NORL A

Книжки Марії Парр«Вафельне серце»

«Тоня Гліммердал»

Марія Парр отримала престижні премії в Норвегії

та у світі. Її книжки перекладені багатьма мовами. За книжкою «Вафельне серце» знято фільм.

Марія Парр

переклад з норвезької Галини Кирпималюнки Ошильд Ірґенс

Зубець

Пік

Маківка

Скелька

хатини на гірському пасовиську

водоспад

міст на пасовисько

ялинник, що посадив Ґунвальдів дідусь

альтанка

літній хлівҐунвальдова садиба

Тонина садиба Саллі

Казковий Ліс

річка Ґліммердал

Шпиль

річка Ґліммердал

«Оздоровчий кемпінг» Гаґена

Петер і його мама

перукарня Тео

кіоск

будинки для людей похилого віку

крамницяБарквік 11 кммісто 63 км

6

Ли ст

Якщо ти зійдеш з пароплава і ступиш на при-стань, тобі в обличчя відразу війне вітер із до-лини. Навіть тепер, коли надворі сувора зима, ти його відчуєш. Ось тільки заплющ очі. Вдихни па-хощі сосни. І ялини. А тоді вже йди.

Тобі треба простувати дорогою прямо, мимо зачиненого кіоска, крамнички і перукарні Тео, а далі чимчикувати вперед уподовж річки.

Спочатку буде доволі рівнинна місцевість і кілька будинків. Перед крайнім будинком стоїть екскаватор. На тій садибі мешкає Петер зі своєю мамою.

Потім буде все більше й більше снігу та лісу і все менше й менше будинків. Дорога стане наполо-вину вужча і вдвічі крутіша. Цілком імовірно, що ти навіть засумніваєшся, чи й справді правиль-но йдеш — чом би й ні, якщо раніше тобі ніколи тут не доводилося бувати. Але сумніватися нема

7

чого. Бо саме тоді, як тебе візьме сумнів, ти по-бачиш табличку. На ній написано «Ґліммердал». І тоді ти напевно знатимеш, що не помилився.

Перше, до чого ти домандруєш після тієї та-блички, то це до кемпінга. А тепер послухай гарненько таке: нізащо в світі не додумайся за-ходити на територію того кемпінга. Якщо ж ти все-таки не втримаєшся, то не приходь сюди і не нарікай, що тебе не застерігали. Клаус Гаґен, власник «Оздоровчого кемпінгу», страшенно не любить, щоб хтось звалювався до нього, мов сніг на голову. Він не має почуття гумору і не любить дітей, а надто. як вони зчиняють галас. Якщо ж діти, стріляючи з рогатки, ненавмисне розбива-ють шибку в котромусь із будиночків його кем-пінгу, то йому ті діти видаються гіршими за не-чисту силу (коли вже казати правду, та дитина, що розбила одну із шибок рогаткою. також була не у великому захваті від Клауса Гаґена. Бувало, вона довго лежить вечорами в ліжку й сушить собі голову тим, чи не розбити ще одну). Тож по-ведися мудро й десятою дорогою обходь «Оздо-ровчий кемпінг» Клауса Гаґена.

А за «Оздоровчим кемпінгом» ти потрапиш у ліс, де сніг нагинатиме гілля майже до твоєї голо-ви. Дехто називає його Казковим Лісом, хоч каз-кового в ньому небагато. За ним стоїть зелений будинок Саллі. Ти загледиш у вітальні легенький жіночий перманент бузкуватої барви, що про-мелькне за вазоном квітів на підвіконні. Саллі

8

також тебе загледить. Можеш бути певен — Сал-лі бачить усе. Якщо ти скрадатимешся проз той зелений будинок, як мишка, в зимовому маску-вальному костюмі й не подаватимеш ані звуку, то й тоді вона тебе побачить. Бо Саллі навіть по полудні не спить.

