2012 05 09_пол1т_культура_роль_у_сусп1льств1_

СОГ “Демократична Київщина” Ірпінь, 29.09. 2012 СОГ “Демократична Київщина” Ірпінь, 29.09. 2012

"Визначайте значення слів – і ви позбавите світ від половини його помилок".

Блез Паска$ ль (фр. Blaise Pascal ,*19 червня 1623, Клермон-Ферран — †19 серпня 1662, Париж) — французький філософ, письменник, фізик, математик.


http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/19_%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BD%D1%8F

Суспільство є найзагальнішою системою взаємозв’язків і взаємовідносин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами.

Це сукупність усіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, в якій знаходить прояв їхня взаємозалежність один від одного і яка склалася історично.


Суспільству притаманна низка ознак, які виокремлюють його:

спільна територія, яка становить основу соціального простору, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв’язки члени суспільства. Зазвичай вона збігається з державними кордонами;

загальноприйнята система норм і цінностей, система культури, що є основою зв’язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної системи зв’язків;


здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв’язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень. (Е.Дюркгейм уважав, що основою стійкості та єдності суспільства є колективна свідомість, наявність спільної волі, які можуть стримати розвиток згубної сили людського егоїзму. Стійкість суспільства, на думку Р.Мертона, зберігається завдяки наявності фундаментальних цінностей, які засвоюються спільнотою індивідів, а на думку Е.Шилза, — завдяки владі, що забезпечує контроль над усією територією і нав’язує відповідну систему цінностей);

автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечуються тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, принципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві. Суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створювати для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоутвердження й самореалізації.


В СТРУКТУРІ СУСПІЛЬСТВА виокремлюють такі функціональні підсистеми:

економічну, що забезпечує виробництво товарів, необхідних для задоволення потреб людини;

морально-культурну, що уможливлює реалізацію моральних інтересів індивідів і сприяє нормативному регулюванню їхньої поведінки і суспільства в цілому;

соціальну, яка регламентує споживання і розподіл усіх благ;

політичну, що здійснює загальне керівництво й управління суспільством.


СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ – це реальний, органічно цілісний процес існування, розвитку і взаємодії соціальних суб'єктів (осіб, соціальних спільнот, суспільств), що відбувається у конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою форм діяльності, відносин, спілкування і духовногоосвоєння та перетворення дійсності людиною

Взаємозв’язок сфер суспільного життя з компонентами освітньої системи


Суть взаємозв’язку політики і суспільства визначається «двоїстим» характером цього явища.

По-перше, політика – це наука, оскільки вона базується на законах суспільного розвитку, а відтак має розглядатися крізь призму об’єктивної логіки цих законів, категорій і методів, а не як щось свавільне, віддане на відкуп окремій особі.

По-друге, політика як мистецтво є необхідним компонентом дійового і емоційно-вольового суспільного життя.

Сутність політики як мистецтва полягає в умінні використовувати наявні можливості, приймати правильні й продумані політичні рішення як на підставі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і з допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та фантазії.


Існують і інші підходи до тлумачення терміна “політика”.

Виходячи із змістовної характеристики:, це заняття

з одного боку малодостойне й цинічне,

з другого – високоморальне й творче, притаманне “справжнім аристократам духу” .

З функціонального погляду виокремлюються також два підходи:

спосіб досягнення власних егоїстичних цілей і

мистецтво управління, спрямоване на досягнення загального блага та справедливості.


Виокремлюють ще два інших підходи до застосування терміна “політика”.

Перший характеризує її як царину (сферу) людської діяльності, другий – як спрямування або спосіб діяльності.


Мистецтво політика полягає в дуже складній праці з узгодження різнобічних

властивостей політики, у вмінні ніколи не впадати в крайнощі, не абсолютизувати будь-

які різноманітні політичні аспекти.

Сучасні традиції вживання терміна “політика” започатковані античним (давньогрецьким) розумінням політики як надто благородної справи – мистецтва державного управління, покликаного об’єднати суспільство навколо вищої його мети.

Грецькою слово “політика” означає і як мистецтво управління державою, так і спосіб реалізації цілей держави всередині та за межами її території.

Тобто, це і є мистецтво здійснювати спільні справи.


Культура (від латинського colere означає "населяти", "вирощувати", "сприяти", "успадковувати") – поняття для означення алгоритмів людської поведінки і символічних структур, які надають цій поведінці сенсу і значущості.

У сучасній термінології нараховується кілька сотень визначень поняття „культура”, але жодне з них не є загальноприйнятим. Різні визначення відображають різні теорії щодо розуміння та оцінки процесів в суспільстві.

