МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯМАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКА МІСЬКА ФІЛІЯВІДДІЛЕННЯ ФІЛОЛОГІЇ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

СЕКЦІЯ АНГЛІЙСЬКА МОВА

СЛОВНИКОВИЙ СКЛАД НАУКОВОГО ТЕКСТУ

ЯК ПРЕДМЕТ ТЕМАТИЧНОГО, МОРФОЛОГІЧНОГО

І МОРФОСИНТАКСИЧНОГО ВИВЧЕННЯ

Роботу виконав учень 9 класу

Старокостянтинівської

загальноосвітньої школи I-III ступенів №8

Хмельницької області

Гороховський Антон Вікторович

Науковий керівник

учитель англійської мови

Старокостянтинівської

загальноосвітньої школи I-III ступенів №8

Гречковська Людмила Анатоліївна

Старокостянтинів -2011

The vocabulary of a scientific text as a subject of thematic,

morphologic and morpho-syntactic studies

The author: Anton Horokhovskyi

Khmelnytskyi territorial department of the Small Academy of Sciences of Ukraine

Starokostiantyniv town branch

School 8

Form 9

The supervisor: the English teacher of school 8

Liudmyla Anatoliivna Hrechkovska

The purpose of this work is to find inner connections which exist between different

parts of speech in scientific vocabulary; to define the main thematic groups in which the

scientific vocabulary is divided and in such a way to give the research some regulation;

to connect the thematic analysis with the building analysis of the corresponding units

providing learning vocabulary in the scientific language.

On the basis of systematic analysis of scientific verbs, nouns and adjectives in the

scientific texts we can make a conclusion about the systematic nature of scientific

vocabulary as verbs, nouns and adjectives in the scientific texts are set clear enough in a

systematic, relative, regulated system. Terminological vocabulary is the basis of any

scientific text. On the one hand a term, having qualities which are characteristic for the

units of semiotic system, aspires to synonymy. On the other hand a term is a language

unit of science. As a result the same term can enter various terminologies of a language.

Significance of a term is the main reason for appearing and replenishing of synonymous

series.

Scientific vocabulary forms the only morphologic system. Each lexical unit doesn’t

function separately but as a part of this morphologic system. Phrasal verbs are widely

used in the English scientific language. A phrasal verb can have specific terminological

meanings which an ordinary verb itself can’t have. In scientific texts phrasal verbs are

preferred to ordinary verbs.

2

Словниковий склад наукового тексту як предмет тематичного,

морфологічного і морфосинтаксичного вивчення

Автор: Гороховський Антон Вікторович

Хмельницьке територіальне відділення Малої Академії Наук України

Старокостянтинівська міська філія

ЗОШ І-ІІІ ступенів № 8

9 клас

Старокостянтинів

Науковий керівник: вчитель англійської мови ЗОШ І-ІІІ ступенів № 8

Гречковська Людмила Анатоліївна

Мета даної роботи - визначити внутрішні зв’язки, які проявляються між

різноманітними частинами мови в загальнонауковій лексиці; визначити основні

тематичні ряди, на які розпадається загальнонаукова лексика, і тим самим надати

дослідженню впорядкованості; пов’язати тематичний аналіз з аналізом будови

відповідних одиниць, забезпечивши таким чином вивчення лексики в складі

загальнонаукової мови.

На основі аналізу загальнонаукової лексики в природничих і технічних текстах

можна зробити висновок про системний характер загальнонаукової лексики.

Термінологічна лексика є основою наукового тексту. З одного боку, термін,

володіючи властивостями, притаманними одиницям семіотичних систем, прагне

до однозначності, з іншого боку, термін – це одиниця мови науки. Як результат

один і той же термін може входити в різноманітні термінології даної мови.

Багатозначність терміна – головна причина виникнення і поповнення

синонімічних рядів. Наукова лексика утворює єдину морфологічну систему.

Кожна лексична одиниця функціонує не окремо, а в складі даної морфологічної

системи. В наукових текстах надається перевага фразовим дієсловам, а не

монолексимним. Фразові дієслова можуть мати і специфічні термінологічні

значення, яких дієслова самі по собі можуть і не мати.

3

ЗМІСТ Сторінка

Вступ 4-5

Розділ І. Теоретична характеристика загальнонаукової лексики 6-11

1.1. Системний характер загальнонаукової лексики 6

1.2. Аналіз загальнонаукових дієслів 6-7

1.3. Аналіз загальнонаукових іменників 7-8

1.4. Аналіз загальнонаукових прикметників 8

1.5. Термін як знак і слово 8-9

1.6. Фразові дієслова в науковій мові 9-11

Розділ ІІ. Практична частина. Наукові лексичні одиниці в складі

єдиної морфологічної системи 12-22

2.1. Мовне співвідношення лексичних одиниць наукового тексту 12-15

2.2. Міжнаукова термінологічна омонімія 15-16

2.3. Складання синонімічних рядів 17-18

2.4. Роль фразових дієслів в науковому спілкуванні 19-22

Висновки 23-24

Список використаних джерел 25

Додаток А. Аналіз загальнонаукової лексики в таблицях 26-28

Додаток Б. Наукові тексти, що досліджувались 29-42

4

ВСТУП

Тема даної наукової роботи – «Словниковий склад наукового тексту як

предмет тематичного, морфологічного і морфосинтаксичного вивчення». Ця тема

дуже актуальна, оскільки дослідження словникового складу наукової мови як

системи потребує планомірного вивчення не лише його тематичних підрозділів,

але й послідовного співставлення морфології і особливостей морфосинтаксичної

поведінки одиниць, які складають ці тематичні підрозділи. Основою наукового

тексту є термінологічна лексика. Знання основ сучасної термінологічної лексики

потрібне не лише для розуміння конкретного наукового тексту і бесіди на наукові

теми, але й для володіння сучасною мовою. В наш час, внаслідок інтенсивного

розвитку науки і техніки, збільшення об’єму інформації, виникла гостра

необхідність вирішення ряду термінологічних проблем, які мають не лише

теоретичне, але й практичне значення, бо система термінів, тобто термінологія

тієї чи іншої науки, не виникає сама по собі, а створюється людиною в процесі

пізнання дійсності.

Явище лексико-фразеологічних утворень в англійській науковій мові широко

поширене. Тому цілком зрозуміла увага дослідників до питання сутності, природи

і особливостей їх функціонування. Незважаючи на багаточисленні дослідження,

залишається невирішеним цілий ряд проблем, пов’язаних із фразовими

дієсловами: не повністю зрозуміле питання щодо природи цього явища, немає і

єдиної назви того, що ж називається фразовим дієсловом. Недостатньо розроблене

й питання про місце цих складних утворень в лексико-фразеологічній системі

англійської мови.

Мета даної роботи – визначити внутрішні зв’язки, які проявляються між

різноманітними частинами мови в загальнонауковій лексиці; визначити основні

тематичні ряди, на які розпадається загальнонаукова лексика, і тим самим надати

дослідженню впорядкованості; пов’язати тематичний аналіз з аналізом будови

відповідних одиниць, забезпечивши таким чином вивчення лексики в складі

загальнонаукової мови.

5

Основними завданнями даної роботи є:

1. Аналіз загальнонаукових дієслів, іменників, прикметників.

2. Морфологічний аналіз загальнонаукової лексики.

3. Морфосинтаксичне вивчення наукової лексики.

4. Характеристика між наукової термінологічної омонімії.

5. Складання синонімічних рядів та аналіз термінів.

6. Аналіз найбільш вживаних фразових дієслів в наукових текстах.

Для розв’язання цих завдань використовуються такі методи як розділовий

аналіз, компонентний аналіз, метод семантичної ідентифікації, контекстуальний

метод. Загальний обсяг цієї роботи 42 сторінки.

Робота складається з 6 частин:

1. Вступ, в якому пояснюється вибір теми, мета та завдання роботи.

2. Теоретична частина, в якій дається теоретична характеристика

загальнонаукової лексики.

3. Практична частина, в якій проводиться морфологічний та

морфосинтаксичний аналіз загальнонаукової лексики, термінів та найбільш

вживаних фразових дієслів в англійській науковій мові та характеризується

міжнародна термінологічна омонімія і складаються синонімічні ряди.

4. Висновки.

5. Список використаних джерел, який знаходиться в кінці роботи.

