. Концептуальні підходи до трактування сутності

конкурентоспроможності персоналу підприємства. Міжнародний науковий

журнал «Економічний дискурс». 2016. Випуск 2. С. 15-28.

3. Харун О. Конкурентоспроможність персоналу підприємства в

контексті розвитку трудового потенціалу. Міжнародний науковий журнал

«Економічний дискурс». 2016. Випуск 4. С. 62-73.

АКТУАЛЬНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В КОНТЕКСТІ

КРОС-КУЛЬТУРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ

Бекешко Олеся


Відомо, що ефективне використання крос-культурного менеджменту може

забезпечити джерело інноваційного мислення та покращити конкурентну

позицію підприємства. Однак культурні відмінності можуть перешкоджати

21

успішному завершенню проектів у сучасній глобальній багатокультурній

бізнес-спільноті. Тобто для досягнення високої конкурентної позиції

підприємства, керівництво повинно бути культурно чутливими та сприяти

розвитку творчості та мотивації через культурне лідерство. Менеджери по

всьому світу зрозуміли, що культура суттєво впливає на ефективність

підприємництва та стан економіки в цілому. Сьогодні економіка значною

мірою залежить від культурного розвитку, тому простежується зростання

соціальної обізнаності про культурну багатогранність, цілісність та цінність.

В свою чергу, здійснення зовнішньо-економічної діяльності вимагає від

керівництва не тільки знань щодо культурних відмінностей, а постійного

контролю багатьох складових, наприклад: політичної, правової, освітньої,

технологічних системи тощо (рис. 1).

Рис.1. Культура міжнародного бізнесу [5]

На разі відомо, що досвід крос-культурного менеджменту на українських

підприємствах слабо розвинений. Вітчизняні підприємці та власники бізнесу

ігнорують питання вивчення особливостей національної ділової культури, а

також недостатньо уваги приділяють запозиченню закордонного досвіду

управління підприємствами в крос-культурному контексті. Вивчення крос-

культурної теми допомагає менеджерам краще пізнати себе, ідентифікувати

свій культурний профіль, розвинути крос-культурну компетенцію, а отже,

22

уникнути ризиків, небажаних наслідків для бізнесу, кар‘єри та особистого

життя, стати більш успішними.

Отже, крос-культурний менеджмент:

- описує організаційну поведінку працівників всередині країн і культур;

- порівнює організаційну поведінку працівників в різних країнах і

культурах;

- покращує взаємодію клієнтів, постачальників, службовців, керівників з

різних країн світу.

Один із найавторитетніших фахівців в галузі крос-культурного

менеджменту, Герт Хофстеде, охарактеризував культуру як процес

колективного програмування розуму, який відрізняє членів однієї групи людей

від іншої. Г. Хофстеде говорить, що це програмування розпочинається в сім‘ї,

продовжується на вулиці, в школі, компанії друзів, на роботі [2]. Результатом

впливу є формування національного характеру та менталітету, які визначають

специфічність систем організації та управління бізнесом в тій чи іншій

країні[1].

Формування на українських підприємствах крос-культурного

менеджменту є необхідною умовою для проведення конкурентної боротьби і

реалізації продукції як на внутрішні, так і на зовнішні ринки, так як знання про

ведення міжнародного бізнесу є потужною конкурентною унікальною

перевагою, що дають змогу підприємству закріпити свої позиції на

міжнародному ринку [4].

Петрушенко Ю.М. виділяє основні шляхи покращення крос-культурного

менеджменту в Україні:

1. Вибір чіткої стратегії виходу на міжнародний ринок.

2. Створення власної корпоративної культури.

3. Сегментація ринку.

4. Чітка ієрархія повноважень.

5. .Підвищення компетенції в галузі крос-культурного менеджменту усіх

учасників виробничого процесу.

23

Тобто, для ефективного впровадження крос-культурного менеджменту в

практику українських підприємств слід:

– всебічно вивчати культурне різноманіття націй (партнерів);

– створювати і підтримувати атмосферу поваги по відношенню до іншої

культури;

– використовувати всі переваги міжнародного партнерства;

– перед тим, як входити на іноземні ринки, досліджувати їх специфіку

споживчого попиту.

Впровадження крос-культурного аспекту управління в діяльність

українських підприємств допоможе українським топ-менеджерам ознайомитись

з моделями поведінки представників різних культур, що, без сумніву, надасть

їм упевненості в спілкуванні та зменшить ризик помилок у роботі в

мультинаціональному середовищі [3]. Отже, формування та впровадження на

українських підприємства крос-культурного менеджменту є необхідною

умовою для побудови довготривалих міжнародних відносин, що стануть новим

важливим кроком у становленні української економіки на світовій арені.


1. Журнал «У». Экономика. Управление. Финансы [Електронний ресурс].

– Режим доступу: http: // www. portal-u. ru / o/olyanich.

2. Олянич Д. Б. Теория организации: [учебник]. Д. Б. Олянич. – Ростов-

на-Дону: Феникс, 2008. – 408 с

3. Петрушенко Ю. М. Когнітивна концепція крос-культурного

менеджменту. Ю. М. Петрушенко, Т. А. Голець. Вісник СумДУ. Серія:

Економіка. – 2008. – № 1. – С. 120–128.

4. Петрушенко Ю. М. Крос-культурні аспекти підвищення ефективності

міжнародного бізнесу. Ю. М. Петрушенко. Вісник Хмельницького

національного університету. – 2009. – № 5. – С. 146–148.

5. Moskalenko V. Cross-cultural management – some theoretical aproaches.

Проблеми управління та економіки підприємств в сучасних умовах: Матеріали

24

ХV Міжнарод. наук.-практ. конф., Київ, 23-24 квітня 2019 р.: тези доп. – К.:

НУХТ, 2019. – 56 - 56 с. [Режим доступу] https://drive.google.com/file/d/1acAcsu

Науковий керівник: к.е.н., доц. Москаленко В.О.

ЛОГІСТИЧНА СИСТЕМА ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА

Булеховець Анна


На сучасному етапі розвитку ринкової економіки України, прибутковість

будь-якого підприємства напряму залежить від ефективної роботи логістичної

системи. Проаналізувавши вітчизняні та закордонні дослідження з питань

логістичних систем, можна зробити висновок, що єдиного поняття логістичної

системи не існує. Різні науковці розглядають поняття «логістична система» з

різних точок зору.

Наприклад, Л.В. Забуранна та А.В. Кулік, зазначають, що логістична

система – це сукупність логістичних підсистем, що пов‘язані між собою

внутрішньо виробничими зв‘язками, впорядкованими відповідно до правил та

процедур підприємства або їх об‘єднання в межах визначеної території, та

функціонують задля досягнення єдиної логістичної мети підприємства або їх

об‘єднання [2]. А М.П. Денисенко, П.Р. Левковець, Л.І. Михайлова у своїх

дослідженнях визначають логістичну систему як сукупність та цілісність

функціональних взаємопов‘язаних елементів (підсистем, субсистем), які

визначають її призначення [1]. Два визначення різних авторів пов‘язані між

собою, тому можна зробити висновок, що логістична система – це сукупність

логістичних підсистем, що пов‘язані між собою для досягнення загальної мети

підприємства.

https://drive.google.com/file/d/1acAcsuVLN3AH8l4oXOmM6nJBr94iQA6W/view

25

Для певної галузі діяльності підприємства існують різні види логістичних

систем. Пропонується розглянути систему виробничого підприємства на

прикладі пивоварного заводу ПрАТ «ОБОЛОНЬ».

Приватне акціонерне товариство «ОБОЛОНЬ» – підприємство з

виробництва пива, алкогольних та безалкогольних напоїв. Реалізовує свою

продукцію на вітчизняному та закордонних ринках. Виробляє продукцію

відповідно до міжнародних стандартів.

Ефективна робота логістичної системи ПрАТ «ОБОЛОНЬ» залежить від

взаємозв‘язку усіх ланок підприємства: постачальники, підприємство,

споживачів.

Узагальнена логістична система ПрАТ «ОБОЛОНЬ» зображена на рис.1.

Рис. 1. Логістична система ПрАТ «ОБОЛОНЬ»

Приватне акціонерне товариство «ОБОЛОНЬ» для задоволення потреб

споживачів налагодило ефективне функціонування логістичної системи.

Сп

ож

ивач

і

Пост

ачал

ьн

ики

рес

урсі

в, то

вар

ів

та п

осл

уг

Логістична система

Матеріальний потік

Інформаційний потік

Фінансовий потік

Зад

оволен

ня п

отр

еб с

пож

ивач

ів з

мак

сим

альн

им

еф

екто

м

Інтегрований потік

Логістичні процеси підприємства

Постачання Виробництво Збут

26

Відповідно до зображеної схеми, ми бачимо, що задля задоволення потреб

споживачів з максимальним ефектом, на підприємства має бути оптимальний

інтегрований потік. Інтегрований потік складається з 3 основних: матеріальний,

інформаційний та фінансовий.

На ПрАТ «ОБОЛОНЬ» логістичні процеси підприємства поділені на 3

пункти: постачання, виробництво, збут. Кожен пункт має власні функції. Пункт

постачання займається закупівлею, транспортування, управління запасами,

складуванням, поверненням тари та відходів. Пункт виробництва – організація

виробництва, транспортування, узгодження, підтримка стандартів якості. Пункт

збуту – управління замовленнями, транспортування, управління запасами,

складування, повернення відходів.

Важливим чинником виробництва продукції є постачання сировини,

матеріалів, інструментів тощо з відповідним рівнем якості. Як ми бачимо,

кожен пункт логістичних процесів пов'язаний з попереднім та наступним, адже

тільки злагоджена система взаємозв‘язків дозволяє виробляти якісний товар.

Як ми бачимо на рис. 1, усі потоки є двосторонніми, оскільки для

налагодження роботи необхідно отримувати зворотню інформацію від

споживача до виробника та від виробника до постачальника про якість

продукції, бажану кількість, асортимент продукції.

Отже, можна зробити висновок, що логістична система підприємства –

важлива складова ефективної роботи. Оптимальний інтегрований потік

дозволяє забезпечити максимальний рівень прибутку за мінімальних витрат.

Прикладом ефективної роботи логістичної системи є ПрАТ «ОБОЛОНЬ»,

логістична система якого включає у себе налагоджені інтегровані потоки у

ланцюгу «постачальник-виробник-споживач».


1. Денисенко М. П., Левковець П. Р., Михайлова Л. І. та ін. Організація та

проектування логістичних систем: Підручник. За ред. проф. М. П. Денисенка,

проф. П. Р. Левковця, проф. Л. І. Михайлової. — К.: Центр учбової літератури,

2010. — 336 с.

27

2. Забуранна Л.В., Кулік А.В. Управління логістичною системою

підприємства. – Ефективна економіка № 3, 2015. – Режим доступу:

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3861

Науковий керівник: к.е.н. доц. Репіч Т.А.

ФОРМУВАННЯ СТІЙКИХ ВІДНОСИН ПІДПРИЄМСТВА З

КЛІЄНТАМИ

Анастасія Бутрій


В епоху масових продажів і жорстокої конкуренції одним із способів

виділитися серед конкурентів є виявлення і задоволення індивідуальних потреб

клієнтів, завоювання їхньої довіри. Цьому сприяють зв‘язки підприємства із

споживачами. Вони дають можливість налагодити взаємовідносини з ними на

довгострокових засадах на високому рівні задля забезпечення тривалих та

стійких контактів.

Розглянемо показники, якими можна охарактеризувати стійкість відносин

клієнтів з підприємством.

Важливим показником є стабільність звернень клієнтів та кількість

повторних покупок [3]. Якщо споживач в подальшому звертається до компанії,

надалі користується продукцією або послугами, то можна стверджувати, що ці

стосунки мають стійкий характер.

Якщо підприємство та клієнт вважають, що їхні відносини є

взаємовигідними, він обов‘язково буде рекомендувати знайомим скористатися

послугами цієї компанії. Цей показник яскраво демонструє рівень довіри до

підприємства та впевненість в тому, що якість наданих послуг та товарів буде

високою.


28

Наступним є показник переходу на більш коштовні товари. Він свідчить

про те, що клієнт задоволений продукцією або послугою і готовий сплачувати

за неї більше.

Стійкість відносин між клієнтом та підприємством можна

охарактеризувати також розширенням номенклатури товарів, якими буде

користуватися споживач. Мається на увазі, що клієнт вже застосовує товар або

послугу та має намір спробувати ще якісь види, які раніше не вживав.

Задоволений клієнт завжди буде намагатися продовжувати співпрацювати

та збільшувати кількість покупок, тобто підвищувати інтенсивність

споживання. Тому підприємству потрібно зробити все для того, щоб утримати

споживачів. Показниками, які характеризують ступінь прив‘язаності

споживачів до компанії, є коефіцієнти утримання та збереження клієнтів. Вони

демонструють ефективність роботи підприємства з його клієнтами та рівень

їхньої довіри до якості послуг.

У лояльного до компанії споживача буде спостерігатися підвищення

інтересу до його діяльності. Цей процес може супроводжуватися участю в

опитуваннях, відвідуванням різноманітних заходів, написанню відгуків та

побажань тощо.

Стійки відносини із споживачами ґрунтуються на таких складових, як

довготривалість зобов'язань, взаємність, чуйність, довіра.

Тривалі стосунки створюють умови для успішної співпраці та

передбачають не нав‘язування споживачеві товарів, а переконання їх у

правильності зробленого вибору. Підвищену значущість при цьому мають

реальні дослідження мотивів поведінки споживачів та намагання до

довготривалих контактів між клієнтом та компанією [2, с.672].

Взаємність можна трактувати як акт певного обміну деякими цінностями

між двома або більше об‘єктами. В процесі побудови відносин з клієнтами під

взаємністю розуміють такі стосунки між сторонами, що ґрунтуються на деякій

частині поступок з отриманням в результаті певних переваг.

29

Чуйність розглядається як сердечне ставлення до людей та їхніх життєвих

ситуацій. Вона означає, що людина уважно та зі співчуттям відноситься до

іншої людини. В маркетингу чуйність – це розуміння вподобань та потреб

клієнтів. Вона базується на бажанні задовольнити клієнта, надати йому все

необхідне.

Завдяки цьому фактору формується наступна, дуже важлива для побудови

стосунків, складова – довіра. Вона характеризує популярність та задоволеність

від споживання продукції [1]. Це сприйняття інформації від виробника або

торговця про властивості продукції. Довіра завжди була важливою частиною

відносин компанії зі споживачем. Без довіри клієнти не можуть бути

впевненими у якості продукту або навіть можуть обрати більш надійну торгову

марку конкурента.

На рівень довіри споживача до підприємства впливає велика група

чинників, серед яких виділяють досвід роботи компанії на ринку, чесність її

відносин з клієнтами, відгуки інших споживачів стосовно підприємства та його

продукції, професіоналізм співробітників компанії та їхня обізнаність у власній

сфері діяльності тощо. Врахування дії цих чинників буде сприяти підвищенню

стійких відносин підприємства з клієнтами.


1. Богоявленський О. В. Управління процесами взаємовідносин з клієнтами

як фактор підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та іх

продукції. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zt.knteu.kiev.ua/files/2014/2(73)/uazt_2014_2_13.pdf

2. Ламбен Ж.-Ж. Менеджмент, ориентированный на рынок [Текст]: учеб.

Ж.-Ж. Ламбен; пер. с англ. – СПб.: Питер, 2008. – 800 с.

3. Лосев С.В. Управление отношениями с клиентами. С.В. Лосев.

Маркетинг в России и за рубежом. – 2006. – №1. – с.42-47. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.mavriz.ru/articles/2006/1/4245.html

Науковий керівник: к.е.н. доц. Бєлова Т.Г.

http://www.mavriz.ru/articles/2006/1/4245.html

30

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ПО СТАВЛЕННЮ ДО

ЕКОЛОГІЧНИХ НАСЛІДКІВ СВОЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК СКЛАДОВА

КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ВІДПОВІДАЛЬНОГО МАРКЕТИНГУ

Вікторія Гулька


В умовах глобалізації та інтеграції підприємницької діяльності до світової

спільноти, важливості врахування європейських стандартів у виробничій

діяльності великого значення набуває дотримання компаніями концепції

соціально-відповідального маркетингу.

Досвід передових підприємств свідчить про ефективність та очевидні

вигоди орієнтації підприємницької діяльності на довгострокові перспективи

розвитку. Тож все більше компаній усвідомлюють роль та важливість

дотримання принципів соціально-відповідального маркетингу і впровадження

інструментарію для його здійснення.

Однією з важливих складових багатогранної концепції соціальної

відповідальності є так званий зелений маркетинг. Він враховує усвідомлення

компаніями відповідальності за екологічні наслідки своєї діяльності та ведення

бізнесу з метою задоволення екологічних потреб суспільства з дотриманням

всіх заходів щодо охорони навколишнього середовища та процесом постійного

пошуку шляхів його покращення [2].

Останнім часом особливо гостро постає проблема захисту навколишнього

середовища та зменшення шкідливого впливу наслідків виробничої діяльності

на довкілля. Все більше зростає зацікавленість суспільства в можливості

вирішення екологічних проблем. A cоціально-відповідальні споживачі віддають

перевагу товарам, які виготовлені з екологічно чистої сировини. Тож

дотримання компаніями екологічних принципів ведення виробничої діяльності

має не тільки альтруїстичні цілі, а є стратегічно важливим аспектом для

завоювання прихильності споживачів та довготермінового зміцнення

конкурентної позиції на ринку.

31

Варто зауважити, що екологічний маркетинг, як і будь-який напрямок

концепції соціальної відповідальності, починається на стадії розробки товару та

повенен бути інтегрований у всі етапи виробництва, просування та реалізації

товарів і послуг компанії. Екологічний контроль здійснюється державними

органами та регулюється законом України ―Про охорону навколишнього

природного середовища‖, який визначає економічні та соціальні засади

організації охорони довкілля відповідно до інтересів нинішнього і майбутнього

поколінь [1]. Однак методи роботи організацій з питань охорони

навколишнього середовища підприємницької діяльності в нашій країні не

налагоджені належним чином та потребують переформатування і впровадження

нових механізмів контролю за діяльністю компаній.

Підприємства, що є прихильниками екологічної складової соціально-

відповідального маркетингу, мають дотримуються в своїй виробничий

діяльності наступних принципів: економії та помірного і раціонального

використання природних ресурсів; застосування для виробництва продукції

екологічно чистої сировини; екологізації технології та процесу виробництва;

створення та використання екологічно чистих пакувальних матеріалів;

впровадження заходів щодо економії енергетичних ресурсів; інформування

споживачів про переваги споживання екологічної продукції та застосування

спеціального маркування; зменшення шкідливого впливу транспорту на

довкілля; вдосконалення процесів утилізації відходів від виробничої діяльності.

Таким чином, діяльність компаній відповідно до принципів зеленого

маркетингу вимагає побудови стратегії екологічного виробництва, починаючи з

використання природних ресурсів та закінчуючи утилізацією відходів.

Також дотримання політики екологічного маркетингу передбачає

інформування споживачів про корисність та переваги споживання екологічно

чистої продукції. Зелений маркетинг сприяє збалансуванню інтересів

виробників та задоволенню потреб споживачів у екологічних товарах та

послугах без шкоди довкіллю. Наслідування підприємством принципів

32

екологічного маркетингу, який є невід`ємною складовою концепції соціально-

відповідального маркетингу, є вигідним для всіх учасників ринку.


1. Закон України. «Про охорону навколишнього природного середовища» :

Закон України від 25 черв. 1991 р. Відом. Верхов. Ради України. – 1991 р. – №

1264–XI. – ст. 546.

2. Котлер Ф. Корпоративна соціальна відповідальність. Як зробити якомога

більше добра для вашої компанії та суспільства. Ф. Котлер, Н. Лі; Пер. з англ.

С. Яринич. – К.: Стандарт, 2005. – 302 с.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Бєлова Т. Г.

ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ ЕФЕКТИВНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

НА ПІДПРИЄМСТВІ

Андрій Демченко


Ринкові умови та мінливість сучасного динамічного розвитку економіки

створюють виклики та завдання для організацій. Ефективна діяльність будь-

яких підприємств та організацій значною мірою залежить від своєчасного

вирішення питань, що пов‘язані із цілою низкою чинників, які впливають на

соціально-економічну систему, тому вирішення даних проблем пов‘язане з

процесом прийняття управлінських рішень, від яких залежать якість та

ефективність управління підприємством у цілому

У економічній літературі термін «управлінське рішення» вживається в

кількох значеннях. Зокрема:

— обдуманий намір зробити щось, а це передбачає попереднє

усвідомлення мети та способів дії;

— процес вироблення і прийняття найкращого варіанта (альтернативи) для

вирішення проблеми, що виникла, або завдання;

33

— фіксований управлінський акт [4].

Прийняття рішень є важливою частиною будь-якої управлінської

діяльності. Рішення можна розглядати як продукт управлінської праці, а його

прийняття - як процес, що веде до появи цього продукту. В управлінні

організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і має

достатньо формалізований характер, так як рішення стосується не тільки однієї

особистості, а найчастіше воно відноситься до підрозділу або до організації в

цілому.

Підготовку управлінських рішень умовно можна назвати технологією

розроблення і прийняття рішень, яка являє собою сукупність послідовно

повторюваних дій, що складаються з окремих етапів, процедур, операцій.

Вітчизняними та зарубіжними вченими пропонуються різні схеми процесу

розроблення рішень, які відрізняються між собою мірою деталізації окремих

процедур та операцій, але всі вони тією чи іншою мірою включають п‘ять

етапів, наведених у так званій традиційній схемі:

1. Виявлення проблемної ситуації і постановка цілі (визначення цілі

рішення, критеріїв оцінки результатів рішення).

2. Збір інформації та виявлення обмежень (вивчення суті питання та умов

для ефективного рішення).

3. Розроблення альтернативних варіантів рішень і вибір оптимального

варіанту (розроблення й оцінка альтернативних варіантів, вибір оптимального

рішення за заданими критеріями).

4. Організація виконання прийнятого рішення (оформлення наказу чи

розпорядження, розроблення плану і термінів реалізації рішення, призначення

відповідальних осіб, проведення інструктажу).

5. Контроль виконання рішення (попередження відхилень та зривів

виконання рішення, можливість прийняття нового рішення) [1-4].

У прийнятті рішення є завжди певна альтернатива. Існують дві форми

прийняття управлінських рішень: одноосібна (індивідуальна) і колективна

(групова, колегіальна), які мають певні переваги та недоліки. Одноосібне

34

управлінське рішення, як правило, за своєю природою має суб‘єктивний

характер. Колективна робота створює потенційні можливості підвищення

якості рішень [1].

Під час прийняття важливих управлінських рішень доцільно

використовувати колективні експертизи, що забезпечують більшу

обґрунтованість і, як правило, більшу ефективність прийнятих рішень.

Необхідно сформувати експертну комісію, до складу якої увійшли б

компетентні фахівці, які мають досвід роботи в ролі експертів, щоб у ній були

представлені фахівці за всіма основними аспектами аналізованої проблеми, щоб

було забезпечено ефективну взаємодію експертів, якщо це передбачено у

технології проведення експертизи. Обробка індивідуальних експертних оцінок

для визначення результуючого експертного судження повинна виконуватися за

відповідними алгоритмами [2].

Процес прийняття управлінського рішення може бути інтуїтивним (на

підставі відчуття), досвідним (ґрунтується на судженнях, знаннях) або

раціональним (передбачає об‘єктивний аналітичний процес). На процес

прийняття управлінських рішень впливають як зовнішні (зумовлені

виробничим й соціальним середовищем), так і внутрішні (представлені

індивідуальними особливостями управлінця, його досвідом, освітою, віком

тощо) чинники [3].

Управлінське рішення є результатом розумово-психологічної, творчої

діяльності керівника, продуктом управлінської праці, а його прийняття – це

процес, що зумовлює появу цього продукту. Вироблення раціональних рішень є

сферою управлінського мистецтва.


1. Мосов С., Рублюк О. Формирование и реализация управленческих

решений: обоснование базовых принципов и структуры процесса. С. Мосов, О.

Рублюк. Персонал. – 2004. – № 8. – С. 70-74.

2. Приймак В.М. Прийняття управлінських рішень: [навч. посіб.]. В.М.

Приймак. – К.: Атіка, 2008. – 240 с.

35

3. Сопільник О.В. Технологія прийняття управлінських рішень: [навч.

посіб.]. О.В. Соопільников. – Д.: РВВДНУ, 2002. – 108 с.

4. Юр'єва І. Ефективніть управлінських рішень в контексті психології

управління. Соціальна психологія. — 2007. — №6. — C. 102—110.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Дунда С.П.

РОЗВИТОК ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

Сергій Душко


Незважаючи на активне використання, термін «людські ресурси» у

категорійному плані є недостатньо визначеним і в доступних енциклопедичних

виданнях не надається його універсальна тлумачна формула. Зарубіжні

науковці М. Армстронг , Х. Грехем , К. Девіс Ю. Пенц А. Пізам , П. Спероу, У.

Трейсі , Т. Шульц під терміном «людські ресурси» розглядають насамперед

працівників організації та робочу силу у галузевому або територіальному

вимірі разом з їхніми здібностями у контексті сфери діяльності. Д.П. Богиня та

О.А. Грішнова наголошують, що «людські ресурси – це працівники, які мають

певні професійні навички й знання і можуть використовувати їх у трудовому

процесі» [1, с.44].

О.О. Левицька уточнює, що в останні два десятиріччя термін «людські

ресурси» почали використовувати на всіх рівнях управління, відзначаючи

таким чином роль людини у господарських процесах. Дослідниця наводить

власне визначення людських ресурсів «як сукупності кількісних та якісних

параметрів (зокрема, потенціал людини, стан здоров'я, рівень освіти, здібностей

і культури, професійні знання, мотиваційні та інші особисті якості) кадрового

складу організації, робочої сили або трудових ресурсів галузі, території, регіону

чи країни в цілому» [2].

36

Єдності у поглядах немає. Але й необґрунтовано ототожнювати людські

ресурси лише з наявними людьми, робочою силою, трудовими ресурсами,

персоналом, кадрами, без урахування статусу, результатів життєдіяльності,

віку, здібностей та інших відмінностей.

За цим підходом, структуру людських ресурсів на глобальному рівні

життєдіяльності людства можна представити у такому вигляді, як на рис. 1.

Рис.1. Структура людських ресурсів у суспільстві [3]

В умовах нової економіки питання управління людськими ресурсами

залишаються актуальними, і особливої популярності набувають напрямки

розвитку людських ресурсів, оскільки змінюється відношення до персоналу в

процесі досягнення цілей підприємства, і персонал розглядається як стратегічно

важливий ресурс, забезпечувати підприємству додаткові конкурентні переваги.

У цих умовах виникає необхідність формування системи розвитку людських

Людські ресурси

майбутні минулі реальні

перспективні Не перспективні

Потенційно корисні

адаптаційні

доглядані

проектні

Відпрацьовані

самодостатні

Відпрацьовані залежні

непридатні

37

ресурсів, яка сприятиме цілісному та комплексного вирішення проблем

розвитку персоналу.

Систему розвитку людських ресурсів підприємства пропонується

розглядати як сукупність підсистем загального лінійного керівництва, цільових,

функціональних і забезпечуючих підсистем, взаємодія яких сприяє найбільш

ефективному досягненню цілей підприємства за допомогою навчання і

управління кар‘єрою співробітників організації.

Суб'єктами системи розвитку людських ресурсів є керівник організації,

HR-директор (HR-служба, HR-менеджер), керівник структурного підрозділу).

Об'єктами системи розвитку є співробітники організації. Предметом розвитку в

системі є компетенції співробітників, які визначаються як сукупність знань,

умінь, навичок і підсистем відносяться підсистеми технічного, нормативного,

інформаційного, правового та методичного забезпечення, котрі сприяють

здійсненню процесів навчання та управління кар'єрою співробітників

організації в рамках реалізації загальної стратегії і досягнення цілей

організації[4]. Останні 3-4 роки можна спостерігати зміну ставлення вищого

керівництва до процесів розвитку і управління персоналом. Головними

стратегічними кадровими завданнями стають оцінка ефективності діяльності

персоналу та його навчання. При цьому довгострокові інвестиції в навчання

персоналу щорічно зростають. Частка матеріальних вкладень в персонал

становить зараз до 6% від прибутку підприємства.

На підставі вищевикладеного ми вважаємо актуальним методичний підхід

до формування системи розвитку людських ресурсів підприємства (рис.2).

Рис.2. Спряженість цілей організації та розвитку людських ресурсів [5]

Стратегія розвитку організації

Концепція управління людським ресурсом

набір Відбір Оцінка адаптація мотивація

38

Для ефективної реалізації системи розвитку людських ресурсів, перш за

все, повинна бути розроблена конструкція та концепція розвитку людських

ресурсів організації.


1. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. –

К.: Знання-Прес, 2000. 313 с.

2. Левицька О. Сутність, генезис та еволюція поняття «людські ресурси»:

системно-концептуальний підхід . Україна: аспекти праці. 2010. №1. С. 37–42.

3. Сардак С.Э. Эволюция взглядов на содержание и роль человеческих

ресурсов в общественном развитии. Актуальные проблемы экономики, 2012,

№12. С.132-139

4. Логунова, И.В. Системный подход к развитию человеческих ресурсов

организации. Экономинфо. 2014. № 21.С. 35-38.

5. Логунова Л.В. Методический подход к разработке системы развития

человеческих ресурсов предприятия. М.:ИНФРА,2012.236 С.

Науковий керівник: д.е.н., проф. Березянко Т.В.

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ


Віктор Ємцев,

Анна Тітарчук


Успішне функціонування організації можливе лише за умов

систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук нових

різноманітних можливостей, які надає середовище господарювання. Таке

новаторство є змістом інноваційної діяльності, його результати збагачують і

вдосконалюють виробничо-господарські процеси, визначають напрями

39

майбутнього розвитку організації, які ґрунтуються на нових підходах до

задоволення потреб ринку.

Інноваційна діяльність промислових підприємств стає тією рушійною

силою, яка здатна забезпечити конкурентоспроможність підприємств на

внутрішньому та зовнішньому ринках. Основною умовою забезпечення

економічного розвитку на мікро -, мезо - та макрорівнях має бути зважена,

ефективна інноваційна діяльність. Використання сукупності інноваційних

факторів ресурсів в процесі розвитку економіки на будь якому її рівні

забезпечує перехід на якісно новий тип розвитку, який надає можливість

забезпечити економічну стійкість та конкурентоспроможність.

Згідно Закону України «Про інноваційну діяльність», інноваційна

діяльність – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію

результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок

нових конкурентоздатних товарів і послуг [3].

Також Закон визначає, що інноваційна діяльність – випуск і

розповсюдження принципово нових видів техніки і технологій; прогресивні

міжгалузеві структурні зрушення; реалізація довгострокових науково-технічних

програм з великими строками окупності витрат; фінансування

фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін стану продуктивних

сил; розробка та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології,

призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища [2].

У таблиці надані поглдяи та визначення поняття «інноваційна діяльність»

різних авторів. Такі різні підходи щодо тлумачення поняття «інноваційна

діяльність» обумовлені багатоаспектністю цього економічного терміну, його

складністю та різноманітністю сфер застосування.

Розглянуті вище визначення інноваційної діяльності в найбільш

загальному вигляді розглядають її як вид діяльності, спрямованої на одержання

інновацій. Тобто науковий, винахідницький та інші види сфер, без яких

неможлива поява інновацій, не відносяться до інноваційної діяльності.

40

Таблиця

Визначення поняття «інноваційна діяльність» різними авторами

Джерело Визначення

А.Я. Кузнєцова, Н.Я.

Зінько та О.О. Другов[4]

Інноваційна діяльність – це діяльність щодо забезпечення

здійснення всього інноваційного процесу.

О.В. Тарасова [5] Інноваційна діяльність – це комплекс практичних дій,

спрямованих на використання науково-технічних результатів для

отримання нових або поліпшення існуючих виробів, технологій,

методів управління та ін.

О.Г. Шпикуляк [6] Інноваційна діяльність – це такий вид діяльності, який на основі

результатів наукових досліджень забезпечує створення

принципово нової продукції, нової послуги, в результаті яких

з‘являється те, чого раніше не було.

С.М. Ілляшенко [7] Інноваційна діяльність – це процес створення, провадження та

поширення інновації.

Джерело розроблене автором

Під конкурентоспроможністю розуміється «здатність підприємства

виробляти товари або послуги, які можуть конкурувати на світовому ринку». У

свою чергу під інновацією розуміється «впровадження нової або суттєво

поліпшеної ідеї, товару, послуги, процесу або практики, яка призначена для

отримання поліпшеного результату» [8].

Підсумовуючи найактуальніші пропозиції, основними шляхами розвитку

інноваційного потенціалу вітчизняних підприємств та загального покращення

рівня інноваційного розвитку України в цілому, повинні стати [9]:

вдосконалення нормативно-правової бази розвитку інноваційної системи

України;

створення ринку інноваційної продукції, на якому буде забезпечений

належний рівень захисту інтелектуальної власності;

прискорене впровадження нововведень;

держзамовлення на інноваційні продукти;

трансфер технологій зі сфери ВПК тощо.

41

Інноваційна діяльність є важливим фактором конкурентоспроможності

вітчизняних підприємств. Досить актуальним є питання підвищення

інноваційного потенціалу підприємства, що сприятиме активізації інноваційної

діяльності та підвищенню рівня конкурентоспроможності.


1. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в

Україні» від 16.01.2003 р. № 433-VI (з чинними змінами та доповненнями)

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua.

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. № 1561-

12 (з чинними змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

3. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. № 40-IV

(з чинними змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua.

4. Кузнєцова А.Я. Удосконалення банківського і небанківського

фінансування інноваційної діяльності в Україні: [монографія]. А.Я. Кузнєцова,

Н.Я. Зінько, О.О. Другов. – К.: УБС НБУ, 2009. – 175 с.

5. Тарасова О.В. Теоретико-методологічні основи інноваційної діяльності

підприємств. О.В. Тарасова. Економіка харчової промисловості. – 2012. – № 1.

– С. 37–41.

6. Шпикуляк О.Г. Інноваційна діяльність у механізмі стимулювання

агропромислового виробництва. О.Г. Шпикуляк, Г.Ф. Мазур. Збірник наукових

праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні

науки). – 2014. – № 4. – С. 73–77.

7. Маркетинг. Менеджмент. Інновації: [монографія]. За ред. д. е. н., проф.

С.М. Ілляшенка. – Суми: Папірус, 2010. – 621 с.

8. Ємцев В.І. Забезпечення конкурентоспроможності підприємств

цукробурякового підкомплексу в умовах конкурентного середовища:

[монографія] - Київ.: ЦП «КОМПРИНТ», 2013.- 477 с.

42

9. Колінко Н.О. Управління інноваційною діяльністю як основа якісних

зрушень. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". — Львів,

2011. — № 12. — С. 43.

ПРОБЛЕМИ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

Віктор Ємцев,

Тетяна Чернуха


Агропромисловий комплекс - один з небагатьох секторів економіки

України, підприємства якого, незважаючи на проблеми в країні, продовжують

розвиваються й значною мірою визначає продовольчу безпеку держави і якість

харчування населення та залишаються головним джерелом вступу іноземної

валюти. Питома вага експорту продукції АПК у загальній структурі експорту

України в 2018 році склав рекордний показник - 39,2%, що на 8,4% перевищує

показники 2014 р. [1,2,3]. Україна має всі природні умови для ведення

агропромислового виробництва і розв'язання не лише національної, а й світової

продовольчої проблеми. Так за оцінками експертів, за умови застосування

прогресивних технологій виробництва аграрної та харчової продукції, Україна

може забезпечити агропродукцією від 0,5 до 1,5 млн. чол. [1].

Однак наявність ряду внутрішніх проблем стримує зростання ефективності

діяльності та розвиток підприємств практично всіх галузей АПК, в тому числі і

переробних. Вони зумовлені: можливостями старої і зношеної інфраструктури,

яка фактично вичерпала радянський запас міцності та не відповідає сучасним

вимогам щодо рівня розвитку та якості ринкової інфраструктури;

нерозвиненістю інформаційних систем; загальною економічною нестабільністю;

недосконалістю правового забезпечення щодо вирішення ряду проблемних

питань, які виникають в умовах посилення конкуренції на світовому ринку

43

продовольчих товарів; слабкою готовністю менеджменту до роботи в умовах

жорсткої конкурентної боротьби та посилення глобалізації тощо.

Останнім часом, ці проблеми посилились появою нових ризиків, пов'язаних

із тенденцією падіння світових цін на агропродукцію й продовольства, значним

знеціненням національної валюти, галопуючою інфляцією, зростанням цін на

всі види енергоносіїв та матеріальних ресурсів, труднощами в одержанні

короткострокового й довгострокового фінансування, падінням реальних доходів

населення, зміною структури його витрат тощо, які посилюють внутрішню

нестабільність не тільки АПК, а і всієї економіки. Тому підприємствам АПК

Україні дуже складно конкурувати з розвинутими країнами на світових ринках.

Аналіз ситуації, яка склалася в Україні, свідчить, що нині агропромислове

виробництво держави не здатне забезпечити збалансоване харчування

населення в межах раціональних норм споживання. Загалом у даній галузі

протягом 2000–2018 рр. спостерігається тенденція до поступового зменшення

обсягів виробництва (табл.1).

Таблиця 1

Динаміка індексів виробництва продукції сільського господарства та

харчової промисловості протягом 2000–2017 рр. [2].

Індекс 2000 2005 2009 2010 2014 2015 2016 2017

Індекси продукції

сільського господарства

109,8

100,1

100,9

98,5

102,2

95,2

106,3 97,8

Індекси промислової

продукції у виробництві

харчових продуктів,

напоїв і тютюнових

виробів

123,0 113,7 94,0 103,7 102,5 89,3 104,4 102,9

Для ефективного розвитку та функціонування харчової промисловості

України необхідно прискорити та стабілізувати темпи розвитку сировинної бази.

44

Однак, відсутність стратегічного планування, і в першу чергу в АПК,

унеможливлює запровадження зваженої, науково обґрунтованої цінової

політики на продовольчу сировину. Як наслідок - цінові «гойдалки»: від

загрозливих параметрів інфляції - до спаду цін та дефляції у продовольчому

сегменті, бо дієвий механізм запобіганню цим диспропорціям, що вже давно

використовують розвинені країни, у нашій країні залишається лише

декларацією.

Криза відносного «перевиробництва» певних видів сировини, надмірне

зниження закупівельних цін на них - явище суто українське, адже регуляторна

функція держави відсутня: немає реальної заставної закупівлі у період великого

врожаю, надзвичайно невеликі за обсягом державні закупівлі до Агрофонду.

Виживають та розвиваються у таких умовах лише великі вертикально

інтегровані агрохолдинги.

Суттєвою складовою проблем що існують як в АПК, так і у харчової

промисловості, є недосконала система кредитування, а іноді, абсолютна

неможливість отримання навить короткострокового кредитування підприємств в

силу повної відсутності у більшості суб'єктів господарювання ліквідної застави.

Дефіцит обігових коштів змушує виробників постійно спрощувати технології

виробництва, йти на порушення вимог щодо якості та безпеки продукції.

Також реальною проблемою для підприємств АПК став перегляд

спеціального режиму нарахування та використання ПДВ (для певних видів

діяльності - скасування) та існуючих пільг в оподаткуванні.

В цих умовах дуже чутливо сприймаються проблеми, пов'язані з

процесами глобалізації та залежністю української економіки від процесів на

світових ринках агропродукції та продовольства. Так зниження світових цін на

продовольство та агросировину [5], в умовах практично повної залежності

підприємств майже всіх галузей АПК від імпортних ресурсів (обладнання,

технології, насіння, ЗЗР та стимуляторів росту, активні біодобавки,

ароматизатори, синтетичні замінники, ПММ тощо) та укріплення гривні

45

призводить до зростання агровиробництва та експорту агросировини заради

простих відтворення або виживання підприємств.

На фоні різкого зростання цін на всі види ресурсів, що використовуються в

діяльності підприємств АПК - аналіз рентабельності різних напрямів їх

діяльності демонструє згубність таких підходів і загрозу продовольчої безпеці

держави та економічному стану абсолютної більшості підприємств АПК.

(табл.2).

Таблиця

Рентабельність виробництва основних видів продукції у

сільськогосподарських підприємствах ( в %%), [3,4]

Вид продукції 1990 2000 2005 2010 2015 2017 2017 до

1990

Зернові культури 275,1 64,8 3,1 13,9 43,1 25,0 0,09

Насіння соняшнику 236,6 52,2 24,3 64,7 80,5 41,3 0,17

Цукрові буряки

(фабричні) 29,5 6,1 4,8 16,7 28,2

12,4 0,42

Молоко 32,2 -6,0 -0,4 17,9 12,6 26,9 0,84

ВРХ на м‘ясо 20,6 -42,3 -25,0 -35,9 -17,9 3,4 0,14

Свині на м‘ясо 20,7 -44,3 14,9 -7,8 12,7 3,5 0,16

Птиця на м‘ясо 17,0 -33,2 24,9 -4,4 -6,1 7,0 0,41

Яйця 27,3 10,6 23,5 18,6 60,9 -9,0 -

У зв‘язку з цим постійно зростає кількість харчових підприємств, які за

результатами своєї діяльності зазнають збитків. Як наслідок, кількість

підприємств – виробників харчової продукції, а, відповідно, і кількість зайнятих

на них постійно скорочуються. Так, у 2008 р. в цій галузі працювало 554 тис.

осіб, а за наступні роки їх кількість скоротилася і у 2017 р. склала 392 тис.

(14,22% загальної кількості зайнятих у промисловості) [2].

В умовах глобалізації агропродовольчих ринків необхідно визначити

перелік стратегічних галузей сільського господарства та харчової промисловості,

провести глибоку діагностику їх стану і відповідних сегментів з метою

46

максимальної адаптації до конкурентних умов зовнішнього середовища, а також

створення глобальних продуктів.


1. Ємцев В.І. Забезпечення конкурентоспроможності підприємств

цукробурякового підкомплексу в умовах конкурентного середовища:

[монографія] - Київ.: ЦП «КОМПРИНТ», 2013.- 477 с.

2. Статистичний щорічник України за 2017 р [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

3. Статистичний збірник «Зовнішня торгівля України» 2017р.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

4. Статистичний збірник «Сільське господарство України» за 2018 рік

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

5. ФАО: Обзор мирового рынка сировинних продуктов у 2018р.

[Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.fao.org/docrep/015/al989r/al989r00.pdf

УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Олексій Злотнік


Будь-які запаси виступають важливою складовою забезпечення

матеріальними ресурсами виробничих процесів (у вигляді виробничих запасів)

та потреб споживачів (у вигляді запасів готової продукції). Для ефективної

діяльності підприємств запаси повинні бути оптимальними, адже накопичення

їх значного обсягу призводить до замороження коштів на тривалий термін,

зниження рівня ліквідності підприємства, зростання витрат на утримання, а

нестача − до простоїв виробництва, незадоволення вимог споживачів, а отже, і

зниження конкурентних переваг. Від характеру, обсягів, якості матеріальних

ресурсів та їх запасів і якості управління ними залежить




47

конкурентоспроможність підприємств, масштаби виробництва і ефективність

діяльності.

Тому управління запасами підприємства є надзвичайно важливим

завданням логістичної діяльності. Оптимальна система управління запасами

при ефективному вкладенні оборотних коштів і зменшенні витрат на зберігання

запасів дозволяє забезпечити безперервну роботу виробництва й безперебійне

обслуговування споживачів.

Запаси в тому чи іншому вигляді існують на всьому шляху руху товарів зі

сфери виробництва в сферу обігу. В процесі виробництва запаси знижують

залежність виробника сировини від постачальника продукції.

Логістичне управління запасами, на нашу думку, є складовою

логістичного, яке здійснює управління запасами на стратегічному та

операційному рівні від постачання до розподілу для досягнення мети,

поставленої перед логістичним управлінням підприємства.

Основні параметри управління запасами [2]:

параметри попиту (витрат): інтенсивність попиту, функція попиту,

часові характеристики дискретного попиту;

параметри замовлення: розмір замовлення, час замовлення, інтервал

часу між двома суміжними замовленнями;

параметри поставок: розмір партії поставки, час поставки, інтервал

часу між двома суміжними поставками, час запізнення поставки;

рівень запасу на складі: поточний, середній, максимальний, страховий.

Основні етапи управління запасами побудовані таким чином:

- на основі попередніх років проводиться аналіз складу, структури та

динаміка загальної величини запасу;

- оптимізація загальної суми і розміру запасів;

- розробка ефективної системи управління і контролем за рухом запасів.

На першому етапі проводиться поточний аналіз загальної величини

запасів, який здійснюється на основі фінансової та управлінської звітності, а

також враховуються дані складського обліку. Структура запасів досліджується

48

на основі основних видів і груп, з урахуванням впливу сезонних змін на

величину запасів.

Після дослідження структури запасі проводиться оцінка ефективності

використання запасів на основі показників рентабельності і тривалості обігу [3].

На другому етапі проводиться оптимізація величини запасів. На

сьогоднішній день, для ефективного управління запасами на практиці

використовується широкий спектр методів планування та оптимізації їх

величини.

Третій етап передбачає розробку ефективної системи управління і

контролю за рухом запасів. В загальному розумінні під контролем запасів

мається на увазі регулювання рівня запасів з метою виявлення відхилення від

норми, і прийняття оперативних рішень по їх усуненню [4].

Інтегровані підходи до управління запасами в контексті логістичної

системи спираються на методи та моделі логістики, серед яких системи

планування та управління матеріальними потоками: штовхаючі системи (MRP,

MRP II, DRP, ERP, LRP, CALS), тягнучі системи управління запасами (ZIPS,

MAN, DOPS, NOT, LP, ОРТ), управління запасами на базі теорії обмежень, що

призводить до створення синергічного ефекту, технічні системи та

використання АВС- та XYZ-аналізів [1].

Через велику кількість вже існуючих моделей управління запасами

підприємства стикаються з проблемою вибору найбільш ефективної, яка б

якомога краще поєднувалась зі специфікою господарської діяльності

підприємства. Саме тому, так важливо проаналізувати існуючі моделі,

дослідити їх переваги та недоліки, а також можливість їх впровадження на

підприємстві.


1. Економіко-математичні моделі виробництв в управлінні їх запасами:

[монографія]. А. І. Марюта, Н. І. Редіна, Ю. А. Долгоруков. Дніпропетровська

держ. Фінансова академія; Дніпропетровський національний ун-т. Інститут

економіки. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2005 –268 с.

49

2. Ковальчук, І. В. Управління запасами у забезпеченні

конкурентоспроможності підприємств. І. В. Ковальчук, Т. В. Косарєва.

Економіка АПК. – 2005. – № 7. – С. 86–94

3. Організація та проектування логістичних систем: [підручник]. М. П.

Денисенко, П. Р. Левковець, Л. І. Михайлова [та ін]; під ред. М. П. Денисенка,

П. Р. Левковця, Л. І. Михайлової. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 336 с.

4. Уотерс Д. Логистика. Управление цепью поставок. Дональд Уотерс;

пер. с англ. В. Н. Егорова. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 503 с.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Репіч Т.А.

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

Юлія Каменчук


За сучасних умов світового розвитку інноваційна діяльність є одним з

головних чинників, що забезпечує стабільне економічне зростання.

використання досягнень науки і науково-технічного прогресу на підприємствах

у процесі виробництва нових видів товарів і послуг.

Закон України «Про інноваційну діяльність» трактує інновації як

новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні

технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення

виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що

істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціально

сфери[4].

Оскільки однією із основних характерних властивостей інновації є її

комерційна реалізація, то інновації на підприємствах відносяться до категорії

планованих змін у діяльності підприємства, що здійснюються з метою

50

підвищення соціально-економічної ефективності його функціонування. Ці

зміни характеризуються такими ознаками:

— інновація пов'язана з невизначеністю щодо успішності результату

інноваційної діяльності;

— інновація передбачає інвестиції: відповідні вкладення можуть включати

придбання основних і "неявних" активів, а також інші дії (наприклад, виплата

заробітної плати, придбання матеріалів, послуг тощо), які потенційно можуть

принести дохід у майбутньому;

— інновації властиво "перетікати". Вигоди від творчої інновації рідко в

повному обсязі залишаються у власності підприємства-ініціатора;

— інновація передбачає використання нових знань або використання вже

існуючих знань в новій комбінації;

— інновація націлена на підвищення ефективності підприємства за

допомогою досягнення конкурентної переваги за рахунок підвищення попиту

на продукцію підприємства [2].

Інноваційна діяльність підприємства являє собою комплексний процес

створення, використання і розповсюдження нововведень з метою отримання

конкурентних переваг та збільшення прибутковості свого виробництва [3].

Виділяють три способи організації інноваційної діяльності:

- інноваційна діяльність на основі внутрішньої організації, коли

інновація створюється і (або) освоюється всередині фірми її спеціалізованими

підрозділами на базі планування і моніторингу їх взаємодії по інноваційному

проекту;

- інноваційна діяльність на основі зовнішньої організації при допомозі

контрактів, коли замовлення на створення і (або) освоєння інновації

розміщується між сторонніми організаціями;

- інноваційна діяльність на основі зовнішньої організації за допомогою

венчурів, коли фірма для реалізації інноваційного проекту засновує дочірні

венчурні фірми, які залучають додаткові сторонні засоби (кошти).

51

Успішне управління інноваційною діяльністю, підвищення її

результативності, скорочення періоду впровадження інновацій та досягнення

максимального соціально-економічного результату діяльності підприємства

потребують побудови ефективної системи управління інноваціями.

Так як, інноваційна діяльність це процес, кінцевим результатом якої

повинна стати інновація, адаптована, впроваджена в діяльність підприємства,

яка має вимірювану економічну, науково-технічну та соціальну цінність.

Тому інноваційна діяльність підприємств може бути пов'язана з:

оптимізацією організаційно-функціональних процесів підприємства і

підвищенням їх результативності, поліпшенням «продукту» (товарів і послуг)

підприємства, оптимізацією діяльності організації, її корпоративної

інноваційної культури [1].

Система управління інноваційними процесами повинна бути органічно

вплетена в систему управління підприємством. Природно, що характер та

особливості інноваційної діяльності залежать від галузі, інтенсивності та

радикальності змін. Однак, у кожному разі розробляється інноваційна політика,

тобто заходи в інноваційній діяльності повинні бути засновані на передбаченні

змін, а також здатності або готовності підприємства до своєчасної адаптації до

цих змін. Урахування зазначених особливостей дозволяє розробити стратегію й

тактику розвитку і забезпечити ці плани необхідними матеріальними та

інтелектуальними ресурсами [1].


1. Економіка й організація інноваційної діяльності: підручник. За ред. О.І.

Волкова, М.П. Денисенка. — К.: Професіонал, 2011. — 960 с.

2. Колінко Н.О. Управління інноваційною діяльністю як основа якісних

зрушень. Н.О. Колінко.Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – №4. – С. 98-

105.

3. Микитюк П.П. Інноваційна діяльність: навч. посіб. [для студ. вищ.

навч. закл.]. П.П. Микитюк, Б.Г. Сенін. – К.: Центр навчальної літератури, 2009.

– С.244-250.

52

4. Про інноваційну діяльність: Закон України. Відомості Верховної Ради

України (ВВР). – 2002. - №36.

Науковий керівник: к. ф.-м. н., доц. Лисенко О.А.

ЕРГОНОМІКА РОБОЧОГО МІСЦЯ МАРКЕТОЛОГА

Олена Олійниченко,

Катерина Клименко


Робоче місце вважається первинною ланкою структури організації праці на

підприємстві. Організація робочого місця безпосередньо формує обстановку, в

якій постійно знаходиться працівник у робочому процесі, що впливає на

самопочуття, настрій, рівень працездатності та продуктивності праці.

Ергономіка досліджує вплив, який чиниться на функціональний стан і

працездатність людини різними чинниками навколишнього середовища, тобто

визначає ергономічні особливості людини і розробляє рекомендації щодо їх

оптимізації [2]. Маркетологи є одними з найпоширеніших не виробничих

професій на підприємствах АПК.

Метою дослідження є висвітлення організації робочого місця маркетолога

на підприємстві, зокрема, у відповідності до вимог ергономіки.

Маркетолог - це співробітник, який займається вивченням ринку. Вся його

діяльність направлена на залучення нових клієнтів та втримання уже існуючих.

Можна виділити наступні особливості праці маркетолога: безпосередньо не

пов'язаний зі створенням матеріальних цінностей, однак, активно бере участь в

організації виробництва; праця маркетолога, в основному, розумова; як

правило, ненормований робочий день; висока інтенсивність розумової праці,

що проявляється у необхідності прийняття багатьох рішень за короткий період

часу тощо.

53

Все перелічені вище особливості необхідно враховувати при організації

робочого місця маркетолога, розглядати їх у сукупності, взаємопов'язаними

один з одним. Робоче місце маркетолога - це його робочий кабінет, в якому він

проводить більшу частину робочого дня. Для забезпечення нормальних умов

праці санітарні норми встановлюють на одного працюючого об'єм виробничого

приміщення не менше 20 м3, а площу не менше 6 кв.м. Найбільш раціональною

є прямокутна форма кабінету, із співвідношенням сторін 1:2.

Робоче місце повинно бути забезпечене канцелярським приладдям, а також

комп‘ютерним пристроєм (ПК, планшетом, смартфоном тощо). За допомогою

них можна швидко отримувати інформацію про положення справ на ринку та

на підприємстві.

Робоче місце повинне розташовуватися таким чином, щоб віконні отвори

знаходилися збоку і далі від екранів комп‘ютерних пристроїв. Якщо екран

звернений до вікна, необхідна ширма між робочим місцем і вікном.

Світильники загального освітлення повинні розташовуватися збоку від

робочого місця, паралельно лінії зору працівника і стіни з вікнами.

Раціональне планування робочого місця передбачає чіткий порядок і

постійність розміщення предметів, засобів праці і документації. Те, що

потрібне для виконання робіт частіше, повинне розташовуватися в зоні легкої

досяжності робочого простору. Існують вже традиційні вимоги щодо

організації та устаткування робочого місця для працівників даного профілю,

зокрема:

1. Висота робочої поверхні столу повинна регулюватися в межах 680-800

мм. За відсутності такої можливості висота робочої поверхні столу повинна

складати 725 мм.

2. Робочий стіл повинен мати простір для ніг заввишки не менше 600 мм,

шириною - не менше 500 мм, завглибшки на рівні колін - не менше 450 мм і на

рівні витягнутих ніг - не менше 650 мм.

54

3. Робочий стілець (крісло) повинен бути підйомно-поворотним і

регульованим по висоті і кутам нахилу сидіння і спинки, а також - відстані

спинки до переднього краю сидіння.

4. Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100-300

мм від краю, зверненого до користувача, або на спеціальній регульованій по

висоті робочій поверхні.

5. Висота сидіння над рівнем підлоги, що рекомендується, повинна бути в

межах 420-550 мм. Поверхню сидіння рекомендується робити м'якою, передній

край закругленим, а кут нахилу спинки і висота робочого крісла - регульовані.

6. Колірне оформлення кабінету повинне бути не різкими, м'якими.

Кольори краще вибирати зі світлих тонів (ніжно-зелений, жовтий, бежевий),

світлі тони не тільки сприяють зниженню стомлюваності, але і збільшують

об'єм кабінету. Важливо також, щоб всі поверхні були матовими, оскільки

блискучі поверхні шкідливі для здоров'я.

7. Показники мікроклімату повинні забезпечувати збереження теплового

балансу людини з навколишнім середовищем і підтримку оптимального або

допустимого теплового стану організму.

В сучасних умовах, важливим також є таке нове поняття для ергономіки,

як екологічність робочого місця і середовища, тобто такий стан робочого місця,

при якому його елементи і характеристики відповідають сучасним технічним і

екологічним стандартам і не справляють на людину негативного впливу, який

може погіршувати її здоров‘я та/або частково порушувати екологічну

комфортність [1].

Отож, робоче місце, сплановане у відповідності до традиційних і нових

ергономічних вимог дозволяє підвищити ефективність організації праці

маркетолога за рахунок зниження непродуктивних втрат часу, збереження його

стійкої працездатності, зниження негативних стресових впливів на організм.

Врахування вимог ергономіки, як правило, не потребує значних

капіталовкладень, однак сприяє підвищенню продуктивності праці як певного

працівника, так і підприємства в цілому.

55


1. Мигаль Г. В., Протасенко О. Ф. Нові поняття сучасної ергономіки.

Открытые информационные и компьютерные интегрированные технологии. -

2018. Вып. 79. С. 162-170. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vikt_2018_79_20.

2. Царик І. М., Черниченко О. І., Черниш Н. М. Критерії та напрями

аналізу ефективності організації робочого місця. Вісник Чернігівського

державного технологічного університету. Серія : Економічні науки. 2013. № 1.

С. 38-43. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vcndtue_2013_1_7.

ІНВЕСТИЦІЇ В ЛОГІСТИЧНУ ІНФРАСТРУКТУРУ

Яна Ковальчук


У сучасних умовах економічний розвиток країни значною мірою залежить

від ефективного інвестування, яке відіграє ключову роль у національному

розвитку. Інвестиції – це вкладання коштів в об‘єкти діяльності у вигляді

майнових прав та інтелектуальної цінностей, в результаті якого створюється

прибуток або досягається соціальний ефект [2]. Стійкість соціально-

економічного розвитку та розвиток ринку залежить від стану транспортно-

логістичної інфраструктури. Враховуючи тенденції розвитку економіки

України, а також світу в цілому, виникає потреба у використанні нових підходів

до розробки та реалізації інвестиційних проектів у сфері розвитку транспортно-

логістичної інфраструктури. Підтвердженням актуальності проблем розвитку

транспортно-логістичної інфраструктури може бути досвід економічно-

розвинених країн, в яких активно створюються й удосконалюються регіональні,

національні та транснаціональні транспортно-логістичні системи, що

забезпечують ефективні транспортні комунікації між економічними агентами.

На сьогоднішній день в практиці нашої країни прийнято інвестиції

поєднувати з поняттям інноваційної логістики. Щоб з‘ясувати суть, проблеми

http://nbuv.gov.ua/UJRN/vikt_2018_79_20

56

та шляхи їх вирішення перш за все необхідно з‘ясувати, що таке інноваційна

логістика. Інноваційна логістика націлена на підвищення рівня управління за

рахунок застосування різного роду інновацій, спрямованих на підвищення

ефективності потокових процесів і зниження витрат по їх реалізації [1].

Предметом інноваційної логістики стають методи управління потоковими

процесами, що підлягають вдосконаленню за допомогою логістичних

інновацій. Використання інновацій у логістиці надає впевненості клієнтам у

якісному та вчасному обслуговуванні. Розглядаючи логістичні інновації, не

можна оминати новітні логістичні технології, які застосовуються у плануванні

та інформаційному забезпеченні, що необхідне для ефективного використання

транспортної й логістичної інфраструктур та обробки вантажопотоку. Все

ширше застосовується електронна обробка даних, автоматизація виробництва і

впровадження інших нових досягнень для вдосконалення структури

інформаційних потоків у логістиці.

Перед прийняттям управлінських рішень, пов'язаних з інноваціями,

необхідно провести планування або проектування, яке завершується розробкою

інвестиційного проекту. У широкому розумінні інвестиційний

проект визначають як комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених для

досягнення певних цілей, однією з яких є одержання прибутку та/або

досягнення соціального ефекту протягом заданого часу при встановлених

ресурсних обмеженнях [2]. Прийняття рішень інвестиційного характеру

ґрунтуються на використанні різних методів і критеріїв. Розробка і реалізація

конкретного інвестиційного проекту здійснюється в кілька етапів:

передінвестиційний, інвестиційний та виробничий.

Розроблені інновації можуть бути реалізовані лише тоді, коли складається

реальна система інвестиційного обґрунтування, в рамках якої формулюються і

вирішуються управлінські завдання. Інвестиційний процес, що передує

інновації, супроводжується вкладенням інвестиційних ресурсів в інноваційні

проекти з метою отримання інвестиційного доходу.

57

Вибір проектів для включення в інвестиційний портфель необхідно

проводити з урахуванням наявних обмежень не тільки за показниками

рентабельності й терміну окупності, а й виходячи з наявних ризиків.

Формування сучасної транспортно-логістичної інфраструктури в Україні, а

особливо формування інноваційної логістики, являє собою складний

багатоетапний процес, що потребує значних інвестицій та великої кількості

ресурсів. Рішення такого масштабного завдання можливе лише в рамках

загальної стратегії розвитку країни, основними моментами якої повинно стати

наступне:

˗ відповідність між цілями й пріоритетами державної стратегії соціально-

економічного розвитку країни та між завданням економічної, промислової,

науково-технічної політики держави;

˗ облік реального стану транспортно-логістичної інфраструктури;

˗ збалансований розвиток окремих елементів транспортно-логістичної

інфраструктури (різні види транспорту, магістралі, мости, складські термінали,

транспортно-логістичні комплекси та ін.);

˗ облік наявних і прогнозованих в майбутньому ресурсних,

інвестиційних і тимчасових обмежень:

˗ високий рівень обґрунтованості та якості прийнятих рішень і шляхи їх

реалізації.

На ринку помітно посилюється конкуренція, тому потрібно знайти й

застосовувати приховані, ще не використані резерви. Будь-які зміни, що

позитивно впливають на розвиток економіки країни, дають їй переваги.

Інвестування в транспортно-логістичну інфраструктуру – це привабливий

інструмент. Вирішення наявних проблем в її розвитку, послужить поштовхом

для поліпшення інвестиційного клімату в Україні, що у свою чергу призведе до

зростання економічної активності й підвищення конкурентоспроможності

економіки нашої держави.


58

1. Колодізєва Т.О. Інноваційні технології в логістиці: навчальний

посібник. Т. О. Колодізєва, Г. Р. Руденко. – Х. : Вид. ХНЕУ, 2013. – 268 с.

2. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: підруч. [для студ. вищ. навч.

закл.]. Т. В. Майорова. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472с.

Науковий керівник: к. е. н. доц. Стахурська С. А.

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ

ІНВЕСТИЦІЙ В ХАРЧОВУ ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ

Оксана Когут


Інтеграція України у світове економічне співтовариство істотно підвищує

увагу до інвестиційної привабливості її окремих галузей. Харчова

промисловість є однією з провідних і найбільш інвестиційно привабливих

галузей не лише агропромислового комплексу, а й усього національного

господарства України.

У Законі України «Про режим іноземного інвестування» іноземні

інвестиції визначаються як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в

об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою

отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [1].

Прямі іноземні інвестиції є найбільш затребуваною формою

капіталовкладень і найважливішим інструментом розвитку економіки кожної

країни, адже залучення фінансових активів зарубіжних інвесторів сприяє

активізації інвестиційного процесу, дозволяє використовувати і впроваджувати

у вітчизняну економіку передовий зарубіжний досвід, розвивати малий і

середній бізнес, активізувати інвестиційний потенціал економічно привабливих

регіонів країни.

59

У галузевій структурі агропромислового комплексу України іноземні

інвестиції направляються в основному не в первинну переробку

сільськогосподарської сировини, а в ті підприємства, які безпосередньо

пов'язані з пріоритетною галуззю, що отримує більший обсяг закордонних

інвестицій. Такою галуззю є харчова промисловість. Щорічно прямі іноземні

інвестиції в харчову промисловість становлять близько 3 млрд доларів. Вона

має більше 25% в загальному обсязі інвестицій, у той час як, сільське

господарство отримує в десять разів менше (2,5%) [2].

Доцільно розглянути основні переваги та перешкоди для надходження

прямих іноземних інвестицій в Україну (табл.1).

Таблиця 1

Фактори, що впливають на прямі іноземні інвестиції в Україну Переваги для прямих іноземних

інвестицій Перешкоди для іноземних інвесторів

Географічне положення в Європі

Сприятливі природні умови

Великий за розмірами ринок

Нерозвинена виробнича і

соціальна інфраструктури

Високий рівень освіти населення

Рівень кваліфікації робочої сили,

у тому числі інженерно-технічних

працівників

Низький рівень заробітної плати

Соціальна незахищеність

працівників

Низький рівень конкуренції в

країні

Негативний міжнародний рейтинг України

Несприятливий інвестиційний клімат через

фінансово-економічну кризу

Відсутність стабільності в законодавстві

Бюрократичний апарат з низьким рівнем доходів

Тривалий термін розгляду документів для

реєстрації спільних підприємств

Низькі темпи приватизації

Відсутність державних гарантій для іноземних

інвестицій

Податкова система, робота податкової інспекції

(великі податки і збори; суб'єктивна інтерпретація

діючих законів)

Нерозвинений внутрішній фінансовий ринок

Недостатньо розвинені і дорогі послуги

інфраструктури

Корупція

Джерело: складено автором

60

Отже, з таблиці видно, що географічне положення і природні умови

України сприятливі для інвесторів, також як і високий рівень освіти населення.

Кваліфікована робоча сила, соціально незахищена, що не затребувана

державою, використовується зарубіжними підприємцями. Нерозвинена

інфраструктура як виробнича, так і соціальна з одного боку є перешкодою для

західних бізнесменів, з іншого боку – це хороший об'єкт вкладення капіталу.

Серед причин, що перешкоджають іноземним інвестиціям варто виділити

несприятливий інвестиційний клімат, нестабільність і невизначеність в

законодавстві України, особливо непередбачувані зміни в оподаткуванні.

Для того, щоб збільшити зацікавленість інвесторів приходити в Україну,

необхідно якнайшвидше запровадити заходи щодо покращення умов для

іноземних інвесторів. Такими заходами можуть бути:

1) якісна зміна системи оподаткування;

2) правові гарантії і гарантії виконання договорів;

3) запровадження податкових стимулів і заохочень для інвестиційної

діяльності;

4) скорочення ролі бюрократичного апарату управління;

5) поліпшення умови для інвесторів – прийняття нових законів, внесення

змін і доповнень до діючих;

6) налагодження політики сприяння іноземним інвестиціям задля

зростання довіри інвесторів і покращення умов для процесу інвестування;

7) забезпечення чесних, відкритих, прозорих конкурсів на всі важливі

посади – реформування кадрової служби та менеджменту державних

підприємств;

8) діджиталізація послуг – задля мінімізації людського фактора при

розв'язанні важливих питань, надання довідок та дозволів. Відсутність

посередника у вигляді чиновника зменшує корупційну складову.

Отже, проведене дослідження переваг та перешкод для залучення

іноземних інвестицій показало, що інвестори зацікавлені приходити в Україну,

проте існують високі ризики. Запровадження запропонованих заходів щодо

61

покращення умов для іноземних інвесторів неодмінно піде на користь нашій

державі.


1. Про режим іноземного інвестування: [закон України від 5 червня 2016 р.

№ 94/96-ВР] // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 19. – С. 81.

2. Прямі інвестиції (акціонерний капітал) в економіці України / з України

за видами економічної діяльності / Державна служба статистики України

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2018/zd/inv_zd/pi_ak_ved/arh_pi_ak_ved_u.ht

ml (дата звернення: 27.10.2019)

Науковий керівник: ст. викл. Минко Л. М.

