101

Ірина Бондаревська

ДВА КОНЦЕПТИ ЗНАННЯ (ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

І ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА)

Ідеї,щовиникаютьвЄвропіпротягомXVII–XVIIIст.,залишаютьсяоб’єктомприскіпливогоаналізудослідників.Зростаюча дезорієнтаціящодо розумних принципів люд-ського співіснуваня (загроза всепоглинаючого нігілізму)спонукає до пошуку причин цього явища у самих вито-ках сучасності. Як і два століття тому, сьогодні акту-альною справою залишається обґрунтування принципів,які могли б забезпечити розумні сенси людському існу-ваннютасприялибконсолідаціїсуспільства.Ціпринципиісторично закладаються тоді, коли автоматизм звичкиі звичаю, а також авторитет церкви, перестають бутиєдиним підгрунтям способу життя, що тягне за собоювідповідні філософські рефлексії та вироблення компен-суючих обґрунтувань. Саме такі обґрунтування у тво-рахТеофанаПрокоповичатаГригоріяСковородибудутьпредметомнашогоаналізу.Завданняполягаєвтому,щобреконструювати два концепти знання (походження, ста-тус і способипередачі), оскількиці концепти спроможнівизначатижиттєвупрограмуіндивідівтаформисоціальної взаємодії.

Аналіз ідей та цінностей в ранньомодерній україн-ській культурі здійснювався доволі активно протягомостанніхроків.ВартовідзначитипрацюНаталіїЯковенкоПаралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей

S T UD I A P O L S KO - UKRA I Ń S K I E •4–2017

102

в Україні XVI–XVII ст. (2002)1 тадвімонографії–СергіяЙосипенкаДо витоків української модерності (2008)2 іЛарисиДовгоїСистема ціностей в українській культурі XVII ст.(2012)3.Остання,напевне,єнайбільшсистемнимдослідженням основних концептів моральної свідомості,щозазнаютьтрансформаційуновихісторичнихумовахтазмінюютьуявленнялюдейпроналежнуповедінку.Вційпраці також здійснено вдалу спробу розробки методоло-гічногопідходудоаналізу історічнихджерел.Метатакоїрозробки–запобігтимодернізаціїуявленьмислителів,якістояли біля витоків „української модерності”, та, одно-часно,утримувативдослідженні,якймовірнуперспективу,усталене розуміння модерності в її розвинених формах(як таксономічної одиниці, або загального класифікатор-ногопринципу).Дослідженнятривають,ацястаттязаду-мана як скромний внесоку розробку однієї проблеминаматеріалі двохневеликих текстів.Йтиметьсяпро знання.Ми маємо знайти відповіді на декілька питань. Як двамислителіXVIIIст.вирішувалипроблемуобгрунтуванняпідвалин людського існування? З яких джерел пропону-валивоничерпатипереконанняуправильностіжиттєвоговибору? Як запропоновані рішення визначали соціальніпоглядисамихмислителівтатих,докоговонизверталися своїмитворами?

Відповіді на ці питаннями спробуємодатина основіаналізутворівТеофанаПрокоповичаРазговор гражданина с селянином да певцем или дячком церковним (рікневідомий)

1 Н.Яковенко, Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI–XVII ст.,Київ2002,415с.

2 С. Йосипенко,До витоків української модерності: Українська ранньомодерна духовна культура в європейському контексті,Київ2008,392с.

3 Л. Довга,Система цінностей в українській культурі XVII ст. (на прикладі теоретичной спадщини Інокентія Гізеля,Київ–Львів2012,344с.

103

таГригоріяСковородиБлагодарний Еродій(1787).Забігаючинаперед, зазначимо,щовцихтворах запропонованоаль-тернативніспособитлумаченнязнання.

Шляхнашогодослідження–цефілософськареконструк-ціязагальнихпринципівміркуванняпрознаннязадопомо-гоюзаданихмоделейуретроспективномуспостереженні.Відсучасноїартикуляціїпроблеми,дотогожзробленоїназахідноєвропейському історичному матеріалі, ми будеморухатисяназадучаси,колисамапроблемаймовірнопочи-наланабуватиусвідомлення,аленаіншихтеренах,віншихформах та поняттях. В якості орієнтовної теоретичноїмоделімискористаємосярозробкоюЕлесдеаМакінтайра,якапояснюєлогікуісторичноїтрансформаціїуявленьпродовершенелюдськежиттятадоводитьнеобхідністьраці-ональногообгрунтуваняцихуявленьумодернійкультурі.

