5 poverhiv - 2

П‘ять Поверхівгазета факультету філології та журналістики

КДПУ ім. В. Винниченка

листопад 2011

2КОНФЕРЕНЦ-ЗАЛ

Автори цілий рік працювали надвласними проектами, а оцінювати їх при-йшли місцеві редактори та видавці. Цедиректор видавництва “Імекс-ЛТД”Та-мара Самиляк, голова поліграфічно-ви-давничого центру ТОВ “Мавік” ВалерійДобробатько, головний редактор “Цент-рально-Українського видавництва” Ста-ніслав Янчуков, редактор програми“Ділові новини” КОДТРК Олена Гурмач,головний редактор газети Кіровоградсь-кої обласної ради та обласної державноїадміністрації “Народне слово” Вален-тина Бажан, директор поліграфічногорекламно-видавничого центру “КОД”Віктор Лисенко, журналіст газети “Діа-лог” Лариса Діденко, а також співробіт-ник арт-галереї “Єлисаветград” ОльгаКраснопольська.

Студенти помітно хвилюються,тому що за кілька хвилин потрібно пре-зентувати публіці те, у що вкладавдушу цілий рік. Та у кожному виданнізнайшлась своя родзинка. Представ-лення усіх проектів супроводжувалосявідеопрезентацією.

Інформаційні брошури ІнниОнисько “Бобринецький район” та Ва-дима Вівсяного “Промисловість Кірово-

градщини”, довідкові видання – біогра-фічний довідник Тетяни Пташник “Кіро-воградська пресова журналістика віменах” і настінний календар ТетяниЛевінської “Видатні постаті Кірово-градщини”, а особливо блок суто по-пуляризаторської краєзнавчої тематики– путівник Юлії Олексієнко “Містомдвох творців”, науково-популярний жур-нал Ірини Запорожець “Пам’ятники Кі-ровограда: історія в бронзі”, комплектлистівок Дар’ї Ільченко “Бережіть со-бори своїх душ (собори і храми Кірово-градщини)”, альбом Олени Карпенко“Кіровоград: сучасне образотворче ми-стецтво” викликали у видавців цікавість.

Проект Галини Богомаз-Куликкнига-реквієм “Леонід Куценко: книжкабез автографа” на форумі одразу знай-шов свого видавця – ТОВ “Мавік”. Йогоголова Валерій Добробатько подарувавГалині хрестоматію “Блакитні вежі” ізтворами авторів Кіровоградщини, якуобговорювали ще з Леонідом Куценком.

Директор видавництва “Імекс-ЛТД”Тамара Самиляк своїм книжковим пода-рунком “На пам'ять про рідний край” ви-значила найкращий, на її погляд, проектДар’ї Ільченко “Бережіть собори своїх

душ” (собори і храми Кіровоградщини)”. Серед цих проектів ми не можемо

оминути назви й інших, виготовлених злюбов’ю,– культурно-розважальнийжурнал Романа Базаки “Intermezzo”, мо-лодіжний журнал коміксів Ольги Цим-баліст “Whoдожники”, регіональнемолодіжне видання Світлани Чередні-ченко “ТАКЕ”, збірка постмодерноїукраїнської прози Надії Фролової “Орі-ґамі-блюз”, дитяче перекладне виданняЮлії Овчиннікової “Життя прекрасне:твори польських письменників”, літера-турознавча монографія Ірини Ткаченко«Поезія і поетика степу в українській лі-тературі» (проект Наталі Романюк), ін-

тернет-видання ОлениГурмач “Голодний сту-дент”, альбом КатериниДічкової “Майстри худож-ніх народних промислівКіровоградщини”.

У кожного із гостейзнайшлися свої побажаннястудентам. Фахівці видав-ничої справи радятьбільше читати, зокрема йкраєзнавчу літературу,працювати не лише надзмістом, а й над формою,над власним мовленням істилем. А ще – створювативидавничий бренд міста,якого поки що бракує.

Форум видавничих проектів – тест на професійність і на… успішність

Перший «Форум видавничих проектів» відбувся на факультеті філологіїта журналістики під час святкування дев’яносторіччя університету. Ідеяфоруму виникла на кафедрі видавничої справи та редагування. Це сталопершою спробою студента показати себе як видавця.

Юлія Овчиннікова,

студентка 53-ї групи світлини: Олена Карпенко

Довідка

Спілкувалась

Тетяна Пташник,

студентка 53-ї групи,

світлини із сімейного архіву.

3Спадок – професія викладача

За дев’яносторічну історію в нашому університеті утворилися цілі ди-настії викладачів. Як їм живеться під одним дахом? Ми поцікавилися проце у сім’ї Крутів. Адже в ній аж троє філологів. Подружжя Юрія Зіновійо-вича та Лідії Іванівни має багаторічний стаж роботи у Кіровоградськомупедуніверситеті. А нині на філологічному факультеті працює їхня донька –Ірина Юріївна Круть.

Чому ви обрали саме нелегкий шлях

філолога?

Лідія Іванівна: У мене були дуже хо-роші вчителі мови й літератури в учи-лищі, тому й пішла на філологічнийфакультет. Хоча мене вже тоді запиту-вали: чи розумію, куди іду?

Юрій Зіновійович: Спочатку яподав документи на юридичний фа-культет, а мій товариш – на хімічний.Якось він запропонував піти в суд і по-бачити реальний процес. Ми потрапилина розгляд справи про розтрачуваннякоштів працівниками млина, яких засу-дили до двадцяти років ув’язнення.Плач, голосіння рідних… Я зрозумів,що це не для мене, тож переписав заявуі вступив на філологічний факультет.

Ірина Юріївна: А мені вже у спадокдістався цей сімейний бізнес (посміха-

ється). Мабуть, як була меншою, з’яв-лялися різні фантазії — бутистюардесою або акторкою. Але коли до-велося вирішувати, то вибір остаточнозупинився на нашому факультеті.

Чи не страшно було віддавати доньку

на філологічний? Адже ви знали всі труд-

нощі цієї професії з власного досвіду.

