19 листопада 2015 року №46 (19176)

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

facebook.com/vechirkanova

vechirniykiev.com.ua

twitter.com/vechirkanova

vk.com/vechirkanova

» 6 » 7

» 10–16

TVпрограма

Найз

ручн

іша

Як ми боролися за європейський вибір

Забудовники штампують бетонні коробки

киянка Христина столока вирушає

на конкурс «міс світу»

Подробиці на стор. 8, 17

Фото Бориса Корпусенка

Катерина СКРИПНІКОВА

Київський міський голова Віталій Кличко голосував на Печерську, у приміщенні Київського військо-вого ліцею ім. Івана Богуна. На другий тур виборів він також при-їхав разом із дружиною Наталією та братом Володимиром.

У недільний день Віталій Клич-ко був без ділового костюма си-нього кольору, який він зазвичай вдягає на роботу. Джинси, взуття на підборах у стилі «кежуал», вов-няне пальто класичного крою. Все – в його улюблених сіро-синіх тонах. Дружина міського голо-ви – струнка елегантна шатенка (до речі, на ній були коричневе пальто вільного крою та високі чоботи) відверто розговорилася із «Вечіркою».

– Коли Віталій став мером, розмов удома стало менше, тому що менше часу. Але все одно ми встигаємо, – посміхалася Наталія Кличко. – Обговорюємо його робо-чі справи, однак приймає рішення, звичайно ж, голова. Як я підтримую чоловіка? Головне – не заважати йому. А ще – коли він приходить додому, треба, щоб було тепло, затишно, безконфліктно. Смачна їжа – це також важливо. Коли у чоловіка є гарний тил, він завжди буде це відчувати і йти вперед.

За словами брата, Володимира Кличка, він теж завжди допомагає Віталію теплою порадою.

– Але безпосередньо на виборах я йому допомогти не можу, як і він, коли я перебуваю на рингу, – говорить Володимир.

Відразу ж після голосування Віталій Володимирович поділив-ся з «Вечіркою» найближчими планами.

– Однозначно будуть зміни в керівництві міста, районів та комунальних підприємств, – роз-

повів нам Віталій Кличко. – Ми запросимо нових людей, які по-кажуть кращий результат.

Але ким конкретно мер незадово-лений, він поки що тримає у секреті. Утім, те, що він збирається залучати до роботи над розвитком столиці іноземних фахівців, – уже відомо:

– Ми використовуємо досвід провідних міст світу. Приміром, буде конкурс на головного архі-тектора Києва. Я спілкувався з мерами Лондона, Венеції, Мюн-хена, Берліна, просив, щоб вони допомогли з фахівцями архітек-тури – маю на увазі створення конкурсної комісії.

Крім того, мер додав, що співп-рацюватиме з усіма партіями, а також має намір запросити до роботи і Борислава Березу, який змагався з ним за посаду міського голови.

У цілому ж атмосфера в ліцеї ім. Богуна була досить спокійною і навіть затишною. Єдине, що зі-псувало її на мить (хоча багатьох це розвеселило, в тому числі й мера) – провокаційна акція на-півоголеної дівчини з Femen, яка увірвалася до зали голосування. «Дівчина хоче себе презентувати – хай презентує!» – засміявся Ві-талій Кличко, і на цьому інцидент було вичерпано.

– Особисто я задоволена на-шим мером. Минуло мало часу, але мені подобається все, що він зробив, – розповіла нам голова виборчої дільниці Печерського району Олена Муравицька.

Більшість опитаних нами ви-борців голосували за Кличка. А на запитання чому – відповідали: хочеться змін, хочеться європей-ського міста.

кур’єр «ВК»2 Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

столиця за тиждень

У Польщу за досвідом Реформування комунальних медіа, реабілітація учасників зарубіж-них військових місій, запровадження політики «єдиного голосу» – ці та інші питання вивчали у Польщі представники столичної влади. Керівник апарату КМДА Володимир Бондаренко, директор Департа-менту суспільних комунікацій Марина Хонда і начальник управління преси та інформації Тетяна Гузенко поспілкувалися з керівниками Варшавської адміністрації, побачили практичну реалізацію євро-пейських стандартів комунікацій та реального включення громади у політику ухвалення рішень влади. Співпрацю буде продовжено.

Міські сквери нагадують європейські Фахівці «Київзеленбуду» продовжують капітальний ремонт у парках і скверах. Зокрема, завершено роботи у сквері на вул. Березня-ківській, 12, де встановлено еко-лаву, відремонтовано шаховий майданчик у парку імені Тараса Шевченка. Павлівський сквер по-вністю оновили завдяки сучасному розвиваючому дитячому май-данчику. Під навісом встановили дерев’яні столи та лави, в’їзд на майданчик облаштовано пандусом. Окрім цього, тривають роботи з реконструкції у парку «Кіото», території навколо озера Тельбін та парку «Юність». За інформацією КО «Київзеленбуд», уже завершено капітальний ремонт на 50 об’єктах.

Для важкохворих закупили ліки Грамотна та прозора політика закупівель дозволила забезпечити важкохворих киян необхідними ліками. Зокрема вдалося на 100% забезпечити медичними виробами для діалізу хворих на ниркову недостатність. Лише протягом вересня-жовтня здійснено доконкурс-ні закупівлі товарів із використанням автоматизованої інформацій-ної системи електронних державних закупівель ProZorro на суму 14 млн 193 тис. 900 грн. «Заощаджено 2 млн 874 тис. 400 грн. бюджетних коштів», – повідомила директор Департаменту охорони здоров’я Тетяна Донченко.

Велотрек частково змінили Завершено перший етап відновлення Київського велотреку та об’єднання його у єдиний громадський простір із парком імені О. Гончара. Окрім полірування полотна велотреку, встановлено безкоштовний Wi-Fi та цілодобове відеоспостереження, а в парку Гончара відновлено бруківку, відремонтовано бювет і встановлено сучасну систему фільтрації води. Це стало можливим завдяки співп-раці міської влади, активної велосипедної спільноти та меценатів.

Рекламні щити працюють на місто За підсумками 10 місяців поточного року КП «Київреклама» пере-казало до спецфонду столичного бюджету 124,5 млн грн, що на 21 млн грн більше від запланованого. Крім того, майже 17 млн грн спрямовано комунальним підприємствам «Київський метрополітен», «Київпастранс» і комунальній корпорації «Київавтодор» на розви-ток транспортної інфраструктури. Додаткові кошти залучили також за рахунок легалізації рекламних носіїв. «За квітень-жовтень було виведено «з тіні» 119 рекламних конструкцій, а ще майже 300 при-ведено у відповідність із дозвільною документацією», – пояснила директор КП «Київреклама» Наталія Гончарова.

На Троєщині відремонтували дитсадок На відновлен-ня дошкільного закладу №795 витратили майже 10,5 млн грн з яких понад 4 млн надала німецька сторона. Тепер у дитсадку відкрито шість додаткових груп для київських малюків. Як відомо, Київ залучив 4,5 млн. євро позабюджет-них коштів для розвитку соціаль-ної інфраструктури міста, зокрема на відновлення додаткових груп у 29 дитсадках, що не використовувалися за призначенням. У чотирьох з них ремонтні роботи вже завершено, у решті підготували всю проектну документацію та планують розпочати роботи найближчим часом. Проект розрахований на два роки.

За дві доби – чотири «мінування» метро Упродовж останніх двох діб зловмисники «замінували» чотири станції метрополітену: 17 листопада тимчасово було зачинено «Чернігівську» та «Гідропарк», а 18-го – «Хрещатик» і «Театральну». Небезпечних предметів правоохоронці не виявили, вони також уста-новили особу анонімного «мінера». Ним виявилася жінка, яку нині допитують слідчі.

Кличко обіцяє кадрові зміниПодробиці тримає в секреті

Марія КАТАЄВА

У столиці завершено стартовий ра-унд вакцинації дітей проти поліомі-єліту, повідомили «Вечірці» у Депар-таменті охорони здоров’я КМДА. З 20 жовтня по 9 листопада профілактич-не щеплення отримали 37 тисяч 810 малюків віком до 6 років.

За словами головного позаштат-ного консультанта Департаменту з питань імунопрофілактики Оль-ги Костенко, перед проведенням раундової вакцинації проти по-ліомієліту медичний персонал пройшов відповідну підготовку.

– Потреба в оральній вакцині проти поліомієліту для проведен-ня першого раунду вакцинації становила 112 300 доз, – розповіла Ольга Костенко. – Київ отримав 39 тисяч доз вакцини, що становить

34,7% від визначеної потреби. Загалом у період з 20 жовтня по 9 листопада проведено 37 тисяч 810 щеплень дітям віком до 6 ро-ків оральною вакциною проти поліомієліту, що становить 37% від необхідного.

Крім того, діти, яких не було вакциновано за Національним

календарем щеплень, отримали першу дозу захисту від поліомієліту вакциною з інактивованим компо-нентом: загалом у стартовому турі було охоплено 43% таких дітей.

Як зазначив головний поза-штатний спеціаліст Департаменту з питань імунології Федір Лапій, протягом першого раунду вак-цинації понад 16% батьків від-мовилися від щеплення проти поліомієліту:

– Цьогоріч вакцинацію про-водили у 64 постійних пунктах. Для максимального охоплення дітей дошкільного віку в дитя-чих садочках було створено 237 тимчасових кабінетів щеплень. У першому раунді вакцинації було задіяно 478 лікарів та 795 медич-них сестер.

Про дату початку другого раунду вакцинації проти поліомієліту буде оголошено додатково. За попере-дніми даними оперативного штабу Міністерства охорони здоров’я України, інтервал між першим і другим раундами вакцинації проти поліомієліту становить 1 місяць.

Понад 37 тисяч малят отримали щеплення проти поліомієліту

У родині обговорюють робочі справи міського голови, але рішення завжди приймає винятково Віталій

Фото Павла Пащенка

Фото Бориса Корпусенка

Протягом першого раунду вакцинації по-над 16% батьків відмо-вилися від щеплення проти поліомієліту

Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176) кур’єр «ВК» 3

Чи почуваєтеся ви у безпеці? Сергій Хрущов, фахівець з IT-технологій: – Вважаю, що Києву не загрожують теракти, такі як, наприклад, у Франції, тож причин для хвилювання немає. Надзвичайні ситуації можуть виникнути хіба що з вини російських найманців, однак наші спец-служби вже навчилися їх знешкоджувати.

Віта Мельничук, студентка: – Останнім часом ми живемо в режимі готовнос-ті до будь-яких провокацій – повідомлення про мінування станцій метро вже стали звичними. Тож особливо питаннями безпеки не переймаюся. В’їзди до Києва контролюють бійці Нацгвардії, мости теж давно під цілодобовою охороною, тому підстав для

паніки немає.

Ірина Фот, лікар: – Я покладаюся на професійність наших правоохо-ронців та спецслужб, які нині досить непогано вико-нують свої обов’язки. Щиро кажучи, у нас навряд чи можуть бути теракти, бо України немає в переліку потенційних ворогів ІДІЛу. У Києві все спокійно, для занепокоєння немає причин. Щовечора, приміром, ми з онукою прогулюємося до Золотих воріт, де вона годує голубів.

Оксана Гуменюк, юрист: – У зв’язку з нещодавніми подіями, що відбулись у Франції, почуваюся не зовсім безпечно, гуляючи Києвом, підсвідомо закрадаються думки про мож-ливість скоєння теракту в тому чи іншому місці. На мій погляд, сьогодні потрібно забезпечити цілодо-бове чергування нацгвардійців на площах, зупин-

ках, стадіонах тощо.

Наталя Осецька, продавець: – Мені здається, що більшість потенційних зло-чинців після створення патрульної поліції навіть не ризикнуть щось красти чи влаштовувати роз-бійні напади. Містом курсують багато автомобілів із номером 102, і, що важливо, вони їздять не лише в центральних, а й у віддалених районах.

Олег Іванов, працівник сфери вантажоперевезень: – Мені чимало доводиться подорожувати іншими регіонами України, і можу сказати, що я цілком за-доволений рівнем охорони в’їздів та виїздів з міста. Безперечно, у самому Києві захищеність відчуваєть-ся завдяки значній кількості поліцейських. Є велика різниця з тим, як було за часів колишньої міліції –

вона ніколи не контролювала вулиці цілодобово.

Опитування провела Ганна РЕДЬКА

Фото Григорія КУБЛАНОВА

опитування «ВК»

Ганна КАСІЧ

Коли політологи жартують про безперервність виборчого проце-су, частково вони мають рацію. То лише виборці, вкинувши бюлете-ні до скриньок, можуть вважати свій громадянський обов’язок виконаним. Для політиків же розпочинається найголовніше – виправдання кредиту довіри. У Києві другий тур виборів мера може стати стартом об’єднання політичних сил. Що ж, столиця показала високий рівень відпо-відності міжнародним демокра-тичним стандартам. Чому б не продовжити так добре розпочате і не дати приклад консолідації?

ГУРТОМ ЛЕГШЕ Співпраця партій та окремих

персоналій у Києві може стати визначальною особливістю на-слідків виборів мера у два тури. Принаймні, це продемонстрували Віталій Кличко та Борислав Береза. Перший публічно запропонував другому очолити будь-який на-прям у столичній владі та по-працювати спільно на користь киян. Другий відмовився, але не виключив можливості делегування компетентних активістів своєї команди до влади.

Для Віталія Кличка перемога була у більшості голосів. Так, за нього проголосували 392 тис. 614 киян. Але своя перемога була й у Борислава Берези. Як зазначив сам політик, він майже втричі поліп-шив результат першого туру (197 тис. 844 голоси). Зазначимо, без агресивної агітаційної кампанії, без скандалів і без викриттів.

ЛАГІДНА АГІТАЦІЯ Другий тур виборів мера у Києві

справді був млявим у сенсі агітації. Політична боротьба не відзначала-ся яскравістю. Як і прогнозували експерти, кандидати зосередилися на мобілізації свого електорату.

Явка, порівняно з першим ту-ром, впала до 28,5% (по країні

загалом 34%). Як зазначив голо-ва правління Комітету виборців України Олексій Кошель, у столиці «у виборців не було мотивації приходити на дільниці», оскільки виборець Кличка був упевнений у перемозі свого кандидата через великий розрив у першому турі, а для мобілізації виборця Берези його агітаційна кампанія була недостатньо активною.

Низькій явці сприяло й те, що закон ухвалили незадовго до ви-

борів, що не дозволило провести масштабну інформаційну кам-панію. Віталій Кличко пояснив низьку явку недостатньою інфор-мованістю киян про другий тур виборів. Борислав Береза поділив жителів столиці на киян і насе-лення. Останні, на його думку, байдужі до майбутнього міста, тому не прийшли на дільниці.

УСЕ ДЕМОКРАТиЧНО, АЛЕ Є ЗАУВАЖЕННЯ

Загалом порушень було на по-рядок менше, ніж під час першого туру, і вони не вплинули на воле-виявлення. На це звернула увагу координатор Громадянської ме-режі ОПОРА Ольга Айвазовська. Міська територіальна виборча комісія також не виявила таких порушень, які могли б вплинути на результат волевиявлення.

Відповідність демократичним принципам та міжнародним стан-дартам побачили у другому турі виборів міжнародні спостерігачі, зокрема, представники Європей-ської мережі організацій зі спо-стереження за виборами ENEMO.

«Більшість експертів відзна-чили як добре і дуже добре роботу 98,5% дільниць і 97,6% ТВК, що є кращими результатами порівняно з першим туром», – зазначив голова місії Златко Вуйович.

Водночас, як наголосив коорди-натор довгострокових спостеріга-чів місії в Україні Флорін Поенару, залишається актуальною проблема підкупу виборців. А також політич-ні впливи на діяльність виборчих комісій. Столичними порушен-нями, характерними також для всієї країни, були фотографування бюлетенів і «незрозумілі білі стіке-ри на паспортах, які викликають підозри щодо можливого підкупу».

ПОРОЗУМІТиСЯ ЗАРАДи КиЯН

Міжнародні спостерігачі ради-тимуть українським законодавцям посилити персоналізацію вибор-чого процесу. Про це заявили екс-перти ENEMO. Так, на їхню думку, було б корисним внести зміни до правової бази виборів із тим, щоб посилити персоналізацію системи, оскільки виборці голосують за пар-тії, а не за конкретних людей. За підсумками виборів «територіальні виборчі округи не виконали свого завдання – не посилили зв’язок виборця з депутатом».

Це середньострокова перспек-тива. А короткострокова – налаго-дження взаємодії мерів та місцевих рад. Координатор Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська припустила, що «спочатку деяким головам і радам буде складно зна-ходити порозуміння».

У цьому сенсі в Києві крок на випередження зробили обидва учасники другого туру. Віталій Кличко закликав політсили у Київ-раді поєднати зусилля, а Борислав Береза не відкинув можливості співпраці як такої. З огляду на чисельність фракцій у столичній раді, питання актуальне. І позитив у тому, що політики намагаються бодай моделювати перспективу в позитивному ключі.

Київ з мером і з миром Другий тур голосування може стати початком консолідації політсил

Низьку явку в столиці пояснюють тим, що виборці міського голови були впевнені у перемозі свого кандидата

Територіальна виборча комісія також

не виявила таких порушень, які могли б вплинути на результат

волевиявлення

Фото Павла Пащенка

Збираємо книжки для воїнів Шановні читачі! Редакція газети «Вечірній Київ» комплектує «Бібліотечку для воїна». Ми просимо вас приносити до редакції книжки, які за допомогою волонтерів передаватимемо бійцям на фронт. Це можуть бути книжки будь-якого видавництва, різних років. Ви також можете принагідно написати побажання воїнам. Виступити з такою ініціативою нас попросили саме солдати, за-хисники Вітчизни, які стверджують, що у зоні АТО бракує книжок, газет, журналів. Тому «Вечірка» уже розпочала направляти на пе-редову частину накладу чергових номерів. Сподіваємося, що нашу ініціативу – «Бібліотечку для воїна» – підтримають кияни. Тож потурбуймося разом про те, щоб Слово служило також і солдату!

Просимо приносити книжки за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 51б, кімн. 8, з 10.00 до 16.00. Телефон для довідок: 235-23-34.