ДІДЖІТАЛІЗАЦІЯ РИНКУ FMCG

Світлана Колодюк


Наразі цифровий світ поглинає все більше галузей діяльності людини, і

вже неможливо уявити жодного дня без мобільного телефону, інтернету та

соціальних мереж. Проте діджітал світ заполонив та спростив не тільки

соціальну сферу комунікації суспільства, а й професійну. Він значно покращив

якість та швидкість спілкування, пошук інформації, примножив її доступність.

Водночас сьогодення демонструє спеціалістам з маркетингу невтішну динаміку

швидкої еволюції потреб та бажань споживачів, що спровокована

діджіталізацією оточуючого середовища. Як висновок, маркетологам необхідно

швидко та якісно вивчити новий світ і його можливості, аби не просто зберегти

ринкові позиції брендів, а й посилити їх.

Цифровий простір є надзвичайно широким, тому безліч складових

цифрового світу можуть дуже влучно імплементуватись у ―класичну‖ рекламну

http://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2018/zd/inv_zd/pi_ak_ved/arh_pi_ak_ved_u.html

http://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2018/zd/inv_zd/pi_ak_ved/arh_pi_ak_ved_u.html

62

кампанію, додавши ефект ноу-хау. Проте дана тенденція набуває мейнстріму

останні роки, саме тому провідні маркетологи ефективних підприємств

винаходять нові методи комунікації, освоюючи найсучасніші цифрові

технології. Зазначимо, що Digital простір не обмежується соціальними медіа,

пошуком ―Google‖, смішними відео на ―YouTube‖ та низкою рекламних

повідомлень у браузері. Насправді цифровий простір є надзвичайно глобальним

і він у рази більший за класичний ринок. Наразі Digital простір представляє

собою симбіоз класичного і цифрового ринку, що швидко розширюється та

еволюціонує. Перш за все він включає у себе найбільші у світі рекламні

майданчики (цифрове телебачення та інтернет), що неодноразово доводили

свою ефективність. Саме це стало основним спонукальним мотивом для ринку

FMCG до діджіталізації, адже на цьому ринку представлена продукція першої

життєвої необхідності, товари з коротким життєвим циклом. Таким товарам

необхідно постійно бути у голові потенційних покупців, бренди мають бути

максимально знайомими споживачам та ментально доступними. Людина

мусить прийняти товар підприємства як невід‘ємну частину кожного свого дня,

як надійного помічника та друга. І цього ефекту можливо досягти методом

постійної присутності. Оскільки споживачі почали стрімко полегшувати своє

життя новітніми гаджетами, смарт програмами та іншими життєвими фітчами –

ринок FMCG один з найперших, що розпочав діджітал інтеграцію.

Глобальними лідерами на українському цифровому ринку є Pepsi.Co,

Mondelez, Coca-cola (cпроба інтеграції доповненої реальності у колаборації з

Монатіком) та Procter&Gamble.

Ринок FMCG є одним з найстаріших та найбільш конкурентних у світі.

Тому компанії та бренди, які тривалий час боролись за своє місце на ньому,

знайшли шляхи підвищення ефективності діяльності для себе у новому та

дієвому маркетинговому інструментарії, до якого належать комерційні

соціальні платформи, що мають численних користувачів. Згідно з даними

аналітичного агентства ―Hootsuite‖ на січень 2019 року у мережі Інтернет

зареєстровано 4,388 мільярдів користувачів, активними з яких є 3,256 мільярдів

63

осіб [4]. Тобто цифровий простір об‘єднав у один величезний ринок більшу

половину населення Землі, а його інструменти надали можливість компаніям

чітко та ефективно вдаватись до сегментування та таргетингу.

Згідно міжнародній цифровій політиці особисті дані користувачів можуть

оброблятись сайтами та компаніями лише з їх односторонньої згоди. Проте

підприємці знайшли вихід у кешуванні файлами сookie, без прийняття яких

звичайний користувач просто не зможе користуватись відповідним ресурсом.

Ці файли зберігаються на носіях користувача та сервері компанії, якій належить

сайт, далі ці дані розшифровуються, аналізуються та сегментуються. Дана

модель належить до маркетингової моделі ―Win-Win‖, де користувач отримує

актуальні йому промо-матеріали, а компанії-бренди легко та влучно

потрапляють у цільову аудиторію, суттєво заощаджуючи кошти. Ці методи

надзвичайно спростили шлях до споживача, хоча й зараз компанії витрачають

значні кошти на свої рекламні кампанії, проте навіть кілька років тому ризики

втрати ці гроші були у рази вищими. Тепер спеціалісти з маркетингу мають

можливість побачити цілий день свого цільового клієнта, знати про його

інтереси в цей момент та видати рекламне повідомлення в потрібний час.

Аналітика та прогнозування залишаються надзвичайно складною частиною

маркетингового процесу, адже з еволюцією ринку змінюються і споживачі,

зацікавленість яких з кожним днем стає все коротшою, а амбіції та потреба у

новинках невпинно зростає.

Таким чином, в епоху технологічного прогресу діджиталізація змушує

величезну кількість таких звичних і зрозумілих речей еволюціонувати, що

провокує виникнення новий задач, які вимагають нових рішень. Ринок FMCG

став окремим цифровим простором з необмеженими можливостями. Короткий

цикл життя продукції став для маркетологів цього ринку не вадою, а

можливість максимально швидко перевірити ефективність маркетингових

рішень в умовах нового ринку. Вивчення механізмів та алгоритмів роботи є

необхідним задля ефективної боротьби в цифровому просторі, адже сьогодні

64

вже мало просто бути проінформованим та генерувати ідею, її необхідно

правильно імплементувати у реальність сьогодні.


1. Кликов В. Digital маркетинг та з чим його їдять [Електронний ресурс].

– Режим доступу: http://bit.do/fdSuQ

2. Кудінов Д. Aimbulance. Digital Media Overview [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://bit.do/eJBQs

3. Сергієнко О. Social Media – можливості для брендів [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://bit.do/eJBQY

4. Hootsuite. Social Marketing Analytics [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: https://hootsuite.com

Науковий керівник: к.е.н., доц. Скригун Н.П.

ЛОГІСТИКА ЗАКУПОК, ЯК ФУНДАМЕНТ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА

Світлана Колодюк


На сьогоднішній день кожне вітчизняне виробниче підприємство пов‘язане

тісними зв‘язками зі своїми постачальниками та підрядниками. Дана ситуація

пояснюється тим, що «розкіш» мати власні сировинні бази та забезпечувати

самостійно усі етапи обробки та виробництва можуть лише великі бізнеси зі

значними капіталовкладеннями. Саме тому, малому та середньому бізнесу

залишається шукати найбільш ефективні рішення проблеми пошуку,

забезпечення, поставок та закупок необхідних матеріалів. У таких тяжких

конкурентних обставинах на допомогу бізнесам прийшла логістика закупок.

Логістика закупок складає цілий комплекс операцій, що спрямовуються на

постачання та забезпечення підприємства необхідними ресурсами, вироблення

http://bit.do/eJBQs

http://bit.do/eJBQY

https://hootsuite.com/?fbclid=IwAR1G7KwAAfSqnr9JR2CWiEeHXwVzUxJAZ0FAC3DoFQeLOxHM2GJVYKk6hEY

65

встановленого об‘єму продукції, руху придбаних матеріальних ресурсів по

стратегічним господарським підрозділам даного підприємства. Логістика

закупок – це дуже важлива складова виробничого процесу на будь-якому

підприємстві, адже без правильного розрахунку матеріалів та ресурсів - воно

може втрати кошти на рівному місці, не виконавши плани виробництва, або ж

зірвавши плани поставок та «загнати» себе у не вигідне становище. Тобто,

ефективне планування та управляння процесами постачання напряму впливає

на позиції підприємства на ринку, його прибутковість та імідж. Останній у

свою чергу набуває все більшого значення з кожним днем, у зв‘язку з

загостренням конкурентної ситуації. Всім відомо, як тяжко створювати,

працювати над чимось хорошим та здобувати позитивне ім‘я і як легко все

втратити в одним момент, можливо через банальну помилку.

Логіст у штаті підприємства повинен якісно та швидко вивчати актуальну

цінову політику ринку на момент замовлення ресурсів, адже була б комічна

ситуація, коли вартість ресурсів перевищувала б собівартість виробництва

попереднього періоду (без врахування інфляційних процесів у відповідній

країні). Проте, логістика закупок займається не лише моніторингом цін на

сировину та пошуком найвигіднішої пропозиції, а й розраховує витрати

супутніх послуг, таких як доставка сировини та строки виконання замовлення,

пошуком нових джерел постачання необхідними ресурсами, вкладанням нових

договорів, торгами, участю у різноманітних тендерах (бо лише логістичний

відділ володіє необхідними інструментами для аналізу подібної ризикованої

інформації). Логістичний відділ тісто співпрацює з іншими відділами та

департаментами підприємства і часто заключне слово у фінансовому

плануванні на певний період залишається за ним. Також, дуже вадливим

аспектом діяльності логістичного відділу на підприємстві є те, на якому ринку

функціонує це підприємства (монополія, олігополія, чиста конкуренція). В

залежності від типу спеціалісти діють більш чи менш агресивно.

Виробництво на промисловому підприємстві – безперервний процес, що

повинен контролюватися на кожному етапі. Перед спеціалістами щоденно

66

постає актуальне питання: «як забезпечити безперебійність процесу?». Саме

тому час поставок є надзвичайно важливим аспектом для аналізу відділу

логістики, бо будь-яка затримка може призвести до примусового відключення

ліній та автоматичній втраті прибутку, або ще більших затрат. У другому

випадку підприємству потрібно шукати найближчі сировинні бази та

переплачувати у рази за терміновість.

Варто зауважити, що логістика в Україні набирає шалених темпів

розвитку, що і не дивно, адже логістичний відділ на підприємстві стає

обов‘язковим атрибутом, як відділ маркетингу чи бухгалтерія і свідчить про

його успішність та рівень інтегрованості. Більше того, логістика закупок на

підприємствах найпростіше інтегрується до вимог цифрової трансформації

цього десятиліття. Новітнє програмне забезпечення, що є досить доступним,

навіть для українських підприємств, суттєво знижують ризики та витрати

бізнесу на пошук та аналіз інформації, підвищуючи ефективність праці

структурних підрозділів, суттєво скорочують час на пошук та обробку

необхідної інформації.

Посада логіста на підприємстві є дуже перспективною станом на 2019 рік,

вона характеризується конкурентною заробітною платнею (вище середньої)

залежно від кваліфікації спеціаліста, адже на плечі спеціаліста автоматично

накладається величезна відповідальність за успішну діяльність цілого бізнесу,

репутацію підприємства та благополуччя його працівників .

Цифрова трансформація не може цілком забезпечити моментальний

позитивний ефект для існуючого бізнесу, як і будь-який інший сучасний

інструмент ведення конкурентної боротьби. Але, зробивши перший крок на

зустріч майбутньому – наступні будуть даватися все легше та легше. Оцінивши

сучасні набори інструментів, спеціалістам різних департаментів стає набагато

простіше отримувати, аналізувати інформацію та формувати ефективні

стратегії оптимізації конкурентоспроможності. Логістична діяльність на

підприємстві є однією з головних складових факторів його успішності, вона

забезпечує безперебійність виробничого процесу та своєчасність виконання

67

замовлень, покликана задовольнити внутрішні потреби у різноманітних

ресурсах та матеріалах, підтримує підприємство ―на плаву‖. Особливо важливу

роль логістика закупок відіграє на підприємствах-представниках малого та

середнього бізнесу, оскільки вони не мають фінансової можливості вкладати

великі бюджети у позиціонування та рекламу продуктів/послуг. У час

популяризації надбань НТП все піддається якісній еволюції, логістика як на

мікро та і на макрорівні не є виключенням, тому дуже важливо для підприємців

не ігнорувати зміни та боротися з новим світом, а слідувати трендам та бути на

рівні з лідерами галузей.


1. Знаю товар. Логістика закупок [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://znaytovar.ru/new2700.html

2. StudFiles. Логістика закупок [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://studfiles.net/preview/4112737/

Науковий керівник: ст.викл. Минко Л.М.

МІНІМІЗАЦІЯ ЗАГАЛЬНИХ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА ЗА

РАХУНОК ЛОГІСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Вікторія Корольова


Сучасні ринкові тенденції починають диктувати нові правила

управлінської діяльності, у тому числі, логістичної діяльності. На даний момент

логістичну діяльність розглядають як один з можливих способів підвищити

конкурентоспроможність підприємства і скоротити витрати, які виникають у

цій сфері. Щоб збільшити шанси на зростання доходів, слід звернути увагу на

скорочення витрат у логістичній діяльності підприємства.

https://znaytovar.ru/new2700.html

https://studfiles.net/preview/4112737/

68

Коли зароджувалося таке поняття, як логістичні витрати, до них

зараховували усі витрати на операції з переміщення товарів, тобто –

транспортування, складування, обробка замовлень тощо. Через деякий час

логістичні витрати стали розглядатися як оптимізація витрат на переміщення

готової продукції разом зі зберіганням та утриманням запасів, а також упаковку

і підтримуючу діяльність.

Мінімізація загальних витрат – це комплексна оцінка коштів, витрачених

всіма підприємствами, які є учасниками логістичного ланцюга з

проштовхування деяких товарів або інших матеріальних ресурсів з метою

врегулювання декотрих видів витрат таким чином, щоб отримати зменшення їх

сукупного розміру. При цьому необхідно сформулювати і узгодити єдину для

всіх учасників логістичного ланцюга мету його утворення, дізнатися складові

потрібних для її досягнення функцій, операцій і типів робіт.

Далі потрібно вести одночасний аналіз витрат на логістичну діяльність

всіх учасників логістичного ланцюга, та перерозподіл витрат стратегією

перегляду способів, які використовують, методів виконання логістичних

операцій та застосовування транспортно-складських технологій. Разом з цим,

основними принципами формації логістичних ланцюгів є принципи

системності, комплексності, раціональності, адаптивності логістичних утворень

та застосування теорії економічних компромісів.

Економічний компроміс для всіх видів витрат здійснюється шляхом

оцінювання і аналізу різних варіацій їх перерозподілу за сприянням

дескриптивних та предикативних моделей фінансового аналізу.

Доцільний контроль логістичних витрат є передумовою організації діючої

системи їх контролю. Щоб доцільно контролювати логістичні витрати, слід

дотримуватись таких рекомендацій:

концентрування зусиль на контролі витрат там, де вони виникають;

по-різному аналізувати дані відмінних видів витрат;

скорочення видів діяльності з метою зменшення витрат;

69

діяльність підприємства має оцінюватися в цілому, але з урахуванням

усіх функціональних сфер логістики.

При такому погляді, логістичний ланцюг виглядає як єдине ціле, але деякі

підприємства, що є учасниками логістичного ланцюга, розглядаються як

центральні логістичні активності, які пов'язані в єдиному процесі управління

товарним потоком для суцільного та якісного задоволення споживачів, що

відноситься до їх незвичних потреб і мети бізнесу. Цей тип дозволяє розглядати

товарний потік як інтегратора, що з‘єднує кілька суб'єктів господарської

діяльності. При цьому єдиною невід`ємною умовою вважається взаємодія

елементів інтегрованої логістичної системи з матеріальними, інформаційними

чи фінансовими потоками.

Аналіз структури логістичних витрат в розвинених країнах заявляє, що

найбільшу частку в них займають витрати на управління запасами, транспортні

витрати, витрати на адміністративно-управлінські функції.

Останнім часом стає помітнішим підвищення логістичних витрат багатьох

компаній на комплексні логістичні функції: транспортування, обробка

замовлень, інформаційно-комп'ютерна підтримка, логістичне адміністрування.

Аналіз логістичних витрат за кордоном, зазвичай, проводиться у відсотковому

відношенні до індивідуального податкового номера в цілому для країни або до

обсягу продажів готової продукції підприємства.

З усього вище сказаного, можна дійти до висновку, що одним з основних

напрямків підготовки діючого підприємства, яке націлене на зростання,

здобуття великих оборотів активів, великої доходності та

конкурентоспроможності на внутрішньому і світовому ринку – це розвиток

логістичної діяльності підприємства, а також її розвиток та удосконалення за

рахунок концентрування зусиль на контролі витрат, розумному розподілу дій

пов‘язаних з логістичною сферою, удосконалення аналізу витрат та скорочення

видів діяльності з метою зменшення витрат.


1. Голубовський Л. Аналіз сучасних методів управління витратами.

70

Л.Голубовський. Галицький економічний вісник. - 2016. - № 1 (26). - С. 187-192.

2. Економіка логістики. Є. В. Крикавський, О. А. Похильченко, Н. В.

Чорнописька та ін. ; за заг. ред. Є. В. Крикавського, О. А. Похильченко. - Львів :

Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2014. - 640 с.

3. Концепція мінімізації загальних витрат підприємства [Електронний

ресурс].– Режим доступу:https://pidruchniki.com/68044/logistika/ kontseptsiya_

minimizatsiyi_zagalnih_vitrat_pidpriyemstva.

4. Яровенко Т.С., Довга А.О., Остряніна В.Е. Шляхи та методи

оптимізації витрат підприємства у ринкових умовах. Т.С. Яровенко, А.О. Довга,

В.Е. Остряніна. Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Економіка. -

2013. - Т. 21, вип. 7 (2). - С. 181-188.

Науковий керівник: доц., к. е. н. Репіч Т.А.

ІННОВАЦІЇ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВА

Артем Крижанівський


Інноваційний розвиток – визначальний чинник ефективності діяльності

підприємства, який базується на впровадженні і реалізації інновацій, які

зумовлюють поліпшення його діяльності, забезпечують зміцнення його

ринкових позицій та створюють сприятливі умови для його розвитку [3].

Інновації на підприємстві можна визначити як запровадження результатів

науково-технічного прогресу до системної діяльності організації способом

вкладання капіталовкладень інвестиційного характеру з метою отримання

прибутку.

Щодо класифікації інновацій В. П. Соловйов [2] у своїх працях

дотримується визначення, що всі інновації розподіляються за такими ознаками,

71

як технічні, організаційні та соціально-економічні, проте в групі соціально-

економічних інновацій вчений виділяє такий вид інновацій, як юридичні, під

якими він розуміє нові нормативно-правові акти підприємства.

Важливим також є виділення двох головних видів інновацій: зростаючі

інновації та радикальні інновації. Обидва види інновацій впливають на три

важливі сфери, які є вирішальними для ефективності підприємства (табл.1) [1]:

1. Економіка і сектори, що її утворюють.

2. Підприємства і реалізовані ними бізнес-діяльності.

3. Продукти і процеси.

Таблиця 1

Сфери впливу інновацій

Види

інновацій

Сфери впливу інновацій

Економіка та її

сектори

Підприємства, бізнес

діяльність

Продукти і

процеси

Зростаючі

Стосунки між

підприємствами (B2B)

Інтеграція ланцюга

поставок

Процеси

удосконалення

організації,

(реінжиніринг, TQM)

Модифіковані

процеси і

продукти

Радикальні

Нові, інноваційні

структури секторів і

економіки

Створення нових

бізнес-концепцій

Зміна

конфігурації

процесів Нові

продукти

Джерело: складено автором на основі [1]

Інновації на вході підприємства – це зміни, які передбачають нові підходи

до формування ресурсів перед їх надходженням на підприємство. Інновації на

виході з підприємства – це нововведення, що втілені в кінцевих результатах

виробничої діяльності підприємства [4].

Отже, в сучасному світі інновації визначають не тільки стан технічного

розвитку підприємств, але і їх інформаційний та інтелектуальний потенціал,

72

що є ознаками конкурентоспроможності. Оновлення та реагування на зміни

стають основними рисами підвищення рівня ефективності організацій.


1. Волосковець Н. Ю. Корпоративна соціальна відповідальність

підприємств як основа інноваційного розвитку. Н.Ю. Волосковець. - Наукові

праці КНТУ.– Серія: Економічні науки.– 2016.– Вип. 17. – С. 125–131.

2. Микитюк П. П. Інноваційний розвиток підприємства // Микитюк П. П,

Крисько Ж. Л., Овсянюк-Бердадіна О. Ф., Скочиляс С. М. - Навчальний

посібник. – Тернопіль: ПП «Принтер Інформ», 2015. – 224 с.

3. Соловйов В.П. Інноваційний розвиток регіонів: питання теорії та

практики: Монографія. В.П. Соловйов, Г.І. Кореняко, В.М. Головатюк. — К.:

Фенікс, 2018. — 224 с.

4. Харів П.С. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка

інноваційних процесів: Монографія. П.С. Харів. – Тернопіль: ―Економічна

думка‖, 2013. – 326 с.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Євсєєва –Северина І.В.

МОНІТОРИНГ ВІДВІДУВАНОСТІ ІНТЕРНЕТ-МАГАЗИНІВ

Сергій Кусий


Онлайн-рітейл в Україні було започатковано ще з кінця 90-х років

минулого століття, коли почали реєструватися перші Інтернет-магазини, деякі з

них працюють і дотепер. Але з кожним роком їхня кількість збільшується, що

пов‘язано як з привабливістю галузі, бажанням нових продавців надати свої

послуги безпосереднім клієнтам, так і ставленням покупців до здійснення

замовлень в Інтернеті, що з кожним роком тільки зростає. Зростання даних

видів покупок серед покупців аргументується з небажанням витрачати час на

73

поїздки до офлайн-магазинів, з наявною доставкою та сервісом, які пропонують

магазини та зручністю при виборі в Інтернеті, а саме наявною інформацією про

товар, описами, коментарями та відео.

В табл. 1 наведено відвідуваність Інтернет-магазинів за перше півріччя

2019 року.

Таблиця 1

Рейтинг відвідуваності Інтернет-магазинів за перше півріччя 2019р.

Позиція по

відвідуваності Магазин Відвідуваність в

2019 р., млн Зміна, %

2018 рік 2019 рік

1 1 «Rozetka» 310,37 -9,3

2 2 «Allo» 51,8 -10,3

4 3 «MakeUp» 41,55 -6,7

3 4 «Citrus» 39,97 -17,9

9 5 «27.ua» (партнер мережі

гіпермаркетів «Епіцентр»

і «Нова лінія»)

37,21 +37,6

5 6 «Comfy» 34,73 -17,9

7 7 «Kasta» 28,29 +4,2

6 8 «Foxtrot» 25,49 -17

8 9 «F.ua» (мин. «Fotos») 24,17 -5,8

11 10 «Moyo» 19,86 +12,6

Джерело: [1]

За період з січня по червень 2019 року найбільша позитивна зміна

спостерігається у Інтернет-гіпермаркету «27.ua» - на 37,6%, незважаючи на те,

що магазин розпочав свою роботу в 2016 році, за 3 роки вже наздогнав за

кількістю відвідувачів «старожилів» онлайн-рітейлу України. При цьому

зниження зазнали магазини «Citrus», «Comfy» та «Foxtrot» - на 17%.

Відвідуваність за період з липня по вересень 2019 року наведено в табл. 2.

74

Таблиця 2

Відвідування Інтернет-магазинів з липня по вересень 2019р.

Магазин Відвідуваність

в липні, млн

Відвідуваність

в серпні, млн

Відвідуваність

у вересні, млн

Темп зміни у

вересні порівняно

з липнем, %

«Rozetka» 39,7 40,7 38,81 -2,24

«Allo» 7,3 7,3 7,41 +1,51

«MakeUp» 7,3 7,4 6,36 -12,88

«Citrus» 6,95 6,9 5,98 -13,96

«27.ua» 5,8 5,9 5,45 -6,03

«Comfy» 4,8 5,3 4,97 +3,54

«Kasta» 3,7 3,7 4,2 +13,51

«Foxtrot» 3,95 4,05 3,72 -5,82

«F.ua» 3,2 3,35 2,91 -9,06

«Moyo» 2,75 2,9 2,37 -13,82

Джерело: сформовано автором на основі даних «SimilarWeb»

На сьогоднішній день на кількість відвідувачів Інтернет-магазинів може

впливати не тільки імідж магазину, його популярність, але й асортимент, сервіс,

який може запропонувати магазин, креативна реклама, привабливі ціни. На

збільшення відвідуваності впливає вміле використання такого інструменту, як

Seo оптимізація. Для детального вивчення цього напряму корисним буде

проведення аналізу конкурентів. Щоб здійснити ефективну оптимізацію сайту

необхідно:

- підібрати ключові слова. Ключові слова можна отримати із сервісів, які

спеціалізуються в даному напрямі, наприклад «serpstat.com», який збирає дану

інформацію на основі запитів в пошукових системах за певним напрямом

діяльності або асортиментом товарів;

- розподілити отримані ключові слова безпосередньо на сайті у вигляді

мета-тегів, посилань, заголовків, текстів;

75

- створення посилань.

Не менш важливими напрямами підвищення відвідуваності Інтернет-

магазинів є контекстна реклама, сервіс Google Shopping, Email-розсилка,

реклама в соціальних мережах, відеоблоги, статті, перехід до маркетплейсу.


1. Онлайн-видання України «Retailers». Режим доступу: https://retailers.ua/

2. Сервіс для аналізу джерел трафіку веб-сайтів «SimilarWeb». Режим

доступу: https://www.similarweb.com/

Науковий керівник: д.е.н., проф. Пєтухова О.М.

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

Олена Кутас


Формування необхідних інвестиційних ресурсів, які забезпечують

фінансування інноваційної діяльності підприємства, належить до системи

стратегічних цілей його розвитку. Для забезпечення ефективного управління

цим процесом на підприємстві розробляється спеціальна політика, спрямована

на формування інвестиційних ресурсів з різних джерел відповідно до потреб

щодо реалізації інноваційного проекту.

Політика формування інвестиційних ресурсів – це складова загальної

інноваційної стратегії підприємства, яка полягає в забезпеченні необхідного

рівня самофінансування його інноваційної діяльності та залученні для цих

цілей капіталу у найбільш ефективних формах з різноманітних джерел.

Етапами розроблення політики формування інвестиційних ресурсів

підприємства для реалізації інноваційного проекту є:

1) аналіз стану формування інвестиційних ресурсів підприємства в

базисному періоді,

76

2) визначення необхідного загального обсягу інвестиційних ресурсів;

3) вибір ефективних схем фінансування окремих проектів;

4) забезпечення цільового обсягу залучення власних інвестиційних

ресурсів за рахунок внутрішніх джерел;

5) забезпечення необхідного обсягу залучення власних інвестиційних

ресурсів із зовнішніх джерел;

6) визначення необхідного і можливого обсягу залучення позикових

інвестиційних ресурсів;

7) визначення співвідношення обсягу позикових інвестиційних ресурсів,

які залучаються на коротко та довгостроковій основі;

8) забезпечення мінімізації вартості залучення інвестиційних ресурсів з

різноманітних джерел;

9) оптимізація структури інвестиційного капіталу.

Головним критерієм при виборі джерел фінансування інноваційних

проектів є мінімізація вартості залучених інвестиційних ресурсів для реалізації

проектів. При розробці схеми фінансування інноваційного проекту

розглядаються, як правило, шість основних її варіантів [1]:

• повне внутрішнє самофінансування передбачає фінансування

інноваційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів із

внутрішніх джерел;

• акціонування полягає в оголошенні відкритої передплати на акції

створюваного підприємства і як метод фінансування використовується

найчастіше для реалізації великомасштабних реальних інноваційних проектів;

• венчурне фінансування здійснюється за допомогою посередника –

венчурної компанії та полягає в наданні інвесторами окремим підприємствам

певної суми капіталу для реалізації інноваційних реальних проектів з

підвищеним ризиком в обмін на певну частку у статутному фонді чи певний

пакет акцій;

• лізинг – дуже специфічна форма фінансування інноваційного процесу;

застосовується насамперед тоді, коли вирішується завдання швидкого

77

промислового освоєння великих технічних інновацій, що потребують придбання

дорогих основних фондів;

• кредитне фінансування застосовується найчастіше для реалізації

невеликих короткострокових інноваційних проектів з високою нормою

рентабельності інвестицій;

• змішане фінансування передбачає формування капіталу створюваного

підприємства як за рахунок власних, так і за рахунок залучених джерел, взятих

у різних пропорціях.

Схема фінансування інноваційних проектів визначає склад інвесторів

даного проекту, структуру необхідних інвестиційних ресурсів, інтенсивність

вхідного грошового потоку на окремих етапах наступної реалізації та ряд інших

показників управління проектом.


1. Шафранська Т.Ю. Способи фінансування інноваційних проектів

[Електронний ресурс]. Т.Ю. Шафранська, Ю.Г. Ходос. Режим доступу:

http://www.rusnauka.com/32_PVMN_2011/Economics/10_97671.doc.htm.

ОБМЕЖЕННЯ ТА НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ АГРОЛОГІСТИКИ В

УКРАЇНІ

Олена Ласкаржевська


Розвиток сільського господарства в Україні зумовлює необхідність

розбудови ефективної системи аграрної логістики. В основі концепції аграрної

логістики Концепція аграрної логістики знаходить все більш широке

використання як ефективний підхід до управління з метою зниження

виробничих та загальних витрат. Агрологістика – новий прикладний напрямок

логістики, пов‘язаний із застосуванням її положень і методів у сфері аграрного

виробництва [2]. Саме цей елемент виконує функцію об‘єднання решти ланок

78

АПК (вирощування, зберігання, заготівля, переробка і реалізація

сільськогосподарської продукції).

Системі аграрної логістики в Україні властиві [3]:

1. Низький рівень забезпечення виробників сільськогосподарської

продукції сховищами для зберігання зернової продукції.

2. Негативний вплив на собівартість, терміни та якість перевезень має

стан транспортних шляхів, під‘їзних доріг та понаднормове завантаження

транспортних засобів.

3. Відсутність умов для перевезень сипких вантажів залізничним

транспортом та високі тарифи перевезень.

4. Використання річкового транспорту не на повну потужність для

розвантаження залізничних та автомобільних шляхів.

5. Система оптової реалізації сільськогосподарської продукції потребує

вдосконалення та розробки дієвих механізмів контролю.

6. 6.Велика кількість дрібних товаровиробників збільшує логістичні

витрати через розмір партій сільськогосподарської продукції.

Індекс ефективності логістики (LPI – Logistics Performance Index) також

свідчить про низький рівень розвитку аграрної логістики. У 2018р. він

становить 2,83, що дозволило посісти 66 місце в світовому рейтингу (на

першому місці знаходиться Німеччина з показником 4,2 балу).

Оптимізація логістичних витрат допоможе [1]:

в період сезонного підвищення попиту – забезпечити максимальний

збут за рахунок налагодженої системи доставки продукції, розробки

оптимальних маршрутів та вибору транспортних засобів з урахуванням

особливостей продукції;

в періоди спаду – оптимізувати витрати на підтримку товарного запасу,

забезпечити збереження продукції за рахунок надання спеціально адаптованих

умов зберігання та переробки.

Доцільно розглянути декілька напрямів розвитку логістики агро-

продовольчого сектора України. Одним з механізмів на державному рівні є

79

реалізація є міжнародне співробітництво у сфері транспортного зв‘язку, що

дасть поштовх для розвитку необхідної інфраструктури та транспортно-

економічних можливостей країни. Для прикладу в Україні уже функціонує

транспортний коридор Гданськ – Одеса. Основні переваги його полягають у

пришвидшенні та здешевленні перевезення вантажів з країн Європи на

Близький Схід та в Північну Африку. Протяжність коридору становить 1514 км

залізничними коліями і 916 км автомобільними шляхами.

Також важливою перепоною для розвитку агрологістичного ланцюга є

система транспортних хабів. Для України доцільно використати досвід

Великобританії під час створення системи транспортних вузлів. В основі даної

концепції те, що основні логістичні хаби розташовані в центральних регіонах

країни. Таке розташування забезпечить можливість здійснити гарантовану

доставку в будь-яку точку країни.

Логістика має великий вплив на результати діяльності підприємства. Для

того щоб підвищити ефективність функціонування АПК, доцільно застосувати

принцип системного підходу, що передбачає поєднання в єдиний послідовний

процес матеріально-технічне забезпечення, виробництво, заготівлю, зберігання,

переробку, збут та транспортування. Кожна з перерахованих підсистем

логістичної системи АПК повинна бути максимально адаптованою до процесів,

що передують її існуванню, на кожному етапі.

Процес складування, зберігання та розподілу сільськогосподарської

продукції відіграє досить важливу роль у формуванні відповідного за

спрямуванням матеріалопотоку. Одним із шляхів оптимізації складської

системи АПК є використання зарубіжного досвіду зберігання зерна в мішках-

рукавах, яка була розроблена аргентинською фірмою «Акрон» Дану технологію

зберігання зернових та зернобобових використовують провідні країни світу такі

як: США, і Канада. Також такі провідні компанії як: «Нібулон», «Кернел»,

«Щедрий дар» активно застосовують дану технологію на власних потужностях.

Отже, для розвитку аграрного сектору в Україні необхідно приділити увагу

для розвитку логістики. Агрологістика потребує змін, як на державному рівні (

80

розвиток інфраструктури, ефективна система транспортних вузлів), так і на

рівні підприємств (налагодження ефективної системи транспортування,

складування та збереження сільськогосподарської продукції). Для цього

доцільно використати іноземний досвід в сфері агрологістики та налагодити

співпрацю для створення міжнародних маршрутів.


1. Корнієцький О. В. Значення логістики для агропромислового

комплексу [Електронний ресурс]. О. В. Корнієцький. Ефективна економіка 8. –

2015. – Режим доступу до ресурсу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки..

2. Смирнов І. Г. Логістика в агропромисловому бізнесі: досвід

Нідерландів [Електронний ресурс]. І. Г. Смирнов. Економіка. – 2008. – Режим

доступу до ресурсу: http://www.rusnauka.com/31_PRNT_2008/Economics/36302

3. Собкевич О. В. Стратегічні напрями інституційного забезпечення

розвитку аграрного сектору в Україні [Електронний ресурс]. О. В. Собкевич.

Національний інститут стратегічних досліджень. – 2014. – Режим доступу до

ресурсу: http://old2.niss.gov.ua/content/articles/files/agrosektor-0d6bd.pdf.


ПОКРАЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВА ЗА РАХУНОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У

ЛОГІСТИЦІ

Костянтин Лимар


Підприємства розвиваються за рахунок стабільного пошуку та

удосконалення технологій, послуг, ідей та методів. Логістична діяльність у

компаніях займає важливе місце, адже саме у логістичній сфері можна досягти

високих конкурентних переваг. Це відбувається через те, що витрати у сфері

81

логістики можуть сягати 12% ВВП, а зменшення логістичних витрат на 1%

підвищує обсяг продажів на 10%, через це сьогодні стоїть актуальне питання

що до скорочення цих витрат за рахунок запровадження інноваційної діяльності

в логістичну сферу.

Інновація – це результат діяльності спрямованої на реалізацію

удосконалень науково-технічного прогресу, ідеї чи продукту. Інновації – це,

першочергово, ризик, що виправдовує себе наслідками такими, як

конкурентоспроможність та швидкий прибуток. Тенденції сьогодення

показують жорстокість конкуренції на ринку, тому інновації – єдине, що рятує

за таких умов. Через те, що ринок праці та численність населення планети

зростають, для того, щоб підприємство було конкурентноспроможним воно має

нарощувати рентабельність. Тому залучення інноваційних технологій є одним

з дієвіших шляхів підвищення рентабельності [1].

Інновації в логістичній діяльності умовно можемо розділити так:

закупівельної логістики;

транспортної логістики;

розподільчої логістики;

складської логістики;

управлінських запасів.

Найголовніше завдання логістики - координація та організація потоків,

отже для покращення їх дієвості в світі запровадили електронну обробку даних,

автоматизацію і впровадження новітніх науково-технологічних здобутків.

Надмірне значення потрібно приділяти інформаційним системам, що дають

змогу об‘єднати усі підсистеми логістики між собою та, користуючись

Інтернетом, з‘єднують та укріплюють зв‘язки між споживачами та продавцями,

що знаходяться на величезних дистанціях.

Найвідомішими системами упроваджених у логістиці, прийнято вважати:

- планування ресурсів підприємства;

- система управління складськими приміщеннями;

- система управління транспортними засобами;

82

- система радіочастотної ідентифікації палет за допомогою радіоміток;

- управління взаємовідносинами із постачальниками та споживачами [2].

Зараз швидко розкручується торгівля в інтернеті. Зважаючи на попит,

конкурентоспроможність почали підвищувати завдяки Інтернет-ресурсам.

Дивлячись на статистику великих компаній, таких, як Amazon, FedEx, DHL,

ZАMMLER, Нова Пошта, Міст Експрес та FM Logistic, то 70% споживачів

використовують онлайн-послуги. Дивлячись на цю провідну думку, логісти

запропонували використовувати фулфілмент.

Сприянням для поширенню фулфілменту логісти допускають

підприємства, які займаються складською логістикою. Але 3PL оператори

співпрацюють з поштовими службами для критичної насолоди клієнта та

найшвидшої доставки до кінцевих споживачів.

Пріоритетами фулфілменту є оптимізація процесів онлайн-магазинів,

розвиток компанії, збільшення конкурентоспроможності та пошук нових

покупців.

У компанії Amazon на складах працюють роботизовані системи, які

суцільно автоматизували процеси на складі, а це, у свою чергу, значною мірою

збільшило його рентабельність. Завдяки цьому Amazon скоротило витрати на

22%, що значить 24 мільйони доларів. Зрозумівши значимість інновацій,

підприємство не пошкодує коштів на розвиток, тому планує скоро долучити до

роботи повітряних дронів, які будуть робити зручну доставку товарів клієнтам.

Можемо зробити висновок, що інновації – це основоположний момент у

зростання конкурентоспроможності підприємства. На данний час високих

стримкості підвищення конкуренції логістика змінюється, виникнуть нові

технології, ідеї, системи, моделі. Через це підприємства, які прагнуть мати

високі пріоритетні переваги над конкурентами, мають впроваджувати

передовий досвід, бо в іншому випадку, вони втратять прибутковість та частку

на ринку через потреби споживачів, які завжди змінюються. Долучення

інноваційної діяльності в логістичну систему дасть змогу компаніям зменшити

83

витрати і збільшити конкурентоспроможність на вітчизняному та світовому

ринках.


1. Інновації і логістика продукції [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://nedocs.ru/tema-innovaciyi-i-logistika-produkciyi.html?

2. Сучасні тенденції розвитку та інновації в логістиці [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/handle

/123456789/10594/344-362.pdf;jsessionid=2C63F41184CF1A632F319 DD2DF0D6

EED?sequence=1.

3. Технологии в логистике: какие инновации используют крупные игроки

e-commerce [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

http://emagnat.ru/texnologii-v-logistike.html.

Науковий керівник: к. е. н. доц. Побережна М.П.

ПЕРЕВІРКА КАНДИДАТІВ ЯК ЗАСІБ ЗНИЖЕННЯ СТУПЕНЯ

ФІНАНСОВОГО РИЗИКУ ПІДПРИЄМСТВА

Ліана Мазник,

Марія Черевко


Важливою умовою розвитку і успішної діяльності підприємств АПК та

переробної промисловості в Україні є ефективна робота їхніх працівників, яка

залежить, в першу чергу, від якості системи управління персоналом.

Сьогодні все частіше підприємства звертають увагу на важливість

детальної перевірки кандидатів на посаду, з метою уникнення фінансових

збитків, банкрутства і проблем з законом від нечесних дій і низької компетенції

їхніх працівників.

84

За даними дослідження Association of Certified Fraud Examiners,

підприємства в Сполучених Штатах Америки щорічно втрачають близько семи

мільярдів доларів з вини персоналу [1].

З цього виходить, що саме від працівників залежить репутація

підприємства як виробника якісних товарів та послуг, а отже і його прибутки.

Неправильно підібраний, недостатньо кваліфікований персонал, з поганими

комунікаційними навичками безпосередньо впливає на лояльність клієнтів та

партнерів до підприємства. Подібні ситуації простіше передбачити, ніж

розбиратися з їхніми наслідками, які обов'язково виникнуть пізніше. Для цього

необхідно застосовувати ефективні методи перевірки кандидатів на посаду,

особливо у випадках підвищеної відповідальності за матеріально-технічні

цінності компанії або ж інформаційні ресурси і закупівлю.

Процедуру перевірки кандидатів при прийомі на роботу затверджується

підприємством і залежить від його розмірів, структури, а також наявності в

штаті необхідних для цього фахівців.

Найкраще, коли цим займаються відразу два підрозділи: відділ кадрів та

служба безпеки. У такому випадку відділ кадрів займається пошуком

персоналу, збором відгуків про кандидата, співбесідами та формує досьє, яке

передається у відділ служби безпеки. Останній, в свою чергу, складає

психологічний портрет та перевіряє достовірність документів, які засвідчують

особу кандидата, його освіту, кредитну історію, судимості та адміністративні

порушення, медичне заключення тощо.

Якщо на підприємстві не виокремлюють дані відділи, перевіркою

персоналу повинен займатися рекрутер самостійно або залучати для цього

відповідні аутсорсингові компанії.

Перевірка кандидатів при прийомі на роботу залежить від внутрішнього

регламенту компанії та посади, на яку вони претендують. Зазвичай вона

складається з таких етапів:

1) створення опису вакансії та розміщення її на різних ресурсах;

85

2) оцінка резюме від претендентів, заповнення кандидатами

стандартизованої анкети;

3) первинний відбір підходящих кандидатур і проведення співбесід;

4) збір додаткової інформації з минулого місця роботи;

5) технічне інтерв'ю з внутрішнім фахівцем;

6) тестування на професійну придатність, інтелектуальні здібності та

особистісні якості;

7) перевірка достовірності наданих документів та інформації про

кандидата;

8) аналіз отриманих відомостей;

9) співбесіда з керівництвом, яке приймає остаточне рішення про

наймання.

Кількість етапів залежить від обсягу відповідальності посади, на яку

претендує кандидат, відповідно рекрутер використовує поверхневий, середній

або глибокий тип перевірки.

В залежності від типу перевірки обираються її методи. До основних можна

віднести:

– перевірка здобувачів через соціальні мережі;

– перевірка інформації про претендента через пошукові системи (перевірка

через e-mail, ім'я та прізвище, телефонний номер);

– використання сайтів «чорних співробітників» – інтернет-ресурсів, де

вказані дані про несумлінних кандидатів;

– перевірка поліграфом, точність якої складає 94-95%. Але згідно зі ст.28

Конституції України здобувач має право відмовитися проходити тестування на

поліграфі [2].

– тести на чесність;

– збір важливої інформації: виконавчі або судові провадження проти

кандидата, наявність великих заборгованостей або прострочень по

комунальним платежам і податкам, наявність адміністративних штрафів,

86

аліментів, довідка про доходи з попереднього місця роботи, інформація про

родичів, кредитна історія, диплом, перевірка місця проживання тощо.

Досвід зарубіжних і вітчизняних підприємств засвідчує, що відповідальний

підхід до підбору співробітників сприяє росту і розвитку будь-якої компанії.

Саме тому варто перевірити працівника на чесність перед його зарахуванням на

посаду, навіть якщо він справляє враження благонадійного.


1. Перевірка кандидата при прийомі на роботу: основні етапи процесу та

ефективні методи. HR-Security.–Електронний ресурс: https://hr-

security.ua/ua/proverka-kandidata-pri-prieme-na-rabotu-osnovnyie-etapyi-protsessa-

i-effektivnyie-metodyi

2. Конституція України–Розділ II. Права, свободи та обов'язки людини і

громадянина. Верховна Рада України.–Електронний ресурс:

https://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-

rozdil-ii

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЦІНОВОЇ

ПОЛІТИКИ

Владислав Матіяш


На рівні фірми ціна відіграє подвійну роль: подібно рекламі вона виступає

інструментом стимулювання попиту і одночасно являє собою головний фактор

довгострокової рентабельності.

Склад ціни визначають її економічні елементи (витрати, прибуток, податки

і т.д.).

https://hr-security.ua/ua/proverka-kandidata-pri-prieme-na-rabotu-osnovnyie-etapyi-protsessa-i-effektivnyie-metodyi



https://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-ii

https://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-ii

87

Рис.1. Зміст цінової політики підприємства [1]

В залежності від цілей аналізу у складі ціни можна виділити різні

структурні елементи (Рис.2.)

Витрати

Пр

иб

уто

к Податки та

збори

Оптова надбавка

(знижка)

Роздрібна надбавка

(знижка)

Зм

інн

і

По

стій

ні

ПД

В

АЗ

Інш

і

Ви

трат

и

Пр

иб

уто

к

ПД

В

Ви

трат

и

Пр

иб

уто

к

ПД

В

Оптова ціна фірми

Відпускна ціна фірми

Відпускна ціна посередника

Роздрібна ціна

Рис.2. Склад роздрібної ціни [2]

Цінова політика є невідємною частиною загального комплексу управління

та являє собою сукупність економічних та організаційних заходів спрямованих

на досягнення за допомогою цін найкращих результатів господарської


Цінові рішення фірми багато в чому будуть залежати від специфіки

каналів збуту, що використовуються. Якщо використовуються багаторівневі

канали, фірмі важко контролювати кінцеву ціну і частка надбавок у ціні буде

88

висока. У таких випадках для зниження ціни потрібно зменшити як власні

витрати так і кількість посередників.

Дієва цінова політика - діяльність керівництва фірми щодо встановлення,

підтримування, змінювання цін. Це комплекс заходів щодо визначення цін,

цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції

на ринку, стратегічних і тактичних цілей фірми.

Основне завдання стратегій ціноутворення полягає у звуженні діапазону, в

межах якого повинна бути обрана остаточна ціна. Під час встановлення

остаточної ціни фірма повинна розглянути додаткові фактори, такі як:

психологія сприйняття ціни покупцями; вплив на ціну інших елементів

комплексу маркетингу; реакція на ціни інших суб‘єктів ринку; відповідність

цінової стратегії глобальній стратегії фірми.

Для покупця ціна, яку він готовий сплатити, - це міра інтенсивності його

потреби, тобто розміру та природи задоволення, якого він очікує. Одним з

важливих етапів під час реалізації політики ціноутворення виступає вибір

методу встановлення цін. Методи обираються згідно з ціновою стратегією.

Передбачається, що кінцева ціна товару буде знаходитись в інтервалі від надто

низької, яка не забезпечує прибуток, до надто високої, за якої відсутній

попит.[3]

Формуючи цінову політику, необхідно орієнтуватися на те, що ціна в

умовах ринку може використовуватися для підтримання інших елементів

менеджерського комплексу.


1. Сутність та особливості цінової політики підприємства [Електронний

ресурс]. URL: https://studopedia.com.ua/1_40997_sutnist-ta-osoblivosti-tsinovoi-

politiki-pidpriiemstva.html

2. Шкварчук Л. О. Ціни і ціноутворення. К.: Кондор, 2005.214с.

3. Есипова В.Е. Цены и ценообразование: Учебник. 3-е изд. испр. и доп.

СП.: "Интер", 2009. 464 с.

Науковий керівник: д.е.н, проф. Березянко Т.В.

https://studopedia.com.ua/1_40997_sutnist-ta-osoblivosti-tsinovoi-politiki-pidpriiemstva.html

https://studopedia.com.ua/1_40997_sutnist-ta-osoblivosti-tsinovoi-politiki-pidpriiemstva.html

89

ОСОБЛИВОСТІ ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ ПІДПРИЄМСТВА

ТОВ «КЗН «РОСИНКА»

Анастасія Матусевич


Київський завод безалкогольних напоїв «РОСИНКА» було засновано у

серпні 1960 року. Завод «РОСИНКА» став першим спеціалізованим

підприємством на території колишньої УРСР з розливу мінеральної води та

безалкогольних напоїв. Смак напоїв від «РОСИНКИ» ще з часів СРСР

створюється за еталонними рецептурами, які удосконалювалися впродовж

десятиліть та продовжують відповідати найвимогливішим потребам споживачів

та містять лише натуральні компоненти. На сьогоднішній день завод

«РОСИНКА» (ТОВ КЗН «РОСИНКА») – інноваційна компанія, яка може

запропонувати споживачеві широкий асортимент напоїв.

Успішна реалізація стратегії підприємства забезпечена не лише вдалим

вибором пріоритетів розвитку, але, зокрема, й тим, що керівництво

підприємства сформувало вдалу управлінську систему. Однією зі складових

даної системи є логістична, що відіграє одну з ключових ролей.

Логістична система – це складна, організаційно завершена (структурована)

економічна система, що складається з елементів (ланок), взаємопов'язаних у

єдиному процесі управління матеріальними і супутніми їм потоками. Іншими

словами, логістична система – це система, що складається з декількох

підсистем, виконує логістичні функції і має розвинені зв'язки із зовнішнім

середовищем, тобто з ринком (споживачами, постачальниками, партнерами,

посередниками) [2].

Логістична система будь-якого виробничого підприємства передбачає

сукупність логістичних процесів, що охоплюють вхідні та вихідні потоки. Це

пов‘язано з необхідністю реалізації закупівельної логістики та логістики збуту.

Для повного розуміння логістичної системи ТОВ КЗН «РОСИНКА»

необхідно зауважити, що юридично компанія має також ще одну важливу

90

організацію – ТОВ «ТД «Росинка»», за якою закріплена діяльність із організації

доставки товарів. Тому формально логістична система групи компаній

«РОСИНКА» має наступний вигляд (рис.1).

Рис. 1. Логістична система ТОВ «КЗН «РОСИНКА»

Джерело: побудовано автором

ТОВ «ТД «РОСИНКА» реалізує вироблену на ТОВ «КЗН «РОСИНКА»

готову продукцію через склад, завдяки дистриб‘юторам, що географічно

розташовані у Києві (Лівий та Правий берег), США, Німеччині, Нідерландах,

Іспанії, Канаді, Ізраїлі, а також Білорусії [1].

ТОВ «КЗН «РОСИНКА» для забезпечення доставки по Києву

використовує власний автопарк. Для міжміських перевезень виникає потреба у

залученні додаткового транспорту.

Фінансові потоки

Матеріальні потоки

Б Банки компаній постачальників

та споживачів

Супровідні інформаційні потоки

ТОВ «ТД «РОСИНКА»

ТОВ «КЗН «РОСИНКА»

Магазин фірмової

торгівлі

Дистриб’ютори

компанії

Постачальники сировини,

матеріалів та компанії з

надання послуг для

здійснення виробничих та

логістичних бізнес-

процесів

Торгові точки

у м. Києві

Склад сировини та

матеріалів та готової

продукції «РОСИНКА» Банк підприємств

«РОСИНКА»

Б Б Б

Б

91

Дистриб‘юторські компанії мають спеціальні умови співпраці. Компанія

«РОСИНКА» надає оптовим покупцям можливість:

– отримання статусу офіційного дистриб'ютора компанії;

– отримання дистриб'юторських знижок;

– здійснення оптової торгівлі зі складу.

Для налагодження роботи з дистриб‘юторами компанія має штат фахівців

у ТОВ «ТД «Росинка», що працюють у відділі продажів. Також підприємство

має логістичний відділ, що координує логістичні процеси.

Одним зі способів удосконалення логістичної системи є вибір

дистрибуційних складів проти компаній дистриб‘юторів. Останнім часом при

розширенні власної діяльності компанії перебудовують свою діяльність,

забезпечуючи себе складами дистрибуції.

Компанії дистриб‘ютори беруть на себе функцію управління логістикою та

продажами, беручи за це певну винагороду. Наразі обсяги реалізації зростають,

тому для ТОВ «КЗН «РОСИНКА» можливий розгляд доцільності доставки

через склади дистрибуції (у різних регіонах України), на яких приймаються

замовлення клієнтів, тобто усунення або заміщення такої ланки логістичної

системи, як дистриб‘юторські компанії.

Отже, логістичну систему на ТОВ «КЗН «РОСИНКА» можна

вдосконалити, за рахунок розширення складів дистрибуції та відмови від

послуг компаній дистриб‘юторів. Розрахувавши оптимальний обсяг реалізації

можна обрати раціональне рішення щодо реалізацію продукції через склади.


1. Офіційний сайт ТОВ «КЗН «РОСИНКА» [Електронний ресурс] —

Режим доступу: http://www.rosinka.ua/

2. Сумець О. Логістичні системи і ланцюги поставок: [навчальний

посібник]. О. Сумець, Т. Бабенкова. – К. : Хай-Тек-Прес, 2012. – 220 с. –

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pidruchniki.com/72755/

logistika/logistichni_sistemi_i_lantsyugi_postavok.

Науковий керівник: д.е.н., проф. О.М. Пєтухова

http://www.rosinka.ua/

92

КРАУДФАНДИНГ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ПЕРСПЕКТИВИ

Лілія Минко,

Олександра Костриця


Одним із важливих сучасних світових трендів є допомога людям на основі

сучасних інноваційних розробок, що можуть бути втілені в певних стартапах.

Кожен день виникає безліч нових ідеї для формування нового бізнесу чи

соціального проекту, проявів того чи іншого виду мистецтва і т. ін., проте

коштів для реалізації цих ідей не вистачає, тому на допомогу приходить

краудфандинг. На даний момент, ця система отримання коштів тільки набирає

обертів в Україні, але в світі за допомогою краудфандингу успішно

реалізувались вже багато проектів.

Краудфандинг – залучення коштів на реалізацію проекту від багатьох

фізичних осіб. У перекладі з англійської (crowd – натовп, funding –

фінансування) це поняття означає дослівно «народне фінансування». Проекти

можуть мати як соціальний так і комерційний, або політичний характер, тощо.

Суб‘єктами краудфандингу є донори та реципієнти. Донори (бекери)

можуть здійснювати пожертви для реалізації проекту або ж отримання

нефінансової (подарунок, попереднє замовлення продукту) чи фінансової (акції,

роялті, повернення коштів із відсотком) винагороди. Реципієнти – особи, які

одержують платежі або субсидії.

Проект можна запустити безкоштовно, але необхідною умовою для його

успішної реалізації - максимальна кількість залучених в проект людей. Для

цього потрібно не лише зареєструватися та вибрати схему фінансування, а й

провести масштабну маркетингову кампанію, заручитися довірою й

підтримкою багатьох користувачів платформи через соціальні мережі та засоби

масової інформації тощо.

Особливістю краудфандингу являється так звана філософія бізнесу –

«давайте зробимо разом» замість звичного «допоможіть мені зробити». Тобто,

93

для реалізації ідеї, підприємець звертається до інтернет-спільноти для

залучення коштів від осіб, які по суті своїй не є професійними фінансистами.

Варіанти залучення коштів можуть бути досить різноманітними, наприклад:

у вигляді пожертви, з подальшим публічним висвітленням імені особи -

благодійника, з подякою за отриманні гроші. Як правило, така форма

найчастіше використовується для соціальних проектів, таких як підтримка

важкохворих людей, покращення екологічної сфери, організація притулків та

надання ветеринарної допомоги безпритульним тваринам і т.ін.;

у вигляді мікрозапозичень;

у вигляді інвестиційного капіталу;

у вигляді благодійних внесків, але в обмін на подарунки, або

можливість першими скористатися результатами проекту.

Краудфандинг не є новим явищем у світовій економіці. Окремі дослідники

вважають, що його становлення розпочалося з 1949 р., коли комедійний актор

М. Берле провів перший телемарафон на підтримку Фонду досліджень раку

імені Д. Раніона для збору соціальних пожертв [2]. Тоді за 16 годин було

зібрано понад 100 тис. дол. США. Проте глобальним феноменом краудфандинг

став лише після кризи 2008–2009 рр., оскільки під час фінансової кризи

найдорожчим активом стають саме фінансові ресурси і реалізація ідей

(особливо нестандартних, незвичних, неприбуткових, але соціально потрібних)

стає майже неможливою, як вихід почали використовувати механізми

краудфандингу.

Одна з найбільш успішних українських краудфандингових платформ – Na-

Starte.com, головний офіс якої знаходиться в Одесі. На ній запустились вже

сотні проектів, 15 % з яких знайшли потрібні кошти, збираючи до 100 тисяч

гривень. Хоча команда складається переважно з одеситів, їм вдається запускати

проекти з Запоріжжя, Києва, Черкас чи Дніпра. А останній успішний проект

змусив говорити про платформу всю країну. З допомогою Na-Starte.com проект

Георгія Делієва «Одесский подкидыш» зібрав 3,7 мільйона гривень (124 % від

94

потрібної суми) [1]. Такого результату поки не досягла жодна інша

краудфандингова платформа України.

Однозначно позитивною стороною краудфандингу є можливість отримати

фінансування на реалізацію будь-яких (іноді дуже креативних, незвичних) ідей,

уникнувши, при цьому, традиційних джерел і форм отримання коштів. Чим

більше підприємець залучить людей до свого проекту, тим більше у нього

шансів на успіх, оскільки всі вони долучаються до процесу реалізації ідеї, то

того ж це ще й безкоштовна реклама.

Але краудфандинг має і певні недоліки - фахівці з економіки та права

звертають увагу, що при даному розміщення ідеї в інтернет-просторі, може

бути недостатнім, або і повністю відсутнім захист інтелектуальної власності.

Як тільки ідея розмішена в загальному доступі вона може бути реалізована

іншими особами швидше ніж це зробить автор ідеї, який ще певний час буде

збирати кошти на втілення проекту. Цих проблем можна уникнути завдяки

вчасному оформленні усіх патентних документів, використанню авторських

прав і торгової марки.

Порівнюючи досвід американських та європейських країн, в яких

інвестування різних проектів за допомогою краудфандингу є більш вираженим

та прогресивним, можна стверджувати, що в Україні він тільки починає

розвиватись. Цей вид залучення коштів для реалізації будь-яких проектів є

гарним варіантом, в першу чергу, для фінансування стартапів. Проте, як і кожна

технологічна новина, він потребує вдосконалення різних процесів в вітчизняній

фінансовій та законодавчій сферах. Для збільшення обсягу використання

краудфандингу в українському економічному середовищі, необхідно щоб були

здійснені певні кроки з боку держави та обов‘язково бажання розробників

проектів працювати в цьому напрямку.


1. Краудфандингова платформа Na-Starte [Електронний ресурс]. – режим

доступу : http://na-starte.com.

http://na-starte.com/

95

2. Crowdfundingʹs Potential for the Developing World. – Washington : World

Bank, 2013. – 103 p.

ІНВЕСТИЦІЙНА ЛОГІСТИКА: ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ

ПОТОКАМИ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ

Ілона Муравська


Актуальність теми обумовлена тим, що капіталовкладення для більшості

підприємств в сучасних умовах становлять основу інвестиційної діяльності.

Адже, інвестиції у реальні активи є найефективнішим інструментом

забезпечення високих темпів розвитку і диверсифікації підприємств у

відповідності з вибраною ними економічною стратегією. На жаль, тема

інвестиційної логістики не є повністю розкрита в нашій країні. Однак, на

сучасному етапі економічного розвитку України значну роль у сфері

інвестиційної діяльності починає займати саме логістика. Підприємство,

застосовуючи логістику, може вирішувати питання з оптимізації управління

потоками реальних та фінансових інвестицій для більш вдалого та ефективного

виконання інвестиційного проекту. Взагалі, інвестиційна логістика є процесом

управління потоками капіталу та інформації для тривалих незворотних змін у

часі, що мають місце серед учасників інвестування за умови оптимізації руху

капіталу, діяльності учасників і досягнення економічного й соціального

ефекту[1].

Капітальні вкладення мають здійснюватись у певний момент, коли цього

потребують ринкова кон'юнктура та конкурентна позиція підприємства.

Управління потоками капіталовкладень включає в себе пошук можливостей для

інвестицій, оцінку конкретних інвестиційних проектів, збільшення

довгострокового капіталу для фінансування інвестицій, оцінку вартості

капіталу, здійснення контролю над витратами з метою досягнення відповідності

фактичних інвестиційних витрат запланованим.

96

Враховуючи те, що управління в логістичній системі реального

інвестування спрямоване на ефективне використання інвестиційних ресурсів в

процесі створення об‘єкта інвестування, то необхідно визначити інформаційні

потоки, що існують для нього. Основним інформаційним потоком для

майбутнього об‘єкта інвестування є інформація про соціально-економічну

доцільність створення цього об‘єкта у відповідному регіоні і у відповідні

терміни [1].

Існують чотири основні форми капіталовкладення:

˗ Нове будівництво. Пов'язане з інвестиціями в сучасні виробництва, що

забезпечують більш високий рівень продуктивності праці, що задовольняють

вимогам екологічної безпеки, з будівництвом нових об'єктів.

˗ Реконструкція. Передбачає перехід на сучасні технології виробництва з

урахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

˗ Технічне переозброєння. Включає в себе заміну, придбання нового

обладнання, механізмів, цілих комплексів технічних систем для ефективного

здійснення технологічних процесів.

˗ Придбання цілісних майнових комплексів. Дана форма реальних

інвестицій притаманна великим підприємствам. Вона забезпечує зростання

сукупної вартості активів підприємства-інвестора за рахунок збільшення

фінансового потенціалу, можливостей спільного використання системи збуту,

зниження рівня виробничих витрат [2].

Вибір конкретної форми реального інвестування залежить від багатьох

факторів: завдань галузевої, товарної та регіональної диверсифікації діяльності

підприємства; можливостей впровадження нових технологій; наявності власних

інвестиційних ресурсів або можливості використання позикових або залучених

ресурсів.

При виборі інвестиційного проекту для здійснення процесу

капіталовкладень приводиться оцінка ефективності, яка включає два етапи:

˗ ефективність реалізації проекту в цілому, де оцінюється привабливість

для інвесторів вкладень капіталу в інвестиційний проект. На даному етапі

97

проходять такі стадії: оцінка суспільної значущості проекту; оцінка

комерційної ефективності проекту; оцінка суспільної ефективності проекту;

˗ фінансова реалізованість проекту відповідно до схеми його

фінансування. На цьому етапі виділяють такі стадії: перевірка фінансової

реалізованості проекту; оцінка комерційної ефективності для кожного учасника

проекту; уточнення схеми фінансування і визначення доцільності участі в

проекті [3].

Підсумовуючи, можна зазначити, що управління процесом

капіталовкладень підприємства передбачає проведення наукових досліджень,

планування й розробку інвестиційних проектів, контроль і регулювання в

процесі їх реалізації. Ефективна реалізація інвестиційного проекту впливає на

досягнення загальних цілей підприємства.


1. Череп А.В. Інвестознавство: Навчальний посібник. А.В.Череп. – К.:

Кондор, 2006.- 398 c.

2. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: підручник. В.М. Шелудько. – К.:

Знання, 2015. – 535 с.

3. Крамаренко, Г. О. Фінансовий менеджмент : підручник для ВНЗ. Г.О.

Крамаренко, О.Є. Чорна.– Київ : Центр учбової літератури, 2016. – 518 с.


ВИСТАВКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ

МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ

Тетяна Наумко


У сучасному інформаційному світі основа економіки базується на

комунікаціях і обміні досвідом. У першу чергу, це пов‘язано з тим, що більша

частина бізнесів сьогодні будується на стиках різного роду галузей, приміром

98

онлайнового і офлайнового бізнесу (туристичні і ресторанні послуги, доставка,

таксі). Саме тому першочергового значення набуваються виставки, форуми і

ярмарки, де бізнесмени і підприємці мають нагоду познайомитися, обмінятися

досвідом, заручитися підтримкою або домовитися про співпрацю.

За визначенням Постанови КМУ «Концепція розвитку виставково-

ярмаркової діяльності в Україні»: виставка – захід, пов'язаний з демонстрацією

продукції, товарів та послуг, який сприяє просуванню їх на внутрішній та

зовнішній ринок з урахуванням його кон'юнктури, створенню умов для

проведення ділових переговорів з метою укладення договорів про постачання

або протоколів про наміри, утворення спільних підприємств, отримання

інвестицій [2].

Виставкова діяльность для підприємств України є нагальною

необхідністю, адже у теперішній час вивести свою продукцію на нові ринки,

збільшити обсяги продаж, конкурувати в умовах нестабільної економіки стає

куди складніше без цього інструменту маркетингових комунікацій. Згідно

Виставкової федерації України виставкова діяльність є однією з

найдинамічніших сфер світової економіки. У середньому витрати великих

підприємств на виставкову діяльність становлять 20-30% від усього їх бюджету

на розвиток маркетингових комунікацій. Дані Державної служби статистики

України, яка щорічно здійснює державне статистичне спостереження за

формою № 1-виставки «Звіт про виставкову діяльність», показують, що цей

інструмент маркетингових комунікацій швидко розвивається як кількісно, так і

якісно [1].

Частота проведення виставок і ярмарків залежить від того, яка продукція

на них представлена, та умов конкуренції на ринку цієї продукції. Наприклад,

товари легкої і харчової промисловості можна демонструвати і продавати

кілька разів на рік, а науково-технологічні новинки – один раз на кілька років.

Значним поштовхом для вітчизняних товаровиробників буде участь на

міжнародних виставках і ярмарках, тому що це чудова нагода проінформувати

закордонних партнерів і споживачів про власну продукцію і можливості. У

99

свою чергу, підприємство вибудовує для себе маршрути стратегічних виходів

на нові ринки, аналізує можливості свого підприємства за галузевою

приналежністю, статусом, територіальним охопленням, цільовою аудиторією.

Для деяких видів товарів фактор наочності може відігравати ключову роль.

Приміром, великогабаритне устаткування чи обладнання до кожного

потенційного клієнта наживо не доставиш. Виставка забезпечує чудову нагоду

одній стороні фізично продемонструвати продукт, а інший наочно його

оцінити. У свою чергу, компанії, які представляють нематеріальні продукти

наприклад, послуги, на виставці мають можливість зробити їх «більш

відчутними» і тим самим підвищити довіру потенційних клієнтів. Для клієнтів є

цінною можливість порівняння продуктів, це робить їх переваги більш

очевидними і дозволяє зробити усвідомлений вибір. У результаті виставки

спрощують і прискорюють прийняття рішення про покупку. Встановлено, що

виставкові контакти на 34% збільшують так званий «намір купити» і

опираються на комбінації психо-емоційних факторів, що стимулюють до

успішного укладення угод. Таким чином, виставки скорочують цикл продажів,

що безумовно йде на користь бізнесу [4].

Безумовно особистий контакт на виставках дає змогу краще зрозуміти

клієнта, відповісти на його питання чи заперечення, розтлумачити сумніви,

отримати контактну інформацію для зворотного зв‘язку. Прямі контакти

керівників компаній з постійними клієнтами працюють на зміцнення відносин і

є елементом довірчого маркетингу. Тісність і кількість здобутих контактів з

відвідувачами виставки дають конкурентну перевагу над тими, хто не бере

участь у виставці. Виставки залучають найбільш перспективних і зацікавлених

клієнтів. Так вони витрачають свій час і гроші на відвідування виставки,

перебувають в активній фазі пошуку і збору інформації, свідомо заходять на

стенди і проявляють інтерес до товарів або послуг [3].

Виставково-ярмаркова діяльність ‒ одна з найважливіших сфер сучасної

світової економіки, вона є рушійною силою у зміцненні міжнародних зв'язків,

внутрішньої і зовнішньої торгівлі, популяризації передових технологій та нових

100

видів продукції. Як виробникові, який представляє свою продукцію, так і

клієнту участь у виставках-ярмарках відкриває нові можливості та перспективи

для подальшого розвитку.


1. Офіційний сайт Державного комітету статистики [Електронний ресурс].

– Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

2. Постанова КМУ «Концепція розвитку виставково-ярмаркової

діяльності» від 19.06.2019 р. №533 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/kabineta-ministrivpostanovi/postanova-vid-

chervnya-2019-533-pro-vnesennya373915.html

3. Карасев Н. «Вы можете получать от выставок больше!». [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://cutt.ly/MeIavJo

4. Exhibition Design & edutainment. [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: https://info.indissoluble.com/exhibitions_eng/?gclid

Науковий керівник: к.е.н., доц. Крайнюченко О.Ф.