6. Додатки, які містять таблиці з результатами дослідження та наукові тексти,

які досліджувалися.

6

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАГАЛЬНОНАУКОВОЇ ЛЕКСИКИ

1.1. Системний характер загальнонаукової лексики

Дослідження словникового складу наукової мови як системи потребує

планомірного вивчення не лише його тематичних підрозділів, але й послідовного

співставлення морфології і особливостей морфосинтаксичної поведінки одиниць,

які складають ці тематичні підрозділи.

Лексика наукової мови поділяється на три основні групи. Перш за все це

загальні, основні слова, тобто ті слова, які мають максимальну частоту і без яких

не може будуватися взагалі ніяка мова. Це група так званої «загальної» лексики,

до якої також відносяться всі службові слова. Наступна група – це власне

термінологічна група. Третя група, найважливіша і основна, - це група

загальнонаукової лексики. [14]

Матеріалом дослідження були тексти двох різних областей знань: гуманітарної

(філологія) та природничої (математика). На цьому матеріалі була зроблена

спроба систематичного аналізу загальнонаукової групи. Завдання полягало

насамперед в тому, щоб по-перше, визначити ці основні тематичні ряди, на які

розпадається загальнонаукова лексика, і тим самим надати дослідженню

впорядкованості, по-друге, пов’язати тематичний аналіз з аналізом будови

відповідних одиниць, забезпечивши таким чином, вивчення лексики в складі

загальнонаукової мови.

1.2. Аналіз загальнонаукових дієслів

Хоча відомо, що наукова лексика носить, здебільшого, іменний характер,

основою її все ж є дієслово. Саме дієслівна основа виділяється найчастіше в

науковій мові як морфологічна база, на якій будується вся система слів решти

лексико-граматичних класів.

7

В системі загальнонаукових дієслів можна виділити такі основні тематичні

ряди:

- дієслова, які виражають процеси мислення самого дослідника, наприклад:

analyse, apprehend, consider, reason, regard, solve, suppose і так далі;

- дієслова, що виражають дію і стан, пов’язані з об’єктом дослідження,

наприклад: arise, belong, coincide, depend, diverge, exist, remain, result, serve,

underline і так далі; [1]

Іншими словами, це: 1) дієслова, які виражають активний вплив на об’єкт

дослідження; 2) дієслова, які виражають стан (характеристику) суб’єкта; 3)

дієслова, які виражають стан (характеристику) об’єкта.

Але цим поділом не охоплюється весь науковий матеріал. В окрему групу

варто виділити дієслова, які вийшли за межі основного трикутника об’єкт -

суб’єкт – процес і перейшли у сферу повідомлення, передачі результатів

виконаної роботи, наприклад: address, communicate, convince, describe, explain,

express, outline, point, report, state. До цієї групи примикають дієслова, що

виражають засоби передачі інформації, наприклад: cite, exemplify, list, quote,

register, symbolize і так далі.

Хоча майже всі дієслова загальнонаукової групи досить послідовно входять в

основні тематичні ряди, помилково було б вважати, що намічені підрозділи

можуть бути послідовно відділені один від одного, оскільки при дослідженні

тексту в принципі неможливо розприділити весь матеріал на групи, так як всі

лексичні одиниці, які вивчаються, являють собою систему взаємовідносин.

1.3. Аналіз загальнонаукових іменників

На основі вивченого наукового матеріалу можна знайти ідентичні лексико-

семантичні підрозділи в іменників, а саме: 1) активний вплив на об’єкт

дослідження: application, arrangement, classification, distribution, elaboration,

investigation, research, treatment і тaк далі; 2) стан (характеристика) суб’єкта:

appreciation, attitude, consideration, doubt, intelligence, reason, sense, standpoint і так

8

далі; 3) стан (характеристика) об’єкта: availability, complexity, contradiction,

exception, feature, importance, level, order, problem, process, reaction, relation і так

далі; 4) презентація результатів дослідження, передачі інформації: brief, definition,

description, explanation, expression, presentation, recommendation і так далі; 5)

засоби передачі інформації: article, citation, formula, list, note, sign, symbol, treatise і

так далі.

1.4. Аналіз загальнонаукових прикметників

Щодо прикметників, то вони також досить чітко розподіляються на п’ять

основних тематичних груп: 1) активний вплив на об’єкт дослідження: conjunctive,

reductive, transformational; 2) характеристика суб’єкта: competent, experienced,

imaginative, irrational; 3) стан (характеристика) об’єкта: applicable, basic, complex,

concrete, definite, elementary, factual, general; 4) презентація результатів

дослідження, передача інформації: illustrational, quotable, schematic і так далі.

Отже, з точки зору змістовного аналізу матеріалу можна зробити висновок про

системний характер загальнонаукової лексики, оскільки і дієслова, і іменники, і

прикметники досить чітко укладаються в систематично єдину, внутрішньо

впорядковану, взаємозв’язану систему.

1.5. Термін як знак і слово

Термінологічна лексика є не лише основою наукового тексту, але й активно

проникає в усі види мови. Знання основ сучасної термінологічної лексики

потрібне не лише для розуміння конкретного наукового тексту і бесіди на наукові

теми, але й для володіння сучасною мовою.

В наш час внаслідок інтенсивного розвитку науки й техніки, збільшення

об’єму інформації виникла гостра необхідність вирішення ряду термінологічних

проблем, які мають не дише теоретичне, але й практичне значення. Система

термінів, тобто термінологія тієї чи іншої науки, не виникає сама по собі, а

9

створюється людиною в процесі пізнання дійсності. Тому, щоб відобразити

систему понять даної науки, необхідно дотримуватися повної відповідності знаку

і поняття. В цьому проявляється знакова сутність терміну, яка полягає в його

здатності виражати однозначну інформацію. Під «однозначністю» розуміють

«логічний принцип побудови знаку» як головний принцип загальної семіології,

згідно з яким кожній одиниці змісту повинна відповідати певна одиниця виразу і

навпаки. [12] Багато вчених-термінологів вважають, що стремління до

однозначності є необхідним критерієм існування терміна, відповідно, ідеальний

термін однозначний, який означає не лише те, що таке слово виражає лише одне

поняття, але й те, що у даного поняття в мові є лише одне визначення.

Однак, термін – це слово, а не просто знак, який вказує на певний елемент в

системі. Правда, потрібно вказати на суттєву відмінність між словом як одиницею

природної людської мови і словом-терміном.

Термін – це слово особливої мови, яка служить для професійного і наукового

спілкування. Термін виражає наукове поняття у відповідності зі своєю

етимологією, оскільки термін (terminus) в перекладі з латинської мови означає

«межа», «обмеження». В цьому специфіка терміна, його відмінність від слів

загальнолітературної мови. [12]

В той же час термінологія не ізольована від слів загальнолітературної мови, і ті

процеси, які відбуваються в мові, знаходять відображення і в термінології.

1.6. Фразові дієслова в науковій мові

Явище лексико-фразеологічних утворень або фразових дієслів, таких як to

point out, to pick up, to set up, to make up, to take off, to give up, to turn out і т. д.,

широко поширене в англійській науковій мові. Тому цілком зрозуміла увага

дослідників до питання сутності, природи і особливостей їх функціонування. Не

дивлячись на багаточисленні дослідження, залишається невирішеним цілий ряд

проблем, пов’язаних із фразовими дієсловами: не повністю зрозуміле питання

10

щодо природи цього явища, немає і єдиної, остаточно встановленої, назви того,

що називається фразовим дієсловом. Недостатньо й розроблене питання про місце

цих складних утворень в лексико-фразеологічній системі англійської мови.

Фразеологічна одиниця складається за звичай з двох або більше рівноцінних

елементів. При цьому будь-яка фразеологічна одиниця в більшій чи меншій мірі

ідіоматично ізольована. Візьмемо таку просту фразеологічну одиницю, як to go to

bed, яка не має нічого спільного з to go to table; to go to bed означає «лягати

спати», вона ізольована, ідіоматично відділена від інших подібних

словосполучень, в той час як to go to table зовсім не означає «сісти за їжу».

При співставленні фразових дієслів з фразеологічною одиницею стає

зрозумілою принципова відмінність між ними.

Привертає увагу і значна продуктивність фразових дієслів. Це стає очевидним

з дієсловом to point out. The students should also be able to point out the principal

parts of the problems. Can we point out anything that is definitely wrong? The teacher

points out the length, the width and the height of the classroom. We have to point out a

way of finding a prime different from all primes.