Ваші «Вечірківці»

Ініціатива редакції

подробиці4 Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

Фот

о П

авла

Пащ

енка

Фото Олексія Іванова

Кабінет Кличка буде доступним і вдень, і вночі

Кияни вимагають від влади збереження пам‘яток Таку онлайн петицію підтримали 10 тисяч мешканців

Григорій Мельничук

На початку жовтня на сайті КМДА було запущено новий сервіс petition.kievcity.gov.ua: громадя-ни одержали змогу пропонувати до розгляду на сесії Київради найрізноманітніші питання за умови підтримання їх 10 тисяча-ми інтернет-користувачів. Цей елемент концепції електронного урядування став логічним допо-вненням Контакт-центру 1551, де також можна залишати пропо-зиції, однак вони потрапляють лише на розгляд чиновників. Тоді як з новим сервісом є можливість порушувати проблеми й започат-ковувати пропозиції публічно.

Щодня на сайті з’являється де-кілька нових петицій, а з початку роботи сервісу – вже понад сотня. Автори та прихильники звернень розповсюджують інформацію про них за допомогою соціальних мереж, адже це, по суті, поки що єдиний дієвий метод по-пуляризації ініціатив. У такий спосіб найперша петиція щодо захисту історичних будівель, запропонована засновником спільноти «Захоплюючий Київ» Арсенієм Фінбергом, уже набрала потрібні 10 тисяч електронних підписів.

– Своїм зверненням я мав на меті насамперед випробувати новий механізм взаємодії столич-ної влади з киянами, – розповів «Вечірньому Києву» Арсеній Фін-берг. – Я поставив перед собою питання: що сьогодні реально важливо для збереження міста? Так і з’явилася ця петиція. Однак зібрати 10 тисяч голосів навіть серед активної інтернет-ауди-торії виявилося дуже непросто. Окрім усього іншого, користувачі Інтернету вельми ліниві, і все, що потребує понад один клік, уже складно для них. Тому після активних закликів на власних сторінках у соціальних мережах довелося адресно просити бага-тьох відомих людей підтримати у своїх профілях петицію й за-кликати читачів її підписати – так за широкої підтримки нам вдалося зібрати потрібну кількість підписів.

Насправді підтримати ініціа-тиву нескладно, адже в ній ідеться про важливі для міста питання, і не варто шкодувати на це 2-3 хви-лини. Для електронного підпису потрібно на сторінці ввести свої ім’я та прізвище, а також адресу електронної пошти, куди надійде посилання, за яким слід підтвер-дити підпис. Як і в разі звичайних кампаній зі збирання підписів, підписи є публічними – про це повідомляється на сайті. Однак перевірка справжності зазначених даних не здійснюється.

Досить просто й залишити свою петицію. Для цього потріб-но підготувати назву, текстове роз’яснення та бажано ілюстра-ції, завантажити це у відповідні вікна сайту, обрати тематичну категорію та відіслати. Далі мо-дератор сервісу перевірить, чи все правильно заповнене, чи введена інформація відповідає тематиці сайту й не порушує за-конодавства – і на електронну пошту надійде повідомлення про схвалення петиції модератором та її публікацію.

Найбільше звернень стосується транспортних проблем: кияни вимагають збудувати метро на Троєщину, Виноградар, відкрити станцію швидкісного трамваю «Повітрофлотська», зробити Хрещатик знову пішохідним у суботу та замінити частину під-земних переходів наземними. А найпопулярніша наразі іні-ціатива – щодо запровадження нічних маршрутів громадського транспорту, вона вже зібрала по-над 6,7 тисяч підписів. За нею – петиція про знесення МАФів біля станцій метро та в підземних переходах (близько трьох тисяч підписів), перейменування По-вітрофлотського проспекту на честь Степана Бандери (2,6 тисяч підписів), за прискорення будів-ництва муніципального притулку для тварин (2,2 тисячі підписів). Декілька петицій порушують пи-тання поліпшення самого сервісу: кияни пропонують зменшити необхідну кількість підписів до 1000-3000 для місцевих ініціатив, об’єднувати схожі звернення, аби не було повторень, та надавати петиціям номери для спрощення пошуку.

катерина СкРиПнІкОВА

У міській раді відбулася пре-зентація «Електронного кабінету мера». Він дасть змогу киянам отримувати оперативну інформа-цію щодо міських та комунальних питань, які стосуються їх та їхніх осель, а міській владі – забез-печувати мешканцям якісний сервіс.

Новий сайт під назвою «Елек-тронний кабінет мера» створю-ється у рамках проекту Smart City («Розумне місто»). Сьогодні він доступний лише для міського го-лови Віталія Кличка та посадов-ців і постійно допрацьовується. За півроку його відкриють і для киян. Сайт запроваджено, аби очільник столиці міг слідкувати за всім, що відбувається в місті, а кияни – отримувати оперативну інформацію і загалом про Київ, і про кожен будинок окремо.

– Мешканці столиці зможуть ді-знатися, приміром, коли увімкнуть опалення чи запрацює ліфт у їх-ньому будинку, – пояснює заступ-ник директора КБУ «Контактний центр міста Києва 1551» Олександр Дудченко, відповідальний за цей проект. – А мер уже бачитиме глобально – де, в яких районах є

проблеми та чи швидко і якісно їх вирішують.

Дані надходять із різних систем (зокрема, зі служб 1551 та 1557, онлайн бюджету, від екстреної медичної допомоги) та оновлю-ються кожні 15 хвилин. Розділів на сайті має бути теж 15. Вони стосуватимуться роботи поліції та громадського транспорту, ситуації на дорогах, перекриття вулиць, наявності безкоштовних ліків у медзакладах, знижок в аптеках.

За словами Олександра Дуд-ченка, в «Електронному кабінеті» з’явиться карта прибирання сні-гу та роботи снігоприбиральної техніки (вона обладнана спеці-альними GPS-трекерами, тобто буде видно, як працює), а також інформація щодо надзвичайних ситуацій.

До речі, такі «Електронні кабіне-ти» вже засвідчили свою ефектив-ність у Лондоні, Берліні, Мадриді, Нью-Йорку та Бостоні.

Черги з платіжками до кас? Забудьте!Ганна РеДькА

Цього року кияни познайомилися з сучасною моделлю житлово-комунального обслуговування, в основі якої лежать поняття «професійно», «оперативно», «безкоштовно». Саме на таких принципах базується робота Цен-трів комунальних послуг, що нині активно створюються міською владою. Однією з переваг стали нещодавно презентовані інтер-нет-ресурси, завдяки яким кияни зможуть забути про черги до кас, щоб оплатити рахунки, бо віднині це можна буде зробити за 5 хви-лин в режимі онлайн.

Центр комунальних послуг Свя-тошинського району, де проходила презентація інтернет-проектів, відкрився місяць тому, однак уже користується популярністю серед місцевих жителів – за цей період 14 досвідчених працівників уста-нови надали допомогу понад 4800 киянам.

«Якщо у листопаді такі центри запрацювали у Шевченківському, Дарницькому та Святошинському районах, то у грудні скористатися їхніми послугами зможуть також мешканці семи інших районів столиці, – розповіла гендиректор комунального концерну «Центр комунального сервісу» Катерина

Саркісова. – Наші фахівці допо-можуть із будь-якими питаннями, починаючи з порядку встановлення на абонентський облік приладів водопостачання і закінчуючи роз’ясненням щодо субсидій».

Аби усі кияни змогли користу-ватися послугами універсальних порадників, не чекаючи на від-криття сервісу у зручному для них районі, запрацював офіційний сайт концерну http://cks.kiev.ua/.

До речі, порадитися з фахівцями відділу дистанційного обслуго-вування можна за тел. 247-40-40, надіславши листа на cks.kiev@gmail.com, або на офіційному сайті. Необхідна інформація надається в оперативному режимі.

Ще одним інтернет-оновлен-ням став удосконалений сайт Головного інформаційно-обчис-лювального центру http://www.gioc.kiev.ua/, де можна впродовж 1–2 хвилин сплатити гроші за

всіма квитанціями. Зробити це можна в «Особистому кабінеті», що автоматично створюється під час реєстрації споживача. Для цього необхідно зазначити ім’я, прізвище, електронну пошту і контактний номер телефону. За ба-жанням, тут можна оплачувати не лише власні рахунки, а ще і своїх близьких – на сторінці дозволено створювати одразу чотири окремі об’єкти із певною адресою та осо-бисто обраною назвою, зокрема: «Батьки», «Бабуся», «Брат» тощо.

«Споживач може у будь-який момент переглянути історію на-рахувань – у його кабінеті збері-гаються дані за останні три роки. До того ж, кожен зможе налашту-вати автоматичне інформування через e-mail про наявність нових квитанцій», – зазначив заступник директора КП «Головний інфор-маційно-обчислювальний центр» Андрій Щербина.

Сплатити рахунки онлайн можна швидко, за 5 хвилин

Олександр Дудченко запевняє мера, що тепер він оперативно отримуватиме інформацію про кожен будинок у місті

Наразі найпопулярніша ініціатива – щодо запровадження нічних маршрутів громадського транспорту

мегаполіс 5Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

Реклама

Григ

орій

Куб

лано

в

Світлана Мельничук

Мешканці багатоповерхівок можуть відмовитися від послуг ЖЕКів, і, як кажуть, піти у самостійне плавання. Створивши ОСББ (об’єднання співвласників багатоквар-тирних будинків), люди самі керують житловим фондом і отриманими коштами та контролюють їх. У Деснян-ському районі сьогодні таких будинків 32 і лише п’ять є зразковими. У решти не все так добре. Є спори з поста-чальниками тепла та води, окремі мешканці не сплачують за комуналку… На проспекті Володимира Маяковського, 9-В, «Вечірка» знайшла ОСББ «Сонячний», діяльністю якого місцеві жителі цілком задо-волені.

Об’єднання співвласників ба-гатоквартирних будинків – нова форма організації. Проте деяких керівників ОСББ уже звинувачу-ють у бездіяльності чи корупції, відмиванні грошей. Скажімо, торік на Троєщині було ство-рено ОСББ, що проіснувало…

лише добу. Один із мешканців-бізнесменів забудував проїзд біля будинку кав’ярнями та за допо-могою зв’язків упродовж доби через суд ліквідував організацію. Звісно, якби було ОСББ, люди не дозволили б йому робити такий «благоустрій». Жителі пишуть скарги, але марно.

Триває слідство щодо іншого голови ОСББ. Жінка так вдало працювала на посаді кілька ро-ків, що має вже цілих чотири квартири в будинку. Ще й до-звілля мешканцям влаштовує: на перших поверхах спільної площі відкрила власні кав’ярні та розважальні заклади.

Інженер і за сумісництвом виконуюча обов’язки керівника ОСББ «Сонячний» Любов Луцен-ко все ж радить відокремлю-ватися від ЖЕКів і створювати об’єднання. Та попереджає: у старих будинках, надто малень-ких, що потребують капремонту, зробити це буде складно.

«Навряд чи без допомоги дер-жави люди приведуть до ладу таку багатоповерхівку. Коли починали створювати ОСББ, держава пообіцяла у старих будинках провести капітальні ремонти. Але все зависло. І хто зараз допоможе нашим людям? Там навіть обладнати офіс під

організацію ніде, хіба в підвалі чи на східцях», – розмірковує Любов Луценко.

Наша співрозмовниця зі-знається, що керується зо-лотим правилом: якщо є про-блема, то її слід вирішити якнайшвидше.

«Ми приймали дім від буді-вельників ще 2005 року, – роз-повідає пані Любов. – Одразу ви-рішили реєструвати організацію. Трохи вагалися, бо розуміли, що ризикуємо, але тепер не шкодує-мо. Офіс міститься у будинку, для цього було виділено квартиру. Щодня є чим займатися – лагоди-ти, прибирати. Люди сплачують квартплату раз на місяць. Кошти на зарплату працівникам та для обслуговування будинку теж за-кладено у тариф. Жодних пільг і допомоги від держави ОСББ не отримує. Додатково за всі десять років, що живемо тут, ми не збирали більше ані копійки з людей. Самі собі господарі, можемо на чомусь заощадити і придбати щось потрібне – об-ладнання чи фарбу. Витрати на обладнання постійно є: бойлер нещодавно ремонтували, обі-йшлося у 16 тисяч. У будинку стоять лічильники на гарячу і холодну воду, опалення, елек-троенергію. Працює інженерно-технічний персонал, консьєржі, прибиральники».

Одна з переваг ОСББ у тому, що квартплата від мешканців надходить на один рахунок. А у ЖЕКу – на спільний, з усіх бу-динків, що ним обслуговуються. З цього можна зробити висно-вок, що контролювати роботу комунальної служби практич-но неможливо. А ОСББ, за умов прозорої роботи і організованих мешканців, не лише можливо, а й потрібно.

Своя держава на 16-ти поверхах Як господарюють співвласники висоток

опитування «ВК»

Віра Сергієва, 71 рік: – У нашому бу-динку теж ОСББ. Створювали з по-боюванням, бо не знали, що це буде. Викликали мілі-

цію, сварилися. А потім зрозуміли, що це значно краще за ЖЕК, і за-спокоїлися. Але все від керівника залежить, порядного треба знайти.

Надія Гіпоть, 72 роки: – Після того, як у нашому будинку створили ОСББ, я відчула різни-цю. Стало чисто, обслуговування краще.

Людмила Демченко, 43 роки: – Я однозначно за ОСББ. Черги ніко-ли немає. Завжди можна запитати пораду й отрима-

ти відповідь. У ЖЕКу я зіштовхува-лася зі стіною нерозуміння.

Олена Лук’янець , 27 років: – Я живу в будин-ку, який поки що на обслуговуванні ЖЕКу. Аби щось полагодити, дово-диться ледь не до прокуратури звертатися. Мабуть, ОСББ таки краще.

Тетяна Радіончик, 27 років: – Не важливо, ЖЕК чи ОСББ. Го-ловне, аби на чолі обслуговуючої організації були

порядні та чесні люди. Але в ОСББ прослідкувати рух коштів легше.

Наталя Рудик, 32 роки: – Сьогодні ство-рюємо ОСББ у нашому будинку. Це краще за ЖЕК, тому що мешкан-ці самі вирішують свої питання без посередників. А наші кошти витрачаються суто на потреби на-шого дому.

експертна думка

Заступник начальника управління житлово-комунального господарства Деснянської РДА Людмила Лукашевич: «Якщо люди мають сумнів щодо компетентності керівника, їм треба діяти згідно із законодавством. У кожній організації є ревізійна комісія. Якщо вважають, що є порушення, складають акт і передають його до правоохоронних органів. Проте звинувачення голови ОСББ у шахрайстві та відмиванні грошей не завжди відповідає дійсності. Часто керівник подає до суду на боржників, адже чимало людей роками не платять за квартиру. Натомість отримує зустрічний позов зі звинуваченнями у шахрайстві. Проблемних організацій у нас дуже багато, і судяться вони з різних причин».

Що краще – ОСББ чи ЖЕК?

порадаНачальник відділу приватизації державного житлового фонду та створення ОСББ управління житлово-комунального господарства Деснянської райдержадміністрації Наталя Пивовар: «Ще одна перевага ОСББ в тому, що вони не спла-чують 20% ПДВ, оскільки не є прибутковою юри-дичною організацією. Але якщо займаються при-бутковою діяльністю чи здають в оренду додаткові приміщення, то сплачують на загальних підставах. Про те, що мешканці будинку хочуть створити організацію, кожного співвласника слід повідоми-ти рекомендованим листом. Одначе буває складно дізнатися, хто є власником. Тому ми винайшли свій

спосіб запобігти цій проблемі, що часом серйозно гальмує створення ОСББ. Радимо ініціативній групі розмістити оголошення в газеті про те, що будуть проведені установчі збори, на які запрошуються всі співвласники. Рішення приймається більшістю голосів. Якщо на зборах немає належної кількості голосів, то люди протягом двох тижнів проводять опитування в будинку, збирають підписи, склада-ють протоколи. Коли рішення прийняте, викону-ється державна реєстрація. Складається кошторис, штатний розклад, набирають колектив і укладають угоди з певними підприємствами. Починається робота звичайної юридичної організації».

У «Сонячному» самі собі комунальники

погляд6 Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

кава з бульбашками

Турне з присмаком Вадим ПЕТРАСЮК

Сьогодні Київ пере-живає справжній бум вуличної кави. Її продають із числен-них кіосків, мобіль-них кавоварок на автомобільних шасі, з автоматів. І це не рахуючи стаціонарних кав’ярень. Тож жити стало легше, жити стало кавовіше! Але на цьому тлі пригадалися мені культові київські кав’ярні минулих часів – доби 1980-х.

Тодішньому столичному кавома-нові достатньо було виїхати у місто з карбованцем у кишені, аби під час прогулянки видудлити три філіжа-ночки гарячого духмяного напою за стандартною ціною 28 копійок.

Тусовщик-кавоман зазвичай почи-нав «водити козу» з магазину «Кулі-нарія» на Хрещатику, 7. Там давали ніжні пиріжки з м’ясом і, звісно ж, каву. Смаку їй додавали бесіди завсідників. Тут збиралися молоді літератори. Якщо «розвісити вуха», можна було почути, як хтось читає свої вірші або обурю-ється з приводу затримки виходу його першої книжки. Молоді літератори у той час були сміливі, галасливі та альтернативні.

Спустошивши своє горнятко і може з кимось перекинувшись слівцем, кавоман крокував далі – до пере-хрестя вулиць Прорізної (тодішньої Свердлова) і Пушкінської. Там був цілий квітничок культових кав’ярень. У гастрономі давали каву з художнім присмаком. Бо тут полюбляли збирати-ся художники. А також до них при-єднувалися архітектори, які прибігали сюди з «Київпроекту», що містився за квартал. Архітектори також мали художній смак. Тож тут тусувалися майже колеги. Говорили про імпортні фарби, багети й про те, як важко стало діставати якісний акварельний папір.

А в цей час зовсім поряд, з проти-лежного боку Пушкінської, сьорбали каву працівники Держтелерадіо УРСР, які прибігали сюди в обідню перерву, а іноді й так. Якщо уважно дослуха-тися до їхніх розмов, то можна було збагатитися пізнаннями про все-все в Україні. Бо ж тоді телебачення цікави-лося надоями, театром, марксизмом, медициною, гумовим взуттям... Ой, чим воно тільки не цікавилося!

Далі у нашій кавовій подоро-жі слід було спуститися знову на Хрещатик, сісти у тролейбус (тоді вони ще ходили головною вулицею столиці) та поїхати на Арсенальну площу. Там праворуч від виходу з метро була непримітна кав’яренька на декілька місць. Цімес її у тім, що в ній працювала середнього віку жі-ночка-ассирійка. Готувала вона каву по-східному – в турці. Але на звичай-ній газовій плиті. Про неї казали, що вона настільки вправно вміє варити напій і знає, коли та як налити його у горнятко, що пінка не сходить до пів-години. Слава про дивну ассирійку сягала далеко за межі Печерська. А отже з усього Києва (і не лише) сюди їхали скептики, аби перевірити цю легенду. А заразом і пристраститися до чарівного напою.