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДОЛОГІЇ В УПРАВЛІННІ ПРОЕКТАМИ, ТА

МОЖЛИВОСТІ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

ХАРЧОВОЇ ГАЛУЗІ

Санюліан Сатьяі Ніс


На сьогодні у світі існує досить велика кількість методологій управління

проектами, проте нажаль в Україні на більшості підприємств в галузі харчових

технологій їх не використовують, проте вони є дуже популярними в розробці

інтелектуальних продуктів сфері ІТ. На сьогоднішній день у світі методології

управління проектами умовно поділяють на класичні та гнучкі. До класичних

методологій відноситься Waterfal або каскадна модель, сутність якої полягає в


https://законодавство.com/kabineta-ministrivpostanovi/postanova-vid-chervnya-2019-533-pro-vnesennya373915.html

https://законодавство.com/kabineta-ministrivpostanovi/postanova-vid-chervnya-2019-533-pro-vnesennya373915.html

https://cutt.ly/MeIavJo

https://info.indissoluble.com/exhibitions_eng/?gclid

101

послідовному виконанню кожного етапу проекту [1]. До гнучких методологій

відносять Скрам (Scrum), Канбан (Kanban), Принц2 (Prince2) [1]. Сутність

методології Скрам полягає у ітеративному виконанні етапів процесу командою.

Вона була заснована Джефом Сазерлендом, в процесі створення електронної

бази даних для ЦРУ(CSI). [2] До переваг можна віднести - гнучкість системи,

оскільки можна змінювати цілі в будь-який момент проекту з мінімальними

втратами. До мінусів – висока залежність від команди, оскільки Скрам-команда

є самостійним елементом проекту і сама приймає рішення, що, і як буде

виконуватися, тому від їх професіональності та зацікавленості залежить успіх

проекту. Методологія Канбан була винайдена компанією Тойота і означає

«точно в строк». Сутність методології Канбан полягає в послідовному

виконанні етапів проекту, проте особливістю Канбану є обмеження в роботі

над кількістю задач в роботі (WIP – work in progress), а саме одна людина може

працювати тільки над однією задачею. Також на кожному етапі існує

обмеження в кількості задач які виконує команда, а саме 100%/2-1, де 100% -

кількість людей, які працюють на одному етапі проекту над однаковими

задачами. Основними відмінностями гнучких методологій від класичних є:

1) Наявність постійної коммунікації усієї команди, а саме проведення

щоденних коротких зустрічей на яких обов‘язково обговорюються задачі над

якими велася робота в попередній день, також обговорюються проблеми які

виникали, та чим буде займатися кожен член команди в продовж поточного

дня.

2) Проведення ретроспектив – зустрічей усієї команди, на якій

обговорюється результат та процес роботи над певним етапом проекту,

розбираються всі ситуації, помилки та упущені можливості. Наприкінці

команда робить висновки на майбутнє, що можна покращити в роботі, як

підвищити ефективність і відразу ж впроваджує ці заходи в наступному етапі

роботи.

3) Візуалізація проекту – максимальне використання засобів візуалізації

проекту, наприклад: діаграми Ганта, mind-map, road-map та інших. Це в свою

102

чергу дозволяє усій команді бути максимально залученою в процесі, та

дозволяє бачити цілісну картину. Для цих цілей в основному використовують

наступні таск-менеджери: Jira Atlasian, Trello, Basecamp, Wrike, Teambox,

Teamer, Podio. А також Microsoft Project.

Розглянувши сутність цих методологій, ми бачимо, що поки що вони в

основному використовуються саме при розробці ІТ-проектів. Проте на мою

думку ці методології можливо адаптувати до реалій харчових підприємств. Що

в свою чергу у комбінації з філософією бережливого виробництва (Lean) та

філософією Кайдзен, дасть можливість оновити систему не лише управління

проектами, але й управління виробництвом на підприємстві, та підвищити

ефективність усіх процесів, що в свою чергу призведе збільшення прибутку

компанії.


1) Project Managament Body of Knoledge. Project management institute. Sixth

edition. — Newtown Square, PA – 2018. – с.247-356.

2) Сазерленд Д. Scrum. Навчись робити вдвічі більше за менший час. CB –

2017. – с.15-20.

Науковий керівник: к. е. н. доц. Побережна М.П.

ЗАГАЛЬНОСКЛАДСЬКІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Ярослав Омельчук


Час від часу менеджери складів стикаються з проблемами, як досягти

максимальної продуктивності при одночасному підвищенні ефективності. У

галузі логістики та ланцюгів поставок, керування складом має вирішальне

значення для забезпечення чудової якості покупцям, тому доведеться постійно

перевіряти, чи правильно зберігаються продукти та чи доставляються за

103

правильною адресою, а управління операціями зі складом є не простим

завданням.

Запаси повинні обліковуватися та оновлюватися регулярно, щоб не було

помилок у процесі. Ось декілька найпоширеніших складських проблем і що

можна зробити для їх вирішення, щоб операції зі складом були більш

ефективними:

Перша проблема – відсутність спілкування;

Відсутність спілкування часто призводить до суєти серед членів команди

та навіть клієнтів. Це питання виникає тоді, коли логістична компанія не може

встановити відкриту комунікацію зі своїми клієнтами, особливо в процесі

доставки товарів. Відсутність співпраці між відомствами також призведе до

подібної проблеми. Як наслідок, члени команди можуть не мати хорошої

роботи в команді, що негативно вплине на продуктивність. З іншого боку,

клієнти не захочуть знову налагодити партнерство із компанією, оскільки вона

не виконає їхніх очікувань.

За будь-яких обставин спілкування має бути пріоритетом номер один. Для

менеджера складу важливе значення має керування працівниками та

забезпечення необхідної комунікації між ними. Варто зазначати чергову зустріч

з членами команди, щоб поговорити про поточні проблеми та разом знайти

вихід. Також необхідно постійно інформувати своїх клієнтів з останньою

інформацією, щоб не було виправдань для відмови, якщо ви завжди знайоити їх

із ходом подій та підтвердженням.

Друга проблема – простір складу;

Склади та відділи зазвичай потребують більшого вертикального

охоплення. Працівники логістики, як правило, розміщують різну частину

певної продукції на різних полицях, а іноді навіть просто залишають їх на

підлозі. Така безладна домовленість ускладнить пошук та доступ до продуктів.

Не кажучи вже про те, що є ймовірність, що продукція буде пошкоджена через

погану експлуатацію.

104

Використання вертикального сховища може допомогти зменшити

несправності. Використовуючи модуль вертикального підйому, підприємство

може максимально збільшити сховище на своєму складі та ефективно

використовувати порожнє місце для зберігання більш важливих товарів. Щоб

отримати доступ до своїх продуктів з декількох поверхів, можна побудувати

отвір всередині складу або на кожному поверсі (бічні стелажі).

Третя проблема – висока вартість;

Керівники складів, можливо, захочуть підвищити продуктивність,

зменшивши при цьому витрати на оплату праці. Інколи підприємства не хочуть

купувати дорогі інструменти та оплачувати витрати на обслуговування цього

обладнання, незважаючи на те, що це допоможе вам досягти більшої

ефективності та продуктивності.

Рішення для робочої сили – це розробка правильного досвіду шляхом

планування робочої сили та використання лише необхідних навичок для більш

плавних логістичних операцій. Тим часом, щоб зменшити витрати на пальне,

водень може бути найкращим рішенням.

Четверта проблема – ефективність автоматизації.

Навіть у розвинутих підприємств із налагодженою автоматизацію може

прослідковуватися проблема, коли операція може працювати безперебійно, але

не максимально використана автоматизацію. Це призведе до вигорання

працівників. Як результат, у них може виникнути напружене робоче

середовище.

Оптимізація використання таких технологій, як склад робототехніки для

підвищення продуктивності працівників, є виграшним рішенням, оскільки

працівники можуть бути щасливішими на робочому місці, оскільки ці роботи

можуть полегшити свої завдання та мінімізувати стрес. Також нова технологія

дозволяє встановити самокерованого робота для виконання завдань під час

роботи з працівниками. Ця програма дозволяє роботам точно знати, де і коли

вибрати предмет, а потім перемістити його в потрібні місця. Сучасна технологія

105

також допомагає знайти найкраще місце для товарів. Це не тільки знизить

ризик вигорання працівників, але й оптимізує порожнє місце на складі.


1. Гаджинский, А.М., Логістика: Підручник, 11-видання.,

А.М.Гаджинский, Видавничо-торгова корпорація «Дашков і К».

2. Крикавський, Є.В. Логістика: компендіум і практикум: Навчальний

посібник. Є.В. Крикавський, Н.І. Чухрай, Н.В. Чорнописька. – К.: «Кондор».

3. Сучасний економічний аналіз: Навч. посіб. О.І. Пономаренко, М.О.

Перестюк, В.М. Бурим.

4. Харрісон, А., Ремко В. X. Управління логістикою: розробка стратегій

логістичних операцій. Під ред. А. Е. Міхєєва. Дніпропетровськ: Баланс Бізнес

Букс.


КОНКУРЕНТНІ СТРАТЕГІЇ – ЗАПОРУКА ФОРМУВАННЯ

ПРИБУТКУ

Валентин Оніщук,

Олена Баталова


Висока конкурентоспроможність підприємства забезпечує підприємству

отримання стабільного та високого прибутку та являється запорукою його

розвитку.

Підвищення конкурентоспроможності підприємства потрібно розглядати

як довгостроковий послідовний процес пошуку й реалізації управлінських

рішень у всіх сферах його діяльності, який здійснюється планомірно,

відповідно до обраної стратегії довгострокового розвитку, з урахуванням змін у

зовнішньому середовищі та стану засобів самого підприємства, з внесенням

відповідних коректив.

106

Конкурентна стратегія – спосіб, через який підприємство отримує стійкі

конкурентні переваги шляхом конкурентної боротьби та задоволення потреб

споживачів краще, ніж конкуренти. Вона дозволяє дати відповідь на запитання:

«Як компанія конкурує на цільовому ринку, за рахунок чого воно отримує

конкурентних тиск і отримує перемогу у конкурентній боротьбі?».[1]

Тобто, конкуренція є рушійною силою розвитку учасників ринку і

суспільства взагалі, стимулюючи підвищення якості товарів та послуг,

зниження їх цін.

Предмет конкуренції – товар або послуга, за допомогою яких суперники

прагнуть завоювати споживача. Об'єкт конкуренції - це споживач і покупець, за

розташування якого борються на ринку протилежні сторони.

Посилення конкуренції залежить від наступних чинників:

1) наявність значної частини конкурентів;

2) повільне зростання галузі, що загострює боротьбу за частку ринку;

3) високі постійні витрати;

4) високі бар'єри виходу на ринок;

5) суперники відрізняються стратегіями, походженням і

"індивідуальністю".

Відзначимо, що сама конкуренція може бути ринковим змаганням як

продавців (виробників), коли вони конкурують за обмежений об‘єм

платоспроможного попиту споживачів (саме обмеженість цього попиту і

спонукає продавців до змагання), так і покупців, коли покупці конкурують між

собою за право придбати певний товар чи послугу. Останній вид конкуренції є

слідством викривлень на ринку, як правило, він виникає на ринках із

тимчасовим (перманентним) або сталим дефіцитом.

Прибуток спонукає конкурентів розвивати свої стратегії. Конкурентні

стратегії, які підприємства-суперники можуть винайти, і шляхи, які вони

можуть визначити для реалізації цих стратегій, є різними. Частота та глибина

змін стратегій підприємств залежать від ринкового успіху або невдачі, а

тривалість конкурентного протистояння - від підприємств-суперників і від того,

107

наскільки стратегія придатна для конкретних ринкових умов. Коли на основі

даних ситуаційного аналізу стає зрозумілим, що конкурентна стратегія

підприємства переможена або неефективна, тоді воно намагається знайти

кращу стратегію, яку не зможе імітувати або обійти суперник.

На практиці підприємство може одночасно реалізувати кілька стратегій

або дотримуватися певної послідовності в їх реалізації, тобто застосовувати

комбіновану стратегію.

Стратегію визначають довгостроковість і впровадження нововведень

(інновацій). Основне завдання, яке вирішує стратегія діяльності підприємства, -

забезпечення впровадження інновацій та змін в організації через розподіл

ресурсів, адаптацію до зовнішнього середовища, внутрішньої координації та

передбачення майбутніх змін у діяльності.

Мистецтво стратегії полягає у втіленні результатів розумової роботи в

конкретних діях, які на етапі реалізації задумів дали б змогу досягти високої

ефективності.


1. Баталова О.А., Шереметинська О.В. Стратегії ЗЕД підприємства:

навчальний посібник. – К.: ТОВ «Український рейтинг», 2016. – 190 с.

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ МАРКЕТИНГУ: ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ, ЧАТ-

БОТИ ТА ВІДЕОМАРКЕТИНГ

Маргарита Петрович


Маркетинг – напрямок, який зазнає змін надзвичайно швидко, а в еру

стрімкого науково-технічного прогресу ці зміни відбуваються щороку. Ті

маркетингові технології, котрі були дієвими в бізнесі ще декілька років тому,

зараз втрачають ефективність, тому особливої актуальності набуває пошук

дієвіших маркетингових інструментів впливу на споживачів.

108

Основною тенденцією в маркетингу є розроблення і використання програм

цифрової трансформації. Одним з нових маркетингових трендів є широке

використання омніканальних комунікацій для більш тісного зв'язку з

споживачем та кращого розуміння маркетингових стратегій [2].

Технології штучного інтелекту активно розвиваються і впроваджуються в

багатьох індустріях. В наш час AI-алгоритми застосовуються і в сфері

маркетингу – вони визначають, на яких майданчиках рекламні банери

розмістити найефективніше, і допомагають в оптимізації маркетингових

процесів. До того ж, штучний інтелект не тільки визначає, на якій платформі

краще розмістити рекламу, а й з‘ясовує, яка аудиторія її побачить. Таким

чином, користувачі будуть побачити банери, які мають найбільший потенціал

кліка для цієї людини. Передбачаючи потреби аудиторії, АІ може залучити

необхідних клієнтів, які здатні збільшити кількість кліків, точно налаштувати

рекламу та оптимізувати маркетингові процеси [4].

За даними Forbes близько 84% маркетингових фірм впровадили або

впроваджують штучний інтелект в свою роботу. Крім того, видання додає, що

75% організацій, що використовують машинне навчання, відзначають зрослу

більш ніж на 10% задоволеність користувачів [3].

Цей тренд пропонує широкі можливості для маркетологів, спрощуючи для

них вимір показника ROI та роблячи його більш точним. За допомогою цього

інструменту компанії зможуть краще реагувати і вирішувати проблеми

маркетингу і воронки продажів. Наприклад, він може запропонувати варіанти

роботи з контентом, що допоможе виконати поставлені завдання. Штучний

інтелект поступово візьме на себе трудомісткі завдання: аналіз рекламних

кампаній, призначення ставок, підбір ключових слів. Він навчиться працювати

з даними і приймати рішення в режимі реального часу, а маркетолог

контролюватиме роботу. Використання штучного інтелекту здатне істотно

збільшити ефективність кампаній і швидше досягти поставлених цілей.

Важливим є поєднання штучного інтелекту і творчого потенціалу людини [3].

109

Чат-боти вже поповнили ряди маркетингових тенденцій, але технологія

продовжує розвиватися, тому вона буде залишатися цікавою ще довгі роки.

Чат-боти ідеально підходять для обслуговування клієнтів і відповідей на прості

питання, такі як «Коли я отримаю свою посилку», «Як я можу дістатися до вас»

і так далі. На додаток до цього, ботів можна використовувати, аби тримати

потенційних клієнтів в курсі щодо акцій та інших подій, допомагати

здійснювати покупки і планувати зустрічі. Насправді вони підходять для різних

завдань, які зазвичай пов'язані з живим спілкуванням [2]. Головними

перевагами використання чат-ботів є онлайн-підтримка 24 години, проста

комунікація, швидке вирішення проблем та скарг, а головне – доброзичливе та

позитивне спілкування. Реалізація живого чату забезпечує краще

обслуговування клієнтів і підвищує ймовірність здійснення покупки на сайті, за

рахунок простої комунікації з вашою командою [1].

Відеоконтент був одним з найпопулярніших маркетингових трендів

минулого року і затримається на цій позиції надовго. За результатами

опитувань близько 72% бізнесів поліпшили коефіцієнт конверсії завдяки відео,

52% споживачів стали впевненіше здійснювати покупки в Інтернеті завдяки

рекламним роликам, 39% покупців дзвонять продавцеві після перегляду

рекламного відео [3]. Вартість обладнання і виробництва відео весь час

знижується, а якість навіть найпростіших камер стає все краще, деякі компанії

переходять на персоналізовані відеоповідомлення замість телефонних дзвінків і

листів, що налагоджує комунікацію зі споживачами. До того ж, у відеороликів

тепер є свій власний розділ в пошуковій видачі і відео SEO стало набувати все

більшої популярності. Тепер, окрім інформації в описі і заголовку відео, також

поширеним стає накладання додаткового тексту поверх ролика. Крім того, стає

поширеною технологія панорамних відео, що забезпечує абсолютно новий

інтерактивний досвід, удосконалюється з кожним роком, обіцяючи новий

рівень залученості клієнтів [2].

Маркетингові технології стрімко розвиваються. Вважаємо, що нові тренди

та розробки в цифровому маркетингу не тільки спростять роботу з

110

маркетинговими інструментами, а й принесуть компаніям значну вигоду за

рахунок підвищення ефективності їхніх комунікаційних зусиль.


1. 5 лучших маркетинговых тенденций 2019 года [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: https://cutt.ly/7w4ARKq

2. 10 Трендов маркетинга 2019 о которых нужно знать [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://cutt.ly/cw4AGIS

3. 15 главных трендов интернет-маркетинга в 2019 году [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://cutt.ly/hw4A8Re

4. Штучний інтелект у маркетингу: як АІ-алгоритми вдосконалюють

онлайн-рекламу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://cutt.ly/tw4Supu

Науковий керівник: к.е.н., доц. Скригун Н.П.

ВИСТАВКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ПРОСУВАННЯ

ПРОДУКЦІЇ

Артур Погребняк


Впливаючи на ринок і впроваджуючи свій продукт, підприємство

використовує різні методи для ознайомлення з ним потенційних клієнтів. На

початковому етапі використовується реклама та паблік рилейшнз. Саме система

комунікацій, що включає рекламну компанію, паблік рілейшнз, виставки,

ярмарки, презентації і т.д. здійснює програму просування, збуту, так

необхідного для будь-якого підприємства [1, с. 32].

Одним з методів просування продукту є організація виставок і ярмарків,

які дозволяють продавцям і покупцям зустрітися на загальній території і

укласти угоди.

На даний момент важливим залишається питання чіткого визначення

сутності поняття «виставка», оскільки в літературі воно трактується авторами

по-різному.

https://cutt.ly/7w4ARKq

https://cutt.ly/cw4AGIS

https://cutt.ly/hw4A8Re

https://cutt.ly/tw4Supu

111

Таблиця 1

Науково-методичні підходи до визначення поняття «виставка»

Джерело Визначення

1 2

Концепція розвитку

виставково-

ярмаркової

діяльності в Україні

Захід, пов‘язаний з демонстрацією продукції, товарів та

послуг, який сприяє просуванню їх на внутрішній та

зовнішній ринок з урахуванням його кон‘юнктури,

створенню умов для проведення ділових переговорів з

метою укладення договорів про постачання або протоколів

про наміри, утворення спільних підприємств, отримання

інвестицій

Концепція розвитку

виставково-

ярмаркової

діяльності в РФ

Ринковий захід, що проводиться у визначені строки з

певною періодичністю та демонструє товари та послуги

фірм-учасників, досягнення науки та техніки, передовий

досвід однієї чи декількох галузей промисловості або

інформує відвідувачів з метою сприяння збуту продукції

Я. Крітсотакіс Короткочасний, періодичний захід, що проводиться

зазвичай в одному й тому ж місці, в рамках якого значна

кількість підприємств (експонентів) за допомогою зразків

(експонатів) надають наявну картину щодо пропозиції

товарів, послуг однієї або декількох галузей та намагаються

інформувати кінцевих (або проміжних) споживачів про

свою фірму та її продукцію з метою сприяння продажу

В. Пєтєлін Це організація з персоналом, адміністрацією і відповідним

статусом, яка на базі спеціально створеного та художньо

перетвореного предметно-просторового середовища, яке

призначене для публічного показу, вирішує рекламні,

торгові або інші соціальні задачі, котрі визначаються в

кожному конкретному випадку її менеджерами або

замовниками

112

Продовження таблиці 1

1 2

UFI (Всесвітня

асоціація

виставкової

індустрії)

Ринковий захід, який проводиться із визначеною тривалістю

та періодичністю, на якому велика кількість підприємств

представляє характерний асортимент продукції для однієї

або декількох галузей промисловості, реалізує її та надає

інформацію про себе з метою сприяння продажу

АUMA (Комітет

німецької економіки

у справах

торговельних

ярмарок та виставок)

Ринковий захід, що регулярно організовується і

обмежується у часі проведення. Адресує свої експонати

переважно звичайним відвідувачам – неспеціалістам, велика

кількість підприємств, які беруть участь у виставці,

представляють характерні товари та послуги однієї або

декількох галузей та інформують споживачів з метою

сприяння продажу


В Постанові КМУ «Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в

Україні» зазначені дві ознаки: за статусом та місцем проведення. Науковці

виділяють і інші ознаки.

Особливістю виставкової діяльності є наявність мультиплікативного та

відкладеного (вторинного) ефекту. Відкладений ефект виставкової діяльності

проявляється у наявності певного часового проміжку між моментом проведення

виставки та моментом отримання комерційних результатів учасниками та

відвідувачами виставкового заходу.

Таблиця 2

Характеристика ефектів виставкової діяльності

Назва ефекту Сутність ефекту

1 2

Прямий:

Первинний Інформаційний вплив на відвідувачів та учасників, тобто

отримання ними інформації під час виставкового заходу

113


1 2

Вторинний

(Відкладений)

Отримання комерційних результатів учасниками та

відвідувачами виставкового заходу за рахунок

використання виставкової інформації в їхній трудовій

діяльності

Непрямий

(Мультиплікативний)

Непов‘язаний напряму з виставковою інформацією.

Вплив на зростання попиту на продукцію та послуги

підприємств виставкової інфраструктури (заклади

торгівлі, культури та розваг, ресторанного й готельного

бізнесу, транспортне господарство). А також позитивний

вплив на економіку міста, його інфраструктуру та на

збільшення податкових платежів до міського бюджету


Виходячи з певної стратегії розвитку підприємства і намічених ринкових

цілей в плані комунікацій в першу чергу необхідно визначити ключове

завдання поточного моменту (наприклад - проведення ситуаційного аналізу

участі підприємства у виставковій діяльності).

В середньому витрати великих підприємств на участь у виставкових

заходах складають 15-30% всіх коштів, що витрачаються на просування товарів

[3, с. 145].

Типова структура витрат на участь фірми у виставці представлена в

таблиці 3. [4, с. 15].

Таблиця 3

Структура витрат на участь у виставці

Статті витрат Вага, %

Орендна плата та монтаж експозиції 55-70

Демонтаж експозиції 5-10

Витрати на роздаткові та рекламні матеріалу 5-10

Представницькі витрати 15-25

114

Беручи участь у виставці, підприємству необхідно чітко визначити цілі

такої участі і правильно вибрати виставку.


1. Ковальков, Ю.А. Эффективные технологии маркетинга. Ю.А.

Ковальков. – М.: Феникс, 2006. – 250 с.

2. Ткаченко Т.І. Виставковий бізнес : монографія.Т.І. Ткаченко, Т.П.

Дупляк. – Київ : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2016. – 244 с.

3. Голубков, Е. П. Маркетинговые исследования: теория, методология и

практика – 2-е издание, переработанное и дополнительное. Е.П. Голубков. – М.:

Издательство «Финпресс», 2009 – 464 с.

4. Мазманова, Б. Стимулирование персонала, занятого продажами.

Б.Мазманова. Маркетинг в России и за рубежом. – 2009. – №2 – С.12-18

Науковий керівник: д.е.н., проф. Березянко Т.В.

СТВОРЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ ПІДПРИЄМСТВА

Анастасія Погукаєва


Імідж є важливим фактором конкурентоспроможності підприємства.

Позитивний імідж включає дві найважливіші ринкові складові успіху: категорія

довіри, що є основою міцної та успішної команди підприємства та

позиціонування підприємства, що дуже важливо в умовах існування великої

кількості організацій з аналогічним напрямом діяльності. Тому, створення

позитивного іміджу підприємства на сьогодні є одним з найбільш важливих

напрямків маркетингових досліджень.

Слово «імідж» походить від латинського слова imago, пов‘язаного з

латинським словом imitatari, що означає «імітувати». Імідж підприємства – це

115

образ підприємства, який формується в усіх зацікавлених сторін (акціонерів,

ради директорів, працівників, громадськості, ділові партнери та споживачі) [2].

Діяльність компанії безпосередньо пов‘язана з формуванням іміджу

підприємства, від якого залежить його репутація та досягнення успіху на ринку.

Імідж реально існує навіть у тому випадку, якщо підприємство не приділяє

уваги роботі над власним іміджем – просто в такому випадку він

неконтрольований або негативний.

Виділяють такі базові аспекти іміджу підприємства [4]:

1) реальний імідж – той, що організація дійсно на даний період часу має

«в очах» різноманітних груп громадськості;

2) дзеркальний імідж – «відбитий» образ, те, як організація усвідомлює,

оцінює свій образ, свій відбиток серед різноманітних груп громадськості;

3) бажаний імідж – той, що компанія хотіла б мати;

4) корпоративний імідж являє собою цілісний імідж організації (він

включає імідж товару або послуг, управлінський і фінансовий імідж,

громадський імідж та імідж роботодавця). Конструювання бажаного іміджу

підприємства є власне прерогативою маркетингової діяльності.

До основних складових іміджу підприємства відносять: імідж роботодавця,

ділову репутацію, внутрішній та зовнішній імідж організації, імідж споживача,

імідж товару, імідж керівництва, візуальний імідж, імідж персоналу,

корпоративна відповідальність бізнесу [1].

Зовнішній імідж – образ підприємства, який складається у споживачів,

інвесторів, постачальників. Внутрішній імідж підприємства складається із

взаємовідносин між персоналом та керівництвом, формуванню якого сприяють

такі цілеспрямовані програми як підвищення кваліфікації, спеціалізоване

навчання персоналу, програми заохочення співробітників тощо.

До основних засобів формування іміджу належать: фірмовий стиль,

рекламні засоби, паблік рілейшнз, візуальні та вербальні засоби. Створення

іміджу включає чотири основні етапи: створення фундаменту, зовнішнього

іміджу, внутрішнього іміджу, невловимого іміджу. Всі ці елементи спрямовані

116

на досягнення 3 головних завдань, а саме: 1) досягнення високого рівня

компетенції та ефективної роботи з покупцем; 2) підтримка іміджу успішної

компанії, який змушує покупця повірити в неї; 3) встановлення емоційного

зв‘язку з покупцем і суспільством. суспільством [3, с. 68–71].

На створення позитивного іміджу підприємства, особлива роль належить

формуванню фірмового стилю, а саме: дизайн, фірмовий знак, логотип,

упаковка товару, якість товару, достовірність інформації про товар (його склад,

термін використання тощо).

Імідж є найефективнішою формою досягнення підприємством або

компанією своєї мети, здатною створити у цільової аудиторії саме таке

сприйняття, яке необхідне для ефективної діяльності та досягнення конкретних

цілей та результатів.

Незважаючи на важливість діяльності в процесі формування іміджу

підприємства, існують певні проблеми у цій сфері. Одна з головних проблем

непрофесійної діяльності – слабкі практичні знання фахівців українських

підприємств порівняно з іноземними компаніями. В Україні опікуються своїм

іміджем більше великі іноземні компанії, які діють на світових ринках і добре

визнають значимість названої проблеми, в той час, як українські підприємства

не приділяють цьому виду діяльності належної уваги. Це негативно впливає на

імідж підприємства, його репутацію і на роботу в цілому.

Вирішення даної проблеми можливо за умови підвищення рівня

професіоналізму та якості підготовки висококваліфікованих фахівців. З цією

метою навчальні заклади мають використовувати міжнародний досвід

підготовки фахівців шляхом здійснення співпраці із зарубіжними закладами

вищої освіти, розробляючи спільні освітні програми та організовуючи

стажування студентів за кордоном. Також доцільно організовувати практику

студентів старших курсів у великих іноземних компаніях, які працюють в

Україні і приділяють велике значення формуванню позитивного іміджу

компанії. Водночас керівництво підприємства має заохочувати працівників до

підвищення рівня їхньої кваліфікації шляхом матеріальної та моральної

117

винагороди та організації закордонних відряджень з метою набуття досвіду та

необхідних навичок роботи для формування позитивного іміджу компанії.

Отже, імідж – це складне явище, яке складається з багатьох факторів, що

зливаються воєдино. Позитивний імідж компанії необхідно будувати щодня,

ретельно аналізуючи та прогнозуючи результат своєї діяльності, при цьому

використовуючи нові управлінські методи та сучасні технології.


1. Галюк В. Б. Формування іміджу підприємства на зовнішніх ринках:

диплом. робота за освіт.-кваліф. рівнем"магістр": спец. 8.03050701 –

Маркетинг. Василь Богданович Галюк; наук. Керівник к. е. н., викладач

Лагоцька Н. З. – Івано-Франківськ , 2012. – 98с.

2. Королько В. Г. «Основи паблік рілейшнз» / В. Г. Королько –2001. –

528 с.

3. Поліщук О. Ю. Практика менеджменту. Бізнес / Поліщук О. Ю. – 2007.

– №36. – 68–71 с.

4. Полторак В.А. Маркетингові дослідження: навч. посібник для студ.

вузів / В. А. Полторак, І. В. Тараненко, О. Ю. Красовська. – 3-тє вид., перероб.

та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2014. – 340 с.

Науковий керівник: д.е.н., проф. Скопенко Н.С.

УДОСКОНАЛЕННЯ ЛОГІСТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА СКЛАДІ

Наталія Подрєз


На сьогоднішній день дуже складно уявити виробниче підприємство без

власного складу, як готової продукції так і сировини, яку використовують для

виробництва продукції. Саме налагодженість функціонування кожного з

118

логістичних процесів на складі буде гарантувати успішне функціонування

складської логістики.

Інформаційною базою дослідження виступають роботи вітчизняних та

зарубіжних вчених, статистичні матеріали, опубліковані в періодичних

виданнях, тощо. Проведено дослідження теоретичних засад визначення

багатогранності поняття та удосконалення логістичних процесів на складі.

Логістичні процеси на складі є важливою складовою ділових операцій,

оскільки їх результативність впливає не тільки на внутрішні процеси, але і на

відносини з клієнтами. Якщо підприємство отримає замовлення від клієнта, а

матеріалів для виготовлення не буде на складі і доставка нової сировини займе

великий відрізок часу, який клієнт чекати не буде, в такому випадку через

неузгодженні логістичні процеси підприємство буде змушене відмовити

клієнту. Або, якщо ситуація, коли підприємство отримає об'ємне замовлення,

але у нього немає потрібного місця для зберігання готових продуктів у тій чи

іншій кількості, розмірі чи кількості.

В обох наведених прикладах кінцевим результатом є зіпсовані відносини з

клієнтами, скасування замовлення. Через те, деякі експерти наголошують на

розумінні значення розташування складських приміщень та удосконаленні

логістичних процесів на складі для бізнесу. Вони вважають, що ефективність

логістичних процесів важливіша, ніж маркетинг. У маркетингу ви просто

обіцяєте, а в логістичних операціях ви насправді виконуєте [2].

Перш за все для здійснення удосконалення логістичних процесів на

підприємстві необхідно визначити та проаналізувати поточний стан складу аби

точно розуміти вихідну точку. Потрібно визначити чи ефективно здійснюється

складування матеріалів і готової продукції з максимальним використанням

ємності складу, чи раціонально проводяться роботи з приймання і підготовки

до відвантаження готових замовлень і доставка їх до споживача. Адже

правильне розташування готової продукції на складі може позбавити

підприємство від необхідності орендувати чи будувати додатковий склад [1].

119

Також необхідно визначити чи здійснюється раціональне розділення

складських прощ на робочі і складські зони, це дасть зможу без надзвичайних

зусиль отримати доступ до кожної одиниці виготовленої продукції і

відвантажити її замовнику чи перенести на інше місце в складі це забезпечить

ефективне використання складських потужностей. Саме при плануванні

відповідних зон має бути забезпечений безперебійний рух вантажів по самому

складу про здійсненні розвантаженні та завантаженні транспорту.

Можна зробити висновок, що питання з приводу удосконалення

логістичних процесів на складі є важливим для виробничих підприємств, адже

при організації правильних логістичних процесів буде досягнута безперебійна

робота підприємства.


1. 5 Ways to Enhance Your Logistical Efficiency and Improve Customer

Relations https://www.business2community.com/product-management/5-ways-

enhance-logistical-efficiency-improve-customer-relations-01457007

2. Аникин Б.А. Логистика: [учеб. пособ.]. Б.А. Аникин. М.: Проспект,

2010. 408 с.

3. Богатырев, С. А. Технология хранения и транспортирования товаров.

С.А.Богатырев, И.Ю.Михайлова. – М.: Дашков и К, 2010. – 144 с.


СИСТЕМА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Лєна Покуль

Національний Університет Харчових Технологій, Київ, Україна

У сучасному керівництві підприємством все більшого значення набувають

мотиваційні аспекти. Мотивація персоналу є одним із основних засобів

забезпечення оптимального використання ресурсів підприємства. Мотивація, як

120

одна з функцій менеджменту у загальному розумінні - це сукупність рушійних

сил, які спонукають людину до виконання певних дій. Ці сили можуть мати як

зовнішнє, так і внутрішнє походження і змушувати людину свідомо чи

несвідомо робити ті чи інші вчинки.

Мета стратегії мотивації праці працівників - це отримання максимальної

віддачі від використання наявних трудових ресурсів, що дозволяє підвищити

загальну результативність і прибутковість діяльності підприємства, заснованих

на їх особистій зацікавленості і творчої ініціативи.

Основні завдання мотивації праці – формування в кожного співробітника

розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці; навчання персоналу і

керівного складу психологічним основам спілкування, всередині фірми;

формування в кожного керівника демократичних підходів до керування

персоналом з використанням сучасних методів мотивації.

Об'єктом управління мотивації праці виступає весь персонал, починаючи з

вищих керівників і закінчуючи рядовими співробітниками. Взаємодію суб‘єкта

та об‘єкта управління мотивації праці забезпечує механізм мотивації, який

структурує, упорядковує цю взаємодію, стабілізує і регулює її. Під механізмом

мотивації персоналу розуміється система взаємопов'язаних форм і методів, що

забезпечують зацікавленість персоналу в потрібній цілеспрямованій діяльності

через спонукання його до дії, забезпечення залежності винагороди, кваліфікації,

фактичних результатів роботи людини і т.д.

До основних принципів формування механізму мотивації праці можна

віднести такі:

˗ використання комплексу стимулів, що впливають на людину в процесі

праці; відповідність використаних стимулів особливостям мотиваційної

структури працівників підприємств;

˗ стійкість як мотивів, так і стимулів;

˗ здатність мотивів і стимулів до змін; здатність гнучко і оперативно

знімати протиріччя, що накопичуються, між мотивами, а також між мотивами і

стимулами;

121

˗ взаємозв'язок цілей підприємства і цілей працівників.

Розуміння того, який вплив надає мотивація на результати праці, змушує

керівників більш уважно придивитися до того, наскільки умови праці, практика

управління, психологічний клімат у підрозділах і в організації в цілому,

система стимулювання, організаційна культура сприяють формуванню високої

трудової мотивації у працівників. Грошові стимули при цьому є дуже

важливим, але далеко не єдиним чинником, що визначає трудову мотивацію.

Потрібен комплексний підхід до формування мотивуючого організаційного

середовища, тобто створення таких умов на підприємстві, які максимально

сприяють підвищенню трудової мотивації працівників.

Таким чином, актуальність і практична значущість даної теми обумовлена

тим, що мотивація є найважливішим управлінським інструментом будь-якої

діяльності підприємства, який служить основою росту і процвітання компанії.


1. Асєєв В.Г. Мотивація і мотиви: навчальний посібник для вузів. - СПб.:

Пітер, 2006.

2. Бєлкін В.М. Мотиви і стимули праці. Соціальний захист. - 2006.

3. https://studopedia.info/ukr/1-1993.html

Науковий керівник: к. е. н., доц. Кириченко О.М.

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ОЦІНКУ ЕФЕКТИВНОСТІ

Юлія Поліщук


Питання подальшого розвитку підприємств є складовою частиною

загального процесу економічного зростання та ефективного використання

потенціалу України для підвищення рівня її міжнародної

конкурентоспроможності. Економічне зростання економіки країни залежать від

https://studopedia.info/ukr/1-1993.html

122

рівня ефективності роботи окремого підприємства. Проблема ефективності

діяльності є актуальною в даний час, оскільки характеризується та оцінюється

досягнутим рівнем результативності використання наявних ресурсів.

Сучасні вітчизняні економісти розглядають «ефективність» як відношення

ефекту, або ж результату діяльності до здійснених витрат. Наприклад,

«ефективність – це здатність приносити ефект, результативність процесу,

проекту, які визначаються як відношення результату до витрат, що забезпечили

цей результат». Існує ствердження про те, що «ефективність підприємства –

комплексна оцінка кінцевих результатів використання основних і оборотних

засобів, трудових і фінансових ресурсів за певний проміжок часу» [1].

Поширеною є думка про те, що «ефективність як економічна категорія

визначається за об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є

основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його

нагромадження та використання суспільством» [2].

Доцільним є розглядання категорії «ефективність» не тільки як здатність

підприємства отримувати більшу кількість корисних благ у розрахунку на

одиницю використаних ресурсів, але й як здатність розвиватися, зберігаючи

збалансовану взаємодію всіх своїх підсистем [3].

Досліджуючи погляди вітчизняних та зарубіжних науковців, можна

зазначити що, з однієї сторони ефективність визначають як співвідношення

результату та витрат, а з іншого – пов'язують з ефектом. При цьому ефект

розглядають як певну форму результату. При цьому часто поняття

«ефективність» і «результативність» розглядають як споріднені, що є не зовсім

правильним, оскільки результативність – це досягнення певного результату,

який може бути як позитивним, так і негативним, а «ефективність» – це завжди

позитивна величина.

Для правильного розуміння поняття «ефективність» важливо визначитися,

з якими витратами належить порівнювати одержаний результат. Адже один і

той же результат може бути отриманий різними способами з різними

123

витратами. Співвідношення ефекту і витрат на його досягнення – це основа

економічної ефективності.

Аналіз літературних джерел дозволив виділити цільовий, системний і

вибірковий підходи щодо дослідження ефективності. Логіка цільового підходу

визначає ефективність як здатність суб'єкта досягати певних цілей за

допомогою раціональних дій її складових. Раціоналізм полягає у виборі такого

варіанта використання ресурсів підприємства, який дасть змогу досягати

встановлених цілей за найменших витрат.

Також нам вдалося виокремити два на сьогодні підходи до визначення

категорії «ефективність». Перший – характеризує «ефективність» в значенні

результативності, тобто відповідає на питання, які результати досягнуті, і за яку

ціну, які і скільки ресурсів було витрачено на досягнення отриманих

результатів. Тобто ефективність розглядається як співвідношення результату і

витрат. Але постає питання наскільки близько ми до досягнення мети. Це

питання обумовило другий підхід, що характеризує «ефективність» з точки

зору досягнення мети та відповідає на питання, чи досягли ми поставленої

мети, тобто критерієм підходу є: «результат-мета» [4].

Таким чином, можна дійти висновку, що підхід до розгляду поняття

«ефективності» з позиції досягнення мети не суперечить підходу до розгляду

«ефективності» в значенні результативності, він має більш складний характер,

критеріями цього підходу є відповідність фактичного результату поставленій

меті. Можна стверджувати, що сучасне поняття ефективності – це категорія, що

відображає здатність суб‘єкту господарювання досягати поставленої мети та

характеризується максимальним та оптимальним співвідношенням витрат та

результативної складової з урахуванням взаємодії факторів внутрішнього і

зовнішнього середовища.


1. Богданович О.Г. Аналіз ефективності діяльності підприємства на засадах

узгодження інтересів груп економічного впливу. О.Г. Богданович. Маркетинг і

менеджмент інновацій. – 2012. – №1. – С. 45–58.

124

2. Братанич М.В., Полозова Т.В. Визначення сутності економічної

ефективності та класифікація її видів. М.В. Братанич, Т.В. Полозова. Економіка

промисловості. – 2010. – № 4. – С. 153–155.

3. Калетнік Г.М., Старосуд В.І., Амонс С.Е. Організаційно-економічні

засади підвищення ефективності виробництва буряків. Економіка. Фінанси.

Менеджмент: актуальні питання науки і практики. 2017. № 10. С. 10.

4. Калієва О.М., Разумова М.С., Дергунова М.І., Говорова М.С. Поняття

економічної ефективності комерційної діяльності. Інноваційна економіка:

матеріали Міжнар. науч. конф. (Казань, жовтень 2014 р). Казань: Бук, 2014. С.

99–103.


ЗАДОВОЛЕНІСТЬ СПОЖИВАЧІВ ЯК ЗАПОРУКА УСПІШНОГО

ЗБУТУ ТОВАРІВ ПІДПРИЄМСТВА

Валентин Попович


На сьогодні конкуренція серед світових та вітчизняних підприємств

активно зростає, а тому кожна компанія намагається отримати високий рівень

лояльності потенційних клієнтів як до самого підприємства, так і до продукції

яку воно виготовляє та реалізовує. Однією з головних проблем, вирішенню

яких на підприємствах займаються відділи маркетингу – залучення нових та

утримання існуючих споживачів.

Політика підприємства повинна бути досить гнучкою, при формуванні

ринкових пропозицій необхідно постійно аналізувати економічну ситуацію в

країні та загалом рівень доходу населення в певному регіоні за досліджуваний

період задля того, аби забезпечити виробництво тих товарів які б

125

користувались попитом на ринку. Також необхідно використовувати всі

можливі сучасні маркетингові інструменти, які зможуть стимулювати

споживачів до повторних покупок в поєднанні з формуванням прихильності до

того чи іншого виробника.

Дослідження показали, що з-поміж чинників, які впливають на вибір

маркетингових інструментів щодо стимулювання споживачів до повторних

покупок, найбільш вагомими є такі: психологічні (ставлення споживача до

товару); особистісні (визначення типу особистості, аналіз стилю життя

споживача, його вік, сімейний статус, рівень доходу); соціокультурні

(характеристика соціального статусу та суспільного класу клієнта);

маркетингові рішення компанії (аналіз цінової та комунікаційної політики

підприємства на цільових ринках); фактори ситуаційного впливу ( забезпечення

підприємством комфортної для споживача атмосфери в торгових точках, де

представлені товари компанії).

В ході вивчення питання щодо стимулювання покупок, від яких напряму

залежить лояльність клієнтів до підприємства та його продукції, було

визначено найбільш актуальні та дієві маркетингові засоби, які гарантовано

дадуть результат за умови влучного їх застосування, а саме: емоційний вплив

реклами; елементи оформлення рекламного оголошення; ефект повторення.

Формування рівня задоволеності споживачів є одним з найважливіших

напрямів діяльності підприємств. Адже саме від задоволеності інтересів

споживачів залежить успішність компанії та її майбутнє. Основні принципи

взаємовідносин зі споживачами визначаються ще на початку роботи компанії та

відображаються у філософії її діяльності [1].

Побудові ефективній діяльності з просування товарів передує аналіз

продукції та асортименту товарів підприємства за останні роки, що допомагає

з‘ясувати, наскільки товарний асортимент компанії відповідає потребам

споживачів, побачити динаміку його розширення та напрямок, в якому

рухається підприємство відносно створення нових товарів.

126

Відомо, що витрати підприємства, які виділені для залучення нових

клієнтів більш ніж в 4 разів перевищує витрати, які визначенні для утримання

наявних споживачів. Не менш вважливий є той факт, що наприклад зниження

відтоку споживачів хоча б на 5% забезпечує збільшення доходів підприємства

не менш ніж на 20%. Також варто пам‘ятати, що більшість постійних покупців

приносять дохід підприємству лише з другого моменту покупки. Тому активна

робота маркетологів, яка спрямована на забезпеченні задоволеності споживачів,

в основному має позитивний результат для підприємств.

Вимірювання рівня споживацької лояльності дозволяє керівництву

підприємства деталізувати ставлення споживачів до підприємства або певного

типу продукції та зрозуміти сприйняття споживачем властивостей товару й

сформувати стратегію розвитку товару на кожному етапі його життєвого циклу.

В процесі дослідження визначено такі основні види лояльності покупців

[2]: трансакційна лояльність (характеризується постійною взаємодією між

підприємством та споживачем, що знаходить свій прояв у здійсненні клієнтами

постійних повторних покупок); емоційна лояльність (пояснюється тривалим

контактом споживачів з підприємством, що підкріплюється позитивним

відношенням клієнтів до компанії, незалежно від пропозицій конкурентів);

комплексна лояльність (є поєднанням поведінкових та емоційних

характеристик споживачів).

Вважаємо, що для детальнішого аналізу лояльності споживачів необхідно

одночасно використовувати та поєднувати всі методи дослідження, адже кожен

із методів має свої особливості, що в сумі допоможе визначити найбільш

актуальні показники рівня лояльності.

Таким чином, в умовах гострої конкуренції будуть активно розвиватися ті

підприємства, які постійно й ретельно будуть відстежувати та управляти рівнем

задоволеності споживача. Керівництву підприємств потрібно активно

аналізувати фактори, які впливають на поведінку споживача, використовувати

найбільш актуальні маркетингові інструменти впливу на покупців. Вдала

активізація маркетингових заходів буде позитивно відображатися на рівні

127

лояльності споживачів до товарів компанії, а отже, і на ефективності діяльності

підприємства в цілому.


1. Булбук Д.М. Основні засади розробки програми лояльності на

підприємстві [Електронний ресурс]. Д.М. Булбук, Т.Г. Діброва. Актуальні

проблеми економіки та управління. – Режим доступу:

http://probleconomy.kpi.ua/ru/node/81

2. Гурджиян К.В. Види лояльності споживачів [Електронний ресурс]. К.

В. Гурджиян. Економіка. Управління. Інновації. – 2012. – №1. – Режим доступу:

http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2012_1_54

Науковий керівник: асист. Чорноус Л.В.

СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ«ЗЕЛЕНИХ»

ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ

Ольга Рижкова


Функціонування як підприємств, так і окремих домогосподарств

неможливе без споживання енергії. З розвитком промисловості зростають

масштаби використання енергоресурсів та рівень забруднення навколишнього

середовища. Загроза екологічної кризи та вичерпання природних ресурсів

енергії спонукала до використання альтернативних джерел енергії,

застосування екологічних методів виробництва, пошуку шляхів економії

ресурсів. Це сприяло розвитку екологічних («зелених») інвестиції.

Основними напрямками «зелених» інвестицій є:

інвестиції в екологічну інфраструктуру природного капіталу, що

забезпечує нас товарами (їжею, паливом), послугами (очищення повітря,

регулювання клімату) та ідеями;

128

інвестиції в екологічно чисте сільськогосподарське виробництво. Вони

сприятимуть скороченню масштабів використання ресурсів, зменшуючи при

цьому забруднення;

інвестиції у водоочищення, водопостачання і водоспоживання, шляхом

змін в системі управління водними ресурсами, та інвестиції у реконструкцію

водогосподарської системи;

інвестиції в регулювання хімічних речовин і відходів;

інвестиції в розвиток екологічно чистої енергетики. Сюди відносяться

інвестиції у відновлювані джерела енергії, такі як енергія сонячного світла,

вітру, води та біологічних процесів;

інвестиції в підвищення енергетичної ефективності будівництва

споруд. Зокрема, це озеленення і ізоляція будівель від атмосферних дій [1].

З метою стимулювання розвитку нових видів енергетичних ресурсів та

залучення інвестицій у технології використання відновлюваних джерел енергії

в Україні введено «зелений» тариф. «Зелений» тариф – це спеціальний тариф,

за яким держава купує у фізичних та юридичних осіб електроенергію,

вироблену з використанням відновлюваних джерел енергії [2]. Таким чином,

кожен із нас, інвестуючи у «зелені» джерела енергії може не лише забезпечити

автономність свого будинку або підприємства, а й подати надлишки енергії у

зовнішню мережу та отримати виплати від держави.

«Зелений» тариф встановлюється на рівні роздрібного тарифу для

споживачів другого класу напруги на січень 2009 року, помноженого на

коефіцієнт "зеленого" тарифу для електричної енергії, виробленої за допомогою

конкретного альтернативного джерела енергії (сонця, вітру, комбінованих

систем) визначеної потужності.

Так, наприклад, коефіцієнт "зеленого" тарифу для електроенергії,

виробленої з енергії сонячного випромінювання генеруючими установками

приватних домогосподарств, встановлена потужність яких не перевищує 30 кВт

на сьогодні становить 3,36. У 2014 році даний коефіцієнт становив 6,66 і

129

поступово зменшується. Законом України передбачено застосування

«зеленого» тарифу до 2029 року [3].

Даний метод стимулювання «зелених» інвестицій є дуже ефективним,

адже із запровадженням тарифу кількість генеруючих установок стрімко

зросла. Найбільш ефективною виявилася сонячна енергетика. Інвестування в

енергію вітру також перспективне, адже в Україні помірний клімат і потоки

вітру відзначаються по всій території. Проте, термін окупності проектів є

більшим.

З 2015 року «зелені» тарифи прив‘язані до євро, що є додатковим

стимулом для підприємств та населення. Також є програми пільгового

кредитування на сонячні панелі, часткового відшкодування з обласних

бюджетів до 22% річних по кредитах.

Проте, становленню «зеленої» енергетики в Україні перешкоджає

недосконале законодавство та надмірна бюрократизація процедур [4].


1. Харічков С., Андрєєва Н. «Зелені інвестиції» як каталізатор переходу

до нового курсу розвитку економіки: міжнародні орієнтири і перспективи

впровадження. С. Харічков, Н. Андреєва. Економіст. – 2010. № 12. С. 16-21.

2. Зелений тариф, альтернативні джерела енергії [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: https://teplovam.ua/zelenyj-taryf-alternatyvni-dzherela-energiyi/.

3. Закон України «Про внесення змін до статті 9-1 Закону України «Про

альтернативні джерела енергії» щодо врегулювання питання генерації

електричної енергії приватними домогосподарствами» [Електронний ресурс].

Відомості Верховної Ради (ВВР), 2019, № 32, ст.126. – Режим доступу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-19.

4. Украинские шаги к альтернативной энергетике [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: https://www.epravda.com.ua/rus/columns/2018/04/6/635766/.


130

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК СКЛАДОВА

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Ірина Руднєва


Важливою передумовою сталого розвитку сучасної організації в

жорсткому конкурентному середовищі є забезпечення її інноваційного

розвитку як способу економічного зростання. В сучасних умовах характерною

рисою економічного розвитку будь якого підприємства є активний пошук ідей,

підходів, методів і засобів модернізації. Створення вітчизняними

підприємствами конкурентних переваг як на українському, так і на

закордонному ринках, можливе лише за рахунок ефективного використання

інтелектуальних ресурсів, впровадження новітніх наукоємних технологій,

розробки якісно нової продукції.

Упродовж останніх десятиліть значно посилилася увага вітчизняних і

зарубіжних науковців до дослідження інтелектуальних можливостей і

різноманітних аспектів інтелектуальної діяльності на підприємствах, зокрема

формування, оцінювання і використання їх інтелектуального потенціалу.

Незважаючи на ґрунтовні дослідження з цієї проблематики, складні та

непередбачувані умови розвитку сучасного бізнес-середовища обумовлюють

необхідність постійного удосконалення стратегій організації, зокрема щодо

використання інтелектуального капіталу та його складової – інтелектуального

потенціалу [1].

Однією із категорій, на якій ґрунтується поняття «інтелектуальний

потенціал», є інтелект. Це певний рівень здатності людини до вирішення

завдань і проблем певної складності. Під інтелектом розуміють можливість

здобувати, відтворювати і використовувати знання для усвідомлення певних

ідей, понять, взаємовідносин, а також самій особі усвідомлено використовувати

отримані знання [4].

131

Термін «інтелектуальний капітал» дуже часто використовується сучасними

менеджерами компаній при управлінні персоналом та нематеріальними

активами, при формуванні стійкого іміджу підприємства спрямованого на

залучення додаткових інвестицій, при оцінці бізнесу, що заснований на знаннях

персоналу [2, с. 98].

Інтелектуальний капітал є особливим різновидом капіталу підприємства.

Саме через складність ресурсів й джерел його формування інтелектуальний

капітал набуває виразних особливостей. Перетворення інтелектуальних

ресурсів (нематеріальні, ринкові активи, здібності й навички працівників,

інтелектуальна власність) в інтелектуальний капітал є наслідком реалізації

інтелектуального потенціалу [3].

Таким чином, інтелектуальний потенціал є головним чинником

формування інтелектуального капіталу на конкретний момент часу, а саме

завдяки йому інтелектуальні ресурси перетворюються в інтелектуальний

капітал підприємства. Він є ключовим інструментом досягнення

конкурентоспроможності компанії, і визначається як сукупність

інтелектуального, людського та інформаційного капіталів.


1. Данченкова О. Нові тренди у сфері управління персоналом: огляд EY.

URL: https://eba.com.ua/novi-trendy-u-sferi-upravlinnya-personalom-oglyad-ey/

(дата звернення 12.10.2019).

2. Економічні і соціально-трудові аспекти управління персоналом: теорія

та приклади : колективна монографія. за ред. Драган О. І. Київ : 2017. 272 с.

3. Пермінова С. О. Інтелектуальний потенціал в стратегії інноваційного

розвитку сучасної організації. Ефективна економіка. 2017. № 5. URL:

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5579 (дата звернення 12.10.2019).

4. Тенденції у сфері управління персоналом – 2018 : Міжнародне

дослідження Deloitte. URL: https://www2.deloitte.com/ua/uk/pages/human-

capital/articles/human-capital-trends-2018.html (дата звернення 15.10.2019).

Науковий керівник: к. е. н. доц. Тертична Л. І.

https://eba.com.ua/novi-trendy-u-sferi-upravlinnya-personalom-oglyad-ey/


https://www2.deloitte.com/ua/uk/pages/human-capital/articles/human-capital-trends-2018.html

https://www2.deloitte.com/ua/uk/pages/human-capital/articles/human-capital-trends-2018.html

132

СУТНІСТЬ ТА ЗАВДАННЯ МАРКЕТИНГУ ПЕРСОНАЛУ

НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

Олександра Савотченко


Управління розвитком українських підприємств вимагає нових підходів до

управління персоналом та його ефективного використання. Такі чинники

українського ринку праці, як нерівномірність розподілу спеціалістів за

галузями, загострення конкурентної боротьби серед роботодавців, виникнення

труднощів залучення персоналу необхідної кваліфікації до роботи на

підприємстві обумовлюють необхідність упровадження системи маркетингу

персоналу.

Як науковий напрямок маркетинг персоналу виник не так давно, тому

однозначного розуміння і чітких характерних рис ще не сформовано, що й

актуалізує необхідність дослідження цієї проблематики в контексті розвитку

підприємств АПК та переробної промисловості.

Маркетинговому підходу в управління персоналом особливу увагу

приділяють вітчизняні науковці, зокрема В. Г. Воронова, Є. В. Ромат та

зарубіжні – А. Железнов, А. Я. Кибанов, С. В. Шекшин, досліджуючи даний

напрям с позицій створення концептуальних основ маркетингу робочої сили,

освоєння процедур і методів маркетингу в даній сфері та розробки необхідного

інструментарію маркетингової діяльності.

Кожне вітчизняне підприємство зацікавлене в залучені

висококваліфікованого персоналу. Для забезпечення підприємства

висококваліфікованими кадрами здійснюється маркетинг персоналу.

Детальніше сутність поняття «маркетинг персоналу» розглянуто в таблиці 1.

Усі визначення поняття «маркетинг персоналу» об‘єднує те, що автори

тлумачать його, як вид управлінської діяльності, спрямованої на забезпечення

підприємства персоналом.

133

Таблиця 1

Визначення поняття «маркетинг персоналу»

Автор Тлумачення поняття

Кибанов А. Я.

[4, с. 249]

вид управлінської діяльності, спрямованої на довготривале

забезпечення організації людськими ресурсами;

Желєзнов А.

[2, с. 198]

вид управлінської діяльності, спрямованої на задоволення

якісних та кількісних потреб у персоналі організації, одна з

основних функцій якої, а також діагностика професійної

придатності й ротація передбачають процедуру оцінки трудової

діяльності, ділових і особистих якостей співробітників;

Савенкова Т.

[3]

вид управлінської діяльності, спрямованої на покриття потреби в

персоналі в постійно змінному середовищі, планування і

сукупність усіх видів діяльності персоналу, вивчення факторів

зовнішнього і внутрішнього ринків, які впливають на вакансію,

ймовірність та швидкість її заповнення, умов схвалення

кандидатури.

Глушман Т.

М. [1, с. 324]

система діяльності, що дозволяє її суб‘єктам оцінювати стан

ринку праці, тенденції його розвитку і приймати обґрунтовані

управлінські рішення в сфері працевлаштування та сприяння

зайнятості. Є основою прийняття стратегічних і тактичних

рішень суб‘єктами ринку праці, забезпечуючи ефективність їх


Основними цілями маркетингу персоналу є оптимальне використання

кадрових ресурсів шляхом покращення умов праці, що сприяє підвищенню

ефективності трудового процесу. Кожен працівник використовує сукупність

своїх якостей та працездатність при виробництві матеріальних та духовних

благ, а також показує партнерство та лояльне ставлення до підприємства.

Фактично, це – «продаж» підприємства своїм власним працівникам. Маркетинг

134

персоналу у широкому сенсі ґрунтується на ринковому мисленні, що відрізняє

його від традиційних концепцій управління кадрами.

До основних завдань маркетингу персоналу, як зазначає Т. М. Глушман,

включається не тільки проведення досліджень, але і доведення їх результатів до

суб‘єктів ринкових відносин, які можуть на їх основі здійснити економічний

вибір, скорегувати свою поведінку [1, с. 325].

Таким чином, персонал є важливим ресурсом забезпечення управління

розвитком підприємств АПК та переробної промисловості. Успіх підприємства

не може бути досягнутий без ефективного використання маркетингового

інструментарію в процесі управління кадровими ресурсами підприємства, який

дозволяє підприємствам здійснювати аналіз ринку праці та прогнозувати його

кон‘юнктуру, аналізувати кадровий потенціал, наймати кращих фахівців,

формувати злагоджений колектив.


1. Глушман Т. М. Маркетинг персоналу як інструмент реалізації кадрової

політики підприємства. Глобальні та національні проблеми економіки. 2016.

Випуск 14. С. 322-326. URL: http://global-national.in.ua/archive/14-2016/213.pdf.

2. Лень Т. В. Теоретико-методологічні засади маркетингу персоналу на

підприємстві. Вісник Національного університету "Львівська політехніка".

2014. № 811. Логістика. С. 197-201. URL:

http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/29388/1/030_197_201.pdf (дата звернення

12.10.2019).

3. Савенкова Т. Маркетинг персоналу в інноваційно-інвестиційному

середовищі. Проблеми теорії й практики управління. 2016. № 11. С. 108-116.

4. Управление персоналом организации : учебное пособие. под ред. А. Я.

Кибанова. Москва : ИНФРА-М, 2015. 638 с.


http://global-national.in.ua/archive/14-2016/213.pdf

http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/29388/1/030_197_201.pdf

135

УПРАВЛІННЯ БІЗНЕС-ПРОЕКТАМИ

Марина Семенець


Планування, організація, виконання і моніторинг - це основи управління

проектами. Проектний менеджмент є ефективним інструментом успішного

управління окремими проектами, а саме від менеджера залежить успіх

реалізації запланованої стратегії.

Тенденції сучасного розвитку економічної ситуації в Україні

характеризуються високим динамізмом, активізацією структурних зрушень на

користь сфери послуг, загостренням конкурентної боротьби тощо. Процеси, що

відбуваються у зовнішньому середовищі організації набувають ознак

комплексності, взаємодоповнюваності та взаємозалежності. Ці явища

обумовлюють необхідність наукового пошуку нових механізмів і методів

стратегічного управління, стрижнем якого є бізнес-проектування.

Значний внесок у дослідженні даної проблематики зробили такі вітчизняні

та зарубіжні науковці, як І. Ансоф, П. Берд, А. Волков, С. Голембіовський, Ф.

Лудольф, І. Мазур, Г. Моран, Л. Ноздріна, І. Чумаченко та інші [1].

Управління бізнес-проектами – це складний економічний процес, який

розглядається, як реалізація циклу керування, що містить операції синтезу,

аналізу та оцінювання. Важлива роль бізнес-проектів визначається тим, що в

них є чітка орієнтація на результативність конкретних заходів та необхідність

їх досягнення.

Характерними рисами управління бізнес-проектами є чітко визначена

кількість ресурсів та конкретні встановлені терміни виконання. Варто

зазначити, що не менш важливим в управлінні бізнес-проектами є управління

елементами, такими, як:

˗ інвестиційні проекти;

˗ бізнес-планування.

Інвестиційний проект — це сукупність цілеспрямованих організаційно-

правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних

136

заходів, які здійснюються суб'єктами інвестиційної діяльності та оформлені у

вигляді планово-розрахункових документів, необхідних та достатніх для

обґрунтування, організації та управління роботами з реалізації проекту.

Розробленню інвестиційного проекту може передувати розроблення проектної

(інвестиційної) пропозиції. Інвестиційні проекти дають можливість залучити

додаткові кошти для створення та управління бізнес-проектами. Важливу роль

відіграє – інформаційне поле, яке дає можливість ознайомити підприємців,

економістів про наявність таких інвестиційних проектів [2].

Бізнес-планування – це специфічна сфера ділових технологій, що є

невід'ємною частиною будь-якого бізнесу, засіб залучення зовнішнього

капіталу й підвищення ефективності бізнесу. Бізнес-план – це комплексний

плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи,

спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, для одержання прибутку.

Мета бізнес-плану – спланувати й оптимізувати на певний період

господарсько-виробничу діяльність підприємства (за обсягами виробництва й

реалізації товарів і послуг відповідно до потреб забезпечення ринку ресурсами

й прийнятими зобов'язаннями) і виконати фінансово-економічну оцінку її

результатів.

Значення бізнес-плану:

˗ дає можливість визначити життєздатність проекту в умовах конкуренції;

˗ містить орієнтир, що вказує, як повинен розвиватися проект

(підприємство);

˗ є важливим інструментом одержання фінансової підтримки від

зовнішніх інвесторів;

˗ дозволяє осмислити місце підприємства на ринку;

˗ допомагає проаналізувати перспективи розвитку галузі, ринку, товару

(послуги), по-іншому подивитися на діяльність підприємства, його проблеми й

перспективи;

˗ визначає ступінь життєздатності й майбутньої стійкості підприємства,

знижує ризик підприємницької діяльності;

137

˗ конкретизує перспективи бізнесу у вигляді системи кількісних і якісних

показників розвитку;

˗ привертає увагу й інтерес, забезпечує підтримку з боку потенційних

інвесторів фірми;

˗ допомагає одержати досвід планування, розвиває перспективний погляд

на організацію та її середовище.

Необхідність бізнес-планування пояснюється тим, що ризик банкрутства

для новостворених підприємств, особливо в перші 3-5 років, значний.

Вітчизняна практика засвідчила, що засновники багатьох підприємств підійшли

до їх створення легковажно. Внаслідок цього 10–15% від загальної кількості

зареєстрованих підприємств оголошували про свою самоліквідацію [3].

Бізнес-проектування є ефективним інструментом управління та розвитку,

оскільки саме в процесі розробки бізнес-проекту визначається мета

підприємницької діяльності, стратегія, засоби та умови їх досягнення; бізнес-

планування розглядає комплекс заходів науково-технічного, технологічного,

організаційного, фінансово-економічного, соціального, екологічного характеру,

що пов'язані з реалізацією стратегічного розвитку [4].


1. Баринов В. А. Бизнес-планирование: Учеб. пособие. — М.: ФОРУМ;

ИНФРА-М, 2003.;

2. Збаразька Л. О. Управління проектами: [навч. посібник]. Л. О.

Збаразька, В. С. Рижиков, І. Ю. Єрфорт, О. Ю. Єрфорт. – К. : Центр учбової

літератури, 2008. – 168 с.

3. Нелис, Й. Управление бизнес-процессами: Практическое руководство

по успешной реализации проектов. Й. Нелис, Д. Джестон. - СПб.: Символ-

плюс, 2015. - 512 c.

4. Ноздріна Л.В., Ящук В.І., Полотай О.І. Управління проектами:

Підручник/За аг. ред. Л.В. Ноздріної. – К.: Центр учбової літератури, 2010.

Науковий керівник: ст. викладач Минко Л. М.

138

ПРОЦЕС ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ


Владислав Сергієнко


Питання підвищення ефективності діяльності підприємства є популярним

та актуальним для українських підприємств, на діяльність яких впливає низка

певних факторів прямої та непрямої дії. Це заслуговує на детальні дослідження.

Значний вклад у розробку та вивчення проблематики ефективності внесли

такі вчені-економісти, як В. Я. Амбросов, А. А. Бугуцький, Е. Е. Вершигора, В.

С. Дієсперов, Н. Л. та інші.

Економічну категорію ―ефективність‖ досліджували багато вітчизняних та

зарубіжних вчених і кожен із них трактував її по-різному. Але всі вони

сходились в тому, що ефективність має характеризувати результат діяльності

конкретного досліджуваного об‘єкта.

Досліджувана категорія ефективності часто використовується в ситуаціях,

коли треба дізнатися чи доцільними були вкладення, чи правильною була

мотивація працівників, чи вірними були певні управлінські рішення та дії.

Ефективність – це категорія, що характеризує продуктивність будь-яких

витрат [1]; це комплексне відображення кінцевих результатів використання

засобів виробництва і трудових ресурсів.

До процесу підвищення ефективності діяльності підприємства потрібно

підходити конструктивно. Його можна розділити на наступні етапи:

1) Визначення факторів, які впливають на ефективність діяльності

підприємства. Кожне підприємство працює в певному економічному

середовищі, фактори якого так чи інакше впливають на його діяльність. Такі

фактори поділяються на внутрішні (технології, персонал, процеси управління,

матеріальні та нематеріальні ресурси) та зовнішні (конкуренти, постачальники,

споживачі, стейкхолдери, економічні, політичні, міжнародні тощо) [2].

139

2) Оцінка факторів впливу на ефективність діяльності підприємства.

Кожен із цих чинників прямо чи опосередковано має вплив на діяльність

підприємства. Тому необхідно провести ідентифікацію та оцінку впливу дії

факторів, для того щоб вияснити який із них впливає позитивно і призводить до

підвищення ефективності діяльності, а який навпаки, знижує її.