Але коли ти щасливо минеш будинок Саллі, то врешті-решт дістанешся до мосту через річку Ґліммердал. Якщо ти перейдеш через той міст на правий берег річки, то дістанешся пагорбом до садиби Ґунвальда. Коли ж ти цього не зробиш, а поберешся пагорбом ліворуч, то вийдеш на са-дибу, що належить Тоні та її родині. Тут, у під-ніжжі гір, більше садиб немає.

І ось ти вже у Ґліммердалі. Ласкаво просимо.

Ро з д і л 1

У я к ому То н я ма ло н е р о б и т ь с а л ьто н а лижа х

Цілий лютий у всьому Ґліммердалі панує глибо-ка зимова тиша. Не клекоче річка, бо її скувало кригою. Не щебечуть пташки, бо вони відлетіли на Південь. Навіть не чути овець, бо їх зачинено у хлівах. Усюди тільки білий сніг, чорне гілля і ви-сокі, мовчазні гори.

Але у цій погідній зимі є одна чорна цята, що ось-ось здійме немало галасу. Та чорна цята сто-

9

їть біля підніжжя Зубця, лишивши за собою до-вгу, кривулясту лижню. Цята зветься Тоня Ґлім-мердал. Вона має тата, який господарює у Ґлім-мердалі на хуторі, й маму, яка досліджує моря й океани. А ще в Тоні руді, мов лев’яча грива, ку-чері. На Великдень їй виповниться десять років. Вона хоче святкувати їх так, щоб у горах розля-глися виляски.

Власник кемпінга Клаус Гаґен, той чоловік, що не любить дітей, загалом не мав би на що наріка-ти. Адже у всьому Ґліммердалі була тільки одна дитина. А одну дитину навіть Клаус Гаґен мав би витримати. Та ба! Кого-кого, а Тоні Ґліммердал Клаус Гаґен просто не зносить. Щось у ній є таке, що всі його пожильці з першого погляду розумі-ють: в долині, куди вони прибули, найголовніша персона — Тоня, хоч вони ніколи довго не затри-мувалися в «Оздоровчому кемпінгу» Клауса Га-ґена. На щастя, маленька володарка Ґліммердала занадто гостинна особа.

— На твоєму лобі, Тоню, треба було б написати «Ласкаво просимо», — сказала якось тітка Ідун.

Узимку сліди від Тониних чобіт і лиж петляють по всьому Ґліммердалі.

— Я випускаю її вранці надвір і сподіваюсь, що до вечора вона повернеться,  — відповідає тато Сіґурд, коли сусіди, навідуючись до нього, пита-ють, де поділася його донька, адже люди у Ґлім-мердалі завжди цікаві про все знати.

10

— Шурка-бурка Ґліммердала,  — називають вони її.

І тепер ось Тоня помаленьку суне по снігу, так що її лижі показують носами на Скельку. Сьогод-ні п’ятниця, останній день перед зимовими кані-кулами, і їх зарані відпустили з уроків. Ще зовсім-зовсім видно.

— Гарна штукенція — зимові канікули, — мим-рить собі під ніс Тоня. — Зимові канікули і катан-ня з гір.

Спуск зі Скельки крутий. Настільки крутий, що Тоня на тому місці, де вона стоїть, мусить неаби-як зібратися духом, але так завжди роблять і тітка Ейр із тіткою Ідун, коли приїздять додому на Ве-ликдень. Вони стартують звідси, зі Скельки, зри-ваючися з місця на шаленій швидкості і здіймаю-чи за собою снігову завірюху, схожу на весільний вельон. На краю Скельки вони звичайно високо підстрибують і летять чи не до небес. Тітка Ейр навіть робить сальто.

— У житті потрібні дві речі,  — любить казати тітка Ейр. — Швидкість і впевненість.

Яка розумниця ця тітка Ейр, думає Тоня. І поки тітка Ейр навчається в Осло, її небога у всьому намагається виробити в собі швидкість і впев-неність.