Проте відпущений на каво-турне карбованець чесно закінчувався, час було додому.

Забудовники штампують бетоннікоробкиА дитячі садочки, школи – головний біль киян? Григорій МЕльничуК

Генеральний план столиці завис у повітрі, на посаду головного архітектора міста лише оголо-шено конкурс, але на будмай-данчиках кипить робота. Після виборів очікувано поновилася активність на скандальних забудовах: знову працюють на березі Дніпра на Микільській слобідці, завезли будівельників на вулицю Олеся Гончара, 17-21, де зводять висотку в охорон-ній зоні «Софії Київської». Та якщо тут порушення очевидні, то на нових житлових масивах мешканці новобудов стикаються з проблемами згодом, коли обі-цянки забудовників не викону-ються, а містобудівні норми не дотримуються.

Одна з гарячих точок нової житлової забудови – північна околиця житлового масиву Те-ремки, де вже понад десятиліття активно забудовуються вільні землі. Хоча під час спорудження великих житлових комплексів зазвичай є вимоги щодо бу-дівництва об’єктів інф-раструктури, насправді на новому величезному житловому масиві між проспектом Глушкова, вулицями Вільямса та Васильківською зводять-ся самі лиш житлові бу-динки.

– На весь цей масив немає жодного парку чи скверу, мешканці змушені відпочивати в невели-кому парку з озерами на Теремках, де не те що у вихідні, у будні не про-штовхнутися, – розповів «Вечірньому Києву» міс-цевий житель В’ячеслав Василевський. – Але най-більше проблем виникає через відсутність тут шкіл і дитя-чих садків. Коли ми заселялися сюди 2003 року, за проектом, у дворі мала бути школа, тож ми гадали, що дитина спокійно проходитиме 150 метрів від бу-

динку. Але школу не збудували, майданчик під неї просто зака-тали в асфальт і перетворили на стоянку. У районі «Ліко-Град» є лише один приватний дитячий садок, де потрібно платити сім

тисяч гривень на місяць, та школа за 12 тисяч. Тому возимо дитину за 2 кілометри, у гімназію на Голосіївському проспекті.

Звісно, на збудованих комп-лексно ще за радянських часів

Теремках є і школи, і дитячі са-дочки, але вони розраховані лише на мешканців житлового масиву. Крім відсутності закладів для ді-тей, жителі новобудов скаржаться на брак торговельних центрів та

постійні затори в час пік: вулиця Ломоносова досі частково звужена до двох смуг (по одній у кожен бік), не подовжена до проспекту Глушкова відповідно до проекту вулиця Конєва.

Забудовники тим часом готу-ються зводити дедалі нові висо-тки, уже не на 14-15 поверхів, а на 24-25, хоча поряд розташований аеропорт «Жуляни» та є певні об-меження. На ділянці на проспекті Глушкова, 6 забудовник змінив проект, і тепер замість затишного району, як передбачалося раніше, у рази збільшено густоту населення, зменшуються місця під автостоян-ки, вилучаються з планів об’єкти соціальної інфраструктури.

«Спосіб організації фізичного простору міста тісно пов’язаний з типом державного устрою, і такі приклади в наш час можна поба-чити, приміром, у Китаї,  – пояс-нив «Вечірньому Києву» ситуацію

архітектор Влодко Зотов. – Але для Європи, для демократичного суспільства більш характерним є варіант компактних міських структур типу кварталів. Нічого нового за декілька століть не ви-

гадали, проте сама типологія кварталів еволюціонувала, це вже не замкнені «коло-дязі».

Усе просто і з оптималь-ним розміщенням будинків: уздовж вулиць, формуючи їхні фасади та створюючи межу між муніципальним простором вулиці та при-ватним простором подвір’я. Це значно краще, ніж коли мешканці намагаються за-хистити свій двір паркана-ми. Сформована в Європі й точка зору щодо висотності житлових будинків: вважа-ється, що вище за 6 поверх людина відривається від оточення міського простору, та й ходити під такими бу-

динками не дуже комфортно. Ми проаналізували типи забудов за висотністю згідно з нашими буді-вельними нормами, і з’ясувалося, що середньоповерхова забудо-ва істотно не відрізняється за економічними параметрами від точкової висотної. Але ж вона набагато комфортніша».

Теремки – аж ніяк не виняток у таких негативних тенденціях, схожа історія із забудовою нових кварталів на Позняках. Напри-клад, у районі вулиць Здолбунів-ської, Олени Пчілки забудовники також нехтують спорудження шкіл і дитячих садків, а на всі Осокорки-Позняки є лише один невеликий парк – поряд зі стан-цією метро «Позняки». Нерідко кияни вже зараз починають ві-йни за останні зелені клаптики для створення там скверів. Але ж інфраструктурні об’єкти все одно потрібно будувати.

Кам‘яні джунглі на Позняках

Один із нових житлових районів у Варшаві

Кияни зазвичай активізуються під час виборів. А треба відстоювати свої інтереси повсякчас

Фот

о ав

тора

Фото Павла Пащенка

ексклюзив 7Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

«Вечірка»: 110 років із киянами. Будьмо разом і надалі!

Передплата на 2015–2016 роки з доставкою газети у поштову скриньку

Купити газету «Вечір-ній Київ» можна у мережах «Союздру-ку», «Київоблпресі» (Київська обл., Жито-мир, Житомирська обл.), поштових відділеннях Києва та області.

Оформити передплату можна у поштових відді-леннях та в редакції: Київ, вул. Володимирська, 51-б, 1-й поверх, кімн. 8. Тел.: 234-27-35

Передплатний індекс

37607

1 місяць 14 грн3 місяці 42 грнпівроку 84 грнрік 168 грн

лиШЕ14 грн

на місяць

Левко Лук’яненко: «Путін сПриймає україну як об’єкт» сПецПроект «вечірки»: архіви крізь стоЛіття

» 5–21

» 8, 17

» 10–16

TVпрограмаНайз

ручн

іша

20 серпня 2015 року №33 (19163)

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

з нагоди

facebook.com/vechirkanova

vechirniykiev.com.ua

twitter.com/vechirkanovavk.com/vechirkanova

Зі святом, рідна Україно! Ми неодмінно вистоїмо в боротьбі за Незалежність і станемо сильнішими,

упевнені бійці 12-го батальйону територіальної оборони «Київ».

Сказали за всіх: і за тих, хто на фронті, і за тих, хто на мирній передовій.

Слава Україні!

Олена МакОвецьДо 24-ї річниці незалежності готу-ються нові національні рекорди. Як розповіла представниця Кни-

ги рекордів України Лана Вєтрова, у Києві на Михайлівській площі сплетуть найбільшу маскувальну сітку. Роботу розпочали в різних областях країни, а завершать саме у столиці. Параметри гігантського плетива визначатимуть на місці. Також у Києві сплетуть найбільший

герб на маскувальній сітці, він буде 5 м заввишки. Ще два досягнення планує

Харків. Там створять величезну ромашку з побажань. Діти-пере-селенці писатимуть про свої мрії та сподівання на окремих папір-цях-пелюстках та кріпитимуть до квітки. І щоб трохи відволіктися від подій на Сході, у місті приготують найбільший буріто – мексиканську страву, що має вигляд пшеничного коржа з різною начинкою, котрою потім частуватимуть усіх охочих.

Не до гучних святкувань. Та й взагалі слово «свято» усе рідше злітає із наших вуст. Ви, певно, замітили це. А все біль-ше смутку в очах, а все дужче

охоплюють тривога та неспо-кій. Що там, на фронті? Чи усі наші живі-здорові? І ніби наскрізь пропікає душу біль, коли долинає звістка про по-ранених чи загиблих. Що далі? Коли світ зодягне гамівну сорочку на того кремлівського

карлика? Але не чекаймо… Треба самим діяти! І на всіх фронтах. Берімо приклад з наших воїнів. Там, в окопах немає ані лихих намірів, ані заздрощів, ані усього того, що називаємо беззаконням і безправ’ям. Там – один за всіх, і всі за одного. Гуртом і Путіна легше бити.

А хіба не можемо ми гуртом – громадою! – робити наше місто ще кращим, щоб усім жилося добре? Та ми гори можемо звернути. Якщо захо-чемо, звичайно. І не лінувати-мемося. Прописні істини? Так. Але ж багато хто їх забуває. Благополуччя не падає з неба.

Запитайте у європейців – і вони скажуть вам, що це досягається важкою працею. Ми, українці, уміємо пра-цювати (і це визнав світ). Не заважали б тільки нам усілякі путіни. Ми весь час молимося, щоб справдилося шевченкове: «І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі…». Й думаємо: ну, чому, чому кожні сто років ми змушені кров’ю виборювати

свою Незалежність? Ми не відступимо від цієї Незалежності. Ми – незламні!Ваші «Вечірківці»

Ганна Редька

сьогодні опівдні на інсти-тутській відкриють оновле-ний квітковий годинник. а загалом до Дня незалежності ко «київзеленбуд» обіцяє облаштувати у столиці 12 зелених зон.

Традиційний квітковий го-динник, який кияни й гості сто-

лиці звикли бачити на вулиці Інститутській, сьогодні опівдні засяє новими барвами. Задля його оздоблення було використано близько 7 тисяч квітів, серед яких колеус, альтернантера, агератум, бегонія. А о 14:00, відбудеться

урочисте відкриття скверу на вулиці Героїв Дніпра. До речі, програмою соціально-

економічного розвитку Києва на 2015 рік передбачено капітальний ремонт на 41 об’єкті зеленого гос-подарства, зокрема й у 15 скверах.

Новий відлік часу Рекорди до Дня Незалежності

Фото Олексія Іванова

Борис Корпусенко

Ольга Семерак

За розпорядженням міського голови Віталія Кличка

адресні виплати на суму від 100 до 350 грн отримають

понад 364 тисячі киян. У місцевому бюджеті на це

передбачено 40 млн грн. За словами мера, нині, коли держава змушена

обмежувати пільги для населення, влада Києва зо-

середжена на соціальному захисті жителів. «Сьогодні ми працюємо над відновленням нашої

економіки, розвитком міста та знаходимо можливості

для підтримання населення столиці. Це і збереження

пільг на проїзд, і продаж соціального хліба та соці-

альних ліків за низькими цінами. Захист і підтримка

людей – прямий обов’язок влади незалежно від по-

літичної та фінансової ситуації, – зазначив Віталій

Кличко. – Я розумію, що виділені нами суми дуже малі,

але, сподіваюся, вони хоч трохи полегшать фінансове

навантаження для соціально незахищених киян».

До Дня Незалежності по 350 грн буде виплачено

сім’ям загиблих учасників АТО та рідним героїв

Небесної Сотні. По 250 грн отримають діти-сироти,

по 150 грн – кияни-інваліди з дитинства та діти-

інваліди. Разова виплата непрацюючим столичним

пенсіонерам, пенсія яких не перевищує 1900 грн,

становитиме 100 грн. Серед інших категорій малозабезпечених жителів

Києва, котрим також буде надана матеріальна до-

помога: кияни, які постраждали під час Революції

Гідності, учасники АТО, жертви політичних репресій,

інваліди I групи та деякі інші. Гроші буде переказано

на «Картку киянина».

Наталка ПеЛеХ

Цього року столичні фонтани пра-цюють за затвердженим графіком – тільки у великі свята. З нагоди Дня Незалежності славетні київські водограї струменітимуть три дні поспіль.

«З 22 до 24 серпня будуть уві-мкнені три легендарні фонтани «Засновники Києва», «Водяна куля», «Каскадний» на непарно-му боці Майдану Незалежності та водограй на вулиці Великій Васильківській, 119/121», – повідо-мила «Вечірку» керівник КП «Ки-ївводфонд» Світлана Козловська.

Цьогоріч кияни й гості міста так рідко мають можливість ми-луватися фонтанами з простої причини – через економію. На балансі КП «Київводфонд», окрім водограїв, перебувають бювети. Тож саме на їхній роботі цього літа було зосереджено всю увагу й, найголовніше, кошти. Проте комунальники сподіваються, що наступного року фонтани працю-ватимуть у звичному режимі – з квітня до жовтня. Окрім того, водні об’єкти на парному боці Майдану Незалежності потре-бують реконструкції. Нагадаємо, що цьогоріч столичні водограї вмикали на День Перемоги та День Києва.

кур’єр «ВК»2

Вечірній КиїВ | 20 серпня 2015 року | №33 (19163)

Народжені разом з Україною Дорогі кияни!

Є гроші До Дня Незалежності України столична влада надасть

соціально незахищеним киянам разову матеріальну

допомогу

Три дні для водограїв

Наталія Коваль, керівник відділу розвитку «Парку Київська Русь»: – Я закінчила факультет економічної кібернетики Київського політехнічного інституту. Уже на третьо-му курсі вступила до Союзу молоді «Київська Русь» (це патріотична організація), бо захоплювалась історичною спадщиною України, особли-во давньоруським періодом. Після закінчення вишу почала працювати в «Парку Київ-

ська Русь», нині – керівник відділу розвитку. У мене немає інших

амбіцій, окрім розвитку цього проекту. От тільки хотілося б поїхати

попрацювати в інших країнах, побувати у відомих музеях просто

неба, побачити місця, де організовують лицарські турніри з істо-

ричною реконструкцією, щоб набути досвіду. А потім повернутися

до Києва, де я бачу своє майбутнє.

Христина Васильєва, працівник прокуратури: – Я працюю в прокуратурі. Спочатку навчалася в Харків-ській юридичній академії, а потім – у столиці, в Академії прокуратури. Розслідую прості й не надто стресові справи, пов’язані з легкими тілесними ушкодженнями, крадіжками… «У криміналі» майже рік, і це мені до вподоби. А до цього здійснювала нагляд за діяль-ністю контролюючих органів. Батьки пригадують, що я на-

родилася вдень, о 15:15. У ці хвилини у Верховній Раді проголошу-

вали Незалежність. Тато казав, що стояв біля пологового будинку й

чекав, а з радіоприймача лунало, що настає нова епоха. Незалеж-

ність проголосили – і в ту саму мить я народилася. «Дівчинка!» –

повідомили маму… Може, це трохи помпезно звучить, але дату свого народження

вважаю символічною: ще зі школи я хотіла присвятити своє життя

правопорядку. Мабуть, тому я й за кордон ніколи не поїду: втікати –

це не вихід! Навпаки, потрібно допомагати – кожному. Саме це нас,

українців, як мені здається, може згуртувати.

Катерина Багхаджаті, працівник телебачення, блогер: – Мама розповідала, що вранці, до того, як її забрали в

пологовий будинок (я народи-лася пізно ввечері 24 серпня, і датою мого народження навіть помилково записали 25-е), вони з батьком устигли прогулятися містом. Атмосфе-ра була тривожною, але під-несеною. Батьки підтримували Незалежність, хоча мій тато родом із Сирії.

До мене в дитинстві часто зверталися «однолітка незалежної Укра-

їни». І, гадаю, це відклалось у мене на підсвідомому рівні: я завжди

роблю так, як хочу. Фінансово незалежною стала у 18 років, також

є вільною від громадської думки… Ось, наприклад, пластична опе-

рація. Я змінила форму носа й кажу про це відверто. Хоча чимало

людей мене осуджували. Але головне, що я звільнилася від осо-

бистих комплексів, які мала протягом багатьох років. Навіть якби

до мене тоді підійшов кумир мого дитинства Леонардо ДіКапріо

та сказав, що я прекрасна, я би не повірила. Була не впевненою

в собі, і ніщо не могло мені допомогти. Я спілкувалася з друзями,

працювала над собою, ходила до психолога… Не допомогло. Тоді я

зробила радикальний крок – пластичну операцію…

Я ніколи не поїду з Києва, хотілося б розвиватися в цьому місті.

Хоча багато моїх знайомих емігрували. Раніше я думала, що, може,

вийду заміж за іноземця. Але зараз не хочу – лише українські

чоловіки можуть бути такими душевними. Сподіваюся, що наша

країна буде не тільки незалежною – по-справжньому! – але й

загоїть рани, які отримала впродовж останніх років… Для мене Не-

залежність – це щастя, що залежить тільки від самої людини, а не

від когось іншого.

Вітаю вас із Днем Незалежності Української держави. Незалежність

дісталася нам мирно, але нині ми змушені виборювати її, захищати від

агресора. Цю боротьбу ведуть на передовій у зоні АТО найкращі сини

та доньки нашого народу. Ця складна й виснажлива боротьба зміцнила

те, що є для нас зараз головним – нашу єдність. Єдність попри різні по-

гляди, уподобання, думки й оцінювання подій минулого та сьогодення.

Я бажаю всім нам досягти миру для України та зберегти цю єдність.

Вітаю вас із Днем Незалежності України! Для Києва це особливе свято.

Саме в Києві поставала наша незалежність, і саме Київ є, так би мовити,

хранителем Незалежності України. Київ показує приклад громадян-

ського суспільства, він не боїться змін, а прагне їх.

Зі святом!

Київський міський голова Віталій КЛИЧКО

«Вечірка» знайшла трьох одноліток Незалежності, які народили-

ся 24 серпня 1991 року. Наші героїні різні: прокурор, працівниця

телебачення та керівник відділу розвитку музею. Але їх об’єднує

те, що ці дівчата не уявляють свого майбутнього без Києва та

України й ніколи не поїдуть жити за кордон.

livejournal.com

акценти 4

Вечірній КиїВ | 20 серпня 2015 року | №33 (19163)

Реклама

Юрій ЗУЩИК

Чи стала незалежність України результатом збігу обставин? Мож-ливо, люди вкладали в неї лише матеріальні сподівання? Соціологи кажуть, що ні: за 24 роки країна пережила кілька криз, дві рево-люції, сьогодні веде війну, але підтримка незалежності зростає. Союзу із РоСією не хочуть У грудні 1991 року ставлення

до незалежності України показав Всеукраїнський референдум. Тоді її підтримали 90,3% тих, хто взяв участь у голосуванні. Надалі соціологи з року в рік

ставили респондентам типові за-питання. За даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), у 1992 і 1993 роках, навіть в умовах різкого падіння рівня жит-тя, незалежність підтримали 56% населення.

