ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Зустріч Посла України в Румунії, Його Ексцеленціїї ОлександраБанькова, з проводом Сучавськоїповітової організації СУРу Верховна Рада ухвалила Закон про освіту в Україні24-ий випуск Буковинського міжетнічного фестивалю«Співжиття»З архівів: Балківці майже 200 років томуБуковинські трафункиУкраїнська пісня лунала над горамиІсторія двох кулінарних книг

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXІV. № 15-18 (серпeнь-вересень) 2017

Пpoчитaйте:

v

v

v

v

v

v

v

Нема краю, нема краюПонад Гуцулію.Заспіваю коломийку –Серце в грудях мліє.

На фестивалі у Площах

24 серпня 1991 рокуВерховна Рада Україн ськоїРадянської СоціалістичноїРеспу бліки ухвалила актпроголошення незалежностіУкраїни, який ставточкоювідліку сучасної державно-сті. Незалеж ність України небула випадковістю, зумов-леною тільки московськимпереворотом, організова-ним гКчП. Події 1991 рокувтілили столітні прагненняукраїнців до суверенноїдержави.

Проголошення державноїнезалежності Україною ві -діграло вирішальну роль урозпаді СРСР та остаточнійліквідації комуністичної то -талітарної системи по всьо-му світу. Сьогодні Україна, що відстоює свою незалежність у війнііз російським агресором, продовжує боротьбу, розпочату у 1917році, коли вперше українці стали на шлях творення власної дер-жави.

Проголошення незалежності сприяло утвердженню сучасноїУкраїнської держави, збулись мрії українців про вільний розвитокнаціональної культури, про можливість бути повноправним чле-ном європейської сім’ї та міжнародної спільноти.

чесні й прозорі вибори, свобода слова й віросповідання,міжетнічна та міжконфесійна взаємоповага й толерантність сталиважливими демократичними надбаннями України.

На світовій арені Україна з самого початку виступає як миро-любна держава з чіткою орієнтацією на інтеграцію в Євро -пейський Союз, держава, що сповідує демократичні цивілізаційніцінності, шанує принципи та норми міжнародного права й прагнедо взаємовигідного співробітництва з усіма членами міжнарод-ного співтовариства.

Сьогодні ми з приємністю констатуємо, що наші миролюбніплани щодо врегулювання ситуації на Сході України щиро підтри-муються абсолютною переважною частиною держав світу, в томучислі і сусідньою Румунією, країною-членом ЄвропейськогоСоюзу та НатО.

У надскладних умовах в Україні проходять реформи практичнов усіх сферах життя. Покращено показники інвестиційної приваб-ливості України, що відкриває перспективу для впевненого еконо-мічного росту. В умовах протистояння гібридній агресії РосійськоїФедерації та втрати значної частини економічного потенціалукраїни вдалося перейти до підвищення соціальних стандартів.

Завершено найскладніший, фінальний етап набуття чинностіУгоди про асоціацію України з Європейським Союзом. а відчиненізавдяки безвізовому режиму двері Євросоюзу є справжнімвизнанням здобутків нашої держави на шляху реформ.

Україна докладає зусилля до зміцнення зв’язків із багатоміль-йонною діаспорою, котра як завжди активно сприяє співпраці міжсвоєю історичною Батьківщиною та країною проживання.

26 років незалежності продемонстрували світу, що Україна від-булася як суверенна держава, здатна утверджувати демократичніцінності та відстоювати свободу.

дЕНь дЕРжаВНОгОПРаПОРа

На вшанування бага-товікової історії укра-їнського державотворен-ня, державної символікинезалежної Укра їни та зметою виховання повагигромадян до державнихсимволів України УказомПрези дента України №987/2004 «Про день дер -жавного Прапора Укра -їни» було встановленодень державного Пра -пора України, який від-значається щорічно 23серпня.

На честь дня держав ного Прапора України відбувається ком-плекс урочистих заходів, зокрема проведення офіційної церемоніїпідняття державного Прапора України в містах, обласних та район-них центрах, інших населених пунктах України, за участю діячівнауки та культури, представників міжнародних, громадських, релі-гійних організацій, політичних партій.

Закордонні дипломатичні установи України відзначають деньдержавного Прапора України разом з представниками українськихгромад у відповідних країнах.

Українська національна традиція символічного відображеннясвіту формувалася упродовж кількох тисячоліть. Використанняжовтого та блакитного кольорів (з різними відтінками) на прапорахУкраїни-Русі простежується від прийняття християнства. Згодом цідва кольори набули значення державних.

У середині XVII століття, після приєднання гетьманщини доРосійської держави, набули поширення блакитні (сині) полотнищаіз золотими або жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. Зчасів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступовопочало домінувати на українських хоругвах, прапорах і клейнодах.

Після того, як перервалася традиція козацької символіки, трива-лий час в Україні, яка перебувала у складі Російської імперії, питан-ня про національні символи не піднімалося.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох гори-зонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснилаголовна Руська Рада (орган, який представляв національний рухукраїнського населення галичини), яка почала боротьбу за відрод-ження української нації. У червні 1848 року на міській ратушільвова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.

Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки сталалютнева революція 1917 року в Росії.

22 березня 1918 року центральна Рада прийняла Закон продержавний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний пра-пор символом Української Народної Республіки. 13 листопада 1918року синьо-жовтий прапор став державним символом і Західно-Української Народної Республіки. Він був затверджений наПідкарпатській Русі, а в 1939 році – в Карпатській Україні. У період1917 - початку 1919 років синьо-жовтим прапором користувалися вУкраїні і більшовики.

Синьо-жовте поєднання кольорів остаточно оформилося якєдине національне на початку XX-го століття. Символами України вновітньому їх трактуванні є безхмарне небо як символ миру - синійколір, і стиглі пшеничні ниви як символ достатку - жовтий колір.

24 серпня 1991 року відбулося проголошення акта про незалеж-ність України, і над будинком Верховної Ради піднявся синьо-жов-тий прапор.

На сьогодні український синьо-жовтий прапор має велике, шля-хетне і відповідальне патріотичне навантаження: він надихає укра-їнських патріотів-бійців за визволення східної частини України відпроросійських та підтриманих Росією терористів на геройське про-тистояння противнику, про що свідчать чисельні щоденні повідом-лення зі Сходу України.

Більш того, до українського державного прапору з максималь-ною пошаною ставляться сьогодні в усіх країнах світу, насампередв тих державах, де проживає українська діаспора, в тому числі вРумунії.

2 Ukraînsykãc VISNÃK

24 СЕРПНя УКРаїНаВІдЗНачИла 26-тУ

РІчНИцюНЕЗалЕжНОСтІ

Від Посольства України в Румунії

3Ukraînsykãc VISNÃK

В 1993 році я взяв інтерв’ю ЛеонтіюСандулякові – першому послу Неза -лежної України в Румунії. Одне ззапитань інтерв’ю, що появилося ужурналі «Наш голос» під назвою«Щоб у вас і у нас все було гаразд»,стосувалося і стану освіти рідноюмовою румунів в Україні, насампереду Чернівецькій області, де румунськаменшина найчисленніша, а такожукраїнського шкільництва у Румунії.

У Чернівецькій області з справоюрумунського шкільництва все було га -разд, себто на той той час тут діяло86 шкіл з румунською мовою навчан-ня /20,3 проц./, а ще було немало змі-шаних шкіл /українсько-румунські,російсько-румун ські/, ру муномовненаселення становлячи в області 20відсотків. А в Румунії – жодної укра-їнської школи.

Три роки пізніше я взяв інтерв’ютодішньому надзвичайному і повно-важному послу України в Румунії,молодому українському дипломатуОлександру Чалому. Звісно, не булооминуто питання освіти рідною мо -вою для українського населення Ру -мунії. Його Ексцеленція пан посолзмушений був з прикрістю відзначити,що «В Румунії не існує жодної школиз викладанням українською мовою»/на той час Сігетський українськийліцей ще перебував у процесі віднов-лення/.

Та ось, недавно Верховна Радаухвалила Закон про освіту в Укра -їні. Законом визначено, що мовоюосвітнього процесу в за кладахосвіти є державна мова.

Закон нормальний, прийнятий най-вищим законодавчим форумом неза-лежної демократичної країни, якавзяла курс на інтеграцію в євроатлан-тичні структури і у світове співтовари-ство.

В усіх найдемократичніших країнсвіту – США, Англії, Франції, Італії –мовою освітнього процесу всіх ступе-нів є державна мова. У Сполученихштатах не існує державних шкіл зукраїнською, іспанською, польськоюмо вою викладання, а тільки з англій-ською. Українці, на приклад, в США,

Канаді мають недільні школи, де дітививчають рідну мову. У Франції, під-креслюю, у переписах населення неіснує національних меншин – всіфранцузи. Та це не означає, що різнінаціональні громади не мають правана етнічні організації, не мають мож-ливості зберігати свої національніознаки.

Отож Україна, у власних національ-них інтересах, орієнтуючись на захід-ні демократії /захищаючись, на нашудумку, і від зросійщення освіти тамасмедія/ впроваджує з наступногороку державну мову в освітньомупроцесі. Це не означає, що законспрямований проти когось, зокремапроти румунської меншини в Україні,у зв’язку з чим у румунських засобахмасової інформації, насамперед подеяких телеканалах, ура-патріоти під-няли страшенну бучу, обвинувачуючиКиїв у знищенні румунських шкіл.Підняли галас, не прочитавши Законупро освіту до кінця, методологію йогозастосування.

Адже у законі сказано чорним побілому, що «Особам, які належатьдо національних меншин України,гарантується право на навчанняв комунальних закладах для здо-буття освіти, поряд з держав-ною, мовою відповідної національ-ності. Це пра во реалізуєтьсячерез класи /групи/ з навчанняммовою відповідної національностіпоряд з державною мо вою. Осо -бам, які належать до коріннихнародів України /отже і румунам –зам. н./ гарантується правонавчання у комунальних закладахдошкільної і загальної середньоїосвіти, поряд з державною мо -вою, мовою відповідного корінно-го народу. Це право реалізуєтьсячерез створення класів /груп/ знавчанням мовою цього народупоряд з державною мовою.

Для порівняння: діти українцівРумунії навчаються у румунськихшколах, вивчаючи рідну мову на кіль-кох уроках на тиждень.

Хоча на румунсько-українських пе -реговорах на найвищому рівні і на

рівні делегацій міністерств освітидвох країн йшлося про паритетність,та з того нічого не вийшло. Українськішколи в Румунії були знищені комуні-стичним режимом, їх не вдалося від-новити у нових демократичних умо-вах.

Телекоментатори і деякі журналі-сти дуже мало обізнані з реальностя-ми в галузі шкільництва українськоїменшини в Румунії. Так, один з гала-сливих «патріотів» зневажливо обі-звався про Україну, мовляв, їй неможна довіряти, не треба підтримува-ти, для нього українців в Румуніївсього 20 тисяч, від сили 30 тисяч!

На гачок гарячих пропагандистівпопався й академік Єуджен Сімйон. Вінтерв’ю румунській газеті «Eveni -mentul zilei» він заявив: «Україна при-йняла недемократичний закон, якийсуперечить європейським законам...Зре штою, це найперше право кожноїменшини мати школи з рідною мовоювикладання, як це мають українцівРумунії. Звісно, треба вивчати і мовукраїни проживання, та не можна при-мусити дитину не розмовляти рідноюмовою у школі».

Пан академік у прикрому блуді.Українці Румунії не мають своїх шкілз викладанням рідною мовою, аЗакон про освіту в Україні не заборо-няє учням pyмунам навчатися і гово-рити в школі їхньою мовою.

Учений муж стурбований і тим, щописьменники, які в Україні пишутьрумунською мовою, повинні мати чи -тачів, які є випускниками румунськихшкіл. Проблемою читачів стурбовані іми, українські письменники Румунії,та хто нас чує?

Михайло МИХаЙлюК

ВЕРХОВНа Рада УХВалИла ЗаКОН ПРО ОСВІтУ В УКРаїНІ

Вівторок. У Сереті – торговий день. Колись він вирував на двох такзваних торговицях. Зараз вони забудовані. На першій, ближчій домоїх Руснаків, на якій ми пасли вівці і ганяли м’яча, корпуси

колишньої текстильної фабрики, тепер закритої. А на другій, меншій, зве-дено перші серетські триповерхові житлові будинки.

Нині торговий день відбувається на «пляцу» позаду культурного домy, івін вельми велелюдний.

В цей день відбувається традиційна зустріч так званих «вівторників»,які у більшості негостинці: Євсебій Фрасинюк, Віцек Серединчук, частоМихайло Волощук /це постійні «вівторники»/, до яких «примикає» завждиЮра Пережук, прилучаються іноді «непостійники». І я вважвю за честьбути «вівторником», коли приїжджаю додому.

Наторгувавшись чи хоч надивившись на силу-силенну товарів, головноодягу і взуття, якими можна б нарядити і взути цілий Серет, згадані «вівтор-ники» /плюс-мінус один чи два/ заходимо до Серетського осідку СУРу, деможна спокійно погуторити. На столі сурівські публікації за липень.Заходять українці і беруть наші газети та журнали.

Аж ось заходить негостинець і бідкається, що пан Михайло Волощукчомусь не приніс йому сурівську пресу. /Тут мушу обов’язково підкреслити,що відомий поет і маляр Михайло Волощук вже немало років забирає зпошти пакунки з сурівськими публікаціями і на велосипеді розвозить їхнегостинським читачам, яких, на радість, немало. Велика подяка йому заце!/

А стурбований негостинський читач – це 74-річний Володимир Гавка,бувший будівельник, а зараз пенсіонер. Він закінчив українську семирічкуу рідному селі. Цитує напам’ять вірші Шевченка, навіть і пісню проКармелюка знає.

Радимо взяти газети і журнали, що лежать на столі у сурівському осідку.Взявши їх – заспокоюється. Побільше би таких читачів повсюди, не тількив Негостині.

Оцим трафунком хочу зазначити, що, незважаючи на звуження освітирідною мовою, насильницькою денаціоналізацією українців за комуністич-ного режиму, а також натуральною асиміляцією, наша українська преса щемає своїх читачів. І не тільки у зонах компактного проживання українців. Востанні роки, /завдяки і моїм старанням/ СУР висилає свої публікації ібагатьом українцям, котрі, волею обставин, опинилися у різних куточкахРумунії. Тепер наші газети і журнали читають українці, які проживають уКаракалі, Бреїлі, у місті Бакеу, у місті Недлаґ та у багатьох інших містах іселах Румунії.

До війни у Південній Буковині існували дві славні броварні: уСереті і Солці. Власником серетської броварні був німець Байль,він похований на міському католицькому цвинтарі. Брау -

майстром у цій броварні був мій дід по матері Ґеорґій Бойчук.Серетська броварня мала сумний кінець: її демонтувала і вивезла

«додому» Червона армія-«визволителька». Це було наприкінці війни, іхоча я був чотирирічним малюком, запам’ятав як радянські тягачі вивозиливеличезні «казани», в яких бродило пиво. «Червоні» мали право конфіску-вати лише воєнні об’єкти, але, як кажуть, переможців не судять.

До броварні у Солці, на щастя, не досягнула більшовицька рука. З діда-прадіда броварниками були тут німці на прізвище Дубієл.

До революції буковинці, і не тільки вони, смакували чудовим пивом підфірменним знаком «Солка», виготовленим з гірської джерельної води.

Але й цю броварню постигла біда в процесі суцільної хижацької прива-тизації румунської промисловості після 1989. Якийсь підприємець купивброварню у Солці, пообіцяв модернізувати її і надалі виробляти пиво. Ташвидко він закрив виробництво і тепер, як мені сказали, настала повна їїліквідація.

Однак одна іноземна фiрма, яка діє у Сучавщині, закупила патент намарку «Солка» і почали виробляти пиво під цією назвою. Звісно, воно нетаке, як було колись, хоча якісне. Та головна та річ, що ностальгіки дісталипевну «сатисфакцію».