Але є одне тверде правило: воно полягає в тому, що Тоня Ґліммердал ніколи не підстрибує навіть

11

так легенько, як ящірка, коли Ґунвальд не сидить біля свого вікна в кухні й не дивиться на неї у бі-нокль. По-перше, мало радості стрибати, якщо на тебе ніхто не дивиться, а по-друге, добре, коли є кому зателефонувати до Червоного Хреста на той випадок, як вона не підведеться після приземлен-ня. Ґунвальд живе далекувато від підніжжя Зубця, але в нього сильний бінокль. І ось Тоня махає ру-ками, подаючи сигнал, що вона готова.

На цьому з тишею в Ґліммердалі покінчено.

— «У скрипаля, у Пера, була собі корова!» — ре-петує Тоня і рушає вперед.

Коли людина стоїть на лижах, то головне спі-вати. Завжди, як Тоня зістрибує зі Скельки, вона співає так голосно, що в западині Піку зсовува-ється снігова лавина.

— «У скрипаля, у Пера, була собі корооооова!»Вона ледь присідає, виставляє вперед руки і на-

гинає голову, щоб легше було долати силу вітру.— «Він виміняв корооооову на скрипку голо-

сну!»Схил Скельки мовби розростається. Тоня знає:

тепер, щоб не померти від страху, треба співати на повну силу.

— «ВІН ВИМІНЯВ КОРОВУ НА СКРИПКУ ГОЛОСНУ!» — репетує вона так, що горами Ґлім-мердала розкочується луна.

12

Цур тобі пек! Де моя швидкість?! Жах, та ця Скелька весь час росте! Щоб Тоня ніколи не зумі-ла. Ніколи, ніколи, ніколи не зуміла. Вона ось-ось дійде. Доходить. Тоня заплющує очі. Вже край. Млоїть під грудьми й німіють ноги.

— «Старенька люба скрипкооооооооооооооо-ооооооооо!»

Тоня летить. Ніколи досі під час польоту вона не співала «Скрипаля Пера» стільки разів. Хай тобі абищо, майже цілий приспів! Якби вона вмі-ла робити сальто так, як тітка Ейр, то встигла б зробити й тричі поспіль.

«Та, на жаль, я ще не вмію робити сальто,  — думає Тоня, перебуваючи в повітрі. — Чи, може, все-таки вмію»,  — думає потім, бо помічає, що її голова опиняється там, де мають бути ноги, а ноги там, де має бути голова.

І от після карколомного польоту Тоня плюха-ється пузом у сніг, мов шоколадна фігурка в кре-мовий торт. Довкола біло й холодно, а Тоня ле-жить непорушно й не знає, жива вона чи мертва. Очевидно, Ґунвальдові, що сидить біля кухняного вікна, також цікаво те знати. Тоня не ворушиться, аж поки відчуває, як у неї в грудях б’ється серце. Тоді злегка трясе головою, ніби хоче дізнатися, чи все там на місці.

— Може, це й було сальто? — питає вона саму себе.

13

Ро з д і л 2

У я к ому Ґу н в а л ь д і То н я в е д у т ь мо в у п р о те , я к б ул о к ол ис ь

Ґунвальд мешкає у страшенно великому будин-ку, до того ж у нього є хлів, повен овець, так само, як і в Тониних батьків, хоч ті вівці завжди завда-ють Ґунвальдові клопоту. Вони то тікають хтозна-куди, то здихають, то з’їдають тюльпани у Саллі. На щастя, в Ґунвальда є ще й столярна майстерня. Там він мовби не помічає свого похилого віку й відкладає пенсію на чорний день. Ґунвальдові 74 роки, і він — найкращий Тонин друг.

— Це ж треба  — дружити з таким старим од-оробалом! — каже Тоня, коли їй тяжко на душі. — Та нічого не вдієш, у нашому Ґліммердалі ніку-дишній вибір.