Л. І.: Ми тоді про це не думали, а хо-тіли дати доньці хорошу базову освіту.А оскільки в ті роки були дуже сильнікафедри української мови та літератури,

то навіть думок про інший факультет невиникало.

Ірино Юріївно, чи відчували ви філо-

логічні знання, які передалися у спадок?

І. Ю.: Щоб якісь спадкові знання, то,мабуть, ні. Але в мене була перевага, боя завжди могла запитати у батьків, щомені не зрозуміло. Питання, які стосува-лися мови, літератури постійно обгово-рювались у нашому домі.

Чи часто використовуєте профе-

сійну методику виховання у сімейному

колі?

Ю. З.: Мої батьки рано померли, уЛіди також рано пішла із життя мати,лише залишилися батько і бабуся, якіжили в селі. Виховували ми доньку са-мостійно. У дитинстві намагалися Іринупобільше кудись возити і показувати світ.Особливо нам хотілося, щоб нашадонька побачила, як живуть у селі, від-чула отой прекрасний сільський колорит.

Під час написання наукових робіт об-

говорюєте їх у сім’ї?

Л. І.: Обов’язково. У нас у цьомувзаємодопомога. Коли я напишу науковустаттю, то можу кудись віддати матеріалтільки після того, як прочитає його ЮрійЗіновійович.

Ю. З.: Хоча коли я скажу Іриніщось критичне, вона довго не здаєтьсяі сперечається.

На прикладі вашого багаторічного сі-

мейного досвіду можна прослідкувати

цілі покоління студентів. Тож якими

вони були і як змінилися?

Л. І.: Сучасні студенти в чомусьвиграють, а в чомусь програють тодіш-нім. Наше покоління хотіло вчитися. Мирозуміли, що будемо працювати, і цізнання будуть потрібні. А зараз, на жаль,далеко не всі прагнуть до знань, мож-ливо від безнадії, бо немає тієї упевне-ності, що буде робота після закінченнявишу. Зараз можливості більші, аленемає того прагнення.

І. Ю.: Мені, здається, що сучасні сту-денти стали вільнішими, яскравішими,цікавішими, але тепер менше ґрунтовноїосвіти й ерудиції.

А онук також буде філологом?

І. Ю.: Ще точно не відомо. Хай на-вчиться висловлюватися складнопідряд-ними реченнями, отоді й поговоримо.

Юрій Зіновійович Круть

закінчив філологічний факультетЛьвівського університету імені ІванаФранка за напрямком “Славістика.

Чеська мова”. Працював учителем вІвано-Франківській та Волинськійобластях. Згодом старшим виклада-чем у Глухівському педагогічному ін-

ституті, науковимспівробітником Інсти-туту мистецтвознав-ства, фольклору таетнографії імені Мак-сима Рильського АНУРСР, а потім у Кіро-воградському держав-ному педагогічногмуінституті ім. О. Пуш-кіна на психолого-пе-д а г о г і ч н о м уфакультеті.

Лідія Іванівна Круть закінчилаКіровоградський державний педаго-гічний інститут ім. О. Пушкіна. Саметут працювала викладачем : спочаткуна кафедрі української літератури,згодом на кафедрі української мови, апотім на психолого-педагогічномуфакультеті.

Ірина Юріївна Круть закінчилафілологічний факультет Кірово-градського державного педагогічногоуніверситету імені Володимира Вин-ниченка, зараз доцент кафедри видав-ничої справи та редагування.

ТЕРЕВЕНІКруті!

Анастасія Зубова,

студентка 13-ї групи

ДЕБЮТ4

Будемо знайомі! У цьому році наш факультет поповнився новими обличчями. У ряди філологів і журналістів влилася

“свіжа кров”. Усі вони різні: у кожного своя мрія, кожен приїхав зі своєю метою, у них розмай прагненьі сподівань. Великі надії й у викладачів та старшокурсників. Старанності, креативу, творчості чекає ко-лектив педагогів. Драйву, позитиву, спілкування, співпраці прагнуть студенти.

статистика першого курсу



Пролетіли вересень та жовтень. Усівстигли познайомитися, показати свійтворчий потенціал (згадайте “Вернісажталантів”), набратися нових вражень. Ісаме зараз час якось усе зібрати докупи,підсумувати. Тож я провела статистичнедослідження студентів першого курсу.Вона відображає гендерний розподіл, по-казує, з яких областей прибули студенти ічи кожен зробив для себе правильнийвибір, вступивши до цього вишу.

Те, що до університету при-їжджають з різних областей, а не тількиз Кіровоградської, свідчить, що вінкласний і відомий; те, що більшість за-доволені обраною спеціальністю, гово-рить про високоякісну й цікавупідготовку, ну, а ті студенти, які ще ва-гаються чи не впевнені, незабаром зро-зуміють своє щастя, адже КДПУ –найкращий!

У кожного має бути життєвекредо, якому варто слідувати. Аджелюдина з метою активна, цілеспря-мована, рішуча. Вона живе, а неживотіє, горить, а не тліє.

Я маю кілька девізів, які спрямовують,надихають, допомагають мені в житті.

Пам’ятай своє коріння – таким є моєкредо, коли йдеться про рідну домівку.

Я народилася у степовому микола-ївському краї. Своє містечко Новий Бугя завжди асоціювала з тихим, милимболітцем, але це місце, де я завждизнайду прихисток, де мені завжди раді,і куди б я хотіла повертатись.

Наступним моїм орієнтиром є здо-буття вищої освіти. Адже освіченалюдина – різнобічно розвинена, у неїоб’ємний багаж знань. Освіта – цескарб, праця – ключ до нього. До свогоскарбу я пройшла тернисту доріжку.

Після закінчення з відзнакою 9-го класушколи, я вступила до педагогічного ко-леджу. Там я навчилася багато чому но-вому, познайомилася з цікавимилюдьми, знайшла хорошого друга. І всебуло начебто добре, але педагогічнаспеціальність – це не моє. Я провчиласьдва роки, отримувала підвищену сти-пендію, була старостою, але мріяла прожурналістику.