УШевченка – «Сичі в гаю перекликались». Як на мене – трішкистрашнувато, бо з дитинства запам’яталось, що крик буги /так унас називають сичів/ віщує чиюсь смерть. А що наша хата стояла

перед цвинтарем, де водяться ці нічні птахи, то моторошний крик буги незабувся.

Та є й нічні звуки, якими можна замилуватися. Приміром, у романіШолохова «Піднята цілина» Наґульнов і дід Щукар щоночі перед світанкомслухають спів півнів. У тому досвітнім «хорі» вони розрізняють їх голоси за«тембром», знають де, коли, в якого господаря має той чи інший півеньозватися, для них це найкраща музика. А коли у той хор вплітається недо-лугий голос якогось півника-молодика і порушує гармонію, вони другогодня заходять у двір власника і, не торгуючись, купують «нахабного» і тутже скручують йому голову.

Для мене ж – найкраща нічна музика це гавкання собак. Тому недавно,перебуваючи у батьківському домі на Руснаках, прокинувшись опівночі, явиходив надвір і, почувши гавкіт у тому чи іншому кутку села, проймавсязаспокійливою тихою радістю. Правда, у порівнянні з дитячими рокамисобачого гавкоту тепер набагато менше. Бо вже мало таких господарів, яківважають, що хата без пса – не хата. Як і без кота, Бо пес – це сторож відлихих людей чи звіра, а кіт тримає мишей у «фриці».

Найбільше люблю не тривожне валування собак як на злодія чи навовка або лиса. Люблю статечне перекликання собак, які час від часуподають голос, мовляв, ми тут, ми на сторожі, спіть, люди, спокійно.

Як сказано, на Руснаках собак тепер негусто. Тут, мабуть, більше хатніхсобачок-забавок, аніж сторожових псів, бо чого зараз боятися? Злодіїночами не ходять, лиси рідко шастають по курниках, бо і тих курників всеменше й менше /курятину можна купити у супермаркеті, які вже є і вСереті/, а про вовків вже давно не чути. То навіщо тримати сторожовихсобак?

Мені стає моторошно від такої думки: приїду додому, вийду вночі наподвір’я батьківської хати – а навкруги тихо, немовби село вимерло...

Сто років, посаджені добрими людськими руками, росли, кріпли,цвіли весною білими свічками, родили, скидали жовту листву,коли надходив падолист, спали тихим сном під виття завірюхи і

тріщання морозів, а на їх стовбурах, під грубою шорсткою корою, щорокунакладалося нове кільце.

Стояли вони, столітні, обіч брами Серетського православного цвинта-ря. Випроваджували на вічний спочинок тих, що їх посадили, тих, що їхполивали в засуху, тих, що відпочивали у їх тіні, зустрічали лагідним шеле-стінням мертвих і живих, у їхніх крислатих кронах знаходили притулок божіптахи, найбільше горлиці.

І, здавалося, що переставиться потойбіч ще не одне покоління доти,коли їх могутнє коріння вже не зможе смоктати соки землі і посилати їх угрубезні стовбури, а звідти до останньої гілочки величезної крони. Супротиневічних людей каштани здавалися вічними.

За законами природи каштани мали колись померти «тихо, без крику»,як пише поет, бо така доля дерев, та ніхто не міг уявити собі, що їх кончинабуде така брутально-безжалісна, що настане від людських рук.

Та ось, років два-три тому столітні каштани почали муляти очі не зло-чинцям, скажімо таких, котрі безжалісно вирують у наш час ліси, а – неповірите! – служителям церкви, котрі мали б пильнувати все, що належитьдо царства втрачених сердець – цвинтаря. Бач, їм почало заважати листя,що його скидали каштани восени. І, не спитавши людей, не спитавшизгоди вірників, яких божим словом нібито направляють на праведну доро-гу, серетські панотці звеліли: каштани зрубати!

Не зупинив їх ні плач жінок, які голосили і благали змилостивитися наддеревами, з якими вони зросли і постаріли, гей ні!

Один каштан підтяли біля самої землі, а другий на рівні мура, бо начезрісся з ним. Перший весною пустив був пагінці, але вони зачахли, видновимерзли зимою. Зате другий, із стовбуром, спиленим на рівні мура,пустив міцне буйне гілля і не хоче вмирати, наче нагадуючи зловмисни-кам, що вчинили вони непростимий гріх. І порушили християнську мораль,яка за Святим Письмом засуджує будь-яке насильство.

МИХаЙлО МИХаЙлюК

а НашУ ПРЕСУ чИтають

БУКОВИНцІ ЗНОВУ П’ють ПИВО«СОлКа»?

НІчНа «МУЗИКа»

«а дЕРЕВа МРУть тИХО, БЕЗ КРИКУ»...

4 Ukraînsykãc VISNÃK

v БУкоВинські ТРАФУнки v БУкоВинські ТРАФУнки v БУкоВинські ТРАФУнки v

Врученням 29 червня 2017 р. вірчих гра-мот Президенту Румунії Клаусу ВернеруЙоганнісу, Надзвичайний і ПовноважнийПосол України Олександр Баньков розпочавсвою дипломатичну місію в Румунії, сусіднійкраїні, де споконвіку проживають в порозу-мінні та взаємоповазі українці з румунами,долаючи разом часто нелегкі історичнівипробування.

Вельмиповажний представник Українивідвідав Сучав щину в супроводі депутата відукраїнської меншини в Парламенті Румунії,одночасно і голови Союзу Українців Румунії,Миколи Миро слава Петрецького.

В приміщенні повітової організації україн-ців, головою якої є Ілля Савчук, члени прово-ду, зустріли новопризначеного представникаукраїнської дипломатії в Бухаресті. ІлляСавчук представив склад проводу, висловивособливу честь, яку відчувають всі присутні взалі пізнати безпосередньо і поспілкуватись зукраїнським дипломатом, вважаючи цю наго-ду знаковим моментом в діяльності Буко -винської української організації, і запросивЙого Екцеленцію представитись та наголоси-ти на кілька пріоритетах діяльності Посоль -ства України в Румунії в напрямку покращен-ня взаємних відносин між двома державамита народами, зокрема в поліпшенні виявлен-ня етнічної ідентичності українців в Румунії.

Посол Олександр Баньков: – Дужедякую за створену нагоду познайомитсь! Якви вже знаєте, два місяці тому я приїхав доБуха реста і розпочав роботу з моменту вру-чення вірчих грамот президенту Румунії.Зразу ж ми почали повноцінно працювати,вирішуючи повсякденні справи, притаманнінашим обов’язкам. Ідея візиту сюди і по всіхповітах, де проживають компактно українці, єоднією із них і ми її обговорили з паном депу-татом і головою СУРу десь з самого початкумого приїзду, з метою особисто познайоми-тись з станом, в якому українці проживають,навчаються, організовують культурні заходита проводять свою звичайну щоденну роботу.В повіті Тулчі я був, наприклад, і бачив як тамвони проводили міжетнічний фестиваль.Мені дуже приємно пізнати всіх вас, побачи-ти і відчувати, що українська справа, запостійною підтримкою СУРу, є жива, розви-вається і хочу запевнити Вас, що ми вже роз-почали нашу співпрацю з СУРом, з повітови-ми організаціями, робимо спільні заходи нанаціональному рівні, робимо все необхіднедля того, щоб ця підтримка українців вРумунії та, відповідно, румунів в Україні – боце двосторонні відносини – здійснюваласьконкретними міждержавними контактами,контактами між людьми по-перше, щоб вони,контакти, в першу чергу були якнайкращимив обох країнах.

Тому я буду завжди готовий до ваших про-позицій, ідей, питань, мій телефон чи елек-тронна пошта завжди готові на спілкування;окрім цього, є вже в мене персональні кон-такти і я закликаю вас до діалогу. Лише в діа-

лозі і у відкритих відносинах зможемо іденти-фікувати ті рішення, які можуть бути дійснона користь українським громадам, в даному

випадку в Сучаві, але й не тільки. Ми не разрозподіляємо українців на тих, що живуть наСучавщині, на Мараморощині, Тулчі, Ба натах

або будь-де, але це для нас просто україн-ство Румунії, яке буде завжди нами підтриму-ватись, зав жди буде, сподіваюсь, разом знами у підтримці України в ці тяжкі історичнічаси, через які зараз сучасна Україна прохо-дить. Всім дякую і я готовий до ваших запи-тань, ідей, пропозицій.

Микола М. Петрецький: – Я хочу такожщиро привітати Його Ексцеленцію, ПослаУкраїни, з нагоди відвідання Сучавської філіїСУРу. Як засвідчив сьогодні сам пан Олек -сандр Баньков, з самого початку приходу нацю почесну посаду, якого ми так палко бажа-ли і не раз на наших засіданнях підкреслюва-ли брак цього високого контакту, ми налаш-тували оці безпосередні зустрічі. Радістьпобільшується тим, що в особі посла є моло-да, енергійна, високоосвічена і рішуча люди-на. Як повідомив пан посол, зараз після вру-чення вірчих грамот Президенту Румунії роз-почались і конкретні діяння з СУРом, з пові-товими організаціями, з місцевими адмініс-тративними і політичними авторитетами СатуМаре, Бая Маре, Сучави, і це ми вважаємонормальними стосунками, але й плідними,тому що не робиться ніякої різниці між укра-їнцями, де б вони не знаходились, а такі візи-

ти тільки зміцнюють єдність між українцямиРумунії. Єдність і позитивні діяння українцівв Румунії, а румунів в Україні, зміцнюють від-

носини між нашими держа-вами і тому я хочу в черго-вий раз Вам подякувати занелегку подорож, яку Визробили по наших філіях івважаю, що будете присут-нім на багатьох подіях, кот-рих СУР організуватиме вподальшому часі. Сердечнодякую Вам!

Іван Боднар: – І я щировітаю Вас на Буковині! Хочувисловити кілька думок, якібули б на користь всім нам.Вважаю, що наша організа-ція, як найближчий сусід і

друг України, повинна мати за головну метупостійні контакти з материковою культурою,звідки витікає наша духовна енергія і якою

потрібно живити нашу духов-ність, насамперед молодогопокоління.

Перша із моїх думок сто-сується вивчення рідної укра-їнської мови. Признаймо, щоживемо сьогодні у прагматич-ному світі, де людина діє вумовах вигод, які її стимулю-ють. Вважаю, що і у вихованнітепер діє цей принцип і непо-гано було б знайти ресурсистимулювання дітей в нав -чанні рідної мови. Залученнябізнесменів то цієї справидало б непогані результати.

Також заснування україн-ських інформаційних центрів у місцевостях,де проживають компактно українці, відігралоб позитивну роль в цьому напрямку. Діти,молодь взагалі, мали б можливість спілкува-тись на рівні повітовому, національному іміжнародному.

Заснування українських дитячих садківєвропейського рівня в Румунії стимулювалоб дітей вивчати українську мову і пізнатиукраїнську культуру.

Плідними стали б стали обміни виховнимдосвідом між викладачами. Не знаю чомуприпинився обмін літніх учнівських таборів,дуже корисний для живого спілкування.

Культурна діяльність повинна постійновідчувати підтримку України, організаториподій в Румунії обов’язково повинні запрошу-вати артистичні колективи з України, а орга-нізатори культурних подій на Україні запро-шувати українські колективи з Румунії. Вцьому напрямку я започаткував шити-виши-вати для кожної важливої культурної подіїрушник, з узорами, притаманними кожній

5Ukraînsykãc VISNÃK

Зустріч посла України в Румунії, Його Ексцеленції ООллЕЕККССааННддРРаа ББааННььККООВВаа, з проводом Сучавської повітової організації СУРу

(7 вересня 2017 р.)

Євсебій ФРаСИНюКФото автора

(Продовження на 9 стор.)

Одна з цих кулінарних книг, що має назву«Нова кухня вітамінова», була опублікованав 1928 р. у Львові і знаходилася з 1933 р. уНегостині у Марії Білецької, родом з Львова./Друга книга не має обкладинки. Казала меніНадя Смокот, /Білецька/ її донька, що не разчула як негостинці запитувалися, як паніМарія Білецька прийшла з Львова доНегостини.

Наді було цікаво це знати і одного разупопросила свою мамку /так вона зверталасадо неї/, розповісти про себе, про те як і коливона опинилася в Негостині.

Ось що розповіла Марія Білецька своїйдонці: «Надю, я народилася 16 липня 1905р. і походжу з Львова, називалася з домуГарасимович. Нас було три сестри. СтаршаГандзя, середдульша це я, Марія, і наймен-ша сестра Тіна. Гандзя покинула Львів і вчи-лася на учительку у Чернівецькій педагогіч-ній школі, була однокласницею з негостин-ським Васильком Волощуком. Вони по -знайомилися, стали дружити і закохалися.Після закінчення навчання здобули учитель-ські дипломи і були призначені в ту самушколу.

За короткий час вони одружилися і жилив Негостині у гарній хаті Василька Воло -щука. Василько був сином багатої негостин-ської сім’ї. Я часто приїзджала з Львова досестри у гості і приносила їй різні українськікнижки з українськими класичними п’єсами,а також привезла з дому дві книги з кулінар-ними рецептами».

Це розповіла мамка Наді про себе і просвою сестру.

З якихось причин Марія Гарасимович незмогла повернутися з Негостини до своїхбатьків у Львів і жила деякий час у сестри.Марія була дуже гарна дівчина, гарно вихо-вана з дому і дуже любила читати.

Василько Волощук мав доброго друга,який працював в Негостинській примарії. Цебув син багацької негостинської сім’ї

Прокопія Білець кого /йому в Негостині каза-ли пан Копі/. Пан Копі часто відвідувавВасилька Воло щука і там познайомився зМарією Гараси мович. Це була любов з пер-шого по гляду. Одного разу Васи лько з дру-жиною були запрошені у гості до пана Копія.Вони взяли з собою і Марію. Родичі Прокопіяпобачили гарну дівчину, веселу, приємну івона їм дуже сподобалася. Пан Копі, схви-льований, запитав Марію, чи вона уміє куха-рити? Умію кухарити дуже добре, якщо є зчого, відповіла Марія. Тоді Прокопій передсвоїми гостями запитав Марію: «Скажи,Маріє, хочеш бути моєю дружиною?» Марія,не надто довго думаючи, з радістю погоди-лася. Весілля відбулося 2 лютого 1933 р. вНегостині, і відтоді Марія Гара симовичстала Марією Білець кою. На весіллі Маріяодержала дуже багато різних подарунків, авід сестри Гандзі кулінарні книги. Хоча паніБілецька була городянка, вона дуже гарноповодилося в селі з селянами, а головно зсільськими жінками, допомагала їм в життірізними порадами.

Заохочувала молоде покоління читати ірекомендувала їм книги, позичала їм книги звласної бібліотеки.

Слід підкреслити, що пані Білецькасприяла створенню аматорського театру підкерівництвом Дмитра Аріча, який повернув-ся в 1948 р. з Сибіру і вечорами в сім’їБілецьких читалися українські класичніп’єси. З цієї нагоди пані Білецька порадилаДм. Арічу поставити на негостинській сценіп’єсу «Наталка Полтавка» Котлярев ського.Ця подія відбулася в 1949 р., а сім’яБілецьких мала під час вистави почеснемісце в культурному домі.

Думаю, що багато читачів «Українськоговісника» знають, що був такий період, колизабороняли українську мову в школах, а збібліотек забирали українські книги доСучави і там і спалювали. Ці «органи» неоминули сім’ю Білецьких, бо знали, що вонаукраїнка з Львова, але не знайшли нічого,тому що пані Марія з своїм чоловіком схова-

ли книги з українськими класичними п’єсамиі кулінарні книги в комин /димар/, а дверцідля чищення сажі були замасковані шафою.