Історія знання (постановка проблеми)

Проблема обґрунтування знання з метою його легі-тимації у суспільному просторі та визначення адекват-ногоспособуйогопередачівимагаєуточненняхарактерусамогознання.ПредметомопікуваньТеофанаПрокоповичаіГригоріяСковородиєпереважнознаннявйоготрадицій-номудомодерному(прескриптивному)значенні–якуяв-ленняпродовершенежиттяіте,щойомусприяє.Вньомуйдетьсяпрозміст,джерелаіспособипередачіуявленьпро принципилюдськогоіснування,безякихце існуванняневідповідатиме загальному світовому порядку або будепростонещасливим.Цезнання,якнаголошуєМакінтайр,неодмінновключаєрозрізнення(оцінку)того,щоєітого,щоповиннобути,тобтоєетичнимзасвоєюсуттю.4

4 Е.Макінтайр,Після чесноти: Дослідження з теорії моралі, пер.заред.В.Малахова,Київ2002,с.83.

104

ЩобпояснитиеволюціюцьогознанняМакінтайрвиво-дить базову схему людської поведінки, посилаючись наНікомахову етикуАристотеля.Цясхемамає трискладо-вих: 1) уявлення про людину, якою вона є; 2) уявленняпро людину, якою вона може бути, якщо реалізує своюмету(природну,божественну);3)наявність(знання)етич-них приписів, які б забезпечили перехід від наявногодо можливого (належного). Система цих приписів булаобґрунтованавАнтичностіпосиланнямнаметуприроди,в середньовіччі – на божественне откровення, і це ство-рювалостабільнепідгрунтядлялюдськогоіснування.Всезмінилося принаймні з появою нових форм релігійноїсвідомості (протестантизм, янсенізм): розум здобув від-носнусамостійністьіправотлумачитиБіблію,але,разомз тим, був позбавлений спроможності пізнання істиннихцілейлюдськогоіснування.Це,яквважаєМакінтайр,при-звело до вилучення зі схеми людської поведінки одногозкомпонентів–ясногоуявленняпролюдину,якоювонамогла б бути.5 Власне, таким чином була «підвішена”система приписів, які спрямовують до досконалості,адже суть останньої розчинялася в незбагненній логіцібожественного провидіння. Відтак процес емансипаціїіндивідів та зростаюча дезорієнтація щодо правильногожиттєвоговиборустворювалазапитнараціональнеобґрун-тування: потрібно було наділити правила життя легіти-мністю іншого порядку та вивести на історичну арену нові авторитети.6

Соціальні наслідки не забарилися. Модерна культурасформувалаобразіндивіда,якийнеототожнюєсебезсоці-альнимиролями,тримаєдистанціюповідношеннюдобудь-якихзовнішніхспонукіпретендуєнадовільнийвибірспо-собужиття.Алецясамакультурадаєпочатокдержавним

5 Ibidem,с.79.6 Ibidem,с.91.

105

інститутамтабюрократії7,якіповиннізабезпечуватисво-єріднуредукціюнепередбачуваностііндивідуальноїпове-дінкизасобамитотальноїрегламентаціїтаконтролю.

Усвідомлення зазначених історичних потреб та супе-речностей ми спробуємо виявити у творах ПрокоповичаіСковороди.

Хто опікується знанням?

УтворіТеофанаПрокоповичамиодразуможемовід-значитидекількаістотнихречей.Врозмовіберутьучастьтроє – селянин, громадянин і дяк. Речником істини, безсумніву, є громадянин; він повчає невігласа-селянина,спростовуючи його аргументи.Щож є предметом супе-речки?Це–знання,якіпотрібнілюдинідляжиття,інаразіце є знання Біблії, молитов і обрядів. Якщо узагальнитиперебігобмінуаргументами,тойдетьсяпрозмістзнання(що потрібно знати), про спосіб його передачі (від когоікому)іпрозасвоєння(припустимістьабозаборонуінтер-претації).Врозмовіберутьучастьтриособи,алефактичновисловлюютьсялишедвіпротилежніпозиції.Одна–цілкомархаїчна–розчиняєзнанняупотоцііснування.«Домашні»правилаізвичаї,якзахищаєселянин,єцілкомдостатнідлятого, щоб бути доброчесною людиною і горя не знати.8 Томунемаєпотребиуспеціальномунавчанні;непотрібніособливізнанняівчителідляжиття.