Заочно я закінчила десятий та оди-надцятий класи, паралельно пройшлатестування і вступила до КДПУ на фі-лолога.

Після року навчання, зваживши усіза і проти, я здала документи на жур-налістську спеціальність. Отже, йтидо переможного кінця – ще одне жит-тєве гасло.

Усе або нічого – це про мій характер.Вродилася я, – на жаль, а може на ра-дість, – максималісткою. Мені потрібно

все й одразу, я не люблю чекати, завждийду ва-банк. Інколи це мене рятує, ін-коли нещадно карає. Ще в моєму харак-тері є щось від альпініста. Я завждипрагну зійти на нову вершину, видер-тися якомога вище, підкорити щось не-досяжне, але омріяне. Кажуть, я дужемотивована і цілеспрямована. Мабуть,треба було опановувати альпінізм.

Працювати не соромно, соромно непрацювати – сказала я собі й пішла нароботу. Хоч і не легко, але приємноусвідомлювати, що вже не бабуся з пен-сії збирає тобі сумку, а сам можеш за-безпечити себе.

Усіляке буває в житті: і хороше, і по-гане, чорна смужка – біла смужка. Алея сприймаю все з гумором, не падаюдухом, і, як Леся Українка, говорю – ябуду крізь сльози сміятись.

Географія

(74) (8)

(33) (3) (1)

(42) (1)(1)

(5)(4) (4) (2) (2)(1)(1)

Усе або Нічого

(52)

Стать

Статистика статистикою, але цікаво дізнатисябільше про студентів-новачків. Тож подаємо есепершокурсниці Анастасії Зубової. Цікаво, чи змі-няться її погляди до закінчення університету?

5

Якщо ви не згодні з тим, що япишу, значить ви закохані. Це чудово,прекрасно, без цього не можна жити!Кохати і бути коханими – це невід’ємнапотреба всього людства. Та це зовсім незобов'язує до шлюбу. Адже шлюб – цеофіційне завершення «конфєтно-букєт-ного» періоду і «паперові» кайдани длявласної свободи. Зрештою, це головнийкрок у житті, після якого закінчуєтьсябезтурботна юність.

Але зараз ви не замислюєтеся надвідповідальністю, складністю та… об-меженістю, які несе шлюб. Про щомова?! Виключно романтика, дарунки-цілунки, жодних недоліків! Батьки?Вони ж «нічого не розуміють!» На-вчання? До біса, ще встигну! Друзі? Танічого, почекають! А чого почекають?Доки ви одружитеся і не матимете

змоги з ними спілкуватися? Чи навча-тися навпереміну з годуваннями, пе-люшками та підгузками? Якщо й так,то, повірте, це дуже складно. Не-обхідно постійно чимось жертвувати, івід цього страждає як навчання, так ісім'я. Дитина, годування, сесія, недо-спані ночі, дратівливість, неврози,сварки… ну, нічого хорошого.

Ой, та що це я розійшлася?! Наносі ж – День студента, таке свято! Всізбираються святкувати, кафе вибрали,меню прикинули – гуляночка вимальову-ється – що треба! Але… я на неї непіду… Вдома чоловік, дитина, мене вуніверситеті більше нема, ніж є, тож ісвято вже якесь не зовсім моє. А святку-вати ж ой як хочеться!!! Де мої 16 років?!

До речі, загалом на нашому фа-культеті навчається 18 (див. схему) “за-ВУЗданих” студентів, дітей мають 12 зних. “Найсімейнішим” виявився 4-йкурс – він має шість подружніх поло-винок, на другому місці – 5-й (на рівнііз заочниками) – по чотири особи. Тре-тій курс доволі стриманий і має лишедвох сімейних. На першому і другомукурсі – лише по одній дружині, та вних ще все попереду.

Перечитую і бачу, що якийсьсуб'єктивний матеріальчик виходить!

Безперечно, є студенти, для яких го-ловне – сім'я. Вони вважають себе ща-сливими, і щось у цьому є. Одружені –це вже влаштовані люди, яким не требаувесь час бігати на побачення та заби-вати голову дурницями типу “любить –не любить”. Якщо вже є дитинка – то зачас навчання вона підросте, ходитиме всадочок, і тоді можна спокійно вихо-дити на роботу. А ще, ендорфіни – гор-мони, які виробляються у хвилинисімейної радості, підвищують інтелек-туальні здібності та зміцнюють імуні-тет. Тож не забувайте радіти, будьтещасливими, але пам'ятайте: для цьоготреба чітко знати ЧОГО ви хочете і ЩОвам треба для щастя!

Тааам-там та-ра-та-там тара-там тара-там тара-там-там! Впізнали ме-лодію? Значить ви вже одружені і марш Мендельсона відгадуєте навіть безнот! Ні? Тоді солодко мрієте про це! Білосніжна сукня, серпанок, квіти, ве-сільний марш, подарунки, поцілунки, феєрверки… Хто ж із дівчат не маритьцим ще змалку? Ми уявляємо собі принца на білому коні, королівське ве-сілля та довге і щасливе життя до смерті в один день. Часом намислимособі таке, що у 16 вже починає переслідувати нетерплячка. Тоді кожен кіньздається принцом, а кожна посмішка в наш бік – пропозицією руки і серця.

Бути чи не бути?

Ірина Чех ,


ілюстрації: Цимбаліст Ольги

ІНША ДУМКА

Як відомо, перше враження відміста починається з вокзалу і привок-зальної площі. О п’ятій ранку одеськийвокзал і площа виглядали як свіжеяблучко, що мама дбайливо вимила длясвоєї дитини. Але, пам’ятаю, це менедещо розчарувало. А де ж колоритнаодеська недбалість, де ознаки славноз-вісного одеського гумору? І раптом…На величезному борді посеред мону-ментальної чистенької площі великимилітерами світилося оголошення:«Куплю скелет» і поряд домашнійномер телефону. Відразу відчула – я вОдесі. Слова водія таксі остаточномене в цьому переконали: «Вы едете,

слава богу, или остаетесь, не дай бог?»Якщо порівнювати Одесу з люди-

ною, то бачиться жінка-акторка. У неїбагато образів. Вона грає на сцені, вонаживе на ній. Хтось на кшталт ФаїниРаневської з її: «Я жила з багатьма те-атрами, але так і не отримала задово-лення». Вулиці Одеси – це театральнілаштунки, де можна безкінечно пізна-вати незбагненний світ цього міста.