В широкому розумінні культура – це сукупність матеріальних та нематеріальних цінностей, властивих суспільству або окремій соціальній групі.


Вперше термін "політична культура" було введено в науковий обіг німецьким філософом І. Гердером. Концептуальне уявлення про

політичну культуру і систематизований опис поняття склався тільки в 50 – 60 рр. ХХ ст.

Політична культура – це невід’ємна складова частина загальнонаціональної культури.

Це передусім такий спосіб діяльності соціальної спільноти, особи у сфері політичних відносин, який відображає досягнутий рівень політичної активності та політичної зрілості суб’єктів.

Він включає різні компоненти й рівні: культуру ставлення суб’єктів до здійснення політичної влади; культуру електорального процесу; культуру формування політичних і громадсько-політичних інституцій; культуру політичної поведінки; культуру політичної свідомості й спілкування та інші, тобто поширюється на всю сферу політичного життя суспільства.


Політична культура – це невід’ємна складова частина загальнонаціональної культури.

Це система стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, переконань, позицій, поглядів, зразків поведінки у сфері взаємовідносин влади і народу, які так чи інакше проявляються у діяльності суб’єктів політичного процесу.

Вона складається історично, є відносно стійкою, втілює у собі досвід попередніх поколінь.

У ній закріплюються ставлення людей певної країни до політичної системи і окремих її елементів, до політичного процесу, а також до самих себе й своєї ролі в цьому процесі.

Політична культура функціонує не як ізольоване явище суспільного життя,

а як невід'ємна, складова глобальної культури суспільства.


пізнавальна – вивчає політичні уявлення, знання та політичну ідеологію;

інтегративна – аналізує досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей злагоди в межах існуючої політичної системи;

комунікативна – дозволяє встановити зв’язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління, накопичувати політичний досвід;

забезпечення інтересів відповідних соціальних спільнот людей;

регуляторна – забезпечення ефективності функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм, традицій;

виховна – формування "політичної людини" на ґрунті цінностей і норм, які відповідають інтересам певних соціальних класів і груп;

прогностична – передбачення можливих варіантів розвитку класів, соціальних верств, націй у певних соціально-політичних умовах.



Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі, треба мати на увазі, що тоталітарна культура сама по собі не розпадеться.

Вона має своїх носіїв серед політичних діячів, своюбазу в існуючих старих економічних структурах, свою опору в догматичних політичних стереотипах.

Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною

СПЕЦИФІКА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ:

заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;

низький рівень теоретико-політичних знань, значна наявність елементів правового нігілізму;

нерозвиненість громадських позицій;

недостатньо розвинений індивідуалізм;

підданські відносини до будь-якого центру реальної влади;

фрагментарність, вибірковість (“друзям – все, ворогам – закон”);

Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною.


СПЕЦИФІКА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ:– наявність залишків пострадянського синдрому (“від мене нічого не залежить”, “за нас все вирішать”);– домінування протестних настроїв до будь-якого центру реальної влади (“усі вони однакові”, “влада – погана”);– конфліктність;– регіональна роз’єднаність, нетолерантність (звідси взаємні образи на кшталт “москалів” та “бандерівців”);– – маніхейство (звичка все поділяти на чорне й біле) і водночас непримиренність до будь-яких нетрадиційних поглядів;– низька компетентність в управління справами суспільства та держави;– нерозвиненість громадянських позицій.

Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною.


Найактуальнішими серед проблем політичної культури суспільства в Україні лишаються:

наявність у свідомості громадян України, які належать до старшого покоління і являють в сукупності значну частку політично активного населення, певного антагонізму політичної культури, що світоглядно детермінований політичною культурою тоталітарної держави, частиною якої ще не так давно була Україна;

невисока політична грамотність основної частини населення, певна апатія, настороженість, інколи – роздратованість у стосунках з державою. Актуальним лишається питання підвищення довіри населення до влади;

низька політична активність і взагалі громадянська пасивність значної частини української молоді, соціально розчарованої і незадоволеної своїм соціальним становищем.



Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі, треба мати на увазі, що тоталітарна культура сама по собі не розпадеться.

Вона має своїх носіїв серед політичних діячів, своюбазу в існуючих старих економічних структурах, свою опору в догматичних політичних стереотипах. Національна свідомість, так само, як і національний характер, значною мірою формуються під впливом політичних відносин минулого. Довге перебування під колоніальним гнітом спричинили формування у частини народу зневіри в можливості розвитку самостійної України.



Політична культура багато в чому пояснює джерела, характер і особливості конкретної політичної системи, панівний в суспільстві політичний режим, політичну свідомість і поведінку суспільних класів, груп, політичних партій і рухів, спрямування політичних процесів.



