ЕКОЛОГІЧНА КАЗКА Дух Землі Жив-був у селі Зоряниці хлопець Миколка. Тато його працював агрономом, а мама доглядала телят на фермі. Миколці було дванадцять років, і навчався він у шостому класі. Вчитися він любив, але (це не велика таємниця) іноді не робив вправно домашнє завдання, а допомагав матері на фермі або грав з хлопцями у футбол. А як не допомогти мамі, коли телята були такі кумедні й завжди раділи Миколці? Та як не зіграти з хлопцями у футбол , коли у людини стільки друзів і травень вже засипав Зоряниці квітами й зеленою травою! Але наша казка не про телят і футбол, а про пригоду, яка одного разу трапилася з Миколкою. На уроці природознавства Богдан Андрійович розповідав учням шостого класу про екологію, охорону природи, екологічні катастрофи -Усі екологічні катастрофи, -- говорив учитель, -- наслідок безвідповідальної поведінки людини. Багато людей на Землі не розуміють, що знищення природи може привести до знищення самого людства. Запишіть домашнє завдання: хлопцям знайти додатковий матеріал про екологічні катастрофи, а дівчатам – про заходи з охорони природи, які вживають у нашій країні. Миколка йшов додому і думав про розповідь Богдана Андрійовича. Звичайно, хлопець бачив програми по телевізору про забруднені воду та повітря, про ліси, які повирубали, про деяких тварин, яких залишилося так мало, що їх занесли до Червоної книги. Але це здавалося таким далеким від нього! «Які екологічні катастрофи? – думав Миколка. – У нашому рідному селі сади квітучі та зелені, вода у колодязях чиста й прозора! Коли батько бере мене зранку в поле, повітря таке свіже, що не можна надихатися!» І вся велика планета Земля здавалася Миколці такою ж гарною, чистою, квітучою, як і його рідне село Зоряниці. Після уроків у Миколці знайшлося багато справ: він нагодував курчат, збігав до матері на ферму, допоміг їй, і, головне, попросив дозволу піти з друзями до лісу, бо Юрко знайшов там справжню лисячу нору. Миколка та хлопці дуже раділи подорожі. Ліс здавався смарагдовим від ніжної зелені листя й трави. Юрко швидко привів друзів до лисячої нори. Діти сховалися у кущах, затамував подих. Усі чекали, що лиса виведе своїх лисенят погратися. Коли дітям вже набридло чекати, зненацька вискочила лисиця. Миколка побіг за нею. Йому дуже хотілося хоч трішечки розгледіти цю гарну тварину. Лисиця відбігла, глянула на Миколку розумними очима, і знову пустилася навтьоки. Миколка припустився за нею. Лисиця побігла швидше. Вони вискочили на галявину, хлопчик зачепився ногою за коріння старого пня і впав на траву. На мить у нього затьмарилося в очах. Коли Миколка підняв голову, він здивовано побачив: галявини немає, а сам він опинився біля входу в якусь печеру. «Хлопці! Я знайшов печеру, йдіть сюди,» - гукнув Миколка. Ніхто не відповів, і хлопець зробив крок усередину. Прохід у печері був широкий, на стінах та на стелі