В Одеси є своя магія. Вона відчу-вається в хитросплетінні мегаполісноїдинаміки, присутності моря прак-тично в усьому, неймовірних одеськихперсонажах, від яких можна ще по-чути сакраментальне «Шоб да, таки

нет» або «Шоб вытак жили, какприбедняетесь!»

Писати проОдесу – марнасправа. Ну хібаможна описатишедевральністьОперного театру,Дерибасівської,П р и м о р с ь ко г обульвару, Потьом-кінських сходів,Морського вок-залу?

А як описати чарівний безумодеського Привозу, філігранні деталіодеської архітектури,блискучу затра-пезність одеських двориків з непере-вершеними діалогами їхніх мешканців:«Циля, вы слишите как пахнут моиновые духи? – Ну канешна! Шо я, по-вашему слепая что ли?»

Ви зрозуміли? Правильно. Як го-ворять в Одесі, «ловите ушами моихслов»: читати про Одесу і бачити її навласні очі – «таки две больших раз-ницы».

Наталя Фенько,світлини автора

У ДОРОЗІ

6

Осінні спогади про літню ОдесуЛітня відпустка співпала з безгрошів’ям, але душа все одно прагла

моря. Найближче море виявилося в Одесі. Ну що ж, – подумалося безентузіазму, – скористаємося економ-варіантом. Так я вперше потрапиладо Одеси.

Вересневі самоцвітиНещодавно у нашому місті завершився 41-й Всеукраїнський фе-

стиваль театрального мистецтва „Вересневі самоцвіти”. Уперше я до-лучився до цього свята ще у студентські роки, в середині 90-х, і зтих пір намагаюся не пропускати вистав, які щорічного по осені намдарують театри з різних куточків нашої країни. Ось і цього року менівдалося відвідати усі шість вистав протягом театрального тижня (з24 по 30 вересня). Хочеться поділитися враженнями від побаченого.

Олександр Ратушняк

7

Першим 25 вересня розпочав теат-ральний фестиваль Київський академіч-

ний обласний музично-драматичний

театр ім. П. Саксаганського драмою „Іс-

торія коня” за оповіданням Льва Толстого„Холстомір”. Матеріал досить складний,що залишає гнітюче враження: розповідьведеться від імені коня, нікчемної староїшкапи, з якого глузують і знущаються мо-лоді жеребці в табуні. Особистість, що про-тистоїть юрбі, розповідає про свою нелегкудолю, про злети й падіння, про те, як обір-валася його блискуча кар'єра скакуна іпод-рому, коли його загнав господар, а потімпродав як звичайну робочу худобину. Ак-тори зуміли зімітувати життя табуна за до-помогою кінського охвістя в руці, якимвони постійно вимахували, іншої руки, щобула виставлена уперед, імітуючи голову, атакож безперервного гарцювання і топ-тання. Залежно від настрою і віку коня змі-нювалася його поведінка: грайливістьпереходила у дикі стрибки, танці відчаю, апотім у мляве, ледь притомне волочіння.Це був справжній театр — пластичне ми-стецтво, де не лише озвучували текст.Після перегляду, мені ще довго згадувалисявражаючі пластичні танці акторів-коней ітой драматизм, який їм вдалося відтворитина сцені.

26 вересня виступав Луганський

обласний український музично-драма-

тичний театр з трагіфарсомГ. Фігейредо „Езоп”. Це бувякісний високопрофесіональ-ний класичний театр — єд-ність часу, місця і дії, яскраві костюми,майстерне обігрування комічних і трагіч-них ситуацій. Вистава дуже пізнавальна —практично кожен епізод узагальнювавсяякоюсь байкою легендарного античногобайкаря-раба Езопа. За його мудрість,спостережливість і тактовність йомубула дарована свобода, адже він ніколине говорив буквально, а висловлювавсяалегорично, використовуючи натяки тапідтекст (згодом такий стиль розповідіотримав назву „езопової мови”). Фіналвистави піднесений і трагічний водночас— Езопу доводиться обирати: або житирабом, або вмерти вільним. Вважаю,буде зайвим тут казати, який вибір зро-бив герой.

27 вересня Коломийський академіч-

ний обласний український драматич-

ний театр ім. І. Озаркевича представивтрагедію Івана Франка „Boa constrictor”.

Вистава виконана в естетиці епіч-ного театру: мінімум декорацій, символіч-ність, умовність, метафоричність дії.Постановка мені чимось нагадала „Со-лодку Дарусю” іванофранківського театру.Епічність досягалася завдяки сценічнимефектам: таким, як „ефект відчуження” таін. Наприклад, падіння з грюкотом дощокабо дверей не дозволяло глядачам злитисязі сценічною дією, увесь час підкрес-люючи, що це гра. У режисерській інтер-претації драма Франка позбавлена якоїськонкретної прив'язки до місця і часу дії, авиведена у символічний план. Її проблемиє загальнолюдськими й тому завжди акту-альними. Головна ідея — розвіяти ілюзію,що гроші роблять людину щасливою. Зли-дар, переживши тяжке дитинство, ставитьза мету розбагатіти будь-якою ціною. Чес-ними і нечесними шляхами йому це вда-ється, але його син не розуміє батька, стаємарнотратцем, жорстоким і цинічним,адже в гонитві за грішми той не зміг при-щепити сину ніяких високих цінностей чиморальних ідеалів, – і в цьому істиннатрагедія його життя.

30 вересня традиційно завершувавфестивальний тиждень і відкривавновий 129-й театральний сезон наш

Кіровоградський академічний облас-

ний музично-драматичний театр

ім.М.Кропивницького прем'єрою коме-дії В. Шекспіра „Дванадцята ніч”.