3) Вибір оптимальної стратегії підвищення ефективності діяльності

підприємства. На основі результатів другого етапу, менеджери підприємства

мають прийняти рішення щодо впровадження заходів з підвищення

ефективності діяльності підприємства. Обрані заходи мають призвести до

посилення факторів, які позитивно впливають на ефективність діяльності

підприємства та/або зменшити вплив факторів, які призводять до зниження

ефективності.

Існує багато методичних підходів щодо підвищення ефективності

діяльності підприємства. Вони впливають на рівень ефективність діяльності. На

практиці ж необхідно вибрати ті методи, які будуть доцільними на конкретному

підприємстві, адже підходи щодо підвищення ефективності діяльності

підприємства повинні узгоджуватись з методами управління підприємством та

не суперечити основній меті.


1. Гречко А. В. Дослідження шляхів підвищення ефективності управління

виробничою діяльністю підприємства [Електронний ресурс]. В. Гречко, Б.В.

Балагир. Ефективна економіка. – 2016. – № 2. – Режим доступу:


2. Онокало В. Г. Теоретичні аспекти ефективності діяльності підприємства

та підходи до її оцінки. В.Г. Онокало. Економіка і суспільство. – 2017. – №13. –

С. 641-643.

Науковий керівник: к. е. н., доц. Дунда С.П.


140

СУЧАСНІ МЕТОДИ СКОРОЧЕННЯ ВИТРАТ ПРИ ПЕРЕВЕЗЕНІ

ВАНТАЖІВ ПІДПРИЄМСТВАМИ ЗА ДОПОМОГОЮ ВЛАСНОГО

АВТОТРАНСПОРТНОГО ПАРКУ

Оксана Синявська


Для багатьох підприємств наявність власних транспортних засобів для

перевезень є майже фінансовою проблемою, що пов‘язано із значними

капіталовкладеннями як в закупку транспорту так і подальшого його

обслуговування. Проте це є і великою перевагою для підприємств і змушує

логістичні відділи шукати способи скорочення логістичних витрат та витрат

часу на доставку продукції.

Було здійснено дослідження стосовно можливих варіантів скорочення

логістичних витрат, після попередньо проведеного аналізу джерел можливих

збільшень даних витрат.

Логістика є невід‘ємною частиною роботи будь-якого підприємства,

оскільки транспортування як готової продукції так і поставок сировини є

необхідною умовою для функціонування виробництва. Проте даний сегмент

вимагає велику кількість фінансування особливо якщо компанія здійснює

постачання власними силами:

- закупівля необхідного транспорту (розміри авто, температурні режими

тощо);

- заробітній фонд водіїв та логістичного відділу;

- витрати на паливо та форс-мажорні обставини під час транспортування

(ДТП, штрафи тощо).

Для того, щоб пропонувати будь-які заходи по оптимізації витрат

необхідно зрозуміти основні недоліки системи, що діє на підприємстві.

Найбільш очевидною проблемою виступають не оптимальні транспортні

маршрути, що затримують поставки та вимагають більших фінансових витрат

на їх здійснення. Проте дана проблема у більшості випадків вирішується за

141

допомогою використання автоматизованих систем для складання маршрутів,

або заміна некваліфікованого персоналу. Обидва варіанти вирішення проблеми

вимагають додаткових затрат проте у розрізі скорочення за їх рахунок

логістичних витрат вони є допустимими.

Однією із причин нераціонального підтримання власного автопарку є

нестабільність, а якщо бути точніше стабільне зростання цін, на паливо.

Оскільки транспорт, що здатний перевозити великі обсяги продукції у

більшості випадків використовує велику кількість пального. Багато компаній

переводять авто з бензину на газ або електрику (легкі автомобілі компанії).

Проте при даному варіанті варто враховувати, що не всі авто можна переробити

під інший вид палива, в деяких випадках це не раціонально. Також подібні

зміни сильний фінансовий удар по підприємству і є вигідним лише при великих

і частих транспортуваннях.

На основі інформації, що викладена раніше приходимо до висновку, що

оптимізація витрат пов‘язаних з використанням власного автопарку

підприємства є можлива. Але при цьому необхідно враховувати ряд

особливостей наявного транспорту, що може стати проблемою при

впровадженні певних удосконалень з метою скорочення витрат.

Науковий керівник: к. е. н. доц. Репіч Т.А.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ НА

ПІДПРИЄМСТВАХ

Наталія Скопенко

Валерія Луцюк


Підприємницька діяльність завжди має певний елемент невизначеності,

оскільки внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства постійно змінюється.

142

Відтак можна прогнозувати лише вірогідні результати здійснення окремих

робіт чи явищ, а для ринкової економіки лише очікуванні економічні

результати - прибуток чи збиток. Певна вірогідність настання негативних

наслідків діяльності, як і небезпека невиконання запланованих результатів,

свідчить про ситуацію ризику.

Виробничої підприємницької діяльності без ризику не існує. У

Господарському кодексі вказано, що підприємництво – це самостійна,

ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що

здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення

економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [1, ст. 42].

Процеси розвитку ринкових відносин в Україні посилились

невизначеністю та конкуренцією. Для забезпечення стабільності розвитку за

таких умов керівникам підприємств треба упровадити нові технології й технічні

новинки, приймати сміливі та нетрадиційні рішення, що підвищує ступінь

ризикованості діяльності. Тому є необхідним прогнозувати події, оцінювати

рівень ризику, підвищити обґрунтованість рішень в умовах невизначеності.

В Україні практика управління ризиками (ризик-менеджмент) поки що не

набула широкого поширення на підприємствах. Нерозвиненість управління

ризиками на українських підприємствах зумовлено наступним [2, 5]:

˗ відсутність інфраструктури ризик-менеджменту та стандартів його

здійснення, розроблених стратегій управління ризиками;

˗ відсутність кваліфікованих фахівців з управління ризиками;

˗ суттєві відмінності українського та закордонного профілів ризиків для

компаній (більшість факторів ризику в Україні – зовнішні фактори);

˗ висока вартість дослідження підприємницьких ризиків;

˗ динамічність і нестабільність ринкового середовища в Україні, що

зумовлює постійне виникнення ризиків;

˗ високий рівень політичного ризику;

˗ численні схеми тіньової економіки зумовлюють умови невизначеності,

що збільшує рівень економічного ризику;

143

˗ нерозуміння і недотримання основних правил прийняття рішень в

управлінні ризиками на рівні підприємства;

˗ громіздкість та повільність процесу управління ризиками через погану

координацію та кооперацію підрозділів підприємства тощо.

Управління ризиками підприємства є необхідною ланкою в загальній

системі управління підприємством. Тому аналіз ризиків, оцінка і врахування їх

ймовірних наслідків, а також застосування методів їх мінімізації та посилення

ризикозахищеності підприємства є необхідними для забезпечення прибуткової

та ефективної економічної діяльності суб‘єктів господарювання. Досягається це

шляхом побудови системи ризик-менеджменту, спрямованої та здатної

передбачати, структурувати та аналізувати можливі ризики, а також

застосовувати необхідні заходи для зниження можливості їх настання,

зменшення рівня їх впливу чи потенційних наслідків [4, 5].

Для ефективного управління ризиками підприємства необхідно [3, с. 87]:

˗ усвідомлення підприємців у необхідності впровадження системи ризик-

менеджменту;

˗ створення консультативних установ з проведення роз‘яснювальних

робіт щодо впровадження системи управління ризиками;

˗ розробка і використання різноманітних стратегій ризик-менежменту в

залежності від специфіки ризику;

˗ злагоджена робота усіх підрозділів підприємства, які переслідують не

власні інтереси, а основну мету підприємства.

Управління ризиками в Україні не є загально розповсюдженим і тільки

починає застосовуватися вітчизняними компаніями, переважно в банківській

сфері та крупними промисловими корпораціями, де певною мірою досліджені

основні профільні види ризику. Більшість існуючих теоретичних розробок поки

що не знайшли достатнього поширення та впровадження на практиці.

Отже, створення системи управління ризиками в загальній системі

управління підприємством є актуальним завданням сьогодення та потребує

комбінування всесвітнього досвіду управління ризиками та адаптація його до

144

потреб українських підприємств з урахуванням особливостей існуючого в

Україні підходу до ризик-менеджменту; урахування стратегічних цілей

підприємства та його життєвого циклу.


1. Господарський кодекс України (Із змінами). Електронний ресурс.

Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15

2. Посохов І. М. Теоретичні та практичні аспекти управління ризиками

корпорацій: монографія. І. М. Посохов. – Харків: ПВПП "СЛОВО", 2014. –

499с.

3. Старостіна А. Ризик-менеджмент: теорія та практика. А. Старостіна,

В. Кравченко. – К. : ІВЦ ―Видавництво ―Політехніка‖, 2004. – 200 с.

4. Теоретико-методологічні основи аналізу та врахування господарського

ризику в діяльності підприємств: Монографія. керівник авт. кол. проф.

Н.С.Скопенко. – К.: Кондор-Видавництво, 2015. – 301 с.

5. Управління ризиками на підприємствах харчової промисловості:

Монографія. керівник авт. кол. проф. І.В.Федулова. – К.:ЦП «Принтцентр»,

2016. – 321 с.

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ АДАПТАЦІЇ

ПРАЦІВНИКІВ НА ПІДПРИЄМСТВ

Катерина Сніжко


Працюючи в організації, людина включається в систему внутрішніх

організаційних відносин, яка визначається сукупністю вимог, норм і правил

поведінки. Таким чином, кожен співробітник бере на себе одночасно кілька

соціальних ролей (працівник, колега, підлеглий, керівник або член

колективного органу управління), кожна з яких вимагає відповідної поведінки.

Щоб допомогти співробітникам зорієнтуватися в нових умовах, а

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15

145

підприємствам домогтися цільової продуктивності своїх співробітників за

мінімальний термін, необхідно постійно удосконалювати програму з адаптації

персоналу підприємства.

Як правило, на початковому етапі представник відділу кадрів розповідає

новим співробітникам відомості про організацію. На другому етапі

безпосередній керівник знайомить нового працівника з роботою, посадовими

обов‘язками, відповідальністю, важливістю його ролі в робочому процесі і

представляє його іншим співробітниками колективу. Програма введення в

посаду повинна здійснюватися на основі консультацій з усіма зацікавленими

сторонами, в залежності від розміру і складності компанії. Ними можуть бути

вище керівництво, керівники, менеджери, фахівці з управління персоналом,

представники профспілки.

Цілі адаптації персоналу: зменшення стартових витрат, так як новий

працівник погано орієнтується в своїй безпосередній роботі, він працює менш

ефективно і вимагає додаткових витрат; зниження тривожності і невизначеності

у нових працівників; скорочення плинності робочої сили, так що якщо новачки

на новій роботі відчувають себе незатишно або ж незатребуваними, вони

можуть відреагувати на це звільненням; економія часу керівника і

співробітників, так як робота, яка проводиться за програмою, допомагає

економити час кожного з них; розвиток позитивного ставлення до роботи,

задоволеності роботою [3, с. 19].

Виділяють такі завдання ефективної системи адаптації співробітників

підприємства: забезпечення ефективності процесу пристосування потреб і

цінностей працівника організації до пропонованих до нього вимог;

максимально швидке досягнення високої продуктивності і якості виконуваних

професійних обов‘язків новими працівниками підприємства; максимально

швидке вливання працівника підприємства в колектив; зняття стресу у нового

працівника підприємства і поява задоволеності займаної професійної посади;

вирішення нестандартних і конфліктних ситуацій, які виникають в процесі

146

здійснення професійної діяльності; зниження плинності кадрів на підприємстві;

зменшення початкових витрат [3, с. 16].

Таким чином, існування ефективної системи трудової адаптації персоналу

в організації має незаперечний факт. Максимальне охоплення і розв‘язання

проблеми адаптації персоналу в організації забезпечить ефективне

функціонування організації, залучення нових кадрів, реалізацію успішної

внутрішньої політики та згуртування колективу.

Однак, процес адаптації співробітника підприємства індивідуальний як з

боку його особистісних якостей, так і з боку його професійної діяльності. Цей

факт обумовлює істотні відмінності в тому, що стосується обсягів і змісту

інформації, яка надається йому на початку. При цьому програма адаптації

персоналу передбачає набір конкретних заходів, що проводяться

співробітником, який відповідає за адаптацію [1, с. 27].

Зазначені результати зумовлюють пошук менеджерами персоналу

механізмів для підвищення рівня адаптації персоналу. Необхідним та

першочерговим заходом в цьому плані є розробка адаптаційних програм для

кожного робітника окремо або в загальному для групи осіб, споріднених за

специфікою виконання виробничих функцій. Такі програми створюють

оптимальну адаптивну ситуацію на підприємстві, допомагають працівникам

якнайскоріше пройти адаптаційний період, сприяють підвищенню

продуктивності їх праці та формують мотиваційний спектр дій на майбутнє.

Успішність адаптації залежить від цілого ряду умов. Головними з них є:

якісний рівень роботи з питань профорієнтації потенційних працівників;

об‘єктивність ділової оцінки персоналу (як при відборі, так і в процесі трудової

адаптації); престиж і привабливість професії, робота за фахом в цій організації;

особливості організації праці, які реалізували б мотиваційні установки

працівника; гнучкість системи навчання персоналу всередині підприємства;

особливості соціально-психологічного клімату, що склався в колективі;

особисті якості працівника, що проходить адаптацію, пов‘язані з його віком,

сімейним становищем, характером.

147

Ключовою умовою успішного проведення адаптації є розробка

організаційного механізму управління цим процесом. Відсутність такого

механізму для вітчизняних організацій є однією з основних причин

декларативності управління адаптацією і плакатним проголошенням її

необхідності.


1. Мирошниченко Ю. В., Лобенко А.В. Адаптація персоналу: досвід

зарубіжних та вітчизняних підприємств Проблеми і перспективи розвитку

підприємництва. 2015. № 1 (2). С. 27–33.

2. Куріна, Н. С., Дарченко Н.Д. Інноваційна модель концепції професійної

адаптації персоналу Бізнес інформ. 2013. № 8. С. 348–353.

3. Хмиль Ф. И. Управление персоналом : учебник для студентов высших

учебных заведений Київ : Академвидав, 2006. 488 с.

ОЦІНЮВАННЯ ЗБУТОВОЇ СКЛАДОВОЇ МАРКЕТИНГОВОЇ

АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Валентина Стельмах


Сучасні умови ведення бізнесу спрямовані на пошук шляхів утримання

своїх існуючих позицій на ринку.

Одним з таких шляхів є посилення маркетингової активності.

Маркетингова активність розглядається як інструмент покращення ринкового

становища та підвищення ефективності діяльності підприємства. Вона багато в

чому визначає якість економічного зростання підприємства. Тому оцінка

маркетингової активності підприємства повинна бути спрямована на

результативність роботи всіх складових змін, включаючи створення нових

товарів і впровадження нових послуг, застосування нових технологій і ресурсів,

148

формування нових організаційних структур, освоєння нових ринків та каналів

збуту.

Маркетингова активність на підприємстві є вагомим інструментом

вдосконалення виробництва продукції, так як націлена на найбільш повне

задоволення вимог ринку (споживачів), забезпечення регулювання і

коригування свого функціонування відповідно до обставин, що змінюються.

Вона розглядається у різних напрямках діяльності підприємства: товарна,

цінова, іміджеві, конкурентна, збутова, комунікаційна тощо [2].

Розглянемо таку складову маркетингової активності, як збутова. Вона

сприяє збільшенню прибутку підприємства, який відображає фінансовий

результат його роботи. Її головна мета полягає у максимальному задоволенні

попиту споживачів конкурентоспроможною продукцією задля отримання

прибутку в поточному та в майбутньому періодах. Якщо підприємству вдалося

суттєво підвищити обсяги продажів, то можна стверджувати про те, що заходи

активізації збутової діяльності були вибрані вірно.

Показниками, які можуть бути застосовані для оцінювання збутової

маркетингової активності, є: структура каналів розподілу; структура витрат на

рух товару; система збуту; інтенсивність використання каналів розподілу;

використання Інтернет - технологій у збуті; експортний потенціал; діяльність

на закордонних ринках; збутові стратегії.

Алгоритм, який можна застосувати задля оцінювання збутової складової

маркетингової діяльності, наступний.

На першому етапі надається характеристика ринків збуту підприємства

(споживчий, посередницький, закордонний тощо). Після цього приймається

рішення про кількість посередників у каналах розподілу. Тому важливим є

вибрати оптимальні канали розподілу з точки зору кількості рівнів.

Для споживача найбільш прийнятним є наявність у підприємства прямого

каналу збуту, який передбачає відсутність посередників між виробником і

споживачем, що веде до зменшення витрат на купівлю товару. Відбувається

вибір ширини, довжини та інтенсивності використання каналів розподілу

149

(ексклюзивний розподіл, вибірковий або інтенсивний). На цьому етапі також

обґрунтовується система збуту, якою буде користуватися підприємство (проста

чи складна).

Обов'язково розглядається та аналізується динаміка продажу продукції в

каналах розподілу та їхня структура.

Важливою складовою маркетингової збутової активності є наявність у

підприємства закордонних ринків збуту, які надають можливість одержання

вищого доходу [1].

Після аналізу всіх складових збутової активності, експертним шляхом

визначається ранг кожного показника, ваговий коефіцієнт та добуток рангу та

вагового коефіцієнту. Значення всіх складових підсумовуються з метою

отримання загальної оцінки. Якщо застосовується 10-ти бальна шкала, то

отримані результати можна оцінити так: 10-7 білів – рівень маркетингової

активності достатньо високий; 4- 6 балів – середній; 1- 3 бали – низький [2].

Наступним етапом є визначення стратегій управління каналами розподілу

шляхом побудови матриці «Потенціал зростання/частка каналу розподілу».

Матриця має 4 квадранти («Зірка», «Дійна корова», «Собака», «Важка дитина».

В залежності від того, до якого квадранта потрапили канали розподілу,

рекомендується стратегія «Утримання існуючих позицій та оптимізація частки

поставок», «Розвиток ринку», «Елімінація», «Інтенсифікації зусиль».

Таким чином, підприємство має можливість виконати відповідні

дослідження, отримати результати та використати їх задля підвищення

маркетингової збутової активності.


1. Балабанова Л.В. Маркетинг підприємства: навч. посібник.

Л.В. Балабанова, В.В. Холод, І.В.Балабанова – К.: Центр учбової літератури,

2012. – 612 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://westudents.com.ua/glavy/37004-rozdl-7-marketing-u-zovnshnoekonomchny-

dyalnost-pdprimstva.html

https://westudents.com.ua/glavy/37004-rozdl-7-marketing-u-zovnshnoekonomchny-dyalnost-pdprimstva.html

https://westudents.com.ua/glavy/37004-rozdl-7-marketing-u-zovnshnoekonomchny-dyalnost-pdprimstva.html

150

2. Бєлова Т.Г. Методичні підходи до визначення маркетингової активності

підприємства. Т.Г. Бєлова, О.Ф. Крайнюченко, Т.В. Гаврилова. Науковий

вісник Ужгородського національного університету. Серія «Міжнародні

економічні відносини та світове господарство». − Ужгород: ДВНЗ

«Ужгородський національний університет». − 2017. − випуск 12, частина 1. −

С. 29-32.

Науковий керівник: к. е. н. доц. Бєлова Т.Г.

АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ: ОСНОВНІ

ПОНЯТТЯ

Яна Супрунюк


Розвиток економічної кризи на підприємстві характеризується стійкими

тенденціями, щодо зниженням платоспроможності, а також наявності

незадовільних величин ряду показників (коефіцієнтів), що запропоновані для

оцінки фінансового стану.

Як зазначено в роботі [1], у тлумаченнях кризового стану підприємства

можна виділити такі дві складові:

– суб‘єктивну, коли криза визначається на основі ставлення керівництва до

явищ на підприємстві;

– об‘єктивну, коли криза визначається на основі відповідності параметрів

підприємства вимогам зовнішнього оточення.

Криза на підприємстві – це загострення суперечностей у соціально-

економічній системі організації, що загрожує її життєстійкості в

навколишньому середовищі та вимагає від неї якісно нових змін [1].

В загальному вигляді антикризове управління можна визначити, як процес

застосування форм, методів і процедур, спрямованих на ефективну взаємодію

151

структурних підрозділів підприємства між собою та зовнішнім середовищем, з

метою створення умов для подолання негативних тенденцій в діяльності

господарюючого суб‘єкта в короткостроковій перспективі та сприяючих

соціально-економічному оздоровленню його фінансово-господарської

діяльності [1].

Загрози кризи мають зовнішню й внутрішню природу. На кожний з видів

загроз кризи повинна бути відповідна реакція системи антикризового

управління. Так, до зовнішніх загроз належать:

– посилення й зміна характеру конкуренції на ринку;

– загальнонаціональна фінансово-економічна криза;

– якісна й кількісна зміна потреб споживачів;

– розбалансування інтересів основних гравців – учасників ринку;

– природні катаклізми, війни тощо.

До внутрішніх загроз належать:

– некомпетентність менеджерського складу підприємства;

– відставання в розвитку виробничих технологій і матеріально-технічної

бази;

– необґрунтована цінова політика;

– погіршення якості продукції або послуг підприємства;

– послаблення конкурентоспроможності підприємства і його продукції;

– інформаційна ізоляція;

– неефективна маркетингова діяльність підприємства;

– інвестиційна непривабливість підприємства;

– неефективна фінансово-економічна діяльність підприємства;

– ослаблена мотивація праці у працівників підприємства [2].

Критеріями оцінки ефективності антикризового управління є наступні:

- зміна показників виробничої діяльності та фінансового стану внаслідок

антикризового управління;

- динаміка позитивних змін та економічного ефекту;

- відповідність змін втраченим можливостям підприємства;

152

- швидкість пристосування підприємства до змін;

- достатність та швидкість одержання інформації для прийняття

об‘єктивних антикризових рішень;

- доцільність антикризових заходів;

- рівень кваліфікації працівників [3].

З огляду на зазначене методи реалізації антикризової діяльності формують

такі групи як:

1) економічну (оперативне покращення фінансових показників);

2) організаційну (підвищення ефективності використання ресурсів);

3) стратегічну (зміни в сфері менеджменту);

4) виробничу ( корегування асортименту продукції).

Данні методи можуть використовуватись як окремо, так і комплексно та є

необхідним формування політики антикризового управління підприємством.

Основними ознаками кризових явищ на підприємстві є поява перших ознак

негативних тенденцій, стійкість цих тенденцій, наростання фінансової

нестабільності тощо. Характерною особливістю є те, що кризові ситуації

виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства [4]. Реалізація всієї

сукупності процедур антикризового управління починається лише на певному

етапі життєвого циклу, а саме в умовах різкого спаду, який характеризується, як

правило, неплатоспроможністю підприємства. Кризові ситуації виникають на

всіх стадіях життєвого циклу підприємства. Кожна наступна фаза стає

можливою тільки в результаті подолання кризових явищ на діючому етапі.

Під час вирішення проблем, які пов‘язані з кризовими явищами, важлива

якість управління. Висока компетентність керівників дасть змогу не тільки

побороти кризу, але й досягти нових, високих результатів.


1. Борзенко В. І. Антикризове управління: навчальний посібник.

В.І. Борзенко – Х. : Видавництво Іванченка І С., 2016. – 232 с.

2. Редькін О.В. Концептуальні основи антикризового управління.

Ефективна економіка. 2012. № 4. С. 56–59.

153

3. Лігоненко Л.О. Банкрутство та санація суб'єктів господарювання в

Україні: монографія. Л. О. Лігоненко, О. О. Хіленко, І. І. Дянков. – К.: КНТЕУ,

2011.– 348 с.

4. Кривовяз‘юк І.В. Кризові явища в українській економіці та їх зв‘язок з

циклічністю. І.В. Кривовяз‘юк. Економіка та держава. – 2011. – № 12. – С. 5–8

Науковий керівник: к. ф-м. н. доц. Лисенко О.А.

СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ОЦІНЮВАННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПЕРСОНАЛУ

Маргарита Талько


Основу довгострокових конкурентних переваг підприємств АПК та

переробної промисловості складають кваліфіковані, творчі працівники, що

мотивовані до високопродуктивної праці. Тому оцінювання

конкурентоспроможності персоналу підприємства є актуальним науково-

практичним завданням.

Під оцінкою конкурентоспроможності персоналу розуміється

цілеспрямований процес установлення відповідності якісним характеристикам

працівників щодо вимог робочого місця, колег, конкурентів на внутрішньому,

національному або глобальному ринках праці [6, с. 135].

Оцінка конкурентоспроможності персоналу дозволяє застосовувати

необхідні методи підтримання конкурентних переваг персоналу на певному

(бажаному) рівні, що важливо для сталого розвитку підприємства та утримання

конкурентних позицій на ринку.

Важливим завданням оцінки персоналу є забезпечення зворотного зв‘язку:

працівник повинен знати, як оцінюються результати його діяльності, бажання

якісного виконання його роботи з боку керівництва. Оцінка повинна

154

розглядатися відкрито, слід обговорювати досягнення працівника та розглядати

шляхи підвищення його конкурентоспроможності [1].

Незважаючи на те, що на сьогоднішній день розроблено безліч методів

оцінки конкурентоспроможності персоналу, поки що не існує

загальноприйнятої методики її оцінки. Так, конкурентоспроможність персоналу

А. М. Зелінська і С. О. Лавриненко пропонують розглядати в чотирьох

аспектах: щодо вимог конкретного працівника на підприємстві; щодо інших

працівників того ж підприємства (на внутрішньому ринку організації); щодо

працівників підприємств-конкурентів на національному ринку (на локальному

ринку); щодо працівників підприємств-конкурентів на міжнародному ринку (на

глобальному ринку) [3, с. 702].

В. М. Коломієць пропонує формувати модель оцінки рівня

конкурентоспроможності персоналу підприємства з трьох складових:

статистичної, експертної та самооцінки. Автор пропонує процес оцінки

конкурентоспроможності персоналу поділити поетапно, використовуючи різні

методики [4, с. 127].

Найбільш популярним у сучасній практиці є метод постановки цілей, суть

якого полягає у постановці ключових цілей співробітником спільно з

керівником, часовий період яких, як правило, становить від шести місяців до

року. Не менш ефективним й успішним у застосовуванні є метод «360 градусів»

одним із завдань якого є визначення ступеня відповідності співробітника

висунутим вимогам і виявлення як сильних сторін, так і компетенцій, які

розвинені недостатньо, для їх подальшого розвитку [2, с. 61].

Вище зазначені методи успішно можуть застосовуватися для оцінки колег,

або вимог, що пред‘являються до робочого місця під час оцінки персоналу.

Щодо персоналу підприємств-конкурентів може з успіхом використовуватися

бенчмаркінг персоналу. Даний термін і сам аналітичний інструментарій, який

він позначає, стали досить недавно використовуватися в компаніях. За своєю

суттю бенчмаркінг персоналу має на увазі виявлення характеристик персоналу і

ефективних (еталонних) методів роботи найкращих підприємств-конкурентів,

155

що дають їм змогу займати лідируючі позиції на ринку, а також їх аналіз із

подальшою можливістю впровадження в поточну діяльність підприємства [5, с.

96].

Слід враховувати також, що під конкретну стратегію і для вирішення

конкретних завдань, що стоять перед підприємством та його працівниками, як

правило, організація створює свою систему оцінки конкурентоспроможності

персоналу, проте сутність та ефективність його використання не демонструє.

Таким чином, оцінювання персоналу є важливим елементом ефективного

управління підприємством, спрямованим на підвищення

конкурентоспроможності персоналу. Визначення рівня

конкурентоспроможності працівників дозволяє підприємству оцінити

перспективи свого розвитку, ефективно організувати управління персоналом.

Одночасно працівники отримують уявлення про рівень своєї

конкурентоспроможності, як на підприємстві, так і за його межами.


1. Арапова О. М., Горицька К. М. Конкурентоспроможність персоналу та її

значення у діяльності підприємства. Ефективна економіка. 2015. № 7,

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4203 (дата звернення 19.10.2019).

2. Бучинська Т. В. Оцінка персоналу як важливий елемент ефективного

управління. Економіка та управління підприємствами. 2017. Випуск № 1 (57).

С. 59-63. URL: http://psae-jrnl.nau.in.ua/journal/1_57_2017_ukr/10.pdf (дата

звернення 15.9.2019).

3. Зелінська А. М., Лавриненко С. О. Теоретичні аспекти оцінки

конкурентоспроможності персоналу. Глобальні та національні проблеми

економіки. 2018. Випуск 22. С.701-704. URL: http://global-

national.in.ua/archive/22-2018/132.pdf (дата звернення 21.10.2019).

4. Коломієць В. М. Розвиток конкурентоспроможності персоналу

підприємств : монографія. Харків : ФІНН, 2010. 303 с.

5. Корольов Д. С. Кваліфікація працівника як базова категорія управління

персоналом на засадах компетентнісного підходу. Причорноморські економічні


http://psae-jrnl.nau.in.ua/journal/1_57_2017_ukr/10.pdf



156

студії. 2019. Випуск 39-1. С. 94-98. URL:

http://bses.in.ua/journals/2019/39_1_2019.pdf (дата звернення 25.10.2019).

6. Опанасюк Ю. А., Рудь А. В. Удосконалення системи оцінки персоналу

на підприємстві. Вісник Сумського державного університету. Серія

«Економіка». 2012. С. 134-140 с.


КОНСЕРВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ: СТАН, ТЕНДЕНЦІЇ ТА

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Андрій Тарнавський


Консервна промисловість – одна з основних галузей харчової

промисловості, яка дає змогу скоротити витрати часу на приготування їжі в

домашніх умовах, урізноманітнити раціон громадського харчування,

забезпечити протягом року населення продуктами з сировини, що росте тільки

у визначений період року. Плодоовочева консервна промисловість потребує

постійної і неослабної уваги як виробництво, яке відрізняється різноманітністю

сировини, безліччю технологічних процесів та їх параметрів

В Україні склалася певна спеціалізація у виробництві плодоовочевих

консервів. Переробні підприємства Центру і Заходу виробляють в основному

фруктові консерви, а Південний район спеціалізується на виробництві томатних

консервів. Особливе місце в галузі завжди займало виробництво плодоовочевих

консервів для дитячого харчування. Ця продукція має велике соціальне

значення, оскільки раціональне харчування є важливим чинником збереження

здоров'я дітей та їх гармонійного розвитку.

Основними виробниками консервів в Україні є наступні підприємства:

- Компанія «Чумак» (торгова марка «Чумак») - займається

http://bses.in.ua/journals/2019/39_1_2019.pdf

157

консервуванням овочів, виготовленням соків та інших видів плодово-

овочеконсервної промисловості;

- Група компаній «Верес» (торгова марка «Верес», Каневський,

Черкаський, Хмельницький та Мукачевський заводи) - займається

консервуванням овочів за особливою технологією - консервування "по-

домашньому";

- ВАТ «Вінницький консервний завод» (торгова марка «VinCan») –

займається виготовленням ікри, варення, джемів, повидла, овочевих консервів,

рибних та м‘ясних консервів, томатних соусів та кетчупів;

- ПрАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування», що входить

у великий соковий холдинг «Вітмарк – Україна» (торгові марки «Jaffa»,«Наш

сік», «Просто фрукти», «Джусік»). Це підприємство - один з найбільших

заводів по виробництву консервів для дитячого харчування.

Економічна ефективність галузі в Україні зумовлюється рядом умов

макро- і мікро- зовнішнього, а також внутрішнього маркетингового середовища

підприємства. В останні роки політичні умови в нашій країні

характеризувалися нестабільністю, відсутністю захисту інтересів

товаровиробників з боку держави. Крім того, на діяльність підприємств галузі

згубно впливають нестабільність фінансової системи (коливання курсу

національної валюти, інфляційні процеси тощо).

Ефективність діяльності консервних підприємств великою мірою залежить

від їх взаємодії з суб'єктами і факторами мікрозовнішнього середовища.

Зокрема, постачальники сировини та матеріальних ресурсів значною мірою

зумовлюють ритмічність їх роботи, обсяг виробничих затрат, якість продукції

тощо.

Таким чином, головним питанням стратегічного розвитку підприємств

плодоовочевої консервної промисловості є:

- удосконалення теоретичних і науково- методичних підходів до

планування, впровадження і управління реалізацією інноваційних проектів;

- розробка методів інтегральної оцінки інноваційного рівня підприємств

158

як інформаційної основи визначення пріоритетних і економічно ефективних

напрямів державного фінансування інноваційних заходів,

- розробка механізму стимулювання інноваційної діяльності.

Для реалізації такої стратегії необхідно реформувати систему

господарських мотивацій фінансово-господарської діяльності. На сьогоднішній

день проблема забезпечення ефективності виробництва повинна розглядатися

не лише з позиції отримання стабільного прибутку, а і з позиції забезпечення

потреб споживача в екологічно чистому інноваційному продукті харчування.

З другого боку, інноваційне вдосконалення виробництва має бути націлене

і на економію витрат. Ця мета досягається за рахунок впровадження

ресурсозберігаючих технологій та використання комплексної переробки

сировини. Економії витрат можна досягти також за рахунок зниження втрат від

транспортування сировини. Адже сировина консервної промисловості має

нетривалий термін зберігання, дуже скоро втрачає свої властивості під час

недбалого збирання, зберігання та транспортування.

Усі вищеназвані особливості дозволяють зробити наступні висновки щодо

стратегічних орієнтирів для підприємств консервної галузі на інноваційний

розвиток, який передбачає:

- комплексний підхід до переробки сілько- господарської сировини;

- розширення асортименту продукції за рахунок інноваційної продукції;

- запровадження інноваційних ресурсо-зберігаючих технологій;

- використання інноваційних логістичних схем;

- створення ефективної системи нагляду за якістю продукції.


1. Автофій Н. М. Проблеми розвитку плодово-овочеконсервних

виробництв в сучасних умовах економіки України. Н. М. Автофій. Проблеми

матеріальної культури. Економічні науки. – С. 109-112. - [Елек- тронний

ресурс] – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua

2. Крисанов Д. Ф. Якість і безпечність харчової продукції.

Д. Ф. Крисанов. - [Електронний ре- сурс] – Режим доступу:

http://dspace.nbuv.gov.ua/

159

http://abookz.com/book_141_page_2

3. Скляр Л. Б. Проблеми екологізації діяльності підприємств харчової

промисловості. Л. Б. Скляр //Вісник соціально-економічних досліджень : зб.

наук. праць. Одеса, 2010. – Вип. 40. – С. 394-397.

РОЛЬ КАДРОВОГО АУДИТУ В СУЧАСНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Анна Терещенко


Запровадження і ведення кадрового діловодства є обов‘язковими

напрямами роботи будь-якої організації. На жаль, багато керівників не

приділяють цьому питанню належної уваги, що може потягнути за собою

нарахування штрафних санкцій, отримання судових позовів тощо. А отже,

дотримання вимог трудового законодавства є обов‘язком будь-якого

роботодавця. Уникнути можливих неприємностей допомагає кадровий аудит,

який в Україні з кожним роком набирає все більше популярності.

Кадровий аудит – перевірка всієї документації організації, що стосується

персоналу, на відповідність вимогам законодавства та внутрішнім нормативним

актам, що встановлюють порядок ведення кадрового діловодства [3, с. 154].

Деякі роботодавці долучають до його проведення аудиторські компанії,

проте більшість обмежуються проведенням внутрішнього кадрового аудиту,

тобто аудитором виступає керівник відділу кадрів, юрист або ж безпосередньо

керівник організації чи його заступник.

Як правило, обсяг кадрової інформації є досить великим, як в середньому,

так і великому бізнесі. Адже він складається не тільки зі статутних документів,

колективного договору і правил внутрішнього трудового розпорядку, а й з

повного комплексу документів стосовно персоналу організації. До них

включають: штатний розпис; особові справи працівників; особові картки

працівників, типова форма № П2; трудові книжки працівників; книга обліку

http://abookz.com/book_141_page_2

160

руху трудових книжок і вкладишів до них; посадові інструкції; накази з

особового складу; накази про надання відпусток; накази про відрядження;

накази з основної діяльності; журнали реєстрації наказів; графік відпусток;

табель обліку використання робочого часу; листки непрацездатності;

положення про порядок обробки персональних даних у базах персональних

даних, згоди працівників на обробку персональних даних, повідомлення

працівників про обробку їх персональних даних організацією; положення «Про

службу охорони праці»; положення «Про оплату праці, преміювання»;

цивільно-правові договори та акти прийому-передачі робіт [2].

Очевидно, що обробляти такий великий обсяг документації навіть при

штаті до 100 працівників дуже важко в «ручному» режимі, відповідно і

кадровий аудит проводити досить затратно часовим та людським ресурсами.

Оскільки в сучасному суспільстві є досить розвиненим процес інформатизації

та автоматизації всіх бізнес процесів, тому вважаємо доцільним впровадження

HRM-систем, тобто автоматизованих комплексних систем управління

персоналом. Вони дозволяють вести кадрову документацію, підтримувати

документообіг в електронному вигляді, дають можливість оперативно

виконувати розрахунок всіх нарахувань і утримань, відображати рух кадрів,

проводити атестацію співробітників, складати портрети фахівців, розробляти

індивідуальні програми їх навчання і службового просування тощо [1, с. 41].

Серед HRM-систем, розроблених і адаптованих до впровадження на

українських підприємствах, виділяють: «Парус-Персонал», «1С: Зарплата і

Управління Персоналом 8», «Infopulse HRMS», «Inteam: Діловодство»,

програма «PersonPro 2.0» та «PersonPro 2.0 SQL» та «Відділ кадрів» пакету Х –

DOOR [4].

Отже, для проведення якісного кадрового аудиту, уникаючи залучення

аудиторських компаній та аутсьорсингу, доцільним є впровадження HRM-

систем, які слугуватимуть організації не лише як зручна платформа для

ведення, аналізу та аудиту кадрової документації, а й допоможе керівнику та

161

кадровику швидше та якісніше отримувати безліч інших статистичних та

аналітичних даних стосовно стану та руху персоналу в організації.

Проте, якщо компанія налаштована проводити внутрішній кадровий аудит

частіше, доцільнішим буде раз на тиждень вибірково перевіряти кадрову

документацію самотужки, не залучаючи HRM-системи. Наприклад, керівник

відділу кадрів або юрист організації систематично перевірятиме вибірково

особові справи співробітників, трудові книжки, лікарняні листки та інше.

Звичайно цей процес не перевершить автоматизацію кадрового обліку, проте

буде економнішим.

Таким чином, застосування кадрового аудиту дозволяє керівництву

організації отримати реальне уявлення про стан справ з кадровим діловодством

та станом кадрових документів, усувати порушення чинного законодавства

шляхом виготовлення відсутніх документів до виникнення спірних ситуацій та

конфліктів, а також оцінити відповідність структурного та кадрового

потенціалу організації її цілям і стратегії розвитку з метою підготовки і

прийняття стратегічних рішень на перспективу. Використання оптимального

програмного забезпечення це не тільки економія часу і робочої сили, а й

зручність в проведенні процедури аналізу, отриманні звітності та

контролюванні всіх бізнес процесів, в тому числі і кадрового обліку.


1. Бурлаков О. С. Інформаційні технології управління кадровим

потенціалом. Modern Economics. 2019. № 14. С. 39-43. URL:

https://chmnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/07/Burlakov-O.-S..pdf (дата

звернення 20.10.2019).

2. Внутрішній аудит кадрової документації: що і як робити. Кадровик.UA.

URL: https://www.kadrovik.ua/content/vnutrishniy-audyt-kadrovoyi-dokumentaciyi-

shcho-i-yak-robyty (дата звернення 27.10.2019).

3. Економічні і соціально-трудові аспекти управління персоналом: теорія

та приклади : колективна монографія. за заг. ред. Драган О. І. Київ: Кафедра,

2017. 272 с.

https://chmnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/07/Burlakov-O.-S..pdf

162

4. Лозан Б. О. Інформаційні засоби підвищення ефективності управління

персоналом на вітчизняних підприємствах. URL:

https://ir.lib.vntu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/19906/ інформаційні.pdf.

(дата звернення 24.10.2019).


ОРГАНІЗАЦІЯ ЛОГІСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Владислав Ткаченко


Дивлячись на сучасну тенденцію модернізації та удосконалення усього

навкруги, ми часто натикаємося на те, що вже майже все зроблено до нас і не

потребує покращень певний проміжок часу. Але у такі періоди потрібно

звернути увагу на такі виробничі структури, як логістичний відділ.

Як відомо, метою логістичного відділу є точна доставка певної продукції

споживачеві у певне місце і час з дотриманням стандартів якості. Зазвичай, цей

відділ поділяють на три групи:

операційної логістики;

планування матеріалів, готової продукції та відвантаження;

група комунікаційної діяльності з постачальниками.

Організація логістичної діяльності підприємства – це, у першу чергу,

координація та оптимізація у часі та просторі усіх її матеріальних та трудових

елементів логістичного діяння для досягнення цілей за умови мінімальних

затрат.

Під час процесу організації логістичної діяльності на підприємстві

формується структура логістичного управління, тобто, відбувається розподіл

логістичних функцій та операцій між підрозділами підприємства.

163

Правове забезпечення відділу логістики користується такими

можливостями:

отримувати звітність від служб підприємства на рахунок рекомендацій,

пропозицій, матеріалів економічної та технічної звітності підприємства

пов‘язаних з українськими та іноземними партнерами.

отримувати від відділів підприємства матеріали: заявки, норми витрат

виробів, які потрібні для здійснення робот, яка підпорядкується задачам

логістичного відділу.

вести листування, яке має відбуватися у межах, встановлених

керівництвом, а також представляти підприємство у комунікаціях з іноземними

та українськими підприємствами або організаціями.

здійснювати контроль підрозділів підприємства стосовно збереження

товарів: сировини, матеріалів тощо.

подавати у юридичний відділ підприємства матеріали, що стосуються

винесення претензій до постачальників, якщо вони порушили зобов‘язання за

угодою.

логістичний відділ має право вимагати від інших підрозділів

підприємства виконання власних пропозицій в межах їх функцій, які

передбачені дійсним положенням підприємства.

Що до покращення діяльності підприємства, по взаємодія логістичної

діяльності з інноваційним і інвестиційним менеджментом є гарною нагодою

покращити сферу взаємних інтересів у технічній і технологічній політиці

підприємства, адже логістика ставить перед собою завдання забезпечити

виробництво додатковими матеріальними ресурсами, змінити внутрішні

виробничі логістичні активності, забезпечити додатковий логістичний сервіс у

збуті [2].

Підприємство має право організовувати свою логістичну діяльність так, як

вважає за потрібне. Крикавський Є.В. виокремив такі орієнтації організації

логістики:

на ринок;

164

на логістичний канал.

Щоб дослідити стратегічні аспекти організації логістичної діяльності,

передбачено використання класичних інструментів таких, як:

SWOT – аналіз;

цикл життя підприємства;

4м діаграма;

ланцюг вартості [1].

Отже, можна зробити висновок, що організація логістичної діяльності є

основною складовою формування «здорового» підприємства, яке розвивається,

удосконалюється, має конкурентоспроможну активність, налагоджує

комунікацію зі споживачами та партнерами та отримує максимальний

прибуток, навіть, з відділів, які його можуть і не приносити по своїй структурі.


1. Організація логістичної діяльності. URL: https://pidruchniki.com/68008/

logistika/organizatsiya_logistichnoyi_diyalnosti (дата звернення 31.10.2019 р.)

2. Організація логістичної діяльності на підприємстві. URL:

https://studfile.net/preview/5193435/page:3/ (дата звернення 31.10.2019 р.)

Науковий керівник: к. е. н. доц. Репіч Т.А.

ЕФЕКТИВНА СИСТЕМА МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ

Ярослав Товкайло


Ефективна система мотивації праці персоналу - важливе і необхідна ланка

в управлінському циклі організації, так як досягнення кінцевої мети можливо

лише при ефективній роботі кожного співробітника персоналу [1].

Більшість підходів насправді є модифікацією «Основ менеджменту»

Майкла Мескон та деяких інших західних джерел. Однак, існуючі теорії

https://pidruchniki.com/68008/%20logistika/organizatsiya_logistichnoyi_diyalnosti

https://pidruchniki.com/68008/%20logistika/organizatsiya_logistichnoyi_diyalnosti

https://studfile.net/preview/5193435/page:3/

165

мотивації, як показує практика не допомагають у вирішенні реальних проблем

мотивації, що виникають у керівників і, тим більше, в розробці гармонійної

системи мотивації.

Найбільш сучасною з усіх концепцій та теорій мотивації є концепція

організаційного росту Літвіна-Срингера, розроблена на основі теорії

МакКлеланда та теорії поля. Вона демонструє як різноманітний організаційний

клімат впливає на розвиток потреб людей в успіху, владі та визнанні, а також

встановлює причинно-наслідкові зв‘язки між поведінкою керівника та

підлеглого.

Таблиця 1

Вплив факторів психологічного клімату в організації на потреби

працівника

Фактори психологічного

клімату в організації

Вищі потреби співробітника

(як пересічного, так і керівника)

В успіху У владі у визнанні

Структурні обмеження Знижують Збільшує знижує

відповідальність Збільшує Збільшує Не відбивається

Теплота відносин Не віддзеркалюється Не відбивається Збільшує

підтримка Збільшує Не відбивається Збільшує

Винагорода Збільшує Не відбивається Збільшує

Конфлікт Збільшує Збільшує Збільшує

Стандарти роботи Збільшує Не відбивається Не відбивається

Престиж Не віддзеркалюється Знижує Збільшує

Ризик Збільшує Не відбивається Не відбивається

Джерело [2]

Мотив, на переконання професора Віханського О.С., - всередині людини

[3]. Іншими словами, мотив - це ідеальний образ у внутрішньому плані

свідомості людини. По-друге, це образ необхідного, потрібного предмету [4].

Джерелом спонукальної сили мотиву виступають потреби.

166

На практиці часто спостерігається картина невмілого застосування системи

мотивації, і як результат висока плинність кадрів, низькі результати діяльності.

Спираючись три типи діяльнісного поведінки (індивід, суб'єкт і

особистість) і на нормативну сутність будь-якої діяльності ми отримуємо

універсальну трьохблочну структуру системи оптимальної мотивації праці

(рис.1.).

Рис.1. Система оптимальної мотивації працівника, [4]

Перший блок СОМП (1): від індивідуальної аспект. Цей блок СОМП

обслуговує загальну зацікавленість в роботі притягається працівника в даній

організації.

Другий блок СОМП (2): суб'єктний аспект. Даний блок обслуговує

виконавську дисципліну і продуктивну нормативну зацікавленість, і активність

працівника

Третій блок СОМП (3): особистісний аспект. Функція цього блоку полягає

в управлінні мотивацією працівника, спрямованої на раціоналізацію своєї праці

(творчої, інноваційної тощо) активності працівника.

Три введених блоку утворюють свого роду «три кити», на яких повинна

будуватися система мотивації персоналу.

Залежність методів нематеріальної мотивації від етапу життєвого циклу

підприємства подано в таблиці 2.

особистість

Сомп 2

Сомп 3

Працевлаштування

Сомп 1

167

Таблиця 2

Залежність структури системи нематеріальної мотивації від етапу

життєвого циклу підприємства

№

з/п

Етап життєвого

циклу


Мета

підприємства Методи нематеріальної мотивації

1 Створення1 Виживання Можливість отримання нового досвіду;

можливість кар‘єрного росту;

відповідальність працівників; визнання

результатів

2 Ріст Прибуток і ріст Можливість кар‘єрного росту;

можливість навчання і професійного

розвитку; корпоративні заходи

3 Зрілість Ріст прибутку Наставництво; організація професійних

змагань; відповідальність працівників;

нагородження грамотами.

4 Стабілізація Збереження

досягнутих

результатів

Корпоративні заходи; гнучкий графік,

визнання заслуг «золотого фонду».

Джерело [5]

Аналіз системи нематеріальної мотивації передбачає дослідження методів

нематеріальної мотивації, що використовуються на підприємстві, особливості

їх реалізації в компанії, їх переваги, недоліки та мотиваційний ефект. Крім того,

потрібно оцінити їх відповідність стратегії, цілям та етапу життєвого циклу



1. Когдин А.А. Мотивация и стимулирование трудовой деятельности в

управлении персоналом. Основы экономики, управления и права. 2012. № 4 (4).

С. 80-83.

168

2. Колот А.М. Мотивація персоналу: Підр. К.: КНЕУ, 2002. 262 с.

3. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник для

экономических спец. вузов. М.: Высшая школа., 1994. 224 с.

4. Верхоглазенко В. Система мотивации персонала. "Консультант

директора", №4, 2002. С. 23-34

5. Шадрина Л. Ю. Формирование системы мотивации и стимулирования

персонала предприятия как социальная технология [Електронний ресурс].URL:

https://nsuem.ru/science/publications/science_notes/2010_1/7.pdf

Науковий консультант: д.е.н., проф. Березянко Т.В.

МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ


Ольга Трубілко


Конкурентоспроможність є визначальним фактором комерційного успіху в

ринковій економіці. Це багатовимірна концепція, яка означає, що товари та

послуги компанії відповідають кон'юнктурі ринку, специфічним потребам

споживачів не лише з точки зору їх якості, технічних, економічних, естетичних

характеристик, а й їх реалізації. Іншими словами, конкурентна оцінка – це

широкий набір заходів для аналізу відповідності товарів і послуг компанії

ринковим умовам.

Для визначення конкурентоспроможності підприємств на ринку необхідно

виявити фактори, що впливають на його діяльність. Основні методи оцінки

конкурентоспроможності визначаються на основі вибраних факторів.

Підсумовуючи дослідження з даної теми, повний набір методів оцінки

конкурентоспроможності підприємства можна класифікувати за такими

аспектами: за метою оцінки (продукція, персонал, потужність); через метод

169

оцінювання (індикатор, матриця, графічний, математичний); на шляху

формування інформаційної бази (критерій, експерт); за типом

використовуваних індикаторів (диференційований, складний); відповідно до

розрахункового періоду (фактичний, прогнозний); можлива розробка

управлінських рішень (поточних, стратегічних) [1].

Методи, що використовуються для визначення та оцінки рівня

конкурентоспроможності підприємств, можна об'єднати у такі групи [2,3,4]:

1) Методи, засновані на аналізі порівняльних переваг положень

міжнародної теорії сегментації – необхідною умовою досягнення сильних

конкурентних позицій є нижчі витрати виробництва, ніж у конкурентів. Для

оцінки конкурентоспроможності підприємств за допомогою цього методу

аналізуються не тільки виробничі витрати, але й обсяг та норма прибутку, обсяг

продажу та частка ринку. Однак конкурентоспроможні позиції визначаються не

кількістю, а якістю виробництва, економічною активністю та рівнем

конкурентоспроможності продукції.

2) Методи, засновані на теорії збалансування підприємств та галузі,

відповідно до яких критерієм конкурентоспроможності підприємства є

наявність виробників, виробничих факторів, які можуть бути використані

ефективніше, ніж у конкурентів, і розуміють рівняння рівноваги. Коли їх немає,

виробник має стимул розмістити виробництво в іншій державі. Для визначення

конкурентоспроможності за допомогою теорії балансування використовують

відносні показники вартості основних та оборотних активів, ставок оплати та

відсотків тощо.

3) Методи, засновані на ефективній теорії конкуренції. Основним

інструментом оцінки конкурентоспроможності підприємства є порівняння

показників стану підприємства з конкурентами, а найбільш

конкурентоспроможними підприємствами є підприємства з найкращим чином

організованою роботою всіх підрозділів та служб, з ефективністю використання

ресурсів. Тут необхідно оцінити та проаналізувати сильні та слабкі сторони

170

виробництва, порівняти виробництво з іншими подібними підприємствами,

розробити способи усунення відставання.

4) Методи, що базуються на теорії якості продукції підприємства, згідно з

якою конкурентоспроможність підприємства тим вище, чим вище

конкурентоспроможність його продукції. Продукція порівнюється за

параметрами якості продукції. Для визначення конкурентоспроможності товару

використовуються різні маркетингові та якісні методи, більшість з яких

засновані на пошуку співвідношення ціна-якість. Показник

конкурентоспроможності для кожного продукту розраховується з

використанням економічних та параметричних показників

конкурентоспроможності.

5) Методи, засновані на теорії мультиплікаторів, що характеризують

послідовний ланцюжок створених ефектів та мотивацій. Тут оцінюється

конкурентна перевага одного підприємства-кластера щодо якості продукції чи

надання послуг.

6) Методи визначення конкурентоспроможності з точки зору стратегічної

спроможності підприємств, що аналізують внутрішнє середовище підприємств

для виявлення переваг та потенціалу їх розвитку та можливість аналізу окремих

потенційних аспектів.

7) Методи, що базуються на експертних судженнях, широко

використовуються для аналізу спроможностей конкурентів, оскільки, на

відміну від аналізу власного підприємства, багато елементів бази даних не

можуть бути отримані на законних підставах. Ця група методів може не

забезпечити високий рівень аналізу, але, ймовірно, допоможе оцінити

становище окремих виробничих підприємств або малого бізнесу.

8) Матричні методи оцінки конкурентоспроможності засновані на

врахуванні конкурентних процесів у динаміці. Теоретичною основою цих

методів є концепція життєвого циклу виробу та технології. Маркетингова

організація Boston Consulting Group розробила матричні методи для оцінки

конкурентоспроможності різних товарів і згодом використовувала їх не лише

171

для аналізу характеристик товару, але й для вивчення конкурентоспроможності

"стратегічних бізнес-одиниць" – товарів, маркетингової діяльності, окремих

компаній, промисловості тощо.

9) Комплексні методи оцінки конкурентоспроможності підприємства,

спрямовані на розробку консолідованого показника рівня

конкурентоспроможності, реалізованого на основі визначення наявних у

підприємства ресурсів, оцінки ефективності їх використання та рівня

конкуренції. Це конкуренція підприємств, що працюють в одній галузі та

пов'язані з однією товарною групою. Цей метод включає обчислення

узагальненого показника конкурентоспроможності підприємства, що

відображає ступінь задоволеності споживачів та рівень ефективності

виробництва.

Загалом для правильної оцінки та підвищення рівня

конкурентоспроможності підприємства було розроблено багато методів, які

можна застосовувати індивідуально та у комплексі, залежно від завдань,

поставлених перед оцінкою. Різноманітність доступних сьогодні методів

ускладнює вибір найкращих методів оцінки. Наведене ранжування методів

оцінки конкурентоспроможності підприємства дозволяє здійснити вибір

найбільш ефективного та простого методу оцінки конкурентоспроможності для

кожного підприємства.


1. Портер Майкл Е. Конкуренція.: пер. з англ. М.: Вільямс, 2005. – 608 с.

2. Фaтхудинoв. Стратегический менеджмент: [учебник] Фaтхудинoв. – М.:

делo, 2005. – 448 с.

3. Яцковий Д. Сучасні методики оцінки конкурентоспроможності

підприємства. Д. Яцковий. Вісник соціально-економічних досліджень – 2013. –

вип. 4 (51). – с. 183–188.

4. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка рівня та напрями

підвищення: [монографія] за заг. ред. О. Янкового. – О.: Атлант, 2013. – 470 с.


172

СУТНІСТЬ ТА СКЛАДОВІ МАРКЕТИНГОВОЇ СТІЙКОСТІ


Яна Фільченкова


Сучасна економіка функціонує в умовах, які формуються оточуючим

середовищем. Воно знаходиться під впливом різних чинників, що

обумовлюють його мінливість. Тому компанії зацікавлені в тому, щоб їхня

діяльність не страждала від тих змін, які відбуваються в ринковому середовищі,

і є прихильниками принципам стійкого розвитку.

Стійкий розвиток підприємства забезпечується різними складовими.

Одним з чинників розвитку промислового підприємства є економічна стійкість,

яка потрібна задля ефективного функціонування на ринку та забезпечення

необхідного рівня прибутковості. Щоб цього досягнути, необхідно знайти

зв'язок між всіма факторами, які її обумовлюють [2].

Окрім економічної стійкості, розвиток підприємства та його успішне

функціонування на ринку залежать від стану фінансової складової, ринкової,

маркетингової, екологічної тощо.

Маркетингова стійкість заслуговує на особливу увагу, тому що забезпечує

конкурентоспроможність компанії та її продукції на ринку, сприяє формуванню

та підтримуванню іміджу, допомагає стати лідером завдяки досягнутій частці

ринку. Іншими словами, ефективна маркетингова діяльність є основою

економічної стійкості підприємства [3].

Маркетингова стійкість характеризує спроможність компанії здійснювати

свою діяльність в умовах невизначеності розвитку ринкового середовища [3].

Вона враховує стан попиту та пропозиції, рейтинг підприємства, залежність від

впливу ринкових чинників. Її мета – забезпечити стабільний розвиток компанії

в майбутньому.

Розглядають такі складові маркетингової стійкості:

173

• ринкова – це здатність підприємства утримувати та розширювати частку

продукції компанії на ринку на конкретному етапі діяльності;

• конкурентна – це самостійна конкурентна перевага компаній. Вона

обумовлює здатність зберігати і відтворювати параметри якісної і кількісної

визначеності конкурентних позицій на основі ефективного використання

внутрішнього маркетингового потенціалу і формування маркетингових

стратегій взаємодії на ринку;

• споживча – це здатність підтримувати і розвивати споживчий попит на

продукцію компанії, формувати довгострокову лояльність споживачів за

рахунок комплексу активних маркетингових стратегій стимулювання збуту [3].

Приймаючи до уваги всі перелічені компоненти, необхідно сформувати

стратегічну основу для стійкого розвитку компанії, а також кількісно оцінити

рівень маркетингової стійкості. Для цього необхідно визначитися із

показниками, тому що всі складові є комплексними і можуть оцінюватися

групою різних показників.

Пропонується для оцінювання ринкової стійкості використовувати такі

показники: місткість ринку; частку ринку; динаміку частки ринку; кількість

сегментів, що обслуговує підприємство; рівень цін на продукцію; обсяги

продажів [1].

Для оцінювання рівня конкурентної стійкості рекомендується використати

показники: кількість конкурентів та брендів; імідж; якість менеджменту; якість

обслуговування клієнтів; маркетинговий потенціал; співвідношення фінансової

стійкості компанії та її конкурента [1].

Щоб оцінити споживчу стійкість, можливо застосовувати такі показники:

асортимент продукції, його ширина; частка нових товарів; задоволеність та

лояльність споживачів тощо [1].

Перелік показників для оцінювання рівня маркетингової стійкості не є

повним, він може бути доповнений ще цілою низкою додаткових критеріїв. Їх

врахування та аналіз дозволить підвищити ефективність маркетингової

діяльності, посилити конкурентні позиції підприємства на ринку.

174


1. Геращенко И.П. Построение модели оценки маркетинговой

устойчивости компаний. И.П.Геращенко, А.А.Василенко. Вестник Томского

университета. Экономика. – 2014. – №1 (25). – с.18-29. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://sun.tsu.ru/mminfo/000063105/ec/25/image/25-018.pdf

2. Пищулина Е.С. Моделирование процесса управления факторами,

определяющими экономическую устойчивость, в современных условиях

развития экономики. Е.С. Пищулина, Т.А.Худякова. Вестник ЮУрГУ. Серия

«Экономика и менеджмент». – 2017. – Т.11–.№2. – с.129-134. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/v/modelirovanie-

protsessa-upravleniya-faktorami-opredelyayuschimi-ekonomicheskuyu-ustoychivost-

v-sovremennyh-usloviyah-razvitiya

3. Шевцова А.А. Методические подходы к управлению маркетинговой

устойчивостью компании. А.А.Шевцова, И.П.Геращенко. Вестник Омского

университета. Серия «Экономика». – 2012. – №1. – с.117-123. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://journal.omeco.ru/ru/archive/doc/2012_01.pdf

Науковий керівник – к.е.н., доц. Бєлова Т.Г.

СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЗА РАХУНОК НАЛАГОДЖЕННЯ

ВЗАЄМОВІДНОСИН В КОЛЕКТИВІ

Олександр Черкасов


Сучасні тенденції спонукають до того, що взаємовідносини в колективі

підприємства займають значущу роль, вона не тільки впливає на атмосферу

підприємства, але і на усі показники його доходності та

конкурентоспроможності. Це відбувається тому що, наприклад, фінансову,

http://journal.omeco.ru/ru/archive/doc/2012_01.pdf

175

логістичну, організаційну сфери можна налагодити штучним способом,

розрахувавши усі ризики, ситуації та дохідність, а ось що до взаємовідносин і

результативності колективу, то це неможливо точно попередити. Єдиним

способом врегулювання конфліктів або зниження працездатності, які

виникають за рахунок порушення робочої координації є детальний аналіз

поведінки кожного, хто належить до колективу, їх поведінкових особливостей,

характеру, темпераменту та причетність до однієї з установок по розподілу К.Г.

Юнга: інтроверсії чи екстраверсії [1].

Зараз психологи розрізняють чотири типи темпераменту, під цими типами

темпераменту маються на увазі певні поведінкові характеристики, які сходяться

по спільності до однієї групи людей [2]:

˗ Меланхоліки – це, здебільшого, соціально пасивні люди, що віддають

перевагу самотності, поринанню у світ самоаналізу. Вони схильні до швидкої

втоми, а зовнішні фактори часто відволікають від роботи. Їх внутрішній світ

складний та дуже різноманітний, тому, щоб знайти з ними спільну мову у

колективі їх потрібно хвалити та підвищувати їх самооцінку і не забувати про

те, що вони швидко відволікаються, тому під час роботи не має бути

надмірного гамору. Ці дії допоможуть відкрити справжній потенціал скритий у

людей цього типу темпераменту.

˗ Флегматики – це спокійні люди, яких дуже тяжко вивести з їх душевної

рівноваги, вони не люблять квапити події та живуть за певною послідовністю

подій. А от, якщо все ж таки вийшло вивести з рівноваги флегматика, то

зупинити його дії буде не просто. Вони досить дружелюбні, але намагаються

відкривати себе лише у вузькому колі друзів. Мають високе прагнення до

здіймання по кар‘єрних сходинках. Щоб зберегти баланс робочої атмосфери з

такими людьми, достатньо зберігати спокій і тримати дистанцію у

взаємовідносинах, щоб не провокувати неприємні ситуації.

˗ Сангвініки – це неймовірно енергійні та активні люди. Їх легко може

запалити ідея, а їх природна тяга до спілкування, розвинене ораторське

мистецтво та дружелюбність завжди допоможуть у старті та підтримці цієї ідеї.

176

Нажаль, є і інша сторона «медалі» – безтурботність, поверховість та

безвідповідальність. Здебільшого, це люди настрою, які можуть спочатку щось

пообіцяти, а потім просто забути. Підтримуючи робочу атмосферу, потрібно

створити такий колектив, до якого моє «тягнутися» сангвінік, тобто працювати

з ним мають люди, які знають більше. Такий метод буде примушувати

сангвініка робити роботу вчасно та якісно тільки ради того, щоб не виглядати

гіршим за інших.

˗ Холерики – це, зазвичай, люди з надмірно високою самооцінкою,

лідери по своїй натурі, звиклі бути у центрі уваги. Ніколи не показують свою

слабкість, адже це може задіти їх самооцінку. Щоб зберегти здорову атмосферу

колективу, слід уникати конфліктів з холериками, адже, вони і так бачать у всіх,

хто їх оточує, суперників, тому не давайте їм поштовхів до сумнівів: не

сперечайтеся стримуйте себе і просто, якщо все ж таки виникла така ситуація,

дайте спокійно випустити пару.

Щоб дізнатися темперамент людини, достатньо деякий час поспостерігати

за поведінковою реакцією людини. Але, щоб детальніше проаналізувати

людську спроможність до роботи понаднормово, чи з не приємними їм

колегами, потрібно розглядати більш детально психологічні аспекти поведінки

та схильності.

Отже, щоб підвищити ефективність діяльності підприємства, менеджер

повинен комплексно підходити до всіх сфер діяльності підприємства і однією з

найважливіших цих сфер є людські ресурси і взаємовідносини в колективі.

Певну підтримку у формуванні здорового колективу може дати знання

розподілу темпераментів людей. Звісно, знання темпераменту кожного з

робітників не є тою чарівною пігулкою до підвищення ефективності діяльності

підприємства, все має бути у комплексі, але це один з основних компонентів

будівництва правильного та конкурентоспроможного фундаменту, що при

правильному використанні можливостей кожного з робітників, буде приводити

до підвищення прибутковості підприємства.


177

1. Психологічні типи особистості та їх прояв у діловому спілкуванні. URL:

https://stud.com.ua/27279/psihologiya/psihologichni_tipi_osobistosti_proyav_dilovo

mu_spilkuvanni (дата звернення 31.10.2019 р.)

2.Типи темпераменту людини та їх характеристика. URL: Ошибка!

Недопустимый объект гиперссылки. (дата звернення

31.10.2019р)

Науковий керівник: д. е. н., проф. Скопенко Н.С.

ЛОГІСТИКА НА ФАРМ-РИНКУ УКРАЇНИ:

ТЕПЕРІШНІЙ СТАН І ПРОГНОЗИ НА МАЙБУТНЄ

Анастасія Шевчук


Специфікою українського фармацевтичного ринку є те, що не тільки зміни

клімату і сезонність викликають потреби населення в ліках, а і нестабільна

економічна і політична ситуація в країні. В Україні немає єдиного логістичного

оператора, який надає весь комплекс послуг, адже найскладнішим бар‘єром для

виходу на цей ринок є не тільки підтримання необхідних умов при перевезенні і

зберіганні фарм-товарів, а і наявність міжнародного сертифікату «GDP» (good

distribution practice), що засвідчує належну якість логістичних процесів.

Для кращого розуміння проблем і перспектив розвитку логістичних

процесів на вітчизняному фармацевтичному ринку, треба звернути увагу на

його організаційну структуру. В організаційному плані за фінансово-

економічними характеристиками покупців і механізмами функціонування

відносин купівлі-продажу товарів, український фармацевтичний ринок

поділяється на роздрібний і госпітальний сегменти. Ключові відмінності між

цими сегментами полягають у фінансовій спроможності покупців

https://stud.com.ua/27279/psihologiya/psihologichni_tipi_osobistosti_proyav_dilovomu_spilkuvanni

https://stud.com.ua/27279/psihologiya/psihologichni_tipi_osobistosti_proyav_dilovomu_spilkuvanni

178

фармацевтичної продукції та механізмах ухвалення ними рішень про покупку

товару. У роздрібному сегменті покупці чисельні, але з порівняно невеликою

середньою купівельною спроможністю кожного покупця ліків, оскільки

представлені населенням України.

Роздрібний сегмент українського фармацевтичного ринку значно

переважає госпітальний за обсягами продаж у натуральному та грошовому

обчисленні. Причому останніми роками питома вага роздрібного сегменту в

сукупних обсягах продаж лікарських засобів на українському фармацевтичному

ринку зростала. Якщо в 2013 р. частка роздрібного сегменту в сукупних обсягах

продаж лікарських засобів на українському ринку складала 84,5 % у грошовому

обчисленні та 91 % – у натуральному, то у 2018 р. вже 87,6 % і 89,5 %

відповідно. При цьому питомі витрати продавців на логістику продаж у

роздрібному сегменті в розрахунку на собівартість продажу однієї партії

фармацевтичних препаратів вищі, ніж у госпітальному сегменті. І хоча

останнім часом частка госпітального сегменту в сукупних обсягах продаж на

українському фармацевтичному ринку відносно невелика (2018 р.: 12,4 % у

грошовому обчисленні та 10,5 % – у натуральному) він і надалі є вельми

привабливим для продавців фармацевтичної продукції, особливо великих [1].