Проте в глибині душі Тоня знає, що Ґунвальд був би їй найкращим другом навіть тоді, якби у всій їхній долині на кожнісінькому кутку жили десятирічні діти. Вона так любить Ґунвальда, що від любові в неї мало не розривається серце. А ще він її хрещений батько. Які мої мама й тато від-важні люди, думає Тоня, якщо довірили такому лобуряці, як Ґунвальд, тримати на руках дитину до хреста. Якби він був не в гуморі, то запросто міг би впустити її в церкві просто на підлогу. Важ-ко повірити, але Ґунвальд часом може бути дуже каверзним. Однак мамі й татові заманулося узяти в куми Ґунвальда і нікого іншого. Вони поклали

14

йому в здоровенні руки Тоню Ґліммердал, й від-тоді він її ніколи не випускає.

— Що б ви, Ґунвальде, без мене робили? — час-то питає Тоня.

— А вирив би собі яму і відкинув ноги, — відпо-відає Ґунвальд.

Коли Тоня перепливає на лижах подвір’я, Ґун-вальд відхиляє біноклем кухняні шторки й висо-вує скуйовджену голову на мороз. Достеменно, як той високий, сутулуватий, троль. Замолоду він був ще вищий, але останнім часом його трохи зігнуло. То все через старість, ревматизм і всяку погань, однак він ніколи не звертається до лікаря. Ґун-вальд страшенно боїться лікарів. До того ж, коли він запихає під губу пучку жувального тютюну й приставляє до підборіддя скрипку, то стає схо-жий на жеребця. Скрипка — найкращі ліки, каже Ґунвальд. Навіщо лікарі тим, у кого є скрипки?

— То було сальто? — питає Тоня.Ґунвальд пирхає так, що гойдаються шторки.— Якщо це, Тоню Ґліммердал, було сальто, то я

лось.Він цікавиться, чи завжди Тоні конче треба па-

дати на голову лише для того, щоб подумали, ніби вона вбилася. Тоня вважає, що треба.

На кухні в Ґунвальда у Тоні є свій стілець біля вікна, свій гачок на шапку і своя чашка в шафці.

15

Ґунда, чорно-біла Ґунвальдова кицька, підходить до неї і треться об її ноги.

— Уявляєте, почалися зимові канікули! Ви пам’ятаєте, Ґунвальде, як було колись?

— Коли це «колись»? — уточняє Ґунвальд, став-лячи перед нею тарілку.

Ґунвальд прожив на світі стільки, що «колись» може означати що завгодно.

— Тоді, як у Ґліммердалі ще не було Клауса Га-ґена і ми мали нормальний кемпінг, — відповідає Тоня.

А чого ж, Ґунвальд це добре пам’ятає.— На канікулах там завжди стояв страшенний

гамір, — згадує він.— Дітей туди привозили паками,  — додає

Тоня. — Можна було зайти на територію кемпінгу і збирати собі їх, як чорниці.

Атож, Ґунвальд пам’ятає. Але потім з’явився цей хмурий, як сич, Клаус Гаґен.

16

Він приїхав, побачив Ґліммердал і замилувався ним. Місцевість здалася Клаусові Гаґену такою ди-вовижною, що він, недовго думавши, купив увесь кемпінг. У нього водилися гроші. Клаус Гаґен звів там нові будиночки й опорядив усе так красиво, що і Тоня, й усі в Ґліммердалі охнули від захвату. Завершивши ремонт, він знов відкрив кемпінг. У його рекламній брошурі написано: «Оздоровчий кемпінг» Клауса Гаґена  — найзатишніший куто-чок у Норвегії. Тут кожен може знайти тишу і спо-кій». Спершу Тоні то сподобалося. Приїздило чи-мало людей, що прагнули тиші й спокою, а хіба є щось приємніше за те, як у гори навідуються гос-ті?! Але потім Тоня почала дивуватися. Та що ж воно таке? Чого сюди ніколи не приїздять діти?