Іншими словами, фразові дієслова виступають перш за все як цілком вільне

відтворення моделей, які повністю не ізолювалися від природних і продуктивних

граматичних утворень, які входять в систему встановлення лексико-

фразеологічних і синтаксичних відносин між словами. [10]

Хоча фразові дієслова динамічні, з точки зору семіотики, вони значно

поступаються моно лексичним дієсловам. Якщо ми переглянемо у словнику набір

фразових дієслів із to get в якості основної дієслівної частини, то ми побачимо, що

to get along означає to advance, to approach old age, to make progress, to live

harmoniously or pleasantly; to get in означає to bring or drive into stockyard, to be

elected (as Member of Parliament), to succeed in planting, to enter into relations, to take

part, to become involved, to be skilful by practice, to complain formally; to get off

означає to start on a journey or in a race, to leave a train, to leave place of work

(school)with permission, to remove, to escape punishment, to succeed in uttering, to

deliver (a speech), to make a poor start, to make a bad first impression; to get up

11

означає to rise from a seat (bed), to mount on horseback, to increase in force or

violence, to make presentable, to organize, to make a special study, to dress, to produce,

to reach, to improve, to bring into existence, etc.

Коли ми починаємо досліджувати матеріали словників, із яких взяті дані

приклади, природно виникає питання, чи можуть такі неконкретні одиниці

(значення яких розкриваються лише в контекстах) розглядатися для наукового

тексту як оптимальний спосіб вираження відповідних значень. Чому за таких

умов надають перевагу фразовим дієсловам ніж більш точним і семантично більш

повноцінним романським дієсловам, коли ми говоримо to build up замість to form,

to carry on – to continue, to carry out замість to perform?

12

РОЗДІЛ ІІ

НАУКОВІ ЛЕКСИЧНІ ОДИНИЦІ В СКЛАДІ

ЄДИНОЇ МОРФОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ

2.1. Мовне співвідношення лексичних одиниць наукового тексту

Яким же чином вся наукова лексика утворює єдину морфологічну систему?

Кожна лексична одиниця функціонує не окремо, а в складі даної морфологічної

системи в цілому, тобто як частина системи морфологічних відносин, що об’єднує

дієслова, іменники і прикметники наукового тексту.

Серед іменників, які виражають активний вплив на об’єкт дослідження,

найпопулярнішими є ті, які утворені від дієслівної основи за допомогою суфікса

[n] і його варіантів [ςn], [eiςn]. Іноді при утворенні іменників цього ряду

відбувається розширення дієслівної основи з чергуванням голосних і приголосних

звуків, наприклад: apply – application, divide – division. Велика кількість іменників

утворена від основи дієслів за допомогою суфікса [mәnt], наприклад: achieve –

achievement; arrange – arrangement. Досить продуктивним способом утворення

іменників є конверсія, наприклад: to approach – an approach; to change – a change.

В результаті цієї частини морфологічного аналізу можна зробити висновок, що

фактично всі іменники, що виражають активний вплив на об’єкт дослідження, є

віддієслівними.

Щодо іменників, які виражають стан суб’єкта, то, хоча тут також є багато

іменників із суфіксом [n], але вони втратили свій дієслівний характер і є менш

активними. Тому вони відрізняються, не дивлячись на зовнішню подібність, від

розглянутих утворень на [n], наприклад: associate – association; imagine –

imagination. Деякі іменники із суфіксом [n] фактично не мають прямого

морфологічного зв’язку з дієсловами, наприклад: conception, notion. Такі іменники

як attitude, idea взагалі не співвідносяться з дієслівними основами. Досить велика

кількість іменників утворена від прикметників за допомогою різних суфіксів або

13

тісно пов’язана з ними за значенням: conscious – consciousness; mental – mentality;

competent – competence; proficient – proficiency.

З даного матеріалу можна зробити висновок, що семантична відмінність між

словами, які виражають активний вплив на об’єкт дослідження і словами, що

означають стан суб’єкта, цілком підтверджується морфологічним аналізом, який

розкриває реальне мовне співвідношення цих лексичних одиниць між собою, а

також з відповідними дієсловами і прикметниками.

Щодо іменників, які означають стан об’єкта дослідження, то в них, як і у

словах попереднього ряду, існує тенденція до зв’язку з відповідними

прикметниками. Майже всі іменники досліджених наукових тестів виражають не

дію, а стан, ознаку. Навіть деякі іменники із суфіксом [n] не співвідносяться з

дієслівними основами. Наприклад: distinction, proportion, section.

Велика кількість іменників цього ряду безпосередньо пов’язана з відповідними

прикметниками не лише за змістом, але й за формою. Наприклад: accessible –

accessibility; available – availability; real – reality; similar – similarity; superior –

superiority.

Узагальнюючи результати морфологічного аналізу слів, які означають

повідомлення результатів дослідження, передачі інформації, варто відмітити, що

більшість цих слів являються типовими словами дії. Переважають тут іменники,

утворені від дієслівної основи за допомогою суфіксів [n], [ςn], [eiςn]: communicate

– communication, define – definition, explain – explanation.

При аналізі прикметників досить чітко виділяється велика кількість

прикметників, утворених від дієслів за допомогою суфікса [әbl]. Наприклад accept

– acceptable; apply – applicable; avail – available; conceive – conceivable.

Разом з тим цілий ряд прикметників латинського походження, які

зустрічаються в наукових текстах, утворені за допомогою суфіксів: [iv] –

conclusive, deductive, effective, extensive; [tәri] – explanatory,introductory; [әri] –

supplementary; [it], [әt] – elaborate, intermediate, separate; [әnt] – divergent,

significant.

14

Морфосинтаксичний аналіз дієслів показав, що серед них зустрічається немало

таких, які функціонують здебільшого в тій чи іншій формі, тобто зустрічаються не

однаково часто в різноманітних граматичних формах. Деякі дієслова, наприклад,

в основному вживаються у формі дієприкметника минулого часу. Наприклад: to

accept – generally accepted fact; to cite – a really cited author; … not all the material

cited are well known.

Інші дієслова зустрічаються в складі фразеологізмів – кліше, таких як we are

concerned with, as follows, generally speaking, otherwise stated, as has already been

stated.

Зустрічаються також дієслова, які вживаються як самостійно, так і в складі

фразеологічних одиниць. Наприклад: to let – let us say that, let alone; to begin - …

we begin our investigation …, to begin with ….

Морфосинтаксичне вивчення наукової лексики дозволило виділити так звані

тріади – дієслово – іменник – прикметник. Наприклад: to elaborate – an elaboration

– elaborate. Thus we elaborate the theoretical premises …; … the elaboration of optimal

systems of communication is a large branch of industry; … by observing some of the

language …. Дієслово to elaborate в значенні ретельно розробляти семантично

тісно пов’язане в науковому тексті з іменником elaboration – ретельна розробка і з

прикметником elaborated – ретельно розроблений.

Теж саме можна сказати про тріаду to explain – an explanation – explanatory, де

дієслово в значенні пояснювати знаходиться в семантичному зв’язку з іменником

пояснення і прикметником пояснювальний.

We have consistently tried to explain the connection between the content and

expression of a word …; His explanation of the law is much more difficult than …; …

Dictionary definitions are no more than explanatory descriptions of something ….

Поряд з тим зустрічаються випадки, коли існує стійкий безпосередній зв’язок

між дієсловом і іменником, в той час як прикметник, утворений від тієї ж основи,

або взагалі не існує, або семантично не пов’язаний з нею. Наприклад: We do not

do it because we are really setting out to analyze in detail…; although both an utterance

15

and a definition are longer than a word and analyzable into words, they are basically

different.

Деякі дієслова в науковому тексті взагалі не мають словотворних зв’язків,

оскільки і прикметник, і іменник утворені від них, або не використовуються в

науковій мові, або семантично не пов’язані з ними. Наприклад, іменник base не є

репрезентацією дієслова to base, так як і прикметник basic не є репрезентацією

даного дієслова: Scientific linguistics can’t be based on words. The base of the

argument… Linguistics is a science in its own right, with its own subject, its own basic

categories…

Отже, морфологічний аналіз словарного складу наукового тексту має за мету

визначення тих внутрішніх зв’язків, які проявляються між різноманітними

частинами мови в загальнонауковій лексиці. Це необхідно для того, щоб розкрити

поняття системи загальнонаукової лексики, щоб показати не лише ці тематичні

зв’язки, які об’єднують лексичні одиниці в єдину систему, але і морфологічні

відносини, в яких всі ці тематичні зв’язки реалізуються. При дослідженні

наукових текстів виявилося, що прості, на перший погляд, морфологічні

співвідносини між одиницями, які належать до різних лексико-граматичних

класів, значно ускладнюються в процесі їх функціонування в мові.