Хочу сказати, що іще з дитинства Сіль вія,моя покійна дружина, відвідувала паніБілецьку, бо вона приятелювала з її дочкоюі навчилася від неї кухарити.

На початку 1985 р. пані Білецька захворі-ла і подарувала кулінарні книги своїй доньціНаді Смокот, щоб та зберегла їх і використо-вувала для себе і своїх сусідів. Надя з своїмпокійним чоловіком любили мамку, дозира-ли її, лікували чим могли, але 18 лютого1986 року Марія Білецька покинула назав-жди свою донечку, своїх внуків, сусідів, зякими так гарно жила, своїх друзів, алезалишила негостинцям любов до краси і докультури. Марію Білецьку поховано з чолові-ком на негостинському цвинтарі.

Час минав, і одного разу Надя, приятель-ка Сільвії з дитинства і наша кума, прийшладо нас у гості і подарувала Сільвії дві кулі-нарні книги і сказала: «Сільвіє, я дарую тобіці книги, тому що ти маєш дівчат, які знаютьчитати по-українськи і зможуть використатирецепти з них, а мої хлопці у Канаді».

Покійна моя дружина дуже багато рецеп-тів з цих книг використовувала, бо вонадуже любила кухарити. Після смерті моєїдружини книги залишилися моїм дочкам.Тому що книги знаходяться у поганому стані,я звернувся до пана Михайла Михайлюка,щоб він сказав, що можна з ними зробити,

аби їх якось «врятувати» чи передрукувати,а Михайло мені відповів, що в серпні приїдедо Серету і будемо бачити що можна зроби-ти. Михайло прийшов до мене, побачивкниги і взяв їх до Бухаресту. Надіюсь, щоМихайло знайде місце у «Українському віс-нику» для надрукування деяких рецептівдля читачів газети.

Микола МаЙдаНюК

Пс. З наступного числа «УВ» почнемодрукувати рецепти із згаданих кулінарнихкниг.

Ukraînsykãc VISNÃK

Історія двох кулінарних книг

6

Марія Білецька

На Буковині, у нашому краю, благословенному Господом, живуть багатоменшин, та найбільше українців. Українська народна пісня зворушує укра-їнську душу і проникає глибоко не тільки в українські серця.

Сучавська повітова організація СУРу організовує різні події в українсь-ких селах і вони мають одну ціль: з’єднати всіх тих, що люблять і пова-жають українську мову, український рід і українську душу. Так відбувсяфестиваль «Українські звичаї у Площах» в неділю 13 серпня. Площі цеприсілок у буковинських горах, де живуть українці-гуцули. Хати розсіяні погорах та долинах, межи лісами, там повітря чисте і пахне завжди живицею.Церква в Площах стоїть на горбі і наче захищає всіх православних людей.Зібралися сільські люди на толоці, де була поставлена сцена, прикрашенаскорцами з гуцульськими мотивами. Погода була гарна, а українці, котрібули запрошені на подію до Площів, приїхали машинами, мікробусом ідуже приємні відбулися зустрічі. Голова Повітової організації СУР ІлляСавчук представив гостей і програму події.

Були запрошені з Мараморощини «Ронянські голоси», а з Буковинибули присутні «Негостинські голоси», «Полонинка» та інші формації.Вийшов гарний діалог українських пісень між Сучавою і Мараморощиною.«Ронянські голоси» співали по-марамороськи, «Негостинські голоси» по-буковинськи, а «Полонинка» по-гуцульськи. Багато оплесків дістали вони.На сцені співалося про кохання, про любов, про погоду, про працю, боукраїнці дуже робітні люди. В них гарні і чисті хати, обробляють поле,акотрі живуть біля лісів, то працюють там. Були присутні й інші гуртки насцені у Площах: вокально-інструментальний гурток «Ізворашул» ізІзвоареле Сучевий, котрі грали на мандолінах, були і члени гуртка зКиндешт-Ботошан, які танцювали, співали і грали на трубках, а члениансамблю «Червона калина» з Негостини завершила спектакль українсь-кими танцями.

З Негостини були запрошені на подію два гуртки: «Негостинські голоси»і гурток танцю «Червона калина». Як верталися додому також співали.Одна пісня «ловила» другу. Позволили собі співати жартівливі пісні, гумо-ристичні пісні, наприклад: «Ой що за шум учинився, що комарик та й на

мусі оженився», «Не давала, не давала, тепер дам», «Зацвила ружа троя-ка», «Ти до мене не ходи, куций, коротенький» і тд. Співали пісні про кохан-ня і любов «Ой чий то кінь стоїть», «Місяць і зіроньки», «Садом, садом,садовину», «Горіла сосна, палала», «У сусіда хата біла, у сусіда жінкамила», «Червона калина, ягоди родила, молода дівчина жовняра любила»і тд.

Одну знамениту пісню, котру ми дуже любимо, хочу подати тут:

Багато людей було на спектаклі і багато з них були вбрані по-гуцуль-ськи, були взуті в постолах, аби не забути давнійзвичай.

Фелічія гРИгОРашФото авторки

7Ukraînsykãc VISNÃK

УКРаїНСьКа ПІСНя лУНала Над гОРаМИ

«НегостиНські голоси» в БаНаті

З Негостини до Каран -себешу дорога довга, дужедовга, ми їхали цілий день,але для нашого українськоговокального гуртка «Него -стинські голоси», це буладуже гарна екскурсія. Ді -стали запрошення від панаІвана Лібера, голови органі-зації СУРу повіту Караш-Северін, на знамениту подію«Переселення за карпатсь -ких українців у Банат», якавідбулася в селі Копашиль.

Поїхали автокаром удовгу дорогу з Негостини, переїхали гори та долини, через гарні міста ісела, а як шофер оголошував перепочинок, то ми заходили до монасти-рів і до церков. Там дякували Богові святому за все і просили Його заздоров’я, за мир, спокій всіх українців, щоб жили в щасті і в надії, щоббули серцем чисті і добро творили. Край міста Карансебеша нас зустрілидва українці, помічники пана проф. Івана Лібера, котрі нам вказали доро-гу до Копашиль.

22 липня у Копашилі нас зустрічали з хлібом-сіллю і заспівали пісню«Зеленеє жито, зелене».Спершу були запрошені досільського музею, а потім наспектакль, котрий відбувсяу культурному домі. Тамвиступали більше українсь-ких гуртків, газди розповіда-ли про історію українців,котрі першими прибули уБанат. «Негостинські голо-си» приїхали з Буковини нез порожніми руками, а

подарували буковинський колач на рушнику і керамічну вазу. З нами буві пан проф. Іван Боднар, перший заступник голови Буковинської органі-зації СУР, котрий подарував на пам’ять свою картину.

Відбулися приємні зустрічі, познайомилися з українцями, котрих мище не пізнавали, співали разом українські пісні до темної ночі. На ційподії був присутній і пан Микола Мирослав Петре цький, голова СУРу,депутат у Парламенті Ру -мунії від української мен-шини. У нас велика надія,що дістанемо більшу підпо-ру від пана депутата, а мибудемо завжди з ним.Дякуємо за все, дякуємо зазапрошення, дякуємо затранспорт, всім тим, що наспідтримують і поважають.

Фелічія гРИгОРаш

1.ой, чий то кінь стоїть,Що сива гривонька,сподобалась мені -2Тая дівчинонька.2.То та дівчинонька,Що біле личенько,Подай же дівчино, подай же гарная,на коня рученьку.

3.Дівчина підійшла,Рученьку подала.ой лучше б я була -2кохання не знала.4.кохання, кохання,З вечора до рання,Як сонечко зійде -2кохання відійде.

8 Ukraînsykãc VISNÃK

11 серпня в місті Коломиї Івано-Франківськоїобласті, у Національнім музеї народного ми -стецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Ко -бринського, відбулася XXI Міжнародна науковаконференція «Український феномен Гуцуль -щини: національний та європейський контекс-ти». Конференція відбулася під час проведенняXXIV Міжнародного гуцульського фестивалю(12-13 серпня)

Після реєстрації учасників і гостей конферен-ції всі присутні брали участь на відкритті вистав-ки «Гуцульське весілля»: прекрасні 388 експона-тів, серед яких комплекти жіночого та чоловічоговесільного вбрання ХХ - початку ХХІ століття,чудові весільні страви («прощеві» колачі, «струц-ні», «баранчики», короваї, щиро оздоблені при-красами з кольорового паперу), цікаві фотогра-фії, все це представлено під веселу гуцульськуколомийку. Також гарне враження справила пре-зентація фрагменту весільного обряду з

Вашківців Вижницького району Чернівецькоїобласті у виконанні фольклорного вокальногоколективу «Берегиня».

Конференція відбуласся у двох частинах:– Пленарне засідання – привітання пані

Ярослави Ткачук – генерального директораНаціонального музею народного мистецтваГуцульщини та Покуття.

Засідання по слідуючих секціях:І. Феномен народної культури Гуцульщини:

досвід, реалії, виклики.ІІ. Гуцульщина в образі і слові. ІІІ. Етнокультурний ландшафт Гуцульщини:

проблеми дослідження, музеєфікації, охорони тазбереження.

IV. Природні ресурси Гуцульщини: економіч-ний та промисловий аспекти.

V. Гуцульщина на тлі історії та сучасності.VI. Музеї та музейництво: модернізація галузі

як шлях до європейського культурного простору.

Всі доповіді, представлені на конференції,можна прочитати у збірнику статей і повідомленьXXI Міжнародної наукової конференції, а церезультати нових етнографічних, історичних,літературних та мистецтвознавчих досліджень,присвячених національному та європейськомуконтекстам феномену Гуцульщини. Дослідникипідсумовують досвід, аналізують реалії сього-дення, накреслюють перспективи дослідження,музеєфікації, охорони та збереження ландшаф-ту Гуцульщини. Розглядають різноманітні аспек-ти модернізації музейної і туристичної галузі натлі сучасного українського національного та сві-тового культурного просторів.

Зі складу румунської делегації ЯрославаКолотило, голова бухарестської організації СУР,представила доповідь про те як румуни пова-жають гуцулів, Юрій Чига («Українці РумунськоїГуцульщини. Як сприйняті гуцули румунськоюмасмедією»), Марія Папарига – учитель історії,школа Вишівська Долина (стаття – «Вплив дер-жавного кордону на культуру гуцулів Мара -морощини»).

У статті розкрито історичний літопис Марамо -рощини, де проживають українці-гуцули. Звер -нено увагу на матеріальну і духовну культуругорян Марамороського повіту Румунії. Авторстверджує, що хоча й державний кордон пере-рвав прямі контакти жителів Мараморощини іукраїнської Гуцульщини, він пробудив у людейпочуття пишатися тим, що їм залишили предки –зберегти і передати молодшому поколінню красута багатство гуцульської культури.

У Румунії є такий вираз: «там де вішаєтьсякарта», що окреслює територію в північній части-ні Румунії, Мараморощину, де існують кількаукраїнських сіл: Вишівська Долина, Бистрий,Красний, Поляни, Кривий, Рускова, Луг надТисою, Бичків, Кричунів, Миків, Вишня Рона,Коштюй та Ремети. Щоб зрозуміти як державнийкордон вплинув на розвиток культури українців,які проживають в цих селах, зробимо короткийекскурс в історію української громади Марамо -роського повіту.

Починаючи із XIII – XIV ст., історичні докумен-ти згадують про українців, які жили поряд ізрумунами на Мараморощині. Вчені, які займали-ся вивченням історії українців Мараморошу, вия-вили три етапи їх розселення.

Перші українці поселилися тут протягом XIII –XIV ст. Вони прийшли із Галичини і зупинилися вдолині річки Рускова, де заснували села Поляни,Кривий, Рускова.

Під час другої хвилі заселення українці зупи-нилися в долині річки Тиса і заснували села Лугнад Тисою, Бичків, Кричунів, Миків та Ремети.

Третя хвиля розселення українців припадаєна ХVІІ ст. Утворилися села Вишівська Долина,Бистрий, Красний.

На Мараморощині, крім румунів та українців,проживають й інші етнонаціональні меншини –угорці, німці та євреї, формуючи справжню етніч-ну, релігійну та лінгвістичну мозаїку регіону.Протягом століть добрі міжсусідські взаєминивплинули на їх автентичну культуру, зберігаючи втой же час власний культурний компонент.

Під час другого історичного етапу розвиткувстановлений державний кордон по річці Тисі,який залишив за Румунською державою однутретину цієї території. З’єднання Марамороша ізРумунією проголошено 1 грудня 1918 р. в«Резолюції Великих Національних Зборів в АлбаЮлії». Як румунське, так і українське населеннявисловлювалося за об’єднання Мараморощиниз Румунією, але рішенням Паризької мирної кон-ференції 1919 р. Румунії передано південнучастину регіону, встановлюючи границю на пів-ночі річки Тиси.

Першого грудня 1918 р. в місті Сігет відбулисявеликі збори, де було прийнято рішення про з’єд-нання Мараморощини із Румунією.

Румунська армія допомагала чехословацько-му війську в боротьбі проти збройних сил соціа-лістичної Угорщини. Румунське командування,очолюване генералом Константином Презаном,домовилося із чехословацьким командуваннямвстановити спільну демаркаційну лінію між дер-жавами, яка б забезпечувала утримання Руму -нією Мараморощини. Міністр-секретар румунсь-кої держави Александру Вайда-Воєвод подавдокументальний рапорт про північну границюРумунії, згідно якого волості Сігет, Тиса, Тарас іполовина Тячева є румунськими. У ході прове-дення Паризької мирної конференції румунськийпредставник Гаврило Юга за допомогою допо-відних записок, документів і карт доводив, щоМараморощина є румунською територією. В1920 р. чесько-румунські відносини нормалізува-лися. В березні 1920 р. чеська делегація погоди-лася віддати Румунії Мараморощину, за винят-ком волості Долга.

Але 13 березня 1920 р. румунський урядВайда-Воєводи пішов у відставку, і в цих умовахчехи відмовилися підписати договір, аргумен-туючи, що румуни втратили легальне уповнова-ження на Мараморощину. Уряд Авереску не про-довжував переговори, а в кінці липня 1920 р.наказав відступити румунським військам налівий бік р. Тиси. Дипломатичні та правлячі колавважали цей наказ як відмову від правої частиниМарамороша, а чехословацьке військо зайнялоостаточно покинуту зону.

Встановлення державного кордону північногоМарамороша по течії річки Тиси розлучила сім’ї,вплинуло на стан збереження і розвитку культу-ри українців-гуцулів. Це привело до зближенняукраїнців і румунів.

традиції одягу. Вплив сусідства із румунсь-кими селами спостерігаємо на етнографічномурівні, передусім у сфері матеріальної народноїкультури. Наприклад, традиційний одяг українцівс. Поляни майже такий як румунський традицій-ний одяг Марамороша, за винятком деяких дета-лей: горизонтальні смуги фартухів переважнозеленого кольору ( загальний колорит – зелена,синя, червона та чорна барви ), відмінні від фар-тухів румунського одягу, які двоколірні. Крійвишитої сорочки подібний до румунської. В селіКрасний вишита сорочка виглядає як румунська.Тут носять кожухи, які виробляють у с. Петрові(румунське село, сусіднє із селом Красний).

Краще зберігся традиційний одяг у селіВишівська Долина, можливо і тому, що не межуєіз румунськими селами. Жіночий одяг складаєть-

ся з сорочки, яка може бути двох типів: сорочка,яка має виріз квадратної форми, та сорочка-гуцулка, в якої виріз довкола шиї, а уставки біляшиї та рукавів зав’язуються ниткою. Спідниця(сукня) із кашеміру червоного, зеленого, синьогокольорів та квіткового моделю, а в старших жінок– кавового та чорного. Ймовірно, походженняцього матеріалу є із Чехії. Колись жінки одягалисукні із тканини із фартухом («запасков»), якіподібні до гуцульських. Жінки на голові носятьхустину, а молоді дівчата вінок. Вінки відріз-няються у селах регіону: у Вишівській Долинізроблений зі станіолу (тонких листів олов’яноїфольги) та прикрашений блискітками, квітками,стрічками різних кольорів та зеленими гілочкамирозмарину, а в селі Поляни вінок зеленого коль-ору, зроблений із листочків барвінку.