У лютому 2014 року КМІС зафік-сував 83% підтримки незалежності. А за рік після анексії Криму цей показник досяг 91%. Спілкування державною мовою

– одна із ознак підтримки незалеж-ності. За даними КМІС, у 1991–1994 роках близько 44% опитуваних спіл-кувалися українською мовою, а 56% – російською. У 2014 році до анексії

Криму українську обрали 47% на-селення, а у 2015 році – вже 52%. Ще одне класичне запитання:

«Якими б ви хотіли бачити відно-сини України з Росією?». У 1993 році відповіли, що «Україна i Росія мають об’єднатися в одну державу» 42% респондентів, у 2013 – 21%, а у травні нинішнього – лише 2%. «Виразніше за ці цифри описати

зміни у ставленні українців до союзу з Росією важко», – коментує дані КМІС «Вечірці» президент інституту Валерій Хмелько.

Від РеВолюції до РеВолюції Соціологи Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва ставлять зростання патріотичних почуттів у залежність від великих соціально-політичних потрясінь.

У 2002 році на запитання: «Чи пишаєтеся ви, що ви – громадянин України?», – лише 18% опитаних

відповіли ствердно. Тих, хто не визначився, було чимало – близь-ко 41%.

«Можна сказати, що у 2002 році люди ще не відчували себе україн-цями», – вважає директор фонду Ірина Бекешкіна. Перший підйом патріотизму

стався у 2005 році – завдяки Пома-ранчевій революції. Тоді пишалися громадянством уже 54% населення. А невизначених залишалося мен-ше – 31%. Надалі, аж до Револю-ції Гідності, почуття гордості за громадянство зменшувалося. Але у 2014 році, після Євромайдану, патріотизм знову на підйомі. Тих, хто не пишався громадянством, стало 11% опитаних, пишалися ним – 60%. А в 2015 році, під час війни та погіршення рівня життя, кількість тих, хто не пишався гро-мадянством, становила 13%, а тих, що пишалися – 67%. Динаміка змін у настроях грома-

дян дуже виразна. Кожне серйозне потрясіння впливало на рівень життя людей. Проте вони не розчаровува-лися у своїй країні, а навпаки – їхній дух міцнів. І важкий 2015 рік тут не є винятком.

«Громадяни все більше відчу-вають належність до своєї країни і відповідальність за неї, особливо у важкі для себе часи, – підбила під-сумки Бекешкіна. – Сьогодні нація формується просто на очах».

Що завжди у наших серцях З роками українці не розчаровуються у своїй державі,

навпаки – їхній дух міцнішає

цінності, що об’єднуютьЗахисну силу має кожна вишиванка«Вечірка» запитала у депута-тів Київради: що для вас озна-чає національна атрибутика.

олександр Бродський: У мене є кілька різних вишива-нок, зокрема й ексклюзивні. Є чорного кольору, яку одягаю на свята. Маю й жовто-блакитну сорочку. Для мене це більш ніж

просто одяг, це – символ на-лежності до української нації, і я цим пишаюся.

олександр Вовченко: Маю у квартирі кілька прапорів України. Також і в кабінеті, і вдома є по примірнику «Кобзаря». Коли на душі тяжко, читаю поезію Шевченка. Маю вишиванку, яку одягаю переваж-

но на свята. Коли обирав сороч-ку, то звертав увагу насамперед на ділові тони, «чоловічі» візе-рунки. А трохи згодом довідався,

що основний геометричний орнамент на моїй вишиванці – сонце з вісьмома променями – є символом добра та захистом від злих духів. Хоча, певен, захисну силу має кожна вишиванка, це своєрідний оберіг.

Володимир Гончаров: На моєму робочо-му столі стоїть не-великий прапор. Залюбки одягаю вишиту сорочку. До речі, у мене їх кілька – на всі національні свята, урочистості. Орнамент улюбленої сорочки –

червоний, що уособлює жит-тєдайну позитивну енергетику та вважається оберегом. Вона прикрашена геометричними візерунками, ромбами, які є символом родючості. Але повага до Батьківщини не вимірюється кількістю жовто-блакитної атри-бутики. Важливо щодня приноси-ти користь Україні, своєму місту.

олена Галушка: Під час Євромай-дану я була його учасницею, і з тих часів у мене залишився прапор України. Для мене він є символом по-чатку боротьби українського народу за нову демократичну

країну, яка триватиме ще дов-го. Одягаю вишиванку як вияв стану душі, а не тільки з нагоди якогось свята.

Роман Головня: Головне, що патріотизм – у моєму серці. А сьогодні багато хто перегинає палицю з показо-вим патріотизмом. Та й придба-ти патріотичну символіку не є проблемою. Відтак я став рідше

носити вишиванку, одягаю її на сімейні або державні свята, оскільки для мене це сімейна реліквія. Одну для мене вишила

дружина, а іншу – тітка. Ви-шиванка для мене – це оберіг. Зокрема, вона має елементи захисту та чоловічої сили.

Руслан Андрійко: У мене чимало патріотичної символіки – від бандерівських, українських прапорів і до картин Тараса Шевченка. Маю й виши-ванки, і досить багато. Вишиванка

для мене є оберегом та містить певну енергетику. Мама вишила мені кілька сорочок. На них зо-бражено «Козацькі хрести», які є

символом чоловічої сили.

Валентина Мандрик: У салоні мого ав-томобіля є націо-нальний прапор.

Маю вишиванки, одну з яких подарували друзі. Вона викона-на у блакитних кольорах. Іншу вишила моя добра знайома, а я їй у цьому допомагала. Загалом, для мене національне вбрання символізує все позитивне, що є в нашій країні.

Андрій Андрєєв: На лацкані мого піджака прикрі-плено значок у вигляді національ-ного Герба України. А на робо-чому столі стоїть синьо-жовтий прапор. Для мене це символи незалежної та перспективної України, ідентифікації себе як українця. Також у мене є ви-шиванка, яку одягаю на державні

або релігійні свята. Однак зараз у суспільстві склалася ситуація, що люди вважають, якщо вони одягатимуть вишиванку якнай-частіше або пов’яжуть прапорець,

то це робить їх патріотичнішими. Я гадаю, що патріотизм – це стан душі. Якщо людина налаштована патріотично, любить свою дер-жаву, то не важливо, у вишиванці

вона чи ні.

Підготувала Світлана МажУріна

37% громадян, опитаних у липні 2015 року, найвизначнішою подією вважають проголошення Незалежності

Динаміка середньорічної чисельності прихильників незалежності України

з грудня 1991 до лютого 2014 року(у відсотках від дорослого населення за даними КМІС)

0%

25%

50%

75%

100%

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

зірки для «ВК»6

Вечірній КиїВ | 20 серпня 2015 року | №33 (19163)

Світлана Білоножко першою читала Акт проголошення Незалежності Відома співачка Світлана Біло-ножко свого часу пропрацювала диктором телебачення 14 років. Її програми незабутні. Вона була улюбленицею дітлашні, розпові-даючи щовечора разом з колобком «Вечірню казку», ознайомлювала з новинками моди. Та головне – приходила в домівки до глядачів з добрими новинами в інформа-ційних програмах. 24 серпня в телевізійній діяльності Світлани Григорівни сталася особлива подія. І про це наша розмова з на-

родною артисткою України. — Пані Світлано, 24 роки

тому ви повідомили українців та й увесь світ про Незалежність України. Пригадайте, будь ласка, як це було? — Був звичайний робочий

день. Прийшла задовго до ефіру, почала готуватися до програми. Адже завжди розповідала новини з позитивом, усмішкою. І тут мене зустріли в дирекції й кажуть: сьо-годні важливий день, треба читати Акт проголошення Незалежності України. Я так злякалася. Питаю: чому я? Адже на УТ-1 було багато професіоналів – Тетяна Цимбал, Тамара Стратієнко, Олександр Са-фонов, Іван Вовк. Але саме того дня хтось перебував у відпустці, хтось захворів, і цю роль доручили мені. Я настільки розхвилювалася, що подумалося: це буде мій остан-ній день на телебаченні. Це ж яка відповідальність! Це ж усі будуть дивитися. Та зрозуміла, що виходу в мене немає, опанувала хвилю-вання й оголосила всій країні цю важливу новину. Сподіваюся, що із завданням упоралася. Добре, що часу на хвилювання було обмаль. Згодом вітали колеги, друзі. Хоча з боку деяких співробітників від-чувала й заздрощі. Проте якогось надто великого значення тому, що саме я прочитала цю новину, не надавала, «корона» на голові в мене не з’явилася.

— Який вигляд мав той до-кумент?

— Це був білий аркуш з текстом. Його після ефіру забрав редактор

новин. Так завжди робилося. Зфотографувати цей момент також не здогадалися. Зате вдома чоловік, Віталій, зробив відеоза-пис. До речі, 24-го треба буде його переглянути з дітьми та онуками. — Ви оспівуєте у своїх піснях

красу вірності, красу нашої зем-лі. Як гадаєте, що треба робити нам, українцям, аби більше гур-туватися навколо незалежності?

— Хіба наша країна, це небо, ці колоски, не варті нашої любові?! Якщо ми не любитимемо свою землю, то в нас нічого не вийде. Людям потрібно казати правду, не дозволяти, щоб вони відчували себе скривдженими. Треба бути щирими, і щоб слова не розхо-дилися з реальними справами. Необхідно відкривати більше пер-спектив для молоді. Мені здається, що в нас про молодь взагалі забули. Люди ж їздять світом, усе бачать і дивуються, чому ми відстаємо в розвитку. На жаль, зневірюються та виїжджають за кордон. А цього не можна допускати.

— Волонтери розповідали, що подружжя Білоножків відвідує поранених у шпиталі, допо-магає їм. А під час фестивалю «Мелодія двох сердець» деякі бійці співали на сцені палацу «Україна». У вашій творчості є і фронтові мотиви?

— При-їжджаючи до по-ранених, ми з Віталієм щоразу переконуємося, які світлі та щирі ці солдати, скільки добра в їхніх очах. Часто бачимо: хлопець що-йно трохи залікував рани, а вже поривається на передову, до побра-тимів. Цьогоріч наш традиційний фестиваль родинної творчості «Ме-лодія двох сердець» ми провели на Трійцю і присвятили воїнам АТО. Під час концерту пролунало багато нових пісень на цю тему. Ми з Ві-талієм заспівали пісню Олександра Смирнова «Над Україною», Руслан Квінта й Петро Мага на одному по-диху написали слова та музику до пісні «Я не хочу війни». Наш онук Віталій заспівав «Я ненавиджу тебе, війна» Степана Галябарди й Олександра Злотника. Не пере-лічуватиму всього, скажу лишень:

усе ро-билося якось по-особливому, підне-сено, з максимальною увагою до захисників Батьківщини. Так має бути завжди. Бо дуже погано, коли черствіють серця та душі.

— Що стало поштовхом до започаткування фестивалю ро-динної творчості? — Згадуючи ті далекі часи, коли

я вела програми на телебаченні, приємно наголосити: кожен із моїх колег намагався вкласти в роботу всю душу, щоб усе було дуже щирим. Як можна було йти в гості до дітей з вечірньою казкою без любові, тепла?! Ми були не тільки дикторами, а й авторами своїх програм. Але в нас не було надбавок, доплат, ніхто навіть не думав про таке. Ми виходили у прямі ефіри й робили це з над-звичайною любов’ю та самовід-даністю. Мені щоразу хотілося дарувати добро діточкам, їхнім батькам. І так має бути завжди, хай яке століття надворі. Бо, якщо зникне ця дитяча наївність, ця справжня щирість, утратиться ду-ховність, суть самих телепередач, задля чого вони й існують. Я також вела програми «Музич-

ний калейдоскоп», «Молодіжний канал», «Мода, мода», «Зичимо щастя». Гадаю, саме вони надихну-ли нас із Віталієм на перші дуети, які ми назвали «пісня на двох». Глядачам вони сподобалися, на телебачення почали надходити численні листи, і ми зрозуміли, що це цікаво не лише нам. Сольні концерти – це добре, але так хо-четься зробити щось більше, при-служитися державі, прихилитися до душі народу. Так і виникла ідея

фестивалю родинної творчості «Мелодія двох сердець». Перший наш фестиваль відбувся 12 травня 1999 року. Відтоді «Мелодія…» утверджує сімейні цінності, які мусять бути в нашому житті, без яких просто не можна жити. Це вірність, любов, злагода, терп-лячість і порозуміння. Вони, на жаль, відкинуті сьогодніш-ньою мас-культурою як такі,

на яких не заробиш. Але це не про нас. Щоразу у фестивалі беруть участь як відомі виконавці, так і початківці зі своїми родинами. У нас стільки талантів! Такі співучі люди! Такі прекрасні родини. Такі родзинки є в кожній сім’ї.

— Але ці таланти ще треба відшукати, а це нелегка справа…

— Безперечно. Поїхати у від-далені куточки країни, зануритись у цю справжність, щоб потім ви-вести їх на сцену головного палацу України. Коли дивлюся на них, мені так хочеться зробити ще щось більше. Ні, ніде у світі немає таких людей, як у нас, в Україні. Пригадую, нас часто критикува-

ли: мовляв, Білоножки запрошують на сцену «України» аматорів. А може, у цих аматорів це єдиний шанс? Ми не просто відкривали таланти, з допомогою добрих дру-зів-спонсорів ми нагороджували переможців путівками на відпо-чинок, зокрема й за кордон. А якось, пам’ятаю, не складалося зі спонсорами, думаємо: що ж робити? Пішли в магазин і за свої гроші купили всім 12 учасникам фестивалю по телевізору. Щоб була в людей згадка. Ми з Віталієм не вкладаємо кошти у придбання акцій, не купуємо заводів… І не шкодуємо. Ми – артисти, носії світлого, й оце світле після нас і має лишитися. Я впевнена, що воно залишиться в серцях людей. Хіба можуть бути кращі інвестиції за це? Кажемо з Віталієм: роби більше, і тобі буде повертатись і здоров’ям, і творчістю, і цікавими піснями. Ми задоволені тим, що ми робимо.

Розмову вела Світлана КОВАЛЬОВА

Фото із сімейного архіву

Марина МАРЧЕНКО

Його називають моральним автори-тетом України. І кажуть, що, мабуть, волею долі так сталося, що день на-родження країни збігся з його днем народження. 24 серпня 1991 року він написав Акт про Незалежність України, за який проголосувала Верховна Рада. А до цього були і під-пільна антикомуністична діяльність, і камера смертників, і мордовські концтабори, і депутатська діяльність на благо вільної України… З Левком Лук’яненком спілкувалася корес-пондентка «Вечірки».

Раю у нас немає, але ми здатні на велике – Левку Григоровичу, ви усе

життя присвятили тому, щоб не-залежність України відбулася. Які, на вашу думку, наші найбільші здобутки та цінності? – За 24 роки, на жаль, було багато

поганого, але є надзвичайно важливе явище – роки незалежності стали часом переучування цілої нації, і це дуже позитивний процес. Але спочатку Російська імперія ізолю-вала нашу націю від цілого світу. Найперше – цензурою. Ні листівка, ні газета, ні книжка не могли вийти без відповідного штампу. По-друге, навколо України стояли радіоглуш-ники, щоб наш народ не слухав із-за кордону «ворожі» голоси. По-третє,

як частина імперії, Україна була ото-чена кордоном. Ще до революції Україна також

була ізольована Російською імперією, але, принаймні, ця ізоляція не була такою суцільною, як за радянських часів. Крім того, нас ізолювали від наших попередників – художників, учених, літераторів. Від усього того, що творили наші духовні отці. Від того, що створила нація, цілі по-коління були ізольовані.

– І все це мало відповідні на-слідки...

– Ми думали так: якщо живемо погано, значить, у нас й інженери

погані, лікарі погані, вчителі погані. У нас був комплекс неповноцінності, бо ми вважали, що за кордоном усе дуже добре. Таке життя тривало 72 роки, тобто три покоління. Наша нація була зіпсована, бо не знала своєї історії і не мала уявлення про навколишній світ. І коли почала-ся горбачовська демократизація й Україна стала незалежною, зникли цензура, заборони і відкрився цілий світ. Українці ніби вперше з’явилися

на світ Божий і почали вивчати самі себе. Ми побачили: так, раю у нас не-має, і хоча жили в рабстві, однак не втратили здібності до чогось доброго. «інфоРмпРостіР як не був укРаїнським,

так і не став ним» – Ви часто наголошували, що національно свідома молодь – одне із головних наших надбань. Що потрібно робити, щоб його зберегти та розвинути? – Згадаємо, що до 1991 року

Україна була територією, яку на-скрізь «прострілювали» російські засоби масової інформації. Вони нав’язували нам імперську ідеоло-гію. Коли у 1992 році Україну про-голосили незалежною і розпочали приватизацію, телевізійні та радіо-канали стали звичайним товаром. Охмакевич, директор Державної телерадіокомпанії, зателефонував мені й запропонував купити канал. «Тоді ваша Республіканська партія зможе 16 годин на добу говорити все, що вам хочеться», – сказав він при зустрічі. Я запитав, скільки це коштує. 50 тисяч доларів. Але наша партія не мала таких грошей. Їх мав тоді Лаудер – міжнародний магнат у сфері ЗМІ. Коли почала тріщати комуністична система, то він пішов у Польщу, Словаччину, Румунію, а потім і в Україну купувати ЗМІ. По-тім прийшли й інші. Вони не були зацікавлені у перевихованні укра-

їнської нації, вони були заробітча-нами. Купували в Америці фільми, крутили їх тут і на цьому заробляли. Інформаційний простір як не був українським, так ним і не став, бо потрапив до рук людей, яким Україна байдужа. Олігархи заснували свої газети, які писали, що їм потрібно. – Яким шляхом треба було йти,

щоб повернутися до справжніх духовних цінностей українців?

– Шляхом поширення українських шкіл з українською мовою, створю-вати свої кінофільми, телепередачі. Адже у нас багатюща історія – чотири століття боротьби за незалежність країни. Знаходились окремі журна-лісти, які робили коротенькі фільми, передачі. Але це були невеликі про-риви серед того антиукраїнського забамбулення людей.

– Але ж колишній президент Ющенко був патріотом. Чому він не зміг нічого зрушити з місця?