2.2. Міжнаукова термінологічна омонімія

Що ж відбувається з терміном, коли він реально функціонує в науковій мові?

При реальному функціонуванні терміна в мові спостерігається явище міжнаукової

термінологічної омонімії, коли один і той самий термін може входити в

різноманітні термінології даної мови.

Розглянемо ряд прикладів, що ілюструють це явище. В англійській мові слово

plate має багато значень. Його головні значення: «тарілка», «металічний посуд»,

«плита», «лист», «полоска металу», «дощечка», «пластинка». Слово plate в

значенні «пластинка», «плита» запозичене спеціалістами із загальнолітературної

мови в різноманітні галузі знань. Причому, будучи терміном, це слово відображає

16

в кожній окремій галузі цілком визначене поняття у відповідній системі понять.

Так, plate у гірничній справі – «сланцева порода», «плитняк», в електротехніці –

«анод» (лампи) або «електрод» (акумулятора), а в металургії – «листова сталь».

Безумовно, plate як «електрод» і , plate як сланцева порода» не співпадають у

своїх спеціальних значеннях і є міжнауковими термінологічними омонімами, так

як цими термінами закріплені різні значення і функціонують вони в різних

термінологічних системах, що є головною ознакою цієї різновидності омонімії.

Розглянемо випадок, коли багатозначність терміну проявляється в рамках

однієї науки. Наприклад, термін solution в хімії означає: 1) розчинення (процес);

2) розчин. В таких випадках контекст відіграє важливу роль в правильному

розумінні значення.

If the insoluble barium salts are removed by filtration we obtain a dilute solution of

hydrogen peroxide in water.

The solution of barium salts in acids is a dangerous process.

В першому випадку мова йде про результат фільтрації рідини, яка містить ряд

хімічних речовин, тому тут слово solution буде перекладатися як «розчин». В

другому випадку слово solution означає «розчинення», оскільки мова йде про

процес розчинення солей барію в кислотах.

Багатозначність терміну в даному випадку відображає природній процес

розвитку і удосконалення мови і мислення, оскільки саме багатозначність

дозволяє людині застосовувати в процесі спілкування обмежену кількість мовних

знаків для вираження необмеженої кількості значень, повідомляти і розуміти не

лише відомі, але й ті невідомі думки, які ще зароджуються.

З одного боку, термін, володіючи властивостями, притаманними одиницям

семіотичних систем в цілому, прагне до однозначності. З іншого боку, термін – це

одиниця мови науки, яка є засобом професійного спілкування вчених-спеціалістів.

Як результат, один і той же термін може входити в різноманітні термінології

даної мови, оскільки мова наукового спілкування не лише відображає розвиток

людського мислення, але й сама розвивається і, як все живе, знаходиться в

постійному русі.

17

2.3. Складання синонімічних рядів

Багатозначність терміна – це головна причина виникнення і поповнення

синонімічних рядів. Іншою причиною появи синонімів можна вважати бажання

уникнути повторення.

Основними джерелами розвитку синонімії в термінах є такі мовні процеси як

термінологізація, спеціалізація, метафоризація, а способами поповнення

синонімічних рядів є: запозичення, копіювання, переосмислення.

Для того, щоб представити дану проблему ширше, спробую побудувати

синонімічний ряд за матеріалами словників: «Англо-русский словарь

математических терминов», «Русско-английский математический словарь».

Довільно було вибрано п’ять слів: area, circle, digit, graph, range.

Area – площа; площа – area, space; space – простір; простір – space.

Синонімічний ряд: area, space – площа, простір.

Сircle – окружність; круг – circle, disk; окружність - circumference, circle,

periphery; circumference – окружність кола; межа замкнутої криволінійної фігури,

периферія; periphery – межа фігури, тіла; disk – диск, топологічний образ круга,

круг, коло (прибору).

Синонімічний ряд: circle, disk, circumference, periphery – круг, диск,

топологічний образ круга, окружність, периферія, межа фігури, межа замкненої

криволінійної фігури.

Digit – цифра, однозначне число, розряд, символ, знак; цифра – figure, number,

digit, cipher; число - number, quantity, integer, date; розряд - order, class, rank,

category, digit, discharge; символ – symbol; знак - sign, symbol, mark; figure –

символ, цифра; number – число, кількість; integer – ціле число; symbol – символ,

знак; sign – знак, символ; mark – знак, мітка; order - порядок, послідовність; class -

клас; rank – ранг, розряд, клас; category – категорія, клас; discharge – заряд, розряд;

cipher – нуль, символ, цифра, код, шифр; quantity – кількість, величина.

18

Взявши до уваги в якості основних дві якості цього терміну цифра і символ,

можна побудувати такий синонімічний ряд: digit, cipher, figure, number, integer,

sign, symbol, mark, rank – цифра, розряд, однозначне число, число, символ, знак.

Отже, перший ряд: digit, figure, cipher, integer, number, rank – цифра,

однозначне число, число, розряд; другий ряд: digit, figure, cipher, symbol, sign,

mark – символ, знак. Повтор однакових термінів, таких як digit, figure, cipher як в

першому так і в другому рядах, говорить про взаємозв’язок цих значень.

В терміні graph можна легко виділити один синонімічний ряд: graph, diagram,

chart, scheme – діаграма, схема, графік.

Graph - діаграма; діаграма - diagram, graph; схема - scheme, plan, diagram,

circuit; графік - graph, diagram, chart, schedule.

Range – радіус, область, сфера, діапазон, інтервал, амплітуда; область - domain,

region, range, scope, system; радіус - radius; сфера - sphere; діапазон - range,

compass, spectral band, span; інтервал - interval; амплітуда - amplitude; domain -

область; region – область, зона, сфера, район; scope – область, сфера, обхват;

system – система, сукупність, множина; compass – циркуль, круг, окружність,

компас; span – відстань, протяжність, лінійна оболонка;band – полоса, стрічка;

interval – інтервал, проміжок, відрізок.

В результаті аналізу значень термінів можна побудувати синонімічний ряд:

range, domain, region, scope – область, діапазон.

Аналіз термінів дозволяє зробити висновок про те, що в «Англо-російському

словнику математичних термінів» синонімічний ряд, який пояснює термін range,

побудований не зовсім коректно.

Дослідження термінів area, circle, digit, graph, range свідчать про повну

неточність в підборі синонімічних рядів як в «Англо-російському словнику

математичних термінів», так і в «Російсько-англійському математичному

словнику».

19

2.4. Роль фразових дієслів в науковому спілкуванні

Всі дослідження фразових дієслів базуються в основному на жанрах обіходної

мови. Мене ж цікавить роль фразових дієслів в науковому спілкуванні. Я маю на

увазі стиль науково-популярної літератури, де фразові дієслова є цілком

поширеним явищем. Саме матеріали науково-популярних природничих,

математичних текстів були взяті за основу практичного вивчення фразових

дієслів.

Для того, щоб надати моєму дослідженню більш наглядний характер, при

роботі з природничими і технічними текстами, був складений перелік дієслів,

який включає в себе не лише типові фразові дієслова, але й просто сполучення

дієслова з прислівником.

To account for

To build up

To cancel out

To carry on

To carry out

To carry through

To cut off

To find out

To go on

To look around

To look back

To look up

Почну із найпростішого і найпоширенішого в науковому тексті випадку to

account for something. Фразового дієслова to account for немає, дієслово to account

потребує твердого дієслівного управління: воно завжди управляє наступним

іменним словом за допомогою прийменника for. Фразове дієслово другим

елементом має прислівник, а не просто прийменник. Слід також пам’ятати про

здатність дієслів з прийменниками легко переходити в пасивну форму.

20

Цілком іншу ситуацію представляє сполучення to build up, яке може вживатися

як в прямому, так і в переносному значенні.