Це був суцільний карнавал! Було за-діяно багато молоді, яка своєю майстер-ною грою і нестримною енергієюзапалила серця глядачів, викликала феє-рверк позитивних емоцій. Легка і цікавакомедія Шекспіра з переодяганням, упі-знаванням-невпізнаванням, розіграшами,фехтуванням та ін., помножена на яскравекарнавальне дійство, забезпечила виставіуспіх. Можливо, дещо зайвими були еле-менти кічу в костюмах — так деякі акторибули у футболках з написами „beer” та„СССР”, хоча поряд їхні партнери були вкостюмах часів Шекспіра зі шпагами, що,звісно, руйнувало цілісне сприйняття від-творюваної на сцені епохи. Втім, загаль-ного враження це не зіпсувало. Наприкінцівистави публіка підтанцьовувала, повто-рюючи запальні рухи акторів, а потімвлаштувала їм тривалі овації.

Ось таким видався цьогорічний фе-стиваль театрального мистецтва. Єдинимвагомим його недоліком стала театральнасцена, а точніше – її відсутність. Оскількиісторичне приміщення театру перебуваєна реставрації, то усі вистави відбувалисяв адаптованому для цього залі клубу ВАТ„Червона зірка”, що не дозволило теат-ральним трупам реалізувати увесь свійсценічний потенціал і розвернутися наповну. Доводилося відмовлятися від змін-них авансцен, деяких декорацій тощо.

За рік держава відзначатиме 130-річчя від заснування першого професій-ного українського театру. Сподіваємося,що до ювілею встигнуть завершити ре-ставрацію і наша трупа повернеться у свійдім.

ЗА ВІКНОМ

світ

лина

:Ол

ена К

ар

пен

ко

Дитячі майданчики – це розкіш?

Ірина Ткаченко

ПОГЛЯД

8

Книгомани вже добряче сполошилися:

Інтернет поласився на священне – книгу.

І дмухають бідолахи, і червоніють, і га-

ласують, мовляв, не дамо книгу оцифру-

вати! Та рано писати паперовим книгам

некрологи – вони всіх переживуть!

Міфотворці залюбки вигадали кількалегенд про те, що зла і невблаганна ін-форматизація вже зашпигує кігті у цнот-ливо-білі паперові сторінки.

Міф перший: книжки зникнуть.

Google знає все, а кількість книжок усвіті – й поготів. На сьогодні у світі налі-чується 129 864 880 паперових книг, ізяких відцифровано тільки 15 млн. (12 %).Не схоже на вимирання, чи не так? Окрімтого, за кілька років нікуди не зникнутьістинні поціновувачі, для яких книга – нетільки текст, а й словесно-зображальнамагія, загорнена у палітурку зі своєю ви-тонченою паперовою канвою і своєрід-ним запахом друкарської фарби.

Міф другий: електронна книжка

цілком замінить паперову. Все, що від-бувається у нашому світі, – це якісназміна. Глобальна інформатизація – теж.Електронна книга – це мультимедійнийінтегрований продукт, відмінний відсвого паперового побратима тим, що вньому уживається звук із графікою, си-стема коментування з гіпертекстом.Електронна книга – це додаткові можли-вості, які варто цінувати.

Міф третій: читати паперові книги

– не модно. Безперечно, з появою елек-тронних засобів для читання, відсоток ку-півлі електронних книг значно зріс, однакразом із тим рейтинги на паперові – невпали. Яскравий приклад – цьогорічнийФорум видавців – наймасштабнішекнижкове дійство! А скільки літератур-них конкурсів, книжкових виставок, пре-зентацій відбувається мало не щодня?!Треба шукати в усьому позитив: зацікав-леність електронними книгами, якби тоне парадоксально звучало, вплинула напопулярність читання (як культурногоявища) взагалі!

На завершення: читайте книги папе-рові – вони вічні, електронні – бо вонибагатогранні. А головне пам’ятайте, щовинахід друкарства Ґутенберґом бувтаким же вибухом, як і поява електрон-них книг. Нічого безслідно не зникає,воно просто набуває нових форм.

Книжкові метаморфози

Олеся Копецька


У нас троє діток. Старші Назарійі Любомир обожнюють дитячі май-данчики, збудовані за сучаснимитехнологіями. Декілька разів навіду-валися у Ковалівський парк, у якомунещодавно з’явилося ігрове мі-стечко – подарунок від майдансерів.Від студентів я довідалася, що вар-тість такого комплексу оцінена у 500тисяч гривень.

Припустимо, що це реальна вартістьігрового містечка. Наявні у ньому кару-селі, гойдалки-сидіння, ігровий ком-плекс, будиночок з пісочницею, лавочки,судячи із зазначеної інтернет-адреси, за-мовлені в російського виробника.

Провівши моніторинг, я виявилаукраїнського виробника подібних кон-струкцій KinderLand у Харкові(www.kinderland.in.ua).

На запит про оптові ціни та умовипридбання, я одержала орієнтовний пе-релік майже аналогічних конструкцій,зазначений у таблиці.

Крім того, є акційні пропозиції:можна замовити комплекс за ціною зізнижкою, наприклад, за 70 000 грн.можна придбати пристойний багатоеле-ментний майданчик.

Якщо порахувати, то суму, яку от-римали як винагороду, можна було вит-ратити продуктивніше. Навіть не черезбанальну економію або здешевлення, ашляхом раціонального розподілу кош-тів і пошуку оптимального виробника.

Напрошується думка: чи реалізувавпроект такий потрібний і благороднийзадум кіровоградської команди?

Якщо влада дбає про малюків-кіро-воградців, то чи реально виділити збюджету кошти на розбудову хоча бпростих за конструкціями майданчиківдля житлових комплексів, де різко від-чувається брак пристосованого для ігормісця???