– Він відродив палац Розумовсько-го, відбудував фортеці у Батурині, домігся, щоб прийняли закон про Голодомор – це, безперечно, дуже добре, і він це робив щиро. Але були речі, які перетворили його на Кучму №2. Він не виправдав тих сподівань, які на нього покладалися. «київське віче або пРоганяло князя, або пРиймало його» – Хто для вас є авторитетом? – Бійці Української повстанської

армії та бойових груп ОУН, які во-ювали за незалежність України до 1956 року. Цей повстанський рух діяв 11 років, не отримуючи допо-моги із закордону, нізвідки. Його учасники не підняли білого прапора, їх просто Московія задушила своєю кількістю, і вони перестали існувати. З цього покоління ще залишилося кілька людей живих. Це Мирослав Симчич, який є для мене мораль-ним авторитетом. Я уже з іншого

ексклюзив до Дня Незалежності

8

Наше коріння. Пишаємося…Суперпопулярні у своїх країнах письменники й артисти не забувають нагадувати

про своє українське походження

Левко Лук’яненко: «Путін сприймає Україну як об’єкт»

«еней» з-над вісли. бРати петРо та павло солодухи (польща) Якими можуть бути насправді братні стосунки двох народів, показують на практиці учасники мегапопулярного польського рок-гурту «Еней», створеного 2002 року в Ольштині братами

Петром і Павлом Солодухами та

їхнім другом Лукашом Койрисом. Солодухи – етнічні українці, чиїх пращурів було вивезено під час операції «Вісла» до Ольштина. Там уже народилися їхні батьки, які змогли передати своїм «Льо-леку і Болеку» любов до укра-їнських традицій і мови. Навіть

назва гурту апелює до головного героя «Енеїди» Івана Котлярев-ського. У січні 2014 року на

сервісі YouTube презентували пісню «Брат за брата» – результат співпраці гурту «Еней» із гуртами Kozak System і Maleo Reggae Rockers як символ солідарності з

українським суспільством, яке бо-реться на Майдані Незалежності. У грудні 2014 року гурт заспівав пісню «Біля тополі», яку присвя-тив українським військовикам, котрі загинули за Україну.

Роки незалежності ста-ли часом переучування цілої нації, і це дуже по-зитивний процес

Наталка МиКОлАєНКО

чоРний гумоР і укРаїнські тРактоРи. маРина левицька

(великобРитанія) Українцям часто закидають, що це нація, яка дуже любить плакати-тужи-

ти. Відома британська письменниця українського походження Марина

Левицька категорично це спростовує. Її перший опублікований роман

«Коротка історія тракторів по-українськи» вийшов у Великобританії

2005 року та стрімко став бестселером, який сьогодні перекладено май-

же чотирма десятками мов. У тому числі й українською – мовою її бать-

ків. Народилася Левицька 1946 року в таборі для біженців у Німеччині.

Згодом переїхала з родиною до Англії, де проживає й нині. Навчалася

в Університеті Кіла в Англії. Працює доцентом в університеті Шеффілд

Халам у галузі наукових досліджень ЗМІ та комунікацій. Авторка кількох

десятків книжок.

Фото надані автором

1991 рік. Левка Лук’яненка вітають біля стін Верховної Ради після проголошення Незалежності

Реклама

Фото best.in.ua

Красуня України від борщу не відмовляється Киянка вирушає на конкурс «Міс світу», щоб привернути увагу до нашої країни

18-річна студентка Національного університету харчових технологій ки-янка Христина Столока, яка перемогла на конкурсі «Міс Україна-2015», завтра летить до Китаю. Вона братиме участь у конкурсі «Міс світу», який відбудеться у курортному місті Санья. Фінал очікується у грудні. Перед від’їздом красуні «Вечірка» зустрілася з нею.

– До Китаю візьму багато вбрання – вечірні та коктейльні сукні, – розповідає Христина. – Моя найулюбленіша з них – довга сукня у національному стилі. Її для мене пошив київський дизайнер, який в одязі використовує українські мотиви, а в аксесуарах фігурують відомі казкові персонажі, а також міфічні герої з робіт нашої художниці Марії Приймаченко. Дуже оригінально!

– Христино, а коли вперше відчули себе вродливою?

– Десь приблизно у дев’ятому класі. Тоді ж і почала критикувати себе, захотіла дещо змінитися. Стала слідкувати за своїм харчуванням, полюбила спорт.

– Мабуть, закохалися? Або, може, у вас з’явився якийсь ідеал серед відомих моделей?

– Ні. Взагалі не було мрій брати участь у подібних конкурсах. А мій ідеал краси – це телеведуча Ольга Фреймут, її витонченість, стиль. І я тоді захотіла теж бути такою, як вона. Чи, можливо, навіть кращою.

–А хіба не нудно для молодої дівчини пильно слідкувати за харчуванням, аби ніде в компанії не з’їсти нічого зайвого?

– Та що ви, я ж не завжди правильно харчуюся. Взагалі, обмежую себе лише у борошняних виробах та солодкому. Також намагаюся відмовлятися від смаженого та жирного. А до старших класів школи я їла усе, чим годувала бабуся: борщі з пампушками, вареники, пельмені. Від борщу я і зараз не відмовляюся. Але їм без пампушок. Проте все одно набираю один-три кілограми ваги після поїздки до бабусі.

– Як батьки поставилися до вашого бажання взяти участь у конкурсі краси?

– Батько (він працює головним механіком на підприємстві) не дуже це схвалював, вважав несерйозним. Але коли я перемогла на «Міс Україна», змінив своє ставлення. Сьогодні батьки хвилюються перед моєю подорожжю, можливо, вже й не раді. Тим паче, що дитина я домашня.

– А на кого з родичів ви схожі зовні? – Я взяла потроху від обох батьків, але

найбільше схожа на дядька за маминою лі-нією. І характером теж у нього. Працьовита, цілеспрямована… А ось зачепити за живе мене можуть несправедливі звинувачення у мій бік. А ще я інтроверт: навіть коли дуже нервую, зовні зберігаю спокій.

– Ваша майбутня професія – фінан-сист, працювати плануєте за фахом?

–Так. У майбутньому хочеться відкрити свою фірму. Модельну кар’єру я вважаю

лише хобі – це не змогло би стати профе-сією мого життя.

– Чому? – Зйомки та фотосесії – це цікаво, але

ходити подіумом мені не зовсім комфорт-но. Крім того, я не підходжу за зростом. А ще на подіумі треба перебувати зовсім без емоцій, а мені, коли туди виходжу, відразу хочеться посміхатися.

– Ви їдете до Китаю, а незабаром сесія в університеті…

– Сьогодні у мене індивідуальний графік – після подорожі я відразу буду складати іспити. До них готуватимуся в Китаї. Взагалі, навчання мені дається доволі легко. Намагаюся не зубрити, пе-реказувати матеріал своїми словами. І на деяких парах мені таким чином щастить викручуватися.

– А книжки які любите читати? – Захоплююсь літературою з психоло-

гії. Особливо люблю книги Дейла Карнегі (знаменитий американський психолог, письменник, автор відомих книжок «Як перестати хвилюватися та почати жити», «Як завойовувати друзів та впливати на людей» тощо. – Авт.).

– Цікаво, а що в Китаї будете розпо-відати про Україну?

– Намагатимуся не заглиблюватися у політику. Це слизька тема, у кожного своя точка зору. Також хочеться при-вернути увагу до України як до держави, яка розвивається. У нас велика кількість талановитих учених, артистів, лікарів. Є чим пишатися.

– Рішення журі на «Міс світу» склада-тиметься з результатів кількох конкурсів. Який для вас найхвилюючий?

– Інтелектуальний. Тому що запитання судді ставлять нестандартні, а на відповідь дають лише 20 секунд. Наприклад, на одно-му з минулих конкурсів запитали: «Чи різні чоловіки і жінки й чому?». Виграє зазвичай оригінальна відповідь із гумором.

– А як би ви відповіли на таке за-питання?

– (З посмішкою) Чоловік піде прямо, а жінка обійде іншими шляхами. Чоловіки прямолінійніші. А ще вони дивляться на речі у цілому, ми ж краще бачимо деталі.

– Чоловіки також нерідко боязкі. Коли бачать вродливу та розумну жінку, ін-коли ніяковіють та побоюються. Ви на собі це відчували?

– Ні. Навпаки, було таке, що я познайо-милася з дуже інтелектуальним чоловіком і сама почала комплексувати. Може, мені більше читати книжок?

– Вам, мабуть, більше подобаються хлопці, старші за вас?

– Так, але точно не на 15–20 років. І не молодші за мене. Навіщо мені чомусь учити свого хлопця, виконувати для нього роль мамки? Люблю начитаних, з почуттям гумору. Але сьогодні весь мій час забирає лише конкурс.

Катерина СКРиПнІКОВА

майдан8

Роман ФЕДЬКО, історик, учасник АТО

21 листопада, згідно з Указом Президента України, ми вдруге відзначатимемо День Гідності та Свободи. Саме цього дня, два роки тому, журналісти та небайдужі до долі країни громадяни вийшли на Майдан Незалежності, щоб висло-вити свій протест проти відмови уряду Азарова підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Однак справжнє протистояння режиму Януковича розпочалося після на-паду міліцейського «Беркуту» на активістів Майдану та жорстокого побиття людей уночі 30 листопада.

Ці події стали переломним мо-ментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент виступів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості та широкого поширення не лише столицею, а й іншими міс-тами України.

Від жорстоких дій влади здригну-лося суспільство – на вулиці Києва вийшли десятки тисяч небайдужих киян та гостей столиці. Фактично з того часу стало яскраво прослідко-вуватися розділення Майдану на дві основні частини: одні – за євро-пейські, ліберальні цінності, другі – за своє право на справедливість, національну ідентичність і покаран-ня всіх винних правоохоронців та урядовців. Уряд Азарова фактично сприяв пробудженню непереможно-го українського волелюбного духу, що, здавалося, згинув у пітьмі століть та кривавих протистоянь минулого.

Майдан 2013–2014 років показав світу приклади зразкової самоор-ганізації населення, незламнос-ті в досягненні цілей, прагненні справжньої свободи та волі. Під час тих кривавих подій грудня – лютого з’явилися і перші народні герої. Лютневі розстріли протес-тувальників на Інститутській та на Грушевського продемонстрували світу агонію влади, її неминучу загибель. Неможливо перемогти великий 45-мільйонний народ у від-критому збройному протистоянні. Цю прописну, на перший погляд, істину не врахували тодішні очіль-

Як ми боролися за європейський вибір

компас 9Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

«Інспектор Фреймут» виходитиме на «1+1» попри судові заборони

10 листопада Вищий господарський суд ухвалив рішення на користь «Нового каналу» в спорі з каналом «Студія 1+1» щодо авторських прав на телепроект «Ревізор», зобов’язав призупинити виробництво і трансляцію програми «Інспектор Фреймут» та ви-платити компенсацію у розмірі 1,2 млн грн за пору-шення авторських прав на літературний твір (типовий сценарій телевізійної передачі).

Приводом для позову «Нового каналу» стала поява телепрограми «Інспектор Фреймут» у ефірі «1+1» 3 вересня 2014 року, після того, як ведуча перейшла на «плюси». На думку представників «Нового каналу», сценарій, за яким знята передача, повністю відповідає сценарію їх програми «Ревізор», яку також вела Ольга Фреймут. Представники телеканалу «1+1» не згодні з рішенням суду, оскільки, на їхню думку, «Новий канал» хоче привласнити собі цілий формат телепроекту, в якому проводять інспекції.

10 листопада на «1+1» показали перший випуск нового сезону «Інспектор Фреймут». Як повідоми-ли «Вечірці» у прес-службі «1+1», офіційна позиція каналу така: проект виходить в ефір без порушення чинного законодавства. У центрі інспекцій перших випусків проекту, який демонструють по вівторках о 22.00, були якість послуг у пологових будинках і громадському транспорті.

Історія та артефакти у столичній підземці

«Прогулянки містом» запрошують проїхатися маршрутом першого рейсу київського метрополітену. Глядачі дізнаються, чому 1884 року не затвердили проект метро у Києві, де планував побудувати гілку підземки гетьман Павло Скоропадський, на якій стан-ції увічнили молодого Микиту Хрущова, а також де у столичному метро можна побачити доісторичних істот.

Випуск програми – 19 листопада о 22.30 на теле-каналі «Київ».

У суботу на «Першому» – фінал «Дитячого Євробачення»

21 листопада у Софії відбудеться фінал Дитячого Євробачення-2015, що проходить під слоганом #discover (відкриваймо). Україну на сцені міжнародного конкурсу представлятиме киянка Анна Трінчер з піснею «По-чни з себе». Шанувальники шоу «Голос.Діти», певно, пам’ятають цю дівчинку, яка була у команді Наталі Могилевської. За перемогу на 13-му «Дитячому Єв-робаченні» змагатимуться конкурсанти з 17-ти країн.

Фінал конкурсу у прямому ефірі транслюватиме UA:Перший, початок о 20.30. Напередодні на каналі показуватимуть кліпи фіналістів.

клуб

Ведуча рубрики Марія БЄЛЯЄВА

Як українці породичалися з грузинами Марія КАТАЄВА

Незважаючи на бум вітчизняних стрічок, сучасні дитячі картини можна на пальцях полічити: «Іван-Сила», «Трубач», наразі знімається «Казка старого мельника». Проте ситуація по-троху покращується. Держкіно оголо-сило про початок роботи над дитячою комедією «Канарка, Пропелер і Хвіст» – історією української та грузинської родин, які зустрілися під час літніх канікул.

Для режисерки Надії Кошман це не перший кінопроект. 2005 року вона зняла дитячу короткометражну стрічку «Світлячки» за своїм же сценарієм, що переміг на «Коронації слова». Ідею «Канарки, Пропелера і Хвоста» Надія Кошман виношувала кілька років.

– Це лірична комедія, головними героями якої є типова українська ро-дина: мама й син Колька, – розповіла режисерка. – 10-річний хлопчик мріє побудувати літак, щоб відвезти мату-сю в теплі краї. Але, виявляється, по щастя та любов необов’язково їхати так далеко – досить придивитися до своїх близьких і сусідів.

За сюжетом, у спорожнілому будинку навпроти оселяється грузинська роди-на. Колька швидко знаходить спільну мову з дітьми – Кеті та Кахою. Саме за прізвиськами цих трьох друзів – Канарка, Пропелер і Хвіст – названа стрічка. Невдовзі в домівці грузинів з’являється біженець, їхній родич Геор-гі. Щоб його не депортували, сім’я просить маму Колі взяти з чоловіком фіктивний шлюб...

Чому саме грузини? Бо за духом, веселістю й укладом життя вони дуже

подібні до українців, пояснює Надія Кошман. Окрім того, не минеться без грузинського гумору, а також грузин-ської мудрості, якою з малечею охоче ділитиметься дід Кеті та Кахи.

Оскільки події у фільмі відбуваються під час літніх канікул, початок зйомок заплановано на травень 2016 року. Як розповів «Вечірці» продюсер Микола Базанов, зніматимуть в Україні, по-трібні лише дві камерні локації – оселі героїв. Незабаром шукатимуть акторів. Зокрема, ведуться переговори з відо-мим грузинським артистом, ім’я якого поки що не розголошують. Завершити ж картину хочуть у грудні 2016 року.

Як зазначив голова Держкіно Пилип Іллєнко, наразі Державне агентство України з питань кіно є єдиним ін-вестором цього проекту, виділивши на фільм «Канарка, Пропелер і Хвіст» близько 10 мільйонів гривень.

Фото Олександра Посталовського

У Чорнобилі зніматимуть кіно про місцеві звичаїМарія КАТАЄВА

У виробництво запускається новий фільм Мирослава Слабошпицького, чия по-передня картина «Плем’я» стала хітом міжнародних кінофестивалів. Стрічка «Люксембург» розповіда-тиме про Чорнобиль наших днів і людей, які працюють на цій відчуженій території, а до її створення долучилися Україна, Франція, Норвегія, Німеччина та Нідерланди.

Чорнобильська тема не-покоїть режисера Мирос-лава Слабошпицького вже давно: 2001-го він написав сценарій «Чорнобильський Робінзон», який став дипло-мантом конкурсу «Корона-ція слова», а його коротко-метражку «Ядерні відходи» було відзначено «Срібним леопардом» на фестивалі в Локарно 2012 року.

«Це дуже особиста для мене тема, бо в 1990-х я працював у зоні відчужен-ня репортером, – пояснив режисер. – Коли приїжджаєш до Чорнобиля, проходиш ін-структаж з техніки безпеки, відвідувачам пояснюють, що територія зони за площею до-рівнює території герцогства Люксембург, звідси й назва. Це країна в країні, що має свої звичаї. З одного боку, там радіаційна небезпека, з іншого – відчуття якоїсь вільності. Можливо, для ба-гатьох це найкраще місце на землі. І люди, котрі там працюють, – це братство з власною системою розпізна-вання, окремий світ, який я й хочу показати». За визначен-ням режисера, щодо жанру це буде «неонуар у декораціях сучасного Чорнобиля».

Робота над стрічкою три-вала від початку цього року. Творча група неодноразово відвідувала Чорнобиль, ви-шукуючи найменш засвіче-ні місця для зйомок. Також цей проект презентували на міжнародних кіноринках, розраховуючи на фінансову підтримку. Там він уже здо-був кілька нагород, зокрема Global Filmmaking Award на кінофестивалі незалежного кіно «Санденс» (США) та приз CineMart від європейського телеканалу ARTE.

І хоча сценарієм одразу зацікавилися іноземні продю-сери, копродукція (спільне ви-робництво) за європейськими

нормами була б неможливою без участі України. Днями Держкіно уклало договір про надання державної фінансо-вої підтримки продюсерам фільму «Люксембург» у роз-мірі 10 млн грн, це понад 30% загального бюджету стрічки (1,1 млн євро). Решту коштів дають закордонні продюсери: фонд СNC (Франція), Фонд Ху-берта Балса Роттердамського кінофестивалю (Голландія) та Сурфонд (Норвегія).

Творча група вже готова до зйомок, чекають лише на потрібну погоду.

«Це буде зимова історія, тож розпочнемо одразу, як піде сніг, – зауважив про-

дюсер та оператор картини Валентин Васянович. – Зйом-ки плануємо завершити до кінця зими – початку весни». Відомо, що у фільмі будуть задіяни українські актори, але наразі прізвища не роз-голошують, бо ще тривають перемовини.

За словами режисера, стрічка має вийти на екрани 2016 року, якраз до 30-х ро-ковин трагедії на Чорнобиль-ській АЕС. Картину, звісно, планують презентувати на Каннському кінофестива-лі, а права на її прокат уже придбали дистриб’ютори з Чехії, Словаччини, Югославії та Греції.