Позиціягромадяниназовсімінша.Віндорікаєселянинузаневігластвоіусіляконаголошує,щоєлишеоднеєдинеправильнезнання,якедійснопровадитьнасдодоброчесного

7 Ibidem,с.54.8 Ф.Прокопович,Разговор гражданина с селянином да певцем или

дячком Церковним,публ.П.В.Верховского[в:]Учреждение духовной коллегии и духовний регламент, Т.2,Ростов-на-Дону1916,с.30.

106

способужиттяідоБога.«...Ктонаучилсячего,тотлучшезнает,нежелииной,ктотакогожсамогонеучился”.9Знаннянеєдоступнекожномуприроднимчином,протеніхтонезаважаєкожномуйогоотримати.Дляцьогопотрібнопро-йтиспеціальненавчання, якеможуть здійснюватитількиті,хтонавчені,тобтомаютьвідповіднісоціальніповнова-ження.Прокоповичвустами громадянинавиголошує,щознаннямаєбутиточним,передаватисячітковизначенимишляхами,незазнаватизмінвнаслідоктлумачень.Очевидно,опікуватисяточністюпередачізнаннямають«ті,хтозна-ють”.В своїх намаганнях запобігти викривленню знанняПрокопович, фактично, вводить заборону на будь- якуінтерпретацію.Для звичайної людиниця заборона є без-умовною, але для знавців існують послаблення. Знавцімають особливий статус і можливість інтерпретувати.Тобто,можемозробитивисновок,щозконцепціїзнання,якуобстоюєПрокопович,випливаєіснуванняколегіальногооргануздоглядузазнаннями.

ТриперсонажіПрокоповичауособлюютьтрисоціальніверствитаїхнєставленнядознання.Дякрепрезентуєпози-ціюлюдинивідцеркви,ацерквамалаісторичноприорітетщодознання, томуцяпозиціянепотребуєобгрунтувань.Селянин репрезентує позицію людини, яка намагаєтьсяперебрати собі право на володіння знанням, протисталя-ючи своє розуміння життєвих істин, тим, які пропонуєцерква.Він,фактично,намагаєтьсяпозбавитицюсоціальнуінституцію виняткових прав на істину.Позиція громадя-нина (міщанина) є особливою.Він критикує селянина якневігласа, алейне захищаєпрямоавторитетцеркви.Вінзахищаєзнання.Йогоаргументаціямає«просвітницький”пафос,якийутворіпредставленийвимогами:коженможезнати, коженповиненнавчатися.Але, говорячипропро-світницькіінтенціївцьомуразі,потрібнобутиобережним.

9 Ibidem,с.33.

107

Вартоврахуватидеякінюанси.Прокопович(громадянин)дійсно доводить необхідність знань для кожної людини:належить«знатиіосмислюватисвоєдобро”.10Алепізнанняяк процес у нього має всі ознаки догматизму. Причомуясно,щонекоженсвященикєзнавцем,асвітськалюдинаможебутичудовообізнаною.Накреслюєтьсяперспективановоїмонополіїна знання, яканеналежитьтрадиційнимсоціальнимгрупам(духовенство),апередбачаєіснуваннягрупиосвіченихлюдей,авторитетякихнемаєметафізич-ногопоходження,абазуєтьсялишенакомпетенціяхсамоїосвіченості.Ці людимаютьпривілей тлумачення, аленеповинні виходити за межі церковних догматів. В термі-нахЖ.-Ф. Ліотара (Стан постмодерну11) Прокоповичрепрезентує одну з формнарративного знання, яке береучастьувстановленніконсенсусущодоновихсуспільнихавторитетів.