Тоня не має звички дуже довго сушити чимось голову, тож одного дня сіла на велосипед, гайнула до Клауса Гаґена й спитала:

— Агов, Клаусе, чого у ваш кемпінг ніколи не приїздять діти?

— Бо до «Оздоровчого кемпінга» заборонено привозити дітей, — відповів тоді Клаус Гаґен.

— Що-о? — перепитала Тоня.— Мої пожильці хочуть послухати плюскіт річ-

ки і шум ялин, а не крик і галас, — пояснив Клаус Гаґен і зиркнув на свій годинник.

Тоня ошелешено витріщилась на власника кем-пінгу: йой, таких жахливих слів, які він щойно ляпнув, вона зроду ще не чула, але саме тоді, коли

17

дівчинка те збагнула, Клаус Гаґен побив свій ре-корд, промовивши ще жахливше:

— До речі, цей крик і галас тебе також стосу-ються, Трульте.

— Я Тоня, — поправила Тоня.— Атож, Тоня. Якщо твоя ласка, то, може б, ти

перестала цілі дні дерти горло?Тоня від подиву колупнулась у вусі.— Ти порушуєш спокій моїх пожильців, коли

проїжджаєш на велосипеді й репетуєш, — прова-див далі Клаус Гаґен і вичавив із себе щось схоже на чемну усмішку.

— Ви хочете, щоб я перестала співати у своїй рідній долині? — спитала Тоня. Аби переконати-ся, що правильно його зрозуміла.

— Своїй рідній, своїй рідній,  — роздратовано промимрив Клаус Гаґен. — Я рекламую свій кем-пінг як найзатишніше місце в Норвегії і прошу тебе на це зважати.

Отут Клаус Гаґен, звичайно, добряче дав маху. Ніхто у світі не може просто так узяти й заборо-нити малій шурі-бурі Ґліммердала співати. Будь-хто міг би йому це сказати. Якби він запитав.

— На жаль, не можу, — відповіла Тоня Ґліммердал.Тоді налягла на педалі й поїхала під гору, співа-

ючи таку дзвінку пісню, що маленькі деревця на узбіччі дороги лягли на землю.

Після цього Тоня не перестає співати. Якщо ка-зати правду, то вона, мабуть, співає навіть трохи

18

більше, ніж раніше. Особливо, коли проїздить велосипедом проз кемпінг. І Клаус Гаґен, оче-видно, дивиться на Тоню, мов на якусь шолудиву тварину. А восени сталося ще гірше, бо тоді Тоня на свою біду розбила з рогатки шибку в кемпінгу. У неї зовсім не було такого наміру. Вона цілилася у флагшток. Коли в нього влучаєш, то виходить надзвичайно красивий звук, окрім того, влучати неймовірно важко. Тоня Ґліммердал також не що-разу влучає, як стріляє по фрагштоках.

— Йой, — скрикнула Тоня, коли дзенькнуло скло.Вона чимдуж погнала велосипедом додому і

знайшла всі свої заощадження. Гроші лежали в гарненькій дерев’яній скриньці, яку вони з Ґун-вальдом змайстрували. Разом зі своїми щонай-щирішими вибаченнями вона вручила ту скринь-ку Клаусові Гаґену.

Однак Клаус Гаґен не захотів брати скринь-ки. Він вийняв із неї гроші, гмикнув і повернув скриньку Тоні.

— Навіщо вона мені здалася?  — роздратовано спитав він.

Як це навіщо? Міг би покласти в неї гроші, він же такий багач, подумала Тоня. Клаус Гаґен чмих-нув і зачинив за собою двері.

Того дня Тоня втратила надію затоваришувати з Клаусом Гаґеном. Атож, вона втратила Клауса Гаґена цілком: від голови до п’ят. Де це бачено,

19

щоб хтось у цьому світі міг відмовитися від такої скриньки! Вона цілу суботу випалювала паяль-ником на дерев’яній скриньці двох пташок, щоб оздобити віко.