For the record, we call a sequence built up by adding the same number to each member

(term) in turn an arithmetic series.

First let us look at another family of series built up from its top row in the same way.

The fact illustrates one recipe for obtaining reliable rules to calculate any term of series

without the labour of building it up step by step.

To build up – типове фразове дієслово.

Тепер розглянемо цілком інший випадок: to cancel out. Сполучення to cancel out

не є фразовим дієсловом, тому що воно позбавлене ідіоматичності. Якщо

застосувати просто to cancel замість to cancel out, то значення речення суттєво не

поміняється. Оut – це природний допоміжний модифікатор. Але to cancel out в

математичній мові, очевидно, служить для більш точного вираження відповідного

математичного поняття, коли недостатньо просто сказати to cancel, а важливо

показати, як воно, ніби-то «виймається», «вишпурюється». Саме тому до дієслова

to cancel додається out і утворюється таке специфічне сполучення, яке, будучи

колись утвореним, ввійшло в мову, хоча і не стало фразовим дієсловом. To cancel

out – це вільне сполучення дієслова to cancel з прислівником out, яке виявилося

термінологічно потрібним математикам.

Дієслово to cut off – дуже поширене, але швидше в тому ж плані вживання, що

і українське дієслово «відрізати», тому що to cut off можна розуміти і в самому

простому і в переносному значенні. Наприклад:

As the frustum is generated by cutting off from a cone a smaller cone, so its lateral

surface is the difference of two full conical surfaces.

Фразове дієслово to cut off означає «відрізати від конус» (буквально

«відрізатися»). Але, виявляється, можна не лише відрізати частину від конуса і

отримати таким чином якусь фігуру, але відрізати голову королю.

King Charles walked and talked half an hour after his head was cut off.

To find out – це цілком стале фразове дієслово.

We try to find out which kind of triangle we should introduce.

21

He may manage to find out, however, that a mathematical problem may be as much fun

as a crossword puzzle.

To go on означає «продовжувати», «відбуватися». Це стійке фразове дієслово,

яке часто зустрічається в різних стилях мови. To look around, to look at, to look for

могли би просто розглядатися як дієслова з прислівниками.

We have to look around for closely related problems; we look at the unknown; we look

for a formerly solved problem which is linked to our problem.

Але в мові ці словосполучення набули стійкості і дуже часто вживаються в

переносному значенні.

Let us look around for something new. (Чи не пригледіти собі щось новеньке.)

Look around for a simpler analogous problem. (Чи не пошукати нам більш простої

аналогічної проблеми?)

В цих випадках To look around повністю ідіоматичне фразове дієслово.

Складний випадок являє собою дієслово to look up. Як дізнатися чи це фразове

дієслово? В даному випадку варто застосувати просодичний аналіз. Ми кажемо:

we look up a word in the dictionary, з чого слідує, що to look up – це фразове

дієслово. Тоді чому дієслово to look up має якісь особливі труднощі? Тому що to

look до певної міри є полісемантичним дієсловом. Як же дізнатися, що to look after

або to look for – це не фразові дієслова, а look in, look up – фразові? Давайте

порівняємо:

At this stage we are looking only for a digit або it was natural that mathematicians

should look for simpler formulae. Цілком по іншому ми читаємо таке речення, як…

and look up the article in the dictionary.

Отже, якби не існувала специфічна глобальна семантика в look up the article in

the dictionary або look up something in reference book, або look up at your house,

можна було б сказати, що to look up – це звичайне вільне словосполучення, як

наприклад в реченні: He raised his head and looked up the vertical wall; He could look

up the chimney. В даному випадку to look up явно не фразове дієслово.

У всіх прикладах, взятих із технічних, природничих текстів, дієслово to carry

out – типове, монолітне, фразове дієслово, при цьому ідіоматичне за змістом: to

22

carry out означає «виконувати», «здійснювати». To carry без out не може означати

«виконувати», «здійснювати» - це ідіоматична одиниця. Хоча, якщо підійти до

слова to carry out з позиції глобальності його значення, то воно може просто

означати «виносити». Наприклад: Carry out this furniture! We decided to carry out

this furniture out.

Отже, вивчаючи фразові дієслова, можна звернути увагу на те, що деякі з них

вже твердо ввійшли в мову, являють собою мовні одиниці і володіють глобальним

значенням та ідіоматичністю. В наукових текстах надається перевага фразовим

дієсловам, а не монолексимним. Фразові дієслова можуть мати і специфічні

термінологічні значення, яких дієслова самі по собі можуть і не мати.

23

ВИСНОВКИ

У цій роботі досліджувалась тема «Словниковий склад наукового тексту як

предмет тематичного, морфологічного і морфосинтаксичного вивчення».

Проаналізувавши теорію та з точки зору аналізу матеріалу наукових текстів

можна зробити наступні висновки:

1. Загальнонаукова лексика має системний характер, оскільки і дієслова, і

іменники, і прикметники досить чітко укладаються в систематично єдину,

внутрішньо впорядковану, взаємопов’язану систему.

2. Кожна лексична одиниця функціонує не окремо, а в складі даної

морфологічної системи в цілому, тобто як частина системи морфологічних

відносин, що об’єднує дієслова, іменники, прикметники наукового тексту.

3. Серед іменників, які виражають активний вплив на об’єкт дослідження,

найпоширеніші є ті, які утворені від дієслівної основи за допомогою суфікса [n] і

йогo варіантів [ςn], [eiςn], суфікса [mәnt]. Досить продуктивним способом

утворення іменників є конверсія. В результаті цієї частини морфологічного

аналізу можна зробити висновок, що фактично всі іменники, що виражають

активний вплив на об’єкт дослідження, є віддієслівними.

4. Іменники, які виражають стан суб’єкта втратили свій дієслівний характер.

Досить велика кількість іменників утворена від прикметників за допомогою

різних суфіксів або тісно пов’язана з ними за значенням.

5. Щодо іменників, які означають стан об’єкта дослідження, то в них існує

тенденція до зв’язку з відповідними прикметниками. Майже всі іменники

досліджених наукових текстів виражають не дію, а стан, ознаку.

6. При аналізі прикметників досить чітко виділяється велика кількість

прикметників, утворених від дієслів за допомогою суфіксів [әbl], [tәri], [әri], [it],

[әt], [әnt].

7. Морфологічний аналіз дієслів показав, що серед них зустрічається немало

таких, які функціонують здебільшого в тій чи іншій формі: дієприкметника

минулого часу, в складі фразеологізмів-кліше, самостійно.

24

8. Морфологічне вивчення наукової лексики дозволило виділити так звані

тріади: дієслово – іменник – прикметник.

9. Термінологічна лексика є основою наукового тексту.

10. При реальному функціонуванні терміна в науковій мові спостерігається

явище міжнаукової термінологічної омонімії, коли один і той же самий термін

може входити в різноманітні термінології даної мови.

11. Багатозначність терміна – це головна причина виникнення і поповнення

синонімічних рядів.

12. В наукових текстах надається перевага фразовим дієсловам, а не моно

лексичним. Фразові дієслова можуть мати і специфічні термінологічні значення,

яких дієслова самі по собі можуть і не мати.