Фармацевтична логістика в Україні активно прогресує, наприклад: у

лютому 2019 році на логістичному інноваційному форумі директором групи

компаній «Центр Бізнес Технологій» був представлений програмний комплекс

«CBT SCM». Даний комплекс дозволяє моделювати будь-які ланцюги поставок,

об'єднувати їх в єдину карту, з описом усіх обмежень керованих суб'єктів на

всіх етапах поставок; поєднує всі планові дані, включаючи прогнозний рівень

запасів за будь фактичний або прогнозний період, що дозволяє безперервно

управляти поповненням запасів у будь-який проміжок часу, завчасно приймати

рішення про використання і реструктуризації наявних у розпорядженні

компанії ресурсів (фінансових, складських, транспортного парку, персоналу,

виробничих потужностей, і т.д.); забезпечує поставки вчасно і підтримує

високий рівень забезпеченості; прогнозує потреби в продукції, матеріалах і

179

виробничих потужностях; забезпечує аналіз і обробку недопоставок і

перепоставок; використовує різні моделі управління запасами, спеціальні

алгоритми для управління термінами придатності; базується на єдиному

механізмі для планування і контролю виконання операцій на всіх етапах від

моделювання карти ланцюгів до планування поставок для клієнтів, від

формування потреб виробництва до їх перетворення в виробничу програму, від

розподілу готової продукції до формування маршрутів транспортних одиниць,

від узгодження специфікацій д про планування обсягів закупівель матеріалів в

одній системі. Також даний програмний комплекс забезпечує автоматичне

формування маршрутів комплектації з урахуванням різних обмежень

транспортних одиниць і розкладу поставок [4].

Однією з прогнозованих тенденцій розвитку у фармацевтичній логістиці

України можна виділити «Convenience Logistics» (зручна логістика) – онлайн-

покупці користуються не тільки ціновою перевагою покупки в Інтернеті, а й

доступністю і зручністю 24 години на добу. Зі зростанням довіри споживачів до

покупки фармацевтичних препаратів в Інтернеті, у майбутньому з'явиться

попит на нову «cold-chain» (холодн ий ланцюг) упаковку для якісної доставки

медицинських товарів [3].

Також прогнозується вдосконалення так званих логістичних сервісів для

покупців, які дозволять заощадити час на пошуку ліків в аптеках, дізнатися про

ціни, забронювати необхідні ліки в аптеці і т.д.

Отже, фармацевтична галузь вимагає структурованого підходу до

організації логістичних процесів її підприємств. Вони і надалі будуть вимагати

від логістичних операторів поліпшення якості обслуговування, впровадження

нових методів контролю та моніторингу, зниження рівня можливих ризиків.

Дуже важливим фактором є розробка і впровадження нових IT-рішень, які

дозволять забезпечити процес транспортування продукції з максимально

високою якістю.


180

1. Коваленко І. А. Фальсифікація та обіг фальсифікованих лікарських

засобів: кримінально-правове дослідження. Одеса: Видав. дім «Гельветика»,

2018. С. 13–14;

2. Офіційний сайт інформаційно-аналітичного ресурсу «Logist.FM»

[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:

https://logist.fm/publications/issledovanie-logisticheskih-trendov

3. Офіційний сайт компанії «Центр Бізнес Технологій» [Електронний

ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://cbt.ua/soft/add-on-upravlenie-

tsepyami-postavok-scm/

Науковий керівник: ст. викладач Минко Л.М.

РОЛЬ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В РОЗВИТКУ


Михайло Шереметинський


Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових

запитання:

1) де організація знаходиться у даний момент (який стан, яка ситуація)?

2) чого організація прагне досягти (куди вона прямує)?

3) як організації потрапити звідти, де вона є, туди, де вона прагне

опинитися?

Планування – є первісною з-поміж решти функцій управління,

оскількиприйняті в процесі її реалізації рішення визначають характер

здійснення всіх інших функцій управління.

До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування,

моделювання, програмування.

Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які

визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування

організації.

https://logist.fm/publications/issledovanie-logisticheskih-trendov

https://cbt.ua/soft/add-on-upravlenie-tsepyami-postavok-scm/

https://cbt.ua/soft/add-on-upravlenie-tsepyami-postavok-scm/

181

Схематично процес планування в організації можна представити як

послідовність таких етапів:

1. Встановлення цілей діяльності організації, які визначають очікуваний

або бажаний стан організації.

2. Розробка стратегії діяльності організації - безпосереднє опрацювання

шляхів, якими організація досягатиме очікуваних результатів.

Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії

перетоврення стратегії у конкретні дії організації. Цей етап здійснюється шляхо

розробки забезпечуючих планів та бюджетів.

На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації.

Найчастіше з них використовують такі:

1) за критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні й

оперативні плани;

2) за критерієм часового горизонту планування плани поділяють на

довгострокові й короткострокові;

3) за ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири.

У табл. 1. представлений вплив основних ситуаційних факторів (рівень

менеджменту, стадія ―життєвого циклу‖ та невизначеність середовища) на

вибір типу планів.

Таблиця 1

Вплив основних ситуаційних факторів на вибір типу планів Рівень

менеджменту Стадія життєвого циклу організації

Невизначеність

середовища Типи планів

високий низький формування зростання зрілість занепад висока низька

1 2 3 4 5 6 7 8 9

х Довгострокові

Стратегічні

х Короткострокові

Оперативні

х Орієнтири


Завдання

182


1 2 3 4 5 6 7 8 9


Завдання


Орієнтири


Орієнтири


Завдання

Правильно сформульовані організаційні цілі мають відповідати певним

вимогам: бути конкретними та вимірюваними; зорієнтованими у часі;

реалістичними, досяжними, такими, що не перевищують можливостей

організації; не суперечливими, узгодженими, взаємопов‘язаними;

сформульованими письмово.

Цілі, сформульовані з урахуванням зазначених вимог, виступають

своєрідними нормативами, за допомогою яких менеджер може робити висновки

про ефективність своєї майбутньої практичної діяльності.

Будь-яка організація має багато різноманітних цілей, сукупність яких

утворює складну структуру.

Цільовий підхід до управління знайшов вираз у декількох концепціях:

―управління за результатами‖, ―програмно-цільове управління‖, ―стратегічне

управління‖ тощо.

Одним з широко розповсюджених на практиці способів встановлення

цілей та оцінки діяльності керівників є так зване ―управління за цілями‖ (MBO

– management by objectives).

У відповідності до концепції МВО загальноорганізаційні цілі можна

розділити на декілька більш дрібних цілей окремих структурних одиниць

організації, які, у свою чергу, можна трансформувати в цілі окремих груп і

підрозділів і далі розбити на цілі діяльності окремих виконавців.

Процес МВО складається з кількох взаємопов‘язаних етапів, кожний з

яких, у свою чергу, включає здійснення кількох кроків (табл.2).

183

Таблиця 2

Процес управління за цілями

Етапи процесу

управління Кроки по кожному етапу

1. Встановлення

цілей

1.1. Формування довгострокових цілей, стратегії організації

1.2. Розробка конкретних загальноорганізаційних цілей

1.3. Визначення дивізіональних та групових цілей

1.4. Визначення індивідуальних цілей

2. Планування дій

2.1. Ідентифікація дій (завдань) для досягнення цілей

2.2. Встановлення взаємозв‘язків між цими діями

2.3. Делегування повноважень та визначення відповідальності за

виконання дій

2.4. Визначення часу, необхідного для виконання дій

2.5. Визначення ресурсів, необхідних для виконання дій

3. Самоконтроль 3.1. Систематичне відстеження та оцінка ходу досягнення цілей самими

робітниками без зовнішнього втручання

4. Періодична

звітність

4.1. Оцінка прогресу досягнення цілей керівником

4.2. Оцінка досягнення загальної мети та посилення впливу

У широкому розумінні стратегія – це взаємопов‘язаний комплекс заходів

щодо підвищення життєздатності організації.

У практичному плані найчастіше використовується таке визначення

стратегії. Стратегія – це генеральна довгострокова програма (або образ) дій та

порядок розподілу приорітетів та ресурсів організації для досягнення її цілей.

Основними елементами, з яких складається стратегія є: сфера стратегії;

розподіл ресурсів; конкурентні переваги; синергія.

Виділяють три основні рівні стратегій: загальнокорпоративна стратегія,

стратегія бізнесу, функціональна стратегія.

У спрощеному вигляді процес розробки стратегії охоплює декілька етапів,

які реалізуються в такій логічній послідовності (рис. 1).

184

Визначення місії фірми

Зовнішній аналіз Внутрішній аналіз

Визначення цілей діяльності організації

Аналіз стратегічних альтернатив та вибір стратегії

Рис. 1. Етапи стратегічного планування

Підсумком вивчення дисципліни є формування у студентів

професіоналізму, творчої активності, підприємництва, самостійності в процесі

розробки та прийняття рішень, організованості, діловитості, готовності

працювати в умовах ринкової економіки, вихованню професійної етики.


1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів,

Видавництво "Світ", 1995. – 294 с.

2. Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. – СПб: Изд. "Питер", 1999.

– 816 с.

3. Веснин В.Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.: Институт

международного права и экономики, Изд. "Триада ЛТД", 1997. – 384 с.

4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, – 3-е изд. – М.:

Гардарика, 1999. – 528 с.

ТЕНДЕНЦІЇ ВПРОВАДЖЕННЯ ДИСТАНЦІЙНОЇ РОБОТИ У

СФЕРУ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Олександр Шешлюк


Зміни соціально-економічної ситуації в Україні та окремих регіонах дуже

впливають на стан ринку праці. На нього також впливають глобалізація

185

економіки, збільшення конкуренції на міжнародному рівні, розвиток

інформаційної та технологічної інфраструктури, перспектива вступу до ЄС.

Основною тенденцією на ринку праці країни і окремих її регіонів протягом

останнього десятиліття є поширення нестандартних форм зайнятості.

Одним з напрямків, які найшвидше розвиваються, є дистанційна робота.

Це така форма організації діяльності працівника або індивідуального

підприємця, яка дозволяє виконувати свої обов'язки віддалено, із застосуванням

сучасних інформаційних і комунікаційних засобів зв‘язку. Стрімкий розвиток

саме цього напряму пояснюється багатьма факторами, основні з яких -

демографічні зрушення в структурі економіки, вдосконалення інформаційних

технологій, зростання мобільності трудових ресурсів, підвищення їх

професійного рівня. Світова економічна криза збільшила бажання роботодавців

економити на постійних витратах, переводячи певну частину працівників на

віддалену роботу, що дозволяє підвищити їм підвищувати власну

конкурентоспроможність.

Засновником концепції дистанційної роботи вважається Джек Ніллес. Він

першим розробив концепцію віддаленої роботи (в той час вона називалася

«телеробота»). У 1972 році він висловив ідею, що не обов'язково тримати

працівників у офісі, оскільки сучасні засоби зв'язку дозволяють підтримувати

контакт між співробітниками на відстані. Незабаром він застосував свою ідею

на практиці. Вона полягала в тому, що комунікація між працівниками

здійснювалася за допомогою телефонії. Щоб перевірити свою теорію на

практиці, він ставив експерименти в Університеті Південної Каліфорнії, за

результатами яких склав доповідь і отримав фінансування від американського

національного фонду фінансування науки. [1].

Серед вітчизняних вчених проблемам «дистанційної» зайнятості

присвячені наукові праці вчених-економістів: І. Бондар, Т. Буроменко, О.

Волкова, А. Колота, Н. Куцай, Є. Лібанової, М. Лудани, І. Моторної, Г.

Салахєєвої та ін. Юридичним аспектам такої праці приділяли увагу такі

фахівці: Н. Алімова, Д. Андрейцев, М. Беляєва, В. Васильєв, Н. Вишневська, Д.

186

Вишневський, Є. Горбунова, В. Ігнаткина, А. Лушніков, М. Лушнікова, І.

Кисельов, О. Коркін, Д. Морозов, І. Погодіна, В. Сойфер, М. Шабанова.

І.Кисельов під терміном «дистанційна праця» розумів різновид трудової

діяльності, яка виконується в місті, віддаленому від центрального офісу, що

виключає можливість спілкування працівника з керівництвом та

співпрацівниками [2, с. 123]. І. Бородін визначав її, як процес виконання роботи

співробітником поза традиційного офісу шляхом телекомунікаційних засобів

зв‘язку [3, с. 14]. Тлумачний словник Macmillan Dictionary роз‘яснює, що під

«дистанційним» працівником необхідно розуміти особу, яка працює вдома,

використовуючи при цьому комп‘ютер та спілкуючись з офісом або покупцями

за допомогою телефону, факсу або електронної пошти [4].

Варто зазначити, що у світовій практиці не так давно почався процес

відтоку офісних співробітників. Невеликим поштовхом в цьому процесі стала

фінансова криза 2008 року, але все-таки світові тенденції комп'ютеризації

також мали вплив.

Розвиток інтернету та інтернет-технологій дав можливість деяким

категоріям працівників зменшити частоту появи в офісі і навіть повністю

перейти на віддалену роботу. До прикладу, якщо розглядати поширення

фрілансу на просторах СНД, то популярність такого виду зайнятості зросла

разом з появою мережі Інтернет. Одними з перших віддалених стали професії

програміста, дизайнера та журналіста.

Все більше корпорацій та маленьких підприємств віддають перевагу

дистанційним працівникам, що працюють віддалено, більше ніж своїм офісним

підлеглим.

Загалом, дистанційні працівники діють у всіх сферах економіки. Креативні

студії, в класичному розумінні (дизайн, програмінг, копірайтинг, менеджмент і

т.д.) стають історією, а на їх місце приходять дистанційні працівники, які

створюють команди і групи в межах біржі віддаленої роботи. Помічено, що

попит на дистанційних працівників виріс на 58% за останні кілька років.

Дистанційна робота в цьому випадку виступає як додаткове джерело доходів.

187

Розвиток дистанційної роботи - це раціональний напрям розвитку, який веде до

диверсифікації доходів, а значить, в майбутньому зможе забезпечити

незалежного фахівця від матеріальної скрути.

Окремо варто зазначити про перспективи впровадження дистанційної

роботи у сферу харчової промисловості. Перш за все, на підприємствах

харчової промисловості, ефективно було б управляти персоналом у

віддаленому режимі. Такий режим керування працівниками допоміг би

економніше витрачати час управляючим працівникам. Більш того, окремі

процеси варто було б автоматизувати таким чином, щоб управляти ними з будь-

якого місця, тобто дистанційно. Такий напрям також сприяє зменшенню витрат

часу та підвищує ефективність та кількісні показники у харчовій

промисловості. На додаток, цікавим напрямом впровадження дистанційної

роботи у харчову промисловість є найм дистанційних працівників (науковців),

які б виконували лабораторні дослідження. Це допомогло б економити

матеріальні витрати на оплату праці постійно-діючої стаціонарної лабораторії

на конкретному харчовому підприємстві та залучати кваліфікованих та вузько-

направлених наукових спеціалістів для окремих завдань.


1. Vicky Gan. The Invention of Telecommuting. [Електронний ресурс]. -

Режим доступу: https://www.citylab.com/life/2015/12/the-invention-of-

telecommuting/418047/

2. Байков А. Телеработа как одна из разновидностей гибкой занятости в

Латвии. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.balticcourse.com/rus/opinion/?doc=48651

3. Бородин И. Правовой статус телеработника (в порядке постановки

задачи). И. Бородин. Трудовое право. – 2008. – № 5. – С. 13-20.

4. Macmillan Dictionary. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.macmillandictionary.com/dictionary/british/teleworker

https://www.citylab.com/life/2015/12/the-invention-of-telecommuting/418047/

https://www.citylab.com/life/2015/12/the-invention-of-telecommuting/418047/

http://www.balticcourse.com/rus/opinion/?doc=48651

http://www.macmillandictionary.com/dictionary/british/teleworker

188

Секція 2

ПЕРСПЕКТИВИ

РОЗВИТКУ

ПІДПРИЄМСТВ В

УМОВАХ

ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Голова секції – С. В. Бурлуцька, д-р. екон. наук, проф.

Секретар секції – О. А. Баталова

Ауд. В-401

189

ЦІНОВІ РИЗИКИ ТА ЦІНОВА СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВА

Анна Анчифорова

Національній університет харчових технологій, Київ,Україна

Вибір оптимальної цінової стратегії – це важливе і дуже складне завдання

для менеджменту компаній в сучасних нестабільних ринкових умовах, при

зниженні споживчої активності населення. Пошук обґрунтованих

управлінських рішень ускладнюється багатьма факторами внутрішнього і

зовнішнього середовища і вимагає всебічно обґрунтованого алгоритму дій.

Серед цінових ризиків, яких може зазнавати компанія в основному

виділяються інфляційні, валютні та відсоткові. Найбільше це відчувають

підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність (особливо

компанії, що здійснюють імпорт), оскільки ключову роль у формуванні ціни

відіграють компанії виробники та експортери. Головним фактором ризику в

сфері діяльності ЗЕД є валютний курс, оскільки в результаті невірного

прорахунку контрактної вартості товару підприємство може зазнати значних

втрат [1,3].

Цінові ризики можуть виникати на різних етапах:

- під час підписання контракту (через неврахування валютних

розбіжностей або невірної оцінки ринкової ситуації в країні, помилок при

формуванні маркетингової стратегії або ж неправильний вибір постачальника;

- в процесі виконання контракту (зміна законодавчої бази або економічної

ситуації в країні);

- після виконання контракту (зміна інтересів учасників ринку.)

Формами цінового ризику є:

- абсолютний ціновий ризик - це очікувані сума втрат прибутку чи сума

збитків при встановленій ціні;

- відносний ціновий ризик - це ступінь цінового ризику, тобто

прогнозований відсоток непроданих товарів за встановленою ціною.

190

Оптимізація або зниження ступеня негативного впливу цінового ризику

передбачає визначення внутрішніх та зовнішніх засобів зниження. До

внутрішніх засобів зниження ступеня цінового ризику відносять: лімітування,

диверсифікація, мінімізація та внутрішнє страхування цінових ризиків.

Зовнішні засоби зниження цінового ризику передбачають надання повної або

часткової відповідальності за це страхової компанії.

Хеджувати вищезазначені ризики можна за рахунок правильно

сформованої цінової стратегії підприємства, що дозволить не тільки уникнути

грошових втрат, а й міцно закріпитися на ринку і утримувати

конкурентоспроможні позиції [3].

Серед цінових стратегій підприємства виділяють:

- визначення ціни на базі витрат;

- забезпечення цільового прибутку (на основі точки беззбитковості);

- орієнтація на попит;

- стратегія преміального ціноутворення;

- стратегія встановлення помірно занижених цін [2].

Кожна з вище перерахованих цінових стратегій обирається підприємством

залежно від поставлених цілей, витрат на виробництво або постачання

продукції, ринку, на якому працює суб'єкт господарювання та ризиків, яких

може зазнавати компанія в процесі життєдіяльності.


1. Герасименко В. В. Ценообразование: [учебное пособие] В. В.

Герасименко. – Москва : ИНФРА, 2005. – 422 с..

2. Панасенко Т. Цінова стратегія і стратегія ціноутворення організації:

термінологічна та змістовна ідентифікація. Т. Панасенко. Траектория науки. –

2015. – Т. 1. – № 4. – С. 224-235.

3. Чукурна О. П. Оцінка ризику в політиці маркетингового ціноутворення.

[Текст]. Збірник наукових праць Луцького державного технічного університету.

Серія «Економічні науки». Ви-пуск № 3 (10). 2006. – С. 197-204.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Тюха І.В.

191

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Дарья Аумпа


Сучасний етап розвитку економіки України характеризується зростанням

ролі управління, розширенням його завдань в усіх сферах людської діяльності,

які з успіхом розв‘язуються на засадах нового інформаційного забезпечення.

Інформація перетворилася в невід‘ємний ресурс суспільства, стала важливою

складовою господарської діяльності підприємства.

Значний внесок у дослідження менеджменту глобальної системи та

віртуальної комунікації, вивчення ролі інформаційно-комунікаційних

технологій в умовах становлення інформаційного суспільства зробили

Басовський Л.Є., Новицький В.Є., Почепцов Г.Г., Абчук В.А., Кириченко О.А.,

Глівенко С.В., Прус Л.Р. та Лэйхифф Дж.М.

Серед інформаційних систем, які використовуються для вирішення бізнес

– задач, основні позиції належать інформаційним системам в менеджменті.

Оскільки технології розвиваються дуже швидко, в останній час відбувається

стрімке їх впровадження в систему управління зовнішньоекономічною

діяльністю підприємства, що дозволяє значно скоротити час, надає можливість

застосування різноманітних методів управління та форм контролю, тобто надає

певні конкурентні переваги.

Висококваліфіковане, організоване та раціонально збалансоване

управління на базі сучасного інформаційного забезпечення відіграє

надзвичайно важливу роль також при прийняті рішень у внутрішній і зовнішній

політиці країни та системі державного господарювання.

В усьому світі, як і в Україні, спостерігається певні тенденції глобалізації

ринкових процесів, що посилює важливість вивчення сутності інформаційного

забезпечення експортно – імпортної діяльності. Події останніх років у

вітчизняному економічному просторі, переконливо показали, що

192

недосконалість надійної системи інформаційно-аналітичного забезпечення у

сфері зовнішньоекономічних операцій є джерелом помилкових і

необгрунтованих рішень та дій, які не тільки не відповідають цілям і завданням

державного управління, а й можуть негативно вплинути на політичний і

економічний стан у країні [1].

Перспективними напрямками в розвитку інформаційних систем та

технологій, які допомагають працівникам в управлінні зовнішньоекономічною

діяльністю підприємства повинні створюватися на основі інтерактивної

(діалогової) технології спілкування і вимагати скрупульозних досліджень при

впровадженні. Вони повинні передбачати можливість пристосування до вимог

користувача та подальшого збільшення за рахунок введення додаткових робіт,

функціональних можливостей, а також повинні бути придатними для тривалого

використання [2].

До систем нового покоління належать системи підтримки прийняття

рішень побудовані на штучному інтелекті [3]. Це інтерактивні комп'ютерні

системи, які призначені для підтримки різних видів діяльності при прийнятті

рішень. Дана система має безліч переваг і застосовується в усіх сферах

управлінської діяльності підприємства, в тому числі і в його

зовнішньоекономічній діяльності. Такі системи надають менеджеру допомогу у

процесі прийняття рішень і забезпечують підтримку у всьому діапазоні

контекстів задач. Вони покращують і посилюють міркування та оцінку

менеджера.

Системи підтримки прийняття рішень виконують інтеграцію моделей і

аналітичних методів із стандартним доступом до даних і вибіркою з них. Для

надання допомоги при прийнятті рішень активується одна або декілька

моделей. Вміст їх охоплює історію поточних і попередніх операцій, а також

інформацію зовнішнього характеру та інформацію про середовище. Ці системи

прості в роботі та побудовані за принципом інтерактивного рішення задач.

Функції нових інформаційних технологій в управлінні ЗЕД підприємств

наступні: загальна обробка документів, їх верифікація та оформлення; локальне

193

зберігання документів; забезпечення наскрізної доступності документів без їх

дублювання на папері, дистанційна та спільна робота службовців над

документами; підтримка способів спілкування, не залишаючи звичної

обстановки робочого місця; електронна пошта; персональна обробка даних;

складання, відтворення та поліграфічне розмноження документів; управління

ресурсами; контроль виконання; передача даних; забезпечення різноманітності

в наочному поданні матеріалу [2].

Загалом, у зростанні міжнародної конкурентоспроможності за умов

підвищення жорсткості конкурентної боротьби на світових ринках роль

інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємств

значно зростає. А отже зростає значення розвитку інформаційних систем, їх

вдосконалення та впровадження в діяльність менеджерів у сфері ЗЕД, що є

невід'ємною складовою успішності підприємства.


1. Грицяк Н. В. Особливості державного управління в умовах розвитку

інформаційного суспільства. Матеріали науково-практичної конференції за

міжнародною участю, Київ, 27 травня 2011 р.: у 2 т. за заг ред. Ю. В.

Ковбасюка, В. П. Трощинського, С. В. Загороднюка. – К.: НАДУ, 2011. – Т. 1. с.

173–175.

2. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: підручник для екон.

спец. вищих навч. закладів. О.А. Кириченко, В.Я. Шевчук, Мазаракі А.А., О.М.

Царенко; за ред. О.А. Кириченка. – К.:Знання, 2005. – 494 с.

3. Смирнова В. В. Інформаційне забезпечення діяльності підприємства:

автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. екон. наук: спец. 08.06.01

«Економіка, організація і управління підприємствами». В. В. Смирнова -

Луганськ, 2006. - 19 с.

4. Писаревська Т. А. Інформаційні системи в управлінні персоналом та

економіки праці: навч.-метод. посіб. Т. А. Писаревська, О. В. Городній. - К.:

КНЕУ, 2011. - 284 с.

Науковий керівник: ст. викладач Минко Л. М.

194

СУТНІСТЬ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ

Анастасія Банделюк


Експорт розглядається як вивіз за межі країни товарів для реалізації їх на

зовнішньому ринку або, як кількість та вартість вивезених за кордон товарів.

Однак, якщо розглядати експорт як вагомий чинник впливу на економічне

зростання, на інтеграцію країни у світове господарство, то він набуває ознак

потенціалу, тобто прихованої здатності забезпечувати досягнення поставленої

мети та вирішення певної проблеми суспільного розвитку.

Такий дуалістичний погляд на сутність експорту має важливе значення для

поглиблення методологічної основи розробки напрямів його розвитку,

підвищення можливостей позитивного впливу на економіку країни у цілому [1].

Вихід підприємства на зовнішні ринки сприяє пристосуванню економіки

до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого

типу. Одним із важливих пріоритетів розвитку зовнішньоекономічної

діяльності країни є нарощування обсягів експорту та підвищення її

експортного потенціалу, однак досі дана дефініція та її основні складові

елементи не конкретизовані.

Сучасні процеси глобалізації світового економічного розвитку не

оминають Україну, яка поступово інтегрується до міжнародної економіки.

Основним суб‘єктом сучасних міжнародних економічних відносин виступає

підприємство, як ключова ланка ринкової економіки.

Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню

експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності

українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури

експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах,

забезпеченню економічної безпеки України [2].

Враховуючи, що національна конкурентоспроможність має структуру, що

складається з трьох рівнів — країни, галузі, окремого підприємства, можна

195

стверджувати, що існує тісний взаємозв‘язок між підвищенням

конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку та

збільшенням експортного потенціалу національної економіки.

Зв'язок між потенціалом економіки як можливістю виробляти товари, що

користується попитом на внутрішньому і зовнішньому ринках, та

конкурентоспроможністю національної економіки простежується у

визначеннях категорії конкурентоспроможності багатьох авторів [1].

Основним у зовнішньоекономічних зв‘язках країни слід вважати

цілеспрямованість на підвищення рівня експорту. Ключова міра впливу

експорту у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності держави у

міжнародному поділі праці і світовому господарстві визначаються через

наступне:

1) постачання конкурентоспроможної продукції та послуг;

2) отримання країною іноземної валюти, необхідної для удосконалення та

поступового чи повного оновлення економіки, за допомогою сучасних

технологічних, технічних та управлінських винаходів, розробок та ідей, оплати

вартості необхідних для країни імпортованих товарів.

Таким чином, правильне співвідношення експорту та імпорту допоможе

досягнути позитивного сальдо платіжного балансу країни. Саме тому,

актуальним для вибраної теми дослідження є питання експортного потенціалу.

Підсумовуючи трактування багатьох вчених щодо тлумачення поняття

«експортний потенціал», можна сформулювати наступне визначення.

Експортний потенціал – це складова економічного потенціалу, яка включає

в себе можливість виробляти експортно-орієнтовану продукцію зі стандартами

відповідності, яка призначена для реалізації за межами митної території країни

на умовах грошової оплати [2].

Також можна зробити, принаймні, два висновки:

1) по-перше, експортний потенціал притаманний економічним суб‘єктам

усіх рівнів — підприємство, галузь чи вид діяльності, реґіон всередині країни,

національна економіка, угруповання кількох держав, які реалізують цей

196

потенціал шляхом розвитку зовнішньої торгівлі, передусім, експорту. Тобто

експортний потенціал країни складається з експортних потенціалів окремих

галузей, першою чергою промисловості як найважливішого продуцента

готових виробів, а експортний потенціал галузі – з експортних потенціалів

окремих підприємств;

2) по-друге, експортний потенціал об‘єктивно пов'язаний з

конкурентоспроможністю продукції, призначеної для реалізації на світовому

ринку [1].

Науковці поділяють сутність експортного потенціалу за наступними

чотирма основними класифікаційними ознаками:

1) наявні ресурси, тобто експортний потенціал – це сукупність усіх

ресурсів, які задіяні в процесі експортно-орієнтованої діяльності підприємства;

2) потенційна можливість – це здатність виробництва

конкурентоспроможної продукції, що може бути реалізована на зовнішньому

ринку;

3) результат ЗЕД, хоча, експортний потенціал – це не конкретний

показник, а абстрактне поняття, яке необхідно оцінювати за кількісними та

якісними показниками економічної ефективності;

4) елемент системи, оскільки багато науковців вважають експортний

потенціал частиною економічного потенціалу, інші ж вважають, що це частина

виробничого потенціалу [2].

Проблема розвитку і диверсифікації експортного потенціалу країни

загострюється і стає особливо актуальною, успіхи у вирішенні якої

визначатимуть масштаби і ефективність участі країни у міжнародному поділі

праці за умов посилення глобалізації світового господарства, позитивно

впливатимуть на динаміку і пропорції розвитку економіки країни [1].


1. Мельник, Т. М. Експортний потенціал України: методологія оцінки та

аналіз. Т. М. Мельник. Журнал "Міжнародна економічна політика". – 2008. – №

8-9. – С. 242-247

197

2. Лаврів, І. М. Теоретичні аспекти формування експортного потенціалу.

І. М. Лаврів. Науковий вісник Ужгородського національного університету.

Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство. – 2016. – № 8

– С. 129-131.

Науковий керівник: ст. викладач Баталова О.А.

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ У

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Олексій Баранов,



Ризик зовнішньоекономічної діяльності – це невизначеність суб‘єктів

зовнішньоекономічної діяльності у розвитку, руху, наслідках окремих

зовнішньоекономічних операцій, напрямів, сегментів та ніш на світовому ринку

[2] . При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності є найбільша вірогідність

настання несприятливих подій, страхових явищ і складає необхідний

неминучий елемент прийняття і виконання ризикованого рішення. Саме тому

необхідно завчасно виявити і оцінити існуючий ступінь ризику і розробити

програму застережень з метою максимального знешкодження їх дії, або

зменшення їх дії до оптимального рівня. Основною причиною виникнення

ризиків у зовнішньоекономічній діяльності є:

постійна нестабільність світових економічних процесів, які не завжди

піддаються прогнозуванню;

обмеженість інформації про діяльність суб‘єктів зовнішньоекономічної

діяльності стосовно економічних, політичних та суспільно-соціальних процесів,

що визначають обмеженість економічних ресурсів;

198

наявність „організованої‖ невизначеності, обумовленої прихованням

інформації з економічних, політичних, конкурентних, маркетингових,

конфіденційних та інших причин;

відсутність чіткої мети і критеріїв оцінки зовнішньоекономічної


Як свідчить аналіз світогосподарських зв‘язків в сучасних умовах жорсткої

економічної конкуренції майже 50% господарських проектів підлягають краху

через недостатній рівень оцінки ризику і відсутність довгострокового прогнозу

і недосконалості використання засобів ризик- менеджменту.

В економічній літературі розглядаються різні способи класифікації

ризиків. Найбільше розповсюдженою є класифікація ризиків за такими

ознаками, як: рівень виникнення, сфера походження, ступінь обґрунтованості

їх прийняття, відповідності припустимих меж, за характером походження

ризиків. Однак, дана класифікація може бути не тільки доповнена цілим рядом

ознак, а й розширена, що дозволить підвищити ефективність керування фірмою

взагалі та в умовах кризових ситуацій, зокрема. Отже, ризики можуть бути

класифіковані за такими нижченаведеними ознаками. Дана класифікація ризику

зведена до таблиці 1.

Таблиця 1

Класифікація економічних ризиків

Класифікаційні ознаки Види ризиків

1 2

1. Зв'язок з підприємницькою діяльністю Підприємницький

Непідприємницький

2. Приналежність до країни

функціонування суб'єкта

Внутрішній

Зовнішній

3. Рівень виникнення Внутрішні

Галузеві

Міжгалузеві

Регіональні

199


1 2

Загальнодержавні

Міжнародні

Глобальні

4. Сфера походження Соціально-політичні

Адміністративно-законодавчі

Виробничі

Комерційні

Фінансові

Демографічні

Природно-екологічні

Геополітичні

5. Причини виникнення Викликані невизначеністю

Викликані відсутністю інформації

Викликані особистісними суб'єктивними

факторами

6. Ступінь обґрунтованості прийняття

ризику

Обґрунтовані

Частково обґрунтовані

Авантюрні

7. Ступінь системності Несистемні

Системні

8. Відповідність припустимим межам Припустимі

Критичні

Катастрофічні

9. Ознака реалізації Реалізовані

Нереалізовані

10. Час ухвалення рішення про

реагування на реалізовані ризики

Попереджувальні

Поточні

Запізнілі

200


1 2

11. Ухвалення рішення про реакцію


Індивідуального рішення

Колективного рішення

12. Масштаб впливу Індивідуальні

Загальні

13. Можливість прогнозування Прогнозовані

Частково прогнозовані

Не прогнозовані

14. Характер впливу на діяльність

господарських суб'єктів

Негативні

Нульові

Позитивні

Джерело: [1]


1. Андрейчикова А.М. Еволюція поглядів на проблему ризику в

економічній науці. А.М. Андрейчикова.Економічний вісник Національного

гірничого університету. – Дніпропетровськ : РВК НГУ. – 2014. – № 1. – С. 38-

49.

2. Зоріна О.А. Методи аналізу фінансових ризиків. О.А. Зоріна. Проблеми

теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу : зб. наук.

праць. – 2011. – Вип. 2(20). – С. 221-229.

3. Value-oriented risk management of insurance companies. Marcus Kriele,

Jochen Wolf. – London; Heidelberg; New York : Springer, 2014.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Кириченко О.М.

201

ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ СТРАТЕГІЙ

ПІДПРИЄМСТВ

Анна Бачинська


Зовнішньоекономічна діяльність на сьогоднішній день розглядається як

важливий сектор національної економіки, що має неабиякий вплив на

економічний розвиток країни.

Світові тенденції глобалізації, швидке технічне та технологічне оновлення

виробництва для підвищення темпів розвитку ринків значно посилили

конкуренцію серед національних підприємств. Підтримувати успішне,

ефективне функціонування без розробки належної збалансованої стратегії в

сучасних умовах неможливо [1]. Саме тому управління стратегічним розвитком

підприємства-суб‘єкта зовнішньоекономічної діяльності є актуальною

проблемою для сучасних українських підприємств.

Рішення про формування експортної стратегії підприємства має

враховувати глобальну концентрацію, глобальну синергію та глобальну

стратегічну мотивацію.

До факторів, що впливають на розвиток стратегії експорту українських

підприємств можна віднести:

- переваги власності фірми (активи підприємства, міжнародний досвід та

можливість диференціювати власну продукцію);

- місце розташування на ринку (враховує можливості для продажу

власних товарів, а також інвестиційні можливості);

- інтернаціоналізація продукту (адаптація товару, що пропонується

підприємством на міжнародній арені до потреб іноземного ринку).

До стратегічних переваг експорту відносять збільшення дохідності та

рентабельності підприємства, досягнення економії коштів, що залежить від

масштабу виробництва продукції, диверсифікація ринку.

202

Тобто, для розробки ефективної експортної стратегії розвитку

підприємства необхідно:

- здійснити оцінку експортного потенціалу компанії (вивчити

можливості ринку, який обраний цільовим, а також внутрішні ресурси

підприємства);

- обрати цільовий ринок збуту продукції (провести аналіз обраного

ринку);

- обрати або розробити ефективну маркетингову стратегію підприємства

на іноземному ринку (гнучке використання маркетингових прийомів з

урахуванням коливань ринку, торгових звичаїв та особливостей навколишнього

маркетингового середовища);

- отримати експерте консультування щодо експорту продукції.

Ефективна стратегія імпорту є ключовою частиною контролю витрат та

займає центральне місце в системі стратегічного менеджменту підприємства.

До переваг здійснення імпортної діяльності необхідно віднести:

- зменшення витрат на виробництво продукції;

- збільшення конкурентоспроможності та прибутковості підприємства на

національному ринку;

- забезпечення більш високої якості продукції або її компонентів;

- мінімізація ризиків та інвестицій;

- диверсифікація постачальників.

Стратегія імпорту відноситься до функціональних стратегій підприємства

та, зазвичай, розробляється на тривалий період. Управління стратегією імпорту

дозволяє підприємству вчасно реагувати на будь-які зміни в зовнішньому та

внутрішньому середовищах.

Для розробки, вдосконалення та здійснення даної стратегії менеджменту

підприємства необхідно:

- визначити розміри підприємства, галузеву приналежність, рівні

управління;

- здійснити аналіз асортименту продукції підприємства;

203

- з‘ясувати поточну стратегію;

- провести аналіз існуючих стратегій, обрати найбільш вигідну для

підприємства [4].

Отже, експорт та імпорт є необхідними функціями для реалізації

міжнародних бізнес-стратегій для сучасних підприємств, а ефективне

управління стратегічним розвитком суб‘єктів зовнішньоекономічної діяльності

є запорукою конкурентоспроможності підприємства та збільшення його

прибутків.


1. Березін О.В. Стратегія підприємства [Текст] : навч. посіб. О.В. Березін,

М.Г. Безпарточний. – К. : Ліра-К, 2010. – 224 с.

2. Дідківський М. І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства:

підруч. М. І. Дідківський. – К.: Знання, 2013. – 463 с.

3. Кирчата І.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства в

глобальному середовищі : монографія. І.М. Кирчата,Г.В.Поясник. – Харків:

ХНАДУ, 2009. – 160 с.

4. Козак Ю.Г. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: навч. посіб.

Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Сіваченко І.Ю. – 2 – ге вид., перероб. та доп. –

Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 792 с.


УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА НА

ЗОВНІШНІХ РИНКАХ: ШЛЯХИ ТА НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ

Марина Вовченко


В умовах ринкової системи господарювання, підприємствам необхідно

постійно підвищувати рівень своєї конкурентоспроможності. Конкурентні

204

переваги організації закладаються вже на стадії постановки цілей і розробки

стратегії [1].

Протягом останніх двадцяти років спостерігався процес важливих зрушень

в економіці і відповідних змін по суті конкурентної позиції. Навряд чи процес

формування і реалізації стратегії зміцнення конкурентної позиції на зовнішніх

ринках будь-коли мав таке вирішальне значення, яке він має зараз, коли

зростання компаній у всьому світі сповільнилося, а поведінка конкурентів на

ринку говорить про те, що динаміка конкуренції стала набагато багатшою[2].

Для забезпечення конкурентоспроможності на зовнішніх ринках

підприємству необхідно володіти певними внутрішніми перевагами, а саме:

- конкурентоспроможністю виробів;

- фінансовими перевагами;

- ефективністю маркетингової діяльності;

- рентабельністю продажів;

- іміджем підприємства;

- ефективністю менеджменту.

Механізм управління конкурентоздатністю на зовнішніх ринках включає в

себе наступні елементи:

- цілі управління – результат, який ми бажаємо досягти за певний

проміжок часу;

- фактори управління – фактори конкурентоспроможності, на які

здійснюється вплив, в інтересах поставлених цілей;

- організаційна структура управління;

- ресурси управління;

- методи впливу на фактори.

Основними методиками оцінки конкурентоспроможності є:

- SWOT-аналіз;

- методика рейтингової оцінки конкурентоспроможності;

- методика оцінки конкурентоспроможності підприємства, заснована на

комплексному дослідженні внутрішнього середовища підприємства;

205

- методика позиціонування сильних і слабких сторін потенціалу

конкурентоспроможності підприємства;

- матрична методика оцінки конкурентоспроможності;

- метод, заснований на теорії ефективної конкуренції та інші.

Результати дослідження напрямків діяльності на міжнародних ринках

свідчать про те, що реалізація стратегії підвищення міжнародної

конкурентоспроможності рекомендується в наступних ситуаціях:

- під час структурних змін, як самої компанії, так і потенційного або

освоєного ринку;

- при появі перших ознак падіння продажів продукції, що не з'ясовних

коливаннями ринкової кон'юнктури;

- при запуску нової продукції компанії або реалізації інвестиційного

проекту;

- в разі початку принципово нової діяльності або просування нового

товару в дещо іншому напрямку і на новому, що не освоєному ринку;

- при зміні ключових менеджерів компанії, що управляє.

Узагальнюючи досвід зарубіжних компаній в даній сфері діяльності,

можна сформулювати основні напрямки підвищення конкурентоспроможності

компаній на зовнішніх ринках:

1. Перевірка відповідності стратегічних намірів компанії існуючим

можливостям на зовнішніх ринках.

2. Визначення конкурентного потенціалу компанії.

3. Оцінка стану та прогнозу розвитку ринкового середовища закордоном.

4. Виявлення сильних і слабких сторін компанії, оцінка їх впливу на

можливості і загрози.

5. Вироблення стратегій компанії з урахуванням змін ринкових умов і

існуючих принципів регулювання господарювання.

6. Вивчення та підвищення ефективності маркетингової діяльності.

7. Пошук додаткових ресурсів для формування нових конкурентних

переваг.

206

8. Своєчасне виділення проблемних зон і розробка способів їх

нейтралізації.

9. Корекція функціональних стратегій і маркетингових програм.

10. Створення алгоритмів дій при можливому виявленні в майбутньому

проблем, аналогічних поточним проблемам.

Отже, в умовах глибоких структурних змін міжнародного і національного

ринку головне завдання підприємства полягає в знаходженні своєї ніші в

жорстких умовах конкуренції на світовому ринку. Для цього підприємство,

чинне в глобальній економіці, має враховувати особливості сучасного ринку


1. Коваленко К. С. Шляхи вирішення проблем конкурентоспроможності

вітчизняних підприємств харчових продуктів на міжнародному ринку. К. С.

Коваленко. Інноваційна економіка. – 2012. – № 7.

2. Ревенко Н. Управління процесом формування конкурентоспроможності

продукції підприємства. Н. Ревенко, І. Малихіна. Вісник ТНЕУ. – 2013. – №2.


АКТУАЛІЗАЦІЯ ДЛЯ УКРАЇНИ ПИТАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ

ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Андрій Гармаш


Залучення іноземних інвестицій, а також їх успішне використання

протягом років незалежної України було одним із головних завдань її

економічної діяльності, що підтверджувалися низкою офіційних документів.

Однак, на превеликий жаль, сьогоденні результати щодо залучення іноземного

капіталу є невтішними, і західні інвестори з обережністю ставляться до

можливості інвестування в Україну.

207

Потенційно Україна є привабливим реципієнтом для іноземних інвесторів.

Виділимо декілька важливих факторів, що обумовлюють інвестиційну

привабливість України:

великий, місткий та конкурентно необмежений внутрішній ринок з

достатньою кількістю позицій товарів;

вигідне географічне положення на перетині основних транспортних

розв`язок між Європою та Азією;

відносно дешева та кваліфікована робоча сила;

високий науковий потенціал;

розвинута інфраструктура (присутність усього потрібного для якісного

вирішення будь-якої задачі).

Стосовно проблем, які стримують іноземних інвесторів, то до них можна

віднести: світову фінансово-економічну кризу, яка відбулася у 2008-2009 роках

та військову агресію, яка почалася у 2014 році і надалі існує на території

України, що декількома роками пізніше значно погіршили очікування

інвесторів стосовно подальших перспектив інвестування та фізичної безпеки

активів у країні і внесли свої корективи, спричинивши скорочення надходжень

коштів та навіть вибуття капіталів у певні періоди. Через це постало завдання,

що полягає не лише в активному залученні нових, а також в утриманні на

території України діючих іноземних інвесторів.

Не зважаючи на те, що частина вигідних для інвестування в Україну

регіонів нині не підвладна їй, галузевими пріоритетами для іноземних

інвесторів і надалі залишаються:

галузі переробної промисловості;

сфера оптової та роздрібної торгівлі (тут швидко впроваджуються нові

товари, динамічно змінюється асортимент, досить швидко окуповуються

витрати та відносно низькі ризики);

фінансовий сектор та сектор нерухомості (судячи з динаміки інвестицій

у ці галузі, вони достатньо стабільні, а також їм характерні передбачувані

ризики, якими можна маневрувати).

208

З метою активізації залучення прямих іноземних інвестицій деякі країни

вдаються до запровадження податкових пільг. Україна у цій сфері досить

досвідчена, тому що у перших роках незалежної України був такий досвід і він

виявився невдалим. Це було зумовлено зловживанням пільгами (ухиленням від

сплати податків, створенням підприємств з неймовірно малими розмірами

іноземних інвестицій з метою отримання гарантованих державою податкових

пільг) та появою псевдо-інвесторів. Зважаючи на це, вважаємо, що податкові

пільги повинні надаватися іноземним інвесторам виключно за умови

інвестування перспектив інноваційного розвитку галузей. При цьому такі

пільги не мають чинити негативного впливу на державний бюджет. Сьогодні ж

Податковим та Митним кодексами України та окремими законами передбачена

державна цільова підтримка інвестиційних проектів через звільнення від сплати

імпортного мита, звільнення та відстрочку ПДВ, а також надання інших

податкових пільг.

Першочергово прямі іноземні інвестиції повинні сприяти стабільному та

виваженому розвитку, структурному покращенню національної економіки,

підвищенню рівня її міжнародної конкурентоспроможності. Водночас значна

частина іноземних інвестицій не зміцнює конкурентоспроможність країни на

світовому ринку. З одного боку, значні прямі іноземні інвестиції у фінансовий

сектор наповнюють фінансову систему обіговими коштами, які сприяють

стабільній ліквідності фінансової системи країни, з іншого – створюють

підстави для екстенсивного розвитку національної економіки.

Тому пріоритетними мають бути прямі іноземні інвестиції у розвиток

високотехнологічних та наукоємних виробництв, що сприяють розширенню

експортного потенціалу та посилюють конкурентоспроможність українських

товарів на світовому ринку. У цей же час, не йдеться про ігнорування

напрацьованими зв'язками у традиційних галузях української економіки, в які

інвестори уже вклали кошти – це галузі харчової та хімічної промисловості,

металургія, машинобудування, виробництво будівельних матеріалів та сільське

господарство.

209


1. Хто і як інвестує в Україну [Електонний ресурс]. – Режим доступу:

Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.

2. https://mfa.gov.ua/ua/article/open/id/6349https://mfa.gov.ua/ua/article/open/id/6349

Науковий керівник: д.е.н., проф. Пєтухова О.М.

ХІМІЯ БІЗНЕСУ: ТИПИ СПІВРОБІТНИКІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ

УПРАВЛІННЯ НИМИ

Анна Горлінська


В економічній літературі розрізняють значну кількість соціально-

психологічних типів співробітників з метою пошуку до кожного із них

найбільш прийнятних методів управління. Однак не всі із існуючих типологій

виявляються придатними для використання в HR-практиці, переважно, через їх

суб‘єктивний характер (кожна типологія – це індивідуальна точка зору її

автора) і надмірний психологічний вміст критеріїв, на підставі яких

розрізняють ті чи інші типи співробітників, що позбавлений раціональності і не

базується на глибокому дослідженні поведінкових особливостей працівників у

різних робочих ситуаціях.

У контексті зазначеного варто звернути увагу на підхід до поділу

персоналу на типи, розроблений фахівцями компанії Deloitte спільно зі

спеціалістами в галузі психології, антропології, молекулярної біології,

програмування, що отримав назву «Хімія Бізнесу» (Business Chemistry) [2].

Масштаби тестування вже перевищили 190 тис. осіб, за результатами якого

з‘ясовано, як представники кожного типу реагують на стрес, хто із них має

чітко виражені лідерські якості, які умови спонукають їх до реалізації власного

потенціалу на робочих місцях, а значить – дають менеджерам персоналу

https://mfa.gov.ua/ua/article/open/id/6349

210

підказку щодо того, як управляти працівниками різних типів та отримувати

вигоди від когнітивного різноманіття в колективі.

За методологією Business Chemistry до базових типів співробітників

належать [3]:

1. Піонери – часто виходять із «зони комфорту», прихильники спільної

генерації ідей і мозкових штурмів, енергійні та комунікабельні; їх важко не

помітити, готові ризикувати, діють інтуїтивно, мислять масштабно.

2. Драйвери – ініціативні, прагматичні, працівники, що зажди рухають

справи вперед, причому чим складніші завдання, тим цікавіше їм працювати;

технічні, керуються логікою, мають схильність до експериментів і розвинене

аналітичне мислення.

3. Вартові (стражі) – дисципліновані, обережні, педантичні, вимогливі до

себе і колег; є прихильниками корпоративних правил, порядку і стабільності; у

робочих ситуаціях керуються набутим досвідом, тому дуже рідко ризикують;

розбираються в деталях і фактах будь-якої справи.

4. Інтегратори – командні гравці, для яких в роботі важливим є глибокі

міжособистісні відносини, позитивний соціально-психологічний клімат та

висока корпоративна культура (чи, як мінімум, корпоративні традиції);

дипломатичні, прагнуть знайти компроміс у будь-яких конфліктах, легко

адаптуються до змін

Зазвичай, в людині присутні риси всіх чотирьох типів, проте поведінку

визначають один або два. Піонери та вартові є протилежними типами

(антиподами), як інтегратори і драйвера, що неминуче призводить до

конфліктів протилежностей. Тому задача HR-спеціалістів: виділити відповідні

типи серед працівників компанії і розробити для кожного із них програму

управлінських дій, спрямованих на досягнення максимально можливого рівня

збалансованості інтересів в команді.

Результати оцінки Deloitte засвідчили наступне [1] сторожі та інтегратори

(в обох випадках – у понад 30% випадків) найбільше піддаються стресам і

потребують комфортних психологічних умов праці (кількість респондентів –

211

23000), а серед 661 керівників вищої ланки управління, що були опитані,

більшість належить до типу піонерів (понад 30%) та драйверів (майже 30%).

При цьому 40% опитаних вказали, що максимальні труднощі на роботі

виникали саме з представниками протилежних типів, а 50% називають своїх

антиподів колегами, найменш приємними для спілкування і ведення справ.

Однак отримати синергетичний ефект і компліментарність в колективі, де

присутні протилежні типи співробітників, можна, використовуючи відповідні

мотиватори, контролери рівня стресу та сучасні інструменти командної роботи.


1. 4 стиля сотрудников в команде. Бізнес-портал «Delo.ua» : вебсайт.

URL: https://delo.ua (дата звернення: 29.10.2019).

2. Business Chemistry: четыре стиля сотрудников в команде. Спілка

кадровиків і спеціалістів з управління персоналом «HR-Ліга» : вебсайт. URL:

https://hrliga.com (дата звернення: 29.10.2019).

3. Business Chemistry‘s 4 Types. Deloitte: website. URL:

https://businesschemistryblog.com (дата звернення: 29.10.2019).

Науковий керівник: ст. викладач Гринюк Ю.М.

ЧАТ-БОТИ ЯК ІНСТРУМЕНТ АВТОМАТИЗАЦІЇ РЕКРУТИНГУ

Аліна Дворник


Ринок праці активно трансформується, і якщо раніше рекрутери диктували

там умови, то зараз ситуація кардинально змінилась: аби привернути увагу

гідного кандидата і зацікавити його вакансією, рекрутерам необхідно докласти

багато зусиль. Автоматизація рекрутингу дозволить компаніям вивільнити HR-

спеціалістів, що працюють в сфері підбору персоналу, від виконання рутинних

задач, мінімізувати витрати часу за стандартизованими операціями (скрінінг

https://delo.ua/

https://businesschemistryblog.com/

212

резюме займає в середньому 2/3 часу процесу підбору) та змістити акцент в їх

роботі на комунікації з людьми, підвищення рівня лояльності діючих

працівників до роботодавця і талант-менеджмент. До того ж, багато компаній

стикаються з необхідністю масового набору персоналу в умовах скороченого

терміну закриття вакансій, що ще більше актуалізує питання автоматизації

рекрутингових процесів, зокрема, з використанням чат-ботів. Адже, з нашого

погляду, на відміну від дороговартісних HRM-платформ придбання (розробка)

чат-ботів є більш ефективним об‘єктом інвестицій з точки зору швидкості їх

повернення.

Чат-бот (chatbot) – це програма, яка була розроблена на основі технологій

машинного навчання та нейромереж. Вона імітує розмову з людиною в

Інтернеті, саме тому даний сервіс найкраще зарекомендував себе у

месенджерах (Facebook Messenger, Telegram, Viber) [3], оскільки передбачає

переписку кандидата з віртуальним рекрутером у чаті. Можливості його

інтеграції цим не обмежуються і поширюються на: вакансії на job-платформах,

email-листи, SMS-розсилки, соціальні мережі.

Алгоритм дії чат-ботів у сфері рекрутингу зведений нами до наступного:

˗ постановка задачі по залученню цільової аудиторії, яка максимально

деталізується відповідно до заданих роботодавцем параметрів;

˗ автоматизована оцінка та відбір потенційних кандидатів за резюме;

˗ свібесіда чат-боту з відібраними кандидатами. Тут варто зазначити, що

така співбесіда – віртуальна, тож вона може зіграти як на користь, так і проти

самої компанії (все залежить від реакції і сприйняття самого кандидата). Хоча

за даними нещодавніх досліджень Openmarket, 75% міленіалів готові повністю

відмовитись від дзвінків заради повідомлень, а 63% вважають їх менш

дратівливими, ніж дзвінки [4].

˗ ранжування (рейтингування) кандидатів за балами, набраними на

попередніх етапах;

˗ запрошення кандидатів з найбільшою кількістю балів на очне інтерв‘ю з

рекрутером компанії.

213

Світова практика використання чат-ботів в рекрутингу розвивається давно,

і такі сервіси, як Mya Systems, Yodas (США), Job Pal (Німеччина), вже встигли

здобути популярність в компаніях закордоном. Українські підприємства

неактивно користуються чат-ботами, проте і тут можна знайти позитивні

приклади їх впровадження в HR-процеси [1, 2]: віртуальний інтелект MHP

Assistant компанії МХП, рекрутер-бот D.TalCa (Деталька) Deloitte, чат-бот

Rabota.ua, що цілодобового допомагає кандидатам у пошуку вакансій.

Зрозуміло, що дискусії навколо використання чат-ботів в підборі

персоналу триватимуть, адже противників у «живого» спілкування стільки ж,

скільки й прихильників, але однозначно можна стверджувати, що масштаби

автоматизації рекрутингових процесів неухильно зростатимуть.


1. Маевская Катерина. Душевный разговор: 4 совета для успешного

собеседования с ботом-рекрутером. Онлайн-журнал сайту Rabota.ua «The

Point» : вебсайт. URL: https://thepoint.rabota.ua (дата звернення: 28.10.2019).

2. Мах Тарас. Штучний інтелект в рекрутингу: чат-боти і роботи замніять

людей? SUNVERY : вебсайт. URL: https://sunvery.com.ua (дата звернення:

28.10.2019).

3. Пастернак Марта. Що таке Chatbot (чат-боти) та кому вони потрібні?

Creative SMM : вебсайт. URL: https://creativesmm.com.ua (дата звернення:

28.10.2019).

4. Чат-боты, соцсети, геймификация: digital-инструменты в HR. Блог для

роботодавців «ПроHR» : вебсайт. URL: https://prohr.rabota.ua (дата звернення:

28.10.2019).


https://sunvery.com.ua/ru/

https://creativesmm.com.ua/

https://prohr.rabota.ua/chat-botyi-sotsseti-geymifikatsiya-digital-instrumentyi-v-hr/

https://prohr.rabota.ua/

214

ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ АСОРТИМЕНТУ

ЕКСПОРТООРІЄНТОВАНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Ольга Добровольська

Вікторія Стеценко


Розвиток міжнародної торгівлі змінює орієнтири вітчизняних підприємств

на експорт. На сьогоднішній день жодне підприємство такого типу не може

функціонувати ефективно та отримувати максимально можливі прибутки без

вдало підібраного асортименту. Експортоорієнтоване підприємство зазвичай

працює у більш жорстких умовах, оскільки має залишатись

конкурентоспроможним на міжнародному ринку. Тому при формуванні

ширини та глибини асортиментної лінії слід звернути увагу на усі чинники, які

можуть вплинути на нього [1].

По-перше, обсяг попиту на відповідні позиції асортименту, що для

закордонного ринку зробити складніше, ніж для вітчизняного. Також

підприємство прагне повністю задовольнити потреби споживача і отримати при

цьому максимальний прибуток, отже продукція не має поступатися товарам

конкурентів як за зовнішніми, так і за функціональними ознаками [2].

По-друге, цільовий сегмент населення, на який буде направлена розробка

продукту. Здійснюючи сегментування ми отримуємо бажані характеристики

товару. Також варто звернути увагу на ринок, на якому підприємство має намір

просувати свою продукцію, адже від цього залежить його позиціонування.

Якщо даний ринок функціонує вже досить довго, отже конкуренти мають

досить чіткі позиції. Тоді підприємство вирішує чи позиціонувати асортимент

на рівні з іншими суперниками, чи створити щось нове, що могло б

задовольнити прогнозовані потреби споживачів [3].

215

Також необхідно враховувати географічний, технічний, економічний та

соціально-демографічний чинники, які нерозривно взаємодіють між собою при

формуванні асортименту [4].

Географічний аспект включає в себе розташування країни, де підприємство

планує продавати товар, і власне розташування підприємства. Адже від цього

будуть залежити логістичні операції, а саме: поставка сировини та доставка

готової продукції.

Науково-технічна галузь постійно прогресує, тому технології виробництва

теж потрібно покращувати, щоб асортиментна лінія залишалась

конкурентоспроможною на ринку.

Соціально-демографічний чинник включає в себе кількість населення та

його статевовіковий склад, рівень освіти та рівень життя в цілому.

Економічний аспект визначає грошові потоки в країні та як вони

розподіляються між різними фінансовими групами людей. Цей показник вказує

на купівельну спроможність, що прямопропорційно впливатиме на формування

ціни.

Також варто враховувати те, що споживач завжди звертає увагу на якість

обслуговування та бренд [5].

Отже, дослідження споживачів та ринку, соціально-демографічний,

економічний, технічний та географічний чинники – одні з основних при

формуванні складових асортименту експортоорієнтованого підприємства. Адже

саме задоволені клієнти допомагають підприємству здобувати конкурентні

позиції на міжнародному ринку, а фірма, у свою чергу, намагається

максимально задовольнити їхні потреби. Також не менш важливим є своєчасне

вміння пристосуватись до зміни думки клієнта.


1. Управління якістю. Задоволеність замовників. Настанови щодо

моніторингу та оцінювання: ДСТУ ISO 10004:2013. – [Введ. в дію 01.07.2014]. –

К.: Держстандарт України, 2013. – 29 с.

2. Криштопа О. 10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в

216

Україні. О. Криштопа, Х. Бурдим. – Харків, 2018. – 160 с.

3. Єфімова Є.О. Актуальність асортиментної політики у сучасному

управлінні підприємством роздрібної торгівлі. Є.О. Єфімова. Міжнародний

електронний науковий журнал. – 2017. – №7(12) – С. 294-297.

4. Смарт Роланд Agile-маркетинг: перетворення досвіду клієнтів на вашу

конкурентну перевагу. Р. Смарт – New Jersey: Wiley, 2016. – 220 с.

5. Куденко Н.В. Маркетингові стратегії фірми: монографія. Н.В. Куденко.

– К.: КНЕУ, 2007. – 245 с.

КРОС-КУЛЬТУРНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА

УПРАВЛІННЯ КОМПАНІЄЮ, ЩО Є СУБ’ЄКТОМ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Дар’я Добровольська


Існує значні відмінності в культурах різних країн, які впливають на

вибудовування комунікацій між людьми, в діловій сфері, в бізнесі. Не знаючи і

не враховуючи існуючі відмінності в культурах, можна регулярно стикатися з

нерозумінням в партнерських взаєминах, конфліктами і відмовою взаємодіяти

один з одним, або навіть відчувати культурний шок в різних ситуаціях значного

розбіжності в культурних цінностях представників різних країн.

Планування є дуже важливою частиною крос-культурного менеджменту.

Керівництво організації повинно знайти відповіді на такі запитання:

˗ Де ми знаходимося в цей час? (оцінити слабкі та сильні сторони

організації у сфері фінансів, маркетингу, виробництва, трудових ресурсів).

˗ Куди ми хочемо рухатися? (оцінити можливості та загрози в

навколишньому середовищі: конкуренція, екологічні умови, постачання, якими

повинні бути цілі та як їх досягти).

˗ Як ми збираємося це зробити?

217

У комунікаціях з представниками різних культур в подорожах, при зміні

місця проживання, тривалому бізнес спілкуванні відбувається злиття або

протистояння саме на середньому рівні культур країни, в якій виріс,

менталітету, вкладеного, врощенного соціумом, починаючи з родини, школи,

вузу, ЗМІ та спільноти в цілому.

Річард Льюіс розробив і пропонує модель формування грамотної інтеграції

різних культур:

1) вивчити особливості культур представників, з якими збираєтеся

спілкуватися;

2) розмежувати кожну культуру, включаючи свою, визначивши

непотрібні невірні стереотипи в культурах;

3) визначити які культури країн відносяться як за трьома типами культур і

яка з них ближче вам;

4) проаналізувати як ті чи інші представника культур функціонують,

діють в різних ситуаціях;

5) визначити подібності в культурах і на цьому будувати алгоритм

взаєморозуміння, з емпатічним.

Великою проблемою, на сьогоднішній день, є непорозуміння між західною

та східною діловими культурами. Наприклад, західні бізнесмени, при

спілкуванні думають в основному про себе. Їм важливо донести свою точку

зору до співрозмовника, а іноді навіть нав'язати її. На сході бізнесмен завжди

підкреслює, що йому хочеться дізнатися вашу точку зору.

Соціальні та культурні переваги і стереотипи при цьому впливають на те:

- як співробітники ставляться до своєї роботи і своєї компанії в цілому;

- які проблеми хвилюють співробітників, як вони розставляють

пріоритети при вирішенні виникаючих проблем, які методи і засоби

використовують для вирішення проблем;

- яким чином співробітники будують взаємодію між собою;

- яка мотивація має великий вплив на співробітників;

- які підходи в керівництві мають велику результативність.

218

Для України, якщо враховувати її євроінтеграційний курс та участь у

роботі міжнародних економічних організацій, дослідження процесу

формування та розвитку системи крос-культурного менеджменту є надзвичайно

актуальним. І за умов ефективного використання механізмів крос-культурного

менеджменту можливо досягти ефективної взаємодії в сфері міжнародних

економічних відносин, а процеси співробітництва з компаніями із різних

культур можуть стати джерелом нових знань, досвіду, тощо.


1. Олег Левяков, cтаття [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.src-master.ru/article26620.html

2. Ерін Мейер професор французької бізнес-школи INSEAD [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://theoryandpractice.ru/posts/16210-ya-ne-sovsem-

ponimayu-vashu-pozitsiyu-kak-vyyti-pobeditelem-iz-peregovorov-

mezhdunarodnogo-masshtaba

3. Міхельсон С. В. Вплив культурних і національних чинників на ділову

культуру і комунікацію. Молодий вчений. - 2016. - №15. - С. 570-573.

4. В.А. Хутрових, М.С. Єременко. Схема формування культури з трьох

рівнів. з матеріалів навчального посібника Томського політехнічного

університету "Міжкультурний менеджмент"

5. Дуглас Коултер профессор Гарвардського і Московського університетів

(США). З архівів журналу "Проблеми Теорії і Практики Управління"


ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ЗА РАХУНОК ВИКОРИСТАННЯ МІЖНАРОДНОЇ СЕГМЕНТАЦІЇ

РИНКУ

Олена Єременко


Управління підприємствами, які цілеспрямовані на закордонний ринок, є

важким завданням, адже, бодай припустити хоча б одну помилку і у

https://www.src-master.ru/article26620.html

https://theoryandpractice.ru/posts/16210-ya-ne-sovsem-ponimayu-vashu-pozitsiyu-kak-vyyti-pobeditelem-iz-peregovorov-mezhdunarodnogo-masshtaba



219

міжнародну підприємницьку діяльність дорога буде закрита. Тут багато

ризиків, але не менше й позитивних моментів таких, як збільшення дохідності

підприємств у рази, використання завжди якісної сировини, тому що стандарти

вищі, підвищення статусу на національному ринку за рахунок того, що

підприємство працює з міжнародним ринком. Щоб доцільно вкласти кошти і не

зіпсувати все з самого початку роботи із закордонним ринком слід врахувати

його сегментацію.

Для того, щоб чітко розпізнати концепцію сегментації ринку менеджери

разом з маркетологами досліджують наступні аспекти: споживчі звички,

поведінку, економічні характеристики.

Міжнародна сегментація ринку — це хід уподібнення характерних

сегментів потенційних клієнтів у вигляді групи країн або груп індивідуальних

споживачів з подібними характеристиками, які, за часту, демонструють

подібну поведінкову реакцію під час придбання або споживання товару.[2]

Щоб сегментація була доцільна, її процес має слідувати певним стадіям:

1. Розподілити споживачів за групами по одній або кількома подібними

ознаками.

2. Охарактеризувати об‘єми сегменту і його ємність.

3. Оцінити ефективність сегмента.

Потрібно виконувати такі умови, щоб процес сегментації став ефективним:

˗ Присутність відмінностей між клієнтами для реального розподілу

ринку.

˗ Присутність інформаційної бази, що зараз і надалі буде інформувати

про величину, динаміку.

˗ Сегмент повинен бути на стільки великим, щоб приносити доходи і

бути прибутковим для певного підприємства, яке його обрало.

˗ Сегмент має бути легким до сприйняття нової інформації, тобто

комунікативна лінія завжди працюватиме та інформуватиме клієнтів.

220

˗ Розвиток сегменту має відбуватися прямо пропорційно розвитку

підприємств, щоб сприймати нову інформацію, продукти або послуги

позитивно.

Зазвичай, на сегментацію ринку звертають увагу тільки після того, як

дізнаються про точні обсяги попиту, оберуть цільовий сегмент і визначаться з

позиціонуванням товарів на ринку. Усе, що було раніше сказане, є дуже

важливим, адже це підготовчі етапи, тільки завдяки яким і за рахунок яких

можна буде провести ефективну сегментацію ринку і отримати максимальний

прибуток.

Процес обрання найпривабливіших ринків відбувається при аналізі для

конкретного підприємства таких факторів:

˗ економіко-географічних;

˗ політичних;

˗ культурно-історичних;

˗ структурно-демографічних;

˗ технологічних;

˗ торговельно-політичних.[1]

Посилаючись на те, що сегментація ринку дозволяє з точністю потрапити у

ту структуру, яка потрібна для отримання максимального прибутку від

споживача, можна зробити висновок, що завдяки саме їй, підприємство може

досягнути високого рівня конкурентоспроможності та налагодити

комунікаційний зв'язок зі своїми споживачами, який стає актуальною темою на

сьогоднішній день, адже сприйняття споживачем підприємства впливає на його

прибутковість.


1. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник. За ред. І. В.

Багрової. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 580 с.

2. Сутність, цілі та умови міжнародної сегментації. URL:

https://buklib.net/books/24864/. ( дата звернення 30.10.2019 р.)


221

ВИКОРИСТАННЯ ПРЕЛІМІНПРІНГУ ЯК ТЕХНОЛОГІЇ ПІДБОРУ

ПЕРСОНАЛУ В РАМКАХ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ

УПРАВЛІННЯ НИМ

Тамара Зайченко


Технологія підбору персоналу у форматі прелімінарінгу на практиці

передбачає залучення до роботи в компанії студентів і нещодавніх випускників

закладів вищої освіти (ЗВО) шляхом участі в публічних рекрутингових заходах,

організації програм виробничих практик (стажувань), а також Welcome-

тренінгів і семінарів для них на базі роботодавця, що дозволить «побачити в

дії» молоде покоління, спостерігати за розвиток потенційних співробітників у

динаміці, отримати нові ідеї та свіжий погляд за відповідно невеликі гроші.

Щорічно навчальні заклади України наповнюють ринок новими

фахівцями, багато з яких вже є професійними одиницями і заслуговують на

пильну увагу працівників HR-відділів. Звісно, прелімінарінг є достатньо

трудомісткою технологією рекрутингу, оскільки підприємство отримує не

підготовленого фахівця зі сформованими досвідом і навичками, а новачка,

якого необхідно навчати і контролювати. Проте налагоджена система

наставництва молодих практикантів (стажерів), що, до речі, є сильною

стороною системи управління персоналом на сучасних підприємствах, яка

допомагає їм адаптуватись і витрати на це можуть розглядатись як привабливі

інвестиції, оскільки вони окупляться за рахунок внеску в підвищення

ефективності бізнес-процесів підприємства молодих кадрів, вже лояльних до

нього.

Зміст ключових методів прелімінарінгу зведений нами у таблиці 1, звідки

можна зробити висновок, що реалізація технології прелімінарінгу відбувається

у три етапи: презентаційний (приваблення потенційних кандидатів з числа

студентів та нещодавніх випускників), рекрутинговий (відбір заявок на

стажування) та конкурсний (відбір найбільш підходящих молодих кандидатів).

222

Таблиця 1

Методи прелімінарінгу як сучасної технології підбору персоналу [1, 2]

№ Метод Характеристика

1 Event-рекрутинг

Участь HR-спеціалістів компанії у публічних

партнерських заходах іх ЗВО, які сприяють

формуванню (просуванню) її HR-бренду у

студентському середовищі: презентації, майстер-класи

і курси лекцій, Дні кар‘єри, Ярмарки вакансії, Бали

випускників, спонсорінг студентських розважальних і

спортивних заходів, Open days або екскурсії в компанію

тощо

2

Програма

конкурсного набору

випускників

(Graduate Recruitment

Programs)

Основним завданням на даному етапі є пошук найбільш

підходящих кандидатів з числа випускників ЗВО (в

середньому не більше 3-х років після випуску) за

допомогою відкритого конкурсу між ними, як правило

у декілька етапів із поєднанням online- і offline-каналів

комунікацій

3 Стажування під

час навчання

Оперуючи цим методом, підприємства, зазвичай,

організовують стажування для студентів старших

курсів (з 3-го і вище) під час літніх та зимових канікул,

з відповідною promo-кампанією за декілька місяців до

цього. В процесі проходження стажування студент

набуває перший досвід роботи (стажування

оформлюється згідно трудового законодавства) і

ближче знайомиться з корпоративними цінностями

компанії, а остання, у свою чергу, має змогу реально

оцінити здібності і навики стажера, його потенціал, і у

такий спосіб схилити перспективного молодого

кандидата до працевлаштування на перспективу

223

Підсумовуючи вищевикладене, варто сформулювати визначення

прелімінарінгу як HR-технології, що залучає молодих спеціалістів з числа

студентів і нещодавніх випускників ЗВО до роботи (безпосередньо або на

перспективу) в компанії шляхом організації програм практик і стажувань, а

також проведення іміджевих заходів із ними. Використання усіх методів

прелімінарінгу, що зазначені в таблиці 1, підвищить упізнаваність HR-бренду

компанії на ринку праці та сформує лояльне відношення до неї у молодих

перспективних кандидатів тільки у випадку ефективного поєднання її HRM та

PR активностей.


1. Бармакова Н. Современные методы подбора персонала. HR-Portal :

вебсайт. URL: https://hr-portal.ru/article/sovremennye-metody-podbora-personala

(дата звернення: 29.10.2019).

2. Третьяк О.П. Сучасні персонал-технології у системі управління

персоналом на підприємстві. Науковий вісник НЛТУ України. 2014. № 24(4). С.

389–396.


ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ, ЇЇ ПЕРЕВАГИ ТА ПРОБЛЕМИ

РЕАЛІЗАЦІЇ

Іван Захарченко


Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про підтвердження курсу

України на інтеграцію до Європейського Союзу» від 13 березня 2014 року

Євроінтеграцію було офіційно проголошено першорядним пріоритетом

зовнішньої політики України [1].

https://hr-portal.ru/article/sovremennye-metody-podbora-personala

224

Наміри України щодо Євроінтеграції пояснюються її близьким

географічним розташуванням та спільною історією, що сприяє до формування

відносин у сферах політики та економіки.

Переваги, які отримає Україна від Євроінтеграції [2]:

1. Включення до єдиного зовнішнього ринку Європейського Союзу (ЄС).

2. Значне зростання експорту товарів і послуг.

3. Додаткові торговельні преференції від ЄС (квоти на експорт без мита).

4. Зближення законодавств України та ЄС та реорганізація вітчизняного

судочинства.

5. Значний розвиток малого та середнього бізнесу.

6. Впровадження європейських стандартів на українських підприємствах.

7. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

8. Отримання досвіду і знань від участі на світовому ринку.

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським

Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-

членами, з іншої сторони [3] передбачає коригування нормативно-правової

бази, зокрема у сферах конкуренції, державної допомоги, державних

закупівель, вживання санітарних і фітосанітарних заходів, технічного

регулювання, захисту прав інтелектуальної власності, забезпечення сталого

розвитку та інше.

Отже, відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС [3],

необхідна гармонізація щодо спільних цінностей у сферах економіки, політики

та права. Найбільш важливими напрямами змін державою були визнані:

конституційна, судова, податкова реформи, боротьба з корупцією, зміна

виборчого законодавства та державного управління відповідно до

європейських, вдосконалення аудиту.

Окрім всього вищезазначеного, також важливим завданням для держави є

поліпшення якості інформаційного забезпечення, що зумовлено Угодою з

ЄС[3].

225

Загалом весь процес євроінтеграції вимагає підтримки та контролю з боку

держави. Відкриватимуться нові можливості для співробітництва з іншими

країнами, відбуватиметься економічний розвиток та посилення позицій

держави на міжнародній арені.

Наступним важливим питанням, що неможливо залишити поза увагою, є

здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності. При здійснені

євроінтеграції виникає проблема формування та реалізації стратегії ЗЕД, а

також конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Для вирішення

першої проблеми необхідно створити певний перелік заходів для підприємств,

який дасть змогу визначити основні дії при виході на світовий ринок. Для

підвищення конкурентоспроможності необхідно: покращити якість продукції,

шляхом оновлення виробничого обладнання; реорганізувати виробничий

процес; підвищити кваліфікацію працівників. Проте це можливо за значних

капіталовкладень та впровадження інноваційних технологій. Тому вважається

доцільним збільшити залучення іноземних інвестицій, що будуть спрямовані на

оновлення вітчизняних підприємств [4].

Менеджмент підприємств повинен займатися розробкою стратегій

зовнішньоекономічної діяльності, яка буде сприяти покращенню міжнародної

торгівлі. Також варто звернути увагу на поліпшення результатів введення ЗЕД.

Збільшення експортного потенціалу залежить від якості продукції, а отже від

виробничого обладнання, інноваційних технологій, реалізації промислової

продукції, становища та виходу на нові світові ринки збуту.

Отже, для України Євроінтеграція – це створення нових робочих місць,

залучення іноземних інвестицій, отримання доступу до нових знань та

технологій, модернізація виробництва, покращення конкурентоспроможності та

вихід на світові ринки. Також процес інтеграції забезпечить включення України

до зони вільної торгівлі та до міжнародної співпраці у сфері світової безпеки.


1. Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського

Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі: Постанова Верховної Ради

226

України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/874-18.

2. Манаєнко І.М. Особливості зовнішньоекономічної діяльності

вітчизняних підприємств в умовах Євроінтеграції Манаєнко І.М., Просяник І.В.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.visnyk-

econom.uzhnu.uz.ua/archive/18_3_2018ua/4.pdf.

3. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським

Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-

членами, з іншої сторони. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/984_011.

4. Чеканська Л.А. Євроінтеграційні процеси України та їх вплив на

інвестування в АПК. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3459.

Науковий керівник: д.е.н., проф. Скопенко Н.С.

МАСШТАБИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

ДЛЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Яна Івасюк


Ігор Царьов

Масаріков університет, Брно, Чехія

Поняття неформальної зайнятості в Україні поширюється на людей, що

працюють без оформлення трудових відносин чи реєстрації підприємництва.

Можливості точно визначити її масштаби є обмеженими.

Так, оцінювана Державним комітетом статистики України (далі –

Держстат) неформальна зайнятість охоплює приблизно 75-85% обсягів

незадекларованої праці, у трактуванні останньої на основі визначень

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/874-18

http://www.visnyk-econom.uzhnu.uz.ua/archive/18_3_2018ua/4.pdf

http://www.visnyk-econom.uzhnu.uz.ua/archive/18_3_2018ua/4.pdf

https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/984_011


227

Європейської Комісії. Решту 15-25% складають особи, залучені до частково

незадекларованої праці (офіційно працюючі, але їх робочий час і зарплата

декларуються не в повній мірі); ті, що приховують фактичні трудові відносини

з роботодавцем або працюють поза межами розташування підприємства на

умовах нестандартної зайнятості (цивільно-правові субпідрядники, аутсорсинг,

фіктивна самозайнятість тощо) [1, с. 33-34]. Наразі оцінити вказані форми

незадекларованої праці, тим більше з використанням шахрайських

(замаскованих під інші форми діяльності) схем працевлаштування, неможливо.

За офіційними даними Держстату [4], частка неформально працюючих у

загальній чисельності зайнятих, в 2018 році становила 21,6%, тобто відбулось її

скорочення на 4,2% по відношенню до попереднього року. Міністерство

економічного розвитку і торгівлі України (з 29.08.2019 року – Міністерство

розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України) у щорічному

звіті [2] зауважує, що, з одного боку, це може свідчити про наявність процесів

детінізації оплати праці за рахунок впровадження реформ у цій сфері, з іншого

– відображати процеси трудової міграції за межі України. Варто припустити,

що офіційний показник тіньового сектору в сфері зайнятості є вищим чи не

вдвічі.

Зокрема, за результатами опитування «Незадекларована праця в Україні»

(Ukrainian Undeclared Work Survey (UUDWS), що фінансувалось КНУКіМ,

МОП та проводилось у відповідності до європейських аналогів, маємо наступне

[3]: 7% респондентів зізнались, що не декларують доходи від своєї діяльності

(для порівняння в Європі таких 3%); 46% особисто знають тих, хто уникає

декларування (серед європейців таких 32%); майже 60% опитаних

характеризують свою офіційну зарплату за місяць на рівні мінімальної і лише

20% як таку, що перевищує мінімальну; більшість респондентів 50% зарплати

отримують в «конверті»; не декларують доходи з ініціативи роботодавців 71%

опитаних, а за власним бажанням – лише 12%. До ТОП-3 причин «тінізації»

доходів опитані віднесли (в порядку зниження від першого до третього):

відсутність регулярних робочих місць на ринку праці, бездіяльність держави і

228

недостатній дохід від звичайної роботи. Зауважимо, що недовіра до держави

українців значно вища, ніж у європейців: в Україні цю причину виокремили

майже 20% опитаних, в Європі – менше 5%. При цьому рівень відповідальності

європейців за неформальну працю значно вищий через високі штрафи, більш

високу культуру роботодавців і найманих працівників щодо сплати податків та

досконаліший, ніж в Україні, механізм виявлення порушників.

Неформальна зайнятість має ряд значних негативних наслідків для

економічної і соціальної політики держави, зокрема, впливає на зменшення

обсягів надходжень до бюджету податків з доходів громадян і, як наслідок,

звужує можливості державного фінансування соціальних потреб населення;

існує імовірність збільшення податкового тиску, внаслідок чого погіршується

економічний клімат та деформується принцип соціальної справедливості на

ринку праці; відсутність дієвих заходів протидії незадекларованій праці

сприятиме подальшому росту кількості трудових мігрантів з України, що

загострюватиметься на фоні більш високих заробітних плат в країнах

Європейського Союзу.


1. Аналітична доповідь «Протидія неформальній зайнятості в Україні:

підходи до оцінки та без пекові пріоритети політики». Національний інститут

стратегічних досліджень : вебсайт. URL: http://uz.niss.gov.ua/articles/2862/


2. Звіт про діяльність Міністерства економічного розвитку і торгівлі

України за 2018 рік. Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського

господарства України : вебсайт. URL: http://www.me.gov.ua (дата звернення:

28.10.2019).

3. Проект ЄС-МОП «Незадекларована праця в Україні: характер,

масштаби та шляхи її подолання». Квітень 2018 р. Національний університет

«Києво-Могилянська академія» : вебсайт. URL: https://www.ukma.edu.ua (дата

звернення: 28.10.2019).

http://uz.niss.gov.ua/articles/2862/

http://www.me.gov.ua/

https://www.ukma.edu.ua/index.php/news/3800-zvit-nezadeklarovana-pratsia-v-ukraini-kharakter-masshtaby-ta-shliakhy-ii-podolannia

229

4. Статистична інформація. Державна служба статистики України :

вебсайт. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 28.10.2019).


ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕКЛАМНОЇ КОМПАНІЇ

ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ВИХОДІ НА ЗОВНІШНІЙ РИНОК

Дарина Калініченко


Не кожне підприємство може на сьогоднішній день успішно вести справи

без реклами в тому або іншому її вигляді. На великих промислових

підприємствах, де є штатні фахівці і забезпечена підтримка рекламного

агентства, різні маркетингові функції легко розподілити серед придатних для їх

виконання працівників. Реклама є дуже широким і багатогранним поняттям, у

світовій практиці існує безліч визначень, що по-різному характеризують її.

Реклама - це комунікаційний канал поширення інформації про діяльність

компанії та товарів для залучення покупців.

На міжнародному ринку реклама являє собою спеціально створену й

організовану адресну інформацію про товарну продукцію, виготовлювача з

метою оповіщення про них потенційних закордонних споживачів і формування

попиту на цю продукцію.

Реклама супроводжує товар на всіх стадіях від його виникнення, розробки,

появлення на міжнародному ринку до періоду, коли даний товар починають

витісняти новим товаром.

Основними принципами діяльності в галузі реклами є дотримання всіма

суб'єктами рекламної діяльності законності, точності, достовірності реклами,

використання державної та інших мов відповідно до законодавства України,

використання форм і засобів, які не завдають споживачеві моральної, фізичної


230

чи психічної шкоди. Реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації

так, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Міжнародна реклама має свої особливості, але взагалі мета, принципи й

засоби рекламування товарів на зовнішніх ринках у багатьох випадках ті ж, що

й на внутрішньому ринку. Особливо це стосується марочних товарів. Однак

експортери, здійснюючи рекламу, повинні знати не тільки специфіку кожного

закордонного ринку, але й вимоги як оптових торговців, так і індивідуальних

споживачів.

Зміст і напрямок реклами також залежить від того, чи призначений товар

для внутрішнього або зовнішнього ринку. До реклами експортних товарів

пред'являються окремі вимоги. Вона повинна бути максимально пристосована

до особливостей економічних, культурних і побутових умов країн, куди вона

спрямована.

Реклама може ефективно вирішувати наступні завдання:

˗ інформування (формування обізнаності та знання про новий товар);

˗ переконання (поступове формування переваги, заохочення до покупки);

˗ нагадування (утримання в пам‘яті споживачів інформації про товар);

˗ позиціювання;

˗ утримання покупців лояльних до рекламної марки;

˗ створення власного обличчя підприємства.

Отже, зовнішня реклама: гнучка й оперативна, з високої частотою

повторних контактів, має невисоку вартість, слабку конкуренцію. До її

недоліків можна віднести відсутність вибірковості аудиторії, обмеження

творчих можливостей втілення. Зовнішня реклама використовується для

реклами товарів масового попиту, для реклами товарних знаків промислових

підприємств, що випускають як товари масового попиту, так і продукцію

промислового призначення. Реклама допоможе завоювати підприємству долю

зовнішнього ринку та сформувати попит на продукцію.


231

1. Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Навч.

посібник. - К., 1996.

2. Лук'янець Т.І. Рекламний менеджмент.- К.: Вид-во КНЕУ, 1999.

3. Закон України від 03.07.96 № 270/96-ВР «Про рекламу» .

Науковий керівник: к.е.н.,доц. Кириченко О.М.

ПРОБЛЕМИ МОЛОЧНОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ

Ксенія Когут


На сьогоднішній день, молочна галузь займає провідне місце в харчовій

промисловості України, оскільки забезпечує населення продуктами першої

необхідності. Наша держава має досить високий сільськогосподарський

потенціал. Разом із тим, виробництво молочної продукції демонструє динаміку

щорічного скорочення, через певні об‘єктивні причини. Для подолання цієї

кризи необхідно виявити основні причини та розробити механізм їх усунення.

Проаналізуємо динаміку поголів‘я корів у сільськогосподарських

підприємствах за 2018-2019 рр. (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка поголів‘я корів у сільськогосподарських підприємствах,

тис. гол.

Джерело: [1]

232

З діаграми видно, що найбільше скорочення поголів‘я корів спостерігалося

з березня 2019 року і це доволі закономірно, бо саме в цей період в аграрній

політиці почали активно спекулювати питанням негайного старту ринку землі.

Непрозора і незрозуміла система ринку землі змусила більшість господарств

задуматись про повне згортання молочного напрямку, щоб акумулювати кошти

на випадок необхідності викупити землі та зберегти бізнес. З ринку почали

виходити малі та середні господарства розміром від 50 до 400 корів, які

займають 60% у структурі промислового поголів'я.

До основних причин кризових явищ у молочній галузі України можна

віднести:

˗ непрогнозовану аграрну політику;

˗ відсутність стратегічного плану розвитку молочної галузі на

національному рівні;

˗ спекуляції навколо відкриття ринку землі;

˗ відсутність фінансової підтримки особистих селянських господарств на

утримання корів;

˗ тривалий період вирощування худоби та низькі середні ціни реалізації.

Наслідками таких тенденцій можуть стати: зниження бюджетних

надходжень; втрата джерела валютної виручки; значна втрата міжнародних

ринків збуту; перетворення України з нетто-експортера в нетто-імпортера;

втрата робочих місць; зниження соціальної стабільності в селах.

Процес скорочення поголів'я корів серед населення негативно впливає на

виробництво основної експортної продукції та обсяги експорту в цілому,

причому серйозне нарощування об'ємів однієї експортної одиниці, можливе

буде лише за рахунок зменшення іншої.

Розглянемо виробництво основної експортної молочної продукції у січні-

травні 2019 р. (рис. 2).

233

Рис. 2. Виробництво основної експортної молочної продукції у січні-травні

2019 р.

Джерело: [2]

Експорт молочних продуктів з України (за даними Держстату) в січні-

березні поточного року скоротився на 19% порівняно з аналогічним періодом

минулого року і становив 53,9 млн. дол. Скорочення експорту пояснюється

просіданням торгівлі через зниження виробництва основних торгових груп.

Діаграма демонструє скорочення виробництва сухого знежиреного молока на

15,8%, казеїну – на 18,5%, сироватки – на 11,5% та масла – на 18,1% [2].

Як бачимо, молочна галузь України перебуває у кризовому стані.

Найкращим способом не допустити її занепад – є розробка ефективного

механізму підтримки, який повинен складатись з наступних етапів:

˗ вирішення питання із ринком землі. Встановлення прозорих правил гри

на ньому та обов‘язково ― пільгових умов кредитування для власників МТФ

під купівлю землі.

˗ удосконалення Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»

― надасть можливість конкурувати із світовими лідерами-кооперативами;

˗ зниження ставки ПДВ для деяких видів с/г продукції — сприятиме

відновленню попиту на вітчизняні молочні продукти;

˗ надання фінансової підтримки особистих селянських господарств на

утримання корів.

234

Таким чином, дослідження проблем молочної галузі України

продемонструвало невтішні прогнози. Галузь знаходиться на межі занепаду

через неврегульоване законодавство нашої держави. Для того, щоб врятувати

молочну промисловість України, нами було запропоновано ефективний

механізм дій, який зможе усунути поточні проблеми.


1. Асоціація виробників молока [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://avm-ua.org/uk/post/ciselnist-dijnih-koriv-v-ukraini-prodovzue-skorocuvatisa.

2. Соціально-економічне становище України за січень–травень 2019 року.

Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.ukrstat.gov.ua/druk/soc_ek/2019/publ_05_2019_u.html.


РИЗИКИ В УПРАВЛІННІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ


Олександра Костриця


Сьогодні ця проблема є досить актуальною для кожної країни. Кожне

підприємство, яке займається зовнішньоекономічною діяльністю, має певні

ризики. Тому, на меті у багатьох компаній стоїть завдання навчитися правильно

оцінювати ступінь ризиків та управляти ними. Підприємство повинно постійно

оновлювати свої методи та підходи в управлінні ризиками.

Ризики ЗЕД – це особлива категорія ризиків, що трапляються лише тоді,

коли підприємство здійснює зовнішньоекономічні операції. Ризики ЗЕД є

специфічними, тому в світовій практиці деякі види таких ризиків страхують.

Окрім того, при різних видах ЗЕД підприємства мають справу з різними видами

ризиків. [1]

http://avm-ua.org/uk/post/ciselnist-dijnih-koriv-v-ukraini-prodovzue-skorocuvatisa

http://www.ukrstat.gov.ua/druk/soc_ek/2019/publ_05_2019_u.html

235

Щоб компанія мала змогу управляти ризиками, для початку треба

виділити основні групи.

Виділяють наступних 8 видів ризиків зовнішньоекономічної діяльності:

ризик країни;

митний ризик;

валютний ризик;

ризики міжнародного маркетингу;

ризики міжнародних перевезень (транспортний ризик);

ризик міжнародного контракту;

ризики, пов‘язанні з іноземним контраґентом;

ризики міжнародного конкурентного середовища.

Ризиками ЗЕД підприємств можна управляти, тобто використовувати різні

виміри, що дозволяють деякою мірою прогнозувати настання ризикової події і

вжити заходи по зниженню чи запобіганню ризику. Принципи управління

ризиками включають:

1. Виділення ризиків, що належать до першочергового вирішення.

Найважливішим критерієм визначення таких ризиків є можливий

максимальний збиток по ним.

2. Оцінку імовірності настання ризику і розміру можливого збитку. При

високій імовірності ризику страхування не є найкращим варіантом захисту,

тому що страхування найбільш доцільне, коли існує мала імовірність страхової

події і досить велика імовірність збитку.

3. Оцінку передачі ризиків з урахуванням співвідношення між страховою

премією і страховою сумою. Збиток від ризику не потрібно приймати, якщо

розмір збитку відносно великий у порівнянні з зекономленою премією [2].

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств вимагає особливої уваги з

боку ризик менеджменту з наступних причин:

1) угоди і реалізовані проекти відрізняються великим масштабом. Тому з

фінансової точки зору для організації зовнішньоекономічної діяльності

236

підприємств ризик найчастіше носить критичний (при якому загрожує втрата

виручки) або катастрофічний (при якому виникає неплатоспроможність)

характер;

2) підвищений ризик такої діяльності пов‘язаний з відмінностями правових

систем держав, у яких діють організації контрагенти, обмеженим обсягом

інформації про підприємство контрагента, можливістю негативного впливу

третьої сторони і підприємств конкурентів, неповнотою знання ділових звичаїв,

бюрократичних особливостей, ринків іншої країни, кліматичних умов і ін.;

3) географічною роз‘єднаністю окремих елементів виробничої,

транспортної, торгової і інших видів діяльності, що є елементами

зовнішньоекономічної угоди, що підвищує ризик несприятливих природних і

інших видів впливів при реалізації проекту і т.п.

Ризиками ЗЕД підприємства можна управляти, тобто використовувати

різні виміри, що дозволяють деякою мірою прогнозувати настання ризикової

події і вжити заходи по зниженню чи запобіганню ризику. В основі ризику

менеджменту підприємств повинен бути цілеспрямований пошук і організація

роботи по зниженню ступеня ризику, одержання і збільшення доходу в

невизначеній господарській ситуації. Із метою покращення управління

ризиками ЗЕД на підприємствах можна запропонувати комплекс інструментів

ризик менеджменту, використовувати в ході проведення всіх етапів і стадій

зовнішньоекономічної угоди, що дозволить більш гнучко управляти та

опановувати ризиками зовнішньоекономічної діяльності.


1. Стрельбіцька Н. Є. Управління ризиками в зовнішньоекономічній

діяльності. Н. Є. Стрельбіцька., 2010. – (ТНЕУ).

2. Шегда А.В., Голованенко М.В. Ризики в підприєм ництві: оцінювання та

управління: навч. посіб. — К.: Знання, 2008. — 271 с.


237

УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ


Вероніка Лаптєва


Зовнішньоекономічна діяльність є надзвичайно важливим чинником

економічного та гуманітарного розвитку України та фактором міжнародних

економічних відносин, який сприяє посиленню міжнародної

конкурентоспроможності підприємств у їх боротьбі на світових ринках.

Під зовнішньоекономічною діяльністю розуміють діяльність суб‘єктів

господарської діяльності України (частіше підприємств) та іноземних суб‘єктів

господарської діяльності (іноземних підприємств), яка заснована на

взаємовідносинах між ними і здійснюється або на території України, або за її

межами.

Роль зовнішньоекономічної діяльності, як зовнішнього фактора

економічного росту в сучасних умовах постійно зростає, посилюється її вплив

на соціально-економічний розвиток не тільки країни, а й кожного

господарського суб‘єкта.

Різновиди зовнішньоекономічної діяльності також можна узагальнити

відповідно до профілю здійснення такої діяльності, за характером проведення

зовнішньоторговельних операцій, належності капіталу, розподілу доходу у

спільних підприємствах. При цьому кожний із різновидів

зовнішньоекономічної діяльності здійснюється у відповідних формах. Так,

формами зовнішньої торгівлі є експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт. Формами

виробничої кооперації – спільне виробництво на основі спеціалізації, спільні

підприємства тощо.

Задля досягнення ефективного результату від здійснення

зовнішньоекономічної діяльності використовуються певні методи управління.

В основі класифікації методики управління полягають мотиви, що виникають у

процесі діяльності. Методи управління використовуються у поєднанні один з

238

одним, а саме: управлінська діяльність – це результат реалізації різних методів і

засобів впливу на людей. Методи управління – це способи впливу на окремих

працівників і виробничі колективи загалом з метою досягнення визначених

підприємством цілей. Метод управління зовнішньоекономічною діяльністю –

це сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на

зовнішньоекономічну діяльність.

Вибір методу управління здебільшого залежить від характеру проблеми,

що підлягає вирішенню, а також ресурсів, наявних на підприємстві,

кваліфікованих менеджерів та умов виробничого процесу. Задля досягнення

ефективного результату, на практиці менеджери зовнішньоекономічної

діяльності використовують наведені вище методи у поєднанні, адже кожен з

цих інструментів зосереджується на певному вузькому сегменті управлінського

процесу.

Imperial Tobacco в Україні – компанії ПзІІ «Імперіал Тобако Юкрейн» і АТ

«Імперіал Тобакко Продакшн Україна» – частина міжнародної компанії Imperial

Brands.

Якість продукції є одним з головних пріоритетів в організації роботи

фабрики. Саме тут була відкрита і акредитована перша в Україні лабораторія з

тестування тютюнового диму. Крім роботи хімічної лабораторії, постійний

контроль якості здійснюється на самому виробництві, що в достатній кількості

забезпечене спеціальним вимірювальним обладнанням, і персонал кожні

півгодини вимірює параметри якості та безпеки сигарет.

Головна тенденція тютюнового ринку в Україні останніх років – падіння

обсягів легального ринку. Ситуація, коли споживання залишається стабільним,

а обсяги легального виробництва скорочуються, свідчить про заміщення

легального продукту нелегальним. Зростання пропозицій дешевої неврахованої

продукції на ринку є результатом неодноразового непрогнозованого

підвищення ставок акцизного збору на сигарети. Українські курці, не

витримуючи систематичного підвищення цін на легальні сигарети, переходять

на більш дешеву контрабандну та контрафактну тютюнову продукцію.

239

Тютюнова галузь є одним з провідних індустрій за кількістю податкових

відрахувань до національного бюджету. Так у 2018 році виробники тютюнової

продукції сплатили до державного бюджету понад 20 мільярдів гривень

податків, з яких 17,9 мільярди гривень складає акцизний збір з тютюнових

виробів. Про значимість легальної тютюнової індустрії говорить той факт, що в

«десятку» найбільших платників податків України входять три тютюнові

компанії.


1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Відомості

Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 29. – Ст. 377

2. Погребняк А.Ю., Хоменко Т.Ю. Еволюція наукових поглядів на

сутність поняття «зовнішньоекономічна діяльність». А.Ю.Погребняк, Т.Ю.

Хоменко. Сучасні проблеми економіки і підприємництво. Випуск 18, 2016. –

С.1-8.

3. Каляка С. Методичні аспекти визначення рівня стійкості підприємства

– суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Економіка розвитку. – 2007. –

№32. – С.76-81.

4. Офіційна сторінка підприємства


СТРАХУВАННЯ ВАЛЮТНИХ РИЗИКІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗЕД

Максим Марфич



Актуальною проблемою сьогодення є валютні ризики, тому що серед усіх

комерційних ризиків є велика частина валютних ризиків і вони загрожують

суб‘єктам ЗЕД та несуть загрозу двом сторонам угоди.

240

Зважаючи що курси усіх валют, разом з резервними валютами — долара

США, час від часу відчувають коливань через різні суб'єктивні і об'єктивні

причини, практичний досвід міжнародних економічних відносин виробив

підходи для обрання стратегії захисту від валютних ризиків. Сутність цих

підходів є в тому, що:

1. Відбувається прийняття рішення про необхідність спеціальних заходів

для страхування валютних ризиків.

2. Виділяється частина зовнішньоторговельного контракту або кредитної

угоди — відкрита валютна позиція, яка буде страхуватися.

У міжнародній практиці застосовуються три основних способи

страхування ризиків:

1. Односторонні дії одного з партнерів.

2. Операції страхових компаній, банківські й урядові гарантії.

3. Взаємна домовленість учасників угоди.

Менеджери дослідили, що на вибір конкретного методу страхування

ризику впливають такі чинники:

— особливості економічних і політичних відносин із стороною —

контрагентом угоди;

— конкурентоспроможність товару;

— платоспроможність контрагента угоди;

— термін покриття ризику;

— наявність додаткових умов здійснення угоди;

— перспективи зміни валютного курсу або процентних ставок на ринку.

Отже, світова практика страхування валютних і кредитних ризиків

відображає зміни, що відбуваються у світовій економіці й валютній системі в

цілому. Найбільш простим і найпоширенішим методом страхування валютних

ризиків були золоті й валютні захисні застереження.

Найбільш поширена форма валютного застереження — незбігання валюти

ціни і валюти платежу. При цьому експортер або кредитор зацікавлений у тому,

щоб за валюту ціни вибиралася найбільш стійка валюта або валюта,

241

підвищення курсу якої прогнозується, тому що при здійсненні платежу

підрахунок суми платежу виконується пропорційно до курсу валюти ціни.

Звідси випливає, що в умовах нестабільності плаваючих валютних курсів цей

метод страхування валютних ризиків є неефективним. Такий самий висновок

для іншої форми валютного застереження — коли валюта ціни і валюта

платежу збігаються, а сума платежу ставиться в залежність від більш стабільної

валюти застереження.

Для зниження ризику падіння курсу валюти ціни на практиці набули

поширення багатовалютні застереження. Воно у свою чергу має переваги перед

одновалютним у таких сферах:

˗ по-перше, валютний кошик, як метод визначення середньозваженого

курсу валют, знижує ризик різкої зміни суми платежу;

˗ по-друге, воно найбільшою мірою відповідає інтересам контрагентів

угоди з погляду валютного ризику, тому що включає валюти різної

стабільності.

Сьогодні валютні застереження, як метод страхування валютних ризиків

експортерів і кредиторів, поступово замінюється сучасними методами

страхування: валютними опціонами, форвардними валютними операціями,

валютними ф'ючерсами, міжбанківськими операціями "своп".[1]

Одночасно з хеджерами на біржі активно діють валютні спекулянти. З

погляду техніки їхні дії аналогічні діям хеджерів, але спекулянти несуть

ціновий ризик, тому що нічого не страхують. Світовий досвід розвитку

ф'ючерсної торгівлі показав, що повноцінний і значний за обсягом ф'ючерсний

ринок не може складатися з одних спекулянтів. У цьому випадку середній

прибуток від операцій кожного гравця (за статистикою великих чисел)

дорівнював би нулю на тривалому відрізку часу, і ринок швидко б прийшов до

виродження. Реальний потік пропозиції і попиту на ф'ючерсний ринок

забезпечують насамперед хеджери. Світова практика виробила спеціальні

заходи захисту хеджерів шляхом установлення жорстко регламентованих

правил торгів на біржі.

242

Ми можемо спостерігати внесення страхового депозиту під відкриті

позиції фінансовими інструментами і дозволяється тільки внесення депозиту

грошима. Основні центри торгівлі фінансовими ф'ючерсами — традиційні

термінові товарні біржі: біржа Чикаго і Нью-Йорка; ними торгують також на

біржах Лондона, Сінгапура, Сіднея. Регулювання ф'ючерсних операцій

покладено в основному на керівництво бірж, а також на центральні банки і

міністерства фінансів.[2]

Отже, ми дійшли висновку, що для захисту від валютних ризиків треба

слідувати стратегіям захисту та валютним застереженням, останні як метод

страхування валютних ризиків експортерів і кредиторів поступово замінюється

на сучасні методи страхування.


1. Про страхування: Закон України від 04.10.2001 № 2745-III.

http://rada.gov.ua/.

2. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К.: Т-во "Знання",

КОО, 1998. — 216 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник. За ред. І. B.

Багрової. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 580 с.

4. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч.

посіб. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 377 с.

5. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. За ред. проф. А. І.

Кредісова. — К.: "ВІРА-Р", 1998. — 448 с.

КОНКУРЕНЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТИВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ЗАКОН В

БОРОТЬБІ ЗА ЛОЯЛЬНІСТЬ СПОЖИВАЧІВ

Анастасія Моцна


Конкуренція є центром ваги всієї системи ринкового господарства. Вона

генерує дійові стимули для покращення діяльності господарюючого суб‘єкта

243

[1]. Вона – рушійна сила ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає

той, хто створює високоякісну продукцію при найменших витратах

виробництва. Конкуренція є об‘єктивним економічним законом розвинутого

товарного виробництва, формами вияву якого є боротьба за виживання, за

одержання місця на ринку, за привернення уваги споживачів до своєї продукції

[2].

Літературне дослідження поняття конкурентоспроможності засвідчує, що

ця категорія має різні тлумачення в економічній літературі. Для її

характеристики використовується поняття порівняльних витрат (Д. Рікардо),

порівняльних переваг (Є. Хекшер, Б. Олін), порівняння конкурентних переваг,

факторів управління та продуктивності використання ресурсів (М. Портер),

конкурентного статусу фірми (І. Ансофф). Аналіз економічних джерел та досвід

вітчизняних і зарубіжних підприємств свідчать, що «досягнення

конкурентоспроможності підприємства забезпечується встановленням цілей

для системи, встановленням рамок функціонування системи, постійними

змінами в структурі виробництва та управління, розробці показників для

кожного об‘єкта та рівня управління, збалансованістю стратегій підприємства.

(Саблук. 1997, Саблук. 2002, Арестенко, 2012).

На основі проведеного аналізу підходів вітчизняних та зарубіжних вчених-

економістів до розуміння сутності категорії «конкурентоспроможність» (табл

1), можна визначити три основні підходи. Перший підхід прив'язує

конкурентоспроможність до якісних характеристик діяльності суб'єкта та

визначає її як суперництво на ринку.

Прибічники другого підходу до визначення змісту категорії

«конкурентоспроможність» вважають, що домінуючою складовою в

конкурентоспроможності є товарна, і представляють її як відображення

можливостей підприємства в сукупності всіх властивостей його продукції.

Третій підхід - конкурентоспроможність являє собою властивість об'єкту,

яка проявляється в ступені задоволення будь-якої потреби на ринку. Тобто,

величина конкурентоспроможності підприємства напряму залежить від того,

244

наскільки задоволені споживачі. Задоволеність може формуватися під впливом

багатьох факторів: іміджу організації, очікувань відносно товарів та послуг і їх

цінності, отриманої в процесі споживання тощо.

Таблиця 1

Теоретичні підходи до визначення дефініції «конкурентоспроможність

підприємства»

Автор Сутність та ознаки

Фатхутдінов Р.А.

(2008)

Здатність випускати конкурентоздатну продукцію

Градів А.П. (2005) Порівняльна перевага по відношенню до інших фірм даної

галузі усередині країни і за її межами

Туровец О.Г. (2004) Сукупність виробничо-технічних і організаційно-економічних

характеристик що дозволяють проектувати, проводити і

збувати товари, привабливіші для споживачів

Яновськнй АМ. (1996) Конкурентостійкість і можливість адаптації до умов

конкуренції, що змінюються

Марков В.Д.,

Кузнецова С А. (1999)

Положення на ринку, що дозволяє фірмі долати сили

конкуренції і привертати покупців

Т. Коно (1987) Частка ринку, здатність розвитку (виробничі і збутові

потужності), стратегія «продукт-ринок». потенціал вищого

керівництва

Іванов Ю.Б. (2008) Здатність до реалізації конкурентних переваг, які дозволяють

йому ефективно розвиватися порівняно з іншими

підприємствами на внутрішньому та зовнішньому ринках

Шинкаренко В. Г.

(2003)

Динамічна характеристика здатності підприємства

адаптуватися до змін зовнішнього середовища й забезпечувати

при цьому певний рівень конкурентних переваг

Єрмолов М.В. (1990) Конкурентоспроможність виробника представляє собою

відносну характеристику, яка відображає відмінності процесу-

розвитку даного виробника від виробників-конкурентів як за

ступенем задоволення своїми товарами чи послугами

конкретної суспільної потреби, так і за ефективністю

виробничої діяльності. Але проаналізувавши це визначення

стає зрозумілим, що воно не відображає основну-

характеристику- конкурентоспроможності - здатність

конкурувати.

Ільїна В А (2010) Конкурентоспроможність підприємства включає сукупність

внутрішніх факторів, обумовлених рівнем використання його

науково-технічного, виробничого, кадрового потенціалу,

потенціалу- маркетингових служб, а також зовнішніх

соціально-економічних і організаційних факторів.

Мочерний С.В. (2009) Конкурентоспроможність - це здатність працювати

прибутково, використовуючи всі наявні фактори виробництва і

виробляти продукцію за певними параметрами кращу, ніж

продукція конкурентів.

245

З урахуванням результатів проведеного аналізу нами пропонується

наступне визначення: конкуренція - процес управління суб‘єктом своїми

конкурентними перевагами для максимального задоволення об‘єктивних і

суб'єктивних потреб, досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами в

рамках законодавства. Конкуренція є рушійною силою розвитку суб'єктів і

об'єктів управління, суспільства в цілому.


1. Євчук Л. А. Стратегічне управління конкурентоспроможністю

сільськогосподарських підприємств: монографія. Л.А. Євчук. – Миколаїв: Вид-

ць Прокопчук Т.Ю., 2010. – 340 с.

2. Ламберн Ж. Менеджмент, ориентированный на рынок. – 2-е изд. Ж. Ж.

Ламбен. – СПб.: Питер Ком, 2008. – 720 с.

3. Малік М. Й. Оцінка перспектив розвитку сільськогосподарських

обслуговуючих кооперативів. М.Й. Малік, Р.Я. Корінець // Економіка АПК. –

2012. – № 7. – С. 3-8.

4. Фатхутдинов Р.А. Управление конкурентоспособностью организации:

Учеб. пособие. Р.А.Фатхутдинов. − М.: Эксмо, 2004. − 544 с.

Науковий керівник: д.е.н. проф. Бурлуцька С.В.

ОСОБЛИВОСТІ ТА УМОВИ ТРАНСПОРТУВАННЯ КРИХКИХ

ВАНТАЖІВ

Тетяна Наумко


Забезпечення цілісного й неушкодженого транспортування товарів є

нелегким завданням для перевізників, однак транспортування крихких,

вразливих до механічних пошкоджень предметів, потребує особливого підходу.

246

При дослідженні умов транспортування крихких вантажів було

використано метод теоретичного узагальнення наукових статей та метод збору

інформації, спостереження та порівняння.

Головними принципами при транспортуванні крихких, цінних чи

спеціальних вантажів є відповідальність та обережність зі сторони перевізника.

Він повинен забезпечити відповідному вантажу правильне закріплене

розташування у транспортному засобі та гарантувати міцну упаковку.

Крихкими вважаються вантажі, які потребують захисту від механічних чи

температурних пошкоджень, несправного обладнання при завантаженні в

транспорт, падіння, сторонніх вагових навантажень. Під категорію крихких

підпадають наступні категорії вантажів: побутова, офісна та комп'ютерна

техніка, предмети старовини, музичні інструменти, сантехніка, годинники,

світильники, дзеркала, люстри, вази, статуетки, скляний, фарфоровий посуд

тощо.

Умови та деталі внутрішніх чи міжнародних перевезень крихких вантажів

попередньо обговорюються із замовниками індивідуально. Спосіб перевезення,

упаковки, розміщення, кріплення і маркування товару залежить від його

призначення, розмірів, вагової категорії і безлічі інших чинників [1].

Наприклад, офісна техніка перевозиться в габаритних картонних коробках,

всередині яких фіксується пінопластом і повітряно-бульбашковою плівкою, а

кахельна плитка стопками прив'язується до дерев'яних піддонів [2].

Обов'язковою позначкою – маркуванням будь-якого крихкого вантажу є

символ чорного келиха, який наноситься на упаковку. Це зображення означає,

що вантаж вимагає дбайливого ставлення під час доставки і розвантаження.

Його суть знають усі, хто буде працювати з вантажем на всіх етапах

перевезення: вантажники, транспортна компанія, комірники, логісти. Також до

основних позначок-маркувань крихких вантажів відносяться: чорна парасолька,

яка означає, що вантажу необхідно уникати вологи та дві паралельні стрілки –

це знак того, як треба розміщувати замовлення і де його верх.

247

Доставка крихких предметів національним чи міжнародним перевізником

вимагає особливої підготовки й обережності.


1. Поляков, А. П. Логістичний підхід при постачанні підприємства

сировиною та транспортуванні продукції споживачам. А. П. Поляков, О. П.

Терещенко, Є. О. Терещенко. Вісник машинобудування та транспорту. – 2015. –

№ 1. – с.86-93.

2. Доставка крихкого вантажу [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.easyship.com/blog/shipping-fragile-items


РИНОК ШВИДКОГО ХАРЧУВАННЯ В УКРАЇНІ

Марія Нестерук


Майже за 10 років після масштабної економічної кризи світовий ринок

закладів швидкого обслуговування відновився і збільшується значними

темпами. Проте економічні показники в Україні не досягли бажаних позицій.

Лідери глобальної фастфуд індустрії, після виявленого бажання завойовувати

українські ринки, відклали розвиток даних заяв на невизначений термін. Попри

всі економічні негаразди, Україна залишається малоосвоєним та відносно

привабливим ринком для мережевих закладів швидкого обслуговування. Перед

світовою кризою, у 2008 р., він досяг рекордного обсягу — $725 млн.

Відновлення після різкого падіння відбувалося поступово, але до 2013 р. обсяг

ринку збільшився до $685 млн. [1].

Протягом довгих років одним з світових лідерів, що успішно розвивався в

Україні, була американська компанія McDonald‘s. Але наприкінці 2012 р.

ситуація змінилася із появою нового конкурента на ринку. В одному з

248

найбільших торговельних центрів Києва відкрився перший заклад компанії

KFC, яка на той час була третьою за кількістю закладів швидкого харчування у

світі.

Найвища конкуренція за споживача спостерігається у столиці, трохи

менша — у містах-мільйонниках. Найбільше шансів для розвитку даних мереж

у регіонах, але обласні та районні центри менш урбанізовані, а також рівень

доходів громадян і купівельна спроможність, там значно нижчі, ніж у Києві.

Загалом, ринок залишається ненасиченим, але світові лідери не поспішають

знову повертатися до України. Проте за даними компанії «Ресторанний

консалтинг», місткість ринку громадського харчування в цілому по Україні

становить $ 2,2 мільярда на рік [2].

Хоча економічні проблеми та низька купівельна спроможність — не єдине,

що стає на заваді великим світовим мережам. В Україні, як і в усьому світі,

поступово набирає обертів тренд здорового способу життя.

Асортимент таких закладів змушений змінюватись під уподобання

споживачів, вводячи у меню «здорові» позиції та вести тенденцію до

зменшення шкідливих компонентів у своїх стравах. Так, McDonald‘s

переглянули свої погляди і змінили як дитяче харчування у закладах, так і вміст

та якість своєї продукції.

Не дивлячись на економічну та політичну нестабільність, вітчизняні

мережі переформатувались і продовжують свою діяльність на ринку швидкого

харчування.

Однією з найуспішніших є українська мережа ―Крила‖ заснована 2011 р. як

структурний підрозділ компанії ―Миронівський хлібопродукт‖. У перший рік

існування було відкрито чотири заклади. 2015 р. ―Крила‖ стала самостійною

компанією та почала розвивати франчайзингову мережу.

Другим по успішності є заклад під брендом FreshLine, що вперше

відкрився 2008 р. у Харкові. Засновник компанії не заперечує, що ідею

власного бізнесу він запозичив у гіганта Subway, через те, що останні не надали

франшизи.

249

Також не втрачають свої позиції такі заклади як: McFoxy, Salateira,

LvivCroissants, Франс.уа, Orang+Utan, «Супкультура», кожен з яких несе свою

неповторність та користь для споживачів.

Окрім більш дешевого старту і короткого терміну окупності, у гравців

вітчизняного фастфуд-ринку є й інші переваги. По-перше, вони навчилися

готувати якісну їжу, використовуючи місцеві продукти. А в несезон можуть

імпортувати овочі і фрукти. Хоча українські фастфудери вже навчилися

грамотно підлаштовувати меню під час року, спираючись на сезонні продукти.

Також перевагою є і гнучкість в прийнятті управлінських рішень. У

порівнянні з глобальними корпораціями, нашим, ще поки невеликим мережам,

значно простіше в закладах ввести в меню нову позицію, оперативно змінити

постачальника одноразового посуду або змінити малюнок на пакувальному

папері.

Природно, що відкриваючи нові заклади, підприємці створюють робочі

місця: на кожній новій точці в середньому задіяно від двох до шести чоловік. За

останні два роки українські мережі дали близько двох тисяч робочих місць.

Якщо найближчим часом темпи зростання їх мереж збережуться на рівні 30-

50% на рік, можна говорити, що за пару років в два рази збільшиться і кількість

їх працівників. Крім того, вітчизняні фастфуд-мережі - це і розвиток регіонів, і

додаткові можливості для фермерів і меблевих виробництв.

Однак позитивна тендеція існує не у всьому. Справа в тому, що більшість

українських фастфудеров, які активно розвиваються, шукають приблизно одні

й ті ж локації: цільовий трафік - від 500 осіб на годину, площа 30-100 кв. м,

потужність від 15 до 40 кВт, наявність води і каналізації. Цією ситуацією

скористалися власники приміщень. Сьогодні вони, переукладаючи контракт з

поточним орендарем або підписуючи з новим, підвищують ціну оренди на 10-

30%. На тлі того, що купівельна спроможність, а відповідно, і дохід закладів не

підвищуються, це загрожує гравцям фастфуду зниженням прибутку. А то і

взагалі роботою в нуль або навіть мінус [3].

250

Саме тому державі варто створити умови для спрощення можливості

перепрофілювання приміщень на цокольних поверхах житлових будинків в

торгові точки, а не навпаки. Не варто забувати про те, що ситуація в країні як і

раніше нестабільна. І при несприятливому сценарії, наприклад, загостренні

протистояння на сході, ослабленні курсу гривні, зниження купівельного

попиту, можна очікувати не відкриття нових, а закриття існуючих закладів. А

це означає: скороченн робочих місць і погіршення якості продукції в уже

існуючих закладах.


1. Фастфуд: перезавантаження [Електронний ресурс] – Режим доступу до

ресурсу: https://business.ua/business/2837-fastfud-perezavantazhennya

2. Український ринок здорового харчування [Електронний ресурс] –

Режим доступу до ресурсу: https://commercialproperty.ua/cp-articles/ukrainskiy-

rynok-bystrogo-pitaniya-appetity-rastut/

3. Свободная касса. Почему важно развивать отечественный фастфуд

[Електронний ресурс]– Режим доступу до ресурсу:

https://focus.ua/opinion/opinions/376484


АНАЛІЗ РИНКУ МІНЕРАЛЬНОЇ ВОДИ УКРАЇНИ

Анастасія Огородник



Ринок мінеральних вод вже тривалий період як став надзвичайно

інвестиційно привабливим сегментом національного господарства у зв‘язку з

незадовільним рівнем якості питного водопостачання та значними запасами

вітчизняної сировини для виробництва конкурентоспроможної продукції.

https://business.ua/business/2837-fastfud-perezavantazhennya

https://commercialproperty.ua/cp-articles/ukrainskiy-rynok-bystrogo-pitaniya-appetity-rastut/

https://commercialproperty.ua/cp-articles/ukrainskiy-rynok-bystrogo-pitaniya-appetity-rastut/

https://focus.ua/opinion/opinions/376484

251

Результати аналізу основних техніко-економічних та фінансово-

економічних показників діяльності підприємств з виробництва мінеральних

вод, а також ефективності виробничо-господарської діяльності даних суб‘єктів

господарювання свідчать про те, що рівень ефективності використання

фінансових, трудових, матеріальних та інноваційних ресурсів не відповідає

сучасним викликам світового ринку бутельованої води.

Мінеральні води - знахідка для медицини, яка, хоча і не замінить

повноцінного лікування, але сприяє одужанню і оздоровленню організму. Але

за даними ЮНІСЕФ, понад 660 млн. людей у світі використовують небезпечну

для життя воду (питну і для побутових потреб).

Територія України багата джерелами мінеральних вод - їх кількість сягає

п'ятисот штук. При цьому 80 з них використовують 50 курортів, 20

бальнеолікарня, 40 заводів лікувально-столових вод.

Загальний обсяг українських резервів мінеральної води досягає 2 500 000

куб. км. Споживання стрімко зростає (в середньому на 7% в рік), тому

видобуток і виготовлення збільшується, а ринок - розвивається і поповнюється

новими брендами.

На попит впливають такі чинники:

˗ мода на здоровий спосіб життя;

˗ екологічна ситуація (використання хімікатів, які потрапляють у водойми

і водозабірні станції, посухи);

˗ збільшення рекламних бюджетів;

˗ збільшення потужностей і вихід регіональних виробників на

національний ринок.

І завдяки тому, що ринок мінеральної води стрімко зростає, з'являються

фірми-одноденки, які під виглядом брендових марок випускають підробки з

низькою якістю, дискредитуючи тим самим відомі марки.

Видобуток артезіанської води в країні збільшився майже на 6% в 2016

році, в порівнянні з 2015, і склав 76 000 дал.

https://koloro.ua/ua/blog/issledovaniya/marketingovyj-analiz-rynka-mineralnoj-vody-v-ukraine.html

https://koloro.ua/ua/blog/issledovaniya/analiz_runka_muchnyh_konditerskih_izdeliy_2016.html

https://koloro.ua/ua/sozdanie-brenda.html

https://koloro.ua/ua/kabinetnue-marketingovue-issledovaniya.html

https://koloro.ua/ua/blog/brending-i-marketing/10-krupneishyh-bjudzhetov-dlja-reklamnoi-kampanii-v-ukraine.html

https://koloro.ua/ua/blog/issledovaniya/analiz-rynka-mineralnoj-vody-v-ukraine-prognoz-na-2015-2017-gg.html

252

Інвестиційний ринок мінвод раніше цікавив тільки українських інвесторів,

але зважаючи на зростання культури споживання харчових продуктів, в тому

числі і питної води, очікується наплив іноземних інвестицій, а також

поліпшення матеріально-технічної бази вітчизняних виробництв. Мода і

бажання вести здоровий спосіб життя збільшило попит на негазовану воду,

тому практично всі виробники включили її в асортимент: співвідношення

столових газованих і негазованих вод - 91% і 9%.

Експорт мінеральної води виріс в 2015 на 26% до 6,1 млн. дал, але в

грошовому еквіваленті це було непомітно - виручка склала майже $ 2 млн. і це

на 13% нижче, ніж в 2014. Основні ринки збуту були такі:

˗ Республіка Польща — 61%;

˗ Австрійська республіка — 13%;

˗ Республіка Білорусь — 8%.[1]

Частка експорту серед виробників українських мінвод у 2016 році виглядає

наступним чином:

˗ «Моршинський завод мінеральних вод» - 3% усієї виробленої продукції;

˗ корпорація «Українські мінводи» - близько 0,8%;

˗ найбільша частина експорту - у виробників із Закарпаття, вона

становить близько 5%.[1]

Така невелика частина експорту пояснюється недовірою західних

споживачів до українського виробника мінвод, хоча за 2016 рік у країни СНД

було експортовано 1,2 млн. дал.

Імпорт мінеральної води - не більше 5% від загального споживання.

Незважаючи на незначне збільшення частки імпорту, йому не дає можливості

розширюватися збільшення виробництва українських компаній, а також митний

збір - 30%, але не менше 60 євроцентів за один літр.

Середньостатистичний українець за рік випиває до 15 літрів мінеральної

води, а француз, наприклад, - 115 літрів за рік, та й в середньому по Європі цей

показник коливається на рівні 100 л. Це пов'язано з низькою

платоспроможністю і низькою культурою споживання мінвод серед українців.

253

Але, сезонна популярність мінеральної води (зростання попиту в тепле і жарку

пору року і зменшення в холодну пору року) виходить за свої рамки завдяки

популяризації здорового способу життя та моди бути стрункими і красивими.

Важкі 2014-2015 роки позаду і виробники знову нарощують потужності,

акцентуючи увагу на корисності. У 2015 році обсяг виробництва газованої води

впав на 7% і склав 70 млн. дал, а негазованої - на 4% і склав 34 млн. дал. 2016

став більш успішним: тільки за перші шість місяців року випуск газованої

збільшився на 6% і склав 36 млн. дал, а негазованої води - на 20% і склав 20,4

млн. дал.[1]

Причиною такого падіння стало різке зниження платоспроможності

населення: зростання вартості комунальних послуг, падіння курсу гривні,

військові дії і втрати ринків збуту в Донецькій і Луганській областях, а також в

АР Крим. Незважаючи на те, що доходи багатьох громадян не змінилися, ціни

на мінеральну воду збільшилися - в середньому на 5% в порівнянні з 2015

роком, коли ціни зросли на 58%.

Для поліпшення становища і збільшення попиту, виробники роблять

ставку на бажання споживача вести здоровий спосіб життя, а також на

продукцію для дітей.


1. Волошина М. Аналіз ринку мінеральної води України з 2016 року.

[Електронний ресурс].- Режим доступу: https://koloro.ua/ua/blog/issledovaniya/

analiz-rynka-mineralnoi-vody-2016.html.

ВИБІР ЗАСОБІВ ПОШИРЕННЯ РЕКЛАМИ НА ЗОВНІШНЬОМУ

РИНКУ

Аліна Олендра


У наші дні реклама здійснює величезний вплив на національну та світову

економіку. Високі темпи її розвитку, великі обсяги валютних надходжень

https://koloro.ua/ua/reklamnaya-kommunikatsiya.html

https://koloro.ua/ua/blog/issledovaniya/%20analiz-rynka-mineralnoi-vody-2016.html

https://koloro.ua/ua/blog/issledovaniya/%20analiz-rynka-mineralnoi-vody-2016.html

254

активно впливають на різні сектори економіки. Сьогодні рекламна діяльність –

ключова галузь світової торгівлі – доходи від нього у світовому експорті

товарів і послуг займають друге місце, поступаючись тільки експорту нафти й

нафтопродуктів.

Існує багато визначень реклами, але найбільш широким і зрозумілим є:

реклама – це вид діяльності або виготовлена продукція, метою якої є реалізація

збутових та інших завдань промислових, сервісних підприємств, громадських

організацій, шляхом поширення оплаченої ними інформації, сформованої в

такий спосіб, щоб надати посилений вплив на масову чи індивідуальну

свідомість, викликаючи задану реакцію обраної споживчої аудиторії. Реклама

сприяє розвитку масового ринку збуту товарів і послуг, і, в решті-решт,

вкладення підприємців у виробництво стають виправданими. Доходи від

реклами починають забезпечувати життєдіяльність газет і журналів, що

прагнуть охопити велику аудиторію. Таким чином, мільйони людей одержують

свіжі новини, а також і рекламні повідомлення.

Реклама може передавати суспільні, політичні та благодійні ідеї й тим

самим ставати частиною громадського життя. Отже, можна виділити наступні

функції реклами: економічна; просвітницька; виховна; політична; соціальна;

естетична. Рекламна діяльність буває: міжнародна; зовнішньоекономічна;

внутрішня. [1]

Реклама може ефективно вирішувати наступні питання: інформування;

переконання; нагадування; позиціювання; створення власного обличчя


Реклама, як і будь-яка інша діяльність має свої принципи. Основними

принципами реклами є:

˗ зацікавити клієнтів, вміло використовуючи малюнки, ілюстрації і інші

способи реклами, які привертають увагу клієнтів, яким вона адресована;

˗ підтримувати їхню зацікавленість, підкреслюючи вигідність пропозиції;

˗ викликати бажання або асоціації, які потенційний клієнт ототожнював

би зі своєю вигодою;

255

˗ показати переваги: вартість залежить не від низької ціни, а від кращого

обслуговування, високої якості;

˗ важливо звертатися до почуттів власної гідності клієнта, викликати у

нього відповідні асоціації;

˗ організувати (полегшити) покупку: необхідно проінформувати клієнтів

про те, де і як вони можуть реалізувати конкретні пропозиції (щодо продукту

або послуги);

˗ дати сигнал до дії: "не витрачай часу", "поквапся", "щасливий випадок",

тобто зацікавити клієнтів терміновим виконанням запропонованого, поки інші

справи не відвернуть їх уваги. [2]

Існують такі засоби поширення реклами, як:

- реклама в пресі;

- реклама в радіо;

- телевізійна реклама;

- зовнішня реклама (в тому числі реклама на транспорті та на вулиці).

Отже, реклама має великий вплив як на ринках України, так і на зовнішніх

ринках. Вона має свої переваги і недоліки. Реклама може бути спрямована як на

окремого, так і на певну групу споживачів.


1. Гаркавенко С.С. Маркетинг. Підручник. – Київ: Лібра, 2002. – 262c.

2. Герасимчук В.І. Маркетинг: теорія и практика. – Київ, Вища школа,

1994. – 287 c.


256

ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ СПЕЦІАЛІСТІВ

ВІДДІЛУ ДИСТАНЦІЙНИХ ПРОДАЖІВ В УМОВАХ ОФІСУ ТИПУ

«OPEN SPACE»


Катерина Курченко


Сучасні економічні умови, посилення конкуренції, євроінтеграційні

процеси, спонукають організації та підприємства до пошуку нових джерел

підвищення власного рівня конкурентоспроможності шляхом просування своїх

послуг через нові канали збуту. Одним із таких напрямків є дистанційне

обслуговування клієнтів за допомогою спеціалістів Контакт-центру.

Метою даної роботи є дослідження шляхів підвищення продуктивності

праці спеціалістів відділу дистанційних продажів в умовах офісу типу «open

space».

Спеціалісти відділу дистанційних продажів – це фахівці, що займаються

здійсненням продажів продуктів та послуг, обробкою звернень та

інформуванням клієнтів по голосових каналах зв'язку в інтересах організації на

базі Контакт-Центру. Їх функціональними обов‘язками є: робота з клієнтами по

телефону, продаж продуктів, послуг та консультації клієнтів на базі Контакт-

Центру; оперативне вирішення питань та проблемних ситуацій, що виникають

у клієнтів в процесі продажів продуктів, послуг та обслуговування; здійснення

взаємодії з підрозділами організації щодо вирішення стандартних та

нестандартних операцій тощо.

Раціональна організація робочого місця має на меті збереження здоров‘я

працюючого та забезпечення ефективності його діяльності. Для якісної і

продуктивної роботи кожного працівника необхідно правильно організувати

оснащення його робочого місця.

Спеціаліст відділу дистанційних продажів не має власного кабінету. Він

працює в офісі типу «open space». Це особливе планування офісного

257

приміщення, де всі співробітники розміщуються в одній великій кімнаті. Їх

робочі місця відокремлені один від одного тонкою перегородкою. Столи

розміщені рядами, оптимальний розмір яких 70-100 см. З боків робочого столу

по обидві сторони піднімаються стінки, які дозволять зменшити шумове

навантаження, роблять робоче місце оператора більш відокремленим від інших

співробітників.

На робочій панелі столу є гарнітура, монітор, клавіатура і миша.

Системний блок захований знизу столу. На термінал до десяти місць

встановлюється одна загальна урна, що часто призводить до частого і зайвого

ходіння по залу.

Основним робочим положенням є поза сидячи. Під час роботи в такому

положенні нижня частина корпуса розслаблена, а основне статичне

навантаження припадає на м'язи шиї, спини, тазу, стегон, тому така поза

викликає застій крові в ногах, особливо, коли зміна працівника триває більше 6

годин.

Постійне читання інформації з монітора викликає надмірне сенсорне

навантаження на очі. Виникає це тому, що під час читання з монітора відстань

від тексту до очей постійна і м'язи очей, що регулюють акомодацію,

перебувають у постійній напрузі. З часом це може призвести до порушень зору.

Такий тип планування офісу є популярним та суперечливим. «Оpen space»

є економічно доцільним для роботодавця, оскільки не потрібно виділяти окреме

робоче місце для кожного співробітника, достатньо виділити робочу зону.

Проте, офісу даного типу властиві й численні недоліки, які шкодять

працівникам. Зокрема, це підвищений рівень шуму, постійне стресове

навантаження, високий ризик виникнення конфліктів, швидке поширення

інфекційних хвороб. Всі ці фактори можуть провокувати стресові розлади,

негативно позначатися працездатності, та, відповідно, на продуктивності праці

працівників.

Вищеперераховані чинники можуть негативно впливати на фізичний та

психічний стан спеціалістів. Тому можна рекомендувати кожній компанії, яка

258

має у своєму підпорядкуванні Контакт-Центри, вжити наступних заходів для

забезпечення їх стійкої працездатності:

1. Запровадити автоматичне обслуговування за допомогою IVR-системи.

IVR це низка голосових повідомлень, які записані спеціально для цілей

обслуговування клієнтів. Це знизить навантаження на операторів та дозволить

впровадити автоматичний розподіл клієнтів по фахівцям компанії.

2. Приділяти увагу якісному навчанню персоналу і його супроводу на етапі

адаптації.

3. Проводити регулярні заходи для попередження емоційного та

професійного вигорання персоналу.

4. Організовувати окремі зони відпочинку, в які працівник може

переміститися зі свого робочого місця під час перерв.

5. Надавати можливість працівникам раз на рік безкоштовно або зі

знижкою 60% проходити обстеження у офтальмолога.

Отже, забезпечення заходів щодо збереження стійкої працездатності для

спеціалістів відділу дистанційних продажів сприятимуть економному

використанню трудових і матеріальних ресурсів, зниженню плинності кадрів і,

відповідно, підвищенню продуктивності праці. Дані рекомендації можуть бути

корисними для підприємств та організацій, в якій спеціалісти здійснюють

дистанційні продажі за допомогою комп‘ютерних засобів та телефонних

дзвінків і знаходяться в офісі типу «open space».


1. N. Bos, K. Molinaro, A. Perrone, K. Sharer, A. Greenberg. Workplace

Satisfaction Before and After Move to an Open Plan Office - Including Interactions

with Gender and Introversion. Proceedings of the Human Factors and Ergonomics

Society Annual Meeting. №61(1). 2017. С. 455–459. DOI:

https://doi.org/10.1177/1541931213601594

259

РИНОК ПРАЦІ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ:

АКТИВІЗАЦІЯ ФРІЛАНС-ЗАЙНЯТОСТІ


Артем Мурай


Із кожним роком пришвидшується розвиток суспільства, що зумовлено

стрімким розширенням Інтернет-технологій, глобалізацією ринку праці,

трансформацією світоглядів, інтересів та цінностей населення в умовах

євроінтеграції. Ці та інші фактори безпосередньо впливають на функціонування

ринку праці та соціально-трудові відносини в Україні. Зокрема, на такий вид

сучасної дистанційної зайнятості населення як «фріланс». Глобалізація ринку

праці стирає кордони між країнами та відкриває доступ до міжнародного ринку

праці, де, за допомогою Інтернет, українські фахівці мають змогу добре себе

зарекомендувати.

Метою даної роботи є дослідження поширення фріланс-зайнятості серед

населення України.

Дослідженням даного виду зайнятості займалися такі зарубіжні науковці,

як Кітчинг Дж., Рой М., Малоун Т. В., Стребков Д. О., Шевчук А. В. [3],

вітчизняні Азьмук Н. А. [1], Колот А. М. та інші.

Термін «фрілансер» (з англ. freelancer – вільний списоносець) з‘явився в

добу Середньовіччя. Так називали вільних воїнів, які наймалися у військо не

заради ідеї, а з метою заробітку. Стребков Д. О. та Шевчук А. В. для

конкретизації терміну «фрілансер» в плані змісту та характеру трудової

діяльності пропонують наступні критерії фрілансера [3, с. 9]:

він систематично виконує роботу в рамках конкретної професії,

продаючи на ринку свої професійні сили та вміння. Це не будь-яка діяльність,

яка може бути оплачена на ринку;

надає послуги, а не виробляє товари;

занятий нефізичною працею;

260

праця фрілансера так або інакше пов‘язана з виробництвом та

обробкою інформації;

має значний «людський капітал», отриманий в ході формального

навчання та практичної діяльності;

отримує гонорар за надані їм особисті послуги, а не підприємницький

прибуток. У цьому відношенні фрілансерамі, наприклад, не можна вважати

самозайнятих трейдерів, які грають на фондовому чи валютному ринку, або в

різних агенціях (мережевому маркетингу, страхових компаніях та інших).