Вцій історіїнайваживішоюдлянасє інформаціяпростатус знання (релігійного чи світського), уявлення проякий лежить в основі міркувань громадянина і який вінпросуває як стриженьрозробкипевної системиосвіти таїїсоціальноїінфраструктури.Ключоваідея–самодостатняістинність знання, незалежність його від суб’єктивноголюдськогодосвіду.Знаннядають іберуть.

Просвітницький пафос загальної освіченості маєзворотний бік – суцільний контроль за обігом знанняусуспільстві.НаразіівполітичнійфілософіїПрокоповичзалишає за народом право бути «лишень суб’єктом обов’язків».12

10 Ibidem,с.39.11Ж.-Ф. Лиотар, Состояние постмодерна, пер. Н. А. Шматко,

Москва,Санкт-Петербург1998,160с.12 Я. Стратій, Ідеї природного права та суспільного договору на

службі петровського абсолютизму («Правда волі монаршої» Теофана Прокоповича) [в:]Україна XVII століття: суспільство, філософія, куль-тура,заред.Л.Довгої,Н.Яковенко,Київ2005,с.145.

108

Ця заборона на інтерпретацію (навіть для «тих, хтознає”) ніби свідчить на користь поміркованості про-світницьких настроїв Прокоповича. Але якщо узяти доуваги,щоповажнідослідникизвинувачуютьєвропейськеПросвітництвовсприянніновітньомудогматизмуітоталі-таризму13,суперечливістьзадумуПрокоповичанеповиннадивувати. Для нас важливо, що у творі чітко простежу-єтьсянамаганнязабезпечитизнанняавторитетом,якийвжене є повністю залежним від авторитету церкви і потре-бує іншого типу свідомості та соціального консенсусу.Виокремленнясфери знанняяк такої (зі своїмислужите-лями, правилами і віруваннями) унаочнює гарантіїщодойого істинності. Проте відкритим залишається питання:звідкиселянинможездобутивірууавторитетсоціальнихінституцій і, відповідно,унеобхідністьнавчання.Звичайітрадиціядаютьдлясилипереконаньбільшеніжзакликигромадянина дотримуватися правильного. Але громадя-нин спростовує посилання на досвід і доводить легіти-мністьлишеззовніотриманогознання,володінняякимнеможебутиінтуїтивниміненалежитьдопорядкуповсяк-денного існування. Співрозмовники не досягають згоди.Алемиможемоприпустити,що такої згодиможна булоб досягнути, якби селянин сприйняв як норму розподілсоціальнихповноважень: знанняне є компетенцієюкож-ного, тому має бути соціальна довіра. Відкидаючи такудовіру селянин видкидає цілу систему розуміння світу.

Отож,уПрокоповичаавторитетіцінністьзнанняобґрун-товуються,фактично,посиланнямнасоціальнуавтономіюостаннього.Аобгрунтуваннязводитьсядотвердженняпроексклюзивний характер знання, яке не підлягає критиці

13М.Хоркхаймер,Т.В.Адорно, Диалектика просвещения. Фило-софские фрагментьі,пер.М.Кузнецова,Москва-Санкт-Петербург1997,с.16-60.Дж.Р.Сол,Ублюдки Вольтера. Диктатура разума на Западе, пер.А.Сайдашев,Москва2007,с.157–205.

109

позайоговласногосферою,тобтозбокунекомпетентних людей.

Переконливість досвіду

На відміну від свого попередника,Сковорода, пропо-нує таке тлумачення знання, яке можна визнати цілкомтрадиційним, у дусі вже відомого нам селянина. В творіБлагодарний Еродійфілософдоводить,щоперевагунале-житьнадатипростомудомашньомувихованнюупорівняннізнавчаннямвосвітніхзакладах («славніучилища»). Іцезрозуміло в контексті його філософських поглядів, аджезнанняпроістиннуметужиттяСковородавважаєприрод-ниміданимкожнійлюдинівглибинахїїсерця.Потрібнолишевідкритицезнанняупроцесісамопізнання.