Чоловіки носять вишиту сорочку і чорніштани. Молоді хлопці на голову одягають капе-люх («крисаню»), оздоблений гілочками розма-рину та квітами, виготовленими зі стрічок різнихкольорів. Спільним елементом жіночого тачоловічого одягу є кожушок. Відрізняється вінтеж від села до села. У Вишівській Долині збере-жені кожухи гуцульського походження, які виго-товляли українські народні майстри, коли ще неіснувало державного кордону.

Побутували також різноманітні види тканин, якіможна було придбати у різних румунських се лах.Інколи відбувалася конкуренція між господинями,таке собі змагання, для того, щоб мати унікальниймодель тканини. Господині намагалися не розкри-вати секрети нових зразків тканин та одягу.

Мова. Українська мова в українських селахМараморощини відрізняється від села до села, єрізноманітні говірки. Проте українська мова вселі Вишівська Долина – найближча за звучан-ням до українсько-гуцульської мови. Здається,державний кордон не змінив її, сусідство цьогосела з Україною збереглося. Тим більше, щоВишівська Долина межує з іншими українськимиселами Мараморощини – Лугом над Тисою таБистрим, у яких більшість людей розмовляютьукраїнською мовою. Зовсім іншу ситуацію спо-стерігаємо у селі Красному, яке є українським,але межує із румунським селом Петрова. Впливцього сусідства очевидний: мешканці селаКрасний не змінили свою мову на румунську, алезапозичили багато слів із румунської, яким нада-ли українську форму. Наприклад: «пострікала-си» від румунського слова «с-а стрікат» що озна-чає «зіпсувалося».

Марія ПаПаРИга(с. Вишівська долина Марамороський повіт)

(далі буде)

МІжНаРОдНа НаУКОВа КОНФЕРЕНцІя У КОлОМИї

ВПлИВ дЕРжаВНОгО КОРдОНУ На КУльтУРУ гУцУлІВ МаРаМОРОЩИНИ (І)

9Ukraînsykãc VISNÃK

зоні, в якій відбувається подія, і постійнозшивати ці рушнички з одного боку трикольо-ровою стрічкою (червоно-жовто-синьою), а здругого двокольоровою (синьо-жовтою).Сувій таких рушників вручався би на з’їздіСУРу кожній повітовій організації підряд.

Я продовжую організувати міжнародніпленери з художниками, які пізнали і люб-лять Буковину, в нас вже є тісні зв’язки, і яхочу подарувати Bам одну картину литов-ського художника, який намалював екстер’єрСучевицького монастиря. Це на добру згадкупро нашу зустріч з Вами!

Михайло Міхаєску-анюк: – Я також гра-тулюю Вас з нагоди приходу на високодос-тойну посаду! Вважаю, що ми можемо допо-могти Україні тільки якщо буде спільнапраця, будуть реальні пропозиції, реальнірішення і конкретні кроки. Українська діаспо-ра в Румунії не є настільки економічно потуж-на як в Канаді, США, Англії, Франції та іншихкраїнах, але ми можемо багато дечого зроби-ти для іміджу України в Європі чи в світінавіть, бо оця нестандартна війна, щоточиться на Україні, має за мету і спотворен-ня образу країни та народу.

Нашими заходами, за допомогою нашоїпреси, радіо і телебачення, церкви навіть, мипостійно були і продовжуємо бути солідарні зукраїнським народом, підтримувати йогоматеріально і морально.

Як бачимо, Україна поводить себе гідно,це визнає весь цивілізований світ, а це вженадає їй певний статус-плюс, бо бачать в нійєвропейську демократичну державу.

Хочу додати, що побратання місцевостейРумунії з місцевостями України в прикордон-ній зоні є дуже важливе з точки зору прямихлюдських контактів, але треба поширити цейзахід і з дальшими місцевостями, бо з досві-ду вже можу сказати, що Черні вецькій облас-ті мало хто з пересічних українців знає, що вРумунії проживають споконвіку їхні побрати-ми. Прямі контакти є живі контакти і приво-дять до живих результатів. Дякую за увагу!

Євсебій Фрасинюк: – Ваша Ексцененціє,я щиро приєднуюсь до попередніх вітаньадресованих Вам! Ідею стосунків румунськоїнародності з українською можна посунутинавіть до часів будування культури енеолітузваної Трипілля-Кукутень, пройти черезСередньовіччя та дійти до наших часів ізавжди знайдемо багато спільного обомнародам. Прадавня істина говорить, щосправжня дружба між людьми/народамискладається в часі і на основі взаємопізнан-ня. Спостерігаючи за подіями в геополітичнійзоні, в якій ми знаходимося, я зауважив, щопо радіо і телебаченню часто вживаються наадрес України вирази як «штучна держава»,«Крим – це подарунок Хрущова» і т.п.

Утвердилася в плині часу ідея, що історіюписали і пишуть переможці. Частково цеправда, але сьогодні кожен народ вивчає івиховується у власній історії, написаної свої-

ми справжніми істориками, бо, не знаючисвою правдиву минувшину, жоден народ незможе вбачати правдиво своє світле будуче.

На рівні Посольства, яке Ви очолюєте,було б корисно зорганізувати разом із СУРомкруглий стіл, чи іншу форму спілкування, деб запросити з України істориків, науковців, аз Румунії представників української та румун-ської преси, котрі б поінформували на основінезаперечних доказів і детально про історіюУкраїни, про її державність, про її історичнікордони і т.п. Дякую за увагу!

Олександр Баньков: – Питання, які сто-

суються обох меншин, української в Румуніїта румунської в Україні, що стосуються обмі-ну досвідом викладачів, літніх таборів, кон-тактів між учнями – ми це все знову почалиобговорювати з румунською стороною післяодинадцятирічної паузи, бо комісія і моніто-ринг, які проводились в 2006-му році, черезпозиції обох сторін, в принципі не привели донічого корисного для обох громад і зараз ярадий, що ми відновили цю діяльність, вонає складною, але корисною; зізнаюсь, що цебуло нелегко, але ось, наступного тижня вКиєві відбудеться засідання представниківобох сторін. Маємо серйозні підстави, щовідновиться діалог і конструктив і з румун-ського боку, і з нашого боку, а візит президен-та Йоганніса в Чернівцях і в Києві дасть пев-ного поштовху в просуванні наших інтересівпро двосторонню підтримку українців вРумунії та румунів в Україні, у виявленніїхньої ідентичності.

Не є секрет, що Україна дійсно в складнійситуації маючи військові дії, багато втрачено-го промислового і торговельного потенціалу– на рівні 20% –, бюджетні витрати є набага-то більшими ніж можливості. З румунськоюстороною ми обговорюємо можливості спіль-но залучувати європейські фонди, двосто-ронні проекти на користь обох громад. Мивідійшли від того стану, в якому звинувачува-ли один другого. Бо коли сваряться диплома-ти, це не на користь пересічному люду. Томукажу, що на сьогодні в нас є перспективи нановий діалог і сподіваюсь, що в найближчімчасі зможемо поділитись конкретними

результатами. Тут вписуються і багато пи -тань, яких ви обговорили. Що стосується від-новлення генконсульства в Сучаві, то деякіперспективи намічаються. Нам вдалося вженівелювати економічне зростання до опти-містичного стану, тобто Україна може задо-вольнити внутрішні потреби, а в співпраці зСУРом, шляхом спільних діянь ми зможемоздійснити і ваші пропозиції.

Те, що є дуже важливо, ми зуміли об’єдна-ти націю. Допомога, насправді, може бутирізною, матеріальною, і моральною, і є важ-ливою. Є в Україні Інститут Націо нальної

Пам’яті, який займаєтьсята кими чутливими мо -ментами історії України,сусідніми відносинами. Язгідний з тим, що з румун-ською стороною, на рівніекспертів, було б корисношляхом діалогу та певно-го етикету ідентифікуватиспі льну історію, факти,які більше нас єднають, ітут вкладаються інфор-мації та пояснення нашоїсправедливої історії. Цевсе треба знати на основіреалій, документів, ар -хеологічних розкопок іт.п., щоб насправді зрозу-

міти, що діяла і діє Росія вУкраїні та яка це є загроза і для інших країн,коли не існує взаємоповага та дотриманнянорм визнаних міжнародним правом.

Я родом із Луганська і знаю з реалій іживого слова все, що там відбувається, іборотьба, і пропаганда, але боляче є те, щовсі страждають, ніхто нічого не виграє, бо відвійни ніхто ніколи не виграв. Там є тероризм,якого російські війська підтримують, а там-тешні люди є заручниками ситуації. Вони небажали війни, а війна прийшла до них.Гуманітарна складова бракує, бо ніхто неможе доступити до Криму чи Донбасу.Російській владі, мабуть, байдуже як віднос-но людської долі української сторони, але йвідносно своїх людей, які воюють за неї, вонане цінує людське життя, або цінує дужемізерно. Одне є війна справжня, за правила-ми визнаними світом, а зовсім інша оцянестандартна, в якій найбільше страждаєцивільний народ.

Я дякую вам за цікаву розмову, а ви знає-те, що відносини України з Румунією зале-жать і від того як ви працюєте, відноситисьдо румунської держави, як вирішуєте спільнісправи. Бажаю успіхів Вам і до нової зустрічі!

Спільне фото, маючи на другому планіпортрет Тараса Шевченка, увічнює цю зус-тріч, але винесе, я впевнений, на першийплан палкий заклик Великого Кобзаря:

«Обніміться ж, брати мої,/ Молю вас,благаю!... Борітеся – поборете,/Вам Богпомагає!/ За вас правда, за вас слава/ Іволя святая!»

Зустріч посла України в Румунії, Його Ексцеленції ООллЕЕККССааННддРРаа ББааННььККООВВаа, з проводом Сучавської повітової організації СУРу

(7 вересня 2017 р.)(Продовження з 5 стор.)

Голова сУРу і Посол України

10 Ukraînsykãc VISNÃK

Мудро казали наші пращури, що будь-якедіяння на благо людини чи люду треба почати «удобру годину». Двадцять перше травня, христи-янське свято рівноапостольських царів Кон -стянтина та Єлени, було, напевно, тією «доброюгодиною» у 1994-му році, коли село Марицея наБуковині стало «добрим місцем», а директоркультурного дому цього села Коля Курилюк –засновник Буковинського міжетнічного фестива-лю «СПІВЖИТТЯ» – був (і по сьогодні є) «доб-рим українцем». А ще є на Буковині добрі руму-ни, поляки, німці, липовани, цигани та інші націо-нальності – всіх є коло чи понад десять етносів –, які вклали кожен у власний «спів життя!» своюспецифіку - притаманність свого життя-буття.

В подібних заходах, і не тільки, при багаточис-ленних повтореннях-випусках появляються іпевні стереотипи, певна рутина, що не було бнайприкрішим аспектом, якби не доходило добезупинного повторення тих самих пісень, тан-ців, віршів тощо. Будучи очевидцем всіх 24-охвипусків нашого Буковинського фестивалю«Співжиття», можу потвердити, що кожного разуорганізатори зуміли вплинути на оновлення чи торепертуарів, чи видів мистецького виявлення, чискладових заходу. Тому я звернувся прямо і без-посередньо до головного організатора цьогозаходу у 24-ім його випуску Іллі Савчука – голо-ви Сучавської повітової організації СУРу таінспектора з питань української меншини вПовітовому шкільному інспектораті:

– Пане голово, дякую за згоду дати інтерв’юдля УВ. Маючи вже досвід з підготовкипопередніх трьох випусків фестивалю, які

головні цілі поставив цього разу ваш оргкомі-тет, ось у вже 24-му випуску?

– Головною метою в організуванні цьогофестивалю є просування культурної різноманіт-ності в буковинському просторі. Засновник цьогозаходу Коля Курилюк мав на увазі саме таку цільі протягом вже 24-ох років його задум виявивсяповнокорисним для всіх національностей, щопроживають на Буковині. Перші сім випусків тап’ятнадцятий відбулися в с. Марицеї, а потімфестиваль набрав ітінерантного характеру, про-ходячи підряд у місцевостях, де проживаютькомпактно українці, але й постійно запрошують-ся самодіяльні гуртки всіх етноменшин Су -чавщини.

– Маєте на увазі співжиття тільки українсь-кої меншини з іншими етноменшинами чи і змажоритарним населенням, бо коля курилюкзапрошував у «його» випусках і румунські само-діяльні гуртки?

– Це дуже слушне зауваження, ми його обго-воримо на рівні оргкомітету і я впевнений, що

участь і мажоритарної національності приведедо плюс-вартості, корисної обом сторонам.

– Вагомості такому заходу надають нетільки артистичні колективи, хоча вонипередують, але й участь представників адмі-ністративних установ. Які почесні особисто-сті вшанували наш фестиваль і, такимчином, підтримують та надають певногоавторитету заходу?

– По-перше, треба відзначити присутністьпрефекта повіту Сучави пані Мірели адом -ніцей, українки за походженням, яка підкресли-ла повноцінність фестивалю, якщо він сягнуввже 24-го випуску! Не в останній мірі ми раді при-сутності Віктора григорчука, голови Яськоїфілії СУРу, Віктора Семчука, голови Бото -шанської філії СУРу, Казиміра лонгера, головиСоюзу поляків Румунії, антонії георгіу, голови

Демократичного форуму німців,всім колективам та їхніминаставникам.

– спостерігаю новинку.Вперше ви запросили на фе -стиваль «співжиття» арти-стичні колективи з сусідніхповітів. Запропонували ви собірозширити простір культурноїрізноманітності і надати фе -стивалю національного харак-теру?

– Так, інша головна метацього фестивалю – це зміцнен-ня єдності українського етносу

не тільки на Буковині, але йпоза її межами, ціль яку ми про-суваємо починаючи з налагод-ження доброго сусідства. І,таким чином, прибули на фести-валь наші повітові сусіди зБотошан та Мараморощини.Хочу уточнити, що запрошеннябули вислані всім філіям СУРу,але не всі відгукнулись, мабуть,з об’єктивних причин.

– Уточніть, будь-ласка,хоча б колективи, які заразвиступають на сцені Раді -вецького дому культури!

– Прибули на цьогорічний випуск фестивалювокальний гурток с. Вишавська Долина – Ма -рамо рощина, ансамбль сіл Рогожешти та Кин -дешти – Ботошани, ансамбль «Мала По ляна»Союзу поляків Румунії, вокальний гурт«Едельвейс» німців із Гура Гумору, ан самбль«Проромані» Партії ромів та українські колекти-ви з Сучавщини: «Полонинка» з Палтіну,

«Джерельце» з Ізвоареле Сучевей, «Буковин -ська ружа» з Мілішівців, вокально-інструмен-тальний колектив греко-католицької церкви м.Радівці та гурт «Сеньйори Радівців». Концертзакінчила чудовим виступом відома співачкагуцульської пісні Фелічія Облизнюк.

– Будучи прямим свідком всіх випусків цьогофестивалю я спостеріг, що тоді, коли ця особ-лива культурна подія відбувалася в селах, де

проживають українці, то обо -в’язково був парад народнихкостюмів, у гуцульських селахще й парад ваговозів, те що,признаймо, має глибоко-широ-кий вплив на імідж такого захо-ду і не тільки. коли організу-вався цей фестиваль в місті, аце вже вчетвертe, ця складовавідсутня і, як бачите, публікине так багато, як очікувало-ся!..

– Організування фестивалюв селі чи в місті має і свої недо-статки, але й переваги. Я згід-

ний з вашим зауваженням і обіцяю, що наступ-ний випуск – 25-ий, ювілейний, відбудеться вселі Марицеї, місце його започаткування, іобов’зково включимо парад народних костюмів.