За словами Мирослава Слабошпицького, зона відчуження є окремим світом, країною в країні, особливості якої він і збирається показати

17Вечірній КИЇВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

що буде

День Гідності у КиєвіУ суботу в місті триватимуть урочистості, меморіальні та культурно-мистецькі заходи

Співатиме молодь Загальнодержавні меморіальні заходи та культурно-мистецькі про-грами відбудуться на Майдані Незалежності, Хрещатику та алеї Героїв Небесної Сотні. Головний режисер – Сергій Проскурня. На Майдані 21 листопада з 16:00 і до опівночі триватиме студентський музичний марафон із гаслом «Вони прийшли першими, щоб ми пішли за ними». На сцені виступатимуть молоді гурти, учасники Євромайдану, які роз-кажуть власні історії тих подій. Це 15 команд з різних регіонів країни, серед них й українці, які живуть у Німеччині та Великобританії.

У музеях – «Мистецький барбакан» і світлини У Національному музеї історії України (вул. Володимирська, 2) у п’ятницю відкриється мандрівна виставка «Правдиві свідчення: від Революції Гідності до сьогодення». Серед авторів – Гліб Вишеслав-ський, Андрій Єрмоленко, Іван Семесюк, Оксана Чепелик та інші. На відкритті презентують книгу Наталії Мусієнко «Мистецтво Майдану». Виставка триватиме до 6 грудня.

Музей історії міста Києва запрошує 21 листопада з 18:00 на «Мистецький барбакан», що відбудеться на тлі унікальної виставки «Майдан: від Незалежності до Свободи». У програмі: екскурсія експо-зицією, літературні читання за участю письменників і поетів, музичні виступи.

У музеї «Київська фортеця» (вул. Госпітальна, 24-А) до 27 листопа-да триває виставка фоторобіт «Майдан – фортеця духу».

Погляд на революцію очима художників 21 та 22 листопада о 16:30 у столичному кінотеатрі «Жовтень» від-будеться прем’єра документального фільму Натальї Бабінцевої «Му-зей «Революція». Українсько-російська стрічка є першим системним кінодослідженням візуальної культури Майдану. Герої Натальї Бабін-цевої – музейні куратори, мистецтвознавці, художники та митці, чиї роботи стали символами українського протесту.

У бібліотеці покажуть «Майдан» Міська спеціалізована молодіжна бібліотека «Молода гвардія» до річниці Революції Гідності підготувала перегляд документальної стрічки Сергія Лозниці «Майдан» (21 листопада о 12:00 та 14:00 на Повітрофлотському просп., 10; 21 листопада о 12:00 і 22 листопада о 14:00 на вул. Льва Толстого, 49). Також у читальні на вул. Льва Толстого 21 листопада протягом дня триватиме перегляд записів відеоінтерв’ю з активістами Євромайдану в проекті «Свідки говорять».

«Хорал безсмертя» та перформанс 21 листопада о 19:00 у Колонній залі ім. М.Лисенка Національної філармонії України (Володимирський узвіз, 2) відбудеться концерт «Хорал безсмертя» з міжнародного концертного циклу «Елітні вечори камерної музики Євгенії Басалаєвої». У концерті візьмуть участь знані українські виконавці та творчі колективи.

Того самого дня о 19:00 в «Українському домі» презентують патрі-отичну виставу-перформанс «RеУКРНАЦІЯ. Перезавантаження нації». Вистава створена суспільним театром «Образ», а задіяні в ній непро-фесійні актори, зокрема волонтери й учасники АТО. Хедлайнером перформансу стане рок-гурт «С.К.А.Й», який виконає пісню Тараса Петриненка «Україна» та власну «Подаруй світло».

Атмосфера Майдану та історії очевидців 20 листопада о 18.00 у Mediahub (вул. Суворова, 4-6) презентують книгу «Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності». Воло-димир В’ятрович, Євген Нищук, Юрій Дерев’янко, Дмитро Гузій та інші пригадають власні історії тих подій.

21 та 22 листопада Центр науки й мистецтва Diya (територія кіно-студії імені Довженка, просп. Перемоги, 44) запрошує зануритися в атмосферу Майдану, згадати та відчути, як це було, ще раз пережити радість і сум, дух єдності та віри в Україну. У програмі: лекції, поезія, свідчення очевидців Революції Гідності, частування, майстер-класи з плетення маскувальних сіток, розпису касок, виготовлення щитів, на-дання першої медичної допомоги, Пошта Майдану, вільний мікрофон, арт-виставка, інсталяції тощо.

Марія КАТАЄВА

майбутнє!

Вільні творять

майбутнє!

Вільні творять

ники тієї ще, по суті, кучмівської, радянської України.

Сотні вбитих Героїв майдану сформували тоді нашу першу Не-бесну Сотню… Тоді ми ще й гадки не мали, що будуть анексія Криму «братнім народом» і війна на Дон-басі з Росією. Саме на Майдані, а по-тім на сході нашої держави ми роз-почали справжню свою боротьбу за національну, ментальну, культурну незалежність. На превеликий жаль, те, що дістається безкоштовно, без боротьби, не цінується належним чином. Однак рано чи пізно ми все ж таки мали пройти цей тяжкий шлях самопізнання, національної самоідентифікації і розуміння свого місця серед когорти цивілізованих народів.

Події Революції Гідності, що роз-ділили новітню історію України на два доленосні відрізки, явили собою вінець боротьби нашого волелюбного народу за волю. Вони стимулювали український народ прокинутися від довгого, летаргічного сну, який наві-яв нам улесливий, підступний ворог своїми брехливими обіцянками та отруйним розбратом. Ми повста-ли і зробили перші вагомі кроки у

сучасній історії на шляху до себе, до власної історії, до своїх витоків.

Сотні самооборони Майдану, що виникли за прикладом Січі козаків-запорожців, продемон-стрували всім нам зразки звитяги та самопожертви. Вони красномов-но довели, що не варто боятися брати відповідальність за долю держави, приймати важливі, до-леносні рішення. Предковічні за-повіти пращурів – не пусті слова, вони актуальні й нині, адже хто боронить рідну землю, свободу та волю народу, той виконує одну з найважчих та найпочесніших місій у житті. І він вартий людської по-ваги та шани.

В ім’я загиблих на Майдані та сході України, і влада, і ми всі ра-зом маємо зробити все можливе й неможливе заради утвердження права, законності та демократичних принципів, забезпечити прове-дення справжніх, дієвих реформ в усіх сферах та галузях, адже іншого такого шансу в нас не буде.

Фото Павла Пащенка, Бориса Корпусенка, Олексія Іванова

та Леоніда Фросевича

війна і ми18 Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

новини

увага!

Деснянці збирають КнижКи

Мешканці Деснянського району долучилися до акції «Подаруй книгу воїну», започаткованої Департаментом освіти і науки, молоді та спорту КМДА з метою підняття бойового духу україн-ських воїнів.

«Це вже друга акція зі збо-ру книжок для воїнів АТО, яку не оминули увагою деснянці. З червня поточного року також збираємо книжки в рамках акції «Бібліотека українського патріо-та», що проводиться за підтримки Всеукраїнського Альянсу бійців та волонтерів АТО, Спілки письмен-ників України та Фонду сприяння ініціативам газети «День». За цей час зібрано понад 800 книжок», – каже співробітниця Централь-ної районної бібліотеки Тетяна Оврас.

У грудні Київський міський центр сім’ї «Родинний дім» передасть усю зібрану літературу волонтерам, які відвезуть її на Схід України.

ПластиКоВі КришечКи – яК сироВина Для ПротезіВ

Учні та вчителі школи №224, що на Воскресенці, взяли активну участь у Всеукраїнській акції зі збору пластикових кришечок для допомоги бійцям АТО. Такі кри-шечки, вироблені з різних видів пластику, дробляться на гранули і використовуються як сировина для протезів.

За словами організаторів, акція має велике значення для бійців АТО, які потребують протезування, адже чим більше вдасться зібрати кришечок – тим більше поранених воїнів зможуть повернутися до нормального життя.

УроК Про сПраВи на фронті

У школі №99 Дніпровського ра-йону відбулася зустріч учнів з вої-нами АТО. Серед них був тато учня 4-Б класу Данила Пріщенка Ана-толій Павлович. Воїни розповіли про будні на передовій, ділилися враженнями про те, як змінюються настрої тамтешніх мешканців. На-прикінці зустрічі вони подарували прапор 128-ї бригади з автогра-фами та побажаннями. А від учнів були малюнки, солодощі та різні приємні дрібнички.

ДоПоможіть Волонтерам!

Щотижня киянин волонтер Ахмад Атакулієв разом із колегами до-ставляє гуманітарні вантажі на фронт, захисникам Вітчизни. З допомогою Атакулієва, який має позивний Док, «Вечірній Київ» пе-редає на передову й частину на-кладу газети, а також книжки, що приносять мешканці міста в рам-ках редакційної акції «Бібліотечка для воїнів». Сьогодні волонтери просять відгукнутися небайдужих людей і допомогти їм матеріально в таких поїздках на Схід.

номер банківської картки: 5168755325255079, Приватбанк, ахмад атакулієв, волонтерський центр «Український Дім».

Леонід БОРИСЕНКО

Нещодавно поряд із багатьма станціями столичного метро роз-давали безкоштовну газетку. На першій шпальті вміщено великий колаж: двоє осіб у чорних мунди-рах, які дуже нагадують есесів-ську форму періоду гітлерів-ського рейху, – Борислав Береза і Віталій Кличко, претенденти на посаду Київського міського голови. І заголовок до статті: «Явка провалена! Во втором туре на участки не придет две трети киевлян».

Можна було б цю агітку вва-жати одним із елементів сумнів-ної передвиборчої агітації, якби не кілька суттєвих моментів. В Україні, як відомо, заборонено пропаганду нацистського режиму, утім як і комуністичного. Відтак цей інформаційний продукт од-разу мав би потрапити в поле зору фахівців низки відомств, зокрема Мінюсту, спецслужби. Якщо порушено закон – треба відповідати…

Що натомість? Жодного реа-гування ми не побачили і не по-чули. Ніби й не було такого факту. Але ж газетку видано накладом понад 200 тисяч примірників! Громадські організації також ані пари з вуст. «Не побачили» такого «промовистого» колажу й журналістські організації, які відстоюють свободу слова.

А тепер перекиньмо місточок у минуле. 31 жовтня 2003 року на вулицях Донецька з’явилися бігборди, на яких було зображено чоловіка в нацистській формі. Зовні ця людина була схожа на кандидата у Президенти Віктора Ющенка.

Уже як глава держави Ющенко під час робочої поїздки до До-нецька 15 липня 2005-го дав до-ручення СБУ в 10-денний термін встановити осіб, причетних до розміщення скандальних бігбор-дів. Прокуратура порушила кри-

мінальну справу, яка незабаром опинилася на архівних полицях. Винуватців не знайшли.

Що сталося з Донецьком – усім відомо. Російські терористи, які окупували частину території Луганської та Донецької облас-тей, постійно розповсюджують цинічну брехню, що буцімто в Києві «владу захопили фашис-ти, нацисти…». Називають нас «хунтою». Вони використовують кремлівську технологію, в осно-ві якої тотальне маніпулювання свідомістю людей у стилі нациста Геббельса. А в якості ілюстрацій до тих чи інших антиукраїнських текстів додається щось із фашист-

ського: наприклад, свастика, чорні мундири…

Діє продумана, хитра техноло-гія одурманювання. А за ниточки сіпають, зрозуміло, кремлівські ляльководи. І ви ж подивіться, усі ці інформаційні постріли весь час лягають у такій площині: «в Києві усі – фашисти».

Читаємо днями сайт «Русская весна»: «В сети появилось видео, на котором украинский нацист и кандидат в мэры Киева пытается объяснить низкую явку избирате-лей и свой проигрыш терактами в Париже».

Саме у цей період у Києві роз-давали газетку з колажем «Явка

провалена…». І саме цими осін-німи днями глава терористичної «ЛНР» Плотницький «привітав киян зі звільненням України від німецько-фашистських загарб-ників», заявивши, що в Києві сьогодні «знову господарюють фашисти».

Виступили синхронно: і газетка з колажем про «есесівців», і ворожі сайти, і бандит Плотницький...

Чому мовчать з цього приводу «інформаційні війська» Мініс-терства інформаційної політики України? Нагадаємо, що ці вій-ська сповідують принцип: кожен наш інформаційний посил – це куля у свідомість ворога». І де ж ці «кулі»?

Складається враження, що кремлівська п’ята колона роз-перезалася в Києві. Ми не забули, як весною та влітку час від часу в місті спалахували різні сумнівні протестні акції – то біля Міністер-ства оборони, то на Хрещатику, то на Печерських пагорбах. Навіть подекуди палили шини.

Деякі з таких «протестів» були розраховані на тривалий час, із залученням десятків, а то і со-тень активістів, із «висвітлен-ням» у ЗМІ, в тому числі на сайтах «Новороссии», із застосуванням «чорних» інформаційних ресурсів – усе це сміливо можна називати спеціальними операціями Кремля. Вони – продумані, мають певний бюджет. Безумовно, є і мета – посіяти сумніви, страх, зневі-ру. Знизити патріотичні настрої українців. Домогтися хаосу.

А якщо додати до цих цинічних інформаційних атак ще й діяльність так званих псевдоцентрів із вишко-лу нібито молодих добровольців для фронту, деяких замаскованих ворожих громадських організацій, які прикриваються патріотичними назвами, то можна дійти висновку, що п’ята колона не розгромлена, навпаки – активно діє. Будемо терпіти її і далі?

Невже автором і власником про-фашистської газетки, яку пропо-нували киянам, усе зійде з рук?

ворожі технології

Кремль зомбує киян. Чому не реагуємо?

Марина МаРчЕНКО

Днями відбулася презентація перших підсум-ків роботи унікального для нашої країни про-екту – соціального бізнес-інкубатора Bizclub, який організовує безкоштовне навчання переселенців та ветеранів АТО.

Кінцева мета проекту – популяризація та сприяння розвитку малого підприємництва на всеукраїнському рівні. Про це «Вечірці» розповіла Оксана Воропай, координатор проекту «Воїну – гідна праця». Участь у конкурсі взяли майже 200 осіб із різних куточків України. Було дібрано 24 найкращі ідеї. Протягом місяця тривало інтенсивне навчання: учасники готували свої бізнес-плани, здобували знання на майстер-кла-сах від консультантів міжнародного рівня. Загалом проект розрахований на півроку.

Як зазначила пані Оксана, усі навчальні програми переселенці опановують разом із

захисниками Вітчизни. Вони добре контак-тують, руйнуючи таким чином стереотипи, і демонструють позитивний приклад комуні-кації. Хоча психологи радили громадським активістам розділити їх на групи. Волонте-

рами працюють вітчизняні бізнесмени, яких знаходить громадська організація. Вони не лише навчають бізнесу початківців, а й фінансово підтримують їхні ідеї. Загалом до проекту долучилися 10 бізнесменів та 6 тренерів.

За підсумками конкурсу, грант у роз-мірі 100 тис. грн отримав Олександр Мо-розов, котрий запропонував виготовляти спеціальні серветки для очищення зброї. Побувавши в зоні бойових дій, молодик побачив, що бійці змушені чистити зброю тим, що є під рукою, – ганчірками або старими простирадлами.

«Виготовлення спеціальних серветок на основі віскози з додаванням синтетичних мастил не лише збільшить термін викорис-тання стрілецької зброї, а й збереже життя бійців», – певен він.

Організувавши виробництво спеціальних серветок, Олександр планує працевлашту-вати принаймні десять колишніх воїнів з інвалідністю.

Бізнесмени навчають колишніх воїнів

Фото Григорія Кубланова

Складається враження, що кремлівська п’ята колона розперезалася в Києві

bavit.io.ua

Олександр Морозов презентує свій проект

вітальня 19Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

довідка «ВК»

Сергій Володимирович Пивоваров народився 16 грудня 1960 року в містечку Полонному на Хмельнич-чині. У 1983 році закінчив Черні-вецький національний університет, спеціальність – історія. Доктор історичних наук, професор. Автор багатьох наукових праць, а також посібника з археології для школя-рів. Відстояв від знищення десятки археологічних пам’яток України. Лауреат премії імені Омеляна Поповича. Поважає дисципліну та любить гумор. Головне захоплення всього життя – археологія. Дружина за фахом біолог, син і донька – іс-торики.

Про найзнаковіші наукові від-криття і цікаві знахідки на теренах Національного Києво-Печерського історико-культурного заповід-ника кореспондентам «Вечірки» розповів доктор історичних наук, професор Сергій Пивоваров.

«наПриКінці XIX ст. У лаВрі бУло ПонаД мільйон Кар-боВанціВ золотом»

– Досліджуючи спадщину за-повідника, ми працюємо у двох напрямках. Перший – опрацьовуємо фонд № 128 у Центральному іс-торичному архіві, де зберігаються понад 4 тисячі справ, що безпосе-редньо стосуються Лаври, – розпо-відає Сергій Пивоваров. – На кожну справу складаємо анотації, адже в одному документі можуть бути кілька матеріалів, що не належать до цієї справи. У підсумку плануємо разом із Державним архівом ви-дати двотомник документів кінця XVIII – початку XX століть.

Відзначу матеріали, пов’язані з епідемією чуми у Києві. Зберегли-ся подробиці того, як відбувалися поховання лаврських монахів, які помирали від цієї хвороби. Цікаві документи про участь ченців Лаври у Першій світовій війні, які служили братами милосердя у санітарних поїздах, а також – полковими свя-щениками, відспівували загиблих.

Другий напрямок роботи – архео-логічні дослідження на території Лаври. Нині з Інститутом археології ми уклали угоду про співпрацю. За допомогою спеціальних приладів археологи можуть зафіксувати все, що лежить під землею на глибині 50 метрів. Фахівці інституту працюють зараз на території заповідника, вивчають усі пустоти, і ми разом складаємо археологічну карту те-риторії Верхньої Лаври.

– А що саме знайшли під час останніх археологічних дослі-джень?

– Зовсім недавно у східній секції келій Соборних монахів (4-й корпус) під час проведення зондажних робіт працівники натрапили на майданчи-ки, викладені з цегли. Коли на цьому місці почали працювати археологи, то з’ясувалося, що до 1718 року – а тоді сталася пожежа в Лаврі – келії були дерев’яними, а підлогу вимо-щено цеглою. Було знайдено також багато кераміки, унікальні кахлі із зображенням фантастичних істот, а також нумізматичні матеріали – 4 мо-нети: пруські, польські та російські.

– Хіба ченці того часу мали справу із грошима?