УтворіБлагодарний ЕродійпредставленодіалогмавпиПішек і птаха Еродія про сутність і роль освіти. Пішекзахищає інституалізовану форму передачі знання, тобтославетніучилищаіпрофесійнихучителів,посилаючисьнате,щосамевонигарантуютьякістьнавчаннятадопомага-ютьздобутивисокийстатусусуспільстві–чини,достатокіповагу.Еродій,якийвиражаєпозиціюсамогоСковороди,спростовуєціаргументи.Вінвідвертозаявляє,щоєневіг-ласом у науках, які вивчають діти Пішек, проте володієзнанням найважливішого – секретом щасливого життя.Проці знання, якпоступово з’ясовується, нічогоне знаємавпа.Отже,Еродійненевіглас,вінтежздобуваєзнання,алевіншийспосіб:відбатькаівщоденномуспілкуванні.Вінзаявляє:«Хотьученый,хочзвычайный,хочпрывыч-ный” єсть тоже”.14Милайого серцюдомашняосвіта необтяжуєзайвоюінформацією,непотребуєзусильігрошей.

14 Г. Сковорода, Благодарный Еродій [в:] Г. Сковорода. Повне зібрання творів, Т.2,Київ1973,с.104.

110

Причомубатькоякучительнічогонедає; віндопомагаєприроді,абоБогу,іоберігаєвідзовнішньоговпливуобме-женоголюдськогорозуміння.

Ясно,щознання,проякеговоритьЕродій,навідмінувід наук, про які говорить Пішек, це етичне знання, якескеровуєлюдськуповедінку.Скеровуєдочого?Дощастя!Філософоднозначнопов’язує істинуіщастя.Відповідно,науки, які вихваляє Пішек, мають, в його сприйнятті,мало спільного зі справжнімлюдськимжиттям, оскількиненаближаютьдощастя. Інтересдонаукживитьсямар-нославством («на торжищах купля”15) і культивує залеж-ністьлюдинивідмоднихнастроївідумок,якізаплутуютьлюдину і віддаляють від істини. Сковорода не шкодуєпорівняньіметафор,щобописатизгубнийвплив суспіль-ства («мыр») на людину16. Сфера соціального переважнопостаєякворожадляшукачаістинногожиття.Іздається,що позиція Сковороди дуже консервативна у порівняннізпоглядамиТеофанаПрокоповича.Протепотрібнопам’я-тати: «Аще не рожден – не суйся в науку’’17. Сковородане проти наук, він проти того, щоб науки ставали лишезасобомсоціальногопросування і такимчиноммножилинещастя, яких не уникнути, якщо людина займається несвоєюсправою.

Вчомужполягаєзнання,якеЕродійотримаввідбатька?Його зміст дуже простий – учитися вдячності.Потрібнорозвинутипочуття вдячності – добатьків, друзів, добро-чинців.Цеважливотому,щодопомагаєзнайтисправжню«твердь»уморінепевнихлюдськихгадок.Сковородапро-понуєлюдиніприйнятивсеі«обернутийогодоблага»,щоозначає–статинатвердепідгрунтярадісногосприйняття

15 Ibidem,с.104.16 Ibidem,с.108.17 Idem, Разговор, называемьй алфавит, или букварь мира [в:] Ibidem,

Т.1,с.463.

111

світу. Істина пов’язана з радістю, а радість пов’язана зіздобуттямтверді.Такимчиномусуваєтьсяфундаментальнанепевність існування, яка супроводжуєлюдинупротягомжитя. Почуття вдячності допомагає розв’язати проблемуобгрунтуванняшляхомзмінизагальноїнастанови.Розв’язкавиноситьсявсферудосвіду(внутрішнього),беззалученнясоціальнихінституцій.

ОсобистийдосвідмаєособливезначеннядляСковороди.Так, у творі знаходимо, що Еродій отримав від батьківтількикрила,анавчавсялітатисам18. Знання–розумінняБіблії і мети життя – не можна узяти, воно має пройтичерезсамопізнання,статиособистимздобутком.«Чтожепользы: имѣть и не разумѣть? Вкушать и вкуса не слы-шать?..»19Маєбутипевнамірапідозридовсіхзапропоно-ванихдумок.«Ктоскороприлѣпляетсякновомумнѣнѣю,тотскороиотпадает.Небудьвѣтрен.Испытуйопасновся-коеслово....Ражжуйпервѣехорошенько.Потомврадостиивпростотесердцапринимай»20.Істинаєдосяжноючерезвнутрішнюроботу(можнасказати–черезподоланнясум-ніву)таідентифікуєтьсявнутрішнімстаномлюдини.