– на початках цього фестивалю, головнопісля включення до його діянь і Повітовогоуправління з питань культури, існувала, такскажімо, кутюма круглого столу, за яким сідалинаставники колективів, голови місцевих органі-зацій сУРу, спеціалісти по видах мистецтварозглядали рівень виступів, пропонували вико-ристовувати шедеври народної пісні, звичаївта обрядів притаманних кожній місцевостізокрема, робили зауваження, висували нові ідеї,пропозиції і т.п. Було б це корисно відновити?

– Я думаю, що це привело б обов’язково допідвищення рівня виступів артистичних колекти-вів і навіть би сприяло відкриттю справжніхталантів і спрямуванню їх до професійних уста-нов, і я подбаю про включення і такої складовоїдо фестивалю «Співжиття».

– сУР витрачає немалі кошти на організу-вання та розгортання цього фестивалю і вза-

галі на наші культурні події, яко головномудіянню, передбаченому третьою статтеюнашого статуту.

24-ий випуск Буковинського міжетнічного

Євсебій ФРаСИНюКФото автора

(Продовження на 11 стор.)

Насамперед кілька слів про наше село.Палтіну, мальовниче гірське буковинське

село, простягається посередині Обчини Фере -деу, в ньому проживають українці-гуцули.

Академік Еміл Грігоровіца в «Географічнімсловнику» (Чернівці, 1908) пише, що село є дав -нє і простягається вздовж річки Боул, де легендазгадує, що Драгош Воде вбив зубра.

Село звалося спочатку Руське на Зубрі (Rușipe Boul), а потім – Валя Боулуй.

Теж Е. Грігоровіца пояснює, що назва Руське(Ruși) походить від гуцулів, що населювализдавна цю долину. Вчений доказує, що в кінціХІХ-го ст. і на початку ХХ-го ст. село ВаляБоулуй, сьогодні Палтіну, було густо заселене.До нього належали та належать присілки Тріфу іСпартур. Була тут початкова школа, православ-на церква Св. Варвари, ощадкаса /Чек/ і фабри-ка для дощок.

Школа в с. Палтіну заснована в 1890 р.і пра-цювала спочатку з одним учителем.

Теперішній будинок школи збудовано в 1913р., а навчання велося українською мовою і на -віть німецькою до 1920 р., коли перейшло нарумунську мову.

Після реформи освіти 1948 р. і до 1960 р. всіпредмети викладалися українською мовою. У1955 р. збільшилася школа новим будинком на 7класних залів і канцелярію.

При нашій школі працює музей, де зібранірізні старі традиційні речі, специфічні гуцуль-ському населенню. Із 1968 р. село Палтіну нале-жить до комуни Ватра Молдовіцей. Після

Революції у нашій школі завелась рідна україн-ська мова як предмет, а результати були пози-тивні.

Учні нашої школи завжди беруть участь упозакласних заняттях і відзначаються на різнихвипусках етнічних фестивалів на місцевому,повітовому та національному рівнях, дезавжди отримують премії.

В нашім селі живуть в дружбі та поро-зумінні люди гарні та працьовиті. Вонипрацюють у лісі, на господарстві, вирощу-ють худобу.

Багато людей з нашого села працюютьза кордоном. Жінки села пишуть гарніписанки, які стали відомі у всьому світі.

Мешканці села не лише працьовиті,але й співучі – знають, що українськігуцульські пісні – це невичерпні скарби.

Тому в 2002 р. засновано вокальнийгурт «Полонинка» під проводом вчитель-ки Пара скеви Гуцуляк. Гурт «Полонинка»складається з 15 осіб, до яких не раздодаються учні, які теж мають вокальнийгурток, яким керує вчителька ВіорікаНегуре.

З 2007 р. жіночий вокальний гурт «Поло -нинка» перейшов під керування вчителя ІлліСавчука, себто автора цих рядків.

Щастя й горе, печаль, радість, натхнення ілюбов дзвенять у наших гуцульських піснях.

Пригадую звідки пішла назва цього гурту. Внашім селі є височина, яка називається «Поло -нинка» – звідси навесні вівчарі йдуть в полонинуз худобою і звідси гурт взяв собі назву.

У репертуарі «Полонинки» є найкращі гуцуль-ські співанки та інші народні пісні.

Наш репертуар багатий. Ми виконуємо веселій тужливі гуцульські пісні, а також давні колядки.Ці пісні знаємо від наших батьків, дідів та праді-дів.

Після кількох успішних виступів гурт «Поло -нинка» став відомий, його почали запрошувати

на різні фестивалі як в країні, так і за кордоном.Жіночий вокальний, гурт виступав спочатку

на місцевому рівні, а потім в багатьох містахРумунії – Сігеті, Сучаві, Сереті, Гура Гуморулуй,Ватра Дорней.

Подаємо імена учасниць «Полонинки»:іленуца Анич, Марій колісник, Марія Бухало,

Мойса константін, Василина Даріє, ВасилинаЯсиновська, Марія Бурсук, катерина Анич,Анна Лоба, Петронела Феркал, Ауріка Анич,Віоріка негура, іляна Чуверка, савета Анич.

«Полонинка» брала участь у Фестивалі

національних меншин «Співжиття» а в 2007-2013, а в 2009 р. у Міжнародному фестиваліколядок в Сігеті. Гурт виступав на Міжнародномуфестивалі у Кам’янці Подільському в 2010 р.

«Полонинка» була на Днях ком. Ватра Мол -довіцей та Молдовиці в 2009, 2010, 2011, 2012рр. та в ряді інших культурних подій на місцево-му та національному рівні.

Найдорожчими для виконавців гурту є оплес-ки публіки та задоволення, яке відчувають вонитоді, коли співають. Ми хочемо передати людямнашою гуцульською піснею почуття радості,емоції і нам це, думаю, вдається. Часто людинам кажуть, що таких гарних гуцульських пісеньще не чули.

На майбутнє гурт повинен постійно поповню-ватися новими співачками. Хочемо, щоб прихо-дила молодь, але і літні жінки, щоб залишилися

далі, бо вони добре знають давнігуцульські пісні і можуть багато учому допомогти і навчити молодь.

Праця гурту «Полонинка» буланагороджена грамотою товариства«Україна-Світ» за вагомий внесок урозвиток співпраці України із закор-донним українством за єднанняукраїнських сил у світі.

Ілля СаВчУК,голова Сучавської повіто-

вої філії СУРу

Але постійний зв’язок з материковою культурою переріс би у якіснийпоштовх у плеканні української рідної культури у буковинському просто-рі. Могли б створити можливість запрошувати на майбутні випускиартистичні колективи і з України?

– Користуюсь нагодою, щоб висловити подяку Раді СУРу, зокрема голо-ві та депутату Миколі Мирослaву Петрецькому, за фінансову підтримку іне тільки. Щодо запрошення самодіяльних гуртків з України я вповні поді-ляю вашу думку і, висуну це питання до Ради і надіюсь на позитивнерішення в цьому напрямку.

– Дякую за вашу відкритість та щирість, поздоровляю за те, що про-довжуєте цю благородну духовну справу і бажаю успіхів!

– І я вам дякую і вважаю, що кожний випуск є не тільки нагодоювиявлення культурних надбань етноменшин, а й надбання досвіду дляполіпшення діянь духовного процвітання всіх нас.

*Лунали пісні вокальних гуртків та солістів, декламувались вірші, заводи-

лись танці, бриніли струни мандолін, звучали фанфари, не втихали оплес-ки.

Я спостерігав за всіма і мене вражало постійно те хвилювання виконав-ців при виході на сцену та повну їхню радість після закінчення виступу.Духовна діяльність, значить, виконує своє призначення: будує десь там вглибині душі і розуму людину в людині...

11Ukraînsykãc VISNÃK

фестивалю «СПІВЖИТТЯ». Радівці – 16 липня 2017

жіночий вокальний гурт«ПОлОНИНКа» з Палтіну

«Полонинка»

Михайло Гафія ТРАЙСТА

дійові особи:Пан джордж – господар будинкуПан томас /Том/ – його брат, теж господар

будинкуКарамфіл – їхній слуга

яВа 5

(карамфіл сам) (Дзвонить телефон)

Карамфіл (входить і піднімає трубку): Ви донас дзвоните, пане, тобто до пана Джорджа іТома?!

голос: Так, до вас.Карамфіл: Ну, це чудово! Дякую вам, що под-

звонили! (ставить трубку і хоче виходити. Теле -фон дзвонить знову. Повертається і піднімаєтрубку.) Ви, мабуть, хочете щось мені сказати?

голос: Вибачаюсь, але перервався зв’язок.Карамфіл: Та ні... не переживайте, це я

поставив трубку. голос: Мабуть, я турбую вас своїми телефон-

ними дзвінками?Карамфіл: Та ні... не переживайте, бо в нас

немає телефону.голос: Як це немає? Ха-ха-ха... Ну і жартун,

ви, якби у вас не було телефону, то ми з вами немогли б розмовляти.

Карамфіл: Ваша правда! Значить, у нас єтелефон, а я навіть і не запримітив.

голос: Так, я вам коротенько...Карамфіл: Можна і довженько, навіщо еконо-

мити?голос: Я зрозумів, що ви маєте полотно,

тобто портрет, написаний найвідомішим худож-ником Австро-угорської імперії?

Карамфіл: І яку ціну ви б мені запропонува-ли, якби б я мав таку картину?

голос: Двадцять тисяч.Карамфіл: Двадцять тисяч?! Чи мені причу-

лася ця сума?голос: Двадцять тисяч, вам не причулось

нічого.Карамфіл: А я б вам запропонував сорок

тисяч, якби ви мали таке полотно, але у вас йогонемає, так що...

голос: Чекайте, чекайте... мені приємно роз-мовляти з людьми, які розуміються на мистецтвіминулих епох... Ви сказали сорок, то хай будесорок!

Карамфіл: Ге-ге, я від сночі на багатьохмистецтвах розуміюсь, але в мене немає такогополотна, якби воно в мене було, я б поніс його допана Сміта Бауера, а він би мені дав за ньогоп’ятдесят тисяч.

голос: Ха-ха-ха... Вибачаюсь, я забув пред-ставитись, я Сміт Бауер, і зрозумів куди ви ціли-те. Я даю вам п’ятдесят тисяч.

Карамфіл: Щиро дякую вам, пане Сміте, видуже щедрий, але якби в мене була така карти-на, я б пішов з нею до пана Йозефа Крамара ісказав би йому, що ви даєте за неї п’ятдесяттисяч, а він би дав шістдесят.

голос: Зрозумів, даю вам шістдесят.Карамфіл: А я б запросив у нього сімдесят

тисяч.голос: Домовились, але це остання ціна,

коли ви мені принесете полотно?Карамфіл: Яке полотно?голос: Те, про яке ми говоримо. Написане най-

відомішим художником Австро-угорської імперії!Карамфіл: А в нас такого полотна немає. голос: А мені пан Джордж дзвонив і сказав,

що у нього є...

Карамфіл: Пан Джордж сам не не знає, що унього є, а чого немає.

голос: Ну, в такому разі вибачаюсь, приємнобуло з вами торгуватись, до побачення!

Карамфіл: Так само! (ставить трубку).Мені теж до вподоби торгуватися з Калиною,коли починає: «Вже досить, досить... а що менідаси?...» Калин-о-о-о!!!

яВа 6

(карамфіл сам) (Дзвонить телефон)

карамфіл (входить і піднімає трубку): Вимені дзвонили?!

голос пана тома: Так, Карамфіле, я дзвонивтобі.

Карамфіл: Представтесь будь ласка!голос пана тома: Це я Том, дурню.

Карамфіл: Том Дурень?! Цікаве ім’я... а менезвати Карамфіл (ставить трубку і хоче виходити.Телефон дзвонить знову. Повертається і підні-має трубку.) Ви подзвонили до нас, тобто до...

голос пана тома: Та знаю куди дзвонив, Ка -рамфіле, кажи, все гаразд?

Карамфіл: Все гаразд, пане! Якраз торгуємось.голос пана тома: З паном Йозефом Крамарем?Карамфіл: Ні. З Калиною!голос пана тома: Я не питаю тебе про

Калину, а про картину!Карамфіл: Цікаве ім’я, але я такої жінки не

знаю...голос пана тома: Карамфіле! Я ж тебе про

портрет питаю.Карамфіл: А, про портрет? Що з ним трапи-

лось?голос пана тома: Це ж ти мені маєш сказати,

все йде за планом?Карамфіл: Все йде за планом, пане! Портре -

та вже немає, я забув двері відкритими і він...він... він зник, пане!

голос пана тома: Карамфіле, це ти маєшказати не мені, а дурневі Джорджу!

Карамфіл: Я повідомлю і його. Яка втрата,пане, яка втрата!

голос пана тома: Карамфіле, ти збожеволів?Карамфіл: Ні, пане, я таким народився!голос пана тома: Я вб’ю тебе, Карамфіле!

Карамфіл: Як собі хочете, пане, але гроші внадійному місці.

голос пана тома: Де вони, де гроші?Карамфіл: Скажу після того, як ви вб’єте мене...голос пана тома: Карамфіле, ти що, не

знаєш жарту?Карамфіл: Au revoir, пане!голос пана тома: Карамфіле, ти навчився

французької мови?Карамфіл: Багато чого я навчився від сночі,

пане (ставить трубку). Калино-о-о!(Далі буде)

тВОРчИЙ дІалОг льВОВа І БУХаРЕСта чЕРЕЗ

МИХаЙла гаФІю тРаЙСтУТепла й щира зустріч з відомим українсь-

ким письменником з Бухареста МихайломГафією ТРАЙСТОЮ і презентація його повісті«Конокрадська честь» відбулась у переповне-ній залі Львівської організації Спілки письмен-ників України.

Добре слово про творчість оригінального івельми талановитого літератора мовилиголова Львівського осередку Спілки письмен-ників Ігор Гургула, доктор історичних наук,професор, поет і прозаїк Петро Шкраб’юк,члени НСПУ Віктор Палинський і ТетянаГрунська, письменник, редактор і видавецькниги «Конокрадська честь» ОлександрМасляник, поетеса і культурно-громадськийдіяч Оксана Смерека-Малик, історик, гро-мадсько-політичний діяч Всеволод Іськів.

А гість поважний! Письменник, драматург,перекладач, журналіст, редактор журналуукраїнських письменників Румунії «Нашголос», головний редактор журналу «Mantaualui Gogol» («Шинель Гоголя») та редакторлітературного журналу Спілки письменниківРумунії «Волоська Ротонда».

Голова Культурно-християнського товари-ства українців Румунії ім. Тараса Шевченка,заступник голови Союзу Українців Румунії,заступник голови Бухареської філії СоюзуУкраїнців Румунії, голова Комісії з питанькультури (СУР). Член Національних Спілокписьменників і журналістів Румунії. Пишеукраїнською і румунською мовами.

Автор 21 книги поезії, прози, драматургії талітературних студій!

Лауреат Премії Спілки ПисьменниківРумунії та Національних премій «CerurileOltului» («Небеса Олту») та «Oltenii & restullumii» («Олтянці і рештa світу»).

Михайло Гафія ТРАЙСТА був зворушенийтеплим прийомом і щиро подякував усім при-сутнім. Високоповажний гість отримав ме -даль-відзнаку за велику українську справу,яку він разом з однодумцями творить вРумунії. Досягнуто домовленість про обмінтворчими делегаціями зі Львова і Бухареста.