– Звичайно, адже тодішній мо-настир – це величезне господарство, якому спонсори та меценати давали

значні кошти. Крім того, в монас-тирі щось вироблялося, продавали свічки, ікони, хрестики та багато інших предметів. Добре відомо, що наприкінці XIX століття у Лаврі було понад мільйон карбованців золотом. А що вже говорити про скарб, який було знайдено в Лаврі...

– Який саме? – У 1898 році на другому повер-

сі Успенського собору, в приділах Антонія і Феодосія, робітники зня-ли підлогу і хотіли покласти нові

дошки. Але раптом в одній зі стін побачили нішу. Коли її відкрили, то виявилося, що там стояли вулик і три великі баклаги. Одна була по вінця наповнена золотими монетами, а дві інші – срібними. Наймолодша монета датована 1702 роком. За-галом скарб налічував десять тисяч унікальних монет. Крім того, серед інших речей лежала медаль Василя Острозького, відома лише в одному екземплярі. Були також монета в

десять дукатів, випущена польським королем Сигізмундом III у 1621 році на знак перемоги під Хотином, і римський золотий медальйон IV ст. до н. е. із зображенням візантійських імператорів Констанції і Константа. Знайдений у Лаврі скарб – один із найбільших у Європі.

– А як склалася доля цього скарбу?

– Монастир хотів його продати колекціонерам. Київський археолог, директор церковного музею Мико-ла Іванович Петров склав каталог коштовностей, але тут втрутилася російська влада і скарб, який було оцінено у 200 тисяч карбованців зо-лотом, продали Ермітажу за 60 тисяч. Ермітаж на цьому добре заробив, адже серед монет були і дублікати. Їх продали за кордон і повернули витрачені кошти.

«Храм сПаса на бересто-Ві рятУють італійці»

– Повернімося до сьогодення. Церкву Спаса на Берестові колись відкриють для відвідування ?

– Хотілося б, щоб держава все ж таки виділила кошти для про-ведення реставрації цієї культової споруди, бо всередині храм дуже занедбаний. Його головна біда в тому, що сильно підмокають фун-

даменти, особливо під час снігів і дощів, а це дуже негативно впливає на унікальні фрески XII століття. Італійці запропонували нам свій винахід – невеличкий прилад, що висушує стіни, і нині він працює у храмі. На благодійних засадах ми маємо можливість протягом року користуватися цим приладом.

– Упродовж багатьох років відбувалося протистояння між

монастирем і заповідником. Воно вже у минулому?

– Стосунки між монастирем і за-повідником стали цілком толерант-ними. Головне, чого нам вдалося досягти, – припинили несанкціоно-вану забудову Лаври. Нині всі плани щодо будівництва погоджуються з Міністерством культури. Наші фахівці наглядають за печерами – перевіряють вологість, слідкують за станом збереження мощей. У нас на вчених радах завжди присутні представники монастиря.

– На верхній території Лаври розташовано чимало музеїв. Їх, як і раніше, вважають сторонніми організаціями, чи вони вже стали «своїми»?

– Є правова колізія. Річ у тім, що всі будівлі належать заповід-нику. Тому музеї, що перебувають на його території, зобов’язані платити за оренду приміщень, за тепло та світло. Але в них немає таких коштів, і цей величезний тягар лягає на наш бюджет. Крім того, музеї фінансуються з місь-кого бюджету, а заповідник має статус національного і ним опіку-ється Міністерство культури, тому постійно виникають проблеми. Хоча насправді Києво-Печерська лавра – це великий музейний об’єкт, і якщо тут будуть розташо-вані цікаві музеї – то тільки плюс. Наступного року ми святкувати-мемо 90-річчя заповідника – у 1926 році тут було створено ціле музейне містечко, і воно мало єдине підпорядкування. Якби і зараз зробити одну структуру із загальним фінансуванням, то це пішло б на користь усім.

– Щодня ви ходите на роботу в Києво-Печерський заповідник. Відчуваєте на собі його святість?

– Звичайно. Лавра для мене – не тільки місце роботи, але і велика святиня. Коли бачиш Успенський собор, відчуваєш, як відразу зміню-ється настрій, на душі стає легше і спокійніше. А вранці я зазвичай заходжу до храму помолитися.

Марина МаРчЕНКО

пряма мова

Головне, чого нам вдалося досягти, – припи-нили несанкціоновану забудову Лаври. Нині всі плани щодо будівництва погоджуються з Міністерством культури

Сергій Пивоваров: «Лаврський скарб продали Ермітажу

дуже дешево»

Реклама

Фот

о Гр

игор

ія К

убла

нова

культура 20 Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

Марина Марченко

Уперше цю виставу було по-ставлено на сцені театру Траверс 1995 року, ставши дебютною для британського драматурга. Від-тоді її побачили глядачі в понад 25 країнах світу. На українській сцені п’єса з такою екстравагант-ною назвою з’явилася вперше.

Це спільний проект франків-ців і Британської ради, запо-чаткований навесні цього року. Спеціально для нього україн-ською мовою були перекладені три п’єси сучасних британських драматургів, з яких для поста-новки обрали «Ножі в курках», написану 20 років тому. Також відбувся перший усеукраїнський конкурс молодих театральних режисерів, що тривав три місяці. Перемогу здобула харків’янка Ольга Турутя-Прасолова – ху-дожник театру ляльок.

Як зізнались актори, задіяні у виставі, працювати з пані Ольгою було не тільки легко, а й надзви-чайно цікаво.

«Зазвичай ми затримувалися на репетиціях на кілька годин довше, бо всі були зацікавлені зробити щось неймовірне», – зазначив один з головних виконавців Дми-тро Чернов, який зіграв у виставі роль Мірошника.

Саме він, Мірошник, зруйнував розмірене життя подружжя, котре проживає в селі. Але це не був банальний любовний трикутник,

який ми звикли бачити в серіалах. Це філософські роздуми автора щодо призначення людини в цьо-му світі та пошуку нею гармонії буття. Дія вистави відбувається в британському селі, але пристрасті, що вирують у його мешканців, до болю зрозумілі, мабуть, кожному, діймаючи за живе. Як розповіла режисер, вона сама родом із села, тому їй знайомі почуття героїв п’єси, як нікому.

«Я поставила собі завдання не показувати людей поганих чи гарних, адже є ситуації, коли мож-на виправдати будь-якого героя п’єси: і Вільяма, і молоду жінку, і Мірошника», – зауважила пані Ольга.

Якщо до цього додати дуже простий, але водночас складний для виконання акторами текст, над яким потрібно розмірковува-ти, й обмаль декорацій у вигляді планшетів, які пересуваються, то можна твердити, що неймовірна вистава вдалася. І насамперед завдяки старанням усієї творчої групи, до складу якої увійшли Віра Зінєвіч, котра блискуче зі-грала роль головної героїні, чу-довий актор Дмитро Завадський, за п’єсою її чоловік Вільям, а також

актори Наталія Ненужна, Ренат Сєттаров, Ярослав Гуревич, Олена Івасіва, Тетяна Луценко, Дмитро Лук’яненко, Роман Шепель, ба-летмейстер Ольга Семьошкіна, художник зі світла Євген Головін, звукорежисер Олександр Пліса. Консультантом проекту став ре-жисер лондонського театру Young Vic Джо Хілл-Гіббінс, а майстер-класи зі сценографії та музичного оформлення провели композитор

Падді Каннін, режисер Ян Вільям ван ден Бош і сценічний дизайнер Ліз Кук.

«Особисто для мене головними є два аспекти у проекті, який ми реалізували спільно з Британ-ською радою та «Театральною платформою»: розширення сис-теми сприйняття світу театру на-шими акторами й глядачами через виконання актуального тексту з Британії та створення можливості для молодих українських режисе-рів позмагатися (відкрито й чесно) за право здійснення постановки на Камерній сцені національного театру», – наголосив керівник театру Станіслав Мойсеєв.

Найближчі вистави відбудуться 21 і 25 листопада на Камерній сцені театру імені Франка.

«Мистецтво – це кардіограма суспільства» Представниці творчих династій, які народились у Києві, а нині проживають у США, подарували Музею української діаспори 60 найкращих творів Марина Марченко

«Двічі через океан» – таку на-зву має художня виставка, що оповідає про долю двох пред-ставниць мистецьких династій Києва – Катерини Кричевської-Росандич та Олени Овчиннікової. Їхні чудові картини через багато років повернулися на Батьків-щину, вдруге перетнувши океан. Як розповіла на відкритті ви-ставки директор Музею україн-ської діаспори (Музею культур-ної спадщини) Оксана Підсуха, твори, що стали окрасою музею на Печерську, видатні художниці берегли, як найдорожчий скарб, проте віддали на користь усім киянам без жодного сумніву й жалю.

Реалізація проекту стала мож-ливою завдяки мистецькій екс-педиції до Сполучених Штатів Америки, яка відбулася за спри-яння Міжнародного благодійного фонду «Діаспора».

«Цей проект має не тільки мистецьку, а й людську цін-ність, – наголосила директор музею. – Цього року я приїхала до Сан-Франциско до Катрусі Кричевської. Уже за кілька годин знайомства з цією фантастичною жінкою відчула себе вдома. При-чому вдома, в Україні, ідеальній, шляхетній, культурній, про яку ми зараз мріємо та за яку бо-ремось».

Спадкоємиця династії Кричев-ських, котра сама себе називає не інакше, як Катруся, показала гості не лише свої картини, а й ведме-дика Буню. Цю улюблену іграшку, яку їй подарувала матуся, дівчина привезла з окупованого німцями Києва й зберігає її відтоді, як най-дорожчу реліквію. Україна була і натхненням, і великим болем для всіх Кричевських, а також тією пуповиною, що сполучає їх з рідною землею, зауважила в розмові пані Катруся.

В експозиції виставлені твори талановитих представників зна-менитої родини. Більшість робіт, які раніше зберігались у приват-ній сімейній колекції, мають не

лише надзвичайну історичну та мистецьку цінність, а й особисту для пані Катерини. Адже чимало з них були колись подаровані авторами своїм родичам. Це, зо-крема, акварелі, написані самою Катрусею та її батьком Василем Васильовичем Кричевським 1943 року перед від’їздом з окупова-ного Києва, а також витонче-ні пейзажі визнаного в Європі майстра Миколи Кричевського, дядька пані Катрусі, намальовані в Парижі та Венеції в 30-х роках минулого століття.

На виставці презентовані роботи ще однієї київської ху-дожниці – Олени Овчиннікової, яка народилася в Києві 1 жовтня 1935 року, а нині мешкає в Піт-сбурзі (США). Пані Олена теж походить із відомої київської мистецької династії. Її батько Василь Овчинніков – обдаро-ваний художник і музейник, котрий упродовж 42 років очо-лював Київський музей західно-го та східного мистецтва.

«Олена виросла в цьому музеї, і твори мистецтва були її най-ближчими друзями», – зазначила директор музею, якому худож-ниця подарувала свої картини, написані в 1960-1980-х роках в Україні.

2001 року Олена Овчиннікова переїхала до США, але головною темою її творчості завжди за-лишалась Україна.

Під час відкриття виставкового проекту заступник голови КМДА Ганна Старостенко подякувала родині Кричевських та Олені Овчинніковій за такі неоціненні дарунки й за те, що вони проне-сли крізь буремні роки любов до Києва та України.

Британські «Ножі в курках» на столичній сцені У театрі ім. І.Франка відбулася прем’єра вистави за п’єсою Девіда Гарровера

Більшість робіт, які раніше зберігались у приватній колекції, мають не лише істо-ричну та мистецьку

цінність, а й особисту для пані Катерини

Дія вистави відбувається в британському селі, але пристрасті, які вирують у його мешканців,

до болю зрозумілі, мабуть, кожному, діймаючи за живе

Фото Григорія Кубланова

Фото Григорія Кубланова

Дмитро Завадський – Вільям і Віра Зінєвіч – його дружина у виставі «Ножі в курках»

21Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176) спорт

Фото Facebook

Фото ffu.org.ua

Фото hel.net.ua

Національна команда, за підсум-ками двох стикових матчів проти збірної Словенії, таки змогла пробитися на Євро-2016. У суботу синьо-жовті здобули яскраву перемогу у Львові з рахунком 2:0, а у вівторок підопічні Михайла Фоменка спромоглися звести в нічию матч-відповідь – 1:1.

Домашня перемога з перевагою у два м’ячі мала надати збірній України впевненості, але словен-цям з перших хвилин протистоян-ня в Мариборі вдалося нав’язати емоційний контактний футбол, у якому на передній план вийшли радше бійцівські якості. Варто за-значити, що під час матчу спосте-рігалася дуже брудна боротьба, де суперники не гребували грубими порушеннями правил. Так, Артем Кравець закінчив поєдинок із за-бинтованою головою.

Словенці зусиллями свого капі-тана Боштяна Цесаря зуміли від-крити рахунок уже на 11-й хвилині гри. Відтак, зважаючи на результат першого матчу, питання фіналіста Євро-2016 тримало в напрузі і су-перників на полі, і глядачів аж до фінального свистка. Утім, останнє слово було все ж за нашими хлоп-цями. Наприкінці зустрічі під час так званого останнього штурму словенців українці скористалися з помилки опонентів. Київські ди-намівці Артем Кравець та Андрій Ярмоленко втекли на побачення з голкіпером господарів Ханда-новичем, перший відпасував на другого, і той забив уже в порожні ворота. Нічия 1:1 перервала не-

вдалу серію синьо-жовтих, яка налічувала 5 марних спроб проби-тися через стадію стикових матчів до фінальної частини чемпіонатів світу чи Європи.

Після вівторкових матчів-від-повідей плей-офф стали відомі всі учасники Євро-2016, що при-йматиме Франція. Збірній галлів на правах господаря дістанеться

перша позиція у групі А, тому з кошика 1 у жеребкуванні візьмуть участь лише п’ять команд. В інших трьох кошиках буде по шість ко-манд, кожна з яких потрапить в один із шести квартетів – від А до F.

• Кошик 1: Іспанія (чемпіон), Німеччина, Англія, Португалія, Бельгія.

• Кошик 2: Італія, Росія, Швей-царія, Австрія, Хорватія, Україна.

• Кошик 3: Чехія, Швеція, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина.

• Кошик 4: Туреччина, Ірлан-дія, Ісландія, Уельс, Албанія, Пів-нічна Ірландія.

Жеребкування фінальної ста-дії ЧЄ має відбутися 12 грудня в Парижі.

Ми їдемо на Євро! Збірна України з футболу виступатиме у фінальній частині континентальної першості

Сторінку підготував олександр ПИрЛИк

Фізкультура

Кияни пробігли кілометри здоров’я Минулої суботи столиця долучи-лася до відзначення Всесвітнього дня діабету. У місті відбулася низ-ка заходів, зокрема й спортивних. Одним із таких став легкоатлетич-ний забіг на 5 та 10 км «Кіломе-три здоров’я».

Попри хмарну погоду, настрій у спортсменів був гарним, але відчувалася певна напруга, адже бігли зі шляхетною метою – при-вернути увагу до захворювання на діабет.

– Дивно, що в часи високих технологій люди зовсім не зважа-ють на харчування, – зазначила «Вечірці» лікарка Марина. – А порушення приймання їжі може призвести до серйозних захворю-вань, одним з яких є діабет».

Утім, рецепт профілактики іс-нує, і він досить простий: пра-вильне харчування та регулярна фізична активність. Саме останнє робили учасники забігу «Кіломе-три здоров’я». А перед початком змагань усі охочі змогли здати кров на цукор.

Бігли 5 і 10 кілометрів. Пе-реможцем забігу на 5 км став Станіслав Маслов, який подолав дистанцію за 16,31 хв. У жінок пальму першості здобула Марія Шаталова з результатом 19,16 хв. У забігах на 10 км на найвищу сходинку п’єдесталу пошани під-нялися Віктор Роговий (33,2 хв) та Ольга Луць (40,11 хв).

– Бігаю майже щодня, – розпо-вів бігун Микола Крупів. – Навіть коли відчуваю, що дуже втомле-ний, хоч 1 кілометр, але пробіжу. Раніше не приділяв особливої уваги проблемі діабету, проте на цей забіг мене покликали друзі, і я вирішив перевірити свою кров. Радий, що здоровий. Того ж бажаю всім українцям.

Стрільба

Хто найкращий «Снайпер» У Святошинському районі вже стало традицією щорічно на базі Київської гімназії східних мов №1 улаштовувати між навчальними закладами змагання «Снайпер столиці». Тож гімназія вкотре ві-тала у своїх стінах 30 учнівських команд, кожна з яких показала непогані результати в усіх видах змагань (стрільба, розбирання та складання автомата Калашникова, спорядження магазина набоями). Перше місце в командному за-ліку здобули представники ЗОШ №203; друге – команди шкіл №№ 222, 230, Київської гімназії схід-них мов №1; третє – у школи №35.

Генерали на коні Столичний «Дженералз» – лідер регулярного чемпіонату

У неділю завершилося перше коло чемпіонату України. «Чис-те» перше місце, за підсумками 14-ти зіграних матчів, посіли київські «Дженералз». Упри-тул за лідером ідуть два інші претенденти на титул чемпіона – ХК «Кременчук» і донецький «Донбас». Боротьбу за четверту сходинку турнірної таблиці,що дає право зіграти у плей-оф, ведуть між собою харківський «Витязь» і білоцерківський «Білий Барс». Київські «Рапід» і «Компаньйон», а також харків-ська «Юність» – далеко позаду.

Тренерський дебют Вадима Шахрайчука на посаді головного тренера в «Дженералз» виявився вдалим. Проміжну мету досягну-то – команда є лідером чемпіонату за підсумками першого кола. Кра-щий гравець «Дженералз» наразі – безсумнівно, голкіпер Едуард Захарченко. Саме його гра в най-

складніших для колективу матчах із «Кременчуком» і «Донбасом» дозволила киянам залишатися на чолі турнірного пелетону. У надійному тандемі із Вадимом Селіверстовим Захарченко фор-мує найнадійнішу воротарську бригаду чемпіонату, в «пасиві» «Дженералз» найменша кількість пропущених шайб – лише 12.

Приємно здивував Іван Сав-ченко – кращий форвард «Дже-нералз». У 14 поєдинках він на-брав 37 (17+20) очок. Несильно від Івана відстали два інші головні бомбардири киян – Георгій Кіча (18+17) й Артем Гніденко (9+24). Перший – кращий снайпер ко-манди, а другий – найкращий асистент.