Індивідуальна політична культура характеризується ступенем знання, емоційного сприйняття та практичного опанування нормами політичної соціалізації, загальнокультурним рівнем, компетентністю в політиці, адекватністю оцінок, рівнем свідомості, розумінням своєї соціальної ролі, ступенем включення до суспільно-політичної системи і т. ін.


Хто бере участь у формуванні політичної культури в Україні, які інститути (або як їх називають – агенти) визначають її форму і зміст?

До них належать: держава, церква, засоби масової комунікації, бізнес, система освіти, армія,

Громадські політичні організації.

Отже, умовою формування політичної культури громадян є їх включення в громадсько-політичний процес, взаємодія з суспільно-політичною реальністю.


Громадське життя є вкрай важливим засобом формування політичної культури і політичної свідомості.

Воно породжує:

ідеї,

установки,

зразки поведінки,

які потім міцно входять у національну політичну культуру, одержуючи теоретичне обґрунтування –

наприклад, ідея національного консенсусу, моральності політики, становлення України як демократичної держави тощо.


Громадське життя є вкрай важливим засобом формування політичної свідомості.


Громадське життя є вкрай важливим засобом формування політичної свідомості.

Однак, якби не відбувалося формування політичної свідомості, жодний із цих шляхів не гарантує того, що в людини сформуються суто політичні погляди.

Навіть будучи активним суб'єктом політичних відносин, індивід може спиратися не на політичну, а на так звану потестарну або протополітичну свідомість.

Засадами потестарної свідомості можна визначити соціальну залежність та інтелектуальну нерозвиненість, відсутність особистої гідності, спрощені уявлення про сутність політичних процесів, нездатність оцінити значення особистих прав і свобод. Особи з потестарною свідомістю є найкращим ґрунтом для утвердження недемократичних політичних режимів.


Розвиток політичної культури, як і всякої культури, це природно-історичний процес, який,

розвивається відповідно до певних цілей і завдань, що їх ставлять перед собою люди.

Нами, громадськими організаціями СОГ “Демократична Київщина” та ВГО “Фундація конструктивних ініціатив “Третя сила”, ставиться

завдання побудови Лідерської України!!!

Це є важливою складовою нашої політичної культури!


Потрiбно осмислити усі iсторичнi спроби формування гармонiйного розвитку людини.

Особливу увагу придiлити осмисленню гуманiзму як принципу та засобу формування i протидiї антигуманним тенденцiям свiтової цивiлiзацiї і сучасних українських політиканів.

Україна повинна поставити перед собою величне завдання формування унiверсальної особистостi, в структурi якої Iстина (Правда), Добро i Краса будуть взаємодоповнювати одне одного.


Перший прiоритет: радикально пiдвищити рiвень домагань України, навчити ставити перед собою та свiтовим спiвтовариством смiливi амбiтнi цiлi, проривнi iдеї, конструктивнi iнiцiативи глобального та регiонального масштабiв, привчити народ до думки, що нам як країнi пiд силу ставити завдання найвищої складностi й успiшно їх вирiшувати, зумiти поставити цi завдання на межi можливого та неможливого.

Другий прiоритет: невпинною напруженою творчою працею всього народу нарощувати сукупний рiвень досягнень України, динамiка якого вiдповiдала б рiвню її зусиль. Державний невротизм ще бiльш небезпечний, нiж iндивiдуальний.

Третiй прiоритет: подолати в собi психологiю аутсайдера i сформувати психологiю країни-лiдера, якiй до снаги повести за собою iншi країни.


Реалізація проекту “Школа лідерства, менеджменту, самоврядування. Європейський вимір” (наразі для студентської молоді) – проведено 10 занять

Найперше завдання Школи: допомогти відтворити

в молодій людині потреби та можливості вийти за рамки того, що її обмежує

розвивати у слухачеві Школи здібності до саморозвитку, самовдосконалення, усвідомлення необхідності безперервної самоосвіти впродовж усього життя як громадянина України.


Як наслідок людина і громадянин: Розуміє і поділяє сутність національної ідеї

Є носієм національної культури

Постійно працює над собою Своєю професійною діяльністю сприяє

економічному, науковому, культурному зростанню Батьківщини

Любить і відстоює рідну мову, користується нею

Любить, захищає і відстоює рідну країну / державу / територію

Любить, захищає і відстоює свої звичаї, традиції Любить, захищає і підтримує співгромадян

з патріотичним способом мислення Постійно відчуває гордість за вищенаведене

і приналежність до цих категорій

Є БУДІВНИЧИМ ЛІДЕРСЬКОЇ УКРАЇНИ


2012 05 09_пол1т_культура_роль_у_сусп1льств1_

Education