Володимир гаюКльвів

12 Ukraînsykãc VISNÃK

чУдОтВОРНИЙ ПОРтРЕт

(комедія в трьох діях)(Продовження з минулого числа)

* сторінка письменника * сторінка письменника * сторінка письменника *

Пропоную шановним читачам взяти до уваги унікальну світлину, авірніше колаж, присвячений першому практично поіменному (афактично породинному) перепису 1820 року мешканців древнь-

ого українського буковинського села Балківці. Відразу відмічу, що ніколи небув у цьому селі, але спрощення візового режиму між Україною таЄвропейським Союзм дозволяє закрити цю прогалину, що я й плануюневдовзі зробити. Проте вже й зараз вважаю себе балківчанином. Адже вБалківцях Серетського повіту австрійського Герцогства Буковина (теперРумунія, повіт Сучава) в багатодітній селянській родині народився мійдідусь Іван Ількович Одовічук. Його батько Ілько Одовічук та матиАнастасія Чобанюк (Czobanuk німецькою) були авторитетними в селі осо-бами, які чітко усвідомлювали себе русинами тобто українцями.

Село Балківці має давню та насичену історію, про що свідчить і йогогерб з зображенням башти. Вперше воно згадано в 1471 році в записці,підготовленій для господаря Молдов ського князівства Штефана Великого.Є згадки і за 1430 рік. Як самостійна громада село засноване в 1784 році.До речі правильне написання назви села Балківці, румунською мовоюBălcăuţi, угорською Laudonfalva, німецькою Balcoutz, англійською Balkiwci.

Наведений Перепис проводився тоді властями Австро-Угорщинидля кожної громади, зокрема в цілі ґрунтовного оподаткування.Слід нагадати, що Буковина впродовж тривалого часу (1774-1918)

розвивалася як складова Австро-Угорщини (в результаті воєнних дій Росії таАвстрії проти Туреччини у 1774 році Буковину захопили австрійські війська).Перепис 1820 року зафіксував в селі приблизно 486 мешканців, 1823 – 650,1869 – 1252, 1880 – 1207, 1900 – 1732, 1910 – 1865. За даними перепису на -селення 2002 року у селі проживали 1536 осіб (це приблизно 250 сімей). Доскладу комуни Балківці входять такі села (дані про населення за 2002 рік):Балківці (1536 осіб), Гропень (383 особи), Негостина (1474 особи).

Безпосереднє джерело представленого Перепису стаття І. Него -стинського «Українці в Румунії і теорія «українщення» Буковини» в органіПроводу Українських Націоналістів часописі «Розбудова нації» (Прага,1934 ч. 1-2, стор. 24-35, ч. 3-4, стор. 95-100). До речі, часопис видававсялеґально в Чехо-Словаччині, а в Польщі й Румунії розповсюджувавсянелеґально. Наразі у всесвітній мережі наведені числа цього часописудоступні, але не в текстовому форматі. Першоджерело – «Bauparzellen-Protokoll der Gemeinde Balkoutz vom Jahre 1820» (Перепис села Балківці1820 року), яке зберігається в Австрійській Національній бібліотеці. У все-світній мережі документ відсутній. Представлений колаж настільки інфор-мативний, що нема необхідності в його конвертації (переведенні) в тексто-вий формат.

У1820 році у Балківцях згідно списку було 98 чисел, включаючи йцеркву (тобто 97 господарів). Коли взяти пересічно 5 осіб на роди-ну, то одержимо приблизно 486 мешканців. Дідичем (боярином)

був Валєвський Йосиф, парохом (священиком) Бачинський Ілля, палама-рем (кантором) Бачинський Константин. Решта були підданими (господа-рями). Мої безпосередні родичі по прадідусеві Одовічуки були представле-ні Андрієм, Василем і Федором, а по прабабуні – Андрієм і ГіорґіємЧобанюками. В переліку знаходжу й інші знайомі прізвища, зокрема моїхродичів Нижників. Приємно відзначити, що представники наведених мноюродин й зараз мешкають в селі. Проте багато уродженців Балківців долярозкидала по світу. Наочно це простежується на прикладі родини могодідуся. З чотирьох братів два найстарші вимушено емігрували до Америки

(до Чикаго) – в 1908 році Олександр (1892 рік народження), а в 1909 роціСтефан (1890 рік народження), звідки вже не повернулися (до речі навітьне встановлено контакти їх з нащадками). Іван (1895 рік народження) післябоїв Першої Світової війни та Перших визвольних змагань за державністьУкраїни повернувся з дружиною в рідні Балківці, але потім в пошуках кра-щої долі опинився в місті Сигіт-Марамороський, а згодом взагалі за меж-ами країни – в УРСР. І лише наймолодший Микола (1902 рік народження),по тодішній традиції, залишився в рідному селі Балківці допомагати бать-кам. В рідному ж селі і закінчив свій земний шлях.

Цікаво б конкретизувати Перепис 1820 року записами з метричнихкниг. Адже Церква Покрови Пресвятої Богородиці в селі Балківцізбудована у 1876-1883 роках, а метричні книги попри все збере-

жені. Не вдалося мені відшукати у всесвітній мережі й більш-менш ґрун-товну «Історію Балківців». Надіюся побачити і згадане першоджерело –«Bauparzellen-Protokoll der Gemeinde Balkoutz vom Jahre 1820». Очікуютакож коментарів, спогадів, світлин тощо від сучасних балківчан щодосвоїх предків, які наведені в Переписі 1820 року.

Наприкінці підкреслю, що дослідник історії Буковини І. А. Негостинськийв своїй згаданій вище роботі саме на прикладі села Балківці цілком нагляд-но та остаточно спростував недолугу з наукового погляду теорію «україн-щення» Буковини» І. Ністора.

ярослав ОдОВІчУКСпеціально для «Українського вісника»

ОГОлОшеННЯСоюз українців Румунії

організовує Міжнароднуконференцію «Українці Ру -мунії. Історія, сучасністьта перспективи», яка від-будеться 17-19 листопада2017 р. у Бухаресті.

Участь у конференціїбезкоштовна. транспортна те риторії Румунії, про-живання та харчуваннязабезпечені Сою зом Укра -їнців Румунії.

Всіх, хто хоче взяти у -часть у конференції, про-симо заповнити реєстра-ційну форму конференції інадіслати її до 1 жовтня2017 року на адресtrona2007 @gmail.com

РЕЄСтРацІЙНа ФОРМа УчаСНИКа КОНФЕРЕНцІї

Прізвище, ім'я по батькові:Науковий ступінь:Вчене звання:Місце праці і посада:Контактна адреса (номер телефону та e-mail):Назва статті:Форма участі у конференції:очна (участь у заходах конференції, публікація статті

у збірнику конференції)заочна (публікація статті у збірнику конференції)які технічні засоби Вам необхідні для виступу?проектор, екранозвучення презентаціїінші:

Питання з проведення конференції надсилайте на адре-су trona2007@gmail.com

Телефони оргкомітету 021 222 07 37; 072 505 72 51(контактна особа – Михайло Трайста).

13Ukraînsykãc VISNÃK

люБИ І ЗНаЙ СВІЙ РІдНИЙ КРаЙ.БалКІВцІ МаЙжЕ 200 РОКІВ тОМУ

ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв

З 21 по 23 серпня мала місце офіційначастина Форуму Української МолодіДіаспори. Форум зібрав діаспорян із понад20-ти країн світу – Литви, Естонії, Фінляндії,Угорщини, Німеччини, Італії, Іспанії та ін.Румунію представляла делегація з 12 членівз різних повітів, в яких проживають українці:Марамуреш, Тульча, Сучава, Арад, Караш-Северін і Бухарест. Після довгої дороги,доїхавши до м. Дніпра тільки в понеділокрано, молоді представники МОСУРу відразурозпочали програму, яку їм запропонувалиорганізатори.

Після реєстрації учасників, всі булизапрошені на екскурсію містом. Екскурсо -вод, спра вжній історик, показуючи найгарні-ші місця, багато розказував про історіюміста, починаючи з козацьких подвигів, про-ходячи через Російську Імперію та СРСР,закінчуючи сьогоденням. Що нам запам’ята-лося з цієї екскурсії це, звичайно, набереж-на Дніпра, яка не тільки одна з найдовших вЄвропі (23 км), а, можна сказати, що і одна знайкрасивіших. Після обіду ми були в пер-шому в Україні музеї АТО. Дуже складнопояснити словами що відбувалося в душахлюдей, коли вони побачили обстрілянімашини, таблички з названнями міст та сіл,які тепер окуповані. Музей складається здвох частин: одна під відкритим небом зоб’ємними предметами (машина, яка булана передовій і з якої символічно виростаєсонях – символ світлого майбутнього, маши-на скорої допомоги, частини танків і навітьсправжній танк); друга частина знаходитьсяу будинку, у трьох залах. Головна зала цевеликий хол, в якому представлені ті речі чиуламки речей, які люди принесли до музею зпередової, інструменти медиків, афішіволонтерських акцій, дитячі малюнки; друга– зала пам’яті про тих, яких вже немає, якіборолися і віддали своє життя, щоби захи-стити свої сім’ї і свою країну – Україну; тутвсі стіни завішані фотографіями жителівДніпро петровської області й не тільки, які

загинули в зоні АТО (тільки із цієї областізагинуло около 500 чоловік, це 20% ззагальних утрат України); третя зала майжепуста, але достатньо простора, тільки зістелі висять відеопроектори – це вражаю-чий кінозал, коли погасили світло, відеойшло на всіх стінах, інтерв’ю солдатів таволонтерів, повідомлення з передової,

поранені, кров і сльози. Це 24-хвилиннийфільм, у якому у хронологічному порядкупредставлені події останніх трьох років.Частина фільму яка найбільш запам'ятала-ся була молитва Отче наш сказана свяще-ником який ходив по полю поміж сотнямигробів.

Другий день почався з тематичної сесії«Залучення інвестицій та сприяння бізнесу вУкраїні, за допомогою закордонного україн-ства». Тут обговорювалися такі питання: якможна розповсюдити український товар закордоном та які українські товари там єпопулярними. Друга сесія була на тему«Світове українство в євроінтеграційнихпроцесах та міжнародній дипломатії». Ве -ликий наголос ставився на те, як молодь зукраїнської діаспори і не тільки може поши-рювати інформацію і справжні новини закордоном з допомогою соцмереж.

Ввечері відбулося офіційне відкриттяФУМД у Дніпровському академічному укра-їнському музично-драматичному театрі ім.

Тараса Шевченка. Слово бра ли організаторфоруму Ганна Кри сюк, голова СКУМО Миро -слав Гочак, міністр Молоді і Спорту УкраїниІгор Жданов, міський голова Дніпра БорисФілатов, народні депутати України ОлегБарна і Дмитро Лубінець, президент Єв -ропей ського Конґресу Українців, першийзаступник президента Світового Кон ґресуУкраїнців та речник української громади вПарламенті Угорщини Ярослава Хортяні,державний секретар Мі ністерства з питаньдемографії, сім’ї, молоді та соцполітикиРеспубліки Хорватії Марін Стрмота та іншіповажні гості. Після вітань почався концерт,гостей розважали дует акордеоністів Монте-Карло та інші гурти та ансамблі. Після кон-церту всі учасники форуму були запрошеніна урочистий прийом міським головою.

Офіційна частина закінчилася 23-го серп-ня, в День Державного Прапора України.Рано всі учасники VII Форуму українськоїмолоді діаспори разом з жителями Дніпрабрали участь встановленні рекорду України– розмалювання найбільшого прапораУкраїни, який був виконаний петриківськимрозписом за технологією «батік». Рекорд бувустановлений та зафіксований Книгоюрекордів України – 23 метри. Потім у ПалаціСтудентів мали місце дві сесії на дуже важ-ливі теми для світового українства:«Просування інформаційного змісту з діа-спори в Україну та навпаки» і «Роз витокмолодіжної політики в діаспорі у діалозі спів-праці з Україною». Одна з найважливішихподій форуму – Ярмарок організацій, наякому кожна організація презентувала своїкращі практики молодіжних діяльностей. Цяпрезентація була дуже важливою, тому щоорганізації могли дізнатися про інших одно-думців і навіть підписати договір про спів-працю. Тим часовий голова МОСУРу пред-ставив нашу молодіжну організацію і зазна-чив, що ми відкриті до співпраці, багатоукраїнських і міжнародних організацій вия-вили свій інтерес щодо співпраці зРумунією. Хочу зазначити, що в цій презен-тації брали участь 37 організацій.

Кріна гРІНь

Минуло 56 років від закінчення україн-ського ліцею і нам пощастило зустрітися вСігеті завдяки нашому колезі, інженеру В.Шмуляку, який постарався зорганізуватизустріч, як і іншим разом, і повідомити на -ших колег разом з священиком СтепаномФедьком.

Рано в дев’ятій годині був парастас вукраїнській церкві за померших наших чудо-вих професорів і за наших колег: МартуРусінко, Анну Шелевер, Артемізію Ткачук іАндрія Стана.

Зустріч була в десятій годині в колегіумі«Драгош Воде».

У класі професор психології МихайлоКрамар, доктор доцент Клузького універси-тету «Ба беш Бояй», виступив з словом івсі наші колеги сказали свої спогади і вра-ження.

21 учень закінчив ліцей 1961 року, тачерез стан здоров’я прийшло тільки 6.

Це були: – Іван Арделян – проф. доктор доцент

Університету «Бабеш Бояй», у Клужі.– Донча Чечілія Семенюк – старша мед-

сестра у лікарні міста Лугож, де працювала30 років.

– Степан Федько – священик і протоієрей.Анна Попович – лікар, хірург-ортопед у

дитячій лікарні «Грігоре Александреску» вБухаресті.

– Василь Шмуляк – інженер, бувшийдиректор мебельного комбінату у Сігеті.

– Іван Ткачук – фінансист у м. Сучава. Ізним приїхала його дружина з сином.

День продовжився у ресторані «Куртявеке», де були розповіді,спогади, жарти і де свяще-ник Степан Федько заспівавкілька українських пісень.

З нами за столом у рес-торані були шановні паніМотря Оленчук Крамар таМарія Ковач Мірон.

Кожний з нас надіється,що це не остання зустріч іщо наступного року насприйде більше.

донча чечіліяСЕМЕНюК

м. лугож

14 Ukraînsykãc VISNÃK

Зустріч випускників Сігетського ліцею 1961 року

В дНІПРІ ПРОЙшла ОФІцІЙНа чаСтИНаФОРУМУ УКРаїНСьКОї МОлОдІ дІаСПОРИ

У другій половині липня в одному із най-більших сіл – Мурігйолі в повіті Тульча –разом з його мешканцями, спробували про-вести семінар-навчання святкування ІванаКупала за місцевими традиціями. Справавиявилась складною. Нас переконували утому, що такого свята не було. Однак, з’ясу-валося, що забута лише назва свята. В про-цесі спілкування пригадали компонентисаме купальської обрядовості. Слово засловом вимальовувалась не тільки сюжетналінія обряду, а й з’явилось бажання його від-творення наступного року. Підійшли доДунаю, обрали зручне для цього місце. Цейвипадок повчальний і показовий. Показовийу тому плані, що підзабуту традиційну укра-їнську обрядовість можна відтворювати, аповчальний у переконанні необхідностіпостійної підтримки національних традицій іособливо в звичаєво-обрядовій сфері. Цяпроблема актуальна не тільки для українцівяк однієї з етнічних груп у північні-східнійРумунії, які стикаються з труднощами етніч-ної ідентифікації.

Українці, завдяки компактному розміщен-ню, не тільки зберегли свою традиційнукультуру, яка й визначає їхню ідентичність,але й створили, проживаючи в тісних комуні-каційних зв’язках з носіями інших культур в

цьому регіоні, оригінальний культурно-побу-товий комплекс, який, безперечно, урізнома-нітнює і збагачує етнографічну палітру півд-

ня Румунії. Єтнографічне розмаїття створюєунікальність цього регіону, викликає інтересі бажання європейців його відвідати. І цейстатус потрібно підтримувати, незважаючина малосприятливий для цього об’єктивнийрозвиток, зокрема урбанізацію, в умовахякої зникає традиційна культура, а разом ізнею зникає основа, на якій формуєтьсясамосвідомість українця. Зупинити цей про-цес неможливо, однак уповільнити цілком

реально. Та для цього потрібні зусилля,реалізація конкретних програм, заходів зро-зумілих і реальних для виконання.