25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Akhmanova O. The Morphology of the English Verb. M., 1999

2. Akhmanova O. Idzelis R. What Is the English We Use? M., 1989

3. Goursky S. The Idiomatic Heart of the English Language. Lviv, 1998

4. Hornby A. Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English. Moscow,

1992

5. Lohwater A. Russian – English Dictionary of the Mathematical Sciences.

Providence, Island, 1997

6. Melenchuk D. The Principles of Linguistic Confrontation. L., 2002

7. Александрова П. С. Англо-російський словник математичних термінів. М.,

1991

8. Ахманова О. С. Словник лінгвістичних термінів. М., 1989

9. Виноградов В. В. Основні типи лексичних значень слів. М., 2004

10.Гвишиани Н. Б. Полифункциональные слова в языке и речи. М., 2004

11.Глушко М. М. Мова англійської наукової прози. М., 2001

12.Даниленко В. П. Лексико0семантичні і граматичні особливості термінів. К.,

2000

13.Смирницкий А. И. Морфология английского языка. М., 2002

14.Шишкіна Т. М. Загальнонауковий стиль як основа міжнародного

спілкування. К., 1998

26

ДОДАТОК А

АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНОНАУКОВОЇ ЛЕКСИКИ В ТАБЛИЦЯХ

Таблиця 1. Аналіз загальнонаукових дієслів. Основні тематичні ряди

Активний вплив на

об’єкт дослідження

Характеристика суб’єкта Характеристика обєкта

Apply, arrange, elaborate,

investigate, research

Analyse, apprehend,

consider, regard, solve,

suppose

Arise, belong, coincide,

depend, eхist, remain,

serve

Повідомлення результатів

дослідження і передача результатів

виконаної роботи

Засоби передачі інформації

Address, communicate, convince,

describe, explain, express, report, state,

outline

Cite, exemplify, list, quote, register,

symbolize

Таблиця 2. Аналіз загальнонаукових іменників. Основні тематичні ряди

Активний

вплив на

об’єкт

дослідження

Презентація

результатів

дослідження

Характеристика

суб’єкта

Засоби

передачі

інформації

Характеристика

об’єкта

Distribution,

treatment,

classification,

elaboration,

investigation,

research

Brief, definition,

description,

explanation,

expression,

presentation,

recommendation

Appreciation,

attitude,

consideration,

doubt,

intelligence,

reason, sense,

standpoint

Article,

citation,

formula, list,

note, sign,

symbol

Availability,

complexity,

contradiction,

feature,

importance,

level, order,

reaction, relation

27

Таблиця 3. Аналіз загальнонаукових прикметників. Основні тематичні ряди

Активний

вплив на

об’єкт

дослідження

Презентація

результатів

дослідження

Характеристика

суб’єкта

Засоби

передачі

інформації

Характеристика

об’єкта

Conjunctive,

reductive,

transformatio-

nal

Communicable

, descriptive,

explanatory

Competent,

experienced,

imaginative,

irrational

Illustrational,

quotable,

schematic

Applicable,

basic, complex,

concrete,

definite,

elementary,

factual, general

Таблиця 4. Морфологічний аналіз іменників, які виражають активний вплив на

об’єкт дослідження, характеристику суб’єкта, повідомлення результатів

дослідження

Активний вплив на об’єкт

дослідження

дієслівна основа + [ςn], [ei ςn], [mәnt],

[n]; конверсія (to approach – an

approach)

Характеристика субєкта [n]; прикметник + ness, -ty, -ence, -ency

Повідомлення результатів

дослідження

Дієслівна основа + [n], [ςn], [ei ςn]

Таблиця 5. Явище між наукової термінологічної омонімії

plate gate

Тарілка Ворота

Металічний посуд Дверцята люка

Листова сталь (металургія) Шлагбаум

Плита Прохід

Лист Фільмовий канал

Полоска металу Селектор

28

Дощечка Ключ

Пластинка Куліса

Сланцева порода (гірнича галузь) Вентиль, клапан

Анод (лампи) Ножевий станок

Електрод (акумулятора в

електротехніці)

Таблиця 6. Слова щоденного вжитку в якості наукових термінів

Слова щоденної мови Термін

Horse Рама

Tree Вал

Jacket Стінка циліндра

Collar Підшипник

Fly Маховик

Frog Хрестовина

Pig Болванка

Nut Гайка

Nose Головка домкрата

Beard Зазубрина

Ear Зажим

Arm Спиця

breast амбразура

29

ДОДАТОК Б

НАУКОВІ ТЕКСТИ, ЩО ДОСЛІДЖУВАЛИСЬ

Geometry

Geometry (Ancient Greek: γεωμετρία; geo- "earth", -metri "measurement") "Earth-

measuring" is a branch of mathematics concerned with questions of shape, size,

relative position of figures, and the properties of space. Geometry is one of the oldest

mathematical sciences. Initially a body of practical knowledge

concerning lengths, areas, and volumes, in the 3rd century BC geometry was put into

an axiomatic form by Euclid, whose treatment—Euclidean geometry—set a standard

for many centuries to follow. Archimedes developed ingenious techniques for

calculating areas and volumes, in many ways anticipating modern integral calculus.

The field of astronomy, especially mapping the positions of the stars and planets on

the celestial sphere and describing the relationship between movements of celestial

bodies, served as an important source of geometric problems during the next one and

a half millennia. A mathematician who works in the field of geometry is called a

geometer. The introduction of coordinates by René Descartes and the concurrent

development of algebra marked a new stage for geometry, since geometric figures,

such as plane curves, could now be represented analytically, i.e., with functions and

equations. This played a key role in the emergence of infinitesimal calculus in the

17th century. Furthermore, the theory of perspective showed that there is more to

geometry than just the metric properties of figures: perspective is the origin

of projective geometry. The subject of geometry was further enriched by the study of

intrinsic structure of geometric objects that originated with Euler and Gauss and led

to the creation of topology and differential geometry. In Euclid's time there was no

clear distinction between physical space and geometrical space. Since the 19th-

century discovery of non-Euclidean geometry, the concept of space has undergone a

radical transformation, and the question arose which geometrical space best fits

physical space. With the rise of formal mathematics in the 20th century, also 'space'

(and 'point', 'line', 'plane') lost its intuitive contents, so today we have to distinguish

30

between physical space, geometrical spaces (in which 'space', 'point' etc. still have

their intuitive meaning) and abstract spaces. Contemporary geometry

considers manifolds, spaces that are considerably more abstract than the

familiar Euclidean space, which they only approximately resemble at small scales.

These spaces may be endowed with additional structure, allowing one to speak about

length. Modern geometry has multiple strong bonds with physics, exemplified by the

ties between pseudo-Riemannian geometry and general relativity. One of the

youngest physical theories, string theory, is also very geometric in flavour. While the

visual nature of geometry makes it initially more accessible than other parts of

mathematics, such as algebra or number theory, geometric language is also used in

contexts far removed from its traditional, Euclidean provenance (for example,

in fractal geometry and algebraic geometry).

Practical geometry

Geometry originated as a practical science concerned with surveying, measurements,

areas, and volumes. Among the notable accomplishments one finds formulas

for lengths, areas and volumes, such as Pythagorean

theorem, circumference and area of a circle, area of a triangle, volume of

a cylinder, sphere, and a pyramid. A method of computing certain inaccessible

distances or heights based on similarity of geometric figures is attributed to Thales.

Development of astronomy led to emergence of trigonometry and spherical

trigonometry, together with the attendant computational techniques.

Axiomatic geometry

Euclid took a more abstract approach in his Elements, one of the most influential

books ever written. Euclid introduced certain axioms, or postulates, expressing

primary or self-evident properties of points, lines, and planes. He proceeded to

rigorously deduce other properties by mathematical reasoning. The characteristic

feature of Euclid's approach to geometry was its rigor, and it has come to be known

as axiomatic or synthetic geometry. At the start of the 19th century the discovery

of non-Euclidean geometries by Gauss, Lobachevsky, Bolyai, and others led to a

31

revival of interest, and in the 20th century David Hilbert employed axiomatic

reasoning in an attempt to provide a modern foundation of geometry.

Geometric constructions

Ancient scientists paid special attention to constructing geometric objects that had

been described in some other way. Classical instruments allowed in geometric

constructions are those with compass and straightedge. However, some problems

turned out to be difficult or impossible to solve by these means alone, and ingenious

constructions using parabolas and other curves, as well as mechanical devices, were

found.

Numbers in geometry

The Pythagoreans discovered that the sides of a triangle could have

incommensurable lengths. In ancient Greece the Pythagoreans considered the role of

numbers in geometry. However, the discovery of incommensurable lengths, which

contradicted their philosophical views, made them abandon (abstract) numbers in

favor of (concrete) geometric quantities, such as length and area of figures. Numbers

were reintroduced into geometry in the form of coordinates by Descartes, who

realized that the study of geometric shapes can be facilitated by their algebraic

representation. Analytic geometry applies methods of algebra to geometric questions,

typically by relating geometric curves and algebraic equations. These ideas played a

key role in the development of calculus in the 17th century and led to discovery of

many new properties of plane curves. Modern algebraic geometry considers similar

questions on a vastly more abstract level.