— Він нічого не тямить у мистецтві,  — сказав Ґунвальд, коли вона йому все розповіла.

— Він ні в чому нічого не тямить! — сердито ви-гукнула Тоня.

20

— Сумне видовище цей наш кемпінг. Жодні-сінької дитини на канікулах! — каже Тоня. — Але добре, що ви, Ґунвальде, маєте мене, і вам не до-водиться обідати самому.

Ґунвальд опускає своє цибате тіло на кухняний стілець так, що тріщать і коліна, й дерево.

— Амінь, — мимрить він.Вони наминають смажені фрикадельки, сма-

жене м’ясо й смажені реберця, і Тоня дивується, чого їжа, яку готує Ґунвальд, завжди смачніша за всю іншу їжу на світі.

— Знаєш, що там стоїть готове до випробуван-ня? — раптом питає Ґунвальд, киваючи головою в бік майстерні, а вже потім починає пережовувати те, що в роті.

Тоня поволі кладе виделку на тарілку.— Снігокати?

Ро з д і л 3

У я к ому п р оход ит ь в ип р о б у в а н н я пе рший с н і г о к а т, а То н і по г р ож уют ь пол іц і єю

Тоня з Ґунвальдом весь час розробляють нові проекти. Але те, над чим вони трудилися цієї зими, перевершило все. Так здається їм обом — Тоні й Ґунвальдові. Вони замахнулися вдоскона-

ЗМ І С ТЗМ І С Т

ЛистРозділ 1

У якому Тоня мало не робить сальто на лижах…8

Розділ 2

У якому Ґунвальд і Тоня ведуть мову про те, як було колись…13

Розділ 3

У якому проходить випробування перший снігокат, а Тоні погрожують поліцією…20

Розділ 4

У якому Тоня не переймається тим, що каже Клаус Гаґен, а з неба падає пошта…30

Розділ 5

У якому Тоня, тато й чайка Ґейр вечеряють…35

Розділ 6

У якому Тоня вирушає на розвідку і встряє в справдешню бійку…39

Розділ 7

У якому Ґунвальд розповідає про кохання, а Тоня про малюсінького цапка Бороданька…48

Розділ 8

У якому в Тоні з’являється троє нових друзів…58

Розділ 9

У якому завершується другий забіг на снігокаті і Ґунвальд готує казан оленини…68

Розділ 10

У якому Клаус Гаґен розперізується і всі одне одного питають: «Пригадуєш, як Тоня Ґліммердал заїхала на борт катера снігокатом?»…78

ГайдіРозділ 11

У якому Ґунвальд і Тоня переганяють Гладіатора в літній хлів і через кавник стається нещасний випадок…90

Розділ 12

У якому Ґунвальд страшенно боїться лікарні…100

Розділ 13

У якому Тоня читає зелену книжку і Ґунвальд дає їй таємне доручення…104

Розділ 14

У якому в Ґліммердалі з’являється загадкова пані і страшнючий собака…111

Розділ 15

У якому Тоня переживає щось жахливе і заразом страшенно дивується…115

Розділ 16

У якому тато розповідає таке, від чого голова йде обертом…120

Розділ 17

У якому Гайді розповідає про свій жахливий план…127

Розділ 18

У якому життя стає нікчемним і Тоня зустрічає давніх знайомих…134

Розділ 19

У якому Тоня шпигує за тим, хто щезає з-перед очей…145

Розділ 20

У якому Гайді розпочинає масове знищення чайок і Тоня розробляє план…156

Розділ 21

У якому не варто казати вголос про те, що стається…163

Розділ 22

У якому захмелілий старий Нільс розказує правду…172

Розділ 23

Де Гайді з Тонею ведуть позиційну війну, якій не може завадити навіть Клаус Гаґен…178

Розділ 24

У якому Тоня дізнається, чим закінчується книжка, і Гайді багато чого розповідає…184