За останні роки нашої співпраці з туль-чанською філією Союзу Українців Румунії ми

працюємо над однією із таких про-грам. Вона передбачає вивчення іповернення в обрядову практикукалендарних обрядів і свят. Покищо їх небагато, але початок зарод-жує надію на перспективу.

Це не перший наш спільнийдосвід у спробах повернення донародних традиційних обрядівукраїнців. Взимку минулого року наРіздво етнологи історичного фа -культету Одеського національногоуніверситету імені І.І. Меч никоваздійснили поїздку до українських

сіл повіту Тульча в Румунії. Група щедру-вальників (у складі основних персонажівМаланки і кози) відвідали Тульчу і два села

на правому березі дельти Дунаю – Мурігйолі Нижній Дунавець. З попередніх етнографіч-них розвідок нам було відомо, що щедрівкиукраїнців Одещини і Нижнього Подунав’я вРумунії практично ідентичні. У цьому мипереконалися, коли стихійно до нашої обря-дової групи приєднувались місцеві щедру-вальники і не тільки в селах, але і в Тульчі. Єнадія, що наше маланкування матиме про-довження, адже в селах Дельти пам’ятаютьноворічні обрядодійства, україномовнуобрядовість, що сприятиме зростанню інте-ресу до відродження української мови і укра-їнської культури як унікального комплексу,притаманного винятково українцям у цьому

регіоні. Здається ніхто так не радівнашим щедрувальникам, як україн-ці старшого покоління. Відчува -лось, що вони ніби потрапили уроки свого дитинства і молодості.Долучившись до наших щедру-вальників, вони із задоволеннямзгадували свої давні колядки і щед-рівки.

А влітку ми разом вже організу-вали свято Івана Купала прямо вТульчі. Такого дійства на березіДунаю місто ще не бачило. Власнеце був своєрідний семінар, під часякого група студентів історичного

факультету провела майстер-клас святку-вання Івана Купала.

Важливо, що ми не обмежуємося вико-нанням обрядів календарних свят. З’явля -ються нові форми, такі, наприклад, як«Круглі столи». На одному із них, за участювикладачів і студентів старших курсів істо-ричного факультету і гостей із міста Ясси тасела Негостина, обговорювали тему укра-їнського фольклору в традиційній культурі,відображення культурної спадщини україн-ців у народній пісні і образотворчомумистецтві.

Незважаючи на різні формати співпраці ітематику, висновок завжди один – необхід-ність об’єднання зусиль заради вивчення іпопуляризації культурної українців в Румунії.

Унів. проф. д-р В’ячеслав КУшНІР,Одеса – тульча

ЧОМУ БлИЗНюКИ?

Бачимо і цього року –Знають це і малюки.Що чомусь на світ

приходять лишень тільки близнюки...

Феномен оцей цікавий:Він на добре, чи на зло?Про таке iщe не чулоАні місто, ні село...

Може, знають, що майбутнєНе рожеве, як у сні.Тому малюки боятьсяПриходить на світ самі?

«ХИТРИЙ» ЦИГАН

Ішла жінка до крамниці,А чи прати до ставка,І побачила на стежці Чорного циганчука.

– Давай гроші! – крикнув циган.– Де ховаєш їх – скажи!Бо зроблю я щось такого,Що не чинив ще з весни!

Налякалась бідна жінка,Все, що мала, віддала. Циган хапнув і навтіки –Не здригнулася рука.

Жінка кржнула злодюзі:– Цигане, ти не збреши,Як грошей я би не дала,Що зробити мав, скажи!

–лютий би подавсь додомуІ крикнув іздалекá:– Capo, ми зачнем сьогодні Восьмого циганчука.

КОМПлІМеНТ ІНАДІЯ

– Бачу, пані, Мариночко,Що ви іще молоденькаІ, дозвольте вам сказати, –Симпатична і гарненька.

Бачу вас тут, біля гробу,Він у вас поза плечима.

Чи боїтесь повернутись До гробу лицем й очима?

Це мене дуже дивує,Щоб хтось відвертав би очіВід могили свого мука,Як кіт від вогню у печі?

– Це тому, що муж покійний,Хоч був дурень й ні до чого, Поглядом казав, що можу Воскреснути і мертвого.

А такого я не хочу,Симпатичний пане Бобу.Тому стою не очима,А плечима я до гробу.

Михайло ВОлОЩУК

15Ukraînsykãc VISNÃK

Задунайські українці

ПОВЕРНЕННя дО дУХОВНИХ ВИтОКІВ

КУТОК ГУМОРИСТА

Ще з дитячих літ запам’ятав, що у нас, в Ульмі,існував інструментальний фольклорний гурток, і,тут у горах, де живуть українці-гуцули, назвалийого «Гуцулка».

Деякісь поняття маю про гуцульську традицій-ну музику, де скрипка не бракувала. Тому угуцульських селах майже в кожній хаті існувавцей інструмент, з яким у дитинстві кокетував і я.Навіть приватно учився грати в учителя ҐеорґіяДаскалу із громади Вікову де Жос, з рук якоговийшли багато музикантів. На жаль, я не вийшовмузикантом, бо родичі мене дали до учителяДаскалу тільки щоб здобути загальні поняття ізмузики за допомогою скрипки, бо щоби поступи-ти до педагогічного ліцею, музика була виключ-ною пробою.

Короткий час я був членом шкільного гуртка вселі Ґаланешти Сучавського повіту.

Цього літа на фестивалі в Площах /присілокгромади Ізвоареле Сучевей/ на п’ятому випуску,організованому Союзом Українців Румунії, бувприсутній і гурток із Ульми, про якого гарно гово-рили учасники, котрі знають що то музика, і єнадія, що він може бути на рівні ʼ80-ʼ90 их років.

На фестивалі у Площах був присутній і панМихайло Михайлюк, письменник, головний ре -дактор «Українського вісника», якого я впершепізнав, він висловив приємні слова про цей гур-ток.

Про минуле і сучасне гуртка «Гуцулка» язапросив розказати учителя пенсіонера ЮріяЧиґу, котрий заснував його і здобув з ним, можнасказати, велику славу в різних конкурсах.

– Будь ласка, пане юрію, розкажіть проісторію цього гуртка.

– Протягом шістнадцяти років я займав і поса-ду директора дому культури, коли на повітовомурівні організувалися культурно-спортивні змаган-ня між громадами. Протягом двох років кожнагромада організувала фестиваль-конкурс підназвою «Сучавські плаї» (Plaiuri sucevene), наякому учасники влаштовували виставки народно-го мистецтва, артистичні та спортивні змагання.Найкращі вироби ткацтва, писанкарства, різь -б’ярства, артистичні формації і також найкращіспортивні команди та виконавці брали участь уфінальному повітовному конкурсі. Наша грома-да, в групі із сусідніми громадами Бродина іСтража, завжди мала своїх лауреатів.

«Сучавські плаї» – це був добрий початок дляНаціонального фестивалю «Оспівування Руму -нії» (Cântarea României). Гуцули грали та співалисвої автентичні співанки, писанкарі старалисяписати на вищому рівні писанки, вовняні чергигуцулів із Ульми на національних виставкахзавоювали перше місце, підкреслюю, «перше»,

не «перші» місця.В той час наші народні митці здобули десятки

премій та дипломів і стали лауреатами. Післягрудневих подій 1989 р., «революціонери» заяви-ли, що дипломи то комуністичні. Джерги, витканінашими славними майстринями, як Збирча Ана,Оманія Марія, Олексюк Вікторія та інші і сьогоднізнаходяться у них вдома.

Щодо гуртка «Гуцулка», який я заснував 1983р., маю що розказати. Члени цього гуртка булилісоруби, селяни різного віку. Склад формації: 6скрипок, 4 флояри, одна кобза, два акордеони таодин бубон. Всього 14 осіб.

На міжповітовій фазі, після презентації нашихінструментів, голова журі сказав: «Ваша форма-ція знаменита, але для автентичності, акордеонине мають місця у гуцульській музиці», і дав ідеюзнайти цамбали котрі зникли у гірській Буковині.

З цією формацією, повторюю, завоювали трирази перше місце і стали ЛАУРЕАТАМИ.

– А хто оплачував дорогу артистам?

– Фінальну фазу Повітовий комітет культури, амісцеві та повітові фази оплачував дім культурисела.

Тепер цей гурток із менше осіб бере участь нарізних фестивалях, що організує СУР, має тала-новитого соліста в особі Михайла Величка.

Теперішні члени гурту під проводом ВасиляМарочка, це Іван Марочко /бубон/, Ілля Фундюр/трубка/, Мірча Тріфан /скрипка/, МихайлоБурачук /скрипка/, соліст – Михайло Величко.

Ще я запросив розказати пару слів МірчуІгнатюка, який протягом років, після 1989 р. посі-дав керівні посади в сільській раді нашої грома-ди.

– Знаю, що Ви, пане Ігнатюк, займалисякультурними справами в Ульмі. Що можетерозказати про «Гуцулку»?

– Ці справи не входили до моїх службовихобов’язків заступника примаря, для цього існуєреферент, але подеколи втручався я в справикультури, головно із гуртком «Гуцулка» з матері-альної точки зору. У місцевому бюджеті є такназваний розділ «культура», тобто гроші длякультури. З Юрієм Чиґою поїхали до Косова, дена базарі купили музикантам сорочки. А штанипошили у кравця, теж із цих фондів.

Був присутній із «Гуцулкою» в Чернівцях нафестивалі «Дні Чернівців».

Як було? Артистично дуже добре, бо вониавтентичні, а фондів для інших справ требашукати від спонсорів. Музиканти звикли довесіль, де є все, а наші музиканти думають, щона фестивалях для них все, а головно напої. Бутикерівником між нашими музикантами нелегкасправа.

– для майбутнього цієї формації, що требаробити?

По-перше, знати чия ця формація: СУРу чидому культури?

По-друге, купити одяг, якщо вона належитьдому культури, тоді треба дивитись у місцевийбюджет щодо «культури».

Треба також пояснити музикантам, що неіснують гроші для різних «фіґлів», а тільки длятранспорту та їжі в день події.

широсердечно дякую за нашу розмову.

Розмову вів Микола шУтаК

16 Ukraînsykãc VISNÃK

гУРт «гУцУлКа» ВІдРОджУЄтьСя ХХІV МІЖНАРОДНИЙГУЦУлЬСЬКИЙ

ФеСТИВАлЬ11-13 серпня в Коломиї відбувся ХХІV

Міжнародний гуцульський фестиваль. У рам-ках фестивалю в Національному музеї народ-ного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім.Кобринського пройшла XXI науково-практичнаконференція під назвою «Український фено-мен Гуцульщини: національний та європей-ський контекст».

Наукова конференція стала одним із най-важливіших дійств XXIV Міжнародного Гуцуль -ського фестивалю. В ній взяла участь і деле-гація Союзу українців Румунії у складі першогозаступника голови СУРу Василя Пасинчука,

заступника голови СУРу Михайла Трайсти,голови марамороської філії СУРу МирославаПетрецького, голови Бухарест ської філії СУРуЯрослави Колотило та вчителя пенсіонераЮрія Чиги. На фестиваль також було запро-шено і головного редактора часопису «Укра -їнський вісник», письменника та журналістаМихайла Михайлюка, який, на жаль не змігвзяти участь в цьому духовному гуцульськомубенкеті.

Перед початком конференції директормузею Ярослава Ткачук запросила учасниківконференції оглянути виставку «Гуцульськевесілля», де було представлено 15 гуцуль-ських сіл Коломийщини та деякі регіониГуцульщини. Під час огляду виставки луналивесільні співанки у виконанні троїстих музикнародного дому села Спас та жіночого фольк-лорного ансамблю.

Відкрив конференцію голова Всеукраїн -ського товариства «Гуцульшина» ДмитроСтефлюк. Після урочистої частини відбулисяпленарні та секційні засідання, а також гості таучасники конференції змогли переглянути всіекспонати, представлені в Національномумузеї народного мистецтва Гуцульщини та

Покуття ім. Кобринського та Музеї писанково-го розпису.

Відкриття фестивалю відбулось 12 серпняв селі Королівка на стадіоні «Колос», де трем-біти сповістили про початок святкової ходи.Учасники та гості фестивалю з України,Польщі, Румунії і Молдови пройшли святко-вою колоною від церкви Покрови ПресвятоїБогородиці до стадіону «Колос».

Михайло гафія тРаЙСта

17Ukraînsykãc VISNÃK

Пройшли роки, багато чого змінилося зацей час, але шкільні спогади з Негостинськоїшколи /випуск 1972/ – не змінилися. Під -креслюю, що в Негостинській школі відбула-ся вперше хвилююча зустріч випускників1972 р. Відтоді минуло 45 літ. Орга ні -заторами цієї зустрічі були МихайлоАндрічук, Доріка Поповинюк і Сільвія Сиг -ляник. Зустріч відбулася 12 серпня у місце-вій школі.

В 10 годині у православній негостинськійцеркві відбулася поминальна служба проучителів і колег, які пішли з життя. Службуочолив негостинський священик ДанієлПетрашук. Після відправи у церкві булипоставлені вінки квітів до могил усопших уБозі.

Випускниками 1972 р. негостинської шко -ли були Дмитро Абрам’юк, Люба Абрам’юк,Марія Абрам’юк, Віктор Абра м’юк, МихайлоАндрічук, Пауліна Андрічук, Дорел Ангелюк,Давід Кідеша, Лівія Козарюк, ВолодимирКозарюк, Анна Гара сим’юк, Данієл Гара -сим’юк, Лукреція Гри горчук, Сільвія Григор -чук, Іван Майда нюк, Клавдія Ріщук, МихайлоРіщук, Адела Серединчук, Ольга Середин -чук, Михайло Серединчук, Віоріка Середи -нчук, Віорел Серденчук, Дмитро Шовкалюк,Маріан Дми тро Шовкалюк, Іван Шовкалюк,Родіка Шовкалюк, Доріка Воєводіка, ІванЗебринюк і Віктор Зебринюк.

З цих випускників 6 померли, а на зустрічприйшли 15 бувших учнів. З педкадрів булиприсутні Іван Кідещук, колишній директоршколи, Бенедикт Воробкевич, класний ке -

рівник, Іван Боднар викладач фізкультури,Марія Фрасинюк, викладач української мови ігеографії, був запрошений і автор цих рядків.

Учасники зустрічі зібралися в класі, девони колись вчилися. Зустріч у класі почала-ся хвилиною мовчання за тих, які покинулицей світ назавжди.

Дальше почався головний момент зустрі-чі, момент так званого уроку виховання, декласний керівник Бенедикт Вороб кевич за -читав каталог. Коли називав ім’я учня, якийпомер, його колег по парті запалював сві-чечку. Колишні випускники висловили подя-ку тим, що зорганізували цю зустріч, згадалирізні моменти з учнівського життя, а такожрозповіли про свою працю у різних околицяхРу мунії.

Доріка Поповинюк,організатор зустрічі, усвоєму слові сказала,що в 1972 р. закінчилавосьмирічну в Него -стині, а в шкільному1972-1973 році вступи-ла до Серетського лі -цею, який успішно за -кінчила 1976 р.

У шкільному 1976-1977 році викладала уБалківській школі фізикуі хімію. В 1977 р. вийш-ла заміж за Констян -тина Попо винюка іпереїхала з чоловіком

до Галацу, в 1979 р. у них народилася

донечка Анка. Між 1978-1981 рр. навчаласяна факультеті харчової хімії у Галацах. В1981 р. переїхала з Галацу до Серету.Подякувала від щирого серця всім присутнімна цій зустрічі, колегам і педкадрам.Запропонувала знов зустрітися через п’ятьроків.