Geometry of position

Even in ancient times, geometers considered questions of relative position or spatial

relationship of geometric figures and shapes. Some examples are given by inscribed

and circumscribed circles of polygons, lines intersecting and tangent to conic

sections, the Pappus and Menelaus configurations of points and lines. In the Middle

Ages new and more complicated questions of this type were considered: What is the

maximum number of spheres simultaneously touching a given sphere of the same

32

radius (kissing number problem)? What is the densest packing of spheres of equal

size in space (Kepler conjecture)? Most of these questions involved 'rigid'

geometrical shapes, such as lines or spheres. Projective, convex and discrete

geometry are three sub-disciplines within present day geometry that deal with these

and related questions. Leonhard Euler, in studying problems like the Seven Bridges

of Königsberg, considered the most fundamental properties of geometric figures

based solely on shape, independent of their metric properties. Euler called this new

branch of geometry geometria situs (geometry of place), but it is now known

as topology. Topology grew out of geometry, but turned into a large independent

discipline. It does not differentiate between objects that can be continuously

deformed into each other. The objects may nevertheless retain some geometry, as in

the case of hyperbolic knots.

Geometry beyond Euclid

Differential geometry uses tools from calculus to study problems in geometry.

For nearly two thousand years since Euclid, while the range of geometrical questions

asked and answered inevitably expanded, basic understanding of space remained

essentially the same. Immanuel Kant argued that there is only one, absolute,

geometry, which is known to be true a priori by an inner faculty of mind: Euclidean

geometry was synthetic a priori. This dominant view was overturned by the

revolutionary discovery of non-Euclidean geometry in the works of Gauss (who

never published his theory), Bolyai, and Lobachevsky, who demonstrated that

ordinary Euclidean space is only one possibility for development of geometry. A

broad vision of the subject of geometry was then expressed by Riemann in his

inauguration lecture Über die Hypothesen, welche der Geometrie zu Grunde

liegen (On the hypotheses on which geometry is based), published only after his

death. Riemann's new idea of space proved crucial in Einstein's general relativity

theory and Riemannian geometry, which considers very general spaces in which the

notion of length is defined, is a mainstay of modern geometry.

33

Dimension

Where the traditional geometry allowed dimensions 1 (a line), 2 (a plane) and 3 (our

ambient world conceived of as three-dimensional space), mathematicians have

used higher dimensions for nearly two centuries. Dimension has gone through stages

of being any natural number n, possibly infinite with the introduction of Hilbert

space, and any positive real number in fractal geometry. Dimension theory is a

technical area, initially within general topology, that discusses definitions; in

common with most mathematical ideas, dimension is now defined rather than an

intuition. Connected topological manifolds have a well-defined dimension; this is a

theorem (invariance of domain) rather than anything a priori. The issue of dimension

still matters to geometry, in the absence of complete answers to classic questions.

Dimensions 3 of space and 4 of space-time are special cases in geometric topology.

Dimension 10 or 11 is a key number in string theory. Exactly why is something to

which research may bring a satisfactory geometric answer.

Symmetry

The theme of symmetry in geometry is nearly as old as the science of geometry itself.

The circle, regular polygons and platonic solids held deep significance for many

ancient philosophers and were investigated in detail by the time of Euclid. Symmetric

patterns occur in nature and were artistically rendered in a multitude of forms,

including the bewildering graphics of M. C. Escher. Nonetheless, it was not until the

second half of 19th century that the unifying role of symmetry in foundations of

geometry had been recognized. Felix Klein's Erlangen program proclaimed that, in a

very precise sense, symmetry, expressed via the notion of a transformation group,

determines what geometry is. Symmetry in classical Euclidean geometry is

represented by congruences and rigid motions, whereas in projective geometry an

analogous role is played by collineations, geometric transformations that take straight

lines into straight lines. However it was in the new geometries of Bolyai and

Lobachevsky, Riemann, Clifford and Klein, and Sophus Lie that Klein's idea to

'define a geometry via its symmetry group' proved most influential. Both discrete and

34

continuous symmetries play prominent role in geometry, the former

in topology and geometric group theory, the latter in Lie theory and Riemannian

geometry. A different type of symmetry is the principle of duality in for instance

projective geometry (see Duality (projective geometry)). This is a meta-phenomenon

which can roughly be described as: replace in any theorem point by plane and vice

versa, join by meet, lies-in by contains, and you will get an equally true theorem. A

similar and closely related form of duality appears between a vector space and its

dual space.

Modern geometry

Modern geometry is the title of a popular textbook by Dubrovin, Novikov and

Fomenko first published in 1979 (in Russian). At close to 1000 pages, the book has

one major thread: geometric structures of various types on manifolds and their

applications in contemporary theoretical physics. A quarter century after its

publication, differential geometry, algebraic geometry, symplectic geometry and Lie

theory presented in the book remain among the most visible areas of modern

geometry, with multiple connections with other parts of mathematics and physics.

The morphology of Middle English verbs

Largely due to the circumstances described in middle English section, during the

Middle English period some dramatic changes in the structure of all morpho-syntactic

categories took place, making the English from one thousand years ago show

increasingly more resemblance to the English of today. As far as the verb is concerned,

the two key changes which affected it when passing from Old English to Middle

English were:

1) the reduction of inflectional endings, and

2) the shift of strong verbs to the weak paradigm.

The explanation of the notions and a presentation of the inflectional system of this

category will be provided in the following sections.

1. The inflection of verbs in Middle English

The Middle English verb in different syntactic contexts could take a finite (inflected) or

35

a non-finite (uninflected) form. The finite forms were inflected by means of suffixation,

i. e. the addition of inflectional morphemes to the end of the stem of a word, for the

following verbal subcategories:

mood: indicative, subjunctive, imperative;

tense: present, past;

number: singular, present;

person: first, second, third.

The non-finite forms, i.e. the forms unmarked for tense, number and person, were:

infinitive, past participle, present participle and gerund. From around Chaucer's time the

last two obtained more or less regularly the same ending -ing and so started to be

formally indistinguishable though functionally still different. Syntactically, the

infinitive and gerund functioned as nouns and the participles as adjectives. On the basis

of their inflections ME verbs are commonly classified into three groups: two major

ones, traditionally referred to as strong and weak, and a third one comprising a number

of highly irregular verbs (here referred to as MAD verbs, see below). The basic

difference between the first two groups lies in the way they form their past tense and

past participle. Strong verbs build them by means of a root vowel alternation (the so-

called ablaut) and the past marker of weak verbs is a dental suffix (usually -t, -d or -ed)

attached to the root, after which the inflectional endings marking the number/person are

added. Tables 1. and 2. present the paradigms of inflections for these two kinds of

verbs.

Table 1. The paradigm of (S)trong and (W)eak verbs in the finite form for the Midlands

dialect

 Infiniti

ve 

 Indicative   Subjunctive   Imperative 

 Present   Past   Present   Past   Singul

ar 

 Plura

l  Singular   Plura

l 

 Singular   Plura

l 

 Singul

ar 

 Plura

l 

 Singul

ar 

 Plura

l  1st   2n  3r  1st   2n  3r

36

d  d  d  d 

S -e

-

es(t

)

-

eþ/-

es

-e(n) - -(e) - -e(n) -e -e(n) -e -e(n) - eþ

W -e

-

es(t

)

-

eþ/-

es

-e(n)-

(e)-est -(e) -(e) -e -(en) -(e) -(en) -/-e -eþ

Table 2. Non-finite forms of (S)trong and (W)eak verbs

     Infinitive   Past Participle   Present participle/Gerund 

 W  -e(n) -e(n) -ing(e)

 S  -e(n) - -ing(e)

The third of the aforementioned groups consists of verbs that display a high degree of

irregularity and, according to Fisiak (1968: 99), may be further subdivided as follows:

Mixed, whose past inflections are partly strong and partly weak, represented by

only one verb: d n 'do'.

Anomalous, undergoing suppletion, that is the replacement of one stem with

another one, when forming the past and, in some cases, the present tense forms,

eg. g n 'go', b n 'be'.

Defective, whose chosen principal categories are lacking or extremely rare. None

of them, for instance, has the present participle and many lack the infinitive. All

of them, except for will, are the continuation of Old English preterite-

presents. Can/con 'I can', dar 'I dare' can be quoted as the examples of such verbs.

One of the alternative subdivisions of this set of verbs, proposed in many ME

grammars, is made on diachronic rather than synchronic grounds, which means that

the ME verbs are classified according to the formal properties they had in OE (none

of these verbs is a borrowing). Thus, the subclassification continues the Old English

37

one and goes as follows: preterite-presents, e.g. can/con, dar, and anomalous verbs: g

n, b n, will. Finally, as this group of verbs is rather complicated morphologically

and problematic when it comes to their detailed description and classification, they

will be labeled in this paper as MAD, 'MAD' being an acronym formed from the

initial letters of the names of the three subgroups. Thus, a convenient term is coined,

which makes it easy to refer to the set of discussed verbs as a whole.