Автори дають наступне загальне визначення: фрілансера – незалежний

професіонал високої кваліфікації, який не входить в штат організацій і не

включається в традиційні трудові відносини, а однозначно реалізує свої

послуги на ринку різним клієнтам, що не є власним субпідрядником єдиного

замовлення [3, с. 9]. Тобто, у даному дослідженні будемо розуміти фріланс, як

діяльність, що передбачає надання різноманітних послуг кваліфікованих

спеціалістів за допомогою мережі Інтернет. Здебільшого, це послуги, що

пов‘язані з інтелектуальною діяльністю [2].

Фріланс, як вид зайнятості, доволі популярний на світовому ринку праці.

Так, у США біля 18% працівників займаються фріланс-діяльністю (близько 57

млн. осіб). За оцінками спеціалістів, в Україні, у 2014 році, об‘єм ринку

фріланс-послуг складав 60 млн. доларів. Розмір світового ринку фріланс-послуг

становить приблизно 1 триліон доларів, відповідно, є перспектива зайняти

більшу частину ринку вітчизняними фахівцями. За даними платіжної системи

Payoneer, за результатами другого кварталу 2019 р., Україна зайняла 5 місце у

рейтингу країн, де найшвидше зростають доходи фрілансерів. Відповідно до

рейтингу, з другого кварталу 2018 року доходи українських фрілансерів зросли

на 36% [4].

За даними найбільшої української біржі фрілансу Freelancehunt.com, на

цьому сервісі зареєстровано 478 тис. дистанційних фахівців із різних сфер

(станом на 2019 р.). На початку 2014 року цей показник становив близько 140

тис. осіб, а отже за останні 5 років відбулося зростання кількості фрілансерів у

261

3,4 рази. Основними причинами такого стрімкого поширення цієї форми

зайнятості є нестабільне економічне становище в Україні, труднощі з

працевлаштуванням кваліфікованих молодих спеціалістів, бажання працівників

бути самостійними та не залежати від конкретного роботодавця.

Отже, у ході дослідження визначено, що, за останні роки, в економіці

України зросла кількість фахівців, які бажають працювати за допомогою

дистанційної форми зайнятості – фрілансу. В умовах євроінтеграції даний вид

зайнятості має значний потенціал для перспективного розвитку. Напрямами

подальших досліджень є аналіз переваг та недоліків фрілансу для працівників,

роботодавців та держави, як учасників трудового процесу.


1. Азьмук Н.А. Сутність, особливості і функції цифрового ринку праці.

Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія

―Економіка‖. К. : Київський університет. 2015. № 5 (170). С. 38–43.

2. Мурай А., Олійниченко О. Використання бірж фрілансу в діяльності

харчових підприємств України. Матеріали 85 міжнародної наукової

конференції молодих учених, аспірантів і студентів ―Наукові здобутки молоді –

вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті‖. 11–12 квітня 2019 р.

К.: НУХТ, 2019 р. Ч. 3. С.111

3. Стребков Д. О., Шевчук А. В. Фрилансеры в информационной

экономике: как россияне осваивают новые формы организации труда и

занятости (по результатам Первой всероссийской переписи фрилансеров):

Препринт WP4/2009/02. М.: Изд. дом Государственного университета –

Высшей школы экономики. 2009. 76 с.

4. Dan Breslaw. The Trends Driving the Global Gig Economy. Payoneer blog:

веб-сайт. URL : https://blog.payoneer.com/freelancers/industry-tips-fl/global-gig-

economy-index (дата звернення: 01.11.2019)

262

ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ ПОСЛУГАМИ НА ЗОВНІШНЬОМУ

РИНКУ

Лада Онищенко


Міжнародна торгівля послугами - це система міжнародних товарно-

грошових відносин між суб'єктами різних країн щодо купівлі-продажу послуг.

У «Великому економічному словнику» сфера послуг трактується як

«система секторів економіки, продукти, цінність яких для споживача

виражається практично». Враховуючи невидиму природу послуг, а також те,

що у разі надання послуг це не передбачає переміщення через державні

кордони, до послуг не можуть вживатися прикордонні протекціоністські

заходи, що вживаються до товарів. Сферу послуг за участю іноземців можна

регулювати законодавством про зарубіжні інвестиції або про участь іноземців у

підприємницькій діяльності [1].

Міжнародну торгівлю товарами і послугами, інтелектуальною власністю

регулює Світова організація торгівлі (СОТ). Головним міжнародним

документом, який застосовується при цьому, є Генеральна угода про торгівлю

послугами, що має статус додатку до угоди про СОТ. СОТ поділяє послуги на

12 секторів:

• бізнесові, включаючи професійні і комп‘ютерні (business, including

professional and computer services);

• комунікаційні (communication services);

• будівельні та інжинірингові (contruction and engineering services);

• дистриб‘юторські (distribution services);

• освітні (educational services);

• природоохоронні (environmental services);

• фінансові (страхові та банківські) (financial (insurance and banking

servicis));

• медичні (health);

263

• туристичні (tourism and travel services);

• рекреаційні, культурні та спортивні (recreational, cultural and sporting

services);

• транспортні (transport services).

• інші комунальні.

Перетворення послуг в складовий елемент внутрішньовиробничої

міжнародної діяльності поставило на порядок денний питання про необхідність

регулювання ринку послуг на міжнародному, регіональному та галузевому

рівнях. Основу міжнародного механізму регулювання послуг має забезпечувати

дієвість наступних принципів:

• створення рівних умов для всіх країн, вільний доступ до ринку, зняття

основних обмежень та бар'єрів у вигляді тарифів, зборів, податків та демпінгу;

• найсприятливіша державна система, яка дозволяє країнам вільно брати

участь у світовому ринку послуг, надавати ринкову допомогу учасникам ринку,

сприяти експорту та імпорту послуг;

• диференційований підхід країн, що розвиваються, до зняття обмежень

на надання сучасних послуг, зокрема, технологічних обмежень, для підвищення

їх здатності брати участь у ринках послуг як експортерів та імпортерів послуг,

так і допомагати вибраним країнам з найменш розвиненою економікою у

використанні технологій, придбанні патентів і ліцензій, розвитку туристичних

послуг, консалтингу і інжинірингу.

Україна також має ринок послуг, який швидко розвивається та виходить на

новий високий рівень. Зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг за

підсумками 2018 року збільшився на 11,5% (+12,4 млрд дол.) у порівнянні з

показниками 2017 року і становив 120,1 млрд дол. Україна експортує, за

даними Національного Банку України, найбільше транспортних послуг (38%

від усього експорту послуг), IT та телекомунікації (22% від усього експорту

послуг), інші ділові послуги (14% від усього експорту послуг), переробка

матеріальних ресурсів (11% від усього експорту послуг) та подорожі (9% від

усього експорту послуг). Найвагомішими послугами, які імпортує Україна, є:

264

подорожі (54% від усього імпорту послуг), транспорт (16% від усього імпорту

послуг) та інші ділові послуги (11% від усього імпорту послуг) [4].

Країни ЄС залишаються найбільшими торговельними партнерами України.

Питома вага цих країн у зовнішньоторговельному обороті послуг України за

підсумками 2018 року становила 41,1%. Зовнішньоторговельний оборот послуг

з країнами ЄС (28) за 2018 рік збільшився на 13,4% (+5,8 млрд дол.) і склав 49,3

млрд дол. Експорт послуг до ЄС(28) збільшився на 14,3% (+2,9 млрд дол.) і

становив 23,0 млрд дол. Імпорт послуг збільшився на 12,7% (+3,0 млрд дол.) і

склав 26,3 млрд дол.

Зовнішньоторговельний оборот України послуг з Митним Союзом (Росія,

Білорусь, Казахстан, Вірменія, Киргизстан) за 2018 рік збільшився на 7,2%

(+1,5 млрд дол.) та склав 22,0 млрд дол. Питома вага країн Митного Союзу у

зовнішньоторговельному обороті послуг України за підсумками 2018 року

становила 18,3%. Експорт послуг до країн Митного Союзу зменшився на 2,1%

(+194,0 млн дол.) і склав 9,0 млрд дол. Імпорт послуг зріс на 14,8% (+1,7 млрд

дол.) і становив 13,0 млрд дол.

Зовнішньоторговельний оборот послуг з Російською Федерацією за 2018

рік збільшився на 3,6% (+538,2 млн дол.) і склав 15,5 млрд дол. Експорт послуг

до РФ зменшився на 5,0% (+368,9 млн дол.) і становив 7,0 млрд дол. Імпорт

послуг збільшився на 11,9% (+907,1 млн дол.) і склав 8,5 млрд дол. [4].

Основними торговельними партнерами України є також Китай, США та

Туреччина. За підсумками 2018 року на їх долю припадає відповідно 8,4%,

4,4% та 3,9% зовнішньоторговельного обороту послуг.


1. Г. Е. Гронтковська, О. І. Ряба, А. М. Венцурик, О. І. Красновська.

Міжнародна економіка. Навчальний посібник. К-2014. - 384 с.

2. Лугінін О.Є. Статистика національної економіки та світового

господарства: Навч. посіб. Лугінін О.Є., Фомішин С.В. – К.: ЦНЛ, 2006. – 502 c.

3. Про Національний Банк України: Закон України від 16.04.1991 № 959-

XІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

265

4. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua


ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ


Наталія Осипенко


На даному етапі розвитку економіки перед промисловими підприємствами

України головним завданням є - імплементація в міжнародний економічний

простір. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства (ЗЕД) є головним

інструментом реалізації даного завдання. Одним із основних елементів ЗЕД є

визначення її стратегії, оскільки від правильності її постановки та реалізації

безпосередньо залежить ефективність експортно-імпортних операцій.

Розробку стратегії ЗЕД необхідно здійснювати на основі цілей, визначених

різними показниками підприємства та завдань, виконання яких буде

забезпечено прийняттям управлінських рішень на різних етапах формування і

реалізації стратегії.

Відповідно до поставленої мети повинні бути сформовані основні

завдання стратегічного управління підприємства ЗЕД за різними напрямами

його розвитку [1]:

формування організаційного забезпечення системи стратегічного

управління ЗЕД;

забезпечення оптимального використання матеріальних, трудових,

фінансових та інвестиційних ресурсів;

забезпечення мінімізації виробничих, комерційних, фінансових,


266

інвестиційних ризиків на підприємстві в довгостроковій перспективі;

забезпечення фінансової стійкості підприємства, високої оборотності

активів і капіталу в довгостроковій перспективі, максимізація величини

прибутку та рентабельності ЗЕД.

До факторів, що безпосередньо впливають на формування стратегії ЗЕД

можна віднести: нестабільність курсу валют, інфляцію, умови одержання

кредиту та ставка відсотку, попит, платоспроможність контрагентів, рівень цін,

доступність новітніх технологій, рівень досконалості законодавства та ін [1].

Організаційне забезпечення стратегічного управління дає можливість

створювати, удосконалювати існуючі та забезпечувати ефективне

функціонування окремих елементів організаційної системи, а також

організаційного механізму управління суб‘єктом господарювання або їх

сукупності в цілому у відповідності до обраних стратегій таким чином, щоб ці

організаційні елементи системи виступали як елементи стратегічного розвитку.

В процесі впровадження організаційного забезпечення стратегічного

управління необхідно розуміти, що цілі традиційних організаційних систем

суттєво відрізняються від систем стратегічно-орієнтованих. Їх особливість

полягає в обов‘язковому співпадінні з стратегічними цілями підприємства, та

на відміну від різноспрямованих цілей організації, вони мають бути

взаємопов‘язані та мати управлінське визначення [1].

Найважливішими аспектами організаційно-управлінського забезпечення

стратегічного розвитку ЗЕД є системний підхід до управління ЗЕД, планування,

комплексна система контролю та злагоджена діяльність всіх підрозділів, що

задіяні в реалізації стратегії [2].

Таким чином було досліджено особливості формування стратегії ЗЕД

підприємства, і зокрема проблему організаційного забезпечення стратегічного

розвитку зовнішньоторговельних підприємств. Проведене дослідження дає

змогу стверджувати, що правильно розроблена і обґрунтована стратегія ЗЕД

відіграє надзвичайно важливу роль у подальшому розвитку підприємства.

Формування організаційно-управлінського забезпечення стратегічного

267

управління є необхідною умовою успішного забезпечення високої ефективності

діяльності підприємства в довгостроковій перспективі.


1. Зінченко Д.В. Організаційно-управлінські альтернативи забезпечення

стратегічного розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Д.В.

Зінченко. Материали за VІIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції –

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yurradnik.com.ua/

stride/ur/index.php?m=archive&y=2005&mag=4&art=89

2. Баула О.В. Особливості формування стратегія зовнішньоекономічної

діяльності підприємства в сучасному глобалізаційному просторі. О.В.Баула,

А.В.Сачук . Материали за IX-а международна научна практична конференция

«Настоящи изследования и развитие - 2013». –– Том 7. Икономики: София,

«Бял ГРАД-БГ» ООД, 2013. –С.64 -68.


АЛЬТЕРНАТИВНІ ФОРМИ НАЙМУ: НОВИЙ ПОГЛЯД НА СКЛАД

ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ КОМПАНІЙ

Аліна Пузіна


Склад трудових ресурсів сучасних компаній істотно трансформується. Так,

за даними щорічного звіту «Global Human Capital Trends» Deloitte [1, с. 9],

тільки 42% респондентів (їх загальна кількість становила 11 тис. керівників

компаній та HR-фахівців зі 140 країн світу) зазначили, що їх організації

складаються виключно (переважно) зі штатних працівників, 50% опитуваних

повідомили про залучення великої кількості працівників на умовах контрактів,

23% – про істотну чисельність фрілансерів і 13% – гіг-працівників. Таким

чином, традиційні відносини в системі «роботодавець – працівник» приймають

http://www.yurradnik.com.ua/

268

новий формат диверсифікованого портфелю трудових ресурсів з акцентом на

альтернативні форми найму з наступним діапазоном типів працівників [1, с.

11]: штатні працівники – партнери – контрактори – фрілансери – гіг-працівники

– краудворкери. Кількість «альтернативних» працівників (три останні типи у

зазначеній послідовності) по всьому світу зростає. Наприклад, у США їх частка

вже перевищила 40% працюючого населення [3], в Європі значення показників

нижчі [2, 4]: у Великобританії – 7%, в Іспанії та Словаччині – 13%, в Італії –

21%, проте у щорічній динаміці їх приріст складає не менше чверті.

Схожі тенденції спостерігаємо і на вітчизняному ринку праці. За

результатами досліджень американської фінансової компанії Payoneer [5], в

ході якого було опитано 300 тис. спеціалістів, Україна займає 5 місце на

світовій фріланс-арені (за масштабами роста ринку вона поступається США,

Великобританії, Бразилії та Пакистану, обігнавши минулорічних лідерів –

Індію та Філіппіни), а чисельність українців в аутсорсингу зросла за останній

рік практично на третину.

Проте більшість організацій можуть виявитись неготовими до нових

викликів, що пов‘язані з управлінням диверсифікованим персоналом. Тільки

16% опитаних компанією Deloitte вказали, що мають відповідні політики і

методи для забезпечення управління різноманітними типами працівників, хоча

до 2020 року 33% із них планують наймати фрілансерів, а 28% – гіг-працівників

[1, с. 10].

Для побудови ефективної екосистеми трудових ресурсів всередині

організації, необхідно вже зараз розробляти програми адаптації, професійної

підготовки, стимулювання, внутрішніх комунікацій та просування бренду

роботодавця з урахуванням специфіки «альтернативного» персоналу та

розглядаючи його як частину команди, на рівні зі штатними працівниками.

Грамотне і своєчасне впровадження таких програм дозволить компаніям

скористатись перевагами гнучкої моделі ринку праці та мінімізувати

репутаційні ризики від співпраці з «нетрадиційними» працівниками.

269


1. Розділ другий зі звіту 2018 Deloitte Global Human Capital Trends. 2018.

Р. 9-13. URL: https://www2.deloitte.com/content/dam/Deloitte/ua/Documents/

human-capital/Deloitte-Global-Human-Capital-Trends-2018-2.pdf (дата звернення:

27.10.2019).

2. Ben Matthews. Freelance Statistics: The Freelance Economy in Numbers.

2017. January 8. URL: https://freetrain.co/freelance-statistics (дата звернення:

27.10.2019).

3. Elaine Pofeldt. Shocker: 40% of workers now have «contingent» jobs, says

U.S. government. Forbes. 2015. May 25. URL: https://www.forbes.com (дата

звернення: 27.10.2019).

4. Sam Bromley. Revealed: 31% annual surge in UK freelancers. Simply

Business. 2019. June 20. URL: https://www.simplybusiness.co.uk (дата звернення:

27.10.2019).

5. The Global Gig-Economy Index. Cross-border freelancing trends that

defined Q2 2019. Payoneer : website. URL: https://explore.payoneer.com/q2_global_

freelancing_index (дата звернення: 27.10.2019).


ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОВЕРНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

УКРАЇНИ

Ольга Рижкова


Одним з основних показників розвитку економіки країни є державний борг

та його динаміка.

Державний борг – загальна сума боргових зобов'язань держави з

повернення отриманих та непогашених кредитів, що виникають внаслідок

державного запозичення [1].

https://www2.deloitte.com/content/dam/Deloitte/ua/Documents/

https://www.forbes.com/

https://www.simplybusiness.co.uk/

https://explore.payoneer.com/q2_global_%20freelancing_index

https://explore.payoneer.com/q2_global_%20freelancing_index

270

Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього державного

боргу. Зовнішній борг являє собою заборгованість держави іншим країнам,

міжнародним економічним організаціям та іншим особам. Внутрішній

державний борг — заборгованість держави перед власниками державних

цінних паперів та іншими кредиторами. Виділяється також гарантований

державою борг. Даний борг є зобов‘язанням держави як гаранта повернення

кредиту у випадку неплатоспроможності позичальника.

Станом на 30.09.2019 сукупний державний борг становить 1 997 752,1 млн.

грн. Його структуру наведено в таблиці 1. [2]

Таблиця1

Структура державного боргу України станом на 30.09.2019

Борг (млн. грн) Зовнішній Внутрішній Всього

Державний борг 931 202,4 826 812,1 1 758 014,4

Гарантований борг 228 640,5 826 812,1 239 737,7

Сукупний 1 159 842,8 837 909,3 1 997 752,1

Співвідношення державного боргу до ВВП України дає можливість

усвідомити, на скільки багато винна держава. Так, наприклад, на кінець 2018

року це співвідношення дорівнювало 60,9%. Це вищий показник, ніж у наших

сусідів у Східній Європі: 49% в Польщі, 35% в Румунії, 21% в Люксембургу та

8% в Естонії. Водночас у таких розвинених країн, як США і Японія,

співвідношення державного боргу до розміру ВВП значно вище, ніж в Україні

(108 і 236% відповідно) [3]. Тож, це не єдиний критерій, за яким варто

оцінювати величину державних запозичень. Необхідно враховувати й наявність

джерел для виплат, а також можливість їхнього залучення.

З позиції уряду є декілька джерел коштів для виплат за валютними

боргами:

рефінансування виплат. Це означає взяти новий кредит. Оптимальним

варіантом для України є отримання 5-го траншу від МВФ, що відкриє доступ до

дешевого зовнішнього бюджетного фінансування. Збільшиться й довіра до

271

України з боку іноземних інвесторів, що дозволить залучити запозичення на

зовнішніх фінансових ринках;

використовувати валюту, яка накопичилася з попередніх років. Проте,

валютних залишків українського уряду недостатньо для проведення всіх

виплат;

придбати іноземну валюту за гривню. Для цього потрібно мати гарний

запас гривневої ліквідності та достатню пропозицію іноземної валюти на ринку.

Необхідною умовою - є наявність в уряду великої кількості гривні, але наразі її

запаси низькі. Позичити достатню кількість гривні на внутрішньому ринку

можна здійснивши підвищення процентних ставок, адже через низьку довіру

інвестори не готові вкладати кошти в облігації внутрішньої держаної позики на

тривалі строки. До того ж, надлишкова ліквідність банків незначна;

дефолт. Він хоч і знизить боргове навантаження, проте зовнішні ринки

запозичень на довгі роки стануть недоступними для України. До того ж, під

сумнівом опиниться подальша співпраця держави з її геополітичними

партнерами, з якими заплановані боргові виплати на найближчі роки. Такий

крок стримуватиме розвиток економіки, погіршить імідж країни та зменшить

довіру до неї [3].

Загалом для отримання доступу до джерел погашення кредиту та

розв‘язання проблеми державного боргу необхідно провести суттєві реформи в

економіці держави, побороти корупцію, зацікавити інвесторів підвищеними

процентними ставками, виконувати програму співпраці з кредиторами,

виробити імідж надійної та стабільної країни.


1. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-19.

2. Державний борг України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://index.minfin.com.ua/ua/finance/debtgov/.

272

3. Держборг України — проблема на $76 000 000 000 або $1800 на

кожного. Що варто знати? Перший аналітичний експлейнер [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://voxukraine.org/cards/debt/index.html.

Науковий керівник: ст. викладач Баталова О. А.

ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ І ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Кирило Салацький


З 7 лютого 2019 року в Україні вступили в дію нові правила валютного

регулювання, що тепер регулюються Законом України «Про валюту і валютні

операції» №2473-VIII від 21.06.2018 р. Цей Закон замінив собою розгалужену

систему нормативно-правових актів, яка існувала раніше, ставши центром

такого регулювання. Втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України «Про

систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993

р., Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»

№185/94-ВР від 23.09.1994 р., а також низка інших підзаконних нормативно-

правових актів з питань платіжної дисципліни, повернення в Україну валютних

цінностей. [1]

Стара база ліберальної системи валютного регулювання, що складалась з

56 нормативно-правових актів валютного регулювання замінена на нову, яка

складається з 8 основних постанов Правління НБУ:

- постанова №1: "Про затвердження Положення про структуру валютного

ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими

металами на валютному ринку України";

- постанова №2: "Про затвердження Положення про здійснення операцій

із валютними цінностями";

https://bank.gov.ua/legislation/Resolution_02012019_1





273

- постанова №3: "Про затвердження Положення про транскордонне

переміщення валютних цінностей";

- постанова №4: "Про затвердження Положення про перелік заходів

захисту, порядок та критерії їх запровадження, подовження та дострокового

припинення";

- постанова №5: "Про затвердження Положення про заходи захисту та

визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті";

- постанова №6: "Про затвердження Положення про порядок надання

банками Національному банку України інформації щодо договорів, які

передбачають виконання резидентами боргових зобов‘язань перед

нерезидентами-кредиторами за залученими резидентами кредитами, позиками";

- постанова №7: "Про затвердження Інструкції про порядок валютного

нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за

операціями з експорту та імпорту товарів";

- постанова №8: "Про затвердження Положення про порядок здійснення

уповноваженими установами аналізу та перевірки документів (інформації) про

валютні операції". [2]

Закон про валюту декларує значну лібералізацію валютних операцій, руху

капіталу та зміни у них.

Змінений основний принцип, тобто Закон передбачає можливість

здійснення будь-яких валютних операцій, які не заборонені чинним

законодавством.

Змінено валютний контроль на валютний нагляд як систему заходів,

спрямованих на забезпечення дотримання суб'єктами валютних операцій та

уповноваженими установами валютного законодавства. Покладено початок

переходу від системи тотального валютного контролю за кожною операцією до

валютного нагляду, побудованого за принципом «більше ризиків — більше

уваги, менше ризиків — менше уваги».

Скасовано законодавчо визначені граничні строки здійснення розрахунків

за експортно-імпортними операціями. Єдиним видом відповідальності за


















274

порушення встановленого, як заходу, захисту граничного строку здійснення

розрахунків за експортно-імпортними операціями - є нарахування пені за кожен

день прострочення в розмірі 0,3% від суми неодержаних грошових коштів за

договором.

Скасовано індивідуальні ліцензії Національного банку. Їх замінить система

е-лімітів (2 млн. євро/рік для юридичних осіб, 50 тис. євро/рік для фізичних

осіб).

Розширено підстави для зупинення нарахування пені: виникнення форс-

мажорних обставин, прийняття позовної заяви до провадження міжнародним

комерційним арбітражем або прийняття уповноваженим органом відповідної

країни документа про стягнення заборгованості на користь резидента в

позасудовому (досудовому) примусовому порядку (наприклад, через

нотаріуса).

Загалом, нове валютне регулювання передбачає близько двох десятків

послаблень, які мають полегшити ведення бізнесу та поліпшити інвестиційну

привабливість України. [1]

Кінцева мета Національного банку – зняття всіх наявних обмежень і

перехід до режиму вільного руху капіталу. [2]

Отже, зі зміною старих законів про валютне регулювання, Україна

поступово наближається до ЄС та впроваджує нові можливості фінансування

своєї території. А також це є підґрунтям для полегшення ведення бізнесу та

припливу іноземного капіталу та інвестицій, що веде за собою стійке

економічне зростання.


1. Всеукраїнське професійне юридичне видання [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://yur-gazeta.com/.

2. Офіційний сайт НБУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://bank.gov.ua/.


http://yur-gazeta.com/

https://bank.gov.ua/

275

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Марина Семенець


Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни є важливою умовою її

економічного зростання. Особливо це актуально в сучасних умовах, коли

набувають інтенсивного розвитку процеси міжнародної економічної інтеграції,

транснаціоналізації, міжнародного поділу праці, глобалізації світового

господарства. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств сприяє

відтворенню експортного потенціалу країни, залученню іноземних інвестицій,

формуванню економіки відкритого типу.

На сьогоднішній день, велика кількість українських підприємств активно

беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, це безпосередньо пов‘язано з

тим, що внутрішній ринок України не здатний забезпечити споживання всієї

кількості продукції, яку пропонують виробники, саме тому підприємства

змушені розширювати свої ринки збуту. Відповідно, вони виходять на зовнішні

ринки збуту, де наявна дуже сильна конкуренція з боку іноземних підприємств.

Для того, щоб зайняти певну нішу на іноземному ринку, українські

підприємства визначають стратегічні напрями розвитку, удосконалюють

експортну діяльність, підвищують якість продукції – це дає їм змогу досягти

довгострокової конкурентної переваги [1].

Організація зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві – це дуже

складна та кропітка робота, яка вимагає детального вивчення таких основних

питань, як: кон‘юнктура ринку, потенційні покупці та конкуренти, пошук

іноземних партнерів та налагодження ділових контактів з ними, проведення

переговорів, укладання договорів, підписання угод і т.д [3].

Політика в галузі експорту спрямована на регулювання експортних

потоків. До експортних бар'єрів відносять експортне мито - податок, який

накладається на кожну одиницю товару, яка вивозиться за кордон. Цим держава

276

стримує вивіз з країни тих товарів, на які незадоволений попит серед власних

споживачів, або вивіз їх з певних причин є небажаним. Сюди відносять

експортні квоти, які встановлюються для забезпечення вітчизняних споживачів

достатніми запасами товарів за низькими цінами, для запобігання виснаженню

природних ресурсів, а також для підвищення цін на експорт шляхом обмеження

поставок на закордонні ринки. Є і інші чинники, які певною мірою стримують

розвиток українського експорту зокрема:

негативні тенденції зростання в експорті частки сировинних товарів;

значно ускладнений вихід на світові ринки українських підприємств,

внаслідок протекціоністських заходів, з боку низки країн світу, щодо захисту

власних ринків;

недостатній розвиток системи сертифікації та контролю якості

експортної продукції в умовах зростання на світових ринках вимог не тільки до

науково-технічних параметрів, а й до споживчих та екологічних характеристик

продукції;

відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки

у більшості вітчизняних підприємств, низький рівень маркетингової діяльності,

нескоординованість дій;

критично недостатнє інвестування в перспективні експортоорієнтовані

проекти за рахунок внутрішніх і зовнішніх ресурсів;

обмежені можливості використання іноземних інвестицій та кредитів

для розвитку українського експорту внаслідок низького міжнародного рейтингу

надійності України.

Крім вищезазначеного, на розвиток експортного потенціалу України

впливають такі чинники:

низька ефективність виробництва;

висока енерго- та матеріаломісткість продукції;

високий рівень спрацьованості основних виробничих фондів;

у більшості галузей національного господарства ще відстала

технологічна база [2].

277

Щоб виявити шляхи підвищення ефективності зовнішньоторговельної

діяльності підприємств необхідно:

проаналізувати динаміку розвитку зовнішньоекономічної діяльності

підприємства;

дослідити раціональність використання ресурсів, заінтересованість у

продукції підприємства на зовнішньому ринку;

комплексно дослідити проблеми підвищення ефективності та розвитку

зовнішньоекономічної діяльності;

виявити перспективні напрями удосконалення системи управління та

планування зовнішньоекономічних зв‘язків на рівні підприємства;

удосконалити організаційно-економічні заходи щодо підвищення

конкурентоспроможності експортної продукції;

оцінити рівень і якість виконання підприємством зобов‘язань по

контрактах з іноземними партнерами, дослідити ефективність та переваги такої

співпраці;

проаналізувати методики аналітичної оцінки ефективності окремої

експортної операції.

Втілення вище запропонованих заходів на підприємствах, значно

покращить якість їх роботи у сфері зовнішньоекономічної діяльності.


1. Стровский Л.Е. Внешнеэкономическая деятельность предприятия:

Учеб. для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 2014.

2. Гринчуцький В. І. Економіка підприємства. В. І. Гринчуцький. – К.:

Центр учбової літератури, 2010.

3. Яковлєв А. І. Удосконалення методів визначення ефективності ЗЕД.

А. І. Яковлєв. Фінанси України. – 2010. – № 9.

4. Ходорович О.С. Розвиток зовнішньоекономічних операцій та шляхи її

удосконалення. О. С. Ходорович. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.rusnauka.com/25_WP_2010 /Economics/71141.doc. htm


278

ОСОБЛИВОСТІ МИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Вадим Сикал


Митно-тарифне регулювання сьогодні є важливим механізмом державного

регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Його головним завданням є

захист вітчизняної економіки від зовнішніх негативних впливів. Митно-тарифні

методи регулювання (імпортні та експортні тарифи) є історично першим

інструментом протекціонізму і регулювання зовнішньої торгівлі. Вони

займають центральне місце в системі реалізації державного регулювання

зовнішньоекономічної діяльності.

Митне регулювання згідно ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»[2] –

це регулювання питань, пов‘язаних із встановленням мит та інших податків, що

справляються при переміщення товарів через митний кордон України,

процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного

контролю України.

До основних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності

варто віднести мито, податки, кредити, дотації, пільги тощо, а отже, митне

регулювання можна вважати одним із інструментів регулювання

зовнішньоекономічної діяльності. В цілому митне регулювання є однією із

найбільш значимих сфер державного регулювання, адже саме митне

регулювання визначає принципи та засади формування міжнародних відносин,

створення ефективної, справедливої, прозорої системи оподаткування для

суб‘єктів зовнішньоекономічної діяльності та світової торгівлі.

У зв‘язку із євроінтеграцією України посилюються вимоги міжнародних

організацій стосовно діяльності внутрішнього ринку України, зокрема

відбувається вплив міжнародних вимог на національну систему митного

регулювання в Україні. Корисним для України в процесі формування її митної

політики та механізму використання інструментів митно-тарифного

279

регулювання є використання світового досвіду - а саме досвіду тих країн, яким

вдалося створити ефективну систему митно-тарифного регулювання.

Важливою відмінною рисою у системі митного регулювання України

поряд із митним регулюванням провідних країн світу є значна розгалуженість

товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, наявність такої

кількості найменувань товарів дозволяє шахраювати, шляхом сплати мита за

нижчою ставкою [1].

Крім того, для України суттєвим недоліком поряд із розвиненими країнами

світу є фіскальне спрямування мита, тобто його основне призначення

визначається потребами держави у грошових коштах. Тоді як, у розвинутих

країнах пріоритетною є регулююча функція, і надходження від справляння

імпортного мита складають не більше 0,3% ВВП, на відміну від України, митна

служба якої відіграє вагому роль в процесі наповнення державного бюджету.

Україні для створення ефективної системи митно-тарифного регулювання

доцільно використовувати аналогічний досвід країн Центральної Європи, які

вирішували подібні проблеми в формуванні митної політики. Також, важливо,

впроваджувати систему аналізу ризиків та пост-аудиту для запобігання митним

правопорушенням.

В умовах інтеграції України до європейської спільноти необхідно вносити

зміни у національне митне законодавство та використовувати ті інструменти

митно-тарифного регулювання, які не лише не суперечать принципам СОТ та

ЄС, але і здатні захистити економічні інтереси України.


1. Гребельник О.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2012. – 696 с.

2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня

1991р. № 959 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/959-12.

Науковий керівник: ст. викладач Баталова О. А.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/959-12

280

СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В

ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

Світлана Стахурська

Олена Єременко


Серед джерел фінансування капітальних інвестицій в Україні за даними

Держстату кошти іноземних інвесторів займають найменшу частку, яка у

2018р. становила лише 0,3%, найбільші обсяги інвестування відбуваються за

рахунок власних коштів підприємств та організацій (в середньому за період

2010-2018р.р. – їх частка становила 70%). Найбільша частка коштів іноземних

інвесторів в сумі капітальних інвестицій за останні дев'ять років була у 2016р. –

2,8% (9831,4 млн.грн.). Прямі інвестиції (акціонерний капітал) вкладено в

економіку України іноземними інвесторами 76 країн світу. Найвагоміші обсяги

надходжень прямих інвестицій були спрямовані до підприємств промисловості

(27,3% у 2017р.), а також до установ і організацій, що здійснюють фінансову та

страхову діяльність (26,1% у 2017р.). До основних країн-інвесторів належать

Кіпр – 25,6%, Нідерланди – 16,1%, Російська Федерація – 11,7%, Велика

Британія – 5,5%, Німеччина – 4,6%, Віргінські острови (Брит.) – 4,1%,

Швейцарія – 3,9% (за даними 2017р.) [1]. Слід зазначити, що за даними

Мінфіну в 2018р. більшість прямих інвестицій в Україну – це повернення

українських коштів з офшорів і докапіталізація банків.

Серед проблем, які сповільнюють зростання кількості іноземних

інвестицій, наступні: світова фінансово-економічна криза , військова агресія на

території України , прояви корупції в державі тощо. Військова агресія призвела

до того, що низка найвигідніших регіонів для інвестування в Україну,

виявились непідконтрольними. Ці явища значно погіршили очікування

інвесторів стосовно подальших перспектив інвестування. Перераховані

проблеми висувають завдання, що полягають в активному залученні нових, а

також в утриманні на території України діючих іноземних інвесторів.

281

Іноземні інвестиції повинні сприяти стабільному та виваженому розвитку,

структурному покращенню національної економіки, підвищенню рівня її

міжнародної конкурентоспроможності. Проте, є проблема в тому, що інвестиції

залучають в уже високоприбуткові та відносно розвинені галузі економіки, а

отже вони не зміцнюють конкурентоспроможність країни на світовому ринку.

Перевагу необхідно надавати прямим іноземним інвестиціям у розвиток

високотехнологічних та наукоємних виробництв, що сприятимуть розширенню

експортного потенціалу та посилюватимуть конкурентоспроможність

українських товарів на світовому ринку. Не йдеться про ігнорування

напрацьованими зв'язками у традиційних галузях української економіки, в які

інвестори вклали кошти – це галузі харчової та хімічної промисловості,

сільське господарство, машинобудування, металургія, виробництво

будівельних матеріалів.

Протягом усього періоду незалежності України галузевими пріоритетами

для іноземних інвесторів були і є агросектор, ряд галузей промисловості, ІТ-

сфера, фінансовий сектор, сектор нерухомості. Агросектор і надалі залишається

найпривабливішим для іноземних інвесторів, він дає можливість отримати

високі прибутки та забезпечити швидку окупність інвестицій (перевага

надається олійній та пиво безалкогольній промисловості). Актуальним є

придбання прав на оренду землі, її обробку, придбання корпоративних прав та

активів. Іноземні інвестори приділяють увагу ряду галузей промисловості,

особливо переробної. Інвесторів приваблює дешева робоча сила, вигідне

географічне розташування, наявність власного ринку сировини та розвиненість

інфраструктури. Неймовірно швидко розвивається ІТ-сектор. Минулого року у

глобальному рейтингу стартап-екосистем Україна зайняла 31 місце. Київ посів

34 місце серед тисячі міст у рейтингу StartupBlink, піднявшись за 2 роки на 29

позицій. Тобто за рік столиця обігнала стартап-екосистеми таких міст як

Гельсінкі, Мюнхен, Шеньчжень. На сьогодні наш інтелектуальний потенціал та

можливості гнучкого ведення бізнесу в ІТ-сфері видаються інвесторам вкрай

привабливими. Динаміка інвестицій у фінансовий сектор та сектор нерухомості

282

є достатньо стабільною, їх привабливість пояснюється передбачуваністю

ризиків та можливістю ними маневрувати.

Приваблення іноземних інвестицій на територію України протягом її

незалежності була однією із головних цілей її економічної діяльності, що

утверджувалися низкою офіційних документів. Йдеться зокрема про

впровадження податкових пільг, які повинні надаватися інвесторам виключно з

перспектив України інноваційного розвитку галузей, при цьому вони не мають

чинити негативні дії на державний бюджет. Сьогодні ж Податковим та Митним

кодексами та окремими законами передбачена державна цільова підтримка

інвестиційних проектів через звільнення від сплати імпортного мита,

звільнення та відстрочку ПДВ, а також надання інших податкових пільг. Крім

цього необхідно посилювати уже існуючі чинники, що визначають

інвестиційну привабливість України: відносно розвинена інфраструктура,

необхідна для здійснення інвестиційної діяльності (транспортна

інфраструктура, підприємства будівельної індустрії, підприємства оптової та

роздрібної торгівлі, аукціони, ярмарки, товарні біржі, торговельні доми,

спеціальні державні органи регулювання ринку, фондові біржі, брокерські та

страхові компанії тощо), значний за обсягом та структурою товарний

внутрішній ринок, розвинений науковий потенціал, висококваліфікована і

відносно дешева робоча сила [2].


1. Інвестиційний клімат в Україні. – Мінекономрозвитку. – [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: www.me.gov.ua.

2. Маркевич К. Хто і як інвестує в Україну. – [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://razumkov.org.ua/statti/khto-i-iak-investuie-v-ukrainu.

http://www.me.gov.ua/

http://razumkov.org.ua/statti/khto-i-iak-investuie-v-ukrainu

283

СУЧАСНИЙ КОНТРОЛІНГ ТА ЙОГО АВТОМАТИЗАЦІЯ

Анастасія Тарануха

Олеся Тур


Функціонування бізнесу у сучасному світі, незважаючи на його розміри,

практично неможливий без впровадження системи контролінгу. Розвиток і рух

бізнесу можливий тільки при його своєчасному реагуванні на зміни

зовнішнього і внутрішнього середовищ. Тому для забезпечення

конкурентоспроможності господарюючі суб‘єкти зобов‘язані впроваджувати

сучасні інформаційні технології.

Більшість авторів виділяють контролінг як принципово нову концепцію

інформації і управління, яку можна визначити як обліково-аналітичну систему,

що реалізує синтез елементів обліку, контролю, планування, яка забезпечує як

оперативне, так і стратегічне управління процесом досягнення цілей і

результатів діяльності підприємства [3]. Тож, контролінг є засобом управління,

побудований на зворотних зв‘язках і передбачає обробку великої кількості

інформації.

Для того, щоб система контролінгу на підприємстві функціонувала якісно

та оперативно, передбачається створення великої єдиної бази даних. При цьому

обов‘язковим є дотримання таких вимог [1]:

1. Швидкий доступ до даних – цілеспрямований відбір інформації із

зовнішніх та внутрішніх носіїв та відсічення зайвого, щоб скоротити час

менеджерів на вибір основного матеріалу.

2. Візуалізація – представлення інформації в зручному для менеджерів

вигляді, що пришвидшить прийняття управлінських рішень.

3. Відповідність – напрям інформації повинен відповідати основним

цілям підприємства.

4. Ієрархічність – інформація та доступ до неї повинен відповідати

ієрархії управління на підприємстві.

284

5. Оптимальність – вибір найраціональнішого рішення серед

запропонованих.

6. Перспективність – інформація повинна відповідати можливим

перспективам росту підприємства.

7. Узгодженість – уся відібрана інформація повинна бути узгоджена між

собою.

8. Науковість – інформація повинна мати наукове підґрунтя і відповідати

вимогам діючого законодавства.

9. Безперервність – відсутність зупинок та затримок в оновленні

інформації.

10. Гнучкість – можливість пристосування і адаптації інформації при зміні

цілей або напрямів діяльності підприємства, його зовнішнього середовища.

У свою чергу, функціонування інформаційно-аналітичних систем, які

використовуються у контролінгу, повинен включати наступні модулі [2]:

- XML-адаптери для збору та переробки даних з інформаційних систем.

- Таблично-калькуляційні програми для обчислення та структурування

даних.

- База показників для накопичення значень показників контролінгу у часі

та розгляду їх динаміки.

- Інтегровані облікові системи для аналізу ефективності діяльності

компанії.

- Спеціальні системи фінансового планування, орієнтовані на виконання

специфічних функцій на рівні менеджменту.

- Звіти, що створюються по запитам користувачів системи в заданих

параметрах.

Слід зазначити, що сучасні комп‘ютерні технології забезпечують

підприємства стандартним програмним забезпеченням, яке здатне

задовольнити усі вищеперераховані вимоги та яке можливо адаптувати для

кожного конкретного підприємства. Для цього існує певний алгоритм дій

створення автоматизованої системи контролінгу [4]:

285

1. Визначити цілі контролінгу та сформувати центральну службу

контролінгу.

2. Сформувати систему кількісних показників, спрямовану на цілі

контролінгу.

3. Обрати інформаційну систему і створити базу даних, що об‘єднує

сукупність інформаційних об‘єктів і консолідуючих її із довідниками.

4. Організувати збір і загрузку даних із автоматизованих джерел та

джерел ручного вводу.

5. Обрати методи інтелектуального аналізу даних.

6. Створити інформаційну панель керівника, яка забезпечує подачу

інформації, необхідну для прийняття управлінських рішень.

Таким чином, створення автоматизованої системи контролінгу на

підприємстві повинно сприяти прийняттю управлінських рішень, які

відповідають стратегічним орієнтирам розвитку бізнесу та сучасним вимогам

суспільства.


1. Гудзинський О. Д., Аксентюк М. М., Деменіна О. М. Контролінг в

системі менеджменту: монографія. За заг. ред.: О. Д. Гудзинський; Ін-т

підготов. кадрів держ. служби зайнятості України. – К.: ІПК ДСЗУ, 2009. – 225

c.

2. Гусева И. Б. Методологические основы формирования системы

контроллинга: автограф. И. Б. Гусева. – Нижний Новгород, 2008.

3. Пушкар М.С., Пушкар Р.М. Контролінг – інформаційна підсистема

стратегічного менеджменту: монографія. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. –370с

4. Стефаненко М. М. Трансформація системи контролінгу в умовах

розвитку технологій управління підприємством: автореф. М. М. Стефаненко. –

Донецьк, 2010. – 36 с.

286

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ

РИТЕЙЛЕРА

Олександр Усенко,

Світлана Ткачук


Сучасні тенденції розвитку продажів вимагають прискіпливого ставлення

до питання формування іміджу фірм-ритейлерів, що підштовхує директора чи

виконавця до дослідження та розроблення цієї теми. Для того, щоб виділитися

серед конкурентів, власник такої фірми мусить створити свій власний

особливий образ – імідж.

Імідж – це специфічний образ певної установи, який фактично постає

лицем фірми, що дає можливість споживачеві оцінити наявні та потенційні

характеристики тієї чи іншої установи.

Як зазначено вище, іміджева складова підприємства стосується

конкуренції і як наслідок постає невід‘ємним інструментом у конкурентній

боротьбі і розробляється та реалізується відповідно до стратегії та цілей

окремих фірм-ритейлерів. Відповідно до вищесказаного, кожен власник

підприємства прагне розвинути свій власний імідж з метою збільшення

кількості нових покупців, у перспективі збільшення постійних клієнтів, що

призводить до збільшення прибутку.

Серед головних аспектів іміджу фірм-ритейлерів виділяють наступні:

- цільовий ринок;

- географія місцезнаходження;

- час роботи;

- рівень цін;

- екстер‘єр та інтер‘єр;

- ступінь популярності;

- позиція підприємства на ринку;

- КСВ (корпоративна соціальна відповідальність) [3].

https://www.cfin.ru/press/marketing/2001-2/06.shtml

287

Розробкою та впровадженням іміджу корпорації може займатися як окрема

група людей, тобто на замовлення, так і окремий відділ в середині компанії.

Кожен з випадків має свої «плюси» та «мінуси». Комерсанти підприємства

досконало володіють інформацією про ринок та стратегію фірми. Але, попри

це, їхні знання стосовно роботи з іміджевою складовою можуть бути

недостатніми. Тому оптимальним рішенням буде залучення до співпраці

професіоналів з відповідними знаннями в сфері розробки іміджу – «Золота

середина» розробки іміджу компанії [2].

Вдало розроблений план створення іміджевої бази передбачає:

- збільшення рівня продажів;

- підвищення ефективності збуту товарів;

- полегшення введення на ринок нових товарів;

- підвищення конкурентоспроможності фірми;

- визначення рівня впливу на ринок;

- популяризація на ринку;

- привернення уваги споживачів з високим рівнем доходу.

Останній пункт «Привернення уваги споживачів з високим рівнем доходу»

можна розглянути як окремий елемент при розробці іміджу магазину. Слід

звернути увагу на наступні критерії:

- індивідуальне обслуговування;

- найвищий рівень сервісу та обслуговування;

- наявність товарів високої якості;

- вишукане та естетичне оформлення магазину [2].

Слід зазначити, що назва установи також відіграє значну роль у

формуванні іміджу. Питання полягає в тому, щоб не тільки створити візуальну

складову, а й втілити імідж у назві та інших елементах фірмового стилю —

логотипі, корпоративному герої, гаслі та решті елементів.

Підсумовуючи вище сказане, варто зауважити, що створення та

подальша розробка іміджу підприємства потребує значних витрат коштів і часу,

має ґрунтуватись на попередніх дослідженнях ринку та виконуватись

https://economuch.com/torgovoe-delo-knigi/imidj-predpriyatiya-roznichnoy-torgovli271-9962.html

https://economuch.com/torgovoe-delo-knigi/imidj-predpriyatiya-roznichnoy-torgovli271-9962.html

288

спеціалістами в цій справі. Дуже важливо об‘єктивно оцінити всі «Плюси» та

«Мінуси» діяльності підприємства від «А» до «Я». Така прискіпливість та

вдало виконана робота по форсуванню іміджу обіцяє надзвичайну перспективу

розвитку та підвищення ефективності всієї роботи фірми [1].


1. Апопій В.В. Організація торгівлі. Підручник 3-тє вид. за редакцією

Апопія В. В. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 632 с.

2. Виноградова С.Н. Коммерческая деятельность: Учебник. С.Н.

Виноградова. – Минск: Выш.школа, 2005. – 242с.

3. Муромкина И.И. Имидж розничного торгового предприятия:

особенности формирования и восприятия. И.И. Муромкина. Маркетинг в

России и за рубежом, 2001. №2. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

https://www.cfin.ru/press/marketing/2001-2/06.shtml.

РОЗВИТОК СЕГМЕНТУ ЗДОРОВОГО ХАРЧУВАННЯ В УКРАЇНІ

Ірина Чередніченко


Одним із найважливіших та перспективних напрямків розвитку харчової

промисловості є створення безпечних та, разом з тим, повноцінних за складом і

споживчими властивостями функціональних продуктів харчування (ФПХ),

здатних підтримувати стан здоров‘я споживачів на належному рівні, і

знижувати ризики виникнення захворювань. Дослідження проведено на основі

таких даних:

- статистичні дані споживання ФПХ в Україні;

- властивості для вибору здорових продуктів харчування;

- найбільш популярні для споживача джерела інформації про ФПХ та

здорове харчування;

- динаміка розвитку органічного виробництва в Україні.

https://www.cfin.ru/press/marketing/2001-2/06.shtml

289

Незбалансованість сучасного харчування, неспроможність забезпечити

організм людини необхідною кількістю незамінних поживних та біологічно

активних речовин є глобальною проблемою як у розвинутих країнах, так і в

країнах, що розвиваються. Результати спостережень вчених свідчать, що понад

50% населення України харчується неякісно[1,2, 3].

В ході досліджень ми дізнались, що для вирішення цих проблем в Україні

сформовані та реалізуються загальнодержавні програми: «Здорова нація»,

«Здоров‘я – 2020: Український вимір, які направлені на профілактику

захворювань, пов‘язаних з неправильним харчуванням. Сучасний європейський

ринок ФПХ щорічно зростає на 10%, у той час як приріст традиційних

продуктів становить 1,3 – 1,5%, що трактується експертами як підвищення

попиту на продукти здорового харчування. [4].

Статистичні дані показують порівняно низький рівень споживання ФПХ в

Україні [1, 5]. Це обумовлено недостатньою інформацією знань у споживача

про оздоровчі продукти харчування. У свідомості споживачів складається таке

враження ніби: продукти з незрозумілим набором властивостей і переваг

стосовно традиційних продуктів харчування, мають не завжди зрозумілу

інструкцію й рекомендації стосовно споживання. Що ж є значущими

властивостями для вибору здорових продуктів харчування: інформація про

товар (23%), ціна (14%), смакові властивості (17%), репутація виробника (15%),

корисність (18%).

Ми можемо допустити, що найбільш інформованими про здорове

харчування та корисність таких продуктів є люди віку 18-40 років з вищою

освітою переважно із сфери медицини та технології виробництва продуктів

харчування.

За оцінками Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН

(ФАО) у перспективі попит на органічну продукцію у світі зростатиме у міру

розвитку економіки країн, підвищення рівня освіти та доходів населення.

Незважаючи на існуючий прогрес у розвитку органічного виробництва в

Україні, експерти відмічають низку факторів, які гальмують реалізацію

290

масштабного потенціалу України у цьому сегменті аграрного сектору. Це

передусім недосконалість діючого нормативного – правового регулювання для

органічного виробництва, відсутність ефективної системи державного нагляду з

боку держави за виробництвом та якістю продукції, що спричиняє

недобросовісну конкуренція серед виробників, роздрібних продавців та

призводить до шахрайства та дієвої системи санкцій щодо фальсифікатів

продукції тощо.


1. Цимбалиста Н. В. Стан фактичного харчування населення та

аліментарно обумовлена захворюваність [Текст]. Н. В. Цимбалиста, Н. В.

Давиденко. Пробл. харчування. – 2008. – №1-2. – С. 32-35.

2. Roberfroid M. B. Global view on functional foods: European perspectives

[Text]. M. B. Roberfroid. Brit. J. Nutr. – 2002. – Vol. 88, № 2. – P.133-138.

3. Diplock A.T. Scientific concepts of functional foods in Europe: consensus

document [Text]. A. T. Diplock, P. J. Agget, M. Ashwell. Brit. J. Nutr.- 1999. – Vol.

81, № 1. – P. 1-7.

4. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]: офіц.

сайт. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua. – Назва з екрана.

5. Сайт федерації органічного руху України [Електронийй ресурс] сайт.

https://www.organic.com.ua/


СУЧАСНІ СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ:

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

Катерина Чередніченко


Економічна нестабільність в Україні змушує підприємства шукати

альтернативні шляхи підвищення ефективності діяльності, в тому числі у

https://www.organic.com.ua/

291

напрямку оптимізації зарплатних виплат персоналу, яка має стимулювати його

до більш продуктивної праці. У контексті зазначеного варто звернути увагу на

прогресивний європейський досвід.

Так, в країнах Європейського Союзу використовуються різні системи

оплати праці, зокрема, у Швеції вона побудована за принципом «солідарності»

з найменшою в світі диференціацією між доходами низько- та

високооплачуваних категорій працівників, у Великобританії і Франції

відбувається оплата за індивідуальними контрактами з накопичувальним

преміюванням за підсумками роботи працівника і підприємства, в Італії –

виплата колективних та індивідуальних набавок до галузевої тарифної ставки і

набавки у зв‘язку зі зростанням вартості життя. При цьому 2/3 працівників

розвинених країн переведені на погодинну оплату з метою запобігання

можливості страйків та поліпшення психологічного клімату в трудових

колективах [1, с. 122-123].

Нині у більшості європейських компаній спостерігається тенденція до

індивідуалізації у встановленні заробітної плати, яка зводиться до [2, с. 154]:

визначення певного розміру мінімального річного заробітку кожному

працівнику з урахуванням усіх винагород; неоднакового підвищення заробітної

плати у межах пропонованого приросту її загального фонду; відмови від

індексації у зв‘язку із зростанням цін; врахування при визначенні персональних

надбавок персональних заслуг працівників, а не їх стажу; регламентацію

процедури урахування заслуг.

В процесі дослідження наукових літературних джерел [1, с. 123-124; 3, с.

71-75; 4, с. 765-766] нами виділено ряд систем оплати праці, що найкращим

чином зарекомендували себе у світовій практиці управління персоналом.

Система Хелсі передбачає, що заробіток працівника складається з двох

частин: фіксованої погодинної ставки, що виплачується за фактично

відпрацьований час, та відрядної премії за зниження трудомісткості, коли

фактичні затрати праці нижчі за нормативні. Величина такої премії

292

розраховується як тарифна ставка, зважена на коефіцієнт економії часу в межах

від 30% до 70%.

Система Роурена передбачає виплату працівнику зарплати за погодинною

ставкою і фактично відпрацьований час, й додатково – процент від неї за

перевиконання нормативу часу.

Системи Тейлора і Мерика можна вважати диференційованими по

відношенню до відрядної ставки. Згідно першої у разі невиконання норми

виробітку ставка складає 0,8, при виконанні чи перевиконанні – від 1,1 до 1,3.

Друга система є більш радикальною: виконання завдання на 60% загрожує

працівнику звільненням, на 61-80% призведе до виплати йому ставки, 81-100%

– 1,1 ставки, понад 100% – 1,2 ставки.

За системою Скенлона, якщо частка фонду оплати праці у вартості

реалізованої продукції підприємства менше встановленого нормативу, то сума

такої економії підлягає розподілу у співвідношенні 1 до 3 між компанією і

працівниками. Із преміального фонду останніх 1/5 частина спрямовується в

резерв, а інша розподіляється між ними, залежно від індивідуального трудового

внеску у збільшення обсягів реалізації продукції. Поряд із цим система

Скенлона передбачає активне залучення лінійних працівників і робітників в

процес управління, зокрема, у визначення резервів та способів підвищення

продуктивності праці, надання раціоналізаторських пропозицій. Таким чином,

основним показником преміювання Скенлона є зниження зарплатомісткості

продукції.

Крім означених вище, варто також звернути увагу на систему Варта із

вібруючим розподілом зарплат, систему Ганта з комбінуванням змінної і

відрядної оплати, систему Реккера, що передбачає виплату колективних премій

за зниження частки витрат на оплату праці у доданій вартості, систему Бедо,

яка враховує кожну робочу хвилину-«точку», диференційні, емпіричні,

відрядно-регресивні, з урахуванням підвищення кваліфікації персоналу системи

оплати праці, а також системи участі у прибутках. Проте це має бути не сліпе

293

копіювання світових практик, а їх виважена адаптація під реалії бізнес-

середовища в Україні.


1. Тибінка Г., Сікора О., Мартинюк Н. Іноземний досвід застосування

різних систем оплати праці та можливості їх використання в Україні. Аграрна

економіка. 2017. Т.10. №3-4. С. 120 – 126.

2. Крушельницкая О.В., Мельничук Д.П. Управление персоналом : учеб.

пособ. для студ. выс. учеб. зав. К.: Кондор. 2003. 295 с.

3. Шмиголь Н.М., Монастирська Д.С., Антонюк А.А. Сучасні тенденції в

організації оплати праці в зарубіжних країнах у розрізі систем оплати праці.

Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2016. № 2. С. 71 –

75.

4. Григор‘єва О.В., Шуткіна І.С. Застосування сучасних системи оплати

праці на підприємствах України. Глобальні та національні проблеми економіки.

2015. Випуск 5. С. 764 – 767.


РУХ УКРАЇНИ ДО ЄС

Альона Шевченко


Щодня в Україні проходять різноманітні процеси, які спрямовуються на

покращення життя українців. Залучення інвесторів, боротьба з корупцією,

покращення умов для життя. Країна починає невеликими кроками рухатись

вперед.

Відомо всім, що наша держава йде до вступу в Європейський Союз. Але

мало хто знає , що потребує ЄС, і скільки існує етапів до вступу.

Що дасть нам життя в Європейській Україні?

294

+ Високі заробітні плати

+ Справедливий суд

+ Якісна їжа

+ Гарні дороги

+ Розвинена медицина

+ Екологічність (закони, що підтримують природу)

Але, це все в нас буде, тільки тоді, коли ми почнемо діяти, і не за один рік.

Тобто, все це побудуємо ми самі, і тільки тоді ми вступимо до ЄС. За нашу

країну відповідальні самі українці і радує те, що влада почала прискорене

виконання своїх зобов‘язань.

Чи хочуть інші країни щоб ми були в ЄС?

Президент французького Центру вивчення політичних дій (CERAP) Ніколя

Тензер впевнений, що Україна вступить до Європейського Союзу, але є

причини, чому на сьогодні заявка на членство неможлива.

На сьогодні не існує швидкої перспективи щодо вступу України до ЄС,

оскільки цей шлях довгий і з безліччю труднощів.

Насамперед, Україна не готова, коли мова заходить про основні вимоги

ЄС, такі як верховенство права і повна незалежність судової системи. І це вже

не кажучи про економічні правила. По-друге, Україна, на жаль, не відновила

свій повний суверенітет над незаконно анексованим Кримом і Донбасом. Ми

повинні вирішити ці питання, перш ніж Україна може подати свою

кандидатуру на членство в ЄС, хоча все це відбувається не з її вини.

Євросоюз міг би робити для України більше, наприклад, надати гарантії

безпеки і взяти активнішу участь у вирішенні проблеми російської агресії.

Натомість Україна, звичайно, повинна продемонструвати готовність і

рішучість виконувати всі правила ЄС. З боку ЄС має бути активніша участь у

вирішенні проблеми Донбасу. Учасники ―нормандського формату‖ – Франція і

Німеччина, але не ЄС як такий. Виглядає все так, що Брюссель нібито

делегував свої повноваження Парижу і Берліну, щоб уникнути активнішої

295

участі в конфлікті. ЄС тут не говорить занадто голосно, що представляє його

позицію не дуже збалансованою.[1]

Україні потрібно зробити ще дуже багато роботи, підвищувати репутацію і

авторитет нашої держави на світовому ринку.

Дивлячись на всі процеси, що відбуваються, спадає на думку те, що нашій

країні прийдеться йти до ЄС, як мінімум, ще років 10. Турція очікує на вступ

вже 60 років.[3] Цифра вражає. Але, якщо ми зможемо вступити до ЄС, це

підніме нашу державу на новий рівень: соціальний, економічний, політичний та

екологічний.

У червні 2019 року 59% українців виступали за вступ України до

Європейського союзу. Дивлячись статистику, бажання українців бути членом

ЄС порівняно з березнем 2012 року, зросло в 1.5 рази. [2]

Країна має оговтатись від військових дій на Донбасі і почати

розбудовуватися. Ми не ввійдемо ні в яку асоціацію, якщо не наведемо лад «у

себе вдома».

З всіма лозунгами до руху в ЄС, ми забули про те що ми маємо робити все

самі, аби країна стала конкурентоспроможною, розвиненою, і привабливою.

Представники молоді, і 3 з 5 опитаних зовсім не задумувались, що вони –

це майбутнє держави. Це свідчить про те, що більшість з молоді веде пасивний

спосіб життя. Молодь потрібно заохочувати розвиватися самим і розвивати цим

свою батьківщину.

Ми повинні знайти ключ до України, те, що відрізняє нас від інших, і

зробити так, щоб всі держави через декілька років проголосували за вступ

нашої держави до ЄС.


1. Що Європа чекає від України для членства в ЄС: названі головні

вимоги. [ Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://news.finance.ua/ua/news/-/436727/shho-yevropa-chekaye-vid-ukrayiny-dlya-

chlenstva-v-yes-nazvani-golovni-vymogy.

https://news.finance.ua/ua/news/-/436727/shho-yevropa-chekaye-vid-ukrayiny-dlya-chlenstva-v-yes-nazvani-golovni-vymogy

https://news.finance.ua/ua/news/-/436727/shho-yevropa-chekaye-vid-ukrayiny-dlya-chlenstva-v-yes-nazvani-golovni-vymogy

296

2. За вступ до ЄС виступають 59% українців - опитування.[ Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/

news/2019/07/10/7098320/

3. Туреччина не відступить від наміру вступити до ЄС – Ердоган. [

Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-

world/2696917-tureccina-ne-vidstupit-vid-namiru-vstupiti-do-es-erdogan.html


РОЛЬ МИТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Оксана Шереметинська,

Ольга Литвинюк


Відповідно до міжнародної практики, термін «митне законодавство»

означає всі установчі та регулюючі положення, що застосовуються або

контролюються митними адміністраціями у зв'язку з імпортом, експортом або

транзитом товарів [1, cт. 1].

Норми митно-процесуального права визначаються Митним кодексом та

іншими юридичними актами, що встановлюють порядок послідовного

виконання дій, які забезпечують виконання норм матеріального права.

У загальному розумінні митно-правове регулювання є відображенням

державного впливу на зовнішньоекономічну діяльність підприємств, що

виражається в установленні обмежень адміністративного й економічного

характеру вільному переміщенню товарів та транспортних засобів через митний

кордон.

https://www.eurointegration.com.ua/%20news/2019/07/10/7098320/

https://www.eurointegration.com.ua/%20news/2019/07/10/7098320/

https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2696917-tureccina-ne-vidstupit-vid-namiru-vstupiti-do-es-erdogan.html

https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2696917-tureccina-ne-vidstupit-vid-namiru-vstupiti-do-es-erdogan.html

297

У широкому розумінні митно-правове регулювання – це державна

діяльність, відповідно до якої складаються суспільні відносини, регульовані

нормами митного права – митні правові відносини.

У вузькому розумінні воно розглядається як урегульований нормами права

порядок реалізації заходів нетарифного та митно-тарифного регулювання за

допомогою митного адміністрування. У цьому понятті відображений зв‘язок

норм митно-процесуального права з нормами матеріального адміністративного

права, підкреслений зв‘язок митного права з іншими галузями права. Він

виявляється в тому, що внаслідок митно-правового регулювання розв‘язуються

завдання державного управління та реалізуються права суб‘єктів

господарювання на проведення зовнішньоекономічної діяльності.

Характерними рисами митно-правового регулювання

зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні є такі:

– митно-правове регулювання виражається у діяльності держави, що

реалізується в правових формах;

– застосування норм матеріального права здійснюються в юридичному

порядку, урегульованому митно-процесуальними нормами;

– митно-правове регулювання реалізує права підприємств на здійснення

зовнішньоекономічних операцій;

– митно-правове регулювання забезпечує безпечні умови життя та

поповнення доходної частини Державного бюджету;

– митно-правове регулювання забезпечує виконання міжнародних

домовленостей держави [2, c. 52].

Митно-правове регулювання складається із низки державних заходів, які

умовно можна об‘єднати у дві групи засобів управлінського впливу на

зовнішньоекономічну діяльність підприємств: регуляторно-правові та

організаційно-правові.

Регуляторно-правові засоби виражаються в нормах матеріального права

адміністративного й економічного характеру, закріплених у законах України та

підзаконних актах. При цьому ті нормативно-правові акти, що охоплюють

298

питання державного впливу за допомогою встановлення адміністративних

заборон та обмежень, автор відносить до заходів нетарифного регулювання.

Сама назва «нетарифне» нині у юридичній практиці є найбільш популярною і

пов‘язана з регулюванням зовнішньої торгівлі без застосування тарифу.

Оскільки поняття «тариф» та «ставка» є тотожними, то можна стверджувати,

що нетарифне регулювання пов‘язане з обмеженнями зовнішньої торгівлі без

застосування ставок митного оподаткування.

Поряд з нетарифними заходами регулювання до групи регуляторно-

правових заходів можна віднести митно-тарифні важелі регулювання

зовнішньоекономічної діяльності підприємств, пов‘язані з митно-податковим

навантаженням та наданням митно-тарифних преференцій (пільг)

підприємствам щодо сплати митних податків. Товари, що імпортуються в

Україну, як і товари, що імпортуються в інші країни, підлягають обкладанню

податками та зборами. Митно-податкове навантаження є основним

регуляторно-правовим засобом державного впливу на зовнішньоекономічну

діяльність суб‘єктів господарювання, комплексом правових заходів

регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств економічного

характеру. При ввезені на митну територію України товари підлягають

оподаткуванню митом, податком на додану вартість, а окремі їх види – ще й

акцизним податком. Зазначені види податків є непрямими, оскільки останнім

платником є спожива ч товару, на якого зазначені податки перекладаються

шляхом надбавки до ціни. Основними функціями податків вважають фіскальну

та регулюючу. Питання про те, наскільки ефективно держава в змозі

використовувати регулюючу функцію податків, є одним із центральних у теорії

оподаткування.


1. Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у

відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_926.

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_926

299

2. Гуд А.М. Митно-правове регулювання зовнішньоекономічної

діяльності підприємств як базовий інститут митної справи. А. М. Гуд. Митна

справа. – 2006. – № 3. – С. 48–52

ОРГАНІЗАЦІЯ ТРАНСПОРТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Валерія Шмаровоз


У наш час транспорт займає одне з найважливіших місць у повсякденності.

Це як зручний спосіб пересування для людей, так і оперативна доставка товарів.

Звичайно, транспорт грає визначальну роль й у зовнішньоекономічній

діяльності підприємства та цілої країни.

Міжнародні перевезення - переміщення вантажів або пасажирів за

допомогою будь-якого виду транспорту з пункту відправлення до пункту

призначення, які знаходяться на територіях різних країн або на території

іноземної країни. Цей вид діяльності може здійснюватися як з метою

одержання прибутку, так і без такої мети. [1]

Міжнародний транспорт - це послуги всіх видів транспорту з переміщення

предмета транспортної операції, що надаються резидентами однієї країни

резидентам іншої країни. Спектр транспортних послуг широкий. Їх

класифікуються залежно від:

1) виду транспорту: водний (морський, річковий); наземний (залізничний,

автомобільний); повітряний (авіаційний); космічний; трубопровідний;

2) предмета транспортної операції (вантаж, пасажир, багаж);

3) транспортної характеристики товару: сухий (вугілля, руда), насипний

(зерно, цемент), штучний, наливний (нафта, рослинні олії);

4) періодичності перевезення (регулярні і нерегулярні);

5) порядку проходження кордону (перевантажувальні і без

перевантажувальні);

300

6) виду транспортно-технологічної системи (контейнерна, поромна,

ліхтерна й ін.);

7) виду повідомлення (пряме, непряме та ін.);

8) географічних районів перевезення (міждержавні,

міжконтинентальні)[2]

Особливістю міжнародного транспорту є наявність іноземного елемента,

здійснення перевезення на умовах, встановлених міжнародними угодами. У

зв'язку з цим виникає необхідність вивчення проблеми транспортного

забезпечення міжнародних економічних зв'язків. Для вирішення питань,

пов'язаних з умовами торгових угод, необхідно знати кон'юнктуру ринків

транспортних послуг та тарифів.