Назва Ціна, грн

Гойдалка пружинна «Ракета» 3 000,00

Спортивний комплекс «Політ» 13 500,00

Ігровий комплекс «Альпійська фортеця» 54 500,00

Гойдалка двомісна «Трон» 2 300,00

Карусель «Морячок» 5 100,00

Гойдалка пружинна «Кораблик» 2 800,00

Карусель 8-мимісна 4 900,00

Пісочний двір Барбі 11 900,00

Дитяча лавка «Ромашка» 700,00

світ

лини

:Ол

ена К

ар

пен

ко

Олеся Копецька,


СПРОБУЙ

9Варто читати

Час збирати гербарій

“Гербарій коханців” – це майже тісамі дитячі альбоми, але в них засушеніне рослини, а своєрідні типажі героїв ізїхнім непередбачуваним світосприй-няттям і неординарною філософією,сторінки й оправа – життя. Авторка ж –справжнісінька колекціонерка й експе-риментаторка.

Це не банальна книга про любов –це калейдоскоп різних світів, це впертебалансування на межі реальності йвласних ілюзій, це консервація почут-тів. “Гербарій коханців” – клубок заплу-таних різнокольорових ниток. Томурозплутувати, чи то пак – тлумачити, їхможна як завгодно.

У кожній книжці є головні герої ідругорядні. Наталка Сняданко пішла заіншою схемою: кожен другоряднийгерой – головний. А й справді, якщо за-думатися, то авторка права. Для нашихблизьких і рідних, для себе – ми головнігерої, для чужих – другорядні. В цьомує певна логіка. Авторка позиціонуєсвою книгу так, наче вона ламає стерео-типи. Але насправді вона настільки за-хопилася ламанням, що й самастворила кілька. Вплівши в канву творунитку фемінізму, Сняданко показаласвою тету Амалію як жінку фізично

скалічену, але підкреслила її непе-ресічну здатність змінювати світнавколо себе. Виходить, що тількинеповноцінна у чомусь жінка можемати феміністичні нахили?

Відхилення (фізичні, психічні)у книзі “Гербарій коханців” – це непривід для марно прожитогожиття, позбавленого щастя і гар-монії. У Сняданко будь-які“ганджі” – це особливості, род-зинки. Авторка розкомплексовуєсвоїх героїв, вона показує їм іншуреальність, позбавлену думок натему “а що інші скажуть?”, підво-дить до висновку про вторинністьфізичної оболонки. Усі коханці,дбайливо занотовані в щоденниктети Амалії, мають фізичні вади –відсутність вуха, ока, німота, –проте це ніяк не впливає на стосунки,на кохання, на сприйняття світу. Сня-данко свідомо наштовхує читача на те,що сприймати вади треба по-філософ-ськи, не зациклюватися на них і ні вякому разі – не приховувати, бо все та-ємниче викликає подвійний інтерес.

Герої роману – пазли, з яких неможна скласти мозаїку, принаймнітому, що сама авторка спеціально не до-дала кілька елементів. Вона зробила ценавмисно, щоб читачам було цікавішерозкодовувати приховані смисли. Дива-кувата тітонька Амалія, яка позиціонуєсебе як революціонерка в усьому – по-глядах, одязі, стосунках: у відвертихщоденниках вона описує всіх своїх ко-ханців, кроїть одяг чоловічого штибу,епатує громадськість своєю поведін-кою, створює гарем-комуну, бордель,але разом з тим, попри свою фізичнужіночу неповноцінність, вона абсо-лютно неординарна особистість, від-крита, успішна і цілеспрямованалюдина. Не менш цікавий герой Орест.Його образ сплетений із суцільних про-тиріч – хороший батько-зрадливий чоло-вік-шалений коханець, митець-пияка – уньому бруд, запах протухлих продук-тів, смак отруйних грибів якимосьмайже магічним чином поєднані з інте-лектуальністю і бажанням любити.

Поєднати непоєднуване – певно,таку мету ставила перед собою авторка,коли наважилася втілити у Лесі Петро-вичу роль іконописця, декана факуль-тету, алкоголіка і при цьому –релігійного фанатика (і це все у ра-дянську добу!). Загадковою аурою опо-вита, наче дощовиком, Ірина. Сняданконам описує фрагмент з її дитинства,пригорілого, як молоко, детально ви-мальовує життя з Орестом, стосунки зйого синами. Але, попри величезнуувагу до Ірини, вона явно другоряднийперсонаж, ніби створена для того, щобна її тлі можна було розгледіти цікавішітипажі. Ірина – це лише хімічна речо-вина, яка проявляє, ніби фотоплівку,життя інших героїв гербарію.

Самої любові у книзі мало, і та, щоє, виявляється у якихось аморальних(подекуди навіть брутальних) зносинах.Так що ж це тоді за гербарій коханців?Певно, це людське життя заформалі-нене з усією гамою його абсурдності, зколажними, карикатурними героями,стьобом і гротескністю в слоїку однієїкниги.

Тому не сушіть марно гербарій, акраще читайте книгу Наталки Сня-данко “Гербарій коханців”.

Усіх нас ще з дитинства в садочку чи школі змушували сушитилистя-квіточки-травичку, робити такий собі гербарій. Та навряд чихтось задумувався, збираючи кленові листочки чи пелюстки троянд,що у дорослому житті доведеться засушувати почуття, емоції, спогади.Чи, як то у випадку Наталки Сняданко, – коханців.

світ

лина

:газе

та

Нар

од

ни

йО

гля

дач

Зважаючи на масове поширення ін-фотейнменту загальнонаціональнимиканалами і навіть перенасичення ним,цей новий формат досі залишається не-освоєним на регіональному телеба-ченні. Однією із причин цьоговважається брак кваліфікованих журна-лістів, які здатні нестандартно мислити.

Регіональне телебачення завждивідрізнялося від загальнонаціональногоконсервативністю, малорухливістю ідоброю патріархальністю. Випускиновин інформували про ефективну ді-яльність державної адміністрації; роз-важальні передачі, наприклад, «Нашівітання» одноманітно вітали мешканцівміста й області з ювілеями; публіци-стичні програми вели тривалі неквап-ливі бесіди з компетентними особами,як правило, чиновниками різних рангів.Не становило винятку і Кіровоградськеобласне телебачення.