велетенські комахи та квіти освітлювали все навкруги. Миколка йшов та йшов уперед, поки прохід не закінчився, і хлопчик побачив велику залу. Від несподіванки він злякався, тому сховався за каменем. Люди, які зібралися в залі, були дивовижні, одягнуті в різнобарвні костюми з довгими плащами. Вони стояли перед людиною у плащі кольору сонця. Миколка трохи не скрикнув – ця людина була схожа на його вчителя Богдана Андрійовича. «Я – дух планети Земля, - сказав «Богдан Андрійович», - зібрав вас для того, щоб судити людину за її злочини проти природи. Ви – Флора, Фауна, Повітря, Ґрунт – розповідатиме про все, що накоїла людина на планеті Земля.» Флора у ніжному платті з квітів та в зеленому плащі говорила про те, що за чотири сторіччя в Європі люди знищили сорок мільйонів гектарів лісу, що тропічні ліси вирубують зі швидкістю 15-20 гектарів за хвилину, що кислотні опади знищують зелений шар планети. Вода у платті всіх відтінків від блакитного до темно-синього голосом, що нагадував дзюркотіння струмка, розповідала про аварії на танкерах та нафтових платформах, під час яких тисячі тон нафти ллються в океан і від цього гинуть риби та морські тварини, про підприємства, які зливають отруйні речовини в річки і потрібні десятки років, щоб вода в них знову стала чистою, про те, як повністю зникло Аральське море у Казахстані. Потім Миколка слухав розповіді Фауни, Повітря, Ґрунту і з жахом розумів, що на цьому суді Людина обвинувачується в усіх екологічних катастрофах нашого часу. Дух планети Земля сказав: - Найстрашніше, що люди забувають про свої душі. Злість, жадібність, заздрість, любов до грошей, постійні війни отруїли людину. Душі й думки людей стали чорними. Люди забули, що вони - частина природи. І природа може жорстоко помститися їм. Мабуть, не знайдеться й двох людей, які б гуманно ставилися до всього живого. І тому може статися лихо … - Ні, ні, - закричав Миколка. – Я знаю, такі люди є! Хлопець вийшов на середину кола, всі обернулися до нього. - Говори, - наказав дух планети Земля, суворо глянувши на хлопчика. «Як мій учитель,» - подумав Миколка. - Я знаю таких людей – це мої мама і тато. Мама доглядає телят, вона дуже любить тварин. А як у неї все росте в саду й на городі! Тато зранку і до пізньої ночі в полі. Коли посівна або жнива, я його майже не бачу. Мабуть, він знає кожну травичку, кожний колосок у полі. – Миколка не знав що додати. - Це правда, - сказала Фауна . - Його мама дуже добра людина, Вона ніколи не образила жодної тварини. І свого сина навчила любити тварин. - Хлопчик говорить правду, - додала Флора. – Його батько – справжній агроном, добре знає рослини та як їх вирощувати.

- А врожаї у нього великі, бо дбайливо ставиться до землі. – Сказав Ґрунт. – Він не отруює землю, а завжди точно розраховує кількість добрива. - Люди в селі ніколи не забруднюють річку, і колодязі в них дуже чисті, - додала Вода. - Ти невірно зрозумів мої слова , хлопчик. – Дух планети Земля уважно дивився на Миколку. – Не лякайся, ми й гадки не мали покарати людей. Але , якщо людина не буде берегти свою колиску – природу, вона сама знищить себе. Тільки такі добрі люди з чистою совістю як твої батьки можуть зберегти життя на планеті Земля! Йди, хлопчику, і пам’ятай, що я – Дух планети Земля - тобі сказав. Раптом у печері все почало змінюватися: Вода перетворилася на джерельце з прозорою водою, Ґрунт розсипався на грудочки і впав Миколці під ноги, Флора зацвіла дивовижною квіткою та заграла всіма барвами веселки, Фауна стала синичкою, сіла хлопцю на плече, цвірінькнула й зникла, Повітря перетворилося на легкий вітерець і вилетіло з печери. Дух планети Земля обернувся на велетенський яскравий промінь, доторкнувся до Миколчиного обличчя, на мить засліпивши хлопчика. Коли Миколка розтулив очі, він побачив, що лежить на галявині, ніякої печери немає, а навколо нього зібралися друзі. - Що з тобою сталося? – питали хлопці. – Куди ти зник? Де лисиця? Миколка замислився на хвилину і відповів: - Мабуть, мені наснився дивний сон. Потім я вам його обов’язково розповім. А зараз підемо додому. Треба виконати домашнє завдання, Богдан Андрійович обов’язково буде опитувати. А лисиця нехай живе у спокої зі своїми лисенятами! І друзі пішли у своє рідне квітуче село Зоряниці.

Автор заступник директора З НВР ДЗОШ І-ІІІ ступенів № 88 Паталах Світлана Федорівна