Посилання на особисте тлумачення і досвід не озна-чає,щоСковородаготовийвизнати,плюральність істини(укожногосвояістина).Впевномусенсіце так,якщоматина увазі механізм передачі знання. Але стосовно істинизнаннявінмаєіншепереконання.Істинаєодна-єдина.Цепринципово. Але ім’я цієї єдності – «радість”. Саме такЕродійпояснюєПішек,щотакеєдине.

Еродій....Что все всяческое, всякая всячина і всякая сплетка,соплетающая множество, нѣсть блаженная; только блаженноеєстьєдинотое,чтоединоеточіюєсть.

18 Idem,БлагодарныйЕродій,с.107.19 Idem, Наркісс: Разглагол о том:узнай себе [в:] Г. Ibidem, Т. 1,

с.159.20 Ibidem,с.161.

112

Пішек. По крайней мѣрѣ назови именем духовное твоє оноєєдино.Чтолионо?«

Еродій.Будетевидьсмѣяться.Пишек.Чтожтебенужды?Смѣхсейєстьпріятельскій.Еродій.Оноєстьвеселіеирадость.Пишек.Ха!Ха!Ха!..21

СміхПішекнепотребуєкоментарів.Думкужпроєдине варто розкрити, оскільки вона, на наш погляд, міститьмодерніінтенції.

Якщоповерховістьзагальноприйнятихлюдськихзнаньє об’єктом постійної критики з боку Сковороди, єдиниммісцемдляістинибудедосвід(переживаннярадості).Всідумки,якінадходятьззовніповиннізнайтивідгук усерцілюдини. Без цього немає істини як очевидного, твер-догопереконання.Самецебезпосереднєпереконання,якелюдинамаєзнайтиусобієдостатньоюпідставоюрозріз-нення істини і «лжі”; всерозмаїття світувипробовуєтьсячерездосвідлюдиниісанкіонуєтьсяним.Плідпізнання–єдиний і великий22. Суть самопізнання саме в тому,щобздобутиєдине ісвяте–радість(веселість)23.Перенесенняпроблематики єдиного в сферу досівіду є модерною зна-хідкоюівикликаєалюзіїнафілософіюДекартаіКанта.

Безрадостівсевтрачаєсенс–слова,образи,діла.Радістьєтакожосновоюсоціальногоконсенсусу.СковородаустамиЕродіяговорить,щотам,денемаєвдячності,пануєрозбратібезумство.24Тількивдячністьпродукуєпорозуміння,зму-шуєлюдейдослухатисяодинодногоіпереживатиспільнурадістьпізнання.Цяспільнарадістьєчинеєдинимвипад-ком,колиСковородапозитивнооцінюєсоціальнівзаємодії.

21 Idem, Благодарный Еродій,с.110.22 Ibidem.23 Ibidem.24 Ibidem,с.111.

113

Отож,вдячністькрокуєпорядзблагочестям,живитьдовіруі приборкує гордість. На відміну від безрезультатностірозмови персонажів Прокоповича (кожен залишився присвоїйдумці),співрозмовникиСковородидосягаютьпевногопорозуміння.Ценапевнетежвиражаєвідмінністьставленнядознання.ДляПрокоповичазгодаміжтим,хтодає,ітим,хтоберезнання,немаєзначення.Істинасамодостатня.ДляСковородизгодастосовнознання(черезсумнів)єпроце-дурноважливоюудосягненніістини,томусамодостатнімповиненбутидосвід(автаркія),якийієістиною.

Отож,простезнання,якеобстоюєСковорода,неєпри-датнимдлявтіленнямарнославнихбажаньінеприпускаєзаміниіндивідуальногорозумінняколегіальнимрішеннямзнавців. «Гадательный» смисл не може бути схопленийі виражений у формах зовнішнього світу, тому цей світпозбавлено вирішальної ролі у пошуку істини.Ймовірночерезціконцептуальніособливостіічерезвідчуттязагроз-ливої формалізації навчанняСковорода вдається до кри-тики інституалізованої освіти. Правда, він зазначає, щопочуття тежможуть бути непрадивими, половинчастимичизаснованиминасуєтнійцікавості.Томувартоперевірятиїх«духомстрахуБожого»та«духомрозуму”.25

Вбудь-якомуразінеобхіднийзв’язокістинитаособи-стогодосвідузнецінюєсоціальновибудованусистемупере-дачізнань.Нічогонеможливопростопередати,потрібновиробитисвій(алеістинний)погляднаречі.