Козирями «Дженералз» у пер-шому колі можна назвати ба-жання і вміння грати жорстко. За рахунок характеру команда Шахрайчука обіграла головних конкурентів – і «Кременчук», і

«Донбас». Цікаво, але свої пере-моги над суперниками в боротьбі за перше місце столичні хокеїсти добували у повторних матчах спарених турів, а це означає, що «Дженералз» найкращим чином мотивують саме труднощі та складність поставлених завдань. Отже, у бронзового призера по-переднього чемпіонату досить міцний характер.

На жаль, в інших столичних клубах справи йдуть не так вдало. «Рапід» уже давно уболівальники

знають, як команду зі слабкою обороною – у 14 зіграних матчах гравці клубу пропустили 142 (!) шайби. Гірші показники лише у харківської «Юності» (164). В активі ж «Копманьйона» лише дві перемоги, одна з яких в овертаймі, що дозволило киянам вибратися на передостанню сходинку. Утім, клуб зробив ставку на молодь, і хотілося б вірити, що, здобувши неоціненний досвід, «компань-йонівці» надалі будуть лише про-гресувати.

Надійна гра воротарів стала одним із головних чинників переможного поступу «генералів»

пряма моваМихайло ФоМенКо, головний тренер збірної України: «Усі емоції лишилися на футбольному полі, треба

їх відновлювати. Вдячний хлопцям, що не занепали духом після пропущеного м’яча. Дякую, віді-грали до кінця. Відзначу грубу гру, але в ній вирішувалася доля путівки на Євро. Тут, далеко від

дому, ми відчували, що з нами вся Україна».

Сречко Катанець, головний тренер збірної Словенії: «Вітаю збірну України з виходом у чемпіонат Європи. Також я б хотів привітати свою команду з гарною грою. На жаль, у Львові нам не вдалося забити важли-вий виїзний гол. Сьогодні мої хлопці добре грали, але не змогли відіграти фору у два м’ячі».

Уперше синьо-жовтій дружині вдалося здолати раунд стикових матчів у відборі до ЧС і ЧЄ

дозвілля22 Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

Фото Григорія Кубланова

Фото Григорія Кубланова

гороскоп | 23–29 листопада

ОВНИ, будьте дипломатами – орієнтуйтеся на сторонні по-

ради та адекватно сприймайте критику! Не перемивайте чужих кісточок, спо-чатку вийміть колоду з власного ока.

ТЕЛЬЦІ долають рубікон у партнерських взаєминах. Гар-

монізуйте бажання й можливості, при-боркавши егоїстичні апетити. На ро-боті верховодить лукавий, тож не потрапляйте на його гачок!

БЛИЗНЮКИ, горніться до своїх благовірних, ваш тандем

має стати взірцем благородства та любові. На роботі будуйте ділові мос-ти, демонструючи чесність і порядність. Але не перевтомлюйтеся.

РАКИ, вчіться прагматично співпрацювати, досягати успі-

ху, враховуючи обопільні інтереси. На службі, де ви майстер на всі руки, ди-намічна пора.

ЛЕВИ, вам пощастить з пасі-єю, що стане одночасно другом

і коханкою. Тільки не пускайте холод-ний розрахунок у серце! Якщо хочете купатися в щасті та любові, не будьте скнарою, діліться душею й гаманцем.

ДІВИ, економно розподі-ляйте сили між службовими та

домашніми проблемами, розв’язуйте складні протиріччя творчо. Ховатися за чужими спинами протипоказано.

ТЕРЕЗИ, будьте поблажли-вими до чужих недоліків. Влас-

на позиція є найціннішою, але чужа точка зору теж заслуговує на увагу. Не конфліктуйте – хто має рацію, а хто помиляється, з’ясується пізніше.

СКОРПІОНАМ слід зба-лансувати прибутки та витрати.

Шикувати заборонено, утримайтеся від кредитів. Не розмінюйтеся на легковажні захоплення, пошуки тоні-зуючих вражень.

СТРІЛЬЦІ, ви впливові, але вперті. Іноді людей це відлякує,

тож використовуйте свої дипломатич-ні вміння, й учорашні вороги та супер-ники перетворяться на компаньйонів.

КОЗЕРОГИ, менше істерик та марних розмов. Побудьте на

самоті, що сприятиме духовному пере-творенню й позитивно вплине на службові справи. Місце доленосних подій – робоча територія.

ВОДОЛІЇ, якщо вам освід-чилися в коханні, мерщій зміц-

нюйте стосунки! Не акцентуйте уваги на статках обранця, згодом одержите сторицею. Стати господарем чужого гаманця пощастить тим, хто розірвав кайдани залежності від власних не-вситимих апетитів.

РИБИ, зробити кар’єрний стрибок цілком реально, якщо

впродовж року ви працювали з мак-симальною продуктивністю. Домочад-ці схвалюють ваші кар’єрні плани.

Астролог Любов ШЕХМАТОВА

У Франції швидко звикаєш до того, що і в крихітному кафе, і в поважному ресторані відвідувачів зустрічають щирою посмішкою і вітанням «Бонжур!». Так було і так буде завжди.

Навіть якщо ви жодного дня не вчили французької, гортаючи меню, зустрінете чимало добре знайомих слів: рулет, бульйон, антрекот, майонез, омлет…

Спробуймо і ми приготувати щось абсолютно паризьке з того, що майже напевно знайдете у своєму холодильнику і на кухон-них полицях. Шампіньйони так давно прижилися в нашій кухні, що їх вже й забувають називати печерицями. І в цьому теж ви-нна французька гастрономічна експансія.

Беремо двадцять грибів серед-нього розміру, відділяємо шляпки, промиваємо їх у воді зі столовою ложкою лимонного соку. Ніжки та цибулину шинкуємо, додаємо 4 ложки тертого твердого сиру, ¼ чайної ложки чорного перцю, ½ чайної ложки червоного перцю, смажимо на оливковій олії (звісно, вона у нас майже «золота», тому на

сковороду можна вилити 2 столові ложки соняшникової). Готовою сумішшю фаршируємо шляпки шампіньйонів, викладаємо їх у форму для запікання, виливаємо туди олію, що залишилася після смаження. Час приготування у прогрітій до 190 °C духовці – 10 хв. Перед подачею кладемо кожну шляпку на шматочок білого хліба з маслом.

Аби грибам не було самотньо на столі, можна приготувати ще й пюре з цибулі. 500 г очищеної картоплі варимо у невеликій кіль-кості підсоленої води разом із 600 г очищеної цибулі (шаткувати її не треба). Коли картопля і цибуля стануть зовсім м’якими, зливаємо воду, додаємо дрібку солі, 1–2 столові ложки вершкового масла, трохи молока, мелений чорний перець і мускатний горіх, добре розминаємо. Додаємо чотири жовтки, перемішуємо.

Смачного!

Бон апеті! Фото Ганни Смаль

12

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

Роман ФЕДЬКО

У Києві пройшли районні змаган-ня з патріотичного вишколу-гри «Козак-Квест», організатором якого виступило Братство козаць-кого бойового звичаю «Спас».

Зазвичай цей захід проводить-ся щороку, а його ініціатором у 2008-му став Вадим Васильчук, отаман «Спаса» та радник міністра освіти. Традиційним часом про-ведення є осінь, а саме 14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Бого-родиці, покровительки козацтва. Нині ж на лінійку випробувань стали учні 9–11 класів столиці. Адже саме в цьому віці формується особистість людини, а отже і громадянина.

Команди шкіл змагалися між собою у вихідні дні – з 10 жов-тня по 15 листопада. Утім, кожен учасник мав можливість показати й індивідуальну майстерність.

Змагання на силу, вправність, командну зіграність – ось непо-вний перелік завдань. Окрім суто фізичних випробувань, школярі мали можливість заробити до-даткові бали, відповідаючи на інтелектуальні запитання з історії України та козацтва.

За час проведення «Козак-Квес-ту» до змагань було залучено по-над 100 команд, які представляли майже 100 шкіл із 10 районів, а це майже 1100 учнів та вчителів. Партнерами «Спаса» виступили громадська організація «Захист патріотів» (тактична медицина), лабораторія історичної рекон-струкції Українського державного центру позашкільної освіти, Ки-єво-Могилянська академія та її студентські організації – Радіо КВІТ, Спудейське братство.

«Козацтво не загинуло, воно живе. Козацтво – не лише трену-вання, це унікальна можливість поринути у легендарні лицарські часи, коли відчуття гідності, ви-сокого морального духу, любові до рідної землі були не лише на словах, а й у діях славного укра-їнського воїнства. Козацтво – це також можливість бути серед однодумців, відчувати надійний лікоть товариша, – каже Вадим Васильчук. – Кожному з учасників ми подарували цінні призи. Але найголовніше – це їхні незабутні враження від того, що кожен з них мав змогу доторкнутися до козацької культури та виховання. І разом зі своїми побратимами випробував себе та подолав усі перешкоди».

Школярів навчили бойових звичаїв

Ганна РЕДЬКА

За кілька тижнів мавпи, що мешкають у зоопарку, справлятимуть новосілля у комфортних зимових оселях. Поряд із п’ятьма облаштованими рік тому вольєрами з’являться ще три: два з них, площею 40 кв. м, призна-чені для проживання великих родин, а менший, на 25 кв. м – для пари приматів.

Побачити тварин відвідувачі зможуть через скло підвищеної міцності завтовшки у 12 мм. Стіни вольєрів вкриті спеціальною екологічно чистою фарбою. Для внутрішнього декорування кожного вольєра знадоби-лося по 8–10 дерев – це сухостої, обрізані на території зоопарку. А ще нове житло має додаткові полиці під дахом, у якому є віконця.

«Два нових вольєри вже заселені, але поки що закриті для відвідувачів, – залишилося дочекатися завершення робіт лише у третьому приміщенні. В одному з них мешкають двоє гібонів, а в іншому шість паві-анів анубісів разом із маленькою донечкою Піснею, яка народи-лася минулого року», – розповідає завідуюча відділом приматів Ки-ївського зоологічного парку Валентина Ди-карьова.

Із відкриттям нових зимових вольєрів відділ приматів запрацює у звичайному режимі – відвідувачі знову по-бачать свого улюбленця горилу Тоні, хід до по-мешкання якого тим-часово був закритий під час ремонту.

У столичному зоопарку мавпи переїдуть до нових осель

дозвілля 23Вечірній КиїВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

В. о. головного редактораМаксим Філіппов

Керівник творчої групи Леонід Фросевич

Відповідальний секретар Володимир Полєтаєв

Художній редактор Андрій КійкоДизайнер Світлана ВиноградоваФоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1,

вул. Володимирська, 51-бТелефон: 234-27-59

Факс: 235-01-93E-mail: vk1906@ukr.net

Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР

від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51-б

Тел.: 592–52–33, 592–52–44

Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34

Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

Замовлення: 44547 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також

ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції.

При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Точка зору» публікуються на правах реклами. Рукописи не

рецензуються.

Передплатні індекси: 61170, 89469, 37607

засновник: Київська

міська рада

facebook.com/vechirkanova twitter.com/vechirkanova vk.com/vechirkanova

Д’УДАРИЗМИ

«Вечірка» сміється

• Прометей був у набагато зруч-нішому становищі, ніж українець. Йому клював печінку лише один орел. І то – одноголовий.

• Найжлободенніша проблема сучасності в Україні – українські жлоби проти рідної мови.

• Кожна влада намагається до-вести, що вона сильна, як ніколи, бо довести, що вона розумна, як ніколи, набагато важче.

• Що таке р е й т и н г? Це те, що у кожної влади падає, а в опозиції не піднімається.

• «Наймити» розпоясалися, а господареві-народу рекоменду-

ють затягнути паски.

• Кожен держав-ний діяч – це опу-дало, яким спочатку заманюють, тоді ним лякають, а опісля – його опльо-вують.

• Дурень, який пливе своїм руслом, не страшний. Страшний дурень, якого залучають у русло політики і прищеплюють йому думку, що він має право тим рус-лом керувати.

Євген ДУДАР

«ФЕОФАНІЯ. СОБОР, ДЕ ЛІКУЮТЬ ДУШІ»

Коли: 21 листопада об 11.00. Місце зустрічі: вул. Метрологічна, зупинка «Пош-та» (від станції метро «Виставковий центр» їхати маршруткою №548). Маршрут і об’єкти показу: ландшафтний парк «Феофанія», Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир.

На початку ХІХ століття серед розкішних па-горбів старовинного урочища Лазаревщина іноки

Києво-Михайлівського монастиря з благословення свого настоятеля єпископа Феофана (Шиянова) почали споруджувати храм на честь дива архистра-тига Михаїла. По закінченню будівництва 1803 року Київський митрополит Гавриїл (Банулеско), беручи до уваги величезний внесок владики Феофана у справу зведення обителі, благословив переймену-вання Лазаревщини на Феофанію. Храм і сьогодні постає перед нами у своїй величі та красі.

«ВУЛиЦЯ САКСАГАНСЬКОГО: ГОЛОВНиЙ ПРОСПЕКТ НОВОї ЗАБУДОВи» Коли: 22 листопада об 11.00. Місце зустрічі: вул. Еспланадна, 20, біля станції метро «Палац спорту». Маршрут і об’єкти показу: вул. Саксаганського.

Учасники екскурсії прогуляються старою київською вулицею, що зберегла цілі квартали ошатних до-хідних будинків епохи «срібного століття». Чимало з них відзначені меморіальними дошками, адже цю вулицю облюбували відомі лікарі, професори, театральні діячі. Ще наприкінці XIX століття її на-зивали «українською вулицею» – тут жили, працю-вали, дружили родини Миколи Лисенка, Михайла Старицького, Лесі Українки.

фільми цього тижня

екскурсії

Записатися на екскурсії можна за телефонами: (044) 364-51-11, (068) 121-44-58 або електронною поштою: tour@interesniy.kiev.ua

«Голодні ігри: Переспівниця. Частина 2»Жанр: фантастична пригодницька драма. Країна: США. Режисер: Френсіс Лоуренс. У ролях: Дженніфер Лоуренс, Елізабет Бенкс, Джуліанна Мур, Філіп Сеймур Гоффман. Тривалість: 145 хв.

У завершальній частині блокбастера «Го-лодні ігри» безстрашна Катніс Евердін з найближчими соратниками протистоїть всемогутньому Капітолію в повномасш-табній війні. Настав час усім округам уперше об’єднатися, адже на кону стоїть майбутнє. Катніс усвідомлює, що вона повинна стати уособленням духу опору і зробити все, щоб перемогти Капітолій.

Жанр: детективний трилер. Країна: США. Режисер: Біллі Рей. У ролях: Джулія Робертс, Ніколь Кідман, Чіветель Еджіофор. Тривалість: 107 хв.

Римейк аргентинсько-іс-панської стрічки, яка здобула

«Оскар» 2009 року. Жорстоко вбито дочку слідчого Джесс, однак через брак доказів підозрюваного відпускають. На-парник Джесс Рей не полишає спроб докопатися до істини. Через 13 років з’являється шанс розкрити таємницю загибелі дівчини, що може призвести до особистої помсти.

Реклама

судо

ку «

Вечі

рки»

Склала Оксана Баркіна

5 6 3 11 6 2 49 7 2

4 7 8 65 3 2 1

7 1 34 9 8 5

2 3 87 1 4

Правила судоку Гральне поле 9 на 9 клітинок. Поле розділено на квадрати 3 на 3. На по-чатку гри відома певна кількість цифр. Спочатку — заповнити всі порожні клітинки цифрами від 1 до 9 за такими правилами:

1. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному рядку.

2. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному стовпчику.

3. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному квадраті.

«Секрет у їхніх очах»

ють затягнути

ракурс 24 Вечірній КИЇВ | 19 листопада 2015 року | №46 (19176)

Олександр ПИРЛИК Григорій КУБЛАНОВ (фото)

Чи знаєте ви рецепт справжнього родинного свята? Візьміть укра-їнську сім’ю, додайте народних пісень, приправте смачними на-їдками, запросіть на гостини коза-ків та амазонок – і у вас вийде не що інше, як «Гопак-party».

У неділю чимало людей зібралося у парку «Феофанія», аби провести вихідний весело та корисно. Розі-грівалася публіка по-різному. Хтось підспівував знайомим мотивам у виконанні фольклорного ансамблю «Хуторяни», а хтось «прикипів» до традиційних народних розваг для всієї родини від пані Солохи та пана Вареника.

Далі настав час справжньо-го українського гопака, але не звичайного, а бойового. Так, ви не помилилися – саме бойового. Це вам не бокс, де обмежуються лише трьома видами ударів, в ар-сеналі козаків був із добрий десяток прийомів. А назви які промовисті: тузень, джи-ган, стрімляк, вохрик, щупак, дзиґа, розніжка! Ворогам не позаздриш. А виконували їх маленькі козачата зі школи бойового гопака «Шаблезуб». І нехай їм лише по 8–10 років, од-нак завзяття юним сміливцям не позичати.

А яке ж свято без вродливих українських жінок?! Втім, то були не просто жінки, а справжні ама-зонки – вольові, сильні, войовничі. Коня на скаку зупинити? Запросто! Стоячи промчати у сідлі? Теж не про-блема! Учасниці кінно-трюкового ансамблю «Амазонки» виконували настільки карколомні вправи, що дух перехоплювало. Видовище, яке продемонстрували представниці слабкої статі, не для боягузів. Так, всі ми знаємо, як мужні козаки при-боркували своїх вірних супутників коней, а тут тендітні дівчата, з то-ченими ручками та ніжками: і де у них сила береться?! Не дивно, що у далекому Китаї вони стали лауреа-тами престижної премії «Золотий лебідь». Таких вправних вершниць удень із вогнем не знайдеш.

Ось так у веселій та невимуше-ній атмосфері свято добігало свого кінця. Втім, в учасників знайшлися сили ще й на бальні танці. Спочатку публіку запросили до Британії, щоб вивчити кілька па з квікстепу, а потім усією дружньою компанією вирушили до Бразилії, аби виконати запальну самбу.

«Цей день я запам’ятаю на-довго, – поділилася враженнями відвіду вачка парку киянка Тетяна Голуб, – програма була настільки ці-кавою та різноманітною, що ніколи було перевести дух, та й перепочи-вати зовсім не хотілося. Сподіваюся, що таких розваг із національним колоритом у Києві буде більше».

Загалом свято вдалося, і під-твердженням цьому був вигук із натовпу: «А зберімося ще й завтра тут!». Пропозицію було підтримано гучними оплесками.

«Гопак-party»: погуляли на славу