І раптом… Раз у століття спрацьовуєлюдський чинник. Молодий, приваб-ливий, динамічний голова регіону ви-рішив, що медіа Кіровограда давно невідповідають сучасним потребам гро-мадян і влади міста. Запрошуються мо-лоді, привабливі, динамічні хлопці зістолиці, але з місцевим корінням. Від-правляються на пенсію всі немолоді,непривабливі, нединамічні. Поліпшу-ється технічне оснащення, дизайн сту-дії, підбираються нові ведучі – і осьвона телереволюція в одному окремовзятому місті.

Що ж обіцяється замість? Ціла лі-нійка різноманітних шоу: ранкове, гумо-ристичне, ток-шоу, дитяче пізнавальне,кулінарне і так до десятка. Найамбітні-ший серед нових проектів – «Зроби собішоу». Це симбіоз талант-шоу, реаліті-шоу та «телевізійної школи».

Зміни торкнулися і блоку інформа-ційного мовлення. Активно залу-чаються молоді кадри. За словамизаступника генерального директораАндрія Богдановича, взірцем був узя-тий формат подачі новин центральнихканалів телебачення, на що у своїй ро-боті зорієнтована команда репортерів.

Помітно оживляється місцева медіа-спільнота. У пресі та в Інтернет-видан-нях з’являються матеріали з такиминезвичними для кіровоградського вухазаголовками: «Кіровоградське телеба-чення стане цікавішим», «Новий сезонна Кіровоградському ТБ», «Кірово-градський феномен». Так, Богдан Кутє-пов, пишучи на електронних сторінках«Телекритики» про «кіровоградськийфеномен» переможно оголосив: «Дер-жавне телебачення може бути успіш-ним і якісним проектом. Політичнаволя місцевої влади, «золото партії»плюс досвідчена команда телефункціо-нерів – це все, що потрібно, щоби пере-творити «совкову» ОДТРК напристойний телеканал».

Безумовно, програми у форматі ін-фотейнменту стали справжнім трендомсезону. Саме вони виявилися здатнимизмінити обличчя кіровоградського теле-бачення, зробивши його цікавим. Утімкурс на інфотейнмент може мати як по-зитивні, так і негативні наслідки.

Не секрет, що в наукових медіако-лах превалює упереджене ставленнядо інфотейнменту як до формату низь-кої якості, орієнтованого на потуранняневибагливим смакам масового гля-дача. Хоча більшість дослідників все жтаки погоджується, що інфотейнмент –потужний чинник зацікавлення ауди-торії. Питання в тому, якими будутьрезультати цього зацікавлення, і якасторона більше виграє – глядачі чивласники медіа.

Для кіровоградського телебачення,яке десятиліттями перебувало в станіпровінційного глянсу, зміна динамікироботи і напрямку телевізійного кон-тенту стало справжньою революційноюподією. Але з іншого боку, формат ін-фотейнменту (і тут критика дослідниківтак само цілком справедлива) впливаєна адекватне сприйняття дійсності,формуючи простір медіареальності,який може бути дуже далеким від соці-альних проблем і потреб суспільства.Строкатим набором шоу-програм і ви-пусками новин у напрямку «інфор-

муючи, розважай» телебачення ство-рює картину комфортного існуваннямешканців міста, адже всі проблемивчасно і злагоджено усуваються орга-нами міської і обласної влади.

Облдержадміністрація і обласне те-лебачення утворили навіть творчийтандем у рамках нового проекту«Статський радник», у результаті якоговідбудеться формування кадрового ре-зерву Кіровоградщини. Не забарилисяі перші винагороди. КіровоградськуОДТРК Держкомітетом телебачення ірадіомовлення України визнано най-кращою з-поміж обласних ТРК країни.Далі більше: на цьогорічний «Теле-тріумф» будуть номінуватися програми«День за днем», «Погляд» і «Ранковакава». Для кіровоградського телеба-чення це великий і, сподіваємося, ус-пішний крок уперед.

Минув рік роботи оновленого кіро-воградського телебачення. Із заявле-ного десятка розважальних проектівуціліло менше половини програм. Пе-режили сезон програми класу «стан-дарт» (ток-шоу, розповіді-бесіди тощо)і, головне, малобюджетні. Виявилося,що креативні, яскраві, нестандартнішоу вимагають серйозних фінансовихресурсів.

Іти шляхом наслідування відомихпроектів загальнонаціонального мас-штабу для регіональної телерадіоком-панії безперспективно: завжди єнебезпека програти у порівнянні. Щобцього не сталося, необхідно створюватиякісні, творчі, «місцеві» проекти, ав-тори яких враховували б специфіку ін-тересів кіровоградської телеаудиторії.Нехай це буде інфотейнмент, але з пе-ревагою інформаційної складової. «Нехочете тупості на екрані, перемикай-теся на що-небудь пізнавальне» (Воло-димир Багров), – так сьогодні звучитьпростий секрет цікавого і різноманіт-ного телебачення.

Інфотейнмент як дзеркало кіровоградської телереволюціїМЕДІАКРИТИКА

10

Не треба бути докою в телевізійній галузі, щоб помітити, які революційні зміни відбулися в сучасному теле-форматі. Різноманітні шоу з’являються, як гриби після дощу. Більше того, шоуїзація перекинулася вже і на“серйозний” телепродукт. Наприклад, випуски новин, які на провідних національних каналах усе частіше нага-дують розважальні шоу під умовною назвою “Новини – капець!”. Медіадослідники підібрали спеціальний термінцьому явищу – інфотейнмент (infotainment). Він утворився через об’єднання двох слів: інформація (information) iрозвага (entertainment) і виражає прагнення продюсерів подавати новини у розважальному форматі.

Наталя Фенько

Людина, яка здивувала світ, здиву-вала нас своєю раптовою появою. Довідвідувачів (переважно молоді) підій-шов енергійний молодий чоловік зви-чайної зовнішності, у рваних джинсах.Він одразу почав розповідати про фото-графії. Візуальному сприйняттю надавемоційного забарвлення, розкрив при-ховані грані фотографій, адже кожензнімок – це окрема життєва історія.

Сумну історію розповіла фотогра-фія з російського Примор’я. На нійзображено чоловіка, який родом зУкраїни, але на батьківщині не був ужедесять років. Його очі випромінюютьглибоку тугу за рідною країною.