2. The classification of Middle English verbs

English verbs have undergone a significant restructuring from the time when Old

English was spoken: most of the OE strong verbs, i.e. those forming the past (participle)

through the process of ablaut, went into the weak category. The examples of such verbs

can be mainly found in ME, therefore the shift can be said to have happened throughout

the Middle English period although some instances of shifted verbs occurred already in

OE texts. The explanation for this process should be looked for in the following factors:

phonological, due to the extensive sound changes; a blurred distinction between strong

and weak verbs with respect to their inflectional endings; systemic, i.e. the irregularities

within the strong verb system; and extra-linguistic such as the misinterpretations of

English grammatical rules made by the French acquiring the English tongue. The shift

of a verb from one category to another was accompanied by the growth of the number

of irregularities within the strong verb system, which in turn accelerated the process

itself. The disintegration of the ablaut system and attempts at fitting most strong verbs

into the weak paradigm must have changed the perception of ablaut from systemic

feature to an irregularity. Consequently, in the 14th century any productivity of the

strong category is lost and therefore the distinction should rather be made between

regular (productive) and irregular (unproductive) verbs with some additional group

from which other categorial sets, e.g. modals, will later emerge. Owing to the fact that

this paper concerns the language of the text from the end of the 14th century, the

following classification will be adopted:

a)    irregular verbs - forming the past by means of ablaut or by the addition of a

dental suffix or by the change of a stem vowel and, in some cases, of a stem

38

consonant, e.g. kepen - kept, cachen - kaught. The latter originate from a

distinctive subgroup of OE weak verbs. This category was a source for modern

irregular verbs.

b)    regular verbs - forming the past tense and past participle by the productive

rule of the addition of a dental suffix. They are ancestral to regular verbs in

Modern English.

c)    MAD verbs - the remains of OE anomalous and preterite-present verbs,

described in more detail in the previous section of this chapter.

In the database one more group is isolated that is not treated in this paper separately. It

includes a small number of verbs (five) which do not occur in the text in any form that

would allow their classification and external sources of information indicate that they

were conjugated by Chaucer in his different works either as regular or irregular. Such a

distinction of the group makes it quick and easy to trace and retrieve these verbs from

the database.

Theory of relativity

This article is about the scientific concept. For philosophical or sociological theories

about relativity, see Relativism. For the silent film, see The Einstein Theory of

Relativity. Two-dimensional projection of a three-dimensional analogy of space time

curvature described in General Relativity. The theory of relativity, or simply relativity,

encompasses two theories of Albert Einstein: special relativity and general relativity.[1] However, the word "relativity" is sometimes used in reference to Galilean invariance.

The term "theory of relativity" was based on the expression "relative theory"

(German: Relativtheorie) used by Max Planck in 1906, who emphasized how the theory

uses the principle of relativity. In the discussion section of the same paper Alfred

Bucherer used for the first time the expression "theory of relativity"

(German: Relativitätstheorie).

Scope

39

The theory of relativity enriched physics and astronomy during the 20th century. When

first published, relativity superseded a 200-year-old theory of mechanics elucidated

by Isaac Newton. It changed perceptions. For example, it overturned the concept

of motion from Newton's day, into all motion is relative. Time was no longer uniform

and absolute, as related to everyday experience. Furthermore, no longer could physics

be understood as space by itself, and time by itself. Instead, an added dimension had to

be taken into account with curved space time . Time now depended on velocity, and

contraction became a fundamental consequence at appropriate speeds. In the field of

microscopic physics, relativity catalyzed and added an essential depth of knowledge to

the science of elementary particles and their fundamental interactions, along with

introducing the nuclear age. With relativity, cosmology and astrophysics predicted

extraordinary astronomical phenomena such as neutron stars, black holes,

and gravitational waves.

Two theory view

The theory of relativity was representative of more than a single new physical theory. It

affected the theories and methodologies across all the physical sciences. However, as

stated above, this is more likely perceived as two separate theories. There are some

related explanations for this. First, special relativity was published in 1905, and the final

form of general relativity was published in 1916. Second, special relativity fits with and

solves for elementary particles and their interactions, whereas general relativity solves

for the cosmological and astrophysical realm (including astronomy).

Third, special relativity was widely accepted in the physics community by 1920. This

theory rapidly became a notable and necessary tool for theorists and experimentalists in

the new fields of atomic physics, nuclear physics, and quantum mechanics. Conversely,

general relativity did not appear to be as useful. There had appeared to be little

applicability for experimentalists as most applications were for astronomical scales. It

seemed limited to only making minor corrections to predictions of Newtonian

gravitation theory. Its impact was not apparent until the 1930s.

40

Finally, the mathematics of general relativity appeared to be incomprehensibly dense.

Consequently, only a small number of people in the world, at that time, could fully

understand the theory in detail. This remained the case for the next 40 years. Then, at

around 1960 a critical resurgence in interest occurred which has resulted in making

general relativity central to physics and astronomy. New mathematical techniques

applicable to the study of general relativity substantially streamlined calculations. From

this, physically discernible concepts were isolated from the mathematical complexity.

Also, the discovery of exotic astronomical phenomena in which general relativity was

crucially relevant, helped to catalyze this resurgence. The astronomical phenomena

included quasars (1963), the 3-kelvin microwave background

radiation (1965), pulsars (1967), and the discovery of the first black hole candidates

(1971).

Special relativity

Special relativity is a theory of the structure of space time . It was introduced in Albert

Einstein's 1905 paper "On the Electrodynamics of Moving Bodies" (for the

contributions of many other physicists see History of special relativity). Special

relativity is based on two postulates which are contradictory in classical mechanics:

1. The laws of physics are the same for all observers in uniform

motion relative to one another (principle of relativity),

2. The speed of light in a vacuum is the same for all observers, regardless of

their relative motion or of the motion of the source of the light.

The resultant theory agrees with experiment better than classical mechanics, e.g. in

the Michelson-Morley experiment that supports postulate 2, but also has many

surprising consequences. Some of these are:

Relativity of simultaneity : Two events, simultaneous for one observer, may not

be simultaneous for another observer if the observers are in relative motion.

Time dilation : Moving clocks are measured to tick more slowly than an

observer's "stationary" clock.

41

Length contraction : Objects are measured to be shortened in the direction that

they are moving with respect to the observer.

Mass–energy equivalence : E = mc2, energy and mass are equivalent and

transmutable.

Maximum speed is finite : No physical object or message or field line can travel

faster than light.

The defining feature of special relativity is the replacement of the Galilean

transformations of classical mechanics by the Lorentz transformations. (See Maxwell's

equations of electromagnetism and introduction to special relativity).

General relativity

General relativity is a theory of gravitation developed by Einstein in the years 1907–

1915. The development of general relativity began with the equivalence principle, under

which the states of accelerated motion and being at rest in a gravitational field (for

example when standing on the surface of the Earth) are physically identical. The upshot

of this is that free fall is inertial motion; an object in free fall is falling because that is

how objects move when there is no force being exerted on them, instead of this being

due to the force of gravity as is the case in classical mechanics. This is incompatible

with classical mechanics and special relativity because in those theories inertially

moving objects cannot accelerate with respect to each other, but objects in free fall do

so. To resolve this difficulty Einstein first proposed that space time is curved. In 1915,

he devised the Einstein field equations which relate the curvature of space time with the

mass, energy, and momentum within it.

Some of the consequences of general relativity are:

Clocks run more slowly in regions of lower gravitational potential. This is

called gravitational time dilation.

Orbits precess in a way unexpected in Newton's theory of gravity. (This has been

observed in the orbit of Mercury and in binary pulsars).

Rays of light bend in the presence of a gravitational field.

42

Rotating masses "drag along" the space time  around them; a phenomenon termed

"frame-dragging".

The Universe is expanding , and the far parts of it are moving away from us faster

than the speed of light.

Technically, general relativity is a metric theory of gravitation whose defining feature is

its use of the Einstein field equations. The solutions of the field equations are metric

tensors which define the topology of the space time and how objects move inertially.

43