При відправленні вантажу, як правило, керуються законодавством країни

відправлення, а при його видачі в кінцевому пункті - законом країни

призначення.

Крім того, міжнародні перевезення здійснюються різними видами

транспорту. До них відносять: залізничний, автомобільний, морський,

авіаційний і трубопровідний. Кожний з яких має свої переваги та недоліки,

можливості до вдосконалення, великий перелік необхідної документації.

У процесі здійснення міжнародних економічних зв'язків транспорт

забезпечує переміщення вантажів, пасажирів, багажу, що і становить предмет

міжнародної транспортної операції.

Система управління міжнародними транспортними операціями забезпечує

вдосконалення контролю за перевезеннями, оптимізацію компонування

вантажів при перевезеннях, вибір раціонального режиму транспортування та

перевезення вантажів, розрахунок вантажних тарифів, подача заявок на

перевезення вантажів та організацію перевезень. [3]

Міжнародні транспортні операції починають та завершують виконання

зовнішньоторговельної угоди. Їх зміст визначається особливостями вантажу,

видом транспортного засобу, періодичністю поставки, митними процедурами

тощо.

301

Таким чином, транспортне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності

підприємства є об'єктивно необхідним, адже воно займає важливе місце у

міжнародній торгівлі. Існують різні фактори, які впливають на рішення

компанії щодо того, який вид транспорту використовувати. Ці фактори можуть

залежати від вимог бізнесу, країни призначення чи товарів, що перевозяться.

Уміння правильно організувати таку діяльність безпосередньо впливає на

подальший розвиток компанії.


1. Тюріна Н.М., Карвацка Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність

підприємства: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. Тюріна Н.М.,

Карвацка Н.С. - К.: Центр навчальної літератури, - 2013. - 407 с.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний

текст. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22,

ст.144

3. Хажанець В.В. Удосконалення міжнародних перевезень вантажів (на

прикладі ПАТ «КВК «РАПІД»): дис. Хажанець Вікторія Вікторівна. – К.: КПІ

ім. Ігоря Сікорського, 2018 – 115 с.

БІЗНЕС-СИМУЛЯЦІЇ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ОЦІНКИ І НАВЧАННЯ

ПЕРСОНАЛУ У СВІТОВІЙ HR-ПРАКТИЦІ

Павло Ятченко


Нині в Європі оцінка, навчання і розвиток (T&D – training & development)

персоналу у форматі бізнес-симуляцій переживають справжній бум. Їх

популярність обумовлена високим рівнем ефективності, адже, з одного боку,

вони дозволяють оцінити управлінські навики і компетенції менеджерського

складу компаній, схильність співробітників до аналітики бізнес-процесів та

дієвих комунікацій з усіма їх учасниками, а з іншого – натренувати менеджерів

302

у рішенні складних управлінських задач, розвинути лідерські якості та

стратегічне мислення.

Бізнес-симуляція (business simulation) – це інтерактивна модель

економічної системи, яка за своїми внутрішніми умовами наближена до

відповідної реальної економічної одиниці, зокрема, підрозділу чи усього

підприємства, галузі, держави [1]. З нашого погляду, серед усіх технологій

навчання саме бізнес-симуляції формують фундамент «конусу досвіду» Едгара

Дейла (Dale‘s cone of experience) та його прототипу – піраміди навчання,

запропонованої науковцями Національної учбової лабораторії (NTL) у Бетелі,

США [3, с. 420 – 421]. Згідно першого людина запам‘ятовує 10% прочитаного,

20% почутого, 30% побаченого, 70% того, що публічно обговорювалось, і 90%

з того, що виконувалось реально (особистий досвід). За другою ступінь

засвоєння матеріалу в процесі навчання різниться залежно від методу: лекції –

5%, читання – 10%, аудіо- та візуалізація – 20%, демонстрація – 30%,

дискусійні групи – 50%, практичні заняття – 75%, навчання інших та

безпосереднє застосування набутих знань – 95%.

За твердженням розробників однієї з найбільш відомих бізнес-

симуляційних ігор CELEMI (компанія Mercuri International, Швеція),

використання останніх в управлінні персоналом надає компаніям ряд

конкурентних переваг [4]:

імітація реальності (факторів і проблем, з якими стикається компанія, її

ключових бізнес-процесів);

мінімальний ступінь ризику (співробітники вчаться на власних

помилках і бачать наслідки своїх дій для компанії у фіктивно створених, але

максимально наближених до реальних умовах);

навики командної роботи, оскільки бізнес-симуляції часто

відбуваються у фокус-групах, спільне вирішення задач якими стимулює до

налагодження комунікацій між колегами та «здорового» суперництва;

«занурення» у бізнес-ситуації через високий рівень емоційної

залученості учасників в процес гри, так звана «теорія потоку» (співробітники

303

візуалізують, обговорюють, планують, отримують зворотний зв'язок,

практикують реальні прийоми, які будуть використовувати на робочих місцях).

Також вважаємо, що бізнес-симуляції дають співробітникам можливість

отримати досвід роботи та прийняття рішень на різних позиціях в компанії

(горизонтальна кар‘єра), а керівникам – оцінити реальних претендентів з числа

діючих працівників на закриття вакантних посад, або на потрапляння до

кадрового резерву.

На зарубіжних ринках пропонується сотні інтерактивних бізнес-симуляцій,

в Україні – лише декілька десятків з різним ступенем адаптації під реалії

вітчизняного бізнес-середовища. Серед останніх, доступ до якої з 2019 року має

лише Бізнес-школа МІМ і використовується для потреб навчання менеджерів

середньої та вищої ланок управління, варто виділити гру Fligby. Її сюжет

базується на історії менеджменту винної компанії, яка відчуває брак коштів,

перебуває в ситуації загострення внутрішніх конфліктів (робочих і особистих) у

колективі та «емоційного вигорання» власника.

Учасникам цієї бізнес-симуляції потрібно буде прийняти 150

управлінських рішень, керуючись принципом good business, а за її результатами

вимірюється ступінь володіння гравцями 29 управлінськими навиками з

можливістю порівняння показників управлінців по всьому світу, всередині

групи, що тестується, або між співробітниками різних відділ компанії [2]. Fligby

має безліч варіацій сюжету, тому гравець може проходити гру багато разів, а

значить – розвивати управлінські компетенції і збагачувати досвід.

Таким чином, бізнес-симуляції є дієвим інструментом діагностики сильних

та слабких сторін персоналу, розвитку навиків прийняття ефективних

управлінських рішень. Його використання на практиці підвищуватиме цінність

людського капіталу компанії та надаватиме переваги у конкурентній боротьбі

за кадри.


1. Бізнес-симуляція. Вікіпедія: вільна енциклопедія. URL:

https://uk.wikipedia.org/wiki (дата звернення: 29.10.2019).

https://uk.wikipedia.org/wiki/%20Бізнес-симуляція

304

2. МИМ получил права на уникальную бизнес-симуляцию. Бізнес-

школа MIM-Kyiv : вебсайт. URL: https://mim.kiev.ua/ru/news/article/mm-otrimav-

prava-na-unkalnu-bznes-simulyacyu (дата звернення: 29.10.2019).

3. Cristina Ilie Goga, Ionut Serban. Methods used in the Educational

Process: A Theoretical and Empirical Perspective. International Journal of Academic

Research in Business & Social sciences. 2018. Vol. 8. № 4. Р. 416 – 430.

4. What is a business simulation? CELEMI. The power of leaning : веб-

сайт. URL: https://celemi.com/business-simulations/what-is-a-business-simulation



https://mim.kiev.ua/ru/news/article/mm-otrimav-prava-na-unkalnu-bznes-simulyacyu

https://mim.kiev.ua/ru/news/article/mm-otrimav-prava-na-unkalnu-bznes-simulyacyu

305

Секція 3

CONTEMPORARY

MANAGEMENT TRENDS:

YOUTH VISION.

(СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ

УПРАВЛІННЯ: БАЧЕННЯ

МОЛОДІ.)

Голова секції – Л. В. Мазник, канд. екон. наук, доц.

Секретар секції – В. О. Москаленко, канд. екон. наук, доц.

Ауд. В-613

306

THE IMPORTANCE OF RANKING AGENCIES IN MODERN

ECONOMY

Alina Bilokur

National University of Food Technologies, Kyiv, Ukraine

Introduction. Rating agencies have become an essential part of the global

financial landscape. The importance assigned to the ratings of participants of all

financial markets is difficult to overestimate: for enterprises involved in raising

funds in global financial markets, the necessity to obtain a credit rating, which

provides more flexible conditions to raise funds; for investors who focus on high

credit ratings of eminent of financial instruments to minimize the risk of investing;

determining the conditions of access to external financing, the choice of investment

instruments for the biggest institutional investors. Thus, the rating agencies have

practically turned into inspectors of admission to global financial markets of their

main participants.

Materials and methods. This analysis was carried out on the basis articles on

ranking agencies. In addition, the main approaches that these agencies are carrying

out were reviewed and analyzed.

Results and discussion. Credit rating agencies provide investors and debtors

with important information regarding the creditworthiness of an individual,

corporation, agency or even a sovereign government. The credit rating agencies help

measure the quantitative and qualitative risks of these entities and allow investors to

make wiser decisions by benefiting from the skills of professional risk assessment

carried out by these agencies. The quantitative risk analysis carried out by credit

rating agencies includes comparison of certain financial ratios with chosen

benchmarks and the qualitative analysis focuses on the management character, legal,

political and economic environment in a jurisdiction. The main activities of rating

agencies are indicated below:

Development of Financial Markets. Credit rating agencies provide investors and

debtors with important information regarding the creditworthiness of an individual,

307

corporation, agency or even a sovereign government. The credit rating agencies help

measure the quantitative and qualitative risks of these entities and allow investors to

make wiser decisions by benefiting from the skills of professional risk assessment

carried out by these agencies. The quantitative risk analysis carried out by credit

rating agencies includes comparison of certain financial ratios with chosen

benchmarks and the qualitative analysis focuses on the management character, legal,

political and economic environment in a jurisdiction.

Credit Rating Agencies Help Regulate Financial Markets. The credit ratings

provided by popular rating agencies including Moody's, Standard &Poor's, and Fitch,

have become a benchmark for regulation of financial markets. Legal policies require

certain institutions to hold investment graded bonds. Bonds are classified to be

investment graded based on their ratings by these agencies, any corporate bond with a

rating higher than BBB is considered to be investment graded bond.

Estimation of Risk Premiums. The credit ratings provided by these agencies are

used by various banks and financial institutions in determining the risk premium they

will charge on loans and corporate bonds. A poor credit rating implies a higher risk

premium with an increase in the interest rate charged to corporations and individuals

with a poor credit rating. Issuers with a good credit rating are able to raise funds at a

lower interest rate.

Enhanced Transparency in the Credit Markets. The credit rating agencies

provide improved efficiency in the credit markets and allow for more transparency in

dealings. The ratings help monitor the credit soundness of various borrowers through

a set of well-defined rules.

Standardization of the Evaluation Process. Most credit agencies use their own

methodology for determining credit ratings, but since only a handful of popular credit

rating providers exist, this adds a great deal of standardization in the rating process.

The credit ratings of different borrowers can be easily compared using ratings

provided by a credit rating company and the applications can be easily sorted.

The global financial markets, especially the credit market, depend heavily on

statistical rating organizations. The Big Three credit rating agencies -- S&P, Moody's

308

and Fitch -- have dominated the market for years. They provide liquidity in the credit

market by giving their stamp of approval to sovereign, municipal and corporate debt.

They also provide ratings for other types of credit instruments across international

markets.

Investors rely on credit rating agencies to determine the perceived risk of a

particular debt instrument. Some investors are required by law to restrict their bond

portfolio to investment grade rated instruments. This gives a great deal of power to

the ratings agencies.An investment grade rating means that the rating agencies have

found that debt instrument to have a strong likelihood of payback. In contrast, junk

bonds are non-investment grade securities that contain a noteworthy level of risk. For

this reason they are also called high-yield bonds.

The world financial crisis started in 2008 has again put on the agenda the

question of rating assessment accuracy and the factors influencing the rating

migration. Rating agencies aren't criticised only by the lazy. V. Reding,

Eurocommissioner for the legal questions considers that Europe shouldn't allow the

three USA private companies (Moody‘s, Standard and Poor‘s and Fitch) to scoff at its

own economy. He suggests to shatter these three ―whales‖ of credit-rating sphere into

six, and to create own rating agency in Europe. The head of committee of banks of

the USA Senate T. Dzhonson characterized the activity of rating agencies as

―irresponsible‖. J. Sanio, President of the Federal Financial Supervisory Authority of

Germany (BaFin), believes that the rating agencies represent the largest unregulated

force in the global financial system. The commission on securities and stock

exchanges of the USA (SEC) has recently checked up the work of ten rating agencies

(among which there were also three ―whales‖) and has specified a variety of

methodological and organizational problems in their activity that questions their

competence.

Credit ratings agencies receive fees from the issuers of the securities they rate.

In the time leading up to the 2008 financial crisis, S&P, Moody's and Fitch all gave

consistently high ratings to mortgage-backed securities created by the investment

banks who were paying them. This overrating of risky debt instruments contributed to

309

the financial bubble and subsequent decline. Congress has proposed new regulation

of these agencies to increase competition and ensure independence in this market.

Conclusions. The above mentioned problems have essentially questioned trust in

the activity of international rating agencies. The rating is a very influential instrument

of assessment which has a very strong impact on the behaviour of the investor. Rating

agencies don't have moral responsibility for the owned and offered assessments as

well as for the possible losses of the investor. The activity of rating agencies, until

recently, has had little regulation, allowing rating agencies to avoid responsibility for

inaccuracies in assigned ratings, while investors were suffering huge losses.

Therefore there is an actual question of trust in a rating assessment and the necessity

of introduction of elements of control.

REFERENCES:

1. The Importance of Credit Rating Agencies By Kevin Sandler [Електронний

ресурс] – Режим доступу: https://www.sapling.com/6723240/importance-credit-

rating-agencies

2. S&P, Moody's & Fitch Ratings By Jenifer Tuck [Електронний ресурс] –

Режим доступу: https://www.sapling.com/7319147/sp-moodys-fitch-ratings

3. New Approaches to Regulating the Activities of Rating Agencies: a

Comparative Analysis, Irina Solovjova, p.115 – 117

Scientific adviser: Assoc. prof., Ph.D. Liana V. Maznyk

COMPETITIVE ADVANTAGE OF ENTERPRISES

Ha Ngan Bui


Companies today operate in a very dynamic, uncertain and competitive

environment. They are trying to achieve competitive advantage in order to help them

obtain a better and a stable position in the marketplace. In a market economy a major

https://www.sapling.com/6723240/importance-credit-rating-agencies

https://www.sapling.com/6723240/importance-credit-rating-agencies

https://www.sapling.com/7319147/sp-moodys-fitch-ratings

310

factor in the success of the enterprise is competitiveness, which depends on the

quality of management and many other internal and external factors.

The topic of the study is relevant, as measures to improve the competitive

advantages are one of the most important directions of the management's activity to

ensure a stable competitive position, increase its own competitiveness, ensure

demand and satisfy the needs and requirements of consumers. Moreover, a

competitive advantage distinguishes a company from its competitors. It contributes to

higher prices, more customers, and brand loyalty. Establishing such an advantage is

one of the most important goals of any company. In today‘s world, competitive

advantage is essential to business success. Without it, companies will find it difficult

to survive.

The specific nature of competition in the market for products or services makes

it of particular importance for the participants to obtain a competitive advantage over

rivals. Therefore, competitiveness in an open market is a central issue, and the

corresponding formulation of competitive strategy is crucial for the survival and

development of institutions and enterprises. The main consequence of such a

character is a need to observe the actions of competitors and predict their reactions to

each move [1]. The first step is to determine the competitive position, which is an

important element in building a competitive strategy, it allows evaluate the current

capabilities of the company and trends and opportunities for its further development.

According to Hitt (1997) a sustainable competitive advantage is achieved when

firms implement a value creating-strategy that is grounded in their own unique

resources, capabilities, and core competencies. This is based on the resource based

model which suggests that the unique resources and capabilities of a firm‘s internal

environment are the critical link to strategic competitiveness [2].

The competitive advantage concept refers to set of factors or capabilities that

allows firms to consistently outperform their rivals.

Formation of competitive advantage can be influenced by five basic factors:

product features, product quality, customer base and service, technology and

311

innovation, and leadership. These factors hinge on the availability or attractiveness of

substitutes.

Product features essentially describe the level of differentiation. If a company's

product is homogeneous, it is completely indistinguishable from products sold by

competitors. This situation would imply heavy competition. Alternatively, a product

might be completely differentiated, meaning that it is totally unique.

Quality is important in almost every industry. People do not like to pay good

money for work that has to soon be redone or have to purchase a new unit that fails

prematurely. Over the long term producing higher quality is almost always less

expensive as you don‘t have to deal with as many returns, or as much scrap, or

rework.

It was found that the primary source of competitive advantage was the level of

customer service and the ability to effectively handle customer complaints. An

embedded customer base can also be a competitive advantage. A firm can be a little

more costly, or even a little slower but because most people hate change, the prospect

of needing to invest the time and energy to build the necessary trust with one of the

firm‘s competitors can be a real deterrent.

Technology and innovations are important tools for enterprises to keep their

competitive advantage. The technological change can create new possibilities for the

design of a product, the way of commercialization, produce it or deliver it and the

subsequent auxiliary provided services. New sectors are born when this technological

change makes a new product feasible. The survival of an enterprise depends on how

to improve their technological innovation capability.

Leadership is the necessary condition for long-term competitiveness. Leadership

is accomplished through inspiration, influence and guidance towards common goals.

Moreover, market leadership means you have an important position in industry or

business, and you are considered to be effective and have good reputation, so can get

consumers‘ loyalty [3].

To sum up, nowadays competition is an important attribute of a market

economy. It gives firms a strong incentive to develop better products and discover

312

lower-cost methods of production. Because technology and prices change constantly,

no one knows precisely what products consumers will want next or which production

techniques will minimize costs per unit. Competition makes people innovative.

Innovation is crucial to the progress of any business. It brings new ideas and sees them

getting effectively tested in a relatively short amount of time due to the endless need

of staying ahead of others which in turn forces people to act fast. With respect to

recent competitive and dynamic environment if companies want to be successful in

competition arena, they must have competitive advantage which means creating and

sustaining superior performance.

LITERATURE:

1. M. Porter International competition: International Relations, 1993

2. M. Grzebyk, Z. Krynski, Competition and competitiveness of enterprises.

The theoretical approach, Social inequality and economic growth. Conditions

efficient operation of the company and the region, University of Rzeszow, Rzeszow,

(2011)

3. Steven McGee Simplifying Likelihood Ratios, 2002

Scientific adviser: Assoc. prof., Ph.D. I.V. Yevsieieva-Severyna

MAIN CULTURE DIFFERENCES IN ORGANIZATIONAL

COMMUNICATION

Daria Dobrovolska


There are significant differences in the cultures of different countries, which

affect the building of communication between people, in the business sphere. Without

knowing and not taking into account the existing differences in cultures, one can

regularly encounter a lack of understanding in partnerships, conflicts and refusal to

interact with each other, or even experience cultural shock in various situations of a

significant difference in the cultural values of representatives of different countries.

https://onlinelibrary.wiley.com/action/doSearch?ContribAuthorStored=McGee%2C+Steven

313

Developed and brought up in the culture of a certain country, a person

undergoes the so-called "collective programming" according to the Dutch sociologist,

researcher and one of the founders of intercultural management, Hert Hofstede. [5]

Thus, the culture that is forming in society consists of:

1. universal traits inherited by man from generation to generation at the gene

level;

2. culture as such, with values, norms, traditions nurtured and inculcated in a

particular society to a person;

3. individual characteristics of the personality - that personal and unique that

everyone has, that distinguishes one person from another, even at the level of twins.

In communication with representatives of different cultures on travels, when

changing a place of residence, business communication for a long time, there is a

merger or confrontation at the average level of cultures of the country in which he

grew up, the mentality, invested, rooted in society, starting with family, school,

university, media and community generally.

Richard Lewis has developed and offers a model for the formation of competent

integration of various cultures:

1) To study the characteristics of the cultures of the representatives with whom

you intend to communicate;

2) Distinguish each culture, including its own, identifying unnecessary incorrect

stereotypes in cultures;

3) Determine which cultures of the countries relate as to the three types of

cultures and which one is closer to you;

4) to analyze how certain cultural representatives function, act in various

situations;

5) to determine the similarities in cultures and build on this an algorithm of

mutual understanding, with empathy. [2]

Also we should emphasize to the cultural differences and governance.

The internationalization of business and the economy, with all the ensuing

advantages, nevertheless turned into a global problem. Enterprises are increasingly

314

becoming international in nature, and business schools increasingly emphasize the

requirement to internationalize the views of managers. In the case of existing

organizations, this means the need to take into account differences in national

cultures.

What approaches in the manual are most effective? According to Erin Meyer,

attention should be paid to: the world is interconnected today, and it seems that

technology largely ―smoothes out‖ cultural differences. However, even the etiquette

of telephone communication in different countries can have its own characteristics.

[1]

The big problem today is the misunderstanding between Western and Eastern

business cultures. For example, Western businessmen, when communicating, think

mainly about themselves. It is important for them to convey their point of view to the

interlocutor, and sometimes even to impose it. In the east, a businessman always

emphasizes that he wants to know your point of view.

At the same time, social and cultural preferences and stereotypes influence:

-how employees relate to their work and their company as a whole;

-what problems concern employees, how they prioritize when solving problems

that arise, what methods and tools are used to solve problems;

-how employees build interaction among themselves;

-what motivation has a big impact on employees;

-what approaches in the manual are most effective.

LITERATURE:

1. Erin Meyer Professor of the French business school INSEAD [Електронний

ресурс] https://theoryandpractice.ru/posts/16210-ya-ne-sovsem-ponimayu-vashu-

pozitsiyu-kak-vyyti-pobeditelem-iz-peregovorov-mezhdunarodnogo-masshtaba

2. Michelson S. V. Influence of cultural and national factors on business culture

and communication // Young Scientist. - 2016. - No. 15. - S. 570-573.

3. V.A. Pushnykh, M.S. Eremenko The scheme of the formation of a culture of

three levels from the materials of the textbook of the Tomsk Polytechnic University

"Intercultural Management"



315

4. Douglas Co-Professor of Harvard and Moscow Universities (USA) From the

archives of the journal "Problems of Theory and Practice of Management"

5. Hofstede G. Cultures and Organizations. Software of the Mind. U. K. : Harper

Collins Publishers. 1994. P. 5—6

Scientific adviser: Assoc. prof., Ph.D., Moskalenko Viktoriia

IMPROVEMENT OF LOGISTIC ACTIVITY AT DOMESTIC

ENTERPRISES

Maryna Kotendzhi


At the moment, domestic enterprises are in dire need of improving their

operations by reducing time intervals and costs in supply, production and sales. In the

context of aggravated competition and the need to adapt to the difficult economic

situation in a timely manner, this can be done through the introduction of innovation

in logistics.

Theoretical, practical and methodological aspects of the formation of the

logistics strategy of enterprises were reflected in the scientific works of many foreign

and domestic scientists.

Nowadays, many companies have realized that logistics is a real tool for

improving business efficiency. The active involvement of Ukrainian enterprises in

global supply chains and the entry of domestic producers into the world markets

forced the top management of industrial, agricultural, trade and service enterprises to

pay attention to the logistics of their business and to the organization of logistics

processes (procurement, production, distribution), as well as to reduce their logistics

costs through effective cooperation (partnerships) with logistics operators. The result

of this change was an increase in requirements for the quality of logistic services,

316

guarantees of reliable delivery of goods, preservation of cargoes and transparency of

business processes.

Actual directions of introduction of innovations in logistic activity of domestic

enterprises are as follows:

market research;

production processes;

control, testing and research to improve the characteristics and properties of

products;

packaging and storage;

distribution and marketing of products;

installation and operation;

technical assistance and service;

recycling after use.

As a result of the analysis of the modern market of logistic services of Ukraine,

the experts revealed the following paradoxes of the logistic market:

The paradox of the logistics market # 1. The paradox of the market is that the

vast majority of respondents are not ready to outsource logistics for fear of losing

control over processes, although they understand that they could save on costs. The

problem should be acknowledged insufficient level of knowledge about the principles

and specifics of logistic service, contracting conditions, etc. Not all entrepreneurs

fully understand what kind of integrated logistics product they need.

The paradox of the logistics market # 2. The survey found that the proportion of

customers satisfied with collaboration with 3PL (3rd

party) providers is 33%. Partially

satisfied customers (54%) noted the lack of qualification of the logistics operator's

staff, the lack of guarantees of service quality, the failure of delivery times, the lack

of nuances. Unhappy customers (8%) indicate lack of trust and specialization, low

level of qualification and responsibility of the logistics operator's staff. The paradox

of the market is that logistics providers offer a much larger list of services than

customers want. At the same time, each party understands its customer orientation in

317

its own way: customers want everything for a minimum cost, suppliers try to

standardize operating services to reduce their costs.

The paradox of the logistics market # 3. Ukrainian and international logistics

companies are expanding their range and range of services to coordinate customer

logistics processes and supply chain management. The leaders of the 3PL world

market are increasingly positioning themselves not as operationalists performing

cargo transportation and storage operations for cargo owners, but as consultants to

assist businesses in promoting goods to consumers. That is, they offer clients not

services but solutions to logistical problems. It is gratifying that many logistics

companies in Ukraine are introducing the best global experience, they are

increasingly paying attention to planning and optimizing the logistics processes of

clients. On the other hand, only 10% of the surveyed client companies are focused on

strategic partnerships with logistics operators, and 41% focus on operational

cooperation and service partnerships.

Among the factors that can greatly affect the development of the market, experts

highlight the implementation of EU legal acts and regulations, as well as national

laws and regulations. On the one hand, it will help to improve the quality of logistics

in all areas, and on the other hand, there will be a significant shortage of resources in

the transition period (for example, Euro-3 and above), which can lead to an increase

in the cost of many processes. According to international companies, foreign

experience (24%), attraction of investments in transport infrastructure (24%), and

state support (18%) can contribute to the development of logistics in Ukraine.

Ukrainian logistics operators also stressed the need to attract investment in transport

infrastructure (25.4%), use of foreign experience (21%), and simplify trade

procedures on the recommendations of the United Nations (19.4%).

Conclusions and suggestions. Thus, we can conclude that we are currently

seeing a change in the global logistics trend in Ukraine towards sustainable and

quality development. This will allow us to realize the huge logistical potential of

Ukraine, to turn logistics into a national economy, which will help our country's

enterprises become more competitive and profitable.

318

LITERATURE:

1. Stok, Dzh. R. & Lambert, D. M. (2005). Strategic logistics management.

Moskva : INFRA-M, ХХХІІ.

2. Laisons, K. & Dzhillingem, M. Purchasing and Supply Chain Management.

Moskva : INFRA-M..

3. Logistics in Ukraine : paradoxes of the market and ways of potential opening.

Retrieved from : http://logist.fm/publications/logistika-v-ukraine-paradoksy-rynka-i-

puti-raskrytiya-potenciala?page=2.

4. Yvanisheva A.V. Modern directions of development of logistic technologies

in Ukraine.

Scientific adviser: Doctor of Economics, prof. O.M.Pietukhova

CULTURAL COMMUNICATION: ESSENCE AND IMPORTANCE

Valentin Kuznetsov


Under the cultural context is traditionally considered to be a system of beliefs,

values, relationships, religious beliefs, features of the social hierarchy, role relations

of different groups of society, the concept of time, which is inherent in a particular

culture.

Culture refers to the set of values, attitudes, beliefs and views that are integrated

within our core principals. These characteristics not only influence the way we think

but the way we view the world. Moreover ‗culture‘ as a tool affects our

communication habits as well as personal preferences with regard to desires, needs

and wants. Nevertheless, it as a result of this all encompassing actuality that

miscommunication occurs so regularly within not only working but social

environments. As a result of this fact the cultural context can affect the sharing of

meaning in not only the work place but almost all the other forms of context[1]

Effectively Handling Interpersonal Conflicts

http://logist.fm/publications/logistika-v-ukraine-paradoksy-rynka-i-puti-raskrytiya-potenciala?page=2

http://logist.fm/publications/logistika-v-ukraine-paradoksy-rynka-i-puti-raskrytiya-potenciala?page=2

319

Have you ever been involved in an interpersonal conflict that was not

necessarily handled in the most effective manner? During that occurrence did you

notice that you and the other individual seemed to be on different pages after the fact?

Being able to handle an interpersonal conflict in the most effective manner could

potentially keep you and your significant others relationship close as opposed to

tearing it apart. In the movie ―Hitch‖, Will Smith states, ―Sixty percent of all human

communication is nonverbal body language; thirty percent is your tone, so that means

ninety percent of what you're saying isn't coming out of your mouth‖ (Lassiter,

2005). With this being stated, body language, tone, and verbal language are all things

that must be particularly paid close attention too and effectively utilized, whether you

are the speaker or the listener. [4]

Many psychologists would suggest he's right. Effectively, the idea is that people

are more likely to trust the manner in which a message is delivered, over its specific

content. [2]

In order for an individual to understand what the cultural context involves with

regard to how it affects communication between people it is essential that they ask

themselves the question, what is culture ?

The specificity of intercultural communication is that it is determined by the

empathic approach, i.e. mental, intellectual and emotional penetration into the inner

world of another person, his feelings, thoughts, expectations and aspirations.

Empathy is based on the assumption that in the same circumstances, all people

experience the same feelings and sensations and this allows them to understand other

points of view, ideas and different cultural phenomena. On this basis, there is the

ability of a person to imagine himself in the place of another person, to accept his

worldview, to understand his feelings, desires, actions. Here everything is based on

the experience of another person, not our own. The specificity of intercultural

communication is the desire to understand what the partner is thinking, the reasons

for his experiences, his point of view and way of thinking. Therefore, in intercultural

communication, in order to understand the communicative behavior of

320

representatives of another culture, it is necessary to consider it within their culture,

not their own, that is, there should be more empathy than sympathy.

Certainly, it is connection and communication between different cultures, which

suggests a direct contact between people and their communities, as well as indirect

forms of communication (including language, speech, writing, electronic

communication). Speaking about Intercultural communication in the professional

dialogue and its problems, we can imagine to ourselves different kinds of interaction

forms. But any interaction is associated with different problems and issues . In

particular, successful communication depends crucially on shared culture. When you

have communication between people of different cultures, even if they share a

common language, things can go wrong. Effective communication with people of

different cultures is especially challenging. Cultures provide people with ways of

thinking-ways of seeing, hearing, and interpreting the world. Thus the same words

can mean different things to people from different cultures, even when they talk the

―same " language. When the languages are different, and translation has to be used to

communicate, the potential for misunderstandings increases.

Stella Ting-Toomey describes three ways in which culture interferes with

effective cross-cultural understanding

Firstly, it is what she calls ―cognitive constraints.‖ These are the frames of

reference or world views that provide a backdrop that all new information is

compared to or inserted into .

Secondly, there are ―behavior constraints.‖ Each culture has its own rules about

proper behavior which affect verbal and nonverbal communication. Whether one

looks the other person in the eye or not; whether one says what one means overtly or

talks around the issue; how close the people stand to each other when they are talking

― all of these and many more are rules of politeness which differ from culture to

culture.

Ting-Toomey's third factor is ―emotional constraints.‖ Different cultures

regulate the display of emotion differently. Some cultures get very emotional when

they are debating an issue. They yell, they cry, they exhibit their anger, fear,

321

frustration, and other feelings openly. Other cultures try to keep their emotions

hidden, exhibiting or sharing only the «rational» or factual aspects of the situation .It

is necessary to understand the problems that can arise in cross-cultural

communication and consciously try to overcome them, to closely monitor the

reaction of the interlocutor and, noting inadequate, from our point of view, the

reaction is to try to understand what caused it, to correct their behavior, their

speech[5]

LITERATURE:

1. Ntsikayezwe Yahya Fakude -The Importance of understanding Context in

communication URL https://medium.com/@ntsikayezwefakude/the-importance-of-

understanding-context-in-communication-3f921f1b5b24

2. Language, Learning and Culture (Beverly hills linguae institute) Blog URL

https://bhlingual.com/language-learning-blog

3. Стефаненко Т.Г-Этнопсихология URL https://bookap.info/sociopsy/

stefanenko_etnopsihologiya/

4. Lassiter, J. (Producer), & Tennant, A. (Director). (2005). Hitch [Motion

picture]. USA: Columbia Pictures

5. Проблемы межкультурной коммуникации и пути их решения / / молодой

ученый. - 2015. - №11. С. 1805-1807. – URL https://moluch.ru/archive/91/19740/


https://medium.com/@ntsikayezwefakude?source=post_page-----3f921f1b5b24----------------------

https://medium.com/@ntsikayezwefakude/the-importance-of-understanding-context-in-communication-3f921f1b5b24

https://medium.com/@ntsikayezwefakude/the-importance-of-understanding-context-in-communication-3f921f1b5b24

https://bhlingual.com/language-learning-blog

https://bookap.info/sociopsy/%20stefanenko_etnopsihologiya/

https://bookap.info/sociopsy/%20stefanenko_etnopsihologiya/

https://moluch.ru/archive/91/19740/

322

MOTIVATION. LEVERAGE AT THE WORKPLACE.

Iryna Kyrychenko

National University of Food Technology, Kyiv, Ukraine

International University of Bad Honnef, Bad Honnef, Germany

Each work environment once reaches a period of stagnation. Unfortunately, it is

unavoidable moment. In this case, managers must show their level of professionalism

and change the situation as soon as possible. Exactly the motivation of teams and

individuals is a major level for management.

Other words, motivation is the process by which behavior is mobilized and

sustained in the interest of achieving (organizational) goals. Internal and external

factors that stimulate desire and energy in people to be continually interested and

committed to a job, role or subject, or to make an effort to attain a goal.

Nevertheless, it is important to understand what drives individuals‘ motivation.

These aspects may be goals, needs, expectations, social comparison, learning,

intrinsic and extrinsic factors (Table 1). In the table below, you can accurately

identify the main factors and leverage that the manager has to manage.

Table 1. Motivation features

323

Goals. Every of us is driven by some factors. And all of them lead to two results,

either satisfaction or relief. These goals can be evaluated also from two sides:

positive or negative. Accordingly, attainment or avoidance. The task of the manager

to figure out what's what.

Needs. Both Maslow and Herzberg studied growth needs and deficiency needs

(higher and lower order), but they received completely different conclusions from

their results (Table 2) [2,4].

Table 2. Maslow and Herzberg comparison

The first scientist divided the needs into 5 levels, each of which you need to go

through to get to the next. Herzberg simply indicated whether satisfaction was

achieved or not.

The following table shows the McClelland triad – needs driven motivation

(Table 3) [3].

Expectation. Motivation results from deliberate choices to engage in activities in

order to achieve worthwhile outcomes. This intersection and interaction of

expectancy, instrumentality and valence. Other words we should answer three

questions:

- How well the person believes, they can fulfill the task?

- How well the person believes that performance will lead to certain outcomes?

- Which value the person attaches to the outcome?

324

Accordingly, together they will receive motivation force.

Table 3. McClelland triad

Equity theory and social comparison. Employee satisfaction and motivation

depend on how fairly they feel treated in comparison to their peers.

Relies on a comparison of relative input and outcome:

˗ outcome related to own input

˗ outcome related to others

Equity means the individual regards their own outcome as acceptable and fair.

These skills and knowledge are an integral part of the manager‘s work and are

essentially leverage for the best work of the company.

REFERENCES:

1. Maslow, A. H. (1943). A theory of human motivation. Psychological

Review, 50, 370–396.

2. Neher, A. (1991). Maslow‘s theory of motivation: A critique. Journal of

Humanistic Psychology, 31, 89–112.

3. McClelland, D. C., & Boyatzis, R. E. (1982). Leadership motive pattern and

long-term success in management. Journal of Applied Psychology, 67, 737–743.

4. Herzberg, F., Mausner, B., & Snyderman, B. (1959). The motivation to

work. New York: John Wiley.

325

5. Alderfer, C. P. (1969). An empirical test of a new theory of human needs.

Organizational Behavior and Human Performance, 4, 142–175.

PARTICULAR QUALITIES OF IMAGE OF DIRECTOR IN AN

ORGANIZATION

Viktoriia Litvinova


Nowadays, at the present stage of any business, it is very important to have own

established image of the head of a particular enterprise, because this has a strong

influence on a whole picture of image of an organization. The head of any business,

as a rule, seeks to create a positive image, in order to reach goals, attract auditory and

get success. Thus, the image of the head is one of the main factors in the formation

of the image of the organization. Moreover, the leader should be the center of the

shaping and maintenance of harmonious relations in the team.

Many researchers believe that the origin of the concept of ―image‖ characterizes

its meaning very accurately: an image is not what a person really is; not a

combination of personal characteristics, but an image of a leader is a combination of

certain qualities that people associate with a certain characteristics of a person [1].

Mostly, the image of a person is more different from the personality itself.

Developing an image is the first thing that a leader should take care of. Director

creates own unique image, supports it with his lifestyle, leadership style and, in

accordance with this, and builds his appeal or speech. The desire to cooperate with a

specific person or company depends in many respects on the image. An attractive

image is one of the factors determining business success.

According to the mission, the leader has to communicate a lot with various

people, with subordinates, create teams, motivate them, keep records and control the

execution of orders, solve a lot of organizational and managerial issues. Of course,

occupying such a responsible position, it is very difficult to take into account the

326

interests of all of our wards, colleagues, superiors, and environment. But it is

imperative that the opinion of others around the leader is positive.

One of the particular qualities is that the results of the organization‘s activities

largely depend on the leader‘s reputation: subordinates, colleagues, superiors, clients,

partners listen to his opinion, trust, respect and obey him.

However, there is another point of view, which states that in almost every

person certain qualities can be developed. Naturally, charisma is not enough for

success, it is necessary for the leader himself to act reasonably and actively, creating

his own image or image of a knowledgeable, authoritative and experienced head of

the organization [2].

Secondly, self-presentation has too much importance in formation of image of a

director. This is the ability to present yourself, image, knowledge and skills from the

best side. To do this, director must have such abilities as sociability, reflexivity and

self-control. For example, it is noticed that the quieter and indistinctly a person

pronounces his name during meeting, the greater the inferiority complex. If the leader

presents him clearly and loudly - this indicates confidence, firmness of character and

his serious intentions. The very interesting and important thing is that the special

gleam of the eyes, a bewitching smile, the peculiar intonation of the voice, the

attractiveness of behavior can play a big role in shaping an image of a head of

business.

In order to expand the second point about features, it is worth to add that the

voice is an integral part of the image. At the first meeting, people make certain

conclusions based on the person‘s appearance, and subconsciously want to receive

confirmation of their impressions in the sounds of his voice. The sound of the voice

either enhances or reduces the impact of appearance [3].

The voice is sometimes called as "second face." Sometimes a voice can tell a

person as much as a person. When people get acquainted, the first impression is

determined by the appearance, but then, when the conversation begins, the voice

becomes more important. If a person speaks slurred, it is perceived by others as a sign

of secrecy and mistrust. ―Speaker's image‖ can be significantly improved by

327

increasing the clarity and clarity of speech. Negligent speech may indicate a lack of

interest and energy, and sometimes arrogance. Careless, fuzzy speech can be

improved with the help of special exercises, for example, tongue twisters.

The formation of an internal image is important not only for the coordinated

work of the organization itself, but also for the formation of its ―external‖ image, as

employees transfer their personal perceptions of the leader to the external

environment. An ―external‖ image is the perception of a leader by the external

environment, that is, society as a whole and those groups of people whose interests

influence the organization‘s activities from the outside.

In conclusion, over time, the image of the leader is becoming increasingly

important. The leader is the face of the entire organization. Director needs to solve

problems every day arising in connection with the implementation of his functions,

while the ability to competently communicate with people, inspire confidence, and

convince plays an important role. This is where the image plays its role. Not only

personal success, but also the success of the enterprise as a whole depends on what

opinion is formed about the leader. Modern leaders should pay great attention to

creating their image, for this it is necessary to know not only the main components of

the image and the ways of their formation, but also be able to use psychological and

managerial techniques. An attractive image of a leader is inseparable from knowledge

of business etiquette and confident possession of relevant skills. The first person of

the organization is the leader, and by how much he knows the rules of etiquette and

implements them in everyday life, one can judge the whole organization.

LITERATURE:

1. Image of a director [Electronic source]. Access mode :

https://studfile.net/preview/2976875/

2. Alekhine I. Image and etiquette of a business person. - 2nd edition:

Business, 2001.

3. Botavina R.N. Business Ethics: A Study Guide. - M.: Finance and Statistics,

2004.


328

COMMUNICATION CLIMATE – SOME THEORETICAL ASPECTS

Anastasiia Maksumchyk


Communication is a link to exchange ideas, opinions, and information orally or

in writing through symbols or actions. The information transmitted must be

meaningful to the communication participants. The purpose of communication is to

obtain from the host party an accurate understanding of the sent message.

Communications always involve elements without which the communication process

cannot occur. Communications play a life-sustaining role in each organization.

Each organization has a network of channels that are designed to collect and

analyze information about the external environment, as well as to send recycled

messages back to the external environment.

It is communication that serves as a means of integrating the organization into

the external environment, providing it with the necessary level of interaction with the

surrounding audiences, without which it is impossible or meaningless to exist the

organization -- consumers, suppliers, financiers, voters.

First of all, communication is a form of interaction between people in the

process of communication.

Mediators in communication are not only products of spiritual, emotional

activity, but also tools of work, objects of material culture.

Communication is a necessary condition for human life in society, and

communication is an important systemic characteristic of success. Communication in

social groups means the ability to communicate, sociability, ability to work together.

In information technology, communicability is the compatibility of diverse

information transmission systems.

Communication climate can be defined as the internal environment of

information exchange among people through an organization's formal and informal

networks. Communication climate is open when information flows freely; closed

when information is blocked. In an open climate, employees feel free to express

329

opinions, voice complaints, and offer suggestions to their superiors. Employees talk

freely among themselves about important policy decisions and their production,

personnel, or marketing concerns. Information passes without distortion upward,

downward, and horizontally throughout the organization. Research shows that this

open communication climate has at least three distinct characteristics: it is supportive,

participative, and trusting. [1]

To analyze the communication climate within an organization, there are six

factors according to Pace and Faules, which are[2]:

1. Trust. Members at all levels of the organization should strive to develop and

maintain trustworthy relationships, beliefs, and credibility supported by statements

and actions.

2. Joint decision-making. Members at all levels of the organization should be

invited to communicate and consult on all issues in all areas of the organization's

policy, relevant to their position. Members of the organization should be allowed to

communicate and consult with the management above them to participate in the

process of decision-making and goal setting.

3. Honesty. A general atmosphere of honesty and

openness should be in all the relationships within the organization, and members

can say what's on their minds regardless of whether they are speaking to peers,

subordinates, or superiors.

4. Openness in downward communication. Downward communication shows

the flow of messages from the boss or leader to the subordinates. Except for classified

information, members of the organization should be relatively easy to obtain

information directly related to their current task. It affects their ability to coordinate

their work and all things relate to the company, its organization, and plans.

5. Ability to listen in upward communication. Upward communication is a

message that flows from the subordinate to the leader or from the lower level to the

next level. Members at all levels of the organization should listen to suggestions from

others or the report of problems raised by other members at the subordinate level

within the organization on an ongoing and open-minded basis. Information from

330

subordinates should be considered important enough to be implemented unless there

are contrary directions.

6. Attention to high-performance goals. Members at all levels of the

organization should demonstrate a commitment to high-performance goals that result

in high productivity, high quality, and low cost. It shows great concern to other

members of the organization. [3]

In conclusion, the success of business communication is largely determined by

the observance of several conditions conducive to the implementation of the

communication goal.

It is very important to create a positive communication climate that helps to

establish contact and relationship in the process of communication. It is known that

the amount of information transmitted, its accuracy increases in an atmosphere of

trust and openness between the participants of communication.The creation of such a

climate is facilitated by the observance by the participants of the dialogue of

important organizational principles of voice communication.

LITERATURE:

1. William Buchholz Bentley College Waltham, Massachusetts Open

Communication Climate. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

https://ru.scribd.com/document/265470769/Open-Comm

2. Pace, R. W., and Faules, D. F., 2001, Komunikasi organisasi (terjemahan),

Rosdakarya, Bandung.

3. Pace, R. W., and Faules, D. F., 2013, Komunikasi Organisasi, Edisi ke-8

Diterjemahkan oleh: Mulyana, D., M. A., Ph.D, dkk, Remaja Rosdakarya,

Bandung


https://ru.scribd.com/document/265470769/Open-Comm

331

COMPETITIVE ADVANTAGES AS A NECESSARY FACTOR IN

ENSURING THE COMPETITIVENESS OF THE ENTERPRISE

Valeriia Chumak


In a market economy, the main factor in the commercial success of any type of

company is the competitiveness of its products, which determines the degree of its

difference from similar producers in the same sphere. The ability to analyze

competitors, to measure the capabilities of own company and to determine the tactics

of further actions are usually a guarantee of success. For these reasons, the topic of

the analysis of the competitiveness of the enterprise is relevant today.

The most important preconditions for the effective development of enterprise is

recognition of the features and needs of potential market.

Effective activity of the company is determined, first of all, by the correct choice

and reasonable formation of strategies for its development. The formation of the

strategies involves defining the goals of the company and choosing the best

alternatives for their achievement due to usage the potential and competitive

advantages of the company [1].

Competitive advantage is an economic category, meaning that an economic

entity has unique characteristics that distinguish it from other similar entities in the

market.

The concept of "competitive advantage" was first scientifically substantiated by

Michael Porter at the turn of the 1970s and the 1980s.

Competitive advantages and disadvantages are identified in the process of

comparison the elements of the activities of market participants with the elements of

the activities of rivals.

The need for constant comparison with direct rivals leads to the fact that the

assessment of competitive advantages and disadvantages of market participants may

vary depending on the competing groups. The level of competitive advantages and

332

disadvantages of market participants may also differ in sectors and segments of

different types of markets - in the local, national, international market [2].

While forming a competitive advantage is suitable pay attention at the following

options:

- concentration on competitors, based on a comparison of the company with

its closest competitors;

- customer orientation and customer satisfaction when managers rely mainly

on customer opinions;

- market orientation, when attention is paid to both consumers and

competitors.

Formation of competitive advantages helps to achieve the following goals of the

company:

1. To understand consumer needs;

2. To analyze the behavior and capabilities of competitors;

3. To keep up on the state of the market and trends of its development;

4. To scan the environment;

5. To be able to create a high-competitive product, which can attract the

attention of clients.

Today, for the successful functioning of a company, the assessment of its

competitiveness is an objective necessity. As a process of identifying the strengths

and weaknesses of an enterprise, it provides the opportunity to maximize its

performance and identify its hidden potential.

We must state that the unified methodology for assessing the competitiveness of

the enterprise does not exist. This is due to ambiguous understanding of the concept

of "competitiveness".

Let's consider methodology for assessing the competitiveness in more detail

way. A quantitative approach to the assessment of competitiveness allows to

anticipate the real chances of a competitive struggle in a particular area and to take an

appropriate solution according to the further development of the company.

333

As a rule, qualitative methods for assessing the competitiveness have a low

mathematical degree formalization and they are distinguished by the complexity of

implementation.

So, the methodology of evaluation competitiveness is predominantly not

descriptive, but economic and quantitative.

The high competitiveness of enterprises is determined by the presence of the

following three signs:

- consumers are satisfied and ready to re-buy the products of the company;

- society, shareholders, partners do not have claims to the company;

- employees are proud of their participation in the company‘s activities, while

outsiders consider it an honor to work in this company.

To become a competitive enterprise, it is important:

- To ensure the competitiveness of products in the target market;

- To identify and develop the competitive advantages of the product, which are

the basis for the success of any enterprise.

REFERENCES:

1- Портер М. Стратегія конкуренції. Методика аналізу галузей та

діяльності конкурентів: Книга /М. Портер - К.: Основи, 2000

2- Конкурентное преимущество [Електроний ресурс] – Режим доступу:

https://ru.wikipedia.org/wiki/ Конкурентное_преимущество

Scientific adviser: Assoc. prof., Ph.D., I.V. Yevsieieva-Severyna

FIBONACCI NUMBERS AND THEIR ROLE IN THE ECONOMY

Anastasiia Siderova,

Daria Gerasimenko


Appeared from the "rabbit problem" more than 750 years ago, Fibonacci

numbers are used almost everywhere, both in construction, in taxes, and even on the

stock market. In 1202, in ―Book of Abaca‖ written by the Italian mathematician

334

Leonardo Fibonacci was the task about rabbits - "How many pairs of rabbits are born

in one year from one pair of rabbits?". In task: A - a pair of adult rabbits, B - a pair of

newborn rabbits. Then the reproduction process is below:

Date Pair of rabbits Adult

rabbits

Newborn

rabbits

The total number

of rabbits

01.01 А 1 0 1

01.02 АB 1 1 2

01.03 АBА 2 1 3

01.04 АBААB 3 2 5

01.05 АBААBАBА 5 3 8

01.06 АBААBАBААBААB 8 5 13

Fibonacci numbers are used in business. For example, the simple task is: ―A

person bought a box of products for one conventional unit and sold for 2 units. Profit

- 100%. Then we continue according to the principle of Fibonacci numbers, that

means that next time person will buy 1 more box and sell it. Third act will be a sale

of two boxes. Number scheme is: 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89, 144, 233, 377,

610, 987, 1597, 2584, 4181, 6765, 10946, 17711, 28657, 46368, 75025, 121393,

196418, 317811, 514229, 832040, 1346269…‖. As a result - after 32 cycles we will

get more than one million of profit, and during all cycles we had money for

unforeseen situations.

The tools exchange trading markets are based according to Fibonacci Sequence

Principles. The first is the "determination of correction levels" according to Fibonacci

numbers. For example: 38.2% divide by 23.6% equals 1.62, i.e. Fibonacci number.

According to the rules, the Fibonacci Levels tool is stretched from the beginning

of the trend to its end. If you stretch it this way, then the resulting levels will be

possible targets for correction. From these levels, you can enter the trend, or use as a

target in counter-trend agreements.

335

Figure 1.

Another tool is ―the Eliot Wave Detection‖. Often, Fibonacci levels are used

with Elliot's wave theory. According to this theory, any trend movement on a

financial instrument can be divided into five waves: three main (impulse) trend and

two correction against the trend. Impulse waves are numbered as the first, third and

fifth, and the correction - the second and fourth.

Figure 2.

Understanding what wave forms the price now, suggests where it will go next.

The most interesting for traders is the third wave. It is considered as the longest and

fastest one. The ideal agreement using Eliot's theory is to enter into an agreement at

the end of the second wave and exit it at the end of the third. According to the theory,

336

the height of the 3rd wave refers to the 1st as 1,618. So, when we see that the 1st and

2nd waves have already formed, then we can calculate the length of the 3rd using

Fibonacci levels. To do this, some terminals have a special Fibonacci extension tool.

The most difficult application of Elliott waves is the question: "In what wave is the

price now?" However, as yet, the adherents of wave theory do not know how to

determine the point of reference of the first wave.

The third tool is the ―Fibonacci Fan‖. Like levels, this tool can be used to

determine where the correction ends. The algorithm by which the rays are built is

pretty simple. If you draw a vertical line through the end of the trend, the rays will

pass through the points of intersection of this line with the corresponding Fibonacci

levels. In most terminals, this algorithm is presented as a ready-made tool that

extends from the start point of a trend movement to its end. The most common ray

levels are 38.2; 50.0; 61.8. However, it is recommended to use the Fan in connection

with other methods of determining the length of the correction. The construction of

the fan has an error depending on the scale and timeframe, which can lead to

incorrect interpretation of the signals.

Figure 3.

The fourth tool is ―the Fibonacci Arcs‖. Unlike the previous instruments, the

arcs are notable for the fact that they also take into account the time factor. This

allows the trader not only to assume how the price will behave, but also at what point

337

it will happen. Fibonacci Arc Scheme: First, a straight line is built between the

beginning and the end of the trend. Then three arcs are built with the center at the end

intersecting the straight at Fibonacci levels of 38.2%, 50% and 61.8%. Fibonacci

Arcs are highly dependent on the scale of the chart. Just like a fan, it is recommended

to use arcs together with other methods of technical analysis.

Figure 4.

The last tool is ―Fibonacci Time Zones‖. Fibonacci time zones are based on the

same sequence of numbers 0, 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21 ... The local maximum or

minimum is chosen as the starting point for the construction. The second point will

determine the length of a single interval. The graph will show vertical lines with steps

corresponding to the sequence of Fibonacci numbers in a single interval. Vertical

lines help identify times when you should expect a U-turn. When finding a price in

the area of the next line, you must use time zones with a Fibonacci fan or levels.

There are also other instruments on the exchange built on Fibonacci principles,

like the Fibonacci spiral, Fibonacci channel, Fibonacci wedge, etc. They differ in

construction methods and appearance, but their essence is one of determining the

length of correction.

338

Figure 5.

Therefore, expedient use of Fibonacci numbers can lead to great economic

results and also allows for analyzing and calculating changes in prices for financial

assets and the time interval when changes can occur.

REFERENCES:

1. [Electronic resource] https://bcs-express.ru/novosti-i-analitika/urovni-

fibonachchi-chto-eto-i-kak-ikh-ispol-zovat-v-treidinge;

2. [Electronic resource] https://en.wikipedia.org/wiki/Fibonacci_number;

3. [Electronic resource] http://economic-definition.com/Other_branches_

of_mathematics/Chisla_Fibonachchi_Fibonacci_Numbers__eto.html.


VIDEOCONFERENCING: THEORETICAL ASPECTS AND

REQUIREMENTS

Valeriia Shmarovoz


The world is always changing and it strives for development in all spheres.

Nowadays the most popular one is technologies in communication. This area has

https://bcs-express.ru/novosti-i-analitika/urovni-fibonachchi-chto-eto-i-kak-ikh-ispol-zovat-v-treidinge

https://bcs-express.ru/novosti-i-analitika/urovni-fibonachchi-chto-eto-i-kak-ikh-ispol-zovat-v-treidinge

https://en.wikipedia.org/wiki/Fibonacci_number

http://economic-definition.com/Other_branches_%20of_mathematics/Chisla_Fibonachchi_Fibonacci_Numbers__eto.html

http://economic-definition.com/Other_branches_%20of_mathematics/Chisla_Fibonachchi_Fibonacci_Numbers__eto.html

339

various methods such as social networks, messengers, calls, face-to-face meetings

etc. It is necessary to connect each other as quickly as possible in order to deal;

because everybody knows that time is money, especially when you‘re in different

places. According to this, people discovered on of the effective way in distance

communication thanks to the modern technologies.

Videoconferencing is a technology that allows people, while they are in different

places, to see and hear each other, exchange data and edit it together using the

capabilities of a computer.

As stated in the studies of psychologists, on average, about 90% of information

is perceived in the course of personal communication, in the process of a telephone

conversation – 20%, and during a video communication session – 70%. [1]

According to other sources, a person perceives 80-85% of information visually,

so videoconferencing provides invaluable assistance to a person in life. Of course,

videoconferencing will never replace personal communication, but they can achieve a

fundamentally new level of communication between people, sometimes separated by

many thousands of kilometers. [1]

Indeed, conforming to numerous studies, a person perceives by ear only a tenth

of the information (as, for example, in a telephone conversation). And in the case

when it is possible to follow the gestures and facial expressions of the interlocutor,

the efficiency of perception of information reaches 80-85%. [1]

Videoconferencing today is one of the effective means of distance learning,

communication, as close as possible in its parameters to real, which is used in various

fields of activity. Remote discussion of topical issues by specialists in real-time in the

conditions of the rapid development of television, radio, satellite communications is

becoming more accessible.

In the field of education, videoconferencing is becoming a common and

increasingly used tool for retraining and advanced training of specialists, for a

specialized school, for training people with disabilities, self-education.

The preparation and organization of a video conference depend on its purpose,

the audience for which it is intended.

340

While creating a videoconferencing, it needs to take into account the size of a

group. Depending on it, meeting will include different types of controlling. If it is a

big amount of people, there are more chances to have a dispute and, therefore, the

chaotic situation with plenty of voices.

Apart from size, the content of videoconferencing plays a major role too. Often

it is perceived as normal for ―neutral‖ activity like information exchange and, to a

limited extent, cooperative problem solving, though not for activities such as

negotiations or conflict resolution where direct personal, often informal, contact is

crucial.

Another main principle is preparing a strong and stable connection in order to

prevent the tendency of drop unexpectedly during a call. It will be a waste of time,

which can distract participants and the result of conversation.

Then it is necessary to have:

˗ the optimal noise and echo-absorbing features of the room in which the

videoconferencing` equipment will be installed;

˗ the correct location of videoconferencing` equipment in relation to the light

background of the room;

˗ competent technical staff;

˗ a stable and reliable power supply of telecommunication equipment. [2]

There are two main ways to implement videoconferencing - hardware and

software. Unlike hardware, videoconferencing software systems use special software

that is installed on ordinary servers and personal computers (PCs), which act as

terminal video communication devices. In the simplest cases, PCs can also play the

role of a video server. In videoconferencing hardware systems, video signal

processing and transmission algorithms are implemented at the hardware level using

specialized equipment. They appeared long time ago before software solutions, when

there was no Internet yet. [3]

Depending on the tasks and performed functions, the hardware

videoconferencing systems are divided into the following groups:

˗ personal systems;

341

˗ group systems – used for conducting videoconferencing sessions in

negotiation rooms;

˗ multipoint videoconferencing systems – carried out simultaneously with

several remote points, often located in different regions;

˗ telepresence systems – as close as possible to real communication - the effect

is that all participants are sitting at the same table due to specially installed screens,

speakers, furniture, decoration, etc. [3]

Thus, nowadays our world has a plenty of technologies and modern devices

which are useful for the transmission of multimedia information, exchanging data,

doing business. All of this makes it easier to introduce videoconferencing systems

into the practice of companies, organizations, and individuals. The way of

implementation is so wide that it can cover almost any need: from business person to

smart pupil.

LITERATURE:

1. Астафьева A. С. Основные принципы организации видеоконференций.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://infed.ru/articles/204/

2. Видеоконференция. Википедия. [Електронний ресурс]. – Режим

доступу:https://ru.m.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D

0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%

BD%D1%86%D0%B8%D1%8F

3. Видеоконференцсвязь – варианты реализации. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.kcc.ru/articles/videokonferentssvyaz-varianty-realizatsii

4. Mouzourakis P. Videoconferencing: Techniques and challenges.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.academia.edu/25845629/

Videoconferencing_Techniques_and_challenges

5. Denstadli J.M., Julsrud T.E., Hjorthol R. Videoconferencing as a Mode of

Communication: A Comparative Study of the Use of Videoconferencing and Face-to-

Face Meetings. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://journals.sagepub.com/doi/abs/10.1177/1050651911421125


http://infed.ru/articles/204/

https://ru.m.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%86%D0%B8%D1%8F



https://www.academia.edu/25845629/%20Videoconferencing_Techniques_and_challenges

https://www.academia.edu/25845629/%20Videoconferencing_Techniques_and_challenges

https://journals.sagepub.com/doi/abs/10.1177/1050651911421125

342

СOMMUNICATION: GENDER DIFERENCES

Andrii Jurov


Already from an early childhood, girls need more communication than boys.

Over the years, this trend has continued. The fair sex is superior to men in verbal

abilities. They have richer vocabulary and higher speech speed. The main thing in

communication for men is the quickest achievement of the result. That is why in a

conversation they tend to speak in essence, starting the conversation with important

points. For representatives of the stronger sex, the consistency and reasonedness of

statements is important. They do not like lengthy reasoning and abstract

conversations. Women prefer to have a long conversation, with a large number of

examples. They like to find out the truth during the conversation, asking a large

number of questions [1].

The peculiarities of women's communication are that in almost any situation, it

is distinguished by emotionality.

Male model of conversation:

1. friendly communication, if a man likes the interlocutor, he is attractive.

2. distant, dry communication, if the interlocutor is unsympathetic, or is a threat,

one must be on his guard with him.

3. rude, emotional communication, if it is an enemy, and now there should be a

fight.

Female model of conversation:

1. benevolent emotional communication, if a woman likes the interlocutor, she is

attractive.

2. distant communication, if you do not want to communicate, or the situation is

incomprehensible.

3. negative emotional communication if there is a quarrel [2].

Family and society have traditionally sought to educate girls in a style of

submission to the rules and requirements of others, and the emphasis in raising girls

343

is on attachment and care for others; for the education of boys is characterized by the

principle of individualization: boys are brought up active, independent. The images of

men and women, corresponding to social norms, are reflected in the concepts of

―masculinity‖ and ―femininity‖. ―Masculinity‖ and ―femininity‖ are normative ideas

about the psychological and behavioral properties characteristic of men and women,

respectively [3].

Attitude towards competition: men have a stronger aggressive beginning,

therefore they are disposed to struggle and competition, while women prefer to

compromise and not compete. Hence the stereotype - women are more passive about

competition, so they often lose it. Attitude to clarify relationships and conflicts: the

masculine type of behavior is straightforward and frank, if you need to express your

dissatisfaction, feminine - does not like open conflicts and direct criticism. A story

known to all is the readiness of women for intrigue and gossip in a conflict situation.

Attitude to values: for men, the main thing in life is knowledge of the outside world

and professional growth, while women are aimed at home and family.

Typical prejudice: women have less time for a career because they need to

constantly take care of their families and raise children. Attitude to communication:

the masculine type of behavior perceives communication as a means of achieving a

business goal, feminine - as an end in itself. A stereotype that is comical but true for

many women about the talkativeness and talkativeness of representatives of the

business and not only business community [4].

LITERATURE:

1. Общение мужчин и женщин – в чѐм различие? Режим доступу:

https://psymod.ru/psikhologiya-obshcheniya/lichnost/119-obscheniye-muzchin-i-

zhenschin.html

2. Волохов М.Г. гендерные особенности общения. неумение ссориться.

Режим доступу: https://www.b17.ru/blog/59744/

3. Гендерные различия в сфере общения Режим доступу: https://psy-

diplom.ru/teoreticheskie-kursovye/gendernye-aspekty-obscheniya-vracha-i-pacienta/

gendernye-razlichiya-v-sfere-obshcheniya/

https://psymod.ru/psikhologiya-obshcheniya/lichnost/119-obscheniye-muzchin-i-zhenschin.html

https://psymod.ru/psikhologiya-obshcheniya/lichnost/119-obscheniye-muzchin-i-zhenschin.html

https://psy-diplom.ru/teoreticheskie-kursovye/gendernye-aspekty-obscheniya-vracha-i-pacienta/

https://psy-diplom.ru/teoreticheskie-kursovye/gendernye-aspekty-obscheniya-vracha-i-pacienta/

344

4. Влияние гендерных особенностей на процесс деловой коммуникации

Режим доступу: https://delovoi-etiket.ru/video/pravila-obscheniya/1384-vliyanie-

gendernyh-osobennostej-na-protsess-delovoj.html

INDICATORS OF LIVING STANDARDS

Olha Zghurovska


Indicators of living standards occupies a special place in the general system of

indicators of socio-economic statistics, since many of them are used to generalize the

state of the economy, when conducting international comparisons of the levels of

economic development of different countries, as well as to develop social policies of

the state and determine priority areas of social support for certain groups population.

The standard of living of the population is closely interconnected with the

development of civilization, it assesses the economic side of the quality of life of the

population and is a criterion for choosing directions and priorities of the state‘s

economic and social policy.

A standard of living is the level of wealth, comfort, material goods, and

necessities available to a certain socioeconomic class or a certain geographic area.

The standard of living includes basic material factors such as income, gross domestic

product (GDP), life expectancy, and economic opportunity

The living standards of the population reflect the general well-being of the

population and are characterized by a system of quantitative and qualitative

indicators.

The main indicator of the quality of life adopted at the international level is the

human development index. It takes into account not only the material goods

consumed, but also the opportunity for the intellectual, spiritual and physical

development of the person, which is ensured by the developed structure of education

https://delovoi-etiket.ru/video/pravila-obscheniya/1384-vliyanie-gendernyh-osobennostej-na-protsess-delovoj.html

https://delovoi-etiket.ru/video/pravila-obscheniya/1384-vliyanie-gendernyh-osobennostej-na-protsess-delovoj.html

345

and health care. The values of the human development index are calculated as

arithmetic mean.[1]

The human development index includes three indicators:

1) an indicator of life expectancy;

2) an indicator of the level of education;

3) an indicator of real per person capita gross domestic product

In addition, on the recommendation of the UN statistical commission, a unified

system of socio-demographic statistics (ESDS) has been formed, which includes

twelve blocks of statistical data characterizing the level and quality of life.Namely:

- Demographic characteristics;

- Environment;

- Urbanization and housing;

- Healthcare and nutrition;

- Economic activity;

- Social groups and population mobility;

- Social security;

- Leisure and culture;

- Use of time;

- Public order and security; -

- Political activity.

Of the 146 countries participating in the rating, Ukraine ranks 64th

[2].

According to the overall standings, the countries in the ranking are divided into

6 clusters - Ukraine is in the third - in the same group as countries such as Qatar,

Libya, Suriname. Moreover, in the overall classification, it lags noticeably behind the

countries of the former post-Soviet bloc. For comparison: in the top 146, Ukraine

ranks 64th, Estonia 27th, Georgia 54th, Russia 60th, and Poland 32nd.

One of the methods used to assess the scale of income of various population

groups is to build a ―lorentz curve‖, which allows you to determine how much the

real distribution of income of the population differs from absolute equality and

346

inequality. With complete equality in the distribution of income, the ―lorentz curve‖

would be a straight line and, conversely, the curvature intensifies as inequality grows.

In accordance with modern economic theory, both absolute equality in the

distribution of income and a sharp gap in the standard of living of different groups of

the population are undesirable. Absolute income equality does not stimulate

productive labor, therefore, certain income inequality is an extremely important

means of encouraging people to work.

What about practical tools, I know one of the beat calculator

https://www.Numbeo.Com [3].

(Cost of living calculator)

664.00€ in Kyiv, Ukraine in average has same local purchasing power as

2,544.77€ in new york, NY, united states (assuming you pay rent in both cities). This

comparison assumes net earnings (after income tax).

You would need around 2,544.77€ (2,819.69$) in NY to maintain the same

standard of life that you can have with 664.00€ (18,512.30₴) in Kyiv (assuming you

rent in both cities). This calculation uses our cost of living plus rent index to compare

cost of living. This assumes net earnings (after income tax). You can change the

amount in this calculation.

Moreover, here you can calculate differences between any two cities by this

criteria - Property Prices, Crime , Health Care , Pollution , Traffic , Quality of life

.Knowledge of this theme, help you use this tool(https://www.Numbeo.Com) in

everyday life.

LITERATURE:

1. Проніна І.І. Аналіз рівня життя населення України // Регіональні аспекти

розвитку і розміщення продуктивних сил України: Зб. наук. пр. – Тернопіль:

Економічна думка. - 2003. – Вип. 2. - С. 303-307.

2. http://worldpopulationreview.com/countries/standard-of-living-by-country/

3. https://www.Numbeo.Com


https://www.numbeo.com/

http://worldpopulationreview.com/countries/standard-of-living-by-country/

https://www.numbeo.com/