Кумедну історію повідало фото ізназвою «Родом із дитинства», зробленев Еквадорі. Зображено кучерявого ма-люка й руде кошеня на прив’язі. Ви-являється, у тій місцині, де зробленознімок, мурчиків прив’язують, щобвони не тікали в пустелю.

Деякі фотографії вражають самесвоїм контрастним поєднанням. Так,на одному фото зображено вередливихєвропейських діток з морозивом, а надругому – темношкірого хлопчика зЕквадору, що жебракує на вулиці.

Пощастило й особисто поспілку-ватися з Валерієм. Коли атмосферастала розкутою, бар’єр незручностізник, виявилось, що мій співрозмов-

ник справжній красномовець. Посталобагато запитань.

(На деякі він відповів миттєво...)

– Валерію, як довго тривала подо-

рож?

– Мандрував я близько десяти місяців.(А деякі застали зненацька…)

– Як ваші близькі ставляться до

такої довготривалої відсутності?

– Я ще нікому цього не розпові-дав… До поїздки в мене була дівчина.Але десять місяців – довгий час. Недочекалася. Проте сім’я всіляко менепідтримує, розуміє моє захоплення,радіє разом зі мною.

– Де ви встигли побувати?

– Я проїхав Росію, Казахстан,Корею, Еквадор, Чилі, США, європей-ські країни та безліч інших.

– В якій частині світу найбільше

сподобалось?

– Чилі – ось справжній світ! Післяцього Європа здається Діснейлендом,а все побачене стає не таким яскравим.

(Цікавилися відвідувачі й приго-

дами чи перешкодами, що траплялись

дорогою.)

– Був випадок після переходуколумбійського кордону, коли менесхопили прикордонні служби з підоз-рою у нелегальному вторгненні. Ямало не загримів до в’язниці на п’ятьроків через юридичне непорозуміння.

Та, хвала Богові й друзям, усе скла-лося щасливо.

– Валерію, а чи були у вас якісь за-

соби оборони? Адже у світі як багато

прекрасного, так і багато небезпеч-

ного.

– Ні. Я не мав ніяких пістолетів-автоматів. Найдієвіше – це посмішка.Але не ідіотська, а щира, добрози-члива.

– Відомо, що в поле вашої діяль-

ності входить і журналістика…

– Журналістом я став за одинвечір. Прийшовши до свого друга-журналіста, я поскаржився, що менінабридла робота в банку і хочетьсяспробувати щось нове. «Стань журна-лістом!» – була відповідь товариша. Здитинства я захоплювався мотоцик-лами, тож кар’єра майстра пера поча-лась із мото-видавництва «Байк».

(Зрозуміло, що Валерій – людина,

яка не зупиняється на досягнутому.

Тож він поділився зі слухачами своїми

планами на майбутнє.)

– На основі своєї подорожі я пишукнигу, хочу зняти мультфільм длядітей на тему «что такое хорошо, а чтотакое плохо», займатимусь благодійні-стю і підтримкою соціально активноїмолоді. Хочу побувати в Африці й Ав-стралії – але це плани на подальшежиття, а в найближчому майбутньому –

тур Україною та Європою.(І нарешті питання, яке

пролило світло на концепцію

фотовиставки.)

– На всіх знімках зобра-

жено людей. Це було принци-

пово задумано?

– Так, адже виставка про-ходить під назвою «Обличчясвіту». Було б не актуальносфотографувати себе на фоніводоспаду чи якоїсь гори.Саме обличчя людей пере-дають обличчя світу, відобра-ження якого було метою моєїподорожі.

Сакраментальна дата 11.11.11 виявилася багатою на цікаві зустрічі. Знайомтеся, Валерій Кришень – байкер,журналіст, фотограф і перший українець, що проїхав навколо світу на своєму мотоциклі. За час своїх мандрів вінзробив чимало знімків з усіх куточків світу, які презентував на фотовиставці в обласному художньому музеї.

11МАНДРИ

Світ в обличчях очима Валерія Кришеня



Газета “П’ять поверхів”

Періодичність - раз на місяць

Pедактор:Наталя Романюк

Літературний редактор:Юлія Ярова

Коректори: Надія Фролова,Галина Богомаз

Верстка: Ольга Цимбаліст, Фотограф: Олена Карпенко

5п

ПІД ПАРТОЮ

КІРОВОГРАД ВЕЧІРНІЙ

12

світ

лина

: Ол

ена К

ар

пен

ко

У грі взяли участь команди “Скіф” – факультету історії таправа, “Панадол” – факультету філології та журналістики такоманда “С. Будуна” – факультету іноземних мов.

Перед початком проректор з науково-педагогічної та виховноїроботи Сергій Михида висловив бажання, щоб подібні дійства ста-вали масовими та масштабними, а жарти – студентськими.

Ведучою була Марія Мельник, яка підтримувала теплу атмо-сферу як у залі, так і на сцені. Конкурс для глядачів відразу долучивїх до дійства: треба було придумати власні жарти. Це надихнулозал і додало драйву.

Хоча брали участь тільки три команди, але розвеселили зал доб-ряче! Особливо запам’ятались “Новини” команди “Скіф” та програма“Альо, поезія” “Панадолу”. Хоча команда “С. Будуна” використову-вала не тільки власні жарти, але також зуміла “завести” публіку.

Переможцем гри стала команда історичного факультету “Скіф”.Друге місце посіла команда “Панадол”. Третє – “С. Будуна”.

“Битва факультетів” нещодавно розгорілася в актовій заліуніверситету. Осінній кубок КВН КДПУ саме під такою назвоювідбувся на наших очах. Привід? “Універу – 90. КВН – 50”, якбуло зазначено на запрошеннях у соцмережах.

Битва факультетів

Ольга Мосежна,


світ

лини

: Пет

ро П

ар

ан

оєн

ко

Було б чудово, щоб наступного разу до КВКдолучились усі факультети і зробили цю гру ще веселішою і драйвовішою.

5 poverhiv - 2

Documents