Висновки та історичні імплікації

Згідно зі схемоюМакінтайра модерна свідомість маєбрак чітких уявлень про можливий і належний розвитоклюдини,щообумовлюєморальнукризутаекзистенціальну

25 Idem, Кольцо [в:]Ibidem, Т.1,с.369

114

проблемув західниймодернійкультурі. Зацихобставинобґрунтуваннякомпенсуючогознанняпостаєякоднезнай-важливішихзавдань.Українськімислителімодерноїдоби,як ми довели, теж стикаються з подібною проблемою.ВконцепціяхзнанняПрокоповичаіСковородицентральнемісцепосідаєрольінтерпретації.Самевонапідриваєясністьі авторитет знання, вважає Теофан Прокопович і нама-гається посилити суспільний контроль над обігом знань.Авторитетністьзнаннявінобгрунтовуєпосиланнямнафактіснуванням«тих,хтознає»,тобтопевноїсоціальноїгрупи,яказдійснюєобмеженняікеруваннязнанням.Такезнання,якнаголошуєМакінтайр,легкоперетворитиназасібмані-пуляції,аджеіндивідповідношеннюдоньогомаємисли-тисьтількияк об’єкт.Завданнятих,хтоволодіє знаннямусоціальномурозподіліповноважень,полягаєвконтролю-ванніправильностізасвоєння.Отож,намагаючисьубезпе-читиціннідлялюдинизнаннявідрозпорошенняудовіль-нихнеперевіренихгадках,ТеофанПрокоповичспрямовуєїхдоіншої(щеневидимої)небезпеки–маніпулятивноївладисоціально засвідченої істини.Про це майже два століттяпотомунапишутьМ.ГоркгаймеріТ.В.Адорно26.

Поглядна знання, якийпредставляєСковорода, захи-щений від маніпуляцій безумовною вимогою особистогоінтерпретування будь-якого твердження або зображення.Безвнутрішньоїроботи,самостійноговипробуваннябудь-якихсудженьговоритипроістинунедоводиться.Дотогож,Сковородадоходитьвисновку,щоформаістинипостійнозмінюється(„сродность”),алевідповіднийпочуттєвийстан,якийїїсупроводжуєтаідентифікує,залишаєтьсянезмінним.Іншимисловами:істинавсерцях,аневрегламентах.Вмір-куванняхСковородиголовнимстаєбажаннямінімізуватинаслідкизростаючоїавтономностісферизнання,оскількитакимчином–черезуніфікацію імеханізмисоціального

26 М.Хоркхаймер,Т.В.Адорно,op.cit.

115

контрою–підприкриттям«освіти”відбуваєтьсякультиву-ванняновоготипуневігластва,якезовніможевиглядатияк освіченість. Авторитет знання, як вважає Сковорода,випливаєздосвіду,станудуховноїрадості,якийдоступнийкожному.Цепозбавляємудрецівпривілейованоїсоціальноїпозиціїщодоконтролюнадзнанням,алезалишаєзанимифункціюзаохоченнядопізнання.Цяпозиціявиявляєсвоїслабкімісця,колидоходитьдоїїпрактичногозастосуваннявсоціальнийсфері.ЦедобрепоказавАльберКамювкнизіБунтівна людина(РозділІсторичний бунт).

Схематично висновок можна представити так. Змістзнаннявобохмислителівзалишаєтьсяпереважнопрескрип-тивним (спрямованим наформування поведінки). Статусзнаннявизначаєтьсяпо-різному:посиланнямнаавторитетсоціального розподілу компетенцій (Прокопович) та обі-цянкоющастя(Сковорода).Поширеннязнанняпов’язане,відповідно, з йогопередачеюбез інтерпретації і навпаки–черезінтерпретацію.Укожнійпозиціїпростежуємоеле-ментиреакціїнамодернуситуаціюлюдськогожиття.