Розділ 25

У якому Тоня знову бачить старого чоловіка…191

МузикаРозділ 26

У якому Гайді показує Тоні дещо зовсім неймовірне…200

Розділ 27

У якому в чайки Ґейр з’являється чаїний палац, а Ґунвальд повертається додому…207

Розділ 28

У якому тітка Ейр робить на лижах сальто, Тоня мало не робить на лижах сальто, і Уле робить на лижах щось схоже на сальто…215

Розділ 29

У якому Тоні виповнюється десять років, вона отримує здоровенний ящик і придумує щось гарне…224

Розділ 30

У якому Ґунвальдові дають найважливіший у його житті номер телефону…231

Розділ 31

У якому всі, за винятком Уле, йдуть до церкви…236

Розділ 32

У якому дві скрипки грають разом…244

Марія Парр

Трілле певен, що сусідка Лена Лід — його найкращий друг. Але він не певен,

чи й Лена Лід вважає його своїм найкращим другом. У цій книжці йдеться про пригоди двох дев’ятирічних неймовірних вигадьків.

Вони півроку наминають смачні вафлі, а потім бавляться в другу світову війну, виступають

в ролі вуличних музикантів, вирушають зганяти овець і влаштовують Ноїв ковчег. Але одного

дня все зненацька обривається.Надзвичайно зворушлива, щемливо-

тепла повість.

Тоня Ґліммердал — єдина дитина в Ґліммердалі. Такого жвавого дівчиська тут давно не було. Найкращий

Тонин друг — непривітний Ґунвальд, якому 74 роки, і знають вони одне одного, як облуплених. Та чи

справді це так? Коли Ґунвальд потрапляє в лікарню з переламом шийки стегна, Тоні відкривається його

величезна таємниця, що навіки може зруйнувати затишне життя в Ґліммердалі. Поки весна воює зі снігом і змушує гори сяяти, а річку клекотіти,

маленька шура-бура Ґліммердала із усіх сил прагне, щоб її найкращий у світі друг Ґунвальд був щасливий

і знову почав грати на скрипці. Головний її девіз — спритність і впевненість!

Повість «Тоня Ґліммердал» отримала високі відзнаки у Норвегії та за кордоном. Для молодшого шкільного віку.

Цю книжку виготовлено на якісному книжковому папері, який знижує контрастність і полегшує читання

Марія ПаррТоня Ґліммердал

серія «Пригодницька бібліотека»Переклад: Галина Кирпа Ілюстрації: Ошильд Ірґенс

Редактор: Наталя Брискіна Коректор: Тетяна Марцінко© «Видавництво «Теза». Текст, ілюстрації, оформлення, оформлення серії, 2012.

Перекладено за виданням: Maria Parr. Tonje Glimmerdal. © Det Norske Samlaget, 2009. ISBN 978-82-521-7403-8 (нор.). Переклад здійснено за підтримки фонду NORLA.

Norwegian edition published by Det Norske Samlaget, Oslo. Published by agreement with Hagen Agency, Oslo.

ББК 84.4УКР6-4 УДК 821.161.2-3 Авт. знак. П18 251 стор. 84х108/32 Ум. друк. арк. 4,0ІSВN 978-966-421-144-1 (видання в серії «Пригодницька бібліотека», «Теза»)

ІSВN 978-966-8317-36-1 (серія «Пригодницька бібліотека», «Теза»)

У роботі над книжкою стали в нагоді словники на сайті r2u.org.ua

Видавництво «Теза» входить до

«Книгоспілки» tezza.libra.in.ua

ПП «Видавництво «Тезис». Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців ДК №632 від 12.10.2001 р. А/с 3164, м. Вінниця, Україна, 21027

www.teza.in.ua відділ збуту: zbut@teza.in.ua тел. 0432 655-755Друк блоку і палітурні роботи ДП «ДКФ» 21100, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 19. Надруковано з готових позитивів у 2012 році. Зам. 12-063 — тираж 1000 прим.