Михайло Андрічук сказав, що в 1972 р.закінчив вісім класів в Негостині, того самогороку вступив в дев’ятий клас Серетськоголіцею, в 1973 р. поступив до Промисловоїсередньої школи номер 4 у Сучаві. Закінчивнавчання у цій школи і був призначений на

підприємство вантажниж машин. В 1978 р.поступив на факультет у Брашові. В 1989 р.одружився, а в 1990 р. народилася у нихдонечка, яка закінчила Академію економіч-них наук і працює в Сучаві. Його дружиназакінчила факультет інформатики і працює вСучавському пивному заводі «Бермат».

Друга частина негостинської шкільноїзустрічі закінчилося в ресторані «КасаГранде» в Сереті.

Зустріч закінчилася надією, що всі при-сутні і ті, котрі не були присутні з різних при-чин, будуть разом через п’ять років.

Микола МаЙдаНюК

ЕМОцІЙНа ЗУСтРІч

Хороші друзі дістаються тому, хтосам уміє бути хорошим другом.

(нікколо Макіавеллі)

Обирай друга, не поспішаючи, щеменше квапся проміняти його.

(Бенджамін Франклін)

дружба може з'єднувати лише гіднихлюдей.

(Ціцерон)

дружба не такий жалюгідний вогник,щоб погаснути в розлуці.

(Йоганн Фрідріх Шіллер)

люди зазвичай називають дружбоюспільне проведення часу, взаємнудопомогу в справах, обмін послугами— одним словом, такі відносини, десебелюбство сподівається що-небудьвигадати.

(Франсуа де Ларошфуко)

дружба не послуга, за неї недякують.

(Г. Державін)

чим багатші ваші друзі, тим дорож-че вам це обходиться.

(Елізабет Марбурі)

дружба може бути тривалою і цін-ною тільки між однаковими натурами.

(Махатма Ганді)

друг — це перш за все той, хто небереться судити.

(Антуан де сент-Екзюпері)

я не довіряю людям, які стверд-жують, що у них багато друзів. це озна-чає всього лише, що вони погано роз-бираються в ближніх.

(карлос Руїс сафон)

Хороший друг зберігає секрети.Кращий друг допомагає зберігати сек-рети.

(Лорен олівер)

Залишитися без друзів — найгіршепісля злиднів, нещастя.

(Даніель Дефо)

де б ми не були, з друзями завждивідчуваємо себе як вдома.

(Генрі Драммонд)

для відданого друга не можна зро-бити дуже багато.

(Генріх ібсен)

18 Ukraînsykãc VISNÃK

дитячі сторінки

Цікаво знати...Мексиканці виховують у своїх дітей вві-

чливість такою народною казкою:

ввіЧливиЙ кРоликЖив собі кролик, дуже скромний і вві-

чливий.Якось ішов він додому і раптом побачив

лисицю.вона була голодна і сердита. кролик

миттю кинувся до печери, щоб заховати-ся. він не знав, що там живе Змія, але провсяк випадок вирішив привітатися – хоча біз печерою – адже він був вихованим:

– Здрастуйте, добра печеро. Будь ласка,дозвольте мені увійти.

Змія дуже зраділа, почувши кроликівголос – адже вона так любила кролячем’ясо!

– Заходьте, заходьте, – гостинно запро-сила вона. але кролик уже здогадався, зким має справу.

– Пробачте, що потурбував вас, – сказаввін. – Я зовсім забув, що мене чекає кролиця.До побачення.

вдома кролик подумав про те, що вві-чливість ще нікому не завадила.

чУдО В чЕРЕВИКУяк відомо, всі ледачі ждуть легенької удачі (Без труда щоб їм везло!). так і з Васею було.Вчиться Вася в п’ятім класі... якось друг і каже Васі:– Знаю чудо я одне,чудо справді чарівне!

Будеш мати без мороки ти п’ятірки за уроки,лиш зроби, мій друже, так: Роздобудь собі п’ятак, Приліпи його, мов латку,В черевик під ліву п’ятку! Узувайся і ходи.Піде діло – хоч куди!

це я,– каже,– перевірив.... Вася здуру і повірив. ліпить Вася Боровик П’ять копійок в черевик.Взувся,тупнув,

Взявсь у боки:– Більш не вчитиму уроки. Повезе мені і так –Під п’ятою ж є п’ятак!Вранці йшов і всю дорогу Припадав на ліву ногу.Ось і школа,Ось і клас.арифметика якраз.– Боровик, іди до дошки! – Вася встав, пом’явся трошки. На п’ятак натис – дарма!де ж те чудо?Щось нема!... За годину викликають,З географії питають.Вася встав – ні в сих ні в тих, Замість чуда – в класі сміх.Мав мороку він велику,Бо п’ятак у черевику Відіграв одну лиш роль –

Надавив йому мозоль!Закінчилися уроки –Бігли учні в різні боки,Ну, а Вася Боровик ледве тяг свій черевик.Під п’ятою п’ять копійок,а у сумці – стільки ж двійок!

лЕдаР-БРЕХУНЕцьПросить матуся Миколу: «Синку, внеси мені дров!..» ледар скрививсь і про школу Мамі нагадує знов:«В мене уроків багато:Сила задач і письма...»З п’ятого поверху мати

Йде до сарая сама.дров узяла вона в’язку,Йде, спочива що не крок: Робить синочкові ласку,Хай тільки вчиться синок.Вийшла, звалила додолу В’язку важкеньку сама.Зве на хвилинку Миколу – дома ж Миколи нема!Раз погукала і вдруге.де він?.. І стала на мить: «Певно, подався до друга. Разом задачі робить!..»Зовсім не так! Бо Микола Вже верховодив у грі –Бив з хлопчаками футбола В третім, сусіднім, дворі.Вже як стемніло, з’явився, «їсти давайте мені!Сильно я,– каже,– стомився, дуже задачі трудні!»Ранок. Іде він у школу.

Й жде... випадкових «удач»! Вчитель питає Миколу:«чом не зробив ти задач?»«чом не зробив? – я питаю...» Встав брехунець, пробасив:«я не зробив, бо з сарая дрова для мами носив...»діти! чекає Миколу дуже поганий кінець.тож не робіть ви ніколи так, як оцей брехунець!

Степан ОлІЙНИК

Повчальні вірші

ВИСлОВИ ВІдОМИХ людЕЙ ПРО дРУжБУ

Щиро вітаємо Вас з початком нового навчальногороку!

15-го вересня радісний дзвоник знову кличе за шкіль-ні парти і в студентські аудиторії нашу надію, нашемайбутнє, нашу юнь..

Усі шляхи цього дня ведуть до школи.Розпочинається новий навчальний рік, який завждиозначає відкриття нової, осяйної і часто нелегкої доро-

ги – дороги до знань, до нових звершень. З усією теп-лотою серця цього дня висловлюємо слова подяки защоденну напружену, титанічну працю вчителям, які нетільки щедро діляться своїми знаннями, а й вихо-вують молоде покоління свідомих громадян, бажаємоміцного здоров’я, зустріти добрих і надійних друзів тадосягти омріяної мети.

Редакція газети «Український вісник»

М. Стельмах

ПЕРшИЙ дЗВОНИК

Літо стернями пішло,Входить осінь у село.Я люблю рум'яну осінь.Над садами чисту просинь,

Молотарки спів у полі,Перший дзвоник в нашій школі,Що нас кличе, мов зоря,До книжок, до букваря.

Я нарву найкращих квіток,–Купчаків, жоржин, леліток,–Принесу з росою в клас,Де стрічає вчитель нас.

Я віддам букет барвистий,Де блищить роса намистом,А одного купчака

Приладнаю до дзвінка.Ой дзвіночки срібляні,Добре вчитися мені.

М. Сингаївський

ОСІННІ даРУНКИ

Наталочка-школярочкаВже ростом немала.Вона цієї осені У перший клас пішла.В дарунок першокласниціЩасливий день приніс І яблука-антонівки, І мідний цвіт беріз.Навкруг сади пишалися У зелені, в красі.Школярка дарувалаСвої гостинці всім.Вона ішла веселоюПо росяній землі.І з нею привіталися

Курлики-журавлі.До неї посміхалисяДорослі й школярі.Вона ж про них читала В своєму букварі.Про їхню дружбу щиру,Про школу, рідний дімШколярочка напише У зошиті своїм.

т. Коломіець

ПЕРша ВчИтЕльКа

Букварі і читанки, Парти в два ряди. Наша перша вчителька В серці назавжди.

Сонце світлі зайчикиСипле у шибки.Кришать крейду пальчики,Пишуть палички.

Скільки розгадали ми З нею загадок! Скільки прочитали ми Віршів і казок!

Добре нам читається –Вчителька всміхається.А як хтось не зна –Хмуриться вона.

д. Павличко

шКОла

Наче вулик, наша школа.Вся вона гуде, як рій.І здається, що довколаРозквітають квіти мрій.

Бігають, сміються діти,Та – лиш дзвоник задзвенить –Стане тихо, ніби в квітиПоховались бджоли вмить.

Українська народна казка

Був бідний дід. Зібрався він раз і пішов усільську управу. Там зустрів вчителя. Атой учитель курив сигару. От дід і кажейому:

– Паліть! Паліть!– Може, і ви б, дідусю, покурили? – і

подав діду сигару.Питає дід вчителя:– А скажіть мені, пане учитель, от ви

палите сигари, а мені не по кишені і труб-ку. Чому воно так?

– Та я ж, дідику, в школі вчився, – відпо-вів учитель.

Іде дід додому і думає собі: «Піду-но і язавтра в школу».

Ранком приходить дід до школи.– Що вам, дідику, треба?– Так ось в школу прийшов.– е-е, дідику, ви трохи запізнилися.– Ну, прощайте…На інший день піднявся дід раніше і йде

в школу.– Що вам, дідику, треба?– Та ось прийшов у школу раніше, а то

вчора ви сказали, що ніби я запізнився.– Та я, дідику, не про те казав вам, що ви

пізно прийшли, а що ви старі вже.– Так, так…Повернувся дід і йде додому. Знаходить

по дорозі торбинку. Оглянув її, не зачаро-вана, а потім взяв і пішов додому.

Розв’язують вони з бабою торбинку,та ніяк відкрити не можуть. Узяли ножа,та й розрізали. Глядь – а в торбочці гро-шей повним-повно…

І живуть собі тепер дід з бабою, нежуряться. Як-то раз посварився дід збабою і вдарив бабу по голові.

Розсердилася баба:– Ти чого мене б’єш? Я тебе провчу, я на

тебе в суд подам, що ти торбу з грошимазнайшов!

І подала баба на нього в суд.Тягають діда по судах, б’ють, а тут і

господар тієї торбочки з’явився.Покликали діда на суд. Запитує суддя:– Це ти, діду, знайшов гроші?– Я знайшов.– А коли ж ти знайшов їх?– Так як в школу ходив.Подивився суддя на діда, а було йому

років за сімдесят, потім глянув на пана іподумав: «Та як же можуть бути гроші тіпанові, якщо дід знайшов їх, коли в школуходив?»

І виграв дід справу. Прин

вміла

Одно

19Ukraînsykãc VISNÃK

дитячі сторінки

Cтopiнку cклaлa Tepeзa шeНДPoю

ЯК ДІД У шКОлУ ХОДИВ

Дорогі учні, батьки та вчителі!

Василь ГУСТІ/Закарпаття/

ЧОМ НАВКОлО ТІлЬКИ И ЧУТИ:

ДеПУТАТОМ ХОЧУ БУТИ!

Треба думати, ким стати, –Радить сину щиро тато.– Не шкодуй ні слів, ні сліз,В депутати, сину, лізь.

ех брат-депутат –шахер-махер, і вже мат.

В депутата прав є доста –Не бере закон й короста.Про народ неважко дбати,В тостах пріючи й дебатах.

ех брат-депутат –шахер-махер, і вже мат.

Депутатом варто стати –Добре їсти, много спати.В нього скрізь пріоритет І на все імунітет.

ех брат-депутат –шахер-махер, і вже мат.

А як люди запитають,Що вони від тебе мають.То, синочку, не плошай.Знов клянись і обіцяй.

ех брат-депутат –шахер-махер, і вже мат.

Що за диво та країна.Де лиш той у ній людина,Хто здобув собі мандат,Хто народний депутат.

ех брат-депутат –шахер-махер, і вже мат.

ГАВРИлОВА шАНА

Гаврила Приблулу Усі поважають.Здоров'я від щирого Серця бажають.

Здобутків у праці Вагомих, відчутних.Сил, щоб звершилися Мрії, могутніх.Щоб все у Гаврила Велося, нівроку,Щоб жив він і многая Й благая років.То чим же Приблуда Для людства хороший? Він просто назичив Від кожного грошей.І стільки назичив,Що годі віддати.То як же йому Довгих літ не божати?

ПО-СВОЄМУ, ПО-СВОЯЦЬКИ

Своя думка у Степана про Івана,І в Івана своя думка про Степана. Так й живуть собі, нівроку, вже роки При своїх думках два свояки.

По-свояцьки один одного вітають. По-своєму один одному бажають Доброго у слові, а на ділі......Ох, до чого свояки ці вмілі!

Що вже далі? Годі тратить слів.Жаль, що повен світ цих свояків.

ПОРАДА ХОлОСТЯКА

Жінка, неборе, то хитрая штука.Жінка, неборе. то ціла наука.Вчинки її і слова – незбагненні.Жінка – неначе пташина у жмені.Стиснеш – задушиш. І діло пропало.Тільки–но пальці розтулиш ти мало, Дивишся – пташки у жмені немає.... Хто ж тих жінок, врешті-решт,

розгадає?

ЖІНОЧА АРИФМеТИКА

Вийшовши заміж за Гриця, Бувала одна молодиця Міркує, рахує й гадає:«Мій Гриць сорок літ уже має.

Мені ж на сьогодні, нівроку, Всього два десяточки років. Значить... Виходить... Коротше, Я вдвічі від нього молодша».

Майнули літа, наче птиці.Вже сьомий десяток у Гриця.А жінку це тягне на гулі,Як в дні молодечі, минулі.«Май розум!». – він жіночку лає, А та йому відповідає:«З тобою намучилась досі.Он, вже сімдесятка на носі.Яка з тебе користь? Коротше,Я ж вдвічі від тебе молодша...»

ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇ

Но попутці в містоЇхала Фросина.Десь на півдорозі –Різко «стоп» машина. Хоч водій бувалий –За кермом роками, Але тут розводить Немічно руками.ліс гуде навколо:Ні людей, ні хати, Мабуть, доведеться Тут заночувати.А бувала Фрося, ламана не з плота: «Це ще не трафунок! Це ще не робота!..»І шоферу каже: «Стільки би печалі. швидше заночуймо І... їдьмо собі далі».

ІСТИННА ПРАВДА

Прийшов до віщунки бувалий крутий І каже їй: «Ти усе знаєш.Ось тобі, маєш отут золотий,Про мене ти що нагадаєш?»

– Ім'я твоє, пане, таке-то й таке.– Так. Істину мовиш, ворожко.– І діло у тебе таке-то й таке.– Ти й тут не схибила нітрошки.

– А діток у тебе лиш двоє осіб. Насупивсь зухвало вельможаІ миттю, неначе та крейда, поблід:– Такого тут бути не може!

У мене їх четверо! Що ти верзеш? Віщунко! Ти глузду не маєш!– Кажу я, що двоє. Тут баста і все. Що четверо – ти так гадаєш.

20 Ukraînsykãc VISNÃK

УКРаїНСьКИЙ ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редакторМИХаЙлО МИХаЙлюК

Редактор – тереза шЕНдРОюТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724Друкарня S.C.SMART ORGANIZATION S.R.L., Бухарест, Румунія

ISSNN 1223-1614Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

Застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

Подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: ukrainskyi.visnyk@gmail.com

JJ Весела сторінка JJ Весела сторінка JJ Весела сторінка